Гриша Нєпєйвода, карлік з театрального коллєктіва «Орфєй і Еврідіка».

Вася і Пєтя Твєрдохлєбови, ліліпути з коллєктіва «Орфєй і Еврідіка».

Гнат Пилипович Рак, іграющій режисьор і іспол нітєль ролі Орфєя.

Лариса Сидорівна Сало, ісполнітєльніца ролі Еврідікі.

Коля і Поля, ідіоти-дауни.

Люба Неїжмасло, женщіна-коняка з конкурірующего коллєктіва «Арієль».

Льова Ковбаса і Стьопа Хулімулін, горбуни з коллєктіва «Арієль».

Клім Моісєйович Кац, головний режисьор народного театра імені турецького комуніста Залупа Хуйбердиєва.

Уляна Юхимовна Світисонечко, юродива старушка.

Кабінет Кліма Моісєйовича Каца.

В кабінеті сидить Клім Моісєйович, зайнятий у справах.

Входить Гнат Пилипович Рак, Гриша Нєпєйвода і ідіот Коля.

Входить Льова Ковбаса, Стьопа Хулімулін і Поля.

Всє дєлают одін шаг вперьод.

Під час суперечки ідіоти-дауни Коля і Поля мовчки дивляться один на одного і сопуть.

Видно, що вони подобаються один одному.

Входять Вася і Пєтя Твєрдохлєбови, ліліпути з коллєктіва «Орфєй і Еврідіка».

Входять Лариса Сидорівна Сало і Люба Неїжмасло.

Обидві страшні.

Німа сцена.

Генеральна репетиція спєктакля «Орфєй і Еврідіка».

Сцена зображує собою пекло. Кругом стоять казани, в яких булькотить смола. На сцені Гнат Пилипович Рак в костюмі Орфєя, Гриша Нєпєйвода в костюмі Князя тьми і світа чортів, в яких можна впізнати наших старих знайомих Васю і Пєтю Твєрдохлєбових, Льову Ковбасу і Стьопу Хулімуліна. Вони тримають в руках списи і тризуби, як то і положено чортам. В залі сидить Клім Моісєйович Кац з колокольчиком.

Клім Моісєйович Кац звонить в колокольчик: «Дінь-дінь-дінь».

Коля, Вася і Петя вкатують на сцену гроб.

В ньому лежить Поля в паранджі.

За гробом мовчазно йдуть Лариса Сидорівна Сало і Люба Неїжмасло, одягнуті страхопудалами.

Починає грати на арфі.

Гриша Нєпєйвода робить руками паси, щоб Поля встала.

Поля лежить. Люба Неїжмасло пиздить Полю дрючком.

Поля вивалюється з гроба і падає на підлогу з сильним стуком, вже нежива.

У цю ж мить Коля закалує Любу Неїжмасло списом.

Гнат Пилипович Рак грає на арфі все голосніше.

З цими словами Клім Моісєйович кида у Колю колокольчик і влучає йому просто в лоба.

Коля і колокольчик падають, причому колокольчик звенить, а Коля ні, бо мертвий.

Гнат Пилипович Рак хуярить на арфі Andante, але ніхто на сцені не встає, як того потребує п’єса про Орфєя. Замість цього на сцені з’являється Уляна Юхимовна Світисонечко, юродива старушка.

В руках у неї противотанкова граната.

Всі кидаються на пол, причому поспєшно, кинута Гнатом Пилиповичем Раком арфа іздає протівний звук.

Дійсно, Уляна Юхимовна не бреше, в зубах у неї кольцо від противотанкової гранати.

Уляна Юхимовна, яка все чула, починає страшно реготати.

Під регіт Уляни Юхимовни завіса поступово закривається.

За завісою чути страшний вибух.

Світло гасне.

У темряві і тиші чути жахливий стук телетайпа.

Владімір, кацап.

Алєксандр, кацап.

Надєжда, кацапка.

Ємєльян, кацап.

Валєнтін, малолєтній кацап, син Надєжди.

Гриша, борець.

Миша, боксьор.

Толя, синок Опанаса.

Опанас, спрацьований уркаган.

Голос із моря, який належить купающємуся вєтєрану.

Веранда з самоваром і віноградом біля самого синього моря.

На морі штиль. На веранді сидять кацапи і грають у карти.

Общій вагон забацаного поїзда.

На лавках сидять Гриша, Миша, Толя і Опанас.

Вони дивляться в вікно, чистять рибину, п’ють чай з алюмінієвого подстаканніка і, взагалі, розважаються, як положено у поїзді.

Веранда з самоваром і кацапами.

На морі приємно штормить.

Владімір бере в руку чималу каменюку.

Общій вагон забацаного поїзда.

За столом сидять п’яні Гриша, Миша, Опанас, Толя і ведуть свєтскую бєсєду.

Веранда з самоваром.

На морі здіймається шторм.

Кацапи сидять на веранді.

Бабайота, самурай.

Йоко, жінка Бабайоти.

Сімамура, самурай–найманий вбивця.

Ісідзукурі, безпринципний самурай.

П’ять самураїв, друзі Сімамури, самураї-покидьки.

Перший, другий і третій самураї, самураї-ґвалтівники.

Сікура, японське дерево, що весь час цвіте.

В хащах японського очерету чвалає самурай Сімамура.

Гострі червоні оченята на його потворному обличчі раз у раз зиркають у різні боки, один довжелезний меч чіпляється за очерет, другим Сімамура прорубає собі шлях.

Поступово кремезна самурайська постать зникає, залишаючи за собою слід в очереті, як буває, коли по лісу гуляє дикий кабан.

Японський пагорб, на якому цвіте сікура. Біля неї стовбичить, приклавши руку до чола, самурай Ісідзукурі. Він напружено дивиться в очерет. Очерет зловісно шелестить.

Очеретяні хащі. Ними чвалає Сімамура. На його звіряче обличчя сідають комарі і з насолодою п’ють самурайську кров.

Пагорб, на якому цвіте сікура і стовбичить Ісідзукурі.

Ісідзукурі напружено дивиться в очерет. Раптом з боку, протилежного тому, в який дивиться Ісідзукурі, з’являється Сімамура.

Сімамура підходить до Ісідзукурі ззаду і голосно кричить.

Сімамура. Ти приніс гроші?!!

Ісідзукурі спочатку лякається і хапається за меча, а згодом впізнає Сімамуру.

Ісідзукурі. Ось тримай.

Сімамура. Мало.

Ісідзукурі. Більше не дам.

Сімамура. Ти гімно, а не самурай. На, ось тобі!

Сімамура витягає меча і кидається на Ісідзукурі. Тривала бійка, під час якої Сімамурі вдалося заширяти мечем в живіт Ісідзукурі.

Ісідзукурі падає, з сікури на нього меланхолійно осипаються квіточки.

Ісідзукурі. Добий мене, шоб не було конфузу.

Сімамура. Яке твоє останнє бажання?

Ісідзукурі. Вбий Бабайоту, я ж заплатив тобі за це.

Сімамура рішуче ширяє мечем в Ісідзукурі і витирає об його хакама закривавлене лезо.

Сімамура. Це називається «заплатив»! Чотири рьо і дванадцять бу.

На екрані з’являються титри. З титрів капає кров:

ЙОКО І САМУРАЇ

Обійстя Бабайоти з сікурою і дачним столом у садку. Бабайота сидить за столом і п’є чай з самовару.

Бабайота. Йоко!

Входить Йоко.

Бабайота. Принеси чобіт!

Йоко приносить чобіт і ним роздмухує самовара. Під час цієї процедури Бабайота щипає Йоко за сраку. Та верещить і цнотливо червоніє. В цю сімейну ідилію раптово вривається Сімамура з п’ятьма мудилами. Побачивши неоковирних самураїв, Йоко нервово скрикує. Самураї ближче підходять.

Бабайота. Чого тобі треба?

Сімамура. Нічого. Я хотів подивиться на твою чайну церемонію.

Бабайота (скромно). Яка там в сраку церемонія.

Йоко дико скрикує вдруге і тікає.

Сімамура. Чого це вона?

Бабайота. Мабуть, посцять захтіла. Сідайте, хлопці, чаю поп’ємо.

Самураї сідають і починають сьорбати чай.

Тривала мовчанка, під час якої чути лише сьорбання самураїв.

Сімамура. А знаєш, ми прийшли тебе вбити.

Бабайота. Зачекаймо, хлопці, лишень чаю до п’єм. Лімончіку, лімончіку собі кладіть.

Самураї п’ють, зловісно перезираючись між собою.

Бабайота перший допив, стаканом жбурнув по столу, а чоботом пожбурив в Сімамуру. Потім дико зойкнув і підскочив у повітря.

Всі кидаються на нього, але він спритно рубає і пиздить всіх.

Обійстя Бабайоти вкривається закривавленими трупами у красивих позах, так шо лишається тільки один Сімамура.

Бабайота женеться за ним, але Сімамура залазить на сікуру.

Бабайота лізе за ним і припизджує мечем. Сімамура падає, з сікури на нього меланхолійно осипаються квіточки.

Бабайота. Хто тобі заплатив?

Сімамура (хрипить). Ісідзукурі.

Бабайота. У Ісідзукурі ніколи не було грошей. Значить, хтось дав їх йому. Хто?

Сімамура. Я не знаю. Ісідзукурі мертвий.

Бабайота. Ти теж будеш мертвий.

Бабайота зарізує Сімамуру, потім залазить йому до кишені і дістає гроші.

Бабайота. Чотири рьо і дванадцять бу.

На долоні Бабайоти легенько підскакують гроші.

Бабайота. Йоко!

Входить заплакана Йоко з лопатою в руках.

Бабайота. Покинь лопату, візьми гроші і катай купи півлітра саке.

Йоко іде, Бабайота дивиться їй навздогін.

Бабайота (роздумливо). Якесь падло хоче моєї смерті.

Мимо ніг Бабайоти пробігає кицька. Бабайота ловить її і підкидає в повітря. Кицька з диким нявчанням падає на землю на всі чотири лапи. Бабайота розлючено пиздить її ногою і, вилаявшись, йде до хати. За його спиною, там, де була кицька, стоїть потворний привид і страшно посміхається. Бабайота обертається – там, де був привид, сидить кицька і зализує собі сраку.

З сікури на неї меланхолійно осипаються квіточки.

Річка з вже знайомим нам очеретом.

Йоко пере заляпані кров’ю самурайське кімоно і хакама.

Раптом з очерету вилазить перший самурай.

Перший самурай. А шо робиш, Йоко?

Йоко. Та перу.

З очерету вилазить другий самурай.

Він хтиво облизується і підтягає штани.

Другий самурай. А я сру.

З очерету вилазить третій самурай.

Третій самурай. Шо ви на неї дивитесь, хлопці? Ану, лишень зґвалтуємо! Швиденько, з того боку заходь, Ямамото, так, тепер за сраку хапай!

Йоко приймає бойову стійку, потім, високо вистрибнувши в повітря, з криком: «Хоп-па!» плигає на спину Ямамото і відриває йому вуха.

Ямамото кричить і падає в воду, а Йоко знову приймає бойову стійку. Самураї стоять, пройняті жахом, причому з одного падають штани. Йоко страшно регоче і робить руками жахливі паси.

Вона наближається до самураїв, неприємно прицмокуючи.

З останнім кроком вона пронизливо верещить, вискакує в повітря, чорною кішкою плигає на першого самурая і пазурами рве йому груди. Другий самурай несамовито кричить і тікає в очерет.

Обійстя Бабайоти. Бабайота сидить в садку за столом і п’є саке. Вбігає другий самурай без штанів.

Другий самурай. Бабайото, твоя Йоко – відьма!

Бабайота. Ти чого без хакама?

Другий самурай. Кажу, шо твоя Йоко – відьма!

Бабайота (гупає кулаком по столу). Йоко!

Входить Йоко.

Бабайота. Йоко, ти відьма?

Йоко (дуже спокійно). Боже, який ти ідіот.

Бабайота повертається до другого самурая.

Бабайота. Тобі дать штани?

Німа сцена. Самураї стоять мовчки.

З сікури на них меланхолійно осипаються квіточки.

Хотабич, джин.

Зульфія, блядь.

Аладін, фрайєр.

Шаміль, національний герой.

Насрєддін, легковажний мудак.

Сіндбад, авантюрист.

Мао Цзедун, Сонце Востока.

Шехєрєзада, Звізда Востока.

Чмо йобане, йобане чмо.

Рак, папуга, тварюки.

Аксакали , шакали , ішакі , басмачі , улєми і мударріси.

На сцені пусто, темно і сумно. Поволі починає світати.

Із-за обрію потихеньку вилазе лагідне обличчя і м’яка приємна фігура Мао Цзе Дуна. Він у воєнному френчі і кепці, навкруги його яскраве сяйво. Мао Цзе Дун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе догори.

Сцена поступово освітлюється Мао Цзе Дуном так, що стає видно Восток, з його мінарєтами, мєчєтями і сінагогами. Посередині Востока лежить пляшка.

Вона легенько підскакує.

Жан Маре, улюбленець глядача.

Віолєтта,Травіата,бляді, котрих їбе Жан Маре.

Фантомас, друг Жана Маре.

Кардинал, ворог Жана Маре.

Рошфор, друг Кардинала.

Йобана Обізяна, Їбіческа Сила, потойбічні сили зла.

На сцені нічого немає, крім темного фону, на якому намальовані могили і хрести.

На сцену входить Жан Маре, вправно помахуючи підараскою.

Назустріч йому, теж помахуючи підараскою, простує Фантомас.

Жопа. В ній сидить Кардинал. Входить Рошфор.

Катівня з необхідними інструментами.

В ній Віолєтта, Травіата і Рошфор.

Жан Маре і Фантомас сидять в барі і п’ють коктейля.

На сцені чорний фон з могилами і хрестами. Входить Кардинал.

Мирон Опанасович, вчитель.

Зоя Жорівна, вчителька.

Гриша, піонер.

Миша, піонер.

Вася, піонер.

Стася, піонерка.

Носенко, тоже піонер, другорічник

Шкільна лабораторія. Посередині стирчить пластмасовий скелет, обабич його глобус і тваринний куточок.

В тваринному куточку бавляться: жаби, їжачок, білочка, котик та кролиха. Кролиха велика, товста і вагітна. Над тваринним куточком висить макєт роздавленої жаби. Вінчає обстановочку портрет Дарвіна. Дарвін на портреті показує руками на брудну обізяну. З рота у Дарвіна вилазе напис: «Бога – нема».

Входить вчитель Мирон Опанасович і вчителька Зоя Жорівна.

Зоя Жорівна. Мирон Опанасович, шо в нас по плану?

Мирон Опанасович. Чергове заняття по ви вченню життя жаби у світі атеїстичного сприйняття дійсності. Кінцева мета – на прикладі жаби довести учнів до переконання, що Бога нема.

Зоя Жорівна. Одна думка, що Бог є, – це вже хуйня, Мирон Опанасович.

Мирон Опанасович. Звичайно, хуйня, Зоя Жорівна, ще й яка хуйня – це ідеалістичний онанізм.

Обоє замислено мовчать, мабуть, думають про Бога і про те, що його нема.

Лунає дзвоник.

В лабораторії з’являються піонери.

Починається урок.

Зоя Жорівна. Учні! Тема наших занять сьогодні – жаба. Хто з вас знає про жабу?

Мертва тиша, під час якої піонер Вася лапа за сраку піонерку Стасю.

Зоя Жорівна (сатаніючи). Піонер Гриша! До дошки!

Мирон Опанасович. Спокійніше, Зоя Жорів на, спокійніше.

Піонер Гриша (бадьоро). Жаба живе в саду. Живиться продуктами народного господарства. Тому жаба – шкідник, її треба знищувать. Наш народ вже давно оголосив війну жабі.

Зоя Жорівна. Проведи дослід.

Піонер Гриша (дістає жабу з тваринного куточка). З першого погляду жаба схожа на самольота. У неї єсть фюзеляж і шассі. Шассі у жаби розрізняють: переднє (відриває і показує) і заднє (відриває і показує). В сраці у жаби є соп ло, в котре дослідники встромляють соломину.

Зоя Жорівна. Досить, Гриша. Сідай, п’ять. Миша, продовжуй.

Миша (бадьоро). Соломину, яка зветься катетером.

Миша встромляє катетер, надуває жабу і пиздить її об стіл.

Потім підбира з підлоги те, що від жаби залишилось.

Миша. В результаті нервового струсу ми бачимо у жаби розлад нервової системи, що привело тварюку до клінічної смерті, ознаками якої служить відсутність потіння дзеркальця.

Миша приклада дзеркальце до жаби – воно не потіє.

Зоя Жорівна. Сідай, п’ять. Починаемо ви вчення нового матеріалу. Будь ласка, Мирон Опа насович.

Мирон Опанасович (дістає з тваринного куточку їжачка). Діти, хто це?

Піонер Миша. Це їжачок.

Мирон Опанасович. Вірно. Зоя Жорівна, нумо мені скальпеля. (Заширює скальпелем в їжачка, ріже його і розповідає.) Їжачок, діти, – це ворог народного господарства. Живиться він народними відходами, тому всередині дуже брудний. (Показує те, що винув з їжачка.) Один їжачок за одну ніч з’їдає стільки народного добра, скіки важить сам. Тому їжачків треба знищувать. І тут нам у пригоді стає наша славна авіація. Один самольот за один день знищує стіки їжачків, скіки важить сам. Носенко, скіки їжачків буде знищено за рік?

Другорічник Носенко (бадьоро). Триста шіст десят п’ять самольотів з їжачками, Мирон Опанасович.

Мирон Опанасович. Знов двійка, Носенко. Хто ж знищує самольоти? Це ж наша гордість. Продовжуйте, Зоя Жорівна.

Зоя Жорівна (дістає з тваринного куточку білочку). Діти, перед вами білочка – ворог лісів. (Вона підключає білочку до штепселя і продовжує розповідати.) Нервове посмикування білочки – це живе свідоцтво міці нашого електричного струму, а також розплата за загублену білочкою тайгу.

Зоя Жорівна відключа білочку і кидає у вікно її обсмалені рештки.

Зоя Жорівна. Що там ще у нас, Мирон Опанасович?

Мирон Опанасович. Кролиха!

Лунає дзвоник.

Зоя Жорівна. От шкода, знов часу не вистачило! Зробимо висновки, діти. Бога нема, а є природа. Природу треба міняти і знищувать все, що в ній не потрібно. А ти, Носенко, дай щоденник, щоб завтра твій батько був у школі.

Завіса

Іржик, партізан.

Смєтанка, бойова подруга Іржика.

Кралєчка, друг Іржика, тоже партізан.

Німці.

В горах.

Іржик занімає бойову позицію у кулемета, сракою догори.

На ньому верхи сидить Смєтанка і бавиться.

Хворі.

Дзвін.

Хлопчик.

Голоси за вікном.