У всі часи й епохи людина намагалася пізнати навколишній світ. Вона звертала свій погляд за горизонт: що там, які землі, моря й океани, річки і гори, як живуть інші люди? Жага до знань часто вела людину до втрат, тяжких випробувань, але вона йшла, пізнавала…
Книга, яку ми пропонуємо читачам, розповідає про великих мандрівників — видатних вітчизняних і зарубіжних землепрохідців, мореплавців, географів.
©
Ви сьогодні звично берете до рук атласи, легко знаходите на них цілі країни і континенти, моря й далекі острови… Ви знаєте, як було відкрито Америку і хто здійснив перше кругосвітнє плавання, хто перший дістався до вершин земної кулі і хто відкрив людству шостий материк — Антарктиду, ви можете назвати дослідників суворого центру Азії і Далекого Сходу, ви знаєте, де знаходиться мне Дежньова і берег Маклая…
Знаєте… Але нерідко ці знання абстрактні, відірвані від конкретних людей, які здійснили те чи інше відкриття. А ось коли ви знаєте цих людей, їхнє сповнене неспокою і дерзань життя, їхній неповторний внутрішній світ, загальні відомості про нашу планету оживають, наповнюються людським теплом. Перед вами постає не просто низка мандрівних походів, не просто перелік здійснених відкриттів, а ланцюг драматичних людських доль, ви бачите, як нелегко давалися сухопутні подорожі й океанські плавання, на які небезпеки і знегоди прирікали себе відважні сини музи мандрівок, життя яких було більше сповнене трудами, аніж днями. Якщо ви це відчуваєте, прочитавши книжку, автор вважатиме, що своє завдання виконав.
І ще ось про що хочеться сказати. Значну лепту у створення землепису внесли наші великі співвітчизники. Російський народ завжди був народом-відкривачем. Мужність, наполегливість і невситима жага нових знань були характерними рисами його славних синів упродовж усієї його багатовікової історії.
Де тільки не побували російські землепрохідці й мореплавці! Російські люди бачили величезні простори Північної і Центральної Азії, екзотичні острови Океанії, пустелі Африки, тропічні ліси Бразілії, крижані поля Арктики й Антарктиди. Російські кораблі борознили всі п'ять океанів земної кулі.
Звичайно, в цій книжці ви знайдете оповіді далеко не про всіх, хто ввійшов у історію землепису, хто залишив свої автографи на континентах і морях планети. Єрофій Хабаров і Василь Поярков, Іван Крузенштерн і Степан Макаров, Петро Семенов-Тян-Шанський і Володимир Обручев, Отто Шмідт і Іван Папанін… Ці люди — теж гордість нашого вітчизняного землепису. Про них та інших сподвижників музи мандрівок мова попереду.
Сьогодні, друзі, дехто з вас нарікає, що на Землі, мовляв, уже все відкрито, вивчено і досліджено, — на нові відкриття годі сподіватися. Та ви помиляєтесь. На нашій планеті ще багато білих плям. Ще не вивчений повністю південний материк — Антарктида. Ще є в басейні Амазонки місця, де не ступала нога людини. Ще надходять повідомлення про нові географічні відкриття на загублених островах Океанії. Дедалі більше привертає увагу людини таємничий підводний світ і кличуть у захмарну височінь найвищі точки планети — гірські вершини, на одну з яких, Джомолунгму, піднялися нещодавно в екстремальних умовах радянські альпіністи.
Безумовно, «золотий вік» великих географічних відкриттів давно канув у Лету. Безповоротно пішли в минуле часи Пржевальського й Амундсена, коли мандрівник із блокнотом, біноклем і дуже нехитрими приладами робив те, що диктувала йому сама назва його науки: географія, тобто землепис. Це — позавчорашній день географії. Сьогодні вона перетворилася у вельми розгалужену царину науки. Сьогодні в географію прийшли і приходять математики, фізики, хіміки, біологи, геологи, археологи, антропологи, етнографи, економісти і соціологи. Сьогодні географія, переживаючи другу молодість, вийшла на широку дорогу прямої роботи на народне господарство. Сьогодні географія стала космічною. Крива земного мандрівного шляху на вістрі технічного прогресу круто здійнялася в небесну височінь: гідні нащадки легендарних землепрохідців і мореплавців — космонавти — одним поглядом осягають нині свою планету. І виявилося, як багато ми ще не знаємо про свою рідну домівку, ім'я якій Земля.
Отож, друзі, не ховайте до шухляд своїх компасів.
Похід по Землі, початий багато віків тому, триває. Попереду — нові відкриття і знахідки, попереду — дослідження й освоєння інших планет Всесвіту.
Румби рози вітрів націлені у всі кінці світу.
Подорожі тривають.
Розказувати Марко Поло було про що. Як ніхто інший з його сучасників, він добре знав ціну подорожам. Майже третину свого життя, а прожито було замало не сімдесят, він провів далеко від рідної Венеції — на таємничому і казково багатому Сході. Невідомим землям було подаровано найкращі роки життя, щоб Потім, повернувшись до рідних берегів, «подарувати» побачені землі Європі, — рукописна «Книга Марко Поло» однією з перших відкрила європейцям справжнє обличчя далекого, досі небаченого азіатського Сходу.
«Царі й імператори, королі, герцоги і маркізи, лицарі й громадяни і всі, кому хочеться дізнатися про різні народи, про розмаїття країн світу, візьміть цю книгу і почніть її читати: ви знайдете тут незвичайні дивовижі… А щоб книга наша була правдива, істинна, без будь-якої омани, про бачене говоритимемо в ній як про бачене, а почуте виповімо як почуте; кожний, хто цю книгу прочитає чи послухає, повірить їй, бо все тут правда».
Так просто й безпосередньо починає Марко Поло свою книгу-сповідь, названу «Про різноманіття світу» і відому в наші дні як «Книга Марко Поло». У ній автор оповідає про своє перебування у східному і південному Китаї, Монголії, Індії, Бірмі, на Тібеті, Цейлоні. Написана 700 років тому, ця чудова літературна пам'ятка минувшини не старіє. Колись її чинно і сумлінно, аркуш за аркушем читали титуловані особи, з цікавістю гортали купці й ченці, свято брали до рук прості громадяни. І сьогодні ця книга привертає читацьку увагу.
Що то був за чоловік, мандрівне життя якого дало йому змогу написати таку книгу? Сучасний біограф Марко Поло Генрі Харт починав і закінчує свою книгу про нього такими словами: «Хто ж він був, Марко Поло, який прожив багате на пригоди життя?..» І тут же, ніби відповідаючи, наводить крилату фразу іншого дослідника біографії венеціанця — Орландіні: «Образ цього чоловіка лишається загадковим».
Так, про Марко Поло до нас дійшло обмаль даних. Але й того досить, щоб говорити про нього як про незвичайну людину. Легендарний обранець музи мандрівок жив за часів середньовіччя. 1271 року він разом із батьком та дядьком — Нікколо і Матео Поло — вирушає до Східної Азії. Поло-молодшому минав тоді сімнадцятий. Його старші супутники були вже досвідченими мандрівниками. Їх бачили зокрема в Криму, на берегах Поволжя. Нині їхній шлях_ проліг до Пекіна. Три з половиною роки діставалися італійці до країни великих ханів. Прийнявши купців-подорожників, хан Хубілай запросив кмітливого і меткого на розум Марко Поло до себе на службу. Ця служба тривала двадцять шість років. Марко Поло назвав ці роки «вивченням різних частин світу».
Венеціанець посідав високе становище при дворі Хубілая-хана. Він був у нього найдовіренішим міністром. Коли наприкінці 1291 року Хубілай видав свою доньку за персидського хана Архуна, із Зайтона до Ормуза її ескортував флот, на якому перебувало близько двох тисяч чоловік. Керував цією весільною армадою тридцятивосьмирічний Марко Поло. Його перу належить перше конкретне свідчення, перший репортаж про плавання по Індійському океану.
У передмові до його книги читаємо: «І сказав він собі… негаразд, коли всі ті великі дивовижі, які він сам бачив чи про які чув правду, не будуть записані для того, щоб і інші люди, хто не бачив і не чув цього, могли повчитися з такої книги… і в 1298 р. від нар. Хр., сидячи в темниці в Генуї, просив він ув'язненого разом із ним Рустікано (Рустічано) Пізанського записати все це».
Так двадцять шість років, проведені серед азіатських див, лягли на сторінки рукописної книги, що увійшла в аннали історії. Але чому, зверніть увагу, книга була написана за таких незвичайних умов — у в'язниці? Проживши стільки вільною людиною у чужих краях, уцілівши серед східного релігійного фанатизму, подолавши нечувано довгий шлях, поважний дослідник-мандрівник у рідному краї опиняється за гратами. Доля ніби поглузувала з великого венеціанця.
Нові, досі незнані землі Марко Поло описує при зачинених дверях, у сутінках заґратованих вікон.
Що ж сталося з улюбленцем монгольського хана Хубілая? Чому співвітчизники так невдячно зустріли великого дослідника, не оцінивши гідно його заслуг, не віддавши йому належного? Причини ув'язнення великого мандрівника слід шукати в обстановці, що склалася тоді в Італії. Коли Марко Поло повернувся до рідних берегів, Венеція ворогувала за сфери торговельного впливу з Генуєю. Будучи патріотом рідного міста, Поло пе став осторонь боротьби. Ще більше — як схильні вважати деякі дослідники, він проявив у цій боротьбі неабияку активність. Генуезці не визнали в ньому великого дослідника, прийняли за рядового супротивника. В одній із збройних сутичок його полонили і кинули до в'язниці. Скутий металевим ланцюгом, Марко Поло згадує у в'язниці свої мандри. Живі й яскраві його спогади-оповідки сумлінно записує товариш по камері Рустічано з Пізи, автор рукописних романів про короля Артура і лицарів Круглого Столу. Можна сказати, полоненому венеціанцеві пощастило — поруч виявився досвідчений літератор. Так з'явилася на світ знаменита «Книга Марко Поло». Її читають у багатьох країнах Європи. Читають в оригіналі і в перекладах — давньофранцузькою, латинською та іншими мовами. Книгу називають по-різному: «Про різноманіття світу», «Описання світу», «Мільйоне», «Роман про великого хана». Але попри все ніхто не забуває, що це книга про мандри Марко Поло.
Перегорнімо й ми сторінки цієї визначної літературної пам'ятки. Спробуймо розгледіти в них автора як людину, як особистість. Для цього досить кількох уривків, що із своєрідною чарівністю передають стиль і манеру авторського світобачення.
Ось описання острова Суматра (у книзі — Мала Ява): «Острів цей, проте, не такий вже й малий, доокіл понад дві тисячі миль. Розкажемо вам про нього всю правду. Там вісім царств і вісім вінценосних царів; всі вони ідолопоклонники; у кожному царстві своя мова…» Далі читаємо: «Водяться тут дикі свині й однороги, анітрохи не менші за слонів; шерсть у них, як у буйвола, а ноги, як у слона, посередині лоба товстий і чорний ріг… Голова, як у дикого кабана, і завжди опущена…»
А ось описання царства Коїллен в Індостані: «Різних звірів тут багато; на звірів інших країн вони не схожі. Водяться зовсім чорні леви; є різні папуги… І кури у них не такі, як у нас. І що вам ще сказати? Все у них не так, як у нас, — все краще і красивіше. І плоди їхні не схожі на наші, і звірі, і птахи — від великої тутешньої спеки. З хлібів у них один тільки рис. Вино вони роблять із цукру, питво добре; п'яніє від нього людина швидше, ніж від виноградного. Всякого харчу, всього, що треба для життя, у них досхочу, і все дешево».
Подекуди Марко Поло пересипає свою розповідь елементами міфології, народного епосу, і вже ми бачимо не автора-купця, а автора-романтика. Ось слова про острів Мадагаскар: «Розповідають, що там є птах гриф… Ті, хто його бачив, кажуть, що він схожий на орла, тільки надзвичайно великий. Хто його бачив, описує його, як я чув, так: гриф дуже сильний і дуже великий; схопить слона і високо-високо понесе його вгору, на повітря, а потім кине його на землю, і слон розіб'ється: гриф тоді клює його, поглинає і тішиться ним. Хто споглядав грифа, розповідає ще: коли він розгорне крила, то в них тридцять кроків… Про грифа ось що треба ще сказати: називають його на островах «руком», а по-нашому не називають і грифа не знають; але то гриф, як на його величину».
Це вже чисто казковий образ птаха, який, проте, мав реальних прототипів. У деяких частинах світу жили великі хижі птахи; їм до слона, звичайно, було далеко, але ягня чи козу вони могли підняти.
Яким же бачимо Марко Поло у його книзі? Що приваблює в ньому читачів усіх епох? Насамперед щире намагання повідати читачеві про все те, що він бачив у дорозі, чув від бувалих людей. І в цьому прагненні, в стилі й інтонації оповіді перед нами постає образ невтомного мандрівника, спостережливого і кмітливого дослідника. Недарма «Книга Марко Поло» подорожувала на Колумбовій каравелі «Санта Марія». Великий генуезець зробив спогади не менш великого венеціанця настільним посібником у своєму легендарному плаванні через Атлантику до берегів уявної Індії.
«Що тепер вам іще розповісти?» — часто запитує в книзі Марко Поло. Запитує людина, якій дуже хочеться розказати про все, що вона бачила і чула.