ПОВНА АКАДЕМІЧНА ЗБІРКА ТВОРІВ

ЗА РЕДАКЦІЄЮ ПРОФ. ЛЕОНІДА УШКАЛОВА

КІУСІ

CIUS

ЕДМОНТОН - ТОРОНТО «ВИДАВНИЦТВО КАНАДСЬКОГО ІНСТИТУТУ УКРАЇНСЬКИХ СТУДІЙ»

ХАРКІВ

«МАЙДАН»

2011

Це видання здійснене завдяки щедрій пожертві Дарїі Муцак-Ковальської (Торонто, Канада) та підтримці Програми дослідження Східньої України ім. Ковальських при Канадському Інституті Українських Студій (Едмонтон, Канада)

ББК 84(0)5 С 44

Художнє оформлення В. Носаня

Сковорода Григорій.

С 44 Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. - Харків-Едмонтон-Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. -1400 с. ISBN 978-966-372-330-3.

Ця книга - перше видання творів великого українського поета й філософа Григорія Сковороди (1722-1794), здійснене в належному академічному форматі. Воно стане цінним джерелом для філософів, літературознавців, мовознавців, культурологів, педагогів, богословів та інших фахівців, які вивчають творчість Сковороди, надійним підгрунтям для перекладів його творів іншими мовами, для підготовки популярних видань тощо.

ББК 84(0)5

ISBN 978-966-372-330-3

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Твори великого українського поета й філософа Григорія Сковороди (1722-1794) за його життя ніколи не друкувалися. Аж 1798 року в Санкт-Петербурзі заходами Михайла Антоновського побачив світ діалог «Наркісс»¹. Упродовж першої половини XIX століття окремими книжками з'явилися «Басни Харьковскія»², «Бесѣда, наре-ченная двоє»³, «Дружескій разговор о душевном мирѣ»⁴, «Убогій Жайворонок»⁵, «Брань архистратига Михаила со Сатаною»⁶, а також деякі уривки, листи та поезії, що були надруковані на сторінках часописів «Сионский вестник», «Телескоп», «Мос-ковский наблюдатель», «Москвитянин», альманахів «Утренняя звезда», «Молодик» тощо. На початку 1830-х років харківські поети-романтики на чолі з Александру Хашдеу готували до друку й семитомову збірку творів Сковороди загальним обсягом близько 50 друкованих аркушів, одначе їхній задум так і не втілився в життя через брак коштів.

Важливим кроком у справі видання творів Сковороди була поява 1861 року в Санкт-Петербурзі книжки «Сочинения в стихах и прозе Григория Саввича Сковороди. С его портретом и почерком его руки»⁷. Утім справді етапною подією стало приурочене до 100-ліття з дня смерті філософа харківське видання 1894 року «Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Ба-галеем» (сьомий том «Сборника Харьковского историко-филологического обще-ства»)⁸. Це була перша академічна збірка творів Сковороди, завдяки якій філософ немовбито воскрес у соту річницю смерті. Видання включало переважну більшість трактатів та діалогів Сковороди, його поетичні твори, 98 листів, «Жизнь Григорія Сковороды» Михайла Ковалинського, мало Грунтовний "історико-критичний" нарис Багалія «Издания сочинений Г. С. Сковороды и исследования о нем», його ж таки «Библиографический обзор сочинений Г. С. Сковороды», покажчик латино-мовних листів Сковороди, підготовлений проф. Іваном Нетушилом. Тим часом кілька чималих за обсягом творів, зокрема «Асхань», «Жена Лотова», «Потоп зміин», «Пря бѣсу со Варсавою», сюди не ввійшли, а з трактату «Silenus Alcibiadis» надруковано лиш уривок.

Ще однією помітною спробою академічного видання творів Сковороди було «Собрание сочинений Г. С. Сковороды. С биографией Г. С. Сковороды М. И. Кова-линского, с заметками и примечаниями В. Бонч-Бруевича» (Санкт-Петербург, 1912)⁹. До першого тому цього видання ввійшли майже всі основні філософські твори письменника. Бонч-Бруєвич супроводив їх невеличким вступом («Заметка от редак-ции»), короткими текстологічними заввагами («К рукописи "Наркісс"», «К рукописи "Асхань"» тощо), почасти задокументував біблійні цитати. На жаль, другий том цього видання, куди мали ввійти художні твори, переклади й листи, так і не побачив світу.

Видання Багалія та Бонч-Бруєвича аж до початку 1960-х років правили за найавторитетніші збірки творів Сковороди. Звісно, вони були неповними й далеко не завжди відповідали вимогам текстології (це дало підставу Бонч-Бруєвичу досить різко критикувати видання Багалія¹⁰, а Багалієві - видання Бонч-Бруєвича¹¹). У всякому разі, дослідники творчості Сковороди відчували гостру потребу в новій академічній збірці творів нашого філософа. Так, 1933 року Дмитро Чижевський писав: "...Я дозволю собі висловити бажання, щоб у інтересах української науки нарешті видано твори Сковороди в повному, автентичному та достойному вигляді"¹².

Це бажання на значну міру здійснилося 1961 року, коли в Києві заходами Академії наук України побачила світ двотомова збірка творів Сковороди¹³, до якої ввійшли всі відомі на той час твори письменника («Басня Есопова», кілька листів, переклад трактату Ціцерона «De senectute», «Книжечка Плутархова о спокойствіи души» друкувалися тут уперше). Ініціатором цього видання був поет-академік Павло Тичина, а до редакційної колегії ввійшли академік Олександр Білецький та член-кореспонденти Академії наук України Дмитро Острянин і Павло Попов. Упорядкування томів узяли на себе Ісая Табачников та Іван Іваньо, які розташували твори Сковороди згідно з жанрово-тематичним принципом. Перший том містив філософські трактати й діалоги, а другий - художні твори, епістолярій, життєпис Сковороди пера Ковалинського та dubia.

Трохи перегодом на підставі цього видання співробітники Інституту філософії Академії наук України підготували й видали в 1973 році «Повне зібрання творів»¹⁴ Сковороди у двох томах. До редакційної ради двотомовика, яку очолив член-кореспондент Академії наук України Володимир ІПинкарук, увійшли знані фахівці з історії української філософії та літератури Володимир Євдокименко, Леонід Махновець, Іван Іваньо, Валерія Нічик, Ісая Табачников. Твори Сковороди подані тут за хронологічним принципом, який згідно із задумом видавців мав віддзеркалювати перебіг життя та творчості Сковороди. До цього видання вперше були включені діалоги «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)» та «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон», один доти невідомий лист, а діалог «Пря бѣсу со Варсавою» подано не за списком, а за автографом. Крім того, Мирослав Ро-гович та Марія Кашуба наново відредагували український переклад латинських і грецьких текстів Сковороди, зроблений свого часу Петром Пелехом.

Київські видання 1961-го та 1973 років, над якими за належної державної підтримки й тривалий час працювали чималі наукові колективи, на сьогодні є найавторитетнішими академічними збірками творів нашого філософа. Однак і ці видання далеко не бездоганні під багатьма оглядами. Наприклад, Дмитро Чижев-ський указував на наявні там помилки в грецьких словах¹⁵, Богдан Струмінський -на кілька недоглядів у тексті діалогу «Алфавит»¹⁶, Юрій Шевельов - на те, що в обох київських виданнях відсутні будь-які фахові коментарі щодо біблійних цитат¹⁷, митрополит Іларіон (Іван Огієнко) відзначав свавільне вживання видавцями великої літери¹⁸ тощо. Зрештою, помічені Чижевським та іншими хиби - то лиш дрібочка порівняно з тим, що є насправді. Принаймні, узявши за основу київське академічне видання 1973 року, ми змушені були вносити в нього десятки тисяч змін. Якщо спробувати окреслити те основне, в чому текст видання 1973 року відбігає від сковородинських автографів та списків, то картина буде така: 1) неправильно відтворені слова; 2) пропуски слів, фраз та речень; 3) похибки в коренях, суфіксах та відмінкових закінченнях; 4) помилкове вживання літери "ять"; 5) помилкове зазначення м'якості або твердості звуків; 6) помилки в подвоєнні літер; 7) порушення сковородинської синтакси, яке полягає в доволі частій зміні типу речення (питального на спонукальне, спонукального на розповідне тощо) й відповідних пунктуаційних знаків, некоректному розмежуванні власне авторського тексту й цитат, а також у хибному потрактуванні структури речень; крім того, зміст окремих речень спотворюють хибно подані прийменники, сполучники та частки; 8) ігнорування чинних у автографах та списках правил ужитку великої літери (іменники, а почасти й прикметники та займенники Сковорода зазвичай писав з великої літери - тож у творах філософа понад сорок тисяч слів написано з великої літери), правил написання слів разом, окремо та через дефіс; невиправдана відмова від деяких уживаних Сковородою літер; 9) майже повна відсутність наявних у автографах та списках понад п'ятдесяти тисяч діакритичних знаків, без яких годі збагнути, зокрема, сковородинську орфоепію; 10) свавільна інтерпретація композиційної та графічної структури тексту: неправильне розташування віршованих рядків один щодо одного, неправильний поділ їх на строфи, перенесення слів та фраз із одного рядка на інший; довільна розбивка прозового тексту на абзаци (наприклад, Сковорода подає кожну цитату з нового рядка, тимчасом як видавці - суцільним текстом); не взято до уваги або неправильно відтворено рясні графічні виокремлення Сковородою слів та фраз, тобто логічні наголоси¹⁹.

Коли додати до цього ще й ідеологічну ангажованість упровідної статті, кілька тисяч незадокументованих цитат, явно недостатню Грунтовність і достеменність коментарів, а також ту прикру обставину, що видання творів Сковороди кінця XX -початку XXI століть здебільшого взагалі перебувають далеко за межами академічної традиції, то висновок може бути тільки один: твори Сковороди "в повному, автентичному та достойному вигляді" на сьогодні так-таки й не видано, що посутньо гальмує, а почасти просто внеможливлює і подальший розвиток академічних студій над Сковородою, і адекватне поцінування його творчості, і переклад творів письменника іншими мовами.

Саме з огляду на це ми вирішили підготувати й видати нову повну академічну збірку творів нашого філософа. Ми мали на думці зробити ось що:

1. На підставі автографів та основних (найліпших) списків ретельно підготувати корпус текстів Сковороди згідно з приписами сучасної текстології.

2. Задокументувати цитати, алюзії та ремінісценції, що дозволило б не лише створити належний науковий апарат, але й ліквідувати помилки переписувачів та публікаторів, правильно розмежувати цитати й власне авторський текст, розшифрувати наявні в рукописах скорочення тощо.

3. Зробити поновну редакцію українських перекладів латинських та грецьких текстів Сковороди.

4. Підготувати належні фахові коментарі до сковородинських ідей, універсалій та образів, подавши їх на тлі стародавньої грецької та римської літератури, святоотців-ської і новочасної західної традиції, українського барокового письменства.

Слід сказати, що в ході підготовки цього видання зринуло чимало труднощів. По-перше, з огляду на різні причини не всі потрібні нам джерела, розпорошені по архівах та книгозбірнях України, Росії, Румунії, СПІА й Чехії, виявились приступними. По-друге, деякі рукописи Сковороди, на жаль, уже несила вчитати (місцями папір пошкоджений, а чорнило вицвіло, місцями заважають плями, на перегинах аркушів майже нічого не видно навіть у тому разі, якщо збільшувати зображення). По-третє, граматика й правопис Сковороди неабияк варіативні (скажімо, найбільш радикальна зміна правопису сталася в середині 1770-х років, коли філософ відмовився вживати літери "єр" та "єрь", заступивши їх відповідними діакритичними знаками), а загалом дуже каліграфічний почерк Сковороди не скрізь дає змоіу напевне відрізнити велику літеру від малої (надто коли йдеться про літери "б", "в", "г", "д", "з" та деякі інші в позиціях на початку рядка або після коми чи двокрапки). Варіативність граматики й правопису обумовила й ті мінімальні редакторські зміни, до яких ми змушені були вдатися. Так, згідно з волею самого автора, ми не подаємо прикінцевих "єрів", у разі доконечної потреби змінюємо розділові знаки (двокрапку на кому тощо), водностайнюємо написання окремих літер, а також деяких слів, які в автографах та списках мають по дві та більше паралельні форми (наприклад: "а вось - авось", "вовѣкы - во вѣкы", "в про(т)чем - "впро(т)чем", "для того - длято-го", "для чего - длячего", "его же - егоже", "истина - истинна", "крючки - крючьки", "к тому - ктому", "коль краты - колькраты", "на примѣр - напримѣр", "не уже ль -не ужель - неужель", "ни мало - нимало", "Памво - Памва", "сего ради - сегоради", "со всѣм - совсѣм", "то єсть - тоесть", "французкий - француззкий - французский", "хляби - хлябы", "чрез чур - чрез-чур - чрезчур - чрезчурь", "щаслив - щастлив -счастлив", "яко же - якоже"). Ми обирали ті форми, які переважають в автографах. По-четверте, автографи деяких творів Сковороди не збереглися, а їхні списки далеко не завжди бездоганні. Так, діалог «Кольцо» дійшов до нас в одному-єдиному спискові, зробленому якимось малоосвіченим переписувачем, котрий спотворив сковоро-динську граматику й правопис (скажімо, він узагалі не вживає великої літери та літери "ять"), перекрутив біблійні цитати, окремі слова та фрази. З огляду на це ми змушені були вдатися до реконструкції тексту, послідовно здійснивши дві основні операції: а) відтворили біблійні цитати за текстом Єлизаветинської Біблії, звідки їх брав сам Сковорода (враховуючи при цьому особливості сковородинської манери цитування Святого Письма); б) подали ті форми слів (літера "ять", закінчення родового відмінка іменників тощо), які характерні для автографів Сковороди. Так само й текст діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» реконструюємо на підставі трьох його списків (з урахуванням тих граматичних форм, що характерні для автографів). По-п'яте, звичка Сковороди не подавати вказівок на джерела посутньо ускладнює справу задокументування цитат, алюзій та ремінісценцій.

Структура цього видання така: 1) передмова; 2) повний корпус відомих на сьогодні автентичних творів Сковороди (сюди вперше входить лист Сковороди до Григорія Ковалинського від 2 травня 1785 року; крім того, текст притчі «Убогій Жайворонок» подаємо не за виданням 1861 року, а за першодруком, а тексти листів до Єгора Урюпіна та Петра Пискунівського - за списком Івана Вернета), розташованих згідно з хронологічним та жанровим принципами, з відповідними примітками й коментарями; 3) «Жизнь Григорія Сковороды» Михайла Ковалинського. Зважаючи на те, що до нашого видання вже існує конкорданція (її можна знайти на сайті Університету Альберти: http://www.arts.ualberta.ca/~ukr.skovoroda/NEW/index.php), покажчиків ми не подаємо.

Безпосередніми виконавцями проекту були Олександра Ушкалова (комп'ютерне складання, підготовка та коректа тексту), професор Олег Марченко (підготовка приміток і коментарів), професор Марія Кашуба та Любов Пащина (нагляд за латинськими й грецькими текстами), а також я (підготовка тексту, передмови, приміток і коментарів, поновна редакція перекладів з латини, загальний нагляд).

Насамкінець хочу скласти щиру подяку всім нашим колегам та друзям, хто словом і ділом підтримував нас і сприяв утіленню в життя цього проекту, а найперше: викладачці Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Я. Франка Оксані Блашків, викладачеві Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди Григорію Вербі, фотографові Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Сергієві Гавришкевичу (Київ), голові Фонду Андрія Первозванного Володимирові Гальперіну (Харків), директорові Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академіку Миколі Жулинському (Київ), письменниці й філософові Оксані Забужко (Київ), професорові Університету Альберти Олегові Ільницькому (Едмонтон), архієпископу Харківському і Полтавському Української Автокефальної Православної Церкви Ігорю Ісіченкові, викладачці Російського державного гуманітарного університету Софії Копелян (Москва), директорці Національного літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди в Сковородинівці Наталії Мицай, співробітниці Російського державного гуманітарного університету Анні Нижник (Москва), професору Університету Альберти Наталії Пилип'юк (Едмонтон), директорові Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, академіку Мирославу Поповичу (Київ), старшому науковому співробітнику Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, професору Ярославі Стратій (Київ), заступникові директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, член-кореспон-денту НАН України Миколі Сулимі (Київ), а також моєму синові - письменнику й літературознавцю Олександру Ушкалову. Особлива подяка - колективу харківського видавництва «Майдан» та його директорові Анатолію Стожуку.

Керівник проекту - доктор філологічних наук, професор

Леонід УШКАЛОВ

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

Творчість Григорія Сковороди посідає особливе місце в історії українського письменства. Його поезія та філософія - це найвищий злет українського літературного бароко, так само, як в Англії - творчість Джона Мільтона, у Голландії - Йоста ван ден Вондела, в Іспанії - Кальдерона, в Італії - Торквато Тассо, у Німеччині - Ангела Сілезія, у Чехії - Яна Амоса Коменського. Сковородинські пісні, байки, діалоги, трактати, притчі, листи завершують добу українського бароко, а водночас і барокову літературу всієї Європи.

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (22 листопада за ст. ст.) 1722 року в сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині в простій козацькій сім'ї. Коли хлопцеві виповнилося сім років, батьки віддали його в науку до дяківської школи, яких у Чорнухах було на ту пору три. Восени 1734 року Сковорода вступає до Києво-Могилянської академії. Клас фари, де вчили читати й писати по-латинському, по-польському та по-слов'янському, Сковорода пройшов під орудою ієродиякона Вені-аміна Григоровича. У наступних класах (1735-1738 pp.): інфіми (етимологія, синтаксис латинської мови, арифметика й катехізис), граматики (складніші питання синтаксису, твори Ціцерона й Овідія) та синтаксими (стилі латинської ораторської прози, латинська поезія) - його вчителем був Амвросій Негребецький. Клас поетики, де вчили писати віршовані твори різних жанрів, а також давали знання з міфології, географії та біблійної історії, Сковорода пройшов у ієродиякона Павла Канючкевича впродовж 1738-1739 років. Тоді ж таки він починає вчити грецьку, німецьку й геб-рейську мови в Симона Тодорського. У 1739-1740 роках Сковорода пройшов клас риторики (інвенція, стилістика, композиція тощо) в Сильвестра Ляскоронського (курс «Institutiones oratoriae eloquentiae...»²⁰) та продовжив вивчати мови в Симона Тодорського. Філософію (діалектика, логіка, етика, фізика, метафізика) Сковорода вивчав у 1740-1741 роках під орудою префекта академії Михайла Козачинського (курс «Syntagma totius Aristotelicae philosophiae...»²¹). Однак восени 1742 року, пройшовши конкурсний відбір у Глухові (випробування в церковному співі та в співі на "італійський манір"), Сковорода стає співаком (альтистом) придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни. Відтоді й до кінця серпня 1744 року він мешкає в Санкт-Петербурзі та Москві. Саме тоді, як стверджував Григорій Квітка-Основ'я-ненко, Сковорода створив кілька духовних піснеспівів: "придворний" наспів літургійно-канонічної пісні «Иже херувимы», «Христос воскресе» та пасхальний канон «Воскресенія день». Враження від життя в столицях Російської імперії не раз зринають і в його літературних творах. Так, у віршованій фабулі про Тантала («Fabula de Tantalo») є згадка про італійського композитора Доменіко даль Ольо (Domenico dell'Oglio) - автора музики до прологу опери «Та clemenza di Tito»²², в якій Сковорода виступав кілька разів. Із цього ж таки прологу, чий текст написав Якоб фон Штелін, походить і сковородинський образ богині справедливості Астраї, змальований у притчі «Убогій Жайворонок».

Наприкінці літа 1744 року Сковорода в складі почту імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут він звільнився з капели в чині "придворного уставгцика", тобто регента, і відновив своє навчання в класі філософії Київської академії (курс «Philosophia Aristotelica...»²³ Михайла Козачинського). Але рівно через рік у складі Токайської комісії генерал-майора Федора Вишневського, куди його взяли як людину, добре обізнану в музиці та чужих мовах, Сковорода виїхав до Угорщини. Упродовж наступних п'яти років йому вдалося побувати також в Австрії, Словаччині, Польщі, можливо, і в Італії (Венеція, Болонья, Флоренція, Рим), Чехії (Прага) та Німеччині (Дрезден, Ляйпціг, Галле). Перший біограф Сковороди Михайло Ковалин-ський стверджував, що в Будапешті, Відні, Братиславі й деінде філософ продовжував своє навчання, приятелюючи з багатьма освіченими людьми.

У жовтні 1750 року Сковорода повертається до Києва, якийсь час мешкає у своїх приятелів та знайомих, аж поки наприкінці 1750-го або на початку 1751 року переяславський єпископ Никодим Срібницький не запросив його на посаду вчителя поетики до місцевого колегіуму. Сковорода підготував курс «Разсужденіе о поезій и руководство к искуству оной» і розпочав виклади. Одначе його розуміння поетичного мистецтва посутньо відбігало від узвичаєних у старій українській школі засад поетики, тож єпископ через консисторський суд зажадав від учителя викладати так, як заведено, а коли той відмовився, сказавши: "Alia res sceptrum, alia plectrum"²⁴, -у травні або на початку червня 1751 року звільнив його з роботи. Восени цього ж таки року Сковорода знову повертається до Київської академії і починає слухати курс богослів'я (догматика, моральне богослів'я, історія Церкви, канонічне право, Святе Письмо, гебрейська мова з додатком арабської та сирійської) у префекта академії ієромонаха Георгія Кониського (курс «Christiana orthodoxa theologia...»²⁵). Проте навчання в класі богослів'я Сковорода так і не завершив: щонайпізніше восени 1753 року за рекомендацією київського митрополита Тимофія ГЦербацького він став вихователем старшого сина бунчукового товариша Степана Томари Василя й вирушив до села Каврай, що за 36 верст від Переяслава. Тут Сковорода мешкав близько шести років, виховуючи хлопця, який був украй розбалуваний матір'ю - донькою полтавського полковника Василя Васильовича Кочубея та Анастасїї Данилівни Апостол Анною. Конфлікт із цією панією спричинився до того, що на кілька місяців Сковороду було звільнено з роботи. Під час вимушеної перерви він у перших числах січня 1755 року разом зі своїм приятелем Володимиром Каліграфом (Василем Кри-жанівським), який був призначений на посаду префекта Московської академії, вирушив до Москви, а звідти - до Троїце-Сергієвої лаври, де намісником був Кирило Ляшевецький. Однак уже наприкінці лютого або на початку березня 1755 року Сковорода знов опиняється в селі Каврай, де замешкає аж до літа 1759 року. Саме на цей час припадає початок його літературної творчості. Зокрема, у каврайський період Сковорода написав кілька поезій, що перегодом увійшли до циклу «Сад божественних пѣсней»: «Боится народ сойти гнить во гроб...» («Пѣснь 1-я»), «Оставь, о дух мой, вскорѣ всѣ земляныи мѣста!..» («Пѣснь 2-я»), «Ах ты, тоска проклята!..» («Пѣснь 19-я»), «Ъдеш, хощешь нас оставить?..» («25-я пѣснь отходная»), «ПоспВшай, гостю, поспѣшай...» («Пѣснь 26-я»), можливо, і «Весна люба, ах, пришла!..» («ІТвснь 3-я») та «Всякому городу нрав и права...» («Пвснь 10-я»), - а також «De libertate»²⁶, «Fabula» («Как толко солнце к вечеру запало...»), «Fabula de Tantalo», «Quid est virtus?»²⁷, «In natalem Basilii Tomarae, pueri 12 annorum»²⁸, переклав віршоване послання французького поета XVI століття Марка-Антуана де Мюре «Ad Petrum Gerardium»²⁹ під назвою «О delicati blanda etc.»³⁰, "священний гімн" цього ж таки автора «In natali Domini»³¹ під назвою «In natalem lesu»³² тощо. Тут-таки опівночі 24 листопада (за ст. ст.) 1758 року Сковороді наснився і той дивний сон про гнану Правду та людське "різнопуття" (нібито якась невидима сила показала йому триб життя вельмож, священиків, простолюду), що змусив його відцуратися світової марноти. Потворні образи цього сну, схожі на фантасмагорії Єроніма Босха, закарбували екзистенційне порубіжжя, коли сковородинська постава щодо світу набувала виразних аскетичних прикмет.

У серпні 1759 року на запрошення білгородського та обоянського єпископа Йоа-сафа Миткевича Сковорода стає викладачем поетики в Харківському колегіумі. У цей час він пише «Carmen»³³, «Басню Есопову», можливо, також «Фабулу» («Старичок пвкій Філарет в пустиннѣ...»), «In natalem bilogrodensis episcopi»³⁴ та «Вышних наук саде святый...» («Пвснь 27-я»). Після закінчення 1759-1760 навчального року Сковорода, відмовившись прийняти чернечий постриг, покинув колегіум і близько двох років мешкав у селі Стариця, що за 39 верст від Білгорода. Тут він створив поезію «Голова всяка свой имѣет смысл...» («Пвснь 9-я»), а можливо, ще й «Не пойду в город богатый...» («Пѣснь 12-я») та «Ах поля, поля зелены...» («Пвснь 13-я»). Навесні 1762 року Сковорода приходить до Харкова, де знайомиться зі студентом класу богослів'я Михайлом Ковалинським, який відтоді став його улюбленим учнем і найближчим приятелем. Заради цього юнака він знову повертається до колегіуму: з вересня 1762 по червень 1764 року Сковорода читає тут курси синтаксими та грецької мови. У цей час він написав 5-у («Тайна странна и преславна!..»), 6-у («Вонми, небо и земля...») та 17-у («Видя житія сего я горе...») пісні «Саду...», а також кілька десятків латиномовних листів до Ковалинського, що належать до ліпших зразків епістолярного жанру в українській літературі. Письменник зумів наповнити їх не лише численними барвистими образами, цитатами з грецьких та римських класиків, мудрими повчаннями, філософськими роздумами, блискітками іронії, вишуканими віршами, але й справжнім, живим і трепетним, дружнім почуттям. Тим часом після смерті Йоасафа Миткевича білгородським та обоянським архієреєм стає Пор-фирій Крайський. І сам він, і новий префект колегіуму Михайло Шванський, і новий ректор Йов Базилевич ставляться до Сковороди неприхильно. Тож після закінчення 1763-1764 навчального року він змушений був залишити заклад. Про життя Сковороди з осені 1764 до липня 1768 року відомо дуже мало. На ту пору він мешкав здебільшого в Харкові, написавши дрібку поезій: «О покою наш небесный!..» («Пѣснь

24-я»), можливо, «Кто ли мене разлучит от любви твоей?..» («Пѣснь 7-я») та «Нелзя бездны окіана...» («Пѣснь 11-я»). Власне кажучи, у цей час поетична творчість Сковороди добігає кінця. Перегодом від буде звертатися до поезії хіба що вряди-годи, створивши трохи більше десятка віршів.

На початку 1768 року при Харківському колегіумі було відкрито "додаткові класи", де готували інженерів, топографів, архітекторів тощо, а вже за кілька місяців харківський генерал-губернатор Євдоким Щербинін своїм наказом призначив Сковороду на посаду викладача катехізису в цьому навчальному закладі. Однак новий білгородський та обоянський єпископ Самуїл Миславський, невдоволений тим, що катехізис читає світська людина, й критично поцінувавши підготовлений Сковородою курс «Начальная дверь ко христіанскому добронравію», навесні 1769 року звільнив його з роботи. Відтоді аж до кінця життя Сковорода перебуває в мандрах. Окрім Харкова, він часто відвідував Бабаї, Валки, Великий Бурлук, Гусинку, Іванівку, Ізюм, Куп'янськ, Липці, Маначинівку, Острогозьк, Охтирку. Здебільшого філософ зупинявся в маєтках слобідсько-української шляхти: Донців-Захаржевських, Земборських, Каразіних, Квіток, Ковалевських, Мечникових, Сошальських, Тев'яшових - або в келіях монастирів (Курязького, Охтирського, Сумського, Святогірського, Сіннянського та інших). Так, улітку 1769 року, мешкаючи в Гужвинському, що належало дідичам Земборським, Сковорода написав свій перший філософський діалог «Наркісс. Раз-глагол о том: узнай себе». Трохи перегодом тут-таки він напише діалог «Симфоніа, нареченная Книга Асхань...», а також перші п'ятнадцять байок циклу «Басни Харьковскія». Наступного року Сковорода відвідав Київ, провівши близько трьох місяців у Китаївській пустині, де ііуменом був його родич (очевидно, двоюрідний брат) Юс-тин Звіряка, а в 1771-1772 роках на запрошення полковника Степана Тев'яшова мешкав у Острогозьку та в слободі Таволзькій. Тут, на берегах Тихої Сосни, пройшов, мабуть, найбільш плідний період його літературної творчості. За короткий час Сковороді вдалося написати відразу шість філософських діалогів: «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium (Сіон)», «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium specula (еврей-ски - Сіон)», «Діалог, или Разглагол о древнем мірѣ», «Разговор пяти путников

о истинном щастіи в жизни», «Кольцо», «Разговор, называемый Алфавит, или Бук-варь мира» - рівно четверть усього корпусу своїх творів. Персонажами цих діалогів виступають і сам Сковорода, і його тамтешні приятелі, зокрема Панас Панков та Яків Долганський. Трохи перегодом, у першій половині 1774 року, мешкаючи в Бабаях, філософ напише ще п'ятнадцять езопівських байок й укладе збірку під назвою «Басни Харьковскія» (сама назва, можливо, і не належить Сковороді). Крім цих творів, за час своїх мандрів Сковорода написав цілу низку інших філософських трактатів та діалогів: «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сирѣчь Икона Алківіад-ская» (1775-1776 pp.)/ «Книжечка о чтеніи Свягценнаго Писанія, нареченна Жена Ло-това» (1780 p.), «Бесѣда, нареченная двоє...» (1781 p.), «Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим» (1783 p.), «Пря бѣсу со Варсавою» (1783 p.), «Діалог. Имя ему - Потоп зміин» (1791 р.) - притчі «Благо дарный Еро дій» (1787 р.) та «Убогій Жайворонок» (1787 p.), чимало перекладів і листів. Свою останню мандрівку, вже незадовго до смерті, Сковорода здійснив у село Хотетове, що за 25 верст на південь від Орла, - у маєток Михайла Ковалинського. Пробувши там три тижні, філософ попросив свого друга "відпустити його в любу Україну, де він дотепер жив і хотів померти". Смерть спостигла його 9 листопада (29 жовтня за ст. ст.) 1794 року у Вільшанській Іванівці (тепер село Сковородинівка Харківської області). Тут-таки він і похований. На могилі Сковорода заповідав написати: "Мір ловил меня, но не поймал".

Реєстр своїх творів Сковорода подає в листі до Ковалинського від 26 вересня 1790 року. Філософ назвав тут тринадцять діалогів і трактатів: «Наркісс», «Асхань», «Разговор пяти путников...», «Алфавит», «Кольцо», «Разглагол о древнем мірѣ», «Жена Лотова», «Брань архистратига Михаила...», «Silenus Alcibiadis», «Бесѣда 1-я...», «Бесѣда 2-я...», «Бесѣда, нареченная двоє», «Потоп зміин»; притчу «Убогій Жайворонок» та сім перекладів: «О старости» Ціцерона, «О смерти», «О Божій пра-восудіи», «О храненіи от долгов», «О спокойствіи душевном», «О вожделѣніи бо-гатства» Плутарха, «Ода о уединеніи» фламандського новолатинського поета XVII століття Сідеруна ван Госе. Цей реєстр не є вичерпним. Філософ не згадав тут циклів «Сад божественных пѣсней» та «Басни Харьковскія», трактату «Начальная дверь...», діалогу «Пря бѣсу со Варсавою», притчі «Благодарный Еродій», листів (їх близько ста тридцяти) та деяких перекладів. Окрім того, Сковороді приписують ще й авторство трагедокомедії (Григорій Данилевський стверджував, що він мав під рукою цей твір Сковороди, одержаний від херсонського й таврійського архієпископа Інокентія Борисова), "лічебника", кількох пісень («Ах ушли мои лѣта...», «Ах счастье, счастье, бѣдное, злое...», «Ах, Еву не вини...», ба навіть найславетнішої лірницької псальми «Пісня про Правду і Кривду»), цілої низки трактатів, діалогів та листів. Скажімо, Александру Хашдеу називав серед творів філософа «Жизнь труженику в пустынѣ», «Симфонія, о народв», «Книжечка о любви до своих, нареченная Ольга Православная», три листи до архієпископа Георгія Кониського, Ізмаїл Срезнев-ський - трактати під назвами «Мученики во имя Христа», «Исповѣдь и покаяніе», «Путь к вѣчности», «Мрак міра», а Григорій Данилевський - «О богослуженіи на небѣ», «Небо состоит их двух царств». Один із таких трактатів - «Правда вѣри» -був опублікований Дмитром Багалієм 1894 року в харківському виданні творів Сковороди. Як припускав Володимир Ерн, авторами цих писань могли бути учні філософа. З другого боку, не всі автентичні твори Сковороди дійшли до нашого часу. Принаймні досі не знайдено згадуваного Ковалинським «Разсужденія о поезій...», перекладів чотирьох трактатів Плутарха («О смерти», «О Божій правосудіи», «О храненіи от долгов», «О вожделѣніи богатства») та кількох листів. Переважна більшість творів філософа збереглася в автографах, деякі - в автографах та списках, а деякі - лише в списках. Тільки притча «Убогій Жайворонок» невідома ні в автографі, ні в списку.

Структура корпусу творів Сковороди така. Під мовним оглядом він поділяється на три частини: 1) тексти, писані книжною українською або церковнослов'янською мовою (88,4%); 2) латино мовні тексти (11%); 3) тексти, написані по-грецькому (0,6 %). Книжною українською мовою Сковорода написав усі свої діалоги, трактати, притчі, прозові байки, майже всі переклади, 69,3% корпусу поезій, 48,3 % листів. Тим часом латинською мовою ним створено понад половину (51,3 %) листів та 30,6 % поезій. По-грецькому він написав один короткий лист до Ковалинського та пару епіграм. Оригінальні тексти в складі корпусу творів Сковороди становлять 92,6 %, а переклади 6,9 % (0,5 % припадає на філологічні нотатки - «Excerpta philologica»). Своєю чергою оригінальні тексти можна поділити на власне авторський текст (85,5 %) та цитати (14,5 %). При цьому співвідношення оригінального тексту й цитат у різних творах Сковороди істотно варіює. Це залежить від жанру твору, від його проблематики, часу написання та мови.

Під жанровим оглядом корпус оригінальних творів Сковороди постає таким: 55 % припадає тут на філософські діалоги, 19,7 % - на листи, 7,5 % - на трактати, 6 % - на різноманітні віршовані жанри, здебільшого на набожну лірику, 4 % - на притчі, 3,2 % - на прозові байки, 4,6 % - на все інше. Основну частину корпусу творів Сковороди, а власне 94 %, обіймають прозові тексти.

Одначе свою літературну творчість Сковорода розпочинав як поет. До корпусу його поезій належить цикл «Сад божественных пѣсней», ціла низка окремих творів, приміром, енкомій вольності під назвою «De libertate», «Carmen» - емблематичні вірші на образ непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, який прикрашав колись богословський клас Харківського колегіуму, пройняті неоплатонівським пафосом роздуми над таїнством святої євхаристії «De sacra caena, seu aeternitate»¹⁶, поезії, що входять до складу листів та діалогів (найрясніше поетичних вкраплень у візії «Брань архистратига Михаила со Сатаною»), тощо.

«Сад божественних пѣсней, прозябшій из зерн Священнаго Писанія» - це збірка оригінальних поезій, що складається з трьох десятків творів, написаних упродовж 1753-1785 років. Частина з них покладена на музику, очевидно, самим Сковородою. Автограф «Саду...» не зберігся. Щоправда, автографи окремих поезій збірки зустрічаємо в листах Сковороди, писаних наприкінці 1750-х та впродовж 1760-х років. Основу цієї збірки складає набожна лірика, зокрема вірші на Різдво («Ангелы сни-жайтеся, ко землѣ сближайтеся...», «Тайна странна и преславна!..») та на Великдень («Кто ли мене разлучит от любви Твоей...», «Объяли вкруг мя раны смертонос-ны...»). Пісня «Вонми, небо и земля, нынв ужаснися...» написана на Водохрещу, а «Голова всяка свой имѣет смысл...» - на пошану Святого Духа. Поруч із цими духовними піснями перебуває псальма «Всякому городу нрав и права...», буколічний образок «Ой ты, птичко жолтобоко...», вільний переклад шістнадцятої оди другої книги од Горація - «О покою наш небесный!..» тощо. Поезії «Саду...» пройняті ревним релігійним почуттям і "прозябають" із богодухновенного тексту Біблії. Окрім того, сковородинські пісні здавна було заведено тлумачити як "поетичну автобіографію" автора, зокрема як відлуння його напружених духовних змагань із "бого-противною трійцею": світом, плоттю й дияволом.

Найславетнішою піснею «Саду божественных пѣсней» є «Всякому городу нрав и права...», постала зі слів Ісуса, сина Сирахового: "Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разумѣ своем поучается святынѣ" (Сир. 14: 21; чернетка-автограф цього твору має епіграф: "Solum euro feliciter mori"³⁵):

Всякому городу нрав и права;

Всяка имѣет свой ум голова;

Всякому сердцу своя єсть любовь,

Всякому горлу свой єсть вкус каков,

А мнв одна только в свѣтѣ дума,

А мнв одно только не йдет с ума...

Попри те, що в 10-ій пісні «Саду...» виразно вчувається сковородинський "дух сатиризму", вона є перш за все метафізичною поезією. Недаром за своїм ідейним та образним ладом «Всякому городу нрав и права...» нагадує старожитні лірницькі пісні про Страшний Суд, святого Миколая, хресну муку Спасителя, а надто - псальму «Нема в світі Правди, Правди не зиськати». З другого боку, ця поезія є "наслідуванням" Горація, зокрема його оди «До Мецената» («Глянь, нащадку ясний давніх володарів...»). У змальованих на взір римського лірика "пороках черні" Сковорода схильний бачити безладну мішанину пристрастей, світове "торжество", що його мудра людина мала б усіляко цуратися. Отож, послуговуючись старою риторичною схемою "один полюбляє те, другий - те, третій - те, я ж кохаюся ось у цьому", поет створює чи не найліпшу в українській метафізичній ліриці набожну пісню про світове "різнопуття", а власне - про "ліву", погибельну, та "праву", спасенну, дороги людського життя.

До найвідоміших пісень «Саду...» належать і «Ах поля, поля зелены...» («Пѣснь 13-я») та «Ой ты, птичко жолтобоко...» («Пѣснь 18-я»). У першій з них Сковорода за допомогою усталених образів буколічної поезії (квітучі поля, чисті струмки, пташиний спів, пастух, вівці, звуки сопілки) змальовує картину вільного спокійного життя на лоні розкішної природи. Нав'язуючись до поезії Вергілія (за епіграф до раннього автографа цієї пісні слугують слова з Вергілієвих «Георгік»: "О fortunatos nimium bona si sua norint agricolas"³⁶), філософ говорить тут про сільську ідилію та про спокій мудрого чоловіка. Тим часом у 18-й пісні він розробляє гораціанський мотив "живи непомітно". У цій стратегії Сковорода трактує і взятий з Першого соборного послання св. ап. Петра епіграф: "Господь гордым противитея, смиренным же дает благодать" (1 Петр. 5: 5). Натомість виражальні засоби 18-ї пісні «Саду...» належать до української народнопісенної традиції: як слушно стверджував Олександр Потебня, Сковорода контамінує тут старовинні українські пісні «Ой ремезе, ремезоньку» та «Ой не стій, вербо, над водою». «Пѣснь 10-я», «Пѣснь 13-я» і «Пѣснь 18-я» уже за життя поета ввійшли до репертуару українських кобзарів та лірників під назвою "Сковородиних псалмів", чи "сковородинських веснянок". Александру Хашдеу, публікуючи ці поезії 1831 року в часописі «Телескоп», зазначив: "Пропоновані тут три пісні Сковороди, що були написані ним для простого люду слобідським діалектом, досягли своєї мети. Українські сліпці співають їх під іменем 'сковородинських веснянок'; принаймні так називав їх мені один сліпець у Харкові, який навчився їх... від самого Сковороди в Маначинівській пустині".

Добре знаною є також 30-а пісня «Саду...» («Осѣнь нам проходит, а весна про-шла...»), що має за епіграф старовинну грецьку епіграму з «Палатинської антології» (XI, 51). Цю епіграму Сковорода переклав по-латині й вивчив напам'ять, коли перебував у Троїце-Сергієвій лаврі. Вона присвячена темі швидкоплинності життя і в українському перекладі звучить так: "Наслаждайся дней твоих, все бо вмалѣ старѣет: / В одно лѣто из козленка стал косматый цап". Поет розгортає цей мотив в екзистенційній стратегії, говорячи про те, що робить дочасне людське життя солодким: про сподівання на Бога та про безпристрасність, зрозумілу як відсутність страху смерті. Наприкінці поезії зринає образ Христа-Епікура: "Так живал аоинейскій, так живал и еврейскій / Епикур - Христос", - за допомогою якого Сковорода допасовує до Божого Об'явлення Епікурову сентенцію: "Спасибі Боїу, що потрібне зробив легким, а важке - непотрібним".

Останньою за часом поезією, що увійшла до «Саду...», є 29-а пісня («Чолнок мой бури вихр шатает...»). Вона має покаянний характер і засновується на алегоричному тлумаченні євангельської оповіді про втихомирення Христом Тиверіадського озера (Мт. 8: 26-27; Мр. 4: 39^1; Лк. 8: 24-25). її ліричний герой, уподібнюючи себе до нещасливого мореплавця, покладає всі свої надії та сподівання на Христа. Саме Христос названий тут "Петрою"³⁷, тобто пристановищем, "кам'яною горою", котра, як писав поет у коментарі до прикінцевого рядка 14-ї пісні «Саду...», є образом блаженства, місця, де людина може сховатися від мирської марноти.

Перу Сковороди належить і чимало латиномовних поезій. Серед них -«Carmen», «Quid est virtus?», «Epigramma», «In natalem Basilii Tomarae, pueri 12 annorum», «In natalem bilogrodensis episcopi», «De sacra caena, seu aeternitate», «De umbratica voluptate»³⁸, 25 віршів у листах до Михайла Ковалинського, 2-у листах до Якова Правицького, а також численні двовірші й невеличкі уривки, розсипані по інших творах. Свої латинські поезії Сковорода писав елегійним дистихом, ямбічним триметром, асклепіадовою строфою, ямбом і амфібрахієм. їх можна поділити на ліричні, привітальні та набожні.

Загалом беручи, Сковорода-поет звертався переважно до тих мотивів, які були найбільш популярні в метафізичній ліриці українського бароко: море світу, життя -дорога, світ як театр, свобода, людське "різнопуття". Досить часто зринає в нього й мотив плинності (varietas) світу та марності (vanitas) дочасного людського життя, тобто мотив смерті, який можна вважати за справжню "царську дорогу" української барокової поезії. Серед христологічних мотивів у Сковороди на передньому краї перебувають різдвяний (він пройнятий тут містичним пафосом благодатного "обоження") та великодній, тісно пов'язаний із мотивом співрозп'яття (варто пригадати хоч би слова 7-ї пісні «Саду...»: "Сраспни моє ты тѣло, спригвозди на крест; / Пусть буду звнѣ не цвлой, дабы внутрь воскрес"). Окрім цього, у поезії Сковороди звучать мотиви спокою, щастя, рустикального раю, аскетичного змагання зі світом, плоттю й дияволом, Христової бідності тощо. Один раз, а власне в поезії «De libertate», зринає і мотив "золотої вольності" (aurea libertas), добре знаний у нашій бароковій літературі, починаючи ще з 1620-х років («Вѣршѣ на жалосный потреб... Сагайдачного» Касіяна Саковича, «Юстифікація невинності» Мелетія Смотрицького та інше). У цій поезії, що є, очевидно, уривком якогось більшого твору, Сковорода, уславлюючи борню України за свободу, змальовує образ Богдана Хмельницького як "батька вольності", Божого обранця, котрий оружною рукою виводить свій народ із чужинської неволі.

Під жанровим оглядом поезія Сковороди так само доволі барвиста. Тут є різдвяні та великодні пісні-канти, епіграми, елегії, панегірики, привітальні вірші, зокрема генетліакони (вірші на день народження), духовні та світські оди, емблематичні поезії, віршовані фабули, байки та діалоги тощо. Помітне місце в поезії Сковороди посідає, наприклад, епіграма - один із найпопулярніших жанрів української барокової літератури, з характерними для нього внутрішніми римами, алітераціями, асонансами, повторами тематичних слів. Переважна більшість оригінальних та перекладних епіграм Сковороди написана по-латинському. Філософ цікавився також грецькими епіграмами. Так, перебуваючи в Троїце-Сергієвій лаврі, він знайшов у тамтешній бібліотеці антологію грецьких епіграм, частину з яких, зокрема плато-нівську епіграму про муз та Афродіту, переклав по-латинському («Ter tribus ut Musis olim Venus obvia facta est...»³⁹). До улюблених творів Сковороди належала також старовинна епіграма «Inveni portum...»⁴⁰, що її він знайшов у романі французького письменника Алена-Рене Лесажа «Пригоди Жіля Блаза із Сантільяни». Наш поет залишив численні варіації цього двовірша. Характерними прикладами епіграм Сковороди є поезії «Все лице морщиш, печален всегда ты...», «In natalem bilogrodensis episcopi» та інші. Епіграматична техніка притаманна також довшим поезіям Сковороди, наприклад, привітанню на день народження Василя Томари чи «De umbratica voluptate». У пізніх творах філософа є чимало епіграм, схожих на приказки та прислів'я: "Кому меньше в жизни треба, / Тот ближая всѣх до неба", "Лучше мнѣ сухарь с водою, / Нежели сахар с бѣдою" тощо.

Іноді Сковорода докладно пояснював жанрові особливості своїх творів у дусі старих українських поетик. Так, про двадцять п'яту пісню «Саду...», яка є так званим апобатеріоном, він писав: "Апобатеріон походить від грецького слова атторсиѵЕіѵ, що означає 'відходити, від'їжджати'. У цій пісні тих, хто від'їжджає, проводжають побажаннями добра й різних благ". На досвід попередньої української силабічної поезії зіперта й техніка віршування Сковороди. Водночас він був одним із найра-дикальніших реформаторів українського вірша за всю його історію. По-перше, жоден український поет ХѴІІ-ХѴІП століть не користався так рясно неповними римами (за підрахунками Дмитра Чижевського, неповні рими в ранніх віршах Сковороди становлять 25 %, а в «Саді божественних пѣсней» - 17 %). Натомість він дуже рідко вдається до характерних для української силабічної поезії "перенесень". По-друге, на відміну від класичної української силабіки, що культивувала тільки жіночі рими (чоловічі рими вживалися тут лише як факультативні), Сковорода часто послуговується чоловічими римами. Скажімо, у 2-ій, 3-ій, 9-ій, 10-ій, 26-ій, першій строфі 22-ої пісні «Саду...» немає жодної жіночої рими, а мішані жіночі та чоловічі закінчення є в 1-ій, 5-ій, 7-ій, 11-ій, 12-ій, 13-ій, 16-ій, 17-ій, 18-ій, 19-ій, 20-ій, 21-ій, 22-ій, 23-ій, 24-ій,

25-ій, 27-ій, 28-ій та 30-ій піснях «Саду...». Загалом беручи, поезія Сковороди має 45 % чоловічих рим. По-третє, для поезії Сковороди характерне особливе розмаїття строфіки: «Сад божественних пвсней», де кожен твір посідає власну строфічну форму, не має паралелей в українській силабічній поезії ХѴН-ХѴПІ століть, з огляду на що цю збірку можна назвати "садом модерних поетичних форм".

Не має паралелей в українській бароковій літературі також збірка байок Сковороди «Басни Харьковскія». Звісно, байка була добре знана в нашому письменстві задовго до нього: теорію байки докладно розглядали в шкільних курсах поетики, а українські барокові проповідники залюбки використовували байкові сюжети у своїх казаннях (тільки в збірках Антонія Радивиловського «Огородок Марій Бого-родицы» та «Вѣнец Христов» можна знайти близько двох десятків байок). Проте якраз Сковороду слід уважати за "батька" української байки, оскільки саме він уперше потрактував її як самостійний літературний жанр філософського Гатунку. Говорячи про єство байки, Сковорода покликався на "стародавніх любомудрців", передусім на Сократа, котрий, за переказом, під кінець життя завіршував декілька езопівських сюжетів. Байка для Сковороди - це розумна забавка, така собі картинка, "зверху смішна, але всередині чудова". "Ни одни краски, - писав він у передмові до циклу «Басни Харьковскія», - не изъясняют розу, лілію, нарцысса столько живо, сколько благоліпно у их образует невидимую Божію истину, тѣнь небесных и земных обра-зов. Отсюду родились hieroglyphica, emblemata, symbola, таинства, притчи, басни, подо-бія, пословицы... И не дивно, что Сократ, когда ему внутренній ангел, предводитель во всВх его двлах, велѣл писать стіхи, тогда избрал Езоповы басни". Сковорода має тут на думці історію, викладену в платонівському діалозі «Федон»: до Сократа у в'язницю приходять його приятелі, зав'язується розмова, в ході якої зринає ім'я Езопа, і тоді Кебет запитує Сократа, чи то правда, що він недавно склав віршові переробки езопівських байок? Сократ відповідає, що боги не раз спонукали його до мистецтва, тож він і спробував був складати вірші, а оскільки, мовляв, "творчої уяви в мене обмаль, я вдався до того, що було мені найдоступніше - до байок Езопа. Знаючи їх напам'ять, я завіршував ті, які мені пригадалися перші". Байки самого Сковороди теж значною мірою засновуються на езопівських сюжетах. Так, іще 1760 року в стінах Харківського колегіуму філософ написав по-латині й по-українському віршовану «Басню Есопову» («Fabula de haedo et lupo tibicine»²³), що є оригінальною переробкою сюжету про Вовка та Ягня. Сковородинські «Жаворонки» мають за основу сюжет Езопової байки «Орел і Черепаха», байка «Навоз и Алмаз» - сюжет байки «Півень та перлина», у байці «Оленица и Кабан» згадано езопівську байку «Галка та інші птахи» тощо.

На «Баснях...», особливо "бабаївського" циклу, виразно позначився досвід роботи Сковороди над філософськими діалогами. Недаром мораль, або "сила", цих байок годна часом набагато перевершувати обсягом саму фабулу, а за стилістикою нагадує власне філософський текст. Прикметно й те, що майже всі фабули своїх байок Сковорода будує у формі яскравих діалогічних сценок. Філософською є також основна тема, якою переймається Сковорода-байкар, - "сродність". Добра половина всіх «Басен...» присвячена саме їй: «Жаворонки», «Колеса часовій», «Орел и Сорока», «Голова и Тулуб», «Оселка и Нож», «Орел и Черепаха», «Собака и Кобыла», «Пчела и Шершень» та інші. Персонажами байок виступають передовсім тварини й птахи, а також люди, стихії, приладдя, коштовне каміння тощо. Почасти вони взяті Сковородою з традиційних езопівських сюжетів, як-от, приміром, Орел та Черепаха, Гній; почасти - з популярних емблематичних енциклопедій (Змія, що скидає із себе линовище, Верблюд та Олень), а почасти є цілком оригінальними, як-от дзиґарські коліщата, Вітер чи Брусок.

Близькими "родичками" байок Сковороди є притчі «Благодарный Еродій» та «Убогій Жайворонок» (обидві написані 1787 року). Власне кажучи, це ті самі байкові фабули, тільки що куди більші за обсягом - своєрідне поєднання байки та філософського діалогу. Сковорода написав їх уже під кінець життя й присвятив передовсім проблемі виховання. Так, у притчі «Благодарный Еродій» розмову про виховання ведуть двоє: мавпа на ім'я Пішек та молодий лелека Єродій (обидва ці образи взяті з емблематики, де вони символізували погане та гарне виховання). Мавпа вихваляє модне виховання, тимчасом як Єродій обстоює виховання природне. "Буде кто чего хощет научитися, к сему подобает ему родитися..., - стверджує він. - Аще же кто дерзает без Бога научить или научитися, да памятует пословицу: 'Волка в плуг, а он в луг'". Окрім того, додає вже від себе Сковорода, добре вихована людина ніколи не буде "безобразно и бѣсновато гонитися за мырскими суєтами", адже безодню нашого серця не може вдовольнити ніщо, крім неї самої. Про добре виховання та про "божевільну гонитву за світовою марнотою" ідеться також у притчі «Убогій Жайворонок». Однак Сковорода говорить тут не так про окрему людину, як про всю українську людність. Філософ ладен бачити в Україні останній відблиск "золотого віку", коли люди шанували Правду з власної волі, а не з примусу. Недаром персонажі цієї притчі розмовляють про те, як стародавня богиня справедливості Астрая, котра правила цілим світом за "золотого віку", відколи людьми опанували всілякі зіубні пристрасті, знайшла собі останній прихисток в Україні. Якраз у рідному краю жайворонка Сабаша, тобто самого Сковороди (ім'я "Сабаш" означає те саме, що й "Варсава"), "водворялася простота и царствовала дружба, творящяя малое великим, дешевое дорогим, а простое пріятным. Сія землица была часточка тоя земельки, гдв странствовавшая между человѣки Истина и убѣгающая во злѣ лежащаго міра сего, послѣдніе дни пребыванія своєю на землѣ провождала и остатній роздох имѣла, дондеже возлетѣла из долних в горнія страны". В есхатологічно-міленарному сюжеті про боротьбу Правди з Кривдою Сковорода відводить своїй вітчизні особливе місце. Загалом беручи, притча «Убогій Жайворонок» - це алегорія про "срод-ність" українців до добра та про їхню "несродність" до зла. І мудрий жайворонок Сабаш, і нерозважливий тетервак Фрідрік, і дятел Немес "сродні" поміж собою, бо всі вони, на відміну від нетопирів чи яструбів, зроду добрі.

Важливе місце у творчому доробку Сковороди посідають трактати: «Начальная дверь ко христіанскому добронравію», «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сирѣчь Икона Алківіадская», «Книжечка о чтеніи Священного Писанія, нареченна Жена Лотова». «Начальная дверь ко христіанскому добронравію» - це конспект кате-хитичного курсу, що його Сковорода читав у додаткових класах Харківського колегіуму. Твір написано 1768 року. Значно пізніше, а власне 1780 року, Сковорода дописав до нього вступ. «Начальная дверь...» складається з десяти невеличких розділів, в яких коротко з'ясовано поняття Бога, віри, Божого промислу, любові, гріха тощо, а також подано десять Божих заповідей. Цей трактат Сковороди відрізняється від узвичаєних у старій українській богословській традиції катехізисів. Недаром він призвів до конфлікту Сковороди з церковним начальством. Тим часом «Икона Алківіадская» (перша редакція - 1776 p., друга - 1780 р.) та «Жена Лотова» (1780-1788 pp.) присвячені питанням біблійної герменевтики. На думку Сковороди, "природний стиль Библіи" полягає в тому, аби "исторіалною⁴¹ или моралною лицемѣрностью так соплестъ фиіуры и символы, что иное на лицѣ, а иное в сердцѣ. Лицо, как шелу-ха, а сердце єсть зерном". З огляду на це філософ прагне сприймати Біблію в одному тільки символічному ключі, не надаючи, здається, жодного значення, окрім знакового, її буквальному сенсу. Підставою для такого всеосяжного "фііуратизму" є передовсім ті численні енантіофанїї, тобто позірні суперечності, що їх Сковорода добачає в біблійному тексті. Навзаємна неузгодженість окремих біблійних віршів чи навіть граматичних форм слів, невідповідність сюжетів Святого Письма вічним законам "блаженної натури", моральна уломність багатьох персонажів священної історії є для Сковороди незаперечним свідченням "фііуративної" природи старозаповітних та новозаповітних текстів. Отож, припустімо, Лотове п'янство та кровосумішка постають у трактаті «Жена Лотова» всього лиш "тайнообразними" фігурами: "Когда в Божіих книгах читаєш: піянство, наложничество, кровосмѣшеніе, амуры и подо-бное, не мѣшкай на содомских сих улицах, но проходь, не задумываясь на них, и на пути грѣшных не стой. Вить Библіа не к сим улицам, а только чрез сій улицы ведет тебе в горнія страны и чистый край...

Так само, як і твори інших жанрів, трактати Сковороди відзначаються яскравою образністю та оригінальною будовою. Скажімо, «Икона Алківіадская» розпочинається "присінком, чи Ганком", що його становить запозичена з «Великого зерцала» легенда про пустельника й птаха, а завершується "катавасією", в якій філософ порівнює Біблію із силеном - зовні смішною фііуркою, що приховувала в собі Божу велич.

Проте основну частину корпусу творів Сковороди складають діалоги. Філософ писав їх понад два десятиліття: від кінця 1760-х до початку 1790-х років. Більшість цих творів за своєю жанровою природою належить до так званих "сократівських" діалогів. У пишних барокових формах Сковорода змальовує тут свої справжні розмови з друзями. Філософсько-богословські міркування розгортаються в його діалогах на доволі яскравому побутовому, подієвому та психологічному тлі, помережані "інтермедійними" сценками. Письменник рясно вживає різноманітні образи, взяті, зокрема, з Біблії, грецької міфології, емблематики тощо.

"Первородним" "сократівським" діалогом Сковороди є «Наркісс. Разглагол

0 том: узнай себе». Він складається з двох коротких вступних розділів («Пролог» та «Чудо, явленное во водах Наркіссу»), семи "розмов" про себепізнання, а власне, про "внутрішню людину", невидиму природу Божого творива, людину як міру всіх речей, добро та зло, воскресіння та його містичну запоруку - Божу "іскру", а також «Симфоніи, сирѣчь согласія священных слов...», яка своєю чергою має вступ, хор

1 чотири "малі" симфонії. При цьому художній час діалогу розшаровується на час емпіричний (дія розгортається впродовж семи днів, від понеділка до неділі), символічний ("страсна сідмиця" та тиждень перед Різдвом), архетипічний (сім днів притчі, що її розповідає Памва на початку «Симфоніи»), ба навіть літургійний (Олег Марченко). «Наркісс» інколи називають першою пам'яткою оригінальної філософії в східних слов'ян (Стефан Шерер).

До найбільш яскравих "сократівських" діалогів Сковороди належить і «Алфавит, или Букварь мира», написаний у другій половині 1774 року. Недаром на своєму най-відомішому портреті Сковорода тримає в руках книжку «Алфавит мира». Саме в цьому творі філософ подав науку про "нерівну рівність", змалювавши людину в образі "посудини", наповненої божественним буттям: "Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмѣстности. Над фонтаном надпись сія: 'Не равное всѣм равенство'. Льются из разных трубок разные токи в разные сосу-ды, вкруг фонтана стоящіе. Меншій сосуд менѣе имѣет, но в том равен єсть больше-му, что равно єсть полный". Тут-таки філософ викладає і науку про "сродність", розглянувши по черзі "сродності" до землеробства, вояцтва та богослів'я, які корелюють із трьома станами платонівської ідеальної держави. Правлячи про ці та інші філософсько-богословські матерії, Сковорода використовує численні емблематичні образи. В «Алфавиті» він власноруч змалював цілу низку гравюр з амстердамської книги «Symbola et emblemata»²⁵: 203-ю («Бобр самого себя гризущій»), 332-у («Раненный олень ѣст извѣстное растѣніе для своєю уврачеванія»), 351-у («Жемчу-жина в раковинв»), 422-у («Слон смотрящій на солнце»), 493-ю («Актеон от своих псов растерзанный»), 748-у («Фаетон») та інші.

Окрім "сократівських" діалогів, Сковорода створив і два діалоги-солілоквїї: «Брань архистратига Михаила со Сатаною» та «Пря бѣсу со Варсавою». Перший із них філософ, за його власними словами, писав упродовж 1783 року - "начал в Бур-луках, кончил в Бабаях". Щоправда, перегодом письменник зробить у тексті «Миха-ило-Сатано-махіи» (так на грецький лад називав свій твір сам Сковорода) деякі зміни. Цей діалог посутньо відрізняється від інших діалогів філософа, по-перше, тим, що є справжньою візією (про це наприкінці твору свідчить сам автор), а по-друге, надзвичайно яскравим містеріальним декором, на якому розгортається суперечка персонажів про те, чи є добро легким. Сковорода виразно нав'язується тут до літературної - найперше драматургічної - традиції, цитуючи втрачену Еврипідову трагедію «Даная» (за «Моральними листами до Люцилія» Сенеки), трагедокомедію Варлаама Лагцевського «Гонимая Церковь», «Епінікіон» Феофана Прокоповича, старовинну книжну українську пісню «Зима прейде, солнце ясно...» тощо. Уже Алек-сандру Хашдеу вважав за необхідне порівнювати «Брань архистратига Михаила со Сатаною» з драмами Есхіла, Софокла, Еврипіда, Кальдерона, Гете чи Байрона. Ця пишна барокова містерія-візія постає, зрештою, не чим іншим, як "принципом ін-дивідуацїї" тієї напруженої борні, що точилася в душі самого філософа. Те саме слід сказати й про діалог «Пря бѣсу со Варсавою», написаний 1783 року. У ньому вперше й востаннє єдиним героєм твору Сковорода виводить самого себе. Свою власну духовну борню він пробує змалювати за допомогою образного ряду євангельської історії про спокушання Христа дияволом у пустелі (Мт. 4:1-11; Лк. 4: 1-13). Персонажі діалогу - Варсава й Даймон - це внутрішні голоси самого Сковороди. Вони втілюють полярні погляди на природу добра: той, що його дотримувався Сковорода як автор циклу «Басни Харьковскія», зокрема байки «Змія и Буфон» ("Чем лучшее добро, тѣм болыпим трудом окопалось, как рвом"), і той, що його філософ обстоював уже в старості (добро - легке).

У доробку Сковороди, крім оригінальних творів, є ще й ціла низка перекладів. Слід сказати, що він чітко розрізняв translatio, тобто достотний переклад, та interpretatio, тобто вільний переклад, чи переспів. "Перекладач [translator], - писав український поет, коментуючи власний переклад елегії Сідеруна ван Госе, - ставить слово замість слова, як зуб замість зуба, а тлумач [interpres], неначе ніжна годувальниця, кладе в рот своєму годованцеві розжований хліб і сік мудрості". Проте досить часто Сковорода ототожнює переклад та переспів. "И сія-то причина, - зазначав він у присвяті свого перекладу Ціцеронового трактату «De senectute»⁴², - заохотила меня поднесть сію книжечку, претолкованную здвшним нарѣчіем... А переведены не слова ея, но мысли". Іншого разу Сковорода напише таке: "Уклонившися от Библіи к Плутарху, перевел я книжечку его «О спокойствіи душевном», истолковав не на-ружную словозвонкость, но самую силу и эссенчію⁴³, будто гроздіе в точилѣ выда-вил". У всякому разі, філософ вочевидь надавав перевагу вільному перекладові й далеко не завжди прагнув адекватно віддзеркалити всі особливості оригінального тексту.

На цих засадах Сковорода створив декілька версифікаційних вправ на теми другої книги Вергілієвої «Енеїди», переклав оди Горація «До Ліцинія Мурени» (II, 10) та «До Помпея Гросфа» (П, 16), уривок з першої книги Овідієвих «Фастів» («Похвала астрономіи»), трактат Ціцерона «Про старість», зроблений Марком-Антуаном де Мюре прозовий виклад комедії Теренція «Адельфи», п'ять трактатів Плутарха (зберігся тільки «О спокойствіи души»), дві поезії Марка-Антуана де Мюре, елегію Сідеруна ван Госе, епіграму «Inveni portum...» тощо. Наприклад, сковородинські переклади "римського пророка" Горація, які вивершують стару українську традицію "претолкованія" цього поета, представлену, зокрема, Афанасієм Кальнофойським, Лазарем Барановичем, Іваном Максимовичем, Михайлом Козачинським, - це не що інше, як християнські parodiae Horatianae в дусі барокових поетик. Попри те, що переклад оди Горація «До Помпея Гросфа» є, як казав Чижевський, спробою "віддати думки оди (яка, до речі, ніби розвиває думки Епікура про f]cn>XLa⁴⁴) в тій самій кількості строф та тим самим розміром - 'сапфічною строфою', в її силабічному одяїу", Сковорода посутньо модернізує та християнізує оригінал. Недаром образи, за допомогою яких поет змалював марнотне розмаїття людського життя в перекладі та переспіві цієї оди, дуже схожі на "персонажів" псальми "Всякому городу нрав и права...". Назагал беручи, сковородинські переклади Горація є "змаганням" християнського поета з класиком, у ході якого римський лірик немовбито приймає святий хрест. Так, Сковорода переклав Горацієве "quod ultra est, oderit curare"⁴⁵ (Carm., П, 16) словами, які, за свідченням св. єв. Матвія, належали самому Христові - "не печись на утро" (Мт. 6: 34). Коментуючи свій переклад, поет зазначав: "Бо хто черпав зі святих отців, за прислів'ям, як собака з Нілу, той зрозуміє, що 'завтрашнє' треба розуміти як наступне життя. Бо якщо наше життя всюди у Святому Письмі порівнюється з днем, перша ж частина доби є ніч, а друга - світло, то дуже правильно ранній вік, тобто юність, називати нерозумним, сучасним життям, ще не освітленим сонцем істини. Друга ж частина життя, що порівнюється зі світлом і називається життям..., коли відкидаються справи тьми. Отже, коли автор говорить: 'не турбуйся про завтрашній день', він хоче сказати: не слід турбуватися про те, що ти будеш їсти або в що одягнешся в старості. Шукай у теперішньому житті тільки царства Божого, піклуйся і дбай тільки про доброчесність і мудрість". Шляхом алегорези Сковорода досягає того, що Горацієва ода й Святе Письмо навзаєм пояснюють одне одного. Слова Горація неначе входять до контексту богонатхненних євангельських образів, а ті своєю чергою стають немовбито належними перу римського класика.

Зрештою, Сковорода не раз звертався до поезії Горація і в своїх оригінальних творах. Приміром, в одному з листів до Ковалинського філософ зазначав: "Повернувшись із школи, я твердо вирішив докладно поговорити з тобою про пороки черні й одразу ж написав оці вірші, взявши за взірець нашого Флакка". Це сказано з приводу незавершеної поезії, що розпочинається словами: "Beatus ille, qui fugit negotia, / Ut prisca Christiana gens!.."⁴⁶. Цитовані рядки виразно корелюють із початком другої еподи римського лірика ("Beatus ille, qui procul negotiis, / Ut prisca gens mortalium..."⁴⁷), а подальші слова Сковороди: "Sic homo sum: nihil mihi dulcius nugis istis⁴⁸. Quodsi quando incido in hominem similium nugarum studiosum, tantum non sublimi ferio vertice sidera"⁴⁹, - є ремінісценцією заключних рядків оди Горація «До Мецената»: "Quodsi me lyricis vatibus inserit, / Sublimi feriam sidera vertice"⁵⁰ (Carm., I,1).

У всіх своїх творах, і оригінальних, і перекладних, Сковорода постає передусім філософом та богословом. На його думку, "Христова філософія" - це не що інше, як головна мета ("главная цѣль") дочасного людського життя, котра "устрѣмляет весь круг двл своих на тот конец, чтоб дать жизнь духу, благородство сердцу, свѣтлость мыслям...". Бути філософом означає вміти добачати "сверх пустыни, сверх стихій-ной бражди, нвчто новое, нестарѣющееся, чудное и вѣчное", зрештою, "посвятиться Боїу", тобто вільно шукати його "в натурѣ и в книгах". Оцій справжній філософії Сковорода протипокладав "дурну філософію" (stulta philosophia), або "дурномуд-pie" (|jOQOcro(jxa), що його св. ап. Павло назвав колись "пустою философіею, которая бражничит по бурдв стихійной, препятствующей философствовать по Христѣ...". Отже, філософія Сковороди має виразний релігійний характер. Самі слова "фило-софія", "богословіе", "боговѣдВніе", "богознаніе", "богомысліе" означають для нього одну й ту саму "всезагальну науку" про людське щастя, якої не може навчити ані історик, ані фізик, ані логік, ані граматик, бо то є справа "апостолов, пророков, свя-щенников, богомудрых проповѣдников и просвѣщенных христіанских учителей...". Недаром Сковороду часто називали "філософом-богословом" (Дмитро Багалій), "філософом-теософом" (Домет Олянчин) чи вже "вільним церковним мислителем" (Василь Зеньковський). Під цим оглядом чимало важать і вказівки на те, що "наука Сковороди про мікрокосмос у протилежність до відповідної науки Ренесансу та ба-рока на Заході забарвлена не натурфілософічно, але етично та релігійно" (Дмитро Чижевський), що християнську тринітарну доктрину Сковорода вважав за справжнє джерело філософії (Федір Зеленогорський), а його "інтуїтивна онтологія" має у власному підложжі православну віру (Стефан Шерер).

Окрім того, філософія була для Сковороди ще й певним трибом життя. Про Сковороду здавна говорили, що він жив так, як учив, а вчив так, як жив. Справді-бо, життя Сковороди - то його втілена філософія. Один із чільних діячів українського модернізму Андрій Товкачевський навіть казав, що якраз життя Сковороди і є його найліпшим філософським твором. У всякому разі, таке розуміння єства філософії обумовлювало й відповідний стиль думання та письма, зокрема нехіть Сковороди до систематичного викладу онтологічної, епістемологічної, етичної та іншої проблематики. Саме це дало Дмитру Багалієві підставу стверджувати, що узвичаєний поділ творів Сковороди на філософсько-богословські та власне літературні має суто умовний характер, адже він "грунтується лишень на різниці по їхній формі, що ж до змісту свого, то всі оригінальні твори Сковороди, і богослов-сько-філософські, і літературні дуже схожі між собою". Перегодом на цій особливості творів Сковороди будуть наголошувати Іван Іваньо, Юрій Шевельов, Елізабет фон Ердманн та інші. Власне кажучи, Сковороду віддавна заведено називати "по-етом-філософом" ("Dichter-Philosoph", "poete-philosophe"), "письменником-філо-софом", "філософом-митцем" тощо. Єдність поезії та філософії у творах Сковороди засвідчує, зокрема, його звернення до жанрів "сократівського" діалогу, візїї, солілоквія, езопівської байки або й те, що у своїх поезіях та байках письменник повсякчас розробляє філософські теми, а у філософських жанрах рясно вживає різноманітні образи.

Прикметне для Сковороди органічне поєднання поезії, філософії, богослів'я й релігійно-містичних розважань, антитетично-символічний спосіб думання та деякі інші обставини спричинилися до того, що його основні ідеї викликали чимало різноманітних, інколи - цілком протилежних, міркувань і присудів. Це годна засвідчити вже та довга вервечка філософів, з якими порівнювали Сковороду. У ній зринають імена Сократа й Гайдеггера, Беме й Поппера, Авіустина й Спінози, Томи Аквінського й Потебні, Епікура й Ляйбніца, Філона й Руссо, Плотина й Шопенгауе-ра, Орігена та Юнга. Скажімо, науку Сковороди про те, що все суще складається "из двох єдино составляющих естеств, называемых матеріа и форма", пробували трактувати і як вияв абсолютного ідеалізму, і як дуалізм, і як пантеїзм, ба навіть як матеріалізм. Так само по-різному тлумачили його антропологію, етику, естетику, по літію, теорію пізнання.

Утім найбільш обгрунтованими та переконливими є спроби розглядати філо-софсько-богословські ідеї Сковороди в річищі християнського неоплатонізму. Найперше Сковорода вчить про видиму Й невидиму природи. Невидиму природу філософ окреслює, зокрема, як те, що є "в деревѣ истинным деревом, в травѣ травою, в музыкѣ музыкою, в домѣ домом...". Натомість видима природа, тобто матерія, -це не що інше, як тінь природи невидимої. "Вся исполняющее начало и мір сей, на-ходясь тѣнью его, границ не имѣет, - каже Сковорода в трактаті «Silenus Alcibiadis». -Он всегда и вездв при своем началѣ, как тѣнь при яблонѣ. В том только разнь, что древо жизни стоит и пребывает, а тѣнь умаляется; то преходит, то родится, то ище-зает и єсть ничто". Видиме й невидиме поєднане в будь-якій речі так, як людська та Божа природи в Христі, тож суть цього поєднання можна описати лише за допомогою парадоксальних термінів христологічного догмата. Діалектика матерії та форми постає тут перманентним актом creatio ex nihilo³⁵, тобто безконечним процесом з'яви речей: "Сіе-то єсть прямое сотвореніе сильнаго! - двлать из ничего чудо, из сѣни точность, дать грязи ипостась, а подлой тлѣни величіе". Така онтологічна модель -зроду платонівська. Тим часом платонічний універсалізм метафізики Сковороди наскрізь пройнятий духовним досвідом християнства. Попри весь найгостріший дуалізм матерії та духу, метафізика Сковороди не знає чогось схожого на гностичну негацію природи - їй значно ближчі, скажімо, отці Церкви, котрі розмірковували над премудрою владнаністю світу як джерелом "природного благочестя". Сковорода був схильний тлумачити космос як "інше" Бога, точніше кажучи, Софії-Премудрості Божої - посередниці між Творцем та його розмаїтим творивом (Олег Марченко).

У річищі платонізму Сковорода трактує й питання естетики. На його думку, прекрасне - це ідеї речей, а потворне - наслідок втрати ідеями тотожності собі, тобто наслідок їхнього віддзеркалення в мінливій матерії. Наприклад, малярська картина складається з невидимого малюнка та видимої фарби. "Краска, - каже Сковорода, - не иное что, как порох и пустоша. Рисунок, или пропорціа и располо-женіе красок, - то сила". Філософ може окреслювати джерело краси також за допомогою понять "міра" або "ритм". У музикантів, зазначав він, "мѣра в движеніи пѣнія именуется темпо. ...Темпо в движеніи планет, часовых машин и музыкалнаго пѣнія єсть то же, что в красках рисунок". Отож, прекрасне походить від божественної природи, а людське мистецтво годне лише надавати блиску Божому твориву. Ідея речі, писав мислитель у байці «Собака и Кобыла», є те головне, що "называется гречески то прёпоѵ, сирѣчь благолѣпіе, или красота, и не зависит от науки, но наука от нею". Услід за Платоном, Сковорода говорить також про містичну єдність правди, добра й краси.

Центральне місце у філософії Сковороди посідає проблема людини. Це означає, що питання онтології, естетики чи гносеології на значну міру підпорядковані тут антропологічній проблематиці. Тим часом у рамках самої сковородинської антропології головну роль відіграє поняття "внутрішньої людини", захованої в зовнішній так, як ідея в матерії. Пояснюючи, що таке "внутрішня людина", один із персонажів «Діалогу, или разглаголу о древнем мірѣ» каже: "Стань же, если хотишь, на равном мѣстѣ и вели поставить вкруг себе сотню зеркал вѣнцем. В то время увидишь, что един твой тѣлесный болван владВет сотнею видов, от единаго его зависящих. А как только отнять зеркалы, вдруг всѣ копій сокрываются во своей исконности, или ори-гиналѣ, будьто вѣтвы в зернв своем. Однако же тѣлесный наш болван и сам єсть єдина токмо тѣнь истиннаго человѣка. Сія тварь, будьто обезяна, образует лицевидным двяніем невидимую и присносущную силу и божество того человѣка, коего всѣ наши болваны суть акибы зерцаловидныя тѣни, то являющіяся, то ищезающіи при том, как истина Господня стоит неподвижна во вѣки, утвердившая адамантово своє лице, вмѣщающее безчисленный пѣсок наших тѣней...". Оця "внутрішня людина" геть не схожа на зовнішню, а її оприявнення - не що інше, як "друге народження", "переоб-раження" чи "воскресіння". "Внутрішня людина" наділена в Сковороди божественними рисами. Зрештою, це є Христос, в якому всі люди цілі й тотожні, так само, як ціле й тотожне Христове Тіло в цілій гостїї та в кожній окремій її часточці.

Говорячи про "внутрішню людину", Сковорода зазвичай послуговується поняттям "серце", що його можна трактувати як "невидиму природу" психічного життя. Недаром слово "серце" зринає в його творах 1146 разів. Серце, як зазначав Дмитро Чижевський, є для Сковороди "корінь усього життя людини, вища сила, що стоїть поза межами й душі, й духа, - шлях до 'дійсної людини' веде через 'переображення душі в духа, а духа - в серце'". Його можна схарактеризувати і як думку, і як щось схоже на царину підсвідомого, і як найсвітлішу височінь, і як найтемнішу безодню. Свого часу Володимир Ерн слушно стверджував, що антропологія Сковороди -це "справжній синтез конкретного індивідуалізму Біблії, в якій людська особистість посідає першорядне місце, та дещо абстрактного універсалізму Платона. Метафізичні риси платонівської ідеї - вічність, божественність, незмінність, красу й доброту - Сковорода переносить на неповторну особистість людини, взяту в її умоглядній глибині...".

Побіч ідеї "двох природ", Сковорода часто говорить про "три світи". Наприклад, у діалозі «Потоп зміин» він зазначав: "Суть же тры мыры. Первый єсть все-общій и мыр обительный, гдѣ все рожденное обитает. Сей составлен из безчислен-ных мыр мыров и єсть великій мыр. Другій два суть частныи и малыи мыры. Первый мікро-козм, сирѣчь мырик, мирок, или человѣк. Вторый мыр симболич-ный, сирѣчь Библіа". Сенс цієї думки, що йде ще від Філона й Климента Олександрійського, полягає ось у чому: Бог об'явив себе в природі, людині та Святому Письмі, тобто природа, людське серце й Біблія є трьома "книгами-світами", читаючи які, людина годна пізнати єство речей. Звідси випливає й славетне гасло Сковороди "Пізнай себе!" - дуже важливе й прикметне для його поглядів. Справді-бо, себепізнання можна трактувати, як "головний пункт сковородинської науки" (Володимир Білий), "коріння та стовбур... могутнього дерева, що його Сковорода плекав усе своє життя" (Володимир Ерн), справжнє "підложжя його мисленнєвих побудов" (Елізабет фон Ердманн). Огортаючись "містичним ореолом", ця ідея набуває у творах письменника "сили чарівного ключа до всіх таємниць усього сущого" (Олександра Єфименко). Слід сказати, що, роблячи ідею "Пізнай себе" наріжним каменем своїх поглядів, Сковорода продовжував традиції української барокової літератури, де себепізнання зазвичай поставало провідною формою сходження людини до Бога: досить пригадати бодай «Діоптру» Віталія Дубенсько-го, «Арістотелівські проблеми» Касіяна Саковича, «Огородок Марій Богородицы» Антонія Радивиловського, «Вечерю душевную» Симеона Полоцького, «Руно оро-шенноє» Дмитра Туптала чи «Алфавит» Івана Максимовича. Сковородинське "Пізнай себе" було спрямоване на осягнення людиною захованої в плоті містичної галузки Софії-Премудрості Божої (Олег Марченко).

Евдемонізм світобачення філософа, позначений радикальними рисами орігенів-ського апокатастазису, обумовлював розгортання ідеї "Пізнай себе" найперше в перспективі "сродності", тобто проблеми узгодження людської волі (voluntas) із Божим промислом. Недарма "сродність" є однією з основних тем усієї творчості Сковороди. Мабуть, найрельєфніше філософ окреслив це поняття в діалозі «Разговор, назы-ваемый Алфавит, или Букварь мира», а також у циклі «Басни Харьковскія», зокрема в байці «Пчела и Шершень». "Скажи мнв, Пчела, - питає Шершень, - длячего ты столь глупа? Знаєш, что трудов твоих плоды не столько для тебе самой, сколько для людей полезны, но тебѣ часто и вредят, принося вмѣсто награжденія смерть, однак не престаете дурачитись в собираніи меда. Мною у вас голов, но безмозгіе. Видно, что вы без толку влюбилися в мед". Сам ти глупак, пане раднику, - відповіла на це Бджола, - якщо не можеш збагнути того, що "нам несравненно большая забава собирать мед, нежели кушать. К сему мы рожденны и не престанем, поколь умрем". Бджола уособлює тут мудрого чоловіка, який пізнав свою "сродність", тобто закарбовану в серці галузку Божого промислу, вроджену Божу волю та його таємний закон, котрому підлягає все твориво. Тож мудрим чоловіком є той, хто збагнув спорідненість між своєю душею та тією справою, до якої вона прагне (тоді це буде "сродна праця"), або між собою та іншою людиною (тоді народжується щира дружба). Сковорода любив повторювати стару латинську приказку: "Similem ad similem ducit Deus"⁵¹.

На ідеї "сродності" засновується й звеличена Сковородою "harmonia praestabilita⁵² поміж суспільністю та людиною" (Олександра Єфименко), тобто його уявлення про "нерівну рівність". Власне кажучи, сковородинська ідея "нерівної рівності" спирається на два основні принципи: природовідповідність (кожна людина має йти за своєю природою) та етичний плюралізм (кожна людина обирає власний індивідуальний етичний шлях). Ця ідея Сковороди була спрямована проти прибічників етичної одностайності на взір французьких просвітників, чиї філософські погляди пройняті пафосом "універсальної несродності" (Володимир Ерн). Під "дурнями", які прагнуть завести у світі "рівну рівність", Сковорода мав на думці саме їх. Зрештою, сковородинський "парадокс 'нерівної рівності'" (Костянтин Генрик Анд-русишин) є своєрідною відміною науки про Церкву як про містичне Христове Тіло: усі галузки Божого промислу вкупі складають "плодоносный Церкви, яснѣе сказать, обгцества сад, так, как часовую машину свои части. Она в то время порядочное про-должает теченіе, когда каждый член не только добр, но и сродную себѣ разлившіяся по всему составу должности часть отправляет. И сіе-то єсть быть гцасливым, познать себе, или свою природу, взяться за свою долю и пребывать с частію себѣ сродною от всеобгцей должности".

Звідси випливає ідея "обоження" (Ѳешсгід), чи "уподібнення до Бога". Вона походить іще від Платона, а перегодом була підхоплена неоплатоніками, зокрема Плотином, Порфирієм, Проклом, Філоном Олександрійським. На Грунті християнської традиції різні версії науки про "обоження" подають Климент, Оріген (у нього вона постає у вигляді думки про апокатаотаоїс; тіаѵтшѵ, тобто всеосяжний поворот творива до Бога), Афанасій, святі отці-каппадокійці, Макарій Єгипетський, Авіус-тин, Діонісій Ареопагітський, Максим Сповідник, Симеон Новий Богослов та інші. Нав'язуючись передовсім до традицій патристичної містики, Сковорода також учить про те, що головним етичним завданням людини є спроба стати рівною Богові, оскільки "внутрішня людина" рівна "предвічному своєму отцу существом и силою". Проблематика "обоження" якнайдокладніше розглянута Сковородою в його "первородному" діалозі «Наркісс». Вона ж таки яскраво засвідчує й містицизм українського письменника.

Власне кажучи, Сковорода мав досвід усіх трьох ієрархічних форм містичного переживання: очищення, просвітлення й екстазу. Очищення він описав, зокрема, у каврайському сні; просвітлення, тобто народження "внутрішньої людини", - у діалозі «Наркісс», а про екстаз розповідав таке: "...встав рано, пошол я в сад прогуляться. Первое ощущеніе, которое осязал я сердцем моим, была нѣкая развязанность, свобода, бодрость, надежда с исполненіем. Введя в сіє расположеніе духа всю волю и всѣ желанія мои, почувствовал я внутрь себя чрезвычайное движеніе, которое пре-исполняло меня силы непонятной. Мгновенно изліяніе нвкое сладчайшее наполни-ло душу мою, от котораго вся внутренняя моя возгорѣлась огнем, и казалось, что в жилах моих пламенное теченіе кругообращалось. Я начал не ходить, но бѣгать, аки бы носим нвкіим восхищеніем, не чувствуя в себѣ ни рук, ни нот, но будто бы весь я состоял из огненнаго состава... Весь мір изчез предо мною; одно чувствіе любви, благонадежности, спокойствія, вѣчности оживляло сугцествованіе моє. Слезы полились из очей моих ручеями и разлили нѣкую умиленную гармонію во весь состав мой. Я проник в себя, огцутил аки сыновнее любви увѣреніе и с того часа посвятил себя на сыновнее повиновеніе Духу Божію". Крім того, Сковорода був письменни-ком-візіонером, тож деякі його твори є не чим іншим, як віддзеркаленням фантазмів сну. Скажімо, наприкінці діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною» він зазначив: "Сіє видВніе аз, старец Даніил Варсава, воистину видВх". У всякому разі, життя та творчість Сковороди підлягають основній містичній настанові - виходу людини за межі її власного єства й наближення до Абсолюту.

Така настанова виразно позначилась і на стилі письменника. Сковорода немовбито цурався панівного в європейській літературі XVIII століття просвітницького стилю, виплеканого на засадах картезіанського ratio, тобто ясності, простоти й прозорості. Він, як писав Микола Сумцов, був "далеко міцніший у виразах, більш барвистий у прикладах, з надзвичайною глибиною почуття, особливо міцний і твердий в переконаннях, через що і його писання ніби блискучі іскри від твердої криці". У творах Сковороди природно поєднується "найшанованіше з найга-небнішим, найвище з найнижчим" (Віктор Петров), а щиро український іумор зблискує часом у "геть несподіваних контекстах" (Чеслав Ястжембець-Коз-ловський). Справді-бо, Сковорода досить часто послуговується суто "плотяними" образами, не раз доволі грубими, задля окреслення щонайтонших духовних питань. Так, популярна барокова метафора "духовна трапеза" легко перетворюється в нього на "дисентерію"; поважну, проте "несродну" роль на театрі життя філософ асоціює з добрим харчем, "сервірованим" у пісуарі ("Самое изрядное двло, без сродности двемое, теряет свою честь и цѣну. Так, как хорошая пища двлается гадкою, пріемлемая из урынала"), а Царство небесне - з дівочою незайманістю ("...Царство небесне, як і дівоча незайманість, любить, щоб його брали силою"). Розмову про стосунки богослів'я з іншими науками він супроводжує пікантною приказкою: "...не за то муж жену наказует, что в гостях была, но за то, что дома не ночевала", міркування про Божі іпостасі - закликом висякати ніс, а варіації на теми біблійної герменевтики - згадкою про тих, що "вырѣзали для Царствія небес-наго свой ятра". Образ блаженства сусідить тут з "вошами", щастя - з "пивом": "Щастіе, гдв ты живеш? Мудрыи, скажите. / В небѣ ли ты пиво пьешь? Книжники, взвѣстите!" Окрім того, для стилю Сковороди характерні яскраві неологізми (аму-рится, завертасы, ласкосердствует, любопрахи, окрылатѣл, пустослава, субботствует, иіелуханы, язіковредіе) та напрочуд багата метафорика, нерозривно пов'язана з його символічною манерою тлумачення буття. Приміром, коли Сковорода пробує окреслити єство матерії, він накидає на це поняття рясне мереживо метафор: абрис, ад, болван, ветошь, вздор, видимость, внѣшность, грязь, земля, идол, краска, крушь, лжа, лом, маска, мечта, пара, плетки, плоть, прах, предѣл, пустошь, ров, руга, рухлядь, сволочь, сѣнь, сѣчь, смѣсь, сон, сплочь, стечь, суєта, тварь, темница, тѣнь, тлѣнь, тьма. Розмаїття "імен", віддзеркалюючи різні грані того чи того поняття, перетворює definitio per metaphoras³⁸ на "царську дорогу" пізнання природи речей. Мета-форика Сковороди має різні джерела, а найперше - Святе Письмо, твори грецьких та римських класиків, отців Церкви й емблематичну традицію. Зрештою, усі ці джерела формували репертуар сталих виражальних засобів українського літературного бароко. Наприклад, сковородинська метафора "віслюк" ("Зменшуй зайву їжу, щоб осел, тобто плоть [asellus, id est саго], не розпалювався, та, з другого боку, не мори його голодом, щоб він міг нести вершника"), засновуючись на тропологі-чному тлумаченні євангельської сцени в'їзду Христа до Єрусалима, має виразні паралелі у творчості Лазаря Барановича, Дмитра Туптала, Йоаникія Галятовсько-го, Антонія Радивиловського, Івана Максимовича та інших. Те саме слід сказати й про улюблену метафору Сковороди "море світу", яка перебуває в самісінькому осередді іконосфери українського літературного бароко.

Характерною для української барокової традиції була й мова творів Сковороди. Письменник, який у побуті говорив по-українському (це засвідчують, приміром, спогади Федора Луб'яновського: "по наречію сущій малороссіянин", - та Михайла Ковалинського: Сковорода "любил всегда природный язык свой и рѣдко принуждал себя изъясняться на иностранном"), писав свої твори або латиною, або барвистою мовною сумішкою (lingua mixta), котра перегодом не раз викликала гострі закиди на його адресу. Мовну практику Сковороди критикував, скажімо, Пантелеймон Куліш у поемі «Грицько Сковорода», а Тарас Шевченко в седнівській передмові до «Кобзаря» скрушно відзначив, що Сковороду "збила з пливу латинь, а потім московщина". Може, найрадикальнішим критиком мови Сковороди був Іван Нечуй-Левицький. На його думку, Сковорода - чоловік "трохи чуднуватий" у всьому, зокрема й у мові своїх творів. "Попередніша книжна мова вже була загарбана Ломоносовим, заведена в російське письменство й верталась на Україну вже в великоруських ярих кольорах; але й церковна мова ще не вивелась до решти. Не міг Сковорода збутися й одкасну-тись і од рідної народньої мови. Усі ці мовні течії Сковорода мішав докупи часом в дивовижних мовних композиціях, чудних, рябих і загалом темних". Ці закиди навряд чи годні витримати критику, адже насправді, як писав Дмитро Чижевський, "в мові Сковороди українських елементів сила. Та й від Сковороди не можна було й вимагати, щоб він уживав народної мови в філософічних творах: історія літературної мови, що базується на елементах мови народної, починається поезією; лише значно пізніше приходить черга для вжитку наново вибудуваної літературної мови в наукових творах". Натомість Юрій Шевельов уважав мову Сковороди створеним на українському субстраті особливим різновидом російської мови, відмінним від літературної мови Санкт-Петербурга чи Москви. Проте сковородинська lingua mixta дуже відрізняється від російської мови харківських літераторів-українців ХѴІП століття, скажімо, від мови «Эпиникіона» професора класу філософії Харківського колегіуму Стефана Вітинського або оди приятеля Сковороди Василя Двиїубського «Среди торжественных плесканій...». Принаймні коли харківські романтики на початку 1830-х років заходилися готувати до друку семитомове зібрання творів філософа, у них була думка перекласти їх по-російському, аби "химерна сумішка церковної мови з говірковою українською, розцяцькована польськими словами..., а до того ще й украпленнями грецьких, латинських, ба навіть єврейських фраз, не перелякала багатьох читачів...". Справді-бо, поруч з українськими словами Сковорода, наприклад, часто вживає їхні чужомовні відповідники, переважно церковнослов'янські та російські. Так виникають паралельні форми: батько - отец, дурень -дурак, лице - лицо, мати - мать, мене - меня, чы - ли - мли. Ба більше, незрідка у творах Сковороди зринають контаміновані форми на взір взглянь, возшумлят, неколи, подойшли, чтось.

Зрештою, сам Сковорода, який знав декілька мов і здобув Грунтовну філологічну освіту, мав підстави вважати свою "мову з письма" за українську. Скажімо, у ній можна знайти чимало живомовних елементів. За підрахунками Віталія Передрієнка, 84 % словоформ «Саду божественных пѣсней» під оглядом лексики та словотвору співвідносні з утвореною на говірковому Грунті новою українською літературною мовою. Трохи нижчий відсоток - у філософських діалогах Сковороди (наприклад, у «Наркіссі» він складає 73,6 %). Живомовна стихія виявляється в Сковороди й на рівні лексики (батько, враз, гуска, долоня, земелька, козля, легесенько, лихо, мати, молоденька, пгьсенька, привитанье, самота, соловеечко, соломяный, сопѣлка, сыночок, цап тощо), і на рівні фонетики та граматики (впав, гублят, люблят, меншого, разъярився, щасливим; вимова літери ѣ як і; поплутання літер ы та и; озвучення приголосних у префіксах та прийменниках, як-от: знова, з злим; уживання кличної форми іменників: библіотеко, брате, герою Богдане, дѣду, добродѣйко, друже, жабо, косо, отче, покою, птичко, сватку, сину, смерте, соловеечку, языче, - дієслів першої особи множини наказового способу: будьмо, испытуймо, питаймо, послушаймо, поудержмо, поучимся, про-должаймо, розбиваймо, - та давального відмінка однини іменників чоловічого роду на -ові/-еві: гостеви, дуракови, птенцеви, человѣкови; живомовні форми прийменникового керування відмінками, як-от: бѣжит до вас, почитает над богатство), і на рівні синтаксису. Так, у своїй поезії Сковорода послуговувався здебільшого прозорими експресивними конструкціями, чимало з яких мають живомовний характер ("...синам с батком, наспѣвшим з оранья, / Сама варит мати в домѣ...", "Только солнце выни-кает, / Пастух овцы вьіганяет...", "Стоит явор над горою, / Все кивает головою"). Окрім того, Сковорода часто засновує віршований ритм (можливо, маючи за взірець Псалтир) на повному синтаксичному паралелізмі сусідніх рядків: "Пройшли облака. Радостна дуга сіяет. / Пройшла вся тоска. Свѣт нам блистает". Так само живомовне підложжя мають і ті сковородинські синтаксичні конструкції, які розпочинаються зі сполучників або часток ("А кто же сіє спѣвает?", "Ба! А что значит глум?", "И мой батько сію пѣсеньку спѣвает"), містять іменникові артиклі ("Видно, что то Боїу люба / Та простота беззлобна груба", "Когда та болѣзнь позмикала жили") або передають якісь особливі граматичні зв'язки ("Заблудили мы в землю'', "На похилом над воду дубѣ сидвл Орел", "До тебе моя природа"). Синтаксис байок віддзеркалює атмосферу живої розмови. Задля цього Сковорода часом навіть стилізує певні конструкції. Наприклад, синтаксична будова мовної партії Вола-судді в байці «Мурашка и Свинья» засновується на канцелярських кліше: "Понеже бѣдная Мурашка точію одну горсть зерна имѣет, как сама призналася в том добровольно, да и кромѣ зерна ничего больше не употребляет, а напротив того у госпожи Свиньи имѣется цвлая кадь, содержащая горстей 300 с третью, того ради по всѣм правам здраваго разсуж-денія...". Тим часом досить складний синтаксис сковородинських філософських трактатів та діалогів обумовлений і характером персонажів, і характером проблематики, і характером джерел, що ними послуговувався письменник.

Мова сковородинських творів дуже барвиста також з огляду на рясні фразеологізми. Серед них можна виокремити декілька груп, а саме: ідіоми ("в дурнѣ пошитись", "концы в воду", "мѣхом пугаєш", "от младых ногтей"), приказки та прислів'я ("Сія воля єсть пуще всякой неволи", "высоко полетѣла, да не далеко сѣла", "Не знаю, Бог весть...", "У кольца нѣт конца", "Охота силняе неволи", "Чего не положил, не руш"), крилаті фрази ("троянскій конь", "о tempora, о mores"⁵³), сталі порівняння ("бѣла, аки спвг", "как рыба с водою") тощо. Сковорода подає фразеологізми кількома мовами: книжною українською, церковнослов'янською, латинською та грецькою. У своїх кириличних текстах філософ може подавати латинські та грецькі вирази без перекладу, може перекладати їх достотно або вільно переказувати (так, латинська фраза "Finis opus coronat"⁵⁴ набуває у Сковороди такої форми: "Доброе намѣреніе и конец всякому двлу єсть печать"). Основними джерелами сковородин-ської фразеології був український та чужий фольклор, твори стародавніх грецьких та римських авторів, інскрипцїї в емблематичних енциклопедіях, але щонайперше -церковнослов'янська Біблія: довгі "симфонічні" вервечки біблійних віршів ("'Рѣх'. 'Посла слово своє и исцѣли их'. 'Рѣх'. 'В началѣ бѣ слово'. 'Рѣх'. 'Бог рекій из тмы свѣту возсіяти'. 'Рѣх'. 'Той сотрет твою главу⁷. 'Рѣх'. 'Рече Бог: Да будет свѣт"') на значну міру визначають стиль творів Сковороди. Не тільки поезії «Саду божественних пѣсней», але й чимала частина інших творів Сковороди, за його власними словами, "прозябає із зерняток Святого Письма". Та й себе самого Сковорода часто називав не інакше, як "любителем священної Біблії". Його метафізичний Ерос (Amor divinus) набуває форми любові до Біблії: недаром філософ охрестив її "коханкою", до якої він прийшов у тридцятилітньому віці і яка заволоділа ним цілковито, змусивши зректися всіх інших захоплень. В одному з листів Сковорода стверджував, що народився власне задля того, аби тлумачити Біблію. Філософ виокремив її в особливу онтологічну сферу ("символічний світ"), мавши на думці, що саме цей текст є надійним провідником людського серця на терени Святого Духа. Ба більше - для Сковороди Біблія була справжнім "воплоченим Богом". Отож мистецтву тлумачення Святого Письма філософ присвятив цілу низку своїх творів, зокрема трактати «Silenus Alcibiadis», «Жена Лотова» та діалог «Потоп зміин». Крім того, письменник повсякчас апелює до авторитету Біблії, напружено розмірковує над сенсом старозаповіт-них і новозаповітних сюжетів та образів. Недаром назви багатьох сковородинських творів («Асхань», «Жена Лотова», «Потоп зміин» тощо) пов'язані з Біблією, а чи не кожна їхня сторінка рясніє біблійними цитатами й пересипана численними алюзія-ми та ремінісценціями, чи, як казав Густав Шпет, "біблійним піском". В автентичних творах Сковороди нам вдалося виявити 2870 точних біблійних цитат, 1336 неточних цитат, 1164 парафрази, а також 1623 алюзії та ремінісценції, загалом - 6993 одиниці.

Основним джерелом цих матерій для Сковороди була так звана Єлизаветинська, чи Синодальна, Біблія, котра виходила друком у 1751-му та 1758 роках. До Вульгати Сковорода звертався доволі рідко. Прикметно й те, що у своїй латинській поезії філософ майже не нав'язується до біблійних текстів (чи не єдиний виняток становить поезія «In natalem Iesu», де звернення до Святого Письма було обумовлене різдвяним мотивом). А от у невеликому за обсягом поетичному циклі «Сад божественних пѣсней» маємо аж 114 покликань на Біблію. Таку саму тенденцію засвідчують і ско-вородинські листи: у своїх кириличних епістолах філософ звертається до Біблії куди частіше, аніж у листах, писаних по-латинському (522 рази проти 144-х, попри те що кириличних листів у Сковороди менше, ніж латинських). До речі, навіть у латинських листах біблійні цитати часто зринають у формі кириличних вкраплень. Усе це годне свідчити про те, що Сковорода тримав у пам'яті саме слов'янський текст Біблії, добре знайомий йому ще з дитинства як неодмінний складник церковних відправ. Тим часом Вульгата (попри те, що для Сковороди, як і для будь-якого вихованця Києво-Могилянської академії, латина була мовою думання) перебуває у свідомості письменника на маргінесах. Те саме стосується й Септуагінти, а ще більше -вряди-годи згадуваної "єврейської Біблії". Власне кажучи, наявні у творах Сковороди пояснення єврейських слів та фраз могли бути взяті зі спеціального додатка до тієї ж таки Єлизаветинської Біблії або з відповідних словникових статей. А вже зовсім рідко Сковорода пробував перекладати Святе Письмо самотужки, як те маємо в діалозі «Бесѣда, нареченная двоє» де філософ переклав вірш Першого послання св. ап. Павла до солунян 5: 21: "лаѵта 5є 5окі|ааСєТС/ то каЛоѵ катєхєтє" - словами: "Вся испытайте, благая же пріемлите". Очевидно, синодальний переклад цього вірша ("Вся же искушающе, добрая держите") чимось його не вдовольнив. Так само й у діалозі «Асхань» Сковорода подає власну версію неточно зацитованого вірша 45: 31 з Книги Ісуса, сина Сирахового ("Да не потребится душа их"): "Чтоб не пропала душа". Інколи Сковороду не вдовольняла й Вульгата. Наприклад, у діалозі «Потоп зміин» Душа, мавши на думці книгу Вихід 13: 21, питає: "Длячего же в римской Біблій читают: 'in columna nubis', сирѣчь 'в столпѣ облачном', а не читают: 'in turri nubis'?", - на що Дух відповідає: "Преткнулся толковник".

Отже, Сковорода послуговувався різними мовними версіями Святого Письма (згадаймо, як на початку діалогу «Пря бѣсу со Варсавою» він подає вірш 14: 24 із Книги Притч Соломонових по-слов'янському, по-грецькому та по-латинському, причому тільки слов'янська версія збігається з канонічним перекладом, тимчасом як грецька та латинська версії відбігають від текстів Септуагінти й Вульгати), але найбільше важить для нього, звісно ж, слов'янська Біблія. "Символічний світ" Сковороди - це передусім Єлизаветинська Біблія. Саме її філософ перетворює на основну форму осягнення реальності, коли зважити на те, що біблійна герменевтика була для Сковороди не чим іншим, як онтологією. Отже, ряснота й характер біблійних цитат, парафраз, алюзій та ремінісценцій прямо залежать від мови, якою користується письменник.

Не меншою мірою вони залежать також від жанру твору та його проблематики. Цілком природно, що дуже мало біблійних матерій мають сковородинські переклади грецьких та римських класиків, а також неолатинських авторів, хоч неабияка вільність його перекладацької манери робила можливими й ті чи ті біблійні вкраплення. Ціла низка оригінальних поезій Сковороди або взагалі не містить біблійних матерій, або містить їх обмаль. Не надто рясно цих матерій і в циклі «Басни Харько-вскія» та в катехитичному трактаті «Начальная дверь...». Куди більше, але все-таки відносно небагато біблійних матерій є в деяких сократівських діалогах, зокрема в діалозі «Разговор пяти путников о истинном гцастіи в жизни», а також у притчах «Благодарный Еродій» та «Убогій Жайворонок». Тим часом діалоги «Наркісс», «Ас-хань», «Кольцо» мають дуже багато біблійних цитат, парафраз, алюзій і ремінісцен-цій - відповідно, 410, 1065 та 894. Так само багато їх і в тих творах, які спеціально присвячені мистецтву тлумачення Святого Письма: «Жена Лотова» (519), «Silenus Alcibiadis» (312), «Потоп зміин» (562). А чи не найбільша питома вага цих матерій у невеличких за обсягом трактатах «Убуждшеся...» й «Да лобжет...».

Що ж являє собою "сковородинська Біблія»? У своїх творах письменник спирається майже на весь корпус біблійних текстів. Зі Старого Заповіту він не цитує тільки Третьої книги Макавейської та Третьої книги Ездри, а з Нового Заповіту - Другого соборного послання св. ап. Івана та Послання св. ап. Павла до Филимона. Індекс найбільш цитованих книжок, покликання на які перевищує 100, є таким: 1) Давидові псалми (1273); 2) Книга пророка Ісаї (601); 3) Буття (483); 4) Євангелія від св. Матвія (391); 5) Євангелія від св. Луки (370); 6) Євангелія від св. Івана (350); 7) Пісня над піснями (230); 8) Соломонові притчі (229); 9) Второзаконня (215); 10) Вихід (176); 11) Книга Ісуса, сина Сирахового (161); 12) Книга Йова (144); 13) Апостольські дії (143); 14) Євангелія від св. Марка (129); 15) Книга пророка Єремія (123); 16) Перше послання св. ап. Павла до коринтян (114). Отже, з-поміж усіх біблійних книжок найбільше значення для Сковороди має Псалтир. Покликання на нього складають 18,2 % усіх покликань на Біблію. Для порівняння: книга пророка Ісаї, яка йде в індексі на другому місці, складає 8,6 % від загального числа покликань філософа на Біблію, а Перше послання св. ап. Павла до коринтян, яке завершує цей індекс, - усього 1,6 %. Сковорода покликається на Псалтир частіше, ніж на все Мойсееве П'ятикнижжя (1273 проти 1016) або Чотириєвангелію (1273 проти 1240). Загалом беручи, покликання філософа на книги Старого Заповіту складають 68,5 % від загального числа, а на книги Нового Заповіту - відповідно - 31,5 %. Чи не основною причиною переваги старо-заповітних матерій у "сковородинській Біблії" можна вважати символічну манеру думання та письма нашого філософа. Старий Заповіт, звісно ж, надається до алего-рези куди більше, аніж євангельська історія.

Коли ж говорити про структуру корпусу покликань Сковороди на Біблію, то вона така: точні цитати складають тут 41 %, неточні цитати - 19,2 %, парафрази -16,6 %, алюзії та ремінісценції - 23,2 %. Власне кажучи, точні цитати зі Старого Заповіту становлять 29,5 %, алюзії та ремінісценції зі Старого Заповіту - 15 %, неточні цитати зі Старого Заповіту - 13,5 %, точні цитати з Нового Заповіту - 11,5 %, парафрази Старого Заповіту - 10,4 %, алюзії та ремінісценції з Нового Заповіту - 8,3 %, парафрази Нового Заповіту - 6,2 %, неточні цитати з Нового Заповіту - 5,6 %. Цілком очевидно, що сковородинське цитування Біблії є дуже вільне. Точних цитат зі Старого Заповіту є 2065 - проти 1676 неточних цитат і парафраз, тобто 55,2 %, а точних цитат із Нового Заповіту - 805 проти 824 неточних цитат і парафраз, тобто 49,4 %. Таку манеру цитування лише почасти можна пояснити тим, що мандрівник Сковорода, пишучи свої твори, мабуть, незрідка не мав під рукою тексту Святого Письма й мусив покладатися на власну пам'ять. Вільність цитування Біблії цілком суголосна вільності сковородинських інтерпретацій тексту Святого Письма, які далеко вибігають за рамки узвичаєних у старому українському богослів'ї моделей біблійної ноематики та гевристики.

Сковородинську біблійну ноематику, тобто науку про сенси Святого Письма, і гевристику (науку про віднаходження цих сенсів) можна охарактеризувати, як усеосяжну алегорезу тексту Біблії. Якщо українські письменники XVII-XVIII століть здебільшого послуговувалися "почвірною" методою тлумачення Святого Письма, тобто розглядали його на чотирьох семантичних рівнях: буквальному (історичному), моральному (тропологічному), алегоричному (прообразному) й анагогічному ("Tittera gesta docet, quid credes allegoria, / Moralis quod agas, quo tendas anagogia"⁵⁵), - то Сковорода не визнавав за буквальним та моральним сенсами Святого Письма жодної іншої рації, окрім знакової.

Філософ був схильний тлумачити Боже слово в перспективі платонівського «Кратіла»: у Бога, каже він, "имя и существо єсть тождеством. Как только назвал, так вдруг и естество дал". Тим часом кожне слово ("имя") є не чим іншим, як символом, емблемою або ієрогліфом. Ще в байці «Велблюд и Олень» Сковорода писав, що "Бібліа єсть источник. Народная в ней історіа и плотскіи имена есть-то грязь и мутная иль... Слово, имя, знак, путь, слѣд, нога, копыто, термин єсть то тлѣнныи ворота, ведущіи к нетлѣнія источнику. Кто не раздѣляет словесных знаков на плоть и дух, сей не может различить между водою и водою, красот небесных и росы". Отже, біблійні образи постають тут щонайперше "обіцянками невидимого": "Разумѣть же значит: сверх виднаго предмета провидВть умом нѣчтось невидное, обѣтованное ви-дным". Це засвідчують також міркування Сковороди щодо структури образу. "...B симболичном, или біблічном, мырѣ..., - писав філософ, - єсть матеріа и форма, сирѣчь плоть и дух, стѣнь и истина, смерть и жизнь. Напримѣр, солнечная фііура єсть матеріа, или стѣнь. Но понеже она значит положившаго в сонцѣ селеніе своє, того ради вторая мысль єсть форма и дух, будьто второе в сонцѣ сонце". Іншим разом Сковорода добачає в структурі образу три рівні: "образ простый", "образ обра-зующій" та "образ образуемый", чи архетип. Скажімо, герменевт мав би розрізняти "небо простое, образующее и небо небесе". "Просте небо" є тут знаком "неба твірного", а те своєю чергою - знаком "неба небесе", тобто архепипу. Варто відзначити, що застосовувана Сковородою гевристика передбачала тлумачення тексту Біблії з огляду на його прагматику та зміст, контексти, а також на "словесні" (verbalis) та "речові" (realis) паралелізми.

До сковородинського "символічного світу" входить не лише Святе Письмо, але й численні емблематичні образи. Окреслюючи їхню природу, Сковорода писав: "...Древній мудрецы имѣли свой язык особливий, они изображали мысли свой образами, будто словами. Образы тѣ были фиіуры небесных и земных тварей, на-примѣр, солнце значило истину. Кольцо, или змій, в кольцо свитый, - вѣчность. Якорь - утвержденіе или совѣт... Образ, заключающій в себѣ тайну, именовался по-еллински £[if}Ari[ia, emblema...". Ця мова "стародавніх мудреців" багато важила й у творах самого письменника. Принаймні Дмитро Чижевський мав підстави стверджувати, що Сковорода, побіч Ніколая Кузанського, Гільдегарди Бінгенської, Якоба Беме, Абрагама фон Франкенберга, Даніеля Чепка, Ангела Сілезія та інших, "належить до найяскравіших представників емблематичного стилю в містичній літературі Нового часу". Сковородинські емблеми та символи він поділяв на п'ять основних груп: 1) тварини й птахи (віл-молотник, змія, бусел, мата, голуб, олень, верблюд)', 2) фантастичні істоти (сфінкс, сирени, фенікс)', 3) рослинний світ (колос, яблуня, квасоля, зерня)', 4) мертва природа (магніт, веселка, сонце, вода, джерело, потік, криниця, скеля); 5) продукти людської праці (лабіринт, перстень, жорна, годинник, якір, колесо, коло, ціп, сітка). Джерелом цих та численних інших уживаних Сковородою образів були надзвичайно популярні за часів бароко емблематичні збірники й енциклопедії, що справили помітний вплив і на українську літературу ХѴП-ХѴІП століть. Досить пригадати видану в Києві 1712 року збірку емблематичної поезії під назвою «Иоіка іерополітіка», що зажила свого часу неабиякої слави й перегодом друкувалася також у Санкт-Петербурзі, Москві, Львові та Відні, або українські переклади західних емблематичних збірників: Феофан Прокопович, ще бувши префектом Києво-Моги-лянської академії, переклав славетну збірку іспанського письменника Дієш де Саа-ведри «Symbola politica» під назвою «Изображеніє христіано-политического властелина символами обясненноє от Дидака Сааведры Факсадра», а Іван Максимович зробив "претолкованіє" збірки Бенедикта Гефтена «Regia via crusius» під назвою «Царскій путь креста Господня, воводящій в живот вѣчный». Тим часом Сковорода користувався передовсім емблематичною збіркою «Symbola et emblemata», надрукованою в Амстердамі 1705 року. Ця книга має 840 гравюр з підписами церковнослов'янською, латинською, французькою, італійською, іспанською, англійською, голландською та німецькою мовами.

Здебільшого саме з репертуару сталих виражальних засобів ренесансно-баро-кової емблематики Сковорода брав і свої численні міфологічні образи: Актеон, Амур, Аполлон, Аріадна, Астрая, Атлант, Венера, Геркулес, Діана, Едіп, Іксіон, Мі-нерва, музи, Нарцис, Одіссей, сирени, сфінкс, Тантал, Фаетон, Юпітер, Янус тощо. Скажімо, міф про Нарциса він тлумачить, з одного боку, на взір Плотинової алего-рези "Нарцисового гріхопадіння", тобто як символ залюбленості душі в плинну матерію ("буій Наркісс"), а з другого - як уособлення ідеї себепізнання: "Наркісов образ благовѣстит сіє: 'Узнай себе!' Будьто бы сказал: хощеши ли быть доволен собою и влюбиться в самаго себе? Узнай же себе. Испытай себе крѣпко... Право! Како бо можно влюбитися в невѣдомое?" Оця сковородинська алегореза засновується не так на Овідієвих «Метаморфозах», як на емблематиці: недаром у своєму «Алфавиті...» Сковорода змалював 718-у емблему зі збірника «Symbola et emblemata», яка називається «Нарцисс над водою» і має інскрипцію "Nosce te ipsum"⁴². Досить далеко відбігає від сюжетів класичної грецької міфології також сковородинська версія Танталової історії («Fabula de Tantalo»). Дмитро Чижевський уважав імовірним джерелом цієї поезії популярну емблематичну збірку Отто ван Веена «Emblemata Horatiana»⁵⁶ (Амстердам, 1684).

Загалом, коли мова заходить про джерела літературної творчості Сковороди, то, крім Біблії й емблематики, очевидно, найперше слід мати на думці старих поганських і християнських авторів, адже давно помічено, що Сковорода лише вряди-годи покликався у своїх творах на новочасних письменників. Це, звісно, аж ніяк не означає, що він їх не знав. Скажімо, Сковорода перекладав поезію Марка-Антуана де Мюре та Сідеруна ван Госе, читав поему італійського гуманіста XVI століття П'єтро-Анжело Мандзоллі «Zodiacus vitae»⁵⁷ (почасти саме цим твором було інспіроване сковородинське "епікурейство"), а його найулюбленішим ново латинським автором був Еразм Роттердамський. Сковорода кілька разів згадував Еразма як філософа та взірцевого латиномовного письменника в листах до Михайла Ковалинського, називаючи Роттердамця не інакше, як "наш Еразм". У цих-таки листах він цитує Арісто-теля, ба навіть Василія Кесарійського за збіркою Еразма «Adagia»⁵⁸. Мабуть, Сковорода знав також дуже популярну в старій Україні книгу Еразма «Colloquia familiaria»⁵⁹, яка була й у бібліотеці Харківського колегіуму. Принаймні сковородинська «Fabula de Tantalo» дуже нагадує ту версію Танталової історії, що її подає Еразм у своїх «Домашніх бесідах». Та й славетний сковородинський образ "Христа-Епікура" з 30-ї пісні «Саду...», певно, був навіяний саме «Домашніми бесідами» Еразма Роттердамського, де Христос названий епікурейцем. Можливо, у творах Сковороди є також рефлекси Еразмової «Похвали глупоті», адже сковородинський образ Алківіадових силенів (трактат «Silenus Alcibiadis») близький до того, що його змалював у «Похвалі глупоті» Еразм. Проте куди охочіше Сковорода покликався таки на стародавніх письменників. Серед його улюблених грецьких та римських класиків, як свідчив Михайло Ковалинський, були Плутарх, Ціцерон, Горацій, Лукіан. Сюди слід додати ще й Боеція, Вергілія, Гомера, Еврипіда, Езопа, Ксенофонта, Овідія, Платона, Сенеку, Софокла та інших. Декого з них Сковорода залюбки цитує, декого, як-от: Горація, Овідія, Плутарха, Теренція й Ціцерона, - перекладає, а декого коментує. Ці ж таки автори часто правили Сковороді за взірець у його власній творчості. Засновуючись на думці про "безпочатковість істини" ("Не заключайте боговѣдВнія в тѣснотѣ палестинской. Доходят к Боїу и волхвы, сирѣчь философы. Един Бог иуде-ев и языков, єдина и премудрость. Не весь Израиль мудр. Не всѣ язычники тма"), Сковорода був схильний розглядати стародавню поганську поезію та філософію, як свого роду "другий Старий Заповіт", а самих письменників-класиків - як "християн до Христа". Приміром, він називав Горація "римським пророком" і покликався на його авторитет у ході розгляду найважливіших світоглядних питань. Так, у діалозі «Бесѣда 1-я» зринають слова Горація: "Porticibus, non judiciis utere vulgi", - які Сковорода перекладає приказкою: "По мосту-мосточку с народом ходи, / а по разуму его себе не веди". Перегодом, у присвяті діалогу «Silenus Alcibiadis», Сковорода наведе слова Горація: "Nec dulcia differ in annum..."⁶⁰. Філософ згадує Горація також у листах до Михайла Ковалинського та Федора Жебокрицького, наслідує його в деяких своїх поезіях. Горацій приваблював Сковороду не лише як блискучий майстер поетичного мистецтва, але також як співець "золотої мірноти" (aurea mediocritas) й епікурейського спокою: у діалозі «Silenus Alcibiadis» наш філософ наводить грайливе окреслення, яке дав сам собі Горацій: "Поросятко з череди Епікура" (Послання, І, 4).

Багато важив для Сковороди також Вергілій. Ще бувши викладачем поетики, Сковорода подав цілу низку версифікаційних вправ на теми «Енеїди». Ось як він змальовує, скажімо, образ Лаокоона, котрий волає, обвитий зміями ("clamores simul horrendus ad sidera tillit, / qualis mugitus, fugit quum saucius aram/ taurus..." [Aeneid.,

II, 222-224]): "Каковій ужасно испугцает рикы, / Когда не добит бѣжит от жерца бик дикій". А наприкінці присвяти трактату «Silenus Alcibiadis» Сковорода цитує першу еклоіу Вергілієвих «Буколік»: "Deus nobis haec otia fecit"⁶¹. Ці самі слова зринають і в присвяті діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною». З цього ж таки твору запозичене ім'я пастуха - Тітир - у байці «Собака и Волк». Сковорода згадує Вергілія і в одному з листів до Михайла Ковалинського. Зрештою, образ Астраї в притчі «Убогій Жайворонок» міг бути почасти інспірований Вергілієм, адже той писав у своїх «Буколіках» про прихід цієї богині на землю.

Досить часто Сковорода звертався й до поезії Овідія. Зокрема, у присвяті діалогу «Потоп зміин» він зацитував вірш із першої книги «Метаморфоз» ("Взгляньте на Назонову картину потопну: Nat lupus inter oves..."⁶²). Крім того, Сковорода переклав 297-308 вірші першої книги Овідієвих «Фастів» під назвою «Похвала астрономіи». "Сковорода, - писав про цей переклад Дмитро Чижевський, - розуміється, не може вжити того самого розміру, що Овідій. Замість пентаметра Сковорода вживає 13-складового силабічного віршу з (жіночою) римовкою сусудніх рядків... Модернізації немає, та немає й спроб надати віршу якийсь релігійний характер, що цілком чужий його змісту. Але знайдемо окремі образи, що ближчі релігійній ліриці Сковороди, аніж образи поезії Овідія. 'Взойшли сердцем в небесній горы', - пише Сковорода в стилі своєї християнської лексики замість Овідієвого: 'altius humanis exeruisse caput'. В цілому, переклад дуже добрий".

Однак найбільше Сковорода перекладав Плутарха - одного зі своїх найулюбленіших старих письменників. У передмові-присвяті до перекладу Плутархового трактату «Про спокій душі» він писав: "Плутарх был из числа тѣх, кой во слѣд Христов не ходили, но именем его бѣсы изгоняли". Покликаючись на Плутарха («Про єі в Дельфах», «Про занепад оракулів»), український письменник у діалозі «Алфавит миру» розмірковує про гасло "Пізнай себе" на Аполлоновому храмі в Дельфах, у цьому ж таки діалозі вслід за Плутархом (життєпис Алківіада) згадує про Сокра-тового "даймона" ("янгола-охоронця"). Ім'я Плутарха зринає також у трактаті «Silenus Alcibiadis», у діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною», у листах до Михайла Ковалинського. Плутарх близький Сковороді найперше своєю проповіддю спокою, котрий є найголовнішим моральним обов'язком філософа, а ще -своїми платонічними настановами (можливо, інколи Сковорода сприймав Плато-на крізь призму саме Плутархових писань), інтересом до символіки, зокрема єгипетської, тощо.

Зрештою, коли йдеться про грецьких філософів, які справили вплив на Сковороду, то зазвичай найперше згадують Сократа. Сковорода й справді охоче покликався на нього в циклі «Басни Харьковскія», у діалогах «Кольцо», «Алфавит...», у трактаті «Silenus Alcibiadis», у притчі «Убогій Жайворонок» та в листах. А в історико-філософській традиції тема «Сковорода й Сократ» була започаткована ще розвідками Александру Хашдеу «Сократ і Сковорода» (1833 р.) та «Григорій Варсава Сковорода» (1835 p.), в яких той стверджував, що Сковорода хотів бути "Сократом на Русі". Перегодом услід за Хашдеу Сковороду будуть порівнювати із Сократом Григорій Данилевський, Федір Зеленогорський, Дмитро Багалій, Павло Житецький (щоправда, Житецький сприйняв думку про "сократизм" Сковороди тільки почасти, вважаючи, що загалом "Сковорода далекий був від метафізичних прийомів Сократа - індукції і визначень"), Володимир Ерн, Олексій Лосєв, Михайло Возняк, Іван Мірчук, Етторе Ло Гатто, Еміль Грігораш, Микола ПІлемкевич, Володимир Олексюк та інші. Тому Сковороду раз по раз називають то "українським Сократом", то "руським Сократом", а то й "Сократом Півночі".

До найважливіших джерел творчості Сковороди належить також патристика, передовсім східна. Сам Сковорода, розмірковуючи про "сродність до богослів'я", стверджував, що, перед тим як увійти "в свягценнвйшій храм Библіи", богослов неодмінно мусить "погомоніти" "с отцами вселенскими". Отож, імена отців Церкви досить часто зринають у його творах. Із патристикою пов'язані й чільні ідеї Сковороди, зокрема "наслідування Христа", "обоження" (цю науку Сковорода міг знайти в Климента, Орігена, Григорія Назіанзина, Григорія Ниського, Василія Кесарійсько-го, Макарія Єгипетського, Діонісія Ареопагітського, Максима Сповідника та інших), себепізнання, "внутрішньої людини", "анамнезису", "гесихїї"-"суботи", людських "разнопутій". Патристика була також одним з головних джерел сковородинських символів. Як казав Дмитро Чижевський, "остаточно зрозуміти символіку Сковороди можна лише на Грунті символіки отців Церкви та барока". З-поміж східних отців Сковорода дуже цінував каппадокійців. Принаймні реєстр "істинних богословів" у трактаті «Жена Лотова» він розпочинає саме з діячів каппадокійського іуртка: "Та-ковы суть: Василій Великій, Іоанн Златоустый, Григорій Назіанзын, Амвросій, Іеро-ним, Авіустин, папа Григорій Великій и сим подобные. Сіи-то могли с Павлом сказать: 'Мы же ум Христов имами'". Філософ спирався на отців-каппадокійців у своїх міркуваннях про єдність світу та часу, про "обоження", про "внутрішню людину", про символічне розуміння Святого Письма, про Божі ймення тощо. Сковороду єднає з каппадокійцями також схильність до антитетики та ціла низка образів: "море", "камінь", "дзеркало", "серце", "рослина" й інше. Дуже високо він ставить і Максима Сповідника, особливо в ході розгляду навзаєм пов'язаних між собою питань про "дві волі" в людині, про "світ-театр" (theatrum mundi), про онтологічну незакоріненість зла й теодицею: "Которіи внутреннѣе мене спознали, тѣ доволно увѣренны, что я о сем імѣю мнѣніе з Максімом Святим. Он говорит, что нѣт нѣгдв злости, ни в чем никогда. Как же так, если видим, что почти вездв одна злость? Он учит, что злость не что иное, точію тѣ ж от Бога созданніи благій вегцы, приведеним квм в безпорядок". Та, очевидно, найтісніше творчість Сковороди пов'язана з традиціями Олександрійської богословської школи. І Філон, і Климент, і Оріген, як свідчив Михайло Кова-линський, входили до десятка найулюбленіших авторів Сковороди, а сковородинська манера тлумачення Біблії на значну міру залежить від олександрійської алегорези. Наприклад, образ радісного Христа, змальований у діалозі «Симфоніа, нареченная Книга Асхань...» ("И конечно, что бѣдныи ни мало не вникнули внутрь себе, кой Христа с его друзьями называют меланхоликом. Отсюду родится и несмы-сленный тот запрос: смѣялся ли когда Христос? Сей вопрос весьма схож с премуд-рым сим: бывает ли когда горячее солнце? Что ты говориш? Христос єсть сам Авра-амов сын, Исаак, то єсть смѣх, радость и веселіє, сладость, мир и празднество..."), виразно нав'язується до Климентової префіїурацїї "Ісак - Христос". Климентові «Стромати» певною мірою позначилися також на сковородинському розумінні ідеї "Пізнай себе" (принаймні характерне для Сковороди ототожнення старогрецького гасла уѵшѲі стеаитоѵ⁶³ з Мойсеевим закликом слідкувати за собою має промовисту паралель у другій книзі «Строматів») та дружби як справжньої християнської любові (ауатіг|). Навіть свій улюблений Епікурів вислів: "Спасибі Боїу, що потрібне зробив легким, а важке - непотрібним", - Сковорода знайшов, очевидно, в Климента. Зрештою, інтерес нашого філософа до єгипетського символічного письма теж міг бути (принаймні почасти) інспірований Климентом, адже саме той уперше подав його докладний опис та класифікацію.

Помітний вплив на світогляд Сковороди справив також Оріген. Саме Оріген міг спонукати Сковороду до роздумів про вічність матерії (згідно з Орігеном, матерія є така ж стара, як і час), про всеосяжну віднову творива, чи аттокатасгтасад тіаѵтсоѵ, про Божі ймення (на думку Орігена, Бог не має властивого собі імені), про пізнання як спогад (аѵа|аѵг|огд) тощо. Проте найвиразніше вплив Орігена на Сковороду виявляється в ділянці біблійної герменевтики. Сковорода, так само, як і Оріген, енергійно наголошує на символічній природі Святого Письма, а міркування українського письменника про безглуздість буквального розуміння Біблії повторюють орігенівські майже дослівно. Порівняймо Орігенове поцінування шестоднева ("Яка притомна людина може припустити, що був перший, другий та третій день - з ранком, із вечором та ніччю, коли ще не було ні сонця, ні місяця, ні зір, а в перший день не було навіть неба?") зі словами Сковороди в діалозі «Потоп зміин»: "'Да будеш свѣтѴ Отку-ду же свѣт сей, когда всѣ небесныя свѣтила показалися в четвертий день? И как день быть может без сонца?" Те саме можна сказати й про Філона Олександрійського. Принаймні свого часу Дмитро Чижевський дійшов висновку, що "теорія пізнання Сковороди є здебільшого та назагал філонівською": саме Філон започаткував науку про об'явлення Бога в "трьох світах" (природі, людині та Біблії), він-таки вперше почав символічно трактувати Святе Письмо, намагаючись узгодити його з грецькою філософією. Крім того, він обстоював такі важливі для Сковороди ідеї, як "обожен-ня", людина-мікрокосмос, "внутрішня людина" ("небесний Адам"), Софія-Пре-мудрість Божа, преекзистенція матерії тощо. Для науки Філона (як і Сковороди) характерний питомо платонівський дуалізм. Філон-таки запровадив до богослів'я й прикметну для Сковороди антитетичну модель думання.

Чималу роль у творчості Сковороди відіграли й традиції середньовічної та ново-часної західної літератури, філософії і богослів'я, що їх він опанував у стінах Києво-Могилянської академії, а також під час своєї закордонної мандрівки. Недаром у ході розгляду тих чи тих ідей Сковороди коментатори зазвичай покликаються на Авіус-тина, Агріппу Нетесгаймського, Алана de Insulis, Альберта Великого, Амвросія Ме-діоланського, Ангела Сілезія, Баадера, Роджера Бейкона, Беме, Бернгарда Шартр-ського, Боеція, Бонавентуру, Валентина Вайгеля, Міхаеля Гана, Гуго від св. Віктора, Дітріха Фрайберзького, Дунса Скота, Єроніма Стридонського, Майстра Екгарта, Еріугену, Етінгера, Іринея Ліонського, Ніколая Кузанського, Квіріна Кульмана, Рай-мунда Люллія, Мартіна Лютера, Філіппа Меланхтона, Парацельса, Петра Ломбардського, Сведенборга, Себастьяна a Matre Dei, Сузо, Тавлера, Тому Аквінського, Тому Кемпійського, Себастьяна Франка чи Франциска Асизького. Так, одним з найулюбленіших письменників Сковороди був Аврелій Авіустин. Сковорода спирається на Авіустина під час розгляду питань про матерію та форму, про пізнання як "анамне-зис", про "серце", "обоження", безпочатковість світу в часі тощо. Покликаючись на авторитет Авіустина, Сковорода розв'язує також проблему "двох воль" (Божої та власної) в людині:

Правду Авіустин пѣвал: ада нѣт и не бывал.

Воля - ад, твоя проклята,

Воля наша - пещь нам ада.

Тим часом погляди Сковороди на питання "теозису", тотожності пізнання та любові близькі до кола ідей Ніколая Кузанського. Так само близькими є й уявлення обох філософів про Бога як про "безмежну кулю", їхня математична символіка тощо. Сковороду та Ніколая Кузанського споріднює також схильність до антитетичного способу думання (Кузанець теоретично обгрунтував її у своїй науці про coincidentio oppositorum⁵¹). Загалом беручи, між Сковородою й так званою "німецькою містикою", помітним представником якої був Ніколай Кузанський, можна добачити чимало промовистих зв'язків. Недаром Дмитро Чижевський, заходившись шукати в історії ідей "духовних братів" Сковороди, які були б "споріднені з ним не припадковими паралелями думок, а єдністю в розумінні світу та життя", дійшов висновку, що "думки Сковороди зустрічаються найчастіше з ідеями т. зв. 'німецької містики' (Екгарт, Тавлер, Сузо, Себастьян Франк, Валентин Вайгель, Якоб Беме, Ангел Сілєзій). За цими визначними представниками релігійної та філософічної думки стоять містики середньовіччя (св. Бернгард, Гуго від св. Віктора, Бонавентура), отці Церкви (передусім т. зв. «Ареопагітики») та представники античного платонізму (Платон, Філон, Плотин)". Зокрема, чимало пунктів збіжності можна добачити в ідеях Сковороди та Валентина Вайгеля, чиї твори були знані в старій Україні (Вай-геля згадував, наприклад, Гаврило Бужинський). їх єднає зокрема таке: 1) наука про "дві природи" Божого творива; 2) наука про об'явлення Бога в "трьох світах" (космосі, людині та Біблії); 3) ідея себепізнання (один із творів Вайгеля так і називається: «Пізнай себе»); 4) ідея "смерті для світу"; 5) "кордоцентричність" (Вайгель, так само, як і Сковорода, дуже часто говорить про "серце"); 6) наука про "внутрішню людину"; 7) наука про Софію-Премудрість Божу; 8) підкреслення алегоричності Святого Письма; 9) зневага до "церемоній", як зовнішнього вияву благочестя.

Утім феномен Сковороди можна як слід збагнути тільки на Грунті української традиції. "Сковорода, - відзначав, приміром, Ніколай фон Арсеньєв, - взірцевий син України, української землі, української культури, української життєрадісної барокової доби". "Так само, як у його думці, - стверджував також Петро Бобринський, -оприявнилася духовна культура, що її осереддям був Київ Петра Могили з Академією й традиційною філософією, сам образ старчика несила остаточно зрозуміти окремо від тих місць, де він мешкав та які він сходив уздовж і впоперек". Російський коментатор говорив навіть про "надмірну споєність" Сковороди з рідним краєм та про "надмірну етнічну забарвленість його особистості й творчості". Тим часом Юзеф Третяк називав Сковороду "справжнім вивершенням тих позитивних моральних первістків, що дрімали були в грудях українського народу", й розглядав сковородин-ський містицизм як питому прикмету українського духа, а Чеслав Ястжембець-Козловський наголошував передовсім на "специфічно українському" характері його іумору. "Українськість" Сковороди знаходить свій вияв також в емоціоналізмі ("ко-рдоцентричності") та релігійному підложжі його філософії, у практиці себепізнання тощо. Назагал, українця, який сповідує споглядальне життя (vita contemplativa), заведено називати, услід за Миколою ПІлемкевичем, "сковородинською людиною". Ба більше, Іван Мірчук свого часу стверджував, що в Сковороді були "скристалізовані, може, навіть виідеалізовані всі риси українського народу". Недаром творчість Сковороди так тісно пов'язана з українською народною культурою. Принаймні ще від часів романтизму Сковороду називали "народним філософом", а його образ глибоко закарбувався в пам'яті українського люду. Микола Костомаров казав, що мало кого народ пам'ятає й шанує так, як Сковороду: "На всьому обширі від Острогозька до Києва в багатьох хатах висять його портрети; кожен письменний українець знає про нього; його ім'я знане дуже багатьма і з-поміж неписьменного люду; його мандрівне життя - предмет оповідок та анекдотів; ...мандрівні сліпці засвоїли його пісні...". Зі свого боку, Сковорода любив пересипати власні твори приказками, прислів'ями, легендами, анекдотами, взятими з українського фольклору. Зокрема, тут часто зринають упровідні фрази на взір "по пословицѣ", "єсть в Малороссіи посло-вица", "старинная пословица", за якими йдуть українські приказки та прислів'я: "Без Бога ни до порога, а с ним хоть за море", "Волка в плуг, а он в луг", "Всякая птичка своим носком жива", "Глупой ищет мѣста, а разумнаго и в углу видно", "Далеко свинья от коня", "...мостишся, как коза на кровлю", "На ловца звѣрь бѣжит", "...начать за здоровья, а кончить за упокой", "Не имѣй ста рублей, как одного друга", "...не проси дождя, проси урожаю", "Стучит, шумит, гремит... А что там? Ко-былья мертва голова бѣжит" тощо. У своїх творах Сковорода послуговується також сюжетами народних легенд (скажімо, "препростий" Марко перед дверима раю) та анекдотів (наприклад, розповідь про те, як дід і баба носили в мішку сонячне світло). Крім того, бувши чудовим музикантом, він знав найрізноманітніші українські народні пісні: від календарно-обрядових (притчу «Благодарный Еродій» філософ завершує словами з весняної пісні-гри «Мак»:

Соловеечку, сватку, сватку! Че бывал же ты в садку, в садку?

Че видал же ты, как сѣют мак?

Бот так, так! сѣют мак. А ты, шпачку, дурак...) -

до ліричних, як уже згадувані «Ой ремезе, ремезоньку» чи «Ой не стій, вербо, над водою», та набожних. Сковорода знав також багато пісень літературного походження. Так, у діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною», процитувавши рядки "Зима прейде. Солнце ясно / Мыру откры лице красно...", він зазначає: "Сія пѣснь єсть из древних малороссійских, и єсть милая икона, образующая весну. Она про-странна". Цю пісню справді можна віднайти в рукописних збірниках українських псальм та кантів першої половини ХѴІП століття.

Загалом, під оглядом мотивів, жанрів та образів, твори Сковороди глибоко за-корінені в українській літературній традиції ХѴІІ-ХѴІІІ століть. Наприклад, свої "божественні пісні" він писав, спираючись на багатющий досвід попередньої української силабічної поезії. Це засвідчує бодай цитування Сковородою поетичних творів Феофана Прокоповича, Варлаама Лащевського, Георгія Кониського, а також загальна висока оцінка філософом доробку поетів "київської школи". Так, у візії «Брань архистратига Михаила со Сатаною» Сковорода цитує в трохи зміненому вигляді десять рядків Прокоповичевого «Епінікіона» ("Воспоим Господеви! О, Боже всесил-ный!.."), - зазначивши на берегах: "Сій стихи суть из побѣдныя пѣсни Ѳеофана Прокоповича, ректора Кіевскія Академій, треязычнѣ воспВвшаго царю Петру, побѣдившему под Полтавою градом. Почи президентом в Сінодв. Вѣчная память!". Окрім того, діалог «Потоп зміин» Сковорода завершує уривком із гратуляційних віршів Прокоповича до імператриці Анни Іоанівни:

Проч уступай, проч!

Печалная ноч!

Сонце всходит.

Свѣт воводит.

Радость родит.

Проч уступай, проч!

Потопная ноч! -

а інші рядки з цієї-таки Прокоповичевої поезії ("Ты наш ясный свѣт, / Ты наш крас-ный цвѣт, / Ты красота, / Ты доброта") відлунюють у приспіві 21 -ї пісні «Саду божественних пѣсней»: "О щастіе! наш ясный свѣт, / О щастіе, наш красный цвѣт".

Слід згадати й про поетичний доробок учителів Сковороди в Києво-Моги-лянській академії Михайла Козачинського та Георгія Кониського. Попри те, що Сковорода ніде прямо не покликався на поезію Козачинського, у творах обох письменників можна знайти промовисті збіжності: досить порівняти, наприклад, ско-вородинську молитву-пісню "лицемірів" із «Брані архистратига Михаила со Сатаною»: "Боже, возстани, что спиши?.." - з молитвою Фарисея в «Трагедокомедіи» Козачинського, створеній 1734 року під час перебування автора в Карловцях. Те саме можна сказати й про Георгія Кониського. Спільним для творчості Сковороди та Кониського є виразний антилібертинський пафос, оборона традиційної християнської моралі, новації в ділянці поетичного мистецтва тощо. Хоча Сковорода ніде не згадував свого вчителя, деякі сліди впливу Кониського в його творах можна добачити. Так, леонівські вірші Сковороди з діалогу «Бесѣда, нареченная двоє...»:

Чиста птица голубица таков дух имѣет:

Буде мѣсто гдв не чисто, тамо не почіет.

Развѣ травы и дубравы, и сѣнь єсть от зноя:

Там пріятно и прохладно мѣсто ей покоя -

є цитатою з курсу поетики Кониського.

З-поміж інших письменників кола Києво-Могилянської академії, що справили вплив на Сковороду, слід назвати Варлаама Лащевського. У своїй візії «Брань архистратига Михаила со Сатаною» Сковорода цитує по пам'яті чималу пісню (п'ять строф із початком шостої) «Плачущая неплоды» ("Кто даст мив крилѣ нынѣ? Кто даст посребрённы?.."), зазначивши на берегах: "Сія пвснь взята из трагедо-комедіи, нареченныя «Гонимая Церковь». Жена апокалипсная там, гонима змієм, поет пѣснь сію, или хор. Есть сіє милое твореніе Варлаама Лащевскаго, учившаго в Кіевѣ и бого-словію с еврейским и еллинским языком, и бывшаго предводителем в послѣднем исправленіи Библіи. Почи архимандритом Донским. Вѣчная память!". А трохи далі Сковорода цитує й «Пвснь побѣдную» ("Пой и воспой, коль благ Бог твой!..") з цьо-го-таки твору Лащевського. Три строфи канта «Плачущая неплоды» Сковорода подає (зі змінами) також у діалозі «Потоп зміин».

Зі скарбниці сталих виражальних засобів українського літературного бароко Сковорода черпав і свої найулюбленіші образи: "море", "берег", "дзеркало", "світ-театр" тощо. Навіть ті з них, які були взяті з репертуару філософсько-богословської чи риторичної топіки, можна збагнути лише на тлі "горизонту сподівань" старої української літератури. Наприклад, попри те, що картини "психомахїї" є добре знаними ще від часів Пруденція, сковородинське уявлення про глибинне єство духовного життя людини ("Каждый же человѣк состоит из двоих, противостоящих себѣ и борющихся начал, или естеств: из горняго и подлаго, сирѣчь из вѣчности и тлѣнія. Посему в каждом живут два демоны, или ангелы...: ангел благій и злый, хранитель и губитель, мирный и мятежный, свѣтлый и темный... Справтеся, о други мои, с собою, загляньте внутрь себе. Ей, сказую вам: увидите тайную борбу двоих мыс-ленных воинств... Обѣ сій армій, как потоки от источников, зависят от таковых же, двоих своих начал: горняго и долняго, от духа и плоти, от Бога и Сатаны, от Христа и Антихриста") належно увиразнюється тільки на тлі тих яскравих картин "духовної війни", що їх змальовували у своїх творах Кирило Ставровецький, Іпатій Потій, Віталій Дубенський, Антоній Радивиловський, Феофан Прокопович, Дмитро Туптало, Симеон Полоцький, Іван Максимович, Стефан Яворський, Йоасаф Горленко чи Паї-сій Величковський. Або взяти славнозвісну сковородинську сентенцію "Всякому городу нрав и права". Дарма, що цю "посполиту приповість" можна тлумачити, скажімо, як рефлекс латинського lex et regio⁵², - у старій Україні її вважали за річ питомо українську. Не дурно ж бо "Що город, то норов" трапляється вже в першій збірці українських приказок та прислів'їв, яку на зламі ХѴП та ХѴІП століть уклав мандрований чернець Климентій Зиновіїв, а задовго до Климентія цю приказку, прямо покликаючись на звичаї та обичаї українців, використав Петро Могила у своєму польськомовному богословсько-полемічному трактаті «Літос» ("кажуть же українці: що город, то норов"). З другого боку, такий украй далекий від світу українських "посполитих приповістей" сковородинський образ, як "Епикур - Христос", теж постає на Грунті старої української літературної традиції, а саме - моди тогочасних письменників розглядати сюжети поганської міфології та історії немовбито "другий Старий Заповіт" і порівнювати Христа з Орфеєм, Геркулесом, Персеєм, Фемістоклом чи Олександром Македонським. У всякому разі, Микола Сумцов мав усі підстави назвати Сковороду "останньою розкішною квіткою" культури старої України.

Своєю чергою творчість Сковороди справила значний вплив на нову українську літературу. Письменниками-"сковородинцями" були вже її зачинателі Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ'яненко. Сковорода відіграв помітну роль і у творчості українських романтиків: Миколи Костомарова, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Гоголя. Наприклад, Шевченко ще з дитинства знав псальми Сковороди. Перегодом він читав і його листи, оприлюднені на сторінках «Украин-ского вестника». Серед Шевченкових знайомих були Платон Лукашевич, син друга Сковороди Якима Лукашевича, та Олексій Капніст - син перекладача Сковороди Василя Капніста. Тож навряд чи випадково христологічні ідеї Шевченкових «Неофітів» так нагадують сковородинську "теологію хреста", а картину людських "разнопу-тій", що на ній засновується похмурий філософічний початок комедії «Сон»:

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком За край світа зазирає..., -

Шевченко вперше побачив у псальмі "Всякому городу нрав и права..

Від часу появи багалїївського видання творів Сковороди (1894 р.) рецепція його ідей та образів новою українською літературою набуває ще більшого розмаху. Наприкінці XIX - на початку XX століття творчість Сковороди привертала пильну увагу таких видатних тогочасних письменників і публіцистів, як Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Марко Кропивницький, Іван Нечуй-Левицький, Микола Євшан, Андрій Товкачевський. А під час українських національно-визвольних змагань та "червоного Ренесансу" 1920-х років Сковорода поступово перетворюється на справжній символ нашої культури. На ту пору до Сковороди звертаються Павло Тичина й Михайло Івченко, Микола Хвильовий і Микола Зеров, Віктор Петров і Микола Філян-ський, Гнат Хоткевич і Валер'ян Поліщук. Відтоді й аж до сьогодні "сковородинство" є однією з визначальних рис нашого новітнього письменства. Назагал, коли мова заходить про традиції Сковороди в українській літературі ХІХ-ХХІ століть, слід згадувати також творчість Євгена Гребінки, Леоніда Глібова, Івана Карпенка-Карого, Лесі Українки, Володимира Винниченка, Катрі Гриневичевої, Сергія Пилипенка, Михайла Драй-Хмари, Леся Курбаса, Івана Багряного, Остапа Вишні, Дмитра Дон-цова, Михайла Ореста, Євгена Маланюка, Миколи Бажана, Олекси Стефановича, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Максима Рильського, Василя Барки, Василя Мисика, Василя Симоненка, Івана Драча, Ліни Костенко, Бориса Олійника, Миколи Вінгра-новського, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Василя Стуса, Валерія Шевчука, Ігоря Калинця, Романа Андріяшика, Олеся Бердника, Богдана Рубчака, Віри Вовк, Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Євгена Пашковського, Івана Андру-сяка, Назара Федорака, Тані Малярчук і багатьох інших. Та й сам образ Сковороди досить часто зринав у творах українських письменників від початку XIX століття. Першим його спробував був змалювати ще Василь Наріжний у своєму популярному романі «Російський Жільблаз» (1814 p.). Трохи перегодом Ізмаїл Срезневський друкує на сторінках «Московского наблюдателя» біографічну повість про Сковороду «Майоре, майоре!» (1836 p.). Улітку 1855 року, перебуваючи в Новопетровському укріпленні, Тарас Шевченко написав повість «Близнята», в якій Сковорода постає втіленням добрих традицій старої України. На початку 1870-х років Павло Білець-кий-Носенко оприлюднює в Києві свої «Приказки» (байки), у двох з яких зринає образ Сковороди («Мудрець да старшина войсковий», «Сковорода»). Осмислення образу нашого філософа в художній літературі XIX століття завершує "староруська поема" Пантелеймона Куліша «Грицько Сковорода», над якою письменник працював упродовж 1890-х років. Серед найпомітніших художніх творів XX століття, в яких змальовано образ Сковороди, - поема-симфонія Павла Тичини «Сковорода» (1920-1940 pp.), імпресіоністична повість Михайла Івченка «Напоєні дні» (1924 p.), ліро-епічна поема Валер'яна Поліщука «Григорій Сковорода», котру сам автор назвав "біографічно-ліричним романом з перемінного болісного та веселого життя українського мандрованого філософа" (1929 p.), поема-ораторія Максима Рильського «Слово про рідну матір» (1942 p.), епопея Юрія Клена «Попіл імперій» (1943-1947 pp.), роман Василя Шевчука «Предтеча» (1969 p.), художній життєпис Івана Пілыука «Григорій Сковорода» (1972 p.), біографічна повість Івана Драча, Сергія Кримського та Мирослава Поповича «Григорій Сковорода» (1984 p.). Сюди належать також численні "сковородинські" поезії Василя Барки, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Михайла Драй-Хмари, Івана Драча, Ігоря Калинця, Юрія Косача, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Івана Світличного, Василя Симоненка, Василя Стуса та інших.

Зрештою, значення творчості Сковороди виходить далеко за рамки української традиції. Його твори перекладено англійською, вірменською, грузинською, італійською, німецькою, польською, португальською, російською, словацькою, фінською, чеською та іншими мовами. Скажімо, уже на зламі XVIII-XIX століть вони стали відомі в російській літературі: Василь Капніст переклав по-російському 18-у пісню «Саду божественних пѣсней» «Ой ты, птичко жолтобоко...», а філософські трактати та діалоги читали в масонських колах Москви й Санкт-Петербурга, починаючи з 1780-90-х років. Про це свідчить хоч би діяльність Михайла Антоновського як президента Громади вихованців Московського університету та одного з фундаторів Товариства друзів словесних наук, чиїми заходами 1798 року побачив світ діалог «Нар-кісс». Трохи перегодом Кондратій Рилєєв (його дружина була з роду приятелів Сковороди Тев'яшових) вносить ім'я філософа до «Історичного словника російських письменників» (1818-1819 pp.), а в 1820^0-х роках публікації про Сковороду з'являються на сторінках численних періодичних видань: «Библиотека для чтения», «Журнал Министерства народного просвегцения», «Иллюстрация», «Молва», «Москвитя-нин», «Московский наблюдатель», «Московский телеграф», «Отечественные записки», «Современник», «Телескоп», «Ученые записки Московского университета», «Bulletin du Nord». Ідеї Сковороди імпонували слов'янофілам і таким письменникам, як Микола Лєсков, Лев Толстой, Володимир Соловйов, викликаючи негативну реакцію з боку радикалів-"західників" (Віссаріон Бєлінський, Олександр Герцен, Дмитро Писарев, Микола Чернишевський). Особливої популярності в Росії Сковорода набув за часів релігійно-філософського Ренесансу початку XX століття, коли Володимир Ерн назвав його "таємним батьком слов'янофільства" й почав розглядати як послідовників Сковороди цілу плеяду найвидатніших російських письменників, від Петра Чаадаєва, Івана Киреєвського й Олексія Хом'якова до Федора Достоєв-ського, Федора Тютчева та В'ячеслава Іванова. Трохи раніше від Ерна ту саму думку висловлював і Павло Флоренський, розпочавши зі Сковороди вервечку оригінальних російських мислителів: "сковороди, хом'якови, толсті, достоєвські, соловйови, тру-бецькі, серапіони, мережковські, розанови та інші". З-поміж непересічних явищ російської літератури XX століття, які так чи так пов'язані зі Сковородою, слід назвати насамперед творчість Андрія Бєлого, Володимира Нарбута, Анатолія Марієнгофа, Михайла Булгакова, Миколи Заболоцького, Арсенія Тарковського, Венедикта Єро-фєєва та інших.

У другій половині XIX століття публікації про Сковороду починають з'являтися

і в Західній Європі та Америці: 1875 року виходить стаття про Сковороду в 14-му томі енциклопедичного словника П'єра Лярусса, а в 1879 році на сторінках американського часопису «Appleton's Journal: a magazine of general literature» зринає згадка про нього, як про "козака й дивовижного християнського філософа та поета". Від кінця XIX століття інтерес до Сковороди на Заході стрімко зростає, і вже в 1920-30-х роках праці про нього доволі рясно з'являються в Італії, Німеччині, Польщі, Франції, Чехії, Румунії. Наприклад, своє переднє слово до румунського перекладу нарису Александру Хашдеу «Григорій Варсава Сковорода» Еміль Грігораш розпочав так: "Торік я довідався від одного приятеля, що в бергсонівській Сорбонні читають лекції про українського філософа-містика Сковороду". З 1960-х років цей інтерес перетворився на помітну галузку славістичних студій у всьому світі. Публікації про Сковороду можна знайти на сторінках численних видань - від широко знаної славістичної періодики: «Die Welt der Slaven», «East European Quarterly», «Harvard Ukrainian Studies», «Journal of Ukrainian Studies», «Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze», «Slavia», «Slavia Orientalis», «Slavic Review», «Studia Ucrainica», «The Slavonic and East European Review», «Ukrainian Quarterly», «Ukrainian Weekly», «Zeitschrift fur slavische Philologie» - до таких, як «Analele Universitatii Bucure§ti», «Histoire Epistemologie Langage», «Kamen'. Rivista di poesia e filosofia», «Lingua e letteratura», «Michigan Academician», «Orientalia Christiana Periodica», «Vedanta Quarterly: Message of the East» тощо.

На сьогодні світ сприймає Сковороду як одного з найглибших новочасних по-етів-містиків, фундатора української "філософії серця", мислителя, що вторував питомо східнослов'янську стежину осягнення реальності, або навіть як найбільшого після перших отців Церкви християнського філософа. У всякому разі, Сковорода є ключовою постаттю не лише в літературі українського бароко, але й у всій нашій духовній традиції від давнини до сьогодні. Як писав Дмитро Чижевський, Сковорода - це "останній представник українського духовного барока, з другого боку, він -український 'передромантик': але бароко та романтика - саме ті періоди духовної історії, що наклали на український дух найсильніший відбиток. Отож, Сковорода стоїть у центрі української духовної історії..

ГРИГОРІЙ

ексжоюдл

ТВОРИ

ПОЕЗІЇ

САД¹

Божественных ГТвсней,

Прозябшій из зерн Священнаго Писанія

ГТвснь 1-я

Сложенна 1757 лѣта, в сію силу:

"Блажени непорочн[іи] в путь, ходящ[іи] в законѣ Г[осподни]"².

Боится народ сойти гнить во гроб,

Чтоб не был послѣ учасгный,

Гдѣ горит огнь неугасный.

А смерть єсть святая, кончит наша злая, Изводит злой войны в покой.

О смерть сія свята!

Не боится совѣсгь чиста ниже перуна³ огниста, ни!

Сей огнем адским не жжется,

Сему жизнь райска живется.

О грѣх-то смерть родит! живу смерть наводит.

Из смерти ад, душу жжет глад.

О смерть сія люта!

Блажен! о блажен! кто с самых пелен Посвятил себе Хрисгови,

День, ночь МЫСЛИТ в его словѣ,

Взяв иго благое и бремя легкое⁴,

К сему обык, к сему навык.

О жребій сей святый!

Кто сея отвѣдал сласги, вѣк в мірски не Может пасти, ни!

В наготах, в бѣдах не скучит.

Ни огнь, ни меч не разлучит.

Все сладосгь разводит. На сердце не всходит.

Развѣ тому, есгли кому

Дал знать искус драгій.

Христе, жизнь моя, умерый за мя!

Должен был тебѣ начатки Лѣт моих, даю осгатки.

Сотри сердца камень⁵. Зажжи в нем твой пламень. Да смерть сграсгям и злым сласгям,

Живу тебѣ мой свѣт.

А как от грѣхов воскресну, как одѣну плоть небесну,

Ты в мнѣ, я в тебѣ вселюся,

Сладосги той насыщуся,

С тобою в бесѣдѣ, с тобою в совѣтѣ,

Как дня заход, как утра всход.

О! се златых вѣк⁶ лѣт!

Конец.

ГТвснь 2-я⁷

Из сего зерна:

"По землѣ ходяще, обращеніе имамы на небесѣх"⁸.

Остав, о дух мой, вскорѣ всѣ земляныи мѣста!

Взойди, дух мой, на горы, гдѣ правда живет Свята,

Гдѣ покой, тишина от вѣчных царствует лѣт.

Гдѣ блещит та страна, в коей неприсіупный свѣт⁹.

Остав земны печали! и суетность мїрских дѣл.

Будь чист, хоть на час малый, дабы ты выспрь возлетѣл. Гдѣ Іяковль Господь, гдѣ невечерня Заря.

Гдѣ весь Ангелскій род лице его выну зрят¹⁰.

Се силоамски воды! омый скверну от очес¹¹.

Омый всѣ членов роды, дабы возлетѣть до небес.

Ибо сердцем не чисг не может Бога узрѣть.

И нелзя до сих мѣст земленному долетѣть¹².

Душа наша тѣлесным не может довольна быть.

Она только небесным горит скуку насытить.

Как поток к морю скор, как сталь к магниту¹³ прядет, Пламень дрожит до гор, так дух наш к Боїу взор рвет.

Кинь весь мір¹⁴ сей прескверный. Он-то вточь єсть

темный ад.

Пусгь летит невѣж враг черный. Ты в горный

возвысись град.

И по землѣ ходя, вселися на небесах,

Как учит Павел тя в своих чистых словесах¹⁵.

Спѣши ж во вѣчну радосгь крыльми умными отсель¹⁶.

Ты там обновиш радосгь, как быстропарный орел¹⁷.

О треблаженна стать! всего паче словесе.

Кто в свой ум может взять? развѣ сшедый с небесе.

Конец.

ГТвснь 3-я

Из сего сѣмени:

"Прорастит земля бьілїе травное"¹⁸.

Сирѣчь: "Кости твоя прозябнут, яко трава, и разботѣют" (Исаіа)¹⁹.

Весна люба ах пришла! Зима люта ах пройшла!

Уже сады расцвѣли и соловьев навели.

Ах ты печаль! прочь отсель²⁰! не безобразь красных сел. Бѣжи себѣ в болота, в подземныи ворота.

Бѣжи себѣ проч во ад²¹! не для тебе рай и сад.

Душа моя процвѣла и радосгей навела.

Щаслив тот и без у гі.х, кто побѣдил смертный грѣх.

Душа его - Божій град. Душа его - Божій сад.

Всегда сей сад дасг цвѣты, всегда сей сад даст плоды. Всегда весною там цвѣтет. И лист его не падет.

О Боже мой! ты мнѣ град. О Боже мой! ты мнѣ сад. Невинносгь мнѣ - то цвѣты. Любовь и мир - то плоды.

Душа моя есгь верба. А ты еси ей вода.

Питай мене в сей водѣ. Утілп мене в сей бѣдѣ.

Я ничего не боюсь. Одних грѣхов я страшусь.

Убій во мнѣ всякій грѣх. Се! ключ моих всѣх утѣх.

Конец.

П ьсі II, 4-я

Рождесгву Христову. Из сего зерна:

"С нами Бог! Разумѣйте, языцы"²². Сирѣчь:

"Помаза нас Бог духом"²³. "Посла духа Сына своєю в сердца наша"²⁴.

Ангелы, снижайтеся. Ко землѣ сближайтеся.

Господь бо, сотворшій вѣки, живет нынѣ с человѣки. Станте с хором вси собором,

Веселитеся! яко с нами Бог²⁵.

Се час исполняется! се Сын посылается!

Се лѣта пришла кончина! се Бог посылает Сына.

День приходит. Дѣва родит.

Веселитеся! яко с нами Бог.

Обѣгцан пророками, отчими нароками.

Рѣшит в послѣдня лѣта. Печать новаго завѣта.

Дух свободы внутрь нас родит.

Веселитеся! яко с нами Бог.

Даніилов каменю²⁶! из купины пламеню²⁷!

Не сѣченный отпадаеш! огнь сѣна не попаляеш!

Се наш камень! се наш пламень!

Веселитеся! яко с нами Бог.

Расги ж Благодатію, новый наш ходатаю!

Расти, да возможеш стати, да попалиш супостати.

Да вселенну, зря спасенну,

Веселимся вси, яко с нами Бог!

Мы ж тебѣ рожденному, Госгеви Блаженному,

Сердца всѣх нас отверзаем, в душевный дом призываем. Пѣснь спѣвая, восклицая,

Веселящеся, яко с нами Бог.

Конец.

ГТвснь 5-я²⁸

Рожд[есгву] Христову. Из сего зерна:

"Роди сына своего первенца, и повит его, и положи его в яслех"²⁹.

Тайна странна и преславна!

Се вертеп вмѣсго небес!

Дѣва херувимов главна,

И престолом вышним днесь.

А вмѣщен тот в яслѣх полно,

Коего єсть не довольно

Вмѣсгить и небо небес³⁰.

О блаженны тій очи!

Что на сію тайну зрят³¹.

Коих в злой мірской полночи Привела к Боїу заря.

Ангелскій ум тайну видит,

А плотскій муж ненавидит.

Та бо всѣм им буйство єсть.

Мы же секрет сей небесный Всегорящим сердцем чтим И хоть как скот безсловесний Из под Христа сѣно ядим.

Поколь в мужа совершенна Взросши³², возможем блаженна

Самаго Бога вкусить.

[Конец.]

Пъснь 6-я В конец сего:

"Испусти змій за женою из уст своих воду яко рѣку, да ю в рѣцѣ потопит"³³.

"Той сотрет тебѣ главу"³⁴.

Вонми небо и земля³⁵! нынѣ ужаснися.

Море безднами всѣми согласно двигнися.

И ты, бьісгротекугцій, возвратися, Іордане³⁶.

Прійди скоро крестити Христа, Іоанне³⁷!

Краснозрачныя лѣса, стези оттворите.

Предитечу Іоанна ко Хрисгу пустите.

Земныи же языци, купно с нами всѣ ликуйте,

Ангелскія хоры, вси в небѣ торжествуйте.

Снійде Спас во Іордан, ста в его глубинѣ,

Се снійде на-нь и Дух Свят в видѣ голубинѣ³⁸.

Сей есгь Сын мой возлюбленный, Отец из облак вѣгцаше. Сей Мессія обновит есгесгво все ваше³⁹.

Освяти сгруи и нам. Змїю сотри главу.

Духа твоего, Христе, росу даждь и славу.

Да не потопит нас Змій. И мы всѣ от земна края Да почити полегцем до твоего рая.

Воскресенію Христову. Из сего зерна:

"Единїи же надесяте ученицы идоша в Галїлею, в гору, аможе повелѣ им

Іисус"⁴⁰. Пасха!

Кто ли мене разлучит от любви твоей?

Может ли мнѣ наскучить дивный пламень сей?

Пусгь весь мір отбѣжит!

Я буду в тебѣ жить,

О Іисусе!

Веди мене с тобою в горній путь на кресг.

Рад я жить над горою. Брошу долню персть.

Смерть твоя - мнѣ живот.

Желчь твоя - сластей род.

О Іисусе!

Язвы твои суровы - то моя печать.

Вѣнец мнѣ твой терновый - славы благодать.

Твой сей поносный Кресг,

Се мнѣ хвала и честь.

О Іисусе!

Зерно пшенично в нивах есгли согніет,

Внѣшность есгли нежива, нов плод внутрь цвѣтет.

За один сгарый клас В грядущій лѣтній час

сгоричный даст плод⁴¹.

Сраспни моє ты гі.ло, спригвоздй на кресг.

Пусгь буду звнѣ не цѣлой, дабы внутрь воскрес.

Пусгь внѣшный мой изсхнет!

Да новый внутрь цвѣтет.

Се смерть животна⁴².

О новый мой Адаме⁴³! о краснѣйшій сын!

О всегосвѣтный сраме! о буйство Аоин⁴⁴!

Под буйством твоим - свѣт!

Под смертью - жизнь без лѣт.

Коль темный закров!

Конец.

ГТвснь 8-я

Воскресенію Христову. Из сего зерна:

'О! о! Бѣжите на горы!" (Захарія)⁴⁵. "Востани, спяй"⁴⁶. "Покой дасг Бог на

горѣ сей" (Исаіа)⁴⁷.

Обьяли вкруг мя раны смертоносны.

Адовы бѣды обойшли несносны⁴⁸.

Найде страх⁴⁹ и тма. Ах година люта!

Злая минута!

Бодет утробу терн болѣзни твердый.

Скорбна душа мнѣ, скорбна даже к смерти.

Ах кто мя от сего часа избавит?

Кто мя исправит?

Так Африканскій сграждет елень скорый.

Он птиц быстрѣе пить спѣшит на горы.

А жажда жжет внутрь, насыгценна гадом И всяким ядом⁵⁰.

Я на Голгоѳу поскорю, поспѣю.

Там висит врач мой меж двою злодѣю⁵¹.

Се Іоанн⁵² здѣ при кресті; рыдает!

Кресг лобызает.

О Іисусе! о моя отрадо!

Здѣ ли живеши? о страдалцев радость!

Даждь спасительну мнѣ цѣльбу в сей сграсти.

Не даждь вѣк пасти.

Святому Духу. Из сего:

"Дух твой благій насгавит мя на землю праву"⁵³. "Снизшед, языки слія"⁵⁴.

"Разгласная возшумѣ"⁵⁵.

Голова всяка свой имѣет смысл.

Сердцу всякому своя любовь.

И не однака всѣм живущим мысль.

Тот овец любит, а тот козлов.

Так и мнѣ вольносгь одна єсть нравна,

И безпечальный, препросгый путь.

Се моя мѣра в житіи главна.

Весь окончится мой циркуль⁵⁶ тут.

Ты, святый Боже и вѣков творец,

Утверди de, что сам создал.

При тебѣ может все в благій конец Так попасти, как к магниту сталь.

Агце ж не право зрит моє око,

Ты мене, Отче, настави здѣсь.

Ты людских видиш, сидяй высоко,

Разных толь мнѣній безгцетну смѣсь⁵⁷.

Тот на восточный, сей в вечерній край Плывет по гцасгье со всѣх вѣтрил.

Иной в полночной странѣ видит рай,

Иный на полдень путь свой открыл.

Один говорит: вот кто-то косит!

А другій спорит: се ктось сгрижет⁵⁸.

А сей "у воза пять кол" голосит⁵⁹.

Скажи: кій бѣс нам в прах мысль сѣчет.

Конец.

Из сего зерна:

"Блажен муж, иже во премудрости умрет и иже в разумѣ своем поучается

святыни" (Сирах)⁶¹.

Всякому городу нрав и права.

Всяка имѣет свой ум голова⁶².

Всякому сердцу своя єсть любовь.

Всякому горлу свой есгь вкус каков.

А мнѣ одна только в свѣтѣ дума.

А мнѣ одно только не йдет с ума.

Петр для чинов углы панскіи трет.

Федька купец при аршинѣ все лжет.

Тот строит дом свой на новый манѣр.

Тот все в процентах, пожалуй, повѣрь.

А мнѣ одна только в свѣтѣ дума,

А мнѣ одно только не йдет с ума.

Тот непресганно сгягает грунта.

Сей иностранны заводит скота.

Тѣ формируют на ловлю собак.

Сих шумит дом от гостей, как кабак.

А мнѣ одна только в свѣтѣ дума.

А мнѣ одно только не йдет с ума.

Строит на свой тон юриста права.

С диспут студенту трегцит голова.

Тѣх безпокоит Венерин⁶³ Амур⁶⁴.

Всякому голову мучит свой дур.

А мнѣ одна только в свѣтѣ дума.

Как бы умерти мнѣ не без ума.

Смерте страшна! замашная косо!

Ты не щадиш и царских волосов.

Ты не глядишь, гдѣ мужик, а гдѣ царь⁶⁵,

Все жереш так, как солому пожар.

Кто ж на ея плюет острую сталь?

Тот, чія совѣсть, как чистый хрусталь⁶⁶.

Конец.

ГТвснь 11-я В конец сего:

"Бездна бездну призывает"⁶⁷. Сирѣчь: "В законѣ Господни воля его"⁶⁸. "Дал бы ти воду живу"⁶⁹, волѣ волю и безднѣ твоей бездну мою⁷⁰.

Нелзя бездны окіана горсгью персти забросать.

Нелзя огненнаго стана скудной каплѣ прохлаждать. Возможет ли в темной яскинѣ гулять орел.

Так, как в поднебесный край вилетѣв онь отсель?

Так не будет сыт плотским дух.

Бездна дух єсть в человѣцѣ, вод всѣх ширшій и небес.

Не насытишь тілі во вѣки, что плѣняет зрак очес.

Отсюду-то скука. Внутрь скрежет, тоска, печаль.

Отсюду несытосгь. Из капли жар горшій всгаль.

Знай! не будет сыт плотским дух.

О роде плотскій! Невѣжды! доколѣ ты тяжкосерд?

Возведи сердечны вѣжды! взглянь выспрь, на небесну

твердь.

Чему ты не игцеш знать, что то зовется Бог?

Чему не толчеш, чтоб увидѣть его ТЫ мог?

Бездна бездну удовлит вдруг⁷¹.

Конец.

Из сего зерна:

"Блажени пііщїіі духом"⁷². Сіесгь: "Премудросгь книжника во благовременїи празднесгва, и умаляяйся дѣяніем своим упремудрится" (Сирах)⁷³. "Упразднитеся и разумѣйте..."⁷⁴

1. Не пойду в город богатый. Я буду на полях жить.

Буду вѣк мой коротати, гдѣ тихо время бѣжит.

О дуброва! о зелена! о мати моя родна!

В тебѣ жизнь увеселенна. В тебѣ покой, тишина.

2. Города славны, высоки, на море⁷⁵ печалей пхнут.

Ворота крашы, широки, в неволю горьку ведут.

О дуброва! о зелена! и прочая.

3. Не хочу ѣздить на море, не хочу крашых одеж.

Под сими крыется горе, печали, страх и мятеж.

О дуброва! и прочая.

4. Не хочу за барабаном ити, плѣнять городов.

Не хочу и штатским саном пугать мѣлочных чинов.

О дуброва! и прочая.

5. Не хочу и наук новых, кромѣ здраваго ума.

Кромѣ умностей Хрисговых, в коих сладосгна дума.

О дуброва! и прочая.

6. Ничего я не желатель, кромѣ хлѣба да воды.

Нигцета мнѣ есгь пріятель, давно мы с нею сваты.

О дуброва! и проч[ая].

7. Со всѣх имѣній тѣлесных - покой да воля свята.

Кромѣ вѣчносгей небесных, одна се мнѣ жизнь свята.

О дуброва! и проч[ая].

8. А естли до сих угодій и грѣх егце побѣдить,

То не знаю, сей выгоды возможет ли лутче быть.

О дуброва! и проч[ая].

9. Здравсгвуй, мой милый покою! Во вѣки ты будеш мой.

Добро мнѣ быти с тобою: ты мой вѣк будь, а я твой.

О дуброва! о свобода! в тебѣ я начал мудрѣть.

До тебе моя природа, в тебѣ хощу и умрѣть.

Конец.

ГТвснь 13-я⁷⁶ Из сего:

"Изыдите от среды их..."⁷⁷ "Прійди, брате мой, водворимся на селѣ"⁷⁸. "Тамо роди тя мати твоя" (Пѣснь пѣсней)⁷⁹.

Ах поля! поля зелены!

Поля цвѣтами распещренны!

Ах долины! яры!

Круглы могилы! бугры!

Ах вы вод потоки чисгы!

Ах вы берега трависты!

Ах ваши волоса! вы кудрявые лѣса.

Жайворонок меж полями,

Соловейко меж садами.

Тот, выспрь летя, сверчит, а сей на вѣтвах свистит.

А когда взойшла денница,

Свигцет в той час всяка птица.

Музыкою воздух растворенный шумит вкруг.

Только солнце выникает,

Пастух овцы выганяет.

И на свою свирѣль выдает дрожливый трѣль⁸⁰.

Пропадайте думы трудны!

Города премноголюдны!

А я с хлѣба куском умру на мѣстѣ таком.

Конец.

Древняя малороссійска, о суетѣ и лести мірской.

В сей силѣ:

"На сгражи моей стану, и взыду на камень" (Аввакум)⁸¹.

Обновленна в 1782 лѣтѣ.

Коликая слава нынѣ?

Зри на буйносгь в сей годинѣ!

О Израиль! гидры звѣря⁶⁴,

Коль велика в оном мѣра,

Нужно разумѣти.

Нынѣ скипетр и булава.

Утро вставши худа слава.

Сердце пробождает сквозѣ.

Руцѣ связанны и нозѣ.

Как избѣгнуть сіп п.

Днесь піяна скачет воля,

Утро вставши - тщетна доля.

О Израиль! водна звѣря⁸²

Камо цѣль ведет и мѣра?

Нужно что прозрѣти.

Сирен лестный окіана⁶⁵!

Сладким гласом обаянна.

Бѣдная душа на пути

Хощет навсегда уснути,

Не доплывши брега.

Плоть! мір! О несытый аде!

Все тебѣ яд, всѣм ты яде!

День, нощь челюстьми зѣваеш.

Все без взгляду поглощаеш.

Кто избѣжит сѣти?

Се пучина, всѣх єсть жруща!

Се єсть челюсть, всѣх ядуща!

О Израиль! Кита^в звѣря,

Се тебѣ толк, мѣть и мѣра!

Плоть не насыщает.

Ах простри бодро вѣтрила!

И ума твоего крила.

Пловугци по бурном морю¹,

Возведи зѣницы в гору⁸³,

Да путь потечет прав.

Лутче жити во пустынѣ,

Затворившись во яскинѣ,

Пребывать в мѣстах безвѣсгных

И не слышать гласов лесгных.

Будь ты мнѣ Ираклій тгцивый.

Будь Іона прозорливый.

Главы попалй зміины.

Китовой из блевотины

Выскочь мнѣ на кефу^д.

Конец.

ГТвснь 15-я

Великой Суббо гІ), из сего зерна:

"Почи Бог в день седмый"⁸⁴. "Агце внидут в покой мой"⁸⁵.

Лежиш во гробѣ. Празднуеш Субботу По трудах тяжких. По кровавом поту⁸⁶.

Князь никоих дѣл в тебѣ не имѣет.

Князь сего міра, что всѣми владѣет.

О неслыханны се слѣды!

О новый роде побѣды!

О сыне Давидов⁸⁷!

Сыне Давидові Лазаря воззвавый⁸⁸,

Из мудростей земных, до небешой славы.

Убій тѣлесну и во мнѣ работу.

Даждь мнѣ с тобою праздновать Субботу.

Даждь мнѣ ходить в твои слѣды.

Даждь новый род сей побѣды.

О сыне Давидові

Конец.

П ьсі II, 16-я

В сію силу:

"Дугу мою полагаю во облацѣ"⁸⁹.

Пройшли облака. Радосгна дуга сіяет.

Пройшла вся тоска. Свѣт наш блисгает.

Веселіе сердечное єсть чистый свѣт ведра³,

Естли миновал мрак и шум мірскаго вѣтра⁹⁰.

О прелестный мір! Ты мнѣ окіан, пучина⁹¹.

Ты мрак, облак, вихр, тоска, кручина.

Се радуга прекрасная⁹² мнѣ ведро блистает. Сердечная голубочка мнѣ мир вѣгцает⁹³.

Прощай, о печаль! прощай! прощай, зла утроба! Я на ноги встал, воскрес от гроба.

О отрасле Давидовска! Ты брег мнѣ и кифа,

Ты радуга, жизнь, ведро мнѣ, свѣт, мир, олива.

Конец.

"Житейское море, воздвизаемое зря"⁹⁴, и проч[ая].

Видя житія сего я горе,

Кипягцее, как Чермное море,

Вихром скорбей, напастей, бѣд,

Разслаб, ужаснулся, поблѣд.

О горе сугцим в нем!

Возвратил я бѣдный бѣг мой вскорѣ,

Чтоб не скрытись с фараоном в морѣ⁹⁵.

Се к пристани тихой бѣжу И воплем плачевным глашу,

Воздѣв горѣ руцѣ.

О Хрисге! не даждь сотлѣть во адѣ!

Даждь мнѣ в твоем жить небесном градѣ.

Да не повлечет мя в свой слѣд Блудница мір, сей темный свѣт.

О милости бездно!

Конец.

ГТвснь 18-я

"Господь гордым противится, смиренным же дает благодать"⁹⁶.

Ой! ты птичко жолтобоко⁹⁷,

Не клади гнѣзда высоко.

Клади на зеленой травкѣ,

На молоденькой муравкѣ.

От! ясгреб над головою Висит, хочет ухватить.

Вашею живет он кровью От! от! кохти он осгрит.

Стоит явор над горою,

Все кивает головою.

Буйны вѣтры повѣвают,

Руки явору ламают⁹⁸.

А вербочки шумят низко,

Волокут мене до сна.

Тут течет поточок близко:

Видно воду аж до дна.

На что ж мнѣ замышляти,

Что в селѣ родила мати?

Нехай у гІ,х мозок рвется,

Кто высоко в гору дмется.

А я буду себѣ тихо Коротати милый вѣк.

Так минет мене все лихо,

Щаслив буду человѣк.

Конец.

П ьсі II, 19-я В сей конец:

"Нѣсгь наша брань к плоти и крови..."⁹⁹ "Попереши льва и змія..."¹⁰⁰ "Воспрїимите, и мечь духовныи, иже есть Глагол Божій"¹⁰¹.

Ах ты тоска проклята¹⁰²! о докучлива печаль!

Грызеш мене измлада, как моль платья¹⁰³,

как ржа сталь¹⁰⁴.

Ах ты скука! ах ты мука! люта мука!

Гдѣ ли пойду, все с тобою, вездѣ всякій час.

Ты, как рыба с водою¹⁰⁵, всегда возлѣ нас.

Ах ты скука! ах ты мука! люта мука!

Звѣряку злу заколеш, естли возмеш острый нож.

А скуки не побореш, хоть меч будет и хорош.

Ах ты скука! ах ты мука! люта мука!

Добросердечное СЛОВО колет сих звѣрей.

Оно завсегда готово внутрь твоих мыслей.

Ах ты скука! ах ты мука! люта мука!

Христе! ты меч небесный¹⁰⁶ в плоти нашея ножнах. Услыши вопль наш слезный. Пощади нас в сих звѣрях. Ах ты скука! ах ты мука! люта мука!

Твой нам свышше глас пресладкій, аще возревет,

Как молнія, полк всѣх гадких звѣрей ражженет.

Прочь ты скука! прочь ты мука! с дымом, с чадом¹⁰⁷.

Конец.

Сложенна 1758 года в степах переяславских, в селѣ Кавраѣ¹⁰⁸.

Пвснв 20-я

Нареченная Сигор¹⁰⁹.

В сем маленьком, но высоком градикѣ пирует Лот со дщерьми. "Во градѣ Бога нашего, в горѣ святѣй его"¹¹⁰. "Уподоблю его мужу мудру, основавшему храмину свою на камени"¹¹¹. "Кто взыдет на гору Господню..."¹¹²

Кто сердцем чист и душею,

Не нужна тому броня,

Не нужен и шлем на шею,

Не нужна ему война.

Непорочность - то его броня,

И невинность - алмазна стѣна.

Щит, меч и шлем ему сам Бог.

О міре! Мір безсовѣтный!

Надежда твоя в царях?

Мнишь, что сей брег безнавѣтный?

Вихрь развѣет сей прах¹¹³.

Непорочность - се тебѣ Сигор!

И невинность - вот небесный двор!

Там полещи! и там почій¹¹⁴!

Сей свят град бомб не боится,

Ни клеветничіих сгрѣл,

И хитрых мин не сграшится,

Всѣгда цѣл и не горѣл.

Непорочность єсть то Адамант¹¹⁵,

И невинносгь єсть святый то град.

Там полегци! и там почій!

В сем градѣ и врагов люблят,

Добро воздая врагам.

Для других здравіе гублят,

Не только добры другам.

Гдѣ ж есгь оный толь прекрасный град? Сам ты град, з души вон выгнав яд. Святому Духу храм и град.

Конец.

ГТвснь 21-я В конец сего:

"Возвѣсти ми, егоже возлюби душа моя, гдѣ пасеши? гдѣ почиваеши в

полуднє?"¹¹⁶

Щастіе¹¹⁷, гдѣ ты живеш? Горлицы, скажите.

В полѣ ли овцы пасеш? Голуби, взвѣстите.

О гцасгіе! наш ясный свѣт.

О щастіе! наш красный цвѣт¹¹⁸.

Ты Мати и Дом. Появися, покажися.

Щастіе, гдѣ ты живеш? Мудрыи, скажите.

В небѣ ли ты пиво пьешь? Книжники, взвѣсгите.

О щастіе! наш ясный свѣт.

О щастіе! наш красный цвѣт.

Ты Мати и Дом. Появися, покажися.

Книжники се всѣ молчат! птицы тож всѣ нѣмы.

Не говорят, гдѣ есть мать, мы же всѣ не вѣмы.

О щасгіе и прочая.

Щастія нѣт на землѣ. Щасгія нѣт в небѣ.

Не заключилось в углѣ, индѣ искать требѣ.

О щасгіе и прочая.

Небо, земля и луна, звѣзды всѣ прощайте!

Всѣ вы мнѣ гавань дурна, впред не ожидайте.

О щасгіе и прочая.

Всѣ я минул небеса, негли вдаль обрящу.

И преисподняя вся, негли его срящу.

О щасгіе и проч[ая].

Се мой любезный прескор! скачет младый елень. Вышше небес, вышше гор, крын¹¹⁹ мой чист, нов, зелен. О щасгіе! мой свѣт ясный!

О щасгіе! мой цвѣт красный!

Ты Мати и Дом. Нынѣ вижу! нынѣ слышу.

Сладость его есгь гортань, очи голубины.

Весь есгь любовь и Харрань¹²⁰, руцѣ кристаллины.

О щасгіе и проч[ая].

Не прикасайся ты мнѣ, абіе мя срягцешь.

Не обрѣтай мя извнѣ, абіе обрящешь.

О щасгіе и проч[ая].

Ах! обрати мнѣ твой взор. Он мя воскриляет.

Вышше стихій, выше гор. Он мя оперяет.

О щасгіе и пр[очая].

Сядем себѣ, брате мой, сядем для бесѣды.

Сладок твой глагол живой, чистит мнѣ всѣ бѣды.

О щасгіе! мой свѣт ясный!

О щасгіе! мой цвѣт красный!

Ты Мати и Дом. Днесь тя вижу, днесь тя слыщу.

В полдень ты спиш на горах, стадо пасеш в кринах,

Не в Гергесенских полях¹²¹ и не в их долинах.

О гцасгіе и проч[ая].

Конец.

ГТвснь 22-я¹²²

"Помни послѣдняя твоя, и не согрѣшиши" (Сирах)¹²³.

"Есть путь, мнящійся быти прав, послѣдняя же его Ад" (Притч[и])¹²⁴.

Распростри вдаль взор твой и разумны лучи.

И конец послѣдній поминай.

Всѣх твоих дѣл в кую мѣт сгрѣла улучит?

Наблюдая всѣх желаній край.

На коих вегцах основал ты дом?

Естли камень, то дом соблюдет.

Естли ж на пѣскѣ, твоих стать хором,

От лица земли вихр разметет.

Всяка плоть пѣсок есть, и мірска вся слава,

И его вся омерзѣет сласгь.

Возлюби путь ускій¹²⁵. Бѣгай обгца нрава.

Будь твоя, Господь, с Давидом часті,¹.

Естли нужно есть вернутся в Сіон⁶⁶,

То зачем тебѣ в мір снисхождать?

Путь опасен есть во Іерихон®.

Живи в градѣ, иже всѣх нас мать¹²⁶.

Естли ж опусгился ты в сію дорогу,

Бог скорѣе путь да преградит!

Ибо знаєш, что шійшовши в бездну многу,

То ум в безднѣ зол наш не радит.

О ты! иже все дух тойжде еси И число твоих не скудѣет лѣт,

Ты разбойничи в нас духи смѣси!

Пусгь твоя сокрушит буря сѣть.

Конец.

Пвснь 23-я

Из сего: "Изчезоша в суєті, дніє..."¹²⁷ "Искупуюгце время..."¹²⁸ "Упразднитеся и разумѣйте..."¹²⁹

О дражайше жизни время!

Коль тебя мы не гцадим¹³⁰!

Коль так, как излишне бремя,

Всюду мещем, не глядим!

Будто прожитый час возвратится назад.

Будто рѣки до своих повернутся ключей.

Будто в наших руках лѣт до прибавки взять.

Будто наш з безчисленных сосгавленный вѣк дней.

Длячего ж мы жить желаем,

Лѣт на свѣтѣ восем-сот,

Ежели мы их теряем На всякій бездѣлиц род?

Лутче час честно жить, неж скверно цѣлый день. Лутче один день свят от безбожнаго года.

Лутче один год чист, неж десяток сквернень.

Лутче в пользѣ десять лѣт, неж весь вѣк без плода.

Брось, любезный друг, бездѣлья,

Пресѣчи толикій вред.

Сей момент пріймись до дѣла:

Вот! вот! время уплывет.

Не наше то уже, что пройшло мимо нас.

Не наше то, что породит будуща пора.

Днешній день только наш, а не утренній час.

Не знаєм: что принесет вечерняя Заря?

Естли ж не умѣеш жити,

Так учись фигуры сей.

Ах! не может всяк вмѣстити Разум хитросги тоей.

Знаю, что наша жизнь полна суетных врак.

Знаю, что преглупая тварь в свѣтѣ человѣк.

Знаю, что нѣм¹³¹ живет, тѣм горшій он дурак.

Знаю, что слѣп тот, кто закладает себѣ вѣк.

Конец.

Rogatus quidam Philosophus: quid esset praetiosissimum?

Resp[ondet]: Tempus¹³².

ГТвснь 24-я

Римскаго пророка Горатія¹³³, претолкованна Малороссійским діалектом в 1765-м годѣ. Она начинается так: "OtiumDivos rogat in patenti..."¹³⁴ и пр[очая]. Содержит же благое насгавленіе к спокойной жизни.

О покою наш небесный! Гдѣ ты скрылся с наших глаз?

Ты нам обще всѣм любезный, в разный путь разбил

ты нас.

За тобою то вѣтрила простирают в кораблях,

Чтоб могли тебе ті, крила по чужих сыскать сгранах.

За тобою маршируют, разоряют города.

Цѣлый вѣк бомбандируют, но досганут ли когда?

Кажется, живут печали по великих больш домах.

Больш спокоен домик малый, естли в нужных сыт вегцах.

Ах, ничем МЫ не довольны! се источник всЬх скорбей! Разных ум затѣев полный, вот источник мятежей!

Поудержмо дух несытый! Полно мучить краткій вѣк.

Что ль нам дасть край знаменитый? Будеш тоже человѣк.

Вить печаль вездѣ лѣтает, по землѣ и по водѣ.

Сей бѣс молній всѣх бысгряе, может нас сыскать вездѣ.

Будьмо тілі, что Бог дал, ради, разбиваймо скорбь шутя. Полно нас червям шѣдати, вить єсть чаша всѣм людям.

Славны, напримѣр, герой, но побиты на полях.

Долго кто живет в покоѣ, сграждет в сгарых тот лѣтах.

Вас Бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть.

А мой жребій с голяками¹³⁵, но Бог мудросги дал часть.

Конец.

"Nihil est ab omni Parte beatum"¹³⁶.

Есть чаша всѣм людям.

25-я.

Пвснь ОТХ ОДНАЯ¹³⁷.

Отцу Гервасію Якубовичу¹³⁸, отходягцему из Переяслава в Бѣлгород, на архимандритскій и судейскій чин, в 1758-м годѣ. Из сего зерна: "Господь сохранит вхожденїе твоє и исхожденїе твоє...^13<J не даждь во смятенїе ноги

твоея"¹⁴⁰.

Ьдеш, хочешь нас оставить?

Ьді, же весел, цѣлый, здравый!

Будь тебѣ вѣтры погодны,

Тихи, жарки, ни холодны.

Щаслив тебѣ путь вездѣ отсель будь.

Путныи игцезнут сграхи.

Спите подорожны прахи.

Скоропослушныи кони Да несут, как по долонѣ,

Щасливым слѣдом, как гладеньким льдом.

Облаки, проч вы невѣрны!

Не лійтесь, дожды чрезмѣрны!

Варь не ожжи полуденный.

Свѣтом луны озаренный,

Щаслив сей путь повсюду в ночь будь.

Той твои направит ноги,

Кой дал землю и дороги.

Бодро сидягце высоко,

Путь твой хранягцее око.

Щаслив сей отход благословит вход.

Радуйся, сграна щаслива!

Пріймеш мужа добротлива.

Брось зависгливые нравы!

Вѣрен его есгь познавый.

Щаслив на сгепень, конец на блажен.

Конец.

Пвснь 26-я

Епископу Іоанну Козловичу¹⁴¹, входящему во град Переяслав, на престол Епископскій из 1753¹⁴² года. Из сего зерна: "Тако да просвѣтится свѣт ваш пред человѣки, яко да видят ваша добрая дѣла.. ."¹⁴³

Поспѣшай, Гостю! поспѣшай!

Наши желанія увѣнчай.

Как мусикійскій сличный слух,

Сладостью гі.ло и движет дух,

Так всежеланный твой приход Цѣлый подвигл град и весь народ.

Граде печальный! Переяслав!

Часто сиротство твоє дознав,

Измѣну вышняго смотри.

Се свѣтлый день тебе озари!

По волнам твой корабль шалѣл.

Се в корабль паки твой кормчій сѣл.

Он путь управит до небес,

Преднося Христовых свѣт словес.

В нем весь духовный узриш плод,

Как в чистовидных зерцалѣ вод.

Агнцу послѣдуя Христу,

Кротко очистит нечистоту.

Он и дѣлом И ЯЗЫКОМ Исцѣлит дух твой, язвлен грѣхом.

Сколько честнѣйшій плоти дух,

Сколько земнаго небесный круг,

Столько душевных враг сграсгей Превозвышает плотских врачей¹⁴⁴.

Христе! источник благ¹⁴⁵ святой.

Ты дух на пасгыря излій твой.

Ты будь ему оригинал.

Чтоб, на его смотря, поступал Пасгвы его всяк человѣк,

И продолжи ему щаслив вѣк.

Конец.

Carmen:

In Imaginem Beatissimae Virginis, condpientis Christum, calcantis Sphaeram Mundi, decrescentem Lunam, et Serpentem, cum suo Porno¹⁴⁶. Haec Imago stat in Ludo Theologico in Urbe Zacharpoli. Formatum hoc carmen Anno 1760, cum

essem Ludi Poetici Magister.

Picta stat ecce vides Virgo castissima! cujus

Pomum, Anguis, Mundus, Lunaque sub Pedibus Nempe Voluptates Carnis, Pomum illud adumbrat,

Ad quas, ceu Serpens, allidt ipsa Caro.

Errorum Vulgi male sani, Mundus Imago est.

At Bona fluxa, suo Nomine Luna notat.

Quatuor haec vince! et capies in corpore Christum.

Vivere in impuro Corde, Sophia nequit.

Мелодіа:

На образ зачатія Пречистыя Богоматери, имущія под ногами круг міра, умаляюгцуюся луну и змія с яблоком своим. Сей образ стоит в Богословской школѣ в Харковѣ. Выображенна сія Мелодіа 1760-го года, как был я учителем піитическія школы.

Воззри! се Дѣва стоит, чиста ложеснами!

Яблоко, змій, мір, луна под ея ногами.

Яблоком является плотска сласгь безчестна,

В кую влечет, как змій, плоть хитра и прелесгна.

Круг міра образует злу смѣсь мірских мнѣній,

А луна знаменует сѣнь мырских имѣній.

Побѣди сія! Хрисгос и в тебѣ вселится.

Будь, как Дѣва, чисті мудрость в сластях

не мѣстится.

М. Г. с. с. с.

ГТвснь 27-я

Бѣлоградскому Епископу Іоасафу Миткевичу¹⁴⁷, посБгцаюгцему вертоград духовнаго училища в Харковѣ. Из сего зерна: "Господи, призри с небесе и виждь, и посѣти вїноград сей, егоже..."¹⁴⁸ "Плод же духовный єсть любы, радосгь, мир..."¹⁴⁹ и пр[очая].

Вышних наук саде святый!

Лист розовый и цвѣт твой красный.

Пріими на тя весенный вид.

Се возсія день твой благій!

Озарил тебе свѣт ясный.

Дух дыша, свышшь благословит.

Возвеселися, о полк древес!

Болших и маленьких всѣх сонм весь.

Пасгырю наш! образ Христов!

Тих, благ, кроток, милосердый.

Зерцало чистое доброт.

Красны неси нозѣ, готов Мир благовѣсгить нам твердый.

Призри на сей свягцен оплот.

От тебе помогци весь он ждет.

Сердце и руцѣ тебѣ дает.

Ты сад напой, сей святый сад,

Током вод благочесгивых З самых апостольских ключей.

Не допусти ересей яд.

Отжени проч всяк род ЛЖИВЫХ,

Да родит духовных царей,

Царство царя, просгирая всѣх,

Адскій же скиптр, низвергая грѣх.

Да зрит в него бодрый взор твой!

При твоем, неспягцем взорѣ,

И лист его не отпадет.

Не лист на нем будет пустой,

Лицемѣрно лстягц, но вскорѣ Весь плод духовный принесет.

Вѣру, мир, радосгь, кротосгь, любовь И иный весь святый род таков.

Так от тебе, сам царей царь,

И сего народ свят просит.

И что ж тебѣ сего милѣй?

Или Хрисгу кій лутчій дар?

Се дар первый, что приносит Пасгырь на паствѣ свят святѣй.

Он же на дѣло сам укрѣпит И тебѣ жизнь святу продолжит.

Конец.

Pro Memoria, т. е. записка ради памяти.

Сей Архіерей родился близ Кіева, во градѣ Козельцѣ¹⁵⁰. Был пастырь просвѣгцен, кроток, милосерд, незлобив, правдолюбив, престол чувсгва,

любве свѣтильник. В вертоградѣ сего исгиннаго вертоградаря Христова и я свято и благочестиво три лѣта: 1760-тое и 63-тіе и 4-тое, в кое преставился от земли к небесным, был дѣлателем, удивлялся прозорливому его щедрому и чистому сердцу, с тайною моєю любовію¹⁵¹. Сего ради именем всѣх, любящих Бога и Божія книги, и Божія други, во память его и во благодареніе ему, сему любезному другу Божію и человѣческому, якоже лепту, приношу сію пѣснь от мене.

Любитель священныя Библіи¹⁵² Григорій Вар-сава Сковорода.

ГТвснь 28-я

О тайном внутрь и вѣчном веселій боголюбивых сердец. Из сих зерн: "Веселі е сердца живот человѣка, и радованїе мужа долгоденсгвїе"¹⁵³. "Иже погубит душу свою мене ради, сей спасет ю"¹⁵⁴. "Что пользы человѣку, аще пріобрящет мыр весь, отщетится же души своей?"¹⁵⁵

Возлети на небеса, хоть в версальскіи лѣса^а.

Вздѣнь одежду золотую,

Вздѣнь и шапку хоть царскую.

Когда ты не весьол, то всьо ты нищ и гол.

Проживи хоть 300 лѣт, преживи хоть цѣлый свѣт.

Что тебѣ то помогает,

Естли сердце внутрь рыдает?

Когда ты не весіол, то всьо ты мертв и гол.

Завоюй земный весь шар, будь народам многим царь.

Что тебѣ то помогает,

Аще внутрь душа рыдает?

Когда ты не весіол, то всьо ты подл и гол.

Брось пожалуй думать мнѣ! сколько жителей в лунѣ¹⁵⁶?

Брось коперниковски сферы⁶⁷!

Глянь в сердечныя пещеры¹⁵⁷.

В душѣ твоей глагол. Вот будеш с ним вегіол!

Бог есть лутчій Астроном. Он найлутчій Економ¹⁵⁸. Мать, Блаженная натура®,

Не творит ничтоже здура.

Нужнѣйшее тебѣ найдеш то сам в себѣ.

Глянь пожалуй внутрь тебе! сыгцеш друга внутрь себе. Сыгцеш там вторую волю,

Сыгцеш в злой - блаженну долю.

В тюрмѣ твоей там свѣт, в грязи твоей там цвѣт.

Правду Августин¹⁵⁹ пѣвал: ада нѣт и не бывал^г.

Воля - ад, твоя проклята,

Воля наша - пегць нам ада¹⁶⁰.

Зарѣж ту волю, друг, то ада нѣт, ни мук¹⁶¹.

Воля! о несытый Ад! Всѣ тебѣ ядь, всѣм ты яд.

День, ногц челюсгьми зѣваешь,

Всѣх без взгляда поглогцаешь.

Убій ту душу, брат! так упраздниш весь ад.

Боже! о живый Глагол! кто есть без тебе весьол?

Ты един всѣм жизнь и радосгь,

Ты един всѣм рай и сладосгь!

Убій злу волю в нас! да твой владѣет ГЛАС.

Даждь пренужный дар нам сей. Славим тя, царя царей. Тя поет и вся Вселенна,

В сем Законѣ сотворенна.

Что нужносгь не трудна, что трудность не нужна¹⁶².

Конец.

Pro Memoria, или припоминаніе.

Самое сугцее Авгусгиново слово єсть de:

"Tolle Voluntatem propriam Et tolletur Infernus. Сирѣчь:

Истреби волю собственную,

И истребится Ад¹⁶³.

Как в зернѣ ма[м]врійскій дуб¹⁶⁴, так в горчичном его словѣ сокрылася вся высота Богословскія пирамиды и аки бездна жерлом своим пожерла весь Іордан Богомудрія¹⁶⁵. Человѣческая воля и Божія суть два врата: Адова и небесная. Обрѣтшій средѣ моря своея воли Божію волю, обрѣте кифу, сирѣчь гавань оную: "На сем камнѣ утвержу всю Церковь мою"¹⁶⁶. "Таится сіє им, яко небеса"¹⁶⁷ и проч[ая]. "И земля (се оная обѣтованная! Зри, человѣче) посредѣ воды..."¹⁶⁸ Агце кто преобразил волю во волю Божію, воспѣвая de: "Изсше сердце моє"¹⁶⁹ и протч[ая], сему сам Бог єсть сердцем¹⁷⁰. Воля, сердце, любовь, Бог, дух, рай, гавань, блаженство, вѣчность єсть тожде. Сей не обуревается, имея сердце оное: "Егоже волею вся управляются"¹⁷¹. Авіустиново слово дышет сим: "Раздерите сердца ваша"¹⁷². "Возмите иго моє на себе"¹⁷³. "Умертвите уды ваша"¹⁷⁴. "Не яже хогцете, ая творите"¹⁷⁵. "Нѣсть наша противу крови и плоти"¹⁷⁶. "Враги человѣку домашній его"¹⁷⁷. "На аспіда и ваалїска насгупиши"¹⁷⁸. "Той сотрет твою главу"¹⁷⁹ и проч[ая].

П ьсі II, 29-я

В конец сей: "Повелѣ бурѣ"¹⁸⁰ и протч[ая]. "Кто сей єсть, егоже вѣтры, море

послушают?"¹⁸¹

Чолнок мой бури вихр шатает,

Се в бездну! се выспрь вергает!

Ах нѣсть мнѣ днесь мира!

И нѣсть мнѣ навклира¹⁸².

Се мя море пожирает!

Гора до небес восходит,

Другая до бездн нисходит¹⁸³.

Надежда мнѣ тает,

Душа игцезает.

Ждах, и се нѣсгь помогаяй!

О пристанище безбѣдно!

Тихо, сладко, безнавѣтно!

О Маріин Сыне!

Ты буди едине Кораблю моєму брегом.

Ты в кораблѣ моем спиши.

Восгани! Мой плач услыши¹⁸⁴!

Ах! запрети морю.

Даждь помощь мнѣ скору.

Ах! восгани, моя славо!

Избави мя от напасти,

Смири душетлѣнны страсти.

Се дух мой терзают!

Жизнь огорчевают¹⁸⁵.

Спаси мя, Петра¹⁸⁶, молюся!

Конец.

Сложенна 1785 Года, сентемвр[іа] 17 дня, в селѣ Великом Бурлукѣ¹⁸⁷.

Пвснь 30-я

Из сего древняго стиха:

Trjg coqolc, апоЛаѵг. Taxi» y«Q паѵта ут]ршжєі.

"Еѵ Ѳерод є£ єріфои, трахиѵ є0т]кє трауоѵ¹⁸⁸. Сирѣчь:

Наслаждайся дней твоих, все бо вмалѣ сгарѣет.

В одно лѣто из козленка стал косматый цап.

Осѣнь нам проходит, а весна прошла,

Мать козленка родит, как весна пришла.

Едва лѣто запало, а козля цапом стало,

Цап бородатый¹⁸⁹.

Ах отвержем печали¹⁹⁰! Ах вѣк наш краткій, малый!

Будь сладкая жизнь.

Кто грусть во утробѣ носит завсегда,

Тот лежит во гробѣ, нежил никогда.

Ах утѣха и радосгь! О сердечная сладость!

Прямая ты жизнь.

Не красна долготою, но красна добротою¹⁹¹,

Как пѣснь, так и жизнь.

Жив Бог миросердый, я его люблю.

Он мнѣ камень твердый¹⁹², сладко грусгь терплю.

Он жив не умирая, живет же с ним живая Моя и душа.

А кому он не служит, пугцай тот бѣдный тужит,

Прямой сирота.

Хочеш ли жить в сласги? Не завидь нигдѣ.

Будь сыт з малой части, не убоися вездѣ.

Плюнь на гробныя прахи и на дѣтскія страхи:

Покой смерть, не вред¹⁹³.

Так живал аоинейскій, так живал и еврейскій Епикур¹⁹⁴ Хрисгос.

Конец.

Сложена во время открытія Харковскаго намѣсгничесгва¹⁹⁵, когда я скитался в Монастырѣ Сѣннянском¹⁹⁶.

Григорій Варсава Сковорода.

Поезії, що ввійшли до циклу «Сад божественных пѣсней», були створені впродовж 1753-1785 pp. Автограф циклу до нашого часу не зберігся. Щоправда, автографи окремих поезій є в листах Сковороди, писаних наприкінці 1750-х та впродовж 1760-х pp. Збереглося чотири списки «Саду...», найповніший з яких міститься в другому томі рукописного корпусу творів Сковороди, зібраного Михайлом Ковалинським (зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України). Окремі пісні «Саду...» виходили друком ще в першій половині XIX ст., зокрема у складі популярних на ту пору пісенників, на сторінках часописів «Телескоп», «Московский наблюдатель», альманаху «Утренняя звезда» тощо. Повний текст збірки вперше було надруковано у виданні: Сочинения в стихах и прозе Григория Саввича Сковороды. С его портретом и почерком его руки. - Санкт-Петербург: [Лысенков], MDCCCLXI (1861). - С. 268-287. Подаємо за списком відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 7, арк. 1/73-36/108).

¹ Образ саду був дуже популярний в українській літературі XVII-XVIII ст. Досить пригадати хоч би назви творів Антонія Радивиловського («Огородок Марій Богородицы»), Симеона Полоцького («Вертоград многоцвѣтный»), Данила Домецького («Духовный вертоград»), Самійла Мокрієвича («Виноград»), Стефана Яворського («Виноград»), Митрофана Довгалевського («Hortus poeticus») та інших. У цьому ж таки ключі Сковорода теж називає свою поетичну збірку садом: «Сад божественных пѣсней». Окрім того, філософ називав "Божим садом" умиротворену людську душу, порівнював безконечні світи з "мільйонами садів", змальовував Біблію як чудесний сад, оточений непролазними чагарниками, тощо. Очевидно, працюючи над своїм циклом, Сковорода пам'ятав і про "сад Епікура", адже теми блаженства, смерті та інші відіграють тут ключову роль, вивершуючись у 30-ій пісні концептом "Епікур - Христос".

² Книга Псалмів 118 (119): 1. Цей псалом входить до чину відспівування та погребу мирян.

³ Перун - блискавка, чи, як писав Памва Беринда, "гром" [див.: БериндаП. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 153]. Ця назва походить від імені поганського бога Перуна й зустрічається, зокрема, у фольклорних заклинаннях на взір: "А бодай вас перун трас!"; "Бодай тя перун встрілив!"; "Перун би ті забив з ясного сонцьи!" тощо [Франко, № 14605,19819, 19822; тут і далі зібрані Іваном Франком приказки та прислів'я цитуємо за виданням: Галицько-руські народні приповідки/ Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко. 2-е вид. - Дьвів, 2006-2007. - Т. I—III, - зазначаючи в дужках тільки їхній порядковий номер].

⁴ Цей образ узято з церковних піснеспівів. Пор.: "...иго твоє на рамо си, и бремя твоє легкоє..."; "...воспоминаніє благаго ига Христова на себе взятія и легкаго бремене єго ношенія" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 581, 944]. Його джерелом є слова Христа: "Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий" (Євангелія від св. Матвія 11: ЗО). Сковорода, як зауважував Ніколай фон Арсеньєв, "...жив у Христі, радо ділив його бідність та славив разом з Павлом свій хрест" [Arseniew N. von. Bilder aus dem russischen Geistesleben: I. Die mystische Philosophie Skovorodas // Kyrios. Vierteljahresschrift fur Kirchen- und Geistesgeschichte Osteuropas. - Konigsberg; Berlin, 1936. - Bd. I. - Hft. 1. - S. 27]. Тут Сковорода має на думці "другий спосіб" наслідування Христа, тобто готовність людини перетерпіти за Спасителя різноманітні дочасні злигодні та страждання [див.: Могила П. Крест Христа Спасителя // Тітов Хв. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 282-283]. Наприклад, Деонтій Карпович писав: "Треба впрод (мовит твой Учытель до тебе) отврещися себе, взяти крест свой, подняти за имя Моє муку и смерть" [Карпович А. Казаньє на Преображеніє Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа ЦЛевшунЛ. В. Деонтий Карпович. Жизнь и творчество. - Минск, 2001. -С. 138 (додатки)]. Дегкість узятого на себе хреста обумовлена тим, що, як казав Іван Максимович: "...Бог, паче мѣры премудр и истинен сый, вся в мѣру и число, и превѣс расмотрил, вѣсть он извѣстно, что не моїут и что чія понести силны суть мышца. Твм же тѣсноты и бѣды правым налагаєт мѣрилом, да не крест над мѣру долгшій или кратчайшій кому дастся, исчитаєт он, колико сему и колико другому и яковым чином кресты назнаменовати..." [Максимович І. Царскій путь креста Господня. - Чернігів, 1709. -Арк. 25 (зв.)]. Цей образ був добре відомий і в емблематиці. Див., наприклад, 441-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Ярмо» й підпис: "Иго моє благо. Бремя легко. Suave iueum" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 112-113].

⁵ "Камінь серця" - знаний бароковий образ людської нечулості до Бога. Цей образ є, зокрема, у перейнятій аскетичним пафосом "святій богодухновенній книзі" «Алфа і Омега»: "...Покажи бо волку траву или цвѣты, ничтоже о сем не радит, от єстества бо своєго не имать ясти травы. Покажите волу мясо, такожде не радит, понеже не єстество єго ясти мясо. Такожде єгда человѣку плотну о небесных вегцех глаголеши, не имать хотѣнія до сего, но аки камень, нань же дождь падет, звнѣ мокр, внутрь же сух, влага бо пріяти єго не возможе, такоже и человѣку сицеву, єгда слово Божіє глаголєши, толико глас словеси биєт звнѣ плотныя уши єго, не приходит же в сердце єго..." [Алфа і Омега. -Супрасль, 1788. - Арк. 615-615 (зв.)]. Загалом беручи, образ серця в Сковороди відіграє дуже важливу роль. Недаром, згідно з нашими підрахунками, слово серце зустрічається в його творах 1146 разів, а самого Сковороду не без підстав називають "філософом серця" [див., зокрема: Боесуніесъка Т. Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність // Сковорода Григорій: образ мислителя: Збірник наукових праць. - Київ, 1997. - С. 84-94; Закидалъсъкий Т. Поняття серця в українській філософській думці // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - № 8. - С. 127-138; Kaluzny А.Е. La philosophie du coeur de Gregoire Skovoroda/ Pref. de V. Cauchy. - Montreal, 1983; Klein E. Skovoroda: tematica, simboli e tradizione // Kamen'. Rivista semestrale di poesia e filosofia. - 1994-1995. - An. V. -N. 6-7 (Dicembre-Giugno). - P. 79-110; Kultschytzkyj A. von. Hryhorij Skovoroda, Philosophder Selbsterkenntnis und Vorlaufer des Personalismus // Hryhorij Savyc Skovoroda (1722-1794). -Mtinchen, 1975. - S. 30-40]. Сковорода трактує серце в найрізноманітніших стратегіях: і як неподільне осереддя душі, і як містичну галузку Божої благодаті, тобто "сродність", і як думку (тут сковородинське серце схоже на схоластичні поняття scintilla animae чи rationis), і як бездонну глибину (позасвідоме), і як арену споконвічної боротьби добра та зла. Слід зазначити, що в українських барокових письменників тема серця була дуже популярною -досить пригадати «Діоптру» Віталія Дубенського чи «Богомьісліє» Івана Максимовича. Перегодом вона знайде своє продовження в Миколи Гоголя («Вибрані місця з листування з друзями», які, так само, як і «Сад...» Сковороди, розпочинаються темою смерті, а закінчуються темою життя й ім'ям Христа), у "хуторянській філософії" Пантелеймона Куліша, у трактаті Памфіла Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з наукою Слова Божого» та інших [див. про це: ЧижевськийД. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004.-С. 114].

⁶ Міфологема "золотого віку" (райського стану) сягає ще поеми Гесіода «Роботи і дні» (109-181), де поет змалював чотири покоління людей: золоте, срібне, мідне й залізне [див.: Гесиод. Работы и дни. Земледельческая поэма/ Перевел с древнегреческого В. Вересаев. -Москва, 1927. - С. 43^5]. Інакшу версію цього сюжету подав Овідій у своїх «Метаморфозах» (І, 89-150) [див.: Публій Овідій Назон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1985. - С. 17-18].

⁷ Це - один із перших поетичних творів Сковороди. Написаний у селі Каврай. Як свідчить Михайло Ковалинський, Степан Томара, прочитавши цю поезію, високо поцінував поетичний хист Сковороди. "Друг мой! - сказав він йому. - Бог благословил тебя дарованіем духа и слова".

У четвертому томі рукописного зібрання Михайла Ковалинського зберігся ранній автограф цієї пісні:

шстав, ш дух мой, вскорѣ

Всы земляній Мѣста!

Взойди, дух мой, на Горы,

ГдВ правда живет свята,

ГдВ покой, тишина шт вѣчних царствует лѣт,

ГдВ блещит та страна,

В коей неприступной свѣт. шстав Земны печалы И Суетность Мірских дВл!

Будь чист, хоть на час малій,

Дабы ты виспр возлетВл,

Где Іакшвль Господь,

Где невечерня Заря,

Где весь Ангелскій род Лице егш вину зрят.

Се Сілшамскы воды! шмій скверну шт очес, шмій всВ членов роды,

Дабы возлетВть до Небес.

Ибо сердцем нечист Не может Бога узрѣть,

И нелзя до тВх мѣст Земленному долетВть.

Кинь весь Мір сей прескверній.

Он тот же есть Темній Ад.

Пусть летит невѣж враг черній;

Ты в гарній возвисись ГРАД.

И, по Землѣ ходя,

Вселися на небесах,

Как учит Павел тя В своих чистых словесах. Душа наша тѣлесним Не может доволна быть;

Она всігда Небесним Горит скуку наситить,

Как поток к Морю скор,

Так сталь к Магниту прядет, Пламень дрожит до гор,

Так Дух наш к Боїу взор рвет. Спѣши ж во вѣчну радость Крилмы умнимы штсель.

Ты там обновиш Младость,

Как быстропарній Орел.

ы треблаженна стать,

Всего паче словесе!

Кто в свой ум может взять, Развѣ сшедій с небесе.

Далі йде розчерк Сковороди.

⁸ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 20. Пор.: Шше во житїе Hd нвсё^ъ єсть.

⁹ "Свѣт неприступний" означав, як правило, Пресвяту Тройцю [див., наприклад: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 43 (друга пагін.)].

¹⁰ Сковорода має на думці слова Христа: гтікі во Bd/иъ, йкш Згг/іи й^ъ нл нвс^ъ вьшХ вЙдатъ лице оцл /иоегш нвніігш (Євангелія від св. Матвія 18: 10).

¹¹ Сковорода має на думці чудо уздоровлення сліпого, коли Христос сотвори вренїе СЗ П/іюновенЇА, й помада очи вреніс/иъ C/fbno/tiX, й рече g/иХ: йдй, о^/Иьшса въ кХп&іи СЇ/КАМ/ИСТ^Ь, ЄЖЄ СКЛ^бТСА ПОС/ІЛНЪ. Йде оуво й о^/ИВКА, й прїйде вЙда (Євангелія від св. Івана 9: 6-7). Про "купель Силоамскую" ідеться також у молитовних текстах [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 208 (друга пагін.)].

^п Пор. з образом екзистенційної мандрівки в Івана Величковського: "Свѣт сей - то широким морем и пространим, / земля - заточенієм всѣм з рая вигнаним, / А небо єсть Отчизна, але ко небесним / двором трудно летѣти з тяжарем тВлесним" [Величкоесъкий І. Твори. - Київ, 1972. - С. 54].

¹³ Магніт - популярний емблематичний образ, який символізував, зокрема, душу, сповнену божественної любові [див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 112-113]. Він є, наприклад, у збірці «Symbola et emblemata» (182-ий малюнок з підписом: "Самопроизвольная сила. Мы охотно притягиваемся. Volentes trahimur" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 46—47]). Як писав Феофан Прокопович, "магніт відомий тими двома дивними здатностями, що притягує до себе залізо і що повертається до полюсів світу. Ці властивості не були відомі античним, бо ні Арістотель, ні Діоскорид, ні Пліній, ні Теофраст, ні Лукрецій, ні жоден інший стародавній грецький чи римський філософ не згадували нічого подібного про магніт" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 497].

¹⁴ Сковорода часто вживає слово мір у тому значенні, якого надала йому християнська

аскетична література. Наприклад, Ісаак Сириянин писав: "...світом я називаю

пристрасті" [Исаак Сириянин. Размышления / Пер. С. Аверинцева // Византия и Русь. -Москва, 1989. - С. 131; див. про це:Лосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной Церкви // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 226]. Схоже значення слова мір подає

і словник Памви Беринди ("Мір: свѣт или сей свѣт, або тот свѣт. Метафорически: злыи люде..." [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 119]), і деякі інші джерела, наприклад, книга «Алфа і Омега»: "...злоба обрѣтастся во мнозѣ 'мир' глаголема" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 329; пор.: Кизаревич Ф. Передмова до Акафіста 1625 р. // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. -С. 129; Прокопович Ѳ. Духовный регламент. - Москва, 1776. - С. 52].

¹⁵ Сковорода має на думці слова: Шше во житїе нвсё^ъ єсть, СЗнХдХже й спситє/іа жде/иъ, гда (імшего) ійса ^рт^і (Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 20).

¹⁶ В українській літературі ХѴІІ-ХѴІІІ ст. образ крил, найперше орлиних, мав цілу низку сакральних конотацій. Крила могли символізувати тут Старий та Новий Заповіт [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. - Арк. 76], персонажів священної історії, зокрема Іллю та Єноха [див.: ГалятовськийІ. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 189 (зв.)], прип'яті до хресного дерева руки Спасителя [див.: РадивиловськийА.

Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 504 (зв.)], материнство та пренепорочне дівство Богородиці [див.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 551], необхідні для спасіння віру й добрі вчинки [див.: БарановичЛ. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. -Арк. 321], безмовність та богомислення [див.: Карпович А. Казаньє на Преображеніє Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа //ЛевшунЛ. В. Леонтий Карпович. Жизнь и творчество. - Минск, 2001. - С. 138 (додатки)] тощо.

¹⁷ Цей образ засновується на уявленні, згідно з яким орел злітає високо в небо й там "обновляєтся жегом солнцем" [БериндаП. Лексікон словеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 150].

¹⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 11.

¹⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 66: 14. Пор.: кшсти b<jlua йкш трлвл про^АвнХтъ.

²⁰ Сковорода, для якого притаманний, як казав Дмитро Чижевський, "аскетичний гедонізм" [див.: CyzewskyjD. Skovoroda-Studien: I. Skovoroda und Angelus Silesius// Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1930. - Bd. VII. - S. 24], а "веселіє серця" є синонімом справжнього життя [див.: Oljancyn D. Hryhorij Skoworoda (1722-1794): Der ukrainische Philosoph des XVIII. Jahrhunderts und seine geistig-kulturelle Umwelt. - Berlin; Konigsberg, 1928. - S. 107; AnqyalA. Die slawische Barockwelt. - Leipzig, 1961. - S. 304-305], - повсякчас змагався з "демоном печалі", тобто тікав од екзистенційної порожнечі.

²¹ Ці рядки Сковороди композиційно й образно перегукуються з народними замовляннями. Пор.: "...іди проч, та йди на ліси, на очерети, та на луги, та на пущі..." [Сборник малорусских заклинаний / Составил П. Ефименко. - Москва, 1874. - С. 8]. Стилістика церковних заклинань дещо інакша. Пор.: "...отиди в землю безводную, пустую, недѣланную, на ней же человѣк не обитаєт..."; "отиди от созданія сего в пустая и безводная мѣста, идеже ниже человѣк, ниже звѣрь обитаєт..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 347 (третя пагін.), 378 (третя пагін.)].

²² Книга пророка Ісаї 8: 8-9. З Великого Повечір'я на Різдво Христове: "С нами Бог, разумѣйте, языцы, и покаряйтеся: яко с нами Бог".

²³ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 1: 21-22. Пор.: И^в^ствХай же

НЛСЪ СЪ Bd/ИИ ВО Й ПО/Ш^ВЫЙ НЛСЪ, ВГЪ, Йже Й ^апічатлк НЛСЪ, Й ДіІДе шврХченїе

А^л въ сердце нЗіш.

²⁴ Неточна цитата з Послання св. an. Павла до галатів 4: 6. Пор.: пос/id вгъ cfid своегш въ сердце ваша.

²⁵ Фразу йкш съ нами вгъ узято з Книги пророка Ісаї 8: 10.

²⁶ Див.: Книга пророка Даниїла 2: 34-45.

²⁷ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 3: 2-А. Даниілів камінь та неопалима купина символізують тут Христа, тобто є месійними прообразами. Як писав, наприклад, Стефан Яворський, "образы оныя далечайшыя, якоже камень пустынный, или манна, или купина... и прочая, бяху не тако образы, якоже прообразованія, или предображенія, Христова..." [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 151; пор.: Різдвяна драма// Резанов В. Драма українська. Старовинний театр український. - Київ, 1927. - Вип. 4: Шкільні дійства різдвяного циклу. - С. 180]. їх було заведено трактувати також у марійній стратегії. Пор. церковні піснеспіви: "Образ честнаго Рождества твоєго распаляємая купина" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 886].

²⁸ У четвертому томі рукописного зібрання Михайла Ковалинського зберігся зроблений ним-таки список цієї пісні. Тут вона має назву «Cantus nativit[a]tis Christi» («Пісня Різдву Христовому»).

²⁹ Євангелія від св. Луки 2: 7.

³⁰ Фразу нево невеее взято з П'ятої книги Мойсеевої: Повторення Закону 10: 14. Пор. також: "Небеса небес не довлѣют тебѣ..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 45 (третя пагін.)].

³¹ Парафраза Євангелії від св. Луки 10: 23. Пор.: вижени очи вЙдацли, иже вйдите.

³² Можливо, Сковорода має на думці слова молитви: "...и доспѣти в мужа совершенна, в мѣру возраста исполненія и разума Христова..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 991].

³³ Апокаліпсис 12: 15.

³⁴ Парафраза Першої книги Мойсеевої: Буття 3: 15. Пор.: той твого В/іюсти вХдетъ Г/ілвХ. Щоб зрозуміти сенс цього виразу, варто пригадати, що в «Требникові» є слова: "пріидите вѣрніи, древу поклонимся, имже сподобихомся невидимых врагов сокрушити главы" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 21 (друга пагін.)], - які мають за джерело Книгу Псалмів 73 (74): 14 (тві еокрХшй/іъ єсй Г/ілвХ В/жевХ) і набули поширення в духовній ліриці, наприклад, у молитовній поезії Климентія Зиновїїва: "дондеже имам главы врагов своих стерти" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 35].

³⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 22: 16. Пор.: С/івши, нво, й внХшй, і,шле.

³⁶ Див.: Книга Ісуса Навина 3: 15-17. Пор. з молитвою «Троице пресущественная»: "Іордан возвратися воспят, видВв огнь Божества тѣлеснѣ низходящ и входящ вонь. Іордан возвратися воспят, видя Духа Святаго в видѣніи голубинѣ сходяща и лѣтающа на тебв. Іордан возвратися воспят, зря невидимаго видѣна бывша, создателя воплощенна, Владыку в рабіи зрацѣ. Іордан возвратися воспят, и горы взыграшася, Бога во плоти видяще..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 45 (друга пагін.)].

³⁷ Ідеться про Івана Предтечу (Хрестителя) - сина священика Захари та Єлизавети, останнього старозаповітного пророка, двоюрідного брата Христа.

³⁸ Цей образ узято з молитовних текстів. Пор., наприклад: "Днесь бо благодать Пресвятаго Духа в видѣніи голубинѣ на воды пріиде" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 44 (друга пагін.)]. Він є одним із найпопулярніших "преєстественньїх", тобто надприродних, образів-знаків. Як писав, скажімо, Стефан Яворський, "голубь на ІорданВ явлшійся бысть образ и знаменіє присущаго невидимо Святаго Духа" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 433].

³⁹ Пор.: "На крестѣ пригвождаєм, Христе Боже, яко человѣк, человѣческое єстество обожил єси и начало злобнаго умертвил єси змія..." [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. -Арк. 25 (зв.)].

⁴⁰ Євангелія від св. Матвія 28: 16.

⁴¹ Це - алегоричне тлумачення притчі про сіяча (Євангелія від св. Луки 8: 5-15). Крім того, Сковорода, очевидно, має на думці слова з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 36-38: Бе^Х/Ине, тві єже е^еши, не шживетъ, ацк не о^/иретъ: й єже с^еши, не т^/іо вХдХфее е^еши, НО ГО/ІО зерно, Зфе С/іХчЙтСА, пшенйцві й/ій йнбгш (Я прбчи^ъ: вгъ же длетъ g/ИХ Т^/ІО, йкоже вос^бфетъ, Й КОЄ/ИХжДО е^/иени СВОЄ Т^/ІО, - що їх Оріген (Про першооснови, II, X, 3) коментував таким чином: "Так само й наші тіла, слід думати, наче зерно, падають у землю. Але в них укладена сила, та сила, яка містить тілесну субстанцію; саме ця сила, котра завжди зберігається в тілесній субстанції, за Божим словом, воздвигне із землі, обновить і відновить тіла, хоч вони й померли, згинули й розпались..." [Ориген.

О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 170]. А загалом, сковородинський образ зернятка походить з емблематики. Принаймні сам філософ називав його емблемою, вказуючи на те, що цей образ споконвіку означав мислення або думку. Крім того, покликаючись на емблематику, Сковорода називав зерням серце, ба навіть Бога. Цей образ часто зринає у творах філософа також тоді, коли мова заходить про метафізичні засновки його науки, зокрема про схованість невидимої натури, про "обоження" творива, містичне "переображення" людини тощо. Так само важливим цей символ є для Сковороди і в ділянці гносеології та герменевтики.

⁴² Сковорода розробляє тут поширений в українській бароковій літературі мотив "співрозп'яття". Пор., наприклад, із віршами Івана Максимовича: "Иже Христу плоть свою со страстми распяша, / Коль красен вѣнец от рук Вышняго пріяша. / Христе Боже, и мою распни противную / Сію плоть, да не вижду грѣху повинную" [Максимович І. Царскій путь креста Господня. - Чернігів, 1709. - Арк. 125 (зв.)]. Цей мотив знаходимо також у творах Кирила Ставровецького [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 51, 201 (зв.)], Мелетія Смотрицького [див.: Smotryc'kyj М. 0Qf|vo<;, to iest Lament iedyney s. Powszechney Apostolskiey Wschodniey Cerkwie z obiasnieniem dogmat wiary. - Wilno, 1610. - K. 18 (v.)], Петра Могили [див.: Могила П. Крест Христа Спасителя и кождого человѣка // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 275, 284; Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 934], Лазаря Барановича [див.: БарановичЛ. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 117 (зв.)], Антонія Радивиловського [див.: Ради-виловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 460^60 (зв.)], Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 80 (зв.)], Паїсія Величковського [див.: Величковський П. Листи // Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. -Москва, 1892. - С. 224, 240], Івана Леванди [див.: ЛевандаІ. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 1. - С. 150-151] та інших авторів.

⁴³ "Новим (другим) Адамом" називають Христа. Див., наприклад, у книзі «Алфа і Омега»: "...Новый Адам Христос есть..." [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788.- Арк. 610 (зв.); пор.: Сакович К. Трактат про душу// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок

XVII ст. - Київ, 1988. - С. 482; Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. - Арк. 17; Туптало Д. Поученіє о четвероконечном креств // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 469].

⁴⁴ Алюзія на епізод відвідин св. ап. Павлом афінського ареопагу (див.: Дії св. апостолів 17: 21). Цей епізод старі українські письменники часом використовували для змалювання марнотного способу життя. Наприклад, Стефан Яворський у своєму полемічному трактаті «Камень вѣры» писав: "Тако древле в Аѳинѣх нѣцыи от епікур Павлу святому Воскресеніє Христово благовѣствующему ругахуся... И якоже оніи аѳинейстіи епікуры ни во чтоже упражняхуся, развѣ глаголати что, или слышати новоє, тако и вам, подражателєм тВх, вся новая угодна бьіваєт" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. -С. 111].

⁴⁵ Парафраза Книги пророка Захарії 2: 6. Пор.: W, ш, важите СЗ уеши с^верньїА.

⁴⁶ Послання св. ап. Павла до ефесян 5:14.

⁴⁷ Книга пророка Ісаї 25: 10.

⁴⁸ Цей рядок нагадує церковні піснеспіви. Пор.: "Обыйде нас послѣдняя бездна, нВсть избавляяй" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 882].

⁴⁹ У бароковій картині світу страх відіграє дуже важливу роль. На ту пору навіть єство людини часом окреслювали як "просякнуте страхом твориво". Пор.: "твар, смрада и ужаса исполненна" [Максимович І. Молитва Отче наш. - Чернігів, 1709. - Арк. 8 (зв.)-9].

⁵⁰ Стародавні греки вважали оленя посвяченим Аполлонові та улюбленою твариною Геркулеса. У християнській традиції олень став символом Христа й праведної душі [див.: СумцовН. Культурные переживания. Олень в произведениях народной словесности и искусства // Киевская старина. - 1889. - Т. XXIV. - Янв. - С. 68-70], а також людини, яка розмірковує над Святим Письмом (див.: Августин. Сповідь, 11. II. 3). Олень - один із найулюбленіших образів Сковороди. Навіть свої листи він запечатував печаткою, на якій був зображений олень. Поет протиставляв його павичеві - яскраво бароковому уособленню "марного світу" - та верблюдові. Образ душі-оленя походить із Книги Псалмів: "Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя" (Книга Псалмів 41 (42): 2). Так само старим є й уявлення про те, що олень пожирає змій (див., наприклад: Пліній Старший. Природознавча історія, IX, 53, 115). Обидва ці мотиви поєднувались у середньовічних бестіаріях, які були здавна відомі в Україні [див., наприклад: Слово и сказание о зверях и птицах // Памятники литературы Древней Руси. XIII век. - Москва, 1981. - С. 477]. Образ оленя був поширений також у ренесансно-бароковій емблематичній літературі. Популярність цього образу за часів Сковороди засвідчує й те, що він став об'єктом пародіювання. Наприклад, у пародії 1779 р. на дяків-"пиворізів" сказано таке: "О елене быстротекущіе на источники трубнія! О онагри в жажду пянства своего неутолимія!" [ПетровН.И. Правило увѣгцателное піяницам...// Україна. -1907. - Т. І. - Март. - С. 385].

⁵¹ Див.: Євангелія від св. Луки 23: 33-34; Євангелія від св. Івана 19: 18. Пор.: "Сый врач, Христе, исцѣли страсти сердца моєго" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. -Арк. 17(зв.)]; "...на врача Господа начах уповати" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 184]; "...Христос єст лѣкарь добрый и хитрый, што без ніякых лѣкув и зѣля, коли єму єст воля, может исцѣляти" [Няговские поучения. Факсимильное воспроизведение текста по изданию А. Л. Петрова с вводной статьей Ласло Дэже / Под редакцией и с предисловием Андраша Золтана. - Ньиредьхаза, 2006. - С. 58].

⁵² Ідеться про Івана Богослова (пом. між 98-117 pp.) - апостола з 12-и, євангеліста, улюбленого учня Христа, автора Євангелії, трьох послань та пророцької книги «Апокаліпсис».

⁵³ Книга Псалмів 142 (143): 10.

⁵⁴ День Святої Тройці, кондак по 6-ій пісні, глас 8-ий. Пор.: "Егда снизшед языки слія".

⁵⁵ Переробка ірмосу 7-ої пісні канону утрені П'ятдесятниці. Насправді ці слова звучать так: "Согласная возшумѣ органская пѣснь, почитати златосотворенный бездушный истукан". Тим часом Сковорода двічі (в діалогах «Разглагол о древнем мірѣ» та «Потоп зміин») стверджував, що тут доречніше було б співати: "Разгласная возшумѣ...".

⁵⁶ За часів Сковороди циркуль символізував справедливість та передбачливість. Наприклад, у збірці «Емвлемы и сѵмволы избранные» («Symbola et emblemata»), з якої Сковорода скопіював цілу низку малюнків, циркуль потрактовано так: "Цыркул - знак справедливости, предусмотрѣнія, прозорливосте" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. - С. LV; пор.: Picinellus Ph. Mundus symbolicus. - Coloniae Agrippinae, 1729. - T. 2. - P. 167-168].

⁵⁷ Старі латинські приказки: "Quot capita, tot mentes" чи "Quot homines, tot scientiae" [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 301] (їхні українські відповідники: "Кожда голова свій розум має" [Франко, № 6272]; "Скільки голів, стільки й умів" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Баїмут. - Київ, 1963. - С. 319]), - привертали пильну увагу філософів і богословів XVII-XVIII ст. Наприклад,

Феофан Прокопович у своєму курсі натурфілософії, читаному студентам Києво-Мо-гилянської академії, говорячи про винятковість людини в ланцюгові творива, зазначав таке: "Людина... не обділена нічим, бо, як пише Горацій (Розмови, кн. І, сатира 1): 'Скільки тисяч голів, стільки існує й професій' та Персій у сатирі 5: Тисяча видів людей і речей, навик же -різноманітний, кожен бажає для себе свого й не єдиним бажанням живеться'" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 185-186; пор.: КониськийГ. Моральна філософія, або Етика// КониськийГ. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 408]. Мотив "людських разнопутій" мав значне поширення і в тогочасній українській поезії. Варто пригадати хоча б вірші Лазаря Барановича ("Ieden to, drugi со innego umie, / Nie wszystko w iednym zlozono rozumie" [BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 114]) або Івана Максимовича ("Тысягц людских лиц разно всѣх упражненіє, / Кождо своих игцет, всѣх разно хотеніє" [Максимович I. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 86]). Зрештою, тема простоти істини та складності (розмаїтості) заблудів у європейській традиції належить до числа "вічних". "Адже злагода з природою - це порядок та визначеність, бо й сама природа є порядком і впорядкованістю. Тим часом невпорядкованість, - наче той пісок, про який казав Піндар, 'перевершує числення', отже, відступи від природи не мають ні межі, ні числа; виказати істину про предмет можна тільки одним способом, а збрехати про той самий предмет можна як завгодно. Ритми в гармонії пов'язані певною закономірністю, а недоладності, яких припускається людина в грі на лірі, в пісні, в танці, не надаються до жодного обрахунку" (Плутарх. Застільні бесіди. Кн. 8. IX, 732е) [Плутарх. Застольные беседы. - Ленинград, 1990. - С. 157]. "Ніщо матеріальне й тілесне, - писав також Оріген (Про молитву, 22), - не має в собі єдності й простоти: матеріальні й тілесні предмети, за допомогою яких ми засвоюємо єдність та простоту, насправді є роздрібленими, роз'єднаними й розділеними на багато частин, які не мають між собою жодної єдності. Простим і нескладним є тільки все добре, тим часом зло - многолике; проста й нескладна істина, многолика тільки брехня..." [О молитве и Увещание к мученичеству. Творения учителя Церкви Оригена / Пер. с примеч.

Н. Корсунского. Изд. 2-е. - Санкт-Петербург, 1897. - С. 73].

⁵⁸ Натяк на дуже популярну фольклорну оповідку: "Стрижено! - Кошено!" [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 289 (1365В)], -яка навіть правила за сюжет лубочних малюнків. Наприклад, Євген Гребінка у своїх «Полтавских вечерах» описує одну картину, на якій була "представлена река светло-голубого цвета, за рекой виден сенный покос на зеленом луїу; на берегу реки, на первом плане, стоит казак, оборотясь к реке. Он отчаянно раскрыл свой усатый рот, из которого вылетают слова: 'Скошено!' По волнам реки, как рыбки, плавают слова: 'Стрижено! Стрижено!' И между ними из глубины воды торчит кисть чьей-то руки с пальцами, сложенными вроде ножниц. Под картиною написана целая легенда в стихах, обьясняюгцих картину" [ГребенкаЕ. Полтавские вечера// ГребінкаЄ. Твори: УЗт. - Київ, 1981. - Т. 3. -С. 365]. Тим часом Матвій Номис подав про цей сюжет таку довідку: "У Чернігові сливуть, що ніби це у р. Стрижані було і що ніби од того і мення її пішло" [Номис, № 2656; тут і далі зібрані Матвієм Номисом приказки та прислів'я цитуємо за виданням: Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О. В. Марковича та інших / Уклав М. Номис. -Київ, 1993, - зазначаючи в дужках тільки їхній порядковий номер].

⁵⁹ Пор.: "Треба, як п'ятого колеса"; "Приходиться, як п'яте колесо до воза" [Номис, № 9811]; "То міні п'яте колесо в возі"; "Потрібний, як п'яте колесо в возі" [Франко, № 15230, 21082]; "Пятое колесо в телеге" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 455, 634].

бо у четвертому томі рукописного зібрання Михайла Ковалинського збереглася чернетка-автограф цієї пісні:

Всякому Городу нрав и права,

Всяка имѣет свой ум голова,

Всякому сердцу своя ест любов,

Всякому горлу свой вкус есть каков,

А мнв одна толкш в свѣтВ Дума,

А мнв одно толкш не йдет с ума...

Тот не престаннш стягает грунта,

Сей со всВх націй заводит скота,

<Ты перестроюеш в> Домы строиш на новій МанВр,

Он все в процентах, пожалуй, повѣр.

А мнв... etc.

<Сват>Петр для чинов угли панскїи трет,

Федка-купец при аршинв все лжет, <А мнв... >

Крутит на свой тон приказнїй права,

С диспут студенту трегцит голова.

А мнв... etc.

Тот на картинах малюет собак,

Твх шумит дом wt гостей, как кабак,

Сих безпокоит Венерін Амур,

Всякому Голову мучит свой дур.

<А мнв... etc.>

А мнв одна толькш в свѣтВ дума,

Как бы умерти мнв не без ума.

Смерте страшна! Замашная косо!

Ты не щадиш <и царских> ничїих волосов,

Ты не глядиш, гдв Мужик, а гдв цар,

Всв ѣси так, как весною пожар.

Кто на ея плюет острую сталь?

Тот, в ково совѣсть, как чистой Хрусталь.

Побіч основного тексту тут є ще й такі рядки:

Тот панигірік сплѣтает со лжей,

Лѣкар в подряд ставит мертвих людей,

Сей образы жирових чтет Тузов,

Стіопка <так как бы родился> бѣжит, как на сватбу, в позов.

За епіграф до цієї чернетки взято слова "Solum euro feliciter mori" ("Дбаю тільки про те, щоб щасливо померти"). Отож, псальма «Всякому городу нрав и права» - це варіація на стару християнську тему "мистецтво добре помирати" ("ars bene moriendi"). Зрештою, ця тема не була чужою й грецьким та римським класикам. Досить пригадати хоч би «Моральні листи до Луцілія» (LXI, 2) Сенеки: "Перед старістю я дбав про те, щоб добре жити, у старості, - щоб добре померти" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 200].

Існує також ціла низка переробок 10-ої пісні. Як писав Андрій Ковалівський, ця пісня "мала первісно філософічний характер і перетворилася у соціальну" [Ковалівський А. З історії української критики. - Харків, 1926. - С. 154]. У сатиричному ключі її подавали Іван Котляревський [див.: Котляревський І. Наталка Полтавка // Котляревський І. Повне зібрання творів. - Київ, 1969. - С. 257-258], Євген Гребінка [див.: ГребенкаЕ. Полтавские вечера// ГребінкаЄ. Твори: У 3 т. - Київ, 1981. - Т. 3. - С. 354], Григорій Квітка-Основ'яненко [див.: ДашкевичН.П. Отзыв о сочинении г. Петрова «Очерки истории украинской литературы XIX столетия» // Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова. Приложение к LIX-му тому Записок Императорской Академии наук. -№ 1. - Санкт-Петербург, 1888. - С. 94-95]. Народнопісенні варіанти 10-ої пісні вже з XX ст. див.: ДанковськаР. Про пам'ятки, речі на Слобожанщині, що зв'язані з ім'ям Сковороди // Бюлетень Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди. - Харків, 1926-1927. - № 2-3. -С. 15-16.

⁶¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 21.

⁶² Це - сковородинська версія старовинних приказок: "Що город, то норов"; "Що голова, то розум"; "Що чоловѣк, то обычай" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 257: пор.: Номис, № 7940, 7945, 7948, 7949; Франко, № 6410; Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут,

А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 202; Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 628], - якими досить часто користувалися українські письменники XVII-XVIII ст., зокрема Петро Могила [див.: (MohylaP.) ЛЮод, abo Kamieri z procy prawdy Cerkwie swi^tey prawoslawney Ruskiey // Архив Юго-Западной России. - Киев, 1893. -

Ч. І. - Т. IX. - С. 31], Лазар Баранович [див.: Baranowicz L. Nowa miara starey wiary. -Nowogrod-Siewierski, 1676. - S. 233], Дмитро Туптало [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 585], Іван Максимович [див.: Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 86] та інші. Про генезу виразу "Всякому городу нрав и права" див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 80-82.

⁶³ Венера (лат. Venus) - донька Зевса й океаніди Діони, римська богиня краси, любові та шлюбу; втілення жіночої звабливості; часом її тлумачили навіть як богиню "мнимостей и роскошей всѣх" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. -Ст. 357]. Застереження щодо "Венери" - не рідкість в українській літературі доби бароко: досить пригадати низку поезій Лазаря Барановича на взір «Venus па niebie przestrzega ciebie» («Венера в небі застеріга тебе») чи відповідний розділ «Богомыслія» Івана Максимовича [див.: Максимович І. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 281-286 (зв.)]. За часів Сковороди якийсь слобожанський поет склав був і такого жартівливого двовірша: "Кай в миоологіи искусен без примѣра, / Понеже испытал, что Бахус, что Венера" [Халанский М. Экскурсы в область древних рукописей и старопечатных изданий // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Т. 16: Труды Харьковской комиссии по устройству XIII археологического сьезда в г. Екатеринославе / Под. ред. Е. К. Редина. - Харьков, 1905. - С. 757].

⁶⁴ Амур, чи Купідон (лат. Amor, Cupido), - божество кохання в римській міфології. За часів бароко про нього інколи говорили як про наймоіутнішого серед поганських богів. Дмитро Туптало, приміром, переповідав таку історію: "Собрашася нѣкогда в єдин сонм вси боги єллинстіи на позор, хотяще каждо явити силу свою... Дій, или Зевес, пріиде с молнією... Аполло пріиде с луком и стрѣлами... Ираклій пріиде с копієм во знаменіє крѣпости своєя, Арей с мечем пріиде во знаменіє храбрости своєя... По сих всѣх вниде к ним нВкій юноша, нарицаємьій Купідон..., покровенныя и завязанныя очи платом имѣяй, той, став посредв их, внезапу пріємши дерзновеніє, на всѣх устремися, аще и слѣп, и отят вся знаменія сил их..." [ТупталоД. Поученіє на усВкновеніє честныя главы святаго Іоанна Предтечи // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5-й ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 193]. На тогочасних емблематичних малюнках Амура (Купідона) зображували "прекрасным нагим младенцем или отроком, или юношею с крыльями лазореваго, пурпуроваго и золотаго цвѣтов, с луком и колчаном со стрѣлами. Иногда держагцим перст на устах" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. XXVIII].

⁶⁵ Рівність усіх станів перед смертю - одна з версій так званого "ванітативного" мотиву (від лат.: "vanitas vanitatum omnia vanitas" - Книга Екклезіястова 1: 2; у слов'янському перекладі: сХетл сХетствїй, всачєскііа сХетл; у перекладі Івана Огієнка: "наймарніша марнота, -марнота усе!"). Про рівність усіх станів перед смертю писало чимало старих українських авторів, наприклад, Кирило Ставровецький [див.: Транкеіліон-Спшероеецъкий К. Перло многоцВнноє. - Могилів, 1699. - Арк. 149 (зв.)], Антоній Радивиловський [див.: Ради-виловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 156 (зв.)], Климентій Зиновіїв [див.: Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 36-37], архімандрит Онуфрій [див.: Барокова поезія Слобожанщини / Упорядкування, передмова, примітки та коментарі Леоніда Ушкалова. - Харків, 2002. - С. 56] та інші. Є й багато приказок на цю тему. Пор.: "Mors nescit legem, tollit cum paupere regem" ("Смерть не перебирає, злидаря й царя забирає") [ЦимбалюкЮ., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 210]; "Пани і жебраки по смерти однакі" [Франко, № 19501]; "Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

В. Бобкова, Й. Багмут, А. Баїмут. - Київ, 1963. - С. 561] тощо.

⁶⁶ Пор. з народними приказками: "То чоловік, як кришталь"; "Чистий, як кришталь" [Франко, № 15799, 15800]. Можна пригадати також схожі рядки сербського поета, вихованця Києво-Могилянської академії Йована Раїча з його «Канта о воспоминаниіу смерти»: "Никто jeja гроз изб]ежит, / зане BcjeM нам смерт предлежит; / coBjecT чист]а, / правда CBjaTaja, / не бо]ит cja, / она ]едина / jecT невредима / от стрел jeja" [Лесковац М. Антологи]а старе српске поези]е. - Нови Сад; Београд, 1964. - С. 50-51; див. про це: ПелешенкоЮ. Григорій Сковорода і сербська література XVIII ст. (спроба типологічного порівняння) // Пам'яті Григорія Сковороди / За ред. проф. Л. В. Ушкалова. - Харків, 1998.-С. 114-115].

⁶⁷ Книга Псалмів 41 (42): 8. Ця тема з Псалтиря привертала пильну увагу старих українських поетів. Наприклад, Іван Максимович писав у своєму «Алфавиті»: "Бездна бездну взьіваєт, ты, мой Боже, бездна / Милосердія щедрот, аз же грѣхов бездна" [Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 134].

⁶⁸ Книга Псалмів 1: 2.

⁶⁹ Євангелія від св. Івана 4: 10.

⁷⁰ Мабуть, це коментар Сковороди до слів св. ап. Івана.

⁷¹ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 41 (42): 8. Пор.: Еезднл ве^днХ при^ыв^етъ.

⁷² Євангелія від св. Матвія 5: 3.

⁷³ Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 24.

⁷⁴ Книга Псалмів 45 (46): 11.

⁷⁵ Море - один з найпопулярніших образів у літературі українського бароко. Наші письменники XVII-XVIII ст. часто говорили про море світу та про "солоне море" дочасного людського життя, про "глибоке море" Бога й Пресвятої Тройці, море Богородиці, море сліз, гріхів, пристрастей, вічних райських насолод та "вогняне море геєнське", море Божої хвали, серця, совісті, книжної праці, смерті, сумнівів тощо [докладніше див.: УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 65-66]. Цей образ не раз зринає й у творах Сковороди. За його допомогою філософ змальовував, наприклад, "три світи" (макрокосмос, мікрокосмос та світ символів). Однак найчастіше Сковорода говорить про небезпечне й зрадливе море світу.

⁷⁶ Зберігся ранній автограф цієї пісні:

Ах поля, поля зелены,

Поля, цвѣтмы распещренны!

Ах долины, яры!

Круглы могилы, бугры!

Ах вы, вод потоки чисты!

Ах вы, берега трависты!

Ах вашы волоса, вы, кудрявіи лѣса!

Жаворонок меж полямы,

Соловейко меж садамы;

Тот, виспр летя, свирчит,

А сей на голлях лящит.

А когда взойшла Денница,

Свистит в той час всяка птица.

Музікою воздух разтворенній шумит вкруг.

Толкш солнце виникает,

Пастух овцы вигоняет.

И на свою свирѣль видает дрожливо трель.

Пропадайте, думы трудны!

Города премноголюдны!

А я с хлѣба куском умру на мѣстѣ таком.

За епіграф до цього автографа взято слова з «Георгік» Вергілія: "О fortunatos nimium bona si sua norint agricolas". Щоправда, Сковорода трохи змінив порядок слів. Пор.: "О fortunatos nimium, si sua bona norint, / Agricolas!" (Вергілій. Георгіки, 458^59). У перекладі Миколи Зерова: "Найщасливіше було б, коли б щастя свого пильнували, / Просте життя хліборобів!" [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 203].

⁷⁷ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 6: 17.

⁷⁸ Парафраза Пісні над піснями 7: 11. Пор.: Прїидй, врлте /ибй, й в^ыде/иъ нл село,

ВОДВОрЙ/ИСА ВЪ СЕ/іФуВ.

⁷⁹ Пісня над піснями 8: 5.

⁸⁰ Такі "аркадські" образки з'являються в українській літературі досить рано. Варто пригадати бодай «Євхаристеріон» Софронія Почаського: "Свѣтлый промень солнечный всѣх увеселяєт, / Гды на землю бляск ясный з Олімпу спущаєт, / Теды стада в широких полях дознавают / Обфитнои радости и утѣху мают, / А пастушок убогій под листєм буковым / Простых пѣсній складаєт в тВню здоровым, / Аркадскіи быдлята надставляют уха, / Ґдьі спВваєт, он зась дмет, поки станет духа" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 302]. Неабиякого поширення вони набули на зламі ХѴІІІ-ХІХ ст., зокрема під впливом філософії Сковороди [див.: РусоеА. Какова роль "Возного" в «Наталке-Полтавке»? // Киевская старина. -1904. - Т. LXXXIV. - Янв. - С. 46].

⁸¹ Книга пророка Аввакума 2: 1.

⁽¹⁾ Ідеться про другий подвиг Геракла (тр.НракАцс,) - знищення стоголової Лернейської гідри. Образ Геракла стає популярним в українській літературі від початку XVII ст. [див., наприклад: Копистенський 3. Друга передмова до «Бесід св. Івана Златоуста на 14 послань св. ап. Павла» // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 57]. У європейській бароковій літературі Геракл, який перемагає гідру, символізував Христа [див.: Nowicka-JezowaA. Jan Andrzej Morsztyn і Giambattista Marino. Dialog poetow europejskiego baroku. - Warszawa, 2000. - S. 220-221]. Старі українські письменники так само залюбки порівнювали Христа з Гераклом (Геркулесом) [див., наприклад: Га-лятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 85; ГалятоеськийІ. Месія правдивый. -Київ, 1669. - Арк. 452; Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 452].

⁽²⁾ Іолай (гр. ІдАаос,) - супутник та візник Геракла.

Р) У грецькій міфології сирени - це морські чудовиська, напівжінки-напівптахи, що мешкали на острові десь між Італією та Сицилією. Словник Памви Беринди пояснює слово "сірены" так: "див морскій, до пояса стан панянскій, а далѣй рибѣй" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 454]. Сирени зваблювали мореплавців на погибель своїми чарівними голосами. Сирени - надзвичайно поширений бароковий образ світових зваб. Досить пригадати панегірик Стефана Яворського «Pelnia nieubywai^cey chwaly», де один з розділів має назву «Ulysses inter syrenes...» [див.: jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. 24-25], або яскравий пасус у «Театроні» Івана Максимовича: "...тѣм поучаєт Сократ: похоти плотскія, аки сирены морскія, должно преходить на образ Улисса, вложивши он в ушеса своя воск, безбѣдно преиде по водах их пѣнія" [Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 115]. Крім того, сирени - популярний емблематичний образ. Див., наприклад, 577-ий малюнок

зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Сирена морская» (підпис: "Сверху красна, снизу безобразна") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 146-147].

⁽⁴⁾ Ідеться про сім смертних гріхів: "1. Чревообьяденіє. 2. СтудодВяніе. 3. Сребролюбіє.

4. Гнѣв. 5. Уньїніє. 6. Тщеславіє. 7. Гордость" [МогилаП. Собраніє краткія науки о артикулєх вѣры. - Почаїв, 1783. - Арк. 57]. Можуть бути й інакші їхні реєстри. Наприклад, персонажами містерії Йоасафа Горленка «Брань...» виступають Гордость, Лакомство, Блуд, Зависть, Обжирство, Гнѣв, Лѣность [див.: Горленко И. Брань честних седми добродВтелей з седми грѣхами смертними...// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. - Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. -

С. 183-212]. Так само в Інокентія Винницького: "Пыха, лакомство, нечистота, заздрость, обжирство, гнВв, лѣнивство" [Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685.-Арк. 67 (зв.)].

(5) Неточна цитата з Книги Псалмів 13 (14): 1. Пор.: Щ/иерзйішсА въ нлчин<жі'и^ъ.

⁽⁶⁾ Життя як морська мандрівка - один із найпоширеніших образів української барокової літератури. Пор., наприклад: "Та між тими нерозумними, що ведуть кораблі до загибелі, є також обізнані зі справою, які плинуть у безмежному океані бурхливого життя: ось Одіссей і Орфей, яких не ввели в оману сирени своїм згубним співом, які не втратили розум від чарів Цірцеї, які проїхали безпечно між Сціллою і Харібдою розбурханих пристрастей і досягли порту щастя" [Доегалееський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 383; див. також: Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. - S. 214; BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 25; Jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. 24; РадивилоеськийА. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 105, 106 (зв.), 161 (зв.)-

171 (зв.), 222; ТупталоД. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. - Арк. 94-95; Максимовичі. Царскій путь креста Господня. - Чернігів, 1709. - Арк. 149-152, 171-175 (зв.); Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 260, 361].

⁽⁷⁾ Книга Псалмів 123 (124): 7.

⁽⁸⁾ Книга Псалмів 22 (23): 2.

<⁹> Ідеться про звернені до св. ап. Петра Христові слова: "І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою" (Євангелія від св. Матвія 16: 18), - що їх знаний іспанський бароковий письменник Бальтасар Граціан називав "святою дотепністю" ("delicadeza sacra") [див.: ГрасианБ. Остроумие, или Искусство изощренного ума// Испанская эстетика: Ренессанс. Барокко. Просвещение / Пер. с испан.; сост., вступит. статья А. Л. Штейна; коммент. А. Л. Штейна и Н. В. Брагинской. - Москва, 1977. - С. 368], тобто "концептом". У поетичному переказі Івана Максимовича цей євангельський епізод постає таким: "И привед Петра Андрей пред Господнє лице, / На него же возрѣвши Христос рече сице: / Ты Сімон сын Іоннин будеш нареченный / Кіфа, си єст Петр или, камень освященный. / Хощу в основаніє тя употребити,/ Церкви моє во первый столп тя положити..." [Максимовичі. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 88 (зв.)].

⁽¹⁰⁾ Архікифа - найбільша скеля.

<^и> Слово архібаріона складається з трьох частин: "архі", "бар", "Іона" - і в перекладі означає: "найстарший син [Ноєвої] голубки".

(12) Неточна цитата з Книги пророка Авакума 2: 1. Пор.: Nd стрижи /иоей етлнХ, й в^ыдХ

Hd ld/ИЄНЬ.

(13) Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 57: 20. Пор.: Ыепрлведнш же возво/інХютса й почйти не во^/ибгХтъ.

<¹⁴> Книга Псалмів 5: 10.

<¹⁵> Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 7. Пор.: И сотворй вгъ твердь, й р^/іХчЙ БГЪ /ИЄЖдХ ВОДОЮ, Йже вѣ ПОД твердїкі, Й /ИЄЖдХ ВОДОЮ, Йже вѣ Ніід твердію.

⁽¹⁶⁾ Євангелія від св. Івана 7: 38.

⁽¹⁷⁾ Книга Псалмів 44 (45): 2.

⁽¹⁸⁾ Книга Псалмів 22 (23): 1.

<¹⁹> Книга Псалмів 22 (23): 2.

<²⁰> Парафраза Книги Притч Соломонових 16: 32. Пор.: /ІХчше /иХжъ до/іотерпѣ/ійвъ rme кр^пклгш, (й /иХжъ р^Х/ИЪ Й/И^АЙ гте ве/ійклгш:) оудержлв^АЙ же гн^въ

гте в^е/И/іЮфіігш гр<)дъ.

⁽²¹⁾ Апокаліпсис 5:10.

⁸² Цей образ Сковорода взяв із церковних піснеспівів. Пор.: "водна звѣра во утробѣ" (ірмос 6-ої пісні п'ятничного канону на утрені).

⁸³ Спрямований угору погляд, на думку старих українських філософів та богословів, засвідчував, що "людина більше належить небу" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 309]. Недаром і саме "имя человѣку антропуса" тлумачиться як "горѣ зря" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788.-Арк. 603].

⁸⁴ Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 4.

⁸⁵ Книга Псалмів 94 (95): 11; Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 5.

⁸⁶ "Кривавий піт" - євангельський образ, пов'язаний з мотивом Гетсиманії. Пор.: "Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю..." (Євангелія від св. Луки 22: 44). Цей образ характерний і для церковної (пор.: "...на оный крвавый пот Панскій" [Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. - Арк. 96 (зв.)]), і для фольклорної традиції (пор.: "Працюєш, працюєш - до кривавого поту"; "Старається, що піт кривавий його обливає" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 14, 275]).

⁸⁷ Давидовим сином тут названо Христа. Пор.: по/ий/іХй ньі, (ійсе) сне двдовъ (Євангелія від св. Матвія 9: 27).

⁸⁸ Євангелія від св. Івана 11: 1-44.

⁸⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 13.

⁹⁰ Старовинний вислів: "Після дощу завжди гарна погода" (чи, за Сенекою: "після негоди випогоджується" [Луцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 476]; пор.: "Post nubila Phoebus (sol)"; "Blandi post nubilla soles"; "Nube solet pulsa esse candidus dies" [Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 267]) - був досить популярний і в нашій бароковій літературі. Наприклад, в Івана Максимовича він звучить так: "Тако по дождв всегда бьіваєт ведрота, / По облаках свѣтлѣйша небесна высота. / По волненіях своих море зрит тишину, / Земля наводненная благодать єдину / В плодах имЪет, скоро в цвѣты прозябаєт, / Во всем преизобилна от росы бьіваєт. / Сѣющіи слезами пожнут радостію / По горести исполнят себе сладостію" [Максимовичі. Осм блаженства євангелскія. -Чернігів, 1709. - Арк. 87 (зв.)]. А трохи раніше Хома Євлевич у своєму «Лабіринті» писав: "Після бурі чекайте гарної погоди" [Євлевич X. Лабіринт, або Заплутана дорога... / Пер.

B. Крекотень // Українська література ХѴІ-ХѴІІІ ст. та інші слов'янські літератури. - Київ, 1984. - С. 279]. Є також народна приказка: "По дощи погода" [Франко, № 10801, 20700].

⁹¹ Метафора "море (океан) світу" була надзвичайно поширена в бароковій літературі. Див., наприклад: "Образ міра сего показуют нам географы и козмографы, но наилучшій образ міра сего, от Бога написанный, єсть море. В морской водв, аки в зерцалѣ, наилучше мір сей увидВти можно. Как много єсть перемѣн на мори, толико в мірѣ сем. Якоже на мори во время волненія возносятся волны и низпадают, восходят до небес и нисходят до бездн, глаголет Псаломник, тако в мірском волненіи не єдин Капернаум возвышается до небес и даже до ада нисходит" [ТуппшлоД. Слово в недВлю вторую по всѣх святых// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 5. -

C. 70].

⁹² Веселка - знак заповіту поміж Богом та його творивом: "Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею" (Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 13). Як писав, наприклад, Феофілакт Лопатинський, веселка ("радога") після потопу "нача бысть знаменієм примиренія Божія с человѣки" [Лопатинський Ѳ. Обличеніє неправды расколническія. - Москва, 1745. - Арк. 56 (зв.)]. У зв'язку з цим, до речі, виникало питання: "чи була веселка перед потопом і яким чином вона стала не більш як знаком майбутнього потопу. Адже вона дається Богом як знак його спілки з людьми, тому що більше не хотів іубити людський рід водами" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 455].

⁹³ Алегоричне тлумачення сюжету про Ноєву голубку (Перша книга Мойсеєва: Буття 8: 8-12). Можливо, Сковорода мав на думці також емблематичний образ під назвою «Голуб, летящій с масличною вѣтвою в ковчег Ноєв» (підпис: "Добрая надежда. Послѣ дождя бьіваєт хорошая погода. Ne te quaesiveris extra") [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 94-95].

⁹⁴ Слова з недільного канону утрені, глас 6-ий, ірмос 6-ої пісні.

(22) "Небесне сяйво" (гр.).

⁹⁵ Алегоричне тлумачення старозаповітної історії виходу синів Ізраїлевих з Єгипту (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 19-30). Можливо, тут є й алюзія на молитовні тексти. Пор., наприклад: "Поим Господеви, Ізраиля древле от работы видимаго фараона преславно избавившему..., нас же от лести мысленнаго фараона, на конец вѣков, своєю честною кровію спасшему..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 279]; "...мысленнаго фараона потописте явѣ" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. -Київ, 1739. - Арк. 23 (зв.)]. У всякому разі, цей епізод українські барокові письменники часто трактували в алегоричній стратегії. Досить пригадати, наприклад, Іоаникія Галятовського ("Там перейшли жиды през море Червоноє и потопили в морю непріятелей своих єгиптянов, а тут мы переходимо през воду крещеніа, и в той водВ топимо грѣхи, которыи суть непріятелями нашими" [Галятовський І. Месія правдивый. -Київ, 1669. - Арк. 224]) чи Дмитра Туптала ("Зри умом, человѣче, на Божія Сына, / како в чистой си крови стоит по колѣна. / Рцѣ со умиленієм: увы, Божій Слове, / за грѣх мой дражайшая кров твоя исплове, / За мя, неблагодарна, горе, увы, горе, / розлися, крове пречиста, аки Чермно море. / Погрузивый во мори фараона роги, / потопи в своєй крови наша грѣхи многи" [ТупталоД. Стихи на Страсти Господни// Українська поезія. Середина XVII ст. / Упор. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. - Київ, 1992. - С. 314; пор.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 1 (зв.)]).

⁹⁶ Соборне послання св. ап. Якова 4: 6; Перше соборне послання св. ап. Петра 5: 5. Є також народні приказки: "Гордым Бог противится, а смиренным дает благодать" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 728]; "Гордому Бог сі противит" [Франко, № 6696].

⁹⁷ Олександр Потебня гадав, що тут Сковорода контамінує мотиви старовинних українських пісень про ремеза та «Ой не стій, вербо, над водою» [див.: Потебня А. А. Объяснение малорусских и сродных народных песен. - Варшава, 1883. - С. 237].

⁹⁸ У цих рядках вчувається гораціанський мотив: "Живи непомітно", - що втілився, зокрема, у третій строфі оди II, 10 («До Ліцінія Мурени»), яку Іван Максимович переклав колись так: "Безпрестанно высоко древо колѣбастся, / Вѣтром, тяжцѣ высокій столп низлагаєтся, / На высочайши горы молніи падают, / В нощи, во дни на всяк час зѣлнѣ сокрушают" [Максимович I. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 83].

⁹⁹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12. Пор.: н^сть наша врлнь къ

КрОВИ Й П/ІОТИ.

¹⁰⁰ Книга Псалмів 90 (91): 13.

¹⁰¹ Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 17.

¹⁰² В українській шкільній традиції "нудыу" було заведено окреслювати як "гонитву за відсутнім добром" [Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 260].

¹⁰³ Пор.: "Кождий має свого моля, що його гризе" [Номис, № 1996]; "Гризе го як міль" [Франко, № 7322].

¹⁰⁴ Пор.: "Ъсть, як ржа желѣзо" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 257]; "І зелізо ржа з'їдає" [Франко, № 13233]; "Іржа їсть залізо, а горе - серце"; "Іржа залізо їсть, а печаль серце"; "їсть, як іржа залізо" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 37, 186, 746]; "Ест, как ржа железо" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 627].

¹⁰⁵ Пор.: "Гине, як риба за водою"; "Ми з тобою, як риба з водою" [Франко, №21890, 21898]; "З'єднався, як риба з водою"; "Я б жив з тобою, як риба з водою"; "Живуть між собою, як риба з водою" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 157, 621, 643].

¹⁰⁶ Цей образ походить з Євангелії від св. Матвія (10: 34) й «Апокаліпсису» Івана Богослова (19: 13-15). Уже Оріген писав: "Оскільки 'Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, - проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця' (Євр. 4: 12), то воно пропонує нашій душі як переможну нагороду той 'мир Божий, що вищий від усякого розуму' (Фил. 4: 7), що його залишив Христос своїм апостолам (Ів. 14: 27). Меч же кинув Він між образом земного й небесного (між образом Адама й образом Христа), тобто між людиною нижчою в нас та вищою (1 Кор. 15: 47-49), аби вже в цьому житті Йому оволодіти нашим небесним чоловіком, а перегодом, якщо ми не заслужимо того, щоб бути віддаленими (від Нього), зробити нас небесними цілком" [О молитве и Увещание к мученичеству. Творения учителя Церкви Оригена / Пер. с примеч. Н. Корсунского. Изд. 2-е. - Санкт-Петербург, 1897. - С. 208]. Образ "небесного (духовного) меча" був добре знаний в українській бароковій літературі. Скажімо, Лазар Баранович, пояснюючи назву своєї збірки казань «Меч духовный», писав таке: "Сей меч духовный, Глагол Божій, исходящ из уст Христовых [ідеться про славетний образ «Апокаліпсису» Івана Богослова: 'А Йому на ім'я: Слово Боже. А війська небесні, зодягнені в білий та чистий вісон, їхали вслід за Ним на білих конях. А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи' (Апокаліпсис 19: 13-15)], не убиваєт, но живит. 'Не о хлѣбѣ бо єдином жив будет человѣк, но о всяком Глаголѣ, исходящем из уст Божіих', - як же сам Господь рече. Воюющая Церков данным себѣ Глаголом Божіим паче неже хлѣбом укрѣплястся на врагы своя, сего ради убо и аз меч сей духовный, Глагол Божій, исходящ из уст Божіих, на помощь Церкви воюющей подаю" [Баранович А. Меч духовный. - Київ, 1666. - С. 1-2 (передмова)]. Симеон Полоцький так відгукнувся на цю книгу Барановича: "Житіє наше брань ся именует - / Всяк борец меча на брань потребуєт: / На брань духовну се єсть мечь духовный / Словесной твари, не железный, словный. / Уста Христовы острый испустиша / Мечь древле, сей мечь уста устроиша / Лазаря честна, єму же от Бога / Да пребудет помощь на врага премнога. / За мечь победу вѣчну да имѣет, / Подвигом єго тризна ти довлѣст" [Полоцький С. На книгу, именуемую «Мечь духовный», епіграма 2 // Полоцкий С. Вирши. -Минск, 1990. - С. 288-289]. Пор. також образ "духовного меча" в Кирила Ставровецького [див.: Транквіліон-

Ставровецъкий К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. З (передмова до читача, б. п.)], Петра Могили [див.: Могила П. Передмова до «Учительної Євангелії» 1637 року// Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 324], Стефана Яворського [див.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 493] та інших.

¹⁰⁷ Прикінцеві слова Сковорода бере зі старовинної приказки: "З димом і з чадом з нашої хати" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. -С. 226].

¹⁰⁸ Каврай - село біля Переяслава; з 1753-го по 1959 р. Сковорода був тут домашнім учителем у Степана Томари.

¹⁰⁹ Сигор (Цоар) - місто, в яке ввійшов праведник Лот після того, як залишив Содом (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 22-23). Етимологічне значення цієї назви - "малий, дрібний". Інша назва - Валак [див.: Феофила к Автолику книга вторая // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 493]. Назва цього міста зазвичай зринала в ході міркувань про шлях праведника. Пор.: "Так же вѣровав и Лот, та лише єго вывюв (Бог) из погыбели, и жону, и двѣ дѣвкы, так потум за прузбу єго помиловав один варыш Сигор" [Няговские поучения. Факсимильное воспроизведение текста по изданию А. Л. Петрова с вводной статьей Ласло Дэже/ Под редакцией и с предисловием Андраша Золтана. -Ньиредьхаза, 2006. - С. 107].

¹¹⁰ Книга Псалмів 47 (48): 2.

¹¹¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 7: 24. Пор.: оуподбв/ікі єго /иХжХ /иХдрХ, йже

СОЗД^І ^р^/ИИнХ СВОЮ Hd Kd/ИЄНИ.

¹¹² Книга Псалмів 23 (24): 3.

¹¹³ Цей мотив, очевидно, навіяний 225-м малюнком з амстердамської збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Держава». На ньому зображена перекинута земна куля з хрестом. Під малюнком підпис: "Безумный на неѣ твердо покладается. Stultus fidit" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 58-59].

¹¹⁴ Парафраза Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: й по/іефХ, й почїкі.

¹¹⁵ Ось що писав про цей камінь Феофан Прокопович: "Адамант названий так, оскільки не піддається дії ні заліза, ні вогню, дуже твердий, прозорий, ніби вода, має величезну силу і протистоїть отруті" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 500].

¹¹⁶ Пісня над піснями 1: 6.

¹¹⁷ Тема щастя була неабияк популярною за часів Сковороди. При цьому щастя на ту пору незрідка ототожнювали з "фортуною", тобто з дарунком примхливої долі, а власне,

з "такою пригодою чоловікові, якої той не в змозі був передбачати" [Козельский Я. Философические предложения // Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII в. - Москва, 1952. - Т. 1. - С. 484; пор.: Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 119]. Тим часом для Сковороди, так само, як, приміром, для Георгія Кониського [див.: КониськийГ. Моральна філософія, або Етика// Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 388], "щастіє" - це causa finalis усіх людських помислів, почуттів та дій (зазначмо, що протиставлення "фортуни", тобто слави, багатства, насолоди тощо, та "щастя" - причетності до духовних скарбів -було ще в грецьких класиків, наприклад, в Арістотеля [Політика, 1323в25-30]). Наділяючи щастя примітними рисами орігенівського апокатастазису, Сковорода перетворює його на свого роду есхатологічний принцип.

¹¹⁸ У приспіві цієї пісні вчуваються рядки з гратуляційних віршів Феофана Прокоповича до імператриці Анни Іоанівни: "Ты наш ясный свѣт, / Ты наш красный цвѣт, / Ты красота, / Ты доброта" [див.: Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Ein Zitat aus Prokopovyc bei Skovoroda // Zeitschrift fur slavische Philologie. -1934. - Bd. XI. - S. 22].

¹¹⁹ Від гр. кріѵоѵ - 'лілея'. Памва Беринда тлумачив слово крін як "лелѣа, або цвѣт" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 426]. Біла лілея -емблематичний образ. Див., наприклад, 80-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який має підпис: "Всегда имѣет свою силу. Inclyta virtus" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 20-21]. ^ш Харрань - месопотамське місто, згадуване в Старому Заповіті.

^ш Гергесенські поля - земля довкола палестинського міста Гергеси, яку називали також Гадаринською землею.

122 у четвертому томі рукописного зібрання Ковалинського (ф. 86, № 24, арк. 94) зберігся ранній автограф цієї пісні під назвою «Помни послѣдняя...»:

Распростри вдаль взор твой и разумны лучы,

И конец послѣдній поминай.

Всѣх твоих дѣл в кую мѣть стрѣла улучит,

Наблюдая всВх желаній край,

На коих вегцах основал ты дом?

Если Камень, то дом соблюдет.

Если ж на пѣску твоих стать Хором, wt лица земли вѣтр разметет.

Всяка плоть песок есть и мірска вся слава,

И его вся омерзѣет сласть.

Возлюби узкой путь, бѣгай обгца нрава;

Будь твоя Господь с Давідом часть,

Если нужно есть вернутся в Сіон,

То зачем тебѣ в Мір снисхождать?

Путь опасен есть во Іерихон,

Живи в градѣ, иже всѣх нас Мать.

Если ж опустился ты в сію дорогу,

Бог скорѣе путь да преградит,

Ибо знаєш, что снишовши в бездну мноіу,

То ум в безднѣ зол наш не радит.

Ы ТЫ, иже все дух тойжде єси И число твоих не скуднет лѣт,

Ты, разбойничы в нас духы смѣси!

Твоя буря да сокрушит сВть!

^ш Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 7: 39. Пор.: по/иинлй пос/іѢднаа твоа, й во в^ки не согр^шйши.

^ш Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 14: 12. Пор.: Єств пХтв, иже /ИнЙтса

Че/ІОВ^КШ/ИЪ Пр<)ВЪ ВВ^И, ПОС/іѢдНАА же ЄГШ ПрИ^ОДАТЪ во дно ада.

(23) Неточна цитата з Плачу Єремії 3: 24. Пор.: Ч^етв /Иоа гдв, рече дХіш /Иоа.

⁽²⁴⁾ Книга Псалмів 72 (73): 26.

І²⁵) Ієрихон - стародавнє палестинське місто.

<²⁶> "Яка найбільша кара для грішників? Сам гріх" (лат.). Михайло Ковалинський свідчив, що під кінець життя Сковорода якось сказав: "Величайшее наказаніе за зло есть здѣлать зло...". Ця думка сягає своїм корінням стародавньої філософії. Наприклад, Сенека писав у «Моральних листах до Луцілія» (LXXXVII, 25; ХСѴІІІ, 14): "...найбільша покара за злочини - в них самих"; "...перша й найбільша кара для злочинця - чинити зло..."; "...покара за злочин - у самому злочині" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 340, 432]. Так само міркував і Северин Боецій у своїй «Розраді від філософії» (IV. Р4): "Хай це видасться неймовірним, але лихі люди неминуче будуть найнещасливішими тоді, коли їм удасться довершити злочин, аніж коли не зможуть здійснити свого задуму. Адже, якщо пориватися думкою до чогось злого - це нещастя для людини, то ще більше нещастя -мати змоіу вчинити те зло; сам лихий намір, без учинку, - то мов невизрілий плід. Кожен, як бачиш, перебуває зі своїм нещастям, але потрійно нещасливим є той, хто замишляє лихе, хто може його заподіяти й хто, врешті, таки його заподіює" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. -С. 109]. Зрештою, Плутарх, указуючи на Гесіода як на джерело цієї думки (Роботи і дні, 265-266), у трактаті «Чому божество зволікає з воздаянням» («De sera numinis vindicta» -Сковорода переклав цей трактат, але текст перекладу не знайдено) пояснював: "...зло, породжуючи разом із собою муку й терзання, несе в собі покарання, і не після злочину, а разом з ним. Коли злочинців ведуть на страту, кожен із них несе свій хрест, - так і злодіяння щоразу готує саме собі знаряддя кари: воно саме - кат свого жалюгідного життя, озброєний соромом, клопотами, безліччю тривог, дикими пристрастями й безугавним хвилюванням" [Плутарх. Исида и Осирис. - Киев, 1996. - С. 141-142]. За часів Сковороди така настанова була поширена в моральній теології, зокрема й українській. Тогочасні богослови, окреслюючи єство гріха, спиралися найперше на Авіустина, Дунса Скота й Тому Аквінського [див.: DerdziukA., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 109-117]. А, наприклад, Авіустин (Сповідь,

1. XII. 19) казав: "...кожен не доведений до ладу дух стає карою для самого себе" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. - С. 14]. Зазначмо, що українські богослови так само розглядали гріх як "найбільше нещастя", а розмірковуючи про те, "чи може бути зло як таке бажаним", покликалися на Августина [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 68, 69, 90].

⁽²⁷⁾ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56.

<²⁸> Книга Псалмів 18 (19): 13.

<²⁹> Неточна цитата з Книги Псалмів 1: 1. Пор.: Е/іженъ /иХжъ, йже не йде нл еов^тъ нечестйвы^ъ, Й Hd пХтй гр^шны^ъ не стк

<³⁰> Книга Псалмів 118 (119): 18.

¹²⁵ "Ліва" ("широка") та "права" ("вузька") дороги людського життя, тобто шляхи грішників та праведників, - усталений образ в українському бароковому письменстві, зокрема у творах Кирила Ставровецького [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 35, 112 (зв.), 207 (зв.), 331-331 (зв.)], Мелетія Смот-рицького [див.: Smotryc'kyj М. 0Qf|vo<;, to iest Lament iedyney s. Powszechney Apostolskiey Wschodniey Cerkwie z obiasnieniem dogmat wiary. - Wilno, 1610. - K. 1 (передмова до читача)], Афанасія Кальнофойського [див.: Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. -

S. 3], Сильвестра Косова [див.: Kossow S. Патхрікоѵ, abo Zywoty ss. oycow pieczarskich. -

Kiiow, 1635. - S. 72], Іоаникія Галятовського [див.: Галятоесъкий І. Казаня приданыи до книги «Ключ разумѣнія» названои. - Київ, 1660. - Арк. 34-34 (зв.)], Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 26 (зв.), 183, 391, 393, 480 (зв.)], Лазаря Барановича [див.: BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 16], Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 183 (зв.), 283], Стефана Яворського [див.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 190, 913], Івана Леванди [див.: ЛееандаІ. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 1. - С. 140] та інших. ^ш Ідеться про "гарній Єрусалим". Пор., наприклад, з думкою Леонтія Карповича: "О мѣсто презацноє. О мѣсто преславноє, лѣпший єст день єдин мешканя твоєго, аниж тысяча лѣт по том непевном и бурливом мору жекглованя. О граде великого Царя, Ієрусалиме небесный, который єстес маткою всѣх нас! О, отчизна наша милая и пожаданая! О доме утѣхи! О мѣсце непрерваного покоя! О гнѣздо трвалых роскошей! О кгрунте правдивоє свободы! О скарбе неотменноє гцастливости!" [КарповичА. Казаньє на Преображеніе Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа ЦЛевшунЛ. В. Леонтий Карпович. Жизнь и творчество. - Минск, 2001. - С. 180 (додатки)]. ^ш Книга Псалмів 77 (78): 33.

¹²⁸ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 16.

¹²⁹ Книга Псалмів 45 (46): 11.

во ці _СЛОва Сковороди, поза сумнівом, звернені найперше до самого себе, адже поет гостро відчував проминальність часу. Якось, прокинувшись до схід сонця, він болісно розмірковував: "Я ще й тепер не вмію користуватися часом, ба навіть той час, який є тепер у моєму розпорядженні, витрачаю на дрібниці або, що ще гірше, - на смуток, або, що найгірше, - на гріхи".

¹³¹ Перша літера в цьому слові написана не зовсім чітко. У попередніх виданнях тут стоїть чгьм, але в автографах Сковороди це слово завжди має форму чем.

¹³² "Одного філософа запитали: що є найкоштовніше? Відповідь була: час" (лат.). Схоже твердження Діоген Лаерцій (V, 40) приписує Теофрастові (бл. 372 - бл. 287 pp. до н. е.), котрий не раз казав, що "найдорожча витрата - це час" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 217].

¹³³ Квінт Горацій Флакк (Quintus Horatius Flaccus) (65-8 pp. до н. е.) - великий римський поет, улюбленець Сковороди. Зокрема, Сковорода переклав оди Горація «До Ліцінія Мурени» (II, 10) та «До Помпея Гросфа» (II, 16) («Пѣснь 24-я»; «Oda Horatiana [libri II, XVI] de animi tranquillitate»). У діалозі «Бесѣда 1-я» зринають слова Горація: "Porticibus, non judiciis utere vuldi", - які Сковорода перекладає приказкою: "По мосту-мосточку с народом ходи, а по разуму его себе не веди". Перегодом, у присвяті діалогу «Silenus Alcibiadis», Сковорода наведе слова Горація: "Nec dulcia differ in annum..." ("He відкладай насолоди на рік..."). Філософ згадує Горація також у листах до Михайла Ковалинського та Федора Жебокрицького, наслідує його в деяких своїх поезіях. Так, незавершена латиномовна поезія «Щасливий, хто уникає справ...» є наслідуванням другої еподи Горація, а псальма «Всякому городу нрав и права» - наслідуванням оди І, 1 («До Мецената»). Горацій приваблював Сковороду не лише як блискучий майстер поетичного мистецтва, але також як співець "золотої мірноти" (aurea mediocritas) та епікурейського спокою. Недаром у діалозі «Silenus Alcibiadis» наш філософ наводить грайливе окреслення, яке дав сам собі Горацій: "...з череди Епікура/ Я поросятко гладке" (Послання, І, 4,15-16). Слід сказати, що старі українські письменники часто зверталися до поезії Горація. Наприклад, до Сковороди його перекладали Афанасій Кальнофойський [див.: KdnofoyskiА. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. - S. 12 (передмова, б. п.)], Лазар

Баранович [див.: BaranowiczL. Nowa miara starey wiary. - Nowogrod-Siewierski, 1676. -

S. 252], Іван Максимович [див.: Максимович I. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 83, 88], Михайло Козачинський [див.: Козачинський М. Философіа Аристотелева. - Львів, 1745. - Арк. 2 (зв.)] та інші. Про особливості цього сковородинського переспіву оди Горація див.: ЧижевськийД. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003.-С. 170-172.

¹³⁴ Горацій. Оди, II, 16, 1. У перекладі Андрія Содомори: "Миру просить той, кого вітер буйний..." [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 56].

¹³⁵ Поет говорить тут про "Христову бідність". її єство він яскраво окреслив у своїй латиномовній поезії «Похвала бідності».

¹³⁶ Горацій. Оди, II, 16, 27-28. У перекладі Андрія Содомори: "...і так немає повного щастя" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 56].

¹³⁷ Про жанр "відхідної пісні" ("апобатеріона") Сковорода в листі до Гервасія Якубовича від

22 серпня 1757 р. писав таке: "Апобатеріон походить від грецького слова anopaLVELV, що означає 'відходити, від'їжджати'. У цій пісні тих, хто від'їжджає, проводжають побажаннями добра й різних благ". Пор.: Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. І. Ковалів. - Київ, 2007. - Т. 1. - С. 82. За своєю загальною тональністю та образним ладом апобатеріон Сковороди нагадує ектенії «Чину благословенія в путь» [пор.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 227-232 (друга пагін.)].

¹³⁸ Наприкінці літа 1758 р. приятель Сковороди намісник переяславського єпископа Гервасій Якубович на запрошення Йоасафа Миткевича, призначеного 26 квітня 1758 р. єпископом білгородським та обоянським, вирушив до Білгорода на посаду настоятеля тамтешнього Миколаївського монастиря та консисторського судді [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 150].

¹³⁹ Книга Псалмів 120 (121): 8.

¹⁴⁰ Книга Псалмів 120 (121): 3.

¹⁴¹ Іван Козлович (1703-1758 pp.) - вихованець Києво-Могилянської академії, переяславський та бориспільський єпископ упродовж 1753-1757 pp. У 1738-1741 pp. викладав граматику, синтаксис та риторику в Києво-Могилянській академії, перегодом був префектом і ректором Московської слов'яно-греко-латинської академії [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 49-50].

¹⁴² У списку вказана помилкова дата: 1750. Насправді, Іван Козлович був висвячений на переяславського та бориспільського єпископа 7 березня 1753 p., а прибув до Переяслава наприкінці червня - на початку липня цього ж таки року [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 115].

¹⁴³ Євангелія від св. Матвія 5: 16.

¹⁴⁴ Пор.: "Сый врач, Христе, исцѣли страсти сердца моєго" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. -Київ, 1739. - Арк. 17 (зв.)].

¹⁴⁵ Фраза "источник благих" є в молитовних текстах. Пор., наприклад: "Благословен єси Господи Боже вседержителю, источниче благих..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 65].

¹⁴⁶ Ця емблематична поезія присвячена темі боротьби зі світом, плоттю й дияволом, досить поширеній в українській бароковій літературі [див., наприклад: МогилаП. Крест

Христа Спасителя и кождого человѣка 11 Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. -С. 284; Радивилоеський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 691; Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 67 (зв.)-68; Кроковський Й. Акафіст святіш великомучениць Варварѣ. - Чернігів, 1749. - Арк. 11 (зв.), 24 (зв.)]. В основу цього образу покладено славетне місце з «Апокаліпсису»: "І з'явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на голові її вінок із дванадцяти зір. І вона мала в утробі, і кричала від болю, та муки терпіла від породу" (Апокаліпсис 12: 1-2). Пор., зокрема, «Трени» Симеона Полоцького: "Аз єсмь дВвица в солнце облеченна, / от Богослова иногда виденна. / Дванадесят звѣзд в моем вѣнцѣ бяху, / честную главу мою украшаху: / луна под ноги мой положися, / вселенная бо вся мнѣ подчинися" [Полоцкий С. Вирши. - Минск, 1990. - С. 318].

У четвертому томі рукописного зібрання Михайла Ковалинського збереглася чернетка-автограф цієї пісні:

In imaginem concipientis Mariae

Picta stat ecce vides Virgo <purissima> castissima, cujus Pomum, anguis, mundus lunaque praessa pede.

Falsa venena voluptatis pomum illud adumbrata (tecta venena).

Ad quas, ut serpens, illicit ipsa caro.

Errorum vulgi male sueti mundus imago est,

At bona fluxa suo nomine luna notat.

Tuque tuo verbum capies in corpore Christi,

Si Virgo fueris, corpore castus in est.

Ce видит Дѣва стоит, чиста ложеснамы Яблоко, змій, <свѣт>, мір, луна под ея ногамы.

Чрез яблоко значится плотска сласть безчестна К коим, как змій хитра, <плоть> страсть <тягнет> ведет и прелестна <Свѣт> мір ест образ меж людьми глупих вообгце мнѣній,

Чрез луну розумѣй тВнь благ скоропремѣнних.

Побѣди сія! Христос и в тебв вселится.

Будь чист, как Дѣва. Мудрость с сластмы не мѣстится.

Quattor haec vincas capies in corpore Christum.

Vivere in impula carne Sophia nequit.

Sancta Sophia inerit si tibi pura caro In castis membris vera Sophia manet.

Vince haec, et Christi capies in corpore mentem Vivere in impula carne Sophia nequit.

¹⁴⁷ Йоасаф Миткевич - білгородський та обоянський єпископ із 26 квітня 1758 р. по

28 жовтня 1763 р. (цього дня він помер у Троїцькому Охтирському монастирі) [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 150, 181]. Миткевич був вихованцем Києво-Могилянської академії. Багато зробив для розвитку Харківського колегіуму, зокрема, збудував книгосховище, подарував колегіумові власну бібліотеку тощо [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 95].

¹⁴⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 79 (80): 15-16. Пор.: Еже сй/іъ, шврлтйсА оуво, й прй^ри СЪ НВСЄ Й вйждв, Й ПОС^ЬтЙ ВШОГр<)ДЪ сей: Й совершй Й, єгбже НсІСсІДИ деснйцл ТВОА.

¹⁴⁹ Послання св. ап. Павла до галатів 5: 22.

¹⁵⁰ Козелець - місто на річці Остер, відоме від початку XVII ст. З 1649 р. було сотенним осередком Київського полку. У 1656 р. отримало магдебурзьке право. З 1708-го по 1781 р. тут перебувала полкова управа Київського полку. Тепер: районний центр Чернігівської області.

¹⁵¹ Про роботу Сковороди в Харківському колегіумі див.: Ніженець А. М. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970.

¹⁵² "Любителем священної Біблії" Сковорода усвідомив себе, коли йому було тридцять років. Філософ виокремив Біблію в особливу онтологічну сферу ("символічний світ"), мавши на думці, що тільки цей текст є провідником людського серця на терени Святого Духа. Більше того, для Сковороди Біблія є справжнім "воплоченим Богом". Мистецтву тлумачення Святого Письма філософ присвятив трактати «Silenus Alcibiadis» та «Жена Лотова», а також діалог «Потоп зміин». Біблійна ноематика та гевристика Сковороди являють собою всеосяжну алегорезу тексту Біблії. Якщо українські богослови XVII-XVIII ст. зазвичай послуговувалися так званою почвірною методою тлумачення Святого Письма, тобто трактували його на чотирьох семантичних рівнях: буквальному, моральному, алегоричному й анагогічному, то Сковорода не визнає за буквальним та моральним сенсами Святого Письма жодної іншої рації, окрім знакової [див.: УиікаловЛ. Theologia exegetica // УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. -Харків, 2001. -С. 109-137].

¹⁵³ Книга Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23.

¹⁵⁴ Євангелія від св. Луки 9: 24; пор.: Євангелія від св. Матвія 10: 39; Євангелія від св. Марка 8: 35.

¹⁵⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 8: 36. Пор.: k<ja во полька чє/іов^кХ, ацк пришврАфетъ /жръ весь, й штціетйтъ дХшХ свого. Див. також: Євангелія від св. Матвія 16: 26; Євангелія від св. Луки 9: 25.

<³¹> Версаль (франц. Versailles) - містечко неподалік Парижа (тепер - південно-західне передмістя французької столиці), де з 1682 р. до Великої французької революції була резиденція короля. Створений тут розкішний палацово-парковий ансамбль є яскравою пам'яткою французького класицизму.

¹⁵⁶ Як свідчить Діоген Лаерцій (II, 8), першим, хто стверджував, що "на місяці є міста, ба навіть гори й долини", був Анаксагор [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 105].

¹⁵⁷ Сковорода, що був, як в один голос стверджують коментатори, передовсім "філософом себепізнання" [див., зокрема: Мірчук І. Г. С. Сковорода. Замітки до історії української культури. - Прага, 1925. - С. 10; LoGattoE. L'idea filosofoco-religiosa russa da Skovoroda a Solovjov // Bilychnis. Rivista di studi religiosi. - Romae, 1927. - P. 82; Haase F. Die kulturgeschichtliche Bedeutung des ukrainischen Philosophen Grigorij Skovoroda// Jahrbuch fur Kultur und Geschichte der Slaven. - 1928. - Bd. IV. - Hft. 1. - S. 24; Arsieniew N. von. Bilder aus russischen Geistesleben: I. Die mystische Philosophie Skovorodas // Kyrios. Vierteljahresschrift fur Kirchen- und Geistesgeschichte Osteuropas. - Konigsberg; Berlin, 1936. - Bd. I. - Hft. 1. - S. 4; CyzevskyjD. Skovoroda-Studien: IV. Skovoroda und Valentin

Weigel// Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1935. - Bd. XII. - S. 324; WinterE. Byzanz und Rom im Kampf um die Ukraine (955-1939). - Leipzig, 1942. - S. 118; Kultschytzkyj A. von. Der universalistische Humanismus Komensky's und der personalistische Humanismus Skoworoda's// Kratochvil Jos. a spolpracovnici. Ma vlast. VII. dil. - Stuttgart, 1974. - S. 38; Erdmann-Pandzic E. Bemerkungen zu Leben und Werk von H. S. Skovoroda// Zeitschrift fur Slawistik. - 1990. - Bd. 35. - № 5. - S. 654], досить часто говорив про марність "зовнішнього знання".

¹⁵⁸ Сковорода називає Бога-творця "астрономом", "економом" (від гр. оіктоцос, -'домоправитель') чи "геометром" задля того, щоб окреслити премудрість Божого влаштування світу. Отже, людська економія є наслідуванням економії Божої, а людина є економом "того свѣта". Таку думку можна знайти і в інших старих українських богословів. "Предвѣчная мудрость Божая, - писав, наприклад, Петро Могила, - устроивши совершенно всю вселенную подсолнечную, в економію, албо завѣдованс, подала одному человѣку..." [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 916].

¹⁵⁹ Аврелій Августин (Decimus Aurelius Augustinus) (354^30 pp.) - найвидатніший представник латинської патристики, чиї твори були в старій Україні дуже популярні [див.: УшкаловЛ. "Правду Авіустин співав"// УшкаловЛ. З історії української літератури XVII-XVIII століть. - Харків, 1999. - С. 59-72]. Дмитро Чижевський мав підстави стверджувати, що Авіустин належав до кола найулюбленіших авторів Сковороди [див.: Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974. - S. 24]. Наш філософ спирався на Августина в ході розгляду питання про матерію та форму, про пізнання як "анамнезис" (згідно з Авіустином, "душа принесла всі її зв'язки із собою; те, що ми вчимо, є не що інше, як спогади та приведене до свідомості"), про "серце", "обоження", безпочатковість світу в часі тощо. Покликаючись на Авіустина, він розв'язував також проблему "двох воль" (Божої та власної) у людині. До речі, Авіустинові уявлення про свободу волі на тлі світової філософської та богословської думки блискуче висвітлив перегодом далекий родич Сковороди Володимир Соловйов [див.: Философский словарь Владимира Соловйова. - Ростов-на-Дону, 1997. - С. 446-460].

¹⁶⁰ Див., наприклад, у «Сповіді» (7. XVI. 22): "І я шукав, що є нечестя, і переконався, що це не субстанція, а підступність волі, яка відвертається від досконалої субстанції - від Тебе, Боже мій, - до низьких речей, вона викидає з себе 'свої нутрощі' і тільки зовні надувається" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. -С. 120].

¹⁶¹ Сковорода говорить тут про те, що розіп'ятість людської волі між "горнім" та "дольним" світами може бути переборена подвигом аскетичного змагання проти "волі змислів", тобто проти "власної волі" (propria voluntas) [див.: Эрн В. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 84-86]. Ідеться також про те, що вільна воля людини часто стає сваволею супроти Божого промислу. Як писав Антоній Радивиловський, "человѣк на сем свѣтѣ бѣжит прудким бѣгом не так до доброго, як до злого, не так до цноты, як до нецноты" [Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. 130].

¹⁶² Парафраза Епікурової сентенції (з його листа до Менекея): "Слава Богові, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним", - яку передав Діоген Лаерцій (X, 130) [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 435].

(зг) у _СПИСКу помилково: "1743 г." Славетний трактат великого польського та німецького астронома й математика Миколая Коперника (пол. Mikolaj Kopernik, нім. Nikolas Koppemigk, лат. Nicolaus Copernicus) (1473-1543 pp.) «De revolutionibus orbium coelestium» («Про обертання небесних сфер») був виданий незадовго до смерті автора заходами його учня Георга Йоахіма фон Лаухена (Ретіка) у Нюрнберзі. Геліоцентричну систему Коперника докладно розглядали в старих українських курсах натурфілософії. Наприклад, Феофан Прокопович присвятив їй спеціальний розділ, де подав, зокрема, і малюнок "Коперникових сфер" [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 287-289].

<³³> Гр. офаїра - 'куля'.

(³⁴> Ад (гр. Іхдцс,, абоАібг/д) - у грецькій міфології царство мертвих.

<³⁵> Фурія (лат. Furia) - якась одна з давньоримських богинь помсти, яких ототожнювали з грецькими ериніями. З міфології їх відомо три: Мегера, Тісіфона й Алекто [див.: Словник античної міфології. - Київ, 1989. - С. 103-104, 208-209]. В емблематичній традиції фурія символізувала мізантропа. Див., наприклад, 24-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Фурія, или человѣконенавистник» та підписом: "Се есть зависть и ненависть. Invidia" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 6-7].

¹⁶³ Думка про те, що єдиним джерелом гріха є власна воля людини, у гамартіології

XVIII ст. була звичною [див.: Derdziuk A., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 118]. У сучасному богослів'ї вона може звучати так: "Наш вільний вибір... свідчить про недосконалість занепалої людської природи, про втрату Божої подоби. Затемнена гріхом, не відаючи більше про справжнє добро, ця природа найчастіше стремить до того, що є 'протиприродним', тож людина завжди стоїть перед необхідністю вибору; вона йде вперед навпомацки. Ми називаємо цю нерішучість у сходженні до добра 'свободою волі'" [Аосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной Церкви // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 176]. Який саме твір Авіустина має на увазі Сковорода, сказати важко. Тим часом схожа сентенція зринає в «Слові третьому на Воскресіння Господнє» Бернарда Клервоського. Пор.: "Tolle propriam voluntatem, et non erit Infernus". Варто відзначити, що вчитель Сковороди Михайло Козачинський охоче покликався на Бернарда в ході міркувань про щастя, любов до Бога тощо [див.: Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика// Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 326, 360].

¹⁶⁴ Про мамврійський дуб див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 13: 18; 14: 13; 18: 1.

¹⁶⁵ "Богомудріє" - знання про Бога. Синонімами цього поняття в літературі українського бароко виступали "богомьісліє", "боговидВніє", "духовная церковная и богодарованная філософія", "Христова философія", "філософія христіанская", "мудрованіє духовноє", "премудрость духовная", "мудрость небесная", "смиренномудріє" тощо. Поняття "богомудріє" охоплювало чималу низку тем, чий характер віддзеркалюють, наприклад, назви розділів книжки Івана Максимовича «Богомьісліє»: «О отверженіи безпечалія. Пребьіваніє безпечално смерть єст», «О святом подражаніи житія Христова. Буди ученіє житіє Христово», «О свойствах истинной любве», «О соблюденіи чистоты», «О скором теченіи настоящаго житія», «О суєтіи міра», «О ползѣ искушеній», «О вѣчных геєнских казнєх. Вѣчнос мученіє злым» тощо. Дарма, що «Богомьісліє» Максимовича є перекладом трактату «Meditationes Sacrae» (1606 р.) відомого лютеранського богослова Йоганна Гергарда, - ці теми складали узвичаєне коло роздумів українських барокових авторів, починаючи, мабуть, іще від «Діоптри» Віталія Дубенського (вона має, зокрема, такі розділи: «О странничествѣ мира сего», «О суєтіи красоты телесной», «О суєтной и буєй мудрости мирской», «О грѣсѣ блуда», «О самолюбіи», «О познаніи себе самаго», «О безмолвіи», «О ползѣ искушенія», «О Страшном Божіим судв», «О муках любящих суєту мира», «О славѣ, юже получают презирающіи суєту мира») [див.: УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 19-21].

¹⁶⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 16: 18. Пор.: Hd се/иъ калчнн со^йждХ црковь

/ЙОГО.

¹⁶⁷ Неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 5. Пор.: Т*лЙтса во и/иъ СЇЄ ^ОТАЦШ/ИЪ, йкш невеск

¹⁶⁸ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 6. Пор.: да вХдетъ твердь посредѣ водьі.

¹⁶⁹ Книга Псалмів 101 (102): 5.

по у _ХВОрах Сковороди образ серця зринає понад тисячу разів [див.: УшкаловЛ. Творчість Григорія Сковороди крізь призму статистики // УшкаловЛ. Сковорода та інші. Причинки до історії української літератури. - Київ, 2007. - С. 82-83]. Загалом беручи, уся сковородинська антропологія засновується на понятті серця, що його можна потрактувати як "невидиму природу" психічного життя людини. Серце в Сковороди, як зазначав Дмитро Чижевський, є "корінь усього життя людини, вища сила, що стоїть поза межами й душі, й духа, - шлях до 'дійсної людини' веде через 'переображення душі в духа, а духа - в серце'" [Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 137]. Воно наділене тут божественними рисами, найперше, вогненністю (серце - це "душевна іскра", scintilla animae) та неподільністю. Серце можна схарактеризувати і як думку, і як щось схоже на царину підсвідомого, і як найсвітлішу височінь, і як найтемнішу безодню. У людині Сковорода бачить, власне, два серця: чисте й нечисте, старе й нове, марнотне й вічне. Сковородинська наука про серце має такі основні джерела: 1) Біблія; 2) твори стародавніх поганських філософів (Платон, Арістотель, стоїки, Плотин, Філон, Прокл); 3) писання святих отців (Климент Олександрійський, Оріген, каппадокійці, Макарій Єгипетський, Авіустин, Діонісій Ареопагітський та інші); 4) схоластична традиція (Петро Ломбардський, Тома Аквінський та інші); 5) ренесансно-барокова емблематика. Сковороду зазвичай уважають чільним представником української "філософії (теології) серця", що з'явилася ще на початку XVII ст. (Кирило Ставровецький) і розвинулась перегодом у творчості Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Памфіла Юркевича та інших.

¹⁷¹ Парафраза Апокаліпсису 4: 11. Пор.: тьі єсй соудалъ всачєскла, й вб/іек> твоєю сХть, й сотворена.

¹⁷² Книга пророка Іоїля 2: 13.

¹⁷³ Євангелія від св. Матвія 11: 29.

¹⁷⁴ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до колосян 3: 5. Пор.: О^/иертвйте оуво оу'дьі

BdLUA.

¹⁷⁵ Послання св. ап. Павла до галатів 5: 17.

¹⁷⁶ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12. Пор.: н^сть наша врлнь къ

КрОВИ Й П/ІОТИ.

¹⁷⁷ Неточна цитата з Книги пророка Михея 7: 6. Пор.: вр^й всй /иХжХ до/шшнїи grun.

¹⁷⁸ Книга Псалмів 90 (91): 13.

¹⁷⁹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого В/ігостй вХдетъ Г/ілвХ.

¹⁸⁰ Книга Псалмів 106 (107): 29.

¹⁸¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 4: 41. Пор.: кто оуво сей єсть, йкш й в^тръ й /йоре пос/іХииюті, єгш; Див. також: Євангелія від св. Матвія 8: 27; Євангелія від св. Луки 8: 25.

¹⁸² Памва Беринда подав таке значення слова наеклир: "стырник корабелный" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 438]. Тут ідеться про Христа. Пор. із казанням Лазаря Барановича, в якому той благав Христа: "...Вніиди в сердце моє, аки в корабль, и буди того управителем, да не потопит єго буря страстная..." [Баранович А. Меч духовный. - Київ, 1666. - Арк. 150 (зв.)], або з молитовним звертанням до Спасителя: "...воздвигни же изрядныя и благовременныя вѣтры к благополучному плаванію, Кормчій им сам всегда..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 237 (друга пагін.)].

¹⁸³ Парафраза Книги Псалмів 106 (107): 26. Пор.: вос^одатъ до невесъ й шгцодатъ до ве^днъ.

¹⁸⁴ Пор.: "Услыши глас мой болѣзненный" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. -Арк. 14]. Образ сплячого в човні Христа не раз привертав увагу старих українських письменників [див., наприклад: Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 386-387].

¹⁸⁵ Пор. покаянну тональність цієї пісні з тональністю молитви: "Бурею бѣд лютв колѣбасмаго твоєго раба, Владыко, и пучиною скорбій нынв потопляємаго к тихому пристанищу настави" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 328 (третя пагін.)].

¹⁸⁶ Сковорода називає Петрою, тобто пристановищем, Христа. Загалом беручи, символ Петри у творах Сковороди посідає дуже важливе місце. Свого часу, розглядаючи сковородинську символіку, Володимир Ерн слушно писав: "...Сковорода пристрасно шукає скелі, Петри, берега, пристані... Цикл символів, особливо владних над думкою Сковороди, природно обертається довкола чільного символу 'Петри'" [Эрн В. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 87]. Петра-камінь символізує і Бога, і душевний спокій, і Царство Небесне, і невидиму натуру. Цей сковородинський образ походить передусім з емблематики. Принаймні в діалозі «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира» Сковорода змальовує скелю серед моря («In constantia quiesco») з амстердамської збірки «Symbola et emblemata» (1705). З другого боку, тут можна добачити й алюзію на молитовні тексти. Пор.: "Буря грѣховная одержит мя, Спасе, и уже нетерпя волненія, к тебѣ припадаю, єдиному Правителю, яко Петрови, руку ми простри человѣколюбія ти и спаси мя" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 930]; "Яко пучина многа прегрѣшеній моих, Спасе, и лютв погружаюся согрѣшенми моими, даждь ми руку, яко Петрови, спаси мя, Боже, и помилуй мя" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 13 (зв.)].

¹⁸⁷ Великий Бурлук - містечко на Харківщині, засноване в 90-х pp. XVII ст. Належало родині Донців-Захаржевських. Сковорода часто бував тут у 1780-х pp., гостюючи в Якова Михайловича Донця-Захаржевського, якому присвятив свій переклад трактату Плутарха «Про спокій душі» [див.: Ніженець А., Стогній І. Григорій Сковорода. Пам'ятні місця на Україні. - Київ, 1984. - С. 54-56].

¹⁸⁸ Сковорода цитує тут (трохи змінено) текст епіграми невідомого автора з «Палатинської антології» (XI, 51). Пор.: "Tf|<; &Qac; алоЛаѵг. ладак\іаС,гі тауу паѵта. / ev Ѳцэод е£, eqicJjou tquxuv еѲг|ке трауоѵ".

¹⁸⁹ Пор. з приказкою: "Бородатий, як цап" [Франко, № 30932].

¹⁹⁰ Пор. із піснеспівом: "...отвержим житейскую, братіє, печаль" [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 566].

¹⁹¹ Слова "красна добротою", очевидно, навіяні рядком Псалтиря: Крлсенъ доврбтогс гте свшшвъ че/іов^чески^ъ (Книга Псалмів 44 (45): 3), або словами молитви: "...красный добротою паче всВх человѣк" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -

Київ, 1646. - С. 23 (друга пагін.)]. Пор. також із приказкою: "Пісенька солодка, а коротка" [Франко, № 20411].

¹⁹² Пор.: "...камѣнь бѣ образованієм самого Христа" [ТупталоД. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 314 (зв.)].

¹⁹³ Це - звичний образ із ділянки барокових роздумів про смерть. Наприклад, у поезії Івана Максимовича «О смерти» є такий рядок: "Праведну мужу покой смерть, угВшеніє..." [МаксимовичІ. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. -Арк. 100 (зв.)].

¹⁹⁴ Епікур (гр. Тпікоѵрос,) (341-270 pp. до н. е.) - видатний давньогрецький філософ-атоміст. Сковородинський "концепт" "Епікур Христос" [про поширення в українській поезії XVII-XVIII ст. химерних метафор, званих "концептами", див., зокрема: Radyszewskyj R. Polskoj^zyczna poezja ukrainska od korica XVI do pocz^tku XVIII wieku. -Krakow, 1996. - Cz. I. - S. 145-196], мабуть, має за джерело «Colloquia familiaria» Еразма Роттердамського (примірник цієї книги був у бібліотеці Харківського колегіуму [див.: Сумцов Н. Заметки о старопечатных книгах Харьковской духовной семинарии // Киевская старина. - 1888. - Т. XXI. - Июнь. - С. 89], і наш поет напевно її читав, з огляду на те, що він дуже шанував Роттердамця як взірцевого латиномовного письменника). За допомогою цього образу Сковорода пробує допасувати до Божого Об'явлення Епікурову сентенцію: "Благодареніе Боїу, яко нужная сотвори легкостяжными, злостяжная же -ненужными", - витлумачивши її в платонівському дусі [див.: MytrowytchK. Elements platonociens de la philosophie de Skovoroda// Skovoroda philosophe ukrainien / Pref. de P. Pascal. - Paris, 1976. - P. 47] та нав'язуючись до свого улюбленого поняття автаркія (гр. аіїтаркєіа - 'самодостатність'). Образ Христа як "єврейського Епікура" корелює, наприклад, з окресленням Філона Олександрійського як "єврейського Платона", що його подав у своєму філософському курсі Георгій Кониський [див.: Кониський Г. Загальна філософія, поділена на чотири відділи... // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. -Т. 1. - С. 49-50].

¹⁹⁵ Харківське намісництво було відкрито 29 вересня 1780 р.

¹⁹⁶ Сіннянський Покровський монастир розташовувався за 7 верст від села Сінне (тепер Богодухівського р-ну Харківської обл.). Його ііуменом був на ту пору родич Сковороди Юстин Звіряка [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972.- С. 233; Ранюк Ю. Слідами Сковороди (3 біографії філософа) // Прапор. - 1989. - № 2. - С. 139-143].

ІНШІ ПОЕЗІЇ De libertate⁶⁸

Что то за волносгь? добро в ней какое?

Ины говорять, будто золотое⁶⁹.

Ах! не златое, если сравнить злато,

Против волносги егце оно блато⁷⁰.

О когда б же мнѣ в дурнѣ не пошитись⁷¹!

Дабы волности не могл как лишитись. Будь славен во вѣк, со муже избранне, Волносты (отче, Герою Богдане⁵!

были..." [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 453]. Те саме в Інокентія Гізеля ("...яко злато посредѣ блата обрѣтается" [ГізельІ. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - Арк. 5 (передмова до читача, б. п.)]), Климентія Зиновіїва ("Бо пяному здаєтся, же и козы в золотѣ, / а сам валяєтся, як свиня, в болотв" [Кхиментій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 87]), Івана Величковського ("ИдВже творяшеся желѣзо от блата, / тамо дВва вселися, дражайшая злата" [Величкоесъкий І. Твори. - Київ, 1972. - С. 120]), Дмитра Туптала ("якоже роза невредится от тернія, ни злато помрачаєтся от блата..." [ТупталоД. Книга житій святых. - Київ, 1689. -Арк. 97 (зв.)]) та інших. Зрештою, її бачимо і в численних народних приказках: "Кому болото, а кому злото"; "Нам болото, а панам злото"; "Що болото, то не злото"; "Блигцит ся як злото, а в середині болото"; "За злото не єден лізе в болото"; "Тіло в злоті, а душа в болоті" [Франко, № 1435, 1437, 1445, 13581, 13584, 13589]. Так само й у творах, писаних по-польському. Див., наприклад, у Лазаря Барановича: "Iak zloto, tak bloto" [Baranowicz t. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 187].

⁴ Пор.: "Пошився у дурнъ" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. -С. 243; див. також: Номис, № 6245; Франко, № 11001,11069].

⁵ Зиновій Богдан Хмельницький (бл. 1595-1657 pp.) - гетьман Війська Запорозького, вождь української революції середини XVII ст. Сковорода висловлює тут прикметний для ідеології українського бароко погляд на Богдана Хмельницького як на Божого обранця, котрий, неначе Мойсей, виводить свій народ із неволі. Пор., наприклад: "І ти, Чигирине, місто українне, не меншую славу / Тепер в собі маєш, коли оглядаєш в руках булаву/ Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця, / Хмельницького чигиринського, давнього запорожця. / Бог єго вказал і войську подал, аби ім справовал, / Ажеби покорних од рук оних гордих моцно обваровал" [Піснь о пану Миколаю Потоцькім // Українська поезія. Середина XVII ст. / Упор. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. - Київ, 1992. -С. 100].

Fabula

Как толк(і) солнце в вечеру запало,

И вездѣ Небо темнозрачнсо стало,

На тверди звѣзды блеснули прекрасны,

Как дорогіе Каменья алмазни,

Ѳалес⁷² закричал: "Старухо драгая!"

"Чего ти кричиш, Мудросте глупая⁷³?" "Полнсо мнѣ уже сидѣть на сем мѣстѣ. Поведи мене смотрѣти на звѣзды".

Пошла перед ним старуха драгая,

А за нею вслѣд и Мудросгь глупая.

Пошли туди, где Холм високомѣстной, Отколь способпсі) смотрѣть на круг звѣздной. "сой, - мудрец крикнул, - пропал я, старухо!" Впав бѣдній в яму, одбил себѣ ухо.

"Не впал бы ты в ров, безтолковій дѣду,

Чему моегсо не держишся слѣду?

Как ты, не видя перед носом рова,

Можеш знать звѣзды, главо безтолкова?"⁷⁴ З сих спекуляцій⁷⁵ повела старуха Назад до дому Мудреца без уха.

Ѳалису, філософу милисійскому, от единыя бабы обругану быти. Той бо, возвед нѣкогда очеса своя на высоту небесную усмотрѣти теченіє звѣздное, случаєм же впаде в яму и повредися болѣзненно, что видящи єдина баба поношаше ему, глаголющи: 'Оле безумнаго філософа, гарних теченіє изслѣдити хотѣвша, низу же ямы ископанныя усмотрѣти неумѣвшаго"' [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 112 (зв.)-

113 (друга пагін.); див. також: Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 447; РадивиловськийА. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 447; Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 366 (зв.)].

² Очевидно, Сковорода має на думці слова Гомера (Іліада, XVII, 32): "Мудрий дурень по шкоді" [Гомер. Іліада / Переклав із старогрецької Борис Тен. - Київ, 1978. - С. 287].

³ Пор. українські народні приказки: "Зорі гцитаєш, а під носом не бачиш" [Номис, № 6613]; "З неба зорі хватає, а під носом не бачить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 446].

⁴ Спекуляція (лат. speculatio) - 'споглядання'.

Fabula de Tantalo¹

Цар Тантал² когдась Іовиша³ до дому Цехмистра з Богов звал к Пиру царскому. Іовиш вѣдал Полїтичньї нравы,

Взаим Тантала на Небешы сгравы Просил. Но куди Небешое Зало!

Совсѣм Тантала перещоголяло.

Іовиш своєю) Любезногсо Гостя Не хотѣл пустить без дара так проста. "Проси, - говорит, - что хоть при отходѣ!" "Дай мнѣ тут кушать во вѣчніи роды", ытвѣщал Тантал. Іовиш оскорбился,

Что Тантал просить так не устидился.

Но, помня важносгь шляхетского слова, Сказал, что ему дорога готова.

Стал Тантал в Небѣ пировать оттолѣ.

А чего ж то нѣт при небесном сголѣ?

Тут вина разны. Тут Нектар⁴ солодкій, Услаждаюгцій божесгвенны глоткы.

Тут Амвроая⁵, вишних богов снѣды, Против ней пустош панскіи обѣды.

Вездѣ багрѣют розы пред глазамы,

Чудній вездѣ курят Ѳиміамы⁶.

Кричат по Залѣ Музы Сладкогласны,

Все сам подносит Ганїмед⁷ Прекрасній. Бахусов пѣсгун сам пляшет пресмѣшнсо, Всякій род шутов шутят преутѣшнсо.

И хоть в том Хорѣ не бывал Далбльо⁸, Однак за таких сто могл сам Апблло⁹. Короткеє сказать: всѣ чувсгва тѣлесны Услаждали там сладосты чудесны.

Тантал сидячи все смотрит умилнсо,

Все воздихает, хоть всего обплиса Все лице моргцит, страх трет его члены, Трясевицею будто пораженній.

Что за причина? Сверху сквозь хорбмы Низпугцен висит камень пресогромнїй.

Над саменкою егсо головою,

Не дает ему сіідіітп в покою.

Боится, бѣдній, как себе порушит,

На власб висит, вот вот в прах сокрушит.

Цей твір Сковорода написав або в каврайський (друга половина 1750-х pp.), або в харківський (1760-і pp.) період. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 75 [зв.]). «Fabula de Tantalo» вперше була надрукована в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

¹ "Фабула про Тантала" (лат.).

² Тантал (гр. TavxaAoc,) - син Зевса та німфи Плуто, лідійський чи фрігійський цар. Сковородинська версія Танталової історії, відбігаючи від сюжетів класичної грецької міфології, нагадує ту, що її подає Еразм Роттердамський у своїх «Colloquia familiaria» [див.: Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 633]. Тим часом Дмитро Чижевський [див.: Чижевський Д. Деякі джерела символіки Г. С. Сковороди. - Прага, 1931. - С. 21 (відбитка з: Праці Українського Високого Педагогічного Інституту ім. Михайла Драгоманова в Празі. Науковий збірник. - Т.ІІ); ЧижевськийД. Український літературний барок / Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. -

С. 189] називав імовірним джерелом сюжету цієї поезії Сковороди емблематичну збірку Отто Ван Вена [Othonis Vaeni Emblemata Horatiana, imaginibus in aes incisis atque Latino, Germani, Gallico et Belgico carmine illustrata. - Amstelaedami, 1684. - P. 75]. Зрештою, можна пригадати й трактат Плутарха «Про марновірство», де подано схожу версію [див.: Плутарх. Сочинения. - Москва, 1983. - С. 399]. Традиційне тлумачення Танталової історії є, наприклад, у творах Яна Амоса Коменського «Передвісник всезагальної мудрості» («Pansophiae Prodromos») та «Єдине на потребу, або Що треба знати в житті, смерті та після смерті...», а з кола старих українських письменників його подали, зокрема, Дмитро Туптало [див.: ТупталоД. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 499], Іван Величковський [див.: Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 43], Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Письмо к киевскому архиепископу Рафаилу Заборовскому от 8 марта 1736 г. // Акты и документа, относящиеся к истории Киевской Академии. Отделение II / Со введением и примечаниями Н. И. Петрова. - Киев, 1904. - Т. 1. - Ч. 1. -

С. 185] та інші.

³ Йовіш - Юпітер (лат. Jupiter, генітив: Jovis; в українській мові з'явилося через посередництво пол. jowisz) - син Сатурна та Геї, зверхник олімпійських богів.

⁴ Нектар (гр. ѵіктар) - божественний напій.

⁵ Амвросія (гр. ацРрооіа) - божественний харч, який давав богам вічну молодість.

⁶ Фіміам (гр. evfj.lafj.a) - запашна речовина для куріння.

⁷ Ганімед (гр. ГаѵѵццЬцс,) - син троянського царя Троя та німфи Каллірої, най-прекрасніший з-поміж юнаків, що його Зевс (Юпітер) забрав на Олімп, аби зробити виночерпцем. Образ Ганімеда знаний також з емблематики. Наприклад, у збірці «Symbola et emblemata» є малюнок під назвою «Ганимед, летящій на орлѣ» (№487) і з таким підписом: "Летит по превыспренной. Ищет высоких дВл. Sublimia perit" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 122-123].

⁸ Доменіко Даль Ольо (італ. Domenico dall'Oglio) (бл. 1685 або бл. 1700-1764 pp.) - італійський композитор і віолончеліст, а також музичний майстер, що з 1735 р. служив при дворі імператриці Єлизавети Петрівни. Якраз на ту пору Сковорода був співаком придворної капели [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972.-

С. 83].

⁹ Аполло (гр. AtloWojv, лат. Apollo) - син Юпітера й Латони, бог світла, поезії, медицини.

Фабула

Старичок нѣкій Філарет¹ в пусгиннѣ Проживал вѣк свой в дубравной іустинѣ. Молодец нѣкій, Филидоном² звался,

К бородатому старику пробрался,

5 Слиша от многих со нем предоволнсо,

Что пустинник свят и мудросгы полной.

Как поздоровил чесгную сѣдину,

"Здоров будь, - сказал старик, - и ты, сину". "Не погнѣвайся, отче милосердій,

Скажи мнѣ, кій путь жизны свят и твердій? Мать моя мене и отец осгавил,

10 Давнсо я со них обѣды отправил.

Ты мнѣ мѣсто их будь уже родитель,

А будеш, если будеш мнѣ учитель".

"Я, сину, и сам в мудросги есмь скудній, Знаю толко, что путь сей жизны трудній".

15 "Здѣлай же милосгь, о сѣдая главо,

Все буду помнить, я мѣх не диравой". "(і'паспсі), сину, с свѣтом собиходся,

З свѣтом, пока жизнь, надобнсо боротся. Старайся с чужих случаев меж людом,

20 А не с своих бѣд познать добро с худом.

Напримѣр, видиш, что побили вора,

Учись с пегсі), что крадеж - бѣда скора.

Не братайсь с тілі, кто к добру не способній, С преподобним бо будеш преподобній.

25 Паче ж дѣлай не то, что вѣтрогоны,

Но то, что велят разума законы.

Кому нравится нрав сей сегосвѣтній,

Не возможет тот в свѣтѣ не быть бѣдній". Філидон, видя, что се не на руку ЗО Старій плегцет, вдруг почувствовал скуку.

"Благодарсгвую, старик сѣдовлагій".

"З Богом, мой синку". Пошол во свояси. Свята се мудросгь, однак не манѣрна,

Сам себѣ мислит. Послѣ, сискав вѣрна

35 По перью друга, принял марш в учены

Стороны, чтоб ум набыть совершенній. Взяли молодца силою до Пруса,

Когда он имѣл войну на Француза³.

А как дюжина годов миновала,

40 Домой Улі£,а⁴ судбина припхала.

Принял марш прямо в лѣс до Філарета, Вспомянув скі) мудрій декрета.

"Спасайся, сотче!" "Ты что за персона?" "Помниш ли, сотче святій, Філидона?"

45 "Ах, коль же ты сгал манѣрна фігура⁵!"

"Змучила мене свѣтовая буря".

"На правом окѣ что то за затула?"

"Се мнѣ вишибла контузьею пуля".

"А то откуду на лбѣ страшна яма?"

50 "Трѣснуло ружжьо". "А то что два шрама

На гцекѣ?" "Эту рану взял на бойкѣ".

"Во фрунтѣ?" "со нѣт! В трактірѣ в напойкѣ". "Так как прилѣплен тебѣ шматок носа". "Прилѣчен: он бил зсѣчен сот Францоза".

55 "И по всем лицу мушкы". "Се короста".

"Она, думаю, французка, не проста⁶.

Ты тепер, сину, и ходиш сотмѣннсо".

"Упал слошадѣ, викрутил колѣно.

И кромѣ того лѣкарѣ лѣчили,

60 Когда та болѣзнь позмикала жили".

"Чего ж ты плакать сгал? Плач не поможет Тепера уже". "О Боже мой, Боже!

Ах, ПОМОЖИ МНѢ, СО СіП ЧЄ святѣйшій!"

"Не моїу тепер, сину любезнѣйшій!

65 Не слушал тогда моегсо совѣта,

Проси ж тепера помогцѣ сот свѣта".

Сковорода написав цей твір або в 1759 p., коли перебував у селі Каврай, або трохи перегодом у Харкові чи Білгороді [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 156]. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 81-82 [зв.]). Уперше «Фабулу» було надруковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

¹ Це ім'я означає "любитель чесноти" (від гр. фіА-арєтт) - 'той, хто любить чесноту').

² Це ім'я означає "любитель задоволень" (від гр. фіАцдоѵос, - 'той, хто любить задоволення').

³ Ідеться про Семилітню війну (1756-1763 pp.) між Пруссією, Англією та Португалією, з одного боку, та Австрією, Росією і Францією - з другого.

⁴ Улікс (лат. Ulixes) або Улісс, тобто Одіссей, - син Лаерта й Антиклеї, цар Ітаки. Під добу бароко образ Одіссея зазвичай утілював ідею екзистенційної мандрівки. Цей образ можна віднайти у творах Петра Могили [див.: Могила П. Крест Христа Спасителя и кождого человѣка // Timoe Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 269], Антонія Радивиловського [див.: РадивиловськийА. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. -С. 335], Феофана Прокоповича [див.: Прокопович Ѳ. Слово в недВлю осмую на десять // Оеофана Прокоповича, архієпископа Великаго Новаграда и Великих Лук... слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1760. - Ч. 1. - С. 205], Стефана Яворського [див.: Jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. 24], Івана Максимовича [див.: Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. -Арк. 105 (зв.), 115, 116, 311], Василя Григоровича-Барського [див.: Григорович-БарськийВ. Странствованія. - Санкт-Петербург, 1778. - С. 750-751] та інших.

⁵ Можливо, Сковорода має на думці іронічні приказки: "Дурень, да фиіурен: в потемках хорош"; "Хоть дурен, да фиіурен" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 441, 585].

⁶ Пор.: "Короста не проста: на кого схоче, на того й нападе" [Номис, № 8163]. На позначення цієї хвороби - сифілісу - існували слова френчюга (Памва Беринда тлумачив його як "хороба блудных" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 277]) та пранці.

Разговор со ПРЕМУДРОСТИ

Мудроств и Человък.

Любезная сестра! иль как тебе назвать?

Чел[овък].

М[УДРОСТЬ].

Ч[ЕЛОВЪК].

М[УДРОСТВ].

Ч[ЕЛОВЪК].

М[УДРОСТВ].

Ч[ЕЛОВЪК].

М[УДРОСТВ].

Ч[ЕЛОВЪК].

М[УДРОСТВ].

Ч[ЕЛОВЪК].

М[УДРОСТВ].

Чел[овък].

М[УДРОСТВ].

Ч[ЕЛОВЪК].

М[УДРОСТВ].

Ч[ЕЛОВЪК].

М[УДРОСТВ].

[Человък.]

М[УДРОСТВ].

Ч[ЕЛОВЪК].

М[УДРОСТВ].

Доброты всякой⁷⁶ ты и стройности ты мать. Скажи мнѣ имя ты, скажи своє сама;

Вѣть всяка без тебе дурна у нас дума.

У Греков звалась я Софіа⁷⁷ в древной вѣк,

А Мудросгю зовет всяк Руской человѣк.

Но Римлянин мене Мінервою⁷⁸ назвал.

А хрісгіанин добр Христом мнѣ имя дал⁷⁹. Скажи, живеш ли ты и в Хинских сторонах⁸⁰? Уже мнѣ имя там в других сгоит словах.

Так ты и в варварских вѣть сторонах живіош? Куда ты мнѣ, друг мой, не лѣпую поіош!

Вѣть без мене, друг мой, одной черті; не быть.

И как же мнѣ, скажи, меж хйнцамы не жить? Где ночь и день живет, где лѣто и весна,

Я правлю это всіо с моим отцем одна.

Скажи ж, кто твой отец? не гнѣвайсь на глупца. Познай вперіод меня, познаеш и отца⁸¹.

А с хинцами ты как обходишся, открой?

Так точно, как и здесь: смотрю, кто мой, то мой. Там толко вѣть одны погибшіе живут.

Сестра вам это лжет, так точно, как и тут.

А развѣ ж есгь сестра твоя?

Да! у меня Сестра моя родна, как точно ноч у дня⁸².

И лжет она всегда? Хотя одной роднѣ?

Вѣть одного отца, но дѣти не однѣ⁸³.

Зовут же как?

Ей сто имен. Она Однак у Россіан есгь безтолковгцина⁸⁴.

С рогами ли она?

Дурак!

Иль с бородой? Иль в клабукѣ?

Ты вріош! она войдіот и в твой

Состав, если хотиш. Ах ты! ищезни проч! Вѣть я возлѣ тебе, как возлѣ свѣта ноч⁸⁵. [Человък.] Ищезни лучше ты! Бѣжи с моих проч глаз!

Вѣть глупа ты сама, если в обман далась.

Чево здесь не слихать нигдѣ, ты всіо то вріош, И подлинно сказать нелѣпую поіош.

Родился здесь народ и воспитан не так,

Чтоб диких мог твоих охотно слушать врак. Чуть развѣ сищется один или другой,

Чтоб мог понравится сей дикой замисл твой.

Линцевським, який перед тим близько одинадцяти років був архімандритом Стрітенського монастиря в Пекіні й очолював православну духовну місію в Китаї. Можливо, наслідком того спілкування тема Китаю і зринає у творі Сковороди [див.: Попов П. М. Григорій Сковорода про Китай // Вітчизна. - 1958. - № 4. - С. 163-171]. Крім того, "китайська мудрість" за часів Сковороди взагалі привертала до себе уваїу. Недаром Василь Рубан переклав із французької мови й видав книгу «Китайский мудрец. Наука жить благополучно в обгцестве» (1773 р.) [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 31]. Як припускав Андрій Ковалівський, Сковорода міг читати також книгу «Confucius sinorum philosophus, sive Scientia sinensis latine exposita», видану в Парижі 1687 p. (примірник цієї книги зберігається в бібліотеці Харківського університету) [див.: Ковалівський А. П. Григорій Сковорода: дослідження і переклади. - Харків, 2007. - С. 206 (прим.)].

⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова Євангелії від св. Івана 14: 9: вйдѣвый /мене вйдѣ оцл, - які Оріген (Про першооснови, II, IV, 3) коментував так: "...ми розуміємо це не в сенсі бачення, а в сенсі пізнання: тому що той, хто пізнає Сина, пізнає й Отця" [Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 125].

⁷ Біблійним підгрунтям образу цієї "сестри" є такі вірші: "Жінка безглузда криклива, і нерозумна, і нічого не знає! Сідає вона на сидінні при вході до дому свого, на високостях міста, щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю простує: 'Хто бідний на розум, хай прийде сюди'" (Книга Притч Соломонових 9: 13-16).

⁸ Пор.: "...хоч єднои матки, то інаки" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 300]; "Одного батька, та неоднакові" [Номис, № 9222]; "Єдного тата мами, та не єдні діти" [Франко, № 9923].

⁹ У своєму перекладі Ціцеронового трактату «De senectute» Сковорода передає словом безтолковщина лат. insipientia - 'нерозумність, глупота'.

¹⁰ На берегах навпроти цього рядка написано: Дура.

Все лице морщиш, печалей всегда ты,

Се ли ты можеш жизнію назвати?

Тот суще живет, кто, весела зрака Будучи, свѣтлсо жизнь ведет без мрака.

А кто печален безпресганнсо тужит,

Того мертвого смерть протяжна душит⁸⁶.

Похвала Астрономіи Ex Ovidjn]⁸⁷ Fastjorum] l[ibris]²

Щасливы, кой тщились еще в вѣк сгаринній

Взвесть ум виспр и примѣчать звѣздних бѣгов чины.

МоЖІІСі) вѣрить, что оны, всы земній здоры

Осгавя, взойшли сердцем в небешіи горы.

Не отвлекло сердец их угодіе плоты,

Ни воинскіи труда, ни штатскы заботы.

Ни вѣтренная слава, ни праздніи честы,

Ниже безмѣрних богатств приманчивы лесгы.

Придвинув пред сочы нам, здѣлали извѣстны

И подвергли под ум свой теченія звѣздны.

Так то должнсо во сходить на кругы прегорны,

Не так, как Исполины когдась богоборны³.

межи сарматами написал о Пречистой Богородицѣ вѣрши, в которых Богинею єи называет..." [Галятоесъкий І. Небо новоє. - Львів, 1665. - Арк. 52]. Сковорода не лише цитував Овідія, але й услід за ним розповідав у притчі «Убогій Жайворонок» легенду про діву Астраю (пор.: Метаморфози, І, 89-150), а також переклав декілька віршів з першої книги Овідієвих «Фастів». Про особливості цього перекладу див.: ЧижевськийД. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 173-175.

² "З Овідієвих «Фастів»" (лат.). У своїй поемі Овідій описує давньоримські календарні свята (перше півріччя). Сковорода переклав 297-308 вірші першої книги «Фастів». В оригіналі ці рядки звучать так:

felices animae, quibus haec cognoscere primis inque domus superas scandere cura fuit! credibile est illos pariter vitiisque locisque altius humanis exeruisse caput, non Venus et vinum sublimia pectora fregit officiumque fori militiaeve labor; nec levis ambitio perfusaque gloria fuco

magnarumque fames sollicitavit opum. admovere oculis distantia sidera nostris aetheraque ingenio supposuere suo. sic petitur caelum: non ut ferat Ossan Olympus, summaque Peliacus sidera tangat apex.

Слід сказати, що ці вірші Овідія були дуже популярні в старій Україні. Наприклад, саме їх Феофан Прокопович цитує на початку другої книги свого курсу натурфілософії («Про небо») [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 319].

³ Ідеться про Титанів (гр. Тіхаѵес,) - дітей Урана та Геї, які повстали проти Зевса й були жорстоко за це покарані. Історія про Титанів була відома в українській літературі ще від часу появи перекладної хроніки Іоана Малали [див.: Чижевський Д. Антична література в старій Україні // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 46].

O delicati blanda etc.¹

to селянскїй милій, любій мой покою!

Всяких печалей лишеннїй. to исгочников шум, журчащих водою!

to лѣс темній прохлажденнїй! to шумящы кудры волосов древесних!

to на луках зелень красна! to самота Мати ради дум небесних!

to сумна тихость ужасна,

Где развѣ глас толко птичое дасг воле,

Да сопѣлка пастухова,

Как вигонит овцы в благовонне поле,

Или в дом пригонит знова. to мой столик малій, ни скуп, ни излишнїй, Стравмы селскимы набратїй!

Не тѣ, чтоб господскїй раздражнить вкус пишній, Кухар присмачил нанятїй,

Но что синам с батком, наспѣвшим з оранья, Сама варит мати в домѣ. to бібліотеко ты моя избранна!

to не многим книги чтомы! to каморка, толксо что одному вмѣсгна!

to сне волній и пріятній! to сгезя к блаженству певна и извѣсгна!

to путь всѣм мїрским не знатній!

Коль игцу одних вас, коль дух мой палает,

Враз все пренебрег другое.

Коль бѣжит до вас всяк, всяк вас почитает,

Над богатство все мїрское,

Кто водою духа грязь сомил сочесну И вкусил мудросгы истой.

Ты ж, мой друг, сподоблен воду пить небесну, Коей чужд сей мір не чисгой,

Тягнеш ли в один гуж², или мучен злою Славы и богатсгва молью,

Лучше селских утѣх и мила покою

Чтеш дворских житій неволю?

to прошу тебе я гор аонских ради,

Кую ты видѣл с млада Гору,

Изволь an старика друга совѣт взяти,

Кой сам он взял, но не в пору.

Кто тебе an книжок и an волѣ манит,

Знай, что лесгны суть тѣ душы,

Знай, что под медом слов скритїй яд обманы, Бѣгай сих душ, заткнув ушы.

Блаженна живет не в златом металлѣ,

Ни в Індїйских Маргарїтах,

Сердце не жадное сйто будет малим,

Жадносгь же ничимже сита.

Когда жизнь проводить ест тебѣ откуду Тііхсі), сладксо и свободнсо,

То скажи, тебе бѣс кїй женет отсюду,

Взять оковы самохотнсо?

І смотрѣть в житїи на чужую волю,

Трепегця на панскы взоры?

Ну расгоргни узы, збій ярмо додолу,

Будь твой свободитель скорій!

Дерзни быть щасливим, сот всегсо будь волнїй, Что к землѣ ум пригвождает,

Да паряя виспр, гдѣ дом пространства полній, Лиш со вѣчних помишляет.

І слѣпого щастя дары всѣ в сем свѣтѣ Несмислам остав на диво.

О когда бы еще мнѣ в цвѣтущем лѣтѣ,

А не в сей уже вѣк сивой,

Друг старик кїй умнїй росказал се с толком,

Что твой друг тепер толкует,

То б Я Лѣт, ЧТО В дворской службѣ терял СГСОЛКСі), Не оплакивал днесь всуе!

Цей твір було написано, мабуть, у 1750-х pp. під час перебування Сковороди в селі Каврай, а можливо, і тоді, коли він викладав поетику в Харківському колегіумі. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 82, 76, 72 (зв.), 78 (зв.), 77). Уперше надрукований (уривками) у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

¹ "О ніжна, мила..." (лат.). Ця поезія є перекладом послання відомого французького латиномовного поета Марка-Антуана де Мюре (1526-1588 pp.) «Ad Petrum Gerardium» [див.: CyzevskyjD. Literarische Lesefrtichte. Skovorodas Ubersetzungen aus Muretus// Zeitschrift fiir slavische Philologie. - 1939. - Bd. XVI. - S. 342-343; Чижевський Д. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 161-162]. Твори Мюре використовували під час вивчення латинської просодії (наприклад, білгородський архієрей Феоктист Мочульський писав, що вчитель має викладати просодію "первѣе россійскую по россійской грамматикв, потом латинску, разбирая по правилам нравоучительные стихи Катона или Мурета" [ЛебедевА. С. Феоктист Мочульский, архиепископ Белгородский (1787-1799 г.) и Курский (1799-1818 г.). -Харьков, 1896. - С. 8]) та риторики [див., зокрема: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво// Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 210-211]. Сучасною українською мовою послання Мюре «До Петра Герардія» переклав Микола Зеров [див.: Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 384-385].

² Є приказка: "В єден іуж оба тягнут" [Франко, № 11552]. Цей вислів можна знайти в старих українських письменників і до Сковороди, наприклад, у «Думі» Івана Мазепи: "Всѣ покою щире прагнуть, / А не в єден іуж [всѣ] тягнуть" [Хрестоматія по українській літературі для народних вчителів, шкіл учительських та середніх і для самоосвіти / Зложили: М. Сумцов і М. Плевако при участі Д. Багалія. - Харків, 1918. - Ч. І. - С. 118], або в драмі «Милость Божія»: "Только вы всѣ в єден іуж со мной тягните" [Хрестоматія давньої української літератури / Упор. О. І. Білецький. Вид. 2-е, випр. і доп. - Київ, 1952. -С. 326].

In Natalem Iesu¹

со Ноч нова, дивна, чудна,

Яснѣйшая свѣтла полудня,

Когда чрез мрак темній, черній Блиснул Солнца свѣт невечернїй. Веселѣтеся, яко с намы Бог,

Яксо с намы Бог².

Кой всѣ моря усмиряет,

Кой Боїу нас всѣх примиряет,

Сей в нигцетной днесь хижинѣ,

Нигцети нас учит всѣх нинѣ.

Веселитеся, І яко с намы Бог. (2)

Там под Виолеемским Градом,

Пасгухы пасугце стадо,

Всѣх первѣе вѣсгь пріемлют,

Что к нам Христос прїйде на землю,

Чрез Ангелов, І яко с намы Бог. (2)

Видно, что то Богу люба Та простота беззлобна, груба,

Кая хранит правость ревнсо,

Чрез просгой свой нрав вѣрной, древной³. Веселѣтеся! Яко с вамы Бог⁴. (2)

Виѳлеемска возлѣ Града,

Там пасгирскїй сонм берег стада і...]"⁵

На глас: "Похвалѣмсо царя Христа"⁶.

"Священний гімн" Марка-Антуана де Мюре «In Natali Domini» Сковорода переклав, напевно, у 1750-х pp. під час перебування в селі Каврай, а можливо, тоді, коли викладав поетику в Харківському колегіумі [див.: CyzevskyjD. Skovorodas Ubersetzungen aus Muretus // Zeitschrift fiir slavische Philologie. -1939. - Bd. XVI. - S. 342-343; Чижевський Д. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 162-164]. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 77). Уперше надрукований (уривками) у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

¹ "На Різдво Христове" (лат.).

²Фразуйкш съ нами вгъ узято з Книги пророка Ісаї 8:10.

³ Навпроти цього рядка дописано слово свят.

⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 8:10. Пор.: йкш съ нами впь.

⁵ Тут поезія уривається.

⁶ Сковорода має на думці духовну пісню: "Похвалімо, похвалімо Царя Христа, / Прибитого, прибитого до хреста! / За нас, за нас страсти претерпівший / І від вічних мук, від вічних мук визволивший. / Похвалімо, похвалімо Матір Його, / Та ізбудеш, та ізбудеш огню вічного! / Матір Його, Матір Його пречистая - / Зірка в небі, зірка в небі пресвятая" [Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Київ, 1993. - С. 454].

Est quaedam moerenti flere voluptas⁸⁸

Кто мнѣ дасть слези, кто дасть мнѣ нинѣ дождевны? Кто мнѣ дасть моря? Кто дасть мнѣ рѣкы плачевны²? Да грѣх ридаю,

И омиваю,

Во многоводних Слезах не сходних

Не почивши³.

Изсушил сочы адскїй грѣхов моих пламень;

Сердце сожесточенно, как адамант камень.

Нѣсгь мнѣ ток слезній,

Дабы болѣзны,

Жжущы внутр уду,

Можна) оттуду

Изблевати.

Ты, источников в горах развергшій проходы,

И повѣсивш горѣ превиспренны воды;

Зрак вод наполни,

Да льет доволны,

Сердцу ко снися,

Да ошутится,

Утѣх (і)тче!

Агцеже буду богат на токы мнѣ слезны,

Будут мнѣ оны одны утѣхы любезны.

Твоя и дурносгь,

Над Міра Мудросгь⁴,

И плач над смѣхы⁵,

Егсі) утѣхы,

Чудній Боже!

крилатих [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 111]. Варто відзначити, що вказана Овідієва фраза зринає як коментар до слів Сковороди: "Слезы их суть излияніе природы, а не пристрастій и есть нѣкое утѣшеніе плакать в свой час" - у «Жизни Григорія Сковороды» Михайла Ковалинського.

² Очевидно, це варіація на тему Книги пророка Єремії 9: 1. Пор.: Кто длстъ Г/ілвѢ /иоей ВОДХ Й 6чеС£/ИЪ /ИОИ/ИЪ ЙСТОЧНИКЪ С/Іб^ъ;

³ У літературі українського бароко була поширена думка, що сльози звільняють людську душу з лабет гріха. "Не можеши платна черна убвлити без воды, - писав, наприклад, Дмитро Туптало, - тако ни грѣхов без слез теплых. Слезы же и еѳиопа убѣлят" [Туптало Д. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. - Арк. З (зв.)]. За приклад правив тут сам Христос: "Яко Ісус плакаша, и нам подобаєт, / На образ и слезити всяк да не престаєт. / Плачи с Христом плачущим, плач Христа плачуща. / Плач вины слез Христовых, плачи в слезах суща. / Плачи, яко виновен ты Христовых Страстей, / Плач, яко не престаєш от похотных сластей. / Плачи, яко не плачеш, єгда Христос чашу / Слезную испивает за злу совѣсть нашу. / Отложим смѣх, излієм доволніи слезы, / Оросим тѣло наше и земніє стези" [Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 23].

⁴ У християнській моделі думання "цьогосвітня" мудрість є ніщотою порівняно з мудрістю Божою: "...Цьогосвітня бо мудрість - у Бога глупота, бо написано: 'Він ловить премудрих у хитрощах їхніх'" (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 3:19). Старі українські письменники не раз підкреслювали цю обставину. Навіть якщо не брати до уваги радикального заперечення світської мудрості, характерного, скажімо, для Івана Вишенського ("Чи не лѣпше тебѣ изучити Часословец, Псалтыр, Охтаик, Апостол и Евангелие с иншими, церкви свойственными, и быти простым богоугодником и жизнь вѣчную получити, нежели постигнути Аристотеля и Платона и философом мудрым ся в жизни сей звати и в геену отити?" [Вишенський І. Твори. - Київ, 1959. - С. 57]), ця думка все одно звучить дуже виразно. Досить пригадати хоч би чи не найбільшого українського ерудита XVII ст. Іоаникія Галятовського, котрий писав: "...свѣцкая мудрость, філозофіа, астрономіа, ариѳметіка, математика и кождая наука такая єст глупством у Бога..." [Галятоесъкий І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 151 (зв.)].

⁵ Добрій людині, як зазначалося в найпопулярнішій київській бароковій книжці «Алфавит духовный», слід цуратися сміху, адже "смѣх єст дВтска нрава, счастолюбива сердца, слабыя и не мужественныя души знаменіє. Смѣх всяко не потребен єст" [Алфавит духовный. - Київ, 1713. - Арк. 104-104 (зв.)]. Натомість їй годиться плакати: "Ничтоже єст в вѣцѣ сем достойно радости и веселія, ничтоже достойно утВшенія и благомыслія, но вся плача и рыданія исполненна. Суєта суєтств вѣк человѣческій" [Алфавит духовный. - Київ, 1713. - Арк. 2 (зв.); див. про це: Ушкалое А. "Хто посіє в сльозах, пожинатиме в радощах" // УшкаловЛ. З історії української літератури ХѴІІ-ХѴІІІ століть. - Харків, 1999. - С. 105-120].

Quid est virtus?⁸⁹

Трудпсі) покорити гнѣв и прочіи сграсты,

Трудпсі) не отдать себе в плотяніи сласты,

ТруДІІСі) (і)Т всѣх и туне снесги укоризну,

Трудпсі) оставить свою за Христа сотчизну,

Трудпсі) взять сої земли ум на Горы небесны,

Трудпсі) не потопитись в Міра сего безднѣ.

Кто может побѣдить всю сію злобу древну,

Се цар, властитель, крѣпок чрез силу душевну.

Brutos affectus carnis frenare valere

Atque voluptates, hoc opus, hie labor est.

Hoc opus, hie labor, a quovis opprobria ferre:

Ac tempsisse sui jura patrimonii⁹⁰.

Hoc opus, hie labor, in caelos traducere mentem, Vulgique errorum exsuperare mare⁹¹.

Vincere qui valeat veteres cacodaemonas istos,

Is rex, virtutem pectoris intus habens.

Epigramma

Скажи мнѣ кра гксі) Мужа мудра дѣло!

Імѣй Свѣт в умѣ и Здравїе тѣла.

Die mihi perbreviter, quae sortis summa beatae? Sanam mentem habeas, sanaque membra vide. Sit mens sana⁹² tibi, etc.

Similitudines ex Virgfilio]⁹³ 2. Aeneide⁹⁴

Similitudo damantis Laoco[o]ntis drcumplicati a draconibus⁹⁵.

Каковій ужаспсі) испущает рикы,

Когда не добит бѣжит сот жерца бик дикій⁹⁶.

Similitudo Aeneae spectantis ex super domo sua incendium Trojae⁵.

Так, как огнь в пашнѣ впадет при бурях жесгоких,

Или бистрій дождевній поток с гор високих,

Нивы и красны сѣвы лбмит посталая,

І сгремглав тагцит лѣсы, сголпѣет не зная,

Слиша шум сверх скал пастир⁶.

Simil[itudo] Aeneae, quomodo Trojae noctu cum sociis in medium hostium sese conjecit⁷.

.. .Послѣ ж в той минутѣ,

Как хигцны волкы, коих в темную ноч лютій

Глад слѣпо вигнал с язвин, дома ж племя само Ждет, зѣвая несито; чрез огнь, чрез меч, пряме,)

Бѣжим на явную смерть⁸.

Quomodo Androgeus imprudenter noctu incidens in hostes resiliit⁹.

Осголбѣл и порвалея вдруг назад с словамы.

Так, как кто меж терніем, невзначай ногамы Наступит змія, и вдруг зблѣднет отбѣгая,

А она злитея с ядом шію поднимая¹⁰.

Quale certamen int[er] Aeneam et Nobiliss[imum] Graecorum super Helena¹¹.

Так, как когда збѣжатся вѣтры полномочнсо,

Бурним вихром з запада, юга и восгочной Стороны, трегцат лѣсы, кипят вознесенны

Волны и с пѣском рвутся виспр мѣсга безденны¹².

Cui similis erat Pyrrhus, cum int[er] ceteros oppugnaret regiam Priami¹³.

Каков змій, когда на свѣт вишол полній яда,

Кой крился под землею в час зимнаго хлада; Скинувши ж линовище в день весны прекрасной,

Вьется спиною в ціркул, по коих блеск ясной, А слизку грудь подняв виспр, взор яросгномечній Кидает, сичит с усген язик треконечній¹⁴.

Quales mugitus, fugit cum saucius aram Taurus... [Енеїда, II, 222-224].

⁵ "Образ Енея, який дивиться з висоти свого палацу на охоплену полум'ям Трою" (лат.).

⁶ Пор.: In segetem veluti cum flamma furentibus Austris

Incidit, aut rapidus montano flumine torrens Stemit agros, sternit sata laeta boumque labores,

Praecipitesque trahit silvas; stupet inscius alto

Accipiens sonitum saxi de vertice pastor [Енеїда, II, 304-308].

⁷ "Образ Енея, який разом із товаришами кинувся був серед ночі з Трої на ворогів" (лат.).

⁸ Пор.: ... inde, lupi ceu

Raptores atra in nebula, quos improba ventris Exegit caecos rabies, catulique relicti Faucibus expectant siccis, per tela, per hostes

Vadimus haud dubiam in mortem, mediaeque tenemus [Енеїда, II, 355-359].

⁹ "Як Андрогей відступив, ненароком зіткнувшись у темряві з ворогом" (лат.). Тут ідеться про грецького героя Андрогея (гр. Avbpoyzcoc,), який загинув під час бою на вулицях Трої.

¹⁰ Пор.: Obstupuit, retroque pedem cum voce repressit.

Improvisum aspris veluti qui sentibus anguem

Pressit humi nitens, trepidusque repente refugit

Attollentem iras et caerula colla tumentem [Енеїда, II, 377-380].

¹¹ "Який поєдинок був між Енеєм та найшляхетнішим греком із-за Гелени" (лат.). Насправді тут в «Енеїді» йдеться не про Гелену, а про Кассандру.

^п Пор.: Adversi rupto ceu quondam turbine venti

Confligunt, Zephyrusque Notusque et laetus Eois

Eurus equis; stridunt silvae, saevitque tridenti

Spumeus atque imo Nereus ciet aequora fundo [Енеїда, II, 416-419].

¹³ "На кого був схожий Пірр, коли разом з іншими облягав столицю Пріама" (лат.). Тут ідеться про сина Ахілла й Деїдамії Неоптолема (інакше: Пірра - гр. Пѵррос,).

¹⁴ Пор.: Qualis ubi in lucem coluber mala gramina pastus,

Frigida sub terra tumidum quem bruma tegebat,

Nunc positis novis exuviis nitidusque iuventa Lubrica convolvit sublato pectore terga

Arduus ad solem, et linguis micat ore trisulcis [Енеїда, II, 471-475].

In Natalem Basilii Tomarae⁹⁷, pueri 12 annorum

Perfecto drco, rursum novus indpit annus.

Haec est prima dies, quam caput annus habet.

Hocce die nasd, puer ingeniose Basili,

Omine felid fata dedere tibi,

Ut, cum primus es in lucem puer editus infans,

Primus virtute ac primus honore sies.

Primus es ingenio, primus quoque dotibus illis,

Consona quas poscit corporis harmonia.

Primo prima tibi indulsit Natura benigna,

Quae post te natis dura noverca fuit.

Sic prius ille opifex rerum confinxit Adamum,

Finxit post et Evam, sed minor Eva fuit.

Gratulor ergo tibi, quod tam bona multa dedere,

Multa dedere tibi Numina dextra bona,

Sed tamen heus! multum tibi credidit Ille creator,

Illo in judicio reddita multa volet.

Magna, puer, te cura manet toleranda laborque,

Ut sis Basilius nomine reque simul².

На день народження Василя Томари, хлопчика 12 років

Круг годовий довершився і знов розпочався. Сьогодні Маємо першу добу, року нового почин,

Доля судила тобі, обдарований хлопче Василю,

В цей народитися день. Добра то провість тобі. Першим ти пагонцем, хлопче, на світ од батьків

народився,

Перший чеснотою скрізь, перший і славою будь, Перший і розумом сильним, і перший тим даром

природним,

Що потребує його врода тілесна твоя. Благословення тобі, первакові, послала природа,

Що для молодших дітей мачуха гостра була.

Так і спорудник всесвітній, створивши Адама найперше, Єву потому створив, меншу в любові його.

Радо вітаю тебе, що стільки добра тобі дано:

Досить на частку твою Бог милосердний поклав. Тільки ж гай-гай! Як багато тобі доручив Сотворитель, Згодом немало і сам схоче від тебе узять.

Отже, науки і всякої праці берись, не цурайся,

І не з наймення лише, будь і ділами Василь³.

In natalem Bilogrodensis Episcopi⁹⁸

Sdlicet innumeris obnoxia vita periculis,

Te tamen optamus vivere posse diu.

Vive diu vitam, Pastor, nobisque tibique,

Aut tibi si renuis vivere, vive aliis.

Vive diu felix, et ad ipsum plaudite vive,

Alme Parens, nobis nam tua vita lucrum est.

На день народження білгородського єпископа

Хоч небезпек неприємних в житті цьому й безліч буває, Многих проте тобі літ нині бажаємо ми. Пастирю, щасно живи якнайдовше для нас і для себе.

Жить як не хочеш собі, іншим ти довго живи. Довго щасливо живи, щоб тобі лише люди раділи, Отче-насгавнику, нам скарбом є твоє життя⁹⁹.

De sacra caena, seu aeternitate

Carne panem vinumque vides, sed mente videtur,

Sub specie carnis qui latet, ipse Deus.

Qui latet, ille manet, quae apparent, somnium et umbra est.

Ergo latere est res: ergo patere, nihil.

Machina magna patet mundi haec, sed somnium et umbra est: Res et verum Ens est, quod latet ore sub hoc.

Sole cadente velut, cum quercus projicit umbram,

Umbra licet lata est, non tamen arbor ea est.

Quid sequimur carnem, quae, cum patet, esse negatur?

Quid fugimus mortem? mors latitare dabit.

Cum latitare dabit, tunc nobis esse licebit;

Nam res ipsa latet, sola sed umbra patet.

Surge cito, o Ratio mea recta! resurgito ab umbris.

Jam firmata potes: luce repleta vides.

I mihi prae, mea lux! at te comes iste sequetur.

Hie animus, sacrat qui tibi velle suum.

Tu radius Solis, nec te praemit umbra latentem:

Te sine nulla est res, nulla vel umbra patet.

Res et corpus es umbrarum, sed rebus es umbra;

Per te res quaevis possidet esse suum.

Ergo lates spedosa in fronte patentibus umbris:

Quae latitant, et in his frons spedosa pates.

Ac ubi frons speciosa foras excesseris, illic

Ens seu res, quod erat, desinet esse statim.

Cum fugis, haud fugis hinc: cum desinit, indpit esse;

Nempe et in his rursum jam nova forma pates.

Quid ludis mentem mihi, Sancte volubilis anguis¹?

Et fugiens remanes et remanendo fugis.

Nunc latitas umbris, jam rebus es umbra patendo;

Cum fugis, absque tamen te nihil esse potest.

Quale est, si centum speculorum te orbe corones,

In variis speculis, forma sed una patet.

Non ego te capio capiens; cum reddo, reservo:

Cum in partes traheris, totus es inde tamen².

Omnes te sumunt, sed non consumeris unquam:

Omnes cum exdpiunt, nullius esse potes.

Nullius esse potes, sed et omnibus unus idemque es: Quo me plus satias, plus mihi famis inest.

Tu dbus es: nunc te mihi partidpare latentem

Convenit, at pueris sola tua umbra sat est.

O versute anguis! latitas velut hamus in esca,

Quo stultos pueros in tua regna trahas.

Laudo tuas technas, exosculor insidias has,

Et per te sanctum, sanda quoque umbra tua est. Jam ceu pisciculus captus non indiget esca,

Sic mihi jam capto non opus umbra tua est. Exue personam! dignare venire sine umbra.

Jam te gustavi: jam mihi Acirn ic³ eras.

Нас ego firmatus, valui vitiosa necare

Dogmata stultitiae, quae parit omne nefas.

Нас ego repletus, saevos vidsse furores

Et potui et possum, si modo Tu te faves.

Da mihi te pladdum mea ad ultima tempora vitae:

Esto favus dulcis, lux mea! vita mea!

Aetas inficiet jam jam mihi tempora canis,

Cede meis lacrimis ultima dona tua.

Nempe senem bis me fac, mente et corpore juxta;

Et facies, mentem si mihi luce reples.

Si vires corpus linquunt, tu linquere noli

Cor mentemque meam, lux mea! Vita mea! Dulda si carnis fugiunt mihi, tu esto voluptas;

Et fueris, mentem si mihi luce reples.

Si mihi carnis opes desunt, tu es Persica Gaza⁴;

Et fueris, mentem si mihi luce reples.

Si me exsecratur vulgus, tu pande favorem;

Et pandes, mentem si mihi luce reples.

Surge citus! quin me rerum deduds ab umbris?

Sed prius hoc pedus luce repleto mihi.

Sum dnis, umbra, nihil; sed ubi me luce repleris,

Ens et res fuero, non cinis, umbra, nihil.

Educ me totum ex telluris inertis amore;

Sic pax! et facies hoc duce luce tua.

Da mihi sufficiens hoc lumen, temnere mortem:

Da mihi velle mori! da mihi amare mori!

Про святу вечерю, або Про вічність

Бачиш очима вино тут і хліб, проте розумом видно

Господа Бога, який, тіло прибравши, сховавсь.

Той лиш існує, хто схований; видний - то сон і примара: Схованим бути - це щось, виднеє все - це ніщо.

Світу машину хоч видно, проте це - лиш сон і примара.

Світу реальність завжди схована в назві його.

Дуб коли тінь відкидає довжезну при заході сонця,

Хоч простяглася й без меж, дубом вона все ж не є. Тіло чом наше в повазі, недійсне, коли його видно?

Смерті не хочемо чом? Чей нас сховає вона.

Нас як вона вже сховає, тоді лише будемо жити:

Схована ж дійсність завжди, видно лише її тінь.

Хутко збудися, мій розуме правий! Воскресни вже з тіней!

Дужий, здолаєш ти все, сповнений світлом, прозриш. Світло моє, поведи враз зі мною ще спільника мого -Дух мій, що радо тобі волю свою віддає.

Сонця ти промінь і тінь тебе, видного, вже не сховає,

Речі без тебе нема й тіні її не бува.

Тілом і річчю ти тіней єси, для речей - лише тінню.

Завдяки саме тобі все має власне буття.

Отже, ти схований завжди у виразно видних нам тінях.

В схованім завжди тебе виразно бачимо ми.

Там, де ти виступиш виразно, річ або сутнє, що досі Мало вже своє буття, тратить воно його враз. Зниклий, щезаєш не весь: твій кінець є початком чужого, Адже й у ньому тебе видно знов у формі новій. Бавишся нащо ти розумом моїм, святий в'юнкий змію?

Зниклий, ти звідси не щез й зник, залишаючись тут. Видно тебе то як тіні речей, то ти схований у тінях,

А як зникаєш цілком, бути не може ніщо.

Ось так коли, дзеркалами себе оточивши, свій образ Бачиш у безлічі їх, в дійсності все ж ти один.

Взяти не можу тебе, хоч беру; повертаю, зберігши,

Цілий ти навіть тоді, в друзки коли розлетівсь.

Всі споживають тебе, але ти залишаєшся цілим.

Всі тебе завше беруть, усім проте ти все ж чужий.

Власністю бути когось ти не можеш, бо всім ти єдиний.

Ситиш чим більше мене, голод тим більший зросга. їжа - ти. Можна мені втаємниченим у тебе вже стати:

Тінь твоя дітям малим завше достатньою є.

Змію в'юнкий, ти бо схований, наче гачок у принаді.

Скільки немудрих хлоп'ят у царство своє ти ведеш! Схвалюю спритність твою я й ці хитрощі палко цілую,

Бо від святого тебе тінь теж святою бува.

Спійманій рибці принади смачної вже більше не треба,

Так, коли й я вже спіймавсь, зайвою є твоя тінь.

Маску скидай! Я пізнав тебе в русі без тіні і зблизька Бачити зміг, бо раніш ти мені лотосом був.

Зміцнений цим, подолати я зміг помилкові догмати Шалу й безглуздя, які зроджують усякі гріхи.

Сповнений цим, поборов я теж пристрасті вельми шалені.

Як допоможеш мені, й далі долатиму я.

Звабний, віддайся мені доки жити на світі я буду,

Медом солодким ти будь, світло моє ти, життя!

Скроні мої як літа підфарбують ледь-ледь сивиною,

Моїм сльозам уступи твої останні дари:

Двічі старим ти зроби мене, разом душею і тілом.

И зробиш це, світлом коли враз ти мій розум сповниш. Тіло як сили покинуть моє, ти будь разом зі серцем

И розумом завжди моїм, світло моє ти й життя!

Тіла розваги мене як залишать, розрадою будь ти!

Нею ти будеш, коли світлом мій розум сповниш.

Тіла багатств коли в мене немає, ти перським скарбом будь!

И будеш ти ним лиш, коли світлом мій розум сповниш. Чернь як почне проклинати мене, будь до мене ласкавий!

И будеш ласкавим, коли світлом мій розум сповниш. Встань же мерщій! Чому з тіней речей ти мене не виводиш!?

Але до того моє серце ти світлом сповни.

Попіл я, тінь, ніщо. Світлом як сповниш мене, тоді стану Сутнє, річ - не як раніш - був я тінь, попіл, ніщо.

Виведи геть мене з пристрастей й зваб до земного без шкоди!

Згода! Це вчиниш, коли світлом своїм поведеш.

Дай мені цього ти світла доволі! Дай смерть зневажати!

Вмерти бажання ти дай! Смерть мені дай полюбить⁵!

Цю поезію Сковорода написав, очевидно, наприкінці 1750-х pp. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 115-117). Уперше ця поезія була опублікована в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

¹У культурі бароко змій, що згорнувся колесом, символізував вічність, яка не має ні початку, ні кінця. Тут "конец зависит от начала" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 154-155; пор., наприклад: Копистенський 3. Оміліа, албо Казаньє на роковує память в Бозѣ велебного блаженнои памяти отца Єліссеа в схиммонасєх Євтіміа Плетенецкого// ТітовХв. Матерія ли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 164; Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 115 (зв.) (друга пагін.)]. Досить часто цей образ зринає й у творах Сковороди. Філософ добачав у безконечних світах "єдиний початок", що його споконвіку змальовували за допомогою різних "фііур і монументів", наприклад, кільця, кулі, сонця чи ока. А однією з основних "віцефіїур" кола якраз і був згорнутий кільцем змій. Ця "віцефіїура" походить з емблематики. Принаймні сам Сковорода, пояснюючи, що таке символ та емблема, наводить і приклад згорнутого в кільце змія. Іншого разу філософ каже, що цей образ символізує вічність. Та, мабуть, найчастіше образ змія з'являється в Сковороди тоді, коли мова заходить про Біблію, яка є змій, а заразом і Бог.

² Образ розбитого в друзки дзеркала за часів бароко зазвичай зринав у ході богословських міркувань про таїнство святої євхаристії. Наприклад, Іоаникій Галятовський писав таке: "Маємо подобенство и приклад в зверцадлѣ шкляном, котороє, будучи цѣлым, показуєт в собѣ человѣка цѣлого, который глядит в него, Гды ж зверцадло розбитоє так, же много ся частей з него станет, на той час кождая часть зверцадла найменшая показуєт цѣлого человѣка, который глядит на зверцадло тоє, - так и Христос цѣлый єст под особою хлѣба в цВлой гостіи, цѣлый и в каждой найменшой части гостіи..." [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 230; див. також: Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 82 (зв.); Туптало Д. Дванадесят статей, иже увѣряют сомнящихся или невѣрство имущих человѣков о пресуществленіи хлѣба в тѣло и віна в кров Господа нашего Ісуса Христа// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 5. - С. 125; Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 7 (зв.), 192 (зв.); Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 287; Начатки догмато-нравоучителного богословія. - Почаїв, 1770. - С. 565-566].

³ Згідно з давніми віруваннями, лотос мав здатність відбирати в людини пам'ять. Про це писав іще Гомер (Одіссея, IX, 93-97): ".. .та дали вони лотоса їм скуштувати. / Тільки як хто споживе цих плодів, як мед той, солодких, / Той ні вернутись не хоче, ні звістки про себе подати, - / Так і вони залишитись поміж лотофагів бажали / Й лотоси там споживать, а вертати не думали зовсім" [Гомер. Одіссея / Переклад із старогрецької Бориса Тена. -Харків, 2004. - С. 192].

⁴ Образ "перського скарб)/' міг бути навіяний рядками послання Марка-Антуана де Мюре «Ad Petrum Gerardium»: "Ut laetus ad vos tendit et gazis libens / Vos anteponit Persicis" [M. Antonii Mureti Presbyterii, J. C. et Civis Romani Oratores ac Poetae clariss[imi] Orationes, Epistolae, Hymnique Sacri. Editio nova. - Lipsiae, MDCLXV. - P. 492]. Слід сказати, що слово gaza вживалося також у кириличній транслітерації й тлумачилось як "скарб, богатство, скарбница, склеп" [див.: БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627.-Ст. 41].

⁵ Переклад Мирослава Роговича [Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2 т. - Київ, 1973. -Т. 1.-С. 104-105].

De umbratica Voluptate

Si levis umbra tegit, fugit hinc, mox aestus adurit;

Sin te aedes, erit hie nocte dieque quies.

Sic carnis dulcedo, simul te melle perunxit,

Mox velut umbra fugit, pectora felle replens. Heu! fuge, Care Deo, fuge sis! latet hamus in esca;

Esca fugit propere, sed manet hamus edax.

At non sic virtus: animum fadt ilia virilem,

Et prius est gravior felle, deinde lubet.

Quale est, si sumas aegre medicamen amarum,

Post tibi dulce tamen fit genus omne dbi. Quique febri somnum suadenti cedere non vult,

Mox ibi temperies nempe serena redit.

Quique tulit coeptam brumam, ver dulce sequetur:

Quos prius umbra fovet, bruma deinde venit. Iustus ubique Deus, qui temperat omnia rerum;

Nil est sincerum, miscuit omne Deus.

Namque superfidem dulcedo texit amari;

Dulce quod indpiet, finis amarus erit.

Contra dulcedo tetrico praetexta labore est:

Dulda post capiet, dura vorare valens.

Dulce quidem coepisse valent et vilia corda;

Solis egregiis dulce coronat opus.

Про розраду примарну

Тінь коли легка зникає, палить тебе спека відразу;

Дах як сховає, тоді матимеш спокій завжди,

Тіла так пристрасть недавно тебе солодила медами,

Хутко ж як тінню зника, серце сповняє гірким. Любий богам, утікай! У принаді гачок заховався;

Знада як квапно втече, лишиться гак лиш гризький. Та не така чеснота, бо вона робить душу стійкою,

Спершу, як трійло, гірка, згодом солодка, як мед. Так заживаєш ти ліки гіркі всі з бідою важкою,

Згодом смачною зате будь-яка їжа стає.

Хто не вступився гарячці, що сон навіває, до того, Верем'я тіла його швидко вертає назад.

Зиму сувору хто зніс, той побачить теж весну-красуню;

Хто ж в холодочку сидів, зиму повинен знести. Бог справедливий усюди, чергуючи речі постійно.

Чистих речей не бува: Бог створив всього розмай. Адже поверхня гіркого покрита солодким. Початок Чого солодким бува, те гірким має кінець.

І, навпаки, осолода понурою працею вкрита

И той осолоду здобув, хто зміг спожити терпке. Від осолоди у змозі почати серця лиш нікчемні:

Мало з них працю свою врашті солодким вінча¹⁰⁰.

БАЙКИ

Ed сни Хірьковскія

Любёзный Пріятель¹!

В Седмом Десяткѣ Нынѣшняго Вѣка, отстав от Учителской должности² и уединяясь в лежащих около Харькова Лѣсах, Полях, Садах, Селах, Деревнях и Пчелниках, обучал я себе добродѣтели и поучался в Біблій, притом, благопристойными игрушками забавляясь, написал полтора десятка Басень, не имѣя с тобою знаемости. А сего Года в Селѣ Бабаях³ умножил оныя до половины. Между ті, Vi, как писал прибавочныя, казалось, будто ты всегда присутствуеш, одобряя мой Мысли и вмѣсгѣ онйх со мною причагцаясь. Дарую ж тебѣ 3 Десятка Басень, Тебѣ и подобным Тебѣ.

Отческое наказаніе заключает в Горесги своей Сладосгь, а Мудрая Игрушка утаевает в себѣ Силу.

Глупую важность всгрѣчают по виду, выпроважают по Смѣху, а разумную Шутку важный печатлѣет Конец.

Нѣт смѣшняе, как умный вид с пусгым потрохом, и нѣт веселѣе, как смѣшное Лицо с утаенною дѣлностью.

Вспомните Пословицу: Красна Хата не Углами, но Пирогами⁴.

Я и сам не люблю превратной Маски гІ,х Людей и Дѣл, о коих можно сказать Малороссійскую Пословицу: Стучйт, Шумйт, Гремит... (А что там?) Кобылья Мертва голова бѣжит⁵. Говорят и великороссійцы: Летала высоко, а сѣла не даліоко⁶, - о тЬх, что богато и Красно Говорят, а нёчево слушать. Не люба мнѣ сія пустая надменность и пышная Пусгошь, а люблю тое, что сверху ничто, но в серіодкѣ Чтось, снаружи Лож, но внутрь Истина. Такова Рѣчь и Человѣк назывался у Еллин Еілі l\OL, Картинка сверху смѣшна, но внутрь Благолѣпна⁷. Друг мой! не презирай Баснословія. Басня и Прйтча есть то же. Не по Кошельку суди Сокровигце, Праведен Суд суди⁸. Басня тогда бывает скверная и бабія, когда в подлой и смѣшной своей Шелухѣ не заключает Зерно Исгины, похожа на Орѣх Свигц⁹. От таких-то Басень отводит Павел своєю Тимооея. І К Тим[ооею], Гл[ава] 4, с[ти]х 7¹⁰. И Петр не просто отвергает Басни, но Басни ухищренныя, кромѣ украшенной Наличносги, Силы Хрисговой не имугція¹¹. Иногда во Вретигцѣ дражайшій кроется Камень. Пожалуй ражжуй сій Павловскіи Слова: "Не внимающе Іудейским Баснем, ни Заповѣдем Человѣк отвращающихся от Исгины"¹². Как Обряд есгь без Силы Божія Пусгошь, так и Басня, но без Истины. Если ж с Истиною, кто дерзнет назвать Лжйвою¹³? "Вся убо Чиста Чисгым: оскверненим же и невѣрным ничтоже Чисто, но осквернися их и Ум и Совѣсгь". К Тіт[у], І¹⁴. Сим Больным, лишенным Страха Божія¹⁵, а с ним и добраго Вкуса, всяка Пища кажется гнусною. Не Пища гнусна, но осквернися их Ум и Совѣсть.

Сей Забавный и Фііурный Род Писаній был домашній самим лучшим древним Любомудрцам. Лавр и Зимою зелен. Так Мудрій и в Игрушках Умны, и во Лжѣ Истинны. Истина острому их Взору не издали болванѣла, так, как подлым Умам, но ясно, как в Зерцалѣ, представлялась, а они, увидѣв живо живый Ея Образ, уподобили оную различным тлѣнным Фігурам.

Ни одни Краски не изъясняют Розу, Лілію, Нарцысса столько живо, сколько благолѣпно у их образует невидимую Божію Истину, Тѣнь Небесных и Земных Образов. Отсюду родились Hieroglyphica¹⁶, Emblemata¹⁷, Symbola¹⁸, Таинства, Притчи, Басни¹⁹, Подобія, Пословицы²⁰... И не дивно, что Сократ²¹, когда ему внутренній Ангел, Предводитель во всѣх его дѣлах²², велѣл писать Стіхи, тогда избрал Езоповы²³ Басни²⁴. И как самая хитрѣйшая Картина неучоным Очам кажется Враками, так и здѣсь дѣлается.

Самое Солнце всѣх Планет и Царица Бібліа из тайно-образуюгцих Фігур, Притчей и Подобій есгь Богозданна. Вся Она вылѣпленна из Глинки и называется у Павла Буйством²⁵. Но в сію Глинку водхнен Дух жизни, а в сем Буйствѣ кроется мудрѣе всего смертнаго. Изобразить, приточить, уподобить значит То же.

Прійми ж, Любезный Пріятель, дружеским Сердцем сію небезвкусную от твоего Друга Мыслей его воду²⁶. Не мой сій Мысли, и не я оныя вымыслил: Истина есгь безначальна²⁷. Но Люблю - тѣм мой; Люби - и будут твой. Знаю, что твой Тѣлесный Болван далеко разнится от моего Чучела, но Два разноличные Сосуды одним да наполнятся Лікером, да будет Едина Душа и Едино Сердце²⁸. Сія-то есть Истинная Дружба, Мыслей Единсгво²⁹. Все не наше, все погибнет, и самыи Болваны наши. Одни только Мысли наши всегда с нами, одна только Истина вѣчна, а мы в ней, как Яблонь³⁰ в своем Зернѣ, сокрыемся.

Питаймо ж Дружбу. Прійми и кушай с Петром Четвероногая, Звѣри, Гады и Птицы. Бог тебе да благословляет! С Ним не вредит и самый Яд Языческій. Они не что суть, как Образы, прикрываюгціи, как Полотном, Истину³¹. Кушай! поколь вкусиш с Богом Лучшое.

Любезный Пріятель!

Твой вѣрный Слуга,

Любитель Свягценныя Библіи Григорій Сковорода.

1774, в Селѣ Бабаях, на Канунѣ 50-тницы³².

Басня 1.

Собіки

В Селѣ у Хазяина жили двѣ Собаки. Случилося мимо Ворот³³ проѣжжать незнакомому. Одна из них, выскочив и полаяв, поколь он с виду ушел, воротилась на Двор.

- Что тебѣ из сего прйбыло? - спросила другая.

- По крайней мѣрѣ, не сголько скучно, - отвѣчала она.

- Вить не всѣ ж, - сказала разумная, - проежжіе таковы, чтоб их почитать за непріятелей нашего Хазяина, а то бы я и сама должности своей не оставила, не смотря на то, что прошедшей ночи Нога моя Волчьими Зубами поврежденна. Собакою быть дѣло не худое, но без причины лаять на всякого - дурно³⁴.

Сила.

Разумный Человѣк знает, что охуждать, а Безумный болтает без разбору.

Басня 2.

Ворбна и Чиж

Неподалеку от Озера, в котором видны были Жабы, Чиж, сидя на вѣтвѣ, пѣл. Ворона в близости тож себѣ квакала и, видя, что Чиж пѣть не перестает:

- Чего ты сюда же дмешся, Жабо?

- А длячего ты мене Жабою зовеш? - спросил Чиж Ворону.

- Длятого, что ты точно такой зеленой, как вон тая Жаба.

А Чиж сказал: - О, ежели я Жаба, тогда ты точная Ляіушка по внутренному твоєму орудію, которым Пѣніе весьма им подобное от-правляеш.

Сила.

Сердце и Нравы Человѣческіи, кто он таков, Свидѣтелствовать должны, а не внѣшніи Качесгва. Древо от Плодов познавается³⁵.

Басня 3.

Жаворонки

Егце в Древніе Вѣка, в самое тое Время, как у Орлов Черепахи лѣтать учивались, молодой Жаворонок сидѣл не далече того Мѣсга, гдѣ одна с помянутых Черепах, по сказкѣ мудраго Езопа, лѣтанье своє благополучно на Каменѣ окончила с великим Шумом и трёском³⁶. Молодчик, спугавшись, пробрался с трепетом к своєму Отцу:

- Батюшка! Конечно возлѣ тоей Горы сѣл Орел, о котором ты мнѣ когдась говорил, что она Птица всѣх сграшнѣе и силнѣе...

- А почему ты догадуєшся, Сынок? - спросйл Старик.

-Батюшка! Как Он садился, я такой быстроты, Шуму и Грому никогда не видывал.

- Мой Любезнѣйшій Сынок! - сказал старик. - Твой молоденькій Умок.. ,³⁷ Знай, Друг мой, и всегда себѣ сію Пѣсеньку пой:

Не то Орел, что лѣтает,

Но то, что Легко сѣдает.. ,³⁸ Сила.

Многіи без Природы изрядныи дѣла зачинают, но Худо кончат. Доброе намѣреніе и Конец всякому дѣлу есть Печать³⁹.

Басня 4.

Голова и Тулуб

Тулуб, одѣт в великолѣпное и обширное с дорогими уборами Одѣяніе, величался пред Головою и упрекал ей тѣм, что на нея ни десятая Доля не исходит в сравненіи его великолѣпія...

- Слушай ты, Дурак! Если может помѣсгиться Ум в твоем Брюхѣ, то разсуждай, что сіє дѣлается не по большему твоєму Досгоинсгву, но потому, что нелзя тебѣ столь малым обойтится, как мнѣ, - сказала Голова.

Фабулка сія⁴⁰ для гі,х, которыи Честь свою на одном Великолѣпіи основали.

Басня 5.

Чиж и Щиглик

Чиж, вылетѣв на волю, слетѣлся с давним своим Товаригцем ГЦиглом, кой его спросйл:

- Как ты, Друг мой, освободился?.. Раскажи мнѣ!

- Чудным случаем, - отвѣчал Плѣнник. - Богатый Турка пріѣхал с Посланником в наш Город и, прохаживаясь для Любопытсгва по Рынкѣ, зашел в наш Птичей ряд, в котором нас бколо Четырех Сот у одного Хазяина висѣло в Клѣтках⁴¹. Турка долго на нас, как мы один пред другим выспѣвывали, смотрѣл с сожалѣніем, наконец:

- А сколько просиш Денег за всѣх? - спросйл нашего Хозяина.

- 25 рублев, - он отвѣчал.

Турка, не говоря ни слова, выкинул Деньги и велѣл себѣ подавать по одной Клѣткѣ, с которых каждаго из нас на волю выпущая, утѣшался, смотря в разныя стороны, куда мы разлѣтывали.

- А что ж тебе, - спросйл Товаригц, - заманило в Неволю?

- Сладкая Пигца да красная Клѣтка, - Отвѣчал ГЦасливец. - А теперь поколь Умру, буду благодарить Богу слѣдуюгцею Пѣсенькою:

Лучше мнѣ Сухар с Водою,

Нежели Сахар с Бѣдбю⁴².

Сила.

Кто не любит хлопот, должен научиться просто и убого жить.

Басня 6.

Колёса Часовій

Колесо Часовой Машины спросило у Другаго:

- Скажи мнѣ, длячего ты качаєшся не по нашей склонносги, но в противную сторону?

- Мене, - отвѣчало Другое, - так здѣлал мой Майстер, и сим вам не только не мѣшаю, но егце вспомогцесгвую к тому, дабы наши Часы ходили по разсужденію Солнечнаго Круга.

Сила.

По разным Природным Склонносгям и Путь житія разный. Однак Всѣм один Конец: Чесгносгь, Мир и Любовь⁴³.

Басня 7.

Орёл и Сорбка

Сорока Орлу говорила:

- Скажи мнѣ, как тебѣ не наскучит непрестанно вихром крутиться на просгранных Высотах Небесных? И то в Гору, то вниз, будто по винтовой Лѣсницѣ шататься?..

- Я бы никогда на Землю не опусгился, - отвѣчал Орел, - если б тѣлесная Нужда к тому мене не приводила.

- А я никогда бы не отлѣтывала от Города, - сказала Сорока, - если бы Орлом была.

- И я то же бы дѣлал, - говорил Орел, - если бы был Сорокою.

Сила.

Кто родился к тому, чтоб Вѣчностью забавляться, тому пріятнѣе жить в Полях, Рбгцах и Садах, нежели в Городах.

Басня 8.

Голова и Тулуб

- Чем бы ты жива была, - спросил Тулуб Голову, - если бы от мене Жизненных Сбков почасти в себе не вытягивала?

- Сіє есгь самая Правда, - отвѣчает Голова, - но в награжденіе того моє Око тебѣ Свѣтом, а я вспомогцествую Совѣтом.

Сила.

Народ должен Обладателям своим служить и кормить⁴⁴.

Басня 9.

Мурашка и Свинья

Свинья с Мурашкою спорили: кто из них двоих богатѣе? А Вол был свидѣтелем Правости и побочным Судьею.

- А много ли у тебе Хлѣбнаго Зерна, - спросила с гордою улыбкою Свинья. - Прошу обявить, Почтенная Госпожа...

- У мене полнїбхенька Горсть самаго Чисгаго Зерна, - сказала как только Мурашка, вдруг захохотали Свинья и Вол со всей мочи.

- Так вот же нам будет Судьею Господин Вол, - говорила Свинья. - Он 20 лѣт с залишком отправлял с великою Славою Судейскую Должность, и можно сказать, что Он между всею своєю Братією искушѣйшій Юрїста и самой острой Арїометік и Алгебрїк. Его Благородіє может наш Спор легко рѣшить. Да Он же и в Латынских дыспутах весьма кажется Зол.

Вол послѣ сих слов, мудрым Звѣрком сказанных, тотчас скинул на Щеты и при помогци аріѳметическаго умноженія слѣдуюгцее здѣлал Опредѣленіе:

"Понеже бѣдная Мурашка точію одну Горсть Зерна имѣет, как сама призналася в том добровольно, да и кромѣ Зерна ничего больше не употребляет, а напротив того у Госпожи Свиньи имѣется цѣлая Кадь, содержагцая Горсгей 300 с третью, того ради по всѣм Правам Здраваго разсужденія..."

- Не то вы гцитали, Господин Вол, - перервала его Рѣчь Мурашка. -Надѣньте Очки, да расход против Приходу Скиньте на ГЦеты...

Дѣло зашло в Спор и перенесено в Вышшей Суд.

Сила.

Не малое то, что для Обыходки довольное, а довольство и Богатсг[в]о есгь то же.

Басня 10.

Двѣ Курицы

Случилось дикой Курицѣ залетѣть к домашней.

- Как ты, сестрица, в Лѣсах живеш? - спросила домовая.

- Так слово в слово, как и протчіи Птицы лѣсныи, - отвѣчала дикая. -Тот же Бог и мене питает, который диких кормит Голубов Стадо...

- Так они же и лѣтать могут хорошо, - примолвила Хазяйка.

- Это правда, - сказала дикая, - и я по тому ж Воздуху лѣтаю и довольна крильями, от Бога мнѣ данными...

-Вот этому-то я, Сестрица, не могу вѣрить, - говорила домосѣдка, -длятого, что я всилу могу перелетѣть вон к Этому Сараю.

-Не спорю, - говорит дичина, - да притом же то извольте, Голубушка моя, разсуждать, что Вы с маленьких Лѣт, как только родились, изволите по двору Навбзы разгребать, а я моє лѣтанье Ежеденным Опытом твердить принужденна.

Сила.

Многіи, что сами здѣлать не в силах, в том протчіим вѣрить не могут. Безчисленныи нѣгою отучены пѣшешесгвовать. Сіє дает знать, что как Практїка без сродносги есгь бездѣлная, так Сродносгь⁴⁵ трудолюбіем утверждается. Что ползы знать, каким Образом дѣлается дѣло, если ты к тому не пріобык? Узнать не трудно, а трудно привыкнуть. Наука и привычка есгь то же. Она не в знаній живет, но в дѣланіи. Вѣдѣніе без дѣла есть мученьем, а дѣло без Природы. Вот чем разнится Scientia ET Doctrina! (Знаніе и Наука)⁴⁶.

Басня 11.

Вѣтер и Філбсоф

- О, чтобы тебе Чорт взял, проклятой!..

- За что ты мене браниш, Господин Філбсоф? - спросил Вѣтер.

- За то, - отвѣтствует Мудрец, - что как только я оттворил Окно, чтоб выбросить⁴⁷ вон Чеснокову шелуху, ты как дунул проклятым твоим Вихром, так все назад по цѣлому Столу и по всей Горницѣ разбросал. Да егце притом Остальную Рюмку с Вином, опрокинувши, разшиб, не вспоминая тое, что, раздувши из бумажки Табак, все Блюдо с кушаньем, которое я по трудах прибрался было покушать, совсѣм зассорил...

- Да знаєш ли, - говорит Вѣтер, - кто я таков?

- Чтоб я тебе не разумѣл? - вскричал Фізік. - Пускай о тебѣ мужички разсуждают. А я послѣ Небесных Планет тебе моего внятія не удосгоеваю. Ты одна Пустая Тѣнь...

- А если я, - говорит Вѣтер, - Тѣнь, так есть при мнѣ и Тѣло. И Правда, что я Тѣнь, а не видимая во мнѣ Божія Сила есгь точным Тѣлом. И как же мнѣ не вѣять, если мене всеобгцій наш Создатель и невидимое вся содержагцее Существо движет?

- Знаю, - сказал Філософ, - что в тебѣ есть Существо неповинное по толику, по елику ты Вѣтер...

- И я знаю, - говорил Дух, - что в тебѣ столько есгь Разума, сколько в тѣх двух Мужичках, с которых Один, нагнувшись, поздоровил мене заднею безчесгною Частью, задравши Платье, за то, что я раздувал Пшеницу, как Он Ея Чистил, а Другій такой же Комплемент здѣлал в то Время, как я ему не давал вывершить Копну Сѣна, и ты у них досгоин быть Головою.

Сила.

Кто на Погбды или на Урожай сердится, тот против самаго Бога, Вся сгроягцаго, гордйтся.

Басня 12.

Осёлка и Нож

Нож бесѣдовал с Оселкою.

- Конечно, ты нас, сестрица, не любиш, что не хочеш в стать нашу вступить и быть Ножом...

- Ежели бы я острить не годилась, - сказала Оселка, - не отреклася бы Вашему Совѣту послѣдовать и сосгоянію. А теперь тілі-то самим вас Люблю, что не хочу быть вами. И, конечно, ставши ножом, никогда столько Одна не перерѣжу, сколько всѣ тѣ Ножи и Мечи, которые во всю Жизнь мою переосгрю. А в de Время на Осёлки очень скудно.

Сила.

Родятся и такіе, что Воинской Службы и Женитбы не хотят, дабы других своббднѣе поогцрять к разумной Честносги, без которой всяка Стать недѣйствителна⁴⁸.

Басня 13.

Орел и Черепіха

На похилом над Воду Дубѣ сидѣл Орел, а в Близосги Черепаха своей Братьи проповѣдовала Слѣдуюгцее:

- Пропадай оно лѣтать... Покойная наша Прабаба, дай Бог ей Царство Небесное, навѣки пропала, как видно в Ісгоріах⁴⁹, за то, что сей проклятой Наукѣ зачала было у Орла обучаться. Самой Сатана оную выдумал...

- Слушай ты, Дура! - перервал ея Проповѣдь Орел. - Не чрез то погибла премудрая твоя Прабаба, что лѣтала, но тѣм, что принялася за оное не по Природѣ, а лѣтанье всегда не хуже ползанья.

Сила.

Славолюбіе да Сластолюбіе многих поволокло в Стать, совсѣм Прирбдѣ их противную. Но тѣм им вреднѣе бывает, чем Стать изряднѣе; и весьма немногих Мати родила, напримѣр, к Філософій, к Ангелскому житію⁵⁰.

Басня 14.

Совгі и Дрозд

Как только Сову усмотрѣли Птицы, начали взапуски щипать.

- Не досадно ли вам, Сударыня, - спросйл Дроздик, - что без всякой вашей винности нападают? И не дивно ли это?

- Ни мало не дивно, - отвѣчала Она. - Они и между собою то же самое всегда дѣлают. А что касается до Досады, она мнѣ сносна тілі, что хотя мене Сороки с Воронами и Граками щиплют, однак Орел с Пугачем не трогают, притом и Аѳинскіе Граждане имѣют мене в почтеніи⁵¹.

Лучше у Одного разумнаго и добродушнаго быть в Любви и почтеніи, нежели у Тысячи Дуракбв.

Басня 15.

Змія и Буфбн

Как Змія весною скинула Линовище, Буфон, ее усмотрѣв:

- Куда вы, Сударыня, - сказал с удивленіем, - отмолодѣли! Что сему причиною? Прошу сообщить.

- Я вам с Охотою сообщу мой Совѣт, - Змія⁵² говорит. - Ступайте за мною.

И повела Буфона к той тѣсной Скважинѣ, сквозь которую она, с великою трудностію продравшись, всю сгаринную Ветошь из себе сгащила⁵³.

-Вот, господин Буфбн! извольте полѣзать сквозь Узкой сей Проход. А как только пролѣзете, тот же Час обновитеся, оставив всю негодносгь по другую сторону.

- Да развѣ ты мене тут хотиш задушить? - вскричал Буфбн. - А хотя мнѣ сюда удастся протащитись, тогда с мене послѣднюю Кожу сдерїбт...

- Прошу ж не погнѣваться, - сказала Змія, - кромѣ сего Пути нелзя вам туда дойтить, гдѣ мнѣ быть удалось.

Сила.

Чем лучшее Добро, тілі большим трудом окопалось, как рвом. Кто Труда не перейдїбт, и к Добру тот не прійдїбт⁵⁴.

Басня 16.

Жібы

Как высхло Озеро, так Жабы поскакали искать для себе новое жилище. Наконец всѣ вскричали:

- Ах, сколь изобильное Озеро! Оно будет нам вѣчным жилищем.

И вдруг плюснули во оное.

- А я, - сказала из них Одна, - жить намѣрила в Одном из наполняющих ваше Озеро Источникѣ. Вижу издали приосѣненный Холм, многіи сюда поточки посылаюгцій. Там надѣюся найти для себе доброй Источник.

- А длячего так, Тётушка? - спросила Молодка.

- А длятого так, Голубка моя, что поточки могут отвесгься в иную сторону, а ваше Озеро может по-прежнему высхнуть. Родник для мене всегда надежнѣе Лужи.

Сила.

Всякое Изобиліе оскудѣть и высхнуть, как Озеро, может. А Честное Ремесло єсть неоскудѣвающій Родник не изобилнаго, но безопаснаго

Пропитанія. Сколь многое множество Богачей всякой день преобразуется в Нищіи? В сем кораблекрушеніи Единсгвенною Гаванью есгь ремесло. Самій бѣднѣйшіи рабы раждаются из предков, жителсгвовавших в Лужѣ великих Доходов. И не напрасно Платбн⁵⁵ сказал: "Всѣ Короли из рабов, и псі, рабы отраживаются из Королей"⁵⁶. Сіє бывает тогда, когда Владыка всему, Время, уничтожает Изобиліе. Да знаєм же, что всѣх Наук Глава, Око и Душа есгь научиться Жизнь жить порядочную, основанную на Законѣ В ы’1,1 и Страха Божія, яко на главнѣйшем Пунктѣ. Сей Пункт есть Основаніе и Родник, раждаюгцій ручайки Гражданских Законов. Он есгь Глава Угла⁵⁷ для зиждугцих Благословенное Жителсгво, и сего Каменя Твердосгь содержит всѣ Должности и Науки в Ползѣ, а сій Обгцество в Благодёнствіи.

Басня 17.

Два ціьнныи Кймушки:

Алміз и Смарігд

Высоких Качесгв Смарагд, находясь при Королевском Дворѣ в славѣ, пишет к своєму другу Адамантію⁵⁸ слѣдуюгцее.

Любезный Друг!

Жалѣю, что не радиш о своей Чести и погребен в Пепелѣ живеш. Твой дарованія мнѣ извѣстны. Они досгойны Чёстнаго и Виднаго Мѣсга. А теперь ты подобен свѣтягцему Свѣгцнику, под спудом сокровенному. К чему наше сіяніе, если оно не приносит удивленія и веселія народному взбру? Сего тебѣ желая, пребуду Друг твой Смар...

Дражайшій Друг! (Отвѣтсгвует Алмаз)

Наше с виднаго мѣста Сіяніе питает Народную Пустославу. Да взирают на блесгягціе Небеса, не на нас. Мы слабый Небес Список. А Цѣна наша, или Честь, всегда при нас и внутрь нас. Грановгцикй не дают нам, а открывают в нас оную. Она видным Мѣсгом и Людскою хвалою не умножается, а презрѣніем, забвеніем и Хулою не уменшйтся. В сих Мыслях Пребуду Друг твой Адам⁵⁹.

Сила.

Цѣна и Честь есгь то же. Сея кто не имѣет внутрь себе, пріемля Лживое Свидѣтелство снаружи, тот надѣвает вид ложнаго Алмаза и воровской Монеты⁶⁰. Превратно в Народѣ говорят так: "Здѣлали Абрама Честным Человѣком"⁶¹. А должно было говорить так: "Засвидѣтелсгвовано пред Народом о Чести Абрама". Просвѣгценіе или Вѣра Божія, Милосердіе, Великодушіе, Справедливость, Постоянносгь, Цѣломудріе... Вот Цѣна наша и Честь! Старйнная Послбвица: Глупой игцет Мѣсга, а разумнаго и в Углу вйдно⁶².

Басня 18.

Собака и Кобыла

Кобыла, поноску носить научена, чрезмѣрно кичилась. Она смертно не любила Меркурія⁶³, так назывался выжель, и, желая его убить, при всяком случаѣ Грозила ему задними Копытами.

- Чем я виноват, Госпожа Діана⁶⁴? - говорил выжель Кобылѣ. - За что я вам сголько противен...

- Негодной!.. Как только стану при Гостях носить поноску, ты пугце всѣх хохочеш. Развѣ моя Наука тебѣ Смѣх?..

- Простите, Сударыня, меня, не таюся в сем моем Природном Порокѣ, что для мене смѣшным кажется и Доброе Дѣло, дѣемое без Природы.

- Сукин Сын! Что ж ты хвастаєш Природою? Ты неучоная Невѣжа! Развѣ не знаєш, что я обучалася в Парйжѣ? И тебѣ ли смыслить то, что Учбные говорят:

ARS PERFICIT NATURAM⁶⁵?

А ты гдѣ учился и от кого?

- Матушка! Если вас учил Славный Патер Піоіікс¹, то мене научил Всеббгцій наш Отец НебесньіЙ, дав мнѣ к сему Сродность, а Сродносгь Охоту, Охота Знаніе и Привычку. Может быть, посему дѣло моє несмѣшное, но хвальное.

Діана, не терпя, стала было строить задней Фронт, а выжель ушел.

Сила.

Без Прирбды, как без Путй. Чем далѣе успѣваеш, тілі безпутнѣе заблуждаеш⁶⁶. Природа есть вѣчный Источник Охбты. Сія Воля (по Послбвицѣ) есть пугце всякой Невбли⁶⁷. Она побуждает к Частому Опыту. Опыт есть Отёц Искуству, Вѣдѣнію и Привычкѣ. Отсюду родилися всѣ Науки и Кнйги, и Хйтрости. Сія главная и Единственная Учйтельница вѣрно выучивает Птйцу лѣтать, а Рыбу плавать⁶⁸. Премудрая ходит в Малорбссіи Послбвица:

Без Бога ни до Порога, а с ним хоть за Море⁶⁹.

Бог, Природа и Мінерва⁷⁰ єсть то же. Как обуялая Соль без Вкусу, как Цвѣт без Прирбднаго своего Духа, а Око без З і'лііщіл, так нефбдное Дѣланіе всегда чего-то Тайнаго есть лишённое. Ho de тайное есть Глава, а называется Грёчески: То Піт.і іо\, Сйрѣчь Благолѣпіе, или Красота, и не завйсит от Науки, но Наука от него. Госпожа Діана, яко чрез-чур Обучбная, но с недостатком Благоразумная Животйна, изволит противоставить:

ARS PERFICIT NATURAM⁷¹.

Но когда Србдности нѣт, тогда скажи, пожалуй, что может привёсть в Совершёнство Обучёніе? Словцб "PERFICIT" значит точно то: привбдит в Совершёнство или в Окончаніе. Вить Конец, как в КолцІІ, нахбдится всегда при своём Началѣ, завйсящій от него, как Плод от Сіліеііе своего. Знать то,

^а Слово Ёллинское. Значит: Обезяна, Рбда и рбста Бблшагої¹).

что Гбрница без Начала и Основанія Крышею своєю с Вѣнчиком не увѣнчается.

Басня 19.

Нетопыр⁷² и Два Птенца,

Гбрлицын и Голубйнин

Великій преисподній Звѣр, живущій в Землѣ так, как Крот, кратко сказать, Великій Крот, писал самое сладкорѣчивѣйшее Писмо к Живущим на Землѣ Звѣрям и к Воздушным Птицам. Сила была такая: "Дивлюся Суевѣрію вашему. Оно в Мірѣ найшло тое, чего никогда нигдѣ нѣт и не бывало. Кто вам насѣял Сумозброд, будто в Мірѣ єсть какое-то Солнце? Оное в собраніях ваших прославляется, началсгвует в Дѣлах, печатлѣет Концы, услаждает Жизнь, оживляет Тварь, просвѣщает Тму, источает Свѣт, обновляет Время. Кое Время? Одна єсть только Тма в Мірѣ, так одно и Время, а другому Времени быть - Чепуха, Вздор, Небыль... Сія одна ваша дуросгь есгь плодовитая Мать и других Дурачесгв. Вездѣ у вас врут: Свѣт, День, Вѣк, Луч, Мблнія, Радуга, Исгина. А смѣшняе всего - почитаете Хімёру, называемую Око⁷³, будто оно Зерцало Міра, Свѣта пріятелище, Радости вмѣстилище, Дверь Истины... Вот Варварство⁷⁴! Любезные мой Други! Не будьте Подлы, скиньте Ярем суевѣрія, не вѣрьте ничему, поколь не возьмете в Кулак. Повѣрьте мнѣ: не то Жизнь, чтоб зрѣть, но то, чтоб щупать. От 18 дня, Апр[ѣля], 1774 года. Из Преисподняго Міра.

N. N."

Сіє Писмо понравилося многим Звѣрям и Птицам, напримѣр Совѣ, Дремлюгѣ, Сычу, Вдбду, Ясгребу, Пугачу⁷⁵, кромѣ Орла и Сокола. А паче всѣх Нетопыр⁷⁶ пловко шатался в сем высокородном Догматѣ и, увидѣв Горличина и Голубинина Сынов⁷⁷, сгарался их сею высокопарною Філософією ощасливить. Но Горличин сказал:

- Родйтели наши суть лучшіи тебе для нас Учйтели. Они нас родили во Тмѣ, но для Свѣта.

А Голубчик отвѣщал:

- Не могу вѣрить Обманщику. Ты мнѣ и прежде сказывал, что в Мірѣ Солнца нѣт. Но я, родившись в Мрачных днях, в Днешній Воскресный день увидѣл рано Восход прекрашѣйшаго всемірнаго Ока. Да и Смрад, от тебе и от Вдбда⁷⁸ исходящій, свидѣтелсгвует, что живет внутрь вас недобрый Дух.

Сила.

Свѣт и Тма, Тлѣніе и Вѣчность, Вѣра и Нечестіе Мір весь сосгавляют, и одно другому нужное. Кто Тма, будь Тмою, а Сын Свѣта да будет Свѣт⁷⁹. От плодов их познаете их⁸⁰.

Басня 20.

ВелблкЗд и СЗлень

Афріканскій Олень Часто питается Зміями. Сей, нажрався досыта бных и не терпя внутрь палящія Ядом Жажды, бысгрѣе Птиц в полудни пусгйлся на Истбчники водныя и на Гбры высбкія. Тут увйдѣл Велблюда, піющаго в Потбчкѣ мутную воду.

- Куда спѣшйш, Господйн Рогач? - отозвался Велблюд. - Напійся со мною в сем ручайкѣ.

Олень отвѣчал, что он мутной пить в сладость не может.

- То-то ваша Братья чрезмѣрно нѣжны и замысловаты. А я нарбчно смугцаю: для мене мутна слаже.

- Вѣрю, - сказал Олень. - Но я родйлся пить самую прозрачнѣйшую из Родника Воду. Сей мене потбчок доведёт до самой своёй Головьї. Оставайся, Господйн Горбач.

Сила.

Бібліа есгь Источник. Народная в Ней Ісгбріа и Плотскіи Имена есть-то Грязь и мутная Иль. Сей Живыя Воды Фонтан⁸¹ подобен Кйту, испущаюгцему выспрь из Ноздрей сокровенную нетлѣнія Воду, о коей пйсано: "Вода Глубока, Совѣт в Сердцѣ Мужа, Рѣка же изскачугцая и Источник Жизни". Притч[и], 18⁸² и 20⁸³.

Кто Велблюд, тот возмугценіе потопных Глаголов пьет, не достигая к той Исгочничей Главѣ: "Маслом Главы моея не помазал"⁸⁴. А Елень к Чистой Водѣ восгекает с Давидом: "Кто напоит мя Водою из Рова, йже в Виѳлеёмѣ при вратѣх?" 2 Царсг[в], 23, с[ти]х 15. Слово, Имя, Знак, Путь, Слѣд, Нога, Копыто, Тёрмин есть то тлѣнныи ворота, ведугціи к нетлѣнія Исгочнику⁸⁵. Кто не раздѣляет словесных Знаков на Плоть и Дух, сей не может различить между Водою и Водою, Красот Небесных и Росы. Взглянь на 33 Гл[аву], с[ти]х 13, Второзак[онія]⁸⁶. И есгь Скот Нечисгый, не раздвояюгцій Копыто⁸⁷. А каков есть сам, такова ему и Бібліа. О Ней-то точно сказано: "С Преподоб[ным] преподобен будеши..."⁸⁸ Описатели Звѣрей пишут, что Велблюд, пить присгупая, всегда возмугцает Воду⁸⁹. Но Олень Чистыя Любитель.

Сія Басня писана в Свѣтлое Воскресеніе по Полудни, 1774, в Бабаях.

Басня 21.

Кукушка и Кбсик

Кукушка прилетѣла к Черному Дрбздику.

- Как тебѣ не скучно? - спрашует его. - Что ты дѣлаеш?

- Пою, - отвѣчает Дроздик, - видиш...

- Я и сама пою чагце тебе, да всіо однак скучно...

- Да ты ж, Сударыня, только то одно и дѣлаеш, что, подкинув в чужое Гнѣздо твой Яйца, с мѣста на мѣсго перелѣтывая, поїош, пьеш и ѣш. А я сам кормлю, берегу и учу свой дѣти, а свой труды облегчаю пѣніем.

Сила.

Премножайшіи, презрѣв фодную себѣ Должность, одно поют, пьют и ѣдят. В сей Праздносги несносную и Большую терпят Скуку, нежели работающіи без Ослабы. Пѣть, пить и ѣсгь не есгь Дѣло, но Главнаго нашего сроднаго Дѣла один тбчію хвостик. А кто на то ѣсгь, пьет и поїбт, чтоб Охотнѣе послѣ раздоху взяться за Должность, как за предлежагцій путь свой, сему Скуку прогнать не многова сгоит: он каждый День и дѣлен, и празден, и о нем-то Пословица: Доброму Человѣку всякой День Праздник⁹⁰. Должность наша есгь Исгбчником Увеселенія. А если кого своя Должность не веселит, сей, конечно, не к ней сроден, ни Друг ея вѣрный, но Нѣчтось возлѣ нея любит, и как неспокоен, так и негцаслив. Но ничто столько не сладко, как Обгцая всѣм нам Должность. Она єсть исканіе Царсгвія Божія и есгь Глава, Свѣт и Соль каждой Часгной Должности. Самая изрядная Должность не веселит и без Страха Божія есгь, как без Главы, мертва, сколь-ко бы она отправляюгцему ни была еро дна. "Страх Господень возвеселит Сердце"⁹¹. Оно, как только начнет возводить к нему Мысли свой, вдруг оживляетея, а Бѣс Скуки и Унынія, как Прах Вѣтром возметаем⁹², отбѣгает. Всѣ мы не ко всему, а к сему всяк Добрый Человѣк родилея. Щаслив, кто сопряг еродную себѣ Частную Должность с Обгцею! Сія єсть Исгинная Жизнь. И теперь можно разумѣть слѣдуюгцее Сократово Слово: "Иные на то живут, чтоб ѣсгь и пить, а я пью и ѣм на то, чтоб жить"^{3 93}.

Басня 22.

Навоз и Алмаз

Тот-то самой Навоз, в котором древле Езопов Пѣтух вырил драгоцѣнный Камушок⁹⁴, дивилея Алмазу и любопытно вопрошал:

- Скажи мнѣ, пожалуй, откуду войшла в тебе цѣна толь великая? И за что тебе Люде столько почитают? Я одобряю Нивы, Сады, Огороды. Красы и Ползы есмь податель. А при всем том ни десятой доли не имѣю Чести в сравненіи твоей.

- И сам не знаю, - отвѣчает Алмаз. - Я та же, что и ты, есмь Земля, и Гаразда хуже тебе. Она есгь пережженная Сблнечным Варом Жужель. Но только в сухих моих Водах благолѣпно изображаетея Блисганіе Солнечнаго Свѣта, без котораго Силы всѣ твой Одобренія Пусгы, а произрагценія Мертвы, по старинной Пословицѣ: В Полѣ Пшеница Годом родитея⁹⁵, не Нйвою, ни Навозом.

^а Самое доброе дВло єсть скучным без ослабы, а одно только бездѣлья дѣлать во сто раз скучнВе.

Свѣцкія Книги, безспорно, всякой Пблзы и Красы суть преисполненныя. Если бы они спросили Біблію: длячего сами пред нею ни десятой Доли Чести и Цѣны не имѣют? длячего ЕЙ созидаются Олтари и Храмы? - И Сама не знаю, - отвѣчала бы Она. - Я сосгою с тѣх же Слов и Рѣчей, что Вы, да и гаразда с Хужих⁹⁶ и Варварских. Но в невкусных Рѣчи моей Водах, как в Зерцалѣ, Боголѣпно сіяет невидимое, но Пресвѣтлѣйшее Око Божіе, без котораго вся ваша Польза Пуста, а Краса Мертва⁹⁷.

Конечно, сим-то Древом Жизни услаждается невкушых Рѣчей Ея Горесгь, когда Обуялая Вода Ея претворяется в Вино, веселягцее Сердце Человѣку. А точно о Ней Одной сказует Соломон Слѣдуюгцее: "Превознеслася еси над всѣми: Ложнаго угожденія и суетныя добротьі женскія нѣсгь в тебѣ"⁹⁸. Взглянь на Конец Прйтчей. Бог часто в Біблій означается Гбдом, Погодою, Благоденсгвіем. Напримѣр: "Лѣто Господнє пріятно..."⁹⁹ "Се нынѣ Время Благопріятно..."¹⁰° Прочти Начало Соломон[ова] Проповѣдника оВрёмени¹⁰¹. Врёмя Рймски TEMPUS. Оно значит не только движеніе в Небесных Кругах, но и Мѣру движенія, называемую у Древних Грёков ои()|_юс. Сіє Слово значит то же, что Такт, и de Грёческое ж от Слова тастстсо ("располагаю") происходит. Да и у нынѣшних Музыкантов Мѣра в движеніи Пѣнія именуется Темпо. И так Тёмпо в движеніи Планет, Часовых Машин и Музыкалнаго Пѣнія есгь то же, что в Красках Рисунок. Тепер видно, что значит ои()|_юс и tempus. И премудро Пословица говорит: "В Полѣ Пшеница Годом родится..."¹⁰² Премудро и у Римлян Говаривали: "Annus produdt, non ager"¹⁰³. Рисунок и Тёмпо есгь Невидимосгь.

Басня наша да заключится сими Арісготеля¹⁰⁴ о Музыкѣ словами:

риѲ|аод Ьє x«LQO|aev Ьіа то Гѵа)рі|аоѵ каї сгиѵтетауіаеѵоѵ¹⁰⁵.

Кто сіє разжует, тот знает, что значит Рѵѳм. Сіє Слово в Россіи¹⁰⁶ во многих Устах, но не во многих Умах.

Басня 23.

Собіки и Волк

У Тітира¹⁰⁷ Пастуха жили Левкон и Ѳирідам, двѣ Собаки, в великой Дружбѣ. Они прославилися у Диких и Домашних Звѣрей. Волк, побужден их славою и сыскав случай, поручал себе в их Дружбу.

- Прошу меня жаловать и любить, Государ[и] мой, - Говорил с Придворною ужймкою Волк. - Вы меня высоколѣпно ощасливить в сосгояніи, если соизволите удосгоить меня Мѣста быть трётим вашим другом, чего лесгно ожидаю.

Потом насказал им о Славных и Богатых Предках своих, о Модных Науках, в кбих воспитан тщаніем Отцовским.

- Если ж, - примолвил Волк, - Фамілією и Науками хвалиться у разумных Сердец почитается за Дуросгь, то имѣю лучшія Мѣры для

приведенія себя в вашу Любовь. Я сгановитосгью с Обѣми вами сходен, а Голосом и Волосом с Господином Ѳирідамом. Самая древнѣйшая Пословица: Similem dudt Deus ad similem¹⁰⁸. В одном только не таюся, что у меня Лисей Хвосг, а Волчей Взор.

Левкон Отвѣчал, что Тітир на их совсем не похож, однак есть третим для них Другом, что он без Ѳирідама ничего дѣлать не начинает. Тогда Ѳирідам сказал так:

- Голосом и Волосом ты нам подобен, но Сердце твоє далече отсгоит. Мы бережем Овцы, довольны Волною и Молоком, а вы Кбжу сдыраете, снѣдаюгце их вмѣсго Хлѣба. Паче же не нравится нам Зерцало твоея душы, лукавый Взор твой, косо на близ тебе ходягцаго Барашка поглядываюгцій.

Сила.

И Фаміліа, и Богатсгво, и Чин, и Родсгвб, и тѣлесныи Дарованія, и Науки не сильны утвердить Дружбу. Но Сердце, в Мыслях согласное, и одинакая Честносгь Человѣколюбныя Души, в двоих или троих Тѣлах живущая. Сія есгь Исгинная Любов¹⁰⁹ и Единсгво, о Коем взглянь 4 Гл[аву], с[ти]х 32 в Дѣяніях¹¹⁰. И о Кбем Павел: "Нѣсть Іудей, ни Еллин... Вси бо вы Едино Есте

о Хрисгв іисусв". К Галат[ам], З¹¹¹.

Басня 24.

Крот и Линкс¹¹²

По Сказкам, Звѣр Линкс имѣет сголь Осгрый Взор, что на нѣсколько Аршин Землю прозирает. Сей, в Землѣ увидѣв Крота, начал смѣятся слѣпотѣ его.

- Если бы ты, негбдная Тваришка, имѣл моей Прозорливосги Сотую Долю, ты бы мог проникнуть сквозь самой Центр Земли. А теперь вао щупаєш, слѣп, как безлунная Пблночь...

- Пожалуй, перестань хвастать, - отвѣчал Крот. - Взор тебѣ острый, но Ум весьма слѣп. Если тебѣ дано, чего я лишен, и я ж имѣю, чего у тебе нѣт. Когда помышляеш о Остром твоем Взорѣ, тогда не забывай и Остраго моего Слуха. Давно бы имѣл, если бы для мене нужны были, Очи. Въчная Правда Блаженныя НАТУРЫ никого не обижает. Она, равное во всем неравенсгво дѣлая, в ОсгрогІ, моего Слуха вмѣсгила Чувсгво Очей.

Сила.

Глупость в Изобйліи гордйтся и ругается, а в Скудосги осѣдает и отчаевается. Она в Обойх Долях нещасна. Там біісптся, как в сумозбрбдной Горячкѣ, а тут с Ног валйтся, как Стерво. Сія вся Язва рбдится оттуду, что не научйлися Царсгвію Ббжію и Правдѣ Его, а думают, что в Мірѣ все дѣлается на Удачу, так, как в Беззаконном Владѣніи.

Но распростри, о Бѣдная Тварь, Очи твой! И увидиш, что все дѣлается по самой точной Правдѣ и Равенсгву, а сим вспокоишся. Если в Богатствѣ есгь, чего в Нищетѣ нѣт, справся и сыщеш в Нищетѣ, чего в Богатствѣ нѣт. В которой Землѣ менѣе родится Плодов, там в Награду Здоровосгь Воздуха. Гдѣ мёнѣе Клюквы и Черницы, там мёнѣе Скорбутной Болѣзни. Мёнѣе Врачёй? Мёнѣе Больных. Мёнѣе Золота? Менѣе Надобносгей. Менѣе Ремесл? Мёнѣе Мбтов. Мёнѣе Наук? Мёнѣе Дураков. Мёнѣе Прав? Мёнѣе Беззаконников. Мёнѣе Оружія? Мёнѣе Войны. Мёнѣе Пбваров? Мёнѣе испорченнаго Вкуса. Мёнѣе Чёсти? Мёнѣе Страха. Мёнѣе Сластёй? Мёнѣе Грусти. Мёнѣе Славы? Мёнѣе Безславія. Мёнѣе Другбв? Мёнѣе Врагбв¹¹³. Мёнѣе Здорбвья? Мёнѣе Страсгёй. Вѣк и Вѣк, Страна и Страна, Народ и Народ, Город и Село, Юность и Старость, Болѣзнь и Здоровя, Смерть и Жизнь, Ночь и День, Зима и Лѣто - Каждая Стать, Пол и Возрасг, и всякая Тварь имѣет собсгвенныи свои Выгбды. Но слѣпая Глупосгь и Глупое Невѣріе сего не разумѣет. Одно только худбе во всем видит, подобна Цылюрнычим Пявкам, негодную Кровь высосающим. Для сего Вѣк над Вѣк возносит, Народ вышше Народа, недовольна своєю ни Статью, ни Страною, ни Возрасгом, ни Сродносгью, ни Участью, ни Болѣзнію, ни Здоровьям, ни Смертію, ни Жизнію, ни Старосгію, ни Юносгью, ни Лѣтом, ни Зимою, ни Ночью, ни Днем; и при Удачѣ то восходит до Небес, то низходит Отчаяніем до Бездн¹¹⁴, лишенна как Свѣта и Духа Вѣры, так и сладчайшаго Мира с равнодушіем, и жжется собственным своих Печалей Пламенем, дабы исполнилось на ней: "А не вѣруяй уже осужден есгь"¹¹⁵.

Все же есгь Благое, кромѣ не видѣть Царсгвія Божія и Правды Его, кромѣ болѣть Душёю и мучитись из Роптанія неудовольсгвіем: сіє Одно есть Злое. Сія есгь Гордосгь Сатанинская, возсѣсги на Престблѣ Вышняго покушаюгцаяся. Сей есть точный Центр Ада и Отец Страстёй.

"И не даде Іов безумія Богу"¹¹⁶.

"Благословлю Господа на всякое Время..."¹¹⁷

Сей есть Свѣт Истины и Вѣдѣнія Божія. Посему и Свягцённики именуются Сердца, в невѣріи сидящіи, Ббжіим Свѣтом озаряя.

"Вы есте Свѣт Міра"¹¹⁸.

"Коль красны Ноги благовѣствуюгцих Мир..."¹¹⁹

"Святй ИХ ВО ЙСТИНУ твою.. ."¹²⁰

Басня 25.

Лев и Обезьяны

Лев спит навзничь, а спящій весьма схож на мертваго¹²¹. Толпа разнаго рода Обезьян, почитая его в мертвых, приближився к нему, начали прыгать и ругаться, забыв Страх и Почтеніе к Царю своєму¹²². А как пришло Время восганія от сна, подвигнулся Лев. Тогда Обезьяны, одним путем к нему пришедшіи, Седмицею Путей разсыпалися. Старшая с них, пришед в себе, сказала:

- Наши и Предки ненавидѣли Льва, но Лев и нынѣ Львом и во Вѣки Вѣкбв¹²³.

Лев есгь Образ Біблій, на которую восгают и ругаются Ідолопоклбнничьи Мудрецы. Они думают, что Она мертва и говорит о Мертвости Стіхійной, не помышляя о том, что в тлѣнных Ея Образах сокрывается Живот Вѣчный и что все de востает и возносится к ТОМУ: "Бог наш на Небеси и на Земли..."¹²⁴ И не разумѣя, что Исходы Ея суть Исходы Живота¹²⁵, ругаются, слыша de: "Горняя Мудрсгвуйте..."¹²⁶ "Нѣсгь Здѣ..."^а127 А как только блеснул Свѣт восганія Ея, тогда исполняется на них: "Расточатся врази Его"¹²⁸. Вот для чего Васйлій Велйкій¹²⁹ Говорит о Евангеліи, что Оно есгь Воскресеніе Мертвых¹³⁰.

Іуда, сын Іаковль, вмѣсто Льва Образом невидимаго Царя и Бога лежит, и посему-то написано: "Возлег почи, аки Лев. Кто воздв[игнет] Его"¹³¹.

Лежит Львйца и Царица наша, Чистая Дѣва Бібліа, и о НеЙ-то Жизнь и Воскресеніе наше Христос сказует: "Не Умре бо Дѣвйца, но спит..."¹³²

Блажен не смѣжающій Очей пред блистаніем Ея! Сей да поет с Давидом: "Коль возлюбленна Селенія Твоя..."¹³³ "Коль красны Домы твой, Іакове..."¹³⁴

Звѣрёй Описатели Пишут, что Лев, родившися, лежит мертв, покбль ужасным Рыком возбудит его Отец Его. A de дѣлает в Третій День. Возможно ль найти Благолѣпнѣйшій для Божественньія Книги Образ?

Басня 26.

Щука и Рак

Щука, напав на сладкую ядь, жадно проглотила. Но вдруг почувствовала сокровенную в сладости Удку, увязшую во внутреностех своих. Рак сіє издали примѣтил и, на Утрешній день увидѣв Щуку, спросйл:

- За чем вы, Сударыня, не веселы? Гдѣ дѣвался ваш Кураж?

- Не знаю, Брат, что-то Грусно. Думается для Увеселенія поплысгь из Кременчука¹³⁵ в Дунай. Днѣпр наскучил.

- А я знаю вашей Грусги родник, - сказал Рак. - Вы проглотили Удку. Теперь вам не посббит ни бысгрый Дунай, ни плодоношый Ніл, ни веселовидный Меандр¹³⁶, ни золотые Крйлца.

Сила.

Рак точную Правду сказует. Без Бога и за Морем худо. А Мудрому Человѣку весь Мір есгь Отечесгвом. Вездѣ ему и всегда добро. Он добро не собирает по мѣстам, но Внутрь себе носит оное¹³⁷. Оно ему Солнцем во всѣх Временах, а Сокровигцем во всѣх сторонах. Не его мѣсто, но Он посвягцает мѣсто¹³⁸, не изгнанник, но Странник, и не Отечество осгавляет, а Отечесгво перемѣняет. В коей Землѣ Пришлец¹³⁹, тбей Земли и Сын, имѣя Внутрь себе Народное Право¹⁴⁰, о кбем Павел:

^а Сіє Хамово Плёмя смѣётся наготЁ Отчей<²>.

"Закон Духовен есгь"¹⁴¹.

Страх Господень - Источник Мудросги¹⁴² и Веселія, и долгоденствія. А невѣріе есгь сладчайшая Ядь, сокрываюгцая Горчайшій Яд. Трудно сей Яд примѣтить. Трудно проникнуть Беззаконіе. "Грѣхопаденія Кто разумѣет?"¹⁴³ Тот, кто проникнул Страх Божій. Корень его горкій, но Плоды сладчайшіе. А Беззаконіе есть Удка, сладостью обвйтая, уязвляюгцая Душу.

Честолюбіе ли тебе вадит ко Грѣху? Оно есть сладосгь, обвившая Удку. Плотская ли Сласгь плѣнила? Проглотил ты Удку. За Сребром ли погнался и впал в Неправду? Плѣнен ты Удкою. Зависть ли, Месгь, Гнѣв или Отчаянность увязла в Душѣ твоей? Проглотил ты Удку, о кбей Павел: "Жало же Смёрти Грѣх"¹⁴⁴. Безбожіе ли вселилося в Сердцѣ твоем? Проглотил ты Удку, о кбей Исаіа: "Нѣсть радоватися Нечестивым"¹⁴⁵. "Рече Безумен в Сердцы своем: Нѣсть Бог..."¹⁴⁶ Вражда ли с Богом воцарилася Внутрь тебе? Пожер ты Удку, о кбей Мойсей: "Проклят ты во Градѣ и проклят ты на Селѣ..."¹⁴⁷ Мучит Душу твою Страх Смерти плотской¹⁴⁸? Увязла в ней Удка, о кбей Исаіа: "Беззаконныи взволнуются, и почити не возмогут"¹⁴⁹. Грѣх значит жить по Закону плотских Удов и страстей наших, воююгцих противу Закону Ума нашего¹⁵⁰. Таков гдѣ сокрыется? Кбе мѣ'сто увеселит его? Кая Прибыль¹⁵¹ раскуражит Сердце Его? В Душѣ своей и в Сердцѣ своем вездѣ и всегда носит негцасгіе. Взглянь и послушай нещаснаго Раба!

"Еже бо хо гіі і п прилѣжит мнѣ, а ёже дііятп, не Обрѣтаю"¹⁵².

Вот Истинная Плѣнь! "Всяк согрѣшаяй, Раб есть Грѣху"¹⁵³.

Басня 27.

Пчела и Шёршень

- Скажи мнѣ, Пчела, длячего ты сголь Глупа? Знаєш, что трудов твоих Плоды не столько для тебе самой, сколько для Людей полезны¹⁵⁴, но тебѣ Часто и вредят, принося вмѣсго награжденія Смерть, однак не престаете дурачитись в собираніи Меда. Много у вас Голов, но безмбзгіе. Видно, что вы без толку влюбилися в Мед.

- Ты высокій дурак, Господйн Совѣтник, - отвѣчала Пчела. - Мед любит ѣсгь и Медвѣдь, а Шершень тоже лукаво досгает. И мы бы могли воровски добывать, как иногда наша братья и дѣлает, если бы мы только ѣсть любили. Но нам несравненно большая Забава собирать Мед, нежели кушать. К сему мы рожденны и не престанем, покбль Умрем. А без сего жить и в Изобйліи Меда есть для нас одна лютѣйшая Смерть.

Сила.

Шершень есть Образ Людей, живущих хищеніем Чуждаго и рожденных на то одно, чтоб ѣсгь, пить и протч[ая]¹⁵⁵. А Пчела есть Герб мудраго Человѣка, в сродном дѣлѣ трудящагося. Многіи Шёршни без толку говорят: длячего сей, напримѣр, Студент научйлся, а ничего не имѣет? На что, де, Учитись, если не имѣть Изобйлія?.. Не разсуждая Слов Сірах[овых]: "Весёліе Сёрдца живбт Человѣка"¹⁵⁶, и не разумѣя, что сродное Дѣло есть для него сладчайшее Пйршество. Взгляньте на Правленіе Блаженныя Натуры и научитеся. Спросите вашу Борзую Собаку, когда она веселѣе? - Тогда, - отвѣчает вам, - когда гоню Зайца. Когда вкуснѣе Заец? - Тогда, - отвѣчает Охбтник, - когда ганяю. Взгляньте на сидягцаго пред вами Кота. Когда он куражнѣе? Тогда, когда цѣлу Ночь бродит или сидит возлѣ Норбхи¹⁵⁷, хотя, уловивши, и не ѣст Мьіши. Запри в Изобиліи Пчелу, не Умрет ли с тоски в то время, когда можно ей Лѣтать по цвѣтоносным Лугам? Что горестнѣе, как плавать в Изобиліи и смертно мучитись без сроднаго Дѣла? Нѣт мучителнѣе, как болѣть Мыслями, а болят Мысли, лишаясь сроднаго Дѣла. И нѣт радостнѣе, как жить по Натурѣ. Сладок здѣсь труд тѣлесный, терпёнье тѣла и самая Смерть его тогда, когда Душа, Владычица его, сродным Услаждается Дѣлом. Или так жить, или должно Умрѣть. Старик Катбн¹⁵⁸ чем мудр и щаслив? Не изобиліем, ни Чином. Тѣм, что послѣдует Натурѣ, как видно в Ціцербновой Кнйжечкѣ «О Старости»¹⁵⁹. Сія одна есть премилосердная Мати и Премудрая Путеводителница. Сія преблагая домосгроителница несытому дарует много, а мало дает довольному малым.

Но раскусить же должно, что значит жить по Натурѣ. Не Закон скотских Удов и Похотей наших, но значит Блаженное оное Естество, называемое у Богословов Трисолнечное¹⁶⁰, всякой Твари свою для нея Часть и сродность вѣчно предписующее. О сем-то Естествѣ сказал древній Епікур¹⁶¹ слѣдующее:

"Благодареніе Блаженной Натуръ за ТО, ЧТО НУЖНОЕ

ЗДВЛАЛА НЕТРУДНБІМ, А ТРУДНОЕ НЕНУЖНБІМ"¹⁶².

А понеже в Богѣ нѣсгь Мужескій Пол ни Женскій, но все в Нем¹⁶³, и Он во всем, для того сказует Павел: "Иже есгь всяческая во всем..."¹⁶⁴

Басня 28.

Оленйца и Кабін

В Пблских и Венгёрских Горах¹⁶⁵ Оленйца, увидѣв домашняго Кабана:

- Желаю Здравсгвовать, Господин Кабан, - стала витаться. - Радуюся, что вас...

- Что ж ты, негодная Пбдлосгь, столько неучтива? - вскричал, надувшись, Кабан. - Почему ты меня называеш Кабаном? Развѣ не знаєш, что я пожалован Бараном? В сем имѣю Патент¹⁶⁶, и что род мой происходит от самых Благородных Бобрбв¹⁶⁷, а вмѣсго Епанчи¹⁶⁸ для Характёра ношу в Публикѣ содраную с Овцы Кбжу.

- Прошу простить, ваше Благородіє, - сказала Оленйца, - я не знала. Мы, просгыи, судим не по Убору и Словам, но по Дѣлам. Вы так же, как прежде, роете Землю и ламаете Плетень. Дай Бог вам быть и Конем¹⁶⁹.

Не можно довольно надивиться Глупцам, пренебрегшим и поправшим премного честнѣйшій и безцѣнный Добродѣтели Бысер на то Одно, чтоб продратся в Чин, совсѣм ему несродный. Кой им Змій в Ухо нашептал, что Имя и Одежда преобразит их в Бытіе, а не Жизнь Честная, достойная Чйна? Вот точныи Гракй Езбповы, одѣвающіеся в Чужое Перья¹⁷⁰! Из таковых сошитое жителсгво подобное Судну, в котором ѣхали Морем одіпъіп по Человѣчому Обезьяны, а ни одна править не умѣла. Если кто Просвѣщенное Око имѣет, коликое множество видит сих Ослбв, одѣтых в Львиную Кбжу¹⁷¹? А на что одѣты? На то, чтоб волнѣе могли жить по рабским своим Прихотям, безпокоить Людей и проламываться сквозь Законов Гражданских Заббры. А никто из Досгойных Чести на неучтивосгь скорѣе не сердится, как сій Обезьяны с Ослами и Кабанами. Древняя Еллинская Послбвица:

Обезьяна Обезьяною и в Золотом Характёрѣ¹⁷².

Вспоминает и Соломбн о Свиньи с Золотым в Ноздрях ея Колцбм. Прит[чи], Гл[ава] 11, с[ти]х 22¹⁷³.

Знаю, что точно Он сіє говорит о тлѣнных и бренных Фігурах, в коих погрязло и сокрылося Колцо Вѣчнаго Царствія Божія, а только говорю, что можно приточить и к тѣм, от кбих оное взято для особливаго Образованія в Біблію. Добросердечныи и Прозорливыи люде разными Фігурами изображали дурную Душу сих, на Одно только Зло живых и движимых Чучелов. Есть и в Малорбссіи Послбвица:

Далеко Свинья от Коня¹⁷⁴.

Басня 29.

Старуха и Горшёчник

Старуха покупала Горшки. Амуры молодых лѣт егце и тогда ей отрыгалися.

- А что за сей хорошенькіи?..

- За того возму хоть 3 Полушки¹⁷⁵, - отвѣчал Горшечник.

- А за того гнусного (вот он!), конечно, Полушка...

- За того ниже двох Копѣек не возму...

- Что за Чудо?..

- У нас, Бабко, - сказал Майстер, - не глазами выбирают. Мы испытуем, чисто ли Звонит¹⁷⁶?

Баба, хотя была не подлаго Вкуса, однак не могла больше говорить, а только сказала, что и сама она давно сіє знала, да вздумать не могла¹⁷⁷.

Сила.

Конечно, сія премудрая Eva есть Прабабою всѣм тѣм Восгрякам, которыи Человѣка цѣнят по Одеждѣ¹⁷⁸, по Тѣлу, по Деньгам, по Углам, по Имени, не по его житія Плодам. Сій Правнуки, имѣя тот же Вкус,

совершенно доказуют, что они суть Плод от сей Райской Яблони¹⁷⁹. Чисгое, и как Рймляне говорили, Candidum ("бѣлое"), и независгное Сердце, Мило-сердное, Терпеливое, Куражное, Прозорливое, Воздержное, Мирное, Вѣруюгцее в Бога и Уповаюгцее на Hero во всем, - вот Чисгый Звон и Честная Душы нашей Цѣна! Воспоминает и Сосуд избранный Павел о Сосудах Чесгных и безчесгных. 2 К Тімоо[ею], Гл[ава] 2, с[ти]х 20¹⁸⁰ и К Рим[лянам], 9, с[ти]х 21¹⁸¹. "Утроба буяго яко Сосуд сокрушен и всякаго Разума не удержит". Сирах, 21, с[ти]х 17.

Извѣстно, что в Царских Домах находятся Фарфорные, Сребряные и Золотые Урыналы, от которых, конечно, Честнѣе глиняная и деревяная Посуда, Пигцею наполняемая, так, как ветхій селскій Храм Божій почтеннѣе Господскаго Бархатом украшеннаго Афедрона¹⁸². Изрядная Великороссійская Пословица сія: Не красна изба углами, красна ПИРОГАМИ¹⁸³.

Довелось мнѣ в Харьковѣ между премудрыми Емблематами¹⁸⁴ на Стѣнѣ Залы видѣть слѣдуюгцій: Напйсан схожій на Черепаху Гад с долговатым Хвостом. Средѣ Черепа сіяет болілая Золотая Звѣзда, украшая оной. Посему Он у Рймлян назывался Stellio, а Звѣзда Stella. Но под ним толк подписан слѣдуюгцій: "Sub LUCE LUES". Сйрѣчь: Под сіяніем Язва¹⁸⁵.

Сюда принадлежит Пословица, находягцаясь в Еѵангеліи: "Грббы повапленныи"¹⁸⁶.

Басня ЗО.

Соловёй, Жіворонок и Дрозд

Средѣ высокой Степи стоял Сад, жилигце Соловьев и Дроздбв. Жаворонок, прилетѣв к Соловью:

- Здраствуй, Господйн пѣвчей, - сказал ему.

- Здраствуй и ты, Господйн Соловей, - отвѣчал ему Пѣвчій.

- Для чего ты мене твоим Именем называеш? - спросил Жаворонок.

- А ты для чего мене называеш Пѣвчим?..

Жаворонок. Я тебе не без Причины назвал Пѣвчим. Твоє Имя у Древних Еллинов было ш](Ѵі)ѵ, сйрѣчь Пѣвчій, a obf] Пѣсня.

Сол[овеЙ]. А твоє Имя у Древних Рймлян было Alauda, сирѣчь Славѣй, а славлю Laudo.

Жав[оронок]. Если так, теперь начинаю тебе больше любить и прилетѣл просить твоей Дружбы.

Сол[овеЙ]. О простак! Можно ли выпросить Дружбу? Надобно родится к ней^а. Я часто пою сію мою Пѣсеньку, научен от Отца моего: " 0|_iolov ттоос 6|jolov ауєі Ѳеод"¹⁰¹.

Жав[оронок]. И мой Батько сію Пѣсеньку спѣвает. Я ж тебѣ как в протчем, так и в сем подобен, что ты поеш Христа, всея Твари Господа, а я Его ж славлю, и в сем вся наша Забава.

Сол [ОВЕЙ]. Хорошо, я совершенный твой Друг, если в Саду жить станеш.

Жав[оронок]. А я искренный твой Любитель, если в Степи жить станеш.

Сол [ОВЕЙ]. Ах! Не волокй мене в Степь: Степь мнѣ Смерть; как ты в ней живеш?

Жав[оронок]. Ах! Не волоки ж мене в Сад: Сад мнѣ Смерть; как ты в нем живеш?..

- Полно вам, Братія, дурачиться, - молвил, не далече сидя, Дрозд. -Вижу, вы рожденны к Дружбѣ, но не смыслите любить. Не игци тое, что тебѣ Нравно, но то, что Другу полезно: тогда и я Готов быть Третьим вашим Другом.

Потом, всяк своим Пѣніем заспѣвав, утвердили в Бозѣ Вѣчную Дружбу.

Сила.

Сими тремя Птичками Образуется добрая Дружба. Дружбы нелзя выпросить, ни купить, ни Сйлою вырвать. Любим тѣх, коих любить родились, так как ядим то, что по Природѣ, а у Бога для всякаго дыханія всяка Пигца добра, но не всѣм. И как нелзя Коня с Медведем, а Собаку с Волком припрягти к Коляскѣ, так не можно, чтоб не оторвалось Ветхое Сукно, пришитое к свѣжому, а Гнилая Доска, приклеена к новой. Равное ж несогласіе есгь между Двома разсгоягцих Природ Человѣками, а самая вягцшая несродносгь между Злым и добрым Сердцем. Жаворонок с Дроздом и Соловьем дружить может, а с Ясгребом, Нетопырём не может. Если Бог раздѣлил, тогда кто совокупит? Премудрая и предревняя есгь сія Послбвица:

"0|joiov Time 6|joiov ауєі Ѳеод.

SlMILEM AD SIMILEM DUCIT DEUS.

ПОДОБНАГО ДО ПОДОБНАГО ВЕДЕТ БОГ¹⁸⁷.

Одна только несносносгь Жаворонку жить в Саду, так, как Соловью в Степи. Сіє у Еллин именовалось АѵтілаѲіа³. А в протчем во всем между ими равная Сносность, ЕицттаОкіа¹⁰². Не должно же друга нудить к тому, что тебе веселит, а его мучит. Многіи помянутой Пословицѣ противорѣчат: Должно, де, и Врагов любить. Безспорно, но дружба так, как Милостыня: многіи Степени окружают Центр Престбла Ея. Всѣм Доброжелателем быть можеш, но не Наперсником¹⁸⁸. Иначе Благодѣтелствуем Домашним и Сродсгвенникам, иначе Прихожим и Странным. Бог всѣм Благодѣтель, но не для всѣх сіє Его Слово:

"Обрѣтбх Давіда... Мужа по Сёрдцу моєму.. ,"¹⁸⁹

А только для гІ,х, кой, Сердце своє в Божественную совсѣм преобразив Волю, о всем благодарягце вѣруют, надѣются, люблят Его и слышат:

"Вы Друзи мои есте..." 15 Ісоан[на] Еѵ[ангеліе]¹⁹⁰.

Щаслйв, кто хоть одну только Тѣнь доброй Дружбы нажйть удостбился. Нѣт ничего дороже, слаже и полезнѣе Ея. Великая Русь просвѣщенно поговаривает: "В Пблѣ Пшеница Годом родится, а Доброй Человѣк всегда пригодится"¹⁹¹. Гдѣ был? - У Друга. Что пил? - Воду. Лучше Непріятелскаго Мібду¹⁹². Носится и в Малороссіи Послбвица: "Не имѣй ста рублей, как Одного Друга"¹⁹³.

Но не достоин Дружнія Любви превозносящій что-либо вьішше Дружбы и не положившій Оную осгатним Краєм и Пристанищем всѣх своих дѣл и желаній. Соловей преславное своє Имя усгупает самовольно Другу. Сладка вода с Другом, славна с ним и безименносгь. Катбн сказал: "Пропал тот День, что без Пблзы пройшбл"¹⁹⁴. Но Траян¹⁹⁵ (чутьли не Тіт¹⁹⁶) яснѣе: "О Друга! Погиб мой День, никому я не услужил"¹⁹⁷.

Всякой Власти, Званію, Чину, Статью, Ремеслу, Наукам Начало и Конец Дружба: Основаніе, Союз и Вѣнец Общесгву. Она создала Небо и Землю, сохраняя Мір Міров в Красотѣ, Чинѣ и Мирѣ. "Бог Любы есгь..."¹⁹⁸ А Кто плѣнился Ею, тот вышшій Законов Гражданских, самим управляется Богом. "Всяк, йже в нем пребывает, не согрѣшает..." І. Іоан[на], Гл[ава] 3, с[ти]х 7^і".

"Праведнику Закон не положён, но беззакбнным..." І К Тімоо[ею], Гл[ава] 1, с[ти]х 9²⁰⁰.

Не надобно приводить Трубами Воду туда, гдѣ отрыгает чисгѣйшее Питіе сам Источник, всѣх Поточков Отец и Глава.

"Своєму Господеви стойт, или падает..." К Римл[янам], 14²⁰¹.

К сей Главѣ нас возводйть есгь Должносгь Богословіи, одной из троих главнѣйших Наук, содержащих в Благоденствіи Жителсгво. Сих одних Учйтели Именуются в Еврбпѣ Doctores²⁰². Единственным их Предметом есгь Человѣк. Медіціна врачует Тѣло, Юріспруденціа Страхом приводит каждаго к Должности, а Богословія из Рабов дѣлает Сынами и Другами Божіими, вливая в Сердце их Охоту свободную к тому, к чему Гражданскіе Законы силою волокут. "Уже нѣси Раб, но Сын..." К Галат[ам], 4²⁰³. Чем множае таковых в Жителсгвѣ, тілі Оно щасливѣе, и не напрасно есгь Послбвица:

Доброе Братство лучше Богатства²⁰⁴.

А что сказано о Дружбѣ, тое ж разумѣется и о Статьй. Как к той, так и к сему Вожд вѣрный есгь Природа. Щаслив же послѣдуяй ему. Впротчем, как помянутыи Птички Образуют Вѣрнаго, Избраннаго по Природѣ, сирѣчь по Бозѣ, Друга, так Друг есть Фігурою и Образом Священныя Біблій. Взглянь на Гл[ава] 6, с[ти]х 14, Сірах[а]²⁰⁵. Читай их подалѣе и понимай, что Христос есгь всѣх тѣх Слов Ц [>/11>. Он есгь Премудросгь Божія, Глаголющая к нам:

"Вы Друзи мои есте..."²⁰⁶

"Се, Мати Моя и Братія..." Марк[а], Гл[ава] З²⁰⁷.

А как Творящіи Волю Божію суть Мати и Братія Хрисговы, так взаимно им Бібліа. Взглянь на Конец 14 Гл[авы] и на Начало 15 Сірах[а]. Точно о Біблій Рѣчь: "Срящет его яко Мати.. ."²⁰⁸

Скажи мнѣ, что есгь Друг? Слуга и Доброжелатель. Кая ж лучшая Услуга, как привесгь к Вѣдѣнію Божію? Все есгь Ложь, сирѣчь непостоянное и не твердое, кромѣ Бога. Но Бібліа учит о Бозѣ.

"Аз на de родйхся... Да Свидѣтелсгвую Истину". Гл[ава] 18²⁰⁹.

"Слово твоє Истина єсть". Гл[ава] 17 Іоан[на]²¹⁰.

Вся наша Жизнь в Руцѣ Божіей²¹¹. Сіє значит врожденное нам предписаніе Пищи, Статья, Дружбы... Самое маленькое Дѣло без Его руководства есгь неудачное. "Без Мене не можете..."²¹² Кто знает Бога, тот знает План и Путь Житія своего. Что есгь Житіє? Есгь всѣх Дѣл и Движеній твоих Сноп. Видиш, что познавшій Бога все своє разумѣет. Вот для чего сказано:

"Друг вѣрен кров (Покров) крѣпок..."²¹³

Ничего нас Бібліа не учит, кромѣ Богознанія, но сим самим всего учит. И как имѣюгцій Очи все видит, так Чувствуюгцій Бога все разумѣет и все имѣет, все, что для себе. А если Черепаха Крил не имѣет: кая Нужда? Они для Птйцы нужны. Не в том совершенная Премудрость, чтоб весь Мір перезнать. Кто может сіє? А невозможное и ненужное есгь то же. Но если все знаєш, что для тебе надобное, сіє значит совершенную Мудрость. Пересмотрѣв всѣ Планёты и приобрѣв все Міры, не имѣя и не зная тое, что для тебе, и Скуден, и не Знаток, и не весел єси. Так, как перевѣдав всѣ Дороги, но не увѣдав твою, ничево и не знаєш, и не имѣеш, и не Куражен. Да и Как быть можеш куражен, лишен для тебе нужнаго? Как имѣть станеш, не сыскав? А как сыщеш, не узнав? Как же узнаєш, лишен Сладчайшаго и Всевожделѣннѣйшаго твоего Руководителя, Сії ЬІА Божія? Старйнная Пословица: Охота пуще неволи²¹⁴. Злая Охота побуждает Злодѣя к ужасным предпріятіям. Но не мёнѣе силна и Святая Охота. Охота, Любов, Огнь, Свѣт, Пламень, Ражженіе есгь то же.

"Бог Любы есгь.. ,"²¹⁵

Сія распалйла и устремйла Апосголскіи, Пророческіи и Мученическіи Сердца на лютыи Страданія, а Пустынников и Пбсгников к горчайшим Подвигам ражжегла и оживляла их²¹⁶. О сем просвѣщающем и распаляющем, но не опаляющем огнѣ Соломон в Пѣсн[ѣ] Пѣсн[ей]:

"Крѣпка яко Смерть Любы,

Жесгока яко Ад Ревносгь:

Крила Ея Крила Огня,

Угліе Огненно Пламы Ея". Гл[ава] 8²¹⁷.

Сей Божёсгвенный Кураж просвѣщал тму их, согрѣвал Отчаяніе, прохлаждал Зной, услаждал Горести, а без сего всякое Щасгіе есгь нещасное. И так Бібліа єсть наш верховнѣйшій Друг и Ближній, приводя нас к тому, что есть Единое Дражайшее и Любезнѣйшее. Она есгь для нас Прёдками нашими оставленный Здіѵы, хранягцій Сокрбвище Боговѣдѣнія²¹⁸. Боговѣдѣніе, Вѣра, Страх Божій, Премудрость есть то же. Сія

Одна єсть Истинная Премудрость. Сія "Друга Божія и Пророки усгрояет". Премудр[ости] Соломон[а], 4-й²¹⁹.

"Сію возлюбйх и поисках от Юности моея"²²⁰.

"Сія Благолѣпнѣе Солнца"²²¹.

"Проницающая аки Утро, добра яко Луна, избранна яко Солнце"²²². "Труды Ея суть Добродѣтели: Цѣломудрію бо и Разуму учит, Правдѣ и Мужеству, ихже потребнѣе ничтоже есть в житіи Человѣком"²²³. Пѣсн[ь] Пѣсн[ей] и Премудр[ости] Соломбн[а], Гл[ава] 7 и Гл[ава] 8.

Перші п'ятнадцять байок, що входять до циклу «Басни Харьковскія», Сковорода написав у 1769 р., відразу після свого звільнення з посади викладача катехізису в "додаткових класах" Харківського колегіуму, а решту - десь на початку 1770-хрр. у Бабаях. Твір дійшов до нас у двох списках із XVIII ст. та в одному - із ХІХ-го (автограф не зберігся). Уперше цикл було надруковано окремою книжечкою в Москві 1837 р. [див.: Сковорода Г. С. Басни Харьковскія. - Москва: Издание Московского попечительного коми-тета «Человеколюбивого общества», 1837. -VI, 59, II с.]. Подаємо за найранішим списком, що зберігається в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернад-ського НАН України під шифром 326 Д (Муз. 605/2).

¹ Збірка присвячена приятелеві Сковороди Панасові Панкову - колезькому реєстраторові (чин 14-го, найнижчого класу, згідно з петровською «Табеллю про ранги»), який мешкав у Острогозьку. У діалогах Сковороди Панков виступає під ім'ям Аванасій. Син Панаса Панкова Іван навчався в Харківському колегіумі й належав до кола вихованців Сковороди [див.: НіженецьА. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 145,162-163].

² Наприкінці весни або на початку літа 1769 р. Сковороду було звільнено з посади. Останнє "доношеніє" директора додаткових класів Харківського колегіуму Миколи Виродова генерал-губернаторові Євдокимові Щербиніну щодо грошових витрат, де вказано й платню викладача катехізису Сковороди, датоване 13 квітня 1769 р. [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 206].

³ Бабаї - містечко під Харковом, засноване в середині XVII ст. Було власністю родини Донців-Захаржевських, а потім поміщиків Щербиніних. Григорій Сковорода не раз бував у маєтку Петра Андрійовича ГЦербиніна, а також зупинявся в будинку свого учня, священика Якова Правицького. Одне з джерел біля Бабаїв ще й досі має назву "холодної сковородинської криниці" [див.: НіженецьА., Стогній І. Григорій Сковорода. Пам'ятні місця на Україні. - Київ, 1984. - С. 59-62].

⁴ Пор.: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238].

⁵ Пор.: "Стукотить, гуркотить... 'А що там?' - 'Кобиляча голова лізе!"' [Номис, № 11824]. Це прислів'я походить із казки «Кобиляча голова» («Про дідову дочку та бабину дочку»). Див., наприклад: "Коли се стукотить, гримотить - кобиляча голова біжить" [Народные южнорусские сказки / Изд. И. Рудченко. - Киев, 1870. - Вып. 2. - С. 66]. Образ кобилячої голови відомий і в літературі: пригадаймо хоч би Івана Котляревського, який писав про Венеру таке: "Приїхала, загримотіла, / Кобиляча мов голова" [Котляревський І. Енеїда // Котляревський І. Повне зібрання творів. - Київ, 1969. - С. 77].

⁶ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 793. Є також українські приказки: "Високо літає, та низько сідає"; "Хто високо літає, той низько сідає" [Номис, № 2553, 2554; Франко, № 2751].

⁷ У діалозі Платона «Бенкет» (216d) Алківіад порівняв Сократа із силенами -потворними різьбярськими фігурками, всередині яких були статуетки богів: "Бо він прийняв на себе такий вигляд і дуже нагадує на позір оті вирізьблені статуетки силенів. Якщо ж ви розкриєте його, дорогі мої гості, то переконаєтеся, скільки там усередині здорового глузду!" [Платон. Бенкет / Перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, вступна стаття Джованні Реале. - Львів, 2005. - С. 95]. Цей образ перегодом мав неабияку популярність. Із силенами порівнювали, наприклад, пустельників, пророків, Івана Хрестителя, ба навіть самого Христа [див.: PelcJ. Jan Kochanowski poeta Renesansu. -Warszawa, 1988. - S. 79]. Ось що писав про силенів, скажімо, один з улюблених авторів Сковороди Еразм Роттердамський: "Подібно Алківіадовим силенам, все на світі має два обличчя, дуже не схожі поміж собою. Коли одне з них, зовнішнє, - ніби смерть, то внутрішнє - життя; і навпаки, якщо перше - життя, тоді друге - смерть. І так все в житті буває одночасно: красивим і потворним, багатим і бідним, ганебним і славним, вченим і невченим, сильним і немічним, видатним і нікчемним, веселим і сумним, щасливим і нещасливим, дружнім і ворожим, цілющим і згубним. Одне слово, якщо відкрити силена, все виявиться зовсім протилежним" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Дитвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. -С. 38; пор.: Эразм Роттердамский. Оружие христианского воина // Эразм Роттердам-ский. Философские произведения. - Москва, 1986. - С. 143]. Під Алківіадовим силеном Сковорода мав на думці передовсім Біблію. Один з його трактатів, присвячених мистецтву тлумачення Святого Письма, так і називається: «Silenus Alcibiadis».

⁸ Очевидно, це парафраза Книги пророка Захари 7: 9. Пор.: еХдъ прлведенъ еХдйте.

⁹ Пор. народну приказку: "Був колись оріх, а тепер свистун" [Номис, № 1866].

¹⁰ Див.: Скверны^ъ же й влвіи^ъ вленей (ЯрицлйсА, швїічЗй же севе КО Б/1Г0ЧТЇК> (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).

¹¹ Сковорода має на думці слова: Не одифреннві/иъ во влене/иъ пос/і^довлвше скл^^о/иъ Bd/ИЪ еЙ/iS Й пришествїе гда Н^шегш ІИСЛ J(pTd, НО Cd/Иовйдцы ввівше ВЄ/іЙчЄСТВЇА онлгш

(Друге соборне послання св. ап. Петра 1: 16). ^п Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 14.

¹³ Вигадка має сенс і виправдання як оприявнення невидимого. "Высокіи вещи и невѣдомыи, - писав, наприклад, Кирило Ставровецький, - паче же умныи и духовныи, инако не моїут вообразитися, точію подобієм приповѣсти" [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 341 (зв.)]. Пор.: "Приповѣсти якобы вѣзерунки суть и кшталты речій невидомых, смысловых и духовных, и чого тВлесными очима видѣти не можно, тоє приповѣсть показуєт" [Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. -С. 582].

¹⁴ Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15.

¹⁵ У християнській моделі думання страх Божий посідає дуже важливе місце. Сам Бог наповнює людську душу священним трепетом. Як зазначав у своєму курсі теологи Феофан Прокопович, стародавні греки часом виводили слово Ѳеос, (Бог) зі слова бЁос; (страх), а італієць Амбросіо Калепіно (1435-1511 pp.) - автор одного з найґрунтовніших словників латинської мови («Ambrosii Kalepini dictionarium linguarum») - уважав за можливе "дедукувати" зі слова "страшний" (timendi) також слов'янське ім'я "Бог" [див.: Prokopowicz Eh. Christianae Orthodoxae Theologiae. - Lipsiae, MDCCLXXXXII. - Vol. 1. - P. 336-337].

¹⁶ Старі українські поетики й риторики тлумачили ієрогліф як малюнок без заголовка та підпису. Наприклад, Митрофан Довгалевський подав таке його визначення: "Ієрогліф збігається з символом та емблемою в тому, що всі вони є фігурними зображеннями, а різняться між собою тим, що ієрогліфи не мають заголовків, які можуть бути в символах та емблемах" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 243; див. про це: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 179].

¹⁷ Узвичаєне тогочасне розуміння емблеми таке: малюнок, який має заголовок та відповідну епіграму. Наприклад, Митрофан Довгалевський писав: "...Емблема складається з трьох частин: перша - це зображення, або малюнок, друга - напис, або заголовок, і третя - підпис, що пояснює весь предмет" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 237; див. про це: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 177]. Емблеми зазвичай поділяли на три групи: 1) міфологічні або історичні, тобто такі, що розповідають про події минулого; 2) фізичні, тобто такі, що розкривають природні властивості або причини речей; 3) моральні, тобто такі, чиїм змістом є людська поведінка. Іноді виокремлювали ще й теологічні емблеми, тобто такі, що стосуються проблематики богопізнання [див.: Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 138-139].

¹⁸ Митрофан Довгалевський писав про символ таке: "...символ визначається як фігурне зображення, що яскраво, однією рисою передає характер і життя речі, яка мислить, на основі її подібності до речі, яка не мислить" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). -Київ, 1973. - С. 237-238]. На відміну від емблеми, символ мав замість епіграми короткий підпис [див.: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 178]. Як правило, символи поділяли на дві групи: піфагорійські та єгипетські. Піфагорійські символи окреслювали як "уславлені афоризми, втілені в метафоричні висловлювання", а єгипетські - як "вирізьблені знаки або малюнки, створені єгиптянами для таємних священнодійств" [Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 139].

¹⁹ Притчу та байку за часів Сковороди здебільшого ототожнювали, розглядаючи їх як різновид алегорії. Наприклад, Митрофан Довгалевський писав: "Притча, або байка, - це [твір], в якому виступають звірі, що розмовляють" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 316].

²⁰ Як писав Митрофан Довгалевський: "Приказка, прислів'я, або приповідка, - це певний загальновідомий вислів, що відзначається якоюсь незвичністю" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 315].

²¹ Сократ (гр. Ешкраїцс,) (бл. 470-399 pp. до н. е.) - великий давньогрецький філософ, чия творчість є поворотним пунктом у розвитку стародавньої грецької філософії (перехід від натурфілософської проблематики до питань людського життя). Був звинувачений афінським демосом у "запровадженні нових богів та розбещенні юнацтва" й засуджений до страти. Сократ не писав жодних творів. Про його науку знаємо передовсім із "сократівських" творів Платона та Ксенофонта. Ім'я Сократа вже в давнину перетворилося на своєрідний символ філософського способу життя. В Україні воно було відоме ще за старокиївської доби, зокрема, з хроніки Георгія Амартола, де було сказано, що Сократ, "уничьжив закон елиньскьг, умре, прах пив в темници" [Истрин В. М. Книгьг временньгя и образньгя Георгия мниха. Хроника Георгия Амартола в древнем славянорусском переводе. - Петроград, 1920. - Т. 1. - С. 198]. Сковорода охоче покликався на Сократа в діалогах «Кольцо», «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира», у трактаті «Silenus Alcibiadis», у притчі «Убогій Жайворонок» та в листах. А в історико-філософській традиції тема «Сковорода й Сократ» була започаткована розвідками Александру Хашдеу «Сократ и Сковорода» (1833 р.) та «Григорий Варсава Сковорода» (1835 p.). Перегодом услід за Хашдеу Сковороду будуть порівнювати із Сократом Григорій Данилевський, Федір Зеленогорський, Дмитро Багалій, Павло Житецький, Володимир Ерн (його перша сковородинська публікація мала промовисту назву «Рус-ский Сократ»), Михайло Возняк, Олексій Лосєв, Іван Мірчук, Етторе Ло Гатто, Еміль Грігораш, Микола Шлемкевич, Володимир Олексюк та інші [див.: УшкаловЛ. Григорій Сковорода: семінарій. - Харків, 2004. - С. 741-747].

²² Ідеться про "даймона" ("демона"). Як писав Ксенофонт Афінський (Меморабілїї, 1,1, 2), "по всьому місту ходили чутки про оповідки Сократа, начебто божественний голос дає йому вказівки: саме це, як я гадаю, і стало основним підгрунтям для звинувачення його в тому, що він запроваджує нових богів" [Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения: Воспоминания о Сократе. Защита Сократа на суде. Пир. Домострой / Перевод, статьи и комментарии С. И. Соболевского. - Москва; Ленинград, 1935. - С. 21]. Сковорода знав твір Плутарха «Про Сократового демона».

²³ Езоп (гр. Аїоатос;) (VII-VI ст. до н. е.) - славетний давньогрецький байкар. У старій Україні Езопа трактували не тільки як байкаря, але також як філософа. Принаймні Василь Григорович-Барський прямо називав його "філософом" [див.: Григорович-Барський В. Странствованія. - Санкт-Петербург, 1778. - С. 379]. Сковорода дуже цінував езопівські байки. Власне кажучи, жанр байки він асоціював найперше з Езопом. Та й байки самого Сковороди значною мірою засновуються на езопівських сюжетах. Так, іще 1760 р. у стінах Харківського колегіуму філософ написав по-латинському й по-україн-ському віршовану байку про Ягня та Вовка-флейтиста під назвою «Басня Есопова»); байка «Жаворонки» засновується на сюжеті Езопової байки «Орел і Черепаха», байка «Навоз и Алмаз» - на сюжеті байки «Півень та перлина» тощо.

²⁴ Про це йдеться в Платоновому діалозі «Федон» (Федон, 60с-61Ь) [див.: Платон. Діалоги. -Київ, 1995. - С. 236-237]. Діоген Даерцій (II, 42) також свідчить, що Сократ склав езопівську байку [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 117].

²⁵ Сковорода має на думці слова: Понеже во въ прелїрости вжїей не рл'зХ/И'Б /жръ пре/иХдростїк> вга, в/ігои^вб/іи/іъ вгъ вХйстов/ИЪ прбповѣди сгітй в^рХкіфи^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1: 21).

²⁶ Очевидно, Сковорода має на думці приказки: "У друга вода солодча вражеського меду" [Номис, № 9513]; "У друга вода солодша від вражого меду" [Франко, № 10883].

²⁷ Називаючи істину "безначальною", Сковорода тим самим ототожнює її з Богом. Принаймні в слов'янській Біблії слово ве^нііч^/іный ужито всього один раз як субстанти-вований прикметник на позначення Бога: ПишХ Bd/иъ, отцьі, йкш по^н^сте вє^Нііч^/іНііго (Перше соборне послання св. ап. Івана 2: 13). У грецькому оригіналі: тоѵ ап' архП?-

²⁸ Парафраза Дій св. апостолів 4: 32. Пор.: Н^іродХ же в^ровлвше/иХ вѣ сердце й дХіш

ЄДИНіі.

²⁹ Сковорода подає тут словникове тлумачення слова дружба: "Дружба: рекше єдиноуміє, товариство" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 58].

³⁰ Образ яблуні зринає у творах Сковороди дуже часто. Це можна пояснити, з одного боку, тим, що філософ любив це дерево, а з другого, - мабуть, не варто забувати й тієї обставини, що згідно з так званим "Вергілієвим колесом" яблуня - це дерево, що репрезентує середній стиль, тобто символізує мирне життя вільних хліборобів [див.: ГаспароеМ. Средневековые латинские поэтики в системе средневековой грамматики и риторики // Проблеми литературной теории в Византии и латинском средневековье. -Москва, 1986. - С. 145-146]. Недаром із цим образом у Сковороди пов'язані мотиви спокою, рустикального раю тощо.

³¹ Можливо, Сковорода має на думці оповідку Плінія Старшого в його «Природознавчій історії» (XXXV, 65) про змагання між малярами Зевксієм (Зевксідом) та Паррасієм: "Зевксід, за переказом, показав картину, на якій виноград був намальований з такою дивовижною схожістю із справжнім, що птахи злітались до нього, а Паррасій приніс полотнище, намальоване так правдоподібно, що Зевксід, загордившись оцінкою, яку дали птахи його картині, вимагав, щоб полотно було нарешті зняте і показана сама картина. Коли ж він зрозумів свою помилку, віддав пальму першості Паррасію, щиро засоромлений, тому що сам він обманув птахів, а Паррасій - його, митця" [Віхи в історії античної естетики: Збірник. - Київ, 1988. - С. 199]. Ця історія в «Театроні» Івана Максимовича переказана так: "Нѣкогда бѣ истязаніє о писаніи между Зевксієм и Парразієм. Зевксій, начертавши овощи, или ягоды, изнесе на позор истинно подобны на древах прозябающим, птицы бо на них возлетавши зобаху. Парразій же изнесе написанну запону, тонким зѣло платном покровенну, такожде премудро устрои, аки бы самоє истоє платно в покров устроєнно мнящеся всѣм зрѣти. Тогда Зевксій мнВнієм прелщенных птиц вознесенный, мови, да открывши платно явит внутр обрѣтающесся своє изображеніє. Осклабился Парразій, откуду позна прелщеніє своє Зевксій, безмѣрне студа исполнишися, побѣдителя прослави... Не всегда убо вѣру дадим, яже слышим, ни яже видим, вся вѣроятна суть, многажды видВнієм прелщаємся" [Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 24-24 (зв.)].

³² Тобто 7 червня 1774 р., бо свято Тройці, або П'ятдесятниці ("зелені святки"), припало того року на 8 червня [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 216].

³³ У списку помилково: ворота.

³⁴ Цей сюжет перегукується з народними приказками: "Дурний собака і на хазяїна бреше" [Номис, № 5196]; "Молоде песьи й на гівно гавкає" [Франко, № 19914] тощо.

³⁵ Парафраза Євангелії від св. Матвія 12: 33. Пор.: СЗ плода во древо по^імно вХдетъ. Окрім того, є латинські приказки: "Arbor е fructu cognoscitur" ("Дерево пізнається з плоду") [Цимбалюк Ю., КобівЙ., СмуроваА., АатунА. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 51]; "Е cantu cognoscitur avis" ("Пташку пізнають за співом") [Вечньге истиньг на вечной латьгни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 105].

³⁶ Сковорода має на думці Езопову байку «Орел і Черепаха» [див.: Езоп. Байки. - Київ, 1961. - С. 246], добре знану в старій Україні. На неї покликався, наприклад, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 140]. Зрештою, сюжет про орла, який учив літати черепаху, відомий і в східнослов'янському фольклорі [див.: Сравнительньгй указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 90 (225А)].

³⁷ Пор.: "Недозрельгй умок, что вешний ледок" [Пословицьг русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 438].

³⁸ Пор.: "Добре літати, але кепсько сідати"; "Літає добре, а сісти не вміє" [Франко, № 30072, 30073].

³⁹ Мабуть, це сковородинська версія приказки: "Finis coronat opus" [ЦимбалюкЮ., Кобів Й., СмуроеаЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 141], тобто "Кінець - ділу вінець", що походить

з Овідієвих «Героїд» (II, 85). У латинській версії ця приказка була добре знана в старій Україні. Наприклад, вона є на звороті 10-го аркуша рукопису "двох книжиць" Івана Величковського [див.: Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 175]. Крім того, існує ціла низка її українських відповідників, наприклад: "Конець - вінець"; "Конець діло хвалит" [Франко, № 15349, 15350]; "Добре роби, доброго й кінця дожидай"; "Кінець діло рішає"; "Кінець - і вінець" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 272]. Пор.: "Конец делу венец"; "Конец дело венчает"; "Добрый конец всему делу венец" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 498]. Ця сентенція була знана також з емблематики. Див., наприклад, 591-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Ловчій пес словленнаго зайца давит» і підпис: "Конец дВло хвалит. Окончаніе приносит честь и славу. Gloria finis" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 148-149].

⁴⁰ Автором цього сюжету вважають римського політичного діяча Мененія Агріппу (Menenius Agrippa Lanatus) (VI-V ст. до н. е.). Коли на початку V ст. до н. е. плебеї покинули Рим і пішли на Священну гору (Aventin) на знак протесту проти сваволі патриціїв, Мененій переконав їх повернутися назад, розказавши байку про людське тіло. Мовляв, одного разу всі члени тіла розсердились на шлунок за те, що тільки він один серед них нічого не робить, а живе на всьому готовому, і вирішили не давати йому їжі. Так і зробили. Але через деякий час голова перестала думати, очі почали сліпнути, а вуха -глухнути. І тоді вуста сказали: "Невже ви всі не розумієте, що наша сила йде від шлунку? То тільки здається, що він нічого не робить. Він робить те, чого ми робити не в змозі". Чи не вперше в українській літературі цей сюжет докладно переказав услід за Тітом Лівієм Касіян Сакович [див.: СаковичК. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 381-383].

⁴¹ Можливо, на створення цієї фабули Сковороду наштовхнула емблематика, наприклад, 776-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Попугай в клѣткѣ» (підпис: "Лучше быть вольным. Свобода лучше золотой клѣтки. Praestat liberum esse") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 194-195].

⁴² Цей двовірш - парафраза народних прислів'їв: "Лучче їсти хліб з водою, ненуж буханець з бідою" [Номис, № 7288]; "Ліпше хліб з водов, як пиріг з бідов" [Франко, № 30897]; "Лучше хлеб с водою, чем пиры с бедою" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 96].

⁴³ Ця думка Сковороди могла бути навіяна, наприклад, міркуваннями Боеція (Сковорода добре знав його «Розраду від філософії»; принаймні в одному з листів до Михайла Ковалинського - № 35 - цитував її): "Уся людська завзятість, що спонукає до всіляких занять, хоча йде різними стежками, спрямована, проте, до однієї і тієї ж мети - осягнути щастя" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьол-ки. - Київ, 2002. - С. 76].

⁴⁴ Ця байка заснована на ідеї Церкви-суспільства як містичного Христового тіла [докладніше див.: УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 145-147].

⁴⁵ Сковородинське поняття "сродность" можна трактувати як український відповідник стоїчного терміна оікє'їсосш; [див.: ГавриловА. Марк Аврелий в России// Марк Аврелий

Антонин. Размышления. - Ленинград, 1985. - С. 136] (зазначмо принагідно, що й інші старі українські письменники вживали слова, близькі до слова "сродность", наприклад, "сродственный" [див.: Горленко И. Слово в недВлю двадцать пятую по сошествіи Св. Духа// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. -

Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. - С. 215]). У всякому разі, одним із джерел науки Сковороди про сродність є стоїчний принцип "життя згідного з природою". Те саме і в російській літературі XVIII ст. Пор., наприклад: "Ломоносов, уразумев смешное в польском одеянии наших стихов, снял с них несродное им полукафтанье" [РадищееА.Н. Путешествие из Петербурга в Москву// РадищееА.Н. Избранные философские сочинения. - Москва, 1949. - С. 160].

⁴⁶ Розмежування знання та науки - усталена тема схоластичних курсів філософії. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "Звідси й поняття мистецтва називаються універсаліями і через це мистецтво й наука відрізняються від таких знання й досвіду, які звичайно мають справу з одиничними судженнями, хоч окремі автори висувають інші ознаки для розрізнення" [Прокопович Ф. Логіка // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 28].

⁴⁷ У списку: еыбросатъ.

⁴⁸ Можливо, цей сюжет Сковороди навіяний рядками трактату Горація «Про поетичне мистецтво» (304-308): "Буду вже краще бруском, що собою / Гострить залізо, а сам і тупий, і не вріже нічого. / Отже, не творячи сам, я тих, які творять, повчаю, / В чім їх обов'язок, сила, що живить їх, що надихає, / ГЦо їм на користь, що ні, де вірний їм шлях, а де хибний" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 221].

⁴⁹ Ідеться про згадану байку Езопа «Орел і Черепаха».

⁵⁰ Тобто до чернецтва, оскільки ченців іще від часів Орігена [див.: Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. - New York, 1985. - С. 102] було заведено називати "земними янголами" [див., наприклад: Патерік, или Отечник Печерскій. - Київ, 1661. - Арк. 100,

145 (зв.), 196 (зв.)], а їхнє життя - "ангелоподобным" [див.: Изборник 1076 года. - Москва, 1965. - С. 193; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1705. - Арк. 150 (зв.); Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 8, 252 (зв.), 253 (зв.), 645; Службы преподобным отцем Печерским. - Київ, 1763. - Арк. 1 (зв.), 4 (зв.), 10 (зв.), 16,18 (зв.)-19 (зв.), 23, ЗО, 33, 39,

41 (зв.), 43, 46, 50 (зв.)-51, 54 (зв.), 62 (зв.), 74, 108]. Сам цей образ походить з Євангелії від св. Марка 12: 25. Пор.: "Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі".

⁵¹ Сова була атрибутом покровительки Афін богині мудрості Афіни.

⁵² У списку: Змій.

⁵³ Образ змії, що скидає линовище, протискаючись між камінням, Сковорода міг запозичити зі збірника «Symbola et emblemata» (Амстердам, 1705). Див. емблеми 213-у «Змѣя свою кожу скидивающая» (підпис: "Оставляющая старость. Совлекши старую кожу, пригожіе буду. Vetustate relicta") та 613-у «Змія скидивающая свою старую кожу» (підпис: "Скинувши старую кожу, отмолодѣю. Юность ея возобновляется. Positus novis exuviis" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 54-55, 154-155]. Цей образ був знаний і в попередній українській літературній традиції. Наприклад, Лазар Баранович писав: "Змій ветхую свою кожу, тѣсно проходя стѣну, извергаєт и новую пріобрѣтаст, сице ты тѣсными враты ветхую одежду раздери, в Христа же новую ризу облецися" [Баранович А. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 334].

⁵⁴ Ця сентенція суголосна церковній настанові: "...Добрая бо дВла трудом стяжаваются" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 932] - або й народним прислів'ям: "До Бога важкий шлях, а до пекла прямесенький" [Номис, № 201]; "Як підеш широкою дорогою - аду не минеш, а підеш тісною - царство знайдеш" [Жизнь и творчество крестьян Харьковской іубернии. Очерки по этнографии края / Под. ред. В. А. Иванова. - Харьков, 1898. - Т. І. - С. 373]; "До злого бита дорога"; "До пекла не треба дороги питати" [Франко, № 13453, 19723]. Слід сказати, що перегодом Сковорода відмовився від думки про неприступність добра й стверджував, що досягти його легко. Принаймні в діалозі «Пря бвсу со Варсавою» (1783 р.) є такий епізод. Супротивник Варсави, тобто самого Сковороди, питає його: "Чи то ти написав був ЗО байок та й подарував їх Панасові Панкову?" "Саме так", - каже Сковорода. "А чи пам'ятаєш ту байку, де Буфон розмовляє зі Змією, що помолодшала?" - "Пам'ятаю, - відповідає Сковорода. - Я увінчав ту байку такою силою: 'Що краще добро, то більшим трудом, наче ровом, окопалось'". - "Так чого ж ти зараз стверджуєш, що добро легке?" - 'Тому, що так воно і є, - каже Сковорода. - Раніше я того не розумів" [див. про це: Ковалівський А. Розвиток етичних поглядів Г. Сковороди в зв'язку з його життям // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії України. Пам'яти акад. М. Сумцова. -Харків, 1924. - Т. 1. - С. 69-98].

⁵⁵ Платон (гр. ПАатсоѵ, лат. Plato) (427-347 pp. до н. е.) - великий давньогрецький філософ-ідеаліст, один із найулюбленіших авторів Сковороди, якого він у трактаті «Silenus Alcibiadis» назвав "боговидцем" ("divinus Plato"). Недаром свою концепцію двох натур Сковорода подає в термінах платонівської науки про ідеї, тимчасом як у філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії ця доктрина зазнавала досить різкої критики в дусі арістотелізму. Наприклад, Феофан Прокопович присвячує другий розділ сьомої книги своєї «Логіки» спростуванню Платонового уявлення про ідеї [див.: Прокопович Ф. Логіка // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 62-65], а в курсі фізики не без іронії зазначає: "Думка ж Платона є справжньою казкою, бо він вчить, що форми наче із їх власних ідей, мовби з джерел, виливаються в матерію, як у якесь вмістилище. Але ж ніщо не виливається

з того, що є нічим, хіба що порожні примари, якими є, як ми [вже] довели в логіці, ідеї Платона" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 134]. Про помітний вплив Платона на метафізику Сковороди говорив іще Федір Зеленогорський. Перегодом Володимир Ерн назве Сковороду "християнським платоніком", підкресливши, що його уявлення про дві натури позначене специфічно платонівськими рисами. Панування в Сковороди платонівського способу думання, зокрема суто платонівського "подвоєння буття", будуть відзначати також Олексій Лосєв, Дмитро Чижевський, Василь Зень-ковський та інші. Крім науки про дві натури, платонівське коріння мають у Сковороди, наприклад, думка про три головні "сродності", яка виразно корелює з трьома станами Платонової ідеальної держави (діалог «Держава» Сковорода цитував у одному з листів до Михайла Ковалинського), теза про "нерівну рівність" (її можна трактувати як платонівський принцип "геометричної рівності"), розуміння філософії як "внутрішнього діалогу" (воно корелює з платонівською діаноею, тобто чистим мисленням ідей), уявлення про архетип тощо.

⁵⁶ Про це Платон писав у діалозі «Теетет» (175а). Сковорода міг запозичити цю думку і з «Моральних листів до Луцілія» (XLIV, 4) Сенеки, де зазначено: "Сказав же Платон, що немає володаря, який не походив би з рабів, як і раба, який не походив би з володарів" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. -Київ, 2005. - С. 147].

⁵⁷ Це - новозаповітний образ. Пор.: id/иень, єгшже не въ рАдХ сотворйіш ^йждХфїи, сей высть во главі оут/id (Євангелія від св. Матвія 21: 42); сей єсть id/иень оукореный СЗ васъ ■^йждХфи^ъ, вывый во главі ѵ^гла (Дії св. апостолів 4:11); Кал\ъ оуво честь в^рХгсцш/ИЪ, а ПрОТИВАЦШ/ИСА ld/ИЄНЬ, єгшже неврегбіш ^йждХфїи, сей высть во главі ѵугла (Перше соборне послання св. ап. Петра 2: 7).

⁵⁸ Варто відзначити, що "Адамантій", як свідчив Євсевій Памфіл (Церковна історія, VI, 14, 10), - це прізвисько Орігена [див.: Еесевий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 432] - одного з найулюбленіших письменників Сковороди.

⁵⁹ Даючи Алмазові ім'я "Адам", Сковорода має на думці лат. adamas - 'алмаз'. Слід сказати, що алмаз належав до кола емблематичних образів. Див., наприклад, 7-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Алмаз млатами біемый» та підпис: "Алмаз всегда Алмаз: никогда не сокрушается. Semper Adamas" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 2-3].

⁶⁰ Словник Памви Беринди подає словосполуку "растлѣнныя пѣнязѣ", витлумачуючи її

так: "злыи грошѣ, фалшивая монета, недобрыи шелюги" [БериндаП. Лексікон

славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 206].

⁶¹ Найближчим до цього прислів'я з відомих нам є таке: "Сам Абрам дался в обман" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 483].

⁶² Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 445.

⁶³ Ім'я римського бога торгівлі Меркурія (лат. Мегсигіж) у переносному сенсі означало "хитрий". Скажімо, Антоній Радивиловський писав: "Хитрый прилучаєтся до хитрого и мовит: бог мой Меркуріуш єст" [Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. 23 (зв.)].

⁶⁴ Можливо, кобила іронічно названа тут ім'ям римської богині полювання Діани (лат. Diana) з огляду на те, що "полювала" на собаку, намагаючись його вбити.

⁶⁵ "Мистецтво вдосконалює природу" (лат.). Ця думка походить із другої книги Арістотелевої «Фізики» (199а16-17). Коментуючи її, Феофан Прокопович, зокрема, писав: "...коли природа й мистецтво разом задумують створити якийсь твір, то мистецтво [лише] доповнює природу, як каже Арістотель («Фізика», кн. II, розд. 8). Наприклад, під час співу природа турбується й дбає, щоб спів був милим і приємним. Мистецтво упорядковане краще, ніж природа, проте мистецтво внаслідок цього не перевершує природу, а узгоджується з нею. Адже голос повинен [мати] цінність свого існування для мистецтва, бо він, звичайно, черпає своє буття від природи" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 153; пор.: КалиновскийС. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика// Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 81].

⁶⁶ Схожа думка є в «Моральних листах до Луцілія» Сенеки (XVI, 9): "Природні бажання мають свої межі; котрі ж од хибної думки, ті не мають на чому зупинитися: хибне не має межі. Хто йде дорогою, той до чогось таки дійде; блуд - нескінченний" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. -С. 78].

(Ч Гр. піѲц^, півгікої;. Із грецької мови це слово перейшло до церковнослов'янської й тлумачиться як "кот морскій, малпа, кочкодан, обезяна" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 445].

⁶⁷ Пор.: "Охота пуще неволи" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 822]; "Охота горш неволѣ" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 239]; "Охота гірше неволі" [Номис, № 4956; Франко, № 19296].

⁶⁸ Пор. з народними приказками: "Не вчи орла літати, а рибу плавати" [Номис, № 5357]; "Риби вчит плисти" [Франко, № 21918]; "Не вчи рибу плавати"; "Не вчи плавати щуку: щука знає свою науку"; "Не вчи орла літати, а соловейка співати" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут,

A. Багмут. - Київ, 1963. - С. 278].

⁶⁹ Пор.: "С Богом хоть за море, а без Бога ни до порога" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 36]; "Без Бога ні до порога" [Номис, № 7; Франко, № 865].

⁷⁰ Див. прим. З до віршованого діалогу «Разговор о премудросте».

⁷¹ Див. прим. 65.

⁷² Нетопир - кажан. У літературі старої України нетопиря традиційно пов'язували з темним боком буття. Скажімо, Дмитро Туптало стверджував, що біси мають крила, "яко нетопыри" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. -Арк. 491 (зв.)]. Крім того, нетопир належав до кола емблематичних образів. Варто пригадати хоч би 13-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Солнце вышше нетопыря» та підписом: "Лучше умереть, чѣм перестать. Potius mori, quam abstinere" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 4-5].

⁷³ Ідеться про Всевидяще око, тобто про Бога (Сковорода власноруч змалював цей символ у діалозі «Бесѣда 2-я»). Образ Всевидящого ока у старій Україні трактували як яскравий зразок "єгипетських" символів [див.: Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 139].

⁷⁴ Сковорода різко негативно ставився до просвітницького скептицизму в питаннях релігії, зокрема до її трактування як пережитку "варварської" старовини [див.: Mircuk J. Н. S. Skovoroda, ein ukrainischen Philosoph des XVIII. Jahrhunderts // Zeitschrift fiir slavische Philologie. - 1928. - Bd. V. - S. 41; Roussow G. G. S. Skovoroda et sa lutte contre le materialisme // Сковородіяна. - Montreal, 1994. - T. 2. - P. 1-15; Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974. - S. 213].

⁷⁵ Пор. із тезою Боеція в його «Розраді від філософії» (IV. Р4), де Філософія на запитання, чому люди, які покладаються на здоровий глузд, не годні бачити найвищої правди, каже: "Бо ж навиклих до темряви очей вони не можуть звернути до світла найпрозорішої правди; ті люди уподібнились до птахів, чий погляд живить нічна темінь, а світло дня -засліплює" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм.

B. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 111].

⁷⁶ Протиставлення "нетопир - орел (сокіл)" було знане в українській літературі й до Сковороди. Воно є, наприклад, у Феофілакта Лопатинського. Пор.: "О помраченніи русскіи нетопыри, мнящіися орлами!" [Лопатинський Ѳ. Обличеніе неправды раскол-ническія. - Москва, 1745. - Арк. 87].

⁷⁷ Сковорода нав'язується тут до Євангелії від св. Луки, де горличата та голуб'ята - це птахи, посвячені Богові. Див.: єже дати жертвХ, по рѣченно/иХ въ ^кон^Ь гдни, двл гшр/іичицм й/ій д%л птенцЗ го/іХбЙнл (Євангелія від св. Луки 2: 24). На цей вірш звернув увагу ще Іриней Ліонський у третій книзі трактату «Проти єресей» (X, 5) [див.: Ириней Лионский. Против ересей // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 651].

⁷⁸ Пор.: "Краснеє пір'я на відвуді (на удодові), але сам смердить" [Номис, № 11201]; "Вудуд -бздюх меже птахами"; "Вудуд ладне пір'я має, коли бо смердит" [Франко, № 4512, 4514].

⁷⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 12: 35-36. Пор.: єфе мало вре/ИА св^тъ въ влсъ єсть: родите, дбндеже св^тъ Й/Иіітс, да тм'а васъ не й/иетъ: й ^одай во Т/иѣ не в^сть, каліш йдетъ: дбндеже св^тъ нматі, в^рХйте во св^тъ, да сьшове св^тл вХдете. Див. також: Е^сте во йногдл тм'а, ннѣ же св^тъ ш гдѣ: йкоже чада св^тл родите (Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 8); всй во вьі сьшове св^тл єсте: й сьшове дне: н^с/иы нбфи, ниже ть/иьі (Перше послання св. ап. Павла до солунян 5: 5).

⁸⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 7: 20. Пор.: СЗ П/ішдъ й^ъ по^нлете й^ъ.

⁸¹ Образ фонтана був поширений у бароковій літературі, зокрема українській. Варто пригадати хоч би панегіричну композицію Івана Орновського «Багатий сад» [див.: Ornowski J. Bogaty w parenlel^, slaw^ у honory wirydarz herbownemi ich mosciow panow Zacharzewskich. - Kiiow, 1705. - K. 25-36 (v.)].

⁸² Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 18: 4. Пор.: Водл Г/іХбом слово въ сердцы мХжа, рѣка же й^смчХфи й йстбчникъ жй^ни.

⁸³ Див.: Бод^і Г/іХвок^і сов^тъ въ сердцы лііжа: /иХжъ же пре/иХдръ й^черп/іетъ го (Книга Притч Соломонових 20: 5).

⁸⁴ Євангелія від св. Луки 7: 46.

⁸⁵ Фраза "нетлѣнія источник" зустрічається в молитовних текстах [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 55].

⁸⁶ Див.: (Я Б/ігвенЇА гдна ^Є/И/іа єг<Ь, СЗ крлсбтъ невесны^ъ й росы, й СЗ ве^днъ йстбчникшвъ hh^S (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 13).

⁸⁷ Див.: Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 1-7.

⁸⁸ Друга книга царств 22: 26.

⁸⁹ Про це писали, зокрема, Арістотель (Історія тварин, 595Ь-596а) та Пліній Старший у своїй «Природознавчій історії» (VIII, 26). Так само зображували верблюда й у ренесансно-барокових емблематичних збірниках. Див., наприклад, 423-ій малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Верблюд своєю ногою мѣшает воду» (підпис: "Мутная вода меня услаждает. Люблю пить мутную воду. Turbata delectat") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 106-107].

⁹⁰ Пор.: "Доброму человеку - что день, то и праздник" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 126].

⁹¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 1:12.

⁹² Можливо, це парафраза Книги Йова 21: 18. Пор.: аки П/ієвьі пред в^тро/иъ, или йкоже пр^ъ, єгбже в^а вй^ръ.

⁹³ Ці слова Сократа наводив Діоген Лаерцій (II, 34): "Він [Сократ] казав, що сам він їсть, щоб жити, а інші люди живуть, щоб їсти" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 114]. Крім того, Плутарх у своїх «Мораліях» («Як юнакові слухати поетичні твори», 21е) свідчив: "Сократ казав..., що погані люди живуть заради того, щоб їсти й пити, а хороші п'ють і їдять, щоб жити" [Плутарх. Как юноше слушать поэтические произведения // Памятники поздней античной научно-художественной литературы II—V века. - Москва, 1964. - С. 22]. Латинська версія цієї Сократової фрази, як її подав Квінтіліан, така: "Non ut edam vivo, sed ut vivam edo" [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 119]. Ця Сократова сентенція була добре відома і в старій українській літературі. Наприклад, в Івана Величковського є така епіграма: "Не жити, єже ясти; / Но ясти, єже жити" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 129]. Пор. також народне прислів'я: "Чоловік їсть, аби жити, а не жиє, аби їсти" [Франко, № 30964].

⁹⁴ Ідеться про езопівську байку «Півень та перлина». Є й приказка: "Петуху ячменное зерно жемчужины дороже" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 643].

⁹⁵ Пор.: "В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -С. 776]. Див. також: "Не земля родит, а год"; "Лето родит, а не поле" [там само. - С. 904, 905]; "Не земля родить, а літо" [Номис, № 7269]; "Літо родит, не ріля" [Франко, № 30073].

⁹⁶ У списку: хуждших.

⁹⁷ Старі українські богослови, говорячи про особливе місце Біблії серед книжок, наголошували на тому, що вона - "єдиноє для нас средство и к полученію вѣчнаго живота, и к избѣжанію мук вѣчных, єсть наставник и утВшитель в житіи добродВтелном, грозный обличитель беззаконников" [Кониський Г. Слово в недВлю двадесят третію // Собраніе сочиненій Георгія Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 26], "руководца с тмы к свѣту, от смерти к животу, от землѣ на небо и простою дорогою до Царства Небеснаго" [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 2 (передмова до читача, б. п.)], "посланіє Божіє к людєм, посланіє, приносящеє свѣт жизни, учагцеє добронравію, устрояющеє врачевство душевноє, прописующеє правило житія добраго, содВваюгцеє умноженіє правды, свѣтилник сущеє вѣры" [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 1 (зв.)-2 (друга пагін.)]. Як підкреслював Георгій Кониський, біблійні книги "Словом Божіим и Богодухновенным писанієм потому называются, что Дух Святый вдохнул оныя пророкам и апостолам, и язык их (как о себѣ пророк Давид написал) был трость, то єсть перо книжника скорописца самаго Бога. Человѣческія писанія, чьи бы они ни были и как бы исправно не были сложены, Словом Божіим в таком єго разумѣ назваться не моїут" [КониськийГ. Слово в недВлю Великаго поста// Собраніе сочиненій Георгія Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 96].

⁹⁸ Книга Притч Соломонових 31: 30-31.

⁹⁹ Книга пророка Ісаї 61: 2.

¹⁰⁰ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї49: 8. Пор.: во вре/ИА прЇАТно пос/іХіш^ъ тебе.

¹⁰¹ Див.: ВсѢ/ИЪ вре/ИА Й ВрЄ/ИА ВСАЦ/ЬЙ ВЕфИ ПОД невесе/иъ: вре/ИА рлждлти Й вре/ИА О^/ИИр^ТИ, вре/ИА ыдйти Й вре/ИА ЙсТОрГЛТИ ыжденое, вре/ИА О^БИВЛТИ Й вре/ИА ц^/ійти, вре/ИА р^рХіШТИ Й вре/ИА СО^ИД^ТИ, вре/ИА П/МКЛТИ Й В|»Є/ИА С/И^АТИСА, ВрЄ/ИА рЫдЗтИ Й вре/ИА /ІИКОВ^ТИ, вре/ИА p^/METdTH Kd/ИЄНЇЄ Й ВрЄ/ИА СОВИр^ТИ Kd/ИЄНЇЄ, ВрЄ/ИА ШВВІ/И^ТИ Й вре/ИА ОуДіІ/ІАТИСА (Я ШВВІ/И^НЇА, ВрЄ/ИА ЙСМТИ Й ВрЄ/ИА ПОГЇІВ/ІАТИ, ВрЄ/ИА ^ріінйти Й вре/ИА (Яр^АТИ, вре/ИА р^^ДрЗтИ Й ВрЄ/ИА СШЙТИ, ВрЄ/ИА /ИО/ІЧ^ТИ Й ВрЄ/ИА глаголати, вре/ИА /іювйти Й вре/ИА нен^вйд^ти, вре/ИА вр^ни Й вре/ИА /ИЙріІ (Книга Екклезіястова 3: 1-8).

¹⁰² Пор.: "В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 776].

¹⁰³ "Рік родить, а не лан" (лат.). Це прислів'я походить із «Дослідження рослин» Теофраста (VIII, 6, 6) [див.: Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Ein Zitat aus Theophrast// Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1947. - Bd. XIX. - S. 352-353]. Із посиланням на Теофраста його наводив у своїх знаменитих «Адагіях» також Еразм Роттердамський (І. 1. 44) [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1993.- Ordinis II. - T. 1. - P. 478; далі сковородинські цитати з «Адагій» відно-товуємо за цим багатотомовим виданням, зазначаючи в дужках усталений порядковий номер зібраних Еразмом приказок та прислів'їв].

¹⁰⁴ Арістотель (гр. АрютотЁАг\с;, лат. Aristoteles) (384-322 pp. до н. е.) - великий давньогрецький філософ-систематик, що його старі українські письменники називали "князем філософів" [див.: Kossow S. ПатЕ^ікоѵ, abo Zywoty ss. oycow pieczarskich. -Kiiow, 1635. - S. 5 (Do czytelnika prawoslawnego)], "найславетнішим серед усіх любомудрців" [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 241 (зв.)] тощо. Як вихованець Києво-Могилянської академії, Сковорода добре знав твори Арістотеля. Однак він не виявляв якоїсь особливої прихильності до цього мислителя. Дехто з коментаторів навіть казав про негативне ставлення Сковороди до Арістотеля [див., наприклад: Гордіевський М. Теоретична філософія Г. С. Сковороди// Памяти Г. С. Сковороди (1722-1922): Збірка статтів. - Одеса, 1923. - С. 15]. Прямих доказів цього немає, але антитетично-символічний спосіб думання Сковороди справді-таки досить далеко відбігає від арістотелівської систематики. У всякому разі, на Арістотеля Сковорода покликався тільки вряди-годи.

¹⁰⁵ "У ритмі нам дає насолоду відомість і порядок". Це - трохи неточна цитата з Арістотелевих «Природознавчих питань» (19,39). Пор.: "^cPu0|ja) 5е х^ак?°К^ЕѴ/

yVO)QL|JOV каі TETay|JEVOV aQL0|j6v EXELV".

¹⁰⁶ Слово Росія у творах Сковороди має два значення: Мала Росія, тобто Гетьманщина, та Велика Росія, тобто Московщина.

¹⁰⁷ Тітір - ім'я пастуха з Вергілієвих «Буколік». Перша еклога розпочинається рядком: "Tityre, tu patulae recubans sub tegmine fagi". У перекладі Миколи Зерова: "Тітіре, ти в холодку опочив-єсь під буком гіллястим" [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. -С. 197]. Тим часом імена собак запозичені Сковородою з Овідієвих «Метаморфоз» (III, 218, наст.) [див.: Публій Овідій Назон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1985. - С. 55-56].

¹⁰⁸ "Бог веде схоже до схожого" (лат.) У своїх творах Сковорода подає цю фразу в п'яти версіях: "Similem ducit Deus ad similem"; "Similem ad similem ducit Deus"; ""0|joiov uqoc, 6|joiov ayEL Ѳео<;"; "6|jol6v y[ag>] ic, 6|joiov ay£i Ѳео<;"; "Подобнаго до подобнаго ведет Бог". Схожі слова є в Гомеровій «Одіссеї» (XVII, 218), у 8-ій книзі «Нікомахової етики» Арістотеля (1155а34) та в інших джерелах. Неважко віднайти цю сентенцію також у творах старих українських письменників, наприклад, в «Арістотелівських проблемах» Касіяна Саковича ("Написав колись Філософ, що simile appetit simile - подібне прагне подібного, а також хтось (сказав): similis simili guadet - подібне тішиться подібним" [Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI -початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 419]), у «Парергоні» Афанасія Кальнофойського (" ...podobne do podobnego sobie scqga sie" [Kalnofoyski A. Parergon cudow. - Kiiow, 1638. -

S. 2]) чи «Театроні» Івана Максимовича ("всяк бо подобный подобноє себѣ любит" [Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 55]). При тому Кальнофойський розглядав цю тезу як усім відомий філософський загальник, а Максимович пов'язував її з платонівською традицією.

¹⁰⁹ Можливо, Сковорода мав на думці ту обставину, яку підкреслював свого часу Ціцерон: слово дружба (amicitia) походить від слова любов (amor) (Про природу богів, 1,122) [див.: Цицерон. Философские трактаты. - Москва, 1985. - С. 99].

¹¹⁰ Див.: НіірбдХ же В^рОВЛВШЄ/ИХ вѣ сердце й дХіш єдйнл, й ни едйнъ же ЧТО (Я Й/И^НЇЙ свой^ъ глаголаше своє ввіти, но ба^Х й/иъ вса шбцм (Дії св. апостолів 4: 32).

¹¹¹ Послання св. ап. Павла до галатів 3: 28.

¹¹² Гр. Аѵу^, лат. lynx - 'рись'. Назву цієї тварини в старовину пов'язували з іменем аргонавта Лінкея (гр. Avjkevc,, лат. Lynceus), котрий мав здатність прозирати крізь речі [див.: Словник античної міфології. - Київ, 1989. - С. 133]. Отож, скажімо, Памва Беринда подає таке значення слова лінкс: "звѣр островѣдз, взроку быстрого и скроз стВну видит" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 429]. До образу Лінкея письменники зверталися дуже часто. Досить пригадати хоч би поезію Горація (Сатири І, 2, 91; Послання, І, 1, 29) [див.: Квінт Горацій Флакк. Твори/ Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 132, 178], «Розраду від філософії» Боеція (III. Р8) ("Якби люди, зауважує Аристотель, мали зір Лінкея, аби й крізь перешкоди прозирати, коли б бачили середину, то хіба навіть Алківіадове, зовні прекрасне тіло, не здавалося б їм гидким?" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат.

A. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 85]) чи «Домашні бесіди» Еразма Роттердамського ("Воістину ти зіркіший від самого Лінкея, якщо під стількома покровами можеш побачити душу" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 136]). Згідно із фантастичними описами середньовічних бестіаріїв та фізіологів, Лінкеєву прозорливість мала й тварина "лінкс". Образ лінкса-Лінкея був відомий в українській літературі й до Сковороди. Наприклад, Мелетій Смотрицький у «Ексетезисі», звертаючись до свого супротивника Андрія Мужиловського, писав: як примічати щось у ближнього, так ти Лінкей (Lynceus), а як у себе самого - так кріт (talpa) [див.: Smotryc'kyjМ. Exethesis, abo Expostulatia. - Lwow, 1629. - K. 16].

¹¹³ Пор.: "Больше друзей - больше и врагов" [Пословицы русского народа. Сборник

B. Даля. - Москва, 1957. - С. 774]; "Більше приятелів, більше і ворогів" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут,

А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 706].

¹¹⁴ Парафраза Книги Псалмів 106 (107): 26. Пор.: вос^одатъ до невесъ й ніщбдАтъ до ве^днъ.

¹¹⁵ Євангелія від св. Івана 3:18.

¹¹⁶ Парафраза Книги Йова 1: 22. Пор.: й не длде ве^Х/ЖА бгХ.

¹¹⁷ Парафраза Книги Псалмів 144 (145): 2. Пор.: Hd всакъ день В/ііігос/іов/ік та.

¹¹⁸ Євангелія від св. Матвія 5: 14.

¹¹⁹ Послання св. ап. Павла до римлян 10:15. ^ш Євангелія від св. Івана 17:17.

^ш Можливо, джерелом сюжету цієї байки Сковороди є емблематика. Див., наприклад, 112-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Лев спящій» (підпис: "Сердце его бдит и бодрствует. Cor vigilat") [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 28-29].

^ш Пор. 497-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Мертвый лев, на него зайцы скачут» (підпис: "Ни с харями, ни с чучелом не боротся. Стыдно живому биться с мертвым. Cum larvis non luctantur") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 126-127]. Крім того, Сковорода міг мати на думці й латинську приказку: "Leonen mortuum etiam catuli mordent" ("Мертвого лева й щенята кусають") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост.

C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 191].

^ш Фраза "и во вѣки вѣков" належить до конклюзії молитовного церковнослов'янського тексту: "нынѣ и присно, и во вѣки вѣков".

^ш Мабуть, це парафраза Книги пророка Даниїла 6: 26-27. Пор.: той єсть вгъ живьш Й ПреВЬІВЛАЙ ВО В^КИ, Й цртво Є™ не р^СЫП/іеТСА, Й В/МСТЬ Є™ до концл: поде/шетъ й й^ВііВ/іАетъ, й творйтъ ^н^/Иєнїа й чХдесл Hd невесй й Hd ^е/И/ій. Див. також: Да

BOC^Bd/ІАТЪ Й/ИА гдне: Йкш ВО^НЕСеСА Й/ИА ТОПА) ЄдЙнЛГШ, ЙсПОВ^ДЛНЇЄ ЄГШ Hd ^Е/И/іЙ й

Hd нвсй (Книга Псалмів 148 (149): 13).

¹²⁵ Парафраза Книги Притч Соломонових 8: 35. Пор.: йс^бди во /иой йс^бди животк ^ш Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2.

¹²⁷ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹²⁸ Книга Псалмів 67 (68): 2.

¹²⁹ Василій Великий (гр. ВаоіАєоі; д МЁуас,) (бл. 329-379 pp.) - один із найавторитетніших візантійських богословів, чию творчість Сковорода добре знав і високо цінував. Принаймні реєстр "істинних богословів" у трактаті «Жена Лотова» він розпочинає саме з нього.

¹³⁰ Мабуть, Сковорода має на думці трактат Василія Великого «Про Святий Дух» (розділ 15, параграф 35), де сказано таке: "...Якщо хто-небудь, говорячи про Євангелію, стверджуватиме, що вона є прообразом життя після воскресіння, то він, на мою думку, не погрішить проти правди" [Творения иже во святых отца нашего Василия Великого, архиепископа Кессарии Каппадокийския. - Москва, 1993. - Ч. 3. - С. 284].

<²> Сковорода має на думці слова: И вйд'І; ^ллѵъ отецъ ^jhjcIhb нл'отХ отії^і своегш, й й^шедъ вбнъ повидл ОБ-іїма врлто/ил свой/Md (Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 22).

¹³¹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 49: 9. Пор.: во^/іегъ o^chS/іъ єсй йкш /іевъ й йкш скѵѵиенъ: кто во^вХдитъ gro;

¹³² Євангелія від св. Матвія 9: 24.

¹³³ Книга Псалмів 83 (84): 2.

¹³⁴ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 24: 5. Пор.: кб/ів доврй дб/ии твой, икшве.

¹³⁵ Натяк на українську народну пісню «Пливе щука з Кременчука, пливе собі стиха...».

¹³⁶ Меандр (гр. Маіаѵброс;' сучасна назва - Мендерес) - річка в Малій Азії, чиє річище дуже звивисте. Про неї Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (СІѴ, 15) писав таке: "...Меандр - вічний предмет вправляння та гри для всіх поетів", бо ця річка, "утворюючи незліченні коліна, то наблизиться до свого річища, то знов од нього відбіжить, так і не ввіллявшись сама в себе" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 465].

¹³⁷ Ці слова Сковороди означають не космополітичну настанову на взір "ubi bene, ibi patria" ("де добре, там і батьківщина"), а те, що справжнє щастя перебуває всередині нас самих [докладніше див.: УшкалоеА. Сковорода та Україна // УшкалоеА. Есеї про українське бароко. - Київ, 2006. - С. 142-143].

¹³⁸ Парафраза прислів'їв: "Не місце чоловіка красить, а чоловік місце" [Номис, № 955; Франко, № 17607]; "Не человек местом красится, а место человеком"; "Не место человека красит, а человек - место" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 249, 720].

¹³⁹ Можливо, це парафраза Книги Псалмів 118 (119): 19. Пор.: Приішецъ єс/ив нл уеши.

¹⁴⁰ У християнській традиції така думка чи не вперше зринає в анонімному «Посланні до Діогнета» (5): "Вони [християни] мешкають у своїй вітчизні, але як приходьки; беруть участь у всьому, як громадяни, а терплять усе, як чужоземці. Для них всяка чужа країна є вітчизною, а всяка вітчизна - чужа країна... Перебувають на землі, але є громадянами неба" [Послание к Диогнету// Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. -С. 595-596].

¹⁴¹ Послання св. ап. Павла до римлян 7:14.

¹⁴² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Hd4<j/io пре/йрости стрл^ъ гденв (Книга Псалмів 110 (111): 10; Книга Притч Соломонових 1: 7; 9: 10).

¹⁴³ Книга Псалмів 18 (19): 13.

¹⁴⁴ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56.

¹⁴⁵ Книга пророка Ісаї 48: 22; 57: 21.

¹⁴⁶ Книга Псалмів 13 (14): 1; 52: 2.

¹⁴⁷ П'ята книга Мойсеева: Повторення Закону 28: 16.

¹⁴⁸ Людська душа, як гадали старі українські автори, найбільше потерпає від страху саме перед лицем смерті. "О смерте, смерте, чему ты так єстес страшна, - писав, наприклад, Климентій Зиновіїв. - Не толко ты, леч твоя и память ужасна" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 36]. При тому "страшна и ужасна тайна смертная" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 488] мала б завжди стояти перед очима набожної людини, адже та ніколи не повинна забувати про "чтыры остатечныи речи: смерть, суд Божій страшный, пекло и Царство Небесноє" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 911; див. про це: Cyzevskyj D. Zu den slavischen Schriften tiber die "vier letzten Dinge" // Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1936. - Bd. XIII. - S. 76]. Навіть Христос, бувши непідвладним страхові Богом, як людина, обливався кривавим потом "з самаго уваженя наступуючои горкои муки" [Winnickil. Ustawy rz^du duchownego і inne pisma. - Przemysl, 1998. - S. 71], "терпѣл на души" перед смертю "смуток, жаль, тоскность, боязнь, страх..." [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 33 (зв.)].

¹⁴⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 57: 20. Пор.: Неправедній же bo^bo/IhXkitca й почйти не воз/ибгХтъ.

¹⁵⁰ Пор.: "Грѣх єсть... самоизволноє преступленіє заповѣдій Божіих, или єсть глаголаніє, дВланіє или желаніє противу заповѣдѣ Божея" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669.-С. 24].

¹⁵¹У списку: прибель.

¹⁵² Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 18. Пор.: єжє во ^от^ти при/іежйтъ ЛІН, А ЄЖЄ СОД^АТИ ДОБрОЄ, НЕ WBp^TdKI.

¹⁵³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 8: 34. Пор.: всакъ творАЙ гр^уъ рлбъ єстб rp-b^k

¹⁵⁴ Думка про те, що бджоли працюють не так для себе, як для людей, належить до загальників. Досить пригадати хоч би рядок Горація: "Sic vos non vobis mellificatis, apes" ("Так ви не для себе збираєте мед, бджоли") [Цішбалюк Ю., Кобів Й., СмуроеаЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. -Вінниця, 2003. - С. 307-308], або прислів'я: "Не на себя пчела работает" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 512]. її можна знайти вже в найдавніших фізіологах [див.: СумцовН. Культурные переживания // Киевская старина. -1890. - Т. XXVIII. - Февр. - С. 326]. В українській літературі XVIII ст. вона могла звучати, наприклад, так: "Трудолюбніи бо пчелы премудро труждающіися не себв, но людям в пріобрѣтеніс и сладость собирают..." [Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучи-телный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 10].

¹⁵⁵ Натурфілософи подавали такий "портрет" трутня: "Вони [трутні] від природи ліниві й дурні, сідають на невідомих тварин, про що говорить Вергілій («Георгіки», кн. IV). Крім того, трутні не мають жодних турбот, не знають, з яких квітів збирати їжу" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 473]. Про трутнів та бджіл писали й інші старі українські автори, наприклад, Данило Братковський (епіграма «Od pszczol trutnie lec^ smutnie» [див.: Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий: Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. - Луцьк, 2004. -

С. 346].

¹⁵⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового ЗО: 22.

¹⁵⁷ За словником Бориса Грінченка, нороха означає "велика нора" [Див.: Словарь української мови. - Київ, 1908. - Т. II. - С. 570].

¹⁵⁸ Ідеться про видатного римського державного діяча та письменника Марка Порція Катона (Старшого) (Marcus Porcius Cato Superior) (234-149 pp. до н. e.), автора «De re rustica» та «Origines».

¹⁵⁹ Марк Туллій Ціцерон (Marcus Tullius Cicero) (106-43 pp. до н. e.) - видатний римський оратор, державний діяч (консул у 63 р.) та письменник, чия творчість була добре відома в старій Україні, де його вважали неперевершеним майстром красномовства. Це засвідчують самі назви києво-могилянських курсів риторики: «Penarium Tullianae...», «Arbor Tulliana...», «Orator e mente Tulliana...», «Rostra Tulliana...», «Hortulus Tullianus...», «Oriens illustrissimus Iasinscianae Cynthiae Tulliano coelo currenti...», «Classis oratoria inter Tulliana flumina...», «Hortus Tullianus...», «Thesis principis Tullii...». Ціцерон писав, зокрема, філософські діалоги. Один із них - «De senectute» (його вивчали в нижчих класах колегіумів [див.: UlcinaiteE. Teoria retoryczna w Polsce і па Litwie w XYII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 39]) - Сковорода переклав книжною українською мовою. Персонажем цього діалогу є Катон Старший.

¹⁶⁰ "Трисолнечноє єстество" - окреслення Бога в церковній службі. Див., наприклад: "Єдино тя пою трісолнечноє єстество..." [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. -Арк. 5 (зв.)]; пор.: "...О безсмертне трисолничне Содѣтелю, темной области отступити от мене повели и свѣту вѣчному твоєму причастника мене сотвори" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Боїу. - Чернігів, 1712. - Арк. 5 (зв.)].

¹⁶¹ Сковороді дуже імпонували моральні настанови Епікура. Принаймні він кілька разів цитував по-українському та по-грецькому Епікурову сентенцію: "Спасибі Боїу, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним" (трактати «Начальная дверь ко христіянскому добронравію», «Silenus Alcibiadis», діалоги «Наркісс», «БесВда, нареченная двоє», «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира», «Брань архистратига Михаила со Сатаною»), ба навіть, услід за Михайлом Козачинським, захищав Епікура від несправедливих закидів на його адресу, характерних, зокрема, для переважної більшості українських філософів та богословів ХѴІІ-ХѴІІІ ст. "Епікурейці, - писав, наприклад, Касіян Сакович, - визнавали цілковиту смертність душі, тому, як правило, проводили свої дні в насолодах і надмірностях, кажучи: їж, пий, веселися, після смерті немає ніякого блаженства" [Сакович К. Трактат про душу// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI -початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 490] (тут Сакович цитує старовинну студентську пісню: "Edite, bibete, post mortem nulla voluptas"). Так само поціновували науку Епікура й Іпатій Потій, Петро Могила, Стефан Яворський, Георгій Кониський та інші. Натомість Сковорода ладен тлумачити самого Христа як "єврейського Епікура" [про стосунок Сковороди до філософії Епікура див.: Ушкалов Л. "Епікур - Христос" // УшкаловЛ. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. - С. 69-76].

¹⁶² У діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною» Сковорода подає цю сентенцію по-грецькому: "Харіс; тг] ^акаріа Фистєі. оті та аѵаукаіа Ё7таіг|ст£ѵ Ейлорістта. та 5є Ьистбритта, оик аѵаукаіа". Схожі слова є в третьому листі Епікура до Менекея (130, 8-9) [пор.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 435]. На думку Амфіана Лебедєва, Сковорода цитував Епікура за Климентом Олександрійським (Cant., X; De virtute, 785-795; Stromata, IV, 23) [див.: ЛебедееА. Г. С. Сковорода как богослов// Вопросы философии и психологии. -1895.-

Кн. 27 (2). - С. 172; пор.: Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974.-S. 175,180].

¹⁶³ Парафраза Послання св. an. Павла до галатів 3: 28. Пор.: н^сть /иХжескїй пб/іъ, ни женскїй: вен во вві єдйно єсте ш ^ртѣ їнс'Ь.

¹⁶⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23. Пор.: иже єсть... всачєскла во

воЁ^ъ. Див. також: да вХдетъ вгъ всачєскла во всё^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28). Бог як "все в усьому" - популярна неоплатонівська тема, яку можна знайти, наприклад, у Прокла, Діонісія Ареопагітського, Еріугени, Ніколая Кузанського та інших [див.: ErdmannE. von. Unahrdiche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 271-272]. Наприклад, Діонісій Ареопагітський (Божі імена, 9.5) писав: "... перебуваючи

неподільним та залишаючись неодмінно самототожним, він [Бог], заради порятунку всесвіту промислительно стає всім у всьому" [Святой Дионисий Ареопагит. Божественные имена // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 80].

¹⁶⁵ Тобто в Карпатах.

¹⁶⁶ Пор. зі словами одного негідника, змальованого на сторінках новиковського часопису «Живописец»: "Знаешь ли ты, молокосос, что я имею патент, которым повелеваетея признавать меня и почитать за доброго, верного и честного титулярного советника..." [Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. - Москва, 1952.-Т. II.-С. 207].

¹⁶⁷ Протиставлення кабана та бобра засноване на приказці: "Свинья не родит бобра..." [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 722].

¹⁶⁸ Епанча - опанча, одяг у формі широкого плаща. Слово епанча досить часто зринає, зокрема, в російських приказках: "Выбирай епанчу по плечу!"; "Не к роже рогожа, не к лицу епанча"; "Не нашего сукна епанча" тощо [Пословицы русского народа. Сборник

B. Даля. - Москва, 1957. - С. 632, 639, 647]. Зринає воно і в сучасних Сковороді літературних творах, наприклад, на сторінках новиковського часопису «Живописец»: "...служишь всем вещам сея красавицы общим покрывалом или епанчею" [Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. -

C. 204].

¹⁶⁹ Очевидно, Сковорода має на думці народне прислів'я: "Свиня в наритниках - так вже й кінь!" [Еіомис, № 993], або: "Свиня в наритниках ще не кінь"; "На свиню хоч сідло надінь -все конем не буде" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 125, 438].

¹⁷⁰ Ідеться про байку Езопа «Галка та інші птахи» [Езоп. Байки. - Київ, 1961. - С. 114]. Пор. також байку Федра «Зарозумілий Грак та Пави» [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 28]. Сюжет про ворону, яка вбралася в лебедине або павичеве пір'я, відомий і в східнослов'янському фольклорі [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 93 (244)].

¹⁷¹ Сковорода має на думці фольклорний сюжет про віслюка, який начепив на себе шкуру лева, але був пізнаний по голосу (або коли шкура з нього сповзла) [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 87 (214В)].

¹⁷² Наприклад, у Лукіана (сатира «Невігласу, котрий купував багато книжок», 4) зринає така фраза: "Адже мавпа, як каже прислів'я, залишається мавпою, хоч надінь на неї золотий ошийник" [Лукиан из Самосаты. Избранная проза. - Москва, 1991. - С. 207]. Є й латинська приказка: "Simia simia est, etiam si aurea gestet insignia" ("Мавпа є мавпою, якщо вона навіть у золотих відзнаках") [ЦимбалюкЮ., КобіеЙ., СмуроеаЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 308].

¹⁷³ Див.: Икоже оусерА^в ^ллтый въ нбадре^ъ свинїй, такш женѣ В/іоХ/Инѣй л^пота (Книга Притч Соломонових 11: 22). Пор. приказку: "Свинья в золотом ошейнике все свинья" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 587].

¹⁷⁴ Пор.: "Куди рівняцьця свині до коня, коли шерсть не така!" [Номис, № 7931]; "Що кінь, то не свиня: шерсть не така і нога тонка"; "Куди свиня до коня" [Франко, № 14817, 22876]; "Не рівняйся, свиня, до коня, бо шерсть не така"; "Прирівняв свиню до коня, та шерсть не така" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

B. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 125, 443].

¹⁷⁵ Полушка - за часів Сковороди, дрібна мідна монета. її назва зринає в приказках, де йдеться про щось геть дешеве. Наприклад: "За полушку - ні в борщ, ні в юшку" [Номис, № 10579]; "Не стоит ни полушки" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 534] тощо.

¹⁷⁶ Існує народна приказка: "Пізнати горнець по голосі" [Франко, № 6862].

¹⁷⁷ Сковорода подає цей сюжет також у діалозі «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

¹⁷⁸ Пор.: "Не суди по одежі, суди по уму!" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Баїмут. - Київ, 1963. - С. 323].

¹⁷⁹ Пор.: "Яка яблунька, такі й яблучка" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Баїмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-

C. 594].

¹⁸⁰ Див.: Въ ве/ійцѣ/иъ же до/иХ не тбчїгс сосХди улатн й среврАни сХтв, но й древАни й Г/іЙнани: й ови оувш въ честв, ови же не въ честв (Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 2: 20).

¹⁸¹ Див.: И/іЙ не Й/ИЛТВ В/МСТИ СкХдб/ІВНИКЪ Hd вренїи, (Я тогшжде С/И^ЬшЄНЇА сотворйти овъ оу'вш сосХдъ въ честв, овъ же не въ честв (Послання св. ап. Павла до римлян 9: 21).

¹⁸² Гр. афєбрсог - 'нужник'.

¹⁸³ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 589, 700. Це прислів'я вживали й сучасні Сковороді російські письменники. Наприклад, Олександр Радіщев узяв його за епіграф до своєї «Пісні історичної»: "Не красна изба углами, / Но красна лишь пирогами" [РадищевА.Н. Песнь историческая// РадищевА.Н. Избранные философские сочинения. - Москва, 1949. - С. 438].

¹⁸⁴ Див. прим. 17. Сковорода говорить про емблематичні образи, які він бачив у класах Харківського колегіуму.

¹⁸⁵ Це - емблематичний образ під назвою «Stellio»: потвора із зіркою на лобі та підписом "Sub luce lues", тобто "Під сяйвом зараза (погибель)". Схожу емблему можна знайти, наприклад, у збірнику Дієго Фахардо де Сааведри «Idea Principis Christiano-Politici 100 Symbolis expressa» (Coloniae, 1650) під номером 347. В амстердамському збірнику «Symbola et emblemata» див. емблему 59-у «Хамелеон», що має підпис: "Под свѣтом тьма. Под сладостью желчь сокрывается. Sub luce lues" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 16-17].

¹⁸⁶ Сковорода має на думці слова: Гбре Bd/иъ, кнйжницві й флрїсеє, /іице/и^ри, йкш подовитєса гровш/иъ повЗп/іенві/ИЪ, иже внтадХ оуво Йв/іакітса крлсны, внХтрвХдХ же пб/іни сХтв костей /иертвві^ъ й всакїа нечистотві (Євангелія від св. Матвія 23: 27).

<³> Див. прим. 108.

¹⁸⁷ Див. прим. 108.

¹⁸⁸ У списку: Наперстником.

¹⁸⁹ Дії св. апостолів 13: 22. Повністю цитата звучить так: шврѣтб^ъ двдл свшл іессеовл, /иХжл по срцХ /И0Є/ИХ.

¹⁹⁰ Євангелія від св. Івана 15:14.

¹⁹¹ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 776.

¹⁹² Пор.: "Был я у друга, пил я воду слагце меду"; "У друга пить воду лучше неприятельского меду" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -

С. 774]; "У друга вода солодча вражеського меду" [Номис, № 9513].

¹⁹³ Пор.: "Не мѣи сто коп, як сто другов" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 261]; "Не май і сто рублів, як одного друга" [Номис, № 9512]; "Не май сто рублів, а одного друга" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Баїмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 701]. Близьким до цих прислів'їв є латинський вираз: "Ubi amici, ibi opes" ("Де друзі, там і багатство") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. -Москва, 2006. - С. 342]. Схожі сентенції можна знайти й у творах інших старих українських письменників, наприклад, у Данила Братковського [див.: БраткоеськийД. Світ, по частинах розглянутий: Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. - Луцьк, 2004. - С. 188].

¹⁹⁴ Підхожий мотив є в «Моральних двовіршах» Діонісія Катона (1,33), які були обов'язковою лектурою під час вивчення латинської просодії [див., наприклад: ЛебедееА. Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета // Чтения в Императорском Обгцестве истории и древностей российских при Московском университете. - 1885. - Кн. 4 (окт.-дек.). - С. 68]: "Cum dubia incertis versetur vita periclis, / pro lucro tibi pone diem, quicumque sequetur" ("Оскільки життя ненадійне й проходить серед явних небезпек, / уважай за добро для себе кожен день, коли ти трудився" [Дионисий Катон. Моральные дистихи // Вестник древней истории. -1981. - № 4. - С. 229]).

¹⁹⁵ Марк Ульпій Траян (Marcus Ulpius Trajanus) (53-117 pp.) - римський імператор упродовж 98-117 pp. Його називали "Найкращим Принцепсом".

¹⁹⁶ Тіт Флавій Веспасіан (Titus Flavius Vespasianus) (9-79 pp.) - римський імператор упродовж 69-79 pp., засновник династії Флавіїв. Сковорода знав про нього не лише з римської історіографії, зокрема з «Життя дванадцяти цезарів» Светонія, але також з опери «Тітове милосердя» («La clemenza di Tito»), чиє лібрето написав П'єтро Метастазіо, взявши за взірець сюжет трагедії П'єра Корнеля «Цінна, або Милосердя Авіуста». Уперше ця опера була виконана під час коронації імператриці Єлизавети Петрівни [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 82-87].

¹⁹⁷ Сковорода подає українською мовою приписувану Тітові крилату фразу: "Diem perdidi". У 8-ій книзі «Життя дванадцяти цезарів» Светоній розказує про Тіта таку історію: "А якось за вечерею, пригадавши, що за цілий день нікому не зробив нічого доброго, він промовив свої знамениті слова, пам'ятні й гідні всілякої похвали: 'Друзі мої, я змарнував день'" [Гай Светоний Транкеилл. Жизнь двенадцати цезарей/ Пер. с лат. предисловие и послесловие М. Л. Гаспарова. - Москва, 1990. - С. 209]. Із сучасників Сковороди цю історію згадував, наприклад, Іван Крилов на сторінках «Санкт-Петербургского Меркурия»: "Великий Тит плакал, говорят, о том дне, который проводил, не сделав доброго дела..." [Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. - С. 386].

¹⁹⁸ Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16.

¹⁹⁹ Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 6.

²⁰⁰ Цитата трохи неточна. Пор.: првникХ ^ііконъ не лежйтъ, но Бе^кшнны/иъ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 1: 9).

²⁰¹ Послання св. ап. Павла до римлян 14: 4.

²⁰² У старих університетах були доктори богослів'я, права та медицини.

²⁰³ Послання св. ап. Павла до галатів 4: 7.

²⁰⁴ Пор.: "Доброе братство милее богатства" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 776]; "Добре брацтво краще багацтва" [Номис, № 9502]; "Добре братерство краще багатства"; "Дружба та братство дорожче багатства" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 157, 701].

²⁰⁵ Див.: ДрХгъ в^ренъ крбвъ кр^покъ: шврѣтьш же gro швр^те сокрбвифе (Книга Ісуса, сина Сирахового 6: 14).

²⁰⁶ Євангелія від св. Івана 15: 14.

²⁰⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 3: 32. Пор.: се, літи твоа й врлтЇА.

²⁰⁸ Книга Ісуса, сина Сирахового 15: 2.

²⁰⁹ Євангелія від св. Івана 18: 37. Повністю вірш звучить так: нл сїе родй^сА й нл сїе

пріидб^ъ въ /жръ, да свид^тє/іствХкі йстинХ.

²¹⁰ Євангелія від св. Івана 17: 17.

²¹¹ Фраза въ рХи/Ь вжїей зринає в Книзі Притч Соломонових 21: 1, у Книзі Екклезіястовій 9: 1 та в Книзі Премудрості Соломонової 3: 1.

²¹² Євангелія від св. Івана 15: 5.

²¹³ Книга Ісуса, сина Сирахового 6: 14.

²¹⁴ Див. прим. 67.

²¹⁵ Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16.

²¹⁶ Пор.: "Мученики святій причастившеся огню, ражженіє показаху божественнаго своєго любленія" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 17].

²¹⁷ Пісня над піснями 8: 6.

²¹⁸ Це поняття в літературі старої України мало також форму "боговидВніє" [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 68 (зв.).] чи "философскоє боговидВніє" [див.: Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 191 (зв.)].

²¹⁹ Книга Премудрості Соломонової 7: 27.

²²⁰ Книга Премудрості Соломонової 8: 2.

²²¹ Книга Премудрості Соломонової 7: 29.

²²² Пісня над піснями 6: 9.

²²³ Книга Премудрості Соломонової 8: 7.

ТРАКТАТИ, ДІАЛОГИ, ПРИТЧІ

Убуждіпеся ВИДѢША СЛАБУ Егсо¹

Весь Мір спит, да еще не так спит, как со Праведникѣ сказанно: "Агце падет, не разбіется..."² Спит глубоко, протянувшись, будто ушыбен об нея. А наставникы, пасущыи Ізраиля, не толко не пробуживают, но еще поглаживают: "Спи, не бойсь, мѣсто хорошое, чево опасатся?" Глаголюще Мир, и нѣсть Мира³. Блаженный Петр с товарищами своими! Господь сам пробуживает их: "Где вы почиваете? Встанте, - говорит, - тогда уже не бойтеся"⁴. Колбтит сих погребённых и Павел: "Встань, де, Мертвец! и воскресни от Мертвых...⁵ Потоль ты Землею будеш и не пресобразишся от нея во Хріста, пока не увидиш свѣтлаго небеснаго Человѣка"; и со сем-то рѣчь будет.

"Убуждшеся видѣша славу.. ."⁶

Ѳамар, Невѣстка Іуды, сына Іяковля, показалась Ему Блудницею. Не познал Ея затѣм, что закрыла Лице своє. Но по справкы узнал и сказал: "Оправдася Ѳамар паче Мене"⁷. Таким же образом и сыны Ізраилевы не могли смотрѣть на блисгающое славою Лице Мойсея, Человѣка Божія. А на что ж они смотрѣли? на покрывало толко Одно, затемняющое Лице. Какой же ты Ізраиль? Обрѣзан ты по тѣлу, да не обрѣзан по смыслу. Тма твоим Очам сносна, а на Истину смотрѣть не терпиш. Лежиш на Землѣ, качаєшся с сею твоєю Блудницею и доволсгвуешся, отвращая Око твоє от Отца твоегсо, "ругающоеся Отцу и досаждающое старости Матерней"⁸, как говорит Соломсон, а не видно Птенцов Орлых, чтоб выклевали тебѣ тое⁹. Так и нынѣшная подлосгь Хрісгіанская, и такым точно Оком смотрит на своего Вожда Хрїста. Где он родился? От коих родителей? сколко жил на свѣтѣ? как давно? двѣ ли уже тысячы лѣт? или не будет?.. О Хрісгіанине! Окрещен ты по плоти, да не омыт по смыслу. Зачем ты вперил твоє любопитсгво в Этіи пліоткы? Длячево вышше не поднимаешся? Здесь думаєш и заснуть? Тут шалаш построить с Петром? "Не вѣдый, еже глаголаше"¹⁰. Не слышишь ли, что такое и твой Мойсей говорит: "Покры Срамота Лице моє"¹¹. Вот длячего не моїут Мене Братья моя видѣть. "Чужд бых Сыновом Матере Моея..."¹² До сих пор ЛИ ТЫ не СМЫСЛИШ, что Это все плоть и ничто, и тѣнь, покрывающая Высочайшую Премудросги гору? и сїя Завѣса должна в своє время вся раздратись¹³? Вот лицемѣріе, Лице небесе разсуждающое¹⁴! род Лукавый и Прелюбодѣйной, плотскаго Знаменія ищугцый¹⁵! Вот кваснины ученїя Фарісейскогсо¹⁶! Но послушаймо, как учит Хрісгос наединѣ любезных учеников? как познавать, что есгь Истинный Человѣк, то есть Сын Человѣчь, или Хрістос, все то одно? "Кого Мя глаголют..."¹⁷ Слушай, Петре! Как подлосгь думает? что есгь Человѣк? Знаю, что они Ошьібаются. А ты как думаєш? "Ты еси Сын Бога Живаго"¹⁸. Хорошо Петр попал. Видно, что он сквозь пустую плоти Занавѣсу проницал. Длятого ж ему и Истинный Человѣческый Сын говорит: "Блажен еси, Сімсоне¹⁹, с твоим Оком. Оно не смотрит на плоть и кровь, как подлое понятіе, но, минуя плоть и кровь, находит другой род, род Исгинный, род Ізраилскый, род Отца Моего, иже не от похоти.. ."²⁰.

Слушай, Хрісгіанине, с твоим Языческым сердцем! Долго ль тебѣ лежать на Земли? Будеш ли ты когда-нибудь Человѣком? Не будеш. Длячего? Длятого, что на плотскую Занавѣсу засмотрѣлся, а на Лице Исгиннаго Божіего Человѣка смотрѣть никак твоєму Оку нетерпеливно. Не пречіюразіппся ты из земнаго в небеснаго потоль, поколь не увидиш Хрісга. Потоль, поколь не узнаєш, что есгь Исгинный Человѣк. А что ж есгь Исгинный Человѣк? Не продереш Глаз потоль, поколь плоть и кровь твоє сердце держать будет. Но долго ль будет держатся? Поколь не признаєшся, что твоя плоть и кровь ничто. Твоє собсгвенное сюди завело тебе мнѣніе: от славы своей низрыновенны быша²¹, лишенны славы Божія...²² Научились Мы Братью Нашу судить по плоти: так и на Хрісга смотрым, Одни толко Пустоши на нем примѣчая, не на самого Его, не на славу Его смотря. Правда, что Павел говорит: "Пресобразит тѣло смиренія нашего, во-еже быти Ему со(і)бразпу гі.лу плоти Его"²³. Не спорю. Но так ли ты смотриш на Хрісга, как Павел? Он хвалится: "Не вѣм по плоти Хрісга...²⁴, вѣм (де) Человѣка²⁵, прошедшаго Небеса...²⁶, созданнаго по Богу в правдѣ и преподобій исгины"²⁷. Сего-то он Человѣка для Ефесіан похваляет. Истинною не бывала плоть никогда: плоть и лож - все одно, и люблягцый сего Ідсола - сам таков же; а когда лож и пустош, то и не человѣк²⁸. Слыхал ты книгу родсгва Исгиннаго Человѣка, сына Давідова, с[ына] Авр[аамля]? Іяков роди Іуду, Іуда роди Фарёса сот Ѳамары²⁹ и прочая. Знай же, что сїя Книга вѣчная, Книга Божія, Книга небесная, и не содержит Она никого, кромѣ Израилскаго Рода. "Не соберу соборов их от кровей..."³⁰ Сего-то рода и наш Хрістос. А что род Ізраилскый не умирает, слушай Ісоиля: "Якоже Утро разлїются по горам людїе мнози и крѣпцы; подобны им не быша от вѣка, и по них не приложится до лѣт в род и род"³¹. Если б можно до их лѣт что ни есгь приложить, имѣли б Они Конец. Но теперь Они всему-на-всему сами суть Концем. Не Конец то, послѣ чего нѣчто егце слѣдует. Но сей род сам всему Концем. шсгаток не в Языках: Осгаток Израилев есг, и один Осгаток спасается³², а прочое все мимо течет: "Уничижатся Языцы, яко вода мимотекугцая..."³³ А что Ісоиль точно со родѣ Ізраилском сїе говорит, слушай Мойсея, человѣка Божїя, Хрісгу фодного и с Хрісгом бесѣдуюгцаго: "Блажен еси, Ізраилю! Кто подобен тебѣ, Роде спасаемый от Господа? Загцитит Помогцник твой, и меч Хвала твоя, и солжут (то есть ошыбутся и не узнают) тебѣ врази твой, и ты на выю их насгупиши"³⁴. Видиш, что судягцый Ізраиля по плоти, зрягцый на одну внѣшносгь смиренія Хрїстова ("во смиренїи Его суд Его взятся..."³⁵) есг враг Хрісгов из числа тѣх, коих Павел называет врагами Креста Хрісгова³⁶, а в Мойсеевых словах Мечем наименованнаго³⁷, который у Іеремїи всю плоть опустошает³⁸.

Продеримо ж, о мертвая тѣнь, глаза наши! и заобыкшое к плотской тмѣ Око наше принаравливаймо, возводя потихонку в гору смотрѣть на Ізраиля, на Исгиннаго Человѣка, минуя плоти покрывало. Вот нас спягцых на земли пробуживает Павел: "Вышных игците!"³⁹ "Горняя мудрсгвуйте!"⁴⁰ Почто о сгїхїах сгязаетесь⁴¹? "Егда же Хрісгос явится, Живот ваш, истинный живый Человѣк, и вы явитеся в славѣ"⁴². Пробуживает и Іеремїя вот как! "Почто мы сѣдим? Совокупитеся, и внидем во Грады тверды, и повержемся тамо...⁴³, (а тут) ждахом Мира, и не бяху благая..."⁴⁴ О истинный, нетлѣнный Ізраилскый Б[о]же! Блисни свѣтом твоим на нас столко, сколко может по крайней мѣрѣ Око наше стерпѣть. Да пошов во свѣтѣ Лица твоего⁴⁵ и нечувсгвително в новое пресображаясь, достигнем во всерадосгное и самого послѣдняго волоса нашего воскресенїе⁴⁶. Тебѣ слава с твоим Человѣком и Святым духом. Аминь.

Цей твір не датований, але, судячи з особливостей правопису, його появу можна віднести до кінця 1750-1760-х pp. Перегодом, зробивши деякі зміни, Сковорода включив його до діалогу «Потоп зміин». Автограф зберігається в Архіві Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. 216, оп. З, № 227, арк. 1-2). Уперше надрукований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. як упровідне слово до курсу «Начальная дверь ко христіянскому добронравію». Подаємо за автографом.

¹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 9: 32. Пор.: оувХждшесА же видніш иавИ Єгш.

² Неточна цитата з Книги Псалмів 36 (37): 24. Пор.: Єгдл плдетъ, не р^віетсА.

³ Парафраза Книги пророка Єзекіїля 13: 16. Пор.: й еЙдаі^їи g/иХ /ийръ, й н^ств лій^а.

⁴ Парафраза Євангелії від св. Матвія 17: 7. Пор.: И приетХп/ів ійеъ прикоснХсА й^ъ и рече: востлните й не войтєса.

⁵ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14. Пор.: востлни, спай, й воскреснй СЗ /иертвві^ъ. Як зазначав Володимир Лоський: "Євангельські настанови щодо неспання та боротьби із сонливістю - основна тема всього східного подвижництва; вона вимагає від людини цілковитої притомності на всіх щаблях її сходження до досконалого поєднання з Богом" [Лосскиїї Вл. Очерк мистического богословия Восточной Церкви // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 228].

⁶ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 9: 32. Пор.: оувХждшесА же вйд^іш слакИ Єгш. Слід сказати, що центральним образом твору, до якого стікаються всі інші, є Преображення Господнє на горі Фавор.

⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 38: 26. У Біблії ім'я героїні має форму: д^/илрв.

⁸ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових ЗО: 17. Пор.: Око рХглкіфеесА отцХ Й ДОМЖД^КІфее старости /Штерни.

⁹ Парафраза Книги Притч Соломонових ЗО: 17. Пор.: да йстбргнХтъ є вр^нове СЗ деврЇА й да сн^датъ є птенцві шр/іи.

¹⁰ Євангелія від св. Луки 9: 33.

¹¹ Книга Псалмів 68 (69): 8.

^п Неточна цитата з Книги Псалмів 68 (69): 9. Пор.: юждь вы^ъ врлтїи ліоей й стрЗненъ

СЫНОВШ/ИЪ Ліфтере Л10ЄА.

¹³ Сковорода має на думці слова: И се, церкбвнлА р^дрЗсА нл двоє съ вышнагш

кр<)А до нижнагш (Євангелія від св. Матвія 27: 51; пор.: Євангелія від св. Марка 15: 38; Євангелія від св. Луки 23: 45).

¹⁴ Сковорода має на думці слова: /Іицелі^ри, лице невХ й ^елілй в^сте йскХішти (Євангелія від св. Луки 12: 56).

¹⁵ Парафраза Євангелії від св. Матвія 12: 39; 16: 4. Пор.: рбдъ лИкавъ й прелгсвод^й ■^Н^/ИеНЇА Йфетъ.

¹⁶ Сковорода має на думці слова: ‘Т'огдЗ р^Хлі^іш, йкш не рече ^рлнйтисА СЗ ккаса ^л^внлгш, но СЗ оученЇА ф^ірїсєйсксі й ыддХкейскл (Євангелія від св. Матвія 16: 12).

¹⁷ Євангелія від св. Луки 9: 18. Пор.: кого ліа гллгблете выти; (Євангелія від св. Матвія 16: 15; Євангелія від св. Луки 9: 20).

¹⁸ Євангелія від св. Матвія 16: 16.

¹⁹ Початок цієї тиради є цитатою з Євангелії від св. Матвія 16: 17.

²⁰ Закінчення цієї тиради є парафразою Євангелії від св. Івана 1: 13. Пор.: иже не СЗ кров'Ь, НИ СЗ ПОКОТИ ПЛОТША, НИ СЗ ПОКОТИ ЛіХжеСКЇА, но СЗ вга рОДИІШСА.

²¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 48 (49): 15. Пор.: СЗ слЗвы своєа й^риновени

КЫІІМ.

²² Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 3: 23. Пор.: лишени йть слЗвы

БЖЇА.

²³ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 21. Пор.: прешБр^йтъ т^ло сліиренЇА нЗшегш, йкш выти селіХ сошвр^нХ т^лХ слЗвы єгш. Пор., наприклад: "Твло теды тоє, котороє умираєт в безчестіи, явится в тот час в невымовной славѣ. Твло тоє шпетноє, явится в невымовной пєнкности. Твло, грѣху подлеглоє, явится безгрѣшным. Твло, тежаром обложоноє, явится всякого высокопарного орла легчѣйшим и быстрѣйшим. Твло, розным недостатком и уломностям подлеглоє, подобно будет в славѣ, подобно будет в ясности, подобно будет в оздобв увелбенному Христову Твлу" [КарповичЛ. Казаньє на Преображеніє Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа //ЛевшунЛ. В. Леонтий Карпович. Жизнь и творчество. - Минск, 2001. - С. 146 (додатки)].

²⁴ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 5: 16. Пор.: СЗннѣ ни едйнлгш в^/иы по плоти: Зфе же й р^Хлі^оліъ по плоти ^ртіі, но ннѣ ктоліХ не р^Хлі^еліъ.

²⁵ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

²⁶ Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 14.

²⁷ Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 24.

²⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: всакъ же челов^къ лбжв (Послання св. ап. Павла до римлян 3: 4).

²⁹ Пор.: Книга |»одствіі_п ійы ^ртсі, cfid двдовл, cfid ,Звр,мліЛА. Лвр,мліъ родй ісаака. ІыЗкъ же родй икшвл. ІЗкшвъ же родй іХдХ й вр^тїю єгш. Кда же родй ф^ірес^і й ^рX СЗ дллілры (Євангелія від св. Матвія 1: 1-3).

³⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 15 (16): 4. Пор.: не соверХ совбры й^ъ СЗ кровей.

³¹ Книга пророка Іоїля 2: 2.

³² "Остаток" - поняття біблійної історіософії, яке пов'язане з виконанням обітниці. Пор.: во^неніівйдѣ^оліъ влЗа й ВО^ЛЮВЙ^ОЛІЪ ДШВріїА: й во^ст^вите QJ Вр<)ТЪ сХдъ, йкш да полійлХетъ гдв вгъ вседержитель (ІістЗвіша ішсифшвл (Книга пророка Амоса 5: 15); И ацк вХдХтъ /імдїє ій/ієвьі йкш песбкъ /иорскїй, шстлнокъ й^ъ сплсєтса (Книга пророка Ісаї 10: 22).

³³ Парафраза Книги Псалмів 57 (58): 8. Пор.: О^ничиж^тса йкш водл /ИИ/ИотєкХцма.

³⁴ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 29. Пор.: Е/ілженъ єсй, ій/ію: кто подбвенъ тевѣ, людїі іпаїашїн СЗ гда; злфйтитъ по/ибфникъ твой, й /иечь ^ЕЛЛЛ твоа: Й СО/іжХтЪ тевѣ врсі^й твой, Й ТЫ Hd КЫК Й^Ъ НЛСТХПИШИ.

³⁵ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

³⁶ Див.: врлгй кртл ^ртбвл (Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 18).

³⁷ Див.: й /иечь '{ьлл'л твоа (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 29).

³⁸ Сковорода має на думці слова: Бо всакїй пХтв пХствши прїидбіш шпХстоішкіцли, йкш /ИЄЧВ гденв ПОАСТЪ (Я Kp<JA ЗЕ/ШЙ даже ДО Kp<JA ЄА: Н^СТВ /ИЙрЛ ВСАН/ЬЙ П/ІОТИ (Книга пророка Єремії 12: 12).

³⁹ Послання св. ап. Павла до колосян 3:1.

⁴⁰ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2.

⁴¹ Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 2: 20. Пор.: (Я стї^ш /иїрл, почтб лки живХфе въ z+ifp'b ста^єтєса;

⁴² Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 3: 4. Пор.: єгдл же ^ртбсъ ЙвЙтса,

ЖИВОТЪ вішъ, ТОГДЛ Й ВВІ СЪ нЙ/ИЪ ЙвИТЄСА ВЪ C/idB^fe.

⁴³ Книга пророка Єремії 8: 14.

⁴⁴ Книга пророка Єремії 8: 15.

⁴⁵ Парафраза Книги Псалмів 88 (89): 16. Пор.: гди, во св^тѣ лща твоегш пбйдХтъ.

⁴⁶ Сковорода має на думці слова: В/ілсъ г/мвы влшєа не погйвнетъ (Євангелія від св. Луки 21:18).

Да лобжет мя от лобзанїй Уст своих¹

Любезныи Ученикы, не Бойтеся! поднимайтесь дерзновенно к тому, на которого Лице не могли вы за Ужасом смотрѣть на Ѳавсорѣ. Слушайте, что говорит? "Дерзайте²! Мир вам³!" Тогда не шосен самой взор вам был, а теперь и слов сладчайшых Его послушаете, и Лобзанїем утвердит Дружбу с вами вѣчную. Умѣйте толко приближатся к нему. Не забывайте никогда наставляюгцаго вас Просвѣгценного Ангела слов: "Нвсть ЗДѢІ Воста!"⁴ Сій слова простесенько вас доведут к славному Истинному Чг./К )іїі>КУ. Сей есгь Воскресенїе и Живот ваш⁵.

Состарѣлся Авраамсов Сын, захотѣлось Ему умереть. Да и не дивно: уже Его Очи притупились, ничево не мог видѣть :’)/!;І), в Мірѣ нашем. Приготовливаясь к смерти, пожелал Пигцы. Удовлетворил душѣ Его вторый Сын его. "Благодарствую, Сын!.. Приближися ко мнѣ, - говорит, - и облобызай Мя"⁶. "И приближився, лобыза Его"⁷. Щаслив Ісаак! Он под Исавом нашол Іякова. А мы напротив того под Пеленами Ізраилскогсо Младенца, под плагценицею Хрісговою часто находим непріятеля Ізраилева -Исава. Сей с нами витается и лобзается. Не смыслим, как искать. Многыи игцут Его в Единоначалсгвіях Кесаря Августа⁸, во временах Тівёріевых⁹, во владѣніях Пілатовых¹⁰ и прочая... Поигци поискуснѣе. "Нѣсгь Здѣ!"¹¹ Многыи волочатся по Іерусалимах, по Іорданах, по Виѳлеемах, по Кармилах, по Ѳавбрах; нюхают между Эѵфратами и Тіграми. "Тут-то Он, конечно, - думают, - вот! вот! Здѣ Хрїсгос!" Кричат и другым: "Здѣ Хрістос!" "Знаю, - кричит Ангел, - Іисуса Распятаго игцете. Нѣсть Здѣ! нѣсть!"¹² Многыи ишут его по высокых Мірскых Чесгях, по великолѣпных домах, по Церемоніалных столах и прочая... Многыи ишут, зѣвая по всем голубом звѣздо-носном сводѣ, по Солнцу, по Лунѣ, по всѣм Копёрніковым Мірам... "Нѣсть Здѣ!"¹³ Игцут в долгых моленіях, в Постах, в свягценничых Обрядах... Ишут в денгах, в столѣтном Здоровьѣ, в плотском воскресенїи... "Нѣсгь Здѣ!"¹⁴ Да где ж Он? Конечно ж, тут Он, если вѣтійсгвовать в проповѣдях, знать Пророческыи Тайны, пресгавлять Горы, воскрешать Мертвых, раздать Имѣніе, мучить своє тѣло... Но молнїе-видньїй Ангел Одно им кричит: "Нѣсть Здѣ!"¹⁵ Конечно ж, Его нѣт. Так, конечно, нѣт Его для тебе, за тілі что Его не знаєш и не видиш Его. Что ж теперь осталось дѣлать? Пасха! "Востани, Господи! и да разсыплются врази твой! и да бѣжат вси ненавидягцыи Тебе!"¹⁶ Поднимайся, Возлюбленный Ізраилю, и ступай от сили в Силу¹⁷!

Послѣ побѣды АмйЗррейской поднялись Сыны Ізраилскыи против Запад. Не мило стало то Царю Валаку. "Вот, - говорит, - какыись егце новыи и дивныи люде из Егѵпта выйшли и, по горам разливаясь, вышше их поднялись. Что за Чудсо?"¹⁸ Посилает Послов к Волшебнику Валааму, чтоб род Божій истребить. Пришли Послы, обявили Цареву Волю. "Хорошо, -сказал Валаам, - препочійте ж Здѣ ночь сію"¹⁹. Не напрасно не велит тебѣ

Ангел искать Здѣ; видиш, что тут почивают непріятели Рода Божїя. Пасха! Пришли к Мойсею Потомкы Рувймовы и Гадовы. Просят, чтоб он их не переводил на ту сторону Ісордана для поселенія: весма (де) по сію сторону Земля скотопитателна, а у нас скот²⁰. Закричал на них Мойсей: "Братія ваша пойдут на Брань, и вы ли сядете ту? и вскую разврагцаете с[е]рдце Сынов Ізраилевых, не перейшли чтоб Они на Землю, юже дает Господь им?"²¹ За сїе, что Они хотѣли остатись Здѣ, так разярился Господь, что заклялся, если Они внійдут в Землю Обѣгцанную Ізраилю, кромѣ Халёва да Іисуса Наѵина, называя Здѣ остаюгцыхся людьми вѣдугцыми Добро и Зло²², каков, знать, был Адам, изганяемый из Рая. Вот что надѣлало проклятое "Здѣ"! Пасха! "Если введет тебе, - говорит Божій Мойсей, - Господь твой в находягцуюсь там за Ісорданом, за Путем Западным Землю, которая совсѣм разнится от Егѵпетской, потому что Она Нагбрная и Равная; а что егце лучше всего -Очи Господа Бога твоего на Ней от начала лѣта и до конца лѣта, то пожалуй! Пожалуй, пагубою погубите все Языческое и тлѣнное, даже до послѣднаго волоса, кромѣ начатков и первенцов волов и овец ваших"²³. "Да не сотворите (говорит) Тамо всѣх, елйка вы творите Здѣ Днесь, кійждо угодное пред собою. Не прійдосте бо до нынѣ в ПОКОЙ..."²⁴ Так, пожалуй же, послушай Мойсея: не игци Здѣ в патубном Языческом тлѣніи возлюбленнаго Человѣка, Исгиннаго Мужа, Друга, Брата и Ближнаго твоего. Игци Его Там! По ту Сторону Ісордана, за Западным, за вечерным Путем. Не Здѣ, там Он, сей Начаток Умершым²⁵ и всему Тлѣнію. А иначе облобызаешся с каким Язычником.

Пасха! Безумный Сомнас (книгбчій)²⁶ искал Человѣка по сю Сторону Ісордана. Что ж Ему Ангел Господень Исаїя говорит? Вот что: "Что ты Здѣ? и что тебѣ Здѣ? Яко исгесал еси Здѣ Гроб и сотворил еси себѣ на высоцѣ Гроб...²⁷ Се нынѣ Господь Савасоѳ извержет и сотрет Мужа, и отимет Утварь твою и вѣнец твой Славный, и повержет тя в сграну Велику и Безмѣрну, и тамо умреши..."²⁸ Негцашый Книжник! Читал Пророков, искал Человѣка, да попал на мертвеца, и сам с ним пропал. Конечно ж, Он искал меж посланниками Валака Царя, на сѣдалигцБ Губителей²⁹. Посему-то вот что на таковых говорит Блаженный Муж Ісов: "Глаголют Господеви: отступи от нас, путей твоих вѣдѣти не хогцем...³⁰ Будут же яко Плёвы пред вѣтром или якоже прах...³¹ Да узрят Очи Его своє убіенїе...³² И той во Гроб отнесен бысгь и на Гробигцих побдѣ. Усладися Ему дробное Каменіе Потока"³³. Кричит на таковых и другой Ангел Міхей, гл[ава] 2, сг[их] 10: "Восгани и пойди, яко нѣсть тебѣ Здѣ Покой, нечисготы ради; исглѣсге тлѣніем"³⁴. "Видиш ли ты³⁵, - говорит к третому Ангелу Іезекіилю Господь, - видѣл ли еси, что аи творят? Беззаконія велика Дом Ізраилев творит Здѣ, еже удалятися от святынь Моих"³⁶. О Беззаконное "Здв"! Чего ты надѣлало? Отвело ты нас от живого Человѣка. "Беззаконїе, - говорит он, - пятьі моея обійде мя"³⁷. Подало ты нам пяту Его, а не Главу Его, да облобызает нас. Пяту мы одну видим, порожденїе Змїино. "Вселятся, - говорит Человѣк, - и скрыют..."³⁸ Да скажи ж, кто тебе скрыет, сокровигце наше? "Ах! развѣ ты, -отвѣчает, - не видиш? сколко их в Дому Ізраилевом, в Священном Писанїи, и что они творят? Сами Здв во Гробах сидят и мене туда ж отаскивают; а я никогда Мертвецом не бывал, кромѣ пяты моей". "Мнози борющыи мя с высоты..."³⁹ "Попраша мя Врази мои...⁴⁰ тій пяту мою сохранят..."⁴¹ "Вселятся (Здѣ) и скрыют Воскресеніе моє"⁴².

Пасха! "Востани, востани, Іерусалиме!"⁴³ "Аз есм, Аз есм утѣшаяй тя. Разумѣй, кто то (есть) Сый?.."⁴⁴ "Идите Вратьі мойми, и путь сотворите людем моим, и Каменіе, еже на Пути, размещйте..."⁴⁵ "И се трус бысгь Велый, Ангел бо Господень сшед с Небесе, приступль отвали Камень..."⁴⁶ "Зачем вы тут игцете человѣка? Нѣсть 3/1;І>! Воста!"⁴⁷ "Скажи ж, умилосер-дись, гдѣ Он?" "Нѣт Его в царсгвѣ сих Мертвец: Он всегда жив; там Его игците. И нынѣ что Здв есте?"⁴⁸ Пасха! "Востани, востани, воскресни, Іер[усалиме]!.."⁴⁹ "И бысгь, егда бяше Іисус у Іерїхона, и, воззрѣв Очима своима, видѣ человѣка стоягца пред ним..."⁵⁰ Вот видиш, не напрасно Ангел говорит: "Тамо Его узрите"⁵¹. Да где ж Тамо? По ту сторону (слыш) Ісордана, на святом уже мѣстѣ, не на тлѣнном, на Землѣ нагбрной, высокой. Туда-то Он воззрѣв, увидѣл человѣка, познал и поклонился Ему, Владикѣ своєму.

Пасха! "Востани, востани, Сісоне..."⁵² "Исгряси Прах..."⁵³ "Воззрѣв Авраам Очима своима, видѣ мѣсто издалече и рече Отроком своим: Сѣдите Здѣ со Ослятем, Аз же и Отрочигц пойдем до ондѣ..."⁵⁴ Видиш, что и Авраам, бросив все здѣшное, нашол Исгинного Человѣка на Горѣ: "видѣв День Его, возрадовася"⁵⁵. Нелзя имѣть Очей лучшых, как Авраамовы. Они Одни видят Овна, держимаго Рогами в садѣ Савёк⁵⁶. Пасха! Савёк значит Хврастіе⁵⁷. Но может ли Хврасгіе стоять пред лицем Господным? Оно одно сожигается всесожженїем, яко ничтоже, а человѣк Ісаак цѣл⁵⁸. Да и как ему не быть цѣлому, когда сам Бог загцигцает его: "Ниже да сотворити Ему что?.."⁵⁹ Видно ж, что Он не хворост за плечима оставшыйся, о котором Исаія: "Се вси, яко Хврастіе, огнем погорят..."⁶⁰ А о противных сим Хворостянам людях вот что тот же говорит: "Якоже Небо ново и Земля нова, яже Аз творю, пребывают предо Мною, тако станет сѣмя ваше и имя ваше..."⁶¹ Сего ж то Человѣка и Наѵйн видѣл, стоягца, не падаюгца, но вѣчно пред лицем Господным пребываюгца⁶².

Пасха! "Востани, востани, Іер|усалиме]!"⁶³ Дал Господь Чудодѣйственный Жезл Мойсею, посилает Его на Освобожденїе Братіи своей из Егѵпта; велит Аарсішу встрѣтить Мойсея. Где ж он стрѣчает? "И йде, и фѣте его в Горѣ Божїи, и цѣловастася Оба"⁶⁴. По Освобожденіи из Егѵпта Братїи Ізраилской желает видѣть Мойсея Тесть Его. Взял дочь свою, жену Мойсееву, с двома сынами, поехал в Пустыню. Пріехал. Донесли Мойсею. О роде, Благо-словенный Богом Вышным! Прямо подрались на Гору Хорив⁶⁵. "Изыйде же Мойсей в срѣтеніе Тестю своєму, и поклонися Ему, и цѣлова Его, и привѣтствоваша друг друга, и введе их Мойсей в Кушу"⁶⁶. Пасха! Запрегцает найсрожайше Мойсей, дабы мы, идучи от Здѣ Тамо, ничево из Хворосту не заносили, называя все такое проклятіем, Ідсолом и Преткновеніем в Царском сем Путй. "Вонми крѣпцѣ, - говорит, - еже не ясти крове...⁶⁷ Да не снѣси ю, да благо тебѣ будет и сыном твоим по тебѣ во вѣкы"⁶⁸. Однако ж несмысленный и нынѣшный Ізраиль часто ропгцет на Господа. "И слыша Господь, и разгнѣвася Гнѣвом, и разгорѣся в них Огнь..."⁶⁹ Начали желать Егѵпетскых мяс: "Добро нам, - говорят, - было в Егѵптѣ..."⁷⁰ Что вы се говорите? Развѣ у Господа, кромѣ языческых, не сигцется мяс? "И рече Господь к Мойсею: Еда Рука Господня не доволна будет? Нынѣ уразумѣеши, агце посгигнет тя слово Моє, или ни"⁷¹. Часто и наша несмысленная Косносгь в сердцѣ⁷² говорит и ропщет на Господа. Фу! Можно ль, чтоб был человѣк без плоти, крови и костей? Фу! что се? Вот гордой и нечувственный Хворост! Востани, пробудись, Сшне⁷³! Что ты се плетеш? Кто твою Землю трбгает? Пущай она так будет, как есть. Дай толксо Господь тебѣ Благословенное Благоволенїе своє, как Ісаія говорит: "А Земля твоя вкупѣ (с новою) населится". Гл[ава] 62⁷⁴. Одно толко то знай, что ты лож и ничто с Одною твоєю Землею. Длятого там же говорится: "Нѣсгь вам подобен, аще исправиши и сотворити, Іерусалиме, радованїе на Земли"⁷⁵. Ты толко старайся, чтоб из твоей ложной Земли блеснула Правда Божїя⁷⁶. Молися, чтоб постиг тебе тот Третый День, в коем Земля Богом изнбсит Бьілїе Травное⁷⁷. Развѣ думаєш, что твоя толко Земля одна, а друга в ней быть не может? Так оставайся ж Здѣсь при твоей, кушай Ея, если мниш, что у Господа нѣт своей ни Земли, ни Плоти, ни Крови, ни Костей, ничево... Не услышиш Блаженнѣйшаго Гласа: "Се нынѣ Косгь от Костей Моих..."⁷⁸ "Восгани, востани, Іер[усалиме]!"⁷⁹ Слушай ухом другым о другой Плоти. Слышиш ли: "И процвѣте Плоть моя"⁸⁰? Слышиш и о другых Костях: "...Возрадуются Кости смиренныя"⁸¹. "Не утаися Косгь моя от тебе..."⁸² Слушай у приточника: "Исцѣленіе Косгем"⁸³. Слушай Исаїи: "И Кости твоя прозябнут, яко трава, и разботѣют, и наслѣдят Роды Родсов"⁸⁴. Видиш, не ті, се Кости, что розсыпаются при Адѣ. Они пред Лицем Божїим суть, и се-то есть Тамо!.. "И бысгь глас, - кричит Іезекіиль, - внегда ми пророчесгвовати, и се трус! и совокупляхуся Кости, Косгь к Кости, каяждо к составу своєму. И видѣх, и се быша им жилы и плоть расгяше..."⁸⁵ Чти слѣдующое в гл[авѣ] 37. Что се за новый род по Горам твоим? Слушай Ісоиля: "Якоже Утро разліются по Горам людіе мнози и крѣпцы, подобны им не быша от вѣка..."⁸⁶ "Якоже Рай сладости Земля пред лицем Его, а яже созадй (та) поле Паіубы..."⁸⁷ "Якоже вид кбнскый вид их..."⁸⁸ "Якоже Глас Колесниц на верхй Гор востекут..."⁸⁹ "Якоже Борцы потекут и якоже Мужы Храбры взыдут на Ограды...⁹⁰ и кійждо от Брата своєю не отступит"⁹¹. "Града имутся, и на Забрала востекут, и на Храмины взлѣзут, и Окбнцами внидут, якоже Татїе..."⁹² "Восгрубите трубою... Проповѣдите цѣлбу..."⁹³ Так пустй ж их на твою Землю, сей Божій род, пожалуй, не опасайся. Они всяк у своего Брата займут Квартеру половинную без всякой Обиды. "Дух Господень на мнѣ..."⁹⁴ "Дати плачугцым славу Сіпша, на мѣсто Пёпела"⁹⁵. Что ж се за обида? "И созиждут Сынове инородныи Стѣны твоя..."⁹⁶ "И на мѣсто⁹⁷ Мѣди, принесу ти Злато; и на мѣсго Желѣза, принесу ти сребро; и на мѣсго древес, принесу ти Мѣдь; и на мѣсго Каменія Желѣзо"⁹⁸. "Отверзу Гробы ваши и изведу вас..."⁹⁹ "Сице Землю свою вторицею наслѣдят, и веселіе вѣчное над Главою их.. ."¹⁰°

"Свѣтися, свѣтися, Іеріусалпѵіе]..¹⁰ "Се тма покрыет Землю... на тебѣ же явится Господь, и Слава Его на тебѣ узрится"¹⁰².

Час написання цього твору невідомий, але, судячи з особливостей правопису, його появу можна віднести до кінця 1750-1760-х pp. Перегодом, зробивши деякі зміни, Сковорода включив цей твір до діалогу «Потоп зміин». Автограф зберігається серед паперів Ізмаїла Срезневського в Архіві Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. 216, оп. З, № 227, арк. 3-6). Уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. як друге упровідне слово до курсу «Начальная дверь ко христіянскому добронравію». Подаємо за автографом.

¹ Пісня над піснями 1: 1.

² Євангелія від св. Матвія 14: 27; Євангелія від св. Марка 6: 50; Євангелія від св. Івана 16: 33.

³ Євангелія від св. Луки 24: 36; Євангелія від св. Івана 20: 19, 21, 26.

⁴ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

⁵ Парафраза Євангелії від св. Івана 11: 25. Пор.: Рече (же) єй ійсъ: єс/иь воскршенїе й

живбтъ.

⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 27: 26. Пор.: прив/ійжисА ко /инѣ й шб/іобы^й /ИА, чадо.

⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 27.

⁸ Христос народився за принципату Октавіана Авіуста (27 р. до н. е. - 14 р. н. е.). Згадка про Авіуста є в Євангелії від св. Луки 2: 1. Див.: Евктв же во днй тыа, й^віде пове/і^нїе (Я кес^рА ЗѵтХстл НЛПИСЛТИ ВСЮ ВСЄ/ІЄННХК>.

⁹ Тиверій (Tiberius Claudius Nero) - син дружини Октавіана Авіуста Лівії Друзілли; був принцепсом від часу смерті свого вітчима (14 р.) до 37 р. Згадка про Тиверія є в Євангелії від св. Луки 3: 1-2. Див.: Въ патоє же нлдєсатє /і^то в/ілдьпествл тївер'м кеслрА, ШБ/ілдлкіцігі понтшско/иХ пї/МтХ іХдеегс, й четвертов/метвХкіцігі гл,Гмеегс йршдХ, фмтпХ же врлтХ єгш четвертов/метвХкіцігі ітХреегс й трл^шштскогс струною, Й /іІґСЛНЇКІ ,3в'иин(ек> четвертов/метвХкіцігі, при іір^їереи Зннѣ й ка'іафк, ввктв гѵігб/іъ вжїй ко іш^ниХ ^^рїингі свшХ въ пХствши.

¹⁰ Понтій Пілат (Pontius Pilatus) - римський імператорський прокуратор Іудеї, призначений на цю посаду Тиверієм у 26 р. і відкликаний у 36 р., незадовго до смерті Тиверія [див.: Еесевий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 37].

¹¹ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹² Парафраза Євангелії від св. Матвія 28: 5-6. Пор.: в^/иъ во, йкш ійсл рлспАтлго йціете: н^ств здѣ. Див. також: Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹³ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹⁴ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹⁵ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹⁶ Четверта книга Мойсеєва: Числа 10: 34.

¹⁷ Сковорода має на думці слова: ПбйдХтъ (Я сниы въ сй/iS: ЙвЙтса вгъ вогшвъ въ сїшн^Ь (Книга Псалмів 83 (84): 8).

¹⁸ Парафраза Четвертої книги Мойсеевої: Числа 22: 5. Пор.: се, /імдїє й^відбіш щ егѵптл, Й се, ПОКрвІїШ /ІИЦЄ ^Є/И/іЙ, Й СШ сѢдАТЪ при шдерямнїи /ИОб/ИЪ.

¹⁹ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеевої: Числа 22: 8. Пор.: препочште здѣ нбцгь (сїго).

²⁰ Парафраза Четвертої книги Мойсеевої: Числа 32: 4. Пор.: Біліла, гоже предлде гдв пред СЫНВІ ІЙ/ІЄВВІ/ИИ, Зе/ИЛА СК0Т0ПИТЛТЄ/1Н,І єсть, р^ВШ/ИЪ же ТВОИ/ИЪ скбтъ єсть.

²¹ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеевої: Числа 32: 6-7. Пор.: врлтЇА влша пбйдХтъ Hd врлнв, Й вві /ІИ САДЄТЄ тХ; й вскХгс р^врлцмете сердце СВІНШВЪ Ій/іевві^ъ, не прейтй Hd зе/шю, гоже длетъ гдв й/иъ;

²² Парафраза Четвертої книги Мойсеевої: Числа 32: 11-12. Пор.: ацк оузрАтъ чє/іов^цві сій й^шедшїи Щ егѵпта, (Я двлдєсати /Г^ТЪ й ввішше, в^дХцли доврб Й В/іб, іемлк, ЄГОЖЄ К/ІА^СА dBpdd/ИХ Й ICddKS Й ИКШВХ: не ПОС/Г^ДОВЛІШ ВО ВС/ГЁдЪ /ИЄНЄ, ТОЧЇГО ^d/іевъ СВШЪ ІефоНШИНЪ (Я/іХчЄННВіЙ Й ІИСХСЪ СВШЪ НЛѴЙНЪ, ЙКШ ПОС/Г^ДОВЛІШ ВС/ГЁДЪ гда.

²³ Це - варіація на тему П'ятої книги Мойсеевої: Повторення Закону 12: 1-6.

²⁴ П'ята книга Мойсеева: Повторення Закону 12: 8-9.

²⁵ Сковорода має на думці слова: Nfi^b же ^ртбсъ востл (Я /иертвві^ъ, нлчлтокъ оу/иершві/иъ ввіств (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 20).

²⁶ Про "книгочія" Сомнаса йдеться в 36-ій главі Книги пророка Ісаї.

²⁷ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 22: 16. Пор.: что тві здѣ, й что тевѣ здѣ, йкш ЙстесЗ/ІЪ єсй севѣ здѣ грбвъ Й СОТВОрЙ/ІЪ ЄСЙ севѣ Hd ввісбцѣ грбвъ.

²⁸ Книга пророка Ісаї 22: 17-18.

²⁹ Сковорода має на думці слова: й нл сЬдЗ/іифи гХвйте/іей не с^де (Книга Псалмів 1: 1).

³⁰ Трохи неточна цитата з Книги Йова 21: 14. Пор.: Г/ілгб/іготъ же гдеви: (ЯстХпй (Я нлсъ, пХтїЙ твой^ъ В^Д^ТИ не ^бфб/ИЪ.

³¹ Трохи неточна цитата з Книги Йова 21: 18. Пор.: вХдХтъ же Зки П/ієвві пред в^тро/иъ, й/ій йкоже прл^ъ.

³² Книга Йова 21: 20.

³³ Книга Йова 21: 32-33.

³⁴ Неточна цитата з Книги пророка Михея 2: 10. Пор.: востани й пойдй, йкш н^ств тевѣ

СЄЙ ПОКОЙ: НЄЧИСТОТВІ р<)ДИ, ЙСТ/Г^СТЄ Т/Г^НЇЄ/ИТі.

³⁵ Це - інтерполяція Сковороди.

³⁶ Книга пророка Єзекіїля 8: 6.

³⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 48 (49): 6. Пор.: ве^^сікбнїе патві /Иоєа шввідетъ

/ИА.

³⁸ Книга Псалмів 55 (56): 7.

³⁹ Книга Псалмів 55 (56): 3.

⁴⁰ Книга Псалмів 55 (56): 3.

⁴¹ Книга Псалмів 55 (56): 7.

⁴² Парафраза Книги Псалмів 55 (56): 7.

⁴³ Книга пророка Ісаї 51: 9.

⁴⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 51: 12. Пор.: Ауь ЄС'ИЬ, ЄС'ИЬ оут^ішАЙ та: р^Х/И^й, кто свій.

⁴⁵ Книга пророка Ісаї 62: 10.

⁴⁶ Євангелія від св. Матвія 28: 2.

⁴⁷ Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 5-6. Пор.: что йфете живого съ /иертвві/ии; н^ств Здѣ, но востк

⁴⁸ Варіації на тему Євангелії від св. Луки 24: 5-6.

⁴⁹ Книга пророка Ісаї 51: 17.

⁵⁰ Книга Ісуса Навина 5: 13.

⁵¹ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

⁵² Книга пророка Ісаї 52: 1.

⁵³ Книга пророка Ісаї 52: 2.

⁵⁴ Неточна цитата з Першої книги Мойсеевої: Буття 22: 4-5. Пор.: И воззр^въ авраамъ очима своима, вйдѣ /И^сто иудалече. И рече авраамъ отрокш/иъ свой/иъ: садитє здѣ со ос/іАте/Иъ: ат,ъ же й д^тиціь пбйде/иъ до ондѣ.

⁵⁵ Парафраза Євангелії від св. Івана 8: 56. Пор.: вйд^/гь день мой: й вйдѣ й возр^довлсА.

⁵⁶ Парафраза Першої книги Мойсеевої: Буття 22: 13. Пор.: держй/иый рогама въ ыдѣ ывекъ.

⁵⁷ У Першій книзі Мойсеевій: Буття 22: 13 мова йде про ягня, котре заплуталось рогами в заростях. "Зарості" в єврейському тексті позначені рідкісним словом ceeax (sobak), яке в Септуагінті перекладено "tv фѵтф оарєк" ("в рослині сабек"). Очевидно, перекладач подумав, що sobak - це назва якогось певного виду рослин. Тим часом грецьке фѵтдѵ вживається передусім стосовно садових рослин і дерев. Може, саме звідси й пішла пізніша інтерпретація “іѵ фѵтф оарек" як въ ыдѣ ывекъ. Витлумачуючи слово савек як "хврастіе", Сковорода нав'язується до його етимологічного значення.

⁵⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Б^а же авраамъ дровЗ всєсожжєнїа й во^/іожй Hd ісаака сынл своего (Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 6).

⁵⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 12.

⁶⁰ Книга пророка Ісаї 47: 14.

⁶¹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 66: 22. Пор.: Икоже во нево ново й зе/ША новЗ, йже ат,ъ творю, превывЗгстъ предо /инбгс,, Г/іетъ гдь, такт стунетъ с^/ИА ваші и й/ИА ваші.

⁶² Сковорода має на думці слова: И высть єгдЗ вашє іийсъ оу іерї^шнл, й воззр^въ 6чима івоима, вйдѣ чє/іов^кл стоацм пред нй/иъ, й мічв єгш швнлженъ въ pXu/b grw

(Книга Ісуса Навина 5: 13).

⁶³ Книга пророка Ісаї 51: 9.

⁶⁴ Друга книга Мойсеєва: Вихід 4: 27.

⁶⁵ Українські барокові письменники асоціювали гору Хорив з "духовною трапезою". Див., наприклад, вірші Івана Максимовича: "Дойдеш до горы Хорив, где святіє лики / При потоцв сладостій вечеру избранну/ Ядять, от сложенія міра зготованну" [Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 2 (передмова до читача, б. п.)].

⁶⁶ Трохи неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 18: 7. Початок вірша звучить так: И^ыде же /ИШІГСЄЙ во...

⁶⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 23.

⁶⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 25.

⁶⁹ Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 1.

⁷⁰ Трохи неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 11: 18. Пор.: доврб намъ высть во егѵптѣ.

⁷¹ Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 23.

⁷² Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 25. Пор.: ш нєс/ИЬК/ієнн^а й кшснла сердце/иъ.

⁷³ Парафраза Книги пророка Ісаї 52:1. Пор.: ВостЗни, востЗни, сїшне.

⁷⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 62: 4. Пор.: й ^імл/ь. твоа вкХпѣ нлсє/іЙтса.

⁷⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 62: 7. Початок вірша звучить так: Н^сть

во...

⁷⁶ Фраза прлвдл бжїа зринає в Посланні св. ап. Павла до римлян 1: 17; 3: 21 та в його ж таки Другому посланні до коринтян 5: 21.

⁷⁷ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 12. Пор.: И й^несе зе/ША вьмїе трлвнбе.

⁷⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 23.

⁷⁹ Книга пророка Ісаї 51: 9.

⁸⁰ Книга Псалмів 27 (28): 7.

⁸¹ Книга Псалмів 50 (51): 10.

⁸² Книга Псалмів 138 (139): 15.

⁸³ Парафраза Книги Притч Соломонових 3: 8. Пор.: тогдл й^и/Ь/іеніе вХдетъ т^/iS твое/иХ

Й оуврлчевлнїе КОСТЕ/ИЪ ТВОЙ/ИЪ.

⁸⁴ Книга пророка Ісаї 58: 11.

⁸⁵ Книга пророка Єзекіїля 37: 7-8.

⁸⁶ Книга пророка Іоїля 2: 2.

⁸⁷ Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 3. Пор.: йкоже рлй с/мдости ^Є/И/іа пред /ІИЦЕ/ИЪ ЄГШ, й иже со^дй ЄГШ пб/іе плгХвы.

⁸⁸ Книга пророка Іоїля 2: 4.

⁸⁹ Книга пророка Іоїля 2: 5.

⁹⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 7. Пор.: Икоже ворцы потекХтъ, й йкоже /иХжїе ^рлври в^ьідгітъ Hd шгрЗды.

⁹¹ Книга пророка Іоїля 2: 8.

⁹² Книга пророка Іоїля 2: 9.

⁹³ Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 15. Пор.: ВоетрХвйте трХвбкі въ сїшн^Ь, шсватЙтє пбстъ, пропов^дите Ц/Ь/ІВВХ.

⁹⁴ Книга пророка Ісаї 61: 1; Євангелія від св. Луки 4:18.

⁹⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 61: 3. Пор.: длти П/МчХцш/ИЪ еїшнл С/МвХ В/И^стш

ПЄПЄ/id.

⁹⁶ Книга пророка Ісаї 60: 10.

⁹⁷ Тут і далі в цитаті замість слів "и на мѣсто" в Біблії стоїть: И В/И^стш.

⁹⁸ Книга пророка Ісаї 60: 17.

⁹⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 37: 12. Пор.: ГОвер^Х грбвы b<jlua й

й^ведХ ВЛСЪ.

¹⁰⁰ Книга пророка Ісаї 61: 7.

¹⁰¹ Книга пророка Ісаї 60: 1.

¹⁰² Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 2. Пор.: Се, тма покрьіетъ ^етлк, й /ирлкъ нл

муыки, Hd тев^ же ИВЙТСА ГДВ, Й UdBd £ГШ Hd тевѣ 0у"5рИТСА.

Начальная Дверь ко Христїянскому Добронравію¹

Написана в 1766 году: для Молодаго Шляхетства Харковской Губерній.

А обновлена в 1780 году.

Преддверїе

Благодаренїе Блаженному Богу о том, что Нужное здѣлал нетрудным, а трудное ненужным².

Нѣт Слаже для Человѣка и нѣт Нужнѣе, как Щасгіе³, нѣт же ничего и легоче сего. Благодаренїе Блаженному Богу.

Царствїе Божїе внутрь нас⁴, Щасгїе в Сердцѣ, Сердце в Любви, Любовь же в Законѣ вѣчнаго⁵.

Сіє есгь непресгающее ведро и незаходягцее Солнце, Тму Сердечныя Бездны просвѣгцаюгцее.

Благодаренїе Блажен[ному] Боїу.

Что было бы тогда, есгли бы Щасгіе, пренужнѣйшее и любезнѣйшее для всѣх, зависѣло от мѣста, от времени, от плоти и крови? Скажу яснѣе. Что было бы тогда, есгли бы Щасгїе заключил Бог в Америкѣ, или в Канарских Островах, или в Азїатском Іерусалимѣ, или в Царских Чертогах, или в Соломоновском вѣкѣ⁶, или в багатствах, или в пустынѣ, или в чинѣ, или в науках, или в здравїи?.. Тогда бы и Щасгїе наше, и мы с ним были бѣдные. Кто б мог добраться к тѣм мѣстам? Как можно родиться всѣм в одном коем-то времени? Как же и помѣсгиться в одном Чинѣ и Статьѣ? Кое же то и Щасгіе, утвержденное на Пѣскѣ плоти, на ограниченном мѣстѣ и времени, на Смертном Человѣкѣ? Не de ли есгь трудное? Ей! Трудное и невозможное. Благодаренїе ж Блаженному Богу, что трудное здѣлал ненужным⁷.

Нынѣ же желаеш ли быть гцасливым? Не игци Щастїя за морем, не проси Его у человѣка, не сгрансгвуй по планетам, не волочись по дворцам, не ползай по шарѣ земном, не броди по Іерусалимам... Златом можеш купить деревню, вегц трудную, яко обходимую. А Щасгїе, яко необходимая необходимость, туне вездѣ и всегда даруется.

Воздух и Солнце всегда с тобою, вездѣ и туне. Все же тое, что бѣжит от тебе прочь, знай, что оно чуждее, и не почитай за твоє. Все то сгранное есгь и лишнее. Что же тебѣ нужды? Тѣм-то оно и трудное. Никогда бы не разлучилось от тебе, если бы было необходимое.

Благодаренїе Блаженному Богу.

Щасгїе ни от небес, ни от земли не зависит. Скажи с Давидом:

"Что мнѣ есгь на небеси?

И от тебе что восхотѣх на земли?"⁸

Что же есгь для тебе нужное? То, что самое легкое. А что же есгь легкое? О друг мой! Все трудное и тяжелое, и горкое, и злое, и лживое есть. Однак, что есть легкое? Тоє, друг мой, что нужное. Что есгь нужное? Нужное есгь только одно:

"Едино есть на потребу"⁹.

Одно только для тебе нужное. Одно же только и благое, и легкое, а протчее все - труд и болѣзнь¹⁰.

Что ж есгь оное єдино? Бог.

Вся Тварь есгь Рухлядь, Смѣсь, Сволочь, Сѣчь, Лом, Крушь, Стечь, Вздор, Сплочь, и Плоть, и Плетки... А тоє, что Любезное и Потребное, есгь Едино. Вездѣ и всегда. Но сїе Едино все Горсгїю Своєю и прах плоти¹¹ твоея содержит.

Благодаренїе ж Блаженному Богу за то, что все нас оставляет и все для нас трудное, кромѣ того, что Потребное, Любезное и Единое¹².

Многія тѣлесныя необходимосги ожидают тебе, и не там ГЦасгїе. А для Сердца твоего Едино есть на потребу¹³, и тамо Бог и Щастїе, не далече оно¹⁴. Близ есгь¹⁵. В Сердцѣ и в Душѣ твоей¹⁶.

В сей Ковчег ведет и наша десятоглавна бесѣда, будто чрез десять Дверей. А я желаю, дабы Душа твоя, как Ноева Голубица¹⁷, не обрѣтши нигдѣ покоя, возвратилась к Сердцу своєму¹⁸, к тому, Кто почивает в Сердцѣ твоем, дабы собылося оное Исайно:

"Будут Основанїя твоя вѣчная родом родов. И прозовешися Здатель

оград. И сгези твоя посреди упокоиши"¹⁹.

Сего желает Григорій, Сын Савы Сковороды.

Твердь Бесѣды

"Истина Господня Пребывает во вѣк"²⁰.

"Во вѣк, Господи, Слово твоє Пребывает"²¹.

"Закон твой посредѣ Чрева моєю"²².

"Слово Плоть бысть и вселися в ны"²³.

"Посреди вас сгоит, Егоже не вѣсте"²⁴.

Глава 1-я.

О БогЬ

Весь Мір сосгоит из двух Натур: одна видимая, другая невидимая.

Видимая Натура называется Тварь, а невидимая - Бог.

Сія невидимая Натура, или Бог, всю Тварь проницает и содержит, вездѣ всегда был, есгь и будет. Напримѣр, тѣло человѣческое видно, но про-ницаюггцй и содержаггцй оное Ум не виден.

По сей причинѣ у древних Бог назывался Ум ВСЕМЇРНВІЙ²⁵. Ему ж у них были разныя имена. Напримѣр: Натура, Бьітїе вегцей, Вѣчносгь, Время, Судьба, Необходимость, Фортуна и проч[ая]...

А у Хрисгїян знатнѣйішя Ему имена слѣдуюігдя: Дух, Господь, Царь, Отец, Ум, Истина.

Послѣднія два имена кажутся Свойственнѣе протчих, потому что Ум вовся есгь невегцесгвен²⁶, а Истина вѣчным Своим Пребываніем совсѣм противна непостоянному вегцесгву. Да и тепер в нѣкоторой Землѣ называется Бог: Иштен²⁷. Что касается до видимой Натуры, то Ей также не одно имя. Напримѣр: Вегцесгво, или Матерія²⁸, Земля, Плоть, Тѣнь и проч[ая]...

Глава 2-я.

О Вѣрѣ Вселенной

Как тепер мало кто разумѣет Бога, так неудивительно, что и у древних часто публичною ошибкою почитали Вегцесгво за Бога, и затѣм все своє Богопочитанїе отдали в посмѣяніе.

Однако же в том всѣ вѣки и народы всегда согласно вѣрили, что есть тайная нѣкая, по всему разлившаяся и всѣм владѣюгцая Сила²⁹.

По сей причинѣ для чести и памяти Его по всему Шару Земному обгценародно были всегда посвягцаемы домы, да и тепер вездѣ все то же. И хотя, напримѣр, подданный может ошибкою почесть камардинера вмѣсто Господина, однако ж в том никогда не спорит, что есгь над ним владѣлец, котораго он, может статься, в лице не видывал. Подданный Его есть всякій Народ, и равно каждый признает пред ним рабство своє.

Такова вѣра есгь обгца и проста.

Глава 3-я.

О Промыслѣ Общем

Сія-то Блаженнѣйшая Натура, или Дух, весь Мір, будто Машинисгова Хитросгь Часовую на башнѣ Машину³⁰, в движеніи содержит и, по примѣру попечительнаго отца, сам бьітїем есгь всякому Созданїю. Сам одушевляет, кормит, распоряжает, починяет, загцигцает. И по своей же волѣ, которая всеобгцим законом, или уставом, зовется, опять в Грубую Матерію, или грязь, обрагцает, а мы тое называем Смертїю.

По сей причинѣ Разумная древность сравнила Его с Математиком или Геометром³¹ потому, что непресганно в пропорціях, или размѣрах³², упражняется, вылѣпливая по разным фиіурам, напримѣр: Травы, Дерева, Звѣрей и все прочее³³. А Еврейскїе Мудрецы уподобили его Горшечнику³⁴.

Сей Промысл есть обігцй потому, что касается до благосостоянїя всѣх тварей.

Глава 4-я.

О Промыслѣ Особенном для Человѣка

Сей чисгѣйіній, всемїрньїй, всЬх вѣков и народов всеобгцїй Ум излил нам, как источник, всѣ Мудрости и Художесгва, к провожденїю Житія нужныя.

Но ничем Ему так не одолжен всякій народ, как тѣм, что Он дал нам самую высочайшую свою Премудрость, которая природный Его есгь портрет и печать.

Она столько превосходит протчїя разумныя духи, или понятїя, сколько Наслѣдник лучше Служителей.

Она весьма похожа на искушѣйшую Архитектурную Симметрїю, или Модель³⁵, который, по всему Матеріалу нечувствительно простираясь, дѣлает весь Состав крѣпким и спокойным, всѣ прочїя приборы со-держащим.

Так слово в слово и она, по всѣм членам политическаго корпуса, из людей, не из камней сосгоягцаго, тайно разлившись, дѣлает его твердым, мирным и благополучным³⁶. Если, напримѣр, кая-то Фамилїя, или Город, или Государсгво по сему Моделю основано и учреждено, в то время бьіваєт он Раєм, Небом, Домом Божіим и прочая. А если один кой человѣк созиждет по нему Житіє своє, в то время бьіваєт в нем Страх Божій, Святыня, Благочесгіе и прочая. И как в Тѣлѣ человѣческом один Ум, однак разно, по разсужденїю разных часгей дѣйсгвует, так и в помянутых Сожительсгвах, сею Премудросгїю связанных, Бог чрез различные члены различныя в пользу обгцую производит дѣйсгва. Она во всѣх наших всякаго рода дѣлах и рѣчах Душа, Польза и Краса, а без нея все Мертво и Гнусно. Родимся мы всѣ без нея, однак для нея. Кто к ней природнѣе и охотнѣе, тот благороднѣе и острѣе, а чем большое кто с нею имѣет участіе, тѣм дѣйствительнѣйшее, но не понятое внутрь чувсгвует блаженство, или удовольсгвіе. От нея одной зависит особенный в Созиданїи рода Че-ловѣческаго Промысл. Она-то есть Прекраснѣйшее Лицо Божіе, которым Он, со временем напечатуясь на душѣ нашей³⁷, дѣлает нас из диких и безобразных Монсгров, или Уродов, Человѣками, то есть звѣрками, к Содружесгву и к помянутым Сожительсгвам годными³⁸, незлобивыми, воздержными, великодушными и справедливыми.

А если уже она вселилась в Сердечныя Человѣческія Склонносги, в то время точно есгь то же самое, что в движенїи Часовой Машины темпо (tempo)³⁹, то єсть правильность и вѣрносгь. И тогда-то бьіваєт в Душѣ непорочносгь и чисгосердечїе, как бы райскїй нѣкій Дух и вкус, плѣняюігци к дружелюбїю.

Она различит нас от звѣрей милосердїем и справедливосгью, а от скотов - воздержанїем и разумом, и не иное что есть, как Блаженнѣйшее Лицо Божїе, тайно на Сердцѣ написанное, Сила и Правило всѣх наших движенїй и дѣл. В то время Сердце наше дѣлается чисгым исгочником благодѣяній, несказанно Душу веселягцих, и тогда-то мы бываем исгин-НЫМИ по душѣ и по тѣлу человѣками, подобны годным для сгроенїя Четвероугольным Камням, с каковых Живый Божій Дом сосгавляется⁴⁰, в котором он особливою Царствует Милостїю.

Трудно Неоцѣненное de Сокровигце проникнуть и примѣтить, а для одного сего любить и искать Ее нелегко.

Но сколько она снаружи неказисга и презрѣнна, столько внутрь важна и великолѣпна, похожа на маленькое, напримѣр, Смоквинное Зерно, в котором цѣлое древо с плодами и листом закрылось, или на маленькой простой Камушек, в котором ужасньїй пожар затаился⁴¹. Для оказалости намѣчали Ее всегда признаками, и она, будто кой-то Принц, имѣла свои портреты, печати и узлы, разные в разных вѣках и народах. Ея-то был Узол, напримѣр, Змїй, повѣшенный на колу пред Жидами⁴².

Ея Герб - Голубь с масличною во Устах вѣтвою⁴³. Являлась она во образѣ льва и агнца, а Царскїй Жезл был ея ж предметом, и прочая.

Таилась она и под Свягценными у них обрядами, напримѣр, под яденїем Пасхи, под обрѣзаніем, и прочая.

Закрывалась она, будто под разновидным Маскарадом, и под гражданскими исторїами, наприм[ѣр], под повѣстью о Исавѣ и Іяковѣ, о Саулѣ и Давидѣ⁴⁴, и проч[ая], и одним тайным своим присудсгвїем здѣлала ті, книги мудрыми.

А в послѣдовавшія уже времена показалась она во образѣ Мужеском, здѣлавшись Богочеловѣком⁴⁵.

Каковым же способом Божїя ая Премудросгь родилась от Отца без матери и от Дѣвы без отца⁴⁶, как то она воскресла и опять к Своєму Отцу вознеслась и прочая, пожалуй, не любопытсгвуй⁴⁷. Имѣются и в сей, так, как в протчих науках, праздныя Тонкости, в которых одних может себѣ занять мѣсто тая недѣйствительная вѣра, которую называют Умозрительною⁴⁸. Поступай и здесь так, как на оперѣ, и довольствуйся тѣм, что глазам твоим представляется, а за ширмы и за хребет театра⁴⁹ не заглядай. Здѣлана ая занавѣса нарочно для худородных и склонных к любопытсгву Сердец. Потому что подлосгь, чем в ближайшее знакомство входит, тѣм пугце к великим дѣлам и персонам учтивосгь свою теряет.

На что тебѣ спрашивать, напримѣр, о Воскресенїи Мертвых, если и самый дар воскрешать могти ничего не пользует бездѣльной Душѣ, ни воскрешаюгцей, ни воскрешаемой. От таковых-то Любопытников породились расколы, суевѣрія и прочїя язвы, которыми вся Европа безпокоится. Важнѣйшее дѣло Божїе есгь одну безпутную Душу оживотворить Духом своих заповѣдей, нежели из небьітїя произвесгь новый Земный Шар, населенный Беззаконниками.

Не тот вѣрен Государю, кто в тайности Его вникнуть старается, но кто волю Его усердно исполняет.

Вѣчная ая Премудросгь Божїя во всѣх вѣках и народах неумолкно продолжает рѣчь свою, и она не иное что есгь, как повсемсгвеннаго Есгесгва Божїя невидимое Лицо и живое Слово, тайно ко всѣм нам внутрь гремягцее⁵⁰. Но не хотим слушать Совѣтов Ея, одни за Лишенїем Слуха, а самая большая часгь - по негцасгному Упрямсгву, от худаго зависягцему воспитанїя.

Прислушивалися нетлѣнному сему Гласу премудрые Люди, называемые у Жидов Пророками, и со глубочайшим опасенїем повелѣваемое ис-полняли.

Она начало и конец всѣх книг Пророческих. От нея, чрез нея и для нея все в них написано.

По сей причинѣ разныя себѣ имена получила. Она называется Образ Божій, Слава, Свѣт, Слово, Совѣт, Воскресенїе, Живот, Путь, Правда, Мир, Судьба, Оправданїе, Благодать, Истина, Сила Божїя, Имя Божїе, Воля Божїя, Камень Вѣры, Царство Божїе и проч[ая]. А самые первѣйшіе Христіянѣ назвали Ее Христом, то есгь Царем. Потому что одна она управ-ляет к вѣчному и временному Щастїю всѣ Государсгва, всякїя Сожительства и каждаго порознь.

Да и кромѣ того, у древних Царсгвенным называлось все, что верховным и главнѣйшим почиталось.

Провидѣл было Авраам Блаженнѣйшш свѣт Ея и, на ней увѣрившись, здѣлался со всею Фамилїею справедливым, а с подданными Благопо-лучным. Однак она и прежде Авраама всегда у своих Любителей живала. А Мойсей, с невидимаго сего Образа Божїя будто план сняв, начертил его просто и грубо Самонужнѣйшими Линїами и, по нему основав⁵¹ Жидовское обгцество, здѣлал оное благополучным же и побѣдительным⁵². Он по-тогдашнему написал было его на каменных досках и так здѣлал, что невидимая Премудрость Божїя, будто видимый и тлѣнный человѣк, чувсгвенным Голосом ко всѣм нам рѣчь свою имѣет⁵³.

Сія рѣчь, понеже от него раздѣлена на десять разсужденїй, или пунктов, потому названа десятословїем.

Глава 5.

О Десятословїи⁵⁴

І.

"Аз есмь Господь Бог твой... да не будут тебѣ бози иніи"⁵⁵, и прочая.

Яснѣе сказать так:

Я Глава твоего Благополучїя и Свѣт разума! Берегись, чтоб ты не основал житія твоего на иных Совѣтах, искуствах и вымыслах, хотя б они из Ангельских умов родились. Положись на меня слѣпо. Если ж, мене минув, заложиш вѣк твой на иной премудросги, то она тебѣ будет и богом, но не истинным, а посему и Щасгїе твоє подобно будет воровской монетѣ.

II.

"Не сотвори себѣ куміра"⁵⁶, и проч[ая].

А как на подлых камнях, так егце больше не велю тебѣ строится на видимостях. Всяка видимосгь есгь плоть, а всяка плоть есгь пѣсок, хотя б она в поднебесной родилась. Все то идол, что видимое.

III.

"Не прїемли имени"⁵⁷, и проч[ая].

Смотри ж, во-первых, не впади в ров безумїя⁵⁸, будто в свѣтѣ ничего нѣт, кромѣ видимостей, и будто имя сїе Бог пусгое есгь. В сей-то безднѣ живут клятвы ложныя, лицемѣрія, обманы, лукавства, измѣны и всѣ тайных и явных Мерзостей Страшилища. А вмѣсто того, напиши на Сердцѣ, что вездѣ всегда присудствует тайный Суд Божій, готов на всяком мѣсгѣ невидимо жечь и сѣчь невидимую твою часть, не косня ни точки, за всѣ дѣла, слова и мысли, в которых мене нѣт.

IV.

"Помни день субботный"⁵⁹, и протч[ая].

Сіє ты повсюду и внутрь тебе кроюгцееся величесгво Божїе с вѣрою и страхом в день воскресный прославлять не забывай, а покланяйся не пустыми только церемонїами, но самым дѣлом сердечно Ему подражая. Его дѣло и вся забава в том, чтоб всеминутно промышлять о пользѣ всякой Твари. И от тебе больше ничего не требует, кромѣ Чисгосердечнаго Милосердїя к ближним твоим.

А сїе весьма легко. Вѣрь только, что сам себѣ десятью пользуеш в самое то время, как пользуеш других, и напротив того.

"Чти Отца твоєю"⁶⁰, и протч[ая]...

Прежде всѣх Отца и Мать почитай и служи им. Они суть видимые портреты того невидимаго Сугцества, которое тебе сголько одолжает.

А вот кто Отец твой и Мать: будь, во-первых, вѣрен и усерден Государю, послушен Градоначальнику, учтив к священнику, покорный родителям, благодарен Учителям⁶¹ твоим и Благодѣтелям. Вот исгинный путь к твоєму вѣчному и временному Благоденсгвїю и к утвержденїю твоей фамилїи. Что же касается до протчїих общества часгей, берегись слѣдующаго:

VI.

"Не убій"⁶²

VII.

"Не прелюбодѣйствуй"⁶³

VIII.

"Не воруй"⁶⁴

IX.

"Не свидѣтельствуй ложно, или не клевещи"⁶⁵

Осуждаем виннаго, а клевещем невиннаго. Сія есгь страшнѣйшая злоба, и клеветник Еллински: дїавол⁶⁶.

"Не пожелай..."⁶⁷

Но понеже злое намѣреніе сѣменем есть злых дѣл, которым числа нѣт, а сердце рабское неисчерпаемым есгь исгочником худых намѣреній, длятого по вѣк твой нельзя быть тебѣ чесгным, если не попустиш, дабы вновь Бог переродил Сердце твоє. Посвяти ж оное нелицемѣрнѣй Любви⁶⁸. В то время вдруг бездна в тебѣ беззаконїй заключится... Бог, Божїе Слово, к Его Слову Любов - все то одно.

Сим троеличным огнем Ражженное Сердце никогда не согрѣшает, потому что злых сѣмен, или Намѣреній, имѣть не может.

Глава 6.

О Истиннѣй Вѣрѣ

Если б Человѣк мог скоро понять неоцѣненную великаго сего Совѣта Божія цѣну, мог бы его вдруг принять и любить.

Но понеже тѣлесное, грубое разсужденїе сему препятствует, длятого нужна ему вѣра⁶⁹. Она закрытое всѣм совѣтом блаженство, будто издали в зрительную просматривает Трубку, с которою и представляется⁷⁰.

При ней необходимо должна быть Надежда. Она слѣпо и насильно удерживает Сердце человѣческое при Единороднѣй сей истинѣ, не попугцая волноватись подлыми посторонних мнѣній вѣтрами. По сей причинѣ представляется в видѣ Женгцины, держагцїя якорь⁷¹.

Сія добродѣтель Сердце человѣческое, будто надежный вѣтер корабль, приводит наконец в гавань Любви и ей поручает.

В то время, по открьітїи глаз, тайно кричит в душѣ Дух Святый слѣдуюгцее:

"Правда твоя правда во вѣк,

И закон твой истина"⁷².

Глава 7-я.

Благочестїе и церемонїа - разнь

Вся десятословїя Сила вмѣгцается в одном сем имени Любовь.

Она есть вѣчным Союзом между Богом и человѣком, она огонь есть невидимый, которым Сердце разпаляется к Божію Слову, или волѣ. А посему и сама она есть Бог⁷³.

Сія Божественная Любовь имѣет на себѣ внѣшніе виды, или значки; они-то называются: церемонія, обряд, или образ благочесгїя. И так церемонія возлѣ благочестія есгь то, что возлѣ плодов лист, что на зернах шелуха, что при доброжелательствѣ комплементы. Есгли ж сія маска лишена своей силы, в то время остается одна лицемѣрная обманчивосгь, а человѣк -Гробом разкрашенным⁷⁴.

Все же то церемонія, что может исправлять самый негцасгный бездѣльник.

Глава 8.

Закон Божїй и преданїе - разнь

Закон Божїй пребывает во вѣки⁷⁵, а человѣческія преданїя не вездѣ и не всегда.

Закон Божїй есгь Райское древо, а преданїе - тѣнь⁷⁶.

Закон Божїй есть плод жизни⁷⁷, а преданїе - лисгвїе. Закон Божїй есгь Божїе в человѣкѣ Сердце, а преданїе есгь смоковный лист, часто покрываюігцй єхидну⁷⁸. Дверь храма Божїя есгь закон Божїй, а преданїе есгь придѣланный к храму притвор. Сколько преддверїе от олтаря, а хвосг от головы, сголь далече отсгоит преданїе⁷⁹.

У нас почти вездѣ несравненную сію равность сравнивают, забыв закон Божїй и смѣшав с Грязью человѣческою воєдино, даже до того, что человѣческія враки выше возносят и, на оныя уповая, о любви не подумают, да исполнится сїе: "Лицемѣры! За преданїя ваша разорисге закон"⁸⁰. Все же то есть преданїе, что не Божїй закон.

Глава 9-я.

О Страстях, или Грѣхах

Страсть есть Моровой в Душѣ воздух. Она есгь безпутное желанїе видимосгей, а называется нечисгый, или мучительный, дух. Главнѣйшая всѣх есть зависть, мать протчих страстей и беззаконїй. Она есть Главным Центром оныя пропасти, гдѣ душа мучится.

Ничто ее не красит и не пользует. Не мил ей свѣт, не люба благочинность, а вред сголь сладок, что сама себе десятью снѣдает.

Жалом адскаго сего дракона есгь весь род Грѣхов. А вот фамилїа его: ненависть, памятозлобїе, гордость, лесть, несытосгь, скука, раскаянїе, тоска, кручина и прочая⁸¹. Неусыпаемый в Душѣ червь.

Глава 10.

О Любви, или Чистосердечїи

Противится сей Безднѣ чисгосердечїе. Оно есгь спокойное в Душѣ дыханіе и вѣяніе Святаго Духа.

Оно подобно прекрасному Саду, тихих вѣтров, сладкодышугцих цвѣтов и утѣхи исполненному, в котором процвѣтает древо нетлѣнныя Жизни.

А вот плоды его:

доброжелательсгво, незлобїе, склонносгь, кротосгь, нелицемѣріе,

благонадежность, безопасность, удовольствїе, кураж⁸² и протчїя

неотъемлемыя забавы.

Кто такову Душу имѣет, мир на нем и милость⁸³, и веселїе вѣчное над головою сего исгиннаго Хрисгїанина⁸⁴.

Аминь.

Цей трактат є конспектом катехитичного курсу, що його Сковорода читав у "додаткових класах" Харківського колегіуму, які були відкриті 2 лютого 1768 р. Наказ про призначення Сковороди на посаду викладача катехізису було підписано 8 липня цього ж року. Отже, твір міг бути написаний у другій половині 1768 р. Щоправда, під списком стоїть дата 1766. Цю ж таки дату наводить і Михайло Ковалинський. На цій підставі Анастасія Ніженець припускала, що Сковорода написав трактат 1766 р. (наказ сенату про організацію "додаткових класів" з'явився ще 1765 p., і вже тоді харківський генерал-губернатор Євдоким Щербинін міг запропонувати Сковороді обійняти посаду викладача катехізису [див.: НіженецьА. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 118]). Значно пізніше, а власне, 1780 p., Сковорода дописав до цього трактату вступ. «Начальная дверь ко христіянскому добронравію» складається з десяти невеличких глав, в яких коротко з'ясовано поняття Бога, віри, Божого промислу, любові, гріха тощо, а також подано десять Божих заповідей. Цей трактат Сковороди відрізняється від узвичаєних у старій українській богословській традиції катехізисів [про жанр катехізму в українській літературі див., зокрема: Пилипович Д. Катихисіс єп. Інокентія Винницького в богословському контексті епохи // Винницький І. Катихисіс, або бароковий душпастирський сад. - Перемишль, 2007. - С. 25-111]. Зрештою, згідно з інструкцією білгородського та обоянського єпископа Самійла Миславського від 1769 р. [див.: ЛебедееА. Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украины до учреждения в Харькове универ-ситета // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - 1885. - Кн. 4 (окт.-дек.). - С. 79], курс катехізису в Харківському колегіумі почали читати за підручником Платона Льовшина [див.: Платон, ієром. Православноє ученіє, или сокращенная христіанская богословія. - Київ, 1791], -автора, який на ту пору втішався славою "нового Феофана [Прокоповича]". Автограф до нашого часу не дійшов. Найкращий список, зроблений наприкінці XVIII ст. (десь після 1788 р.), зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 7, арк. 3-19). Трактат був уперше опублікований у журналі «Сионский вестник» (1806. - Ч. 3. - Авг. - С. 156-179). Подаємо за списком відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

¹ "Дверь" (лат. janua) в сенсі "вступ, упровід" - досить поширена в старовину назва творів. Пор., наприклад: «Відчинені двері мов» («Janua linguarum reserata»), «Відчинені двері речей» («Janua rerum reserata») Яна Амоса Коменського; цю назву вживав і Ляйбніц [див.: Чижевський Д. Коменський і західна філософія // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. -Київ, 2005. - Т. 3. - С. 149]. А слово добронраеіе в Сковороди відповідає гр. арєтт) й лат. virtus. Принаймні у своєму перекладі Ціцеронового трактату «De senectute» Сковорода передає саме цим словом латинське virtus - 'доблесть, гідність, талант, дар, цнота, моральна досконалість".

² Див. прим. 194 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³ Щастя - центральне поняття етики евдемоністського типу, чиї прибічники, зокрема й Сковорода, вважали досягнення щастя мотивом та метою всіх людських прагнень.

⁴ Парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: цртвїе вжїе внХтрь вЗсъ єсть.

⁵ У Біблії є фраза въ ^кон^Ь вышнагш (Книга Ісуса, сина Сирахового 9: 20; 39: 1).

⁶ Соломон - син Давида й Вірсавії, цар Ізраїля, автор Пісні над піснями, Книги Притч та Книги Екклезіястової - жив бл. 1033-975 pp. до н. е.

⁷ Див. прим. 194 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 72 (73): 25. Пор.: Что во /ий єсть нл нвсй; й СЗ тевє что вос^от^ъ Hd ^С/И/ій;

⁹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 10: 42. Пор.: єдйно же єсть нл потревХ. Згадаймо також емблематичний образ «Купидон летит с похигценным сердцем» (підпис: "Единое мнв довлѣет. Unum mihi sufficit") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 174-175].

¹⁰ Фразу трХдъ й волань узято з Книги Псалмів 9: 28; 89 (90): 10.

¹¹ Фразу пр^ъ П/ішти взято з Книги Псалмів 77 (78): 27. ^п Див. прим. 194 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹³ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 10: 42. Пор.: єдйно же єсть нл потревХ.

¹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: не далече єсй (Я цртвЇА вжїа (Євангелія від св. Марка 12: 34).

¹⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: влну єсть цртвїе вжїе (Євангелія від св. Луки 12: 31).

¹⁶ Пор., наприклад: "...Давно вже в мудреців виникло питання, де та в чому мало б полягати найвище добро (summum bonum), на якому могли б зупинитись людські прагнення, тобто, досягши якого, людина могла й повинна була б заспокоїти власну думку, не мавши вже більше до чого прагнути... І з'ясувалось, що майже всі люди, відмовившись від самих себе, шукають, чим би його заспокоїти та втішити свою думку у світі та в його речах: один убачає це в багатстві та статках, другий - у розкоші й насолодах, третій - у славі та пошані, четвертий - у мудрості та знанні, п'ятий - у веселому товаристві тощо; і ось, як наслідок, усі гасають за зовнішніми предметами, шукаючи в них добра для себе" [Коменский Я. А. Лабиринт света и рай сердца // Коменский Я. А. Сочинения. - Москва, 1997. - С. 15].

¹⁷ Це - емблематичний образ. Див., наприклад, 372-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Голуб, летящій с масличною вѣтвою в ковчег Ноев» (підпис: "Добрая надежда. Послѣ дожда бьіваєт хорошая погода. Bona spes") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 94-95].

¹⁸ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 8: 9. Пор.: й не швр^тши го/іХвйи/і покоа ногаліа свой/ил, возврлтйсА къ не/иХ въ ковчегъ.

¹⁹ Книга пророка Ісаї 58: 12.

²⁰ Книга Псалмів 116 (117): 2.

²¹ Книга Псалмів 118 (119): 89.

²² Книга Псалмів 39 (40): 9.

²³ Євангелія від св. Івана 1: 14.

²⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посред^ же вась стойтъ, єг<*>же вьі не в^сте.

²⁵ Ідеться про ѴОѴС,, чи Ткбуос, (Розум), - одне з основних понять грецької філософії, яке відігравало особливо важливу роль у філософії Платона, Арістотеля й неоплатоніків. Діоген Лаерцій свідчив (II, 6), що першим "поставив Розум вище за матерію" Анаксагор ІДиоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 105]. Свого часу Тертуліан коментував це Боже ім'я в поганській філософії так: "Ваші мудреці свідчать, що Творець Усесвіту є Лоуоі;, тобто слово й розум. Адже й Зенон визначив, що Ткбуос, є той чинник, котрий утворив та облаштував геть усе. Цей-таки Аоуос, називається і долею, і Богом, і Юпітеровим духом, і необхідністю всіх речей. Усе це Клеанф розуміє під ім'ям духа, котрий проймає Всесвіт" [Квинта Септимія Флорента

Тертулліана защищеніе против язычников. - Москва, 1802. - С. 101-102]. Окреслення Бога як Розуму було звичним і для християнської, зокрема й української, традиції. Див., наприклад: Бог - "безначалньгй и неизмѣнный ум" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Боїу в Троици славимому. - Чернігів, 1712. - Арк. 11]. І все ж таки це Боже ім'я асоціювалося найперше з поганською філософією. Це годен засвідчити, наприклад, словник Памви Беринди, де слово Бог тлумачиться так: "Бог єст, по любомудрцех внѣшних, Ум" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 363].

²⁶ Слово невеществен Сковорода в одному з листів виводив із гр. аѵАос,. Безпосереднім його джерелом могли бути й молитовні тексти. Пор., наприклад: "Ангелскія чины невегцественных сил" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 327 (третя пагін.)]; "Ум сый безстрастен и невеществен" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 10].

²⁷ Isten (угор.).

²⁸ Першим значенням слова вещество є "матерѣа" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 21].

²⁹ Усеосяжність віри в Бога була одним з основних аргументів на користь Божого існування. Наприклад, Сенека писав у «Моральних листах до Луцілія» (СХѴІІ, 6): "...існування богів доводимо ще й тим, що уявлення про них закладене в усіх людей: нема такого народу, який опинився б аж так далеко поза межами будь-яких законів та звичаїв, що не вірив би в тих чи інших богів" [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 452]. Цим аргументом послуговувалися й старі українські богослови. Зокрема, Феофан Прокопович писав таке: "...Мудрецьг, то єсть безбожники и славньгм из греческа именем назьгваеміи аѳеистьг, имѣют вид премудрости, понеже бо не бьгло никогда и ньтнВ нВт таковаго народа, хотя бьг и грубаго и малаго, которьгй бьг не исповѣдал бьгти нВкоєго божества (что самое имѣсм в доказательство, яко єсть Бог)" [Прокопович Ѳ. Слово в день святьгх апостол Петра и Павла // Оеофана Прокоповича, архієпископа Великаго Новаграда и Великих Лук... слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1761. - Ч. II. - С. 242].

³⁰ Уподібнення світу машині за часів Сковороди було загальником. Пор., наприклад: "Не варто дивуватися тому, що я порівнюю світ з годинниковим механізмом чи машиною, адже світ також є машиною. Це неважко довести. Машина є складена річ, чий рух заснований на способі поєднання [її частин]. Так само і світ є складеною річчю, чиї зміни засновані на способі поєднання його частин. А тому світ - це машина" [Разумньге мьгсли о Боге, мире и душе человека, а также о всех вещах вообще, сообщенньге любителям истиньт Христианом Вольфом // Христиан Вольф и философия в России. - Санкт-Петербург, 2001. - С. 281-282].

³¹ Див. прим. 158 до циклу «Сад божественньгх пѣсней» та прим. 40 до діалогу «Потоп зміин».

³² Лат. proportio ('співвідносність, сумірність') - слово, яке в кириличній транслітерації досить часто використовували старі українські письменники. Наприклад, Софроній Почаський писав: "Пропорцій досвѣдчиш межи поровнанєм / Дня з ночю, а правдивьгм свят отправованєм" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 296]. У власне богословських роздумах це слово набувало й трохи інакшого смислового відтінку. Скажімо, Іоаникій Галятовський писав: "...межи натурами, которьгй з собою ся зедночают, маєт бьгти пропорцій, подобенство". Так, пропорція (подобенство) між Богом та людиною - це не що інше, як розум і воля [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 100-100 (зв.)].

³³ Пор., наприклад, «Застільні бесіди» Плутарха, де в кн. 8 (II, 718в-720с) докладно розглянуто питання про те, "що саме має на думці Платон, стверджуючи, що Бог завжди залишається геометром" [Плутарх. Застольные беседы. - Ленинград, 1990. - С. 138].

³⁴ У Біблії - скХдмьникъ (пор.: Книга пророка Ісаї 45: 9; Книга пророка Єремії 18: 5). Образ Бога-"гончаря" характерний для християнської традиції, починаючи з найдавніших часів. Досить пригадати хоч би Друге послання до коринтян св. Климента Римського (розд. VIII) [див.: Святого Климента єпископа римского к коринфянам послание II // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 89; про це: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 620-622]. У старій українській традиції також було заведено називати Бога-Творця "гончарем", як-от у Климентія Зиновїїва: "Первый на свѣтѣ гончар, ремесник, труждател: / сам Господь Бог, Адама и Еввы создател" [Клііментій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 131].

³⁵ Модель (від лат. modulus) - 'міра, такт, ритм, лад, масштаб сумірності'.

³⁶ Сковородинські уявлення про досконалий суспільний лад можна трактувати як поєднання Платонової моделі ідеальної республіки з наукою про Церкву як містичне Христове тіло. Вони істотно відрізняються від багатьох аналогічних побудов, скажімо, від схеми соціуму Еразма Роттердамського. По-перше, правлячи, так само, як і Еразм, про три головні види "сродності" (хліборобську, вояцьку та філософську), Сковорода наполегливо підкреслює думку про існування "сродності" для кожної окремої людини. По-друге, характерні для Еразмової моделі принципи ієрархічності та соціальної динаміки в Сковороди софійно знівельовані, оскільки реальна соціальна стратифікація поступається тут місцем стратифікації "внутрішній": кожна людина, яка віднайшла свою "сродність", без жодних опосередкувань ієрархічно владнаними суспільними стратами прилучається до Софії, тобто до Невидимої Церкви.

³⁷ На думку старих українських богословів, "душа человѣча словесная єст дух безсмертний от Бога созданный и в тѣло человѣчес посьілаємьій бьіваєт, и како не от сѣмени чловѣческаго родится, ниже от четьірєх стіхій составляєтся, и изшедши от тѣла не умираєт" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 135-136]. При тому, даруючи людині душу, Господь одразу ж наділяє її певним характером, що є "вещь невидимая, влѣянная в душу от Бога и из нея на вѣки не змазанная" [Поученіє о святых тайнах. - Унів, 1745. - Арк. 2 (зв.)].

³⁸ Говорячи про людину як про "звѣрка", годного жити спільно з іншими людьми, Сковорода, очевидно, має на думці тезу "батька" політичної науки Арістотеля, згідно з якою "людина є від природи [істотою] політичною" (Нікомахова етика 11097Ы1) [Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Москва, 1983. - Т. 4. - С. 63]. Ця теза була добре відома філософам старої України: досить пригадати хоч би трактат Стефана Калиновського «Десять книг Арістотеля до Нікомаха, тобто Етика» [див.: Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII -первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987.-С. 59].

³⁹ Про це Сковорода докладніше говорив у своїй 22-ій байці «Навоз и Алмаз». А саме слово темпо є транслітерацією італ. tempo або нім. das Tempo. На Галичині воно вживалося ще й донедавна [див.: ОгіенкоІ. Український стилістичний словник. - Львів, 1924. - С. 401].

⁴⁰ Сковорода говорить тут про Церкву як містичне Христове тіло. Загалом беручи, старе українське богослів'я виходило з того, що Церква - це спільнота тих, хто а) визнає Христову віру; б) бере участь у сакраментах та в) підлягає оруді належних старших [див.: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 8]. У межах цієї спільноти кожна людина виконує роль, покладену на неї Богом. Як писав, наприклад, Клирик Острозький: "Маєт Церков Божая пастыров, маєт ловцов, маєт переґринов, маєт первохудожников, маєт будовничих, маєт земледѣлцов, маєт страдалцов, маєт рыцеров. Тьіє всѣ єдньїм духом и в єдно тѣло покрещены, и не может око руцѣ мовити, не потребна ты, анѣ голова нозѣ мовити, ничого по тобѣ..." [Незвісний твір Клирика Острозького // Памятки українсько-руської мови та літератури. Памятки полемічного письменства кінця XVI і поч. XVII в. / Вид. К. Студинський. -Львів, 1906. - С. 201-202].

⁴¹ Пор.: "З маленької іскри великий вогонь буває" [Номис, № 3844]; "З малої іскри великий огонь" [Франко, № 14051]. Це - один із прикладів, за допомогою яких старі філософи розглядали питання про природу субстанційних форм та спосіб їхнього поєднання з матерією: "...Яким чином досі ховалася в єдиній іскрі та велетенська пожежа, що знищує велике місто? Ти скажеш, що [перша] іскра вивела з себе іншу іскру, а та [знову] іншу, а та - ще іншу й так до нескінченності. Отже, всі вони були [сховані] в першій. Бо коли, наприклад, третя [іскра] була в другій, а друга - в першій, то й третя, і друга були в першій. Проте хто, коли він не божевільний, скаже, що пожежа [цілого міста] була раніше в одній маленькій іскорці?" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 139].

⁴² Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.

⁴³ Пор., наприклад, 372-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який має назву «Голуб, летящій с масличною вѣтвою в ковчег Ноев» і такий підпис: "Добрая надежда. Послѣ дожда бьіваєт хорошая погода. Bona spes" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 94-95].

⁴⁴ Про братів-близнят, синів Ісаака й Ревеки, Ісава та Якова (званого також Ізраїлем) ідеться в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 25: 27-50; Саул - перший цар Ізраїля (див.: Перша книга царств 9-31); Давид - цар Ізраїля після Саула, котрий правив понад 40 років (див.: Друга книга царств 5, наст.).

⁴⁵ Сковорода ототожнює Премудрість із Христом, можливо, розглядаючи Христове тіло, услід за «Строматами» Климента Олександрійського, як вбрання Логоса. Так чи ні, філософія Сковороди - логосична за власним єством. Це питання вперше докладно розглянув Володимир Ерн у книзі «Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение» (Москва, 1912), протиставляючи сковородинський Логос, як річ питомо метафізичну й божественну, прикметному для новочасної західної філософії раціо, як прояву суто людського.

⁴⁶ Парафраза молитви: "Славим тя, без отца из матере и без матере из отца сущаго" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 43 (друга пагін.)].

⁴⁷ Сковорода проводить тут межу між вірою та розумом приблизно так само, як це робили й інші старі українські письменники та богослови, наприклад, Симеон Полоцький, котрий писав: "...Величайшеє єсть заблужденія начало, єже хотѣти божественная и весма ум человѣческій превосходящая мѣрою человѣческаго разума мѣрити" [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 225-225 (зв.); пор.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 28-29 (друга пагін.); Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 2 (зв.)]. Зрештою, це дуже стара ідея. Наприклад, Плутарх у трактаті «Про цікавість», який Сковорода, найімовірніше, знав, писав таке: "...Цікавість - це пристрасть до пізнання прикритого й таємного... Адже й Едіпа цікавість кинула в щонайбільше нещастя" [Плутарх. Сочинения. -Москва, 1983. - С. 484,490].

⁴⁸ Сковорода називає споглядальну віру "неістинною" з огляду на те, що, як учили вслід за Арістотелем схоласти, "спекулятивне пізнання... не є рушієм волі..." [КалиновскийС. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика// Памятники этической мьгсли на Украине XVII - первой половиньг XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 132].

⁴⁹ "Театр" належав до кола найпопулярніших барокових образів. Наприклад, у «Передвіснику всезагальної мудрості» Яна Амоса Коменського сказано: "Усі ми, послані у світ, посідаємо місце в загальному театрі Божої мудрості; нам же, християнам, окрім цього, по праву світить ще й світло божественного одкровення" [Коменский Я. А. Сочинения. - Москва, 1997. - С. 153]. Українські письменники ХѴІІ-ХѴІІІ ст. могли говорити про трагедіальну сцену Христових страстей, про всесвітнє "позорище" Страшного Суду, про Діву Марію як про незрівнянну "Акторку" тощо. Однак найчастіше "театральна" метафора окреслювала тут марність та ілюзорність земного життя людини. Тим часом Сковорода вдавався до метафори theatrum mundi найперше тоді, коли йшлося про Божий промисел. Як свідчив Михайло Ковалинський, одного разу філософ казав таке: "Свѣт подобен театру: чтоб представить на театрѣ игру с успѣхом и похвалою, то берут роли по способностям. Дѣйствующее лице на театрѣ не по знатности роли, но за удачность игрьг вообще похваляется. Я долго разсуждал о сем и по многом испьгтаніи себя увидѣл, что не могу представить на театрѣ свѣта никакого лица удачно, кромѣ самаго низкаго, простато, безпечнаго, уединеннаго: я сію ролю вьгбрал, взял и доволен". Сковородинський заклик "не зазирати за хребет театру" є спробою звільнити місце для віри, коли справа торкається речей, які не перебувають у компетенції людського розуму. Досить порівняти цю думку Сковороди, приміром, з такими розважаннями: Східна Церква "в таємницах, вьгмовє и розумови людскому не подлегльгх, вьгдворньгми дискурсами се не бадаєт. Вѣрит, а не испьгтуєт непостижимого; вѣрит, а не измѣраст неизмѣреного. Вѣрит, иж превѣчный Сын и превѣчный Дух оба сут превѣчнаго и єдиносущного Отца: Сын превѣчным рожденієм, а Дух превѣчным исхожденієм, а яким способом, довѣдоватися и шперати в том не кажет. Вѣрит, иж тот же єдинородньгй Сьгн, от превѣчнаго Отца предвѣки рожденньгй без матери, напослѣдок родился под лѣты от святоє Богородицьг и ПриснодВвицьг Марій, а яким способом, не испьгтуєт. Вѣдаст, иж в особѣ хлѣба правдивоє Єго Твло, а в особв вина правдивая Єго Кровь вѣрным даєтся, а яким способом, не бадаєтся" [КарповичЛ. Казаньє на Преображеніє Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа ЦЛевшунЛ. В. Леонтий Карпович. Жизнь и творчество. - Минск, 2001. - С. 170 (додатки)]; або: "Вѣтія многовѣщанныя, яко рибьг безгласньгя, аще и много глаголют о тебѣ, Пресвятая Троице, но не могут разумѣти, како єстеством єдин сьгй Бог в трієх же лицех, вѣрусм точію и исповѣдусм. Какоже? Не испьгтуєм" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Богу в Троици славимому. - Чернігів, 1712. - Арк. 23 (зв.)].

⁵⁰ Про внутрішнє слово Божої Премудрості див. славетну розмову Августина зі своєю матір'ю Монікою в Остії (Сповідь, 9. X. 25).

⁵¹ У списку явно помилково: основывав.

⁵² Тут Мойсей постає передовсім як законодавець на взір Лікурга, Солона чи Нуми Помпілія. Таким його зображував, скажімо, Йосиф Флавій [див.: Аверинцев С. Мойсей // АверинцевС. Софія-Логос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов;

науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 160]. Зрештою, і в церковній традиції одним із Мойсеєвих окреслень є "законоположник" [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 259 (друга пагін.)].

⁵³ Ідеться про скрижалі, на яких Мойсей записав десять Божих заповідей (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 1-17).

⁵⁴ У групуванні тез декалоіу Сковорода йде за традицією, яка бере свій початок від Філона Олександрійського та більшості східних отців. Ця традиція була закріплена в православній Церкві, а в XVI ст. сприйнята реформатськими теологами (на противагу традиції, що бере початок від Орігена та Авіустина й закріплена католицькою та євангелічно-авгсбурзькою Церквами) [див.: КорзоМ.А. Украинская и белорусская катехитическая традиция конца XVI-XVIII вв.: становление, эволюция и проблема заимствований. -Москва, 2007. - С. 11].

⁵⁵ Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 2-3.

⁵⁶ Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 4.

⁵⁷ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 20: 7. Пор.: Не вб^/иеши й/иене гда вга твоегш всХе.

⁵⁸ Образ "рову" був дуже поширений в українській літературі старої доби. Наприклад, у

Тлумачному Псалтиреві сказано: "Ров, грѣх, от него же яма адскія пропасти готовится,

иже грѣх содВваєт, той себѣ яму вѣчныя муки копаєт" [Псалтырь с толкованієм. - Київ,

1755. - Арк. 4 (зв.)]. Наші письменники говорили про "ров страстей" [Завѣт духовный в ієросхимонасєх Ѳеодосія... // Акты, относящиеся к истории Южнозападной Руси / Изд. А. П. Петрушевич. - Львов, 1868. - С. 65], "ров геєнскій" [Транкеіліон-Стаероеецъкий К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 12 (зв.), 20, 21, 23], "адскій ров" [Максимовичі. Богородице Двво. - Чернігів, 1707. - Арк. 11 (зв.)], "ров погибелный" [Службы преподобным отцем Печерским. - Київ, 1763. - Арк. 44 (зв.), 102 (зв.)], "грѣхов печалный ров" [Козачинський М. Философіа Аристотелева. - Львів, 1745. - Арк. ЗО] тощо.

⁵⁹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 8.

⁶⁰ Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 12. Пор. народну приказку: "Шануй батька й Бога" [Франко, № 27872].

⁶¹ Пор.: "Шануй учителя паче родителя" [Номис, № 6101].

⁶² Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 13. В одній старій українській учительній Євангелії п'ята Божа заповідь подана в такій формі: "'Не бій нВкого' нв оружієм, нв языком своим" [Няговские поучения. Факсимильное воспроизведение текста по изданию А. Л. Петрова с вводной статьей Ласло Дэже/ Под редакцией и с предисловием Андраша Золтана. -Ньиредьхаза, 2006. - С. 219].

⁶³ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 20: 14. Пор.: Не пре/ігсвьі сотвори.

⁶⁴ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 20: 15. Пор.: Не оукрЗди.

⁶⁵ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 20: 16. Пор.: Не пос/іХшествХй Hd дрХгл своего СВИД^ТЄ/ІСТВіі /ІОЖНіі.

⁶⁶ Гр. бidfioAoc; означає "наклепник". Як писав свого часу Євсевій Памфіл (Церковна історія, V, 21, 2), диявол є наклепником не тільки за ім'ям, але також за власним єством [Евсевий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 222].

⁶⁷ Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 17.

⁶⁸ Сковорода має на думці слова: /Ігсвьі не/іице/и^рнл (Послання св. ап. Павла до римлян 12: 9).

⁶⁹ Пор. із думкою Стефана Яворського: "Скудная велми / умов наших мѣра, / аще не тую навершаєт вѣра. / Око не видит, / ниже ум вмѣщаст, / яже єдина вѣра постизаєт. /

Крилами глагол Божій перната / проходит чувствам не входная врата" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 423].

⁷⁰ Пор. з окресленням єства віри, що його подає Дмитро Туптало: "Вѣра єсть уповаємьіх извѣщеніс, вещей обличеніє невидимых, или вѣра єсть не что иноє, развѣ токмо вѣровать, чего не видим" [Туптало Д. Зерцало православнаго исповѣданія// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 5. - С. 1]. Або: "Вѣра єсть то, чесого очи твой плотьскіи не видят, ни руцѣ твой осязают, сердце же твоє, ум твой несумненно в себв утверждаєт, яко тако єсть, а не инако: то вѣра" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 13]. Як бачимо, у своїх міркуваннях Туптало спирався передовсім на слова св. ап. Павла: Єсть же в^рл, оуповле/иы^ъ й <в^,І;і|іе^/иїе, вецієй шв/іиченїе невйди/иы^ъ (Послання св. ап. Павла до євреїв 11: 1).

⁷¹ Якір в емблематиці означав "добру надію". Див., наприклад, 480-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Жена на раменах носящая якорь» та підпис: "Надежда безсмертная. Spes mea est immortalis" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 120-121].

⁷² Книга Псалмів 118 (119): 142.

⁷³ Сковорода має на думці слова: вгъ /іювьі єсть (Перше соборне послання св. ап. Івана 4:

8,16).

⁷⁴ Сковорода має на думці слова: Горе валгь, кнйжницы й флрїсеє, /іице/и^ри, йкш П0Д0ВИТЄСА ГрОБШ/ИЪ ПОВЛП/ІЄНЬІ/ИТі, иже ВНтадХ оуво ИВ/1АКІТСА крлсньї, внХтрьХдХ же пб/іни сіть костей /иертвы^ъ й всакїа нечистотьі (Євангелія від св. Матвія 23: 27).

⁷⁵ Сковорода має на думці біблійні слова на взір: гѵігб/іъ же вга нлшегш превывлетъ во в^ки (Книга пророка Ісаї 40: 8), або: йстинл гдна превывлетъ во в^къ (Книга Псалмів

116 (117): 2).

⁷⁶ Пор. із застереженням Еразма Роттердамського: "...Не змішуй небесну Христову філософію з людськими настановами... Якщо хто-небудь уважно розгляне життя та правила Бенедикта, Франциска, Авіустина, то помітить, що... вони дуже переймалися тим, щоб - як це часто буває - людським настановам, котрі походять від людей, не надавали більшого значення, ніж Євангелії" [Эразм Роттердамский. Послание к Паулю Вольцу // Эразм Роттердамский. Философские произведения. - Москва, 1986. - С. 76, 86], або з думкою Яна Амоса Коменського: "...Світло богопізнання (вєоугсооіаі;), отримане спочатку від Бога через Закон та вроджені поняття, перетворилося зрештою на тінь, і то не тільки в поган, але й у надрах самої Церкви, спершу іудейської, а перегодом християнської. Так сталося тому, що вони, нехтуючи джерело світла, Закон, передавали одне одному тільки відображене світло, через Переказ, а отже все далі й далі відбігали від падаючого ясного світла" [Коменский Я. А. Вселенский Совет об исправлении челове-ческих дел. Часть II. Панавгия. Теорема XXXII // Коменский Я. А. Сочинения. - Москва, 1997.-С. 358].

⁷⁷ Фраза П/ібдъ живота зринає в Книзі пророка Осїї 10: 12.

⁷⁸ Єхидна (гр. едчбга) - згідно з грецькою міфологією, страшна почвара, напівжінка-напівзмія. За словником Памви Беринди, слово вхідна означає "ящорка" й потрактоване так: "Сей звѣр, растлѣвающ рождшую и прогризающ чрево єя, сице глаголется 'происходити на свѣт'" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 403]. Єхидна входила до кола емблематичних образів. Наприклад, у збірці «Symbola et emblemata» є малюнок «Пресмыкающаяся Ехидна, мечем обезглавленая» з підписом: "Уповаю, доколѣ живу и дышу. Dum spiro, spero" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 4-5].

⁷⁹ У цих своїх міркуваннях Сковорода близький до науки деяких київських барокових богословів (Феофан Прокопович, Самійло Миславський, Іриней Фальківський та інші), які, наслідуючи протестантів, не визнавали церковний Переказ за джерело Об'явлення [див.: ЛабаВ. Біблійна герменевтика. Вид. 2-е. - Рим, 1990. - С. 142]. Недаром, скажімо, Самійло Миславський, рекомендуючи учителям Харківського колегіуму послуговуватися у власних теологічних викладах курсом богослів'я Феофана Прокоповича, підкреслював, що "thesis или положенія, sive veritates theologicas, то есть истины богословскія [слід] основывать на Священном Писаніи, яко единственном источникѣ и началѣ священной богословіи" [ЛебедевА. Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - 1885. - Кн. 4 (окт.-дек.). - С. 60]. Тим часом православна доктрина трактує це питання інакше. Пор., наприклад: "Вопрос. Не довлѣст ли вѣрити точію в Писаніи Святом содержимая? Отвѣт: Не довлѣет; подобаєт бо и преданіям церковным вѣровати..." [Вѣнец в честь тривѣнчанному Боїу, в Троици славимому. - Чернігів, 1712. - Арк. 107; пор.: Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. - Арк. 7 (зв.)].

⁸⁰ Парафраза Євангелії від св. Матвія 15: 6-7. Пор.: й р^орйсте ^повѣдь вжїгс і,а преданїе Bdiue. /ІИЦЕ/И^рИ.

⁸¹ У списку явно помилково: прочїи.

⁸² Кураж - одне з улюблених понять Сковороди. Як пояснював Жозеф де Местр: "Слово courage (мужність, безстрашність) утворене від сог та rage, тобто 'жага серця', або, краще сказати: 'піднесення, захват серця' (в сенсі англійського rage). Це слово, загалом беручи, -доволі вдалий переклад грецького thumos" [Местр Ж. де. Санкт-Петербургские вечера. -Санкт-Петербург, 1998. - С. 85]. Згідно з Максом Фасмером, у Російській імперії це слово вперше з'являється у Феофана Прокоповича [див.: Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. 4-е изд., стереотип. - Москва, 2004. - Т. 2. - С. 422].

⁸³ Парафраза Послання св. ап. Павла до галатів 6: 16. Пор.:/ийръ нл нй^ъ й мать.

⁸⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 61: 7. Пор.: й весмїе в^чное над главою й^ъ.

Наркісс

Разглагбл о Том:

Узнай Себе

Прблог

Сей есгь Сын мой перворбдный. Рождён в седмом Десяткѣ Візка сего. Наркісс нарицается піжіїї Ці’. ь і и піжіїї Юноша. Наркісс Юноша, в Зерцалѣ прозрачных Вод, при Исгбчникѣ, взираюгцій сам на Себе и влюбйвшійся смертно в самаго себе, есгь предрёвняя Прйтча из обветшалыя Богослбвіи Егйпетскія, яже есгь Матер Еврёйскія. Наркісов Образ благовѣсгйт de: "Узнай себе!"¹ Будьто бы сказал: Хбгцеши ли быть Довблен собою? и влюбйться в самаго себе? Узнай же себе. Испытай себе крѣпко...² Право! Како бо можно влюбйтися в Невѣдомое? Не горйт Сііпо, не касаясь Огня. Не любит Сёрдце, не вйдя Красотьї. Вйдно, что Любов есгь Софіина Дгцерь³. Гдѣ Мудрость узрѣла, там Любов сгорѣла. Войсгину блаженна есть Самолюбносгь! агце есгь Свята; Ей свята! агце йсгинная; Ей Глагблю Истинная! агце обрѣла и узрѣла Едйну Оную Красоту и Истину:

"ПосредІІ вас сгойт: Егбже не вѣсте"⁴.

Блажен Муж! йже обрііте в Дбмѣ своем Истбчник Утѣшёнія, и не гбнит Вѣтры со Исаѵом, ловйтелствуя по Пусгым Окблицам. Дгцерь Саулова Мелхбла, из Отчаго Дому, сквозь Окнб, разсыпающая по Улицам Взбры своя, есгь Мати и Царйца всѣх, шатаюгцихся по Окблним Пусгыням, во Слѣд безпутнаго того Волокйты, кого, как буйную Скотйну, встрѣтив загбнит в Дом Пасгырь наш. Куда тя Бѣс женёт?

"Возвратйся в Дом твой!"⁵

Сій суть Наркіссы буіи. А мой мудрый Наркісс амурится Дома, по Соломбновой Прйтчѣ:

"Разумыв Праведник, себѣ Друг будет"⁶.

Кто, де, іірозрііл во Водах своея Тліііііі Красоту свою, тот не во Внѣшность кую-либо, ни во Тлѣнія своего Воду, но в самаго себе и в самую свою Точку влюбится.

"Стёзи твоя ііосред іі тебе упокбиши"⁷.

Наркісс мой, правда что жжется ражжигаясь Угліем Любвй⁸, ревнуя рвётся, мёчется и ѵіучшся, ласкосёрдсгвует, печется и мблвит⁹ всѣми Молвами, а не о Мнбгом же, ни о Пусгбм Чём-либо, но о себѣ, про себе и в себе. Печется о Едйном себѣ. Едйно есть Ему на Потребу¹⁰. Наконёц, весь, аки Лед, исгаяв от Самолюбнаго Пламя, преображается во Истбчник. Право! Право! Во Что Кто влюбйлся, в То преобразйлся. Всяк есть Тѣм, Чіё Сёрдце в нем. Всяк есгь там, гдѣ Сёрдцем сам.

О мйлая моя Мйлосге, Наркіссе! Нынѣ из пблзугцаго Чёрвигца восгал есй Пернатым Мотыликом. Нынѣ Се воскрёсл есй! Почтб не преобразйлся еси в Ручай или Потбк? Почтб не в Ріжу или Море? Скажи мнѣ! Отвѣгцает Наркісс: "Не діліте мене¹¹. Добро бо Д'І'.ЛО сотворйх. Море из Рѣк, РііКІІ из Потбков, Потоки из Ручаёв, Ручай из Пары, а Пара всегда при Исгбчникѣ сущая Сйда и Чад Его, Дух Его и Сердце. Се Что люблю! Люблю Источник и Главу, Роднйк и Начало, вѣчныя Струи исгочаюгцее, от Пары Сёрдца своего. Море есгь Гной. Р іж 11 прохбдят. Потоки изсихают. Ручай ищезают. Источник вѣчно Парою дьішет, оживляющею и прохлаждаюгцею¹². Источник Един люблю и ищезаю. Прбтчее Все для мене Стечь, Сѣчь, Поднбжіе, Сѣнь, хвосг..." О Сердце Морскбе! Чйсгая Бездно! Исгбчниче святы! Тебе Едйнаго люблю. Ищезаю в тебе и преображаюся... Слышите ли? Се Что воспѣвает Орлій Птенёц, Орлія Матери Ѳеваідскія Премудросги¹³!

Лицемѣры и Суевѣры, слыша Сіє, соблазняются и хулят. Во Источник преобразйтися? Како могут Сія быти? Не ропщйте¹⁴! Вельмй Легко Вѣрующему. Яснізе скажу, Узнавшему в себѣ Красоту бную: "Пара бо есть Сйлы Божія и Изліяніе Вседержйтеля Славы чйсгое"¹⁵.

Лучше, де, было Ему преобразйтися во Злато или во драгоцѣнный Камень¹⁶, или... Посгбйте! Он самое лучміее напіел. Он преобразуется во Владыку всѣх Тварей, в Солнце. Ба! Развѣ Солнце и Источник есть То же? Ей! Сонце есгь Источник Свѣта. Источник Водный исгочает Струи Вод, напаяя, прохлаждая, омывая Грязь. Огненный же Источник источает Лучи Свѣта, просвѣгцая, согрѣвая, омывая Мрак. Источник Вбдный водному Морю Начало. Сонце есть Глава Огненному Морю. Но како, де, могут сія быти, дабы Человѣк преобразйлся в Сонце? Аще сіє не возмбжно, како убо глагблет Истина: "Вы есгё Свѣт Мыру, сіесть Сонце"¹⁷? О Лицемѣры! не по Лицу судйте, но по Сёрдцу¹⁸. Ей! Сонце есгь Истбчником. Како же не и Человѣк Божій Сонцем? Сонце не по Лицу, но по Истбчничей Сйлѣ есгь Истбчником. Тако и Человѣк Божій, исгочающій Животворящія Струи и Лучи Божества испущаюгцій, есгь Сонцем не по Сбнечному Лицу, но по Сёрдцу. Всяк есгь тілі, чіе Сердце в нем. Вблчее Сердце есгь йстинный Волк, хотя Лицё Человѣчее. Сердце Боброво есгь Бобр, хотя Вид Вблчій. Сердце Вёпрово есть Вепр, хотя Вид Бобрбв. Всяк есть тѣм, Чіё Сердце в нем. Но Лицемѣры бодут Рогами упорно. Да будет, де, de тако Здраво! Обаче, де, Человѣку преобразйтися в Лицб Сбнцово отнюд не возмбжно. Лице, де, и Сердце Разнь... Право! право судите! И я сужду: отнюд не возможно. Да и кая Полза? Вид Бобрбв не твбрит Вблка Бобром. О глухій Лицелюбцы! внемлйте Грому сему:

"Плоть Ничтоже, Дух животворйт"¹⁹!

И Сего ли не іііісте, яко Вид, Лице, Плоть, Ідол есгь То же и Ничтоже? Не п іісте ли, яко Мыр сей есть Ідол Поля Дейрскаго²⁰? Сонце же Истукану сему есгь Лице его и Златая Глава его, и се Суєта Суєт²¹? Данійл не кланяется, а Наркісс не любит его. Мыр есгь Улица Мелхблина²², Блудница Вавилбнска, Бѣсноватое Море, а Данійл и Наркісс, в горящих сих Адских Водах, узріілп любёзную свою Мйлость: кую? Росонбсный Источник и Исгое Сонце, как напйсано: "Дбндеже дхнет День"²³. Сйрѣчь Сонце. "Гдѣ почиваеши?"²⁴ "Яви мнѣ Зрак твой"²⁵. "О блага Мудрость есгь Человѣку!"²⁶ "Паче же вйдящим Сонце"²⁷. Благодарёніе убо Блаженному Богу. Сія есть неизреченная Его Мйлость и Власгь, сотвбршая Безполёзное невозмбжным, Возмбжное полёзным²⁸. Нынѣ мой Наркісс преобразйтся во Исгое, не в пустбе Сонце. Вопрбс от Лицемѣров. "Что се? Тако ли в Сбнцѣ едйном два будут Сбнца?" Отвѣт. "А ідіі же ваши Угни тогда, когда громчайшею Трубою Небеса проповѣдуют:

'В Сблнцѣ положй Селёніе своє'"²⁹?

Вйдите, что во Златбй Главѣ Кумйра вашего, Мыра сего, и во Вавилбнской сей ПсщІ,³" обитаєт и Субббтсгвует Свѣт наш незаходймый³¹, и не ваше мрачное, но наше Сонце прославляется слѣдуюгцею Трубною Пѣснею:

"Истбчник исхождаше и напаяше Вся"³².

Но оставим, да Лицемѣры мучатся во Огненном их своем Озёрѣ. Самы же со Ізраилем да прёйдем на Ону Страну Моря, по Совѣту Варухову: "Кто прёйде на Ону Страну Моря и обрііге Премудрость³³? Тамо Рай". Тамо амурятся псі, узнавшій себе Наркіссьі.

Се пёрвый встрѣчает нас возлюбленный Давид, воспѣвая Пѣснь свою!

"У тебе Истбчник Живота. Во Свѣтѣ т[воем] узрим С[вѣт]...'^/34

Оставайтеся, Лицемѣры! с налйчным вашим Сонцем.

Мы в дурнбм вашем Сбнцѣ обрягцем нбвое и прекрасное Оное: "Да будет Свѣт!"³⁵ "Да сганет Сонце! и утвердйся Сонце"³⁶.

Се за Стѣнбю и за Предѣлами вашими всгрѣчает нас, Одѣяйся Свѣтом вашим, яко Рйзою³⁷! Се возглашает к нам! "Радуйтеся!"³⁸ "Дерзайте!³⁹ Мир вам⁴⁰! Не ббйтеся⁴¹! Аз есмь Свѣт⁴²! Аз Свѣт Сбнцову Кумйру и его Мыру⁴³".

"Жаждай да грядёт ко мнѣ, и да піёт!"⁴⁴

ЧУДО,

Явлённое во Водах Наркіссу.

Скажи мнѣ, прекрасный Наркіссе, во Водах твойх узрііл есй Что ли? Кто ли явйлся тебѣ в них?

Отвът. На Водах мойх восплыло Елиссёйское Желѣзо⁴⁵. Узрііл я, на Полотиіі протекающія моея Плоти, Нерукотворённый Образ: "Иже есть Сіяніе Славы Отчія"⁴⁶. "Положй мя яко Печать на Мышцѣ твоёй"⁴⁷. "Знаменася на нас Свѣт..."⁴⁸ Вйжу Петра вашего Гавань: "Зёмлю посредй Водьі, Словом Божіим сосгавленну"⁴⁹. Я вйжу моего Друга, Друга Исаина сего: "Царя со Славою узрите, и Очи ваши узрят Зёмлю издалёча"⁵⁰. Волшёбница Плоть моя явйла мнѣ моегб Самуйла. Сего Едйнаго люблю, таю, игцезаю и преображаюся. В протчем, от Егйпетскаго взглянем на Еврёйскія Наркіссьі. Вот Пёрвый нас встрѣчает!

"Ревнуя поревновах по Господѣ Бозѣ..."⁵¹

Вот вторый! "Душа моя изьшде во Слово твоє"⁵², то есть преобразуется. Вот егцё тебѣ Наркіссьі! "Се Вся оставихом и во Слѣд тебе идбхом"⁵³!

А Давід не йстинный ли есть Наркісс?

"Игцезё Сёрдце моє и Плоть моя"⁵⁴. "Ищезбша Очи мои во Спасёніе твоє"⁵⁵. "Когда прійду и явлюся Лицу твоєму?"⁵⁶ А сё не тбчный ли Наркісс?

"Мыр мнѣ сраспяся, и аз Мыру"⁵⁷. "Не живу аз, но живёт во мнѣ Христбс"⁵⁸. "Дбндеже преобразйт Тііло Смирёнія нашего..."⁵⁹ "Желаю разрѣшйтися"⁶⁰. "Мнѣ бо жйти, Христбс, а у ѵіріітп, Приобрѣтёніе"⁶¹.

Как во Истбчникѣ Лицё Человѣчее, так во Исаиных Словах, будьто Дуга во Облакѣ, вйден сих Наркіссов Амур:

"Будет Бог твой с тобою прйсно, и насытйшися, якоже желает Душа твоя, и Кости твоя утучнѣют и будут, яко Вертоград напоённый, и яко Истбчник, емуже не оскудіі Вода, и Кости твоя прозябнут, яко Трава, и разботѣют, и пасліідят Рбды Рбдов, и созйждутся Пусгьши твоя Вѣчными, и будут Основанія твоя Вѣчная Родам Рбдов, и прозовёшися Здатель Оград, и Стёзи твоя і іосредіі тебе упокбиши"⁶².

Разговор о том:

Знай себе.

ЛИЦА.

Лука, его Друг⁶³ и СосІ'.д.

Лука. Вчера обѣдали мы бба у моего Брата, я и Сосѣд мой, нарочно для Воскрёснаго Дня, чтоб поговорйть о чём-либо из Божіего Слова. Стол был в Саду. Случай к Разговбру подали Слова, написанныи в Бесіздкѣ, слѣдующіи:

"Той сотрёт твою Главу,

Ты же блюсгй будеши Его Пяту"⁶⁴.

Случилися при Обѣдѣ два Учёныи: Навал⁶⁵ и Сомнас⁶⁶. Они много ті, Слова толочили по прошёнію Брата моего. Я непоколѣбймо вѣрю, что свягцен[ное] Писаніе есгь Райская Пйгца и Врачевсгвб моих Мыслей. Длятого окаевал сам себе за то, что не мог никакбго Вкуса чувсгвовать в гІ,х сладчайших Словах.

Друг. Как же называешь сладчайшими Словами, не чувствуя в них никакого Вкуса?

Лука. Так, как той, кто йздали смотрит на Райскіи Цвѣты. Не слышит их Духа, а только вѣрит, что дивным каким-то дышут Благовбніем.

Друг. Слушай, Брате. Хотя бы Они под самый наш Hoc дышали, нелзя нам Вкуса чувствовать.

Лука. Длячего? Развѣ у нас Головьї и Ноздрёй нѣт?

Друг. Главьї и Ноздрёй? Знай, что мы цѣлаго Человѣка лишённы и должны сказать: "Господи! Человѣка не ймам..."⁶⁷

Лука. Развѣ же не имѣем? и не видим у нас Людёй?

Др[УГ]. Что же Пбльзы: имѣть и не разумѣть? Вкушать и Вкуса не слышать?.. А если хотйшь знать, то знай, что так вйдим Людёй, как если бы Кто показывал тебѣ одну человѣческую Нбіу или Пяту, закрыв прбтчее Тѣло и Голову; без Оной же никак узнать Человѣка не возможно.

Ты и сам себе видишь, но не разумѣешь и не понимаешь сам себе. А не разумѣть себе самаго, Слово в Слово, одно и то же есть, как и потерять себе самаго. Если в твоем Дбмѣ Сокрбвище зарыто, а ты про то не знаешь, Слово в Слово, как бы Его не бывало. И так, познать себе самаго, и сыскать себе самаго, и найти Человѣка: все de одно значит. Но ты себе не знаешь и Человѣка не имѣешь, в котором находятся Очи и Нбздри, Слух и протчая Чувсгва; как же можешь твоего Друга разумѣть и вѣдать, если сам себе не разумѣешь и не имѣешь? Слушай! что говорит исгинный Человък тому, кто хогцет Его снискать и увѣдать?

"Агце не увіісп самую тебе, о добрая в Женах, изыйдй в Пятах Паств и

пасй Кбзлигца твоя у Кущей Пастырских"⁶⁸.

Лука. Как же? Видь вйжу Руки, Ноги и все моє Тѣло.

Друг. Ничего не видишь и вбвся не знаешь о себѣ.

Лу[ка]. Жёсток твой сей Замысл⁶⁹ и бчень шыповат. Не можно мнѣ его никак проглотйть.

Др[УГ]. Я видь тебѣ говорил, что не можешь Вкуса слышать.

Л[УКА]. Так что же вйжу в себѣ? Скажи, пожалуй.

Д[РУГ]. Видишь в себѣ то, что Ничтб, и Ничего не видишь.

Лу[ка]. За муч і іл ты мене. Как же не вйжу в себѣ Ничего?

Д[РУГ]. Видишь в себѣ одну Землю. Но сим самым ничего не видишь. Потому, что Земля и Ничтб - одно и то же. Иное видѣть Тѣнь Дуба, а иное -самое Дерево тбчное. Видишь Тѣнь свою. Просто сказать: Пустошь свою и Ничтб. А самаго тебе Отрода ты не вйдывал.

Лу[ка]. Боже мой! Откуду такія странныя Мысли?.. Ты наговорить, что у мене ни Ушей, ни Очёй нѣт.

Д[РУГ]. И да, я уже давно сказал, что тебе всегб нѣт.

Лу[ка]. Как же? Развѣ Очи мой - не Очи? и Уши - не Уши?

Д[РУГ]. Спрошу ж и я тебе. Скажи. Пята твоя и Тѣло твоє - все ли то одно?

Лу[ка]. Пята моя есгь послѣдня Часгь в Тѣлѣ, а Голова - Начало.

Д[РУГ]. Так я ж тебѣ твойм же Отвѣтом отвѣщаю, что de твоє Око есгь Пята или Хвосг в твоем Ок і>.

Лу[ка]. А самое ж точное Око, Главное и Началное Око, гдѣ?

Д[РУГ]. Я видь говорил, что Хвосг только свой видишь, а Головьї не знаешь. Так можно ли узнать Человъка из одной его Пятьї? А как Ока твоего не видишь, кромѣ послѣднія его Части, так ни Уха, ни твоего Языка, ни Рук, ни Ног твоих никогда ты не видал, ни всѣх твоих прбтчіих Часгей, ції лат твоего Ті'.ла, кромѣ послѣднія его Части, называемыя Пята, Хвост или Твнь... Так можешь ли сказать, что ты себе узнал? Ты сам себе потерял. Нѣт у тебе ни Ушей, ни Ноздрёй, ни Очей, ни всего тебе. Кромѣ одной твоей ТіЛІІІ.

Лу[ка]. Длячего ж мене Тѣнью называешь?

Д[РУГ]. Длятого, что ты Сущесгва твоего потерял Исту, а во всем твоем Тіілі, наблюдаешь Пяту или Хвост, минуя твою Точность, и потерял ГЛАВНОСТЬ.

Лу[ка]. Да почему же мой Члёны Хвостом зовешь?

Д[РУГ]. Потому что Хвосгь есть послѣдня Часть. Она іюсл іідует Головѣ, а сама собою ничего не начинает.

Лу[ка]. Муч і іпп, мене, Друг любезный⁷⁰. Может быть, оно и так, как сказуешь. Но ты, уничтожйв мой Мпііпія, своих Мыслей не даеніь.

Д[РУГ]. Послушай, Душа моя! Я и Сам признаюсь, что точно не знаю. А если тебѣ понравлятся мой Мысли, так поговорим откровённѣе. Ты видь, без Сумнѣнія, знаешь, что называемое нами Око, Ухо, Язык, Руки, Ноги и все наше внѣшнее Тііло само собою Ничего не дѣйсгвует и ни в Чем. Но все оно порабогцённо Мыслям нашим. Мысль, Владычица его, находится в непрерйвном Волнованіи День и Ночь. Она-то разсуждает, совѣтует, Опредѣлёніе дѣлает, понуждает. А крайняя наша Плоть, как обузданный Скот или Хвост, по Невблѣ Ей послѣдует. Так вот вйдишь, что Мысль есть главною нашею Точкою и срёдпею^:і. А посему-то Она часто и Сёрдцем называется. И так, не внѣшня наша Плоть, но наша Мысль - то главный наш Человък⁷¹. В ней-то мы сосгбим. А Она есгь нами.

Лу[ка]. Вот! я сему вѣрю. Я примѣтил, что когда я (Отсёлѣ стану себе Мыслію называть) на Сторону устремйлся, тогда без мене моє Око Ничего и Самаго в Блйзосги вйдѣть не может. Что ж оно за такое Око, если видѣть не может? Ты его хорошо назвал не Оком, а Тѣнью тбчнаго Ока или Хвостом¹⁰³! Благодарствую, что ты мнѣ мене найшбл. Слава Богу! Я теперь Очи, Уши, Язык, Руки, Ноги и все имѣю. Потерял я сгарое, а найшол Нбвое.

Прощай, моя Тѣнь! Здравствуй, вожделѣнная Истина! Тьі будь мнѣ обѣтованна Земля. Пблно мнѣ быть Раббтником. Да я ж о сем никогда и не думал. Куда! Я люблю de Мнѣніе. Пожалуй! Подтвердй мнѣ оное. Хощу, чтоб оно было непоколѣбймо.

Д[РУГ]. Пожалуй, не спѣшй! Кто скоро прилѣпляется к новому Мнѣнію, тот скоро и отпадает. Не будь вѣтрен. Испытуй опасно всякое Слово. В то Время давай Мѣсго ему в Сердцѣ твоем. Я и сам de Мпііпіе несказанно люблю. И желаю, чтоб оно твоим на Вѣки было. Дабы в нас Сердце и Мысль одна была. И сего сладчае быть Ничтб не может. Но, пожалуй же, ражжуй первѣе хорошёнько. Потом в Радосги и в Простоті; Сёрдца принимай⁷². Будь прост. Но будь притом и оберёжлив. Если моє Мнѣніе тебѣ нравно, то знай, что Оно не мой Вымысл есгь. Взглянь на Іеремію в Гл[авѣ] 17-й, в СтіїхТІ 9-том⁷³.

Лу[ка]. Боже мой! Самаго тбчнаго увйжу Іеремію, если Мысль его увйжу. Но пожалуй тбчныи Его Слова. ..

Д[руг]. Вот тебѣ!

"ГлУБОкб Сердце Человъку, паче всѣх, и Человѣк есть, и Кто познает

Его?"⁷⁴

Если теперь Очи и Уши имѣешь, примѣчай! А чувсгвуешь ли?

Лу[ка]. Чувствую, Друг мой. Пророк называет Человъком Сердце.

Д[РУГ]. А что ж, кромѣ сего, примѣчаешь?

Лу[ка]. То, что утаённая Мвіслей наших Бездна и Глубокое Сердце - все одно. Но удивйтелно! Как то возможно? что Человѣком есгь не внѣшняя, или Крайняя, его Плоть, как Народ разсуждает, но Глубокое Сердце или Мысль Его: она-то самым тбчным есгь Человѣком и Главою. А внѣшняя Его Наружность есгь не иное что, как Тѣнь, Пята и Хвосг.

Д[РУГ]. Вот! видишь? Уже начинаешь отпадать. Легко ты с Начала повѣрил. Длятого стала скоро оскудѣвать Вѣра твоя. Что вдруг зажигается, тоє вдруг и угасает. Но твёрдое Дѣло с Кбсностію укрѣпляется, потому что Совѣт не бывает без Мёдленности. Ах! Земля прилйпчива есть. Не вдруг можно вырвать Ногу из Клейких, Плотских Мнѣній. Онй-то, в нас вкоренившись, называются Повѣрьем. Плотскаго нашего Житія Плотская Мысль Началом и Истбчником есть. По 3 е млі і ползёт. Плоти желает. Грязную нашу Пяту наблюдает и бережет Око Сёрдца нашего, Совѣ'т наш... Но Кто нам сотрёт Главу Змінну⁷⁵? Кто выколет Вранови Око, вперйвшеесь в Ночь? Кто нам уничтожйт Плоть? Гдѣ Фйнеес? пронзающій Блудницу⁷⁶? Гдѣ ты? Мечу Іереміин! Опустошаюгцій Землю⁷⁷?.. Но сыскал Бог Мудраго протйву Мудраго. Змія на Змія. Сііѵія протйву Сѣмени. Землю вмѣсто Землй. Рай вмѣсто Ада. Вмѣсто Мёртваго живое. Вмѣсто Лжы Правду свою... Се! Спасйтель твой грядет, имѣ'я со собою ВОЗДАЯНІЕ⁷⁸.

Лу[ка]. Говорй, пожалуй, поясн ііе. Ничегб не понимаю.

Д[РУГ]. Но Кто Вкус может слышать, не п ѵі іія В ііры? Вѣра, Свѣт во Тмѣ вйдягцая⁷⁹. Страх Божій, Плоть пробождающій. Крѣпка, яко Смерть, Любовь Божія⁸⁰. Вот! едйнсгвенна Дверь к Райскому Вкусу. Можешь ли вѣрить, что Чіісгіііїші її Дух весь Пёпел Плоти твоея содержйт?

Лу[ка]. Вѣрую. Но сам чувствую Слабосгь Вѣры моея... Пособй, если можешь, выдраться из Грязи Непіірія. Признаюсь, что de Слово, Вііра, в грязных моих Устах мечтается за один только Обычай, а Вкуса в ней ничегб не слышу.

Д[РУГ]. По крайней Мѣрѣ, знаешь, куда смбтрит Вѣра?

Лу[ка]. Знаю, что дблжно вѣровать в Бога. А в протчем ничегб тебѣ не скажу.

Д[РУГ]. О бѣдный и безплбдный Человѣче! Знай же, что Вііра смбтрит на то, Чегб пусгбе твоє Око видѣть не может⁸¹.

Лу[ка]. Что за пустое такбе Око?

Д[РУГ]. Уже говорено, что вся Плоть - Пустошь.

Лука. И да! я в ЦІІЛОІІ Поднебёсной ничегб другаго не вижу, кромѣ Вйдимосги. Или по твоєму сказать: Плбтносги, или Плоти.

Д[РУГ]. Так посему ты невѣрный Язычник и Идолопоклбнник.

Лу[ка]. Как же Идолопоклбнник, если вѣрую во Едйнаго Бога?

Д[РУГ]. Как же вѣруешь, если, кромѣ Вйдимосги, ничего не видишь? Видь ВҐ.ра пустую Вйдимосгь презирает. А опирается на Том, что в Пусгошѣ Головою, Сйлою есгь и Основаніем, и никогда не погибает.

Лу[ка]. Так посему другаго Ока надобно? Чтоб егце повидѣть и Невидимость?

Д[руг]. Скажи лучше так, что надобное для тебе йсгинное Око. Дабы ты мог Истину в Пусгошѣ усмотрѣть. А старое твоє Око никуда не годйтся. Пусгбе твоє Око смбтрит во всем на Пусгошю. Но если бы ты имѣл Исгиннаго в себѣ Человѣка, могл бы ты Его Оком во всем усмотрѣть Истину.

Лу[ка]. Как же сего Человѣка нажйть?

Д[РУГ]. Если Его узнаешь, то и достанешь Его.

Лу[ка]. А гдѣ ж Он?.. Но прёжде отвѣгцай: длячего ты говорйл о Вѣрѣ, а тепёрь об Окѣ?

Д[РУГ]. Истинное Око и Вѣра - все одно.

Лу[ка]. Как так?

Д[РУГ]. Так, что истинный Человѣк имѣет Истинное Око. Которое, понеже, минуя Вйдимосгь, усматривает под нею Нбвосгь и на Ей опочивает, длятого называется Вѣрою. А вѣровать и положйться на Что, как на твердое Основаніе, - все то одно.

Лу[ка]. Если находишь во мнѣ два Ока, то и два Человѣка.

Д[РУГ]. Конечно, так.

Лу[ка]. Так довбльно и одного. На что два?

Д[РУГ]. Глянь на сіє Дерево. Если сего Дуба не будет, может ли стоять Тѣнь?

Лу[ка]. Я видь не Тѣнь. Я твердої! Корпус имѣю.

Др[УГ]. Ты-то Тѣнь! Тма и Тлѣнь! Ты Сбніе истиннаго твоего Человѣка. Ты Рйза, а Он Тііло. Ты Привидѣніе, а Он в тебѣ Истина. Ты-то Ничтб, а Он в тебѣ Сугцествб. Ты Грязь, а Он твоя Красота. Образ и План. Не твой Образ, и не твоя Красота. Понеже не от тебе. Да только в тебѣ и тебе содержйт, о Прах! и Ничтб! А ты Его по тѣх Мѣст не узнаешь, поколь не признається со Авраамом в том, что ты Земля и Пёпел⁸². А теперь кушай Землю. Люби Пяту свою. Пблзай по Земліз. О Сѣмя Змійно! и Тѣнь Безбытная! Прійдёт Богообѣгцанный тот День, в котброй Благословённое Чйстыя Душьі Слово лукавый Совѣт твой уничтожйт сей. "Той сотрёт твою Главу"⁸³.

Разговор 2-й

О том же:

Знай себе.

Лйца.

Клебпа, Лука и Друг.

Клеопа. Правду говорить... Однак Пан Сомнас⁸⁴ сколько ни Велерѣчив, я в нем Вкуса не слышу. Пбйдем опять к нашему Другу. Слова Его Едкіи, но, не знаю, как-то пріятны.

Лу[ка]. А вот он и сам к нам...

Друг. Тѣнь Мертвая! Здрасгвуйте!

Лу[ка]. Здравсгвуй, Мысль! Дух! Сердце! Видь се твой Человѣк? Пересказали мы твой Мысли нашим Книгбчим. Они говорили, что должен ты своє Мнѣніе в Натурѣ показать.

Д[РУГ]. Что се значит? в Натурѣ показать?

Лу[ка]. Я сего не знаю.

Кле[опа]. Как сего не знать? Должно показать, что не только в одном Человѣкѣ, но и в протчіих тварях Невйдимость первенсгвует.

Лу[ка]. Так точно. Затѣм хотѣли к тебѣ итй.

Д[РУГ]. А вы досёлѣ сего не знаете?

Лу[ка]. Конечно, должен ты доказать.

Д[РУГ]. Вѣрите ли, что есгь Бог?

Лу[ка]. Его невидима Сила вся исполняет⁸⁵ и всѣм владѣет.

Д[РУГ]. Так чего ж ты егце трёбуешь? Ты уже сам доказал.

Лу[ка]. Как доказал?

Д[РУГ]. Когда говоришь, что невйдима Сйла все исполняет и всѣм владѣет, так не все ли одно сказать, что не-Видимость в Тварях первенсгвует? Ты уже сам назвал Невйдимость Головою, а Вйдимосгь Хвостом во всей Вселённой.

Лу[ка]. Так возмй что из всея Вселённыя в Примѣр для Изъяснёнія.

Д[РУГ]. Я тебѣ всю Подсблнечную и вси Копёрниковы Мыры представляю. Возми из них, что хочь. А что говорите: Показать в Натурѣ, то должно было сказать: Изъяснй нам Прйтчами, или Примѣрами и Подббіями, то, что Человѣк состоит не во внѣшней своей Плоти и Кровй, но Мысль и Сердце его - то йстинный Человѣк есгь. Взглянь на Стішу сію! Что на ней вйдишь?

Лу[ка]. Вйжу напйсаннаго Человъка. Он сгойт на Зміїі, раздавйв Ногою Голову Змійну.

Д[РУГ]. Видь Жйвопись видишь?

[Лука.] Вйжу.

Д[РУГ]. Скажи ж: Что такое Жйвописью почитаешь? Краски ли? Или закрытый в Краскѣ Рисунок?

Лу[ка]. Краска - не иное что, как Порох и Пустоша. Рисунок, или Пропбрціа⁸⁶ и Расположёніе Красок - то Сйла. А если Ея нѣт, в то Время Краска - Грязь и Пустошь одна.

Д[РУГ]. Что ж еще при сей Жйвописи ВИДИПІЬ?

Лу[ка]. Вижу припйсанныи из Бйбліи Слова. Слушайте! Стану их читать: "Мудраго Очи Его, во Главѣ Его.

Очи же Безумных, на Концах Земли"⁸⁷.

Д[РУГ]. Ну! Если кто Краску на Словах вйдит, а Пйсмен прочесгь не может, как тебѣ кажется? Вйдит ли такій Пйсмена?

Лу[ка]. Он видит Плотяньім Оком одну послѣднюю Пустошу, или Краску, в Словах. А самых в Письмѣ Фигур не разумѣет. Одну Пяту вйдит, не Главу.

Д[РУГ]. Право судйл єси⁸⁸. Так посему, если видишь на Старой в Ахтыркѣ Цёрквѣ⁸⁹ Кирпйч и Вапну, а Плана Ея не понимаешь, как думаешь? Усмотрѣл ли? и узнал Ея?

Лу[ка]. Никак! Таким Образом, одну только Крайнюю и Послѣднюю Наружность вйжу в ней, котбрую и Скот видит. А Симметріи Ея, или Пропорцій⁹⁰, и размѣра, которой всему Связь и Голова Матеріалу, понеже в ней не разумѣю, длятого и Ея не вижу, не вйдя Ея Головьї.

Д[РУГ]. Добрый твой Суд⁹¹. Скинь же теперь на ГЦёты всю Сумму.

Лу[ка]. Как?

Д[РУГ]. А вот так! Что в Красках Рисунок, то же самое есгь Фигурою в Письменах, а в Строёніи Планом. Но чувсгвуешь ли, что вси сій Головьї, как Рисунок, так Фигура, и План, и Симметріа, и Размѣр не иное что есть, как Мысли?

Лу[ка]. Кажется, что так.

Д[РУГ]. Так длячего же не постигаешь, что и в прбтчіих Тварях Невйдимосгь пёрвенствует, не только в Человѣкѣ? То ж разумѣть можно о Травах и Деревах, и о всем протчем. Дух Всё-на-все вылѣпливает. Дух и содержйт. Но наше Око Пяту блюдёт⁹² и на послѣднѣй Наружносги нахбдится, минуя Сйлу, Начало и Голову. И так, хотя бы мы одно без Души Тііло были, то и в самое тое Время егцё не довбльно самих себе понимаем.

Лу[ка]. Длячего?

Д[РУГ]. Длятого, что, почитая в Тѣлѣ нашем наружный Прах, не поднимаемся Мыслію во План, содержагцій слабую сію Персть. И никогда Вкуса не чувсгвуем в Словах сих Божіих, пблзугцее по Землѣ наше Понятіе к Познанію йсгиннаго нашего Тііла возвышаюгцих, а Именно:

"Не бойся, Іякове⁹³! Се на Руках моих

Написах Стѣны твоя!.."⁹⁴

Но поступим повышше.

Клеопа. Мы вьішше поступать еще не хбщем. А сѵѵшілііе имѣем. И желаем хорошёнько узнать то, что называешь йстинным Тѣлом. Нам дйвно, что...

Д[РУГ]. Что такое дйвно? Не Бог ли все содержйт? Не Сам ли Глава и все во всем? Не Он ли Истиною в Пустошѣ? йсгинным и главным Основаніем в ничтбжном Прахѣ нашем? И как сумнйшся о Тбчном, вѣчном и новом Тѣлѣ? Не думаешь ли сыскать Что-ни-ёсть такое, в чем бы Бог не правительствовал за Голову и вмѣсто Начала? Но может ли Что Бытіе своє, кромѣ Его, имѣть? Не он ли Бытіем Всему? Он в Дёревѣ йсгинным Деревом, в Травѣ Травою, в Музыкѣ Музыкою, в Дбмѣ Домом, в Тѣлѣ нагнем Пёрсгном НОВЫМ есть Тілом и Тбчностію или Главою его. Он Всячиною есгь во Всем⁹⁵. Потому, что Истина есгь Господня⁹⁶. Господь же, Дух и Бог -все одно есгь. Он Един дйвное во Всем и Нбвое во всем дѣлает сам Собою, и Истина Его во Всем во Вѣки пребывает⁹⁷. Протчая же вся крайняя Наружность не иное Что, токмо Тѣнь Его, и Пята Его, и Поднбжіе Его, и обветшаюгцая Рйза... Но

"Мудраго Очи Его, во Главъ Его.

Очи же Безумных на Концах Землй"⁹⁸.

Разговор 3-й

О том же:

Знай себе.

Лйца.

Клебпа, Филбн, Друг.

Клеопа. Ах! Перестань, пожалуй. Не сумнѣвайся. Он Человѣк добрый и ничіею не гнушается Дружбою. Мнѣ твоє доброе Сердце извѣсгное. А он ничего, кромѣ сего, не игцет.

Филон. Я знаю многих Учёных. Они гбрды. Не хотят и говорить с Поселянином.

Клео[па]. Пожалуй же, повѣрь.

Друг. О чем у вас Спор?

Кл[ЕОПА]. Ба! а мы нарбчно к тебѣ... Вот мой Товариш;! Пожалуй, не погнѣвайсь.

Друг. За что? "Человѣк зрит на Лице, а Бог зрит на Сёрдце"⁹⁹. А Лука гдѣ?

Кле[опа]. Не может понять твоих Рѣчёй. Он прилѣпился к Сомнасу при вчерашнем Разговбрѣ. А нам твой Новйнки Мйлы.

Д[РУГ]. О чем была Рѣчь?

Кл[ЕОПА]. Помнишь ли, Филбн?

Фил [он]. Пбмню. Была Рѣчь о Бёзднѣ.

Кл[ЕОПА]. А! а! вот Слова! “...и Тма верху Бездны"¹⁰⁰.

Филон. Потом Спор был о какйх-то Старых и Нбвых Мѣхах. И о Вині¹⁰¹.

Кл[ЕОПА]. Один спбрил, что Бездною называется Нёбо, на котором плавают ПЛАНЕТЫ. А Господйн Навал¹⁰² кричал, что точная Бёздна есть ОкіАН велйкій. Иный клялся, что через то значится Жена. Иный толковал Учёніе, и Протч[ая], и Протч[ая].

Др[УГ]. Если хогцем измѣрить Небо, Зёмлю и Моря, должны во-первых измѣрить самих себе, с Павлом, собственною нашею Мѣрою¹⁰³. А если нашея, внутрь нас, Мѣры не сыгцем, то чем измѣрить можем? А не измѣрив себе прежде, что Пбльзы знать Мѣру в протчіих Тварях? Да и можно ли? Может ли Слѣп в Дбмѣ своем быть Прозорлйвым на Рынкѣ? Может ли сыскать Мѣру, не уразумѣв, Чтб ли то есть Мііра? Может ли мѣрить, не вйдя Земли? Может ли вйдѣть, не вйдя Головьї Ея? Может ли усмотрѣть Голову и Сйлу Ея, не сыскав и не уразумѣв своея в Самом Себѣ? Голова Головою и Сйла понимается Сйлою.

КЛЕО[ПА]. Не можно ли поговорить прості,є?

Д[РУГ]. Измѣрить и узнать Мііру есть одно. Если бы ты Долготу и Широту Церкви измѣрил Сажнем или Верёвкою, как тебѣ кажется? Узнал ли ты Мѣру Ея?

Клео[па]. Не думаю. Я бы узнал одно только Просгранство Матеріалов Ея. А точную Ея Мііру, содержашую Матеріалы, в то Время узнаю, когда понимаю План Ея.

Д[руг]. Так посему, хотя бы ты псі, Коперниканскіи Мыры перемѣрил, не узнав Плана их, который всю Внѣшносгь содержйт, то бы ничегб из того не было.

Клео[па]. Думаю, что как Внѣшносгь есть пуста, так и Мѣра Ея.

Д[РУГ]. Но кто может узнать План в земных и Небёсных пространных Матеріалах, прилѣпйвшихся к вѣчной своей Симметріи, если Его прежде не мог усмотрѣть в ничтбжной Плоти своей? Сим Планом Все-на-все созданно или сліііілеппо. И Ничто держаться не может без Него. Он всему Матеріалу Цепь и Верёвка. Он-то есгь Рука Десная. Перст, содержагцій всю Персть, и Пядь Божія, всю Тлѣнь измѣрившая. И самый ничтбжный наш Состав. Слово Божіе, Совѣты и Мысли Его - Сей есгь План, по всему Матеріалу во Во-Все-вселенной, нечувствйтельно простершійся. Все содержагцій и исполняюгцій. Сія есгь Глубина Богатства и Премудрости Его¹⁰⁴. И Что может обшйрнѣе разлиться, как Мысли? О Сердце! Бездно всѣх Вод и Небес шйршая¹⁰⁵!.. Коль ты глубока! Все обьемлешь и содержйшь. А тебе Ничтб не вмѣгцает.

Клеопа. Правду сказать. Пбмню Слово Іереміино de:

"Глубоко Сердце Человъку, паче всѣх, и Человък есгь..."¹⁰⁶

Др[УГ]. Вот сей же то Человѣк содержйт все! Он-то утверждает Плотскія твой Руки и Ноги. Он Голова и Сйла Очей твоих и Ушей. А если Ему візрить можешь: "Не отемнѣют Очи твой, и не іістл'іііот Уста твоя во Візки Вѣков"¹⁰⁷.

Клео[па]. Вѣрую и понуждаю Сердце моє в послушаніе Вѣры. Но не можно ли хотя маленько мене подкрѣпить? Прошу не гнѣваться. Чем вьішше в Понятіе Невйдимости взыйду, гІ>Vi Крізпша будет Вѣра моя.

Др[УГ]. Праведно трёбуешь. Длятого, что Бог от нас ни Молйтов, ни Жертв принять не может, если мы Его не узнали. Любй Его. И приближайся к Нему всегда. Сердцем и Познаніем приближайся, не внѣшними Ногами и Усгнами. Сердце твоє есть Голова Внѣшносгей твоих. А когда Голова, то Сам ты есй твоє Сердце. Но Если не приблйжишся и не со пряжешся с TBM, Кой есгь твоей ГолонІІ Головою, то останешся мертвою Тіішло и Трупом. Если есть Тііло над Тіілоѵі, тогда есгь и Голова над

Головою и вышше Стараго Новое Сердце. Ах! Не сгыдно ли нам? и не жалко ли? что Бог Суда себѣ от нас прбсит. Да и не получает.

Клеопа. Возмбжно ли? Как так?

Д[РУГ]. Сопёрники Его - Идолы и Кумйры¹⁰⁸. Сих-то, сидя на Судії, оправдаєм.

Клеопа. Ужасная Обйда! и ея не понимаю.

Д[РУГ]. Не понимаешь? Вот сам сей же Час будешь Судією протйву Его.

Клеопа. Боюсь. Но пожалуй: Подкрѣпй мнѣ моє Невѣріе о безсмёртном ТБЛТз. Любы мнѣ твой Слова сій: "Не отемнѣют Очи твой..."¹⁰⁹

Д[РУГ]. Ну! скажи мнѣ. Если бы твоє внѣшнее Тѣло, или Скбтское, чрез 1000-шу Лѣт невредймо было, любил ли бы ты Плоть свою?

Клеопа. Сему статься нелзя. А если бы можно, нелзя не любйть.

Д[РУГ]. Знай же, что ты Себе самаго ни мало еще не узнал.

Клеопа. По крайней Мѣрѣ, знаю, что Тѣло моє на вѣчном Планв основанно. И вѣрую сим Обѣщаніям Божіим: "Се на Руках моих написах Стѣны твоя..."¹¹⁰

Д[РУГ]. Если бы ты в Строєній коегб-то Дома План узнал и Сйлу Стѣн его, довбльно ли то к Познанію совершенному бнаго Дома?

Клеоп[а]. Не думаю. Надобно, кажется, еще знать и то, для котбрых Совѣтов или Дѣл тот Дом посгрбен? Бѣсам ли в нем Жертву принбсят? или Невйдимому Боїу? Разббйническое ли Жилйще? или Ангелское Селёніе?

Д[РУГ]. И мнѣ кажется, что не довбльно понимаешь, напримѣр, Сосуд Глйняный, если разумѣешь одну его Фигуру, на Грязй изображённую, а не знаешь, чйстым ли? или нечйстым наполнен Ликёром или Питіём?

Клеопа. Теперь понимаю, что Тѣло моє есгь точно то, что Стѣны Храма, или то, что в Сосудѣ Череп. А Сердце и Мысли мой то, что во Храмѣ Жертвоприношёніе, или то, что в Сосудѣ Вода. И как Стѣны суть дешёвлѣе Жертв, потому что они для Жертв - не Жертвы для Стѣн, и Череп для Водьі - не Вода для Сосуда, так и Душа моя, Мысли и Сердце есть Лучшее моего Тііла.

Друг. Но скажи мнѣ: Если бы тій Стёны прекрасныи развалйлися, погибли ли бы они? Пропал ли бы тот Сосуд, если б Его Чёреп Фигурный рашшйбся?

Клео[па]. Тфу! Сіє и Младёнец разумѣет. Конечно, Он не цѣлый, если...

Др[УГ]. Не радуйся ж, мой Израилю, и не веселися. Заблудйл ты от Господа Бога твоего¹¹¹. Не слыхал ли ты от Прорбков нико[г]да, что Бог Суд имѣет со Сопёрником своим, Землею¹¹²?

Клеопа. Да кто может Его судйть?

Д[РУГ]. Уже ты дал Суд твой на Негб, уничтбжив Сторону Его.

Кл[ЕОПА]. Кбим Образом?

Д[РУГ]. Кто Неправеднаго оправдал, без Сумнѣнія, обйдил Невйннаго. А оправдать обойх никак Нелзя. Такбв-то Судія был, какбв ты, Ефрём. Котбраго Ніікто из Прорбков называет Голубом Безумным, лишённым Сёрдца¹¹³. Да и не Дйвно. Потому что, по Сказкѣ того же Пророка, на

Подббіе Пёчи, Огнём ражжённыя¹¹⁴, толь вси Судій Страсгью к Вйдимосги разгорѣлись, Что вси Наставники с Землею сляглйся, и не было ни одного, котбрій бы был Пріятель Богу.

Кл[ЕОПА]. Умилосёрдись. Скажи: Кой я Суд произнёс противу Бога?

Д[РУГ]. Так! Ты, влюблясь в Землю, отдал Ей Судом твойм то, Что едйнсгвенно к Богу принадлёжит.

Клеопа. Не понимаю.

Д[РУГ]. Слушай! Голуб Темноокій¹¹⁵! Не Божія ли есгь Сила¹¹⁶? И не Господня ли Kpf,пості,¹⁷?

Кле[опа]. Да Кто ж о сем спбрит?

Д[РУГ]. Как же ты дерзнул сказать, что при Разбйтіи Черепа Сосуд пропал? Смѣешь ли Сосуд утвердйть на Прахе? а не в Богѣ? Кая Твердосгь быть может в том, что всеминутно подвержённо Развалинам и Перемѣнам? Не Божій ли невйдимый Перст содержйт в Стѣнах Прах? Не Он ли Голова в Сгііііах? Не СгІ.па ли вѣчна, если Главное Начало Ея вѣчное? Как же ты посмѣл, уничтожйв Голову, возвелйчить Хвосг? Присудйв Тлѣнію Безврёдносгь? Праху Твердосгь? Кумйру Божество? Тмѣ Свѣт? Смерти Живот? Вот Нечесгйвый на Бога Суд и Соп ііт! Вот лукавое лукаваго Змія Око! Люблягцее Пяту, а не Главу Христа Іисуса! "Иже есгь Всяческая во Всем..."¹¹⁸ Не ты ли сказал, что нелзя не любить ілі'ліпаїо Тііла, если б Оно чрез 1000-шу Лѣт невредймо было? И как можешь сказать, что ты, по крайней Мѣрѣ, узнал твоє Тііло? Да и к чему хвалишся Божіими сими милосгивыми Словами?

"Се на Руках моих написах Стѣны твоя,

И предо Мною еси Прйсно"¹¹⁹.

Может ли Тлѣнь стоять всегда, то есгь вѣчно? Может ли Недосгбйное Чёстным быть? а Тма Свѣтом? и Зло Добром? Не всё ли одно: увѣриться Праху Ног твоих и положйться на Срёбреннаго Кумира? Все то Идол, что вйдимое. Все то безчёстное, что ілііппое. Все то Тма и Смерть, что преходягцее...

Смотрй на Землённость Плоти твоея. Вѣришь ли, что в сем твоём Прахѣ зарыто Сокрбвигце? то есгь Тайтся в нем Невидимость и Перст Божій, Прах твой сей и всю твою Персгь сію содержащій?

Клеопа. В іірую.

Д[РУГ]. Вѣруешь ли, что Он есгь Голова и Первоначалное Основаніе и Вѣчный План твоей Плоти?

Клеопа. Вѣрую.

Д[РУГ]. Ах! Когда бы ты п іірпл, никогда бы ты не говорйл, что Тііло твоє пропадает при Разсыпаніи Праха твоего. Видишь одно Скбтское в тебѣ Тѣло. Не вйдишь Тііла Духбвнаго¹²⁰. Не имѣешь Жезла и Духа к Двойнбму Раздѣлёнію. Не чувсгвуешь Вкуса в тѣх Божіих Словах: "Агце изведёши Честное от Недостбйнаго, Яко Уста моя будеши"¹²¹.

Клеопа. Не понятно мнѣ то, каким Образом присудил я Кумйру Божество, а Живбт тому, что Мёртвое. Слыхал я, что погйбшій есгь Тот, кто называет Свѣт Тмою, а гбркое сладким¹²².

Д[РУГ]. Не удивляйся, Душа моя! Всѣ мы Любопрахи. Кто только влюбйлся во Вйдимость Плоти своея, не может не ганяться за Вйдимосгю во всем Небесном и Земнбм Просгрансгвѣ. Но длячего Он Ея любит? Не длятого ли, что усматривает в ней Свѣтлосгь и Пріятносгь? Жизнь, Красу и Сйлу?

Клеопа. Конечно, длятого.

Д[РУГ]. Так не все ж ли одно - почитать Идола за живбе и присудить Ему Жизнь, а ему умрѣти должно? Мнѣ кажется, то же: почитать горкое сладким и дать Суд в том, что Медовая Сладосгь принадлежит к Жёлчи. Но можно ли Жёлчи Сладость присудить без Обйды Меду? Вот каким Образом псі, собираемся на Господа и на Христа Его! Он кричит: "Моя Крѣпость и Сйла¹²³! Во мнѣ Путь, Истина и Живот!"¹²⁴ А мы судим, что все de принадлежит к внѣшней Плоти и к плотской Впііпіпосгії. И сей Суд наш несумѣнно подтверждаем таковым же Житіём нашим пред Людьми.

Клеопа. Вйжу теперь Вину свою. И ужасно удивляюся: Что за Тма наши Очи покрыла? Стблько Пророки вопіют: "Дух, Дух! Бог, Бог!"¹²⁵ Всяка Внѣшность есгь Трава, Тѣнь, Ничтб, а мы рбпгцем, тужим, когда Плоть наша увядает, слабііет и Прах перехбдит к Праху. Можно ли сыскать упрямѣйшую и жестоковыйнѣйшую Негцаслйвосгь?

Д[РУГ]. Сему и я часто дивлюся. Теперь, думаю, понимаешь, что то за Суд, котораго от нас толь рёвносгно и едйнсгвенно трёбует Бог чрез Прорбков? И как можем дать дббрый Суд меншим нашим Братіям, обидив Перворбднаго Брата, Христа Іисуса? Он пёрвый Сирота, что всѣ его оставили. Он первый Нйгцій, что все от него отняли. Всѣ за Тмбю, оставив свѣт, пошлй, побѣжали.

Клеопа. Но откуду в нас проклятое de Сѣмя раждается? Если Земля проклята, тогда и Любовь к ней.

Д[РУГ]. Хорошо Мысли называешь Сѣмям. Сііѵія есгь Началом Плодбв. А Совѣт в Сердцѣ¹²⁶ - Голова наших Дѣл. Но понёже Сердце наше есть тбчным Человъком, то и вйдно, кого Премудрость Божія называет Сѣмям и Чадами Змійными. Сій Люде люблят Землю, а Она есгь Пята и Поднбжіе Божіе, и Тѣнь. По сей-то Причйнѣ Ничём они не Сыты. Блажен! Если в Чіём Сердцѣ проклята ая Голова раздавленна. Она-то нас вывбдит в Гбрести, а нам во мнймыя Сладосги. Но откуду сей Змій в Сёрдцѣ зарбживается? Ты ли спрашуешь?

Клеопа. Хогцу знать.

Д[РУГ]. Откуду Злое Сіі Vi я на Грядках Огорбдних? Пблно вездѣ всяких Совѣтов. Не убережёшся, чтобы не родйлось. Но что діі/іаі і)? Сыне! Хранй Сердце твоє¹²⁷! Стань на Стражъ со Аввакумом¹²⁸. Знай себе. Смотрй себе. Будь в Дбмѣ твоем. Бережй себе. Слышь! Береги Сердце.

Клеопа. Да как себе берёчь?

Д[РУГ]. Так, как Нйву. Выплѣняй, или искореняй, и вырывай всякий Сопііг лукавый. Все злбе Сііѵія Змійно.

Кл[ЕОПА]. Что есть Совѣт Лукавый и Сі'лія Змійно?

Д[РУГ]. Любить и оправдать во всяком Дѣлѣ пустую Внѣшность или Пяту.

Кл[ЕОПА]. Скажи просі ї'.с.

Д[РУГ]. Не вѣрь, что Рука твоя согніёт. А вѣрь, что Она вѣчна в Бозѣ. Одна Тѣнь Ея гйбнет, не истинная Рука. Исгинная же Рука и Истина есгь вѣчна. Потому что невйдима. А невйдима потому, что вѣчна.

Кл[ЕОПА]. Сій Мысли Чудныи.

Д[РУГ]. Конечно, Нбвыи. Если же Содержаніе твоея Руки присудить Плотскбй Тл ііпії, а не Божіей Невидймосги, тогда будешь сгарым Мѣхом, надутым Бездною Мыслёй непросвѣгцённых потбль, покбль возмбжешь сказать:

"Бог, Рекій из Тмы Свѣту возсіяти,

иже возсія в Сердцах наших.. ,"¹²⁹

А сіє здіілается при Сотворёніи Нбваго Нёба и Землй. "Се Аз Новая творю!" -глаголетГосподь (Исаіа)¹³⁰.

Разговор 4-й

о том же:

Знай себё.

Лйца.

Лука, Клебпа, Филбн, Друг.

/ІУКА. Посему весьма не малое Дѣло: узнать себе.

Др[уг]. Одйн Труд в обойх сих: Познать себе и уразумѣть Бога¹³¹. Познать и уразумѣть тбчнаго Человѣка, весь Труд и Обман от Его Тііпії, на которой всѣ останавливаемся. А видь йсгинный Человък и Бог есгь тожде. И никогда егце не бывала Вйдимосгь Исгиною, а Истина Вйдимосгю. Но всегда во Всем тайная есгь и невйдима Истина. Потому, что она есть Господня¹³². А Господь и Дух, Плоти и Косгёй не имущій, и Бог - все то одно. Видь ты слышал Ріічіі исгиннаго Человъка. Если (де) не узнаешь себе, о Добрая Жёно, тогда паси Козльї твой вбзлѣ Шалашёй Пасгушских¹³³. Я (де) тебѣ не Муж, не Пасгыр(ь) и не Господйн. Не вйдишь мене потому, что себе не знаешь. Пойдй из моих Очёй! и не являйся. Да и не можешь быть предо мною, поколь хорошо себе не уразумѣешь. Кто себе знает, тот одйн может запѣть:

"Господь пасёт мя..."¹³⁴

Клео[па]. А мы из послѣдняго Разговбра имѣем нѣкоторыя Сумнѣнія.

Д[РУГ]. Когда Рѣчь идёт о важном Дѣлѣ, то и не дйвно. Но Что за Сумнѣнія?

Кл[ЕОПА]. Пёрвое. Ты говорйл, что Человѣк, влюбйвшійся в вйдимую Плоть, длятого вездѣ гбнится за Вйдимостю, понеже усматривает в ней Свѣтлосгь и Пріятносгь, Жизнь, Красу и Сйлу.

Д[РУГ]. А вы как думаєте?

Кл[ЕОПА]. Нам кажется, длятого, что не может вѣрить о Пребываніи Невйдимосги и думает, что одно только то Бытіё своє имѣет, что Плбтяными Руками ощупать может и Что в тлѣнных его Очах мечтается¹³⁵. В протчем он и сам понять может и совершенно знает, что Все то прехбдит, что он любит. Посему-то он и плачет, когда оно его оставляет, разсуждая, что уже оно совсѣм пропало. Подббно, как Младёнец рыдает о разбйтом Орѣхѣ, не понимая, что Орііппіая Сугцая Исга сосгбит не в Кбркѣ Его, но в Зёрнѣ, под Кбркою сокровённом, от котбраго и самая Корка завйсит.

Д[РУГ]. Сія есгь самая Правда, что был бы весьма глуп Земледѣл, если бы тужйл о том, что на Его Нйвѣ начало Пшенйчное Стебло в Мѣсяцѣ Авіустѣ сохнуть и дряхлѣть, не разсуждая, что в Маленьком закрытом Зёрнѣ закрылась и новая Солома, Весною наружу выходящая, а Вѣчное и Истинное своє Пребываніе в Зёрнѣ невйдимо закрывшая¹³⁶. Но не всё же ли то Одно - Причитать Солбмѣ Сйлу Ея и Сущесгвб, а не Главѣ Ея, или Зёрну, и не вѣрить, нижё поминать о Пребываніи Зёрна? Длятого-то (напримѣр) Судія присудйл Двоюродному Брату Власгь и Сйлу в Наслѣдіи, понёже увѣрен, что Рбднаго Наслѣдника в Живых нѣт. И сей-то есть той Нечесгйвый Суд, о котором в Послѣднем Разговбрѣ йшла меж нами Рѣчь.

Клео[па]. Другбе Сумнѣніе. Я сказал видь так: Пбмню Слово Іереміино de: "Глубокб Сёрдце Человъку, паче всѣх, и Онб-то Исгинный Человѣк есгь..."¹³⁷ А ты к сим Словам присовокупйл слѣдующее: "Вот сей же то Человък и содёржит Все!"¹³⁸ и Прбтчая.

Д[РУГ]. Так в Чем же сумнйшся?

Клео[па]. Я без СуѴШІІПІЯ понимаю, что всѣ внѣшніи наши Члёны закрытое Сущесгвб своє в Сердцѣ имѣют так, как Пшенйчная Солома содёржится в своем Зёрнѣ. Она, изсбхши и издряхлѣвши, то закрывается при Согнйтіи в Зёрнѣ, то опять наружу в Зелёносги выхбдит. И не умирает, но Обновляется, и будто перемѣняет Одѣяніе. Но понёже на всѣх без Изъёму Людях видим внѣшніи Члёны, которыи свидѣтелствуют и о Зёрнѣ своем, то есть, что всяк с них имѣет и Сердце, которое (как Пророк Божій учні) тбчным есть Человѣком и Истинным¹³⁹, а сіє есть велйкое Д'Ііло: Так что се будет? Всѣм ли быть Исгинным Человѣком? И кая Разнь меж Дббрым Мужем и злым?

Д[РУГ]. Не так! Отведй Мысли твой на Время от Человѣка и посмотрй на Прбтчую Природу. Не всякій Орііх и не всякая Солома со Зёрном.

Клео[па]. Ужасное Позорище!

Д[РУГ]. Не бойся! Знаю. Ты, осмотрясь на Людёй, ужаснулся. Но видь вйдишь, что сіє в Прирбдѣ не нбвое. Довбльно сего вбдится в Земляных Плодах и в Древёсных. Но нигдѣ ббльше не бьіваєт, как в Людях. Весьма тот р іідок, кто сохранйл Сёрдце своє. Или, как ббще говорят: Спасл Душу свою. А как научйл нас Іереміа, и Ему вѣруем, что йсгинным Человъком єсть Сердце в Человъкъ¹⁴⁰, глубокое же Сёрдце и одному только Боїу познаваемое не иное что есть, как Мыслей наших неогранйченная Бёздна, просто сказать, Душа, то есгь Истое Сущесгвб, и Сущая Исга, и самая

Ессенціа¹⁴¹ (как говорят), и Зерно наше, и Сила, в которой едйнственно сосгбит рбдная Жизнь и Живот наш, а без нея мертвая Тѣнь есмьї, То и вйдно, коль не сравнённая Тщета потерять Себе Самаго, хотя бы кто завладѣл всѣмй Копёрниковыми Мырами. Но никогда бы сего не было, если бы старалися Люде уразумѣть, Что значит Чгж )!’> [>[<? и быть Человѣком. То есть: Если бы самих себе узнали.

Клеопа. Ах! не могу сего понять. Потому что у Каждаго свой Мысли и неогранйченныи Стремлёнія, как Мблнія, в безмѣрныи Разсгоянія раскидаются, ни одным Просгранством не вмѣгцаемыи и никіим Врёменем не усыпаемыи, одному только Богу извѣсгныи...

Д[РУГ]. Перестань! Не так оно есгь. Правда, что трудно изъяснйть, что Злыи Люде Сердце своє, то есть Самих Себе, потеряли. И хотя меж нами в пёрвом Разговбрѣ сказанно, что кто себе не узнал, тот тѣм самым потерялся, однако ж для лучшія Увѣренносги вот тебѣ Голос Божій! "Послушайте мене, Погублшіи

Сердце, сугціи далече от Правдьі"¹⁴².

Клео[па]. Ах! мы сему вѣруем. Но как Онй потеряли? Видь и у них Мысли так же плбдятся и разливаются. Чего они себѣ не воображают? Чего не обнимают? Цѣлый Мыр их вмѣстить не может. Ничтб им не довлѣет. Одно за другйм пожирают, глотают и не насыщаются. Так не бездённая ли Бездна Сердце их? Ты сказал, что Сердце, Мысли и Душа - все то одно. Как же Они потерялись?

Д[РУГ]. Чего досягнуть не можем, не испытуймо. Понудйть себе дблжно и дать Міісго в Сёрдцѣ нашем помянутому Божію Слову. Если Его Благодать повѣет на нас, тогда Все нам прбсгым и Прямым покажется. Часто Мѣлочей не разумѣем самых Мѣлких. А Человък єсть Он Маленькій Мырбк¹⁴³, и так трудно Сйлу Его узнать, как тяжелб во Всемырной Машинѣ¹⁴⁴ Начало сыскать. Затвердѣлое наше Нечувсгвіе и Заобыклый Вкус Причйною есгь нашея Біідпостії. Раскладывай пред Слѣпцём Все, что хбчешь и сколько хбчешь, но Все тбе для Его пустое. Он ощупать может. А без Прикосновёнія ничего не понимает. Сколько раз слышим о Вбздухѣ? Сколько Раз слышим о Водѣ и Духъ?

Не по Вбздухѣ ли опираются Птйцы? Он твердѣе Желѣза. Однак Деревяную Сі ііпу всяк скорііе примѣтить может. А Вбздух почитают за Пусгошь. Длячего? Длятого, что не сгблько Он Примѣтен. Сгііпу скорѣе ощупаешь. Скорііе Разлйчныи Краски усмбтришь. А Вбздух не сгблько Казйсг. Однак кр іііппіїї Камня и Желѣза. А нужен столь, что дхнуть без Его нелзя. Вот! в самых Мѣлочах ошибаемся и слабі;іішее Вещесгвб за дѣйствйтелнѣйшее почитаєм. Почему? Потому, что Стѣна і рубііе и нашим Очам погуще болванѣет, как уже сказано, а Вбздух сокровённѣе, и кажется, будьто в нем Ничего Сйлы нѣт, хотя Кораблй гбнит и Моря двйжет, Дерёва ламлет, Гбры крушит, вездѣ проницает и Все снѣдает, сам цѣл пребывая. Вйдишь, что не такова Природа есгь, как ты разсуждаешь. В ней то Сплпііе, что непоказнѣе. А когда что-то уже столь закрылося, что никіими

Чувсгвами ошупать не можно, в Том же то Самая Сила. Но если о Вбздухѣ почтй увѣриться не можем и за Ничтб почитаєм, будьто бы его в Прирбдѣ не бывало, хотя он шумйт, гремйт, трегцйт и сим самым даёт знать о Пребываніи своем, тогда как можем почесть То, Что очигцённо от всякія Вегцесгвённыя Грязи? Утаённо от всѣх наших Чувсгв? Свобождённо от всѣх Шумов, Трёсков и Перемѣн? Во вѣчном Покбѣ и в Покбйной Вѣчносги блаженно пребывает? Спбртив мы от самаго Начала Око нашего Ума, не можем никак пронйкнуть до Того, Что Одно Досгбйное есгь нашего Почтёнія и Любвй во Візки Вѣкбв.

Пробудйся ж тепёрь Мыслію твоєю! И если подунул на твоє Сердце Дух Божій, Тогда должен ты тепёрь усмотрѣть То, Чего тьі от Рождёнія не видал. Ты вйдѣл по сіє Врёмя одну только Стішу, болванѣющія Внѣшности. Теперь поднимй Очи твой, если Онй озарённы Духом Истиньі, и взглянь на Ее. Тьі вйдѣл одну только Тму. Теперь ужё вйдишь Свът. Всегб Ты тепёрь по Двое вйдишь. Двѣ Вбды, Двѣ Зёмли. И вся Тварь теперь у Тебе на Двѣ Части раздѣлённа. Но Кто тебѣ раздѣлил? Бог. Раздѣлйл Он тебѣ Все на Двоє. Чтоб ты не смѣшивал Тмы со Свѣтом, Лжы с Правдою. Но понёже Ты не вйдѣл, кромѣ одной Лжы, будьто Стѣны, закрываюгція Истину, длятого Он тепёрь тебѣ здѣлал Нбвое Небо, новую Зёмлю¹⁴⁵. Один Он творит Дйвную Истину. Когда усмотрѣл ты нбвым Оком и Исгинным Бога, Тогда ужё ты Все в НЕМ, как во Истбчникѣ, как в Зерцалѣ, увидѣл ТО, Что всегда в НЕМ было, а Ты никогда не вйдѣл, и Что самое есгь Древнізйшее, ТОЕ для тебе, нбваго Зрйтеля, Новое ЕСТЬ. Потому что тебѣ на Сёрдце не всхбдило. А теперь будьто Все в Нов здѣланно. Потому что оно Прёжде Тобою никогда не вйдѣнно, а только слышанно. И так, Ты теперь вйдишь Двое. Старое и Нбвое. Явное и Тайное. Но Осмотрйсь на самаго Себе. Как ты прёжде видал Себе?

Клео[па]. Я видал (Признаюсь) одну явную Часть в Себѣ. А о тайной никогда и не думал. А хотя б и напомянул Кто, как Тоє часто и бывало, о Тайной, однак Мнѣ казалось чудно почитать Тоє, Чегб нѣт, за Бытіё и за Истину. Я, напримѣр, вйдѣл у мене Руки. Но мнѣ и на Ум не всхбдило, что в сих Руках закрылись другій Руки.

Д[РУГ]. Так Ты вйдѣл в Себѣ одну Зёмлю и Прах. И Ты досёлѣ был Зёмля и Пёпел. Кратко сказать, Тебе не было на Свѣтѣ. Потому, что Земля, Прах, Тѣнь и ничтбжная Пусгоша - все то одно.

Лука. Видь же Ты из Іереміи доказал, что Человѣком нахбдится не наружный Прах, но Сёрдце Егб¹⁴⁶. Как же Клебпы не было на Свѣтѣ? Видь Клебпино Сёрдце всегда при Нем было. И теперь есгь...

Д[РУГ]. Посгбй! Постбй! Как Ты так скоро позабыл: Двое-Двое? Есть Тііло Землянбе. И есгь Тіі/К) Духбвное, Тайное, Сокровённое, Вѣчное¹⁴⁷. Так длячего же не быть Двойм Сердцам? Вйдѣл ты и любйл Болвана и Идола в твоём Тѣлѣ, а не Исгинное Твло, во ХГ’ИС ГЬ сокровённое. Ты любйл Сам Себе. То есгь Прах твой, а не сокровённую Божію Истину в ТебІІ, котбрыя Ты никогда не вйдѣл. Не почитал Ее за Бытіё. И понёже не могл ошупать, тогда и не піірпл в Ее. И, когда Тіілу твоєму болѣть Опасно довелось, в той Час впадал во Отчаяніе. Так Что се такое? Не старый ли Ты Адам? То есть старый Мѣх с вётхим Сёрдцем? Одна ты Тѣнь, Пусгоша и Ничтб с твоим Таковым же Сёрдцем, каковбе Тііло твоє. Земля в Землю устремйлася. Смерть к Смерти, а Пусгоша люба Пустошѣ. Душа тбгцная и гладная. Пёпел, не Х/ГЫ, Исгинный¹⁴⁸ ядугцая. И Питіё своє внѣ Рая со Плачем расгворяюгцая¹⁴⁹. Слушай! Что о Таковых ко Исаіи говорит Бог?

"О Исаіе! Знай! что Пёпелом есгь Сердце их. И прелгцаются. И ни едйн может Душьї своєя избавити..."¹⁵⁰ "Помянй Сія, Іякове и Израилю! Яко Раб мой Есй Ты..."¹⁵¹ "Се бо отьях, яко Облак, Беззакбнія твоя. И, яко Примрак, Грѣхй твоя. Обратйся ко мнѣ, и избавлю тя..."¹⁵² Ніікііі Старйнных Вѣкбв Живопйсец изобразйл на Стілііі какіи-то Ягоды столь жйво, что Голбдныи Птйчки, от Прирбды быстрый имѣющіи Взор, однак бйлися во Сі ііпу, почитая за Исгинныя Ягоды¹⁵³. Вот почему таковьш Сердца глотают и насытиться не могут! Покажй мнѣ хоть одного из такйх Любопрахов, кой имѣет Удовольствіе в Душѣ своёй. Любовь к Тіііііі есть Мати Глада. А сего Отца Дгцерь есть Смерть. Каковбе же таковых Сердёц Движёніе? На то одно двйжатся, чтоб безпокбиться. Видал ли ты по велйких Садах болшія, круглыя, на Подббіе Бесіздок, Птйчіи Кл іі гії?

Лука. Довелось видать в Царских Садах.

Д[РУГ]. Онй Желѣзными Сѣтьмй обволбченны. Мнбжесгво Птйчок -Чижбв, Щиглбв - непресганно внутрь их колбтятся. От одной Стороньї в другую бьются, но Н11 її,!) Пролёта не получают. Вот тбчное Изображёніе Сердёц, о коих Ты вышше сказывал, что Они в разныя Стороньї, как Мблніа, мечутся. Мечутся и муча гся в Стѣнах заключённыи. Что есть столь Узко и Тііспо, как Вйдимосгь? По сей Причйнѣ называется Ров¹⁵⁴. Что Фигуры (кажется) пролетѣть сквозь Сѣть? на Свободу Духа? Но как же нам опять вылетѣть Туда, Чегб за Бытіе не почитаєм? Мы видь Давно из самаго Д іітска напоённы сим Лукавым Духом. Засізянны сим Змійным Сіліяѵі. Заняты внѣдрйвшеюся в Сёрдцѣ Ехидною¹⁵⁵, дабы одну только грубую Вйдимосгь, ііосл іідшоїо Пяту, внйшнюю Тму любйть, гонйться, наслаждаться всегда и во Всем? Так ли? Так! Всегда и во Всем... Ах! Гдѣ Ты, Мёчу Іереміин, Опустошающій Зёмлю¹⁵⁶? Мёчу Павлов¹⁵⁷? Мёчу Финеэсов¹⁵⁸?..

Заблудйли мы в Зёмлю. Обнялйся с Нёю. Но Кто нас избавит от Нея? Вылетит ли, как Птйца, Сёрдце наше из Сѣтей Ея? Ах! не вылетит. Потому что Сёрдцем Ея Сердце наше зд іілалось. А когда уже Сердце наше, Глава наша и мы в Её претворйлись, Тогда Кая Надёжда в Пёпелѣ? Может ли Прах, во Грббѣ лежащій, восгать и стать, и признать, что егце и Невйдимосгь есть? Есть егце и Дух? Не может... Длячегб? Не может восгать и стать пред Господем. Длячегб же? Длятого, что сей Прах не может принять в Себе сего Сбмени. Кбего? Чтоб вѣрить, что есгь свёрх егцё и то, Чего не можем ошупать и Аршйном міірігп,... О Сіімя благословённое! Начало Спасёнія нашего! Можем тебё и Принять. Но будешь у нас безплбдно. Длячего? Длятого, что любим Внѣшносгь. Мы к ней заобыкли. И не допустим до Того, чтоб могла согнить на Зернв вся внѣшняя Вйдимость, а осталася бы Сила в нем одна не вйдима, Котброй увѣриться не можем. А без сего Нбвый Плод быть никак не может...

Так нас заправили наши Учйтели.

"Се Аз напитаю их Пелынём и напою их Жёлчію. От Прорбков бо Іерусалймских изыйде Осквернёніе на всю Землю" (Іеремія, 23)¹⁵⁹.

Разговор 5-й

О том же:

Знай себё.

Лйца тѣ же

Филон. Отсюду-то, думаю, Старйнна Пословица:

"Стблько Глуп, что Двойх нагцитать не знает"¹⁶⁰.

Но и мы по сіє Врёмя Одно только во всем Свѣтѣ нагцитали. Затѣм, что Другаго в нем Ничего не видали.

Клеопа. Не лучше ли тебѣ сказать? что нам одна Тѣнь была вйдна. Ничего нам не было вйдно. Мы хватали на Воді, одну Тѣнь пустую¹⁶¹. А теперь похбжи на Жйтеля Глуббкія Норвёгіи, котбрый по Шесгимѣсячном Зймнем Мракѣ вйдит чуть-чуть отверзаюгцееся Утро и всю Тварь, начинаюшую нѣсколько болванѣть.

Друг. Если не будете сожимать и отврагцать Очей, тогда увйдите всю Тварь Просвѣгцённу. Не будьте подббны Кроту, в Зёмлю влюбйвшемуся. А как только невзначай прорылся на Вбздух: Ах! Сколь он Ему протйвен! Приподнимайте Очи и принорбвливайте бныя смотрѣть на Того, Котбрый сказует:

"Аз ЕСМЬ Свът Мыру"¹⁶².

Все, что мы досёлѣ вйдѣли, Что такое есгь? Земля, Плоть, Пѣсбк, Пелынь, Желчь, Смерть, Тма, Злость, Ад...

Тепёрь начинает свѣтать Утро Воскресенія. Перестаём вйдѣть то, что вй-дѣли, почитая всю Вйдимость за Ничтб, а устремйв Очи на то, Что от нас было закрыто, а посему и пренебрежённо. Мы досёлѣ безплбтныя Невйдимосги не удостоевали поставить в Число Сугцесгва и думали, что Она Мечта и Пусгоша. Но тепёрь у нас, напротйву того, Вйдимость есть Травою, Лёстю, Мёчтою и игцезаюгцим Цвѣтом¹⁶³. А Вѣчная Невйдимосгь нахбдится Ей Головою, Сйлою, Каменем Основанія и ГЦастіем нашим. Послушаймо, Что говорит к нам Нбвый и Истинный Человѣк и Что обѣгцает?

"Дам тебѣ (говорит) Сокрбвигца тёмная. Сокровённая. Невйдимая

отвёрзу тебѣ, Да увѣси, яко Аз Господь Бог твой, прозывая Имя твоє, Бог

Израилев"¹⁶⁴.

Теперь разсуждайте. Нравится ли вам Переход? Или будьте по Прёжнему во вйдимой Землі', вашей, или очищайте Сёрдце ваше для

Принятія Нбваго Духа. Кто Старое Сердце отбрбсил, Тот здѣлался нбвым человѣком. Горе! Сердцам затвердѣлым...¹⁶⁵

Лука. Длятогб-то самаго смягчйть Сердце и сокрушйть Трудно. За кореї гіілое Мнѣніе похбжо на Младёнца, возрасшаго во Исполйна. Трудно наконёц бороться.

Д[РУГ]. Но что нам воспегцает в Жйзни о сем разсуждать и разговбривать? а употребйть к сему хотя закомплётное¹⁶⁶ Врёмя? Нбвый Дух вдруг, как Мблнія, облисгать Сердце может. 600 Тысягц вызванны былй во Обѣтованную Землю¹⁶⁷. Пѣши. Но длячего Два только в Ее войнілй?

Лука. Два. Сын Науйн и Халёб.

Д[РУГ]. А вот длячего! Тфу! Как может то быть, Чегб вйдѣть нелзя? Вот какая Пусгошь! "Вскую (зароптали) ввбдит нас Господь в Землю сію? Чтоб пасти на Брани?"¹⁶⁸ Посему, если Руки и Ноги потерять, что в нас будет? Не хотйм мы сегб. Гдѣ Сіє вбдится, чтоб То былб, да егце Сйлное, Тое, Чегб не вйдишь?.. Дай нам вернуться в нашу Старую Землю. Не нравится нам Тот, кто в Пустошу вывбдит... Слышите ли Вы Мысли сих Старовѣрцов¹⁶⁹? Вот Шесть Сот Тысящ Дуракбв! Представте Себѣ вётхіи Кади, сквёрным заняття Квасом. Можно ли Этаким Скотам Чтб-либо внушйть? По Их Мнѣнію, нелзя Бытія своего Богу имѣть, если Он захбчет чист быть всякія Вйдимости. Если Того нѣт, Чегб не вйдят, так Бога давно не Стало.

Вода прерѣканія¹⁷⁰! Сѣмя Змійно!

Сердце Невѣрное! Совѣт лукав¹⁷¹!

Не de ли есть не исповѣдатися Господеви? и не призывати Имени Его¹⁷²? Не таково было в Сёрдцѣ Сѣмя двойх тѣх благополучных Наслѣдников. "И дадё Господь Халеву Крѣпость. И даже до Старости пребысть у Hero, найти¹⁷³ Ему на Высоту Землй. И Свмя Его обдержа в Наслѣдіе. Яко да вйдят вси Сынове Израилевы, яко добро ходйти в Слѣд Господа"¹⁷⁴. "Вси же разгнѣвавшіися не узрят Ю, - глаголет Господь. - Раб же мой Халёв, яко бысгь Дух мой в нем, и возслѣдова мнѣ, введу Его в Зёмлю, в нюже ходйл ТАМО, и Сѣмя Его наслѣдит Ю"¹⁷⁵.

Клео[па]. Посему вся Сйла в Ббгѣ, а не во внѣшней Вйдимости.

Д[РУГ]. А Что ж есть Идолопоклбнсгво, если не в том, чтоб припйсовать Сйлу Исгуканным¹⁷⁶? Не хбчешь Рук Невйдимых. Видно, что Вйдимости воздаёшь Сйлу и Почтеніе твоє. Но дблго ли ая твоя Вйдимосгь пребудет? На Что ты положйлся? Что есгь вйдима Плоть, если не Смерть? И на ней-то ты основал Сердце твоє и Люббвь? Всяка Внѣшность есгь мймо протекающею Рѣкбю. Не на Льду ли ты воткнул Кушу твою? и посгавил Шалаш твой¹⁷⁷? Пожалуй, перенеси Его на Твёрдость. Перенеси Его во Двбры Господни. Воткнй на Нбвой Землі;. А иначе Что твоя за Радость? Кой Покбй? Не всегда ли опасаешся, что когда-либо Лед, однак, распусгится? Когда-либо смёртное Тѣло оставлять надобно.

О бѣднѣйшіи! Почитающіи Тііло своє Тл ііппое и не вѣрующіи Новому. Таковыи-то: "Возволнуются и почйти не возмогут.

Нѣсть радоватися Нечесгйвым"¹⁷⁸, - глаголет Господь Бог.

Филон. Что есгь Нечесгйвый?

Д[РУГ]. ТлІ'лііе почитаюгцій.

Фил[он]. Как?

Д[РУГ]. Так почитаюгцій, что, если отнять у Его Тл ііпіе, тогда думает, что Ему без него никак Бытія своего имѣть не возмбжно. Не велйкое ли се Почтёніе для Праха?

Фил [он]. Кажется, что весьма не малое. Ибо таким Образом боготворйт он свой Пёпел, припйсуя Ему Живота своего Дѣйствйтелность.

Д[руг]. Так теперь, думаю, посгигаешь сій Слова:

"Аз Господь Бог! Сіє моє (не чуждее) есгь Имя. Славы моея инбму не

дам.

Нижё Добродѣтелей моих Истуканам"¹⁷⁹.

То, Что мы назвали Дѣйсгвйтелностю, называется Тут Добродѣтелью, тбесгь Сйлою и Крѣпосгю, котбрую Бог за своє Преимущесгво от всей Тл ііппосгіі так отнял и Себѣ присвойл, что ужасно ярйтся, если Кто дерзнёт Ея хотя мало удѣлйть Твари, или Кумйрам, с котбрыми Он от Начала Візка всегда рёвносгную Тяжбу имѣет. Мы всѣ Его в сем ужасно обижаем, всегда и вездѣ.

Фил [он]. Как?

Д[РУГ]. А вот так! Весь Мыр сосгбит из Двойх Натур. Одна Вйдимая, другая невйдима. Вйдима называется Тварь, а невйдимая - Бог. Сія невйдимая Натура, или Бог, всю Тварь проницает и содержйт. Вездѣ и всегда был, есть и будет. Как же Ему не досадно, если мы, смотря на Перемѣну тлѣнныя Натуры, пугаемся? А сим самым припйсуем Ей Важносгь в Жертву. Чего здѣлать нелзя, не отняв Ея от Бога, который всю Важносгь и Сйлу, и Бытіе, и Имя, и все-на-все Исполнёніе Себѣ тбчію Одному пблно и без Причасгников приусвойл. Ражжуй! Если Он Бытіё и Всему Исполнёніе¹⁸⁰, тогда как мбжешь Что твоє потерять? Чтб ли у тебе есгь, Он тебѣ Всѣм тілі есть. Ничтб твоє не пропадает потому, что Бог Пбрчи не знает. Одна для тебе осгается Школа ВТГ’І.І. Или, как Давйд говорит: Поучёніе Вѣчносги¹⁸¹. Потерпи в нем немнбжко, покбль

Старовѣрное твоє Пепелное Сердце нѣсколько от Сегосвѣтных очйсгится Душков.

Разгобор 6-й

О том же:

Знай себё.

Лйца тѣ же.

Друг. Земле! Земле! Земле! слыши Слово Господнє¹⁸²!

Филон. Не слышу.

Д[РУГ]. Длячего?

Лука. Кто может взойтй на Небо? развѣ сошёдый с Небесё. Кто может слышать Слово Божіе, аще не будет Бог в нем? Свѣт вйдится тогда, когда

Свѣт во Очах есгь. Чрез Стішу пролазйть тогда, когда Бог Вождбм есть. Но когда Сйла во Окѣ спорбченна, Лучше сказать: когда Сйла от Ока отсгупйла и Селёнія своего во Вегцествѣ Его не пмііет, в то Время никбего Око Разлйчія меж тмбю и Свѣтом не нахбдит.

Клеопа. Но не может ли Бог мёртваго живым, а Вйдимаго невйдимым здѣлать? Ей! Есть Время и теперь Воскреснуть. Может Искра Божія пасти на темну Бездну Сёрдца нашего¹⁸³ и вдруг Озарйть. Вѣруймо только, что Бог есть во Плоти Человѣческой. Есть пбдлинно Он во Плоти вйдимой нашей. Невегцесгвён во Вегцесгвённой. Вѣчный в Тліліпоп. Един в Каждом из нас. И цвл во всяком. Бог во Плоти, и Плоть в Бозѣ. Но не Плоть Богом. Ниже Бог Плбтію¹⁸⁴. Ах Зерно Горчйчное! Вііро! Страше! и Любовь Божія! Зерно Правды и Царсгвія Его! Чувствую, что тайно падаешь на Земнбе моє Сердце, как Дождь на Руно¹⁸⁵. О дабьї не позобали тебе вбздушныя Птйцы¹⁸⁶!

Ф[илон]. Вспбмнимо теперь с Давйдом Вѣчныи Лѣта и поучймося в них¹⁸⁷.

КЛЕО[ПА]. Кому или Чему поучйться?

Ф[илон]. Вѣчносги поучймся... Кому подббен йстинный Человѣк, Господь наш во Плоти?

Д[РУГ]. Подббен Доброму и Пблному Колосу Пшенйчному. Разсудй теперь. Стебло ли с Вѣтвами? Постбй! Не то Колос. Колос все заключает в себѣ. Ость ли на Колосі,. Она ли есгь Колос? На Колосі, Ость, Правда, и в Кблосѣ Ость. Но не Колосом Ость. Не она есгь Колос. Что ж есть Колос? Колос есгь самая Сйла, в котброй Стебло со свойми Вѣтвами и Ость с Половою заключается. Не в Зёрнѣ ли Все de закрылось? И не Весною ли выхбдит Все сіє? Перемѣнйв Зеленую вмѣсго жёлтыя и вётхія Одёжды? Не невйдима ли Сйла Зёрна? Так. Оно в то Врёмя дѣйствует, когда вся ВпІ'лппосп, уже на нем согнйла. Дабы не причёл Кто новаго Плододѣйствія мёртвой и нечувсгвенной ЗемлІІ, то есть гніюгцей Впііпіпосгії, но вся бы Слава бтдана была Невйдимому Боїу, Тайною своєю Деснйцею вся дѣйствуюгцему. Дабы Он одйн во Всем был Глава, а вся Впііпіпосп, Пятбю и Хвостом.

Фил[он]. Тепёрь мнѣ в Кблосѣ показуется то, что по сіє Врёмя не былб вйдно.

Клеопа. Лучше скажи, что ты в нем одйн Хвост вйдѣл.

Др[уг]. Пускай же сія в Колосі, Нбвость называется Рост. Господь Бог прирасгил Его нам.

Лука. Но как мы с Поля перейшли в Сад, взгляньте, чем нас привѣтствует в БесЬдкѣ сей Человѣк?

Ф[илон]. Сію Икбну написал мой Друг Живопйсец.

Клео[па]. Куда мнѣ нравится! Из чёрнаго Облака Луча касается Головьї Егб. Но Что за Слова в /ІучІ',? Они вмѣсгѣ с Лучёю с Вьісотьї снисхбдят во облйтую Свѣтом Голову Его. Прочитай, Лука! Ты от Числа Книгбчих...

Лука. Образ Пророка Исаіи. В /ІучІІ напйсано аи Слова: "Возопій..."¹⁸⁸

Клео[па]. Но Что за Слова из Уст Его исхбдят?

Лу[ка]. Знаю тѣ Слова: "Всяка Плоть Сііпо, и всяка Слава Человѣча, яко Цвѣт Травный.. ,"¹⁸⁹

Фил [он]. А Что ж написано на Бумажкѣ, котбрая в Его Руках?

Лука. Знаю.

"Глагол же Бога нашего Пребьівает во Въки"¹⁹⁰.

Д[РУГ]. Вйдите ли Спйсанну Бумажку?

Клео[па]. Мы два с Филбном стблько уже Лѣт около одного Земледѣлства упражняемся, а Колос недавно усмотрѣли. Что же касается до Бумажок, да еще Прорбчіих, спрашуй Луку. Его то Дѣло.

Д[РУГ]. Лука! Ты вйдишь в Руках Прорбчіих Бумажку. Но знай, что вйдишь Д'Ііло весьма малое и весьма Велйкое. Сей Блажённый Старйк легко держйт в правой Рукѣ тое Д'Ііло, в коём всегда вездѣ Все содёржится. Разсудй, что Сам Откровёнія Свѣтом озарённый Старец в Его состбит Рук І;. Носймым нбсится, и держйтся у Себе Держймым. Смотрѣл ты на Колос. Посмотрй теперь на Человѣка и узнай Его. Видал ты в Кблосѣ Зёрно. А теперь взглянь на Сѣмя Авраамово да тут же и на твоё. Вйдѣл ты в Колосі) Солому с Половою. Посмотрй ж и на Траву тлѣнныя твоея Плоти с пустым досёлѣ Цвѣтом Пёпелных твойх Разсуждёній. Усмотрѣл ты в Колосі, то, Чего прёжде не вйдывал. Теперь узнавай в Человѣке то, Что для тебе видно не было.

Вйдя Колос, не вйдѣл его. И не знал Человѣка, зная Его. Но Что показалось тебѣ в Кблосѣ папосл іідок, Тбе не было от Плоти, но от Бога.

Поднимй ж от Земли Мысли твой и уразумѣй Человъка, в себъ от Бога рождённа¹⁹¹, а не сотворённа в посл іідпее Житія Врёмя. Усмотрѣл ты в Кблосѣ нбвый Рост, толь сйлный, что для всея Солбмы с Половою здѣлался он Головою и Убѣжищем. Познай же в себѣ нбваго Ібсифа (Значит Приращёніе¹⁹²), Нбваго Пастыря, Отца и Кормйтеля нашего. В Пшенйчном Зёрнѣ примѣтил ты лёгенькую Внѣшносгь, в которой закрылась Тайная Дѣйсгвйтелносгь Невйдимаго Бога.

Взглянь же теперь на Глагол Божій, Прорбчею Бумажкою, как лёгеньким Облаком, прикрытый. Сйлу Зёрна Умным ты Оком увйдѣл. Открбй же Око В ііры, и увйдишь в себѣ тож Силу Божію, Деснйцу Божію, Закон Божій, Глагол Божій, Слово Божіе, Царство и Власгь Божію, тайную, невйдимую, а узнав Сына, узнаешь и Отца Его. Дряхлая на Кблосѣ Солома не бойтся Погйбели. Она как из Зёрна выйшла, так опять в Зёрнѣ закрбется, котброе хотя по внѣшней Кбжицѣ согніёт, но Сйла Его В іічпа.

Чего ж ты трепёщешь, Трава и Плоть? Дерзай! Не ббйся¹⁹³! Ты уже вйдишь в СебІІ Деснйцу Божію, котбрая тебе так же бережёт, как Пшенйчну Солому. Или не вѣришь? Если так, тогда ббйся. Нѣт Надежды. Вся Плоть гйбнет. Гдѣ дѣваться? Бѣжй ж с Давйдом в Дом Господень¹⁹⁴! Или со Іереміею в Его ж Двбры¹⁹⁵.

Раскрбй же Сёрдце твоє для Принятія Вѣры и для Обнятія ТОГО Человъка, который Отцу своєму вмѣсто Деснйцы и вмѣсто Сйлы его есгь во

Віікп Вѣкбв. Слушай, Что Отёц Его чрез Его ж самаго и в нем и к нам говорит. Слушай же!

"Положу Словеса Моя во Уста твоя и под Сііпііо Руки моея покрыю тя..."¹⁹⁶

А коею Рукою? "Еюже посгавих Небо и основах Землю"¹⁹⁷. Слышишь ли? Коль сйлное Зерно в тебѣ! Небо de вйдимое и Земля в Нем закрывается. И тебе ли de Сіі Vi я сберёчь не сйлно будет? Ах! пожалуй, будь увѣрен, что и Самый нечувственный Головьї твоея Волос, Налйчность одну свою потерявши, в Нем без всякаго Вреда закрбется, сохранйтся, ублажйтся. Скажй с Паулом: "Вѣм Человъка"¹⁹⁸. Нашёл я Человъка. Обрѣтбх Месспо, не Плотянаго Кумйра, но йстиннаго Божіего во Плбти моей Человѣка. В Сйлу я нашёл Его, в Трапі', и Тііпп моей, во Осгаток Дней моих. Сілі я Благословённое! Спасёніе всея Налйчносги моея! Свѣт Откровёнія Слѣпбму Языку! Досёлѣ был я во Тмѣ и во Грязй. Я был, то есгь Сёрдце моє. Ел и насыгцался Землёю. А тепёрь от Уз Ея мене отпугцаешь, убйв Сілі я Ея во мнѣ, пустую Пяту наблюдаюгцее. А ілііісто Его во Вѣки ты во мнѣ воцарйлся, открыв мнѣ Нёбо нбвое¹⁹⁹ и Тебё, сидягцаго на МіісгІ, Деснйцы Отца Небеснаго.

Будь же мнѣ тепёрь Мир в Силъ твоей²⁰⁰ и Спокбйсгво! Будь мнѣ тепёрь Суббота Благословённая! Вынесли мене Крйла Голубйны из Земных Бёздн, и почію²⁰¹. Чего ж бблыпе скорбѣть тебѣ, Душа моя? Зачем тебѣ тепёрь безпокбить мене? Познала ты ужё в себѣ Человъка, и Сила Его безконёчна. Уповай же на Него, если узнала Его. И точно знаешь Его. Он Муж твой. Он Глава твоя в тебѣ, под Вйдом твоея Плбти и Крбви. Спасёніе Лица всего твоего и Бог твой²⁰².

Разговор 7-й

О йсгинном Человъкв, или

О ВОСКРЕСЕНІИ Бесѣдующія Персбны.

Старец Памва, Антбн, Квадрат, Друг и прбтчіи.

Друг. Слушай, Памво! Куда дблго зичиться!.. Ужё ли тьі научйлся Давйдовому Ч'алму?

Пам[ва]. Да Я только одйн Ч'албм yvi liio.

Др[уг]. Одйн?

Пам[ва]. Однйм-один...

Др[уг]. Кій Ч^/а/і(')\і?

Па[мва]. А вот он!

"Рѣх: Сохраню ПутЙ моя..."²⁰³

А больше для мене не надобно. Я ужё Устам мойм сыскал Завбру и за-ложйл²⁰⁴.

Ант[он]. Самая Правда. Язык все Тѣло обращает и Всему Голова есгь.

Квадр[ат]. Ах, Памво! Блажен еси, если не согрѣшаешь Языкбм твоим. Коль горячб Сего от Бога себѣ прбсят Давид и Сирахов Сын.

Лук [а]. А прёжде о Чём ты говорйл, Памво? Видь ты и прёжде имѣл Язык.

Пам[ва]. Я уже дрёвнему моєму Языку наложйл Печать.

Ант[он]. А Кто тебѣ Его запечатал?

Пам[ва]. Кто может заперёть Бездну, крбмѣ Бога?

Лук [а]. Не худо называешь Язык Бездною. Потому что и Давид Языку Лстйву даёт Имя: Потбпных Слов²⁰⁵. Потоп и Бездна - все одно.

Квадр[ат]. Я слыхал, что и Разум Премудраго Потопом у Сирахова Сына называется²⁰⁶.

Др[УГ]. Рѣчь какова-либо есгь, не иное что есгь, как Рѣка. А Язык есгь Исгбчником Ея. Но если уже тебе, Памво, Господь от Языка Не Преподобна избавил, тогда вйдно, что вмѣсто лстйваго дарйл тебѣ Язык Давйдов, весь День Правдѣ Божіей поучаюгційся²⁰⁷, Сйлу Его всему Роду Грядугцему возвѣгцающій.

Ква[драт]. Самая Правда. Кто может говорйть о Біілосі іі, чтобы Ему не была знакбма Чёрность? Одйн Вкус чувсгвует Гбркое и Сладкое. Если Кому открыл Господь узнать Язык лсгйвый, Такбв вдруг узнать может Праведныи Уста, поучаюгціися Премудрости.

Ант[он]. Что такое? Вы насказали Чудное. Развѣ не разу ѵгііет и Стараго Языка тот, Кто не знает нбваго?

Пам[ва]. Без Су ѴШІІПІЯ. В то Время покажется Старое, когда уразумѣешь Нбвое. Гдѣ ты видал, чтобы Кто разумѣл Тму, не видав никогда Свѣта? Может ли Крот, скажй, пожалуй, сказать тебѣ, Гдѣ День? а Гдѣ Ночь?

Ант[он]. Если Крот не может, тогда может сказать Человѣк.

Пам[ва]. Может ли Слѣпый усмотрѣть и тебѣ показать на Портреті, Краску Б іілу?

Ант[он]. Не может.

Пам[ва]. Зачём?

Ант[он]. Затѣм, что он не видал и не знает Чёрныя. А если бы он хоть одну из Противных меж собою Красок мог разумѣть, в то же Мгновёніе мог бы понять и другую.

Пам[ва]. Вот так же и Тут. Тот понимает Юносгь, кто разуѵгііет Староста.

Ант[он]. Довбльно надивйться не могу: если всяк Человѣк так родится, что не может и сего понять, Что такбе есть Старосгь и Юносгь? если не будет другой Раз свышіпе рождён.

Пам[ва]. Свѣт открывает Все То, Что нам во Тмѣ нѣсколько болванѣло²⁰⁸. Так и Бог едйн всю нам Истину освѣщает. В то Время усматриваем пустую Мёчту, усмотрѣв Истину и уразумѣв Юность, понимаем Староста. Земляный Человѣк думает про себе, что понимает будьто. Но мало ли Младёнец вйдит в Потемках? а того не бывало. Но возсіявшій Свѣт все Привидѣніе уничтожает. Не Всякому ли знакбмы сій Слова: Время, Жизнь, Смерть, Любов, Мысль, Душа, Страсть, Сбвѣсть, Благодать, Вѣчность? Нам кажется, что разумѣем. Но если Кого о Изъяснёніи спросйть, тогда Всяк задумается. Кто может объяснйть, Что значит Врёмя²⁰⁹, если не принйкнет в Божественную Висоту? Врёмя, Жизнь и Все прбтчее в Богѣ содёржится. Кто ж может разумѣть Чтб-либо со всѣх вйдимых и невйдимых Тварей, не разумѣя Того, Кой Всему Голова и Основаніе? Начало Премудрости - разумѣти Господа²¹⁰. Если Кто не знает Господа, подббен Узникам, вовёрженным в Темнйцу. Таков Что может понять во Тмѣ? Главнѣйшій и Началнѣйшій Премудрости Пункт есгь Знаніе о Бозѣ. Не вйжу Его, но знаю и вѣ'рую, что Он есть. А если вѣрую, тогда и боюсь. Боюсь, чтоб не разгнізвать Его. Игцу, Что такбе благоугбдно Ему. Вот Любов! Знаніе Божіе, В ііра, Страх и Люблёніе Господа - одна то есгь Цепь. Знаніе во ВіірІ,, Вііра в Страхѣ, Страх в Любвѣ, Люббвь во Исполнёніи Заповѣдей, а Соблюдёніе Заповѣдей в Любвй к Блйжнему, Люббвь же не завйдит²¹¹, и протчая. И так, если хбчешь Чтб-либо познать и уразумѣть, должно прёжде взыйтй на Гору Вѣдѣнія Божія²¹². Там-то Ты, просвѣгцён Тайными Божества Лучами, уразумѣешь, Что захбчешь, не только Юность Орлюю²¹³, обветшаюгцую Старости Рйзу, но и Вётхая Вётхих и Небеса Небёс. Но Кто нас вьіведет из преиспбдняго Рбва²¹⁴? Кто возведёт на Гору Господню²¹⁵? Гдѣ Ты, Свѣте наш, Христё Іисусе? Ты одйн говорить Истину в Сёрдцѣ твоем. Слово твоє Истина есгь²¹⁶. Евангеліе твоє есть зажжённый Фанарь, а Ты в нем Сам Свѣтом. Вот едйнственное Срёдство! ко Избѣжанію Обмана и Тмы Незнанія. Вот Дом Давидові в котором Судёйскій Престол всяку Ложь рѣшйт и р ііже г. О Чем ты, Антбн, знать хбчешь? Игцй в сих Возлюбленных Селёніях²¹⁷. Если не сьігцешь Вхбда в одйн Чертог, постучй в Другбй, в Десятой, в Сбтой, в Тьісягцной, в Десятотьісягцной...

Сей Божій Дом снаружи кажется Скбтскою Пегцёрою, но внутрь Дѣва рбдит того, котбраго Ангелы поют непресганно. В Сравнёніи Сея Премудрости всѣ Свѣтовыи Мудрости не инбе Что суть, как Рабскія Ухигцрёнія. В сей Дом Воровскйм Образом не входй. Игцй Дверёй и сгучй, покбль не отвёрзут. Недостбин будешь Вхбда, если Что в Свѣтѣ предпочтёшь над Божію сію Гору. Не впугцают Здѣсь Никогб с одною Половйною Сёрдца. А если насйльно продерёшься, в Горілую Тму выброшен будешь.

Сколь іорІ',л Давйд Люббвію к сему Дому! Желал и исгаевал от Желанія Двбров Господних.

Знал Он, что никойм Образом нелзя выбраться из Началорбдныя Безумія Человѣческаго Тмы, развѣ через сій Ворота. Знал Он, что вси заблудйли от самаго Матерняго Чрёва. И хотя говорйли: "Се Дверь! Вот Путь!" - однак все лгали. Знал Он, что никая-либо Птйца и никакая Мудросгь Человѣческая, скбльколи Она бьісгра, не в Сйлѣ вынесгь Его из Пропасти, кромѣ сея Чйсгыя Голубйцы. Длятого из Нетерпѣлйвосги кричйт: "Кто даст мнѣ Крйлѣ?"²¹⁸ Да чтоб они таковьі былй, каковыи пмііет сія Голубйца? То есть Посребрённы, а между Связью Крил блещало бы Золото²¹⁹. А если не так, то не надобно для мене никакйх Лѣтаній, сколько хбчь они бысгропарны. Сею-то Несквёрною Голубкою он столь усладйлся, сголь Ею плѣнйлся, что, как Магдалйна при Грббѣ, всегда спдііл у Окбшка своея Возлюбленныя. Просйл и докучал, чтоб отворйла для него Дверь. Чтоб окончйла его Страданія. Чтоб разбйла Мглу и Мятёж внутренній. Называя Её всею своєю Утізхою. "Встань! - говорит с Плачем. - Славо моя. Встань, Ты, сладчайшая моя! Десятосгрунная Ч'Л/ІІ І.ІІ’І.! и Гусли сладкозвбнныи! Если Ты только всганешь, то я и сам тот Час встану, а встану Рано. Поднимуся на Свѣт. Долго ли мнѣ во Тмѣ жить?"²²⁰ "Когда прійду и явлюся Лицу Божію²²¹?"³ Кто, кромѣ Тебе, о краспііїїіпая всѣх Дгцёрей в Мырѣ, Дѣво! кто воведёт мя во Град утверждён²²²?

Твойми только Дверьмй и однйм только твойм С л і.до Vi привесгйся могут к Царю Небесному Дѣвы, если с Тобою пміііот Дружесгво.

Не без Пблзы же трудйлся Давид. С колйким Восгбргом кричйт:

"Отвёрзите мнѣ Врата Правды!"²²³

"Исповѣмся ТебІІ, яко услышал мя єсй"²²⁴.

"Сей День возрадуемся и возвеселимся"²²⁵.

"Бог Господь, и явйся нам"²²⁶.

"Призвах Господа, и услыша мя в Пространсгво"²²⁷.

Что теперь сотворйт мнѣ Человѣк? Ничего не боюся. Ширбк вельми сгал Давйд. Вылетѣл из Сѣтёй и преиспбдних Тѣснбт на Свободу Духа. Игцёзла в Раз вся Тма. Гдѣ пошёл, вездѣ Свѣт.

"Камо пойду от Духа твоего?"²²⁸

Окрылатііл Давид. Бойтся, любит, удивляется. От Міісга на Міісго перелѣтывает. Все вйдит. Все разумѣет, вйдя Того, в Котбраго РукІІ Свѣт и Тма²²⁹.

Квадрат. Правда, что піірпо и рёвностно возлюбленный Давйд свою любезнѣйшую Любит. Её-то Он, думаю, называет Матерію²³⁰, Сібном²³¹, Дгцёрію²³², Царйцею, в Золото одіітою и Преукрашённою²³³, Колеснйцею Ббжіею²³⁴, Царством Живых Людёй²³⁵, Жилйгцем всѣх веселягцихся²³⁶, и протч[ая]. Едйно прбсит от Господа, чтобы жить в Дбмѣ сем Божіем, на МіісгІ, Покрова сего Предйвнаго, гдѣ Глас радуюгцихся и Шум Празднуюгцих²³⁷.

А в протчем ничего ни на Небесй, ни на Землі', не желает, кром Г, сея Чаши, наполнённыя Благогцастіем²³⁸, кроміі сея Дгцёри Царскія, котбрыя вся Красота внутрь Ея сокрывается и сокрылася. И сголько сія Врата Сібнскія²³⁹ и Путь сей, ведугцій Его к Вѣдѣнію Господа, люб ему был, что на Нем так наслаждался, как во всяком Рбдѣ Богатсгва. Чтб-либо в Нем

^а Зри. Отсёлѣ в Письмѣ моем изгбнятся из Числа Букв сій буквы: Ер и Ерь. Аще же гдв Дебёлость Буквы умягчйть потреба, довлѣет свышше поставить Знаменіе сіє: Напримѣр: Яд : Яд'. Пѣт : Пѣт'. Брат : Брат'.

говбрится, Все То называет чудным и преславним, от общенарбднаго Мігіліія вбвся отлйчным. Тут-то Его Жертва, Пііпіе и Покой Душёвный, Пристанище Хоі ііііія²⁴". Ах Покой Душевньій! Коль тьі ріідок! Коль дброг! Здѣсь-то Он закрывается в Тайне Лица Божія от Мятежа Человѣческаго и от Прерѣканія Языкбв²⁴¹, сіесть от всѣх Свѣтовых М ні; ній, протйвных Божіей Премудросги, называемой от негб Благолѣпіем Дома Господня²⁴², Каменем Прибѣжища для Пересграшённых Грѣшников²⁴³, о койх пйшется: "Бѣжйт Нечесгйвый, Никомуже гонящу"²⁴⁴.

Антон. Без Су ѴШІІПІЯ ж, в сія Каменныя возвбдит бн же Очи свой Гбры, надѣясь от них Пбмощи.

Квадрат. Извѣсгно, что Грііппіпк, как только почувствовал Опасность своего Путй, бѣжйт, как гонймый Заец, к сим Горам, находясь в Замѣшателствѣ бѣдных своих Разсуждёній, котбрыя ему прёжде весьма казалися правилными. Но когда из Божіих Гор блёшувшій Свѣт на Лицо ему покажет егб Прелщёніе, в то Врёмя весь свой Путь сам уничтожает так, как случплось Павлу, ѣдущему в Дамаск. И в сей-то Сйлѣ говорит Давйд: "Просвѣгцаеши дйвно от Гор вѣчных"²⁴⁵.

"Смятбшася вси неразумныи Сердцем"²⁴⁶.

Кому ж сей Свѣт не был бы любёзен, если б мы хоть мало Его вкусйли? О Ківбте Свѣта, Святыя Славы Отца Небёснаго! Конёчно, твоє Блисганіе -неснбсное Очам нашим, ко Тмѣ заобыкшим. А то бы мы непремѣнно Сна Очам нашим не дали, дбндеже бы Дверь открылась, дабы можно увйдѣть, Гдѣ Селёніе своє имѣет Бог Іяковль²⁴⁷? Гдѣ Царствіе и Правда Его? Гдѣ Начало, Глава и Щастіе наше? Дабы можно и о нас сказать:

"Онѣма же отверзбстѣся Очи, и познаста Его, и Той не вйдим бысть йма"²⁴⁸. Или сіє:

"Прійдбста же и вйдѣсга, гдѣ живяше, и у Него пребыста День той"²⁴⁹.

Антон. Как же ты говорйл прежде, что Свящённое Писаніе возвбдит на Гору Познанія Божія? А нынѣ Оное называешь Горою?

Квадрат. Оно у Давйда называется Гора Божія²⁵⁰. Так развѣ тебѣ удивйтелно то, что Горою восхбдим на Гору? Если Путь ведёт из Рбва на Гору, то, конёчно, пёрвая Его Часгь есгь низка, а послѣдняя высока столько, сколько Гора, на котбрую Конёц Дороги поднимается. То же видѣть можно и на Лѣсгвицѣ, к высбкому Міісгу присгавленной. Она дблнею своєю Часгію Дблних, или Долйнних, Жйтелей принимает, а Гбрнею вознбсит на Высоту. По сей же Причйнѣ и Крылами называется, и Дверьмй, и Предѣлом, или Гранйцею, Прйстанью, Пѣскбм, или Брёгом, Море огранйчившим, и Стѣнбю. Антон. Длячего СтІ.пбіо и Предѣлом называется?

Квадрат. Развѣ мало сего вбдится, что Стѣна Грань діілаег, раздѣляя наше сббсгвенное от чуждаго? А сія Богосозданная Стѣна как не может назваться Предѣлом, когда Она гранйчит между Свѣтом и мёжду чужосгранною Тмою? Сія СгІ.па имѣет тёмную Сторону, ту, которая смбтрит ко Тмѣ. Но Страна Ея, к Восгбку обращённая, есгь внутренняя и вся

Свѣтом Вышняго Бога позлагцённая, так что если тёмный Жйтель прихбдит к Ея Дверям, изнаружи тёмным, не вйдит никоея Красьї и отхбдит назад, бродя во Мракѣ. Когда же увѣрится и, паче Чаянія, отвёрзутся Двёри²⁵¹, в то Врёмя, Свѣтом Воскресенія облисгавшися²⁵², закричйт с Давйдом: "Исповізмся Тебѣ, яко страшно удивйлся есй"²⁵³.

"Нѣсгь de, но Дом Божій и ая Врата Небёсная"²⁵⁴.

Антон. По сему Она подббна /Іупіі, когда Луна меж Сблнцем и Землёю. В то Врёмя одйн Полукруг Ея тёмный, а тот, что к Сблнцу, свѣтлый.

Квадрат. Сія Посрёдсгвенница похбжа и на Мосг, дѣлающій Сообгцёніе между Богом и Смёртными.

Антон. Если сей чудный Мост перевбдит Смёртных в Живбт, то достойно и Праведно назватись может Воскресеніем.

Квадрат. Ах! ая-то Голубйца тбчное есть Воскресёніе Мёртвых Человѣков. Она нас, спадших от Горьї Долу, поставляет паки на той же ГорІІ.

Лука. И я сему согласен. Сіє Слово "Воскресёніе" в Грёческом²⁵⁵ и Рймском²⁵⁶ Язьіках значйт, кажется, то, Если падшаго поставить паки на Ноги. Кромѣ того, я слыхал, что Голубйца по Еврёйскому: ІОНА²⁵⁷. Да и Бог явно говорит Іереміи, что поставит Его опять на Ноги, если будет ему послушен. И как в Свягцённом Писаніи весьма Бѣдсгвенное Сосгояніе значйт de Слово "Сидъть", так, напротив того "Стоять" есгь то быть в тбчном Благополучні. А как негцасное Дііло есть Спдііті, и быть Колодником в Темнйцѣ, так егце хуже быть в Компаній гІ,х, койх Павел пробуживает: "Востани спяй, и воскресни от Мёртвых..."²⁵⁸ Разбій Сон Глазам твоим, о нещасный Мертвеці Поднимись на Ноги! Авбсь либо уразумѣешь, Что то Такбе есть Христбс, Свът мыра²⁵⁹?

Друг. Не могу больше молчать, услышав Блажённѣйшее и Сладчайшее Ймя Свѣтлаго Воскресенія.

Я, правда, между Прбтчіими и сам сижу в холбдном Смёртном Мракѣ. Но чувствую во мнѣ Тайную /Іучу, тайно согрѣвающую Сердце моё...

Ах Памво! Сохранйм Сію Божественную Искру в Сёрдцѣ нашем! Поберегйм Ея! Дабы Прах и Пёпел Грббов наших не затушйл Ее. В то Врёмя Чтб ли мы останемся Такбе? Развѣ едйн Прах и Смерть?.. Огня истребйть не можем. Не спорю. Но что самим нам діілаіъ без Огня? Кая Пбльза нам в Том, что пѵі ііеѵі в себѣ Плоть и Кровь? Віідап, что Ей должно опусгйться во Исгл ілііе²⁶". В то Врёмя погибать ли нам без Конца? И мы не инбе Что есмьї, развѣ Мечта, Сон²⁶¹, Смерть и Суєта? О П ре\і і іоіобіідсгіїеі її іое ж наше Сосгояніе!

Если Все-на-Все одно только есгь Тлііііпое, без Вѣчности: Если, кромѣ Явнаго, Ничегб не пм ііе і ся в Нем Тайнаго, в чем бы Сущесгвб наше, как на Твёрдом Основаній, задержалось. Если Всяческая суть Суєта и всяк Человѣк живущій²⁶².

Пбдлинно ж тепёрь (Если так) Сйлное твоє Царство, о гбркая Смёрте! Непобѣдймая твоя Побѣда, о Аде²⁶³! Кто? или что может протйвиться тлѣнным вашим Законам, Все в Прах без Остатка обращающим? Ах Бѣда! Погйбель! Болѣзнь! Гбресть! Мятёж... Сльпните ли? Понимаете ли? Кій сей есть Язык?..

Памва. Господи! избави Душу мою от Устён сих неправедных...²⁶⁴ От Языка не-Преподббна. От Человѣка не-Праведна²⁶⁵ ...Язык их сей есть Меч Осгр.. ,²⁶⁶ Гроб Отверст.. ,²⁶⁷

Друг. Вот тбчный Яд Аспидов²⁶⁸! Жало Грѣхбвное²⁶⁹! Язык Змійн! низводящій Адама в Труд и Болѣзнь...²⁷⁰ Чтб ли ты нам нашептал, о древня Злобо и Прелесгь? Длячего ты вельми высокб вознбсишь умираюгцую Мёртвость и старѣюгцуюся Староста, и тлѣюшую Тлѣнь? Одна ли Смерть царствует? и нѣсгь Живота²⁷¹?

Лесть одна без Правды? и Злоба без Благосги? и Староста без Юности? и Тма без Спіііа? и Потоп без Сушы?.. Да запретйт же тебѣ Господь, о потбпный Языче²⁷²! Різку Вод лжйвых изблевающій. Потопляюгцій Матери Сібна Младёнцев, Покрываюгцій Мраком и Облаком чёрным. Низводящій во Ад от Господа, котораго клевёщешь с Гбрдостію, уничтожая Его Царство и Правду, Юносгь и Вѣчносгь, новую Землю и Живьш Род... Слушай же, БГ.се глухій, Языче нѣмый и пусгый! Понёже не признаёшь Пребыванія Господня, исповѣдуя, что одна только Смерть вездѣ владѣет, низводя Все-на-все во Ад Исг/ТІІпія, Того ради Знай, что нбвый и нетлѣнный Чгж )!’, [>[< не тбчію поперёт тлѣнныи твой Закбны, но совсѣм вооружён Мёстю до Конца тебе разрушит. Низвёргнет от Пресгбла твоего, здѣлав тебе из Головьї ничтбжным Ошыбом²⁷³. Памво! Слушай, Памво! Зачем ты молчйшь? Віідап, что ты уже познал Путь твой. Не шёпчет в твоем Сёрдцѣ, онѣмѣв, злый Язык. Развѣ опять ожйл? Развѣ опять Болѣзнь Грѣшнаго Языка во Утрббѣ твоей обновйлась? Паки бодёт Меч Душу твою²⁷⁴? Вйдно, что длятого молчйшь, онѣмѣв и смирйвся, не говориш Дббраго. Не вопрошаешь о Мйрѣ Іерусалйма²⁷⁵.

Памва. Я давно ужё тайно сей Язык проклинаю в Сёрдцѣ моем.

Друг. Но длячего явно не поёшь? Если дѣйствйтельно научйлся Ч^алму Давйдову, длячего со Исаіею Возлюбленному твоєму Пѣ'сни через весь День не простираешь²⁷⁶? Если дал тебѣ Господь нбвыи Уста, зачём со Іереміею не говбришь: "И отвёрстая Уста моя ктому не затвбрятся"²⁷⁷. Если согріїлося Сёрдце твоє в тебѣ, дблжен ты в Поучёніи твоем раздувать вѣчнующую Воскресенія Искру, дбндеже возгорйтся Яросгь Блаженнаго сего Пламеня и пояст всю себѣ сопротйвную Тлѣнь²⁷⁸, дбндеже напблнится Огненная Рѣка Божія²⁷⁹, потопляющая Нечесгйвыя. Согріпое Сёрдце есть Огненный Духа Святаго Язык, нбвое на Небесй и на Землѣ' поющій Чудо Воскресёнія²⁸⁰. Не вйдишь ли, что во Всѣх вётхое Сёрдце, землённый Язык? Всѣ боязлйвы, печальны, несыты, отчаянны. Лишённы Небёснаго Параклитова²⁸¹ Утѣшёнія. Коль же напротив того мало тѣх, о коих сказанно:

"На Стѣнах твоих, Іерусалйме, приставих Стражы

День и Ногць, иже не престанут поминающе Господа"²⁸².

Мало Сынбв Амбсовых²⁸³ для Утѣшёнія Людей Божіих. Не мнбго Аввакумов, сгоящих на Божесгвенной Стражѣ²⁸⁴. О всѣх можно сказать: Мертв есй с мёртвым твоим Сёрдцем²⁸⁵. Желѣзо пройде Душу твою²⁸⁶. Сидйшь во Тмѣ²⁸⁷. Лежйшь во Грббѣ...²⁸⁸ О Божёсгвенная Искро! Зёрно Горчйчно и Пшенйчно! Сііѵія Авраамле²⁸⁹! Сыне Давидов²⁹⁰! ХристЁ іисусе! Небёсный и Нбвый Человъче! Главо, и Сёрдце, и Свѣте всея Твари! Пункт Вселённыя! Сйла, Закон и Царство Мйра! Деснйца Божія! Воскресеніе наше! Когда Тебе уразуѵі ііеѵі?.. Ты йсгинный Человек есй во йсгинной Плоти. Но мы не знаєм такова Человѣка. А которых знаєм, ті, всѣ умирают. Ах! Исгинный Человѣк никогда же умирает. Так вйдно, что мы никогда исгиннаго не вйдивали Человѣка. А которых знаєм, у гІ,х Руки, и Ноги, и все Ті'.ло в Прах обрагцается. Но что свпд іітелсгвует Камень Свягцённаго Писанія?

"Не отемнѣста (говорит) Очи Его, и не исглѣстѣ Уста Его"²⁹¹.

Но гдѣ такій Человѣк? Мы Его никогда не видали и не знаєм. Не разумѣем ни Очёй, ни Ушёй, ни Языка. Все То, Что только знаєм, на Сіє не похбжо. Тут говбрится о Безсмёртном Человѣкѣ и нетлѣнном Тііл І,. А мы одну Грязь посї>ли и ничего такого не вйдим, Что бы не было Пбрчное. И так, сидя в Грязй и на Нея надѣясь, подббными Ей и Сами здѣлались. Очи имѣем ті,, котбрыми ничего не вйдим, и Ноги, ходйть не могущіи, и таковьш ж Руки, лишённы Осязанія, Язык и Уши такого ж Сложёнія. Вот как хорошо разумѣем, Что такбе-то есть Человѣк? Кто ж из Воскрёсших не скажет, что мы Тѣнь мёртвая? Что мы не Прах, Вѣтром колёблемый²⁹²? Может ли нечувсгвенная Земля признать Невидимаго?

Памва. Скажй лучше по Давйдовому:

"Еда исповѣстся Тебѣ Персгь?"²⁹³

Брёніе и Вода мимотекугцая²⁹⁴ есть Есгествбм своим всяка Плоть, из Стихій сосгавленная²⁹⁵. Ров Страданій и Глубйна Тмы. "Спаси мя, - вопіёт Давид, - от Брёнія, да не Углибну, и от Вод мнбгих и глуббких"²⁹⁶. "Не мёртвыи восхвалят Тя.. ,"²⁹⁷

Друг. От сего ж то Брёнія извбдит нас помянутая Царская Дгцерь, Давйдова Чіісгіііїшая Голубйца и Прекраснізйшая Дѣва, одіпі нас не брёнными, но позлагцёнными во Междораміи и посребрёнными Духом Божіим Крильмй²⁹⁸. Симй Окрилатѣв, возлѣтуем с Давйдом и почиваем²⁹⁹. Брбсив земнаго Адама с его Хлѣбом, Болѣзни, перелѣтуем Сёрдцем к Человѣку Павлову³⁰⁰, к невйдимому, Небёсному, к нашему Мйру, не за Моря и Лѣса, не вышше Облаков, не в другій Мѣсга и Вѣка - Едйн Он есгь во Вѣки, - но проницаем в самый Центр Сердца нашего и Душьї нашея и, минув всѣ Брённыи и потбпныи Мысли со всёю крайнею Внѣшностію Плбти нашея, оставив всю Бурю и Мрак под Ногами Его, восхбдим чрез помянутыя Лѣсгвицы высбкій Восхбд и Исхбд к Животу и Главѣ нашей, ко Исгинному Человъку, в Нерукотворенную Скйнію и к Его ІіеіЛІІіІПОІІ и Пречйстой Плбти, которыя Земная наша Храмина слабою Тѣнью и Вйдом есть в Разсуждёніи Исгинныя, сопряжённыя во Едйну Ипостась, без Слйтія Естёств Божіего и Тл ііппаїо³"¹.

Сей-то есгь йстинный Человък, Предвічному своєму Отцу Сугцеством и Сйлою равен, Едйн во всѣх нас и во всяком Цѣлый, "егбже Царсгвію нѣсть Конца..."³⁰².

Сего-то Человъка, если Кто уразумѣл, тот и возлюбйл и сам взаймно Любезным здѣлался и Едйно с ним есгь, так, как прилѣпйвшійся Брёнію и сам есгь Землею и в Землю возврагцается³⁰³. А познавшій Нетлѣннаго и йстиннаго Человѣка не умирает, и Смерть над ним не обладает³⁰⁴, но со своим Господйном вѣрный Слуга вѣчно царствует, раздѣвшись, как из обветшалыя Рйзы, из Земныя Плоти, надѣв новую, сообразну Его Плоти Плоть, и не уснет³⁰⁵, но измѣняется, приняв, вмѣсто Земных Рук, нетлѣнныя, вмѣсто скбтских Ушёй, Очёй, Языка и прбтчіих всѣх Члёнов, йстинныя, сокровённыя в Богѣ, как Ісаіа говорит:

"Се Спасйтель твой грядёт! имѣяй с собою Мзду³⁰⁶, или Награждёніе.

Воздаяй мѣсто Желѣза Сребрб, мѣсто Міідп Злато³⁰⁷, полагаяй на

Основаніе твоє Камень Сапфир, то есть Небесну, Нерукотворенну

Храмину"³⁰⁸.

Да будет Бог всяческая во Всем³⁰⁹ твоем, а не мертвая Земля и Брёніе. Ктб ли Охбтник к сему Истинному Животу? к сим Блажённым дням? Сёйчас вдруг, как Мблніа, дасгся тебѣ³¹⁰. Удержй только Язык твой от Зла и Устп І', твой...³¹¹ О злый Языче! О Главо Змійна! Начало Гбресгных Дней! Всѣх из Рая вывбдишь. Всѣх во Бездну потопляешь. Кто даст на Сёрдце наше Раны? и на Помышлёнія наша Наказаніе Премудрости³¹²? А иначе нелзя нам Долбй не пасть. К тебѣ прибѣгаем, о Горо Божія³¹³! Купйно неопалймая³¹⁴! Свѣгцниче Златый³¹⁵! Святая Святых³¹⁶! Ковчёже Завѣта³¹⁷! Дѣво чйсгая и по Рождесгвѣ твоем! Ты одна и раждаеши, и Дѣвсгвуеши! Твоє Едйныя СвятЁйшее Сѣмя, Едйн Сын твой, умёршій по Внѣшносги, а сим Самым воскрёсшій и воцарйвшійся, мбжет стёрти Главу Зміеву, Язык поношающій Господёви...

Антон. Если Свягцённое Писаніе есть сладкая Гусль Божія, не худо, если б Кто нашу Компанію повеселйл, поиграв на сем Инструмёнтѣ хоть немнбжко.

Лука. Я в сем согласен с Антоном, и Сего ж прошу.

Квадрат. Не поврежу и я вашего дббраго Согласія, и о Том же прошу.

Друг. Слышишь ли, Памво? Принимайся за Гусли. Ты дблго учйлся Давйдовой Пѣснѣ. За дёсят Лѣт можно пріучйться хоть мало.

Памва. Ах! Что ли мнѣ в Жизни пріятнѣе, как пѣть возлюбленному моєму Человъку³¹⁸? Но боюся, чтоб не поразнйть Голосбв. Страшйт мене Сын Сирахов симй Словами:

"Глаголи, Старійшино, и не возбранй Мусикіи"³¹⁹.

Друг. Пой и воспбй³²⁰! не бойся! Будь увііреп, что сладка Ему будет Бесіда наша.

Памва. Но что ли Её присладйт, если я неискусен?

Друг. Что пріусладйт? Тбе, что діілает пріятным Отцу младолѣтнаго Сынбчка неправилное Болтаніе в Рѣчи или худбе Играніе на Арфѣ. Развѣ ты позабыл, что Искусгво во всѣх свящённых Инструмёнтов Тайнах не сгбит Полушки без Любвй³²¹? Не слышишь ли Давйда? "Возлюбйте Господа"³²². А потом Что? "И исповѣдайте, хвалйте и превозносйте"³²³. Люблёніе Господа есгь преславная Глава Премудросги. Кая ж Нужда в протчем? Пой дерзновенно! Но как в Свѣцкой Музыкѣ одйн Тон без другаго согласнаго не может показать Фундамёнта, а Пріобгцёніе Трётяго Гблоса совершённую дѣлает Музыку, которая состбит вся в тройх Голосах, меж собою согласных, так точно и в Давйдовых Гуслях одна Струна сумнйтелна, если Её с другйм Стихбм не согласйть. А при тройх же Свѣдйтелях совершенно всякій Глагол утверждается.

Восклйкним же Господёви во Гуслех³²⁴! Вооружймся Согласіем протйву проклятаго Языка, Врага Божественному нашему Человъку. Авбсь либо по крайней М іір І, из нашей Компаній выженем сего нечйсгаго Духа.

СИМФОНІА,

Сйрѣчь Согласіе Свягцённых Слов, со слѣдуюгцим Стихбм:

"Рѣх: сохраню Путй моя, еже не согрѣшати Языкбм моим"³²⁵.

РАЗГОВОР.

Памва, Антбн, Лука и прбтчіи.

Лука. Продолжай же Прйтчу твою, Памво.

Пам[ва]. Наконёц, тѣ два Невбльники пришлй к велйким Горам. Онй о своем освобождёніи благодарйли Богу. Но Голод и Скука по Отёчеству их мучила. Как утйшился Віітер, услышали Шум Вод и подойшлй ко Исгбчнику. Сіарііїїпііїї с них, отдохнув нѣсколько, осмотрѣл Мѣсга бколо богатаго сего Исгбчника, происгБкаюгцаго из ужасных Азіатских Гор.

"Конёчно, - говорит, - не далёче тут Люде где-то живут".

"Не знаю, Кто бы могл поселйться в сих страшных Пусгынях, - сказал Молодый. - По крайней Мѣрѣ, вйден бы был Слѣд какій-либо ко Исгбчнику". "Да! в Блйзосги Его по Камням не видать, - сказал Старйк, - но в Далней Околйчносги ііріімііі пл я Слѣд, весьма похож на Человѣческій".

Мало помедлѣв, поднялйся узенькою Тропою по Кручам. Она их привела до Каменныя Пегцёры с Надписью сею:

"Сокровище Св-вта. Гроб Жизни. Дверь Блаженства".

"Не знаю, кій Дух влечёт мене в тёмный сей Вертеп, - говорит Старйк. -Или умру, или жив буду. Ступай за мною!" Посл іідуя Предводйтельсгву Духа, пойшлй бба внутрь. Молодый, не терпя ббльше глуббкія Тмы: "Ах! куда йдем?.." "Потерпй! Кажется, слышу Человѣческій Голос". И дѣйсгвйтельно стало слышно Шум веселягцихся Людёй.

Приблйжився к Дверям, начали стучать. За Шумом не скоро им отпёрли. Войшлй в Пространную Залу, Лампадами Освѣгцённую. Тут их прйняли так, как Рбдсгвенников, здѣлав Учасгниками Пйра. А живут здѣ нѣсколько Земледѣлов со Фаміліами. Отдыхав нѣсколько Дней у сих Человѣколюбных Просгакбв, праздновавших шесть Дней Рождёніе своего Господйна, спросйли Путники у Кбнона, кой был меж ними Головою, как далёче живёт их Господйн? "Он нас всѣм тілі, Что к Весёлосги принадлёжит, снабдѣвает, - сказал Кбнон, - однак мы к нему в Дом никогда не ходим и не вйдим, кромѣ наших Пасгухбв, котбрыи Ему вѣрнѣе прбтчіих.

Они от нас нбсят Ему Поклбны. Если желаете, можете к нему итй. Он не смбтрит на Лицё, но на Сёрдце³²⁶. Вам назад ворбчаться нелзя. Вот Двёри! Вам не сграшен тёмнаго Вертепа Путь при Факалъ³²⁷. Господь с вами³²⁸! ступайте!" Седмаго Дня по Вхбдѣ своем в Пегцёру 1771-го Года с Пблночи всгупйли Чужесгранцы во Путь Госпбдскій. На Разсвѣтѣ услышали Хор поюгцій: "Смертно Смерть поправ. . ,"³²⁹

Пбслѣ Пііііія вдруг оттворйлися Двёри. Войшлй в Чертог, Утренним Свѣтом озарённый...

Лука. Пблно! Восклйкните Боїу Іяковлю нынѣ³³⁰! Зачинай пѣть Ч'албм твой и веди Хор, Памво! А мы за тобою, сколько можно.

ХОР

Памва. "Рѣх: Сохраню Путй моя..."³³¹

Лука. Кажется, со Стихбм сим согласен тот:

"Рѣх: сохранйти Закон твой..."³³²

Отсюду вйдно, что Давйдовы Путй, которыи он па vrlipeii сохранять, и Закон Божій - Все то одно. И так вторьій Стих есгь Исголкователем пёрваго.

Антон. Немнбжко есгь Су чиї; пі я в том, что Давйд назвал своим то, Что Божіе есгь, а не Его.

Квадрат. Длячего ж Давйду Закбна Божія не назвать свойм Путём: Он, Путь Нечесгйвых оставив, усвойл и усыновйл себѣ Путь Божій.

Антон. Не спорю. Однак лучше, когда бы трётій Стих развязал Су мі гіі і ііе, дабы твёрдое было в Троих Тонах Согласіе.

Лука. Что ж сумнѣваться? Вѣдь Давйд и Бога свойм называет:

"Часть моя есй Господи³³³. Ты мой, а Закон твой есгь мбй же"³³⁴.

"Рѣх: сохраню Путй моя"³³⁵ - то же, Что "Рѣх: сохранит Зак[он] твой"³³⁶.

Но для твоего Удовблсгвія, вот тебѣ трётій!

"Путй моя исповѣдах, и услышал мя есй"³³⁷.

Антон. Я и сим не довблен. Сей Стих изъясняется слѣдуюгцим:

"Рѣх: исповѣм на мя Беззакбніе моє Господёви"³³⁸. И так:

"Путй моя исповѣдах"³³⁹, то есгь Беззакбніе моє, а не Закон Божій. "И услышал мя есй"³⁴⁰, то есгь: "И ты отпусгйл есй Нечёстіе Сёрдца моего"³⁴¹. Сій два во всем с собою схбдны. И как Начало Началом, так и Конёц Концём втораго открывается. И так нѣсколько разнят Два Стихй сій:

"Сохраню Путй моя"³⁴².

"Сохранйти Закон твой"³⁴³.

Если бы сказал: "Сохраню Путй твоя", в то Врёмя совершённая была бы Симфоніа с сим: "Сохранйти Закон твой"³⁴⁴.

Квадрат. Как же теперь быть? Слушай, Памво! Завёл ты нас в Непроходйму³⁴⁵. Ты ж сам и выведи.

Памва. Знаю. Вам сумнйтелно то, что Давйд как Закон Божій называет Путём свойм, так и беззаконіе называет своим же. Не удивляйтеся. Едйн наш, для всѣх нас, есть Путь, ведугцій во Вѣчность. Но двѣ в себѣ Части и двѣ Стброны, будьто Два Путй, Дёсный и Шуій, имѣет. Часть Господня³⁴⁶ ведёт нас к себѣ, а /Тііпая Его Сторона - во Тл ііпіе. Сею Стороною Давйд прёжде шёствовал и, усмотрѣв Обман, говорит:

"Путй моя исповѣдах, и ты"³⁴⁷ и протч[ая].

Потом, избрав благую Часгь, сказует:

"Сохраню Путй моя"³⁴⁸.

Сйрѣчь стану берёчь сію благую Часгь, дабы мене мой Язык не отвёл от Нея во Исгл ііпіе: "Искусй мя, Боже, и увѣждь Сердце моє и, аще есгь Путь Беззакбнія во мнѣ, тогда настави мя на Путь Вѣчен"³⁴⁹.

Друг. Любёзныи Друга! Вы не худо на Давйдову Арфу забренчали и, по моєму Мнѣнію, не нарушили Мусикіи.

Но опусгйли Самое Нужное. А йменно: "Ръх".

Антон. Сіє, кажется, Всяк разу ѵі ііет.

Друг. А мнѣ снйтся, будьто нѣт труднѣе.

Антон. Конёчно, ты шутйшь.

Друг. Никак! Свящённое Писаніе подббно Рѣкѣ или Морю. Часто в том МіісгІ, Глубйна и самым Ангелским Очам неудобозрймая закрывается, гдѣ по Наружносги показывается плохо и просто. Примѣчайте, что Давйд на мнбгих Мѣстах говорит "Р ьх", и пбслѣ сего весьма Важное слѣдует.

Напримѣр. "Рѣх: нынѣ начах"³⁵⁰ и прбтчая. "Рѣх: потом раждается Сохранёніе Закбна"³⁵¹. "Речё безумен в Сёрдцѣ своем"³⁵²: в то Врёмя слѣдует Расглѣніе всѣх Начинаній. "Рѣх: Ты Есй Бог мой"³⁵³. Вйдите, что Рѣчь Сѣмям и Истбчником есгь всему Добру и Злу. А вы сію Голову опустйли. Сея-то Дббрыя Ріічіі прбсит у Бога Он же. "Рцы душі’, моей: Спасеніе твоє есмь Аз"³⁵⁴. "Господи, Усіпіі мой отвёрзеши..."³⁵⁵ А как послал Слово своє и исцѣлйл, в то Врёмя Давйд всему Строёнію своєму положйл Основаніе...

Как же ты, Антон, говорить, что всяк разумѣет?

Разумѣешь ли, Что такое есть Рѣчь?

Ант[он]. По крайней Мѣрѣ, вйжу человѣческіи Уста.

Друг. Бог знает... "Присгупит Человѣк, и Сёрдце глубокб"³⁵⁶. Как же мбжешь вйдѣть?

Антон. Сёрдца вйдѣть не моїу.

Друг. Так не вйдишь же ни Уст Его. Позабыл ты уже бное?

"Глубокб Сёрдце Человѣку, и Человѣк есть"³⁵⁷.

Слушайте, любезныи Други! Запбйте на Давйдовых Гуслях. Обличите Его Невѣжество³⁵⁸. Ижденйте Бѣса³⁵⁹. Памво, зачинай!

Памва. "Согрііяся Сердце моє"³⁶⁰. "Глаголах Языкбм моим"³⁶¹.

Лука. "Дал еси Веселіє в Сёрдцѣ моем"³⁶².

Квадрат. "Отрыгну Сердце моє Слово Благо. Язык мой Трость..."³⁶³ Памва. "Возрадуется Язык мой Правдѣ твоей"³⁶⁴.

Квадрат. "Слово Господнє разже Его"³⁶⁵.

Лука. "Возвеселйтися во Веселій Языка твоего"³⁶⁶.

Памва. "Разжёся Сердце моє и Утрббы моя"³⁶⁷.

Лука. "Возрадуются Уснії; мой и Душа моя"³⁶⁸.

Квадрат. "Тобі; рече Сердце моє: Господа взышу"³⁶⁹.

Друг. Полно! Слышишь ли, Антон, Симфонію? Понял ли ты, что Язык со Устами радуется, а Сердце говорит? Признай ся ж со Сираховым Сыном, что

"Уста Мудрых в Сердцв их"³⁷⁰.

Но как Сёрдца их не вйдишь, так ни Уст их, ни Языка, ни Слова Уст их, ни Р іічіі. Вйдишь, коль трудное Слово: "Ръх!"

Антон. А внѣшніи Уста и Язык, что такбе есгь?

Друг. Онѣмѣй и молчй! Не слыхал ли ты, что на сих Гуслях не должно пѣть для твоей Землй, Плбти и Крови, но Едйному Господу и Его Языку, о коем пйшется:

"Земля убояся и умолча, внегда восгати на Суд Боїу"³⁷¹.

Антон. Нбвый пбдлинно Язык.

Друг. Нбвый Человък имѣет и Язык нбвый. Слушай, Памво! Запбйте сему возлюбленному нашему Человъку³⁷², Сладости и Желанію нашему. Но так пбйте, чтоб сладка была ему ваша Хвала. Воспбйте Умом, не одным Вбздух поражаюгцим Гласом. Новому Нову Пѣснь³⁷³.

Симфоніа.

Памва. "Пою тебѣ в Гуслех, Святый Израилев"³⁷⁴.

Лука. "Красен Добротою, паче Сынбв Человѣческих"³⁷⁵.

Квадрат. "Возлюбленный, яко Сын Единорбжь"³⁷⁶.

Памва. "Сего ради помаза тя, Боже, Бог твой"³⁷⁷.

Лука. "Чесгно Имя Его пред нйми, и Жив будет"³⁷⁸.

Квадрат. "Обновйтся, яко Орляя, Юносгь твоя"³⁷⁹.

Памва. "Жезл Сйлы послёт ти Господь от Сібна"³⁸⁰.

Лука. "Что єсть Человѣк, яко пбмниши Его"?³⁸¹ Квадрат. "Человък и Человък родйся"³⁸².

Пам[ва]. "Престол Его, яко Сблнце"³⁸³.

Лука. "Востани! вскую спйши, Господи?"³⁸⁴ КВАДР[АТ]. "Деснйца твоя воспріят мя"³⁸⁵.

Пам[ва]. "Не дасй Преподобному твоєму вйдѣти Истлѣнія"³⁸⁶.

Лука. "Егце же и Плоть моя вселйтся на Упованіи"³⁸⁷.

Квадр[ат]. "И Лѣта твоя не оскудѣют"³⁸⁸.

Друг. Знаешь ли, Антон, сего блажённаго Мужа? Он не умирает, а Плоть Его не исглѣвает.

Антон. Признаюсь: не знаю. А что знаю, ті, вси умирают и тлілої.

Друг. Так слушай же, что тѣ всѣ у Бога непочбтныи. "Не соберу, - рече Господь, - Соббров их от Кровей"³⁸⁹. Кая Пбльза в Крови их, когда они тлілої? Игци, чтб то за Человѣк, котбрый в Памятной Записи у Бога? Если сьігцешь, в то Время и сам запйсан будешь на Небесах. Вѣдь ты читал, что: "Едйною Глагола Бог"³⁹⁰, а там разумѣется Двое. Человѣк и Человѣк. Язык и Язык. "Рѣх" и "Рѣх". Старое и Нбвое. Истинное и пусгбе. Слово Божіе и Смёртное. Глава и Пята. Путь и Грѣх, то есть Заблуждёніе...³⁹¹ "Рѣх". А потом Что? "Сохраню Путй моя"³⁹². "Рѣх Беззакбннуюгцим"³⁹³. А что такбе? "Не беззакбннуйте"³⁹⁴. "Рѣх". Что ж то за Рѣчь? "Услышу, Что речёт во мнѣ Господь?"³⁹⁵ "Мир!" "Яко речёт Мир на Люди своя"³⁹⁶. "Рѣх". Вот же и Рѣчь! "Господи, Усгніз мой отвёрзеши"³⁹⁷. "Рѣх". "Господь даст Глагол Благовѣсгвуюгцим"³⁹⁸. "Рѣх". "Посла Слово своє и исцѣлй их"³⁹⁹. "Рѣх". "В Началъ бѣ Слово"⁴⁰⁰. "Рѣх". "Бог рекій из Тмы Спіну возсіяти"⁴⁰¹. "Рѣх". "Той сотрет твою Главу"⁴⁰². "Рѣх". "Рече Бог: Да будет Свѣт"⁴⁰³! "Рѣх". "Просвѣгцаеши Тму мою"⁴⁰⁴. "Рѣх". "Сердце чйсто созйжди"⁴⁰⁵. "Рѣх". "Господи, во Чрёвѣ нашем зачахом"⁴⁰⁶. "Рѣх". "Всяка Плоть Трава"⁴⁰⁷. "Рѣх". "Кляхся и поставих Судбы..."⁴⁰⁸ "Рѣх". "Жйво бо есть Слово Божіе"⁴⁰⁹. "Рѣх". "Докблѣ сѣчёши, о Мечу Божій⁴¹⁰? Глаголяй Истину в Сёрдцѣ моем⁴¹¹? Боже Сёрдца моего⁴¹²? Докблѣ сѣчёши⁴¹³? Я ужё скрых Словеса твоя в Сёрдцѣ моем"⁴¹⁴.

Антон. А я думал, что Давид обыкновённо сказал нашим Языкбм. "Ръх". Друг. Ни! но тайным, Нбвым, нетлѣнным. Он не любйл инако говорйть. Слышь, Что сказует?

"О Господѣ похвалю Слово"⁴¹⁵.

Антон. О дабьї Бог дал и мнѣ Нбвый сей Язык!

Друг. Если узнаешь Старый, познаешь и Нбвый.

Антон. Тфу! Чтб за Бііда? Будьто я ужё и стараго не знаю? Ты мене Чучелом здіілал.

Друг. Если б тебѣ Трактйргцик посгавил Едйн Стараго, Другій Стакан Вина нбваго, а ты не Знатбк, то как можно сказать, будьто знаешь? Ошйбкою можешь почёсть Старое пм іісго Нбваго.

Антон. Что ж Пблзы вйдѣть, не пм і',я Вкуса?

Друг. Самая Правда. А я тебѣ говорю, что и о самом Старом Языкѣ не знаешь, гдѣ он? хотя б ты Вкуса и не был лишён.

Антон. Что ты поёшь? Вѣдь сгарый наш Язык во Ртѣ.

Друг. А Рот гдѣ?

Антон. Развѣ не вйдишь моего Рта?

Друг. Полно врать, не просвѣгцённая Грязь! Преиспбдняя Тма! Послушай Давидовых Гуслёй и проженй Духа Лжы. Воспой, Старйк!

Памва. "Нѣсть во Усгѣх их Истины. Сердце их суєтно"⁴¹⁶.

Лука. "Уснії', лсгйвьія в Сёрдцѣ"⁴¹⁷.

Квадрат. "Рече безумен в Сёрдцѣ своем"⁴¹⁸.

Памва. "Труд и Болѣзнь под Языкбм их"⁴¹⁹.

Лука. "Докблѣ положу Совѣты в Д[у]пііі моей?"⁴²⁰

Квадр[ат]. "Болѣзни в Сёрдцѣ моем..."⁴²¹

Друг. Вот вйдишь, что и самый сгарый твой Язык во вётхом твоем Сёрдцѣ, а не в Наружносги.

Антон. Как же Наружный мой Язык не говорит, когда он говорит? Вѣдь Голос Его слышен.

Друг. Мьісль двйжет Грязь твоего Языка, и Она-то говорит оным, но не Грязь. Так, как Молоток Часьї на Башнѣ бьет. Выхбдит из Нутра Часовыя Машины побудйтельная Сйла, коёю нечувственный двйжется Молоток. И посему-то Давид поёт: "Помыслиша (так вот ужё) и Глагблаша"⁴²². Старый, Нбвый ли Язык, бба закрылися в Бёзднѣ Сердёц свойх. "Помыслих, -говорит, - Путй твоя"⁴²³, тбесг "Рѣх: сохраню Путй моя"⁴²⁴. А опять о злом ЯзыкІІ вот Что! "Неправду умысли Язык твой"⁴²⁵. Тбест "Сёрдце его собра беззакбніе себѣ"⁴²⁶. А как во Мёртвосгь твоего наружнаго Языка, так во всѣ твоея Т/іііііііосгіі Члёны, выхбдит побудйтельная Сйла из Сердёчныя же Машины. Посему вйдно, что всѣ они в той же Бёзднѣ, как Яблоня в своем С І> Vi е 1111, утаеваются. А наружная Грязь о них только свидѣтелствует. Пѣвчіи! Поиграйте и Сея П і',сеііі,кп!

Симфоніа.

Памва. "Нога моя ста на Правотѣ"⁴²⁷.

Лука. "Тій же прйсно заблуждают Сёрдцем"⁴²⁸.

Квадр[ат]. "Неправду Руки ваши соплѣтают"⁴²⁹.

Памва. "В сёрдцѣ Беззакбніе діі/іаете"⁴³⁰.

Лука. "Язык его соплѣташе Лгцёніе"⁴³¹.

Квадр[ат]. "Возведбх Очи мой"⁴³².

Памва. "К тебѣ взях Душу мою"⁴³³.

Лук[а]. "Виждь и приклонй Ухо твоє"⁴³⁴.

Квадр[ат]. "Преклонйх Сёрдце моє во Сіпід ііпія твоя"⁴³⁵.

Друг. Ражжуй Сйлу сих Слов и усмбтришь, что Нога Гордьіни и Рука, и Роги Грѣшных, и Зубы, Уши, и Око Прбсгое и Лукавое, и Все до ііос/і іідпяі о Волоса спряталось в Сердёчной Глубйнѣ. Отсюду-то исхбдят Помышлёнія, всю нашу крайню Плоть и Грязь двйжугціи. Помышлёніе, владѣюгцее наружным твойм Оком, есгь главное твоє Око, а плотскбе так, как бы Одёжда, послѣдуюгцая своёй Внутрносги. То же разу vrІ',її и о прбтчіих Часгях.

Антон. Да ты ж говорйл, что Уста Мудрых только однйх в Сёрдцѣ их, а тепёрь говбришь То о всяких Устах.

Друг. Весьма ты Примѣтлив на мой Ошйбки. Вот Сирахов Стих! "Сердце Безумных во Устах их, Уста же Мудрых в Сёрдцѣ их"⁴³⁶. Пускай же и Безумнаго Уста будут в Сёрдцѣ. Но если ты сего не разумѣешь, в то врёмя Мысль твоя будет в Грязй нарушних твоих Уст. А о чем размьішляешь, там твоє пусгбе и Сёрдце. Оно думает, что Плотскбе Брёніе сйлно и важно. В сем лбжном Ми !',пі її Оно пребывая, діілается и само Пустошью, так как и Язык его есгь суетный. Таковый Пбмысл есгь Устами твойми брёнными, а в них твоє Сёрдце дотблѣ будет, докблѣ не скажешь: "Рѣх: сохраню Путй моя"⁴³⁷. "Спасй мя от Брёнія, да не углибну"⁴³⁸. ЗатЁм-то Язык и Головою называется, что за сим Вождбм все Человѣческое Сёрдце идёт. Желал бы я, дабы тебѣ Господь и всѣм нам дал Нбвое и Чйсгое Сёрдце, стер Главу Языка Змійна, а заговорйл в Сёрдцѣ нашем тѣм Языкбм, о коем сказанно:

"Языка, Егбже не вйдяше, услыша"⁴³⁹.

"Посла Слово своє и избави их от Расглѣній их"⁴⁴⁰.

Антон. Тепёрь, кажется, и я разу ѵгіііо сій Слова:

"Возрадуются Кбсти смирённыя"⁴⁴¹.

Друг. Когда Все-на-все, то и самая Косгь в Душі; и в Сердцѣ заключается. "Как только (говбрит) умолчах, Обветшаша Кбсги моя"⁴⁴².

Памва. "Онѣмѣх и умолчах от Благ в то Врёмя, внегда востати Грѣшному (Языку) предо мною"⁴⁴³.

Друг. Пбдлинно. А как сей злый Вожд и Глава Змійна привбдит все Сердёчное Сокровйгце в Смугцёніе, так напротйв того, весёлый Божій Мир благовѣствуюгцій Язык принбсит всему Сёрдцу, всей Бёзднѣ нашей, Радосгь и Свѣт.

"Слуху (говбрит) моєму даси Радосгь и Весёліе"⁴⁴⁴.

Длятого как Все моє, так и Кбсти мой, прёжде всего смирйвшіися во Исі л І'.піе, тепёрь возрадуются⁴⁴⁵.

Сему Мйрному Языку Вѣровах, тізм же и Глаголах. А что Глаголах? вот что! "Всяк Человѣк лож"⁴⁴⁶. "Всяка Плоть Сііпо"⁴⁴⁷. "Плоть Ничтоже"⁴⁴⁸. "Рѣх:" "Имя Господнє призову"⁴⁴⁹. "Рѣх:" "Сохраню Путй моя"⁴⁵⁰. Пойду в Слѣд за нбвым моим Языкбм, за нетлѣнным Человъком. Не пойду во Исгл ііпіе за Грѣшным Языкбм. Закричу со Исаіею:

"Божій есмь"⁴⁵¹.

Памва. Войшлй мы нѣсколько во Внутренносгь Плоти нашея, будьто в Н іідро Земнбе. Найшлй, чего не видали. Людёй мы найшли нбвых, Руки, Ноги и Все Нбвое имѣюгцих.

Но егцё не Конёц. Продолжаймо Путь к совершённому Мйру нашему. Пренебрегй, о Душа моя, совершённо всю Плоть, вйдиму и невйдиму! Отхбдь от нея и приближайся ко Господу⁴⁵². В іірою отхбдь, а не Видѣніем. Вѣра рбет и двйжет Гбры.

Вот Свѣтйлник Стезям твойм⁴⁵³!

Язык Нбвый!

Амйнь.

«Наркісс» - перший за часом філософський діалог Сковороди. Судячи з усього, він був написаний упродовж 1769-1771 pp. У середині 1780-х pp. Сковорода зробив нову редакцію твору, а незадовго до смерті, десь у 1793-1794 pp., написав ще й пролог. Цей твір Сковороди інколи називають першою пам'яткою оригінальної філософії у східних слов'ян [див.: Scherer S. The Narcissus: Skovoroda's "First-Born Son" // Journal of Ukrainian Studies. - 1997. - Vol. 22. - Nos. 1-2. - P. 64]. «Наркісс» дійшов до нас у двох автографах: ранішому (з численними виправленнями та деякими пропущеними аркушами, які потім були поновлені невідомим переписувачем за другим автографом) та пізнішому. Діалог був уперше надрукований заходами Михайла Антоновського 1798 р. в Санкт-Петербурзі [див.: Библиотека духовная, содержащая в себе дружеские беседы о познании самого себя. - Санкт-Петербург: Издание Академии наук, 1798. - С. 1-193]. Подаємо за другим автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 9, арк. 1/67-56/122).

¹ Цей образ Нарциса засновується на 718-ій емблемі зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Нарцисс над водою» і такий підпис: "Знай сам себя. Помни, кто ты таков. Nosce te ipsum" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 180-181]. Образ Нарциса зринав і в творах інших старих українських письменників, наприклад, у Стефана Яворського [див.: Jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. 30]. Загалом беручи, Сковорода тлумачить міф про Нарциса, з одного боку, на взір Плотинової алегорези "Нарцисового гріхопадіння", тобто як символ залюбленості душі в плинну матерію, а з другого - як уособлення ідеї себепізнання [див.: ПічР. Сковоро-динівський міф про Наркіса в світлі романтичної концепції міфотворчості // Сучасність. -1995. - Ч. 10. - С. 162-167; Ушкалое Л. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. - С. 87-89; Pylypiuk N. Skovoroda's Divine Narcissism // Journal of Ukrainian Studies. -1997. - Vol. 22. - Nos. 1-2. - P. 13-50].

² Очевидно, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 18: 20. Пор.: прежде сХдл йспытлй

СЕБЕ.

³ Сковорода стверджує, що людина може полюбити лиш те, що знає, адже, як казав

Овідій (Наука любові, III, 397): "Ignoti nulla cupido" ("До невідомого не тягне"). Цю думку на Грунті християнської традиції почали розвивати ще олександрійські богослови, зокрема Оріген (Про першооснови, II, VIII, 3) [див.: Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 152-153]. Володимир Лоський коментував Орігена так: "Що більше зростає пізнання, то сильніше й сильніше палає любов. Тому слово і/^дtj - душа, - яке Оріген виводив від lpvxoQ - холод, означає для нього охололу духовну субстанцію, котра втратила

з огляду на свою віддаленість від Бога власну початкову полум'яність" [Лосский В. Алек-сандрия // Лосский В. Боговидение. - Минск, 2007. - С. 41]. Та й Ісаак Сириянин стверджував, що "любов є породженням гнозису" [МининП. Главные направлення древне-церковной мистики // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 383]. Ця теза добре знана й у старій українській літературі. Пригадаймо, як Мелетій Смотрицький писав у своїй «Апології»: не може того бути, щоб хтось полюбив яку річ іще до того, як хоч би трохи її пізнав [див.: Smotryc'kyj М. Apologia peregrinatiey do kraiow Wschodnych. - Lwow, 1628. -S. 12], - а Лазар Баранович, можливо, нав'язуючись до Орігенового концепту -

г|лЗхр<;", заявляв: "lam snieg, Bog ogieri" [BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. -S. 172]. Зрештою, вона була загальником (аксіомою) у філософських курсах професорів

Києво-Могилянської академії, зокрема Стефана Калиновського та Михайла Козачин-ського [див.: Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 64,115,130, 331].

⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посред^ же вЗсъ стойтъ, єгшже вьі не в^сте.

⁵ Євангелія від св. Луки 8: 39.

⁶ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 12: 26. Пор.: Р^Х/ийвъ првникъ севѣ дрХгъ вХдетъ.

⁷ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 58: 12. Пор.: стє^й твоа посредѣ оупокбиши.

⁸ Сковорода має на думці слова: кр^пкЗ йкш сліерть /іювьі, жестокл йкш Здъ ревность: крй/іа єа крй/іа огна, (оут/іїе огненно) ПЛЛЛІЫ ЄА (Пісня над піснями 8: 6).

⁹ Парафраза Євангелії від св. Луки 10: 41. Пор.: пєчєшиса й /иб/івиши.

¹⁰ Парафраза Євангелії від св. Луки 10: 42. Пор.: єдйно же єсть нл потревХ.

¹¹ Парафраза Євангелії від св. Івана 12: 7. Пор.: Рече же ійсъ: не д^йте є^.

^п Пор. зі зверненими до Христа словами молитви: "Присносугцно кипягцій, животный и просвѣтительный источниче..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 18 (третя пагін.)].

¹³ Феваїда - північна частина Єгипту, батьківщина пустельництва. Під "феваїдською премудрістю" Сковорода, очевидно, має на думці чернечі настанови на взір «Уставу життя на самоті» преподобного Антонія Великого [див.: Ігор Ісіченко, архиєп. Монашество Давнього Єгипту. - Харків, 2002. - С. 91-123].

¹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Ывѣцм оуво ійсъ й рече й/иъ: не ропфйте /иеждХ совою (Євангелія від св. Івана 6: 43).

¹⁵ Книга Премудрості Соломонової 7: 25.

¹⁶ Цей мотив нагадує популярні в київських курсах поетики вірші «De Christo» ("Vitis eram, nostros carpebat nemo racemos..."): "Був виноградним кущем я, ніхто не зривав з мене ягід, / Був я потоком, ніхто з мене води не напивсь. / Деревом став я, ніхто не бажав собі тіні моєї. / Став я вожатим, ніхто слідом за мною не йшов. / Фебом я став, і ніхто теж не сяяв від нашого світла. / Став пастухом, за моїм стадом ніхто не пішов. / Що ж мав робити Ісус, коли золото люблять всі дуже? / 'Щоб полюбили мене, золотом стану', -сказав" [Доегалеесъкий М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 41-42].

¹⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 5: 14. Пор.: Вьі єсте св^тъ л\\рл.

¹⁸ Парафраза Соборного послання св. ап. Якова 2: 1. Пор.: ЕрЗтїе ліоа, не нл лща зрАфе й/И^йте в^рХ гда нЗшегш ійы J(pTd слакы.

¹⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: дХ^ъ єсть, йже шжив/іАетъ, плоть не пбль^Хетъ ничтоже.

²⁰ Див.: Книга пророка Даниїла 3:1.

²¹ Фразу сХетЗ сХетствїй узято з Книги Екклезіястової 1: 2; 12: 8.

²² Див.: Друга книга царств 6: 16; Перша книга параліпоменон 15: 29.

²³ Пісня над піснями 2: 17.

²⁴ Пісня над піснями 1: 6.

²⁵ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 14. Пор.: йвй лій зрЗкъ твой.

²⁶ Парафраза Книги Екклезіястової 7: 12. Пор.: Блага /иХдрость съ нлс/Г^діеліъ.

²⁷ Трохи неточна цитата з Книги Екклезіястової 7: 12. Пор.: пЗче же вЙдацшліъ сб/інце.

²⁸ Див. прим. 194 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁹ Книга Псалмів 18 (19): 5.

³⁰ Див.: Книга пророка Даниїла 3:19-28.

³¹ Фразу "свѣт незаходимый" узято з церковних піснеспівів. Див., наприклад: "Вскую мя єси отринул, свѣте незаходяй" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 445].

³² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 6. Пор.: йстбчникъ же йс^ождлше щ ЗЄ/И/іЙ Й НЛГМАШе все /ІИЦЄ ^Є/И/іЙ.

³³ Неточна цитата з Книги пророка Варуха 3: ЗО. Пор.: Кто прейде нл онХ стрлнХ /ибрА, й швр^те го;

³⁴ Книга Псалмів 35 (36): 10.

³⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

³⁶ Парафраза Книги Ісуса Навина 10: 12-13. Пор.: да стлнетъ сб/інце прА/ИШ гав^шиХ, й /ІЇІНЛ ПрА/ИШ деври g/ІШНЪ. И CTd CO/ІНЦЄ.

³⁷ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 2. Пор.: шд^айса св^то/иъ йкш рй^ою.

³⁸ Євангелія від св. Матвія 28: 9.

³⁹ Євангелія від св. Матвія 14: 27; Євангелія від св. Марка 6: 50; Євангелія від св. Івана 16: 33.

⁴⁰ Євангелія від св. Дуки 24: 36; Євангелія від св. Івана 20:19; 20: 21; 20: 26.

⁴¹ Євангелія від св. Матвія 14: 27; 17: 7; 28: 10; Євангелія від св. Марка 6: 50; Євангелія від св. Івана 6: 20.

⁴² Євангелія від св. Івана 8: 12.

⁴³ Мабуть, це парафраза Євангелії від св. Івана 8: 12. Пор.: єс/ив св^тъ /жрХ.

⁴⁴ Парафраза Євангелії від св. Івана 7: 37. Пор.: Зфе кто жлждетъ, дл пріидетъ ко /инѣ й піетъ.

⁴⁵ Див.: Четверта книга царств 6: 6.

⁴⁶ Парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 3. Пор.: Иже свій сїанїє С/і^вві й ШБр^ъ ѵпост^си єгш.

⁴⁷ Парафраза Пісні над піснями 8: 6. Пор.: По/іожЙ /ИА йкш печлтв нл сердцві твое/иъ, йкш ПеЧЛТВ Hd /Ивіши/Ь твоей.

⁴⁸ Книга Псалмів 4: 7.

⁴⁹ Парафраза Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 5. Пор.: й зе/ША СЗ водві

Й ВОДОЮ COCT<JB/i6Hd, БЖІИ/ИЪ С/ІОВО/ИЪ.

⁵⁰ Книга пророка Ісаї 33: 17.

⁵¹ Третя книга царств 19: 10.

⁵² Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 5: 6. Пор.: ДХіш /иоа й^відє въ С/ібво єгш.

⁵³ Трохи неточна цитата або з Євангелії від св. Матвія 19: 27 (пор.: шстлви^о/иъ вса й вс/і^дъ тсвє йдб^0/иъ), або з Євангелії від св. Марка 10: 28 (пор.: се, /иві шстлви^о/иъ вса

Й ВС/І^ДЪ ТЄВЄ ЙДО^О/ИЪ).

⁵⁴ Книга Псалмів 72 (73): 26.

⁵⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 123. Пор.: Очи /иой й^че^бстѣ во сгінїе твоє.

⁵⁶ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 41 (42): 3. Пор.: когдл прїидХ й Йв/ікса /іицХ бжїкі.

⁵⁷ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 6: 14. Пор.: /инѣ /жръ рлспАТСА, й

/жрХ.

⁵⁸ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 2: 20. Пор.: живХ же не кто/иХ З^ъ, но живетъ ВО /ИН^ ^ртбсъ.

⁵⁹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 21. Пор.: иже прешБр^йтъ

Т^/ІО С/ИИреНЇА Н<)ШЄГШ.

⁶⁰ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 1: 23. Пор.: же/і<жїе й/ивш

р^Зр^ІШТИСА.

⁶¹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 1: 21. Пор.: /Ин^ во єже жити, ^ртбсъ, й єже о^/ирети, пришвр^тенїе (єсть).

⁶² Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 58: 11-12. Пор.: й вХдетъ вгъ твой съ товбю прнш: й нлсытишиса, йкоже жс/і^етъ дХіш твоа, й кшсти твоа оутХчн^гстъ, й вХдХтъ йкш вертогрЗдъ нлпоенъ, й йкш йстбчникъ, Є'ИЯже не шскХдѣ водл: й кшсти ТВОА ПрО^АВнХтЪ Йкш Т^ЛВЛ, Й р^БОТ^КІТЪ, Й НЛС/І^ДАТЪ рОДЫ рОДШВЪ. И со^ЙждХтса пХстьіни твоа вѢчныа, й вХдХтъ шсновЗнїа ТВОА В'ЮЧИЛА рОДШ/ИЪ родшвъ: й про^овешисА удателв шгрЗдъ, Й СТЄ^Й твоа посредѣ оупокбиши.

⁶³ Під ім'ям Друга виступає сам Сковорода. Персонаж на ім'я Друг, як утілення авторської позиції, знаний із давніх часів. Досить пригадати бодай діалог Лукіана «Ікароменіпп, або Захмарний політ». До речі, цей письменник, за свідченням Михайла Ковалинського, входив до десятка найулюбленіших авторів Сковороди, а його діалоги були в бібліотеці Харківського колегіуму [див.: Каганові. Що читали сучасники Г. Сковороди// Радянське літературознавство. - 1967. - № 6. - С. 80].

⁶⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого В/іюсти вХдетъ главі, Й ТЬІ В/ІЮСТИ вХдеши ЄГШ патХ.

⁶⁵ Це - ім'я біблійного персонажа, яке означає "нерозсудливий, необачний, злий, дурень" [КостівК. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. - Київ, 1995. - С. 264]. Про Навала йдеться у 25-ій та 27-ій главах Першої книги царств та в 2-ій главі Другої книги царств. Часом воно могло набувати ще й символічного значення. Наприклад, о. Віталій Дубенський писав у своїй «Діоптрі»: "Навалом буім образуєтся мир премѣнный..." [Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. -Кутейно, 1654. - Арк. 79].

⁶⁶ Це - ім'я біблійного персонажа. Про "книгочія" Сомнаса йдеться в 36-ій главі Книги пророка Ісаї.

⁶⁷ Євангелія від св. Івана 5: 7.

⁶⁸ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 1: 7. Пор.: (Іціі не оув^си Ы/иХк> теве, дбврЛА въ женЗ^ъ, й^ыди ТЬІ въ патЗ^ъ пЗствъ Й гисй КШ^/ІИЦМ ТВОА qj кХфей пЗстырски^ъ.

⁶⁹ Очевидно, це парафраза або Першої книги Мойсеєвої: Буття 21: 11 (пор.: Жестокъ же

Йвиса глаголъ сей пред dBpdd/ИО/Иъ), або Євангелії від св. Івана 6: 60 (пор.: жестоко

ЄСТЬ С/ІОВО сїе).

⁷⁰ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Марка 5: 7; 8: 28. Пор.: не /иХчи /иенє.

⁷¹ Слово мысль у словникові Памви Беринди тлумачиться так: "Мысль: сила душевная, которою мыслимо, тоєст ум, разум или душа" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 124].

⁷² Парафраза Дій св. апостолів 2: 46. Пор.: пріи/Ш^Х пйфХ въ рЗдости й въ простоті се'рдцл.

⁷³ Див.: Г/іХвОКО сердце (чЄ/ІОВ'ЬкХ) пЗче ВС^Ъ, Й Чб/ІОВ^КЪ ЄСТЬ, й кто по^нЗетъ єгб.

⁽¹⁾ Ціцерон. «Про державу», VI, ххіѵ, 26 (Сон Сціпіона). У перекладі Володимира Литвинова: ".. .розум кожного - це і є людина" [Марк Тулій Ціцерон. Про державу. Про закони. Про природу богів. - Київ, 1998. - С. 149]. Слід сказати, що «Сон Сціпіона» Грунтовно вивчали в нижчих класах колегіумів [див.: UlcinaiteE. Teoria retoryczna w Polsce і па Litwie w XVII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 39].

⁽²⁾ Нім. der Mensch.

⁽³⁾ Гр. фй)д.

<⁴> Це - трохи переінакшений вислів римського поета-мімографа II ст. до н. е. Публілія Сіра, автора добре знаного в старій Україні (на нього покликався, наприклад, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво// Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 173]). У Публілія Сіра він звучить так: "Caeci sunt oculi, cum animus aliis res agit" [Publilii Syri Sententiae. - Leipzig, 1869. - S. 71].

⁷⁴ Книга пророка Єремії 17: 9.

⁷⁵ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого влгостй вХдетъ гллвХ.

⁷⁶ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 25: 7-8.

⁷⁷ Див.: Книга пророка Єремії 12: 12.

⁷⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 62: 11. Пор.: се, спсйтель твой грАдетъ, Й/И^АЙ съ СОВОЮ /ИадХ Й Д^/ІО СВОЄ пред /ІИЦб/ИЪ СВОЙ/ИЪ.

⁷⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: й св^тъ во Т/иѣ св^титса, й Т/иЗ grun не шватъ (Євангелія від св. Івана 1: 5).

⁸⁰ Парафраза Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр^пкЗ йкш сліерть лговьі. Пор. приказку: "Любов сильніша смерті" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 621].

⁸¹ Саме так окреслювали єство віри українські богослови ХѴІІ-ХѴІІІ ст. Див. прим. 70 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

⁸² Сковорода має на думці слова: И СЗвѣцмвъ dBpdd/ИЪ, рече: ннѣ нлчЗ^ъ глаголати ко гдХ /ИОЄ/ИХ, же єс/ив зє/ША й пепелъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 18: 27).

⁸³ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твою влгостй вХдетъ гллвХ.

⁸⁴ Про Сомнаса йдеться в 36-ій главі Книги пророка Ісаї.

⁸⁵ Пор.: "Христос Господь, поєлику єсть точію Бог, везде єсть и вся исполняєт" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 131].

⁸⁶ Див. прим. 32 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

⁸⁷ Парафраза або Книги Екклезіястової 2: 14 (пор.: /иХдрлгш очи єгш во гллвѣ grun, л ве^Х/Иный во Т/иѣ ^бдитъ), або Книги Притч Соломонових 17: 24 (пор.: /Іице р^Хліно

/ИХЖЛ ПрЄ/ИХдрЛ, ОЧИ ЖЄ ВЄ^Х/ИНііГШ Hd КОНЦ^Ъ ^Є/И/іЙ).

⁸⁸ Євангелія від св. Дуки 7: 43.

⁸⁹ Ідеться про церкву Успіння, побудовану коштом бригадира всіх Слобідських полків Олексія Десевицького 1738 р. Сковорода називає її "старою" з огляду на те, що в 1753 р. в Охтирці був зведений величний Покровський собор.

⁹⁰ Див. прим. 32 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

⁹¹ Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї41: 3. Пор.: дбвръ сХдъ твой.

⁹² Можливо, це парафраза Книги Псалмів 55 (56): 7. Пор.: тїи патХ /його со^рлнАтъ.

⁹³ Книга пророка Ісаї 41: 14.

⁹⁴ Книга пророка Ісаї 49: 16.

⁹⁵ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23. Пор.: йже єсть... всачєскла во воЁ^ъ. Див. також: да вХдетъ вгъ всачєскла во воЁ^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28).

⁹⁶ Фраза йстинл гдна зринає в Книзі Псалмів 116 (117): 2.

⁹⁷ Парафраза Книги Псалмів 116 (117): 2). Пор.: йстинл гдна превывЗетъ во в^къ.

⁹⁸ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 17: 24. Пор.: очи же везХ/Инлгш нл

КОНЦ^Ъ ^Є/И/іЙ.

⁹⁹ Трохи неточна цитата з Першої книги царств 16: 7. Пор.: челов^къ зрйтъ нл лице, вгъ же зрйтъ Hd сердце.

¹⁰⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2.

¹⁰¹ Ідеться про слова Христа: й никтбже в/іивлетъ вїнл нбвл въ /и^и вєт^и: ацч ли же нй, ПрОСЛдЙтЪ ВЇНО нбвое /И^И, Й ВЇНО Пр0/ІЇЄТСА, Й /И^СИ погйвнХтъ: но вїнб нбвое въ /и^^и ншвві В/іїати (Євангелія від св. Марка 2: 22).

¹⁰² Див. прим. 65.

¹⁰³ Можливо, Сковорода має на думці слова: Но тогдл оувш, не в^дХфе егл, слХжйсте не

по єстествХ сХцш/ИЪ вбгш/иъ: ннѣ же, по^н^вше вга, гмче же по^н^ни ввівше СЗ вга,

клкш возврлцметесА плки Hd не/ИОфнвіА й ^ХдвІа стї^ш, й/иже плки сввіше С/іХжЙтИ ^бфете; (Послання св. ап. Павла до галатів 4: 8-9).

¹⁰⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 11: 33. Пор.: W, Г/іХвинл вогутствл й пре/иХдрости й рЛ^Нліа бжїа.

¹⁰⁵ Це - основний мотив 11-ої пісні «Саду божественных пѣсней».

¹⁰⁶ Книга пророка Єремїї 17: 9.

107 Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 34: 7. Пор.: не

ште/ин^стѣ ОЧИ ЄГШ, НИ ЙСТ/Г^СТЛ оустнѣ ЄГШ.

¹⁰⁸ За словником Памви Беринди, "идол" та "кумир" - це одне й те саме: "Кумир: идол, болван" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 102].

109 Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 34: 7. Пор.: не

ште/ин^стѣ ОЧИ ЄГШ.

¹¹⁰ Книга пророка Ісаї 49: 16.

¹¹¹ Парафраза Книги пророка Осїї 9: 1. Пор.: Не рлдХйсА, їй/iw, ни вєсє/іЙса йкоже /ікдїе, понеже сов/іХдЙ/іъ єсй (Я гда вга твоегш.

¹¹² Очевидно, Сковорода має на думці слова: но сХдитъ правдою с/ииренно/их сХдъ й ШВ/ІИЧЙТЪ ПрЛВОСТЇКІ С/ИИрЄННВІА ^Є/И/іЙ, Й порлзйтъ уешк С/ІОВО/ИЪ оустъ свой^ъ (Книга пророка Ісаї 11: 4).

¹¹³ Ідеться про слова пророка Осїї: И башє ефре/иъ йкш гб/іХвв бє^Х/Инвій, не й/ивій сердце (Книга пророка Осїї 7: 11).

¹¹⁴ Сковорода має на думці слова: Бей /іюеод'і;юі|іїи, йкш пеців жегб/Ил іи печенїе сожжєнїа (Я плалчт (Книга пророка Осїї 7: 4).

¹¹⁵ Сковорода має на думці або слова: йкш гб/іХвв, такт поХчХса: й^че^бетѣ во очи /иой, єже в^ирлти Hd ввісотХ невеснХгс ко гдХ (Книга пророка Ісаї 38: 14), або: И башє ефре/иъ йкш гб/іХвв ве^Х/Инвій (Книга пророка Осїї 7:11)

¹¹⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: сей єств тла вжїа вє/іЙкла (Дії св. апостолів 8:10).

¹¹⁷ Сковорода має на думці біблійні слова на взір: Гди, тві кр^поств /иоа (Книга пророка Єремїї 16: 19).

¹¹⁸ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23. Пор.: йже єств... всачєскла во всё^ъ. Див. також: дл вХдетъ вгъ всачєскла во всё^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28).

¹¹⁹ Книга пророка Ісаї 49: 16.

¹²⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Єств т&ю дХшевное, й єств т^/іо дХ^бвное (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 44).

¹²¹ Книга пророка Єремїї 15: 19.

¹²² Парафраза Книги пророка Ісаї 5: 20. Пор.: Горе г/ілгб/ігсцш/иъ /іХклвое дбврое, й дбврое /іХкЛВОЄ, ПО/ІЛГУКІЦШ/ИЪ Т/ИХ СВ^ТЪ, Й СВ^ТЪ Т/ИХ, ПО/ІЛГЛКІЦШ/ИЪ гбрвкое С/ІЛДК0Є, Й С/МДК0Є гбрвкое.

¹²³ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 8: 17.

¹²⁴ Парафраза Євангелії від св. Івана 14: 6. Пор.: єміь пХтв й истина й живбтъ.

¹²⁵ Це слова самого Сковороди.

^ш Фраза сов^тъ въ сердцы зринає в Книзі Притч Соломонових 20: 5.

¹²⁷ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 4: 23 (пор.: ^рлненіе/иъ В/ікідй твоє сердце), або ЗО: 24 (пор.: оут^ішй сердце твоє).

¹²⁸ Сковорода має на думці слова: Hd стрижи /иоей стЗнХ, й в^ыдХ нл id/иень, й поміотрго єже видати, что во^Г/іетъ во /инѣ й что (Яв^Ьцмкі Hd шв/іиченїе /иое (Книга пророка Аввакума 2: 1).

¹²⁹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 4: 6.

во Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 43:19. Пор.: се, творго ншвла.

¹³¹ Думка Сковороди про тотожність себепізнання й богопізнання, яку можна знайти вже в Климента Олександрійського (Педагог, III, 1) [див.: ErdmannE. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 248], була доволі поширена у творах українських письменників та богословів XVII-XVIII ст. Про це писали, зокрема, Дмитро Туптало ("...от познанія себе приходит человѣк в познаніє Бога, и поєлику кто познаваєт своє ничтожество, потолику Бога познаваєт" [ТупталоД. Лѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 392-393]), Іван Максимович ("Агце себе познати отнюд невозможеш, / Помышляя о Бозѣ, что тебѣ поможеш. / Совершенно зерцало Бога познаніє, / Своєй души прилежно єсть истязаніє. / Добронравно житіє дасть ти познать Бога, / За смиренніи дВла готова мзда многа" [Максимович L Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 129 (зв.)]) та інші [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 623; Алфавит духовный. -Київ, 1713. - Арк. 19; Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 96-97]. Те ж саме було характерне й для тогочасного західного богослів'я. Досить пригадати хоч би найавторитетнішого католицького теолога потридентської доби Роберто Белларміно [див.: БелларминР. Руководство к богопознанію по лѣствицѣ сотворенных вегцей. - Москва, 1783. - С. 1].

¹³² Фраза йстинл гдна зринає в Книзі Псалмів 116 (117): 2.

¹³³ Парафраза Пісні над піснями 1: 7. Пор.: (іцк не о^в^си Ы/иХкі теве, довр^А въ женЗ^ъ, й^віди тві въ патЗ^ъ пЗствъ й гмсй кш^/іицм твоа qj кХфєй пЗстырски^ъ.

¹³⁴ Книга Псалмів 22 (23): 1.

¹³⁵ Можливо, Сковорода має на думці латинську приказку: "Stultus nil credit, nisi quod visu sibi cedit" ("Дурень у ніщо не вірить, хіба що зором перевірить") Щимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 316].

¹³⁶ Ось як розробляв цей мотив, наприклад, Георгій Кониський: "Вийди на степ і поле, поем отри на ниви, / Іспитай, что дієтея з твоїми засіви: / Гниють зимою, / Ростуть весною, - Так і ти істлієш, / Посліжде імієш / Ожить по-прежнему ціл" [Кониський Е. Воскресеніє мертвих // Українська література XVIII ст.: Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори. - Київ, 1983. - С. 339]. А ще раніше Інокентій Винницький відповідав на питання: "Яким способом тѣло в землю оберненноє повстанет?" - так: "Таким, яко насВнє всВянноє в землю умираєт, а потом оживаєт и отрастаєт, так тѣло чловечеє умерши повстанет" [Винницький L Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. - Арк. 24 (зв.)].

¹³⁷ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 17: 9. Пор.: Г/іХбоко сердце (чє/іов^кХ) пЗчє воЁ^ъ, Й Че/ІОВ^КЪ єсть.

¹³⁸ Слова Друга з 3-ї розмови.

¹³⁹ Очевидно, ідеться про слова пророка Єремії: Г/іХвоко сердце (чє/іов^кХ) пЗчє всё^ъ, й че/іов^къ єсть (Книга пророка Єремії 17: 9).

¹⁴⁰ Сковорода має на думці слова: Г/іХвоко сердце (чє/іов^кХ) пЗчє всё^ъ, й челов^къ єсть (Книга пророка Єремії 17: 9).

¹⁴¹ Лат. essentia (сутність, буття) - один з найважливіших термінів європейської філософії. Відповідник гр. ovola. З'явився десь за часів Сенеки. Принаймні в «Моральних листах до Луцілія» (LVIII, 6) Сенека писав: "...Хочу, щоб ти, коли це можливо, прихильно почув од мене слово 'буття' [essentia], але я послуговуватимусь ним, навіть якщо воно тебе дратуватиме... Як передати нашою мовою грецьке ovala - важливе поняття, що охоплює природу, є основою взагалі всього?.. Отож, будь добрий, дозволь мені вживати це слово..." [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 186-187]. Цей термін кілька разів зринає по-латинському в листах Сковороди, а в кириличній транслітерації (эссенчія) - ще й у присвяті перекладу трактату Плутарха «Про спокій душі». Варто зазначити, що в «Етимологіях» Ісидора Севільського, на які покликався, наприклад, учитель Сковороди Михайло Козачинський [див.: Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 375], це слово фігурує як одне з Божих імен [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 249].

¹⁴² Книга пророка Ісаї 46: 12.

¹⁴³ Див. прим. 29 до діалогу «Потоп зміин».

¹⁴⁴ Образ "машини світу" (machina mundi), чиє коріння сягає старовинних греко-римських театральних вистав, набув філософського сенсу в космології Лукреція (Про природу речей, V, 96): "Врешті, впаде цей огром, і завалиться світу споруда" [ТітЛукрецій Кар. Про природу речей / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1988. -С. 124]. Серед новочасних авторів у схожому зі Сковородою контексті його вживав, наприклад, Ніколай Кузанський: "З'ясується, що машина світу [machina mundi] ніби як матиме скрізь центр і ніде окружності. Адже її окружність і центр - це Бог, який повсюди й ніде" [Еіиколай Кузанский. Об ученом незнании // Еіиколай Кузанский. Сочинения: В 2 т. -Москва, 1979. - Т. 1. - С. 134; див. про це: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 439^40]. Він був досить популярний і в українській бароковій літературі, зринаючи найперше там, де мова заходила про Бога-Творця, який "махину того свѣта зо всѣм створенєм з ничого словом єдиньїм... створи" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 913], у творах різних жанрів: натурфілософських трактатах [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика//Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 338; Кониський Г. Філософія природи, або Фізика // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 301], церковних казаннях, у яких ішлося про Бога, що збудував "сличную махину свѣта" [РадивиловськийА. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 111; пор.: РосіеуН. Kazania і homilie. -Poczaiow, 1788. - S. 214; Крекотень В. L До історії української бароккової учительно-ораторської прози. Казання Ігнатія Оксеновича Старушича на погребі князя Ілії Святополк-Четверте[и]нського // Українське літературне барокко: Збірник наукових праць. - Київ, 1987. - С. 253; Кониський Г. Слово в день св. пророка Иліи // Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. -Ч. 1. - С. 243], тощо.

¹⁴⁵ Парафраза Апокаліпсису 21: 1. Пор.: И вйдѣ^ъ нсво ново й уемлк нбвХ. Образ "нового неба" був досить популярний у літературі старої України. Досить пригадати хоч би книгу Іоаникія Галятовського під назвою «Небо новоє з новыми звѣздами сотворенноє, то єст Преблагословенная Двва Маріа Богородица з чудесами своими» (Львів, 1665).

¹⁴⁶ Сковорода має на думці слова: Г/іХвокб сердце (чс/іов^кХ) гтс всЁ^ъ, й чс/іов^къ єсть (Книга пророка Єремії 17: 9).

¹⁴⁷ Мабуть, це варіація на тему св. ап. Павла: Єсть т^/іо дХшсвнос, й єсть т&ю дХ^бвнос (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 44). Богослови пояснюють поняття "духовне тіло" так: "За умов смертності, після гріхопадіння, духовна природа душі зберігає певний зв'язок з розрізненими складниками тіла, які вона зуміє знайти після воскресіння задля того, щоб вони перетворились на 'тіло духовне' - на наше справжнє тіло, що відрізняється від грубої тілесності - від 'шкіряних риз', які Бог дав Адамові та Єві після гріхопадіння" [Лосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной Церкви // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 162].

¹⁴⁸ Оскільки слово хлгьб тут виокремлене, то його варто розуміти як алюзію на Христа. Пор.: "Господи Ісусе Христе Боже наш, хлѣбе ангелскій, хлѣбе живота вѣчнаго" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 219 (друга пагін.)].

¹⁴⁹ Парафраза Книги Псалмів 101 (102): 10. Пор.: З^нс пспс/іъ йкш ^■Ёвъ Йда^ъ й питїс

/ИОС СЪ П/ІЛЧС/ИЪ pd СТВОр А^Ъ.

¹⁵⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 44: 20. Пор.: 0Jв^ждь, йкш пспс/іъ єсть сердце й^ъ, й ПрС/ІЬЦМКІТСА, Й НИ едйнъ /ибжетъ дХшй своса и^вЗвити.

¹⁵¹ Книга пророка Ісаї 44: 21.

¹⁵² Книга пророка Ісаї 44: 22.

¹⁵³ Ідеться про мальований виноград Зевксіда (Зевксія) (Ѵ-ІѴ ст. до н. е.) - сюжет із «Природознавчої історії» Плінія Старшого (XXXV, 65), досить популярний в українській літературі ХѴІІ-ХѴІІІ ст. Наші письменники використовували його для ілюстрації думки про зрадливість чуттів ("Зевксій, начертавши овощи, или ягоды, изнесе на позор истинно подобны на древах прозябающим, птицы бо на них возлетавши зобаху... Не всегда убо вѣру дадим, яже слышим, ни яже видим, вся вѣроятна суть, многажды видВнієм прелщаємся" [Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 24-24 (зв.); пор.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 186]) або про марність цього світу. "Люде, которыи уганяются за роскошами сегосвѣтными, - писав, наприклад, Антоній Радивиловський, - суть подобны оному птаству, котороє до маліованых ягод Зевксісовых прилѣтывало. Зевксіс он, славный маляр, хотячи негдысь з птаства себѣ кротофилю учинити, отмаліовал на таблици так штучне на древѣ ягоды, же коли колвек на подворе выставил, птаство яко до правдивых ягод прилѣтывало, але, Гды прилетѣвши, обачило, же здрада, бо маліоване, без жадного посылку назад отлѣтовало. Ктож не видит, же свѣт сей прелестный єст подобный оному маляреви Зевксісови?" [Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 292].

¹⁵⁴ Сковорода має на думці те значення слова ров, в якому воно зринає в біблійних віршах на взір: ГІХть гр^шникшвъ оуг/іііжденъ СЗ кЗ/Иєнїа, а нл пос/і^докъ є™ рбвъ Здовъ (Книга Ісуса, сина Сирахового 21: 11).

¹⁵⁵ Див. прим. 78 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

¹⁵⁶ Див.: Книга пророка Єремії 12:12.

¹⁵⁷ Мабуть, ідеться про слова з Послання св. ап. Павла до римлян 13: 4: (іцк лн В/ібє

творйши, ВОЙСА, не вб БЄЗ /ИЄЧЬ НОСИТЪ: БЖЇЙ ВО С/іХгЗ ЄСТЬ, ІЯ/ИСТИТС/ІЬ въ гн^въ

В/ібе ТВОрАфС/ИХ.

¹⁵⁸ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 25: 7-8.

¹⁵⁹ Книга пророка Єремії 23: 15.

¹⁶⁰ Пор.: "Он трех не перечтет" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 436].

¹⁶¹ Сковорода натякає тут на Федрову байку про собачу зажерливість: "Якось Собака з м'ясом через річку плив /1 раптом одсвіт у воді побачив свій, / Але подумав, що то інший пес пливе, / І здобич в нього вирішив забрать. Проте, / Відкривши рота, він позбувся вмить свого / І бажаного осягнути теж не зміг" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 29]. Ця байка була добре відома в літературі старої України. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "І я думаю, що не може бути очевиднішої глупоти, ніж вважати, що ти знаєш те, чого знати не можна; таке старанне шукання подібне вчинку того собаки, який, переслідуючи у воді тінь м'яса, втратив справжнє м'ясо" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 313]. Зрештою, сюжет про собаку (чи лиса) та відображення м'яса у воді є й у східнослов'янському фольклорі [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 56 (34A)].

¹⁶² Євангелія від св. Івана 8: 12.

¹⁶³ Образ квітки як символ зникомості сущого був характерний для української літератури XVII-XVIII ст. [див., наприклад: Українська поезія. Середина XVII ст. / Упор. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. - Київ, 1992. - С. 37; Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. - Арк. 62, 72 (зв.); Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 100 (друга пагін.), 131 (зв.) (друга пагін.); Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. -Чернігів, 1708. - Арк. 341].

¹⁶⁴ Книга пророка Ісаї 45: 3.

¹⁶⁵ Очевидно, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 2: 12. Пор.: Гбре сердц3/иъ

СТрЛІШИВЫ/ИЪ.

¹⁶⁶ Закомплетный - такий, що перевершує певне визначене число.

¹⁶⁷ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 12: 37.

¹⁶⁸ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 14: 3. Пор.: вскХгс ввбдитъ нЗсъ гдв въ Зе/шю сїго, єже пЗсти Hd врЗни.

¹⁶⁹ "Старовірами" називають прибічників "старого обряду" в Росії. Слід сказати, що ідеологія старообрядців значною мірою засновувалася на творах українських письмен-ників-полемістів домогилянської доби. Зрештою, і могилянське богослів'я справило на неї неабиякий вплив [див. про це: СумцовН. О влиянии малорусской схоластической литературы XVII в. на великорусскую раскольническую литературу XVIII в. и об отражении в раскольнической литературе массонства // Киевская старина. -1895. - Т. LI. -Дек. - С. 367-379]. Однак українські богослови могилянської доби були й основними критиками "старого обряду" з позицій офіційного православ'я. Варто пригадати хоч би такі книжки, як «Жезл правленія, утвержденія, наказанія и казненія» Симеона Полоцького (Москва, 1667), «Розыск о расколнической брынской вѣрѣ» Дмитра Туптала (Москва, 1745; Київ, 1748) чи «Обличеніє неправды расколническія» Феофілакта Лопатинського (Москва, 1745) [див. про це: УшкаловЛ. З історії української літератури ХѴІІ-ХѴІІІ століть. - Харків, 1999. - С. 198-211]. Сковорода вживає тут слово старовіри в метафоричному сенсі.

¹⁷⁰ Фразу водЗ пререкЗнЇА взято з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 20: 13; 27: 14.

¹⁷¹ Фраза сов^тъ /іХклввій зринає в Книзі пророка Ісаї 3: 9; 7: 5.

¹⁷² Парафраза Першої книги параліпоменон 16: 8. Пор.: Испов^длйтєса гдеви й

при^вівлйте ЄГО ВО Й/ИЄНИ Є™.

¹⁷³ У Біблії: в^віти.

¹⁷⁴ Книга Ісуса, сина Сирахового 46: 11-12.

¹⁷⁵ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 14: 23-24. Пор.: всй же рЛ^ГН^ВЛвШІИ /ИА не Оу^АТЪ го: рЛВЪ же /ИОЙ ^d/іевъ, йкш ввктв д^ъ ИНЪ ВЪ Не/ИЪ, й ВО^С/І^ДОВЛ /ИН^, ВВедХ ЄГО въ фМЛК, ВЪ НКЖЄ ^ОДЙ/ІЪ ТЛ/ИШ, Й С^/ИА ЄГШ НЛС/І^ДИТЪ W.

¹⁷⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: Дл поствідатса всй К/ілнагсцлиса

ЙстХкЗннві/ИЪ (Книга Псалмів 96 (97): 7).

¹⁷⁷ Пор.: "На льоду дурний хату ставить" [Номис, № 6671]; "Будує замки на леді" [Франко, № 12722]. Варіації на цю тему були й у старій українській літературі, як-от в одному з полемічних трактатів Іоаникія Галятовського: "на сніїу і на льоду... написав свій аргумент, який від сонця правди розтане" [Galatowski I. Stary Kosciol Zachodni. -Nowogrod-Siewierski, 1678. - S. 66].

¹⁷⁸ Книга пророка Ісаї 57: 20-21.

¹⁷⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 42: 8. Пор.: Ауь гдв вгъ, сїе /иое єсть й/ИА, С/ІЛВВІ /ИОЄА Йнб/ИХ не ДЛ/ИЪ, ниже доврод^те/іей /ИОЙ^Ъ ЙстХкЗннві/ИЪ.

¹⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: йспо/іненїе йспо/інАЮфлгш всачєскла во всё^ъ (Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23).

¹⁸¹ Можливо, Сковорода має на думці Книгу Псалмів 76 (77): 6. Пор.: По/ивк/іи^ъ днй

ПЄрВВІА, Й Л%та вѢчНЛА ПО/ИАНХ^Ъ, й поХчл^са.

¹⁸² Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремїї 22: 29. Пор.: е, ^е/ше, С/івІши

С/іово гдне!

¹⁸³ Можливо, Сковорода має на думці слова: й С/ібво йскрл въ движеніи сердцл нлшегш (Книга Премудрості Соломонової 2: 2).

¹⁸⁴ Сковорода розмірковує тут на теми христологічного догмата. Пор. із викладом Петра Могили: "Наш Господь Іисус Христос Бог и человѣк єст. Бог єст от сугцества Отча пред вѣки рожденный и человѣк єст от сугцества Матерня на послѣдок вѣков рожденный. Совершенный єст Бог и совершенный человѣк, от души розумнои и от человѣческаго тѣла сый. Равный єст Отцу по Божествѣ, меншій Отца по человѣчеству. Но аще и Бог єст, и человѣк, не два убо, но єдин єст Христос. Єдин убо не премѣненісм Божества в тѣло, но воспріятієм человѣчества в Бога. Єдин убо воистинну не смѣшенісм существа, но єдинством лйца. Ибо якоже душа разумная и тВло єдин єст человѣк, сице Бог и человѣк єдин єст Христос, пострадавый спасенія нашего ради" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 80-81].

¹⁸⁵ Парафраза Книги Псалмів 71 (72): 6. Пор.: Снйдетъ йкш дбждв нл рХнб, й йкш клп/іа кЗп/ікіфЛА нл уелілм.

¹⁸⁶ Парафраза Євангелії від св. Луки 8: 5. Пор.: й^віде с^ай с^ати с^/иене своегш: й єгдл СІАШЄ, ово плде при пХтй, й попрлно ВВІСТВ, Й ПТЙЦВІ НЄВЄСНВІА ПО^ОВЛІШ Є-

¹⁸⁷ Парафраза Книги Псалмів 76 (77): 6. Пор.: По/ивк/іи^ъ днй пєрввіА, й л%та вѢчнла

ПО/ИАНХ^Ъ, й поХчл^са.

¹⁸⁸ Повністю цей вірш звучить так: Г/ілсъ вопїкцмгш: во^опш. И рекб^ъ: что во^отю; всакл П/ібтв о^но, й всакл ілаъа чє/іов^чл йкш цв^тъ трлвнвій (Книга пророка Ісаї 40: 6).

¹⁸⁹ Книга пророка Ісаї 40: 6.

¹⁹⁰ Книга пророка Ісаї 40: 8.

¹⁹¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: йже не СЗ крбвѣ, ни СЗ покоти П/іотскЇа, ни СЗ покоти /иХжєскїа, но СЗ вга родйішсА (Євангелія від св. Івана 1: 13).

¹⁹² Ім'я Іосиф по-гебрейському означає "помноженє або преложоный" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 417]; трохи по-інакшому: "Він додасть" чи "Господь додасть" [КостівК. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. - Київ, 1995. - С. 204].

¹⁹³ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Матвія 14: 27. Пор.: Акїе же рече й/иъ ійсъ,

гтІа: держите: єс/иь, не войтєса.

¹⁹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: въ дб/иъ гдень пбйде/иъ (Книга Псалмів 121 (122): 1).

¹⁹⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й ведй а въ дб/иъ гдень, во едйнъ СЗ дворшвъ (Книга пророка Єремії 35: 2).

¹⁹⁶ Книга пророка Ісаї 51: 16.

¹⁹⁷ Книга пророка Ісаї 51: 16.

¹⁹⁸ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

¹⁹⁹ Сковорода має на думці слова: И вйдѣ^ъ нево ново й уешк нбвХ (Апокаліпсис 21: 1).

²⁰⁰ Парафраза Книги Псалмів 121 (122): 7. Пор.: ЕХди же /ийръ въ сй/гЬ твоей.

²⁰¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: кто дЗстъ /ий крилѣ йкш го/іХвйн^Ь; й по/іефХ, й почїгс (Книга Псалмів 54 (55): 7).

²⁰² Парафраза Книги Псалмів 41 (42): 6. Пор.: спсенїе /іицЗ /иоегш й впь /ибй.

²⁰³ Книга Псалмів 38 (39): 2.

²⁰⁴ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 28: 29. Пор.: й оустЗ/ИЪ твой/иъ сотворй дверь й ^ворХ.

²⁰⁵ Парафраза Книги Псалмів 51 (52): 6. Пор.: во^/новй/гь єсй вса глаголы потшпныа, А^ЫКЪ /іьетйвъ.

²⁰⁶ Сковорода має на думці слова: РЛуХліъ пре/иХдрлгш йкш потбпъ о^/Иножитса, й сов^тъ єгш йкш йстбчникъ животі (Книга Ісуса, сина Сирахового 21: 16).

²⁰⁷ Парафраза Книги Псалмів 70 (71): 24. Пор.: а^ыкъ /ибй весь день поХчЙтса прЗвдѣ твоей.

²⁰⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й св^тъ во Т/иѣ св^титса, й Т/иЗ grun не шватъ (Євангелія від св. Івана 1: 5).

²⁰⁹ Можливо, ця думка Сковороди навіяна Августином, який писав у «Сповіді» (11. XIV. 17): "Отже, що ж таке час? Коли ніхто не питає мене про це, я знаю, але як тільки йдеться про пояснення, я вже не знаю" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. - С. 222]. Принаймні це місце з Августинової «Сповіді» в старій Україні було популярним. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "...всі нібито відчувають час, коли рахують години, дні, роки, коли говорять, що багато або мало часу минуло, чи залишається, проте, якщо б когось тоді запитати, що таке час, то нелегко дасть відповідь. І на це вже давно звернув увагу Авіустин" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. -Т. 2. - С. 233].

²¹⁰ Парафраза Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: НіічЗ/іо прелірости стрЗ^ъ гдень, рЗ^Х/ИЪ же

Б/ІГЪ ВсѢ/ИЪ ТВОрАфЫ/ИЪ й.

²¹¹ Сковорода має на думці слова: /іювьі не злвйдитъ і далі (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 13: 4).

²¹² Фраза в^д^нїа бжїа зринає в Книзі пророка Осії 4: 1.

²¹³ Сковорода має на думці слова: шбновЙтса йкш ор/іА гоность твоа (Книга Псалмів 102 (103): 5).

²¹⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова: При^вЗ^ъ й/ИА твоє, гди, щ рбвл прєиспбднАгш (Плач Єремії 3:55).

²¹⁵ Парафраза Книги Псалмів 23 (24): 3. Пор.: Кто в^ыдетъ нл гбрХ гднгс;

²¹⁶ Євангелія від св. Івана 17:17.

²¹⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Гди, во^/іюви^ъ в/іго/г^пїє дб/иХ твоегш й /И^сто сє/ієнїа С/іЗвы твоєа (Книга Псалмів 25 (26): 8).

²¹⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ /ий крилѣ;

²¹⁹ Парафраза Книги Псалмів 67 (68): 14. Пор.: кри/іѣ го/іХвинѣ посрєврєн^Е, й /ИєждорЗ/ИЇА

ЄА ВЪ В/ІЄЦМНЇИ ^ЛЛТЛ.

²²⁰ Варіація на тему Книги Псалмів 91 (92): 2-5. Пор.: Е/іго єсть Йспов^длтиса гдєви й п^ти й/иени твоє/иХ, вышній: возв^цмти 'злХтрл млть твого й йстинХ твого нл всакХ НОфЬ, ВЪ ДССАТОСТрХннѢ/ИЪ yd/ітйри СЪ П^СНЇГО ВЪ гХС/ІС^Ъ. ИкШ ВО^ВССС/ІИ/ІЪ /ИА ЄСИ, ГДИ, ВЪ твореній ТВОС/ИЪ, Й ВЪ Д^/гЬ^Ъ рХкХ ТВОЄЮ ВОЗрЗдХіОСА.

²²¹ Книга Псалмів 41 (42): 3.

²²² Парафраза Книги Псалмів 59 (60): 11. Пор.: Кто введетъ /ИА во грЗдъ шгрлждснЇА;

²²³ Книга Псалмів 117 (118): 19.

²²⁴ Книга Псалмів 117 (118): 21.

²²⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 117 (118): 24. Пор.: Сей день, єгбже сотвори гдь,

ВОЗрЗдХе/ИСА Й ВО^ВЄСЄ/іЙ/ИСА въ онь.

²²⁶ Книга Псалмів 117 (118): 27.

²²⁷ Книга Псалмів 117 (118): 5.

²²⁸ Книга Псалмів 138 (139): 7.

²²⁹ Фразу св^тъ й Т/иЗ взято з Книги пророка Даниїла 3: 70.

²³⁰ Див., наприклад:/иЗтсрь ш чЗдѣ^ъ вссс/іАфХсА (Книга Псалмів 112 (113): 9).

²³¹ Сковорода має на думці слова: /ИЗти сішнъ речетъ (Книга Псалмів 86 (87): 5).

²³² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Сіыши, дфй, й вйждь, й прик/іонй оу^о твоє (Книга Псалмів 44 (45): 11).

²³³ Сковорода має на думці слова: прсдстЗ цлрйцл шдсснХго тевє, въ рй^^ъ по^/іііфенны^ъ шд^аніі преиспсфреніі (Книга Псалмів 44 (45): 10).

²³⁴ Сковорода має на думці слова: Ко/ісснйцл бжїа т/и3/ии тыіъ, тысАі|и говзХгофи^ъ (Книга Псалмів 67 (68): 18).

²³⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: чЗсть /Иоа єсй нл ЗС/шй живы^ъ (Книга Псалмів 141 (142): 6).

²³⁶ Сковорода має на думці слова: Икш вєсє/іаціи^са воЁ^ъ жи/ійфе въ тевѣ (Книга Псалмів 86 (87): 7).

²³⁷ Сковорода має на думці слова: Г/іЗсъ рЗдости й спнїа въ сс/іеши^ъ првны^ъ (Книга Псалмів 117 (118): 15).

²³⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Икш чаша въ рХцѣ гдни, вїнЗ нсрлстворснл йспб/інь рлстворенЇА (Книга Псалмів 74 (75): 9).

²³⁹ Фраза врлтЗ сїшна зринає в Книзі Псалмів 86 (87): 2.

²⁴⁰ Фразу пристЗниціс ^от^нїа взято з Книги Псалмів 106 (107): ЗО.

²⁴¹ Парафраза Книги Псалмів ЗО (31): 21. Пор.: скрыеши й^ъ въ тЗйнѣ лщ'а твоегш СЗ /Иатєжіі чс/іов^чсскл, покрыеши й^ъ въ крбв'Ь (Я прер'ЬкЗнЇА А^ЫКЪ.

²⁴² Сковорода має на думці слова: Гди, воз/іговй^ъ в/іго/г^пїе дб/иХ твоегш й /И^сто сє/ієнїа С/іЗвьі твоєа (Книга Псалмів 25 (26): 8).

²⁴³ Сковорода має на думці слова: Гбры вьісшкїа є'ієнє/и'ь, кЗ/иень ирив"І;жиі|іє ••иаіі,єжі,

(Книга Псалмів 103 (104): 18).

²⁴⁴ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 28: 1. Пор.: Е^глетъ нечестйввій ни Єдйно/иХ же гонАфХ. Див. також: й пов^гнете ни ко/иХже гонаціХ влсъ (Третя книга Мойсеева: Девит 26: 17).

²⁴⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 75 (76): 5. Пор.: Просв^цмеши тві дйвнш СЗ гбръ

В^ЧНВІ^Ъ.

²⁴⁶ Книга Псалмів 75 (76): 6.

²⁴⁷ Парафраза Книги Псалмів 131 (132): 5. Пор.: дбндеже шврАфХ /И^сто гдеви, сеиенїе вгХ икшв/ікі. Пор. також: въ сб/іни/Ь по/іожй сеиенїе своє (Книга Псалмів 18 (19): 5).

²⁴⁸ Євангелія від св. Дуки 24: 31.

²⁴⁹ Євангелія від св. Івана 1: 39.

²⁵⁰ Див.: Горл бжїа, горл тХчнла, горл оусвіреннлА (Книга Псалмів 67 (68): 16).

²⁵¹ Сковорода має на думці слова: йкш плче чланїа вѣ й/иъ, єжє прїитй єй, й СЗвер^бшл врлтл й воспрЇАіил й^ъ (Книга Юдити 13: 13).

²⁵² Сковорода має на думці слова: Єгдл же сїе ввісі'в, п/іЛ/иенв во^т<і'ор'І;сА, й ІІІ блтлрА шв/іистлвшХ св^тХ, сгорѣ (Друга книга маккавейська 1: 32).

²⁵³ Книга Псалмів 138 (139): 14.

²⁵⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 17.

²⁵⁵ Гр. ІуЕраїс;. Воно походить від дієслова єуєірсо - 'будити, здіймати; прокидатися, вставати'.

²⁵⁶ Дат. resurrectio. Воно походить від дієслова resurgo - 'знову зводитися на ноги'.

²⁵⁷ Ім'я Йона (євр. удпа¹¹) означає "голуб" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. - P. 401]. "Голубиця" - перше значення імені Йона, що його фіксують і старі українські словники. Див., наприклад: "Іона: голубица, пустошачій або помножаючій, множачій, прикладаючій" [Беринда П. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 417]. Як стверджував свого часу Віктор Іваницький, пояснення єврейських імен Сковорода міг брати з додатка до Єлизаветинської Біблії [див.: Іваницький В. Жидівська мова у Г. С. Сковороди // Збірник праць Жидівської історико-археографічної комісії Всеукраїнської Академії наук. - Київ, 1928. - Кн. 1. - С. 98-104 (Збірник історико-філологічного відділу Української Академії наук, № 73)]. Зрештою, це була узвичаєна практика. Пригадаймо, що писав із цього приводу Феофан Прокопович: "Значення власних імен з єврейської мови матимеш з тих пояснень, що даються у Святому Письмі..." [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво// Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 167].

²⁵⁸ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14. У чині святого покаяння цими словами "воздвизаєт ієрей кающагося от земля" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 350].

²⁵⁹ Сковорода має на думці слова: Плки же й/иъ ійсъ рече Г/Іа: л^ъ ЄС'ИЬ св^тъ /жрХ (Євангелія від св. Івана 8:12).

²⁶⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: сплсй дХшХ /иоіі, єже не внйти во йст/і^нїе (Книга Йова 33: 28).

²⁶¹ Старі українські письменники досить часто називали життя "сонным мечтанієм" [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 566; Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 482]. Отож, "сонным мечтанієм" поставала людська слава [див.: Алфавит духовный. - Київ, 1713. - Арк. 128 (зв.)], наука "премудрих філософів" [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. -Арк. 211 (зв.)] тощо.

²⁶² Парафраза Книги Псалмів 38 (39): 6. Пор.: овлче всачєскла сХетл всакъ че/іов^къ живвш.

²⁶³ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 55. Пор.: Гд^ ти, С/иерте, жало-, гд^ ти, Зде, повидл;

²⁶⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 119 (120): 2. Пор.: Гди, й^вЗви дХшХ /його СЗ оустенъ непрЗведны^ъ.

²⁶⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 42 (43): 1. Пор.: СЗ іауыка не преподбвнл, СЗ чє/іов^кл непрЗведнл.

²⁶⁶ Парафраза Книги Псалмів 56 (57): 5. Пор.: азыкъ й^ъ /иечь остръ.

²⁶⁷ Книга Псалмів 5: 10. Див.: грбвъ СЗверстъ гортЗнь й^ъ.

²⁶⁸ Фраза йдъ Зспідовъ зринає в Книзі Псалмів 139 (140): 3 та в Посланні св. ап. Павла до римлян 3: 13.

²⁶⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Жало же С/иерти гр^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56).

²⁷⁰ Парафраза Книги Псалмів 9: 28. Пор.: под азыко/ИЪ grw трХдъ й болінь.

²⁷¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: н^сть живбтъ grw въ чис/гЬ животЗ (Книга Ісуса, сина Сирахового 40: ЗО).

²⁷² Очевидно, це парафраза Книги пророка Захари 3: 2. Пор.: да злпретйтъ гдв тевѣ, дїаволе.

²⁷³ Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї 19: 15. Пор.: єже вві еотворй/іо Г/ілвХ й

ШШИБЪ.

²⁷⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова: пройде /иечь дЗже до дХшй й^ъ (Книга пророка Єремії 4: 10).

²⁷⁵ Парафраза Книги Псалмів 121 (122): 6. Пор.: Вопросйте же иже ш /ийрѣ іер/ій/Иа.

²⁷⁶ Сковорода має на думці слова: Воспого ннѣ во^/імв/ієнно/иХ п^снь (Книга пророка Ісаї 5: І)-

²⁷⁷ Неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 33: 22. Пор.: й СЗвер^ішАСА оустЗ /Иоа не

ЗЛТВОрЙіШСА КТО/ИХ.

²⁷⁸ Можливо, це парафраза Четвертої книги царств 22: 17. Пор.: й р^жжетсА йрость /иоа Hd /И^СТО сїе й не оугЗснетъ.

²⁷⁹ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 64 (65): 10. Пор.: р^ЬкЗ вжїа нлпо/іниса вбдъ.

²⁸⁰ Очевидно, це парафраза Книги пророка Даниїла 6: 27. Пор.: творйтъ ^нЗ/Иєнїа й чХдесЗ Hd невеей Й Hd ЗЄ/И/іЙ.

²⁸¹ Параклит (гр. ПаракАцхос;) - назва Святого Духа (див.: Євангелія від св. Івана 14: 26; 15: 26; 16: 7). По-слов'янському слово Параклит тлумачиться як "Утѣшитель або призваный" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 442]. Оріген (Про першооснови, II, VII, 4) пояснював це слово так: "...Параклит означає Втішитель. Адже той, хто вдостоївся участі у Святому Дусі, той, пізнавши невимовні таємниці, поза сумнівом, одержує втіху й сердечну радість. Коли, за вказівкою Святого Духа, він пізнає основу всього, що відбувається, - тобто чому та як це відбувається, - то, звісно, його душу вже ніщо не буде непокоїти, і вона не прийме в себе жодної печалі..." [Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 146-147].

²⁸² Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 62: 6. Пор.: нл стѣнЗ^ъ твой^ъ, іер/ій/ие, ПрнетЗвИ^Ъ СТрЗжЫ весь день Й ВСЮ нбфЬ, йже ДО КОНцЗ не Пре/ИО/ІКнХтЪ ПО/ИИнЗк>фЄ гда.

²⁸³ "Амосовим сином" у Біблії називають пророка Ісаю.

²⁸⁴ Сковорода має на думці слова: Nd стрЗжи /иоей стЗнХ (Книга пророка Аввакума 2: 1).

²⁸⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: йкш й/ИА іїліашн йкш жйвъ, 3 /иертвъ єсй (Апокаліпсис 3: 1).

²⁸⁶ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 104 (105): 18. Пор.: же/і^^о пройде дХшЗ grun.

²⁸⁷ Пор., наприклад: сЬдацша во Т/иѣ й с^ни С/иертн^й (Книга Псалмів 106 (107): 10).

²⁸⁸ Пор., наприклад: йкш й^веннїи спацпи во грбвѣ (Книга Псалмів 87 (88): 6).

²⁸⁹ Фраза с^/ИА dBpdd/И/іе кілька разів зринає в Біблії, уперше - в Книзі Псалмів 104 (105): 6.

²⁹⁰ Євангелія від св. Матвія 1: 20.

²⁹¹ Трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 34: 7. Пор.: не ШТе/ИН^СТ^Ь ОЧИ ЄГШ, НИ ЙсТ/Г^СТа оустнѣ ЄГШ.

²⁹² Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Матвія 11: 7. Пор.: трость ли в^тро/иъ

КО/1ЄВ/1Є/И X.

²⁹³ Книга Псалмів 29 (ЗО): 10.

²⁹⁴ Фраза водл /ИИ/ИотєкХцма зринає в Книзі Псалмів 57 (58): 8.

²⁹⁵ Старі українські богослови зазвичай стверджували, що людське тіло складається з чотирьох першостихій. Як писав, наприклад, Кирило Ставровецький, людина створена Богом із "двох бытностей розных: тѣло видимоє з чотырох елементов составленно: плоть от землѣ, кров от воды, дьіханіє от воздуха, теплота от огня, - душа же невидимая, разумная и несмертелная, дуновенієм Божіим в тВло вложена" [Транкеіліон-Стаеро-вецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. - Арк. 38]. Щоправда, могли бути й більш барвисті описи. Скажімо, в апокрифічному «Слові святого Мефодія Патарського» сказано таке: "И в шестой день сотворил Бог человѣка от осми частей: тВло от персти, мысль от облака, кости от каменя, кров от Чермного моря, очи от солнца, дьіханіє от вѣтра, теплота от огня, а душу сам Бог вдохнул и оживил єго" [Памятки українсько-руської мови та літератури. Апокрифи і легенди з українських рукописів / Зібрав, упорядкував і пояснив І. Франко. - Львів, 1896. -Т. 1. - С. 27].

²⁹⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 68 (69): 15. Пор.: Спсй /ИА СЗ вренЇА, да не о^Г/Г^енХ: Да Й^В^В/ІКІСА (Я НеНЛВИДАфИ^Ъ /ИА й (Я Г/іХвбки^ъ вбдъ.

²⁹⁷ Книга Псалмів 113 (114): 25.

²⁹⁸ Парафраза Книги Псалмів 67 (68): 14. Пор.: кри/іѣ го/іХвинѣ посреврєн^Ь, й /ИєждорЗ/ИЇА ЄА въ Б/іецмнїи іґіата.

²⁹⁹ Сковорода має на думці слова: й по/іефХ, й почїгс (Книга Псалмів 54 (55): 7).

³⁰⁰ Сковорода має на думці слова: В^/ИЪ чс/іов^кл ш ^ртѣ (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2).

³⁰¹ Сковорода послуговується тут термінами христологічного догмата. Див. прим. 184.

³⁰² Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 46.

³⁰³ Можливо, це парафраза Книги Йова ЗО: 19. Пор.: В/иѢнасши же /ИА рлвнл вренїю, въ

Зе/ШИ Й ПЄПЄ/гЬ ЧЛСТЬ /ИОА.

³⁰⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 6: 9. Пор.: кто/иХ оуже не о^/ИирЗетъ: С/Иерть Й/ИЪ КТО/ИХ не ШБ/МД^еТЪ.

³⁰⁵ Фразу не оутнетъ узято з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 23: 24.

³⁰⁶ Книга пророка Ісаї 62: 11. Далі йдуть варіації на теми пророка Ісаї та апостола Павла.

³⁰⁷ Книга пророка Ісаї 60: 17. Пор.: В/И^стш /и^ди принесХ ти улато, й В/И^стш жіл'&уа принесХ ти среврб.

³⁰⁸ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5: 1. Пор.: со^д^нїе (Я вга нмамы, ^р3/иинх нерХкотворенХ, в^чнХ Hd нвсё^ъ.

³⁰⁹ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23. Пор.: йже єсть... всачєскла во всё^ъ. Див. також: да вХдетъ вгъ всачєскла во всё^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28).

³¹⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: Что дЗстса тевѣ, й/ій чтб при/іожйтсА тевѣ къ а^ыкХ /іьстйвХ; (Книга Псалмів 119 (120): 3).

³¹¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 33 (34): 14. Пор.: О^держй а^ыкъ твой СЗ влЗ й оустнѣ твой.

³¹² Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 23: 2. Пор.: Кто во^/іожйтъ нл по/ивншенїе /иое рЗнві й нл сердце /иое илк^Зніе пре/иХдрости;

³¹³ Парафраза Книги Псалмів 142 (143): 9. Пор.: гди, къ тевѣ привѣгб^ъ.

³¹⁴ Про неопалиму купину див.: Друга книга Мойсеева: Вихід 3: 2-А.

³¹⁵ Фраза св^фникъ 3/іЗтъ зринає в Книзі пророка Захари 4: 2.

³¹⁶ "Святая святих" - внутрішня частина Єрусалимського храму, де зберігався ковчег Заповіту.

³¹⁷ Фраза ковчегъ зринає в Біблії не раз, уперше - в П'ятій книзі Мойсеєвій:

Повторення Закону 10: 8.

³¹⁸ Сковорода має на думці слова: Воспого ннѣ во^/імв/ієнно/иХ п^снв (Книга пророка Ісаї 5: І)-

³¹⁹ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 32: 4-5. Пор.: Глаголн, стлр^йшино, подовЗетъ во тй, йспвітногс ^йтростїкі й не во^врлнй /ИХСЇКШ.

³²⁰ Очевидно, це парафраза або Першої книги параліпоменон 16: 9 (пор.: пбйте g/иХ й воспбйте g/иХ), або Книги Псалмів 97 (98): 4 (пор.: воспбйте й рЗдХйтесА й пбйте).

³²¹ Сковорода має на думці слова: й ацк й/ил/иъ пррбчество, й в^/иъ тлйнві вса й весв

Й Зфе Й/ИЛ/ИЪ ВСЮ В^рХ, Йкш Й гбрві ПреСТЛВ/ІАТИ, /ІЮВВЄ же не Й/ИЛ/ИЪ, ничтоже ЄС/ИВ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 13: 2).

³²² Книга Псалмів ЗО (31): 24.

³²³ Парафраза Книги Псалмів 99 (100): 4. Пор.: йспов^длйтесА g/иХ, ^вл/ійте й/ИА єгш.

³²⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й во воск/ійкне/иъ g/иХ (Книга

Псалмів 94 (95): 2).

³²⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 38 (39): 2. Пор.: Р^ъ: со^рлнго пХтй /иоа, єже не согр^ішти /ИЙ А^ВІКО/ИЪ /ИОЙ/ИЪ.

³²⁶ Парафраза Першої книги царств 16: 7. Пор.: че/іов^къ зрйтъ нл лице, вгъ же зрйтъ нл се'рдце.

³²⁷ Запалений факел - знаний емблематичний образ. Див., наприклад, 47-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має підпис: "Он свѣтит во тмѣ и освѣщает нощь. Lucet in tenebris" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 12-13].

³²⁸ Фраза гдв съ в3/ии кілька разів зринає в Біблії, вперше - у Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 10: 10.

³²⁹ Слова з пасхального тропаря.

³³⁰ Парафраза Книги Псалмів 80 (81): 2. Пор.: воск/ійкните вгХ І3кшв/ік>.

³³¹ Книга Псалмів 38 (39): 2.

³³² Книга Псалмів 118 (119): 57.

³³³ Книга Псалмів 118 (119): 57.

³³⁴ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 118 (119): 174. Пор.: злкбнъ твой поХченїе /иое єств.

³³⁵ Книга Псалмів 38 (39): 2.

³³⁶ Книга Псалмів 118 (119): 57.

³³⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 26. Пор.: ГІХтй /иоа во^вѣстй^ъ, й ОуС/івІшЛ/ІЪ /ИА єсй.

³³⁸ Книга Псалмів 31 (32): 5.

³³⁹ Книга Псалмів 118 (119): 26.

³⁴⁰ Книга Псалмів 118 (119): 26.

³⁴¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 31 (32): 5. Пор.: й тьі шстлви/іъ єсй нечестїе сердце

/ИОЄПА).

³⁴² Книга Псалмів 38 (39): 2.

³⁴³ Книга Псалмів 118 (119): 57.

³⁴⁴ Книга Псалмів 118 (119): 57.

³⁴⁵ У Біблії кілька разів зринає фраза въ уемлк непро^одй/иХ. Див., наприклад: Третя книга Мойсеєва: Левит 16: 10.

³⁴⁶ Фраза члсть гдна зринає в П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 32: 9 та в Книзі Ісуса, сина Сирахового 17: 15.

³⁴⁷ Книга Псалмів 118 (119): 26.

³⁴⁸ Книга Псалмів 38 (39): 2.

³⁴⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 138 (139): 23-24. Пор.: ИскХсй /ИА, вже, й оув^ждь сердце /иое: ЙстажЙ /ИА й р^Х/И^й стє^й /иоа: й вйждв, ацк пХть вє^^коша во /инѣ, й HdCTdBH /ИА Hd пХть в^ченъ.

³⁵⁰ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 18: 27. Пор.: рече: ннѣ нлчл^ъ.

³⁵¹ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 57. Пор.: р^ъ со^рлнйти злкбнъ твой.

³⁵² Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 13 (14): 1; 52 (53): 2. Пор.: Рече ве^Х/иенъ въ сердцы СВОб/ИЪ.

³⁵³ Книга Псалмів ЗО (31): 15.

³⁵⁴ Книга Псалмів 34 (35): 3.

³⁵⁵ Книга Псалмів 50 (51): 17.

³⁵⁶ Книга Псалмів 63 (64): 7.

³⁵⁷ Книга пророка Єремії 17: 9.

³⁵⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: По/ИАнй і,лпшв^Ьди й не гн^влйса нл В/іЙжнаго, й ѵів'І;тт, выііінагш й і і р еч и р^й ііев'ІЬкесі'во (Книга Ісуса, сина Сирахового 28: 7-8).

³⁵⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й/иене/иъ /иой/иъ в^сы йжденХтъ (Євангелія від св. Марка 16: 17).

³⁶⁰ Книга Псалмів 38 (39): 4.

³⁶¹ Книга Псалмів 38 (39): 4.

³⁶² Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 15 (16): 9. Пор.: вочвєсєлЙса сердце /иое.

³⁶³ Неточна цитата з Книги Псалмів 44 (45): 2. Пор.: ЫрыгнХ сердце /иое слово влаго, глаголк л^лл /иоа цреви: азыкъ /ибй трость.

³⁶⁴ Книга Псалмів 50 (51): 16.

³⁶⁵ Книга Псалмів 104 (105): 19.

³⁶⁶ Книга Псалмів 105 (106): 5.

³⁶⁷ Книга Псалмів 72 (73): 21.

³⁶⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 70 (71): 23. Пор.: ВозрлдХетѣсА оустнѣ /иой, єгдл ВОСПОГО тевѣ, Й дХіШ /ИОА.

³⁶⁹ Книга Псалмів 26 (27): 8.

³⁷⁰ Очевидно, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 21: 29. Пор.: въ сердцы же пре/иХдры^ъ QJlTd й^ъ.

³⁷¹ Книга Псалмів 75 (76): 9-10.

³⁷² Сковорода має на думці слова: Воспого ніѴЬ во^лмвлєнно/иХ п^снь (Книга пророка Ісаї 5:1).

³⁷³ Можливо, Сковорода має на думці слова: помфи^ъ йкш п^снь нбвХ пред пртбло/иъ (Апокаліпсис 14: 3).

³⁷⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 70 (71): 22. Пор.: воспого тевѣ въ гХсле^ъ, стый ійлевъ.

³⁷⁵ Книга Псалмів 44 (45): 3.

³⁷⁶ Книга Псалмів 28 (29): 6.

³⁷⁷ Книга Псалмів 44 (45): 8.

³⁷⁸ Книга Псалмів 71 (72): 14-15.

³⁷⁹ Книга Псалмів 102 (103): 5.

³⁸⁰ Книга Псалмів 109 (110): 2.

³⁸¹ Книга Псалмів 8: 5.

³⁸² Книга Псалмів 86 (87): 5.

³⁸³ Книга Псалмів 88 (89): 37.

³⁸⁴ Книга Псалмів 43 (44): 24.

³⁸⁵ Книга Псалмів 17 (18): 36.

³⁸⁶ Книга Псалмів 15 (16): 10.

³⁸⁷ Книга Псалмів 15 (16): 9.

³⁸⁸ Книга Псалмів 101 (102): 28.

³⁸⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 15 (16): 4. Пор.: не совєрХ совбрві й^ъ СЗ кровей.

³⁹⁰ Книга Псалмів 61 (62): 12.

³⁹¹ Одне зі значень гр. ацартіа ('гріх') - 'заблуд'.

³⁹² Книга Псалмів 38 (39): 2.

³⁹³ Книга Псалмів 74 (75): 5.

³⁹⁴ Книга Псалмів 74 (75): 5.

³⁹⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 84 (85): 9. Пор.: Оусивіші, что речетъ ш /инѣ гдв.

³⁹⁶ Книга Псалмів 84 (85): 9.

³⁹⁷ Книга Псалмів 50 (51): 17.

³⁹⁸ Книга Псалмів 67 (68): 12.

³⁹⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 106 (107): 20. Пор.: пос/іЗ слово своє, й й^ц'Ьий а.

⁴⁰⁰ Євангелія від св. Івана 1:1.

⁴⁰¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 4: 6.

⁴⁰² Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: той твого В/іюстЙ вХдетъ Г/МвХ.

⁴⁰³ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

⁴⁰⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 17 (18): 29. Пор.: просв^тйши Т/иХ /його.

⁴⁰⁵ Книга Псалмів 50 (51): 12.

⁴⁰⁶ Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї 26: 18. Пор.: гди, во чревѣ прІА^О/ИЪ. Див.

також: во оутрбвѣ злч^ъ вса /імди сїа (Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 12).

⁴⁰⁷ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Петра 1: 24. Пор.: всакл плотв йкш трлвк

⁴⁰⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 106. Пор.: К/іа^са й постЗви^ъ со^рлнйти сХдБВІ.

⁴⁰⁹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 12. Пор.: Жйво во С/ібво вжїє.

⁴¹⁰ Неточна цитата з Книги пророка Єремїї 47: 6. Пор.: Докб/fb сЬфй вХдсши, ш, /иечХ

ВЖЇЙ!

⁴¹¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 14 (15): 2. Пор.: глаголли йстинХ въ сердцві свос/иъ.

⁴¹² Книга Псалмів 72 (73): 26.

⁴¹³ Неточна цитата з Книги пророка Єремїї47: 6. Пор.: Докб/fb с^Ьфй вХдсши.

⁴¹⁴ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 11. Пор.: Въ сердцві /иос/иъ скрві^ъ с/і0вес3 твоа.

⁴¹⁵ Книга Псалмів 55 (56): 11.

⁴¹⁶ Книга Псалмів 5: 10.

⁴¹⁷ Книга Псалмів 11 (12): 3.

⁴¹⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 13 (14): 1; 52 (53): 2. Пор.: Рече ве^Х/иенъ въ сердцы СВОб/ИЪ.

⁴¹⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 9: 28. Пор.: под А^ько/иъ єгш трХдъ й во/Г^нв.

⁴²⁰ Книга Псалмів 12 (13): 3.

⁴²¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 12 (13): 3. Пор.: виміни въ сердцы /иое/иъ.

⁴²² Книга Псалмів 72 (73): 8.

⁴²³ Можливо, це парафраза Книги Псалмів 118 (119): 15. Пор.: о^р^Х/И^ю пХти твоа.

⁴²⁴ Книга Псалмів 38 (39): 2.

⁴²⁵ Книга Псалмів 51 (52): 4.

⁴²⁶ Книга Псалмів 40 (41): 7.

⁴²⁷ Книга Псалмів 25 (26): 12.

⁴²⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 94 (95): 10 та з Послання св. ап. Павла до євреїв 3: 10. Пор.: прнш ЗЛЕ/ІХждЗгстъ сердце/иъ, тїи же не по^иЗіш пХтш /ИОИ^Ъ.

⁴²⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 57 (58): 3. Пор.: непрЗвдХ рХки влша сп/іетЗкітъ.

⁴³⁰ Книга Псалмів 57 (58): 3.

⁴³¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 49 (50): 19. Пор.: А^вікъ твой сплетете /іВфєнЇА.

⁴³² Книга Псалмів 120 (121): 1.

⁴³³ Книга Псалмів 85 (86): 4.

⁴³⁴ Книга Псалмів 44 (45): 11.

⁴³⁵ Книга Псалмів 118 (119): 36.

⁴³⁶ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 21: 29. Пор.: Бо оуст^ъ вХи^ъ сердце й^ъ, въ сердцы же пре/иХдры^ъ QJlTd й^ъ.

⁴³⁷ Книга Псалмів 38 (39): 2.

⁴³⁸ Книга Псалмів 68 (69): 15.

⁴³⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 80 (81): 6. Пор.: а^кл, єгшже не в^дашє, ojc/івішл.

⁴⁴⁰ Неточна цитата з Книги Псалмів 106 (107): 20. Пор.: пос/іЗ слово своє, й и^ц^Ь/ій а, й

Й^вЗвИ А (Я рЛСТ/Г^НЇЙ й^ъ.

⁴⁴¹ Книга Псалмів 50 (51): 10.

⁴⁴² Парафраза Книги Псалмів 31 (32): 3. Пор.: Икш оу/ио/іч3^ъ, шветішіш кшсти /иоа.

⁴⁴³ Парафраза Книги Псалмів 38 (39): 2-3. Пор.: внєгдЗ востЗти гр^шно/иХ предо /инбгс. Шн^/И^Ъ Й С/ИИрЙ^СА, Й О^/ИО/ічЗ^Ъ (Я В/іЗгЪ.

⁴⁴⁴ Книга Псалмів 50 (51): 10.

⁴⁴⁵ Парафраза Книги Псалмів 50 (51): 10. Пор.: возрлдХкітсА кшсти С/ИирєннвіА.

⁴⁴⁶ Книга Псалмів 115 (116): 2.

⁴⁴⁷ Книга пророка Ісаї 40: 6.

⁴⁴⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: П/ібтв не пб/ів^Хетъ ничтбже.

⁴⁴⁹ Книга Псалмів 115 (116): 4.

⁴⁵⁰ Книга Псалмів 38 (39): 2.

⁴⁵¹ Книга пророка Ісаї 44: 5.

⁴⁵² Можливо, Сковорода має на думці слова: й прив/іижЗйсА къ вгХ (Книга пророка Осі'ї 12: 6).

⁴⁵³ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 105. Пор.: Свѣтй/іникъ ногама монма злкбнъ

ТВОЙ, Й СВ^ТЪ СТе^А/ИЪ /ИОИ/ИЪ.

СѴМФОНІА,

наречённая

Книга

Асхань

Познанїи самаго себе.

Рождённа 1767-го /Тіл а.

Любёзный Друже Михайле¹!

Десять Верст от Харкова написал я сію Кнйгу в Лѣсах Земббрских². Дух велѣл, да наречется Асхань. Асхань есгь Дгцерь Халёва, вшедшаго в Землю Обѣтованную. Значит Красота³. Он Её отдаёт Братаничу своєму в Супругу за то, что досгал Град Арвбк⁴. Сей Град иначе называется Хеврбн, сйрѣчь Дружба и Град Пйсмен⁵. Сія есгь Премудросгь Божія, сокровенна во Глубинах Біблій. Всѣ, стяжавшіи Премудросгь, сею Невѣсгою услаждаются, по Глаголу Исаину: "Якоже веселйтся Женйх о Невѣсгѣ, тако возрадуется Господь о тебѣ"⁶.

Сердце наше, узнавшеє себе, есть вить Голуб. Сей Голуб вызывает себѣ из Нбева Ковчега, из Біблій, чйсгый чйсгую Голубйцу. Вот Невѣсга! Вот всепріятнѣйшая и Едйная Жертва Богу⁷! Вот Пара Гблубов! Вот Вбня Благовбнія Господу! Вот Верх Блаженства! Сія Вбня кончит сію Кнйгу. Что значит? сломйть Голуба от Крил его⁸? То же, что сломйть Роги. "Вся Роги Грѣшных сломлю"⁹. Рог, Нбготь, Волос, Пёрья разнйтся от Тііла, хотя Все Сіє в Тѣлѣ. В ТіілІ, и разнйтся от Тііла Чтб ли? Мысль! Мысль чйстая есгь Влас Главьї негйблющій¹⁰, Роги и /Іучп на Главѣ Мойсею. Рог, Іереміину Нбгтю Адамантову¹¹ равный, есгь то чйстая Мысль. Крйла Голубйны, легко парящіи во Вѣчность¹², вот онй! "Помышлёнія Сёрдца Его суть в Род и Род"¹³.

Сломйте Крйла¹⁴! разучііїї: раздерйте Сердца ваша¹⁵. Тогда слбмишь дурньія Крйла и Голубйцѣ твоёй, Біблій. Вот Пара! "Да оттбргнет Главу (Гблубову)"¹⁶. "Да отлучит, де, Гортань с Пёрьям..."¹⁷ Сіє есть То же: "Разлучй Бог мёжду Водою и Водою..."¹⁸ Что есгь Вода сія, агце не Рѣка, Рѣчь, Мысль, Слово, Гортань, Сёрдце, Пёрья? Всяка Фігура, паче же Сонце, есть то Мысль. Нѣчто бо нам проповѣдует. Агце же Сонце есть то Мысль, ей! онб Голуб. Куда летйт? Во Вѣчносгь. "Полешу и почію"¹⁹. Тут Вѣчносгь именуется Восгбком. Что бо вышше Ея? "Восгбк Имя Ему"²⁰. Сюда бросай! Бросай на Восгбк Гортань и Пёрья. Гбрняя мудрсгвуй²¹. Поднимй во Верх. Пожрй Богу²². Метай вышше Пёпела. На Міісго Пёпела. Вмѣсто Плоти возвёрзи на Господа Печаль твою²³, Тлѣнь твою, Плоть твою, Ничтоже сіё твоє. Да будут Очи твой Голубйны²⁴ вышше Пёпела, на Мѣсгѣ инбм от Пёпела. Все бо есгь Пёпел, кромѣ Вѣчносги. Вот! тогда-то исцѣдишь Кровь от Сбнца. Узнав Истину, прелбжйтся тебѣ Сонце во Кровь²⁵. Что бо есгь оно, агце не Плоть, Кровь и Пёпел?.. А как Кровавыя Крйла от Сёрдца твоего отлучй, так и Скотйну твою раздѣлй. Тііло твоє. Пёпелная твоя Часть: вот То тебѣ! Дай же М іісто на Мѣстѣ твоего Пёпела, слушай! на всяком же Мѣстѣ дай М іісго и Богу твоєму. Во Вблосѣ Волосу Его, в Жйлочкѣ твоей Жйлкѣ Его, в Костях твоих Костям Его. Подѣлйся с ним до послѣднія твоея Часточки, как Царь Содбмскій со Авраамом²⁶. Вот! тогда-то собудется: "Жена твоя (Премудрость), яко Лоза Плодовйта во всѣх Боках Дому твоего"²⁷. Вот тебѣ Лѣторасли, Чада твоя! Нбвыя Жйлы! Новая Плоть и Кость! А Трапеза твоя Вышнему - Сердце твоє. Амйнь!

Мир на Ізраиля²⁸! Григорій Сковорода *

Глав из на Книги сея.

Земля бѣ невйдима... и Тма верху Бёздны²⁹.

Еда познанна будут во Тмѣ Чудеса твоя и

Правда твоя в Землѣ Заб[в]ённѣй?³⁰

Помянйте Чудеса Его, (сіесгь) Судбьї Уст Его³¹.

Не утайтся Косгь моя от тебе, юже сотворйл єси в Тайнѣ³².

Дух Вся испытует, и Глубйны Божія³³.

СИМФОНІЯ.

С сим Стихбм:

"Аще не упіісп самую тебе, о добрая в Женах, изыдй ты в Пятах Паств и паси Козлища твоя у Кущей Пасгырских".

Пѣснь П ііснеп³⁴

Лйца в Разговбрѣ.

Памва, Антон, Лука, Кбнон, Филон, Квадрат, Друг.

Памва. Прекрасное Утро, Пресвѣтлый сей Воскресёнія день, сей весёлый Сад, Нбвый свой лист развиваюігцй, сїя в нем Гбрняя бесіздка, Священнѣйшим Бйблїи Присудсгвїем Освященная и Ея ж Картйнами украшённая. Не все ли de возбуждает Тебе к бесіздѣ? Слушай! собравшїйся здесь Нбвый Израилю³⁵, любёзныи Друзья! Оживйло мене Присудсгвїе Ваше. Находясь окружён толь Чёстными и Человѣколюбными сердцами, моїу сказать с возлюбленным Давидом, что согрѣлося во мнѣ сердце моє³⁶.

Антон. А что это за Картина? Слышь, Лука!

Лука. Дочь Царская со Служанками. Вот видишь! нашла в Коробочкѣ плавающаго Младенца.

Ант[он]. Да! да! да! Человѣка Божїя, Мойсёя³⁷. А сих двоих Картин не знаю.

Лук [а]. Не знаю, какїе-то два Города на превысоких Горах?

Пам[ва]. Вот Город Хеврбн!

Ант[он]. Чтб за Хеврон?

Пам[ва]. Которым благословил Іисус Навйн Халёва, отдая ему в наслѣдіе. Он иначе называется Арвбк. А сей другой есть Город Давйр, изпрёжде назван: Град Ученїя, или Город Пйсменный³⁸.

Лук [а]. А что ж это за два Мужи вооруженныи? а меж ними Женщина?

Пам[ва]. Сей-то есгь Божій Муж Халёв. Он отдает Прекрасную Асхань, Дочь свою, в жену братаничу своєму за то, что Он взял Город Давйр. Сія вся Исгорїя видна из 14 и 15 Главы во Іисусѣ Навйнѣ.

Ант[он]. О прекрасныи Картйны!

Пам[ва]. Тьі видишь одну Наружносгь их. Но если б ты увидѣл внутреннїи в Них сокровенныи Мысли и был в числѣ Божїих Людей Святых, Образов событіё зрягцих, разумѣюгцих самую в Картинах силу, намѣреніе, Конец и Предѣл, конечно, бы ты не удержался, чтоб не скакать с Давидом пред Сѣнным Ковчегом³⁹, и с тобою здѣлалося бы то ж самое, что с тоёю Королевою, о которой в Трётей Книгѣ Царств вот что! "И видѣ Царица Савска весь смысл Соломбнь: и Дом, егоже созда, и Сігіідп Соломбновы, и жилйгца Отроков Его, и предстоянїе Служагцих Ему, и Облаченїе Его, и Виночёрпцы Его, и всесожженїя Его, яже приношаше в Храмѣ Господни, и внѣ себе бысть. И рече к Соломбну: 'Исгинна суть Словеса, яже слышах в Землѣ моей о Словесѣх твоих и о Смыслѣ твоем, и не ях Вѣры Глаголюгцим мнѣ, дондеже прїйдох сѣмо, и видѣша Очи мой. И се нѣсть ни Пол того, якоже мнѣ повѣдаша. Приложил еси Премудросгь, паче всякаго Слуха...'"⁴⁰

Лук [а]. Вот нам это знакома! Это наша.

Ант[он]. Какая?

Лук [а]. Рождество Христово.

Пам[ва]. Почему Она ваша?

Лук [а]. Как же? Видь мы Христїяне.

Пам[ва]. Если эта Картина ваша, то и Первая ваша, а иначе - ни одна не ваша.

Лук[а]. Ни! Там Мойсей, а Тут Христос. Тот Жидовскїй, а Сей Христїянскїй Вожд.

Пам[ва]. А Мойсей не Христїянскїй?

Лук [а]. Никак!

Пам[ва]. Длячего ж Христїяне в Собранїи читают de: "Отверзши же, видит Отроча, плачугцееся в Ковчежцѣ, и погцадѣ Е Дгцерь Фараоня, и рече: От дѣтей Еврейских de.. ."⁴¹

Лук [а]. Длятого читают, что Мойсей прообразовал⁴² Христа, Сына Божїя...

Пам[ва]. Да разумѣеш ли иолно сам то, что говориш? Что это значит "Прообразовал"?

Лук [а]. Что ли это значит "Прообразовал"?

Пам[ва]. Да!

Лук [а]. А что ж оно значит?

Пам[ва]. Я не знаю.

Лук [а]. Бездѣлица! Как не знать этого? Он был Образ и одна Тѣнь Сына Божїя.

Пам[ва]. Как же Тѣнь? Видь сам Бог Свидѣтелсгвует, что Он Человѣк Божїй⁴³. А Божїй и Исгинный - все то одно. Бог и Истина - Одно. Человѣк Божїй и Сын Божїй - Одно то. Посему-то и Павел таковаго Божїя Человѣка называет созданным по Богу, в Правдѣ и Преподобій Истины⁴⁴. И сего одного хвалит.

Лук [а]. Однако ж Мойсей был тлѣнный, как мы, Человѣк, а Божїим назван по Благодати⁴⁵.

Пам[ва]. Вот тебѣ выласка! Пожалуй, брось твоє (однако ж)! Не представляй мнѣ Подлых, Шкблных Богословцов, кваснйн⁴⁶. Слушай! что такое о Мойсей говорит Божїе Слово? "Не отемнѣстѣ Очи Его, ни исглѣста Усгнѣ Его"⁴⁷.

Лук [а]. Однако ж Мойсей иное, а иное Христос.

Пам[ва]. Слушай, Прйпутню⁴⁸! Сама Евангелская Премудрость вот что говорит! "Агце бысге вѣровали Мойсеови, вѣровали бысге без сумнѣнія и мнѣ..."⁴⁹ Видиш, что разумѣть Мойсея есть то разумѣть Христа, и Мойсей закрылся в Евангелїи так, как Евангелїе пожерто Мойсеовыми Книгами, которых оно есть Лѣтораслью.

Лук [А]. Да там же вдруг слѣдует и de: "О мнѣ бо той писа"⁵⁰, а ты замолчал⁵¹.

Пам[ва]. Конечно, не писал бы, если б не видѣл его. А что ж есгь Живот вѣчный, если не то, чтоб знать Бога? Сіе-то есгь быть Живым, Вѣчным и не Тлѣнным Человѣком, и быть Преображенным в Бога, а Бог, Любовь и соединенїе - все то Одно. Сверх того, примѣчай, что и самыи их сїи Образы меж собою во всем сходны. Тут лежит, Пеленами повит, Израилскїй Младенец. И там от Еврейских дѣтей. Сей положен Матерью в Яслех, а Тот своєю в Корббочкѣ. Сего наблюдает Мати Его, а Того издалеча Сестра Его. Тут пришли Пасгыри и Волхвы, а там Царева дочь с Языческими служанками⁵². А у древних Пасгырями Цари назывались. Напримѣр: "Пась'пї Израиля воньми"⁵³, то есгь: Пасгырю и Царю Израилскїй. Впротчем, что Израилскїй Род не умирает, слушай Пророка Ібиля! "Якоже Утро, разлїются по Горам людїе мнози и крѣпцы. Подобны им не быша отвѣка, и по них не приложится до Лѣт в род и род..."⁵⁴ Если бы до их лѣт можно что другое приложить, имѣли б они Конец. Но они, всему другому Концем находясь, сами суть безконечны. Израиль есгь сам осгаток умирающим всѣм Земным Языкам. А что Ібиль тое сказует о Еврейском Родѣ, слушай Мойсея: "Блажен єси, Израилю! Кто подобен тебѣ?"⁵⁵

Лук [а]. Однако ж Мойсей иное, а иное Христос.

Пам[ва]. Как же иное, если заодно с ним говорит на Ѳавбрѣ? Видь ты слыхал Родословїе Христово?

Лук[а]. Слыхал. "Книга Родства Іисуса Христа..."⁵⁶ и протчая.

Пам[ва]. Как же думаєш? Что се за Книга? Вѣдь этая Книга не простая. Она есть Книга Божїя. В сей Кнйгѣ ни один Плотской не запйсывается. Слушай Давида! "Не соберу Соборов их от Кровей"⁵⁷. А записываются одни тѣ, кой "не от Крове, ни от Похоти Плотскїя, но от Бога родишася"⁵⁸. А когда Мойсея самое Слово Божїе называет Божїим Человѣком да и Самому ему велит в Книгѣ Числ ставить протчїих в сїе Щасливѣйшее Число и Запись⁵⁹, как посмѣешь из сея Книги Его самаго вычернить? Учись! не разумѣеш⁶⁰! В сію Книгу и Ученики Хрисговы записанны. "Радуйтеся, -говорит, - яко Имена ваша написанна"⁶¹. Да о сем одном и радоваться велйт. В Сію Книгу вся-на-вся родня Христова, не Плотская (Слышь!), но Духовная, записывается. А вот Она Родня! "Кто есгь Мати моя или Братїя моя? Иже бо агце сотворит волю Божїю, сей Брат мой, и Сестра моя, и Мати моя есгь..."⁶² Удивительно тебѣ показалось, что Мойсей и Христос Одно⁶³. Но не слышишь ли, что такое о всей своей роднѣ Христос говорит к Нетлѣнному своєму Отцу? "Да будут Едино, якоже и мы. Нѣт из вас ни Іудея, ни Еллина, ни Раба, ни Вольнаго"⁶⁴. "Нѣсгь Мужеск Пол, ни Женск, Одно вы, - говорит Павел, - во Хрисгѣ, и Христос в вас. Божій Род, как Конца, так не имѣет и Раздѣленія"⁶⁵.

Лук [а]. Как же может Одно быть то, что не Одно?

Пам[ва]. Спрошу ж и я тебе. Как можно, чтоб было 12 Оправленных разно и разно разными Языками напечатанных Книг Евангелских и чтоб Одна то была Книга? Если кто одну из них знает, тот знает всѣ. Если б ты узнал Мойсея, узнал бы и Христа. Или если б Христа узнал, узнал бы Мойсея, Илїю, Авраама, Давйда, Исаїю и протчїих.

Лук [а]. Я Христа знаю, а Мойсея не знаю.

Пам[ва]. Так ты знаешь Христа, как нѣкоторый Дурачок, о котором выслушай Басеньку. Богатой Отец имѣл 8 сынов. Они были в Худом и в Добром разумны, но непокорныи и великїи Отцу досадители. Между семью Братьями был Один и Глух и Глуп, но горячій Воли отцовскїя Почитатель. Умирая, Отец велѣл их призвать к себѣ всѣх и, находясь от Природьі Добрым, Благословил их. Потом оборотя взор к дурачку: "Я знаю, что тебе Братья обидят в Наслѣдіи. Вместо (де) того усуіубляю тебѣ моє Благословенїе. Вот тебѣ сїя моя Трость свидѣтелством! Возьми Ее и Храни при себѣ. Почувствуешь Блаженство твоє тогда, когда покажутся тебѣ слова сїи: ' Покрыет тя Божїе Начало'"⁶⁶. По смерти разорвали Господа все Имугцесгво, один только маленькій с Садом домик оставив Палочнику. Здѣсь он, простую Жизнь провождая Один, тужил по Отцу. В Седмой Год весною, Воскресным Утром, прохаживаясь по Вышших своего Райка Мѣстах, чуть было не насгупил на Змїю. Расколотйл ей Трбсгью Голову и так шибко ударил, что піікая Часть Трбсти, как Шелуха, отпала.

Почувсгвовал Он в Ушах своих не слыханный пред сим Звон и дивный Голос таков: "Глупый! Чего ты плачешь? Кого игцеш? Я всегда с тобою". Обняла Его несказанная Радосгь. Открылся ему Слух. И так-то он усмотрѣл, что Его Трость есть двойная. Снял он подлую Поверхносгь. Открылась Новая Золотая палка, драгоцѣннѣйшими Каменьями насаженная от самаго Верха до самаго Конца. Ея Голову сосгавлял один самой Ббльшой Голубой Шафир. На Головѣ Живый Образ Отца его, вѣчными написан Красками, а вкруг бнаго - Слова сій: "Покрыет тя Божїе Начало"⁶⁷. Вот так-то ты, слушай! Знаєш Христа, как сей, находясь Глух и Глуп, знал Отцбвску Палку⁶⁸. Не вѣроятным тебѣ кажется de слово, что, узнав Мойсея, узнаєш одним взором и Христа. Ты ж егце чуднѣе услышишь Слово. Не только когда довѣдётся тебѣ узнать Ддама, или Авеля, или Ноя, или ІИСУСА Навина, или Халева, или Їова, или Соломона, или Їеремію, или Павла, но когда, хотя самого себе хорошенько узнаєш, изволь знать, что одним взором узнаєш и Христа. Один есгь весь вышепомянутый Род Авраамль, ни Числа, ни Начала, ни Конца не имѣюігцй, всѣ четырѣ Стороньї исполняюігцй. "Агце кто может, - говорйт Бог Аврааму, - исчестй Пѣсбк Земный, то и С ілі я твоє изочтёт"⁶⁹. Впротчем, не Конец то, послѣ чего егце нѣчтось Слѣдует. Но послѣ сего Рода ничего уже Слѣдовать не может. Все погибает Огнем Божїим, и самыи Нечесгивых Останки, а потому уже и не Останки, что не остаются. Не терпит ничтб Огненнаго Лица Божїя. Всѣ, как Хврасгные, горят, кромѣ сего Сѣмени, о котором в Исаїи. "Якоже Небо Ново и Земля Нова, яже Аз творю, пребывают предо мною, - глагблет Господь, -тако сганет Сііѵія ваше и Имя ваше"⁷⁰. Тож и в Іеремїи: "Возвеселйтеся Ве-селїем. Восклйкните на Главу Языков. Слышанно сотворите и похвалите. Рцыте: Спасе Господь люди своя, Останок Израилев"⁷¹. Сей-то Род есгь йгцущих Господа, йшугцих Лице Бога Іаковля, пред которым никакой Язык устоять не может: "Яко Огнь сходит от Лица Его"⁷². Из сего Богоспасаемаго Рода хоть одного узнав, всѣх узнаєш. Во всѣх их Один Новый Человѣк, и они в нем, а Он в Отцѣ своем. Но понеже ни одного из них узнать не можем, то, по крайней мѣрѣ, узнать самых себе постараймось. Сим Образом можем узнать Исгиннаго Человѣка, "созданнаго по Богу в Правдѣ и Преподобій Исгины"⁷³. А се ж то самое есгь и Живот вѣчный⁷⁴. Узнав же Его, во мгновенїи Ока преобразимся в него, и все наше мертвенное пожерто будет Животом Его. Слушай! Что такое сам он говорит к своєму любителю, который в Его род отродиться и с Ним за Одно быть желает: "Агце не уп іісп самую тебе, о добрая в женах! изыйдй ты в Пятах паств и паси козлища твоя у кущей Пасгырских"⁷⁵. Напишите ж слова аи вѣчными Красками на Сердцѣ вашем и на Мыслях ваших. Предайте Глас сей Божїй в наслѣдіе и потомкам вашим, да Останки их будут благословенны и вселятся на Землѣ доброй, и насытятся Пшеницы, Вина и Елея⁷⁶, и воспитаются на Водѣ покойнѣ⁷⁷, и утучнѣют Хлѣбом Слова Божїя, и так Землю свою вторйцею наслѣдят, и Веселїе вѣчное над Главою их⁷⁸. А если кто не узнает себе, сей не может слухом услышати гласа Господа Бога своего⁷⁹, чтоб отверзл ему

Господь сокровище своє благое - Нёбо⁸⁰. И не получит, не увидит, ни уразумѣет Сладчайших сих Божїих Обѣщаній во Ісаїи: "Тогда разверзется рано свѣт твой, и исцѣленія твоя скоро возаяют, и предїйдет пред тобою правда твоя, и слава Божїя обымет тя. Тогда воззовеши, и Бог услышит тя, и Еще Глаголющу ти речет: 'Се прїйдох!'⁸¹ И будет Бог твой с тобою присно, и насытишися, якоже желает душа твоя. И Кости твоя утучнѣют и будут яко вертоград напоённый и яко Источник, ему же не оскудѣ вода. И Кости твоя прозябнут, яко трава, и разботѣют, и наслѣдят рбды родбв"⁸². "Смиренная и колеблемая, не имѣла єси УгБшенїя. Се аз уготовляю тебѣ Аноракс, Камень твой, и на основанїе твоє Сапфир, и положу забрала твоя Іаспис, и Врата твоя каменїе Крисгалла, и огражденїе твоє, каменїе избранная⁸³. Се пришелцы прїйдут к тебѣ мною, и вселятся у тебе, и к тебѣ прибѣгнут. Се аз создах тя, не якоже кузнёц, раздуваяй углїя и износя сосуд на дѣло. Аз же создах тя не на пагубу, еже исглити"⁸⁴. Что ж то за пришелцы? "Возведи бкресг очи твой и виждь: вся се собрашася и прїйдоша к тебѣ. Живу аз, -глаголет Господь, - яко всѣми ими, аки в красоту облечешися и обложили себе ими, яко утварїю невѣсга"⁸⁵.

Друг. Спбришь, Лука, и хвалиться, будьто знаешь Христа. Разумѣй! Чем хвалишся? Опасайся Іеремїиньїх слов сих: "Близ єси ты, Господи, уст их, далече же от утроб их"⁸⁶, и Давидовых: "Положиша на Небеси Уста своя, и Язык их прейде по Землѣ"⁸⁷, и Мойсёевых: "Не вбзмеши Имени Господа Бога твоего всуе"⁸⁸, и Христовых: "Плоть ничтоже. Дух животворит"⁸⁹. Легко могли смотрѣть сыны Израилевы на поверхносгь покрывала Мойсеева. Но на Богом прославленный зрак лйца его смотрѣть боялись. Видишь ли, что двойной Мойсей? В одном Мойсеѣ тлѣнный и славный. Тож самое дѣлается и на Ѳавбрѣ. Один Христос снбсен очам Петровым, вторый страшен. Перваго множайшїи видѣли, втораго никто, кромѣ Учеников, в то время, как дал и отверз им ум разумѣти писанїя⁹⁰. Тлѣннаго и мертваго всѣ видѣли, а о живом никто не терпѣл и слышать. Всилу ученики увѣрились и присмотрѣли, и увидѣли. Перваго смертнаго Христа не хочет знать и видѣть Его Павел, и сим гаразда разнйтся от протчїих. Слушай, что он говорит? "Тѣмже и мы отнынѣ ни Единаго вѣмы по плоти. Аще же и разумѣхом по плоти Христа, но нынѣ ктому не разумѣем"⁹¹. Скажи ж тепер, что такое разумѣешь чрез сїе имя "Христос"⁹²? Если разумѣешь какую тлѣнь, без сумнѣнія, чрез имя Христово разумѣешь пусгошь. И се-то есть принимать имя Его всуе⁹³! А чтож есть суетность и лжа, если не то, что тлѣнь? И de-то есть не живот, но погибель свою видѣть: "Да узрят бчи его своє убїенїе!"⁹⁴ Кричйт Іов: "От Господа же да не спасется!"⁹⁵ Сіе-то тлѣніе есгь точное поле пагубы⁹⁶, а на нем все, что только застанет, или от Человѣк, или от Его скотов, Огнь Господень, з Громом и Градом, тое все-на-все, во всей Землѣ Егйпетской, поражает пагубою, кромѣ одной земли, гдѣ находился род Божїй, Сыны Израилевы. Так вот гдѣ ищй узнать Христа! в Землѣ Гесёмской⁹⁷. Этіи псі. одного суть роду. "Род спасаемый от Господа"⁹⁸. А между тілі поучись, что то говорит Давид? "Восганите по сидѣніи, ядуїгди

Хлѣб болѣзни"⁹⁹. "Доколѣ належите на Человѣка? Убиваете всѣ вы"¹⁰⁰. "Цѣну мою совѣщаша отрйнути, текбша в жажды"¹⁰¹. "Усты своими благословляху и Сердцем своим кленяху"¹⁰². "Единою, - глагола Бог, - двбя ая слышах"¹⁰³. И внуши, пожалуй, что то опять Міхёй поёт? "И ты, Стблпе паствы мгляный, іпііі Сібня к тебѣ прїйдет, и внїйдет власть первая, Царство из Вавилбна, дгцерѣ Іерусалймлѣ. И нынѣ вскую познала еси зло? Не бѣ ли тебѣ Царя? Или совѣт твой погибе? Яко обыдбша тя болѣзни, яко раждаюігдя. Болѣзнуй и мужайся, и приближайся, дгци Сібня, яко раждаюгцая. Занё нынѣ изыйдеши из Града, и вселйшися на Пблѣ, и дойдеши Вавилбна. Оттуду из[и]мет тя и оттуду избавит тя Господь Бог твой..."¹⁰⁴ Не можеш, Лука, Христа видѣть. Одну срамоту, Лице Его покрываюшую, и Задняя Его видиш, и как Іоиль говорит: "Землю созадй, поле пагубы и лежагцаго видиш"¹⁰⁵. И бойся, чтоб не был на Паденїе тебѣ¹⁰⁶, и засмотрѣвшися на Плечи Его, не миновал бы ты того Христа, Павлом познаннаго, вчера и днесь и во вѣки находягцагося¹⁰⁷, и Ісаїею вйдѣннаго, глаголюгцаго к тебѣ: "Аз есмь, Аз есмь, утѣшаяй тя. Разумѣй! Кто есть¹⁰⁸ Сый? Убоялся еси Человѣка смертна и сына человѣча, иже яко трава из-схбша, и забыл еси Бога, создавшаго тя, сотворшаго Небо и Основавшаго Землю"¹⁰⁹. Сего Божїего Человѣка, если узнаєш, о сем похвались¹¹⁰. В то время дерзновенно возопїй со Ісаїею: "И сам Божій есмь"¹¹¹. Но вот тебѣ! Знай, что во вѣки не узнаєш ни одного от Рбда Божественнаго, поколь прежде не узнаєш самаго себе. Во вѣки не здіілаешся пресёльником с Авраамом. Во вѣки не поставиш Кугци твоея со Іяковом¹¹². Во вѣки не вселйшся на мѣсгѣ Злачнѣ с Давйдом¹¹³. Во вѣки не посгавит тебе в Число Божїих Людей Мойсёй¹¹⁴. Во вѣки не дождешся обѣгцаемых во Ісаїи Царей, Кормйтелей твоих¹¹⁵. Сей род есгь Царское Свягценїе и Язык свят¹¹⁶: Царїе, Свягцённики и Кормйтели с Пророками, о коих всѣх вот что говорит Бог! "Подьях вас, яко на крилѣх Op лих, и приведбх вас к себѣ"¹¹⁷. Если ж не узнаєш себе, будет Царь твой Валак, а Кормйтели твой - Посланники Его, непрїятели рода Израилскаго, почиваюгцїи в ночѣ при Валаамѣ¹¹⁸. Се-то тѣ лжйвыи кормйтели и Пророки, о коих Міхёй воспѣвает: "Узрят языцы и усрамятся от всея крѣпосги своея. Руцѣ возлбжат на Уста своя, и Уши их оглохнут, полйжут персть, яко Зміеве, пблзугце¹¹⁹ по Землѣ, смятутся во облежёніи своем, о Господѣ Бозѣ нашем ужаснутся и убоятся от тебе. Кто Бог, якоже ты?"¹²⁰ И о которых Захарїя: "О пасугцїи суєтная и осгавльшїи овец! Мечь на Мышцу Его! и на Око Его десное! Мышца ему изсыхаюгци изсхнёт, и Око ему десное ослѣпая осліііпіет"^|21. И о которых Ісаїя: "Нынѣ же слыши сїе, Юная, сидягцая дгци Вавилбня, уповаюгцая в сердцѣ своем, аз есмь глаголюгцая и нѣсть иныя, не сяду вдовою и не познаю сирбтства¹²². Нынѣ же прїйдут на тя два ая внезапу в Един день. Безчадїе и вдовсгвб внезапу на тя прїйдет в волшебсгвѣ твоем и в крѣпосги волхвбв твоих¹²³. Се вси, яко Хврасгїе, огнем погорят и не изымут души своея из Пламене"¹²⁴. Вот се-то ті, кугци Пасгьірскїи! до коих отсылает тебе Человѣк Божїй, если не можеш узнать самаго себе¹²⁵. Сій кугци совсѣм противны той КуппігІІ

Мойсёевой и тілі кущам, о коих напйсано в Чйслах: "Коль дббры дбмы твой, Іакове, и кущи твоя, Ізраилю! яко дубравы осЬняюгцїя, и яко Садые при рѣках, и яко кущи, яже водрузил Господь, и яко Кёдры при Водах"¹²⁶.

Антон. Конечно ж, самонужнѣйшее есгь слово сїе, чтоб познать себе самаго. Что нужнѣе, как увидѣть Бога? "Нѣсгь Исгины, ни Милости, ни Віідііііїя Божїя на Землѣ, - вопїет Оссїя. - Клятва и лжа, и убїйсгво, и татьба, и любодѣяніе разлїяся по Землѣ, и кровь с кровьми мѣшают¹²⁷. Яко ты умѣніе отвергл еси, отвергу и аз тебе, еже не жречесгвовати тебѣ и забыл еси Закон Бога своего, забуду и аз чада твоя¹²⁸. И будет, якоже людїе, тако й жрец"¹²⁹. И опять: "Соблуди Ефрём, и осквернися Израиль. Не положйша помьппленїй своих, еже возвратитися к Боїу своєму, яко дух блуженїя есгь в них, и Господа не увидѣша"¹³⁰. Но нельзя не соблудить, не узнавши Господа. Ах, дражайшее умѣніе! Нѣт тебе на Землѣ, в пёпелных сих сердцах. О Высочайшая Господсгвенная Сцїзнцїя¹³¹! Умѣетность! Умѣетность! Гдѣ ты нынѣ? Поразила тебе мечем языка своего блудница, сирѣчь Земля, Плоть и Кровь. Умножились вездѣ пбхотники Ея. Но нельзя никак узнать Господа, не узнавши самаго себе. Правда, что видим себе всяк из нас и знаєм себе. Но как же знаєм себе? И как видим? Не все ли то языческое? Не все ли то тлѣнное, что мы познали в себѣ? Хребет один в нас видим, а не лице в нас наше, лжу нашея плбти одну видим, не Истину в ней. И как нам сыскать утѣшеніе? "О Лютѣ! - вопїет Исаїя. - Множеству Языков многих. Аки Море волнующееся, тако смятетёся, и хребет языков многих, яко вода возшумит, аки вода многа, языцы мнози, аки шум водьї многїя, нуждою носимыя, и отвержет его, и далече поженет его, аки прах плевный, вѣюігцйся противу вѣтра, и яко прах колесный буря возносящая"¹³². Да развѣ ж довольно сего, когда в нас видим одну разливаюшуюся тлѣнія нашего Воду? Длячего не проницаем в то, что её держйт? "О Граде лживый¹³³! - кричит Іеремїя. - Что хвалитися во Удблїях? Стечё Удблїе твоє, ї ї і н і безсгудная, уповающая на богатсгва своя, глаголющи: 'Кто прїйдет на мя?' 'Се аз наведу на тя страх', -глаголет Господь Вседержитель"¹³⁴. "О! Лютѣ граде кровёй, - гласит Іезекіиль, - в нем же есгь яд, и яд не изыйде из него"¹³⁵. Сего ради глаголет Адонай¹³⁶ Господь: "Се аз сужду тебѣ по кровём твоим и по пбмыслам твоим! Сужду тебѣ, нечисгый, пресловуте и великій, на Разгнѣваніе"¹³⁷. Не довольно еще для нас видѣть одну в нас нашу Землю, но нужно еще подниматься и прозрѣть за нашею Землею и тую Землю Господню, о которой Исаїя: "С веселїем, - говорит, - изьшдете и с радостїю научитёся"¹³⁸. И о которой Ібиль: "Якоже Рай сладости, Земля пред лицем Его, а яже созади Его (та) поле пагубы, и спасающаго не будет на нем"¹³⁹. Не довлѣет нам видѣть одно тлѣнносги нашея лице, но продыраться сквозь гЬиь нашу, чтоб увидѣть там лице человѣка от того Божїего народа, о коих Ібиль же: "И Господь дасг Глас Свой пред лицем Силы Своєя. Яко мног есть зѣло полк Его. Яко крѣпка дѣла словес Его"¹⁴⁰. И, описуя сей нетлѣнный Род, вот что поёт! "Якоже вид конскїй, вид их, и якоже конники, тако поженут. Якоже глас колесниц, на Верхи Гор восгекут, и яко глас пламене Огненна, попаляющаго¹⁴¹ тростїе, и яко людїе мнози и крѣпцы, ополчаюігдися на брань. От лйца их сокрушатся людїе. Всякое лице, аки опаленїе горнца. Якоже борцьї потекут и якоже Мужы¹⁴² храбры взыйдут на ограды, й кїйждо в путь свой пойдет, и не совратят путей своих, и кїйждо от брата своего не отсгупит. Отягогценны оружїи своими пойдут и в Стрѣлах своих падут, но не скончаются. Града ймутся, и на забрала востекут, и на Храмины взлѣзут, и оконцами внїйдут, якоже татїе"¹⁴³. Вот еще какой род! Есть род, и есгь род: Язьіческїй и Израильскїй. Тот начинается, сей начинает. Тот кончится, сей кончит. Тот средйна, сей начало и Конец. Раздѣлите! Не смѣшивайте людей избранных с отверженными. Не разливайте крови¹⁴⁴ неповинныя на Землю. Есгь кровь беззаконная, есгь и Праведная. Есгь плоть тлѣнная, есгь и не тлѣнная. Есгь рука лѣвая, есгь и правая. Есть косгь изсбхшая, есгь и прозябаюшая и несокрушаемая. Есгь око темное, есгь и свѣтлое: "Не отемнѣсгѣ Очи Его, ни истлѣста Усгнѣ Его"¹⁴⁵. Да длячего ж не бывать сему всему, когда есть и новая Земля пред лицем Его¹⁴⁶? Длячего ж не бывать новой Землѣ, когда весь Мір новый в Началѣ созидается? Есгь Начало начинаемое, и то не Начало, потому что предваряется другим, прежде себе Началом. И есгь Начало не начинаемое, о коем сказанно: "Начало Сїбну дам"¹⁴⁷. "Со мною Сіон есгь"¹⁴⁸, - глаголет Господь. И сїе-то есгь Истинное Начало безначалное¹⁴⁹: "И без него ничто же бысть, еже бысть"¹⁵⁰, Начало безконечное и Само всему Конец, и всему гйблющему как начаток, так и осгаток. Посгигните Господа, и стрѣтит вас Начало. Взыщите Господа¹⁵¹, и обрящете Остаток. Обрящете Осгаток, если взыщете Начаток. Господень есгь Начаток, Господень и Осгаток. Отдайте ж Господу Начатки. Его суть всѣ Начатки. Посвятите от всего, что угодно Сердцу вашему, что только лиш видите¹⁵². Его есть Небо и Земля.

Дай Начаток Сынов твоих и Дщерей твоих от всего Плода Утробы твоея¹⁵³. Дай Начатки жит твоих, и от скотов твоих, и от всего твоего, дай Первыи Начатки и внесй в дом Господа Бога твоего¹⁵⁴. Обрѣтёніе Господа есгь видѣніе Начатков, видѣніе Начатков есгь Знанїе самаго себе в себѣ, да уразумѣются, яже в Сердцѣ твоем¹⁵⁵. "Возмите от себе самых учасгїе Господу"¹⁵⁶. Вбзмете, если узнаете себе самых.

Лука. Если толь нужное сїе слово "узнать себе", что без него и Господа, и ничего узнать не можно, то думаю, что не на одном мѣстѣ в Божесгвенных Книгах означено. Помню, что Мойсей, очищая Израильскїй народ для Снисхожденїя Божїя в Третій день над Гору Синайскую и как можно лучше его прїуготовляя на всгрѣчу, вот что говорит! "Внемлите себѣ, не восходити на Гору"¹⁵⁷. Конечно бы, они, прикоснувшись Горѣ, умерли, если б не внушили себѣ. Главнѣйшш Пункт сей "Внемлите себѣ"¹⁵⁸ совсѣм кажется сходен с сим: "Узнайте себе"¹⁵⁹. Видно ж, что не коснулись Горы. Потому что там им дал суды и оправданій Господь Бог¹⁶⁰. Впротчем, ходити с Господем по Заповѣдем Его¹⁶¹, имѣть Его Вождом и Пасгырем своим - все то одно. И так "внемлите себѣ, не восходити на Гору"¹⁶², кажется, совсѣм сходное с сими словами: "Аще не увѣси самую тебе, изыйди в пятах паств"¹⁶³. Если (де) коснетёся Горьї, умрете¹⁶⁴. То есть: Не будете управляемы Царствіем повелѣній Господних, чего то и Давид просит: "В Путй твоем живи мя"¹⁶⁵. Потому что не мертвій восхвалят Его¹⁶⁶. Длятого, предоберегая в началѣ: "Внемлите (де) себѣ"¹⁶⁷. И тут тож в сих словах: "Агце не увѣси"¹⁶⁸. "Если (де) себе не узнаєш, то я твой не Царь, - говорит Господь. - Прочь изыйди из мѣст моих Злачных! Пасйся при пятах у лживых Пасгырей"¹⁶⁹. Беззаконная Пята, Гора, Плоть, Ложь, Земля - все одно. Словом сказать: "Смерть упасет их"¹⁷⁰. И, конечно, умергцвляюгцая сїя Гора есть то ж, что ложь и плоть. А тож как бы она могла умергцвлять? А как Мойсей не велит к ней касатись, так и Исаїя изгонит из нея ж книжника Сомнаса, вопїя на него: "Что ты здѣ? И что тебѣ здѣ? Яко истесал еси здѣ гроб, и сотворил еси себѣ гроб, и написал еси себѣ на Каменѣ кушу? Се нынѣ Господь извержет..."¹⁷¹ Куда высоко многіи возносятся в мудрованїи Божїя Писанїя! Возносятся по Знанїю Исгбричному, Географичному, Математичному, да все Плотскому. Скажем же со Исаїею, что все сїе Вьісокїй есть Гроб¹⁷². "Презорство Сёрдца твоего, - вопїет Авдїй, - воздвиже тя живугцаго в пегцерах каменных, возвышаяй храмину свою, глаголяй в Сердцѣ своем: кто мя свержет на Землю?"¹⁷³ "'Агце вознесеній ся, якоже Орел, и агце положити гнѣздо твоє средѣ звѣзд, и оттуду свергну тя', - глаголет Господь"¹⁷⁴. Видно ж, что такова гора не Іаковля есгь Луза, или Веойль¹⁷⁵, но Исавля Сійр¹⁷⁶. "Лютѣ! - кричит Амбс, - уничижаюгцим Сібна и уповаюгцим на Гору Самарїйскую. Обымаша начатки Языков и внїйдоша (туда ж) к ним дом Израилев"¹⁷⁷. А что сїя Гора о высоком да плотском смыслѣ разумѣется, слушай Авдїа! "В той день, - глаголет Господь, - погублю премудрыя от Ідумёи и смысл от Горьі Исавовы¹⁷⁸, да отймется человѣк от Горьї Исавовы¹⁷⁹, и взыйдут спасаемыи от Горьї Сібни, еже отмсгити Гору Исавлю, и будет Царство Господёви"¹⁸⁰. Сій Гбры Господь палит, колеблет и смугцает, Вѣра прочь переносит, а несмьісленнїи суєтно возопїют: "Покрыйте нас..."¹⁸¹ "Пйсьмя бо убивает, а дух животворит"¹⁸².

Квадрат. Помню и я, во второй Книгѣ Моисеевой, вот что! "Се аз послю Ангела моего пред лицем твоим, да сохранит тя на путй, яко да введет тя в землю, юже уготовах тебѣ"¹⁸³. А дабы не лишиться Вожда сего, в самом Началѣ, как всенужнѣйшее, говорит: "Воньми себѣ, и послушай Его, и не ослушайся Его, не обинется бо тебе, имя бо моє есть на нем"¹⁸⁴. Ничево, видно, нельзя здѣлать без "Воньми себѣ"¹⁸⁵. Потом: "и послушай Его"¹⁸⁶. От познанїя себе самаго раждается послушанїе Боїу, а послушность вот чем дѣлает! "Будете ми Людїе избранныи от всѣх язык, моя бо есть вся Земля, вы же будете мнѣ Царское Свягценїе и Язык Свят"¹⁸⁷. Блаженны слышаггци Слово Ангела сего¹⁸⁸! Сей Ангел там же именуется страхом: "И страх послю ведуггцй тя, и устрашу вся языки"¹⁸⁹. Сей точно есгь один страх с тілі, который Іякова выводил на мѣсго Веойль. Вот! "И воздвижеся Израиль от Сікймов, и бысгь страх Божїй на Градѣх, иже окресг их, и не гнаша в слѣд Сынов Израилевых"¹⁹⁰. Да и не о нем ли Мойсей в Книгѣ 5-й гремит? "Да не ходите в слѣд Богов иных, Богов языческих, иже бкресг вас, яко Бог ревнив,

Господь Бог твой посредѣ тебе"¹⁹¹. И не сей ли стоит посредѣ вас, ЕГОЖЕ вы не не вѣсте, но вѣсте¹⁹²? Блажен, имѣяй Уши слышати! и слышит¹⁹³. "По малу-малу изжену (де) Языки от тебе, дондеже возрасгеши и наслѣдиши Землю"¹⁹⁴. Но всему сему преддверїе и Дверь: "Воньми себѣ!"¹⁹⁵

Памва. Без сумнѣнія, Единственное сїе преддверїе не даёт нам уклонитись в сторону и прямо ведет к той Двери, которая сама о себѣ вопїет: "Аз есмь дверь"¹⁹⁶. "Внемли ты вся, - говорит Господь к Мойсею, -елика аз заповѣдаю тебѣ. Се аз изжену пред лицем вашим Аморрея и протчих всѣх"¹⁹⁷. А дабы Мойсей не помарал народа идолопоклонством, вот что! "Внемли себѣ, да не когда завѣгцаеши Завѣт сидягцим на Землѣ, в ню же внїйдеши..."¹⁹⁸ Мойсей, узнав себе, все идолское сокрушил, ПОСЇЖ, пожёг. Потом снишол с Горы от Бога, имѣя прославлен Зрак плоти лйца своего¹⁹⁹. И если всяк человѣк ложь и плоть²⁰⁰, то гдѣ главнѣйшее Идолочтенїе, как во всяком человѣкѣ, если не удосгоился познать себе?

Друг. Мойсей, в послѣдней своей книгѣ, на нѣсколько мѣстах как самонужнѣйшее повторяет de Слово: "Внемли себѣ"²⁰¹. Вон послушай!

"И нынѣ, Израилю, послушай²⁰². Видите, показах вам оправданїя и суды²⁰³, и сохранйте, и сотворйте, яко ая Премудрость ваша и смьішленїе пред всѣми языки, и рекут: се людїе премудры и умѣтелны! язык великій сей"²⁰⁴. А дабы не позабыть оправданій, вот что! "Воньми себѣ и снабди душу твою зѣло"²⁰⁵.

"Господь Бог твой введет тя в Землю благую и мноіу, идѣ же водотечи ВОДНЫЯ и исгочники бездны по полям и горам, в Землю пшеницы и ячменя, в Землю Маслична Елея и Меда, в Землю, на ней же не с Нигцетою снізси Хлѣб твой, и ничесо же восгребуеши на ней"²⁰⁶. Но что далѣе? "Воньми (де) себѣ"²⁰⁷. А длячего? "Да некогда²⁰⁸ вознесешися сердцем твоим и забудеши Господа Бога твоего²⁰⁹, да не речеши в сердцѣ твоем: крѣпость и сила руки моея, сотвори мнѣ силу великую аю"²¹⁰.

"И дасть Дождь Землѣ твоей во время, ранній и поздный, и собереши жита твоя, и вино твоє, и Елей твой, и даст пишу на Сел ііх скотом твоим"²¹¹. Но что далѣе? "И ядый насытився: внемли себѣ"²¹². А длячего? "Да не обманится Сердце твоє: и пресгупите, и послужите Богом иным..."²¹³

"Да не сотворите тамо всѣх, елика вы творите здѣ днесь, кїйждо угодное пред собою"²¹⁴. Но гдѣ тамо? То-то и дивно, что не знаешь. "Ту принесете вся всесожженїя ваша, и жертвы ваши, и десятины ваши, и начатки рук ваших"²¹⁵. Так вот! "Внемли себѣ: да не принесеши всесожженїй твоих на всяком мѣстѣ"²¹⁶. Боже мой! ни Бога слушать, ни жертвы ему приносить, ни гдѣ приносить? Ничево нельзя ни знать, ни дѣлать, если не узнать себе самаго.

О Жертвах Приказывает так: "Токмо крове да не снѣсге: на Землю пролїете, как воду"²¹⁷. Если (де) крови не станеш ѣсти, то, конечно, спіісп пред Богом твоим. Он сам тебѣ изберет мѣсто. А кушай ты, и сын твой, и дгцерь твоя, и раб, и раба твоя. Не отганяй же и Левйта. Он части не имѣет для себе. Его часгь Господь. Прїйми и пришелца²¹⁸. Но что ж есгь Левит? То-то и дивно. Внемли ж себѣ. В то время не оставиш и Левйта²¹⁹ и узнаешь, гдѣ-то Тамо?

"Да не снѣси ю (Кровь), да благо тебѣ будет, и сынам твоим по тебѣ во вѣки, агце сотвориши се, еже добро и угодно есгь пред Господем Богом твоим"²²⁰. Кто видѣл, чтоб Блаженство сосгояло в неяденїи кровей? Однак кричит: "Воньми Крѣпцѣ, еже не ясги крове"²²¹. Затѣм, что кровь есть душа животнаго. Пролый (де) Землю на Землю²²². Не принось крови тому, кто кровь потребляет. А дабы не здѣлался язычником чрез кровавую жертву, так вот! "Внемли себѣ, да не взыгцеши послѣдовати им"²²³, то есть языкам. Язычник приносит плоть и кровь Боїу.

"В седмое лѣто да сотвориши отпугценїе. И сице заповѣдь отпугценїя: Да оставиши весь долг твой, им же должен ближній тебѣ, и от брата своего не истяжеши. Яко наречеся отпугценїе Господу Богу твоєму...²²⁴ Агце же брат от братїи твоея будет²²⁵ недостаточен во Едином от Градов твоих, в Землѣ, юже Господь Бог твой дает тебѣ, да не отвратиши Сердца твоего, ниже сожмеши Рукй твоея²²⁶, отверзая, да отверзеши Руку твою ему, и взаим да даси ему, елико просит, и елико ему не достанет"²²⁷. А дабы отпугценїе и одолженїе можно здѣлать брату своєму, придает наконец сїе: "Внемли себѣ. В то время не будет (де) Слово тайно в сердцѣ твоем беззаконїя, и брат твой не возопїет на тя ко Господу"²²⁸.

Коль много заповѣдуется, в Третей Мойсеевой книгѣ, о язвенной проказѣ²²⁹! А если кто хочет во всем том исправен быть, так вот! "Внемли себѣ в язвѣ проказы"²³⁰, - говорит во Второзаконїи.

Наконец Мойсей, при подаянїи Заповѣдей Господних, пересгал придавать de слово, которое вмѣсго ключа служит - "Воньми себѣ"²³¹. Сыскал он другое вмѣсто того. А именно: "Поіубйте сами злое от вас самих"²³². Гдѣ не сказал: "Внемли себѣ"²³³, там говорит: "Поіубйте сами злое от вас самих"²³⁴. Велит убить пророка, земная мудрсгвуюгцаго и плотскїи чудеса даюгцаго, и придает: "Погубите сами злое от вас самих"²³⁵. Велит побить каменіем кланяюгцагося израилтянина солнцу или лунѣ и придает: "Измйте злое от вас самих"²³⁶. Велит убить человѣка, непослушнаго жерцу, кой не по плоти, но по духу жрец: "И да измеши (де) злое от Израиля"²³⁷. Велит клевету, на невиннаго брата реченную, обратить на клеветникову голову и придает: "Измйте злое от вас самих"²³⁸. Велит убить непокориваго родителям сына, и: "И измите злое от себе самих"²³⁹. Велит прелюбодѣйсгвуюшую пару убить и тож одно придает²⁴⁰, и протчая, и протчая.

А мнѣ кажется совсѣм de слово согласное с тілі, что: "Внемли себѣ"²⁴¹. И никто не может погубить внутрь себе злосгь, если не узнает прежде, что такое в нем Зло? И что Добро? А не узнав в себѣ, как может узнать и изгнать от других?

Антон. И старик, насгавляя сына своего Товїю, недовольно что говорит: "Вся дни, Чадо, Господа Бога нашего помни и да не похогцеши согрѣшати и преступати Заповѣди Его"²⁴². Вот егце! Будьто ключ к тому вручает: "Внемли себѣ, Чадо, от всякаго Благодѣянія. Да не поймеши женьі чуждыя, яже нѣсгь от племене Отца твоего. Зане Сынове Пророков есмы: Нбе, Авраам, Исаак, Иаков Отцы наши от вѣка. Сій всѣ жёны пояша от братїй своих"²⁴³. И наконец прилагает печать: "Внемли тебѣ, Чадо, во всѣх дѣлах твоих. И так будеш наказан во всем житїи твоем"²⁴⁴. Конечно, не сыскать было Товїи ни человѣка ангела Рафайла, ни убѣжать смерти от Асмодея²⁴⁵, лютаго ангела в чертогѣ невѣсгном, ни веселиться с возлюбленною Саррою²⁴⁶, если б не послушал отца, а здѣлался бы досадителем и ругателем его, и не постарался бы узнать прежде всего сам себе хорошенько, как Соломон сказует: "Злый с досажденїем творит злая, себе же знающїи Премудры суть"²⁴⁷. Он вьтотрошил сам себе, как рыбу, о коих Аввакум: "Сотворити Человѣки, яко Рыбы Морскїя"²⁴⁸. Вынял из нутра своего сердце каменное, и печень пбхоти плотскїя, и желчь, о коей в пятой книгѣ Мойсей: "Еда кто есгь в вас муж, или жена, или отечество, или племя, Егоже сердце уклонися от Господа Бога вашего, итй, еже служити богам языков оних? Еда кїй есгь корень, горѣ прорастающ, в желчѣ и горести?"²⁴⁹ И опять: "От виноградов Содомских виноград их, и розга их от Гомбрры, грозд их грозд желчи, грозд горесги их"²⁵⁰. И о коей притбчник: "Мед каплет от усген женьї блудницы, яже на время наслаждает твой гортань, послѣди же горчае жёлчи обрящеши"²⁵¹.

Сіє все зло изняв от себе самаго и сожег огнем Господним²⁵², безопасно вселился в любезныя своея обьятїях, о коей Соломон: "Сію возлюбих и

поисках от Юности моея, и взысках невѣсту привести себѣ, и Любитель бых красотьі Ея..."²⁵³

Памва. Сколько по наружности разнятся, сголько по внутренности согласны аи слова: "Внемли себѣ"²⁵⁴ и "Ищите прежде всего Царсгвїя Божїя и правды Его"²⁵⁵.

Царсгвїе Божїе не так приходит, как гость до гостя, чтоб можно всгрѣтить приходягцее из-за гор, из-за моря, из облаков. Оно не далече от нас. Оно внутрь нас есгь²⁵⁶. "Заповѣдь ая, юже аз заповѣдаю тебѣ днесь, -говорит Мойсей, - не тяжка есть, ниже далече есть от тебе, не на Небеси есть, чтоб ты сказал: 'Кто взыйдет от нас на Небо и возмет ю нам, и, услышав ю, сотворим'²⁵⁷. Близ тебе есгь Глагол зѣло, во устѣх твоих, и в сердцѣ твоем, и в Руку твоєю творити его"²⁵⁸. Сїе-то слово Царствїя прозирают пророки, сїет Христос, проповѣдует Павел. Кто себе увѣдал, нашол царство.

Квадрат. Теперь начинаю разумѣть de Соломоново: "Сердце

премудраго уразумѣет, яже от своих ему уст, во усгнах же носит разум"²⁵⁹. Слово царсгвїя Божїя внутрь сердца нашего сокрылось, будьто источник, в землѣ утаенный. Кто узнал себе, тот обрѣл желаемое сокровигце Божїе, Источник и исполненїе его обрѣл внутрь себе, внутренно внимая себѣ, о коем Соломон: "Вода глубока слово в сердцѣ мужа, рѣка же изскачугцая, и Источник жизни²⁶⁰, Муж же премудр исчерплет ю"²⁶¹. Кто de видѣніе почерпл, тот имѣет крйла, желаемыи Давидом²⁶², и очи, похваляемыи сыном его: "Очи его, яко Голубицы, на Исполненїих вод, измовенны в млецѣ, сидяїгдя в наполненїих вод"²⁶³. К таковому вот что говорит познанныи брат его и друг! "Отврати очи твой, яко тїи воскрилиша мя"²⁶⁴. Но сей, узнавши себе, то есть узнавши его, не спугцает очей с него, и друг друга пасёт, хвалясь: "Аз Брату моєму, и Брат мой мнѣ, пасый мене в Крынѣх"²⁶⁵.

Лука. Сїе ж то исполненїе уразумѣть и Павел желает Ефеааном: "Да дасть вам по богатству славы своея силою утвердиться духом его во внутреннѣм человѣцѣ²⁶⁶, вселитися Христу вѣрою в сердца ваша, в Любви вкорененны и основанны²⁶⁷, да возможете разумѣти со всѣми святьіми, что широта, и долгота, и глубина, и высота? Разумѣти же преспѣюгцую Разум Любовь Христову, да исполнитеся во всякое²⁶⁸ исполненїе Божїе"²⁶⁹. Тож и Колоссаем: "Блюдитеся, да никто же вас будет прелгцая Филосбфїею и тгцетною лесгїю, по преданїю человѣческому, по Стихїам Міра сего, а не по ХрпстІ), яко в том живет всякое²⁷⁰ исполненїе Божества тѣлеснѣ"²⁷¹. Всяк человѣк есть земля, поле и вертоград, но земля сїя наполненна водою Божїею. "И Того даде Главу вышше всѣх Церкви, яже есть Тѣло его, исполненїе исполняюгцаго всяческая во всѣх"²⁷². Поле произнесгь может крыны, а вертоград сѣмена, de же пусто есгь, дондеже, как Исаїя говорит, "найдет на ны дух от Вышняго, и будет пустыня в Хермёль"²⁷³.

Друг. Человѣк Божїй Іисус, свободивши от Легеона Бѣсов Мужа Гадаринскїя Земли²⁷⁴, говорит ему наконец: "Возвратися в дом твой"²⁷⁵.

Отсылает в дом и Разслабленнаго²⁷⁶. Отсылает и Слѣпаго²⁷⁷, кой наконец усмотрѣл, что всѣ люде есть как древо, или хворост²⁷⁸. А другаго слѣпца, послѣ просвѣгценія, находит уже не на улицах, но в церквѣ²⁷⁹. А что ж есгь дом наш, если не тот, о коем Павел говорит: "Вы есте храм Бога жива"²⁸⁰? И кто может живугцаго внутрь нас узнать, не внушив себѣ и не узнав себе? Отсюду завйсит все наше здравїе и просвѣгценіе. К сему-то храму призывает и Навйн Израиля: "Приступите, - говорит, - сѣмо и слышите слово Господа Бога вашего"²⁸¹. Тут то (де) увѣсте, яко Господь живяй есгь внутрь вас²⁸². И по сему обѣгцает им, что пагубою поіубится Хамово Племя и все их непрїятелей сѣмя²⁸³. Сію-то Храмину свою метёт и премудрая жена, чтоб сыскать Монету²⁸⁴. Употребляя, вмѣсго свѣтилника, Божїя Писанїя слово, глаголюгцее: "Аз есмь Свѣт Мыру"²⁸⁵. "Свѣтилник ногам моим Закон твой"²⁸⁶. Кленется Давид, что не дасг сна очам своим, покол (де) обрягцу мѣсто Господевѣ и сышу: гдѣ-то жильїо своє имѣет Бог предка моего Іакова²⁸⁷? Кричит: "Внїйдем в селенїя Его"²⁸⁸. Скачет: "Возвеселихся о рекших мнѣ: в дом Господень пойдем"²⁸⁹. "Молитвы (де) моя воздам посредѣ тебе, Іерусалиме, и в твоих двбрѣх"²⁹⁰. Да гдѣ ж точно? "Посредѣ Церкве воспою тя"²⁹¹.

Да гдѣ ж ты воспѣваеш Господу твоєму? Отвѣт: "В незлобїи сердца моего. Посредѣ дому моего"²⁹². Скажи пояснѣе, Давйде! На вот! "Еже сотворити волю твою, Боже мой, восхотѣх, и Закон твой не на Небеси, ни за Морями, но посредѣ чрёва моего"²⁹³. Сію я правду и Царсгвїе твоє посредѣ мене сыскал, вырил, как Исгочник живыя Водьї, в тлѣнной Землѣ моей, не скрых и не смѣшал, как Филисгймы²⁹⁴, с землею, вырил сокровигце, на Нивѣ моей сокровенное²⁹⁵. Я признаюся со Авраамом, что я прах есмь и пепел²⁹⁶. Но посредѣ предѣл моих сыскал я спасенїе, кое ты содѣлал посредѣ Земли моея²⁹⁷. Сію Истину твою и спасенїе твоє сказал я и другим, и не закрыл от народа. Теперь скажу: Бросьте, о Друга мой, народныя вожделѣнія! Возвратитеся в дбмы ваши, к Отцу вашему²⁹⁸. Развѣ не разумѣете, что Христос изводит слѣпца вон из веси²⁹⁹? В то время отверзает Очи Его. Развѣ не слышите, что Бѣсноватый не живал прежде сего в Храмѣ, лишен одежды нетлѣнныя³⁰⁰? Да гдѣ ж он живал? Гонила его нечистая сила по пусгыням, а водворялся во гробѣх³⁰¹. Похотѣнія наши суть то гробы наши. Гонимся за пустотами свѣтовыми, игця в них вожделѣннаго блаженства и удоволствїя. Но послушай! что плѣненная Невѣсга говорит? "Востану и обыду во Градѣ. Исках Его, и не обрѣтох Его"³⁰². А длячего? Длятого, что искала на тбржигцах и на улицах. Улицы сїи не иное что суть, как путь или совѣт безбожников³⁰³, которыи, кромѣ тлѣнных видимостей, ничего не понимают и на них укрѣпляются. А ишут всего внѣ себе: Землённыи Землёносгей. Сіи-то волнуются и почити не моїут³⁰⁴, как прах колёсный, бурею возносимый³⁰⁵. О коих сказанно: "Яко бренїе путей, поглажду их"³⁰⁶. Внѣ дому Божїя, на улицах ишут ті,, о коих Давид: "Не оскудѣ от Стогн Его лихва и лесть"³⁰⁷. Да длячего ж ты обходиш Город, как написанно: "Вкруг нечесгивыи ходят"³⁰⁸? Длячего внутрь не входиш? Чаєш ли насититься околицею? Но не слышиш ли, что сїе есгь лихва³⁰⁹, не Иста, прелесть, а не Истина? Не слышиш, что такая Мудрость есгь то меч во устнах сердца твоего³¹⁰? Повѣрь, что взалчеш, сколь долго будеш окблиничить. Из сей-то вёси, из сих улиц ВЫВОДИТ слѣпца Небесный Учитель. Возвратймся ж и мы с Ним в дом наш³¹¹. Не в наш же егце дом, но в дом Божій. Есгь в тѣлѣ нашем двѣ Храмины: одна персгна, вторая Небесна, нерукотворенна. Она погребенна в Храминѣ нашей Земной. Не осганавливаймось в нашей. Проходьмо сквозь нашу к Божїей, с Давидом: "Внїйду к дому Божїю, к Боїу веселящему Юносгь мою"³¹². Поколь мы в нашей внѣшней сидйм, потоль глупо и грубо ищем с невѣсгою. Она искала на ложи своем, да не нашла³¹³. Но вот Іеремїя что кричит! "Почто мы сѣдйм? Совокупитеся, и внїйдем во Грады тверды, и повержемся тамо"³¹⁴. Да гдѣ ж Тамо? "Пред Господем, сотворшим нас"³¹⁵. Там, гдѣ Павел говорит: "Вышних ищйте"³¹⁶. Там высоко! Там! По тую сторону Іордана³¹⁷. В новой нагбрней Землѣ. Там, идѣже есгь Христос, одесную Бога³¹⁸. А на улицах еще и пуще не сыщем. Если гі.ло наше Тьма, то Околичносгь Его гаразда країїпііїїіпая и погуще Тма. Тут-то мы стараємся сыскать. Но уже невѣсга искала в Нощи, да не нашла. Что ж она дѣлает? Не бойсь! Она не остановилася на путй грѣшных, на коих Путников с ужасом вопїет Приточник: "О оставившїи путй Правыя! Еже ходити в путех Тмы"³¹⁹. И о коих Іеремїя: "Упраздню от Градов Иудиных и от путей Іерусалймских, Глас радующихся и Глас веселящихся, Глас жениха и Глас Невѣсты"³²⁰. Затѣм-то и нещасная Магдалина плачет, по кривых околичносгях бродит, между мертвецами во гробѣ ищет, да еще тогда и тма была³²¹. Пожалуй! хоть тысячу лѣт или вѣков ищи. Не сыщеш. Вѣдь развѣ по сію пору ушей не имѣеш? И не слышишь, что такое Молнїе-вйдньїй Ангел вопїет? "Нвсть Здъ!.."³²² Да притом и путь Ей очищает, камень отбрашивает. Даёт Сигнал. А кой? "Тамо его узрите!"³²³ Как Исаїя: "Идите вратьї моими, и путь сотворите людем моим, и каменїе, еже на путй, размёщите, воздвигните Знаменїе на Языки"³²⁴. А дабы Магдалйна путем Идолопоклбнничим искать не пошла, поднимает Ее в Гору Галилёю. Да гдѣ ж Галилёя? "Пойду себѣ к Горѣ Смѵрнѣй и к Холму Ливанску"³²⁵. Да гдѣ ж Галилёя? "Бѣжи, брате мой, и уподоби ся Сёрнѣ или Юнцу Еленей, на Гбры Арбматов"³²⁶. Да скажи мнѣ, гдѣ Галилёя? Ошибёшся, если начнеш внѣ себе Ея искать. Слушай! Ангел Исаїя не раздѣляет горьї от дому: "Слово, бывшее от Господа ко Исаїи, сыну Амбсову³²⁷. Будет в послѣднія дни явленна Гора Господня и дом Божїй на версѣ Гор, и возвысится превышше Холмов, и прїйдут к ней вси Языцы"³²⁸. Знаєш, что и Авраам восходит, куда высоко! Восходит? Да он бѣ тамо³²⁹ со Исааком. Гдѣ тамо? "Обрѣтши тя внѣ, цѣлую тя, и ктому не уничижат мене"³³⁰. Гдѣ тамо? "Пойму тя, введу тя в дом матере моея и в лбжницу заченшїя мя, тамо мя научиши³³¹, тамо дам тебѣ сосца моя"³³². Гдѣ тамо? "Под Яблонею возбудих тя, тамо роди тя Мати твоя, тамо поболѣ тобою, рождая тя"³³³. Гдѣ тамо? "Положи мя, яко Печать на сердцѣ твоем, яко Печать на мышцѣ твоей. Зане крѣпка, яко Смерть, Любовь..."³³⁴ Посгой! "Крйла ея Крйла огня"³³⁵. Постой! "Вода многа не может угасити любве"³³⁶. Пожалуй, посгой! Я не разумѣю³³⁷: гдѣ тамо? "На мѣстѣ злачнѣ, тамо"³³⁸. "Под Яблонею"³³⁹. "Обрагцаяй Море в Сушу, в рЬцІ; пройдут ногами: тамо возвеселимся в нем"³⁴⁰. "В Церквах Благословите Господа"³⁴¹. "Тамо Венїамин"³⁴². "Тамо явися Іакову Господь"³⁴³.

"Тамо взыйдоша колѣна Ізраилева"³⁴⁴.

"Да не сотворите тамо всѣх, елика вы творите здѣ днесь, кїйждо угодное пред собою"³⁴⁵.

"Гора Сіон сїя, в ней же вселился єси"³⁴⁶. Разумѣеш ли Гору? "Не разумѣю"³⁴⁷. "Правда твоя, яко Гбры Божїя. Судьбы твоя бездна многа"³⁴⁸. Хогцеш ли постигнуть Гору? Узнай Правду. "Правда твоя, яко Горы Божїя"³⁴⁹. Хогцеш ли постигнуть Правду? Узнай Царство Божїе. Хогцешь ли постигнуть Царство? Узнай себе самаго. Есть в тебѣ Гора твоя, есгь там же и Божїя. Раздѣли себе всего, все твоє скбтское тѣло на двоє. Раздѣли, если ты Ізраиль, если имѣеш Жезл. Раздѣли на хвост и на Голову. Ударь по всему тѣлу. Бій по всѣм удам так, как велит нѣкоему Пророку: "Не щади ни волоса"³⁵⁰. Вот как гнѣвается Бог на тѣх, что смѣшивают!

"И бысгь Слово Господнє ко мнѣ³⁵¹, - вопїет Іезекїиль, глаголя: - Сыне человѣч! Се быша мнѣ дом Ізраилев смѣшанны вси с Мѣдію, и Желѣзом, и с Оловом чистым, и с Свинцем³⁵². Сего ради рцы! Сія Глаголет Адонай Господь: Понеже бысте вси в смѣшеніе єдино, сего ради се Аз прїйму вас, якоже прїемлется Сребро и Мѣдь, и Желѣзо, и Свинец, и Олово чисгое в федину Пещи³⁵³. И дуну на вас во Огнѣ Гнѣва Моего, и слїянньї будете средѣ Его³⁵⁴, и Жерцы его отвергошася Закона моего, и оскверниша Святая Моя, между Святым и Сквернавым не разлучаху, и между нечистым и чисгым не раздѣляху, и от Суббот моих покрываху Очи свой, и оскверняху мя посредѣ себе..."³⁵⁵ Послѣ сего слїянїя называет Князей Іерусалймских Хйгцниками³⁵⁶, а помазующих Пророков - Волхвами³⁵⁷, суетныя лжи глаголющих: Вот чего Бог требует! А Господь о сем и не мыслил никогда³⁵⁸. Так вот! Раздѣли же, друг мой, Церковь Ббжїю на двоє. Не имѣеш ли Жезла? Остав же все, все продай, да купи меч Іезекїилев: "Сія Глаголет Адонай Господь: Рцы! Мечу! Мечу! Изосгрися и разъярися, яко да изсѣчеши сБченїя. Изосгрися, якоже да будеши в блещанїе и готов на разсыпаніе, сѣцы, изничтожай, отрины всякое древо"³⁵⁹. Раздѣлити, разсѣкти и разсудити - все то одно. И сего-то суда единсгвенно ищет от тебе Бог. А ищет, желая тебе Блаженным здѣлать. "Живо бо есгь Слово Божїе и острѣе всякаго Меча"³⁶⁰. Ищи, сгучй в двери, мети хорошенько дом. Рый в нем. Перебирай все. Вывѣдывай закаулки. Выщупывай всѣ потайники, испытывай, прислушивайся. Сіе-то есгь премудрѣйшее и вселюбезнѣйшее Любопытство и сладчайшее³⁶¹. Сія-то Наука высочайшая и новѣйшая. Новая затѣм, что нигдѣ ея не обучаются. А предревняя потому, что самонужнѣйшая. Гдѣ ты видѣл или читал, или слышал о щасливцѣ каком, которой бы не внутрь себе носил своє Сокровище? Нельзя внѣ себе сыскать. Исгинное Щасгїе внутру нас есгь³⁶². Непресганно думай, чтоб узнать себе. И сїе-то есгь Молитва, то есгь ражженїе мыслей твоих к сему³⁶³. Сей вопль твой, вопль тайный, сей один входит во уши Господа Савабоа³⁶⁴, и на подобїе благовоннаго жёртвеннаго дыма, происходящаго в Блаженной Аравїи, восходит и услаждает обонянїе Божїе. Видь не до одного точїю Іеремїи тако рече Господь: "Возопїй ко мнѣ, и отвѣгцаю тебѣ, и возвѣшу тебѣ великая и крѣпкая, ихже не разумѣл еси"³⁶⁵. А что ж нам ползы из сего? А вот послушай! "Се Аз наведу на них срастѣніе язвы и исцѣленіе, и уврачую их, и явлю им, еже слушати, и исцѣлю их, и сотворю им Мир и Вѣру..."³⁶⁶ Сіє все Говорит Господь о домах Ізраилевых. А ты развѣ не дом? Одна ты Земля и Тма? И никакой Свѣт не свѣтится во тмѣ твоей³⁶⁷? Один ли только Давид говорит: "Просвѣгцаеши тму мою?"³⁶⁸ А ты, кромѣ тмы, ничего в твоем дому не проницаешь? Пѣсок один видиш? Одну Плоть и Кровь? О граде бѣдный³⁶⁹! Что ж за Мир тебѣ тут? И что за Вѣра? Развѣ на пѣску увѣришся с Евангелским Глупцем, Храмину свою на нем основавшим³⁷⁰? Поспѣшай, пожалуй, сыскать в дому твоем то, что обѣгцает Господь у Исаїи: "Сокровенная невидимая отверзу тебѣ"³⁷¹. Нашол de Исаїя и сказал: "В сокровигцах спасенїе наше"³⁷². А ты в твоей Ночй развѣ не можеш сыскать Утра? Но вот "Аврааму бысгь Слово Господнє в видѣніи Нбгцїю, глаголя³⁷³: 'Не бойся, Аврааме! Аз загцигцаю тя. Мзда твоя многа будет зѣло'"³⁷⁴. Вот Мир Исгинный! Егоже Мыр не может дати³⁷⁵. Вот Вѣра! Есть на что положитись безопасно. Сыскал Блаженный Авраам во Тмѣ Свѣт³⁷⁶, а в Пѣску Камень. В тлѣнном живое, в мертвенном нетлѣнное, в сокрушенїи исцѣленіе язвы³⁷⁷. Не сыскал же еще, но точїю, будьто во снѣ, нѣсколько начал понимать. Издали нѣсколько начинало трогать мысли его Слово Господнє, что есть и находится еще другое Нѣчтось там же, гдѣ тма. Чрез нйзкость сея Тмы хочет Его перевесть Господь и поселить Его на другом мѣсгѣ, если Авраам послушает Его. Обѣщает ему, вмѣсто старыя, новую Землю в награжденїе. И се-то значит! "Мзда твоя многа будет зѣло"³⁷⁸, о коей Исаіа: "Се Бог ваш! Се Господь! Господь с крѣпостію йдет, и мышца Его со властїю. Се мзда Его с ним! И дѣло Его пред ним"³⁷⁹. А чтоб лучше уразумѣть, что сїе он воздаянїе точно разумѣет о нерукотворенной Храминѣ, в пепелѣ тут же Тлѣнныя Скинїи нашея сокровенной, до которой никто не может добратися, если сердце Его, как Олово, погрязло в собсгвенном Его домосгроенїи³⁸⁰, длятого немножко вышше сказал слѣдующее: "Возопїй! и рекох: что возопїю?"³⁸¹ (А вот что!) "Всяка плоть сѣно, и всяка Слава человѣча, яко цвѣт Травный³⁸², Глагол же Бога нашего пребывает во вѣки"³⁸³. Сыскал Исаїя внутрь двоє: наружность и внутренность, в сѣнѣ своем - Глагол Божїй, Царство нашол в срединѣ своей. По сей причинѣ вопїет и до нас: "Всяка плоть сѣно!"³⁸⁴ Велит бросать сѣно, а сверх сізна искать того, кто в сѣнѣ зарылся. "Положив Тму Закров свой"³⁸⁵. Лежит на сѣнѣ нашем и в темной сѣни нашей, в Храминѣ нашей, но никто, кромѣ Царей да Пасгырей, не кланяются Ему. Длячего? Видно, что не видят Его. Почему? Потому что не сыскали Царя или Царства. Что за причина? Не узнали себе. Вот вся тебѣ тут вина! Они искали, да внѣ себе, на Торжищах и на улицах³⁸⁶. А Цари издалеча прїйшли во Град Давйдов и Ночью в Вертепных Тайностях сыскали Его. Вон видно, кто сыскал! "И Слово плоть бысть"³⁸⁷. Бон Давид! "Закон твой посредѣ есгь чрева моего"³⁸⁸. Царство без законов не бывает. "И рече Авраам: Понеже мнѣ не дал еси сѣмене, домочадец же мой наслѣдник мой будет..."³⁸⁹ Егце ошибается Авраам: "И абїе Глас Господень бысть к нему Глаголюгцїй: 'Не будет сей Наслѣдник твой, но иже изыйдет из тебе, той будет наслѣдник тебѣ"'³⁹⁰. Ищи, Аврааме, другаго наслѣдника внутрь себе. Изыйдет в то время, как узнаєш Его. Ты не что иное, как сухая и мертвая Палка, но из средины ея может процвѣсгй Цвѣт неувядаемый³⁹¹. Куды как нескоро возводим на Небо косный взор наш, погруженный в пепелѣ тѣла нашего! Нескоро Авраам сказал: "Аз есмь Земля и пепел"³⁹², а теперь говорит: "Владыко Господи! Почесому уразумѣю, яко ймам наслѣдити новую Землю с Новым Наслѣдником?"³⁹³ Что ж ему Господь? Велит разсѣчь на двѣ Половины скотину: "И раздѣли я на пблы, и положи я противолична єдино к другому"³⁹⁴.

Вот! Тогда-то уже по раздѣленіи начало засгарѣлое Его мнѣніе земное под Землю заходить, как Солнце ищезает и крыется: "И се страх тёмен велїй нападе нань"³⁹⁵. Не ищи, пожалуй, внѣ себе как Царства, так и скотины. Слушай! что вопїет Малахіа? "Возсїяет вам, боящимся Имене моего, Солнце Правды и исцѣленіе в крйлѣх Его, и изыйдете, и взыграете, якоже телцы, от уз разрѣшенны, и поперете беззаконники, и будут пепел под ногами вашими в день, в онь же Аз сотворю"³⁹⁶. Смотри ж! как Павел раздѣляет Человѣка? Как скотину на двое: "Есгь гі.ло душевное, и есгь тѣло духовное"³⁹⁷. А что Он чрез душевное разумѣет скотйнную Плоть и Кровь, тоє видно из Второзаконїя: "Если (де) заколешь от волов твоих и от Овец твоих³⁹⁸, воньми крѣпцѣ, еже не ясти Крове"³⁹⁹. А длячего? "Кровь бо есгь душа. Да не снѣсгься душа с мясы, да не снѣсте Ея, на землю пролїете ю, аки воду"⁴⁰⁰.

Удивительно, коль строго запрещается сїе! "Да не снѣси (де) ю, да благо тебѣ будет, и сыном твоим по тебѣ, во вѣки, аще сотвориши се, еже добро и угодно есгь пред Господем Богом твоим, развѣ Святая твоя, яже аще будут тебѣ..."⁴⁰¹ Скажи мнѣ, гдѣ тот, кой имѣет духа раздѣленія, или меч духовной⁴⁰²? Сей один может принести себе в жертву Господеви. Но можно ли посвятить такую жертву? Можно, если узнать себе. В то время человѣк, кромѣ Плоти и Крови, находит (минув Её) Святое и Божесгвенное средѣ себе. А засмотрѣвшшся Змїйньїм Оком на беззаконїе Пятьї своея, на нечистоту плоти и крови своея, во вѣки не наслѣдит Царсгвїя Божїя. Кромѣ Исмайла, не породит Исаака, и будут чада Его в поіубленіе на Землѣ не своей⁴⁰³. Слушай, коль страшно гремит на сих Крово-наблюдателей Іеремїя! "Проклят человѣк, иже надѣется на человѣка и утвердит плоть мышцы своея на нем, и от Господа отсгупит Сердце его. И будет, как дикая Маслина в Пусгынѣ, в Землѣ сланѣй и необитаемѣй"⁴⁰⁴. Не по Землѣ ли черевом ползают аи Змїи? Не в Водѣ ли играют аи Кйты? Но что Исаїя на таковых Змїев? "В той день, - говорит, - наведет Господь Меч Святый и Великій и крѣпкій на Драконта, Змїя бѣжаща, на Драконта, Змїя лукаваго, и убїет Драконта, сущаго в Морѣ"⁴⁰⁵. Скажи мнѣ! Зачем ты засмотрѣлся на кровь твою? Что пользы, что пасеш и бережеш Её? Чему вы, о Кйты! не йщете Ібны средѣ себе? "О Па сущі 11, - вопїет на вас Захарїя, - суєтная! И оставльшїи Овец! Вот Меч Господень на мышцу вашу и на Око ваше десное!"⁴⁰⁶ Что есгь плоть твоя, если не Земля пустая, солоная и необитаемая? Здѣ сѣдиін и, засмотрѣвся на неё, на Хребет твоея плоти, совсѣм преобразился в Столп солоный⁴⁰⁷. Что есгь Кровь твоя, если не ничтожная мимотекущая вода⁴⁰⁸? Погрузил ты весь ум твой, как Олово⁴⁰⁹, и плаваєш в ней, доволствуясь нею и увѣрившись на ней. Не о тебѣ ли пишется во Іовѣ? "Свѣтом тебѣ Тма бысгь, уснувшаго же, вода тя покры"⁴¹⁰. Не о тебѣ ли и de? "Рѣка текущая основанїе их; глаголюїгди, что сотворит нам Господь?"⁴¹¹ Вот на что ты засмотрѣлся! Послушай Іова самаго: "Да узрят Очи его своє убїенїе! От Господа же да не спасется⁴¹²! Сей умирает в горести души, не ядый ничтоже блага, вкупѣ же на Землѣ спят, гнилость их покры⁴¹³, яко на день паіубы соблюдается нечесгивый, и в день гнѣва его отведен будет⁴¹⁴, и той во гроб отнесен бысть, и на гробищах побдіі, усладися ему дрббное каменїе потбка, и в слѣд Его всяк человѣк отыдет, и пред ним безчисленныи"⁴¹⁵. Восгань, нещасный мертвеці Возведи Око твоє и узнай себе! Не думаєш ли, что сквернавая гнилость сосгавляет существо твоє? Узнай же себе и уразумѣеш, что Лихва то - не самая Иста, Тѣнь твоя -не Крѣпость Мамврїйскаго Дуба⁴¹⁶ и безчестїе, ці; ну подлинную внутрь закрывающее. Ах! Человѣк в чести сый, но не разумѣет себе. Почёл себе за скота и здѣлался им. Земляный гроб его селенїем его стал. А длячего? "Нарекоша имена своя на Землях"⁴¹⁷. Кровь (говорит в сердцѣ своем) и плоть моя - я то есмь: и что ж еще есгь, кромѣ сего? Что ты говориш, безумный? Поэтому нѣт Бога⁴¹⁸? Лучше скажи, что тово-то нѣт, что у тебе за существо почитается. Так не бывать же тебѣ никогда написанным на Небесах. Ты говорить, что их нѣт, кромѣ Земли твоея. Не бывать тебѣ Израилем. Раздѣлить не смыслишь затѣм, что не понимаются тебѣ двоє. Одно только впечатлѣлося твоим мыслям. Одно бренїе начерталось на Главѣ твоей, на пёпелном сердцѣ твоем, как Іеремїя говорит: "Грѣх Іудин написан есть писалом желѣзным на нбгтѣ Адамантовѣ, начертан на Скрижалѣх сердца их и на Рбзѣх Олтарёй их"⁴¹⁹. И немножко послѣ вопїет на таковых: "О! НАГОРНІМ (жителю), крѣпосгь твою и сокровища твоя в расхищенїе дам, и высокая твоя, грѣх ради твоих, яже во всѣх предѣлѣх твоих, и останешися єдин от наслѣдія твоего, еже дах тебѣ, и служити тя сотворю врагом твоим в Землѣ, еяже не вѣси: яко Огнь разжегл єси в ярости моей, даже во вѣки горѣти будет"⁴²⁰. Вот и Аввакум! "У Лютѣ! созидающему Град кровьми и уготовляющему Град неправдами"⁴²¹. И опять: "Горе лихоимсгвующим лихоимсгво злое дому своєму! Еже учинити на Высотѣ гнѣздо своє, еже исторгнути от рукй злых. Умыслил єси стыдѣніе дому своєму, убил єси люди многи, и согрѣши душа твоя"⁴²². Если бы ТЫ в себѣ самом мог различить честное от недосгойнаго, никогда б не кричал на тебе Аввакум: "Сытосгь безчестїя от Славы испїй, и ты, Сердце, поколебнися и сотряснйся"⁴²³. А длячего? "Минула (де) тебе чаша десницы Господни, и собрася безчестїе на славу твою"⁴²⁴. Видь ты ж слыхал о чашѣ спасенїя и что "спасенїе в Силах Десницы Его"⁴²⁵, а не в мерзосги праха твоего. Так послушай же опять пѣсеньки Аввакумовскїя: "У Лютѣ! глаголюгцему ко Древу, ободрися! восгани! И каменїю: Возвысися! А то есть мечтанїе, и сїе есгь скованїе Злата и Сребра, и всякаго Духа нѣсгь в нем, Господь же во Храмѣ Святѣм своем"⁴²⁶. Вот! Сльїшиш ли, что и Идолопоклонник тот, кто, одну только видимость в себѣ понимая, почитает? Так что ж дѣлать? Собери расгоченныи по пусгыням свѣцким, по Чесголюбїю, по Сребролюбїю, по Сластолюбїю Мысли твоя, и внїйди внутрь себе. Мини стѣнь и завѣсу мертвыя твоея Храмины. Что пользы тебѣ волноватись по пусгошам, забыв дом твой, Храм Господень? Послушай, пожалуй, Исаїи, кая польза и мир из того? "Яйца Аспидска разбиша, и Постав Паучйнный ткут"⁴²⁷. А что ж из того? "И хотяй (де) от Яйц их ясги, разбив запорток его, обрѣте в нем⁴²⁸ Васйлиска. Постав их не будет на Ризу, и не одеждутся от дѣл своих, дѣла бо их дѣла беззаконїя, нозѣ же их на зло текут, скбры пролїяти Кровь, и Мысли их Мысли о убїйсгвах, сокрушенїе и бѣдносгь в путех их, и пути мирнаго не познаша, и нѣсгь Суда в путех их..."⁴²⁹ Можно ли живѣе изобразить Пользу Свѣцких дѣл? Теперь, думаю, хорошенько понимаеш, что такое значит бѣсноватый, о котором Лука пишет: "Иже имяше Бѣсы от Лѣт многих и в Ризу не облачашеся, и во Храмѣ не живяше, но во Гробѣх"⁴³⁰. Мало понижше: "Гонйм (де) бываше Бѣсом сквозѣ Пусгыни"⁴³¹. Сего-то Христос отсылает в дом свой, чтоб в домѣ своем искал Царствїя Божїя, то есгь Благополучїя своего и, узнав себе, увидѣл бы то, чего до сих пор никогда не разумѣл. Узнал себе Аввакум, и вот что спѣвает! "Господи! Услышах слух твой и убояхся. Господи! Разумѣх дѣла твоя и ужасохся"⁴³². А какое ж лучшее Сокровигце, как Страх Божїй? "Страх Господень, - говорит Сын Сирахов, - возвеселит Сердце и дасть Веселїе и радосгь, и Долгоденствїе"⁴³³. "Коль Велйк, - говорит он же, - иже Обрѣте Премудросгь! Но нѣсгь паче боягцагося Господа"⁴³⁴. Но должно ж знать, что всѣ бы боялися Господа, если б могли узнать себе. Коль долго Павел не знал себе! Наконец, немного внйкнув в себе и услышав Глас Господень, сказал: "Господи! Ты кто еси? Что мнѣ велиш дѣлать?"⁴³⁵ И сему говорит: "Востани и внїйди во Град"⁴³⁶. Будьто Павлу не доводилось быть во Градѣ, да все ж, однако ж, ничево. Но чуть ли се не тот Град, о коем Приточник: "Брат от брата помагаемый, яко Град тверд и высок, укрѣпляется же, яко основанное Царство"⁴³⁷. Кто ж не знает, что творягцих Волю Божію называет Христос братами своими⁴³⁸? Там (де) во градѣ скажется тебѣ, как поступать⁴³⁹? А что ж есгь Воля Божїя, если не Закон? А Закон что такое, есгь ли не Власть и Царство⁴⁴⁰? И если Павел сказует: "Вы есте Храм Бога живаго"⁴⁴¹, то длячего нельзя сказать: "Вы есте Град Бога живаго"? Давид Град Божїй и Гору Его за одно вмѣсгѣ ставит: "Во Градѣ Бога нашего, в Горѣ святѣй Его"⁴⁴². Но если Бог говорит, что Сіон со мною есть, то и Град Его с Ним же⁴⁴³, и Дом, и Храм Его. "И наречешися, -говорит Исаїя, - Град Господень, Сіон Святаго Израилева"⁴⁴⁴. Удивително было б, когда б Бог любягцих Волю Его и творягцих не назвал Градом

Свойм, назвав их у Исаїи новыми Небесами и новой Землею⁴⁴⁵. Все то есгь Жильїо Божїе, а ты одно старайся: узнать себе. Как ты здѣлаешся мѣсгом Богу, не слушая нетлѣннаго Гласа Его? Как можешь слышать, не узнав Бога? Как узнаєш, не сыскав Его? Как же сыгцешь, не распознав себе самаго? Правда, что хвалится Павел Человѣком каким-то, но он сыскал Его внутрь себе: "Не живу Аз, но живет во мнѣ Христос"⁴⁴⁶. А каким образом себе познавать? И говорено уже, и Аввакум там же вдруг учит: "Посредѣ двою животну познан будеши"⁴⁴⁷. Видиш? что то же говорит, что Аврааму Бог: "Возьми мнѣ юницу трилѣтну..."⁴⁴⁸ Авраам догадався, расгесал на пблы её. Многіи подумали бы, что Авраам вздор и чепуху плетёт. Никак! Авраам очень догадлив. Он слышит, чево себѣ хогцет Бог в Посвягценїе? "Святй их во Истинѣ твоей, Слово твоє Истина есгь"⁴⁴⁹. Кто ж может сказать, чтоб в пос[вя]гценїе себѣ, то есть в познанїе Истины своея, требовал Господь от своего Авраама Волбв, Овнбв, Телцбв, Козлбв? Не чепуха ли се? Да и чем разнйтся от Скотов и Звѣрей Человѣк, не узнавшій себе? Вѣдь слышим Давида, что Человѣк, в Чести (безспорно) находясь, но не понимая находягцагося в себѣ Великолѣпнаго Царствїя Божїя, совсѣм тѣм скотом здѣлался, не разумѣя Истины Господнїя⁴⁵⁰. Агнец, напримѣр, жареный, и в собранїи Истину любягцих, и союзом блаженныя Любви связанных Прїятелей ядбмый, может Церемонію дѣлать, то есгь тайно назнаменовать и в догадку разум наш приводить, что Человѣк, ради благополучїя своего, должен себе посвятить Боїу, то есть отдать на исканїе и жванїе точныя Исгины, но се одна только, только Церемонія, то есгь Узол и Тайный Значок. Если ж мы этой Шелухй, или Корки, не проницаем догадкою, а не разумѣя, слѣдовательно, ниже исполняем, в то время уже Церемонія, как Орѣх без Зерна, пуста. А длячего? Длятого, что не приводит Мыслей к тому Центру, для показання котораго она и родилась. Если бы Человѣк прозывался Козлом, а никто того не знает, в то время и именовать его козлом есть дѣло пустое, потому что слышателева Мысль на Козлѣ остановится, не дойшов до Человѣка. Всѣх во всѣх Странах и Вѣках Церемоній, всѣх Узлов, всѣх тайных Образов Печатей и Признаков Центром, или Концем, тут-то все-на-все кончится, а что такое? Человѣк! Что бы оно ни было: дѣло ли, дѣйсгвіе ли, или Слово - все то пустая пустошь, если оно не получило собьітїя своего в самом Человѣкѣ. Не всякое ли дьіханїе⁴⁵¹ и не вся ли Тварь изображенна на картинѣ Свягценныя Библіи? Небо, Земля, Море и все исполненїе их⁴⁵². Но вся ая разновидная плоть, вся сїя неизмѣримая безчисленносгь и видимость стекается в Человѣкѣ и пожирается в Человѣкѣ и как самое просграннѣйшее дерево, временносгью обетшаюгцее, и дряхлѣюгцее, и исчезаюгцее, в своем Сѣмени, как в мѣлчайшей точкѣ, с вѣтвами, листом и плодами безопасно сокрывается. Все, что там только именуется, даже до послѣднія чертьї, до крбшечныя точки, все Нуждою обязано во исполненїе прїйти в самом Человѣкѣ. Посему-то и Павел, поминая Солнце, Луну, Звѣзды, ведет все de в Воскресеніе⁴⁵³, то есть к Человѣку. Да и гдѣ ж быть в другом мѣсгѣ

Воскресенію? когда сам тот живет в Человѣкѣ Человѣк, кой о себѣ говорит: "Аз есмь Воскресеніе"⁴⁵⁴, и о коем Павел: "Вторый Человѣк Господь с небесе"⁴⁵⁵? Да и за что только Павел пріймется, все то обрагцает в самый Центр себе самаго, будьто претвердую Пишу, крѣпчайшими зубами смблотую. Вот так же точно и Авраам. Он знал, что невеликая Мудросгь и никакая Святосгь убить барана, и что Бог не охотник кушать мясо юнчее и пить кровь козлову, и что на тѣх, кой не смыслят (а, может быть, сверх того и не хотят), к чему ведет и какое дѣло тайно означает ая Церемонія? Ужасно гремит Бог: Что, к чему мнѣ множество жертв ваших⁴⁵⁶? Милосги хогцу от вас, слушай Ефрёме и Іудо⁴⁵⁷! Сія Церемонія дает вам маленькій слѣдок к тому, чтоб вам постараться увѣдать Бога. Сыгците и дайте мнѣ Милость, а посвягцая мнѣ её, сами возьмете для себя Ее⁴⁵⁸. Ваш суд и понятїе о мнѣ, и теперишня ваша Милосгь никогда и никуда не годится. Я люблю видь Церемонію, она мнѣ не противна. Она (бьіваєт) может надоумить добрую и разумную душу. Не спорю. Но знайте ж, что паче всего Милосгь мнѣ любезна: Суд или видѣніе Божіе. Вот Конец всѣх ваших жертв и всѣх-на-всѣх Тайн! А теперь, когда вы заблудили от предмета и от точки всѣх Церемоній, так скажите: к чему они мнѣ, а слѣдовательно, и вам? что с них? К чему вам имѣть, есгьли не хотите развязать Загадку? Все то мнѣ не полезно, что только вам вредно. Столько уже вѣков мудрсгвуете в Церемоніях, и каков плод? кромѣ одних Раскблов, Суевѣрій и Лицемѣрій. Бездѣлники прикрылися сим Листом в наготі, своей. Глупцьі основали на Тѣни сей Блаженство своє. Безразумныи ревнители породили Раздоры Раскблничїи, всенародное Обгцество жителей Вселенныя, Храм мой несогласїем за одни враки разоряюігци, желая ввесгь то, чего я никогда не желал, то есть чтоб во всѣх Концах Земных на одну мѣру и форму сошиты были Церемоній. Отсюду непримиримыи сосѣдных Земель Вражды, ненависги, а нерѣдко и Кровопролитїе. Что ж это за такая превратность? Тот Лабиринт⁴⁵⁹, который должен был вас путевбдничить к Милосги, отводит от нея? Так я ж вам говорю: бросьте их! Они теперь не что иное, как Пустош и Мерзость предо мною. Прїймитеся прямо за Суд, за Милость и за Истину. Спросйте вы моего Давида. Он вам скажет, что такое Оно? А лутче спроси самаго себе. Не Один ты в себѣ, но и Я средѣ тебе. Узнай и Внемли себѣ⁴⁶⁰, и услышиш тайно, немолчно вопїюгцїй Глас мой. А Слово моє и Истина, Судьба и Милосгь, и Имя моє - все то Одно. Понимал все de высокаго Сёрдца Муж, Авраам. Ревность Его разжигалась к Увидѣнію Божію, а высокая Душа Его час от часу, как Орел, поднималась: "Владыко Господи! Почесому уразумѣю, яко ймам пасліідіпії новую ту Землю?"⁴⁶¹ Слушай, Авраам! Возь-ми мнѣ Юницу трилѣтну, и козу трилѣтну, и Овна трилѣтна, и Голубя, и Горлицу⁴⁶² - в то время узнаєш. Начал Авраам всею душею и всею собранною своєю мыслію без ослабы, не дая сна умному своєму Оку, разсуждать: какая бы то нужда Богу была в скотинѣ? Да сверх того, чтоб она была трех лѣт. Что се? На враки похбжо... Ах! Не враки!.. Бог сказует. Конечно, Тайна... Но кто насгавит мене⁴⁶³? Открой Очи мой! Вразуми мя⁴⁶⁴!

В то время научусь. Авраам со временем доказал самым дѣлом то, что у Приточника: "Игцяй Господа обрящет Разум с Правдою, правѣ же ііщущїп Его обрягцут Мир"⁴⁶⁵. И то, что Соломон же говорит: "Все творенїе, во всем ему родѣ, паки свьішше преобразовашеся, служагцее свойсгвенным твоим повелѣніям, да Отроцы твой сохранятся неврежденны. Облак, осѣняюігцй полк их, и из прежде бьівшїя Водьі, открьітїе сухїя Земли явися, и из Моря Чёрмнаго Путь не возбранен, и поле Злачное от волненїя зѣлнаго, им же весь Язык пройде, Твоєю Рукою покровенны, видягци Дивная Чудеса. Якоже бо кони насытишася и яко Агнцы взыграшася, хвалягце Тя, Господи, Избавльшаго их"⁴⁶⁶.

К сему пуги имѣл уже Авраам Безначалное Начало, будьто жезл в руках, а именно: "Вѣрова Авраам Боїу"⁴⁶⁷. Он догадался, что дѣло идет не до скотины, а до тоей телйчки, о коей Потомок духовный Его, Пророк Оая, говорит: "Ефрем, Юница наученная (на то), еже любити прѣніе, аз же найду на доброту Вьш Ея, наступлю на Ефрема"⁴⁶⁸. И о коей Его ж сілі я Іеремїя: "Слыша слышах Ефрема Плачугца, наказал мя єси, Господи, и наказахся. Аз, якоже телец, не научихся"⁴⁶⁹. Сим именем значатся всѣ языческаго сердца Люде, ничево в себѣ самых, кромѣ пёпелныя тлѣнности, не разумѣюігди и в сей Водѣ погрязшїи, не проходя к Сушѣ. Всѣх сих Іеремїя, называя Егйптом, называет и Юницею: "Юница избранна и украшенна Егйпет, разоренїе от Полуногци прїйде на ню, и наемницы Его, живуігди посредѣ Его, якоже Телцы тучній, питаемы в нем"⁴⁷⁰. Сіи, увѣрившись на Прах свой, как на надежное что, сим самым уничтожают сокровенную в прахѣ их Божїю Правду, не разумѣя и не игца Её, упрямлясь, как скот, рогами своими тлѣнными. Длятого Іеремїя: "Отсѣчён есгь рог Моавль, и мышца Его сокрушися"⁴⁷¹. И Давид: "Вся роги грѣшных сломлю"⁴⁷². Да и какая нужда Богу, зовугцему тебе в познанїе своє, требовать от тебе скотов и напоминать об них? Ты то сам и Телец, и Козел, и Баран, и Елень, и все. А йначе, кая нужда была Данїйлу мудрствовать о козлѣ, поразившем Овна, или барана скопца? "И поразй Овна, и сокруши оба рога Его, и не бѣ силы Овну, еже стати противу Ему, и поверже Его на Землю, и попра Его, и не бѣ Овна, избавляяй от Руки Его"⁴⁷³. Кая нужда грозить Богу чрез Захарїю на Пасгырей? "Прогнѣвася яросгь моя и на Агнцы посѣшу, и посѣтит Господь Бог Вседержитель стадо своє, дом Іудин, и учйнит я, аки коня благолѣпна в брани своей"⁴⁷⁴. Баран, в котором не имѣются Ятра, не посвящается Боїу так, как и протчїи испорченныи скоты⁴⁷⁵. Не велит Бог во Второзаконїи Каженика и Скопца в Храм Господень пугцать⁴⁷⁶. Но, Друг мой, все сїе прямо до тебе, кто бы ты ни был, Истины любитель, касается. Если бы ты узнал себе, в то время ты Божїим, а Бог твоим здѣлался бы: находился бы посредѣ дому Его не Скопцем или Женою, каковых не велит в Числах и в Небесной свой список поставлять, но Мужем, познавшим Господа своего, как сам Бог о своем Мойсей свидѣтелствует: "Раб мой Мойсей во всем дому моем вѣрен есть. Устьї ко устбм возглаголю ему явѣ и не гаданїем, и Славу Господню видѣ, и почто не убоясгеся глаголати на раба моего Мойсея?"⁴⁷⁷

Послушай! Вот как Премудро несмысленных Скотов и Скопцёв, не познавших Исгины, Жйвописью описал Соломон! "Жена срящет его, Зрак имугци прелюбодѣйничь, яже творит юных парйти сердцам, воскриленна же есгь и блудна, в дому же не почивают Нбзѣ ея"⁴⁷⁸. Вот тот час тебѣ и Молодчик! Се-то тѣ младенцы, не поставляемыи в Книгѣ Числ в число Мужей Божїих, хотя б они и лѣтныи были. А гдѣ ж она их стрѣтает? Конечно, на Улицах? Видь слышиш, что не почивают в Дому Нбзѣ Ея⁴⁷⁹. Слушай же далѣ: "И прельсти Его многою бесѣдою, Тенетами же Усген в Блуд привлече его, Он же абїе послѣдова Ей обюрбдѣв, и якоже Вол на заколенїе ведется, и яко Пес на узы или яко Елень, уязвлен Стрѣлою в Ятра, и спѣшит, яко Птица в Сѣть, не вѣдый, яко на Душу свою течет"⁴⁸⁰. Вот тебѣ и Скбты, и Звѣры, и Птицы! Справся ж теперь о всѣх Скотах, не посвягцаемых Богу, и увидиш, что вся тая Дрянь до познанїя твоего касается. Напримѣр: "Слѣпо, или Сокрушенно, или Язык урѣзан имугцо, и протчая, да не принесут тѣх Господу"⁴⁸¹. Но вон! Слушай, что тож самое сказано выше о Человѣкѣ: "Всяк Человѣк Сліііі, или Хром, или Корносый, или Ухо-рѣзан, или Сокрушенїе Руки или Ноги имугцїй, или Горбат"⁴⁸² и протчая, "Да не присгупит принести жертв"⁴⁸³. Что ж се значит? Брось враки церемонїалньїи! А выслушай, что говорит Оая? "Яко ты учііпїе отвергл еси: отвергу и Аз тебе, еже не жречествовати Мнѣ. И забыл еси Закон Бога своего, забуду и Аз чада твоя"⁴⁸⁴. Вот кого Бог не хогцет Жрецом свойм имѣть! Умѣніе de Он же вышше толкует так: "Слышите Слово Господнє, Сынове Израилевы, яко Суд Господеви к живущим на Землѣ, зане нѣсгь Исгины, ни Милосги, ни Вйдѣнія Божїя на Землѣ"⁴⁸⁵. А что ж есть Слѣп, или Хром, или Корнбс? Слушай Давйда: "Очи имут, и не узрят, Уши имут, и не услышат, Ноздри имут, и не обоняют"⁴⁸⁶ и протчая. Что ж далѣе? "Подобны им да будут"⁴⁸⁷ и протчая. Чувствуеш ли, что всѣм фамотам сим родителница есгь Не-вйдѣніе Божїе? Она-то у Соломона именуется блудницею, как от дому своего Мужа, так и от познанїя Его отходящая и отводящая⁴⁸⁸. О сих-то Исаїя: "Осяжут, яко слѣпыи сгЁну"⁴⁸⁹. И Давйд: "Обетшаша и охромоша от сгезь своих"⁴⁹⁰. Се-то ті, Аспиды, о коих Исаїя: "Глуаи, услышите, и Слѣпыи, прозрите видѣти. И кто Сліііі? Развѣ рабы мой. И кто Глух? Развѣ владѣюггци ими. И ослѣпоша рабы Божїи"⁴⁹¹. Се-то ті,, потерявшїи Язык тот: "Язык мой поучится Правдѣ твоей"⁴⁹². "Господь, Господь даёт мнѣ язык наученїя"⁴⁹³. Се-то тѣ Горбатыи, о коих написанно: "Горб не исцѣлен"⁴⁹⁴. "Да помрачатся Очи их, еже не видѣти, и Хребет их выну сляцьї"⁴⁹⁵. "И наполнися Земля Мерзосгей дѣл Рук их, и поклонишася тілі, яже сотвориша Персгы их, и преклонися Человѣк, и смирися Муж, и не потерплю им"⁴⁹⁶.

Но кто есть Корнбс? Тот, кто лишен Носа сего: "И рече ему Исаак, Отец его: Приближися ко мнѣ и Облобызай мя, чадо. И приближився, Лобыза Его, и Обоня Вбню Риз Его, и Благослови Его, и Рече: Се! Вбня Сына моего, яко Вбня Нйвы исполнённы, юже Благослови Господь"⁴⁹⁷. Сей Исааков Hoc есгь Вьісбкїй, испблнен Остр і;ні ііато Чувства. Он вездѣ чувствует сладчайшїй Дух и Благовбннѣйіній Дым Повсёмсгвеннаго Присудсгвїя Божїя. Таков Hoc имѣл Ібв: "Дух Божїй, сущїй в Ноздрех моих"⁴⁹⁸. Такбв Hoc имѣли Безневѣсгныя тѣ Дѣвы⁴⁹⁹, кой говорят: "Влецьї мя в Слѣд тебе"⁵⁰⁰. "В Вбню Мѵра твоего течем"⁵⁰¹. Сіи-то Дѣвы Слѣдом выслѣдили того, о коем слышим: "Аз Цвѣт Пблнїй и Крын Удблнїй"⁵⁰². Вот одна з них что говорит! "Нард мой даде Вбню свою⁵⁰³, Винограды зрѣюгце даша Вбню"⁵⁰⁴. А что ж есть Виноград? Слушай Исаїи: "Виноград Господа Саваооа, дом Ізраилев есть"⁵⁰⁵. Видиш, что все приходит до тебе самаго, до твоего дому. Ты и Земля, и Звѣрь, и Скот, и Дерево, и Виноград, и Дом. В сем-то Дбмѣ нашла Непі',ста Брата своего⁵⁰⁶. В сем-то Виноградѣ почувствовала сладчайшїй Арбматных Дерев и Зелїй духи тѣм обонянїем, которое в ней похваляет возлюбленный Ея друг: "Кто ая, проницаюгцая, аки Утро⁵⁰⁷? Очи твой, яко Езёра во Есевбнѣ, Hoc твой, яко Столп Ливанскїй, смотряяй лице Дамаска"⁵⁰⁸. А в какое ж время получила Она себѣ осгрый сей Взор и Обонянїе? Тогда, как стала дружить с Братом своим. "Брат мой мнѣ, и Аз ему, пасый в Крынах"⁵⁰⁹. Длячего ж она не отосланна до Кугцей Пасгырских⁵¹⁰? Вот опять и Гавань наша!

Памва. Ах! не моїу больше терпѣть. Вот вам еще одна Дііпа! "Богу благодаренїе, всегда побѣдители нас творящему, о Хрисгѣ Іисусѣ, и Вбню разума Его являюшу нами во всяком мѣсгѣ, яко Христово Благоуханїе есмы Богови в спасаемых и в погибающих"⁵¹¹.

Квадрат. Длячего ж ты, Памво, замолчал? Там слѣдует вот что! "Нѣсмы, якоже мнози, нечисто проповѣдаюігци Слово Божїе, но яко от Чисготы, но яко от Бога, пред Богом во ХрпстІ, Глаголем"⁵¹². Примѣчайте: не совершенное ль соглаае тут? нечисто проповѣдающіи и Кущи Пасгьірскїи? Видно ж, что таковыи не узнали себе. А как таковыи неспознавшїися и сами с собою раздружившїися не чувствуют внутрь себе Благоуханїя Божїя, так и в Священном Домѣ Библїи. Один дух дышет во обоих сих Церквах. И как послушаешь и соблюдеш внѣ тебѣ на Бумагѣ написанное, если пренебрегаеш внутрь Дому твоего Гремящее? О сих-то Двоих Домах Павел говорит: "Кто вѣсть от Человѣк, яже в Человѣцѣ? Точїю Дух живуїгцй в нем. Такожде и Божїя никтоже вѣсгь, точїю Дух Божїй"⁵¹³. Не слушаеш внутрь себе? Кто ж тебе пошлет к Силоаму⁵¹⁴ Священнѣйших и живых Вод Библёйных? Не послан, пойдеш самовольно? Послушай Исаїи: "И будет вмѣсто Вони добрыя смрад и вмѣсто Пояса, препояшешися Вретищем, и вмѣсто Украшенїя Златаго, еже на Главѣ, плѣш имѣти будеши"⁵¹⁵. Длячего? "Дѣл твоих ради"⁵¹⁶. Беззаконїе твоє пренебрегает тайный Голос живущаго в тебѣ Духа Божїя. О сем Голосѣ Павел сказует: "Закон Духовен есгь"⁵¹⁷. Сей-то Закон загремѣл к нему: "Савле! Савле!"⁵¹⁸ Потом послушнаго сего Раба посылает к Библїи. Так вот! "Пріём пйщу, укрѣпися"⁵¹⁹. Закон послал его до Закона, брат к брату, друг к другу, родня к роднѣ, Іаков к Іосифу, Товйт к Рагуйлу, Царь к Царю. И в сей-то силѣ Притбчник: "Брат, от Брата помагаемый, яко Град тверд и высок, укрѣпляется же, яко Основанное Царство"⁵²⁰.

По сей-то причинѣ Павел себе называет посланным не от Человѣк, но от Бога⁵²¹. А не из числа тѣх, о кбих Іеремїя: "Не посылах Пророки, а Онй течаху. Не глаголах к нйм, и тїи Прорбчествоваху"⁵²². Если бы, - продолжает там же Бог, - от Моего Парламёнта и Совѣта посланы были, слышанны сотворили бы Словеса моя⁵²³. А каковая? "Отвратили бы Людей моих от путй их лукаваго и от начинанїй их лукавых"⁵²⁴. Но кто может сїе? "Тбчїю вдаюгцїи душу свою и размьішляюігди в Закбнѣ Вышняго"⁵²⁵, как Іисус Сірах говорит: "Сей-то Премудросги всѣх древних взыгцет и в

Пророчесгвїих поучатися будет"⁵²⁶.

Антон. Вот же вам еще с Носом, полным благоуханїя Божїя, одна Дѣва, сладчайшую Вбню дьішугцїй Исаїя! "Дух Господень на міііі"⁵²⁷. Ах, Исаїе! И Твой Нард даде Вбню свою⁵²⁸? Он, благовѣсгвуя Нйгцим, кажется, со Сираховым сыном весьма согласно спѣвает: "Послушайте мене,

Преподобныи Сынове, и прозябните, как Рбзы, и якоже Ливан, дадите благовонїе, преподадйте Воню"⁵²⁹. А какую? "Воспойте Пѣснь, благословите Господа во всѣх дѣлѣх Его"⁵³⁰. Узнавши Брата своего, и других к нему ж ведут за собою: "Приведутся Царю Дѣвы..."⁵³¹ "Мьі же не Духа Мыра сего прїяхом, но Духа, иже от Бога, да Вѣмы, яже от Бога дарованная нам, яже и глагблем не в научённых Человѣческія Премудросги словесізх, но в наученїих Духа Святаго, духовная с духбвными разсуждаюгце"⁵³².

Лука. Куда далече нас завел слѣпый да хромый с корнбсым! Пожинай, Ізраилю! и внеси все в Дом Господа Бога твоего⁵³³. Пожинай с Радосгїю! говоря с Возлюбленною Сестрою: "Да снїйдет брат мой в Вертоград свой, и да ясть плод Овогцей своих"⁵³⁴. Бйблїя твоя твой-то есть Виноград. Да молчит тут всякая Плоть Человѣча! Если твой сей Виноград, то на что нам Его сквернить плотскою жатвою? Станем плоды собирать с тобою, чрез тебе и для тебе. Но все то не твоє, что скверное, все то скверное, что Земля, Плоть и Кровь. Ты посїіял на Землѣ, ты и жнеш от Земли, но не Землю. Землю, но Землю твою. Есть земля землённая и есть Земля нагбрняя, Обѣтованная, Небесная, Господня, Духовная. Ты насадил на Землѣ Рай твой, ты оббирай и Плоды Его. Если Ты ему был Началом, будь Ты ж и Концем ему. Что Ты нам, Павле, говориш? "Сііяії, - говорит, - в плоть свою от плоти пожнёт истлѣніе, а сі',я її в Дух от Духа пожнёт живот Вѣчный"⁵³⁵. По сїе время, на Божесгвенной сей Нйвѣ, сѣял я и разумѣл все по плоти. И что ж пожинал? Смертные снопьї и один Яд. А теперь хорошо понимаю то, в чем насгавляет мене Оая: "Сѣйте себѣ в правду, соберите плод живота, просвѣтите себѣ Свѣт видѣнія. Дондеже время взыгците Господа, дондеже прїйдут вам Жйта Правды"⁵³⁶. "Благословен еси, Господи Боже мой"⁵³⁷. Се! начинаю чувсгвовать Сладчайшее Благоуханїе разлившагося без Гранйц Духа Животворягцаго твоего, как Сладковбннѣйшаго Оимїама, готов в сліід Его текти. Впишй мене в Число и волочи в сл іід тебе с гілці отроковйцами, о кбих Амбс: "В той день Оскудіііот дііііы дббрыя"⁵³⁸. А Захарїя радуяся кричйт: "Пшенйца Юношам, и Вино Благоуханно Дѣвам..."⁵³⁹ Жнйте, Друга! жнйте!

Памва. Если слѣпота, хромота, корнбсость, сокрушенїе Членов и протчїи пороки не моїут в Храмѣ Господнем быть никоим образом, ниже отнюд приносить Жертвы, и таковыи скоты, как Нечистыи и к познанїю Ббжїю негодныи, не посвящаются Ему, так видно, что, напротив того, Чисгыи скоты и Птицы не иное что Значат, как Людей, имѣюгцих Сердце, способное к Увйдѣнію Божїю. Разсуди, пожалуй! Бог велит себѣ посвягцать тѣх Звѣрей и Скотов, кой имѣют раздвоенное Копьіто. А сего егце недовольно. Он ищет, чтоб, сверх того, тая Животйна отрыгала Жванїе, то есть по два раза бы жевала Пищу, в Желудок опущаемую⁵⁴⁰. Таков есть Вол, Коза, Елень. Не смѣх ли таковая Премудросгь? А конечно ж, она Премудросгь Божїя, то есгь Истинная и Всеблаженная, если Ражжевать её два раза, или Хорошенько. Можно ль, чтоб чрез переббр в Пінці, здѣлался Человѣк щасливым? Вѣдь сей Единсгвенный есгь Конец Божїя Премудрости. Какое несоглаае! "Сыне! даждь мнѣ Сердце твоє⁵⁴¹. Посвяти мнѣ душу твою. Она для тебе ж и будет". А здесь Бог будьто бы позабывся: "Дай Вола, Козла, Овна"⁵⁴². Сій псі, церемоній, ежеднёвно, как на Театрѣ, представляемыи, тайным Мановенїем давали знать, чтоб Человѣк внйкнул во внутренности свои и со временем добрался бы до Увйдѣнія Божїя, сими Обрядами, как бы дядькою, Путеводсгвуемый. Да в сей же то силѣ точно и говорит Павел: "Закон пѣсгун нам бысть во Христа"⁵⁴³. Однако ж во всѣх Вѣках и Народах полно вездѣ таковых, кой в сей Законной Тѣни⁵⁴⁴, не сродны находясь к Жванїю, засѣли и поселились. И о сих-то Оая говорит: "Со овцами и телцьї пойдут взыскати Господа, и не обрящут его, уклонися бо от них"⁵⁴⁵. А длячего? Длятого, что они Жертвенных Тайн не почитали средством, ведущим к Чемусь тайному, и, не могучи разжевать их, отчуждались от того Конца, куда их Церемонія, как піікая тропйнка, привесгь имѣла. Вот вся Вина! "Яко Господа, - продолжает Оая, - осгавиша, яко чада чужда породйша себѣ, нынѣ поясть их Ржа"⁵⁴⁶. Сих несмысленных скотин весьма ясно наставляет Михея. Вот! "В чем постигну Господа? в чем⁵⁴⁷ срящу Господа моего Вышняго? Срящу ли Его со Всесожженїем? Телцьї единолѣтными? Еда прїймет Господь в Тысящах Овнбв и в⁵⁴⁸ Тмах Козлищ тучных? Дам ли Первенцы моя о нечестїи моем? Плод Утробы моея, за Грѣхи Души моея? Возвѣсгися бо тебѣ, Человѣче, что Добро? Или чесого Господь ищет от тебе? Развѣ, еже творити Суд, и Любити Милость, и готову быти, еже ходити с Господем Богом твоим"⁵⁴⁹. Вот тебѣ Конец всѣх-на-всѣх Обрядов и Тайн! Милость и Суд⁵⁵⁰. А что ж есть Милость и Суд? Слушай Давида: "По Милости твоей, по Судьбѣ твоей живи мя"⁵⁵¹. "Милость и Истина срѣтбстѣся"⁵⁵². "Правда твоя Правда во вѣк, и Закон твой Истина"⁵⁵³. "Мир мног Любящим Закон твой"⁵⁵⁴. "Правда и Мир Облобызастася"⁵⁵⁵. "Ищите прежде Царствїя Божїя и Правды Его"⁵⁵⁶. "Царствїе Божїе внутрь вас"⁵⁵⁷. "В чем постигну Господа"⁵⁵⁸? Первое Жванїе в том состоит, чтоб разобрать Корку или ПІЕЛУХУ Исгорйчную, Церемонїалную, Притбчническую, кратко сказать, Плотскую⁵⁵⁹. Но понеже Плоть вся-на-вся и Кровь не Царствїе то Божїе и не Божїя Правда, но наша то Правда нечиста, как Порт жены нечистыя⁵⁶⁰, длятого Проходить подалѣ надобно, к другому Жванїю, и послѣ безполезныя Орѣховыя Корки искать сокровеннаго Вкуса, на подобїе Зерна, внутрь своєя Корки Утаеннаго, как к Корйно[яном] написанно: "Дух вся испытует, и Глубйны Божїя"⁵⁶¹. Вот тебѣ скотина со Жванїем! Слыніь! "Вмѣняю вся тгцету быти за превосходягцее разумѣніе Христа Іисуса, Господа моего, Егоже ради всѣх отгцетихся, и вмѣняю вся Умёты быти, да Христа прїобряшу и обряшуся в нем, не имый моея Правды, яже от Закона, но яже Вѣрою Іисус Христовою, сугцую от Бога Правду в Вѣрѣ"⁵⁶². Вот как пережовует! "Чтоб разумѣти Его, и Силу Воскресенїя Его, и Сообщенїе сграсгей Его (Боже мой!), сообразуяся Смерти Его..."⁵⁶³ Авось-либо достигну, может быть, в Воскресенїе Мертвых...⁵⁶⁴ Возможно ли избраннѣе скотину избрать Богу? Все осгавил, жует. А что жевал, то опять пережовует. Смиряет себе, будьто бы еще не постьігл, чтоб тілі самым иных заохотить. Будьто льсгец, но Истинен⁵⁶⁵. Вот вам еще один Звѣрь со Жванїем, Возлюбленный Богу! "Имже Образом желает Елень на Исгбчники..."⁵⁶⁶ Ах! "Когда прїйду и явлюся Лицу Божїю?"⁵⁶⁷ Вот Звѣрйна! достойна быть посвященною Богу, угодна к исканїю Правды Божїя, коея ничто не может быть Сладчае⁵⁶⁸. И о сих-то Молится Сын Человъч: "Святй их во Исгинѣ твоей"⁵⁶⁹. Сїи-то постигают Гору Правды Божїя. "Горы вьісбкїя Еленем"⁵⁷⁰. "На Гору высоку взыйди, благовѣсгвуяй Сїбну"⁵⁷¹. Вон посмотри! Скачет Елень в Дѣяніях, Петром исцѣленный: "Вскочйв, ста и хождаше. Ходя и скача, и славя Бога"⁵⁷². О сйх-то Звѣрках с великою Важносгїю спращует Бог Іова: "Агце уразумѣл еси время рожденїя Кбз, живущих на Горах Каменных? Усмотрѣл же ли еси болѣзнь при рожденїи Еленей?"⁵⁷³ Вот Коза! "Тавйоо, восгани!"⁵⁷⁴ Вот! Посмотри на Еленя родящаго, на Исаїю. "Страха ради твоего, Господи, во чревѣ прїяхом, и поболѣхом, и родихом духа Спасенїя твоего, Егоже сотворихом на Землѣ, не падёмся, но падутся вси живущїи на Землѣ"⁵⁷⁵. От сих-то скотин родйлась и Истина Божїя, и со Человѣкы Поживе⁵⁷⁶. Они Её для себе разжевали, а родили на Землѣ для благощастїя иных. Вот тебѣ еще чистая Скотина с Харошими Зубами! Вьіслушай, что такое говорит Іаков к Сыну своєму Іудѣ, началнику фамилїи тІ,х скотов и звѣрей, кой для жванїя доброродными Зубами Одаренны? "Іудо, тебе похвалят братїя твоя⁵⁷⁷. Не Оскудѣет Князь от Іуды и Вождь от чресл Его⁵⁷⁸. Радосготворны очи Его паче Вина, и бѣлы Зубы Его паче Млека"⁵⁷⁹. Поощряет Давид Потомков Іудиных: "Вкусите и увидите, коль благ Господь"⁵⁸⁰. Павел из Молодых лѣт негодненькїи имѣл Зубы: "Егда бѣх Младенец, яко Младёнец, мудрсгвовах"⁵⁸¹. И до Прїятелей своих, не взрбсших в мѣру возраста исполненїя Христова⁵⁸²: "Млекбм, - говорйт, -питах вас, а не брашном"⁵⁸³. Брашном называет Пшеницу, коёю снабдѣвал Братїю свою Іосиф и о коей Захарїя: "Пшеница Юношам"⁵⁸⁴. Она есгь Зерно Воскресенїя, Сѣмя Слова и Премудрости Божїя⁵⁸⁵, погребенное в грязѣ Плоти и Крови, о коем сказуется: "Кто разумѣ Ум Господень?"⁵⁸⁶ Сія Пйща, Пшеница, есгь для совершенных, у коих Зубы Іудины, то есгь повышше уже младенческаго молока. Молоком называет верхнюю Орііхопу Корку, заключаюшую Зерно, которыя младенческое Жванїе раскусить не может. Об одном только себѣ и о подобных себѣ говорит: "Мы ум Христов имамы"⁵⁸⁷. И удивително, как то он вездѣ жует дѣйствително! Но моїут ли лучшїи Зубы быть от сих: "Како сей вѣсгь Книги, не учився?"⁵⁸⁸ Мало читать, много жевать, ах! Коль благородный вкус! Куда не сходны со вкусом своим тѣ, к коим вопїет! "Не сего ли ради прелгцаетеся, не вѣдугце Писанїя, ни Силы Божїя?"⁵⁸⁹ О Господи мой! Как же они не знают? Они с маленьких лѣт начали болтать Бйблїю твою, на ней сосгарѣлись, не оставили ни Стишка, ни словца, не оспорив его, имя твоє, Кресг твой всегда у них на грудях, на губах, на одеждах, на станах, на блюдах, на Церемоніях... Но что пользы жевать и Вкусу не чувсгвовать? По сей-то причинѣ сих беззубых скотов отсылает: "Шедше научитеся"⁵⁹⁰. Что то такое значит: "Милосги хогцу, а не Жертвы"⁵⁹¹? Не любит сих неугодных Господу Звѣрей и Избранный Павел: "Водимы похотьми различными, всегда учагцеся и николиже в разум Исгины прїйти могугце"⁵⁹². Называет их Брагами Креста Христова⁵⁹³, а Давид - Мужами Кровей и льсги⁵⁹⁴. А длячего? Засмотрѣлись на Церемоній, засѣли на мясных Пйрах, не взяли во Ум свой искать Исгины Божїя, к коей вела их Церемонія, а оставив Свѣт Ея, вернулись к Тмѣ своей, к своей Плоти и Лжи, возвратясь на Вечерь⁵⁹⁵. И так, прелсгясь тлѣнными своими Мясами, лишаются тоя Пйгци, о коей Сын Сирахов: "Всякое Брашно ясгь Чрево, есгь же Брашно Брашна добрѣе"⁵⁹⁶. Но что то? "Блажен, иже снѣсгь Обѣд в Царсгвїи Божїй!"⁵⁹⁷ Но что то за Брашно? "Блаженны Алчупди и Жаждуїгци Правды"⁵⁹⁸. Вот послушай! "Плоть моя Истинное есть Брашно"⁵⁹⁹. Что за Плоть? "Есгь тѣло душевное, и есгь тѣло духовное"⁶⁰⁰. Что за Тѣло? "Сей есть Хлѣб, сходяй с небесе..."⁶⁰¹ Что за Хлѣб? "Дух есгь, иже оживляет, плоть не ползует"⁶⁰². О сей-то животворягцей Истинѣ воспѣвает Давид: "Истина Господня пребывает во вѣки"⁶⁰³. "Живи мя по словеси твоєму"⁶⁰⁴. От нея-то они возвратились на свой плачевной Вечерь⁶⁰⁵, не захотѣв с Павлом гонитись за Исгиною: "Братїе, Аз себе не у Помьшіляю достигша⁶⁰⁶, только ж задняя убо забывая, в предняя же простираяся, к намѣренному теку..."⁶⁰⁷ Се-то тѣ, Сирахова сына дураки, кой, услышав доброе слово, бросают за плечи свой⁶⁰⁸, о коих в Ч^алімѣ]: "Да возвратятся вспять и посгыдятся..."⁶⁰⁹, и Исаїя: "Увы, язык грѣшный! Сынове беззаконныи! Людїе, исполненныи Грѣхов! сѣмя лукавое! Осгависге Господа и разгнѣвасге Святаго Израилева, отвратисгеся вспять"⁶¹⁰. Се-то тое Хамово Племя! "Проклят Ханаан отрок"⁶¹¹, и Ангелы, не соблюдшїи Своего Началсгва⁶¹², на коих толь ужасно гремит Раб Христов Іуда, называя их, между протчим, Звѣздами Прелесгными, для которых Мрак Тмы во вѣки блюдется⁶¹³, и Плбтїю, Духа не имугцею⁶¹⁴. Сій Хамы несмысленныи совсѣм обнажили Бога Отца своего, и вся дѣла Его, в Вѣрѣ и в Духѣ находягцаясь, уничтожив, сыскали на тое мѣсто свой руки, свой ноги, свою Плоть и Дрянь, и в сей Одной Мудрствуют, чтоб постигло их сграшное Проклятїе из Второзаконїя: "Понеже не послужил єси Господу Боїу твоєму с Веселієм и благим Сердцем⁶¹⁵, и послужити врагам твоим⁶¹⁶, и наведет Господь Язык на тебе издалеча, от Края Земли⁶¹⁷, и сокрушит тя во всѣх Градѣх твоих, дондеже разорятся Стѣны твоя Вьісокїя и Крѣпкія, на них же ты уповаеши⁶¹⁸, и снѣси Чада утробы твоея, плоть сынов и дщереи твоих, их же даде тебѣ Господь Бог твой..."⁶¹⁹

Вот коликая погибель находит тѣх, кой Худыя Зубы имѣют! Послушаймо об них егце Іова: "У них погибаше скончанїе"⁶²⁰. Примѣть тот час, что они к намѣренному с Павлом не достигают. А что ж далѣе? "В скудости и Гладѣ Безводны"⁶²¹. Длячего? "Иже бѣжаху в безводное вчерашнее сотѣсненіе и Бѣдность"⁶²². Не удивително, что попали в скудость. Не надобно было бѣжать им в тѣсноту вчерашнюю, Вечерь всегда голодный. "Взалчут на вечерь"⁶²³. Вон было чего искать должно! "Дух есгь, иже оживляет..."⁶²⁴ Развѣ они не разумѣют, что такое Дух? В том-то и Бѣда, что Худо Жуют. Длятого-то далѣе Іов: "Иже обхождаху, - говорит, -Бьілїе в дебрех, им же Бьілїе бяше Брашно, безчестныи же и похулённыи скудны всякаго Блага, иже и Коренїе Древес жваху от Глада Великаго"⁶²⁵. Можно ли сквернѣе сих Зубов? Скажи, пожалуй, сїи Урбды не родныи ли Потомки оказуются Страшнаго того у Данїйла Звѣря, кой все переѣл и пережевал, но то бѣда, что останки Ногами потоптал⁶²⁶? Примѣть, что Останок топчут тѣ же сами, о коих теперь же Іов: "У них погибаше скончанїе"⁶²⁷, - сказал. Что за Чудо? Все порвали, пожрали, поглотали Зубами Отца своего Желѣзными, да без Останка. Гдѣ ж ваш Останок? Ах! Потоптали вы Останок! "Увы Язык грѣшный! Сѣмя Змїиное!"⁶²⁸ Потоптали вы того, кой жалуется у Давида: "Попраша мя Врази..."⁶²⁹ И того: "Аз есмь Начало и Конец"⁶³⁰. Один Ізраиль гбнится и посгыгает всеблаженнѣйшее НАЧАЛО своє, тоє, о коем Мойсей, благословляя их, говорит Асйру: "Покрыет тя Божїе Начало"⁶³¹. Один он постигает и Останок. "Останок Ізраилю есгь"⁶³². Он один все снѣдает, сокрушает, топчет, лишь бы только добраться и сохранить себѣ то, о ЧЕМ пишется: "Благословен ты во Градѣ, и Благословен ты на Селѣ, Благословенна исчадїя Чрева твоего, и плоды Земли твоея, и Стада Волов твоих, и пасгвы Овец твоих, Благословенны Житницы твой и Останки твой!"⁶³³ Куда как не сходны Зубы твой, Роде, спасаемый от Господа⁶³⁴! Как Небо от Земли, разнятся от проклятых тѣх желѣзных. Вот послушаймо! до чего дожевался Любезный Давид? "Начало"⁶³⁵. А что ж, скажи, Начало? "Начало Словес твоих ИСТИНА"⁶³⁶. Так, слѣдователно, вѣдал ты, Давиде, и Кончину? Конечно, так. Начало и Конец - все Одно. Ах! Хорошее твоє Кушанье, затѣм что останков не топчеш! Да и как тебѣ топтать, если сам просиш: "Скажи мнѣ, Господи, кончину мою"⁶³⁷. Она тебѣ Мёда и Сота слаже⁶³⁸. Я уже получил сїе от Господа. "Всякїя Кончины видѣх Конец"⁶³⁹. А что ж то такбе за Конец? Ах! Куды Широка Заповѣдь Его! "Вся, яко Риза, обетшают..."⁶⁴⁰ "Небо и Земля мймо йдут..."⁶⁴¹ Подлинно, Давид, Бѣлы Зубы твой и Радосготворны Очи⁶⁴², и Красны Нбзѣ⁶⁴³ твой! Вкусил Господа, увидѣл Его, постиг Истину, Правду и Царствїе Божїе. Вот вам Скотина и Звѣр, отрьігающїй Жванїе!..

Конон. Подлинно de Животное Чисгое! Ни Хромое, ни Слѣпое, ни... сказать: никакого Порока не имѣющее⁶⁴⁴. Не напрасно Оно Любезное Богу. Оно досгойное Господа, а Господь Его. Теперь, кажется, я и не грамотный начинаю разумѣть то, что часто мы с Филбном сльїшим в собранїи читаемое: "Сынове Человѣчестіи: Зубы их, Оружїя и Стрѣлы...⁶⁴⁵ Бог сокрушит Зубы их"⁶⁴⁶.

Филон. Ах, Конон! Нам было молчать надобно и слушать. Но за тобою и я не умолчал. Нас, просгакбв, называют Скотинами. Но дал бы Бог, чтоб мы не много Пороков имѣли! По крайней мѣрѣ, будем беззлобны. Мнѣ Любо, что будьто нѣчто разжевать могу то, что вбилось в Память: "Вмѣнихомся, яко Овцы заколенїя"⁶⁴⁷. "Благословен Господь, иже не даде нас в ловитву Зубом их..."⁶⁴⁸

Квадрат. Памво! Сказанныи тобою слова Ібвлевы сїи: "Коренїе древес жваху от Глада великаго"⁶⁴⁹ привели мнѣ на память Притчу о Блудном Сынѣ. Бѣдный свиннбй Пасгырь! Сам изсох от голоду, а Свиней пасет. Видно, что у Пасгыря и у Пасгвы такій ж Зубы, и той же Вкус. Вот что дѣлает не-Знанїе себе! Осгавил Дом свой, Дом Отца своего⁶⁵⁰, расточил по посгоронным внѣшностям мысли свой, Душу свою, выбросив Её от Сокровигца своего внутренняго, как Грозд от виноградныя Лозьі отсѣченный, вырвав, как Вербу, при живых Водах насажденную, а еще желает насытитись и иных накормить. Но стаду Его никогда не бывать ни Волами, ни Козлами, ни Овцами, ни Еленями, поколь не возвратятся к Отцу своєму в Дом свой⁶⁵¹. Правда, что Свинья имѣет Копыто раздвоённое, но не посвящается Богу в Жилище, за неимѣніем двойнаго жванїя⁶⁵². Да и как можно Богу в сем стадѣ жить, когда біісы к нему на Жильїо отсылаются? Кромѣ того, Свинья Грязь любит и не Исгочники с Еленями, но болотную и мутную Воду. А сїе не что иное значит, как Душу с таковым Вкусом и Зубами, каковыи описываются в Книгѣ Числ, при РбпотЬ Жыдбвском. "Кто нас напитает мясом?"⁶⁵³ - с плачем вопїют. "Даждь нам Мяса, да ядйм"⁶⁵⁴. Велит Господь Моисёю Очистить аи Свинньш Толки и Преобразить их в Чисгыи и Священныи Ему Скоты. Ах! Коль трудно узнать себе! Что есть одно и одинакое Жванїе, если не одно только тлѣнное Вещесгво в себѣ самом Разумѣть? Одно Египетское Мясо в себѣ постигаєм, не проницая Зубами в наводненїе исполненїя Божїя, о коем Іов: "От Вони Водьі процвѣтет, сотворит же Жатву, яко новосажденное"⁶⁵⁵.

А как разумѣем нас самих, так точно мудрствуем и в Братѣ нашем, во С[вященном] Писанїи. Уже Господь и Крастели дал им, новую Пищу извед из Моря, посушили себѣ на Корм, вкусили Духа, однак: "Мяса, - говорит, -бяху им еще в Зубах их прежде оскудѣнія"⁶⁵⁶. Довольно еще Господня Мяса, однак они своє Мясо в Зубах жуют. Вот как трудно прогризтись Разуму нашему ко Второму Жванїю! А тут-то все наше нещасгїе. "И Господь разгнѣвася Зѣло на люди, и порази Господь люди Язвою великою Зѣло, и прозвася ймя мѣсту тому: Гробы похотѣнія"⁶⁵⁷. Внемлите себѣ⁶⁵⁸, нещасгныи Толкбвники! Разжуйте себе покрѣпче. Не поминайте первых, и Ветхих не помышляйте. Скушайте Ветхая Ветхих⁶⁵⁹. "Се Аз творю Новая"⁶⁶⁰, - глаголет Господь. Будет ли колй-ни-есгь для вас Небо сошвённо⁶⁶¹? или Вѣк вам не восгать от сна Гробов ваших⁶⁶²? Жуєм Мясо, но наше собсгвенное, и нашими ж Зубами кушаем Мертвечйну нашу. Но для втораго вкушенїя дай ті; мнѣ Зубы: "Зубы твой, яко стада осгрижённных, яже взыдоша из КупІІ/ш, вси двоеплодны, вси близнята Родягцїи"⁶⁶³. Дай, пожалуй, мнѣ Павловы Зубы! "Имамы же Олтарь, от него же не имут власги вкушати, служагцїи Сѣни"⁶⁶⁴. Дай Зубы Давидовы: "Уготовал єси трапезу предо мною..."⁶⁶⁵ Не хочу Зубов гІ;х Глупых Скотов, которыи говорят: "Жесгбко есгь Слово de, и Кто может Его послушати?"⁶⁶⁶ Сій свинныи Зубы в одном Квасѣ Фарисейском⁶⁶⁷ Вкус чувсгвуют, не в Хлѣбѣ Ангелском и Животном⁶⁶⁸, не в Исгинной плоти, в плоти Господней, сшедшей с небесе⁶⁶⁹, к коей поогцряет Давйд: "Вкусите и увидите"⁶⁷⁰. "Дух есгь, иже Оживляет"⁶⁷¹. Развѣ думаете, что у вас только Плоть одних есгь, а у Бога Ея и не бывало? Кромѣ вашея, нѣт Божїя? Длячего ж разливаете на вашу Землю Кровь Праведную, Кровь Исгинную, Кровь Господню, Кровь нетлѣнную? Вот ядуїгци Хлѣб болѣзни⁶⁷² и Скверну Мертвечин своих! Вот Даніиловы Звѣри, попираюігди Останки Господни⁶⁷³! Вот Вблки Арапскїи, о коих Софбнїя: "Князи Его в нем, яко Лвы Рыкаюгце, Судій Его, яко Вблцы Арав[їй]сгїи, не осгавляху на Утро"⁶⁷⁴. Проклятая прожорливость! Ночью все-на-все пожирают, не осгавляя для Утра, для прекраснѣйшаго Утра, что у Исаїи: "Положи мя Утро Утро..."⁶⁷⁵ Убиваете вы внутренняго вашего Небеснаго Человѣка⁶⁷⁶ Мечём Мыслей ваших, не признаваюгцих Его средѣ Тмы вашея, разсуждая, что одна тлѣнная Тма сосгавляет Сугцества вашего Исгу. Знайте ж, Вблки Арапскїи, что я вам Пророк, и собудется Страшное сїе на вас: "Воззрят нань, ЕГОЖЕ прободоша, и восплачутся о нем плаканїем, яко о Возлюбленном, и поболят о Нем Болѣзнію, яко о Первенцѣ"⁶⁷⁷. И de: "Будет живот твой висягц пред Очима твоима, и убоишися во дни и в ногци, и не будеши Вѣры яти житїю твоєму, за утра речеши: како будет Вечерь? и в Вечерь речеши: како будет Утро? От сграха Сердца твоего имже убоишися, и от видѣній Очес твоих, ймиже узриши.. ,"⁶⁷⁸

Но всему сему Вину Біздсгвїю, там же у Софбнїя слыш!

"О свѣтлый и избавленный Граде Голубице! Не услыша Гласа, ни прїят наказанїя, на Господа не упова, и к Боїу своєму не приближися"⁶⁷⁹. Потом уже говорит: "Пророцы Его вѣтронбсцы, мужи прозорливы, Свягценницы Его сквернят Святая и не чувсгвуют в Закон..."⁶⁸⁰ Да гдѣ ж было им слышать Глас Божїй? В том же то все и разоренїе, что не знали того, что там же слѣдует: "Господь же Праведен посредѣ его..."⁶⁸¹ Вот куды слѣд! Наговорил, други мой, и я нѣсколько Звѣрей и Скотов, не угодных Боїу, ради Худой Жвачки их.

Антон. Как Жванїе, так раздвоённое Копыто Единсгвенно касается к Нашему насгавленїю. Павел толкуя аи Слова: "Да не заградиши Уст Волу молотяшу"⁶⁸², "не думаете ли, - говорит, - что Богу здесь рѣч о Волах?"⁶⁸³ Он тебе, друг мой, наставляет, тебе самаго к познанїю Исгины, оставив твой

Вольї для писателей Экономических и Фйзических⁶⁸⁴. Что ползы тебѣ Зна-т[о]кбм в Волах, а Слѣпым быть в познанїи себе самаго? Двойное Жванїе вкушает Истину Господню, а Раздвоённое Копьіто Ей же послѣдует. "Камо йдем, - Петр отвѣчает, - и к кому? Глаголы живота вѣчнаго имаши"⁶⁸⁵. Раздвоить Копыто есть то раздвоить ногу свою и Путь свой с Давйдом: "Стопы моя направи по Словеси Твоєму"⁶⁸⁶. Слушай Михея: "Возвѣсгися тебѣ, Человѣче, что Добро?.."⁶⁸⁷ Вот тебѣ Истина! Уже вкушаеш Ея. Чего ж, кромѣ сего, Господь игцет от тебе? Вот! "Развѣ еже творити Суд, и любити Милость, и готову быти, еже ходити с Господем Богом твоим"⁶⁸⁸. Начинаеш ли познавать Истину? Люби ж Ея и поступай по ней. А без сего не годишся в Ея посвягценїе. Доселѣ бродил ты твоим путем, ведугцим в Ров сграсгей, а Теперь, узнав Путь Исгины, признайся с Давидом: "Путй моя исповѣдах, и услышал мя еси"⁶⁸⁹. Для Новаго путй Новыя ноги игци. Одна то Нога твоя и тая ж будет в одном только сгупанїи, будьто в Копытѣ, поразнйш Ее. Отрознй в шесгвїе Бога твоего Царя. Поднимайся от подлых низкосгей на Гбры Правды и Царсгвїя Его, поколь совершит Нбзѣ твой, яко Елёньи⁶⁹⁰. Поколь скажешь: "Нога моя ста на Правотѣ"⁶⁹¹. А не Се ж ли то значит быть Волом молотником⁶⁹²? Вол тбпчет Снопы, трет Солому, вытрушивает Зерно. Ты, ходя Путем Господним, то ж самое дѣлаеш. Все тлѣніе Человѣческое, что такое есть, если не Солома и Полова? "Всяка плоть сѣно"⁶⁹³. "Аки Прах Плённый"⁶⁹⁴, - вопїет Исаїя. В сем Сѣнѣ и Полбвном Прахѣ йщеш и находиш Глагол Бога твоего, Сѣмя Слова⁶⁹⁵ и Царствїя Его безконечнаго. Мини Все Языческое. До тебе-то Рѣч Михёина: "Не разумѣша Помьішленїя Господня и не домыслишася Совѣта Его, яко собра их, аки Снопы Гумённыя. Востани и измлатй их, дщи Сібня"⁶⁹⁶. В то время ты и Овцбю дѣлаешся, говоря с Давидом: "Незлобою моєю ходих"⁶⁹⁷. "Господь пасет мя.. ,"⁶⁹⁸ Потому что уже твой ноги не на Зло текут⁶⁹⁹. И о таковых-то Волах и Овцах Исаїя Прорбчит: "Не найдет Тамо Страх. Будет от Лядйны и от Тернїя в паству Овцам и в попранїе Волу"⁷⁰⁰.

Бываеш и Козою: "Бѣжи, Брате мой, и уподобися Сёрнѣ, или Юнцу Еленей, на Гбры Арбматов"⁷⁰¹. Ах! коль прекрасныи Ноги аи, на Горах Благовѣтствуюггци Мир⁷⁰²! Окрылатѣют, яко Орлы, пойдут и не взалчут, потекут и не утрудятся⁷⁰³, возрастут от силы в силу⁷⁰⁴, пока собудется над Главою их Слѣдующее⁷⁰⁵: "Познают людїе мой имя моє в той день, яко Аз есмь сам глаголяй: ту есмь"⁷⁰⁶. "В той день воспоют пѣснь сїю в Землѣ Іудёйстѣй, глаголюще: Се Град крѣпок! и Спасенїе нам положит Стїну и Огражденїе. Отверзите врата, да внїйдут людїе, Хранящїи Правду и Хранящїи Истину, прїемлюггци Истину и Хранящїи Мир. Яко на тя надѣяніем надѣяшася, Господи, во Вѣк, Боже Великій, Вѣчный, иже, смирив, низвел еси живущїя в высоких, Грады крѣпкія разориши и обнйзиши их⁷⁰⁷ даже до Земли, и поперут их⁷⁰⁸ Ноги кротких и смиренных. Путь Благочесгивых прав бысть, и приуготован Путь Благочесгивых, Путь бо Господень Суд"⁷⁰⁹. Вот и Амбс! "В той день возставлю Скйнїю Давидову пад-шую⁷¹⁰, посгигнет Жатва, обиманїе Винограда, и созрѣют Грбздїе в Сѣятву, и искапают Горы Сладость...⁷¹¹ Возврашу Плѣнь людей моих Израиля..."⁷¹² "И насажду их⁷¹³ на Землѣ их, и не исгоргнутся ктому от Земли своєя, юже дах им"⁷¹⁴, - глаголет Господь.

Теперь видиш, или не видиш, что такое значит с Двойным Копытом Нога? И куда должно ступать de Чисгое и посвягцаемое Богу животное? Догадайся ж, что-то за Быкй, о коих Исаїя? "Напасутся Скоты твой в той день на мѣсгѣ Тучнѣ и пространнѣ, Юнцы ваши и Волове, дѣлаюггци Землю, наядятся Плев, смѣшенных с Ячменем извѣянным..."⁷¹⁵ Но послушай, друг мой, надѣюсь, что догадаєшся, кого Исаїя разумѣет чрез Животных, отрыгаюгцих Жванїе и раздвоённым Копытом одаренных? "Да отрыгнут Веселїе вкупѣ Пусгыни Іерусалимскїя! Яко помилова Господь Людей Своих"⁷¹⁶. Если ж по сїе время Стада Скотскїе бродят в Головѣ твоей, а не можеш Разжевать, что все сїе до тебе касается, так выслушай послѣдняго Давида: "Отрыгну Сердце моє Слово Благо"⁷¹⁷. "Отрыгнут усгнѣ мой пѣніе..."⁷¹⁸ А что до чистых Ног принадлежит, вот Исаїя! "Отступите, отсгупите, изыйдите отсюду и нечистотѣ не прикасайтеся"⁷¹⁹. Сим-то Звѣркам умывает Господь из Умывалницы Ноги коёю Водою? "Омыет Господь Скверну, - говорит Исаїя, - Сынов и дгцерей Сїонских, и Кровь Іерусалимску Очистит от среди их Духом Суда"⁷²⁰. И удивително, как то аи Звѣрки из Нечистых преобразуются в Чистыи? Но возможно ли, чтоб ослабѣл Глагол Божїй? Он-то им дает Новой Вкус и Чисгыи Ноги. Он-то преврагцает Софбнїевьіх Львов⁷²¹ в Телцы и Юнцы, а Его ж Вблков, Жванїя не отрыгаюгцих и чрез Прожорсгво до Утра не осгавляюгцих⁷²², перераживает в Агнцы, Рыся в козлище. Они ті, ж звѣри, что и были, но с Бараньею уже Отрыжкою и с Елёньими Ногами. Уже Отрыгают Веселїе и Скачут на Гбры Арбматов⁷²³. Боже мой! Не се ли Новое Созданїе и Нова Тварь? Что за Чудо? Рысь Лютый и Козлище Человѣколюбное вмѣстѣ! Волк Хигцный и незлобный Агнец! Лев, страшно Рыкаюігцй, и Телёнок Рьічущїй к Матерѣ своей... О любезнѣйшій Исаїе! Ты самую правду поеш: "Пастйся будут вкупѣ Волк с Агнцем, и Рысь почїет с Козлищем, и Телец, и Юнёц, и Лев вкупѣ пастйся будут"⁷²⁴. Когда ж се будет? Будет, не бойсь! Дай Бог только, чтоб процвѣла Лѣторасль от Корене Іесеова⁷²⁵.

Лука. Свягценное Писанїе есгь Фанарь, Божїим Свѣтом блистаюггцй для нас Путников. Вѣрую, что так оно есть, а только дивлюся, что Рѣч Его отличным течет Образцем, не сходным с протчими Писателями. Рѣч Библїи подобна Азїатской Рѣкѣ, именуемой Мёандер⁷²⁶. Сказуют, что Рѣка тая по самых прекрасных мѣстах протѣкает, но теченїе ея вьется, как Змїй, а заплутывает ход свой, как Хорбмы Лабйринт⁷²⁷. Пускай так будет хорошо, что Человѣк, ишуггцй Царсгвїя Божїя, различесгвует от протчих Людей и подобен Животному, Жванїе отрыгающему, a de протчим Звѣрям не сродно. Быть так! Пущай de похожо на Прйтчу! Пущай и Раздвоенное Ко-пыто значит особливое шесгвїе! Быть так! И, конечно, из новаго в путниковой Головѣ понятїя должна родиться другая дорога для него и отличное от перваго шесгвїе. Пускай будет так! Но то нѣсколько чуднѣе, что

Нога значит склонносгь, любленїе и жадное желанїе. Сіє можно, кажется, видѣть как из протчих, так из сих Аввакумовых слов: "Господь Бог мой Сила моя, и учинит нбзѣ мой на Совершенїе и на высокая возводит мя, еже побѣдити мнѣ в Пѣсни Его"⁷²⁸. Я понимаю, что многіе могут разжевать и внушить Благовбнїе Духа, да и возвратиться в гІ,х число, о коих сказанно: "Мнози от ученик Его идоша вспять, и ктому не хождаху с ним"⁷²⁹. И знаю, что весьма не без причины Господь требует, дабы посвягцаемый ему Звѣрь, сверх отрыжки в жвачкѣ, был бы с Раздвоенным Копытом, потому что не всегда тое может нашему Вкусу понравиться, что прикушиваем, а требуется к сему, чтоб были Охотники с добрыми Зубами. Но длячего Аппетйт означается Ногою? Чудёсный Штиль...

Памва. Любезный Друг! Приобучай Вкус твой к Пигцѣ Библейной. Нѣт Ея ни пблезнѣе, ни Слаже, хотя Ея Хоромы не красны Углами⁷³⁰. Но во-первых прошу тебе получшее взять Мнѣніе об Угрюмой сей Премудросги, создавшей себѣ дом седмисгблпный⁷³¹. Сколько она снаружи неказисга и презрѣнна, сголько Внутрь Важна и Великолѣпна. Она заимствует от тебе слова, подлую твою Околичносгь значагцїи, напримѣр: Ноги, Руки, Очи, Уши, Голову, Одежду, Хлѣб, Сосуды, Дом, Грунта, Скот, Землю, Воду, Воздух, Огонь. Но сама Она никогда не брбдит по Окружносги, а поражает в самую тончайшую и главнѣйшую всего Окружїя Точку, до которой и привесгь тебе единственно намѣрилась. Она твоими только словами говорит, а не Твоє. На твою Свирѣлку да свою Пѣсеньку спѣвает: "Еже побѣдити ми в Пѣснѣ Его"⁷³², - то ж то самое есгь, дабы возвесть тебе от дблней твоей Грязи и от Околйчной твоей наружносги к самой, Сугцесгво твоє и Исгу твою сосгавляющей, невещесгвенной и нераздѣлной Тбчкѣ, и на тую Высоту, о коей сама Премудрость изволит сказывать: "Исхбды мой исхбды живота"⁷³³. К сему Возвьпненїю и Воскресенїю, то есть, чтоб возставить тебе, во Тмѣ в крайнѣйшей Наружносги твоей лежащаго, на Новыи Ноги, употребляет плотскїи слова, вытягивая тебе, будьто Удкою Рыбу, обвйтою тѣм, за что хватається, вѣдая, что ничего не можеш разжевать и ничто для тебе не Вкусно, ни Снѣдно, кромѣ поверхнїя плоти. Слыхал ли ты о Деревѣ, называемом Фйник? Или представ себѣ расгущее в твоёй прирбдной Землѣ. Взглянь на сію прекрасную пред Окбшком Яблонь. Видиш, что Она Сучі,я свой, будьто множесгво Рук своих, Лйсгом украшенных, возвышает. Но скажи, чево ты в ней не видиш? Коренїе Ея закрыто пред тобою. Поколь ты не услышал слова сего "Коренїе", не мыслил о тайности Его. А теперь, не видя, видиш Оное. Вѣтвы пред тобою молчанїем вопїют, свидѣтелсгвуя о Кореній своем, посылающем для них Влагу и распространяющем их поверхносгь. Ах! ты, Друг мой, точная Яблонь. Вижу твой Вѣтвы, но не вижу Коренїя, Сердца твоего, Душй твоея, Мыслей твоих. Утаилось Оно в Землѣ поверхносги твоея. Вижу повёрхнее твоє Око, будьто рукавйцу на Рукѣ. Но не вижу Самаго Ока. Оно закрылось Там... Гдѣ там? Ох, не спрашуй! Как сказать? Не знаю! Как я моїу тебѣ сказать? Довольно для тебе то, что не Здѣсь, а Там. Разумѣеш ли, что значит

Здѣсь? Не разумѣю...⁷³⁴ Чего ж спрашуеш? на что тебѣ знать Там? да и можно ль? Уразумѣй Здѣсь. Уразумѣеш и Там. Узнай, что значит Нйзко? Узнаєш и до Высоты касаюгцееся. Усмотри Ночь, потом само тебѣ возсїяет Утро. Если ж Утро почтеш Ночью, а ночь назовеш Утром, тогда окончиш Тмою. Кто может узнать Матерыя Землй Сушу, не узнав Жьідкїя, Землѣ противныя Стихїи? Черное и Бѣлое один взор видит. Твердое с Непостоянным один Луч Разума постигает. Отдерй Бѣльмо от Ока, скинь рукавицу из руки, иззуй сапог твой из ноги твоея, и увидиш, в какой-то сгоронѣ Тамо? А теперь Одно только тебѣ скажу. Тамо, откуду произра-сгает повёрхность вся твоя. Досадно тебѣ показалось, что Библїя называет Человѣческое Желанїе Ногою. Но она ж Человѣка называет и Деревом, как Фйником⁷³⁵, так Смокбвницею⁷³⁶. И если раззуеш и ражжуёшь, то увидиш, что называемая тобою Нога не что иное, как только Гблый Поверхнїй Прах, будьто Дёревной Сук, из Земли вылѣпленный, как Болван Скуделный, и будьто сапбг твоея Ногй, свидѣтелствуюггцй своєю наружносгью о пребьіванїи ея в Кореній Сердца твоего сокровенном и весь прах, как Сапог свой, надѣтой на Ногу, носягцем. И в Сію-то мѣть, думаю, попадал Іов, вот! "Положил еси Ногу мою в возбраненїе, сохранил же еси дѣла моя вся, в Коренїя же Ног моих пришел еси"⁷³⁷. О сем Кбренѣ и Исаїя: "Корень их, яко персть будет"⁷³⁸. А что Он Коренем Сердце называет, так послушай Его ж: "Увѣждь, яко пепел Сердце их, и прелгцаются"⁷³⁹. Примѣть: там Кбрень называется Пёрстью, а тут Сердце Пёпелом. Сердце есть Корень. В нем-то живет самая Твоя Нога, а наружнїй прах есть Башмак Ея. Так вот почему Бйблїя называет сердечное желанїе Ногою! Оно-то есгь точная Нога, хоть Она чиста, хоть не чиста, как Притбчник учит: "Желанїя нечесгивых Зла, Коренїе же Благочестивых в твердосгех..."⁷⁴⁰ И Давйд Сердце, Гордостью Тгцеславїя надмённое, весьма прилично называет Ногою: "Да не прїйдет мнѣ Нога Гордыни"⁷⁴¹. Как только сердечная нога твоя надулась, тот час и Сапог на ней, Головѣ послѣдуя, в ту ж Форму с нею сообразуется, как Спйсок с пбдлинником. А если тоє для тебе дивно, что Нога твоя в Сердцѣ и она с ним Одно тож есгь, то егце чуднѣе тебѣ покажется, если усмотриш, что не только Нога, но и Руки, и Очи, и Уши, и Язык, и вся твоя Окружносгь всѣх члёнов болванѣющих есгь не иное что, как Одежда одна. А самыи тбчныи Уды закрылися в Сёрдцѣ. Вбт тебѣ Приточник все твоє с сокровищем сердечных Мыслей твоих вмѣсгѣ кладет! "Око досадителя, язык неправедный, Руцѣ, проливаюггця Кровь Праведнаго, и Сердце, кую-щее Мысли Злы, и Нбзѣ, тщаггцися Зло творити, потребятся"⁷⁴². Приподнимай помалу слух твой и внушай, что то значит? "Имѣяй уши слышати..."⁷⁴³ "Аще Око твоє соблазняет тя"⁷⁴⁴. "Умертвите Уды ваша"⁷⁴⁵. Но можно ли выколоть Око? Умертвить уды? Можно. Тфу! Легко можно. Нѣт ничего легше, но тому, если кто хоть понѣскольку узнал себе. А тогда же, когда не знаешь себе, как выколеш? Как отсѣчеш? Как полѣчишь себе и исправиш? Видь не слышишь, гдѣ твой руки, ноги, очи. То, что почитаєш Ногою твоєю, не бывала Она никогда. Ты слѣп! Ты Змїй! пблзаюггцй черевом твоим, ядущїп во всем себѣ прах и Землю свою...⁷⁴⁶ Но можно ли земляныи Уды отсѣчь? Ты ли спрашуеш мене, Друг мой? Не можно, никак не можно. Длячего? А вот я тебѣ скажу, длячево. Длятого, что дурно. Как так? О бѣдный Человѣк! Коль Худаго ты мнѣнія о Богѣ! Не довольно ли тебѣ в отвѣт, что не можно. На что ты раздѣляеш невозможносгь от Вреда, а пользу от спосббности? Все то одно: невозможно и неполезно. Не думай Худо о Божїей к тебѣ Милости. Сіє блаженное Естество все в Пблзу твою дѣлает. Давно б уже Оно здѣлано возможным, если б было полезным. Без Духа нельзя тебѣ и дхнуть: гдѣ ж Его нѣт для тебе? А если б Воздух был не полезным, конечно б, сыскать тебѣ трудно. И здесь-то должно было тебѣ Отвѣтом удовольствоваться. Сказано, что нельзя отсѣчь. Не спрашуй же далѣе. Знать то, что не полезно. Но знаю: тебѣ хочется в тонкосгь знать, почему то не полезно? Знай же! потому, что не можно. А не можно затѣм, что не полезно. Еще ли не понимаеш? В мнѣніи о Божїей Милости плох, а в понятїи туп. Видь ты уже слыхал, что Нога твоя наружняя - не Нога, а только одно Обутья твоея Ноги? Так точно... Какой же Вздор? Лѣчить Ногу, а прикладывать Эмпластр⁷⁴⁷ к Сапогу? Вот видиш! длячего не возможно? Длятого, что не полезно. И напротив того, не дѣйсгвительно и не полезно, так стало и не возможно. Дьйсгвїе в пользѣ, а пбльза в дѣйсгвіи. Дьйсгвїе, Сила, Возможность и Полезность - все то Одно. И напротив того, Безсилїе и Безполезносгь - Одно. Кая Пбльза тебѣ отсѣчь наружную твою Ногу, если она тебе не ведет в Ров, но ты сам Ее несеш? И какая ж Она Нога, если ты Ее носиш, не Она тебе? Что тебѣ виновато поверхнее твоє Око? Ты сам оное открываеш, усгремляясь на погубленїе своє, сердечным твоим, Змїиньїм Оком, а оно не иное что есгь, как нечувсгвенныи Очки Ока твоего. Учись! Не смыслиш! Разбери сам себе получше! И не будь нагл во Охужденїи Библёйнаго Штйля! Она одним смирённым своим Любовникам от-крывается. Пойди, зачав от Ноги твоея, по всѣм твоих Удов Крайностям или хотя один с них разсуди поумняе, то может статься узнаєш, что вся крайняя Тііла твоего наружносгь не что иное, как Маска твоя, каждый член твой прикрывающая, по Роду Его и по подобїю⁷⁴⁸, будьто в Сѣмени, в Сердцѣ твоем сокровенный. А по Справкѣ с собою о себѣ уразумѣеш сїе Іеремїино: "Глубоко сердце Человѣку, паче всѣх, и Человѣк есгь, и кто познает Его?"⁷⁴⁹ И не удивишся, что Давидово Сердце имѣет у себе уста и говорит⁷⁵⁰, язык Его радуется⁷⁵¹, а нога веселится. Кто видал, что язык радуется? Тот, кто узнал себе. И конечно, что бѣдныи ни мало не вникнули внутрь себе, кой Христа с Его друзьями называют Меланхбликом⁷⁵². Отсюду родится и несмысленный тот запрос: смѣялся ли когда Христос⁷⁵³? Сей вопрос весьма схож с премудрым сим: бьіваєт ли когда горячеє Солнце? Что ты говориш? Христос есгь сам Авраамов сын Исаак, то есгь Смѣх, Радосгь и Веселїе, Сладосгь, Мир и Празднесгво...⁷⁵⁴ Сердце Человѣческое, Премудросгїю Закона Божїя Просвѣщенное, подобное Кореню Дерева, насажденнаго при Исхбдищах Вод⁷⁵⁵, а Законопресгупник есть проклятая Смокбвница⁷⁵⁶. Как польза лист снаружи зеленѣюггцй, если Корень жйзненнаго напоенїя лишается? Скоро он отпадает. Кая весёлость, если поверхнїй смѣх разводит чёлюсги, открывая Зрителям Зубы твой, а сердце твоє сжимается тою Тугою⁷⁵⁷, о коей сказано: "Нѣсть Радоватися нечесгивым"⁷⁵⁸? Распросграни сердце твоє⁷⁵⁹, отвёрзи Внутреннїи Уста с Давидом: "Уста моя отверзох и привлекох дух"⁷⁶⁰. В то время и без наружнїя Улыбки всегда Внутрь смѣятимешся со Саррою: "Смѣх мнѣ сотвори Господь"⁷⁶¹. И с Давйдом: "Дал єси Веселїе в Сердцѣ моем"⁷⁶². Естьли сердце может тайно Говорить, можно ему тайно и Смѣяться. В то время уподобишся Зймному Дереву без листов. Но они утаились в Коренѣ, сохраняемом тою жйзненною Водою, о коей Приточник: "Вода Глубока Совѣт в Сердцѣ мужа"⁷⁶³. И Давид: "Помьпнленїя Сердца Его в Род и Род"⁷⁶⁴. А без сего не ты сам, но одна только мертвая Уст твоих Кбжа улыбается. И таковаго смѣха может ли что быть противнѣе, лицемѣрнѣе и невкуснѣе? Вот Родный смѣх! Послушай! "Возрадовася Духом Іисус..."⁷⁶⁵ Вот Самуйлова Мати смѣется по Правдѣ! "Разширишася Уста моя на врагй моя, возвеселихся о Спасеній твоем..."⁷⁶⁶ Вот точно смѣется Павел! "Уста наша Отверзошася к вам, Корйнояне. Сердце наше распространилось⁷⁶⁷. Распространитесь и вы"⁷⁶⁸. Вот и Давйдова Улыбка! "В скорби распросгранил мя єси⁷⁶⁹, разширил єси сердце моє"⁷⁷⁰. Но то дивно, что и самыи Его слѣды разширяются. "Ушйрил єси стопы моя"⁷⁷¹. Будьто и самыи Его слѣды разширяются, и Его сгупнй смѣются с ним. Но что de за Чудо? Видь ты слышал от Іеремїи, что Сердце точный есть Человѣк⁷⁷². В сердцѣ всѣ Уды! Так длячего ж не смѣяться всѣм его Членам, когда сам говорит: "Возвеселися сердце моє, и Возрадовася Язык мой"⁷⁷³? Исполненное Веселїя Сердце исполняет всѣ Уды того Блаженнаго наводненїя: "На водѣ покойнѣ воспита мя"⁷⁷⁴, и Смѣха, о коем Іов: "Господь не отрйнет незлобиваго, всякаго же Дара от Нечесгиваго не прїймет, Истинным же Уста испблнит Смѣха"⁷⁷⁵. А потерявших сїе несказанное таковаго Сердца Сокровигце, Спасенїе или Благососгоянїе Душй своея, с великим сожалѣніем призывает Бог у Исаїи: "Приступите ко мнѣ, погубльшїи Сердце, сугцїе далече от Правды..."⁷⁷⁶

Лука. Библїя подобна ужасной Пегцерѣ, в коей жил Пустынник, братом своим посѣщенный. "Скажи, братец, что тебе держит в сем Угрюмом Обиталигцѣ?" Послѣ сих слов оттворил Пусгынник вйсягцую на Стѣнѣ Завѣсу... "Ах! Боже мой!" - закричал госгь, узрѣв Великолѣпіе, всякой Ум Человѣческой превосходягцее⁷⁷⁷. "Вот! братец, что мене забавляет", -отвѣчал Уединенной. Потом брат с братом жить осгался на Вѣки... В Пбдлых и Угрюмых наружносгях, как в ветхом ПоршіцІ,, завйта невосходягцая на Сердце Человѣческое Премудрость, коей вся и всякая Драгоцѣнносгь недостойна. Сею подлосгью высокая сїя Божїя Лѣсница опустилася на просгонародной Улицѣ, дабы вступивших возвесгь до самой Крайней Верхушки небеснаго понятїя. И не то же ли вперяет нам Приточник? "На высбких Краях есть, посредѣ же стезь сгоит"⁷⁷⁸. Се-то тое дурачесгво! Павлом у Корйнѳян называемое⁷⁷⁹. Открой покрывало! и увидиш, что оно самое премудрѣйшее, а только прикрылось Юродством.

Ho ax! Любезныи Други! Теперь познаю, что не открбеш Завѣсы, не узнав сам себе. Не узнав себе, как можно сыскать того: "Обрѣтох желаемаго"⁷⁸⁰. А без сего Человѣка, - Павел кричит, - не пресганет покрывать покрывало. Сей Один открывает нагли Очи и переводит от Земли к Небесным⁷⁸¹.

Квадрат. Вся Книга Исхбда сюда ведет, чтоб познать себе. Если Исходы Премудрости суть то Исходы Живота⁷⁸², видно, что исходить из Египта значит выходить от Смерти в Живот⁷⁸³, от познанїя в познанїе, от силы в силу, поколь явится Бог Богов в Сібнѣ⁷⁸⁴. Но гдѣ тот живот? Слушай Павла! "В Смерть предаемся Іисуса ради, да и живот Іисусов явится в мертвеннѣй Плоти нашей"⁷⁸⁵. Вездѣ есть Бог. К чему ж переходить с мѣста на мѣсто? От одной внѣшности к другой? Да гдѣ ж Его ближе искать для тебе, как в тебѣ самом? Удивително, если б Землемѣр в другом мѣсгѣ сыскать Центр Земли был в сйлах, а под самым бы собою не мог. А если сыгцеш, тогда Он тебѣ, а ты Ему явишся.

Антон. А развѣ Исаїя не ясно толкует, что то есгь Исхбд? "С Веселїем изыйдете"⁷⁸⁶. Что ж далѣе? "И с радосгїю научитеся"⁷⁸⁷. Перенеси, о Человѣче! мысли твой от одного понятїя в иное. Видиш, чем Давид переходил? "Поток прейде Душа наша, Душа наша прейде Воду непосгоянную"⁷⁸⁸. А так перейти есгь то научитись. Учитись безпутно, исходить безпутно - все то одно, и нельзя не заблудить НогІІ твоей, если заблуждает сердце твоє. Вот учит Павел ходить! "Послушесгвую о Господѣ: ктому не ходити вам, якоже и протчїи языцы ходят в суетѣ Ума их, помраченны смыслом, сугце отчужденны от жизни Божїя, за невѣжесгво, сущее в них, за окамененїе Сердец их.. ,"⁷⁸⁹

Друг. Идёт Ізраиль Царственным путем, не уклоняясь ни на десно, ни на лѣво⁷⁹⁰. Минает все тлѣнное. Перехбдит язьіческїи предѣлы. Разрушает всѣ препятсгвїя. Не держат его ни Рѣки, ни Море. Все раздѣляет на двое. Вездѣ Путь Божїй находит. Кратко сказать: то ж дѣлает, что и Авраам. Расгёсывает на пблы. А что ж се значит, если не то? "Ищите и ОБРЯЩЕТЕ"⁷⁹¹. Узнать себе трудится Израиль. Вот смотри! Как один старается? "Задняя забывая, в предняя же просгираясь, к намѣренному теку, к почесги Вышняго Званїя Божїя, о Хрисгѣ Іисусѣ"⁷⁹². Раздѣли себе, чтоб узнать себе. Вот! Бог учит Іеремїю: как раздѣлять? "Аще изведёши Чесгное от Недосгойнаго, яко Уста моя будеши"⁷⁹³. Усмотри, что в тебѣ подлое, а что дорогое?

Памва. Идет Израиль между оіустѣвшими Морскими Стѣнами Сушею к Сушѣ. А кудьі Он идет? Туда, куда Давид: "Когда прїйду и явлюся лицу Божїю?"⁷⁹⁴ Идй, ищй, не ошибайся, внемли себѣ⁷⁹⁵.

Антон. Авраам на одном мѣсгѣ то же дѣлает, что Израиль в походѣ своем. Там идет Израиль между двома половйнами Вод, а здесь проходят между расгесанными на пблы Тѣлами Свѣгци Огненны⁷⁹⁶. Вот что повидѣл Авраам! чего отроду не видал. Узнай себе, пожалуй, увидиш никогда невйданное.

Квадрат. Если кто разумѣть хочет Огненны тѣ Свѣгци, пущай справится со Захарїею. Тѣ-то суть Мужи у него диво-Зрйтели, о коих вот что поет! "В день Он положу тысящники Іудины, яко Главню Огненну в дровах и яко Свѣгцу Огненну в Стеблїи, и поядят Одесную и Ошуюю вся люди Окрест"⁷⁹⁷. Вот и Наум Второй! "Усмотри путь, укрѣпи чрёсла. Возмужай крѣпостію Зѣло. Понеже отврати Господь Укоризну Іаковлю, якоже Укоризну Израилеву"⁷⁹⁸. Что ж далѣе пониже? "Вид их, яко Свѣгци Огненны и яко Мблнїя протекаюгцая"⁷⁹⁹. "Подобны им не бьіша от Вѣка"⁸⁰⁰. Припѣвает Третій Ібиль: "Всякое (де) Лице, аки опаленїе Горнца..."⁸⁰¹ Вот! что увидѣл Авраам в растесанїих тѣх. Увидѣл Новый Род людей, от Бога рожденных. Тогда же то Господь завѣгца ему Завѣт, а скоро потом родился Ему и Наслѣдник, никоею Пространностїю не Ограниченный. Что ж думаєш? Я четвертый, что тебѣ запою? Подобныи родятся от Подобнаго, от Молнїе-вйднаго - Молнїе-вйдньш. Внемли себѣ⁸⁰²! Тут сыгцеш того, о коем сказано: "Бог наш Огнь поядаяй есгь"⁸⁰³. Тут игци и Плёмени всего Его. Увидѣл Его Данїил в себѣ и вот что спѣвает! "Воздвигох Очи мой и видѣх: и се Муж един! облечен в Ризу Льняну, и Чрёсла Его препоясанна Златом Свѣтлым, Тѣло же Его, аки Оарсйс (Камень), Лице же Его, аки зрѣніе Мблнїи, Очи же Его, аки Свѣгци Огненны..."⁸⁰⁴ Таковое ж то и Племя. Но гдѣ ж ты Его сыгцеш, Благословенный Род сей? Послушай же, что такое отвѣчает Господь Ревёккѣ: "И Рече Ей Господь: Два Языка во Утробѣ твоей суть, и двби Людїе от Утробы твоея Разлучатся, и Людїе людей превзыйдут, и большїй поработает меншему..."⁸⁰⁵ Посредѣ тебе, друг мой, игци. Тут в тебѣ первенец Исав твой. Тут и Іаков, придержагцїйся пягіі Исавовѣ, или, справедливѣе сказать, он держит пяту Исавову, говоря у Давида: "Беззаконїе пятьі (моего брата) обыдет мя"⁸⁰⁶. "Тій пяту мою берёчь станут..."⁸⁰⁷ Узнай себе, разлучив между мужем кровей⁸⁰⁸ и Мужем Божіим, и скажи: "Первый Человѣк от Земли Пёрстен, Вторый..."⁸⁰⁹

Памва. Конечно ж, о сих-то двоих Человѣках, неразривным союзом сопряженных между собою, говорит Бог Іову: "Кто открыет лице обличенїя Его? в согбенїе же Персей Его кто внїйдет? Двери Лица Его кто отверзет? Окрест Зуббв Его Страх, Утроба Его Щиты мѣдяны, союз же Его, яко Смарагд камень, един ко другому прилипают, Дух же не пройдет Его, яко Муж Брату своєму прилѣпится, содержатся и не оттбргнутся, в Чханїи его возблисгает Свѣт, Очи же его видѣніе Денницы, из уст его исходят, аки Свѣгци горяггця, и Размешутся, аки Искры Огненны, из Нбздрей его исходит дым пёгци, горягцїя Огнем Углїя, Душа же его, аки⁸¹⁰ Углїе и яко Пламы, из Уст его исходят, на Вьш же его водворяется Сила.. ."^8П

Друг. Теперь-то ты изъяснил, Памво, слѣдуюгцій Стих: "Егдаже бысгь Солнце на Западѣ, Пламень бысгь, и се Пегц дымягцися и Свѣгци Огненны! яже пройдоша между расгесанїи сими"⁸¹². Теперь видно, отчего-то толь сильно спужался Авраам? "Заходяшу же Солнцу, Ужас нападе на Авраама. И се Страх, тёмен вельми, нападе нань"⁸¹³! В Раздѣленіи Он увидѣл того: "Окрест Зуббв его Страх..."⁸¹⁴ Как не задрожать? Увидѣл его? Чхает Мблнїею, смбтрит Деннйцею, дышет Искрами и горягцим Углїем...

Антон. Сего ж то Страшнаго Мужа не менѣе спужался и Исаїя: "Видѣх Господа⁸¹⁵, о окаянный аз⁸¹⁶! исполнь дом Славы Его"⁸¹⁷. Тогда-то Он покушал и сладчайшаго Угля от олтаря Господня, очистились Его Уста, игцезло Беззаконіе, здѣлался Апостолом. "Кого послю? Се аз есмь! посли мя..."⁸¹⁸ Аврааму Завѣт завѣгцавается, а Сей Посланником дѣлается. Блажен! сьіскавшїй Племя в Сібнѣ и Родню во Іерусалймѣ⁸¹⁹.

Квадрат. Исаїя будьто палцем указует на не познаюгцих себе: "Горе! полагаюгцим Тму Свѣтом и Свѣт Тмою...⁸²⁰ Горе! иже мудры в себѣ самых, и пред собою разумны"⁸²¹. Только лиш не сказал: во плоти своей⁸²².

Памва. Точно на сих он кричит. Видно из Слѣдуюгцего: "Якоже сгорит трость от Углїя Огненнаго и сожжётся от Пламене Разгорѣвшагося. Корень их, яко Персгь будет, и Цвѣт их, яко Прах, взыйдет, не восхотѣша бо Закбна Господа Сав[аооа]"⁸²³.

Друг. Да там же нижше говорится, что подымет Господь Знаменїе для Народов, заблудивших от дому своего на конец Земли, и отзовёт свйсгом своим⁸²⁴. Свйсгом отзываются отдаленныи заблужденїем в пблѣ или в лѣсу, живо на голос возврагцаясь. "Не взалчут, ни утрудятся, ни воздремлют, ни поспят, ни распояшут пбясов своих от чресл своих, ниже расгоргнутся Рёмени Сапогов их, ихже стрѣлы Остры суть, и Луки их напряженны, Копыта Коней их, яко тверд Камень вмѣнишася, Колеса Колесниц их, яко Буря, ярятся, яко Львове, и предсгаша, яко Львйчигца"⁸²⁵. Видите, сей Род уже не таков, потому что там же слѣдует, что: "Воззрят на Землю, и се тма жестока в недоумѣніи их"⁸²⁶. Сего роду был и Авраам: "Ужас нападе на Авраама"⁸²⁷. Откуду ж возмется недоумѣніе и ужас? Из раздѣленія между Свѣтом и Тмою: Израилю Страх Господень родится.

Антон. Пришел мнѣ во ум Іаков. Сей также, пробудяся от сна, убояся и рече: "Яко Страшно мѣсго сїе..."⁸²⁸ Пришел на ум и Павел, облиставаемый Свѣтом Небесным на пуги: "Трепегца же и ужасаяся глагола: Господи! Что мя хогцеши творити?"⁸²⁹ Но Любезная Невѣста весьма отважно говорит: "Крѣпка, яко Смерть, Любовь, жестока, яко Ад, ревносгь, крйла Ея крйла Огня, Углїе Огненно Пламы Ея"⁸³⁰. Сія также, видно, Родня есгь Израилева. Раздѣлила Вбды, нашла Пламень с Авраамом и влюбилась в него. "Вода многа не может угасити Любве"⁸³¹. Не ужасается, но тает от Любви.

Квадрат. Невѣсга давно уже обозналась, узнав себе, и не впервїе то говорит так, как и Давид: "Знаменася на нас Свѣт лйца Твоего"⁸³². А прежде кричал: "Страх и трепет прїйде на мя.. ,"⁸³³

Памва. Самая правда. Она давно уже прежде сказала: "Душа моя изыде во Слово Его"⁸³⁴. Вышла и сыскала того, что "Небо и Земля мимо йдут, да не Словеса Его"⁸³⁵. Искала Ночью, не нашла. Потом, разсіжппі и бросив в стброны всю ночь, напала на тое Сокровигце своє: "И Свѣт во Тмѣ свѣтится"⁸³⁶. А сим самым исголковала для нас, что то значит Книга Исход.

Друг. Книга Левйтская вся согласная нашему Пѣнію. А если Она не спѣвает Господу, Правдѣ и Царсгвїю Его, тогда уже давно нѣт Ея в Числѣ Духовных Книг. "Дух есть Бог"⁸³⁷. "Господь Дух есгь"⁸³⁸. Воспойте Господеви!

Но смотрите, чтоб была Пѣшь Нова⁸³⁹. Принесите Господеви⁸⁴⁰, но чтоб Все то было Чйстое. Все то сгарое, что тлѣнное, все то не Чистое, что проходящее. Новому нбвое дай, Чистому Чистое, не Видимому Тайное. Представте себѣ Прекраснѣйшш, Благоуханный, нагбрнїй Сад, непре-сгаїбіцїя УтЬхп исполненный. Коль желательно гостям войтить в Него! Но продраться нельзя. Непроходимыи Чагци, непролазный Тернбвник, сгруповатыи мѣста окружают Рай сей. О Дражайшїй Раю! Сладчайшая Исгино Господня! Когда продеремся до Тебе? Не допугцает нас Тернбвник Церемонїалньїй. В нем-то мы увязли. А ты по ту сторону сїя Жесгокїя Стѣны чуть-чуть блистаешь, Радосте наша. Но кто сквозь сїю Пустыню проведет нас? Блажен, кто узнал себе! Сей один имѣет Пастыря и Вожда своего. С сим Вождом Давид пролазит сгЁну, не боится пофедѣ самыя сілііі Смертныя. Слово Его был Жезл внутреннїй Давиду. С сим Жезлом Он взойшол на самую Гору Царсгвїя Божїя и Правды Его. Страх Божїй вводит во внутреннюю Бйблїи Завѣсу, а Библїя, тебе ж самаго взяв за руку, вводит в твой же внутреннїй Чертог, котораго ты отроду не видывал, к тому Другу, о коем Соломон: "Велика вегц Человѣк и драгая, Муж творяй Милость, Мужа же Вѣрна Великое дѣло Обрѣсги"⁸⁴¹. И тогда-то бывает тоє Притбчниково ж: "Брат от брата помагаемый, яко Град тверд"⁸⁴². Бйблїя есгь брат-то наш. Он родился для сохраненїя нас, братов своих. К цѣлой Библїи, не к одному Іеремїи, говорит Господь: "Сыне Человѣч! сгража дах тя, дому Израилеву"⁸⁴³. Развѣ не слышите, что Невѣста поет? "Положиша мя сгража в Виноградѣх"⁸⁴⁴. Брбдишь невѣдомо гдѣ, по пусгым Околйчносгям, а Она тебе сгарается ввесгь в Спалню Матери своея. Да и о Хрисгѣ недурно написано: "Она же, мнягци, яко Вертоградарь есгь"⁸⁴⁵. Конечно, схож на Вертоградаря. Всѣ Богоглагбливыи Пророки суть будьто Хранители Вертограда. Мы ж уже слышали Исаїю, что "Виноград Господа Савабоа есгь то дом Израилев"⁸⁴⁶. Мы тут же. Да мы ж то сами дом есмы Божїй. Они-то берегут: дабы мы не сойшли из дому Господня и от Его самаго, со блудным сыном, на страну далече или во Іерихбн, с падшим в Разбойники⁸⁴⁷. Всѣ аи сгражи в одном Человѣкѣ, и один во всѣх Дух. Вот один! и первый Страж Христос! "Возвратися в дом твой!"⁸⁴⁸ Вот другой Исаїя! "Идите, людїе мой, внїйдите в Храмину вашу"⁸⁴⁹. Се-то ті, Херувими! с Пламенным Оружїем, храняггци Внутрь себе Путь Дрёва Жизненнаго⁸⁵⁰, их же сгріілы Осгры суть, вид их, яко Свѣгци Огненны⁸⁵¹, лице, аки Опаленїе Горнца⁸⁵², Род, спасаемый от Господа⁸⁵³, Серафимы, угль носяггци Божїя Премудрости⁸⁵⁴. А как сами Они Колесницею и Престолом живугцаго Внутрь их Господа суть, так и нас, заблуждаюгцих на Концы Земли, воз-вращают во Внутренность нашу, к Главѣ нашей, к тому Дереву жизненному (будьто к безопасному Ковчегу), о кбем Приточник: "Древо живота есгь всѣм держагцимся Ея и восклоняюгцимся на ню, яко на Господа тверда"⁸⁵⁵. Мы ж, повинуясь им, вот что слышим! "Вы други мой есге, агце творите, елика Аз Заповѣдаю вам"⁸⁵⁶. Отселѣ ничево не слушаю, если Оно не ведет мене во внутреннѣйшую во мнѣ Скйнїю Свидѣнія⁸⁵⁷. Там-то для мене Рай

Сладости⁸⁵⁸, а в нем Плод Дрёва Живаго и Водьї такїя же. Полно! не говори болыне мнѣ никто ничево...

Памва. "Принесите Господеви, Сынове Божїй"⁸⁵⁹. Сын Божїй Израиль принбсит живому Богу своєму Жёртвы и Дары: на что? "Да не потребится душа их"⁸⁶⁰. Разсуди сїе: Чтоб не пропала Душа⁸⁶¹. Дай нам, Господи, хоть немножко откушать, что оно значит? "Да закблют телца пред Господем"⁸⁶², - говорится там... Не колй! Слышь, не колй! Знай себе! Слушай Исаїи: "Что мнѣ множество Жертв ваших? - глаголет Господь. -Тука Агнцов и крове Юнцов и Козлбв не хогцу. Кто взыскивает сего из рук ваших?.."⁸⁶³ Развѣ ты позабыл, что Бог наш есть Огнь? Колйкая ж глупость! нестй мясо пред Очи, пред Пламенно-дышуігди Очи того, пред Которым всякая Плоть, как Солома, горйт и игцезает? "Принесите Господеви, -слушай Давйда, - Славу и Честь"⁸⁶⁴. Если можеш Вкус чувствовать в том, чего ты никогда не жевал, то можеш и Любить то, чего не разумѣешь. Знай же себе! Тут-то Он.

Антон. Не разумѣли Сего глупыи Жерцы. Думали, что дѣло в том сосгоит, чтоб заколоть Телца и здѣлать Пйр хорбшенькїй. Описывает их Дурость Исаїя: "Тій же сотвориша Радость и Веселїе, закалаюгце Телцы и жругце Овцы, яко ясги мяса и пити вино, глаголюгце: Да ями и пїем, Утрѣ бо умрем..."⁸⁶⁵ Сих утучённых скотов называет Амбс телицами Васанских Пажитей: "Жерцы, послушайте⁸⁶⁶! Слышите Слово сїе, Юницы

Васанитйдскїя..."⁸⁶⁷ Послушай, коего телца палит и сокрушает за Любовь к Господу той же Мойсей во Второзаконїи: "И Грѣх ваш, егоже сотворисге (сирѣчь Телца), взях Его и сожгох Его на Огнѣ, избих Его и сотрох Его Зѣло, даже бысгь дробен, и бысть яко Прах..."⁸⁶⁸ Заколи Грѣх в тебѣ, о Человѣче! Убій в себѣ Упрямосгь твою и Гордость, досаждаюшую Гласу Закбна Вышняго. Сотрй и сожги Её Жаром Любви твоей к Богу. Послушай Мойсея и искорени Зло из себе самаго. Вбт Жёртва! Вот Вбня Благоуханная Господу⁸⁶⁹! Вот приношенїе Спасителное Душѣ твоей! Разумѣйте сія, вы! забываюігци Бога. Слушайте, что говорит? "Жёртва Хвальї прославит мя, и Тамо путь, имже явлю ему Спасенїе моє"⁸⁷⁰.

Квадрат. О сих, упрямых Богу телцах, можно сказать со Сираховым сыном: "Не возноси себе совѣтом Души твоея, да не расхигцённа будет, аки Юнец, Душа твоя..."⁸⁷¹ Нелзя Упрямаго Юнца посвятйть Богу.

Памва. Іеремїя точно телцами и волами их называет: "Веселйстеся и велерѣчивасге, расхигцаюгце наслѣдіе моє. Скакасге бо, яко Телцы на Травѣ, и бодосте, яко Вольі"⁸⁷². Конечно, до сих-то Телцов Бог в Книгѣ Левйтской со Грозою Говорит: "Агце не послушаете мене, нижё сотворитё Повелѣній моих сих, но не покоритёся им, и о Судбах моих вознегодует Душа ваша⁸⁷³, изжену (де) вас из Насл іідїя"⁸⁷⁴. А наслѣдіе Божіе, вот оно! "Наслѣдовах Свидѣнія твоя во вѣк"⁸⁷⁵.

Друг. Стёфан в Дѣяніях на сих же Упрямых Волбв кричит: "Жесгоковыйныи и не Обрѣзанныи сёрдцем..."⁸⁷⁶ Но вот же смиренный и Обрѣзанный Телец!

"Сердце сокрушенно и Смиренно, Бог не..."⁸⁷⁷ Когда Такое кто сердце сыгцет, вот тогда-то, Боже! возложит на Олтарь твой Телцы⁸⁷⁸.

Антон. Ах! изрядныи Юнцы! К сим-то Телцам говорится:

"Возмйте Иго моє на себе"⁸⁷⁹. О Сладчайшее Иго!

"Благо есгь мужу, - плачет Іеремїя, - єгда возмет ярем в Юности своей"⁸⁸⁰.

"Благо мнѣ, яко смирил мя єси..."⁸⁸¹

"В чесом исправит юнѣйіній (Человѣк) путь свой?"⁸⁸² Вот в чем!

"Внегда сохранити словеса Твоя"⁸⁸³.

Брось, Друг, Телцбв да Козлбв. Прїймись за Себе. Убій для Бога в себѣ самом Воловую Упрямосгь. Осганется в тебѣ другой Бык. А вот Он!

"Ібсифови Мойсей рече⁸⁸⁴: От Благословенїя Господня Земля Его, от Красот Небесных и Росьї⁸⁸⁵, аки перворбдна Юнца, красота его, Роги Единорбга Роги Его, йми Языки избодёт, вкупѣ даже до края Землй⁸⁸⁶. Вот Мужеск пбл непорочен!"⁸⁸⁷

Квадрат. Бйблїя есгь Человѣком, и ты Человѣк. Она есгь Телцом, и ты тоже. Если узнаєш Ее, Один Человѣк и Один Телец будеш с нею. Узнай же прежде себе. Она с Дуракбм Дурна, а со Преподобным Преподобна. Бездѣлникови Паденїе, а Доброму Востанїе⁸⁸⁸. Узнай же себе. Раздѣли меж Добром и Злом, меж Драгоцѣнным и Добрым, Подлым и Злым, узнаєш и в ней, а без сего наѣсйся Яда. Без сумнѣнія, се тот Телец, что Авраам предсгавляет Всевожделѣннѣйшему своєму Троелйчному Гостеви. К сему Телцу и Премудрость, "Заклав своя Жёртвенная"⁸⁸⁹, зовет тебе. Сего представляет и Отец Блудному сыну, однако ж в то время, как он уже вернулся домбй. Сего-то Телца Принеси Богу. Сим одним Умилостивиш Его и Очистишся от всѣх Заблужденїй твоих, а не тілі, что в мясньіх рядах продается. Ему посвятйш, да и сам будеш ясти с ним и для него, потому что и Телец Прекрасный сей Его ж есть. Узнай же прежде себе. Не броди по Планетам и по Звѣздам. Боротись домбй. Тут Отец твой, и Телца того Он тебѣ сам предсгавит его: Бог Бога, Правда Правду, Истина Истину. Истина от земляныя плоти телцовой возсїяет, а Правда с Небесе Отца твоего принйкнет⁸⁹⁰. Вот в тое-то уже время Правда и Мйр псгрііпуїся и привитаются. Тогда скажеш: "Мир имамы к Боїу..."⁸⁹¹

Антон. "Да возложит Руку свою на Главу Телца пред Господем..."⁸⁹² Сіє дѣлать должен Жрец Помазанный. А что ж есть во-первых Помазанный? Вот слушай! "Дух Господень на мнѣ, егоже ради помаза мя"⁸⁹³. Помазанный на Помазаннаго возлагает Руку, Духовный на Духовнаго Телца, потому что "Душевный Человѣк не прїемлет (видно ж, что и не возлагает рукй), яже суть Духа Божїя, Юродство бо ему есть"⁸⁹⁴. Пожалуй, узнай себе. Узнав в себѣ Отца, возложить можеш Руку на Сына⁸⁹⁵. Никто не может к сему Телцу прїйти, если не Отец к нему привлечет Его. Послушай Павла: "Дух вся испытует, и Глубины Божїя"⁸⁹⁶. Павел, узнав себе, помазался Духом: "Мы же не Духа Міра сего прїяхом, но Духа, иже от Бога"⁸⁹⁷. Потом уже приступает к Таинственному Телцу, говоря: "Да вѣмы, яже от Бога дарбванная нам"⁸⁹⁸. Святѣйшая Библїя Спасителный есть Телец, от Бога нам дарбванный.

Квадрат. Бон тебѣ Телец! Іезекїиль. "Бысгь на мнѣ Рука Господня, и видѣх..."⁸⁹⁹ Кто себе не знает, тому Іезекїиль есгь Слѣпцём. Узнай же себе, помажся Духом, наложи Руку на него, вдруг скажет: "и вйдѣх.. ."⁹⁰⁰ А что ж он видѣл? Между протчїим, видѣл и Лице Телчее⁹⁰¹. Ах, Друг мой! Пророк для тебе и Слѣп и Мертв, если приходиш к нему без Духа Божія. Возможно ль, чтоб увидѣть тебѣ в нем сйлу Ббжїю, руку Божїю, если не увидѣл ты в себѣ того, до котораго Давид: "Руцѣ твой сотворисгѣ мя"⁹⁰². Узнай себе, и возложить можеш на него Руку, сушую в тебѣ, Ббжїю. Дух Духа познаёт, Брат Брату помагает⁹⁰³, Рука Руку знает⁹⁰⁴. Как приступиш, плоть, лишенная Духа, к Духу? Если б ты узнал себе, мог бы сказать с тілі же Пророком: "Бысгь на мнѣ Рука Господня, и изведе мя в Дусѣ Господни, и постави мя федѣ поля, се же бяше полно Костей Человѣческих"⁹⁰⁵. Оживляет Іезекїиль Мертвыя Кости, навбдит на них Жйлы, Плоть, Кожу, все Нбвое и Дух Жизни⁹⁰⁶. Чудо! Всгает на ноги свои собор мног зѣло⁹⁰⁷. Кости ая есгь Дом Библёйный, и ты сам Дом. Как Проречёш на сухїя и безплодныя Кости Ея, не имѣя в себѣ Духа? Одно говорю: все от тебе зависит, знай себе. Ты Телец, на себе Руку возложи, потом на Брата, и будете, яко Утвержденное Царство⁹⁰⁸.

Памва. А Лука Богогласный, развѣ не Телец? Телец Мойсей, Телец Исаїя, Телец Павел. Сій вси суть от Стада Господня, отрыгаюггци Жванїе и Копыто раздвоившїи, видягцїи со Іезекїилем Впдііпїе славы Господни⁹⁰⁹. "Вйдѣхом славу Его..."⁹¹⁰ Со всѣми сими бѣ Рука Господня⁹¹¹, и изыйдоша, и взыграша, якоже Телцьї, от Уз разрѣшенны⁹¹². Сій вси суть во Господѣ, а Господь в них. Возьми из сих Телцов какого ни есгь. Пожри Его, но Пожри Господу⁹¹³. Господни Телцьї суть. Кушай их с Господем и пред Господем. Не примѣшуй ничего твоего. Вот Мойсей, как учит ѣсгь! "И ясги будете тамо, пред Господом Богом вашим, и возвеселитёся о всѣх, на ня же возложитё руки ваша вы и домове ваши, якоже тя Благословил есгь Господь Бог твой. Да не сотворитё (слушай гаразда) Тамо всѣх, елика вы творитё Здѣ Днесь, кїйждо угодное пред собою"⁹¹⁴. Пожалуй, с разсужденїем кушай: "Воньми Крѣпцѣ, еже не ясги Крове"⁹¹⁵. Что только там говорится, все то Нбвое, чистое, все Господнє. Не думай, что там очи, уши, ноги, руки твой. Не твоє, но Божїе там все, до послѣдняго сапожняго Рёменя от Нйточки⁹¹⁶. Как моїут о Плоти говорить, кой не от Плоти, ни от Похоти Ея, но от Бога родишася⁹¹⁷? Вот же тебѣ Полная Бйблїя непорочных, Мужеска Пола, Божїего рода Телцов! Для очигценїя твоего. Твоє только дѣло взять одного любимаго на Жертву, наложить руку на него. Но первѣе заглянь Внутрь себе. Рука твоя - не Рука. Разсудйся сам с собою и сыгци в себѣ руку Крѣпкую и мышцу Высбкую⁹¹⁸. В то время, Ей послѣдуя, насладйшся Высбким Умом сея Безсмёртныя Трапезы. Если ж сам не можеш, принеси к Помазанному Духом Божїим Толкбвнику: сей служитель Божїй послужит тебѣ. "Понеже усгнѣ іерёовы, - говорит Малахїя, - сохранят Разум и Закона взыгцут от Уст его, яко Ангел Господа Вседержителя есть"⁹¹⁹. Но все de тогда здѣлается, как начнеш узнавать себе, а без сего никоим образом Законныя Жертвы принесгь нельзя.

Друг. "Утробу и ноги (телцу) да измыют Водою..."⁹²⁰

Вот тебѣ Один, с омываемою Утробою Телец.

"Сердце Чисто созижди во мнѣ, Боже, и Дух..."⁹²¹

Антон. Вот тебѣ и Другой! Других омывает, сам омытый:

"Измыйтеся, и чисты будете..."⁹²²

Квадрат. На вот вам и Третій! "Рече Іяков дому своєму и всѣм, иже с нйм: Поверзите Боги чуждыя, иже с вами от среди вас, и очйститеся, и измѣнйте ризы ваша, и воставше взыйдем в Веойль, и сотворим тамо Жертвенник Богу, послушавшему мене в День скорбѣнія..."⁹²³

Памва. Вот вам егце Прекрасный Юнец! Брат Невѣсты:

"Умых нбзѣ мой, како оскверню их?"⁹²⁴

Друг. А о нечистых молчитё? Ах! Когда б умножились сій! "Дам Законы моя в мысли их, и на сердцах их напишу я, и буду им в Бога, и тій будут мнѣ в Людїе, и не научит кїйждо Ближняго своего, глаголя: Познай Господа, яко вси познают мя от Мала до Велика"⁹²⁵.

"Излїю от Духа моего на всяку Плоть, и Прорекут Сынове ваши, и Дщери ваши..."⁹²⁶ О сладчайшїи Пророки! Когда дождемся, чтоб и нам быть таковыми Телцами? Бѣда наша, что мы не узнали себе, а в себѣ Того, о коего внутреннем присудсгвїи повышше Ібиль говорит там же: "И увидите, яко посредѣ Израиля Аз есмь, и Аз Господь Бог ваш, и нѣсть инаго, развѣ мене"⁹²⁷. Вот тогда-то уже слѣдует: "Не посрамятся людїе мой во вѣк"⁹²⁸, и тут-то зараз: "Излїю от Духа моего на всяку Плоть..,"⁹²⁹

Антон. Вот же вам и нечистаго Телца выводит Аввакум! "У лютѣ! глаголющему ко Древу: ободрися! восгани! и к Каменїю: возвысися! А то есгь мечтанїе, скованїе Злата и Сребра, лишеннаго всякаго Духа"⁹³⁰.

Квадрат. Сей Телец весьма годится для Идолов. Он не знает про себе и о своем домѣ, о котором там же непрерывно говорит чистый наш Телец Аввакум: "Господь же во Храмѣ Святѣм своем, да убоится от лйца Его вся Земля"⁹³¹.

Памва. Сей Телец - родный Урод есгь. Он Жванїя не отрыгает, потому что не может Ясти Израилскаго Телца, да у него ж и Копыто не двойное.

Друг. Язьіческїи Телцы очень разнятся от Израилских. Жвачка у них Одинакая и Копыт вмѣсго слйтыи. Так их Природа велит. Язычники всѣ означаются сим именем "Вавилон", a de значит - смѣшеше, или слїянїе⁹³². Одну они наружную Плоть видят и Ей вездѣ удивляются, описуют, измѣряют, а находящуюсь во Плоти Духовную Истину, не зная Ее, смѣшивают с Плбтїю и называют Мёчтою. Но наш дивно-Зритель, Телец Аввакум, примѣчай, что, напротив того, всякое Дерево, Камень и Сребро, и всю внѣшнюю Плоть Мёчтою зовет⁹³³, провидя в ней нетлѣнную Божїю Истину и познав дома Того, Котораго наружностелюбцы проминув, несьіто волбчатся по Облакам. И се-то есгь быть Пророком, то есть очйтым и про-зорлйвым.

Антон. О сих не Исгинѣ, но Идолам посвященных Телцах вот Варух! "Отверзи, Господи, очи твой и вижд, яко не умершїи, иже во Адѣ, ихже взяся Дух их, от утроб их, воздадят тебѣ славу и оправдані е Господеви, но Душа, сѣтующая о Величествѣ Зла, иже хбдит слячён и боляй, и Очи оскудѣваюггди, и Душа Алчущая, воздадят тебѣ Славу и Правду, Господи"⁹³⁴.

Квадрат. Варух говорит о обоём родѣ Телцов: чисгых и нечистых. Вот тебѣ нечисгыи! "Ихже взяся Дух их от Утроб их"⁹³⁵. Тепер скажи: чем измыются? Не нашли, потеряли в себѣ Духа: "Взяся Дух от Утроб их"⁹³⁶. Отнялося ж от них и Царствїе Божїе, и Правда Его⁹³⁷. Отнялося затѣм, что не нашли. Не найшли же чрез то, что не узнали себе. Но Душа Алчущая не тѣх ли означает: "Блаженны Алчуггди"⁹³⁸? Сій с Давидом сѣтуют, болѣзнуют, о Злобѣ негодуют, ходят слячённы⁹³⁹, ищезают очи их во Спасенїе Божїе: "Когда Утѣшиши мя?"⁹⁴⁰ "Да прїйдет Царствїе твоє!"⁹⁴¹ Вси сїи по времени со Исаїею говорят: "Сего ради Чрево моє на Моава, аки Гусли, возгласит, и внутренняя моя, аки стѣнь, обновил еси"⁹⁴².

Памва. Сїе Блаженное Утроб тѣх обновленїе вон у Іезекїиля! "Воскроплят на вас Воду чисту, и очиститеся от всѣх нечистот ваших, и от всѣх Кумиров ваших, и дам вам сердце Ново, и Дух Нов дам вам"⁹⁴³.

А гдѣ тот ГЦасливец, о коем можно сказать: "Омылся еси, оправдался еси"⁹⁴⁴? Гдѣ тѣ Голубины Очи, сидяггци на исполненїи тѣх Вод⁹⁴⁵, о коих Наперсник: "Агце кто жаждет, да прїйдет ко мнѣ и пїет...⁹⁴⁶ Різки от Чрева его исгекут Водьї живыя"⁹⁴⁷. Сїе же рече о Дусѣ?..

Друг. Сїи-то чисгыи Телцы могут приносить в Жертву Святѣйшаго Телца Господу так, как Авраам Исаака. Но неомытыи сею Водою и, сказать, безсердечныи Сердца, как могут возложить руку на Главу Телца⁹⁴⁸? Они в себѣ самых Главу, Господа своего потеряли, и кто ж их приведет до Тёлцовой? Потеряв в себѣ, сыщут ли в другом? Вот развѣ как налбжат Руку: "Упойте его, яко на Господа возвеличися. И приразит Моав руку свою о Блевотйну, и будет в посмѣх и сам..."⁹⁴⁹ Может ли Сердце, смѣшёніем Языческим обладаемое, раздѣлить в сем Телцѣ Плоть и Кровь от Духа, а Смерть от Жизни, негодное от Тука? Может ли содрать Покрывало срамныя Кбжи, не узнав того внутрь себе, чрез коего престаёт Покрывало? Может ли возложить на Олтарь Огнь и Дрова⁹⁵⁰, не зная и не видя в Дому своем не Рукотворенныя Скинїи свидѣнія Господня⁹⁵¹? Вон кто дрова имѣет! "И показа ему Господь Древо..."⁹⁵² Вон в Невѣсгѣ Огнь! "Крйла ея крйла Огня"⁹⁵³. Вон, посмотри, Олтарь! Послушай! "Имамы же Олтарь"⁹⁵⁴. Вон отдѣляемый Тук! "Да дасг тебѣ Бог от росы Небесныя и от Тука Земли..."⁹⁵⁵ Что то за Тук? Послушай Мойсёя: "Возведе я на Сйлу Земли, па сіли і их Жит Сёлных, Ссаша Мед из Камене, и Елей от тверда Камене, Масло Кравїе, и Млеко Овчее, с Туком Агнчим и Овным сынов Юнчих и Козлих, с Туком Пшеничным, и Кровь Грбздову Пїяху Вино"⁹⁵⁶.

Бйблїя есть обѣтованная Земля, на нёй Стадо Божїе⁹⁵⁷ и чйстое есть Израиль. Вон тебѣ Юнца сын, Прекрасный Ібсиф! насыщаюігцй братїю свою, во время голбдное, Тука Пшенйчна. Бон тебѣ другій сын Овна, Агнец: "Плоть моя Истинное есгь Брашно"⁹⁵⁸. Вот Тук! "Плоть ничтоже..."⁹⁵⁹ Развѣ не знаєш, коего Агнца омывает Крестйтель? Но хотйш ли взойти на Благоту и на Тук Земли Божїя? Так вот! "Се аз послю Ангела моего пред лицем твоим, пред очима твоима, над лбом твоим, да сохранит тя на Путй, яко да введет тя в Землю, юже уготовах тебѣ. Вонми ж себѣ и послушай Его"⁹⁶⁰. Хотиш ли Принести Телца в Жертву Богу твоєму или Агнца? "Вонми ж себѣ Крѣпцѣ, еже не ясти Крове⁹⁶¹, да Благо тебѣ будет, и сынбм твоим по тебѣ во вѣки..."⁹⁶²

Не упивайсь Кровїю Плотскаго твоего Вина. Пій Кровь Праведную ("Плоть ничтоже"⁹⁶³), Кровь Господню, Кровь Духовну. Не говори, что одна твоя только лиш есгь Кровь. Сим опровергаеш Исгиннаго, Духовнаго Человѣка, созданнаго по Богѣ в Правдѣ и Преподобій Исгины⁹⁶⁴, и умножаєш число тЬх безбожников у Приточника: "Сыне! да не прелсгят тебе мужи нечесгивыи⁹⁶⁵, иди с нами, приобгцись крове, скрыем же в Землю мужа Праведна неправедно, пожрём же Его, якоже Ад, жйва, и возмем Память Его от Земли"⁹⁶⁶. Таковая Жертва есгь Идолская мерзосгь, а не Вбня Благоуханїя Господу⁹⁶⁷. Бог Божїе любит.

Антон. О сих, оскорбляюгцих Израиля, вот что поет Исаїя! "Оскорбившїи тебе снѣдят Плоть свою, и испїют, яко Вино Ново, Кровь свою, и упїются"⁹⁶⁸. И се-то тѣ Волки, до Утра не осгавляюгцїи⁹⁶⁹! "Да ямы и пїем, Утрѣ бо умрем"⁹⁷⁰.

Квадрат. Таковая-то была когдась и Дгцерь Іерусалймска, до которой вот что у Іезекриля] Бог говорит: "Корень твой и Бьітїе твоє от Земли Хананейской, Отец твой Аморреанин, и мати твоя Хеттеаныня, и рожденїе твоє: в онь же день родилася еси, не отрѣзаша тебѣ Пупа⁹⁷¹, и Водою не омыша тя на Спасенїе, ни Сблїю осолиша, ниже Пеленами повиша"⁹⁷². Но вот! что далѣе к ней говорится? "И прострох крилѣ мой на тя, и прикрых Студ твой, и кляхся тебѣ, и внидох в Завѣт с тобою, - глаголет Адонай Господь, - и была еси мнѣ, и омых тя Водою, и ополосках Кровь твою от тебе, и помазах тя Елеем"⁹⁷³. Дгцери Іерусалимскїя суть: Руо, Юдйо, Есойрь, Сусанна, Марїам. Сій всѣ блудничим покрывалом покрьітїи так, как Невѣсгка Іудина Ѳамар. Так тебѣ можно принесть из сих Юниц прекрасных и высокоскачугцих Коз в Жертву Господу. Узнай же прежде в себѣ того, кой говорит: "И покрых студ твой"⁹⁷⁴. А без сего будет тебѣ тоє, что старикам, влюбившимся в Сусанну, или то, что пострадал Первый сын Іудин, Ир. "Бысть зол пред Господем, и уби его Бог"⁹⁷⁵. Тоє ж случилось и меншему Его брату, Аунану. С сим та же Прекрасная Ѳамар Женою жила. Но сей безпутный своє сѣмя хотел возсгавити, а не Брату тому, о коем: "Брат мой мнѣ, и аз брату"⁹⁷⁶, и умертви Бог и сего⁹⁷⁷. Длячего ж Іудѣ сїя Прекрасная в Дгцерях Іерусалимских родила Вселюбезнѣйшаго Фарёса? Вот длячего: "Уклонися же к ней Путем"⁹⁷⁸. Кбим? Оным: "Путь Заповѣдей твойх текбх"⁹⁷⁹. Видиш ли? с кѣм пришел к ней? Уже знал нѣсколько себе, чувсгвовал внутрѣ глас и, имѣя Духа, дал Ей в Залог Перстень⁹⁸⁰. Что есгь

Перстень? Есть Цйркул, Колесо, Вѣчность. Слушай Іезекриля]: "Дух жизни бяше в Колесїх"⁹⁸¹. Слушай Давйда: "Глас Грома твоего в Колеси"⁹⁸². "Судбы Господни Исгинны, вожделѣнны паче Злата..."⁹⁸³ А кой без сего Пёрстня обручают себѣ невѣсгы сїи, не родится им Первенец, Богу посвягцаемый, потому что нелзя о них сказать сего: "Ібсиф муж ея, Праведен сый"⁹⁸⁴, но de: "Соблѵдіі Ефрём"⁹⁸⁵.

Памва. О сих точно Слѣпцах крѣпко приказывается Мойсёю: "Да не присгупит принести жертв Богу твоєму"⁹⁸⁶. И о таковых-то Тупобких Птичках говорит Осїя: "Не возвратишася ко Господу Богу своєму, и не взыскаша Его во всѣх сих, и бяше Ефрём, яко Голубь безумный, не имугцїй Сердца"⁹⁸⁷. А в Началѣ Левйтск[ой] Книги, послѣ Телца, и Агнца, и Козла, говорится о Птицах: "Принесет от Горлиц, или от Голубов, Дар свой"⁹⁸⁸. Так вот безумныи Голубы⁹⁸⁹! Знай себе!

Друг. Бйблїя ничево не говорит, что б не касалось до Человѣка. До безтолковых Голубов говорит Іерем[їя] вот что! "Оставите Грады и пребывайте на Каменѣ, живуїгци в Моавѣ, и будите якоже Голубы, гнѣздяігцися в Каменех, во Усгѣх скважни..."⁹⁹⁰ Вот Камёнья! от которых пропали Старики, влюбившїися в Сусанну, и из коих безмозкую Птицу Сомнаса, сгроителя дому, изгонит Исаїя: "Что ты Здѣ? и что тебѣ Здѣ? яко истесал єси себѣ Здѣ Гроб⁹⁹¹, и тамо умреши"⁹⁹². Сіи-то Блудники сйлятся непорочную Сусанну растлить, Библїю⁹⁹³. Прилѣпляются блудницѣ, плѣненны Плбтїю своєю, и претворився в Нея, заходят во Ад. К ним у Іеремїи: "Бысть ни во что Блуд Ея, и Оскверни Землю, и соблудила есгь с Каменем и с Древом"⁹⁹⁴. О них Приточник: "Души мужей, женам подобных, взалчут"⁹⁹⁵. Всегда учагцеся, но никогдаже научаясь⁹⁹⁶. Но Они сами виною, не распознав в себѣ Языка Злато от Добраго. Длятого там же вкупѣ вышше у Приточника: "Усгнѣ безумнаго приводят его на Зло, Уста же Его дерзостная призывают Смерть"⁹⁹⁷.

Антон. Но кто есгь чйсгая Голубица? Вот вам одна! "Кто даст мнѣ Крйлѣ, яко голубины?"⁹⁹⁸ Выпусгите, любезныи Други, пред Очи мои легкопарных и бысгрозрачных Голубов. Докучили уже мнѣ сїи Исаины: "Осяжут, яко слѣпыи, стѣну и яко сугце без очес⁹⁹⁹. Умираюгце возстенут, яко Медвѣдь, и яко Голубь, вкупѣ пойдут"¹⁰⁰⁰.

Квадрат. Вот же тебѣ одна Посланница летит из Ковчега! "И возвратися к нему Голубица к Вёчеру, и имѣяше сучец Масличен с лисгвїем во усгѣх своих"¹⁰⁰¹.

Памва. О Блаженныи очи твои! Усмотрѣли Сушу, увидѣли Землю, износягцую Быліе Травнбе, сѣюгцее сѣмя по роду и по подобїю¹⁰⁰². Кто тебѣ отдѣлил от Водьї Сушу? Скажи, Любезная! Отец мой, Нбе мой, Мир мой. Я знаю Его. Я с ним в дому Его. Я сидѣла в Ковчезѣ, не летѣла без него в Мір сей, потопляюгцїй беззаконников и омьіваюгцїй грѣхи. Он сам мене послал к Морю сему, к потопу Божїя Разума и Премудросги Его, к Водам Свягцённаго Писанїя. Послала мене Истина к Милосги, а Мир к Правдѣ. Длятого-то не пожерла мене, как протчїих, Морская Глубйна. Вот! несу

Вѣтву Масличную оттуду, откуду многіи Погибель, Желчь и Смерть. "Милосгь и Истина срѣтосгѣся"¹⁰⁰³, а по Седми днях изсячет Вода от лица всея Землй¹⁰⁰⁴. "Господня Земля и исполненїе ея"¹⁰⁰⁵. В то время уже не стану крыться в Ковчезѣ, почивая в том, иже есгь всяческая во всем¹⁰⁰⁶. "И полеглу и почїю"¹⁰⁰⁷.

Друг. Трудно усмотрѣть сію Землю. 12 Старшин посылаются от Мойсея для того, чтоб разсудить, чтоб усмотрѣть, чтоб заглянуть в нее, но из самых гІ,х выборных соглядателей два только годились: Халёв да Іисус, а протчїи только развратили людей. Одна Прозорливая Голубица, Дражайшїй Халёв, вот что сказует! "Земля, юже соглядахом, Добра есгь Зѣло¹⁰⁰⁸. Агце любит нас Господь, воведет нас в Землю ту"¹⁰⁰⁹.

Антон. Сію Блаженную Землю чтоб провидѣть, возводит Бог Мойсея на Высокую Гору. Гора сія, Аварйм, тож значит, что Пасха¹⁰¹⁰. На сей Горѣ и Он почил с Голубицею. "И полещу и почїю"¹⁰¹¹. Но: "Не отемнѣсгѣ очи Его"¹⁰¹².

Квадрат. Раздѣляется Суша от Воды, раздѣляется Обѣтованная Земля от Язьіческїя. Там почивает Голубица, а в Нагорней Землѣ Израиль, о коей: "Пресга Земля воюема быти"¹⁰¹³. "Почи Земля от Брани"¹⁰¹⁴.

Ах дражайшая Земля! Покою наш! Кто нам возвѣстит о Тебѣ¹⁰¹⁵? Гдѣ Голубица? Гдѣ Соглядатель?

Памва. Гдѣ ті, Крйлѣ Голубины Пофебренныи¹⁰¹⁶? Гдѣ Красныи Ноги на Горах благовѣсгвующих Мир, благовѣсгвующих благая¹⁰¹⁷? Кто нам, по крайней мѣрѣ, скажет о той высокой и далекой Землѣ, о коей: "Животная твоя живут на ней"¹⁰¹⁸. Боже! внегда исходити тебѣ пред людьми твоими¹⁰¹⁹, тогда развѣ, за Твоим Предводителсгвом, Земля потрясется, раздѣлится на двоє, усмотрим Сушу. Небеса Росу дадут, а Земля принесет Плод свой¹⁰²⁰.

Друг. Кто узнал себе, тому дасг Глагол к Благовѣствованію Царь сил¹⁰²¹ тот, о кбем Приточник: "Царь Праведен возвышает Землю, Муж же Законопресгупник раскопывает"¹⁰²². Сію Землю коль трудно усмотрѣть, послушай Петра: "Таится им de, хотящим знать"¹⁰²³. А что такое? Вот что! "Небеса быша исперва"¹⁰²⁴. А еще что? "И Земля от Водьї и посредѣ Водьі сосгавленна Божіим Словом"¹⁰²⁵. Один Израиль Ея жаждет и видит. "Якоже Душѣ жаждущей Студеная Вода благопрїятна, тако вѣсть благая от Земли издалеча"¹⁰²⁶.

Памва. Кто ж нам Жажду сію Утблит? Гдѣ тое Око, о коем: "Видящее Око Добрая, веселит Сердце, Слава же благая утучняет Кости"¹⁰²⁷?

Друг. Вот тебѣ летят Благовѣсгники! Слушай Исаїи! "Господь Савабо Заповѣда языку оружеборцу прїйти от Земли издалеча, от края Основанїя Небесе, Господь и оружеббрцы Его, расглити всю Вселенную"¹⁰²⁸. О сих же поминая, называет их Птйцею. "Вся, елика Завѣщах, сотворю, призывая от Восток Птицу, и от Земли издалеча..."¹⁰²⁹ Теперь вспомни и тѣ Птицы, кой при Аврааму сѣли на раздѣленных на пблы тѣлах¹⁰³⁰.

Антон. Смотри, Квадрат! Вот еще Голуб, Езекїя у Исаїи! "Яко Ласговица, тако возопїю, и яко Голуб, тако поучуся. ИщезосгБ бо очи мой, еже взирати на Высоту Небесную ко Господу, иже избави мя"¹⁰³¹. Весьма согласно с Давйдом говорит. "Помянух лѣта вѣчная и поучахся"¹⁰³². "Помяните первая от вѣка, яко аз есмь Бог, и нѣсть егце развѣ мене, возвѣщаяй первѣе послѣдняя, прежде неже быти им, и абїе сбышася"¹⁰³³. Видиш, куда Голубиное Око смотрит? На надежную Вѣчность. Сюда-то ищезло цѣлое сердце Давидово, ничево Тлѣннаго не мыслящее. "Исперва познах от Свидѣній твоих, яко во вѣк основал я еси"¹⁰³⁴. Вот тебѣ и Колцо Іудино! прелюбезной Ѳамарѣ в Залог данное, и Золотая Грйвна, и Жезл¹⁰³⁵. Вот тебѣ и Вѣтва Масличная! "По милости Твоей, по Судбѣ Твоей живи мя"¹⁰³⁶.

Квадрат. Благодарю за сію Пару, за Езекїю с Давидом. На ж тебѣ за них одну Голубку, прелюбезную брату своєму! Брат Ея, лежавшій до Третяго дня не в Брюхѣ Кйтовом, но в Каменном Гробѣ, Нбвый наш Іона, сирѣчь Голуб¹⁰³⁷, Всемйлосгивѣйше изволит к Ней говорить: "Ты, Голубице моя, в покровѣ Каменнѣ, близ предстѣнія, яви мнѣ Зрак твой, и услышан сотвори ми Глас твой, яко Глас твой Сладок, и Образ твой Красен"¹⁰³⁸. Покров сей Каменный, в котором Она находится, не думай, что та Пещёра и ложе Аспидское есть, поминаемое Исаїею, но другая Пещера, повышше Аспидскїя: "Отроча младо на Пещеры Аспидов и на ложе Исчадїй Аспидских руку возложит"¹⁰³⁹. Примѣть: "на Пещёры"¹⁰⁴⁰, то есгь над Пещеры, повышше Пещер тЬх. А то бы и Её Исаїя из Аспидских Ложей выганял так, как Сомнаса: "Что ты Здѣ?"¹⁰⁴¹ Или другой бы, кромѣ Исаїи, Молнїевидньїй Ангел сказал бы Ей: "Нѣсть Здѣ! Воста!"¹⁰⁴² Ищи повышше! "на Высоких бо Краёх есгь"¹⁰⁴³. Горняя Мудрсгвуй¹⁰⁴⁴. Зачем ползаеш по тлѣнной подлосги со Змїем? Хитра ты, как Змїй, да не имѣеш чисгаго Ока Голубинаго и непорочнаго, о коем Аввакум: "Чисто Око, еже не видѣти зла и не взирати на Труды Болѣзненныя"¹⁰⁴⁵. "Труд и Болѣзнь в сердцѣ их"¹⁰⁴⁶. "Доколѣ положу совѣты в душѣ моей..."¹⁰⁴⁷ Но ая добровзбрная Птичка в ту разсѣлину влетѣла: "Положу тя в разсізлинѣ Камене"¹⁰⁴⁸. Там-то сїя Птица Обрѣте себѣ Храмину¹⁰⁴⁹. Сюда, кромѣ Мойсея, вводит Бог и Іезекїиля: "И введе мя к предвратїю двора, и видѣх, и се скважня Едина в Стѣнѣ. И рече ко мнѣ: Сыне Человѣч, раскопай Стѣну. И раскопах, и се дверь єдина"¹⁰⁵⁰. Тут-то все его Впд ііпїе, Пророчесгво и Премудросгь, как увидѣл скважню, как раскопал сгізну, которую и Давид пролазит, да однако ж за руководством Божїим. Так и не дивно, что не в стѣнѣ, но близ предсгБнїя находится Невѣста¹⁰⁵¹. Близ предсгБнїя, но уже за стБноіо по ту сторону, миновав Ее, или с Давидом, или по Израилскому раздѣлив с Авраамом. "И сѣде близу их Авраам"¹⁰⁵².

Антон. Ах! сколько ты одолжил Душу мою сею Птицею! Достойна Она такого Брата, а Брат такїя же Сестрьі. Заплачу ж тебѣ за Нея цѣлым Стадом у Исаїи. "Кїи суть, иже, яко Облацы, летят, и яко Голубы со Птенцы, ко мнѣ"¹⁰⁵³.

Квадрат. Мило мнѣ сїе Стадо. Да и самому Господу мйлы аи Гости. Он будьто вышел навсгрѣчу им и от радости спрашует: "Кїи суть?"¹⁰⁵⁴ и будьто тож говорит к ним с просгертыми к обятїю руками, что к Невѣсгѣ: "Ты,

Голубице моя!"¹⁰⁵⁵ "Вы, Други мой¹⁰⁵⁶! раб не вѣсгь, что творит Господь Его¹⁰⁵⁷, ваши же очи блаженны"¹⁰⁵⁸. Свѣтлый Свѣтлых, Голуб Голубов, Отец Сынов, Дух Духа встрѣчает. "Возведи Окрест очи твой, и виждь собранная Чада твоя издалеча"¹⁰⁵⁹.

Памва. Голуб Іона, Голуб Исаїя, и псі, Прозорливцы Пророки. Принеси в Жертву Дара из сих Голубов к Боїу твоєму. Принеси ж (Знай) Пару. Другой Голуб должен в тебѣ быть, и есть, только Узнай Его. Узнай себе.

Друг. Омыв Посвягцаемаго за Грѣхй Агнца, Кресгйтель увидѣл Духа Божїя, сходягца, яко Голубя, и грядуща на него¹⁰⁶⁰. Дух к Духу, Подобный к Подобному идет¹⁰⁶¹. Но никогда б сего не было, если б прежде не узнал был внутрь Гласа Глаголющаго: "Сей есгь Сын мой..."¹⁰⁶² Начало и Конец тут: Знай себе.

Антон. "Видѣ Духа Божїя, сходягца, яко Голубя"¹⁰⁶³. Сїе сходно с тілі: "Слетѣша же Птицы на Тѣлеса растесанная их"¹⁰⁶⁴. Там Гром Гласа, а тут ужас на Авраама.

Квадрат. Голуб есть всяк Человѣк. Но должен слушать Софбнїи: "О Свѣтлый и Избавленный Граде, Голубице!"¹⁰⁶⁵ Но то Бѣда, что далѣе говорит: "Не услыша Гласа, ни Прїят наказанїя, и к Боїу своєму не приближися"¹⁰⁶⁶. Длятого ж то самаго и не приближися, что не слушает Гласа Грома¹⁰⁶⁷. Знай себе.

Памва. "Принесет от Горлиц или от Голубов Дар свой"¹⁰⁶⁸. Что за Гбрлицы? на что Боїу Горлицы? Пускай их Охотники и Птицелбвы ловят! а Ты - Знай себе. Все тое до тебе надлежит. Ты сам - Горлица! В тебѣ Горлица! Узнай себе! Вот тебѣ Горлица! "Коль Возлюбленна Селенїя твоя, Господи Сил!"¹⁰⁶⁹ Чувсгвуеш ли горлйвое желанїе сея Горлицы? "Желает и скончавается Душа моя..."¹⁰⁷⁰ Не спит и воздыхает ая Горлица на уединенных Вѣтвах¹⁰⁷¹.

"Аще дам Сон Очйма мойма?"¹⁰⁷² Сон есгь всяка Плоть¹⁰⁷³. Но Ея Взор Острый презырает все тое: не удосгоивает смотрѣть, отвращая Око от Суеты. "Что бо мнѣ есть на небеси..."¹⁰⁷⁴ Ах! "Вси, удаляюігцися от тебе, Погибнут"¹⁰⁷⁵. "Сердце моє и плоть моя возрадовастася о Бозѣ жйвѣ"¹⁰⁷⁶. Вижу дворьї твой и ищезаю по них. Они Гнѣздо моє. "Тамо Птйцы возгнѣздятся!"¹⁰⁷⁷ На Краї; Небесе! Вот тебѣ Горлица! Посвяти Ее Господу твоєму. Узнай себе! Там Господь твой¹⁰⁷⁸! А в Нем - все.

Друг. Смотри, Памво! до твоея Горлицы летит и моя. "Что украшенны Ланйты твоя, яко Горлицы?"¹⁰⁷⁹ Ланйты - сосі,ді,і очам. В Голубинных Невѣсгы очах живет проницающая, как Денница, Прозорлйвость, а на Ланйтах, как на Красных Ягодах, Чистота, Вѣрность, ревность и тое желанїе: "Желанїя Благочесгивых наслаждают душу, Дѣла же нечесгивых далече от Разума"¹⁰⁸⁰.

Антон. А Іяков? Развѣ не Горлица? Он так же поставил Кушу свою на Гор'ІІ¹⁰⁸¹, как Горлица Гнѣздо себѣ, и до Его так же Тесть Лаван вот что говорит! "Желанїем возжелал єси отыйти в дом Отца твоего"¹⁰⁸². "Желает и скончавается душа моя во дворьї Господни"¹⁰⁸³.

Квадрат. Но что то за Ланйты у Гбрлицы? Ланйты - то ж само, что Лицо, а о Лицѣ слушай Притбчника: "Лице Разумное есгь Мужа Премудра, Очи же безумнаго на Концах Земли"¹⁰⁸⁴. Видите, что тут Очи и Лицо - все то одно. Так не дивно, что и Богу в Дар приносится хоть Голубо в, хоть Горлиц Пара. Голубица взором проницает, Горлица того же жаждою желает. Как можно любить, не проникнув? Как же, не любя, и проникнуть? Сія-то Сердечная Пара Богу любезная. Она-то прозирает Божію Землю, жаждет сыскать Вѣтву Мйлыя Любви и Любезныя Милости. Голубица игцет: "Яви мнѣ Зрак твой"¹⁰⁸⁵, а Горлица жаждет: "Услышан сотвори мнѣ Глас твой"¹⁰⁸⁶. Голубица: "Яко Образ твой Красен"¹⁰⁸⁷. Горлица: "Яко Глас твой Сладок"¹⁰⁸⁸. Та Взор простирает, а Сія Крйла Вожделѣнія и, в Пару сопряжась, Одну Птицу сосгавляют. Тая находит Вѣтву, на Землѣ Новой, на мѣсгѣ Злачнѣ¹⁰⁸⁹, а Сія там же на Вѣтвах ворчйт, в Красное Весньї время: "Се Зима прейде! Дождь отыйде, отыйде себѣ¹⁰⁹⁰, собрася Вода, яже под Небесем в собранїя своя, и явися Суша¹⁰⁹¹, отыде себѣ Зима¹⁰⁹², Цвѣты явишася на Землѣ, время Обрѣзанія Виноградов приспѣ, Глас Горлицы слышан в Землѣ нашей..."¹⁰⁹³ Лицо разумное Премудрыя Голубицы усмотрѣло Сушу, а Ревностная Горлица тож Обрѣла надежнѣйшее для своих Птенцов мѣсго. И как Мудрое Око тоя во Главѣ Ея¹⁰⁹⁴, в Началѣ Ея, в Господѣ Ея, так и Гбрличны Птенцы не на Концах Земли¹⁰⁹⁵, не Здѣсь, не Внизу, но Там! Высоко, во Дворѣ Господнем, пред Господем. Там Далече, гдѣ Города Хеврбн и Давйр, откуда прилѣтывают Птицы, откуду низходят и восходят Ангелы Божій, гдѣ Кроется Давйд. "Покры мя в тайнѣ лица своего..."¹⁰⁹⁶ А дабы кто не помыслил, что в сих Господних Птицах наружнее Лице и Взор похваляется, пусть слышут Сираха: "Сердце Человѣческое измѣняет Лице Его на Добро"¹⁰⁹⁷. Сердце Чисгое раждает Голубиное Око и Гбрличный Глас. Уста Безумных и Очи в таковом же их сердцѣ живут, сердце же Премудрых -Кбрень и Глава Вп ііппіостеїї их.

Памва. Чудныи Образ, по коему велено приносить в Жертву Птицы. Велит оторвать Голову, исцѣдить Кровь долбй: "Да оттбргнет Главу его (Голубову) и исцѣдит кровь"¹⁰⁹⁸. Так же велит отлучйть Гортань с Пёрьям и бросить против Востбка там, гдѣ Пёпел: "Да отлучит Гортань с Пёрьем и извёргнет оную от Олтаря на Востбк, на мѣсго Пёпела"¹⁰⁹⁹. Голуба не велит так, как Скота, раздѣлять, а только: "Да излбмит его от Крил, и да не раздѣлит"¹¹⁰⁰. "Таковая (де) Жертва Вбня благовбнія Господу"¹¹⁰¹.

Вот вам Поварня и Дурачесгво Божїе¹¹⁰²!

Сковорода датує цей твір 1767 роком, але, очевидно, він помилився, бо «Асхань» було написано після «Наркісса», а цей останній філософ написав невдовзі після свого остаточного звільнення з Харківського колегіуму, тобто впродовж 1769-1771 pp. [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 211-212]. Автограф, який спочатку мав назву «Сѵмфоніа с сим стихом: Агце не увѣси тебе...», не зберігся: у листі до Михайла Ковалинського від 26 вересня 1790 р. Сковорода писав, що колись, бувши в поганому настрої, власноруч спалив його. Однак список цього твору зберігся в Якова Правицького, тож Сковорода десь близько 1790 р. ще раз уважно прочитав його, зробив незначну правку та змінив назву, а також доповнив дарчим листом до Михайла Ковалинського. Цей список зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 22). «Асхань» було вперше опубліковано в санкт-петербурзькому виданні творів Сковороди 1912 р. Подаємо за рукописом.

¹ Михайло Іванович Ковалинський (1745-1807 pp.) - український та російський педагог, письменник, державний діяч, найближчий приятель Сковороди. Ковалинський був сином священика Миколаївської церкви Олексіївської кріпості на Слобожанщині. У 1753 р. він вступив до Харківського колегіуму, а після закінчення навчання впродовж 1766-1769рр. викладав тут-таки поетику. Восени 1769 р. вирушив до Санкт-Петербурга й став вихователем синів останнього гетьмана України Кирила Розумовського - Лева та Григорія. У 1772-1775 pp. перебував із ними за кордоном (Франція, Швейцарія). Після повернення назад служив головним наглядачем Виховного будинку (Москва), прокурором Військової колегії (Санкт-Петербург), у 1780-х pp. був керівником канцелярії князя Григорія Потьомкіна, у 1790-х - управителем Рязанського намісництва, а в 1801— 1804 pp. - куратором Московського університету. Автор кількох літературних творів, зокрема «Оды на новый 1774 год ЕкатеринВ II» (Санкт-Петербург, 1774), «Оды на день рожденія Екатерины II» (Санкт-Петербург, 1774) та двох од на честь князя Потьомкіна. Найвідомішим твором Ковалинського є «Жизнь Григорія Сковороды» - біографія Сковороди, написана в 1794-1795 pp. на підставі власного досвіду спілкування з філософом. Ковалинський познайомився зі Сковородою ще навесні 1762 р., коли був студентом класу богослів'я Харківського колегіуму. їхня дружба тривала понад три десятиліття. Збереглося 79 листів Сковороди до Ковалинського та 6 листів Ковалинського до Сковороди. Ковалинському Сковорода присвятив і низку своїх трактатів та діалогів: «Асхань» (початок 1770-хрр.), «Разглагол о древнем мірѣ» (1772 р.), «Жена Лотова» (1780 р.), «Брань архистратига Михаила со Сатаною» (1783 р.), «Потоп зміин» (1791р.). Хоча Ковалинський, як згадував його праправнук по материнській лінії поет-символіст Сергій Соловйов, "був близький до Потьомкіна, обертався в колі вихованців «Енциклопедії» Дідро, ба навіть їздив у Ферней до Вольтера, його погляди перебували цілком під впливом Сковороди..." [Соловьев С. М. Воспоминания. - Москва, 2003. - С. 36].

² Цей твір було написано під час перебування Сковороди в Гужвинських лісах біля Деркачів, які належали Василеві Михайловичу Земборському [див.: Ніженець А., Стогній І. Григорій Сковорода. Пам'ятні місця на Україні. - Київ, 1984. - С. 58].

³ Ім'я Асхань (Асха) в масоретському тексті Біблії подано як ^caksa^b, у Септуагінті - А\оа (Книга Ісуса Навина 15: 16) та Аоха (Перша книга параліпоменон 2: 49), у Вульгаті - Аха, Achsa, в Єлизаветинській Біблії - ,3с^<жь. Значення цього імені пов'язують зі словом "ножна спряжка, браслет" [The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1990. -Vol. 1. - P. 27]. Про красиві ножні браслети доньок Сіона йдеться в Книзі пророка Ісаї: "і дзвонять спряжками на ногах своїх (tQ^cakkasna^tt)" (Книга пророка Ісаї 3: 16); "поскидає Господь окрасу спряжок на їхніх ногах (tip’eret ha^cakasim)" (Книга пророка Ісаї 3: 18). Можливо, саме під впливом цих віршів Сковорода й пов'язав ім'я Асхань зі словом "красота".

⁴ Див.: Книга Ісуса Навина 15: 16-17.

⁵ Сковорода змішує назви двох міст: Давір (євр. dobtr, Девір) та Хеврон (євр. hebrdri). Згідно з Книгою Ісуса Навина, Давір раніше називали Кіріаф-Сефер (євр. qiryat-seper, Кір'ят-

Сефер - у буквальному сенсі "місто книги, сувою", в Септуагінті: "пдАїс, ураццатсоѵ", звідси - "град писмен" у Єлизаветинській Біблії та в Сковороди), а Хеврон - Кіріаф-Арба (євр. qiryat ^J'arba^с, Кір'ят-Арба, у Септуагінті: "пдАїс, Ар(ідк", "град Арвок" - у Сковороди). Пор.: й в^ыде СЗтХдХ ^d/іевъ нл живХфи^ъ въ длвірѣ: й/ИА же прежде башє длвірХ грлдъ пйс/иенъ (Книга Ісуса Навина 15: 15). У словнику Памви Беринди слово Хеврон витлумачено так: "Хеврон: товариство, учасництво, або пристаньє, або заклинаньє, або зависть" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. -Ст. 471]. Євр. hebron справді асоціюють із дієслівним коренем hbr, що означає "зв'язувати, об'єднуватися, укладати спілку" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. - P. 287-288]. Отже, Хеврон - це "союз" [ibid. - P. 289]. Назва "Кір'ят-Сефер" могла виникнути наслідком народної етимології, а від початку, найімовірніше, звучала інакше: "Кір'ят-Софер" (євр. soper), що означає "місто писця". За однією з версій, джерелом обох назв ("Девір" та "Кір'ят-Софер") було хетське слово dabarn - 'правитель'.

⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 62: 5. Пор.: йкоже рлдХетсА женй^ъ ш нев^стѣ, такш во^дХєтса гдв ш тевѣ.

⁷ Фразу жертва вгХ взято з Книги Псалмів 50 (51): 19.

⁸ Сковорода має на думці слова: й дл й^/іб/иитъ єго СЗ крй/гь (Третя книга Мойсеєва: Левит 1: 17).

⁹ Книга Псалмів 74 (75): 11.

¹⁰ Сковорода має на думці слова: й В/ілсъ г/мвьі влшєа не погйвнетъ (Євангелія від св. Луки 21: 18).

¹¹ Сковорода має на думці слова: Гр£_Хъ ІХдИНЪ НЛПЙЫНЪ єсть ПИЫ/10/ИЪ Же/Г^НЫ/ИЪ Hd нбгти •Здл/И^нтовѣ (Книга пророка Єремії 17: 1).

^п Очевидно, Сковорода має на думці слова: кто длстъ /ий крилѣ йкш го/іХвйн^Ь; й по/іефХ, й почію (Книга Псалмів 54 (55): 7).

¹³ Неточна цитата з Книги Псалмів 32 (33): 11. Пор.: по/Иьіішєнїа срцл є™ въ рбдъ й рбдъ.

¹⁴ Парафраза Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1: 17. Пор.: й дл й^/іб/иитъ єгб СЗ крй/гь.

¹⁵ Очевидно, це парафраза Другої книги царств 3: 31. Пор.: р^дерйте рй^ы b<jlua.

¹⁶ Неточна цитата з Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1: 15. Пор.: й дл СЗтбргнетъ Г/МвХ Єгш.

¹⁷ Третя книга Мойсеєва: Левит 1: 16.

¹⁸ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 7. Пор.: р^/іХчй вгъ /иеждХ водою, йже вѣ под твердію, й /иеждХ водою, йже вѣ над твердію.

¹⁹ Книга Псалмів 54 (55): 7.

²⁰ Книга пророка Захарії 6: 12. Ідеться про Христа. Пор.: "Нелія ликуй, Дѣвая бо пріят во чревѣ и породи Сына Еммануила, Бога и человѣка, Восток имя єму, єгоже величающе, Дѣву ублажаєм" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 424].

²¹ Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2. Пор.: гшрнАА /иХдрствХйте.

²² Сковорода має на думці слова: Пожрй вгови жертвХ ^вл/іьі (Книга Псалмів 49 (50): 14).

²³ Парафраза Книги Псалмів 54 (55): 23. Пор.: Бо^вер^и нл гда печаль твою.

²⁴ Парафраза Пісні над піснями 5: 12. Пор.: очи є™ йкш го/іХвйцы.

²⁵ Парафраза Дій св. апостолів 2: 20. Пор.: сб/інце пре/іожйтсА во Т/иХ, й /іХн^і въ кровь.

²⁶ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 14: 17-24.

²⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 127 (128): 3. Пор.: Женл твоа йкш лоул П/іодовйтл въ стрлн^ъ дб/ИХ твоегш.

²⁸ Книга Псалмів 124 (125): 5; 127 (128): 7.

²⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2.

³⁰ Книга Псалмів 87 (88): 13.

³¹ Неточна цитата з Першої книги параліпоменон 16: 12. Пор.: по/ИАнйте чХдесЗ grw, иже сотвори, ^нЗ/ИЄМЇА й сХдвьі О^СТЪ ЄГШ.

³² Книга Псалмів 138 (139): 15.

³³ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 10. Пор.: д^ъ во вса йспытХетъ, Й Г/іХвИНЬІ БЖЇА.

³⁴ Пісня над піснями 1: 7.

³⁵ Це парафраза слів поыХішй, ій/ію, які двічі зринають у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону (6: 3; 20: 3).

³⁶ Парафраза Книги Псалмів 38 (39): 4. Пор.: Согр^АСА сердце /иое во /инѣ.

³⁷ Фраза /ишігсей че/іов^къ вжїй зринає в П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 33: 1.

³⁸ Сковорода має на думці слова: й в^ыде СЗтХдХ ^d/іевъ нл живХфи^ъ въ ДіївГр'Ь: й/ИА же прежде ВАше длвїрХ грЗдъ пйс/иенъ (Книга Ісуса Навина 15:15).

³⁹ Сковорода має на думці слова: й вйдѣ цлрА дліідл сксічЗі|и й йг|мюі|и пред где/иъ

(Друга книга царств 6: 16).

⁴⁰ Неточна цитата з Третьої книги царств 10: 4-7. Пор.: И вйдѣ цлрйцл сЗвскл весь С/ИЫС/іъ СО/ІО/ИШНЬ Й дб/ИЪ єгбже СО^дЗ, Й СнѢдИ СО/ІО/ИШНИ, Й ЖИ/ІИфіІ отрокшвъ ЄГШ, й ПреДСТОАНЇе С/іХжЗфИ^Ъ g/ИХ, Й ШБ/Мченїє ЄГШ, й вїночерпцьі ЄГШ, Й ВСЄСОЖЖЄНЇА ЄГШ, иже приноішшє ВО ^рЗ/И^Ь ГДНИ, Й BH'fi СЄВЄ БЫСТЬ, Й рече КЪ СО/ІО/ИШнХ Ціїрго: ЙсТИННЛ СХТЬ С/І0ВЄСЗ, иже С/ІЫШіі^Ъ ВЪ ^Є/И/іЙ /ИОЄЙ, Ш С/ІОВеС^^Ъ твой^ъ Й Ш С/ИЫС/fb твое/иъ: й не Й^Ъ В^ры Г/ІЛгб/ІКІЦШ/ИЪ /ИЙ, дбндеже пріидб^ъ С^/ИШ, Й вЙд^СТЛ ОЧИ /ИОЙ: й се, Н^СТЬ НИ пб/ІЪ ТОПА), Йкоже /ИЙ ПОВ^ДЛІШ: при/іожй/іъ єсй ПрЄ/ИХдрОСТЬ Й В/ііігЗа къ СИ/ИЪ пЗче ВСАК^ГШ C/lX^d.

⁴¹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 2: 6.

⁴² "Прообразування", чи "префіїурація" (старі українські письменники вживали також поняття "вьюбразованіє", "знаменованіє", "образованіє", "предображеніє", "прознамено-ваніє", "проображеніє", "фѣіурація" тощо), тобто уявлення, згідно з яким особи, речі та події Старого Заповіту містично засвідчують майбутню євангельську історію, є однією з найважливіших засад християнської ноематики. "Прообразом (хѵпос, - форма, модель) зветься особа, річ або дійство у Ст. Завіті, що проображує, т. зн. наперед означує і передсказує в Нов. Завіті Месію (месійні типи) або инші особи, чи то установи, чи події Нов. Завіту, нпр. Пр. Діву, Апостолів, Церкву, св. Тайни, розсіяння жидів по цілім світі й т. п. (пророчі типи). Особа, установа, подія Нов. Завіта, наперед проображена в Ст. Завіті, зветься антитипом (avzizvnoc,, І Петр. 3: 21), а первісна ідея в Бога, якою він передвидів схожість між прообразом і образом, називається прототипом (архЁтѵпоѵ)" [Лаба В. Біблійна герменевтика. Вид. 2-е. - Рим, 1990. - С. 20]. Отож, услід за Іваном Златоустом українські барокові автори зазвичай стверджували: "Яко маляр, нежели сам образ вьімалюєт, перше рисунок или сВнь єго выставит, так подобне Бог, нежели подал свѣту цѣлому самую истинну спасенія в ХристВ Спасителѣ, в муцѣ и смерти єго, в сакраментах от Христа поставленных Новаго Завѣта, выставил перше сВнь или рисунок того всего в законѣ найбарзѣй Мойсеовом" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. -С. 529]. Природно, що екзегетичні студії наших богословів ХѴІІ-ХѴІІІ ст. часто були не чим іншим, як міркуваннями над "прообразним сенсом" (sensus typicus) Святого Письма [докладніше див.: УшкаловЛ. Біблійна герменевтика// УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 22-23].

⁴³ Сковорода має на думці слова: /ишігсей челов^къ вжїй (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33:1).

⁴⁴ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 24. Пор.: й шб/ієціЙса бъ нового ЧЄ/ЮВ^Кіі, СОЗДЛННЛГО по вгХ въ прлвдѣ й въ преподбвїи йстинві.

⁴⁵ Згідно з богословською наукою, Всевишній робить людину причетною до його єства "не сугцественно, так бо толко сам Отец и Сын, и Дух Святый имѣют в себѣ єстество Божіє, понеже суть єдним и тим же самым Богом. Ниже іпостатичне чинит нас участниками своєго єстества, так бо толко натура человѣческая в ХристВ причастіє имать Божіяго єстества, ради єдиной іпостаси или особы Божой, то єсть Сына, который вкупВ єсть Бог и человѣк, но чинит нас причастниками Божіяго єстества своєго чрез дар всыновленія, то єсть начинаєт быти в нас началом житія надприроднаго, вьішшеєстественнаго, вьітискаєт в дуіігв нашей образ свой чрез пребьіваніє своє в нас и творит нас тВм самым членами Твла Христова" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 104-105].

⁴⁶ Судячи з усього, Сковорода дуже неприхильно ставився не лише до раціоналізму просвітницького Гатунку, але й до раціоналізму схоластичного, який він іронічно називає тут "підлим квасом".

⁴⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34: 7.

⁴⁸ Тут: той, хто сновигає. Пор. приказку: "Ходить, як припутень (сновигає)" [Номис, № 10945].

⁴⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 5: 46. Пор.: (іцк во ввісте в^ров^/іи /ишігсеови,

B^pOBd/ІИ ВВКТЄ (оуВШ Й) /ИН'Е.

⁵⁰ Євангелія від св. Івана 5: 46.

⁵¹ Цей текст справді цитували в тій формі, про яку каже Дука. Ось, наприклад, у Василя Суразького: "Яко сам Христос мовит: єсли бысте вѣрили Моісею, вѣрили бысте и мнв, той о мнв писал" [Суразький В. О єдиной, истинной, православной вѣрѣ. - Остріг, 1588. -Арк. 35 (зв.)-Зб (друга пагін.)].

⁵² Сковорода трактує ці старозаповітні та новозаповітні епізоди як речові гомологізми, годні засвідчити, що Мойсей та Христос - одне й те саме [див.: УшкаловЛ. Theologia exegetica// УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. -Харків, 2001. -С. 120-121].

⁵³ Книга Псалмів 79 (80): 2.

⁵⁴ Книга пророка Іоїля 2: 2.

⁵⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 29.

⁵⁶ Євангелія від св. Матвія 1: 1.

⁵⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 15 (16): 4. Пор.: не соверХ совбрві й^ъ СЗ кровей.

⁵⁸ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 13. Пор.: не СЗ крбв'в, ни СЗ покоти П/іотскЇа, ни СЗ покоти /иХжєскїа, но СЗ вга родйішсА.

⁵⁹ Сковорода має на думці слова: И нлписл /ишігсей воздвижєнїа й^ъ й стлнві й^ъ, по С/іовеей гднгс (Четверта книга Мойсеєва: Числа 33: 2).

⁶⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: не р^Х/И^гс (Послання св. ап. Павла до римлян 7: 15).

⁶¹ Євангелія від св. Дуки 10: 20.

⁶² Парафраза Євангелії від св. Матвія 12: 48-50. Пор.: кто єств літи /иоа, й кто сХтв врлтЇА /ИОА; Ѣ иже во ацк сотворйтъ вб/1К> оц^і /ИОЄГШ, иже ЄСТВ нл нвсё^ъ, той Вр<)ТЪ /ИОЙ, Й сестрі, Й /ИТИ (/ИЙ) ЄСТВ.

⁶³ Ця думка не могла не здивувати Дуку, адже християнські богослови ніколи не врівнювали Мойсея та Христа, розглядаючи їх у префіїуральній стратегії. Скажімо,

Оріген (Про першооснови, IV, 24) писав: "Мойсей же, як ми віримо, слугує образом нашого Спасителя, Який Своїм другим законом, тобто євангельськими заповідями, приводить усе до досконалості" [Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 356]. Зрештою, Стефан Яворський прямо стверджував: "Не может быти Моісей равен Христу" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 882].

⁶⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до галатів 3: 28. Пор.: Н^сть іХдей, ни е/ыинъ: н^сть

рЛБЪ, НИ СВОБОДЬ.

⁶⁵ Парафраза Послання св. ап. Павла до галатів 3: 28. Пор.: н^сть /иХжескїй пб/гь, ни женскїй: ВСИ БО ВЬІ єдино єсте (1) ^ртѣ ЇЙС'Ь.

⁶⁶ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 27.

⁶⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 27.

⁶⁸ Ця середньовічна притча має за прототип оповідання про Соломонові суди (батько ділить своє майно між синами так, що одному дістається якась нібито дрібничка, котра, як перегодом з'ясовується, є найбільшим скарбом) [див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 58].

⁶⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 13: 16.

⁷⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 66: 22. Початок вірша звучить так: Икоже БО...

⁷¹ Книга пророка Єремії 31: 7.

⁷² Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 17 (18): 9. Пор.: В^ыде ды/иъ гн^во/иъ grun, й огнь СЗ лщ'а єгш восп/М/иенитсА. Пор. також: й й^ыде огнь СЗ гда (Третя книга Мойсеєва: Левит 9: 24).

⁷³ Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 24.

⁷⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова: сей єсть йстинный вгъ й живбтъ в^чный (Перше соборне послання св. ап. Івана 5: 20).

⁷⁵ Пісня над піснями 1: 7.

⁷⁶ Фразу "пшеницы, вина и елея" взято, очевидно, з молитовних текстів. Пор.: "Исполни домы их пшеница, вина и елея" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 413].

⁷⁷ Парафраза Книги Псалмів 22 (23): 2. Пор.: Nd /И^стѣ в/мчнѣ, таліш все/ій /ИА, нл водѣ

ПОКОЙнѢ ВОСПИТЛ /ИА.

⁷⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 61: 7. Пор.: Сйце уемлк свою вторйцсю нлс/Г^датъ, й вссс/іїс в^чное над главою й^ъ.

⁷⁹ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 129 (130): 1. Пор.: гди, оус/іыши гласъ Ліон.

⁸⁰ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 28: 12. Пор.: Да СЗвер^етъ тевѣ гдь сокрбвифс СВОЄ влагоі, НЄБО.

⁸¹ Книга пророка Ісаї 58: 8-9.

⁸² Книга пророка Ісаї 58: 11.

⁸³ Книга пророка Ісаї 54: 11-12.

⁸⁴ Книга пророка Ісаї 54: 15-16.

⁸⁵ Книга пророка Ісаї 49: 18.

⁸⁶ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 12: 2. Пор.: влну єсй тьі оуттъ й^ъ, далече же СЗ оутрбвъ й^ъ.

⁸⁷ Книга Псалмів 72 (73): 9.

⁸⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 7.

⁸⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: дХ^ъ єсть, йже шжив/іАетъ, плоть не пб/іь^Хетъ ничтоже.

⁹⁰ Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 45. Пор.: ‘Т'огдл СЗвер^е й/иъ оу/иъ р^Х/М^ти ПИсЗнЇА.

⁹¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5: 16.

⁹² Це ім'я означає "Месія, Помазанец" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 472].

⁹³ Сковорода має на думці слова: Не вб^/иеши й/иене гда егл твоегш всХе: не (іптитъ во гдв прїе/ШкіфАго й/ИА grw всХе (Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 7; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 5: 11).

⁹⁴ Книга Йова 21: 20.

⁹⁵ Книга Йова 21: 20.

⁹⁶ Фразу пб/іе плгХвві взято з Книги пророка Іоїля 2: 3.

⁹⁷ Про цю землю йдеться, наприклад, у Першій книзі Мойсеєвій: Буття 45: 10. Див.: й

ВСЄ/іЙшИСА ВЪ ^Є/И/іЙ ГЄСЄ/ШИ •Зрлвшстѣй.

⁹⁸ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 29. Пор.: людїі сплмє/ИЇн СЗ гда.

⁹⁹ Книга Псалмів 126 (127): 2.

¹⁰⁰ Книга Псалмів 61 (62): 4.

¹⁰¹ Книга Псалмів 61 (62): 5.

¹⁰² Книга Псалмів 61 (62): 5.

¹⁰³ Книга Псалмів 61 (62): 12.

¹⁰⁴ Книга пророка Михея 4: 8-10.

¹⁰⁵ Парафраза Книги пророка Іоїля 2: 3. Пор.: икоже рЗй с/мдости зе/ША пред /іице/иъ ЄГШ, Й иже СО^дЙ ЄГШ пб/іе ПЛГХВВІ, Й СПЛЫКІЦкІГШСА не вХдеТЪ Й/ИЪ.

¹⁰⁶ Сковорода має на думці слова: се, лежйтъ сей іи іиденїе й іи востЗнїе /иншги/иъ во

ій/іи (Євангелія від св. Луки 2: 34).

¹⁰⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 8. Пор.: Ійсъ ^ртбсъ вчерЗ й днесв тбйже, й во в^ки.

¹⁰⁸ Цього слова в Біблії тут немає.

¹⁰⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 51: 12-13.

¹¹⁰ Очевидно, це парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 5. Пор.: W

ТЛКОВ^/ИЪ nO^Bd/iMCA.

¹¹¹ Парафраза Книги пророка Ісаї 44: 5. Пор.: Сей речетъ: вжїй єс/ив.

¹¹² Сковорода має на думці слова: й швисм кХфХ икшв/ікі (Перша книга Мойсеєва: Буття 31: 33).

¹¹³ Сковорода має на думці слова: Hd /И^стѣ в/мчнѣ, таліш вселй /ИА (Книга Псалмів 22 (23): 2). Пригадаймо також молитовні тексти на взір: "душу раба твоєго упокой на мѣстѣ злачнв, яко милосерд" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 577]. Слід зазначити, що Давидів вираз "злачне місце" в символічному сенсі означає Святе Письмо [див.: Псалтырь с толкованієм. - Київ, 1755. - Арк. 16 (зв.)].

¹¹⁴ Пор., наприклад: й прос/іЗв/іенъ вХдХ же й людїі твой пЗче воЁ^ъ й^ыкъ, g/ійцві cStb Hd ^е/И/ій (Друга книга Мойсеєва: Вихід 33:16).

¹¹⁵ Сковорода має на думці слова: И вХдХтъ цЗрїе кор/ийте/їе твой (Книга пророка Ісаї 49: 23).

¹¹⁶ Парафраза Першого соборного послання св. ап. Петра 2: 9. Пор.: Вві же рбдъ й^вр^нъ, цЗрское свАфенїе, й^вкъ стъ. Пор. також: вві же вХдете /ий црское сіренїе й й^вікъ стъ

(Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 6).

¹¹⁷ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

¹¹⁸ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 22: 7-8.

¹¹⁹ У Біблії: П/і^жХфе.

^ш Книга пророка Михея 7: 16-18.

^ш Трохи неточна цитата з Книги пророка Захари 11: 17. Пор.: W, плсХцли сХєтнла й шстЗв/іьшїи овецъ! /иечь Hd /ИышцХ єгш й Hd око Є/иХ деснбе: /иышцл grw Й^с^нетъ, Й ОКО Є/ИХ деснбе WC/fbn<JA шс/і^пнетъ.

^ш Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 47: 8. Пор.: ннѣ же слыши сїе, гонла, сЬдацма,

ОуПОвЗюЦМА, Г/МГ6/1ГСЦМА ВЪ СЄрДЦЬІ СВОб/ИЪ: ЄС/ИВ, й н^сть Йныа, не садХ вдовою й

не посилю сиротствк

^ш Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 47: 9. Пор.: Nfi^b же прійдХтъ нл та двЗ сїа

вне^пХ во едйнъ день, ве^чЗдїе й вдовствб внє^пХ прійдетъ Hd ТА, ВЪ ВО/ІШеВСТВ^

ТВОе/ИЪ Й ВЪ кр^пости ВО/І^ВШВЪ ТВОИ^Ъ В^Ь/ІШ.

^ш Книга пророка Ісаї 47: 14.

¹²⁵ Парафраза Пісні над піснями 1: 7. Пор.: (іцк не о^в^си Ы/иХк> теве, дбврлА въ женЗ^ъ, й^ыди тьі въ патЗ^ъ пЗствъ й псісй кш^/іифіі твоа oj кХфей пЗстырски^ъ.

¹²⁶ Четверта книга Мойсеєва: Числа 24: 5-6.

¹²⁷ Книга пророка Осїї 4:1-2.

¹²⁸ Книга пророка Осїї 4: 6.

¹²⁹ Книга пророка Осїї 4: 9.

¹³⁰ Книга пророка Осїї 5: 3-4.

¹³¹ Лат. scientia - 'знання, уміння'.

¹³² Книга пророка Ісаї 17:12-13.

¹³³ Книга пророка Єремії 6: 6.

¹³⁴ Книга пророка Єремії 49: 4-5.

¹³⁵ Парафраза Книги пророка Єзекіїля 24: 6. Пор.: ш, грЗдє кровей! конове, въ нє/иже єсть йдъ, й йдъ не й^ыде щ нєгш.

¹³⁶ Євр. Адонт - одне з десяти Божих імен у Старому Заповіті. Означає "Господь, Пан" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 335] або "Господь мій" [Аверинцев С. Адонаї// Аверинцев С. Софія-Логос: Словник / Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. -Київ, 2007. - С. 33]. Вживається, зокрема, у молитовних текстах. Пор.: "Заклинаю тя, душе нечистый, Богом Саваоѳом, и всѣм воинством ангел Божіих, Адонаї Єлої Бога Вседержителя..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 344 (третя пагін.)]. Див. також прим. 87 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном гцастіи в жизни».

¹³⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 24: 14. Пор.: се, сХждХ тевѣ по

Крбве/ИЪ ТВОИ/ИЪ Й ПО ПО/ИЫС/ІШ/ИЪ ТВОИ/ИЪ СЇІЖдХ тевѣ, нечисте, ПреС/ІОвХте Й ВЄ/ІИКЇЙ Hd р^^ГН^ВіІНЇе.

¹³⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 55: 12. Пор.: Со весе/ііе/иъ во й^ыдете й съ рЗдостїгс нлХчЙтєса.

¹³⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 3. Кінець вірша звучить так: не вХдетъ

Й/ИЪ.

¹⁴⁰ Книга пророка Іоїля 2: 11.

¹⁴¹У Біблії: попл/іагсцм.

¹⁴² У Біблії: /иХжїє.

¹⁴³ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 4-9.

¹⁴⁴ Очевидно, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 37: 22. Пор.: не про/іштє крове.

¹⁴⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34: 7.

¹⁴⁶ Очевидно, Сковорода має на думці слова: И вйдѣ^ъ нево ново й уемлк нбвХ (Апокаліпсис 21: 1).

¹⁴⁷ Книга пророка Ісаї 41: 27.

¹⁴⁸ Можливо, це парафраза Третьої книги царств 8: 1. Пор.: той єсть сішнъ.

¹⁴⁹ Можливо, це окреслення постало на Грунті богослужбових текстів (пор., наприклад: "Безначалноє єстество и непредВлноє" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. -Арк. 12]). У слов'янській Біблії слово "безначалный" зринає в Першому соборному посланні св. ап. Івана 2:13 на позначення Бога. Див.: ПишХ Bd/иъ, отцьі, йкш повсте вс^н^ч^/ін^го.

¹⁵⁰ Євангелія від св. Івана 1: 3.

¹⁵¹ Фраза в^ьіфйте гда не раз зринає в Біблії, уперше - у Першій книзі параліпоменон 16:11.

¹⁵² Сковорода має на думці слова: всакъ по в6/іи сердце своегш да принесетъ нлчлтки гдХ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 35: 5).

¹⁵³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Ылчлтки СЗ гХ/Инл й СЗ точй/іа твоегш да не коснйши принестй (/ИнЙ: первенцы сыншвъ твой^ъ да даси /ин^ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 22: 29).

¹⁵⁴ Очевидно, це парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 19. Пор.: Нічлтки первы^ъ жйтъ ^е/И/ій твоєа да внесеши въ дб/иъ гда вга твоегш.

¹⁵⁵ Парафраза Книги пророка Даниїла 2: ЗО. Пор.: да оурлзХ/И^еши рлз/ИыішенІА сердце твоегш.

¹⁵⁶ Друга книга Мойсеєва: Вихід 35: 5.

¹⁵⁷ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 12.

¹⁵⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

¹⁵⁹ Потрактування цих Мойсеєвих слів у стратегії себепізнання можна знайти і в інших богословів, наприклад, у Роберто Белларміно [див.: БелларминР. Руководство к богопознанію по лѣствицѣ сотворенных вегцей. - Москва, 1783. - С. 1].

¹⁶⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: вса шпрлвдЗнЇА /иоа й вса сХдьі /иоа (Третя книга Мойсеєва: Левит 25:18).

¹⁶¹ Очевидно, це парафраза Книги пророка Михея 6: 8. Пор.: ^одйти съ где/иъ вго/иъ

ТВОЙ/ИЪ.

¹⁶² Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 12.

¹⁶³ Неточна цитата з Пісні над піснями 1: 7. Пор.: (іцк не оув^си іамйк теве, довр^А въ женл^ъ, й^ыди ТЬІ въ патЗ^ъ плствъ.

¹⁶⁴ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 19: 12. Пор.: вне/шйте севѣ не вос^одйти нл гбрХ Й НИ ЧЙ/ИЖЄ коснХтиса ЄА: всакъ прикоснХвыйсА горѣ С/Иертїкі оу^/иретъ.

¹⁶⁵ Книга Псалмів 118 (119): 37.

¹⁶⁶ Парафраза Книги Псалмів 113 (114): 25. Пор.: Не /иертвїи вос^в^/іатъ та, гди.

¹⁶⁷ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 12.

¹⁶⁸ Пісня над піснями 1: 7.

¹⁶⁹ Це - сковородинська інтерпретація Пісні над піснями 1: 7. Пор.: (іцк не оув^си іамйк теве, дбврЛА ВЪ ЖенЗ^Ъ, Й^ЫДИ ТЬІ ВЪ ПАТЛ^Ъ ПЛСТВЪ Й Псісй КШ^/ІИЦМ ТВОА QJ кХфей плстырски^ъ.

¹⁷⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 48 (49): 15. Пор.: С/иерть оуплсетъ а.

¹⁷¹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 22: 16-17. Пор.: что тьі здѣ, й что тевѣ здѣ, йкш йстеы/іъ єсй севѣ здѣ грбвъ й сотворй/іъ єсй севѣ Hd высби/Ь грбвъ, й напніалъ єсй севѣ Hd Kd/иени кХфХ; Се, ннѣ гдь ывлшдъ й^вержетъ.

¹⁷² Парафраза Книги пророка Ісаї 22: 16. Пор.: сотворй/іъ єсй севѣ нл ввісби/Ь грбвъ.

¹⁷³ Книга пророка Авдія 1: 3.

¹⁷⁴ Книга пророка Авдія 1: 4.

¹⁷⁵ Див.: Рече же вгъ ко икшвХ: востлвъ в^віди нл лі^сто ведйлв, й живй т3/иш (Перша книга Мойсеєва: Буття 35: 1). Назва Веѳііль означає "Дом Божій" [Беринда П. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 375].

¹⁷⁶ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 32: 3.

¹⁷⁷ Книга пророка Амоса 6: 1.

¹⁷⁸ Книга пророка Авдія 1: 8.

¹⁷⁹ Книга пророка Авдія 1: 9. Сковорода цитує тільки частину вірша.

¹⁸⁰ Книга пророка Авдія 1: 21.

¹⁸¹ Фраза покрвште нві зринає в Біблії тричі (див.: Книга пророка Осїї 10: 8; Євангелія від св. Дуки 23: ЗО; Апокаліпсис 6: 16).

¹⁸² Друге послання св. ап. Павла до коринтян 3: 6.

¹⁸³ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 20.

¹⁸⁴ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21.

¹⁸⁵ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21.

¹⁸⁶ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21.

¹⁸⁷ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 19: 5-6. Пор.: вХдете лій лгсдїе ЩБ^аннн СЗ воЁ^ъ й^ыкъ: ліоа во єств вса ^єліла: вві же вХдете лій црское сціенїе й й^вікъ стъ. Див. також: Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 22.

¹⁸⁸ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Дуки 11: 28. Пор.: влжени слвіїшціїи слово

БЖЇЄ.

¹⁸⁹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 27.

¹⁹⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 35: 5.

¹⁹¹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 6: 14-15.

¹⁹² Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посред^ же вЗсъ стойтъ, єгшже вві не в^сте.

¹⁹³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 11: 15; 13: 9, 43; 25: ЗО; Євангелії від св. Марка 4: 9; Євангелії від св. Дуки 8: 8,15; 14: 35. Пор.: Й/И^АЙ оушві слвіїшти да слвішитъ.

¹⁹⁴ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: ЗО.

¹⁹⁵ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8: 11.

¹⁹⁶ Євангелія від св. Івана 10: 9.

¹⁹⁷ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 34: 11. Пор.: внелілй тві вса, єлйкл ^пов^длю тевѣ: се, й^женХ пред лицеліъ вЗшиліъ Зліоррм й ^нлнел, й ^еттм й фере^м, й gved й гергесел й іевХсм.

¹⁹⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 34: 12.

¹⁹⁹ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 34: ЗО. Пор.: й башє прослЗвленъ зрЗкъ плоти лицЗ ЄГШ.

²⁰⁰ Парафраза Книги Псалмів 115 (116): 2. Пор.: всакъ челов^къ лбжв.

²⁰¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

²⁰² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 1.

²⁰³ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 5. Сковорода цитує лише початок вірша.

²⁰⁴ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 4: 6. Пор.: й со^рлнйте, й сотворйте, йкш сїа преліХдроств вЗіш Й СЛІВІШЛЄНЇЄ пред всілій й^віки, єлйцві ЗфЄ

ОуС/ІЫІШТЪ ВСА ШПрЛВдЗнЇА СЇА Й рекХтъ: СЄ, /ІГСДЇЄ ПрЄ/ИХдрїИ Й О^/И^ТЄ/ІНВі: й^ькъ ВЄ/ІИКЇЙ сей.

²⁰⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9.

²⁰⁶ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 8: 7-9. Пор.: Гдв во вгъ

ТВОЙ введетъ ТА ВЪ Зе/ШЮ влагік Й /ИНОГХ, Йд^ЖЄ ВОДОТЄЧИ ВШДНЫА й йстбчники ве^дны Йс^ОДАЦША ПО ПО/ІА/ИЪ Й ГОрЗ/ИЪ, ВЪ ЗЄ/И/ІЮ ПШЄНИЦВІ Й ИЧ/ИЄНА, (Йд^Жб) ВЇНОГрЗдИ, С/ИШКВИ Й фИПЦЫ, ВЪ /ШС/1ИЧЇА Єґіеа Й /ИЕДіі: ВЪ Hd нейже не съ

нифетбкі сн^си ^/і^въ твбй, й ничесогш востревХеши Hd ней.

²⁰⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 8: 11.

we Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 8: 12. Пор.: да не когдЗ. ²⁰⁹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 8: 14. по п'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 8: 17.

²¹¹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 14-15.

²¹² Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 6: 11-12; 11: 16. Пор.: й

ИДВШ Й НЛСВІТИВСА, ВОН/ИИ севѣ.

²¹³ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 11: 16. Пор.: да не рЛ^ШИрИТСА сердце ТВОЄ, Й престіпите, Й ПОС/іХжИТЄ БОГШ/ИЪ ЙНЫ/ИЪ.

²¹⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення закону 12: 8.

²¹⁵ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 11. Пор.: тХ принесете вса, g/ійка уапок'їідак в3/иъ днесв: всєсожжєнїа вЗіш й жєртвьі вЗша, й дєсатинві вЗша й нлчЗтки рХкъ вЗши^ъ.

²¹⁶ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 13.

²¹⁷ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 16. Пор.: Т*бк/иш крове да не снасте: нл уемлк про/іїетє к>, Зки вбдХ.

²¹⁸ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 18. Пор.: тбк/иш пред

ГДе/ИЪ ВГО/ИЪ ТВОИ/ИЪ да СН^СИ A Hd /И^СТ^, ЄЖЄ й^веретъ гдв вгъ твбй сев'Е, ты й

свшъ твбй Й Дферв ТВОА, й рЗвъ твбй Й р^вЗ ТВОА, Й /ібѴЧТЪ, й пришлецъ йже во

грлд^ъ твой^ъ.

²¹⁹ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 19. Пор.: Бне/И/ій севѣ, да не ШСтЗвИШИ /ІЄІЛТИНЛ ВО все ВрЄ/ИА.

²²⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 25.

²²¹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 23.

²²² Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 24. Пор.: нл уемлк про/іїетє го Зки вбдХ.

²²³ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: ЗО.

²²⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 15: 1-2.

²²⁵ У Біблії далі: тевѣ.

²²⁶ У Біблії далі: пред врЗто/ИЪ твой/иъ тревХкіфИ/ИЪ.

²²⁷ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 15: 7-8.

²²⁸ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 15: 9. Пор.: Внє/шй севѣ: да не відетъ С/ІОВО тЗЙНО ВЪ сердцы ТВОе/ИЪ Бе^КШША, глаголл: В/іЙ^ єсть СЄД/ИОЄ /І^ТО, /І^ТО (ЯпХфеНЇА, Й ВО^/іХкЗвнХеТЪ ОКО ТВОЄ ВрЗтХ ТВОЄ/ИХ ТревХкіфе/ИХ, й не дЗси Є/ИХ, й во^отетъ Hd та ко гдХ.

²²⁹ Див.: Третя книга Мойсеєва: Левит 13: 2 і далі.

²³⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 24: 8.

²³¹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6:

12; 8: 11.

²³² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 13: 5.

²³³ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

²³⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 13: 5.

²³⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 13: 5.

²³⁶ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 17: 7.

²³⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 17:12.

²³⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 17: 7.

²³⁹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 21: 21.

²⁴⁰ Див.: П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 22: 22-24.

²⁴¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

²⁴² Книга Товіта 4: 5.

²⁴³ Неточна цитата з Книги Товіта 4: 12. Пор.: внє/И/ій севѣ, чадо, СЗ всаклгш В/іХдод^анїа, й женХ перв^Ье пои/ий СЗ сЁ/иеие отецъ твой^ъ: да не пбй/иеши женьї чХждЇа, йже н^сть СЗ П/іе/иене отцл твоегш, з^не сьшове пррбкшвъ gc/иьі: нше, ав^ааліъ, наакъ, икшвъ отцьі h<jluh СЗ в^ка: по/ИАнй, чадо, йкш cm всй поаіш жєньі СЗ врлтїи свой^ъ.

²⁴⁴ Неточна цитата з Книги Товіта 4: 14. Пор.: вне/шй тевѣ, чадо, во воЁ^ъ д^/гЬ^ъ твой^ъ й вХди накауанъ во все/иъ житій твое/иъ.

²⁴⁵ Асмодей - демонічна істота, чиє ім'я зринає в Книзі Товіта. Асмодей виступає тут у ролі ворога шлюбу [див.: АверинцевС. Асмодей// Аверинцев С. Софія-Логос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 47].

²⁴⁶ Див.: Книга Товіта 3: 7-8; 9.

²⁴⁷ Книга Притч Соломонових 13:10.

²⁴⁸ Книга пророка Аввакума 1:14.

²⁴⁹ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 29: 18. Пор.: Єдл кто ЄСТЬ ВЪ васъ /ИХЖЪ ИЛИ ЖЄНЛ, ИЛИ отечество ИЛИ П/ІЄ/ИА, ЄГШЖЄ сердце О^К/ІОНЙСА СЗ гда вга влшегш, йтй єже ыХжйти вогш/иъ й^ыкшвъ оны^ъ; єдл кїй єсть въ васъ корень горѣ прорлстлкіфь въ жє/ічи й гбрести;

²⁵⁰ Трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 32: 32. Пор.: W віногрлдшвъ ВО СОДО/ИСКИ^Ъ віногрлдъ Й^Ъ, Й po^rd Й^Ъ СЗ ГО/ибрры: грбадъ й^ъ грб^дъ ЖЄ/1ЧИ, грб^дъ гбрести й^ъ.

²⁵¹ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 5: 3-4. Пор.: /иедъ во клп/іетъ СЗ оустенъ женьї Б/іХднйцы, йже Hd вре/ИА наілаждаітъ твой гортань: пос/гЬдй же горчле ЖЄ/ІЧИ ШВрАфеШИ.

²⁵² Можливо, це парафраза Книги Псалмів 65 (66): 10. Пор.: Икш ЙскХсЙ/іъ ньі єсй, вже, р^жег/іъ НЬІ єсй, Йкоже р^ЖИ^ЄТСА среврб.

²⁵³ Книга Премудрості Соломонової 8: 2.

²⁵⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

²⁵⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 33. Пор.: Ифйтє же прежде цртвЇА бжїа й прлвды є™.

²⁵⁶ Парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: Се во, цртвїє вжїе внХтрь васъ єсть.^

²⁵⁷ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону ЗО: 11—12. Пор.: Икш

^повѣдь сїа, йже уапов'&дак тевѣ днесь, не тажкЗ єсть, ниже далече єсть СЗ тевє: не Hd нвей єсть, глаголл: кто в^ыдетъ СЗ нлсъ нл нво й вб^/иетъ го наліъ,

И ОѴС/ІЫІШВШе Ю СОТВОРЙ/ИЪ.

²⁵⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону ЗО: 14.

²⁵⁹ Книга Притч Соломонових 16: 23.

260 Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 18: 4. Пор.: Водл глХвокл слово въ сердцві мХжа, р^Ькл же й^смчХфи й йстбчникъ жй^ни.

²⁶¹ Книга Притч Соломонових 20: 5.

²⁶² Сковорода має на думці слова: кто длстъ /ий крилѣ йкш голХвйн^Ь (Книга Псалмів 54 (55): 7).

²⁶³ Пісня над піснями 5: 12.

гр ^ \ V /

²⁶⁴ Неточна цитата з Пісні над піснями 6: 4. Пор.: Шврлти очи твой СЗ лієнє, йкш тій

ВОСКрИ/іЙіШ /ИА.

²⁶⁵ Неточна цитата з Пісні над піснями 6: 2. Пор.: Ауъ врлтХ ліоєліХ й врлтъ лібй /инѣ, плсбш въ кршѣ^ъ.

²⁶⁶ Це біблійне поняття відіграє ключову роль в антропології Сковороди. На думку філософа, "внутрішня людина" захована в зовнішній людині так, як ідея в матерії. "Внутрішня людина" не схожа на зовнішню, а її оприявнення є "другим народженням", "переображенням" чи "воскресінням". Слід сказати, що старі українські письменники досить часто послуговувалися поняттям "внутрішня людина". Наприклад, Дмитро Туптало писав: "Суіуб єсть человѣк, внВшній и внутренній, плотян и духовен. ВнВшній, плотяный видимый єсть, внутренній же, духовный - невидимый... ВнВшній убо человѣк от многих членов составляєтся, внутренній же умом, вниманієм себв, страхом Господним в совершенство приходит" [ТупталоД. Внутренній человѣк// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 3 ч. - Киев, 1824. - Ч. 1. - С. 101-102]. Попри наявність різних тлумачень, під "внутрішньою людиною" мали на думці передовсім душу [див., наприклад: Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 805], а стосунок "внутрішньої людини" до "зовнішньої" зазвичай поставав як борня. Так, Віталій Дубенський писав: "Во єдином человѣцВ полагаєт апостол [Павло] два человѣка. И тако сопряженна, яко ни єдин пребыти без другаго, и тако между собою разнствующа, яко живот єдинаго єст смерть другаго. Тако с собою суть сопряженны, яко суще два, обаче єдин єст, и єдин - два. В сих двоих всего живота дВло прохожденно бьіваєт" [Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. - Арк. 148 (зв.)-149].

²⁶⁷ У Біблії: вкоренени й шсновлни.

²⁶⁸ У Біблії: всако.

²⁶⁹ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 3: 16-19.

²⁷⁰ У Біблії: всако.

²⁷¹ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до колосян 2: 8-9.

²⁷² Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 22-23.

²⁷³ Книга пророка Ісаї 32: 15.

²⁷⁴ Говорячи про "Гадаринську землю", Сковорода орієнтується на Єлизаветинську Біблію, тимчасом як іще Оріген казав (мавши на думці, наприклад, грецький текст Євангелії від св. Матвія 8: 28), що це помилка, бо "Гадара - місто в Іудеї, поблизу якого є славетні гарячі джерела, але тут немає озера з крутими берегами чи моря. А ось Гергеса - звідки й гергесійці - це стародавнє місто поблизу озера, що його нині називають 'Тиверіада' і яке має крутий берег, з котрого, як кажуть, і кинулись із-за демонів свині" [Ориген. Толкования к Евангелию от Иоанна // Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 432].

²⁷⁵ Євангелія від св. Дуки 8: 39. В алегоричному сенсі цей епізод міг бути потрактований так: "Приходящу... Іисусови в страну Гадаринскую, стрѣте єго муж, имѣяй бѣсы многи, цВлый легеон. Так мы Гадару в містическом разумѣніи разумѣсм быти мір сей окаянный, весь во злѣ лежащій, котораго мы населники" [ТупталоД. Брань святаго архістратига Міхаила, воєводьі сил небесных, и ангелов его с седмоглавным змієм // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: У 3 ч. - Киев, 1824. - Ч. 3. - С. 388].

²⁷⁶ Сковорода має на думці слова: тевѣ гѵік>: востЗни, й во^/ий одръ твбй, й йди въ дб/иъ твбй (Євангелія від св. Марка 2: 11).

²⁷⁷ Сковорода має на думці слова: И пос/іЗ єго въ доліъ gruu (Євангелія від св. Марка 8: 26).

²⁷⁸ Сковорода має на думці слова: И воззр^въ глаголаши вйжХ іЄ/іоб'ііки йкш древїе ^одаціа (Євангелія від св. Марка 8: 24).

²⁷⁹ Див.: Євангелія від св. Івана 9: 1.

²⁸⁰ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 16. Пор.: Не в^сте ли, йкш ^рЗ/ИЪ вжїй єсте, й д^ъ вжїй живетъ въ вЗсъ;

²⁸¹ Книга Ісуса Навина 3: 9.

²⁸² Парафраза Книги Ісуса Навина 3:10. Пор.: въ сй^ъ оув^сте, йкш гдь живай въ вЗсъ.

²⁸³ Пор.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 17: 14; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 26; 8: 19.

²⁸⁴ Сковорода має на думці слова: И/ій кЗа женЗ нлііцін дєсать др3^/иъ, ацк погХвйтъ ДрЗ^/ИХ ЄДЙнХ, не ВЖИгЗеТЪ ЛН СВ^тЙ/ІНИКЛ, Й П0/Иететъ ^рЗ/ИИнХ, Й Йфетъ при/гЁжнш, дбндеже шврАфетъ (Євангелія від св. Луки 15: 8).

²⁸⁵ Євангелія від св. Івана 8: 12.

²⁸⁶ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 105. Пор.: Свѣтй/іникъ ногаліа ліойліа Злкбнъ твбй.

²⁸⁷ Парафраза Книги Псалмів 131 (132): 4-5. Пор.: ацк далгь сбнъ очй/Иа ліойліа, й в^ждо/Иіі ліойліа дре/шнїе, й покой ік^ан'іаліа ліойліа: дбндеже шврАфХ /И^сто гдеви,

СЄ/ІЄНЇЄ БГХ ИКШВ/ІКІ.

²⁸⁸ Книга Псалмів 131 (132): 7.

²⁸⁹ Книга Псалмів 121 (122): 1.

²⁹⁰ Парафраза Книги Псалмів 115 (116): 9-10. Пор.: /Ио/ійтвы /иоа гдеви воадЗ/ИЪ пред ВС^/ИИ /ІКІДВ/ИЙ ЄГШ, ВО двбрѣ^ъ ДО/ИХ ГДНА, посредѣ ТЄВЄ, Іер/іЙ/Ие.

²⁹¹ Книга Псалмів 21 (22): 23.

²⁹² Книга Псалмів 100 (101): 2.

²⁹³ Парафраза Книги Псалмів 39 (40): 9. Пор.: еже еотворйти вб/ік> твого, вже /ибй, ВОС^ОТ^Ъ, Й злкбнъ твбй посредѣ чревсі /ИОЄГШ.

²⁹⁴ Сковорода має на думці слова: й вса К/іЗда^и, йже йскопЗіш рлвй отцЗ єгш, во вре/ИА отцЗ єгш, уаг^адйша а фіґ/іїстї/ШАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 15).

²⁹⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: й се, сїа сокровенна сХть въ уелілй въ кХфи /иоей, й среврб сокровенно под нй/ии (Книга Ісуса Навина 7: 21).

²⁹⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 18: 27. Пор.: же єс/иь ^Є/И/іа й пепе/гь.

²⁹⁷ Мабуть, Сковорода має на думці слова: трй грЗды да СЗ/іХчйши севѣ средй уелілй твоєа, йже гдв вгъ твбй даетъ тевѣ въ НііС/і^дїє (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 19: 2).

²⁹⁸ Парафраза Євангелії від св. Луки 8: 39. Пор.: возврлтйсА въ доліъ твбй й пов^длй, Є/iHKd тй сотворй вгъ.

²⁹⁹ Сковорода має на думці слова: ни въ весь внйди, ни пов^ждь ко/иХ въ веси (Євангелія від св. Марка 8: 26).

³⁰⁰ Фраза "одежда нетлѣнія" зринає в молитвах [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 910].

³⁰¹ Див.: Євангелія від св. Марка 5: 3.

302 Неточна цитата з Пісні над піснями 3: 2. Пор.: ВоетлнХ оуво й швыдХ во грлдѣ... Поиекл^ъ ЄГО, й не шврѣтб^ъ ЄГШ.

³⁰³ Сковорода має на думці слова: Е/іженъ /иХжъ, иже не йде іи еов^тъ нечеетйвві^ъ, й Hd пХтй гр^шнві^ъ не етл (Книга Псалмів 1:1).

³⁰⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 57: 20. Пор.: Ыепрлведши же bo^bo/IhXkitca й почйти не во^/ибгХтъ.

³⁰⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 17: 13. Пор.: йкш прл^ъ ко/іеенвій вХрА возносацма.

³⁰⁶ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 17 (18): 43. Останнє слово має форму: а.

³⁰⁷ Книга Псалмів 54 (55): 12.

³⁰⁸ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 9. Пор.: Шкреетъ нечестйвїи ^одатъ.

³⁰⁹ У церковній традиції лихву розглядали як великий гріх. Пор.: "Лихва єсть сице вегць злая, яко оную всякій закон запрегцаєт: и Божій, и церковный, и гражданскый. Тыи всѣ законы лихву проклятству предают" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 537]. Є й приказка: "Лихва да лесть дьяволу в честь" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 657].

³¹⁰ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 8. Пор.: й /иечв во оустн^ъ й^ъ.

³¹¹ Парафраза Євангелії від св. Луки 8: 39. Пор.: возврлтЙса въ дб/иъ твой.

³¹² Неточна цитата з Книги Псалмів 42 (43): 4. Пор.: И внйдХ къ жертвенникХ вжїгс, къ вгХ

ВЄСЄ/ІАфЄ/ИХ ГОНОСТВ /ЙОГО.

³¹³ Сковорода має на думці слова: Nd /ібжи /иое/иъ въ нбфе^ъ йск^ъ, єгбже во^/новй дХіш /иоа, йск^ъ єго, й не шврѣтб^ъ єгш (Пісня над піснями 3: 1).

³¹⁴ Книга пророка Єремїї 8: 14.

³¹⁵ Книга Псалмів 94 (95): 6.

³¹⁶ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 1.

³¹⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: в^віди нл гбрХ, йже шв онХ стрлнХ іордлнл (Четверта книга Мойсеєва: Числа 27: 12).

³¹⁸ Пор.: "И возшедшаго на небеса, и сВдягцаго одесную Отца..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 46].

³¹⁹ Книга Притч Соломонових 2: 13.

³²⁰ Книга пророка Єремїї 7: 34.

³²¹ Сковорода має на думці слова: Во єдйнХ же СЗ еХввштъ лмуи магдалнна прїйде ѵі^трл, Єфе еХфей Т/иѣ, Hd грбвъ, й вйдѣ Kd/иенв в^атъ СЗ rpoBd (Євангелія від св. Івана 20:1).

³²² Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

³²³ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

³²⁴ Книга пророка Ісаї 62: 10.

³²⁵ Пісня над піснями 4: 6.

³²⁶ Пісня над піснями 8: 14.

³²⁷ У Біблії далі: ш іХдеи й ш іе|мй/И'Іі. Икш.

³²⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 2: 1-2.

³²⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: й вѣ таліш нл горѣ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 24: 18).

³³⁰ Пісня над піснями 8: 1.

³³¹ Пісня над піснями 8: 2.

³³² Пісня над піснями 7: 12. Див. також: ^Ѵлмт даліъ сосцЗ /иоа тевѣ (Пісня над піснями 6:11).

³³³ Пісня над піснями 8: 5.

³³⁴ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр^ЬпкЗ йкш С/иертв /іювві.

³³⁵ Пісня над піснями 8: 6.

³³⁶ Пісня над піснями 8: 7.

³³⁷ Фразу не взято з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 15.

³³⁸ Книга Псалмів 22 (23): 2.

³³⁹ Пісня над піснями 8: 5.

³⁴⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 65 (66): 6. Кінець цього вірша звучить так:

(1) Не/ИЪ.

³⁴¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 67 (68): 27. Пор.: Бъ црквл^ъ в/ілгос/іовйте егл, гал.

³⁴² Книга Псалмів 67 (68): 28.

³⁴³ Можливо, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 48: 3. Пор.: икшвъ ко ішсифХ: вгъ /ибй ЙвЙса /инѣ въ лвъ ^Е/И/ій ^нллни. Див. також: ПОТО/ИЪ же ЙвЙса икшвХ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 7).

³⁴⁴ Парафраза Книги Псалмів 121 (122): 4. Пор.: ^Ѵлмт во в^ыдбіш кш/Г^нл, кілм^нл

ГДНА, СВИД^НЇЄ ІЙ/ІЄВО.

³⁴⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 8.

³⁴⁶ Книга Псалмів 73 (74): 2.

³⁴⁷ Послання св. ап. Павла до римлян 7:15.

³⁴⁸ Книга Псалмів 35 (36): 7.

³⁴⁹ Книга Псалмів 35 (36): 7.

³⁵⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: И^вЗви вєдш/Иьіа нл С/иерть й йскХпй оувивле/иы^ъ, не цмдй (Книга Притч Соломонових 24:11).

³⁵¹У Біблії далі: гла.

³⁵² У Біблії далі: средѣ пеціи среврб С/И^шено йть.

³⁵³ Неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 22: 17-19. Слово пеціи наприкінці 19-го вірша Сковорода бере з 20-го вірша і ставить його замість слова іер/ій/tid, пропустивши потому весь 20-ий вірш.

³⁵⁴ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 22: 21. Пор.: й дХнХ нл вві во огнй гн^вл /иоегш, й С/іїани вХдете средѣ gruu.

³⁵⁵ Книга пророка Єзекіїля 22: 26.

³⁵⁶ Сковорода має на думці слова: кна^и єгш средѣ gruu йкш вб/іцы вос^ицмгсціе по^ифєнЇА (Книга пророка Єзекіїля 22: 27).

³⁵⁷ У рукопису спершу було написано слово Волфами, а потім над рядком рукою Сковороди воно виправлено на Волхвами.

³⁵⁸ Парафраза Книги пророка Єзекіїля 22: 28. Пор.: й прорбцы єгш по/М^Хкіціїи и^ъ П^дХтЪ, вЙдАЦІЇИ cXgTHdA, В0/1^ВХК>Ц1ЇИ /ІШЖНіІА, Г/МГ0/1К>Ц1Є: СЇА Г/Іетъ ^ДШНііІ гдв: А гдв не гла.

³⁵⁹ Книга пророка Єзекіїля 21: 9-10.

³⁶⁰ Парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 12. Пор.: Жйво во С/ібво вжїе й д^йственно, Й остр^йше П<)ЧЄ ВСАКЛГШ /ИЄчк

³⁶¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Єже оу'вш Г/іХбочлє йспытовлти й ш воЁ^ъ творйти С/ібво Й /ІКІБОПЫТСТВОВЛТИ (1) К0Є/ИЖД0 подрбвнХ, ПОВІСТИ С0ЧИНЙТЄ/1К> достбитъ (Друга книга маккавейська 2: 31).

³⁶² Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: цртвїе вжїе внХтрь влсъ єсть.

³⁶³ В українській літературі ХѴІІ-ХѴІІІ ст. молитву було заведено окреслювати як "восхожденіє от земных сердца и ума к Боїу" [Транкеіліон-Стаероеецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 5 (зв.)], "мысли до Бога поднесенє" [Винницький І.

Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. - Арк. 27 (зв.)]; рятівну "бесѣду с неприступним Богом и Творцем всего свѣта" [Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 371], "поднесеніє сердца к Боїу" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 59], "ума в Бога возвышеніе" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Боїу в Троици славимому. - Чернігів, 1712. - Арк. 111] тощо.

³⁶⁴ Парафраза Соборного послання св. ап. Якова 5: 4. Пор.: й вопїєнїа жлвши^ъ во оушы гда cdBduiQd внидбіш.

³⁶⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремії 33: 3. Пор.: вологіш ко лінѣ, й СЗв^цмкі ТИ Й ВО^В^ЬціХ тевѣ ВЄ/iHKdA Й КрѢпКЛА, Й^ЖЄ не р^Хлі^ЛЪ ЄСИ.

³⁶⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремії 33: 6. Пор.: Се, нлвєдХ нл на срлст^нїє й^вы й й^ц^Ь/іенїе, й й^врсічХю а й шелк й/иъ, еже слХішти, Й Й^Н/к/ІГО А й сотвори Й/ИЪ /ийръ Й B^pS.

³⁶⁷ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 5. Пор.: й св^тъ во тліѣ св^титса.

³⁶⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 17 (18): 29. Пор.: просв^тйши тліХ ліого.

³⁶⁹ Цей образ створено як антитезу до образу: ієрлйліє, грлде вогутый (Книга пророка Ісаї 33: 20).

³⁷⁰ Див.: Євангелія від св. Матвія 7: 26-27.

³⁷¹ Книга пророка Ісаї 45: 3.

³⁷² Книга пророка Ісаї 33: 6.

³⁷³ Цю частину вірша Сковорода цитує неточно. Пор.: ввктв слово гдне ко въ

ВИД^НЇИ НОЦ1ЇКІ, ГЛА.

³⁷⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 15:1.

³⁷⁵ Парафраза Євангелії від св. Івана 14: 17. Пор.: д^ъ йстины, єгшже /жръ не лібжстъ

ПрЇАТИ.

³⁷⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: й св^тъ во тліѣ св^титса, й тліл grun не шватъ (Євангелія від св. Івана 1: 5).

³⁷⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: волань й^вы твоєа изи/Ьлйтъ (Книга пророка Ісаї ЗО: 26).

³⁷⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 15:1.

³⁷⁹ Книга пророка Ісаї 40: 10.

³⁸⁰ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 15: 10. Пор.: погрА^біш йкш олово въ водѣ В^лнѣй.

³⁸¹ Книга пророка Ісаї 40: 6.

³⁸² Книга пророка Ісаї 40: 6.

³⁸³ Книга пророка Ісаї 40: 8.

³⁸⁴ Книга пророка Ісаї 40: 6.

³⁸⁵ Неточна цитата з Другої книги царств 22: 12 та з Книги Псалмів 17 (18): 12. Пор.: й

ПОЛОЖЙ ТЛіХ злкрбвъ свой.

³⁸⁶ Очевидно, Сковорода має на д)?мці слова: ВостлнХ оуво й шввідХ во грлдѣ й нл тбржиціи^ъ й Hd стбгнл^ъ, й поиціХ, єгбжє во^лювй дХіш ліоа (Пісня над піснями 3: 2).

³⁸⁷ Євангелія від св. Івана 1:14.

³⁸⁸ Книга Псалмів 39 (40): 9.

³⁸⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 3.

³⁹⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 4.

³⁹¹ Це - популярний емблематичний образ процвілого посоха [див.: ЧижевськийД. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. -Харків, 2004. - С. 58, 61, 123], який є, наприклад, на 358-му малюнку зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Ааронов жезл прозябшій» (підпис: "Нечаянно процвѣл. Прозябну, когда не думали. Insperata floruit") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 90-91]. У його основі - історія про Ааронів посох: й се, про^Аве Же^/ГВ ddpWHB ВЪ ДО/ИХ ЛеѴЧИН^, Й Й^рЛСтЙ в^твв, й процв^тбіш ЦВ^ТИ, Й Й^рЛСтЙ ор^и (Четверта книга Мойсеєва: Числа 17: 8).

³⁹² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 18: 27. Пор.: же єслів ^єліла й

ПЄПЄ/ГВ.

³⁹³ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 8. Пор.: влко гди, по чесоліХ оур^гілі'^кі, йкш HdC/гЁдити w Й/Иіі/Иъ;

³⁹⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 10.

³⁹⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 12.

³⁹⁶ Книга пророка Малахії 4: 2-3.

³⁹⁷ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 44. Пор. коментар Петра Могили: ".. .сВєтся тѣло душевноє, востаєт тВло духовноє. Єст тѣло душевноє, и єст тѣло духовноє" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 744].

³⁹⁸ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 21. Пор.: (іцк же... ■^кб/іеши (Я ВО/ІШВЪ твой^ъ й (Я овецъ твой^ъ.

³⁹⁹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 23.

⁴⁰⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 23-24.

⁴⁰¹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 25-26.

⁴⁰² Сковорода має на думці слова: Жйво во слово вжїе й д^йственно, й остр^йше пЗче всакіігш ліечЗ обомдХ острЗ, й про^одАфее дЗже до р^д^ленІА дХшй же й дХ^а (Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 12). Див. також прим. 106 до циклу «Сад божественних пѣсней».

⁴⁰³ Парафраза Книги Псалмів 108 (109): 13. Пор.: да вХдХтъ чЗдл grun въ погХвленїе, въ рбд'Ь едЙн^/ИЪ да ПОТревЙтСА Й/ИА ЄГШ.

⁴⁰⁴ Неточна цитата з Книги пророка Єремїї 17: 5-6. Пор.: прбклАтъ челов^къ, иже нлд^єтса Hd челов^кл й оутвердйтъ плотв лівішцві своєа Hd неліъ, й (Я гда (ЯстХпитъ сердце єгш: й вХдетъ йкш дЙвїа мѵ^іка въ пХствши й не оу"зритъ, єгдЗ прійдХтъ вллгЗа, й швитЗти вХдетъ въ сХ^отѣ й въ пХствши, въ ^елілй сліін'Ьй й нешвитЗеліѣй.

⁴⁰⁵ Книга пророка Ісаї 27: 1.

⁴⁰⁶ Парафраза Книги пророка Захарії 11: 17. Пор.: W, плйцли йєтнла й шстЗвлвшїи

овецъ! ліечв Hd лшшцХ grun й Hd око єліХ деснбе.

⁴⁰⁷ Сковорода має на думці слова: И иі<р'І;сА женЗ grun вспатв, й ввктв стблпъ слЗнъ

(Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 26).

⁴⁰⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: О^ничижЗтса йкш водЗ ліиліотєкХцма

(Книга Псалмів 57 (58): 8).

⁴⁰⁹ Сковорода має на думці слова: погрА^біш йкш олово въ водѣ в^лн^й (Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 10).

⁴¹⁰ Книга Йова 22: 11.

⁴¹¹ Книга Йова 22: 16-17.

⁴¹² Книга Йова 21: 20.

⁴¹³ Неточна цитата з Книги Йова 21: 25-26. Пор.: Овъ же оуліирЗетъ въ гбрести дХшй, не йдвш ничтоже Блага. ВкХпѣ же нл ^елілй спатъ, гнйлоств же й^ъ покры.

⁴¹⁴ Книга Йова 21: ЗО.

⁴¹⁵ Книга Йова 21: 32-33.

⁴¹⁶ Про мамврійський дуб див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 13: 18; 14: 13; 18: 1.

⁴¹⁷ Книга Псалмів 48 (49): 12.

⁴¹⁸ Це - варіації на тему: Рече ве^Х/иенъ въ сердцы свое/иъ: н^сть вгъ (Книга Псалмів 13

тп

⁴¹⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремії 17: 1. Пор.: Гр^ъ іХдинъ нлпйынъ єсть ПИЫ/10/ИЪ ЖЄ/Т^НЬІ/ИТі Hd МОГТИ адаЛіаНТОБ^, НЛЧбрТЛНЪ Hd скриж3/іи сердцсі Й^Ъ Й Hd рб^Ѣ^Ъ 6/1ТЛреЙ й^ъ.

⁴²⁰ Книга пророка Єремії 17: 3-4.

⁴²¹ Книга пророка Аввакума 2: 12.

⁴²² Книга пророка Аввакума 2: 9-10.

⁴²³ Книга пророка Аввакума 2: 16.

⁴²⁴ Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 2: 16. Пор.: швыде ш тевѣ чаша деснйцы ГДНИ, Й COBpdCA ве^честїе Hd ГЛайХ твого.

⁴²⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 19 (20): 7. Пор.: въ сила^ сгінїе деснйцы єг<Ь.

⁴²⁶ Книга пророка Аввакума 2: 19-20.

⁴²⁷ Книга пророка Ісаї 59: 5.

⁴²⁸ У Біблії: й въ не/иъ.

⁴²⁹ Книга пророка Ісаї 59: 5-7.

⁴³⁰ Євангелія від св. Луки 8: 27.

⁴³¹ Євангелія від св. Луки 8: 29.

⁴³² Книга пророка Аввакума 3: 1-2.

⁴³³ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 12.

⁴³⁴ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 25: 13. Пор.: К6/іь велйкъ, йже /иХдрость швр^те, но н^сть гмче ВОАЦМГШСА гда.

⁴³⁵ Парафраза Дій св. апостолів 9: 6. Пор.: гди, что /ИА ^бфеши тво^йти;

⁴³⁶ Трохи неточна цитата з Дій св. апостолів 9: 6. Пор.: востани й вниди во грлдъ.

⁴³⁷ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 18: 19. Пор.: Ерлтъ СЗ Б^ата

ПО/ИОГЛЄ/ИЬ, Йкш гр<)дъ твердъ Й ВЫСОКЪ, О^Кр^П/ІАЄТСА же йкоже шсновлное царство.

⁴³⁸ Сковорода має на думці слова: йже во лціе сотворйтъ вб/ік> оцл /иоегш, йже єсть нл нвсё^ъ, той врлтъ /ибй (Євангелія від св. Матвія 12: 50).

⁴³⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: вы же с^дйте во грлдѣ іер/ій/истѣ, дбндеже шв/ієчєтєса сЙ/іокі свыше (Євангелія від св. Луки 24: 49).

⁴⁴⁰ Сковорода має на думці слова на взір: в/мсть є™ в/мсть в^чнл, й цртво є™ въ рбды й рбды (Книга пророка Даниїла 4: 31).

⁴⁴¹ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 16. Пор.: Не в^сте ли, йкш ^р^/ИЪ БЖЇЙ єсте;

⁴⁴² Книга Псалмів 47 (48): 2.

⁴⁴³ Можливо, Сковорода має на думці слова: йкш со /инбгс єсть сила грлдшвъ (Перша книга маккавейська 10: 71).

⁴⁴⁴ Книга пророка Ісаї 60: 14.

⁴⁴⁵ Сковорода має на думці слова: ЕХдетъ во нево ново й зє/ША новл (Книга пророка Ісаї 65:17).

⁴⁴⁶ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 2: 20. Пор.: живХ же не кто/иХ ат,ъ, но живетъ ВО /ИН^ ^ртбсъ.

⁴⁴⁷ Книга пророка Аввакума 3: 2.

⁴⁴⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 9.

⁴⁴⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 17: 17. Пор.: стй и^ъ во йстинХ твого: С/ібво твоє йстинл ЄСТЬ.

⁴⁵⁰ Парафраза Книги Псалмів 48 (49): 13. Пор.: И чс/іов^къ въ чести сьш не р^Х/иѣ,

ПрИ/ІОЖИСА СКОТШ/ИЪ НеС/Иьк/ібННЫ/ИЪ Й О^ПОДОВИСА Й/ИЪ.

⁴⁵¹ Фраза всакоє дьі^нїе зринає в Книзі Псалмів 149 (150): 6 та в Книзі пророка Ісаї 57: 16.

⁴⁵² Можливо, Сковорода має на думці слова: Да во^вєсє/іатса нвы, й рлдХетсА усліл/ь.: да подвЙжитса /йоре й йспо/іненїе єгш (Книга Псалмів 95 (96): 11).

⁴⁵³ Сковорода має на думці слова: іїна слава сб/інцХ, й іїна слава /іХнѣ, й йна слава вв^дл/иъ: СуВ^да во (Я вв^ды р^нствХетъ во славѣ. ЧЛкожде й воскрнїе /иертвы^ъ

(Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 41-42).

⁴⁵⁴ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 11: 25. Пор.: єс/ив воскршенїе.

⁴⁵⁵ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 47.

⁴⁵⁶ Парафраза Книги пророка Ісаї 1: 11. Пор.: Что лт /инбжество жертвъ влши^ъ, гѵіетъ гдв.

⁴⁵⁷ Парафраза Книги пророка Осїї 6: 4, 6. Пор.: Чтб ти сотворю, єфре/ие; чтб ти сотворю, іХдо;.. З^іне /ий/іости ^офХ а не жертвы.

⁴⁵⁸ Очевидно, це парафраза Книги пророка Осїї 6: 6. Пор.: /ий/іости ^офХ а не

жертвы, й оув'І;д'І;нЇА вжїа, нежели всєсожжєнїа.

⁴⁵⁹ Лабіринт - популярний емблематичний образ марного світу й дочасного людського життя. Див., зокрема, 443-ю емблему зі збірки «Symbola et emblemata» (підпис: "Судьба путь найдет и откроет. Божіе провидВніе меня оттуда освободит. Бог мнѣ поможет оттуда вытти. Fata viam invenient") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 112-113], або «Передвісник всезагальної мудрості» Яна Амоса Коменського, де сказано: мета пансофїї - "сіяти зерна справжнього пізнання та страху Божого, щоб, куди не звернулась людина, скрізь вона бачила: ніщо не буває без Бога... Якщо ми цього... не досягнемо, тоді марними будуть усі наші зусилля, безцільне саме наше існування, позбавлене сенсу все, що ми робимо. Як і раніше, 'мудрі' будуть блукати своїми лабіринтами, як і раніше, школи будуть котити своє Сізіфове каміння, як і раніше, світ буде кружляти в безумному танці" [Коменский Я. А. Сочинения. - Москва, 1997. - С. 146-147; див. про це: Носке G. R. Die Welt als Labyrinth: Manierismus in der europaischen Kunst und Literatur. - Hamburg, 1957; Kern H. Labyrinte: Erscheinungsformen und Deutungen 5000. Jahre Gegenwart eines Urbilds. 4unv. Autl. - Mtinchen, 1999]. Українські письменники XVII-XVIII ст. зверталися до образу лабіринту в творах найрізноманітніших жанрів: панегіриках [див.: Величкоесъкий І. Твори. - Київ, 1972. -

С. 54], збірниках чудес [див.: Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. - S. 4], віршованих фабулах [див.: Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. -Чернігів, 1705. - Арк. 118], учительній прозі [див.: Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 323] тощо. Найчастіше під лабіринтом вони мали на думці світ та земне життя людини. Наприклад, Іван Максимович писав: "Теченіє живота - лябиринт..." [Максимовичі. Богомьісліє. -Чернігів, 1710. - Арк. 297]. Тим часом Сковорода, говорячи про лабіринт, має на думці передовсім Біблію.

⁴⁶⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

⁴⁶¹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 8. Пор.: В/іко гди, по чесо/иХ о^р^Х/И^ю, йкш наслідити го иліалі^в;

⁴⁶² Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 9.

⁴⁶³ Фраза кто нлстлвитъ /ИА зринає в Книзі Псалмів 59 (60): 11; 107 (108): 11 та в Діях св. апостолів 8: 31.

⁴⁶⁴ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 18. Пор.: Ыкрвш очи /иой, й о^р^Х/И^ю чХдесл СЗ ■^конл твоегш.

⁴⁶⁵ Книга Притч Соломонових 16: 7-8.

⁴⁶⁶ Трохи неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 19: 6-9. Початок 6-го вірша звучить так: Все во творенїе во свое/иъ...

⁴⁶⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 6.

⁴⁶⁸ Книга пророка Осії 10: 11.

⁴⁶⁹ Книга пророка Єремії 31:18.

⁴⁷⁰ Книга пророка Єремії 46: 20-21.

⁴⁷¹ Книга пророка Єремїї 48: 25.

⁴⁷² Книга Псалмів 74 (75): 11.

⁴⁷³ Неточна цитата з Книги пророка Даниїла 8: 7. Закінчення вірша звучить так: не вѣ Й^ВіІВ/ІААЙ OBHd СЗ рХкй ЄГШ.

⁴⁷⁴ Неточна цитата з Книги пророка Захари 10: 3. Закінчення вірша звучить так: Благоліпна своего во врлни.

⁴⁷⁵ Див.: Третя книга Мойсеєва: Девит 22: 24.

⁴⁷⁶ Сковорода має на думці слова: Да не в^бдитъ клженикъ й скопецъ въ сбн/иъ гденв (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 23:1).

⁴⁷⁷ Четверта книга Мойсеєва: Числа 12: 7-8.

⁴⁷⁸ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 7: 10-11. Початок 10-го вірша звучить так: женл же...

⁴⁷⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: єгдл поч(к>тъ нб^и жерцевъ во^дви^кіфи^ъ ківштъ уаБ^та гда всєа зе/шй въ водѣ іордлнл (Книга Ісуса Навина 3: 13).

⁴⁸⁰ Книга Притч Соломонових 7: 21-23.

⁴⁸¹ Неточна цитата з Третьої книги Мойсеєвої: Девит 22: 22. Пор.: С/Г^по, йлй сокрХшено, йлй А^вікъ O^p^dHTi Й/ИХфО, йлй червйво, йлй крлстово, йлй /ІИІШВО, да не принесХтъ т^ъ гдХ.

⁴⁸² Цитата скомпонована з уривків Третьої книги Мойсеєвої: Девит 21:18-20.

⁴⁸³ Третя книга Мойсеєва: Девит 21: 21.

⁴⁸⁴ Книга пророка Осії 4: 6.

⁴⁸⁵ Книга пророка Осії 4: 1.

⁴⁸⁶ Книга Псалмів 113 (114): 13-14.

⁴⁸⁷ Книга Псалмів 113 (114): 16.

⁴⁸⁸ Очевидно, Сковорода має на думці Книгу Притч Соломонових 19: 13-14. Пор.: СтХдъ ЄСТВ отцХ свшъ ве^Х/иенъ, й нечйстві ШВ^ТВІ СЗ /ИЗДВІ Б/іХднЙцВІ. Дб/ИЪ Й Й/И^НЇе рлЗД^/іАкітъ бтцы чадшлгь: СЗ гд а же сочєтлвлєтса женл /иХжеви.

⁴⁸⁹ Книга пророка Ісаї 59: 10.

⁴⁹⁰ Книга Псалмів 17 (18): 46.

⁴⁹¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 42: 18-19. Пор.: Г/іХсш, оус/івішите, й С/гЬгни, прозрйте вйдѣти. И кто С/гЁпъ, р^вѣ рлвй /иой; й глІін, р^вѣ в/мд^кіцли й/ии; й (1)С/гЬпбіШ рлвй вжїй.

⁴⁹² Книга Псалмів 34 (35): 28.

⁴⁹³ Книга пророка Ісаї 50: 4.

⁴⁹⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 24.

⁴⁹⁵ Книга Псалмів 68 (69): 24.

⁴⁹⁶ Книга пророка Ісаї 2: 8-9.

⁴⁹⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 26-27.

⁴⁹⁸ Книга Йова 27: 3.

⁴⁹⁹ Це окреслення взято з марійних текстів. Пор., наприклад: "Безневѣстная богороди-телнице..." [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 14 (зв.)].

500 Очевидно, це парафраза Пісні над піснями 1: 3. Пор.: Прив/ієкбіш та: вс/гЁдъ теве.

⁵⁰¹ Пісня над піснями 1: 3.

⁵⁰² Пісня над піснями 2: 1.

503 Пісня над піснями 1: 11.

⁵⁰⁴ Пісня над піснями 2: 13.

505 Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 5: 7. Пор.: Віногрлдъ во гда сакаш^а, дб/иъ ІЙ/ібВЪ єсть.

⁵⁰⁶ Сковорода має на думці слова: дбндеже введб^ъ gro въ дб/иъ /штєрє /Иоєа (Пісня над піснями 3: 4).

⁵⁰⁷ Пісня над піснями 6: 9.

⁵⁰⁸ Неточна цитата з Пісні над піснями 7: 4. Пор.: очи твой йкш e^e^d во єсевшн^Ь, во

врлтл^ъ дціерей /инбги^ъ: нбсъ твой йкш стб/іпъ /іїв^нскїй, С/ИлтрААИ /іицс даліаска.

⁵⁰⁹ Пісня над піснями 2: 16.

⁵¹⁰ Сковорода має на думці слова: й^ыди тьі въ патл^ъ гмствъ й іиси кш^/іиціа твоа оу кХфєй гмстырски^ъ (Пісня над піснями 1: 7).

⁵¹¹ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 14-15. Пор.: ЕгХ

же Б/Ігодлренїє, всегда ПОВ^ЬдЙтЄ/ІИ НЛСЪ ТВОрАфЄ/ИХ (1) ^ртѣ ЇЙ С'Ь Й ВОНИ р Л^НґИа £ГШ

ИВ/ІАГОфХ Hd/ИИ ВО ВСАН/Ь/ИЪ /И^СТ^Ь. Икш юртово Б/ІгоХ^НІЄ gC/ИЬІ БГОВИ въ

СГМЫС/ИЫ^Ъ Й ВЪ ПОГИБЛКІфИ^Ъ.

⁵¹² Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 17. Початок вірша звучить так: N^C/И ы бо ...

⁵¹³ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 11. Пор.: Кто во В^СТЬ (Я че/іовѣкъ, йже ВЪ ЧЄ/ЮВ^и/Ь, ТОЧЇКІ Д^Ъ ЧЄ/ІОВ^КЛ, ЖИвХцпЙ ВЪ НС/ИЪ; Т^кождс Й ВЖЇА никтбже В^СТЬ, ТОЧЇКІ д^ъ вжїй.

⁵¹⁴ Див. прим. 11 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵¹⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 3: 23. Пор.: й вХдстъ В/И^стш вонй дбврьіА С/ирлдъ, й

В/И^СТШ ПОАЫ О^ЖС/ИЪ ПрЄПОАШЄШИСА, Й В/И^СТШ О^КрЛШЄНЇА улатаги), ЄЖС Hd ГЛайк, П/І^ШЬ Й/И^ТИ вХдЄШИ дѣ/іъ твой^ъ р<)ДИ, Й В/И^СТШ рй^ы Б^ІГрАНЫА ПрЄПОАШЄШИСА ВрСТИфС/ИЪ.

⁵¹⁶ Книга пророка Ісаї 3: 23.

⁵¹⁷ Послання св. ап. Павла до римлян 7:14.

⁵¹⁸ Дії св. апостолів 9: 4.

⁵¹⁹ Дії св. апостолів 9: 19.

⁵²⁰ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 18: 19. Пор.: Ерлтъ СЗ Б^ата ПО/ИОГУЄ/ИЬ, Йкш гр<)дъ твердъ й высбкъ, оукр'Ьп/іАетсА же йкоже шсновлноє царство.

⁵²¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: g/иХжє noj(Bd/id не СЗ чс/іовѣкъ, но СЗ Бга (Послання св. ап. Павла до римлян 3: 29).

⁵²² Книга пророка Єремії 23: 21.

⁵²³ Парафраза Книги пророка Єремії 23: 22. Пор.: И аціс вы стали въ сов^тѣ /иое/иъ,

С/ІЬНШНЛ СОТВОрЙ/ІИ ВЫ C/iOBeCd /ИОА.

⁵²⁴ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремії 23: 22. Пор.: СЗврсітй/іи вы лпдш /иой^ъ СЗ пХтй й^ъ /іХкЗвіігш й СЗ нлчинлнїй й^ъ /іХк^вы^ъ.

⁵²⁵ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 39: 1. Пор.: Т*бчїкі вдлай дХшХ свого й

Р^І^/ИЬІШ/ІААЙ ВЪ ^КОН^Ь ЕЫШНАГШ.

526 Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 39: 1. Пор.: пре/иХдрости всЁ^ъ древни^ъ В^ьІфЕТЪ й во пррбчествіи^ъ ПОХЧЛТИСА вХдетъ.

⁵²⁷ Книга пророка Ісаї 61: 1.

⁵²⁸ Парафраза Пісні над піснями 1:11. Пор.: нлрдъ /ибй даді вонго свого.

⁵²⁹ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 39: 16-18. Пор.: Пос/іХішйте /мене, преподбвнїи СВШОВЄ, Й ПрО^АВНИТЕ Йкш ШИПКИ ПрОИЗрЛСТ^КІЦША при ПОТОЦІ Сб/інѢ/ИЪ, Й Йкоже /ГІВ<ЖЪ дудите Б/ІЛГОвбнїе, й процвѣтйте цв^тъ йкш кршъ, преподлдйте вонго.

⁵³⁰ Книга Ісуса, сина Сирахового 39: 18-19.

⁵³¹ Книга Псалмів 44 (45): 15.

⁵³² Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 12-13. Закінчення останнього вірша звучить так: нлХчены^ъ д^а стлгш, дХ^швнла дХ^бвнві/ИИ ср^сХждлкіфе.

⁵³³ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 19. Пор.: Ылчлтки первы^ъ жйтъ ^е/шй твоєа да внесеши въ дб/иъ гда вга твоегш. Див. також: Друга книга Мойсеєва: Вихід 34: 26.

⁵³⁴ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 4: 16. Закінчення вірша має форму: овбфїй свой^ъ.

⁵³⁵ Послання св. ап. Павла до галатів 6: 8.

⁵³⁶ Книга пророка Осії 10: 12.

⁵³⁷ Книга Товіта 3 :11.

⁵³⁸ Книга пророка Амоса 8: 13.

⁵³⁹ Книга пророка Захари 9: 17.

⁵⁴⁰ Сковорода має на думці слова: всакъ скбтъ р^двоАкіфь копвіто й п^ншкти й/И^к>фь Hd двоє, й СЗрыг^АЙ жванїе въ скот^ъ (Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 3).

⁵⁴¹ Парафраза Книги Притч Соломонових 23: 26. Пор.: Длждв /ий, свше, твоє сердце.

⁵⁴² Ця та дві попередні фрази - слова самого Сковороди.

⁵⁴³ Послання св. ап. Павла до галатів 3: 24.

⁵⁴⁴ Говорячи про "законну тінь", Сковорода, очевидно, має на думці слова: Кнв во й/ивш злкбнъ ГрАдХфИ^Ъ В/і5гЪ, 03) не Ы/ИЫЙ ШБр^Ъ вефей, Hd ВСАКОЄ /Г^ТО Т^/ИИЖЄ жертва/ми, й^же принбсАтъ ввшХ, никогдлже /ибжетъ пристХплкіфи^ъ совершйти

(Послання св. ап. Павла до євреїв 10: 1).

⁵⁴⁵ Книга пророка Осії 5: 6.

⁵⁴⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Осїї 5: 7. Останні слова звучать так: а ржк

⁵⁴⁷ Слів "в чем" у Біблії тут немає.

⁵⁴⁸ У Біблії: й/ій во.

⁵⁴⁹ Книга пророка Михея 6: 6-8.

⁵⁵⁰ Сковорода має на думці слова: И ты ш своыіъ шврлтйшисА, /ий/іость й йдъ

снлвдй, й прив/іижлйсА къ вгХ свое/иХ прнш (Книга пророка Осїї 12: 6).

⁵⁵¹ Книга Псалмів 118 (119): 149.

⁵⁵² Книга Псалмів 84 (85): 11.

⁵⁵³ Книга Псалмів 118 (119): 142.

⁵⁵⁴ Книга Псалмів 118 (119): 165.

⁵⁵⁵ Книга Псалмів 84 (85): 11.

⁵⁵⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 33. Пор.: Ифйте же прежде цртвЇА вжїа й прлвды ЄГШ.

⁵⁵⁷ Євангелія від св. Луки 17: 21.

⁵⁵⁸ Книга пророка Михея 6: 6.

⁵⁵⁹ Ідеться про буквальний сенс Біблії. Див. прим. 194 та 196 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁵⁶⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 64: 6. Пор.: Сегш рлди 'злв/іХдй^О/ИЪ й вы^0/иъ йкш НЄчЙсТИ всй /ИВІ, йкоже пбртъ НЄчЙсТВІА ВСА ПрЛВДЛ наша.

⁵⁶¹ Трохи неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 10. Пор.: д^ъ во вса йспвітХетъ, й глХбинбі БЖЇА.

⁵⁶² Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 8-9.

⁵⁶³ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 10. Пор.: йкш р^Х/И^тн ЄГО, Й сЙ/іХ ВОСКрНЇА ЄГШ, й СООБфСНЇС стртей ЄГШ, СОШЕр^ХАСА С/ЙрТИ ЄГШ.

⁵⁶⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 11. Пор.: ацк клкш достйгнХ въ воскрнїе /Исртвві^ъ.

⁵⁶⁵ Мабуть, Сковорода має на думці слова: господи, п0/ИанХ^0/ИЪ, йкш лвстецъ шнъ рече, Єфе свш жйвъ (Євангелія від св. Матвія 27: 63).

⁵⁶⁶ Книга Псалмів 41 (42): 2.

⁵⁶⁷ Книга Псалмів 41 (42): 3.

⁵⁶⁸ Див. прим. 11 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

569 Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 17: 17. Пор.: стй и^ъ во йстинХ твого.

⁵⁷⁰ Книга Псалмів 103 (104): 18.

⁵⁷¹ Книга пророка Ісаї 40: 9.

⁵⁷² Неточна цитата з Дій св. апостолів 3: 8. Пор.: й вскочйвъ стл й ^ождлше, й вийде съ Ннма ВЪ церковв, ^ОДА Й CKd4A Й ^Bd/ІА БГіі.

⁵⁷³ Книга Йова 39: 1.

⁵⁷⁴ Дії св. апостолів 9: 40.

⁵⁷⁵ Книга пророка Ісаї 26: 18.

⁵⁷⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Варуха 3: 38. Пор.: й съ человѣки поживе.

⁵⁷⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 8.

⁵⁷⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 10.

⁵⁷⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 12.

⁵⁸⁰ Неточна цитата з Книги Псалмів 33 (34): 9. Пор.: ВкХсйте й вйдите, йкш блгъ гдв.

⁵⁸¹ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 13: 11. Пор.: Єгдл в^^ъ /шлденецъ, йкш /шлденецъ глагола^, йкш /иллденецъ /иХдрствовл^ъ.

⁵⁸² Фразу въ /И^рХ Bo^pdCTd Йспо/інєнїа ^ртбвл взято з Послання св. ап. Павла до ефесян 4:13.

⁵⁸³ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 3: 2.

⁵⁸⁴ Книга пророка Захари 9:17.

⁵⁸⁵ Парафраза Євангелії від св. Дуки 8: 11. Пор.: с^/ИА єств слово вжїе.

⁵⁸⁶ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 16. Пор.: Кто бо р^Х/иѣ оу^/иъ гденв;

⁵⁸⁷ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 16. Пор.: Л\ы же оуліъ ^ртбвъ нліаліы.

⁵⁸⁸ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 7: 15. Пор.: клкш сей кнйги в^ств не о^чЙвса;

⁵⁸⁹ Євангелія від св. Марка 12: 24.

⁵⁹⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 9: 13. Пор.: шедше же нлХчЙтєса.

⁵⁹¹ Книга пророка Осії 6: 6.

⁵⁹² Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до Тимофія 3: 6-7. Пор.: водЙлівіа пб^ОТВ/ИИ Р^/ІЙЧНБІ/ИИ, всегда О^ЧЛфАСА Й НИКО/іЙже ВЪ р^Х/ИЪ йстинві прїитй /ИОгХфВІА.

⁵⁹³ Сковорода має на думці слова: Аінбун во ^одатъ, й^же /инбглждві глагола'р* влліъ, ннѣ же й П/Мча глаголк, вр^ігй кртл ^ртбвл (Послання св. ап. Павла до филип'ян 3:18).

⁵⁹⁴ Сковорода має на думці слова: /иХжа кровей й лбстЙвл гнХішєтса гдв (Книга Псалмів 5: 7).

⁵⁹⁵ Сковорода має на думці слова: Bo^BpdTATCA нл вечеръ (Книга Псалмів 58 (59): 7,15).

⁵⁹⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового 36: 20.

⁵⁹⁷ Євангелія від св. Луки 14: 15.

⁵⁹⁸ Євангелія від св. Матвія 5: 6.

⁵⁹⁹ Євангелія від св. Івана 6: 55.

⁶⁰⁰ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 44.

⁶⁰¹ Євангелія від св. Івана 6: 50. Пор. також: 6: 33: ^■Ёвъ во вжїи єсть с^одай съ нвсе.

⁶⁰² Євангелія від св. Івана 6: 63.

⁶⁰³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 116 (117): 2. Кінець вірша звучить так: во в^къ.

⁶⁰⁴ Книга Псалмів 118 (119): 25.

⁶⁰⁵ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7,15. Пор.: Bo^epdTATCA нл вечеръ.

606 Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 13.

⁶⁰⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 13-14. Пор.: єдино же, ^Зднаа оу'вш

ЗЛБЫвЗа, ВЪ ПрЄДНАА ЖЄ ПрОСТИр^АСА, СО О^СерДІС/ИЪ ГОНГО.

⁶⁰⁸ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 21: 18. Пор.: С/ібво п^С/иХд^о Зціе оус/іышитъ Р^Х/Иный, вос^вЗ/іитъ є й къ нс/ііХ при/іожйтъ: оус/іышл є вХй, и не оугбдно є^^ высть, И (ІІБрЛтЙ Є ЗА П/іеЦІЬІ своа.

⁶⁰⁹ Книга Псалмів 34 (35): 4.

610 Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 1: 4. Пор.: О^вы, й^ыкъ гр^шный, /імдїе йспб/інени грѣ^швъ, С^/ИА /іХкЗвое, сьшове ве^^іікбннїи, ШСтЗвИСТЄ ѴАЛ Й р^ГН^ВЛСТб стЗго ІЙ/ІЄВл,

(ЯврЛтЙстеСА ВСПАТЬ.

⁶¹¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 25.

⁶¹² Трохи неточна цитата із Соборного послання св. ап. Іуди 6. Пор.: лггє/іьі же не

СОВ/ІМДШЫА СВОЄГШ Hd4d/ibCTBd.

⁶¹³ Сковорода має на думці слова: вв’Кчдьі пре/ієстньїА, й/иже /ирЗкъ ть/иьі во в'І;ки В/ікідєтса (Соборне послання св. ап. Іуди 13).

⁶¹⁴ Сковорода має на думці слова: СГи йть СЗд^Ь/іакіціє севе (іЯ єдйности в^ры, й сХть) т^Ь/ієсни, дХ^л не й/иХціе (Соборне послання св. ап. Іуди 19).

⁶¹⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 47. Далі в Біблії йдуть слова: /инбжествл рЗди ВС^^Ъ (в/ІЛгЙ^ъ).

616 п'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 48. Сковорода пропускає більшу частину цього вірша.

⁶¹⁷ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 28: 49. Пор.: И нлведетъ гдь Hd та й^ыкъ Й^Діі/ієчсі СЗ кр<іА ^Є/И/ій. Подальші слова цього вірша, а також два наступні вірші Сковорода пропускає.

⁶¹⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 52. Закінчення вірша Сковорода пропускає.

⁶¹⁹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 53.

⁶²⁰ Книга Йова ЗО: 2.

⁶²¹ Неточна цитата з Книги Йова ЗО: 3. Пор.: Въ скХдости й гладк ве^П/ібденъ.

⁶²² Трохи неточна цитата з Книги Йова ЗО: 3. Пор.: иже вѣжЗ^Х въ ве^вбдное вчерЗ сот^сненїе й в^дность.

⁶²³ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7. Пор.: Bo^epdTATCA нл вечеръ, й в^/ічХтъ.

⁶²⁴ Євангелія від св. Івана 6: 63.

⁶²⁵ Книга Йова ЗО: 4.

⁶²⁶ Сковорода має на думці слова: й се, вв^рь четвертый стрЗшенъ й оужЗсенъ й кр^покъ щлпца, зХвы же є™ же/і^нн вє/іїи, йдый й ЙстончєвЗа, шстЗнки же ногаліа свой/Ил попирЗше (Книга пророка Даниїла 7: 7).

⁶²⁷ Книга Йова ЗО: 2.

⁶²⁸ Парафраза Книги пророка Ісаї 1: 4. Пор.: О^вы, й^ыкъ гр^шный, людїе йспб/інени Гр^^ШВЪ, С^/ИА /iXideoe.

⁶²⁹ Книга Псалмів 55 (56): 3.

⁶³⁰ Парафраза Апокаліпсису 1: 8; 21: 6; 22: 13. Пор.: Ауь єс/ив алфа й шшга, нлчлтокъ й конецъ. Див. також: 1: 10 (З^ъ єс/ив алфа й шшга, первый й пос/Г^днїй).

⁶³¹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 27.

⁶³² Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї 4: 2. Пор.: вознести й прославити

(ІІСТЛНОКЪ ІЙ/ІА.

⁶³³ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 3-5.

⁶³⁴ Очевидно, це парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 29. Пор.: людїе іпаїаімїн (Я гда.

⁶³⁵ Книга Псалмів 118 (119): 160.

⁶³⁶ Книга Псалмів 118 (119): 160.

⁶³⁷ Книга Псалмів 38 (39): 5.

⁶³⁸ Парафраза Книги Псалмів 18 (19): 11. Пор.: С/ілждша гте шда й сбтл.

⁶³⁹ Книга Псалмів 118 (119): 96.

⁶⁴⁰ Книга Псалмів 101 (102): 27.

⁶⁴¹ Євангелія від св. Луки 21: 33. Див. також: Євангелія від св. Матвія 24: 35 (нево й ^Є/И/іа /ии/иойдетъ); Євангелія від св. Марка 13: 31 (Нево й зе/ША прейдХтъ).

⁶⁴² Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 49: 12. Пор.: рлдостотвшрны очи grun гмче

ВЇНЛ, Й В^Ь/ІВІ ^SBbl ЄГШ П<)ЧЄ /И/ІЄКk

⁶⁴³ Фраза нб^ѣ кресни зринає в Книзі Ісуса, сина Сирахового 26: 23.

⁶⁴⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова: да предстлвитъ го сев'Б С/МвнХ црковв, не Й/ИХфХ скверны, й/ій пороки, й/ій Н^ЧТО (Я ТЛКОВВ^Ъ, но да вХдетъ CTd й непорочна

(Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 27).

⁶⁴⁵ Книга Псалмів 56 (57): 5.

⁶⁴⁶ Книга Псалмів 57 (58): 7.

⁶⁴⁷ Книга Псалмів 43 (44): 23.

⁶⁴⁸ Книга Псалмів 123 (124): 6.

⁶⁴⁹ Книга Йова ЗО: 4.

⁶⁵⁰ Фраза дб/иъ отцл своегш кілька разів зринає в Біблії, уперше - в Третій книзі Мойсеєвій: Левит 22:13.

⁶⁵¹ Фраза возврлтйсА въ дб/иъ свой кілька разів зринає в Біблії, уперше - в Книзі Суддів 18: 26.

⁶⁵² Див.: Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 7.

⁶⁵³ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 11: 4, 18. Пор.: кто ны нлпитлетъ

/ИАСЫ;

⁶⁵⁴ Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 13.

⁶⁵⁵ Трохи неточна цитата з Книги Йова 14: 9. Пор.: (Я вонй воды процвѣтетъ, сотворйтъ же жлтвХ, йкоже новомжденное.

⁶⁵⁶ Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 33.

⁶⁵⁷ Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 33-34.

⁶⁵⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 12; Євангелія від св. Луки 12: 1; 17: 3; 20: 46.

⁶⁵⁹ Парафраза Третьої книги Мойсеєвої: Левит 25: 22. Пор.: снасте вєт^ла вет^и^ъ.

⁶⁶⁰ Книга пророка Ісаї 43: 19.

⁶⁶¹ Парафраза Книги Йова 14: 12. Пор.: че/іов^къ же оуснХвъ не востлнетъ, дбндеже не вХдетъ нево сошвено.

⁶⁶² Можливо, Сковорода має на думці слова: Докб/гЬ, ш, /гЬнйве, лежйши; когдл же СЗ снл востлнеши; (Книга Притч Соломонових 6: 9).

663 Неточна цитата з Пісні над піснями 4: 2. Друга частина вірша звучить так: иже й^відбіш Щ кХп^/ІИ, ВСА ДВОЄП/ІШДНВІ, Й НерОДАфЇА н^ств въ нй^ъ.

⁶⁶⁴ Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 10.

665 Неточна цитата з Книги Псалмів 22 (23): 5. Пор.: Оуготбвл/гв єсй предо /инбгс трлпе^Х.

⁶⁶⁶ Євангелія від св. Івана 6: 60.

⁶⁶⁷ Фарисеї (гр. Фарюаюі) - релігійна течія в іудаїзмі, яка виникла у II ст. до н. е., після повернення іудеїв з полону, й існувала ще в І ст. н. е. Фарисеї відзначалися особливою скрупульозністю в дотриманні норм Закону, включно із "Законом неписаним", тобто тлумаченнями книжників та равинів, які стосувалися здебільшого зовнішніх форм благочестя. Метафорично: лицеміри.

668 Очевидно, Сковорода має на думці слова молитви: "Господи Ісусе Христе Боже наш,

хлѣбе ангелскій, хлѣбе живота вѣчнаго" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 219 (друга пагін.)], а також Євангелію від св. Івана 6: 35, 48, 51. Пор.: Рече же и/иъ ійсъ: єс/ив ^■Ёвъ живбтнвш.

⁶⁶⁹ Сковорода має на думці слова: ^/Г^въ во вжїй єств с^одай съ нвсе й длай живбтъ /иїрХ (Євангелія від св. Івана 6: 33).

670 Неточна цитата з Книги Псалмів 33 (34): 9. Пор.: ВкХсйте й вйдите.

⁶⁷¹ Євангелія від св. Івана 6: 63.

⁶⁷² Парафраза Книги Псалмів 126 (127): 2. Пор.: востлнете по сЬд^нїи йдХцли ^/Г^въ

БО/Г^НИ.

⁶⁷³ Сковорода має на думці слова: й се, вв^рв четвертвій стрлшенъ й оужлсенъ й кр^покъ ЩЛН^А, зХБВІ же ЄГШ ЖЄ/Г^НИ ВЄ/ІЇИ, ИДВіЙ Й ЙсТОНЧЄВЛА, ШСТііНКИ же ногаліа СВОЙ/ИЛ

попирлше (Книга пророка Даниїла 7: 7).

⁶⁷⁴ Книга пророка Софонії 3: 3.

⁶⁷⁵ Книга пророка Ісаї 50: 4.

⁶⁷⁶ Див. прим. 266.

⁶⁷⁷ Книга пророка Захари 12: 10.

⁶⁷⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 66-67.

⁶⁷⁹ Книга пророка Софонії 3: 1-2.

⁶⁸⁰ Неточна цитата з Книги пророка Софонії 3: 4. Пор.: Прорбцві єгш в^тронбсцві, /иХжїе пре^бр/іиви: свАфенницві єгш сквернАтъ стЗа й нечествХгстъ ВЪ злкбнъ.

⁶⁸¹ Книга пророка Софонії 3: 5.

⁶⁸² Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 9: 9. Пор.: да не 3<ІГр<ІДНШН О^СТнХ BO/id /ИО/ІОТАЦкІ.

⁶⁸³ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 9: 9. Пор.: Єдл ш во/гЁ^ъ рлдйтъ вгъ;

⁶⁸⁴ Пор. з коментарем Орігена: "...Він піклувався не про волів, а про апостолів, які проповідували Христову Євангелію" (Про першооснови, II, IV, 2) [Ориген. О началах. -Санкт-Петербург, 2007. -С. 123].

⁶⁸⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 6: 68. Пор.: гди, къ ко/иХ йде/иъ; глголы живота

В^ЧНЛГШ Й/ИііШИ.

⁶⁸⁶ Книга Псалмів 118 (119): 133.

⁶⁸⁷ Книга пророка Михея 6: 8.

⁶⁸⁸ Книга пророка Михея 6: 8.

⁶⁸⁹ Книга Псалмів 118 (119): 26.

⁶⁹⁰ Парафраза Книги Псалмів 17 (18): 34. Пор.: соверішАЙ Ліон йкш єлени.

⁶⁹¹ Книга Псалмів 25 (26): 12.

⁶⁹² Віл-молотник - знаний емблематичний образ [див. про це: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків,

2004.-С. 58,138].

⁶⁹³ Книга пророка Ісаї 40: 6.

⁶⁹⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 17: 13. Пор.: лки пр^ъ плевный.

⁶⁹⁵ Парафраза Євангелії від св. Луки 8: 11. Пор.: с^ліа єсть слово вжїе.

⁶⁹⁶ Книга пророка Михея 4: 12-13.

⁶⁹⁷ Книга Псалмів 25 (26): 1.

⁶⁹⁸ Книга Псалмів 22 (23): 1.

⁶⁹⁹ Парафраза Книги Притч Соломонових 1: 16. Пор.: во й^ъ нл влб текХтъ.

⁷⁰⁰ Книга пророка Ісаї 7: 25.

⁷⁰¹ Пісня над піснями 8: 14.

⁷⁰² Парафраза Книги пророка Ісаї 52: 7. Пор.: Коль крлсны нл горл^ъ ноги

вллговѣствХкіфи^ъ Лійръ.

⁷⁰³ Парафраза Книги пророка Ісаї 40: 31. Пор.: шкрыллтѣгстъ Зки орли, потекХтъ й не оутрХдАТСА, пбйдХтъ й не в^лчХтъ.

⁷⁰⁴ Парафраза Книги Псалмів 83 (84): 8. Пор.: ПбйдХтъ СЗ сйлы въ сйлХ.

⁷⁰⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: й рлдость в^чнла нлд главою й^ъ (Книга пророка Ісаї 35: 10).

⁷⁰⁶ Книга пророка Ісаї 52: 6.

⁷⁰⁷ У Біблії: а.

⁷⁰⁸ У Біблії: а.

⁷⁰⁹ Книга пророка Ісаї 26: 1-8.

⁷¹⁰ Книга пророка Амоса 9: 11. Сковорода пропускає друїу частину цього вірша, а також увесь 12-ий вірш та початок 13-го.

⁷¹¹ Книга пророка Амоса 9: 13. Сковорода пропускає закінчення цього вірша.

⁷¹² Книга пророка Амоса 9: 14.

⁷¹³ У Біблії: а.

⁷¹⁴ Книга пророка Амоса 9: 15.

⁷¹⁵ Книга пророка Ісаї ЗО: 23-24.

⁷¹⁶ Книга пророка Ісаї 52: 9.

⁷¹⁷ Книга Псалмів 44 (45): 2.

⁷¹⁸ Книга Псалмів 118 (119): 171.

⁷¹⁹ Книга пророка Ісаї 52: 11.

⁷²⁰ Книга пророка Ісаї 4: 4.

⁷²¹ Сковорода має на думці слова: Кна^и єгш въ неліъ, йкш львьі рыклкіфе (Книга пророка Софонїї 3: 3).

⁷²² Парафраза Книги пророка Софонїї 3: 3. Пор.: сХдїи grun йкш вблцы ^р^івГйстїи, не шстлвла^Х Hd оутро.

⁷²³ Парафраза Пісні над піснями 8: 14. Пор.: Е^Ьжй, врлте лібй, й о^подовиса сернѣ йлй юнцХ єленей, Hd гбры ііршлмтшвъ.

⁷²⁴ Книга пророка Ісаї 11:6.

⁷²⁵ Сковорода має на думці слова: И й^ыдетъ же^лъ щ корене іессеовл, й цв^тъ СЗ корене єгш в^ыдетъ (Книга пророка Ісаї 11: 1).

⁷²⁶ Див. прим. 136 до циклу «Басни Харьковскія».

⁷²⁷ Див. прим. 459.

⁷²⁸ Книга пророка Аввакума 3: 19.

⁷²⁹ Євангелія від св. Івана 6: 66.

⁷³⁰ Сковорода має на думці приказки: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238]; "Не красна изба углами, красна пирогами" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 589,700].

⁷³¹ Сковорода має на думці слова: Пре/иХдрость соадЗ севѣ дб/иъ й оутвердй стсѵіпшвъ сед/иь (Книга Притч Соломонових 9: 1).

⁷³² Книга пророка Аввакума 3: 19.

⁷³³ Книга Притч Соломонових 8: 35.

⁷³⁴ Фразу не р^Х/И^гс взято з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 15.

⁷³⁵ Див., наприклад: оуподбви/idCA єсй фшїкХ (Пісня над піснями 7: 7).

⁷³⁶ Див., наприклад, євангельську історію про прокляту смоковницю (Євангелія від св. Матвія 21:19-21; Євангелія від св. Марка 11: 13-14).

⁷³⁷ Трохи неточна цитата з Книги Йова 13: 27. її початок звучить так: по/іожЙ/іъ же...

⁷³⁸ Книга пророка Ісаї 5: 24.

⁷³⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 44: 20. Пор.: Щв^ждь, йкш пепе/іъ єсть сердце Й^Ъ, Й Пре/ІЬЦМКІТСА.

⁷⁴⁰ Книга Притч Соломонових 12:12.

⁷⁴¹ Книга Псалмів 35 (36): 12.

⁷⁴² Книга Притч Соломонових 6: 17-18.

⁷⁴³ Євангелія від св. Матвія 11: 15; 13: 9, 43; 25: ЗО; Євангелія від св. Марка 4: 9; Євангелія від св. Луки 8: 8,15; 14: 35.

⁷⁴⁴ Євангелія від св. Матвія 18: 9; Євангелія від св. Марка 9: 47.

⁷⁴⁵ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до колосян 3: 5. Пор.: О^/иертвйте оуво оу'дьі вЗшА.

⁷⁴⁶ Сковорода має на думці слова: И рече гдь вгъ в/жк>: йкш сотворй/іъ єсй сїе, Прбк/ІАТЪ ТЬІ (Я ВС^^Ъ СКОТШВЪ Й (Я ВС^^Ъ ВВ^реЙ Зе/ИНЫ^Ъ: Hd персе^ъ твой^ъ й чревѣ ^одйти вХдеши, й зе/шю сн^си вса днй животі твоегш (Перша книга Мойсеєва: Буття 3:14).

⁷⁴⁷ Лат. emplastrum - 'пластир'.

⁷⁴⁸ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1:11. Пор.: по рбдХ й по подбвїю.

⁷⁴⁹ Книга пророка Єремії 17: 9.

⁷⁵⁰ Сковорода має на думці слова на взір: Т*евѣ рече сердце /иое (Книга Псалмів 26 (27): 8) тощо.

⁷⁵¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: возрЗдовлсА а^ыкъ /ибй (Книга Псалмів 15 (16): 9).

⁷⁵² Ці міркування Сковороди, очевидно, нав'язуються до діалогу Еразма Роттердамського «Epicureus», а власне, до репліки Hedonius'a (420^25): "Quod si Epicurei sunt, qui suauiter viuunt, nulli verius sunt Epicurei quam qui sancte picque viuunt. Et si nos tangit cura nominem, nemo magis promeretur cognomen Epicuri, quam adorandus ille Christianae philosophiae princeps. Graecus enim Епікоѵрос, auxiliatorem declerat. Quum naturae lex esset vitiis tantum non oblitterata, quum Mosi lex magis iritaret cupiditates quam sanaret, quum impune regnaret in mundo tyrannus Satanas, solus ille pereunti humano generi praesentaneam attulit opem. Proinde vehementer falluntur quidam, qui blaterant Christum natura fuisse tristem quempiam ac melancholicum nosque ad inamoenum vitae genus inuitasse. Imo is unus ostendit vitam omnium suauissimam, veraeque voluptatis plenissimam, tantum absit lapis ille Tantaleus" [Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. - T. 3. - P. 731-732]. ("Отже, якщо епікурейці - це ті, хто живе приємно, то ніхто не може називатися епікурейцем з більшим на те правом, ніж святі й благочестиві. А якщо нас непокоять імена, то ніхто так не заслуговує на ймення епікурейця, як прославлений і шанований глава християнської філософії. У греків tniKovpoc, означає 'помічник'. У той час, як природний закон був майже стертий із пам'яті гріхами, як закон Мойсея швидше розбурхував пристрасті, ніж їх гасив, як світом безперешкодно правив тиран Сатана, тільки Він один надав нагальну допомогу людському роду, який гинув. І грубо помиляються ті, хто плеще, начебто Христос від природи сам був суѵіний та похмурий і ніби нас закликав до безрадісного життя. Навпаки, тільки Він показує нам життя, найприємніше з усіх можливих і по вінця наповнене справжнім задоволенням - якщо тільки не висить над нами Танталова каменюка" [Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. -Москва, 1969.-С. 633]).

⁷⁵³ У християнській традиції панівною є Златоустова теза: "Христос ніколи не сміявся". Принаймні старі українські письменники та богослови енергійно підкреслювали цю обставину. Як сказано в «Бесѣдѣ старца з молодиком»: "Смѣющагося Христа ни єдин не видв, / плакавшаго часто о чловѣчой бидв" [БесВда старца з молодиком // Українська поезія. Кінець XVI - поч. XVII ст. / Упор. В. П. Колосова, В. І. Крекотень. - Київ, 1978. -С. 97-98]. На цьому наполягали також Іоаникій Галятовський ("Христос цар наш идет до нас... з слезами обфитыми, которыи трикрот плачучи за грѣхи наши вьіливаєт" [Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 59 (зв.)]), Лазар Баранович ("Nie raz Pan plakal, smiechu nie widziano" [Baranowicz t. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 368]), Іван Максимович ("Яко Icyc плакаша, и нам подобаєт" [Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 23]) та інші. Докладніше див.: УшкаловЛ. "Хто посіє в сльозах, пожинатиме в радощах" // УшкаловЛ. З історії української літератури XVII-XVIII століть. - Харків, 1999. - С. 105-120.

⁷⁵⁴ "Ісаак - Христос" - одна з класичних "префіїурацій". Наприклад, Дмитро Туптало у своєму «Літописі» стверджував: "...Ісаак святый, носяй дрова раменьми своими и на жертву возносимый, бяше прообразованієм Христа, Спасителя нашего..." [ТупталоД. Лѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. -4.4. - С. 461; див. також: Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 349; Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. -Арк. 93; Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 236 (зв.); Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 146 (зв.), 254 (зв.)-255; Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 37, 44; Максимовичі. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. -Арк. 29-29 (зв.); Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 181]. Тим часом Сковорода не був схильний розглядати "фііури" Ісаака та Христа як "тип" й "антитип". Абстрагуючись від традиційного сотеріологічного стрижня "префіїурацїї" "Ісаак - Христос" на підставі етимології "Ісаак: радость, смѣх..." [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 415; пор.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. -Арк. 256; Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 516 (зв.)], - він говорить про тотожність Ісаака й Христа [докладніше див.: УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 73-82].

⁷⁵⁵ Парафраза Книги Псалмів 1: 3. Пор.: И вХдетъ йкш древо нлслжденое при йс^бдифи^ъ вбдъ.

⁷⁵⁶ Проклята смоковниця - один з не надто численних євангельських епізодів, які заведено було тлумачити також алегорично. Так, Георгій Кониський писав: Христос "ясти захотѣл и на смоковницѣ, близ дороги стоявшей, для утоленія глада своєго плодов искал. Но чтугцій сію євангелскую повѣсть не может удовольствоваться буквальным разумом оной, ибо непонятно, как Іисус Христос, Бог всевѣдугцій, зная, что та смоковница была безплодна и покрыта только листьями, приступил к ней и искал на ней плодов. Также непонятно, как Бог правосудний, зная, что смоковница єсть древо нечувственноє и потому ни закону и преступленію онаго, ни наказанію не подлежит (тВм паче, что и время єгце не было смоквам, как євангелист Марко добавляєт), не смотря ни на что, проклял єя с такою силою, что чрез одну ночь изсохла она до корня. Таковыя обстоятельства повѣсти сей заставляют нас искать тут при разумѣ буквальном высшаго и таинственнаго. Не был ли єгце другой глад у Христа, Спасителя нашего, который єго больше мучил, нежели тВлесный? Не скрьіваєтся ли под ієроглифом смоковницы и єя листвія тварь иная?" [Кониський Г. Слово в недВлю ваій (цвѣтоносную) // Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. -

Ч. 1. - С. 108]. Однак найчастіше проклята смоковниця символізувала, як і в Сковороди, грішну душу. Пор.: "Вѣмы, яко многагци покляніє обвгцавше и многагци солгавше, посѣченію по неплодныя смоковници осуждени быхом, но паки и єгце потерпи, человѣколюбивый дѣлателю" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 228 (третя пагін.)].

⁷⁵⁷ Сковорода йде тут услід за схоластичною традицією. Наприклад, Стефан Калиновський, покликаючись на Тому Аквінського, писав: "...насолода - це коли серце розширюється, а туга - коли воно стискається..." [Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. -С. 106].

⁷⁵⁸ Книга пророка Ісаї 48: 22; 57: 21.

⁷⁵⁹ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 6: 11. Пор.: сердце нлше

рЛСПрОСТр^НИСА.

⁷⁶⁰ Книга Псалмів 118 (119): 131.

⁷⁶¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 21: 6.

⁷⁶² Книга Псалмів 4: 8.

⁷⁶³ Книга Притч Соломонових 20: 5.

⁷⁶⁴ Книга Псалмів 32 (33): 11.

⁷⁶⁵ Євангелія від св. Луки 10: 21.

⁷⁶⁶ Перша книга царств 2: 1.

⁷⁶⁷ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 6: 11. Далі Сковорода пропускає увесь 12-ий вірш та початок 13-го.

⁷⁶⁸ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 6:13.

⁷⁶⁹ Книга Псалмів 4: 2.

⁷⁷⁰ Книга Псалмів 118 (119): 32.

⁷⁷¹ Книга Псалмів 17 (18): 37.

⁷⁷² Сковорода має на думці слова: Г/іХвоко сердце (чє/іов^кХ) гте всё^ъ, й че/іов^къ єсть (Книга пророка Єремії 17: 9).

⁷⁷³ Книга Псалмів 15 (16): 9.

⁷⁷⁴ Книга Псалмів 22 (23): 2.

⁷⁷⁵ Трохи неточна цитата з Книги Йова 8: 20-21. Початок вірша звучить так: Гдь во...

⁷⁷⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 46: 12. Пор.: Пос/іХішйте /мене, погХв/іьшїи сердце, сХцли далече СЗ прЗвды.

⁷⁷⁷ Сковорода має на думці слова: /ийръ вжїй, превос^одАЙ всакъ оу^/иъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7).

⁷⁷⁸ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 8: 2. Пор.: Nd высбки^ъ во крле^ъ єсть, посред^ же сте^ь стойтъ.

⁷⁷⁹ Сковорода має на думці слова: Понеже во въ пре/ирости вжїей не р^Х/иѣ /жръ пре/иХдростїк> вга, в/ігои^вб/іи/іъ вгъ вХйство/ИЪ прбповѣди сгітй в^рХкіфи^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1: 21).

⁷⁸⁰ Мабуть, це парафраза Книги Притч Соломонових 7: 15. Пор.: же/іЗк>фи лщ'а твоегш,

шврѣтб^ъ ТА.

⁷⁸¹ Сковорода має на думці слова: Но дЗже до днесь, внегдЗ чтєтса /ишігсей, покрывЗ/іо Hd сердцѣ Й^Ъ /іежйтъ: ВНЄГдЗ же WBpdTATCA КО ГДХ, В^Н/иЗеТСА П0крыв3/І0 (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 3: 15-16).

⁷⁸² Парафраза Книги Притч Соломонових 8: 35. Пор.: йс^бди во /иой йс^бди животк

⁷⁸³ Парафраза або Євангелії від св. Івана 5: 24 (пор.: прейдетъ (Я С/иерти въ живбтъ), або Першого соборного послання св. ап. Івана 3: 14 (пор.: преидб^0/иъ (Я С/иерти въ живбтъ).

⁷⁸⁴ Парафраза Книги Псалмів 83 (84): 8. Пор.: ПбйдХтъ (Я сй/іы въ сй/iS: ЙвЙтса вгъ вогшвъ въ сішнѣ.

⁷⁸⁵ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 4:11.

⁷⁸⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 55: 12. Пор.: Со весе/Гіе/ИЪ во й^ыдете.

⁷⁸⁷ Книга пророка Ісаї 55: 12.

⁷⁸⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 123 (124): 4-5. Пор.: Потбкъ прейде дХшЗ наша: оуво прейде дХшЗ наша вбдХ нєпостоаннХкі.

⁷⁸⁹ Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 17-18.

⁷⁹⁰ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 20: 17. Пор.: пХтыіъ ц3рски/иъ пбйде/иъ, не Соврлтй/ИСА НИ Hd ДЄСНО, НИ Hd /Г^ВО.

⁷⁹¹ Євангелія від св. Матвія 7: 7.

⁷⁹² Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 13-14. Пор.: ^Зднаа оу'вш злвьівЗа,

въ ПрЄДНАА же ПрОСТИр^АСА, СО ОѴСерДІб/ИЪ ГОНГО, КЪ ПОЧЄСТИ ВЫШНАГШ ^вЗнЇА ВЖЇА (1) ^рт'Е ійс-Ь.

⁷⁹³ Книга пророка Єремії 15: 19.

⁷⁹⁴ Книга Псалмів 41 (42): 3.

⁷⁹⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята

книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

⁷⁹⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 17. Пор.: св^фьі огнєнньї, йже проидбіш /иеждХ рлстесЗнїи сЙ/ИИ.

⁷⁹⁷ Книга пророка Захари 12: 6.

⁷⁹⁸ Книга пророка Наума 2: 1-2.

⁷⁹⁹ Книга пророка Наума 2: 4.

⁸⁰⁰ Книга пророка Іоїля 2: 2.

⁸⁰¹ Книга пророка Іоїля 2: 6.

⁸⁰² Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята

книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

⁸⁰³ Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 29.

⁸⁰⁴ Книга пророка Даниїла 10: 5-6.

⁸⁰⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 25: 23.

⁸⁰⁶ Книга Псалмів 48 (49): 6.

⁸⁰⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 55 (56): 7. Пор.: тш патХ /його со^рлнАтъ.

⁸⁰⁸ Фраза /иХжъ кровей кілька разів зринає в Біблії, уперше - у Другій книзі царств 16: 7.

⁸⁰⁹ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 47.

⁸¹⁰ У Біблії: йкш.

⁸¹¹ Книга Йова 41: 4-13.

⁸¹² Перша книга Мойсеєва: Буття 15:17.

⁸¹³ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 12. Пор.: З^одАфХ ^же сб/інцХ, ОуЖЛСЪ НЛПЛДе Hd dBjrd/Hd, й се, стрл^ъ те/иенъ ВЄ/ІЇЙ НЛПЛДе HdHB.

⁸¹⁴ Книга Йова 41: 5.

⁸¹⁵ Книга пророка Ісаї 6: 1.

⁸¹⁶ Книга пророка Ісаї 6: 5.

⁸¹⁷ Книга пророка Ісаї 6: 1.

⁸¹⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 6: 8. Пор.: кого посиго, й кто пбйдетъ къ лгсде/иъ сй/иъ; И рекб^ъ: се, єс/ив, пос/ій /ИА.

⁸¹⁹ Парафраза Книги прсуока Ісаї 31: 9. Пор.: Сїа глетъ гдв: (в/іженъ,) иже й/И^етъ пле/ИА ВЪ СЇШН^Ь Й ГОЖИКИ ВО Іер/іЙ/И^Ь.

⁸²⁰ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 5: 20. Пор.: Гбре г/мгб/ік>цш/иъ /іХклвоє дбврое, й дбврое /іХкЛВОЄ, ПО/ІЛГЛКІЦШ/ИЪ Т/ИХ СВ^ТЪ, Й СВ^ТЪ Т/ИХ.

⁸²¹ Книга пророка Ісаї 5: 21.

⁸²² Можливо, Сковорода має на думці слова: во плоти /иоей (Послання св. ап. Павла до римлян 7: 18; Послання св. ап. Павла до галатів 4: 14; Послання св. ап. Павла до колосян 1: 24).

⁸²³ Книга пророка Ісаї 5: 24.

⁸²⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 5: 26. Пор.: Воадвйгнетъ оу'вш зн^/иете во йзвіи/Ь^ъ сХфИ^Ъ Далече Й по^вйждетъ Й/ИЪ (Я конецъ ЗЄ/И/іЙ, й се, скбрш леги/Ь грАдХтъ.

⁸²⁵ Книга пророка Ісаї 5: 27-29.

⁸²⁶ Книга пророка Ісаї 5: ЗО.

⁸²⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 15:12.

⁸²⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 28:17.

⁸²⁹ Дії св. апостолів 9: 6.

⁸³⁰ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр^пм йкш С/иертв лювві, жестока йкш Здъ ревноств: крилл єа крилл огна, (оутлїе огненно) платы єа.

⁸³¹ Пісня над піснями 8: 7.

⁸³² Книга Псалмів 4: 7.

⁸³³ Книга Псалмів 54 (55): 6.

⁸³⁴ Пісня над піснями 5: 6.

⁸³⁵ Парафраза Євангелії від св. Дуки 21: 33. Пор.: нево й ^Є/И/іа /ий/иш йдетъ, л словеса /ИОА не й/иХтъ прейтй.

⁸³⁶ Євангелія від св. Івана 1: 5.

⁸³⁷ Євангелія від св. Івана 4: 24. Пор.: д^ъ (єств) вгъ.

⁸³⁸ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 17. Пор.: Гдв же

д^-в ЄСТВ.

⁸³⁹ Парафраза Книги Псалмів 95 (96): 1. Пор.: Боспбйте гдеви п^снв нбвХ.

⁸⁴⁰ Фраза принесйте гдеви зринає в Біблії кілька разів, уперше - у Книзі Псалмів 28 (29): 1.

⁸⁴¹ Книга Притч Соломонових 20: 6.

⁸⁴² Книга Притч Соломонових 18:19.

⁸⁴³ Книга пророка Єзекіїля 3: 17.

⁸⁴⁴ Пісня над піснями 1: 5.

⁸⁴⁵ Євангелія від св. Івана 20: 15.

⁸⁴⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 5: 7. Пор.: Віногрлдъ во гда ывлшдл, дб/иъ ІЙ/ІЕВЪ єсть.

⁸⁴⁷ Сковорода має на думці слова: чс/іов^къ н^кїй с^ождлше СЗ іер/ій/Ил во іері^шнъ, й въ рл^войники вгмде (Євангелія від св. Луки 10: ЗО).

⁸⁴⁸ Євангелія від св. Луки 8: 39.

⁸⁴⁹ Книга пророка Ісаї 26: 20.

⁸⁵⁰ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 24. Пор.: й пристави ^ерХвим, Й П/М/ИЄННОЄ орХжїе шврлцме/иое, ^рлнйти пХть древл жй^ни.

⁸⁵¹ Парафраза Книги пророка Наума 2: 4. Пор.: вйдъ й^ъ йкш св^цш огнєнньї, й йкш

/ИО/1НЇА ПрОТЄК<)К>ЦкІА.

⁸⁵² Книга пророка Іоїля 2: 6.

⁸⁵³ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 29. Пор.:/імдїс іпжммїн СЗ гда.

⁸⁵⁴ Сковорода має на думці слова: И пбс/ілнъ высть ко /инѣ едйнъ СЗ серлфыішвъ, й въ рХи/b своей й/ИАше оут/іь горАфь (Книга пророка Ісаї 6: 6).

⁸⁵⁵ Книга Притч Соломонових 3: 18.

⁸⁵⁶ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 15: 14. Пор.: Вьі дрХ^и /иой єсте, аціе творите, Є/iHKd ^пов^длю валіъ.

⁸⁵⁷ Фраза скйнЇА свид^нїа зринає в Біблії кілька разів - уперше в Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 33: 7.

⁸⁵⁸ Фраза рлй с/мдости зринає в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 2: 15 та в Книзі пророка Іоїля 2: 3.

⁸⁵⁹ Книга Псалмів 28 (29): 1.

⁸⁶⁰ Можливо, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 45: 31. Пор.: да не потревАТСА Б/ІЛгЗа й^ъ.

⁸⁶¹ Це - український переклад попередньої цитати.

⁸⁶² Третя книга Мойсеєва: Левит 1: 5.

⁸⁶³ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 1: 11-12. Пор.: Что /ии /инбжество жертвъ В^ШИ^Ъ, Г/Іетъ гдь; Испб/іненъ £С/ИЬ всесожженїй ОВНИ^Ъ Й ТХКЛ Згнцевъ, й й крове кнцевъ Й КО^/ІШВЪ не J(OLJjX. Ниже при^одйте ЙвЙтИСА /ИЙ: кто во й^ыскЗ СЇА щ рХкъ влши^ъ;

⁸⁶⁴ Книга Псалмів 28 (29): 1; 95 (96): 7.

⁸⁶⁵ Книга пророка Ісаї 22: 13.

⁸⁶⁶ Книга пророка Амоса 3: 13.

⁸⁶⁷ Книга пророка Амоса 4: 1.

⁸⁶⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 9: 21.

⁸⁶⁹ Парафраза Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1: 9. Пор.: приношенїе єсть жертва, вона Б/ілгогі^нЇА гдХ. Крім того, фраза "воня благоуханія" є також у молитовних текстах [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 171 (друга пагін.), 28 (третя пагін.)].

⁸⁷⁰ Книга Псалмів 49 (50): 23.

⁸⁷¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 6: 2.

⁸⁷² Книга пророка Єремії 50: 11.

⁸⁷³ Трохи неточна цитата з Третьої книги Мойсеєвої: Левит 26: 14-15. Початок 14-го вірша звучить так: diue же...

⁸⁷⁴ Можливо, це парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: ЗО. Пор.: й^женХ й^ъ СЗ ТЄВЄ, дбндеже возрлстеши Й HdC/Г^ДИШИ Зе/ШЮ.

⁸⁷⁵ Книга Псалмів 118 (119): 111.

⁸⁷⁶ Трохи неточна цитата з Дій св. апостолів 7: 51. Пор.: Жестоковьшнїи й нешвр^лнши сердцьі.

⁸⁷⁷ Книга Псалмів 50 (51): 19.

⁸⁷⁸ Парафраза Книги Псалмів 50 (51): 21. Пор.: тогдЗ во^/іожЗтъ нл 6/ітЗрь твой тє/іцві. Цей вираз за старих часів міг викликати жваві суперечки. Наприклад, Симеон Полоцький писав: "В греческом языцѣ и в прочіих, имиже Божественноє Писаніє писася, нѣсть здв усумнВніє, вездВ бо єсть на множественном числі» 'телцьї', а не єдинаго 'телца'. В славенском же родися усумнителство от подобія в произношеніи гласом писменє 'я' и 'а'. В древних бо харатейных книгах обрѣтастся 'телця', єже тожде єсть, єже и 'телцьї', яко видти єсть в грамматіцѣ Мелетіа Смотрицкаго в парадигматѣ кончагцихся на 'цы' и на 'ця', яко 'отец', тыя "отцы' или 'отця', 'чванец', тыя 'чванцы' или 'чванця'. Подобнѣ 'телец', тыя 'телцьї' или 'телця'. Сей убо винителный множественный кончагційся на 'ця' не искусніи списателіє измѣниша на 'ца' и тако сотвориша винителный падеж єдинственнаго числа" [Полоцький С. Жезл правленія, утвержденія, наказанія и казненія. -Москва, 1767. - Арк. 145 (зв.)-146; пор.: Лопатинський Ѳ. Обличеніє неправды расколни-ческія. - Москва, 1745. - Арк. 33-33 (зв.) (друга пагін.)].

⁸⁷⁹ Євангелія від св. Матвія 11: 29.

⁸⁸⁰ Плач Єремії 3: 27.

⁸⁸¹ Книга Псалмів 118 (119): 71.

⁸⁸² Книга Псалмів 118 (119): 9.

⁸⁸³ Книга Псалмів 118 (119): 9.

⁸⁸⁴ У Біблії: И ішеифови рече.

⁸⁸⁵ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 13. Закінчення 13-го вірша та вірші 14-16 Сковорода пропускає.

⁸⁸⁶ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 17. Цей вірш починається так: Перворбдный юнцЗ доврбтл grun, рб^и єдинорога рб^и єгш.

⁸⁸⁷ Фраза /иХжескъ пб/іъ непорбченъ зринає в П'ятикнижжі кілька разів. Див., наприклад: Третя книга Мойсеєва: Левит 1: 3.

⁸⁸⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: лежйтъ сей нл гмденїе й нл востЗнїе /иншги/иъ во ій/іи (Євангелія від св. Луки 2: 34).

⁸⁸⁹ Книга Притч Соломонових 9: 2.

⁸⁹⁰ Парафраза Книги Псалмів 84 (85): 12. Пор.: йстинл СЗ уемли во^сїа, й прЗвдл съ нвсе принйче.

⁸⁹¹ Послання св. ап. Павла до римлян 5: 1.

⁸⁹² Третя книга Мойсеєва: Левит 4: 4.

⁸⁹³ Книга пророка Ісаї 61: 1.

⁸⁹⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 14. Пор.: ДХшевенъ же Чб/ІОВ^КЪ не Пріе/И/Іетъ иже бжїа: крбдство ВО Є/ИХ єсть.

⁸⁹⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: во^/іожй рХкХ деснХгс твоіі нл Г/ілвХ є™ (Перша книга Мойсеєва: Буття 48: 18).

⁸⁹⁶ Трохи неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 10. Пор: д^ъ во ВСА йспытХетъ, Й Г/іХвИНЬІ бжїа.

⁸⁹⁷ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 2: 12.

⁸⁹⁸ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 2: 12.

⁸⁹⁹ Книга пророка Єзекїіля 1: 3-4.

⁹⁰⁰ Книга пророка Єзекїіля 1: 4.

⁹⁰¹ Сковорода має на думці слова: й лице телчее шшХгскі четыреліъ (Книга пророка Єзекїіля 1:10).

⁹⁰² Книга Псалмів 118 (119): 73.

⁹⁰³ Парафраза Книги Притч Соломонових 18: 19. Пор.: Ерлтъ СЗ врлтл по/иогує/ив.

⁹⁰⁴ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 631. Пор.: "Рука руку знає" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 138].

⁹⁰⁵ Книга пророка Єзекїіля 37:1.

⁹⁰⁶ Фраза дХ^ъ жй^ни кілька разів зринає в Біблії; уперше - в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 6: 17.

⁹⁰⁷ Парафраза Книги пророка Єзекїіля 37: 10. Пор.: й шжйіш й стліш нл ногу^ъ свой^ъ,

совбръ /ИНОГЪ B'b/IUD.

⁹⁰⁸ Парафраза Книги Притч Соломонових 18: 19. Пор.: оукр^Ьп/іАєтсА же йкоже шсновлное царство.

⁹⁰⁹ Сковорода має на думці слова: Іезекшлв, иже вйдѣ вид^нїе с/мвві (Книга Ісуса, сина Сирахового 49: 10).

⁹¹⁰ Євангелія від св. Івана 1: 14.

⁹¹¹ Парафраза Дій св. апостолів 11: 21. Пор.: И вѣ гдна съ нй/ии.

⁹¹² Парафраза Книги пророка Малахїї 4: 2. Пор.: и й^відете й в^вігр^ете, йкоже телцы СЗ

оу"ЗЪ р^рѣшени.

⁹¹³ Можливо, це парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 8: 28. Пор.: пожрйте гдХ вгХ влшє/иХ.

⁹¹⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 7-8.

⁹¹⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 23.

⁹¹⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 14: 23. Пор.: Зфе СЗ нйти до рє/иенА ыпбжнлгш во^/иХ СЗ всегш твоегш.

⁹¹⁷ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 13. Пор.: иже не СЗ крбв'Ь, ни СЗ покоти П/іотскЇа, ни СЗ покоти /иХжєскїа, но СЗ вга родйішсА.

⁹¹⁸ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 5: 15. Пор.: рХкбгс крапкою й /ИВІШЦЄКІ ввісбкою.

⁹¹⁹ Книга пророка Малахїї 2: 7.

⁹²⁰ Третя книга Мойсеєва: Девит 1: 9.

⁹²¹ Книга Псалмів 50 (51): 12.

⁹²² Книга пророка Ісаї 1: 16.

⁹²³ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 35: 2-3. Початок 2-го вірша звучить так: Рече же...

⁹²⁴ Пісня над піснями 5: 3.

⁹²⁵ Неточна цитата з Книги пророка Єремїї 31: 33-34. Пор.: дла ^конві /иоа въ /ИВК/іи й^ъ, й Hd сердц^ъ й^ъ нлпишХ а, й вХдХ й/иъ въ Бга, й тш вХдХтъ лій въ лкди: й не НііХчЙтЪ КШЖДО В/іЙжНАГО СВОЄГО Й к(ЙЖДО Ej>dTd своего, глагола: по^н^й гда\ йкш всй по^н^кітъ /ИА СЗ мала дажє й до вє/ійклгш й^ъ. Див. також: Послання св. ап. Павла до євреїв 8: 10-11.

⁹²⁶ Книга пророка Іоїля 2: 28.

⁹²⁷ Книга пророка Іоїля 2: 27.

⁹²⁸ Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 27. Пор.: не поерл/ИАТСА кто/иХ лмдїє /иой во в^къ.

⁹²⁹ Книга пророка Іоїля 2: 28.

⁹³⁰ Парафраза Книги пророка Аввакума 2: 19. Пор.: 0J, /імтѢ Г/ілгб/ік>фЄ/иХ ко древХ: шводрйсА, востлни: й кл/иенїгс: возвысиса: й то єсть /иечтлнїе, й сїе єсть сковлнїе ^лата Й среврсі, Й ВСАКЛГШ ДХ^Л Н^СТЬ ВЪ НС/ИЪ.

⁹³¹ Книга пророка Аввакума 2: 20.

⁹³² Назва Ваеилон (гр. ВарѵАсоѵ) походить від аморей. ЬаЪ-illu, що означає "ворота Бога". У ранньохристиянській традиції Вавилон трактували як перше місто, засноване після потопу. Про це писав, наприклад, Феофіл Антіохійський (До Автоліка, II, 31) [див.: Феофила к Автолику книга вторая // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. -С. 492]. Крім того, на ту пору "новим Вавилоном" іменували Рим (за часів Сковороди "новим Вавилоном" інколи називали Париж). Як трактували цю назву письменники кола Києво-Могилянської академії, можна збагнути, скажімо, з коментаря Дмитра Туптала, котрий зазначав, що слово Ваеилон слід розуміти "уподобителнв и существеннВ. Уподобителнв всяк град, беззаконія исполненный, Вавілоном наречен быти может, существеннВ же єдин токмо Вавілон град в Писаніи воспоминаємьій, иже обрѣтастся в Халдей, в немже и Персідскаго царства престол бяше" [ТупталоД. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1747. - Арк. 98]. Сковорода тлумачить назву Вавилон як "смѣшеніе", засновуючись на Біблії (сюжет про Вавилонську вежу). Пор.: Сегш р<)ДИ HdjJC'ICCA Й/ИА є™ С/И^ЬшЄНЇЄ, ЙКШ ТАЛІШ С/И^СЙ ГДЬ O^CTHd ВССА ЗС/ШЙ, Й (ЯтХдХ

р^с^А и^ъ гдь по /іицХ всса зс/шй (Перша книга Мойсеєва: Буття 11: 9).

⁹³³ Сковорода має на думці слова: Что пб/іьзХетъ Й^вланоє, йкш Й^влаіш є; соадліш С/ІЇАНЇС, /ИЄЧТ<)НЇЄ /ІОЖНОС, йкш оуповЗ СО^дЗвыЙ Hd создлнїе своє, сотворйти кХ/иїрьі н'Ь/Иьіа (Книга пророка Аввакума 2: 18).

⁹³⁴ Книга пророка Варуха 2:17-18.

⁹³⁵ Книга пророка Варуха 2:17.

⁹³⁶ Книга пророка Варуха 2:17.

⁹³⁷ Фраза й прлвдл єгш зринає в Книзі Псалмів 102 (103): 18; 110 (111): 3; 111 (112): 3.

⁹³⁸ Євангелія від св. Матвія 5: 6.

⁹³⁹ Парафраза Книги Псалмів 37 (38): 7. Пор.: Пострлд^ъ й С/іако^са до концл, весь день с^тХа ^ождл^ъ.

⁹⁴⁰ Книга Псалмів 118 (119): 82.

⁹⁴¹ Євангелія від св. Матвія 6: 10.

⁹⁴² Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 16: 11. Пор.: сегш рлди чрево /иое нл mwaka АКИ гХС/ІИ ВО^Г/ІІІСЙТЪ, Й ВнХтрЄНИАА /ИОА АКИ СТ^нХ ШВНОВЙ/ІЪ £СЙ.

⁹⁴³ Неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 36: 25-26. Пор.: й воскроп/іі« нл вьі вбдХ чйстХ, й шчЙститєса СЗ всё^ъ нечистбтъ ВЛШИ^Ъ Й (Я всё^ъ кХ/жршвъ влши^ъ, й ШчЙфХ КАСЪ. И ДЛ/ИЪ Bd/ИЪ сердце НОВО Й ДХ^Ъ НОВЪ ДЛ/ИЪ Bd/ИЪ.

⁹⁴⁴ Слова з Требника: "Оправдался єси... омылся єси именем Господа нашего Іисуса Христа" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 190].

⁹⁴⁵ Парафраза Пісні над піснями 5: 12. Пор.: очи єгш йкш го/іХвицы нл йспо/іненіи^ъ ВОДЪ, й^/иовени ВО /И/іеЦ'Е, СІЇДАфЬІА ВЪ НЛПО/ІНЄНЇИ^Ті (вбдъ).

⁹⁴⁶ Далі в Біблії: в^рХАЙ въ /ИА, йкоже рече пимнїе.

⁹⁴⁷ Євангелія від св. Івана 7: 37-38.

⁹⁴⁸ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 29: 10. Пор.: й во^/іож^тъ імршнъ й сьшове Єгш рХцѣ свой Hd Г/ііівХ те/іцк Схожі вислови не раз зринають у Біблії й перегодом.

⁹⁴⁹ Книга пророка Єремії 48: 26.

⁹⁵⁰ Парафраза Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1: 17. Пор.: й да во^/іожЙтъ є жрецъ нл олтарь Hd дровл, йже Hd огнй.

⁹⁵¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: скЙнїа свид^нїа бжїа (Друга книга параліпоменон 1: 3).

⁹⁵² Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 25.

⁹⁵³ Пісня над піснями 8: 6.

⁹⁵⁴ Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 10.

⁹⁵⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 28.

⁹⁵⁶ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32:13-14.

⁹⁵⁷ Фраза стЗдо вжїе зринає в Біблії в Першому соборному посланні св. ап. Петра 5: 2.

⁹⁵⁸ Євангелія від св. Івана 6: 55.

⁹⁵⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: П/ібть не пб/іь^Хетъ ничтоже.

ябо Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 20-21. Пор.: И ее, поыго аггла /иоегб пред /іице/иъ твой/иъ, да со^рлнйтъ та Hd пХтй, йкш да введетъ та въ ^етлк, йже оутотбвл^ъ тевѣ: вон/ий севѣ й поыХішй gro.

⁹⁶¹ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 23. Пор.: Вон/ий кр^пи/Ь, єже не йсти крове.

⁹⁶² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 25.

⁹⁶³ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: П/ібтв не пб/ів^Хетъ ничтоже.

⁹⁶⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 24. Пор.: й шв/ієціЙса въ нового ЧЄ/ІОВ^Кіі, СОЗДЛННЛГО по вгХ въ прЗвдѣ й въ преподбвїи йстины.

⁹⁶⁵ Далі в Біблії йде: ниже да вос^бфеши, ащ по/и6/іатъ та.

966 Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 1: 10-12.

⁹⁶⁷ Фраза вона В/ілгоХ^Знїа гдХ зринає в Третій книзі Мойсеєвій: Левит 1: 9, 13, 17; 2: 2. Крім того, вона є також у молитовних текстах [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 171 (друга пагін.), 28 (третя пагін.)].

⁹⁶⁸ Книга пророка Ісаї 49: 26.

⁹⁶⁹ У списку - помилково: остановляющіи. Сковорода має на думці Книгу пророка Софонїї 3: 3. Пор.: йкш вб/іцы Зрлвшстїи, не шстлв/іа^Х нл оу'тро.

⁹⁷⁰ Книга пророка Ісаї 22: 13.

⁹⁷¹У Біблії замість "не отрѣзаша тебѣ Пупа" - не шба^Зіш сосецъ твой^ъ.

⁹⁷² Неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 16: 3^.

⁹⁷³ Книга пророка Єзекіїля 16: 8-9.

⁹⁷⁴ Книга пророка Єзекіїля 16: 8.

⁹⁷⁵ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 38: 7. Пор.: Еысть же йръ первенецъ іХдинъ so/іъ пред где/иъ: й оувй єго вгъ.

⁹⁷⁶ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 16. Пор.: ЕрЗтъ /ибй /инѣ, й аі,ъ Є'ИХ- Див.

також: врЗтХ /И0Є/ИХ й врЗтъ /ибй /инѣ (Пісня над піснями 6: 2).

⁹⁷⁷ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 38: 10. Пор.: й о^/иертвй й сего.

⁹⁷⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 38: 16.

⁹⁷⁹ Книга Псалмів 118 (119): 32.

⁹⁸⁰ Сковорода має на думці слова: Онъ же рече: кїи ••иі/ібгі, тев"І; даліъ; ОнЗ же рече:

перстень твой й грйвнХ, й же^/іъ йже въ рХи/Ь твоей. И даді єй (Перша книга

Мойсеєва: Буття 38: 18).

⁹⁸¹ Книга пророка Єзекіїля 1: 20.

⁹⁸² Книга Псалмів 76 (77): 19.

⁹⁸³ Неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 10-11. Пор.: сХдвьі гдни йстинны, шпрлвдЗнны вкХпѣ, вожде/іѣнны пЗче іґіата.

⁹⁸⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 1: 19. Пор.: Ішсифъ же /иХжъ првнъ сьш.

⁹⁸⁵ Книга пророка Осії 5: 3.

⁹⁸⁶ Третя книга Мойсеєва: Левит 21: 21.

⁹⁸⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Осії 7: 10-11. її закінчення звучить так: не й/ивш сє'рдн/і.

⁹⁸⁸ Третя книга Мойсеєва: Левит 1:14.

⁹⁸⁹ Фраза гб/іХвь ве^Х/Иный зринає в Книзі пророка Осїї 7: 11.

⁹⁹⁰ Книга пророка Єремїї 48: 28.

⁹⁹¹ Книга пророка Ісаї 22: 16. Закінчення цього вірша, увесь 17-ий вірш та початок 18-го Сковорода пропускає.

⁹⁹² Книга пророка Ісаї 22: 18.

⁹⁹³ Сковорода алегорично тлумачить історію Сусанни, викладену в 13-ій главі Книги пророка Даниїла. Варто зазначити, що історія про Сусанну є тільки в грецькому та слов'янському перекладах Біблії.

⁹⁹⁴ Книга пророка Єремїї 3: 9.

⁹⁹⁵ Книга Притч Соломонових 18: 8.

⁹⁹⁶ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до Тимофія 3: 7. Пор.: всегда оуч^фАСА й НИКО/іЙже ВЪ р^Х/ИЪ Йстинві прїитй /ИОгХфЕІА.

⁹⁹⁷ Книга Притч Соломонових 18: 6.

⁹⁹⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто длстъ /ий крилѣ йкш го/іХвйн^Ь;

⁹⁹⁹ У Біблії далі йдуть слова: шса^ти вХдХтъ, й гмдХтса въ по/іХдни йкш въ по/іХнофи, йкш.

¹⁰⁰⁰ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 59: 10-11.

¹⁰⁰¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 8: 11.

tool Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 12. Пор.: И й^несе ^Є/И/іа ввмїе трлвнбе, С^КІфее С^/ИА по рбдХ Й ПО П0Д0БЇКІ.

¹⁰⁰³ Книга Псалмів 84 (85): 11.

¹⁰⁰⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 8: 13. Пор.: Й^сачє водл СЗ лщ'а уемлй.

¹⁰⁰⁵ Книга Псалмів 23 (24): 1.

¹⁰⁰⁶ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28. Пор.: да вХдетъ

ВГЪ BCA4gCKdA ВО ВС^^Ъ.

¹⁰⁰⁷ Книга Псалмів 54 (55): 7. шов у Біблії: в'Ь'іш g-b/іш.

¹⁰⁰⁹ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 14: 7-8.

¹⁰¹⁰ Назва гірського хребта Аварім (євр. ^cabanm), який пролягає на схід від Йордану, походить від дієслівного кореня ^cabar, що означає "проходити, переходити, пересікати" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. - P. 716-719]. Септуагінта й Вульгата віддзеркалюють цю семантику, наприклад, при перекладі Книги пророка Єремїї 22: 20 " wosa^caqi me^cabanrd' ("і кричи з Аваріму"): "каі |Зог|стоѵ єіс; то nzQOM if\c, ѲаЛааот|<;" ("і кричи до меж моря"); "et clama ad transeuntes" ("і кричи до тих, хто переходить"). Згідно з народною етимологією, зафіксованою в Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 12: 27: "це жертва - Пасха (zebah-pesab) для Господа, що обминув був (pasah) доми Ізраїлевих синів в Єгипті". Правда, зв'язок між словом pesah та дієсловом pasah ("проходити, перестрибувати, накульгувати, захищати, щадити") залишається проблематичним. Джерела слова pesah пробують шукати і в інших семітських мовах [див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1989. - Vol. 3. - P. 663]. У всякому разі, Памва Беринда тлумачив слово пасха як "перестає" [Беринда П. Лексікон славено-росскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 444].

¹⁰¹¹ Книга Псалмів 54 (55): 7.

¹⁰¹² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34: 7.

¹⁰¹³ Книга Ісуса Навина 11: 23.

¹⁰¹⁴ Книга Ісуса Навина 14: 15.

¹⁰¹⁵ Можливо, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 11. Пор.: кто во^в^стй тевѣ;

¹⁰¹⁶ Парафраза Книги Псалмів 67 (68): 14. Пор.: крилѣ го/іХвинѣ посреврєн^Ь.

¹⁰¹⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 52: 7. Пор.: Кб/іь крлсны нл горЗ^ъ ноги Б/ІЛГОВ^СТвХкіфИ^Ъ /ийръ, Б/ІЛГОвѢсТвХкіфИ^Ъ Благал.

¹⁰¹⁸ Книга Псалмів 67 (68): 11.

¹⁰¹⁹ Книга Псалмів 67 (68): 8.

¹⁰²⁰ Парафраза Книги пророка Захари 8: 12. Пор.: й ^Є/И/іа дЗстъ жйтл своа, й нево дЗстъ рбсХ свого.

¹⁰²¹ Фразу цЗрь сй/іенъ узято з Книги пророка Даниїла 11: 3.

¹⁰²² Книга Притч Соломонових 29: 4.

¹⁰²³ Неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 5. Пор.: Т*лЙтса во и/иъ сїе ^ОТАЦШ/ИЪ.

¹⁰²⁴ Друге соборне послання св. ап. Петра 3: 5.

¹⁰²⁵ Неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 5. Пор.: й зе/ША СЗ водьі

Й ВОДОЮ COCTdB/ieHd, БЖІИ/ИЪ С/ІОВО/ИЪ.

¹⁰²⁶ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 25: 26. Початок цього вірша звучить так: ОЖЄ ВОдЗ СтХдеНЛА дХшЙ жЗждХфеЙ Б/ІЛГОПрЇАТНЛ...

¹⁰²⁷ Книга Притч Соломонових 15: ЗО.

¹⁰²⁸ Книга пророка Ісаї 13: 4-5.

¹⁰²⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 46: 10-11. Пор.: й вса, Є/іикл совѣцм^ъ, сотворю.

ПрИ^ЫВ^АЙ СЗ ВОСТШКЪ ПТИцХ, Й СЗ ^Є/И/іЙ ЩАЛЛЄЛА.

¹⁰³⁰ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 11. Пор.: С/іет^іш же птицы нл т^/іесЗ pdCT£CdHdA Й^ъ: Й С^де В/іЙ^Х Й^Ъ ЗврЗ/ИЪ.

¹⁰³¹ Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹⁰³² Парафраза Книги Псалмів 142 (143): 5. Пор.: По/ИанХ^ъ днй дрєвнЇА, поХчЙ^са.

¹⁰³³ Книга пророка Ісаї 46: 9-10.

¹⁰³⁴ Книга Псалмів 118 (119): 152.

¹⁰³⁵ Сковорода має на думці слова: Онъ же рече: кїй уалбгъ тевѣ д3/иъ; Оні же рече: перстень твбй й грйвнХ, й же^/іъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 38:18).

¹⁰³⁶ Книга Псалмів 118 (119): 149.

¹⁰³⁷ Див. прим. 257 до діалогу «Наркісс».

¹⁰³⁸ Пісня над піснями 2: 14.

¹⁰³⁹ Книга пророка Ісаї 11: 8.

¹⁰⁴⁰ Книга пророка Ісаї 11: 8.

¹⁰⁴¹ Книга пророка Ісаї 22: 16.

¹⁰⁴² Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹⁰⁴³ Книга Притч Соломонових 8: 2.

¹⁰⁴⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2. Пор.: гшрнАА /иХдрствХйте, (3) не ЗЄ/ИнЗа.

¹⁰⁴⁵ Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 1: 13. Пор.: Чйсто око єже не вйд^ти Й В^ИрЗтИ Hd ТрХдЬІ BO/T^HgHHblA.

¹⁰⁴⁶ Мабуть, це парафраза Книги Псалмів 9: 28. Пор.: под А^ыко/иъ grun трХдъ й бо/і^^нь.

1047 Книга Псалмів 12 (13): 3.

¹⁰⁴⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 33: 22.

¹⁰⁴⁹ Сковорода має на думці слова: Иво птйцл швр^те севѣ ^рЗ/ИннХ (Книга Псалмів 83 (84): 4).

¹⁰⁵⁰ Книга пророка Єзекіїля 8: 7-8.

¹⁰⁵¹ Сковорода має на думці слова: Т'ьі, го/іХвйце /иоа, въ покрові кЗ/иеннѣ, В/ій^ предст^нЇА (Пісня над піснями 2:14).

¹⁰⁵² Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 11.

¹⁰⁵³ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 8. Пор.: Кїи сХть, иже йкш шв/ілцьі /ІбТАТЪ, Й Йкш ГО/іХвїе СО ПТЄНЦВІ КО /ИН^;

¹⁰⁵⁴ Книга пророка Ісаї 60: 8.

¹⁰⁵⁵ Пісня над піснями 2: 14.

¹⁰⁵⁶ Євангелія від св. Івана 15: 14.

¹⁰⁵⁷ Євангелія від св. Івана 15: 15.

¹⁰⁵⁸ Парафраза другої частини вірша Євангелія від св. Івана 15: 15. Пор.: вЗсъ же рекб^ъ ДрХгИ, Йкш ВСА, Йже C/ІЫІШ^Ъ (Я ОцЗ /ИОЄГШ, СК^З^Ъ вЗ/ИЪ.

¹⁰⁵⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 4. Пор.: Бо^ведй шкрестъ очи твой й вйждв

СОВрЗнЛА чЗдл твоа: се, ПрїИДОІШ всй сьшове твой ЩАЛЛЄЛА.

¹⁰⁶⁰ Парафраза Євангелії від св. Матвія 3: 16. Пор.: й се, (Явер^бішсА g/иХ невесЗ, й вйдѣ

А^л БЖЇА С^ОДАЦМ Йкш ГО/іХвА Й ГрАдХфЛ Hd НЄГО.

¹⁰⁶¹ Див. прим. 108 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁰⁶² Євангелія від св. Матвія 3:17.

¹⁰⁶³ Євангелія від св. Матвія 3:16.

¹⁰⁶⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 11.

¹⁰⁶⁵ Книга пророка Софонїї 3: 1.

1066 Неточна цитата з Книги пророка Софонїї 3: 2. Пор.: Не ьуїлиша гмса, не прІАТъ нлк^Зша, Hd гда не оуповЗ Й КЪ БгХ СВОЄ/tlX не ПрИВ/іЙжИСА.

1067 фр_аза п^Зсъ гр ома зринає в Книзі Псалмів 76 (77): 19, у Книзі Ісуса, сина Сирахового 43:

18 та в Апокаліпсисі 14: 2.

¹⁰⁶⁸ Третя книга Мойсеєва: Левит 1: 14.

¹⁰⁶⁹ Книга Псалмів 83 (84): 2.

¹⁰⁷⁰ Книга Псалмів 83 (84): 3.

¹⁰⁷¹ Мабуть, Сковорода має на думці емблематичний образ горлиці. Див. прим. 466 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹⁰⁷² Книга Псалмів 131 (132): 4.

¹⁰⁷³ Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї40: 6. Пор.: всакл П/іоть с^но.

¹⁰⁷⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 72 (73): 25. Пор.: Что во /ий єсть нл нвсй;

¹⁰⁷⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 72 (73): 27. Пор.: оуд^/іАкіфїи севе (Я тевє погйвнХтъ.

¹⁰⁷⁶ Книга Псалмів 83 (84): 3.

¹⁰⁷⁷ Книга Псалмів 103 (104): 17.

¹⁰⁷⁸ Можливо, це парафраза Третьої книги царств 19:12. Пор.: й таліш гдь.

¹⁰⁷⁹ Пісня над піснями 1: 9.

¹⁰⁸⁰ Книга Притч Соломонових 13: 20.

¹⁰⁸¹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 31: 25. Пор.: іЗкшвъ же постЗви кХфХ свого Hd горѣ.

¹⁰⁸² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 31: ЗО. Пор.: же/і3ні'е/иъ во во^же/іЗ/іъ єсй (Яитй ВЪ дб/ИЪ отцЗ твоегш.

¹⁰⁸³ Книга Псалмів 83 (84): 3.

¹⁰⁸⁴ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 17: 24. Початок вірша звучить так: /Іице рл^Х/Ино /иХжл пре/иХдрл...

¹⁰⁸⁵ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 14. Пор.: йвй лій зрлкъ твой.

¹⁰⁸⁶ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 14. Пор.: оуывіішнъ сотвори лій глась твой.

¹⁰⁸⁷ Пісня над піснями 2: 14.

¹⁰⁸⁸ Пісня над піснями 2: 14.

Ю89 фр_азу ^стѣ В/ілчнѣ взято з Книги Псалмів 22 (23): 2.

¹⁰⁹⁰ Пісня над піснями 2: 11.

¹⁰⁹¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 9.

¹⁰⁹² Слова "отыде себѣ Зима" - інтерполяція Сковороди.

¹⁰⁹³ Пісня над піснями 2: 12.

¹⁰⁹⁴ Парафраза Книги Екклезіястової 2: 14. Пор.: /иХдрлгш очи єгш во главі grun.

Ю95 фр_азу конц^ъ уелілй взято з Книги Псалмів 47 (48): 11.

¹⁰⁹⁶ Парафраза Книги Псалмів ЗО (31): 21. Пор.: скрвіеши й^ъ въ тлйнѣ лщ'а твоегш.

¹⁰⁹⁷ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 13: 31. Пор.: Сердце че/іов'Ьческо Й^/И^НАСТЪ /ІИЦС ЄГШ, йлй Hd довро йлй Hd В/іб.

¹⁰⁹⁸ Неточна цитата з Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1: 15. Пор.: да СЗтбргнетъ глакХ grun, й да во^/іожйтъ жрецъ нл б/ітлрв й йсцѣдйтъ крбвв.

¹⁰⁹⁹ Неточна цитата з Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1: 16. Пор.: й да СЗ/іХчйтъ гортлнв СЪ ПСрІС/ИЪ, Й Й^вергнетъ to (Я O/iTdpA Hd ВОСТОКЪ Hd /И'ЬсТО ПЄПЄ/Іa.

uoo Третя книга Мойсеєва: Левит 1:17.

hoi Неточна цитата з Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1: 17. Пор.: приношенїе єств жертва, вона Б/ілгоХ^нїа гдХ. Див. також: жертва вона Б/ілговонїа гдХ (Третя книга Мойсеєва: Левит 23: 18).

¹¹⁰² Пор. із думкою Орігена: "...Слово про принесення жертв треба розуміти як слово про якісь небесні таїнства" [Ориген. Толкования к Евангелию от Иоанна// Ориген. О началах. -Санкт-Петербург, 2007. - С. 445].

Бесѣда, нареченная ДВОЕ: о том, что Блаженным быть легко

Персбны:

Михайл. Данїйл¹. Израйл. Оарра². Наеман³.

Ѳарра. О Наеман! Наеман! Утѣшь мене, друг мой...

Наеман. Кто тебе перепугал, брате Оарра? Дерзай! Мир тебѣ! Не бойся⁴! Конечно, ты сидѣл в сбньмигцѣ оных:

"Гроб отверсг, Гортань их..."⁵

Ѳарра. Тѣ-то Сирёны⁶ наполнили мой слух и сердце жалостным и смугценным пѣніем.

Михаил. Длячего ж ты себѣ ушей не закупорил воском так, как древній Улйкс⁷?

Ѳарра. Тайна ая мнѣ не извѣсгна. А знаю, что они мнѣ напѣли много чудес, обезкураживших сердце моє. Не чудо ли de? Есгь, де, во Европѣ нѣкій Пророк, святый Іеремїй. Он нашел от трав сок, обновляюгцїй ему и Друзям его Младосгь, яко Орлюю Юносгь⁸.

Выслушайте второе Чудо. Нѣкій Доктор медыцыны питался хлѣбом точїю и водою и жил без всяких болѣзней лѣт 300.

На вот и третее! Нѣкій Калмык имѣет столь быстрыя Очи, что яснѣе и далѣе видит, нежели кая-либо зрительна Трубка. Вот чем мене плѣнили сладкогласны Сйрины! А мой очи день от дня слабѣют. Не чаю прожить ни 20 лѣт. Кто же мнѣ и кая страна обновит Юность? Вѣк мой скончавается...

Михаил. О Оарра! не тужи, друг мой. Мы замажем уши твой воском, медом и сотом: въчностью. "С нами Бог, разумѣйте, о невѣжи"⁹. И совѣт ваш и слово разорится, яко с нами Бог¹⁰.

Услышите! Господа сил, ТОГО освятите¹¹.

"Той будет тебѣ во Освященїе, агце будеши уповая на НЕГО"¹². А иначе вся ваша крѣпость, о языцы осязаюгцїе, языцы невѣруюгціе! будет вам камень претьїканїя, и камень паденїя¹³, и падеж сокрушенїя. "И сокрушатся, и приближатся, и яты будут человѣцы, в твердынѣ своей сугце"¹⁴. О Друг мой, Израилю! Блаженны есмы, яко Богу угодная нам разумна суть¹⁵.

Израиль. Взглянь на мене, Ѳарра. Почто ты плѣнился Лесгным твоих Сйринов пѣніем? Вот влекут тебе на Камень претьїканїя и паденїя¹⁶. Почто, забыв Господа, святиш тое, что нѣсгь святое?

"Той будет тебѣ во освященїе,

аще будеши уповая на НЕГО"¹⁷.

Друзья Іеремїиньї сосгарѣют паки, безболѣзніе Дбкторово прервется, а Очи Калмыковы потемнѣют. "Терпягцїи же Господа обновлят крѣпость, окрылатѣют, аки Орлы, потекут и не утрудятся, пойдут и не взалчут"¹⁸.

Данїил. Слушай, Ѳарра! Разумѣеш ли, что значит освятить?

Ѳарра. Ей! ей не разумѣю¹⁹! Научи мене²⁰.

Данїил. Освятить значит Основать и утвердить. Святое же значит незыблемое, неподвижное... Когда Исаїа вопїет:

"Господа сил, того Освятите"²¹, тогда значит, что Он Един есгь Свят, сирѣчь Камень тверд, чтоб безопасно основать нам нашего ГЦастїя Храмину, а не дерзали бы мы святить ни одной Твари, яко клятву и пѣсок.

"Всяка плоть сЬііо"²². Глагол же Божїй, сирѣчь Основанїе, Сила и Дух, пребывает во вѣки²³.

Адамант сам собою тверд есгь, а мы, только почитая его таковым, дѣлаем твердым. И сїе-то есгь: "Будет тебѣ во Освященїе, агце будеши уповая на НЕГО"²⁴. Сирѣчь: Освятит тебе и утвердйт гцасгїя твой Домик вѣчно и неподвижно, Если, минув дрянь, весь пѣсок и сѣно, почтеш Единаго Его святым и твердым.

Ѳарра. Ай, друг мой Данїил! не худо ты судил.

Данїил. Плюнь же, Голубчик мой, на Веремѣеву юность, на Дбкторово Тріїсіаліпїе и на Калмьщкїя Глаза. Исгинная дружба, правдйвое Щасгье и прямая Юность никогда не обветшает.

Ах! все то не наше, что нас осгавляет.

Пускай будет при нас, поколь осгавит нас.

Но да знаєм, что все de не-вѣрный нам Друг. Один умирает в ЗО, а другой в 300 лѣт. Если умирать есгь негцастье, так бба біідпы. Не велйка в том отрада Тюремнику, что иньіх в три часа, а егб в 30[-й] день вытагцат на Ешафот. Кбе же то мнѣ и здравїе, коему Концём слабость? Кая то мнѣ Младость, раждаюгцая мнѣ Староста? Ах! не называй Сладосгью, если раждает Гбресть. Не діілаїї Долготбю ничего, что прекрагцается. Не именуй Щасгїем ничегб, Что опровергается. От Плодбв и от Конца его суди всякое дѣло²⁵. Не люблю жйзни, печатлѣемыя смертью, и сама она есгь смерть. Конёц дѣлам, будь Судія!

Не то Орел, что лѣтает,

Но то, что легко сѣдает²⁶.

Не то Око, что яснізет,

Но то, что не отемнѣет.

Вот тебѣ прямбе Око! как напйсано о Другѣ Ббжїем:

"Не отемнѣстѣ Очи Его,

Ни пстл ііста УспгІ) Его"²⁷.

Ѳарра. О Наеман! Наеман! уті.пп, мене, Друг мой.

Наеман. О любезная душа! Околдунил тебе Глас сладкїй, Сиренскїй, Глас, влекуггцй Лотку твою на Камни. Ей! о сих-то камнях Глас сей Исаїи:

"Приблйжатся, и сокрушатся, и падут"²⁸.

"Наполнятся домове шума, и почїют ту Сйрины"²⁹.

Но не ббйся! Господь избавит тебе³⁰. Полбжит тебѣ во Основанїе Камень многоцізнен, краеугблен³¹.

"Тогда спасёшися и уразумѣеши, гдѣ єси был"³².

Ѳарра. Не дивйсь сему, что я околдунен, а скажи мнѣ, гдѣ не слышится Глас пустынных сих Птиц?

Сйрен лёстный Окїана!

Гласом его обаянна,

Бѣдная душа на путй Всегда желает уснути,

Не доплывши брёга³³.

Се исполнилось на мнѣ, что я мальчиком пѣвал.

Наеман. А я тебѣ взаимно от той же пѣсни воспою:

Распространй Бодр вѣтрйла,

И Ума твоего крыла,

Пловугци на бурном морѣ,

Возведи Очеса горѣ,

Да потечеш путь прав³⁴.

Ѳарра. Протолкуй мнѣ, Наеман, что значит Сйрин? Я слышал, что Сйрен значит пустьшную птицу³⁵.

Наеман. Когда не разумѣеш, что есть Сйрин? ниже уразумѣеш, что ли есть пусгынная птйца? Иное разумѣть Имя, а иное дѣло разумѣть то, что именем означается. Разумѣеш Имя de, или скажу, Звон сей: Хрисгбс, но дай Бог, чтоб ты знал! что de Имя значит?

Ѳарра. Так протолкуй же мнѣ не имя, но дѣло.

Наеман. Сйрин есгь сладкорѣчивый Дурак, влекуігдй тебе к тому, чтоб ты основал Щастїе твоє на Камни том, который не утверждает, но разбивает.

Ѳарра. Ражжуй как можно просгѣе и пкусн ііе...

Наем[ан]. Сколько у вас славных и почтенных Любомудрцев? Всѣ сїи суть Сйрины. Они-то соблазняют в жизни сей пловугцих, Стариков и Молодцов. Взглянь сердечным Оком на житейское Море. Взглянь на претьїканїе и паденїе пловугцих и на вопль их. Один возгнѣздиться хотѣл на Капиталѣ, как Нбева Голубица на Холмъ, и под Старосгь сокрушился. Дру-гой на Плотоугбдїи думал создать дом свой и в Кончйну лѣт постыдился. Иной основался на Камнѣ Милосги Исполйнскїя³⁶ и был ему претьїканїем. Ты думаєш, но и ревнуєш сѣсть на Камень плотскїя Юносги, плотскаго безболѣзнія и плотских Очей твоих, и се ожидает тебе претьїканїе, паденїе и сокрушенїе³⁷!

Ѳарра. Брось людскїя Бѣшенсгва, а скажи только, Что значит пребьіванїе Сйринов на морѣ? Зачем на водѣ?..

Наем[ан]. Затѣм, что в Суетѣ. Не хотят они в Гавань и в Лоно Авраамле³⁸, на Матерую и твердую Землю со Израилем, но с Фараоном³⁹.

Вот вам благолѣпная Фіпура и преподобный Образ Надеждьі и обманьчивости! Гаванью или Лоном образуется Упованїе, а морем и водою - лживость всякїя плоти. Во Евангелїи Камень и пѣсок есгь то же. На оном Мудрый, а на сем домик себѣ строит муж Безпутный⁴⁰.

Ковчег и потоп - не то же ли⁴¹? Вода и Елиссёйское Желѣзо⁴² - не то же ли? Сорокол іііпая пусгыня и Обътованная Земля - не то же ли? Что только преходит Израиль, все то Море, вода, зыбкость, основанїе и упованїе юродивых мужей, как написано:

"Рѣка текугцая основанїе их"⁴³. "Почїют ту Сйрины"⁴⁴.

"Возволнуются и почити не возмогут"⁴⁵.

"Нѣсгь радоватися нечесгивым"⁴⁶.

Оарра. Тьі уже и много насказал, и завел в любопытносгь. Так скажи же мнѣ: длячего иные толкуют, что Исаины Сйрины суть то пустынныя птицы, а возгнѣздиваются в пусгом Вавилбнѣ градѣ⁴⁷.

Наем[ан]. О младенец с бабїими твоими Баснями⁴⁸! Ражжуй только Зубом мужеским сей час по Сампсбнову, найдені в жосгком нѣжное, а в пустом пишу⁴⁹.

Пустынныя Птицы, развѣ то не лже-Пророки, пусгое поюгцїе? Пустый Вавилон, развѣ то не Сиренскїй Камень? Не все ли пустое, что суєта? и не все ли то вода, что не твердое? Послушай, вот Птица!

"Ефрём, яко Голуб безумный, не имый сёрдца"⁵⁰.

Учеников сих Птиц называет Михёа дгцерьми Сирйнскими, и точно о Самарій, кая таких птиц довольно у себе имѣла, вопїет: "Сотворит плач, аки Змїев, и рьіданїе, аки дгцерей Сирйнских"⁵¹.

К сим-то безумным птицам слѣдуюгцій Божїй отзыв:

"Приступите ко мнѣ⁵², послушайте мене, погублшїи сердце, суігци далече от правды"⁵³.

О сих же птицах нечисгых Oda поет вот что!

"Якоже Птйцы небесныя, свёріу я...

Горе им, яко отскочиша от мене"⁵⁴.

Учеников же их называет чадами вод:

"Яко Лев, возревет Господь, и ужаснутся чада вод"⁵⁵.

Чада вод и дгцери Сирйнскїя есть то же, у Исаїи называются отъятыми парягцих птиц птенцами⁵⁶.

Сій ж Сирёны называются Зміями и Гадами.

"Сотворит плач, аки Змїев..."⁵⁷

"Полижут персть, аки Змїеве..."⁵⁸

"Послю, аки Гады на Землю"⁵⁹.

Зачем туда? Затѣм, чтоб вся дни живота своего кушали Грязь⁶⁰.

Сіи-то суть Ангелы лютые⁶¹, псы, злые дѣлатели⁶², облаки бездождные⁶³,

водные, земные, духа не имуще...⁶⁴

Ѳарра. Полно! полно! Поговори егце мнѣ о добрых Птицах. Я уже и разумѣю, что, конечно, не худо поет оная Птица:

"Глас Горлицы слышан в Землѣ нашей"⁶⁵.

Наем[ан]. Нѣсколько тебѣ благовѣствующих Птиц выпущу из Ковчега. Взглянь! "Кїи суть, иже, яко Облацы, летят?

И, яко Голубы со Птенцы, ко мнѣ?"⁶⁶

Как темна и тонка вода во Облацѣх воздушных⁶⁷, так вода Глубока -Совът в сердцѣ Мужей сих⁶⁸ и их Птенцов. И как Голубины Очи вьішше волнованїя Сирёнских вод, так Сердце их вьішше всея тлѣни подъялось. Взглянь еще на Горнїй Хор Птиц прозорливых!

"Подьях вас, яко на Крилѣх Op лих, и приведох вас к себѣ"⁶⁹.

"Идѣже труп, тамо соберутся Орлы"⁷⁰.

Не Орел ли то: "Ангел Господень восхити Фйлиппа"⁷¹?

Не Орел ли то: "Не обрѣтеся Енбх в живых"⁷²?

Не Орел ли то: "Взят бысть Илїа вихром"⁷³?

Вот Орел парйт! "Вѣм Человъка⁷⁴, прошедшаго небеса⁷⁵".

Вот Орел! "Ят Аввакума Ангел Господень за верх Его"⁷⁶.

Вот Орел! "Вознесу тя, Господи, яко подъял мя єси"⁷⁷.

Взглянь же на сего любезнаго Орла! "Видѣхом Славу Его..."⁷⁸ Куда-то они летят? Ах, превзойшли Они Труп и тлѣнь. Устремили взор на ТОГО: "Вземлется от Земли Живот Его"⁷⁹. "Взятся великолѣпіе Его превыше небес"⁸⁰.

Ах! взглянь сюда!.. Не се ли оная Благовѣсгница с масличною вѣтвою из Ноева Ковчега, Мир нам приносящая, летит? и, летя, вот что, кажется, поет: Дерзайте⁸¹! Да не смущается сердце ваше⁸² потопом вод Сирйнских! Я вижу Холм незыблемый, верхи Гор, из-под потопных волн выникающих, провижу весьма издалеча Землю и Гавань⁸³: вѣруйте в Бога⁸⁴, там почїем.

"Кто даст мнѣ крйлѣ..."^8S

"Очи ваши узрят Землю издалеча"⁸⁶.

А мнѣ любезна и Горлица сія. Летит выспр поющи:

"Воспою нынѣ Возлюбленному пѣснь"⁸⁷.

О Ѳарра! Ѳарра! чувствуеш ли вкус во Прорбчіих Музах? А иначе -бѣжй и приложися к Галатам.

Ѳарра. Вѣриш ли, что для мене пріятнѣе пѣніе Сирёнское.

Наем[ан]. Ей, друже, вѣрю, что больше Елёя имѣет во умащеній своем Лстец, нежели в Наказаній своем Отец, и что ложная позолотка есгь блисгательнѣе паче самаго Злата, и что Иродова Плясавица⁸⁸ гаразда красйвѣе, нежели Захарїина Елисавет⁸⁹. Но помни Притчу:

"Не славна изба углами, славна пирогами"⁹⁰.

"Не красна Челобйтна слогом, но Законом"⁹¹.

В самом сладчайшем ядѣ внутренній вред уничтожает сладость. Предревняя есть причта сія:

"АлАбд о |аиѲод xf]g аЛт]0єіад"⁹².

"У Исгины простая рѣчь".

Инако поют в Косгёлѣ, а инако на Маскарадѣ⁹³.

Смѣшбн, кто ищет красных слов в том, кого спрашивает о дорогѣ, и кто Лакирует чистое Золото. На что Прорбчїим Пѣсням Блядословїе? Пусть покрывается им Сирёнская лжа! А то, что они поют во Фигурах, фиіуры суть мѣшёчки на Золото и шелуха для Зерна Божїя. Сіе-то есть иносказанїе и исгинная Оная Гкні]тс, сирѣчь творенїе⁹⁴: положить в плотскую пустош Злато Божїе и здѣлать Духом из плоти, авось-либо кто догадлив найдет в коробочкѣ прекрасное Отроча Еврейское, взятаго вышше вод Сирёнских Человѣка⁹⁵.

"Творяй Ангелы своя духи (духами)"⁹⁶.

Вот исгинные Пїйтьі, сирѣчь Творцы и Пророки, и сих-то Писанїя любйл читать возлюбленный Давид:

"В творенїих руку твоєю поучахся"⁹⁷.

Ѳарра. Однак мнѣ пріятны и Ковчёговы Птички. Мудренько поют. Выпусги еще хоть одну.

Михаил. Я тебѣ выпушу, обратись сюда, Ѳарра! возведи Очеса⁹⁸.

"Яко Ласговица, тако возопїю,

и яко Голуб, тако поучуся"⁹⁹.

Ѳарра. Кой вздор? Громкїя ласговицы в коих сгранах родятся? А у нас они то же, что свершкй. Голуб глупяе Курицы, как может любомудрсгвовать?

Видиш ли? коль сгропотныя Музы Пророческїя? Вот каких птиц насобрал в свой Ковчег Ной! А мой Сирёны нѣжно, сладко, ясно, громко и самыми преславными мбдными слбвушками воспѣвают. Самыя морскїя волны, кажется, что от их пѣнія поднимаются и пляшут, будьто от Орфёевой Псалтыри¹⁰⁰, и нѣт толь глупаго скота и звѣря, даже и самаго нечувсгвеннаго пня и холма, чтоб их не разумѣл, чтоб не скакал и с воскликновенїем не восплескал в длани, и не дивно, что вселенную влекут за собою.

Михаил. Не бойся, Ѳарра. Израиль видит Двое. А de-то есгь Жезл, и власть Ему здѣлать из яда ядь, из смерти жизнь, из обуялосги вкус, а из сгропотнаго гладкое, и ничесоже Его вредит. Он ссет Камень¹⁰¹, преходит Море, вземлет Змїя¹⁰² и пьет Мёрру в сладость. Его желудок все варит в пользу, а зубы все сгирают и вся поспѣшесгвуют во Благое. Слушай, Израиль! Раскуси ему Езекїину Мысль. Испїй сгропотну сїю рѣчь так, как написано о Тебѣ:

"От потока на путй пїет..."¹⁰³

О Израилю! Преходь поток, исходь на ВТОРОЕ, сїе есгь твоє.

Израиль. "Господь даде мнѣ Язык..."¹⁰⁴ Ласговица и Голуб значит Израиля. Взглянь, Ѳарра, на стЬну и скажи, что ли видиш? Взглянь сюда.

Ѳарра. Вйжу Картинку, гдѣ написана птичка, поднявшаясь из морскаго Брёга и летящая на другой невидный Брег.

Израиль. Сїя есгь Израилская Картина, нареченна Символ¹⁰⁵. Ласговица, убѣгая зимы, летит чрез море, от сѣвернаго Брёга на Южный и, летя, вопїет:

"Нѣсть мнѣ мира здѣ"¹⁰⁶.

В сей-то Сймвол ударяет Езекїина Сёрдца Луч сей:

"Яко Ластовица, тако возопїю"¹⁰⁷.

Израиль вездѣ вйдит Двое. Ластовицу осязает, а чрез нея, будьто чрез примѣту, ведушую к vi li i ii, провйдит Духом чистое, свѣтлое и Божественное Сердце, возлѣтающее вышше непосгоянных вод к Матербй и тёплой Твёрди. Сіе-то есгь стоять на Стражѣ со Аввакумом, возвбдить Очи¹⁰⁸ и быть Обсерватором на Сібнѣ¹⁰⁹. Необрѣзанный же сердцем видит одни Примѣты без мѣты. Взглянь, Оарра, и на сей Сймвол. Вйдиш окрылатѣвшую Дѣву, просгёршую руки и Крйла и хотягцую летѣть чрез пучйну морскую, к выникаюгцим издалёча Холмам. А любѣзный Ея над Холмами из Облака взаимно к ней летит уже, просгирая к обятїю руки своя. Здѣсь видиш и плаваюгцїй Ковчег¹¹⁰. Сія есгь чистая Жена, о коей написано:

"Даны быша Женѣ два Крйла Орла великаго"¹¹¹.

Блаженныя сея Жены потопом Блевбтин своих не мог потопить Змій седмиглавный¹¹². Она-то вопїет: "Кто дасг мнѣ крилѣ..."¹¹³ Вот тебѣ Ластовица! "Яко Ластовица, тако возопїю..."¹¹⁴ "'Не в силѣ велицѣй, ни в крѣпости Глас Ея, но в Дусѣ моем', - глаголет Господь Вседержитель"¹¹⁵.

"Радуйся зѣло, дгци Сіоня, проповѣдуй, Дгци Іерусалимля"¹¹⁶.

Не Ластовица ли Павел, проповѣдуюгцій не в мудросги слова и мїрскаго витыйства, и Сирёнскаго Блядословїя, но в наученій и Силѣ Духа святаго¹¹⁷?

А когда Ластовица кричит, что для нея Сѣверный Брег опасен и что узнала Она надежный Южный Брег, так не Двое ли Она видит? и не то же ли нам благовѣстит: "Вѣм Человъка, о сем похвалюся"¹¹⁸?

Не то же ли, что Давид: "И полещу, и почїю"¹¹⁹?

Не то же ли, что Ангел: "Се благовѣствую вам радость велїю"¹²⁰?.. "Нѣсть здѣ"¹²¹. "Тамо Его узрите"¹²².

"Нѣсть мнѣ Мира здѣ"¹²³.

Сам Езекїя, сказав: "Яко Ластовица"¹²⁴ и протчая, всплош придает сїе: "Ищезостѣ бо Очи мой"¹²⁵. Сирѣчь престал я то видѣть, что прежде видѣл. Я видѣл одну воду, одну плоть и кровь, и одну пустош и суєту, и de есть Одно, и есть ничтоже, посему я и слѣп был, видѣвшш то, что ничтоже и Одна точїю тѣнь есгь. Нынѣ же глупое Око моє ищезло и преобразилося во Око Въры, видящїя в тѣлишкѣ моем обон-пол непостоянныя Плоти и Крови Твердь и высоту Господа моего, Духа Божїя, содержащаго своєю Горстїю прах мой, и сїе есгь второе и надежное, вторый Человък - Господь

МОЙ¹²⁶.

"Иже избави мя и отъя Болѣзнь Души моея"¹²⁷.

Отселѣ всѣ воскресшїи возблагословят тя¹²⁸, и я, ожившій,

"Яко Ластовица, тако возопїю"¹²⁹.

И яко Павел, тако поучуся¹³⁰.

"От днесь бо дѣти сотворю, яже возвѣсгят Правду твою..."¹³¹

"От нынѣ ни единаго вѣмы по Плоти. Аще же и разумѣхом по плоти Христа, но нынѣ ктому не разумѣем"¹³².

Посмотрй же, Ѳарра, и на другой Сймвол, в Центр коего ударяет сїя ж Езекїина рѣчь. Взглянь сюда.

Ѳарра. Вижу. На самом верхѣ Камня, в фединѣ моря стоягцаго, сгоит кая-то Птичка. Камень схож на Сиренскїй.

Израиль. Как ему быть Сиренским, когда Глас Сймволов есгь Таков: "In CONSTANTIA QUIESCO". Сирѣчь:

"На незыблемосги почиваю"¹³³?

Кая вѣрность на Сирёнском, волнами покрываемом? Сей есть каменный Холм ВЪЧНАГО, вьіникшїй из-под вселенскаго Потопа, на коем упокоился Нбев Голуб, с таким Благовѣстіем:

Inveni portum Jesum. Caro, Munde, valete.

Sat me jactastis. Nunc mihi certa quies¹³⁴.

Сирѣчь:

Прощай, Стихїйной потоп!

Я почїю на Холмах Въчнаго,

Обрѣтши вѣтву Блаженства.

Вот тебѣ Нбев Голуб! Послушай Гласа Его.

"Лѣта вѣчная помянух и поучахся"¹³⁵.

"Постави на Камени нози мой"¹³⁶.

"На Камень вознесл мя єси"¹³⁷.

"Господь -утвержденїе моє и Камень мой"¹³⁸.

Вот еще Голуб! "Со усердїем гоню"¹³⁹, к намѣренному теку.

Аще како достигну во воскресенїе мертвых"¹⁴⁰.

"Разумѣхом по плоти Христа, но нынѣ ктому не разумѣем"¹⁴¹.

Пожалуй, посмотрй мнѣ и на Сына Ібнина, сирѣчь Голубйнина¹⁴²: "Блажен єси, Сймоне, Сыне Ібнин. Яко плоть и кровь не яви тебѣ (мене), но Отец мой, иже на небесѣх... Ты єси Камень (Кифа), и на сем Камень утвержу всю Церковь мою..."¹⁴³ Слыхал ли ты о Данїйловом Камень¹⁴⁴? Се Он есгь. Слышал ли Замок Апокалиптйчный¹⁴⁵? Се он есгь. Слышал ли Рай? Вот он тебѣ! Слыхал ли о Землѣ дивной, что от воды и пофедѣ воды¹⁴⁶? Вот же тебѣ обѣтованная Земля! Вспомни Евангелскїй Маргарйт¹⁴⁷. Вспомни обрѣтенную Драхму¹⁴⁸. Вспомни свобожденїе, исцѣленіе, воскресенїе и протч[ая], и протч[ая], и протч[ая]. Все сїе и всѣ Пророческїя Музы, как праволучныя сгрѣлы молнїиньї¹⁴⁹, в сей святый и єдин Камень ударяя, путеводсгвуют.

Видиш, Ѳарра, в кую Гавань доплыла рѣчь Езекїина? Не дерзай же хулить Птиц Нбевых. Они поют тихо, но Глас тбнок их, осгр и высок. А Сирёны, как Лёбеди, возносят громко крик, но по Пословицѣ:

"Высоко полетѣла, да не далеко сізла"¹⁵⁰.

Ѳарра. Право я влюбился в ваши птички. Ковчег ваш подобен Троянскому Коню¹⁵¹. Выпустите мнѣ еще хоть одну. Люблю, ЧТО ПОЮТ ДВОЕ. Одно во уши, другое в Разум, как написано: "Двое ая слышах"¹⁵².

Теперь вйжу, что не пустая древняя оная Притча:

"Глуп, кто двоє нащитать не умѣет".

Видѣть кошельок - не знать, что в кошелькѣ, - de есгь видягци не видѣть. Видно, нужно вездѣ видѣть Двое.

Видѣть болван - не знать, что в болванѣ, есгь не знать себе. Сирёны поют воду, а ванти Птицы - воду и Гавань.

Вода есгь кошельок, а Гавань есгь Имперїал¹⁵³. Тѣло есгь вода и кожа, в которую одѣт Истинный наш Адам¹⁵⁴.

Данїил. О Ѳарра! начал ты издавать благоуханїе.

"Сот искапают устнѣ твой, Невѣсго"¹⁵⁵.

Вот сей-то Сот закупорит тебѣ уши протйву Сирен¹⁵⁶.

Ѳарра. Выпусти, Данїил, егце хоть одну мнѣ Райскую Птицу.

Данїил. Изволь! Еще ты такой не видал. Лови Её!

"Ербдїй на небесй позна время своє"¹⁵⁷.

Ѳарра. Дичину ты выпустил. Я и имя ея в первое сльшгу. Скажи мнѣ, кой сей род есгь ПТИЦЫ, Ербдїй?

Данїил. У древних Славян она Ербдїй, у Еллинов - Пеларгбс¹⁵⁸, у Рймлян - Кикбнїа¹⁵⁹, у Поляков - Ббцян¹⁶⁰, у Малоросаан - Гайсгер¹⁶¹, -схожа на Журавля. Ербдїй³ значит Боголюбный, если слово Еллинское. Но что в том нужды? Брось тѣнь, спѣшй ко Истинѣ. Осгавь физьіческїя сказки беззубым младёнцам. Все то бабїе, и баснь, и пустош, что не ведёт к Гавани. Сѣкй скорѣе всю плоть по Израилски¹⁶². Сержусь, что медлиш на Скорлупѣ. Сокрушай и выдырай Зерно Силы Божїя. Ербдїй знаменует Вѣру во Христа, а яснѣе сказать, Израилское Око, вйдящее Двое, - вот тебѣ Гайстер! Будь здоров сним! С Небесё Крастель...¹⁶³

Ѳарра. Конечно ж, есгь причина, длячего взят он во Образ сей.

Данїил. Конечно, троякая вина сему есгь. 1-я - что гнѣздйтся на Кйрках¹⁶⁴. 2-я - что снѣдает Змїи¹⁶⁵. 3-я - что в старости родителей кбрмит, хранйт и нбсит¹⁶⁶. Кйрка значит Двор Божїй¹⁶⁷. "Коль возлюбл[енна] Селенїя твоя.. ,"¹⁶⁸

"Птица обрѣте себѣ храмину..."¹⁶⁹

"Тамо птицы возгнѣзд[ятся]"¹⁷⁰. "Еродїево жилище предводительсгвует"¹⁷¹. Ербдїй всегда на вышших мѣсгах, на Шпйцах и на Куполах гнѣздйтся, будьто предводитель протчїим птицам.

"Блаженны живуггци в Дому твоем"¹⁷².

Вот тебѣ Ербдїй! "Едино просих от Господа"¹⁷³ и протч[ая]. Вот Ербдїй! "Обрѣте его Їисус в Церкви"¹⁷⁴.

А аи тебѣ развѣ не предводительствуюггце суть Ербдїй?

"Взыдоша на Гбрницу, идѣже бяху пребывающе,

Петр же, и Іяков, и Іоанн¹⁷⁵, и протчїе единодушно вкупѣ¹⁷⁶.

И бысгь внезапу с небесе шум¹⁷⁷... и исполнишася вси

Духа свята, и начаша глаголати иными языки"¹⁷⁸.

^а 'Eqo<;, значит желанїе, Римски - Купидбн; ZeuJupiter, или Дій. Отсюду слово Еродій -то же, что Филбѳей⁽¹⁾.

Вот что в сей птйцѣ великое! "Позна время своє"¹⁷⁹.

Вйдно, что она познала ДВОЕ: время и время¹⁸⁰.

О кто сей прекрасный Еро дій есгь! Послушай Его:

"Се зима прейде, дождь (Потоп) отьиде, отьйде

себѣ, Цвѣты явишася на землѣ"¹⁸¹ и протч[ая].

Видиш ли? Что знают? и куда летят Нбевы Птйцы? Ко Авраамлю Заливу и к Гавани оной:

"ГОСПОДЬ ПАСЕТ МЯ..."¹⁸²

На вот тебѣ стадо и безтолкбвых Гайсгров!

"Лице небесе умѣете разсуждати"¹⁸³.

"Горе вам смѣюгцимся нынѣ!"¹⁸⁴

Ѳарра. А почему ты их назвал безтолковыми? Вить их за прогностики Христос не осуждает.

Данїил. Они чрез солнце разумѣют разумно непогбды, но не прозорливы узрѣть второе время, сирѣчь Царствїе Божїе. Надобно знать с Данїилом Время одно и время второе¹⁸⁵. Из сих полу-времен все сосгавленно.

"И бысть вечерь, и бысгь Утро, День един"¹⁸⁶.

Одно время есгь плакать, а второе время смѣяться¹⁸⁷. Кто одно знает, а не Двое, тот одну бѣду знает. Вот егце бѣдные Гайстри! "Взалчут на вечерь..."¹⁸⁸

"Возволнуются, и почити не возмоіут"¹⁸⁹.

О безумно вознѣздившихся сих Гайстрах можно сказать:

Их Твердь - одна вода,

В срединѣ их - Бѣда¹⁹⁰.

Смѣяться нынѣ и веселиться здѣ значит не видать ничево, кромѣ тмы и

СГИХІЙНЫЯ сѣни.

"Горе вам, смѣющимся нынѣ"¹⁹¹. И когда Петр сказал: "Добро нам здѣ быти"¹⁹², тогда вдруг обличен: "Не вѣдый, еже глаголаше"¹⁹³. Он раздѣлял Мойсея от Илїи, Илїю от Христа, не познав еще исгиннаго Человъка, кромѣ Человѣчія плоти ИЛИ СІ ІЛІІІ.

А когда проснулся, тогда здѣлался мудрым Еродїем и, познав Двое, познал исгиннаго, сверх человѣчія сізни, Человѣка, который есть Един во всѣх и всегда¹⁹⁴.

"Убуждшеся видѣша Славу Его"¹⁹⁵.

"Обрѣтеся Иисус Един"¹⁹⁶.

"Иже есгь всяческая во всем"¹⁹⁷.

Просгый Ербдїй на одном небеси видит двойное время: стужу и теплоту, Зйму и весну, покой и досаду, - а Тайный Ербдїй, сирѣчь Израиль, сверх стихій и сверх самаго тбнкаго вбздуха, видит тончайшее второе Естество, и тамо сей Ербдїй гнѣздйтся.

"Что мнѣ есгь на небеси? и от тебе что восх[отѣх] на землѣ?"¹⁹⁸ Сїе второе Естество, агце в стихїах? или кромѣ сгихїй? Бог вѣсгь. Однак Израиль познал ОНОЕ¹⁹⁹.

Ѳарра. О Данїйл! Ей! понравились мнѣ твой Гайсгры. Выпусти еще хоть одного.

Данїйл. Развѣ и тебѣ хочется быть Гайсгром?

Ѳарра. Велмй хочется, но да не безтолковым же.

Данїйл. И мудрый часто претыкается. "Толйко время с вами есмь, и не познал єси мене, Фйлиппе?"²⁰⁰

"Не можеши нынѣ по мнѣ ити"²⁰¹.

"Отвержешися мене трйщи"²⁰².

Дай Бог! чтобы ты был в лйкѣ сих Гайсгров:

"Сей есгь живот вѣчный, да знают ТЕБЕ, и Егоже послал єси..."²⁰³ Вот Предводитель и Царь их! Послушай Его:

"Дух Господень на мнѣ..."²⁰⁴ "Нарещй Лъто Господне прїятно, и

ДЕНЬ..."²⁰⁵

Вот и сей не послѣдній! "Се ньінь время ьлагопрїятно! Се нынѣ день спасенїя!"²⁰⁶

Вот коль нужно слово сїе! Гыйѳі Kaipon²⁰⁷. Nosce Tempus²⁰⁸. Познай

ВРЕМЯ.

"Еродїй позна время своє: Горлица и Ластовица..."²⁰⁹ О Еродїево жилище²¹⁰! Блаженно єси! Не то ли Оно?

"По землѣ ходяще, обращенїе имамы на небесѣх"²¹¹.

"Праведных Душы в І’УІ І;І> БожЇЕЙ.. ,"²¹²

"Боже сердца моего²¹³! Душа моя в руку твоєю"²¹⁴.

"Под сьнь Его возжелах и сѣдох..."²¹⁵

"Авраам рад бы видѣть День мой, и видѣ, и возрадовася"²¹⁶. "Онѣма же отверзостѣся Очи, и познаста Его, и Той не видим бысгь йма"²¹⁷.

Да избавит же тебе Господь от гІ,х Юродов!

"Еродїа позна время своє: Горлица и Ластовица... Людїе же мой сій, не познаша судеб Господних"²¹⁸.

"Возлюбиша паче славу человѣческую, неже Славу Божїю"²¹⁹. "Ослѣпи Очи их, да не видят, ни разумѣют"²²⁰, - вопїет Исаіа, увидѣв Славу Христа Господня.

А они хвалятся: "Да ямы и пїем! утрѣ бо умрем"²²¹. Умирайте! Умирайте! Яко нѣсть ваше разумѣти Двое. Видите, о ногцные Враны²²², один только днешнїй вечер, одну только воду со Сиренами. Сія-то мрачная слава ослѣпила вам Очи, да не вйдите Утреннїя оныя Славьі:

"Востани Слава моя! Востану рано"²²³.

Длячего вы, о Звѣри дубравные! в ложах своих леглй, не дождав Блаженнаго Онаго втораго Дня²²⁴:

"Во утрїй же видѣ Іоанн Їисуса.

Се Агнец Божїй!

Сей есгь, о немже аз рѣх"²²⁵.

Вы есте тма Міру²²⁶, и волки, не от числа оных:

"Венїамин волк, хигцник, рано ясть еще..."²²⁷ но в вечер глотающїе все без Останка на Утро²²⁸, да

"Останки нечесгивых потреблятся"²²⁹.

Ѳарра. Я вбвся не разумѣю, что значит Останок...

Дан[їил]. О дряхлый и кбсный Клебпо! Останок есгь то же, что барьіш, росг, приложенїе, прилагаемое Прекрасньїм Ібсифом²³⁰ в пусгое врётигце Венїамйново²³¹. И сего ли не разумѣеш? Не приложатся ж тебѣ Лѣта живота...²³²

Ѳарра. О! нынѣ разумѣю, и приложатся мнѣ, яко Езекїи²³³.

Данїил. Останок есгь /ЇЬ К) Господне прїятное (Iubilaeus Annus)²³⁴, День воздаянїя²³⁵, Весна Въчности, таяггцяся под нашим сокрушенїем, будьто Злато в Сумах Венїамйновьіх²³⁶, и воздаюггця Израилеви вмѣсго мѣди -Злато, вмѣсго желѣза - сребро, вмѣсто дров - мѣдь, вмѣсго каменїя -Желѣзо²³⁷, вмѣсто пѣсочнаго фундамёнта - Адамант, Сапфир и Анѳракс... Чол ли ты во Притчах:

"Исцвленїе плбтем и Приложенїе косгем"²³⁸?

Плоть брённая твоя есть-то здѣшнш Мір, и днешнїй вечер, и пѣсбчный Грунт, и море Сирёнское, и Камни претыканія. Но там же, за твоєю плотїю, до твоей же плоти совокупилась Гавань и Лоно Авраамле²³⁹, Земля посредѣ воды²⁴⁰, словом Божїим держима, если ты не ногцный еси, но излетѣвшій из Ковчега Вран, если ты Ластовица или Голубйца, узнавшая себе, сирѣчь видягцая ДВОЕ: мір и МІР, тѣло и Твло, человѣка и Человъка, - двоє в одном, и одно во двоих, нераздѣлно и неслитно же²⁴¹. Будьто Явлонь и тѣнь ея, Древо живое и древо мёртвое, лукавое и доброе, лжа и Истина, грѣх и разрѣшеніе, кратко сказать: Все, что осязаеш в наружности твоей, агце вѣруеши, все тоє имѣеш во Славѣ и в тайности Истое, твоєю ж внізшностїю свидѣтелствуемое, душевным тѣлом духовное²⁴².

В сей-то Центр ударяет Луч Сёрдца Напёрсникова:

"Всяк Дух, иже исповѣдует іисуса Христа, во плоти пригледіла (плоти приложившагося), от Бога есгь"²⁴³. "Вѣмы же, яко, егда явится, подобны Ему будем, ибо узрим Его, якоже есть"²⁴⁴. "И всяк имѣяй надежду сію на НЕГО, очигцает себе, якоже Он чист есгь"²⁴⁵.

Вот тебѣ Останок! вот Приложенїе косгем твоим²⁴⁶! Все Тебе оставит, а Сей Останок никогда.

"Вся ПРЕХОДЯТ, Лювви ЖЕ - НИ"²⁴⁷.

"Господа сил, того освятите. . ,"²⁴⁸

Нынѣ разумѣеши ли Надежду твою и Лжу Сирёнскую? Вот тебѣ вмѣсто трисгалѣтныя вѣчная Память и Юность! Будь Здоров!

"В память вѣчную пребудет Праведник"²⁴⁹.

От глума Сирёнских вод не убоится.

Сей есгь Живот вѣчный. Нынѣ

"Обновится, яко Орляя, Юность твоя"²⁵⁰. Но не тѣх Орлбв, что паки сгарѣют и умирают, но Оных, кой в познанїи Самаго себе велми высоко вознеслися, вышше всѣх Стихій и вышше самаго Здѣшняго солнца, яко и оно есть суєта же и вётош, ко Оному пресвѣтлѣйшему моєму Солнушку²⁵¹:

"Ты же Тойжде еси..."²⁵² "Одѣяйся свѣтом солнечным, яко ризою"²⁵³, глаголяй к нам сія: "Подъях вас, яко на крилѣх Орлих, и приведох вас к себѣ"²⁵⁴. И видѣхом в трупѣ нашем СЛАВУ Его²⁵⁵, во Лвѣ сем сот вѣчносги Его²⁵⁶, во тмѣ сей Свът не вечернїй Его²⁵⁷, в водѣ сей нашей Твердь Гавани Его. Труп есгь всяк бренный человѣк, и Библїа есгь человѣк и труп. Найшов в нашем трупѣ Сії Ь і и Сот, находим послѣ того сію ж пищу и в Библїи, да исполнится сїе:

"Идѣже Труп, тамо соберутся Орлы"²⁵⁸.

Высоку сей труп обѣщает Трапезу, высоко и мы возлетѣли, гдѣ царсгвует вѣчная Сладость и вѣчная Юность.

БРАТА Господня,

В новую Страну, в предѣлы вѣчносги.

Там испытаем, Легко ли быть Блаженным?

Ѳарра. Тфу!.. Оправдйлась Притча: "На конѣ ѣздя, коня игцет"²⁵⁹. Я думал, что вельми трудно быть блаженным... По Землѣ, по Морю, по Горних и преисподних шатался за Щасгїем. А оно у мене за пазухою... Дома... Древняя Притча: "Ita fugias, ut ne praeter casam"²⁶⁰.

"От лйха убѣгай, да хаты не минай"²⁶¹.

Наеман. О Оарра! не только дома, но в сердцѣ твоем и в душѣ твоей Царствїе Божїе²⁶² и Глагол Его.

Сей есть Камень²⁶³, а протчее все тлѣнь, ложь, лужа...

"Вся ПРЕХОДЯТ.. ,"²⁶⁴

Но кто тебѣ насізял лукавое сѣмя de, будьто трудно быть блаженным? Не врагй ли Сирёны?

О Глагол Потбпный! и язык льсгивый!

Оарра. Ей! єй! они. От их-то Гортани Глас сей:

ХаЛгпа та каЛа²⁶⁵.

То каЛЛос %аЛгп6ѵ єстті. Трудна Доброта...

Наеман. О да прильпнёт язык их к Гортанѣ их²⁶⁶!

"Нѣмы да будут Усгнѣ льстивыя!"²⁶⁷

Изблюй онаго Духа лжы вон. А положи в сердцѣ сей многоцѣнный во Основанїе Камень:

"ХаЛгпа та кака".

"Трудно быть злобным".

Что может обезкуражить и потопить сладко-тёплый Огнь Параклитов²⁶⁸, если не оная Змїйна, Сирёнская Блевбтина²⁶⁹? Отсюду-то в Дуінѣ Мраз и Скрёжет, Кбсность и Уньїнїе во обрѣтеніи Царствїя Божїя. Отсюду ни тепл еси, ни хладен, имам тя изблевати...²⁷⁰ О Гряди Господи ІИСУСЕ²⁷¹! Ей! Гряду скоро, амйнь...²⁷² Нынѣ не обынуяся сказую: Се Господь мой пришел! Се солнце возаяло! и новая Весна! Да расточатся и ижденутся со Блевбтинами своими Душы нечестивых от Предѣлов Весны въчная! Не входит туда неправда. Нам же даны Ключи²⁷³.

"ХаЛгпа та кака"²⁷⁴.

Не тмами ли тем²⁷⁵ тяжелѣе олова беззаконіе?

Что же ли есгь легчае Любви Божїя?

"Крила Ея Крила Огня"²⁷⁶.

Напишй красками на нбгтѣ Адамантовом Славу аю²⁷⁷:

"Србдное, Нужное, Латвое есть то же".

Что же есгь нужнѣе Царствїя Божїя? В заплутанных Думах и в затмѣнных рѣчах гнѣздйтся Лжа и Притвор, а в трудных дѣлах водворяется Обман и Суєта. Но Латвость в Нужносги, а Нужность в Србдности, Сродность же обитает в Царствїи Божїй. Что нужнѣе для душевнаго человѣка, как дыханіе? И се вездѣ туне вбздух! Что потребнѣе для Духовнаго, как Бог? И се вся исполняет²⁷⁸!

Аще же что кому не удббное, напиши, что не надобное. О Глубина Премудрыя Благости²⁷⁹! сотвбршїя нужное не трудным, а трудное не нужным²⁸⁰.

Тако мой Господь сказа мнѣ: "Дух сладкїй, Дух Мирный, Дух Пророческїй, и не печатлѣю словес, да оправдится Премудрость Его от Чад Его"²⁸¹.

Израиль. О Наеман! Наеман! Дышеш Духом Параклйтовым²⁸², с высоты силою Его облеченный. И что есть Дух Утѣшитель, если не ЧИСТОЄ СЕРДЦЕ, от мрака грѣховнаго воззванное? Аки в солнцѣ СОЛНУШКО, Зѣница его, во вкус и прозорливость аяющее.

Сей есгь живый Силоам²⁸³ и родная Софїа²⁸⁴, видящая Двое и глаголющая Странное²⁸⁵.

Наеман. Тѣмже, о Израилю, идуще новым святаго Духа путем: Ищите и Обрящете²⁸⁶. Се вся полезная суть возможна, и возможная - полезна.

Ѳарра. Мнѣ бы хотѣлось быть оным Папою и сочетать во одной Ипбстаси Первосвященсгво и Царство²⁸⁷.

Михаил. О славолюбный Зара²⁸⁸! Куда тебе Дух воскриляет? Но притом приснопамятно будь de:

"Кто, яко Бог?"²⁸⁹

Ѳарра. Развѣ же Бог не хощет, чтоб мы были Богом²⁹⁰?

Михаил. О Ѳарра! что радосгнѣе святому Духу, как тое, чтоб нам всѣм стать Богом²⁹¹?

Ѳарра. О Михайл! Се ты странное воспѣл!

Михаил. Если оно святому Духу прїятное, тогда во истину странное и преславное. Он єдин есгь любопытная Оселка, показующая чистое Злато, нареченна Рймски Index²⁹². И в сїю-то мѣть ударяет сїе Павлово Слово: "Докімазете панта..."²⁹³

"Вся испытайте, благая же прїемлите"²⁹⁴.

Аще же гнушается Оный Голуб, тогда оно бывает Мїрскбе, мбдное, и в таком смыслѣ ббщее, в какбм разумѣет Петр святый, глаголя сїе:

"Господи, николйже ядбх скверно"²⁹⁵.

Скверно, в Рймском же лежйт Commune²⁹⁶, Еллински коіѵбѵ²⁹⁷, разумѣй Coenum²⁹⁸, сирѣчь Блато, грязь, мёрзкое, мїрскбе...

Ѳарра. Вить же славы искать Дух святый не запрегцает?

Мих[аил]. "Слава в студії их..."²⁹⁹ Видиш, что студная слава запрегцается. За добрую же славу лучше желает Павел умрѣть, нежели её испразнйть³⁰⁰. Оная слава есть тѣнь, а сїя Фйникс³⁰¹. Оную хватают Псы на водѣ Сирёнской³⁰², Сію же прїемлют Чада Божїя во Авраамлей Гавани. Суєтна слава, тгцетная прибыль, сласть ядовита, се три суть, суть Адскїя Горячки и Ехиднины³⁰³ Дгцери, нечестивому сердцу во опаленїе. Но Сущая Слава, истинная прибыль, Сласть не притворна, се аи суть Духа святаго Невѣсты, во обятїях своих чистую душу услаждаюігця.

Ѳарра. Угадал ли я, что по Правилу Израилскому пустая слава есть труднѣе ИСТИННЫЯ?

Мих[аил]. Тфу! Как же не труднѣе Псу схватить тѣнь, нежели истинный Кус³⁰⁴? Вот пред тобою Яблонь! Схвати мнѣ и подай тѣнь. Но самое тѣло Ея вдруг обнять можеш.

Ѳарра. Не только, но и плод сорву. Се тебѣ с нея прекрасное Яблоко! Благовонное! Дарую тебѣ. В нем обрящешь столько яблочных Вертоградов, сколько во Все-вселённѣй Коперниканских Міров. Вот тебѣ от мене награда! За твоє доброе Слово!

МИХ[АИЛ]. Если бы ты мнѣ Все-вселенну дарил по плоти, я бы отказался. И малыя Сторонки, моея Матери Малоросаи³⁰⁵, и одной Ея Горьї, не взял бы. Гдѣ мнѣ Её дѣвать? Тѣлйшко моє есгь маленькая Кучка, но и та мнѣ скучна. Что есгь плоть, если не Гора? Что Гора, если не Горесгь? "Кто, яко Бог?"³⁰⁶

Что сладчае и легчае, и вмѣсгнѣе, как Дух? Сердце моє вкушает Его без грусги, пьет без омерзѣнія, вмѣщает без труда, носит без досады. Душа моя в Духа, а Дух в Сердце моє преобразился. Боже сёрдца моего³⁰⁷! О Часгь моя всесладчайшая³⁰⁸! Ты Един мнѣ явил ДВОЕ: сѣнь и безвѣсгную Тайну. Тьі еси Тайна моя, вся же плоть есгь сѣнь и Закрбв твой³⁰⁹. Всяка плоть есгь риза твоя, сѣно и пепел, Ты же тѣло, Зёрно, Оимїам, Стакти и Kada³¹⁰, пречистый, нетлѣнный, вѣчный. Все тебѣ подобно, и ты всему, но ничтоже есть тобою, и ты ничемже, кромѣ тебе. Ничтоже, якоже Ты³¹¹.

"Кто, яко Бог?"³¹²

О Ѳарра! Что плачеши? Чего ищешь в Папствъ? Духа? Или Плбти? Дух сего Христа Божїя вдруг, как Мблнїю, прїять можешь. Но Престблы, Палаты, Колесницы, Сребро и Злато... все сїе есгь плоть, гора, труд и горесгь. Не прикасайся сему. Восходящее, высокое в нем и Божесгвенное, Оное да будет твоє.

Сїе-то есгь истинное Едйнство и Тбждесгво, и Легкость, и Нужность быть Причасгником не плоти, но Духа. Протчее же все есгь тѣнь, вода и бѣда... Хочеш ли быть Хрисгбм? К чему ж тебѣ свышше соткан Его Кафтан? К чему плоть Его? Имѣешь собственную. Возми ты от сгранника сего то, что сам тебѣ подносит. Вот Оно!

"Дуну, прїимите Дух свят"³¹³.

Сим образом будешь Едино и тбжде с ним, якоже он со Отцем твоим. Неужели ты Кафтан и плоть дѣлаешь Христом? и хватая на потокѣ тѣнь, умножаешь число не чад Божїих, но оных псов³¹⁴: "Отъяти хлѣб чадом и поврещи псом"³¹⁵. Ах! Блюдись от сих псов, от злых дѣлателей³¹⁶. Не дѣлай Благим зла, а плоти Богом. Уклонися от зла и сотвори Благо³¹⁷, и будешь в числѣ Чад оных:

"Елицы же прїяша Его, даде им область Чады Б[ожїи] б[ыти]..."³¹⁸

Хочешь ли быть Царем? На что ж тебѣ Елёй, вѣнец, скиптр, гвардїа? Сія есгь тѣнь и Маска. Достань же себѣ свышше Сердце Царское. Сим образом будешь Едино с Царем твоим. Дух Правды, он-то есть Сердце Царёво³¹⁹. Правда утверждает Престолы сильных³²⁰ и обладает народами. И что сильнѣе Ея? Кто, яко ПРАВДА³²¹? Сей есгь исгинный Царь и Господь, Твердь и Крѣпосгь, Елей и Милость. Сей Дух да царсгвует в тебѣ! и Милостїю Вышняго не подвижишся³²². На вот тебѣ Царя без Маски!

"Царь уповает на Господа"³²³.

"Помаза нас Бог Духом"³²⁴.

"Дух Господень на мнѣ"³²⁵.

Хочешь ли быть Павлом Ѳивёйским³²⁶? Антбнїем Егйпетским³²⁷? или Савою Освягценным³²⁸? Лицемѣре! к чему ж тебѣ фйникова Епанча Павлова? К чему Антбнїевска борода? а Савин Монасгырь? Капишбн Пахбмїев³²⁹?.. Сей есгь один только монашескїй Маскарад. Кая ж польза сею Маскою сокрывать тебѣ мїрское твоє сердце? Да явитися Человѣком? Уклонися от зла³³⁰. Оставь тѣнь. Стяжи себѣ Мужей оных Сердце. В то время, вдру[г], как молнїа, преобразишся во всѣх Их. Бѣгай молвьї, обьемли Уединенїе, люби Нигцету, цѣлуй ЦЪЛОМУДРЕННОСТЬ, дружись со Терпеливосгью, водворися со Смиренїем, ревнуй по Господѣ Вседержителѣ. Вот тебѣ Лучй Божесгвеннаго Сёрдца их! Сіє Иго велмй Благо и Легко есгь³³¹. А наживать сгранный и Маскарадный Габит³³², забродить в Нитрїйскїя Гбры³³³, жить между вбюгцими волками и Зміями, de не Бремя ли есгь? Ей! не удобоносимое, тѣм что глупое и не нужное. Скажу:

"ХаЛгпа та кака"³³⁴.

Ѳарра. А Елиссёй? не просит ли Епанчй от Илїй³³⁵?

Мих[аил]. Епанча оная нѣсть мертвых, но живущих во Предѣлах Въчности. В ней все новое вмѣсто вётоши. Чол ли ты у Исаїи Одежду Веселїя³³⁶? вот она!

"Под сЬнїіо Руки моея покрыю тя"³³⁷.

Не Елиссёй ли просит? "Да будет Дух, иже в тебѣ, сугуб во мнѣ"³³⁸. Как же дал бы Он просящему вмѣсго Хл ііба Камень? Сей есгь Дух Вѣры³³⁹, Дух сугуб, Дух, открьівающїй Двое³⁴⁰, Дух, раздѣляющій Іорданскїя сгруй³⁴¹, Дух, Богоявляюггцй сверх Сирёнских вод плавающее и выникшее Желіззо³⁴². Оно-то есгь из-под-потопный Холм. Обитель вѣрныя Голубицы. Гавань, Лоно и Кйфа Авраамля³⁴³. Спасенїе от Потопа. "Да возрадуется Душа моя во Господѣ. Облече бо мя в Ризу спасенїя.. ,"³⁴⁴ Вот от потопа Епапча!

Самый Ковчег есгь то нерукотворенная СкинЇА³⁴⁵, златотканными вѣтрйлами от дождёвных тучей покрываюгцая лучше, нежели Мантель³⁴⁶.

На сїю-то Скинїю тонко издалеча взирает Илїина Шинель, или Бурка, оттворившая Іорданскую Сушу и спасшая Елиссёя от омоченїя³⁴⁷. Желѣзо же тайно блисгает на Твердь, на твердую, Матерую Землю и Сушу, а Суша тихо возвбдит нас на Аввакумовскїй оный СІОН, сирѣчь Обсерватбрїум³⁴⁸ (Терем):

"На Стражѣ моей стану и взыйду на Камень"³⁴⁹.

Вот тебѣ ОДЕЖДА и надежда! Носй здоров! Она есгь Дух сугуб, видяїгцй двое³⁵⁰. А Илїину Бурку гдѣ тебѣ взять? X a At па та кака³⁵¹.

Ѳарра. Велмй благодарю тебѣ за сію Ризу. А без нея чем бы я был в Буркѣ? вот чем! Лицемѣр, Лже-Илїа, пророчій Идол. Что же? Ковчег преиспблнен есгь всякїя животйны. Хотѣлось бы мнѣ быть хорошенькою в нем коею-то Птицею. Как думаешь?

Мих[аил]. Ковчег, есть он Цёрковь Израилская. Люби Её и молись. Аще дббрѣ просиши, прїймеши³⁵². Проси во Имя Христово, все вдруг получиш. Не забывай никогда сего: "ХаАгпа та кака"³⁵³.

Израиль. Слушай, Ѳарра! не желаешь ли быть Кабаном?

Ѳарра. Пропадай он! я и велблюдом быть не хочу. Еленем быть? Я бы хотѣл, а лучше Птицею.

Чиста Птица Голубица таков Дух имѣет:

Буде мѣсго гдѣ не чисто, тамо не почїет.

Развѣ травы и Дубравы, и сѣнь есгь от Зноя:

Там прїятно и прохладно Мѣсго Ей Покоя³⁵⁴.

Так и Дух святый не почивает, развѣ в чистом Сердцѣ, при водѣ тихой и прозрачнѣй, живой и тайнѣй.

"Вода Глубока, Совѣт в сердцѣ Мужа..."³⁵⁵

О Мире наш! Мужу и Лоно! Хрисге Іисусе! Явися людем твоим, во водах Сирёнских обуреваемым. Но растолкуй мнѣ, о Израилю, кое то есть Сердце и Дух, преображаюігцй Есгесгво наше во вёпров?

Израиль. Пес хватает тѣнь³⁵⁶, а Сердце, дблняя мудрсгвующее, есгь вепр. Не мыслит Горняя, развѣ точїю о Брашнѣ и чревѣ сердце Хамское любомудрсгвует³⁵⁷. Если имѣеш Израилское Око, оглянься на Предѣлы Гергесенскїя. Вот тебѣ великое стадо Свиннбе³⁵⁸! Провидиш ли, что, минуя Брег, всѣ утбпли во водах³⁵⁹? Что есгь Брег, если не Господь мой? Сами просят, да прейдет проч от Предѣл их³⁶⁰. Блато и воду Сирёнскую возлюбили, паче Славьі Божїя³⁶¹. Грязь любить, есгь то быть вепром. Ганяться за нею: есгь то быть Псом³⁶², вкушать ея: есгь то быть Змієм³⁶³. Хвалить ее: есгь то воспѣвать лестныя Сирёнскія пѣсеньки.

Любомудрствовать о ней: есть то мучиться Легебном бѣсов³⁶⁴. Не Земля ли раждает и Звѣри, и скотьі, и гады, и мухи? Так-то и сердце земное преображает нас в разныя нечистыя Звѣри, скоты и Птицы. Чадами же

Божїими творит чистое сердце, вышше всей тлііпії возлетѣвшее. Сердце златожаждное, любящее мудрсгвовать об одних кошельках, мѣшках и чемоданах, есгь суігдй велблюд, любяігдй пить мутную воду³⁶⁵ и за вюками не могуїгцй пролѣзти сквозь тѣсную дверь во Предѣлы вѣчности³⁶⁶. Сердце есгь Кбрень и сугцество. Всяк есгь тѣм, чїе есгь сердце в нем. Вблчее сердце есгь родный волк, хотя лице и не волчее. Если перейшла в нея сила, тогда Сталь точным Магнйтом стала. Но Рута Рутой перестала быть, как только с нея Спирт и силу вывесгь. Сіє есгь Сердце и Сугцество Травьі. Афедрбн³⁶⁷ со всяким своим Лицем есть афедрбн. Но Храм Божїй всегда есгь вмѣсгилигцем Святынѣ, хотя вид имѣет блудных домов. Женская плоть не мѣшает быть Мужем Мужескому Сердцу. Сердце, востекаюгцее с Давйдом на Горняя³⁶⁸, осгавляюгцее велблюдам и Сиренам со Чадами их мутныя и морскїя вбды, жаждугцее Давидовскїя, утолйвшїя Самарянкѣ жажду, Оныя ВОДЫ³⁶⁹:

"Кто мя напоит Водою?.."³⁷⁰

"Господи, дажд ми сїю воду.. ."³⁷¹

Таково Сердце не Олень ли есгь? Даром, что рогов не имѣет. Роги и кожа Олёнья есть плоть и тѣнь. Надѣнь кожу его с рогами, без сердца его, и будешь Чучела его. Смѣшна Пустошь, не только хаЛгпа та кака³⁷².

Сердце, трудолюбствующее с Мужем Руѳиным Вобзом³⁷³ на Гумнѣ Библёйном, очигцаюгцее от полбвы вѣчное Зерно святаго Духа на Хлѣб, Сердце Израилское укрѣпляюігцй, скажи, не Вол ли есть млатягцїй? В любезной моей Унгарїи³⁷⁴ волами молотят. И что ж воспягцает /ІукІ; быть волом³⁷⁵? Не думай, будьто до плотских волов вздорная ая истина касается: "Волу молотяшу да не заград[иши] Уст"³⁷⁶.

Сердце, воцарившееся над Звѣрскими бѣшенствами и над волею своєю, расгерзаюгцее всякую власгь и Славу³⁷⁷, востаюшую на Бога, дерзаюгцее в нигцетѣ, в гоненїях, в болѣзнях, во смерти, не сей ли есгь Скймен Львов Іуда от тІ,х³⁷⁸: "Ярятся, аки Львове"³⁷⁹. "Бѣгает нечесгивый никомуже гоняшу, Праведник же дерзает, аки Лев"³⁸⁰. Что ж мѣшает Марку быть львом³⁸¹? К таким-то Богосердёчным Скймнам, аки Лев, тако возревёт Господь: "Востани! и измлатй их, Дгци Сібня, яко роги твоя положу (осную) желѣзны, и пазнокти твоя положу мѣдяны, и исгончйши Люди..."³⁸² Вот Рев! Львйнаго ГЦенка, от тридневнаго сна воскрешаюігцй, как написано: "Возлег почи, Кто воздвигнет Его?"³⁸³

Сердце, выспр сверкаюгцее, как молнїя, постигаюгцее и низвергаюгцее всякїя пернатьія Мёчты и замысловатыя сгихїйньїя Думы: не Сокол ли есть? Послушай Сокбльяго вйска. "'Агце вознесешися, якоже Орёл, и оттуду свергу тя', - глаголет Господь"³⁸⁴.

Сердце, парягцее на просгрансгво высоты небесныя, люблягцее свѣт и вперяюгцее Зѣницу Очей во блеск полуденных Лучей, в самое Солнца Солнушко Оное: "В Солнцѣ положи селенїе своє"³⁸⁵, не благородный ли есгь Орел с Напёрсником³⁸⁶? Ей, не от Рода Он подлецбв сих: "Не вѣм Орла, парягца по воздуху. Глупца, высокомудрсгвуюгца по стихїам"³⁸⁷.

"Аще вознесеш[ися], яко Орел, и оттуду свергу тя.. ,"³⁸⁸

А не Гбрлица ли есгь Сердце, люблящее Господа, по нему Единому ревнующее, святыя Надёжды Гнѣздо в нем обрѣтшее³⁸⁹? Послушай Гласа Ея. "Ревнуя поревновах по Господѣ Б[озѣ]..."³⁹⁰ "Жив Господь мой, жива и Душа моя"³⁹¹. А тот Глас не Ея ли есгь? "Истаяла мя ревность моя..."³⁹² "Видѣх не разумѣваюггця, и исгаях"³⁹³. На вот тебѣ Лик, или Хор, Гбрлиц!

"Се вся осгавихом и вслѣд тебе идохом"³⁹⁴.

Знай, что Библїа есть Вдова, Гбрлица, ревнующая и воздыхающая во Пусгынѣ о едином оном Мужѣ: "Бог Любви есть..."³⁹⁵ У сея-то вдовицы не оскудѣвает Чванец Елёя³⁹⁶, сирѣчь Милосги, Любви и Сладосги, если посѣтит Ее Кто, Духа Пророческаго Дары имугцїй. Кто благ? или кто мил, кромѣ Бога? Сей Един есгь не оскудѣваюггцй. "Вся преходят, Любви же -ни"³⁹⁷.

Взглянь мнѣ, пожалуй, на Магдалёну. Библїи Сердце есгь Сердцем Гбрлицы сея. При Елёйной Лампадъ не спит, тужит и воздыхает. О чем? Что безсмертнаго Жениха умертвили, что в Библейной Его Лампадъ ничего милаго и свѣтлаго не найшли нощныи враны сїи, кромѣ трупа гнилаго сего: "Воззрят нань, егоже прободоша"³⁹⁸. Что, кромѣ риз Его, не нагили в ризах Его ни Смйрны, ни Стакты, ни Кааи³⁹⁹, сирѣчь одѣющагося оными ризами⁴⁰⁰. Плачет пустынолюбная Горлица ая о буйных Дѣвах со Іеремїею, воспѣвая жалостную пѣсеньку оную: "Очи мой изліясгѣ воду, яко оскудѣша добрыя Дѣвы"⁴⁰¹.

Блаженны мы, о Ѳарра! яко Глас Гбрлицы слышан в маленькой Земёлькѣ нашей⁴⁰². Ах! Сколько тогда Гбрлиц было, когда говорил Павел: "Обручйх вас Единому Мужу чистую Дѣву"⁴⁰³, и протчая. О обуялыя и бѣдныя Гбрлицы со Чванцем свойм оныя!

"Идите ко продающим"⁴⁰⁴ и протч[ая].

Без милосги Милаго, а без твоего же преподобія нигдѣ не обрящеши онаго Преподобнаго Мужа⁴⁰⁵:

"Удиви Господь Преподобнаго своего"⁴⁰⁶.

Напослѣдок, не Голуб ли тебѣ есгь Сердце, видящее Двое? Сердце, узрѣвшее сверх непостоянносги Потопных вод Исаїевскую Твердь, Брег и Гавань оную:

"Царя со Славою узрите, и

Очи ваши узрят Землю издалеча"⁴⁰⁷.

Сіє чистое Сердце, верх всея Дряни возлетѣвшее, есть Голуб чистый, есгь Дух святый, Дух вѣдѣнія, Дух благочесгїя, Дух Премудрости, Дух Совѣта, Дух нетлѣнныя Славы⁴⁰⁸, Дух и Камень Въры⁴⁰⁹.

Вот почему Христос не рукосізчною и Адамантовою Гаванью нарицает святаго Петра⁴¹⁰! По Сердцу Его...⁴¹¹

Ѳарра. О Сердце!.. Что ж тьі сгал? Ступай далѣе!

Изра[иль]. Израиль далѣе сей Гавани не ходит. Се ему Дом, Гнѣздо и Кугци! водруженныя не на пѣскѣ, но на КИФ1>⁴¹². Конец потопу, Радуга и Мир есгь Кифа, на ней он возсѣл.

Inveni portum Кернам. Caro, munde, valete!

Sat me jactastis. Nunc mihi San eta quies⁴¹³.

"Прощай стихійний потоп! - вѣщает Нбева Голубица. - Я почїю на Холмах Святых, обрѣтши Олйвныя Кугци".

Ѳарра. О Сердце Голубйное! и Сердечный Голуб! Сей есть исгинный ІОНА, Адом изблеван во третій День на Брег Гор Кавказких. Сей Голуб есгь истинный Americus Columbus⁴¹⁴, обрѣтшій новую Землю. Не хочется и мнѣ отеюду итить. О Наеман! Наеман! Дай! ну! станем и мы со Израилем в сей Гаванѣ. Оснуєм себѣ Кущи на сей Кифтз. А! а! Любезный мой Аввакум! Се нынѣ разумѣю пѣсеньку твою: "На Стражѣ моей стану и взыйду на Камень"⁴¹⁵. Сюда-то взирало твоє Пророчеє Око? Сію-то Кифу издали наблюдала бодрая Стража твоя? Сюда-то Пѣсня твоя и нас манйла? Блаженно Око твоє! прозорливѣе труб Звѣздозбрных. Блаженны поюігдя нам уста твоя! Блажен и Сіон твой, или Зоро-Терем⁴¹⁶, Пирамйда и Столп твой, из коего высоты простиралися Лучи Очей Голубиных. Не отемнѣют Очи твой, не истлѣют Уста твоя⁴¹⁷, и не падет Столп твой во вѣки вѣков.

Прощайте на вѣки! дурно-мудрыя⁴¹⁸ Дѣвы, сладкогласные Сирёны, с вашими тлѣнными Очима, с вашею сгарѣющеюся Младосгью, с младенческим вашим Долголѣтіем и с вашею, рыданія исполненною Гаванью. Пойте ваши пѣсни людем вашего рода. Не прикасается Израиль Гергесёям. Свои ему поют Пророки. Сам Господь ему, яко Лев, возревёт⁴¹⁹, и, яко вихр Духа, возевйщет в крилѣх своих⁴²⁰, и ужаснутся Чада вод.. .⁴²¹

Радуйся, Кефо моя, Петре мой⁴²², Гавань моя! Гавань Вѣры, Любви и Надежды! Вѣм тя, яко не плоть и кровь, но свышше рожден єси⁴²³. Ты мнѣ отверзаеши Врата во Блаженное Царство свѣтлыя Страны. Пятнадесятое Лѣто плаваю по Морю сему и се достигох ко Пристанищу тихому, в Землю святую, юже мнѣ открыл Господь Бог мой. Радуйся Градо-Мати! Цѣлую тя, Престоле любезныя Страньї, не имущїя на путех своих⁴²⁴ бѣдности и сокрушенїя, печали и воздыханія⁴²⁵.

Се тебѣ приношу благій Дар от твоих же вертоградов⁴²⁶! Кбшницу Грбздїя, и Смбквей⁴²⁷, и Орѣхов со Хлѣбом Пасхи, во свидѣтельсгво, яко Путем Праотцев моих внїйдох во обѣтованную Землю.

Цей твір не датований. Встановити час його написання досить складно. Автограф діалогу зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 9, арк. 1/41-26/66). Твір був уперше опублікований у Москві 1837 р. окремою книжечкою [див.: СкоеородаГ. С. Бесѣда двое. - Москва: Издание Московского попечительного комитета «Человеколюбивого обгцества», 1837. - 50 с.]. Подаємо за автографом.

¹ Очевидно, під цим ім'ям виступає сам Сковорода - "Даниїл Мейнгард".

² Як припускав Леонід Махновець, під цим іменем може виступати Яків Правицький, бо він тут наймолодший, до того ж каже, що в дитинстві співав пісню «Сирен лестный окіана...», тобто 14-у пісню «Саду...» Сковороди, написану в 1762р., тоді, коли Правицький був його учнем [Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. -С. 236-237].

³ Очевидно, це мешканець Бабаїв, єврей-вихрест Наеман Петрович. Слід зазначити, що біблійне ім'я Наеман (Неєман) могло набувати й символічного сенсу, як-от у Симеона Полоцького: "...нам очиститися ими от проказы душевныя, якоже Неєман євріанин очистися водами іорданскими от проказы тѣлесныя" [Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 38 (зв.); див. також: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 536; пор.: Ориген. Толкования к Евангелию от Иоанна // Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 439].

⁴ Трохи неточна цитата з Книги Суддів 6: 23. Пор.: И рече g/иХ гдь: /ийръ тевѣ, й не

БОЙСА.

⁵ Книга Псалмів 5: 10.

⁶ Див. прим. (3) до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁷ Натяк на одну з пригод Одіссея (Улісса): щоб якось пропливти повз сирен, він заліпив воском вуха своїх супутників (Одіссея, XII, 47-^9): 'Ти ж поуз них пропливи, заліпивши супутникам вуха / Воском медяним розм'яклим, щоб часом вони не почули / Співу того" [Гомер. Одіссея / Переклад із старогрецької Бориса Тена. - Харків, 2004. - С. 261]. Перегодом цю пригоду часто тлумачили в алегоричному сенсі як уміння людини не піддаватися світовим спокусам. "...Сягнеш мудрості тоді, - писав, наприклад, Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (XXXI, 2), - коли заткнеш вуха, і то не воском, що став у пригоді Уліссові та його супутникам: тут потрібна щільніша замазка" [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. -С. 122]. Починаючи з «Emblematum liber» (1531 р.) Андреа Альціаті (1492-1550), ця історія входить до репертуару емблематичної літератури [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). -Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 377]. На неї любили покликатися й українські барокові письменники. Скажімо, Іван Максимович у своєму «Театроні» писав таке: "Твм поучаєт Сократ: похоти плотскія, аки сирены морскія, должно преходити на образ Улисса, вложивши он в ушеса своя воск, безбѣдно прейде по водах их пѣнія" [Максимович L Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. -Арк. 115].

⁸ Парафраза Книги Псалмів 102 (103): 5. Пор.: шбновЙтса йкш ор/іА гоность твоа.

⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 8: 8-9. Пор.: съ штн вгъ! V^Х/И^йте, й^ыцы. Пор.: "Пріидите вси языцы, уразумѣйте" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 110].

¹⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 8: 10. Пор.: й йже Зфе сов^тъ совѣцмете, р^орйтъ гдь, Й С/ібво, єже Зфе ВО^Г/МГО/іете, не превідетъ ВЪ в3съ, Йкш СЪ Hd/ИИ БГЪ.

¹¹ Книга пророка Ісаї 8: 13.

¹² Парафраза Книги пророка Ісаї 8: 13-14. Пор.: той вХдетъ тевѣ въ стрЗ^ъ. И ащ вХдеши O^nOBdA Hd негб, вХдетъ тевѣ во шсціенїе.

¹³ Парафраза Книги пророка Ісаї 8: 14. Пор.: И Зціє вХдеши о^повЗа нл негб, вХдетъ тевѣ ВО шсціенїе, А не Йкоже (1) Kd/ИЄНЬ ПреТЬІкЗнЇА ПреТКНеШИСА, ниже Йкш (1) Kd/ИЄНЬ ПЛДЄНЇА.

¹⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 8: 15. Пор.: й сокрХіштсА, й приБ/ійжлтсА, й йти вХдХтъ ЧЄ/ІОВ^ЦЬІ въ твердьши сХфе.

¹⁵ Неточна цитата з Книги пророка Варуха 4: 4. Пор.: Е/ілжени єс/иві, інлк, йкш оугшднлА БГХ Hd/ИЪ pd^X/tlHd еХтв.

¹⁶ Сковорода має на думці слова: не йкоже ш кЗ/иень претвіклнЇА преткнешисА, ниже йкш ш кЗ/иень плдєнїа (Книга пророка Ісаї 8: 14).

¹⁷ Парафраза Книги пророка Ісаї 8: 14. Пор.: И аціе вХдеши о^повла нл него, вХдетъ тевѣ во шеціенїе.

¹⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 31. Пор.: терпАцли же гда Й^/иѢнатъ кр^поств, ШКрЫ/іЗт^КІТЪ Зки ор/ій, ПОТекХтЪ Й не О^ТрХдАТСА, пбйдХтъ й не В^/ПХТЪ.

¹⁹ Фразу не р^Х/И^гс взято з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 15.

²⁰ Можливо, це трохи неточна цитата з Книги Йова 13: 23. Пор.: нлХчй /ИА.

²¹ Книга пророка Ісаї 8:13.

²² Книга пророка Ісаї 40: 6.

²³ Парафраза Книги пророка Ісаї 40: 8. Пор.: г/ігб/іъ же вгл нЗшегш превывЗетъ во в^ки.

²⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 8: 13-14. Пор.: Гда ей/гь, того шсватЙтє, й той вХдетъ

тевѣ въ стрЗ^ъ. И Зфе вХдеши о^повЗа Hd негб, вХдетъ тевѣ во шсіренїе.

²⁵ Парафраза Євангелії від св. Луки 6: 44. Пор.: Всако во древо СЗ П/іодЗ евоегш

ПО^НііЄТСА.

²⁶ Див. прим. 38 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34: 7.

²⁸ Парафраза Книги пророка Ісаї 8: 15. Пор.: й гмдХтъ, й еокрХіштсА, й прив/ійжлтсА.

²⁹ Книга пророка Ісаї 13: 21.

³⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 49: 26. Пор.: гдв й^вЗвивый та.

³¹ Парафраза Книги пророка Ісаї 28: 16. Пор.: по/ілгЗкі во шсновЗнїе еїшнХ кЗ/иенв

/иногоц^ненъ, й^врЗнъ, крлеХгб/іенъ.

³² Книга пророка Ісаї ЗО: 15.

³³ Це - 4-а строфа 14-ої пісні «Саду божественных пѣсней».

³⁴ Це - варіант 7-ої строфи 14-ої пісні «Саду божественных пѣсней».

³⁵ Див. прим. (3) до циклу «Сад божественных пѣсней».

³⁶ Очевидно, Сковорода має на думці згадувану в Біблії любов Божих синів до людських доньок: Испо/ійни же ба^Х нл уешй во днй оны: й потб/иъ, єгдЗ в^ождЗ^Х свшове вжїй къ дціере/иъ че/іов^чееки/иъ, й рлждЗ^Х еев'Е: тїи ба^Х йепо/ійни, иже СЗ в^кл, чє/іов^цві й/иенйтїи (Перша книга Мойсеєва: Буття 6: 4).

³⁷ Фразу гмденїе й сокрХшенїе взято з Книги пророка Ісаї 51: 19.

³⁸ Лоно Авраамове - одна з місцин потойбічного світу, "где души праведных людей в Старом Тестаментѣ умерших чекали приходу Христа Мессіи" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 36 (зв.)], або місцина, де перебувають душі померлих немовлят ("Храняй младенця, Господи, в нынѣшнВм житіи, в будугцом же вѣцѣ уготовавый им пространство Авраамово лоно" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 746]). Лоно Авраамове може виступати також як синонім до слова "рай". Пор.: "...на лонѣ Авраамли ты Боже всели, прегрѣшеныя вся отпустив, яко милосерд" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 779; або: "...понесюн у пазуху Авраамови у царство небесноє" [Няговские поучения. Факсимильное воспроизведение текста по изданию А. Л. Петрова с вводной статьей Ласло Дэже / Под редакцией и с предисловием Андраша Золтана. - Ньиредьхаза, 2006. -С. 149; див. про це: Аверинцев С. Лоно Авраамове // Аверинцев С. Софія-Логос: Словник / Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 132].

³⁹ Алегоричне тлумачення епізоду виходу богообраного народу з єгипетської неволі, коли Червоне море розступилося перед ізраїльтянами, а вояків фараона потопило (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 19-31).

⁴⁰ Див.: Євангелія від св. Матвія 7: 24-27.

⁴¹ Ковчег і потоп старі українські богослови тлумачили в цілій низці алегоричних стратегій. Так, Дмитро Туптало писав: "...Ковчег Ноєв в духовноє нам обученіє привести может, аллигорически (иносказателнѣ) того располагаюгца. Ноє образ єсть Христа, ковчег образ Церкве Христовы, потоп - гоненіє на Церковь. И инако: Ноє - Христос, ковчег - Пречистая Дѣва Богородица, пріємшая внутрь себе Христа, в ней вочеловѣчшася. Потоп - всеродная клятва, єюже погрузися весь мір... Паки инако: ковчег - человѣк, Ноє - душа, потоп - мір, во злѣ лежагц..." [ТупталоД. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 269-270]. А ось як трактували Ноїв ковчег у набожній ліриці: "Витай, Христе наш, витай, утВхо наша, / Витай, Спасителю, витай Откупителю. / Ти в Ноєвом ковчезѣ был фѣіурованій, / Жес мав принести покой пожаданій,/ Як соцец голубица принесла оливный..." [Українсько-руський архів. Т. IX. Матеріяли до історії української пісні і вірші: Тексти й замітки / Вид. М. Возняк. - Дьвів, 1913. -С. 80].

⁴² Сковорода має на думці слова: всп/івівє жел^о (Четверта книга царств 6: 6).

⁴³ Книга Йова 22:16.

⁴⁴ Книга пророка Ісаї 13: 21.

⁴⁵ Книга пророка Ісаї 57: 20.

⁴⁶ Книга пророка Ісаї 48: 22; 57: 21.

⁴⁷ Сковорода має на думці слова: И во вре/ИА /инбго птйцві й єжеве, сшвві й врЗнове ВО^ГН^ДАТСА ВЪ НЕ/ИЪ: Й ВО^/ІОЖ^ТЪ HdHB оуже 'ЗЕ/И/іе/И'ЬрНО пХствши, й онокентЗѵри все/іатса въ не/иъ (Книга пророка Ісаї 34: 11).

⁴⁸ Сковорода має на думці слова: Сквернві^ъ же й блбш^ъ вЗсней СЗрицЗйсА (Перше

послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).

⁴⁹ Сковорода має на думці слова: СЗ йдХцмгш йдб/иое й^вїде, й СЗ кр'Кикл'ш йчвідt ыЗдкое (Книга Суддів 14:14).

⁵⁰ Книга пророка Осїї 7: 11.

⁵¹ Книга пророка Михея 1: 8.

⁵² Книга пророка Ісаї 48: 16.

⁵³ Книга пророка Ісаї 46: 12.

⁵⁴ Книга пророка Осїї 7: 12-13.

⁵⁵ Парафраза Книги пророка Осїї 11: 10. Пор.: Вы^дъ гда йліаліъ ^одйти: йкш левъ

во^реветъ, понеже той во^реветъ, й оѵжлснХтса чЗдіі вбдъ.

⁵⁶ Сковорода має на думці слова: ЬХдеши во "лки птйцві гмрАЦЛА птенецъ СЗатеій

(Книга пророка Ісаї 16: 2).

⁵⁷ Книга пророка Михея 1: 8.

⁵⁸ Книга пророка Михея 7: 17.

⁵⁹ Книга пророка Ісаї 16: 1.

⁶⁰ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: й уешк сн^си вса днй животі твоегш.

⁶¹ Фраза Зггє/іві /імтві/ИИ зринає в Книзі Псалмів 77 (78): 49.

⁶² Фраза ділатіл'іі В/ів^ъ зринає в Книзі Притч Соломонових 14: 22.

⁶³ Фраза шб/Мцеі ве^вбдни зринає в Соборному посланні св. ап. Іуди 12.

⁶⁴ Парафраза Соборного послання св. ап. Іуди 19. Пор.: т^Ь/іссни, дХ^а не нліІцк.

⁶⁵ Пісня над піснями 2: 12.

⁶⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 8. Пор.: Кїи сХть, иже йкш шб/ілцьі /ІбТАТЪ, й йкш гб/іХвїе со ПТЄНЦЬІ ко /ИН^;

⁶⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 17 (18): 12. Пор.: те/инл водл во шв/іли/Ь^ъ воздХшны^ъ.

⁶⁸ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 5. Пор.: Водл Г/іХбокл сов^тъ бъ сердцы мХжа.

⁶⁹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

⁷⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 24: 28. Пор.: йд^же бо аціе вХдетъ трХпъ, таліш соверХтсА ор/ій. Див. також: йд^же т&ю, таліш соверХтсА й ор/ій (Євангелія від св. Луки 17: 37).

⁷¹ Трохи неточна цитата з Дій св. апостолів 8: 39. Пор.: Згг/гь же гдень вос^йти фмшгм. Филип - один з перших дияконів Єрусалимської Церкви; його забрав на небеса янгол.

⁷² Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 5: 24. Пор.: И оугодй енш^ъ вгХ, й не швр^т^шесА, ^не пре/іожй єго вгъ. Єнох - син Яреда, патріарх допотопної доби, якого Бог забрав у Царство Небесне.

⁷³ Четверта книга царств 2: 11. Ілля - найбільший старозаповітний пророк; він вознісся в небо на вогненній колісниці.

⁷⁴ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

⁷⁵ Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 14.

⁷⁶ Неточна цитата з Книги пророка Даниїла 14: 36. Пор.: И йтъ єго Згг/гь гдень і,л вер^ъ Єгш.

⁷⁷ Книга Псалмів 29 (ЗО): 2.

⁷⁸ Євангелія від св. Івана 1: 14.

⁷⁹ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

⁸⁰ Книга Псалмів 8: 2.

⁸¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа: держите: єс/иь, не войтєса

(Євангелія від св. Матвія 14: 27).

⁸² Євангелія від св. Івана 14: 1.

⁸³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й очи влши оррАтъ уешк щдллелл (Книга пророка Ісаї 33: 17).

⁸⁴ Євангелія від св. Івана 14: 1.

⁸⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто д<)стъ /ий кри/іѣ;

⁸⁶ Книга пророка Ісаї 33: 17.

⁸⁷ Книга пророка Ісаї 5:1.

⁸⁸ Ідеться про онучку Ірода Великого й сестру Ірода Агрипи 1-го, котра випросила в тетрарха Ірода Молодшого (Ірода Антипи) голову святого Івана Хрестителя (Євангелія від св. Марка 6: 17-28) [див. про це: Еесевий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 39-40]. Історія "Іродової плясавиці" в літературі старої України в моральному ключі тлумачилась так: "Да слезимо ІродіадВ и о поревновавших оной. Многа бо и нынв такова пиршества бьіваєт, аще и не Іоанн убиваєтся, но Христовы уды, и много лютвйше. Не главу бо просят на блюдв, но душа возлежащих, єгда бо рабов себв творят и в беззаконная желанія приводят, и блудницы заграждают, не главу отємлют, но душю закаляют, прелюбодВйства сотворяюще... Аще не дщи Іродіяна близ єсть, но оною плясавый тогда діавол..." [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 207; пор.: Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. -С. 102].

⁸⁹ Єлизавета - дружина священика Захари, мати Івана Хрестителя.

⁹⁰ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 589, 700.

⁹¹ Пор.: "Не красна челобитная складом, складна указом" [Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. - Москва, 1956. - Т. IV. - С. 464, 700].

⁹² Еерипід. Фінікіянки, 469. Пор.: "КпАос, о |лЗѲо<; тг\с, <хЛг|0єіа<; єфи" [див.: Еврипид. Трагедии: В 2 т. - Москва, 1999. - Т. 2. - С. 167]. Ця думка не раз лунала й пізніше. Наприклад, Сенека писав у «Моральних листах до Луцілія» (XL, 4): "...мова, звернена на пошуки правди, повинна бути простою, без окрас. Інша річ - привселюдні виступи: тут не дослухаєшся правди". А трохи перегодом (L, 12) Сенека цитує Еврипіда: "Якщо, за словами знаменитого трагіка, 'мова правди проста', то не гоже її заплутувати" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ,

2005. - С. 139,163]. Ця Еврипідова фраза стала крилатою. її можна потрактувати, зокрема, словами Петра Лодія: "Философ должен употреблять слова в собственном их значеній, а переносное знаменованіе оных предоставлять ораторам и піитам, потому что должность философа есть научать и убѣждать; переносныя же рѣченія болѣе увеселяют, нежели научают, ибо они сильно увлекают дух от обращенія вниманія на истину" [Аодій ЕІ. Логическія наставленія, руководствующія к познанію и различенію истиннаго от ложнаго. - Санкт-Петербург, 1815. -С. 184].

⁹³ Пор. із настановою «Номоканона»: "Пѣснь, многих в преисподняя земли низведе не точію міряны, но и священики, иже, умягчивши себе, удобнѣ в блуд И В ИНЫЯ многія скверныя страсти низвергошася. Пѣснь убо мірским єсть, да людіє собираются в церковь. Да не убо с гласом вопієніа молитву творим, но со всякою кротостію и вниманієм ума" [Номоканон, си єст Законоправилник. - Київ, 1629. - С. 153].

⁹⁴ У курсах поетики зазначалося, що "слова поет, поема й поезія походять від грецького слова поієсо, що означає 'творити' [facere] чи 'вигадувати' [fingere]" [Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 13].

⁹⁵ Сковорода має на думці слова: Ывер^ши же, вйдитъ отроче П/іЗчХфеесА въ ковчежи/Ь, й поцмд'Б є ДЦіерв флрлшнА, й рече: СЗ дѣтей еврейеки^ъ сїе (Друга книга Мойсеєва: Вихід 2: 6).

⁹⁶ Книга Псалмів 103 (104): 4; Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 7.

⁹⁷ Книга Псалмів 142 (143): 5.

⁹⁸ Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї 49: 18; 60: 4. Пор.: Бо^ведй ижрестъ очи твой.

⁹⁹ Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹⁰⁰ Орфей (гр. 'ОрсрЕѵі;) - легендарний співець і поет. Його гра на арфі годна була зачаровувати все живе й неживе, навіть морські хвилі. Про магічну дію Орфеєвої музики йдеться в поезії Горація (Оди, І, 24; Про поетичне мистецтво, 302) [див.: Квінт Еорацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 34, 223], у «Метаморфозах» Овідія (X, 88-146) [див.: Еіублій Овідій Е[азон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1985. - С. 175-176], у «Георгіках» Вергілія (IV, 511-512) [ЗеровМ. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 206], в «Аргонавтиці» Аполлонія Родоського (Аргонавтика І, 23-27) [див.: Аполлоний Родосекий. Аргонавтика / Перевод, введение и примечания Г. Церетели. - Тбилиси, 1964. - С. 5]. Зрештою, про це часто писали й перегодом, наприклад, Боецій («Розрада від філософії» III. М12) [див.: Боецій С. Розрада від філософії/ Пер. з лат. А. Содомори; передм.

В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 99]. В українській літературі перша згадка про Орфея зринає в перекладній хроніці Іоана Малали [див.: Чижевський Д. Антична література в старій Україні// ЧижевськийД. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 46]. За часів бароко про Орфея, чия музика зрушувала з місця скелі й вела за собою звірів, писали, наприклад, Софроній Почаський [див.: Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячносте ясне превелебнВйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 296], Афанасій Миславський [див.: Миславський А. Присвята кн. Д. М. Голіцину книги «Алфавит духовный» 1713 року// Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 501] та інші. Образ Орфея-співця міг на ту пору символізувати навіть Христа, як, приміром, в одному з казань Антонія Радивиловського: "Змышляют поетове, же Орфеус мовою своєю змягчал тигрисов и лвов. Христос Спаситель азаж не змягчал мовою своєю лвов и тигрисов? Змягчал" [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 43].

¹⁰¹ Сковорода має на думці слова: наша /иедъ щ кЗ/иене (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 13).

¹⁰² Очевидно, Сковорода має на думці слова: В/ЖА во^/ий въ рХкХ твого (Друга книга Мойсеєва: Вихід 7: 15).

¹⁰³ Книга Псалмів 109 (110): 7.

¹⁰⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 50: 4. Пор.: гдв даетъ /инѣ А^вікъ.

¹⁰⁵ Див. прим. 18 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁰⁶ Це - емблематичний образ «Дастовица над морем лѣтаюгцая» (підпис: "Ищет индв себѣ пребыванія для зимы. Alio hybernaculum") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 78-79].

¹⁰⁷ Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹⁰⁸ Парафраза Книги пророка Аввакума 2: 1. Пор.: Nd стрижи /иоей стЗнХ, й в^відХ нл Kd/ИЄНВ, Й П0С/И0Трі« еже вйд^ти.

¹⁰⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й воззрАтъ нл сішнъ очи нЗши (Книга пророка Михея 4:11).

¹¹⁰ Сковорода подає тут опис 43-ї емблеми зі збірника Германа Гуго «Ріа desideria» (Антверпен, 1624) (між сторінками 378-379) [див. про це: ЧижевськийД. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 248].

¹¹¹ Трохи неточна цитата з Апокаліпсису 12: 14. Пор.: И дана выша женѣ два кри/іЗ оул'а

ВЄ/іЙкЛГШ.

¹¹² Сковорода має на думці слова: И йспХстй вліш і,а женбгс щ оучтъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, да w въ рѣц^ потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

¹¹³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто длстъ /ий крилѣ;

¹¹⁴ Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹¹⁵ Неточна цитата з Книги пророка Захари 4: 6. Пор.: не въ сй/fb веийц'Ьй, ни въ кр^пости, НО ВЪ ДС^Ь /ИОЕ/ИЪ, Г/Іетъ ГДВ вседержйте/ів.

¹¹⁶ Книга пророка Захари 9: 9. Див. також: РлдХйса, дфй сїшновл, в'Ьіш, пропов^дХй, дфй іер/ій/иова (Книга пророка Софонії 3:14).

¹¹⁷ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 13. Пор.: йже й глаголімъ не ВЪ НлХчеНВІ^Ъ ЧЄ/ІОВ^ЧЄСКЇА Пре/ИХдрОСТИ С/ІОВЕСК^Ъ, НО ВЪ НЛХЧЕНВІ^Ъ д^а стлгш.

¹¹⁸ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 3-5. Пор.: И еІліъ

TdKOBd ЧЕ/ЮВ^КЛ... ш TdKOB^/ИЪ nO^Bd/iMCA.

¹¹⁹ Книга Псалмів 54 (55): 7.

^ш Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 2: 10. Пор.: се во, В/іговѣствХкі валіъ рлдость

ВЄЛЇЮ.

^т Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

^ш Євангелія від св. Матвія 28: 7.

^ш Сковорода має на думці підпис під емблемою «Ластовица над морем лѣтаюгцая»:

"Игцет индв себѣ пребыванія для зимы. Alio hybernaculum".

^ш Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹²⁵ Книга пророка Ісаї 38: 14.

^ш Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 47. Пор.: вторый Ч/ів^къ гдь съ нвсе.

¹²⁷ Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹²⁸ Очевидно, це парафраза Книги пророка Ісаї 38: 19. Пор.: Живїи же возв/ілгос/іоватъ та.

¹²⁹ Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹³⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 38: 14. Пор.: й йкш гб/іХвь, такт поХчХса.

¹³¹ Книга пророка Ісаї 38: 19.

¹³² Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5:16.

¹³³ Це - 482-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Голуб на горѣ, окруженной морем» (підпис: "Опочиваю на постоянствѣ. In constantia quiesco" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 122-123].

¹³⁴ Сковорода дуже любив цю старовинну латинську епіграму [про її генезу див.: Циганок О. "Inveni portum...": форми сприйняття однієї античної епіграми у творчості Григорія Сковороди // Циганок О. З історії латинських літературних впливів в українському письменстві XVI-XVIII ст. - Київ, 1999. - С. 74-86]. До речі, ця епіграма була добре відома в українській літературі й до Сковороди. Наприклад, вона є в курсі поетики Митрофана Довгалевського.

¹³⁵ Книга Псалмів 76 (77): 6.

¹³⁶ Книга Псалмів 39 (40): 3.

¹³⁷ Книга Псалмів 60 (61): 3.

¹³⁸ Парафраза Книги Псалмів 17 (18): 3. Пор.: гдь оутвержденїе /иое, й прив^жифе /иое. Див. також: гди, кл/иенгс /ибй й оутвержденїе /иое (Друга книга царств 22: 2).

¹³⁹ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 14.

¹⁴⁰ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 11.

¹⁴¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5:16.

¹⁴² Див. прим. 257 до діалогу «Наркісс».

¹⁴³ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 16:17-18. Пор.: В/іженъ єсй, смішне, влръ їшнл, Йкш П/ІОТЬ й кровь не йвй тевѣ, НО ОЦЪ /ИОЙ, Йже Hd НВС^^Ъ... ТЬІ єсй петръ, Й Hd С6/ИЪ Kd/ИЄНИ СО^ЙждХ црковь /ЙОГО.

¹⁴⁴ Сковорода має на думці слова: к^/иень же порлчйвый T'k'/io высть горл велика и нлпб/іни всю зє/И/ію (Книга пророка Даниїла 2: 35).

¹⁴⁵ Ідеться про візію "нового Єрусалима". Пор.: И аув іимннъ вйдѣ^ъ грлдъ стый, іер/ій/иъ нбвъ с^одАфь ІЯ вга съ невесе (Апокаліпсис 21: 2

¹⁴⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 6. Пор.: И рече вгъ: да вХдетъ твердь посредѣ водьі, й да вХдетъ р^^/іХч^кіфи посредѣ водьі й водьі.

¹⁴⁷ Сковорода має на думці слова: Паки подбвно єсть цртвїе нвное че/іов^кХ кХпцХ, ЙфХфХ дбвры^ъ вйсерей, йже швр^тъ едйнъ /иногоц^ненъ вйсеръ, шедъ продііде ВСА, єлика й/ИАше, й кХпй єго (Євангелія від св. Матвія 13: 45-46).

¹⁴⁸ Сковорода має на думці слова: И/ій k<ja жєнЗ нліІцін дєсатв дрл^/иъ, ащ погХвйтъ ДрЗ^/ИХ ЄДЙнХ, не ВЖИГЛСТЪ /ІИ СВ^тЙ/ІНИКЛ, Й П0/Иететъ ^рЗ/ИИнХ, Й ЙфСТЪ при/гЁжнш, дбндеже шврАфетъ; й шв^тши ео^ывЗетъ дрХгини й сосЁды, г/ііігб/ікіфи: рЗдХйтєсА со /мною, йкш шврѣтб^ъ дрл^/иХ погйвшХкі (Євангелія від св. Луки 15: 8-9).

¹⁴⁹ Фразу прлво/іХчныА стр^/іы /иимнїинві взято з Книги Премудрості Соломонової 5: 21.

¹⁵⁰ Пор.: "Летала высоко, а села недалеко" [Пословицы русского народа / Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 733].

¹⁵¹ У міфах про Троянську війну (див. «Енеїду» Вергілія II, 1-268) сказано, що на десятий рік облоги Трої ахейці здобули місто, сховавшись усередині спорудженого за порадою Одіссея величезного дерев'яного коня, якого троянці сприйняли за дарунок і власноруч затягли до міста. Отож, "троянський кінь" (equus trojanus) означає "підступний намір". Окрім того, це - емблематичний образ. Див., наприклад, 174-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Троянскій конь» (підпис: "Под видом вѣры. Под предлогом благочестія. Specie religionis") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Пе-тербург, 1788. - С. 44-45]. Однак Сковорода абстрагується тут від цього значення.

¹⁵² Книга Псалмів 61 (62): 12.

¹⁵³ Імперіал - російська золота монета вартістю п'ять ("пятирублевый империал") або десять ("десятирублевый империал") рублів. Чеканилася з 1755 р.

¹⁵⁴ Тобто Христос. Див. прим. 43 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁵⁵ Пісня над піснями 4: 11.

¹⁵⁶ Див. прим. 7.

¹⁵⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремії 8: 7. Пор.: Єршди нл невесй по^нЗ врє/ИА своє.

¹⁵⁸ Гр. 7ієАаруді;.

¹⁵⁹ Лат. сісопіа.

¹⁶⁰ Пол. Ьосіап.

¹⁶¹ Див. прим. 14 до притчі «Благодарный Еродій».

¹⁶² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Бо всакїй пХтв пХстьши прїидбіш ШпХсТОІШКІЦЛИ, Йкш /ИЄЧВ ГДЄНВ ПОАСТЪ (Я Kp<JA ЗЄ/ШЙ даже ДО Kp<JA ЄА: Н^СТВ /ийрл

всан/Ьй плоти (Книга пророка Єремії 12: 12).

¹⁶³ Мабуть, Сковорода має на думці слова: Просйіш, й прїидбіш крЗстє/іи, й нєбєснлгш нлсвіти а (Книга Псалмів 104 (105): 40).

¹⁶⁴ Див. емблематичний малюнок «Аиста, или буселя, гнВздо на церквѣ» (підпис: "ЗдВ безопаснВе. Ніс augusta") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 32-33].

¹⁶⁵ Див. емблематичний малюнок «Аист, или бусел, пожирающая змію» з таким підписом: "Желал бы я всВх их перегубить. Consicere est aninus" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 72-73].

¹⁶⁶ Див. емблематичний малюнок «Аист, или Бусел-птица, на себѣ носящая другую» (підпис: "Совершенное благочестіе помогает своим родителям в их нуждв. Pietas augusta") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 26-27].

¹⁶⁷ Нім. die Kirche - 'церква'.

¹⁶⁸ Книга Псалмів 83 (84): 2.

¹⁶⁹ Книга Псалмів 83 (84): 4.

¹⁷⁰ Книга Псалмів 103 (104): 17.

¹⁷¹ Книга Псалмів 103 (104): 17.

¹⁷² Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 83 (84): 5. Пор.: Е/іжени живХцли въ до/иХ твое/иъ.

¹⁷³ Книга Псалмів 26 (27): 4.

¹⁷⁴ Євангелія від св. Івана 5:14.

¹⁷⁵ Дії св. апостолів 1:13.

¹⁷⁶ Парафраза Дій св. апостолів 1: 13-14. Пор.: й ііндрей, фмшпъ й диміл, влрдо/Ю/ией й /илтдей, икшвъ а,іфеовъ й ti/ишнъ ^И/іштъ й ЇХдсі икшв/ів: аи всй ва^Х терпАфе

ЄДИНОДХШНШ ВЪ /ИО/ІЙТВ^Ь Й /И0/1ЄНЇИ.

(Ч Ім'я "Філофей" (гр. ФіАоѲеос,) означає "друг Божій, Боголюбив, Богом любим" [Беринда П. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 469].

¹⁷⁷ Дії св. апостолів 2: 2.

¹⁷⁸ Дії св. апостолів 2: 4.

¹⁷⁹ Книга пророка Єремїї 8: 7.

¹⁸⁰ Сковорода має на думці слова: Всѣ/иъ вре/ИА й вре/ИА всац^й всціи под невесс/иъ (Книга Екклезіястова 3: 1).

¹⁸¹ Пісня над піснями 2: 11-12.

¹⁸² Книга Псалмів 22 (23): 1.

¹⁸³ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 16: 3. Пор.: лице оувш невесе оулі^ете р^сХждлти.

¹⁸⁴ Євангелія від св. Дуки 6: 25.

¹⁸⁵ Мабуть, Сковорода має на думці слова: длдсса иліъ до вреліене й вреліене (Книга пророка Даниїла 7: 12).

¹⁸⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

¹⁸⁷ Парафраза Книги Екклезіястової 3: 4. Пор.: вреліА пллклти й вреліА слі^Ьатиса.

¹⁸⁸ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7. Пор.: Bo^epdTATCA нл вечеръ, й в^лчХтъ.

¹⁸⁹ Книга пророка Ісаї 57: 20.

¹⁹⁰ Парафраза приказок: "В Дуцку все не по-людску: навколо вода, в середине беда"; "Кременец - венец: кругом вода, а в середине беда" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 344].

¹⁹¹ Євангелія від св. Дуки 6: 25.

¹⁹² Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 17: 4 та Євангелії від св. Дуки 9: 33. Пор.: довро

ЄСТВ Hd/ИЪ ЇДІ БЫТН.

¹⁹³ Євангелія від св. Дуки 9: 33.

¹⁹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й дХ^ъ едйнъ во всё^ъ (Книга Екклезіястова 3: 19).

¹⁹⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 9: 32. Пор.: оувХждшесА же вйд^іш сллвХ єгш.

¹⁹⁶ Євангелія від св. Дуки 9: 36.

¹⁹⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23. Пор.: иже єств... всачєскла во всё^ъ. Див. також: да вХдетъ вгъ всачєскла во всё^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28).

¹⁹⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 72 (73): 25. Пор.: Что во лій єств Hd нвсй; й СЗ тевє что вос^от^ъ Hd ^елілй;

¹⁹⁹ Парафраза Книги Ісуса Навина 22: 22. Пор.: гдв ыліъ в^ств, й ійлв ыліъ по^н^етъ.

²⁰⁰ Євангелія від св. Івана 14: 9.

²⁰¹ Євангелія від св. Івана 13: 36.

²⁰² Євангелія від св. Івана 13: 38.

²⁰³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 17: 3. Пор.: се же єств живбтъ в^чнвій, да ЗНЛКІТЪ теве єдйнлго ИСТИННЛГО вга, Й єгбже ПОСЛЛЛЪ єсй ійсъ ^ртк

²⁰⁴ Книга пророка Ісаї 61: 1.

²⁰⁵ Книга пророка Ісаї 61: 2.

²⁰⁶ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 6: 2.

207 Автором цієї фрази вважають Піттака. Принаймні так свідчив славетний римський поет і ритор Авзоній (310-392 pp.) у «Ludus septem sapientium» [див.: Авсоний. Стихотворения. - Москва, 1993. - С. 68]. Варто зазначити, що творчість Авзонія була добре відома вихованцям Києво-Могилянської академії. Наприклад, Дмитро Туптало цитував його «Книгу еклог» (1,10) в одному зі своїх листів [див.: ФедотоваМ.А. Эпистолярное наследие Димитрия Ростовского. Исследования и тексты. - Москва, 2005. - С. 161-162].

²⁰⁸ Див.: ЦимбалюкЮ., КобіеЙ., СмуроеаЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 236].

²⁰⁹ Книга пророка Єремії 8: 7.

²¹⁰ Сковорода має на думці слова: таліш птйцы вогнѢздатса, єршдїево жи/ійфе

предводйте/іствХетъ й/ии (Книга Псалмів 103 (104): 17).

²¹¹ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 20. Пор.: Шше во житїе Hd нвсё^ъ єсть.

²¹² Книга Премудрості Соломонової 3: 1.

²¹³ Книга Псалмів 72 (73): 26.

²¹⁴ Книга Псалмів 118 (119): 109.

²¹⁵ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 3. Пор.: под с^нь є™ вос^от^ъ й сЬдб^ъ.

²¹⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 8: 56. Пор.: ав^ааліъ отецъ вішъ рлдъ вы

БЫ/ГЬ, ДЛБЬІ вЙд^/ТЬ день /ибй: й вйдѣ Й ВОЗр^ДОВЛСА.

²¹⁷ Євангелія від св. Луки 24: 31.

²¹⁸ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 8: 7. Пор.: ЄршдІа нл невесй по^н^і вре/ИА своє, гбр/ІИЦЛ Й /МСТОВИЦЛ СЄ/iHdA, врлвїе СО^р^нЙіШ ВрЄ/ИЄНЛ В^ОДШВЪ свой^ъ: /ІМДЇС же /ИОЙ сГи не по^нліш сХдевъ гдни^ъ.

²¹⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 12: 43. Пор.: воз/ігсвйіш бо плче слакИ

ЧЄ/ІОВ^ЧЄСкХкі, НЄЖЄ С/МВХ БЖЇКІ.

²²⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 44: 18. Пор.: ште/ин^іш очи й^ъ єже вйд^ти й р^Х/М^ти.

²²¹ Книга пророка Ісаї 22: 13.

²²² Памва Беринда у своєму лексиконі тлумачив це слово так: "Нощный вран: слѣповорон, птица си плачлива єст и на нырищех и на здВх ту любит сВдати" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 148].

²²³ Неточна цитата з Книги Псалмів 56 (57): 9. Пор.: Бостони, слаъа /иоа, востани, yd/ітйркі й rSc/іи: востлнХ рлнш.

²²⁴ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 20-22. Пор.: По/іожЙ/іъ єсй Т/иХ, й высть нбфь, въ НСЙЖС ПрбЙдХтЪ всй SB^pie дХврЛВНЇИ, СКѴѴИНИ рыклкіцли вос^йтити Й B^blCKdTH (Я ЕГЛ пЙфХ ССБ^. Бо^СЇА СО/1НЦЄ, Й СОВр^ІШСА, Й ВЪ /ІОЖіі^Ъ свой^ъ /іагХтъ.

²²⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 29-30. Пор.: Бо оу'трїй (же) вйдѣ іимннъ ійы грАдХцм къ севѣ й глагола: се, Згнецъ вжїй, в^Є/И/іай гр^уй лііра: сей єсть, ш не/иже ат,ъ

г^х^ъ-

²²⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 5: 14. Пор.: Бьі єсте св^тъ лпуа.

²²⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 27.

²²⁸ Сковорода має на думці слова: сХдїй є™ йкш вб/іцы ^р^івГйстїи, не шстлв/іа^Х нл оу-тро (Книга пророка Софонїї 3: 3).

²²⁹ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 36 (37): 28. Пор.: с^/ИА нечестйвы^ъ ПОТревЙтСА.

²³⁰ Перше значення імені Йосиф - "помножене" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 417]. Йосиф Прекрасний - одинадцятий (і улюблений) син Якова, один з головних прообразів Ісуса Христа. В українській бароковій літературі образ Йосифа, мабуть, найліпше змалював Лаврентій Горка у своїй драмі «Іосиф патріарха» (1707-1708 pp.).

²³¹ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 42: 25-28.

²³² Парафраза Книги Притч Соломонових 9: 11. Пор.: й при/іожЗтсА тевѣ л%та животі твоегш.

²³³ Сковорода має на думці звернені до Єзекїї слова Бога: й при/іожХ къ /гЁтиміъ твой/иъ /г^тъ патьнЗдєсать (Четверта книга царств 20: 6).

²³⁴ "Ювілейний рік" (лат.) - рік звільнення, відпущення; кожен п'ятдесятий рік.

²³⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 61: 2. Пор.: нлрсфй /г^то гднс прЇАТно й день

ВО^ДіІАНЇА.

²³⁶ Сковорода має на думці слова: й швр^те чЗшХ во вретиціи вены/иши (Перша книга Мойсеєва: Буття 44: 12).

²³⁷ Парафраза Книги пророка Ісаї 60: 17. Пор.: И В/И^стш /и^ди принєсХ ти улато, й В/И^СТШ ЖЄ/Т^Л принесе ТИ сревро, Й В/И^СТШ древесъ принесе ТИ /И^ДЬ, Й В/И^СТШ Kd/ИСНЇА ЖС/Т^О.

²³⁸ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 3: 8 (пор.: й^и/клеше вХдстъ т^/iS твос/иХ й оу"врсічєв<інїє костыіъ твой/иъ), або 3: 22 (пор.: й^и/клеше п/ібтс/иъ твой/иъ й оу^врсічев^нїе

КОСТС/ИЪ).

²³⁹ Див. прим. 38.

²⁴⁰ Сковорода має на думці слова: твердь посрсдѣ водьі (Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 6).

²⁴¹ Говорячи про спосіб поєднання видимої та невидимої природ, Сковорода послуговується формулою христологічного догмата. Вперше на цю обставину вказав Дмитро Чижевський [див.: Tschizewskij D. Skovoroda, ein ukrainischer Philosoph (1722-1794) (Zur Geschichte der "dialektischen Methode") // Der russische Gedanke. - 1929. - Hft. II. -

S. 168].

²⁴² Сковорода має на думці слова: с^стса т^/іо дХшсвнос, востлстъ т&ю дХ^бвнос. Єсть т^/іо дХшевное, й єсть т^/іо дХ^бвное (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 44).

²⁴³ Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 2.

²⁴⁴ Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 2.

²⁴⁵ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 3: 3. Пор.: И всакъ Й/И^АЙ нлдсждХ сїго нЗнь, ШЧИфЛСТЪ ссвс, йкоже онъ чйстъ єсть.

²⁴⁶ Парафраза Книги Притч Соломонових 3: 8, 22. Пор.: оуврлчевлнїе костыіъ твой/иъ.

²⁴⁷ Схожі вислови Сковорода подає по-латинському у вірші, вміщеному в листі до Якова

Правицького від 3 жовтня 1785 p.: "Omnia praetereunt, sed Amor post omnia durat. / Omnia

praetereunt, haud Deus, haud et Amor". В амстердамській збірці «Symbola et emblemata»

під № 733 міститься емблема «Купидон окруженный змією, т. е. в вѣчности» (підпис: "Любовь вѣчна, безпредѣльна. Любовь всегда пребывает. Amor perpetuo durat") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 184-185]. Пор. також слова з молитви: "истинная же любовь точію николиже умерщвляєтся" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 788].

²⁴⁸ Книга пророка Ісаї 8: 13.

²⁴⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 111 (112): 6. Пор.: Бъ пЗ/Иать в^чнХкі вХдстъ првникъ.

²⁵⁰ Книга Псалмів 102 (103): 5.

²⁵¹ Сковородинське "солнушко" ("сонушко") - відповідник "розумного сонця" (•ѵоооѵѵѲетоѵ аотроѵ) Діонісія Ареопагітського. Інок Ісая свого часу перекладав цю фразу по-слов'янському словами "умосоставная звѣзда", "єдиная заря", "вѣчное свѣтило" тощо [див.: Творения Дионисия Ареопагита: Рукопис Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка. - № 819168-С-2. - Ост. чверть XV ст.].

²⁵² Книга Псалмів 101 (102): 28.

²⁵³ Неточна цитата з Книги Псалмів 103 (104): 2. Пор.: шд^айса св^то/иъ йкш рижого.

²⁵⁴ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

²⁵⁵ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 14. Пор.: вйдѣ^о/иъ С/МвХ grun.

²⁵⁶ Сковорода має на думці слова: СЗ оучтъ /іввовві^ъ Й^а сей /иедъ (Книга Суддів 14: 9).

²⁵⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й св^тъ во тмі св^титса (Євангелія від св. Івана 1: 5).

²⁵⁸ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 24: 28. Пор.: йд^же во ацк вХдетъ трХпъ, таліш соверХтсА орлй. Див. також: йд^же т^/іо, таліш соверХтсА й орлй (Євангелія від св. Дуки 17: 37).

²⁵⁹ Пор.: "На коні їде, і коня шукає" [Номис, № 6618; Франко, № 14784]; "На коне сидит, а коня ищет" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 578].

²⁶⁰ Цю приказку подає у своїх «Адагіях» (І. 5. 3) Еразм Роттердамський, покликаючись на Теренція. Існує й трохи інакша її форма: "Ita fugias, ne praeter casam" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва,

2006.-С. 184].

²⁶¹ Очевидно, Сковорода створив цей вираз, спираючись на народні приказки: "Від лиха не втечеш"; "Від лихого поли ріж, а втікай" [Франко, № 16525,16527] тощо.

²⁶² Можливо, Сковорода має на думці слова: цртвїе вжїе внХтрв влсъ єств (Євангелія від св. Луки 17: 21).

²⁶³ Дії св. апостолів 4: 11.

²⁶⁴ Див. прим. 247.

²⁶⁵ Вислів "xaAtna та каЛа" є, наприклад, у Платоновому «Гіппїї більшому» (304е; у

перекладі Уляни Головач: "Прекрасне - річ складна" [Платон. Діалоги. - Київ, 1995.-С. 107]) та в «Державі» (435с, 497d; у перекладі Дзвінки Коваль: "Прекрасне - важке" [Платон. Держава. - Київ, 2000.-С. 125, 192]). Схожу сентенцію Діоген Лаерцій приписував Піттакові (І, 76) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 63]. Серед старих українських письменників у формі "та каЛа" ("добрая неудобна суть") це прислів'я згадували, зокрема,

Тарасій Земка [див.: Земка Т. Друга передмова до тлумачень св. Андрія, архієпископа Кесарїї Каппадокійської, на Апокаліпсис св. Івана Богослова // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. -С. 140; пор.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. -Київ, 1676. - С. 311], Стефан Калиновський [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. -

С. 176].

²⁶⁶ Парафраза Книги Йова 29: 10. Пор.: А^вкъ й^ъ при/івпе гортлни й^ъ.

²⁶⁷ Книга Псалмів ЗО (31): 19.

²⁶⁸ Див. прим. 281 до діалогу «Наркісс».

²⁶⁹ Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/жй ^л женбгс щ оучтъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, да го въ рѣц^ потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

²⁷⁰ Парафраза Апокаліпсису 3: 16. Пор.: ТЛкш, йкш швХ/Иоренъ єси, й ни тегыъ ни

СТХДСНЪ, Й^Б/ІЄвЗтИ ТА (Я О^СТЪ /ИОИ^Ъ Й/ИЛ/ИЪ.

²⁷¹ Трохи неточна цитата з Апокаліпсису 22: 20. Пор.: Єй, грАдй гди ійсе.

²⁷² Апокаліпсис 22: 20.

²⁷³ Сковорода має на думці звернені до Петра слова Христа: й д3/иъ ти К/ігсчй цртвл нвнлгш (Євангелія від св. Матвія 16: 19). Пор.: "Владыко многомилостиве, Господи Іисусе Христе, Боже наш, верховному твоєму апостолу Петру и прочіим апостолом твоим ключа Царствія Небеснаго вручивый..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 355].

²⁷⁴ "Важко бути злим" (гр.).

²⁷⁵ Фраза т/и3/ии те/иъ зринає в Книзі Псалмів 67 (68): 18 та в Книзі Ісуса, сина Сирахового 23: 27.

²⁷⁶ Пісня над піснями 8: 6.

²⁷⁷ Парафраза Книги пророка Єремії 17: 1. Пор.: Гр^ъ іХдинъ нлпйынъ єсть пис3/і0/иъ ЖС/І^^НЫ/ИЪ Hd нбгти Здл/иЗнтовѣ.

²⁷⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: йспо/іненїе йспо/інАгсцкігш всачєскла во всё^ъ (Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23).

²⁷⁹ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 11: 33. Пор.: W, Г/іХвинЗ вогЗтствл й прс/иХдрости й рЛ^Нліа вжїа!

²⁸⁰ Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁸¹ Друга частина цитати - це парафраза Євангелії від св. Матвія 11: 19. Пор.: И шпрлвдйсА прс/иХдроств (Я чЗдъ свой^ъ.

²⁸² Див. прим. 281 до діалогу «Наркісс».

²⁸³ Див. прим. 11 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁸⁴ Див. прим. 2 до віршованого діалогу «Разговор о премудрости».

²⁸⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: стрЗннл во нѢкла в/мг3еши во оушесЗ нЗіш (Дії св. апостолів 17: 20).

²⁸⁶ Євангелія від св. Матвія 7: 7; Євангелія від св. Луки 11: 9.

²⁸⁷ Папи римські інколи поєднували вищу церковну та світську владу.

²⁸⁸ Зара - син Юди й Тамари (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 38: 27-30).

²⁸⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдв вгъ нЗшъ;

²⁹⁰ Ідеться про уподібнення людини до Бога, тобто про обоження (теозис чи теомімезіс) [див. про це: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 162-166]. Старі українські богослови зазвичай мали на думці благодатне "обоження". Див. прим. 45 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань». Тим часом Сковорода схильний говорити про "іпостатичну" причетність людини до Божого єства.

²⁹¹ Очевидно, Сковорода має на думці Книгу Псалмів 81 (82): 6. Пор.: р^ъ: вб^и

ЄСТС, Й СВШОВС ВВЇШНАГШ ВСИ.

²⁹² Одне зі значень лат. index - 'пробний камінь'.

²⁹³ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до солунян 5: 21. Пор.: "паѵта 5є 5окі|ліСете".

²⁹⁴ Так Сковорода переклав фразу: "паѵта 5є Ьокі^а^Етє, то каЛоѵ катєхетє" (Перше послання св. ап. Павла до солунян 5: 21). У Єлизаветинській Біблії цей вірш подано так: Вса же йскХішкіфе, дшвр^А держите.

²⁹⁵ Неточна цитата з Дій св. апостолів 10:14. Пор.: гди, йкш нико/ійже йдб^ъ всако скверно.

²⁹⁶ Пор. у Вульгаті: "numquam manducavi omne commune" (Дії св. апостолів 10: 14).

²⁹⁷ Пор. у Септуагінті: "оѵЬгпотг Ефауоѵ палі коіѵоѵ" (Дії св. апостолів 10: 14).

²⁹⁸ У Новому Заповіті (див., наприклад: Дії св. апостолів 10: 14) kolvoq могло означати 'підлий, нечистий'. Його латинським відповідником виступало слово соепит - 'багно, болото'.

²⁹⁹ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 19.

³⁰⁰ Сковорода має на думці слова: дбврѣе во /инѣ гте оу/ирети, неже/іи noj(Bd/iS /його кто да йспр^днйтъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 9: 15).

³⁰¹ Фенікс (лат. phoenix) - міфічний чарівний птах, що мав здатність воскресати з попелу. Феофан Прокопович писав: "...цей птах є казковим, або напевно символічним чи ієрогліфічним. І дійсно, єгиптяни, які створили культ сонця і йому найбільше поклонялись, уявляли собі його немов птаха, який сходить і заходить в Геліополісі, місті сонця. Його ж вони уявляли як одинокого фенікса, бо й сонце є одне. Тому, за свідченням Лактанція, Клавдіана, Овідія та інших, фенікс називається сонячним птахом" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 307]. У християнській традиції фенікс зазвичай символізував Христа. Скажімо, Іван Величковський писав: "Умне феникс, Христе, Отче царю чисте, / Шествуй щедротами, Матерє молбами" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 122]. Образ фенікса був популярний також в емблематичній літературі. Скажімо, він є на малюнках № 57, 135, 320 та 649 зі збірки «Symbola et emblemata» [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 16-17, 34-35, 80-81, 164-165]. У всякому разі, образ фенікса належав до сталих виражальних засобів української барокової літератури. Це засвідчує хоч би низка творів, у чиїх назвах фігурує слово фенікс, наприклад, «Тричі воскреслий фенікс» Якова Суші чи «Воскреслий фенікс» Лаврентія Крщоновича. Зверталися до нього й барокові проповідники [див., зокрема: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 209 і деінде].

³⁰² Сковорода має на думці байку «Про собачу зажерливість». Див.: прим. 161 до діалогу «Наркісс».

³⁰³ Див. прим. 78 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

³⁰⁴ Див. прим. 161 до діалогу «Наркісс».

³⁰⁵ Сам Сковорода називав Малоросію, тобто Гетьманщину, "матір'ю". Див. його лист до Михайла Ковалинського від 26 вересня 1790 р.

³⁰⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдь вгъ нішъ;

³⁰⁷ Книга Псалмів 72 (73): 26.

³⁰⁸ Парафраза Книги Псалмів 72 (73): 26. Пор.: й члсть /иоа, вже, во в^къ.

³⁰⁹ Очевидно, це парафраза Другої книги царств 22: 12 та Книги Псалмів 17 (18): 12. Пор.: й

ПО/ІОЖЙ Т/ИХ злкрбвъ свбй.

³¹⁰ Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 9. Пор.: C/MvpHd й стекти й каиа СЗ рй^ъ твой^ъ.

³¹¹ Очевидно, це парафраза Другої книги царств 7: 22. Пор.: н^сть во йнъ йкоже тьі.

³¹² Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдь вгъ нішъ;

³¹³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 20: 22. Пор.: И сїе рекъ, дХнХ й г"лл и/иъ: прїи/ийте д^ъ стъ.

³¹⁴ Див. прим. 161 до діалогу «Наркісс».

³¹⁵ Євангелія від св. Матвія 15: 26; Євангелія від св. Марка 7: 27.

³¹⁶ Фраза д^/ііітє/іїє влы^ъ зринає в Книзі Притч Соломонових 14: 22.

³¹⁷ Книга Псалмів 33 (34): 15. Пор. зі словами молитви: "єже по исповѣданіи сем уклонитися от зла и помощію Божією творити благоє" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 351].

³¹⁸ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 12. Пор.: Єлйцві же прЇАїш єго, длде Й/ИЪ UJB/ldCTB ЧЛДШ/ИЪ ВЖІИ/ИЪ выти.

³¹⁹ Цікаві міркування на тему "духа правди" в царя подав свого часу Семен Климовський у своїй дидактичній поемі «О правосудію началствуюгцих, правдВ и бодрости их». Див., наприклад: "Бог мирствует с правдою, что правда требует, / то и Бог благоволит и с нею двйствует, / правда же со Богом мир содержйт сладчайший, / не пребудет без Бога а ни час кратчайший; / Бог с правдою, правда з Богом живет во вся вѣки: / сим мѣрилом казнь приемлют злобни человѣки" [Барокова поезія Слобожанщини / Упорядкування, передмова, примітки та коментарі Леоніда Ушкалова. - Харків, 2002. - С. 103].

³²⁰ Фразу престб/іы сй/іьны^ъ узято з Книги Премудрості Соломонової 5: 24.

³²¹ Парафраза Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдв вгъ нлшъ; Це означає, що Сковорода ототожнював Правду з Богом, так само, як, приміром, Лазар Баранович ("Chrystus iest prawda..." [BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 130]) або навідомий автор славетної лірницької пісні «Про Правду і Кривду»: "Бо сам Господь -Правда, і смирить гординю, / Сокрушить Неправду, вознесе святиню" [Драгоманое М. Політичні пісні українського народу. - Женева, 1885. - Ч. II. - С. 213].

³²² Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 20 (21): 8. Пор.: й шт'ік вышнагш не

ПОДВЙЖИТСА.

³²³ Книга Псалмів 20 (21): 8.

³²⁴ Парафраза Дій св. апостолів 10: 38. Пор.: помада єгб вгъ д^0/иъ.

³²⁵ Книга пророка Ісаї 61: 1; Євангелія від св. Луки 4: 18.

³²⁶ Павло Фівейський (228-341 pp.) - перший єгипетський пустельник, найбільш шанований преподобний у православній традиції. Недаром його ім'я названо першим у молитві до преподобних: "Преподобній и богоносніи отци наши, Павле Ѳивейскій, Антоніє Великій, Оеодосіє, Євоіміє, Макаріє, Аоанасіє, Аѳонскій, Савво Освященный..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 324 (третя пагін.)].

³²⁷ Преподобний Антоній Єгипетський (Великий) (251-356 pp.) - уславлений затворник, зверхник перших чернечих спільнот.

³²⁸ Преподобний Сава Освящений (439-532 pp.) - засновник кількох монастирів у Палестині, з-поміж яких і славетна Велика лавра.

³²⁹ Ідеться про Пахомія Великого (бл. 292-347 pp.) - фундатора єгипетського кіновіального, тобто спільножительного, чернецтва.

³³⁰ Книга Псалмів 33 (34): 15.

³³¹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 11: ЗО. Пор.: иго во /иое В/іго, й вреліА ліое легко єств.

³³² Від лат. habitus - 'зовнішність, вигляд, образ'.

³³³ Нітрійські гори, або Нітрійська пустеля, - солончаковий скелястий степ на західному березі Нілу, де, починаючи з II ст., мешкали пустельники.

³³⁴ "Важко бути злим" (гр.).

³³⁵ Сковорода має на думці слова: й в^а лійлштв йлїнХ є^їссей гмдшХгс вер^Х є™ (Четверта книга царств 2: 13).

³³⁶ Сковорода має на думці слова: швлече во ліа въ рй^Х спнїа й одеждекі вєсєлїа (шд^а ліа) (Книга пророка Ісаї 61:10).

³³⁷ Книга пророка Ісаї 51: 16.

³³⁸ Неточна цитата з Четвертої книги царств 2: 9. Пор.: Дії вХдетъ оуво Д^ъ, йже въ тев'Е, еХгХвъ во /инѣ.

³³⁹ Фразу д^ъ в^рві взято з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4:13.

³⁴⁰ Сковорода має на думці слова: И рече Є/іїссей: да вХдетъ оуво Д^ъ, иже въ тев^, сХгХвъ во /инѣ (Четверта книга царств 2: 9).

³⁴¹ Сковорода має на думці слова: И пріАтъ пл'ііі /ий/іштв свою, й свйтъ ю, й оу дсіри £к

въ вбдХ, й р^стХпйсА водл шдХ й шдХ: й проидбстл обл по (Четверта книга

царств 2: 8).

³⁴² Сковорода має на думці слова: й веп/іыве жел^^о (Четверта книга царств 6: 6).

³⁴³ Див. прим. 38.

³⁴⁴ Книга пророка Ісаї 61: 10.

³⁴⁵ Скинія (гр. ащѵц) - переносне святилище, що його мав богообраний народ до побудови Єрусалимського храму.

³⁴⁶ Лат. mantellum - 'покривало, плащ'.

³⁴⁷ Сковорода має на думці слова: И пріАтъ (єлїссей) /ий/ішть Й/іїинХ, йже іиде вер^Х єгш,

й оудлри въ вбдХ, й не р^стХпйсА воді И рече: гд'Б вгъ й/іійнъ ііффш; И оу^-д<ірн

Є/іїеееЙ ВОДЫ (вторйцею), Й р^СтХпЙіШСА ШдХ Й ШдХ, Й прейде Є^їссей ПО cXj(X

(Четверта книга царств 2: 14).

³⁴⁸ Транслітерація середньовічного лат. observatorium - 'споглядальна вежа'.

³⁴⁹ Книга пророка Аввакума 2:1.

³⁵⁰ Сковорода має на думці слова: И рече є^їссей: да вХдетъ оуво Д^ъ, йже въ тев^, сХгХвъ во /инѣ (Четверта книга царств 2: 9).

³⁵¹ "Важко бути злим" (гр.).

³⁵² Парафраза Євангелії від св. Івана 11: 22. Пор.: Зфе прбсиши СЗ вгл, длстъ тевѣ вгъ.

³⁵³ "Важко бути злим" (гр.).

³⁵⁴ Сковорода цитує в трохи зміненому вигляді леонівські вірші з поетики свого професора богослів'я в Києво-Могилянській академії Георгія Кониського (1717-1795). Пор.: "Чиста птица Голубица Таков нрав имѣст: / Буде мѣсто Где нечисто, Тамо не почиєт. / Но где травы и дубравы и сВнь єсть от зноя - / То прилично, То обычно Мѣсто єй покоя" [Волинський П. Основи теорії літератури. Вступ до літературознавства. - Київ, 1962. - С. 183].

³⁵⁵ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 5. Пор.: Водл Г/іХвок^і сов^тъ ВЪ сердцы /ИХЖіі.

³⁵⁶ Див. прим. 161 до діалогу «Наркісс».

³⁵⁷ Можливо, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 27. Пор.: Світло сердце й влаго UJ врлшнѣ Й (1) йди своей ПОПЄЧЄТСА.

³⁵⁸ Сковорода має на думці слова: Еашє же далече СЗ него стлдо свинш /инбго плсб/ио (Євангелія від св. Матвія 8: ЗО). Див. також: Євангелія від св. Марка 5: 11; Євангелія від св. Луки 8: 32.

³⁵⁹ Сковорода має на думці слова: й се, (Звїе) оустре/ийсА стлдо все по врегХ въ /йоре, й оутопбіш въ вод^ъ (Євангелія від св. Матвія 8: 32). Див. також: Євангелія від св. Марка 5: 13; Євангелія від св. Луки 8: 33.

³⁶⁰ Сковорода має на думці слова: И се, весь грлдъ й^ыде въ ср^тенїе ійсови: й вйд^вше Єго, /ИО/ійіш, йкш давы прешмъ СЗ предѣ/іъ й^ъ (Євангелія від св. Матвія 8: 34).

³⁶¹ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Івана 12: 43. Пор.: воз/ігсвйіш во плче C/1<jbX

ЧЄ/ЮВ^ЧЄСКХК>, НЄЖЄ С/ІЛВХ вжїгс.

³⁶² Див. прим. 161 до діалогу «Наркісс».

³⁶³ Сковорода має на думці слова: й уемлк сн^си вса днй животі твоегш (Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 14).

³⁶⁴ Сковорода має на думці слова диявола: легешнъ й/ИА /инѣ, йкш /инб^и єс^ьі (Євангелія від св. Марка 5: 9; див. також: Євангелія від св. Луки 8: ЗО).

³⁶⁵ Див. прим. 89 до циклу «Басни Харьковскія».

³⁶⁶ Сковорода має на думці слова: оудбв^е єсть вє/ібХдХ скво^Ѣ ЙгѵіинѢ оушы проитй, неже вогатХ въ цртвїе вжїе вийти (Євангелія від св. Матвія 19: 24).

³⁶⁷ Гр. афєбрсог - 'нужник'.

³⁶⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкш росл ^ер/ИшнсКііА с^одацма нл гбры сїшнскїа (Книга Псалмів 132 (133): 3).

³⁶⁹ Див. розмову Ісуса із самарянкою про живу воду в Євангелії від св. Івана 4: 10-15.

³⁷⁰ Неточна цитата з Другої книги царств 23: 15. Пор.: кто нлпойтъ /ИА водою;

³⁷¹ Євангелія від св. Івана 4:15.

³⁷² "Важко бути злим" (гр.).

³⁷³ Див.: Книга Рут 2: 1-18.

³⁷⁴ Сковорода добре знав звичаї та обичаї Угорщини, оскільки перебував там п'ять років у складі Токайської комісії.

³⁷⁵ У християнській традиції, зокрема іконографічній, віл є символом євангеліста Луки. Пор., наприклад, поезію Івана Величковського: "Луки благовѣстіс от жреца начася, / того ради вол жремій при нем написася" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 105].

³⁷⁶ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 9: 9. Пор.: да не уаг^адиши

ОуСТнХ BO/id /ИО/ІОТАЦкІ.

³⁷⁷ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 24. Пор.: єгдл йспр^днйтъ ВСАКО Hd4<J/iCTBO Й ВСАкХ B/1<JCTb Й сЙ/іХ.

³⁷⁸ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 49: 9. Пор.: скѵѵиенъ /іьвовъ іХда: СЗ

/i^TOpdC/ІИ.

³⁷⁹ Книга пророка Ісаї 5: 29.

³⁸⁰ Парафраза Книги Притч Соломонових 28: 1. Пор.: Е^глетъ нечестйвый ни єдйно/иХ же ГОНАфХ, првный же Йкш /іевъ OynOBdA.

³⁸¹ Символом євангеліста Марка є лев. Пор.: "Марку лев знаменіє, яко он начал єст / гласом в пустини, иже, яко лев, кричал єст" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 105].

³⁸² Книга пророка Михея 4: 13.

³⁸³ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 24: 9. Пор.: во^/іегъ почй йкш левъ й йкш скѵѵиенъ: кто во^вХдитъ єго; Див. також: во^/іегъ оуснХ/ГЬ єсй йкш левъ й йкш скѵѵиенъ: кто во^вХдитъ єго; (Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 9).

³⁸⁴ Неточна цитата з Книги пророка Авдія 1: 4. Пор.: (іщ во^нєсєшиса йкоже 6ре/гь й ащ ПО/ІОЖЙШИ ГНІЗДО ТВОЄ средѣ ВВ^ЗДЪ, II СЗтХдХ свергХ ТА, гѵіетъ гдь.

³⁸⁵ Книга Псалмів 18 (19): 5.

³⁸⁶ Символом св. ап. Івана Богослова як євангеліста є орел. Пор.: "Іоан орла имат, яко возлѣтаст / к солнцу-Христу и єго божество являєт" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. -

С. 105].

³⁸⁷ Парафраза Книги Притч Соломонових ЗО: 18-19. Пор.: не в^/иъ: С/гЬдл оул'а па^ціа (по воадХ^гі) й пХтй g/Иіа (по/Г^цм) по кашнн, й сте^й кор^В/іА П/іовХцм по /иоргс й пХтш м&жа въ гоности (єгш).

³⁸⁸ Неточна цитата з Книги пророка Авдія 1: 4. Пор.: (іщ во^нєсєшиса йкоже 6ре/гь й ащ ПО/ІОЖЙШИ гн^дб твоє средѣ ВВ^^Ъ, й СЗтХдХ свергХ ТА.

³⁸⁹ Сковорода має на думці слова: Иво птйца шврѣте сев'І; ^а,иинХ, й гориш і, j гн'іічдо севѣ, Йд^же ПО/ІОЖЙТЪ птенцы СВОА, О/ІТіїрЙ ТВОА, ГДИ СИ/ІЪ, Црі« /ИОИ Й вже /ИОЙ

(Книга Псалмів 83 (84): 4).

³⁹⁰ Третя книга царств 19: 10,14.

³⁹¹ Парафраза Першої книги царств 25: 26 та Четвертої книги царств 2: 2. Пор.: жйвъ гдь й ЖИВЛ дХіШ ТВОА.

³⁹² Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 139. Пор.: Истла/іл /иа єсть ревноств твоа.

³⁹³ Книга Псалмів 118 (119): 158.

³⁹⁴ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 19: 27. Пор.: се, /иві шстлви^о/иъ вса й

ВС/ГЁДЪ ТЄВЄ Йдб^О/ИЪ.

³⁹⁵ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ігсвві єств. Сковорода має на думці 534-у емблему зі збірки «Symbola et emblemata», яка називається «Горлица со своими птенцами взираюгцая на убитаго самца» (підпис "Нынѣ познаю, что есть любовь. Nunc scio, quid amor sit") [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 134-135].

³⁹⁶ Сковорода має на думці слова: чвЗнецъ єлеа не оу/иЗ/іитсА до дне (Третя книга царств 17: 14).

³⁹⁷ Див. прим. 247.

³⁹⁸ Книга пророка Захари 12: 10; Євангелія від св. Івана 19: 37.

³⁹⁹ Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 9. Пор.: C/MvpHd й стекти й каиа СЗ рй^ъ твой^ъ.

⁴⁰⁰ Сковорода має на думці слова: ПрЇАСтл же т^/іо ійсово й шввйстл є рй^/ии со •Зрш/иЗтві (Євангелія від св. Івана 19: 40).

⁴⁰¹ Це - контамінація Плачу Єремїї 1: 16 (Очи /иой щл'іаітІ вбдХ, йкш о^дл/іЙса СЗ /иенє оут^ішАЙ /Иа) та Книги пророка Амоса 8: 13 (Бъ той денв шскХд^гстъ дѣвві дшврвіА).

⁴⁰² Парафраза Пісні над піснями 2: 12. Пор.: Г/іЗсъ гбр/іицві ывіішнъ въ уешй нЗшей.

⁴⁰³ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 11: 2. Пор.: шврХчй^ъ во вЗсъ єдйно/иХ /иХжХ д^вХ чйстХ.

⁴⁰⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 25: 9. Пор.: йдйте же гте къ продлгсцш/иъ.

⁴⁰⁵ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 24. Пор.: и шв/ієціЙса въ НОВОГО ЧЄ/ЮВ^Кіі, СО^ДііННііГО по вгХ въ прЗвдѣ й въ преподбвїи йстинві.

⁴⁰⁶ Книга Псалмів 4: 4.

⁴⁰⁷ Книга пророка Ісаї 33: 17.

⁴⁰⁸ Парафраза Книги пророка Ісаї 11: 2 (пор.: й почіетъ нл не/иъ д^ъ вжїй, д^ъ пр/йерости й рЛ^Нліа, д^ъ сов^Тіі й кр^пости, д^ъ в^д^Ьнїа й В/Ігочєстїа) або відповідного молитовного тексту (пор.: "Дух премудрости, дух разума, дух страха Божія" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 34 (друга пагін.)]).

⁴⁰⁹ "Камень вѣры" - одне з Божих імен. Пор.: "Камень вѣры краєугольньїй же и основаніє церкви своєй сам сый, Христе Боже..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 125 (третя пагін.)].

⁴¹⁰ Ідеться про слова Христа: тві єсй сшшнъ свшъ ішнинъ: тві нлречешисА кйфсі, єже ск^Зєтса петръ (Євангелія від св. Івана 1: 42).

⁴¹¹ Фразу по сердцХ єг<Ь взято з Другої книги параліпоменон 6: ЗО.

⁴¹² Див. прим. 257 до рубрики «Дисти до різних осіб» (лист № 110).

⁴¹³ Див. прим. 134.

⁴¹⁴ Прізвище відкривача Америки, славетного іспанського мореплавця Христофора Колумба (лат. Columbus) (1451-1505 pp.) походить від лат. columba - 'голуб'.

⁴¹⁵ Книга пророка Аввакума 2:1.

⁴¹⁶ Тобто обсерваторія.

⁴¹⁷ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 34: 7. Пор.: не ште/ин^стѣ очи є™, ни нітлііта оустнѣ є™.

⁴¹⁸ Це - слов'янський відповідник лат. stulta philosophia та гр. цороадфіа. Сковорода вживав усі ці три форми.

⁴¹⁹ Фразу йкш /іевъ возреветъ узято з Книги пророка Осії 11: 10.

⁴²⁰ Книга пророка Осії 4: 19.

⁴²¹ Книга пророка Осії 11: 10.

⁴²² Див. прим. 186 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴²³ Можливо, це парафраза Книги Йова 38: 21. Пор.: Б^/ИЪ оуво, йкш тогдл рожденъ єсй.

⁴²⁴ Фразу Hd пХте^ъ свой^ъ узято з Книги пророка Єремії 18: 15.

⁴²⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 35: 10. Пор.: (Яв^Ьже во/і^^нв й печаль й во^дьі^нїе.

⁴²⁶ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Сам твоя от твоих тебѣ приносягцих..." [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 167 (друга пагін.)].

⁴²⁷ Сковорода має на думці слова: кбшницХ грб^дЇА й дебети ва^ницъ С/ибквей (Перша книга царств 25: 18).

БЕСВДА 1-я,

НАРЕЧЕННАЯ

Observatorium. (Сіон)

Лйца:

Аоанасїй¹, Лбнгин², Яков³, Ермблай, Григорій⁴

Григ[орїЙ]. "Прїйдите, взыйдем на Гору Божію..."⁵

О Бесіідка! О Сад! О Время л іі і пос! О Друга мой! Восхигцаюсь веселїем, вйдя вас, моих Собесіздников.

"Прїйд[ите], взыйд[ем] на Гору Господню..."⁶

Аѳан[асіЙ]. Вчера нападала на мене ужаснѣйшая Скука и, как пшенйчную Нйву Вихр, колебала. Едва довлѣл отбйться.

Григ[орїЙ]. Блажу тебе, друг мой: Радуйся, Вбине Христов! Сія есгь Побііда наша, побѣждаюгцая не плоть и кровь людскую, но бѣшенныя мысли и мучйтельные Духи⁷. Они-то суть Сілі я, Глава и Начало всякїя человѣческія Злобы, а власть тмы⁸ житейскїя, опаляюгцїя Душу мертвых человѣков.

Аѳан[асіЙ]. Я вчера не был мертвым, а тѣм-то самым и чувствовал, что сердце моє горестнѣйшим нѣкіим огнем опалялося.

Григ[орїЙ]. Как? ты вчера не был мертв?.. Не достойно ж я тебе назвал Блаженным.

Аєан[асїЙ]. А мнѣ твоє слово не понятно.

ГРИГ[ОРЇЙ]. Бьіл ли кто болен? тот нѣсть болен. А кто был мертв, тот есгь уже жив⁹.

Как пройшла ночь смерти, так насгал День Жизни.

Аѳан[асіЙ]. Вот тебѣ крючки по Закоулкам¹⁰! а Закоулки по крючкам. Кто ли заперті,/! Закоулок? Тот перейшол Крючок. Не погнѣвайся, я не Пророк, и меня твой Свйток внутрь не услаждает¹¹.

Григ[орїЙ]. О любезный Человѣче! Коль сладка Сердцу моєму простота твоя!

Аєан[асїЙ]. Но не сладка Гортани моєму словеса твоя¹². Помилуй: Бесѣдуй просгѣе.

Григ[орїЙ]. Есгь, что мнится правым, но сугцеством крйво¹³. И есть, что мнится разврагценньїм, но Есгесгвом правое. Если Закоулок ведет к Правотѣ, по Концу своєму прав есть. Но косоглазый тот прямик и крючковата есгь простота, отверзаюгцая Проспектйву¹⁴ и Архитектурной Мост прямо во Град Лжи. Конец дѣлу Судья¹⁵. Чтб-то показалось ли тебѣ Крючком, что ли?..

^а Primo et novissimo amico meo Andrea Joannidi Kowalewscio, Domino Vice Tribuno proprii fetus editionem dono affero. Senex Gregorius de Sabba Skoworoda. [Першому й останньому моєму другові Андрію Івановичу Ковалевському, панові віце-іубернаторові, присвячую й дарую витвір моєї душі. Старець Григорій Савич Сковорода (лат.)].

Аѳ АН [АСЇЙ]. Я вчера, слышь, не был мертвым, а днесь жив есмь¹⁶. Так не достоин ли я Ублаженїя и твоего сорадованїя?

Григ[орїЙ]. Таковаго величанья досгоин и Буйвол. Он тебе здоровѣе и вчера не был мертвым.

Аѳан[асіЙ]. По мнѣ, изволь, блажи и его. Буйволовское Блаженство моего не упразднит. Неужель Милость Божїя в одних точїю наших выгодах ограничилась?

"ГЦедрбтьі Его на всѣх дѣлѣх Его"¹⁷.

И я благодарю Ему, что доселѣ есмь жив.

ГРИГ[ОРЇЙ]. Чем ты увѣрен в животѣ твоем?

АѳАН[АСЇЙ]. Развѣ ты Член Сёкты Пиррбнскїя¹⁸? А мнѣ в доказательство употребить Трость сію¹⁹?

Григ[орїЙ]. Развѣ тѣм, что шатко похаживаеш?

Аѳан[асіЙ]. То-то видиш, моє ті,ліііпко, слава Богу, котится, как телѣжка. Ай дядя!..

Григ[орїЙ]. Дядя Сестрйнцу своєму не совѣтовал ѣхать в глубоку Осѣнь возком, но верхом на Свадьбу. Аѳбнька рѣшился ѣхать возком: сам себѣ Господин и Кучер.

В полѣ средѣ Брбда Лошак отпрягся, оставив Колесницегонителя во потопѣ вод многих.. .²⁰

АѳАН[АСЇЙ]. Ну! Что сгал? Вези далѣе.

Григ[орїЙ]. Не везется. Аоонька с нуждою пѣш добрался до брачнаго дому, испольнив Пословицы:

"Спѣшил на Обѣд, да и Ужина не засгал"²¹.

"Кто спѣшит - насмѣшит"²².

Вот тебѣ твоя телѣжка!

АѳАН [АСЇЙ]. Молодчик твой был вѣтрогон.

Григ[орїЙ]. Старик Аоонька с женою своєю посгроили себѣ хатку на льду²³. В седмый день с полночи пришол, как тать, дождевой Поток и стагцил их с Храминкою в Потоп...

Аѳ АН [АСЇЙ]. Вот разъѣхался с Баснями! Все твоє Доказательство на пустых небылйцах.

Григ[орїЙ]. Евангелїе развѣ не Притчами учит? Забыл ты храмину, дураком основанную на пѣскѣ²⁴? Пусть учит без Притчей тот, кто пишет без красок! Знаєш, что Скбропись без красок, а Жйвопись пишет Красками. Но во обоих, как в Моисейской Купинѣ, дѣйствует тойжде Язык огненный, если только мы сами не лишенны онаго ЯзьїКА:

"Начаша глаголати сгран[ными] Языки"²⁵.

Пускай, напримѣр, Книжник, сирѣчь Муж учоный, напишет Сентенцію сію:

"Бѣс скуки мучит душу".

Без сумнѣнія, сердце его отрыгнуло, а Трость его написала слово благое²⁶. Но чем лучіна Трость Книжника Скорописца²⁷ от Кйсти Книжника Живописца, если он невидимое скучных Мыслей волнованїе изобразил утопающим человѣком? Он со Іеремїею чрез человѣка изобразил душу:

"Глубоко сердце человѣку, и человѣк (то) есгь"²⁸, а со Исаїею чрез потоп изъяснил мучительное сердца обуреванїе: "Взволнуются нечисгивыи"²⁹.

Таковая Прйточная Рѣчь ничем не хужа от оной, так сказать, безкрасочной рѣчи, напримѣр:

"Душа их в злых таяше"³⁰.

Однако ж и ая самая пахнет притчею таюгцаго от воздушныя теплотьі льда. Так, как и de Книги Іовскїя Слово:

"Рѣка текугцая основанїе их"³¹, -

дышет сказкою о посгроенной храминкѣ на льду.

Аѳан[асіЙ]. Как вьюн вьется. Трудно схватить.

Григ[орїй]. Вот, наприм[ѣр], безкрасочное слово!

"Вся погибнут"³².

Но коль красно сїе ж самое выразил Исаїа!

"Всяка плоть сі.ііо"³³.

Сноп травьї есть то пригожій Образ всей Гибели³⁴. Сам Исаїа без фигуры сказал слѣдуюгцее:

"Дати плачугцим веселїе"³⁵.

Но коль благообразно и краснопйсно то же он же:

"Скочит хромый, аки Елень"³⁶.

"Востанут Мертвыи"³⁷.

Труп лежаггцй есгь образом души, в уньїлу отчаянносгь поверженныя. Тогда она, как стерво, лежит долѣ в плачевной сгужѣ и скрежетѣ, лишенна животворягцаго теплоты Духа и жизненныя проворности. Будьто Змїй, лютым мразом одебелѣвшій там, гдѣ Кавказская Гора сгѣнью своєю застѣняет ему спасительный Солнечный Свѣт.

Сія оледелѣлость находит тогда, когда в яблонѣ корень и мозг, называемый сердечко, а во внутренних душевных тайносгях тлѣет и увядает тоє, от чего все протчее, как дверь, зависит от Завѣса.

Прозрѣл аю гнѣздяшуюся язву очитый Іеремїа:

"В тайнѣ восплачется душа ваша"³⁸.

Сих движугцихся мертвецов изобразил Oda Зміями:

"Полйжут персть, аки Змїеве, плѣжугце по земли"³⁹.

А Павел от праха возбуждает, как пьяных:

"Востани Спяй..."⁴⁰

АѳАН [АСЇЙ]. Куда тебе занес дух бурен⁴¹? Ты заѣхал в невеселу сграну и в царство, гдѣ живут:

"Яко язвенны, спягцїи во гробѣх"⁴².

Григ[орїЙ]. А как душевная Унылость (Можно сказать: Ной и гной⁴³) образуется поверженным стервом, так сего ж Болвана оживленїем и восганїем на ноги живопишется Сердечное Веселїе.

"Воскреснут Мертвыи"⁴⁴.

Взглянь на восгаюгцаго пред Петром Енея⁴⁵! Он ходит и скачет, как Елень и как Тавйѳа, сирѣчь Серна⁴⁶, или Сайгак.

"Востанут сугцїи во гробѣх"⁴⁷.

Знай же, что он de говорит о веселій и слушай:

"Вси земнородныи возрадуются"⁴⁸.

Не забывай, Аоанаай, сея Сіраховскїя пѣсеньки:

"Веселгв сер/it та живот человъку"⁴⁹.

АѳAH[АСЇЙ]. Я се каждый день пою. Я веселїе весьма очень люблю. Я тогда только и радостен, когда весел. Люблю Пророков, если они одно веселїе нам поют. Не их ли Рѣчи нареченны от древних Музами?³

Григ[орїЙ]. Так точно. Их пѣніе есть то вѣгцаніе Веселїя. И сїе-то значит Еллински: ЕиаууеАюѵ⁵⁰, а затьїкаюгцїй от сих Пѣвцов Уши свои нарѣцался Ацоїкюссирѣчь буїй, безвкусньїй дурень, Еврейски Навал⁵¹, Римски Fatuus⁵²... Противный же сему: Еофос^с, или Philosophus⁵³. А пророк: Поофі]ті]с, сирѣчь провѣгцатель, или звался - Поіі]тг|С, сирѣчь Творец⁵⁴.

Аѳан[асІЙ]. Ба! ба! Ты мнѣ Божїих Пророков подѣлал Пійтами?

Григ[орїЙ]. Я об Орлах, а ты о Совах⁵⁵. Не поминай мнѣ обезьян и не дивись, что Сатана образ и имя свѣтлаго Ангела на себе крадет.

Самое имя "Поіі]тг|с" что значит⁵⁶? Един только пророческїй дух провидит⁵⁷.

АѳанасіЙ. Правда, что всяк художник - творец, и видно, что de имя закрытое. Одно только мнѣ не мило в Пророках, что их рѣчи для мене суть сгрбпотныя, разврагценныя, завитыя, странныя, прямѣе сказать: круто горисгыя, окольошыя, заплутанныя, необыкновенныя... Кратко сказать: бабья баснь⁵⁸, хлопотной сумозброд, младенческа небыль.

Кто может, напримѣр, развязать сїе:

"Идѣже труп, тамо собер[утся] орлы"⁵⁹?

Если ж оно простое, кто премудр не заткнет ноздрей от смрада стерва сего? Ѳивёйская урбдивая Сфйнга мучила древле Егйптян⁶⁰. А нынѣ вѣшает на страсть души наши Іерусалимская Красавица Марїам⁶¹. Вселенная, пробождаема вострїем Іефѳаевых Пик⁶², бѣсится от болѣзни и ярясь вопїет:

"Доколѣ вземлеши души наши?"⁶³

Григ[орїЙ]. Нетопыр вопрошал Птенцов:

Длячего вы не любите лѣтать ночью?

А ты длячего не любиш Днем? - спросйли Гбрличигц и Гблубя. Мнѣ воспягцает причина досгаточная, - отвѣчает Темная Птица: Моє око не родилось терпѣть свѣта... А наше Око - тмы, - ульїбнувшись, сказали Чисгыя Птицы.. ,⁶⁴

Аєан[асїЙ]. Замолк? Бай далѣе.

^а Сирѣчь пѣснями.

^ь A|jouao<; - безгтЁсненный, вкуса не имущій. ^с Еофод - вкус имущїй. Еофіа значит вкус.

Григ[орїй]. Иносгранцы вошли в Дом Соломбнов. Услаждались, взирая на безчисленные Образы безцѣннаго Богатства. Слѣпый с них, ощупывая фигуру Золотаго Льва, уязвил острѣйшими его зубами сам свою руку. Гости, исшед из дому, воскликнули:

"Коль возлюбленный дом!

И Горницы твоя, Сыне Давидов⁶⁵!

Сам Господь сотворил оныя".

"А я изшел из Чертогов уязвленным", - вскричал слѣпый. "Мы видѣли, как ты то жезлом, то руками щупал", - сказали Очитые. Осязать и касаться есгь язва и смерть, а взирать и понять есгь сладосгь и неизреченное Чудо.

Аѳан[асіЙ]. Опять тьі возвратился на свой Балясы.

Григ[орїЙ]. Прости мнѣ, Друг мой. Люблю Притчи.

Аѳан[асіЙ]. К чему ж ты приточил притчи твой? Вить притча есгь Баляс, Баснь, пустошь...

Григ[орїЙ]. Слышал ты Пророческих рѣчей фигуры. Фигура, Образ, Притча, Баляс есгь то же. Но сїи Балясы суть то же, что Зерцало. Весь Дом Соломонов, вся Библїа наполненна ими.

АѳАН[АСЇЙ]. Если так, всуе защигцаеш Красавицу твою Библїю. Нёчево на Ее зѣвать.

Григ[орїЙ]. Длячего ж ты зѣваеш в Зеркало⁶⁶?

Аѳан[асіЙ]. К чему ж зѣвать на Библїю, когда в ней голые Балясы? А зеркало - дѣло иное.

Григ[орїЙ]. Как иное, если оно есгь та же пусгошь? Развѣ тебѣ не довелось быть в хрусгальньїх Фабриках? Оно есть пепел.

Аѳан[асіЙ]. Пепел, но прозрачный⁶⁷. Он меня веселит. Я в нем вижу самаго себя. А всяк сам себѣ миляе всего.

Григ[орїЙ]. О плѣненный твоим Болваном Нарцыссе⁶⁸! Мило тебѣ в источник и в прозрачный пепел зѣвать на гибельный твой Кумир, а не сносно смотрѣть во свягценныя Библёйныя Вбды, дабы узрѣть в Богозданных сих Пророческих Зерцалах Радосгь и веселїе, и услыніать преславныя сладости Благовъстіе:

"Днесь спасенїе Дому сему бысть"⁶⁹.

Повернись на право, слѣпец, выглянь из Бесѣдки на небеса, скажи мнѣ, Что ли видиш?

Аѳан[асіЙ]. Я ничево не вижу. Облаки вижу, а облак есть то Морская пара и ничто.

Григ[орїЙ]. О нетопыр! взглянь с примѣтою. Будь твоє Око Орлєє и Голубиное! Да избодет твоє вечернее Око Вран Соломоновскїй⁷⁰!

Аѳ АН [АСЇЙ]. А! а! вот она Красавица! в восточном облакѣ Радуга. Вижу Её.

"Коль прекрасна аянїем своим!"⁷¹

Григ[орїЙ]. Нынѣ ж скажи мнѣ, что видиш?

Конечно, в пусгом не пустошь же видиш.

Аѳан[асіЙ]. Радугу вижу, а чем она и что ли такое она есгь, город или село⁷², по пословицѣ, не знаю, Бог весгь. Знаю, что сей Лук благокруглый облачный⁷³, испещренный называют Дугою, раєм, райком, радостною дугбю и Радугою⁷⁴.

Григ[оріЙ]. В Индѣйских Горах путешествовали Европейцы. Найшли кожаной Мѣх с хлѣбами и такое же судно с вином.

Потом пришед над Прбпасгь, усмотрѣли по другую сторону что-то черное, лежагцее на Дорогѣ. "Авось еще Бог даст Хлѣб, - вскричал Один, - я вйжу Мѣшйще". "Провались такой Мѣшище, - спорил другой, - я боюсь: то Звѣрище". "Кой Звѣрище? кленусь вам: то огорѣлый пнище". Четвертый сказал: "То город". Пятый вопїял: "То село..." Так-то и ты видиш, а что ли такое оно? не знаєш.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Который же с них отгадал?

Григ[орїЙ]. Рѣшил Гаданїе послѣдній.

АѳАН [АСЇЙ]. Ну пошол! врїош.

Григ[орїЙ]. Точно село. Они псі, там ііосі.ліі.

АѳАН [АСЇЙ]. И один не спасся?

Григ[орїЙ]. Один из 7 одобрил древнюю Пословицу:

"Боязливаго сына Матерѣ ридать нёчево"⁷⁵.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Кая ж пагуба их погубила?

Григ[орїЙ]. Дурной взор и дурна прозорливость. Как только взодрались на он-пол бездны, так всѣх их в смерть перемучил Индѣйскій Дракон.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Видно, что аи Прозорливцы имѣли рабское Лїино Око⁷⁶, а не Ревёккин пригожій взор, и не Лукина Товарища, Клебпы.

Фигурненькїй ты выточил балясик, право... Да к чему же ты его приточил?

Григ[орїЙ]. К твоим Очам на Очки.

Аєан[асїЙ]. А мнѣ на что твой Очки? Я и без них вйжу.

Григ[орїЙ]. Видиш так, как по Заходѣ Солнца курица⁷⁷. Чем больше зѣвает, rl> Vi менѣе видит. Должно зрѣть, узрѣть и прозрѣть, ощупать и придумать, повидать и догадаться.

Красочная тѣнь всгрѣчает твой взгляд, а мечтанье да блисгает во твой Ум⁷⁸. Наружность шибает в Глаз, а из нея Спирт да мечется в твой разум. Видиш слѣд? вздумай Зайца. Болванѣет Предмет? умсгвуй, куда он ведет? Смотриш на Портрет? Помяни Царя. Глядиш в Зеркало? Вспомни твой Болван. Он позадй тебе, а видиш его Тѣнь. Пред очима твоима благокруглый Радуги Лук⁷⁹, а за спиною у тебе - Царь небесных кругов Солнце⁸⁰. На прекрасную Его во Облакѣ, как в чисгом Исгочникѣ тѣнь, гляди внѣшним взором, а на Животворящее и спасительное Его сїянїе взирай умным Оком... Чисгый Ум есгь то же, что Солнце. Его праволучныя сгрѣлы⁸¹ прямо ударяют в лице Окиана, а самое их Жало, уклоняясь от лица Морскаго, кбсвенно бодет Мѣть иную.

Сіе-то значит Блюсти и Примъчать.

Видим и осязаем в наличности, а примѣчаем и соблюдаем в Сердцѣ.

Таков Человѣк есть точный Обсерватор⁸². А жизни его поле есть то Обсерваторїум. Вон гдѣ один тебѣ Обсерватор! взглянь!

"На стражъ моей стану"⁸³.

Аѳан[асіЙ]. О Голубчик мой! о мой Кум Аввакум⁸⁴! Воисгину люблю Его. Конечно, он что-то не подлое примѣчает на Стражѣ своей⁸⁵. Скажи мнѣ, мой Прозорливец: куда смотрит и что-то видит Пророческое Око твоє?

Григ[орїЙ]. Не шали, Аоанасїй. Не мѣшай ему смотрѣть. Пускай себѣ забавляется...

Аѳан[асіЙ]. Вот! а мы что? Пускай же и нам покажет то, что видит. Так ли, друг мой Лбнгин? А Ермолай наш дрѣмлет. Слышь, Ермолай! Востани, спяй⁸⁶!

Дрѣмая, как Курица, пугце не усмотриш.

Лонгин. Пожалуй, не шуми. Я не сплю, я все сльїшу.

Аѳан[асіЙ]. Ермолай дрѣмает, а ты глубоко задумался, и то же, что спиш. Вить я не тебе бужу. Однак и ты ободрись. Давай перейдем до Пророка! Доколѣ нам быть печальными?

"Прейдем до Виѳлеема"⁸⁷.

Яков. Постой, Аоанасїй! постой, не спѣши!

АѳАН[АСЇЙ]. Йду Рыбы ловити⁸⁸.

Яков. Не забудь же торбы взяти⁸⁹.

Аѳан[асіЙ]. Ба! Друг мой, гдѣ ты взялся? Глас твой возвеселил мене.

Як[ов]. Я вашу всю Бесѣду до одной нитки слышал под Яблонею. А твоим рѣчам смѣялся.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Люблю, что смѣялся. Я плакать не люблю.

Як[ов]. Куда ты поднимаеш крйла летѣть?

АѳАН [АСЇЙ]. А вон-гдѣ, видиш, на Горѣ Пророк!

Як[ов]. Гдѣ тебѣ Пророк? То пасет Овцы Пастыр из Рыбенс-Дбрфа⁹⁰. О Простак! Или ты шут, или Младенец.

Аєан[асїЙ]. О когда бы мнѣ быть оным Младенцем!

"Открыл еси та Младенцем..."⁹¹

Як[ов]. Развѣ ты не слыхал мудраго онаго слова:

"Не мѣсго святит Человѣка"⁹²?

АѳАН [АСЇЙ]. Слыхал, да не вздумалось.

Як[ов]. Попловй во Іерусалим. Внїиди в Палатьі Соломоновскїя. Проберись в самый Давїр, Храм Его. Вздерись хоть на Ѳавбр, хоть на Галилёю, хоть на Синай. Водворись в Вертепѣ Виолеемском, или при Силоамѣ, или над Іорданом. Вселися здѣсь в Пророческїя Келій. Питайся с ними бобами. Не пій вина и Сікеры⁹³. Яждь Хлѣб и воду в мѣру. Надѣнь Илїину Мантію⁹⁴ и сандалїа. Опояшись Іереміиным чрёсленником⁹⁵. Размѣрь Іерусалимскїй Храм со Іезекїилем⁹⁶. Разочти с Данїилом крючкй Седмин его⁹⁷. Стань Казначеем при Хрисгѣ. Одѣнься в Кафтан Его и спи в нем, и обѣдай, и вечеряй вмѣстѣ. Наложи на себе Петровы и Павловы Узы. Раздѣли Море. Возврати Різки. Воскреси мертвых. Каждую неделю дѣйсгвуй над собою седмину Церковных Церемоній. Если можеш, вознесися выспрь к Деннйцѣ. Сядь на Радугѣ судією⁹⁸. Займи для себе Чертоги в Солнцѣ и Лунѣ⁹⁹. Осгавь всю вётошь под Солнцем. Взлети к нбвостям с Орлами.

Воспяти небешым Кругам теченїе с Навйном¹⁰⁰. Повели вѣтренным волненїям¹⁰¹, и протч[ая] и протч[ая].

А я при всѣх сих Знаменїях и Чудесах твоих воспою в честь твою Соломбновскую Пѣсеньку:

"Суета суетстбїй"¹⁰².

Или сію Гамалїевскую:

Буря море раздымает,

Вѣтер пб/шы...¹⁰³

Если не процвѣтет в Душѣ твоей оное Понятїе, кое обитало в Сердцѣ Мойсея и Илїй, и того Единаго Мужа, с кѣм они ведут свою на Ѳавбрѣ бесѣду. Если для тебе не понятен и не примѣтен, а посему и не вкусен оный Исход, сирѣчь Центр и Мъть, куда бьет от чистаго их сёрдца Дух Прав, как из Облака праволучная сгрѣла Мблнїина¹⁰⁴. Ей! воспою тебѣ:

"ВСЯЧЕСКАЯ СУЕТА"¹⁰⁵.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Однак я йду до Пророка. Нигдѣ он от мене не скроется.

Як [ОБ]. Вот тебѣ без соли и Уксусу салата¹⁰⁶! Скажи мнѣ, не вкусньїй Шут, Что то есть Пророк?

АѳАН [АСЇЙ]. Пророк есть Человѣк очйтый.

Як [ОБ]. Вить же ты ни Человѣка, ни Пророка не найдені.

Аєан[асїи]. Будьто велика Фигура найтить Человѣка.

Як[ов]. Очень велика Фигура, и ты вмѣсго Очитаго попадешь на слѣпца, а вмѣсто человѣка, на его скотину. Испольниш Пословицу:

"Ъхал в Казань,

Да заѣхал в Рѣзань"¹⁰⁷.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Фу! на то будет у нас перебор.

Як [ОБ]. Как может имѣть перебор слѣпец, а омраченный найтить Просвѣгценнаго?

Аѳ АН [АСЇЙ]. Врїош, Якупіа. Я с очима.

Як [ОБ]. Да откуду же у тебе Человѣческое Око? Вить человѣческим оком есть сам Бог.

Аєан[асїЙ]. Так развѣ ж у мене 2 Боги во лбу? Куда ты, брат, заѣхал? Бог с тобою!..

Як [ОБ]. А я молюся, чтоб Он и с тобою так был, как есть уже со мною.

Аєан[асїЙ]. Кошелек пустой, нёчево дать на Молитвы. Да ты же, брат, и не non.

Як [об]. О друг мой! не было б мнѣ от тебе сладчайшїя Мзды, как если бы я до того домолился, дабы испольнилось на тебѣ Желанїе, сирѣчь Молитва, просвѣгценнаго и радосготворными Очима взираюгцаго и вопїюгцаго Исаїи:

"Свътися, СБЪТИСЯ Їерус[алиме] .. ,"¹⁰⁸

"Се тма покрыет Землю..."¹⁰⁹

"На тебѣ же явится Господь

И СЛАБА ЕГО..."¹¹⁰

Аѳ АН [АСЇЙ]. Ну полно с Пророчьими Лоскутками! Много вас таких Ветошников и лоскутосошивателей. А скажи мнѣ только тое, о чем Пророки пишут?

Як[ов]. То же, что Евангелисты, о едином Человѣкѣ.

Аѳан[асіЙ]. Так выплутайся же ты мнѣ из сего Узла: длячего мнѣ нелзя найтить Человѣка?

Як[ов]. Фу! длятого что не знаєш, что то есгь Человѣк. Не узнав прежде, что значит Адамант, ни с Фанаром, ни с Очками не найдеш, хоть он есть в ГибіпцІ) твоем¹¹¹. Ну! найди мнѣ, если скажу, что в Домикѣ твоем есгь Амбра¹¹².

Аѳан[асїй]. А Бог Её вѣсгь. Амбра или Умбра¹¹³.

Як[ов]. Э! не Умбра, но Амбра...

АѳАН [АСЇЙ]. Амбра твоя что значит, не знаю. Сій Города мнѣ совсѣм не знакомы. А человѣка знаю. Перевидал я их один, другой 1000000.

Як[ов]. Видал и зѣвал, но не увидѣл и не знаєш.

АѳАН [АСЇЙ]. Я и тебе вижу и знаю.

Як[ов]. От рожденїя ты не видал и не знаєш мене.

Аєан[асїи]. Или шутиш, или ты впал в Обморок...

Як[ов]. Что-то запахло тебѣ Обмороком?

Аєан[асїи]. И мою Голову поразил ты мраком твоим.

Як[ов]. Я, Яков, есмь Человѣк. А ты Человѣка не знаєш, посему и не видиш. Гдѣ ж тебѣ Обморок?

Аєан[асїи]. О Человѣче! Когда бы ты в головѣ моей не потушил Осганков свѣта молитвами твоими¹¹⁴! Ты мнѣ наскажеш, и до того уже доходит, что у мене ни очей ни ушей, ни рук ни ног не бывало.

Як[ов]. Да только ли рук и ног? Ты весь ничтоже. Ты Умбра, ты тѣнь не исповѣдуюгцаяся:

"Господи, Человъка не имам"¹¹⁵.

Аєан[асїй]. Почему же Я нѣсмь Человък?

Як[ов]. Может ли быть человѣком то, что ничтоже?

Аєан[асїЙ]. Как же я есмь "ничтоже" твоє?

Як[ов]. Скажи ж мнѣ, почему есть ничтожесгвом Дым, Пар, Тѣнь?

Аѳан[асіЙ]. Кая ж вина лишила мене Человѣчесгва?

Як[ов]. Тая, что ты не искал.

Аєан[асїЙ]. А не искал почему?

Як[ов]. А почему не игцеїн Амбрьі?

Аєан[асїЙ]. Есть ли она? и что то есгь она? не знаю.

Як[ов]. Не вѣруяй о Есгесгвѣ Человъка, не игцет Его, не обрѣтает и не вѣсть Его.

Аєан[асїЙ]. Как же протчїе люди? Развѣ не разумѣют? Всегда им Человък во устах.

Як[ов]. Всѣ бесѣдуют о всем. Но не всѣ Знатоки. Бредут в слѣд владѣющая Мбды, как Овцы. А Человък разумѣет Путь свой.

Аѳ АН [АСЇЙ]. И так они слабо знают и дурно видят?

Як [об]. Так, как ты, и тѣм же оком. Но что тебѣ до людей? "Знай СЕБЕ..."¹¹⁶ Довольно про тебе. Тѣм мы не знаєм себе, что всю жизнь любопытсгвуем в людях. Осудливое Око наше дома слѣпбтствует, а зѣвая на Улицы, простирает Луч свой во внутренносгь Сосѣдских стѣн, приникнув в самое их Пйщное Блюдо и в самый іорящїп в спальнѣ их ночный Свѣтилник. Отсюду Критйческїя бесѣды. Богатые столы во всѣ колокола повсюду звонят осужденїем. Кая польза любопытно зѣвать и цѣнить путь побочных Путников, а презирать без наблюденїя ведущую нас стезю? Отсюду Заблужденїе, просгупка, преткновенїе и Паденїе.

Что пособит знать, по сколько Очей во лбу имѣют жители Лунные и дозѣваться чрез всепрехвальнѣйшее Штекляное Око до чернѣющих в Лунѣ пятен, если наша Зѣница дома не прозбрна? Кто дома слѣп, тот и в Гостях, и кто в своей Горницѣ не порядочен, тот на Рынкѣ пугце не исправен. Если ж ты дома слѣп, а в людях очйт, знай Притчу:

"Врачу! сам прежде исцѣлись"¹¹⁷.

Не твоє то, но чужеє Око, что не тебѣ служит. Чучел тот, не Мудрец, что не прежде учит сам себе. Лже-монета всегда по рынкѣ брбдит, дома пугце опасна. "Знай себе..."¹¹⁸ Тѣм-то не разумѣем и Библїи, что не знаєм себе. Она то-есть Вселенская Лампада, огненная Фарїйская Вежа¹¹⁹ для Мореплавающїя жизни нашея. Она-то есгь:

"Друг вѣрен, кров крѣпок.

Обрѣтый же Его, обрѣте Сокровище"¹²⁰.

Но когда на домашней нашей стезѣ о Бревно претыкаемся, тогда и на Улицах друга нашего, нас, по лицу судящих Лицемѣров, самая мѣлочная соблазняет щёпка¹²¹. Заплутываемся, как кровожаждная муха, в пагубную паучйну плотских Дум подло ползающаго сердца нашего. Падаєм в сѣть и мрёжу нечистых Уст наших. Погрязаем, как Олово, в потопѣ лстиваго Языка¹²². Погибаем вѣчно в священнѣйшем сем Лабиринтѣ¹²³, не достойны вкусить сладчайшїя оныя Пасхи:

"Един есмь аз, дондеже ПреЙду"¹²⁴.

Возвратися ж в дом твой, о буйный Человѣче¹²⁵!

Выйди вон из тебе дух пытливый¹²⁶, а сам изыйди из Лика у Павла намѣченных Жен оплазйвых¹²⁷. Очисти свою прежде Горницу. Сыщи внутрь себе Свът¹²⁸. Тогда найдеш и Библейным ссором погребенную драхму¹²⁹. Стань на собственной твоей стражѣ с Аввакумом:

"На стражъ моей стану"¹³⁰.

Слышь Ушима! На стражѣ моей, а не чуждей.

"Знай себе,

Довлѣет за тебе"¹³¹.

Аѳан[асіЙ]. Не без толку ты наврал. Но только тое для моих Зубов терпким и жестоким кажется, будьто я даже и сам себе не знаю.

Як [ОБ]. Не уповай на твоє знанїе, а Рѣчи Пророков почитай не пусгьіми. Не все то ложное, что тебѣ не понятое. Вздором тебѣ кажется тѣм, что не разумѣеш. Не кичись твоєю прозорливосгью. Вспомни Индѣйских путников.

Чем кто глупѣе, тѣм гордѣе и самолюбнѣе. Повѣрь, что не из дура родилось Іеремїино слово:

"Воззрѣх, и се не бѣ Человѣка...¹³²

И не видѣх Мужа"¹³³.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Развѣ ж около Его людей не было?

Як[ов]. А гдѣ ж сей твари нѣт? Но они были Умбра, или тѣнь, а не прямые люди.

АѳАН [АСЇЙ]. Почему же они тѣнь?

Як[ов]. Потому что они тма. Они не знали, так, как и ты, человѣка, ухватився чрез слѣпоту свою не за Человѣка, но за обманьчиву тѣнь Его. А сей-то человѣк лож¹³⁴, отвел их от Истиннаго.

Аєан[асїи]. Изъясни мнѣ, как ухватились за тѣнь?

Як[ов]. Вить ты ті,ш, разумѣеш. Если купуєш сад, плотиш деньги за Яблоню, не за ті,пі,. Не безумен ли, кто Яблоню мѣняет на тѣнь? Вить ты слыхал Басню: Пес, пловучи, хватал на водѣ тѣнь от мяса, чрез то из уст прямый кус вьіпустил, а поток унес¹³⁵.

В аю-то мѣть Дїоген¹³⁶, в полдень с Фанарем ишучи Человѣка, когда отозвалась Людская Смѣсь: "А мы ж, де, развѣ не люди?", - отвѣчал: "Вы собаки..."¹³⁷

Аѳан[асіЙ]. Пожалуй, не примѣшивай к Предитечѣ и к Пророкам Божїим Дїогенишка. Иное дѣло Пророк, иное Филосбфишка.

Як[ов]. Имя есть то же: Пророк и Филбсоф.

Но не суди Лица, суди слово Его. Сам Христос сих, сидягцих во тмѣ и сѣни смертнѣй, называет Псами. Нехорошо, де, отнять хлѣб чадом и "Поврегцй Псом"¹³⁸. А кой ухватились не за тѣнь, но за прямаго Человъка:

"Даде им область чады Божїими быти"¹³⁹.

Аєан[асїи]. Ну! быть так. Пускай сій Песїи люде хватаются за тѣнь Человѣчу¹⁴⁰, как за Лже-монёту. Но сами же однак они суть человѣки, люди почотные, а не мертвая гІ,іп,.

Як[ов]. Сѣнь сі і',1111 мила, а ночь тмѣ люба. Сродное к сродному склонно¹⁴¹, а прилипчивосгь обоє сливает в ту же смѣсь. И сам ты таков, каковб то, что любиш и обьемлеш. Любляй тму, сам еси тма и сын тмы¹⁴².

Аєан[асїи]. А! а! Чувсгвует нос мой Кадильницу твою. Туда ты завѣял, что и я есмь тѣнь? Нѣт, Якуїна! Я гі.іііі не ловлю.

Як[ов]. Я давича егце сказал, что ты одна еси от сих безчисленных, Земный Клуб обременяющих, Мертвых Тііііеп, коим Предитеча и весь Пророческїй Лик точным сидѣлцам Адским благовѣсгвуют Истиннаго Человъка. Безумїе есть в 1000-чу крат тяжелѣе свинцу. Самая тяжчайшая глупость образуется сими сына Амбсова словами:

"Одебелѣ сердце их,

Тяжко ушима слышат"¹⁴³.

Сіє тяжкосердїе, сирѣчь долбй садящеесь, усырённаго и грубаго сёрдца, мыслей его дрождїе, в самый Центр Земный погрязает, как Олово¹⁴⁴, откуду тебе выдрать никак не возможно. Сердце твоє, возлюбившее сует-ную ложь и лживую гибель тѣни Человѣчія, КТО силен поднять из бездн Земных, дабы выскочить могло на Гору Воскресенїя и узрѣть цѣломудрен-ным взором блаженнаго Онаго, на сѣдалигцѣ губителей не сѣвшаго, Давидова Мужа¹⁴⁵?

"Удиви Господь Преподобнаго своего"¹⁴⁶.

Шатайся ж, гони вѣтры, люби суєту, игци лжи, хватай тѣнь, печися, мучься, жгись...

Аѳан[асіЙ]. О мучиш мене, паче Египетскїя гадательныя оныя Льво-Дѣвы¹⁴⁷! низвергаеш в Центр Земли. Садиш в преисподнюю Ада. Связуеш не рѣшимими Узами Гаданій. А я, хоть не Сампсбн¹⁴⁸ и не рѣшительный оный предревнїй Эдып¹⁴⁹, однак доселѣ нахожусь пред тобою, Якуїна, и волен, и не связан. По Пословицѣ: "Мъхом ПУГАЕШ"¹⁵⁰.

Як[ов]. Кто дурак, тот и во Іерусалимѣ глуп, а кто слѣп, тому вездѣ ночь. Если ты Тѣнь, вездѣ для тебе ад.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Право, ты, друг, забавен, люблю тебе. Можеш и о враках рѣчь весгь Трагедїално. Вижу, что твой Хранитель есть то Ангел Витыйства. Тебѣ-то дано, как Притча есгь,

"Ex musca Elephantem"¹⁵¹,

"Ex cloaca arcem.. ,"¹⁵² скажу на прямик:

Из кота Кйта,

а Из нужника создать Сіон.

Як[ов]. Как хотиш, ругайся и шпыняй. А я со Исаїею,

"Яко Ластовица, тако возопїю и яко Голуб, тако поучуся"¹⁵³.

Аєан[асїи]. Вот нашол громогласну птицу! Развѣ она твоєму Пророку Лебедем показалась? А твоего голуба курица никак не глупѣе.

Як[ов]. О кожаной Мѣх! "Да избодет Вран ругаюгцееся Отцу око твоє!"¹⁵⁴ Аєан[асїи]. Тьі, как сам странными и крутыми дышеш мыелями, так и единомысленники твой дикїя Думы сгранным отрыгают Языком. Сказать Притчею:

"По губам салата".

Як[ов]. А не то же ли поет и твой Пророк Горатїй:

"Portidbus, non judiciis utere vulgi"¹⁵⁵?

По мосту-мосгочку c народом ходи, а по разуму его себе не веди¹⁵⁶.

Болен вкус твой, тѣм дурен и суд твой. Чувегвуй же, что мудрых дум дичина сосгоит в том, чем она отстоит от бродягцих по егбгнам и торжищам¹⁵⁷ дрождей Мірскаго Повѣрія. И гаразда скорѣе всгрѣтишся на улицах с Глйнкою, неж с Алмазом. Многїе ли из людей могут похвалиться: "В і>М Человъка"¹⁵⁸, когда сам человѣк жалѣет о себѣ:

"Возглядах, и не бѣ знаяй мене"¹⁵⁹?

Всѣ усгремили взор свой на мертвость и лжу.

"Воззрят нань, егоже прободоша"¹⁶⁰.

А на сердце им никогда не всходит Оный:

"Кость не сокрушится от него"¹⁶¹.

"Род же Его кто исповѣсть?.."¹⁶²

Аѳан[асіЙ]. Ну! добро быть так. Но за что ты мене назвал кожаным мѣхом?

Як [об]. Тьі не только мѣх, но чучел и йдол Поля Дейрскаго¹⁶³, поругавшїйся Божїю Пророку.

АѳАН [АСЇЙ]. Но прежде выправься: как я мѣх?

Як [об]. Видал ли ты деревенску Маску, что зовут Кобыла¹⁶⁴?

Аєан[асїи]. Знаю, в ней ловлят тетерваков. Что же?..

Як [об]. Ну! Если бы в таких Масках 1000 человѣк на смотр твой пришла и пройшла, можно ли сказать, что ты был им Инспёктор, или Обсерватор?

Аєан[асїи]. Кто исправно носит кобылу, можно видѣть, но кто он внутрь есгь и каков человѣк? почему знать? Ври далѣе.

Як [об]. К чему же далѣе? Уже видиш, что ты не точїю мѣх, но Чучела и Болван.

АѳАН [АСЇЙ]. Вот тебѣ на! За кой Грѣх?

Як [об]. За тот, что ты, всѣх видѣнных тобою в Жизни Человѣков, одну точїю на них кожу видѣл и плоть, а плоть есгь идол, сирѣчь видимость, видимосгь же есть то мертвая крыша, закрываюгцая внутрь исгиннаго Онаго Человѣка:

"Положи тму, Закров свой"¹⁶⁵.

"Се Сей сгоит за сгѣною нашею"¹⁶⁶.

"Пофеди вас стоит, егоже не вѣсте"¹⁶⁷.

"Слыши, Израилю¹⁶⁸! Господь Бог твой посреди тебе"¹⁶⁹.

Видиш, что и человѣк твой, и ты с ним - кожаной, дряхлой, мертв, прах, тѣнь... еси.

"Каков персгный, таковы и..."¹⁷⁰

АѳАН [АСЇЙ]. Вот он куда выѣхал!

Як [об]. Собери не только всѣх видѣнных, но всего Земнаго, если можеш, и Луннаго Шара людей, свяжи в один Сноп, закрой им, будьто Кблосы, Гбловы, смотри на подошвы их Тысячу лѣт, надѣнь Очки, прибавь прозорливое штекло, зѣвай, ничево не увидиш, кромѣ соломы оной:

"Всяка плоть сЬио"^|71.

А я, в похвалу твоей Прозорливосги, воспою:

"Мудраго Очи его во Главѣ его, Очи же безумных на концах Земли"¹⁷².

Аєан[асїи]. Что ты? взбѣсился, что ли? Я людям никогда не заглядал в подбшвы, а Око моє сидит в Головѣ моей...

Як [об]. Что ты? Пень, что ли? Развѣ свиннбе Око не в Голови ея? Чувсгвуеш ли, что Голова есть Болван? Сей Болван, как начальною часгю есгь своего Болвана, так у Пророков значит не видимую во всякой плоти, господсгвуюгцую в ней Силу ея и Начальство. А хвост, подошва, пята есгь фигурою праха, полбвы, отруббв, дрождей, и что только есть грубое, подлое и дебёлое во всякой твари, как бурда, брага, сыр, грязь и протч[ая]. То же бы значило, когда бы Соломон сказал и так:

"Очи безумных на хвостах земли"¹⁷³.

Когда СЛЫШИШ de: "Блюсти будеш его пяту"¹⁷⁴, разумѣй так: Будеш Обсерватор наружнїй, из числа тѣх: "Осяжут, яко слѣпыи стѣну"¹⁷⁵.

"Полйжут персть, аки Змїеве, плѣжугце по земли"¹⁷⁶. Браги истиннаго Человѣка.

"Врази Его персть полйжут"¹⁷⁷.

"Смерть упасет их"¹⁷⁸, ядугцих плоды смёртныя плоти, горкую и гладную Тѣнь гибельныя Смоковницы, минувших самое Древо Райское.

"Взалчут на вечерь..."¹⁷⁹

Когда слышиш: "Испїют вси грѣшныи земли дрождїе"¹⁸⁰, разумѣй, что устранившїеся и бродягцїе по окбльным окблицам и наружним городским ругам, шатаюгцїеся по Концам и хвостам с Евангелским бѣсным, по пустым мѣсгам, по распутїям внѣ селеній и гробовищам¹⁸¹, имущїе скотское и женское оное разсужденїе:

"Души мужёй, женам подобных, взалчут"¹⁸².

Всѣ аи, Ей! не вкусят сладчайшїя оныя, Сына Царева Вёчери: "Не имам пити...

Дондеже пїю новое Вино в Царст[вїи] Неб[есном]"¹⁸³.

Всѣ сій Содбмляне тблпятся под вечерь в дом Лбтов к Ангелам¹⁸⁴, но не входят, а только извнѣ обходят по Калугам¹⁸⁵, окружающе стёны града: алчны и жаждны¹⁸⁶, труждаюггцеся и обремененны¹⁸⁷. Главная вина сему есгь подлая и прегрубая, тяжелѣе олова, а грубѣе Сыра, тяжесгь сердца их. Погрязают сьшове аи тяжкосердые, как олово¹⁸⁸.

"Глава окруженїя их, труд у стен их"¹⁸⁹.

"Усырися, яко млеко, сердце их"¹⁹⁰. О Исаїе!

"Увѣждь, яко пепел есгь сердце их, и прельщаются"¹⁹¹.

"Вскую любите суєту, и ищете лжи?"¹⁹²

"Вкусите, и видйте"¹⁹³.

"Яко удиви Господь Преподобнаго своєю"¹⁹⁴. "Возведите Очи ваши..."¹⁹⁵

Что ж ты, Друг мой, думаєш? Ты все, как слѣпый Содбмлянин, одно осязаеш. Всяка тлѣнь есть то одно. Очувствуйся. Мертв еси¹⁹⁶. Привязался ты К твоєму трупу, НИ О чем сверх его не ПОМЫШЛЯЯ. Одно, а не двоє в себѣ видиш и к сему прилѣпляясь, исполняеш Пословицу:

"Глуп, кто двоє насчитать не знает".

Глядиш в Зеркало, не думая про себе. Взираєш на тѣнь, не помня Яблони самой. Смотриш на слѣд, а не вздумаеш про Льва, куда сей слѣд ведет? Зѣваеш на Радугу, а не памятуеш о Солнцѣ, образуемом красками Ея.

Сіє значит: одно пусгое в себѣ видѣть, а посему и не разумѣть, и не знать себѣ самаго себе.

Разумѣть же значит: сверх виднаго предмета провидѣть Умом нѣчтось невидное, обѣтованное видным. "Восклонитеся, и видите..."¹⁹⁷ Сіе-то есть хранить, наблюдать, примѣчать, сирѣчь при извѣсгном понять безвѣстное, а с предстоящаго, будьто с высокой Горьї, Умный Луч, как праволучную сгрѣлу¹⁹⁸ в мѣть, метать в отдаленную Тайносгь... Отсюду родилось слово:

Символ¹⁹⁹. Вот что значит взойти на Сіон²⁰⁰, на Соломоновску вооруженну Вежу²⁰¹, стоять на стражѣ с Аввакумом и быть Обсерватором²⁰².

Так-то блисгает, как Солнце, и как праволучныя сгріілы Молніины²⁰³, Ум Праведных, имущих души своя в Руцѣ Божїей, и не прикоснется им Мука²⁰⁴. Они, как искры по сгеблїю, чрез всю, угльми их опусгошаемую тлѣнь, текут, возлѣтают и возносятся к Въчному, как стрѣлы Силнаго изощренны²⁰⁵, вооружившїя Столп Давидов, в тулѣ тѣла тлѣннаго сокровенныя²⁰⁶.

Сіи Божесгвенныя Сердца и Души воскрилився пофебренными оными, Нбевой Голубицы Крилами²⁰⁷:

"Крила Ея, крила огня"²⁰⁸,

и выспрь в Чертог Вѣчности устремляясь, Орлим...

іЗАг) tzqoc, тбѵ ЬіаАоуоѵ тбѵ тарі. тг)д ЕйЬаіцоѵіас;²⁰⁹.

Аѳ ah [асїй]. Ей!..

Судячи з усього, цей твір був написаний на початку 1770-х pp. Автограф зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, оп. 1365, арк. 1-19). «БесВда 1-я» була вперше опублікована в 1971 р. на сторінках київського часопису «Філософська думка» [див.: СкоеородаГ. С. Бесіда 1-я, нареченная observatorium (Сіон) [Публікація та вступна стаття «Невідомі твори Г. С. Сковороди. Бесіда 1-я, нареченная observatorium (Сіон.) і Бесіда 2-я, нареченная observatorium Specula...» І. А. Табачникова; пер. М. Д. Ро-гович] // Філософська думка. - 1971. - № 5. - С. 94-107]. Подаємо за автографом.

¹ Під цим ім'ям виступає Панас Панков. Див. прим. 1 до циклу «Басни Харьковскія».

² Як припускала Анастасія Ніженець, Донгин - це липецький мешканець із родини Догвинів, яка належала до секти духоборів [див.: Ніженець А. М. Про оточення Г. С. Сковороди у Дипцях і Валках (70-80-і роки XVIII ст.) // Радянське літературознавство. - 1983. -№ 2. - С. 34-35].

³ Це - Яків Петрович Правицький, учень і один з найближчих приятелів Сковороди. Народився в селі Жихор. У 1752-му (за іншими даними - десь у 1756-му) році вступив до Харківського колегіуму. Після закінчення колегіуму (мабуть, 1766 р. або трохи пізніше) став священиком Архангельської церкви в Бабаях (якраз на ту пору тамтешній священик Тимофій Давровський помер). Збирав і переписував твори Сковороди, листувався з філософом. Помер не пізніше 1795 р. [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 166-170].

⁴ Під цим ім'ям виступав сам Сковорода.

⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Михея 4: 2. Пор.: прїидйте, в^ыде/иъ нл гбрХ гднгс. Див. також: прїидйте, й в^ыде/иъ нл гбрХ гдню (Книга пророка Ісаї 2: 3).

⁶ Книга пророка Михея 4: 2.

⁷ Варіація на тему Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12 Пор.: йкш н^ств наша врЗнв къ крбви Й П/ІОТИ, НО КЪ НіічЗ/ІШ/ИЪ Й КО B/idCTE/ИЪ (Й) КЪ /ИІрОДержЙте/іб/ИЪ Т/ИВІ в^ка СЄГШ, КЪ дХ^ОВШ/ИЪ ВЛОБВІ ПОДНеБ(5СНЕІ/ИЪ.

⁸ Говорячи про "власть тмы", Сковорода, очевидно, має на думці слова: й^вЗви нЗсъ СЗ В/іЗсти тє/Инеіа (Послання св. ап. Павла до колосян 1: 13).

⁹ Парафраза Апокаліпсису 1: 18. Пор.: й вы^ъ /иертвъ, й се, жйвъ єс/ив.

¹⁰ Пор.: "Разошелся ум по закоулкам, а в середине ничего не осталось" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 437].

¹¹ Ідеться про епізод із Книги пророка Єзекіїля 3: 1-3. Див.: И рече ко /инѣ: сьше ЧЄ/ЮВ^ЧЬ, СН^ЖДЬ СВИТОКЪ сей, Й Йди Й рцьі СЫНШ/ИЪ ІЙ/ібВЫ/ИЪ. И (Явер^б^Ъ QJCTd /ИОА, й напнта /ИА свйтко/иъ сй/иъ й рече ко /инѣ: сьше чє/іов^чь, оуст'а твоа сн^датъ, й чрево ТВОЄ НЛСЫТИТСА CEHTKd СЄГШ ДЛННЛГШ тевѣ, й снѣдб^ъ ЄГШ, й высть во оуст^ъ /ИОИ^Ъ Йкш /Иедъ С/МДОКЪ.

^п Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 103. Пор.: К6/іь сладка гортлни /ИОЄ/ИХ словеса

ТВОА.

¹³ Сковорода має на думці слова: Єсть пХть, иже /ИнЙтса челов^кш/иъ прлвъ выти, пос/іѢднаа же єгш при^бдАтъ во дно (Книга Притч Соломонових 14: 12).

¹⁴ Дат. prospectimis - 'видноколо'.

¹⁵ Див. прим. 39 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁶ Парафраза Апокаліпсису 1: 18. Пор.: й вы^ъ /иертвъ, й се, жйвъ есмь.

¹⁷ Книга Псалмів 144 (145): 9.

¹⁸ Піррон (гр. Пѵррсоѵ) (бл. 360-270 pp. до н. е.) - давньогрецький філософ, засновник скептичної школи. Як свідчив Діоген Даерцій (IX, 69, 107), його послідовників називали "пірронівцями" (за ім'ям їхнього зверхника), а також "апоретиками", "скептиками", "ефектиками" й "зететиками" - за основними принципами їхньої науки. Зрештою, усі ці принципи зводяться до того, що треба утримуватися від суджень, і це принесе спокій [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 381, 393]. Сам Піррон нічого не писав. Про його науку докладно знаємо

з трактату Секста Емпірика «Пірронові засади» [див.: Секст Эмпирик. Сочинения: В 2 т. -Москва, 1976. - Т. 2. - С. 207-380].

¹⁹ Якийсь філософ відлупцював чоловіка, котрий, щоб довести, що рух є, став ходити. Діоген Даерцій (VI, 39) свідчив, що так робив кінік Діоген: "...коли хтось стверджував, що руху нема, він звівся й почав ходити" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 246]. Те саме в Секста Емпірика (Проти фізиків, II, 68-69): "...один зі старих кініків [Діоген] на силогістичні міркування, спрямовані на заперечення руху, нічого не відповів, але встав і пройшовся, оприявнюючи тим самим глупоту софістів" [Секст Эмпирик. Сочинения: В 2 т. - Москва, 1976. - Т. 1. -С. 327-328].

²⁰ Фразу въ потопі вбдъ /инбги^ъ узято з Книги Псалмів 31 (32): 6.

²¹ Пор.: "їхав на обід, але й вечері не застав" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Баїмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 192].

²² Пор.: "Хто спішить, той людей смішить" [Номис, № 5581; Франко, № 24709]; "Поспішиш - людей насмішиш" [Франко, № 21036; Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 530].

²³ Див. прим. 177 до діалогу «Наркісс».

²⁴ Див.: Євангелія від св. Матвія 7: 26-27.

²⁵ Неточна цитата з Дій св. апостолів 2: 4. Пор.: начаша г/мгб/мти йны/ии а^ыки.

■ I * \ / / / ы

²⁶ Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 2. Пор.: ШрыгнХ сердце /иое слово влаго, глаголк луч* А^ЛЛ /ИОА цреви: А^ЫКЪ /ИОЙ трость книжника скорописцю.

²⁷ Образ книжника-скорописця зринав, зокрема, тоді, як мова заходила про богодух-новенність Святого Письма. Біблійні книги, зазначав, наприклад, Георгій Кониський, "словом Божіим и Богодухновенным Писанієм потому называются, что Дух Святый вдохнул оныя пророком и апостолом, и язык их (как о себѣ пророк Давид написал) был трость, то єсть перо книжника скорописца самаго Бога" [Кониський Г. Слово в недВлю Великаго поста// Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. -Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 96].

²⁸ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 17: 9. Пор.: Г/іХбоко сердце (чє/іов^кХ) гтє ВС^^Ъ, Й Че/ІОВ^КЪ єсть.

²⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 57: 20. Пор.: Неправедній же bo^bo/IhXkitca.

³⁰ Книга Псалмів 106 (107): 26.

³¹ Книга Йова 22: 16.

³² Можливо, Сковорода має на думці слова: всй вкХпѣ погйвнХтъ (Книга пророка Ісаї 31: 3).

³³ Книга пророка Ісаї 40: 6.

³⁴ "Сноп травы" - це 414-та емблема зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Связка сВна» (підпис: "Се все твло. Кромѣ сВна нВт ничего. Тако всякая плоть. Hoc omnis саго") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 104-105].

³⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 61: 3. Пор.: дати П/МчХцш/ИЪ сїшнл слакИ В/И^стш пепе/іа, помауанїе вссміа П/ілчХцш/ИЪ.

³⁶ Книга пророка Ісаї 35: 6.

³⁷ Парафраза Книги пророка Ісаї 26: 19. Пор.: ВоскреснХтъ /иертвїи й востлнХтъ.

³⁸ Книга пророка Єремії 13: 17.

³⁹ Книга пророка Михея 7: 17.

⁴⁰ Послання св. ап. Павла до ефесян 5:14.

⁴¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: огнь й жХпє/ГЬ, й дХ^ъ вХренъ члсть чаши й^ъ (Книга Псалмів 10 (11): 6.

⁴² Неточна цитата з Книги Псалмів 87 (88): 6. Пор.: йкш й^веннїи спацли во грбвѣ.

⁴³ Римування чужих та питомих слів на взір "Ной :: гной" у старій Україні належало до улюблених школярських грашок [див.: Чижевський Д. І. Історія української літератури. -Київ, 2003. - С. 369].

⁴⁴ Книга пророка Ісаї 26: 19.

⁴⁵ Див.: Дії св. апостолів 9: 32-35.

⁴⁶ Сковорода має на думці слова: таш^а, йже ікауаема Г/МГО/ієтса сернсі (Дії св. апостолів 9: 36). Образ Тавіти зазвичай зринав у ході розгортання "воскресенського" мотиву, як-от в Івана Величковського: "Внезапу Тавиѳу мертву воскрешаєт/ и сим чудом в вѣрѣ народ утверждаєт" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 134].

⁴⁷ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 26: 19. Пор.: вост<жХтъ иже во гров^^ъ.

⁴⁸ Парафраза Апокаліпсису 11: 10. Пор.: И живХцли нл уешй во^р^дХкітсА й во^вєсє/іатса. Див. також: й во^р^дХкітсА йже нл ^е/И/ій (Книга пророка Ісаї 26: 19).

⁴⁹ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму:

ЧЄ/ІОВ^Кіі.

⁵⁰ "Радісна звістка" (гр.). В «Учительній Євангелії» 1637 р. це слово потрактоване так: "Євангеліє єст слово грецкоє, по-славенску вьікладаєтся 'благовѣстіс', а нашим языком руским 'доброє ознайменіє' або 'добрая вѣсть"' [Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. -С. 827].

⁵¹ Історію Навала див.: Перша книга царств 25: 1-42. Навал постає жорстоким, злим і грубим чоловіком. При тому в тексті Біблії спеціально підкреслено, що його ім'я цілком відповідає його ж таки вдачі: "Навал ім'я йому, і глупота (nobalaз ним" (Перша книга царств 25: 25). Слово nabal означає "дурний", "поганий" [The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. - P. 614-615; The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1989. - Vol. 3. - P. 491] (див., наприклад: П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 6); "низький" за суспільним становищем, "той, що діє безчесно"; "нікчема", "нечестивець", "безумець", тобто той, чиї думки та слова спрямовані проти Бога (див.: Книга Йова 2: 10; Книга Псалмів 13 (14): 1 та ін.). Сковорода тлумачить це ім'я, спираючись, найімовірніше, на Септуагінту й Вульгату, де воно подане різними словами

зі значенням "дурний, нерозумний". Наприклад, слово поЬа]а^ь з Першої книги царств 25: 25 у Септуагінті перекладено як афрооѵѵг], у Вульгаті - stultitia. Щоправда, ужитого Сковородою слова оцюѵоос, у Септуагінті, здається, нема.

⁵² Дурний, тупий (лат.).

⁵³ Гр. фіАдаофос, - 'той, хто любить мудрість'. Як свідчив Діоген Даерцій (1,12), "філософію філософією, а себе філософом уперше став називати Піфагор" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 66]. Слід сказати, що в Україні часів бароко любов до мудрості поставала, зрештою, не чим іншим, як любов'ю до Бога, адже, як казав іще Іван Дамаскин у своїй «Діалектиці», справжньою Мудрістю є Бог [див.: Йоана Дамаскина діалектика, або логіка // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 126; див. про це: Tatarkiewicz W. Historia filozofii. - Warszawa, 1970. - T. 1. - S. 162]. Отже, філософ - це той, хто любить Бога. Як зазначав, наприклад, Іоаникій Галятовський у другому казанні на пошану Івана Богослова: "Святый апостол Іоан маєт в себѣ філософію, любов мудрости, и єст філософ, любячій мудрость, бо любил он Мудрость Бозскую, Христа, Збавителя нашего..." [Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Дьвів, 1665. - Арк. 455 (зв.); докладніше див. про це: УшкаловЛ. "Бо ж любив він Мудрість Божу" // УшкаловЛ. З історії української літератури ХѴІІ-ХѴІІІ століть. - Харків, 1999. - С. 121-134]. Варто зазначити, що в середньовічній традиції поетів часто називали sophista або sophus [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Дьвів, 2007. - С. 233].

⁵⁴ Ототожнення поета й пророка особливо помітне в римській традиції, де поета називали vates - 'провісник'.

⁵⁵ Пор.: "Орел орла плодить, а сова сову родить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 291]; "Свинья не родит бобра, а сова не высиживает орла" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 722]. Орел протиставляється сові і в класичній літературі: досить пригадати хоч би одну з епіграм Марціала (Епіграми, X, 100, 4) [див.: Марк Валерий Марциал. Эпиграммы / Пер. с лат. Ф. Петровского. - Москва, 1968. -С. 311], добре знану в старій Україні [див., зокрема: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 453].

⁵⁶ Гр. noLrjii)(; означає "творець". Феофан Прокопович у своїй поетиці пояснював його так: "...Слова поет, поема й поезія походять від грецького слова поієсо, що означає 'творити' чи 'вигадувати', звідси й поета, якби так було заведено, сміло можна було б назвати 'творцем', 'вигадником' чи 'наслідувачем'. Адже вигадувати чи змальовувати - значить наслідувати ту річ, чий відбиток, або подоба, змальовується" [Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 13]. Поет і пророк у свідомості старих українських письменників прямо корелювали. Наприклад, у курсі «Liber artis poeticae» (1637 р.) сказано: "поети - тлумачі слів і помислів Бога, вони розкривають їхню суть, учать людей священнодіянню і богопоклонінню: завдяки поетам смертні навчаються всілякому добру" [Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. -С. 126].

⁵⁷ Див. прим. 97 до циклу «Басни Харьковскія».

⁵⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Скверны^ъ же й блбіи^ъ влсней СЗрицлйсА, шбХч<ж же севе ко Б/і гочтїгс (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).

⁵⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 24: 28. Пор.: йд^жє бо аціе вХдетъ трХпъ, таліш соверХтсА ор/ій. Див. також: йд^жє т^/іо, таліш соверХтсА й ор/ій (Євангелія від св. Луки 17: 37).

⁶⁰ Див. прим. 19 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

⁶¹ Сковорода має на думці Біблію, алегорично витлумачуючи сюжет про Маріам із 12-ої глави Четвертої книги Мойсеєвої: Числа.

⁶² Див.: Книга Суддів 12: 6.

⁶³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 10: 24. Пор.: докб/гЬ дХшы h<jlua в^Є/И/ієшн.

⁶⁴ Див. 19-у байку Сковороди «Нетопыр и два птенца - Горлицын и Голубинин».

⁶⁵ Можливо, це парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 24: 5. Пор.: кб/ів доврй дб/ии твой, ыкшве, Й кХфЫ ТВОА, ЇЙ/ІЮ.

⁶⁶ Дзеркало було улюбленим образом українських барокових письменників, зокрема Кирила Ставровецького, Мелетія Смотрицького, Іоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського, Симеона Полоцького, Інокентія Гізеля, Лазаря Барановича, Дмитра Туптала, Стефана Яворського, Івана Максимовича, Михайла Козачинського, Феофілакта Лопатинського, Феофана Прокоповича, Йоасафа Кроковського, Паїсія Величковського та інших. Його рясно вживали передовсім у ході богословських тлумачень таїнства святої євхаристії: Христос є цілим під особою хліба в цілій гостїї й цілий у щонайменшій її частинці так само, як обличчя людини є цілим у цілому дзеркалі та в кожній окремій частинці, коли дзеркало розлітається на друзки. Саме в цьому сенсі Сковорода вживає "дзеркальну" символіку в своїй ранній латиномовній поезії «Про святу вечерю, або Про вічність» («De sacra caena, seu aetemitate»). Крім того, за допомогою цього образу Сковорода пробує окреслити єство матерії, "істинного чоловіка" та Біблії, котрі відбивають Божу Премудрість так само, як частинки розбитого дзеркала - людське обличчя. Зрештою, дзеркало багато важить для Сковороди й тоді, коли мова заходить про ідею себепізнання.

⁶⁷ Образ дзеркала як ніщоти, здатної породжувати примари сущого, робить його міцно прив'язаним до "ванітативного" мотиву [пор.: Hernas Cz. Barok. - Warszawa, 1980. - S. 86; докладніше див.: УшкаловА. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. -С. 53-68]. Власне кажучи, пишно вбрана панночка, яка милується собою перед дзеркалом, - це усталена барокова емблема самої марноти [див.: Емвлемы и сѵмволы из-бранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. XXI].

⁶⁸ Див. прим. 1 до діалогу «Наркісс».

⁶⁹ Євангелія від св. Луки 19: 9.

⁷⁰ Сковорода має на думці слова: Око рХгукіфеесА отцХ й домждлкіфее старости /штерни, дл йстбргнХтъ є врлнове СЗ деврЇА (Книга Притч Соломонових ЗО: 17).

⁷¹ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 43: 12. Пор.: s'b/iib прекрлснл сіаніе/ИЪ

СВОЙ/ИЪ.

⁷² Можливо, Сковорода має на думці приказку: "Ні к селу, ні к город)/' [Номис, № 7650]; "Ни к селу, ни к городу" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -С. 637].

⁷³ Фраза B/idroKpSr/id ліка шб/ілкшвъ зринає в Книзі Премудрості Соломонової 5: 21.

⁷⁴ Див. прим. 92 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁷⁵ Пор.: "Боязливого сина мати не плаче" [Номис, № 9294]. Сковорода любив повторювати цю приказку, мавши на думці передовсім богобоязливість - чесноту, яка обіймає дуже високий щабель у християнській ієрархії вартостей. Скажімо, Касіян Сакович уважав "боязнь Божую" за першу серед таких чеснот християнина, як "трезвость", "чуйность", "статечность", "чистость" [див.: Сакович К. Вѣршѣ на жалосный потреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. -С. 49]. Тим часом Пантелеймон Кульчицький розглядав її у низці так званих "моральних" чеснот [див.: KulczyckiP. Tresc theologiczney nauki obyczayney. - Poczaiow, 1787. - S. 152], хоч, як правило, і філософи [див.: Козачинский М. Книга третья. Нравственная фило-софия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 375-404],

і богослови [див.: Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 25] розташовували на цьому щаблі тільки розважливість, мужність, поміркованість та справедливість. Іноді богобоязливість ставили навіть побіч "богословських" чеснот: віри, надії та любові. Наприклад, Антоній Радивиловський казав: "Кто маєт познанє себе самого, таковый боязнь Божію, любов, вѣру, надѣю и иныи цноты заховати может..." [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 623].

⁷⁶ Дія - старша донька Давана, яка мала слабкі очі (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 29: 16), протиставлена тут "вельми вродливій з обличчя" Ревеці (Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 16) - сестрі Давана, майбутній дружині Ісаака й матері Ісава та Якова. Джерело, до якого вона зійшла, в символічному сенсі означало Божу Премудрість, "сходження вниз до якої ріврозначне сходженню вгору" (Філон Олександрійський. Про нащадків Каїна, 136) [Филон Александрийский. Толкования Ветхого Завета. - Москва, 2002. - С. 280-281]. Крім того, слабка на очі Дія протиставлена тут Клеопі та Дуці, яким "відкрилися очі" пізнати Христа (див.: Євангелія від св. Дуки 24: 30-31).

⁷⁷ Пор. із приказкою: "Сліпій курці усе пшениця" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 542].

⁷⁸ Сковорода говорить тут про пізнання як про рух від чуттєвого до розумового. Старі українські письменники та богослови зазвичай розв'язували це питання так: "Дух нВсть видим плотскими очима. Ум паки не может умствовати духа, развѣ во образѣх чювством подлагаємьіх. Тако бо глаголет князь всѣх любомудрцев: 'Не может быти в умѣ, аже не бяше в коєм-любо чювствѣ..."' [Полоцький С. Жезл правленія, утвержденія, наказанія и казненія. - Москва, 1667. - Арк. 120]. А Стефан Яворський спеціально наголошував: "Ничтоже бьіваєт во умѣ, аще не прежде будет в чувствѣ, якоже філософіа учит и самим искусом познаваєм сію истину. Вся бо, яже во умѣ имамы, быша прежде в чувствѣ нВкоєм, или в чувствѣ видѣнія, или слышанія, или уханія, вкушенія, осязанія и просто рещи: чувства суть аки нѣкія врата, имиже входит во ум всяко познаваємо" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 77-78].

⁷⁹ У Книзі Премудрості Соломонової 5: 21 є фраза еллгоѵ.^Тіглл ліка (іш/мкшвъ.

⁸⁰ Сковорода говорить тут про знаковий характер чуттєвих образів, коли вони стають, як казав Стефан Яворський, "'знаменієм' присугція вещи". Наприклад, "дым єсть знаменіє присущаго огня, аще и невидимаго. Воздьіханіє єсть знаменіє печали присущея, аще и невидимыя. Движеніє жилы в руках єсть знаменіє здравія или скорби, и прочая тѣм подобная" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 433].

⁸¹ Фраза прлво/іХчнвіА страві зринає в Книзі Премудрості Соломонової 5: 21.

⁸² Лат. observator - 'спостерігач'.

⁸³ Книга пророка Аввакума 2: 1.

⁸⁴ Пор.: "Аввакум не кум..."; "Того ж кума, Аввакума" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 108, 855].

⁸⁵ Сковорода має на думці слова: Hd стрижи /иоей стЗнХ, й в^ыдХ нл кЗ/иенв, й пос/иотрго еже вйд^ти, что во^Г/іетъ во /инѣ й что (Яв^Ьцмкі Hd шв/іиченїе /иое (Книга пророка Аввакума 2: 1).

⁸⁶ Послання св. ап. Павла до ефесян 5:14.

⁸⁷ Євангелія від св. Луки 2: 15.

⁸⁸ Євангелія від св. Івана 21: 3.

⁸⁹ Напевно, Сковорода має тут на думці іронічні приказки на взір: "Пішов дід на жебри, та не мав у що хліба класти" [Франко, № 9603].

⁹⁰ Рібенсдорф - німецька колонія, заснована 1765 р. вихідцями з Віттенберга за 5-6 верст на північний схід від Острогозька та за 3 версти від слободи Таволзької на протилежному березі річки Тиха Сосна.

⁹¹ Євангелія від св. Матвія 11: 25.

⁹² Пор.: "Не місце чоловіка красить, а чоловік місце" [Номис, № 955].

⁹³ Парафраза Третьої книги Мойсеєвої: Левит 10: 9. Пор.: вїнЗ й сїкерл не пште.

⁹⁴ Про "мантію", тобто мілоть (овечу шкуру), Іллі йдеться у Третій книзі царств 19: 19 та в Четвертій книзі царств 2: 8,13-14.

⁹⁵ Сковорода має на думці слова: Сїа гѵіетъ гдв ко /ЖГІ;: йдй й стажЙ іев'І; чрес/іеникъ /івнанвін й препоАши того Hd чрес/гЬ^ъ твой^ъ (Книга пророка Єремїї 13:1).

⁹⁶ Про це йдеться у 40-42 главах Книги пророка Єзекїіля.

⁹⁷ Див.: Книга пророка Даниїла 9: 24-27.

⁹⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: сК/іъ єсй нл пртб/гЬ, сХдай прЗвдХ (Книга Псалмів 9: 5).

⁹⁹ Мабуть, Сковорода має на думці слова: въ сб/іни/Ь по/іожй се/іенїе своє (Книга Псалмів

18 (19): 5).

¹⁰⁰ Сковорода має на думці слова: И стЗ сб/інце й /іХнЗ въ стоанїи (Книга Ісуса Навина 10:13).

¹⁰¹ Сковорода має на думці слова: злпретй в^трХ й во/іненїк> воднб/иХ (Євангелія від св. Луки 8: 24). Див. також: Євангелія від св. Матвія 8: 26; Євангелія від св. Марка 4: 39.

¹⁰² Книга Екклезіястова 1: 2.

¹⁰³ Сковорода цитує початкові рядки російського канта, який з'явився десь у 1720-х pp. і був дуже популярний і тоді, і перегодом: "Буря море раздымает, / А ветр волны подымает: / Сверху небо потемнело, / Кругом море почернело, / Почернело. / В полдни будто в полуночи, / Ослепило мраком очи: / Одна молнья-свет мелькает, / Туча с громом наступает. / Наступает..." [див.: Русская литература XVIII века, 1700-1775: Хрестоматия/ Сост. В. А. Западов. - Москва, 1979. - С. 22-23]. Чому він називає цю пісню "гамаліїв-ською", сказати важко.

¹⁰⁴ Фраза прлво/іХчнвіА стр&іві /иимнїинві зринає в Книзі Премудрості Соломонової 5: 21.

¹⁰⁵ Книга Екклезіястова 1: 2.

¹⁰⁶ Фразу "Без солі та оцту" ("Без соли и уксуса") здавна використовують кулінари, коли йдеться про відповідний спосіб приготування страв.

¹⁰⁷ Пор.: "Ехал в Казань, а заехал в Рязань" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 449].

¹⁰⁸ Книга пророка Ісаї 60: 1.

¹⁰⁹ Книга пророка Ісаї 60: 2.

¹¹⁰ Книга пророка Ісаї 60: 2.

¹¹¹ Можливо, Сковорода має на думці сюжет Езопової байки «Півень та перлина».

¹¹² Амбра (італ. атЬга, франц. атЬге) - пахощі, один із трьох основних видів коагульованої смоли. Феофан Прокопович характеризував його так: "Амбра - це арабський медикамент, що являє собою жирний субстрат. Вона звичайно знаходиться в Індійському чи Ефіопському морі і на їх берегах, дуже пахуча й дуже дорога, дуже іуста... Кажуть, що вона витікає з якихось джерел, але кинута в море й піднята високо в повітря згущується й коагулюється" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 484].

¹¹³ Лат. umbra - 'тінь'. Це слово в старій Україні було, зокрема, складником "театральної" метафори, адже деякі сцени в шкільному театрі подавали тінями, чи, як тоді казали, "per umbra" [див.: ЕрчиН В. Мануил (Михаил) Козачински] и гьегова Траедокомеди]а. - Нови Сад; Београд, 1980. - С. 262].

¹¹⁴ Пор. з народним прислів'ям: "З цим і останній розум загубиш" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 400].

¹¹⁵ Євангелія від св. Івана 5: 7.

¹¹⁶ Гасло "Пізнай себе" Сковорода ототожнює з біблійним Б/ік>дй севе (Перша книга Мойсеєва: Буття 31: 24), йспытЗй севе (Книга Ісуса, сина Сирахового 18: 20) тощо.

¹¹⁷ Парафраза Євангелії від св. Луки 4: 23. Пор.: врлчХ, щч^лша. саліъ. Цей вислів став народною приказкою. Пор.: "Врачу, ізціли ся сам!" [Франко, № 4138].

¹¹⁸ Див. прим. 16 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹¹⁹ Ідеться про "сьоме чудо світу" - велетенський маяк на острофі Фарос біля Олександрії, що його збудував кнідський архітектор Сострат [див.: Замароеський В. Сім чудес світу: художні нариси. - Київ, 1979. - С. 257-282].

¹²⁰ Книга Ісуса, сина Сирахового 6: 14.

¹²¹ Пор.: "В чужім оці порошинку бачиш, а в своїм і поліна не помічаєш" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 522]; "В чужом глазу порошина велик сучец; в своем и бревна не видать" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -С. 465].

¹²² Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 15: 10. Пор.: погрА^біш йкш олово въ воді

В^/інѣй.

¹²³ Див. прим. 459 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹²⁴ Книга Псалмів 140 (141): 10.

■ І * , ^ , .j _f

¹²⁵ Парафраза Євангелії від св. Луки 8: 38-39. Пор.: ШпХсти же єго іисъ, Г/іа: возврлтисА

ВЪ дб/ИЪ твбй Й ПОВ^ДЛЙ, ЄЛША ти сотвори ВГЪ.

¹²⁶ Сковорода має на думці слова: Евкть же йдХцш/ИЪ намъ нл /ИО/ійтвХ, отроковице

H^KdA Й/ИХцкІА ДХ^Ъ ПЫТ/ІИВЪ Ср^ТЄ НЛСЪ, ЙЖЄ СТАЖЛНЇЄ /ИНОГО ДЛАШЄ ГОСПОДЄ/ИТі

свой/иъ во/і^вХк>фи (Дії св. апостолів 16:16).

¹²⁷ Сковорода має на думці слова: кХпнш же й прЗ^дны о^чЗтса шв^одйти дб/иы, не точїю же прЗздны, но й В/іадЙвьі й шп/ііі^Йвы, Г/Мгб/ік>цшА, йже не подовЗетъ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 5: 13).

¹²⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: просвітите севѣ світъ відінЇА (Книга пророка Осії 10: 12).

¹²⁹ Сковорода має на думці слова: И/ій кал женл нліІцін дєсатв дрл^/иъ, ащ погХвйтъ ДрЛ^/ИХ ЄДЙнХ, не ВЖИГЛеТЪ /ІИ СВ^тЙ/ІНИКЛ, Й П0/Иететъ ^pd/ИИнХ, Й Йфетъ при/і^жнш, дбндеже шврАфетъ (Євангелія від св. Луки 15: 8).

¹³⁰ Книга пророка Аввакума 2:1.

¹³¹ Пор. з народною приказкою: "Пізнай себе, буде з тебе" [Франко, № 20310], - що її Яків Головацький узяв перегодом за свій девіз [див.: ДашкевичН.П. Отзыв о сочинении г. Петрова «Очерки истории украинской литературы XIX столетия» // Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова. Приложение к LIX-му тому Записок Императорской академии наук. - № 1. - Санкт-Петербург, 1888. - С. 130 (прим.); про це: УшкалоеЛ. Сковорода та Україна // УшкаловЛ. Есеї про українське бароко. - Київ, 2006. -С. 133-161]. Є й російські приказки: "Знай себя, и того будет с тебя"; "Знай себя, и будет с тебя" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 620].

¹³² Книга пророка Єремії 4: 25.

¹³³ Мабуть, це парафраза Книги Псалмів 36 (37): 25. Пор.: й не вйдѣ^ъ првникл.

¹³⁴ Сковорода має на думці слова: всакъ че/іов^къ /ібжь (Книга Псалмів 115 (116): 2).

¹³⁵ Див. прим. 161 до діалогу «Наркісс».

¹³⁶ Діоген Синопський (гр. Aioyevrji; Еіѵсопеѵс;) (412-323 pp. до н. е.) - славетний

давньогрецький філософ-кінік, добре знаний у старій Україні. Недаром історії чи згадки про Діогена є в таких різножанрових книжках, як «Юстифікація невинності» Мелетія Смотрицького [див.: Smotryc'kyjМ. Iustificacia niewinnosci. - S. 1., 1923. -К. 4 (ѵ.)], «Вѣршѣ на жалосный погреб... Петра Конашевича Сагайдачного» Касіяна Саковича [див.: Сакович К. Вѣршѣ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 43], «Євхаристеріон» Софронія Почаського [див.: Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо

Вдячность ясне превелебнѣйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ// Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 296], «Огородок Марій Богородицы» та «Вѣнец Христов» Антонія Радивиловського [див.: РадивиловськийА. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 469; Радивиловський А. Вѣнец Христов. -Київ, 1688. - Арк. 151-151 (зв.), 255, 367, 370, 480], «Вечеря душевная» Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 113 (друга пагін.)], «Алфавит» і «Театрон» Івана Максимовича [див.: Максимовичі. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 112-113 (зв.); Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. -Арк. 311, 345, 404 (зв.)], «Сѣмя слова Божія» [див.: Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. -С. 437] тощо.

¹³⁷ Сковорода поєднує тут два сюжети, що їх розповідав про Діогена доксограф Діоген Лаерцій: історію про те, як Діоген серед білого дня ходив з ліхтарем, кажучи: "Шукаю людину" (VI, 41), - та оповідку про те, як Діоген, снідаючи якось на майдані, відповів людям, котрі обізвали його собакою: "Це ви собаки, тому що з'юрмилися біля мого сніданку" (VI, 61) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 246-247, 263]. Вислів "Шукаю людину" ("Hominem quaero") приписують також Езопові: "Коли з рабів у домі був Езоп один, / Хазяїн наказав йому обід зварить. / У хаті не було вогню. Тож він / Став бігать по сусідах, жару взяти десь. / Небавом роздобув і повернув назад; / Щоб скоротити шлях, через майдан подавсь. / Аж тут гукнув якийсь Базіка з натовпу: / 'Чому, Езопе, ходиш вдень з вогнем?' Мудрець /

На те: 'Шукаю чоловіка!.."' [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 70].

¹³⁸ Євангелія від св. Матвія 15: 26; Євангелія від св. Марка 7: 27.

¹³⁹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 12. Пор.: даді и/иъ шв/ілств чадшлгь ВЖІИ/ИЪ Бвіти.

¹⁴⁰ Натяк на байку «Про собачу зажерливість». Див. прим. 161 до діалогу «Наркісс».

¹⁴¹ Див. прим. 108 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁴² Див. прим. 79 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁴³ Парафраза Книги пророка Ісаї 6: 10. Пор.: шдеве/Г^ во сердце люд'їй сй^ъ, й оушй/ил свой/tid тажкш с/іыішіш. Іван Леванда коментував цей вірш так: "Жалуєтся на нас Дух Святый и говорит: 'Одебелѣ сердце людей сих, и ушима тяжко слышаша необрѣзаніи сердцы и ушеса'. И что ж се за уши, которыя Дух Святый называет необрѣзанными? Уши нечистыя, уши набитыя полно похотьми так, как гноєм, уши глухія для Бога, короче сказать, уши наши" [Леванда І. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 2. -С. 12-13].

¹⁴⁴ Сковорода має на думці слова: погрАзбіш йкш олово въ водѣ в&інѣй (Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 10). Пор. народну приказку: "Тьижке, як олово" [Франко, № 30866].

¹⁴⁵ Сковорода має на думці слова: Е/іженъ /иХжъ, иже не йде іи сов^тъ нечестйвві^ъ, й Hd пХтй гр^шнві^ъ не стЗ, й Hd сѣдЗ/іНфи гХвйте/іей не с^де (Книга Псалмів 1: 1).

¹⁴⁶ Книга Псалмів 4: 4.

¹⁴⁷ Тобто Сфінкса. Див. прим. 19 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹⁴⁸ Сковорода має на думці Самсонову загадку: СЗ йдХцмгш йдб/иое й^віде, й (Я кр^пклгш й^віде С/іЗдкое (Книга Суддів 14: 14).

¹⁴⁹ Див. прим. 217 до діалогу «Кольцо».

¹⁵⁰ Пор.: "Не міхом полохає" [Номис, № 4327]; "Налякав міх - і торби страшно!"; "Кого міх налякає, тому й торба не дасть спати" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. -С. 470].

¹⁵¹ "З мухи слона" (лат.). Цю приказку наводить, зокрема, Лукіан [див.: Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. -Київ, 1975. - С. 241] у своїй «Похвалі мусі» (12): "Але я закінчую свою промову, хоч іще багато чого міг би сказати, - щоб хто-небудь не подумав, що я, як каже приказка, роблю з мухи слона" [Лукиан из Самосаты. Избранная проза. - Москва, 1991. - С. 173]. Володимир Даль також подавав її у своїй збірці: "Из мухи делает слона" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 734].

¹⁵² "З нужника - жертовник" (лат.). Схожі слова є в Ціцероновій промові «На захист Планція» (XL. 95). Еразм Роттердамський подає цю приказку у своїх «Адагіях» (IV. 5. 94) у такій формі: "Ex cloaca facere arcem".

¹⁵³ Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹⁵⁴ Парафраза Книги Притч Соломонових ЗО: 17. Пор.: Око рХгу кіцієєса отцХ... дл йстбргнХтъ є врЗнове.

¹⁵⁵ Мабуть, Сковорода коротко переказує тут 72-77 рядки послання Горація «До Мецената». У перекладі Андрія Содомори вони звучать так: "Хай би спитав мене римський народ, чому не тримаюсь / Звичних для римлян засад, не ходжу попід портики звичні, / Чом не спішу я до того, що всі, не того й уникаю, - / Я відповім, як-то хворому левові мовила в байці / Хитра лисиця: 'Тому що сліди мене надто лякають: / Всі, бач, до тебе ведуть, а від тебе - ні одного сліду"' [Квінт Горацій Флакк. Твори/ Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 179].

¹⁵⁶ На думку Миколи Сиваченка [див.: Сиеаченко М. До історії української пареміографії: Г. С. Сковорода // Сиеаченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. - Київ, 1974. - С. 28], Сковорода цитує тут (трохи скоротивши) російське прислів'я, чиїми українськими відповідниками є: "Людей ся радь, а свій розум май" [Франко, № 16898]; "Людей слухай, а свій розум май"; "На людей складайся, розуму ж тримайся"; "Людей питай, а свій розум май" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 321-322].

¹⁵⁷ Фразу Hd тбржифи^ъ й Hd стбгнл^ъ узято з Пісні над піснями 3: 2.

¹⁵⁸ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

¹⁵⁹ Книга Псалмів 141 (142): 5.

¹⁶⁰ Книга пророка Захарїї 12: 10; Євангелія від св. Івана 19: 37.

¹⁶¹ Євангелія від св. Івана 19: 36.

¹⁶² Книга пророка Ісаї 53: 8.

¹⁶³ Див.: Книга пророка Даниїла 3: 1.

¹⁶⁴ Пор. фразу із царської грамоти до мешканців Білгорода, де їм було сказано, щоб вони "личин на себя не накладывали, и кобылок бѣсовских..." [АебедевА. О борьбе духовных властей епархии белогородской с суевериями // Киевская старина. - 1890. -Т. XXVIII. - Янв. - С. 2]. Сковорода тлумачив маску як метонімію оманливої зовнішності, підступну шкаралущу речей. На думку Ришарда Лужного, розуміння світу як "маски", котра приховує "єство речей", є "фундаментальною" ідеєю Сковороди [див.: Luzny R. Teodycea Hryhorija Skoworody na tie slowianskiej mysli religijnej okresu oswiecenia // Studia Slavica in Honorem Viri Doctissimi Olexa Horbatsch: Festgabe zum 65. Geburtstag/ Hrsg. von G. Friedhof, P. Kosta und M. Schtitrumpf. - Mtinchen, 1983. -Vol. 2. - S. 104]. Справді-бо, наш філософ універсалізує стару богословську настанову, згідно з якою маска виказує своє диявольське підложжя закоріненістю в поганських звичаях. "Иные, - писав, наприклад, Інокентій Гізель про празник на пошану Коляди, -лица своя и всю красоту человѣческую, по образу и по подобію Божію сотворенную, нВкими лярвами, или страшилами, на діаволскій образ пристроєнньїми, закрывают, страшаще и утѣшающе людій, Творца же и Зиждителя своєго укаряюще и аки бы не доволствующе или мерзящеся творенієм руку єго" [Синопсіс, или Краткоє собраніє от разных лѣтописцев о началѣ славяно-россійскаго народа // Українська література

XVII ст. - Київ, 1987. - С. 175; пор.: Туптало Д. Лѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 657]. Так само неприхильно старі українські богослови поціновували й маски, що їх використовували під час "латинських" карнавалів [див., наприклад: Номоканон, си єст Законоправилник. - Київ, 1629. - С. 38].

¹⁶⁵ Друга книга царств 22:12.

¹⁶⁶ Пісня над піснями 2: 9. Сей означає тут Христа.

¹⁶⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посреді же вЗсъ стойтъ, єгшжє вві не вісте.

¹⁶⁸ Заклик С/іьіши, інлк чотири рази звучить у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону: 5:1; 6: 4; 9: 1; 27: 9.

¹⁶⁹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 6: 15.

¹⁷⁰ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 48.

¹⁷¹ Книга пророка Ісаї 40: 6.

¹⁷² Парафраза або Книги Екклезіястової 2: 14 (пор.: /иХдрлгш очи єгш во главі grun, л ве^Х/Инвій во тліі ^бдитъ), або Книги Притч Соломонових 17: 24 (пор.: /Іице р^Х/Ино

/ИХЖЛ ПрЄ/ИХдрЛ, ОЧИ ЖЄ ВЄ^Х/ИНііГШ Hd КОНН/Ё^Ъ ^Е/И/іЙ).

¹⁷³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 17: 24. Пор.: очи же везХ/Инлгш нл

КОНН/Ё^Ъ ^Є/И/іЙ.

¹⁷⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: той твого В/іюстЙ вХдетъ глакХ.

¹⁷⁵ Книга пророка Ісаї 59: 10.

¹⁷⁶ Книга пророка Михея 7: 17.

¹⁷⁷ Книга Псалмів 71 (72): 9.

¹⁷⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 48 (49): 15. Пор.: С/иертв оуплсетъ а.

¹⁷⁹ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7. Пор.: Bo^epdTATCA нл вечеръ, й в^/ічХтъ.

¹⁸⁰ Парафраза Книги Псалмів 74 (75): 9. Пор.: дрбждїе grun не ЙстоціЙса, йспігстъ всй

Гр^ШНЇИ ^Є/И/іЙ.

¹⁸¹ Див.: Євангелія від св. Марка 5: 1-5.

¹⁸² Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 18: 8. Пор.: дХши же /иХжей жен3/иъ подбвнві^ъ в^/ічХтъ.

¹⁸³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 26: 29. Пор.: не йліаліъ пйти СЗннѣ СЗ сегш П/іодЗ /іо^Ніігш, до дне тогш, єгдЗ є пїго съ валін ново во цртвїи оцЗ /иоегш. Пор.: не нліаліъ пйти СЗ П/іодЗ /іо^Ніігш, дбндеже цртвїе вжїе пріидетъ (Євангелія від св. Луки 22: 18; див. також: Євангелія від св. Марка 14: 25).

¹⁸⁴ Сковорода має на думці слова: Пред сіинїе/trh же /иХжїе г^ада содб/ШАне (іній дони дб/иъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 4).

¹⁸⁵ Згідно зі словником Памви Беринди, слово "халуга" ("калуга") означає "улица, заплутя, заулок" [Беринда П. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. -Ст. 277].

¹⁸⁶ Сковорода має на думці слова: З/ічХціє й жЗждХфе, дХіш й^ъ въ нй^ъ й^че^е (Книга Псалмів 106 (107): 5).

¹⁸⁷ Фразу трХждЗгсфїисА й швре/иененнїи взято з Євангелії від св. Матвія 11: 28.

¹⁸⁸ Сковорода має на думці слова: погрА^біш йкш олово въ водѣ в&інѣй (Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 10).

¹⁸⁹ Книга Псалмів 139 (140): 10.

¹⁹⁰ Книга Псалмів 118 (119): 70.

¹⁹¹ Книга пророка Ісаї 44: 20.

¹⁹² Книга Псалмів 4: 3.

¹⁹³ Книга Псалмів 33 (34): 9.

¹⁹⁴ Книга Псалмів 4: 4.

¹⁹⁵ Євангелія від св. Івана 4: 35.

¹⁹⁶ Фразу /иертвъ єсй взято з Апокаліпсису 3: 1.

¹⁹⁷ Мабуть, це парафраза Євангелії від св. Дуки 21: 28. Пор.: воск/іонЙтєса й во^двйгните

Г/ld ВВІ БА ША.

¹⁹⁸ Фраза прлво/іХчнвіА стр^/іві зринає в Книзі Премудрості Соломонової 5: 21.

¹⁹⁹ Див. прим. 18 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁰⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й воззрАтъ нл сішнъ очи нЗши (Книга пророка Михея 4: 11).

²⁰¹ Сковорода має на думці слова: Икш стб/іпъ длвідовъ быа твоа, сбздлнъ въ Qd/ini'uiQ^b: ТВКАЦМ фИТШВЪ вйситъ Hd Не/ИЪ, ВСА СТр^/ІВІ сЙ/ІВНВІ^Ъ (Пісня над піснями

4: 4).

²⁰² Сковорода має на думці слова: Nd стрижи /иоей етлнХ, й в^ыдХ нл Kd/иень, й пос/иотрго Єже вйд^ти (Книга пророка Аввакума 2: 1).

²⁰³ Фразу прлвсѵігічныА стр^/іы /иимнїиньї взято з Книги Премудрості Соломонової 5: 21.

²⁰⁴ Парафраза Книги Премудрості Соломонової 3: 1. Пор.: Првны^ъ не дХши въ рХи/Ё вжїей, й не прикбенетсА й^ъ мХка.

²⁰⁵ Фразу етрѣ/іы ей/іьніїгш й^шфрены взято з Книги Псалмів 119 (120): 4.

²⁰⁶ Сковорода має на думці слова: псѵіожй /ИА йкш етрѣ/іХ й^вр^ннХ, й въ тХ/fb евое/иъ екрьі /ИА (Книга пророка Ісаї 49: 2).

²⁰⁷ Парафраза Книги Псалмів 67 (68): 14. Пор.: кри/іѣ го/іХвйнѣ поереврєн^Ь.

²⁰⁸ Пісня над піснями 8: 6.

²⁰⁹ "Матерія для діалогу про щастя" (гр.).

БЕСВДА 2-я,

Наречённая Observatorium. Specula. Еврёйски: СЇСЗН

Что есгь Истинное Блажёнство?

На чем оно твердо сгойт?

Конёчно, Камень оный есгь велйкїй, дйвный и Един.

Лйца.

Аоан[асїй], Яков, Ермбл[ай], Лбнгин, Григорій.

Аѳан[асіЙ]. Скажй мнѣ Григорій: длячегб Еллины назвали Блажёнство: ЕиЬаіцоѵіа? сйрѣчь Благоразумїе, а Блажённаго: ЕйЬаіцсоѵ?

Григ[орїЙ]. Ты ж мнѣ скажй! Длячего Еврёи назвали бное ж Свѣтом? Оно не Солнце.

"Возсїяет вам, боягцимся Имене моего,

Солнце Правды..."² Малахря].

Аѳан[асіЙ]. Не длятого ли, что умное Око, как Свѣт и Фанарь во тмѣ³, предводительсгвует нам, когда Блажёнства йгцем? А всякое Сумнѣніе и Невѣжество есть то тма.

Як [ОБ]. Умное Око есть нам вожд во всѣх дѣлах. Неужёли хорошая Скрипйца и Табакёра наречётся у тебе свѣт и Благоразумїе⁴?

Григор[ЇЙ]. Даіцсоѵ, или Даймон, или Дёмон, значит Дух Вѣдѣнія⁵. Каждый же Человѣк сосгбит из двойх, противосгоягцих себѣ и борюгцихся Начал, или Есгёсгв: из Гбрняго и Пбдлаго, сйрѣчь из Вѣчности и Тлііпїя. Посему в каждом живут два Дёмоны, или Ангелы, сирѣчь Вѣстники и Посланники⁶ своих Царёй: Ангел благій и злый, Хранйтель и Губйтель, мйрный и мятёжный, свѣтлый и темный...⁷ Справтеся, о други мой, с собою, загляньте внутрь себе. Ей, сказую вам: увйдите тайную ббрбу двойх Мысленных Вбинств, найпаче при Начинанїи важнаго дѣла⁸. Внйкните только и вознйкните на думное сёрдца вашего Поле, всѣх Окианов и всяких Небёс і ірос гра і її ї ї) ні f іее. В Едйн Час колйкїя тысячи перелѣтывают пернатых и Мблнїи быстрѣйших Дум ваших во всѣ концьї Вселённыя и во всю Поднебёсную пресмыкаюгцихся? Нѣт дііла, ни самаго мѣлочнаго д іііісі пїя, коему бы не были онй Началом и сіліепеѵі.

Горнее Духбв ополчёніе немблчно вопіёт:

"Кто, яко Бог?"⁹

"Всяка Плоть сёно и ничтоже"¹⁰.

"Дух животворйт"¹¹. Глагол Божїй.

"Внял ли еси Рабу моєму Іову?"¹²

"Ты есй Христос, Сьін Бога Живаго..."¹³

А дблнее в Бёзднѣ Сердёчной противорѣчит:

+"Нвсть Бог"¹⁴.

t "Плоть и кровь все животворйт". t"Tvne ли чтит Іов Бога?"¹⁵ +"Доходы то дѣлают". t "Христос льсгит нарбды.. ."¹⁶

Обѣ сій Армій, как потоки от Исгбчников, завйсят от таковых же, двойх свойх Начал: Гбрняго и дблняго, от Духа и Плоти, от Бога и Сатаньї, от Отца Исгины и от Отца Лжи, от Христа и Антйхрисга. Велйкая и благая Дума Есть-то Главный Ангел, вѣсгь благая, Совѣт прав, Уста премудрая, Язык ново-огнённый, Благовѣсгіе Мйра, Глагол Живота, Сѣмя благословённое¹⁷, Слово спасйтельное¹⁸, и напротив того. Тепёрь скажи, Аоанасїй: Ббрются ли твой Мысли¹⁹?

Аѳан[асіЙ]. Ей, отгадал ты! Одна мысль вопіёт во мнѣ, или скажу с Пророком Захарїею:

"Ангел глагбляй во мнѣ"²⁰:

Нбвое, но полёзное²¹ возвѣгцает Сковорода. А непріязненный Ангел хйтро противорѣчит и шёпчет, как Евѣ, вот что!

+"Тонко чрез-чур прядёт... Не годйтся на рубаху паучйна..."

Я же во Исаїи недавно читал сїе:

"Постав паучйный ткут"²², и не будет, де, им во одѣяніе²³. Говорит о Вѣтрогбнах, поучаюгцихся тгцётным, а презрѣвших полёзная. И подлинно: "Лѣта наши, яко паучйна..."²⁴

Яков. Ябедник из тЬх же Закбнов, как Змій из тѣх же Цвѣтбв, не мед, но яд высосает, а Дїавол в той же Бйблїи весь вкус от своего чрёва, как Паук паучйну из собсгвеннаго своего брюха, тончайше и глаже шблка, ведёт, а не от Божїего Духа, как Минйстр Лжё-Хрисга, а не Закбннаго Царя, кбего верхбвный Благовѣстник вот чем хвалится!

"Мы же Ум Христов ймамы"²⁵.

Лонгин. И я чувствую моих Духбв Ббрбу.

Ермолай. А во мнѣ таков же спор тайно шумйт.

Яков. Сіє и дйвно, и не дйвно. Дйвно, что мало кто усердсгвует заглядать внутрь, испытывать и узнавать себе. А не дйвно потому, что непрерйвная ая Брань в каждом до едйнаго сёрдцѣ не усыпает. Во мнѣ самом сердёчный избыток, или неисчерпаемый Роднйк, от самаго рождества моего не родйл ни слова, ни дііла, чтоб начинанїю его преиспбдних Духбв с небёсными Сйлами Брань не предиграла так, как на небѣ борюгцихся вѣтров шум предваряет Грядущую Вёсну. Сіє мнѣ примѣтно не было в юношеских лѣтѣх. Буйныя мой мысли презирали оную Прйтчу:

"Всяк Ерем ііп Про себя разумѣй"²⁶.

Странныя Рѣдкосги и вѣтренныя Нбвосги отманывали их от вкуса, как оныя, так и сея обгценарбдныя Рѣчи:

"Харбш Дон.

Но что лучше, как свой Дом?"²⁷

Казалось, что в Дбмѣ моём всѣ для мене равно прїятели. А мнѣ и на ум не всходйло бное Евангелское: "Врагй человѣку домашній его"²⁸.

Наконец усйлившаясь, как пожар, в тѣлёсном Домйшкѣ моём нестрбйносгь буйносги расгочённых по безпутїям мыслей, будьто Южный вѣтер потоки, собрала во едйно, а мнѣ на память, и во Увагу привела речённое бное к исцѣлѣвшему Бѣсноватому Слово ХРИСТОВО:

"Возвратися в Дом твой"²⁹.

От того начала Благодёнствія моего весна возсїяла. И так, слово твоє, Григорій, и дйвно, и не дйвно, и нбвое, и дрёвнее, и р іідкое, и ббгцее.

Однак благая во мнѣ дума, или скажу с Патріархом Исааком: "Ангел мой..."³⁰, похваляет слово твоє, а Клеветнйк³¹ нѣм.

Ермол[ай]. Ангел твой, о Друг ты мой Яко в,

"Иже тя сохраняет от всякаго зла"³²,

не прельгцается, похваляя Дрёвнюю Нбвосгь и новую Дрёвносгь. Все то не велйкое, что не заключает в себѣ купно Дрёвности и нбвости. Если во времена Соломбновскїя³³ не ѣдали гриббв, а нынѣ восгал Изобрѣтатель бных, сїе не велйкое, яко не дрёвнее, а не дрёвнее потому, что без сего Люди живали древле блажённо. Что древнѣе, как Премудрость, ИСТИНА, БОГ? Всѣ дѣла не для всѣх, а СіЕ - всѣм Временам, Странам и Людям сгблько для каждаго нужное, сколько для Корабля Компас³⁴ и Кормйло³⁵, а для Путника Товїи - Наставник Рафайл. Премудрость чувствует вкус во всесладчайшей Йстинъ, а Истина сокрылась в Богь, и Бог в ней. Сей есгь Едйн крае-угблный Камень для всѣх зйждугцих Храм Блажёнсгва, и премудрая Симметрїа³⁶ для сгрбюгцих Ковчёг Покоя. Сія есть едйная, святых святійшая, Дрёвностей Дрёвносгь.

Ho гдѣ ты мнѣ паки найдеш сёрдце, управляемое Компасом³⁷ и Телескопом Вѣры Ббж'ія? Вот сія ж самая Дрёвносгь есгь предйвная Рѣдкосгь, нбвосгь, Чудо! а хуляігцй её есгь Пакосгник плоти, Ангел Сатанын³⁸. Не люди сему виною, но сердцами их овладѣвшій хульный Дух.

Лонгин. Да! Вспбмнил и я, что Христов Напёрсник³⁹ называет Закон Его нбвым:

"Новую Запов[ѣдь] даю вам..."⁴⁰

Правда, что йсгинная есгь Соломонова Прйтча:

"Брат от Брата помогаем"⁴¹ и протч[ая].

Есть така же и Руская:

"Дбброе Братство Лучше Богатства"⁴².

Однак сей необорймый Град всѣ презирают, и Дружней Любвй Адамант блисгает весьма в ріідкпх мѣсгах. Вот тебѣ новйнка!

Но паки, когда Превѣчный сей Совѣт есгь древнѣйшая всѣх тварёй Симметрїа и

"крѣпка, яко смерть, Люьовь"⁴³,

рёвносгным Сосграсгїем⁴⁴ всѣх Міров Сисгёмы связавшая и обращаюгцая, тогда он же в посланій своём нарицает Его вётхим⁴⁵.

Сам Бого-Человѣк, котбраго не пбдлый дух, по прахѣ пблзугцїй, как Змїй, но вышній бный Архангел Дѣвѣ благовѣстйт, нарицается нбвым Адамом⁴⁶ и вётхим дёньми⁴⁷.

"Бог Люввй есть"⁴⁸.

И так: "Нізмы да будут Усгнѣ льстйвыя"⁴⁹, слово, твоє, Григорій, хуляггдя.

Аѳан[асіЙ]. А мнѣ взойшлй на память гбрдые Мудрець! пышныя плоти, с ругательством вопрогцаюгцїе: "Что есгь Сатана? Гдѣ он? Подай его проклятаго сюда мнѣ в руки! Многб ль у егб рогбв?.."

Не правду ли сказует Апостол: "Хулягце, в нйхже не разумѣют"⁵⁰? Судйте: не онй ли сами с рогами? и не забавны ли для сына Сирахова: "Кленушу нечестйвому Сатану, сам кленёт свою душу"⁵¹.

Умной в Картошной ИгрІІ Лабёт⁵² быть Может, а благій и Злый Дух есгь для них нёбыль. Вот тебѣ преддверїе в Лабйринт⁵³ Безббжїя! Уничтбжив Ангелскїя Чйны, легко сказать:

"Нвсть Бог"⁵⁴.

Так, как затаскав по Филистймску живыя водьї потоки⁵⁵, сам собою сгановйтся Истбчник не изслѣдованным и не вѣроятным.

Яков. Осгавь Филистймов и Хамов...

"Всяк Веремѣй Про себя разумѣй"⁵⁶.

Не люди сему виною, но овладѣвшій сердцами их Дух клеветнйчїй. Если в тебѣ человѣчее сердце, сож а лі, її, а если угодно, ревнуй и гнізвайся, но бізгай вражды и злббныя гбрдосги с ядовйтою пасм і',пікою. Кто гбнит человѣка за Вѣру, есгь самый главный Ббжїю человѣколюбію враг, равен озлобляюгцему нйгцаго за то, что не захотізл Христа ради в мйлосгыню принять одёжды. Берегись, друг мой, дабы не вкрался, под свіітлою Маскою, в ігі'.дро твоє хйтрый Змїй, дабы Ангелская люббвь к Богу не преобразйла тебе в Дїавола для человѣков. Не забывай учйтельскїя оныя пуги:

"Не піісге, кбего духа есгё"⁵⁷.

Ангелскими языками говорй, а людёй всѣх люби⁵⁸. Истинная Люббвь не самолюбйва.

Григ[орїи]. А я радуюся о единомьіслїи нашем. Допл ііе г мнѣ вас четырех согласїе. Гбрнїя Мысли в тяжкосёрдых душах не водворяются. Самый чіісгіііііііїп Спирт небёсный, наречённый у Елліпг¹: Атра⁵⁹, Римски тоже Aura⁶⁰, не Живет развѣ только вышше Облаков.

Возвратимся ж на путь теченїя рѣчи нашей.

По числу Ангел раздѣлйте весь род человізчїй на два Рбды: на вьішнїй и нйжнїй, на дёсный и лѣвый, на благословённый и отриновённый⁶¹.

Тепёрь можно всякаго вопросйть:

^а Называется тож: AL0f|Q, Aether: coelum, quod supra nubes [небо, яке понад хмарами (лат.)]. В Библїи: "Дух хлада тонка"*¹*. Царст[в]. "ДУХ есть Бог"⁽²⁾.

"Наш ли еси?

Или от супостат наших?"⁶²

"Коего духа еси?"⁶³

Нѣт здѣсь неутралсгва. По двойнбму роду людей, вспбмните Евангелское распутїе: путь узкїй и пространный, дёсный и лѣвый⁶⁴.

Жизнь наша есгь путешесгвїе⁶⁵. Лѣвый, чрез Трїумфалньгя ворота, чрез увеселйтельныя Проспектйвы⁶⁶ и цвѣтонбсные Луга низвбдит в Преиспбднюю, прямо сказать, в грусть не усыпающих в Душі; Червёй. Дёсный во вхбдѣ жёсгок и сгропбтен, в протчем помалу-малу гладок, напослѣдок сладок, во Исхбдѣ сладчайшїй⁶⁷. Так, как всякое благбе Дііло в зачатій и в кбренѣ гбркое, а в плодах свойх сладкое, и сізявшїе со слезами -жнут с радосгїю⁶⁸.

Дёсным шёсгвует Род правых, за руковбдсгвом Ангела мйрна, вѣрна наставника, Хранйтеля душ и тѣлёс наших. И как сам Вожд их свѣтел, так и Род бный правых за есгь благоумный, благодухбвный, благоуханный, а жизнь их есгь вот то-то: Евдемонїя⁶⁹! Благовбнїе, Благовізянїе, каковбе дышет Смйрна, Стакта и Kada⁷⁰. Отсюду родйлось у нас Слово: Благоговѣніе. Отсюду у древних всякая благоспѣшная удача называлась: Дексїома⁷¹. Деснйчїе, дёсныя рукй дііло, а Люди - Сыны Свѣта⁷² и Десницы. Напримѣр, Венїамйн значит Сын Деснйцы⁷³.

Шуйскїй же род, или лѣвый, во всем оному есгь противен. Негбдную пбдлосгь и у нас в Малорбсаи называют: Шуя⁷⁴. Без сумнізнїя, то же, что Шуїя, и чутьли не отсюду родйлось слово сїе: Лѣнйв. Будьто Лѣвын сын, не Деснйцын. Но я уже заврался. Вот вам! длячего в Еллинской Дрёвносги Блажёнсгво наречённо: ЕиЬацоѵіа?

Аѳ АН [АСЇЙ]. Нынѣ мнѣ открылися аи Павловы ріічп:

"Прїясте мя, яко Ангела Божїя"⁷⁵.

"Христово Благовонїе есмьї"⁷⁶.

И сам такбв есть всяк, каковбму Ангелу прилѣпляется. Сій суть дббрыя дѣвы⁷⁷.

"В вбню Мѵра твоего течём"⁷⁸.

Но ах! Скудно их... Не пусто плачеш, о Іеремїа⁷⁹!

"Оскѵд ілпа дббрыя дѣвы"⁸⁰.

Род лукавый и прелюбодѣйный⁸¹ повсюду умножается. Всѣ сїи не внїйдут в Брачный Покой чертога Женихова.

"Не вѣм вас!"⁸²

Ермол[аЙ]. Мнѣ непресганно в Очах мечтается Искусйтель Учйтеля нашего во Пустынѣ. О безсгыдный! На кого не дерзнёт наступйть, когда кбзненные свой навѣты не устыдйлся воздвйгнуть на Главу всѣх Ббжїих Мужёй и Прорбков?

"Верзися долу"⁸³.

Возможно ли, дабьї повалйлся в дблнюю грязь и в пбдлость смрадную рёкіній Истину сїю:

"Аз ОТ ВЫШНИХ ЕСМЬ.. ,"⁸⁴

Кто свышше и в Гбрняя рождён, никак не вмѣщает духбв, отсылаемых в стадо свиннбе. "Вы от нйжних есте"⁸⁵.

Но паки, коль прїятен был Ему Ангел в Вертоградѣ, побуждаюгцїй Его к высотѣ терпѣнія, по Благоволенїю и Естеству Горняго Отца Его.

Лонг[ин]. Конечно, тебѣ сад сей, гдѣ бесѣдуем, навел такїя Мысли. И мнѣ сїи, пред нами цвѣтуігде Крйны сёлные⁸⁶, дьішугцїе во обонянїе наше Оимїамом своего Благоуханїя, возвели на сердце сидягцаго на гробном Каменѣ Матѳёева Ангела⁸⁷, благовѣствуюгцаго Мѵронбсицам Онаго Единаго Человъка:

"Род же Его кто исповѣсть?"⁸⁸ "Аз Ці!'1)1 полнїй и Крин удолнїй"⁸⁹.

Для стрегугцих гроб Ангел мой ужасен⁹⁰, но для Мироносиц - коль красен! Свѣтовиден, как Молнїя и как Крин, исполнившїй воздух благоуханїя⁹¹. Не оно ли моего тайно касается обонянїя, услаждая горягцее во мнѣ с Клебпою и Лукою сердце моє?

..."Крйла Ея Крйла огня..,"⁹² ..."Полещу и почїю"⁹³.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Нѣт, Брат, посгой! Высоко, не долетиш. Дабы возмогти обонять Благоуханїе нетлѣннаго онаго Человѣка, нужно нажить оный Hoc: "Hoc твой, яко Столп Ливанскїй"⁹⁴.

Сим-то носом обоняет Исаак ризы Сына своего Іякова⁹⁵. Потеряли было сей нос, и за то услышали вот что!

"О несмысленные Галаты!"⁹⁶ "и косные сердцем..."⁹⁷

Остервенѣвшую Луну и пёрсгнаго человѣка каждое Око видит. "Безумный яко Луна измѣняется"⁹⁸.

Но небеснаго Онаго Человѣка: Яко взятся от земли Живот Его⁹⁹, как первородныя Луны, не узрит, развѣ пребысгрое чувство.

"Тебѣ подобает расги, мнѣ же..."¹⁰⁰ "Пребудет с солнцем и прежде Луны"¹⁰¹.

Всѣ гі, были безносые, коих вопрошает Павел:

"Прїясге ли духа свята?"¹⁰²

Мы, де, и не знаєм: есть ли? и что он значит? Хотя Царедвбрец, однак без носа был тогда и Евнух тот, что спрашивал Фйлиппа: "Скажи, о коем Человѣкѣ столь великолѣпно говорит Исаіа?"¹⁰³ Не без Толку у Евреев не ставили во Священники без-носых и кратко-носых¹⁰⁴. Лишён чувсгва, обоняющаго Христово Благовонїе, и не могущїй похвалиться:

"Вѣм Человѣка"¹⁰⁵,

Как может показать другим невѣждам:

"Се Агнец Божїй"¹⁰⁶?

Соломбновская Невѣсга, кромѣ похваляемаго Братом носа¹⁰⁷, имѣет Голубиныя Очи¹⁰⁸. Сими Благородными Чувсгвами не дивно, что провидит нестарѣющагося Еленя, высоко скачущаго и прескакивающаго по Горам и Холмам¹⁰⁹.

"Чувсгво правѣдных благопоспѣшно"¹¹⁰.

Яков. Носатых носатый хвалиш. Ангел Божїй, восхитившїй выспр за волоса Аввакума¹¹¹ и Фйлиппа¹¹², может и друга нашего Лбнгина поднять в Горняя. Неужель думаєш, что он лыс? Думаєш так, а оно не так. Дух Вѣры¹¹³

- не прозорливая ли есть Премудросгь? Не она ли есть блаженная Сѣдйна и Вблосы оные:

"Влас Главы вашея не погибнет"¹¹⁴.

Не он ли восхигцает и Лик Мѵроносиц? Благоуханное Мѵро Божїя Вѣры в сердцѣ их - досгаточный для Благовѣсгника повод, чтоб схватить и поднять их из ползанья в Горняя. Вѣра зрит неосязаемаго Человѣка, и он не смотрит на тлѣнь, кромѣ Вѣры.

"Господи, очи твой зрят на Вѣру"¹¹⁵.

Сей благовѣстил Сына и Пречисгѣй Марій. Сей и Захарїи, но при Ѳиміамѣ же Вѣры. Сей же обѣгцает Родителям Израилскаго избавителя Сампсбна. Но и здѣсь дѣйсгвует не гиблюгцїй Влас Вѣры¹¹⁶.

"Желѣзо не взыйдет на Главу Его"¹¹⁷.

Сій ж Власы и нетлѣнные Вѣры Лучи украшали и озаряли и Мойсееву Главу, восхитили Енбха¹¹⁸ и всѣх оных с Павлом:

"Подъях вас, яко на Крилѣх Орлих, и приведох вас к Сп.ь"¹

Воплогценный Ангел Павел хвалится, что и ему власы Главы помазал Бог духом своим так, как и Исаїи: "Помазавый нас Бог..."¹²⁰ "Дух Господень на мнѣ..."¹²¹

А как вѣрует, так и благовѣстит ползугцим:

"Востани спяй.. ,"¹²²

Так, как Исаїа нѣкоему горестному Книжнику:

"Что ты здѣ? и что тебѣ здѣ..."¹²³ То же, что Евангелскїй Ангел:

"Что игцете?.. нѣсть здѣ..."¹²⁴

"Тамо Его узрите¹²⁵, о косные сердцем!¹²⁶"

И восхигцает их в Горняя Галилёйская, гдѣ "видѣвше Его, поклонишася Ему..."¹²⁷ "И той невидим бысть йма"¹²⁸.

Тогда прямо увидѣли, когда стал невиден и неосязаем так, как когда игцез из Глаз тѣлесный друга Моего Болван, тогда осталось в Моем сердцѣ Сердце Его, как Магнйтной Дух в стальнбм Колцѣ.

"Крѣпка, яко смерть, Любви...

Крила Ея крила огня.. ,"¹²⁹

А когда плотская Любов толь сильно вѣет и женет к смертносгным вожделѣніям, то равно и Дух Божїя Любви жесгок, как Буря, шумен, как от вина, углїем огненным и пламеньми варит¹³⁰, как Ад, жжет сердце, воскриляет и усгремляет в Горняя.

"Жесгока, аки ад, Ревносгь"¹³¹.

И так мило мнѣ, когда признался Лбнгин, что рушит сердце жало Ревности Божїя и утробу ему так, как /ІукІІ и Клебпѣ¹³². Признаться ли вам, что и мою утробу трогает той же Пламень? Часто он угашается плотским Жаром. Но кто прямо вкусил Красоты Горняго Человѣка, сих Любви ни вода Многа угасить, ни рі'жп потопить не могут¹³³.

"Ни настоягцая, ни грядущая..."¹³⁴

"Ополчится Ангел Господень..."¹³⁵

Просгудит Вавилбнску Пещь и избавит их¹³⁶.

"Ищезе сердце МОЄ И ПЛОТЬ МОЯ..."¹³⁷

Григ[орїЙ]. Се уже слышали мы - о двоих началах, о двойном родѣ Ангелов и человѣков, о двоепутїи человѣческія жизни. В протчем нынѣ сами доумѣвайте, что от сих же Исгочников раждается двойный вкус в Библїи: Добрый и Лукавый, спасительный и погибельный, ложный и Исгинный, Мудрый и Безумный...

Яков. Нѣт легше доумѣться, как в сем. Змїй из той же Корбвы сосёт молоко¹³⁸ и преображает в яд, а человѣк слушает Прйтчы:

"Мелзй млеко, и будет Масло"¹³⁹.

Душевному человѣку Лбтово пїянство, Давидово и Соломоново женолюбїе - смрад, яд и смерть, а Духовному - благовонїе, ядь, пища и Живот.

Вѣра Горняя вземлет Змїя¹⁴⁰ и не язвится, в пещи не опаляется, в Морѣ не погрязает, яд и смерть яст и пьет, и оттуду здрава, вот

"Знаменїя вѣрующим!"¹⁴¹

Библїа есгь не только Корова, но Ад и Змїй, и лютый поглощаюггцй Лев. Но в жестокосги сего Льва находят со Сампсоном сот сладосги¹⁴² ті,: "Десница твоя воспрїят мя..."¹⁴³

Сей Дракон для таких цѣлителный и есгь Древо сладчайших Райских Плодов, но не тѣм:

"Полйжут Персть, аки Змїеве, плѣжуще по земли"¹⁴⁴.

"Той сотрет твою Главу..."¹⁴⁵

Чудо Израилское! Гдѣ Вѣра находит сладчайшую паче Меда и Сота¹⁴⁶ пишу, там тяжкосердую Душу кусают пеая Мухи и Шершни.

"Послю на них Шершни..."¹⁴⁷

Аѳан[асіЙ]. Берегись, Яков. Ты уже здѣлал Библїю древним чудовищем, мучившим древле Египтян.

Имя Ея Сфинкс. Дѣвичья голова, тулуб львиный...¹⁴⁸

Яков. Не обынуясь, друг мой, сказую, что она-то есть Лев, обходяггцй Вселенную, рыкаюггцй и терзаюггцй¹⁴⁹, попавши на бѣднаго, от лѣвой сграны чтельника. Пропал он во Адских Ея челюсгах. Ты же, о Израилю! не бойся, Іякове¹⁵⁰!

"Срящет его, яко Мати..,"¹⁵¹

Покрыет его от Зноя, вспокоит в Матернем лонѣ, ухлѣбит хлѣбом и напоит водою.

"Вода глубока совѣт в Сердцѣ МУЖА"¹⁵².

"Піяй от Воды сея...

не вжаждется во вѣки"¹⁵³.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Так не она ж ли есть и Блудница оная у Соломона, которыя слѣдом волочутся буйные Молодчики? Она горчайшая Ада¹⁵⁴. Бѣгут, де,

"Яко Елень, стрѣлою уязвлен в Ятра...

Не вѣдый, яко на душу свою течет"¹⁵⁵.

Куда она заводит их? О лютый язык ея!

"Зубы его Зубы Львовы,

убиваюігди душу.. ."¹⁵⁶

Яков. О друг мой! Отгадал ты. Се тая Блудница!

"Глаголы потопныя, Язык льсгив"¹⁵⁷ сея Блудницы.

Она наводит всемїрньїй потоп. Но Вѣра с Нбем из не гнїюгцаго зиждет себѣ безопасную Храмину. Она Римски: Area¹⁵⁸, то же что Еллински: Архп¹⁵⁹. Сіє есть Имя Божїе.

"Покрыет тя Божїе Начало"¹⁶⁰.

От сея Блудницы спас Ангел Обручника.

"Ібсифе, не убойся..,"¹⁶¹

Не много не попал, мимо Рахйль, на прѣлобкую Лїю¹⁶².

Ермол[аЙ]. Не отгадаю ли и я? Не Библїа ли есгь оные смертоносные Исгочники, преображаемые Елиссёем во спасительные, когда их осолйл Солью Пророк¹⁶³? Зассорили их Филистины¹⁶⁴.

Яков. Ты в самый Центр попал. Очигцает их Исаак¹⁶⁵, осоляет Елиссей¹⁶⁶, освягцает, погружая в них Христа, Предитеча, а сам Христос претворяет обуялую их воду во вино новое, кое

"Веселит сердце Человѣка"¹⁶⁷.

А Мойсей Горним Жезлом раздѣляет и услаждает невкусную их Горесгь¹⁶⁸, по Павловому:

"Слово ваше, да будет еблїю растворенное"¹⁶⁹.

"О Бозѣ похвалю Глагол, о Господѣ похвалю Слово"¹⁷⁰.

Лонг[ин]. Дух Гаданїя тронул и мене. Не она ли есть оный, что в Данійлѣ, седми-главный Змїй, жёны и младенцы погубляюгцїй¹⁷¹?

"Змїй сей, егоже создал єси..."¹⁷²

Хоть он Кит, хоть Дракон - есгь-то Библїа.

Яков. Не излилея ли на вас, друга мой, Дух оный от Вышняго? "Излїю от Духа моего.. ."¹⁷³

"Старцы ваши ебнїя узрят.. ,"¹⁷⁴

Кто силен de разрѣшить, агце не будет Бог с ним¹⁷⁵? "Дух Вѣры вся испытует и вся отверзает"¹⁷⁶. Сему Змїю в челюсгь, вмѣсго соли, ввергает Данїйл Гомблку, Пйлулу, или Котишбк¹⁷⁷. Тогда сего Аспида малое Отроча повесть может¹⁷⁸.

Ермол[аЙ]. Любезный мой Котишбк! Что значит сей шарик? Или вопрошу тебе Еврейски: Манна? что сїе¹⁷⁹?

Яков. Он слѣплен из Смѵрны, из деревяныя вблны и из Туку. Пошол прямо в Брюхо Змїино.

Ермол[аЙ]. Говори, друг мой, поскоряе, не мучь мене¹⁸⁰.

"Доколѣ вземлеши Душу нашу?"¹⁸¹

ЯКОВ. Фу! развѣ не знаєш, кто был во чревѣ Кйтовѣ?

Ермол[АЙ]. Ах! ты теперь пуще помрачил мене.

ЯКОВ. "Вѣровах, тѣмже возглаголах"¹⁸².

Сей шарик есть Присносущный Центр Пресвятыя В ЬЧІЮСІИ. В храмѣх Божїих образуется так:

В цёнтрѣ Треугблника Око.

1. Алфа, всякую тварь предваряет.

2. со-МЕГА, послѣ всей твари остается.

3. Вита, єсть раждающаясь и ищезающая Средйна. Но по Началу и Концу вѣчная.

СЇЯ ТРОИЦА ЕСТЬ R/llil 1111І/У.

"Трисолнечное Едйнство"¹⁸³.

"не дремлющее Око..."

ЕРМОЛ[АЙ]. Не знаю, что-то Аоанасрй] все улыбается.

Аѳан[АСІЙ] . Треуголник твой, Якуша, пахнет Пиоагбром¹⁸⁴. Опасно, чтоб ты не накадил и духом Платбновским¹⁸⁵. А мы ищем Христова Духа¹⁸⁶.

Л0НГ[ИН]. И мнѣ кажется, будьто запахли Платбновскїя Ідей¹⁸⁷.

ЯКОВ. Пиоагбрствую или Платбнствую - нѣт нужды. Только бы не Идолопоклонствовал. И Павел, и Аполлбс суть ничтоже с Авраамом:

"Никтоже Благ.. ,"¹⁸⁸

ГРИГ[ОРЇЙ]. Дайте Покой! Пожалуйте, не дѣйте его¹⁸⁹. Он слово благое отрыгнул, от вѣрующаго сердца¹⁹⁰.

С Вѣрою грязь есть у Бога дражайшая чистаго Злата. Не на Лйца зряще судите¹⁹¹. Вспомните вдовьін Пѣнязь¹⁹². Не заключайте Боговѣдѣшя в тѣснотѣ Палестйнской. Доходят к Богу и Волхвьі, сирѣчь Филбсофы¹⁹³. Един Бог Іудеев и Языков, Едина и Премудрость. Не весь Израиль мудр. Не всѣ Язычники тма. Позна Господь сугцїя его¹⁹⁴. Собирает от всѣх четырех

^а Tqlot|Aloc Моѵас каі Фиаіс. [Трисонячна єдність і природа (гр.)].

вѣтров¹⁹⁵. Всяк для Его есгь Авраамом, только бы сердцем обладал Дух Божїя Вѣры, без коей и Авраам не мог оправдаться, и никтоже ин.

Един Дух Вѣры¹⁹⁶ оправдает и Племя, и страну, и время, и пол, и чин, и возраст, и разум... Иноплеменник Нееман исцѣлился во Іорданѣ¹⁹⁷, гдѣ тгцетно омывался не обрѣзанный сердцем Израиль. Куда глупое самолюбїе! Кланяетеся в храмѣх изображенному Треуголнику¹⁹⁸ не разумѣюгцим онаго Живописцем, а сей же образ, у Любомудрцов, толком Божества озаренный, ругаете. Не de ли есгь:

"Кланяетеся, егоже не вѣсге?.."¹⁹⁹

Не ражжевав Хлѣба сего Христова, как можете претворить и пресугцествовать²⁰⁰ в животворяггцй сок? Не сїе ли есгь Суд себѣ жрать и смерть²⁰¹, дабы исполнилось Писанїе: "Шед удавися"²⁰²?

Вгляньте, слѣпцы, на Божїе хлѣбы, называемые Просфора, сирѣчь Приношенїе²⁰³. Не видите ли, что на одном из седми, средѣ верха его, ложе Треуголника, вырѣзаннаго Копїем Свягценничим? раздробляемаго и влагаемаго во уста Причастникам? Священник - не Пророк ли есть? А пророк - не Любомудрый ли и Очитый Муж? не Минйстр ли и Апостол Божїй, из гІ;х числа:

"Безвѣстн[ая] и тайн[ая] Премудр[осги] тв[оея] явил ми еси"²⁰⁴.

"Научу беззаконныя Путем т[воим]"²⁰⁵.

Не хлѣб сей есгь, но Х/ГЫ, пресущесгвленный, Он есгь Дух Божїй. Тайна Тройцы, и не вино Стїхїйное, не вино физь'іческое, но вино новое нетлѣнія, Вино Хрисговой Премудрости, веселяггця сердце вѣрных²⁰⁶. Сего Премудрости Духа в Хлѣб сей и в Вино если не вдунуть, что осталось вкусить? развѣ смерть.

"Смерть упасет их"²⁰⁷.

"Близь еси ты, Господи, усген их, далече же от сердец их"²⁰⁸.

Сего-ж-то ради Пророк Данїил влагает в челюсть Змінну таинственный Хлѣбец²⁰⁹.

Аѳ АН АС [ЇЙ]. Кой вздор? Там Хлѣбец во устах Змїиньїх, а у нас Треуголник в Хлѣбикѣ. Не ліішпся что-то. Не могу согласить...

Григ[орїи]. Куда ты, друг мой, осгр и шаток в ругательствах! А в разумѣ Прорбческих Тайн сердце твоє коснізе Черепахи. Ражжуй хорошенько, почувсгвуешь вкус. Там хліібец во Главѣ Змїйной, я здѣсь Треуголник в Хлѣбѣ. "Той сотрёт..."²¹⁰

Аєанас[ЇЙ]. Воля твоя: не ліішпся. Там в Головѣ, будьто в Горшк ІІ, Хлѣб, а здѣсь в Хл іібі. Хл іібпк Треугблный. Хлѣб и Горшок - разница...

Григ[орїи]. О кбсный Галате, мой Брате! Догадайся, что Змїйна Глава и Хлѣб есть то же.

Аєан[асїи]. Боже мой! Сіє не вмѣсгймое для сёрдца моего.

Григ[орїи]. О любезное мнѣ, прбстое твоє, но не вѣрное сердце!

Аєан[асїЙ]. Ражжуй мнѣ, тогда могу повѣрить.

Григ[орїЙ]. Бйблїа, не Змїй ли есгь? Вход и Дверь ея, не Главйзна ли Кнйжная²¹¹? Седмь Дней, не седмь ли глав? Седмь Сблнцев, не седмь ли Хлѣбов? Не в сїя ли Хлѣбы вкидает Данїйл Хл іібец бный?

"В Сблнцѣ положй сел[енїе] своє"²¹². "Той сотрёт т[вою] Главу"²¹³.

Солнце запало... Прощайте²¹⁴!

Судячи з усього, цей твір було написано на початку 1770-х pp. Автограф зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, оп. 1365, арк. 19 (зв.)-34). «Бесѣду 2-ю» було вперше опубліковано в 1971 р. на сторінках київського часопису «Філософська думка» [див.: СкоеородаГ. С. Бесіда 2-я, нареченная Observatorium specula [Публікація та вступна стаття «Невідомі твори Г. С. Сковороди. Бесіда 2-я» І. А. Табач-никова] // Філософська думка. - 1971. - № 6. - С. 83-92]. Подаємо за автографом.

¹ Етимологія слова Сіон (євр. siyyon, Ційон) остаточно не з'ясована, але значення "спостережний пункт" чи "дозорна вежа" з цим словом напевно ніяк не пов'язані. Можливо, Сковорода ототожнив гору Сіон (її й справді ототожнюють із кількома різними місцинами, включно з Храмовою горою) з горою Цофім (євр. sopim). Якраз слово Цофім означає "сторожа", "спостерігачі" (корінь sapa^ь означає "оглядати, шпигувати, спостерігати, слідкувати" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. -Peabody, Mass., 1999. - P. 859]). По-грецькому ця гора називається Скопос, тобто "Спостерігач"; латинізована форма - Scopus. Гора Скопус [див.: Avi-Yonah М. Zofim// Encyclopaedia Judaica. - Jerusalem, 1973. - Vol. 16. - P. 1192-1193] - це узвишшя на північ від Єрусалима (зараз входить у межу міста). Згадки про цю гору є тільки в післябіблійній літературі. З гори Цофім паломники, які прямували до Єрусалима, могли вперше побачити Храм. Після його зруйнування, дивлячись зі Скопу су на Храмову гору, вони на знак скорботи надривали собі край одяїу (див.: Єрусалимський Талмуд, Моед Катан 3: 7, 83Ь; Вавилонський Талмуд, Песахім 3: 8 та ін.; мідраш Ейха рабба 5: 18, 1). Йосиф Флавій також згадував про гору Скопус в «Іудейських старожитностях» (XI, 329) та в «Іудейській війні» (II, 528, 542; V, 67,106).

² Книга пророка Малахїї 4: 2.

³ "Фанар"-світильник міг набувати різних символічних значень. Пор., наприклад: "душу свою в тЪлЪ, как свѣчку в фонарѣ..." [ТупталоД. Брань святаго архістратига Міхаила, воєводьі сил небесных, и ангелов его с седмоглавным змієм // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: У 3 ч. - Киев, 1824. - Ч. 3. - С. 395].

⁴ Метафорично слово скрипица означає "мысль" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 48], тож його можна асоціювати зі словами "свѣт и благоразуміе", а от табакерка за часів Сковороди була ходовою метонімією нікчемної речі. Варто пригадати хоч би санкт-петербурзький часопис «Трутень», де в одному з матеріалів до геть порожніх, але модних, дрібниць зараховані "табакерки черепаховые, бумажные, суріучные; кружева, блонды, бахромки, манжеты, ленты, чулки, пряжки, шляпы, запонки..." [Избранные произведения русских мыслителей второй половины

XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. - С. 137], або «Подорож із Петербурга до Москви» Олександра Радігцева: "Табакерочка золотая, пряжки серебряные и другая дрянь..." [Радищев А. Н. Избранные философские сочинения. - Москва, 1949. - С. 92].

⁵ Фразу д^ъ в^д^Ьнїа взято з Книги пророка Ісаї 11: 2.

⁶ За словником Памви Беринди, ангел означає "вѣстник, посел, оповѣдач" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 334; про значення цього слова див. також: Аверинцев С. Ангели// Аееринцее С. Софія-Логос: Словник / Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 35-39].

⁷ Ця думка дуже стара. Про двох янголів, які супроводжують людину, говорили ще Єрм у своєму «Пастирі» ("Два янголи з людиною: один добрий, а другий злий" [Ранние отцы Церкви: антология. - Брюссель, 1988. - С. 193]), Оріген (Про першооснови, III, II, 4) [див.: Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 256] та інші.

⁸ Як писав свого часу Оріген (Про першооснови, І, 5), "...усяка розумна душа... повинна витримати боротьбу проти диявола та його янголів і супротивних сил, тому що вони намагаються обтяжити її гріхами..." [Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 24]. Пор., наприклад, з «Діоптрою» Віталія Дубенського: "Не возможеши без брани жити, идВже будеши имѣти имаши брань, понеже в себв имаши, иже ти сопротив речет. Во єдином человѣцѣ полагаєт апостол два человѣка [йдеться про слова святого апостола Павла: 'Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день у день відновляється внутрішній' (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 4: 16)]. И тако сопряженна, яко ни єдин пребывати может без другаго, и тако между собою разнствующа, яко суще два, обаче єдин єст, и єдин - два. В сих двойх всего живота дВло прохожденно бьіваєт" [Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. - Арк. 148 (зв.)-149; про "внутрішню" та "зовнішню" людину див. також: Туптало Д. Внутренній человѣк// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: ВЗч. - Киев, 1824. - Ч. 1. - С. 101-108; Максимовичі. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 70 (зв.), 357 (зв.); Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 256].

⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдь вгъ нЗшъ;

¹⁰ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 6. Пор.: всакл П/іоть сіно.

¹¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 3: 6.

^п Неточна цитата з Книги Йова 3: 3. Пор.: вна/ГЬ /іи єси оуво (мьіслїк твоєю) рлвХ /ИОЄ/ИХ їшвХ; Див. також: вна/ГЬ лн єси /иыс/іію твоєю нл рлвл /иоєго їшвл; (Книга Йова 1: 8).

¹³ Євангелія від св. Матвія 16: 16; Євангелія від св. Івана 6: 69.

¹⁴ Книга Псалмів 13 (14): 1. Інокентій Гізель стверджував, що думку: "аз мню, яко нѣсть Бога", -людині навіює сам диявол [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 616-618].

¹⁵ Неточна цитата з Книги Йова 1: 10. Пор.: тХнє Тшвъ чтйтъ гд<і;

¹⁶ Парафраза Євангелії від св. Івана 7: 12. Пор.: нй, но /іьстйтъ нлрбды.

¹⁷ Фразу сі/ИА в/ігвєно взято з Книги пророка Ісаї 61: 9; 65: 23.

¹⁸ Фраза С/ібво спнїа зринає в Діях св. апостолів 13: 26.

¹⁹ Сковорода змальовує тут картину "психомахії" (Пруденцій), що її можна порівняти з такими творами старої української літератури, як «Брань святаго архистратига Михаіла, воєводьі сил небесных, и ангелов єго, с седмоглавным змієм» Дмитра Туптала чи «Брань честних седми добродВтелей з седми грѣхами смертними» Йоасафа Горленка [див.: УшкаловЛ. Психомахія // УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 63-87].

²⁰ Книга пророка Захари 1: 9.

²¹ Цю опозицію можна зрозуміти, коли згадати, що старі українські письменники дотримувалися традиціоналістських настанов, особливо тоді, коли йшлося про питання віри. Скажімо, Лазар Баранович писав: "Omnis in religione novitas est vanitas" [Baranovicz t. Nowa miara starey wiary. - Nowograd-Siewierski, 1676. - S. 262]. Таку саму настанову можна добачити і в уснопоетичній традиції: "Нового не запроваджай, старовини держись" [Номис, № 685; докладніше див.: УшкаловЛ. Antiquus - modernus // УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 11-18.

²² Книга пророка Ісаї 59: 5.

²³ Парафраза Книги пророка Ісаї 59: 6. Пор.: Постлвъ й^ъ не вХдетъ нл рй^Х.

²⁴ Книга Псалмів 89 (90): 10. Лазар Баранович коментував ці слова так: "...Живот наш держася на шелковой нити. Но єгда повѣшен бысть на тонком власВ... Єгда повѣшен на слабой паучинВ: лѣта наша, яко паучйна" [Баранович А. Трубы словес проповѣдных. -Київ, 1674. - Арк. 316].

²⁵ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 2:16.

²⁶ Пор.: "Всяк Еремей про себя разумей!" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 440, 620]; "Усякий Веремій про себе розумій" [Номис, № 9582]; "Усяк Веремій про себе розумій" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 322].

²⁷ Пор.: "Дон Доном, а найкраще дома" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 201]; "Дон, Дон, а лучше дом" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 325].

²⁸ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 10: 36. Пор.: И вр^й чє/іов^кХ до/шшнїи Єгш.

²⁹ Євангелія від св. Луки 8: 39.

³⁰ Фразу Згг/гь /ибй узято з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 23; 32: 34.

³¹ Тобто диявол, адже гр. biafioAoc, означає "наклепник".

³² Неточна цитата з Книги Псалмів 120 (121): 7. Пор.: Гдь со^рлнйтъ та СЗ всаклгш В/іІ

³³ Див. прим. 6 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

³⁴ Компас - популярний емблематичний образ. Його можна знайти, скажімо, у збірці «Symbola et emblemata» під № 129 [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 34-35; про цей образ у Сковороди див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004.-С. 143].

³⁵ Цей образ також належить до емблематики. Див., наприклад, малюнок № 461 зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Кормило корабельное» та підпис: "Водам полагает закон. Укрощает волны морскія. Legem ponit aquis" [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 116-117].

³⁶ Гр. аѵццЕтріа - 'сумірність, належна пропорція'.

³⁷ Див. прим. 34.

³⁸ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 7. Пор.: длдєса /ий гмкостникъ П/ібти, агге/іъ ытлнйнъ.

³⁹ В автографі: Наперстник.

⁴⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 13: 34. Пор.: З^пов^дь нбвХгс длп вЛліъ.

⁴¹ Книга Притч Соломонових 18: 19.

⁴² Див. прим. 204 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴³ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр'Ьпкіі йкш С/иерть /ігсвьі.

⁴⁴ Поняття сострастіе у Сковороди є відповідником гр. аѵцпаѲЕіа й синонімом до слова любов. Коли він говорить про сострастіе між елементами світу, це можна трактувати як щось схоже на Емпедоклове розуміння любові - рушійної сили, яка забезпечує єдність першостихій.

⁴⁵ Сковорода має на думці слова: Бо^/імв/ієннїи, не ■^повѣдь нбвХ пишХ вЛліъ, но ^ПОВ^ДЬ вет^х, йже Й/И^СТЄ Йспєрвсі. З^ПОВ^ДЬ BeTJ^d єсть С/ібво, ЄЖС С/ІЫІШСТе йспервл

(Перше соборне послання св. ап. Івана 2: 7).

⁴⁶ Див. прим. 43 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴⁷ Фразу вет^їй ден/ии взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22.

⁴⁸ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІГСБВІ єств.

⁴⁹ Книга Псалмів ЗО (31): 19.

⁵⁰ Друге соборне послання св. ап. Петра 2: 12.

⁵¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 21: ЗО.

⁵² Дабет (від франц. la bete - 'звір, дурень') - штрафний внесок у грі в ломбер, що його в певних випадках платили гравці, наприклад, тоді, коли скидали карту іншої масті, тощо. Про все це докладно йдеться, скажімо, в ірої-комічній поемі сучасника Сковороди Василія Майкова «Игрок ломбера» (1763 р.) [див.: Ирои-комическая поэма/Ред. и прим. Б. Томашевского; вступ, статья В. Десницкого. - Ленинград, 1933. - С. 101-116]. Слід сказати, що у XVIII ст. ця гра була дуже популярною. її форму використовували навіть у літературі. Наприклад, один з перекладних українських сатиричних діалогів (із французької) розпочинається так: "Року 1733, октоврія 10, в Глуховѣ получено: «Игра ломбер знатнѣйших європейских дворов»" [Малорусская историческая шарада // Киев-ская старина. - 1885. - Т. XI. - Март. - С. 592-593].

⁵³ Див. прим. 459 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁵⁴ Книга Псалмів 13 (14): 1.

⁵⁵ Сковорода має на думці слова: й вса К/іЗда^и, иже йскопЗіш рлвй отцЗ є™, во вре/ИА отцЗ є™, злгр.ідйіш а фіг/іїст(/И/іАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 15).

⁵⁶ Див. прим. 26.

⁵⁷ Євангелія від св. Дуки 9: 55.

⁵⁸ Сковорода має на думці слова: (Іціі а^віки чс/іов^чсски/ИИ глаголк й Згг/іски/ии, /іюввє же не й/ил/иъ, вві^ъ (йкш) /И^дв звенАфи, й/ій кѵѵивЗ/іъ звацЗай (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 13: 1).

⁵⁹ Гр. аѵра - 'подув, вітрець'.

⁶⁰ Дат. aura - 'подув, вітрець; повітря; випари; небо, небесна висота; легенький подих, просвіт, примара, тінь; блиск, сяйво; звук, голос, відлуння'. Очевидно, Сковорода має тут на думці своїх улюблених римських класиків, наприклад, Горація, який говорив (Сатири, II, 2, 79) про душу як про "частку небесного подуву" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 155], чи Сенеку, котрий у «Моральних листах до Дуцілія» (LXVI, 12) писав те саме про розум: "А що таке розум, як не частка божественного подиху, що проникла в людське тіло?" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Дуцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 215].

⁶¹ Старі українські богослови пов'язували цю думку з наукою Авіустина. Наприклад, Петро Могила писав: "Яко мовит Авіустин: 'Двои суть людей товариства, с которых єдно предуставлено єст на вѣки царствовати з Богом, а другоє вѣчнос однести каранє'" [Могила П. Крест Христа Спасителя и всякаго человѣка // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 281].

⁶² Книга Ісуса Навина 5: 13.

⁶³ Парафраза Євангелії від св. Дуки 9: 55. Пор.: кбегш дХ^л єстЗ вві.

(Ч Парафраза Третьої книги царств 19: 12. Пор.: глЗсъ ^ллдл тбнкл.

<²> Парафраза Євангелії від св. Івана 4: 24. Пор.: д^ъ (єств) вгъ.

⁶⁴ Сковорода має на думці слова: Бнйдите орки/ии врлты: йкш прострЗннлА врлтЗ й широкій пітв ВВОДАЙ ВЪ пЗгХбХ, Й /ИНО^И сХтВ В^ОДАфІИ Й/ИЪ: ЧТО Oy"?KtlA врлтЗ, й тісный пХть вводай въ живбтъ, й талш й^ъ єсть, йже шврітлкітъ ЄГО (Євангелія від св. Матвія 7:13-14).

⁶⁵ Символ дороги - один із найбільш поширених у літературі українського бароко. Справа в тому, що зазвичай людина поставала тут мандрівником-"перегрином" (homo viator), а її життя - повсякчасною екзистенційною мандрівкою. Отож, образи мандрівника й дороги належали до кола сталих виражальних засобів нашого письменства XVII-XVIII ст. Наприклад, Кирило Ставровецький писав: "Странствіє наше в мирѣ сем зѣло єст прудкоє, яко наибыстрѣйшая рѣка плынет без постоянія текутце, тако и мы течем и приближаємся к смерти, яко бвг конскій до кресу, и дни нашв прудко преходят, яка тВнь облака безводнаго и яко корабль волнами морскими и вѣтры носимый без постоянія, яко камень з горы на дол летит и ниже опертися мало может, тако приближаєтся живот наш к смерти и мы, яко странницы в мирѣ сем, понеже странствуєм невидимым странствієм през позорище мира, яко през нВкую гостинницу" [Транквіліон-Спшеровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 353]. Самого Христа було заведено змальовувати "небесным Пелгримом" [див.: Транквіліон-Стаероеецький К. Перло многоцВнноє. - Могилів, 1699. - Арк. 57], а його дочасне життя - "уставничим пелгримством" [див.: Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. 424 (зв.)]. Попри все розмаїття житейських шляхів, вільна воля людини мала обирати, зрештою, одну з двох доріг: ліву (дорогу гріха) чи праву (дорогу порятунку). Мабуть, найяскравіший образ цих двох доріг на тлі "великого ланцюга буття", тобто неба, землі й підземного світу, Сковорода змалював у своїй візи «Брань архистратига Михаила со Сатаною".

⁶⁶ Лат. prospectivus - 'видноколо'.

⁶⁷ "Ліва" ("широка") та "права" ("вузька") дороги людського життя - мотив, який бере свій початок з Євангелії від св. Матвія 7: 13-14. Він був надзвичайно поширений у старій українській літературі. От як описував ці дороги, наприклад, Климентій Зиновіїв: "Двѣ дороги вѣм на сем свѣтВ ся обрѣтают, / которьіє человѣков до двох стран привождают. / Єдна до преисподних мѣст грѣшников уводит, / другая праведников самого неба доводит. / Лѣвая то дорога знать ведет в вѣчны муки, / а правая до неба приводит Боїу в руки" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 200].

⁶⁸ Див. прим. З—4 до поезії «Est quaedam moerenti flere voluptas» та прим. 752-753 до діалоіу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁶⁹ Гр. Еѵбаціоѵіа - 'щастя; достаток'.

⁷⁰ Сковорода має на думці слова: С/Иѵрнл й стекти й каиа СЗ рй^ъ твой^ъ (Книга Псалмів 44 (45): 9).

⁷¹ Гр. бЕ^ісоца - 'подання правої руки'; в переносному значенні: 'союз, дружба'.

⁷² Окреслення сьшовє світл зринає в Євангелії від св. Луки 16: 8 (пор.: сьшовє вікл сегш /иХдрійши пЗчє сыншвъ світл) та в Євангелії від св. Івана 12: 36 (пор.: дбндеже світъ Йліате, вірХйтє во світъ, да сьшовє світл вХдете).

⁷³ Пор.: Веніамін: сын дній, або добродѣтелей, або правицы" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 376].

⁷⁴ Ці роздуми про єство "правого" та "лівого" навіяні, мабуть, євангельською візією Страшного суду: й постЗвитъ овцы шдєснХгс севє, л кш^/іицм шшХгскі (Євангелія від св. Матвія 25: 33) та посталими на її Грунті фразами на взір: "шуицу грѣшным всѣм людєм презначаєт" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. -

С. 150]; "Избави нас, Бог, от шуего стояния..." [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 43] тощо. Крім того, як свідчив Володимир Даль, одне зі значень слова "шуя" - "полова" [Даль В. Толковый словарь живого великорусского язы-ка. - Москва, 1956. - Т. IV. - С. 651].

⁷⁵ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 4: 14. Пор.: йкоже агглл бжїа ПрЇАСТе /ИА.

⁷⁶ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 15. Пор.: юртово Б/1Г0Х^НЇЄ ЄС/ИЬІ.

⁷⁷ У Третій книзі царств 1: 3 зринає фраза отроковйцы дбврьіА.

⁷⁸ Пісня над піснями 1: 3.

⁷⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: дѣвйцы /иоа й йншты /иой (Яидбіш въ П/і^нъ (Плач Єремії 2: 21).

⁸⁰ Неточна цитата з Книги пророка Амоса 8: 13. Пор.: шскХд^гстъ дѣвы дшврьіА.

⁸¹ Фраза рбдъ /іХмвъ й пре/ігсвод^йный зринає в Євангелії від св. Матвія 16: 4.

⁸² Євангелія від св. Матвія 25: 12.

⁸³ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 4: 9. Пор.: вер^исА (ЯшдХ дб/іХ.

⁸⁴ Євангелія від св. Івана 8: 23.

⁸⁵ Євангелія від св. Івана 8: 23.

⁸⁶ В Євангелії від св. Матвія 6: 28 зринає фраза крТнъ се/іны^ъ.

⁸⁷ Сковорода має на думці слова: Згг/іъ во гдень сшедъ съ нвсе, пристХп/іь Шкали к^/иень СЗ дверїй rpoBd й сЬдашє Hd не/иъ (Євангелія від св. Матвія 28: 2).

⁸⁸ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

⁸⁹ Пісня над піснями 2: 1.

■ І * Г> \ / ^ Ч / V

⁹⁰ Сковорода має на думці слова: W етрaj^a же єгш сотрАсоїшсА стрегХцпи и бьііш йкш /иертви (Євангелія від св. Матвія 28: 4).

⁹¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: в^ же зрлкъ grun йкш /и6/інїа, й шд^Ьанїє єгш в^Ь/іб йкш сн^гъ (Євангелія від св. Матвія 28: 3).

⁹² Пісня над піснями 8: 6.

⁹³ Книга Псалмів 54 (55): 7.

⁹⁴ Пісня над піснями 7: 4.

⁹⁵ Сковорода має на думці слова: й шбона вонго рй^ъ єгш, й Б/ігос/іовй єго й рече: се, вона сьшіі /иоегш, йкш вона нйвы йспб/інены, йже Б/ігвЙ гдь (Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 27).

⁹⁶ Послання св. ап. Павла до галатів 3: 1.

⁹⁷ Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 25. Пор.: ш нєс/ИЬК/ієннла й кшснла сердце/иъ.

⁹⁸ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 27: 11. Пор.: ве^Х/Иный же йкш /іХн^і Й^/И^ЬнАЄТСА.

⁹⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 53: 8. Пор.: йкш в^/И/ієтса (Я зе/шй живбтъ єгш.

¹⁰⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 3: ЗО. Пор.: оно/иХ подовлетъ рлстй, /ин^ же.

¹⁰¹ Книга Псалмів 71 (72): 5.

¹⁰² Очевидно, це парафраза Дій св. апостолів 19: 2. Пор.: ащ оувш д^ъ стъ прЇА/іи;

¹⁰³ Парафраза Дій св. апостолів 8: 34. Пор.: ш кб/иъ пррбкъ глаголетъ сїе; ш сев^ ли, или ш йн^/иъ н^кое/иъ;

¹⁰⁴ Див.: Третя книга Мойсеєва: Левит 21: 18.

¹⁰⁵ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

¹⁰⁶ Євангелія від св. Івана 1: 29.

¹⁰⁷ Сковорода має на думці слова: нбсъ твой йкш стб/іпъ /іївлнскїй (Пісня над піснями 7: 4).

¹⁰⁸ Сковорода має на думці слова: очи твой го/іХвйн^Ь (Пісня над піснями 4: 1).

¹⁰⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Е^Ьжй, врлте /ибй, й оуподбвисА сернѣ или юнцХ є^еней, Hd гбры іірш/илтшвъ (Пісня над піснями 8: 14).

¹¹⁰ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 11: 9. Пор.: чХвство же првны^ъ Б/ІЛГОПОСП^ШНО.

¹¹¹ Сковорода має на думці слова: И йтъ єго Згг/гь гденв і,л вер^ъ є™, й держл і,л B/idCbi Г/idBbi є™, й постави єгб въ віівіг/ішнѣ вер^Х рвл шХ/ИО/ИЪ дХ^л своегш (Книга пророка Даниїла 14: 36).

¹¹² Сковорода має на думці слова: Згглъ же гденв вос^йти фмтпл (Дії св. апостолів 8: 39).

¹¹³ Фразу д^ъ в^рві взято з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 13.

¹¹⁴ Євангелія від св. Дуки 21: 18.

¹¹⁵ Книга пророка Єремїї 5: 3.

¹¹⁶ Сковорода має на думці слова: й В/меъ г/мвы влшєа не погйвнетъ (Євангелія від св. Дуки 21: 18).

¹¹⁷ Перша книга царств 1: 11. Див. також: й жел^о нл Г/МвХ є™ не в^відетъ (Книга Суддів 13: 5).

¹¹⁸ Сковорода має на думці слова: И оугодй енш^ъ вгХ, й не швр^тлшесА, з^не пре/іожй єго вгъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 5: 24).

¹¹⁹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

¹²⁰ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 1: 21.

¹²¹ Книга пророка Ісаї 61: 1.

¹²² Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14.

¹²³ Книга пророка Ісаї 22: 16.

¹²⁴ Євангелія від св. Дуки 24: 5-6.

¹²⁵ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

¹²⁶ Парафраза Євангелії від св. Дуки 24: 25. Пор.: ш нєс/ИВК/ієннііа й кшснла сердце/иъ.

¹²⁷ Євангелія від св. Матвія 28: 17.

¹²⁸ Євангелія від св. Дуки 24: 31.

¹²⁹ Неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр'Ьпкіі йкш С/иертв /іювві, жестока йкш Здъ ревноетв: крй/id є^ крй/id огна.

¹³⁰ Сковорода має на думці слова: кр илл єа кр илл огна, (оут/іїе огненно) платы є^ (Пісня над піснями 8: 6).

¹³¹ Пісня над піснями 8: 6.

¹³² Див.: Євангелія від св. Дуки 24:1-35.

¹³³ Парафраза Пісні над піснями 8: 7. Пор.: Бод^і лтога не /ибжетъ оугасйти /ікібвє, й р^ки

не ПОТОПАТЪ ЄА.

¹³⁴ Послання св. ап. Павла до римлян 8: 38.

¹³⁵ Книга Псалмів 33 (34): 8.

¹³⁶ Про вогненну піч вавилонського царя Навуходоносора та про врятування кинутих у неї трьох отроків: Ананії, Азарії та Мисаїла - ідеться в Книзі пророка Даниїла 3: 19-28. Цей сюжет є в канонах та акафістах. Кажуть, що Сковорода особливо любив співати ірмос 7-ої пісні Івана Дамаскина: "Образу златому на полѣ Деирѣ служиму, тріє Твоя отроцы не брегоша безбожнаго велѣнія. ПосредВ же огня ввержени, орошаєми пояху: благословен єси, Боже отец наших". Пор., наприклад, «Стиси краєсогласніи на Рождество Христово» Симеона Полоцького: "Отроцы в святой вѣрѣ воспитани, / от мучителя, в огнь пещный послани. / Яко идолу поклона не даху, / но Сыном Божим орошени бяху. / Проклят єсть идол, и вси суть проклята, / иже дерзают Богом єго звати" [Полоцкий С. Вирши. - Минск, 1990.-С. 327].

¹³⁷ Книга Псалмів 72 (73): 26.

¹³⁸ Сковорода має на думці народні повір'я про те, що змії чи вужі ссуть у коров молоко. Існують оповідки й про те, що відьми можуть перетворюватись на змій, коли рушають доїти корів [див.: ИвановП. В. Народные рассказы о ведьмах и упырях // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - Київ, 1991. - С. 449-450]. Є навіть приказка: "Нассав сі як вуж" [Франко, № 4520]. Свого часу Себастьян Фабіян Кльонович описав це повір'я в поемі «Роксоланія» [див.: Себастьян Фабіян Кльонович. Роксоланія / Пер. Михайла Білика. - Київ,

1987. - С. 34-35].

¹³⁹ Книга Притч Соломонових ЗО: 33.

¹⁴⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й же^/гь шврлфейсА въ В/иЇа во^/ий въ рХкХ твою (Друга книга Мойсеєва: Вихід 7: 15).

¹⁴¹ Мабуть, це парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 14: 22. Пор.: ЗнЗ/Иеше ЙТЬ не вІрХюфЫ/ИЪ, НО НевѢрНЫ/ИЪ.

¹⁴² Сковорода має на думці слова: СЗ оуттъ /іввовы^ъ Й^а сей /иедъ (Книга Суддів 14: 9).

¹⁴³ Книга Псалмів 17 (18): 36. Цей образ є і в емблематиці. Див., наприклад, малюнок № 554) у збірці «Symbola et emblemata», який має назву «Самсон вынимает мед из львиного черепа» та підпис: "Сладость присходит от силы. Vincit solertia vires" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 140-141].

¹⁴⁴ Книга пророка Михея 7: 17.

¹⁴⁵ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: той твою В/іюсти вХдетъ главі.

¹⁴⁶ Парафраза Книги Псалмів 18 (19): 11. Пор.: С/іЗждша пЗче ліеда й сбтл.

¹⁴⁷ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 28. Пор.: пос/ію шєршни пред товбю.

¹⁴⁸ Див. прим. 19 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹⁴⁹ Сковорода має на думці слова: сХпостЗтъ вЗшъ дмво/іъ, йкш левъ рык^А, ^бдитъ, йскш кого пог/іотйти (Перше соборне послання св. ап. Петра 5: 8).

¹⁵⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 41: 14. Пор.: не бойса, ыкшве, ліалый ій/ію.

¹⁵¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 15: 2.

¹⁵² Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 5. Пор.: ВодЗ Г/іХбокЗ совітъ въ сердцы лііжа.

¹⁵³ Євангелія від св. Івана 4:13-14.

¹⁵⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова:/иедъ во кЗплетъ СЗ оустенъ жены В/іХднйцы, йже Hd вре/ИА нмлаждаетъ твбй гортань: пос/іідй же горчЗе жмчи шврАфеши (Книга Притч Соломонових 5: 3-4).

¹⁵⁵ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 7: 23. Початок вірша звучить так: йкш g/ІЄНВ О^А^В/іеНЪ стрі/ібю ВЪ ЙтріІ...

¹⁵⁶ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 21: 3. Пор.: ^Хвы /іввшвы ^Sbbi grun, оувивЗюфїи дХшы че/іовѣчи.

¹⁵⁷ Книга Псалмів 51 (52): 6.

¹⁵⁸ У Вульгаті area означає "ковчег": area Noe.

¹⁵⁹ Гр. архц - 'початок, первень'. Корелят лат. principium. Один із найважливіших термінів грецької філософії, що його семантичний опис уперше подав у своїй «Метафізиці» Арістотель.

¹⁶⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 27.

¹⁶¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 1: 20. Пор.: ішсифе, сьше двдовъ, не о^войса.

¹⁶² Лію, яка мала слабкі очі (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 29: 16) й символізує діяльне життя, протиставлено тут образові Рахілі, котра символізує життя споглядальне. Скажімо, в Данте (Чистилище XXVII, 97-108) цей мотив постає таким: "Побачив уві сні я юну жінку, - / Вона, вродлива, поставна, струнка, / Співала, рвавши квіти у корзинку: / 'Коли питаєшся, хто я така / Й чого квітки збираю, знай, - я Лія, / І гарні руки ці плетуть вінки, / Бо дзеркало оздобить - в мене мрія. / Не чинить так сестра моя Рахіль: / Вдивлятись в нього - це для неї дія. / Для неї зір - мета дбання й зусиль, / А я цікавлюсь рук своїх діянням, / їй споглядать, для мене ж діять - ціль'" [Данте Аліг'ері. Божественна комедія / Переклад з італійської та примітки Євгена Дроб'язка. - Київ, 1976. - С. 338-340]. Про Рахіль та Дію не раз говорили й старі українські письменники, наприклад, Симеон Полоцький [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 129 (зв.)].

¹⁶³ Сковорода має на думці слова: И іЦыде єлїссей іи йсдшдицм вшднЗа, й кшіи тХ сб/іь, й рече: сйце _п гѵіетъ гдв: йзи/Ьлй^ъ вбды сїа, не вХдетъ СЗ нй^ъ ктоліХ сліерти й неп/ібдетвії. И щи,іліша вбдві до дне еегш (Четверта книга царств 2: 21-22).

¹⁶⁴ Сковорода має на думці слова: й вса К/іЗда^и, иже йскопЗіш рлвй отцЗ єгш, во вре/ИА отцЗ єгш, уаг^адниіа а фіґ/іїстї/ШАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 15).

¹⁶⁵ Сковорода має на думці слова: И пЗки іыЗкъ йскопЗ К/іЗда^и вшднвіа, иже йскопЗіш рлвй ав^ааліа отцЗ єгш, й уаг^адииіа твіа фіг/іїстш/іАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 18).

¹⁶⁶ Див.: Четверта книга царств 2: 21-22.

¹⁶⁷ Книга Псалмів 103 (104): 15.

¹⁶⁸ Сковорода має на думці звернені до Мойсея Божі слова: ты же во^/ий же^/іъ твой й прострй рХкХ твого Hd /йоре, й рлстбргни є (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 16).

¹⁶⁹ Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 4: 6. Пор.: Слово вЗше (да ввівЗетъ) всегдЗ во влгти, сб/іїк> рлстворено.

¹⁷⁰ Книга Псалмів 55 (56): 11.

¹⁷¹ Про цього змія-Віла йдеться в 14-ій главі Книги пророка Даниїла.

¹⁷² Книга Псалмів 103 (104): 26.

¹⁷³ Книга пророка Іоїля 2: 28.

¹⁷⁴ Книга пророка Іоїля 2: 28.

¹⁷⁵ Слова ацч не вХдетъ вгъ съ нйліъ зринають у Євангелії від св. Івана 3: 2.

¹⁷⁶ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 10. Пор.: НЗліъ же вгъ СЗкрвмъ єств д^оліъ своЙліъ: Д^ъ во вса йспвітХетъ, й глХвины бжїа.

¹⁷⁷ Сковорода має на думці слова: И в^а данінлъ сліблХ й тХкъ й вблнХ, й во^в^ірй вкХпѣ, Й сотворй ГО/ИО/іХ, Й ввеже ВО ОуетЗ В/ЖКІ, Й Й^АДЪ р^С^ДеСА B/ЖЙ (Книга пророка Даниїла 14: 27).

¹⁷⁸ Сковорода має на думці слова: й телецъ й юнецъ й левъ вкХпѣ гмстЙса вХдХтъ, й отрочЗ мало поведетъ а (Книга пророка Ісаї 11: 6). Цей вірш - яскравий приклад символічності Біблії. Якби тлумач Святого Письма, - писав, наприклад, Іоаникій Галятовський, - "разумѣл сенс чворакій, который в Писмѣ Святом знайдуєт, зрозумѣл бысь и тоє, же юж тепер пасется в купѣ волк с агнцем, и рысь почиваєт с козлищем, и юнец со лвом в купѣ пасется, и отроча малоє водит их" [Галятовський І. Месія правдивий. - Київ, 1669. - Арк. 353].

¹⁷⁹ Манна (євр. man) - чудесний харч, що його Бог щодня посилав ізраїльтянам під час їхнього перебування в пустелі. Пояснення походження слова від займенника та ("що") є тільки в Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 16: 15: "І побачили Ізраїлеві сини, та й казали один до одного: 'ман іу⁷ (man Ьй\ бо не знали що то (та^-Ьй*)". Більше ніде форма man у значенні "що" в єврейській Біблії не зустрічається. Памва Беринда тлумачив слово манна як "дар, або упоминок, або що?" [БериндаП. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. -Ст. 433]. Цей старозаповітний образ міг набувати різних символічних значень, як-от у Дмитра Туптала: "Манна образ бѣ тѣла Христова во євхарістіи святой" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 314 (зв.)].

¹⁸⁰ Фраза не ліХчи ліенє зринає в Євангелії від св. Марка 5: 7; 8: 28.

¹⁸¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 10: 24. Пор.: докб/fb дХшві нЗша в^елілеши;

¹⁸² Книга Псалмів 115 (116): 1.

¹⁸³ Очевидно, Сковорода цитує тут слова з 9-ої пісні п'ятниці 3-го тижня Великого посту (ірмос інший): "Свѣт и жизнь и вседѣтель, трисолнечноє єдинство, Бог же и Господь...". Трикутник символізував "таинство Св. Тройцы" також в емблематиці [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. LV].

¹⁸⁴ Піфагор (гр. ПѵѲаудраі;) (друга половина VI - початок V ст. до н. е.) - давньогрецький філософ, чия наука та оповідки про якого були добре знані в старій Україні. Досить пригадати бодай Іоаникія Галятовського ("Пиѳагорас филіозоф такоє был выдал право, же богом их поганским потреба офѣровати з винограда необрѣзанного..." [Галятов-ськийі. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 211 (зв.)]) або Василя Григоровича-Барсько-го, який, подаючи опис острова Самос, двічі згадує про те, що тут, у печері гори Керкіс, мешкав колись "пресловутый философ Пиѳагор" [Григорович-Барсъкий В. Странствова-нія. - Санкт-Петербург, 1778. - С. 379, 384]. Сковорода покликався на Піфагора у діалозі «Бесѣда 2-я», у трактатах «Silenus Alcibiadis», «Жена Лотова», а також у перекладі Плутархового трактату «Про спокій душі».

¹⁸⁵ Див. прим. 55 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁸⁶ Таке неприхильне ставлення до цієї геометричної символіки було характерне для деяких українських православних письменників-полемістів домогилянської доби. Наприклад, Василь Суразький писав про трикутники "латинян": "...Отца и Сына, и Святаго Духа латины быти мнимают. Верхній угол полагают Отца, низу же оба углы кладут Сына и Духа. Так нѣкако выображают. И треми углы три ипостаси, окруженієм же около их безначалноє и безконечноє Божественнаго єстества обьявити хотят, зато, иже глаголют, круг ни начала, ниже конца имат" [Суразький В. О єдиной, истинной, православной вѣрѣ. - Остріг, 1588. - Арк. 68].

¹⁸⁷ Як свідчив Діоген Лаерцій (III, 75), Платон учив, що всі першостихїї (повітря, вогонь, земля, вода) "складаються... з трикутників і розкладаються на трикутники" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -

С. 172].

¹⁸⁸ Євангелія від св. Матвія 19: 17.

¹⁸⁹ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Івана 12: 7. Пор.: Рече же ійсъ: не д'І;й'ге єа.

¹⁹⁰ Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 2. Пор.: ЫрыгнХ сердце /иое слово влаго.

¹⁹¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: не нл лща зрАфе й/И^йте в^рХ (Соборне послання св. ап. Якова 2: 1).

¹⁹² Див.: Євангелія від св. Марка 12: 41^4.

¹⁹³ Сковорода має на думці царів-волхвів, що прийшли поклонитися Христові-немовляті (див.: Євангелія від св. Матвія 2: 1-12). Це - мудреці-маги чи халдеї. їхньою батьківщиною від часу Климента Олександрійського заведено вважати Персію і Месопотамію. Волхви, маги, халдеі, філософи є для Сковороди синонімічними поняттями.

¹⁹⁴ Сковорода має на думці слова: по^н^і гдв сХфи^ъ grun (Четверта книга Мойсеєва: Числа 16: 5). Старі українські богослови досить часто говорили про існування християнства до Різдва. Як стверджував, наприклад, Іоаникій Галятовський, "христіане зась были от початку свѣта" [Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 101 (зв.)]. На його думку, вже Адам був християнином, бо він "вѣрил в Христа, Месію правдивого, которій мѣл пріити на свѣт, и пророковал о пристю єго..." [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 144]. Із другого боку, пелагіанське твердження, начебто "до спасенія не треба человѣкови ласки Божои надприроднои..., но толко треба до того щеіулне соизволенія людскаго, которого то соизволенія... и всемоіущая сила Божая не потрафит в человѣкови справити, єжели человѣк не схощет" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 854], зазнавало тут різкої критики з позицій християнського ексклюзивізму. Припустімо, у книзі «Сѣмя слова Божія» сказано таке: попри те, що філософи, які жили до Різдва, "так много писали о добродВтелех, рекше о цнотах..., так много наук прекрасных сложили о укрощеніи душевных страстей, о управленій обьічаєв наших подлуг разума и совѣсти..., сами так цнотливоє и воздержноє житіє проводили, обаче ничтоже у Бога себѣ заслужили, не были бо в ласцѣ Божієй" [Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 215; пор., наприклад: Мысли при чтеніи Посланія святаго апостола Павла к Колоссяном, изложенные в Харьковском духовном коллегиумѣ... ректором коллегіума и богословских наук профессором протоіереем и кавалером Андреем Прокоповичем. - Санкт-Петербург, 1820. - С. 15].

¹⁹⁵ Чотири вітри, згідно з грецькою міфологією: Борей (північний вітер), Евр (східний вітер), Зефір (західний вітер) та Нот (південний вітер).

¹⁹⁶ Фразу д^ъ віры взято з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 13.

¹⁹⁷ Історію зцілення сиріянина Неємана від прокази подано в 5-ій главі Четвертої книги царств. Неєман згадується і в «Молитвослові»: "Єліссеом пророком твоим проказу Неєммана сѵріанина очистивый" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 536].

¹⁹⁸ Ідеться про іконографію "всевидящого Ока".

¹⁹⁹ Євангелія від св. Івана 4: 22.

²⁰⁰ Сковорода говорить тут про епіклезу.

²⁰¹ Сковорода має на думці слова: сХдъ севі истъ й пі'етъ, не р^сХждлА ті/id гдна (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 11: 29).

²⁰² Євангелія від св. Матвія 27: 5.

²⁰³ Гр. проофора - 'приношення, дар'.

²⁰⁴ Книга Псалмів 50 (51): 8.

²⁰⁵ Книга Псалмів 50 (51): 15.

²⁰⁶ Можливо, це парафраза Книги Суддів 9: 13. Пор.: вїно /иое, вєсє/іацієє вга й человіки.

²⁰⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 48 (49): 15. Пор.: сл\еутв о|™сетъ а.

²⁰⁸ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 12: 2. Пор.: влщ єси тьі оуттъ й^ъ, далече же СЗ оутрбвъ й^ъ.

²⁰⁹ Див.: Книга пророка Даниїла 14: 27.

²¹⁰ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твою В/іюстй вХдетъ главі.

²¹¹ Сковорода має на думці або слова: се, прїидХ: въ главщнк книжні писано єсть ш /ині (Книга Псалмів 39 (40): 8), або слова: се, йдХ: въ главщнк книжній нлпиыса ш /ині (Послання св. ап. Павла до євреїв 10 : 7).

²¹² Книга Псалмів 18 (19): 5.

²¹³ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твою В/іюсти вХдетъ главі.

²¹⁴ Таке раптове закінчення розмови є одним зі старих конклюзивних топосів: "Мусимо закінчувати, бо вечоріє" [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Пер. з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 105]. Наприклад, саме так закінчується трактат Ціцерона «Про оратора» або діалог Марка Мінуція Фелікса «Окта-вій» [див.: Марк Минуций Феликс. Октавий // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель,

1988.-С. 590].

Діалог, или Разглагол о Дрёвнем Мірѣ

Любёзному Другу Михайлу Іоанновичу Ковалізнскому¹ Пйсан 1772-го Года. Дай в Дар 1788-го

Возлюбленный Друже Михайле!

Пріймй от мене маленькій сей Дарик. Дарую тебѣ мою Забавочку². Она Божественная. Разглагол о Дрёвнем Мірѣ. Чтб ли есгь найдревнізйінее? Бог. Ты родйлся любйтися с Богом. Пріймй сію мою Лепту. Читай. Мудрствуй. Прирастй Её. И возрастй Её. От Зерна изыйдет благосѣннолйственный Дуб Мамврійскій³. Сѣнь его вмѣстйт хоть Все-вселенную... Мнбзи глаголют, Что ли діілает в Жйзни Сковорода? Чем забавляется? Аз же о Господѣ радуюся. Веселюся о Бозѣ Спасѣ моем...⁴

Забава, Рймски Oblectatio⁵, Еллински Діатріба⁶, Славёнски Глум⁷, или Глумлёніе, есгь Корѵфа⁸, и Верх, и Цвѣт, и Зерно Человѣческія Жйзни. Она есть Чентр⁹ каждыя Жйзни. Всѣ Дѣла коеяждо Жйзни сюда текут, будьто Стёбліе преобразуяся в Зерно. Суть Н іікіп, без Центра живугціи, будьто без Гавани пловугціи. А я о растлѣнных не бесіздую¹⁰. Своя Коемуждо видь Забава мйла. Аз же поглумлюся в Заповѣдех Візчнаго¹¹. Ты вѣси, яко люблю Его и яко Он возлюбйл мя есгь¹². Речеши, Како 10 Заповѣдей довлѣют в Долголѣтную Забаву? Тфу! Агце бы и Сугубый Маѳусалов Вѣк¹³, и тогда довлѣют. Ах! Все Омерзѣніем и во Омерзѣніе исхбдит, развѣ Святыни. Ах! не всуе Давйд: "Дйвна (де) Свидѣн[ія] твоя"¹⁴. Все предваряют, все печатлѣют. Всякой Кончйнѣ суть Концём и Останком без Мёрзосги. Вѣчная Мати Святыня кбрмит мою Старосгь. Я Сосца Ея сосу без Омерзѣнія¹⁵. И алчу паче и паче¹⁶. Я во Візки буду с Нею, а Она со мною. Вся бо прехбдят, Любёзная же ЛюбОвь? Ни¹⁷! Кратко регцй: се есгь Діатріба и Типйк¹⁸ моея Жизни!

"Блажен Муж, йже в Премудрости умрёт и Иже в Разумѣ своем поучается Святынъ, размышляя Путй Ея в Сёрдцѣ своем, и в Сокровённых Ея уразумйтся..,"¹⁹

Любёзный Друже! Есмь и пребуду твой Данійл Мёінгард²⁰.

Основініе Діілога

"Помянух Дни Дрёвнія". Ч'албм 142²¹.

"Воззрйте на Дрёвнія Рбды". Сирах²².

"Снѣсте Вётхая Вётхих". Мойсёй²³.

"Помянух Судбьі твоя от Візка, Господи, и утізінихся"²⁴.

"Повѣдаша мнѣ Законопреступницы Глумлёнія,

но не яко Закон твой, Господи". Ч^/ал[б\і] 118²⁵.

Sola Veritas, est dulcis, viva, Antiquissima.

Cetera Omnia sunt Foenus, et heri natus Fungus²⁶.

Разглагол o Дрёвнем Мірѣ

Лйца:

Аѳанагій. Іяков. Лбнгин. Ермблай. Григорій.

Григ[оріЙ]. Посмбтрим же нынѣ на Прирбдныя Богопроповѣдники. Заглянем в Древняя Лѣта, агце хбщете.

Аѳан[асіЙ]. О Преславное Позорище! Но коим Образом мбжно вйдѣть Дрёвняя Лѣта? Мбжно ли на тбе взирать, Что уже протекло? Аще же протекло, тогда не вйдное. Како же взирать?

Лонг[ин]. Аще открывается Ѳёатр самых Древнѣйших Времён, тогда мбжно вйдѣть и Людёй. Вода без Рыб, Воздух без Птиц, а Врёмя без Людёй быть не может.

Аѳан[асіЙ]. Како же мбжно вйдѣть Прошёдшая Бремена?

Іяков. Так мбжно вйдѣть, как Вчерашній Житія твоего День, а вчерашній День так, как Днёшнее, прошёдшее Утро, а Утро так, как Пол-Часа сего, в коем находимся. Се ньінѣ течёт Десятый Час, 30-четвёртая Минута, 1772-е Лѣто от Христа, Пятый-надесят День Мѣсяца Маіа. Наконёц, Половйну Десятаго Часа сего Прошёдшую, так вйдѣть мбжно, как 4 Минуты. Вот! только что протекли они. А тепёрь 5-я вторь'ія Половйны Минута. Взгляньте на Часьі!..

Аѳан[асіЙ]. Что надлёжит до Вчерашняго Житія моего Дня, Он мнѣ во всей Жйзни есгь сладчайшим Позбром.

Лонг[ин]. Как так?

Аѳан[асіЙ]. Господи! не мнѣ, но Имени твоєму Слава...²⁷ Похвалюся о Господѣ пред Другами. Вчера довелося в Бесіздѣ спорить с нѣкоторым моим Сосіздом. Он разъярйвся, называл мене Негодяем, Жйтелсгву врёдным, Вбром и протчая. Пришов я Домой, по Прошёсгвіи нѣсколько Часбв услышал Жёнской и Діітскоіі Вой. Что за Причйна? Сказали мнѣ, что до помянутаго Сосізда пріѣхал старйнный его Заимодавец с Вёкселем, что не в Сйлах доплатйть 30-ти Рублёй по Вёкселю, что Никто на Прбзьбу его, хотя обшасгал ЗО Дворбв, не помбг ему и что напослѣдок берут его под Стражу. Жалко мнѣ стало! Схватйв Перо, написал к нему Слѣдующее:

Любёзный Друг!

Благодарю вам, что подали мнѣ Случай к Благодѣянію. Посылаю вам ЗО Рублёй. Употребйте бныя, как Сббсгвенныи свой. Сим вѣчно мене одолжйть можете.

Ваш Усёрдный Слуга, Н. N.

Я послал Дёньги, а Он свободйлся. На сіє Вчерашнее Дііло взирая, чувсгвую внутрь Богатство Сладосги, коея едйныя Капли не отдал бы я за 1000 Ефймков²⁸. А мнѣ Она вся стала только ЗО Рублёй.

ЕрмолаЙ. Дешева Купля твоя. А иной продаёт за ЗО Рублёй и ці; лат Христа²⁹.

Лонг[ин]. Т F> Vi же Оком, коим смбтришь на Вчерашнее Время, можно взирать на самыя Авраамскія Бремена³⁰. Павел всѣ прошёдшіи Лѣта заключает в сем Слбвѣ "вчера", нынѣшныи - в Слбвѣ "Днесь", а Все будущее нарицает Візком:

"Іисус Христос Вчера и Днесь, Тойже и во В іікіі"³¹.

Аки бы рекл: Вчера и Днесь и Завтра, Сйрѣчь во Візки Вѣкбв³². Аще Кто вйдит Днесь, той вйдит и Вчера, и Откровёніем едйнаго Дня отверзается 1000 Лѣт³³. Она вмѣщается в одном Днѣ, а День просгирается в 1000 Лѣт. Уразумѣй Вёчер Седмйцы и узриши Утро Седмй-Тысящ Лѣт.

"И бысть Вёчер, и бысгь Утро, но День едйн"³⁴.

Іяков. Мбжет быть, и Правда, что Тысяща единоббразных Печатей заключается в однбй такбй же, а одна расхбдится в Тысяшу, и едйн Скудёльный Модель сокрылся в Десятй Тысящах Сосудов³⁵. "Вся Тѣм быша..."³⁶

Аѳан[асіЙ]. Каким же Образом 1000 Лѣт будет одным Днем и вопрёки?

Лонг[ин]. Ох! не любопытствуй. Не Все то лбжное, что Младёнческим Умам не вмѣстное. Если не понимаешь, обуздай Разум твой в Послушаніе³⁷ и вѣруй Петру Святому...

"Едйно же de да не утайтся от вас, Возлюбленныи, яко едйн День пред Господем, аки 1000 Лѣт, и Тысяща Лѣт, аки День Едйн"³⁸. Оглянься на Ч^/ало\і 89.

Аѳан[асіЙ]. Вѣрую, Господи, яко 1000 Лѣт пред Очйма твойма, яко День Вчерашній...³⁹

Лонг[ин]. Я бы мог тебѣ сказать и Сіє, что, если Кто едйнаго Человѣка знает, тот всѣх знает. Едйн в Тысягцѣ, а Тысяща, как Человѣк Едйн⁴⁰. Но Сіє не у нас, но пред Господем.

Аѳан[асіЙ]. Ах! пред Господем. Скажй, гдѣ пред Господем?

Лонг[ин]. Там. На том Мірѣ, на другом Свѣтѣ.

Аѳан[асіЙ]. Гдѣ же той вторый Мір?

Лонг[ин]. Там, гдѣ "Вторый Человѣк, Господь с Небесё"⁴¹.

Аѳан[асіЙ]. А вторый Человѣк гдѣ?

Лонг[ин]. Там, гдѣ вторый Мір.

Аѳан[асіЙ]. A вторый Мір гдѣ?

Лонг[ин]. Вот гдѣ! Послушай Петра святаго:

"Нбваго Небесё и нбвыя Земли чаєм, по Обѣтованію Его, в нихже Правда живёт"⁴².

Вйдишь, что вторьш Мір там, гдѣ нбвое Нёбо и новая Земля. Они его суть Уды.

Аѳан[асіЙ]. Гдѣ же нбвое Небо и Земля нова?

Лонг[ин]. Там, гдѣ старое Небо и Земля.

Аѳан[асій]. А старое Нёбо гдѣ?

Іяк[ов]. Изрядный есй Исгец! Еще нбваго не сыскал, а сгарый Мір потерял. Старое Небо под Носом у тебе.

Аѳан[асіЙ]. Видь старое Небо и старая Земля вездѣ?

Лонг[ин]. Вездѣ.

Аѳан[асіЙ]. И нелзя сыекать М і'.сга, ни на едйн Чентр⁴³ пустаго?

Лонг[ин]. Нелзя.

Аѳан[асіЙ]. Все напблненно старым Небом и Землею?

Лонг[ин]. Все.

Аѳан[асіЙ]. ГдѢ ж твой нбвый Мір?

Лонг[ин]. Вездѣ.

Аѳан[асіЙ]. Как же сгарый Мір помѣстйшь с нбвым?

Лонг[ин]. Так, как Тѣнь с ея Деревом. Взглянь на сію Живую и Благосѣннолйственную Яблоню.

Аѳан[асіЙ]. Яблоня поднялася выспр, а Тѣнь протянулася по Долу. Тѣнь на ином, а Яблоня на ином Мѣстѣ. Тут Дііло иное.

Лонг[ин]. Крайняя видь Часгь Тііпії лежйт на Землѣ, но Начало и Основаніе Ея есгь с Яблонею вкупѣ, и она никогда не бывает ни больше, ни мёныне Яблони своея. Кратко сказать, Тѣнь Яблоням мѣстйться не мѣшает.

Аѳан[асіЙ]. Вот так развѣ скажи: "Тѣнь Яблоням мѣстйться не мѣшает".

Лонг[ин]. Да я же так и сказую.

Аѳан[асіЙ]. Тѣнь Яблонѣ мѣсгйться не мѣшает.

Лонг[ин]. Конечно.

Аѳан[асіЙ]. И так вётхій Мір есгь Тѣнію новаго?

Лонг[ин]. Думаю и вѣрую. А если совершённо уразумѣю, что так есгь de, тогда узрю его и любля возлюблю Его во Господѣ, а Господа в Мірѣ Его.

Аѳан[асіЙ]. Ах! бѣдненькіи мы с нашим Міром. Мір наш, Вѣк наш и Человѣк наш есть то Тѣнь одна. Но почему Мір наш есгь Т і'ліііо?

Лонг[ин]. Вопрошу и я тебе. Почему Тѣнь есгь Ті'.пііо?

Аѳан[асіЙ]. Потому, что прохбдит и не посгоянствует.

Лонг[ин]. Как же она прохбдит?

Аѳан[асіЙ]. Когда Солнце Западает, тогда Тѣнь ищезает, а тѣм скорііе, чем больше просгирается. Вчера была одна. Днесь другая. Заутра трётяя привйдитея. То раждаетея, то ищезает. А родйвшись, не стойт твёрдо, но от сего к тому Міісгѵ уклоняетея. Вопрёки же Яблоня Лѣт Сто стойт неподвйжна.

Лонг[ин]. Вот еще почему Тѣнь есгь Бездѣлкою! Она не есгь Дѣлом, но піікоеіо только Икбною⁴⁴ Его являетея и придёржится Ему. Воззрй же нынѣ тлѣнным твоим Оком на бездѣлную Тѣнь тлѣннаго твоего Міра и воспбй с Давйдом:

"Дніє наши, яко Сѣнь на Землѣ, и нѣсгь Постоянія"⁴⁵.

Он непрестанно премѣняется. То раждаетея, то ищезает. То убывает, то уклоняетея. Не мнбгія ли Тысящи Тііпеїі ея в Яблонѣ? Так Тысяща наших

Лѣт в Едйном Днѣ Господнем сокрываются. Мір Господень и День Господень ёсгь то Дрёво Жизни. А наш Дряхлый, Тѣнный и Тлѣнный Мір есть то Дрёво Смёрти. Оно Глупомудрьім⁴⁶ Сердцам вйдится Добром, по Естесгву же своєму есгь лукавое.

"И прикрьі ны Сѣнь Смертная"⁴⁷.

Мір наш есгь Рйза, а Господень - Тііло. Небо наше есгь Тѣнь, а Господнє

- Твердь. Земля наша - Ад, Смерть, а Господня - Рай, Воскресёніе. Вѣк наш есть то Лжа, Мечта, Суєта, Пара, Ничтоже, а Истина Господня Пребывает во Вѣки⁴⁸. Вѣк наш есгь то Разлйчіе и Разнофбрміе Тііпії, Сѣчёніе Пѣска, Увядёніе Цвѣта. Вѣк же Господень есгь Едйнсгво, Тбждество, Адамант. День наш есгь то же, что Вечер, Ногц, Луна. День Господень есгь то Віічпое Утро, Свѣт неприступный⁴⁹, незаходймое Солнце. "Господь близ"⁵⁰. "Прійдет же День Господень, яко Тать в Ногцй, в оньже Небеса убо со Шумом мймо пбйдут, Стихіи же сожигаемы разорятся"⁵¹. А как Мір наш и Вѣк зол, так и Человѣк наш лукав.

"Пёрвый Человѣк от Земли Пёрсгный"⁵².

Аѳан[асіЙ]. Таковых-то, думаю, 1000 во Едйном Чг./К )ІѴЫ< Ь, стоягцем пред Господем, а Един Божій Человѣк в Тысягцѣ наших.

Лонг[ин]. А я тебѣ сказую, что не Тысягца, но всѣ наши, всѣх Вѣкбв Человѣки, во Едйном Господнем Человѣкѣ так обрѣтаются, как безгцётный всѣх наших Міров Хор сокрывается в Божіем Мірѣ и в Раѣ Перворбднаго онаго Міра, о коем Іов:

"Кто мя устрбит по Мѣсяцам прёжних ДнеЙ, в нихже мя Бог храняше"⁵³. Сей-то есгь День Господень, яко Тать⁵⁴. Зри Ч'албм 83-й, Стих 11-й⁵⁵.

А как в Бозѣ раздѣлёнія нѣсть, но Он есгь просгираюгцееся по всѣм Вѣкам, Мѣсгам и Тварям Едйнство, убо Бог, и Мір его, и Человѣк его есть то Едйно.

Аѳан[асіЙ]. Чуден єсй, Господи! Чуден Мір твой. Чуден Человѣк твой.

Лонг[ин]. Уразумѣй едйно Зёрно Яблочное, и довлѣет тебѣ⁵⁶. Агце же едйно в нем Дрёво с Коренем, с Вѣтвами, с Листами и Плодами сокрылося, тогда мбжеши там же обрѣстй безчйсленныя Садбв Миллібны. Дерзаю сказать: и безчйсленныя Міры. Вйдиши ли в маленькой нашей Крбшкѣ и в Крбшечном Зёрнѣ ужасную Бёздну Божія Сйлы? Длячего же вопрёки наша просгирающаяся вышше Звѣзд Обшйрносгь во Едйном Божіем Пунктѣ утайться не могла бы? Если Кто хоть мало Н і',что Духом Божіим надхнён, тот может скоро повѣрить, что во едйном Господнем Человѣкѣ всѣ наши Пёрсгныи вмѣщаются. Пбдлая наша Природа, находясь Тѣнью, нахбдится Обезяною, подражающею во всем своей ГоспожІІ Нді УІ'Ь. Сія Рабыня Внѣшносгьми свойми, будьто Красками, навбдит Тѣнь на всѣх Блажённыя Натуры Дѣлах, изображая Тііпію для Тлѣнных и Младёнческих Умов Все Сокрбвище, таящееся в Неищерпаемом НіідрІ, Госпбдствуюгція Прирбды, яко невйдима есгь Присносугцная Истина⁵⁷. И так, если Ніічто узнать хбчешь в Дусѣ или во Истинѣ, усмотрй прёжде во Плоти, сйрѣчь в

Наружности, и увйдишь на ней Печатлѣемыя Слѣды Божій, безвѣсгная и Тайная Премудрости его обличаюгціи и будьто Тропйнкою к ней ведугціи.

Аѳан[асій]. Потйше, Господйне мой! не залѣтывай с Орлами во Мрак Облачный. Перестаю разумѣть Рѣчь твою. Прядй поі рѵбііе Нйточку для Очей моих Селских.

Лонг[ин]. Бывал ли ты когда в Царских Палатах? Стоял ли посредіі Чертога, имѣюгцаго всѣ четырѣ Стѣны и Двёри, покрытыя, будьто Лаком, Зёркалами?

Аѳан[асій]. Не довелось.

Лонг[ин]. Стань же, если хотйшь, на равном МіісгІ, и вели поставить вкруг себе Сотню Зёркал Вѣнцём. В то Время увйдишь, что едйн твой Тѣлёсный Болван владізет Сотнею Вйдов, от едйнаго его завйсягцих. А как только отнять Зёркалы, вдруг всѣ Копій сокрываются во своей Искбнносги, или Оригиналѣ, будьто Вѣтвы в Зёрнѣ своём. Однако же Тѣлёсный наш Болван и сам есгь едйна тбкмо Тѣнь Исгиннаго Человѣка. Сія Тварь, будьто Обезяна, образует Лицевйдным Дѣяніем невйдимую и Пришосугцную Сйлу и Божество Того Человъка, коего всѣ наши Болваньі суть акибы Зерцаловйдныя Тііпії, то являюгціяся, то игцезаюгціи при том, как Истина Господня сгойт неподвйжна во Візки⁵⁸, утвердйвшая Адамантово своє Лице, вмѣгцаюгцее безчйсленный Пѣсбк наших Тііпеїі, просгираемых из вездѣ-сущаго и неигцерпаемаго Ніздра ея безконёчно.

"Сокрыеши их в Тайнѣ Лица твоего"⁵⁹.

Сегб-то Человѣка вйдит Блажённый Навйн, как напйсанно:

"Воззрѣв Очйма свойма, вйдѣ Человѣка, сгоягца пред ним"⁶⁰.

Ражжуй всякое Словцб, а вопёрвых то: "Воззрізх", и то: "Стоягца". А Дніє наши яко Сѣнь, и нѣсгь Постоянія⁶¹. Навйну явилося То же, Что Аврааму:

"Воззрѣв Очйма свойма, вйдѣ: и се тріе Мужи!"⁶² Авраам к Чудному сему Человѣку говорит:

"Аз есмь Земля и Пёпел"⁶³.

А там Пйшется: "Стоягца протйву себе"⁶⁴.

Конёчно ж, Гбрній бный Человѣк Протйвнаго есть Есгесгва. А Навйн -одна тбкмо Тѣнь и Пёпел.

"Вйдѣ Человѣка сгоягца протйву себе"⁶⁵.

ЕрмолаЙ. "Господи! Что есгь Человък? Яко пбмниши Его"⁶⁶.

Мнѣ вйдится, что Давйд вопрошает Бога о том же чудном ЧГ/К )ІЇІ>ІСІ>, о коем прёжде сказал:

"Славою и Чёстію вѣнчал еси Его"⁶⁷.

Лонг[ин]. Конёчно, сему-то Человѣку дйвится Давйд, воззрѣв Умныма Очйма на Великолізпіе Его, поднявшееся превышше наших Небёс и Стихій. Он вйдѣл, что из нашея Братіи Человѣк всяк есгь не то, что Он, и разнйтся, как отстбит Нёбо от Землй⁶⁸. Будьто бы сказал: "Ах Господи! Коль чудный тот Человѣк, коего сам ты почёл Человѣком! Он тебѣ, а ты Ему Друг. Он в тебѣ, а ты в нем".

"Господи! Что есть Человѣк? яко познался еси Ему"⁶⁹.

Кто из нас Смёртных подббен Ему? Ах! ни един! Наш Род есгь то Земля, Пёпел, Тѣнь, Вид, Ничтб...

"Дніє наши яко Сѣнь прехбдят"⁷⁰.

Но твой Человѣк есть вѣчно стоягцій.

"Посгавил еси Его... Вся покорйл есй под Нбзѣ Его"⁷¹.

Іяков. Ни мало нѣт Сумнѣнія, чтоб Давидова Рѣчь не касалася до Чуднаго Человѣка сего: "Что есгь Человѣк, яко пбмниши Его?"⁷²

Разсудйте Слово сіє: "Пбмниши Его"⁷³. Конечно же, Он не Земнаго нашего Рбда есть, Если Бог Его пбмнит. Наш весь Род изключён из Его Записи. Вот Слушай!

"Не соберу Соббров их от Кровей, нижё помяну Имён их Устнама мойма"⁷⁴. Мы-то есмьї Плоть и Кровь, и Сііпо. Како может Плоть и Кровь устоять пред Лицем Господним⁷⁵?

"Бог наш Огнь поядаяй есгь"⁷⁶.

Но о сем Человѣкѣ пйшется: "Посѣгцаеши Его"⁷⁷.

Вйдно, что чудный сей Человѣк чужд есгь Плоти нашея и Кровй и всѣ нашего Міра Стихіи превозшедшій.

"Яко взятся Великолѣпіе твоє превышше Небес"⁷⁸.

Григорій. Если бы он был Земньга, тогда хотягцим его вйдѣть кая Нужда была смотрѣть в Гору? Видь Плотянаго Человѣка скорі,'е увйдишь, в Землю Взор усгремйвши, нёжели зѣвая на Небёсный Свод. Однак единогласно проповѣдуют: "Воззрѣх. Воззрѣх..."⁷⁹ Вот! в ту же Дудку дмет и Данійл: слушай!

"Воздвигбх Очи мой и вйдѣх. И се Муж Едйн! Облечён в Рйзу Льняную^а, и Чрёсла Его препоясанна Златом свѣтлым, Тііло же Его, аки Ѳарсйс... Глас же Словёс Его, аки Глас Народа"⁸⁰.

В сих Словах примѣчай то: "Едйн", и то: "Глас, аки Глас Народа"⁸¹. Только что не сказал: Едйн во всѣх, а всѣ в нем. "И речё мнѣ:

Не ббйся, Муже желаній! Мир Тебѣ!"⁸²

Сего-то узрѣв, Давйд задивйлся, поя с Востбргом:

"Господи, Господь наш! Коль чудно Имя твоє!..

Яко взяся Великолѣпіе твоє превышше Небёс"⁸³.

Лонг[ин]. Мйлый Позор Сердёчным моим Очам открывается. Се вйжу на Пусгбм Путй в Пблѣ Вельмбжескую Колеснйцу текушую! а сидягцаго в ней Знаменйтаго Господина. С Кѣм же? С Нйгцим Странником скитаюгцимся. Они сидягце бесіздуют. А пред нимй лежйт Отвёрсгая Книга. "Скажй, пожалуй! Ражжуй мнѣ хоть Мало! - просит Придвбрный Пан, Казначёй Царйцы Еѳібпскія. - Можешь ли знать, о Друг ты мой, Фйлиппе! О Коём Человѣкѣ повѣсгвует Исаіа слѣдуюгцее?

"Яко Овча на Заколёніе ведёся..."⁸⁴

^а Здѣ Лен раззлмѣется, нарицаемый Оный вѵссбн, Еллински - puaaogf¹). Сей Род есть Каменнаго Лёна, неопаляемый во Огнй. Образует убо Нетлѣніе. Злато такожде имѣет свой Отрёбы. Огнем же очигцённое и свѣтится, и не согаряет, и есть Безсмёртія Образ.

"Во Смирёніи Его Суд его взяся"⁸⁵.

"Род же Его Кто исповізсгь?

Яко вземлется от Землй Живбт Его"⁸⁶.

Здѣлай Мйлость! О себѣ ли, или об ином Ком сія Рѣчь Его?

Фшипп: Кая Пбльза читать от Прорбков и не разумѣть⁸⁷?

ЕВНУХ: Как же мбжно разумѣть, агце не Кто насгавит мя⁸⁸?

Фшипп: О Господйне! Ей! войсгину піісії Невѣжда. Не жаждет бо Разума Премудросги развѣ Премудр. Не думай же, Пане мйлый, дабы Исаіа сйми толь велйкими Словами величал ілііппаїо Коегб либо Человѣка. Пророк посгоянен в РѢчѣ своёй. Не может похвалйть То же, Что недавно похулйл. Развѣ вы позабыли? Вспбмните вышречённое.

"Всяка Плоть Сѣно"⁸⁹, - недавно возопйл^а.

Смотрйте на Вселённу, напблненну такйми, как мы, Человѣками, то раждающимися, то погибающими. Так возмбжно ли, чтоб Пророк о себѣ или о Другом дерзнул сказать:

"Род же Его Кто исповѣсг?"⁹⁰

Кто ж скажет, что наш Род не Земля, Плоть, Сі; ііо и Тѣнь? Но Прозорлйвое Исаіно Око прозрѣло в Плбтской нашей Т і',1111 особлйваго Человѣка, кой Едйн тбкмо и есгь, и о нем вопіёт: "Взёмлется от Землй Живбт Его..."⁹¹ А наше все Родослбвіе земнбе заключйл в сем Слбвѣ:

"Всяка Плоть Сі'.по"⁹².

И как Данійл сказал:

"Глас Словёс Его, аки Глас Народа"⁹³, так и Исаіа вопіет о том же Мужѣ:

"Глагол Бога нашего пребывает во Візки"⁹⁴.

Будьто бы на едйн Тон пѣл с Данійлом:

"Сйла Глагола Его, аки Сйла в Нарбдѣ"⁹⁵⁶.

ЕВНУХ: О Фйлипп! Чудеса ты насказал. Ты во мнѣ Смёртное зажёг Желаніе вйдѣти сего Человѣка. Я о нем от Рождёнія слышу пёрвый Раз.

Фшипп: Мйлостивый Государь! "Крііпка, яко Смерть, Любов..."⁹⁶ Но когда Великолѣпіе онаго Человѣка превышше Небёс и вышше всізх наших Стихій поднялбся, тогда нелзя пблзующим по Зеѵіліі и пресмыкающимся по Стихіам Взбром вйдѣть Его. Сіє значйт - искать во Мёртвых Живаго и вестй Сего Праведнаго и невйннаго Агнца на Заколёніе, сгрйгти Мёртвенность Волосбв Его, ясти Зёмлю и мудрствовать о Сііігі,. Таковая Душа, яко двйжущаяся по Землѣ, не посвящается Господёви Израилскому и внѣ Числа есть сего:

"Святи их во Истину твою. Слово твоє Истина есгь"⁹⁷.

Правда, что вся Стихійная Пбдлосгь, будьто Рйза, им носймая, Его ж самаго Она есгь, и Он в ней вездѣ. Но не Она им есть, ни Он Ею⁹⁸. И хотя в

^а Вьішше уже сказанно сіє: "Сьіне Человѣчь, возопій" (велѣл ему Бог). "И Что (де) возопію?" (вопрошает Исаіа). "А вот Что! (говорит ему Бог):

Всяка Плоть СЁно"<²> и прбтчая...

⁶ Глас, Глагол, Воля, Велѣніе, Царствіе, Закон, Сйла, Дух есть Тбжде.

ней, но кроѵгі', ея, и вышше ея пребывает, не Мѣсгом, но Святынею, и Разсуждёніе о нем отнюд нѣсгь пбдлое, яко

"Во Смирёніи Его Суд о нем высбк"⁹⁹.

Сія Стихійная Его Пбдлосгь и Смирёніе Его ж Самаго уничтожает пред нами. В ней-то мы, усгремляя Очи, погружаем и Мысли наши и, засмотрѣвся на Тѣнь, не возвбдим Сердёчных Очёй в Гбрнее Исгины Разсуждёніе и в Вѣдѣніе Исгиннаго Человѣка, яко

"Взёмлется от Землй Живбт Его"¹⁰⁰ и

"Взяся Великолѣпіе Его превышше Небёс"¹⁰¹.

И так, Пане мйлый! Если можешь возвесгь Сердёчное твоє Око от пбдлыя Натуры нашея в Гору ко бной Господсгвующей Святбй Вродъ, в той День можешь увйдѣть и Едйнаго бнаго Божія Человъка.

Но никогда Умный Взор наш от Смёрти к Жйзни и от Землй к Небёсным не восхбдит, развѣ в той День:

"Вбньже Стихіи сожигаемы разорятся..."¹⁰²

В День бный Господень созидается Сёрдце чйстое в Человѣкѣ, а в Сёрдце вселяется Слово сіє, тайно вопіюгцее:

"Плоть НИЧТОЖЕ.. ,"¹⁰³

Во Врёмя бное¹⁰⁴ Правда, с Небёс принйкнувшая и купно возсіявшая от Землй Истина палит и уничтожает всѣ Стихіи, показуя, что онй суть только одною Тѣнью Исгины. Утаённа же Истина, аки Рйзу, их нбсит.

Вйдишь, Государь, что едйна тбкмо Вііра вйдит чуднаго Онаго Человъка, Коёго Тѣнь псі. мы есмьї. Вѣра есгь Око Прозорлйвое, Сёрдце чйсгое, Уста отвёрсгая. Она едйна вйдит Свѣт, во Тмѣ Стихійной свѣтягційся¹⁰⁵. Вйдит, любит и благовѣсгит Егб. Не вйдѣть Его ёсгь то Слѣпота. Не слышать Его ёсгь то быть Аспидом. Не говорйть о Нем ёсгь то быть Нѣмым. Вѣра всю сію мймотекушую Сѣнь, аки Воду непосгоянную, прехбдит¹⁰⁶. Вершйт свой Исхбд Воскресёніем, очигцённым Чувсгвом взирая на Человъка, неприсгупным Свѣтом Блисгаюгцася и "Радуйтеся"¹⁰⁷ рекугца...

ЕВНУХ: Сій Мысли для мене особлйво Нбвыя. Ах! я их давно жаждал. Тепёрь онй долголѣтнѣйшую мою Жажду утоляют. Ей! Свягценное Писаніе есть то Вода и Купѣль. Се йстинная Вода! Вода и Дух. Нйгцій Фйлипп Духа к ней приложйл. Нынѣ Чтб ли возбраняет мнѣ в ней кресгйтися, измытися, очйститися Сёрдцем от Лукавствій и всѣх Прёжних моих Началорбдных Заблужденій и Слѣпоты?..

Фиаипп: Войстину можно, агце вѣруеши от всего Сёрдца твоего во Неїлііппаїо Человъка, Христа іисуса... Что касается и до самаго мене: "Вііропах, тѣмже возглагблах..."¹⁰⁸

Еунух: "Віірѵю, Сына Божія быти, Іисуса Христа"¹⁰⁹.

ЕрмолаЙ. Конёчно ж, в гію-то Пресвѣтлую Страну приподнимает ядущая Зёмлю Сердца наша Небёсный наш Человѣк и пблзущих Долу нас, спящих и Мёртвых, возбуждает слѣдующим Громом свойм:

"Восклонйтеся и воздвигнйте Главы вашя. Занё приближается Избавлёніе ваше"¹¹⁰.

В сёй-то Сі рапІІ Живаго Человѣка узриши, по Сказкѣ Ангела: "Тамо Его узрите"¹¹¹.

Іяков. Такожде гбнит и Павел почиваюгція на мёртвых Стихіах, возбуждая Хамов, вовѣрившихся Мёртвенносги Стихійной:

"Како возврагцаетеся паки на немогцныя и худыя Стихіи?"¹¹²

"Такожде и мы, єгда б І; хоч Млады, под Стихіами б І; хоч Міра, порабогцённы" ^пз.

И Сіє Мудрованіе Мёртвых Сердёц называет Пустою Философіею, котбрая бражничит по Бурді; Стихійной, препятсгвуюгцей филосбфсгвовать по Христі;¹¹⁴, о коём к Галатам:

"Посла Бог Духа Сына своего в Сердца ваша.. ."¹¹⁵

Таковбе Мудрованіе, понёже вбвся Райскому нашему Восхбду в Перворбдный Мір мѣшает, отаскивая долу Око наше, длятого будьто в Трубу трубит:

"Агце умрбсте со Христбм от Стихій Міра, почтб, аки живуще в Мірѣ, сгязаетеся?"¹¹⁶

"Вышних ищйте, пд ііже есгь Христос"¹¹⁷.

"Гбрняя мудрсгвуйте, а не Земная. Умрбсте бо, и Живот ваш сокровён есгь со Хрисгбм в Бозѣ"¹¹⁸.

"Нѣсмы Рабынина Чада, но Своббдныя"¹¹⁹.

"Вышній Іерусалйм своббден есть"¹²⁰.

Григорій. Труба Вселённѣй, Павел наш, стблько вѣрным Сердцам сладок, скблько Аспидам протйвный. Ах! колйко, яко раждающая Матерь, болйт Утробою, да вообразится в нас Христос! Сей Молніевйдный Ангел неутомймо и чистосердёчно очищает нам Путь к Переходу в Гбру Галилёю, дабы нам обновйться Духом Ума и одѣться в нбваго Человъка, созданнаго по Богу, в Правдѣ и Преподббной Истинѣ¹²¹.

Он сам пёрвый Раз услышал Животворящій Глас Блажённаго сего Человъка вбзлѣ Дамаска:

"Сауле! Сауле! Что мя гбниши?"¹²²

О сем Едйном Мужѣ и хвалится: "Вѣм Человъка..."¹²³ И сим Гласом ни мало не разнйт Данійловскія Мусикіи:

"И се Муж Едйн! Облечён в Рйзу Льняну"¹²⁴.

А понёже сей есгь Живот Вѣчный, дабы знать сего Человъка со Отцём Его¹²⁵, Истиннаго же ГЦастія такова есть Природа, что чем множайших имѣть в нем Сопричастников, тѣм слаже и дѣйствйтелнѣе беззавйстное de Добро сгановйтся и сим одним разнйтся от Лбжнаго Мірскаго ГЦастія, о коем Подббное сказать никак не возмбжно, затілі что как сама наша Природа есгь Т/іІіппая, так и ГЦастія Ея суть гііспып Предѣлы, Учасгников не терплящіи, развѣ со Умалёніем свойм и, будто Древёсныя Тііпії, многих вмѣсгйть не могущіи. Того ради Паул, Всегб отщетйвся и собрав все Усёрдіе, Гбнится, течёт, все пробѣгает, все минает, вперёд простираясь, дабы Кбим-либо Образом постйгнуть и приобрѣсгй Человъка, коего всѣ Святосгныи Вйды (разумѣй Церкбвныя Церемоній) слабою ігіікоеіо Тѣнью быти вйдятся, затмѣнным Мановёніем ко Дражайшей Истинѣ и ко Крайнѣйшему Концу приводягціи, обѣгцая блажённое во Врёмя своє¹²⁶ Явлёніе сего Красііііпшаіо паче всѣх Сынбв Человѣческих¹²⁷ так, как обѣщает Цвѣтугцая Смокбвница Сладчайшіи Плоды.

"Вмѣняю Вся Тгцету быти за Превосходящее Разумѣніе Христа ІИСУСА, Господа моєю..."¹²⁸ "Ёже разумѣти Его и Сйлу Воскресенія Его..."¹²⁹ "Агце како досгйгну во Воскресенїе Мёртвых"¹³⁰.

А как ужё получйл желанное, и испблнилося на нем de Его Слово: "Не вбтгце текбх"¹³¹, "Вѣм Человъка"¹³², "Послѣди всѣх, яко нѣкоему Извергу, явйся и мнѣ"¹³³, в то Врёмя, дабы Мнбжеством Соучастников Премірное своє умножить Щастіе, к томужде Едйному Вѣнцу Славы не во тлѣнных наших Мірах, но в Перворбдном Божіем, и во Днѣ Господнем, вѣчно процвѣтаюгцему, поогцряет и Прбтчіих всѣми Мѣрами к Разумѣнію, тогбжде блажённаго, нетлѣннаго Мужа возбуждая:

"Востани спяй! и воскресни от Мёртвых, и освѣтит тя Христос"¹³⁴.

Дблго ли тебѣ Качатися по Стихіам? О негцасный Мертвёц! Поднимй хоть мало погребённыя твоя Мысли в Гору, повышше Стихійныя Тіііііі, и узриши Человѣка живаго, неприступним Свѣтом блистаюгцася¹³⁵. Тут Мир твой, а не в твоем мятёжном Мірѣ¹³⁶.

Увйждь со Авраамом и возрадуйся:

"Авраам вйдѣ День мой и возрадовася"¹³⁷.

Паул кричйт во едйн Тон с вопіюгцим Исаіею:

"Востани, восгани, Сібне! Облецыся в Крѣпость твою!

Исгрясй Прах и восгани. Сяди, Іерусалиме.

Совлецьї Узу Выи твоея, плѣнённая Дгцерь Сібня¹³⁸.

Свѣтйся, Свѣтися, Іерусалиме!.."¹³⁹

"Тогда узриши и возрадуешися"¹⁴⁰.

Сій Ангелы Божій высбким Трубным Гласом возбуждают спягцих на эеѵіл іі и Мёртвых в Сіліп Стихійной. Да воскрёснут и узрят Человъка, вьішше Облаков сидягца¹⁴¹, и просвѣтятся, яко Солнце¹⁴².

Аѳан[асіЙ]. Чудёсная есгь сія Двойца Трубачёй.

Лонг[ин]. Конёчно, Чудная. Они трубят не о Пёрсгном коём Человѣкѣ, но о том высбком Мужѣ, Котбрый

"Отлучён от Грѣшных и вышше Небёс бысгь"¹⁴³.

"Яко Чудно Имя Его по всей Земл і',"^|44.

Мбжно ли им во своёй Музикѣ разногласить? Их Обойх Труба есть согласна ТрѵбІІ святаго Петра:

"Во Имя Іисуса Христа Назорёя восгани и ходй!

И ем его за Дёсную Руку, воздвйже"¹⁴⁵.

О коль Красное и Согласное сих Трубачёй Воскликновёніе!

"И вскочив ста, и хождаше"¹⁴⁶. И се исполнйлася на нем Трубача Захаріи прбповѣдь!

"Се Муж! Восгбк Имя Ему"¹⁴⁷. "А Вѣнёц будет терплягцим и Ключймым Ему и Разумѣвшим Его"¹⁴⁸.

Іяков. Не Іезекійль ли воскрешает Мертвець! на Поли?

"Постави мя сред іі Поля. Се же бяше Пблное Костей"¹⁴⁹.

"Се аз воведу во вас Дух Живбтен!"¹⁵⁰

Чтб ли есть Поле сіє, аще не Мёртвенность Стихійна? В сію Смерть погружённы Сердца наши. Сія есгь Земля Егйпетска и Поле Танебс¹⁵¹, сйрѣчь Поле Пагубы, и Поле Мертвецбв, и Поле Жажды, о коем Іойль:

"Скбты Пблскіи воззрѣша к тебѣ, яко посхбша Исгбчники Вбдныи, и Огнь поядё Красная Пусгыни¹⁵². Воззрѣша к Тебѣ, дающему Скотам Пйшу.. ,"¹⁵³

Не мы ли есмьї Скбты Пблскіи, опусгйвшіи Очи наши на Подбшву Поля? Длячего не возвбдим Очей к Тому: "Вся покорйл еси под Нбзѣ Его, Овцы и Вольї вся. Еще же и Скбты Пблскіи"¹⁵⁴.

Длячего не взираєм к Тому:

"Аз Цвѣт Пблній (полевый) и Крын Удблній"¹⁵⁵.

Длячего не имѣем ни Очей, ни Ушей и не слышим Исаіи?

"Проведе их сквозь Бездну, якоже Коня сквозь Пусгьшю, и не утрудйшася, и яко Скбты по Полю, и снійде Дух от Господа и настави их. Тако провёл еси Люди твоя, да сотворивши Тебѣ Едйному Имя славно"¹⁵⁶.

Востани, о Лѣнйвый Дремлюче! Возведй Очи твой, о сидящій в Темнйцѣ! Минай и проходи Пусту Бездну и Стізну твоих Стихій. Воззрй хоть мало, о тяжкосёрдая и пблзущая Душа! к Тому:

"Се Сей сгоит за СтЬибіо нашею, Проглядаяй!"¹⁵⁷ Поднимйся от Поля и, если имізешь Уши, слушай Самаго Его¹⁵⁸! "Отвѣщает Брат мой и Глаголет мнѣ:

Востани! Прійди, Блйжняя моя, Добрая моя"¹⁵⁹.

Не думаешь ли, что Брат сей внизу и в Стихіах? Повізрь же, пожалуй, Ангелам вопіющим:

"Нвсть здъ! Воста!"¹⁶⁰

Поднимайся ж и ты на Гору Галилёю. Не пблзай по Полю, как Скот. Восклонйся и подними Главу твою с Давйдом: "Возведбх Очи мой в Гору.. ."¹⁶¹

Знай, что во Во Візки не утблят Жажды твоея пбдлыи Стихіи, и будешь во Візки во Пламенѣ сем:

"О! О! Бѣжйте от Землй! в Сіон спасайтеся!"¹⁶²

Слышь! Чтб ли вопіет Захаріа? А Давйда не слышит ли Ухо твоє? Гдѣ Прибѣжище? Вот гдѣ!

"Гбры высбкія Еленям"¹⁶³. "Имже Образом желает Елень на Истбчники Вод, сйце желает Душа моя к тебѣ"¹⁶⁴.

Но знаешь ли Исгиннаго сего Еленя? Вот он тебѣ!

"Вскочив, ста, и хождаше, и внійде с нйми в Церковь"¹⁶⁵.

Чтб ли есгь Церковь, аще не Гора его святая¹⁶⁶?

ЕрмолаЙ. Віірпо, что сій Елени поднимаются к Истбчникам, о коих Исаіа:

"Пойщут Водьі, и не будет. Язык их от Жажды изсше. Аз Господь Бог, аз услышу их, Бог Израилев, и не оставлю их. Но отвёрзу на Горах Різки и средіі Поля Исгбчники. Сотворю Пусгьшю в Луги Водныя и жаждущую Землю во Водотёчи¹⁶⁷. Да узрят и уразумізют, и помыслят, и ѵв іідят вкупѣ, яко рука Господня сотворй сія Вся"¹⁶⁸.

А что Захаріа ко Уразумѣнію тогбжде Божествённаго Мужа сими Словами: "О! О!"¹⁶⁹ - возбуждает, вйдно из Начала Ріічп его, изречённыя пбслѣ Откровёнія и ВпдІ'ліія Его.

"Воздвигбх (де) Очи мой и вйдѣх. И се Муж! и в Руцѣ Его Уже Землемѣрно"¹⁷⁰.

Григорій. Захаріа то же Самое трубит, Что Іезекіил:

"В той День бысть на мнѣ Рука Господня. И ведё мя Тамо. Во Видѣніи Божій ведё мя на Зёмлю Израилеву и постави мя на Гор ІІ висбцѣ зѣло"¹⁷¹.

Когда говорит: "В той День"¹⁷², - проповѣдует всерадосгный День, и Вѣк Господень, и Мір Перворбдный, всѣ Стихіи Превосходящій¹⁷³, о коем Данійл:

"Той премѣняет Бремена и Лѣта"¹⁷⁴.

Сіє блажённое Врёмя есгь наших Времён Окончаніем, а Нбваго Візка Началом, по Данійлову Слову:

"Егцё Конец на (йное) Врёмя"¹⁷⁵.

Сіє Пресвѣтлое Врёмя и День Господень нарицается у Іойля

"День Тмы и Бури, День Облака и Мглы"¹⁷⁶.

В сих Словах сопряжённа есть Истина и Тѣнь. День Господень ёсгь то Свѣт, а наш есгь Мгла, Облак, Буря и Тма. Сіє есть То же, Что "И бысть Вёчер, и бысгь Утро, День Едйн"¹⁷⁷.

А когда говорит Іезекійль: "Ведё мя Тамо"¹⁷⁸, - тогда согласен Ангелу, сидягцему при Грббѣ и глаголющему:

"Тамо Его узрите"¹⁷⁹.

Когда же говорит: "Ведё мя на Зёмлю Израилеву и постави мя на Гор і. высбцѣ"¹⁸⁰, - тогда согласен Іойлю:

"Рай Сладосги, Земля пред Лицём Его"¹⁸¹.

Сія Земля есть Новая, Нагбрняя, Обѣтованная. Сюда воведён и Давйд: "Воведё мя в Гору святую свою"¹⁸².

"Тамо (де) его узрите"¹⁸³.

Так вбт же и послушаймо! Тут же говорит Іезекійль:

"И воведё мя Тамо. И се Муж! И Зрак Его бяше, яко Впдііпіе Міідіі блегцащіяся. И в Руцѣ Его бяше Вервь Тёктонская и Трость З е Vi л е Vi ' І і р ск а я "¹⁸⁴.

Что ж ему говорит сей безсмёртный Муж? Вот Что!

"Вйжд Очйма твойма и Ушйма твойма сльіши! Того ради вшел есй Сіі VIо, да покажу тебѣ и да покажеши ты Вся, Елйка вйдиши, Дому Израилеву"¹⁸⁵.

Туда же за Іезекійлем грядут и Дюжина Апосголов:

"Единонадесять Ученицьі идбша в Галилёю в Гору, аможе попел іі им ІИСУС. И вйдѣвше Его, поклонйшася Ему"¹⁸⁶.

"Прійде ІИСУС, и ста ііосред іі их, и глагола им: 'Мир вам!"'¹⁸⁷

Но Данійл Дружбу сего Мужа прёжде их получйл:

"Не ббйся, Муже Желаній! Мир тебѣ!"¹⁸⁸

"Шёдше научйте вся Языки"¹⁸⁹ есгь То же, Что: "Да покажеши Дому Израилеву, Іезекійле, Вся, Елйка вйдишь..."¹⁹⁰

АѳанасіЙ. Не мбжно довбльно надивйться, Коль согласная сих Проповѣдников Труба и Музика! Сія преслйчная Святаго Духа Мусикія протйвится в Челб бной, Идола Дейрскаго Музыкѣ¹⁹¹, кую поминают Пѣвцьі во Храмах так:

"Согласная возшумѣ Пигцалская Пѣснь, почитати

Златосотворённый, бездушный Истукан"¹⁹² и прбтчая.

Подобало же пѣти так: "Разгласная возшумѣ..."

Толь она Мутна, Раздбрна и Скверна! Дышущая Столпотворёніем. Сій же Ангелы Божій всѣ поют, всѣ вопіют, но о Едйном всѣ проповѣдуют, о Едйном восклицают Мужѣ, в котбраго влюбйлся Исаіа:

"Воспою Возлюблённому моєму Пѣснь"¹⁹³.

Не се ли тій блажённы Люде, о коих Давйд:

"Блажённы Людіе, вѣдугціи Воскликновёніе"¹⁹⁴?

"Воскликнйте Богу Іяковлю"¹⁹⁵.

Іяков. Без Сумнѣнія, Онй-то суть. Всѣ сій Ангелы Единогласно восклицают о том, котбрый со Плбтію своєю взяся превышше Небёс, превозшёд всѣ Міра Стихіи. И кто мбжет очйстити Сёрдце своє от всея Стихійныя Грязй, да узрит Очйма сего Человѣка:

"Взыйде Бог во Воскликновёніи"¹⁹⁶?

Держатся при Землѣ Очи наши, да его не познаем¹⁹⁷. Но сіи всѣ Вѣсгники Божіи вйдят Лицё Истиннаго Человѣка не между Мертвецами, в Дблней нашей Пбдлосги раждаюгцася и игцезаюгца, яко Тѣнь, но в ГорІІ святѣй Его¹⁹⁸ вйдят с Навйном Человѣка стоягца¹⁹⁹, и со Стёфаном: "Се вйжду Небеса отвёрсга и Сына Человѣческаго, сгоягца Одёсную Бога!"²⁰⁰

Вйдят и насладйться в Сытосгь не могут. Мы же не вйдим за Стѣнбю²⁰¹ и Мраком Стихійным.

"Положй Тму, Закрбв свой"²⁰².

О коль несмысленная и Кбсная Сердца наша²⁰³!

Лонг[ин]. Кто тблько удосгбился вйдѣть живаго сего Мужа, во Мгновёніи дѣлается Проповѣдником Его и слышит сіе:

"Вострубйте в Новомѣсячіи"²⁰⁴.

Мужеск ли Пол, или Женск, как тблько явйлся ему воскрёсшій Человѣк, бѣжйт и благовѣсгвует. С Радосгію велйкою возвѣгцает о нем. Воскрёс! Воскрес! Войсгину воскресе Господь! Явйся не тблько Сймону²⁰⁵, но и мнѣ малѣйшему познался. Тѣм самым познался мнѣ, что невйдимый для мене есгь. Не вйжу Его во мёртвых, но тѣм самым вйжу Его в живых. А вйдѣть в Стихіах - сіе значйт не вйдѣть Его, ниже знати Его. Радуйтеся со мною! Погублённаго обрѣтбх Человъка²⁰⁶. Мы думали - Мертв. Убйли Его негбдныи Свягцённики. "Попраша мя Вразй мой"²⁰⁷. Но я, маленькая Тварь, есмь Свидѣтелем Его, что Он войсгину жив есгь. Я искал Его и Обрѣтбх Его²⁰⁸. Расгаяло Сёрдце моє от Витаюгцаго Гласа Его ко мнѣ сего:

"Дерзай! Радуйся! Мир тебъ!"²⁰⁹

Кто есть Друг Его? Той повѣрит Благовѣстію.

"Зима прёйде, Дожд отыйде, отыйде себѣ"²¹⁰.

"Се вйжу Небеса отвёрста!"²¹¹ "Вѣм Человъка"²¹².

"И се День Третій! отнёлѣже сія быша"²¹³.

Ах, День Третій! День Господень²¹⁴! Блажённы Очи, видягціи Сушу твою с Нбевою Голубйцею²¹⁵! Ты прозябаешь Зёліе Злака²¹⁶ по Роду своєму²¹⁷. В твоём Вертоградѣ вйжу Мужа Божія, Человѣка моего, Жизнь мою. Он пасёт мя, и Ничтоже мя лишйт²¹⁸.

Григорій. "Вострубйте в Новомѣсячіи"²¹⁹.

Свягцённая Бйбліа ёсгь то позлагцённая Духом Труба и маленькій Мірок²²⁰. В Морскйх Водах Ріічп ея вся Тварь и всякое Дыханіе, аки Зерцало, представляется.

"Вострубйте в Новомѣсячіи"²²¹.

Но да не мнитё, яко Труба сія трубит о Стихіах. Может ли о Грязй вѣгцать Богу посвягцённая Труба? Едйнаго Господа в ней всякое Дыханіе хвалит²²². Солнце, Луна, Звѣзды, Зёмли, Моря, Вбздух, Огнь со свойми Исполнёніями²²³ приосѣняют и ведут к сему:

"Положй Тму, Закрбв свой"²²⁴.

"Се Сей стойт за Стѣнбю нашею!"²²⁵

Хотягціи сею Трубою проповѣдовать, да поют Едйнаго Господа с Его Міром и со Человѣком Его! Да молчйт тут всякая Плоть Человѣческая! "Вострубйте в Новомѣсячіи"²²⁶. Всяка Плоть ёсгь то Сііпо, и вся Слава Человѣческая ёсть то Тлѣнь²²⁷, Грязь, Вётош, Ничтоже. "Воструб[ите] в Новомѣсячіи"²²⁸. "Проповѣдуйте /Him Господнє Пріятное, радосгное, весёлое!"²²⁹ Пресганьте от Плача. Раздерйте Врётигца²³⁰. Всяка Стихіа ёсть то Сѣтованіе, Плач, Гбресть. "Радуйтеся Богу!"²³¹ "Пріймйте Ч'албм"²³²! "Восгр[убите] в Новомѣсячіи"²³³.

"Яко близ есгь День Господень"²³⁴.

"Вострубйте во бл[а]гознаменйтый День Праздника вашего"²³⁵.

День Господень есгь то Праздник, Мир, Вспокоёніе от всѣх Трудбв²³⁶. Сія-то есгь Преблагословённая Субббта, в коёй Господень Человѣк почивает. Чтб ли есгь почйть, аще не вознесгйся вь'шіше всѣх міра нашего Стихій? Чтб ли есгь немогцная Стихія, всеминутно разоряема, аще не Труд и Болѣзнь²³⁷? Долго ли мнѣ пблзать по Землі',? Долго ли ясги Хлѣб Болѣзни²³⁸? Докблѣ положу Совѣты в Душіз моей? Бол іізпп в Сёрдцѣ моем²³⁹?..

Востани, Душе моя! Не спи на Стихіах! Нелзя почйть на них. Они Труд и Бол ІізШ)²⁴⁰. А если увѣряешься им, тогда питаешь Болѣзни в Сёрдцѣ твоем День и Нощь²⁴¹.

Вырви вперйвшееся во Прах Око твоє. Поднимй в Гору разслаблённое твоє Тяжкосёрдіе. Воззрй выспр над Небёсну Твердь. Не сливай в Тбждесгво Нбщи и Дня.

Вйдишь Гбркое, но есть еще тут же и Сладкое. Чувствуешь труд, почувсгвуй и Покой. При твоёй Нбщи есть тут же и Утро Дня Господня. Во

ЄДЙНОМ Обоє М'ІіСТІі и во едйном /її І ЦІ), но не в той же Чести, ни в той же Прирбдѣ.

"И бысть Утро, и бысгь Вёчер"²⁴².

Не полагай же Болѣзней в Сёрдцѣ твоем²⁴³. Полагаешь, если просгираешь чрез День и чрез Нощь. Простираєш, если не даёшь Міісга тут же и Дню Господню, не вѣруяй, ни взирая на Высоту Небесную. Что то значит полагать Бол іізпп в Сёрдцѣ, если не мыслить и не совѣтовать в Душіз своей, что всѣх Тварёй Основаніем есть Огонь, Вбздух, Вода, Земля²⁴⁴? Ах нещасная Душа моя! Длячего называешь Ничтбжное Естесгвб Основательною Твёрдію? Кто ослѣпйл Око твоє? Ах! сія Слѣпота от Рождёнія твоего тебѣ²⁴⁵. Не вйдишь Исгины, крбмѣ Т і)1111 Ея. Не чувствуешь, что прехбдит Мір сей²⁴⁶. И не вчера начал. Прехбдит всеминутно. Обаче То же Все в нем вйдим. Все, Что прёжде было. Конёчно ж, тут піікая Тайна.

"Горе глагблющим Свѣт Тму!"²⁴⁷

Блёсни Мблнію²⁴⁸, о Преблажённое Естество! и возгремй над Бёздною Души моея сим Громом:

"Да будет Свът!"²⁴⁹

Во Врёмя бно²⁵⁰ воззрю на Мір твой, на День твой и на Человѣка твоего. Во Врёмя бно будет Рука твоя на мнѣ²⁵¹. В Разумѣніях Ея насгавиши мя²⁵², провёд чрез Стихіи, аки Коня твоего²⁵³, да испблнится:

"И изыйдете, и взыграете, якоже Телцьї, от Уз Разрѣшённы"²⁵⁴. Амйнь!

«Діалог, или Разглагол о древнем мірѣ» Сковорода, як свідчить дата на першій сторінці автографа, написав у 1772 р. У 1788 р. він подарував його Михайлові Ковалинському. Очевидно, було два автографи твору (початковий, 1772 р., та пізніший, десь 1786-1787 pp., наново відредагований). До нашого часу дійшов тільки другий автограф. Він написаний згідно з новим правописом, яким у 1772 р. Сковорода ще не користувався. Супровідний лист до Ковалинського датовано 1788 роком і написано на іншому папері та іншим чорнилом - тим самим, що ним зроблено й правку в основному тексті та примітки до нього. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 6, арк. 1/58-17/74). Діалог було вперше надруковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

¹ Див. прим. 1 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

² Філософські бесіди не раз називав "забавою" (паїдіа) Платон (Федр, 265с; Тімей, 59с). Так само й Плутарх іменує описані Платоном та Ксенофонтом сократичні бесіди "веселим філософуванням". При цьому Плутарх зазначав, що "найвища мудрість для філософа не здаватися філософувальником, а жартом досягати серйозної мети" (Застільні бесіди, VI, 686d; І, 614а) [Плутарх. Застольные беседы. - Ленинград, 1990. - С. 98, 7].

³ Про мамврійський дуб див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 13: 18; 14: 13; 18: 1.

⁴ Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 3: 18. Пор.: во^вєсє/імса ш вук спсѣ /иое/иъ.

⁵ Лат. oblectatio - буквально: 'насолода'.

⁶ Гр. Ьіахрфї] - 'розвага'.

⁷ "Глум", за словником Памви Беринди, означає "подражнєнє, смѣх, жарт", вираз "в тлум" - "на смѣх, на жарт", а дієслово "глумлюся" - "завше учуся, уставичнє цвичуся, прохожуюся, подражняюся" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 42].

⁸ Гр. корѵфт) - 'вивершення'.

⁹ Форма чентр, як уже давно вказували коментатори [див., наприклад: Ковалівсъкий А.П. Григорій Сковорода: дослідження і переклади. - Харків, 2007. - С. 20], відповідає "римській" вимові лат. centrum. Тим часом в Україні лат. с у такій позиції було заведено вимовляти як ц. Зрештою, і сам Сковорода зазвичай пише центр. Те, що форма чентр тричі зринає в його творах, може свідчити про обізнаність філософа з італійською вимовою, а отже й на користь припущення про його мандри Італією, про які не раз говорили коментатори [див.: Гесс де КальвеГ., Верненії. Сковорода, український філософ// Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Харків, 2002. - С. 61-62; Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія.- Київ, 1972. - С. 58-59; Bojko-Blochin Ju. Н. S. Skovoroda ini Lichte der ukrainischen Geschichte // Die Welt der Slaven. - 1966. - Jg. XI. -S. 308; Manning C. A. Hrihori Skovoroda // Manning C. A. Ukrainian Literature. Studies of the Leading Authors. - Plainview, NY, 1971.-P. 18; ChopykD.B. G. S. Skovoroda - the fable writer: His life and times // Skovoroda G. S. Fables and Aphorisms / Translation, biography and analysis by D. B. Chopyk. - New York; Bern; Frankfurt am Main; Paris, 1990. - P. 33]. Із другого боку, Сковорода міг бодай трохи знати італійську мову ще від часу свого перебування в придворній капелі імператриці Єлизавети, бо хористів у вільний від репетицій час навчали італійської та французької мов. Окрім того, італійську мову викладали й у Харківському колегіумі. Принаймні 1768 р. її викладачем було призначено Олексія Кастеллі. Щоправда, невдовзі вчитель-італієць змушений був тікати з Харкова, зважаючи на своє вкрай скрутне матеріальне становище [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 127-128].

¹⁰ Очевидно, Сковорода обіграє тут слова: весѣдві влвіа рлт/і^нны^ъ че/іов^кшвъ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 5).

¹¹ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 78. Пор.: ауъ же пог/іХ/И/імса въ ^повѣде^ъ твой^ъ.

¹² Фраза йкш воз/ігобЙ/іъ /иа єсй зринає в Другій книзі царств 7: 18, у Першій книзі параліпоменон 17:16 та в Євангелії від св. Івана 17: 24.

¹³ Згідно зі Священною історією, Матузал жив 969 років: И ввіїш всй дше /ИлдХы/ішвві, йже поживе, /і^тъ дєватв сштъ й шествдесАтъ дєватв (Перша книга Мойсеєва: Буття 5: 27).

¹⁴ Книга Псалмів 118 (119): 129.

¹⁵ Сковорода має на думці слова: ссХцм сосцві /штере /Иоєа (Пісня над піснями 8: 1).

¹⁶ Фраза пЗче й гте зринає в Посланні св. ап. Павла до филип'ян 1: 9: дл /ігсвовв ваша єціе гте й гте й^ввіточествХетъ въ рЗ^Х/иѣ й во всац/Ь/ИЪ чХвствїи.

¹⁷ Див. прим. 247 до діалогу «БесВда, нареченная двое».

¹⁸ Слово типик (від гр. тѵткоѵ) означає тут "правила, статут".

¹⁹ Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 21-22.

²⁰ Історія появи цього прибраного імені Сковороди, як її подає Михайло Ковалинський, така: "В 1772 году, в февралѣ мѣсяцѣ, друг его [Сковороди, - тобто сам Ковалинський] поѣхал в чужіє край и, быв во Францій в разных городѣх, прибыл в 1773 году в Швейцарію, в город Дозан. Между многими умными и учеными людьми, каковых в Дозани нашол он, находился там нѣкто Данійл Мейнгард, человѣк отмѣннаго разума природнаго, имѣвшій дар слова, ученость рѣдкую, обширныя познанія, благонравіе философское. Он столько похож был чертами лица, обращеніем, образом мыслей, даром слова на Сковороду, что можно бы почесть его ближайшим родственником его. Друг Сковороды познакомился с ним, и они друг друга столько полюбили, что Мейнгард, имѣя у себя подлѣ Лозани прекрасный загородный дом, сад и величайшую библіотеку, просил его располагать оным всВм в своє удовольствіе, и сей пользовался всегда, как и многими свѣдѣніями от него. Возвратясь из чужих краев и увидясь с Сковородою в 1775 году, расказал ему друг его ту удивительную встрѣчу, по которой он нашол в Лозани похожаго человѣка на него чертами лица, свойствами, образом мыслей и дружбою к нему. Сковорода возлюбил его заочно и с того времени начал подписывать на письмах и сочиненіях своих имя своє тако: Григорій вар (евр[ейски] сын) Сава Сковорода, Даніил Мейнгард". Про Сковороду та Даниїла Майнгарда (Jean-Pierre-Daniel Mingard) див.: Ко-валівський А. П. Нові дані про двійника Г. С. Сковороди в Лозанні Данїіла Майнгарда та його сім'ю// Ковалівський А. П. Григорій Сковорода: дослідження і переклади. - Харків, 2007. - С. 38-39; ШтейнГ. Григорій Сковорода і Данїіл Мейнгард// Ноосфера: Збірник філософських праць [Донецького національного технічного університету]: Матеріали міжрегіональної наукової конференції «Філософсько-етична спадщина Г. С. Сковороди та духовний світ сучасної людини». - Донецьк, 2002. - Вип. 2. - С. 17-24.

²¹ Книга Псалмів 142 (143): 5.

²² Книга Ісуса, сина Сирахового 2:10.

²³ Третя книга Мойсеєва: Девит 25: 22.

²⁴ Книга Псалмів 118 (119): 52.

²⁵ Книга Псалмів 118 (119): 85.

²⁶ "Правда одна лиш солодка, вічно жива і найстарша, / Решта - це сіна пучок, гриб, що проклюнувсь учора" (пер. Леоніда Ушкалова). Думку про те, що немає нічого, солодшого за правду, Сковорода в діалозі «Silenus Alcibiadis» та в одному з листів пов'язував

із Платоновою наукою. Див. прим. 11 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

²⁷ Парафраза Книги Псалмів 113 (114): 9. Пор.: Не н3/иъ, гди, не н3/иъ, но й/иени твое/иХ дЗждь С/іЗвХ.

²⁸ Єфімок - російська назва таляра ("йоахімсталяр"). Ці гроші були зняті з обіїу в 1726 р.

²⁹ Натяк на історію Юди.

³⁰ Авраам жив у другому тисячолітті до н. е. (1996-1821 pp.) [див.: КостівК. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. - Київ, 1995. - С. 15-18].

³¹ Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 8.

³² Фраза во віки вікшвъ зринає в Біблії не раз, особливо часто - в «Апокаліпсисі».

³³ Можливо, Сковорода має на думці слова: едйнъ день пред где/иъ йкш тысацм /іітъ (Друге соборне послання св. ап. Петра 3: 8).

³⁴ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 5. Пор.: И выеть вечеръ, й выеть оу'тро, день едйнъ.

³⁵ Ці міркування розгортаються в рамках платонівської моделі думання, згідно з якою "за всіма людьми мислиться одна людина, за всіма кіньми - один кінь... Як одна печатка може давати численні відбитки, так від однієї людини виникає тисяча відображень" [Альбин. Учебник платоновской философии // Платон. Диалоги. - Москва, 1986. - С. 451].

³⁶ Євангелія від св. Івана 1: 3.

³⁷ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 10: 5. Пор.: й П/гЬнАК>фе всакъ р^Х/ИЪ въ пос/іХішнїе юртово.

³⁸ Друге соборне послання св. ап. Петра 3: 8.

³⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 89 (90): 5. Пор.: Икш тысацм /Г^тъ пред очима ТВОЙ/ИЛ, гди, йкш день вчерлшнїй.

⁴⁰ Можливо, це парафраза Першої книги Ездри 3: 1. Пор.: й соврлішсА людїе Зки Чб/ЮвѢкЪ едйнъ.

⁴¹ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 47.

⁴² Неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 13. Пор.: Ыбвл же нвсе й НОВЫ ^СЛІЛИ ПО ШВ^ЬтОВЛНЇКІ ЄГШ ЧЛб/ИЪ, въ нй^же прлвдл живетъ.

⁴³ Див. прим. 9.

⁴⁴ Тобто образом; від гр. еіксоѵ - 'образ, зображення, подоба'.

⁴⁵ Перша книга параліпоменон 29: 15.

⁴⁶ Прикметник глупомудрьш є відповідником гр. цсордаофоі;. Це грецьке слово Сковорода двічі вживав у своїх листах.

⁴⁷ Книга Псалмів 43 (44): 20.

⁴⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 116 (117): 2. Кінець вірша звучить так: во в^къ.

⁴⁹ Сковорода має на думці слова: едйнъ Й/И^АЙ ве^С/йртїе й во св^тѣ живьш непрнстХпнѣ/ИЪ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 16).

⁵⁰ Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 5.

⁵¹ Неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 10. Пор.: Прійдетъ же день гдень Йкш тать ВЪ НОфЙ, ВЪ оньже невее^і оувш СЪ шХ/ИО/ИЪ /ИЙ/ИШ йдХтъ, стї^їи же СЖИГ^Є/ИЬІ р^ОрАТСА.

⁵² Трохи неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 47. Пор.: Первый Чб/ІОВ^КЪ (Я ЗЄ/И/іЙ, перстенъ.

⁵³ Книга Йова 29: 2.

⁵⁴ Парафраза Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 10. Пор.: Пршдетъ же день гдень йкш тать въ нофй.

⁵⁵ Цей вірш звучить так: Икш /іХчше день едйнъ во двбрѣ^ъ твой^ъ плче тысАфъ: Й^вб/ІИ^Ъ ПрИ/ИЄТ<)ТИСА ВЪ ДО/ИХ ВГ а /ИОЄГШ ПЛЧЄ, неже жйти /ИЙ ВЪ ее/іеніи^ъ гр^шничи^ъ.

⁵⁶ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Івана 14: 8. Пор.: гди, поклжй наліъ оцл, й ДОВ/і^еТЪ Hd/ИЪ.

⁵⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 1: 20. Пор.: невйди/tidA во єгш, (Я соуданїа /и(ра творень/ии по/ИьіШ/іає/Иіі, видима йть, й прнойфнлА сила єгш й вжество.

⁵⁸ Парафраза Книги Псалмів 116 (117): 2. Пор.: й йстинл гдна превывлетъ во в^къ.

⁵⁹ Книга Псалмів ЗО (31): 21.

⁶⁰ Книга Ісуса Навина 5: 13.

⁶¹ Неточна цитата з Першої книги параліпоменон 29: 15. Пор.: днїе нлши йкш с^нь нл ЗЄ/И/іЙ, й н^сть постоанїа.

⁶² Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 18: 2. Пор.: Воззр^въ же очй/Иа СВОЙ/ИЛ, вйдѣ, й се, трїе /ИХжїе.

⁶³ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 18: 27. Пор.: ат,ъ же єс/иь уеліл/ь.

Й ПЄПЄ/ГЬ.

⁶⁴ Парафраза Книги Ісуса Навина 5: 13. Пор.: стоацм пред нй/иъ.

⁶⁵ Парафраза Книги Ісуса Навина 5: 13. Пор.: вйдѣ чє/іов^кл стоацм пред нй/иъ.

⁶⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 8: 5. Пор.: что єсть че/іов^къ, йкш пб/иниши єго;

⁶⁷ Книга Псалмів 8: 6.

⁶⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 55: 9. Пор.: йкоже СЗстойтъ нево СЗ ^елілй.

⁶⁹ Книга Псалмів 143 (144): 3.

⁷⁰ Неточна цитата з Книги Псалмів 143 (144): 4. Пор.: Че/іовікъ сХеті оуподбвисА: днїе ЄГШ йкш сІнВ Пре^ОДАТЪ.

⁷¹ Книга Псалмів 8: 7.

⁷² Книга Псалмів 8: 5.

⁷³ Книга Псалмів 8: 5.

⁷⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 15 (16): 4. Пор.: не соверХ еовбры й^ъ СЗ кровей, ни ПО/ИАНХ же й/иенъ й^ъ оустнЗл\л ліойліа.

⁷⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкш плотв й крбвв цртвЇА вжїа наслідити не /ибгХтъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 50).

⁷⁶ Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 29.

⁷⁷ Книга Псалмів 8: 5.

⁷⁸ Книга Псалмів 8: 2.

⁷⁹ Слово воззрі^ъ зринає в Книзі Притч Соломонових 24: 32, у Книзі Ісуса, сина Сирахового 51: 10, у Книзі пророка Єремії 4: 23, 25, у Книзі пророка Єзекіїля 8: 5 та в Діях св. апостолів 22: 13.

⁸⁰ Книга пророка Даниїла 10: 5-6.

⁸¹ Книга пророка Даниїла 10: 6.

⁸² Трохи неточна цитата з Книги пророка Даниїла 10: 19. Пор.: й рече лій: не бойса, /иХжХ ЖЄ/id НІЙ, /ийръ теві.

⁸³ Книга Псалмів 8: 2.

⁸⁴ Книга пророка Ісаї 53: 7; Дії св. апостолів 8: 32.

⁸⁵ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

⁸⁶ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

⁸⁷ Пор.: Притекъ же фмшпъ ^ілышл єго чтХцм пррбк^ ніаїк й рече: оувш р^Х/иіеши ли, йже чтеши; (Дії св. апостолів 8: ЗО).

⁽¹⁾ Сковорода коментує слово віссон, зважаючи на те, що похідна від нього форма зринає в Септуагінті: "каі гцэа тои<; офѲаЛ|лэи<; |jou каі eISov каі ІЬои амѲ^ыпос, єй; ev5e5u|jevo<; |3истаіѵа каі xf]v остфиѵ лг(эігС,ш\ігѵос, риааіѵш..." У перекладі Івана Огієнка: "І звів я свої

очі та й побачив, аж ось один чоловік, одягнений у льняну одіж, а стегна його оперезані золотом з Уфазу" (Книга пророка Даниїла 10: 5). У словнику Памви Беринди це слово потрактовано так: "порфира, паволока и иный бисер, або єдваб, червоный, бѣл, або найсуптелнвйшеє полотно" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 382].

⁸⁸ Пор.: кЗкш оу'вш /ИогХ (р^Х/міти), аціе не кто нлстлвитъ /ИА; (Дії св. апостолів 8: 31).

⁸⁹ Книга пророка Ісаї 40: 6.

⁹⁰ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

⁹¹ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

⁹² Книга пророка Ісаї 40: 6.

⁹³ Книга пророка Даниїла 10: 6.

⁹⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 8. Пор.: г/ігб/іъ же вга нЗшегш превывЗетъ во віки.

⁹⁵ Парафраза Книги пророка Даниїла 10: 6. Пор.: Г/іЗеъ же ыовесъ grun Зки гласъ неїрбдсі.

⁹⁶ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кріпкЗ йкш С/иертв /іпбьі.

⁽²⁾ Парафраза Книги пророка Ісаї 40: 6. Пор.: Г/іЗсъ вопїкцмгш: во^опш. И рекб^ъ: чтб ВОЗОПЇЮ; BCAKd П/ІОТВ сіно.

⁹⁷ Євангелія від св. Івана 17: 17.

⁹⁸ Див. прим. 184 до діалогу «Наркісс».

⁹⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 53: 8. Пор.: Бо сліирєнїи grun сХдъ grw в^атса. Див. також: Дії св. апостолів 8: 33.

¹⁰⁰ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

¹⁰¹ Книга Псалмів 8: 2.

102 Неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 10. Пор.: въ онвже невесл оувш СЪ шХ/ИО/ИЪ /ИЙ/ИШ ЙдХтЪ, СТЇ^Їи же СЖИГУЄ/ИВІ р^ОрАТСА.

¹⁰³ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: плотв не пблв^Хетъ ничтоже.

¹⁰⁴ Фраза во вреліА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Мо-литвослові».

¹⁰⁵ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 5. Пор.: й св^тъ во тмі св^титса, й тліЗ grun не

ШВАТЪ.

¹⁰⁶ Парафраза Книги Псалмів 123 (124): 5. Пор.: прейде дХіш наша вбдХ нєпостоаннХкі.

¹⁰⁷ Пор.: Єгда же ЙдастѢ во^вѣетйти оучнкшліъ grw, й се, ійсъ ср^те а, гла: рлдХйтесА

(Євангелія від св. Матвія 28: 9).

¹⁰⁸ Книга Псалмів 115 (116): 1.

¹⁰⁹ Дії св. апостолів 8: 37.

¹¹⁰ Євангелія від св. Дуки 21: 28.

¹¹¹ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

¹¹² Послання св. ап. Павла до галатів 4: 9.

¹¹³ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 4: 3. Останнє слово цитати в Біблії має форму порлвофени.

¹¹⁴ Сковорода має на думці слова: (ЕрЗтїє,) В/ікідЙтєса, да никтбжє касъ вХдетъ ПрЄЛВЦМА фмосбфїекі Й ТфЄТНОКІ ЛЄСТЇКІ, ПО ПредЗнїКІ ЧЄ/ЮВ^ЧеСКО/ИХ, ПО СТІ^Ы/ИЪ /ИЇра, а не по ^ртѣ (Послання св. ап. Павла до колосян 2: 8).

¹¹⁵ Послання св. ап. Павла до галатів 4: 6.

їй Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до колосян 2: 20. Початок вірша звучить так: Ацк оуво оулірбстє СО ^ртб/ИЪ...

¹¹⁷ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 1.

¹¹⁸ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2-3.

¹¹⁹ Послання св. ап. Павла до галатів 4: 31.

¹²⁰ Послання св. ап. Павла до галатів 4: 26.

¹²¹ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 23-24. Пор.: швновлатиса же дХ^оліъ ОуЛіЗ вЗшЄГШ, Й ШВЛефЙсА ВЪ НОВОГО ЧЄ/ЮВ^КЛ, СОЗДЛННЛГО ПО ВГХ въ прЗвдѣ й въ преподбвїи Йстинеі. Пор. також богослужбові тексти на взір: "Обновляимся, братіє, и ветхаго человѣка со страстьми и похотьми єго отложше, в новости жизни поживѣм, в новаго человѣка, в живот нас вѣчный обновляюгцагося Христа облекшеся..." [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 36 (третя пагін.)].

¹²² Дії св. апостолів 9: 4. Серед старих українських письменників цей епізод, мабуть, найкраще опрацював Яків Суша у своїй славетній книжці «Савл та Павло Руської Унії, навернений кров'ю святого Йосафата, або Мелетій Смотрицький». Накидаючи на життя Смотрицького історію перетворення Савла на Павла, він надав зверненим до Савла Христовим словам: "Савле, Савле, - чому ти мене переслідуєш?" - форми: "Meleti, Meleti, quid me persequeris?" [Suszal. Saulus et Paulus Ruthenae Unionis sanguine Beati Iosaphat transformatus sive Meletius Smotriscius. - Romae, 1666. - P. 26].

^ш Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2. ^ш Книга пророка Даниїла 10: 5.

¹²⁵ Парафраза Євангелії від св. Івана 17: 3. Пор.: се же єсть живбтъ в^чный, да знлкітъ теве єдиного истиннаго вга, й єгбже noc/id/іъ єсй ійсъ ^ртк

^ш Фраза во врє/ИА своє часто зринає в Біблії, вперше - у Третій книзі Мойсеєвій: Левит 26:

¹²⁷ Фраза гте всё^ъ сыншвъ че/іов^чески^ъ зринає в Книзі пророка Ісаї 53: 3.

¹²⁸ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 8.

¹²⁹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 10. Пор.: йкш р^Х/М^ти єго, й сЙ/іХ воскрнЇА ЄГШ.

во Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 11.

¹³¹ Послання св. ап. Павла до филип'ян 2: 16.

¹³² Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

¹³³ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 8. Початок цього вірша звучить так: пос/і^дй же воЁ^ъ...

¹³⁴ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14.

¹³⁵ Сковорода має на думці слова: едйнъ Й/И^АЙ ве^С/йртїе й во св'І;'і"І; живьш

непрнстХпнѣ/ИЪ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 16).

¹³⁶ Сковорода послідовно протиставляє слова мир як "душевний спокій" та мір (мїр, мир) як "світ". Таке розрізнення і за часів Сковороди, і перегодом було звичним. Наприклад, Тимофій Ліницький у своєму підручнику з російського правопису спеціально вказував на те, що миръ пишуть тоді, коли це слово "обозначает тишину, спокойствие", а мїрь -"когда оно значит вселенную" [Леницкий Т. Правила россійскаго правописанія и чистописанія. - Харьков, 1818. - С. 5]. Загалом беручи, слова "мир", "мір", "мыр" виступають у Сковороди складниками щонайменше п'яти різних мисленнєвих сюжетів. Філософ уживав їх 1) на позначення невидимої та видимої природи; 2) на позначення першого складника "богопротивної трійці": світ (тобто пристрасті) - плоть - диявол; 3) на позначення всіх трьох складників концепції "трьох світів", тобто макрокосмосу, мікрокосмосу та Біблії; 4) на позначення стану злагоди між елементами тіла; 5) на позначення душевного спокою, тобто відсутності пристрастей.

¹³⁷ Парафраза Євангелії від св. Івана 8: 56. Пор.: ,3вр,м/иъ отецъ вішъ рлдъ вы вьмъ, длвьі вйдѣ/іъ день /ибй: й вйдѣ й возр^довлсА.

¹³⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 52: 1-2. Пор.: Бостони, востани, сїшне, шв/ієн^ька

ВО кр^пость ТВОГО, сїшне, Й ТЬІ ШВ/іеЦЫСА ВО СЛакИ ТВОГО, Іер/ІИ/Ие, грлде СТЬШ, КТО/ИХ не п^И/іожйтъ проитй сквоз^ та нешвр^лнный й нечйстый. ИстрАсй пр^ъ й востани, САДИ, Іер/іЙ/Ие, СОВ/1ЄЦЬІ ВЫИ ТВОЄА, П/гЬнєнла ДфЙ СЇШНА.

¹³⁹ Книга пророка Ісаї 60: 1.

¹⁴⁰ Книга пророка Ісаї 60: 5.

¹⁴¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: в^ыдХ выше шб/ілкъ, вХдХ подбвенъ вышне/иХ (Книга пророка Ісаї 14: 14).

¹⁴² Сковорода має на думці слова: тогдл првницы просв^тАТСА йкш сб/інце въ цртвїи оцл й^ъ (Євангелія від св. Матвія 13: 43).

¹⁴³ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 7: 26. Пор.: СЗ/іХченъ СЗ грѣшникъ й

ВЫШШС НВСЪ БЫЕЫЙ.

¹⁴⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 8: 2. Пор.: йкш чХдно й/ИА твоє по всей ^е/И/ій.

¹⁴⁵ Дії св. апостолів 3: 6-7.

¹⁴⁶ Дії св. апостолів 3: 8.

¹⁴⁷ Книга пророка Захари 6: 12.

¹⁴⁸ Книга пророка Захари 6: 14.

¹⁴⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єзекїіля 37: 1. Пор.: постави /иа срсдѣ пола: се же БАШЄ пб/ІНО костей.

¹⁵⁰ Книга пророка Єзекїіля 37: 5.

¹⁵¹ Парафраза Книги Псалмів 77 (78): 12. Пор.: сотвори чХдєсЗ въ уемлй егѵпетстѣй, нл пб/іи ТіінєшсЬ. Див. також: Книга Псалмів 77 (78): 43.

¹⁵² Книга пророка Іоїля 1: 20.

¹⁵³ Парафраза Книги Псалмів 146 (147): 9. Пор.: даюцнмй скотш/иъ пйфХ й^ъ.

¹⁵⁴ Книга Псалмів 8: 7-8.

¹⁵⁵ Пісня над піснями 2: 1.

¹⁵⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 63: 13-14. Кінець 14-го вірша звучить так:

сотворйти тевѣ Ы/ИО/ИХ Й/ИА C/i<JBH0.

¹⁵⁷ Пісня над піснями 2: 9.

¹⁵⁸ Парафраза Євангелії від св. Матвія 11: 15; 13: 9, 43; 25: ЗО; Євангелії від св. Марка 4: 9; Євангелії від св. Дуки 8: 8,15; 14: 35. Пор.: Й/И^АЙ оушві С/івіїшти да С/івішитъ.

¹⁵⁹ Пісня над піснями 2: 10.

¹⁶⁰ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Дуки 24: 6.

¹⁶¹ Книга Псалмів 120 (121): 1.

ті Неточна цитата з Книги пророка Захарії 2: 6-7. Пор.: W, ш, в^жйте СЗ уемлй

сЁверНЕІА, гѵіетъ гдв, ^нс СЗ чствірс^ъ в^тршвъ нсвсснві^ъ совсрХ вві, гѵіетъ гдв: въ

СІШНЪ СПЛЫЙТССА.

¹⁶³ Книга Псалмів 103 (104): 18.

¹⁶⁴ Книга Псалмів 41 (42): 2.

¹⁶⁵ Дії св. апостолів 3: 8.

¹⁶⁶ Парафраза Книги Псалмів 47 (48): 2. Пор.: въ горѣ ст^й grw.

¹⁶⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 41: 17-18. Початок 17-го вірша звучить так: пойфХтъ во...

¹⁶⁸ Книга пророка Ісаї 41: 20.

¹⁶⁹ Книга пророка Захарії 2: 6. Див.: W, ш, в^Ьжйтс СЗ уемлй с^всрнвіА.

¹⁷⁰ Книга пророка Захарії 2: 1.

¹⁷¹ Книга пророка Єзекїіля 40: 1-2.

¹⁷² Книга пророка Єзекїіля 40: 1.

¹⁷³ Можливо, Сковорода має на думці слова: /ийръ вжїй, превос^одАЙ всакъ оу/иъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7).

¹⁷⁴ Книга пророка Даниїла 2: 21.

¹⁷⁵ Книга пророка Даниїла 11: 27.

¹⁷⁶ Книга пророка Іоїля 2: 2.

¹⁷⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

¹⁷⁸ Книга пророка Єзекїіля 40: 1.

¹⁷⁹ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

¹⁸⁰ Книга пророка Єзекїіля 40: 2.

¹⁸¹ Книга пророка Іоїля 2: 3.

¹⁸² Неточна цитата з Книги Псалмів 42 (43): 3. Пор.: введбстл /иа въ гбрХ стХгс твого.

¹⁸³ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

¹⁸⁴ Неточна цитата з Книги пророка Єзекїіля 40: 3. Закінчення цього вірша звучить так: всрвв зЙждХфИ^Ъ Й трбств /И^рИТС/ІНЛА.

¹⁸⁵ Неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 40: 4. Пор.: вйждь очима твой/Иа й оушй/ил

ТВОЙ/ИЛ С/івІшИ, Й ОѴЧИНЙ ВЪ сердцы ТВОЕ/ИЪ ВСА, g/iHKd ПОКЛЕЮ теві, ^He тогш

рЗди вше/іъ єсй сі/иш, Діі поклжХ теві, й покЗжеши ТЫ ВСА, єлїіка вйдиши, ДО/ИХ ІИ/іевХ.

¹⁸⁶ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 28: 16-17. Початок 16-го вірша звучить так: Єдйнїи же нЗдєсатє...

¹⁸⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 20: 19. Пор.: пріиде ійсъ й стЗ посреді й гла й/иъ: /ийръ в3/иъ.

¹⁸⁸ Книга пророка Даниїла 10: 19.

¹⁸⁹ Євангелія від св. Матвія 28: 19.

¹⁹⁰ Парафраза Книги пророка Єзекіїля 40: 4. Пор.: покЗжеши тьі вса, єлша вйдиши, дб/иХ ій/іевХ.

¹⁹¹ Сковорода має на думці слова: въ онвже чЗсъ ащ оус/івішите гласъ трХвы, евирѣ/іи же Й гХС/ІИ, Cd/MBVKH же Й ул/ітйри Й СОГ/іЗсЇА, Й ВСАКЛГШ рбдсі /+|2ІСЇКГЙСК£І, падакщ пок/ілнайтєса ті/іХ улатомИ, еже постЗви нлвХ^одонсбръ цЗрв (Книга пророка Даниїла 3: 5).

¹⁹² Трохи неточна цитата з ірмосу 7-ої пісні канону утрені П'ятдесятниці. Пор.: "Согласная возшумѣ органская пѣснь, почитати златосотворенный бездушный истукан".

¹⁹³ Парафраза Книги пророка Ісаї 5: 1. Пор.: Воспою ніні во^/ікв/іенно/иХ піснв

ВО^/ІКВ/ІЄННііГШ /ИОЄГШ ВЇНОГрЗдХ /ИОЄ/ИХ.

¹⁹⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 88 (89): 16. Пор.: Е/іжени людїе відХфїи воск/іикновенїе.

¹⁹⁵ Книга Псалмів 80 (81): 2.

¹⁹⁶ Книга Псалмів 46 (47): 6.

¹⁹⁷ Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 16. Пор.: очи же єго держЗстісА, да єгш не по^нЗетл.

¹⁹⁸ Фраза въ горі стій єгш зринає в Книзі Псалмів 47 (48): 2.

¹⁹⁹ Сковорода має на думці слова: И ввіств єгдЗ башє іийсъ оу іерї^шнл, й воззрівъ очима СВОЙ/ИЛ, вйді ЧЄ/ЮвІкЛ СТОАЦМ пред нЙ/ИЪ, Й /ИЄЧВ ЄГШ швнлженъ въ рХцІ ЄГШ

(Книга Ісуса Навина 5: 13).

²⁰⁰ Неточна цитата з Дій св. апостолів 7: 56. Пор.: се, вйжХ невесЗ ГОвєрстл й січ^і ч/івіча ш ДЄСнХю СТОАЦМ вга.

²⁰¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Се, сей стойтъ і,а стіною нЗшею (Пісня над піснями 2: 9).

²⁰² Друга книга царств 22:12.

²⁰³ Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 25. Пор.: ш нєс/ИьІс/ієннла й кшснла сердце/иъ.

²⁰⁴ Книга Псалмів 80 (81): 4.

²⁰⁵ Сковорода має на думці слова: войстиннХ востЗ гдв й ЙвЙса сї/ИшнХ (Євангелія від св. Луки 24: 34).

²⁰⁶ Парафраза Євангелії від св. Луки: або 15: 6 (пор.: рЗдХйтесА со /инбю, йкш шврітб^ъ овцХ /иою погйвшХю), або 15: 9 (пор.: рЗдХйтесА со /инбю, йкш шврітб^ъ дрЗ^/иХ погйвшХю).

²⁰⁷ Книга Псалмів 55 (56): 3.

²⁰⁸ Парафраза Пісні над піснями 3: 1. Пор.: йскЗ^ъ єго, й не шврітб^ъ єгш. Див. також: Пісня над піснями 3: 2; 5: 6.

²⁰⁹ Слова "Дерзай!", " Радуйся!", "Мир тебв!" окремо зринають у тексті Біблії досить часто.

²¹⁰ Пісня над піснями 2: 11.

²¹¹ Дії св. апостолів 7: 56.

²¹² Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

²¹³ Неточна цитата з Євангелії від св. Дуки 24: 21. Пор.: третій сей день єсть днесь, СЗНЄ/ІИЖЄ СЇА БЫІШ.

²¹⁴ Фраза день гденв зринає в Біблії досить часто, уперше - в Другій книзі Ездри 9: 52.

²¹⁵ Цей образ є і в емблематиці. Див., наприклад, 769-ий малюнок у збірці «Symbola et emblemata» під назвою «Голубица Ноева» і з таким підписом: "Божескаго мира предвозвѣстница. Небо посылает меня, да благовѣствую мир міру. Divinae nuncia pacis" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 194-195].

²¹⁶ Слова вє/Гіє СуЛАКА зринають у Книзі Псалмів 36 (37): 2.

²¹⁷ Слова по рбдХ своє/иХ зринають у Першій книзі Мойсеєвій: Буття 7: 14; 8: 19.

²¹⁸ Парафраза Книги Псалмів 22 (23): 1. Пор.: Гдв плсетъ /иа, й ничтоже /иа /іишЙтъ.

²¹⁹ Книга Псалмів 80 (81): 4.

²²⁰ Теорію "трьох світів", зокрема, Біблії як "символічного світу", Сковорода найдоклад-ніше розглядає в діалозі «Потоп зміин».

²²¹ Книга Псалмів 80 (81): 4.

²²² Парафраза Книги Псалмів 150: 6. Пор.: Всакоє дьі^нїє да ^вЗ/іитъ гда.

²²³ Можливо, це парафраза Книги Псалмів 95 (96): 11. Пор.: Да во^вєсє/іатса нвсЗ, й рЗдХетсА зс/И/іа: да подвЙжитса /йоре й йспо/іненїе grw.

²²⁴ Друга книга царств 22: 12.

²²⁵ Пісня над піснями 2: 9.

²²⁶ Книга Псалмів 80 (81): 4.

²²⁷ Парафраза Книги пророка Ісаї 40: 6. Пор.: всакіі плотв о^но, й всака слава чє/іов^чл йкш цв^тъ трлвнвш.

²²⁸ Книга Псалмів 80 (81): 4.

²²⁹ Парафраза Євангелії від св. Дуки 4: 19. Пор.: пропов^длти /г^то гдне прЇАТно. Див. також: Ніірсфй /г^то гдне прЇАТно (Книга пророка їсаї 61: 2).

²³⁰ Парафраза Другої книги царств 3: 31. Пор.: И рече датдъ ко іішвХ й ко всѣ/иъ /імде/иъ єгш: р^дерйте рй^ві вЗша й прєпоАшитєсА вретицш, й рвідЗйте (1) Звенйрѣ.

²³¹ Книга Псалмів 80 (81): 2.

²³² Книга Псалмів 80 (81): 3.

²³³ Книга Псалмів 80 (81): 4.

²³⁴ Книга пророка Іоїля 1: 15.

²³⁵ Книга Псалмів 80 (81): 4.

²³⁶ Сковорода має на думці слова: й почй въ денв сед/ивш СЗ всё^ъ ділъ свой^ъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2).

²³⁷ Фразу трХдъ й во/Т^нв узято з Книги Псалмів 9: 28; 89 (90): 10.

²³⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: во/Т^ней /иой^ъ въ сердцві /иое/иъ (Книга Псалмів 93 (94): 19).

²³⁹ Книга Псалмів 12 (13): 3.

²⁴⁰ Фразу трХдъ й во/Т^нв узято з Книги Псалмів 9: 28; 89 (90): 10.

²⁴¹ Парафраза Книги Псалмів 12 (13): 3. Пор.: виміни въ сердцві /иое/иъ денв й нбфв.

²⁴² Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 5. Пор.: И ввіств вечеръ, й ввктв оутро.

²⁴³ Парафраза Книги Псалмів 93 (94): 19. Пор.: во/Т^ней /иой^ъ въ сердцві /иое/иъ.

²⁴⁴ Сковорода має на думці традиційне уявлення про чотири стихії (елементи, первні). Зокрема, у Стародавній Греції чи не першим філософом, який його обстоював, був

Емпедокл (бл. 490-бл. 430рр. дон. е.). Як свідчить Діоген Лаерцій (VIII, 76), він ототожнював кожен елемент із певним божеством: вогонь - із Зевсом, землю - з Герою, повітря -

з Аїдонеєм, воду - з Нестідою. Відповідно, поєднання та роз'єднання цих елементів Емпедокл трактував як "приязнь" і "ворожнечу" [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 353-354]. За часів Сковороди це уявлення було загальником. Про першоелементи йшлося, наприклад, у молитвах [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 46 (друга пагін.)], у богословських працях [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. - Арк. 28-36], у церковних проповідях [див.: Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 40 (зв.)], у марійній поезії [див.: Максимович І. Богородице Двво. - Чернігів, 1707. - Арк. 228], ба навіть у панегіриках [див.: Ornowski J. Bogaty... wirydarz. - Kiiow, 1705. - K. 46]. Симеон Полоцький у своєму «Слові в день святыя и славныя великомученицы Ірины» зробив їх ампліфікаційним принципом [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 311-312], а Лазар Баранович у своїй «Апол-лоновій лютні» - підґрунтям візуальної поезії [див.: BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. -Kiiow, 1671. - S. 159]. Здебільшого цей концепт зринав у ході розгортання теми "людина-мікрокосмос" [див., наприклад: Максимовичі. Богородице Двво. - Чернігів, 1707. -Арк. 228 (зв.)]. Крім того, символічні зображення першоелементів фігурували в популярних енциклопедіях емблем і символів. Так, воду змальовували в образі молодої дівчини з посудиною, з якої ллється вода, та з дельфіном, повітря - в образі жінки, що сидить на хмарі, тримаючи в руках хамелеона, землю - в образі заквітчаної жінки, яка тримає ріг достатку, а вогонь - в образі Вулкана [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. - С. ХХХѴ-ХХХѴІ; пор.: Picinellus Ph. Mundus symbolicus. -Coloniae Agrippinae, 1729. - T. 1. - P. 61-145].

²⁴⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: И /ии/иоидый вйдѣ чє/іов^кл іл'&па СЗ рождєствл (Євангелія від св. Івана 9: 1).

²⁴⁶ Очевидно, це парафраза Першого соборного послання св. ап. Івана 2: 17. Пор.: И /жръ прс^бдитъ.

²⁴⁷ Книга пророка Ісаї 5: 20. Сковорода цитує цей вірш із пропуском. Пор.: Гбрє Г/ІЛгб/ІКІЦШ/ИЪ /іХкЛВОЄ дбврое, Й дбврое /іХкЛВОЄ, ПО/ІЛГУКІЦШ/ИЪ Т/ИХ св^тъ, й св^тъ Т/иХ.

²⁴⁸ Книга Псалмів 143 (144): 6.

²⁴⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

²⁵⁰ Фраза во врє/ИА оно часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9.

²⁵¹ Неточна цитата з Другої книги царств 24: 17. Пор.: Дії вХдстъ ннѣ рХм твоа нл /инѣ.

²⁵² Парафраза Книги Псалмів ЗО (31): 4. Пор.: й й/иєнє твоегш рлди нлстлвиши /ИА.

²⁵³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й посѣтйтъ гдв вгъ всєдєржйтє/іь стлдо своє, дб/иъ іХдинъ, й оучинйтъ а аки кона B/idro/i^nHd своего во вр<жи (Книга пророка Захарії 10: 3).

²⁵⁴ Книга пророка Малахії 4: 2.

Разговор Пяти путников о

истинном щастіи в жизни

(Разговор Дружескій

О Душёвном Мйрѣ)

Бесѣдующіе Лица:

Яков, Аоанасїй, Григорій, Ермолай, Лонгин¹

АѳанасіЙ. Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровигцествуют, а для чего, то многіе и самы не знают. Есгли разсудить, то всѣм человѣческим затѣям, сколько их тем тысяч разных ни бьіваєт, выйдет один конец: Радосгь сердца². Не для оной ли выбираем мы по вкусу нашему друзей, дабы от сообгценія своих им мыслей имѣть удовольствіе; достаєм высокіе чины, дабы мнѣніе наше от почтенія других восхигцалось; изобрѣтаем разные напитки, кушанья, закуски для услажденія вкусу, изыскиваем разные музики, сочиняем тьму концертов, минуетов, танцов и контратанцов для увеселенія слуху; созидаем хорошіє домы, насаждаем сады, дѣлаем златотканные перчи, матерій, вышиваем их разными шелками и взору пріятными цвѣтами и обвѣшуемся оными, дабы сим здѣлать пріятство глазам и тѣлу нѣжносгь доставить; сосгавляем благовонные спирты, порошки, помады, духи и оными обоняніе доволствуем. Словом, всѣми способами, какіе только вздумать можем, стараємся веселить дух наш. О, сколь великим веселіем доволствуются знатные и достаток имѣюгціе в свѣтѣ персоны! В их-то домах радостію и удоволствіем растворенной дух живет. О, сколь дорога ты, радость сердечная!

За тебе царіе, князья и богатые негцетные тысячи платят; а мы, бѣднячье, достатков не имугціе, как бы от крупиц, с столов их падаюгцих, питаємся³. Разсуди ж тепер, каким тріумфом объяты всѣ славные европейскіе города⁴?

Яков. Подлинно великим⁵. Однак я слыхал, что ііііі д іі нѣт больше забав и веселосгей, как в Парйжѣ да в Венеціи.

АѳанасіЙ. Вѣрно, там их много⁶, а пока их ты нам из Венеціи перевезеш, то помрем здесь⁷ от Скуки.

Григорій. Перестаньте врать, хорошіє друзья: высокіе чины, веселое М іісто, разлйчныи Игры и Забавы и всѣ ваши затѣи не сйльны обрадовать духа и тѣм⁸ излѣчйть скуку⁹.

Яков. А что ж сйльно?

Григорій. Одно тбе, если с Хорошими друзьями завестй¹⁰ Чёсгный Разговор¹¹.

Яков. Какбй¹²?

Григорій. Такбй, в котором можно разсуждать, в чем сосгойт Истинное Щастіе¹³?

АѳанасіЙ. Правда: Нѣт пріятнѣе для Путешёсгвенника как говорить с ним о том Гбродѣ, котбрый псі. его Труды Покоєм увѣнчает. Мы родилйсь к Истинному Щастію и Путешесгвуем к нему. А жизнь наша есгь Путь, как Рѣка текугцій¹⁴.

Яков. Мы друзья хорошій. А кто ж меж нами разговбр заведёт¹⁵?

Григорій. Я. Развяжйте мнѣ сей вопрос? Что такое есгь для человѣка лучше всего¹⁶?

Яков. Бог знает! И на что нас спрашиваеш о том, чего велйкіе Мудрецы Усмотрѣть не моглй: и поразнйлись в свойх мнѣніях так¹⁷, как путники в дорогах? Вить тбе, что лучше всего, то и выше всего, а что выше всего¹⁸, то всему Голова и Конёц. Сіє главнѣйшее добро названо у древних филосбфов Окончаніем всѣх добр и верхбвнѣйшим добром¹⁹. Кто ж тебѣ может развязать, что такое есгь Край и Пристанище всѣх наших желаній?

Григорій. Потйше, государь мой! Ты бчень завысокбсился²⁰. Так я вас просгѣе спрошу: Чего вы себѣ в жйзни паче всего желаете?

Яков. Ты будто Муравёйник Палкою покопал, так вдруг сим вопрбсом возволновались²¹ наши желанія.

АѳанасІЙ. Я бы желал быть Человѣком высокочинбвным, дабы мой подкомандные²² были крѣпки, как Росаане, а добросердёчны²³, как Дрёвніи Рймляне²⁴. Когда б у меня дом был как в Венёціи, а сад как в Флорёнціи²⁵. Чтоб быть мнѣ и Разумным, и Учбным, и Благорбдным. Богатым, как бык²⁶.

Григорій. Что ты врїбш?

АѳанасІЙ. Богатым, как жид²⁷; дюжим, как бык²⁸; пригожим, как Венёра²⁹; спокбйным, как Однодвбрец...³⁰

Яков. Взойшла мнѣ на память Венёра, так называемая собачка.

Григорій. Извольте³¹, государь мой, прибавить!

Яков. Хвосгатым, как Лев; головатым, как Медвѣдь; ухатым, как Осёл...

Григорій. Сумнительно, чтоб моглй войтйть во Уши Божія сголь безтолкбвыя желанія. Ты с твойми Затѣями похбж на Вербу, котбрая³² быть желает в одно врёмя и Дубом, и Клёном, и Лйпою, и Берёзою, и Смоквйною³³, и Маслйною, и Явором и Фйником, и Рбзою и Рутою...³⁴ Сблнцем и Луною... Хвостом и Головою... Младёнец, на Руках Матерних сидящїй, часто за Нож и за Огонь Хватается. Но премилосёрдная и премудрая³⁵ Мать наша Природа³⁶ лучше знает о том, что нам полёзно. Хотя плачем и рвёмся, она как³⁷ Сосцами свойми всѣх нас по благоприсгбйности Питает, так³⁸ и одѣвает, и сим дббрый младёнец довблен. А Злорбдное сілі я безпокбится и других безпокоит. Сколько ж миллїбнов во вселённой³⁹ сих нещасгных дѣтёй? День и нощ вбплят, ничем не довбльны⁴⁰; одно дадут в Руки, за нбвым чем плачут. Нельзя нам не быть нещастными⁴¹.

Аѳанасій. Длячего?

Григорій. Не можем сыскать ГЦастїя.

Яков. Зачем?

Григорій. Затѣм, что не желаем, и желать не можем.

Аѳ АН АСЇЙ. Почему?

Григорій. Потому что не разумѣем, в чем оно состойт. Голова дѣлу то, чтоб узнать: Отсюду родится желанїе, от желанїя иск, потом полученїе. Вот и благополучіе, сирѣч полученіе⁴², что для тебе благо. Теперь понимай, что Значйт Премудросгь.

Яков. Я Часто слышу слово de "Премудросгь".

Григорій. Премудрости дїло в том состойт, чтоб Уразумѣть тбе, в чем состойт ГЦастїе; вот Правое крило. А добродѣтель трудится Сыскать. По сёй причйнѣ Она у Еллин и Рймлян мужеством и крѣпостію зовётся: арєтг|, virtus⁴³, вот и лѣвое. Без сих крил, никбим Образом нельзя выбраться и взлетѣть к Благополучїю⁴⁴. Премудросгь - как осгро-дално-зрителной орлиной глаз⁴⁵, а добродѣтель - как Мужесгвенныя Руки, с легкими Олёньими ногами. Сіё Божёсгвенное Супружесгво жйво изображенб сёю басенькою.

Яков. Ты из уст мойх вырвал ея. Конечно, она о двух путниках, безнбгом и слѣпбм⁴⁶.

Григорій. Ты точно⁴⁷ в мысль мою попал.

АоанасїЙ. Раскажй ж пообсгоятелнѣе.

Григорій. Путник, обходя разные земли и государсгва, лишился ног; тут пришло ему на мысль возвратиться в дом к Отцу своєму, куда он, опираясь руками, с превеликим трудом продолжал обратной путь свой; наконец, доползши до горы, с которой виден уже был ему и дом Отца его, лишился совсѣм и рук. Отсель⁴⁸ живбе Око его с веселою жадностїю взирает на Замок, чрез лѣса, рѣки, сгремины⁴⁹, чрез Пирамйдных Гор верхушки йздали блисгаюгцїй⁵⁰. Сей Замок⁵¹ есть дом Отца его и всей Миролюбной фамилїи, конец и вѣнец всѣх подорбжных трудов. Но то бѣда, что наш Обсерватор ни рук, ни ног дѣйствйтелных не имѣет, а только мучится, как Евангельскїй богач, смотря на Лазаря⁵². Между тілі, осмотрясь назад, увидѣл нечаянно чудное и бѣдсгвенное позбригце: Бредёт слѣпец, прислушивается,

ощупывает Посохом, то в право, то в лѣво, и, будто Пян, из дороги слоняется. Подхбдит блйже, воздыхает:

"Исчезоша в суетѣ днїе наши..."⁵³

"Пути твоя, Господи, скажи ми..."⁵⁴

"Увы мнѣ, яко пришелсгвїе моє продолжися"⁵⁵.

И протчїи таковїи слова сам себѣ говорил⁵⁶, воздыхая с Часгым преткновенїем и паденїем. Боюся, друг мой, чтоб не спугать тебя: "Кто ты таков?" - спросйл⁵⁷ Прозорлйвый. "34-й год путешесгвїя моего, а ты мнѣ на путй сем Первый случйлся, - отвѣчал Помрачённый. - Мать моя Сослала⁵⁸ меня⁵⁹ в Ссьілку. Необыкновенный жар солнечных лучей в Аравіи лишил меня очей, и я слѣп уже⁶⁰ возвращаюся ко Отцу моєму". "А кто твой Отёц?" "Он живет в нагбрном Замкѣ, называемом Мир-гброд. Имя его⁶¹ Уранїй⁶², а моє Практик". "Боже мой! - вскричал просвѣщённый. - Что ты мнѣ говорйш? Я твой Роднбй брат⁶³, я Обсерватор..."⁶⁴ Необыкновённая радосгь печатлѣется всегда⁶⁵ слезами; послѣ Изобйльнаго слез излїянїя, слѣпёц с⁶⁶ орошенными Очйма, говорил брату своєму слѣдуюгцее: "Сладчайшій брате⁶⁷! По слуху слыхал Я о тебѣ, а теперь сердечное Око моє видит тебе. Умилосёрдись, окончай мой бїдсгвїя, будь мнѣ наставником: Скажу Правду, что мене труд веселит, но всеминутное претиканїе всю мою Крѣпость Уничтожает". "Жаль мнѣ, - говорйл свѣтлобкій, - что не могу тебѣ служйть, любезная душа моя: я путник, обышедшій уже одними ногами моими весь круг земли; они меня носили вездѣ поспѣшно; но каменистьія в путй всгрѣчавшіяся горы лишили меня оных, и я, опираясь руками моими, продолжал путь мой, а на сем мѣсгѣ потерял и руки; болѣе уже ни ходить, ни ползать по землѣ не могу⁶⁸. Мнбгіе желали мене к сему употребйть, но, не способен⁶⁹ Ползать, нё был им Полёзен..." "За сйм дїло не стало,-сказал слѣпбй. - Ты мнѣ брёмя легкое и любезное⁷⁰: возьму тебе, сокрбвигце моє, на себе: Чйсгое твоє Око⁷¹ будь вѣчным тѣла моего Обладателем, и всѣх мойх Удов головою. Прекрати Мучйтелсгво началорбдной тмы, безчеловѣчно меня ганяюгцей⁷² по пустым путй сего⁷³ посгорбнностям: Я твой Конь, сядь на Рамена мой, и управляй мною, дражайшїй Господйне и Брате!.." "Сяду, братец⁷⁴ мой, с Охотою, дабы доказать нам Истину напйсаннаго слова Божїя сего у Притбчника: 'брат от Брата помагаемый есгь яко град тверд и высбк: Укрѣпляется же Яко Оснбванное Царство'⁷⁵".

Теперь взгляньте на дйвное дїло Божїе. Из двойх человѣков сосгавлен Одйн: Одно Путничее лице здѣлано из двоих србдностей, без всякаго смѣшёнія, но и без раздѣлёнія⁷⁶, взаймно служагцих. Идет не бывалой Путник главнѣйшим Путём, ни в право, ни в лѣво не Уклоняясь⁷⁷: Исправно перехбдит р ґ> к 11, лѣса, рвы и стремйны; прохбдит сгропбтныя гбры с весёліем; поднимается Мйрнаго на высоту Гброда; обливает его свѣтлый и благовбнный вбздух; выхбдит безмятёжная Толпа Мйром и люббвїю дышугцих жйтелей, плёшугци Руками; ожидает на крылцѣ и пріёмлет в нѣдро Блажённаго объятія сам вётхій дёньми⁷⁸ отец Уранїй.

Яков. Так что ж теперь⁷⁹ сказать?

Григорій. Обявйте главное ваше желанїе.

Яков. Наше желанїе верхбвное в том, чтоб быть ГЦаслйвыми.

Григорій. Гдѣ ж тьі видал Звѣря или Птйцу без сйх Мыслей? Ты скажй, гдѣ и в Чем искбмое тобою ГЦастїе? А Без сего родный ты слѣпёц: Он йгцет Отцбвскаго Замка, да не вйдит, гдѣ он. Знаю, что йгцеш⁸⁰ ГЦастїя, но, не разумѣя, гдѣ Онб, падаєш⁸¹ в негцасгїе. Премилосёрднѣйшее Естество всѣм без выбора душам Открыло Путь к ГЦасгїю...

Аоанасїй. Постой! Сіє слово, кажется, воняет Ересью: всѣм без вьібору⁸²?..

Яков. Пожалуй, не мѣшай, Господйн православный Суевѣр: все-на-все родилось на дббрый Конёц⁸³: дббрый конёц, разумѣй - ГЦасгїе. Так можно ли сказать, что не всякому дыханію открыла путь всеббгцая Мать наша натура к гцастїю?

Аоанасїй. И твоя натура пахнет идолопоклбнством. Лучше сказать: Бог открыл, не языческая твоя Натура⁸⁴.

Яков. Здравсгвуй же, ольхбвый богослбвец⁸⁵: Естьли я, называя Бога натурою, Здѣлался Язычником, то ты и сам давно уже преобразйлся в Идолопоклбнника.

Аєанасїй. Чего ради?

Яков. Того ради, что сїе имя "Бог" есгь Языческое названїе.

Аєанасїй. Пускай и так, но Христїяне уже здѣлали Оное свойм.

Яков. Длячего ж ты бойшся Бога называть натурою, если первїи Христїяне усвойли себѣ Языческое названїе de "Бог"?

Аєанасїй. Мною тьі болтать научйлся.

Яков. Развѣ ты не слыхал никогда, что высочайшее Сугцесгвб свбйсгвеннаго себѣ ймени не имѣет⁸⁶?

Аєанасїй. Не имѣет? А что ж за ймя было ему у Жидбв? Какбе-то Егова⁸⁷? Разумѣеш ли?

Яков. Не разумѣю⁸⁸.

Аєанасїй. Вот тб-то оно, что не разумѣеш.

Яков. Знаю тблько то, что у Исаїи на мнбгих мѣсгах напйсано так: "Аз есмь, Аз есмь, Аз есмь сый..."⁸⁹ Остав же, господйн богослов, Толкованіє слова для Еврёйских словотолкбвников, а сам внемлй, что то такое, что Означается тѣм Именем "Сый"? Не велйка нужда знать, откуду сїе слово родилось "Хлѣб": от Хлѣва или от Хлопбт, или от Хлебанья⁹⁰; а в том тблько сйла, чтоб узнать, что чрез Тбе Имя означается. В том-то жизнь сосгоит врёменная Еслй достать Его.

ЕрмолаЙ. Бог Пбмочь! Что у вас за спор? Я давно прислушиваюсь.

Аєанасїй. Здравствуй, друг!

Яков. Пожалуй, будь судьёю нашей ссбрѣ.

ЕрмолаЙ. Готов. А в чем д Г.ло?

Яков. Идолопоклбнсгвом почитает, еслй Бога назвать Натурою.

ЕрмолаЙ. В Бйбліи Бог именуется Огнем, водою, вѣтром, желѣзом, каменем⁹¹ и протчими безчйсленными именами; длячего ж Его не назвать "Natura" - Натурою? Что ж⁹² до моего мнѣнія надлежйт, нельзя сыскать важнѣе и Богу прилйчнѣе ймени, как сїе. "Natura" есть рймское слово, по нашему Природа, или Есгествб. Сим словом Означается все-на-все, что только родйтся во всей Міра сего Машинѣ⁹³; а что нахбдится нерождённое, как Огонь⁹⁴, и все родящееся вообще называется Мір, длячего...

Аєанасїй. Постбй, все вещёсгвенное родйлось и раждается, и сам Господйн Огонь⁹⁵.

ЕрмолаЙ. Не спорю, друг мой: Пускай все вещёственное родйлось⁹⁶. Так точно: для чего ж всю тлѣнь⁹⁷ Заключающим йменем, то есгь Натурою, не назвать того, в кбем весь Мір с рожденїями свойми, как Прекрасное Цвѣтущее дерево, закрывается в Зёрнѣ своем и оттуда ж является? Сверх того, слово сїе "Натура" не тбчїю всякое раждаемое и премѣняемое веществб⁹⁸ значйт, но и⁹⁹ тайную Эконбмію¹⁰⁰ той присносущной сйлы, котбрая вездѣ имѣет свой Центр, или срёднюю главнѣйшую точку, а околйчносги своёй нигдѣ так, как шар¹⁰¹, котбрым Оная сйла жйвописью

Изображается: "Кто Яко Бог?"¹⁰² Она называется Натурою потому, что все наружу происходягцее или раждаемое от тайных неограниченных Ея нѣдр, как от всеббгцей Матери Чрёва, врёменное своє имѣет Начало. А понеже сія Мати, раждая, ни от кого не принимает, но сама собою раждает, длятого¹⁰³ называется и Отцбм, и Началом, ни начала, ни конца не имугцим, ни от мѣста, ни от врёмени не завйсягцим; а изображают Ее живопйсцы Колцбм, Перегнем¹⁰⁴, или Змїем, в коло свйтым, свой Хвосг свойми ж держагцим Зубами¹⁰⁵. Сея повсёмсгвенныя, всемогугцїя¹⁰⁶ и премудрыя сйлы дїйсгвїе называется тайным Законом, правленїем или Царством, по всему матеріалу разлйтым безконечно и безврёменно, сйрѣчь нелзя о ней спросйть: "Когда она началась¹⁰⁷?" - Она всегда была. Или: "Поколь Она будет?" - Она всегда будет. Или: "До коего Мѣста простирается?" - Она всегда вездѣ есть. "На Что ты, - говорйт Бог Мойсёю, - спрашиваешь о ймени моем¹⁰⁸? Если можеш сквозь Матерїалной мрак прозрѣть тбе, что всегда - вездѣ - было -будет - есгь¹⁰⁹: вот моє Имя и Естество. Имя в Есгествѣ, а онб в ймени¹¹⁰. Одно другаго не разнитея, тож¹¹¹ одно и другбе, Обоє вѣчное. Кто вѣры оком чрез мрак мене вйдит, тот и Имя моє Знает. А кто йгцет знать о моем¹¹² имени, тот, конечно, не знает мене. Знать мене и моє ймя - все то Одно; Имя моє и я - Одно то; Аз есмь тот, что есмь; Аз есмь сый"¹¹³. Еслй кто знает Бога, чем ни есть именует Его сердце почитателево, все то дѣйсгвйтелно и дбброе ймя. Нѣт ничего, что одйн знает Артое¹¹⁴, а другой PANIS¹¹⁵, только бы в разумѣ не поразнйлись. Мойсей и Исаїя именуют Его Сый¹¹⁶. Им подражая, Павел говорйт¹¹⁷: "вчера и днесь тбйже, и во вѣки"¹¹⁸. А богослов другбе ймя дает: Бог Любовь Есгь...¹¹⁹ Люббвїю называет тбе, что Одинакое и неслбжное: Едйнство вездѣ, всегда, во всем. Любовь и Едйнсгво есть то же. Едйнсгво Часгёй Чуждое есть. Посему разрушйтися¹²⁰ Ему есгь дѣло лйш-нее, а погйбнути есгь¹²¹ совсѣм посгороннее: Іеремїя зовёт Мечем¹²², а Павел Словом именует живым¹²³, но бба то ж разумѣют. Сей Меч всю тлѣнь разйт, "и вся яко рйза обетшают"¹²⁴, а слова Закбна и Царствїя Его не мймо йдут¹²⁵.

Григорій. Долго ли вам спорить? Возвратймся к нашему разговбру.

Ермолай. О чем разговор?

Яков. О том, в чем состойт Щасгїе.

Григорій. Премилосёрднѣйшая Мати наша Натура и Отёц всякїя Утїхи всякому без выбору дыханію открыл путь к ГЦастїю.

Яков. Довблен ли ты сим мнѣніем, Аоанасій¹²⁶?

Аоанасї'Й. Тепёрь довблен.

Григорій. Но то бѣда, что не йгцем знать точно¹²⁷, в чем онб имѣет своє поселёніе? Хватаємся и берёмся за тбе¹²⁸, как за твёрдое наше Основанїе, что однйм только Хорошим Прикрылося вйдом. Исгбчником негцастїя есть нам наше безсовѣтіе: Оно-то нас плѣняет, предегавляя гбрькое сладким, а сладкое гбрьким¹²⁹. Но сего бы нё было, еслй бы мы сами с собою посовѣтовали. Поразсудймся, друга мой, и справмося¹³⁰; к доброму дѣлу приниматься никогда не пбздо. Пойгцем: в чем твёрдосгь наша? Подумаймо: таковая дума есгь то самая сладчайшая Богу Молйтва¹³¹.

Скажйте мнѣ, что такбе для вас лучше всегб? Если тоє сь'пцете, тогда¹³² найдете и гцастїе тбчное: в то время и добраться до него Можно¹³³.

Ермолай. Для мене кажется лучше всего¹³⁴ то, еслй быть во всем довольным.

Григорій. Скажй яснѣе!

Ермолай. На дёньги, на Землю, на Здорбвья, на людей и на все, что Только ни есгь в свѣтѣ...

Яков. Чего ты засмѣялся?

Аоанасїй. От радосги, что случйлся дурачеству моєму товаригц. Сей так же быть желает горбатым, как верблюд, брюхатым, как Кит, носатым, как Крокодйл, Пригожим, как Хорт, аппетитным, как кабан, и протчая.

Григорій. Богослбвскїи Уста, а не богослбвское Сердце. Хорошо ты говорйш о Ббгѣ, а желаеш нелѣпаго. Не погнѣвайся, друг мой, на моє чисгосердечїе. Представ себѣ безчйсленное число тѣх, кбим никогда не видать изобйлїя; вообразй¹³⁵ больных и Присгарѣлых; приведй на память всѣх с¹³⁶ нескладным тѣлом рождённых; неужель ты думаєш, что Премилосердная и попечйтельная Мать наша Натура затворйла им двёри к ГЦасгїю, здѣлався для них Мачехою¹³⁷? Ах, пожалуй, не сгБсняй мнѣ премудраго ЕЯ¹³⁸ прбмысла в узкїи Предѣлы; не клевегцй на всемогугцее Ея Милосердїе¹³⁹: Она для всякаго дьіханїя добра, не для нѣкоторых выборных из одного тбчїю Человѣческаго рбда; Она рачйтелнѣйшим свойм Прбмыслом все тбе изготбвила, без чего не может совершйтись Послѣдняго червяка ГЦасгїе; а еслй чегб не досгает, то, конечно, лйшнее¹⁴⁰. Очей не іічГ.ет Крот, на что ж Ему¹⁴¹? Птйцы не знают Корабёльнаго сгроенїя, не надобно; а кому надобно, знает. Лйлїя не знает фабрик, Она и без нйх красна¹⁴². Остав же, друг мой, de Клеветлйвое на родную мать нашу Прошенїе.

Ермолай. Я не клевегцу и не подаю на ее челобитной!

Григорій. Тьі клевегцеш на ея милосердіе¹⁴³.

Ермолай. Сохранй меня Бог, я на Бога не клевегцу.

Григорій. Как не клевегцеш? Скблько тысягц¹⁴⁴ людей Лишённых того, чего ты желаеш?

Ермолай. Без числа. Так чтб же?

Григорій. Удивйтельный Человѣк! Так Бог, по твоёму Опредѣлёнію, Есгь не милосёрдный?

Ермолай. Длячего?

Григорій. Длятого, что затворйл им путь к сему, чего ты желаешь Так, как надёжной твёрди ГЦасгїя.

Ермолай. Так до чегб ж мы тепёрь договорйлись?

Григорій. До того, что или тьі с твойм желанїем глуп, или Господь не милосёрдный.

Ермолай. Не дай Бог сего говорйть.

Григорій. По чему Знаєш, что получёніе твоего желанїя тебе Огцаслйвит? Справся: скблько тысяч людёй оное поіубйло? До коих порбков не привбдит Здравїе с изобйлїем? Цѣлыя республики чрез бное пропали. Как же ты изобйлїя желаеш, как Щастїя? Щасгїе негцаслйвыми не дѣлает. Не вйдиш ли и теперь, сколь мнбгих изобйлїе, как наводненїе всемйрнаго потбпа, пожерло? А души их чрезмѣрными затїями, как мёлничныи Камни, сами себя снѣдая, без Зерна крутятся? Божїе милосердїе, конечно бы, Осыпало тебе изобйлїем, если б оно было тебѣ надобное. А теперь выбросай из душй de желанїе: Оно совсѣм смердйт родным¹⁴⁵ свѣтовым квасом.

ЕрмолаЙ. Называеш моє желанїе Квасом¹⁴⁶?

Григорій. Да еще квасом пресквёрным, свѣтовым, испблненным червёй неусыпаемых, день и нощ Умерщвляющих душу. И, как Соломбн сказует: "вода глубока и чйста, Совѣт в сёрдцѣ мужа"¹⁴⁷, - так и я говорю, что квас пресквёрный, свѣтовый желанїе в сёрдцѣ твоем. "Дал єси весёліе в сёрдцѣ моём"¹⁴⁸, - Давйд поёт¹⁴⁹, - а я скажу: взял єси смятёніе в сёрдце твоє¹⁵⁰.

ЕрмолаЙ. Почему желанїе моє¹⁵¹ св Г.тское?

Григорій. Потому что ббщее.

ЕрмолаЙ. Длячего ж оно Общее?

Григорій. Потому что просмердѣлось и вездї онб Есгь. Гдѣ мнѣ сь'пцеїп душу, не напбенную квасом сим? Кто не желает Чёсгей, Сребра, волостей? Вот тебѣ источник рбпоту¹⁵², жалоб, печалей, вражд, тяжеб, войн¹⁵³, граблёній, татьбьі, всѣх машин, крючкбв и хйтросгей. Из сего родника рбдятся измѣны, бунт, заговбры¹⁵⁴, похигцёнія скйптров¹⁵⁵, падёнія государств и вся нещастїй бёздна. "Господи! - говорйт Петр Святьій в Дѣяніях, - ничтоже сквёрно внїйде во Уста моя"¹⁵⁶. На нашем языкѣ "сквёрное", а на Еллинском лежит Koivov, то есгь "Общее". Все то Одно: Общее, свѣтское, сквёрное. Мїрскбе мнѣніе¹⁵⁷ не есть то в сердцѣ Мужа Чйсгая вода, но блато, Koivov, coenum¹⁵⁸: Свинїям и бѣсам водворёніе. Кто им на сёрдцѣ толь глуббко напечатлѣл сей Кривбй Путь к ГЦасгїю? Конёчно, Отёц Тмы. Сію тёмную мрачнаго Царства славу друг от друга пріёмлюгце, заблуждают от славы совѣта Божїя, ведущаго в Истинное Щасгїе¹⁵⁹, водймы засїянньїм Мірскйх похотёй духом, не внйкнув в нѣдра сладчайшей йстины. А сїе их Заблуждёніе, сказать Іеремїиньїми словами, написано на Нбгтѣ Адамантовом, на самом рбзѣ Олтарёй их¹⁶⁰, откуду происгекают всѣ рѣчи и дѣла¹⁶¹, так что сего началороднаго¹⁶² рукописанїя ни сгерёть, ни вырѣзать, ни раздрать невозмбжно, еслй не постарается сам о себіі вседушно Человѣк, с Богом в Павлѣ глагблюгщй¹⁶³: "Нѣсгь наша брань..."¹⁶⁴ Препояшй ж, о Человѣк, чрёсла твоя¹⁶⁵ Исгиною¹⁶⁶: вооружйсь против сего твоего Злббнаго мнѣнія: На Что тебѣ засматриваться на Манѣры свѣтовіи? Видь ты знаєш, что Истина всегда в малолюдном Числѣ Просвѣщённых Божіих Человѣков Царсгвовала и Царствует, а Мір Ея прїяти не может¹⁶⁷? Соберй пред себе из всего спГ.та¹⁶⁸ живопйсцов и Архитёкторов, и Узнаешь, что живопйсная Истина в немнбгих сердцах Обитает, а самую ббльшую их толпу посѣло невѣжество и неискуство.

ЕрмолаЙ. Так сам же ты скажй, в чем состойт Истинное Щасгїе.

Григорій. Первѣе Узнай все тбе, в чем она не состойт, а Перешарив Пусгые Закаулки, скорѣе доберешся Туды¹⁶⁹, гдѣ онб Обитаєт.

Яков. А без свѣщй¹⁷⁰ по тёмных Углах как ему искать?

Григорій. Вот тебѣ свѣча: Премилосёрднѣйіній Отёц наш всѣм открыл путь к Щасгію... Сим Каменем искушай золото и сребрб: Чйстое ли¹⁷¹?

АоанасїЙ. А что ж, еслй кто искушать¹⁷² не искусен?

Григорій. Вот как испытуй! Можно ли всѣм людям быть живопйсцами и Архитёкторами?

АоанасїЙ. Никак нельзя, вздор нелѣпой.

Григорій. Так не тут же ГЦастїе вйдиш, что к сему не всякому путь открыт. Как не может все гі.ло быть оком¹⁷³, так сему не бывать никогда¹⁷⁴.

АоанасїЙ. Как не может все тѣло быть Оком, так сему не бывать никогда.

Григорій. Можно ли быть всѣм изобйльными или чинбвными; дюжимы или пригожими? Можно ли помѣсгйться во Францій? Можно ли в одном вѣкѣ родйться? Нелзя никак. Вйдите, что роднбе ГЦастїе ни в Знатном Чйнѣ, ни в тѣлёсных дарованїях, ни в красной Странѣ, ни в славном вѣкѣ, ни в высбких Науках, ни в богатом Изобйлїи.

АоанасїЙ. Развѣ ж в знатном чйнѣ и в весёлой стороні; нельзя быть ГЦаслйвым?

Григорій. Тьі Уже на другую сторону, как пяный¹⁷⁵ лях чрез кобылу, Перескбчил.

АоанасїЙ. Как?

Григорій. Не мог взлѣзти¹⁷⁶ без призыванія Святых¹⁷⁷. Потом, в двенадцатый раз Посйлившись, перевалйлся на другбй бок. "Ну вас к Чорту! Передалй пёрцу", - сказал, осердясь¹⁷⁸.

АоанасїЙ. Да я¹⁷⁹ не о том спраглую, я¹⁸⁰ о мнѣ спраглую.

Григорій. Тьі недавно называл ГЦасгьем вьісбкїй Чин с Изобйлїем, а тепёрь совсѣм¹⁸¹ выгбниш Оное. Я не говорю, что гцаслйвый Человѣк не может отправлять высбкаго Званія или жить в весёлой сторонѣ, или пбльзоваться изобйлїем, а только говорю, что не по чйну, ни по стороні'), ни по изобйлїю гцаслйвым Есгь. Еслй в красном дбмѣ пирожное¹⁸² Изобйлїе пахнет, то причиною тому не Угльї Красныи: Часто и не в славных Пирогй живут Углах, по послбвицѣ¹⁸³. Можеш ли сказать, что всѣ равнодушны жйтели и весёлы во Францій?

АоанасїЙ. Кто ж на Этом Подпйшется?

Григорій. Но если бы сторона сугцесгвбм, или Эссёнціею¹⁸⁴, Щасгїя была, непремѣнно нельзя бы не быть всѣм ГЦаслйвым[и]. Во всякой сгатьй есгь гцаслйвый и негцаслйвый¹⁸⁵. Не Привязал Бог щасгїя ни к временам Авраамовым, ни к предѣлам Соломбновым, ни к царствованію Давидову¹⁸⁶, ни к наукам, ни к сгатьям, ни к Прирбдным дарованїям, ни к изобйлїю. По сей причйнѣ не всѣм к сему¹⁸⁷ путь Открыл, и Праведен во всѣх дѣлах

СВОЙХ¹⁸⁸.

АоанасїЙ. Гдѣ ж ГЦастїя искать, естлй онб ни тут, ни там, ни Гдѣ?

Григорій. Я Еще младёнцом выучил, выслушай басеньку. Дѣд и баба здѣлали себѣ Хатку¹⁸⁹, да не прорубйли ни одного Окбшка. Не весела Хатка¹⁹⁰. Что дѣлать? По дблгом размышлёнш Опредѣлено в Сена ті,¹⁹ итйть за спілоVI доставать. Взяли мѣх, разйнули Его в самой полдень пред Солнцем, чтоб, набрав¹⁹², будьто борошна или водьі, внесгь в Хатку¹⁹³. Здѣлав нѣсколько раз, Есгь ли свѣт, смбтрят. Ничего нѣт. Догадалась Баба, что Свѣт, как вино, из Мѣха вытекает. Надобно поскорѣе бѣжать с мѣхом (обратно)¹⁹⁴. Бѣжучй, на дверях оба Сенаторы Одйн Ногою, Другой Головою зашйблись. Зашумѣл между нйми¹⁹⁵Спор: "Конечно, ты высгарѣл Ум!.." "А ты и родилась без него". Хотїли Поход воспрїять на Чужїе Гбры и Грунта за Свѣтом, помѣшал им Странный Монах. Он имѣл бтроду лѣт только 50, но в сообгценїи Свѣта велйкїй был Хитрёц. "За вашу хлѣб и соль недблжно секретной пбльзы Утайть", - сказал Монах¹⁹⁶. По Его совѣту, Старйк, взяв Топбр, начал прорубывать сгѣну с таковыми Словами: "Спіле весёлый, Свѣте жйзненный, Свѣте повсёмственный, Свѣте присносугцный, Свѣте нелицепріятный, посіли и просвѣтй и Освѣтй Храмину мою". Вдруг оттворйлась СгІ.ііа, напблнил Храмину сладкїй Свѣт, и от того врёмени даже до сего дни начали в той сгранѣ созидать свѣтлыя Гбрницы¹⁹⁷.

Аоанасїй. Цѣлый свѣт не видал стблько безтолкбвых, скблько твой дѣд да Баба.

Григорій. Он мой и твой, вмѣстѣ и всѣх...

Аоанасїй. Пропадай Он! Как Ему Ймя?

Григорій. Mm¹⁹⁸.

Аоанасїй. Иш, к Чорту Его.

Григорій. Тьі Его бїгаеш, а он с Тобою всегда.

Аоанасїй. Как, со мною?

Григорій. Еслй не хочеш быть с ним, то будеш самым им.

Аоанасїй. Вот навязался с свойм дѣдом.

Григорій. Что ж нужды в ймени, если ты дѣлом тбчный Иш.

Аоанасїй. Пойдй себѣ Прочь с ним.

Ермолай. А Бабу как зовут?

Григорій. Мут¹⁹⁹.

Яков. Мут от Иша не разлучйтся, сїя пара²⁰⁰ сопряжённая.

Григорій. Но не родные ли Иши псі, мы есмьї? Ищем ГЦастія по сторонам, по вѣкам, по сгатьям, А Оное Есгь вездѣ и всегда с Нами: Как Рыба в водѣ²⁰¹, так мы в нем, а Онб Около нас, йщет самих нас. Нѣт Его ііпі д і',, затїм что Есгь вездѣ. Не ищй Его нигдѣ, еслй не сыщеш вездѣ²⁰². Онб преподббное сблнечному сїянїю, оттворй только вход Ему в душу твою. Онб всегда Толкает в СгІ.пу твою, йщет прохбда и не сыскивает. А твоё Сёрдце тёмное и невесёлое, и тма верху бёздны²⁰³. Скажй, пожалуй, не вздбр ли и не сумозбрбд ли, что человѣк печётся о драгоцѣннѣйшем вѣнцѣ? А на что? На то, будьто в Просгбй шапкѣ нельзя наслаждаться тѣм щаслйвым и всемйрным свѣтом, до кбего льётся сїя Молйтва: "Услыши о Блажённый! Вѣчное имѣюгцій, и всевйдящее Око!"²⁰⁴

Безумный Муж со Злою женбю выхбдит вон из дому своего, игцет Щасгїя внѣ себе, брбдит по разным Посгорбнностям²⁰⁵, досгаёт блисгающее Имя, обвѣшивается²⁰⁶ свѣтлым Платьем, притягивает разновйдную свблочь Золотбй Монёты и срёбренной посуды, нахбдит друзёй и безумїя Товарищей, чтоб занесгь в Душу /Іуч блажённаго Свѣтйла и Свѣтлаго блаженства... Есть ли свѣт, смбтрит²⁰⁷. Ничего нѣт... Взглянь теперь на волнующееся Море, на многомятёжную во всяком вѣкѣ, Сторонѣ и Статьй толпу людей, так называемую Мір, или Свѣт²⁰⁸: Чего он не дѣлает? Воюется, тяжбы вбдит, коварничает, печётся, затѣвает, сгрбит, разоряет, кручйнится²⁰⁹,

і і ґ>і її її² °. Не вйдится ли тебѣ, что Иш и Мут в Хатку бѣгут? Есть ли²¹¹ свѣт, смбтрят. Ничего нѣт!

Яков. Блажённый Иш и щаслйвая Мут: Они в Кончйну дней свойх домолйлися, чтоб всевйдящее недрёмлющее велйкое всего Міра ОКО²¹², Свѣтйло, Храмину их Просвѣтйло: А протчїим вѣчная Мука, Мятёж и шатанье.

Лонгин. Дай Бог радоваться!

Григорій. О, Любёзная душа! Кой дух научйл тебя так витатися? Благодарйм тебГ, за de Поздравлёніе.

Яков. Так виталися всегда дрёвніи Христїяне.

ЕрмолаЙ. Не дйвно. Сей витальный Образёц свбйственный Хрисгу Господу нашему²¹³. Он Рождён Ббжїим Мйром. В Мірѣ принёс нам, благовѣсгвуя, Мир, всяк Ум превосходяпцй²¹⁴. Снисхбдит к нам с Мйром. Слава в вышних Богу...²¹⁵ витается Мйром²¹⁶: Мир дому сему²¹⁷, Мир вам²¹⁸; Учит о Мйрѣ: Новую Заповѣдь даю вам...²¹⁹ Отходя, Мйр же Оставляет: Мир мой даю вам: дерзайте! не ббйтеся! радуйтеся²²⁰!

Аєанасїй. Знаєш ли, о чём Между нами разговбр?

Лонгин. Я все до точки слышал.

Аєанасїй. Он под тою Яблонею²²¹ сидѣл, конёчно. Отгадал ли я?

Лонгин. Вы не моглй менё вйдѣть за вѣтвами.

Григорій. Скажй, Любёзный Лонгин, есгь ли бѣднѣе тварь от того Человѣка, кой не дознался, что такое /Іуч і не для него и желательнѣе всего?

Лонгин. Я и сам сему²²² часто удивляюсь, что мы в посгорбнних Околйчностях чрез-чур любопытны, рачйтельны и проницательны, измѣрили Море, Зёмлю, Вбздух²²³, Небеса и обезпокбили брюхо Земнбе ради Металлов²²⁴, размежевали Планёты: доискались в Лунѣ Гор, Рѣк и Городбв, нашлй Закомплётных²²⁵ Мїров неищетное Мнбжество, сгрбим непонятныя Машины, засыпаем бёздны, воспящаем и привлекаем Стремлёнія водная, чтодённо нбвые Опыты и дйкїя Изображёнія. Б(')ЖГ мой! Чего мы не Умѣем! Чего не можем! Но то Горе, что при всем том, кажется, чегбсь велйкаго не досгает²²⁶. Нѣт того, чего и сказать не умѣем: Одно тблько Знаєм, что недостаёт Чегбсь, а Что Онб такое, не понимаем. Похбжы на безсловёснаго Младёнца: Он тблько плачет, не в сйлах ни Знать, ни сказать, в Чем ему нужда. Одну тблько досаду чувствует. Сіё явное душй нашей неудовблсгвїе не может ли нам дать догадаться, что всѣ сій Науки не мбіут Мыслей наших насытить? Бездна душевная, вйдишь, Оными не наполняется²²⁷. Пожерли мы безчйсленное Мнбжество Обращающихся (как на Англинских Колокблнях Часбв²²⁸) Сйстем²²⁹ с Планетами, а планет с Горами, Морями и Городами, да однако ж Алчем: не Утоляется²³⁰, а раждается наша жажда. Математика, Медицына, Фйзика, Механика, Музыка с свойми буими сестрами, чем изобйлнѣе их вкушаем, тілі Пуще Палйт Сердце наше Голод и жажда, а Грубая наша Осголбенѣлосгь не может догадаться, что всѣ Онй суть служанки при Госпожѣ и Хвосг при своёй Головѣ, без Которой весь тулуб не дѣйсгвйтелен²³¹. И что песьггі.е, безпокбйнѣе и врёднѣе, как Человѣческое Сердце, сйми рабынями без своёй начальницы вооружённое? Чего ж бное не дерзает предпрїять? Дух несытосги женет, Наряд спосббсгвует стремйться за склбнносгїю²³², как Корабль и Коляска без Управйтеля, без Совѣта и предвйдѣнія, и Удовблсгвїя, взалкавши яко пес²³³, с рбпотом вѣчно Глотая прах и пёпел гйбнугцїй Лйхвы²³⁴. Отчуждённы Егцё от ложёсн, заблудйвше от чрёва²³⁵, минув Сугцёсгвенную Исгу над душёвною бёздною внутрь нас Гремягцаго Сіє: "Аз есмь²³⁶, Аз есмь Сый²³⁷!"

А Понёже не справилися²³⁸, в чем для них самая Нужнѣйшая надобность и что такое есгь Предѣл, Черта и Край всѣх-на-всѣх желанїй и намѣреній, дабы псі. свой дѣла Приводйть к сему главнѣйшему и надёжнѣйшему Пункту, затїм Пренебреглй и Царйцу всѣх служёбных сих духбв²³⁹, или наук, от Землй и в Зёмлю возврагцаюгцихся²⁴⁰: Минув Милосёрдную дверь Ея, Отверзаюгцую Исхбд и вводяшую мысли наши от нйзовых пбдлостей тїни к Пресвѣтлой и Сугцёсгвенной ИсгІ, неувядаюгцаго ГЦастїя. Тепёрь подумайте, други мой, и скажйте: в чем состойт Самонужнѣйшая надобность? Что есгь для вас Лучшее и саможелателнѣе всегб? Что такое Здѣлать вас может ГЦаслйвыми? Разсуждайте заблаговрёменно, выйдите из числа безпутных Путников, кби и сами не моїут сказать, куда йдут и за Чем. Житіё наше есть путь²⁴¹, а исхбд к ГЦастїю не Коротенькій...

АєанасїЙ. Я давно бы сказал моё желанїе, да не прихбдит мнѣ в ум тбе, что для меня Лучшее в Сп іл і,.

Лонгин. Ах, Человѣк! Постыдйсь сего Говорйть: Еслй Червонѣет²⁴² Запад сблнечный, прорбчествуем, что Завтрешней день возсїяет Чйсгый, а Еслй зарумянится востбк, стужа и непогода будет сего дня, всѣ Говорйм, и бьіваєт так. Скажй, Пожалуй: еслй бы жйтель из Городбв, населённых в Лунѣ, к нам на наш Земньш шар²⁴³ пришбл, не Удивйлся ли²⁴⁴ бы нашей Премудросги, вйдя, что небёсные Знаки толь искусно понимаем? А²⁴⁵ в то время внѣ себе сгал бы наш Лунатик, когда б Узнал, что мы в Эконбміи крбшечнаго мйра нашего, как в маленких Лбндонских Часах²⁴⁶, слѣпые нёсмыслы и совершённые Трутни²⁴⁷. Ничего не примѣчаем и не радйм о Удивйтелнѣйшей всѣх Сйстем Сйстемѣ нашего тѣлышка. Скажй, пожалуй, не Заслужйли ли бы мы у нашего Гостя Имени безтолкбваго МатемАтика, кой твёрдо разумѣет Цыркул, Окружїем²⁴⁸ свойм многіи Миллїбньї Миль вмѣгцаюгцій, а в маленьком Золотом КолцІІ той же сйлы и вкусу Чувствовать не может?

Или безумнаго того Кнйжника дал бы нам по самой справедлйвосги Титуляцїю²⁴⁹, котброй²⁵⁰ слова и пйсьмена в 15 аршйн разумѣть и читать может, а Тбе ж Алфа или Омега, на маленькой бумажкѣ или на Нбгтѣ напйсанное²⁵¹, совсѣм Ему не понятно. Конечно, назвал бы нас тою вѣдьмою, котбрая Знает, какбе кушанье в чужих Горшках кипйт²⁵², а в своём дбмѣ и сліііі а, и нерадйва, и голодна. И Чуть ли таковые мудрецы²⁵³ не из числа тѣх жен, своего дому не брегугцих, коих велйкїй Павел называет Оплазывыми или волокйтами²⁵⁴? Я наук не Хулю и самое Послѣднее ремесло Хвалю: Одно то Хулы достойно, что, на [н]их надѣясь, Пренебрегаем верхбвнѣйшую науку, до котброй всякому вѣку, сграпіі и сгатьй, полу и вбзрасту длятого оттворена дверь²⁵⁵, что гцасгїе всѣм без выбора²⁵⁶ есгь нужное, чего, кромѣ Ея, ни о какбй наукѣ сказать не можно. И Сим всевьісочайшїй вѣками и Сйсгемами вѣчно владѣющій Парламент довбльно доказал²⁵⁷, что он всегда праведен есгь, и Прави суди Его²⁵⁸.

Яков. Конечно, не за то Муж жену наказует²⁵⁹, что в Гостях была, но за то, что дома не ночевала²⁶⁰.

Лонгин. Егце нам нё было сльішно Ймя сїе "МатемАтика", а наши предки, давно уже имѣли пострбенные²⁶¹ Храмы Хрисгбвой шкблы. В ней Обучается весь род человѣческій фбднаго себґ, щасгїя: и Сія-то Есгь Каоолйческая²⁶², то есгь всербдная²⁶³, наука. Язьіческїе Кумйрницы, божницы²⁶⁴ или капища, суть тож храмы Хрисгбваго Ученїя и шкблы; в них и на них напйсано было премудрѣйшее и всеблажённѣйшее Слово de: ГѵсоѲі стеаитбѵ, nosce te ipsum²⁶⁵, узнай себе. Без прекослбвїя, то ж точно, что у нас самых. Вот:

"Внемлй себѣ²⁶⁶, воньмй себѣ...²⁶⁷" (Мойсей).

"Царствїе божїе внутрь вас есгь" (Христбс)²⁶⁸.

"Вы есте Храм бога жйва" (Павел)²⁶⁹.

"Себе же Знаюггци Премудры суть" (Соломон)²⁷⁰.

"Аще не увѣси самую тебе" (Соломон)²⁷¹.

"Закон твой і юсред ґ, Чрёва моего" (Давйд)²⁷².

"А не вѣруяй уже Осуждён Есть" (Христос)²⁷³.

Но язьіческїе Храмы за лицемѣріе неискусных Пророков, то есть свящёнников или Учйтелей, соп сілі Уже попбрчены и здѣлались Мёрзосги Запусгѣніем²⁷⁴ в то время, когда Истина, будьто живая истбчничая вода, скбтскими ногами Затаскана и погребена. Сіє Случалось²⁷⁵ и самым Іудеям, у коих Часто чрез дблгое врёмя была Зарыта Истина за Оскуділгїе Исааковых Отрокбв, прочищающих Авраамовы йсгочники²⁷⁶, а за умноженїе Сомнасов²⁷⁷ и филисгймов, забрбшивающих Землею воду²⁷⁸, скачущую в живот вѣчный²⁷⁹. И так аи²⁸⁰ фонтаны глубокб были погребённы, что (как вйдно из Бйблїи) в сйлу велйкую²⁸¹ моглй найтить в Храмѣ Ббжїем Закон Господень, то есть Узнать себе и Обрѣсгй сйлу Царсгвїя Божїя и правды его²⁸² внутрь себе. Да мы и сами теперь Гораздо отродйлись от дрёвних Хрисгїанских Прёдков, пред котбрых блажёнными Очйма Истина Господня от Землй возведена²⁸³ и сйла свѣтлаго воскресёнія от Грбба воздвйгнутая в Пблном своем сіяла блисганїи. Но не бчень искусно и у нас теперь²⁸⁴ обучают: Причйна сему тая, что никто не хбчет от дѣл житёйских упразднйться и очйстить Сердце своє²⁸⁵, чтоб мог внйкнуть в пГ.дра сокровённой в святїйшем библёйном²⁸⁶ Храмѣ сладчайшей Истины, необходймо для всенародного щасгїя Самонужнѣйпіей. Не слыша Давйда: "Упразднйтеся и разумѣйте..."²⁸⁷ Не Слушая Христа: "Игцйте..."²⁸⁸, - псі, Науки, всѣ прбмыслы и все нам мыляе, нежели тбе, что Едйнственное нас потёрянных нахбдит и нам же самим нас возврагцает. И de-то есгь быть Щаслйвым: Узнать, найтйть себе самаго. Лицемѣры (говорйтся к нам), Лице небёсное Пбдлинно Хорошо вы разбирать научйлись, а длячего не примѣчаете Знаков, чтоб вам, как по слѣду, добраться до имѣющей Ощаслйвить вас Истины? Все вы имѣете и умѣете²⁸⁹, кромѣ что вас же самых вы найтйть не знаете и нё хощете. И пбдлинно Удивленїя достойно, что Человѣк за ЗО лѣт живёт, а примѣтить не мог: что для него Лучшее всего? И когда с ним найлучше дѣлается? Вйдно, что он рѣдко бывает дома и не радйт: "Ах Іерусалйме! аще бы вѣдал Еси яже в мйру твоєму: Но нынѣ скрыся от Очей твойх.. ."²⁹⁰

Аєанасїй. Для меня, кажется, нѣт ничего Лучшаго, как получйть Мйрное и спокбйное Сердце; в то время все²⁹¹ прїятно и снбсно.

Яков. А я желал бы в душй моёй имѣть толь твердую крѣпосгь, дабы ничто Ея Поколебать и опрокйнуть не могло.

ЕрмолаЙ. А мнѣ дай живую радосгь и радосгную жйвность: Сего Сокрбвища ни за Что не промѣняю.

Лонгин. Сій тройх вас желанія по существу своєму Есть Одно. Может ли Яблонь быть²⁹² жива и весела, еслй Кбрень не Здорбвый? А Здорбвый Кбрень есть то Крѣпкая душа и Мйрное Сердце. Здорбвый Кбрень разсыпает по всѣм вѣтвам влагу и оживляет их, а сердце Мйрное, жйзненною влагою напоённое²⁹³, печатает Слѣды свой по наружносгям: "И будеть яко дрёво насаждённое при исхбдищих вод.. ."²⁹⁴

Григорій. Не утерпѣл ты, чтоб не приложйть Библёйнаго Алмаза; на ж и de: "на под ії Покбйнѣ воспита мя"²⁹⁵.

Лонгин. Вбт же вам верхушка и Цвѣтбк всего житія вашего! Внутренній мир, сердёчное веселїе, душевная крѣпосгь... Сюда исправляйте всѣх ваших дѣл течёніе: вот Край, Гавань²⁹⁶, Конёц! Отрѣзывай все что-лйбо, сей²⁹⁷ Прйсгани Протйвное. Всякое слово, всякое дГ.ло к сему Концу да спосббсгвует. Сей Край да будет всѣм мыслям и всѣм твойм желаніям. Коль мнбгїе по тѣлу Здорбвы, Сыты, Одѣты и Спокбйны, но я не сей Мір Хвалю: Сей Мір Мїрскбй, Он її cl, Vi Знатен и псі.х Обманывает. Вот Мир! Вспокоенїе²⁹⁸ Мьіслей, Обрадованіе Сердца, Оживотворенїе душй: вот Мир! Вот Щасгїя Нѣдро! Сей-то Мир Оттворяет Мыслям твойм Храм Покбя, одѣвает душу твою Одёждою веселїя²⁹⁹, насыщает пшенйчна тука³⁰⁰ и утверждает Сердце³⁰¹. "О Мйре! - вопїет Григорій Богослов³⁰², - ты Божїй, а Бог твой"³⁰³.

Аєанасїй. О нем-то, думаю, говорйт Павел: "Мир Божїй да водворяется в сердцах ваших.. ."³⁰⁴

Лонгин. Да.

АоанасїЙ. Его-то благовѣсгвуют Красны ноги Апбстолскїи и Чйстїи ноги³⁰⁵?

Лонгин. Да.

АоанасїЙ. Его-то, умирая, оставляет Ученикам свойм Христос³⁰⁶?

Лонгин. Да.

АоанасїЙ. А как Его оставил им, так на Землй совсїм отдѣлался.

Лонгин. Совсїм.

АоанасїЙ. Да можно ль всѣм достать Его?

Лонгин. Можно псі,Vi.

АоанасїЙ. Гдѣ ж Его можно достать?

Лонгин. Вездї.

АоанасїЙ. Когда?

Лонгин. Всегда.

АоанасїЙ. Длячегб ж не псі, имѣют?

Лонгин. Длятого, что имѣть не желают!

АоанасїЙ. Еслй Можно всѣм Его достать, почему ж Павел называет всякой Ум, илй понятїе, Превосходягцим³⁰⁷?

Лонгин. Потому, что никто не Удосгбивает принять Его в разсужденїе и Подумать о нем. Без охоты все тяжело, и самое легкое³⁰⁸. Еслй всѣ Сыновя Отца оставили и, бросив дом, отдалйлися в Математику, в Навигацїю, в Фйзику, можно Справедлйво Сказать, что таковым Головам и в Мысль не прихбдит Хлѣбопашество, однак Земледѣльство десятыб Лёгшее³⁰⁹ тѣх Кручені,їх Наук, потому что для всѣх Нужняе. Сей Мир, будьто неоцѣнённое Сокрбвигце, в Дому нашем внутрь нас самых Зарыто, но³¹⁰ можно сказать, что Оное бродягам и бездбмкам на Ум не всхбдит, расгочйвшим Сёрдце своє по Пусгым Посгорбнностям. Однак Оное далёко сыскать Лёгше, нёжели гонйться и собирать Пусгошь по Окблицам. Развѣ ты не слыхал, что Сынове вѣка сего Мудряе, нёжели сыны дне³¹¹?

АоанасїЙ. Так что ж?

Лонгин. Так то ж, что хотя Они и дуракй, да сь'іскіїпаїот своё.

АоанасїЙ. Что ж далѣе?

Лонгин. То далѣе, что Онб не трудно, когда дббрыи Люде, хоть непровбрны и Лѣнйвы, однак находят.

АоанасїЙ. Длячегб ж молодій Люде не имѣют Мйра, хотя Они Осгры?

Лонгин. Длятого, что не могут и Подумать о нем, поколь не обманятся³¹².

АоанасїЙ. Как?

Лонгин. Кого ж скоряє можно отвёсть от дому, как молодых? Еслй ЦҐ.лоіі Город Лбжно Закричйт: "Вот Непрїятель! Вот Уже под Городом!" -не бросйтся ли Молодбй дитйнав Очерета, в Луга, в Пусгьши? Вйдиш, в чем вся трудность? Ему не тяжелб Дома пошиться, да сводят с Ума Люди и Загбнят в безпокбйсгво.

АоанасїЙ. Как сій Люде Зовутся?

Лонгин. Мір, Свѣт, Манѣр; в то врёмя Послушает ли тот Молокосос Одного доЗбраго Человѣка.

Аоанасїй. Пускай Цѣлый день Кричйт, что Ложь, не повѣрит. А как сей добрый Человѣк называется?

Лонгин. Тот, что не йде на совѣт нечесгйвых...³¹³

Аоанасїй. Как Ему Ймя?

Лонгин. Христос, Евангелїе, Бйблїя. Сей Одйн хбдит без Порбка: не льсгйт Языком свойм блйжним свойм³¹⁴, а послѣдователям и друзьям свойм вот что дарует:

"Мир Мой Оставляю вам, Мир мой даю вам: не Якоже Мір даёт.. ,"³¹⁵

Яков. Не о сем ли Мйрѣ Сирахов Сын говорйт de: "веселїе сёрдца Живот Человѣку и радованіе Мужа, долгоденствїе"³¹⁶.

Лонгин. Всі, в Бйблїи Пріятные Имена, напримѣр: Свѣт, Веселїе, Радосгь, Живот, Воскресеніе, Путь, Обѣгцаніе, Рай, Сладосгь и проч[ая], -всѣ тѣ Означают сей блажённый Мир. Павел Его (слышь) чем Именует: "И Бог Мйра будет с вами"³¹⁷. И Опять: "Христос, Иже Есть Мир наш..."³¹⁸

Яков. Он Его и Богом называет?

Лонгин. Конечно. Се-то тая Прекрасная Дуга, умирйвшая дни Нбевы.

Яков. Чудеса говорйш. Длячего ж Сей Чудёсный Мир называется Богом?

Лонгин. Длятого, что Он все кбнчит, Сам безконёчный, а безконёчный Конёц, безначалное Начало³¹⁹ и Бог - все Одно.

Яков. Длячего Называется Свѣтом?

Лонгин. Длятого, что ни в однбм Сёрдцѣ не бывает, развѣ в Просвѣгцённом. Он всегда вмѣстѣ с незаходймым Свѣтом³²⁰, будьто Сіянїе Его, а гдѣ в душіз Свѣта сего нѣт, там Радости, Живота, Весёлія и Утѣхи нѣт, но Тма, Страх, Мятёж, Гбресть, Смерть, Геённа.

Яков. И Странное, и Сладкое, и Страшное Говорйш.

Лонгин. Так Скажй ты³²¹: Что Лучшее сего? Я тебе Послушаю.

Аоанасїй. Слушай, Брат!

Лонгин. А Что?

Аоанасїй. Поэтому аи Павловы Слова: "Сйла Божїя с нами"³²², - сёй же Мир означают?

Лонгин. Думаю.

Аоанасїй. Так вйдно, что ошйбся Григорій: он пред сим сказал, что добродѣтель трудится сыскать ГЦастїе, назвав Ея по Еллинскому и Рймскому Крѣпосгію и Мужеством³²³, но когда Крѣпосгь означает Мир, то Она сама и ГЦасгьем есть. На что ж Её искать и чего? Видь Крѣпосгь и Сйла - все то Одно?

Лонгин. Вот какбе Лукавство! Когда б ты был сголь в Сьісканїи Мйра Хитр, сколь провбрный в Помѣхѣ³²⁴ и в Примѣчаніи чужйх Ошйбок. Сим ты доказал, что Сынове вѣка сего злаго мудрѣе сынов БОжїего Свѣта³²⁵. Не знаєш ли ты, что и самой Щасгїя Истиннаго Иск есгь то Шёствіе Путём Ббжїим и Путём Мйра³²⁶, имѣюгцаго³²⁷ свой мнбгїе Степёни? И не Начало ли сїе есть Истиннаго Щастїя³²⁸, чтоб находиться на Путй Мйрном? Не вдруг восхбдим на всеблажённѣйшш верх Горьї, именуемой Фазга³²⁹, гдѣ ВЕЛЙКІЙ МоЙСЁЙ Умре, с сёю Надписью: "Не отемнѣстѣ Очи Его, ни Истлѣста Уста Его"³³⁰. Незаходймый Свѣт³³¹, темную Мыслей наших бездну Просвѣщаюігдй на то, чтоб усмотрѣть нам, гдѣ высбкій и твердый Мир наш Обитает, он же сам и побуждает Сердце наше к восхбду на Гору Мйра. Длячего ж не зваться Ему Мйром и Мйра имугцею Крѣпостью, если Он показует, гдѣ Мир, и побуждает к нему, находясь сам всему благу Началом и Истбчником? Кто не Ищет Мйра, вйдно, что не понимает безцѣнной Цѣны Его, а усмотрѣть и горячб³³² искать Его - Обѣ сїи Суть Лучй блажённаго Правды Сблнца, как два Крила Святаго духа.

Григорій. Перестаньте, Друга мой, спорить: Мы здѣсь Собралйсь не для Хвастлйвых /ІіобопрГлііп, но ради соединенїя желанїй наших Сердёчных, дабы чрез сопряжёніе исправнѣе устремлялись, как благоуханный Дым, к наставляющему Заблуждаюгцих на путь Мйра³³³. Поощряет к сему всѣх нас сам Павел; вот: "Всегда радуйтеся. Непрестанно молйтеся. О всем благодарйте"³³⁴. Велйт всегда питать внутрѣ Мир и радость Сердёчную и будьто в горящую Лампаду Елёй подливать. И de-то Значйт: "непрестанно молйтеся"³³⁵, то есть желайте Его вседушно³³⁶. "Ищйте и обрящете"³³⁷. Я, де³³⁸, знаю, что Клеветнйк всегда безпокбит душу вашу, дабы вам роптать и ничём, от Бога посылаемым, не довбльствоваться; но вы Лукаваго³³⁹ сего искусйтеля, то есть Мучйтеля, отгоняйте, любля, ища и храня Мир и Радость³⁴⁰. Се есть Жизнь³⁴¹ и Здорбвья душ ваших: потбль вы и жйвы, покбль Его Храните в Сердцах свойх. О всем зрѣлым разумом разсуждайте, не слушая Шепотника дїавола³⁴², и уразумѣете, что вся Зконбмїя Божїя во всёй вселённой Исправна, добра и всѣм нам всепблезна есть. Его Именем и властїю все-на-все на Небесй и на землй дѣлается³⁴³; говорйте с разумом: "да Святйтся Имя твоє"³⁴⁴, "да Будет воля твоя..."³⁴⁵ И избавит вас от Лукаваго³⁴⁶. А как тблько здѣлаетесь за все благодарны, то вдруг збудутся на вас сїи Слова: "весёліе Сёрдца Живбт Человѣку"³⁴⁷.

Аѳ АН АСЇЙ. Кажется, всегда бы был Спокбен Человѣк, еслй бы в свѣтѣ все по Егб вблѣ дѣлалось.

Лонгин. Сохранй Бог!

Аєанасїй. Длячего?

Григорій. А что ж, если твой Разум и воля подббна Старикбвой Кбшкѣ?

Аєанасїй. Что се значйт?

Григорій. Старйк запалйл Пѣчь, упрямая Кбшечка не вылѣзает из нея³⁴⁸. Старйк вытащил Ее и плётью вьіхлїостал.

Аєанасїй. Я бы старался, чтоб моя воля была согласная самым Искуснѣйшим Головам в Свѣтѣ.

Григорій. А из котбраго, Лбндонскаго или Парйжскаго, выбрал бы ты тѣх Людёй Парламёнта? Но знай, что хотя бы ты к сему взял Судіёю самаго того Короля, кой Охуждал Премудрѣйшую Мать нашу Натуру за распоряжёніе Небёсных Кругбв³⁴⁹, то Бог и врёмя и Его мудряе. На что ж

тебѣ лучшаго Судій искать? Положись на Его и здѣлай Его вблю Святую своєю волею: Еслй ЕЕ принимаеш, то уже стала и твоя. Согласїе воли єсть то Едйна Душа и Едйно Сёрдце³⁵⁰, и что ж Лучшее, как дружба с высочайшим? В то врёмя все по твоёй да еще Премудрой вблѣ долатиметься. И сїе-то єсть быть во всем довбльным. Сегб-то желал³⁵¹ и наш Ермолай, да неразумѣл, что значйт быть во всем довбльным. Вйдите, что Павлово Слово "О всём благодарйте"³⁵² Исгбчником єсть Совершённаго Мйра и Радосги, и Щасгїя: Что мбжет потревбжить Моє Сёрдце? Дѣйствйтелно, все дѣлается по вблѣ Ббжїей, но³⁵³ я Ей согласен - и Она уже моя воля. Зачём же тревбжиться? Если что не возмбжное, то, конечно, и не полёзное: все то Одно. Чем что полёзнѣе тілі Статочнѣе. Друга мои, вот Премудросгь, еслй исполняем, что говорйм: "Да будет воля твоя..."³⁵⁴

Ермолай. Вспбмнились мнѣ нѣкоего Мудреца Хорошій Слова: "Благодаренїе, де³⁵⁵, возсылаю блажённой Натурѣ за то, что Она все нужное легко добыточным здѣлала, а чегб достать трудно, тбе ненужным и мало полезным"³⁵⁶.

Григорій. Благодаренїе Отцу нашему небесному за то, что открыл Очи наши. Тепёрь разумѣем, в чем сосгойт наше йсгинное Щасгїе. Онб живёт во внутреннем сёрдца нашего Мйрѣ, а Мир в согласїи с Богом. Чем кто согласнѣе с Богом, тѣм мирняе³⁵⁷ и блажённѣе. Тѣлёсное Здорбвья³⁵⁸ не йное что єсть, как равновѣае и соглаае Огня, Воды, Воздуха и Землй³⁵⁹, а Умиренїе бунтующихся³⁶⁰ мыслей єсть Здравїе душй и Живбт вѣчный. Еслй кто согласїя с Богом три Золотника³⁶¹ тблько³⁶² имѣет, тогда не ббльше в нем и Мйра. А когда кто 50 или 100, то сгблько же в сёрдцѣ Его и Мйра. Стблько усгупйла тѣнь, стблько насгупйл свѣт. Блажённы, кби день от дня выше поднимаются на Гору пресвѣтлѣйшаго сего Мйра-Гброда. Сіи-то пбйдут от сйлы в сйлу, дбндеже явйтся Бог Богбв в Сібнѣ³⁶³. Восхбд сей и исхбд Израилев не ногами, но мыслями совершается. Вот Давйд: "Восхождёніе в сёрдцѣ своем Положй"³⁶⁴. "Душа наша прёйде воду непостоянную"³⁶⁵. Вот и Исаїя: "С весёліем изыйдйте"³⁶⁶. То єсть с радосгїю научйтеся оставить лбжная Мнѣнія, а перейтйть к таковым: "Помышлёнія Его в род и род"³⁶⁷. Се то єсть ПАсха, или перехбд во Іерусалйм: разумѣй, в Город Мйра и в Крѣпосгь его Сібн. Соберйтеся, други мой, взьшдем на Гору Господню, в дом Бога Іаковля³⁶⁸, да скажем там: "Сёрдце моє и плоть возрадовастася о Ббзѣ жйвѣ"³⁶⁹.

Яков. Ах, Гора Божёсгвенная! Когда б мы Знали, как на тебё восходйть?

Лонгин. Слушай Ісаїю: "С весёліем изыйдйте"³⁷⁰.

АѳанасіЙ. Но і д іі мнѣ взять весёлія? И Что єсть Оное?

Лонгин. "Страх Госпбдень возвеселит сёрдце"³⁷¹. Вот тебѣ вожд. Вот Ангел велйкаго Совѣта³⁷². Развѣ ты не слыхал, Что Бог Мойсёю говорйт?

АоанасїЙ. А Что?

Лонгин. "Послю Страх, ведугцїй тя"³⁷³. "Се аз послю Ангела моего³⁷⁴, воньми себѣ, и послушай Его, не обинётся бо, яко ймя моє на нем єсть"³⁷⁵.

Ермолай. Скажй, друг мой, яснїе, как должно восходйть?

Григорій. Прошу покбрно выслушать слѣдующую басню. Пять путников, за предводйтельством своего Ангела Хранйтеля, пришлй в Царство Мйра и любвй. Царь сея Землй МЕЛХИСЕДЁК никбего сродсгва не имѣет с посгоронними Царями³⁷⁶. Ничего там тлѣннаго нѣт, но все вѣчное и любёзное даже до послѣднего волоса³⁷⁷, а Закбны совсѣм протйвны Тиранским. Дуга, Прекрасная Сїянїем, была предѣлом и гранйцею благословённой сей сграны, с сёю надписью: Мир ПерворОдныЙ. К сему Мйру касается все тбе, что свидѣтелствуется в Святом Писанїи о Землй Обѣтованной. А бколо Его как было, так и казалось все тмбю. Как только пришелцы приступйли к Сіяюгцей дугіі, вышли к ним навсгрѣчу велйким мнбжесгвом безсмёртные жйтели. Скйнули с них все вётхое как платья, так и тѣло, будьто Одёжду, а одѣли в нбвое Тѣло и Одёжды, вышитые Золотыми сйми словами: "Внемлй себѣ крѣпцѣ"³⁷⁸. Вдруг согласная зашумѣла Музыка. Одйн Хор Пѣл: "Отвёрзите врата правды!.."³⁷⁹ Другой: "Возмйте врата вѣчная..."³⁸⁰ Поднялйся врата, повелй Госгёй к тѣм Обйтелем, о коих Давйд: "Коль возлюбленна селёнія твоя..."³⁸¹ Там Особлйвым согласїем пѣли хбры слѣдуюгцее: "Коль красны доми твой Іякове, и Кугци твоя Израилю, яже водрузй Господь"³⁸², а не человѣк. Сѣли сгранники у Безсмёртныя Трапезы; предложены им³⁸³ Ангелскїе Хлѣбы³⁸⁴, представлено вино нбвое³⁸⁵, Совершённый и Единолѣтній Агнец, Трилѣтняя Юница и Коза, и тот Телёц, кбим АвраАм пбтчивал всевожделѣннаго своего Троелйчнаго Гбсгя, Гблубы и гбрлицы³⁸⁶, и манна, и все, касающееся до ОбГ.да, о кбем пйсано: "Блажён, йже снѣсть обѣд..."³⁸⁷ Однак во всѣх весёліях Гости были невесёлы: Тайная нѣкая Гбресть сердца их Угризала. "Не ббйтеся, любёзные Наши Гости, - говорйли блажённые Граждане. - Сіє случается всѣм, сюдй³⁸⁸ внов пришёдшим. На нйх должно испблнитись³⁸⁹ сїе божёсгвенное Писанїе: 'Шестйжды от бѣд йзмет тя: в седмѣм же не кбснеттися Зло'"³⁹⁰. Потом отвёдены были к Самому Царю. "Я прёжде прошёнія вашего знаю ваши жалобы, - сказал Царь Мйра. -В мойх предѣлах нѣт ни болѣзни, ни печали, ни воздыханія³⁹¹, вы сами Гбресть аю занеслй сюда из посторбнных Языческих, враждёбных моей Землі', Земёль". Потом велѣл их Ангелам свойм Отвесть во врачебный дом³⁹². Тут онй, чрез цѣлые Шесть дней принимая рвбтное, в седмый совершённо вспокбились от всѣх болѣзней свойх, а вмѣсто гбресги на однбм сёрдцѣ напйсано было de: "Да будет воля твоя"³⁹³; на другом: "Праведен есй, Господи, и прави судй твой"³⁹⁴; на трётьем: "вѣрова Авраам Богу..."³⁹⁵ На Четвёртом: "Благословлю Господа на всякое врёмя..."³⁹⁶ На пятом: "О всем благодарйте..."³⁹⁷ В то время вся вселённая, с несказанным весёліем и согласїем плёшущая руками³⁹⁸, восклйкнула аю Исаину пѣснь: "И будет Бог твой с тобою прйсно, и насытишися Якоже желает душа твоя, и кости твоя Утучнѣют, И будут яко вертоград напоённый, и якоже истбчник, Ему же не ОскѵдІІ вода, и кости твоя прозябнут яко трава, и разботѣют и наслѣдят рбды родбв"³⁹⁹. Сію пѣснь всѣ до Едйнаго жйтели толь сладко и грбмко запѣли, что и в сем Мірѣ сердёчное моє Ухо слышит ее.

Аоанасїй. Знаю, куда говорйш! А кбе рвбтное Лѣкарство принимали Они?

Григорій. Спирт⁴⁰⁰.

Аоанасїй. Как сей спирт зовется?

Григорій. Евхаристїя.

Аоанасїй. Гдѣ ж нам взять его?

Григорій. Бедняче! Досёлѣ не знаєш, что царскїй врачёбный дом есгь свяіТ.іііпая Библ'ІЯ. Там Аптёка, там больнйца гбрняя и Ангели, а внутрь тебе сам Архїятор⁴⁰¹. В сїю-то больнйчную Гбрницу Іерихбнскаго негцаслйвца привозит Человѣколюбйвый Самарянйн⁴⁰². В сем Однбм дбмѣ можеш сыскать врачевсгвб для искоренёнія сердца твоего Ядовйтых и мучйтелных непрїятелей, о коих напйсано: "Врагй Человѣку домашній Его"⁴⁰³. Врагй твой суть сббственные твой мнѣнія, воцарйвшїеся в сёрдцѣ твоем и всеминутно Оное чучащїп. Шепотникй, Клеветникй и протйвники Ббжїи, Хулягцїи непресганно владычнее в Мірѣ правлёніе и дрёвнѣйшіи Закбны обновйть покушаюгцїися, сами себе во тмѣ и согласников свойх вѣчно чучащїп, вйдя, что правлёніе природы во всем не по бѣсноватым их желанїям, ни по омрачённым Понятїям, но по высочайшим Отца нашего совѣтам вчера и днесь, и во вѣки⁴⁰⁴ свято Продолжается. Сіи-то, неразумѣюгце, хулят распоряжёніе кругбв небёсных, охуждают качесгво Земёль, порбчат Изваянїе премудрой Ббжїей деснйцы, в Звѣрях, древах, горах, рѣках и травах ничем недовольны. По их нещасному и смѣшному понятїю, не надобно в Мірѣ ни нбчи, ни зимьї, ни старости, ни труда, ни голоду, ни жажды, ни болѣзней, - а паче всего смёрти: к чему она? Ах, бѣдное наше Знанїйцо и понятїйцо! Думаю, не хуже бы мы управили Машиною Мірскбю⁴⁰⁵, как беззаконно воспйтанный Сын Отёческим⁴⁰⁶ домом. Откуду сїи бѣсы вселйлись в сердца наши? Не Легіон ли их в нас? Но мы сами занеслй сію началорбдную Тму с собою, родйвшись с нёю.

Аоанасїй. Почему ты Мнѣнія называеш бїсами?

Григорій. А как же их назовёш?

Аоанасїй. Я не знаю.

Григорій. Так я знаю. Бѣс Еллинским Языком называется Ьаіцбѵюѵ.

Аоанасїй. Так что ж?

Григорій. То, что Ьаіцбѵюѵ значйт знанїйцо, или разумѣнійцо, а Ьаіцсоѵ - знающїй, илй разумѣющій. Так прошу простить, что маленьким бѣскам бтдал я Фамйлїю велйкаго бѣса.

Лонгин. Неграмотный Марко⁴⁰⁷ (выслушайше басеньку) добрался до Рая. Вышел Петр С[вятьій] с ключами⁴⁰⁸ и, отверзая Ему райскїя двёри, спрашует: "Учйлся ли ты свящённых Языков?" "Никак", - отвѣчал Простак. "Был ли в Акадёміях?" "Никогда, Отче святьш". "Чбл ли дрёвних богослбвов Кнйги?" "Не чол, я Аза в глаза не знаю". "Кто ж тебе исправил на путь Мйра?" "Мене исправили три Рёгулки". "Кїи три рёгулки?" "А вот Они: 1а сїя. Все то дбброе, что опредѣленб и святым Людям. 2*. Все то не велйко, что получают и беззаконники⁴⁰⁹. За. Чего себѣ не хбщеш, другому не желай. la и 2а домашнїя, и я сам их надумал, а За есгь Апбсголскїй Закон для всѣх Языков данный⁴¹⁰. la родйла во мнѣ Іовле терпѣніе и благодарносгь. 2а дарйла свободою всѣх Мірскйх вожделѣній. За Примирйла меня со внутренным мойм Господйном. Апостол, взглянув на Его Просвѣгцённым, яко Солнце, Лицем, сказал: "О, благословенная и благодарная душа! Внїйди во обйтель отца твоего небёснаго и веселйсь вѣчно. Мало ты кушал, а мнбго сыт"⁴¹¹.

Яков. Не разум от Книг, но Кнйги от разума родилйсь. Кто Чйсгыми Размышлёніями о Исгинѣ очйсгил свой разум, тот подббен рачйтелному Хазяину, Источник Чйсгой водьї живбй в дбмѣ своём вырившему, как напйсано: "Вода глубока, Совѣт в сёрдцѣ Мужа"⁴¹². "Сыне, пїй вбды от твойх Сосудов"⁴¹³. В то врёмя, немножко с Книг откушав, может мнбго пользоваться, как напйсано об облисганном с небесё П АІ! /1 [ >: "И пріём Пйгцу, укрѣпйся"⁴¹⁴. Такбв-то есгь и сей Марко: Он из Числа посвягцаемых Боїу скотов, жванїе отрыгаюгцих. "Святй их во Истинѣ твоёй..."⁴¹⁵ Мало кушал, мнбго жевал. И из маленькой Суммы или йскры размнбжил Пламень, вселённую Обёмлюгцій. Не мнбго ли мы Его ббльше знаєм? Сколько мы набросали в наш желудок свягцённых слов? А кая полза? Тблько засорйли. Ах, бїдная ты жена Кровоточйвая⁴¹⁶, с слабым желудком! Вот чего надѣлали врёдныя Мокрбтьі, Змієм Апокалиптйчным Изблёванные, от котбрых Соломбн Сына своего отвлекает: "От Чуждых же Исгбчников да не пїеши"⁴¹⁷. Как же мбжно Таковбму гбрьких вод испблненному Сёрдцу вмѣсгйть Мир Божій: здравїе, радованїе, жизнь душёвную? Сыгцйм прёжде внутрь нас йскру Исгины ббжіей, а Она, облисгав нашу тму, пбслет нас к свягцённым вод библёйских Силоаму⁴¹⁸, до котбрых зовёт Пророк... "Измыйтеся, отимйте Лукавства⁴¹⁹ от душ ваших"⁴²⁰. Вот тебіі рвбтное! Не житіё ли наше есгь брань⁴²¹? Не со Змѣйными ли Мнѣніями нам Нужда бороться? Не сё ли та Павлова благорбднѣйшая баталія, о кбей: "Нѣсгь наша брань к Плоти и Крови..."⁴²² Мнѣніе и Совѣт есть сілі я и царство⁴²³. Сія глава гнѣздится в сёрдцѣ. Что ж, еслй сія глава Змїйна? Если de сілі я и Царство Злбе? Каковаго Мйра надѣятся в сёрдцѣ от Тиранна? Он Человѣкоубійца Исконй: наблюдает, сгережёт, любит и владѣет Тмою. И если таковбе гбрькое Мнѣній Море напблнило Сёрдце и пожёрла злая Глубина душу, то кбего там надѣяться Свѣта⁴²⁴, гдѣ горе и тма⁴²⁵? Кбего весёлія и сладосги, гдѣ нѣсгь свѣта⁴²⁶? Кбего Мйра, гдѣ нѣсть Жйзни и весёлія. Кая жизнь и Мир⁴²⁷, если нѣсгь Бога? Что за Бог, если нѣсгь духа Исгины⁴²⁸ и духа владычня⁴²⁹? Кїй дух Исгины, если не мысли невегцёсгвенныя и Сёрдце Чйстое⁴³⁰? Что за Чйстое, еслй не вѣчное, как пйсано⁴³¹: "Помышлёнія Его в род и род"⁴³²? Как же вѣчное, есгли на вегцествб засмотрѣлось? Как же не засмотрѣлось, если почитает Оное? Как же не почитает, есгли надѣется на Оное? Как же не надѣется, если тужит о разрѣшёніи Праха? Не сё ли есгь Имѣть таковбе сёрдце: "Увѣжд, яко Пёпел сёрдце их, и прелыцаются, и ни Едйн возмбжет избавить Душу свою?"⁴³³ Не сё ли есть грѣхопадёніе и Заблуждёніе от Бога в сторону Праха Идолочестїя? Не се ли есгь Глава Змїйна, о коей пйсано: "Той сотрёт твою Главу?"⁴³⁴ Слушай, Ермолай! Вот как должно восходйть на Гору Мйра! Принимай рвбтное, очищай Сердце, Выблюй Засгарѣліи Мнѣнія и не возврагцайся на блевбтину⁴³⁵. Пїй Чйсгую нбвых совѣтов воду по вся дни⁴³⁶. Се-то есгь Переходйть от Пбдлости на Гору, от Гбресги в Сладость, от Смерти в Живбт⁴³⁷, от свинных Луж к Гбрним исгбчникам Елёньим и Сайгачным⁴³⁸. Пїй потоль, поколь р Ґ> к 11 от Чрёва твоего потекут воды живбй⁴³⁹, утоляющей Нещастнѣйшую жажду, то есгь Несытость, Неудовблствїе, Зависгь, Вожделѣніе, Скуку, Рбпот, Тоску, Страх, Грусгь⁴⁴⁰, Раскаянїе и прбтчїя бѣсбвских Голбв жала, душу всї⁴⁴¹ Купно Умергцвляюігди. Пій потоль, поколь запоёш: "Душа наша яко Птйца избавися..."⁴⁴² "Прёйде воду непостоянную"⁴⁴³. "Благословён Господь, йже не дадё нас в Ловйтву Зубам их"⁴⁴⁴. Поколь Утѣшишся со Аввакумом, поя: "вложйл еси в Главы беззакбнных Смерть⁴⁴⁵, Аз же о Гбсподѣ возрадуюся, возвеселюся о Ббзѣ спасІ, моем"⁴⁴⁶. Поя со Анною: "Утвердйся сердце моє во Гбсподѣ"⁴⁴⁷. Поя с Давйдом: "Знаменася на нас свѣт Лица твоего"⁴⁴⁸. Пресйлный и прехйтрый есть непрїятель засгарѣлое Мнѣніе. Трудно (по Евангелїю) сего Крѣпкаго связати, и расхйтити Сосуды Его⁴⁴⁹, когда Раз Он в сёрдцѣ возродился. Но Что сладчае сего труда, возвращающаго безцѣнный Покой в сердце наше? Борйся день от дня и выганяй хоть по Одному⁴⁵⁰ из нутра, поднимайся Час от Часу на Гору, Храбро величаясь с Давйдом: "Не возвращуся дбндеже скончаются..."⁴⁵¹ Се-то есгь Преславнѣйшая сѣчь содомо-гомбрская⁴⁵², от которой божёсгвенный побѣдйтель Авраам возвращается.

Григорій. Живше проживаймо, друга мой, жизнь нашу, да протѣкают без Уньшїя⁴⁵³ дни наши и минуты. О всем нужном для течёнія дней наших промышляймо, но пёрвѣйшее попечёніе наше пусгь будет о Мйрѣ душёвном, сйрѣчь о Жйзни, Здравїи и спасеній Ея. Что нам пбльзы приобрѣстй цѣлой вселённой владѣніе, а душу потѣрять⁴⁵⁴? Что ты в Мірѣ сыгцешь толь дорогбе и полёзное, что б замѣнять отважился за душу твою? Ах, опасно ступаймо⁴⁵⁵, чтоб попасть нам внїйтйть в Покой Божїй в праздник Господень⁴⁵⁶. По крайнѣйшей Мѣрѣ, в Субббту, если не в Преблагословённую Субббт Субббту и в Праздников Праздник. Да получйв Шабас, хотя от Половйны Гбресгнѣйших трудбв увблнить возмбжем если не Осла⁴⁵⁷ нашего, то Душу нашу. И достйгнем, если не в лѣто Господнє прїятное⁴⁵⁸ в седмйжды седмбй или в Пятидесятый с Апостолами Год, когда всеобщее Людям и скотам⁴⁵⁹ Уволненїе бьіваєт⁴⁶⁰, то хотя Нѣсколко освободимб бїдную душу от тѣх трудбв: "Докблѣ положу совѣты в душй моёй, болѣзни в сёрдцѣ моём"⁴⁶¹. Глава в Человѣкѣ всему Сёрдце Человѣческое. Онб-то есгь самый тбчный в Человѣкѣ Человѣк, а прбтчее все Окблица, как учйт Іеремїя: "Глубокб сёрдце Человѣку (Паче всѣх) и Человѣк Есть, и кто познает его?"⁴⁶² Внемлй, пожалуй: Глубокб (де) Сёрдце, и Человѣк (Онб-то) Есть...⁴⁶³ А Что ж есгь Сёрдце, если не душа? Что есгь душа, если не бездонная Мыслей бёздна? Что есгь Мысль, если не Кбрень,

Сѣмя и Зерно всей нашей Крайней Плоти, Крови, Кбжи и прбтчей наружности? Вйдишь, что Человѣк, Мир Сердёчный Погубйвшій, погубйл свою Главу и Корень свой. И не тбчный ли Он Орѣх, снѣденный по Зёрну своєму Червями, ничего сйлы, кромѣ Окблицы, не имѣюгцій⁴⁶⁴? До сйх-то бѣднякбв Господь с толйким сожалѣніем у Исаїи говорйт: "Присгупйте ко мнѣ вси погубльшїи Сёрдце, Сугцїи далече от Правды..."⁴⁶⁵ Мысль есгь Тайная в тѣлёсной нашей Машинѣ Пружйна, Глава и Начало всего движёнія Ея, а Головѣ сей вся Члёнов Наружносгь, как Обузданный Скот, послѣдует. И⁴⁶⁶ как Пламень и рѣка, так мысль никогда не почивает. Непрерйвное сгремленїе Ея есть то желанїе. Огонь угасает, рѣка остановйтся, а невегцёственная и безсгихїйная Мысль, носягцая на себї Грубую брённость, как рйзу Мёртвую, движёніе своє прекратйть (хоть она в тѣлѣ, хоть внѣ тѣла) никак не србдна ни на Одно Мгновёніе и продолжает равномблнїйное своего⁴⁶⁷ Лѣтанья сгремленїе чрез неогранйченнїи вѣчносги Миллїбньї безконёчніи. За чём же Она сгремйтся? Игцет своёй сладосги и покою: Покбй же⁴⁶⁸ ея не в том, чтоб остановйться и протянуться, как мёртвое тѣло; живбй Ея Натурѣ, или порбдѣ, de несрбдно и чуждо. Но протйвное сему: Она, будьто во странсгвїи находясь, йщет по Мёртвым стихіям своего сродсгва: и пбдлыми Забавами не угасйв, но пуще распалйв свою жажду, тѣм сгремйтелнѣе от раболѣпной⁴⁶⁹ вещёственной Прирбды возносится к вышней Госпбдсгвенной Натурѣ, к роднбму своєму и безначалному Началу, дабы, сїянїем Его и Огнём Тайнаго Зрілії я очйстившись, увблнитись тѣлёсной Землй и Землянаго Тѣла. И сіё-то Есгь внїйти⁴⁷⁰ в Покбй Ббжій⁴⁷¹, очйсгитись всякаго тлѣнія, здѣлать совершенно вбльное стремлёніе и безпрепятсгвенное движёніе, вылетѣв из тѣлёсных⁴⁷² вещества Гранйц на свободу духа, как пйсано: "Постави на пространнѣ нбзѣ мой..."⁴⁷³ "Изведё мя в Просгранство..."⁴⁷⁴ "И Подьях вас яко на Крйлѣх Орлих, и приведбх вас к Себї"⁴⁷⁵. Сего-то и Давйд просит: "Кто мнѣ дасг Крйлѣ Яко Голубйнѣ, и Полещу и почїю..."⁴⁷⁶

Ермолай. А Гдѣ она находйт сїе безначалное Начало и вышнее Естесгвб?

Григорій. Еслй прёжде не сьіщет внутрь себе, без Пбльзы искать будет в другйх мѣстах. Но сіё дѣло есгь Совершенных Сёрдцем. А нам должно обучатся буквару сея Преблагословённыя Субббты, илй Покбя.

Ермолай. Побѣдйть Апокалѣптйческаго Змія и Страшнаго того с желѣзными Зубами Звѣра, кой у Пророка Данїйла все-на-все пожирает, Осгаток ногами попирая⁴⁷⁷, есгь дїло гІ,х Гербев, коих Бог в Кнйгѣ Числ⁴⁷⁸ велйт Мойсёю вписать в Нетлѣнный свой спйсок для войньї, минуя Жен и детёй, не могущих умножить Число святых БОжїих Мужёй, "не от Крове, ни от Пбхоти Плотскїя ни от Пбхоти Мужескїя, но от Бога рождённых"⁴⁷⁹, как напйсано: "Не соберу Соббров их от Кровёй..."⁴⁸⁰ Тѣ Однй почивают с Богом от всѣх дѣл свойх⁴⁸¹. А для нас немогцных и той Благодати БОжЇЕЙ довбльно, еслй можем дать баталію с маленькими бѣсками⁴⁸²: Часто Одйн Крбшечный душок дёмонскій страшный бунт и Гбрькїй Мятёж, как пожар душу жгуггцй, взбурюет в Сёрдцѣ.

Григорій. Надобно Храбро стоять, и не уступать Мѣсга дїаволу: "Противитеся, и бѣжйт от вас"⁴⁸³. Стыдно быть толь женбю и младёнцом, чтоб не устоять нам протйву Одного бездѣльнаго наѣздника, а хотя и против Маленькой Партій. Боже мой! Колйкое в нас нерадѣніе о Снисканїи и Охранёніи драгоцѣннѣйшаго небес и Землй Сердёчнаго Мйра. О нем Одном должен Человѣк и мыслить в Уединенїи, и Разгаваривать в Обрагценїях: "Сидяй в дому и идьій Путём, и лежа и восгая"⁴⁸⁴. Но мы когда о нем думаєм? Не всї ли Разговбры наши Однй враки и бѣсбвскіе вѣтры⁴⁸⁵? Ах! Коль мы самых себе не узнали! Забыв нерукотворённый дом наш и Главу его, душу нашу, и Главу Ея, Богоблажённый⁴⁸⁶ Рай Мйра. Имѣем же зато Изрядное награждёніе: в сйлу с тьісячи найтйть Одно Сёрдце, чтоб Онб нё было Занятб Гварнизбном Нѣсколких Экскадрбнов бѣсбвских. И понёже не обучаемся с Аввакумом стоять на Божёственной сей Стражѣ⁴⁸⁷ и продолжать всеполёзнѣйшую сію войну, затѣм здѣлалися в Кбрень нерадйвы, глухи, глупы, пужлйвы, неискусны и вбвся борцы разслабленнїи на то, чтоб и самая велйкая к нам Мйлосгь Божїя, но нам не понимаемая, так Сёрдцем нашим колотйла, как волк Овцами. Одйн, напримѣр, безпокбится тѣм, что не в Знатном дбмѣ, не с пригожим родился Лицбм, и не нѣжно воспйтан; Другбй Тужит, что хотя йдет Путём невйннаго житія, однак Мнбгїе, как Знатные, так и пбдлые, ненавйдят Его и Хулят, называя Отчаянным, Негбдным, Лицемѣром; Трётій Кручйнится, что не получйл Званїя или М Г.сга, котброе могло б⁴⁸⁸ Ему поставить Стол из десятка⁴⁸⁹ блюд Сосгоягцїй: А тепёрь тблько что по шестй блюд Извблит Кушать⁴⁹⁰; Четвёртый Мучшся, какйм бы Образом не лишиться, правда что Мучйтельнаго, но притом и Прибыльнаго⁴⁹¹ Званїя, дабы в Праздности не умерёть от скуки, не разсуждая, что нѣт полёзнѣе и важнѣе, как богомудро управлять [не] внѣшнею домашнею, а внутренною душёвною Эконбміею, То есгь узнать себе и здѣлать Порядок в Сёрдцѣ своем; Пятый терзается, что, чувсгвуя в себѣ спосббность к Услугѣ Обгцесгву, не может за мнбжеством Кандидатов Продраться к Принятїю дблжносги, будьто Однй Чинбвные имѣют случай быть добродѣтельными и будьто Услуга разнйтся от дббраго дїла, а дбброе дѣло от добродѣтели; Шестбй тревбжится, что начала предьявляться в Его волосах сѣдйна, что приближается час от часу с Ужасною Армією немилосёрдная Староста, что с другйм Корпусом за нёю⁴⁹² слѣдует непобѣдймая Смерть, что начинает ослабѣвать все тїло, притупляются Глаза и Зубы, не в сйлах уже танцовать, не сгблько Мнбго и вкусно пить, ѣсгь и прочая...⁴⁹³ Но мбжно ли счесть неигцётные Тмы нечйстых духбв и Чёрных вбронов, или (с Павлом сказать) духов Злббы поднебёсных⁴⁹⁴, по тёмной и неогранйченной бёзднѣ, по душіі нашей, будьто по просграннѣйшем вбздухѣ, шатаюгцихся⁴⁹⁵? Сій всѣ егце не Исполйны, но самій бездѣльніи, как собачки посгѣлніи, душки, однак дѣйствйтельно колёблют наше не искусное в бйтвѣ и не воору-жённое совѣтами Сёрдце: самый Послѣдній бѣсьішка тревбжит наш не Укрѣплённый Городок. Что ж, еслй дѣло до йдет до Львбв? Открбю вам, друга мой⁴⁹⁶, Слабосгь мою: Случйлось мнѣ в непбдлой Компаній не без Удачи быть Учасгником разговбра. Радовался я тѣм, но Радосгь моя вдруг игцёзла: двѣ Персбны начали хйтро ругать и осмѣвать⁴⁹⁷ меня, вкидая в разговор такїе Алмазные слова, кби Тайно изображали пбдлый мой род и нйзкое сосгоянїе, и Тѣлёсное Безобразїе. Стыдно мнѣ вспбмнить, сколь⁴⁹⁸ затривожилось Сердце моє, а паче, что сего от них не чаял; в сйлу я по дблгом размышлёніи возвратил мой Покой, вспбмнив, что онй бабины Сыны⁴⁹⁹.

АоанасїЙ. Что се значйт?

Григорій. Баба покупала Горшки; Амуры Молодых Лѣт егце и тогда Ей отрыгались. "А что за сей Хорбшенькой?.." "За товб дай хоть три Полушки"⁵⁰⁰, - отвѣчал Горшёчник... "А за товб гнюсново (вот он), конечно, полушка?" "За тбт же нйже двух Копѣек не возьму..." "Что за Чудо?" "У нас, бабка, - сказал Мастер, - не глазами выбирают, мы испытуем, чйсго ли звбнит". Баба, хотя была не пбдлаго вкусу, однак не могла отвѣчать, а только сказала, что она и сама давно сїе знала, да вздумать не могла⁵⁰¹.

АоанасїЙ. Сій Люде, имѣя с собою Одинакїй вкус, совершённо доказывают, что онй плод райской сей Яблони.

Яков. Закбнное житїе, твёрдый разум, великодушное и Милосёрдное⁵⁰² Сёрдце есгь то Чйсгой Звон Почтённой Персбны.

Григорій. Вйдите, друга мой, скблько мы отродйлись от Прёдков свойх? Самое пбдлое бабское Мнїнїйцо может поколотйть Сёрдце наше.

Ермолай. Не погнѣвайся, И сам Петр спугался Бабы: " БесГ.да (де) твоя⁵⁰³ Явѣ тя творйт, что Галїлеанин еси"⁵⁰⁴.

Лонгин. Но таковбе ли Сёрдце было у Дрёвних Прёдков? Кто может без Ужаса вспбмнить Іова? Однак со всѣм тѣм пйшется: "И не дадё Іов безумїя Богу..."⁵⁰⁵ Внимай, Что пйшет Лука о пёрвых Хрисгїянах? "Бѣ в них Едйна душа и Едйно Сёрдце..."⁵⁰⁶ А Что ж то? Какбе в⁵⁰⁷ них было Сёрдце? Крбмѣ Согласной их Любвй, вот какбе! "Онй же Убо радовахуся, Яко за Имя Господа Іисуса Сподббишася Прїяти безчёстіе..."⁵⁰⁸ Но вот Еще Гербйское Сёрдце! "Хулими Утѣшаемся"⁵⁰⁹. "Радуюся во Страданіях Мойх..."⁵¹⁰ Кто может без Удивлёнія прочёсть ту часть Его Письма, котбрая читается в день Торжества Его? Она есгь Позорищем Прекраснѣйших Чудес, плѣняющих Сердёчное Око. Велйкое Чудо! Что другйх привбдит в Горчайшее Смущёніе, тбе Павла веселйт, дышущаго душёю, здоровому желудку подббною, котбрый самую грубїйшую и твердѣйшую Пйшу в Пбльзу варйт. Не сё ли имѣть Сёрдце Алмазное? Тяжчайшїй Удар все прбтчее сокрушает, а Егб утверждает. О Мйре! Ты БОЖЇЙ, А Бог твой⁵¹¹! Сіё то значйт Истинное ГЦастїе: получйть Сёрдце, Адамантовыми Стѣнами огражденное⁵¹², и сказать: "Сйла Божїя снами"⁵¹³. "Мир ймамы к Богу..."⁵¹⁴

Ермолай. Ах, вьісбкїй сей Мир! Трудно до него добраться. Коль чудное было Сёрдце de, что за все Боїу благодарйло⁵¹⁵!

Лонгин. Невозмбжно, трудно, но достойн Он и ббльшаго Труда. Трудно, но без него тысячу раз труднѣе; трудно, но сей труд свобождает нас тяжчайших безчйсленных Трудбв сих: "Яко Брёмя тяжкое отяготѣша на мнѣ"⁵¹⁶. "Нѣсть Мйра в костёх мойх..."⁵¹⁷ Не сгыдно ли сказать, что тяжко несгь de Ярмо, когда, нося Его, находим толйкое Сокрбвигце, Мир Сердёчный?.. "Возмйте Иго моє на себе, и обрягцете Покбй душам вашим"⁵¹⁸. Скблько мы теряем Трудбв для маленькой Пбльзы, а часто и для бездѣлиц, нерѣдко и для врёда? Трудно одѣть и питать тѣло, да надобно, и нельзя без сего: в сем состойт жизнь тѣлёсная, и никтб о сем ТрудТ) каяться не должен; а без сего попадёт в тяжчайшую Гбресть, в Холод, Голод, Жажду и Болѣзни. Но не лёгше ли гебґ, питаться однйм Зёліем Сурбвым и притбм имѣть Мир и Утѣшёніе в Сёрдцѣ, нёжели над изобйльным Столом сидѣть Гробом Повапленным, испблненным Червёй Неусыпаемых, Душу День и Ногц без покбя угризаюгцих⁵¹⁹? Не лучше ли покрыть тѣлышко самою Нйгцею Одёждою и притбм имѣть Сёрдце, в рйзу Спасёнія и Одёждою Весёлія одѣтое⁵²⁰, нёжели носйть Златотканное Платье и между тѣм таскать Геёнскій⁵²¹ Огнь в душёвном Нѣдрѣ, Печальми бѣсбвских Манѣров сёрдце Опаляюггцй? Что Пбльзы сидѣть при всяком довблсгвѣ внутрѣ Красных Углов Тѣлом твойм, еслй Сёрдце ввёрженно⁵²² в самую Крайнѣйшую Тму Неудовблствїя из Украшённаго Чертога, о кбем Пйшется: "Птйца Обрѣте себГ, Храмину..."⁵²³ "Основана бо бѣ на Камени..."⁵²⁴ "Камень же бѣ Христос..."⁵²⁵ "Иже Есть Мир наш..."⁵²⁶ "Душа наша яко Птйца Избавися, и Сѣть Сокрушйся"⁵²⁷. "Кто даст ми Крилѣ?.."⁵²⁸ Что ж ты Мнѣ представляешь Трудность? Еслй кто попал в Ров или бёздну водяную, не должен думать о Трудности, но о Избавлёніи! Еслй стрбиш Дом, строй для обёих Сугцества твоего Часгёй, Душй и Тїла. Еслй украшаешь и одѣваешь Тѣло, не забывай и Сёрдца. Два Хлѣба, два Дбмы и двѣ Одёжды, два Рбда всего есгь: всегб Есть по двоє, затѣм что есгь два Человѣка в Человѣкѣ Однбм и Два Отца, Небёсный и Земный, и Два Мйры, Перворбдный и Врёменный, и двѣ Натуры, Божёственная и Тѣлёсная, во всем-на-всём... Еслй ж Оба сїи Естества смѣшать в Одно и признавать Одну только вйдимую Натуру, тогда-то бывает роднбе Идолопоклонёніе - и сему-то Едйнственно препятсгвует Свягцённая БЙБЛЇЯ, находясь дугою, всю тлѣнь огранйчиваюгцею, и воротами, вводягцими Сердца наша в вѣру Богознанїя, в надёжду Господсгвенной Натуры, в Царство Мйра и Любвй, в Мир Перворбдный. И сїе-то есть Исгинный и Твёрдый Мир: вѣрить и признавать Господственное Естествб и на Оное, как на необорймый Город, положйться и думать: "Жив Господь Бог мой..."⁵²⁹ Тогда-то скажеш: "И жива душа моя..."⁵³⁰ А без сего как тебѣ положйться на тлѣнную Натуру? Как не вострепетать, вйдя, что вся Тлѣнь всеминутно рбдится и игцезает? Кто не обезпбкоится, смотря на погибающую Существа Исту⁵³¹? Таковыи пускай не ожидают Мйра и слушают Исаїи: "Взволнуются и почити не могут. Нѣсгь Радоватися нечестйвым, глаголет Господь Бог..."⁵³² Бон⁵³³ смотрй, кто восходит на Гору Мйра? "Господь Сйла моя, и Учинйт нбзѣ мой на совершёніе, на высбкая возвбдит мя, Еже побѣдйти ми в іі Г.спп Его"⁵³⁴. Признавает Господа и пред не вйдящим Его поет, а Господь ведёт Его на Гору Мйра. Непризнанїе Господа есть мучйтелнѣйшее волнованїе и Смерть Сердечная, как Аввакум же поет: "Вложйл єси во Главьї беззакбнных Смерть"⁵³⁵. Сію Главу Давйд называет Сёрдцем, и Онб-то есгь Главйзна наша: "Глава Окруженїя их"⁵³⁶. Что за Глава? "Труд Усгён их"⁵³⁷. Что за Уста? "Докблѣ положу Совѣты в душй моёй, Болѣзни в Сёрдцѣ моём..."⁵³⁸ Труд Устён есть то болѣзнь Сердца, а Болѣзнь Сердца есгь то Смерть, вложённая во Главьі беззакбнных, а родная Смерть сія, душу убиваюгцая жалом⁵³⁹, есгь Смѣшёніе в Одно Тлѣнной и Божёственной Натур, а Смѣшённое сїе Слїянїе есть Устранёніе от Божёственнаго Естества в Страну Праха и Пёпела, как пйсано: "Еда исповѣсться тебѣ персть?"⁵⁴⁰ А Усгранёніе есть то Грѣхопадёніе, как напйсано: "Грѣхопадёнія кто разумѣет?"⁵⁴¹ О Грі.сіі вот что Сирах: "Зубы Его Зубы Львбвы, убиваюгцїи душу..."⁵⁴² Вот Тма! Вот Заблуждёніе! Вот Негцастїе! Вйдиш, куда нас завела тѣлёсная Натура? Чего надѣлало Слїянїе Естёств? Онб есгь роднбе Идолобѣшенство и Устранёніе от блажённой Натуры, и невѣдѣніе о Ббзѣ⁵⁴³. Таковаго Нашего Сёрдца извѣстная есть Печать⁵⁴⁴ то, что ни о чём, крбмѣ тѣлёснаго, не стараємся, тбчныи Язычники: "всѣх бо сих и языцы йшут"⁵⁴⁵. А еслй хоть мало поднять к Блажённой Натурѣ Очи, тот Час кричйм: "Трудно! Трудно!" Сіё то есть называть Сладкое Гбрьким⁵⁴⁶, но Праведник от вѣры жив⁵⁴⁷. А Что ж есть вѣра, еслй не Обличёніе или Изъяснёніе Сёрдцем понимаемой невйдимой Натуры⁵⁴⁸? И не сіё ли есть быть родным Израилем, все на двое раздѣляюгцим, и от всего вйдимаго невйдимую половйну Господёви⁵⁴⁹ своєму посвягцаюгцим⁵⁵⁰? О сём-то Павел гцаслйвцѣ вопіет⁵⁵¹: "Елйцы Правилом сим жйтельствуют, Мир на нйх и Мйлость"⁵⁵². Скажй, пожалуй, чем замѣшается тот, кто совершенно знает, что ничего погйбнуть не может, но все в Началѣ своём вѣчно и невредймо пребывает?

ЕрмолаЙ. Для меня сїе темновато.

Лонгин. Как не темновато лежагцему в Грязѣ невѣрія? Продырай, пожалуй, Око и прочищай взор. Царсгвїе блажённой Натуры, хотя Утаённое, однак внѣшними Знаками не несвидѣтельсгвенно Себе дѣлает, печатая слѣдьі свой по Пустому Вещесгву, будьто Справедлйвѣйшш Рисунок по живопйсным Краскам: Все вегцесгво есгь Красная Грязь и Грязная Краска, и живопйсный Порох, а блажённая Натура есгь сама Началом, то есть безначалною Инвёнціею⁵⁵³, или Изобрѣтеніем, и Премудрѣйшею Делинеацїею⁵⁵⁴, всю вйдимую фарбу носящею, котбрая Неі/ТІл іпоії своёй сйлѣ и Сущесгву так сообразна, будьто Одёжда тѣлу. Называет вйдимость Одёждою сам Давйд: "Вся яко рйза обетшают..."⁵⁵⁵ А Рисунок то Пядїю, то Цёпью Землемѣрною, то Деснйцею, то Исгиною: "Красота в деснйцѣ твоёй..."⁵⁵⁶ "Пядїю измѣрил Еси..."⁵⁵⁷ "Деснйца твоя воспрїят мя..."⁵⁵⁸ "Истина Господня пребывает во вѣки"⁵⁵⁹. Таковым взбром взырал и на тѣло своє: "Руцѣ, де⁵⁶⁰, твой сотворйсгѣ мя..."⁵⁶¹ Минает непосгоянную Тлѣнносги своёй воду: "Душа наша прёйде воду

непосгоянную"⁵⁶². Проницает Мьіслїю в самую Сйлу и Царство Таящейся в

Прахѣ Его дешйцы Вышняго и кричйт: "Господь Загцйтитель живота моего, от кого Устрашуся?"⁵⁶³ "Блаженны, яже избрал и прїял еси Господи..."⁵⁶⁴ ГЦаслйвы, перелетївшїи в Царство блаженной Натуры! О сём-то Павел: "По Землй ходягце, Обрагценїе ймамы на небесїх"⁵⁶⁵. Сей же Мир и Соломбн Пйшет: "Праведных души в руці; Божїей, и не Прикоснется им Мука..."⁵⁶⁶ Сіє ж тайнообразует Церемонія Обрѣзанія и Крегценїя. Умерёть со Хрисгбм есгь то оставить Стихійную немогцную Натуру, а перейти в Невйдимая и Горняя мудрствовать⁵⁶⁷. Тот уже перешбл, кто влюбйлся в аи сладчайшїй слова: "Плоть ничтоже..."⁵⁶⁸ Все то плоть, что тлѣнное. Сюда принадлежйт Пасха, Воскресенїе и Исхбд в Землю Обѣтованную. Сюда взыдбша Колѣна Ізраилева пред Господа⁵⁶⁹. Тут псі, Пророки и Апбсголы⁵⁷⁰, в Градѣ Бога нашего, в Гор ІІ святі; й Его⁵⁷¹, Мир на Ізраиля⁵⁷².

Ермолай. Темно говорйш.

АоанасїЙ. Тьі толь загусгйл рѣчь твою Библёйным Лоскутьям, что нельзя разумѣть.

Лонгин. Простйте, други мой, чрезмѣрной моёй склонносги к сей Кнйгѣ. Признаю мою горячую сграсгь. Правда, что из самых младёнческих Лѣт тайная сйла и манїе влечёт меня к Нравоучйтелным Кнйгам и я их паче всѣх Люблю: Онй врачуют и веселят моє Сердце; а Бйблїю начал читать около тридцатй лѣт рожденїя моего⁵⁷³, но сія Прекраснѣйшая для меня Кнйга над всїми мойми полюббвницами верх одержала, утолйв мою долговрёменную Алчбу и Жажду Хлѣбом и Водою, сладчайшею Мёда и Сота⁵⁷⁴ Божїей Правды и Истины, и чувствую особлйвую мою к ней Природу. Убѣгал, убѣгаю и убѣжал за Предводйтелством Господа моего всѣх житёйских Препятствїй и плотскйх вожд[е]лѣній⁵⁷⁵, дабы мог спокбйно наслаждатись в Пречйстых Обятїях Краснѣйшей паче всѣх дгцёрей⁵⁷⁶ Человѣческих сей Божїей Дгцёри. Она мнѣ из непорбчных ложёсн свойх родйла того Чуднаго Адама, кой, как учйт Павел, "сбзданный по Ббзѣ, в Правдѣ, и преподобій и Исгинѣ"⁵⁷⁷, и о кбем Ісаїя: "Род же Его кто исповѣсгь?"⁵⁷⁸ Никогда не могу довольно надивйться Прорбчей Премудросги. Самые Праздные в ней тбнкосги для меня кажутся Очень важными. Так всегда думает влюбйвшїйся. Премнбгїи никакбго вкуса не нахбдят в сих Словах: "Венїямйн волк Хйгцник, рано яст Еще, и на вёчер даёт Пйщу"⁵⁷⁹. "Очи твой на исполненїях вод..."⁵⁸⁰ А мнѣ Онй несказанную в Сердце вливают сладосгь и веселїе, чем чаще, их отрыгая, жванїе Жую. Чем было глубочае и безлюднѣе Уединенїе моє, тѣм ГЦаслйвѣе сожйтелство с сёю возлюбленною в женах, и⁵⁸¹ сйм Господним жребїем я довблен. Родйлся мнѣ Мужеск пол, Совершённый и Истинный Человѣк; Умираю небезчаден⁵⁸². И в сем Человѣкѣ похвалюся⁵⁸³, дерзая с Павлом: "Не всуе текбх"⁵⁸⁴. Сё-то тот Господень Человѣк, о кбем пйсано: "Не отемнѣстѣ Очи Его"⁵⁸⁵.

Григорій. Еслй вам не нравлятся Библёйные Укрухи, то поведём наш разговор Другйм Образом. Цѣлое воскрёсное Утро мы провелй о том бесїдою, о чем всегда мыслить дблженствуем, а Завтрешнїй день есгь раббтный. Однак, когда к вёчеру соберётеся, то внятнѣе побесїдуем о душевном Мйрѣ. Он всегда достбин нашего вниманїя, находясь всего житія нашего Намѣренным Концбм и Пристанищем.

Цей твір, відомий під різними назвами («Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Разговор дружескій о душевном мирѣ», «Разговор о душевном мирѣ», «Разговор дружескій о мирѣ»), Сковорода написав, судячи з усього, у 1770-х pp. Автограф не зберігся. «Разговор» дійшов до нас у кількох списках кінця XVIII - початку XIX ст., між якими існує чимало розбіжностей. Уперше його було надруковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. В основу нашої публікації покладено три списки твору з кінця XVIII ст.: список (його вважають найранішим), що зберігається в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського НАН України під шифром 326 Л. (Муз. 605/8), трохи пізніший список, який зберігається там-таки під шифром І, 377, а також список (неповний) від 1790-х pp., що зберігається серед паперів Ізмаїла Срез-невського в Архіві Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. 216, оп. З, № 1070). Позначаємо ці списки - відповідно - А, Б, В.

¹ Реєстр дійових осіб подано за списком В. У списках А і Б його немає.

² Фраза рлдость сердецъ зринає в Плачі Єремії 5:15.

³ Сковорода має на думці притчу про багатого й Лазаря: "Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали..." (Євангелія від св. Луки 16: 20-21).

⁴ До цього місця текст подано за списком Б.

⁵ Слова "Подлинно великим" подано за списком Б (замість "Правду говориш" у списку А та В).

⁶ Слова "Вѣрно там их много" подано за списком Б. У списках А та В їх немає.

⁷ Слово здесь подано за списком Б. У списках А та В його немає.

⁸ До цього місця репліку подано за списком Б (наголоси в поодиноких словах - за списком А).

⁹ У списку Б: "выгнать обовладавшую вами скуку".

¹⁰ У списку В: завесть.

¹¹ У списку Б ця репліка має такий вигляд: "Одно то, естли узнать, в чем состоит истинное щастье, и приобрѣсть оное".

¹² У списку Б цієї репліки немає.

¹³ У списку Б ця репліка має такий вигляд: "Правда мы родились к истинному щастію, и путешествуем к нему; а жизнь наша есть путь, как рѣка текущій".

¹⁴ Див. прим. 65 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

¹⁵ У списку Б подано іншу репліку: "Я давно уже ищу щастія, да нигдв я сыскать его не моїу".

¹⁶ У списку Б ця репліка має такий вигляд: "Ежели вы подлинно сыскать его хотите, то развяжить мнв сей вопрос, что есть для человѣка лучшее всего?"

¹⁷ Слова так у списку Б немає.

¹⁸ Слова "то и выше всего, а что выше всего" подано за списками Б і В. У списку А їх немає.

¹⁹ Гр. цЁуютоѵ ауавдѵ, лат. summum Ьопит. Серед грецьких філософів це поняття використовували, зокрема, Платон та Арістотель, а серед римських - Ціцерон і

Сенека. Велику увагу приділяли йому й отці Церкви, наприклад, Августин [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 431]. Перегодом до нього зверталися, скажімо, Ніколай Кузанський у вступі до «Вченого незнання» [див.: Николай Кузанский. Сочинения: В 2 т. - Москва, 1979. - Т. 1. - С. 49-50], Ян Амос Коменський у своєму «Лабіринті світу та раї серця» [Коменский Я. А. Сочинения. -Москва, 1997. - С. 15] й інші. Це поняття було звичним і в українській інтелектуальній традиції XVII-XVIII ст. [див., наприклад: Прокопович Ф. Етика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 514]. Воно відлунює ще в «Енеїді» Івана Котляревського: "Де общеє добро в упадку, / Забудь отця, забудь і матку, / Лети повинность ісправлять" [Котляревський L Енеїда // Котляревський L Повне зібрання творів. - Київ, 1969. - С. 170].

²⁰ Форму завысокосился подано за списком В. У списку А: зависокосился. У списку Б ужито форму множини: "Вы очень завысокосылись".

²¹ У списку Б: возволновал.

²² У списку Б: подчиненные.

²³ У списку Б: добродѣтелны.

²⁴ Захоплену характеристику стародавніх римлян Сковорода подав у листі-присвяті свого перекладу Ціцеронового трактату «De senectute».

²⁵ Історичний центр Венеції забудований палацами (palazzo), а Флоренція, крім усього іншого, славиться своїми садами та парками (Boboli, Cascine). У старій Україні Італію зазвичай сприймали як країну, де панує розкіш. Наприклад, Василь Григорович-Барський із неабияким захватом розповідає про її солодку мову, звичаї та обичаї, прекрасну архітектуру, карнавали й ремесла: "Что же реку о оных сладких словесах и прекрасных бесѣдах, их же слышати єдино услажденіє иноземцу, что же паки реку о множествѣ купеческих лавок и различных товарах, или о множествѣ искусных во всяком художествѣ дѣлателей, иже от наших, аки небо от земли, разнствуют..." [Григорович-БарськийВ. Странствованія. - Санкт-Петербург, 1778. - С. 68]. Пор. у Гоголя («Рим»): "И самое это чудное собрание отживших миров, и прелесть соединения их с вечно-цветущей природой - все существует для того, чтобы будить мир, чтоб жителю севера, как сквозь сон, представлялся иногда этот юг, чтоб мечта о нем вырывала его из среды хладной жизни, преданной занятиям, очерствляющим душу, - вырывала бы его оттуда, блеснув ему нежданно уносящею в даль перспективой, колизейскою ночью при луне, прекрасно умираюгцей Венецией, невидимым блеском и теплыми поцелуями чудесного воздуха, -чтобы хоть раз в жизни он был прекрасным человеком..." [Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений. - Москва, 1938. - Т. 3. - С. 242-243].

²⁶ У списку Б: "как бык на шерсть"; у списку В репліка закінчується на слові как. Пор. із приказками: "Мужик багатий, як бик рогатий" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 99]; "Богатый - что бык рогатый..."; "Мужик богатый, как бык рогатый" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 84, 730].

²⁷ Пор. з народною приказкою: "Багатий, як жид" [Франко, № 1247].

²⁸ Пор.: "Здоров, як бик" [Франко, №13153]; "Здоров, как бык..." [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 397].

²⁹ Див. прим. 63 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³⁰ У списку Б ця репліка має такий вигляд: "Дюжим, как лев, пригожим, как Венера...". Однодворцями називали ту групу державних селян, яка сформувалася в Російській імперії XVIII ст. з нащадків дрібного служилого люду й обіймала серединне становище між селянством та дрібномаєтковою шляхтою.

³¹ У списках А та В: позвольте.

³² У списку Б: "на то древо, которое".

³³ У списку Б: смоквою.

³⁴ Цей реєстр-ампліфікація нагадує «Рахубу древам розным» Климентія Зиновіїва: "Дубына, Грабына, Рябына, Вербына. / Соснина, Кленина, Тернина, Вышнина / Ялына, Калына, Вязына, Лозына..." [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 266].

³⁵ У списку Б слів "и премудрая" немає.

³⁶ Судячи з усього, цей образ Матері-природи Сковорода запозичив у Сенеки (Моральні листи до Луцілія ХС, 38): "Вона ж гойно постачала ними всіх - дбайлива матір, опікунка" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. -Київ, 2005. - С. 371; див. про це: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. -S. 433].

³⁷ У списку Б слова как немає.

³⁸ У списку Б слова так немає.

³⁹ У списку Б слів "во вселенной" немає.

⁴⁰ У списку Б: "день и ноч воплют, ничим не доволны".

⁴¹ У списку Б: "быть не нещастливыми".

⁴² Слова "Вот и благополучіе, сирѣч полученіе" подано за списком Б (у списках А та В їх немає).

⁴³ У списку Б слів арєтт), virtus немає.

⁴⁴ Сковорода переінакшує тут поширений у старій українській літературі образ крил віри та добрих справ, без яких людина не може долетіти до Царства Небесного. Слід сказати, що православні богослови різко заперечували притаманне передовсім кальвінізмові радикальне обмеження свободи волі, здійснюване шляхом абсолютизації Божої благодаті [див.: Могила ЕІ. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 82; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 120; Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 891-1026; Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 38, 311-312]. Протестантській апології "самостайної" віри вони протиставляли максиму "віра без діл - мертва!" (Соборне послання св. ап. Якова 2: 26), яка навіть стала приказкою [див.: Франко, № 3293]. Ось тут і зринав образ двох крил. Скажімо, Лазар Баранович писав про це так: "Вѣра єдино крило. Дѣла другоє. Кая птица єдиньїм крилом лѣтаст? Вѣрою и дѣлы лѣтаніс извѣстно на небо" [БарановичЛ. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 321]. Те саме в Івана Величковського: "Рекл би ктось: 'Сама вѣра до неба досягнет', / отвѣщаю: 'И кождій того з вѣри прягнет', / Леч питаю: 'Мертвій труп лѣтати чи может? / A вѣра без дВл мертва, як же то возможет?' / Вѣра єдно єст крило, о єдном несмѣло / крилѣ летѣти, звлаща морем - страшно дѣло" [Величковський L Твори. - Київ, 1972. - С. 168; докладніше див.: УшкаловЛ. "Що є свобода? Добро в ній яке?" // УшкаловЛ. З історії української літератури ХѴІІ-ХѴІІІ століть. - Харків, 1999. - С. 31-33].

⁴⁵ Слова "как остро-дално-зрителной орлиной глаз" подано за списком Б (замість "Как орлиное крило" у списках А і В).

⁴⁶ Старовинний мандрований сюжет про сліпця та хромця вперше в українській літературі опрацював іще у XII ст. Кирило Турівський («Притча о человѣчестѣй души и о тѣлеси»). За часів бароко до цього сюжету зверталися, скажімо, Григорій Димитрович («Приповѣсть о тѣлѣ чловеческом и о души») [див.: Еіеретц В. El. К истории украинской повести XVII в. // Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI-XVIII веков. - Денинград, 1926. - Вып. 1. - С. 118-119], Іван Максимович [див.: Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 141 (зв.)-142] та інші. Цей сюжет був популярний і в емблематичній літературі. Під номером 187-им ("Mutum auxilium") він є, наприклад, у збірці емблем Андреа Альчіаті («Emblemata», 1531), а під номером 15-им - у збірці Отто Ван Вена «Amorum emblemata, figuris aeneis incisa» (Антверпен, 1608).

⁴⁷ У списку Б: конечно.

⁴⁸ Початок репліки подано за списком Б. У списках А та В він набагато коротший: "Вообрази себѣ, что видиш путника, возлѣ путй сидягцаго".

⁴⁹ Слова "чрез лѣса, рѣки, стремины" подано за списком В. У списку А їх немає.

⁵⁰ У списку Б ця частина фрази має такий вигляд: "отсель живое око его, взирало с веселою жадностію через рѣки, лѣса, стремнины, чрез пирамидных гор верхушки, на блистаюгцій издали замок".

⁵¹ У списку Б: "который был" (речення продовжується).

⁵² Див.: Євангелія від св. Дуки 16: 20-31. Сюжет про багатого й Дазаря був надзвичайно популярний у старій українській літературі [див., наприклад: Транкеіліон-Стжроеецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 316-316 (зв.); Транкеіліон-Стжроеецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. - Арк. 53; Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 596-604; BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 346-347; Туптало Д. Слово в недВлю о мытари и фарисеи // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 11-11 (зв.); ТупталоД. Поученіє в недВлю двадесят вторую по Святом ДусВ // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 2. -С. 584-594; ТупталоД. Поученіє в недВлю тридцать вторую по Святом ДусВ// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 2. - С. 668; КониськийТ. Слово в недВлю двадесят третію// Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 22-28; Кониський Т. Слово в день святой великомученицы Варвары // Там само. - С. 263; Величковський П. Дисти // Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. - Москва, 1892. - С. 236; Леванда І. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 1. - С. 65-66].

⁵³ Неточна цитата з Книги Псалмів 77 (78): 33. Пор.: въ сХетѣ дше й^ъ.

⁵⁴ Книга Псалмів 24 (25): 4.

⁵⁵ Книга Псалмів 110 (120): 5.

⁵⁶ У списку Б: говорит.

⁵⁷ У списку Б: спрашивал.

⁵⁸ У списку Б: "Странствованіе моє в разных краях свѣта сослало".

⁵⁹ Слово меня подано за списком Б (у списках А і В його немає).

⁶⁰ Початок речення подано за списком Б. У списках А та В натомість: "родила меня без очей, а я..."

⁶¹ У списку Б: ему.

⁶² Ім'я Ураній походить від гр. оѵраѵюс; - 'небесний'.

⁶³ У списку Б слова "вскричал просвѣгценный" стоять після слова "брат".

⁶⁴ Називаючи персонажів притчі Практиком та Обсерватором, Сковорода, певно, має на думці поняття "практика" й "теорія", що їх отці Церкви використовували задля того, щоб описати чин обоження [див.: МининП. Главные направлення древне-церковной мистики // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 344]. Зрештою, ці поняття виходять далеко за межі патристичної традиції. Досить пригадати хоч би Данте, який писав у своєму «Бенкеті» таке: "...Наше блаженство (те щастя, про яке йдеться) ми щонайперше можемо віднайти ніби недосконалим у житті діяльному, тобто в застосуванні моральних чеснот [аскетична "практика" (праліс,)], а потім ніби досконалим - у застосуванні чеснот інтелектуальних [аскетична "теорія" (вєсоріа)]. Обидві ці дії - вільні та найкоротші шляхи, які ведуть до вищого блаженства, що його тут досягти неможливо..." \Данте Алигиери. Малые произведения. - Москва, 1968. - С. 252].

⁶⁵ У списку Б: "всегда печатлѣется".

⁶⁶ Прийменник с подано за списком Б. У списку А його немає.

⁶⁷ Форму брате подано за списком Б (замість брат у списку А).

68 ч_асхиНу речення після двокрапки подано за списком Б. У списку А натомість: "Мой Отец так меня Родил, что по Землѣ Ходить не моїу, ни ползать Руками", у списку В: "Мой меня так родил...".

⁶⁹ Слово способен подано за списком Б (замість рожден у списках А і В).

⁷⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: вре/ИА /иое легко єсть (Євангелія від св. Матвія 11: ЗО).

⁷¹ У списку Б: "око твоє".

⁷² У списку Б: гонящей.

⁷³ У списку Б: его.

⁷⁴ У списку Б: брате.

⁷⁵ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 18: 19. Пор.: Ерлтъ СЗ врлтл по/иогус/иь, Йкш Гр<)ДЪ твердъ Й ВЫСОКЪ, Оукр^П/ІАСТСА же Йкоже ШСНОВ<)НОЄ царство.

⁷⁶ Поєднання двох "сродностей" подано тут за допомогою формули христологічного догмата. Обидві вони, кажучи словами Дмитра Чижевського, "звязані між собою так само, як обидві природи - людська та божеська - в Христі. Вони -'ат^гптші^', 'а^єрісттйх;', 'ааиухитшд', 'аЬіацзєтшд', 'ахшриттш<;' - 'без змішання, але Й без розділення'" [Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 105].

⁷⁷ Сковорода говорить про "золоту мірноту". Мотив "золотої мірноти" був дуже популярний в українській культурі часів бароко. Думка, згідно з якою "щасливі тримаються середини" [(MohylaP.) ЛЮод, abo Kamien z procy prawdy Cerkwie swi^tey prawoslawney Ruskiey // Архив Юго-Западной России. - Киев, 1893. - Ч. І. - Т. IX. - С. 56], "цнота полягає в помірності" [Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 384], а доброго чоловіка прикрашає "мірнота в усьому" [Smotryc'kyj М. Kazanie па znamienity pogrzeb przezacnego у przewielebnego m^za, pana у oyca Leontego Karpowicza// Collected Works of Meletij Smotryc'kyj / With an Introduction by David A. Frick. - Cambridge, Mass., 1987. - Vol. 1. -P. 253], була на ту пору загальником, адже всяка галузка сфери моральності має тричленну структуру: "Medium, тобто середина, а два полюси побіля неї..., один край можна назвати недостатністю, другий - надміром, й обидва вони є на шкоду. Цнота завжди тяжіє до середини..." [Examen Obrony// Архив Юго-Западной России. - Киев, 1914. - Ч. І. - Т. VIII. - Вып. 1. - С. 579]. "Золотій мірноті" підлягала не тільки сфера моралі, що красномовно засвідчують твори Софронія Почаського [див.: Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в ХристВ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 295], Стефана Калиновського [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. /

Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 186], Лазаря Барановича [див.: BaranowiczL. Nowa miara starey wiary. - Nowogrod-Siewierski, 1676. -S. 99], Феофана Прокоповича [див.: Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 184], Стефана Яворського [див.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 173], Дмитра Туптала [див.: Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго. - Киев, 1824. - Ч. 1. - С. 215], Івана Максимовича [див.: Максимович І. Царскій путь креста Господня. - Чернігів, 1709. - Арк. 25 (зв.)] та інших, але й віра [див.: Examen obrony, to iest Odpis na script Obrona werificatii nazwany // Архив Юго-Западной России. - Киев, 1914. - Ч. I. - Т. VIII. - Вып. 1. - С. 579; Smotryc'kyj М. Obrona verificaciey // Collected Works of Meletij Smotryc'kyj / With an Introduction by David A. Frick. - Cambridge, Mass., 1987. - Vol. 1. - P. 452], ба навіть христологічний догмат [див.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 173-174]. Докладніше див. про це: УшкаловЛ. "Золота мірнота" на теренах українського духовного досвіду// УшкаловЛ. Есеї про українське бароко. - Київ, 2006. - С. 98-109.

⁷⁸ Фразу вет^їй ден/ии взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22.

⁷⁹ У списку Б: тебгь.

⁸⁰ У списку Б: ищет.

⁸¹ У списку Б: падает.

⁸² Сковорода має на думці засуджену Церквою як єретичну ідею Орігена (бл. 185-253/254) про всеосяжну віднову Божого творива (апокахаохаоїс, паѵтсоѵ) [див.: Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. - New York, 1985. - С. 102-103].

⁸³ У списку Б між частинами речення стоїть сполучник я.

⁸⁴ Міркування Сковороди про Бота-натуру могли бути інспіровані трактатом Ціцерона «Про природу богів» (II, XLV-XLVII), де він викладав відповідні ідеї стоїків. У християнській традиції окреслення natura щодо Бога вживав Авіустин: "Deus est natura scilicet non creata, sed creatrix" (De trinitate, 15, 1, 1). Починаючи з XIII ст., класичною стає опозиція: natura naturans / natura naturata [див. про це: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). -Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 434, 439]. Що означало слово натура для українських письменників часів Сковороди можна зрозуміти, скажімо, з коментаря, який подав до нього Феофан Прокопович у своєму курсі натурфілософії: "По-перше, під природою розуміють самого Бога. Наприклад, Сенека, провідник римських стоїків («Про обов'язки», кн. IV) легко присвоює [йому] назву природи, коли каже, що вона є нічим іншим, як Богом. Звідси філософи виводять відмінність природи, говорячи по-латинському, що однією є 'природа творча' (natura naturans), а другою - 'природа створена' (natura naturata). Під першою вони розуміють самого Бога, а під цією - створені речі. По-друге, під назвою 'природа' розуміється сутність будь-якої речі... По-третє, природою називається всезагальність речей... По-четверте, її визнають природною причиною... Нарешті, назвою 'природа' послуговуються для визначення народження живого" Щрокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Еірокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 147]. Ці міркування Прокоповича дослівно повторив учитель Сковороди Георгій Кониський [див.: Кониський Е. Філософія природи, або Фізика// Кониський Е. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 66].

⁸⁵ У списку Б: богослов.

⁸⁶ Сковорода вважав, що Бог не має властивого собі імені ("Deus innomius"), хоча, з другого боку, Божих імен є сила-силенна ("Deus multinomius"). Таким чином, богослів'я Сковороди поєднує в собі апофатичні й катафатичні риси [див.: ЭрнВ. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 272-274]. Слід відзначити, що старе українське богослів'я йшло як апофатичною дорогою (via negationis) (її блискуче окреслення подав свого часу Кирило Ставровецький: "непостиженієм постизаю непостижимаго Бога" [Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. - Арк. 6]), так і катафатичною (via eminentiae) (на цьому Грунті поставали твори на взір «О именах Бозских» Климентія Зиновїїва, де подано 16 Божих імен [див.: Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 34], присвяти Євангелії, виданої в Києво-Печерській лаврі 1707 р. [див.: Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 474], де подано десяток Божих імен, чи апокрифічних «Сімдесяти імен Богу» [див.: Памятники отреченной русской литера-туры. Собраны и изданы Николаем Тихонравовым. - Москва, 1863. - Т. II. - С. 339-344]). При тому наші богослови все-таки (бодай на рівні декларацій) надавали перевагу апофатиці. Як писав, наприклад, Симеон Полоцький: "Бог бо паче чрез отреченія познаваєм бьіваєт, неже чрез укрѣпленія, по согласію всѣх богословцов" [Полоцький С. Жезл правленія, утвержденія, наказанія и казненія. - Москва, 1667. - Арк. 22; пор.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 129; Кониський Г. Філософія природи, або Фізика // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 35].

⁸⁷ Єгова - yhwh, ім'я Бога, яке записується за допомогою чотирьох літер: йод, хе, вав, хе, а тому називається також Тетраграматон. Автентична вимова цього імені була втрачена, оскільки від початку біблійний текст був консонантним, а вимова передавалась усно. При читанні вслух Тетраграматон зазвичай заступали словом "Адонаї" (буквально "мій Господь"). Ця звичка віддзеркалена вже в Септуагінті, де ім'я yhwh передано грецьким кѵрюс; - пан. У масоретському тексті Біблії для того, щоб показати, що Тетраграматон слід читати як ^Jaddnay; приголосні yhwh огласовані значками, що відповідають цьому слову. Християнські вчені доби пізнього середньовіччя й Відродження сприйняли таке написання буквально, тому й виникло прочитання уоЬдіѵа^ь, яке перейшло з латини до багатьох європейських мов. Реконструкція звучання імені yhwh, що її дотримуються сучасні гебраїсти, - yahwe (Ягве). На користь такого прочитання свідчать і тексти ранніх грецьких отців Церкви. Етимологічно ім'я yhwh часто пов'язують із дієслівним коренем hwy / hyy "бути", як, наприклад, у Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 3:14: "Я Той, що є". Інші гіпотези пов'язують це ім'я з дієсловами, які означають "падати", "дути" тощо [див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1989. - Vol. 2. - P. 409-411].

⁸⁸ Фразу не р^Х/И^кі взято з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 15.

⁸⁹ Пор.: Книга пророка Ісаї 6: 8; 41: 4, 10; 43: 10, 25; 45: 8, 18, 19, 22; 46: 4, 9; 47: 8,10; 48: 12,17; 51:12; 52: 6; 61: 8. Фраза єс/иь сьш узята з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 3: 14.

⁹⁰ Слова "или от Хлебанья" подано за списком В. У списках А і Б їх немає.

⁹¹ Схожий реєстр Божих імен подав свого часу Діонісій Ареопагітський (Про Божі імена, 596С). Пор.: "вони славословлять його також як Сонце, Зірку, Вогонь, Воду, Вітер, Росу, Хмару, Камінь, Скелю, тобто як Усе суще та як Нічого з усього сущого" [Дионисий Ареопагит. Божественные имена // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 20].

⁹² Частку ж подано за списком Б (у списку А її немає).

⁹³ Див. прим. 144 до діалогу «Наркісс».

⁹⁴ У списку Б: огнь.

⁹⁵ У списку Б: огнь.

⁹⁶ У списку В - пропуск між однаковими словами родилось у репліках Афанасія та Єрмолая.

⁹⁷ У списку Б і В: тварь.

⁹⁸ У списку Б: существо.

⁹⁹ Сполучник и подано за списком Б (у списку А його немає).

¹⁰⁰ Теологи пояснюють сенс Божої економії так: "Бог безугавно 'сходить у світ' діями свого промислу через власну економію, що в буквальному розумінні означає 'домобудівництво' чи 'домоуправління'. А виповнюючи 'повноту часів', Божа Премудрість, котра діє у світі як сила, енергія, промисел, входить в історичний процес як Персона. Іпостасна Премудрість Отця 'створює собі дім' - пречисту плоть Діви, сприйняту на себе Словом" [Лосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной Церкви // Мистическое бого-словие. - Киев, 1991. - С. 186]. Одним словом, економія - це всі зовнішні прояви Бога, тобто Тройця, пізнавана в її стосунку до творива.

¹⁰¹ Дмитро Чижевський каже з приводу цієї думки, що її взято з «Правил святого богослів'я» (№447) Алана Лілльського (1128-1202 pp.). Друге джерело, що його називає Чижевський, - це «Книга двадцяти чотирьох філософів» (1-ша частина, I—II, іі), де подано таке окреслення Бога: "нескінченна куля, що її осереддя є повсюди, а обводу немає ніде" ("Deus est sphaera infinita, cuius centrum est ubique, circumferentia nusquam") [див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 43; пор.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). -Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 191]. Очевидно, Алан Лілльський запозичив це окреслення саме з «Книги двадцяти чотирьох філософів». Та й загалом, воно стало дуже популярним у Європі, починаючи з XIII ст. [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 136 (прим.), 393]. Його добре знали й українські інтелектуалісти XVII-XVIII ст. Наприклад, Іван Максимович писав про Бога таке: "...єст Бог сфера, сієст коло разумноє, єгоже кентр вездВ, круг обводный нигдеже, или окруженіє мѣстом не облечено нигдв..." [Максимович L Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. -Арк. 256 (зв.)].

102 Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдь вгъ нішъ; Є також народна приказка: "Хто як Бог!" [Франко, № 1195].

¹⁰³ У списку Б слова длятого немає. У списку В натомість стоїть слово потому.

¹⁰⁴ Коло належить до найулюбленіших символів Сковороди [див.: Cyzevskyj D. Skovoroda-Studien: I. Skovoroda und Angelus Silesius // Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1930. -Bd. VII. - S. 1-2, 9; Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974. -S. 38-45]. Філософ називав безпочатковим і безконечним колом Бога, говорив про коло як про символ вічності, про "доброкруглість" істини, про коло як про джерело всіх інших фііур, про коловий рух душі та всього творива, яке, виливаючись із Абсолютного, стремить до нього назад. "Віцефігурами" кола в Сковороди постають численні образи: хлібина, монета, жорна, виноград, корона, намисто, яблуко, сонце тощо. Джерелом сково-родинського образу кола є передовсім християнський платонізм (Климент Олександрійський, Оріген, Діонісій Ареопагітський, Еріугена, Бонавентура й інші) та емблематика. Зрештою, Сковорода йде тут услід за ранішими українськими авторами. Варто пригадати, наприклад, те, що Іоаникій Галятовський уподібнював до кола Бога [див.: Еалятовський L Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 102 (зв.)], він-таки та Стефан Яворський говорили про коло вічності ("...коло вѣчность сімболизуєт, же як в колѣ нѣмаш ни конца, ни початку, так вѣчность ни початку, ни конца не маєт..." [Галятовський І. Небо новоє. - Львів, 1665. - Арк. 4 (передмова, б.п.); пор.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 854]), а Лазар Баранович - про коло блаженства [див.: Баранович А. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 204].

¹⁰⁵ Старовинний образ змія був поширений в емблематичній літературі. Див., наприклад, 615-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Змія свившаяся в круг и держащая хвост во рту» (підпис: "Такова есть вѣчность: ни начала, ни конца не имѣющая. Конец зависит от начала. Finisque ab origine pendet" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. - С. 154-155]. До нього не раз зверталися й старі українські письменники. Скажімо, Симеон Полоцький подавав "знаменієм вѣчности" змія, що "огиб себе пригризаєт, во образ колеса свиваєтся" [Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 115 (зв.) (друга пагін.)]. А ще на початку XVII ст. Захарія Копистен-ський писав: "Не длячого бовѣм иного заисте єгипетскіи філософове LEQoyAucpLKdx;, тоєст назвиско речи вьюбраженєм означаючи, рок малевали, в той способ, уж в коло звившися хвост аж до уст приводил, а по том зась разводил ся и разпущал, єно длятого, абы показали, иж рок где ся кончаєт, там знову початок берет, знову ся розводит, и до своєи клюбы приходит" [Копистенський 3. Оміліа, албо Казаньє на роковує память в Бозѣ велебного блаженнои памяти отца Єліссеа в схиммонасєх Євтіміа Плетенецкого // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 164].

¹⁰⁶ Слово всемогущїя подано за списками Б і В. У списку А його немає.

¹⁰⁷ У списку В: зачалась.

¹⁰⁸ Пор. звернені до Бога слова Мойсея: й ащ вопрбсАтъ ліа, что Йліа g/иХ, что рекХ къ нй/иъ; (Друга книга Мойсеєва: Вихід 3:13).

¹⁰⁹ У списку Б: "всегда, вездѣ было, будет и есть".

¹¹⁰ Див. прим. 507 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹¹¹ Слова "Одно другаго не разнйтся, тож" подано за списками Б і В. У списку А їх немає.

¹¹² У списку Б: "о моем знать".

¹¹³ Пор.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 3: 14.

¹¹⁴ Гр. артої; - 'хліб'. У православній традиції це слово здавна відоме також у кириличній транслітерації. Досить пригадати хоч би «Молитву на благословеніє Артоса в день святыя неделя Пасхи» та «Молитву на раздробленыи Артоса в субботу свѣтлыя неделя» [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 217-220 (друга пагін.)].

¹¹⁵ Лат. panis - 'хліб'.

¹¹⁶ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 3: 14; Книга пророка Ісаї 51: 12.

¹¹⁷ У списку Б: говорил.

¹¹⁸ Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 8.

¹¹⁹ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІЮВЫ єсть.

¹²⁰ У списку Б: разрешится.

^т Слово есть подано за списком Б (у списках А і В його немає).

¹²² Сковорода має на думці слова: И рекб^ъ: ш, В/іко гди, єдл шво/іьстЙ/іъ єсй лгсди сїа й іер/ій/Md, рєкГй: /ийръ вХдетъ валіъ; и се, пройде /иечь даже до дХшй й^ъ (Книга пророка Єремії 4: 10).

¹²³ Сковорода має на думці слова: слово живбтно придерж^фе, въ по^ВіілХ лін^ въ день ^ртбвъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 2: 16).

^ш Книга Псалмів 101 (102): 27. Пор.: Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 18; Книга пророка Ісаї 49: 9; 50: 6.

¹²⁵ Парафраза або Книги Псалмів 148 (149): 6 (пор.: пове/Г^нїе положи, й не лінліш йдетъ), або Книги Притч Соломонових 8: 29 (пор.: й єгдЗ по/ілгуше /ибргс пред&гв єгш, да вбды не /ий/иш йдХтъ оуттъ єгш), або Книги Премудрості Соломонової 1: 8 (пор.: й не лінліш йдетъ єгш шв/іич^ікіфь сХдъ).

^п6 У списку Б слова Аванасш немає.

¹²⁷ У списку Б слово точно стоїть перед словом имгьет.

¹²⁸ У списку Б: то.

¹²⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 5: 20. Пор.: по/ілгЗкіцш/ИЪ гбрвкое С/іЗдкое, й С/іЗдкое гбрвкое.

во у _СПИСКу Б: справимося.

¹³¹ Див. прим. 363 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹³² У списку Б після слова тогда стоїть сполучник и.

¹³³ У списку Б: "до него и добратся можно".

¹³⁴ У списку Б: все.

¹³⁵ У списку Б: в образѣ (sic!).

¹³⁶ У списку Б прийменника с немає.

¹³⁷ Протиставлення образів "природа-мати" - "природа-мачуха" дуже давнє. Його можна знайти, скажімо, ще в «Institutio oratoria» Квінтіліана (XII, 1, 2) [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. -Дьвів, 2007. - С. 152].

¹³⁸ У списку Б: его.

¹³⁹ Думку Єрмолая справді можна було потрактувати як "клевету", чи "хулу", на Бога. Пор., наприклад, окреслення "хулы", що його подав Інокентій Гізель: "Хула же єсть глаголаніє, писаніє или помьішленіє, противноє Боїу или святым", зокрема, коли хто каже, що "Бог єсть неправеден, не помнящ о человѣцѣ..." [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 80].

¹⁴⁰ У списку Б: лишняго.

¹⁴¹ На цю тему Сковорода написав байку «Крот и Динкс».

¹⁴² Парафраза Євангелії від св. Матвія 6: 26-28. Пор.: Во^рйте нл птйцві нєбєснвіа, йкш не сЁгстъ, ни жнХтъ, ни совирЗгстъ въ жйтницы, й оцъ вЗшъ нвный питЗетъ й^ъ. Не вы /іи гте /іХчши й^ъесте; Ктб же СЗ васъ пєкшса /ибжетъ njH/іожйти вбзрлстХ евое/иХ /іЗкотв едйнъ; И ш шдежди чтб пєчєтєса; Сиотрйте крінъ емнві^ъ, кЗкш рлстХтъ: не трХждЗгстсА, ни прАдХтъ.

¹⁴³ Цю та попередню репліку подано за списком Б. У списках А і В їх немає.

¹⁴⁴ У списку Б: тисяч.

¹⁴⁵ Слово родным подано за списками Б і В. У списку А його немає.

¹⁴⁶ У списку Б цієї репліки немає.

¹⁴⁷ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 5. Пор.: ВодЗ Г/іХбокЗ сов^тъ бъ сердцві мХжа.

¹⁴⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 4: 8. Пор.: Да,гв єсй весе/іе въ сердцві /иое/иъ.

¹⁴⁹ У списках Б і В: спгьвает.

¹⁵⁰ У списку Б: "в сердцѣ твоем".

¹⁵¹У списку Б слова моє немає.

¹⁵² Форму ропоту подано за списком Б (замість ропот у списку А і В).

¹⁵³ У списку Б слова войн немає.

¹⁵⁴ У списку Б слова заговори немає.

¹⁵⁵ У списку Б слова скиптрое немає, а замість похищенїя стоїть похищеннаго.

¹⁵⁶ Парафраза Дій св. апостолів 11: 8. Пор.: гди, йкш всако скверно й/ій нечйсто нико/ійже

ВНЙДЄ ВО OyCTd /ИОА.

¹⁵⁷ У списку В: званїе.

¹⁵⁸ Див. прим. 296-298 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое». Схожа думка є, наприклад, у «Моральних листах до Луцілія» Сенеки (LXXYI, 6): "А благо - це лише те, що чесне; що ж схвалює юрба, в тому ні крихти правди, ані натяку на щось постійне" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 268].

¹⁵⁹ Парафраза Дій св. апостолів 22: 11. Пор.: И йкоже не вйді^ъ СЗ С/іЗвы світл онлгш, і,л рХкХ ведб/ив СЗ йфи^ъ со /инбю.

¹⁶⁰ Парафраза Книги пророка Єремії 17: 1. Пор.: Грі^ъ іХдинъ нлпйынъ єсть пиы/іо/иъ же/іі^ньі/иъ Hd нбгти •Здл/Игжтові, нлчертлнъ Hd скриж<)/іи сердцсі Й^Ъ Й Hd рб^і^ъ

О/ІТЛреЙ й^ъ.

¹⁶¹У списку Б: дгьло.

¹⁶² Прикметник началороднаго подано за списком Б (замість начала роднаго в списках А і В).

¹⁶³ У всіх трьох списках на цьому місці стоїть форма глаголющим. Однак цитовані слова в Біблії не належать Богові. Тому до змісту речення краще пасує форма глаголющій.

¹⁶⁴ Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12.

¹⁶⁵ Парафраза Євангелії від св. Луки 12: 35. Пор.: Дії вХдХтъ чрес/Ы вЗіш препоАмнл.

¹⁶⁶ У списку Б: истинное.

¹⁶⁷ Парафраза Євангелії від св. Івана 14: 17. Пор.: д^ъ йстины, єгшже /жръ не /ибжетъ ПрЇАТИ, Йкш не вйдитъ ЄГШ, ниже ЗнЗеТЪ єгш: ВЫ же ЗнЗете ЄГО, Йкш ВЪ EdCh превывлетъ й въ вЗсъ вХдетъ.

¹⁶⁸ У списку Б замість всего свгьта написано всгьх.

¹⁶⁹ У списках Б і В: туда.

¹⁷⁰ У списку Б: вещи (sic!).

¹⁷¹ Сковорода має на думці так званий "пробний камінь" (лат. index).

¹⁷² У списку Б: испитывать.

¹⁷³ Сковорода користується тут образами, котрі віддзеркалюють ідею Церкви як містичного Христового Тіла. Пор., наприклад, із міркуваннями Мелетія Смотрицького: "Аби не казав зір слухові: ти не належиш до тіла та є геть марним, - а слух аби не казав того самого нюхові, нюх - смакові, смак - дотикові. Бо якби все тіло перетворилося на око, де ж тоді був би слух? Якби все тіло стало слухом, де пак тоді нюх? А коли б усе тіло було нюхом, де ж таки смак? Де, нарешті, дотик, коли все тіло перетворюється на смак? Отож, Господь Бог розподілив тілесні чуття так, як була на те його воля. Хіба ж існувало б тіло, якби всі чуття злилися в одне? А так є п'ять чуттів, але одне-єдине тіло. Чуття не існують самі по собі й не заступають одне одного, бо так не було б тіла. Тому зір не може казати слухові: ти не належиш до тіла та є геть марним, - тіло не годне бути одним тільки оком, бо його складає таки п'ятірка чуттів. О, дав би то Господь Бог..., аби п'ять чуттів Христового Тіла, себто Церкви його святої, перебували один біля одного в... мирі та злагоді..." [Smotryc'kyjМ. Verificacia niewinnisci powtore wydana // Collected Works of Meletij Smotryc'kyj / With an Introduction by David A. Frick. - Cambridge, Mass., 1987. - Vol. 1. - P. 388].

¹⁷⁴ У списках Б і В цього речення немає.

¹⁷⁵ У списку Б: тькой.

¹⁷⁶ У списку Б: слгьзти.

¹⁷⁷ У списку Б: "без подсаживанія других".

¹⁷⁸ Цей анекдот, відомий у пізніших записах під назвою «Не всі разом», був досить поширений і в поляків, і в українців, і в росіян [бібліографію варіантів див.: Сиеаченко М. До історії української пареміографїї: Г. С. Сковорода // Сиеаченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. - Київ, 1974. - С. 62-63]. Наприклад, Володимир Даль подав такий його короткий варіант: "Да не все разом (сказал хмельной козак, который полез на коня, прося помогци угодников, и перекинулся через седло наземь)" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 548].

¹⁷⁹ У списку Б займенника я немає.

¹⁸⁰ Займенник я подано за списком Б. У списку А його немає.

¹⁸¹У списку Б далі йде слово отсюду.

¹⁸² У списку Б: пировное.

¹⁸³ Див. прим. 4,183 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁸⁴ Див. прим. 141 до діалогу «Наркісс».

¹⁸⁵ У спису Б - "гцастлив ли и негцастлив ли" (sic!).

¹⁸⁶ Слова "ни к царствованію Давидову" подано за списками Б і В. У списку А їх немає.

¹⁸⁷ Форму сему подано за списком В (замість нему у списках А і Б).

¹⁸⁸ Парафраза Книги Псалмів 144 (145): 17. Пор.: Првнъ гдь во воЁ^ъ пХте^ъ свой^ъ й прпвенъ во всё^ъ д^/гЬ^ъ свой^ъ. Думка Сковороди про всеосяжність щастя помітно вирізняється на тлі міркувань києво-могилянських філософів, позначених виразними рисами християнського ексклюзивізму. Наприклад, Стефан Калиновський писав: "Арістотель та інші античні філософи, які були позбавлені світла віри, а тому й не пізнали надприродного щастя, визнавали [блаженство] тільки природне, яке не може бути справжнім блаженством" [Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступительная статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 111; пор.: Олексюк В. Християнська основа української філософії. - Київ, 1996. - С. 150].

¹⁸⁹ У списку Б: хату.

¹⁹⁰ У списку Б: хата.

¹⁹¹ Лат. senatus. Сковорода вживає це слово іронічно, спираючись на його етимологію (від senex - 'старий'). У своєму перекладі Ціцеронового трактату «De senectute» філософ зауважив, що римську найголовнішу раду називали "сенатом, то есть старшиною".

¹⁹² У списку Б: набрать.

¹⁹³ Ця оповідка була досить поширена у фольклорі, зокрема українському, де існує понад два десятки її варіантів [див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. -Київ, 1976. - С. 46-48]. Найбільше цих сюжетів належить до групи казок та анекдотів про дурнів [див., наприклад: СумцовН. Разыскания в области анекдотической литературы. Анекдоты о глупцах. - Харьков, 1898. - С. 33-34; пор.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашни-ков, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 277 (1245)].

¹⁹⁴ У списку Б слова обратно немає.

¹⁹⁵ У списку Б: ими.

¹⁹⁶ Слова "сказал Монах" подано за списком Б. У списках А і В їх немає.

¹⁹⁷ Про цей сюжет див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 46-48; Ласло-Куцюк М. Апофеоз світла у творчості Григорія Сковороди //Ласло-Куцюк М. Боги світла і боги темряви. - Бухарест, 1994. - С. 84-89.

¹⁹⁸ Як запримітила Магдалина Ласло-Куцюк, це ім'я має символічний характер, оскільки іш (Vs) - по-давньоєврейському означає "людина", "чоловік" [див.: Ласло-Куцюк М. Апофеоз світла у творчості Григорія Сковороди // Ласло-Куцюк М. Боги світла і боги темряви. -Бухарест, 1994. - С. 85]. Можна послатися, наприклад, на Першу книгу Мойсееву: Буття 2:

23 або на Книгу Йова 1:1.

¹⁹⁹ Мут (євр. miit) - інфінітив дієслова "помирати", а однокореневий іменник mawet (мавет) означає "смерть" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. -Peabody, Mass., 1999. - P. 559-560; див. про це: Ласло-Куцюк М. Апофеоз світла у творчості Григорія Сковороди // Ласло-Куцюк М. Боги світла і боги темряви. - Бухарест, 1994. -С. 85].

200 у _СПИСКу Б: опера (sic!).

²⁰¹ Див. прим. 105 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁰² У списку Б цього речення немає.

²⁰³ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2.

²⁰⁴ У своїх творах («Кольцо», «Silenus Alcibiadis») Сковорода цитує цю "молитву" по-церковнослов'янському та по-грецькому, називаючи її автором Зороастра. Насправді - це перший рядок ѴІІІ-го з так званих Орфічних гімнів, який має назву «Геліосу». У російському перекладі, дуже близькому до перекладу Сковороди, він звучить так: "Внемли, блаженный, всезрягций, имугций всевечное око" [Античные гимны / Под ред.

A. А. Тахо-Годи. - Москва, 1988. - С. 188].

²⁰⁵ У списку Б: званіям.

²⁰⁶ У списку Б: обтшуется.

²⁰⁷ У списку Б: смотрят.

²⁰⁸ У цьому контексті сковородинське мір дуже нагадує уявлення Кирила Ставровецько-го про "злостивий світ", який існує побіч трьох інших світів: видимого, невидимого та людини [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. -Арк. 44 (зв.), наст.].

²⁰⁹ У списку Б: кручится (sic!).

²¹⁰ У списку Б: тгьнит (sic!).

²¹¹ Слова Есть ли подано за списками Б і В (замість Если в списку А).

²¹² Фраза "всевидягцеє око" зринає в молитовних текстах. Пор., наприклад: "...благо-утробым всевидягцим своим оком нане призри..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 171 (друга пагін.)].

²¹³ У списку Б цього слова немає. Христос вітається словом рЗдХйтесА в Євангелії від

св. Матвія 5:12; 28: 9 та в Євангелії від св. Дуки 10: 20; 15: 6, 9.

²¹⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7. Пор.: /ийръ вжїй, превос^одАЙ

ВСАКЪ оу^/иъ.

²¹⁵ Євангелія від св. Дуки 2:14.

²¹⁶ Слів "Слава в вышних Боїу... витается Миром" у списку Б немає.

²¹⁷ Євангелія від св. Матвія 10: 12; Євангелія від св. Дуки 10: 5.

²¹⁸ Євангелія від св. Дуки 24: 36; Євангелія від св. Івана 20: 19, 21, 26.

²¹⁹ Євангелія від св. Івана 13: 34.

²²⁰ Парафраза Євангелії від св. Івана 14: 27. Пор.: /Ийръ шстлв/іакі в3/иъ, /ийръ /иой длп

Bd/иъ: не йкоже /жръ длетъ, длп валіъ. Да не С/иХцмєтса сердце вЗше, ни

оустрлішетъ.

²²¹У списку Б: яблунею.

²²² У списку Б цього слова немає.

²²³ У списку Б далі йде сполучник и.

²²⁴ "Копирсання в землі" вже в улюблених Сковородою латинських класиків поставало втіленням марнотних людських прагнень. Наприклад, Сенека писав у «Моральних листах до Луцілія» (СХ, 9): "Ми ж, відвернувши душу від божественного споглядання, скерували її на нікчемне та вбоге, аби вона слугувала жадобі, аби, полишивши світ, його прекрасні обрії і тих, що всім керують, володарів, копирсалась у землі, промишляючи, яке б то ще з неї викопати зло, не вдовольняючись тими, що на виду, благами" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 492].

²²⁵ Див. прим. 166 до діалогу «Наркісс».

²²⁶ Схожі міркування висловлював і учитель Сковороди Георгій Кониський, який писав: "Мудрецы вѣка нашего прилѣжно испытуют о естествѣ Божіих тварей, чудных произрастѣніях и ископаємостях земли, кой доселѣ дѣйствительно были тайною, а нынв содѣлались во многом открытыми... Похваляя, однако, любопытство и труд их, не станем притом стыда нашего таить, что рѣдко кто-либо испьітуєт о тайнах спасенія нашего..." [Кониський Г. Слово в день Рождества Христова// Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 265-266].

²²⁷ У списку Б: "оными (видиш) наполняется".

²²⁸ Можливо, Сковорода має на думці Біг Бен.

²²⁹ У списку Б цього слова немає.

²³⁰ У списку Б: умаляєшся.

²³¹ Ця думка в українській літературі ХѴІІ-ХѴІІІ ст. була ледь не загальником, починаючи

з творів о. Віталія Дубенського ("В истинном познаніи самаго себе возлежит высота премудрости Христовы. В сравненіи тоя премудрости всяческоє наученіє єст невѣдѣніс. Аще бы и всВх любомудрческих ученій имѣл совершенноє познаніє, кая от сего полза, єгда себе не вѣси, обходиши внѣуду и надѣсшися многа вѣдѣти, ничтоже вѣдуще о себѣ" [Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. -Кутейно, 1654. - Арк. 57]) та Захари Копистенського ("Барзо бовѣм єсть реч пожитечная, же человѣк самого себе познаваєт. ...Мнози многая свѣдят, самѣх же себе не знают. Бо нѣкоторыи мают вѣдомость около живіолов, яко філософове, другій вѣдомость комплексіи, яко лѣкарове, иныи о тѣлах небесных, яко астрологове, иныи зась о справах мѣсцких, яко юристове, але о самых собѣ вѣдомости не мают..." [Копистенський 3. Оміліа албо Казаньє на роковую память в Бозѣ велебного блаженнои памяти отца Єліссеа в схиммонасєх Євтіміа Плетенецкого // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. -С. 169].

²³² У списку Б: силностію.

²³³ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7. Пор.: й в^/ічХтъ йкш песъ.

²³⁴ У всіх трьох списках речення закінчується словом гибнущїй. Переставляємо крапку з огляду на зміст речення, а також на автентичну форму відповідного вірша Біблії (Книга Псалмів 57 (58): 4).

²³⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 57 (58): 4. Пор.: ШчХждиішса грѣшницы СЗ /іожеснъ, ^ііВ/іХдЙшіі СЗ чревії.

²³⁶ Фраза єс/ив зринає в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 17: 1, а потім багато разів.

²³⁷ Друга книга Мойсеєва: Вихід 3: 14.

²³⁸ У списках Б і В: испраеилися.

²³⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Не вси лн сіть С/іХжевнїи дХси, въ С/іХженїе посві/іЗє/ИИ і,сі ^отАфи^ъ HdC/іідоВііти спнїс; (Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 14).

²⁴⁰ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 19. Пор.: въ пбтѣ лщ'а твоегш сн^си ^/Г^ВЪ ТВОЙ, дбндеже ВОЗВрЛТИШИСА ВЪ ^етлк, (Я НЄАЖЄ В^АТЪ єсй: Йкш Зе/ША єсй, й въ уешк іЯЙдеши.

²⁴¹ Див. прим. 65 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

²⁴² У списку Б: краснѣет.

²⁴³ У списку Б: шар земний.

²⁴⁴ Цього слова в списку Б немає.

²⁴⁵ У списку Б: И.

²⁴⁶ У літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди в с. Сковородинівка (Золо-чівського р-ну Харківської обл.) зберігається кишеньковий годинник Сковороди лондонської фірми «Barwingten» [див.: Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди: фото-путівник. - Сковородинівка, 2007].

²⁴⁷ У списку Б: "несмѣли и совершенія трудны" (sic!).

²⁴⁸ У списку Б: окруженіем.

²⁴⁹ Наймення; від лат. titulo - 'називати'.

²⁵⁰ У списку Б: кой (sic!). У списку В: кой.

²⁵¹ Сковорода має на думці слова: Гр^Ъ ІХДИНЪ нлпйынъ ЄСТЬ ПИЫ/10/ИЪ Же/Г^НЫ/ИЪ Hd нбгти адамантові (Книга пророка Єремії 17: 1).

²⁵² Пор.: "Знаєт, що в людей в горшках кипит" [Климентій Зіновїів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 226]; "Знає, що в людей в горшках кипить" [Номис, № 4809]; "Вона знає, що у нас і в борщі кипить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Баїмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 476].

²⁵³ У списку Б: "таковой мудрець".

^Сковорода має на думці слова: кХпнш же й прЗ^дны о^чЗтса шв^одйти дб/иы, не тбчїкі же прЗздны, но й В/іадЙвы й шп/і^йвы, Г/Мгб/ік>цшА, йже не подовлетъ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 5: 13).

²⁵⁵ Схожий мотив є в Симеона Полоцького. Пор.: "...не гаждаются здв художества свободная, грамматика, риторика, філософія и прочая, яко зѣло суть полезна во гражданствѣ и к духовной премудрости пособственна, но обхуждаются здв разума єстественнаго, художеством тВх хитростію изощреннаго, Божію словеси непокорство, єгда кто на єстественньїе вины взирая, Божію не повинуєтся слову, та мудрость міра сего буйство єсть у Бога..." [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 225].

²⁵⁶ У списку Б: выбору.

²⁵⁷ Форму доказал подано за списком В. У списках А і Б: доказав.

²⁵⁸ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 137). Пор.: Првнъ єсй, гди, й прЗви сХдй твой.

²⁵⁹ У списку Б: наказывает.

²⁶⁰ Пор.: "Не за те бито, що ходила в жито, а за те, що вдома не ночувала" [Номис, № 7238; Франко, № 418].

²⁶¹У списку Б: посторонніе (sic!).

²⁶² У списку Б: кафтолическая.

²⁶³ Від гр. кавоАїкді; - 'всезагальний'. Памва Беринда тлумачив слово "католіческая" як "соборная, повшехная" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627.-Ст. 417].

²⁶⁴ Слово божницы подано за списком В. У списках А і Б його немає.

²⁶⁵ Цю надзвичайно поширену фразу Сковорода міг взяти, наприклад, у Плутарха (Quomodo possit adulator ab amico internosci, 49a) [див.: Plutarchi Chaeronensis Moralia.

Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti smnmo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 124; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 59]) або в «Адагіях» Еразма Роттердамського (І. 6. 95).

²⁶⁶ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

²⁶⁷ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8: 11.

²⁶⁸ Євангелія від св. Дуки 17: 21.

²⁶⁹ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 16. Пор.: ^р3/иъ вжїй єсте. Див. також: Вві во єсте цркви егл жива (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 6:16).

²⁷⁰ Книга Притч Соломонових 13:10.

²⁷¹ Пісня над піснями 1: 7.

²⁷² Книга Псалмів 39 (40): 9.

²⁷³ Євангелія від св. Івана 3: 18.

²⁷⁴ Фраза /иер^оств 'злпХст'^нїа зринає в Книзі пророка Даниїла 9:27; 11:31; 12:11, у Першій книзі маккавейській 1: 54, в Євангелії від св. Матвія 24: 15 та в Євангелії від св. Марка 13: 14.

²⁷⁵ У списках Б і В: случилось.

²⁷⁶ Сковорода має на думці слова: И пЗки іыЗкъ йскопЗ К/іЗда^и вшднвіа, иже йскопЗіш рлвй ЗврлЗ/ИЛ отцЗ єгш, й 'злгрлдйіш твіа фіг/іїстш/іАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 18).

²⁷⁷ У списку Б: самсонов (sic!).

²⁷⁸ Сковорода має на думці слова: й вса К/іЗда^и, иже ЙскопЗіш рлвй отцЗ grw, во вре/ИА отцЗ єгш, 'злгрлдйіш а фіг/Гі'стї/ШАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 15).

²⁷⁹ Сковорода має на думці слова: вХдетъ въ ныіъ йстбчникъ воды тєкХцла въ живбтъ в^чнвій (Євангелія від св. Івана 4: 14).

²⁸⁰ У списку Б цього слова немає.

²⁸¹ фразу въ сй/iS ве/ійкХ взято з Першої книги параліпоменон 12: 22.

²⁸² Парафраза Євангелії від св. Матвія 6: 33. Пор.: Ифйте же прежде цртвЇА бжїа й прЗвдві єгш.

²⁸³ Парафраза Книги Псалмів 84 (85): 12. Пор.: истина СЗ ^е/И/ій во^сїа.

²⁸⁴ Слово теперь подано за списками Б і В (у списку А його немає).

²⁸⁵ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 38: 10. Пор.: й СЗ всаклгш гр^З (іпйсти сердце (твоє).

²⁸⁶ У списку Б: библейском.

²⁸⁷ Книга Псалмів 45 (46): 11.

²⁸⁸ Євангелія від св. Матвія 7: 7; Євангелія від св. Дуки 11: 9; 12: 31.

²⁸⁹ У списку Б слова "и умѣете" стоять після найтйть.

²⁹⁰ Варіація на тему Євангелії від св. Д^ки 19: 42. Пор.: йкш ацк вві р^Х/И^/ГВ й тві, въ денв сей ТВОЙ, ЄЖЄ КЪ С/ИИрЄНЇК> ТВОЄ/ИХ: ннѣ же скрвкА СЗ очїю твоєю.

²⁹¹У списку Б і В: всіо.

²⁹² У списках Б і В: "быть яблонь".

²⁹³ У списку Б: наполненное.

²⁹⁴ Книга Псалмів 1: 3.

²⁹⁵ Книга Псалмів 22 (23): 2.

²⁹⁶ У списку Б далі йде сполучник и.

²⁹⁷ Форму сей подано за списком В. У списках А і Б: всей.

²⁹⁸ У списку Б: "в упокоеніе".

²⁹⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 61: 10. Пор.: шв/ієчє во /иа въ рй^Х спнїа й одеждекі весмЇА (шдІа /Иа).

³⁰⁰ Парафраза Книги Псалмів 80 (81): 17. Пор.: й нлпитл и^ъ СЗ тХкл пшенйчнл, й СЗ кЗ/иене /ИЄДіі нлсыти й^ъ; й тХкл пшенйчнл нлсьіцмай та. У списку Б натомість: мука.

³⁰¹ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 9. Пор.: доврб во В/ігтїкі оутверждлти сердцк

³⁰² Григорій Богослов (Назіанзин) (гр.Гріуубріск; д ѲЕоЛдуоі; каі NaC,iavC,ivoc;) (бл.330-

390 рр.) - великий грецький філософ, поет, богослов та церковний діяч, один із найвидатніших представників східної патристики.

³⁰³ Сковорода перекладає початок 23-ї гомілії Григорія Богослова: "Е’цэг|ѵг| фь\г|... г|ѵ ѲеоіЗ те ЕІѵаі акоио|йЕѴ каі f]<; Ѳеоѵ, тоѵ Ѳеоѵ каі аитбѲЕОѵ, сЬ<; еѵ тах »'Н е’цэг|ѵг| той ѲеоіЗ«. каі »^сО Ѳео<; тг|<; е’цэг|ѵг|<;«" [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1857. - T. 35. - Col. 1132А]. Пор.: "Любий мир - мій труд і моя похвала, про який чуємо, що він Божий, що Бог є його Бог, та що сам Бог так іменується, як-от у цих словах: мир Божий (Фил. 4: 7); Бог миру (2 Кор. 13: 11); Він бо наш мир (Еф. 2: 14), - і який ми, попри все це, не шануємо!" [Святитель Григорий Богослов, архиепископ константинопольский. Собрание творений: В 2 т. Репринтное изд. - Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994. -Т. 1. - С. 336].

³⁰⁴ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 15.

³⁰⁵ Сковорода має на думці слова: кб/ів крлсньі ноги Б/ілговіствХкіфи^ъ /ийръ (Послання св. ап. Павла до римлян 10: 15).

³⁰⁶ Сковорода має на думці слова: /Ий|>ъ шстлв/іакі в3/иъ (Євангелія від св. Івана 14: 27).

³⁰⁷ Сковорода має на думці слова: и /ийръ вжїй, превос^одАЙ всакъ оу/иъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7).

³⁰⁸ Це речення подано за списком Б. У списках А і В його немає.

³⁰⁹ У списку Б: лучшее.

³¹⁰ У списках Б і В цього слова немає. Далі починається нове речення.

³¹¹ Парафраза Євангелії від св. Луки 16: 8. Пор.: сьшовє вікл сегш /иХдрійши пЗче сыншвъ

свІтіі.

³¹² У списку Б: обманутся.

³¹³ Парафраза Книги Псалмів 1: 1. Пор.: Е/іженъ /иХжъ, йже не йде нл совітъ нечестйвы^ъ.

³¹⁴ Очевидно, це парафраза Апокаліпсису 14: 5. Пор.: й во оусті^ъ й^ъ не шврітесА /ієсть: бєз пороки во сХть пред пртб/і0/иъ вжіи/иъ.

³¹⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 14: 27. Пор.: /Ийръ шстлв/іакі вЛліъ, /ийръ /ибй Дііго вЛліъ: не йкоже /жръ длетъ.

³¹⁶ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Пор.: Веселіє сердце

ЖИВОТЪ ЧЄ/ЮвІКіІ, Й рЗдОВіІНЇЄ /ИХЖіі ДО/ІГОДЄНСТВЇЄ.

³¹⁷ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 13: 11. Пор.: И вгъ /іюбвє й /ийрл вХдетъ СЪ вЛґИИ.

³¹⁸ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 2: 14. Пор.: Той во єсть /ийръ нЗшъ.

³¹⁹ Такі антитетичні конструкції є прикметною рисою стилю Сковороди. Особливо цікаві під цим оглядом його тричленні антитетичні формули, які, на думку Дмитра Чижев-ського, є хіба що в Аврелія Августина [див.: Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Zu einer dichterischen Formel Skovorodas // Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1941. - Bd. XVII. -S. 110].

³²⁰ Фразу "свѣт незаходимый" узято з церковних піснеспівів. Див., наприклад: "Вскую мя єсй отринул, свѣте незаходяй" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 445].

³²¹ Займенник ты подано за списком Б. У списку А його немає.

³²² Мабуть, це парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 1: 16. Пор.: тла во бжїа єсть БО сгісенїе ВСАКО/ИХ В^рХгсфС/ИХ.

³²³ Гр. арєтт), лат. virtus.

³²⁴ У списку Б: посмгьхгь.

³²⁵ Сковорода має на думці слова: сьшове віка сегш /иХдр^йши пЗче сыншвъ івіта въ

род'Ь свое/иъ сХть (Євангелія від св. Луки 16: 8).₍

³²⁶ Очевидно, Сковорода має на думці слова: (іщ вы пХте/ИЪ вжіи/иъ ^одй/гь єсй, жй/іъ

вы въ /ийрѣ во вре/ИА в^чнос (Книга пророка Варуха 3: 13).

³²⁷ У списку Б: имгьющим.

³²⁸ У списку Б далі йде сполучник я.

³²⁹ Пор.: Книга Ісуса Навина 13: 20.

³³⁰ Трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 34: 7. Пор.: не ште/ин^стѣ очи єгш, ни нітлііта оустнѣ єгш.

³³¹ Див. прим. 320.

³³² У списку Б: гарячо.

³³³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: нлстлв/іакі же теве нл тєчєнїа прЗвлА (Книга Притч Соломонових 4: 11).

³³⁴ Перше послання св. ап. Павла до солунян 5: 16-18.

³³⁵ Перше послання св. ап. Павла до солунян 5: 17.

³³⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: понХдивъ севе вседХшнш, да йспб/інитъ ваше /іишєнїє С/іХжвьі йже ко /инѣ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 2: ЗО).

³³⁷ Євангелія від св. Матвія 7: 7; Євангелія від св. Луки 11: 9. Слова "и обрящете" подано за списком Б. У списку А їх немає.

³³⁸ У списку Б цього слова немає.

³³⁹ У списку Б: лукавство.

³⁴⁰ Слова /ийръ й рЗдость зринають у Посланні св. ап. Павла до римлян 14: 17. Див.: Н^сть

бо цртво вжїе врЗшно й питїе, но прЗвдл й /ийръ й рЗдость ш дсѣ стѣ.

³⁴¹У списку А: "Се есть жизни"; у списку Б: "сей день жизни". Виходячи зі змісту,

найвірогіднішою видається конструкція: "Се есть жизнь...".

³⁴² Гр. бidfioAoc; утворено від дієслова біараААсо - 'зводити наклеп, оббріхувати'. Отже, диявол, окрім усього іншого, означає "наклепник".

³⁴³ Можливо, це парафраза Першої книги параліпоменон 29: 11. Пор.: тьі вс^/ии, иже нл нвсй й Hd ^е/И/ій, влчствХеши.

³⁴⁴ Євангелія від св. Матвія 6: 9; Євангелія від св. Луки 11: 2.

³⁴⁵ Євангелія від св. Матвія 6: 10; Євангелія від св. Луки 11: 2.

³⁴⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 6: 13; Євангелії від св. Луки 11: 4. Пор.: но й^вЗви нЗсъ СЗ /іХкЗвлгш.

³⁴⁷ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму:

ЧЄ/ІОВ^Кіі.

³⁴⁸ У списку Б: "с печи".

³⁴⁹ Очевидно, Сковорода має на думці короля Леонії та Кастилії Альфонса Х-го (Мудрого) (1221-1284 pp.) - письменника й ученого, видавця астрономічних таблиць, - про якого Феофан Прокопович писав: "...Магометанські араби і з ними Альфонс, іспанський король, крім цих двох рухів зореносної орбіти [Птолемеєвих], відкрили якийсь третій, завдяки якому вона, наприклад, то відходить від знаків рівнодення на схід, то знову наближається до них. Цей рух вони назвали тремтінням..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 325]. Раніше про цього короля згадував Софроній Почаський: "Юж не кроль мавританскій сферы модеруєт, / Леч найвышшій Монарха сам небом керуєт" [По-часький С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в ХристВ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. -С. 301].

³⁵⁰ Парафраза Дій св. апостолів 4: 32. Пор.: НіродХ же в^ровлвше/иХ вѣ сердце й дХіш ЄДЙнл.

³⁵¹У списку Б: желает.

³⁵² Перше послання св. ап. Павла до солунян 5: 18.

³⁵³ У списку Б далі йде сполучник и.

³⁵⁴ Євангелія від св. Матвія 6: 10; Євангелія від св. Луки 11: 2.

³⁵⁵ У списку Б цього слова немає.

³⁵⁶ Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

³⁵⁷ У списку Б слів "с Богом, тѣм мирняе" немає.

³⁵⁸ У списку Б: здраеіе.

³⁵⁹ Див. прим. 244 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

³⁶⁰ У списку Б: "бунтуюгцих ея".

³⁶¹ Золотник - стара російська міра ваги; дорівнювала приблизно 4 грамам.

³⁶² У списку Б: "З золотника токмо".

³⁶³ Парафраза Книги Псалмів 83 (84): 8. Пор.: ПбйдХтъ СЗ сЙ/іві въ сй/iS: ЙвЙтса вгъ

БОГШВЪ въ сішнѣ.

³⁶⁴ Книга Псалмів 83 (84): 6.

³⁶⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 123 (124): 5. Пор.: прейде дХіш наша вбдХ нєпостоаннХкі.

³⁶⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 55:12. Пор.: Со весе/іі'е/иъ во й^відете.

³⁶⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 32 (33): 11. Пор.: по/Ивіішєнїа срцл grun въ рбдъ й рбдъ.

³⁶⁸ Парафраза Книги пророка Ісаї 2: 3. Пор.: прїидйте, й вуыделіъ нл гбрХ гднгс й въ

ДО/ИЪ БГЛ ИКШВ/ІА.

³⁶⁹ Книга Псалмів 83 (84): 3.

³⁷⁰ Книга пророка Ісаї 55: 12.

³⁷¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 12.

³⁷² Парафраза Книги пророка Ісаї 9: 6. Пор.: велика сов^тл агглъ.

³⁷³ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 27. Пор.: И стр^ъ пос/іі« ведХцлй та.

³⁷⁴ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 20.

³⁷⁵ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 21. Пор.: вон/ий севѣ й поыХішй

ЄГО, Й не ШС/іХШііЙСА єгш: не ШВИНеТСА ВО ТЄБЄ, Й/ИА ВО /ИОЄ єств Hd Не/ИЪ.

³⁷⁶ Мелхіседек є "месійним типом", тобто прообразом, Христа. Скажімо, Дмитро Туптало у своєму «Літописі» писав: "Бяше же Мелхіседек образ и подобіє Сына Божія" [Туптало Д. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. -Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 365; пор., наприклад: Суразький В. О єдиной, истинной, православной вѣрѣ. - Остріг, 1588. - Арк. 186-186 (зв.)]. Пригадаймо також слова молитви: "Священник сый во вѣки, по чину Мелхиседекову, Христе Спасе мой..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 279].

³⁷⁷ Сковорода має на думці слова: власъ г/мвы вЗшєа не погйвнетъ (Євангелія від св. Луки 21: 18).

³⁷⁸ Мабуть, це контамінація біблійних фраз вне/И/ій еевѣ (див., наприклад: Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6) та Вон/ий кр^пи/Ь (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 23).

³⁷⁹ Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї 26: 2. Пор.: Ывер^ите врлтЗ, да внйдХтъ /ІМДЇе ^рЛНАфїИ ПрЗвдХ Й ^ЛНАЦЛИ йетинХ.

³⁸⁰ Пор.: Бо^/ийте врлтЗ кна^и ваша, й во^/иЙтєса врлтЗ вѢчнла: й внйдетъ црв їла вві

(Книга Псалмів 23 (24): 7, 9). У списку Б слів "правды!./ Другой: 'Возмите врата'" немає.

³⁸¹ Книга Псалмів 83 (84): 2.

³⁸² Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 24: 5-6. Пор.: кб/ів доврй дб/ии твой, ИКШВЄ, Й кХфЫ ТВОА, ІЙ/ІКі: Йкш дХврЗвЫ ШС^НАКІЦША й йкш еЗдїе при рѣкЗ^ъ, й Йкш кХфВІ, йже водрХ^й гдв.

³⁸³ У списку Б цього слова немає.

³⁸⁴ Пор. зі словами молитви: "Господи Ісусе Христе Боже наш, хлѣбе ангелскій, хлѣбе живота вѣчнаго" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 219 (друга пагін.)].

³⁸⁵ Сковорода має на думці слова: й /ие/і^іседекъ црв іалнлчкш й^несе \'/ГІ;вы й вїнб (Перша книга Мойсеєва: Буття 14:18).

³⁸⁶ Сковорода має на думці слова: Рече же къ не/иХ: во^/ий /инѣ гоницХ три/Г^тнХ й кб^Х три/Г^тнХ й овнЗ три/і^тнії, й гбр/іицХ й го/іХва (Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 9).

³⁸⁷ Євангелія від св. Луки 14: 15.

³⁸⁸ У списку Б: "сюди всѣм".

³⁸⁹ У списку Б: исполнить.

³⁹⁰ Книга Йова 5: 19.

³⁹¹ Парафраза Книги пророка Ісаї 35: 10. Пор.: СЗв^же во/Т^нв й пєчЗ/ів й во^дві^Знїе.

³⁹² «Номоканон» називає "врачебницею" храм Божий: "Понеже пришел єсй во врачебницу, да не неисцѣлен отидеши" [Номоканон, си єст Законоправилник. - Київ, 1629. - С. 6].

³⁹³ Євангелія від св. Матвія 6: 10; Євангелія від св. Луки 11: 2.

³⁹⁴ Книга Псалмів 118 (119): 137.

³⁹⁵ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 6. Пор.: И в^ровл 3вр3/иъ БГХ.

³⁹⁶ Книга Псалмів 33 (34): 2.

³⁹⁷ Перше послання св. ап. Павла до солунян 5: 18.

³⁹⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: вен ыыішцлн в^ств твого восп/іефХтъ рХкЗ/ИИ ш тевѣ (Книга пророка Наума 3: 19).

³⁹⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 58: 11. Пор.: й вХдетъ вгъ твой съ тобою прнш: й н^сбЇтишиса, йкоже желЗетъ дХіш твоа, й кшети твоа оутХчн^гстъ, й вХдХтъ йкш вертогрЗдъ нлпоенъ, й йкш йстбчникъ, g/ИХже не шекХдѣ водЗ: й кшети ТВОА ПрО^АВнХтЪ Йкш TpdBd, Й р^БОТ^КІТТі, Й HdC/Т^ДАТЪ рбды родшвъ.

⁴⁰⁰ Слово спирт поширилося в Російській імперії за часів Петра 1-го. Воно походить від англ. spirit, яке своєю чергою постало з лат. spiritus [про сковородинське окреслення спирт-євхаристія див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. -

S. 496, 502, 504].

⁴⁰¹ "Головний лікар" (від гр. арх'іатрос;). Лікарем у християнській традиції заведено називати Христа. Див. прим. 51 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴⁰² Сковорода має на думці слова: Сл/ИлрАнйнъ же ні кто грАдьш, пріиде іид него, й вйдівъ єго, /ИИ/іоеердоВії: й приетХп/іь швва^З стрХпы єгш, во^/іивЗа масло й вїно: ВЫДЙВЪ же ЄГО Ніі СВОЙ СКОТЪ, приведе ЄГО ВЪ ГОСТИННИЦХ Й ПрИ/іІжЗ Є'ИХ (Євангелія від св. Луки 10: 33-34). Слід зазначити, що добрий самарянин символізує Христа. Пор.: "Самарянин єст Іисус Христос..." [Няговские поучения. Факсимильное воспроизведение текста по изданию А. Л. Петрова с вводной статьей Ласло Дэже / Под редакцией и с предисловием Андраша Золтана. - Ньиредьхаза, 2006. - С. 160].

⁴⁰³ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 10: 36. Пор.: И вр^й чє/іовІкХ д0/и3шнїи ЄГШ.

⁴⁰⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 8. Пор.: Ійсъ ^ртбсъ вчєрЗ й днесь тбйже, й во віки.

⁴⁰⁵ Див. прим. 144 до діалогу «Наркісс».

⁴⁰⁶ У списку Б: отческим.

⁴⁰⁷ Про фольклорні паралелі до сковородинського образу "неграмотного Марка" (Марко Багатий, Марко Проклятий, Марко Пекельний) див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 53-55.

⁴⁰⁸ Св. ап. Петро в церковній іконографії має за неодмінний атрибут ключ [див., наприклад: Степовик Д. Історія української ікони Х-ХХ століть. - Київ, 1996. - С. 252].

⁴⁰⁹ Схожа думка є, наприклад, у «Моральних листах до Луцілія» Сенеки (LXXXVII, 15): "Що може випасти на долю найнікчемнішої, найганебнішої людини, те не може бути благом" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 337].

⁴¹⁰ Сковорода подає "золоте правило" етики в його негативній формі вслід за Біблією. Пор.: й єже нєніівЙдиши, да ни ко/иХже тво^йши (Книга Товіта 4: 15); Вса оуво, є^икл ащ jjoijjeTe, да творАтъ вамъ че/іовіцы, тлкш й вы творйте и/иъ: се во єсть ^ііконъ й пррбцы (Євангелія від св. Матвія 7: 12) [див. про це: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). -Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 449]. Схожі вислови є і в українській книжній ("чого сам утерпѣти не хочеш, того другому не чини" [Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 566]; "...никому не твори, чего сам себѣ не хочешь" [Старинные поучения переяславскому семинаристу при вступлении его в Киевскую Академию // Киевская старина. - 1892. -Т. XXXVI. - Янв. - С. 142]) та уснопоетичній ("Не роби нікому того, що тобі не мило"; "Чого сам не любиш, того і другому не чини"; "Чого сам собі не зичиш, того і другому не жадай" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

B. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 289]) традиції.

⁴¹¹ Пор.: "Мало вкусиш, більше ковтнеш" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. -

C. 429].

⁴¹² Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 5. Пор.: ВодЗ Г/іХбокЗ совітъ въ сердцы мХжа.

⁴¹³ Книга Притч Соломонових 5: 15.

⁴¹⁴ Дії св. апостолів 9:19.

⁴¹⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 17: 17. Пор.: стй й^ъ во йстинХ твого.

⁴¹⁶ Див.: Євангелія від св. Матвія 9: 20-22.

⁴¹⁷ Парафраза Книги Притч Соломонових 5: 15-16. Пор.: Свше, пш вбдві СЗ свой^ъ сойдшвъ и СЗ твой^ъ К/ілденцевъ йстбчникл: да преиз/іивлкітсА тевѣ вбдві СЗ твоегш ЙСТОЧНИКЛ, ВО ТВОА же пХтй да ПрОИС^ОДАТЪ ТВОА вбдві.

⁴¹⁸ Див. прим. 11 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴¹⁹ У списках: лукавствіе.

⁴²⁰ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 1: 16. Пор.: И^/Ивштєса, (й) чйсти вХдите, СЗи/ийте /іХкЗвствл СЗ дХшъ влши^ъ.

⁴²¹ Пор.: Книга Йова 7:1. Сковорода цитує це місце не за Єлизаветинською Біблією (пор.:

Не йскХшенїе /їй житїе 'іЄ/іов'і;к^ іи уемлщ), яка дослівно збігається тут із Септуагінтою (пор.: "5TOTEQOV OUXL 7I£lQaxf|Ql6v ECTTIV о |3ю<; аѵѲ(ХлЖОѴ ini iff уцс,"). У Вульгаті вжито ближчий за значенням до слова брань іменник militia, однак граматична конструкція тут не питальна, а стверджувальна: "militia est vita hominis super terram". Старі українські письменники називали людське життя "раттю" ("Рать єсть живот человѣческій на земли, глаголет праведный Іов" [Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. - Арк. 148 (зв.)]), "бранью" ("живот наш єст брань..." [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 49]; "брань єсть житіє человѣческос на земли" [ТупталоД. Поученіє в недВлю седмую по пасцв// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1782. - Ч. 1. -Арк. 54 (зв.)]), "Брань єсть житіє наше, святый Іов говорит" [Туптало Д. Брань святаго архістратига Міхаила... // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В Зч. -Киев, 1824. - Ч. 3. - С. 389]), "бранью и искушенієм" ("что єсть жизнь человѣческая, аще не брань и искушеніє" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 490]) тощо [див. також: Транквіліон-СтаеровецькийК. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. -

Арк. 162 (зв.)-164 (зв.) (друга пагін.); Туптало Д. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. -Арк. 23 (зв.); Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 5 (зв.), 305-305 (зв.); Максимович І. Молитва Отче наш. - Чернігів, 1709. - Арк. 60; Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 312; Максимович І. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 289; Горленко Й. Брань честних седми добродВтелей з седми грѣхами смертними // Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. - Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. -

С. 183-212; Величковський П. Дисти // Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. - Москва, 1892. - С. 225].

⁴²² Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12.

⁴²³ У списку Б: начало.

⁴²⁴ У списку Б: совѣта.

⁴²⁵ Пор.: скХдоств т^снл й тма, скбрвв й т^снотЗ й Т/иЗ (Книга пророка Ісаї 8: 22); у Вульгаті: "et ессе tribulatio et tenebrae dissolutio angustia et caligo persequens". Списки А і Б відбігають від тексту Святого Письма (А: "Горе. Тма"; Б: "Гдв горей тма").

⁴²⁶ Очевидно, це парафраза Книги Йова 10: 22. Пор.: йд^же н^ств св^та.

⁴²⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: ^авітъ /иой вѣ съ нй/иъ жй^ни й /ийра (Книга пророка Малахїї 2: 5).

⁴²⁸ Фраза д^ъ йстинві зринає в Євангелії від св. Івана 14: 17.

⁴²⁹ Фраза дХ^ъ в/мд^гсцкігш зринає в Книзі Екклезіястовій 10: 4.

⁴³⁰ Фразу сердце чйсто взято з Книги Псалмів 50 (51): 12.

⁴³¹У списку Б: написано.

⁴³² Неточна цитата з Книги Псалмів 32 (33): 11. Пор.: по/Иьіішєнїа срцл єгш въ рбдъ й рбдъ.

⁴³³ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 44: 20. Пор.: OJjf віждь, йкш пепе/гь єсть сердце Й^Ъ, Й ПрЄ/1ЬЦМК>ТСА, Й НИ едйнъ /ибжетъ дХшй своєа и^вЗвити.

⁴³⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: той твого В/іюсти вХдетъ главі.

⁴³⁵ Парафраза Книги Притч Соломонових 26: 11. Пор.: Икоже песъ, єгдл возврлтйтсА нл своА в/іевштины. Є й народні приказки: "їсть пес і свої власні блювотини"; "Вертає пес на свої блювотини" [Франко, № 14116, 30536].

⁴³⁶ У Біблії є фраза во вса дни (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 5: 29).

⁴³⁷ Сковорода має на думці або слова: прейдетъ СЗ С/иерти въ живбтъ (Євангелія від св. Івана 5: 24), або: /Иьі ві/иы, йкш преидб^0/иъ СЗ С/иерти въ живбтъ (Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 14).

⁴³⁸ Форму сашачньш подано за списком Б (замість сагайдачньш у списку А).

⁴³⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 7: 38. Пор.: ріки СЗ чрева єгш йстекХтъ воды жйвы.

⁴⁴⁰ У списку Б: горесть.

⁴⁴¹ Форму есгь подано за списком Б (замість всгьми у списку А).

⁴⁴² Книга Псалмів 123 (124): 7.

⁴⁴³ Неточна цитата з Книги Псалмів 123 (124): 5. Пор.: прейде дХіш наша вбдХ нєпостоаннХкі.

⁴⁴⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 123 (124): 6. Пор.: Е/ігвснъ гдь, йже не длде

н3съ ВЪ /ІОВИТВХ зХБШ/ИЪ й^ъ.

⁴⁴⁵ Книга пророка Аввакума 3: 13.

⁴⁴⁶ Книга пророка Аввакума 3: 18.

⁴⁴⁷ Перша книга царств 2: 1.

⁴⁴⁸ Книга Псалмів 4: 7.

⁴⁴⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 12: 29. Пор.: И/ій кЗкш /ибжетъ кто внйти въ дб/иъ кріпклгш Й СОЙДЫ ЄГШ рлс^йтити, ащ не первіе СВАЖеТЪ кріпклго.

⁴⁵⁰ У списку Б: єдиному.

⁴⁵¹ Книга Псалмів 17 (18): 38.

⁴⁵² Слово содомо-гоморская подано за списком Б (замість Ходологоморская у списку А).

⁴⁵³ У списку Б: безумныя.

⁴⁵⁴ Парафраза Євангелії від св. Матвія 16: 26. Пор.: k<ja во полька че/іовікХ, ащ /жръ весь пришврАфетъ, дХшХ же свого штціетйтъ;

⁴⁵⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Елгодйте оуво, кЗкш шпЗснш родите (Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 15).

⁴⁵⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: вы в^ыдите въ прЗ^дникъ сей (Євангелія від св. Івана 7: 8).

⁴⁵⁷ Під віслюком Сковорода має на думці людське тіло. Це - алегоричне тлумачення євангельського віслюка, що на ньому Христос в'їжджає до Єрусалима [про цей сюжет див., зокрема: Фрейденберг О. Въезд в Иерусалим на осле (Из евангельской мифологии) // Фрейденберг О. Миф и литература древности. - Москва, 1978. - С. 491-523; Heers J. Swi^ta glupcow і karnawaly. - Warszawa, 1995. - S. 97-101]. Українські барокові письменники могли тлумачити євангельського віслюка як урятований Христом "народ поганскій" [див.: ГалятовськийІ. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 61; пор.: Няговские поучения. Факсимильное воспроизведение текста по изданию А. Л. Петрова с вводной статьей Ласло Дэже / Под редакцией и с предисловием Андраша Золтана. - Ньиредьхаза, 2006. -

С. 44], як гріхи, що їх перемагає праведник [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 1025] тощо. Докладніше див.: УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 194-195.

⁴⁵⁸ Фраза /г^то гдне прЇАТно зринає в Книзі пророка Ісаї 61: 2.

⁴⁵⁹ Порядок слів "Людям и скотам" подано за списком Б (замість "скотам и Людям" у списку А).

⁴⁶⁰ Сковорода має на думці jubilaeus annus ("ювілейний рік") - рік звільнення, відпущення; кожен п'ятдесятий рік.

⁴⁶¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 12 (13): 3. Пор.: Докб/гЬ по/іожХ сов^ты въ дХшЙ /И0ЄЙ, БШ/Г^НИ ВЪ сердцы /ИОЕ/ИЪ.

⁴⁶² Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремії 17: 9. Пор.: Г/іХбоко сердце (чє/іов^кХ) ГіЗчЄ ВС^Ъ, Й ЧС/ІОВ^КЪ єсть, й кто по^нЗетъ ЄГО.

⁴⁶³ У списку Б: "глубоко сердце, человѣк есть".

⁴⁶⁴ Пор. народну приказку: "Був колись оріх, а тепер свистун" [Номис, № 1866].

⁴⁶⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 46: 12. Пор.: ПоыХішйте /мене, погХв/іьшїи сердце, сХцли далече СЗ прЗвды.

⁴⁶⁶ У списку Б речення починається сполучником А.

⁴⁶⁷ У списку Б: своє.

⁴⁶⁸ Слово же подано за списком Б. У списку А його немає.

⁴⁶⁹ У списку Б: растлѣнной.

⁴⁷⁰ У списку Б: взьшти.

⁴⁷¹ Можливо, це парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 1. Пор.: вийти въ покбй Єгш.

⁴⁷² У списку Б: тѣсных.

⁴⁷³ Неточна цитата з Книги Псалмів ЗО (31): 9. Пор.: постЗви/ГЬ єсй прострЗннѣ нб^ѣ

/ИОЙ.

⁴⁷⁴ Можливо, це неточна цитата з Книги Псалмів 117 (118): 5. Пор.: оус/іыіш /ИА въ прострЗнство.

⁴⁷⁵ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

⁴⁷⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ /ий крилѣ йкш го/іХвйн^Ь; й ПО/1ЄфХ, й почїкі.

⁴⁷⁷ Див.: Книга пророка Даниїла 7: 6.

⁴⁷⁸ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 1: 1-16.

⁴⁷⁹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 13. Останнє слово має форму:

рОДЙіШСА.

⁴⁸⁰ Книга Псалмів 15 (16): 4.

⁴⁸¹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 2. Пор.: й почй въ день сед/иьш (Я всё^ъ Д^/ГЬ свой^ъ.

⁴⁸² Під бісами Сковорода зазвичай має на думці пристрасті. Таке трактування - не дивина і в творчості інших старих українських письменників. Наприклад, Іван Максимович писав: "Похотѣнія наша бѣсы нам бывают" [Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 2].

⁴⁸³ Неточна цитата із Соборного послання св. ап. Якова 4: 7. Пор.: протйвитесА же диво/іХ, й вѣжйтъ (Я вЗсъ.

⁴⁸⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 6: 7.

⁴⁸⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Иже оутверждЗетсА /іжЗ^ъ, сей гмсетъ в^тры (Книга Притч Соломонових 9: 12).

486 у _СПИСКу Б: богообразный.

⁴⁸⁷ Сковорода має на думці слова: Nd стрижи /иоей стлнХ, й в^ыдХ нл камень (Книга пророка Аввакума 2: 1).

⁴⁸⁸ У списку Б: "которое б могло".

⁴⁸⁹ У списку Б: десяти.

⁴⁹⁰ У списку Б: "кушать изволит".

⁴⁹¹ Форму Прибыльнаго подано за списком Б (замість Прибылаго у списку А).

⁴⁹² У списку Б: ним.

⁴⁹³ Схожа ампліфікаційна вервечка, яка нагадує відповідний образок із «Похвали глупоті» Еразма Роттердамського, є в Івана Леванди. Пор.: "Сей тужит, что начал созидать и не может совершить; тот скорбит, что путь к чинам єму препят; сему о бракв, тому о ссорѣ и тяжбах и мгценіях печаль; сей о худой продажѣ, другой о худой куплѣ сВтуєт, - а всѣ исчезаєм в суєтах, розставляєм сѣти, чтоб для пищи наловить вѣтров. Єсли небесньїє духи в наши дВла приникнуть могут, то всеконечно или плачут о ослѣпленіях наших, или мы такоє позорище, которому смѣются они" \Леванда І. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821.-Ч. 1.-С. 191].

⁴⁹⁴ Сковорода має на думці слова: йкш н^ств наша врлнв къ крови й плоти, но къ НіІЧ^/ІШ/ИЪ Й КО B/idCTE/ИЪ (Й) КЪ /ИІрОДержЙте/іб/ИЪ Т/ИВІ В^Ка СЄГШ, КЪ дХ^ОВШ/ИЪ В/ібвБІ подневеснві/иъ (Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12).

⁴⁹⁵ Як писав Петро Могила, гріхів, які воюють із кожною людиною, важко навіть перебрати в пам'яті, адже, "як бісів існує така сила-силенна, яку годі перелічити, так само й гріхів, що їх вони вигадують щодень-щогодини" [(MohylaP.) ЛЮод, abo Kamieri z procy prawdy Cerkwie swi^tey prawoslawney Ruskiey // Архив Юго-Западной России. - Киев, 1893.-Ч. І.-Т. IX.-С. 49].

⁴⁹⁶ У списку Б цього слова немає.

⁴⁹⁷ У списку Б: оемгьхивать.

⁴⁹⁸ У списку Б: сколко.

⁴⁹⁹ Вислів "бабини сини" слід розуміти як "дурні". Пор. приказки: "Се ще бабин дурник" [Номис, № 8607]; "Что не дурень, то и бабин" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 437].

⁵⁰⁰ Див. прим. 175 до циклу «Басни Харьковскія».

⁵⁰¹ На цей сюжет Сковорода написав свою 29-у байку «Старуха и Горшечник».

⁵⁰² У списку Б: милосердое.

503 у _СПИСКу Б слів "(де) твоя" немає.

⁵⁰⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 26: 73. Пор.: й тві СЗ нй^ъ єсй, йво вкіда твоА шві та творйтъ. Див. також: йво гл/Гыынинъ єсй, й вео^да твоа подобитса (Євангелія від св. Марка 14: 70).

505 Неточна цитата з Книги Йова 1: 22. Пор.: й не даді вс^Х/ИЇа бгХ.

506 Неточна цитата з Дій св. апостолів 4: 32. Пор.: Неїродгі же в^ровлвше/иХ вѣ сердце й дХіш єдйнеі.

⁵⁰⁷ У списку Б тут ужито прийменник у.

⁵⁰⁸ Неточна цитата з Дій св. апостолів 5: 41. Пор.: Онй же оуво Йда^Х рЗдХкіфесА СЗ лщ'а совбреї, йкш і,а й/ИА гда ійіа сподобиішса ве^честїе прЇАТи.

⁵⁰⁹ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 4: 13.

⁵¹⁰ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до колосян 1: 24. Пор.: рЗдХгссА во

стрлдЗши^ъ /ИОЙ^Ъ.

⁵¹¹ Це слова Григорія Богослова. Див. прим. 303.

⁵¹² Очевидно, Сковорода має на думці слова: се, оучиніі адаліанта среді лкдш /иой^ъ ІЙ/іа (Книга пророка Амоса 7: 8).

⁵¹³ Можливо, це парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 1: 16. Пор.: сйла во вжїа Єсть во сгїсенїе всако/иХ вірХк>фЄ/иХ. Див. також: й рече лій: довліетъ тй В/ігть /иоа: сйла ВО /ИОА ВЪ НЄ/ИОфИ СОВЄріШЄТСА. С/ІЛДЦІ оуво ПО^Віі/ІМСА пЗче ВЪ Не/ИОфе^Ъ /ИОЙ^Ъ, Дії всє/іЙтса въ /иа сйла ^ртбвл (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 9).

⁵¹⁴ Послання св. ап. Павла до римлян 5:1.

⁵¹⁵ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до солунян 5:18. Пор.: W все/иъ В/ііІГОДіїрЙте.

⁵¹⁶ Книга Псалмів 37 (38): 5.

⁵¹⁷ Книга Псалмів 37 (38): 4.

⁵¹⁸ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 11: 29. Пор.: во^/ийте иго /иое нл севе й НііХчЙтЄСА (Я /ИЄНЄ, Йкш крбтокъ ЄС'ИЬ Й С/Инренъ срце/иъ: Й ШВрАфете ПОКОЙ дХіШ/ИЪ вЗшЫ/ИЪ.

⁵¹⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 23: 27. Пор.: йкш подовитєса гровиі/иъ ПОВ<)П/іеНЫ/ИЪ, Йже ВнІХдХ оуво ЙВ/ІАКІТСА крлсньї, внХтрьХдХ же пб/ІНИ сХть костей /Иертвы^ъ Й ВСАКЇА нечистотьі.

⁵²⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 61: 10. Пор.: шв/іече во /иа въ рй^Х спнїа й одеждегс вєсє/іїа (шдІа /иа).

⁵²¹У списку Б: геенньш.

⁵²² У списку Б: вверженное.

⁵²³ Книга Псалмів 83 (84): 4.

⁵²⁴ Євангелія від св. Матвія 7: 25.

⁵²⁵ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 10: 4.

⁵²⁶ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 2: 14. Пор.: Той во єсть /ийръ нЗшъ.

⁵²⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 123 (124): 7. Пор.: ДХіш наша йкш птйцл Й^вЗвиса СЗ сІтИ /ІОВАфИ^Ъ: сіть СОКрХшЙсА, Й /ИЬІ Й^вЗв/ІЄНИ БЫ^О/ИЪ.

⁵²⁸ Книга Псалмів 54 (55): 7.

⁵²⁹ Неточна цитата з Третьої книги царств 17: 12; 18: 10. Пор.: жйвъ гдь вгъ твбй.

⁵³⁰ Неточна цитата з Першої книги царств 20: 3; 25: 26 та Четвертої книги царств 2: 2, 4, 6; 4: ЗО. Пор.: й живЗ дХіш твоа. Див. також: ЖивЗ вХдетъ дХіш /иоа (Книга Псалмів 118 (119): 175).

⁵³¹У списку Б: истинну.

⁵³² Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 57: 20-21. Пор.: во^во/інХкітса й почйти не ВО^/ибгХтЪ. Ність рЗдОВіІТИСА нечестйвьі/иъ, рече гдь БГЪ.

⁵³³ У списку Б: вот.

⁵³⁴ Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 3: 19. Пор.: Гдь вгъ /ибй тла /иоа, й оучинйтъ нб^І /ИОЙ Ніі совершенїе, Й Ніі ВЫСШКіІА ВО^ВОДИТЪ /ИА, ЄЖЄ повідйти /ИЙ въ пісни ЄГШ.

⁵³⁵ Книга пророка Аввакума 3:13.

⁵³⁶ Книга Псалмів 139 (140): 10.

⁵³⁷ Книга Псалмів 139 (140): 10.

⁵³⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 12 (13): 3. Пор.: Докб/іі по/іожХ совіты въ дХшЙ /ИОЄЙ, ВШ/іІ^НИ ВЪ сердцы /ИОе/ИЪ.

⁵³⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: ^Хвы /іьвшвы ^Хвы єгш, оувивЗгсцпи дХшы че/іовѣчи (Книга Ісуса, сина Сирахового 21: 3).

⁵⁴⁰ Книга Псалмів 29 (ЗО): 10.

⁵⁴¹ Книга Псалмів 18 (19): 13.

⁵⁴² Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 21: 3. Пор.: зХбы /іьвшвы ^Sbbi grun, оувивЗкіцли дХшы че/іовѣчи.

⁵⁴³ Фразу нев^д^нїе ш вуі взято з Книги Премудрості Соломонової 13: 1.

⁵⁴⁴ У списку Б: печаль.

⁵⁴⁵ Євангелія від св. Матвія 6: 32.

⁵⁴⁶ Сковорода має на думці слова: по/ілгук>цш/иъ гбрькое слЗдкое, й слЗдкое гбрькое (Книга пророка Ісаї 5: 20).

⁵⁴⁷ Парафраза Книги пророка Аввакума 2: 4. Пор.: првникъ же (/ибй) СЗ в^ры жйвъ вХдетъ. У списку Б після слова жив іде слово есть.

⁵⁴⁸ Див. прим. 70 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

⁵⁴⁹ У списку Б: Господу.

⁵⁵⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: В^е/иъ же /ишігсей по/іовйнХ крове, В/іїа въ чЗшы, по/іовйнХ же крове во^/іїа Hd 6/ітЗрв (Друга книга Мойсеєва: Вихід 24: 6).

⁵⁵¹ Форму вопіет подано за списком Б (замість вот у списку А).

⁵⁵² Послання св. ап. Павла до галатів 6: 16.

⁵⁵³ Лат. inventio - 'віднайдення, винайдення'. У старій Україні це слово вживали здебільшого як термін риторики.

⁵⁵⁴ Лат. delineatio - 'рисунок, шкіц'.

⁵⁵⁵ Книга Псалмів 101 (102): 27.

⁵⁵⁶ Книга Псалмів 15 (16): 11.

⁵⁵⁷ Мабуть, це парафраза Книги пророка Ісаї 40: 12. Пор.: Кто й^/и^ри гбрстїгс вбдХ й нево падїкі;

⁵⁵⁸ Книга Псалмів 17 (18): 36.

⁵⁵⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 116 (117): 2. Кінець вірша звучить так: во в^къ.

560 у _СПИСКу б цього слова немає.

⁵⁶¹ Книга Йова 10: 8; Книга Псалмів 118 (119): 73.

⁵⁶² Неточна цитата з Книги Псалмів 123 (124): 5. Пор.: прейде дХшЗ наша вбдХ нєпостоаннХкі.

⁵⁶³ Книга Псалмів 26 (27): 1.

⁵⁶⁴ Слова зі стихів на "Алилуя", співаних у м'ясопусну суботу (глава 8, стих 1).

565 Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 20. Пор.: Шше во житїе Hd нвсё^ъ єсть.

⁵⁶⁶ Трохи неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 3: 1. Пор.: Првны^ъ же дХши въ рХи/Ь вжїей, й не прикбснетсА й^ъ мХка.

⁵⁶⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2. Пор.: гшрнАА /иХдрствХйте, (3) не ЗЄ/ИнЗа.

⁵⁶⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: плоть не пб/іь^Хетъ ничтоже.

⁵⁶⁹ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 121 (122): 4. Пор.: Т'З/ИШ во в^ыдбіш кш/Т^нл,

КШ/ТЁНЛ ГДНА, СВИД^НЇе ІЙ/ІЄВО, ЙСПОВ^ДЛТИСА Й/ИЄНИ ГДНКІ.

⁵⁷⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Сегш рЗди й прелїрость бжїа рече: поыго въ нй^ъ пррбки й Згі/іы (Євангелія від св. Луки 11: 49).

⁵⁷¹ Книга Псалмів 47 (48): 2.

⁵⁷² Книга Псалмів 124 (125): 5; 127 (128): 7.

⁵⁷³ Тридцять років символізує повноліття. Це - вік Йосифа часу його звеличення в Єгипті, вік Давида на початку його царювання, вік Христа на початку проповіді [див.:

АверинцевС. Йосиф Прекрасний// Аверинцев С. Софія-Логос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. -Київ, 2007. - С. 125].

⁵⁷⁴ Парафраза Книги Псалмів 18 (19): 11. Пор.: С/ілждша плчє шда й сбтл.

⁵⁷⁵ У списку Б: люботиц.

⁵⁷⁶ Фраза плче всЁ^ъ дціерей зринає в Плачі Єремїї 3: 51.

⁵⁷⁷ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 24. Пор.: сбздлннлго по вгХ въ прлвдѣ й въ преподбвїи йстинві.

⁵⁷⁸ Книга пророка Ісаї 53: 8.

⁵⁷⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 27.

⁵⁸⁰ Неточна цитата з Пісні над піснями 5: 12. Пор.: очи grun йкш го/іХвйцві нл йспо/іненіи^ъ вбдъ.

⁵⁸¹У списку Б цього слова немає.

⁵⁸² Очевидно, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 2. Пор.: же СЗпХцмкіса

ве^ч^денъ.

⁵⁸³ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 5. Пор.: W тлков^/иъ nO^Bd/iMCA.

⁵⁸⁴ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 2: 16. Пор.: не вотціе текб^ъ.

⁵⁸⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34: 7.

кольцо

Милостивий Государь¹!

Идут к вам два разговора², жаждущіе вашего лицезрѣнія. Удостойте их своего пріятія. Они уже прежде рожденія своего опредѣлены доброму вашему духу. Почтеніе моє к человѣколюбному и кротчайшему батюшкѣ Вашему, усердіе моє к Вам и доброжелательсгво к цѣлой фамиліи вашей приносит оные. Душа есгь Mobile perpetuum³ - движимосгь непрерывная⁴. Крила ея есгь мысли, мнѣнія, совѣты; она или желает чего, или убѣгает от чего; желая, любит, убѣгая, боится. Естли не знает, чего желать, а чего убѣгать, тогда недоумѣет, сомнѣвается, мучится, сюда и туда наш шарик качается, мятется и вертится, как магнитная стрѣла, доколѣ не устремит взор свой в дражайшую точку холоднаго сѣвера⁵.

Так и душа наконец, когда нашла того, кого нигдѣ нѣт и вездѣ есгь⁶, щаслива. Сей один довлѣет ее насытить, а без сего глотает воздух с ядущим вся дни живота своего землю Змієм⁷.

Мнѣнія подобны воздуху, он между стихіями не виден, но твердѣе земли, а сильнѣе воды; ламает дерева, низвергает строенія, гонит волны и корабли, ѣст желѣзо и камень, тушит и разъяряет пламень.

Так и мысли сердечныя, они не видны, как будто их нѣт, но от сей искры весь пожар, мятеж и сокрушеніе; от сего зерна зависит цѣлое жизни нашей дерево; естли зерно доброе, добрыми (в старости найпаче) наслаждаемся плодами; как сѣеш, так и жнеш⁸.

Весьма я рад буду, естли сія книжечка в прогнаній только нѣскольких дней скуки послужит, но как я доволен, есгли она хоть в каплѣ внутренняго мира поспособсгвует. Вседражайшій сердечный мир подобен самым драгоцѣнным камушкам: одна крошечка цѣну свою имѣет, есгли станем его одну каплю щадить, тогда можем со временем имѣть цѣлую чашу спасенія.

Разливши мысли наши по одним наружным попеченіям, и не помьшіляем о душѣ, не разсуждая, что от нея всякое дѣло и слово проистекает, а естли сѣмя зло⁹, нельзя не послѣдовать худым плодам, все нас сирых оставит, кромѣ сего неотъемлемаго сокровища.

Представте себѣ смѣсь людей, во всю жизнь, а паче в кончину лѣт своих, тоскою, малодушіем, отверженіем утѣх, задумчивою грусгью, печалью, страхом, среди изобилія отчаяніем без ослабы мучащихся, и вспомните, что все de зло и родное нещастіе родилось от преслушанія сих Христовых слов:

"Игците прежде Царствія Божія..."¹⁰

"Возвратися в дом твой"¹¹.

"Царствіе Божіе внутрь вас есгь"¹².

"Омый прежде внутренность стакана..."¹³

Но благодареніе Всевышнему за то, что никогда не бывает поздный труд в том, что для человѣка есгь самонужнѣйшее¹⁴.

Царствіе Божіе вдруг, как молнія, озаряет душу, и для пріобретенія Въры надобен один точію пункт времени.

Дай Боже вам читать Слово Божіе со вкусом и примѣчаніем, дабы исполнилось на вас:

"Блажени слышащіи СловоБ[ожіе] и хранягц[іи]..."¹⁵.

Другій разговор¹⁶ скоро послѣдует. А я пребуду

М[илосгивый] Г[осударь]

Вашего благородія покорнѣйшій слуга,

Любитель Свягценныя Библіи Григорій Сковорода.

Кольцо.

Дружескій Разговор

о Душевном Миръ

Лица:

Аоанасій, Іаков, Лонгин, Ермолай, Григорій.

Григорій. Перестаньте, пожалуйте! дорогіе гости мой! Пожалуйте, перестаньте нгумѣть! Прошу покорно, что за шум и смятеніе? Один кричит: "Скажи мнѣ силу слова сего: Знай себе". Другой: "Скажи мнѣ прежде, в чем состоит и что значит премудросгь"? Третій вопіет: "Вся премудросгь -пустош без мира. Но знаєш ли, что есть мир? Тут сумма гцастія".

"Слыхали ль вы, братія, - четвертый, вмѣшавшись, возглашает, -слыхали ль вы, что значит Египетское Чудовище, именуемое Сфинкс¹⁷?" Что за ерам, думаю, что такого вздору не было и в самом столпотвореніи. Сіє значит не разговор вести, но, подѣлавшись вѣтрами, вздувать волны на Черном морѣ. Естли хотим разсуждать о мирѣ, должно говорить осторожно и мирно. Я мальчиком слыхал от знакомаго Персіанина слѣдующую басеньку.

Нѣсколько чужестранцев путешествовали в Индіи. Рано вставали, спрашивали хозяина о дорогѣ. "Двѣ дороги, - говорил им человѣколюбивый старик, - вот вам двѣ дороги, служащія вашему намѣренію! Одна напрямик, а другая с обиняком. Совѣтую держатея обиняка. Не спѣшите и далѣе пройдете, будте осторожны, помните, что вы в Индіи". "Батюшка! мы не трусы, - вскричал один востряк, - мы европейцы, мы ѣздим по всБм морям, а земля нам не страшна, вооруженным". Идя нѣсколько часов, нагили кожаной мѣх с хлѣбом и такое ж судно с вином, наѣлись и напились довольно. Отдыхая под каменем, сказал один: "Не даст ли нам Бог другой находки? Кажется, нѣчтось вйжу вперед по дорогѣ, взгляните, по ту сторону бездны чернѣет что-то..." Один говорил: "Кожаной мѣшище"; другой угадывал, что обгорѣлый пнище; иному казалея камень, иному город, иному село. Послѣдній угадал точно: они всѣ там посѣли, нашедши на индійскаго дракона, всѣ погибли. Спасся один, находясь глупѣе, но осгорожнѣе. Сей по нѣкіим примѣчаніям и по внутреннему предвѣщающему ужасу притворился осгатся за нуждою на сей сторонѣ глубочайшей яруги и, усльїшав страшной умергцвляемьіх вой, поспѣшно воротился в сторону, одобрив сгаринных вѣков пословицу: "Боязливаго сына матери плакать нечего"¹⁸.

Не спорю: будь сія басня нестаточною, но она есть чучелом, весьма схожим на житіє человѣческое.

Земнородный ничем скорѣе не попадает в негцасгіе, как скоропостиж-ною наглостїю, и скажу с Приточником, что "безсовѣтіем уловляются беззаконные"¹⁹. "Сѣть бо крѣпка мужу свой усгнѣ, и плѣняется усгнами своих уст"²⁰. Посмотрите на людскую толпу и смѣсь, увидите, что не точію пожилые, но и самые с них молодчики льстят себе, что они вооружены рогом єдинорога, спасаюгцим их от негцасгія²¹, уповая, что как очам их очки, так свѣт и совѣт не нужен сердцу их.

Сія надежда здѣлала их оплошными, наглыми в путех своих и упрямыми²².

А естли мой молокососный мудрец здѣлается двух или трех ЯЗЫКОВ попугаем, побывав в знатных компаніях и в славных городах, естли вооружится ариометикою и геометрическими кубами, пролетѣв нѣсколько десятков любовных исторій и гражданских и проглянув нѣколикое число Коперниканских пилюль, во время оно²³ Платоны²⁴, Солоны²⁵, Сократы²⁶, Пиѳагоры²⁷, Цицероны²⁸ и вся древность суть одни только метелики, над поверхностію земли лѣтаюгціе, в сравненіи нашего высокопарнаго орла²⁹ к неподвижным солнцам возлѣтаюгцаго и все на окіанѣ острова пересчитавшаго. Тут-то выныряют хвалители, проповѣдаюгціи и удивляюгціися новорожденной в его мозгѣ премудрости, утаенной от всѣх древних, яко не просвѣгценных вѣков, без коей, однако, не худо жизнь проживалась. Тогда-то уже всѣх древних вѣков реченія великій сей Дій³⁰ пересуживает и, будто ювелир камушки, по своєму благоволенію то одобряет, то обезцѣняет, здѣлавшись вселенским судією. А что уже касается до Мойсея и пророков, и говорить нечево; он и взгляду своего не удостоивает сих вздорных и скучных говорунов; сожалѣет будто б о ночных птичках и нетопырях, в негцасгный мрак суевѣрія влюбившихся. Все то у него суевѣріе, что понять и принять горячка его не может. И подлинно: возможно ли, чтоб сій терновники могли нѣчто разумѣть о премудрости, о гцастіи, о душевном мирѣ, когда им и не снилось, что Земля есть планетою? что около Сатурна есгь Луна? а может быть, и не одна³¹. Любезныи друга! Сіи-то молодецкіе умы, плѣненны своими мнѣніями, как бы лестною блудницею, и будто умною бѣснуюгціеся горячкою, лишенны оберегателей своих, безпутно и безсовѣтно стремятся в погибель. Портрет их живо описал Соломон в концѣ Главы 7-й в Притчах от 20 стиха³². С таковыми мыслями продолжают путь к старости безчисленное сердец множесгво, язвою своєю заражая, нахальныи нарушители печати Кесаря Августа: "Спѣши, да исподволь"³³.

Ругатели мудрых, противники Богу и Предкам свойм поколь, вознестись до небес, попадутся в зубы мучительнѣйшему безумію, у древних Адом образованному³⁴, без освобожденія, чтоб исполнилось на них: "Видѣх Сатану, яко молнію..."³⁵ Да и кто ж не дерзает быть вождем к гцастію? Поколь Александр Македонскій³⁶ вел в домѣ живописца разговор о сродном и знакомом ему дѣлѣ, с удивленіем всѣ его слушали, потом стал судейски говорить о живописи, но как только живописец шепнул ему в ухо, что и самые краскотіоры начали ему смѣятся, тот час перестал³⁷. Почувсгвовал человѣк разумный, что царю не было времени в живописныи тайны вникнуть, но прочим Александроваго ума недостает. Естли кто в какую-либо науку влюбился, успѣл и прославился, тогда мечтает, что всякое уже вѣдѣніе отдано ему за невѣсгою его в приданое. Всякій художник о всѣх ремеслах судейскую произносит сентенцію³⁸, не разсуждая, что одной наукѣ хорошо научится, едва достанет цѣлый вѣк человѣческій.

Ни о коей же наукѣ чагце и отважнѣе не судят, как о той, какая дѣлает блаженным человѣка, потому, я думаю, что всякому de нужно, так, будто всякому и учить должно.

Правда, что говорить и испытывать похвально, но усыновлять себѣ вѣдѣніе сіє дурно и погибельно.

Однако ж думают, что всякому легко сіє знать можно. Не диковина дорогу сыскать, но никто не хочет искать, всяк свойм путем бредет и другаго ведет, в сем-то и трудносгь. Проповѣдует о гцасгіи исгорик, благовѣстит химик, возвѣгцает путь гцастія физик, логик, граматик, землемѣр, воин, откупгцик, часовгцик, знатный и подлый, богат и убог, живый и мертвый... Всѣ на сѣдалигцБ учителей сѣли; каждый себѣ науку аю присвоил.

Но их ли дѣло учить, судить, знать о Блаженсгвѣ? Сіє слово есгь апосголов, пророков, свягценников, Богомудрых проповѣдников и просвѣгценных хрисгіанских учителей, коих никогда обгцество не лишается. Развѣ не довольно для их неба и земли со всѣм вмѣгцаюгцимся. Сія должность есгь гІ,х, коим сказано: "Мир мой оставляю вам"³⁹. Один со всѣх тварей человѣк осгался для духовных, да и в сем самом портной взял одежду, сапожник сапоги, врач тѣло. Один только владѣтель гі.ла осгался для апосголов.

Он есть сердце человѣческое.

Знаєш ли, сколько огнедьшгугцих гор по всему шару земному? Сія правда пускай тебе обогатит, пускай посгавит в список почетных людей, не спорю, но не ублажит сердца твоего, ая правда не та, о коей Соломон:

"Правда мужей правых избавит их..."⁴⁰

Твоя правда на шарѣ земном, но апосгольская правда внутрь нас, как написано:

"Царствіе Божіе внутрь вас есгь"⁴¹.

Иное дѣло знать вершины рѣки Нила⁴² и план Лабиринта⁴³, а другое разумѣть исгу гцастія. Не вдруг ты попал в царство мира, когда узнал, кто насадил Город Аоинейскій⁴⁴? И не то сердце есгь несмысленною и непросвѣгценною тварью, что не разумѣет, гдѣ Велйкое⁴⁵ и гдѣ Средиземное море, но душа, не чувсгвующая Господа своего, есгь чучела, чувства лишенная⁴⁶.

Море от нас далече, а Господь наш внутрь нас есгь⁴⁷, в сердцѣ нашем. Естли кто сгранствует по планетам, бродит вѣк свой по исторіям, как может знать, что дѣлается в сердцѣ? И кое то есгь веселіе, о котором написано: "Веселіе сердца живот человѣку..."⁴⁸? Пускай бы каждый художник своє дѣло знал. Больные не могут в пінці, чувсгвовать вкусу: сіє дѣло есгь здоровых; так о мирѣ судить одним тілі свойственно, коих душа миром ублаженна.

Щасгіе наше есгь мир душевный, но сей мир ни к коему-либо вегцеству не причитается; он ни золото, ни сребро, ни древо, ни огонь, ни вода, ни звѣзды, ни планеты. Кая ж приличносгь учить о мирѣ тілі, коим вегцественный сей мір предметом? Иное сад разводить, иное плетень дѣлать, иное краски тереть, иное разумѣть рисунок, иное дѣло вылѣпить тѣло, иное дѣло водхнуть в душу веселіе сердца. Вот чіе дѣло сіє есть: "Коль красны ноги благовѣствуюгцих..."⁴⁹ Сим-то обѣгцано: "Сядете на

пресголѣх..."⁵⁰ Всѣм блаженство, всѣм мир нужен, для того сказано: "Судягце обѣманадесяте колѣнома Ізраилевома"⁵¹. Вот кто на учительских сгульях учит о мирѣ! И сія-то есть Каѳолическая⁵², то єсть всеобгцая, наука, чего ни о какой другой сказать нельзя.

Всѣ прочія науки не всѣм и не всегда, и не на все, и не вездѣ нужны, и о всѣх их говорит Исаія: "Путй мирнаго не познаша, и нѣсть суда во путех их, стези бо их разврагцены, по нихже ходят и не вѣдят мира. Того ради отсгупи от них суд и не посгигнет их правда. Ждугцым им свѣта, бысгь им тма, ждугце зари во мрацѣ ходиша. Осяжут, яко слѣпіи сгѣну, яко сугце без очес осязати будут, и падутся в полудни, яко в полунощи, яко умирающе возстенут..."⁵³ Правда, что сіє нещастіе владѣет сердцами, населенными невѣдѣніем о Богѣ, но о сем же то и рѣчь, что учить о мирѣ и щасгіи есгь дѣло одних Богопроповѣдников; учить о Богѣ есть то учить о мирѣ, щасгіи и премудросги. Они, всю тлѣнь оставив, искали и сыскали того, у коего все вещество есть краскою, оплотом и тѣнью, закрывающею Рай веселія и мира нашего. Но прежде усмотрѣли внутрь себе. "Се вся осгавихом..."⁵⁴ Из сих числа Ісаія говорит: "Слышах глас Господа глаголюща: Кого послю? И кто пойдет к людем сим? И рекох: Се Аз есмь, посли мя. И рече: Йди и рцы людем сим.. ,"⁵⁵ И не дивно, что учил о мирѣ, когда Христос, мир наш⁵⁶, был с ним. "Отроча (вопіет, как веселящійся в жатву⁵⁷) родися нам, сын, и дадеся нам. Имя его: велика совѣта ангел, чуден, совѣтник, Бог крѣпкій, власгелин, князь мира, отец будущаго вѣка: приведу бо мир на князи, мир и здравіе ему (у его)"⁵⁸.

Видите, чіе дѣло учить о мирѣ? Да учат тѣ, кой познали человѣка, у котораго мир и здравіе⁵⁹. Вот учит о щастіи Варух: "Слыши, Ізраилю, заповѣди живота, внуши разумѣти смышленіе. Что есть, Ізраилю? Что яко еси на земли вражій? Обетшал еси на земли чуждей, осквернился еси с мертвыми, вмѣнился еси с сущими во Адѣ, осгавил еси исгочника премудрости. Аще бы путем Божіим ходил еси, жил бы в мирѣ во время вѣчное. Научися, гдѣ есгь смышленіе, гдѣ есгь крѣпосгь, гдѣ есгь Мудросгь? Еже (бы) разумѣти купно, гдѣ есть долгожитіе и жизнь, гдѣ есть свѣт очес и мир?.."⁶⁰ Видите, что в познаніи Божій живет жизнь и свѣт, и долгожитіе, и мир, и крѣпосгь, и премудросгь. Пускай же учат о щасгіи тѣ, что говорят с Варухом: "Блажени есмы, Ізраилю, яко угодная Богу нам разумна суть"⁶¹. Не видѣть Господа есгь лишится жизни, свѣта, мира и сидѣть во Адѣ. Внемлите словам Іереміиным: "Слышите и внемлите, и не возноситеся, яко Господь глаголал есгь. Дадите Господу Богу вашему славу, прежде даже не смеркнется и прежде даже не преткнутся нозѣ ваши ко Горам темным; и пождете свѣта, и тамо сѣнь Смертная, и положени будут во мрак. Аще же не послушаете, в тайнѣ восплачется душа ваша от лица гордыни, и плачя восплачет, и изведут очи ваши слезы"⁶². Вот Мойсей учит о щасгіи! "Аще не послушаете творити вся словеса закона сего, написанная в Книзѣ сей, еже боятися имене чесгнаго и чуднаго сего, Господа Бога твоего, и удивит Господь ЯЗВЫ твоя и язвы сѣмене твоего, ЯЗВЫ великія И ДИВНЫЯ, и болѣзни злыя и извѣстныя"⁶³; (немного пониже): "И дасг тебѣ Господь тамо сердце печальное и оскудѣвающая очеса и исгаявающую душу, и будет живот твой висящь пред очима твоима, и убоишися во дни и в нощи, и не будеши вѣры яти житію твоєму..."⁶⁴ Вот проповѣдует Соломон о блаженствѣ: "Во Страсѣ Господни упованіе крѣпости, чадом же своим оставит утвержденіе мира. Страх Господень Исгочник жизни, творит же укланятися от сѣти Смертныя"⁶⁵. "Благословеніе Господнє на Главѣ праведнаго, de обогащает, и не имать приложитися ему печаль в Сердцы"⁶⁶. Благословеніе, благополучіе и благоразуміе - все одно значит, естли разжевать аи еллинскія слова ЕиАоуеІѵ⁶⁷, ЕйЬаіцоѵеІѵ⁶⁸. Вот благовѣсгит Павел Христа Божію Силу и Божію премудросгь! "Оружія воинства нашего не плотская, но сильна Богом на разореніе твердем: помьшіленія низлагающе, и всяко возношеніе взимающееся на разум Божій, и плѣняюще всяк разум в послушаніе Христово"⁶⁹. Павел мечем премудрости закалает мысли, возрасгаюгція в сердцѣ протйву Бога, чтоб покорить всѣ наши помьшіленія затвердѣлыя Божію вѣдѣнію и разуму, и сим нас просвѣтить, и de-то значит изгонить бѣсы⁷⁰. Бѣс, по-еллинскому Даіцбѵюѵ⁷¹, значит вѣдѣніе, знаніе, подлое помышленіе, сгихійное разумѣніе, долу ползущее, не прозирающее в Божія Стихіи, исполняющее исполненіе⁷². Сіє есть родное идолочтеніе, не видѣть в мірѣ ничего, кромѣ стихій, сіє есгь начало всякаго зла, и вина, и Конец, как сказует Соломон⁷³, знать-то всемучительнѣйшій страх тревожит сердце, в Стихіях лежащее, видящее оныя, всеминутно перемѣняемыя и разоряемыя, взирающее вдруг и на состав своего пепельнаго тѣлишка, тому ж паденію подверженнаго, но никоей помощи сему злу не находящее. "Ничтоже бо есгь страх, - тот же сын Давидов говорит, - токмо лишеніе помощей сущих от помьшіленія"⁷⁴. В таковом сердцѣ тілі менѣе пищи от сладкой и твердой надежды, чѣм болынее невѣдѣніе вины, муку наводящей⁷⁵. Совѣт исгинный и правое помышленіе есть источником отрады. И напротив того, ничто негцасгнѣе не язвит и не мучит сердечной нашей точки, как темныя мнѣнія, слѣпыя знанія и бѣснуюгціяся разумѣнія. Теперь видно, что значит сіє Солом [оново]:

"В совѣтѣх нечесгиваго истязаніе будет"⁷⁶.

"Уста лжугцая убивают душу"⁷⁷.

"Аможе обратится нечесгивый, исчезает"⁷⁸.

"Правда безсмертна есгь: неправда же смерти снабдѣніе; нечестивіи же рукама и словесы призваша ю, другиню вмѣниша ю и исгаяша, и завѣт положиша с нею, яко достойни суть оноя части быти"⁷⁹.

Разорить и умертвить сердце своє есгь единсгвенное и родное злополучіе. Сіє сокрушеніе и смерть сердечная зависит от безпутных мыслей, ничего, кромѣ стихій, не видягцих; оно со входу прелесгно: "Сладок есть человѣку Хлѣб лжи, но потом исполнятся уста его каменія"⁸⁰. Сія помышленія называет сын Сирахов языком злѣйшим. "Смерть люта смерть его, и паче его лучше есть Ад. Не обладает благовѣрными, и в пламени его не сгорят. Оставляюгціи Господа впадутся в онь, и в них возгорится и не угаснет: послан будет на ня, яко лев, и яко пард погубит я"⁸¹.

Они называются блудницею, мечем, єхидною, дикими звѣрьми, шершнями... Да и чѣм назовем невидимое зло и безименное? О таковых сердцах сказано: "Людіе седящіи во тмѣ..."⁸² Сій совѣты мечем Божіим вырѣзать не чисто дышущія мысли и мучительныя мнѣнія труждается Павел, а на то мѣсто возвратить в сердца наши мир Божій⁸³. Он называет их началами, властями, весь мір во тмѣ невѣдѣнія Божія заключившими⁸⁴. Совѣт, часть началом именуется, потому что, как плод без сѣмен, так дѣла без совѣтов не родятся. У Давида именуются мысли начинаніями:

"Расглѣша и омерзишася в начинаніих"⁸⁵.

Именуются и Головою у Мойсея:

"Сей сотрет твою главу"⁸⁶.

Но погана сія голова:

"Рече безумен в сердцы своем..."⁸⁷ У Мойсея ж они называются сѣменем зміиным:

"Вражду положу.. ,"⁸⁸

Теперь видно, что значат тѣ змій, о коих пишется:

"Посла Господь на люди зміев умергцвляюгцих, и угрьізаху людій: и умроша люди мнози от сынов Ізраилевых"⁸⁹.

Сія казнь родилась из роптанія на Бога. А роптать не иное что, как не разумѣть и не признавать Господа, довольствуясь стихіями. Как (говорят ропотники), как быть может то, чего ошупать нельзя? Теперь видно, что значит тьма Египетская, тьма осязаюгцая: сія есгь ночь сграшнѣйшая, ужасов и привидѣній исполненна, невѣдѣніе грубѣйшее и лютѣйшее. Взгляните на 17& главу Прем[удросги] Солом[они]⁹⁰; о сих Смертных мыслях и в Книгѣ Іова:

"Желчь аспідов во чревѣ его"⁹¹.

"Яросгь змієву да ссет, да убіет его язык зміин"⁹².

А что de все до стихійных мыслей надлежит, слушай Михеа: "Полижут персть, яко зміеве, плѣжугце по земли, смятутся во облеженіи своем: о Господѣ Бозѣ нашем ужаснутся и убоятся от тебе"⁹³. Сих-то проклинает Рай и блаженство наше, Господь: "Яко сотворил єси сіє, проклят ты паче всѣх скотов и паче всѣх звѣрей земных"⁹⁴. О сих зміях Давид: "Язык их прейде по земли"⁹⁵. "Изостриша язык свой, яко зміин"⁹⁶. "Что хвалитися во злобѣ, сильне?.."⁹⁷

Сіє негцастіе смертельным жалом сердца человѣческіи дабы не умергцвляло, велит Господь Мойсею здѣлать мѣдную змію, чтоб была она маіяком, отводягцим от злополучнаго путй безбожнаго и указывающим благополучный ход в познаніе Божіе, в Рай сладости, в Царство мира и любви⁹⁸.

Когда змій, ползущій по травѣ, выманивает сердца наши из блаженнаго сада, то пусгь и возвратит змій, но уже вознесенный от земли⁹⁹.

Сей уже змій не так, как в Даніиловой Книгѣ идол Вил¹⁰⁰, сей, напротив того, снаружи прах, но внутрь твердая мѣдь и сила живаго Бога, плотским пріодѣтая прахом. Сей змій воплогценная есгь Премудрость Божія, бесѣдующая нашими словами, но ведугцая от земли на небо, да избавит нас от ползугцих зміев. К ней Михеа говорит: "Возсгани и измлати их, дгци Сіоня, яко роги твоя положу желѣзны и пазнокти твоя положу мѣдяны, и сотреши люди многи"¹⁰¹. Сей змій есгь Христос, Слово Божіе, Священная Библія.

"Аз есмь (вопіет) свѣт міру..."¹⁰²

"Аз есмь пастырь добрый..."¹⁰³ "Той сотрет..."¹⁰⁴

Есгли имѣеш уши, послушай¹⁰⁵, как чудно сей змій свисгит: "Плоть ничтоже..."¹⁰⁶

Что слагце сей благой вѣсти сердцу христіанскому? О сего-то змія благовѣстіи Приточник дает знать:

"Страшное Слово сердце мужа праведнаго смугцает, вѣсгь же благая

веселит его"¹⁰⁷.

Сей есгь столб облачный, изводягцій Израиля из осязаюгцей тмы в нетлѣнное Въчнаго¹⁰⁸, сей лежит на паденіе и на возсганіе¹⁰⁹, сей змій с преподобным будет преподобный, говоря к нам:

"Сыне, аще премудро будет сердце твоє, возвеселиши и моє сердце"¹¹⁰.

Таков один вознесет змія, как написано:

"Змія возмут... (вознесут)"¹¹¹.

Презирать мудрых совѣты значит самому себѣ зажигать факел. Для безпрепятственнаго путешесгвія нѣт важнѣе, то есть полезнѣе и величесгвеннѣе, как узнать самаго себе и сыскать в нашем пепелѣ погребенную Искру Божества. Отсюду раждается благословенное оное царство владѣть собою¹¹², имѣть могць и на сгремленіях душевных, всѣх тигров лютѣйших¹¹³, как на везущих колесницу львах, ѣхать.

Всѣх наук сіліепа внутрь человѣка сокрываются, тут их источник утаен, а кто видит его? Сей есгь один родник неисчерпаемый всему благу и блаженству нашему, он сам есгь оное блаженство, безвиновное Начало, безначальная Вина, в коей и от коей все, а она сама от самой себе и всегда с собою есть и будет. Посему и вѣчна, всегда и по всему одна и одинакая, разлившаяся и содержагцая. Сія высочайшая вина всеобгцим именем именуется БОГ, свойственнаго имени ей нѣт¹¹⁴. Сіє блаженство премудрыи люди уже в древнѣйших вѣках нашли и наслаждались оным, а нам завѣтом своим неоцѣненное то сокровигце оставили в наслѣдіе. Завѣт тот суть книги их и ворота к гцасгію.

"Премудросгь и мысль блага во вратѣх премудрых"¹¹⁵.

"У врат сильных присѣдит, во вратѣх же града дерзаюгци глаголет..."¹¹⁶ "Мудрыя жены создаша домы"¹¹⁷. О сих-то книгах пишется:

"Страшно мѣсго de нѣсгь сіє, но дом Божій, и ая врата небесная"¹¹⁸. "Яждь мед, сыне, благ бо есть [сот], да насладится гортань твой, сице уразумѣеши премудросгь душею твоєю"¹¹⁹.

"Аще бо обрящеши (оную), будет добра кончина твоя, и Упованіе тебе не осгавит"¹²⁰.

"Сія книга повелѣній Божіих и закон сый во вѣк:

Вси держагціися ея в живот внидут, осгавившіи же ю умрут"¹²¹.

В сих премудросгію созданных домах¹²² Блаженный Лот пирует и упивается со дщерми своими¹²³, в сих упился и Ное¹²⁴, там пирует и братія с Іосифом:

"Пиша же и упишася с ним"¹²⁵.

Не то они вино пили, что пьют у Приточника беззаконники: "Тій (бо) питаются пищею нечесгія, віном же законопресгупным упиваются"¹²⁶. Но вино, веселящее сердце¹²⁷. Видите, в коих книгах искать должно веселія, а чіе дѣло учить о нем.

Сіє вино пьет Небесный Учитель в Царствіи Отца своего с тѣми, о коих сказует: "Соглядав окрест себе сѣдягцыя, глагола: Се мати моя и братія

МОЯ..."¹²⁸

Сіє вино есть от стола высокаго: "Упіются от тука дому твоего"¹²⁹. От сего стола вкушает и Павел: "Имамы олтарь..."¹³⁰ Познаніє сладчайшія исгины Божіей подобное вину веселящему, с сими тож дѣлается, что с нѣкіим древним мудрецом. Сей любитель истины и ревносгный мудрости искатель от младых ногтей многая лѣта между прочим желал знать, кій разум и тайна закрывается в образѣ треугольника, который и нынѣ пишется в хрисгіанских храмах, а изнутри его или око смотрит, или Солнечныи лучи льются¹³¹. Наконец сокровенная сила вдруг, как молнія, озарила душу его; вскочил Пиоагор, начал руками плескать и кричать: "Сыскал! Сыскал! Сыскал!"¹³² Скажите мнѣ, кто б не почел пьяным, взирая на него? Скакал и Давид, играя на органы. Несут и ведут за ним кивот с сокрушенным внутрь завѣтом Господа сил¹³³ в замок его Сіон, а Давид пред ним пляшет. "Конечно, он спился или от меланхоліи с ума сошел", - говорит, смотря в окошко, Мелхола, дочь Саулова¹³⁴. А Давид, на ея руганіе не смотря, что желал, совершил: поднес Господу жертву всесожженія и жертву мира, праздник радосги и веселія. Наконец и послѣдовавших ему израильтян здѣлал щасливыми, открыв им Господа сил, а у Мелхолы, дщери Саула, не бысть дѣтища до дне смерти ея. 2 Цар[сгв], Гл[ава] 6.

Не очень сладкаго разсужденія был бы Давид, и сам я чуть ли бы от смѣха удержался, вйдя Давидово плясаніе о том, что втащил в крѣпосгь свою сундучище с каменными таблицами.

Сіє многіе и нынѣ дѣлают, всякой день цѣлуют Евангеліе и почти спят на сем каменѣ с Іаковом¹³⁵; но вѣрую и разумѣю, что тайная воскресенія сила, под каменными Скрыжалами сокровенная, как Мойсеево из горящей купины, так и Давидово сердце облисгала и напечатлѣлася внутрь его.

Там и Авраам увидѣл день Господень и возрадовался, сіє сам Давид доказывает сими словами: "Знаменася (напечатлѣся) на нас свѣт лица твоего..."¹³⁶ Иное дѣло видѣть камень с буквами и бумагу с чернилами внѣшним оком, а другое взирать тілі взором: "Возведите очи ванти"¹³⁷, и слышать ті, Vi 11 унтами: "Имѣяй ушы слышати, да слышит"¹³⁸, и могти сказать с Павлом: "Написано не чернилом, но Духом Бога жива на скрижалех сердца плотяных"¹³⁹.

Краски на картинѣ всяк видит, но чтоб рисунок и живосгь усмотрѣть, требуется другое око, а не имѣяй оное слѣп в живописи. Скрып музыкальнаго орудія каждое ухо сльппит, но чтоб чувсгвовать вкус утаеннаго в скрыпѣніи согласія, должно имѣть тайное понятія ухо, а лишенный онаго длятого лишен движугцей сердце радости, что нѣм в музыкѣ. В самую пламенѣюшую усердіем душу не скоро входит сіяніе Славы Божія: "Внегда пріити времени, явитися"¹⁴⁰. Блаженное сіє время на многих мѣсгах назначено. У Ісаіи: "Тогда отверзутся очи слѣпых, и уши глухих услышат. Тогда скочит хромый, яко елень, и ясен будет язык гнуснивьіх"¹⁴¹.

"Собранніи Господем обратятся и пріидут в Сіон с радостію, и радосгь

вѣчная над главою их"¹⁴². "Тогда волцы и агнцы имут пастися вкупѣ"¹⁴³.

"Свѣтися, свѣтися, Іерусалиме..."¹⁴⁴

Сей-то свѣт снисшедшій здѣлал схожими на пьяных Апостолов: "Иніи же ругаюгцеся глаголаху, яко віном исполнени суть"¹⁴⁵.

Кричит Петр и загцигцает их¹⁴⁶; но можно ль увѣрить засгарѣлое в душах повѣрье? а иногда и злобное? Пьяны от радосги, что уразумѣли то, чего, все оставив, искали... Увидѣли с Давидом знаменія и образов событіе, чудеса на небеси и на земли¹⁴⁷ прозрѣли, стали собирать манну.

Манна значит чудо, т. е. что то такое¹⁴⁸? "И се на лицы пустыни мелко, яко коріандр, бѣло, аки лед на земли. Узрѣвше же то сынове Ізраилевы, рѣша друг ко другу: 'Манна!', сирѣчь: что есть сіє? Не вѣдяху бо, что бяше. Рече же Мойсей к ним: 'Сей хлѣб, егоже завѣгца Господь'"¹⁴⁹. Несказанно радостны, что прозрѣли новое, начали прорицать новое

НОВЫМИ ЯЗЫКИ¹⁵⁰.

Сіе-то есгь быть пророком, или философом, прозрѣть сверх пустыни, сверх стихійной бражди, нѣчто новое, несгарѣюгцееся, чудное и вѣчное, и de возвѣгцать.

"Всяк, иже аще призовет имя Господнє, спасется"¹⁵¹. Спасеніем душѣ есть основательная радость и твердая надежда, дьппут таковым же пьянсгвом и сій Павловы слова: "Кто ны разлучит от любве Божія?"¹⁵² "Но во всѣх сих препобѣждаем за возлюбшаго нас"¹⁵³. Видите, сколько сильно в сем мужѣ вкоренилась радосгь, что всѣ горесги его пріуслаждает, ничто ему не страшно, весел и в темницѣ. Сей есгь Исгинный Мир¹⁵⁴.

Как здравіе селеніе своє имѣет не внѣ, но внутрь тѣла, так мир и щастіе в самой среднѣйшей точкѣ душы нашея обитает и есгь здравіе ея, а наше блаженство.

Здравіе тѣла не иное что есгь, как мир тѣлесный, а мир сердечный есгь живносгь и здравіе души, и как здоровье раждается послѣ очищенія из гі.ла вредной и лишней Мокроты, матери всѣх Болѣзней, так и сердце, очищаемое от подлых мірских мнѣній, безпокоящих душу, начинает прозирать Сокровенное внутрь себе сокровище щасгія своего, чувсгвуя будто послѣ болѣзни желаніе пищи своея, подобное нашему орѣху, зерно жизни своея в пустом молочкѣ зачинающему. Сих-то начинающих себе познавать призывает премудрость Божія в дом свой на угощеніе чрез служителей: "Пріидите, ядите мой хлѣб и пійте віно..."¹⁵⁵

В сію госгинницу и пацієнт Іерихонскій привозится самарянином¹⁵⁶, зовет и всѣх, сердце своє потерявших: "Приступите ко мнѣ, погублыніи сердце, сугціи далече от правды¹⁵⁷, пріидите ко мнѣ, вси труждаюгціися..."¹⁵⁸ О сем врачѣ внушает нам сын Сирахов: "Почитай врача... ибо Господь созда его"¹⁵⁹. А кто ж есть тот врач, естли не сей: "Изцѣляя всяк недуг и всяку язву в людех"¹⁶⁰. Но что изцѣлял? "Изцѣляя сокрушенные сердцем..."¹⁶¹ Естли кто сердцем болен, естли мыелями недужен, тогда точно сам человѣк сграждет. Не тѣло, но душа есгь человѣком, не корка, но зерно есть орѣхом. Естли цѣлое зерно, сохранится и корка в зернѣ. Кто прозрит сіє и повѣрит? "Очисти прежде внутреннее сткляницы и блюда, да будет и внѣшнее има чисто"¹⁶². Изцѣли прежде сердечное сокрушеніе, не бойся от убивающих тѣло¹⁶³. Иное тѣлесное здоровья, другое дѣло веселіе и живость сердца.

Садом, оплота лишенным, есгь нещасливая душа, щастіе своє на пѣску егихійном основавшая и увѣрившая себя, что можно добро своє сыскать внѣ Бога. Начало премудросги - страх Божій¹⁶⁴. Он первѣе усматривает щасгіе своє внутрь себе. Сіє блаженное утро внутрь сердца свѣтить начинает, ведущее за собою ведро пресвѣтлаго и вѣчнаго мира, и есгли бы оно было тлѣнію подвержено, то могло ли бы родить вѣчный мир? Может ли душа незыблемое имѣть упованіе на то, что третяго дня сокрушится? Не вся ли таковая пѣсочная надежда есть мать душевнаго сокрушенія? И как может твердо устоять сердце, видя все стихійное, до послѣдней крошки разоряемое, а прозрѣть за слѣпотою не может то, на чем благонадежно можно опереться? Сія благонадежная надежда зоветея у Павла якорем¹⁶⁵.

По сему видно, что все свѣтское добро нѣсгь добро; оно сокрушается даже до самаго здравія тѣлеснаго и успокоить сердца не может. Доколѣ душа не почувсгвует вкусу нетлѣнія, дотолѣ не вкусит она твердаго мира и есгь мертва.

Коль многое множесгво читает Библію! Но без пользы: сей дом Божій заперт и запечатай.

Дух сграха Божія и дух разума вход отверзает. Без сего ключа всяк поропгцет, взалчет и обойдет Град сей¹⁶⁶.

Многіи приходят к нему с любопытным духом, ИНЫИ с половиною души, иныи с Іудиным сердцем, но без пользы. "Окрест нечестивіи ходят"¹⁶⁷. Иныи преклоняют ее к загцигценію своих плотоугодій и со сгроптивым разврагцается¹⁶⁸ во вред. Выводят пророчесгва о временной пользѣ, о частных враках, о тлѣнных предметах, но окрест нечестивіи ходят¹⁶⁹. Коль мало истинных рачителей, вѣрных искателей и снарядных чтецов, - жалуется о сем Іеремія: "Кому возглаголю и кому

засвидѣтельсгвую, и услышит? Се необрѣзана ушеса их, и слышати не возмогут! Се слово Господнє бысгь у них в поношеніе, и не воспріимут!"¹⁷⁰ Библія есгь совершеннѣйшій и мудрѣйшій орган. Как сгрѣла магнитная в одну сѣверную точку устремляет взор свой¹⁷¹, так и сія к оному взирает и ведет [к] тому: "Восток имя ему"¹⁷². Сія есть сгрѣла спасенія Господня, как говорит Елисей, пособляя собсгвенными своими руками напрягти лук и высгрѣлить сгрѣлу на непріятелей, наложив руки свой на руки царя Іоаса. 4 Царсг[в], Гл[ава] ІЗ¹⁷³.

Есгли язык разит, длячего не назвать его сгрѣлою? Библія есть слово Божіе и язык огненный.

Исаія в лице ея говорит: "От чрева матере моея нарече имя моє и положи уста моя, яко мечь осгр, и под кровом руки своєя скры мя; положи мя, яко стрѣлу избранну, и в тулѣ своем скры мя, и рече ми: Раб мой еси ты, Ізраилю, и в тебѣ прославлюся"¹⁷⁴. Сія стрѣла от вышняго нам послана для врагов.

Слова Богопроповѣдников суть сгрѣлы, о коих Исаія: "Ихже стрѣлы осгры суть, и луцы их напряжени; копыта коней их, яко тверд камень, вмѣнишася; колеса колесниц их, яко буря. Ярятся, яко львы"¹⁷⁵. Вот один из сих воинов! "Оружіе воинсгва нашего не плотское, но сильно Богом..."¹⁷⁶

Но как напрягать сгрѣлу сію? Должно умѣть и имѣть в себѣ того: "Научаяй руцѣ мой на ополченіе"¹⁷⁷. Сію-то стрѣлу сыскали в колчанѣ апостолы, язык огненный: "Языка, егоже не вѣдяше, услыша"¹⁷⁸. А как сгрѣла сія парягцая взирает к одному точію восгоку¹⁷⁹, так и сей орган одному Богу пѣснь воспѣвает. Очень вздорно и худо разногласит и сам своє мѣшает сличное согласіе, естли стать на нем играть для плоти и крови. Играет и скачет Давид, но пред Господем, т. е. ради Господа, так, как и Мелхолѣ говорит: "Благословен Господь, иже избра мя паче отца твоего... Буду играти и плясати пред Господем"¹⁸⁰. Поогцряет и других: "Воспойте ко Господеви. Сей, де, один только благ Псалом есть"¹⁸¹.

Нѣт сладосгнѣе и дѣйствительнѣе, как бренчать на нем Богу, а не стихіям, Господу, а не міру, не тлѣни, но вѣчности; тогда-то дѣйсгвительно изгонятся Бѣсы из Саулов. При том надобно умѣть сличать голоса, вливающіе в душевное ухо сладкую Симфонію.

При свидѣтельсгвѣ двоих или троих голосов твердый псалом сосгавляется, напримѣр: "Почитай врача протйву потреб чесгію его, яко Господь созда его"¹⁸². Вот! кого ж не Господь созда? Тот час и вздор: длячего ж Царь Іудин Аса осуждается ради лѣкарей? "И ниже в немогци своей взыска Господа, но врачев"¹⁸³. Смотрите, как дурно сей орган разногласит ко человѣку! Не спорю, да и сам я рад почитать тѣлеснаго врача. Притом говорю, что Библія весьма есгь дурною и несложною дудою, естли ее обрагцаем к нашим плотским дѣлам, бодущій терновник, горькая и невкусная вода, дурачесгво, естли с Павлом сказать, Божіе¹⁸⁴, или скажу лайно, мотыла, дрянь, грязь, гной человѣческій, в коем велит Бог Іезекіилю сокрыть ячменный опрѣснок¹⁸⁵. "Тако снѣдят сьшове Ізраилевы хлѣб свой нечисг во языцѣх, аможе разсыплю я". Гл[ава] 4¹⁸⁶.

У Ісаіи - сгрѣла избрана, в тулѣ своем сокрытая¹⁸⁷, а у Іезекіиля - в лайнѣ мотыл скотских сокрывается опрѣснок¹⁸⁸.

Не сіє ли есть таинсгво утверждаюгцаго сердца нам слова Божія, грязью земных дѣл наших обвитое? Тѣ только однѣ от зміиных утрызеній изцѣлились, кой на вознесеннаго змія в гору взирали¹⁸⁹, не тѣ, что смотрѣли на ползугцаго по земляном прахѣ.

Так и здѣсь питаются во время глада пшеницею Іосифовою¹⁹⁰ присгупившіе к столу и наслаждаюгціеся высокими умы, а не тѣ, кой жрут гнилую свою мертвечину около слова животнаго¹⁹¹.

"Окрест нечестивіи.. ,"¹⁹²

Там проминается змій, ползугцій и ядугцій грязь, а у Іезекіиля на гноеядцов вот что Бог вѣгцает: "Да скудни будут хлѣбом и водою, и погибнет человѣк и брат его, и истают в неправдах своих"¹⁹³. Длячего мы находим там нашу грязь и гной и ядим оной, когда все de Богу и Божественному Его слову единственно посвягцено? Конечно, мы не узнали себе. Естли ж скажете, что оное жестоко¹⁹⁴ и трудно читать и разумѣть, сіє вам Бог прогцает. Одно то непростительно, что мы похожи на умницу бабу; ая разумница изволила кунтать горчайшую около орѣха волоскаго корку. Наконец осердившись, начала ругать и смѣятся, кой, лишившись добраго вкуса, похваляют иносгранные плоды.

"Почитай врача... Яко Господь созда его"¹⁹⁵. Но дабы тут не приснились нам наши тѣлесные врачеванія, для того там же всплош говорится de: "Не от древа ли осладися вода, да познана будет сила его?"¹⁹⁶ Лѣкарсгвам плотским кое есть сходсгво с тілі Богопоказанным древом, коим Мойсей воду горькую осладил¹⁹⁷? Есгли кто de древо знает, может вознести змія¹⁹⁸, отбить грязь от опрѣсноков¹⁹⁹, осладить библейную воду. Вот лѣкарь кричит. Послушайте премудросгь в притчах! "Господь созда мя, начало путей своих"²⁰⁰. Слушай лѣченіе: "Сыне, да не преминеши! соблюди же совѣт мой²⁰¹ и мысль, да жива будет душа твоя, и благодать будет на твоей выи! Будет же изцѣленіе (приложеніе) плотем твоим и уврачеваніе костем твоим, да ходиши надѣяся в мирѣ во всѣх путех твоих.. ."²⁰²

Видите, что лѣчит сей врач²⁰³? Душу болѣзненную. "Мир мой даю вам"²⁰⁴. "Вы друзи мой есге..."²⁰⁵

Сего-то добраго друга толь высоко рекомендует сын Сирахов: "Друг вѣрен покров крѣпок есть, обрѣтый же его обрѣте сокровигце. Другу вѣрну нѣсгь измѣны, и нѣсть мѣрила добротѣ его! Друг вѣрен врачеваніе житію, и боягціися Господа обрягцут его"²⁰⁶. Теперь же скажу: почитайте Библію в разсужденіи надобносгей ея, она есгь Аптека, Божіею премудросгію пріобрѣтенная, для уврачеванія душевнаго мира, ни одним земным лѣкарством не изцѣляемаго.

В сей-то аптекѣ Павел роет, копает, силою древа кресгнаго вооружен, и, убивая всю мертвую гниль и гной, вынимает и сообгцает нам само чйстое, новое, благовонное, Божіе, нетлѣнное, вѣчное, проповѣдуя Христа, Божію силу.

Церемонисгы сердятся, а Аѳинейцы смѣются. Нам же, званным, Христос єсть Божія сила и Божія премудрость²⁰⁷. Есгли ж спросите, длячего сій книги одно пишут налицо, а другое тайное и новое из них выходит? А кто ж сѣет на нивѣ сѣмя будущее? Да и можно ль? Пахарь сѣет зерно нынѣшнее. Оно, принятое в нѣдро земное, разопрѣет и сотлѣет. В той день ВЫХОДИТ из него ПЛОД НОВЫЙ с новым зерном. А к сему круг годоваго времени надобен.

Скажите, возможно ль на молодом сердцѣ вырасгить плод вѣдѣнія Божія и познанія (de обоє с собою неразлучное) самаго себе²⁰⁸? К сему круг цѣлаго человѣческаго вѣка потребен. Библія есгь человѣк домовит, уготовавшій сѣмена в закромех своих²⁰⁹. О сем-то хозяинѣ пишется: "Изыде сѣяй сѣяти"²¹⁰. Она в молодыя наши мысли насѣвает сѣмя нынѣшняго плотскаго нашего вѣка, дабы несмысленное наше сердце²¹¹ способно принять могло. Сіє сѣмя не пусгое, но утаевает в себѣ Божію силу.

Оно, как ни потребное, со временем портится в сердцѣ и гибнет, а новое прозябает. Сѣется гніюгцее, возсгает благовонное; сѣется жестокое, возсгает нѣжное; сѣется горькое, возсгает сладкое; сѣется сгихійное, возсгает Божіе; сѣется несмысленное и глупое, воскреснет премудрое и прозорливое. Все, что только мы имѣем, есгь то ж и у Бога. В сем только разнь, что наша гниль и сгѣнь, а его - нетлѣніе и истина.

Древній мудрец Эдип, умирая, оставляет малолѣтному сыну в наслѣдіе исторію именем «Сфинкс»: "Любезный сын²¹², вот тебѣ самое лучшее по мнѣ наслѣдіе! Прійми малую сію книжку от десницы моей; люби ее, естли хочеш любить твоего отца; меня почтеш, почитая оную. Носи ее с собою и имѣй в сердцѣ своем, ложася и всгавая. Она тебѣ плод принесет тот, что и мнѣ, разумѣй - Блаженный конец жизни твоей. Не будь нагл и безсовѣтен, ступай тихонько, жизнь есгь путь опасный; пріучай себя малым быть довольным. Не подражай расточаюгцим сердце своє по наружносгям, учись собирать расгоченія мыслей твоих и обращать их внутрь тебе. Щастіе твоє внутрь тебе есть²¹³, тут центр его зарыт; узнав себе, все познаеш, не узнав себе, во тмѣ ходить будеш и убоишися страха, гдѣ его не бывало²¹⁴. Узнать себе полно, познаться и задружить с собою сей есть неотъемлемый мир, истинное гцасгіе и мудросгь совершенная. Ах, есгли б мог я напечатлѣть теперь на сердцѣ твоем познаніє самаго себе!.. Но сей свѣт озаряет в поздный вѣк, естли кто щаслив... Будь добр ко всѣм. Не обидиш и врага своего, естли хоть мало узнать себе потщишся. Но прозираю природу твою и радуюсь. Конечно, узнаєш себе, естли любить будеш вникать крѣпко внутрь себе, крѣпко, крѣпко... Сим одним спасешся от челюстей лютаго мучителя".

Он много говорил, но мальчик ничего не мог понять. Омоча отцовскую руку слезами и принимая книжку, прилагал ее, будто отца, к сердцу своєму; а отец, радуясь как сыновнему усердію, так и разлученію своєму от тѣла, уснул в вѣчности, оставив на смертном лицѣ образ радости, живый слѣд ублаженныя миром души своєя.

Добрый сын, малую сію книжечку часто читая, почти наизус ее знал. В ней написано было, что лютѣйшій и страшнѣйшій урод, именем Сфинкс, во время жизни отца его всѣх всгрѣчающихся ему, кто бы он ни был, мучил и умергцвлял людей. Лице его было дѣвичье, а прочее все льву приличное. Вся вина убивства состояла в том, что не могли рѣшить предлагаемой сим чудовищем задачи, или загадки, закрывающей понятіе о человѣкѣ. Кто бы ни попался, вдруг задача сія: поутру четвероножный! во полдень двуножный, в вечеру треножный, скажи мнѣ, какой звѣрь...²¹⁵ Наконец написано, что Эдип загадку рѣшил, урод изчез, а возсіяла во дни его радосгь и мир²¹⁶. Всю сію опись держал он в сердцѣ своем²¹⁷.

Пришол мудрецов сын в возрасг, усилилися страсти, а свѣтское дружество помогло ему развратиться. "Сфинкс - какое дурачесгво, -говорили ему, - пустая небыль! Суевѣріе!.." Да и сам он уже имѣл не дѣтской разум, он понимал, что сих звѣрей ни в Америкѣ, ни в самой Африкѣ, ни в островах Японских натура не раждает, а в Европѣ их не бывало. Ни одна натуральная исгорія об них не упоминает, все уже изрядно понимал, чтоб быть прозорливым нетопырем. Нетопырю острый взор в ночи, а бездѣлнику во злѣ. Безпутная жизнь совсѣм лишила его сердечной веселости. Тогда первый засѣв юродивой о уродѣ исторіи в сердцѣ его согнил, так как гніет старое пшеничное зерно, на нивѣ погребенное.

В ЗО лѣт начал входить в себя и узнавать. "Какое бѣдсгвіе! - говорил он сам с собою. - Я совсѣм перемѣнился. Гдѣ дѣвалась радосгь моя? Я мальчиком был весел, все у меня есгь с излишком, одного недостает веселія. Есгь и веселіе и таковым меня почитают, но внѣшнее, а внутрь сам чувсгвую развалины основанія его, боюсь и сумнѣваюсь. Одно то твердо знаю, что я бѣден. Что ж мнѣ пользы в добром о мнѣ людском мнѣніи? Вот точной плод презрѣннаго мною завѣта и совѣта отческаго! Прибыль моя двоит во мнѣ жажду, а мой услажденія сгоричным кончаются огорченіем. Сфинкс... Чудное дѣло...

Конечно, тут тайна какая-то... Мой отец был мудр и человѣколюбив, не лгал и в шутку и не был к сему фоден; нельзя, чтоб он меня хотѣл обмануть. Конечно, все то правда. А чуть ли я уже не попался звѣрю тому; мучит меня что-то, но не понимаю, и пособить нельзя. Одно только чудо, что мучусь ТІЛІ, чего не вйжу, и от того, кого не знаю... Негцасгное заблужденіе! Мучительная тьма! Ты-то поражаєш в самую точку меня, в самую душу мою, опрокинув, как вихрь, хижину, как буря, кедр. Безразсудный міре! прельгцающій и прелыцаемый! Яд совѣтов твоих есгь то сѣмя смерти сердечныя, а твоя сласгь есгь то лю ті,піні її звѣрь; она неразумных всгрѣчает лицем дѣвичьим, но когти ея - когти львовы, убивающіе душу, и убивства ея каждый вѣк и каждая сграна исполнена". Продолжать не хочу. Начал прозябать из ложной исгоріи новый и всеполезный дух. Добрый сын при восходягцей внутрь себе предводительсгвуюгцей зарѣ, помалу-малу узнав себе, со временем здѣлался наслѣдником высокаго отеческаго мира, возгнѣздившись на храмѣ нетлѣнной исгины, как почитатель родителей зміененависгный бусел²¹⁸, исполнив как отцовское, так и пророчесгво, сокрываемое тайнообразным голубом, средѣ морских волн на камени сгоягцем, с сею подписью: "На твердости ПОЧИВАЮ"²¹⁹.

Что нужнѣе, как мир душевный? Библія нам от предков наших завѣтом оставлена, да и сама она есгь завѣт, запечатлѣвшая внутрь себе мир Божій, как огражденный рай увеселеніе, как заключенный кивот сокровигце, как перлова мать, драгоцѣннѣшее перло внутрь соблюдаюгцая. Но несмысленная наглосгь наша, по углам дом сей оцѣняюгцая²²⁰, презирает и знать не игцет. Очень нам смѣшным кажется сотвореніе міра, отдых послѣ трудов Божій, раскаяніе и яросгь его, вылѣпленіе из глины Адама, вдуновеніе жизненнаго духа, изгнаніе из Рая, пьянсгво Лотово, родящая Сарра, всемірный потоп, сголпотвореніе, пѣшешесгвіе чрез море, чин жертвоприношенія, лабиринт гражданских законов, шествіе в какую-то новую землю, сгранныя войны и побѣды, чудное межеваніе и прочая, и проч[ая].

Возможно ль, чтоб Енох с Іліею залетѣли будто в небо²²¹? Сносно ли натурѣ, чтоб осгановил Навин солнце²²²? Чтоб возвратился Іордан²²³, чтоб плавало желѣзо²²⁴? Чтоб дѣва по рождествѣ осталась? Чтоб человѣк воскрес? Кой судія на радугѣ²²⁵? Кая огненная рѣка? Кая челюсгь адская? Вѣрь сему, грубая древность; наш вѣк - просвѣщенный²²⁶.

Нимало сему не удивляюсь. Они приступают к наслѣдію сему без вкусу и без зубов, жуют одну немудреную и горькую Корку. Есгли бы к сему источнику принесли с собою соль и посолили его с Елисеем²²⁷, вдруг бы сей напиток преобразйлся в вино, веселящее сердце²²⁸. Сій воды до дне сего²²⁹ суть тѣ же елисейскія, как только Елисей посвятил их Господним глаголом, Божію слову тот час перестали быть смертоносными и вредными, стали сладкими и цѣлительными душам.

Есгли кто узнал себе и задружил, естли может сказать: "бысгь глагол Господень ко мнѣ"²³⁰, "вѣм человѣка"²³¹, может и теперь посѣщать сія же воды. Сіи-то источники осгавляются в наслѣдіе от отца Ісааку: "Паки ископа

Ісаак кладязи водныя, яже ископаша раби Авраама отца его". Гл[ава] 26²³². Возлѣ сего исгочника раб Авраамов находит для Исаака супругу Ревекку²³³.

Толкует обрученіе сіє Осіа: "Обручу тя себѣ во вѣк и обручу тя себѣ в правдѣ и в судѣ, и в милосги, и в щедротах: и обручу тя себѣ в вѣрѣ, и увѣси Господа"²³⁴. Послушайте, вот раб сына Авраамля: "Обручих вас оному мужу дѣву чисту представити Хрисгови"²³⁵.

Испытайте писанія²³⁶: разумѣй, очищайте, ройте, копайте, смотри, как роет Исаак: "Отшед же оттуду, ископа кладязь другій. И не пряхуся о том, и прозва имя ему пространсгво, глаголя: яко нынѣ распросграни Господь нам"²³⁷. Развѣ не слышим призывающаго нас живаго источника? "Вжаждай да грядет ко мнѣ..."²³⁸ Вот наслѣдіе! покой сердца, пространсгво духа, утоленіе душевной жажды. Не дай Бог нам так пить из сего источника, как сій потоки. "Юдоль же сланая имяше кладязи смоляныя. И побѣже царь Содомскій и царь Гоморрскій, и падоша тамо: оставшійся же бѣжаша в горняя"²³⁹. Один и тот же источник есгь паденіем и возстаніем²⁴⁰, презирателей Богу посвящаемых сих вод и ругателей Елисеевых уже не Сфинкс²⁴¹, но медвѣдицы терзают²⁴²; "и озрѣся вслѣд их, и видѣ я, и проклят я именем Господним..." 4Цар[ств], Гл[ава] 2²⁴³. Мы не дѣти умом; медвѣдица душу не тронет; я тебѣ скажу, кіи то звѣри, от Бога насылаемыи. "Зубы звѣрій послю в ня..." Второзак[оніе], 32, с[тих] 24. Примѣть слово de "в ня"²⁴⁴, разумѣй: "внутрь их"; звѣря впустить во внутренность как можно? Посылает на них и шершня²⁴⁵. Нельзя, чтоб наказывал по тѣлу тот, которой говорит:

"Не убойтеся от убивающих тѣло.. ."²⁴⁶

Кіи ж суть сій звѣри и шершни? Слушай Мойсея: "И будет аще не послушаеши гласа Господа Бога твоего...²⁴⁷ проклят ты внегда входити тебѣ, и проклят ты, внегда исходити тебѣ. Да послет тебѣ Господь скудосгь и глад, и исгребленіе на вся..."²⁴⁸ Слушай далѣе: "Да поразит тя Господь исглѣніем, и огневицею, и стужею, и жженіем, и убийсгвом, и вѣтром тлетворным, и блѣдостію, и поженут тя, дондеже погубят"²⁴⁹. Слушай далѣе: "Поразит тя Господь неистовством и слѣпотою и изсгупленіем ума"²⁵⁰. Станем тут: довольно сего. Только не забудьте Сираховых слов о языкѣ: "Послан будет на ня, яко лев, и, яко пард, погубит я"²⁵¹.

О сих Грызеніях и душегубных жалах говорит и Павел:

"Жало же смерти Грѣх..."²⁵²

Что есгь грѣх, естли не заблужденіе? Грѣшить, в греческом языкѣ ацартаѵеіѵ, значит быть безпутным²⁵³; что ж бѣдсгвеннѣе, как шествовать без дороги, жить без путй, ходить без совѣта? Сіє поразит сердце больнѣе медвѣдиц, жалчае шершней. Нѣт слаще и увеселительнѣе исгины²⁵⁴, путеведущей душу, и нѣт горестнѣе, как тма невѣдѣнія. "Будеіни (там же у Мойсея говорится) осязаяй в полудни, якоже осязает слѣпый во тмѣ, и не исправит (Господь) путій твоих"²⁵⁵.

Еще просгѣе говорится у Іереміи: "Накажет тя отсгупленіе твоє, и злоба твоя обличит тя и увѣждь, и виждь, яко зло и горько ти есть"²⁵⁶, "и не исправит (Господь) путій твоих"²⁵⁷. Не вѣруяй и не вѣдущій Господа уже осужден есть²⁵⁸. Нѣт горестнѣе и мучительнѣе сего, и не будет никогда. Грѣх есгь порча самаго сугцесгва и разореніе самой душевной исгы; грѣх значит заблудить от Господа своего, a de есгь потерять живот и мир сердечный²⁵⁹. Грѣх сам себѣ яд и казнь²⁶⁰; а мучит паче тысячи адов. Видите, чіе дѣло учить о мирѣ и щасгіи. Библія сему исгочник и основаніе. Правда, что многіе ангелы сокровищу нашему, в вертепѣ родшемуся, не очень искусно и не по Давидову на библейном инструментѣ поют пѣснь: "Слава в Вышних Богу"²⁶¹. Но глупость цѣлой тысячи несмысленных живописцов не сильна у нас живописную хитросгь привесгь в презрѣніе, а научает нас, что сія наука есгь многотрудная и от толикаго своих любителей стара, немногими посгигаема.

Старинный друг мой Алексѣй Соха²⁶² в собраніи дружеском по теченіи рѣчи стал хвалится, что обгцій наш пріятель Севасгіан, сын Іакиноов, лѣкарь, возвратил ему очи, в опаснѣйшем состояніи находящіяся. В сем мѣстѣ нашего разговора один из собранія начал горько плакать; всѣ мы задивилися: что причина? "Мнѣ тот же лѣкарь, - сказал с плачем слѣпец, -сам собою обѣщался было исцѣлить очи". Мы знали, что добродушный Севасгіян не принимался за невозможное, для того спросили: "Длячего ж ты не отдался?"- "Вот длячего! - отвѣчал безокій. - Обманут многими врачами, думалось мнѣ, что всѣ суть тѣ же; а теперь я навѣки Слѣп..." Достойно и праведно! Монета воровская не может уничтожить цѣну и честь монеты царской. Теперь скажу вам то же, что в началѣ: осгорожно говорите

о Мирѣ. Высокая рѣчь есгь Мир. Не будьте наглы, испытуйте все опасно. Не полагайтеся на ваших мыслей паутину. Помните слово сіє: "Не буди мудр о себѣ"²⁶³.

"Не мудрися излишше, да не когда изумишися"²⁶⁴.

"Не оправдай себе пред Богом"²⁶⁵.

"Почитай врача"²⁶⁶.

"Не высокомудрсгвуй, но бойся"²⁶⁷.

Презирать Библію значит мудриться излишше, будто мы что лучшее выдумали.

Оправдать себя пред Богом значит то ж, будто мы упредѣли его новоизобрѣтенным прямиком к щастію. Высокомудрсгвовать значит, будто в наш вѣк родилась исгинная премудросгь, не знаемая древним вѣкам и нашим предкам.

Сіє есть высокосгепенное сумазбродсгво²⁶⁸, есгли думать, что в наших временах взойшло солнце, отворился ключ здоровых вод, изобрѣтена соль... Самонужносгь есть повсемѣстная и вѣчная. Бог и Премудросгь безначалны²⁶⁹. А то самая дрянь, что вчера с грибами родилось. Изберите день и соберитеся. Я за предводительсгвом Божіим и его Библіи мог к вам, есгли меня не обманет самолюбіе, показать алфавит мира, или букварь его²⁷⁰. А теперь поручаю вас Богу. Сумма всей нашей рѣчи будет ая: чем кто согласнѣе с Богом, тілі мирнѣе и щасливѣе. Стыжуся сам своего слова.

Лучше было сказать: соберемся и учасгно всѣ побесѣдуем. Авось-либо что откроет тот, который близ есть всѣм, призывающим его в Исгинѣ²⁷¹.

Аѳан[асій]. А мы пойдем в сад, а из саду домой... Скажите мнѣ, как вам показалась рѣчь его?

Ерм[олай]. Мнѣ она показалась дѣлом. Нѣт вреднѣе, как наглосгь.

Як[ов]. И мнѣ его рѣчь кажется небезосновательною. Может статься, что мы разсуждаем о мирѣ так, как древній разсуждали о пиоагоровских бобах. Между многими его гадательными реченіями есть и сіє: "Не ѣж бобов". Многія сему смѣялися, а иные высосали из сих слов подлые соки, всяк по своєму сновидѣнію. Один думал, что в бобах вредной сок, раждающій безсонницу. Другой мечтал, что срамный дух имѣют и фигуру. Третьему приснилось, будто бы обрагцаются в кровь, есгли скрыть в мѣдном сосудѣ, и прочій вздор²⁷². О сем написали и книги. Возможно ли, чтоб мудрый муж толь подлыя мысли закрыл в своем символѣ? Мнѣ кажется, гІ> угадали, кой высосали оттуду сіє Сираховское слово: "Премудросгь книжника во благовременіи празднества, и умаляяйся в дѣяніях своих упремудрится"²⁷³. За неимѣніем камушков употребляли древній для кандидатов бѣлыя и черныя бобы. Пиоагор любителей премудрости отвлекал сим словом от честолюбія, чтоб имѣть вольное сердце к изслѣдованію истины. Толкует один его символ Цицерон в книгѣ своей о старости²⁷⁴, но весьма нехудо: древній мудрецы имѣли свой язык особливый, они изображали мысли свои образами, будто словами. Образы ті, были фигуры небесных и земных тварей, наприм[ѣр], Солнце значило истину. Кольцо, или змій, в кольцо свитый, - вѣчносгь. Якорь - утвержденіе или совѣт. Голубь - СГЬІДЛИВОСТЬ. Птица бусел - Богочтенїе. Зерно и сѣмя - помышленіе и мнѣніе. Были и вымышленные образы, наприм[ѣр], Сфинкс²⁷⁵, сирена²⁷⁶, феникс²⁷⁷, семиглавный змій и прочая. Печать кесаря Августа имѣла с кольцом якорь, обвитый стремительнѣйшим морским звѣрем Делфином с сею подписью: Festina LENTE²⁷⁸, т. е. спѣши (всегда) исподволь. Образ, заключаюгцій в себѣ тайну, именовался по-еллински Емванма, Emblema, т. е. вкидка, вправка, будто в перстень алмаза²⁷⁹. Наприм[ѣр], изображенный гриф с сею подписью: "Наглорожденное скоро изчезает"²⁸⁰. Или сноп травы с сею надписью: "Всяка плоть трава"²⁸¹. А есгли таких фигур сложить вмѣсгѣ двѣ или три, как в помянутой печати, тогда называлося E'TMBOAON²⁸², Conjectura по-римски; по-нашему бы сказать: скидка, сметка²⁸³. Авгусгова печать была головою всѣх его совѣтов в Царсгвованіи. Он почитал за одно скоросгь и исправносгь. Наконец, так щасливо царствовал, что народная рѣчь сія почти обратилась в пословицу: Августу или не должно было зачинать, или переставать царсгвовать²⁸⁴. Но мнѣ кажется, что Авгусгова печать значит и то, дабы бѣшенство душевных сгремленій удерживать совѣтом, зависящим от вѣчности. В сію мысль приводит фигура змія, в кольцо свитаго, с сею надписью: "От тебе, Боже, начало, в тебѣ же да кончится"²⁸⁵. Вѣчнаго вѣчность так же образовалась тремя перстнями, или кольцами, меж собою сцѣпленными, с надписью: "Сій ТРІЕ вышше всѣх стихій"²⁸⁶. Сердце, усгремившееся к вѣчному, означалося образом сгрѣлы, горѣ стремящейся к звѣздѣ, с такою подписью: "Довлѣет мнѣ один он"²⁸⁷. Сердце, вѣчносгію просвѣщенное, образовалось кусгарником, или насажденіем, плодопринесшим зерно, падающее сверху поверхности земной, с подписью: "Чаю Будущія жизни"²⁸⁸. Изображалося и орлом, взирающим и возлетающим к Солнцу, с подписью: "Горю к Безсмертію"²⁸⁹. Также змієм, совлекшим свою ветош весною и обновившим юносгь²⁹⁰. Я недавно написал таинсгвенный образ. Он предсгавляет море с берегом, с котораго летит на другую сторону моря ласточка, с надписью: "Зимою нѣт здесь для меня покою"²⁹¹. Таковыя тайно образуюгція вѣчность фигуры бывали у древних вырѣзываемы на печатях, на перстнях, на сосудах, на таблицах, на стЬнах храмов; по сей причинѣ названы ІЕРОГЛИФИКА (Hieroglyphica²⁹²), т. е. священная скульптура, или рѣзьба, а толкователи названы HlEROPHANTES²⁹³ - священноявители, или Mystagogi²⁹⁴ -тайноводители. Конечно, никто бы не мог разумѣть и видя не видѣл бы, наприм[ѣр], шар земный, изображенный с царскою короною и скипетром, но опровержен, естли бы не было подписано слѣдующее: "Дурак уповает на него"²⁹⁵. Отсюду, видно, родилася пословица сія: "Не фигура"²⁹⁶, т. е. не трудно.

Лонг[ин]. Мнѣ кажется, что и самая Библія есгь Богом создана из священно таинсгвенных образов. Небо, луна, Солнце, звѣзды, вечер, утро, облак, дуга, рай, птицы, звѣри, человѣк и прочая. Все de суть образы высоты небесной премудросги, показанной Мойсею на горѣ; все de и вся тварь есгь сгѣнь, образующая Вѣчность. Кто бы мог догадаться, что Ноева дуга образ есгь священныя Библіи, есгли бы не сын Сирахов, похваляя Божественную премудрость, сказал: "Слава высоты, твердь чисготы... Солнце во явленій... пожигающее горы... Луна всѣм... мѣсяц по имени своєму есгь... Доброта Небесе, Слава Звѣзд... Виждь дугу и благослови сотворшаго ю, зѣло прекрасна сіяніем своим"? Гл[ава] 43²⁹⁷. Всю аю неба и земли тварь Сотворил вышній в том, да прообразует²⁹⁸ она горнее начало власти Божіей, силу слова его и славу присносущнаго духа его.

"В Началъ сотвори Бог небо и землю"²⁹⁹.

Когда вся тварей смѣсь проистекает из Божіего источника, тогда да возвращается к тому же, кой есть начало и конец³⁰⁰, и нас за собою да ведет от смерти к жизни³⁰¹ и от земли к небеси³⁰². Сіє велйкое свѣтило (Библїа), сотворенное на тверди крѣпости вѣчнаго на то, да освящает земленные умы наши, да разлучает нам между днем воскресенія и между ногцію тлѣнія³⁰³, которое одно нам, как видимое, так и знаемое, да ведет своими з[на]меніями во времена вѣчности, во дни спасенія³⁰⁴, в лѣто Господнє благопріятное³⁰⁵. Оно утвержденное в роды родов³⁰⁶, да по крайнѣйшей мѣрѣ нѣкоторая часгичка людей Божіих в Сем Ковчегѣ спасется от змія, изблевающаго потоп, наводняющій землю безбожіем³⁰⁷. В сем ковчегѣ почивает наш Ноє, т. е. мир, всяк ум превосходягцій³⁰⁸, и кто воздвигнет его³⁰⁹? Тут гнѣздится и голубица его ("іона" Еврейски³¹⁰), извнутрь испущаемая, возводящая высокій взор свой, усматриваюгцая превосходящія тлѣнія воду верхи Гор вѣчных, Гор правды Божіей, мѣсго злачное³¹¹, землю износящую быліе травное и древо плодовитое³¹², день третій воскресенія, и приносящая во устах своих нам милость мира и твердое надежды утвержденіе, глаголя: "Радуйтеся! не бойтеся! Что смущенны есте³¹³? Мир вам³¹⁴! Идите возвѣсгите братіи моей"³¹⁵.

Естли бы КТО ВОШЄЛ В ПОКОЙ ЧИСТЫЯ сея голубицы и, отдохнув пофедѣ предѣлов³¹⁶ ея с Исааковым сыном, тогда бы узнал, что вся слава ея внутрь находится, и признался бы, что подлинно крила ея посребренны, что шум их чудный, а междураміе ея сіяет самым чисгБйшим и никому не слыханным златом³¹⁷: "Злато же земли сея доброе: и тамо есгь Анѳракс и камень зеленый" (Быт[іе], Гл[ава] 2)³¹⁸. Но так все закрыто фигурами, и образами так запечатлено, что весьма трудно, да и невозможно пролѣзть сквозь ограждаюшую рай сей сгѣну, естли с нашим соглядателем Халевом не будешь в товаригцах³¹⁹ сей: "Аз есмь дверь..."³²⁰ Глубина сія Божіей премудрости³²¹, стѣныо образов снаружи покрытая, никоего вида, ни сгройносги, ни вкуса не имѣет. "Земля же бѣ невидима и неустроена, и тма..."³²² Такова она бьіваєт потоль, поколь найдеш на ней дух от вышняго, как говорит Исаія (Гл[ава] 32): "И будет пусгыня в Хермель³²³, претворится в гору Кармиль"³²⁴. "В плодоносіи или в пигце изобиліе"³²⁵. "И дух Божій ношашеся верху воды"³²⁶.

Сей один всесильный, сходягцій от вышняго дух, как сотворил всю сію небесных и земных, и преисподних³²⁷, и морских (свѣтила, звѣри, золото, перла) образов тму, так и вывесгь может из мертваго живое, из пусгыни изобиліе, из обуялаго вкус, из тьмы просвѣгценіе. "И рече Бог: Да будет свѣт! И бысть свѣт"³²⁸. Все в ней кажется просто и одинаково сказано. Однако двое сіє слышах, Давид говорит: "И дух двойное своє слово на двое разумѣет: на образуюгцее и на тайнообразуемое"³²⁹.

"И разлучи Бог между свѣтом и между.. ."³³⁰

Да не помыслим же, что слово Божіе в самом дѣлѣ есть двойное. Двойное по естесгвам своим, двоим по тлѣнію и нетлѣнію, по плоти и духу, по Божеству и человѣчеству - по лицу же, или ипостаси, одно и то же³³¹.

"И бысть вечер, и бысгь утро, день един"³³².

В сей-то силѣ сквозь бурю и облак спрашивает Іова Бог: "Гдѣ был еси, егда основах землю? Возвѣсги ми, агце вѣси разум. Кто положи мѣры ея, аще вѣси?..³³³ В коей же землѣ вселяется свѣт? Тмѣ же кое есгь мѣсто?"³³⁴ Гл[ава] 38, с[тих] 4. Вся тма земных образов в ту мету, мѣру и намѣреніе положена, да течет к своєму началу. "В началѣ Бѣ Слово"³³⁵. "Вся тілі быша.. ."³³⁶

Самыи сій два образа, вечер и утро, есгли бы не исгинны были и не возводили куда-то, никогда бы не сказал Давид: "Исходы утра и вечера украсиши"³³⁷. Но Богодухновенное сердце и в сих кочках находит землю вселяющагося свѣта и мѣсго тмы³³⁸: "И свѣт во тмѣ свѣтится..."³³⁹

Таковые образы (Emblemata³⁴⁰) всегда заключают внутрь себе нѣчто золотое и драгоцѣнное. Разумѣй Божіе: "И Видѣ Бог, яко добро"³⁴¹.

Возмите, напримѣр, сій два образа из Ісаіи: "Персть от Колесе"³⁴², - и вспомните данный Іову запрос: "В коей землѣ вселяется свѣт ...^//343

Кто не скажет, что персть или грязь от колеса значит тлѣнную природу? Сіє есть мѣсто тмѣ. Кто же опять не видит, что колесо пріосѣняет вѣчнаго ВЪЧНОСТЬ? Сія есгь земля, включаюгцая в себе свѣт вѣчносги. Знаменуется колесом³⁴⁴, будто колесо в колеси заключилося³⁴⁵: в земном небесное, в тлѣнном нетлѣнное, как говорит Іезекіиль, видѣвшій колеса: "И дѣло их бяше, якоже агце бы было коло в колеси". Гл[ава] І³⁴⁶.

Но сій колеса не простьія были. "И видѣніе колес и сотвореніе их, яко видѣніе oapdca"³⁴⁷ (род драгоцѣннаго камня). Говорит и Давид: "Глас грома твоего в колеси..."³⁴⁸ Видите, куды сій колеса докатилися. Теперь, кажется, видно, что колесо есть образ, закрываюгцій внутрь себе безконечное Колесо Божія Вѣчносги, и есгь будто персть, прильнувшая к ней: "Дух жизни бяше в колесѣх"³⁴⁹. Дух жизни и вѣчносгь - одно то же.

Мнѣ кажется, что и сам Іезекіиль тоже признает, что в тварях сокрывается пріосѣняемая Божія истина, когда говорит сіє: "Посредѣ животных видѣніе свѣщ..."³⁵⁰ Сій слова его по всему одни суть и тѣ же с словами сими: "Злато же оныя земли доброе, и тамо есгь Аноракс..."³⁵¹

Анѳракс драгоцѣнный есть камень, подобен блисганіем огненному углю, гречески Аноракс, т. е. разкаленный уголь³⁵². Сей уголь очисгил Исаіи уста; то уже и видно, что угль есть фигура, и не уголь очисгил сердце сыну Амосову, но тайно образуемая углем горящим слава Божія, "не бѣ той свѣт, но да свидѣтельствует о свѣтѣ"³⁵³. Самыя его четыре животныя, что таскают за собою видѣнныя ему колеса, кажется, тоже начерчивает. Образ коей-либо твари, включающій в себе блистательный вид вѣчности, есгь будто бы везугцій Сокровище Божіе возок. Еврейски чуть ли не херувим³⁵⁴. Имѣем же Сокровище de в скудельных сосудѣх³⁵⁵.

Может статься, что сіє ж значит и то, что пророк своим животным так, как и колесам, вкруг насажал и, будто алмазы, вставил множесгво очей. Колеса пророк умом проницая, услышит тайный вопль сей: "О колеса!" Но и здѣсь приличествует тот же вопль: "О очи!" И чуть ли сій очи не ті,, о коих Іереміа: "Господи, очи наши зрят на вѣру". Гл[ава] 5³⁵⁶. Сій очи и в Іовѣ есть: "Очи твой на мнѣ". Гл[ава] 7³⁵⁷. Сверх пророчих и Іововых очей, есгь еще Господни. "И положи (Елисей) уста своя на усгБх его, и очи свой на очи его... и согрѣся плоть отрочища". 4Цар[сгв], Гл[ава] 4³⁵⁸. А без сих очей очи пророчи болѣзненны, как у Лій, и слѣпы, и не вкусны. Затілі сидящаго на херувимѣх³⁵⁹: "Отверзи, Господи, (просит Езекія) очи твой и виждь..."³⁶⁰ Не всякому аи очи отворяются, но содержатся внутрь сѣни животных: "Отврашу очи мой от вас" (Ісаіа)³⁶¹. Іонѣ и Клеопѣ они отверзлись, но прежде и сим держастеся, да его не познают. Сокрыша было взор блаженных сих очей скоты полевые и звѣри дубравные³⁶², поколь "возая солнце и собрашася"³⁶³ ...Вот один щенок львов, "скимен львов Іуда"³⁶⁴ ...но имѣет ли очи лице сіє львово? Имѣет, но для вѣрных, вот они: "Радостотворны очи его паче віна..." Быт[іе], Гл[ава] 49³⁶⁵. А невѣрным, не

раскусив на лицѣ образуюгцем, увязают. "Очи Господни на праведныя, лице же Господнє на творящія злая"³⁶⁶, видящіе доброе и лукавое³⁶⁷. Они вйдят доброе, но лукаво: в добротѣ лукавство, в истинѣ сѣнь, в животѣ смерть, а сим самым дѣлают доброе злым. "Творящія злая"³⁶⁸. И не дивно очи сій очень глубоки; одна точію вѣра на них взирает, а они взаим на вѣру. "Очи твой, яко езера во Есевонѣ (градѣ)" (Пѣснь пѣсней)³⁶⁹, и очень высоки поднимаются над преддверіе врат дому Господня³⁷⁰. Они не дремлют и никогда не уснут, храняще дом свой Израильскій, Храм Библіи. "Да будут очи твой отверсты на храм сей день и ногць". З Цар[сгв]³⁷¹. Сій очи увидѣли Закхея: "воззрѣв ІИСУС..."³⁷², и Веніамина: "воззрѣв очима своима

Іосиф..."³⁷³ Вот же вам и телячее лицо! Мойсей, благословляя Іосифа, называет его быком. "Первородный юнец доброта его..." Втор[о]зак[оніе], Гл[ава] ЗЗ³⁷⁴. Юнец есть ничто, но первородный лица сего есть красотою. Первородный и начало все одно. "На неже мѣсго аще зряше начало єдино, идяху вслѣд его..." Іезекійль, Гл[ава] 10³⁷⁵. Много я о очах наболтал, не можно ль нѣсколько удостовѣрить, что видѣніе внѣшнее сих многих очей есть фигура одного недремлющаго, Вседержительнаго ока Божія; и когда колеса образуют глас грома его³⁷⁶, тогда очи пріосѣняют присносугцное сіяніе славы его³⁷⁷. "Слово плоть бысть... и видѣхом славу его..."³⁷⁸ Не хочу больше говорить, кромѣ с пророком же сіє: "Идѣже аще бяше облак, тамо бяше и дух"³⁷⁹. Облак и образ кажется одно. Но он и сам говорит: "Сіє видѣніе (есгь) подобіе славы Господни"³⁸⁰. Будто ж не одно то: подобіе и образ³⁸¹. А между колесом и оком немного разности. Кольцо и то, и другое. Вся Библія есгь прах и персть, но осыпившая многоочитое колесо вѣчности Божіей. Из сей безобразной грязи исходит свѣт вѣдѣнія³⁸² славы Господни, блисгательныя, как молнія, сіяющія, как золото, прозрачныя, как имитрос (янтарь), огнезрачныя, как анѳракс, добровидныя, как oapdc. Сей свѣт избавляет ея от уничиженія и оплеванія людскаго. "Смиренная и колеблемая не имѣла еси утѣшенія: се аз уготовляю тебѣ аноракс камень твой и на основаніе твоє сапфир". Ісаіи, Гл[ава] 54³⁸³. В то время веселится гія невѣсга. Взгляните, напримѣр, на облак, обьемлющій прекрасное кольцо сіяющія дуги; не живой ли сей образ Библіи, фигурами осѣняющій сіяніе славы Божія, на горѣ преобразуемыя? "Дугу мою полагаю во облацѣ..."³⁸⁴ Взгляните на пусгое поле, износящее траву и благовонные цвѣты. Сей есть Символ ея, раждающія из пусгьіни изобиліе, из гнили нетлѣніе. "Аз есмь цвѣт полный (полевый) и крін удольный"³⁸⁵.

Сіе-то поле видѣл Іезекійль, полное костей человѣческих³⁸⁶, но ті, бяше слова Господа Бога Ізраилева, видѣнная ему на сем полѣ. И теперь есть и видится, есгли кто может проректи на кости сій. Из сего поля персть взем Создатель³⁸⁷, подмѣшав своей слины, помаза очи слѣпому³⁸⁸. Персть ничто, но подмѣшанный вкус Божественныя слины свобождает слѣпоты, отверзая очи Боговѣдѣнія. Вкус без слины в пигцѣ не бывает. "Приложил еси премудросгь и благая к сим паче всякаю слуха..." З Цар[сгв], Гл[ава] 10³⁸⁹. Взгляните опять на вознесеннаго змія Мойсеева³⁹⁰. Есгли он висит в кольцо свитый, есгь фигура вѣчности³⁹¹, есгли же просто, есгь образ Божіей премудрости. Сей змій всѣ ползугціи змій пожирает. Сей пожер египетских мудрецов жезлы³⁹², "вся мудросгь их поглогценна..."³⁹³ Сей змій возносится на кресті, - ХРИСТОС - Божія сила и премудросгь³⁹⁴.

"Погублю премудросгь премудрых..."³⁹⁵

Взгляните на самаго Адама; припомните, что значит сей из глины вылѣпленный человѣк³⁹⁶? Бог на глину смотрѣть не терпит: "не соберу соборов их от кровей..."³⁹⁷ И так сія обветшалая фигура, конечно, образует того человѣка: и "что есгь человѣк, яко помниши его..."³⁹⁸ Сей болв[ан] ведет за собою того мужа, который его создал, да образует сгѣнью своєю величіе его. "Се Сей стоит за стЬиою нашею..."³⁹⁹ "Сей бѣ, егоже рѣх, иже по мнѣ грядый, предо мною бысть, яко первѣе мене бѣ"⁴⁰⁰. Сего-то видѣл за глинкою Даніил (гл[ава] 10): "Воздвигох очи мой и видѣх, и се муж Един... Чресла его препоясана златом свѣтлым, тѣло же его, аки оарсіс"⁴⁰¹. До сего-то мужа мальчиков, долѣ ползуюгцих, приподнимает Павел: "Вышних игците, идѣже есгь Христос..."⁴⁰² "Горняя мудрствуйте"⁴⁰³. Что больше говорить? "По образу Божію сотворити его"⁴⁰⁴. Хоть по образу, хоть в началѣ, да образует сѣнь того едйнаго мужа, кой есть Начало и Конец⁴⁰⁵.

Теперь наш Адам вкуснѣе здѣлался: был он глиняный только, а теперь и дух жизни внутрь его есгь⁴⁰⁶; был один земный, а нынѣ в одно лицо соединился и небесный:

"Снидет, яко дождь, на руно"⁴⁰⁷.

Затаскал было и задавил перстный.

Всі, родове от Адама до Христа - образы и гі.піі суть величія Божія, посему род Божій называется⁴⁰⁸.

Каждое сего рода лицо, будто ложесна разверзает, когда исходит из него первородное оное Единоначало.

"Бог рекій из тмы свѣту ВОЗСІЯТИ..."⁴⁰⁹

Іаков есгь ничто, но Бог Іаковль, сгоягцій за сгѣною его⁴¹⁰, - сѣмя и зерно Божіе, распросграняюгцееся на четырѣ части міра. Сіє одно великое, de одно прозябшее из Іаковлева праха великим дѣлает Іакова: "твой есгь день и твоя есгь ногць"⁴¹¹. "И бысгь вечер, и бысгь утро..."⁴¹² И в аю-то силу пишется: "Велик быв Мойсей, изыде к братіям своим"⁴¹³. "Восгав Іаков на нозѣ, йде в землю восгочн[ую]"⁴¹⁴. О сем на многих мѣсгах Ісаія: "Не бойся, Іакове, малый Ізраилю, аз помогох ти...⁴¹⁵ се сотворих тя, аки колеса колесничная новая, сгираюгцая аки пила..."⁴¹⁶ Гл[ава] 41 и Гл[авы] 14 и 17, с[тих] 4⁴¹⁷.

Есгли орел, находясь Божественною фигурою, высоко возносится в силѣ своей⁴¹⁸, как видно из Божіего к Іову вопроса: "Твоим ли повеленіем возносится орел?"⁴¹⁹ - много паче сей род возвышается, о коем Господь: "Подьях вас, яко на крилѣх орлих, и приведох вас к себѣ". Гл[ава] 19 Исх[ода]⁴²⁰.

Всѣ аи суть селеніе Славьі его⁴²¹ и птенцы орлины отца сего, "яко орел покры гнѣздо своє, и на птенцы своя возжелѣ..." Гл[ава] 32 Второз[аконія]⁴²². Имя "Давид" значит "возлюбленный"⁴²³, и есть сѣнь того: "Бог любви есть..."⁴²⁴ Фарес гласит "раздѣленіе"⁴²⁵ и есгь образ того: "Разлучи Бог между свѣтом..."⁴²⁶ Данійл есть сѣнь того: "Гортань его сладость, и весь желаніе"⁴²⁷. Енох сѣнь того: "Вземлется от земли живот его"⁴²⁸. Іосиф ("приложеніе"⁴²⁹) есть печать того: "Бог мира будет с вами"⁴³⁰.

Всѣ сій суть чисгые скоты вышняго Авраама, везугціе сокровище Божіе, о коих Исаія: "Терпящіи Господа измѣнят крѣпосгь, окрылатѣют, яко орли, потекут и не утрудятся, пойдут и не взалчут". Гл[ава] 40⁴³¹. Вот один рыкает: "Терпя потерпѣх Господа"⁴³². Сій суть овцы Божій, пасомыя Господем, а без Его мертвы. Бон одна овца блеет: "Пасый Ізраиля вонми...⁴³³ Господь пасет мя"⁴³⁴. Сій овцы "вся близнята родягцыя, и безчадныя нѣсгь в них". Пѣснь пѣсн[ей], Гл[ава] б⁴³⁵. Неназнаменанное раждают для Лавана, а Знаменанное, т. е. образуемое, для благословенная) Іакова⁴³⁶. Сколько ж сих овец наш Іов, не на гноигцѣ уже внѣ Града Божія лежагцій, Господь возсгавит его⁴³⁷, но воздвигнутый от болѣзненнаго праха, имѣет? Овец 14 тысяч, велблюдов 6 тысяч...⁴³⁸ Сій суть домочадцы великаго Авраама, присудсгвовавшіи сильному мужу Гедеону противу Мадіама⁴³⁹. Они и люди, и скоты, и звѣри, и птицы, коим нацеплял Іезекіиль множесгво крил, очей и колес⁴⁴⁰. И не он нацеплял, но прозрѣл под шесгокрыльною их тѣнью Вѣчно Блисгаюшую истину Божію и единоначало, четыре части міра исполняющее. Длятого и не говорит, что животная, но говорит, "яко подобіе четырех животных"⁴⁴¹. Они точію похожи на то, [что] Давид о себѣ и о прочих говорит: "Дніє мой яко сѣнь..."⁴⁴² И правда, что князи всѣ они и сыны человѣческіи, в нихже нѣсть спасенія⁴⁴³. Но сія сѣнь везет за собою вѣчнаго: "Ты же, Господи, во вѣк пребыв[аеши]..."⁴⁴⁴, просит: "Изведи из темницы душу мою"⁴⁴⁵, да уразумѣют, что я не пустая сѣнь, но тебе славящая, тайнообразуемаго. И не дивно, что сѣнь Петрова изцѣляла⁴⁴⁶. Она закрывает имя Господнє. "Изму его и прославлю его..."⁴⁴⁷ "Яко время ущедрити"⁴⁴⁸. Сіє время провидѣв, Исаія говорит, что, конечно, по времени упасет Господь сих вмѣсгѣ своих агнцов, волков и львов⁴⁴⁹. "Веніамин волк, хищник..."⁴⁵⁰, и чуть ли не сіє значит исход израильскій, когда имена сих людей выходят в горнюю силу начала своего: "Исперва имя твоє на нас есгь". Исаіи Гл[ава] 63⁴⁵¹. Тогда-то, кажется, исполняется на них слово Малахіино: "И изыдите, и взыграете, якоже телцы, от уз разрѣшени". Гл[ава] 4⁴⁵². Не знаю, сіє ж ли значит и переход чрез море? "Из преждебывшія воды открытіе сухія земли явися, и из моря Чермнаго путь невозбранен, и поле злачное от волненія зѣлнаго: имже весь язык пройде, твоєю рукою покровени, видягце дивная чудеса. Якоже бо кони насытишася, и яко агнцы взыграшася". Прем[удросги] Сол[омони], Гл[ава] 19⁴⁵³. Но и сам Давид говорит: "Проидохом сквозѣ... И извел єси нас в покой⁴⁵⁴. От земли взошли мы к тебѣ, Господи"⁴⁵⁵. "Бысгь в мирѣ мѣсго его..."⁴⁵⁶ Может быть, и апокалипсическіи сего отмщенія просят старцы⁴⁵⁷; и сюда хочет сокрытся тамошняя ж жена с чадом от зміинаго потопа: "Сокрываеши их в тайнѣ лйца твоего..."⁴⁵⁸

Жена раждает чадо, восхищаемое к Богу и престолу Его, иже имать упасти вся языки⁴⁵⁹; Исаіа говорит тож о себѣ: "Господи, во чревѣ пріяхом и

поболѣхом, и родихом дух спасенія..."⁴⁶⁰ "Женѣ даются два крила орла великаго"⁴⁶¹. "Яко орел покры гнѣздо своє..."⁴⁶² И Давид крил желает: "Кто даст мнѣ крилѣ, яко голубинѣ?"⁴⁶³ Сіє все доказывает, что они суть образы присносущія Божія. А что сей многочисленный род часто в Библіи извѣстным числом ограничивается, напр[имѣр]: Авраам сочте своя

домочадцы 300 и 18⁴⁶⁴. Гедеон взял с собою 330 мужей⁴⁶⁵ и проч[ая]. Все сіє сюда же служит и дѣлается или потому, что они всѣ суть, как одна жена, раждающая одно твердое и извѣсгное Начало, когда безчисленнаго праха перечесгь нельзя, или потому, что сія безобразная грязь, возврагцаясь к своєму Началу, пріемлет от его печатлѣемое на себе благообразіе вида и мѣры, а мѣра и число в себѣ заключает⁴⁶⁶, или потому, что велит Бог Мойсею поставить в гцету своих мужей, а о прочих говорит: "Не помяну имен их усгнама моима"⁴⁶⁷. И самое время когда ограничивается, тогда разумѣется Божіе и вѣчное. Наприм[ѣр]: "Бысть в тридесятеє лѣто, в четвертый мѣсяц, в пятый день мѣсяца" Іезек[іиль], Гл[ава] І⁴⁶⁸. "И бысгь утро, и бысгь вечер, день третій"⁴⁶⁹. Тогда значится лѣто Господнє пріятное, день радосги и спасенія⁴⁷⁰, "и тысяча лѣт яко день един"⁴⁷¹. "Яко день вчерашній..."⁴⁷² "Плоть ничтоже..."⁴⁷³ Но когда сія невидима и неусгроенна плоть из ничтожносги своей выходит в точное своє начало, тогда созидается из ничтожности в нѣчто и пресгает быть ничто, т. є. плотію и тьмою, в то время, когда Бог, изчитаяй множесгво звѣзд и нарицая не сугцая, яко сущая, речет: "Да будет свѣт"⁴⁷⁴. Се есте яко днесь звѣзды небесныя множесгвом⁴⁷⁵. Правда, что Бог также по имени называет Каина, Исава, Саула и прочих таких, но они хотя не чисгыи, однако Божій же скоты. "Аз устроивый свѣт и сотворивый тму, творяй мир и зиждяй злая..." Исаія, Гл[ава] 45⁴⁷⁶. Они суть мѣсто и образ тмы, удаляющія око наше от Боговидѣнія, сіє значит убійсгво Каина, Исавле и Саулово гоненіе. Всѣ по плоти разумѣющіи Библію суть племя их едомское, сей гром Божій слышащее: "Аще право принесл еси, право же не раздѣлил еси, не согрѣшил ли еси? Умолкни". Быт[іе], Гл[ава] 4⁴⁷⁷. "Разлучи Бог между свѣтом..."⁴⁷⁸ Хотѣл Валаам, положившись на своє скотское разумѣніе, проклять Израиля, т. е. дабы они не исходили в землю Божію, а значили бы тлѣнь, плоть, клятву: "Исходы мой исходы живота"⁴⁷⁹. Наконец не терпя противорѣчія образов, утѣснен в непроходимых закоулках и приник в сокровенное меча [о]сгріе, Слово Божіе, с поклоненіем вскричал: "Что проклену, егоже не кленет Господь?.."⁴⁸⁰ "Нѣсть вражды во Іаковѣ, ниже волхвованія во Ізраили..."⁴⁸¹ "Коль добри доми твой, Іакове, и кугцьі твоя, Ізраилю..."⁴⁸² "Бог изведе его из Египта..."⁴⁸³ "Возлег почи..."⁴⁸⁴ "Благословящіи тя благословени, и проклинающіи тя проклята"⁴⁸⁵. Числ Гл[авы] 23 и 24.

Но можно ль изчислить всѣ тмы образов?

Одно то извѣстно, что весь сей сѣновный мір до послѣднія своея черты, от виноградныя лозы до самой кропивы, от нитки до ремня, событіе своє получает от вышняго: "Отвращшу тебѣ лице, возмятутся..."⁴⁸⁶ Всякая видимосгь есть образ, а каждый образ есть плоть, сѣнь, идол и ничто.

"Послеши дух свой, и созиждутся..."⁴⁸⁷ Взгляните на непроходную чашу левитских обрядов, коликій вздор, однако вся сія земленность, со всѣм хворосгіем сгорѣв, в начало течет: "Коль чудно имя твоє по всей земли"⁴⁸⁸.

Сіє все дѣлает нашедшій дух от вышняго, вѣдая, что всякое дыханіе и тварь ему служит⁴⁸⁹: "Учиненіем твоим пребывает день, яко всяческая работна тебѣ"⁴⁹⁰.

Один всесильный дух уловляет великаго кита сего, и он-то вопрошает Іова: "Извлечеши ли змія удицею... или вдѣнеши колце в ноздри его? Шилом же провертиши ли усгнѣ его⁴⁹¹? Возложиши ли нань руку?.."⁴⁹² Он один сим змієм, как дѣтина воробьем, играет: "Или свяжеши его, яко врабія дѣтишу?"⁴⁹³ Одну свою руку он один налагает на него: "В разумѣх руку своєю насгавил я есть"⁴⁹⁴; "Дух твой благій насгавит мя..."⁴⁹⁵ "Дух вся испытует, и глубины Божія"⁴⁹⁶.

Сіе-то покрывало и мрак стѣны отводит читателей от Библіи, лишая нас вкуса, да не слышим глаголюгцаго к нам сквозь бурю и облак Бога⁴⁹⁷ и не можем сказать: "Пройду в мѣсто селенія дивнаго, даже до дому Божія..."⁴⁹⁸ "Вниду к жертвеннику Божію..."⁴⁹⁹ Кромѣ прочіих, один Соломон для созиданія сгѣны сея сколько натаскал матеріалов: сія бѣ вегць корысги, юже принял царь Соломон на созиданіе храма Господня, и дому цареву, и стѣнѣ Іерусалимсгѣй⁵⁰⁰, "и все внутрь Давіра покры златом". Щарств] З⁵⁰¹. Но кто силен, да возсіяет красота дому сему Божію, отдѣлить корысги, будто завѣсу храма отдернуть, войти внутрь Давіра (Давір значит "слово"⁵⁰²) и ввесть в самыя междорамія? Дух утѣшитель управляет силу Библіи, вдѣвает кольцо в ноздри ея⁵⁰³, находясь и сам вѣчным, и дает глагол благовѣсгвуюгцим: "Царь сил возлюбленнаго, ради красоты дому раздѣлити корысги..."⁵⁰⁴ А без его все темное, невидимое и неустроєно⁵⁰⁵, дондеже найдет дух...⁵⁰⁶ Тогда все возврагцается к Безначальному концу, как кольцу, и к безначальному началу: "В началѣ сотвори Бог небо и землю..."⁵⁰⁷ "В НАЧАЛЪ І, І> слово..."⁵⁰⁸ Сей многоразличный плетень образов и фигуральныи узлы именуются в Библіи знаменія и чудеса: "Посла Мойсея, раба своего..."⁵⁰⁹ "Помяните чудеса его..."⁵¹⁰ "Просите и дасгся вам"⁵¹¹.

"Сей род знаменія игцет..."⁵¹² "Знаменася на нас свѣт..."⁵¹³ Разумѣть таяшуюся в знаменіях и чудесах силу слова Божія есть дѣло пророков, т. е. видягцих, очитых, прозорливцов: "Знаменій наших не видѣхом, нѣсгь ктому пророка..."⁵¹⁴ Пророки то прорицают, что прозирают. Провидят в гЬііп Сущаго⁵¹⁵. Все то не будугцее, чего не будет; все то не будет, что тѣнь; все то тѣнь, что гибнет. То одно есгь будугцее, что всегда пребудет: "Воззрѣв очима свойма, видѣ человѣка стоягца пред ним" (Іисус Нав[ин], Гл[ава] 5)⁵¹⁶, т. е. вѣчно пребываюгцаго и пребудугцаго. Вот как они пророчат будугцее. Послушаем Давида: "Помянух лѣта вѣчная и поучахся"⁵¹⁷.

Конечно, твореніями помышляема пришосугцная сила его и Божество⁵¹⁸ уразумѣвается. Разсуждал, без сомнѣнія, он чудеса, образы и фигуры Божій, как сам там же сплош говорит: "Ногцію сердцем моим размышлях и испытоваше дух мой". Псал[мы], 76⁵¹⁹.

Мнѣ кажется, Давид между прочими Знаменіями размышлял и о фигурѣ Колес, о коих там же иоминает: "Глас грома твоего в колеси"⁵²⁰. Кромѣ того, лѣто и год - то же; год и круг - то же; круг и кольцо - то же. Просгѣе ж теперь позвольте мнѣ пересказать его слова хоть так: "Помыслих..."⁵²¹ Вспомнил я колеса безконечныя и доразумѣлся, что сія фигура напоминает о безлѣтном вѣчнаго присносущіи. Круг лѣта римски Annus⁵²², а кольцо Annulus⁵²³. "Взыгците Господа и утвердитеся, помяните чудеса его..."⁵²⁴ Помянуть чудеса Божія значит то же, что римское слово de: Comminiscor, Commentor - вздумать, надумать. Commentarius гречески ’Eo|_u]vtuc,), "толку, толмачу". И не дивно, что у Павла de слово "пророчесгвовать" значит толочь и раскушивать Свягценное Писаніе: "Держитеся любве, ревнуйте же духовным, паче же да пророчесгвуете...⁵²⁵ Пророчесгвуяй человѣком глаголет созиданіе и утѣшеніе и утвержденіе"⁵²⁶.

І к Кор[инояном], Гл[ава] 14. Взгляните на Гл[ава] 11 Числ. С коликим прилежаніем сынове Ізраілевы манну собирают и толкут! "Исхождаху людіе и собираху, и меляху в жерновах и толцаху в ступах, и варяху в горшках"⁵²⁷. Вспомните и то: "Да не заградиши усген вола молотягца"⁵²⁸. Имѣет обычай и Италія молотить волами⁵²⁹. Вспомните же и Луку, образуемаго волом⁵³⁰. Сій суть сынове Израилевы, очигцаюгціи от шелухи Слово Божіе: "Находягціи в грязи золотое кольцо⁵³¹, да сотворити на словеси два колца злата..." (Исх[од], 28)⁵³², "якоже агце бы было кольцо в колеси"⁵³³.

Обрѣтаюгціи в обуялом вкусное, в мертвенном живое, в безчестном безцѣнное, как евангельская жена монету в горничном сорѣ: "радуйтеся со мною"⁵³⁴... как радостотворный Господа перстень и гривну у блудницы Ѳамары, и жезл свой, отцом его Іаковом для овец осгроганный⁵³⁵, как Іезекіиль сокрытые в лайнѣ опрѣсноки⁵³⁶, говоря с Мойсеем: "Сей есгь Глагол, егоже завѣща..."⁵³⁷ "Сей хлѣб...⁵³⁸ вкусите и видите..."⁵³⁹ "Обрѣтохом месаю..."⁵⁴⁰ "Аще изведеши чесгное от недосгойнаго, яко уста моя будеши". Іерем[іи], Гл[ава] 15⁵⁴¹.

И чуть ли не de тайныя вечери Зерно кушал с товарищами своими Данійл и здѣлался добрѣе лицом и крѣпче тѣлом, паче служителей, ядущих от стола двора Вавилонскаго⁵⁴²? А Іаков чрез de же достал от Исава первенсгво; поощряет к сему и пророк Михея: "Сій же не разумѣша помышленія Господня..."⁵⁴³ Что ж дѣлать? Так "восгани, - говорит, - и измлати их, її і її і Сіоня..., и возложиши Господеви множесгво их..." Гл[ава] 4⁵⁴⁴. Исголочь знаменіе и манну, т. е. чудо⁵⁴⁵, значит разжевать, раскусить. Ісаія кричит: "Воздвигните знаменіе на языки"⁵⁴⁶. Воздвигнуть знаменіе значит возвысить оное в гору и поднять к разумѣнію самаго его НАЧАЛА. Взойти в Божесгвенное понятіе, дабы не пахла больше Землею. И de-то значит: "исхождаху людіе..."⁵⁴⁷ и то "возложиши Господеви..."⁵⁴⁸, т. е. положить на горнем мѣсгѣ, вьішше всѣх стихій. И не сюда ли приглашает de: "Аще аз вознесен буду от земли, тогда вся привлеку к себѣ". Еванг[еліе] Іоапп[а]¹⁴⁹.

Есгли из тлѣнных стало выникать нетлѣнное понятіе, тогда-то можно сказать: "Зима прейде, дождь отиде, отиде себѣ. Цвѣты явишася на земли, время обрѣзанія (виноградных гроздей) приспѣ" Пѣш[ь] пѣсн[ей], Гл[ава] 2⁵⁵⁰. "Собрася вода, яже под небесем, в собранія своя, и явися суша"⁵⁵¹.

В то время точно дается знаменіе в понятіе человѣку, когда оно из плоти преобразуется в Божество. "Сотвори со мною знаменіе во благо"⁵⁵². Будто бы сказал: сотвори в НАЧАЛЪ, здѣлай твоим, приведи к КОНЦУ. Ты НАЧАЛО и всякія кончины конец безконечный. И не de ль значит манна, падаюгцая сверх поверхности земной? "И се на лицы пусгьіни мелко, яко коріандр (чуть ли не червец), бѣло, аки лед, на землѣ..,"⁵⁵³

Сій ж знаменія называются терминами⁵⁵⁴, славенски - предѣлами⁵⁵⁵, силу Божію внутрь себе заключаюгцими. "Агце поспите посредѣ предѣл..."⁵⁵⁶ Тот отдохнет, кто вникнет, внійдет, раскусит "и пажить обрягцет"⁵⁵⁷.

"...Агце внидут в покой мой"⁵⁵⁸.

Называются и дверью: "Сія врата небесная..."⁵⁵⁹,

" и сгѣною: "Осяжут слѣпіи стѣну..."⁵⁶⁰,

" и печатью: "Книга запечатлѣнная..."⁵⁶¹,

" и слѣдом: "Изыди вслѣд ея..." (Сирах)⁵⁶²,

" и путем: "На путех ея (премудрости) присѣди..."⁵⁶³,

" и оконцом: "Приницаяй сквозѣ оконца ея..."⁵⁶⁴,

" и сѣнью: "Людіе седящіи во тмѣ..."⁵⁶⁵ Сій суть сидягціи с Валаамом на подлосги тлѣнных образов, падая долой⁵⁶⁶, и не возстанут в совѣт праведных⁵⁶⁷, доколѣ от rhiiii не подымутся и не пролѣзут сгѣн дому сего, развѣ о Бозѣ. "Тій спяты быша и падоша..."⁵⁶⁸ Вспомните чтомое из Іоіля в день пятдесятницы: "Чада Сіоня, радуйтеся, яко даде вам пигцу в правду..."⁵⁶⁹ "Излію от духа моего на всяку плоть (образов), и прорекут сьшове ваши и дщери вашя, и старцы ваши сонія узрят..."⁵⁷⁰ "Дам чудеса на небеси горѣ и знаменія на Земли низу..." Дѣян[ія], Гл[ава] 2⁵⁷¹.

Вспомните не во тмѣ, но в горницѣ сидящих апосголов.

"И начаша глаголати, якоже Дух даяше им..,"⁵⁷² Кромѣ того... Аоан[асіЙ]. О брат Лонгин! Долю везешь твою околесную⁵⁷³, с твоими херув[имами], велблюдами и ослами. У кольца нѣт конца, по пословицѣ⁵⁷⁴, и у твоей рѣчи.

Ермол[аЙ]. Не мѣшай ему, Аѳанасій! Мнѣ много хорошаго привела на память рѣчь его. Вспомнил я Дамаскинову⁵⁷⁵ оду, поемую в пресвѣтлѣйшее воскресенія утро: "Богоотец убо Давид..."⁵⁷⁶ Образы, или символы⁵⁷⁷, дали вспомнить сѣнь Авраамову, пріемлюшую в себе трисолнечное Единсгво Божіе⁵⁷⁸, и кто мнѣ воспретит мыслить, что Авраам сѣнію своєю служит вышнему? Авраам образует вѣчнаго. Сѣнь свидѣтельсгвует о исгинѣ. 70 сгарцев, Мойсеем избранных, служит скиніи свѣдѣнія⁵⁷⁹. Скинія значит куща, сѣнь, шатер. В сію сѣнь снисходит и почивает Дух Божій. "Препочи Дух на них, и пророчествоваша". Числ, II⁵⁸⁰.

Іезекіилевскіи твой, друг мой Лонгин, колеса привели на ум вѣнец Павлов, воздаваемый ему не в наш день, но в день оный⁵⁸¹. Вспомнил и перстень, обручаюгцій в живот вѣчный: "Обручу тя себѣ во вѣк... Обручу тя себѣ в вѣрѣ, и увѣси Господа". Осія, 2⁵⁸².

Вспомнил и монисто возлюбленныя невѣсты: "Сердце наше привлекла еси единым от очію твоєю, единым монистом выи твоея"⁵⁸³. Монисто на ВЫИ есгь тое же кольцо, сосгоягцее из шариков. Вздумал и яблоко заключеннаго вертограда⁵⁸⁴.

А что есть яблоко, есгли не шар? Что ж есгь шар, естли не фигура, состоягцая из многих колес? "Положите мя во яблоцѣх, яко уязвлена есмь любовію"⁵⁸⁵. Естли бы оно было не так, никогда бы ни сказал Соломон: "Якоже яблоко злато во усерязи сардійскаго камене, сице регци слово при приличных ему". Притч[и], 25⁵⁸⁶. Дражайшій твой Аноракс и оарсіс привели de: "Угнѣжденія Премудрости избраннѣе злата, вселенія же разума дражайши сребра". При[т]ч[и], 16⁵⁸⁷.

Сіяніе премудрости Божія, из тлѣнных образов блистаюгція, подобно есгь драгоцѣнному сокровигцу, в нѣдрах сокровенному⁵⁸⁸. Но очи... очи, зарею Божества блистаюгція, очи спасительныя... очи тобою помянутыя, представили мнѣ жалости достойнаго без очей Сампсона. Очи сильнѣйшему сему мужу и судій израильскому выкололи⁵⁸⁹ тѣ, кой Исааку грязью затаскали источники⁵⁹⁰. "Очи твой, яко Езера во Есевонѣ"⁵⁹¹. Плачет Іеремія о сих очах: "Камо омрачи во гнѣвѣ своем Господь дгцерь Сіоню, сверже с небесе на землю Славу Ізраилеву!..⁵⁹² Погрузи Господь и не погцадѣ: вся красная Іаковля разори... Твердыни дгцере Іудины изверже...⁵⁹³ Око моє погрязну...⁵⁹⁴ Око моє закрывается...⁵⁹⁵ Оскудѣша очи наши...⁵⁹⁶ Померкнуша очи наши...⁵⁹⁷ Разсыпася радость сердец наших...⁵⁹⁸ Спаде вѣнец со главы нашея.. ."⁵⁹⁹

Но никогда они пугце затасканы не были, как в наше время, да не видим то: "Блажени очи видягціе, яже видите"⁶⁰⁰. Тут о сем же Іов: "Кто мя усгроит по мѣсяцам преждних дній?..⁶⁰¹ Око бѣх слѣпым, нога же хромым...⁶⁰² Нынѣ же поругашамися малѣйшіи...⁶⁰³ ни лица моего погцадѣша от плюновенія⁶⁰⁴. Обратишася в плачь гусли, пѣснь же моя в рыданіе мнѣ⁶⁰⁵: вѣм, яко смерть мя сотрет"⁶⁰⁶. В сих Господних очах высокое вѣдѣніе утаевается.

"Очи Господни соблюдают чувсгво". Притч[и], 22⁶⁰⁷.

Сіє чувсгво есгь исгочник мира и веселія.

"Видягцее око добрая веселит сердце". Прит[чи], 15⁶⁰⁸.

Сіє Божественное око одно точію свѣтится. Един Бог, єдина Вѣра, єдино око и в Библіи, и вездѣ.

"Сердце наше привлекла еси единым от очію твоєю..."⁶⁰⁹

О преблаженное и вѣчно сіяюгцее око! Привлеки нас, "яви нам зрак твой, и услышан сотвори нам глас твой, яко глас твой сладок и образ твой красен"⁶¹⁰.

"Глас грома твоего в колеси"⁶¹¹.

Наконец вздумалося мнѣ Навиново Солнце⁶¹². Но кто нам удержит оное солнце: "Солнце пожигаюгцее горы"⁶¹³? Кто посгавит в чинном сгояніи намѣренныя точки Его? "Дондеже дхнет день, и двигнутся сѣни"⁶¹⁴, да увидим не лице Господнє на творящія злая⁶¹⁵, но послѣдующее за лицом, образующим сіяніе Божесгвеннаго зрака его, по примѣру Мойсея:

"Лице же моє не явится тебѣ"⁶¹⁶.

"Господь же благослови послѣдняя Іовля..."⁶¹⁷

Но теперь только лиш пришла мнѣ на ум Іліина Колесница огненная...⁶¹⁸

Аѳан[асіЙ]. Куда вам, братцы, понравилась околесная! Один усгал, другой начал.

Як[ов]. Подлинно жалки израильскому сердцу иноплеменничею рукою избоденныя очи Сампсону⁶¹⁹. Сампсон значит Солнце⁶²⁰. Но Господь, слѣпцы умудряяй, может ему по времени опять возвратить очи его и здѣлать из яда ядомую пищу, а из мертвой ослиной челюсги извесги сладчайшее питіе нетлѣннаго источника⁶²¹, как обѣщался: "Аще и что смертно испіют, не вредит их"⁶²².

Ерм[олай]. Ах! не один Сампсон слѣп. Іов, Давид, Соломон, Товит и прочіи суть слѣпцы, при путй сидящіи и вопіющіи⁶²³:

"Призри на мя и помилуй мя..."⁶²⁴

"Очи наши ко Господу Богу нашему.. ,"⁶²⁵

Один Господь, мимоходя, сокровенныя их очи отверзает.

"Просвѣтиши тму мою..."⁶²⁶

"Наведу слѣпыя на путь, егоже не видѣша, и по сгезям, ихже не знаша,

ходити сотворю им; сотворю им тму во свѣт и сгропотная в правая".

Ісаія, 42⁶²⁷.

Тогда сій нищіи богатѣют, недужныи исцѣляются, мертвій возстают.

"Тогда скочит хромый, аки Елень..."⁶²⁸ Идет и мимо Мойсея Господь: "Покрыю рукою моєю над тобою, дондеже мимоиду"⁶²⁹.

Ожидает и Ісаія чаянія Израилева и говорит, что "не минет мене Господь мой"⁶³⁰. Просит Іеремія: "Изцѣли мя, Господи, и изцѣлѣю... Яко хвала моя ты еси". Гл[ава] 17⁶³¹. Жаждет сего же и Аввакум: "Нѣси ли ты искони, Господи Боже, Святый мой? и не умрем"⁶³². "Вѣм бо, яко присносущен есгь, иже имать искупити мя, и на земли воскресити" Іов, 19⁶³³.

Словом сказать, всѣх их взор и вход к Ною:

"Непщевани быша во очію безумных умрети... они же суть в мирѣ..,"⁶³⁴

А исход из ковчега на сушу.

"На мѣсгѣ злачнѣ, тамо всели мя..."⁶³⁵

Что древам плод и цвѣт, что нощи дневный свѣт, что солнцу лучи, что вечерней зари темно блистающіи волоса, то и Израильскому роду намѣренная точка их, помазанный Господь⁶³⁶ их. Его лучи суть свѣтом очей их, сердца радосгію, волосом и вѣнцем главы.

Мы думали (плачет Іеремія), что, находясь сѣнью Божіею между не вѣдущими Бога, надоумить их о вѣдѣніи Божій, и сіє будет нам защитою, но не так послѣдовало. Они начали щипать тлѣніе наше, а растлѣнными мыслями намѣренную точку нашу совсѣм задавили. "Дух лица нашего, помазанный Господь ят бысть в расглѣніях их, о немже рѣхом: В сѣни его поживем во языцѣх". Гл[ава] 4⁶³⁷. "Скорѣйшіи быша гонящіи ны паче орлов небесных..,"⁶³⁸ "Положиша трупія раб твоих брашно птицам..,"⁶³⁹ Однако ж влас главы их на время может, а во вѣк погибнуть не может⁶⁴⁰. Конечно, по времени над трупы рабов Божіих соберутся небешые орлы⁶⁴¹, силою того: "Призываяй от восток птицу..." Ісаія, 46⁶⁴².

"Птицы да умножатся на земли". Быт[іе], І⁶⁴³.

"Око, ругаюгцееся отцу... да исгоргнут е вранове от дебрія и да снѣдят е птенцы орли". Притч[и], ЗО⁶⁴⁴.

Аѳан[асіЙ]. Чудно, что старику Товиту очи заслѣпила падшая сверху грязь воробеина⁶⁴⁵.

Ерм[олай]. А развѣ не грязь затаскала источники Іереміины, осыпала колесо Исаино? Что есгь грязь теплая, естли не стихійная душа с тѣлом? Предсгавь грязное гнѣздо с воробьем очитым, а над трупом быстрозорнаго орла, тогда вспомниш de: "В коей земли вселяется свѣт, тмѣ же кое есгь мѣсто?"⁶⁴⁶ "Птицы да умножатся на земли"⁶⁴⁷. "Есгь гЬло душевное, и есгь гі.ло духовноє"⁶⁴⁸.

Як[ов]. А мнѣ всплыл на сердце сей Соломонов узелок:

"Ничтоже ново под Солнцем"⁶⁴⁹.

Аѳан[асіЙ]. А тебѣ в солнцѣ вмѣсго колеса приснился узелок; кой ты тут узелок нашел? Его тут никогда не бывало. Мнѣ кажется, Соломон просто говорит, что в свѣтѣ все сгарое: что сего дня есть, тож и прежде всегда было.

Як[ов]. Высморкай же нос, тогда почувствуеш, что в сыновних и отцовских сих словах тот же Дух. "Вся, яко риза, обетшают...⁶⁵⁰ Ты же тойжде єси..."⁶⁵¹ Развѣ ты позабыл: "В коей землѣ вселяется свѣт..."⁶⁵² Подними ухо И СЛЫШ, что все ветош есть под солнцем, но не то, что сверх солнца. И самое Солнце есгь ветош, тма и буря, кромѣ одного того:

"В Солнцѣ положи селеніе Своє..."⁶⁵³

Божіе слово и духом Божіим должно дышать. Закройся ж в уголок и кушай свою ветош, а мы в тлѣніи нашли неувядаюгцую пишу того:

"Аз цвѣт полный и крін удолный"⁶⁵⁴.

"Снѣсте ветхая и ветхая ветхих, и ветхая от лйца новых изнесете..."⁶⁵⁵ "Похожду в вас.. ."⁶⁵⁶

Ах! когда бы ты раскусил хоть аи его слова:

"Нѣсгь благо человѣку, но развѣ еже ясг и піет"⁶⁵⁷.

Слушай же далѣе: "И de видѣх аз, яко от руки Божія есть"⁶⁵⁸. Потом сказует о мудрости, разумѣ и веселій. Естли есть мудрость, тогда есгь насыгценіе и веселіе. Но понеже мудрость в Богѣ, для того выше сказал: "Мудраго очи его во главѣ его, а безумный во тмѣ ходит"⁶⁵⁹. А когда говорит: "Суєта суетсгвій...⁶⁶⁰ нѣсгь изобиліе под солнцем"⁶⁶¹, не то же ли есть: "Вкусите и видите.. .⁶⁶² Плоть ничтоже, Дух животворит.. ,"⁶⁶³

Ерм[олаЙ]. Теперь солнцу теченіе своє далѣе простирать нѣкуда. Пришло к главной своей точкѣ и стало в твердом стояніи. А остановил оное: "Глаголяй солнцу, и не восходит..." Іов, 9⁶⁶⁴. "Повелѣ бури, и ста в тишину..."⁶⁶⁵ "Да станет солнце... и ста солнце..." Нав[ин], 10⁶⁶⁶.

Тут рѣшеніе псі. Vi звѣздочетским фигурам и знакам небесным, как дышет Божій вопрос к Іову: "Разумѣл же ли еси соуз Пліад, и огражденіе Оріоново отверзл ли еси? Или отверзеши знаменія небесная во время своє, и вечернюю звѣзду за власы ея привлечеши ли?" Гл[ава] 38⁶⁶⁷. "Истают вся силы небесныя, и свіется небо, яко свиток, и вся звѣзды спадут, яко лисгвіе с лозы". Исаія, 34⁶⁶⁸. Тут собираются всѣ Божественные звѣздочетцы.

"И падше поклонишася ему..."⁶⁶⁹

"Твой есгь день, и твоя есгь ногць..."⁶⁷⁰

"Тебѣ приносит хвалу вся тварь.. ,"⁶⁷¹

Тут предѣл лунѣ и звѣздам. "Дондеже пришедши, ста верху, идѣже бѣ отроча"⁶⁷².

Як[ов]. Взбрѣл же мнѣ на ум предревній Зороастр⁶⁷³ с пѣснію: КАиѲі цакар, 7іаѵЬерк£д ех^ѵ аісоѵюѵ бцца, т. е. "Услыши, Блаженный, всевидягцее имѣяй вѣчное око"⁶⁷⁴.

Аѳ[анасіЙ]. Многіи говорят, будто он сіє пѣл солнцу.

Як[ов]. Но может ли солнце одним взором de видѣть, хоть на одной поверхносги земли? Взор его не пришосугцный. Так думали в Пераи ті, тяжкосердіи, кой, не взойдя к образуемому, погрязли в образуюгцей стихіи⁶⁷⁵. Пускай же и так, а мы с Израилем воспоем аю пѣснь тому: "Возсіяет вам, боягцымся имене моего, солнце правды.. ,⁶⁷⁶ престол его яко дніє неба"⁶⁷⁷.

А видали ль вы когда символ, предсгавляюгцій дождевный облак с радугою? А возлѣ его сіяюгцее Солнце с подписью:

"Ни дожда, ни дуги без солнца"⁶⁷⁸. Так Библія:

"Дондеже найдет дух от вьішняго"⁶⁷⁹.

Вспомните Михаила, поднявшаго шар и вопіюгцаго: "Кто яко Бог?"⁶⁸⁰ Вспомните сгаринных любомудрцев реченіе сіє: "Центр Божій вездѣ, окружносги нигдѣ"⁶⁸¹. Вспомните ж и жерновный уломок, сокрушившій тѣмя Авимелеху⁶⁸². Развѣ жерновный камень не то же есгь колесо? Кажется, что...

Ао[анасіЙ]. Вот и третій принялся гнуть тѣ же дуги с лукошками и обручьями. Сколько видѣть можно, вы скоро накладете в гцет ваших колес решета, блюда, хлѣбы, опрѣсноки, блины с тарѣлками, с яйцами, с ложками и орѣхами и прочую рухлядь. Я помню, что в Іаковлевском лѣсѣ, называемом Уламлуг⁶⁸³, находится множество орѣхов. Придайте горох с бобами и с дождевыми каплями - в Библіи, думаю, все сіє есгь. Не забудьте плодов из Соломоновых садов⁶⁸⁴, с Іониною тыквою⁶⁸⁵ и арбузами. Наконец и Захаріин седмисвѣгцник с кружечками и с горягцим в орѣховидных чашках елеем⁶⁸⁶; а чашка есть большая часть шара, нежели тарѣлка, а тарѣлка - нежели ваш обод. И так будет у вас полный пир голодный.

Як[ов]. Что ж ты думаєш?

Ао[анасіЙ]. Думаю, что не укосните de здѣлать, а я вас запру в пустую горницу.

Як[ов]. Не усгыдился всеблагій Бог, одѣваяйся свѣтом солнечным⁶⁸⁷, и в тлѣнных пеленах сокрытся так, как плод в ничтожном зернѣ; и сокровигце, утаенное в рубигцѣ, тѣм приятнѣе, когда найдется. И как Іона с головою своєю есгь ничто и один из числа слѣпых и недужных, лежагцих при Божіем путй⁶⁸⁸, так и тлѣнная тыква, начало и раждаюгцаяся и погибаюгцая, может быть сѣнь вѣчнаго, прохлаждаюгцая Іону⁶⁸⁹. "Осѣнил еси над главою моєю..."⁶⁹⁰ Іона значит голубь⁶⁹¹. Око его смотрит в вѣчность, тѣнью тыквы образуемую. Есгли б Захаріин свѣгцник не был Символ, а масли[ч]ное древо Эмблема, никогда бы он не сказал: "Видѣх..."⁶⁹² Видѣть свѣтильник и маслину значит чувсгвовать разум, соблюдаемый в сих фигурах, кой давно уже изображены в Мойсеевских книгах; и не иное значит, что пророчит Іоиль по изліяніи духа: "Сонія узрят и видѣнія увидят"⁶⁹³. То ли тебѣ дивно, что мы в сей Божіей землѣ толчем, роєм и находим вѣчность его? Не слыхал ли ты, что говорит Приточник о Библіи?

"Вся СОДВЛА ГОСПОДЬ СЕБЕ РАДИ"⁶⁹⁴.

И не догадаєшся, что проклят похигцаяй что-либо от тлѣнія Іерихонскаго с собою⁶⁹⁵? Не можеш ли чувствовать, что Библія тѣм есгь Книга Богословская, что ведет нас единственно к вѣдѣнію Божію, скинув все тлѣнное? Все тут земное разоряется, да созиждется скинія нерукотворенная вышнему⁶⁹⁶. Конечно, забыл ты зарывшаго в землю талант⁶⁹⁷. Вспомни Блудницу Ѳамар: сія женгцина тілі одним оправдалась, что нашлось у нея кольцо, и гривна, и посох Господни⁶⁹⁸. Вспомни, что земля, раждаюгцая соль, ни к чему уже другому не способна. Куда годится руно сіє подлое, есгли не оросится каплями превыспреннія росы⁶⁹⁹, есгли разумом собсгвенных своих рук не прикроет вышній? "Сотвори мнѣ величіе сильный..."⁷⁰⁰ Весь сѣннописанный мрак разоряет, всю тлѣнія воду бурею своєю возмугцает, все неопалимо палит во всесожженіе - до единаго его дым Духа, со всего града сего, выспрь столпом вземлется и дышет по вселеннѣй...⁷⁰¹

"Не дам славы моея иному". Исаія⁷⁰².

"Смирна и стакти и касіа от риз твоих..."⁷⁰³

Ао[анасіЙ]. А я не думаю, чтоб Каин с Ламехом или Саул с Исавом внушали нам своєю фигурою присносугціе Божіе. Как же: "Вся содѣла Господь себе ради"⁷⁰⁴? Сіє ж можно сказать о филисгимах, а может быть и о крилатых ваших быках с лѣтучими львами и прочих пліотках.

Як[ов]. Есгли бы вы изволили разсудить потонѣе, никогда бы сего не сказали. Для того-то нам внушается тма, дабы открылся Свѣт. Кто научил, что такое есть кривое, тот давно показал прямое. Чувсгвуют, что один взор, познав черное, познавает вдруг и бѣлое. Не забывай вопроса: "Тмѣ же кое есгь мѣсго?"⁷⁰⁵ Саул с Давидом предсгавляют тебѣ два Естества, с собою борюгціяся: одно селеніем свѣта, другое жилигцем тмы. Когда Ламех убил мужа, Саул изгнал Давида, а Іона в китѣ страждет, тогда Библіа прекрасных вѣчности очей, землею засыпанных, открыть не может. Тогда в землѣ израильской царствует глад, а жажда при исгочникѣ (воды) Іакова⁷⁰⁶. Когда же пожерто будет мертвенное животом, когда явится суша, на которую пожершій изблевает кит Іону, тогда стѣны града сего созиждутся⁷⁰⁷, тогда горы возрадуются и взыграют⁷⁰⁸ каплюще сладость⁷⁰⁹, возскачут выспрь тельцы и всганут на ноги свой весь сонм людей⁷¹⁰, как писано: "Касаяйся вас, яко касаяйся в зѣницу ока его"⁷¹¹.

"Ты воскрес ущедриши Сіона.. ."⁷¹²

"Умертви Сампсон при смерти своей множае..."⁷¹³

А что называем крылатые волы⁷¹⁴ пліотками, и Приточник тілі же их именует:

"Не без причины пернатым мрежи просгираются"⁷¹⁵. Но когда сія мрежа волочет за собою причину, то уже она и не пустая пліотка.

Аѳ[анасіЙ]. Бросим мрежи с пліотками. Скажи мнѣ, длячего Бог изображается Колесом?

Як[ов]. Сей твой вопрос воняет Аоинейскими плетеніями⁷¹⁶. Он начинает все, не начинается; тілі есть начало. Не может быть началом ничто, есгли прежде того было что-либо. То одно есгь истинное начало, что все предваряет и само ничѣм не предваряемо. Один только Бог есть родное Начало, что все предваряет. Он все предваряет и послѣ всего осгается, чего ни о чем другом уже сказать не можно.

"Останки младенцем"⁷¹⁷.

"Покрыет тя Божіе начало". Второ[законіе]⁷¹⁸.

Вот кольцо и вѣнец Вѣчнаго, вѣнчаюгцаго тя милосгію! Сіє истинное начало образуется и всѣм тілі, что походило на начало, наприм[ѣр], главою:

"Мудраго очи его во главѣ его"⁷¹⁹.

Тож исгочником: "Источник запечатлѣн"⁷²⁰.

Коренем: "Корень премудрости кому открыся?"⁷²¹

Зерном: "Сѣмя есгь слово Божіе"⁷²².

Востоком: "Восгок имя ему"⁷²³.

Сердцем: "Вода глубока совѣт в сердцы мужа"⁷²⁴.

"Аз сплю, а сердце моє бдит". Пѣсн[ь] пѣсн[ей]⁷²⁵.

Древом плодовитым: "Древо жизни посредѣ Рая"⁷²⁶.

Устами: "Не отемнѣсгѣ очи его, не истлѣста усгнѣ его"⁷²⁷.

Сюда принадлежит облак, искра, отец, мать и проч[ая].

Аѳ[анасіЙ]. Длячего же de начало образуется змієм?

Як[ов]. Длятого, что змій в кольцо свивается, притом и острый взор имѣет, как свидѣтельсгвует имя его дракон, т. е. прозорливый. Дерксоѵ значит видягцій, а Дошсоѵ - будугцій видѣть. Око есгь правитель дѣлу. Оно в животном есгь то, что солнце (есгь) в мірѣ, что драгоцѣнныи камни в землѣ. Притом змій свивает такой свиток, что, не узнав ока, не узнаєш намѣренія. Библія есгь точный змій. Из множества таковых образов сплетается исгорія, будто корзинка или коробочка, вмѣгцаюгцая снисхожденіе невмѣсгимаго, похожа на перлову мать, показуюгцую извнѣ ничтожную жидкость, но внутрь, как зѣницу ока, соблюдаюгцую дражайшее Сіяніе жемчужнаго шарика:

"Мати его соблюдаше вся глаголы сія в сердцы своем"⁷²⁸.

"Ковчег завѣта окован всюду златом"⁷²⁹.

По наружносги кажется что-то человѣческое, но внутрь жилигце духа Святаго.

"Преславная глаголашася о тебѣ, граде Божій"⁷³⁰.

"Есгь тѣло душевное, и есть гІ,ло духовноє"⁷³¹.

"Злато же земли оныя доброе..."⁷³²

Мнѣ кажется, Библія похожа на дом премилосердаго и пребогатаго господина, сгоягцій в пустьінях на путй под видом гостинницы, даремной для путников. Сіє он вздумал, дабы приближить честь свою к подлости для нѣколикаго с нею обрагценія. Господйн из тайных своих горниц видѣл вольные поступки, слышал разговоры всѣх без разбору угогцаемых, избирал себѣ в дружбу из прохожих, кто бы он ни был, естли понравился. А послѣ обыкновенной гцедроты дѣлал особливой милосги своей вѣчными учасгниками. На лицѣ госгинницы написано было:

"Всі. внійдут, но не всѣ будут".

"Всі. насытятся, не всѣ насладятся"⁷³³.

Сія надпись иным чудна, множайшим казалась смѣшна. Есгли таков был Авраам, то и не дивно, что сдѣлал исгоричным плетенем Воплогцаемыя Божія премудросги. Прилично Богу образоваться драгими Камнями, но не меныне сего достойная благодарность Іовлева, цѣломудріе Іосифово, ревность Іліина, чистота Сусаннина, кротость Давидова, правда и вѣра Авраамова. А как в розах, лиліях, нарцысах благовонносгь по добротѣ одна, разная по вкусу, так сія разновидная сила Божія, таягцаяся в избранных его наподобіе злата и драгих камней, довольно заслужила, дабы имена любезнѣйших человѣков и дѣла их, будто корзинками и кошельками были вседражайшаго Существа вѣчнаго, царсгвовавшаго в одушевленной их плоти. И подлинно сила терпѣнія похожа на адамант, цѣломудренная чистота - на прозрачную зелень смарагда; вѣра и любовь Божія - на огненный Аноракс. И не напрасно Іезекіиль говорит, что руцѣ их исполненны очес⁷³⁴. Самыя мѣлочныя их дѣйсгвія, будто отломки зеркала, цѣлое лице Божіе изображают⁷³⁵, напримѣр:

"Гнаша даже до предѣл"⁷³⁶.

"Барак гоняй вслѣд колесниц его..."⁷³⁷

"Посгигните останок их..."⁷³⁸

"Взыде найпаче над градом, аки столп дыма.. ."⁷³⁹

"Взыде скончаніе града до небеси..."⁷⁴⁰

"Взях (Авраам юницу) и раздѣли..."⁷⁴¹

"Удари (Юдіо) в выю его дважды..."⁷⁴²

"Простре Іисус руку свою и с копіем на град.. ."⁷⁴³

Самая их легонькая сѣнь, будто маленькое крилышко, кроет под собою вѣчнаго. И точную правду сказал Іезекіиль, что сія животныя не имѣют хребта⁷⁴⁴. Хребет есгь Божій. Одно только лице их есгь собственное, а за лицом слѣдует станок и подсада Божія в цѣлом сем Божіем градѣ:

"Іисус же и весь Ізраиль, увидѣша, яко взяша подсады град, и яко

восходит дым градный до небесе..." Нав[ин], 8⁷⁴⁵.

Аѳ[анасіЙ]. Почему ж они шесгокрылатыи?

Як[ов]. Думаю, потому, что в шесгодневсгвѣ Бытейском заключалася вся вещественнаго міра сего тлѣнная природа, и когда суббота есгь селеніем мира и свѣта, тогда работныя дни суть мѣсгом мятежа и тмы. "Шесгижды от бѣд измет тя (Іову говорится), в седмѣм же не коснеттися зло". Гл[ава] 5⁷⁴⁶.

И как трудныя дни суть завѣсою сладчайшаго упокоенія преблагословенныя субботы, так шесгокрыльная сих животных сѣнь, тлѣнным лицем закрыв, ведет за собою вѣчнаго.

"Положи тму закров свой..."⁷⁴⁷

"Се Сей стойт за сгѣною нашею"⁷⁴⁸.

"Благослови Бог день седмый.. ,"⁷⁴⁹

"Господь же благослови послѣдняя Іовля..."⁷⁵⁰

"Ниже хребтьі их, и высота бяше им..." Іезек[іиль], І⁷⁵¹.

"По высотѣ твоей умножил еси сыны человѣч[ескія].. ,"⁷⁵²

Размѣрь ковчег, разбери скинію и увидиш, что и тамо, и вездѣ высота и широта не человѣческая.

"Да возможете разумѣти, что широта, и долгота, и глубина, и высота..." Ефес[еем], З⁷⁵³.

"Ниже хребтьі их, и высота бяше им"⁷⁵⁴.

Аѳ[анасіЙ]. Мнѣ кажется, нельзя быть приличнѣе Богообразной тѣни, как око. Зѣница в окѣ есть центр кольца и будто кольцо в кольцѣ⁷⁵⁵. Она есгь Исгочник Свѣта, а без нея вездѣ все тьма.

Сія дражайшая рѣчь достойна быть образом Вышняго. Тут мнѣ вспомнилось, что наш Ермолай часто сам себѣ поет оду:

"Свѣт блисганія твоего во свѣтѣ языков изыдет, и возгласит бездна с

веселіем..."⁷⁵⁶

Без сумнѣнія, тма образов есгь бездна.

Як[ов]. Конечно, цыркуль есгь начальная фигура, отец квадратов, треугольников и других безчисленных. Но однако ж и самая окружность зависит от Своего Центра, предваряемая оным. И примѣчанія достойное, что цыркульной пункт самая крошечная фигурка, умаленнѣе маковаго зерна и пѣсчинки, родителем есгь плотных и дебелых фигур с их машинами огромными. И когда от сголь малесенькой, вида не имугцей и почти ничтожной точки породилися корабли с городскими сгѣнами, хоромами, мостами, башнями, пирамидами, колоссами, лабиринтами... то длячего не могло из тайной бездны вѣчных нѣдр своих породить все безчисленное мірских машин число? Оное всякій пункт предваряюгцее Безначальное невидимое Начало, центр свой вездѣ, окружности нигдѣ не имугцее⁷⁵⁷, и здѣсь непрерывным тварей рожденіем свидѣтельствуюгцее о безлѣтном своем пребываніи.

"Мудраго очи его во главѣ Его". Солом [он]⁷⁵⁸.

"Очи же безумнаго на концѣх земли". При[т]ч[и]⁷⁵⁹.

Око есть природный цыркуль. Центр его зѣница. Она просвѣгцает око: владыку всѣх дѣл⁷⁶⁰. Что коло в колеси⁷⁶¹, что зѣница в оку и что луч в Солнцѣ, т. е. Бог в небесных и земных тмах знаменій. Как только из тмы их блешули его лучи Божества, вдруг невидима и неусгроенна библейная земля⁷⁶², приняв на себя новый вид, просвѣгцается. Когда Библіа маленькій мір⁷⁶³, тогда Бог есть солнце ея. Когда есгь планета земля, тогда Бог центр ея. Когда же она человѣк послан от него⁷⁶⁴, Бог есгь ей дух, сердце, глава, око, зѣница. Язычники сверх стихій ничего не прозирали. Посему образы иногда называются языками.

"Свѣт блисганія твоего во свѣтѣ языков изыдет..."⁷⁶⁵

"Процвѣла пустыня языческая, яко крин (ліліа)..."⁷⁶⁶

Аѳ[анасіЙ]. Чудным словом и дивным словом сотворена Библіа.

Як[ов]. Един свят; для едйнаго един сей штиль.

Аѳ[анасіЙ]. А на что похож слог библейный? Скажи мнѣ. Не гнѣвайся, что она мнѣ показуется басн[ею], к тому ж и не хитрою.

Як[ов]. Я уже тебѣ сказал, что она похожа на великолѣпный господской дом, под видом госгиннаго дому утаенный.

Аѳ[анасіЙ]. А кромѣ сего, на что похожа?

Як[ов]. Похожа на нехитрый домик, осгавленный богатым отцом один только в наслѣдіе сыну. Но сын со временем догадался, что сей домик есгь громада безцѣннаго сокровигца. Стѣны его, не искусно обмазанныя, сосгояли из неочигценных рудокопньїх золотых и фебряных кип. Над входом из неограненых алмазов варварская мозаическая надпись была сія:

"Коль красны доми твой, Іакове..."⁷⁶⁷

"Юже водрузи Господь, а не человѣк.. ,"⁷⁶⁸

Аѳ[анасіЙ]. Скажи, еще на что схожа?

Як[ов]. Схожа на грубую, суевѣрную и древнюю варварскую статую, представляюшую умершаго за истину друга, но внутрь преисполненную высокаго рода маргарит. Подпись такая:

"Сила в немощи, цѣна в нищетѣ, в буйствѣ премудросгь".

Аѳ[анасіЙ]. Для меня такая древносгь пріятна. А еще на что схожа?

Як[ов]. На рыбарскую мрежу, множеством безчисленных шариков из дражайших камней осажденную, цѣну свою утаевающих. Они по виду есгь пустой водный сосуд, но по силѣ своей - цепь красот и сокровищ. Похожа на золотородныя горы каменную (пещеру), ужасом дышущую пещеру, пресвѣтлыя горницы внутрь себе сокрываюшую, с надписью:

"Гроб живота"⁷⁶⁹.

"Источник свѣта"⁷⁷⁰.

"Гора Вышняго".

Похожа на олтарь, посвященный Сущему, окруженный вкруг плетенем, который соплетают непроходимыя чащи густо насажденных древес, сладчайшія плоды во время своє⁷⁷¹ приносящих. Под заключенными дверьми написано: "Нвсть сїе, но Дом Божій"⁷⁷².

Аѳ[анасіЙ]. Рыбарская мрежа, Божественная фигура, Богословская пліотка, я думаю, одно и то же. Так ли?

Як[ов]. Не знаю, знаю только, что Богословская сѣнь не пустая есть, есгли несет за собою шарик, величиною хоть как зерно горчичное.

Аѳ[анасій]. Что ж развѣ оное велйкое?

Як[ов]. Оно собою ничто, но внутрь велйкое утаевается. Присмотрися на смоквенное зернушко, есть ли крошечнѣе его? Подними ж очи и взгляни на силу его умным оком, и увидиш и увѣришся, что в нем цѣлое дерево с плодами и листом закрылося, но и безчисленные миліоны смоковных садов тут же утаилися. Для того хорошенько разжуй, естли гдѣ в Библіи начитаєш: зерно, сѣмена, колос, хлѣбы, яблоки, смоквы, виноград, плоды, чернуху, кмѣнь, просо и прочая. И не напрасно уподоблено: "Овмя ЕСТЬ слово Божіе"⁷⁷³.

Аѳ[анасіЙ]. Скажи мнѣ, можно ли библейным штилем писать прочія книги? Мнѣ кажется, можно фигурами небесных кругов и земных шаров изобразить, напримѣр, Астрономію, дабы она на сих знаменитых знаках изволила ѣздить, будто на колесницѣ.

Як[ов]. Длячего ж нельзя? Будто не одѣвают в высокородное платье обезьян? И будто не возсѣдают рабы в господских каретах? Что до моего мнѣнія надлежит, можно сѣсгь сатанѣ на престолѣ вышняго.

Аѳ[анасіЙ]. Ты шутиш. Развѣ астрономія не вѣчна?

Як[ов]. Есгли астрономія вѣчна, тогда гдѣ будет сапожное ремесло? Вѣчным быть значит всѣ мѣста занять. Развѣ думаєш, что и в сапожном дѣлѣ астрономія мѣсго имѣет? Полно врать, пора куінать, по пословицѣ⁷⁷⁴.

Аѳ[анасіЙ]. Вить Астрономія есть дух.

Як[ов]. И обоняніе есгь дух, естли понюхать в навозную кучу.

Аѳ[анасіЙ]. Она не около куч упражняется.

Як[ов]. Планета и куча одно то ж. А твой нос, видно, что не чувсгвует духа сих слов:

"В той день оскудѣют дѣвы добрыя". Амос, 8⁷⁷⁵.

Аѳ[анасіЙ]. Я сих твоих дѣв не знаю.

Як[ов]. Они не нюхают в грязные кучи, но очигценным обоняніем чувсгвуют пречисгый дух, плѣненны им одним:

"В воню мира твоего течем". Пѣсн[ь пѣсней]⁷⁷⁶.

Аѳ[анасіЙ]. А развѣ Исаак сына своего не обоняет?

"Се воня сына моего, яко воня нивы исполнены"⁷⁷⁷.

Человѣк немного разнится от грязной кучи.

Як[ов]. Куда ты очень памятлив и проворен в том, что одобряют враки твой! А в том, что может тебѣ очки (по пословицѣ) вставить⁷⁷⁸, ты туп. Длячего ты в сих словах: "Яко воня нивы исполнены", - уронил осгаток: "юже благослови Господь"⁷⁷⁹? Вѣриш ли, кій дух обоняет Исаак из свягценной нивы? "Посла Бог духа сына своего в сердца ваша"⁷⁸⁰. В тлѣніи нетлѣніе, во плоти дух Божій чувствует.

"Глас убо глас Іаковль,

руцѣ же руцѣ Исавовѣ"⁷⁸¹.

Сей-то дух Божій есгь Благовонным мѵром, текугцим в слѣд его дѣвам. А сіє значит родное идолопочтеніе, есгли отнять от цѣломудренных жен и дгцерей израильских златыя усерязи и кольца, а передѣлать оные на тельца литаго⁷⁸². Всякая стихія со всѣм своих мыслей потрохом есть раб, скот и кумир.

"И рекоша: сій Бози твой, Ізраилю". Исход, 32⁷⁸³.

Доброзрачныя жены сій и чисгыя дщери суть мать Ісаакова, Ревекка, Рахиль, Асхань, дочь Халева⁷⁸⁴, дочь Іефоая Галадскаго, не познавшая мужа, вознесенна во всесожженіе Господеви⁷⁸⁵; жена, со крушившая жерновным уломком из израильской башни тѣмя Авимелеху, врагу сынов Гедеоновых⁷⁸⁶; благословенная в женах Іаиль, супруга Хаверова, разбившая колом голову Сисарѣ и прободшая скранія его⁷⁸⁷; Анна, мать Самуилова, внѣшним движеніем уст своих на пьяну похожа, но изливаюгцая пред Господем душу свою⁷⁸⁸. Авигеа, супруга невкуснаго и гордаго Навала, почтившая Давида хлѣбом, вином, овцами, чистою мукою, корзиною гроздій и двумясгами смоковных связок⁷⁸⁹. Руоь, Есоирь, Сусанна, Іудио... всѣ сій жены и дѣвы с матерію царевою, минув подлыя сгихійныя кучи, идут в горняя со тгцаніем⁷⁹⁰.

"Благословена ты в женах.. ,"⁷⁹¹

Сих то назнаменует Божій вопрос к Іову: "Агце уразумѣл еси время рожденія коз, живущих на горах каменных?"⁷⁹²

Сій суть юницы, голубицы, горлицы, вселюбезнѣйшія Господу, рожденіем свойм умилостивляюгція его, о коих сам Аврааму говорит: "Владыко Господи, по чесому уразумѣю?.."⁷⁹³ "Рече же к нему: Возми юницу трилѣтну и козу трилѣтну, и овна трилѣтна, и горлицу, и голубя"⁷⁹⁴. И чуть ли не из сего числа воскресил одну Петр: "Она же отверзе очи свой..."⁷⁹⁵ "Очи твой голубинѣ..."⁷⁹⁶ Тавиоа значит серна⁷⁹⁷. Всѣ сій суть не своея, но Божія славы преукрашенныя служительницы: "Се раба Господня..."⁷⁹⁸

Как же дерзаеш сих прекрасных невѣст Божіих лишить украшеній своих? Как смѣеш отдать оныя блудницам, угодницам идолов?

"И совлече ризы вдовсгва своего... и облечеся в ризы веселія СВОЄЮ...⁷⁹⁹ и обложи монисга и цѣпки, и усерязи, и все украшенме своє...⁸⁰⁰ и бѣ измѣнено лице ея... и удивишася о красоті, ея попремногу зѣло"⁸⁰¹. Іудио, Гл[ава] 10.

"Вся слава дщере царевы внутрь"⁸⁰².

Израиль, похитив хорошее у язычников, посвящает Господу. А ты хочеш дѣлать наоборот. Напримѣр, Гедеон от златых усерязей и монистов и от золотых цепей, украшающих выи велблюдов, и от других красот, от плѣна побѣжденных врагов добытых, здѣлал одежду первосвященнику:

"Да дасг мнѣ всяк муж усерязь от плѣна своего... И простре ризу, и ввергоша ту..." Суд[ій], 8⁸⁰³.

Так Іосиф завладѣл всею землею Египетскою. Ея мудрецы найпаче писали фигурами, что все Израиль под имен[ем] Іосифа посвятил живому Богу⁸⁰⁴. А все то Іосиф, т. е. "приложеніе"⁸⁰⁵, что прилагается сверх тлѣнных образов, кой в видѣ Египтян просят Іосифа: "Даждь сѣмя, да посѣем, и живи будем, и не умрем, и земля не опусгБет"⁸⁰⁶. Дает им хлѣбы за скоты их. "Плоть ничтоже..."⁸⁰⁷

Мнѣ кажется, что и самая славная Египетская фигура Сфинкс перенесена Израилем в посвягценіе Богу. Она мучила не могугцих рѣшить полезнѣйшаго гаданія⁸⁰⁸. И князь израильскій Іефоай с воинсгвом своим переколол всѣх мужей Ефремовых, не могугцих рѣшить фигуры сея: клас. "Рцыте, клас. И не управиша регци тако: и имаху их, и закалаху". Суд[ій], Гл[ава] 12⁸⁰⁹.

Аѳ[анасіЙ]. А что значит слово de "клас"?

Як[ов]. Думаю, то же, что пшеничный колос.

Аѳ[анасіЙ]. Я сльїшу: клас, но не сльїшу силы его.

Як[ов]. Думаю, он из числа тѣх, которыи рвали и молотили, и ѣли Апостолы в Субботу⁸¹⁰.

Аѳ[анасіЙ]. Тѣх-то я и не разумѣю. Апостолам чужое рвать не пристало; своего не имѣли жать и молотить никогда, а исгоргать будто пеньку, дурно; да и кушать зерно сырое скотам прилично. Конечно, сей клас есть фигура.

Як[ов]. Без сумнѣнія, он из числа седми класов, явившихся во снѣ фараону: "И седмь класи исхождаху из сгеблія едйнаго избранны и добры"⁸¹¹.

Аѳ[анасіЙ]. А я сих фараоновых пугце не понимаю; есгли что смыслиш, скажи, не мучь⁸¹².

Як[ов]. Бытейская Седмица, скажите мнѣ, что она есть, есгли не из всемірных тварей громада грубых и невкусных Болванов? Но когда присмотрѣться и вникнуть внутрь, тогда можно увидѣть, что в сей жестокой и отогцалой седмицѣ сокрывается Седмица инородная, гораздо слагце, сытнѣе и пи[та]тельнѣе наружныя; а составляют обѣ одну Седмицу.

"И бысть вечер, и бысть утро, день един"⁸¹³. Будто наличная седмица Колос, а тайная Зерно; или один пусгой, а другой внутрь полной 7 дней и 7 колосов.

"Повторися же сон фараону дважды"⁸¹⁴. Однако ж "сон фараонов один

есгь"⁸¹⁵.

"И бысть вечер, и бысгь утро, день един"⁸¹⁶.

Слово Божіе является одинакое, но слышится двойное.

"Елика Бог творит, показа фараону"⁸¹⁷.

Лицо одно, но двѣ породы: пустая и Божія, явная и тайная, образуюгцая и образуемая⁸¹⁸.

"И пожроша седмь класи тонцыи и исгончени вѣтром седмь класов

избранных и полных"⁸¹⁹.

Так, как Кит Іону. Однако же и тма его не обьят⁸²⁰.

Аѳ[анасіЙ]. Куда ты нелѣпую дичину наврал?

Як[ов]. Ночь несвѣтла не будет тебѣ; раскуси только хорошенько. Развѣ то для тебя стропотным и жестоким кажется, что в Седмицѣ свѣт, а в колосѣх хлѣб? Но сердце тогда насыгцается, когда просвѣгцается. Взгляни на Давидову рѣчь: "Знаменася на нас..."⁸²¹ Увидиш там же вкупѣ свѣт и пшеницу. "И живот бѣ свѣт человѣком". Іоан[н], І⁸²². Разсуждай и сіє: "Взалчут на вечер.. ."⁸²³

Когда вечер с ногцію голодный, тогда утро со свѣтом сытное.

"Исполнихомся заутра..."⁸²⁴ "Насышуся, внегда..."⁸²⁵ Разумѣю, де, сон сей, да ночью же и видѣл⁸²⁶.

"И се свѣгцник злат весь..."⁸²⁷

Но что значит? Внутренній ему Ангел толкует.

"Сіє слово Господнє..."⁸²⁸ "Свѣтилник ногама моима Закон твой..."⁸²⁹

О сем свѣтильникѣ навѣдайся в книгѣ Исх[ода], 25. Сколь же велико сходство, равнословіе и пропорція⁸³⁰! 7 Вечерей с Утрами, 7 Колосов с Колосами, 7 Свѣгцничих вѣтвей со Свѣтильцами.

В вечерах утро, день, око, шар, солнце.

В пусгых колосах колосы полныи с зерном.

В свѣгцничих вѣтвах, от одного сгебля произшедших, кружочки с чашечками, полушариками, наполненными елеем и просвѣгцаюгцим, и насыщаюгцим. Теперь о сем свѣгцникѣ скажу с Захаріиным Ангелом: "Седмь сія очеса Господня суть, призираюгцая на всю Землю"⁸³¹. Так седмь же и свѣтов, просвѣгцаюгцих Вселенную, и седмь хлѣбов, насыщаюгцих 5 тысяч⁸³².

"Сіє слово Господнє..."⁸³³

Аѳ[анасіЙ]. Так развѣ же у Бога только 7 очей?

Як[ов]. Вріош! не 7, но одна вѣчносгь. 7 дней заключили в себѣ всю тварь. А сверх всей седмицы блисгает слава Вѣчнаго. Как одно лицо в седми зеркалах⁸³⁴, и одно солнце в седми днях, и один огнь в седми свѣчах, и одно зерно в седми добрых класах, и одна печать в седми сургучах. "Призираюгцая на всю Землю"⁸³⁵, т. е. открываюгціяся сверх всея тлѣни. "И Свѣт во тмѣ Свѣтится.. ,"⁸³⁶

Есгли ты уже примѣтил, что свѣгцничіи вѣтвы и добрыи колосы происходят от одного стеблія, чего в простых колосах никогда не бывает, не забудь же, что и блеск свѣтлыя седмицы молніевидно исходит от одной пустой плоти.

"Всяка плоть трава..."⁸³⁷ - вот тебѣ стебліе. Сіє означает Захарія тѣнью двух маслин, десныя и лѣвыя, пріосѣняюгцих свѣгцник⁸³⁸.

"Не в силѣ велицѣй, ни в крѣпости, но в дусѣ моем, глаголет Господь

Вседержитель". Гл[ава] 4⁸³⁹.

"Снѣсть от шуіих человѣк, и не насытится". Ісаія⁸⁴⁰.

"Послю глад на землю"⁸⁴¹. То же, что "взалчут на вечер..."⁸⁴²

"Повторися же сон фараону дважды, яко истинно будет Слово, еже от Бога". Быт[іе], 41⁸⁴³.

Разжуй: от Бога, а протчее сон, тѣнь...

Есгли ж тебѣ все de нелѣпостію кажется, так послушай самаго Іосифа: "Седмь класи добрій седмь лѣт суть"⁸⁴⁴.

Аѳ[анасіЙ]. Так на что же лгать? 7 лѣт, а не 7 дней.

Як[ов]. А! А! тут-то твой видно закоулок? Не скроєні ся⁸⁴⁵. У Бога день, яко 1000 лѣт⁸⁴⁶.

И так мнѣ кажется, "Рцыте, клас"⁸⁴⁷ значит: раскусите слово Божіе, да не умрете⁸⁴⁸. "Аз есмь хлѣб животный.. ,"⁸⁴⁹

"Жестоко есть слово de..."⁸⁵⁰ "Имѣяй уши слыш[ати]..."⁸⁵¹ "Агце же не

послушаете, в тайнѣ восплачется душа ваша"⁸⁵².

Развѣ думаєш, не одно то: невѣдѣніе, ночь, сон, глад, меч, мученіе, смерть, Ад?.. "Кто ны разлучит от Любве Божія"⁸⁵³.

Тут-то заключается бѣдность, тлѣніе, расточеніе, утѣсненіе... Пожалуй, взгляни на начало гл[авы] 15 в Іерем[іи]:

"Ты оставил мя еси, рече Господь"⁸⁵⁴.

"И простру руку мою на тя, и убію тя.. ,"⁸⁵⁵ "И имаху их, и закалаху..." Суд[ій], 12⁸⁵⁶.

"Се сей лежит на паденіе.. ."⁸⁵⁷

Теперь, обратив рѣчи к намѣренной точкѣ⁸⁵⁸, сказываю вам, что не только землю с ея плодами и рожденіями, но всѣ небесныя и земныя фигуры, домашнія древним, найпаче в Египтѣ, любомудрцам, отняв от означенія таинств их, перенес Израиль в посвященіе Господеви. И ты ли похитить поучаешися вспять.

"И снем фараон перстень с руки своея, возложи его на руку Іосифову, и облече его в ризу червлену, и возложи гривну злату на выю его, и всади его на колесницу свою втору"⁸⁵⁹.

"Возшел еси на высоту... пріял еси даянія..."⁸⁶⁰

"И отверзше сокровигца своя, принесоша ему дары: злато, и ліван, и смирну"⁸⁶¹.

"Царіе Аравсгіи и Сава дары приведут"⁸⁶².

Аѳ[анасіЙ]. Не похигцаю, а спрашиваю, можно ль, напримѣр, ариометику, геометрію или...

Як [об]. Потѣряли цѣну свою пророки языческіе тогда, когда прореченное о всеобгцем, о безвременном, о безмѣсгном, обратив к частному, мѣстному и временному, перенесли оное на князи, на сыны человѣческіи. Сей есгь всеобгцій исгочник идолослуженія. Тлѣнь повсюду взлѣзла на Колесницу Божію. Сами свой прах вознесли на Высоту Господню. "Сій на колесницах, и сій на конех..."⁸⁶³

Посади, есгли хочеш, служанку сгихіи, твою астрономію, вознеси на колесницу Въчнаго. "Колесница Божія тмами тем..."⁸⁶⁴ Аѳ[анасіЙ]. Что есгь Вѣчносгь?

Як [ов]. То, что Истина.

Аѳ[анасіЙ]. Что есгь Истина⁸⁶⁵?

Як[ов]. То, что пречисгое, нетлѣнное и единое.

Аѳ[анасіЙ]. Не можно ль нѣсколько расказать яснѣе?

Як[ов]. То, что вездѣ, всегда, все во всем есгь.

Аѳ[анасіЙ]. Отрѣж как можно простѣе.

Як[ов]. То, что вездѣ и нигдѣ.

Аѳ[анасіЙ]. Фу! ты сам толком пугце мнѣ очи помрачил.

Як[ов]. Иначе от тебя не отдѣлаться.

Аѳ[анасіЙ]. Ну! длячего Бог изображается образами?

Як[ов]. А ты длячего твой мысли изображаеш фигурами букв или удареніем воздуха?

Аѳ[анасіЙ]. Длятого, что мьісли мой не видны.

Як[ов]. А Бог во сто тысяч раз сокровеннѣе внутрь твоих мыслей, нежели твоя воздушная мысль в наружном твоем болванѣ.

Аѳ[анасій]. Хорошо. Скажи же мнѣ, кто сія Божесгвенныя узы соплѣтает?

Як[ов]. Тѣ, что разрѣшают.

Аѳ[анасій]. А разрѣшает кто?

Як[ов]. Тѣ, что связуют.

Аѳ[анасіЙ]. А я ни сих, ни ті.х не знаю.

Як[ов]. Развѣ ты никогда не слыхал о Веселеилѣ⁸⁶⁶ и его товаригцах, украсивших разными художествами храм Господень? Пробѣги Исход[а] Гл[ава] 31 или 37. Сей первой художник скиніи посребрил и позолотил сголпы: вылил золотые кольца, золотые петли, золотые крючки, пуговицы, колокольчики на свягценничей одеждѣ, сребреные куполки скиніи, мѣдные у дверей головки, и протч[ая], и протч[ая]...

Аѳ[анасіЙ]. Видно, что Веселеил был крючкотворец.

Як[ов]. А Гедеоном составленную ризу уже ты позабыл? Она, конечно, то же, что Веселеилов Логюн⁸⁶⁷, т. е. Слово Божіе. Вспомни, коликое число всѣх приношеній Господеви от сынов Израилевых, и воскликни с Варухом:

"О Ізраилю, коль велик дом Божій и просгранно мѣсго селенія его: велико и не имать конца, высоко и безмѣрно". Гл[ава] З⁸⁶⁸.

Всѣ сій приносы суть узлы, славу Божію внутрь утаеваюгціи: "Да возмеши от начатка плодов земли твоея, юже Господь Бог [твой] дает тебѣ в жребій, и вложиши в кошницу, и пойдеши на мѣсто, еже изберет Господь Бог твой, призывати имя его тамо⁸⁶⁹. И нынѣ се принесох начатки от плодов земли, юже дал ми єси". Второзак[оніе], 26⁸⁷⁰.

"Взя ему мати его ковчежец ситовый, и помаза и клеем и смолою, и вложи отроча в него, и положи его в лучицѣ при рѣцѣ". Исход⁸⁷¹.

Но Исаак связанный⁸⁷², Іосиф во узах⁸⁷³, Мойсей в коробочкѣ⁸⁷⁴, Сампсон в веревках⁸⁷⁵, Данійл во рвѣ⁸⁷⁶, Іеремія в колодѣ⁸⁷⁷, Петр в темницѣ⁸⁷⁸, Павел в кошницѣ⁸⁷⁹ - вѣрю, что они не для всѣх кажутся узлами.

"Разрѣшите его и оставите ити". Іоан[н], Н⁸⁸⁰.

"Изведи из темницы душу мою"⁸⁸¹.

"От бездн земли возвел мя єси"⁸⁸².

О всѣх сих несмысленных дѣтях еврейских, держагцих в руках своих вѣтви того финика: "Яко фінікс, возвысихся на брезѣх"⁸⁸³. Да тут же и о самом себѣ Павел: "Мы буіи Христа ради..."⁸⁸⁴ Сій узлы, будто змій, вьются и переплетываются между собою, нечаянно там являя голову, гдѣ был недавно хвосг, и напротив. И как двѣ природы: главная и низшая, вѣчная и тлѣнная, все составляют, так и два образы, составляюгціе Сѵмвол, по всему священному полю являются, часто перемѣняя мѣсго своея тмы на землю вселяющагося свѣта⁸⁸⁵, и напротив, напримѣр:

"Злато оныя земли доброе..."⁸⁸⁶

Злато образует вѣчную, земля - тлѣнную природу. Вспомним третій день бытейный и увидим, что сей хвост недавно был головою. Там море есть мѣстом тлѣни, а суша землею, плодоприносягцею Божіе обѣтованіе.

"На мѣсгѣ злачнѣ, тамо всели мя.. ,"^ш

"Погрязоша, яко олово, в водѣ зѣлнѣй". Исход⁸⁸⁸.

Кит, в сравненіи моря, фигура есгь Божіей премудрости, плаваюгція сверх стихійныя гнили.

"И Дух Божій ношашеся верху воды"⁸⁸⁹.

"И всплыве желѣзо". 4 Цар[сгв], 6, с[ти]х 6.

"Господь Бог твой введет тя в землю благую...⁸⁹⁰ В землю пшеницы...⁸⁹¹ в землю, в нейже каменіе желѣзо, и от гор ея ископаеши мѣдь"⁸⁹². Втор[озаконіе], 8.

Но вода, Мойсеем изведенная от каменя⁸⁹³ и Сампсоном из челюсти ослиной⁸⁹⁴, знаменует вѣчносгь. Камень же и челюсгь есть персть гнили. Взгляни же на нерукосѣчный Даніилов камень с горою⁸⁹⁵ и увидиш, что камень есгь чертогом свѣта Слова Божія, а гора - плоти и крови ложем. Но сей змій вдруг завернул голову к хвосту, естли поднять очи к раждаюгцемуся и к вертепному камню, к воскресшему и ко гробу. Иногда голова его и хвост в одном мѣстѣ, будто хвосг в устах держа, дѣлается кольцом⁸⁹⁶. Взгляни на вторый бытейный день.

"Посредѣ воды и воды.. ,⁸⁹⁷ вода и вода"⁸⁹⁸.

Сея воды и Давид жаждет, пренебрег одну.

"Кто напоит мя водою из рова, иже в Виѳлеемѣ". 2 Царств, 23⁸⁹⁹.

Иногда змія сего свитки очень между собою схожи. Наприм[ѣр]: Мойсей влагает в воду древо⁹⁰⁰, Елисей соль⁹⁰¹, корабельгцики Іону⁹⁰², предтеча Христа⁹⁰³.

"Сходягціи в море... Творягціи дѣланія в водах многих..."⁹⁰⁴ И Даніил ввергает меч дракону, или великому змію, во уста. Оный шар был смѣшан из смолы, жиру и ВОЛНЫ⁹⁰⁵.

Сій три печати от Духа Премудрости Божіей. Манна, падаюгцая сверх поверхности земной, похожа на снѣжную крупу, а снѣг на руно.

"Даюгцаго снѣг свой, яко волну..."⁹⁰⁶

"Полагаяй предѣлы твоя мир, и тука пшенична насыгц[аяй тя]..."⁹⁰⁷

Оно печатлѣется, а паче из благовонных древ, смол[о]ю: "Яко смирна избранна, издах благоуханіе" Сирах⁹⁰⁸. Куда страшна и опасна Библіа, поколь семиглавному сему змію вбросить в изблеваюгція горких вод челюсги⁹⁰⁹ свою пилюлю не удостоит тот:

"Посылаяй слово своє земли..."⁹¹⁰

"Одежда его бѣла аки снѣг, и власи главы его аки волна чиста..."

Дан[іил], 7⁹¹¹.

Тогда сего аспида отроча малое поведет⁹¹².

"Зрите чтилигца ваша". Дан[іил]⁹¹³.

Смотри, как вьется змій сей и играет! Море и кит, кит и Іона, Іона и тыква. Море в разсужденіи кита есгь ничто, а кит в разсужденіи Іоны пустош.

Іона взглядом тыквы, голову его прохлаждающія, а тыква взором славы Въчнаго ничтоже есть. "Поиграеши ли с ним...⁹¹⁴ извлечеши ли змія удицею?.. или вдѣжеши колце в ноздри его?.."⁹¹⁵ Іов, 40.

Сей змій весь Іордан вмѣгцает в уста свой. А на одно око Божіе, будто на удицу, возмется.

Всѣ плаватели хвоста и всѣ корабли рыбарскіи не поднимут главы его.

"Сотворен поруган быти..." Іов, 40⁹¹⁶.

"Змій сей, егоже создал еси..."⁹¹⁷

"Поругаются ему, и укорят его, и оплюют его..." Лука⁹¹⁸.

То же разсуждается о рыбѣ Товіиной, с печенью ея и сердцем⁹¹⁹; о рыбѣ, удицею Петровою извлеченной, с монетою внутрь ея⁹²⁰; о рыбах, Хрисгом благословенных: "Йду рыбы ловити..."⁹²¹

Таковые ж свертки сгибает змій сей и здѣсь: вода и ковчег, ковчег и Ной, Ной и голубйца, голубйца и око, око и верхи гор, верх и Въчность.

"Возшед на гору стреминную..." Іов, 40⁹²².

"Ложе его остни остріи..." Іов, 41⁹²³.

То же и здѣсь: Содом и огнь, огнь и дым, дым и дух, дух и благовоніе. А Лот значит: благоуханіе (Стакти)⁹²⁴.

"Взыде дым гнѣвом его.. ."⁹²⁵

"Потгцавшеся, запалиша град огнем..."⁹²⁶

"Узрѣша дым восходягць от града до небесе". Нав[ин], 8⁹²⁷.

"Дух и вода и кровь: и тріе во єдино..." Іоанн[а] посл[аніе]⁹²⁸.

Тѣ же винты, или извитія зміины, и здѣсь:

Израиль и языки, Израиль и скинія, скинія и мѣра ея, чудно сосгавляюгцая во всѣх часгях сумму десяточну. Наконец, вся скинія ничто есгь.

Взглядом внутренностей ея сіє есть: манны, свѣтильника, хлѣбов и проч[ая]. A de опять ничтоже есгь, взглядом Славы Божія, во мракѣ сем блистаюгція: "Небо небесе не довлѣют тебѣ..."⁹²⁹

Аѳ[анасіЙ]. Ты мнѣ своими винтами зміиными совсѣм ум помрачаеш; скажи только мнѣ, которую ты нагцитал сумму десяточну в часгях скиніи и в мѣрѣ, и в числѣ ея?

Як[ов]. Скинія из десяти опон. Вот тебѣ десяток в часгях! Долгота каждой опонѣ 28 лакот. Вот десяток: 2 и 8. Во всѣх опонах лактей 280. Вот в числѣ лактей так, как в долготѣ, десяток: 2 и 8! Широта каждой опоны 4 лактя, а во всѣх 40, скинь на гцеты 1, 2, 3, 4 и выйдет 10, а 4, 40 и 400 в той же пропорцій суть.

Аѳ[анасіЙ]. Вот егце какіе крючки! Они нѣсколько подходят к нашим гражд анским.

Як[ов]. Мѣра и число всегда есгь Божіе.

"Ниже хребтьі их, и высота бяше им..." Іезек[іиль]⁹³⁰.

"Скажи ми, Господи, кончину мою и число дній моих"⁹³¹.

"Сочте своя домочадцы..."⁹³²

"Возведох очи мой и видѣх, и се, муж, и в руцѣ его уже землемѣрно". Захар[ія], 2⁹³³.

Вся Библія есть Узел и узлов цепь. Вся в одном узлѣ и в тмах тем узлов, тѣмже весь сей Рай насадил Господь Бог во Едемѣ на востоцѣх⁹³⁴.

"Велія будет слава храма сего послѣдняя паче первыя, глаголет Господь..." Аг[г]ей, 2⁹³⁵.

Едем значит Рай сладости, увеселительный сад⁹³⁶. Что же за вздор Рай в Едемѣ? Сад в Саду?.. Все сіє хврасгіе есгь чаша колких шиповников. Продерись, развяжи, и вкусиш от древа жизни.

"Древо жизни посредѣ Рая..."⁹³⁷

"Восток имя ему"⁹³⁸

"Гортань его сладость..."⁹³⁹

"И идоша по пусгыни, и пріидоша до Хеврона". Числ, ІЗ⁹⁴⁰.

Хеврон есгь град горный, значит дружесгво⁹⁴¹. По чагцам сих узлов ходит неизслѣдимая Божія Премудросгь. Сюда-то Приточник... "Не вѣм: слѣда орла, парягца по воздуху, и пуги зміа, ползугца по камени..." ЗО⁹⁴².

"Услышасга глас Господа Бога, ходягца в Рай..."⁹⁴³

Самый послѣдній голосок или словцо дышет Сѵмволом⁹⁴⁴ или зависит от него. Наприм[ѣр]: "Тамо его узрите..."⁹⁴⁵, т. е. на горѣ, сверх горы, вышше стихій.

"Горняя мудрствуйте, а не земная..."⁹⁴⁶

"Тамо взыдоша колѣна, колѣна Господня..."⁹⁴⁷

"Тамо возрагцу рог Давидови..,"⁹⁴⁸

Каждая пара образов есгь двое двое.

"Вся сугуба, єдино протйву едйнаго". Сирах, 42⁹⁴⁹.

"Единою глагола Бог, двое сія..."⁹⁵⁰

"Внидоша к Ною в ковчег два два.. ."⁹⁵¹

А есгли разсудить, тогда каждый образ есть троє, т. е. просгый, образуюгцій и образуемьій⁹⁵². Напримѣр, хлѣб просгый, хлѣб образующій и хлѣб ангельскій⁹⁵³. "Не о хлѣбѣ единѣм жив будет человѣк..."⁹⁵⁴ Грозд просгый, образуюгцій и веселящій.

"Віно веселит сердце человѣка.. ."⁹⁵⁵

"Кровь гроздову піяху віно.. ."⁹⁵⁶

Небо простеє, образующее и небо небесе⁹⁵⁷. Так, как круг в колеси⁹⁵⁸, Солнце в Солнцѣ.

"Небо небесе Господеви"⁹⁵⁹.

И думаю, в сію-то силу сказывает Приточник: "Ко словесем мудрых прилагай твоє ухо... да разумѣеши, яко добра суть⁹⁶⁰. Ты же напиши я себѣ трижды" (на сердцѣ твоем), есгли, де, хощеш совѣта, смысла и разума. Гл[ава] 22⁹⁶¹.

При всем сем вспомни межеванье между градом и градом, Мойсеем узаконенное. Два образы суть, как два населенные грады. Паче же не забудь сего: "В коей земли вселяется свѣт, тмѣ же кое есгь мѣсго? Аще введеши мя в предѣлы (terminus) их!"⁹⁶²

"Аще же ли и вѣси сгези их?"⁹⁶³

"Гдѣ был еси, егда основах землю?"⁹⁶⁴

"Кто положи мѣры ея, аще вѣси?"⁹⁶⁵

"Возвѣсги ми, аще вѣси разум (земли)..."⁹⁶⁶ Іов, 38.

Аѳ[анасіЙ]. Я усгал, слушая твоих узлов собраніе.

Як[ов]. Вспомни кущи Израилевы, сады Соломоновы.

"Востани, сі,пере, и гряди, юже..."⁹⁶⁷

"Дух вся испытует, и глубины Божія"⁹⁶⁸.

Из таковой кущи колом Іаіль пробила голову Сисарѣ. 4 Суд[ій], сг[их]

2^969

Таков был сын Іаковль Іуда. "Привязуяй к лозѣ жребя своє..."⁹⁷⁰ Развѣ к подлому привязует? "Аз есмь лоза..."⁹⁷¹

Взгляни, пожалуй, на Іисуса Навина с Халевом. Развѣ не видиш, какое сокровище несут сій мужи? На дрюкѣ привязан из земли Божіей пребогатый грозд, кромѣ шипков (полных роз) и смоквей⁹⁷². Сколько виноградных ягод, сголько шариков, сколько шариков, сголько узлов, заключающих в себѣ Сладчайшій Божества муст, Веселягцій Сердце⁹⁷³, при котором пирует небесный Учитель со ученики своими.

"Сія есгь кровь МОЯ..."⁹⁷⁴

"Пиша же и упишася с ним". Быт[іе], 43⁹⁷⁵.

Что же касается до рѣшителей сих Божественных гаданій, вспомни Даніила с Іосифом, разрѣшающих сонія.

"Еда не Богом изявленія их есгь". Быт[іе], 40⁹⁷⁶.

"Сказуя сны и возвѣщая сокровенная, и разрѣшая соузы". Дан[іил], 5⁹⁷⁷.

Вспомни Маріина обручника, слышащаго во снѣ глас Ангела Божія⁹⁷⁸, вспомни Мойсея, узрѣвшаго во мракѣ Бога⁹⁷⁹.

Вспомни Авраама, раздѣляющаго пополам скоты пред Господом. Быт[іе], 15.

"Заходящу же солнцу, ужас нападе на Аврама"⁹⁸⁰.

Раздѣлить и разрѣшить значит то же.

Таков был Авель, принесшій первородное и от туков овец Господеви, и не испаде лице его⁹⁸¹, но, подняв очи, видѣ день Господень⁹⁸².

Таков был тот: "Зубы его паче млека..."⁹⁸³ Таковы были тѣ: "Кровь гроздову піяху вино с туком Агн[чим]..."⁹⁸⁴ Вспомни, кой пророк скушал горькой свиток⁹⁸⁵? Но куда сладок был! когда дожевался до останка. Останок есгь Бог.

"Открыл єси та младенцем..,"⁹⁸⁶

"Останки младенцем..,"⁹⁸⁷

Но и всѣ пророки вопіют: "Видѣх, видѣх..." Вспомни Сампсона, веревки и льва разтерзающаго, находящаго в ядовитом ядомое, а в жесгоком сладкое⁹⁸⁸.

"Насышуся, внегда явитимися славѣ твоей"⁹⁸⁹.

Вспомни Давида, исгоргающаго из уст львиных и медвежьих овцу⁹⁹⁰. Сей из Голіаѳовых⁹⁹¹, а Іудио из Олоферновых ножен меч извлекает⁹⁹².

"Живо бо Слово Божіе, осгрѣй[ше] паче всякаю меча"⁹⁹³.

Еанея, сын Іодаев, убил льва, вырвал копіє из рук єгиптянина. "И уби его копіем его". 2 Царст[в], 23⁹⁹⁴. "Яко искры по стеблію потекут..."⁹⁹⁵

Кто разорил города Іерихон и Гаі?

Кто расгоргнул ополченіе иноплеменничее и достал воду Давиду из рва виолеемскаго?

"Облецыся во славу твою, Іерусалиме, граде святый..."⁹⁹⁶ "Совлецы узу выи твоея, плѣненая дгци Сіоня". Ісаія, 52⁹⁹⁷.

Вздумай, гдѣ тот, кто на гумнѣ молотит? А к нему на воловом возу прикатывается Кивот Господень⁹⁹⁸.

"Свѣтися, свѣтися, Іерусалиме..."⁹⁹⁹

"Благословены житницы твой..." Второзак[оніе], 28¹⁰⁰⁰.

"Благослови Господь дом Аведдаров..." 2 Царст[в], б¹⁰⁰¹.

Посмотри, что дѣлает муж Руоин Вооз? Служанки его жнут и вяжут снопы, а он вымолачивает из сгеблія Зерно. "Се, той вѣет на гумнѣ ячмень сея ногци". Руоь, З¹⁰⁰².

"И преломив даяше има. Онѣма же отверзосгѣся очи"¹⁰⁰³.

Аѳ[анасіЙ]. Я о всѣх сих читал, но не даются читать. Трудно...

Як[ов]. Так послушай же о новѣйших скинотворцах и плетугцих мрежи рыбарях, вот они: "Елика агце свяжете на земли, будут связана на небеси..."¹⁰⁰⁴ Никогда они не вяжут узлов, чтоб не скрывалася внутрь цѣльная простота Голубинаго ока. И никогда не разрѣшают гаданій¹⁰⁰⁵, чтоб не вынуть оттуда перстня сладчайшія меда и сота¹⁰⁰⁶ вѣчности.

"От ядугцаго ядомое и от крѣпкаго изыдѣ сладкое"¹⁰⁰⁷. "И снѣсге ветхая и ветхая ветхих"¹⁰⁰⁸. "Веніамін волк хигцник, рано яст, егце и на вечер дает пишу". Быт[іе], 49¹⁰⁰⁹.

"Вѣрова Аврам Богу, и вмѣнися ему в правду (все писанное)"¹⁰¹⁰.

"Знаменія же вѣровашым сія..."¹⁰¹¹ "Языки возглаголют новы..."¹⁰¹² "Змія возмут.. ."¹⁰¹³

"И de рек, дуну и глагола им: Пріимите дух свят! имже отпусгите грѣхи, отпустятся им, и имже держите, держатся"¹⁰¹⁴.

Аѳ[анасіЙ]. Пускай же сему разговору будет имя:

КОЛЬЦО.

Цей твір Сковорода написав десь наприкінці 1773-го або на початку 1774 р. Автограф до нас не дійшов. Твір знаємо в одному-єдиному списку з першої чверті XIX ст., який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 11). Діалог був уперше надрукований (з купюрами й без закінчення) у Москві 1837 р. окремою книжечкою [див.: Сковорода Г. С. Дружескій разговор о душевном мирѣ. -Москва: Издание Московского попечительного комитета «Человеколюбивого обгцества», 1837. - 94 с.]. Подаємо за рукописом. Зважаючи на те, що переписувач посутньо змінив правопис Сковороди (скажімо, заступив літеру гь літерою е тощо), відтворюємо ті граматичні форми, які характерні для сковородинських автографів.

¹ Цей супровідний лист-присвята адресований Володимирові Степановичу Тев'яшову -воронізькому поміщикові, сину Степана Івановича Тев'яшова, харківського (1734-1757 pp.) та острогозького (1757-1763 pp.) полковника [див.: Ніженець А., Стогній І. Григорій Сковорода. Пам'ятні місця на Україні. - Київ, 1984. - С. 52-53; Гавриленко А. Над Тихою Сосною. На зарубіжній Слобожанщині // Березіль. - 2002. - № 7-8. - С. 151-154].

² Сковорода має на думці діалоги «Кольцо» та «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

³ "Вічний двигун" (лат.).

⁴ Сковорода називає душу "вічним двигуном" з огляду на те, що вона, на відміну від тіла, повсякчас перебуває в русі. Думку про саморухомість душі Діоген Лаерцій (III, 67; VIII, 83) пов'язував з наукою Платона й Алкмеона [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 169, 356].

⁵ Цей образ походить з емблематики. Див., наприклад, 645-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Стрѣла, обращенная к сѣверной звѣздѣ» (підпис: "Прямо к цВли, или ко предмету. Recta ad metam" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 162-163].

⁶ Тобто Бога. Див. прим. 101 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁷ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: й уемлк сніси вса дни животі твоегш.

⁸ Пор.: "Що посієш, те й пожнеш" [Франко, № 21024; Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 252]; "Что посеешь, то и пожнешь" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 230]. В українській літературі ця приказка вживалася задовго до Сковороди, наприклад, у Статуті Львівської братської школи «Порядок школьний» 1586 p.: "єже бо сВєть человѣк, тоже и пожнеть" [Порядок школьний // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 38].

⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: не превХдеши въ вічное вре/ИА, сі/ИА В/ібе (Книга пророка Ісаї 14: 20).

¹⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 33. Пор.: Ифйте же прежде цртвЇА вжїа. Див. також: овлче йфйте цртвЇА вжїа (Євангелія від св. Луки 12: 31).

¹¹ Євангелія від св. Луки 8: 39.

¹² Євангелія від св. Луки 17: 21.

¹³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 23: 26. Пор.: шчйсти прежде внХтреннее стк/іаницві. Див. також: Євангелія від св. Луки 11: 39.

¹⁴ Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁵ Євангелія від св. Луки 11: 28.

¹⁶ Тобто «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹⁷ Див. прим. 19 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹⁸ Пор.: "Боязливого сина мати не плаче" [Номис, № 9294]. Можливо, Сковорода травестує тут почутий колись від "персіянина" сюжет «Тисячі й однієї ночі», а власне, про третю подорож Синдбада-мореплавця, коли дракон пожер його товаришів.

¹⁹ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 11: 6. Пор.: ве^совітіе/иъ же о^/іов/іакітса

ВЄ^^ііКОННЇИ.

²⁰ Книга Притч Соломонових 6: 2.

²¹ Деякі оповідки про єдинорога наголошують на тому, що ця тварина покладається тільки на власні сили (наприклад, під час потопу він не захотів іти до Ноєвого ковчега), а вмістилищем його надзвичайної сили є ріг [див.: Войтович В. Українська міфологія. -Київ, 2002. - С. 536].

²² Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкш вез^конновліш въ пХте^ъ свой^ъ, уаБыша гда вгл стлго своего (Книга пророка Єремії 3: 21).

²³ Фраза во вре/ИА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Молитвослові».

²⁴ Див. прим. 55 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁵ Солон (гр. ЕдЛаіѵ) - афінський поет, законодавець і філософ кінця VII - початку VI ст. до н. е., архонт у 594-му та 595 рр., один із "семи мудреців". У старій Україні його науку пов'язували найперше з гаслом "Пізнай себе". Див. прим. 16 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

²⁶ Див. прим. 21 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁷ Див. прим. 184 до діалогу «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

²⁸ Див. прим. 159 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁹ Сковорода іронізує, бо зазвичай "высокопарными орлами" називали видатних богословів, наприклад, Діонісія Ареопагітського [див.: Транкеіліон-Стаероеецъкий К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 24 (друга пагін.)].

³⁰ Ідеться про Зевса (гр. Zevc,, род. Люд).

³¹ Сковорода шкилює тут із характерного для доби Просвітництва нігілістичного ставлення до старовини, зокрема з просвітницького лібералізму в питаннях релігії, який набув на ту пору значного поширення. Навіть в українських духовних навчальних закладах десь від початку 1760-х pp. твори Вольтера й Руссо правили за стилістичні посібники з французької мови. Однак їхній релігійний лібералізм зазнавав рішучої критики. Досить пригадати хоч би полеміку Георгія Кониського з Вольтером [див.: Письмо г-на Волтера к учителям Церкви и богословам [и] ответ на оное письмо архиепископа Могилевскаго Георгия Конисскаго// Домашняя беседа. - 1867. - Вып. 46. -

С. 1102-1106; Вып. 47. - С. 1122-1126; Вып. 48. - С. 1154-1156], "антилібертинську" спрямованість проповідей Івана Деванди та деяких василіянських друків, інспіровані, очевидно, активними спробами протидії поширенню ідей французького вільнодумства з боку католицької Церкви, утіленими в численних книжках на взір двотомового віленського видання 1786 р. «Filozof bez reliij» тощо.

³² Див.: И Пре/ІВСТИ ЄГО /«НОГОЮ БЕСІДОЮ, ТЄНЄТіі/ИИ же оустенъ (въ В/іХдъ) прив/іече ЄГО. Онъ же Звїе ПОС/Т^ДОВЛ єй швгсрбдѣвъ, Й Йкоже ВО/ГВ Hd 'ЗЛКО/іеНЇе ВЄДЄТСА, й йкш песъ Hd 0у"ЗБІ, й/ій Йкш ЄЛЄНБ О^А^В/ібНЪ стрілою въ йтрл: й спѣшйтъ йкш птйцл въ С^ТВ, не ВІДБІЙ, Йкш Hd дХшХ СВОГО течетъ. Nfi^b оуво, СБШЄ, ПОС/іХішЙ /ИЄНЄ Й ВНИ/И^Й г/мгб/і(лміъ оуттъ /иой^ъ, дл не оук/іонйтсА въ пХтй вік сердце твоє, й дл не Пре/ІВСТЙШИСА ВЪ СТе^А^Ъ Є^: /ИНОГИ^Ъ во о^А^вйвши ни^верже, Й ВЄ^чЙС/ІЄННИ йтв, Й^же оувй/id єсть: пХтїе Здшвві ДО/ИЪ Є-S НИ^ВОДАфїИ ВЪ СОКрШВИЦкІ С/ИЄрТНіІА (Книга Притч Соломонових 7: 21-27).

³³ Як свідчив Светоній у «Житті дванадцяти цезарів» (II, 25), Авіуст любив повторювати цей вислів, маючи на думці дії взірцевого полководця, якому "менш за все личить бути поспішливим та необачним" [Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей / Пер. с лат., предисловие и послесловие М. Д. Гаспарова. - Москва, 1990. - С. 47].

³⁴ Гр. адцс; (чи Aidr/t;) - 'підземне царство'; у Новому Заповіті - 'пекло'.

³⁵ Євангелія від св. Дуки 10: 18.

³⁶ Олександр (гр. ААІ^аѵброі;) Македонський (356-323 pp. до н. е.) - великий завойовник стародавнього світу, учень Арістотеля. У старій Україні образ Олександра був знаний десь від середини XIII ст. завдяки перекладному роману «Александрія». Олександр - один з улюблених персонажів української барокової літератури. Наприклад, Антоній Радивиловський порівнював із ним Христа [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 764; Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. З (зв.)], Феофан Прокопович, покликаючись на трактат Плутарха «Про спокій душі», згадував про те, як Олександр заплакав, коли дізнався, що число світів - безконечне [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 313], а в Івана Максимовича є поезія «Цар Александер», в якій ідеться про зустріч Олександра з кініком Діогеном [див.: Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 112-113 (зв.)]. Образ Олександра, з одного боку, втілював марність дочасних прагнень людини, ілюзорність земної влади та величі, а з другого - уособлював мудрого володаря й мудрого чоловіка як такого.

³⁷ Про це писав Пліній Старший у своїй «Природознавчій історії» (XXXV, 85): "Апеллесові властива була надзвичайна привітність, чим він здобув ласку Олександра Великого, який часто бував у майстерні художника. Крім того, як мовилось вище, Олександр окремим розпорядженням заборонив будь-кому, за винятком Апеллеса, малювати його портрети. Але, коли Олександр одного разу в його майстерні довго розводився про малювання без достатнього знання справи, Апеллес увічливо порадив йому мовчати, попереджаючи, що в противному випадку з нього сміятимуться хлопці, які розтирають фарби" [Віхи в історії античної естетики: Збірник. - Київ, 1988. - С. 204-205]. Слід сказати, що популярні сюжети про Апеллеса (наприклад, про його суперечку з чоботарем) старі українські письменники брали здебільшого з XXXV-ої книги «Природознавчої історії» Плінія Старшого [див., зокрема: Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 226].

³⁸ Лат. sententia - 'думка, погляд, вираз'.

³⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 14: 27. Пор.: /Ийръ шстлв/іакі валіъ, /ийръ /ибй длп

Bd/ИЪ.

⁴⁰ Книга Притч Соломонових 11: 6.

⁴¹ Євангелія від св. Луки 17: 21.

⁴² "Знаття вершин Нілу" - образ, узятий з риторичної топіки. Згадаймо, наприклад, такий самий образ у поезії Горація (Оди, IV, 14): "...Ніл, що й досі витік ховає свій" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 106]), або в «Євхаристеріоні» Софронія Почаського: "Нурт рѣки красномовства, юж початок Нилу, / Будет знати поета..." [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнѣйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 295]. Цей образ мав цілу низку конотацій, починаючи від "знаття того, чого ніхто не знає" й закінчуючи "знаттям того, де знаходиться рай". Скажімо, Феофан Прокопович писав про Ніл таке: "Витікає з невідомого джерела, хоч деякі вважають, що він бере початок із священного місця і є річкою, яка називається Піон («Буття», кн. II). Однак з його початком пов'язане інше питання, а саме: чи існує рай і де він є" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 469]. А в курсі риторики Прокопович зазначав, що початки всіх народів сховані від нас так само, як джерела Нілу [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1979. - Т. 1. - С. 342].

⁴³ Див. прим. 459 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁴⁴ Головне місто Аттики Афіни виникло на початку першого тисячоліття до н. е. Назву міста -АѲцѵса - Памва Беринда пояснював так: "без холма, без пагорка, без згромаженя, або от Аѳины, то єсть Минервы, богинь наук" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 336]. Заснування Афін було оповите легендами. Як зазначав, наприклад, Феофан Прокопович, дехто стверджує, що "праматір афінського народу походить не з чого іншого, як з самої землі" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 342].

⁴⁵ За часів Сковороди гідрографи нараховували п'ять морів: Океан, Середземне, Червоне, Перське й Каспійське [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 465]. Отже, під "Великим морем" Сковорода, очевидно, мав на думці Океан.

⁴⁶ Мабуть, Сковорода має на думці слова: Сердце прЗвое йфетъ чХвствл (Книга Притч Соломонових 15: 14).

⁴⁷ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: цртвїе вжїе внХтрь васъ єсть.

⁴⁸ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму: ЧЄ/ЮвІКіі.

⁴⁹ Послання св. ап. Павла до римлян 10: 15.

⁵⁰ Євангелія від св. Луки 22: ЗО.

⁵¹ Євангелія від св. Матвія 19: 28.

⁵² Від гр. кавоАїкді; - 'всезагальний'.

⁵³ Книга пророка Ісаї 59: 8-10.

⁵⁴ Фраза се, /иьі шст3ви^0/иъ вса зринає в Євангелії від св. Матвія 19: 27, в Євангелії від св. Марка 10: 28 та в Євангелії від св. Луки 18: 28.

⁵⁵ Книга пророка Ісаї 6: 8-9.

⁵⁶ Сковорода має на думці слова: Той во єсть /ийръ нЗшъ (Послання св. ап. Павла до ефесян 2: 14).

⁵⁷ У цій інтерполяції Сковорода використовує слова: йкоже вєсє/іацлиса въ жЗтвХ (Книга пророка Ісаї 9: 3).

⁵⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 9: 6. Пор.: Икш отроче родйсА н3/иъ, снъ, й ДііДЄСА Hd/ИЪ, ЄГШЖЄ НіічЗ/ІСТВО БЫСТЬ Hd рЗ/ИІ єгш: Й НіірИцЗеТСА Й/ИА єгш: велика совіти аг?/гь, чХдснъ, совітникъ, вгъ кріпкїй, влаетелйнъ, кн^ь /ийра, оцъ вХдХцмгш вІкіі: приведХ во /ийръ нл кна^и, /ийръ й здрЗвїе є^Х.

⁵⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: Вѣнецъ /иХдрости стрЗ^ъ гдень, во^цвІтЗай /ийръ й здрЗвїе Й^цІ/ієнїа (Книга Ісуса, сина Сирахового 1:18).

⁶⁰ Книга пророка Варуха 3: 9-14.

⁶¹ Книга пророка Варуха 4: 4.

⁶² Книга пророка Єремії 13: 15-17.

⁶³ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 58-59.

⁶⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 65-66.

⁶⁵ Книга Притч Соломонових 14: 26-27.

⁶⁶ Книга Притч Соломонових 10: 6.

⁶⁷ Від гр. єіїЛоуєсо, що в Новому Заповіті означає "благословляти, дякувати".

⁶⁸ Сковорода тлумачить поняття Еѵбацюѵіа як "благополучіе", тобто щастя. А це останнє

він розглядав як остаточну мету філософії та всього дочасного життя людини. Більше

того, філософ перетворює його на своєрідний есхатологічний принцип, тобто на щось

підхоже до орігенівського уявлення про всеосяжну віднову Божого творива - апока-тастазис.

⁶⁹ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 10: 4-5. її початок звучить так: шрХжїа во...

⁷⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й/иенеліъ ліой/иъ в^сы йжденХтъ (Євангелія від св. Марка 16: 17).

⁷¹ Гр. бaifioviov означає "божественна, надприродна сила, божество, дух"; у Новому Заповіті - "злий дух, біс".

⁷² Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23. Пор.: йспо/іненїе Йспо/інаюцмгш

ВСАЧЄСКЛА ВО ВС^Ъ.

⁷³ Сковорода має на думці слова: Ыедостбйны^ъ во й/иене Тдимшвъ С/іХженїе iij'lmo всаклгш влл, й винл й конецъ єсть (Книга Премудрості Соломонової 14: 27).

⁷⁴ Книга Премудрості Соломонової 17:11.

⁷⁵ Парафраза Книги Притч Соломонових 17: 12. Пор.: ВнХтрь же /иенше сХфее чланїє, вб/ІШСС /ИНЙТЪ НСВ^Д^НЇС ВИНЬІ ПОДЛГСфЇА /ИХкХ.

⁷⁶ Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 1: 9. Пор.: Въ сов^тѣ^ъ во нечестйвлгш Йста^Знїс вХдетъ.

⁷⁷ Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 1: 11. Пор.: оуїт'а же лжХцма о^бивлкітъ дХшХ.

⁷⁸ Книга Притч Соломонових 12: 7.

⁷⁹ Трохи неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 1: 15-16. Початок 15-го вірша звучить так: ПрЗвда во...

⁸⁰ Книга Притч Соломонових 20: 17.

⁸¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 28: 24-26.

⁸² Євангелія від св. Матвія 4: 16.

⁸³ Фраза /ийръ вжїй зринає в Посланні св. ап. Павла до филип'ян 4: 7 та в його ж таки Посланні до колосян 3:15.

⁸⁴ Сковорода має на думці слова: йкш н^сть наша врЗнь къ крови й плоти, но къ НЛЧЛ/ІШ/ИЪ Й КО ВЛіІСТе/ИЪ (Й) КЪ /Иіродержйтелеліъ Т/ИЬІ В^Ка СЄГШ, КЪ дХ^ОВШ/ИЪ В/ІОБЫ подневесныліъ (Послання св. ап. Павла до ефесян 6:12).

⁸⁵ Книга Псалмів 13 (14): 1.

⁸⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого влгостй вХдетъ Г/МвХ.

⁸⁷ Книга Псалмів 13 (14): 1; 52 (53): 2.

⁸⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 15.

⁸⁹ Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 6.

⁹⁰ Ця похмура глава закінчується таким віршем: нл едйны^ъ же оны^ъ простирЗшесА

ТАЖКіІА нбфЬ, швр^ъ вХдХцкІГШ Й^Ъ ВОСПрЇАТЇА Т/ИЬі: сЛґИИ же севѣ ВЫІШ Т/ИЬІ

тажчЗйшїи (Книга Премудрості Соломонової 17: 20).

⁹¹ Книга Йова 20: 14.

⁹² Неточна цитата з Книги Йова 20: 16. Пор.: Ирость же В/ИЇевХ да ссетъ, да оувѴетъ же

ЄГО А^ЫКЪ В/ИІИНЪ.

⁹³ Книга пророка Михея 7: 17.

⁹⁴ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: йкш сотворй/гь єсй сїе, ПрОК/ІАТЪ ТЬІ (Я всё^ъ СКОТШВЪ Й (Я всё^ъ ВВ^реЙ ^е/ИНЫ^Ъ.

⁹⁵ Книга Псалмів 72 (73): 9.

⁹⁶ Книга Псалмів 139 (140): 3.

⁹⁷ Книга Псалмів 51 (52): 3.

⁹⁸ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9. У християнській традиції жердина, на якій Мойсей почепив мідного змія, здавна символізувала хрест, як-от в «Апології» (І, 60)

Юстина Мученика [див.: Святого Иустина Апология 111 Ранние отцы Церкви: Антоло-гия. - Брюссель, 1988. - С. 330-331].

⁹⁹ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.

¹⁰⁰ Сковорода має на думці слова: И ваше кХ/жръ влвѵѵішнанш/ИЪ, Є/иХже й/ИА вй/гв (Книга пророка Даниїла 14: 3).

¹⁰¹ Неточна цитата з Книги пророка Михея 4: 13. Пор.: Бостони й иулілатй и^ъ, дфй СЇШНА, Йкш роги ТВОА ПО/ІОЖХ ЖЕ/іѢ^НВІ Й П^НШКТИ ТВОА ПО/ІОЖХ /иѢдАНВІ, Й йстончйши /ІМДИ /ИНШГИ.

¹⁰² Євангелія від св. Івана 8:12.

¹⁰³ Євангелія від св. Івана 10:11,14.

¹⁰⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: той твого В/ігостЙ вХдетъ главХ.

¹⁰⁵ Парафраза Євангелії від св. Матвія 11: 15. Пор.: Й/И^АЙ оу'шві слвіїшти дл слвішитъ.

¹⁰⁶ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: плотв не пб/ів^Хетъ ничтоже.

¹⁰⁷ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 12: 25. Пор.: Стрлшное слово сердце /ИХЖЛ npBHd С/ИХцМбТЪ, В^СТВ же Б/ІГУА веселйтъ ЄГО.

¹⁰⁸ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 31: 15. Пор.: И снйде гдв въ СТО/ІП^ ОБ/МЧН^Ь, Й CTd оу дверїй скйнїи свид^нїа: Й CTd СТО/ІПЪ ОБ/МЧНВіЙ оу дверїй скйнїи СВИД^НЇА.

¹⁰⁹ Парафраза Євангелії від св. Дуки 2: 34. Пор.: се, лежйтъ сей нл паденїе й нл востлнїе /ИНШГИ/ИЪ во ійли, Й ВЪ ^н^/иенїе Прер^кЗе/ИО.

¹¹⁰ Книга Притч Соломонових 23:15.

¹¹¹ Євангелія від св. Марка 16:18. Пор.: вліїа во^ліХтъ.

¹¹² Схожа думка є, наприклад, у Сенеки (Моральні листи до Дуцілія, СХІД, ЗО): "Найвища влада - мати владу над собою" [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Дуцілія / Переклав

з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 503].

¹¹³ Див. прим. (32) до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹¹⁴ Див. прим. 86 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

¹¹⁵ Книга Притч Соломонових 24: 7.

їй Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 1: 21. Пор.: оу врлтъ же сйлвнві^ъ присѣдйтъ, во врлт^ъ же г^ада дер^Згофи Г/МГО/іеТЪ.

¹¹⁷ Книга Притч Соломонових 14:1.

¹¹⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 28:17.

¹¹⁹ Книга Притч Соломонових 24:13-14.

¹²⁰ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 24: 14. Закінчення фрази звучить так: оуповлнїе не шст^витъ теве.

¹²¹ Книга пророка Варуха 4:1.

¹²² Сковорода має на думці слова: Пре/иХдроств соадл севѣ дб/иъ (Книга Притч Соломонових 9: 1).

¹²³ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 33-35.

¹²⁴ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 21.

¹²⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 43: 34.

¹²⁶ Книга Притч Соломонових 4: 17.

¹²⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: вїнб /иое, вєсєлацієє вга й челов^ки (Книга Суддів 9:13).

¹²⁸ Євангелія від св. Марка 3: 34.

¹²⁹ Книга Псалмів 35 (36): 9.

¹³⁰ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 13:10. Пор.: И/ИЛ/Иві (же) олтарв.

¹³¹ Ідеться про символічне зображення Тройці.

¹³² Сковорода має на думці виїук Архімеда: "Еѵдцкаі" ("Знайшов!"). У ІХ-ій книзі свого трактату «Про архітектуру» Вітрувій розповідав, що сиракузький тиран Гієрон доручив Архімедові перевірити склад сплаву, з якого зроблена його корона. Архімед зміг упоратися з цим завданням тільки тоді, коли випадково під час купання відкрив основний закон гідростатики. Тоді він із криком "Еврика!" чимдуж помчав додому, щоб перевірити своє відкриття [див.: Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 85].

¹³³ Парафраза Другої книги царств 6: 2. Пор.: вознести (ЯтХдХ ківштъ вжїй, над нй/иже npH^BdCA Й/ИА гда СИ/ІЪ.

¹³⁴ Парафраза Другої книги царств 6: 16. Пор.: л\ел^6ла дфй іайлова приницЗше окбнце/иъ й виді ЦіїрА дав'їда скЗчХцм й йгрЗгсцм пред где/иъ, й оуничижй єго въ сердцы свое/иъ.

¹³⁵ Сковорода має на думці слова: й швріте /иісто й оспе таліш, уаиде во сб/інце: й в^а (Я Kd/ИЄНЇА /ИІСТЛ (тОГш) Й ПО/ІОЖИ въ во^Г/іЗвїе севі, Й end Hd /ИІстІ ОНІ/ИЪ (Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 11).

¹³⁶ Книга Псалмів 4: 7.

¹³⁷ Євангелія від св. Івана 4: 35.

¹³⁸ Євангелія від св. Матвія 11: 15.

¹³⁹ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 3. Пор.: нлпйыно не ЧернЙ/ІО/ИЪ, НО Д^О/ИЪ era жива, не Ніі скрижЗ/іе^ъ Kd/ИеННЫ^Ъ, HO Hd скрижЗ/іе^ъ сердцл П/ІОТАНЫ^Ъ.

¹⁴⁰ Книга пророка Аввакума 3: 2.

¹⁴¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 35: 5-6. Останнє слово має форму: гХгнйвы^ъ.

¹⁴² Книга пророка Ісаї 35: 10.

¹⁴³ Книга пророка Ісаї 65: 25.

¹⁴⁴ Книга пророка Ісаї 60: 1.

¹⁴⁵ Дії св. апостолів 2: 13.

¹⁴⁶ Див.: Дії св. апостолів 2: 14-36.

¹⁴⁷ Можливо, Сковорода має на думці слова: й творйтъ ^нЗ/Иєнїа й чХдесЗ нл невеей й нл ЗЄ/И/іЙ (Книга пророка Даниїла 6: 27).

¹⁴⁸ Див. прим. 179 до діалогу «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

¹⁴⁹ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 16: 14-16. Пор.: й се, нл /іицві пХстьши /ИЄ/ІКО Йкш корындръ, вІ/іб Зки /іеДЪ Hd ^Є/И/ІН. оу^рівше же ТО СЬШОВЄ ІЙ/ІЄВЬІ, рІїШ дрХгъ ко дрХгХ: чтб єсть сїе; Не вІда^Х во, чтб башє. Рече же /ишігсей къ нй/иъ: сей ^/іівъ, єгбже даді гдь в'алгь йсти: сей глгол’Б, єгбже уавкціа гдь.

¹⁵⁰ Парафраза Дій св. апостолів 2: 4. Пор.: начаша глаголати йны/ии а^ыки.

¹⁵¹ Дії св. апостолів 2: 21.

¹⁵² Послання св. ап. Павла до римлян 8: 35.

¹⁵³ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 8: 37. Пор.: Но во всі^ъ сй^ъ преповіждЗе/ИЪ уа во^/імв/іьшііго ньі.

¹⁵⁴ Парафраза Першого соборного послання св. ап. Івана 5: 20. Пор.: сей єсть йстинный впь.

¹⁵⁵ Книга Притч Соломонових 9: 5.

¹⁵⁶ Див.: Євангелія від св. Луки 10: 33-34.

¹⁵⁷ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 46: 12. Пор.: Пос/іХішйте /иене, погХв/іьшїи сердце, сХцпи далече (Я прЗвды.

¹⁵⁸ Євангелія від св. Матвія 11: 28.

¹⁵⁹ Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 1.

¹⁶⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 4: 23. Пор.: Й^н/Ь/іаа всакъ недХгъ й всакХ га^ю въ /імде^ъ.

ж Неточна цитата з Книги Псалмів 146 (147): 3. Пор.: Й^и/Ь/ІААЙ сокрХшєнньїА сердце/иъ.

¹⁶² Євангелія від св. Матвія 23: 26.

¹⁶³ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 10: 28. Пор.: И не оувбйтесА СЗ оувивЗкіфи^ъ

Т^/ІО.

¹⁶⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 110 (111): 10. Пор.: Н^чЗ/іо пре/«рости стрл^ъ гдень. Старі українські богослови досить часто тлумачили цю тезу [див., наприклад: Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстное живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. - Арк. 150 (зв.); Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 256 (друга пагін.); Туптало Д. Слово о страсѣ Божій, како той имѣти всякому человѣку// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. -С. 485]. Страх Божий має за власне першоджерело знаття Божої всемогутності, тобто того, що Бог "вездВ предстоит", "вся слышит", "вся видит не точію дВємая и глаголемая, но яже в сердцах вся и яже во глубинѣ помышленія" [Туптало Д. Слово о страсѣ Божій, како той имѣти всякому человѣку// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 486], а ще - людської мізерності супроти Творця: "Познанієм самого себе смиришися и тако боятися будеши Бога" [Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. -Арк. 150 (зв.)].

¹⁶⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й въ третій день свой/ии рХкЗ/ИИ йдри/іо корЗв/іеное й^вергб^о/иъ (Дїїсв. апостолів 27: 19).

¹⁶⁶ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7. Пор.: й в^/ічХтъ йкш песъ, й швыдХтъ грЗдъ.

¹⁶⁷ Книга Псалмів 11 (12): 9.

¹⁶⁸ Сковорода має на думці слова: й со строптйвьі/иъ р^врлтйшисА (Друга книга царств 22: 27).

¹⁶⁹ Книга Псалмів 11 (12): 9.

¹⁷⁰ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 6: 10. Пор.: Ко/иХ воуглаголк й (ко/иЙ ■^іісвид^те/іьствгікі, й оус/іышитъ; се, нешБрѣ^нл оушесЗ й^ъ, й ыыішти не во^/ибгХтъ: се, С/ібво гдне БЫСТЬ КЪ НЙ/ИЪ въ поношенїе, й не воспрій/иХтъ тогш.

¹⁷¹ Пор. із 645-им малюнком зі збірки «Symbola et emblemata», який має назву «Стрѣла, обращенная к сѣверной звѣздѣ» і такий підпис: "Прямо к цѣли, или ко предмету. Recta ad metam" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 162-163].

¹⁷² Книга пророка Захари 6: 12.

¹⁷³ Четверта книга царств 13: 16-17. Див.: И рече цлрго: во^/іожй рХкХ свого нл /іХкъ. И

во^/іожЙ іішсъ рХкХ свого Hd /іікъ, Й g/іїссей ВО^/ІОЖЙ своа Hd ріки цлрєвьі, й рече:

СЗвер^и окнб єже Hd востбкъ. И СЗвер^е. И рече Є'іїссей: стрѣ/ій. И стрѣ/ій (цЗрь). И рече Є/ІЇССЄЙ: CTp^b/id СПНЇА ГДНА Й СТрѢ/Ы СПЛСЄНЇА Hd cirpf to, й поб^дЙши сігрїю во афекі даже до скончЗнїа.

¹⁷⁴ Книга пророка Ісаї 49: 1-3.

¹⁷⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 5: 28-29. Останнє слово має форму: /іьвовє.

¹⁷⁶ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 10: 4. Пор.: шрХжЇА во BOHHCTBd н3шегш не П/ІОТСк5а, НО сЙ/ibHd БГО/ИЪ.

¹⁷⁷ Книга Псалмів 143 (144): 1.

¹⁷⁸ Книга Псалмів 80 (81): 6.

¹⁷⁹ Можливо, цей образ Сковороди постав наслідком алегоричного тлумачення емблематичних малюнків на взір малюнка № 645 зі збірки «Symbola et emblemata» («Стрѣла, обрагценная к сѣверной звѣздѣ»).

¹⁸⁰ Друга книга царств 6: 21.

¹⁸¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: Пбйте гдеви въ гХс/іе^ъ, въ гХс/іе^ъ й гласі у^/іб/истѣ (Книга Псалмів 97 (98): 5).

¹⁸² Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 38: 1. Пор.: Почитай врлчл протйвХ потревъ ЧЄСТЇКІ ЄГШ, йво ГДВ СОЗДеІ єгб.

¹⁸³ Друга книга параліпоменон 16: 12.

¹⁸⁴ Сковорода має на думці слова: Понеже во въ пре/ирости вжїей не р^Х/иѣ /жръ пре/иХдростїк> вга, в/ігои^вб/іи/іъ вгъ вХйстов/ИЪ прбповѣди сгітй в^рХкіфи^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1: 21).

¹⁸⁵ Сковорода має на думці слова: И шпрѣснбкъ йч/иеннвій сн^си а, въ лайні /иотвмъ че/іов^чи^ъ еокрвіеши а пред очй/tid й^ъ (Книга пророка Єзекїіля 4: 12).

¹⁸⁶ Книга пророка Єзекїіля 4: 13.

¹⁸⁷ Сковорода має на думці слова: по/іожй /иа йкш етр^Ь/іХ й^вр^ннХ, й въ тХ/гЬ евое/иъ екрві /иа (Книга пророка Ісаї 49: 2).

¹⁸⁸ Див.: Книга пророка Єзекїіля 4:12.

¹⁸⁹ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.

¹⁹⁰ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 41-43.

¹⁹¹ Фраза С/ібво живбтно зринає в Посланні св. ап. Павла до филип'ян 2: 16.

¹⁹² Книга Псалмів 11 (12): 9.

¹⁹³ Книга пророка Єзекїіля 4: 17.

¹⁹⁴ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Івана 6: 60. Пор.: жестоко єств С/ібво сїе.

¹⁹⁵ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 38: 1. Пор.: Почитай врлчл протйвХ потревъ ЧЄСТЇЮ ЄГШ, йво ГДВ СОЗД^І ЄГО.

¹⁹⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 5.

¹⁹⁷ Сковорода має на думці слова: Бо^опй же /ишігсей ко гдХ, й пок^З є/ий гдв древо, й В/іожЙ є въ вбдХ, й оус/ілдйсА водл (Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 25).

¹⁹⁸ Сковорода має на думці Четверту книгу Мойсеєву: Числа 21: 8-9.

¹⁹⁹ Сковорода має на думці Книгу пророка Єзекїіля 4: 12-13.

²⁰⁰ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 8: 22. Пор.: Гдв со^дл /иа (Євр.: СТАЖ*) /Иа) Hd4<J/iO пХтш свой^ъ.

²⁰¹У Біблії: /иой сов^тъ.

²⁰² Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 3: 21-23.

²⁰³ Пор., наприклад: "Сый врач, Христе, исцѣли страсти сердца моєго" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 17 (зв.)].

²⁰⁴ Євангелія від св. Івана 14: 27.

²⁰⁵ Євангелія від св. Івана 15: 14.

²⁰⁶ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 6: 14-16. Замість слів "покров крѣпок есть" у Біблії: крбвъ кр^покъ.

²⁰⁷ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 1: 23-24. Пор.: іХдеє/ИТі ^вш

СОВ/І^НЪ, &МИНШ/ИЪ же Ве^Х/ИЇе, СЛ/ИѢ/ИЪ же ЗВЗННВІ/ИЪ ІХдеЄ/ИТі же Й еЛЛИНШ/ИЪ ХР^Т^’

БЖЇКІ сЙ/lS Й БЖЇКІ пре/ироств.

²⁰⁸ Див. прим. 131 до діалогу «Наркісс».

²⁰⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 13: 52. Пор.: сегш рЗди всакъ кнйжникъ, нлХчЙвса ЦрТВЇКІ НВНО/ИХ, подбвенъ ЄСТВ ЧЄ/ІОВ^кХ ДО/ИОвЙтХ, иже й^нбситъ (Я еокрбвифії евоегш HWBdA Й ВЄТ^ІІА.

²¹⁰ Євангелія від св. Марка 4: 3.

²¹¹ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Луки 24: 25. Пор.: ш нсс/*шс/ієнн,іа й кшснла

ССрДЦС/ИЪ.

²¹² "Любезный сын!" - звичайна ча часів Сковороди формула листовного звертання. Див., наприклад, листи із санкт-петербурзького часопису «Почта духов» [Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. -С. 326].

²¹³ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: цртвїе вжїе внХтрь вЗсъ єсть.

²¹⁴ Парафраза Книги Псалмів 13 (14): 5. Пор.: Т*лшз о^боаішса стрЗ^л, йдіже не ві стрЗ^ъ.

²¹⁵ Сфінксова загадка була добре знана і в українському фольклорі (див.: "Що то за звір, що рано ходить на чотирох ногах, удень на двох, а увечері на трох?" [Номис, № 221 (загадки)]), і в літературі [див., наприклад: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нраво-учителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 337 (зв.)].

²¹⁶ Очевидно, це парафраза Першої книги параліпоменон 22: 9. Пор.:/ийръ й покой д3/иъ

g/ИХ Ніід ІЙ/ІС/ИЪ ВО ДНИ ЄГШ.

²¹⁷ Основна версія міфу про Едіпа відтворена в трагедіях Софокла й Сенеки. У старій Україні цей міф був знаний щонайперше з трагедій Сенеки «Едіп» та «Фінікіянки» (скажімо, саме за Сенекою він поданий у поетиках Феофана Прокоповича й Митрофана Довгалевського), а ще - з емблематичних енциклопедій. Окрім того, Едіпова історія здавна була тут відома з хроніки Іоана Малали, де вона викладена за Еврипідом, а також у формі її переробок на взір християнських легенд про Андрія Критського, апостола Юду, папу Григорія. Зрештою, як тільки наші письменники заводили мову про щось таємниче, то одразу ж зринали образи Едіпа та сфінкса. Наприклад, в одному з курсів поетики про символ сказано таке: "усе це слід огортати таємницею, але не так темно, щоб затуманений символ не зміг розгадати навіть Едіп або сфінкс" [Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року// Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 141]. Під пером Сковороди трагедіальна Едіпова історія перетворюється на філософський міф про себепізнання. Більше того, Сковороді вдається створити своєрідний "міф у міфі": мудрий Едіп (Бог) дарує своєму синові (людині) книгу «Сфінкс» (Біблію), аби той мав змоіу пізнати самого себе [див.: УшкаловЛ. Едіпова історія в опрацюванні Г. С. Сковороди // Сковорода Григорій: Дослідження, розвідки, матеріали: Збірник наукових праць / Упоряд. В. Нічик, Я. Стратій. - Київ, 1992. - С. 126-132].

²¹⁸ Це - емблематичний образ. Саме емблематика подає бусла як я) такого, що гніздиться на храмах (див. малюнок «Аиста, или буселя, гнѣздо на церквѣ» з підписом: "ЗдВ безопаснѣе. Ніс augusta" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 32-33]), б) шанує батьків (див. малюнок «Аист, или Бусел-птица, на себѣ носящая другую» з підписом: "Совершенное благочестіе помогает своим родителям в их нуждв. Pietas augusta" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 26-27]) та в) знищує змій (див., малюнок «Аист, или бусел, пожирающая змію» з підписом: "Желал бы я всВх их перегубить. Consicere est aninus" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 72-73]).

²¹⁹ Це - 482-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Голуб на горѣ, окруженной морем» (підпис: "Опочиваю на постоянствѣ. In constantia quiesco" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 122-123].

²²⁰ Сковорода має на думці приказки: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238]; "Не красна изба углами, красна пирогами" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 589, 700].

²²¹ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 5: 24; Четверта книга царств 2: 11.

²²² Див.: Книга Ісуса Навина 10: 12-13.

²²³ Див.: Книга Ісуса Навина 3:15-17.

²²⁴ Див.: Четверта книга царств 6: 6.

²²⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: с&гь єсй нл пртб/гЬ, сХдай прЗвдХ (Книга Псалмів 9: 5).

²²⁶ Просвітництво - філософська течія, що набуває поширення в Європі наприкінці XVII та впродовж XVIII ст. Для просвітників був характерний культ розуму, свободи, оптимізм, уявлення про незмінну людську природу, звідки випливала ідея громадянської рівності тощо. Філософія Просвітництва найбільше розвинулась у Франції (Лярошфуко, Декарт, Гассенді, Вольтер, Монтеск'є, Кондільяк, Руссо, Дідро, Ламетрі, Гельвецій, Гольбах), Англії (Локк, Барклі, Г'юм, Толанд, Ньютон) та Німеччині (Вольф, Бавмгартен, Бавмайстер, Гердер, Гете, Лессінг). Для українського Просвітництва (Петро Лодій, Яків Ковельський, Яків Рубан, Василь Довгович, Опанас Шафонський, Нестор Максимович, Федір Туманський та інші) характерна зорієнтованість передовсім на німецькі традиції. Попри те, що, скажімо, у Києво-Могилянській академії ще 1689 р. перекладали Локка, а твори Вольтера й Руссо в Харківському колегіумі за часів Сковороди правили за стилістичні посібники з французької мови, найбільшої популярності зажили тут саме німецькі просвітники. Так, учитель Сковороди Георгій Кониський усіляко популяризує вольфіанську філософію, але водночас опонує Вольтерові. Сковорода загалом був далекий від просвітницької ідеології, більше того, досить різко критикував просвітницьку ідею "рівної рівності" та просвітницький нігілізм у питаннях релігії.

²²⁷ Сковорода має на думці слова: И й^ыде єлїссей нл йедшдицм вшднЗа, й всыіи тХ сб/іь, й рече: ейце гѵіетъ гдь: й^цѣ/ій^ъ вбды сїа, не вХдетъ СЗ нй^ъ кто/иХ С/иерти й неп/ібдетвл. И нщіліша вбды до дне сегш, по глаголй є^їссеевХ, єгбже глагола

(Четверта книга царств 2: 21-22).

²²⁸ Це - парафраза Книги Суддів 9:13. Пор.: вїнб /иое, вєсє/іацієє вга й чє/іов^ки.

²²⁹ Фраза до дне сегш часто зринає в Біблії, уперше - в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 32: 32.

²³⁰ Очевидно, це парафраза Книги пророка Єзекіїля: або 4: 17 (пор.: С/ібво гдне высть ко /инѣ), або 7: 1 (пор.: высть С/ібво гдне ко /инѣ).

²³¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

²³² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 26: 18. Пор.: И пЗки іыЗкъ йскопЗ К/іЗда^и вшдньіа, иже йскопЗіш рлвй ав^ааліа отцЗ єгш.

²³³ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 15-27.

²³⁴ Книга пророка Осії 2:19-20.

²³⁵ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 11: 2. Пор.: шврХчй^ъ во Each ЄДЙНО/ИХ /иХжХ д^вХ чйстХ представити ^ртбви.

²³⁶ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 5: 39. Пор.: ИспытЗйте писЗнїй.

²³⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 22.

²³⁸ Мабуть, це парафраза Євангелії від св. Івана 7: 37. Пор.: Зфе кто жЗждетъ, да пршдетъ КО /ИН^.

²³⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 14: 10.

²⁴⁰ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Луки 2: 34. Пор.: се, лежйтъ сей нл підете Й Hd востЗнїе.

²⁴¹ Див. прим. 217.

²⁴² Сковорода має на думці слова: се, йзыдбіш дві /иедвідицы щ дХврлвы й ріістерзЗіш СЗ нй^ъ четыредесАть двЗ отршчифії (Четверта книга царств 2: 24).

²⁴³ Четверта книга царств 2: 24.

²⁴⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 24.

²⁴⁵ Сковорода має на думці слова: послго шєршни пред тобою (Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 28).

²⁴⁶ Євангелія від св. Матвія 10: 28.

²⁴⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 15.

²⁴⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 19-20.

²⁴⁹ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 28: 22. Пор.: Дії поріі^йтъ ТА ГДВ неи/иініе/иъ й огневицею, й стХжегс Й жженіе/иъ, Й ОуБШСТВО/ИЪ й вІтрО/ИЪ Т/іеТвбрНЫ/ИЪ Й В/іІдОСТЇЮ, й поженХтъ та, дбндеже погХбатъ та.

²⁵⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 28.

²⁵¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 28: 26.

²⁵² Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56.

²⁵³ Див. прим. 21 до діалогу «Пря бѣсу со Варсавою».

²⁵⁴ Див. прим. 11 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

²⁵⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 29.

²⁵⁶ Книга пророка Єремії 2: 19.

²⁵⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 29.

²⁵⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 3:18. Пор.: л не вірХАЙ оуже шсХжденъ єсть.

²⁵⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: /ИХдровЗше во П/іотскбе С/иерть єсть, л /иХдровЗнїе дХ^бвное живбтъ й /ийръ (Послання св. ап. Павла до римлян 8: 6).

²⁶⁰ Див. прим. (26) до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁶¹ Євангелія від св. Луки 2:14.

²⁶² Ідеться про старого приятеля Сковороди Олексія Коноровського-Соху - племінника переяславського полковника Семена Івановича Сулими (див. примітку Олександра Лазаревського до публікації листа Коноровського-Сохи до Сковороди від 25 січня 1754 р. [Конороеский-Соха А. Письмо к Григорию Сковороде. 1754 г. // Киевская старина. - 1882. -Т. IV. - Ноябрь. - С. 308], а також: Шевчук Вал. Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима: розмисли. - Київ, 2008. - С. 65-68).

²⁶³ Книга Притч Соломонових 3: 7.

²⁶⁴ Книга Екклезіястова 7: 17.

²⁶⁵ Книга Ісуса, сина Сирахового 7: 5.

²⁶⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 1.

²⁶⁷ Послання св. ап. Павла до римлян 11: 20.

²⁶⁸ Денис Фонвізін у своєму «Опыте российского сословника» окреслив слово сумасброд так: "Сумасброд никогда не следует рассудку, с которого сбрел, а руководствуется во всех своих делах одним воображением" [Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. - Москва, 1952. -Т. II. - С. 236].

²⁶⁹ Таке окреслення Бога зринає в Першому соборному посланні св. ап. Івана 2: 13. Див.: ПишХ Bd/ИЪ, ОТЦЬІ, Йкш ПО^нЗсте ВЄ^НіічЗ/ІНііГО.

²⁷⁰ Ідеться про діалог «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

²⁷¹ Парафраза Книги Псалмів 144 (145): 18. Пор.: Е/ій^ гдь всѣ/иъ при^ывЗюфьі/ИЪ єго, ВсѢ/ИЪ ПрИ^ЫвЗюфЫ/ИЪ ЄГО во йстині.

²⁷² Діоген Лаерцій свідчить (VIII, 19) : "А понад усе заповідав він [Піфагор] не їсти краснушки, не їсти чорнохвостки, утримуватися від серця та від бобів..." [ДиогенЛазртский.

О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 337]. В іншому місці (VIII, 34) доксограф, покликаючись на Арістотеля, пояснює: "Піфагор велів утримуватися від бобів... чи вже тому, що вони схожі на грішне тіло, чи тому, що вони - не колінчасті, чи тому, що вони шкідливі, чи то тому, що схожі на єство цілокупності, чи тому, що служать владі небагатьох (адже ними кидають жереб)" \Диоген Лаартский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 341]. Пор. також свідчення Авла Геллія (Аттичні ночі, IV, 11, 1) [див.: Фрагмента ранних греческих философов. - Москва, 1989. - Ч. 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомизма. - С. 144]. З українських авторів про цей піфагорійський звичай згадував, зокрема, Феофан Прокопович (з покликанням на Ціцерона) [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 260].

²⁷³ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 38: 24. Пор.: Пре/иХдрость книжника во

Б/ІЛГОВре/ИеНЇИ пр^зднествл, Й О^/ИЛ/ІААЙСА Д^АШЕ/ИЪ СВОЙ/ИЪ О^ПрЄ/ИХдрИТСА.

²⁷⁴ Сковорода має на думці слова Ціцерона: "vetatque Pythagoras iniussu imperatoris, id est dei, de praesidio et statione vitae decedere" (Про старість, XX, 73), які він переклав так: "Не велит Пиѳагор выходить из тѣлеснаго нашего замка без повелѣнія от военачалника, разумѣй Бога".

²⁷⁵ Див. прим. 217.

²⁷⁶ Див. прим. (3) до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁷⁷ Див. прим. 301 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

²⁷⁸ "Спіши поволі" (лат). За свідченням Светонія (див. прим. 33), Авіуст справді любив цю фразу. За часів Сковороди вона була знана передовсім з емблематичної літератури. Наприклад, у збірці Андреа Альціаті вона є під малюнком № 167, у збірці «Symbola Heroica Clavdii Paradini et Gabrielis Symeonis» (Антверпен, 1556) - під 163-м малюнком, а в збірці «Symbola et emblemata» - під малюнками 161-м «Черепаха с парусом» (підпис: "Медленно спѣши. Терпѣніе преодолѣвает всѣ трудности. Festina lente"), 167-м «Делфин на якорѣ и весло» (підпис: "Медленно спѣши. Без совѣта не дВлай ничего. Festina lente"), 383-м «Столб виноградною лозою обвитый» (підпис: "Медленно спѣши. Скоро и тихо. Festina lente") та 489-м «Делфин обвившійся кругом якоря» (підпис: "Медлѣнно спѣши. Поспѣшай, но бережно. Festina lente") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 42^3, 96-97, 124-125]. її наводив і Еразм Роттердамський у своїх «Адагіях» (II. 1.1). Українським відповідником цих крилатих слів є приказка: "Квап сі, але помалу!" [Франко, № 14594].

²⁷⁹ Див. прим. 17 до циклу «Басни Харьковскія». Твори Сковороди рясніють різноманітними емблематичними образами. На цій підставі Дмитро Чижевський стверджував, що Сковорода "належить до найяскравіших представників емблематичного стилю в містичній літературі нового часу" [ЧижевськийД. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Деоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 71]. Сковородинські емблеми та символи Чижевський поділяв на п'ять основних груп: 1) тварини й птахи; 2) фантастичні істоти; 3) рослинний світ; 4) мертва природа; 5) продукти людської праці [див.: там само. - С. 58]. Основним джерелом цих та інших образів Сковороди були популярні під добу бароко емблематичні збірники й енциклопедії, їх мали в особистих бібліотеках багато українських письменників ХѴІІ-ХѴІІІ ст. [див.: Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Emblematische Literatur in den ukrainischen Bibliotheken // Zeitschrift fiir slavische Philologie. - 1936. - Bd. XIII. - S. 51-54]. Наприклад, в особистій бібліотеці Стефана Яворського, яка складала основу книгозбірні Харківського колегіуму на ту пору, коли там професорував Сковорода, були емблематичні збірники «Symbola amoris divini» Вена (порівняймо образи купідонів у діалозі «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира» Сковороди з відповідними "піктурами" цієї книги), «Ріае animae desideria versibus et symbolis» Гуго, «Symbola politica» Сааведри. Помітний вплив на наше тогочасне письменство справили також книжки «Electorum symbolorum et parabolarum historicarum syntagmata» Коссена, «Hieroglyphica, sive de sacris Aegyptiorum aliarumque gentium literis» Пієрія, «Sylva allegoriarum totius sacrae scripturae» Давретуса, «Zodiacus christianus» Дрекеліуса, «Maria Sol mysticus» Сандеуса тощо. Від часів бароко маємо й кілька українських перекладів західних емблематичних збірників. Так, Феофан Прокопович переклав славетну збірку іспанського письменника Сааведри «Symbola politica», якийсь невідомий автор - книжку Гуго, а Іван Максимович зробив "претолкованіє" збірки Гефтена «Schola cordis sive aversi a Deo cordis ad eundem reductio et instructio». Крім того, 1712 p. в Києві було видано друком оригінальну збірку емблематичної поезії під назвою «Иѳіка іерополітіка», що зажила свого часу неабиякої слави й перегодом друкувалася також у Санкт-Петербурзі, Москві, Дьвові та Відні. Сковорода послуговувався збіркою «Symbola et emblemata». Можливо, він знав також збірки Вена, Гуго та Сааведри.

²⁸⁰ У збірці «Symbola et emblemata» під № 45 подано емблему «Купидон над воспламененною соломою» (підпис: "Чѣм что скоряє бывает, тѣм скоряє и исчезает. Quod cito fit, cito perit"). А вгорі над цією емблемою (під № 43) розташована інша - «Орел [чи гриф] с распростертыми крылами, при блистаніи, сидящій на огнестрѣльном орудіи» [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 12-13]. Очевидно, Сковорода по пам'яті сконтамінував ці дві емблеми. Тим часом підпис: "Наглорожденное скоро изчезает" - найбільше нагадує підпис під емблемою №440 «Тиквы около ели произрастающія»: "Скоро возвышается, скоро и унижается. Скоропостижно раждающееся не долго пребывает. Cito nata, cito pereunt" [там само. - С. 110-111].

²⁸¹ «Сноп травы» - це 414-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata»: "Hoc omnis саго. Токмо сѣно". Щоправда замість цього підпису Сковорода подає цитату з Першого соборного послання св. ап. Петра 1: 24. Пор.: всакл П/іоть йкш трлвк

²⁸² Див. прим. 18 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁸³ Сковорода наголошує на етимологічному значенні слова "символ" [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 304]. Одне зі значень гр. дієслова ovfipaAAco (ovfi-fiaAAEiv) - 'скидати докупи', а лат. дієслова conjecto -'вкладати, вносити'.

²⁸⁴ Сковорода має на думці латинський вислів: "Utinam aut non nasceretur aut non moreretur!" ("О, якби він або не народжувався, або не помирав!"). Ось що писав про це римський історик IV ст. Секст Аврелій Віктор («Нотатки про життя та звичаї римських імператорів», 1, 30-31): покійного Авіуста "сенат вирішив прославити багатьма небувалими почестями: крім того, що він уже раніше був названий батьком вітчизни, сенат присвятив йому тоді храми і в Римі, і в інших великих містах, і скрізь у народі казали: "Ліпше б уже йому було не народжуватися тільки для того, щоб померти!" З одного боку, він починав правити дуже погано, а з другого - кінець його правління був прекрасний" [Римские историки IV века. - Москва, 1997. - С. 126].

²⁸⁵ У збірці «Symbola et emblemata» під номером 615-м є малюнок: «Змія, свившаяся в круг и держащая хвост во рту» з таким підписом: "Такова есть вѣчность: ни начала, ни конца не имѣющая. Конец зависит от начала" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 154-155].

286 Очевидно, це - 168-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Три кольцы единое в другом соединенное» (підпис: "Преодолѣю всяческая. Superabo" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 42-43].

²⁸⁷ Це - 217-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Стрѣла ко звѣздѣ обрагценная» (підпис: "Едйна мнѣ довлѣет. Unus sufficit") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 56-57].

²⁸⁸ Це - 417-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «РастВніе цвѣтугцее и сок источаюгцее» (підпис: "Надежда другой жизни. Мы должны ожидать другой жизни. Spes alterae vitae") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 106-107].

²⁸⁹ Орел, який летить до сонця, є на 142-ий та 260-ий емблемах збірки «Symbola et emblemata»: «Орел зрягцій на солнце» (підпис: "Превосходное мужество. Без страха. Praestantior animus") та «Орел близко на солнце взираюгцій» (підпис: "Не смертнаго желаю. Хочу нВчто божественное. Non est mortale, quod orto") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 36-37, 66-67].

²⁹⁰ Цей образ є на двох малюнках збірника «Symbola et emblemata»: 213-му (підпис: "Пригожа буду, егда кожу свою совлеку. Vestutatae relicta") та 613-му (підпис: "Тѣм обновляюся. Positis novis exuviis") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 54-55,154-155]. На його підставі Сковорода написав байку «Змія и Буфон».

²⁹¹ Це - 309-а емблема зі збірки «Symbola et emblemata», яка має назву «Ластовица над морем лѣтаюгцая» (підпис: "Игцет индѣ себѣ пребыванія для зимы. Alio hybemaculum") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 78-79].

²⁹² Див. прим. 16 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁹³ Гр. LEpotpavirji; - 'той, хто являє щось священне'; верховний жрець, який посвящав в Елевксинські містерії.

²⁹⁴ Гр. цѵатагусоуді; - 'той, хто вводить у таїнства, посвячує в містерії'. Звісно, це міг бути не тільки тлумач ієрогліфів, але й тлумач сакральних текстів. Принаймні старі українські письменники послуговувалися поняттям "містагогічне казання". Наприклад, саме так називав твори Кирила Єрусалимського Петро Могила [див.: (MohylaP.) ЛЮод, abo Катіегі z procy prawdy Cerkwie swi^tey prawoslawney Ruskiey // Архив Юго-Западной России. -Киев, 1893. - Ч. І. - Т. IX. - С. 18].

²⁹⁵ Див. прим. 113 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁹⁶ Можливо, Сковорода має на думці приказку на взір: "Витріщив очі, як чорт на фііуру" [Франко, № 19029], абощо.

²⁹⁷ Це - фрагменти з Книги Ісуса, сина Сирахового 43: 1-12.

²⁹⁸ Див. прим. 42 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

²⁹⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1:1.

³⁰⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: єс/ив алфа й шліега, первый й пос/ііднїй

(Апокаліпсис 1: 10). Пор. також зі словами молитви: "И ты, иже єси Алфа и Омега, Начало и Конец" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 61 (друга пагін.)].

³⁰¹ Сковорода має на думці слова: й вірХАЙ пос/іЗвшє/иХ /иа іїліать живбтъ вічный, й нл сХдъ не пріидетъ, но прейдетъ СЗ С/иерти въ живбтъ (Євангелія від св. Івана 5: 24).

³⁰² Богослів'я Сковороди має виразне есхатологічне забарвлення. Принаймні в думці, згідно з якою, "як уся сумішка творива випливає з божественного джерела, так вона й повернеться до Того, хто є початок та кінець", досить виразно відлунює орігенівська ідея всезагальної віднови творива (апокахаохаоїс, паѵтсоѵ) [див.: ЧижевськийД. Філософія

Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. -С. 113].

³⁰³ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 14. Пор.: уа^лИчатп /иеждХ дныіъ й /иеждХ нбцлгс.

³⁰⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 14. Пор.: да вХдХтъ въ знЗ/Иєнїа й во врс/иенЗ, й во днй й въ л%та.

³⁰⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 61: 2. Пор.:/і^то гдне прЇАТно.

³⁰⁶ Фраза въ рбды родшвъ зринає в Книзі Юдити 8: 32, у Книзі Ісуса, сина Сирахового 39: 12, у Книзі пророка Ісаї 34: 17; 51: 8, у Книзі пророка Іоїля 3: 20 та в Євангелії від св. Луки 1: 50.

³⁰⁷ Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/иш і,а женбгс щ оуттъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, да го въ рѣц^ потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

³⁰⁸ Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7. Пор.: /ийръ вжїй, прсвос^одАЙ

ВСАКЪ оу^/иъ.

³⁰⁹ Парафраза Соборного послання св. ап. Якова 5: 15. Пор.: й во^двйгнетъ єго гдв.

³¹⁰ Див. прим. 257 до діалогу «Наркісс».

³¹¹ Сковорода має на думці слова: Nd ліііті влЗчнѣ, таліш все/їй /ИА (Книга Псалмів 22 ^(23):2)- "

³¹² Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 12. Пор.: И й^нссс ^Є/И/іа бьмїс трлвнбс, С^ГСфСС С^/ИА ПО рбдХ Й ПО ПОДОБЇКІ, Й древо П/І0Д0ВЙТ0Є ТВОрАфее П/ІОДЪ.

³¹³ Євангелія від св. Луки 24: 38.

³¹⁴ Євангелія від св. Луки 24: 36.

³¹⁵ Євангелія від св. Матвія 28: 10.

³¹⁶ Парафраза Книги Псалмів 67 (68): 14. Пор.: dijjc поспите посредѣ предѣ/іъ.

³¹⁷ Парафраза Книги Псалмів 67 (68): 14. Пор.: кри/іѣ го/іХвйнѣ посреврєн^Ь, й /междорЗ/ИЇА ЄА въ В/іефЗнїи улата.

³¹⁸ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 12. Пор.: Злато же оныа уеліли дбврое: й таліш єсть Зндрл^ъ й кЗ/иень ^е/іеный.

³¹⁹ Сковорода має на думці слова: ІисХсъ же сынъ нлѵйнъ й ^d/іевъ сынъ ісфоншинъ СЗ СОГ/ІАДЛВШИ^Ъ іемлк, pdCTep^dCTd рй^ы СВОА, Й рекбстл КО ВСС/ИХ СОН/ИХ сыншвъ ій/іевы^ъ, г/ііігб/ікіфе: ^Є/И/іа, йже сог/іадл^О/ИЪ, доврЗ єсть В'Ь/ІШ В'Ь/ІШ (Четверта книга Мойсеєва: Числа 14: 6-7).

³²⁰ Євангелія від св. Івана 10: 7, 9.

³²¹ Сковорода має на думці слова: W, Г/іХбинЗ богЗтствл й прс/иХдрости й ^а^Нліа бжїа! (Послання св. ап. Павла до римлян 11: 33).

³²² Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2.

³²³ Книга пророка Ісаї 32: 15.

³²⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 32: 16. Пор.: й прЗвдл въ клр/ий/гЬ всє/іЙтса.

³²⁵ Мабуть, це парафраза Дій св. апостолів 14: 17. Пор.: врс/иенЗ П/іодоншснл, Йспо/інаа пЙфСКІ.

³²⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2.

³²⁷ Сковорода має на думці слова: Дії ш й/иени їнсов'Ь всако колоно пок/іонЙтса нвны^ъ й ^с/ины^ъ й преиспбдни^ъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 2: 10).

³²⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

³²⁹ Мабуть, Сковорода в такий спосіб інтерпретує слова Псаломника: С/ібво/ИЪ гдни/иъ нсвссЗ оутвердйішсА, й д^0/иъ оуттъ єгш вса сйла й^ъ (Книга Псалмів 32 (33): 6).

³³⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 4.

³³¹ Описуючи явище поєднання "двох природ" у Святому Письмі, Сковорода послуговується термінами христологічного догмата. Див. прим. 184 до діалогу «Наркісс».

³³² Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

³³³ Книга Йова 38: 4-5.

³³⁴ Книга Йова 38: 19.

³³⁵ Євангелія від св. Івана 1: 1.

³³⁶ Євангелія від св. Івана 1: 3.

³³⁷ Книга Псалмів 64 (65): 9.

³³⁸ Парафраза Книги Йова 38: 19. Пор.: Въ кбей же уешй всєлаєтса св^тъ, тл\і же кбе Єств /И^сто;

³³⁹ Євангелія від св. Івана 1: 5.

³⁴⁰ Див. прим. 17 до циклу «Басни Харьковскія».

³⁴¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 8.

³⁴² Книга пророка Ісаї 29: 5.

³⁴³ Неточна цитата з Книги Йова 38:19. Початок вірша звучить так: Въ кбей же...

³⁴⁴ Див. прим. 104 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

³⁴⁵ Парафраза Книги пророка Єзекїіля 10: 10. Пор.: Зкивві ввмо кб/іо въ колеси.

³⁴⁶ Книга пророка Єзекїіля 1: 16.

³⁴⁷ Книга пророка Єзекїіля 1: 16.

³⁴⁸ Книга Псалмів 76 (77): 19.

³⁴⁹ Книга пророка Єзекїіля 1: 20.

³⁵⁰ Неточна цитата з Книги пророка Єзекїіля 1: 13. Пор.: И посредѣ живбтнві^ъ вид^нїе, Йкш ОуТ/іЇА ОГНА ГОрАЦкІГШ, ЙКШ ВИД^НЇе СВ^фЪ.

³⁵¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 2:12.

³⁵² Гр. аѵѲра£, - 'вуглина'. Згідно зі словником Памви Беринди, іменник анѳракс означає "карбункулюс, камень дорогій на кшталт угля горячого" [Беринда П. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 344].

³⁵³ Євангелія від св. Івана 1: 8.

³⁵⁴ Говорячи про "візок", Сковорода, напевно, має на думці колісницю - євр. меркаеа (merkaba*) або рехев (rekeb). Ці слова походять від кореня rkb - 'сидіти верхи, їхати'. Тим часом херувим (євр. когйЬїт) - це множина від слова керув (кэтйЬ), що означає крилату істоту (етимологічно це слово може бути пов'язане з аккадськими karibu й kuribir. обидва слова означають духів-хранителів). Конкретні риси херувимів у Біблії описано по-різному. Зображення херувимів прикрашали культові предмети, зокрема Ковчег Заповіту (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 25: 18-20), і споруди, наприклад, Храм (див.: Третя книга царств 6: 29). Асоціація херувимів із колісницями в Сковороди засновується на тих біблійних текстах, в яких Господь описаний як такий, що сидить на херувимах (наприклад, Книга Псалмів 17 (18): 11; Друга книга царств 22: 11: wayyirkab ^са1-кэшЪ). Докладний опис колісниці Бога та херувимів бачимо в Книзі пророка Єзекїіля 1: 10-11. У єврейській традиції видіння Єзекїіля називають "видінням [божественної] Колісниці". Значення біблійного слова візок у старій українській літературі можна зрозуміти з коментаря Іоаникія Галятовського до слів: Одр-В сотвори севѣ ц3рв СО/Ю/ИШНЪ (Я древесъ /ІІвЗнСКИ^Ъ. СтО/ІПВІ ЄГШ сотвори СрЄВрАНВІ Й В0СК/І0НЄНЇЄ ЄГШ З/іЗто: вос^бдъ єгш влгрАнъ (Пісня над піснями 3: 9-10): "В тых словах ведлуг сенсу лѣтералного посилником [у Галятовського замість слова 'одр' стоїть 'посилник'] назьіваєтся воз коштовный, которым Соломон, цар іудейскій, издВл; ведлуг сенсу моралного возом назьіваєтся душа побожная, которая цнотами и добрыми учинками на кшталт золота, сребра и шарлату здобится. Таким возом был пророк Ієлисей, до которого Іоас, цар ізраилскій, мовил: 'Отче, отче, колесница Ізраилева и снузницы єя'. Ведлуг сенсу аллегоричного возом назьіваєтся Церков воюючая, которая ся на земли знайдуєт, бо фараон возами узброєньїми воєвал, так Церков на земли узброєна єст панцыром вѣры, шишаком надВи збавеня и мечем духовным - словом Божіим, молитвою, и воюєт з непріятелями духовными, для чого Христос до Церкви мовит: 'Конем моим в колесници фараоновѣ уподобих тя, ближняя моя'. Ведлуг сенсу анагогичного возом назьіваєтся Церков тріумфуючая, которая в небѣ знайдуєт, бо на возах тріумфалных издили звѣтязци под час тріумфу. В Церкви тріумфуючой, яко на возѣ тріумфалном ся знайдуєт, которую Церков тріумфуючую пророк Давид возом назьіваєт, мовячи: 'Колеснице Божія, тмами тем тысящи гобзуюгцих, Господь в них'" [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. -Арк. 353 (зв.)-354].

³⁵⁵ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 7. Пор.: И/ИЛ/ИЫ же сокрбвиціе сїе ВЪ СкХде/ІВНЫ^Ъ сосХді^ъ.

³⁵⁶ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 5: 3. Пор.: Гди, очи твой (зрАтъ) нл вірХ.

³⁵⁷ Книга Йова 7: 8.

³⁵⁸ Четверта книга царств 4: 34.

³⁵⁹ Це - окреслення Бога. Пор.: "Убойся сидягцаго на херувимѣх, и призираюгцаго бездны"; "Господи Боже сил, Боже христіанскій, сВдяй на херувимѣх" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 40,150 (третя пагін.)].

³⁶⁰ Четверта книга царств 19: 16.

³⁶¹ Книга пророка Ісаї 1: 15.

³⁶² Сковорода має на думці слова: По/іожЙ/іъ єсй тмі>, й ввктв нбців, въ нейже прбйдХтъ всй ввірїе дХврлвнїи (Книга Псалмів 103 (104): 20).

³⁶³ Книга Псалмів 103 (104): 22.

³⁶⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 49 : 9.

³⁶⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 49:12.

366 Неточна цитата з Книги Псалмів 33 (34): 17-18. Пор.: Очи гдни нл првнвіА, й оуши ЄГШ ВЪ /ИО/іЙтвХ Й^ъ. /Іице же гдне Ніі ТВОрАЦША В/і5а.

³⁶⁷ Сковорода має на думці слова: вІдаціє дбврое й /іХклвое (Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 5).

³⁶⁸ Книга Псалмів 33 (34): 18.

³⁶⁹ Пісня над піснями 7: 4.

³⁷⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й сташа над преддверіе/иъ вр^тъ дб/иХ гдна (Книга пророка Єзекіїля 10: 19).

³⁷¹ Третя книга царств 8: 29.

³⁷² Євангелія від св. Луки 19: 5.

³⁷³ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 43: 29. Пор.: Воззрівъ же очима свойма ішсифъ, вйді вены/ишл.

³⁷⁴ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 17. Пор.: Перворбдный КНЦіі ДОВрОТіІ ЄГШ.

³⁷⁵ Книга пророка Єзекіїля 10: 11.

³⁷⁶ Парафраза Книги Псалмів 76 (77): 19. Пор.: Г/Мсъ г^ома твоегш въ ко/іесй.

³⁷⁷ Сковорода має на думці слова: Иже свш сїанїє славы й шврлті, гіюсіѵіси єгш (Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 3).

³⁷⁸ Євангелія від св. Івана 1:14.

³⁷⁹ Книга пророка Єзекіїля 1: 20.

³⁸⁰ Книга пророка Єзекіїля 2: 1.

³⁸¹ Богослови чітко розрізняють образ і подобу тоді, коли йдеться про людину як образ і подобу Божу. Наприклад, Дмитро Туптало писав: "Образ Божій пріємлет душа во время своего от Бога созданія, подобіе же Божіе в ней совершается в крегценіи. Образ в разумѣ, подобіе в проізволеніи, образ в самовластіи, подобіе в добродВтелех" [ТупталоД. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 253; пор.: БелларминР. Руководство к богопознанію по лѣствицѣ сотворенных вегцей. - Москва, 1783. - С. 12-19].

³⁸² Фраза св^тъ в^д^Ьнїа зринає в Книзі пророка Осії 10: 12.

³⁸³ Книга пророка Ісаї 54: 11.

³⁸⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 9:13.

³⁸⁵ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 1. Пор.: цв^тъ пб/іьный й кршъ оудб/іьный.

³⁸⁶ Сковорода має на думці слова: И высть нл /инѣ рХкЗ гдна, й й^веде /ИА въ дсѣ гдни Й ПОСТАВИ /ИА средѣ пб/ІА: се же башє пб/іно костей че/іов^чески^ъ (Книга пророка Єзекіїля 37: 1).

³⁸⁷ Сковорода має на думці слова: И соадЗ вгъ чє/іов^Кіі, персть (щелѵъ) СЗ ^Є/И/ій (Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 7).

³⁸⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 9: 6. Пор.: П/імнХ нл ^елілк, й сотворй вренїе СЗ

П/іюновенЇА, й помада очи вреніе/иъ С/гЬпб/иХ.

³⁸⁹ Третя книга царств 10: 7.

³⁹⁰ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.

³⁹¹ Див. прим. 1 до поезії «De sacra caena, seu aeternitate».

³⁹² Сковорода має на думці слова: Со^вл же флрлшнъ /иХдрецьі єггпєтскїа й во/і^вьі: й

сотворйіш Й ВО/ІСВЙ єггпетскїи ЧіІ^ОвЗнЇА/ИИ СВОЙ/ИИ такожде: Й ПОВерГОШіІ КШЖДО же^/іъ свой, й выіш В/иїеве: й пожре же^/іъ .мршновъ оны^ъ жє^/іьі (Друга книга Мойсеєва: Вихід 7: 11-12).

³⁹³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 106 (107): 27. Пор.: й вса /иХдрость й^ъ

ПОГ/ІОфенЗ БЫСТЬ.

³⁹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: С/ібво во кртное погивлкіцш/иъ оу'вш

юродство єсть, а спііс^е/иы/иъ наліъ тла бжїа єсть. Пйыно во єсть: погХв/ік

пре/иХдрость пре/иХдры^ъ, й рЗ^Х/ИЪ р^Х/Ины^ъ СЗвергХ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1:18-19).

³⁹⁵ Книга пророка Ісаї 29: 14; Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1:19.

³⁹⁶ Памва Беринда тлумачив слово Адам так: "Адам: человѣк, або земскій, рудый, а през литеры значит ввесь свѣт, з грецкаго: А - Анатоли, Восток, Д - Дісіс, Запад, А - Арктос, Сѣвер, М - Месімвріа, Полуднє" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 335; див. також: Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 37]. Були й складніші тлумачення, вчинені, зокрема, в прообразній стратегії. "В языкв єврейском, -писав, наприклад, Дмитро Туптало, - Адам толкуєт человѣк землен, или чермн, понеже от земли червлення создан, в еллинском же сказуєтся 'мікрокосмос', єже єсть малый мір, яко от четьірєх концев великаго міра пріят своє именованіє, от востока и запада, и сѣвера и полуднє. В еллинском бо тыя четыре вселенскія концы именуются сице: Анатоли -восток, Дісіс - запад, Арктос - сѣвер, или полуногць, Месимвріа - полудень. От тѣх именованій еллинских отыми первыи літеры, будет Адам. А якоже во имени Адамовом прообразися четвероконечный мір, єгоже Адам родом человѣческим имѣ населити, сице в том же имени прообразовася четвероконечный крест Христов, имже имѣ послѣжде новый Адам, Христос, Господь наш, род человѣческій в четьірєх концѣх вселенныя населенный от смерти и ада избавити" [Туптало Д. Поученіє о четвероконечном креств //

Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. -С. 469].

³⁹⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 15 (16): 4. Пор.: не соверХ совбрві й^ъ СЗ кровей.

³⁹⁸ Книга Псалмів 8: 5.

³⁹⁹ Пісня над піснями 2: 9.

⁴⁰⁰ Євангелія від св. Івана 1:15.

⁴⁰¹ Книга пророка Даниїла 10: 5-6.

⁴⁰² Послання св. ап. Павла до колосян 3: 1.

⁴⁰³ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2.

⁴⁰⁴ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 27. Пор.: по овр^гі бжїкі сотвори ЄГО.

⁴⁰⁵ Сковорода має на думці слова: lv{'u єс/ив алфа й шліега, перевій й пос/ГІ;днїй (Апокаліпсис 1: 10).

⁴⁰⁶ Очевидно, Сковорода має на думці слова: плотв, въ нейже єств дХ^ъ жй^ни под невесе/иъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 6: 17).

⁴⁰⁷ Книга Псалмів 71 (72): 6.

⁴⁰⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Рбдъ оуво сХфе вжїй (Дії св. апостолів 17: 29).

⁴⁰⁹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 4: 6.

⁴¹⁰ Парафраза Пісні над піснями 2: 9. Пор.: Се, сей стойтъ і,а стіною нЗшегс.

⁴¹¹ Книга Псалмів 73 (74): 16.

⁴¹² Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

⁴¹³ Друга книга Мойсеєва: Вихід 2:11.

⁴¹⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 29:1.

⁴¹⁵ Книга пророка Ісаї 41: 14.

⁴¹⁶ Книга пророка Ісаї 41: 15.

⁴¹⁷ Див.: И прїй/иеши П/ІЛЧВ сей Hd Ц/ірА BdBVViWHCKd й речеши въ той денв: кЗкш престо Йста^Хай й престо понХждлаЙ; (Книга пророка Ісаї 14: 4); ЕХдетъ въ той денв по/ирлченїе С/іЗвві икшв/іи, й тХчнла С/іЗвві єгш потрАсХтсА (Книга пророка Ісаї 17: 4).

⁴¹⁸ Фраза въ сй/гЬ своей кілька разів зринає в Біблії, уперше - в Книзі Суддів 5: 31.

⁴¹⁹ Неточна цитата з Книги Йова 39: 27. Початок вірша звучить так: Т*вой/иъ же ли...

⁴²⁰ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

⁴²¹ Сковорода має на думці слова: Гди, во^/іківй^ъ в/іго/г^пїе дб/иХ твоегш й /И^сто сє/ієнїа славы твоєа (Книга Псалмів 25 (26): 8).

⁴²² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 11.

⁴²³ Одне зі значень імені Давид - "возлюбленный" [див.: Беринда П. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 390].

⁴²⁴ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ

/ІКІБВІ ЄСТВ.

⁴²⁵ Див.: "Фарес: роздВленє" [Беринда П. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 467].

⁴²⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 4.

⁴²⁷ Пісня над піснями 5: 16.

⁴²⁸ Книга пророка Ісаї 53: 8.

⁴²⁹ Див. прим. 230 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁴³⁰ Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 9.

⁴³¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 31. її початок звучить так: терпАцли же...

⁴³² Книга Псалмів 39 (40): 2.

⁴³³ Книга Псалмів 79 (80): 2.

⁴³⁴ Книга Псалмів 22 (23): 1.

⁴³⁵ Пісня над піснями 6: 5.

⁴³⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття ЗО: 42. Пор.: выіш же ненлзнл/иенЗныА

/ііівЗнШВЬІ, А ЧІКІЛІНКІІІМА ІЗКШВ/1И.

⁴³⁷ Неточна цитата з Книги Йова 42:17. Пор.: гдь во^стЗвитъ й.

⁴³⁸ Неточна цитата з Книги Йова 42: 12. Пор.: овецъ четыренЗдесАть тысацгь, ве/ів/ікдшвъ

ШеСТЬ ТЫСАфЪ.

⁴³⁹ Сковорода має на думці слова: И рече гдь къ гедешнХ: /инб^и людїе иже еъ тобою, сегш рЗди не пред3/иъ ґиадїаліа въ рХкХ й^ъ (Книга Суддів 7: 2).

⁴⁴⁰ Сковорода має на думці слова: Вса же тілесЗ й^ъ й ^ревты й^ъ, й рХці й^ъ й крй/id й^ъ й колеы ік/і/ііи очесъ шкрестъ четыре^ъ колесъ (Книга пророка Єзекіїля 10: 12).

⁴⁴¹ Книга пророка Єзекіїля 1: 5.

⁴⁴² Книга Псалмів 101 (102): 12.

⁴⁴³ Парафраза Книги Псалмів 145 (146): 3. Пор.: Не нлдІйтєса нл кна^и, нл сыны ЧЄ/І0ВІЧЄСКЇА, въ нй^же ність СПНЇА.

⁴⁴⁴ Книга Псалмів 101 (102): 13.

⁴⁴⁵ Книга Псалмів 141 (142): 8.

⁴⁴⁶ Див.: Дії св. апостолів 5: 15.

⁴⁴⁷ Книга Псалмів 90 (91): 15.

⁴⁴⁸ Книга Псалмів 101 (102): 14.

⁴⁴⁹ Сковорода має на думці слова: гдь по вре/иени соверХ й^ъ (Книга пророка Ісаї 60:

22).

⁴⁵⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 27. Ці слова з Якового благословення Веніаміна стосуються "не самої особи Веніаміна, а майбутньої історії його племені, яке вирізнялося особливою войовничістю" [див.: Аверинцев С. Веніямин // Аверинцев С. Софія-Логос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 66].

⁴⁵¹ Книга пророка Ісаї 63: 16.

⁴⁵² Книга пророка Малахії 4: 2.

⁴⁵³ Книга Премудрості Соломонової 19: 7-9.

⁴⁵⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 65 (66): 12. Пор.: проидб^о/иъ скво^і огнь й вбдХ, й Й^Ве/ТЬ єсй ньі въ покой.

⁴⁵⁵ Можливо, це парафраза Книги пророка Йони 2: 7. Пор.: снидб^ъ въ уелілю, єажє верєй ЄА склепи вічній: й да в^ыдетъ щ Йст/іІнїа живбтъ /ибй къ теві, гди вже /ибй.

⁴⁵⁶ Книга Псалмів 75 (76): 3.

⁴⁵⁷ Сковорода має на думці слова: й прїйде гнівъ твбй, й вре/ИА /иертвьі/иъ сХдъ ПрЇАТИ, Й дЗтИ Ліудіі рЛБШ/ИЪ ТВОИ/ИЪ ПррОКШ/ИЪ Й СТЫ/ИЪ Й БОАЦШ/ИСА Й/ИЄНЄ ТВОЄГШ, /и3/іы/иъ й ве/ійки/иъ, й рііст/ійти пос/ирЗждшьіА уешк (Апокаліпсис 11: 18).

⁴⁵⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів ЗО (31): 21. Пор.: скрыеши й^ъ въ тЗйні лщ'а твоегш.

⁴⁵⁹ Парафраза Апокаліпсису 12: 5. Пор.: И родй сьшіі /иХжескл, йже й/илть оуплстй вса Й^ЫКИ Же^/іб/ИЪ Же/іІ^НЫ/ИЪ: й вос^иціено высть чЗдо £А къ вгХ Й Пртб/іХ ЄГШ.

⁴⁶⁰ Книга пророка Ісаї 26: 18.

⁴⁶¹ Неточна цитата з Апокаліпсису 12: 14. Пор.: И дана выіш жені двЗ кри/іЗ орлЗ

ВЄ/ЖКііГШ.

⁴⁶² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32:11.

⁴⁶³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ лій крилѣ йкш голХвйн^Ь;

⁴⁶⁴ Див.: Сіыішвъ же ЗврЗліъ, йкш плѣненъ ввктв лштъ врлтлничв єгш, сочте доліочЗдцві CEO а трйстл й ослівнЗ дєсатв, й погнл всл^дъ й^ъ даже до дана (Перша книга Мойсеєва: Буття 14: 14).

⁴⁶⁵ У Гедеона було триста людей. Див.: И высть число въ гбрсте^ъ локлвши^ъ А^віколіъ трйстл ліХжей (Книга Суддів 7: 6).

166 Очевидно, Сковорода має на думці слова: вса лі^рогс й числоліъ й в^соліъ рлсположйлъ єсй (Книга Премудрості Соломонової 11: 21).

⁴⁶⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 15 (16): 4. Пор.: ни поліанХ же йліенъ й^ъ ьуітнама Ліо йліа.

⁴⁶⁸ Книга пророка Єзекїіля 1: 1.

⁴⁶⁹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 13. Пор.: И ввктв вечеръ, й ввктв оу'тро, денв третій.

⁴⁷⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 61: 2. Пор.: нлрефй л^то гдне прЇАТно й денв

ВОЗДЛАША, оут^шити ВСА ПЛЛЧХЦША.

⁴⁷¹ Трохи неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 8. Пор.: й твкацм /Г^ТЪ йкш денв едйнъ.

⁴⁷² Книга Псалмів 89 (90): 5.

⁴⁷³ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: плотв не пблв^Хетъ ничтоже.

⁴⁷⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

⁴⁷⁵ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 32: 13. Пор.: в'Ьлш оулінбжХ с^ліа влшє, йкш ВВ^ЗДВІ НЄВЄСНВІА ЛінбжеСТВО/ИЪ.

⁴⁷⁶ Книга пророка Ісаї 45: 7.

⁴⁷⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 4: 7.

⁴⁷⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 4.

⁴⁷⁹ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 8: 35. Пор.: йс^бди во ліой йс^бди животк

⁴⁸⁰ Четверта книга Мойсеєва: Числа 23: 8.

⁴⁸¹ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 23: 23. Пор.: н^ств во врлжвві во икшвѣ, ниже вол^вовлнїа во ійли.

⁴⁸² Четверта книга Мойсеєва: Числа 24: 5.

⁴⁸³ Четверта книга Мойсеєва: Числа 24: 8.

⁴⁸⁴ Четверта книга Мойсеєва: Числа 24: 9.

⁴⁸⁵ Четверта книга Мойсеєва: Числа 24: 9.

⁴⁸⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 103 (104): 29. Пор.: СЗврЗцлиХ же тевѣ лице, во^ліатХтса.

⁴⁸⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 103 (104): ЗО. Пор.: пбслеши д^а твоего, й со^ЙждХтса.

⁴⁸⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 8: 2,10. Пор.: йкш чХдно Йліа твоє по всей ^елілй.

⁴⁸⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: Всакоє дві^Знїе да ^вЗлитъ гда (Книга Псалмів 150: 6).

⁴⁹⁰ Книга Псалмів 118 (119): 91.

⁴⁹¹ Книга Йова 40: 20-21.

⁴⁹² Неточна цитата з Книги Йова 40: 27. Пор.: Во^ложйши же ли нЗнв рХкХ.

⁴⁹³ Книга Йова 40: 24.

⁴⁹⁴ Книга Псалмів 77 (78): 72.

⁴⁹⁵ Книга Псалмів 142 (143): 10.

496 Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 10. Пор.: д^ъ во вса йспытХетъ, Й Г/іХвИНЬІ бжїа.

⁴⁹⁷ Парафраза Книги Йова 38: 1. Пор.: рече гдь їшвХ скво^ѣ вХргс й шб/ілки.

⁴⁹⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 41 (42): 5. Пор.: пройдХ въ /И^сто сє/ієнїа дйвнл, даже до ДО/ИХ БЖЇА.

⁴⁹⁹ Книга Псалмів 42 (43): 4.

⁵⁰⁰ Парафраза Третьої книги царств 9: 15. Пор.: Сїе же єсть число дланїа єже принесе ц3рь С0/10/ИШНЪ, Дії со^йждетъ ^рЗ/ИЪ гдень Й дб/ИЪ Цііревъ, Й /Ие/ІШНЪ Й СТ^нХ Іер/іЙ/ИСкХ.

⁵⁰¹ Третя книга царств 6: 22.

⁵⁰² Одне зі значень назви міста Давір (Давер), яке, судячи зі згадок у Книзі Ісуса Навина 10: 38-39, Книзі Суддів 1: 14 тощо, було осередком ученості хананейського народу, - "слово" [див.: БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 390]. Див. також прим. 5 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

503 Очевидно, Сковорода має на думці слова: И^В/іечеши лн В/ии оу-дицегс, йлй шв/іожйши ордХ ш ноадре^ъ єгш; й/їй вд^жеши ко/іце въ нш^дри єгш (Книга Йова 40: 20-21).

⁵⁰⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 67 (68): 13. Пор.: црь сй/іъ во^/ікв/ієнніігш, красотою дб/ИХ ріізд^/ійти кшрысти.

⁵⁰⁵ Сковорода має на думці слова: же вѣ невйдн/Иіі й неХстрбеНії, й Т/иЗ вер^Х

ве^дны (Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2).

⁵⁰⁶ Парафраза Книги пророка Ісаї 32: 15. Пор.: дбндеже нЗйдетъ Hti ны д^ъ СЗ вышнагш.

⁵⁰⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 1:1.

⁵⁰⁸ Євангелія від св. Івана 1: 1.

⁵⁰⁹ Книга Псалмів 104 (105): 26.

⁵¹⁰ Перша книга параліпоменон 16:12.

⁵¹¹ Євангелія від св. Матвія 7: 7.

⁵¹² Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 8: 12. Пор.: рбдъ сей ^нЗ/иенЇА йфетъ.

⁵¹³ Книга Псалмів 4: 7.

⁵¹⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 73 (74): 9. Пор.: Зн^Єнїа й^ъ не вйдѣ^о/иъ: н^сть

КТО/ИХ пррбкії.

⁵¹⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: въ с^ни єгш /иХдрость (Книга Екклезіястова 7:13).

⁵¹⁶ Книга Ісуса Навина 5: 13.

⁵¹⁷ Книга Псалмів 76 (77): 6.

⁵¹⁸ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 1: 20. Пор.: СЗ со^дЗнїа л\\ул творень/ии ПО/ИЬІШ/ІАЄ'ИЛ, ВЙДИ/ИІІ СХТЬ, Й ПрНОсХфНіІА ей/id ЄГШ й БЖЄСТВО.

⁵¹⁹ Парафраза Книги Псалмів 76 (77): 7. Пор.: нбцлгс сердце/иъ /иой/иъ Г/іХ/Ша^са, й

тХжЗше дХ^ъ /ибй.

⁵²⁰ Книга Псалмів 76 (77): 19.

⁵²¹ Книга Псалмів 76 (77): 6; 118 (119): 59.

⁵²² Лат. annus - 'рік'.

⁵²³ Лат. annulus - 'кільце, перстень'.

⁵²⁴ Неточна цитата з Першої книги параліпоменон 16: 11-12. Пор.: в^ьіфйте гда й

оукр^пйтесА, в^ьіфйте лщ'а єгш вьшХ: по/ИАнйте чХдесЗ єгш.

⁵²⁵ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 14: 1.

⁵²⁶ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 14: 3. Пор.:

ПррбчеСТвХАЙ же, Че/ІОВ^КШ/ИЪ Г/ііІГО/іеТЪ со^идЗнїе й оут^Ьшенїе й оутвержденїе.

527 Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 8.

528 Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 9: 9. Пор.: да не ■^гр^днши оустнХ всѵіЗ /ИО/Ютацм.

⁵²⁹ Можливо, Сковорода бачив це на власні очі. Див. прим. 9 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

⁵³⁰ Див. прим. 375 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁵³¹ Цих слів у 28-у розділі «Виходу», на який покликається Сковорода, немає.

⁵³² Друга книга Мойсеєва: Вихід 28: 23.

⁵³³ Неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 1: 16. Пор.: йкоже ащ вы вьмо кб/іо въ колеси.

⁵³⁴ Євангелія від св. Луки 15: 8.

⁵³⁵ Сковорода має на думці слова повії Тамари: перстень твбй й грйвнХ, й же^/ть йже въ рХці твоей (Перша книга Мойсеєва: Буття 38: 18).

⁵³⁶ Див.: Книга пророка Єзекіїля 4: 12.

⁵³⁷ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 16: 16. Пор.: сей гтігб/гь, єгбже уаккціа гдь.

⁵³⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 15.

⁵³⁹ Книга Псалмів 33 (34): 9.

⁵⁴⁰ Євангелія від св. Івана 1: 41.

⁵⁴¹ Книга пророка Єремії 15:19.

⁵⁴² Парафраза Книги пророка Даниїла 1: 15. Пор.: Йвиішса лща й^ъ влага й крѣпкл П/іотїкі пЗче отрокшвъ йдХфи^ъ СЗ трііпе^ы Цііревы.

⁵⁴³ Книга пророка Михея 4: 12.

⁵⁴⁴ Книга пророка Михея 4: 13.

⁵⁴⁵ Див прим. 179 до діалогу «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

⁵⁴⁶ Книга пророка Ісаї 62: 10.

⁵⁴⁷ Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 8.

⁵⁴⁸ Книга пророка Михея 4: 13.

⁵⁴⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 12: 32. Пор.: й ащ ат,ъ во^несенъ вХдХ (Я зе/шй, ВСА ПрИВ/іекХ къ севі.

⁵⁵⁰ Пісня над піснями 2: 11-12.

⁵⁵¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 9.

⁵⁵² Книга Псалмів 85 (86): 17.

⁵⁵³ Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 14.

⁵⁵⁴ Лат. termini - 'кордони, межі'.

⁵⁵⁵ Памва Беринда тлумачить слово предгьл як "граница, крис, повѣт" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 178].

⁵⁵⁶ Книга Псалмів 67 (68): 14. У Вульгаті в цьому вірші вжито якраз слово terminus: "si dormieritis inter medios terminos".

⁵⁵⁷ Євангелія від св. Івана 10: 9.

⁵⁵⁸ Книга Псалмів 94 (95): 11.

⁵⁵⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 28:17.

560 Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 59:10. Пор.: ШсажХтъ йкш С/гЬпш стінХ.

⁵⁶¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 29: 11. Пор.: книги ^ііпєчііТ/іІнньіа.

⁵⁶² Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 23.

⁵⁶³ Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 23.

⁵⁶⁴ Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 24.

⁵⁶⁵ Євангелія від св. Матвія 4: 16.

⁵⁶⁶ Сковорода має на думці слова: й вЙда осла Згглл вжїа, плде под Bd/idd/tiO/tni (Четверта книга Мойсеєва: Числа 22: 27).

⁵⁶⁷ Парафраза Книги Псалмів 1: 5. Пор.: Сегш рЗди не воскреснХтъ нечестйвїи іи йдъ, ниже грѣшницві въ сов^тъ првнві^ъ.

⁵⁶⁸ Книга Псалмів 19 (20): 9.

569 Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 23. Пор.: И чЗдл сїшна, рЗдХйтесА й ВЄСЄ/іЙтЄСА (1) ГдѢ В^Ѣ вЗіШ/ИЪ, ЙКШ ДііДЄ вЗ/ИЪ пйфХ въ прЗвдХ.

⁵⁷⁰ Книга пророка Іоїля 2: 28.

⁵⁷¹ Дії св. апостолів 2: 19.

⁵⁷² Неточна цитата з Дій св. апостолів 2: 4. Пор.: й нлчЗіш г/мго/мти ннымн А^віки, йкоже

Д^Ъ ДЛАШЄ Й/ИЪ.

⁵⁷³ Пор. російську приказку: "Заехать околицею" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 483].

⁵⁷⁴ Див.: Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 500.

⁵⁷⁵ Іван Дамаскин (грЛшаѵѵцс, о Аацаакг/ѵді;) (бл. 675-749 pp.) - видатний візантійський богослов, філософ та поет. Його основна праця має назву «Джерело знання» і складається з трьох частин: «Діалектика» (виклад «Категорій» Арістотеля та «Вступу до "Категорій"» Порфирія), «Реєстр єресей» та «Достотний виклад православної віри» (систематика християнського богослів'я). Вона була знана в Україні, починаючи з XI ст. («Ізборник Святослава» 1073 р.) [див.: ПейчевБ. Философский трактат в Симеоновом сборнике. -Киев, 1983]. Сковорода міг спиратися на Дамаскина у своїх роздумах про єство філософії та богослів'я (а також про стосунок між ними), про Божі імена тощо. Крім того, він з дитинства любив церковні піснеспіви Дамаскина.

⁵⁷⁶ Пасхальна заутреня, пісня 4-а, ірмос: "Богоотец убо Давид пред сѣнным ковчегом скакаше играя...".

⁵⁷⁷ Див. прим. 18 до циклу «Басни Харьковскія».

⁵⁷⁸ Пор.: "Трісолнечный и єдиноначалньїй Боже..." [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739.-Арк. 7].

⁵⁷⁹ Сковорода має на думці слова: И в^віде /ишігсей й Злршнъ, й нлдЗвъ й ЗвіХдъ й сед/ИвдесАтъ СЗ стЗрецъ ій/іевві^ъ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 24: 9).

⁵⁸⁰ Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 25.

⁵⁸¹ Сковорода має на думці слова: совлкідЗєтса /инѣ вѣнецъ прЗвдві, єгбже воадЗстъ /ий гдв въ денв шнъ (Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 8).

⁵⁸² Книга пророка Осїї 2:19-20.

⁵⁸³ Пісня над піснями 4: 9.

⁵⁸⁴ Сковорода має на думці слова: ВертогрЗдъ 'злк/ікіченъ сестрЗ /иоа нев^стл, вертогрЗдъ ■^еік/ікіченъ (Пісня над піснями 4: 12).

⁵⁸⁵ Пісня над піснями 2: 5.

⁵⁸⁶ Книга Притч Соломонових 25:11.

⁵⁸⁷ Книга Притч Соломонових 16:16.

⁵⁸⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: въ н^дрѣ^ъ же /иой^ъ сокрв^ъ глгб/іві grw (Книга Йова 23: 12).

⁵⁸⁹ Див.: Книга Суддів 16: 21.

⁵⁹⁰ Сковорода має на думці слова: й вса К/іЗда^и, йже йскопЗіш рлвй отцЗ єгш, во вре/ИА отцЗ єгш, 'злгрлдйіш а фіґлїсп/ШАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 15).

⁵⁹¹ Пісня над піснями 7: 4.

⁵⁹² Плач Єремії 2: 1.

⁵⁹³ Плач Єремії 2: 2.

⁵⁹⁴ Плач Єремії 3: 49.

⁵⁹⁵ Плач Єремії 3: 51.

⁵⁹⁶ Плач Єремії 4: 17.

⁵⁹⁷ Плач Єремії 5: 17.

⁵⁹⁸ Плач Єремії 5: 15.

⁵⁹⁹ Плач Єремії 5: 16.

⁶⁰⁰ Євангелія від св. Луки 10: 23.

⁶⁰¹ Книга Йова 29: 2.

⁶⁰² Книга Йова 29: 15.

⁶⁰³ Книга Йова ЗО: 1.

⁶⁰⁴ Книга Йова ЗО: 10.

605 Неточна цитата з Книги Йова ЗО: 31. Пор.: ШврлтйішсА же въ плачь гІілн /иоа, піснв же /иоа въ рвідЗнїе /ИНІ.

606 Неточна цитата з Книги Йова ЗО: 23. Пор.: Ві/иъ во, йкш С/иертв /иа сотретъ.

⁶⁰⁷ Книга Притч Соломонових 22:13.

⁶⁰⁸ Книга Притч Соломонових 15: ЗО.

⁶⁰⁹ Пісня над піснями 4: 9.

⁶¹⁰ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 14. Пор.: йвй /ии з^къ твбй, й оус/іьіішнъ сотвори /ИИ Г/іЗсЪ твбй: Йкш гласъ твбй С/МДОКЪ, й ШБр^Ъ твбй крлсенъ.

⁶¹¹ Книга Псалмів 76 (77): 19.

⁶¹² Див.: Книга Ісуса Навина 10: 12-13.

⁶¹³ Книга Ісуса, сина Сирахового 43: 4.

⁶¹⁴ Пісня над піснями 2: 17.

⁶¹⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 33 (34): 17. Пор.: /Іице же гдне нл творАЦША s/іЗа.

⁶¹⁶ Друга книга Мойсеєва: Вихід 33: 23.

⁶¹⁷ Книга Йова 42: 12.

⁶¹⁸ Сковорода має на думці слова: й се, ко/іеснйцл огнєннла й кони огненній (Четверта книга царств 2: 11).

⁶¹⁹ Сковорода має на думці слова: И йіш єго Йноп/іЄ/Иєнннцві, й й^водбіш Є'ИХ очи (Книга Суддів 16: 21).

⁶²⁰ Перше значення імені Самсон - "солнце єго", або "малоє солнце" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 451].

⁶²¹ Див.: Книга Суддів 15: 19.

⁶²² Євангелія від св. Марка 16:18.

⁶²³ Сковорода має на думці слова: С/гЬпецъ нікїй сІдашє при пХтй просА (Євангелія від св. Луки 18: 35).

⁶²⁴ Книга Псалмів 24 (25): 16; 85 (86): 16.

⁶²⁵ Книга Псалмів 122 (123): 2.

⁶²⁶ Книга Псалмів 17 (18): 29.

⁶²⁷ Книга пророка Ісаї 42: 16.

⁶²⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 35: 6. Пор.: Т*огдЗ скбчитъ ^ро/ивш йкш Є/ієн в.

⁶²⁹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 33: 22.

⁶³⁰ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 33: 22. Пор.: не /иинетъ /иене гдв сХдїа нЗшъ.

⁶³¹ Книга пророка Єремії 17: 14.

⁶³² Книга пророка Аввакума 1:12.

⁶³³ Книга Йова 19: 25-26.

⁶³⁴ Книга Премудрості Соломонової 3: 2.

⁶³⁵ Книга Псалмів 22 (23): 2.

⁶³⁶ Фразу по/иЗ^нный гдь узято з Плачу Єремії 4: 20.

⁶³⁷ Плач Єремії 4: 20.

⁶³⁸ Плач Єремії 4: 19.

⁶³⁹ Книга Псалмів 78 (79): 2.

⁶⁴⁰ Сковорода має на думці слова: й В/іЗсъ Г/ілвьі вЗшєа не погйвнетъ (Євангелія від св. Луки 21: 18).

⁶⁴¹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 24: 28. Пор.: йд^же во ащ вХдетъ трХпъ, таліш соверХтсА ор/ій.

⁶⁴² Книга пророка Ісаї 46: 11.

⁶⁴³ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 22.

⁶⁴⁴ Книга Притч Соломонових ЗО: 17.

⁶⁴⁵ Сковорода має на думці слова: не вйдѣ^ъ же, йкш врЗвЇА нл стѣнѣ сХть, й очесе/иъ /ИОЙ/ИЪ (ЯвереТЫ/ИЪ ЙфЫ/ИЪ, ЙспХстЙіШ врЗвЇА ТЄП/ІОЄ Hd ОЧЄсЗ /ИОА, Й БЫІШ В^/ІЬ/Иіі Hd очеоЁ^ъ /иой^ъ (Книга Товіта 2:10).

⁶⁴⁶ Неточна цитата з Книги Йова 38: 19. Пор.: Въ коей же ^е/И/ій всє/іаєтса св^тъ, тл\і же кбе єсть /И^сто;

⁶⁴⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 22.

⁶⁴⁸ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 44.

⁶⁴⁹ Книга Екклезіястова 1: 10.

⁶⁵⁰ Книга Псалмів 101 (102): 27.

⁶⁵¹ Книга Псалмів 101 (102): 28.

⁶⁵² Неточна цитата з Книги Йова 38:19. Пор.: Въ коей же ^Є/И/ій всє/іаєтса св^тъ.

⁶⁵³ Книга Псалмів 18 (19): 5.

⁶⁵⁴ Пісня над піснями 2: 1.

⁶⁵⁵ Третя книга Мойсеєва: Левит 26: 10.

⁶⁵⁶ Третя книга Мойсеєва: Левит 26: 12.

⁶⁵⁷ Книга Екклезіястова 2: 24.

⁶⁵⁸ Книга Екклезіястова 2: 24.

⁶⁵⁹ Книга Екклезіястова 2: 14.

⁶⁶⁰ Книга Екклезіястова 1: 2.

⁶⁶¹ Книга Екклезіястова 2: 11.

⁶⁶² Книга Псалмів 33 (34): 9.

⁶⁶³ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: дХ^ъ єсть, йже шжив/іАетъ, П/ібть не пб/іь^Хетъ ничтоже.

⁶⁶⁴ Книга Йова 9: 7.

⁶⁶⁵ Книга Псалмів 106 (107): 29.

⁶⁶⁶ Книга Ісуса Навина 10: 12-13.

⁶⁶⁷ Книга Йова 38: 31-32.

⁶⁶⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 34: 4. Пор.: й йстЗгстъ вса сЙ/іьі нєвєсньіа, Й СВЇЄТСА нево Зки свйтокъ, Й ВСА ВВ^ЗДЫ СПіідХтЪ Йкш /ійствїе СЪ /ІО^ЬІ.

⁶⁶⁹ Євангелія від св. Матвія 2: 11.

⁶⁷⁰ Книга Псалмів 73 (74): 16.

⁶⁷¹ Очевидно, це парафраза або Книги пророка Ісаї 63: 14 (пор.: тлкш прове/гь єси люди твоа сотворити теві Ы/ИО/ИХ й/ИА С/іЗвно), або Книги Псалмів 49 (50): 23 (пор.: Жертва ^ВіІ/ІЫ прос/іЗвитъ /ИА).

⁶⁷² Євангелія від св. Матвія 2: 9.

⁶⁷³ Окреслення Бога як "вічного всевидягцого ока" Сковорода пов'язував з ім'ям здогадного автора «Авести» Заратустри, чи Зороастра (VII ст. до н. е.). Згідно з версією Діогена Лаерція (І, 2), Зороастр був першим магом [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 63]. Покликання на Зороастра можна знайти і в інших старих українських письменників, наприклад, у Феофана Прокоповича [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 284].

⁶⁷⁴ Це - перший рядок ѴІІІ-го з так званих Орфічних гімнів. Див. прим. 204 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном гцастіи в жизни».

⁶⁷⁵ Див. прим. 952.

⁶⁷⁶ Книга пророка Малахії 4: 2.

⁶⁷⁷ Книга Псалмів 88 (89): ЗО.

⁶⁷⁸ Сковорода має на думці емблематичний малюнок «Радуга на небѣ» (підпис: "Дождь без солнца не бьіваєт. Non aqua sine sole") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. — С. 66-67].

⁶⁷⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 32: 15. Пор.: дбндеже нЗйдетъ нл ны д^ъ СЗ

ВЫШНАГШ.

⁶⁸⁰ Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдв вгъ нЗшъ; Ім'я Михаїл (гр. МіхацА) означає, зокрема, "Кто ж яко Бог?" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 436]. Див. прим. 2 до діалоіу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

⁶⁸¹ Див. прим. 101 до діалоіу «Разговор пяти путников о истинном гцастіи в жизни».

⁶⁸² Сковорода має на думці слова: й сверже женЗ єдинії оуѵіб/иокъ жернбвный нл Г/МвХ •Звї/ИЄ/ie^d, й сокрХшй Є'ИХ те/ИА (Книга Суддів 9: 53).

⁶⁸³ Сковорода має на думці слова: И про^вЗ икшвъ й/ИА /иістХ то/иХ дб/иъ вжїй: оу/ііі/И/іХ^ъ же ві й/ИА грЗдХ первіе (Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 19).

⁶⁸⁴ Сковорода має на думці слова: /Іітшрлс/іи твоа ыдъ шйпкшвъ съ п/іодб/иъ йв/іочны/иъ (Пісня над піснями 4: 13).

⁶⁸⁵ Див.: Книга пророка Йони 4: 6-10.

⁶⁸⁶ Сковорода має на думці слова: й се, свіціникъ З/іЗтъ весь, й світй/іце ве^Х єгш, й СЄД/ИЬ СВІТИ/ІНИКЪ вер^х ЄГШ, Й СЄД/ИЬ чЗшИЦЪ СВІТИ/ІНИКШ/ИЪ Вер^НИ/ИЪ ЄГШ (Книга

пророка Захарії 4: 2).

⁶⁸⁷ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 2. Пор.: шдІайса світо/иъ йкш рижого.

⁶⁸⁸ Парафраза Євангелії від св. Матвія 20: ЗО. Пор.: И се, два С/гЬпцЗ сІдацм при пХтй.

⁶⁸⁹ Сковорода має на думці слова: И іюве/i'l; гдь вгъ 'гыкв'1;, й во^р^сте іид і'/ивбю єгш, єже шсінйти єго СЗ S/іы^ъ єгш (Книга пророка Йони 4: 6). "Тыква" справді належить до кола емблематичних образів. Див., наприклад, 415-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» з підписом: "Онѣ суть естественны. Природою производятся. Без наставленія учителей. Nullo docente maeistro" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 104-105].

⁶⁹⁰ Книга Псалмів 139 (140): 8.

⁶⁹¹ Див. прим. 257 до діалоіу «Наркісс».

⁶⁹² Книга пророка Захарії 4: 2.

⁶⁹³ Парафраза Книги пророка Іоїля 2: 28. Пор.: стлрцы влши сшнїа оу"зрАтъ, й гоншты

ВЛШИ ВИДНІША О^ВЙДАТЪ.

⁶⁹⁴ Книга Притч Соломонових 16: 4.

⁶⁹⁵ Сковорода має на думці слова: прбк/іАтъ чмов'ктл, пред где/иъ, йже постлвитъ й со^йждетъ грЗдъ сей іері^шнъ (Книга Ісуса Навина 6: 25).

⁶⁹⁶ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 5: 1. Пор.: йкш ащ уелтаА наша хѵамнна тіла р^орйтсА, со^дЗнїе СЗ вга нліаліы, хѵал\пн& нерХкотворенХ, в^чнХ Hd нвсЬ^ъ.

⁶⁹⁷ Сковорода має на думці слова: й о^воавса, шедъ скры^ъ талантъ твой въ зе/шй (Євангелія від св. Матвія 25: 25).

⁶⁹⁸ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 38: 25-26.

⁶⁹⁹ Сковорода має на думці слова Гедеона: се, ат,ъ по/іожХ рХнб овчее нл гХ/Инѣ: й ащ вХдеТЪ pocd Hd pSH'fi ТОЧЇКІ, Й ПО всей ^Є/И/іЙ сХіШ, О^ріІ^Х/ИѢкі, Йкш СПііСЄШИ рХкбкі /ИОЄКІ ІЙ/іа, йкоже глалъ єсй (Книга Суддів 6: 37). Образ "орошеного руна" був дуже популярний в українській бароковій літературі. Досить пригадати хоч би марійну збірку Дмитра Туптала під назвою «Руно орошенноє» (Чернігів, 1680).

⁷⁰⁰ Євангелія від св. Луки 1: 49.

⁷⁰¹ Можливо, це парафраза Книги Премудрості Соломонової 1: 7. Пор.: йкш д^ъ гдень Йспб/ІНИ ВСЄ/ІЄНН!ІК>.

702 Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 42: 8; 48: 11. Пор.: славы /Иоєа йнб/иХ не далгь.

⁷⁰³ Книга Псалмів 44 (45): 9.

⁷⁰⁴ Книга Притч Соломонових 16: 4.

⁷⁰⁵ Книга Йова 38: 19.

706 Очевидно, Сковорода має на думці слова: И вє^воднііа вХдетъ во є^ерсі, й нл жЗждХфей уеліли йстбчникъ вбдный вХдетъ (Книга пророка Ісаї 35: 7).

⁷⁰⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й да со^ЙждХтса ст^ньі іер/ій/ИскЇА (Книга Псалмів 50 (51): 20).

⁷⁰⁸ Мабуть, Сковорода має на думці слова: гбры взыгрЗішсА йкш овнй (Книга Псалмів

113 (114): 4).

⁷⁰⁹ Сковорода має на думці слова: йсклп/ікітъ гбры с/мдость (Книга пророка Іоїля 3: 18).

⁷¹⁰ Фраза весь сбн/иъ лкдш зринає в Книзі Псалмів 61 (62): 9.

⁷¹¹ Книга пророка Захари 2: 8.

⁷¹² Книга Псалмів 101 (102): 14.

⁷¹³ Книга Суддів 16: ЗО.

⁷¹⁴ Сковорода має на думці образи 1-ої глави Книги пророка Єзекіїля.

⁷¹⁵ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 1: 17. Пор.: Не ве^ прЗвды во ПростиpdKITCA /ирєжи... Перн5тЫ/ИЪ.

⁷¹⁶ Див. прим. 44 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁷¹⁷ Книга Псалмів 16 (17): 14.

⁷¹⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 27.

⁷¹⁹ Книга Екклезіястова 2: 14.

⁷²⁰ Пісня над піснями 4: 12.

⁷²¹ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 6.

⁷²² Євангелія від св. Луки 8: 11.

⁷²³ Книга пророка Захарії 6:12.

⁷²⁴ Книга Притч Соломонових 20: 5.

⁷²⁵ Пісня над піснями 5: 2.

⁷²⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 9.

⁷²⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34: 7.

⁷²⁸ Євангелія від св. Луки 2: 51.

⁷²⁹ Послання св. ап. Павла до євреїв 9: 4.

⁷³⁰ Книга Псалмів 86 (87): 3.

⁷³¹ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 44.

⁷³² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 12. Пор.: ^лато же онвіа уелілй дбврое.

⁷³³ Очевидно, це парафраза слів Христа: глаголк во валгь, йкш ни едйнъ /иХжей т^ъ ЗвЗннві^ъ вкХситъ /Иоєа вечери: /инб^и во сХтв уванн, ліалш же й^врЗннві^ъ (Євангелія від св. Луки 14: 24).

⁷³⁴ Сковорода має на думці слова: Вса же 'гкѵіеы й^ъ й ^ревты й^ъ, й рХи/Ь й^ъ й крй/ij й^ъ й KO/ieed пш/iHd очесъ шкрестъ четвіре^ъ ко/іееъ (Книга пророка Єзекїіля 10: 12).

⁷³⁵ Див. прим. 2 до поезії «De sacra caena, seu aeternitate» та прим. 66 до діалоіу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

⁷³⁶ Можливо, це парафраза Першої книги маккавейської 5: 60. Пор.: гнЗни выша дажс до предѣ/іъ.

⁷³⁷ Книга Суддів 4: 16.

⁷³⁸ Книга Ісуса Навина 10: 19.

⁷³⁹ Книга Суддів 20: 40.

⁷⁴⁰ Книга Суддів 20: 40.

⁷⁴¹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 10. Пор.: В^а же онъ вса сїа й ^ауділй.

⁷⁴² Книга Юдити 13: 8.

⁷⁴³ Книга Ісуса Навина 8: 18.

⁷⁴⁴ Сковорода має на думці слова: ниже ^ревты й^ъ, й ввісотЗ башє й/иъ (Книга пророка Єзекїіля 1: 18).

⁷⁴⁵ Книга Ісуса Навина 8: 21.

⁷⁴⁶ Книга Йова 5: 19.

⁷⁴⁷ Друга книга царств 22: 12.

⁷⁴⁸ Пісня над піснями 2: 9.

⁷⁴⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 3.

⁷⁵⁰ Книга Йова 42: 12.

⁷⁵¹ Книга пророка Єзекїіля 1: 18.

⁷⁵² Книга Псалмів 11 (12): 9.

⁷⁵³ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 3: 18. Пор.: да во^/ибжете р^Х/М^ти со всілій СТВІ/ИИ, что широті Й ДО/ІГОтЗ й Г/іХвинЗ й ввісотк

⁷⁵⁴ Книга пророка Єзекїіля 1: 18.

⁷⁵⁵ Парафраза Книги пророка Єзекїіля 1:16. Пор.: йкоже аціс вві ввмо кб/іо въ ко/іесй.

756 у_спі_ння Пресвятої Богородиці, утреня, пісня 4-а, ірмос. Пор.: "сияніе блистанія Твоего, во свѣт языков изыдет, и возгласит Тебе бездна с веселіем...".

⁷⁵⁷ Див. прим. 101 до діалоіу «Разговор пяти путников о истинном гцастіи в жизни».

⁷⁵⁸ Книга Екклезіястова 2: 14.

⁷⁵⁹ Книга Притч Соломонових 17: 24.

⁷⁶⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: той во велйкъ пЗче всё^ъ ділъ свой^ъ (Книга Ісуса, сина Сирахового 43: ЗО).

⁷⁶¹ Фразу кб/іо въ ко/іесй взято з Книги пророка Єзекїіля 1: 16.

⁷⁶² Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 2. Пор.: 3^Є/И/1а же вѣ нєвйди/ил й неХстрбенл.

⁷⁶³ Див. прим. 152 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁷⁶⁴ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 6. Пор.: Евктв челов^къ пос/ілнъ СЗ вга.

⁷⁶⁵ Успіння Пресвятої Богородиці, утреня, пісня 4-а, ірмос. Пор.: "сияніе блистанія Твоего, во свѣт языков изыдет...".

⁷⁶⁶ Воскресний канон, глас 2-ий, пісня 3-я. Пор.: "Процвѣла есть пустыня, яко крин, Господи, языческая неплодягцая церковь...".

⁷⁶⁷ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 24: 5. Пор.: кб/ів доврй дб/ии твой, икшве.

768 Послання св. ап. Павла до євреїв 8: 2.

⁷⁶⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова на взір: "Живот от гроба возсіял єси, Христе Боже" (Неділя друга по Пасці, тропар, глас 8-ий).

⁷⁷⁰ Пор. зі зверненими до Христа словами молитви: "Присносугцно кипягцій, животный и просвѣтительный источниче..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 18 (третя пагін.)].

⁷⁷¹ Фраза во вре/ИА своє часто зринає в Біблії, вперше - у Третій книзі Мойсеєвій: Девит 26: 4.

⁷⁷² Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 17.

⁷⁷³ Євангелія від св. Дуки 8: 11.

⁷⁷⁴ На цій приказці можуть засновуватися цілі сценки, як, припустімо, у книзі «Сѣмя слова Божія»: "...лѣнивіи христіане, когда комедія, охота якая чрез цѣлый день или ногць продолжаєтся, ни мало не скучают, а когда проповѣдь хотя чрез один час или и менше предлагаєтся, описати трудно, якая им скука. Ох! як долго, молвят, разговорился наш духовный! пора уже обѣдати" [Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 488].

⁷⁷⁵ Книга пророка Амоса 8: 13.

⁷⁷⁶ Пісня над піснями 1: 3.

⁷⁷⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 27.

⁷⁷⁸ Пор.: "Окуляри під очі поставити" [Номис, № 3849]; "Вставив му окуляри"; "Справив їй окуляри під очима" [Франко, № 4244, 19179]. Цю приказку можна зустріти й у творах інших українських письменників. Наприклад, один із героїв «Енеїди» Івана Котляревського погрожує іншим: "На очі вставлю окуляри" [Котляревський І. Енеїда // Котляревський І. Повне зібрання творів. - Київ, 1969. - С. 63].

⁷⁷⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 27.

⁷⁸⁰ Послання св. ап. Павла до галатів 4: 6.

⁷⁸¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 22.

⁷⁸² Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 32: 2-А.

⁷⁸³ Друга книга Мойсеєва: Вихід 32: 4.

⁷⁸⁴ Див.: Книга Ісуса Навина 15: 16, наст.

⁷⁸⁵ Див.: Книга Суддів 11: 34-40.

⁷⁸⁶ Див.: Книга Суддів 9: 53.

⁷⁸⁷ Див.: Книга Суддів 4: 21.

⁷⁸⁸ Див.: Перша книга царств 1: 13-15.

⁷⁸⁹ Див.: Перша книга царств 25: 18-21.

⁷⁹⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Дуки 1: 39. Пор.: йде въ гшрнАА со тцмніыіъ.

⁷⁹¹ Євангелія від св. Дуки 1: 28, 42.

⁷⁹² Книга Йова 39: 1.

⁷⁹³ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 8.

⁷⁹⁴ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 9. Пор.: во^/ий /ині гоницХ три/іітнх Й КО^Х три/іітнх Й OBHd ТрИ/іІтНЛ, Й гбр/ІИцХ Й ГО/іХвА.

⁷⁹⁵ Дії св. апостолів 9: 40.

⁷⁹⁶ Пісня над піснями 1: 14; 4: 1.

⁷⁹⁷ Див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 462.

⁷⁹⁸ Євангелія від св. Луки 1: 38.

⁷⁹⁹ Книга Юдити 10: 3.

⁸⁰⁰ Неточна цитата з Книги Юдити 10: 4. Пор.: й шв/іожй /ионистл й и/бпки, й перетни й оусерА^и й все оукріїшен/ие своє.

⁸⁰¹ Книга Юдити 10: 7.

⁸⁰² Книга Псалмів 44 (45): 14.

⁸⁰³ Книга Суддів 8: 24-25.

⁸⁰⁴ Фраза живб/иХ вгХ зринає в Книзі пророка Даниїла 14: 5. Див.: понеже не пок/ілнакіса кХ/ЖрШ/ИЪ pXld/ИИ СОТВОреННЫ/ИЪ, НО ЖИВО/ИХ ВГХ СОТвбрфЄ/ИХ нево Й Зе/ШЮ й В/ілдХфЄ/иХ всі/ии.

⁸⁰⁵ Одне зі значень імені Йосиф - "помноженє" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 417].

⁸⁰⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 47:19.

⁸⁰⁷ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: П/ібтв не пб/ів^Хетъ ничтоже.

⁸⁰⁸ Див. прим. 217.

⁸⁰⁹ Книга Суддів 12: 6.

⁸¹⁰ Див.: Євангелія від св. Матвія 12: 1-8; Євангелія від св. Марка 2: 23-28; Євангелія від св. Луки 6: 1-5.

⁸¹¹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 41: 5. Пор.: й се, еєд/иь класи йс^ождЗ^Х щ стєв/іїа єдЙніігш й^врЗнны й доврьі.

⁸¹² Фраза не /иХчи /иєнє зринає в Євангелії від св. Марка 5: 7; 8: 28.

⁸¹³ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

⁸¹⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 32.

⁸¹⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 25.

⁸¹⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

⁸¹⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 25.

⁸¹⁸ Див. прим. 952.

⁸¹⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 7.

⁸²⁰ Друга частина речення являє собою цитату з Євангелії від св. Івана 1: 5. Пор.: й Т/иЗ єгш не ШВАТЪ.

⁸²¹ Книга Псалмів 4: 7.

⁸²² Євангелія від св. Івана 1: 4.

⁸²³ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7. Пор.: Bo^epdTATCA нл вечеръ, й в^З/ічХтъ.

⁸²⁴ Книга Псалмів 89 (90): 14.

⁸²⁵ Книга Псалмів 16 (17): 15.

⁸²⁶ Можливо, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 37: 10. Пор.: чтб сбнъ сей, Єгбже єсй вйді/іъ;

⁸²⁷ Книга пророка Захарії 4: 2.

⁸²⁸ Четверта книга царств 15: 12.

⁸²⁹ Книга Псалмів 118 (119): 105.

⁸³⁰ Див. прим. 32 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

⁸³¹ Книга пророка Захари 4:10.

⁸³² У Євангеліях сказано, що Ісус нагодував п'ять тисяч народу п'ятьма хлібинами (див.:

Євангелія від св. Матвія 14: 13-21; Євангелія від св. Марка 6: 30-44; Євангелія від св. Луки 9: 10-17; Євангелія від св. Івана 6: 1-15). Це диво старі українські богослови тлумачили найперше в буквальному сенсі. Наприклад, Дмитро Туптало писав: "Пятьма хлѣбами от Христа пяти тысящ народа насьіщеніє самим бв дВлом, якоже то ясно євангелская історіа изявляєт" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 321]. Хоча, з другого боку, "по образу аллигоріческаго толкованія", "то чудесноє Христово дВло образова собою будущая: пусто мѣсть образова языков... Пять хлѣбы образоваху собою пять чувств, или паче прознаменоваху пять болших язв пречистаго тѣла Христова... Двѣма рыбами прознаменовахуся двѣ книги: Євангеліє и Апостол.

Дванадесятьма кошами прознаменовахуся 12 апостоли" [там само. - Арк. 321-321 (зв.)].

⁸³³ Четверта книга царств 15: 12; Книга пророка Захари 4: 6.

⁸³⁴ Див. прим. 2 до поезії «De sacra caena, seu aeternitate» та прим. 66 до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

⁸³⁵ Книга пророка Захари 4:10.

⁸³⁶ Євангелія від св. Івана 1: 5.

⁸³⁷ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Петра 1: 24. Пор.: всакл П/іоть йкш трлвк

⁸³⁸ Сковорода має на думці слова: й двѣ /иЗс/іины вер^Х gruu, єдйнл шдеснХгс св^тй/Ш/і єгш й єдЙніі шшХгсгс (Книга пророка Захари 4: 3).

⁸³⁹ Книга пророка Захари 4: 6.

⁸⁴⁰ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 9: 20. Пор.: снасть СЗ шХіи^ъ, й не нлсытитса

Чб/ІОВ^КЪ.

⁸⁴¹ Книга пророка Амоса 8: 11.

⁸⁴² Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7. Пор.: Bo^epdTATCA нл вечеръ, й в^З/ічХтъ.

⁸⁴³ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 32.

⁸⁴⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 26.

⁸⁴⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: не скрыетсА во влы^ъ врЗгъ (Книга Ісуса, сина Сирахового 12: 8).

⁸⁴⁶ Парафраза Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 8. Пор.: едйнъ день пред ГДб/ИЪ Йкш ТЫСАЦкІ /Г^ТЪ.

⁸⁴⁷ Книга Суддів 12: 6.

⁸⁴⁸ Очевидно, це парафраза Третьої книги Мойсеєвої: Левит 8: 35. Пор.: со^рлнйте

ПОВб/іѢшА ГДНА, Дії НЄ О^/Ирете.

⁸⁴⁹ Євангелія від св. Івана 6: 35, 51.

⁸⁵⁰ Євангелія від св. Івана 6: 60.

⁸⁵¹ Євангелія від св. Матвія 11: 15; 13: 9, 43; 25: ЗО; Євангелія від св. Марка 4: 9; Євангелія від св. Луки 8: 8,15; 14: 35.

⁸⁵² Книга пророка Єремії 13: 17.

⁸⁵³ Послання св. ап. Павла до римлян 8: 35.

⁸⁵⁴ Книга пророка Єремії 15: 6.

⁸⁵⁵ Книга пророка Єремії 15: 6.

⁸⁵⁶ Книга Суддів 12: 6.

⁸⁵⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 2: 34. Пор.: ее, /іежйтъ сей Hti плденїе.

⁸⁵⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкш стрілою йспХфеногс нл нл/И^реное /И^сто ріі^сёченный Зеръ (Книга Премудрості Соломонової 5: 12).

⁸⁵⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 42^3.

⁸⁶⁰ Книга Псалмів 67 (68): 19.

⁸⁶¹ Євангелія від св. Матвія 2: 11.

⁸⁶² Книга Псалмів 71 (72): 10.

⁸⁶³ Книга Псалмів 19 (20): 8.

⁸⁶⁴ Книга Псалмів 67 (68): 18.

⁸⁶⁵ Євангелія від св. Івана 18: 38.

⁸⁶⁶ Веселеїл - син Урїі, будівничий і художник часів Мойсея. Бог казав Мойсеєві про

Веселеїла таке: се, нлрекб^ъ й/иене/иъ весе/іей/іл свшл оууїи, свшл шровл, СЗ плс/иене іХдинл, Й НЛПО/ІНИ^Ъ ЄГО Д^О/ИЪ ВЖІИ/ИЪ прс/ирости Й С/ИВІШ/ІСНЇА Й В^ДТЗНЇА, ВО ВСАКО/ИЪ Д&гЬ pd^S/M^TH й Зр^їтсктонствовеїти, д&мтн улато й среврб Й /И^ДВ, й синєтХ Й ВЛГрАнЙцХ,

Й ЧерВ/іенЙцХ ПрАДенХ Й ВІГССОНЪ СКИНЕШ, Й Kd/ИЄННОЄ Д^/ІО, Й р^/іЙчіМА дрсводѣ/іствеі

д^/іеїти во всё^ъ д&гЬ^ъ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 31: 2-5).

⁸⁶⁷ Сковорода має на думці слова: четвероХгб/іно сХгХво сотворйіш /іопонъ пади въ до/іготХ, й пади въ широтХ, сХгХво (Друга книга Мойсеєва: Вихід 36: 16).

⁸⁶⁸ Книга пророка Варуха 3: 25.

⁸⁶⁹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 26: 2.

⁸⁷⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 26: 10.

⁸⁷¹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 2: 3.

⁸⁷² Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 9.

⁸⁷³ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 39: 20, наст.

⁸⁷⁴ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 2: 3-6.

⁸⁷⁵ Див.: Книга Суддів 16: 8, наст.

⁸⁷⁶ Див.: Книга пророка Даниїла 6: 16, наст.

⁸⁷⁷ Див.: Книга пророка Єремїї 20: 2, наст.

⁸⁷⁸ Див.: Дії св. апостолів 12: 4, наст.

⁸⁷⁹ Див.: Дії св. апостолів 9: 25.

⁸⁸⁰ Євангелія від св. Івана 11: 44.

⁸⁸¹ Книга Псалмів 141 (142): 8.

⁸⁸² Книга Псалмів 70 (71): 20.

⁸⁸³ Книга Ісуса, сина Сирахового 24: 15.

⁸⁸⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 10. Пор.: /Иві (оу'вш) вХи J(pTd рЗди.

⁸⁸⁵ Парафраза Книги Йова 38: 19. Пор.: Въ кбей же зє/шй всє/іаєтса св^тъ, тл\і же кбе Єств /И^сто;

⁸⁸⁶ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 12. Пор.: ^лато же онвіа уемлй дбврое.

⁸⁸⁷ Книга Псалмів 22 (23): 2.

⁸⁸⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 10.

⁸⁸⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2.

⁸⁹⁰ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 8: 7. Пор.: Гдв во вгъ ТВОЙ введетъ ТА ВЪ Зе/И/ІЮ влагік.

⁸⁹¹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 8: 8.

⁸⁹² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 8: 9.

⁸⁹³ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 17: 6.

⁸⁹⁴ Див.: Книга Суддів 15: 19.

⁸⁹⁵ Див.: Книга пророка Даниїла 2: 34. Ідеться про Христа. Пор.: "Камень нерукосѣчный от горы несѣкомыя тя, Двво, краєуголньїй отсѣчеся - Христос" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 458].

⁸⁹⁶ Див. прим. 1 до поезії «De sacra caena, seu aeternitate».

⁸⁹⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 6.

⁸⁹⁸ Слів "вода и вода" в Біблії немає.

⁸⁹⁹ Друга книга царств 23:15.

⁹⁰⁰ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 25.

⁹⁰¹ Див.: Четверта книга царств 2: 21.

⁹⁰² Див.: Книга пророка Йони 1: 15.

⁹⁰³ Див.: Євангелія від св. Матвія 3: 13-17; Євангелія від св. Марка 1: 9-11; Євангелія від св. Луки 3: 21-22.

⁹⁰⁴ Книга Псалмів 106 (107): 23.

⁹⁰⁵ Див.: Книга пророка Даниїла 14: 27.

⁹⁰⁶ Книга Псалмів 147 (148): 5.

⁹⁰⁷ Книга Псалмів 147 (148): 3.

⁹⁰⁸ Книга Ісуса, сина Сирахового 24: 17.

⁹⁰⁹ Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/иш і,л женбгс щ оучтъ свой^ъ вбдХ йкш рікХ, Дії іо въ ріці потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

⁹¹⁰ Книга Псалмів 147 (148): 4.

⁹¹¹ Книга пророка Даниїла 7: 9.

⁹¹² Сковорода контамінує тут два вірші: Книга пророка Ісаї 11: 6 (й отроче мало поведетъ а) та 11: 8 (й отроче лмадо Hti пефєрьі Зсп'ідшвъ й нл ложе й^чЗдїй Зсп'ідски^ъ рХкХ во^/іожйтъ).

⁹¹³ Книга пророка Даниїла 14: 27.

⁹¹⁴ Неточна цитата з Книги Йова 40: 24. Пор.: поигрЗеши же лн съ нй/иъ.

⁹¹⁵ Книга Йова 40: 20-21.

⁹¹⁶ Книга Йова 40: 14.

⁹¹⁷ Книга Псалмів 103 (104): 26.

⁹¹⁸ Євангелія від св. Луки 18: 32.

⁹¹⁹ Сковорода має на думці слова: р^ріжи рыbS, й в^авъ сердце й печень й жмчь, по/іожй со^рЗннш (Книга Товіта 6: 5).

⁹²⁰ Див.: Євангелія від св. Матвія 17: 27.

⁹²¹ Євангелія від св. Івана 21: 3.

⁹²² Неточна цитата з Книги Йова 40:15. Пор.: во^шедъ же нл гбрХ стрє/ийннХкі.

⁹²³ Книга Йова 41: 21.

⁹²⁴ Див. прим. 173 до трактату «Книжечка о чтеніи Свягцен[наго] Писанія, нареченна Жена Лотова».

⁹²⁵ Друга книга царств 22: 9.

⁹²⁶ Книга Ісуса Навина 8: 19.

⁹²⁷ Книга Ісуса Навина 8: 20.

⁹²⁸ Перше соборне послання св. ап. Івана 5: 8.

⁹²⁹ Трохи неточна цитата з Третьої книги царств 8: 27. Останнє слово має форму: ти.

⁹³⁰ Книга пророка Єзекіїля 1: 18.

⁹³¹ Книга Псалмів 38 (39): 5.

⁹³² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 14: 14. Пор.: сочте д0/И0чЗдцы своа.

⁹³³ Книга пророка Захари 2: 1.

⁹³⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 8. Пор.: И нлыдй гдь вгъ рЗй во єде/И^Ь Hd востби/Ь^ъ.

⁹³⁵ Книга пророка Аггея 2:10.

⁹³⁶ Едем - по-єврейському "Еден" (^ceden) означає "насолода", "розкіш". У словнику Памви Беринди воно тлумачиться як "роскош, охолода" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 396]. Це також назва місцевості. Див.: "І насадив Господь Бог рай (буквально: gan, 'сад'; у Септуагінті: парадЕіаос,) ув Едені" (Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 8). Еден - це земля достатку й блаженства. За назвою місцевості був іменований сад: ган-Еден, Едемський сад (див., наприклад: Перша книга Мойсеєва: Буття 3:23; у Септуагінті: "па^аЬгюос; тг\с, трифт^д", "сад розкоші") [докладніше див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1989. - Vol. 2. - P. 22]. Саме тому Сковорода міг надавати цьому слову таке значення.

⁹³⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 9.

⁹³⁸ Книга пророка Захари 6: 12.

⁹³⁹ Пісня над піснями 5: 16.

⁹⁴⁰ Четверта книга Мойсеєва: Числа 13: 23.

⁹⁴¹ Див. прим. 5 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁹⁴² Книга Притч Соломонових ЗО: 19.

⁹⁴³ Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 8.

⁹⁴⁴ Див. прим. 18 до циклу «Басни Харьковскія».

⁹⁴⁵ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

⁹⁴⁶ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2.

⁹⁴⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 121 (122): 4. Пор.: Т'З/ИШ во в^ыдбіш кш/Т^нл, кш/Г^нл

ГДНА.

⁹⁴⁸ Книга Псалмів 131 (132): 17.

⁹⁴⁹ Книга Ісуса, сина Сирахового 42: 25.

⁹⁵⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 61 (62): 12. Пор.: Єдиною г"лл вгъ, двоа сїа

С/ІЫШіі^Ъ.

⁹⁵¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 7: 15.

⁹⁵² Сковорода добачає в структурі образу три рівні: "образ простий" є знаком "образу твірного", а той своєю чергою є знаком "образу утворюваного", що його в літературі українського бароко зазвичай окреслювали як "первообразноє", чи "архетип". Дмитро Чижевський коментував цю трихотомію так: "У кожному символі - три шари буття: 1) просте, голе буття; 2) буття, що зображує (так би мовити, 'буття в функції зображення') та 3) захований сенс образу" [Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 48]. Пор., наприклад, з міркуваннями Антонія Радивиловського: "В каждом образѣ три рѣчи маются от нас уважати: наперед матеріа, иж образ єст златый албо сребрный, люб на чом иншом выраженый. По-вторе, кшталт, иж єст пієнкне и штучне зробленый. По-третє, вьюбраженє, иж вьіражаєт того, чіим єст образом и подобієм..." [РадивиловськийА. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 435 (зв.); докладніше див.: УшкаловЛ. Метафізика образу // УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 3-10].

⁹⁵³ "Хлѣб ангельскій" - це Христос. Пор.: "Господи Ісусе Христе Боже наш, хлѣбе ангелскій, хлѣбе живота вѣчнаго" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 219 (друга пагін.)].

⁹⁵⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 8: 3.

⁹⁵⁵ Книга Псалмів 103 (104): 15.

⁹⁵⁶ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32:14.

⁹⁵⁷ Фразу нево нєвєсе взято з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 10: 14. Пор. також: "Небеса небес не довлѣют тебѣ..." [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 45 (третя пагін.)].

⁹⁵⁸ Парафраза Книги пророка Єзекіїля 1: 16. Пор.: кб/іо въ ко/іесй.

⁹⁵⁹ Книга Псалмів 113 (114): 24.

⁹⁶⁰ Книга Притч Соломонових 22:18.

⁹⁶¹ Парафраза Книги Притч Соломонових 22: 21. Пор.: Т^ы же напиши а севі трйжды, Ніі СОвІтЪ Й С/ИЫС/ГЬ Й р^Х/ИЪ, Hd широті сердце твоегш.

⁹⁶² Неточна цитата з Книги Йова 38: 19-20. Пор.: Въ коей же уемли всє/іаєтса світъ, Т/иі же кбе єсть /місто; dtpc оуво введеши /иа въ преді/іы й^ъ. У Вульгаті (Job 38: 20) тут справді вжито слово terminos. Пор.: ".. .ut ducas unumquoque ad terminos suos..."

⁹⁶³ Книга Йова 38: 20.

⁹⁶⁴ Книга Йова 38: 4.

⁹⁶⁵ Книга Йова 38: 5.

⁹⁶⁶ Книга Йова 38: 4.

⁹⁶⁷ Пісня над піснями 4: 16.

⁹⁶⁸ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 10. Пор.: д^ъ во вса йспытХетъ, Й Г/іХвИНЬІ ВЖЇА.

⁹⁶⁹ Див.: ІііЙ/іь, жєнЗ ^dBepoBd, кб/гь кХфный, й в^а шатъ въ рХкХ свого, й вийде къ нє/иХ тЙ^Ш, Й ВОДрХ^Й кб/ІЪ ВО СКрЗнІИ ЄГШ, Й промне ДО ^Є/И/іЙ: й сей оутрХждсА спЗше, й й^дше (Книга Суддів 4: 21).

⁹⁷⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 11.

⁹⁷¹ Євангелія від св. Івана 15: 1, 5. Пор. молитовний текст: "Господи Ісусе Христе наш, иже єси лоза истинная..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 205 (друга пагін.)].

⁹⁷² Сковорода має на думці слова: И прїидбіш до деври грбадньїА, й сог/іадліш го: й (урі^іш (ЯтХдХ вітвь, й грбадъ вїногрлдл едйнъ Hd ней, И ВОЗДВИГОІШ ГО Ніі жердь, й СЗ шйпкшвъ, й (Я С/ибквей (Четверта книга Мойсеєва: Числа 13: 24).

⁹⁷³ Очевидно, це парафраза Книги Суддів 9: 13. Пор.: вїнб /иое, вєсє/іАфєє вга й че/іовіки.

⁹⁷⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 26: 28. Пор.: сїа во єсть кровь /иоа.

⁹⁷⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 43: 34.

⁹⁷⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 40: 8.

⁹⁷⁷ Книга пророка Даниїла 5: 12.

⁹⁷⁸ Див.: Євангелія від св. Матвія 1: 20.

⁹⁷⁹ Сковорода має на думці слова: /ишігсей же вийде во /ирЗкъ, йдіжє башє бгъ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 21).

⁹⁸⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 12.

⁹⁸¹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 4: 5. Пор.: й йсплде лице єгш.

⁹⁸² Фраза день гдєнь не раз зринає в Біблії, уперше - в Другій книзі Ездри 9: 52.

⁹⁸³ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 12.

⁹⁸⁴ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 32: 14. Пор.: масло крЗвїє й

/ШЄКО 0ВЧЄЄ СЪ ТХКО/ИЪ ЗгНЧИ/ИЪ Й 0ВНИ/ИЪ сыншвъ гончи^ъ Й кб^/ІИ^Ъ, СЪ ТХКО/ИЪ пшенйчньі/иъ, й крбвь грбздовХ ПЇА^Х вїнб.

⁹⁸⁵ Див.: Книга пророка Єзекіїля 3:1-3.

⁹⁸⁶ Євангелія від св. Матвія 11: 25.

⁹⁸⁷ Книга Псалмів 16 (17): 14.

⁹⁸⁸ Див.: Книга Суддів 14: 5-9.

⁹⁸⁹ Книга Псалмів 16 (17): 15.

⁹⁹⁰ Див.: Перша книга царств 17: 34-35.

⁹⁹¹ Див.: Перша книга царств 17: 51.

⁹⁹² Див.: Книга Юдити 13: 6.

⁹⁹³ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 12. Пор.: Живо во слово вжїє й д^йствєнно, й остр^йше пЗче ВСАКЛГШ /Иечк

⁹⁹⁴ Друга книга царств 23: 21.

⁹⁹⁵ Книга Премудрості Соломонової 3: 7.

⁹⁹⁶ Книга пророка Ісаї 52: 1.

⁹⁹⁷ Книга пророка Ісаї 52: 2.

⁹⁹⁸ Сковорода має на думці звернені до Орна слова Давида: дЗждв лінѣ /И^сто гХлінЗ твоегш, да со^йждХ нл ныіъ олтЗрв гдеви (Перша книга параліпоменон 21: 22).

⁹⁹⁹ Книга пророка Ісаї 60: 1.

¹⁰⁰⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 5.

¹⁰⁰¹ Друга книга царств 6:12.

¹⁰⁰² Книга Рут 3: 2.

¹⁰⁰³ Євангелія від св. Дуки 24: 30-31.

¹⁰⁰⁴ Євангелія від св. Матвія 18: 18.

¹⁰⁰⁵ У Книзі Притч Соломонових 1: 3 та в Книзі Премудрості Соломонової 8: 8 зринає фраза: р^р^шенІА гаданій.

шб Парафраза Книги Псалмів 18 (19): 11. Пор.: слЗждша гтє шда й сбтл.

¹⁰⁰⁷ Неточна цитата з Книги Суддів 14: 14. Пор.: СЗ йдХцмгш йдб/иое й^віде, й (Я кр^пклгш

Й^ВІДЄ С/МДКОЄ.

¹⁰⁰⁸ Третя книга Мойсеєва: Девит 26: 10.

¹⁰⁰⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 27.

¹⁰¹⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 6. Див. також: в^ровл же dBpdd/ИЪ вгови, й влі^нЙса ЄліХ въ прЗвдХ (Послання св. ап. Павла до римлян 4: 3).

¹⁰¹¹ Євангелія від св. Марка 16: 17.

¹⁰¹² Євангелія від св. Марка 16: 17.

¹⁰¹³ Євангелія від св. Марка 16: 18.

¹⁰¹⁴ Євангелія від св. Івана 20: 22-23.

РАЗГОВОР,

назыбаемый Алфавит, или Букварь Мира¹.

ГТвсня

Сложенна 1761-го Года, о том,

Что концём жизни нашей есгь Мир, а вожд к нему Бог, и о Людских разнопутіях.

О Жизнь безпечна! о драгій покбй!

Ты дражайшїй мнѣ всяких вегцёй.

На тебе смбтрит вездѣ Компас² мой.

Ты край и Гавань жизни моей.

Мнѣ одна в свѣтѣ Тишина нравна:

И безмятежный, не славный Путь.

Се моя м і'.ра в житїи Главна.

Весь да кбнчится мой Цыркул тут!

Ты, святый Боже, и вѣкбв Творец,

Утверди de, что сам создал.

При тебѣ может все в Благій Конец

Так попасти, как к Магнйту Сталь. Если ж не право зрит моє Око,

Ты мене, Отче, настави здѣсь.

Ты людских видиш, сидяй высбко,

Разных толь мнѣній безгцетну смѣсь³.

Однй в восгбчной, тѣ в вечернїй край

Пловут по гцасгье, со всѣх вѣтрйл. Иной в полнбчной сгранѣ вйдит Рай.

Иной на пблдень путь свой открыл. Одйн говорит: "Вот ктб-то кбсит!"

А другой спбрит: "Се ктось стрижёт!"⁴ Иной: "У воза пять кол", голбсит⁵!

Скажи: кой Бѣс нам толь мысль сѣчет⁶? *

Inveni portum Jesum. Caro, Munde, valete.

Sat me jactastis. Nunc mihi cetra quies⁷.

Прощай, Стихійной потоп!

Вѣщала Нбева Голубйца.

Я почїю на Холмах Въчности,

Обріі і ііш Вѣтву Блаженства.

Милостивому Г осударю,

Владымиру Степановичу,

Его Благородію Тевяшову⁸.

Милосгивый Государь!

Одйн разговор уже к вам пришел⁹. Вот же нашбл вас и Брат Перваго! Когда мене жалуете, прїймйте милостиво и сего и положите Братнюю сію двойцу пред лицем дражайшаго вашего Родителя¹⁰, как образ и память усерднаго моего почитанїя. В обоих написано то, что говорено в Бесѣдах с здѣшними прїятельми. Они ж и бесѣдуюгцими лйцами посгавленны в обойх. Первый испытует с Давйдом Небесныя Круги, повѣдаюггця Славу ВЪЧНАГО:

"Лѣта вѣчная помянух..."¹¹ и назван «Колцбм». А вторый, узнав Безначальнеє Начало, из не трудных Начатков, будьто из Алфавита, Богу послѣдовать побуждает, и назван «Букварем».

Предревнѣйшее Слово есгь de:

Tnqoi eeatton.

Nosce те ipsum.

Узнай себе самаго.

И теперь оно всѣм во устах, но не многим во вкусѣ. Самая сластная Ягода, или Зерно, хотя во устах, не даёт вкуса, поколь не ражжевать. Крбшечное, как Зерно, слово сїе высбкій вкус утайло. Думают, что Начальник слова сего был древнѣйшій Мудрец Ѳалйс¹². Вѣрю. Кто что нашел и любит, тоє свойм ему быть может¹³, а Истина Безначальна¹⁴. Пишет Плутарх¹⁵, что на Аполлбновом, Делфїйском Храмѣ было написано: "Узнай себе"¹⁶.

Древнїе Егйптяне слово de высоко почитали. Что значйт Сфинкс, изъяснено в первом разговорѣ¹⁷. Имя его значит связь, или узол¹⁸. Гадані е сего Урода утаевало ту ж силу:

"Узнай себе".

Не развязать сего Узла была смерть мучйтельная, убїйсгво душѣ, лишенїе Мира. Длясего Егйптяне онаго Урода статуй поставляли по улицам, дабы, как многочисленныя Зёркала, вездѣ в Очи попадая, сей самонужнѣйшее Знаніе утаеваюггцй Узол на память приводили¹⁹.

Потбмки их были не таковы. Отнялась от них Глава Мудросги, долой пала чйстая часть Богочтенїя. Остались одни Художества, с Физыческими волшёбсгвами и Суевѣріем. Монумент, напоённый всеполезнѣйшим для Каждаго совѣтом, обратйлся в Кумйр, уста имугцїй, и не глаголюггцй, а только улицы украшаюггцй, и будьто Истбчник в Лужу отродйлся.

Так и всѣ Богословскїя Тайны преврагцаются в смѣшные вздбры и суевѣрныя сказки.

Во времена Авраамскїя діілалп de Филистйны²⁰, а нынѣ дѣлают не вѣдущіе себе и Бога. В Божесгвенном мракѣ Мойсёйских Книг почти 20 раз нахбдится сїе:

"ВОНЬМЙ СЕБЪ"²¹, "ВНЕМЛЙ СЕБЪ"²², и вмѣсго Ключа ко всему предвручается. То же, что "Узнай себе".

И не дивно, что древнїе Египтяне, Еврёи и Еллины высоко почитали Слово сїе. Знать-то от познанїя себе самаго входит в Душу Свѣт вѣдѣнія²³ Божїя, а с ним Путь Щасгїя Мирный.

Что Компас²⁴ в Кораблѣ, то Бог в Человѣкѣ. Компасная в сердцѣ Корабёльном Стрѣла есть тайный язык, Закон, Глава, Око и Царство Корабельное. Бйблїа тоже именуется сгрѣлою, яко начертанная тѣнь Вѣчнаго Закбна и тма Божїя. Не тот мнѣ Знатбк в Кораблѣ, кто перечбл и перем F>р 11 л Каюты и верёвки. Но кто познал сйлу и Природу Корабля, тот, разумѣя Компас, разумѣет путь его и всѣ околйчности.

А что ж есть Бог, если не Вѣчная Глава и тайный Закон в тварях? Истину сказует Павел: "Закон духовен есть"²⁵.

Закон же сей что есгь, если не владѣюгцая тлѣніем Госпбдсгвенна Природа, названа у древних Отцбв:

Трюг|Аюд Movag каї Фитс,

Трисблнечное Единство и Есгество²⁶?

Сія Единица всему Глава, а сама Безначальная, ни временем, ни мѣсгом, ни полом не огранйченная, ни Именем.

Сія-то Мати и Отец отвѣчает Мойсёю, что Ей Имени нѣт. Кто (де) йгцет моего Имени, тот не вйдит Естества моего. Имя моє и Есгество есгь то же. "Аз есмь СЫЙ"²⁷.

Я тот, что есмь вездѣ, всегда во всем, и не видно мене, а протчее все видно, и нѣт того ничего. "Плоть Ничтоже..."²⁸

Я Древо жизни, а другое все - тѣнь моя.

И не напрасно Еллины к обоёму Полу прилагали слово de: Ѳеоі. И не без толку у нѣкоторых Христїян дают Имя Мугцйнѣ с мужеским и жёнское. Наприм[ѣр]:

Юзеф-Марїа.

Сюда-то смотрит бсгрое Павловское слово:

"Нѣсть мужеск пол ни женск.. ,"²⁹

Итак, не прекрасный Нарцысс³⁰, не Хиромантик³¹ и не Анатбмик, но увидѣвшій внутрь себе Главный Машины Пункт, Царствїе Божїе, - сей узнал себе, нашед в Мертвом Живое, во тмѣ свѣт³², как Алмаз в Грязй и как Евангелская Жена Имперїал в гбрничном ссорѣ:

"Радуйтеся со мною..."³³

Сей точно узнал Человъка и может похвалиться:

"Въм Человъка"³⁴.

Вот вам нѣсколько Знатоков!

Авраам: "Видѣ и возрадовася"³⁵.

Навйн: "Видѣ человѣка сгоягца.. ."³⁶

Іов: "Нынѣ же око моє видѣ ТЯ"³⁷.

Давйд: "Возведох очи мой вгору"³⁸.

Исаїа: "Вйдѣ славу Его"³⁹.

Данїил: "Видѣл, и се Муж Едйн"⁴⁰.

Захарїа: "Воздвигох Очи мой и видѣх, и се Муж, и в руцѣ Его..."⁴¹

Вот еще Дюжинна! Взгляньте на Гору Галилёю!

11 Апостолов: "Видѣвше Его поклонишася..."⁴²

И Стефан: "Се вйжу небеса отвёрста.. ."⁴³ А как "Мудраго очи его, во Главѣ его"⁴⁴, так "Очи безумных на Концах земли"⁴⁵.

С лица Человѣка примѣтить можно, но не с подбшвы. "Тьш пяту мою соблюдут"⁴⁶.

Сколь о многих можно сказать!

"Вы кланяетеся, егоже не вѣсте"⁴⁷.

О всѣх сих, пбдло ползущих, написано:

"Блюсгй будеш Его пяту"⁴⁸.

Вся Библїа дышет сим вкусом:

"Узнай себе".

Развѣ ж Бог в человѣкѣ точїю? Никак! Но кто слѣп дома, тот и в Гостях, и, не имѣя сам в себѣ, не найдет и в Пінці, вкуса. А тогда можно смѣло отважиться и на Глубину Библёйную с тѣм, кого слушает п іі гер и море⁴⁹.

Узнать Его есгь Чувство Премудрости. Любить и слушать есть Дух Вѣры⁵⁰ и Благочесгїя. Руковбдсгво Блаженныя Натурьі всей своей Мудросги виною сгавит Катбн Цицербнов⁵¹. Но Ключ к сему Чертогу сей есгь: "Воньмй СЕБЪ"⁵².

Чем болѣе кто себе узнавает, тѣм вышше восхбдит на Сіон Мйра⁵³.

Нѣт легче послѣдовать Богу, как в пііщЬ, в дружбѣ, в Званій. Тут приобучйвыйся может подняться и на Крутыя мѣсга, поколь сбудется: "Положу стропбтная их в Гладкая"⁵⁴.

А я желаю вам итйть от силы в силу⁵⁵. Половйну здѣлал, кто хорошо начал⁵⁶.

Окончу рѣчь любезнаго моего Оалйса словом:

Архлѵ апаѵтыѵ каі TeAog газієї 0EON.

"Началом и Концем во всем тебѣ будь Боґ'⁵⁷.

И пребуду,

Милосг[ивый] Государь!

Вашего Благородія нижайшїй слуга,

Любитель священныя Библїи,

Григорій Сковорода. 1775 года, Генв[аря] 1 Дня, в Лйпцах⁵⁸.

"Аз есмь алфа и Омега".

"Слыши Израилю⁶⁰: Воньми себѣ⁶¹; Внемли себѣ⁶²".

Апокал [уфі с]⁵⁹.

Мойсей.

"Себе знаюгцїи премудры суть". Притч[и]⁶³.

"Аще не увѣси самую тебе... Изыди". Пѣснь Пѣсней⁶⁴.

"Узнай себе самаго".

Оалйс⁶⁵.

ДРУЖЕСКІЙ РАЗГОВОР,

О Душевном Миръ.

Лица.

Аоанасїй. Яков. Лонгин. Ермолай. Григорій.

Григ[орїй]. Слава Богу! Собралась наша бесѣда. Что слышно? Нѣт ли вѣстей?

Яков. Вчера здѣлался пожар. Довелось быть в Гостях и напасть на шайку учоных.

Лонгин. Был ли пожар?

Як[ов]. При бутылках и стаканах ужашый загорѣлся дыспут. Иной величал Механику; иной превозносил Хймїю; иной ублажал Геометрію; иной пришивал человѣческое щасгїе врачебной Наукѣ; иной похвальными пѣсньми вѣнчал Исторїю; иной возвышал Грамматику с Языками; иной Полйтику с Обращенїем. Потом был Спор, кая пища здоровѣе? кое вино полезнѣе? Наконец самый пламень загудѣл о причйнѣ, погубившей Республику Аойнскую, плодородную Мать ученых людей. Много врали и о Богйнѣ Минёрвѣ⁶⁶, которой посвящен был Город Аойнскїй. Однак я не мог ничево понять и, не знаю почему, никакова вкуса не чувствовал. А в любезной моей Книжечкѣ⁶⁷, которую всегда с собою ношу, недавно начитал, что гцастїе ни от наук, ни от Чинбв, ни от Богатсгва, но единсгвенно зависит оттуду, чтоб охотно отдаться на Волю Божїю. Сіє одно может вспокбить душу.

ГРИГОРрй]. Как прозываются тѣ Учбные?

Яков. Первой Навал⁶⁸, второй Сомнас⁶⁹, третій Пйоиков⁷⁰, Люди славно-учоные, а протчих не знаю.

Григ[орїй]. Как же ты не мог ничево понять?

Яков. Сему я и сам дивлюсь. Одно только то знаю, что слушать их вовся мене не позывало.

Григ[орїй]. Развѣ они о Минёрвѣ говорили без Минёрвы? Так побесѣдуем же сами о драгоцѣннѣйшем нашем Мирѣ, безспорно и дружелюбно. Раскусим нѣсколько слово сїе:

"Отдаться в Волю Божїю".

А премилосердная Мати наша, Блаженная Натура, нас, любителей своих, не оставит, руководсгвуя нашу всю бесѣду.

Вспомните сказанное мною слово сїе:

"Чем кто согласнѣе с Богом,

Тѣм мирнѣе и гцасливѣе".

Сіе-то значит: "Жить по Натурь". Кто же не говорит сего: Жить по Натурь? Но сія ошибка путем есгь всей пагубы, если кто, смѣшав рабскую и Господсгвенную Натуру в одно тбждесгво, вмѣсго прозорливой, или Божественной, избирает себѣ путеводительницею скбтскую и слѣпую Натуру.

Сіє есть родное нечесгїе, невѣдѣніе о Богь, непознанїе путй мирнаго⁷¹, шествїе путем негцастїя, ведугцим в Царство тмы, в Жилигце Духов Безпокойных.

Самое de слово - нещастїе⁷² - оттуду родилось, что прелгценный человѣк, пошедшїй за руководством слѣпой Натуры, ухватился за Хвост, минув Голову, или тую высочайшую Часгь: "Часгь моя єси, Господи"⁷³.

Сколько ж мы одолженны Матерѣ нашей Бйблїи? Она непрестанно кладёт нам во уши иное высочайшее нѣкое EctectbO, называя бное Началом⁷⁴, Оком⁷⁵, Отцём⁷⁶, Сильным⁷⁷, Гбсподем⁷⁸, Царём⁷⁹, Ангелом Совѣта⁸⁰, Духом Владычным⁸¹, Страхом путеведугцим⁸², вторым человѣком⁸³, свѣтом⁸⁴, радосгїю, веселїем⁸⁵, Миром⁸⁶ и протчая.

На скбльких мѣстах вопїет нам!

"Внемли сеьъ"⁸⁷. "Воньми себѣ крѣпцѣ"⁸⁸.

"Внїйдите в Храмину вашу"⁸⁹.

"Возвратися в дом твой"⁹⁰.

"Дух Божїй живет в вас"⁹¹.

"Вторый человѣк, Господь снебесе..."⁹²

И de-то есгь благовѣсгити Мир⁹³, возвѣгцати щасгїя путь, оттворять Ворота к Благоденсгвїю, отверзать предводительсгвующее во всем и недремлющее Око, дабы всеусерднѣйше всяк, тайному Мановёнію Блаженнаго внутрь себе Духа повинуясь, мог получать насгавленіе, просвѣщеніе, Кураж и совершеніе в каждом своем дѣлѣ, а без Его дозволенія самаго мѣлочнаго не всчинать дѣйсгвія и самаго маленькаго ступня не ступать.

Щаслив, живуїгцй по Волѣ Благаго Духа!

"Господь будет на всѣх путех твоих"⁹⁴.

Бѣдная душа, своими похотьми водймая!

"Путь нечестивых погйб"⁹⁵.

Самое перёднее Крильцб и преддвёріе, вводящее в пагубу, и самая начальная Замашка, будьто Букварь, обучаюігцй нас быть Супостатами Богу, есгь ая:

а. Входить в не сродную Стать.

б. Несть должность Природѣ противну.

в. Обучаться, к чему не рожден.

г. Дружить С ті)VIII, к койм не рожден.

Сій Дорбжки есгь родный негцасгїя Путь.

Аѳанас [ЇЙ]. А если кто к воровсгву рожден?

Григ[орїЙ]. Убирайся проч! Моя рѣчь единсгвенно точїю касается до человѣколюбных душ, до чесгных Званій и до благословённых прбмысла родов, койх Божїй и человѣческій Закон вон из сожйтельства не изгбнит⁹⁶, а сосгавляют они плодоносный Церкви, яснѣе сказать, Обгцества Сад⁹⁷, так, как Часовую Машину свой Части. Она в то время порядочное продолжает теченїе, когда каждый Член не только добр, но и сродную себѣ разлившїяся по всему Составу Должносги Часгь отправляет. И сїе-то есть быть гцасливым, познать себе, или свою природу, взяться за свою Долю и пребывать с Частїю себѣ србдною от всеббгцей Должносги. Сій Должности учасгїя есть Благодѣяніе и Услуга. И не дивно, что у древних Рймлян как должность, так и Благодѣяніе, означалося сим словом: Officium⁹⁸.

Самая добрая Душа тілі безпокойнѣе и негцасливѣе живет, чем важнѣйшую должность несет, если к ней не рожденна. Да и как ей не быть нещасною, если потеряла Сокровище сїе, всего Міра дражайшее:

"Веселїе сёрдца живбт человѣку,

и радованїе Мужа [есть то] долгоденствїе"⁹⁹? (Сірах)¹⁰⁰.

Как же не потерять, если вмѣсго услуг обижает Друзёй и рбдственников, ближних и дальних, однородных и чужосгранньїх? Как не обижать, если вред принбсит Обществу? Как не повредйть, если худо несть должность? Как не худо, если нѣт упрямаго раченїя и неутомймаго Труда? Откуду же уродится Труд, если нѣт Охбты и Усердїя? Гдѣ ж возмеш Охоту без Природы? Природа есгь первоначальная всему Причина¹⁰¹ и самодвижущаяся Пружйна. Она есть Мать Охбты. Охота есгь ражженїе, склонносгь и движенїе. Охота силняе Невбли, по Пословицѣ¹⁰². Она сгремится к Труду и радуется им, как сыном своим. Труд есгь живый и неусыпный всей Машйны ход потоль, поколь породит совершенное дѣло, соплѣтающее Творцу своєму Вѣнец радости¹⁰³. Кратко сказать, Природа запаляет к дѣлу и укрѣпляет в Трудѣ, дѣлая труд сладким.

А что ж есгь сія Природа, если не тот Блаженный в человѣкѣ Дух, о коем Бог к Мойсею:

"Се Аз посылаю Ангела моего пред лицем твоим...¹⁰⁴ Воньми себѣ и послушай Его:

Не обинется бо, яко Имя моє на нем есгь"¹⁰⁵.

Велйкое есгь сїе дѣло:

"Имя моє на нем есгь"¹⁰⁶.

Божїе Имя и Естество Его есть то же. Того ради велит вникнуть внутрь себе и внимать сему Наставнику, ясно все нужное показующему. Сколько можно догадываться, сей есть тот, что сказует:

"Без мене не можете творити ничесоже"¹⁰⁷.

И сїе-то есгь с Богом щасливо вступить в Званїе, когда человѣк не по свойм прйхотям и не по чужим совѣтам, но, вникнув в самаго себе и вняв живущему внутрь и зовущему его святому Духу, послѣдуя тайному Его Мановенїю, принимается и придержится той Должности, для которой он в Мірѣ родился, самым Вьішним к тому предопредѣлён.

Не вездѣ ли присносугцнаго Божїя Естества испольненїе? Есгь Он во всяком человѣкѣ. Есгь и в тебѣ, и с тобою. Что ж он дѣлает? Послушай Соломбна:

"Нетлѣнный Дух твой во всѣх есгь. Тѣмже заблуждающих обличаеши и в нихже согрѣшиша, воспоминая учйши, да премѣнившеся от Злобы, вѣруют в тя, Господи"¹⁰⁸.

Вйдиш, что живущее в тебѣ блаженное Естество управляет, будьто скотом, твоєю природою.

Сія слѣпая натура есгь ты ж сам, с прихотьми своими. И de-то значит: "Царствїе Божїе внутрь вас есгь"¹⁰⁹.

Оно не ошибается и лучшим путем поведет тебе, разумѣй, к тому, к чему ты рожден, да будеш для себе и для Братїи твоей полезным, нежели чужіє совѣты и собсгвенныя твоя стремленїя, о коих написано:

"Врагй человѣку домашній его"¹¹⁰.

А теперь осмотрйсь, чево торопйшься? Куда забѣжит твоя необузданносгь? Зачем хватаєшся за должносгь, не вѣдая, будеш ли в ней щаслйвым? Как можно тебѣ отправить удачно, не до ея рожденному? Кто можеть подписаться, что хорошая ая пища будет в пбльзу твоего желудка? Не лучше ль сам о сем можеш освѣдомйться? Справся ж сам с собою. Узнай себе. Внемли себѣ¹¹¹ и послушай Господа своего. Есгь в тебѣ Царь твой, Отец и Наставник. Воньми себѣ¹¹², сыщи Его и послушай Его. Он один знает, что тебѣ сродное, аесгь полёзное? Сам он и поведет к сему, зажжёт Охоту, закуражит к труду, увѣнчает Концем и благословенїем Главу твою. Пожалуй, друг мой! не начинай ничево без сего Царя в жизни твоей. Чудо! что доселѣ не могут тебе трбнуть аи слова:

"Ищите прежде Царствїя Божїя"¹¹³.

Ищи, и день и ночь вбпли:

"Да прїйдет ЦАРСТВЇЕ твое"¹¹⁴.

А без сего наплюй на всѣ дѣла твой, сколько ни хороши они и славны. Все то для тебе худая пища, что не сродная, хотя бы она и царьская. Ах! Гдѣ ты мнѣ сыщеш человѣка, чтоб, избирая стать, сказал:

"Да будет Воля твоя!"¹¹⁵

Сей-то небесный Отец, приводя нас по святой своей Волѣ к тому, к чему нас родил, сам и совѣтами утверждает сердце наше, ежедённо оные, как пищу, в душу нашу посылая. И тогда-то дѣло нашей должности имѣет своє существо и силу. Если ж посгйгло уже тебе Царсгвїе Божїе, взглянь на оное и ужаснися. Проси о оставленій Долгов твоих за то, что, похитив высочайшую власгь, доселѣ правил житїем твоим по совѣтам слѣпой твоей натуры, не по руководству Царственнаго Есгесгва.

Сіє есть родное искушенїе, разумѣй, мученїе твоє, раждаемое от лукаваго Духа, в скотской твоей натурѣ царсгвующаго.

Не думай никто, будьто от нашей воли зависит избрать Стать, или должносгь. Владѣет Вьішнїй царством человѣческим, и блажен сему Истинному Царю послѣдуюігдй. Сіе-то есгь быть в Царствїи Божїй и в щасливой Странѣ твердаго Мира.

Теперь взойшли мнѣ на ум тоскою, скукою, горестью федѣ изобилїя мучащїеся.

Сій просят у Бога Богатсгва, а не удовольствїя, великолѣпнаго Стола, но не вкуса, мягкой Постѣли, да не просят сладкаго сна, нѣжной Одёжи, не сердечнаго Куража, Чйна, а не сладчайшїя оныя Кесаря ТйтаЗабавы:

"О друга мой! Потерял я день..,"¹¹⁶

Ах, друг мой! не просй дождя, по Пословицѣ, проси Урожаю¹¹⁷. Бывает, что и дождь вредйт плодонбаю.

Ермол[аЙ]. А я вспомнил гі,х совопросников вѣка сего: "Богословская Наука, к чему она? Я, де, не Священник и не Монах..." Будьто не всѣм нужное душевное спасенїе и будьто спасенїе и спокойсгвїе сердечное не то же есгь.

Яков. А я не могу довольно надивйтись ужасному множеству грѣшащих прбтиву сего тайнопишемаго Божесгвеннаго Закона.

Не сыщеш сголь подлой души нигдѣ, которая не рада бы хоть севбдня взойтить и на самое высокое Званїе, ни мало не разсуждая о фодности своей. Сіє Царсгвїя Божїя невѣжесгво всѣ сердца помрачйло. Без сумнѣнія, они увѣренны, будьто щастїе наше к одному коему-то Званїю, или Статью, привязано, хотя сто раз слышали о Царствїи Ббжїи, кое, если кто сыскал и повинулся, принявся за природное Званїе, тому легко все прбтчее нужное присовокупляется. А без сего и званїе есгь не званїем. И как быть может Званїем, если я к оному не зван вышним Царством? Как же зван, если не к тому рожден? Божїе Царство вездѣ присутсгвует, и щастїе во всяком Статьй живёт, если входиш в оное за руковбдсгвом твоего Создателя, на тое самое тебе в Мір сей произведшаго, и во сто раз блаженнѣе Пастух, бвцы или свйньи с природою пасуігцй, нежели Священник, Брань протйву Бога имущїй.

Почему нам сголь пбдлым кажется хлѣбопашесгво¹¹⁸, что всѣ онаго убѣгаем? Щаслйв, кто родился к Медыцйнѣ, к Пиктурѣ¹¹⁹, к Архитектурѣ, к Книгбчеству... Я их благословенную, яко природную, Школу (разумѣй, празность, упражненїе¹²⁰) блажу и поздравляю. Радуюсь, если и сам в одной из сих Наук, тблько бы сїе было с Богом, упражняюсь.

Но чем негцаснѣе Земледѣл, если с Природою Землю пашет? Признаюсь, Други мой, пред Богом и пред вами, что в самую сію Минуту, в котбрую с вами бесідую, брбшу нынѣшнее моє Статьё, хотя в нем сосгаріілся, и стану послѣднѣйшим Горшёчником, как только почувствую, что досёлѣ нахбдился в нем без Природы, имѣя сродность к скудёльничеству. Повѣрьте, что с Богом будет мнѣ во сто раз и веселѣе, и удачнѣе лѣпйть однй Глйняныя Скбвороды, нежели писать без Натуры. Но доселѣ чувсгвую, что удёрживает мене в сем состоянїи нетлѣнная Рука Въчнаго¹²¹.

Лобызаю оную и ЕЙ послѣдую. Презираю всѣх посгорбнных совѣтников безсовізтїе. И если бы я их слушал, давно бы здѣлался врагбм Господеви моєму¹²². А ныне раб Его есмь¹²³.

Лонгин. Я, напротив того, с удовбльствїем дивлюся, коль сладок труждающемуся труд, если он прирбдный! С колйким веселїем гбнит Зайца борзая собака! Кой Востбрг, как только дан Сигнал к Лбвлѣ? Сколько услаждается трудом пчела в собиранїи Мёда? За мед её умергцвляют, но она трудитись не престанет, поколь жива. Сладок ей, как мед, и слаже Сота труд. К нему она родилась¹²⁴. О Боже мой! коль сладкїй самый гбркїй труд с тобою!

Григ[орїЙ]. Нѣкоторый Молодчик был моим учеником. Дитйна пбдлинно рожден к человѣколюбію и дружбѣ. Рожден все чесгное слышать и дѣлать, но не рожден быть Студентом. С удивленїем сожалѣл я о его остолбенѣлости. Но как только он отрѣшйлся к Механикѣ, так вдруг всѣх удивйл своим понятїем, без всякаго руководйтеля.

Мертва совсѣм душа человѣческая¹²⁵, не отрѣшённая к природному своєму дѣлу. Подобна мутной и смердягцей под іі, в тѣснотѣ заключённой.

Внушал я de непресганно Молодцам, дабы испытывали свою природу¹²⁶. Жалко, что заблаговременнѣе Отцьї не печатлѣют сего в сёрдцѣ сыновям своим. Отсюду-то бьіваєт, что вбинскую Роту ведёт тот, кто должен был сидѣть в Орхёсгрѣ.

АоанасїЙ. Как же наживать можно Шляхётство и соблюстй Грунт?

Григ[орїЙ]. Хватається за хвост, не за Голову.

Сказую: если хотиш, чтоб сын твой куражно и удачно отправлял Должность, долженсгвуеш ему способсгвовать в выборѣ сроднаго качествам его Званїя. Сто фбдностей, сто Званій, а всѣ почтенные, яко Закбнные.

Развѣ не знаєш, что Грунт от чесгно носймыя Должносги, не она от Грунта завйсит? И не видиш, что низкое Званїе часто приобрѣтает Грунт, а вышшее теряет?

Не смотри, что вьішше и нйжше, что виднѣе и незнатнѣе, богатѣе и убогшее, но смотри тое, что тебѣ сродное. Раз уже сказано, что без фбдности все ничто...

Если кто владѣюігцй Грунтом живет щасливо, не потому щаслив, что владѣет им: щастіе к Грунту не привязано, но что владѣет по фбдности. Тое ж разумѣть должно о всѣх внѣшностей родах. Все ж то внѣшносгь, что находится внѣ человѣка: Грунт, Фамйлїа, чин и прбтчая. Чего хочеш ищй, но не потеряй Мира. Шляхётный список внѣ тебе находится, а ты внѣ его быть можеш щасливым. Он без Мира ничто, а Мир без его есгь нвчтось, без чего нелзя быть гцасливым и в самом Едёмском Раѣ.

Развѣ чаєш сыскать Рай внѣ Бога? А Бога внѣ души твоей? Щастїе твоє и Мир твой, и Рай твой, и Бог твой внутрь тебе есгь¹²⁷. Он о тебѣ, в тебѣ же находясь, промышляет, насгавляя к тому, что прежде всѣх, для самаго тебе, есгь полезное, разумѣй, честное и благоприлйчное. А ты смотри, чтоб Бог твой был всегда с тобою. Будет же с тобою, если ты с ним будеш. А, конечно, будеш с ним, если, примирйвся, задружйш с пресладким сим и Блажённым Духом. Дружба и отдаленнаго сопрягает. Вражда и близь сугцаго удаляет. С природою жить и с Богом быть есгь то же; жизнь и дѣло есгь то же.

Слыхал я мальчиком, что на Европейскїе Берега выбросила Буря дйкаго человѣка, олёньею кбжею обшйтаго, с такою же Лбточкою.

Окружйл сїе чудо Народ. Удивляется, соболѣзнует, прїятсгвует. Предлагает нѣмбму Гостю разные рбды изрядныя пйгци. Но он ничево не касается. Сидйт, будьто мертв. А наконец, как только усмотрѣл предложённые плоды, тотчас задрожал к ним и воскрёс. Сей есгь родный Образ вѣрныя Господёви своєму души в выборѣ Званїя.

Лонгин. Жйво мнѣ представляются два человѣка, одно и то же дііло дѣлаюггце. Но от сей Души родится прїятное, а от тоей непрїятное дѣло. Сей самою ничтбжною услугою веселйт, а тот дорогйм подарком огорчает. От сей Персбны досада, насмѣшка и самое Пуганье нѣкоторую в себѣ утаевает прїятность, а от другой самая Ласкавосгь тайною дышет протйвносгью. Сего хула вкуснѣе от того хвалы...

Чудо! Пійло, как прйтчу говорят, брїет, а Брйтва не берьбт¹²⁸. Что за чудо?

Сіє чудо есгь Божїе. Он один тайная пружйна всему сему. Все дѣйсгвительным, все пріятным, все благоприлйчным дѣлает одно только повиновенїе сокровенной Его в человѣкѣ сйлѣ. А противленїе святому сему, вся дѣйсгвуюгцему Духу все уничтожает.

По сей-то причинѣ искусный Врач неудачно лѣчит. Знаюггцй Учйтель без успѣху учит. Учёный Проповѣдник без вкуса говорит. С прйписью Поддячїй без правды правду пишет. Перевравшїй Бйблїю Студёнт без соли вкушает. Исгогцйвшїй в Пиктурѣ вѣк без Натуры подражает Натурѣ¹²⁹.

Во всѣх сих всегда не досгаёт нъчтось. Но сїе нвчтось есть всему Глава и конёчная красота Деснйцы Божїя, всякое дѣло совершаюггця. Кратко притчею сказать:

"Совсѣм телѣга, кромѣ колёс"¹³⁰.

И не без толку здѣлали Лакбнцы. Они полезнѣйшій для Обгцесгва Вымысел, из Усг плутовскйх произшёдшій, отрйнули, а приняли из Уст добросёрдаго Гражданина, который, по прошенїю Сёйма, тбе ж самое своим языкбм высказал¹³¹.

Самое изрядное дѣло, без сродности дѣемое, теряет свою честь и ЦІЛІѴ. Так, как хорошая пйгца дѣлается гадкою, пріёмлемая из Урынала. Сіе внушает предрёвняя сгаринных вѣков Послбвица бная:

"От врагов и Дары - не Дары"¹³².

И слаже меда сія Руская прйтча:

"Гдѣ был? У друга.

Что пил? Воду.

Слаже непрїятельскаго мїбду"¹³³.

И пбдлинно: самая мѣлкая услуга есгь милая и чувсгвительна, от Природы, как от неисчерпаемаго Родника сердечнаго, исходягцая. Вспомните поселянина, поднесшаго прйгорстю из Источника воду проежжаюгцему Персйдскому Монарху¹³⁴. Вспомните, чему мы недавно смѣялись, мужичка Кбнона Ріііпппу, принесенную в дар Лудовйку 12-му, Королю Французкому¹³⁵. Сколько сїи Монархи веселйлись грубою сею, но усёрдною простотою!

Зачем же окаеваеш себе, о маловѣрная душа, когда твой Отец небесный родил тебе или Земледѣлом, или Горшёчником, или Бандурйсгом? Зачем не послѣдуеш Званїю Его, уклоняясь в вышшее, но не тебѣ фодное? Конечно, не разумѣеш, что для тебе в тьісячу раз гцасливѣе в сей не знатной низкости жить с Богом твоим, нежели без Его находиться в числѣ Военачальников или Первосвягцёнников? Неужель ты доселѣ не примѣтил, щастїе твоє гдѣ живет?

Нѣт Его нигдѣ, но вездѣ оно есгь. Пожалуй, чувсгвуй, что разумным и добрым сердцам гаразда миляе и почтеннѣе природный и честный Сапбжник, нежели безприродный Штатскїй Совѣтник. Кая пбльза, если имя твоє в тлѣнном спйскѣ напечатанно, а Дух Исгины, сидящїй и судяїгдй во внутрносгех твоих¹³⁶, не одобряет и не зрит на лицб, но на твоє сердце¹³⁷?

Останься ж в природном твоем Званій, сколько оно ни подлое. Лучше тебѣ попрощаться с огрбмными хоромами, с просгранными Грунтами, с не/їй колії і піьі Vi 11 названїями, нежели расгаться с душёвным Мйром, здѣлав чрез сопротивленїе твоє внутренним себѣ непрїятелем так чуднаго, сильнаго и непобѣдимаго Духа, самые Ливанскїе Кедри сгирающаго¹³⁸.

Нъсколько Окрухов и Крупйц из языческой Богослбвїи.

Яков. Позволите ли ігііч го предложить на Стол из языческих Закрбмов?

Григ[орїЙ]. Предсгавь, только бы не было Идоложёртвенное.

Лонгин. Смотрй, чтоб не сѵіердііло духом, Христовому Благовбнїю протйвным. Сіе-то значит у Павла: Бѣсбвская Трапеза¹³⁹.

Аоанас[їй]. Возмбжно ли, чтоб пйща не была сквёрная, если она от Языческаго Стола?

ЕрмолаЙ. А я вѣрую, что она пресганет быть скверною, если Господь освятить оную соблаговолйт. Все то святбе, что доброе. Все то доброе, что Господеви принбсится. Все то Господнє, Духу Страха Божїя¹⁴⁰ и Царсгвїю Его не противустоящее. Если ж сам Господь освятйл, то кто дерзнет сквернйть? Давай сюда! Я прежде всѣх начну кушать с Господем и пред Господем, ни мало не боясь Мойсеева угроженїя.

"Истина есгь Господня, не бѣсовская"¹⁴¹.

Яков. Предлагаемое мною не точїю не востаёт протйву Господа, но, сверх того, сгойт за ним.

Лонгин. Развѣ ж ты позабыл, что всяк, кто не протйву нас, по нас есгь¹⁴²? - сказует Истина. И кто даёт быть Пророками?..

"Еда Іудеов точїю Бог?"

"Ей! и Языков"¹⁴³.

Дышет вездѣ живуїгцй во всѣх Дух Господень, и блажен послушаяй Его.

Сіе-то значит похигцённое у Язычников Золото посвягцать в Храм Господеви¹⁴⁴. И не менше Богу любезный Рймскїй Капитан Корнйлїй¹⁴⁵, как самый Іудей, в тайнѣ обрѣзан по сердцу, омыт по смыслу.

Яков. Мнѣ кажется, что сїя Божественная в человѣкѣ сила, побуждаюіцая его к сродносги, называлась у древних Египтян: їсьіс. Isis¹⁴⁶.

У Еллин: AGrjva. Athena¹⁴⁷.

У Рймлян: Minerva¹⁴⁸.

Сйрѣчь: Natura. Природа.

Называлася и: Геѵюд. Genius¹⁴⁹.

Ангел Прирбды. Называлася тож:

Ѳеоі. Бог.

Аоанас[ЇЙ]. А почему называлась Минёрвою?

Яков. Не знаю, а только думаю, потому, что Минёрва был человѣк (Мугцйна или Жёнгцина)¹⁵⁰ к тому рожден, чтоб мог для себе и для своей Братьи хорошо научиться знать: гдѣ обитаєт гцастїе? Сему научйвшїйся назывался у Еллин: ЕйЬаіцсоѵ. Eudaemon, сіесть хорошо знаюігцй, а благополучїе:

Eubai|jovLa.

Протйвное ж сему: Какодёмон¹⁵¹, Какодемонїа¹⁵². А у Рймлян сей хорошо знаюгцїй, кажется, назывался: Divini juris peritus.

Сіесть: "Хорошо знаюгцїй Божїе Право".

Что же присносущное Велйчесгво Божїе его йменем означалось, de, думаю, здѣлано для любви к нему и почтенїя, дабы чрез любёзнаго человѣка ймя означйть Вселюбезнѣйшаго, приводягцаго к гцастїю и таягцагося в каждом человѣкѣ Ббжїего Духа, котбрый сббсгвеннаго имени для себе не имѣет¹⁵³ и с которым неразрйвная была дружба Минёрвѣ.

Сего Духа, если кто, не слушая, принимался за дѣло, о сем у Язычников была Послбвица:

In vita Minerva¹⁵⁴.

"Без благоволенїя Минёрвы".

А у нас говорят: "Без Бога"¹⁵⁵.

И пёрвѣе так говорено о науках, потом о всем, даже о самом мѣлочном дѣлѣ.

Если кто без природы сунулся во Врачёбную Науку или в Музыку, говорйли:

Invito Apolline. Iratis Musis.

"Без Благоволенїя Аполлбнова".

"Без Мйлости Муз".

Если кто обрагцался в Купёчесгвѣ:

"Без дозволенїя Меркурїева"¹⁵⁶.

Если обитал в прекрасных рбщах, на полях, на холмах и горах, при чистых рѣках и прозрачных Истбчниках, уединяясь в лѣсах и в шумягцих птйчьм пѣніем Вертоградѣх, убѣгая человѣческаго сожйтельсгва и брачнаго союза, но без Бога, говорили:

"Без благословёнія Діаны"¹⁵⁷.

Скблько должносгей, столько сродносгей.

Сіи разныя, к различным должносгям, Божесгвенныя побужденія означались у них разными разных человѣков именами, своими фодносгьми прославившихся. Однак всѣ сіи дарованія, сголь различныя, Един и той же Дух святый дѣйсгвует. Так, как, напримѣр, в Мусикійском Органѣ один воздух разные чрез различныя трубки голоса произвбдит. Или как в человѣческом ті,л і, один Ум, однак разно по разсужденїю разных часгёй, дѣйсгвует.

Аоанасїй. По моєму мнѣнію, не очень пагано из Языческаго навбза собираеш Золото¹⁵⁸. Часто загребается в Гбрничном ссбрѣ Монёта Царская¹⁵⁹, а роднйк здоровѣйшія водьї грязью затаскивается.

Яков. Вить Басня о Исполйнах, воздвйгших брань протйву Бога¹⁶⁰, всѣм знакбмая.

Но она не пёрстом ли показывает на тѣх Смѣлчакбв, кой дерзновеннѣе и упрямѣе Духу Божественному сопротивляются, усгремляясь с отчаянным упбрсгвом к велйкому, но совсѣм прирбдѣ их не Благоприлйчному Званію?

Сіє скбль смердйт Богомёрзостю и нечёстіем, столь, напротиву того, благословённое Господем д ііло, будьто пблная Рбза и благовбнный Ландыш, сокровённою дышет Красотою.

Сія Красота называлась у Дрёвних: npEnoN. Decorum.

Сіесгь благолѣпіе, благоприлйчносгь, всю тварь и всякое дѣло осугцествуюгцая, но никоим человѣческим правилам не подлежагцая, а единсгвенно от Царствія Божія зависягцая. И кто может человѣка наставить к тому, к чему сам Бог преградил ему путь?

Отсюду, думаю, родился у них чудный сей философскїй Догмат:

'Оті MONON ArAOON TO KAAON¹⁶¹.

Сіесгь: "Доброта живет в одной Красотѣ".

Отсюду у них же слѣдуюгцая пословица:

'Omoion проі 'Omoion Агеі Ѳеоі:¹⁶².

"Подобнаго до подобнаго ведет Бог".

Она учит, что не точїю Званїя, но и высокосгепенныя Дружбы избранїе не от нас, а зависит от Вышняго опредѣленія. Наше тбчїю дѣло: узнать себе и справиться, в кую должность и с кѣм обрагценїе имѣть мы родились? И как фодность к Званїю, так и склонность к Дружбѣ ни куплею, ни просьбою, ни насйлїем не достается, но сей есть Дар Духа святаго, все по своєму благоволенїю раздѣляюгцаго; и послѣдуюігцй благому сему Духу человѣк каждое Званїе хвалит, но принимается за сродное; всякому доброжелательсгвует, но дружит с тѣми, к койм особливое Святаго Духа чувсгвует привлеканїе.

Сему вѣрному Наставнику сголь усердно послѣдовал Сократ, что и в самых мѣлочях Его совѣтов придержался. Я вам недавно расказывал, коим образом сей Муж, вышед из гостей, вернулся из переулка и пошбл домбй другою улицею, по одному только внутреннему Манію¹⁶³, ничево не предвйдя.

АѳанасіЙ. А если бы не воротился, тогда что такое?..

Яков. То же, что другйм, не послѣдовавшим. Нечаянно на всгрѣчу гонймое стадо Свиннбе всѣх их перемарало, как видно из кнйги Плутарховой о Ангелѣ Хранйтелѣ Сократовом¹⁶⁴. И нелзя повѣрить, чтоб сей Муж, находясь в Бесіздах, не по бблшей части бесѣдовал о сем премудром Насгавникѣ и Главѣ щасгїя.

Оттуду носится и у нас премудрая сія Пословица:

"Без Бога ни до порога, а с Богом хоть за море"¹⁶⁵.

А когда таких Бесѣдников не стало в Аойнах, тогда Источник, напаяющїй сад ббщесгва, и Роднйк Мудросги совсѣм сгал затаскай и забйт стадами свинными¹⁶⁶.

Стада сїи были Соббрища обезьян филосбфских, кой, кромѣ казйстой Маски (разумѣй, философскую Епанчу и Бороду¹⁶⁷), ничево сугцества от истинныя Мудрости не имѣли. Сій растлѣніем спбртили самое основанїе Аойнскаго Юношества¹⁶⁸. Онб и вздумать не могло, дабы заглянуть внутрь себе, к Божественному своєму Предводителю. Беспутно стремилися в слѣд бѣшенных своих Замыслов, будьто Олень, котораго крилами бьет по Очам сидящїй на рогах его Орел¹⁶⁹, дабы как можно пробраться к знатнѣйшим Званїям, ни мало не разсуждая, сродны ли им тѣ Званїя? и будут ли Обществу, а во-первых, сами для себе полёзными? Только бы достать блистательное, хоть пустое оно, имя или обогатйться.

Судйте, колйкое множесгво там было пожаловано Ослбв Мулами, а Мулов Лошаками? Тогда-то Богочтенїе превратйлося в яд, в Раздбры, в Суевѣріе и Лицемѣріе. Правленїе в мучйтельство. Судёйство в хищенїе. Вбинство в грабленїе, а науки в орудїе Злббы.

Сим образом вбинствуя противу Минёрвы, здѣлали себѣ Защйтницу свою враждёбною, а Республику погйбельною.

Аєанасїй. Или я ошибся, или ты твою язычничую Дѣву Минёрву не беззаконно обрѣзал, но так, как велит Обряд Обрѣзанія, дабы непорочно посвятить Её Господёви Боїу нашему.

Она пересгаёт быть Идолослужйтельною, не означая впред тлѣнную плоть и кровь, но служит являюгцемуся под йменем, будьто под одѣяніем Ея, тому, о ком написано:

"Вы естё храм Бога жйва, и Дух Божїй живет в вас"¹⁷⁰.

Кратко скажу: нынѣ Егйпетская Ісыс¹⁷¹ и йменем, и Есгествбм есгь то же, что Павловскїй ІИСУС.

"ВЪМ ЧЕЛОВЪКА.. ,"¹⁷²

Но скажй мнѣ, каковы были Аѳйняне в то время, когда Павел к ним пришол? Мудрые ли¹⁷³?

Яков. Если бы ты перезнал всѣ твой тѣлесные уды, минув Голову, и от самаго рождества твоего, не вѣруя о пребьіванїи ея, можно ли почёсгь тебе за Знатока или за изряднаго Анатбмика?

Аоан[асїЙ]. Фу!.. В то время был бы я самой изрядненькой Чучел.

Яков. Тогда бы ты был рбдной Павловых времён Аойнянин. Скажи мнѣ, кая мудросгь быть может в не познавших Есгесгва Божїя? Одно тл ііппое Естество в сердцах их царствовало. Зѣвали они на Мірскую Машину¹⁷⁴, но одну только Глйнку на ней видѣли. Глйнку мѣрали, Глйнку считали, Глйнку существом называли. Так, как неискусный Зрйтель взирает на Картйну, погрузйв свой тѣлёсный взор в одну красочную Грязцу, но не свой Ум в невегцесгвённый Образ носягцаго Краски Рисунка... Или как неграмотный, вперйвшїй тлѣнное Око в бумагу и в Чернйло Букв, но не Разум в разумѣніе сокровенныя под Буквами силы. А им и на ум не всходило de нетлѣннаго нашего Человѣка чудное слово:

"Плоть ничтоже,

Дух животворйт"¹⁷⁵.

У них тое только одно было Исгиною, что ощупать можно. Глйняные Душки - тѣ их Защйтники. Каждое мнішїйцо - то их Божок, а каждый Божок

- то их угБшенїйцо. Собачою охотою чесгвовали Діану¹⁷⁶, Математикою Юпитера¹⁷⁷, или Дїа, мореплаваніем Нептуна¹⁷⁸. Инаго Бога чтили оружейным брязком, иных великолѣпными пирами и уборами, и протчая.

Одно точїю осязаемое было у них натурою, или Физыкою, Физыка Философїею. А все неосязаемое - пустою Фантазією, безмѣсгными враками, чепухою, вздором, суевѣріем и ничтожносгью¹⁷⁹. Кратко сказать, все имѣли и все разумѣли... Кромѣ что, не узнав не-физыческаго, не-тлѣннаго Бога, с ним потеряли нъчтось, разумѣй -"Мир душевный"¹⁸⁰.

А хотя чувсгвовали, что как-то, что-то, чем-то, тайным коим-то ядом жжет и мятежит сердце их, но оно как не осязаемое, так и презираемо было дотоль, доколь ая искра выросла в пожар неугасаемый.

Бьіваєт же de в каждом, что хотя весь Мір приобрѣсть удается, однак неизглаголанными воздьіханїями сердце внутрь вопїет о том, что еще что-то не достает нъчтось и будьто сгранная и не натуралная у больнаго жажда не утоляется.

Так же то здѣлалось и с Аойнянами.

Они чувсгвовали, что вся Вселенная мудрость их прославляет, коею, будьто богатыми товарами, Род человѣческій снабдѣвали¹⁸¹. Но при всем том принуждены внимать тайному сердечному воплю. Начали догадываться, что доселѣ не все-на-все перезнали и что, конечно, нужны еще какїя-то Колеса для Коляски¹⁸².

Сей недостаток своего хвальнаго и прехвальнаго одной только Іезекїилевских Колес Вѣчности¹⁸³ не понимающаго разума поставленным Монументом признали пред цѣлым Свѣтом.

Кромѣ любезнѣйших своих Богов, кой всю их мудрость, будьто ложные Камни сголп, почастно сосгавляли, посгроили Храм тому Богу, котораго аянїя, как Очи, кровїю играюгцїя, солнечнаго свѣта понять и снесгь не могли. Храм тот был с сею надписью:

"Не въдомому Богу"¹⁸⁴.

Павел наш, между множесгвом Кумйрниц сей храм примѣтив, ухватился за желанный Повод к благовѣсгію. Начал предисловїе, что Аойнскаго Шляхет[ст]ва мудрость по всему видна, но что еще нъчтось к совершенной их Мудросги не досгает однак... Как сами в сем Благородною оною надписью признаваются. Сего ж то, де, вам Благовѣсгвую¹⁸⁵. Стал сгранник сей разгребать Физыческій Пепел, находить в нем Божественную Искру и тоє Господсгвенное Естество, кое им, кромѣ пепелныя натуры, понятно не было; показывать, что Пепелное, или глиняное, естество, в коем сердце их обитало, есгь Идол, разумѣй, видимосгь, и одно ничто, тма и ті,ш,, свидѣтельствующая о живой Натуръ, нетлѣнным Словом свойм вѣки сотворившей¹⁸⁶, и что de Слово есгь вторый Человѣк в персгном тѣлѣ нашем¹⁸⁷, Живот и Спасенїе наше... И de-то есгь Благовѣсгить нетлѣніе Воскресенія¹⁸⁸. Но можно ль излѣчить больнаго, почитающаго себе в здоровых? Нѣт труднѣе, как вперить истину в глупое, но гордое сердце. Проповѣдь Воскресенія здѣлала Павла нашего буйством у Аойнян и игралищем у их мудрецов.

Отсюду-то породились Его рѣчи:

"Мнящеся мудры быти, объюродѣша"¹⁸⁹.

"Гдѣ премудр? Гдѣ Книжник?.."¹⁹⁰.

Вот сколь мудрые были Аѳйнцы во время Павлово!

Григ[орїЙ]. Видно, что они любомудрсгвовали так, как Медвѣдь пляшет, научен в Рбпскѣ¹⁹¹.

Аоан[асїЙ]. Конечно, пляшет, по наукѣ своей; и есгь пословица: "Медведя, да учат.. ,"¹⁹²

Григ[орїЙ]. Учат, но во вѣки ему не умѣть.

Аоан[асїЙ]. Почему?

Григ[орїЙ]. Потому что de дѣло человѣчое, не медвежое.

Аоан[асїЙ]. Однако же он пляшет.

Григ[орїЙ]. И волк в Баснях играет на Флавтѣ козлїонку¹⁹³.

Аоан[асіЙ]. А длячего не играть, если научился?

Григ[орїй]. Какой сей Капелмейсгр¹⁹⁴, такой твой Танцмейстр¹⁹⁵.

Аѳан[асіЙ]. Иное дѣло Басня, а медвѣдь пляшет дѣйсгвительно.

Григ[орїй]. Если тьі так дѣйствительно кушаеш, как он пляшет, чуть ли и сам заохотишся танцовать.

Аѳан[асіЙ]. Как же не дѣйствительное то, что дѣло?

Григ[орїй]. Без вкуса пища, без очей взор, без кормила корабль, без толку рѣчь, без природы дѣло, без Бога жизнь есгь то же, что без размѣра сгроить, без Закроя шить, без Рисунка писать, а без Такта плясать... Спроси ж теперь, как не дѣйствительное то, что дѣло?

АѳАН [АСЇЙ]. Длячего ж забавно, когда он танчит?

Григ[орїй]. Длятово, что смѣшно, а смѣшно затѣм, что не сродно и не прилично. Итак, нѣт безтолковѣе и вреднѣе, как медвежая твоя пословица. Будь Волк поваром, Медвѣдь мясником, а Лошак под сѣдоком. Сіє дѣло честное. Если ж Волк свиряет в свирѣлку, Медвѣдь пляшет¹⁹⁶, а Лошак носит Поноску, нелзя не смѣяться. Всякая безвредная неприличность смѣшит. А когда уже стал Волк Пастухом¹⁹⁷, Медвѣдь Монахом, а Лошак Совѣтником, сїе не шутка, но бѣда. О когда б мы проникнули! Коль de Обществу вредно?

Но кто может пектися о других ползѣ, презрѣв собственную? И если для себе зол, кому добр будет? Самим себѣ суть Убїйцьі борюїгцеся с Природою. Коликое мученїе - трудиться в нефодном дѣлѣ? Самое пиршество без ОХОТЫ тяжелое.

Напротив того, в природном не точїю труд сладок, но и сама смерть прїятна.

И сїя-то есть вина тому, что во всяком Званій находятся щасливте и нещасливые, спокойные и безпокойные, куражные и унылые.

Запри несроднаго в Уединенїе. Оно ему смерть, а с природою Рай. "Уединенїе для мене Рай, - вопїет Блажённый Іербним¹⁹⁸, - а Город темница"¹⁹⁹. "О Уединенїе! - кричит другой, ему подобен, - умерщвленїе порокам! Оживленїе Добродѣтелям!.."

Для таковых сердец самая внутренняя Пусгьіня тѣм многолюднѣе, чем уединеннѣе, а дѣлнѣе тѣм, чем празднѣе. Будьто виноградная Ягода тѣм в сладкой своей Силѣ богатѣет, чем варит и сокращает ее Солнце в Полудни.

Аєан[асїи]. Зачем же люди сунутся в Званїя без природы?

Григ[орїЙ]. Самих их спроси.

АѳАН [АСЇЙ]. Конечно, охота влечет их.

Григ[орїЙ]. Конечно, тѣ не виноваты, коих принуждают к сему.

Аєан[асїи]. А если охота, откуду ж им мучиться? С охотою все прїятно. А гдѣ охота, там и Природа. Охота, по твоей же сказкѣ, есгь родная дочь Природы. Как же?..

Григ[орїЙ]. О крючкотворная тварь! Как прехитрый Змїй, вьешся, развиваешся в разные Свертки.

АѳАН [АСЇЙ]. Пожалуй, не сердись!

"Яко лесгцы и исгинны"²⁰⁰.

Григ[орїЙ]. Хорошо: выслушай же прежде Басеньку.

Басня О Котах.

Кот из Пчельника, по давней Знаемости, пришол в Деревню, к своєму Товаришу, и принят великолѣпно. Удивлялся во время Ужина изобилїю.

- Бог мнѣ дал Должность, - сказал хазяин. - Она приносит на дом мой в сутки по двадцати туш самых добрых мышей. Смѣю сказать, что я в деревнѣ великим Катбном²⁰¹.

- Длятого-то я пришол повидаться с вами, - говорил Гость, - и освѣдомиться о гцасгіи вашем, притом и ловлею позабавиться. Слышно, что у вас харошїя появились Крысы.

Послѣ ужина легли спать. Хазяин во снѣ сгал кричать и разбудил гостя.

- Конечно, вам сграшное п іічто во снѣ явилось.

- Ох Братец! Казалось, будьто я утоп в самой безднѣ.

- А я ловлею веселился. Казалось, будьто поймал самую чистую Сибйрскую Крысу.

Гость опять уснул, выспался и проснулся. Услышал воздыхаюгцаго хазяина.

- Господин Катон! Уже ль вы выспались?

- Нѣт! Я послѣ соннаго сграшилигца не спал.

- Ба! А длячего?

- Такая моя Натура, что, раз проснувшись, уснуть больше не могу.

- Что за причина?

- Тут есгь тайна... Ах, Друг мой! не знаєш, что я обовязался быть рыболовом для всѣх котов в сем селеній. Ужасно мене безпокоит, когда вспомню лотку, мрежу, воду...

- Зачем же ты взялся за Рыболовсгво?

- Как же, Братец? Без пропитанїя в свѣті, не проживеш. Сверх того, и сам я к рыбѣ великій Охотник.

Гость, пошатав головою, сказал:

- О Государь! не знаю, в коей силѣ понимаеш имя de: Бог. Но если бы ты придержался твоей Природы, которую безвинно обвиняеш, был бы гаразда одною в сутки тушею доволнѣе. Прощай с твоим ГЦастїем! Моя нищета лучше.

И возвратился в свой лѣсок.

Отсюду родилась притча ая:

Catus amat piscem, simul odit flumen aquarum.

"Кот охотник k Рыбѣ,

Да воды боится"²⁰².

Сіє негцастїе посгигает всѣх охотников не к Званїю, но к доходам.

Не нещасное ли разсужденїе? Любить от хазяина платеж, а виноград копать не быть охотником. Конечно, тот не охотник, кто не природный. Природному Охотнику больше веселія приносит самая ловля и труд, нежели посгавленный на стол жареный Заец. На искусной Живописи Картину смотрѣть всякому мило, но к Пиктурѣ один тот охотник, кто любит день и ночь погружать Мысли своя в Мысли Ея, примѣчая пропорцыю²⁰³, написывая и подражая натурѣ.

Никто не пожнет твердой славы от коего-либо Художесгва, если около онаго трудиться не почтет за сладчайшее, самую славу превосходящее увеселенїе. А тот уже самый вѣрный друг Званїю своєму, если и самая доходов убыль, нигцета, хула, гоненїе любви его угасить не может. Но без Природы труд сладок быть никак не может.

Многіе, презрѣв Природу, избирают для себе Ремесло самое модное и прибыльное, но вовся обманываются. Прибыль не есть увеселенїе, но исполненїе нужносги тѣлесныя, а если увеселенїе, то не внутреннее. Родное же увеселенїе Сердечное обитает в дѣланіи сродном. Тѣм оно слаже, чем сроднѣе. Если бы Блаженство в изобилїи жило, то мало ли изобильных? Но равнодушных и куражных скудно.

Изобилїем снабдѣвается одно точїю гі.ло, а Душу веселит сродное дѣланіе. Сія-то есгь Зала сладчайшаго ея Пиршества. Тут-то она, будьто хитрая Машина, в полном своем ходу обрагцаясь, радуется и, находясь при одном ржаном хлѣбѣ и водѣ, Царским Чертогам не завидит.

Картина Изображеннаго Бѣса, называемаго Грусть, тоска, скука...

Если же отнять от нея фодное дѣйствіе, тогда-то ей смертная мука. Грустит и мятется, будьто пчела, заперта в горницѣ, а Солнечный свѣтлѣйшій Луч, окошка пронзаюггцй, зовет ее на цвѣтоносные Луга.

Сія мука лишает душу здравїя, разумѣй, Мира, отнимает кураж и приводит в разслабленїе. Тогда она ничем не довольна. Мерзит и сосгоянїем, и селенїем, гдѣ находится. Гнусны кажутся Сосѣды, не вкусны Забавы, посгылые разговоры, не пріятны горничныя стёны, не милы всѣ домашнїе; ночь скучна, а День досадный; Лѣтом Зиму, а Зимою хвалит Лѣто; нравлятся прошедшїе, Авраамскїе вѣка²⁰⁴, или Сатурновы²⁰⁵; хотѣлося бы возвратиться из старости в младость, из младости в отрочество, из отрочесгва в мужество. Хулит народ свой и своея стороны обычаи. Порочит Натуру, ропгцет на Бога и сама на себе гнѣвается. Toe одно сладкое, что невозможное; вожделѣнное, что минувшее; завидное, что отдаленное. Там только хорошо, гдѣ ея, и тогда, когда ея нѣт. Вольному всякая пигца горка²⁰⁶, услуга противна, а посгѣль жосгка. Жить не может и умрѣть не хочет²⁰⁷.

Млось у Врачей есть предводительницею всѣм тѣлесным болѣзням и возмущенїям.

А душевное неудовольствїе дверь есгь всЬм сердечным сграсгям и внутренним обуреванїям.

Не виден воздух, пѣняігдй море, не видна и скука, волнуюгцая душу. Не видна - и мучит. Мучит - и не видна.

Она есгь дух мучительный, мысль не чистая, буря лютая.

Ламлет все и возмугцает. Лѣтает и садится на позлагценных Крышах.

Проницает сквозь свѣтлые Чертоги.

Присидит Престолам Сильных.

Нападает на Воинскїе Станы.

Досгает в Кораблях. Находит в Канарских Островах. Внѣдряется в Глубокую Пустыню. Гнѣздится в Душевной Точкѣ...

Вить тоска вездѣ лѣтает,

На Землѣ и на водѣ.

Сей дух молнїй всѣх быстряе,

Может нас сыскать вездѣ²⁰⁸.

Един Вьшінїй Отец бурю аю в тишину обратить, управить к Гавани, а душу сродным дѣланіем, будьто броздами и уздою буйную скотину, удержать может.

Аѳ АН [АСЇЙ]. О Брате! Странное влагаеш во Уши мой...²⁰⁹ А народ скуку ни во что ставит и к прогнанїю сего непрїятеля за чрез-чур довольное оружїе почитает: деньгу, вино, сады, музьїку, шутки, карты, проездки...

Григ[орїЙ]. О друг мой! Не ничто есть то, что возрастает в великое. Не почитай малым тое, что ведет за собою не мѣлкое.

Малая в Кораблѣ скважина впугцает внутрь страшную сгечь. Не думай, что невидное и безсильное есгь то же. А народ, одно то за сугцество почитая, что в кулак схватить может, там боится, гдѣ нѣт страха, и напротив того.

Вексель не бумагою и чернилами страшен, но утаенною там обовязательносгью. Бомба не чугуном опасна, но порохом, или утаенным в порохѣ огнем.

Все невидное сильняе есгь своего виднаго, и от невиднаго зависит видное.

Скука у древних Христїанских Писателей названа бѣсом Уньїнїя²¹⁰. Чего ая ожившая искра не дѣлает? Все в треск и мятеж обрагцает. Вводит в душу все не чистых духов, Ехиднино²¹¹ порожденїе.

Гризугцая мысль - не червь ли не усьіпаюігцй? и не Ехидна ли есгь? Палягцая печаль, или Зависгь, - не лютый ли дух есгь? и не лютая ли мысль? А мысль злая - не тайный ли и лютый есгь язык? о коем Сын Сирахов:

"Зубы его Зубы Львовы, убиваюігци душу"²¹².

Сіє сголь тяжело, что лучше душа изволяет несродное и вредное брѣдить, нежель быть от природнаго дѣла упражненною.

Отсюду всѣх безобразных дѣл страшилигца и саморучныя себе убїйсгва.

А когда Апостол Іяков сказует, что маленькая часгица - язык, но, будьто Кормило Кораблем, цѣлым владѣет тѣлом, - так не мысль ли движет и правит тѣлом²¹³? Мѣлкая язычная частица есгь одна видная тѣнь и будьто шумягцїй воздухом часобойный Колокольчик, а самая Пружина и Существо есть Мысль.

Мысль есгь невидная Глава Языка, сѣмя дѣлу, корень тѣлу. Мысль есть язык немолчный, неослабная пружина, движимосгь непрерйвная²¹⁴, движущая и носящая на себѣ, будьто обетшающую ризу, тлѣнную тѣлесную грязь, прильнувшую к своей Мысли и ищезающую, как тѣнь при Яблонѣ.

Видиш ли, друг мой Аоанасїй? что невидное сильняе есгь своего виднаго, и от невиднаго зависит видное.

К сему Хору прищалкивает Іеремїа, называя человѣком не тѣлесный вид, но Сердце, яко неисчерпаемое сокровище мысленных таин:

"Глубоко сердце Человѣку...

И Человѣк есгь..." Гл[ава] 17²¹⁵.

Если сердечное Око и сѣмя злое²¹⁶, тогда все тѣло злое и всякое дѣло приносит плоды горесги. Горестному источнику - грусгные поточки.

Аѳан[асіЙ]. Ты заврался, дружище... Я слыхал и увѣрен, что Іеремїино слово касается до Библїи. В ней тлѣнь Образов подобна тѣлу, а сокровенное в Образах Божїе вѣдѣніе подобное утаенным в тѣлѣ сердечным Мыслям. Яснѣе пересказать слово его так.

Библїа есть будьто один Человѣк, или Адам. Глинку и тѣло его всяк видит, а сердце закрыто, и дух жизни в нем не виден²¹⁷. Сіє то же есгь, что у Павла:

"Кто разумѣ Ум Господень?"²¹⁸

Григ[орїЙ]. Узнай же прежде самаго себе. Тогда познаеш и Адама с Евою. Развѣ нелзя мнѣ Библейнаго слова рѣчь приточить к Человѣку, когда вся Библїа уподобляется Человѣку? Длятого-то, сирѣчь, сдѣлал Пророк Человѣка Образом двоесгесгвенныя Библїи, что одно в нем есть видное, второе не видное. Так, как сердце Морское или тончайшая вода в Облакѣ, из Моря исходящем.

АѳАН [АСЇЙ]. По крайней мѣрѣ ты, Братец, не туда заѣхал.

"Ъхал в Казань, да заѣхал на Рязань"²¹⁹.

Теченїе нашей рѣчи было о природных упражненїях, о веселій и Мирѣ. А теперь дѣло дошло до сокровищ Мысленных. Потом докотится до сокровищ снѣжных, что в Іовѣ...²²⁰

Григ[орїЙ]. Пожалуй, не печалься! Не очень в сторону заѣхали. Веселіе и радость не далече от сердца. А сердце всегда при своих Мыслях, как источник при своем токѣ.

Аѳан[асіЙ]. Ну! добро, быть так. Скажи же мнѣ: длячего иной сроднѣе к нижшей Должности и к подлѣйшему Ремеслу?

Григ[орїЙ]. А ты мнѣ скажи: длячего иному пища простая здоровѣе?

АѳАН [АСЇЙ]. Конечно, длятого, что сроднѣе.

Григ[орїЙ]. Так и фоднѣе иной к подлѣйшему Ремеслу длятого, что для его оно полезнѣе.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Длячего же, скажи мнѣ, и почему полезнѣе?

Григ[орїЙ]. Потому что куражнѣе, забавнѣе и веселѣе.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Так ты только мнѣ скажи: почему веселѣе?

Григ[орїЙ]. Потому что с Богом. Без Бога ничто не веселит. О чудный ты вопросник!.. Вить когда сродно, тогда и с Богом. Чево ж тебѣ далѣе спрашивать? Довольно точїю спросить:

Сродно ли? сирѣчь:

Хогцет ли Бог?

Воля Божїя есть то Верх и Закон Законов. Не ходи далѣе... А ты спрашиваеш:

Почему сродно? сирѣчь:

Почему так Бог хочет?

А если должен он тебѣ дать отчет в дѣлах своих, спроси Его и требуй в отвѣт: почему он Землю и воду здѣлал преклонными долой? А воздух и огонь сгремительными выспрь? Длячего огонь все снѣдает? кромѣ Вѵссбна, или каменнаго Льна²²¹, обратить в пепел не родился? Почему малая рыба, названа у Римлян Remora²²², имѣет фодность удержать сгремленїе Корабля, прильнувши к его брюху? Почему природа Делфйнова любит горячо человѣка²²³, но Змінна ненавидит? а Львиная трепегцет поюгцаго Пѣтуха²²⁴?..

Природа и сродносгь значит врожденное Божїе Благоволенїе и Тайный Его Закон, всю тварь управляюггдй. Знать-то, что есть подобіе в Дупгѣ и в том дѣлѣ, к которому она стремится, каковое равенство между Другом и Другом²²⁵, а сходство между пигцею и желудком.

"Подобное течет к подобному"²²⁶.

Царствїе Божїе и Правда Его внутрь тварей есгь²²⁷. Никого он не обижает, вливая Закон фодностей. Один к одному, другій к другому, сотый к сотому, хотя к подлому Званїю, или Ремеслу, но не к безчестному, а для его забавному и полезному, если усгремляется с Богом, щаслив.

Что тогда бы было, когда бы Бог Блаженство наше заключил в одном коем-либо Званій?

Тогда бы щастїе ограниченно было тѣснотою одной сгороны и одного только времени.

Тогда могл ли бы Бог в одной сгоронѣ и в одном времени помѣсгить весь род человѣчій, когда каждому щастїе нужно²²⁸?

Возможно ль, чтоб в одном родѣ пйщи или в двоих заключилося Здравїе?

Все-мїрная Божїя Економїа²²⁹ безчисленную тварь и дыханіе троих точїю жребїев пищею пропитать может ли?

Все то одно: не можно и безполезно.

Если бы было полезно, было бы и можно.

А не могти безполезнаго здѣлать - сїя есгь неизреченная сила его и Власгь.

Сколь же теперь премудро дѣлается?

Что одной твари бьіваєт Ядом и смертїю, тое ж для другой Ядью и Здравїем.

Сколько родов Твари, столько родов Пйгци, и всякое дыханіе имѣет внутреннїй ПОЗЫВ К фОДНОЙ себѣ.

Когда ж Отец наш небесный столько радит о тѣлѣ, тогда о Дуінѣ много больше.

Примъты Нвкїих Сродностей.

Аѳан[асіЙ]. Трудно узнать свою Природу, а чужую познать и того трудняе. Узнаєш, да поздо. Черепаха оінибку почувсгвовала, как начала летѣть²³⁰.

Григ[орїЙ]. Не поминай мнѣ трудносги в нужном дѣлѣ. Нелзя никак, чтоб Натура нужное здѣлала трудным²³¹. Не нужно, сирѣчь не полезно, а тѣм-то и трудно летѣть черепахѣ, но не Соколу. Трудно, де, узнать... Да гдѣ ж тот, кто охотник узнать? Сложйвшему Крйла трудно летѣть и самому Орлу.

Знаєш ли, что Землемѣры узнавают высоту превысокаго Фарїйскаго Терема²³² из одной его тііпії?

Всякая тайна имѣет свою обличительную тѣнь. Трудно распознать между Дружеским и Ласкательским сердцем, но наружная тѣнь, будьто изъяснительное Штеклб, и самые сердёчные Закоулки ставит в виду Осгрым Блюстйтелям.

Смотри: когда Мальчик, здѣлав для игрушки волбвый Ярем, налагает оной гценкам или котикам, - не сїя ли есгь тѣнь Хлѣбопашескія в нем Дуїнй? И не Пбзыв ли к Земледѣланію?..

Если припоясует саблю, - не аппетйт ли к вбинсгвованїю?..

Когда тріїлііпіїп Отрок самовбльною наслышкою перенимает Божествённыя Пѣсни, любит заглядать в свягцённыя Кнйги, перекидать лйсты, смотрѣть то на Таинственных Образов Картйнки, то на Буквы, не de ли обличает тайную Искру Прирбды, родившїя и зовугцїя его в упражнёніе Богослбвское? Невидимая Его сйла в нас и Божество, безпритворными сими творенїями разумѣваема, ясно изображается²³³.

Зачем же Блаженство огранйчивать в одном Житія рбдѣ или в двойх?

Бог вездѣ есгь, и гцастїе во всяком состоянїи, если с Богом в оное входим.

Нужно только узнать себе: куда кто рожден?

Лучше быть натуралным Котом, нежель с Ослйною природою Львом.

Ганяться в Званій за доходами есгь нелбжный Знак нефбдности. Не лишйшься дохбдов, если будет в тебѣ Царствїе Божїе в силѣ своей²³⁴.

Не чудо ли, что один в изобиліи скуден, а другой в скудости доволен? Видно, что Природа больше прилагает Хитрости, вылѣпливая Фигуру Мурашкину, нежели Слонову, и дивнѣйшій Царствїя Божїя Промысл можно видѣть в пчёльных Роях, нёжели в Овёчьих и волбвых стадах.

Льются из разных трубок разные Токи в разные Сосуды, вкруг Фонтана стоягцїе. Меншій сосуд мёнѣе имѣет. Но в том равен есть ббльшему, что равно есть пблный²³⁵. И что глупѣе, как равное равенство, которое Глупцьї в Мір ввесть всуе покушаются²³⁶?

БОГ богатому подобен Фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмѣстности. Над Фонтаном надпись сїя:

"Не равное всвм равенство".

Куда глупое все то, что противно Блажённой Натурѣ?.. Боймся гблода, не пбмня, что гаразда множайшїе умирают из пресьігценїя.

Глупая грусть сама не знает, чего желает.

Самое пресыщёніе не от скуки ли? Лучше умрѣть, нежель всю жизнь тосковать в несрбдностях. Несродность всякїя Праздности есть тяжелѣе. И легбче не пблзать, нежели лѣтать для Черепахи. Не пблзая, лишается точїю сродныя Забавы, а лѣтая, стенает сверх того под несрбдным Брёменем.

ЯКОВ. Слушай, Аоанасїй! Слыхал ли ты Басню о дворовбм Псу и Ослѣ, что?..

А© АН [АСЇЙ]. Да! Довольно мы третовбдни смѣялись, как он, завйдуя собачьим Ласкавостям, спятылся копытами на Брюхо Хазяину²³⁷. Как Черепахѣ не бывать Орлом, так Ослу - придворным человѣком.

ЕРМОЛ[АЙ]. А скажи: которую награду получил Осел, встрѣтивигій Хазяина придворною ласкавостью?

А© АН [АСЇЙ]. Тую, что служитель, снявшїй с Королевскаго платья в присутствїи Блоху²³⁸.

ЛОНГИН. Таковых всѣх точный есть Герб - Обезьяна. Дивно, что они ее не вырѣжут на своих печатях. На печати Августа Кесаря была сила: «FESTINA LENTfi»²³⁹.

"Поспѣшай с совѣтом^,г.

А на их печать пристало слово:

“Дерзай, хоть не к стати^,,24°.

Обгцїй наш друг - вы знаете, кто мнѣ в умѣ²⁴¹, - описал Басню о козліонкѣ и свиряюгцем волкѣ, приточив к ней слѣдуюгцее наставленїе:

TU NIHIL INVITA DICES, FACIESVE MINERVA.

Сирѣчь:

"He говори и не дѣлай ничево без Благоволенїя Минервы".

Довелось у его спросить: что значит древняя Пословица: "Без

Благоволенїя Минёрвы"?

Отвѣчал: "Не пялься к тому, что не дано от Природы. Без Бога, знаєш, нелзя и до порога²⁴². Если не рожден, не суйся в Книгбчество. Ах! многїе чрез то в вѣчну пали Муку.

Не многих Мати породила к Школѣ.

Хочеш ли блажен быть? Будь доволен долею твоей Природы.

Самая его аффабулацїа²⁴³, вот она!

Ти nihil invita dices, fadesve Minerva.

Quae Natura negat, scilicet ilia fuge.

Si non es natus Musis, fuge discere Musas.

Heu! multos perdit fistula doda viros.

Paucos justa parens Musis Natura creavit.

Essene vis felix? Sorte quiesce tua²⁴⁴.

Изрядно Велйкая Pocda говорит:

"За Богом пойдёш,

Доброй путь найдёш"²⁴⁵.

Видно, что усердно послѣдовать Богу есгь сладчайшїй исгочник Мира, гцастія и Мудросги.

Да знает же всяк свою Природу и да искушает:

"Что есть Благоугодно Богу?"²⁴⁶

Обгцество есгь то же, что Машина. В ней замѣшательсгво бывает тогда, когда ея части отсгупают от того, к чему оныя свойм Хитрецом здѣланны.

СРОДНОСТБ

К ХЛЪБОПАШЕСТВУ.

Слушай, Аоанаай! Скажи ж теперь: кой ты Звѣрок? Что за птичка? И чем рожден?.. Мнѣ кажется, ты рожден к Земледѣлству.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Правда, что я сады, поля, лѣса люблю по природѣ, но Отец мой есгь точный Земледѣл.

Лонгин. Слава Богу! Ты к сему родился затѣм, что иные к иному; а они рожденны к другому потому, что ты к сему. Божїе сїе Царствїе есть. Не спорь же. Прибирайся пахать Землю, заготовлять пигцу для Людей и скотов, водить стада или пчёлы, или что твой в тебѣ Господь повелит. Не бойся. Самый в дѣланіи твоем труд будет для тебе сладчайшїй, нежели благовонный воздух, чисгые вод потоки, птиц пѣніе, нежели и самые трудов твоих плоды. Сего ожидает от тебе Отечесгво твоє.

Если ж не повинешся Господеви, знай, что Грусть загризет Душу твою средѣ позлащенных Палат и заплачеш, вспомнив поля зеленыя. Рано скажеш:

"Когда тот день про йдет?.."

а в вечерь скажеш:

"Когда тот рассвѣт будет?"

Или скажу тебе Мойсейскими словами.

"Будет Живот твой висягц пред очима твоима, и убоишися в дни и в ногци, и не будеши вѣры яти Житію твоєму. Заутра речеши: 'Како будет вечерь?..' и в вечерь речеши: 'Како будет утро?..' От сграха сердца твоего, имже убоишися, и от видѣній очес твоих, имиже узриши"²⁴⁷.

Сіе-то есгь: жить в тѣлесном изобиліи, а лишиться Душевнаго утѣшенія. Имѣть Господа своего, висягца над очима твоима. И не покрываюгцаго, будьто Гнѣздо и Птенцы своя²⁴⁸, но бїюгцаго по сердечным Зѣницам, как Орел Оленя, сидяїгцй на рогах его.

Аѳан[асіЙ]. Уже вы другой раз вспомнинаете Орла с вашим Оленем.

Лонг[ин]. Довелось читать, что Орел Оленя на пишу убить намѣревая, прежде качается по пѣску, чтоб зассорить Крйла. Потом взлѣтует на Оленя и, сидя на рогах, бьет Крилами по Очам, поколь то ударами, то пѣском обезъочит. А слѣпой Олень бысгрѣе стрѣлы по Холмах сгремится и, взбѣг на стремины, падает в бездну и разбивается²⁴⁹.

"Блаженны слышагцри] Слово Божїе и храняігци Е"²⁵⁰.

Друг мой, Аоанасїй!..

СРОДНОСТЬ

к Воинству.

.. .Может быть, ты Бонном родился?

Аѳ АН [АСЇЙ]. Не хочу... Я не воин. Я Законник. Гражданскїе Законы знать - то моє дѣло.

Яков. Дай Бог вам знать Законы! да и вкус чувсгвовать. Тать крадет, однак знает Закон:

"Не укради"²⁵¹.

Ермолай. Что до мене надлежит, куда мнѣ мил всяк человѣк в сродности своей! Не могу довольно насладиться позором, когда он дѣйсгвует, и его дѣйсгвіе, как Смѵрна, издает благовонїе. И воином кто рожден? Дерзай! Вооружайся!.. С природою скоро научишся. Загцигцай Земледѣлсгво и Купечесгво от внутренних грабителей и внѣшних непрїятелей. Тут твоє ГЦасгїе и Увеселенїе. Береги Званїе, как Око²⁵². Что слаже природному Воину, как воинское дѣло? Закалать обиду, загцигцать сграждуюшую и безоружную Невинносгь, заступать Обгцесгва основанїе, Правду, - сей есгь Его пресладкїй Завтрак, Обѣд и Ужин. Не бойся! С Богом легко тебѣ будет несть Голод, Жажду, Холод, Жар, Безсонницу, кровокаплюггдя раны и самый сграх смертный, и гаразда легоче, нежели без Его противное сему: да уразумѣеш, сколь сильная Природа. Сіє воинское Горе с Богом тебѣ будет во сто раз пріятнѣе Ранков и доходов твоих. Ранк носить может всяк, но дѣло дѣйствительно дѣлает один тот, кто природный. Дѣло и без Ранга дѣлом, но Ранг без дѣла ничто, а дѣло без Бога.

Если ж, Званїе Божїе презрѣв, пойдеш в слѣд своих прихотей и посгоронных Совѣтников, не забудь проститься на вѣк со всѣм утѣшеніем, ХОТЯ бы ТЫ схоронился В РогБ ИЗОбиЛЇЯ²⁵³, И, боясь умереть ПО ТІ,/IV, станеш всеминутно терпѣть Душевную смерть.

Отнять от Души сродное дѣланіе значит ее лишить живности своей. Сія смерть есгь люта²⁵⁴. Знаю, что гцадиш гЬло. Но убиваєш Душу. Сія замѣна есть худа.

Не понимаю: к чему имѣть меч? Если не тоє сѣчь, на что Он выкован. И не разумѣю²⁵⁵: к чему носить тѣло? Если щадѣть, на то терять, к чему кто им одѣт.

Повѣрь, что самая Маоусалова Жизнь²⁵⁶ вся пропала и самый есть Ад, если не истощенна на то, к чему тебѣ Господь твой дал оную. Коль сладкая Здравїя и лѣт трата в Главноприродном дѣлѣ! Тогда-то жизнь наша бывает жертвою Благоуханїя Господеви²⁵⁷.

Опера, Книга, Пѣсня и Жизнь не от долготы, но от Благолѣпія и Добротьі Цѣну свою получает²⁵⁸. Цѣна всему и Благолѣпіе - Бог.

"Красота в Десницѣ твоей..,"²⁵⁹

С Богом краткая жизнь исполняет долгія л ііта, а дѣло с ним есгь само себѣ верховна награда.

Аѳан[асіЙ]. Но что значит то, что говорят Студёнты?

ARS PERFICIT NATURAM²⁶⁰?

Григ[орїЙ]. Правда, что наука приводит в совершенство фодность. Но если не дана сродносгь, тогда наука что может совершить?

Наука есгь Практика и Привычка, и есгь дочь Натуры. Птица может научиться лѣтать - не Черепаха.

Куда мы хитры находить вылазку, гдѣ не надобно! Удивительно, что всякая тварь послѣдует Создателеву Предводительсгву. Один чрез непослушанїе человѣк Глупомудрою²⁶¹ дѣлается Мартышкою, засмотрѣвся на слѣпую Моду, не на Мановенїе прозорливыя Природы.

Кто зовет в лѣса и сады род Соловьев и Дроздов? на поля Жаворонков? а Жаб в воды и болота? Кто ведет рѣчные потоки к Морю? Кто влечет к Магниту сталь? Кто усгремляет дрожаггцй пламень выспрь? Сей есгь Бог наш, всѣми царствуюггцй и всѣм все домосгроягцїй.

Все то сносное, что природное, и Симпатїа (ЕицтісНкіа) значит природную сносность, касаюшуюся к Дружбѣ, к Пищѣ, и паче всего к избранїю Званїя.

Если кто щасливо живет в изобилїи, не потому щаслив, что в изобилїи, но что в изобилїи с Богом. А без сего гораздо его щасливѣе природный ниггцй. Не всѣ рожденны к изобилїю.

Есгли Математик, Медик или Архитёктор щаслив, конечно, щасгїе тое зависит от Природы, родившїя его к тому. А без Ея он - бѣдная и смѣшная тварь.

С Богом святьім низкое возводится.

А без Его низводится и высокое²⁶².

Щасгїе наше внутрь нас...²⁶³ Пускай никто не ожидает щасгїя ни от высоких наук, ни от почтенных Должносгей, ни от изобилїя... Нѣт его нигдѣ. Оно зависит от сердца, сердце от Мира, Мир от Званїя, Званїе от Бога.

Тут Конец: не ходи далѣе.

Сей есгь Источник всякїя У гі.хіі, и Царствїю Его не будет конца²⁶⁴.

СРОДНОСТЬ

к Богословїи.

Да умножит же Господь царсгвїя своего Благовѣсгники²⁶⁵! Да возобновит время, написанное у Исаїи!

"Иже до конца не премолкнут,

Поминающе Господа"²⁶⁶.

Да восгрубят и возопїют ті,, о коих Сам милостиво извблит спрашивать: "Кїи суть, иже яко Облацы летят?

И яко Гблубы со птенцы ко мнѣ?"²⁶⁷

Да возсїяет 11 се 11 о ж де лі. 111 г і і її 11 її її День оный!

"Свѣтися! свѣтися! Іерусалиме!..

Се тма покрыет землю! и Мрак на Языцы.

На тебѣ же явйтся Господь..,"²⁶⁸

Сїи Проповідники, как из червячкбв Пчёлы, раждаются из Студёнтов.

Студент ли ты рожден? Смотри ж, так ли оно? Ты, может статься, червячбк, но подлбжный. Из сих раждаются Трутни.

Онй в Началѣ с велйким Шумом ведут свой Хор, но наконёц бывают постыдны и изгнанны из Дому Божїя.

Нѣсколько ты, может быть, к сему родился, но главное твоє рожденїе для инаго дііла.

И как быть можеш Проповідником, находясь сам Царствїю Божїю Протйвником?

Внемли ж себѣ²⁶⁹. Испытай опасно. Осмотрйсь потравно... А если оно точно так, и не тщеславїе, ни Прйбыль, но сам Господь тебе зовёт врожденною к самому дѣлу люббвїю, ступай в слѣд Его и прибирайся к Званїю.

Оставь всѣ дѣла. Длятого ты к сему рожден, что другіе к другому.

Б і;і аїї Молвьї. Обьемли Уединенїе. Люби Нищету. Цѣлуй Цѣломудріе. Дружи с терпѣніем. Учись свящённым языкам²⁷⁰. Научйсь хоть одному твёрдо и будь в числѣ научоных для Царсгвїя Божїя Кнйжников, о койх Христос: "Всяк Кнйжник, научйвыйся Царствїю Б[ожїю]..."²⁷¹

Вот длячего сїи Книжники учатся языкам! Не бойся! Голод, холод, Ненависть, Гоненїе, Клевета, руганїе и всякій труд не только снбсен, но и сладосген, если ты к сему рожден. Господь твой - сила твоя²⁷². Сіє все здѣлает тебе острііе и крилатѣе. Устремленїе Прирбды, будьто Ключевой Потбк или Пламень, быстрѣе рвётся чрез препятствїя.

Привитайся с древними языческими Философами²⁷³. Побесѣдуй с Отцами Вселенскими²⁷⁴.

Наконец, пойдеш в Землю Израилскую²⁷⁵, в самый Виолеем, в дом хлѣба²⁷⁶ и вина, в свягценнѣйшій Храм Библїи, поя с Давидом:

"Возвеселихся о рекших мнѣ..."²⁷⁷

Коль опасно входить в сей Чертог!

Имѣй одѣяніе²⁷⁸.

Омый руки и ноги.

Потом садись за Безсмертный Стол сей. Но берегись! Не тѣснися в солбнку с Господином²⁷⁹. Помни, что не твоя плотская, но Господня есть Трапеза.

Сохрани тебе Бог! Умреш, есгли будеш ѣсть кровь.

Ъжь кровь и плоть Господню, а не твою.

"Да благо тебѣ будет, и угодно будет,

пред Господем Богом твоим"²⁸⁰.

Принимай, но от Господа. Кушай, но для Господа. Насыгцайся, но пред Господем.

Коль многїе жерут! Но пред собою, не пред Господем. Не дай тебѣ Бог вкусить от древа смерти!

"Разумѣй, яже глаголю.. ."²⁸¹

Премудросгь Божїя, безспорно, что на наших улицах и средѣ наших Стезь, будьто /Тііспііща утвержденна на землѣ²⁸² сгойт, но на высбких Краях и на осгрі'лїппіх Осгнах и на Горных Горах почивает. "Исхбды Ея, Исхбды суть живота. И кто взыдет? Едйн Господь уготовляет Хотґліїе"²⁸³.

Коль о Многих причастниках можно сказать с Іеремїею!

"Близь еси ты, Господи, у стен их,

Далече же от Сердёц их"²⁸⁴.

Печйсь прежде всего уразумѣть: что значйт Вііра? Нѣт нужнѣе Ея. Но знай, что нигдѣ Её не найдеш, если не выроеш Искры Ея прежде внутрь себе. Узрѣв Её, іі іідап, что начал ты соединяться с тѣм:

"Господи, Очи твой зрят на Вѣру"²⁸⁵.

И если не больше бныя в тебѣ будет, как Зерно Горчйчное, тогда щасливо внїйдеш в седмисгблпный Дом Премудрости Божїя и насладйшься на Горнем мѣстѣ высбким Умом Божесгвённаго Слова, плотїю твоєю облеченнаго, от Его ж самаго научаясь.

В тридцати лѣтѣх Утро Истины свѣтать начинает. В сих лѣтѣх крещенїе Христово, оттворенїе небес, снисхожденїе святаго Духа.

"И той бѣ, яко лѣт тридесят"²⁸⁶.

В сем возрастѣ у Жыдов ставили во Священники.

Если ж уже ты призапасался Хлѣбом Хрисговым и собылось на тебѣ: "Износит от сокровища своего новая и ветхая"²⁸⁷, в то время можеш удѣлять Друзьям, Благодѣтелям, Ближним и Дальним²⁸⁸.

Долго сам учись, если хочеш учить других.

Во всѣх науках и художествах плодом есть правильная Практика²⁸⁹. А ты, проповѣдуя Слово Истины Божїя, утверждай оное непорочнаго житія Чудесами.

Нелзя посгроить словом, если тое ж самое разорять дѣлом²⁹⁰. Сіє значит: давать правила для Корабельнаго строенїя, а дѣлать телѣгу. Без святосги житія корабельным Мастером, может быть, можно здѣлаться, но Проповѣдником никак нелзя, развѣ Мартышкою Его. Начало и Конец Званїю сему, природная сила его и печать есгь Страх Божїй, всю нечистоту изгоняюігцй. Сей есть Дар Божїй и Ключ, данный от Господа²⁹¹. Он один отверзает вход в Дом Давидов и в тѣ Библейныя внутрности:

"В сокровигцах спасенїе наше"²⁹².

"И отверзет, и не будет затворяюгцаго,

И затворит, и не будет отверзаюгцаго"²⁹³.

Всегда бывает скудное число охотников к Божїей Исгинѣ. Сіє да приводит тебе не в негодованїе, но в сожалѣніе.

Берегись сребролюбїя²⁹⁴. Помни, что туне прїял єси²⁹⁵. Весь твой труд ничтоже есть в сравненїи Дара сего. Кой ты мнѣ Богослов, если сребролюбец? Не думай, что до иных касается слово сїе, кромѣ тебе: "Воззрите на птицы..."²⁹⁶

Пускай другіе собирают, а твоя часгь будь Господь²⁹⁷. Имѣя пишу и одѣяніе, тут все твоє довольство тѣлесное. Бої а гІ.п и собирай день от дня Богатсгва Славы Божїя. "Всѣх отгцетихся, - говори с Павлом, -да Христа прїобрягцу"²⁹⁸.

Авось-либо достигнеш в силу совершеннаго Воскресенїя мертвых, в Землю обѣтованную, в Лѣто Господнє прїятное²⁹⁹ и в 50 лѣт житія твоего получиш всеобгцее от всѣх твоих души и гі.ла твоего долгов разрѣшеніе и полное просвѣгценіе тебѣ и ближнему твоєму.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Приказное дѣло подлинно трудное. А и de не без тово...

Яков. А я вѣрю, что самый тѣсный, жосгкїй и крутый путь бывает легким, если сам Бог указывает дорогу к намѣренію. И, конечно, указывает тому, кого родил к сему.

ХОР

Природных Благовъстников.

Аѳ ан [асїй]. Да гдѣ ж он таков? Покажи хоть одного.

Яков. На вот тебѣ один!

"В трудѣ и подвизѣ, во бдѣніих множицею, во алчбѣ и жаждѣ, в погценїих многагци, в зимѣ и наготѣ..."³⁰⁰

Пробѣги 11-ю главу втораго Письма его к Корйнѳянам и задивишся Природѣ Его, всѣ горесги услаждаюгцей.

Чего не терпит Воин или Купец? Не сыгцеш дня без тмы и свѣта, а года без зимы и теплоты. Не найдеш и состоянїя, чтоб оное из горести и сладости не было смѣшенное. Так весь Мір стойт. Противное противному способствует³⁰¹. Сладость есть наградою Горесги, но Горесгь - Мати Сладости.

Кто хочет пожинать сладость, да любит прежде Горесгь: и уродится сладость, а любит природный.

Аѳан[асіЙ]. Сказуют, в Норвегїи день без тмы и свѣта бывает...

Лонгин. Кто ж был природнѣе, как Сей?

"Аз на de родихся...

Да свидѣтельсгвую Истину"³⁰².

Утружден от путй, сидит при исгочникѣ³⁰³, и голоден и жажден. 12 часов у них в день гциталось. Уже велось около полудня.

"Бѣ яко час шестый"³⁰⁴.

Не было с кѣм завесть бесѣду о царствїи Божій. Пришла жена за водою³⁰⁵. Вот и случай! Просит пить не для утоленїя жажды, но для заведенія бесѣды³⁰⁶. Вода стихійная подала повод говорить с несмысленною женою о Водѣ живой, о Водѣ Божїей, утоляюгцей жажду негцашых несытосгей, день и ночь душу нашу безпокоюгцих³⁰⁷, о коей Исаїа: "Измыйтеся, и чистьі будите"³⁰⁸.

Не устыдился, ни поопасался Муж Божїй со слабым полом богословствовать: авось-либо приведет ее в истинное из суевѣрія Богочтенїе, ни к полу, ни к сгатью, ни к сторонам, ни к мѣстам, ни к временам, ни к обрядам, кромѣ одного сердца, не привязанное, и откроет очи ея к уразумѣнію Есгесгва Божїя, утаеннаго в Стихіях, на подобіе Ключевбй воды, в земном сердцѣ сокрываемой, коея жаждет Давид:

"Кто мя напоит водою"³⁰⁹?

Возвратились Друзья с пигцею и, зная, что он ничево егце не ѣл, просят, чтоб покушал:

"Раввй, яждь"³¹⁰.

"Моя пища, - сказал Учитель, - есгь: да сотворю волю Пославшаго мя"³¹¹.

И голоден, и жажден, и не весел, если не дѣлать и не говорить о том, к чему Отец небесный Его родил и послал. Тут Его и пища, и питїе, и веселїе.

Учит в соньмищах, учит в домах, учит на улицах, учит в Кораблѣ, учит на травѣ зеленой, на Горах и вертоградах, и на мѣстѣ равнѣ, сгоя и сидя, и идый, и ночью и днем, в Городах и селах, в разных предѣлах, каждаго и народ мног зѣло³¹².

В не сродное себѣ дѣло не мѣшается. "Учителю (просил его нѣкто), поговори брату моєму, чтоб дал и мнѣ часть наслѣдія, пускай мене не обижает. Он тебе послушает..."³¹³ "Человѣче! Кто мя постави Судію или Дѣлителя?³¹⁴ Моє дѣло учить о Царствїи Божїй³¹⁵".

Каково ж учил? Был ли Бог с ним?

Я закричу, возвысив глас, с женою, сльїшавшею его:

"Блаженно Чрево носившее тя..."³¹⁶

Удивлялись народы, яко николиже бѣ тако во Ізраилѣ³¹⁷ и никогда так не говорил человѣк: сголь великая от Уст Его исходила Прїятность.

Яков. Вот вам еще один природный!

Говорит Бог к Мойсею:

"Аз есмь СыЙ..."³¹⁸

И посылает его в посольство, а он отрѣкается:

"Молюся ти, Господи, не доброрѣчив есмь..,"³¹⁹

Диво, сколь неторопко принимается за должность? Знал он свой дарованїя, видѣл в купинѣ аяющую Истину, однак сам себѣ не вѣрит, дабы паче чаянїя³²⁰, принявся за нефодное, не завел в безпутное народ, а себе в погибель.

Да и как не опасно - подрядиться показать утаеннѣйшую Естества Божїя Истину? ввесгь в Землю таковой же Природы? развязать заплутанный в людях путь к точному Благополучїя Центру?

Сіє значит: испытывать себе³²¹.

Может статься, что рожден кто быть воином, но пѣшим, не конным, быть Хазяином, но не пахать и не скот водить, быть купцом, но не золотыми торжить товарами, быть учоным, но не Евангелїя Проповѣдником, пущай же и сим, но Писателем, не Оратором.

И, конечно бы, не отважился без сего Гласа:

"Нынѣ же иди, и снїйди, и возведи люди"³²².

И так, чувсгвуя руку Божїю, пошол за привѣтсгвіем Іофбра, тестя своего: "Иди здрав"³²³.

Здравїе и мир душѣ нашей есть послѣдовать Господу. Каков же был проповѣдник? Слушай самаго Бога:

"Почто не убоястеся глаголати на раба моего Мойсея?"³²⁴ "Не восга ктому Пророк во Израили, якоже Мойсей"³²⁵.

"Не отемнѣсгѣ очи Его, ни исглѣста Усгнѣ Его"³²⁶.

Ермолай. Кто дерзнет из Числа Проповѣдников исключить Свѣтилника Слова? чрез всю жизнь гласившаго сїе?

"Покайтеся.. ,"³²⁷

Не был он Свът, но имѣл и любил в себѣ Свѣт, свидѣтелствовал³²⁸ и ходил во Свѣтѣ, окончив в нем и за него теченїе жизни своей³²⁹. Свидѣтельствовать о свѣтѣ - значит Благовѣстить Истину, Правду и Царствїе Божїе внутрь нас³³⁰. Проповѣдует в Пусгынѣ, Благовѣсгит, кому может, и в селенїях, сей до конца Цбломудрїе возлюбившїй Пусгыножитель:

"Бысгь человѣк послан от Бога"³³¹.

Вот свидѣтельсгво о фодносги Его!

Но он и сам о себѣ признавает:

"Да явится (Христос) Израилеви, сего ради прїйдох..."³³².

Каков же Проповѣдник? Сам Господь одобряет:

"Не воста в рожденных женами болій"³³³.

"Мнози о рождесгвѣ Его возрадуются"³³⁴.

Яков. До сего рода надлежат псі, Пророки.

Иной с них вопїет:

"Бысгь слово Господнє ко мнѣ"³³⁵.

Иной: "Бысгь на мнѣ Рука Господня"³³⁶.

Иной: "Господь посла мя прорегци"³³⁷.

Иной: "Слышах Глас словес Его"³³⁸.

Иной: "Слух слышах от Господа"³³⁹.

Иной: "Рече ко мнѣ Ангел, глаголяй во мнѣ"³⁴⁰.

"Восгани, и иди, и проповѣжд"³⁴¹.

"Рцы, сыне человѣчь"³⁴².

Всѣ сїи, святыи Божїй, не были из числа тѣх:

"Не посылах Пророки, а они течаху.

Не глаголах к ним, и тій пророчесгвоваху"³⁴³.

"Не слушайте словес Пророков"³⁴⁴.

"От сердца своего глаголют, а не от Уст Господних"³⁴⁵.

Григ[орїЙ]. Вот вам еще дюжина рожденных к проповѣди!

"Призва, ихже хотяше сам, и прїидоша к нему. И сотвори дванадесяте, да будут с ним, и да посылает их проповѣдати и имѣти власть цѣлити недуги и изгонити бѣсы. И нарече Сймону имя..."³⁴⁶

Іскарїбтскїй тут же. Да познаем, что невозможно, дабы между сродными не нашолся несродный, и напротив того. И да усграшит нещасная сего Ученика дерзосгь всѣх, по фебролюбїю и тщеславїю усгремляющихся к дѣлу Апосголскому. И de-то значит:

"Призва, ихже хотяше Сам"³⁴⁷.

Видно, что не от смертных сїе зависит.

Сам призывает, Сам посылает и имена дает:

"Ихже и Апостоли нарече"³⁴⁸.

Даются Сймону и Савлу новыя Имена.

У смертных часто именем величаются не имуігце сущесгва его. У Бога не так. У Его имя и существо есть тождеством³⁴⁹. Как только назвал, так вдруг и естество дал³⁵⁰.

Как только сказал: "Да наречется Свѣт!"³⁵¹, разумѣй: "Да будет Свѣт!"³⁵²

Когда слышиш: "Апостоли нарече"³⁵³, разумѣй:

"Вы есте Свѣт Міру"³⁵⁴.

Быть и называться раздѣляет наша ложь, а не Божїя нераздѣлная Истина.

Если дана свыше твердость Алмазу, прозрачна Зелень Смарагду, если Сапфир родился с голубым, Анѳракс с блистательным, как огнь, аянїем, -назови, как хотиш, но Есгесгва его не тронеш.

Что ж силнѣе? Бог ли? Или ты? называя сугцее не-сугцим и противляяйся Богу:

"Животворягцему Мертвыя

и нарицаюгцу не-сугцая у тебе, яко сугцая у себе"³⁵⁵.

Бог, раждая, вливает существо, силу и естество, а сим самим нарицает.

Пустое имя без существа, подобное виноградному Гроздью, на сгѣнѣ живописью хитро изображенному.

Он накрашен, видом сущаго Грбзда обманывает, обѣщая сокровенный внутрь себе зрѣлый вкус сладкаго Мусга, а безразсудныя птички, прилѣтывая, бьются в нѣмую сгѣну³⁵⁶.

Если чем-то хочеш славиться, будь по Естесгву тілі. Бьітїе и слава имени, как доброе Зерно с вѣтвами, как исгочник с потоками, как Солнце с лучами, есгь нераздѣлное, а тгцеславїе, как трава на кровлях расгущая, прежде исторженїя сохнущая.

Но от тебе ли зависит взять бьітїе? Можеш ли быть служителем при боку Его³⁵⁷? Не можеш: ни чрез себе, ни чрез другаго. Вот кто силен! "И сотвори дванадесяте, да будут с ним"³⁵⁸. Сотворить, призвать, назвать, послать, дать власть - зависит от рожденїя, а сїе от Царствїя Божїя.

Теперь отгадай: что значит?

"Павел зван Апостол"³⁵⁹. Да кѣм?

Ни от человѣк, ни человѣком.

Но Їисус Христом и Богом Отцем³⁶⁰.

Нелзя было не позвать на то рожденнаго:

"Бог избравый мя от чрева Матере моея..,"³⁶¹

Как можеш цѣлить недуги, не имѣя власти?

Откуду ж власть, когда ты не послан от Бога?

Как послан, если не наречен?

Как наречен, если не зван?

Как же зван, если не на то рожден?

Вспокойся, не твоє дѣло. Чуть ли ты не брат нахалу тому:

"Учителю, йду по тебѣ"³⁶².

Скажи мнѣ, откуду толикїй безбожїя потоп?

Откуду суевѣрія, лицемѣрія и ереси?

Откуду у Христїан ругательство священныя Библіи?

Гдѣ раченїе сладчайшїя ДРУЖБЫ?

Гдѣ согласїе дражайшаго Мира?

Гдѣ жйвость сердечнаго веселїя?

Кто безобразит и расглѣвает всякую должносгь?

Несродносгь.

Кто умергцвляет науки и Художесгва?

Несродносгь.

Кто обезчестил чин Свягценничїй и Монашескїй?

Несродносгь.

Она каждому Званїю - внутреннѣйшій яд и Убїйца.

"Учителю, йду по тебѣ"³⁶³.

Иди лучше паши землю или носи Оружїе, отправляй купеческое дѣло или Художество твоє. Дѣлай то, к чему рожден. Будь справедливый и миролюбный Гражданин - и довлѣет.

"Учителю, йду по тебѣ"³⁶⁴.

Не ходи... Сего не довольно, что ты остр и учон. Должно быть другом Званїю, не любителем прибыли от него. Сему одному не будет Должность орудїем Лакомства. Развѣ не учон Сймон Волхв? Волхв значит Мудреца³⁶⁵. Развѣ не был остр? Вся Самарїа проповѣдывала:

"Сей есть сила Божїя великая"³⁶⁶.

Схватила Мудреца Лихорадка имѣть Духа святаго и подавать людям по Апостолску.

Что ж сему восгряку отвѣчает Петр?

"Нѣсгь ти части...

Сердце твоє нѣсгь право..."³⁶⁷

Дать и взять для сребра Должность - равная Бѣда. С таковым сердцем, хотя врачуеш сграсги и изгониш Бѣсы, не радуйся. Хотя Ангелскими языками проповѣдуеш, не годишся. Пускай многїе народы на Золотѣ напишут:

"Сей есгь сила Божїя велика"³⁶⁸, -пустая пусгошь.

Если, по пословицѣ, на должность мостишся, как Коза на Кровлю³⁶⁹, длятого, чтоб чрез нея вскочить на Кучу изобильнаго Тгцеславїя, видно, как в Зеркалѣ, что ты не к должности усерден, а посему и не рожден. Слѣдственно, и не записан на небесѣх, развѣ у людей.

Не слыть у людей, но быть Благовѣсгником с Богом и у Бога - de есть дѣлно, как написано:

"Бѣ Бог с ним"³⁷⁰.

"Радуйтеся, яко имена ваша..."³⁷¹

"Учителю, йду по тебѣ"³⁷².

Вйжу в тебѣ кбрень жёлчи и гбресги. Вйжу в сердцѣ твоем сѣмя сребролюбїя. Не обновляться Духом СВЯТЫМ³⁷³, но чтоб торжйть сим сокрбвигцем и повёсть себе великолѣпно, сего ради біііпеппо желаеш Божественным Знанїем прославиться.

"Покайся о злобѣ твоей"³⁷⁴.

Куда і іе/і1) і іон вздор! Лѣсницу, возводягцую от земных пбдлостей, обрагцать на снисхожденїе в Бездну. Не сїе ли значит: данным для живота хлѣбом задавйться?

"Шед удавйся"³⁷⁵.

Если любиш прибыль, игцй её приличным путем. 1000 на то пред тобою благословенных Ремёсл.

"Учителю, йду по тебѣ"³⁷⁶.

Йди... и будеш естества лишенный Чучел, Облак бездбждный³⁷⁷, прелёстная Деннйца³⁷⁸, Сатана, с небесной должности к подлым похотям падшїй: "имже мрак темный

во вѣки блюдётся"³⁷⁹.

Лонгин. А иной рад бы убѣжать с Ібною, но влечет Бог:

"Восгани и идй в Ниневїю, и проповѣждь"³⁸⁰.

К инбму сам говорит Господь:

"Ходи в слѣд Мене"³⁸¹.

По крайней мѣрѣ, дай погребсги Отца...

"Осгави..."³⁸² Не пугцает и проститься с домашними.

И подлинно. Управляєш ли ралом? Не оглядайся назад³⁸³. Родился ли в проповѣдь? Брось все житейское. А иначе и природный не годишся.

Пугцай всяк дѣло своє знает. Ты же возвѣгцай Царсгвїе и старайся быть в числѣ сих:

"Бл[а]женны очи видягцїи, яже видите"³⁸⁴.

А дабы получить мзду аю, нужно прежде поработать в Божїем Виноградѣ. К природным говорится:

"Идите в Виноград мой"³⁸⁵.

Коль скудное число сродных дѣлателей!

Отводит их лукавый Мір, плѣнив плотскими науками и Книгами, славу и Прибыль обѣгцаюгцими, отвлекая от безневѣсгныя Невѣсты³⁸⁶ оныя:

"Вся слава Дгцере Царевы внутрь"³⁸⁷.

Если кто почувствовал обман, да не сгоит на путй чуждем³⁸⁸, да спѣшит в Виноград и да слышит:

"Что стоите праздны?"³⁸⁹ Виноград Господа Савабоа есгь Библїа³⁹⁰.

Ум остр во многих, но не обучились разсуждать. Иные имѣют обученны чувсгва долгим ученїем, но не имѣют неутомимой Охотьі. Сыгцеш и охотников, но связанны житейскими печальми. Найдеш и вольное сердце, но без Страха Божїя.

Всѣ сїи средсгва без Природы мертвы, но и Природа без них безоружна. Видите, сколь трудно поднять Змїя, как обѣгцал Господь:

"Змїя возмут"³⁹¹.

С помянутых четырех средств нужнѣе страх Божїй³⁹².

"Бл[а]жен муж, иже в Премудросги умрет"³⁹³.

Но там же Сын Сирахов сказует:

"Бояйся Господа сотворит de, и держайся Закона посгигнет ю"³⁹⁴. Однак нужно имѣть и вольное сердце, по его ж слову:

"Умаляяйся дѣяніем своим, упремудрится"³⁹⁵.

Сіє он твердит и в другом мѣсгѣ:

"Дѣла Правды Его кто возвѣсгит?"³⁹⁶ "Умаляяйся сердцем, размышляет ая"³⁹⁷.

Умаляяйся сердцем и дѣяніем - значит то же.

АѳАН [АСЇЙ]. Развѣ ж сердце и дѣяніе значит то же?

Лонг[ин]. А ты доселѣ не знаєш, что сердце есгь мыслей бездна? а мысли - сѣмена и исгочник дѣйсгвіям?

Умаляюгцееся сердце³⁹⁸ значит не зарослое тернїем житейских печалей и дѣл³⁹⁹, а готовое к снисканїю Правды Божїя:

"Упразднитеся и разумѣйте"⁴⁰⁰.

Посему-то вседушный Искатель бывает нигц, воздержан и пустынолюбный. Длясего добрый книгочїй книгочтенїю учится, а добрый Схоластик⁴⁰¹ от дѣл упражняется.

Скажем с Сыном Сираховым:

"Чем умудрится, держай Орало?"⁴⁰²

Мысли его и разговоры о быках, о нивах, о скотском кормѣ. То же разсуждать о протчїих.

Правда, что Общесгво без них не населится, но быть они не могут в совѣтѣ, все в Порядкѣ содержащем.

"Точїю, де, вдаюггцй душу свою и размьішляющїй в Законѣ Вышняго Премудрости всѣх древних взыщет и в Пророчествїих поучатися будет. Повѣсти мужей именитых соблюдет и во извитїя Притчей совнїйдет, Сокровенная Притчей изыщет и в Гаданій Притчей поживет. Посредѣ Велмож послужит..."⁴⁰³

Для сего не велит Господь Аарону имѣть Грунт:

"Аз часть твоя и наслѣдіе твоє"⁴⁰⁴.

Да блюдут Скйнїю⁴⁰⁵, да роют священныя Книги.

Аѳан[асІЙ]. И так бѣдные твой Проповѣдники осгаются нищими?

Лонг[ин]. Совсѣм нищими, чтоб были ГОТОВЫ. Но сій ниггце Благовѣсгвуют. Сам Господь учит их.

"Приступиша к нему Ученицы Его, и отверз Уста своя, учаше их"⁴⁰⁶.

О сих-то умаляющихся сердцем и дѣяніем сказует:

"Блаженны ниггци духом..."⁴⁰⁷

Они-то плачут, алчут и жаждут Царсг[вїя] Божїя и правды Его⁴⁰⁸. Кротки, лишенны, гонимы, поношаемы. Но имѣютже мзду свою с Петром: "Сребра и Злата не имам..."⁴⁰⁹ и со Іисусом Сираховым:

"Даде Господь язык мнѣ, мзду мою, и тѣм восхвалю Его"⁴¹⁰.

Послушай: вот нищїй хвалится мздою!

"Уготовася мнѣ Вѣнец.. ."^4U

Куда охотник до Премудрости был Сын Сирах!

"Еще юн сый, прежде неже сгранствовати ми, исках Премудрости явѣ, в молитвѣ моей"⁴¹².

А аи слова не чудною ли дышут горячностью?

"Боряшеся Душа моя о ней"⁴¹³.

"Возвеселися сердце моє о ней"⁴¹⁴.

"До послѣдних взыщу Ея..,"⁴¹⁵ "Предуспѣяніе бысть мнѣ в ней..."⁴¹⁶

Но живѣе всего изображает фодносгь Его de:

"Даде Господь язык мнѣ, мзду мою, и тѣм восхвалю Его"⁴¹⁷.

Видно, что не для Кошелька учился.

Не было ему любезнѣе, как достать de с Исаїею:

"Господь дает мнѣ язык наученїя.. ,"⁴¹⁸

И с тоею: "Мед и млеко под языком твоим"⁴¹⁹.

"И начаша глаголати иными языки..."⁴²⁰

Сію Премудрость, познаваюшую и любягцую Господа своего, называет Соломон долготою житія⁴²¹, Древом Жизни⁴²², Вѣрою⁴²³, Правдою⁴²⁴, Миром⁴²⁵, Молитвою⁴²⁶, Богатсгвом и Славою⁴²⁷, красотою Молодцам, а Старикам Свдиною.

"Лѣпота Юным - Премудрость,

Слава же Старым - сѣдйны"⁴²⁸.

НВСКОЛЬКО

Символов,

сирѣчь

Гадательных, или Таинственных,

Образов, из Языческой Богословіи.

Не хочется мнѣ с вами расгаться. Забавно для мене сказал тот, кто дружескую в путешесгвїи Бесѣду назвал возком.

Жизнь наша есгь путешесгвїе⁴²⁹.

Григ[орїЙ]. Прошу из саду в мою Горницу...

Правда, что дружеска бесѣда есть возок, путника облегчаюігдй. А тѣм он лучше, когда катится на Колесах Пророческих.

О Колеса! О сладчайшая Въчносте!

Щаслив! кто взор свой приобучил к свѣтозарному твоєму блистанїю. Сей почагце взглядывает и вкушает от тебе.

Вот точная Манна! а Зерно Ея, мѣлкое, как Коріандр⁴³⁰, разными любителям своим прїятносгьми вкус услаждает. Как дражайшїй Алмаз, мечет в очи молнїю разнаго цвѣта. Кто хочет облегчить несытость свою без Ея, тот чает горсгью пѣска забросать бездну Окіана, а каплею прохладить Огненное Царство, обѣгцая душѣ своей просгранную Роскошь, заключив ее, как Орла, в тѣсну Яскиню⁴³¹ и не разумѣя, что

Бездна Дух есть в человѣкѣ,

Вод всѣх ширшій и небес.

Не насытиш тілі во вѣки,

Чем плѣняет Мір сей весь⁴³².

Но чувствуя жало Ея, наставляющее нас в выборѣ пищи, Дружбы и Званїя, помаленьку узнавать ее, будьто из Букваря, обучаемся.

АОАН[АСЇЙ]. Ба! Откуду у тебе столько новых Картин? Смотри: вся Горница ими одѣта.

ЯКОВ. Не удивляйся: разумным людям мудрая Картина есть Планом, представляющим обширность цѣлой Книги. Картина есть Книга нѣмая⁴³³. Ho, как вйжу, здѣсь они не нѣмы. Всѣ гбворы.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Фе! Они всѣ, как вйжу, Языческая Грязь...

ГРИГ[ОРЇЙ]. Пересмотрите. Для сего я вас позвал. Но не ругайте. Они мнѣ всѣ любезны.

Ермол[АЙ]. Если бы в твою Горницу пришол младоумный Христїанин, почел бы тебе Идолочтецом.

ГРИГ[ОРЇЙ]. Чистое небо не боится МОЛНЇИ и грому⁴³⁴.

АОАН[АСЇЙ] . Что за вздор? Вкруг звѣри, птицы, лѣса, гбры, скоты, воды, рыбы, гады и протч[ая], и протч[ая]. Будьто Рай Паганскіи.

ГРИГ[ОРЇЙ]. Я с Петром святым все сїе рѣжу и в сладость с Богом кушаю⁴³⁵. С ним ничтоже есть скверно⁴³⁶.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Пожалуй, не все глотай. Пожалѣй хоть гор с деревами. Посмотрим на первую, что над дверьми.

Что за птички сидят на цвѣтущих вѣтвах?

ГРИГ[ОРЇЙ]. Соловей с своими дѣтьми. Учит их пѣть.

Яков. А прочитайте, что говорит Картинка?

ГРИГ[ОРЇЙ]. "Родители суть наши лучшїе Учители"⁴³⁷.

Судите: не прекрасная ли Пѣснь? И не должно ли почитать Предков наших Законы? Извѣстно, чего учит нас Мати наша Библїа.

Ерм[ОЛАЙ]. Взгляньте сюда. О бѣдненькой Олень! с вонзенною в тѣло стрѣлою, страждет возлѣ Холма. Пол стрѣлы в язвѣ. Пропал он. Кто пособит⁴³⁸?

Яков. Не бойся! Развѣ не видиш, что траву кушает? Она ему вьігонит вон стрѣлу. Сїя трава у древних Еллинов звалась: Діктацѵос;⁴³⁹.

Ерм[ОЛАЙ]. И так стрѣлец ничево над ним не успѣл. Хотѣл бы я знать, кто его учит цѣлбы сей?

Яков. Развѣ не видиш? что сей тебѣ говорит Олень?

''Природа превосходит науку"⁴⁴⁰.

Вот кто его учит! Самый лучшїй Учитель.

Аоан[АСЇЙ]. А протолкуйте мнѣ, что се за пирог... что ли...

Лонг[ин]. Гдѣ тебѣ пирог? Конечно, севодня мало ты ѣл.

Се раковина, или черепашка, или Устрица.

Откушай ее. Она говорит самое премудрѣйшее:

"Ищи себе внутрь себе"⁴⁴¹.

Все Ея добро внутрь черепа сохраняется.

А0АН[АСЇи]. О право! вкусная черепашка... Ба! Да ты, Брат, и Слона кушаеш?.. Хлѣб да соль!..⁴⁴²

ГРИГ[ОРЇЙ]. Нѣт его вкуснѣе и здоровѣе. И вас милости просим. Он мене укрѣпляет искать Щастїя в БОГѢ.

А дабы я Бога искал внутрь себе самаго, к сему оправляет мене Устрица моя.

Аоан[АСЇЙ]. На что ж он в Гору поднимает Хобот?

Лонг[ин]. Ожидает поздравить восходягцее Солнце⁴⁴³.

Бон смотри! Лучи из-за Гор выникают. Описатели Звѣрей пишут, что Слбны каждый день Громадою собираются пред восходом солнца и смотрят на восток⁴⁴⁴.

Не живой ли сей образ человѣка Благочестиваго?

А длячего не уподобить его Слону, если Пророк Малахїа уподобляет Быку?

"Возсїяет вам, Боягцимся Имене моего,

Солнце Правды и исцѣленіе в Крилѣх Его.

И изыдете, и взыграете, якоже Телцы, от Уз разрѣшенны"⁴⁴⁵.

ГРИГ[ОРЇЙ]. Прочитайте ж Слоново Поздравленїе Солнцу.

Лонг[ин]. "Заутра предстану ти, и узриши мя"⁴⁴⁶.

"Не пребудут беззакон[ницы] пред очима твоима"⁴⁴⁷. Аѳан[АСІЙ]. Я люблю Гбры, Дубровы, Источники, Вертограды... Ерм[ОЛАЙ]. Кто се таков? Какой-то молодчик. Конечно, пить хочет. Наклонился в Источн[ик]...

Яков. Вот нещасный Нарцысс⁴⁴⁸! О бѣдненькой!

Конечно, он не раскусил сея Притчи:

"Не красна Хата углами, а Живопись Красками"⁴⁴⁹.

В чистом Источникѣ засмотрѣлся на благообразную свою кожу, а не вникает внутрь, в самое сердце своє, и в Тайное Руководство Блаженныя Натуры, могущїя его наставить на путь Мира. Тѣм губит себе, что любит себе.

Л0НГ[ИН]. Нарцысс - изрядная статуа и живая Фигура чтущих Библїю, но одну в ней тлѣнь свою видящих, а не проницающих в сокровенное под тлѣнію и не слышащих Мойсеа:

"Слыши, Израилю!"⁴⁵⁰ "Воньми себѣ⁴⁵¹; Внемли себѣ..."⁴⁵² "Господь Бог твой посредѣ тебе"⁴⁵³.

ГРИГ[ОРЇЙ]. Не узнав себе, как узнаєш Библїю?

Кто дома слѣп, тот и в Гостях.

О Нарцысс! Премудрая твоя Пѣсенька. Ho не разумѣеш Ея.

Я ж твою Пѣсню воспою тебѣ же:

"Узнай себе.

Заглянь внутрь".

Аѳан[АСЇЙ]. Воля ваша. Не могу узнать сего хвостатаго Звѣря. Бѣжит и оглядывается. Схож на волка.

Яков. Бобр, отгриз сам себѣ Ядра, бросив, убѣгает. Вон смотри! Охотники гонят его.

Аѳан[АСЇЙ]. Начто ж он, дурак, портит сам себе?

ЯКОВ. Охотникам нужны одни его Ядра для Аптёкарей. Ничего не щадит, только бы вспокоить себе.

Вот пѣсня его!

"Только б не потерять сердца"⁴⁵⁴.

Аоан[АСЇЙ]. Не очень глупа Замѣна. Весь Мїр не заплатит вспокойствїя сердечнаго.

"Веселїе сердца живот человѣку"⁴⁵⁵.

ЕрмОЛ[АЙ]. Взгляньте на горящую свѣчу. Что она значит?

Л0НГ[ИН]. А вот видиш: лѣтает около свѣчи ночной Метелик.

Ерм[ОЛАЙ]. Развѣ он любит свѣчу?

Л0НГ[ИН]. Бозможно ль, чтоб ночной твари нравился Свѣт?

Ермол[АЙ]. Кой же Бѣс несет его к несродному? Развѣ надѣется от товарищей награжденїя, если угасит Снѣт, очи их ослѣпляющій?

Лонг[ин]. Может быть и то. Но прежде сам ожжется. Бот прочти внизу ему награжденїе!

"Охота моя поіубляет мене"⁴⁵⁶.

Аѳ АН [АСЇЙ]. Смотри! собаки на горѣ, рвут Оленя... Но сей олень в человѣчом одѣяніи. Что за вздор?

Яков. Бѣдный Актёон⁴⁵⁷ превращается в оленя. Бот при источникѣ моется с служанками Діана. Она его передѣлала в Звѣря, чтоб охотника свой ж собаки загризли⁴⁵⁸. Зачем ему итить из селенїя? Не к стати ему видѣть Чистую Дѣву.

Дал бы Бог, чтоб сію Басню раскусили Монахи! Не всяк рожден к уединенїю и Умозрѣнію.

Праздпость, грусть, тоска, ах! многих погубила. Олень есть та ж скотина, только что в лѣсу живет. Библїа есть то же, что Сфинкс⁴⁵⁹. Она портит и мучит не познавшаго самаго себе и слѣпца в собственном домѣ своем. Древній дурак Иксїон ухватился за пустый облак, осѣняюгцій Сестру Дієву, вмѣсто Ея⁴⁶⁰. А на Актёона, вмѣсто сладчайшїя Дїаниной Любви, попала Месть и клятва потопнаго языка. Вот что дѣлают!

"Врагй человѣку домашнїи его"⁴⁶¹.

Лонг[ин]. Здѣсь тщеславный Фаетон с шумом и с Колесницею с небес низвергается⁴⁶². Достоин! Достоин... Сѣл не на своем Мѣстѣ, презрѣв совѣт Отческїй:

"Досажденїе Мужа смиряет". Притч[и]⁴⁶³.

Досажденїе значит: противиться Отцу.

Сей подобен Іяковлю сыну Симеону, отцовское ложе осквернившему и от отца проклятому⁴⁶⁴.

Да внимают сїе нахально засѣдающіе в Званій! Пускай ражжуют и тѣ, кой тащатся с своєю грязью на Колесницу Божїю, рожденную возить одну точїю ВЪЧНОСТЬ, Кіота Господня.

Ермол[АЙ]. О прекрасный Холм, приосѣненный!

Что за птички сидят на сухих вѣтвах?

Лонг[ин]. Пѣсня сея птицы дает знать, что пустынолюбная Горлица с своими дѣтьми воздыхает о своем Супругѣ. Пѣснь Ея из Исаїи:

"Воспою Возлюбленному пѣснь"⁴⁶⁵.

Вот под Деревом лежит ея любезный мертв! А от его богатый Ключ качает струп Вод, под Гору на Луга.. .⁴⁶⁶

Сей есть портрет Библїи. Сія Колесница одного носит, а сїя Вдова одного точїю любит и воздыхает:

"Бог Любви есть"⁴⁶⁷.

Григ[орїЙ]. Скажи мнѣ, Аоанасїй: чего ты все смѣешся?

Я давно примѣтил. Что тебѣ смѣшно?

АѳАН [АСЇЙ]. Смѣюсь твоим Купидбнам⁴⁶⁸. Ты их множество собрал, помѣшав дѣло с бездѣльям, а Христїансгво с Язычесгвом.

Григ[оріЙ]. Не опасайся, друг мой. Вся чиста чистым⁴⁶⁹. Баснословныя Древних Мудрецов Книги есгь то самая предревняя Богословїя⁴⁷⁰.

Они также не-вегцественное Естество Божїе изображали тлѣнными Фигурами, дабы не-видимое было видимым, предсгавляемое Фигурами Тварей.

Скажи: каким Образом изобразиш мнѣ нетлѣннаго Духа сугцество, если не Младенцем крилатым? Крйла Его значат: не-преривное, всю Вселенную движугцее движенїе, а младенство намѣчает в нем тое: "...Ты же тойжде еси..."⁴⁷¹

Может быть, отсюду родилось и Имя de: "БОГ", что движенїя, Вселенную движугцаго так, как рѣкй текугцїя, есть 1,1)1 непреривный⁴⁷².

Если сїе изображенїе хулиш, скажи мнѣ: много ли ты разумѣеш Лбтово с Дочерьми пьянсгво⁴⁷³? Іербним называет de Баснею. И, конечно, она тайно-образная, если Богословская⁴⁷⁴.

Всей Библїи предметом сам только один БОГ. Тут Ей конец, до послѣднія чертьї.

Без Его она и лжива, и дурна, и вредна.

А с ним - вкуснѣе и прекраснѣе всѣх невѣст. Он Свѣт Ея грязи, как честь Алмазу - Блеск. Ты ж слыхал, что и Малахїа поминает какїя-то Божественныя Крйла:

"Исцѣленіе в крилѣх Его"⁴⁷⁵.

"Яко Орел покры гнѣздо своє"⁴⁷⁶.

И невѣсга о братней Любви сказует:

"Крйла Ея Крйла огня"⁴⁷⁷.

Купидон - значит желанїе. Еллински: Ерос.

Мудрецы их означали сим тое, что самое любезнѣйшее в Мірѣ и Благородное.

Не знаю, друг мой: что такое разумѣеш чрез сїе слово? A мнѣ дай волю разумѣть с Невѣсгою Того:

"Гортань Его сладость, и весь Желанїе"⁴⁷⁸.

"Бог Любви есть"⁴⁷⁹.

Были и тогда, и нынѣ, и всегда мудрствуюігце подло. Если называеш Купидбна Бѣсом, не спорю... Дай же мнѣ в сем рыкаюгцем Львѣ сыекать Сладость Сота⁴⁸⁰, а в Исполинѣ - корысги⁴⁸¹.

Развѣ ты никогда не слыхал, что такое к просвѣщаюгцемуся Іерусалиму вопїет Исаїа?

"Иссеши Млеко Языков"⁴⁸².

"И поймут их Языцы, и введут на мѣсто их, и наслѣдят, и умножатся на Земли Божїй"⁴⁸³.

Видиш, что Израиля и Языцы ведут на Мѣсто его⁴⁸⁴. Если ж сего не знаєш, то, конечно, слыхал то:

"Аще и что смертно испїют, не вредит их"⁴⁸⁵.

Всякая ж Фиіура есть смерть и яд язьіческїй, если не исходит из нея Дух ТОГО:

"В воню Мура твоего течем"⁴⁸⁶.

"Гортань Его сладость..."⁴⁸⁷

Просвѣщенное Духом Господним сердце взором маленькой травки и крошечнаго Червячка возводится к Чувству ВЪЧНАГО, будьто уксусное Гнѣздо, все влитое к себѣ, в Уксус превращая, - не точїю Языческими Баснями, которыя тебѣ читать и не совѣтую. Я не виноват, что ты беззубый, и за сїе тебе не укаряю. Много жрать, а мало жевать - дурно. Но-

"Не ядый ядущаго да не осуждает"⁴⁸⁸.

Ермол[АЙ]. Взгляньте, пожалуйте, на великолѣпну Гавань! Издали видну. А за нею на высокой горѣ Богатый Город, смотрящїй на широту морскую.

Без сумнѣнія, к той-то Гавани пловут три Кораблй сїи с поднятыми Флаками, управляемы Купидбнами⁴⁸⁹.

Лонг[ин]. Смотри же, коль прилйчное сїя Картйна говорит!

"Господь права сотвбрит теченїя твоя". Притч[и]⁴⁹⁰.

Ерм[ОЛАЙ]. Вот два прекрасные Мальчики! Конечно, они Купидбны. Один другаго на раменах несёт⁴⁹¹. Должен носймый носягцему благодарйть.

Лонг[ин]. Но егце бблыпе одолжён носягцїй носймому Другу.

Ерм[ОЛАЙ]. Длячего?

Лонг[ин]. Длятого, что носягцїй слѣп, а НОСЙМЫЙ Очйт. Едйн Человѣк, из двойх составлен. Пбдпись из Павла:

"Прилѣпляяйся Господеви едйн Дух есть с Господем"⁴⁹².

Ерм[ОЛАЙ]. Помогйте сему трудолюбцу. Упадёт под Брёменем. Купидбн цѣлую на раменах таскает Сйстему Міра⁴⁹³.

Яков. Не опасайся! Он в одной деснйцѣ и всѣ Копёрниковы Міры в забаву нбсит, лучше Атласа⁴⁹⁴. А Кто он? Се тот, что спрашивает Іова:

"Гдѣ был єси, єгда основах Землю?"⁴⁹⁵ Но кто скажет: что значйт Круг Міра, со всѣх сторбн пронзён стрѣлами⁴⁹⁶?

Григор[ЇЙ] . Что есть стрѣла, если не стремленїе? Что ж есть стремленїе, если не Божїе побужденїе, всю тварь к своєму мѣсту и своим путем двйжущее?

Сїе-то значит составлять Мір и сей Машинѣ движенїе давать.

Древнѣйгцее Любомудрцов Реченїе:

"'Любовь составляет Мір".

Поминает о сем и Цицербн, в Кнйжечкѣ о Дружбѣ⁴⁹⁷. Тот же вкус и в тѣх рѣчах:

"Omnia vincit Amor.

"Все побѣждает Любовь"⁴⁹⁸.

О сей-то преблажённой и всѣм владѣющей Любви и Симпатїи Невѣста в «Пѣснѣ Пѣсней»:

"Крѣпка, яко смерть, ЛЮБОВЬ⁴⁹⁹,

Жестока, яко Ад, РЕВНОСТЬ;

Крйла Ея крйла Огнй,

Утлїе отненное Пламы Ея"⁵⁰⁰.

Теперь Напёрсниково⁵⁰¹ Слово само изъяснйлось:

"БОГ Любвй есть"⁵⁰².

Я так же разсуждал о Ангелах Прирбды, называемых у Древних: ГенїОС⁵⁰³, койм они приносйли приношенїя, дабы сїи Ангелы были вождами в дѣлах Житїя их.

Ерм[олай]. Сей Мальчик без крил, увѣнчан цвѣтовым вѣнцём, держагцїй Рог изобйлїя⁵⁰⁴, чуть ли не Ангел Природы.

Григ[орїй]. Так. Но не бѣшенством ли пахнет? Приносйть Хранйтелю своєму Ладан, вино, цвѣты, а не послѣдовать Ему туда, куда ведет Божїй сей Наставник.

Самая их Минёрва, когда то же есть, что Натура, тогда видно, длячего поставили Ее начальницею всѣх наук и художесгв? Знать-то, что всѣ науки и всѣ Книги родились от тѣх, кой за то принимались, самою Начальницею руководствуемьі.

Между тѣм, разбирая древних Любомудрцов тайно-образуюгцїя Божїю Премудросгь Картины, не видите на Главнѣйшем мѣсгѣ, будьто всѣми ими Образ владѣюггцй Христов.

Вверху надписано:

"Образ Тпостаси Его"⁵⁰⁵.

Внизу: "Їисус Христос вчера и днесь.. ,"⁵⁰⁶

В кругѣ, окружаюшем Голову Его, de:

О Qv. Сирѣчь:

СЫЙ⁵⁰⁷.

На взаимном мѣсгѣ Образ Пречисгыя Матери Его. Вѣнец Ея от Звѣзд. Под ногами Луна, система Міра и Змїй, держагцїй во устах яблоко. Но в руках Ея цвѣт Лйлїа, а в сердцѣ сїянїе святаго Духа. Задумчив и цѣломудренный взор⁵⁰⁸.

Вверху надписано:

"Сотвори мнѣ величіе, Сильный"⁵⁰⁹.

Внизу: "Радуйся, честнаго таинсгва Двери⁵¹⁰.

Радуйся, премудрых превосходящая разум.

Радуйся, вѣрных озаряющая Смыслы"⁵¹¹.

Fabula

DE Haedo et Lupo Tibicine⁵¹².

Reformata 1760-mo Anno, in Ludo Poetico Zacharpoli.

Occasionem Fabulae dederunt quidam Discipuli, prorsus invita, ut ajunt,

Minerva, discentes.

A Grege parvulus Haedus erat cum sorte relictus,

Exsilit ex Sylvis ecce repente Lupus!

Tentavit primd Fugam. Mox versus ad Hostem,

Tergori inhaesurum, Talia fatur ei:

"Haud ignoro quidem, tibi jam me in Ventre futurum,

Atque necesse mori. Sed miserere tamen.

Attamen hoc unum, moribundo cede roganti;

Nonnihil ut Tibiis mi modulere prius.

Dulciter ut Vitam concludam. Namque beari,

Sds, cum ipse es Sapiens, Omnia Fine bono".

Turn Lupus haec secum: "Nae Stultus ego! Hadenus haud sdvi, Esse mihi Dotem hanc". Indpit ergo statim.

Ast Haedus, modulante Lupo, curvare Choreas,

Artificem mulcens Laude subinde novum.

Turbine cum dtior drcumstat Utrumque Molossum

Turba. Lupo Calamos excutit, atque Lupum,

Cincedo omisso, solum stimul stimulare Choraulem Incipiunt. Tandem saltat et ipse Lupus.

Prima Melanchaeteo, in Tergo Vulnera ferit.

Asbolus et Leu con, arripuere simul Collo. At Theridamas, et Poemenis, haesit in Armo.

Latratu resonat, Aura serena nimis.

Cetera Turba coit, confertque in Corpore Dentes.

Vulneribus desunt jam Loca. At ille gemit,

Ipsum se obiurgans: "Cur, Pessime, Cantor haberi,

Cum Cocus es natus, tam bonus ambieras?

Nonne erat hoc satius, condire Haedos et Oves, quam

Tradare illota, Musica Sacra, Manu?

Dignus es hac Mercede!" Canes, in Corpore Rostris Mersi, dilacerant. Ecce Corona Lupo!

AFFABULATIO.

Tu nihil invita dices, fadesve Minerva⁵¹³.

Quae Natura negat, scilicet Ilia fuge.

Si non es natus Musis, fuge discere Musas!

Heu! multos perdit, Fistula docta, Viros.

Paucos justa Parens, Musis Natura creavit.

Essene vis Felix? Sorte quiesce tua.

Finis.

Басня Есопова.

Преображённа на нбвый Вид, Малороссійскими Фарбами, для Учеников Поетики. 1760-го Года в Харковѣ. Вина сея Басни та, что многіи от Учеников, ни мало к сему не рождённы, обучалися.

Козля от Стада осталось до Бііса.

Се ж и Товариш, бѣжйт Волк из /Тііса!

Кйнулось было сначала в У гіікп.

Потом ставши, так сказало Драпѣкѣ:

"Я знаю, что мнѣ нелзя минуть Смёрти,

От твойх Зуббв. Но будь милосёрдый!

Здѣлай, молю тя, ту Мйлосгь едйну:

На Флейтузѣ мнѣ заграй на Кончйну.

Чтоб моя мнѣ Жизнь увѣнчалась мйла.

Сам Мудрый, знаешь, что в КопцІІ вся Сйла..."⁵¹⁴ "Не знал я сего во мнѣ Квалитёта⁵¹⁵",

Волк себѣ мыслит... Потом Минавёта⁵¹⁶ Начал надувать, а плясать Козлятко,

Вблка Хвалами подмазуя гладко.

Вдруг Юрта Собак, как Вихр, вкруг их стала.

Музиканту з Рук и Флёйта упала.

Просто до Вблка. Сей той гципнёт, вкусит.

И сам Капелмёйсгр⁵¹⁷ плясать уже мусит.

Вдруг Черногрйвка хвать за Пояснйцу,

А Жук с Бѣлкбм за Горлову Цѣвнйцу.

Кудлай да Гривко упялйся в Бёдра.

Вопль раздается в Долйнах от Вёдра.

Егцё ж пасіїїіл Хвост. Сюда ж Рыло пхает.

Не дотблпятся. А он воздыхает.

"На что (сам себѣ) сгал ты Капелмёйсгром?

Проклятый! з Роду родйвшись Кохмёйстром⁵¹⁸.

Не лучше ль Кбзы справлять до Росблу?

Неж заводити Музиканску Школу.

А! а! Достойно!.." А Собаки, Рыла Потопйвши, рвут. И так Смерть постйгла.

Приказка.

Не ревнуй в том, что не данно от Бога.

Без Бога (знаешь) нижё до Порога⁵¹⁹.

Аще не рождён? Не суйся в Науку.

Ах! премного сих вѣчно пали в Муку.

Не многих Мати породила к Шкблѣ.

Хочь ли быть щаслйв? Будь сыт в своёй Дблѣ⁵²⁰.

Конец.

Сія о Музыкантѣ Вблкѣ Казка усі ї ї; л а до того, что Пасгырь Дббрый, Іоасаф Миткёвич⁵²¹, ббльше 40 Отроков и Юнош свободйл от Учйлигцнаго Ига во Путь Прирбды их, ревнуя Человѣколюбію, не Тгцеславію.

Сему и Аз ревнуя, написах Кнйжицу «Алфавит Мйра».

Г[ригорій] С[коворода]

Цей діалог Сковорода написав у 1775 р. До початку 1960-х pp. твір був відомий лише в кількох списках. За одним із цих списків його було вперше опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. У ході підготовки академічного видання творів Сковороди 1961 р. у відділі письмових джерел Державного історичного музею в Москві було віднайдено й автограф «Алфавиту». Де зберігається цей автограф зараз, з'ясувати не вдалося. Подаємо за фотокопією автографа, яка зберігається в бібліотеці Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди HAH України.

¹ Назва діалогу віддзеркалює стару й дуже популярну ідею про світ як розгорнуту книжку. В українській бароковій літературі, крім діалогу Сковороди, є ще кілька творів під назвою «Алфавит»: «Алфавит духовный» Ісаї Копинського чи Дмитра Туптала (уже на початку XVIII ст., як свідчить передмова-присвята Афанасія Миславського до видання «Алфавиту...» 1713р., точно не знали, хто саме написав цей трактат, а «Житіє иже во святых отца нашего Димитріа, митрополіта Ростовскаго чудотворца» стверджує, що автором твору є Дмитро Туптало [див.: Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В5ч. - Москва, 1786. - Ч. 1. - Арк. 15]), «Алфавит собранный...» Івана Максимовича та інші.

² Див. прим. 34 до діалогу «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

³ Див. прим. 57 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴ Див. прим. 58 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵ Див. прим. 59 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶ Це - варіант 9-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней». Він відрізняється від того варіанта, що входить до циклу, першою строфою.

⁷ "Знайдено гавань - Христа. Тіло і світе, прощайте. / Годі тріпати мене. Маю вже спокій певно" (пер. Деоніда Ушкалова). Сковорода подає варіацію на тему двовірша з роману Алена Рене Десажа «Історія Жіля Блаза із Сантільяни». Див. прим. 449 до рубрики «Дисти до Михайла Івановича Ковалинського», а також прим. 134 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁸ Див. прим. 1 до діалогу «Кольцо».

⁹ Сковорода має на думці діалог «Кольцо».

¹⁰ Ідеться про Степана Івановича Тев'яшова. Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹¹ Книга Псалмів 76 (77): 6.

^п Фалесові приписує цей вислів, зокрема, Діоген Лаерцій (1,40): "Йому ж таки [Фалесові] належить приказка 'Пізнай себе', - хоч Антисфен у «Переємствах» стверджує, нібито сказано це було Фемоноєю, а привласнено Хілоном" [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 75].

¹³ Ця теза перегукується з думкою Сенеки про те, що не гріх уважати за свою знайдену кимось істину. Так, про цитовані ним Епікурові сентенції Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (XIV, 17) казав: я "і хвалити їх люблю, і присвоювати собі дозволяю" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ,

2005.-С. 69].

¹⁴ Ця думка, що її не раз висловлював Сковорода, дозволяє розглядати його науку в стратегії "вічної філософії", як те робить Елізабет фон Ердманн у своїй книзі «Несхожа схожість» [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005]. Поняття philosophia perennis запровадив 1540 р. Авіустин Стойхус у своєму трактаті «De perenni philosophia». Тим часом концепт "вічної Божої мудрості" можна знайти і у святих отців, і в Якоба Беме та німецьких пієтистів, і в неоплатоніків доби Відродження, зокрема в Марсіліо Фічіно та Піко делла Мірандоли, і в популярного письменника-єзуїта Атанасія Кірхера, і в багатьох інших. Зрештою, philosophia perennis має за першоджерело коло ідей Платона й може по праву розглядатися як характерна риса платонізму, чиїм яскравим представником в Україні був Григорій Сковорода. Недаром він не раз підкреслював, що Божа Премудрість є спільною для всіх віків і народів. Як гадає фон Ердманн, до традиції "вічної філософії" Сковорода, найвірогідніше, прилучився під час своєї закордонної мандрівки. Можливо, він запозичив цей концепт навіть безпосередньо з трактату Стойхуса «De регеппі philosophia». Однак концепт "вічної філософії" Сковорода, звісно, знав іще задовго до того, як вирушив у мандрівку дорогами Європи. Він міг знайти його і в писаннях святих отців, і в творах старих українських авторів. Власне кажучи, думку, згідно з якою поганська філософія не суперечить Біблії, оскільки як одна, так і друга мають за джерело божественний Логос, уперше висловив іще Філон Олександрійський -один із найулюбленіших філософів Сковороди. Перегодом Юстин Мученик ототожнить Логос із Христом. Спаситель постане тут вічним Словом, до якого причетний увесь людський рід. Так само розмірковував і Климент Олександрійський, котрий у своїх «Строматах» не раз наголошував на єдності біблійної мудрості з мудрістю Стародавньої Греції, Єгипту, Вавилона, Персії, Ассирії, Індії. Саме у святоотцівській версії думка про "безпочатковість істини" була знана в Україні ще за старокиївської доби. Це годні засвідчити такі пам'ятки тогочасної літератури, як «Ізборник Святослава» 1073 p., «Шестоднев» Іоана Екзарха або переклад хроніки Георгія Амартола, в якому сказано, що славетні грецькі філософи (Анаксагор, Піфагор, Платон) запозичили свої знання в єврейських мудреців. Перегодом ця ідея не раз і не два буде зринати також у творах найяскравіших інтелектуалістів кола Києво-Могилянської академії. Так, Стефан Яворський говорив про божественне походження логіки, Митрофан Довгалевський - про божественне походження поезії, а вчитель Сковороди Георгій Кониський стверджував, що всі науки та мистецтва були надані Богом Адамові, а потім поширилися від нього до Ноя, від Ноя та його синів - до халдеїв і євреїв, від євреїв до єгиптян, від них до греків, від греків до римлян і так далі [докладніше див.: УшкаловЛ. Translatio studii // УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 31^2].

¹⁵ Плутарх (гр. ПЛоѵтархоі;) (бл. 45 - бл. 127 pp.) - видатний давньогрецький письменник і філософ, автор «Порівняльних життєписів» та «Моралій», дуже популярний у старій

Україні (Іван Максимович, наприклад, стверджував, що в ділянці моральної філософії Плутарх не має собі рівних [див.: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 143]), один із найулюбленіших письменників Сковороди. Недаром Сковорода переклав аж п'ять трактатів Плутарха: «Про Боже правосуддя», «Про смерть», «Про те, що треба остерігатися боргів», «Про жадобу до багатства», «Про спокій душі». Зберігся тільки останній переклад. У перед-мові-присвяті до нього Сковорода розглядав Плутарха як справжнього "християнина до Христа". У діалозі «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира» Сковорода, покликаючись на Плутарха, говорить про гасло "Пізнай себе" на Аполлоновому храмі в Дельфах, у цьому ж таки діалозі, вслід за Плутархом, згадує про Сократового даймона ("янгола-охоронця"), рясно цитує Плутарха в листах до Михайла Ковалинського [див. про це: Дложевський С. Плутарх у листуванні Сковороди (до проблеми літературних джерел Сковороди) // Памяти Г. С. Сковороди (1722-1922): Збірка статтів. - Одеса, 1923. -С. 85-97]. Плутарх близький Сковороді найперше своєю проповіддю спокою, який є найголовнішим моральним обов'язком філософа, платонічними настановами, інтересом до символіки тощо.

¹⁶ Плутарх згадує про це в кількох своїх творах, наприклад, у трактаті «Про єі в Дельфах», де є, зокрема, такі слова: "Адже бог звертається тут до кожного з нас начебто з приязним вітанням: 'Пізнай самого себе', яке має не менший сенс, аніж 'Здрастуй'" [див.: Плутарх.

Об єі в Дельфах // Плутарх. Исида и Осирис. - Киев, 1996. - С. 90]. Джерело цього міркування - діалог Платона «Хармід» (164d) [див.: Платон. Диалоги. - Москва, 1986. -С. 310]. Старі українські письменники досить часто говорили про цей напис на Дельфійському храмі. Варто пригадати хоч би «Арістотелівські проблеми» Касіяна Саковича, де той писав: "На мою думку, найбільша мудрість, найвища філософія і найпотрібніша теологія є пізнання самого себе. Всі, хто хотів догодити Богові, проводили своє життя, вивчаючи цю сентенцію й роздумуючи над нею. Навіть стародавні погани, які жили на світі лише за законами природи, настільки шанували і вихваляли цю цінну сентенцію, що, намалювавши золотими літерами уѵага огаѵтоѵ, повісили її як пророкування оракула на храмі Аполлона в Дельфах, щоби, споглядаючи її, приходити до пізнання самого себе" [Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 338; див. також: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 623; Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. -Арк. 336]. А Дмитро Туптало використав цей епізод, змальовуючи свою "віртуальну" мандрівку до Стародавньої Греції: "...и се вижду во Аѳинѣх нВкоєго мужа честна, от самыя верхнія одежды філософа знатна. Кто таков, спрашиваю. Солон філософ, главен той в філософѣх. Сказуют єго быти єдинаго от седми премудрѣйших мудрецов греческих... Той філософ Солон пришед к капищу своєму еллинскому, пишет на дверех великими писмены; аз же созади издалеча стоя и смотря, чту пишемоє, и написа сице: 'Знай себе самаго'. Для чего ты, о філософе, то написал єси на дверех капища вашего? Для того, рече, понеже множество народа сему на всяк день проходит. Всяк убо во двери сія входяй, да чтет по вся дни. И кая сила словес тѣх? .. .Положи во умѣ своєм испьітаніє таково: кто єси ты? откуду? и камо грядеши?" [Туптало Д. Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. -Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 41].

¹⁷ У діалозі «Кольцо» Сковорода подав оригінальну версію історії про Едіпа та сфінкса. Див. прим. 217 до діалогу «Кольцо».

¹⁸ Етимологічно слово Еф'іуЕ, пов'язане з дієсловом аф'іууш - "зв'язувати".

¹⁹ Пор., наприклад: "От древних [сфінкс] поставлялся при входь храмов для означенія святости таинств вѣры" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. XLVI]. Про це писав свого часу й Плутарх у трактаті «Про Ізіду та Озіріса»: мовляв, єгипетські жерці "виставляють перед храмами сфінксів на знак того, що їхня наука про божество приховує в собі таємну мудрість" [Плутарх. Об Исиде и Осирисе // Плутарх. Исида и Осирис. - Киев, 1996. - С. 11].

²⁰ Сковорода має на думці слова: й вса К/іЗда^и, иже йскопЗіш рлвй отцЗ єгш, во вре/ИА отцЗ єгш, злгр.ідйіш а фіг/іїст(/И/іАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 15).

²¹ Ця фраза в Мойсеєвих книгах зринає 4 рази. Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8:11.

²² Ця фраза в Мойсеєвих книгах зринає 9 разів. Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

²³ Фразу св^тъ в^д^Ьнїа взято з Книги пророка Осїї 10: 12.

²⁴ Див. прим. 34 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

²⁵ Послання св. ап. Павла до римлян 7: 14.

²⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова з 9-ої пісні п'ятниці 3-го тижня Великого посту (ірмос інший). Пор.: "Фол;, каі Ощ каі лаѵтоѵдуоі^, f] tqio¥|Aio<; Моѵад, Ѳео<; те каі Kuqioc;. .— тобто "Свѣт и жизнь и вседѣтель, трисолнечноє єдинство, Бог же и Господь...". У 1-му гласі канону на полуногцницю схожі фрази зринають не раз: "Єдино тя пою трісолнечноє єстество"; "Поем тя, единоначалнаго Бога и трисолнечнаго"; "Возсіяй ми богоначаліє трисолнечноє"; "Нынѣ єстество єдинственноє богоначаліє трісолнечноє"; "єдинственнаго и трісолнечнаго божества"; "трісолнечный и єдиноначалньїй Боже" [Октоіх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 5 (зв.)-7].

²⁷ Друга книга Мойсеєва: Вихід 3: 14.

²⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: плотв не пб/ів^Хетъ ничтоже.

²⁹ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 3: 28. Пор.: н^ств /иХжескїй пб/ІЪ, ни женскїй.

³⁰ Див. прим. 1 до діалогу «Наркісс».

³¹ "Хиромантик" - той, хто займається хіромантією (від гр. \'Еірдс; - 'рука' та цаѵтгіа -'гадання'), тобто пророкує по капілярних та флексорних лініях на долоні, по зовнішньому вигляду руки тощо. Розквіт хіромантії в Європі припадає на ХѴІ-ХѴІІ ст.

³² Можливо, Сковорода має на думці слова: й св^тъ во Т/иѣ св^титса, й Т/иЗ єгш не шватъ (Євангелія від св. Івана 1: 5).

³³ Євангелія від св. Луки 15: 9.

³⁴ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

³⁵ Євангелія від св. Івана 8: 56.

³⁶ Книга Ісуса Навина 5: 13.

³⁷ Книга Йова 42: 5.

³⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 120 (121): 1. Пор.: Бо^ведб^ъ очи /иой въ гбрві.

³⁹ Євангелія від св. Івана 12: 41. У Книзі пророка Ісаї найближчими до цих слів є такі: видніш С/МвХ /його (Книга пророка Ісаї 66: 19).

⁴⁰ Неточна цитата з Книги пророка Даниїла 10: 5. Пор.^вйдѣ^ъ, й се, /иХжъ едйнъ.

⁴¹ Неточна цитата з Книги пророка Захарії 2: 1. Пор.: И во^ведб^ъ очи /иой й вйдѣ^ъ, й се, /иХжъ, й въ рХи/Ь єгш...

⁴² Євангелія від св. Матвія 28: 17.

⁴³ Дії св. апостолів 7: 56.

⁴⁴ Книга Екклезіястова 2: 14.

⁴⁵ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 17: 24. Пор.: очи же везХ/Инлгш нл

КОНЦ^Ъ ^Е/И/іЙ.

⁴⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 55 (56): 7. Пор.: тчи патХ /його со^рлнАТЧі.

⁴⁷ Євангелія від св. Івана 4: 22.

⁴⁸ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: В/іюсти вХдеши grun патХ.

⁴⁹ Парафраза Євангелії від св. Марка: 4: 41. Пор.: в^тръ й /йоре пос/іХішкітчі grun. Див. також: Євангелія від св. Матвія 8: 27; Євангелія від св. Луки 8: 25.

⁵⁰ Фразу д^ъ в^ры взято з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 13.

⁵¹ Сковорода має на думці звернені до Сціпіона та Лелія слова Катона з Ціцеронового діалогу «De senectute» (іі, 5): "Quocirca si sapientiam meam admirari soletis, quae utinam digna esset opinione vestra nostroquae cognomine, in hoc sumus sapientes, quod naturam optimam ducem tamquam deum sequimur eique paremus", - які він переклав так: "И так естьли вам моя мудрость удивительна (дай Бог, чтоб вы не ошиблись, а я бы достоин был прозываться мудрым), в сем она состоит, что я естественным уставам, как самому Богу, повинуюсь и не противлюсь".

⁵² Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8:11.

⁵³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й во^^рдтъ нл сі'шнъ очи h<jluh (Книга пророка Михея 4:11).

⁵⁴ Парафраза або Книги пророка Ісаї 42: 16 (пор.: сотворю и/иъ Т/иХ во св^тъ й стрбпштнлА въ прЗвлА), або Євангелії від св. Луки 3: 5 (пор.: й вХдХтъ стрбпштнлА въ npdBdA, й острїи въ пХтй г/і5дки).

⁵⁵ Парафраза Книги Псалмів 83 (84): 8. Пор.: ПбйдХтъ СЗ сниы въ сй/iS.

⁵⁶ Ці слова є, наприклад, у Горація (Послання, І, 2, 40): "Dimidium facti qui coepit habet" (у перекладі Андрія Содомори: "Хто розпочав - половину зробив" [Квінт Горацій Фланк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 181]), у Сенеки (Моральні листи до Луцілія, XXXIV, 3): "...недарма кажуть: 'Початок -наполовину зроблене діло'" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 130]), в Еразма Роттердамського ("добрий початок - половина роботи" [Еразм Роттердомський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 198]) та інших знаних Сковородою авторів. Пор. також народні прислів'я: "Добрий почьиток - половина діла" [Франко, № 30609]; "Добре начало половину діла вкачало" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. -С. 271]; "Доброе начало - половина дела" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 495] тощо.

⁵⁷ Насправді ці слова належать Григорію Богослову. Пор.: "Аф(Л^ѵ каі тєЛод

7IOIOU Ѳеоѵ" [Patrologiae cursus completus. Series graeca/ Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1857. -T. 37. - Col. 908А]. Можливо, ім'я Фалеса зринає тут з огляду на те, що ця фраза перегукується зі славнозвісним Фалесовим окресленням Бога, як того, "що не має ані початку, ані кінця" [див.: Фрагмента ранних греческих философов. - Москва, 1989. - Ч. 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. - С. 109].

⁵⁸ Липці - велике село під Харковом, засноване в 1656 р. Свого часу - сотенний осередок Харківського полку. На час його відвідин Сковородою основу населення складали так звані "військові обивателі" (колишні слобідські козаки). Перебуваючи в Липцях, Сковорода мешкав у відставного поручика Олексія Івановича Авксентьєва. Тут філософ працював, зокрема, над діалогами «Алфавит» та «Кольцо» [див.: Ніженець А. М. Про оточення Г. С. Сковороди у Липцях і Валках (70-80-і роки XVIII ст.) // Радянське літературознавство. - 1983. - № 2. - С. 28-29].

⁵⁹ Апокаліпсис 1: 8.

⁶⁰ Фраза С/іыши, інлк чотири рази зринає в П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону: 5: 1; 6: 4; 9: 1; 27: 9.

⁶¹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8:11.

⁶² Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

⁶³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 13: 10. Пор.: севе же знлкіцли пре/иХдри (йтв).

⁶⁴ Пісня над піснями 1: 7.

⁶⁵ Див. прим. 1 до віршованої оповідки «Fabula».

⁶⁶ Див. прим. З до віршованого діалогу «Разговор о премудрости».

⁶⁷ Можливо, ідеться про діалог Сковороди «Разговор пяти путников о истинном гцастіи в жизни».

⁶⁸ Див. прим. 65 до діалогу «Наркісс».

⁶⁹ Про Сомнаса йдеться в 36-ій главі Книги пророка Ісаї.

⁷⁰ Це прізвище утворене від гр. піѲц^, півгікої; - 'мавпа'.

⁷¹ Парафраза Книги пророка Ісаї 59: 8. Пор.: й пХтй /ийрнлгш не по^н^іш.

⁷² Сковорода виводить слово нещастіе зі сполуки не с частію. Див. його подальші міркування: "И сіе-то есть быть щасливым, познать себе, или свою природу, взяться за свою долю и пребывать с частію себѣ сродною от всеобщей должности".

⁷³ Парафраза Книги Псалмів 141 (142): 6. Пор.: Бо^^в^ъ къ тевѣ, гди, р^ъ: тві єсй ОуПОВЛНЇе /И0Є, 4<JCTB /ИОА єсй Hd ЗС/ШЙ живв^ъ.

⁷⁴ Див., наприклад: покрвіетъ та вжїе нлчл/іо (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 27).

⁷⁵ Див., наприклад: Не орритъ /мене око видацмгш /иа (Книга Йова 7: 8).

⁷⁶ Див., наприклад: Икоже федритъ отецъ свшві, оуфедри гдв воаціи^са є™ (Книга Псалмів 102 (103): 13). _о

⁷⁷ Див., наприклад: И^в^витє/ів же й^ъ сй/івнвш, гдв вседержйте/ів й/ИА є/ий (Книга пророка Єремїї 50: 34).

⁷⁸ Див., наприклад: єсліь гдв (Друга книга Мойсеєва: Вихід 7: 5).

⁷⁹ Див., наприклад: ы/иъ же цлрв всѣ/иъ сХцш/ИЪ въ вод^ъ (Книга Йова 41: 25).

⁸⁰ Див.: велика сов^тл агг/гв (Книга пророка Ісаї 9: 6).

⁸¹ Див.: 4^0/ИЪ вйчни/иъ оутвердй лі а (Книга Псалмів 50 (51): 14).

⁸² Див.: И стр^ъ пос/іго ведХцлй та (Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 27).

⁸³ Див.: вторвш Ч/ів^къ гдв съ нвсе (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 47).

⁸⁴ Див., наприклад: Под всё/иъ нево/иъ нлчл/іство є™, й св^тъ єг<Ь нл кри/iS зе/шй (Книга Йова 37: 3).

⁸⁵ Див., наприклад: Стр^ъ гденв во^весе/ійтъ сердце й длстъ весе/іїе й рлдоств (Книга Ісуса, сина Сирахового 1:12).

⁸⁶ Див., наприклад: й аціе оу'вш вХдетъ тХ свшъ /ийра, поч(етъ нл ныіъ /ийръ вішъ

(Євангелія від св. Дуки 10: 6).

⁸⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

⁸⁸ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 23. Пор.: Вон/ий кр^пи/Ь.

⁸⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 26: 20. Пор.: внйдите во ^р3/иинх вЗшХ.

⁹⁰ Євангелія від св. Луки 8: 39.

⁹¹ Послання св. ап. Павла до римлян 8: 9.

⁹² Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 47.

⁹³ Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа: /ийръ /ибй длп валіъ (Євангелія від св. Івана 14: 27).

⁹⁴ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 3: 26. Пор.: гдв во вХдетъ нл всЁ^ъ пХте^ъ твой^ъ.

⁹⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 1: 6. Пор.: пХтв нечестйвві^ъ погйвнетъ.

⁹⁶ Пор. приказку: "Всяко ремесло честно, кроме воровства" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 523].

⁹⁷ Сковорода ототожнює тут Церкву та суспільство [див. про це: УшкалоеА. Себепізнання // УшкалоеА. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. -Харків, 2001. -С. 141-155].

⁹⁸ Слово officium у таких значеннях не раз зустрічається у творах римських класиків, зокрема в Ціцерона.

⁹⁹ Книга Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23.

¹⁰⁰ Це слово написано на березі навпроти цитати.

¹⁰¹ В українській філософії XVII-XVIII ст. аналіз субстанціально сущого передбачав (як і в Арістотеля на схоластів) осягнення першопричин. Наприклад, Іоаникій Галятовський писав: "Чтыри причины знайдуются у філософов, без которых нВчого на свѣтВ не может ся стати. Першая причина чинячая... Другая причина у філософов єст матеріалная, с которой якая реч стаєтся... Третяя причина у філософов єст формалная, которая даєт истность вшелякой речи... Четвертая, остатняя, причина у філософов єст финалная, для которой якая реч стаєтся" [ГалятоескийІ. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 230-233; докладний розгляд питання про першопричини див., наприклад, у першій книзі першої частини «Фізики» Феофана Прокоповича: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 119-190].

¹⁰² Див. прим. 67 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁰³ Фразу вѣнецъ рЗдости взято з Книги Ісуса, сина Сирахового 1:11; 6: 32; 15: 6.

¹⁰⁴ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 20. Пор.: И се, поыго аггла /иоегб пред /іице/иъ твой/иъ. Див. також: Се, посвмЗкі лгглл /иоегб, й прй^ритъ нл пХтв пред /іице/иъ /иой/иъ (Книга пророка Малахїї 3: 1).

¹⁰⁵ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 23: 21. Пор.: вон/ий севѣ й поыХішй

ЄГО, Й не ШС/іХішЙСА єгш: не ШВИНЄТСА ВО ТЄВЄ, й/ИА ВО /ИОЄ ЄСТВ Hd Н6/ИЪ.

¹⁰⁶ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21.

¹⁰⁷ Євангелія від св. Івана 15: 5.

¹⁰⁸ Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 12: 1-2. Пор.: Нет/і^ннвій во д^ъ твбй ЄСТВ ВО ВС^^Ъ. Т^ЖЄ ^іІВ/іХждЗкіфИ^Ъ ПО/Ш/іХ ШВ/ІИчЗеШИ, й въ нй^же согрѣішгстъ, воспо/ИннЗа оучйши, да пре/И^нйвшесА СЗ В/іовві в^рХгстъ въ та, гди.

¹⁰⁹ Євангелія від св. Луки 17: 21.

¹¹⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 10: 36. Пор.: И вр^й чє/іов^кХ ДО/иЗшНЇН ЄГШ.

¹¹¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

¹¹² Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8: 11.

¹¹³ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 33. Пор.: Ифйте же прежде цртвЇА бжїа.

¹¹⁴ Євангелія від св. Матвія 6: 10.

¹¹⁵ Євангелія від св. Матвія 6: 10.

¹¹⁶ Див. прим. 197 до циклу «Басни Харьковскія».

¹¹⁷ "Не проси у Бога дощу, а проси урожаю" [Номис, № 7270].

¹¹⁸ В українській традиції хліборобство споконвіку ставилось вище за всі інші ремесла. Див., наприклад, поезію Климентія Зиновіїва «О ратаях, або теж о пашущих хлѣб людєх»: "Над всВ ремесла потребнвйшоє подобно / пахарство, же тоє всему свѣту выгодно" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 131].

¹¹⁹ Лат. pictura - 'малярство, картина, зображення'.

¹²⁰ Гр. ахоАі] - 'заняття, навчання; дозвілля, спокій'. Див. прим. 427 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 52).

¹²¹ Можливо, це парафраза Першої книги Ездри 7: 28. Пор.: рХм бжїа елгАа нл /инѣ.

¹²² Можливо, Сковорода має на думці слова: йже бо вос^бфетъ дрХгъ выти /жрХ, врлгъ вжїи вывлетъ (Соборне послання св. ап. Якова 4: 4).

¹²³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: рлвъ єсть ^ртбвъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 7: 22).

¹²⁴ Цій темі Сковорода присвятив байку «Пчела и Шершень».

¹²⁵ Концепт "мертва душа", що буде, можливо, не без впливу Сковороди правити за назву славетної поеми Миколи Гоголя [див.: Tschyzewskyj D. Skovoroda - Gogol' (Y. G. Shevelov zum Geburtstag) // Die Welt der Slaven. Vierteljahrsschrift fur Slavistik. - Wiesbaden, 1968. -Jg. XIII. - Hft. 1. - S. 318-325], бере свій початок у східнохристиянській традиції [див.: Вайскопф М. Гоголь и Сковорода: Проблема "внешнего человека"// Советское славяно-ведение. - 1990. - № 4. - С. 36-45]. Хоча, з другого боку, тут чимало важили й інші джерела. Скажімо, Мелетій Смотрицький, говорячи про "мертві душі", покликався на Августина: "Чимало є таких, каже [Августин], що в живих тілах носять мертві душі" [Smotryc'kyj М. Kazanie па znamienity pogrzeb przezacnego у przewielebnego m^za, pana у oyca Leontego Karpowicza // Collected Works of Meletij Smotryc'kyj / With an Introduction by David A. Frick. - Cambridge, Mass., 1987. - Vol. 1. - P. 244].

¹²⁶ Докладніше Сковорода говорить про це в листі до Василя Максимовича.

¹²⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: цртвїе вжїе внХтрь влсъ єсть (Євангелія від св. Луки 17: 21).

¹²⁸ Пор.: "Його й шило голило, а наша і бритва не бере" [Номис, № 1693]; "Багатого і серп голить, а вбогого і бритва не бере" [Франко, № 1251]; "Багатого і серп голить, а бідного й бритва не бере"; "Ваше й шило голить, а наш і ніж не бере"; "Його й шило голило, а наша бритва не бере" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 117,194].

¹²⁹ Українські філософи та богослови ХѴІІ-ХѴІІІ ст. уважали, що мистецтво, зокрема й малярське, є "певним наслідуванням (imitatio) природи" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 152], а митець, "наче другий Бог, кує в людських душах замінні субстанції речей" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 37; див. про це: УшкаловЛ. Метафізика образу // УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 3-10].

¹³⁰ Див. прим. (11) до притчі «Убогій Жайворонок».

¹³¹ Сковорода має на думці стародавній спартанський звичай: якщо якусь слушну думку виказував чоловік, який не відзначався належною моральністю, то ту ж саму думку просили висловити іншу людину, котру всі шанували.

¹³² Пор. латинську приказку: "Hostium munera - non munera" ("Гостинці ворогів - не гостинці") [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроеаЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 160]. Можливо, Сковорода натякає тут і на "данайські дари", що про них згадував Вергілій в «Енеїді» (II, 49), де Даокоон говорить: "Timeo Danaos et dona ferentes" (у перекладі Михайла Білика: "данайців боюсь і з дарами прибулих" [див.: Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. -Київ, 1972. - С. 44]. Ця фраза за часів Сковороди належала до риторичної топіки [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 439]. Крім того, Сковорода міг мати на думці емблему «Троянскій конь» (підпис: "Под видом вѣры. Под предлогом благочестія. Specie religionis") [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 44-45].

¹³³ Див. прим. 192 до циклу «Басни Харьковскія».

¹³⁴ Ця історія трапилася з перським володарем Артаксерксом. В українській літературі

старої доби її переказував, зокрема, Софроній Почаський [див.: Почаський С.

Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в ХристВ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 304].

¹³⁵ Цю історію Сковорода міг запозичити зі збірки «Спутник и собесѣдник веселых людей» (Москва, 1773), що є перекладом німецького видання 1769 р. «Vademecum fur lustige Leute». Тут є сюжет про те, як бургундський селянин Канон подарував ріпу Дюдовікові ХІ-му [див.: Сиваченко М. До коментування «Алфавита мира» Г. С. Сковороди // Сиваченко М. Над текстами українських письменників. - Київ, 1985. - С. 20-22; пор.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Д. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Ка-башников, Н. В. Новиков. - Денинград, 1979. - С. 346 (1689А)]. Крім того, цей самий сюжет Сковорода міг знати також із «Домашніх бесід» («Гамірний бенкет») Еразма Роттердам-ського [див.: Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969.-С. 303-304].

¹³⁶ Сковорода має на думці слова: д^ъ йстины, єгшже /жръ не /ибжетъ прЇАТи, йкш не ВИДИТЪ ЄГШ, ниже ^н^етъ єгш: ВЫ же ^Н^ете ЄГО, Йкш ВЪ ВЛСЪ преввів<)етъ Й ВЪ EdCh вХдетъ (Євангелія від св. Івана 14: 17).

¹³⁷ Парафраза Першої книги царств 16: 7. Пор.: йкш че/іов^къ зрйтъ нл лице, вгъ же Зрйтъ Hd сердце.

¹³⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Y л'лсъ гд<і, сокрХішгсцмгш кедрві: й стрвіетъ гдв кедрві /іївЗнскїа (Книга Псалмів 28 (29): 5).

¹³⁹ Сковорода має на думці слова: Не /можете ч^шХ гднгс пйти й ч^шХ в^ЬсбвскХкі: не /можете трлпе^ гдней причлцмтисА й трлпе^ в^сбвст^й (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 10: 21).

¹⁴⁰ Фразу д^ъ стрЗfid вжїа взято з Книги пророка Ісаї 11: 3.

¹⁴¹ Можливо, це парафраза Соборного послання св. ап. Якова 3: 14-15. Пор.: ни /іжйте нл ЙСТИНХ: Н^СТВ СЇА пре/иідроств сввіше НИЗ^ОДАфИ, НО ЗЄ/ИНіі, дХшеВНЛ, B'liCOECKd.

¹⁴² Парафраза Євангелії від св. Марка 9: 40 та Євангелії від св. Дуки 9: 50. Пор.: Иже во

Н^СТВ Hd ВВІ, ПО В<)СЪ ЄСТЬ.

¹⁴³ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 3: 29. Пор.: И/іи іХдеевъ вгъ тбк/иш, л не

й й^вкшвъ; Єй, й й^вкшвъ.

¹⁴⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: И грЗдъ сожгбіш огныіъ со всё/иъ, еже вѣ ВЪ Н6/ИЪ, КрО/И'Е у/ldTd Й ереврЗ, /И^ДИ Й ЖЄ/ГЕ¹^, иже ІЯдЗіШ ВЪ дб/ИЪ гденв внести гдеви (Книга Ісуса Навина 6: 23).

¹⁴⁵ Про сотника Корнилія - першого серед поган, хто увірував у Христа, див.: Дії св. апостолів 10:1-31. Перегодом Корнилій стане святителем, сповідником, єпископом Кесарії Палестинської.

¹⁴⁶ Ідеться про Ізіду (гр. 'Іоїс,) - одну з головних богинь єгипетської міфології, доньку бога землі Геба (чи бога сонця Ра) та богині неба Нут, (згідно з пізнішими переказами) сестру й дружину Озіріса, богиню родючості й материнства. Під добу еллінізму Ізіду ототожнювали, зокрема, з Афіною [див.: Липинская Я., Марциняк М. Мифология Древнего Египта / Пер. с польс. - Москва, 1983. - С. 196-197]. Старі українські письменники згадували про Ізіду не раз. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "...вони поховані ще тоді, коли приносили жертви Ізіді, найдавнішій єгипетській богині..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 408].

¹⁴⁷ Афіна (гр. АѲгрѵа) - грецька богиня, покровителька мистецтв та розуму. Римляни ототожнювали її з Мінервою.

¹⁴⁸ Див. прим. З до віршованого діалогу «Разговор о премудрости».

¹⁴⁹ Геній (гр. уЁѵюс,, лат. genius) - творчий дух всесвіту, опікун людини; відповідник "даймона".

¹⁵⁰ Сковорода вдається тут до так званого "евгемерівського" способу тлумачення персонажів стародавньої міфології, згідно з яким, поганські боги є не ким іншим, як людьми, обоженими після смерті. "Евгемерівський" підхід до грецької та римської міфології був дуже поширений у старій українській літературі. Варто пригадати хоч би «Книгу житій святых» Дмитра Туптала: "Не за сіє ли Сократ ваш осужден бысть от Аѳин испити яд смертный, яко многія боги отметаше, а ихже вы богами безсмертними нарицаєте, в началѣ Діа, богов началнвйшаго, отцеубійца и купнородныя сестры своєя мужа, но не в Критѣ ли он пребываше? и не зрится ли тамо даже до днесь гроб єго? Посидіон же ваш не бяше ли старѣйшина разбойников, и хищник, и губитель, - и того гроб не в Калавріи ли обрѣтастся?" [Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1705. -Арк. 362 (зв.)]. Єдина відмінність між Тупталом і Сковородою полягає в тому, що Туптало тлумачить героїв грецької міфології як поганих людей, а Сковорода - як гарних [див. про це: Ушкалов А. З історії української літератури ХѴІІ-ХѴІІІ століть. - Харків, 1999. - С. 169-171; УшкаловЛ. Дмитро Туптало та Григорій Сковорода: про одну паралель акад. Миколи Сумцова // УшкаловЛ. Сковорода та інші. Причинки до історії української літератури. -Київ, 2007. - С. 184].

¹⁵¹ Гр. како5аір.соѵ - 'той, хто перебуває під владою злого духа; нещасливець'.

¹⁵² Гр. какобаіцоѵіа - 'божевілля; нещастя'.

¹⁵³ Див. прим. 86 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

¹⁵⁴ Цю приказку з посиланням на Горація подав у своїх «Адагіях» Еразм Роттердамський (І. 1. 42). Фраза "invita Minerva" є також у трактаті Ціцерона «Про обов'язки» (I, XXXI, 110).

¹⁵⁵ Пор.: "Без Бога ні до порога" [Номис, № 7; Франко, № 865]; "С Богом хоть за море, а без Бога ни до порога" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 36].

¹⁵⁶ Меркурій (лат. Mercurius) - римський бог, покровитель торгівлі.

¹⁵⁷ Діана (лат. Diana) - римська богиня, покровителька лісів, гір, полювання, вічна цнотливиця. Ця богиня, як сказано в словнику Памви Беринди, "от дня названа єст, для того, же маєт ясность, подобную дневи" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 351]. У християнській традиціїїї часто порівнювали з Дівою Марією. Наприклад, в українській бароковій поезії Марію не раз називали "слѣчною Діаною", "святою Діаною", "золотою Діаною", "краснѣйшою Діаною" тощо [див.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования и материалы. - Т. І. Из истории русской песни. - Ч. 1. Начало искусственной поэзии в России. Исследования о влиянии малорусской виршевой и народной поэзии ХѴІ-ХѴІІІ в. на великорусскую. К истории «Богогласника». - Санкт-Петербург, 1900. - С. 227]. Див., наприклад: "ВидВв Захарія во церков идущу / Родителей Дѣвыя днес тамо грядущу, / Чистую Панну в руцѣ пріимаєт / Слѣчну Діянну Боїу отдаєт / На службу" [Українсько-руський архів. Т. IX. Матеріяли до історії української пісні і вірші: Тексти й замітки / Вид. М. Возняк. - Львів, 1913. - С. 206; пор.: Грушеесъкий М. Кілька духовних віршів з Галичини // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1896. - Т. XIV. - Кн. VI. - С. 14]. Схоже потрактування образу Діани характерне також для емблематики. Варто пригадати хоч би малюнок № 164 «Діана с козерогом» зі збірки «Symbola et emblemata» (підпис: "Чист и непорочен. Мудрый управляет звѣздами. Interget vitae scelerisque purus") [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. - С. 42-43].

¹⁵⁸ Пор., наприклад, з думкою Інокентія Гізеля: "и в еллинских ученіях иногда истинныя и здравому разуму служащія повѣсти, яко злато посредв блата, обрѣтаются" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - Арк. 5 (передмова, б. п.)].

¹⁵⁹ Сковорода має на думці слова Євангелії від св. Луки 15: 8: И/ій кал женл нліІцін дєсатв др3^/иъ, ащ погХвйтъ дрл^/иХ єдйнХ, не вжигуетъ лн св^тй/іник а, й по/иететъ ^рЗ/ИИнХ, Й Йфетъ при/і^жнш, дбндеже шврАфетъ.

¹⁶⁰ Очевидно, Сковорода має на думці історію про титанів, які повстали проти Зевса й були покарані за це. Див. прим. З до поезії «Похвала астрономіи». Про богоборних "исполинов", котрі, як писав Євсевій Памфіл (Церковна історія, 1, 2, 18), "замислили відгородитися від неба стінами й у дикому безумстві збиралися йти війною на Всевишнього" [Еесевий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 17], ідеться також у Біблії (див., зокрема: Перша книга Мойсеєва: Буття 6: 4). Інша слов'янська назва біблійних "исполинов" - "гіганты" [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 344 (третя пагін.)], а українська - "велетни" [див.: Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 292-293].

¹⁶¹ Ця думка походить із фрагмента Сапфо: "о |j£v yaQ каАос, остстоѵ LSelv лєЛєтаї / о 5є кауаѲод айтіка каі каЛод єсттаї". У перекладі Марії Габлевич: "Хто гарний, є гарний очам, / А добрий стане так само гарний" [Габлевич М. 2600 років тендерної лінгвістики// Сапфо: Збірник статей / Упоряд. Олена Галета, Євген Гулевич (Центр гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка). - Львів, 2005. -С. 160 ("Соло триває... нові голоси", № 2: Тарас Лучук, "Catullus versus Sappho: переклад поза контекстом Тендерної лінгвістики": Лекція-2003 на пошану Соломії Павличко)]. Слід сказати, що Сапфо була добре відома в старій українській літературі. "Кажуть, - зазначав, наприклад, Іпатій Потій, - що знаний грецький поет Піндар написав якось вірші, де було надзвичайно багато всіляких прикладів та порівнянь, і подарував їх ученій панні на ім'я Сапфо. Однак та дівчина замість подяки присоромила його, мовивши, що вченим людям такими прикладами варто користатися, неначе присмачками або сіллю, щоб не занадто пересолити..." [РосіеуН. Odpis па list nieiakiego kleryka ostrozskiego bezimennego//

Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Санкт-Петербург, 1903. -Кн. 3. - Ст. 1054]. Свідченням природної єдності добра та краси для старих українських богословів був сюжет гріхопадіння. Допоки Адам та Єва не знали гріха, вони мешкали в раю нагими й не соромились своєї наготи, бо "самоє их безстрастіє и невинность бяше им аки одВяніє прекрасно" [Туптало Д. Дѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 39]. Це свідчить про те, що "чужда бо нагость всякія стамоты бяше, и красота єстественная доволнолѣпотно сіяше... А внегда преступити заповѣдь Господню Євьі ради Адаму, и нагость срамом облечеся, даже требовати єй смоковнаго листвія ко покровенію, и красота доброты лишися своєя..." [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 403].

¹⁶² Див. прим. 108 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁶³ Гр. цаѵіа - 'натхнення'.

¹⁶⁴ Плутарх розказує цю історію в 10-му параграфі трактату «Про Сократового демона» (580el0-f8) [див.: Плутарх. Сочинения. - Москва, 1983. - С. 509].

¹⁶⁵ Пор.: "С Богом хоть за море, а без Бога ни до порога" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 36]; "Без Бога ні до порога" [Номис, № 7; Франко, № 865].

¹⁶⁶ Сковорода алегорично тлумачить розказану Плутархом історію про Сократа й свиней.

¹⁶⁷ Пор. зі словами Епіктета (бл. 50 - бл. 130 pp.): "'Це - філософ'. А чому? 'Та він же носить потертий плащ і довге волосся'" [Эпиктет. Беседы // Вестник древней истории. -1976. - № 2. - С. 224], або з латинськими ("Barba crescit, caput nescit" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Датинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва,

2006. - С. 49]) чи українськими ("Борода не робить мудрим чоловіка" [Франко, № 1474]) приказками.

¹⁶⁸ Можливо, Сковорода переказує тут слова Пакувія з «Аттичних ночей» Авла Геллія: "Бо не може бути нічого більш негідного й незносного..., аніж коли ледарі й нероби, прикрившись бородою та плащем, перетворюють моральну науку й користь філософії на вправну балаканину та дуже красномовно засуджують пороки, бувши наскрізь ними пройняті..." [Авл Геллий. Аттические ночи// Памятники поздней античной научно-художественной литературы II—V века. - Москва, 1964. - С. 281]. Крім того, схожу картину змальовував також Дукіан у своєму діалозі «Ікароменіпп, або Захмарний політ» (29), де Зевс, мавши на думці філософів, каже таке: "Ці люди поділились на школи, вигадали різноманітні лабіринти міркувань і називають себе стоїками, академіками, епікурейцями, перипатетиками й іншими ще більш кумедними іменами. Прикрившись славним ім'ям Доброчесності, наморщивши лоби, довгобороді, вони розгулюють по світу, приховуючи свій негідний спосіб життя пристойною зовнішністю. Тим самим вони дуже нагадують акторів у трагедії: зніміть із них маску та шите золотом вбрання - і перед вами постане нікчемний чоловічок, годний за сім драхм грати на сцені" [Лукиан из Самосаты. Избранная проза. - Москва, 1991. - С. 489-490]. Зрештою, цей мотив характерний і для ранньохристиянської традиції. Він є, наприклад, в «Апології» (І, 4) Юстина Мученика ("поміж тими, котрі носять ім'я та одяг філософів, є також люди, які не роблять нічого, що б личило їхньому званню" [Святого Иустина Апология І // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 275]).

¹⁶⁹ Поширений емблематичний образ. Він є, зокрема, в амстердамській збірці «Symbola et emblemata» (№ 211) під назвою «Орел сидящій на главѣ оленя» (підпис: "Настоит побѣда. Его бѣгом егож умерщвляю. Instante victoria") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 54-55].

170 Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 16. Пор.: Не в^сте ли, йкш ^ллѵъ вжїй єсте, й д^ъ вжїй живетъ въ вЗсъ;

¹⁷¹ Див. прим. 146.

¹⁷² Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

¹⁷³ Див. прим. 44 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁷⁴ Див. прим. 144 до діалогу «Наркісс».

¹⁷⁵ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: дХ^ъ єств, йже шжив/іАетъ, плотв не пб/ів^Хетъ ничтоже.

¹⁷⁶ Див. прим. 157.

¹⁷⁷ Юпітер (лат. Iuppiter) - римський верховний бог.

¹⁷⁸ Нептун (лат. Neptunus) - римський бог, покровитель морів.

¹⁷⁹ Цю саму думку виказували й інші старі українські письменники. Наприклад, Стефан Яворський писав, що стародавні епікурейці та стоїки, "яже ум человѣческій сказуєт и чувства являют, сих держахуся, а яже ум превосходят, тая, аки баснорѣчіе нВкоє, отметаху. Сія єсть вѣры паїуба вселютѣйшая" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. -С. 356].

¹⁸⁰ Неточна цитата з Книги пророка Аггея 2: 10. Пор.: /ийръ дХшй.

¹⁸¹ Згадаймо, наприклад, що писав про це Герасим Смотрицький: "А кому на свѣтѣ може быти тайно, же з греков философы, з греков богословцы увесь свѣт маєт..." [Смотрицький Г. Ключ Царства Небесного// Українська література XIV-XYI ст. - Київ, 1988. - С. 219; див. про це: УшкаловЛ. Translatio studii // УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 33-36].

¹⁸² Див. прим. (11) до притчі «Убогій Жайворонок».

¹⁸³ Див.: Книга пророка Єзекіїля 1:16, наст.

¹⁸⁴ Дії св. апостолів 17: 23.

¹⁸⁵ Парафраза Дій св. апостолів 17: 23. Пор.: сего пропов^дХгс в3/иъ.

¹⁸⁶ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Еже отцевъ й гди лілти твоєа, сотворйввій вса с/ібво/иъ твой/иъ (Книга Премудрості Соломонової 9: 1).

¹⁸⁷ Сковорода має на думці слова: Перевій челов^къ СЗ зе/шй, перстенъ: вторвш Ч/ів^къ гдв съ нвсе (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 47).

¹⁸⁸ Сковорода має на думці слова: ТЛкожде й воскрнїе /иертвві^ъ: с^єтса въ Т/Г^нїе, востлетъ въ нет/Г^нїи (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 42).

¹⁸⁹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 1: 22. Пор.: Г/МГО/ікіфесА быти /иХдри, швгсрод^іш.

¹⁹⁰ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1: 20.

¹⁹¹ Ропськ - старовинне містечко на Стародубщині, на річці Снов, тепер у Брянській обл. Російської Федерації.

¹⁹² Пор.: "И медведя учат, не только человека" [Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. - Москва, 1956. - Т. IV. - С. 528].

¹⁹³ Ідеться про «Басню Есопову» Сковороди.

¹⁹⁴ Капельмейстер (нім. der Kappellmeister) - керівник та диригент хору чи оркестру.

¹⁹⁵ Танцмейстер (нім. der Tanzmeister) - керівник танцювального колективу.

¹⁹⁶ Очевидно, Сковорода має на думці сюжет про ведмедя, який вчиться танцювати [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. -С. 76 (151)].

¹⁹⁷ Пор.: "Lupus malus ovium custos" ("Вовк - поганий сторож овець") [ЦимбалюкЮ., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 186]; "Біда вівцям, де вовк пастушит"; "Біда череді, як вовк за пастуха" [Франко, № 2893, 30951]; "Худо овцам, где волк в пастухах" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 226].

¹⁹⁸ Єронім (Hieronymus) Стридонський (340/350-419/420 pp.) - великий західний богослов і аскет, автор Вульгати - латинського перекладу Біблії. У старій Україні був дуже шанований і як теолог [див., наприклад: Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. -Арк. 144], і як мовознавець, імовірний творець слов'янської абетки, про що сповіщали такі авторитетні джерела, як хроніки Мартіна Бєльського [див.: BielskiM. Кгопіка. -Warszawa, 1764. - S. 314] та Олександра Гвагніна [див.: GwagninA. Kronika Sarmacyi Europskiej. - Warszawa, 1768. - S. 314], і як взірцевий латиномовний письменник [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 158]. Користувалися популярністю, зокрема, його біблійні коментарі [див.: Сакович К. Трактат про душу // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI -початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 469], листи [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. -С. 201, 248; Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 302], апокрифічне «Сказаніє учителя церковнаго Ієроньїма святаго о ІюдВ, предателѣ Господа нашего Іисуса Христа» [див.: Памятки українсько-руської мови та літератури. Апокрифи і легенди з українських рукописів / Зібрав, упорядкував і пояснив І. Франко. - Львів, 1899. - Т. II. - С. 345-346] тощо.

¹⁹⁹ Така фраза є в листах св. Єроніма (ad Rusticum monachum CXXV, 8 [937]): "Mihi OPPIDIUM carcer, et solitudo paradisus est" [Patrologiae cursus completus. Series latina / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1864. - T. 22. - Col. 1076].

²⁰⁰ Друге послання св. an. Павла до коринтян 6: 8.

²⁰¹ Гра слів: лат. Cato (Катон) - ім'я (cognomen) кількох славетних давньоримських діячів (Марк Порцій Катон Старший, Марк Порцій Катон Молодший та інші), a catus - 'кіт'.

²⁰² Пор.: "Ів би кіт рибу, а в воду не хоче"; "Кіт риби прагне, а сіти не тягне"; "Люби кіт рибу, а в воду не хоче" [Франко, № 14877, 14883, 14904]; "Ласа кішка до риби, та в воду лізти не хоче" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 421]; "Лакома кошка до рыбки, да в воду лезть не хочется" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 504].

²⁰³ Див. прим. 32 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

²⁰⁴ Авраам народився 1996-го, а помер 1821 р. до н. е.

²⁰⁵ 3 ім'ям римського бога Сатурна (лат. Satumus) пов'язане уявлення про "золотий вік". Сковорода міг узяти цей образ, скажімо, із 433-го малюнка збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Кленовое и пальмовое древо с плодами, и Сатурн между ними, изображаюгцій златой вѣк» (підпис: "Нельзя сего надВяться. Тщетно не ожидай, дабы сіє время снова возвратилось. Sperare nefas") [див.: Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 110-111].

²⁰⁶ Пор.: "Вольному все горько" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 398]; "Хорому все гирке" [Франко, № 26920].

²⁰⁷ Схожа думка є в «Моральних листах до Луцілія» Сенеки: "А скільки ще й таких нещасливців, які хитаються між страхом перед смертю та муками, що їх завдає життя: не хочуть жити, але й померти не годні" (IV, 5); "...ні жити не хочемо, ані вмерти: життя нам осоружне, смерть - страшна" (LXXVI, 11) [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до

Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 43, 257]. Є й українська приказка: "Жити - мучитись, а вмирати не хочеться" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ,

1963.-С. 15].

²⁰⁸ Це - варіант 7-ої строфи 24-ої пісні циклу «Сад божественньгх пѣсней».

²⁰⁹ Парафраза Дій св. апостолів 17: 20. Пор.: стрЗннл во нѢкла в/мг3еши во оушесЗ нЗіш.

²¹⁰ Про це писав, зокрема, Євагрій Понтійський у своєму «Слові про духовну роботу» [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 40. -Col. 1224C]: "Біс смутку [бес уньгния], що його називають також 'полуденним' (Пс. 90: 6), є найважчим серед усіх бісів" [Творения аввьг Евагрия. Аскетические и богословские трактатьг. - Москва, 1994. - С. 97]. Сковорода добре знав творчість Євагрія й цитував його по-грецькому в листі до Михайла Ковалинського, датованому вереснем - жовтнем 1763 р. [див. про це: УшкаловЛ., Марченко О. Зняття антитетики "Афін" та "Єрусалима" на терені вчення про "безначальну істину" (Про цитацію Євагрія Понтійського в одному з листів Григорія Сковороди) // УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. -Харків, 1993. - С. 53-70]. Окрім того, у молитовних текстах, поруч зі згадкою про "біса полуденного", зринає також фраза "дух уньгнія" [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 171 (друга пагін.)].

²¹¹ Див. прим. 78 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

²¹² Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 21: 3. Пор.: ^Sbbi /іввшвві ^Sbbi grun, оувивЗгсцли дХшві че/іовѣчи.

²¹³ Парафраза Соборного послання св. ап. Якова 3: 4-5. Пор.: се, й кор^В/ій ве/ійцві сХфе й (Я ЖССТОКИ^Ъ в^тршвъ ЗЛТОчЗе/ИИ, WBJdLJMKITCA /мЗ/ІВІ/ИЪ КОр/ИЙ/ІЦС/ИЪ, З/ИОЖС СТрС/И/ІСНЇС ПрЗвАЦкІГШ ^бфетъ: тЗкОЖДС же Й А^ВІКЪ /иЗ/ІЪ оудъ єств, Й ВЄ/ІВ/ИЙ ^вЗ/ІИТСА.

²¹⁴ "Движимость непреривная" виступає у Сковороди відповідником лат. mobile perpetuum.

²¹⁵ Книга пророка Єремїї 17: 9.

²¹⁶ Фраза с^/ИА S/ібе зринає в Книзі пророка Ісаї 14: 20.

²¹⁷ Таке розуміння природи Святого Письма в старій Україні зазвичай пов'язували з наукою Філона Олександрійського (бл. 25 р. до н. е. - 50 р. н. е.). Наприклад, Іоаникій Галятовський переказував Філона так: "литера позверхноє писмо єсть яко тВло, а закрьгтоє єго розумѣнс єсть яко душа невидимая" [Галятовський І. Месія правдивьгй. -Київ, 1669. - Арк. 352 (зв.)-353]. Сковорода високо цінував Філона й покликався на нього у своїх творах. Мабуть, найбільший вплив на Сковороду Філон справив у ділянці гносеології. Зокрема, саме Філон започаткував науку про об'явлення Бога "в трьох світах" (природі, людині та Біблії), він-таки вперше почав символічно трактувати Святе Письмо, намагаючись узгодити його з грецькою філософією. Символічно Філон потрактував (так само, як і Сковорода) навіть поняття творення (креацїї). Крім того, Філон обстоював такі важливі для Сковороди ідеї, як "обоження" (ѲЁшаіс,), людина-мікрокосмос, "внутрішня людина", Софія-Премудрість Божа, преекзистенція матерії тощо. Для науки Філона (як і Сковороди) характерний питомо платонівський дуалізм. Філон-таки запровадив до богослів'я і прикметну для Сковороди антитетичну модель думання [див.: Cyzevskyj D. Skovoroda-Studien: II. Skovorodas Erkenntnislehre und Philo // Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1933. - Bd. X. - S. 47-60].

²¹⁸ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 11: 34. Пор.: Кто вб р^Х/иѣ оу/иъ гденв;

²¹⁹ Пор.: "Ехал в Казань, а заехал в Рязань" [Пословицьг русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 449].

²²⁰ Сковорода має на думці слова: Пришмъ же ли єси въ сокршвицм снѢжнла, й сокршвицм грЗднлА вйдѣ/іъ /іи єси; (Книга Йова 38: 22).

²²¹ Див. прим. (1) до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

²²² Це - емблематичний образ. Наприклад, малюнок риби-"причепи" є в збірнику німецького письменника Йоахіма Камерарія «Symbola et emblemata» (Нюрнберг, 1590-1604) [див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 98]. Цей образ не раз зринає й у творах українських письменників XVII-XVIII ст. Наприклад, Кирило Ставровецький згадує про ремору, коли говорить про себепізнання ("...в нашем плаваніи духовном грѣх, яко ремора, прилнувши к душѣ, застановляєт ладію упованія нашего и не даєт плынути до блаженнаго пристанища, аж потреба пуститися навклирови в глубину сердца, сирѣчь самою совѣстію обличити своє паденіє и познати свой грѣх, яко возбраняєт ми ити до живота вѣчнаго" [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. -Арк. 213]), а Іван Максимович - у ході розмови про ідеал мудрого володаря (".. .умѣреннѣ слѣпотнос правленія желаніє содержи, никако не уничижай, всѣм со страхом благоугаждай, всегда воспоминая реченную притчу: и влас малѣйшій тѣнь свою имѣст. Изрядно се изображаєтся сим знаменієм, сієст реморы, держала двох рыбак, корабля кормилу прилѣпшейся, з написанієм: 'Малыми великая удержуєтся', - зѣло бо малѣйшая ремора рыбка єсть, єдва двопядна, кормилу корабля прилѣпшися, жестокотекущій корабль удержуєт и воспящяєт" [Максимовичі. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 319]).

²²³ Можливо, Сковорода має на думці історію, що її переказав Пліній Молодший у своїх «Листах» (IX, 33), про дружбу хлопчика та дельфіна [див.: Дамоклів меч. Антична новела. - Київ, 1984. - С. 178-179], або розказану Клавдієм Еліаном («Про природу тварин», VI, 15) історію про те, як дружили й померли разом юнак з міста Іаса та дельфін [див.: Дамоклів меч. Антична новела. - Київ, 1984. - С. 119-120].

²²⁴ Це - відомий емблематичний образ. Див., наприклад, 336-ий («Пѣтух над львом»; підпис: "Причиняю страх найсильнѣйшему. Заставляю дрожать найотважнѣйшаго. Tremorem injicio fortissimo") та 410-ій («Пѣтух прогоняет льва»; підпис: "Пришел, видВл, побѣдил. Довольно его видВть, чтоб побѣдить. Veni, vidi, vici") малюнки зі збірки «Svmbola et emblemata» [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 84-85,104-105].

²²⁵ Як свідчить Діоген Лаерцій (VIII, 10), думку про те, що "дружба - це рівність", першим виказав Піфагор [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 335]. Пор. латинську приказку: "Amicitia aequalitas" ("Дружба -це рівність") [Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 42].

²²⁶ Див. прим. 108 до циклу «Басни Харьковскія».

²²⁷ Парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: Се во, цртвїе вжїе внХтрв вЗсъ єств.

²²⁸ Див. прим. 82 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²²⁹ Див. прим. 100 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²³⁰ Див. прим. 36 до циклу «Басни Харьковскія».

²³¹ Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

²³² Див. прим. 119 до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

²³³ Мотив розпізнання людської природи за її "тінню" в нашій літературі був знаний і до Сковороди. Приміром, Антоній Радивиловський писав таке: "Хвалена была у аѳенчиков устава, з которой, хотячи аѳенчикове своих дѣтей склонность прирожоную до якои речи в молодых лѣтех познати, певных нѣкоторых дній, Гды всѣх ремесников варстаты отвореныи были, розные в себѣ начиня маючіе, выводили оных, пилно ся присмотруючи, на который кто з дѣтей их варстат очи свой обернет, на которых ремесников пилно пойзрит. Что обачивши, познавали, до чого кто мѣл прироженную склонность; если кто очи свой обернул на варстат, где начинє было до войны належноє, и простер руцѣ свой до луку, до шаблѣ, доходили през тоє, иж мѣл быти воином. Єсли кто глянул на варстат, где были книги, и простер руку до Аристотеля, Гомера, доходили, иж маєт быти поетою и филіозофом добрым" [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. -С. 216-217].

²³⁴ Фраза въ сй/fb своей не раз зринає в Біблії. Див., наприклад: Гдь сотворйвый уемлк въ сй/fb своей (Книга пророка Єремії 51: 15).

²³⁵ Сковородинський образ фонтана можна розглядати як свого роду відповідь на запитання Авіустина, подане в його «Сповіді» (1. III. 3): "Чи ж охоплюють Тебе небо й земля, оскільки Ти виповнюєш їх? А може, Ти їх виповнюєш, але ще лишається якась маленька частинка Твоєї істоти, тому що вони не охоплюють Тебе всього? А де ж Ти виливаєш те, що лишилося з Твоєї істоти після виповнення неба й землі? А може, Ти не потребуєш, щоби будь-що містило Тебе, Тебе, що охоплюєш усе, тому що те, що Ти виповнюєш, Ти виповнюєш, вміщаючи в собі? Бо не посудини, повні Тебе, надають Тобі стійкості; адже, хоча б вони й розбилися, Ти не виливаєшся. А коли Ти розливаєшся понад ними, то Ти не падаєш на землю, а нас підіймаєш угору; Ти не розсіваєшся, а нас громадиш. Але чи те все, що Ти виповнюєш, Ти виповнюєш цілою своєю істотою? Чи, може, тому, що ті всі речі не можуть охопити Тебе цілого, охоплюють тільки частинку Тебе, і ту саму частинку охоплюють одночасно всі? Чи, може, кожна річ охоплює якусь відповідну частину, більші охоплюють більші, а менші охоплюють менші? Та чи ж є в Тобі якась частинка більша, а якась частинка менша? Чи, може, Ти всюди цілий, і ніяка річ не охоплює Тебе всього?" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. - С. 4-5].

²³⁶ Сковорода має на думці просвітницьке гасло всеосяжної "рівності" людей, котре означало для нього цілком неприйнятну "універсальну несродність" [див.: Эрн В. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 309].

²³⁷ Сковорода має на думці Федрову байку «Улесливий Осел та Господар» [див.: Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад і примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 125-127]. Зрештою, сюжет про віслюка, який, наслідуючи собаку, спробував поцілувати свого хазяїна, був відомий і в фольклорній традиції [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березов-ский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 87 (214)].

²³⁸ У діалозі Еразма Роттердамського «Гамірний бенкет» є історія про те, як слуга, який зняв вошу з одяїу Людовіка ХІ-го, отримав у нагороду сорок золотих. Побачивши це, інший слуга за якийсь час удав, що вчинив королеві ту саму послугу. Але за неї він отримав сорок ударів батогом [див.: Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 304-305].

²³⁹ Див. прим. 278 до діалогу «Кольцо».

²⁴⁰ Можливо, це парафраза підпису під 541-м малюнком зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Венера вручает Купидону своє письмо». Підпис такий: "Дерзай, и все будет. Будь смѣл и отважен, и здѣлается. Aude, et fiet" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 136-137].

²⁴¹ Ідеться про Сковороду як автора «Басни Есоповой».

²⁴² Пор.: "С Богом хоть за море, а без Бога ни до порога" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 36]; "Без Бога ні до порога" [Номис, № 7; Франко, № 865].

²⁴³ Аффабуляція (лат. affabulatio) - як переклав це слово сам Сковорода наприкінці діалогу, - означає "приказка". У старих українських поетиках слово аффабуляція пояснювали так: "Зазвичай байка поділяється на дві частини: проміфій, тобто вступна розповідь чи власне байка, та епіміфій, тобто застосування розповіді (affabulationem), де прямо викладено те, чого навчає байка" [Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 65].

²⁴⁴ Ця аффабуляція повторюється наприкінці тексту разом із перекладом самого Сковороди.

²⁴⁵ Пор.: "За Богом пойдешь, добрый путь найдешь" [Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. - Москва, 1956. - Т. III. - С. 543].

²⁴⁶ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 10. Останнє слово має форму: вгови.

²⁴⁷ Трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 28: 66-67. Пор.: й

вХдетъ живбтъ ТВОЙ вЙсАфЬ пред бчЙ/ИЛ ТВОЙ/ИЛ, Й О^ВОЙШИСА во днй Й ВЪ НОфИ, й не вХдеши в^ры йти житїго твое/иХ: речеши: клкш вХдетъ вечеръ; й въ вечеръ

речеши: KdKou вХдетъ оу'тро; СЗ стр^л сердца твоегш, й/иже о^воЙшиса, й СЗ видѣніи очееъ твой^ъ, Й/ИИЖЄ оузриши.

²⁴⁸ Сковорода має на думці слова: йкш ормъ покрьі гн^дб своє, й нл птенцьі своа возже/гЬ (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 11).

²⁴⁹ Про це писав Пліній Старший у своїй «Природознавчій історії» (X, 5,17).

²⁵⁰ Євангелія від св. Луки 11: 28.

²⁵¹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 15.

²⁵² Пор.: "Пильнуй, як ока"; "Бережи, як ока в лобі!"; "Доглядай, як ока!" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут,

А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 259, 742].

²⁵³ Ріг достатку (лат. cornu соріае) - ріг кози німфи Амальтеї - годувальниці Зевса, наповнений квітами, фруктами та овочами; символ багатства. Ріг достатку є центральним елементом герба міста Харкова, що його було затверджено указом імператриці Катерини

II від 21 вересня 1781 р.

²⁵⁴ Цей мотив Сковорода розробляє в 1-ій пісні циклу «Сад божественных пѣсней». Пор.: "О грѣх-то смерть родит! живу смерть наводит. / Из смерти ад, душу жжет глад. / О смерть сія люта!"

²⁵⁵ Фразу не уауХмію взято з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 15.

²⁵⁶ Див. прим. 13 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

²⁵⁷ Парафраза Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1: 9. Пор.: єсть жертва, вона Б/МгоХ^нїа гдХ.

²⁵⁸ Цей мотив зринає в 30-ій поезії циклу «Сад божественных пѣсней». Пор.: "Не красна долготою, но красна добротою, / Как пѣснь, так и жизнь".

²⁵⁹ Книга Псалмів 15 (16): 11.

²⁶⁰ Див. прим. 65 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁶¹ Прикметник глупомудрый є відповідником гр. цсордаофоі;. Це грецьке слово Сковорода вживав у своїх листах.

²⁶² Мабуть, Сковорода має тут на думці свідчення Діогена Лаерція (І, 69), начебто Хілон спитав колись Езопа, "чим займається Зевс, а Езоп відповів: 'Високе понижує, а низьке вивищує'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 84].

²⁶³ Парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: цртвїе вжїе внХтрв васъ єств.

²⁶⁴ Євангелія від св. Луки 1: 33.

²⁶⁵ Можливо, це парафраза Першого послання св. ап. Павла до солунян 3: 12. Пор.: Влсъ же гдв да оу/инбжитъ.

²⁶⁶ Книга пророка Ісаї 62: 6.

²⁶⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 8. Пор.: КГн сХтв, иже йкш шв/ілцві /ібТАТЪ, Й Йкш ГО/іХвїе СО ПТЄНЦВІ КО /ИН^;

²⁶⁸ Книга пророка Ісаї 60: 1-2.

²⁶⁹ Пор.: Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

²⁷⁰ Священними мовами в старовину називали грецьку, гебрейську та латинську.

²⁷¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 13: 52. Пор.: всакъ кнйжникъ, нлХчЙвса

ЦрТВЇКІ НВНО/ИХ.

²⁷² Парафраза Книги пророка Аввакума 3: 19. Пор.: Гдв вгъ /иой тла /иоа.

²⁷³ Сам Сковорода добре знав філософію Стародавньої Греції та Риму. У своїх творах він покликався на Марка Аврелія, Анаксагора, Арістіппа, Арістотеля, Боеція, Демонакса, Діогена, Епікура, Зенона з Кітіона, Кратеса, Піррона, Піфагора, Платона, Плутарха, Сенеку, Сократа, Солона, Фалеса, Філона й Ціцерона. Як свідчить Михайло Ковалинський, Плутарх, Філон та Ціцерон входили до десятка улюблених письменників Сковороди. На відміну від переважної більшості українських авторів ХѴІІ-ХѴІІІ ст., котрі, хоч і розглядали поганську філософію як "другий Старий Заповіт", тобто як своєрідну "префіїурацію" євангельської правди, але поділяли Тертуліанове протиставлення Афін та Єрусалима, Сковорода засадничо врівнював стародавню поганську мудрість та Христову науку на підставі думки про безпочатковість істини [див.: УшкаловЛ. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997].

²⁷⁴ Імена отців Церкви досить часто зринають і в творах самого Сковороди. Саме патристика могла бути джерелом цілої низки ідей Сковороди, зокрема "наслідування Христа", "обоження" (цю науку він міг знайти в Климента, Орігена, Григорія Назіанзина, Григорія Ниського, Василія Кесарійського, Макарія, Діонісія Ареопагітського, Авіустина, Максима Сповідника та інших), себепізнання, "внутрішньої людини", "анамнезису", "гесихїі"-"суботи", людського "різнопуття" тощо. Патристика була також джерелом таких важливих сковородинських образів, як серце (Климент, Оріген, Григорій Назіанзин, Діонісій Ареопагітський, Макарій Єгипетський, Авіустин), дзеркало (Григорій Ниський, Діонісій Ареопагітський), рослина чи внутрішнє око. Зрештою, як казав Дмитро Чижевський, "остаточно зрозуміти символіку Сковороди можна лише на Грунті символіки отців Церкви та барока" [Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 46].

²⁷⁵ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Матвія 2: 21. Пор.: прїйде въ ^єлілк Іи/ієвХ.

²⁷⁶ Назва Вивлеем означає "дом хлѣба" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 379].

²⁷⁷ Книга Псалмів 121 (122): 1.

²⁷⁸ Сковорода має на думці слова: дрХже, клкш ешыъ єсй іІліш не й/ивш шд^Ьанїа врлчнл

(Євангелія від св. Матвія 22: 12).

²⁷⁹ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 31: 16. Пор.: не простирай рХкй й не гн^ЬтЙса

СЪ НЙ/ИЪ ВЪ СО/іЙ/ІО.

280 Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 25. Пор.: да влаго тевѣ вХдеТЪ Й СВІНШ/ИЪ ТВОИ/ИЪ по тевѣ во в^ки, ащ сотвориши се, еже довро й оугбдно єств пред ГДе/ИЪ ВГО/ИЪ ТВОИ/ИЪ.

²⁸¹ Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 2: 7.

²⁸² Фразу/і^ствиціі оутвержденл нл уешй взято з Першої книги Мойсеєвої: Буття 28:12.

²⁸³ Парафраза Книги Притч Соломонових 8: 35. Пор.: йс^бди во /иой йс^бди животі, й о^готов/іаєтса ^от^нїе СЗ гда.

²⁸⁴ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 12: 2. Пор.: влщ єси ты оуттъ й^ъ, далече же СЗ оутрбвъ й^ъ.

²⁸⁵ Книга пророка Єремії 5: 3.

²⁸⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 3: 23. Пор.: И той вѣ ійсъ йкш /і^тъ ТрЙдеСАТВ.

²⁸⁷ Євангелія від св. Матвія 13: 52.

²⁸⁸ Фраза в/ійжни/иъ й д5/івни/иъ зринає в Книзі пророка Даниїла 9: 7.

²⁸⁹ Пор. з народною приказкою: "Наука срібло, а практика золото" [Франко, № 18331].

²⁹⁰ Схожа теза є, наприклад, в «Уставі» Антонія Великого: "Нічого не пропонуй комусь за правило, поки сам того не сповниш ділом. Найбільш потворним є заповідати іншому чинити те, чого сам не робиш..." [Ігор Ісіченко, архиеп. Монашество Давнього Єгипту. -Харків, 2002. - С. 101]. Пор., наприклад, із тезою Номоканона: "Аще ли же сам невѣжа єст и невоздержный, како иных добродВтели научит..." [Номоканон, си єст Законо-правилник. - Київ, 1629. - С. 1-2], або з думкою Антонія Радивиловського: "...гаснет свѣтилник без єлея, гаснет и наука без прикладного житія учителя" [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 882].

²⁹¹ Сковорода має на думці слова: далть є^Х К/ігсчв дб/иХ дав'їдова (Книга пророка Ісаї 22: 22).

²⁹² Книга пророка Ісаї 33: 6.

²⁹³ Книга пророка Ісаї 22: 22.

²⁹⁴ "Сребролюбіє", чи "лихоимство", у старій українській традиції трактували як "излишноє желаніє имѣти что" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 226]. Воно беззастережно прилучалось до низки смертних гріхів [див., наприклад: МогилаП. Собраніє краткія науки о артикулєх вѣры. - Почаїв, 1783. - Арк. 57]. Дехто стверджував, що "сребролюбіє" є "корѣнь всѣм злым" [Патерік, или Отечник Печерскій. - Київ, 1661. -Арк. 213 (зв.)], а "сребролюбец" - "паче всВх неправеднВйшій" [Максимовичі. Богомьісліє. -Чернігів, 1710. - Арк. 272 (зв.); пор.: Климовський С. О правосудію началствующих, правдВ и бодрости их // Барокова поезія Слобожанщини / Упорядкування, передмова, примітки та коментарі Леоніда Ушкалова. - Харків, 2002. - С. 111-112], бо цнота має за власне коріння "безсребріє" [БарановичЛ. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 60 (зв.)-61]. З огляду на це людям, "которыи до богатства прикладают сердца свой", не варто сподіватися на Царство Боже [див.: Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. 116 (зв.)].

²⁹⁵ Пор.: тХне прЇАСте, тХне дудите. Не стажитє улата, ни среврл, ни /и^ди при поас^^ъ влши^ъ (Євангелія від св. Матвія 10: 8-9).

²⁹⁶ Євангелія від св. Матвія 6: 26.

²⁹⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: вже сердца /иоегш, й члств /иоа, вже, во в^къ (Книга Псалмів 72 (73): 26).

²⁹⁸ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 8. Пор.: всё^ъ штцієти^са, й В/И^Ьнакі вса о^/иетві ввіти, да J(pTd пришврАфХ.

²⁹⁹ Фраза /гЁто гдне прЇАТно зринає в Книзі пророка Ісаї 61: 2 та в Євангелії від св. Луки 4:19.

³⁰⁰ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 11: 27. Пор.: въ трХдѣ й пбдви^, во вд^ніи^ъ /инбжицегс, во алчві й жажди, въ пофенш^ъ /инбглфи, въ уимі й нлготѣ.

³⁰¹ Це - варіація на тему "єдності суперечних речей", що бере свій початок від послання Горація «До Ікція» (І, 12, 19): "quid velit et possit rerum concordia discors". У перекладі Андрія Содомори: "Звідки ця єдність речей суперечних, яка її сила?" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 191].

³⁰² Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 18: 37. Пор.: ауъ нл сїе родй^сА й нл сїе пріидб^ъ въ /жръ, да свид^тє/іствХкі йстинХ._п

³⁰³ Парафраза Євангелії від св. Івана 4: 6. Пор.: Ійсъ же оутрХждсА СЗ пХтй, сЬдашє такт Hd йстбчнии/Ь.

³⁰⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 4: 6. Пор.: ві (же) йкш ч^съ шестьш.

³⁰⁵ Парафраза Євангелії від св. Івана 4: 7. Пор.: Прїйде женл СЗ іамау'їн почерпати вбдХ.

³⁰⁶ Сковорода має на думці слова: Гла єй ійсъ: длждь /ий пйти (Євангелія від св. Івана 4: 7).

³⁰⁷ Див. розмову Ісуса із самарянкою про живу воду в Євангелії від св. Івана 4: 10-15.

³⁰⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 1: 16. Пор.: И^/Ивштєса, (й) чйсти вХдите.

³⁰⁹ Неточна цитата з Другої книги царств 23: 15. Пор.: кто Нііпойтъ /ИА водою;

³¹⁰ Євангелія від св. Івана 4: 31.

³¹¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 4: 34. Пор.:/иое врлшно єсть, да сотворю вб/ік>

ПОС/МВІШГШ /ИА.

³¹² Фраза Ніірбдъ /инбгъ в^Ь/іш зринає в Другій книзі Ездри 8: 88.

³¹³ Парафраза Євангелії від св. Луки 12: 13. Пор.: оучт/ію, рцьі врлтХ /И0Є/ИХ р^д^Ь/ійти со /МНОЮ достоанїє.

³¹⁴ Євангелія від св. Луки 12: 14.

³¹⁵ Це слова самого Сковороди.

³¹⁶ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 11: 27. Пор.: В/іжено чрево носйвшее та.

³¹⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 9: 33. Пор.: И дивЙішса народи, г/мгб/ік>фе, йкш

нико/ійже ЙвЙса такт во ій/іи.

³¹⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 3: 14.

³¹⁹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 4: 10.

³²⁰ Фраза гте чланїа зринає в Книзі Юдити 13: 13.

³²¹ Фраза йспытлй севе зринає в Книзі Ісуса, сина Сирахового 18: 20.

³²² Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 32: 34. Пор.: ннѣ же йдй, снйди й во^ведй люди.

³²³ Друга книга Мойсеєва: Вихід 4: 18.

³²⁴ Четверта книга Мойсеєва: Числа 12: 8.

³²⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34:10.

³²⁶ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34: 7.

³²⁷ Заклик поклйтєса є в Книзі пророка Ісаї 46: 8, в Євангелії від св. Матвія 3: 2 (слова Івана Хрестителя), в Євангелії від св. Матвія 4: 17 (слова Ісуса Христа), в Євангелії від св. Марка 1: 15 (слова Ісуса Христа) та в Діях св. апостолів 2: 38 та 3: 19 (слова св. ап. Петра).

³²⁸ Сковорода має на думці слова св. ап. Павла: 'злсвид^те/іствгіА іХдеє/ИТі же й є^инш/ИЧі Єже къ вгХ поклАнїе (Дії св. апостолів 20: 21).

³²⁹ Сковорода має на думці слова св. ап. Павла: скончлти теченїе /иое съ рлдостїгс (Дії св. апостолів 20: 24).

³³⁰ Парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: Се во, цртвїе вжїе внХтрь васъ єсть.

³³¹ Євангелія від св. Івана 1: 6.

³³² Євангелія від св. Івана 1: 31.

³³³ Євангелія від св. Матвія 11: 11. Далі йде: іішннл кртйте/іА.

³³⁴ Євангелія від св. Дуки 1:14.

³³⁵ Перша книга параліпоменон 22: 8.

³³⁶ Книга пророка Єзекїіля 1: 3; 3: 22.

³³⁷ Книга пророка Єремїї 26:12.

³³⁸ Книга пророка Даниїла 10: 9.

³³⁹ Книга пророка Єремїї 49:14.

³⁴⁰ Книга пророка Захарії 1: 9.

³⁴¹ Неточна цитата з Книги пророка Йони 1: 2. Пор.: востани й йдй въ нѴнеѵГto грлдъ ВЄ/іЙкїЙ й пропов^ждв.

³⁴² Фраза прорцы, свше чє/іов^чв чотири рази зринає в Книзі пророка Єзекїіля: 11: 4; 21: 2; 37: 9; 38: 14.

³⁴³ Книга пророка Єремїї 23: 21.

³⁴⁴ Книга пророка Єремїї 23:16.

³⁴⁵ Книга пророка Єремїї 23:16.

³⁴⁶ Євангелія від св. Марка 3: 13-16.

³⁴⁷ Євангелія від св. Марка 3: 13.

³⁴⁸ Євангелія від св. Дуки 6:13.

³⁴⁹ Очевидно, це тому, що, як писав Іоаникій Галятовський: "...в створеню, любо в ангелѣ, любо в человѣку, інтеллѣгенс, розумѣючій, інтеллектус, розум, інтеллігенціо, розумѣнс, інтеллѣгѣбѣле, тоє, що розумѣется, суть речи розныи; в Боїу зась все тоє єдино єст" [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 301]. Одначе, як гадали старі українські богослови, до гріха Адам та Єва мали особливий Божий дар, "они бо внутрняя самыя вещи поразумѣвали ясно, що видВти єсть от назвиск имен нареченных от Адама коєй ли бо вещи, изображающих самоє єстество кождой з особна. Сіє бо доводом єсть великія в Адамѣ бывшея премудрости, понеже тако кую ли бо вещь нарече, яко и нареченіє со єстеством тоя и єстество со нареченієм єя согласуєт всячески" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 309].

³⁵⁰ Схожі міркування, які віддзеркалюють розуміння слова-імені в перспективі платонівського «Кратіла», висловлювалися в українській літературі й значно раніше. Наприклад, іще на початку XVII ст. Тарасій Земка писав: "...всякая вещь от имен себѣ налагаємьіх свойство своє являєт" [Земка Т. Друга передмова до Служебника 1629 року // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 200], - а Касіян Сакович цитував старий латинський віршик: "Conventiunt rebus nomina saepe suis" ("Назви відповідають своїм речам") [Сакович К. Трактат про душу // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 496]. Така засада перетворює сковородинське етимологізування на своєрідну містагогію (форму сходження до Бога через слово) не лише тоді, коли мова заходить про Божі імена чи біблійну герменевтику, але й щоразу, коли, поширюючи методу тлумачення біблійних віршів у "далекому" контексті на всю вербальну сферу, наш філософ вибудовує численні етимологічні вервечки на підставі так званих "словесних гомологізмів" (parallelismus verbalis). Зрештою, і антична риторика (Арістотель, Квінтіліан, Ціцерон), і середньовічна християнська традиція (Єронім, Авіустин, Ісидор Севільський) вважали за можливе пізнавати єство речі шляхом тлумачення її імені, тобто шлях пізнання природи речей поставав тут як шлях від verba до res [див.:

Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Пер. з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 561-567].

³⁵¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: да просвѣтйтсА св^тъ (Євангелія від св. Матвія 5: 16).

³⁵² Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

³⁵³ Євангелія від св. Луки 6: 13.

³⁵⁴ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 5: 14. Останнє слово має форму: міра.

³⁵⁵ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 4: 17. Пор.: животворАфЄ/иХ /ИЄрТВВІА Й НЛрИЦЛГСфХ не сХцкІА ЙКШ сХцкІА.

³⁵⁶ Сковорода має на думці історію про мальований виноград Зевксіда (Зевксія). Див. прим. 153 до діалогу «Наркісс».

³⁵⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: є^же вв^ъ С/іХжЙтє/ів по длрХ В/ігти вжїа, ДіЖнвіа /инѣ по д^йствХ сй/іві єгш (Послання св. ап. Павла до ефесян 3: 7).

³⁵⁸ Євангелія від св. Марка 3: 14.

³⁵⁹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 1: 1. Пор.: ПЗѵе/іъ, рлвъ ійсъ ^ртбвъ, зв^нъ агі/іъ.

³⁶⁰ Парафраза Послання св. ап. Павла до галатів 1: 1. Пор.: Паѵыъ, агі/гь ни СЗ челшв^къ, НИ ЧЕ/ІОВ^КО/ИЪ, НО Ійсъ ^ртб/ИЪ Й ВГО/ИЪ ОЦЕ/ИЪ воскрсйвши/иъ ЄГО Щ /Иертвві^ъ.

³⁶¹ Послання св. ап. Павла до галатів 1: 15.

³⁶² Євангелія від св. Матвія 8: 19.

³⁶³ Євангелія від св. Матвія 8: 19.

³⁶⁴ Євангелія від св. Матвія 8: 19.

³⁶⁵ Див. прим. 193 до діалогу «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

³⁶⁶ Дії св. апостолів 8: 10.

³⁶⁷ Дії св. апостолів 8: 21.

³⁶⁸ Дії св. апостолів 8: 10.

³⁶⁹ Пор.: "Словно коза, на кровлю мостится"; "Как коза, на кровлю мостится" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 257, 477].

³⁷⁰ Дії св. апостолів 7: 9.

³⁷¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 10: 20. Пор.: рлдХйтесА же, йкш й/иенл ваша.

³⁷² Євангелія від св. Матвія 8: 19.

³⁷³ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 23. Пор.: швнов/іатиса же дХ^О/ИЪ о ума влшегш.

³⁷⁴ Неточна цитата з Дій св. апостолів 8: 22. Пор.: поклйса оуво ш в/ювѣ твоей.

³⁷⁵ Євангелія від св. Матвія 27: 5.

³⁷⁶ Євангелія від св. Матвія 8: 19.

³⁷⁷ У Соборному посланні св. ап. Іуди 12 є фраза шв/ілцві ве^вбдни.

³⁷⁸ У православній традиції, зокрема іконографічній, Денницею називали Сатану-Люцифера [див.: Аверинцев С. Люцифер // Аверинцев С. Софія-Логос: Словник / Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 137]. Те саме й у молитовних текстах: "Заклинаю тя, с небесе спадшая деннице..." [МогилаЕІ. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 375 (третя пагін.)].

³⁷⁹ Друге соборне послання св. ап. Петра 2: 17.

³⁸⁰ Неточна цитата з Книги пророка Йони 1: 2. Пор.: востани й йдй въ нїнеїлгс гр^дъ ВЄ/іЙкїЙ й пропов^ждв.

³⁸¹ Євангелія від св. Луки 9: 59.

³⁸² Євангелія від св. Луки 9: 60.

³⁸³ Очевидно, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 19: 17. Пор.: не ш^ир^йсА

ВСПАТВ.

³⁸⁴ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 10: 23. Пор.: вижени очи видацли, иже видите.

³⁸⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 20: 4. Пор.: йдйте й вві въ віногрлдъ /иой.

³⁸⁶ Це - окреслення Богородиці. Пор., наприклад: "Безневѣстная богородителнице..."; "Радуйся, невѣсто неневѣстная" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 14 (зв.),

15 (зв.)].

³⁸⁷ Книга Псалмів 44 (45): 14.

³⁸⁸ Парафраза Книги Псалмів 1: 1. Пор.: Hd пХтй гр^шнві^ъ не стк

³⁸⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 20: 6. Пор.: что їді стоите весв денв пр^дни;

³⁹⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 5: 7. Пор.: Віногрлдъ во гда дб/иъ ій/іевъ

єств.

³⁹¹ Євангелія від св. Марка 16:18.

³⁹² Поняття страх Божий відігравало дуже важливу роль у міркуваннях старих українських богословів. Недаром Феофан Прокопович підкреслював, що саме слово Бог (0єоі;) старі греки виводили зі слова страх (бео<;) [Prokopowicz Th. Christianae Orthodoxae Theologiae. -Lipsiae, MDCCLXXXXII. - Vol. 1. - P. 336-337]. Цей "спасителный страх", залежно від того, що саме спонукало людину цуратися гріха (щира любов до добра, сподівання на посмертну винагороду чи боязнь посмертного покарання), набуває рис страху синівського, наймитського та рабського. Отож, згідно з наукою святих отців, наші барокові богослови правили про три чини, якими можна "угодити Боїу: или боящеся муки, и єсмьі в чину раба, или за мзду своєя ради ползы и подобихомся наємником, или за самоє доброє, и єсмьі в чину сына" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 47; пор.: Григорий Богослов. Слово 4. Первое обличительное на царя Юлиана // Творення иже во святых отца нашего Григория Богослова, архиепископа Константинопольского. - Санкт-Петербург, б. г. -Т. 1. - С. 87]. Усі три боговгодні чини породжують у серці жаль. Одначе страх "рабський" та "наймитський", коли чоловік шкодує, що образив Бога, але "робить те через боязнь пекла й вічних мук або втрати небесної хвали" [Menniti P. Szkola Bazylianska. - Wilno, 1764. - S. 129-130], не в змозі викликати "ревного жалю", "правдивої сердечної скрухи", тобто щирого каяття, вчиненого "не для боязни пекелных мук, не для утраченя небесных роскошей, але для того самого, же Бога всемоіущаго чловѣк, так добротливого Пана своєго, образил" [Winnickil. Ustawy rz^du duchownego і inne pisma. - Przemysl, 1998. -S. 74]. Він викликає тільки "жаль недосконалий" (attritio), або, як казали отці василіяни, "укруху" [див.: Derdziuk A., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 266-267]. Отож, смиренномудра душа воліє боятися Бога "чистым сыновским страхом" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Боїу. - Чернігів, 1712. -Арк. 7 (зв.)]. Саме про це й говорить Сковорода.

³⁹³ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 14: 21. Пор.: Е/ілженъ /иХжъ, иже во пре/иХдрости О^/Иретъ.

³⁹⁴ Книга Ісуса, сина Сирахового 15: 1.

³⁹⁵ Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 24.

³⁹⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового 16: 22.

³⁹⁷ Книга Ісуса, сина Сирахового 16: 23.

³⁹⁸ Сковорода говорить тут про самоприниження-кёѵйхтіс; [див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004.-С. 175-182].

³⁹⁹ Пор. з коментарем Іоаникія Галятовського: "Ведлуг сенсу аллегорычного закрытого, назвал Христом тернієм богатства, роскоши и клопоты свѣцкіи..." [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 184 (зв.)].

⁴⁰⁰ Книга Псалмів 45 (46): 11.

⁴⁰¹ Самого Христа Сковорода називав "главою схоластів" ("pincipem тшѵ стхоЛасттікшѵ"), мавши на думці характерний для мудрого чоловіка спокій, по-грецькому - ахоАц [див. про це: УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. -С. 65-67].

⁴⁰² Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 25.

⁴⁰³ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 39: 1-4. Перший вірш звучить так: ТбчІЮ ВДЛАЙ дХшХ СВОЮ Й р^/ИЫШ/ІААЙ ВЪ ^КОН^Ь вышнагш прс/иХдрости всё^ъ древни^ъ В^ЫфеТЪ й во пррбчествіи^ъ поХчлтиса вХдетъ.

⁴⁰⁴ Четверта книга Мойсеєва: Числа 18: 20.

⁴⁰⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: да В/іюдХтъ стрлжвьі твоа й стрлжвьі скйнїи (Четверта книга Мойсеєва: Числа 18: 3).

⁴⁰⁶ Євангелія від св. Матвія 5:1-2.

⁴⁰⁷ Євангелія від св. Матвія 5: 3.

⁴⁰⁸ Парафраза Євангелії від св. Матвія 6: 33. Пор.: Ифйте же прежде цртвЇА бжїа й прлвды єгш.

⁴⁰⁹ Неточна цитата з Дій св. апостолів 3: 6. Пор.: среврл й улата н^сть oy /иенє.

⁴¹⁰ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 51: ЗО. Пор.: Дад\ гдь а^ыкъ /ий

/И^дХ /ЙОГО, Й Т^/ИЪ BOC^Bd/ІЮ ЄГО.

⁴¹¹ Мабуть, це парафраза Другого послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 8. Пор.: СОВ/1ГОД<)ЄТСА /ИН^ вѣнецъ.

⁴¹² Книга Ісуса, сина Сирахового 51: 18.

⁴¹³ Книга Ісуса, сина Сирахового 51: 25.

⁴¹⁴ Книга Ісуса, сина Сирахового 51: 20.

⁴¹⁵ Книга Ісуса, сина Сирахового 51: 19.

⁴¹⁶ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 51: 22. Пор.: предХсп^Анїе высть /ИЙ въ ней.

⁴¹⁷ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 51: ЗО. Пор.: Даді гдь а^ыкъ /ий

/И^дХ /ЙОГО, Й Т^/ИЪ BOC^Bd/ІЮ ЄГО.

⁴¹⁸ Книга пророка Ісаї 50: 4.

⁴¹⁹ Пісня над піснями 4: 11.

⁴²⁰ Дії св. апостолів 2: 4.

⁴²¹ Див.: до/іготХ во житїа й л%та жй^ни й /ийръ при/іожлтъ тевѣ (Книга Притч Соломонових 3: 2).

⁴²² Див.: Древо живота єсть всѣ/иъ держлцш/ИСА є^ (Книга Притч Соломонових 3: 18).

⁴²³ Можливо, Сковорода має на думці слова: Нв/ієннХго в^рХ возвѣцметъ првный (Книга Притч Соломонових 12:17).

⁴²⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: СЗ оучтъ є^ йс^бдитъ прлвдл (Книга Притч Соломонових 3: 16).

⁴²⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: ^отацли же /ийра во¹}веселатса (Книга Притч Соломонових 12: 20).

⁴²⁶ Сковорода має на думці слова: Длжче СЗстойтъ вгъ СЗ нечестйвві^ъ, /ИО/ійтвві же првнві^ъ пос/іХішетъ (Книга Притч Соломонових 15: 29).

⁴²⁷ Сковорода має на думці слова: въ шХйи/Ь же єа богутство й слава (Книга Притч Соломонових 3: 16).

⁴²⁸ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 29. Пор.: /Мпота (єств) гонві/иъ пре/иХдроств: слава же стЗрві/ИЪ сЬдйнві.

⁴²⁹ Див. прим. 65 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

⁴³⁰ Сковорода має на думці слова: й се, Hd /іицві пХстбши ліслко йкш корындръ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 14).

⁴³¹ Це - парафраза 1-ої строфи 11-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней». Пор.: "Нелзя бездны окіана горстью персти забросать. / Нелзя огненнаго стана скудной каплѣ прохлаждать. / Возможет ли в темной яскинѣ іулять орел. / Так, как в поднебесный край вилетѣв он отсель?"

⁴³² Початок другої строфи 11-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней». Щоправда, Сковорода змінює тут розбивку на рядки та закінчення. Замість "плѣняет зрак очес" подає "мір сей весь".

⁴³³ Така опозиція малярства й літератури - дуже давня. її автором зазвичай уважають

грецького лірика й епіграматиста Симоніда Кеоського (556^68 pp. до н. е.). Принаймні Лессінг у своєму славетному трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису і поезії» писав: "Блискуча антитеза грецького Вольтера, що живопис - німа поезія, а поезія -промовистий живопис, була, мабуть, не запозичена з підручника. То був влучний здогад, яких багато є в Симоніда..." [Лессінг Г.-Е. Мінна фон Барнгельм. Емілія Галотті. Лаокоон. -Київ, 1976. - С. 172]. Сковорода міг знати цю думку, скажімо, з Плутарха, котрий у трактаті «Як юнакові слухати поетичні твори» писав: "поезія - це озвучене малярство, а малярство - німа поезія" [Плутарх. Как юноше слушать поэтические произведения // Памятники поздней античной научно-художественной литературы II—V века. - Москва,

1964. - С. 16], або з курсів поетики (наприклад, Феофан Прокопович цитував її в п'ятому розділі другої книги свого курсу). Є також латинська приказка: "Poema loquens pictura est" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 275]. Загалом беручи, ця думка була добре відома старим українським письменникам. Скажімо, Захарія Копистенський писав: "Которыи бовѣм рѣчи исторіи мова ушом прекладаєт, тыи маліованіє молчачеє очом показуєт" [Книга о вѣрѣ. - Київ, 1620. - С. 19 (друга пагін.); пор.: ТупталоД. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 108]. А ось слова ііумена Скиту Манявського Феодосія: "Писаніє бо єсть... философ нВмый, который много разумѣст, а сказати людєм разумѣнных не может..." [Завѣт духовный в ієросхимонасєх Оеодосія...// Акты, относящиеся к истории Южнозападной Руси / Изд. А. П. Петрушевич. - Львов, 1868. - С. 85]. Крім того, варто пам'ятати також старовинний концепт "картина - це книга для неписьменних", до якого часто зверталися українські письменники [див., наприклад: Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. -Kiiow, 1638. - S. 85]. При цьому, приміром, Дмитро Туптало, порівнюючи книгу та малярську картину, надавав перевагу останній: "...єсть живописноє художество

скорѣйшая, внятнВйшая и вразумителньйшая повѣсть, паче повѣсти книжныя" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 22].

⁴³⁴ Пор.: "Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 145].

⁴³⁵ Сковорода має на думці слова: Не одиціреннві/иъ во влсне/иъ пос/Г^довлвше ск^л^о/иъ ВаМЪ сЙ/iS Й пришествїе ГДа НЛШбГШ ІНС^І J(pTd, НО Ы/ИОВЙДЦВІ БвІвШЄ ВЄ/іЙчЄСТВЇА ОНЛГШ

(Друге соборне послання св. ап. Петра 1: 16).

⁴³⁶ Можливо, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 39: 26. Пор.: ничтоже єств дйвно пред нЙ/ИЪ.

⁴³⁷ Це - 302-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Соловей со своими птенцами» (підпис: "Дучшая есть родительская наука. Отцы суть лучшіе дВтям учители. Melior doctrina parentum") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 76-77].

⁴³⁸ Можливо, це парафраза Книги пророка Осії 13: 9. Пор.: Въ погйве/іи твоей, інлк, кто по/ибжетъ тевѣ;

⁴³⁹ А іктацѵоі; - лікарська рослина, яка нібито мала здатність виганяти стріли з ран. Наприклад, Ціцерон (Про природу богів, II, 126) писав про це так: "Дикі кози на Криті, коли їх ранять мисливські стріли, знаходять траву, що має назву dictamnus. Коли вони її поїдять, то, кажуть, стріли самі по собі виходять із тіла" [див.: Цицерон. Философские трактаты. - Москва, 1985. - С. 143].

⁴⁴⁰ Сковорода описує 332-ій малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Раненный олень ѣст извѣстное растѣніе для своего уврачеванія» (підпис: "Природа превосходит искусство. Он сам находит своє лѣкарственное средство. Natura praestat arte") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 84-85].

⁴⁴¹ Це - 351-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Жемчужина в раковинѣ» (підпис: "Не ищи ея внѣ. Ne te quaesiveris extra") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 88-89].

⁴⁴² Так звучить російське вітання під час їди [див.: Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 751]. Пор. також українське: Хліб та сіль!" [Номис, № 11952].

⁴⁴³ Це - 422-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Слон смотрягцій на солнце» (підпис: "Чйстое благочестіе Боїу угодно. Непорочная жизнь благопріятна Господу. Рига placet pietas") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 106-107].

⁴⁴⁴ Про "набожність" слонів ідеться, зокрема, у Плутарховому трактаті «Які з тварин розумніші: земні чи морські?» (972Ь), у «Фізіолозі» тощо [див.: ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Деоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 374-375; Cyzevskyj D. Literarische Lesefriichte. Zur Emblematik im ukrainischen Drama des 17. Jahrhunderts // Zeitschrift fur slavische Philologie. -1934. - Bd. XI. - S. 23-24].

⁴⁴⁵ Неточна цитата з Книги пророка Малахїї 4: 2. Пор.: И возсѴАетъ вамъ боацш/Иса Й/Иене /ИОЄГШ СО/ІНЦЄ Пр^ВДВІ Й Й^Ц^Ь/іеНЇе ВЪ КрИ/ГЁ^Ъ єгш: й й^відете й в^вігр^ете, йкоже ТЄ/ІЦВІ СЗ оръ р^р^Ьшени.

⁴⁴⁶ Книга Псалмів 5: 4.

⁴⁴⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 5: 6. Пор.: ниже превХдХтъ Бе^кшнницБі пред очима твойма.

⁴⁴⁸ Див. прим. 1 до діалоіу «Наркісс».

⁴⁴⁹ Сковорода переробляє тут приказки: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238]; "Не красна изба углами, красна пирогами" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 589, 700].

⁴⁵⁰ Заклик С/івши, ій/ію чотири рази звучить у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону: 5:1; 6: 4; 9: 1; 27: 9.

⁴⁵¹ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8: 11.

⁴⁵² Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8.

⁴⁵³ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 6: 15.

⁴⁵⁴ Це - 203-ій малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Бобр самого себе гризугцій» (підпис: "Для сохраненія жизни. Для спасенія самого себе. Modo vita supersit") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 52-53].

⁴⁵⁵ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму:

ЧЕ/ЮВ^КЛ.

⁴⁵⁶ Це - 310-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Мушки лѣтаюгція около горягцей свѣчи» (підпис: "Вредная прихоть. Моє удовольствіе стоит мнѣ жизни. Damnosa voluptas") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 78-79].

⁴⁵⁷ Актеон (гр. Актаісоѵ) - син Арістея та Автоної. Одного разу, коли він був на полюванні, то побачив, як Артеміда купалася з німфами. Розгнівана богиня перетворила його на оленя, і Актеонові пси розшматували свого хазяїна. Образ Актеона - надзвичайно популярний у мистецтві. До нього зверталися й українські письменники старої доби, наприклад, Стефан Яворський [див.: jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. ЗО], Іван Максимович [див.: Максимович I. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 296] та інші, а вперше в українській літературі він став відомий з перекладних гомілій Григорія Богослова ще за старо-київських часів [див.: ЧижевськийД. Антична література в старій Україні// ЧижевськийД. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 45].

⁴⁵⁸ Це - 493-ій малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Актеон от своих псов растерзанный» (підпис: "Чувствует звѣрскія дѣйствія своих псов. Ближайшіе его ему измѣнили. Умергцвлен от найвѣрнѣйших друзей. Sentit canum fera facta suorum") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 124-125 nop.: Picinellus Ph. Mundus symbolicus. - Coloniae Agrippinae, 1729. - T. 1. - P. 147].

⁴⁵⁹ Див. прим. 217 до діалогу «Кольцо».

⁴⁶⁰ Згідно з грецькою міфологією, цар фессалійських лапітів Іксіон на бенкеті в Зевса став домагатися любові Гери, а Зевс, увівши його в оману, дав йому богиню Нетелу.

⁴⁶¹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 10: 36. Пор.: И вр^й чє/іов^кХ

ДО/иЗшНЇН ЄГШ.

⁴⁶² Фаетон (гр. Фаітсоѵ) - син бога сонця Геліоса й океаніди Клімени. Одного разу він попросив у свого батька дозволу правити сонячною колісницею, але не впорався з нею, підлетів надто близько до землі, так що вона мало не згоріла, і тоді Геліос, аби не сталося нещастя, убив його блискавкою. Про це розповідають Еврипід у трагедії «Фаетон» та Овідій у «Метаморфозах». Сковорода змальовує тут 748-у емблему зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Фаетон» (підпис: "Вышше возносящіеся, низпадают. Кто высоко возходит, больно ушибается. Altius ascendentes lapsu graviore ruunt") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 188-189; nop.: Picinellus Ph. Mundus symbolicus. - Coloniae Agrippinae, 1729. - T. 1. - P. 167]. До цього образу українські письменники зверталися й раніше. Наприклад, Іван Максимович переказував сюжет про Фаетона (за Овідієм) у своєму «Театроні» [див.: Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 230], а Феофан Прокопович писав про нього в курсі натурфілософії [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 414].

⁴⁶³ Книга Притч Соломонових 29: 23.

⁴⁶⁴ Ця пригода трапилася не із Симеоном, а з Рувимом, котрий переспав з наложницею свого батька Якова (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 35: 22) і був проклятий ним за це (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 4).

⁴⁶⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 5:1. Пор.: Воспого ннѣ во^/імв/ієнно/иХ п^снь.

⁴⁶⁶ Це - 534-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який називається «Горлица со своими птенцами взираюгцая на убитаго самца» (підпис: "Нынѣ познаю, что есть любовь. Nunc scio, quid amor sit") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 134-135]. Див. також малюнок № 639 «Горлица над лежагцим убитым самцом» (підпис: "Мою жизнь, а его смерть оплакиваю. Vitam meam, ejus que mortem plango") [там само. -

C. 160-161]. Горлиця віддавна була символом подружньої вірності [див., наприклад: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 184].

⁴⁶⁷ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІЮВЫ єсть.

⁴⁶⁸ Див. прим. 64 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴⁶⁹ Фразу "вся чиста чистым" узято з молитовних текстів [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 202 (друга пагін.)]. її джерелом є Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15. Пор.: Вса оу'вш чйстл чйстьі/иъ. Пор. з народними приказками: "Чистому все чисто" [Франко, № 27463]; "Чистому все чисто" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 126].

⁴⁷⁰ Фраза "предревняя богословія", очевидно, є перекладом лат. prisca theologia [коментар до цих понять див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. -S. 116-123].

⁴⁷¹ Книга Псалмів 101 (102): 28; Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 12.

⁴⁷² За часів Сковороди це було звичне уявлення. Наприклад, Михайло Ломоносов у своїй риториці писав: "...якщо грецьке ім'я Ѳеос, (Бог) походить від дієслова Ѳееіѵ (бігти), російське Бог від імені біг, німецьке Gott від дієслова geht, то можна напевно стверджувати, що стародавні греки, слов'яни та німці вважали за богів ті речі, які повсякчас перебувають у русі, тобто сонце, місяць, зірки або великі ріки" [Ломоносов М. В. Полное собрание сочинений. - Москва; Ленинград, 1952. - Т. 7: Труды по филологии. 1739-1758 гг. - С. 160]. До речі, така збіжність у потрактуванні етимології слова Бог дозволила Анастасії Ніженець стверджувати, що Сковорода знав риторику Ломоносова [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -

С. 18]. Очевидно, так воно й було, оскільки курс риторики в Харківському колегіумі (принаймні з 1769 р.) читали за підручником Ломоносова [див.: ЛебедееА. Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. -1885. - Кн. 4 (окт.-дек.). - С. 70].

⁴⁷³ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 30-35.

⁴⁷⁴ Лотове п'янство та кровосумішку алегорично трактував іще Оріген (Про першооснови, IV, 9) [див.: Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 317, 318]. Тим часом старі українські письменники тлумачили цей сюжет передовсім у буквальному сенсі [див., наприклад: Туптало Д. Слово на празденство явленія пречистыя іконы Пречистыя Владычицы нашея Богородицы и Приснодѣвы Марій в градв Казань // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 109; ТЦеглова С. Давні українські вірші про пияцтво // Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови / За ред. В. Перетця.- Київ, 1929. - Кн. II. -

С. 84].

⁴⁷⁵ Книга пророка Малахїї 4: 2.

⁴⁷⁶ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 11.

⁴⁷⁷ Пісня над піснями 8: 6.

⁴⁷⁸ Пісня над піснями 5: 16.

⁴⁷⁹ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІЮВЫ єств.

⁴⁸⁰ Сковорода має на думці історію Самсона: СЗ оустъ /іввовві^ъ Й^а сей /иедъ (Книга Суддів 14: 9).

⁴⁸¹ Парафраза Книги пророка Ісаї 49: 24. Пор.: Єдл вб^/иетъ кто СЗ йспо/ійнл кшрвкти;

⁴⁸² Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 16. Пор.: И й^ссеши /шекб й^вкшвъ.

⁴⁸³ Книга пророка Ісаї 14: 2.

⁴⁸⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: склжйте намъ, клкш пбс/іе/иъ єго нл /И^сто єгш; (Перша книга царств 6: 2).

⁴⁸⁵ Євангелія від св. Марка 16:18.

⁴⁸⁶ Пісня над піснями 1: 3.

⁴⁸⁷ Пісня над піснями 5: 16.

⁴⁸⁸ Послання св. ап. Павла до римлян 14: 3.

⁴⁸⁹ Це - 654-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Купидон правит кораблем» (підпис: "Счастливо тв преплавают море, коими любовь управляет. При добром вѣтрѣ, благопріятное мореплаваніе. Quam bene navigant, quos amor dirigit") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - C. 164-165].

⁴⁹⁰ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 4: 29. Пор.: Той же прЗвл сотворйтъ ТЄЧЄНЇА ТВОА.

⁴⁹¹ Це - 721-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Купидон слѣпый на себв несет хромоногаго» (підпис: "У любягцих єдиная воля. Любягціеся должны имѣть токмо единое желаніе. Amantibus una voluntas") [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. - С. 182-183]. Сюжет про сліпця та хромця Сковорода подав у діалозі «Разговор пяти путников о истинном гцастіи в жизни».

⁴⁹² Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 6: 17. Пор.: ПрИ/гЬп/ІААЙСА же гдеви единъ дХ^ъ ЄСТВ (съ ГДб/Иъ).

⁴⁹³ Це - 744-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Купидон на плечах носит свѣт» (підпис: "Болѣе Атланта. СильнВе Геркулеса. Plus quam Atlas") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 186-187].

⁴⁹⁴ Згідно з грецькою міфологією, Зевс покарав Атласа (Атланта) - сина титана Япета й океаніди Клімени, - змусивши його тримати на собі небозвід. Це - емблематичний образ. Див. малюнок «Атлас на раменах носит свѣт» (підпис: "Поддерживает и не гнушается. Все носит без труда, без усталости") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 96-97].

⁴⁹⁵ Книга Йова 38: 4.

⁴⁹⁶ Це - 741-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Купидон прострѣливает сферу» (підпис: "Любовь сохраняет все. Любовь бережет всего. Cuncta conservat amor") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 186-187].

⁴⁹⁷ Ціцерон. Про дружбу VIII, 26 [див.: Марк Туллий Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях. - Москва, 1993. - С. 38].

⁴⁹⁸ Слова "Omnia vincit amor" походять із Вергілієвих «Буколік» (X, 69). Пор.: "Omnia vincit amor; et nos cedemus amori" ("Все переможе любов; скоряємось ми любові") [див. про це: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 144]. Вони були популярні, зокрема, в емблематичній літературі. Згадаймо для прикладу 728-ий, 774-ий та 785-ий малюнки зі збірки «Symbola et emblemata»: «Андромеда» (підпис: "Любовь побѣждает все. Никто не может сопро-тивляться любви. Omnia vincit amor"), «Купидон учит Геркулеса прясти» (підпис: "Любовь все побѣждает. Любовь есть совершенный учитель. Omnia vincit amor") та «Купидон, сидя на львѣ, его укрогцает» (підпис: "Любовь побвждает все. Любви все возможно. Amor vincit omnia") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 182-183,194-195].

⁴⁹⁹ У Біблії: /іювы.

⁵⁰⁰ Пісня над піснями 8: 6.

⁵⁰¹В автографі: Наперстниково.

⁵⁰² Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІЮВЫ єсть.

⁵⁰³ Див. прим. 149.

⁵⁰⁴ Це - 625-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Рог наполненный цвѣтами» (підпис: "Геркулесов дар. Моє мужество мнв пріобрѣло моє богатство. Храб-рости обязан имѣніем. Herculis munus") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Пе-тербург, 1788.-C. 158-159].

505 Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 3.

506 Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 8.

⁵⁰⁷ У відповідь на запитання Мойсея про Боже ім'я, Бог сказав: "Я Той, що є" (Друга книга

Мойсеєва: Вихід 3: 14). У слов'янському перекладі: єс/иь сьш. Феофан Прокопович

коментував це місце так: "...Бог, розмовляючи з Мойсеєм, присвоює собі назву буття як

власне ім'я. 'Я, - каже він, - є той, хто є'. Тому й існує в церквах вельми старий звичай:

над головою Христа Господа, щоб довести, що він - істинний Бог, писати навкруги грецьке слово TJv, що означає 'буття'" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 122; пор.: Сакович К. Трактат про душу// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. -Київ, 1988. - С. 471]. Перше словникове значення займенника сый таке: "^сО TJv, то єсть тот, который был и тепер єст и на вѣки будет. (Власный тітул Бозскій). 'Аз єсмь сый'. Бог єст вѣчный, немаючій початку ни конца" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 252].

⁵⁰⁸ Цю саму емблему Сковорода описав у поезії «Carmen» («Мелодіа»).

⁵⁰⁹ Євангелія від св. Луки 1: 49.

⁵¹⁰ Акафіст Пресвятій Богородиці, ікос 8-ий.

⁵¹¹ Акафіст Пресвятій Богородиці, ікос 2-ий.

⁵¹² Сковорода подає тут переробку езопівського сюжету про Вовка та Ягня, здавна знаного в Україні. Поширеність цього сюжету засвідчує і те, що на його Грунті виникає народна приказка: "Баране, не мути воду вовкові" [Номис, № 1101; Франко, № 263], - і те, що філософи використовували його як усім відомий приклад софістичних силогізмів: "Цією помилкою грішить оте звинувачення вовка проти ягняти в Езопа: 'Ти п'єш одночасно, коли й я п'ю, отже, каламутиш мені воду'" [Кониський Г. Загальна філософія, поділена на чотири відділи...// Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 180]. Сковородинська переробка засновується на фольклорному сюжеті про те, як вівці (чи свині) просять вовка заспівати, той починає вити, прибігають люди із собакими й б'ють вовка [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 71 (122С)]. Варто зазначити, що імена собак запозичені Сковородою з Овідієвих «Метаморфоз» (III, 208, наст.) [див.: Публій Овідій Назон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1985. - С. 55-56].

⁵¹³ Це - варіація на тему: invita Minerva ("Без благоволенія Минервы").

⁵¹⁴ Див. прим. 39 до циклу «Басни Харьковскія».

⁵¹⁵ Нім. die Qualitat - 'якість, властивість'.

⁵¹⁶ Менует (франц. menuet) - старовинний французький танець або музичний твір розміром менуета.

⁵¹⁷ Капельмейстер (нім. der Kappellmeister) - керівник та диригент хору чи оркестру.

⁵¹⁸ Кохмейстер (нім. der Kochmeister) - головний кухар.

⁵¹⁹ Пор.: "С Богом хоть за море, а без Бога ни до порога" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 36]; "Без Бога ні до порога" [Номис, № 7; Франко, № 865].

⁵²⁰ Свого часу Павло Житецький знайшов у одному з рукописів, що зберігалися в Києво-Михайлівському монастирі, таку версію цієї аффабуляції: "Не пнись, что тебв не дано от Бога: / Без Бога, знаєшь, ниже до порога. / Єсли не рожден, не сунься в науку: / Ах, многи чрез то в вѣчну впали муку! / Не многих мати породила к школѣ. / Хочь ли блажен быть? / Будь сыт в твоєй долѣ" [ЖитецкийП. Странствующие школьники в старинной Малороссии І І Киевская старина. -1892. - Т. XXXVI. - Февр. - С. 194].

⁵²¹ Див. прим. 147 до циклу «Сад божественных пѣсней».

КНИЖЕЧКА, называемая Silenus Alcibiadis.

Сйрѣчь Йкона Алкївїадская.

Написана 1776 года, Марта 28-го.

Поднесена в день Пасхи.

Высокомилосгивому Государю Степану Ивановичу, Господину Полковнику его Высокородію Тевяшеву¹

Высокомйлостивый Государь!

Извѣсгное впрямь есгь Слово Сократово:

"Инбй живёт на то, чтоб ѣсть,

А я, де, ѣм на то, чтоб жить"².

Жизнь не то значит, чтоб только ѣсгь и пить, но быть веселым и куражным, и сытосгь тѣлесная не даст куража Сердцу, лишенному своєя Пйгци.

В сем-то разумѣ учйл своих Друзей Епйкур, что жизнь завйсит от сладости³ и что веселїе Сердца есгь то Живот Человѣку⁴.

Горатїус то же, что Епйкур, мыслит:

Nec dulda differ in annum.. .⁵ Сйрѣчь:

Сладости не отлагай на Год.

А что он чрез сладость разумѣет веселїе сердца, вйдно из послѣдуюгцих: Ut quocunque loco fueris; vixisse libenter Te dicas⁶.

Сирѣчь:

Дабы ты мог сказать о себѣ, что для Тебе вездѣ жилось куражно.

УтЬшенїе и Кураж, Кураж и сладость, сладость и Жизнь есгь то же, и что Горацій сказал: Сладости не отлагай, то Сенека⁷ протолковал: Жйзни не отлагай⁸. Sera nimis est Vita crastina. Vive hodie⁹. Живй днесь.

Сйлу Слова сего Люди не раскусйв, во всѣх вѣках и Народах, обезславили Епйкура за сладость и почлй самаго его Пастырем стада свиннаго, а каждаго из Друзей его величали:

Epicuri de grege porcus¹⁰.

Но когда жизнь от сердечнаго веселїя, а веселїе от сладости, тогда откуду зависит сладость, услаждаюгцая сердце? Изъясняет Боговйдец Платбн^а:

^а Divinus Plato [Божественний Платон (лат.)].

"Нѣт сладчае Исгины"¹¹.

А нам можно сказать, что в одной Истинѣ живет истинная сладость и что одна она Животворит владѣющее тѣлом Сердце наше. И не ошибся нізкїй Мудрёц, положившій предѣлом между Учоным и не-учоным предѣл мертваго и живаго¹².

Пиѳагор, раскусйв Емблемат Треугблника и узрѣв в нем Истину, с веселїем вопїет:

"Обрътох! Обрътох!"¹³

Видно, что жизнь живет тогда, когда мысль наша, любля Истину, любит выслѣдыватъ Тропйнки Ея и, всгрѣтив Око Ея, торжествует и веселится сим незаходимым Свѣтом¹⁴. Сей Свѣт услаждает и Старосгь Солбнову¹⁵, а он, и сосгарѣваясь, каждый день нѣчто вкушает от ядбмых всѣми, но не истогцаемых сладостей, согрѣваюгцих и питаюгцих сердечныя мысли, как весённое Солнце каждую Тварь¹⁶.

И как правильная цьіркулацїа кровй в звѣрях, а в Травах Сбков раждает благососгоянїе тѣлу их, так истинныя Мысли озаряют Благодушїем Сердце; и не дивно, что ггїжїих избранных Человѣков Монумёнты и Записки сею такою надписью Оглавленьі:

Житїе И Жизнь ИМЯРЕК¹⁷.

Житіє значит родиться, кормйться, растй и умаляться, а жизнь есгь плодоприношенїе, прозябшее от Зерна Исгины, царсгвовавшїя в Сердцѣ их¹⁸, и не напрасно Друг Истины Цицербнов Катбн¹⁹ любил в старости Пирушки²⁰, но расгворённыя насыщаюгцими сердце, мудрыми Бесѣдами, начертаюгцими невидимую ппі дГ,, а прекрасную Ипбсгась Исгины, влекупдя всѣх чувсгвы и услаждаюігдя.

К чему ж сія рѣчь течет? К тому, что высоких Фамилїй люди, не только в Тяжбах, Войнах, Коммерцїях, Домостройтельсгвах, Худбжесгвах, но и в самом Первом ПѵпкгІ,, сйрѣчь в Мыслях, до Бога касаюгцихся, должны находить Истину, а противоббрсгвовать Суевѣрію.

Вѣрно, что Шар Земный без болбтных Луж, без мертвых Озер, без гнилых и дблних нйзкосгей быть не может. Но в таких мѣсгах Жабы и фодныя им Птицы да водворяются, а Сбколы с Орлами выспрь, в Пространсгво Чисгых Небес да вознбсятся, оставив Дрбждїе для непросвѣгценной Подлосги. И так Благочесгивое Сердце между высыпанными Курганами буйнаго Безбожїя и между подлыми Болотами рабосграсгнаго Суевѣрія, не уклоняясь ни в право, ни в лѣво, прямо течёт на Гору Божію и в Дом Бога Ияковля²¹.

Вѣрно слово, что Царь и Суддя Израилскїй, а Хрисгїанскїй Бог есгь Бїблїа²².

Но сей Бог наш первѣе на Еврейскїй, потом на Хрисгїанскїй род безчисленныя и ужасныя навел Суевѣрій наводненїя.

Из суевѣрій родйлись вздбры, спбры, Секты, Вражды междусббныя и сгранныя, ручныя и словесныя вбйны, младенческїе страхи и протч[ая]. Нѣт жёлчнѣе и жесгоковыйнѣе Суевѣрія и нѣт дерзновеннѣе, как Бѣшенносгь, разжённая слѣпым, но ревностным глупаго повѣрія Жаром тогда, когда сїя Ехидна²³, предпочитая нелѣпыя и несгаточныя Враки над Милосгь и любов, и онѣмѣв чувством человѣколюбія, гбнит своего Брата, дьіша убїйством, и сим мнится службу приносити Богу.

Сей Седмиглавный Дракон (Біблїа), Вод горких Хлябы изблевая, весь свой Шар Земный покрыл суевѣріем²⁴. Оно не йное что есгь, как безразумное, но будьто Богом осугцесгвованное и загцигцаемое разумѣніе.

Говорят Суевѣру: "Слушай, Друг! нельзя сему статься... Противно Натурѣ... Крбется здѣсь что-то..." Но он во весь Опор, со желчїю вопїет, что точно лѣтали Илїиньї Кони²⁵, при Елиссёѣ плавало, де, Желѣзо²⁶, раздѣлялись вбды²⁷, возврагцался Іордан²⁸, за Іисуса Навйна зацепйлося Солнце²⁹, за Адама Змїй имѣли язык человѣческой...³⁰ Вот! Скоро, де, конец Міру... Бог знает: может быть, в слѣдуюгцій 1777 год спадут на Землю Звѣзды...³¹ Что? развѣ нельзя, чтоб Лот был пян от ново-выдавленнаго вина³²? Пускай оно у нас не Хмѣльнбе, но от Бога вся возможна.. .³³

Сих Дрождёй упйвся, Суевѣр бражничает и козлогласует нелѣпую, обявляя непрїятелями и Еретиками³⁴ всѣх несогласных ему. Лучше не читать и не слышать, нежели читать без Очей, а без ушей слышать и поучатися тгцетным³⁵. Діігское есть сїе мудрованіе, обличаюгцее наглосгь и непосгоянность Блаженныя Натуры, будьто она когда-то и і д іі-го дѣлала то, чего теперь нигдѣ не дѣлает и впредь не станет.

Все же то не великое, что не нужное, и все не нужное то, что не всегда и не вездѣ есгь возможное. Возможное и нужное, а нужное и полезное есгь то же, и напротив того. Кая ж слава и хвала дѣлать невозможное?

Все, преграждаемое Законом Блаженныя Натуры, есть тілі неполезное, чем невозможное, а чем полезное, тѣм возможное. Посему-то есгь благословенно Царство Ея и дйвным вкусом дышет сїе слово Епикурово:

"Благодаренїе Блаженной Натурѣ за то,

что нужное здѣлала не трудным,

а трудное не нужным"³⁶.

Востать протйву Царства Ея и Закбнов - сїя есгь нещасная Исполйнская Дерзосгь, люблящая прегражденїе, невозможносгь и безполезносгь, а Супостат Пблзѣ.

Как же могла востать сама на свой Закон Блаженная Натура? Раз она велѣла тонуть Жел іізѵ, и бысгь тако³⁷.

Такїя нелѣпыя Мысли пущай мѣсго имѣют в дѣтских и подлых Умах, не в возмужавших и высоких фамилїй людях. Да вкушают Божїю аю Ложь и Буйство дѣти, и то до времени, a благоразумные да будут готовы к лучшему столу³⁸. Они, не быв причасгниками Лжи сея и Буйства, могут не зажигать, но тушить факал колеблющаго обшую тишину и бражничесгвующаго раскбла.

Нѣт вреднѣе, как тоє, что сооружено к главному добру, а здѣлалось расглѣнным, и нѣт смертоноснѣе для общества Язвы, как Суевѣріе - Лйсгвїе Лицемѣрам, Маска Мошённикам, Стѣнь Тунеядцам, стрекало и поджбга дѣто-умным.

Оно возъярило премилосердную Утробу Тйта³⁹, загладило Іерусалйм⁴⁰, разорило Царь-град⁴¹, обезобразило братнею кровїю Парйжскїя улицы⁴², сына на Отца вооружило. И не напрашо Плутарх хуже Безбожїя сгавит суевѣріе⁴³. Для меня, де, лучше, когда люди скажут, что Плутарха на свѣтѣ не было, нежели что он был нагл, непосгоянен, немилосерд и протч[ая]. Да и впрямь Суевѣр скорбит, если кто на Полдень, а не на Восгок с ним мблится⁴⁴. Иной сердит, что погружают, другой бѣсится, что обливают крегцаемаго⁴⁵. Иной кленёт Квас, другой Оприснбки...⁴⁶ Но кто сочтёт всю суевѣрных Голбв паучину? Будьто Бог варвар, чтоб за мѣлочь враждовать⁴⁷.

Во всѣх же сих вздорах бѣгут к покровйтельницѣ своей Бїблїи, а она со сгроптивыми разврагцается⁴⁸.

Біблія есгь ложь и буйство Божїе не в том, чтоб лжи нас научала, но только во лжѣ напечатлѣла слѣды и сгезй, ползугцїй Ум возводяїгця к Превыспреннѣй Исгинѣ, как значит Вопрос сей:

"Аще убо введеши мя в предѣлы их,

Аще же ли и іі іісії сгезй их?" (Іов, 38)⁴⁹.

Вся же тварь есть ложь непосгоянна и обманчива и вся тварь есгь то Поле слѣдов Божїих. Во всѣх сих лживых Тёрминах, или Предѣлах⁵⁰, тайтся и является, лежит и восгаёт пресвѣтлая Истина, и о ней-то слово:

"Истина от землй возсїя"⁵¹.

"Злато землй оныя доброе"⁵².

И всѣм сим слѣдам, и пйсанным, и глаголанным в ней, будет совершенїе от Господа⁵³, сирѣчь Конец и событіе не-осуществованным Тварям прилбжит Истина Господня. Вот что значит! "От Бога вся возможна"⁵⁴. Сйрѣчь: По тварям оно пусгое и нестаточное, а по Бозѣ дѣйсгвйтельное и тбчное.

Кто? развѣ кто ѵторііл или в горячкѣ, тот скажет: "Желіізо плавает...⁵⁵ От Бога, де, вся возможна..."⁵⁶ И кой сей есть род странный Богословїя, если в нем рѣчь о желѣзѣ, не о Бозѣ? Сіє значит: начать за Здорбвья, а кончить за упокой, по Пословицѣ⁵⁷.

В протчем же, буде когда, наконец, сверх Поля тлѣнныя твари (Жел іізо ли она, или Золото, или Алмаз) покажется обвйтая Желѣзом по ребрам своим пресильная Истина, во время оно Благоразумный не умблкнет и скажет⁵⁸:

"Всплыве Желъзо" ([4] Царств, гл[ава] [б])⁵⁹.

Как Сблнечный Блеск по верху вод, а вбды сверх голубаго Озера⁶⁰, и как пёсгрые цвѣты, высыпанные по шёлковом полю в хитротканных Камках⁶¹, так по лицу в Бїблїи сплетеннаго множества тварей безчисленных, как Манна и Снѣг, во своє время являет прекрасное своє Вѣчносги Око Истина. И со сих-то Ткателях и Книгосплётцах, каков был Веселейл⁶² и протчїе, гремйт вопрбс Божїй к Іову:

"Кто дал есгь Женам тканїя Мудросгь, или испещрёнія Хйтрость?" (гл[ава] 38)⁶³.

Здѣсь Авктбры⁶⁴ нарицаются Жёны, соткавшїя Біблёйные Свйтки разных Полотен. Во Илїй тбже нам нужды нѣт. Но сїя Стѣнь нѣчтось ведёт Лучшее себе. Да там и напйсано так:

"Разумѣеши ли, яко Илїя взятся?.."⁶⁵

Будьто за Ухо порвав, догадываться велит, что в сих враках, как в шелухѣ, закрылось сііѵія Истины, a de и Мальчик разумѣет: "Взят бысть Илїя вихром..."⁶⁶ Что ж есгь de? Отвѣт. Сей есть Глагол Божїй⁶⁷, не человѣчій и не о человѣкѣ.

Илїя есть сгѣнь того:

"Ходяй на крилу вѣтрен[ю]"⁶⁸.

А колеснйца и кбнница чїя? Ізраилева? Никак! Колеснйца Божїя! а кбнница Его ж⁶⁹. Іяков же, так, как и Илїя, есгь слабая тѣнь того:

"Подьях вас, яко на крилѣх Орлих, и приведох вас к себѣ"⁷⁰.

Сей на всѣх их, как на Апостолах и на своих Ангелах, Ііздпт, и не Симебн Его, но Вѣчный Симебна и всѣх их, как вётошь свою, носит.

Являясь Истина по лицу Фігур своих, будьто Ііздпт по них. А они, возвышаясь в тонкій Божества разум⁷¹, будьто вземлются от Земли и, достйг к своєму Началу с Іорданом, паки отпадают, как послѣ плодов лйствїе в прежнее і л іііііі своей мѣсго с Давидом:

"Ослаби ми, да почїю прежде даже..."⁷²

И de-то есгь: "Преобразйт ті.ло смир[енїя] н[ашего]"⁷³.

Истина, возвышая Илїю, преобразует и всѣх их. В сію Гавань желает душа Давидова, и в сем безопасном мѣстѣ намѣрен, как Елень, отложйть роги свой⁷⁴.

"Кто даст мнѣ Крилѣ?.."⁷⁵

Достиг же к точкѣ, паки в ничтожносгь свою возврагцается:

"Прежде даже не отыйду, и ктому не буду"⁷⁶. Презираюігдй сокровенную во лжи Бїблейной Истину подался к сгоронѣ Безбожников, а гоняй вѣтры⁷⁷ и насыгцаяйся лжёю⁷⁸ есть Суевѣр, пблзуїгдй и грязь со Змїем ядугцїй. Тот нагл и не догадлив, а сей глуп и гнусен. Благороднѣе есгь презрѣть, нежели около Оприснбка жевать трепйцу.

Если Кто оттворил начальную Дверь сію:

"В Началъ сотвори Б[ог] небо и з[емлю]"⁷⁹, -

легко может входить и в протчїя сих книг Обйтели. Кажется, Дверь ая отвёрста для каждаго, но сію мысль опровергает слово Петрово:

"Тайтся бо Сіє от них, яко небеса бѣша испёрва"⁸⁰.

Сйрѣчь: Что значит?

"В Началъ сотвори Б[ог] небо и з[емлю]"⁸¹.

Каждая почти здѣсь Сентенцїа⁸² не вкусна, покбль не прилбжит своея к ней силы Рука, у Данїила по верху стѣньі⁸³, а у Евангелисга по Землѣ пйшущая⁸⁴, и всякая мысль пбдло, как Змїй по землѣ, ползёт. Но есгь в ней Око Голубицы, взираюгцїя вьішше потбпных вод, на прекрасную Ипбсгась Исгины. Словом, Вся ая дрянь дышет Богом и Вѣчносгью, и Дух Божїй нбсится над всею сею Лужею и лжёю⁸⁵. Я в сей Книжечкѣ представляю Опыты, койм образом входить можно в тбчный сих Книг разум? Писал я её, забавляя праздность и прогоняя скуку, а вашему Высокородрю] подношу не сголько для Любопытсгва, сколько ради засвидѣтельсгванія Благодарнаго

Моего Сердца за многія Милости ваши, на подобіе часгых Древесных вѣтвей, прохладною тѣнью праздность Мою вспокоиваюггця, так что и мнѣ можно сказать с Марбновым Пастухом⁸⁶:

Deus nobis haec otia fecit⁸⁷.

Высокомилост[ивый] Государ!

Вашего Высокор[оддя]

Всепокорнѣйшій и многоодолжен[ный] Слуга

Студент Григ[орій] Сковорода.

ГЛАВИЗНА сея Кнйги

***

"Ты кто еси? и рече им їисус: Начаток"

(Еѵ[ангеліе] Іоан[на], гл[ава] 8)⁸⁸.

"Блага Мудрость..,⁸⁹ паче же вйдягцим Солнце"⁹⁰

(Премудр[ости] Солом [она]).

"Блага Ярость паче Смѣха. Яко в Злббѣ Лица ублажится Сердце" (Премудр[осги] Солом [она])⁹¹.

"Начало Сібну дам..." (Исаіа)⁹².

***

"Испытайте Писаній. ..

Та суть, свидетѣлствуюгцая о мнѣ"

(Еѵ[ангеліе] Іоан[на], гл[ава] 5)⁹³.

"Не на лйца зрягце судйте..." (Іоан[на] Еѵ[ангеліе])⁹⁴.

***

Слово к Богу:

A te prindpium, tibi desinat⁹⁵.

To есть:

"Ты, и от тебе Начало исходит,

К тебѣ ж Оно и Конец свой Привбдит".

***

ПРЕДДВЕРІЕ,

Или Крильцо⁹⁶.

Пусгынник обитал в глуббком Уединеніи⁹⁷. Он каждый день, при восхожденіи Сблнца, всходил в просгранный вертоград.

В вертоградѣ жила прекрасная и чрез-чур смирная Птица. Он любопытно взирал на чудныя свойсгва оныя Птицы, веселился, ловйл и гІ,\і не чувсгвительно провождал время. Птица, нарочно близко садясь, куражила Ловлю его и казалась тысячу раз быть в руках, но не мог её никогда поймать. "Не тужи о сем, Друг мой, сказала Птица, что поймать не можеш. Ты станеш вѣк меня ловить на то, чтоб никогда не уловить, а только забавляться".

Когда-то приходит к нему Друг его.

По привитаньи завелась дружеская бесѣда. "Скажи мнѣ, -спрашивает Гость, - чем ты в дремучей твоей Пусгынѣ забавляється?., я бы в ней умер от скуки..." Но Пусгьшник: "Скажи, де, тьі прежде, Что тебе веселит в Общежительствѣ? я бы в нем умер от Грусти..." - "Моих забав три родника, - Гость отвѣчал, - 1). Оказываю по силѣ Домашним Моим и чужим Благодѣянія. 2). Хорошее Благосостоянїе Здравїя. 3). Прїятность Дружескаго Общежительства..." - "А я, - сказал Пусгьшник, - имѣю двѣ Забавы: Птицу и Начало. Я птицу всегда ловлю, но никогда не могу Её поймать. Я имѣю шёлковых тысячу и один фигурных Узлов. Ишу в них Начала и никогда развязать не могу..." "Мнѣ твой забавы, - говорит Гость, - кажутся дѣтскими. Но если они невинны, а тебе веселить србдны, я тебѣ прощаю".

И осгавил друга с забавным его Началом.

ПРЕ ДВЛ 1.

Обращенїе Притчи к Богу, или к Вѣчносги.

Божесгвенные Мистагоги⁹⁸, или Тайноводйтели, приписывают Начало единственно точїю Богу. Да оно и есть так точно, есгли Осмотрѣться... Начало тбчное есгь то, что прежде себе ничего не имѣло. А как вся тварь родится и ищезает, так, конечно, піічтось прежде ея было и послѣ ея остаётся.

И так ничтб Началом и Концем быть не может. Начало и Конец есгь то же, что Бог или Въчность. Ничевб нѣт ни прежде Ея, ни послѣ Ея. Все в неогранйченных своих піідрах вмѣщает, и не Ей чтб-либо, но Она всему Началом и Концем.

Начало и Конец єсть, по мнѣнію их, то же. И точно так есть, если разсудить.

Въчность не начинаемое своє и послѣ всего осгающееся Просгранство даже до того простирает, чтоб Ей и предварять все-на-все^а. В ней так, как в КолцІІ: первая и послѣдняя Точка есгь та же, и гдѣ началось, там же и кончилось.

В самых тварях сїе можно примѣтить: что тогда, когда согнивает старое на Нйвѣ Зерно, выходит из него новая Зелень, и согнитїе стараго есть рожденїем новаго⁹⁹, дабы, гдѣ паденїе, тут же присутствовало и возобновленїе, свидѣтельсгвующее о премудром Ея и все сохраняющем Міро сгройтельсгвѣ.

Во всяких же веществах для любопытнаго Зрйтеля Премилосердная ая Мати, почти осязаемая, но не понимаемая, подобна смирной, но не уловляемой Птйцѣ.

Сіє правдивое Начало вездѣ живет. По сему Оно не Часть и не состойт из Часгей, но цѣлое и твердое, затѣм и не разоряемое, с мѣсга на мѣсто не

^а Все-на-все. Graece Пампаь#). Universum.

преходящее, но единое, безмѣрное и надежное. А как вездѣ, так и всегда есть. Все предваряет и заключает, само ни предваряемое, ни заключаемое.

Сим Началом благословляется Асйр, сын Іяковль:

"Покрыет тя Божїе Начало"¹⁰⁰.

Прозрѣвшій сквозь мрак de Начало назывался у Еврей Пророком¹⁰¹. Назывался и Священником, то есгь Святое видящим и показующим, а чрез то людским Освятйтелем. Индѣ такїе называлися Маги¹⁰², или Вблхвы¹⁰³. Индѣ Халдёи¹⁰⁴, Гимнософйсты¹⁰⁵. У Еллин Іереи¹⁰⁶, Софи¹⁰⁷, Филбсофи¹⁰⁸, Іерофанты¹⁰⁹ и протчая. Опредѣленные ж в аю Науку увольнялись всѣх житейских дѣл. Сіє значило посвятиться Богу. Тогда они в Натурѣ¹¹⁰ и в Книгах вольно искали Начала.

ПРЕДВЛ 2.

В вещах можно примѣтить Въчность.

Землемѣры во всѣх своих фигурах восходят к исгочнику, находят Центр и начало.

А если кто чистосердечный Охотник, может в нѣкоторых веществах примѣчать тончайшїй дивнаго сего Начала луч, Каков испущает во Мракѣ утренняя Заря.

Взглянем (напримѣр) на рыбу, названную у Рймлян "Remora", сирѣчь удержанїе¹¹¹. Она, прильнувши к брюху Корабля, самое бысгрѣйшее удерживает его сгремленїе.

Поколь смбтриш на рыбу, не чувсгвует Душа никакова вкуса. А когда проницать Оком в утаённое в неболшой рыбѣ Божїе Начало, тогда Сердце находит сладость сота, найденнаго во Львѣ Сампсбном¹¹²:

"Гортань Его сладость, и весь желанїе"¹¹³.

Безмѣстное и несгаточное дѣло, дабьі Рыба одною тлѣнныя своея прирбды грязью могла препобѣдить и обуздать бысгроту сголь ужасныя Машины, если бы в тлѣнной ея тмѣ не закрывался Начальник тот:

"Положй тму Закров свой"¹¹⁴.

Сей есгь Роднйк Антипаоїи и Симпаоїи^а.

Взглянем на землю и на Около нас находящеесь! Мѣлочной звѣрбчок Мыш, вкравшаясь за дорожним припасом в Коляску, бѣшенную рысть самых буйных Лошакбв приводит в слабость и Исгомлёніе.

Взглянь на слабосильнаго Звѣрька Человѣка. Он вбдит Медвёди и Слбны.

Взглянь на маленькую Компасную Коробочку и на малую часгь Корабля, на его Руль. Он правит теченїе, а тая указывает путь. Маленькая Искра разоряет городскїя стёны. Из крбшечнаго Зерна выхбдит толикая Яблонь. Легенькій вбздушный Шум есгь испущенное из уст слово. Но оно часто или смертно уязвляет, или в Кураж приводит и оживляет Душу.

^а Аѵті7таѲгі<;, сти|^7таѲті<;. Противострастный, Сострастный. Сострастіе, Противострастіе.

Малая птица ПЬтух пугает Льва¹¹⁵, а Мыш Слона¹¹⁶. Невидная пружйна в Составѣ двйжет всю часовую Машину. Неосязаемая в Цйркулѣ точка Истбчником есгь всѣх фигур и машин. Десято-фунтная Машинка ворбчает сго-пудную Тяжесгь. Солбмяный Крутізнь¹¹⁷ разбивает Кремёнь. Ничтбжная Гражданских Закбнов Бумажка содержйт Граждансгво в Тііпіппії. Отцбвская Староста владѣет жестоковыйными рабами и буйными Сынами.

Слабаго Здоровья Государ управляет безсловесную свирѣпосгь народную.

Все сїе по плоти ничтоже есть¹¹⁸, но по сокровенному в себѣ Естеству сильное.

"Дух животворит"¹¹⁹.

Сіє чудное Начало, в Немощах Сила¹²⁰, в гл іліп нетлѣніе, а в Мѣлочи есть велйчїе.

Онб начиная кбнчит, а конча начинает.

Раждая погубляет, погубляя раждает; противным врачуя противное¹²¹ и враждёбным премудро споспѣшесгвуя враждёбному, как свидѣтельсгвует бсгрое филосбфских Учеников Реченїе:

"Unius interitus est alterius generatio".

"Одной вёгци гйбель раждает тварь другую"¹²².

ПРЕДВЛ 3-й.

Начало во всѣх Сйсгемах Мірских умо-зрится и всю тлѣнь, как Одёжду свою, носит.

Оно есть Мір перворбдный.

Взглянем теперь на всемїрньїй Мір сей, как на увеселйтельный Дом Въчнаго, как на прекрасный Рай из безщётных Вертоградов, будьто вѣнёц из вѣнбчков, или Машйнище, из Машйнок сосгавленный¹²³.

А я вйжу в нем едйное Начало так, как едйн Центр и єдин умный Цїркул во множесгвѣ их.

Но когда de Начало и сей центр єсть вездѣ, а Окружїя Его нигдѣ нѣт¹²⁴, тогда вйжу в сем цѣлом Мірѣ два Міра, едйн Мір составляющїя: Мір вйдный и невидный, живый и мертвый, цѣлый и сокрушаемый. Сей риза, а тот Тѣло. Сей ті,ш,, а тот дрёво. Сей веществб, а тот Ипбстась, сирѣчь Основанїе¹²⁵, содержащее веществённую Грязь так, как Рисунок держит свою краску.

И так Мір в мірѣ есгь то Вѣчность в тлѣни, Жизнь в смерти, Восганїе во снѣ, Свѣт во тмѣ¹²⁶, во лжѣ Истина, в плачѣ Радость, в отчаянїи Надёжда.

В сем мѣсгѣ всгрѣчается со мною Любомудрое Слово Платбново в такой силѣ:

"Подлосгь не почитает за сущую Точность":

Nisi quod 7tq'l£, teneat¹²⁷. Сирѣчь:

Кромѣ одно тое, что в кулак схватить может. А в кулак схватить можно одно Осязаемое.

Если ж мнѣ скажеш, что внѣшній Мір сей в каких-то мѣстах и временах кбнчится, имѣя положенный себѣ Предѣл, и я скажу, что кончится, сирѣчь начинается.

Видиш, что одного М іісга Гранйца есгь она же и дверь, открываюгцая Поле новых пространностей, и тогда ж зачинается Цьіплїонок, когда пбртится Яйцб.

И так всегда все йдет в Безконечносгь¹²⁸.

Вся исполняюгцее Начало и Мір сей, находясь тѣнью Его, границ не имѣет. Он всегда и вездѣ при своем Началъ, как тѣнь при Яблонѣ. В том только разнь, что Дрёво жйзни стойт и пребывает, а тѣнь умаляется; то преходит, то родится, то игцезает и есгь ничтб.

"Materia aeterna"¹²⁹.

ПРЕ ДВЛ 4.

Здѣсь нѣсколько Знаменій, Герббв и Печатей, тайно-образуюгцих Гбрнее Начало.

Сіє единсгвенное Начало, как Главу Мудросги, Любомудрцы в разных вѣках и народах разными фигурами и Монументами изобразили. Напримѣр, Колцбм, Шаром, Сблнцем, Оком... А как Колцб, так Перстень, Грйвна, Вѣнёц и протч[ая] есгь тот же Образ.

За Шаром идут Звѣзды, Планёты, Плодьі, Зёрно, Дрёво, рай и протч[ая]. За солнцем Утро, Свѣт, день, огнь, луча, молнїя, блистанїе, дорогіе Камни, Золото, прекрасные и благовонные цвѣты и протч[ая]. Прекрасно-сїяюгцая Радуга тож взята во Образ¹³⁰. Зороастер¹³¹ изобразйл сблнцем с сею пѣснію:

"УСЛЫШИ, БЛАЖЕННЫЙ, ВСЕВИДЯЩЕЕ ИМЪЮЩІЙ ВЪЧНОЕ Око!"¹³²

Отсюду у древних Пёрсов поклоненіе Солнцу¹³³, а День воскресный назван День Сблнца, сирѣчь День Господень¹³⁴.

Монумёнт Око подало Пбвод изобразить человѣками, Звѣрьми, скотами, птицами, рыбами и гадами. Отсюду случай к Идолочтенїю. Пбдлосгь, вйдя на чёсгных Мѣсгах написанныя или изваянныя тварёй фигуры и не досгйг в тайно-образуемое чрез оныя Богоначаліє, оті; по, как за Якор спасенія своего, ухватйлась за ничтбжную сѣнь Образов и погрязла в ней. Отсюду обожёніе Человѣческой тлѣни и иным Живбтным. Отсюду вздорныя нелѣпых Мнѣній Кнйги, раскблы, заблужденія и заразительнѣйшая язва, хуже безбожія -суевѣріе. Оно есгь то же, что Идолочтенїе. Чему кто вѣрит и на что надѣется, тое и почитает. Суевѣр суєтному вѣрит, Идолочтец пусгое чтет.

Но каждой твари фигура есгь нечестивая Пусгошь, если воплогценїем и вмѣгценіем своим не освягцает Един свят.

"Идол ничтоже есгь"¹³⁵.

Идол, фигура, Образ есгь то же и ничтоже¹³⁶.

Просвѣгцённые так же изобразили Исгбчником¹³⁷. А в слѣд сему водою, росою, мглбю, снізгом, льдом, йнеем и протч[ая].

И Сердце взято во Образ, как Корень жйзни, а Обйтель Огня и любви¹³⁸.

И стоягцая средѣ Моря Каменная Гора¹³⁹, а в слѣд сему Осгров, Гавань, Суша или Матерая земля и протч[ая]. В числѣ образов и крйла Орлїя¹⁴⁰. Они, возвышая долбй склонное Птйчее тѣло, отмѣннаго Естесгва вид кажут.

А Змїй, держагцїй во устах свой хвост¹⁴¹, приосѣняет, что безконёчное Начало и безначальный Конёц, начиная, кбнчит, кончая, начинает.

Но безчйсленный есть тайно-образный Мрак Божественных Гаданій.

ПРЕДВЛ 5-й.

На сем Началъ утверджена вся Библїа.

Сіє йсгинное и единое Начало єсть Зерном и Плодом, Центром и Гаванью, Началом и Концем всѣх Книг Еврёйских.

"В Началъ бѣ слово"¹⁴². Сирѣчь:

Всей Бйблїи Слово сбздано в том, чтоб была Она едйнственным Монументом Начала.

"В Началъ бѣ слово"¹⁴³.

А дабы не было сумнѣнія, что de Начало есгь не пбдлое, но высокое, истинное и едйное, длятого всплошь напйсано:

"И Слово бѣ к Богу"¹⁴⁴.

Когда ж Она здѣлана к Богу и для Бога, тогда ая Богодышугцая Книга и сама стала Богом.

"И Бог бѣ слово"¹⁴⁵.

Так, как вексельная¹⁴⁶ Бумажка, или Ассигнацїа¹⁴⁷, стала Монетою, а Завѣт сокровигцем. Сіє Слово издрёвле здѣлано к Богу.

"Сей бѣ искони к Богу"¹⁴⁸. (Должно читать так:)

Сіє бѣ искони к Богу, Сирѣчь Слово (сей Абуос¹⁴⁹). Все в нем Бого-зданное, и ничего нѣт, что бы не текло к Богу.

"Вся тѣм быша.. ."^1S0

И как в ничтожной Вёксельной Бумажкѣ сокрывается Имперїал¹⁵¹, так в тлѣнной и смертной сих Книг сѣни и во мракѣ Образов тайтся Пречйстое, Пресвѣтлое и Живбе.

"В том Живот БЪ"¹⁵² и протч[ая].

ПРЕДВЛ 6-й.

Бйблїа есгь Маленькій Бого-образный Мір, или Мїрик. Мїрозданїе касается до одной Ея, не до великаго, тварьми обитаемаго Міра.

Мойсей, ревнуя Священникам Егйпетским, собрал в одну Громаду небесныя и земныя Твари и, придав род Благочесгйвых Предков своих, слѣпйл Кнйгу Бытія, сирѣчь Мірозданїя... Сіє заставило думать, что Мір создан за 7000 лѣт назад¹⁵³-

Но обйтельный Мір касается до тварей. Мы в нем, а он в нас Обитает.

Мойсейскїй же, Симболйческїй (тайнообразный), Мір есть Книга¹⁵⁴. Она ни в чем не трбгает обйтельнаго Міра, а только слѣдами собранных от него тварей путевбдсгвует нас к присносугцному Началу единственно, как Магнйтная Стрѣла, взирая на вѣчную твердь Его.

А в том не бчень нужная мудрость, чтоб вѣдать, прежде ли создан цвѣт или родился Гриб?..

В сем предохраняет нас самый Начаток Кнйги:

"В Началъ сотвори Бог небо и з[емлю]"¹⁵⁵.

Сказуют, что в Еврёйском лежйт так:

"В Началъ сотворил Боги"¹⁵⁶.

А дабы сїе разумѣлось о Кнйгѣ, написано:

"Я Гиммел, къ я Гарец"¹⁵⁷, сйрѣчь:

"Сіє небо и сію Землю".

Рѣчь сїя никак не пристала ко вселёнскому Міру. Есгли находится одна точїю Земля, как прежде думали, не к стати говорится:

"Сію Землю, сїе Солнце".

Естли же обитаемым Мірам нѣсть числа, как нынѣ начали думать, и тут нелѣпый вздор:

"Сіє небо..."

А другое ж, десятое, сбтое, тысягцное, кто создал? Конечно, каждаго Міра Машйна¹⁵⁸ имѣет своє, с пловугцими в нем Планетами небо.

Вот на что создана ая Мїрозданїя Книга!

"Небеса повѣдают славу Божїю.. ."¹⁵⁹

Нѣт в ней Рѣчи, ни слова, чтоб не дышало Благовѣстіем вѣчнаго. Во всѣх Землй сея предѣлах (terminus, Знаменіе¹⁶⁰) и во всѣх концах Вселённыя сея выхбдит вѣгцаніе вселюбезнѣйшаго Начала и есгь Земля обѣтованная.

"Не суть ріічп, ни словеса..."¹⁶¹ и прбтчая.

В Началъ Божїем основал Вѣчный ая небесныя и земныя твари, в сей Книгѣ для Его едйнаго собранныя.

"В Началъ сотвори Бог Небо и 3[емлю]"¹⁶².

Грязь же ая и Свблочь тлѣнных фигур натаскана безобразно и безпорядочно, не имугцая вйда, ни доброты.

"Земля же бѣ невйд[има] и не-устр[оена]"¹⁶³.

И глуббкая бездна Морскаго сгеченїя их тмою неудоборазумѣнія покрывается.

"И тма верху бездны"¹⁶⁴.

И Дух же Божїй над сею топкою тлѣнью, как Ковчег сверх все-мїрнїя водьї, нбсится¹⁶⁵. Он аю тму просвѣгцает, как Мблнїя Вселённую. Схбдит на ню, как Голуб, согрѣвает, как Коконі, покрывает, как Орел хврасгное гнѣздб своє и Крйлами своими ничтожное Естество наше вознбсит в Гбрняя и преобразует.

"И Дух Божїй нош[ашеся] верху водьї"¹⁶⁶.

В слѣд сего Мойсеева предислбвїя начинается сотворенїе тварей, созданїе Сіііііі, д іілапїе Чудес Божїих, Фабрика фигур Его¹⁶⁷.

"И рече Бог"¹⁶⁸.

Вйжу сквозь Мрак Пришо-сугцное Начало и ему раболѣпно покланяюся. Сльїшу тайный Его во мнѣ Гром сей:

"И рече Бог:

Слушай, Мойсей! Пугцай будет солнечный свѣт Фигурою моєю! Она сганет показывать перстом Истину мою, аяющую в тлѣнной вашей натурѣ, не вѣроятную смертным".

"Да Будет Свѣт!"¹⁶⁹

И так вдруг Сблнечный Свѣт падііл Блисганїе Славьі Божїя и Образ Ипостаси Его, а тлѣнь Свѣтйла сего здѣлалась Солнцем Правды и селенїем Истины¹⁷⁰, как только Въчный в Сблнцѣ положил селенїе своє¹⁷¹.

Сіе-то есгь прямбе сотворенїе Сильнаго!³ дѣлать из ничего Чудо, из сѣни точность, дать грязй Ипосгась, а подлой Тліііііі Величїе.

Вся дѣла его в Вѣрѣ, Вѣра во Исгинѣ, Истина в Вѣчносги, Вѣчносгь в Нетлѣніи, Нетлѣніе в Началѣ, Начало в Богѣ.

"И Бысть Свът"¹⁷².

На сїе доброе своє дѣло взирал Вьішнїй добрым своим Оком. Он, презирая нашего спіла подлую худосгь, терпящую Запад, единсгвенно смбтрит на свой невечернїй Свѣт, в веществённом Сблнцѣ поселйвшїйся и для Любителей своих от сїши его исходящїй, как Женйх от Чертога своего¹⁷³.

"И видѣ Бог свѣт, яко добро"¹⁷⁴.

А дабы из двойх одно составляющих Есгесгв не послѣдовала смѣсь, а из нея Идоло-чтенїе, раздѣлйл Творёц между Свѣтом Славьі своєя и между тмою тл іііііі нашея, между Исгиною и между образующею сізнью.

"И разлучи Бог между свѣтом и..."¹⁷⁵

И назвал свѣт Исгины Днем, а сѣннообразную тму - нбчью.

"И нарече Бог свѣт день..."¹⁷⁶

Но дабы опять не послѣдовал раздор, разриваюігцй двойцу сопряженных во єдино Есгесгв, здѣлан из тмы и свѣта, из дня и ночи, из вечера и Утра День Един¹⁷⁷.

Сей есть Мір Божїй! /їіі го радости и Веселїя, Время вожделѣнное, День Господень¹⁷⁸.

Одйн он в тысячѣ лѣт, а 1000 Лѣт в нем¹⁷⁹.

Сей День сотворил Господь из противных Натур: из Лукавыя и добрыя, тлѣнныя и нетлѣнныя, из Глада и Сытости, из плача и радости в неслйтном соединенїи.

Между водою пбдлою и небесною как раздѣляющая, так и соединяющая укрѣплена вѣчная Твердь.

А на все de смотрит Создатель как на доброе, не как на Лукавое.

В сем первом днѣ явилось фигур 6.

^а Quid est Teckna Poetica?

Facere ex Malo BONUM. Quis Bonus?.. Caro Nihil... [Що таке поетичне мистецтво? Робити з поганого ДОБРЕ. Хто добрий?.. Плоть - нігцота... (лат.)].

Тма, свѣт, нощь, день, вечер, Утро.

Из тЬх фигур Сймволы 3.

Тма и свѣт, нощь и день, вечер и Утро.

Символ сосгавляется из фигур двоих или троих, означающих тлѣнь и Вѣчность.

Сюда-то смбтрит Божїй тот Запрос к Ібву:

"В КОЄЙ ЗеМЛѢ ВСЄЛЯЄТСЯ Сі! І) І ?

Тмѣ же кбе есть мѣсто?"¹⁸⁰ Напримѣр:

Вечер и Утро.

Вода, твердь и облак.

Море и суша.

Вечер есть дом тл ііпії, а Утро - Град Вѣчности.

"Вечер водворйтся плач, а Заутра радость"¹⁸¹.

В водѣ и Морѣ вмѣсгйлась тма и смерть¹⁸², а на Сушѣ, на небѣ и в Облакѣ вселился Свѣт и живот¹⁸³.

"Еда в рѣках яросгь твоя?"¹⁸⁴

"Над небесй Слава Его"¹⁸⁵.

ПРЕДВЛ 7-й.

О Сймволах, или Образах.

Как оные называлися у Еллин?

А как называются в Библїи?

Такїя Фигуры, заключающїя в себѣ тайную силу, названы от Еллинских Любому дрцов:

Emblemata¹⁸⁶, Hieroglyphica¹⁸⁷.

А в Библїи называются: Чудеса, Знаменія, Путїе, слѣды, сѣнь, стѣна, Дверь, Окбнцо, Образ, П редііл, Печать, сосуд, мѣсго, дом, Град, престол, Конь, Херувйм, сйрѣчь колеснйца, и протч[ая]... Они-то суть Скотьі, Звѣри, Птйцы, чисгыя и нечистьія, а Бйблїа есть Ковчег и Рай Божїй, просгѣе сказать - Звѣрйнец.

"Насадй Господь Б[ог] Рай во Едёмѣ, на Востоцѣ"¹⁸⁸.

Сюда ж в число ввел и человѣка.

Должно трёзвенно поднимать Очи, когда здѣсь начитать: Одѣяніе, мѣх, врётище, пёлены, яслы, коробочка, кбшница, гнѣздб, Нырище¹⁸⁹, разсізлина, пещёра, гроб, ров, темнйца, узы, сѣть, плетёнь, куща и сим подббное.

"Коль дббры домы твои, Іякове,

И кугци твоя, Ізраилю!"¹⁹⁰

Также, когда начитается фигура Цйркулная, плоско-круглая, шаровйдная, каковая есгь: Пёрсгень, Хлѣб, Монёта и протч[ая].

Или виноградные и садовые Плоды с вѣтвами и сѣменами и протч[ая] смотри ббдро! Напримѣр: Когда доброзрачная Жёнщина Авигёа привезла Давйду, между протчим, 200 хлѣбов, кбшницу грбздія и 200 вязаниц смбквей¹⁹¹.

"Привязуяй к Лозѣ жребя своє"¹⁹².

"Тебѣ и сізмени твоєму..."¹⁹³

Сей есгь прирбдный Штиль Бйблїи! Исторїалною¹⁹⁴ или Моралною¹⁹⁵ Лицемѣрностью так соилёсгъ фигуры и Сймволы, что иное на лпп/ІІ, а иное в сёрдцѣ¹⁹⁶. Лицб, как шелуха, а сердце есть Зёрном. И сїе-то значит:

"Венїамйн волк хйгцник; рано яст, еще и на вёчер даёт пйщу"¹⁹⁷.

И не дйвно, что весь Израиль толчёт в ступах Манну³. Манна значит: Что ТО? сйрѣчь Чудо, а Чудо есть Образ, или фигура.

Сама Ея о фигурах рѣчь дышет Гаданій Мраком, и самая кратчайшая Сказочка заключает в Узлѣ своем Монумёнт сладчайшїя Вѣчносги, как Корка Зёрно, а Пёрлова Мать Жемчужину, и как Луна Сблнечный Свѣт отдаёт по всей земленности своей¹⁹⁸. Напримѣр.

ПРЕДВЛ 8.

Пёрвый Опыт, испытывающій Сйлу слѣдующаго Слова:

"СОВЕРШИШАСЯ НЕБО И ЗЕМЛЯ!.."¹⁹⁹

Под сим Исгорйчным вйдом закрылось то же, что под тѣм:

"В началѣ сотвори Бог..."²⁰⁰

Совершёніе, верх, Конёц и Начало есгь то же. Іяков, благословляя, сирѣчь діілая фигурою Божїею Ибсифа, перенбсит на верх Главьі Его сйлу, Вѣчносгь образующих Холмбв, или Гбрских верхушек²⁰¹, являющихся из-под Потбпа. То ж дѣлает и Мойсей.

"От верха Гор Начала,

И от верха Холмбв вѣчных²⁰²

Земля есть Ибсифова"²⁰³, - говорит Мойсёй.

Так же кланяется Іяков верху жезла Ибсифова. Вспоминает и Давйд верх влас.. .²⁰⁴ но все de:

"Изнембже, Ты же совершйл єси"²⁰⁵.

Верхй Гор, вблосы Глав, Лучи Зарй и Сблнца - все сїе ничтоже есть. Но аи фигуры текут к Вѣчному, Его ж сйлою влекбмыя, как Гласит Запрбс Его к Іову:

"Вечёрнюю Звѣзду за власы ея привлечёши ли?"²⁰⁶

Он одйн совершёніе и Конёц Свѣтйлам и Знаменїям.

"Да сганет Солнце!

И ста Солнце и Луна"²⁰⁷.

"Дбндеже пришедши, ста верху...²⁰⁸ Се нынѣ!"²⁰⁹

"Соверш[ишася] небо и Земля и все украшёніе их"²¹⁰.

Спасйтель, умирая, послѣдній испусгйл вопль:

"СОВЕРШИШАСЯ"²¹¹, сирѣчь:

^а Manna? Quidnam hoc⁽²⁾? Се Что ли⁽³⁾? Чудо, а роднйк его - Что то⁽⁴⁾? Славёнски: Щудо -есть вётхое.

Вся ая Исгбрїа с нравоученїем создана в Началѣ, сїесгь в Ббзѣ, Отці; моем.

"В началѣ бѣ слово"²¹².

И все сїе йдет к В'І>411АІ () Тбчкѣ, как к своєму совершенїю. Все сїе нынѣ совершённо уже и отдѣлано. "Совершйш[ася] небо и Земля"²¹³.

Не наше de, и не до нас. Божїе есгь время и дѣло, и слава.

"Совершй Бог в день шесгый дѣла своя"²¹⁴.

Когда весь Симболйчный Мір устрбен в теченїе к Б[о]жественному Центру, можно сказать:

"Совершйш[ася] небо и Земля"²¹⁵.

И когда уже вся тварь іірпспііла к намѣренной своей тбчкѣ и Покою, достойно сказать:

"СОВЕРИІЙШАСЯ" ²¹⁶.

Как игцезает Стебло при зрѣлосги Пшенйчнаго Зерна, а правдивѣе сказать - сокрывается в Зёрнѣ, так вся фигуралная мёртвенность, доплыв к своєму пристанищу, пожертая животом, исгребляется.

Сего прбсит Возлюбленный, находясь фигурою Егб.

"Ослаби ми, да почїю..."²¹⁷

"Игцезбша Очи мой "²¹⁸ "Кто дасг мнѣ Кр[илѣ].. ,"²¹⁹

Отсюду ріічп Прорбков:

"Звѣзды спадут"²²⁰. "Солнце помёркнет"²²¹.

"Свїется небо, аки Свйток"²²² и протчая, -

дали пбвод думать, будьто Мір обйтельный когда-то погйбнет.

Во умираюгцей на КресгГ, Христбвой Плбти умирает весь вздор Исгорїалньїй, и достойно испугцен Глас сей:

"СОВЕРШИШАСЯ" ²²³.

Тогда померкает солнце, раздырается вся фигуралная Завѣса²²⁴, а свѣтает Утро всемирнаго и пре-мїрнаго Воскресенїя.

"Зима прёйде, дождь отъйде..."²²⁵

"Цвѣты явйшася на Землі’,.

Время обріізапїя (Грбздей) пріїсп іі"²²⁶.

"СОВЕРШИШАСЯ" ²²⁷.

Примѣр второй.

ПРЕДЪЛ 9.

Испытывается Сйла слѣдуюгцаго Слова.

"Почй в день седмый от всѣх дѣл своих"²²⁸.

Вот всгрѣчает смѣшным лицбм Исторйчный Вздор! Глупосгь сим довбльна, а самые Премудрые, не раскусйв, соблазняются.

Кромѣ налйчности, нѣт Ничего тут пелііііаіо. Все простеє для разумѣваюгцих.

Просто сказать: Бог, всю тварь здѣлав Славы своея фигурами, Здѣлал осббенным Портретом День Субббтный.

Как Лев в Лбжѣ своём, так образуемая Сйла Его во Фигурѣ почивает.

Сіе-то значит: ’'Embahma. Emblema ^а.

И не о тлѣни написано:

"Возлёг почй, яко Лев"²²⁹.

"Возложив Іяков нбзѣ свой на одр, умре"²³⁰.

"Погребоша Его в пегцерѣ Сугубѣй,

юже стяжа Авраам"²³¹.

Вспомни Село Крове²³², аесть всю Фигуралную тлѣнь. Но не забывай:

"В КОЄЙ ЗеМЛѢ ВСЄЛЯЄТСЯ Сі! І) І ?

Тмѣ же кбе есгь мѣсго?"²³³

А Суббота есть всѣх чйсгых Фигур изряднѣйшая и пресвѣтлѣйшій Упокоенїя Чертог.

"Благослови Бог день 7-й"²³⁴.

И не дивно. От всѣх дѣл своих избрал Сію Обйтель.

Сутки состбят из Тмы и Свѣта. Обѣ Части, а чагце свѣт называетсяднем.

Но Истбчник и Центр Свѣта есгь Солнце.

Сія Благороднѣйшая и прекраснѣйшая Тварь в Мірѣ есгь то, что в тѣлѣ Око.

"В Сблнцѣ положй селенїе своє"²³⁵.

День есгь Малое Коло, обрагцаемое в 24 часа. Оно сосгавляет Круги Вѣкбв и тысячи лѣт, как одна форма Миллібны Монёт. Равный и примѣрный течёнія бѣг обрагцает всѣ дни. И время, и мѣра, и движенїе схбдное.

Как седмый день, так и пятдесятая Суббота, седмйц седмйцу заключаюгцая, есгь Покбй, свят Господёви²³⁶. И пятдесятый Год есть Его ж Радосгное Лѣто (Jubilaeus)²³⁷.

И так Суббота есгь Праздников Праздник, Сйрѣчь Покбй Покбев и Обйтель Обйтелей Божїих, так, как Пѣснь п ііспеїї главнѣйшая и Сймволов Сймвол, сличаюггцй тлѣнь с Вѣчностью, да памятуем Нетлѣніе Ея.

"Да будет свѣт! и бысгь свѣт"²³⁸.

Тма Ея и вечер приводит в разум плач всея тлѣни. А Утро и свѣтолучное Солнце грбмко проповѣдует Радосгь аяюггця Въчнаго славы.

"Небеса повѣдают сл[аву] Божію..."²³⁹

"День Дню отрыгает глагол,

а ногць нбщи возвѣщ[ает] разум"²⁴⁰.

"И бысть веч[ер] и бысть Утро день..."²⁴¹

Каждый же день фигурныя сея Седмйцы, имѣя Солнце, есгь Суббота и Покбй Божій²⁴².

"Зѣло заутра, во едйну от Субббт,

^a 'E|jpAr||ja, то есть Вкйдка, Вмётка, Вправка. Injectio, Insertio, tanquam Praetiosi Lapilli in Loculum, sive Oculum Annuli [Вкидка, вкладка, наче коштовні камінці в гніздечку, чи вічку, персня (лат.)].

Прїйдоша на Гроб, возаявшу Солнцу"²⁴³.

"Зѣло рано"²⁴⁴; "возаявшу Солнцу"²⁴⁵ ... По наружносги есгь вздор. Но в Богѣ есгь возможное²⁴⁶ и то же.

"Положй мя Утро Утро"²⁴⁷.

"Правда твоя, яко Полуднє"²⁴⁸.

"Гдѣ почиваеши? В Полуднє"²⁴⁹.

Если Кто из одной сих свѣтлых Суббот Субботы увйдит восгаюгцаго Жениха, сей может и из протчих фигуралных сосцей высосать сладчайшую Сота и Мусга Вѣчносгь.

"Испустйл єси Узники твоя от рбва..."²⁵⁰

"Грббы отверзбшася"²⁵¹.

ПРЕДВЛ 10-й.

О Захаріевском Свѣгцникѣ.

Сей седмочисленный Вѣчносги Вѣнёц, сквозь Завѣсу прозрѣв Захарїа, слышит от Бога:

"Седмь ая Очеса Господня суть"²⁵².

Седмь в Седмйцѣ Сблнцев и одно Солнце. Седмь Очей Вѣчности и одно недрёмлюгцее Око. Сія ж Седмйца у Захарїи уподобляется седмилампадному Свѣгцнику:

"Вйдѣх, и се Свѣгцник Злат весь!"²⁵³

Искал он, но у Бога что de значит? И сыскал, что всѣх сих мыслей Стрѣла напряжённа в один точїю Центр Вѣчности, презрѣв всю Стихійную Грязь.

"Сіє Слово Господнє. Не в сйлѣ велйцѣй,

ни в крѣпости, но в Дусѣ, глаголет Господь"²⁵⁴.

Сей Свѣтосблнечный Свѣгцник просвѣгцает Исхбды и Вхбды²⁵⁵ в аю запечатлѣнную Кнйгу, а сїе Седмивзбрное Око весь дом сей свой в цѣлосги доселѣ сохраняет.

"Господня Земля..."²⁵⁶

Сіє Око открывается по всей Его Землѣ сей с Нагрузом ея.

"Седмь ая Очеса Господня суть, призираюгцая на всю Землю"²⁵⁷.

И не дйвно, что Іезекїйль вйдит вкруг крилатым своим животйнам и колесам их насаженныя Очи²⁵⁸. Сказано уже, что Библїа есгь Мір Симболйчный и Звѣрйнец Божїй. А Люде, скбты, Звѣри и птйцы суть Фигуры и Херувймы, сйрѣчь Возики, везугще Вѣчносги Сокровище.

Прбсит Іезекїа сидящаго на Херувймѣх²⁵⁹, дабы избавил от поруганїя нетлѣнную свою Дѣву, Бйблїю, и сих-то Очей Его в ней Откровенїя прбсит:

"Отвёрзи, Господи, очи твой и виждь"²⁶⁰.

О сем же прбсит и Соломбн:

"Да будут Очи твой отвёрсгы на Храм сей день и ногць!"²⁶¹

Тогда они не днем, а только нбчью открываются, когда сгѣнь точїю и Фигура болванѣет. Открываются они Венїамйну и Братїи его.

"Воззрѣв очйма свойма Ибсиф, видѣ Венїамйна"²⁶².

Но Венїамйн, сверх вёчера, и рано еще кушает²⁶³.

"Взалчут на вечер.. ."²⁶⁴

"Отврагцу Очи мой от вас"²⁶⁵.

"Испблнихомся заутра..."²⁶⁶

Открываются Закхёю: "Воззрѣв Іисус..."²⁶⁷ Открываются Давйду: "Во свѣтѣ т[воем] узрим Свът"²⁶⁸. Но и сей в седмйчных днях узрѣл Бога.

"Седмерйцею днем хвалих тя"²⁶⁹.

Открываются Соломбну: "Очи твой Голубйны..."²⁷⁰

Но и сей кричйт, что под сблнцем скудосгь и труд, и нѣт забавных нбвостей, кромѣ почивающаго на Сблнцѣ.

"Дбндеже дхнет день.. ,"²⁷¹

"Гдѣ почиваеши? В полуднє"²⁷².

"Яви ми Зрак твой..."²⁷³

Во всѣх такйх как содёржатся внутрь их, так и открываются Въчнаго Очи. А без сего Онй и недужные, и хромые, и слѣпые.

"Тогда скбчит хромьш, яко Елень..."²⁷⁴

"Очи Господни высбцы, человѣк же смирён"²⁷⁵.

Они называются затѣм Народ Божїй, и Мойсей Сыны Іякова так благословит:

"Вси Освящённыи под руками твоими, и аи под тобою суть"²⁷⁶.

Онй и Люди, и Быкй, и Львы, и Орльї, заняв мѣста Египетских фигур, названных

Hieroglyphica²⁷⁷.

"Скймен Львов Іуда²⁷⁸! радосготвбрны Очи его... "²⁷⁹

"Перворбдный Юнца доброта Его"²⁸⁰.

"Твоим ли повелѣніем возносится Орел?"²⁸¹

"Подьях вас, яко на Крилѣх Орлих, и приведбх вас к себѣ"²⁸².

"Очи твой на мнѣ..." (Іов)²⁸³.

Вот зачем Херувймскїя сія Животйны предсгавляет Іезекїйль крилатыми, четвероногими, многоочйтыми, везущими Колеса многоочйтыя!

"На нёже мѣсто аще зряше Начало єдйно, идяху в слѣд Его"²⁸⁴.

Будьто бы в очах их высбкое оное Око, Зѣнйца Вѣчносги и во свѣтѣ свѣт Истинный, а в солнцѣ нбвое заключалося Солнце.

"Аки бы было Коло в Колеси"²⁸⁵.

Он же вйдит средѣ сих живбтных, горящїя Захарїевскїя свѣчи. Извѣсгно, что Древнїе Свѣчбю, Лампадою и Оком Міра называли Солнце²⁸⁶, а Человѣк есгь Маленькій Мїрик²⁸⁷.

"Почй в день седмый"²⁸⁸.

ПРЕ ДВЛ 11-й.

О Снах Фарабновых.

Сія радостотвбрных Субббт Седмица, являясь в различной Одеждѣ, является и под вйдом седмй Кблосов, вйдѣнных во шѣ Фараону, и седмй Корбв.

Толкует сїе сам Іосиф:

"Седмь лѣт суть"²⁸⁹.

Как Суббота, так и 50-ый Год есть Чертог Вышняго. А можно догадаться и из сего, что всѣ Кблосы, как и Захарїевскїя 7 Лампады, из одного Стебла происходят, чего в нашем Мірѣ не вйдно.

Но сходно ли Солнце и Колос?..

Что ж нужды в Кошельках, если в них Золото то же? "Всяка плоть сѣно²⁹⁰, и все как риза обветшает"²⁹¹, а мысли в них Божїя и тѣ же. Когда Солнце просвѣгцает, вино веселит, а хлѣб укрѣпляет, тогда не велика разнь. Давйдова рѣчь о свѣтѣ мѣшает пшеницу, вино и Елей.

"Знаменася на нас"²⁹² и протчая.

Мнѣ кажется, сон Фарабнов значит ногць и сгѣнь, взятых от Егйпетских Свящёнников и пусто у них почитаемых сих фигур, внутрь койх прозрІІ/Ю Израильское Око вѣчныя Мысли и похитило в свою Пользу.

"Сон Фарабнов един есть"²⁹³.

Тма только одна Егйпетская в сих словах, а сила в них Божїя.

"Яко йстинно будет слово, еже от Бога"²⁹⁴.

Затѣм и Сон повторён. Один его, другій Колос Божій. "И бысгь вечер, и бысгь Утро..."²⁹⁵

Сіи-то Кблосы рвали и тёрли Апбсголы в Субботу²⁹⁶. Помогла им Суббота. А без нея встрѣтило бы их то, чем прйнял Еврейскїй Сфинкс²⁹⁷, Сйльный Князь Іефай, всѣх Ефремйтов.

Он всѣх их переколбл, не рѣшйвших Задачу сію:

"Рцьіте: Клас! (Шиболёт - Еврейски²⁹⁸)³.

И не управиша рещй тако:

И имаху их, и закалаху"²⁹⁹.

Смерть, глад, яд и Урод есть Бйблїа, от Начала своего заблудйвшая.

Вйдно, что Ефремйты о днях пёрвых и Лѣтах вѣчных с Давйдом не помышляли³⁰⁰, а с Апостолами не думали о Субббтѣ.

Не взойшло им на Ум догадаться, что всяка трава в третій день³⁰¹, а день в Началъ сотворён. Тут всему Гавань... Суббота День Ея и Солнце, сйлу, рѣшёніе и Шабаш всему прилагает. А правдивѣе сказать: Зѣнйца Сблнца Маленькое находящеесь в Сблнцѣ Солнушко.

В сей свѣтлѣйшей всѣх своих Чертогов Палатѣ почивая, прекрасный наш Иосиф (Прилагатель³⁰²) фигурной своей Системъ восходящим и заходящим сблнцам, Очам Міра, растущей и увядающей травѣ всякїя

^а Не выгласили Ши-, но СИБОЛЕТ, сего ради погйбли (Книг[а] Судёй).

Плоти³⁰³ Свѣт, толк и вкус прилагает, обновляя Лицб Фигур и сам на всяку свою похвалу прилагая. Должно только из сей Твёрдости вызвать Его, обрѣзать ему волосожарные³⁰⁴ Лучи, снять одѣваюгцій Его свѣт и всю ветоніь отослать на Запад³⁰⁵. Тогда осганет "и вознесется Господь едйн"³⁰⁶.

"Возлег почй..."³⁰⁷

"Почй в день седмый"³⁰⁸.

ПРЕДВЛ 12-й.

О Жёртвѣ Авраамской.

Богатая ая и великолѣпная Фигура Солнце есть Тучная Жертва Богу. 7 Суббот. 7 Корбв. Худосгь наша, а тук Божїй.

Наш голодный вечер, а Его Утро сытосгное. Тук есть то же, что в Захарїевских Лампадах Елёй: и просвѣгцаюігцй, и насьігцаюгцїй.

Сію-то: "Возмй мнѣ Юницу Трилѣтну!"³⁰⁹ - велйт Бог Аврааму. Подняв он Жертву в разум Начала и раздѣлйв Фигуру на тѣнь и Истину, видит, что Солнце не иное что есть, как Пегць, благовбнным Нетлѣнія дымом дымягцаясь³. Тогда солнце, показав собою образуемаго, пало, как Шелуха, в Запад свой¹⁰⁴, а Авраам задивйлся, вйдя, что на мѣсто отдѣленной тлѣни присовокупились новыя Мысли, Мысли Вѣчныя.

"Птйцы да умножатся на землѣ"³¹⁰.

Тут он услышал Гбрлицу тую:

"Глас Гбрлицы слышан в землѣ нашей"³¹¹.

Увйдѣл из Ковчёга Голубйцу, взираюшую вышше потопных вод. И сказано ему, что de зачатое в сердцѣ его Вѣчносги Зерно превратйтся в тлѣнь Языческих Фигур, пожёртое ими, и всяк потбпчет как пбдлое, но что сему подавляюгцему Языку сам он дасг суд и рѣшеніе и что сїе Сѣмя наслѣдит всю Землю их³¹², взяв от невкуснаго Египетскаго Нйла все к Ефратову плодоносїю.

От сих Корбв предлагает дражайшим своим Гостям Масло и Молоко, и Телца Одного. Одйн только и есгь у всѣх сих чисгых Божїих Юниц Сын, но всегда мол од и прекрасный.

"Почй в день седмый"³¹³.

ПРЕДЪЛ 13-й.

О Седми Хл'Іібах.

Сюда смбтрят и 7 Хлѣбы. Из сих Хлѣбов Едйн вкушают два Путники: Лука и славный взбром Клеопа, но на путй Субббтном³¹⁴.

Субббта есгь и Путь, и Вкус, и Путникам, и Хлѣбам.

Кто ж им переломйл сей твердѣе всякаго Камня Хлѣб?.. Вот Кто!

Здѣлавшій Пир седми дней, открьівшїй Гадані е в день седмьш, Попалйвшїй Гумна и Кблосы Филисгймскїя, Вознесшїй на Гору Ворота Городскїя, Растерзавшїй Льва, Спавшій и воставшїй от сна своего... Уже солнце садйлось, нёчево было Желѣзом стричь и обрѣзывать. "Желѣзо не взбйдет..."³¹⁵ Осталась одна Зѣнйца сблнца, Солнушко... Тут рѣшёніе Гаданїю! Сампсбн значит Сблнушко³¹⁶.

"Онѣма же отверзбстѣся Очи..,"³¹⁷

Преблажённое Сблнушко почивает в день Седмьш, восгает в третій, палит всю тлѣнь, разоряет ино-племенничїя стѣны, отверзает Грббы, открывает Очи, ламлет Хлѣбы, насыгцает весь свой почбтный Народ вкусом Въчности.

"Очи всѣх на тя уповают,

и ТЫ д[аеши] им пйшу во Благовремя"³¹⁸.

Все сїе родство, богообразныя Очи носягцее, взяв от послѣдняго Апостола до Адама, говорит с Ібвом:

"Очи твой на мнѣ, и ктому нѣсмь"^а319.

Число ядугцих ая хлѣбы, как 4000 или 5000. Затѣм, что вся сила Господня исхбдит из Егйпта в 430 лѣт. И в сей Суммѣ заключается 7. А седмиц седмйца составляет 40, 400 или 4000 с лйшком. Затѣм написано:

"Яко 4000"³²⁰. "Яко 5000..."³²¹

И часто поминается четвертый и седмый род.

"В четвертом рбдѣ возвратятся"³²².

А как они нахбдятся вице-фигурою¹⁰⁵ Седмйцы, так ко всѣм и к каждому их касается de:

"Шесгйжды от бѣд измет тя,

в седмѣм же не коснет-ти-ся Зло"³²³. Сйрѣчь: Насытит заутра, умнбжит и прилбжит Пшенйцу, Вино и Елёй. И прилагает Іову седмь сынбв и три дбчери: Кааю, Рог Изобйлїя³²⁴ и День.

"Почи в день седмый"³²⁵.

ПРЕДЪЛ 14-й.

О Плагценйцѣ, Петру низпугценной.

Свѣтлая ая Седмица есть просгранный Ковёр, вмѣгцаюігцй всѣ четверонбгія и птицы, и рыбы, и гады, и плодьї древ, и трав. Все в ней, а сама она в Началъ сотворена.

Сей небесный Ковёр низпустйл:

"Просгираяй небо, яко кожу"³²⁶.

А когда Ковёр, то и Стол, и дом седмисгблпный, и предложенїе хлѣбов³²⁷. И чуть ли не над сею Скатертю в Дѣяніях пирует в пблдень Петр на Гбрницѣ, подняв все по Авраамску в верх Начала. "Заколй и яждь!"³²⁸

Там, похваляясь, кушает и Павел:

"Имамы же Олтарь.. ,"³²⁹

Там причагцаются и всѣ ему освягцённые.

"Упїются от тука Дому твоего"³³⁰.

"Пйша же и упишася с ним"³³¹.

И нам можно сказать: "Имамы олтарь"³³². Но никто не Сквернй, Яже Бог для себе освятил³³³. Да молчйт здѣсь всяка плоть³³⁴! Да закблется! Божїе сїе тѣло есть, а ая тлѣнная Кбжа и вид есгь Фигурная Завѣса Храма, гдѣ Вѣчный почивает.

"Сія есгь кровь моя..."³³⁵

Моя... (Над сим словцбм Emphasis - ударенїе) Моя. Божїя, не человѣча.

Сим Холсгбм повивает Марїа Младёнца, а Ибсиф Мертвеца.

"И се вам Знаменіе!.."³³⁶ Сирѣчь Фигура.

Щаслйва Земля! когда сей Мертвец восгал, когда сей Ибсиф изведён из Твердыни, Когда сей Сампсон проснулся, разорвал Ужи, свернул небо, как сукно, потряс Землею и разогнал всю Языческих Фигур Стражу.

"Тамо Его узрите"³³⁷.

"Почи в день седмый"³³⁸.

ПРЕДЪЛ 15-й.

О Лѣствицѣ Іяковлѣй. О седмй Градѣх,

Женах, Трубах и Горах...

Касаюгцаясь до небес Іяковская Лѣствица аю ж показует Седмйцу. От нея и чрез нея исгекают и востекают к Тбчкѣ своей всѣ Фигуры, часто называясь свидѣтельми, сгражами и Ангелами, Сйрѣчь Служками³³⁹, мир благовѣствуюгцими. "Слава во Вышних Богу..."³⁴⁰

Іяков так, как и Дѣд Его, прозрііл, что сїя шутка не человѣча, но дом Божїй, и что сїя седмйца есгь Дверь, на высокый возводягцая Край, а увйдѣл также по Захбдѣ Солнца.

Сюда взирают и Отцбвскїе Его клятвенные Истбчники.

"Очи твой, яко Езера во Есевбнѣ (Градѣ)"³⁴¹.

Клятва, смерть и Фигура есть то же.

Сіи ж дни суть и седмь Грады Божій, и Седмь Исаїевскїя Жёны, как одна, одного придержаггцяся Мужа, и седмь разорйвшїя Іерихбн Трубы. И, конечно, небо, когда повѣдает славу Божїю³⁴², есгь Труба.

Сіи суть Гбры Божїя³⁴³, Гбры тучныя. Там расгет рог Давйду³⁴⁴. Туда восхбдят вся Кол ііпа Израилева. Туда ж идет в Гбрняя и Марїам. Там Еленёй и раждаюгцих Еленйц Стадам мѣсто.

"Прёйдем до Виолеема.. Z'³⁴⁵

"Тамо родй тя Мати твоя"³⁴⁶.

Сюда взирает и Данїйл Mein-gard³⁴⁷, с Крючками своих Седмйн. И 11 идущїе в Галилёю, и Павел, и Стёфан.

"Вѣм Человѣка"³⁴⁸. "Тѣло Его аки Ѳарсйс"³⁴⁹ (Камень).

"Яко взятся великолѣпіе Его!"³⁵⁰ "Се вйжу Небеса отвер[ста]"³⁵¹.

"Прїйдите, взыдем на Гору Господню..."³⁵²

Там мир Израилю³⁵³! и Гавань всѣм Фигурам!

"Почй в день седмый"³⁵⁴.

ПРЕДВЛ 16-й.

О Безконёчной Просгранносги и Непроходймости Дому Божія.

Узнав день, узнаєш Седмйцу. А сію познав, познаеш бьітїя Книгу и протчїя, как бтрасли Ея. А хотя в сем не всяку Дверь оттворить можно непроходимом Лабирйнтѣ, но уже знаєш, что под тою Печатью не иное что, как только Божїе тайтся Сокровище. Довлѣет тебѣ, что получйл Исхбд и что дарена тебѣ шёлковаго Клуба Нить от Царёвны Арїадньї³⁵⁵, путеведущая тебе из сего Лавйра³⁵⁶ на пространсгво.

Іерусалймская Арїадна есть Раав, свободйвшая из Іерихбна шпїбнов Іисусовых, обязанною у Окна червлённою верёвкою³⁵⁷.

Сія верёвочка вожд нам есгь во многосвязанных чертогах Дому Божїя, раздѣляющая Фарёса от Зари³⁵⁸, свѣт от тмы^а.

Сею верёвкою межует Навйн Землю³⁵⁹, и по сей Мѣрѣ кушает Іезекїйль свящённыя Хлѣбы и воду³⁶⁰. "Вервь червлённа устнѣ твой"³⁶¹. "Вйдѣх, и се муж! и в руцѣ его Уже землемѣрно"³⁶². "Еюже М і'.р... Возмѣрится вам"³⁶³.

К чему желать все перезнать? Ненасытная есть Забава гулять по Соломбновских Садах и домах, а не все высмотрѣть. Искать и удивляться значит то же. Сіє движёніе веселит и оживляет Душу, как сгремлёніе текушую по Камнях воду. Но при пбльном открьітїи всего-на-всего ищезает удивленіе. Тогда слабѣет аппетйт и приходит насьіщенїе, потом скука и уньїніе.

1000 лѣт и едйн день³⁶⁴ - одна Фигура, и 1000000 их есть то же. Если что непонятно, закричи с Варухом: "О Израилю! Коль велик Дом Божїй³⁶⁵! Велйк! и не ймать Конца"³⁶⁶. "Сіє море велйкое..."³⁶⁷

ПРЕДВЛ 17-й.

О Зміѣ.

Мойсёй между прбтчїими Фигурами занял у Егйпетских Свящёнников и Ікону Змїя, образующаго Божїю Премудрость.

"Змїй же бѣ мудрѣйшш.. ,"³⁶⁸

А когда одна Фигура, то и вся Библїа есть Змїй. Вознбсит Его Мойсей в Гору, чтоб не умер Израиль³⁶⁹. То же и Евангелскїй Змїй сказует:

^а Раздѣляющая Море. Что бо есть Солнце, аще не Огненное Море?

"Аще аз вознесен буду от Земли,

Тогда вся привлеку к себѣ"³⁷⁰.

Змїй сей, пблзая по землѣ, всю аю Мойсеева Міра Сйстему и Адама со всѣм здѣсь населенным родсгвом пбртит. Они всѣ осгаются дурными и невкусными Болванами Потоль, поколь не раскусйть ему Голову.

Голова его есгь Седмйца. И так Бйблїа есгь Змій, хоть одноглавный, хоть седмиглавный.

А растбпчет ему Голову почивающїй в солнцѣ³⁷¹. Избраннѣйшая Фигур Фигура, Солнце, есть и Матерь, и Дѣва, испущающая из Ложёсн прїятое от Бога Вѣчносги Зерно.

"Той твою сотрет Главу"³⁷².

И так Змій останется одним только поднбжїем сидящаго в солнцѣ. Тогда все оживляется, а Мертвецы восгают к тбчкѣ своей. В другом случаѣ чёрный сей Дракон, вод Горких Бездну изблевая³⁷³, Апокалиптйческїя облеченныя в солнце Сына Жены³⁷⁴, потом всю обѣтованную Землю потопляет.

Но Женѣ даются Орлйныя Крйла³⁷⁵, дабы родила не в подлом мѣстѣ и не смертное.

"Восхищено бысть чадо Ея к Богу"³⁷⁶.

Сей есгь Гордая Деннйца³⁷⁷, Сатана и враг Ангелам, Херувимам и всѣм носящим Господа Фигурам.

Не тёрпит смотрѣть Соломон как на Орла, парящаго к Сблнцу, не к Солнушку, так и на гнусное сего Змія пблзанье³⁷⁸. И чутьли не сей поминается в Прйтчах раб воцарившїйся³⁷⁹!

А дабы de не послѣдовало, почйвшїй во Львйном рвѣ Данїйл вкидает сему Аспиду в адскую чёлюсть Хл іібец, спёченный из смольї благовонных Древ и Тука, и клопчатой Бумаги³⁸⁰.

Все сїе есгь Вѣчности Фигуры.

"Смйрна и Стакти и Касїа..."³⁸¹

"Даюгцаго снѣг свой, яко вблну (Баволну)"³⁸².

"И тука пшен[ична] насыщаяй тя"³⁸³.

От сей нашего Данїйла чудной Пйлулы Змїй лбпнул.

"Той твою сотрёт Главу"³⁸⁴.

Востаёт и Іона от лица Господня³⁸⁵. Сему ж чудовищу в брюхо ввергает его Бог. Тогда спасается все священнаго сего Міра селенїе с людьми его³⁸⁶. Ниневїа значит жилище³⁸⁷, а Іона есть Голуб³⁸⁸.

"Дерзай, Земле...³⁸⁹ дерзайте, скотьі пблсгыи"³⁹⁰.

"Чада Сіоня, радуйтеся! яко даде вам пйшу в правдѣ"³⁹¹. Лицо, от котораго восгаёт Іона, львйной ров, Пещь, Смйрною дымящаясь, Ковчёг и Кіот, Сампсбнова и Адамова Жена, Ризы Ибсифовы, Чертог Солнечный Въчнаго есгь то же.

"Одѣяйся свѣтом, яко ризою"³⁹².

"Той твою сотрет Главу"³⁹³.

Сего рыкающаго Дїявола расгерзав Сампсон, нахбдит в трупѣ его сладость Вѣчносги³⁹⁴.

Сіе дѣлается при Гбродѣ Ѳамнаѳѣ³⁹⁵. Ѳамна значит Образ³⁹⁶.

"Той твою сотрет Главу"³⁹⁷.

Мойсею подражает Наперсник, называя Истину свѣтом, просвѣщающим всякаго Человѣка³⁹⁸, пришёльца в сей Симболйчный Мір. Он посгавляет Предитёчу на мѣсгѣ главныя Фигуры солнечныя.

"Да свидѣтельсгвует о Свѣтѣ..,"³⁹⁹

"Бѣ свѣтйлник..."⁴⁰⁰

Но меньшее Сблнушко есть болѣе великаго.

"Оному подобает расти, Мнѣ же малйтися"⁴⁰¹.

Сей Судія Израилскій разоряет все ветхое Фигур Пблзанье, обновляет естество наше, претворяя невкусную воду в Куражное Вино и придая всей Библїи Сот Вѣчности.

"Дадеся ми всяка власть..."⁴⁰²

"Той твою сотрет Главу"⁴⁰³.

Сего просят Давид с Мойсеем, вбплем возбуждаюгцїе уснувшаго на кол ііпах своея Далйды.

"Да воскреснет Бог!.."⁴⁰⁴.

"Востани, Господи! и да разсыплются врази твой!"⁴⁰⁵

"Почи В ДЕНЬ СЕДМЫЙ.. ,"⁴⁰⁶

КАТАВАСЇА⁴⁰⁷,

или

СНИСХОЖДЕНЇЕ.

Окбнчив другій примѣр, Паки сказую, что в Библїи иное на Лицѣ, а иное в Сёрдцѣ.

Так, как Алкивїадская Икбна, называемая Еллински ElAi]voc, с лица была шуточная, а внутрь сокрывала великолѣпіе Божїе⁴⁰⁸.

Благородный и забавный есгь обман и подлбг, гдѣ находим под Лжёю Истину, Мудрость под Буйством, а во Плоти Бога.

Вот прямое, именуемое у древних Еллин "Поігцаа", аесгь Творёніе⁴⁰⁹! А такїе Писатели суть тбчные Пійты, и ни мало не дивно, что Мойсёя зовут Обманщиком⁴¹⁰.

Сей Змїй нарочно создан, да поругаются ему соббрища нагло судящих.

И не дивно, что для сих Лйсов из высоких Божїих Гор раждаетея не Лев или Орёл, но Мыши⁴¹¹, Ежи, Сбвы, Вдбды, Нетопыри, Шёршни, Жабы, Пёая Мухи, Ехидны, Васйлиски, Обезъяны и вредяггця Соломбновским Виноградам Лисйцы⁴¹².

"Испытайте Писаній..."⁴¹³

Конец! и святому Богу Слава!

Цей трактат написано впродовж 1775-1776 pp. Він присвячений Степану Тев'яшову й був надісланий йому 28 березня 1776 р. Через чотири роки Сковорода зробив поновну редакцію трактату. Обидві редакції дійшли до нас в автографах. Кращий автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 7, арк. 1/20-31/51). Уривки із цього трактату були вперше опубліковані в харківському виданні творів Сковороди 1894 p., а повний текст - у санкт-петербурзькому виданні 1912 р. Подаємо за автографом відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

¹ Текст посвяти закреслено. Натомість іншою рукою написано: "Степану Ивановичу, Господину Полковнику его Высокородію Тевяшеву". Степан Іванович Тев'яшов - син острогозького полковника Івана Івановича Тев'яшова (молодшого). Сам був харківським (1734-1757 pp.) та острогозьким (1757-1763 pp.) полковником. У його маєтку Сковорода не раз бував [див.: Ніженець А., Стогній І. Григорій Сковорода. Пам'ятні місця на Україні. -Київ, 1984. - С. 52-53; Гавриленко А. Над Тихою Сосною. На зарубіжній Слобожанщині// Березіль. - 2002. - № 7-8. - С. 151-154].

² Див. прим. 93 до циклу «Басни Харьковскія».

³ Епікурова насолода в християнській традиції, як правило, поціновувалась украй негативно. Наприклад, Дактанцій уважав науку Епікура шкідливою для доброчесної людини, зокрема й тому, що, на думку старогрецького філософа, "насолода є найвищим добром" [Дуція Цецилія Дактанція Фирмиана, нареченнаго христіанским Цицероном, божественных наставленій седмь книг, писанных к Константану Великому, первому христіанскому императору. - Москва, 1783. - С. 264-265]. Так само й Григорій Богослов із властивою йому експресією закликав боротися з "Епікуровою безбожністю, з його атомами й чужою філософії насолодою" [Творения иже во святых отца нашего Григория Богослова, архиепископа Константинопольского. - Санкт-Петербург, б. г. - Т. І. - С. 391]. Цей погляд поділяла й переважна більшість письменників та філософів старої України. Тільки дехто з них, так само, як Сковорода, пробував тлумачити Епікурову насолоду як явище духовного ряду. Наприклад, Михайло Козачинський писав: "Розбещені люди вбачають своє щастя в чуттєвих насолодах і матеріальних статках. Такої думки дотримувалися філософ Арістіпп, цар Сарданапал, імператор Магомет. її зазвичай приписують також Епікурові, однак безпідставно, адже хоч Епікур в «Етиці» теж пов'язував щастя з насолодою, але не з насолодою тіла, а зі справжньою насолодою душі" [Козачин-ский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 336]. Така апологія Епікура була характерною для XVIII ст. [див., наприклад: ТатищевВ.Н. Разговор двух пріятелей о пользѣ наук и училищ// Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - 1887. - Кн. І. - С. 44; Przybylski J. Wieki uczone starozytnych Grekow і Rzymian. - Krakow, 1789. - S. 66].

⁴ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Пор.: Веселіе сердца живбтъ чє/іов^кл.

⁵ Горацій. Послання, І, 11, 23 («До Буллатія»). У перекладі Андрія Содомори: "...насолоди на рік не відтягуй..." [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 190].

⁶ Горацій. Послання, І, 11, 24 («До Буллатія»). У перекладі Андрія Содомори: "Щоб похвалитись міг будь-коли й будь-де: 'З приємністю жив я'" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 190].

⁷ Люцій Анней Сенека Молодший (Lucius Annaeus Seneca Junior) (бл. 5 p. до н. е. - 65 р. н. е.) -видатний римський філософ-стоїк, поет і державний діяч. У старій Україні Сенека втішався неабиякою славою і як взірцевий письменник, зокрема трагедіограф [див.: Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 69], і як філософ-мораліст. Цитати з римського класика можна знайти у творах Захарії Копистенського, Іпатія Потія, Мелетія Смотрицького, Афанасія Кальнофойського, Касіяна Саковича, Петра Могили, Антонія Радивиловського, Дмитра Туптала, Івана Максимовича, Івана Леванди та інших. Із другого боку, наші письменники ніколи не забували, що Сенека представляє поганську мудрість та ще й самогубець. "Стара Русь", писав Лазар Баранович, обходить Сенеку, "бо Сенека se necat, сам собі завдав смертельних ран" [Baranowicz L. Nowa miara starey wiary. - Nowogrod-Siewierski, 1676. - K. 4 (v.) (appendix)]. Одним словом, як казав про Сенеку Митрофан Довгалевський: "Життя він вів нехристиянське, але щодо моралі - він християнин" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 369]. Популярність Сенеки засвідчує й те, що його ім'я зринає в народних приказках: "Сказав Сенека: 'стій, свине, здалека'" [Номис, № 1000]; "Казав Сенека: уважай з далека" [Франко, № 23281]. Із творів Сенеки Сковороду найбільше приваблювали «Моральні листи до Луцілія». Саме їх він цитує в діалозі «Потоп зміин», а також у листах до Михайла Ковалинського й Кирила Ляшевецького. А перекладаючи трактат Плутарха «Про спокій душі», Сковорода пробує подивитися на поняття "спокій" у Сенеки крізь призму перипатетичної поняттєвої тріади: defectus (недостатність) - modus (міра) - excessus (надмір), - яка була засадничою на Грунті схоластичної етики ще від часів Томи Аквінського (саме Тома Аквінський упродовж XVII-XVIII ст. був чи не найбільшим авторитетом для українських богословів [див.: Cracraft J. Theology at the Kiev Academy during its Golden Age // Harvard Ukrainian Studies. - 1984. -Vol. VIII. - Nos. 1/2. - P. 75]).

⁸ Сковорода має на думці «Моральні листи до Луцілія» (СІ, 7,10): "Нічого не відкладаймо на потім. Щодня розраховуймося з життям, аби нічого йому не бути винним"; "Отож, мій Луцілію, поспішай жити і вважай, що кожен окремий день - це окреме твоє життя" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. -Київ, 2005. - С. 450, 451].

⁹ Марціал. Епіграми, 1,15 [див.: Марк Валерий Марциал. Эпиграммы / Пер. с лат. Ф. Петровского. - Москва, 1968. - С. 33].

¹⁰ Горацій. Послання, І, 4 («До Альбія Тібулла»). У перекладі Андрія Содомори: "...з череди Епікура/ Я поросятко гладке..." [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 183]. Серед українських письменників на ці рядки Горація покликався, наприклад, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. -Т. 1. - С. 276].

¹¹ Діоген Лаерцій свідчив: "Солодше за все, - казав він [Платон], - слухати істину" (а інші переказують: "говорити істину") (III, 39-40) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 162]. Ця Платонова сентенція ("сладко слушать правду") була відома в Україні ще за старокиївських часів із «Пчолы» [див.: Чижевський Д. Платон в Давній Русі // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ,

2005.-Т. 2.-С. 64].

^п Ідеться про Арістотеля. Як свідчив Діоген Даерцій (V, 19), "на запитання, яка різниця між чоловіком освіченим та неосвіченим, він [Арістотель] відповів: 'Така, як між живим та мертвим'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 211].

¹³ Див. прим. 132 до діалогу «Кольцо».

¹⁴ Фразу "свѣт незаходимый" узято з церковних піснеспівів. Див., наприклад: "Вскую мя єси отринул, свѣте незаходяй" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 445].

¹⁵ Як свідчить Діоген Даерцій (І, 62), свою старість Солон провів на Кіпрі, а помер, мавши вісімдесят років [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 82].

¹⁶ Можна пригадати розмову Солона з Крезом про те, хто з людей найгцасливіший, яку переповів Геродот (Історія, І, 29-32). У цій розмові, яка була добре відома старим українським письменникам [див., наприклад: Туптало Д. Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. -Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 41], Солон стверджував, що "крайньою межею людського життя" є 70 років, а найщасливіший той, хто "протягом усього життя посідає найбільшу кількість благ і щасливо закінчить життя", адже "у будь-якій справі треба зважати на кінець" [Дамоклів меч. Антична новела. - Київ, 1984. - С. 27]. Див. також Плутархові «Порівняльні життєписи» (Солон, XXXI).

¹⁷ Як правило, окреслення жизнь та житіє в нашій традиції фігурували нарізно. Наприклад, "жизнь" Георгія Кониського («Жизнь Георгіа Конисскаго») [див.: Жизнь Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго// Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. IX-LXXXVIII], але "житіє" Паїсія Величковського [див.: Житіє и подвиги отца нашего старца Паісія, архимандрита модлавских святых монастырей Нямецкаго и Сѣкула // Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. - Москва, 1892. - С. 17-77]. Або й таке: Ілля Квітка називає біографію Йоасафа Горленка "житієм" («Житіє преосвященнаго єпископа Бѣлоградскаго Іоасафа Горленка...»), тимчасом як у книзі, де було надруковане це "житіє", фігурує окреслення "жизнь" [див.: Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоян-ский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жевахо-вым. - Киев, 1909. - Т. 1. - Ч. III: Жизнь и деятельность святителя Иоасафа. - С. 253-278].

¹⁸ Очевидно, розрізняючи в такий спосіб житіє та жизнь, Сковорода має на думці заведене в шкільній моральній філософії розрізнення "вчинків людини", тобто всього, що вона робить, та "людських учинків", тобто того, що вона робить як істота, наділена вільною волею.

¹⁹ Див. прим. 158 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁰ Як зазначав Михайло Козачинський, ця Катонова любов дала привід недоброзичливцям називати його п'яницею [Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 362].

²¹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 2: 3. Пор.: нл гбрХ гднгс й въ дб/иъ вга икшв/іа. Сковорода розглядає віру як середину між безбожництвом та марновірством. Безпосереднім джерелом цієї думки міг бути трактат Плутарха «Про марновірство» [пор.: Плутарх. Моралии. О суеверии // Вестник древней истории. - 1979. - № 2. - С. 243]. Зрештою, вона була добре знана й у старій українській літературі. Див., наприклад: "Віра також є однією із цнот, до того ж засадничих, таких, що мають стосунок до самого Бога, а тому підлягає тим самим законам, що й інші цноти. Отже, як той, хто вірить замало, не має віри й не може отримати порятунку, так і той, хто вірить занадто, не має віри й так само не може бути врятований" [Examen obrony, to iest Odpis na script Obrona werificatii nazwany // Архив Юго-Западной России. - Киев, 1914. - Ч. I. - Т. VIII. - Вып. 1. - С. 579; пор.: Smotryc'kyj М. Obrona verificaciey// Collected Works of Meletij Smotryc'kyj / With an Introduction by David A. Frick. - Cambridge, Mass., 1987. - Vol. 1. - P. 452; див. про це: Соловій М. о., ЧСВВ. Мелетій Смотрицький як письменник. - Рим; Торонто, 1978. - Ч. II. -С. 261-262, 294].

²² Коментуючи цю думку Сковороди, Володимир Ерн зазначав: "Біблія - це цілокупність божественного Розуму, це вся Його незбагненна Премудрість" [Эрн В. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 275]. Платонічна традиція розуміння філософії як розмислу про душу, світ і Бога, принаймні від часів Ціцерона, Плутарха та Орігена, передбачала її поділ на три частини: етику, фізику й теологію. "Християнство, -як писав, наприклад, добре знаний Сковородою Євагрій Понтійський, - це наука нашого Спасителя Ісуса Христа, яка складається з діяльного, природного та богословського [любомудрія]" [Ееагрий Понтийский. Слово о духовном делании, или Монах// Ееагрий Понтийский. Аскетические и богословские творения. - Москва, 1994. - С. 96]. Ця традиція віддзеркалена в уявленні Сковороди про "три світи". Розмисл про мікрокосмос - етика, про макрокосмос - фізика (осягнення логосів та ейдосів Божого творива), а розмисл про Бога, теологія, - це не що інше, як розмисл про "символічний світ". Саме тому наш філософ і стверджував, що "християнський Бог є Біблія".

²³ Див. прим. 78 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

²⁴ Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/иш і,л женбгс щ оуттъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, дл го въ рѣи/Ё потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

²⁵ Див.: Четверта книга царств 2: 11.

²⁶ Див.: Четверта книга царств 6: 6.

²⁷ Див.: Четверта книга царств 2: 14.

²⁸ Див.: Книга Ісуса Навина 3: 15-17.

²⁹ Див.: Книга Ісуса Навина 10: 13.

³⁰ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 1, наст.

³¹ Богослови могилянського кола, трактуючи питання про кінець світу, виходили з того, що есхатологічні таємниці перебувають по той бік людського досвіду та знання. Наприклад, Феофілакт Лопатинський, різко критикуючи «Казання святого Кирила...» Стефана Зизанія, писав, що Кирило Єрусалимський не вважав за можливе знаття кінецьсвітньої таємниці, тимчасом як "лживый Кірілл рускій [Зизаній] являєт себе о том извѣстна... И єще дерзновенно глаголет: 'Скоро же и антіхриста и скончаніє вѣка сего содВватися имать'. Зри лжепророка!" [Лопатинський Ѳ. Обличеніє неправды расколни-ческія. - Москва, 1745. - Арк. 135 (зв.)-ІЗб].

³² Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 32-35.

³³ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 19: 26. Пор.: чу вгл же вса во^/Ишжніі. Пор. народні приказки: "У Бога все мога" [Номис, № 21; Франко, № 1183]; "У Бога все возможно" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 35].

³⁴ Стара українська еклезіологія, окреслюючи єство єресі, виходила з того, що Церква - це спільнота вірних я) єдиного християнського віровизнання, які б) беруть участь у сакраментах і в) підлягають оруді належних старших. Того, хто належав до Церкви, але потім перестав визнавати засади християнської віри, тобто відійшов від "першої єдності", називають єретиком [див.: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. -

Lwow, 1644. - S. 8-9; Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 142 (друга пагін.); Rutka Th. Herby, abo Znaki Kosciola prawdziwego. - Lublin, 1696. - S. 3].

³⁵ Фраза поХчЙішса тфетньі/иъ зринає в Книзі Псалмів 2: 1 та в Діях св. апостолів 4: 25.

³⁶ Див. прим. 162 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³⁷ Фраза И высть такш кілька разів зринає в Біблії. Див., наприклад: Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 6.

³⁸ Сковорода розробляє тут старий мотив: "розуміння Біблії - духовний бенкет". Наприклад, у Дмитра Туптала він звучить так: "Пиршество... Божественнаго Писанія три трапезы представленныя имать. Первая єсть трапеза - разум історіческій, повѣство-вателный, по писмени сказуємьій и проповѣдусмый. Вторая трапеза - разум містіческій, сієсть таинственный. Третія трапеза - разум нравоучителный. Первая трапеза неученых ради простаков. Вторая трапеза премудрых ради учителей. Третія трапеза обгцая всѣм, ученым и неученым. На первой трапезѣ пигца дебелѣйшая. На второй трапезѣ пища тончайшая. На третій трапезѣ пища сладчайшая. Первая трапеза содержйт вкус древних дВяній. Вторая трапеза содержйт вкус таинств. Третія трапеза содержйт сладость добронравія" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. -Арк. 319 (зв.)-320].

³⁹ Ідеться про римського імператора Тіта Флавія Веспасіана. Див. прим. 196 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴⁰ Ідеться про зруйнування Єрусалима військом римського імператора Тіта в 72 р. В Україні ця історія була добре знана ще від часів Ярослава Мудрого завдяки перекладу повісті Йосифа Флавія (37/38-95 pp.) «Іудейська війна».

⁴¹ Ідеться про завоювання турками Константинополя в 1453 p., тобто про занепад колись

могутньої "імперії ромеїв". До речі, католицькі та православні богослови з позицій крайнього ексклюзивізму сперечалися про причини падіння Константинополя. Так, католицькі богослови, згідно зі своєю наукою про "правдиву Церкву" (її виклад подав Теофіл Рутка в трактаті «Herby, abo Znaki Kosciola prawdziwego» - Дюблін, 1696), стверджували, що занепад Візантії - це не що інше, як Божа кара. Бог, казали вони, покарав греків за невизнання сходження Святого Духа від Бога-Сина, бо саме в день сходження Святого Духа розпочався турецький штурм Константинополя, а місто було взяте в день Святої Тройці. Цей мотив є вже, приміром, в «Описі дороги» (1566 р.) Бенедикта Гербеста [див.: HerbestB. Wypisanie drogi// Памятки українсько-руської мови і літератури. Памятки полемічного письменства кінця XVI і початку XVII в. / Вид. К. Студинський. - Дьвів, 1908. - С. 8-9]. Не раз він зринає й у Петра Скарги: досить пригадати хоч би такі його твори, як «Про єдність Божої Церкви» [див.: SkargaP. О jednosci Kosciola Bozego// SkargaP. Kazania przygodne z inemi drobnieyszemi pracami. -Krakow, 1610. - S. 365-366], «Берестейський собор» [див.: SkargaP. Synod Brzeski// SkargaP. Kazania przygodne z inemi drobnieyszemi pracami. - Krakow, 1610. - S. 401] чи «Заклик до покаяння» [див.: SkargaP. Wzywanie do pokuty... - Krakow, 1610. - S. 17]. Цю ж таки думку активно обстоював Іпатій Потій, зокрема, у своїх посланнях до Костянтина Острозького [див.: PocieyH. Oswieconemu xi^z^ciu a iasne wielmomemu panu Konstantynowi, z laski Bozey xi^z^ciu Ostrozkiemu // Памятники полемической литературы в Западной Руси. -Петербург, 1903. - Кн. 3. - Ст. 1028], Клирика Острозького [див.: PocieyH. Odpis па list nieiakiego Kleryka Ostrozkiego bezimiennego // Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Петербург, 1903. - Кн. 3. - Ст. 1102] та олександрійського патріарха Мелетія [див.: Respons Hipatiusza Росіеіа... па list Melecyusza, patriarchy

Alexandriyskiego // Pociey H. Kazania і homilie. - S. 1., s. a. - S. 56]. Перегодом про це ж таки будуть писати Іван Дубович [див.: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 151-157], Кипріян Жоховський [див.: Zochowski C. Colloquium Lubelski. - Leopoli, 1680. - K. 1 (присвята)], Теофіл Рутка [див.: Rutka Th. Chorqgiew zgody у pokoiu. - Lublin, 1691. - S. 229], Ян Алоїз Кулєша [див.: Kulesza J. Wiara prawoslawna. -Wilno, 1704. - S. 179] та інші. Тим часом православні полемісти були схильні трактувати це як Господню благодать. Зокрема, Христофор Філалет, який присвятив перший розділ четвертої частини свого «Апокрисиса» розглядові цього питання, каже, що то була Божа ласка, адже греки, "бувши поневолені турками по тілу, по духу перемогли світ, плоть та диявола з усіма їхніми спокусами" [Broniewski М. Apokrisis. - Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1994. - S. 195-196]. Так само гадали й Василь Суразький [див.: Суразький В. О єдиной, истинной, православной вѣрѣ. - Остріг, 1588. - Арк. 164-166], Мелетій Смотрицький у своєму «Треносі» [див.: Smotryc'kyj М. 0Qf|vo<;, to iest Lament iedyney s. Powszechney Apostolskiey Wschodniey Cerkwie z obiasnieniem dogmat wiary. - Wilno, 1610. - K. 82] та інші.

⁴² Сковорода має на думці так звану Варфоломіївську ніч - масову різанину католиками протестантів, яка сталася 24 серпня 1572 р. в Парижі на свято святого Варфоломія, коли загинуло близько ЗО тисяч людей. Із сучасників Сковороди про цю спричинену марновірством трагедію згадував, наприклад, Микола Новиков у передмові до першого видання «Древней российской вивлиофики»: "Пусть припомнят господа наши полуфранцузы день святого Варфоломея; тогда не должно будет удивляться, что у нас некоторые частные люди от суеверия пострадали" [Избранные произведения русских мыслителей второй половини XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. - С. 212].

⁴³ Плутарх говорив про це в трактаті «Про марновірство». У ньому він, зокрема, зазначав, що марновірство перетворює людину на справжнього раба, чого не годна зробити навіть безбожність [див.: Плутарх. Моралии. О суеверии // Вестник древней истории. - 1979. -№ 2. - С. 237]. Забобонний чоловік "був би радий звільнитися від страху, який пригнічує його, немов Тантала - нависла над ним скеля, і безбожність була б для нього блаженним звільненням" [там само. - С. 242]. Зрештою, Плутарх говорив про це і в інших своїх творах, приміром, у трактаті «Про Ізіду та Озіріса».

⁴⁴ Згадаймо, наприклад, настанови Петра Могили: "...стояти имате к западом, идеже єст начало чувственныя тмы"; "На западВх убо стоит діавол, идеже начало тмы" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 150, 152], або те, як трохи перегодом Іоаникій Галятовський писав: "От востока походит свѣтлость, которая темности розганяєт. Так в Церкви Восточной мешкаючи, Христос-восток свѣтлостю вѣры православной розганяєт межи людми невѣрными темности невѣрства, балвохвалства и герезій розмаитых" [Галятовський І. Скарбница потребная // Галятовський І. Ключ розуміння. - Київ, 1985. - С. 348].

⁴⁵ Сковорода має на думці суперечки між українськими та російськими православними богословами щодо обряду хрещення. Якщо українські теологи визнавали хрещення і способом "погруженія", і способом "облѣянія" (наприклад, Петро Могила писав: "Крещеніє святоє якоже погруженієм всего в водВ, сице и облѣянісм водою от верху главы чрез все тѣло совершенно бьіваєт" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 8]), то московські богослови рішуче заперечували "обли-вателноє" хрещення й критикували на цій підставі «Євхологіон» Могили [див., наприклад: Питирим, еп. Пращица духовная. - Санкт-Петербург, 1721. - Арк. 342 (зв.)].

⁴⁶ Питання про опрісноки входило до кола тих питань, про які запекло сперечалися католики й православні. Принаймні полемічна література в Україні розпочинається з антикатолицького трактату київського митрополита Леонтія (початок XI ст.), що має назву «Про опрісноки». Особливої гостроти суперечка про опрісноки набула в полемічних творах зламу XVI-XVII ст. Згадаймо, наприклад, що писав про це Стефан Зизаній: "...якая єст разность межи человѣком и трупом, такая єсть разность межи хлѣбом и опрѣсноком, бо яко тѣло без душѣ розумнои, также и тВсто без квасу и соли єсть мертво" [Зизаній С. Казаньє св. Кирилла. - Вільно, 1596. - Арк. 44].

⁴⁷ Тут можна провести певні паралелі з просвітницькою ідеологією, зокрема українською. Згадаймо, як трохи перегодом Петро Лодій писав про забобони у своїй логіці: "Отсюда произходила упорная защита религіи, в которой кто-нибудь родился и был воспитан и наставлен; отсюда мученики и дух преслѣдованія произходили" [Лодій П. Логическія наставленія, руководствующія к познанію и различенію истиннаго от ложнаго. - Санкт-Петербург, 1815. - С. 391].

⁴⁸ Парафраза Другої книги царств 22: 27 та Книги Псалмів 17 (18): 27. Пор.: со

СТрОПТИВЫ/ИЪ р^Вр^ТИШИСА.

⁴⁹ Книга Йова 38: 20.

⁵⁰ Сковорода нав'язується тут до Книги Псалмів 67 (68): 14. Пор.: (іціе поспите посредѣ предѣ/іъ. У Вульгаті в цьому вірші вжито слово terminus: "si dormieritis inter medios terminos".

⁵¹ Книга Псалмів 84 (85): 12.

⁵² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 12. Пор.: ^лато же шньіа уешй дбврое.

⁵³ Парафраза Євангелії від св. Луки 1: 45. Пор.: й Б/іженнл в^ровлвішА, йкш вХдетъ совершенїе Г/ІГШ/ІІІННЫ/ИЪ ЄЙ (Я ГАЛ.

⁵⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 19: 26. Пор.: чу вгл же вса во^/Ишжніі.

⁵⁵ Сковорода має на думці слова: й всп/івівє же/і^^о (Четверта книга царств 6: 6).

⁵⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 19: 26. Пор.: чу вгл же вса во^/Ишжніі.

⁵⁷ Пор.: "Начал за здравие, а свел на (за) упокой" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 498, 648].

⁵⁸ Сковорода нав'язується тут до біблійних фраз на взір: И рекб^ъ къ ъллгъ во вре/ИА оно глаголл (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 1: 9).

⁵⁹ Четверта книга царств 6: 6.

⁶⁰ У рукопису: обера.

⁶¹ Камка - старовинна перська шовкова тканина з кольоровими візерунками. Пригадаймо

російську приказку: "Кто в камке, кто в парче, а мы в холсту - по тому ж мосту"

[Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 585].

⁶² Див. прим. 866 до діалогу «Кольцо».

⁶³ Неточна цитата з Книги Йова 38: 36. Пор.: Кто же д^/гь єсть жен^/иъ тклнїа /иХдрость, й/ій йспефренЇА ^йтрость;

⁶⁴ Від лат. auctor - тут: 'творець'.

⁶⁵ Очевидно, це контамінація віршів Четвертої книги царств 2: 5 (р^Х/И^ешн ли, йкш днесь в^е/И/іетъ гдь) та 2: 11 (И в^атъ бысть й/Tu вй^ро/иъ йкш нл нево).

⁶⁶ Четверта книга царств 2: 11.

⁶⁷ Можливо, Сковорода має на думці слова: йже єсть г/ігб/гь вжїй (Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 17).

⁶⁸ Книга Псалмів 103 (104): 3.

⁶⁹ Парафраза Четвертої книги царств 2: 12. Пор.: отче, отче, ко/іеснйцл ій/іевл й кбнницл єгш.

⁷⁰ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

⁷¹ Сковорода має на думці слова: Єсть во въ той дХ^ъ рЗ^Х/ИЛ стъ, єдинорбднвій, /ИногочЗстный, тонкій (Книга Премудрості Соломонової 7: 22).

⁷² Книга Псалмів 38 (39): 14.

⁷³ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 21.

⁷⁴ Сковорода має на думці слова: Т*лл\ш возр^фХ рбгъ двдови (Книга Псалмів 131 (132): 17).

⁷⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ /ий кри/іѣ;

⁷⁶ Книга Псалмів 38 (39): 14.

⁷⁷ Сковорода має на думці слова: Икоже Є/И/іайса і,л ст^нв й гонай в^тры (Книга Ісуса, сина Сирахового 34: 2).

⁷⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: по/іожй^о/иъ /іжХ нлдеждХ нЗшХ й /їжею покрвІС/ИСА (Книга пророка Ісаї 28: 15).

⁷⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 1.

⁸⁰ Неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 5. Пор.: Т*лЙтса во и/иъ сїе ^ОТАфЫ/ИЪ, Йкш НЄВЄсЗ В^ІШ Йспєрвсі.

⁸¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 1.

⁸² Лат. sententia - 'думка, погляд, вираз'.

⁸³ Сковорода має на думці слова: Въ той чЗсъ й^ыдбіш перстві рХкй чє/іов^чи й писЗ^Х ПрОтЙвХ /id/ИпЗдЫ Hd ПОВііП/ІЄНЇИ СТ^ЬнВІ ДО/ИХ и,£іревс1, й цЗрв вЙдашс перстві рХкй пйшХфЇА (Книга пророка Даниїла 5: 5).

⁸⁴ Сковорода має на думці слова: Ійсъ же дб/іХ прек/ібнвсА, персто/иъ писЗше нл уемлй (Євангелія від св. Івана 8: 6).

⁸⁵ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 2. Пор.: й д^ъ вжїй ноішшєса вер^Х водві.

⁸⁶ Сковорода має на думці пастуха Тітіра - персонажа Вергілієвих «Буколік». Про нього він згадував також у 23-ій байці циклу «Басни Харьковскія».

⁸⁷ Вергілій. Буколіки, І, 6. У перекладі Миколи Зерова: "...мій бог послав мені втіху цю й радість" [ЗеровМ. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 197]. З-поміж улюблених Сковородою авторів ці слова Вергілія цитував Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (LXXIII, 10), супроводивши їх таким коментарем: "І якщо почувати себе в такому великому боргу перед дарувальником того дозвілля, найвищий плід якого в тому, що 'Він і коровам моїм випасатись дозволив, як бачиш, / Вільно, й мені - на сільській, що лиш хочу, дуді награвати', - то наскільки вище цінитимемо те дозвілля, яке проводимо серед богів, яке прирівнює нас до богів?" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 253].

⁸⁸ Євангелія від св. Івана 8: 25.

⁸⁹ У Біблії далі: съ нжл'&дїслгь.

⁹⁰ Книга Екклезіястова 7: 12.

⁹¹ Книга Екклезіястова 7: 4. Між частинами цитати в Біблії стоїть не крапка, а кома.

⁹² Книга пророка Ісаї 41: 27.

⁹³ Євангелія від св. Івана 5: 39.

⁹⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 7: 24. Пор.: не сХдйте нл лща, но првный сХдъ сХдйте. Див. також: й не нл /іицЗ зрйши, но войстиннХ пХтй вжїгс оучйши (Євангелія від св. Луки 20: 21); не нл лща зрйтъ вгъ (Дії св. апостолів 10: 34); не нл лща зрАфе й/И^йте в^рХ гда нЗшегш ійы ^ртЗ С/іЗвы (Соборне послання св. ап. Якова 2: 1).

⁹⁵ Вергілій. Буколіки, VIII, 11.

⁹⁶ Памва Беринда тлумачив слово преддверіе як "Ганок або сѣни" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 177].

⁹⁷ Сковородинська легенда про пустельника та птаха має за основу сюжет із популярного збірника «Велике зерцало», прототипом якого був укладений 1605 р. єзуїтом Йоаном Майором збірник «Speculum magnum exemplorum». Українські переклади цієї легенди відомі з XVIII ст. [див.: Хрестоматія давньої української літератури / Упор. О. І. Білецький. Вид. 2-е, випр. і доп. - Київ, 1952. - С. 574].

⁹⁸ Гр. цѵатаусоуді; - 'той, хто вводить у таїнства, посвягцає в містерії'.

⁹⁹ Зерно, що помирає та оживає, - популярний образ воскресіння. Див. прим. 136 до діалогу «Наркісс».

¹⁰⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 27.

¹⁰¹ У староєврейській мові є кілька слів, що означають "пророк": нові (nabi\ як-от у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 13: 1; хозе (hdze¹¹), як, припустімо, у Другій книзі царств 24: 11 чи в Книзі пророка Амоса 7: 12; рое (гд^е¹*), як у Першій книзі царств 9: 9. Нові, за етимологією, - це найперше "глашатай", а хозе та рое - "провидець" (обидва ці слова утворені від синонімічних коренів зі значенням "бачити"). Сковорода, очевидно, мав на думці або якесь одне із цих слів, або й обидва.

¹⁰² Магами (гр. f,іауосз перс, магуиі) називали жерців у Стародавньому Ірані та сусідніх із ним краях. Як свідчив Діоген Даерцій (1,6), "маги проводили час у служінні богам, жертвоприношеннях та молитвах...; розмірковували про єство та походження богів, вважаючи за богів вогонь, землю та воду..." [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 65]. Загалом, говорячи про магів, волхвів, халдеїв та гімнософістів, Сковорода, мабуть, переказує початок першої книги «Vitae philosophorum» Діогена Даерція (І, 1-10), де йдеться про зародження філософії [пор.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 63-66].

¹⁰³ Див. прим. 193 до діалогу «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

¹⁰⁴ Халдеї - вавилонські жерці. Про халдеїв Діоген Даерцій (І, 6) каже, що вони "займалися астрономією та пророкуванням" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 64].

¹⁰⁵ Гімнософісти - індійські брахмани, яких називали ще "голими мудрецями". В Україні були здавна відомі з роману «Олександрія». А Діоген Даерцій (І, 6) свідчив, що гімнософісти "говорили загадковими фразами, вчили шанувати богів, не чинити зла та вправ-лятися в мужності; гімнософісти зневажали навіть смерть..." [ДиогенЛазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 64].

¹⁰⁶ Гр. ІЕрЕѵс; - 'жрець'.

¹⁰⁷ Ідеться про софістів. Дмитро Туптало пояснював це слово так: "...То бо нареченіє софіста в оньїя Бремена зѣло бысть честно, и изряднвйшіи філософи тѣм бьіваху нарицаємн, якоже иногда Діваній Софіста, знаємнй святому Василію Великому" [Туптало Д. Книга житій святих. - Київ, 1700. - Арк. 91; пор.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Дьвів, 2007. -С. 236-237]. Щоправда, за часів Сковороди це слово було здебільшого пейоративом. Наприклад, Стефан Яворський говорив про "суємудріє софістов міра сего" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 355]. Зрештою, слово софи вживалося як синонім до слова философы, як-от у «Театроні» Івана Максимовича: "Свято царство, аще би софи царствовали, / Или сами царіє философовали" [Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 210].

¹⁰⁸ Див. прим. 53 до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

¹⁰⁹ Гр. LEpotpavirji; - 'той, хто являє щось священне'; верховний жрець, який посвящав в Елевксинські містерії.

¹¹⁰ Як вважали старі українські богослови, справжня мудрість полягає в тому, щоб пізнавати Творця за його творивом. Феофан Прокопович, наприклад, писав: "Истинноє

бо слово Павлово или паче Божіє: 'Невидимая єго от созданія міра творенми помьішляєма, видим суть и присносущная сила єго и Божество'. И сію філософію свою сказал быти Антоній Великій, єгда вопрошающим єго языческим філософом, гдв суть книги єго, показал на весь мір и рекл: 'Сія єсть книга моя'" [Прокопович Ѳ. Слово в недВлю осмую на десять // Ѳеофана Прокоповича, архієпископа Великаго Новаграда и Великих Лук... слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1760. - Ч. 1. - С. 205].

⁽¹⁾ Гр. na.fj.nav - 'досконало, зовсім'.

¹¹¹ Див. прим. 222 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹¹² Сковорода має на думці слова: й шврлтйсА вйдѣти трХпъ /іьвовъ, й се, рбй пчмъ во оуст^ъ /іввовы^ъ й /иедъ (Книга Суддів 14: 8).

¹¹³ Пісня над піснями 5: 16.

¹¹⁴ Друга книга царств 22: 12.

¹¹⁵ Це - емблематичний образ. Наприклад, у збірці «Symbola et emblemata» є два відповідні малюнки: 336-ий ("Tremorem injicio fortissimo. Приключаю и сильнѣйшему трясеніе") та 410-ий ("Veni vidi ѵісі. Пріѣхал, видѣл, побѣдил") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 84-85,104-105].

¹¹⁶ Про це писав, зокрема, Пліній Старший у своїй «Природознавчій історії» (VIII, 9).

¹¹⁷ Крутень - скручений жмут соломи, яким розпалюють вогонь.

¹¹⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: П/ібтв не пб/ів^Хетъ ничтоже.

¹¹⁹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 3: 6.

¹²⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: с^єтса въ ныіофи, востііетъ въ сй/гЬ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 43).

¹²¹ Пор.: "Да противная противными врачуются" [Номоканон, си єст Законоправилник. -Київ, 1629. - С. 27].

¹²² Незнищенність матерії та неможливість її "голого", тобто безформного, існування -одна з аксіом схоластичних курсів натурфілософії. Скажімо, Касіян Сакович у «Трактаті про душу» писав: "Народження, як говорять філософи, відбувається через руйнування однієї речі для виникнення другої" [Сакович К. Трактат про душу // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 484]. Пор., наприклад, відповідні міркування Феофана Прокоповича: "Бо коли одні [речі] гинуть, то інші виникають"; "...з народженням однієї [речі] завжди збігається руйнування іншої речі"; "...коли руйнується [одне] тіло й народжується нове..."; "...Бог створив природу так, щоб до виникнення чогось щось руйнувалось для того, щоб була матерія для майбутнього тіла, й навпаки, коли щось гине, то відразу виникає інше тіло, щоб матерія не залишилась голою й без форми, оскільки вона не може бути такою за своєю природою" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 121, 125, 127, 128]. Див. також емблематичний образ «Пальмовое дерево», що має такий підпис: "Единое умирает, а другое рождается. Uno avulso non deficit alter" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 40-41].

^ш Сковорода говорить тут про макрокосмос, що його він уявляв безконечним у часі (тобто таким, який з'явився разом із часом) та просторі. Макрокосмос цікавить Сковороду не сам по собі, а передусім, як корелят мікрокосмосу, тобто людини, і Біблії. "Схожість структури великого та малого світу, - слушно зазначав Дмитро Чижевський, - є для Сковороди лише спеціяльний випадок загальної згоди, паралелізму між різними сферами буття: не лише людина... виказує паралелізм із 'великим світом', але й Біблія. Дальша далекосяжна паралельність існує між Богом та людиною. ХристолоГію можна перенести на 'великий світ'. Антропологія виказує різноманітні пункти схожости з космологією. Таким чином виявляється, що наука про мікрокосмос є ніби лише одна глава з загальної науки про схожости та паралєлізми в будові світу" [ЧижевськийД. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. -Харків, 2004. - С. 150]. Отож, філософ говорить про макрокосмос здебільшого саме в оцій символічній стратегії.

^ш Див. прим. 101 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

¹²⁵ Гр. ітдохаоїс, - 'основа, єство'.

^ш Можливо, Сковорода має на думці слова: й св^тъ во тмі св^титса (Євангелія від св. Івана 1: 5).

¹²⁷ Платон. Теетет, 155е [див.: Платон. Собрание сочинений: В 4 т. - Москва, 1993. - Т. 2. -С. 208]. Серед українських філософів раніше ці слова цитував, наприклад, Феофан Прокопович: "'Темними є ті, які вважають, що немає нічого [іншого], крім того, чого можна доторкнутись і помацати руками', - каже Платон у «Теететі» [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 142].

¹²⁸ Схожа думка лунала не раз, зокрема, у творах тих письменників, що їх добре знав Сковорода. Наприклад, Сенека писав у «Моральних листах до Луцілія» (XXXVI, 11): "Приглянься до коловороту речей, які спішать до своїх витоків: побачиш, що в цьому світі ніщо не пропадає - все своєю чергою то вгору йде, то додолу" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 134].

¹²⁹ Думку про вічність матерії Сковорода міг узяти, скажімо, з поеми Лукреція «Про природу речей» (І, 239). Пор.: "...nisi materies aeterna". У перекладі Андрія Содомори: "...коли скрізь є матерія вічна" [Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей/ Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1988. - С. 31]. Крім того, ідея преекзистенції матерії характерна для Філона, Климента Олександрійського, Орігена, Василія Великого, Авіустина та інших. Про це докладно писав Дмитро Чижевський у 8-му параграфі книги «Філософія Г. С. Сковороди», який має назву «Materia aeterna» [див.: ЧижевськийД. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 89-94]. Зрештою, і києво-могилянські професори підкреслювали як визначальні риси матерії її "непороджуваність і незнищен-ність" [Кониський Г. Філософія природи, або Фізика // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 35].

¹³⁰ Див. прим. 92 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹³¹ Див. прим. 673 до діалогу «Кольцо».

¹³² Див. прим. 674 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

¹³³ Про зороастризм див.: БойсМ. Зороастрийцы. Верования и обычаи / Пер. с англ. И. М. Стеблин-Каменского. - Москва, 1988, - а про роль зороастризму в українській традиції: Забужко О. Notre Dame d'Ukraine. Українка в контексті міфологій. - Київ, 2007.

¹³⁴ Фраза денв гденв не раз зустрічається в Біблії - уперше в Другій книзі Ездри 9: 52.

¹³⁵ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 8: 4.

¹³⁶ Схожі міркування старі українські богослови висловлювали тоді, коли мова заходила про ідоли, тобто образи поганських богів, які, як казав Стефан Яворський, "по вегцеству суть нВчто, по образителству же суть ничто" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. -С. 79].

¹³⁷ "Джерело" - одне з традиційних Божих імен. Згадаймо для прикладу поезію Боеція (Розрада від філософії IV. М6): "Високотронний владар тим часом / Віжки напнувши, світом керує -/ Пан і Творець, Джерело і Начало, / Законодавець, Суддя справедливий" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 119], богословські трактати Роберто Белларміно [див.: Беллармин Р. Руководство к богопознанію по лѣствицѣ сотворенных вегцей. - Москва, 1783. - С. 82-96], православний молитвослов ("Благослове єси, Господи Боже вседержителю, источниче благих..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 65]) або «Шестоднев» [див.: Шестоднев. - Чернігів, 1749. - Арк. 12, 19, 32, 202, 232]. Про Бога-"джерело" ("источник") ідеться також у творах Віталія Дубенського [див.: Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. -Арк. 88, 135], Кирила Ставровецького [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 53; Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. -Унів, 1692. - Арк. 6], Івана Максимовича [див.: Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 237; Максимовичі. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 37] та інших. Крім того, це був поширений емблематичний образ [див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 61].

¹³⁸ Див. прим. 5 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹³⁹ Це - емблематичний образ. Наприклад, у збірці «Symbola et emblemata» є малюнок «Каменная гора, морем окруженная» (№ 462) з таким підписом: "Неподвижно смотрю на свирѣпѣюгція волны. Опочиваю на постоянствѣ. Immotus consurrere vidi" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 116-117].

¹⁴⁰ Див. прим. 16 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁴¹ Див. прим. 1 до поезії «De sacra caena, seu aeternitate».

¹⁴² Євангелія від св. Івана 1:1.

¹⁴³ Євангелія від св. Івана 1:1.

¹⁴⁴ Євангелія від св. Івана 1:1.

¹⁴⁵ Євангелія від св. Івана 1: 1. Старі українські богослови, звісно, не визнали б рації за таким тлумаченням. Згадаймо, як різко негативно Захарія Копистенський поцінував спробу раціоналістичного "випрямлення" першого вірша Іванової Євангелії з боку Мартіна Чеховича, який "...вымыслил свой выклад новый тыми словы: 'На початку была мова о Месіяшу, а была у Бога, же ся о ню Бог сам с продками нашими умавял'. Але и той выкрут єго явне єст не слушный и противный євангелисту Іоанну. Бо Іоанн святый не написал так, як Чехович смѣл написати..., але толко написал: 'На початку было Слово, и Слово было у Бога'" [Книга о вѣрѣ. - Київ, 1620. - С. 62-63].

¹⁴⁶ Вексель (нім. der Wechsel - 'розмін, обмін') - письмове боргове зобов'язання.

¹⁴⁷ Асигнація (від лат. assignatio - 'призначення') - паперові гроші. У Російській імперії з'явилися в 1769 р.

¹⁴⁸ Євангелія від св. Івана 1: 2.

¹⁴⁹ Слово Лоуос; фігурує в перших віршах Євангелії від св. Івана на позначення другої Божої іпостасі.

¹⁵⁰ Євангелія від св. Івана 1: 3.

¹⁵¹ Див. прим. 153 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

¹⁵² Євангелія від св. Івана 1: 4.

¹⁵³ Ця стара думка за часів Сковороди була узвичаєною. Наприклад, Феофан Прокопович у своєму курсі натурфілософії писав: "...про Землю говоримо, що її Бог створив більш як сім тисяч років тому..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 309].

¹⁵⁴ На думку Сковороди, вчинена "из тайнообразных фігур, притчей и подобій", Біблія є рятівним плетивом образів Абсолютного. Сам невидимий Бог, перетворюючись на чуттєві образи книг Святого Письма, дозволяє обтяженій плоттю людині збагнути єство Абсолютного. При тому Сковорода розглядає біблійні образи-"фііури" передовсім як емблеми Божої правди. У структурі "символічного світу", так само, як і в людині та макрокосмосі, Сковорода розрізняє матерію і форму, розглядаючи які, він послуговується ноематичними універсаліями тип (фігура), антитип та архетип, що ними богослови зазвичай окреслювали сенс "префіїурації" [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 363-383].

¹⁵⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 1:1.

¹⁵⁶ Андрій Ковалівський подав такий коментар до цієї фрази: "Під 'елогім' первісно в Біблії розуміли багато богів. Але множина має в семитських мовах форму збірносте..., а тому і дієслово в однині. В арабській мові це правило (хоча одушевлені якраз виключення). Так само вживання члена ще не вказує, що крім 'цього' неба існує ще якесь инше, як розуміє це місце Сковорода" [Ковалівський А. П. Григорій Сковорода: дослідження і переклади. - Харків, 2007. - С. 19]. Власне кажучи, "боги"-^ёІдЫт у Книзі Буття 1: 1 - це множина від *ё16% Бог. Слово елогім послідовно вживається на позначення як багатьох богів, так і одного бога (причому не лише Яхве). Вживання форми множини в значенні однини (дієслово "створив" при іменникові ^ёІдЫт стоїть в однині - Ъага^ заведено трактувати як pluralis majestatis [див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1989.-Vol. 2.-P. 413-414].

¹⁵⁷ Магдалина Ласло-Куцюк коментувала цю фразу так: "Слово 'небо' в давньоєврейській мові - це іменник у двоїні - 'шамаїм', вживане у мові їдиш слово 'гімел' [der hind\ -німецьке, а не давньоєврейське. Слово 'я' - це хіба скорочена назва Бога, але в жодному разі не зі значенням 'цей', як його перекладає Сковорода, - 'ке' може означати 'щоб', а не 'і', 'гарец' - це, може, 'га-арец' [ba^ares] - давньоєврейське слово зі значенням 'земля' ('арец') із визначальним препозитивним артиклем 'га'. Може, в певних містичних текстах хасидизму, коли їдиш вживався на рівні з давньоєврейською, перемішуючи слова двох мов, це речення може означати: 'Бог - небо, тому що Бог - земля'" [Ласло-Куцюк М. Апофеоз світла у творчості Григорія Сковороди // Ласло-Куцюк М. Боги світла і боги темряви. - Бухарест, 1994. - С. 93-94]. Тим часом Андрій Ковалівський уважав, що слово "кв" - це хибно прочитаний видавцями єднальний сполучник "вѣ", тобто "і, та" [див.: Ковалівський А. П. Григорій Сковорода: дослідження і переклади. - Харків, 2007. - С. 206 (прим.)]. Одначе в автографі таки ж чітко написано "кв".

¹⁵⁸ Див. прим. 144 до діалогу «Наркісс».

¹⁵⁹ Книга Псалмів 18 (19): 2.

¹⁶⁰ Див. прим. 556, 962 до діалогу «Кольцо».

¹⁶¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 4. Пор.: Не сХть рѣчи, ниже С/іовеек

¹⁶² Перша книга Мойсеєва: Буття 1:1.

¹⁶³ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 2. У Біблії останнє слово має форму: неХстрбенл.

¹⁶⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2.

¹⁶⁵ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 2. Пор.: й д^ъ вжїй ноішшєса вер^Х водві.

¹⁶⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 2.

¹⁶⁷ Слово фабрика в схожих контекстах (mundi fabrica) можна знайти, скажімо, в Августина Стойхуса, Піко делла Мірандоли, Ніколая Кузанського та інших [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 306]. Вживали його й українські автори, наприклад, Іпатій Потій: "...swiata dziwney Fabryki" [PocieyH. Kazania і homilie. -Poczaiow, 1788. - S. 616]. За часів Сковороди воно могло вживатися і як синонім до слова виріб, наприклад, у фразі "дворянин новой фабрики" [Избранньге произведения русских мьгслителей второй половини XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. - С. 330].

¹⁶⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

¹⁶⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

¹⁷⁰ Бог-сонце - традиційний образ у старій українській літературі. Наприклад, Кирило Ставровецький писав про Бога, що він є "розумноє солнце, жрудло и творец всякои свѣтлости видимои и не видимои" [Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. -Унів, 1692. - Арк. 70 (зв.); пор.: Галятовський L Месія правдивий. - Київ, 1669. -Арк. 102 (зв.)], Лазар Баранович уподібнював сонячний круг до Бога-Отця, сонячне проміння - до Бога-Сина, сонячне тепло - до Бога-Духа [див.: Баранович А. Меч духовний. -Київ, 1666. - Арк. 75], а перегодом автори книги «Начатки догмато-нравоучителнаго богословія» стверджували, що світлість творива - це не що інше, як віддзеркалена світлість Творця: "якоже бо месяц всю ясность не сам от себе, но от солнца имЪет, так и созданіє всю честь и славу свою от Господа Бога прієм лет" [Начатки догмато-нраво-учителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 431].

¹⁷¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 5. Пор.: въ сб/інцѣ по/іожй се/іенїе своє.

¹⁷² Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

¹⁷³ Парафраза Книги пророка Іоїля 2: 16. Пор.: да й^відетъ женй^ъ СЗ ложа своегш, й нев^стл СЗ чертога своегш.

¹⁷⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 4.

¹⁷⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 4.

¹⁷⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

¹⁷⁷ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

¹⁷⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкш стъ єств денв гдеви нЗше/иХ, й не пєчЗ/іитєса, йво рЗдоств гдна сїа єств сй/іа наша (Книга Неємі'ї 8: 10).

¹⁷⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: единъ денв пред где/иъ йкш твкацм /Г^тъ (Друге соборне послання св. ап. Петра 3: 8).

¹⁸⁰ Неточна цитата з Книги Йова 38: 19. Початок вірша звучить так: Въ кбей же уелілй

ВСЄ/ІАЄТСА СВ^ТЪ, ТЛіІ...

¹⁸¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 29 (ЗО): 6. Пор.: вечеръ водворйтсА плачь, й уаХт^а рЗдоств.

¹⁸² У Книзі Йова 3: 5 є фраза тлі'а й о^нв С/иертн^А.

¹⁸³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: данъ єств сХцш/ИЪ въ гбрести св^тъ й сХфві/ИЪ въ во/і^^не^ъ дХіШ/ИЪ живбтъ (Книга Йова 3: 20).

¹⁸⁴ Книга пророка Аввакума 3: 8.

¹⁸⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 4. Пор.: над нвсьі слаъа grun.

¹⁸⁶ Див. прим. 17 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁸⁷ Див. прим. 16 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁸⁸ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 8. Останнє слово має форму: востби/Ь^ъ.

¹⁸⁹ Памва Беринда тлумачив слово нырище як "с пѣску домок, ямка, гнѣздо" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 149].

¹⁹⁰ Трохи неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 24: 5. Пор.: кб/іь доврй дб/ии твой, УКШВЄ, Й кХфЬІ ТВОА, ІЙ/ІЮ.

¹⁹¹ Див.: Перша книга царств 25: 18, наст.

¹⁹² Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 11.

¹⁹³ Четверта книга Мойсеєва: Числа 18: 19.

¹⁹⁴ Ідеться про буквальний сенс Святого Письма, що його старі українські богослови позначали як "власный", "истинный", "исторіческій", "исторіалный", "лѣтералный", "писменный", "повѣствователный", "простый", "свѣтлый", "тѣлесный", "явственный" тощо.

¹⁹⁵ Сковорода має на думці тропологічний (моральний) сенс Святого Письма, "коли правда, яку прообразно виражує Св. Письмо, відноситься до того, як маємо поступати (ad recte operandum)" [ЛабаВ. Біблійна герменевтика. Вид. 2-е. - Рим, 1990. -С. 27].

¹⁹⁶ Старі українські богослови найчастіше послуговувалися так званою "чотирисенсовою" ("почвірною") методою тлумачення Святого Письма [див.: Ушкалов А. Біблійна герменевтика// Ушкалов А. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 19-30]. Отож, вони розрізняли буквальний і таємний сенси Біблії, останній з яких своєю чергою "раздВляєтся на различныя толкованій образы, а именно на три, яже греческим языком глаголются: аллигоріа, анагоги, тропологіа", згідно з трьома "богословськими" цнотами - вірою, надією та любов'ю: "Аллигоріа согласуєт вѣрѣ, анагоги - надеждв, тропологіа - любви" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. -Арк. 315 (зв.)]. Очевидно, що українські автори наслідують тут західних католицьких богословів [див., зокрема: Lewin P. Drama and Theater at Ukrainian Schools in the Seventeenth and Eighteenth Centuries: The Bible as Inspiration of Images, Meanings, Style and Stage Productions // Harvard Ukrainian Studies. - 1984. - Vol. VIII. - № 1/2. - P. 94], - досить пригадати бодай відповідні міркування Томи Аквінського [див.: Thomas Aquinas. Summa totius theologiae. - Lugduni, MDCCI. - P. 1. - Vol. 1. - P. 27] або Томаша Млодзяновського [див.: Mlodzianowski Т. Kazania і homilie па niedziele doroczne, takze swi^ta uroczyste. -Poznan, 1681. - T. 1. - S. 77], чиї твори були добре знані в Києво-Могилянській академії [див.: Cracraft J. Theology at the Kiev Akademy during its Golden Age // Harvard Ukrainian Studies. - 1984. - Vol. VIII. - № 1/2. - P. 75]. Тим часом Сковорода тлумачить буквальний та моральний сенси Біблії тільки як проблему стилістики, тобто як свого роду образну ширму, що приховує потаємні сенси.

¹⁹⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 27.

⁽²⁾ У Вульгаті: "Manhu? (quod significat): 'Quid est hoc?"' (Друга книга Мойсеєва: Вихід 16:15).

⁽³⁾ Пор.: О^р^вше же то сьшовє ій/ієвьі, р^іш дрХпь ко дрХгХ: чтб єсть сїе; (Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 15).

<⁴> Див. прим. 179 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

¹⁹⁸ Усеосяжна сковородинська алегореза Святого Письма відбігає від узвичаєних методик його інтерпретації. Наприклад, українські богослови старої доби завжди зважали на те, що далеко не все в біблійному тексті "требуєт толкованія, но токмо та, яже не всякому суть уразумителна" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. -Арк. 305-305 (зв.); пор.: Smotryc'kyj М. Exethesis, abo Expostulatia. - Lwow, 1629. - K. 35; Prokopowicz Th. Christianae Orthodoxae Theologiae. - Lipsiae, MDCCLXXXXII. - Vol. 1. -P. 155, 159]. Недаром Стефан Яворський, розмірковуючи над питанням: "Коє Священноє Писаніє єсть явственноє и коє примрачноє?", - тобто що тут варто розуміти "фііуратно", а що тільки буквально, зазначав: "Все Священноє Писаніє может раздВлитися на четыре части. В первой части полатаєм книги історіческая, якоже суть книги Бытія, Исхода, Числ, Второзаконія, Іисуса Навіна, Судей израилевых, Царств, Параліпоменон, Ездры, Іудити, Товіи, Есѳиры, Маккавеов. От Новаго Завѣта: четыре Євангелія и Двянія апостолская. Во второй части полагаєм книги пророческія, якоже Исаіи, Ієреміи, Ієзекіиля, Даніила и прочіих двенадесят пророк менших... От Новаго Завѣта Апокаліпсіс. В третієй части полагаєм таинства вѣры, найпаче о Пресвятѣй Троицѣ, о Воплощеніи Сына Божія и прочая. В четвертей части полагаєм заповѣди и нравоученія о добродВтелєх и о прегрѣшеніях. В первом убо ряду и четвертом [тих, що підлягають лише буквальному та моральному тлумаченню], аще и не велик мнится быти труд и примрак в разумѣніи, обаче яже суть во втором и третієм ряду [тих, що підлягають також алегоричному й анагогічному тлумаченню], веліє имут покровеніє и к разумѣнію неудобства, сирѣчь в пророчествах и тайнах вѣры. Тая бо суть паче ума человѣческаго, ниже постизателна нами суть, развѣ в гаданій..." [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 745]. З огляду на це жодне "фііуратне" тлумачення не може слугувати за підставу правд віри: "theologia parabolica non est argumentative" [Delineatio hermeneuticae sacrae ad usum studiosorum Sacrae Scripturae accomodata. - Petropoli, 1828. - P. 29].

¹⁹⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 1.

²⁰⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 1.

²⁰¹ Сковорода має на думці слова: прешдсѵгЬ гмче Б/ігвєнїа гбръ превыв^кіфи^ъ й Б/ІГВЄНЇА ^О/І/ИШВЪ В^чны^ъ: вХдХтЪ Hd Г/ІЛВ'Б Ішсифовѣ Й Hd ВерсЁ (г/idBBl) врлтїй,

й/ииже ШБладаиіе (Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 26).

²⁰² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 15.

²⁰³ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 13. Пор.: И ішсифови рече:

(Я Б/ІГВЄНЇА ГДНА Зе/ША ЄГШ.

²⁰⁴ Сковорода має на думці слова: Ов^че вгъ сокрХшйтъ г/мвы врлгшвчі свой^ъ, вер^ъ В/і5съ пре^одАфи^ъ въ прегрѣшенѴи^ъ свой^ъ (Книга Псалмів 67 (68): 22).

²⁰⁵ Книга Псалмів 67 (68): 10.

²⁰⁶ Книга Йова 38: 32.

207 Неточна цитата з Книги Ісуса Навина 10: 12-13. Пор.: да станетъ сб/інце прА/ИШ ГЛВЛШнХ, Й /iSHd прА/ИШ деври g/ІШНЪ. И CTd сб/інце Й /іХнк

²⁰⁸ Євангелія від св. Матвія 2: 9.

²⁰⁹ Мабуть, це початок вірша 6: 2 з Другого послання св. ап. Павла до коринтян. Пор.: Се ннѣ Вре/ИА Б/ІГОПрЇАТНО, СЄ ннѣ ДЄНВ СПНЇА.

²¹⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 1.

²¹¹ Євангелія від св. Івана 19: ЗО.

²¹² Євангелія від св. Івана 1:1.

²¹³ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 1.

²¹⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

²¹⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 1.

²¹⁶ Євангелія від св. Івана 19: ЗО.

²¹⁷ Книга Псалмів 38 (39): 14.

²¹⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 82. Пор.: й^че^біш очи ліой.

²¹⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ лій крилѣ;

²²⁰ Книга пророка Ісаї 34: 4; Євангелія від св. Матвія 24: 29.

²²¹ Євангелія від св. Матвія 24: 29; Євангелія від св. Марка 13: 24.

²²² Книга пророка Ісаї 34: 4. Пор.: Апокаліпсис 6:14.

²²³ Євангелія від св. Івана 19: ЗО.

²²⁴ Сковорода має на думці слова: И се, уакіса церкбвнлА р^дрЗсА нл двоє съ ввІшнагш крлА до нЙжнагш (Євангелія від св. Матвія 27: 51; пор.: Євангелія від св. Марка 15: 38; Євангелія від св. Луки 23: 45).

²²⁵ Пісня над піснями 2: 11.

²²⁶ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 12. Пор.: цв^ти ЙвЙішса нл ^елілй, вреліА ШВр^^іІНЇА приспѣ.

²²⁷ Євангелія від св. Івана 19: ЗО.

²²⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

²²⁹ Четверта книга Мойсеєва: Числа 24: 9.

²³⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 33.

²³¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 50: 13.

²³² Сковорода має на думці слова: Сов^тъ же сотвбрше, кХпйіш йліи село скХделвничо, въ погревЗнїе стрЗннвіліъ: т^ліже нлрєчесА село то село крове, до сєгш дне (Євангелія від св. Матвія 27: 7-8).

²³³ Неточна цитата з Книги Йова 38: 19. Пор.: Въ кбей же ^елілй всєлаєтса св^тъ, тлі^ же кбе єств лі^сто;

²³⁴ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 3. Пор.: И влгвй вгъ денв

СЄДЛІВШ.

²³⁵ Книга Псалмів 18 (19): 5.

²³⁶ Сковорода має на думці слова: сХббштл покбй стъ гдХ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 23; 31: 15).

²³⁷ Дат. pibilaeus annus ("ювілейний рік") - рік звільнення, відпущення; кожен п'ятдесятий рік

²³⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

²³⁹ Книга Псалмів 18 (19): 2.

²⁴⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 3. Пор.: Денв днй СЗрвігЗетъ гллголъ, й нбфБ НОфИ возвѣцметъ рЗ^Хліъ.

²⁴¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

²⁴² Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 16: 23; 31: 15. Пор.: сХббштл покбй стъ гдХ.

²⁴³ Євангелія від св. Марка 16: 2.

²⁴⁴ Парафраза Євангелії від св. Марка 16: 2. Пор.: в'Ьлш злХтрл.

²⁴⁵ Євангелія від св. Марка 16: 2.

²⁴⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 19: 26. Пор.: оу вгл же вса во^лішжніі.

²⁴⁷ Книга пророка Ісаї 50: 4.

²⁴⁸ Парафраза Книги Псалмів 36 (37): 6. Пор.: И й^ведетъ йкш св^тъ прЗвдХ твого й сХдвХ твого йкш полХднє.

²⁴⁹ Неточна цитата з Пісні над піснями 1: 6. Пор.: гдѣ почивЗєши въ полХдне;

²⁵⁰ Книга пророка Захарії 9:11.

²⁵¹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 27: 52. Перше слово має форму: грбви.

²⁵² Книга пророка Захарії 4:10.

²⁵³ Книга пророка Захарії 4: 2.

²⁵⁴ Неточна цитата з Книги пророка Захарії 4: 6. Пор.: сїе слово гдне къ зоровлвелкі гла: не ВЪ СНИ'Ь велйи/Ьй, ни въ кр^пости, но въ дсѣ /Иоеліъ, глетъ гдь вседержитель.

²⁵⁵ Очевидно, це парафраза Книги пророка Єзекіїля 43:11. Пор.: йс^бды grun й в^бды єгш.

²⁵⁶ Книга Псалмів 23 (24): 1. Див. також: П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33:13.

²⁵⁷ Книга пророка Захарії 4: 10.

²⁵⁸ Сковорода має на думці слова: Вса же тѣлесЗ й^ъ й ^ревты й^ъ, й рХи/Ь й^ъ й крйлсі й^ъ й колем ги/мил очесъ шкрестъ четыре^ъ колесъ (Книга пророка Єзекіїля 10: 12).

²⁵⁹ Парафраза Четвертої книги царств 19: 15. Пор.: й ліолиса Є3^ек^ пред гделіъ й рече: гди вже ійлевъ, сЬдай Hd ^ерХвыі^ъ.

260 ч_ехвер_ха книга царств 19: 16.

²⁶¹ Третя книга царств 8: 29.

²⁶² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 43: 29. Пор.: Воззр^въ же очйліл свойлііі ішсифъ, вйдѣ BENM/tNNd.

²⁶³ Сковорода має на думці слова: Венмлішъ вблкъ ^йфникъ, рЗнш йстъ єціе й нл вечеръ длетъ пйфХ (Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 27).

²⁶⁴ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7, 15. Пор.: Bo^BpdTATCA нл вечеръ, й в^ЗлчХтъ йкш песъ, й швыдХтъ грЗдъ.

²⁶⁵ Книга пророка Ісаї 1: 15.

²⁶⁶ Книга Псалмів 89 (90): 14.

²⁶⁷ Євангелія від св. Луки 19: 5.

²⁶⁸ Книга Псалмів 35 (36): 10.

²⁶⁹ Книга Псалмів 118 (119): 164.

²⁷⁰ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 1: 14; 4: 1. Останнє слово має форму: голХвин^Ь.

²⁷¹ Пісня над піснями 2: 17; 4: 6.

²⁷² Неточна цитата з Пісні над піснями 1: 6. Пор.: гдѣ почивЗеши въ полХдне;

²⁷³ Пісня над піснями 2: 14.

²⁷⁴ Книга пророка Ісаї 35: 6.

²⁷⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 2: 11. Пор.: Очи во гдни высбцы, челов^къ же сліиренъ.

²⁷⁶ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 3.

²⁷⁷ Див. прим. 16 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁷⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 9.

²⁷⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 49:12.

²⁸⁰ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 17.

²⁸¹ Неточна цитата з Книги Йова 39: 27. Пор.: Т*войліъ же ли повел^шеліъ во^носитса орелъ.

²⁸² Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

²⁸³ Книга Йова 7: 8.

²⁸⁴ Книга пророка Єзекіїля 10: 11.

²⁸⁵ Книга пророка Єзекіїля 10: 10.

²⁸⁶ Очевидно, Сковорода має на думці ті окреслення сонця, які є, наприклад, у славетному орфічному гімні «Геліосу»: "всевічне око", "небесний світоч", "біжучий вогонь", "око, що обходить світ", "око справедливості", "світло життя" тощо [див.: Античные гимны / Составление и общая редакция А. А. Тахо-Годи. - Москва, 1988. - С. 188].

²⁸⁷ Див. прим. 29 до діалогу «Потоп зміин».

²⁸⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

²⁸⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 26-27.

²⁹⁰ Книга пророка Ісаї 40: 6.

²⁹¹ Парафраза або Книги Псалмів 101 (102): 27 (пор.: вса йкш ущл шветішгстъ), або

Книги Ісуса, сина Сирахового 14: 18 (пор.: Всакл плоть йкш ущл шветішетъ).

²⁹² Книга Псалмів 4: 7.

²⁹³ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 25.

²⁹⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 32.

²⁹⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5.

²⁹⁶ Див.: Въ то в|»С/ИА йде ійсъ въ сХввшты скво^ѣ сѢаша: оучнцы же grw в^алкЛша й начаша востер^ти К/ілсы й йсти (Євангелія від св. Матвія 12: 1).

²⁹⁷ Зазвичай Сковорода називав Сфінксом Біблію, але в цьому разі він порівнює зі Сфінксом "князя" (саме так він названий у Книзі Суддів 11:11) Ієфая.

²⁹⁸ Єврейське слово шибболет (sibbolei) має два значення: 1) "потік, ріка" та 2) "колос" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. - P. 987]. Сковорода говорить тут про епізод із Книги Суддів 12: 5-6: "І зайняв Рілеад йорданські переходи до Єфрема. І сталося, коли говорили Єфремові втікачі: 'Нехай я перейду', то гілеадські люди йому говорили: 'Чи ти єфремівець?' Той казав: 'Ні'. І казали йому: 'Скажи бо шібболет'. А той казав: 'Сібболет', то не міг виговорити так. І хапали його, і різали при йорданськім переході. І впало того часу в Єфрема сорок і дві тисячі". Очевидно, людину, яка намагалася переправитися через річку, прохали вимовити слово ріка, але в Септуагінті sibboletперекладено тут як "колос" (oxaxvc,).

²⁹⁹ Книга Суддів 12: 6.

³⁰⁰ Парафраза Книги Псалмів 76 (77): 6. Пор.: По/иыс/іи^ъ днй пєрвьіА, й л%та вѢчнла

ПО/ИАНХ^Ъ.

³⁰¹ Сковорода має на думці слова: И й^несе зє/ША бьмїє трлвнбе (Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 12).

³⁰² Ім'я "Іосиф" означає "помноженє" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толко-ваніє. - Київ, 1627. - Ст. 417].

³⁰³ Сковорода має на думці слова: всакл П/іоть с^но (Книга пророка Ісаї 40: 6).

³⁰⁴ Волосожар - українська народна назва Плеяд.

³⁰⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: й стл сб/інце посредѣ невесе й не Йдашє нл ^Піідъ въ совєршенїє дне єдйнлгш (Книга Ісуса Навина 10:13).

³⁰⁶ Книга пророка Ісаї 2: 17.

³⁰⁷ Четверта книга Мойсеєва: Числа 24: 9.

³⁰⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

³⁰⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 15: 9.

<⁵> Пор.: "Ієріхон: луна, або мѣсяц, або запах..." [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 412].

³¹⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 22.

³¹¹ Пісня над піснями 2: 12.

³¹² Парафраза Книги Товіта 4: 12 та Книга Псалмів 24 (25): 13. Пор.: й іІліа й^ъ

HdC/Г^ДИТЪ ЗЄ/И/ІЮ.

³¹³ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

³¹⁴ Див.: Євангелія від св. Луки 24:13-35.

³¹⁵ Трохи неточна цитата з Першої книги царств 1: 11. Пор.: жє/Г^о не в^ыдетъ нл Г/ілвХ єгш. Див. також: й жє/Г^о нл Г/ілвХ grun не в^ыдетъ (Книга Суддів 13: 5); жє/Г^о не в^ыде Hd Г/ілвХ /иоіі (Книга Суддів 16:17).

³¹⁶ Одне зі значень імені Самсон - "малоє солнце" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 451].

³¹⁷ Євангелія від св. Луки 24: 31.

³¹⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 144 (145): 15. Останнє слово має форму:

Б/ІЛГОВрЄ/ИЄНЇИ.

³¹⁹ Книга Йова 7: 8.

³²⁰ Див.: Еа^Х же йдши^ъ йкш четыре твкацш (Євангелія від св. Марка 8: 9)._п

³²¹ Див.: И в^а йкш пате тбІсацгв /иХжей (Книга Ісуса Навина 8: 12); И подоїш СЗ

сХфи^ъ при нїксінор'Ь йкш пате тысацгь /иХжей (Перша книга маккавейська 7: 32); йдХфи^ъ же вѣ /иХжей йкш пать тысАфъ (Євангелія від св. Матвія 14: 21); Еашє же йдши^ъ ^/і^бы йкш пать тысАфъ /иХжей (Євангелія від св. Марка 6: 44); БО

/иХжей йкш пать тысАфъ (Євангелія від св. Луки 9: 14); Бо^/іеже оуво /иХжей чис/іб/иъ йкш пать тысАфъ (Євангелія від св. Івана 6: 10); высть число /иХжей йкш тысаціъ пать (Дії св. апостолів 4: 4).

³²² Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 16. Пор.: въ четвертѣ/иъ же рбд'Ь EO^EpdTATCA.

³²³ Книга Йова 5: 19.

³²⁴ Див. прим. 253 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

³²⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

³²⁶ Книга Псалмів 103 (104): 2.

³²⁷ Фразу й пред/іоженїе ^л^вшвъ узято з Послання св. ап. Павла до євреїв 9: 2.

⁽⁶⁾ Фраза й кто/иХ н^слів зринає в Біблії двічі: у Книзі Йова 7: 8 та в Євангелії від св. Івана 17:11.

⁽⁷⁾ Див. прим. 42 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

³²⁸ Дії св. апостолів 10: 13.

³²⁹ Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 10.

³³⁰ Книга Псалмів 35 (36): 9.

³³¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 43: 34.

³³² Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 10. Пор.: И/Илліві (же) 6/ітЗрв.

³³³ Очевидно, це парафраза Дій св. апостолів 10: 15; 11: 9. Пор.: йже вгъ шчти/іъ єств, тві не сквернй.

³³⁴ Можливо, це парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 1: 29. Пор.: дл не ПО^вЗ/ІИТСА BCAKd П/ІОТВ ПрЄД БГО/ИЪ.

³³⁵ Євангелія від св. Марка 14: 24. Див. також: сїа бо єств крбвв /иоа, нбвлгш уакіта (Євангелія від св. Матвія 26: 28).

³³⁶ Євангелія від св. Луки 2:12.

³³⁷ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

³³⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

³³⁹ Сковорода має тут на думці Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 14, де янголи названі "служебними духами" (с/іХжєбнїи дХси). В одній старій українській учительній Євангелії сказано, що янголи названі "служебними духами", тому що "учинены су на службу людюм" [Няговские поучения. Факсимильное воспроизведение текста по изданию А. Л. Петрова с вводной статьей Ласло Дэже / Под редакцией и с предисловием Андраша Золтана. - Ньиредьхаза, 2006. - С. 59].

³⁴⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 2:14. Пор.: ілаъа въ ввішни^ъ вгХ.

³⁴¹ Пісня над піснями 7: 4.

³⁴² Сковорода має на думці слова: НевесЗ пов^длгстъ С/МвХ бжїкі (Книга Псалмів 18 (19): 2).

³⁴³ Фраза гбры вжїа зринає в Книзі Псалмів 35 (36): 7.

³⁴⁴ Сковорода має на думці слова Давида: вгъ лібй, ^рлнйтель лібй вХдетъ лінѣ, о^повла вХдХ Hd него: злфйтникъ лібй й рбгъ сплсєнїа ліоєгш (Друга книга царств 22: 3).

³⁴⁵ Євангелія від св. Луки 2: 15.

³⁴⁶ Пісня над піснями 8: 5.

³⁴⁷ Див. прим. 20 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

³⁴⁸ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

³⁴⁹ Неточна цитата з Книги пророка Даниїла 10: 6. Пор.: т^ло же єгш аки длрасъ.

³⁵⁰ Неточна цитата з Книги Псалмів 8: 2. Пор.: йкш в^атса великол^пїе твоє.

³⁵¹ Дії св. апостолів 7: 56.

³⁵² Трохи неточна цитата з Книги пророка Михея 4: 2. Пор.: прїидйте, в^ыделіъ нл гбрХ гднкі. Див. також: прїидйте, й в^ыделіъ нл гбрХ гдню (Книга пророка Ісаї 2: 3).

³⁵³ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 124 (125): 5; 127 (128): 7. Пор.: лійръ нл ІЙ/іа.

³⁵⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

³⁵⁵ Аріадна (гр. Аріадѵц) - донька Міноса й Пасіфаї, яка, закохавшись у Тезея, вивела його з критського лабіринту за допомогою клубка ниток, котрий показував героєві дорогу. Це ім'я, згідно зі словником Памви Беринди, означає "барзо чистая" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 349]. Образ Аріадни був знаний у літературі старої України, починаючи з перекладної хроніки Іоана Малали [див.: ЧижевськийД. Антична література в старій Україні// ЧижевськийД. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 46]. Особливої популярності він набув за часів бароко. Наприклад, міф про Аріадну й Тезея подав у віршах Іван Максимович, який уподібнив світ лабіринтові [див.: Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 118; пор.: Максимовичі. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 323]. Раніше Афа-насій Кальнофойський називав Аріадною, котра виводить із сьогосвітнього лабіринту людину-Тезея, ласку Божу та молитви святих [див.: Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. -Kiiow, 1638. - S. 4], перегодом Феофан Прокопович буде говорити про логіку як про "нитку Аріадни" [див.: Прокопович Ф. Логіка // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 9], а Стефан Яворський у своєму філософському курсі назве Аріадною Пресвяту Діву Марію [див.: Яворський С. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1992.-Т. 1.-С. 42].

³⁵⁶ Можливо, це субстантивована форма дієслова лавірувати (голл. laveeren, від. франц. louvoyer).

³⁵⁷ Історію про блудницю Раав, яка врятувала шпигунів Ісуса Навина, викладено в другому розділі Книги Ісуса Навина.

³⁵⁸ Ідеться про народження близнят у Тамари: Еысть же єгдл рлждлше, й Б'&іта

ВЛИ^НАТа ВО оутрбвѣ ЄА- ЕыСТЬ же ВЪ рожденїи едйнъ прои^несе рХкХ: В^еЛІШИ же

вава HdBA^d нл рХкХ єгш червлень, глаголкціи: сей й^ыдетъ пе^вый. Єгдл же вовлече рХкХ, й Звіє й^ыде врлтъ _пЄгш. Оні же рече: чтб пресЬчесА тевє рлди прегрлжденїе; И npO^Bd Й/ИА Є/ИХ флресъ. И ПОСе/ИЪ Й^ыде ВрЛТЪ ЄГШ, Є/ИХже вѣ Hd рХи/Ь ЄГШ червлень: й npo^Bd йліА Є/иХ уа^а (Перша книга Мойсеєва: Буття 38: 27-30).

³⁵⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: И в^а іисХсъ всю чєлілю, йкоже чліов'іідл гдь лішігсекі: й длде к> іийсъ въ нлсл^дїе ійлгс, р^^дѣленіеліъ по плеліеншліъ й^ъ (Книга Ісуса Навина 11: 23).

³⁶⁰ Див.: Книга пророка Єзекіїля 4: 9-11.

³⁶¹ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 4: 3. Пор.: вервь червлена оустнѣ твой.

³⁶² Книга пророка Захарії 2: 1.

³⁶³ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 6: 38. Пор.: єгсжє лі^ритє, во^лі^ритсА вЗліъ.

³⁶⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова: едйнъ денв пред гделіъ йкш твкацм л^тъ (Друге соборне послання св. ап. Петра 3: 8).

³⁶⁵ Книга пророка Варуха 3: 24.

³⁶⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Варуха 3: 25. Пор.: Велико й не имать концк

³⁶⁷ Книга Псалмів 103 (104): 25.

³⁶⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 1.

³⁶⁹ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.

³⁷⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 12: 32. Пор.: й аціе во^нееенъ вХдХ СЗ ^елілй, вса привлєкХ къ севѣ.

³⁷¹ Сковорода має на думці слова: въ сблнцѣ по/іожй сєлєнїє своє (Книга Псалмів 18 (19): 5).

³⁷² Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: той твого влгсстй вХдстъ гллвХ.

³⁷³ Сковорода має на думці слова: И йспХстй вліїй ^а жснбгс щ оустъ свой^ъ вбдХ йкш рѣкХ, да^ю въ рѣц^ потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

³⁷⁴ Див.:И 'знЗ/иенїє вслїс ЙвЙса нл невесй: жснЗ ишлсчснл въ солнце (Апокаліпсис 12: 1).

³⁷⁵ Сковорода має на думці слова: И дана выша женѣ два крилЗ орлЗ вслйклгш (Апокаліпсис 12: 14).

³⁷⁶ Апокаліпсис 12: 5.

³⁷⁷ Див. прим. 378 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

³⁷⁸ Сковорода має на думці слова Соломона: Т*рїе лій сХтв нєво^лішжнііа оур^Хлі'^ти, й четвертіїгш не в^ліъ: слід'а орлЗ плрАцм (по воадХ^гі) й пХтй влі і а (ползХцм) по кЗлієни... (Книга Притч Соломонових ЗО: 18-19).

³⁷⁹ Сковорода має на думці слова: ащ рЗвъ воцлрйтсА, й вє^Хлінвій Йсполнитса пйфсгс, й рлвЗ аціе й^женетъ свогс госпожХ (Книга Притч Соломонових ЗО: 22).

³⁸⁰ "Хлопчатая бумага" - бавовна. Сковорода переказує Книгу пророка Даниїла 3: 46. Пор.: И не прєстЗіш ввергшїи и^ъ слХги цлрєвві, жгХфс пеців нЗфдогс й сліолбгс, й й^греввиліи й ^врЗстіеліъ.

³⁸¹ Книга Псалмів 44 (45): 9.

³⁸² Книга Псалмів 147 (148): 5.

³⁸³ Книга Псалмів 147 (148): 3.

³⁸⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: той твогс влгсстй вХдстъ главХ.

³⁸⁵ Парафраза Книги пророка Йони 1: 3. Пор.: й востЗ ішнл, еже вѣжЗти въ длрскъ СЗ лицЗ ГДНА.

³⁸⁶ Фраза съ лгсдвлій grun зринає в Посланні св. ап. Павла до римлян 15: 10.

³⁸⁷ Ніневія (гр. Nivoq, лат. Ninus) - стародавня столиця Ассирії, зруйнована в 606 р. до н. е. Кіаксаром. Ця назва походить від слова nawah, що означає "оселятися". Тим часом перекладена ще за старокиївської доби хроніка Іоана Малали стверджувала, що це місто заснував син Кроноса й брат Зевса Нін [див.: ЧижевськийД. Антична література в старій Україні // ЧижевськийД. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 51].

³⁸⁸ Див. прим. 257 до діалогу «Наркісс».

³⁸⁹ Книга пророка Іоїля 2: 21.

³⁹⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 22. Пор.: Дер^йте, скоти полвстш.

³⁹¹ Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 23. Пор.: И чада сїшна, рЗдХйтєсА й вєсєлЙтєса ш гді вуі вЗшеліъ, йкш даді вЗліъ пйфХ въ прЗвдХ.

³⁹² Книга Псалмів 103 (104): 2.

³⁹³ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3:15. Пор.: той твогс влгсстй вХдстъ главХ.

³⁹⁴ Сковорода має на думці слова: й шврлтйсА вйдѣти трХпъ /іьвовъ, й се, рбй пчмъ во оуст^ъ /іввовы^ъ й /иедъ (Книга Суддів 14: 8).

³⁹⁵ Див.: И снйде cd/иушнъ во gd/tiHdgX й вйдѣ жєнХ во дл/инлд^ СЗ дцієрєй фѵѵіістиіски^ъ

(Книга Суддів 14: 1).

³⁹⁶ "Оамна" - це місто Тімна (євр. timna*), згадуване в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 38: 12 і деінде. Одна з можливих етимологій - "частина (території)", від дієслова тапа^ь -"вираховувати" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. - P. 584]. Та етимологія, яку подав Сковорода, засновується на співзвуччі слова Тімна зі словом темуна (євр. t3muna^h - 'образ, форма, зображення'), хоч насправді це різнокореневі слова.

³⁹⁷ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого В/іюстЙ вХдстъ Г/ілвХ.

³⁹⁸ Сковорода має на думці слова: Въ тб/иъ живбтъ в"І;, й живбтъ в"І; св^тъ чс/іов^кш/иъ: й св^тъ во тмі св^титса, й Т/tid єгш не шватъ (Євангелія від св. Івана 1: 4-5).

³⁹⁹ Євангелія від св. Івана 1: 7, 8.

⁴⁰⁰ Євангелія від св. Івана 5: 35.

⁴⁰¹ Євангелія від св. Івана 3: ЗО.

⁴⁰² Євангелія від св. Матвія 28: 18.

⁴⁰³ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого В/ігостй вХдстъ Г/ілвХ.

⁴⁰⁴ Книга Псалмів 67 (68): 1.

⁴⁰⁵ Четверта книга Мойсеєва: Числа 10: 34.

⁴⁰⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2.

⁴⁰⁷ Катавасія (гр. катараоіа) - поняття, взяте з практики православного церковного співу: обидва кліроси сходяться разом посередині храму перед амвоном для завершення пісні канону.

⁴⁰⁸ У «Бенкеті» Платона Алківіад порівнює Сократа з фігурками силенів, усередині яких були заховані зображення богів (Бенкет 215Ь). Див. прим. 7 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴⁰⁹ Див. прим. 94 до діалогу «БесВда, нареченная двое». Сковорода розглядав біблійний текст як свого роду поетичну фікцію, яка являє собою "неправду", що є особливою правдою [про природу поетичної правди див.: Ingarden R. О tak zwaney "prawdzie" w literaturze// Ingarden R. Studia z estetyki. - Warszawa, 1966. - T. 1. - S. 415^64].

⁴¹⁰ Говорячи про Мойсея-"обманщика", Сковорода, очевидно, має на думці поширений у Європі "лібертинський" твір «Про трьох обманщиків», в основу якого покладені писання сирійського автора XI ст. Абу ль Алла, спрямовані проти Мойсея, Христа й Магомета, котрі, мовляв, є "трьома ошуканцями" людства [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 58]. Зрештою, сюжет про "трьох ошуканців" зринав і в інших виданнях, наприклад, у книзі «Theophrastus redivivus» (1659 p.).

⁴¹¹ Очевидно, Сковорода натякає на Федрову байку «Гора породила мишенятко» [див.: Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Лит-винова. - Київ, 1986. - С. 89]. Була й латинська приказка: "Parturiunt montes, nascetur ridiculus mus" ("Тужаться гори, а народжується смішне мишеня") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва,

2006. - С. 263], яка зринає, наприклад, у трактаті Горація «Про поетичне мистецтво» (139): "Гори в пологах важких, а родиться... мишка маленька" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 218]. Український варіант цієї приказки: "Вродила гора миш" [Франко, № 6658], а російський: "Гора мышь родила" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 516].

⁴¹² Натяк на байку «Голодний Лис та виноград»: "Якось в саду голодний Лис, стрибаючи, / Зірвати гроно прагнув із вершка лози. / Коли дістати все ж не зміг, сказав таке: 'Облишу, виноград ще кислий, не дозрів'" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 74]. Сюжет про лисицю та кислий виноград добре відомий і в східнослов'янському фольклорі [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. -

С. 59 (59)].

⁴¹³ Євангелія від св. Івана 5: 39.

Книжечка о Чтёніи Свящён[наго] Писінія, наречённа Жена Лотоба

Любёзный Друже Михайле¹!

В самом Открытіи Намѣсгничесгва Харковскаго², во Врёмя непресганных Осѣнных Дощёй, прогоняя Скуку, написал я сію Кнйжицу в Монасгырѣ Сѣннянском³. Сей Монасгырик подарйл Печёрской Лаурѣ святый Іусгын, Митрополіта Бѣлагорбдскій⁴, в котором он часто уединялся ради Гбрних Вертоградов и Чйстаго Нёба. Брат мой, Іустін Звѣряка⁵, бывый тогда Игуменом, не могл чувсгвовать Вкуса в ЖенѢ моёй Лотовой. Однак был Тѵпбграфом и забавлялся Книгами Еллинскими и Рймскими. Но ты, Любёзный Друже, имѣеш Вкус не Звѣрскій. Можно ли мнѣ не сказать о Тебѣ (в Полуночном Канбнѣ пёрваго Гласа):

"Явйлся еси Аврааму, Чисгѣйшую Часть Богослбвія показуя"⁶.

Всѣ богослбвсгвуют, но не по Авраамску. Всѣ вкушают и жуют, но не по Іяковлю Сыну.

"Іудо, Сьше мой! Тебе похвалят братія твоя..."⁷

"Зубы Его, паче Млека"⁸.

Кто может поминать Жёну Лбтову, аще не будет Бог с ним? "Помни, де, ПоС/ТІІдпяя твоя..."⁹ А Послѣднее видь есгь Чтб ли Оно, аще не Конёц и Вѣчносгь? "Помни ПоС/ТІІдпяя твоя"¹⁰, сйрѣчь Слѣдующее за Дѣлами твойми. Все наше ищезает, а на Міісто Тііпії Вѣчность... О Вѣчносге! Ты Едйна есй и Свѣт нам и Память. Безславен Судія, не пбмнящій Тебё! Безпамятен Тебё забывшій Богослов! О Віічпосге! Мати тебѣ Память, а Ты Ея Мати... Спягцій на Біблій, Кнйжниче мой, скажй мнѣ, Ктб ли? и Чтб ли гнѣздйтся в Памяти твоёй? Кая Рѣчь и кая Невѣсга живёт и образуется в твоем сем, всѣх Морскйх и Вбздушных Бездн шйршем, Зерцалѣ? Чтб то плѣняет и веселйт твою и Вселённыя Царйцу? Кую Царйцу? Память (говорю) твою? Пожалуй, скажй!..

Отвѣщает Кнйжник. Тфу! Как не знать Сего? Радуга во Облакѣ, Красавица в Зёркалѣ, а прекрасный Наркісс мой¹¹, Мір сей вйдимый во Очах мойх, будьто в двойх Зёркалушках, смбтрит на себе, амурится и любуется сам собою непресганно...¹²

А сверх сего, ничего ли тебѣ на Память не прихбдит?

Отвѣт. Да Чтб ли Другбе Какбе прійдёт? Видь, что вйдиш, то и пбмниш... О Друг ты мой! Знал я Сіє прёжде твоего Отвѣта. Знаю, что ты весь, как Наркісс твой во Водах, потопйлся в Налйчносгь¹³. А Память твоя гдѣ? Во мнѣ! Чтб ли она пбмнит? Все! Как же пбмнит? Видь Все твоє и весь твой Вздор (хаос¹⁴) торчйт под Носом твоим. Вся твоя Рухлядь, весь Болван твой, Мір сей, лежйт на Очах твойх, гнѣздйтся в твойх Зѣнйцах. То Едйно тбчію пбмнится, что Забчное. Гдѣ убо твоя Память? Видь у тебё нѣт Ничего

Забчнаго. И нынѣ к чему она тебѣ? Скажи мнѣ: гдѣ такое Око, чтоб не было ему на Чтб-либо смотрѣть? Не может убо быть и Память, когда Нёчево ей пбмнить.

Пожалуй, не мучь мене¹⁵! (прбсится Кнйжник). Я видь пбмню Все Тбе, Что здѣлалося Вчера... О бѣдный! с твоєю Вчерашнею Памятію...

Вчера de твоє уже пройшло. Погйбла купно со твоим Вечером и Память твоя. Все Тбе есгь то твоє Вчера, что уже игцёзло, отцвѣлб и не узнает М іісга своего¹⁶. Агце Земля твоя есгь Ничтоже, како и не Память? Вот! се она от Земли Земная твоя Память, послушай! "Лице Господнє на твор[ягцыя] Злая, еже потребйти от Землй (завйсяшу) Память их"¹⁷. Пожалуй, проснйся! Не весь погружайся в Землю! Приложй к ней и То, ЧГК) не вйдиш. А прилбжиш, если вспбмниш. Тѣм онб Велйкое, чем НеТ/ТІІіІІІОе. НеТ/ТІІіІІІОе, яко невйдное. Кто бо может растлйть Забчное и Невйдное? И Что есть Святое, агце не удалённое от Тли? Сія же то есгь Исгинная Память: признать, обнять и принять в Памятное наше Зерцало Тую Святыню, котбрая утаённа, то есгь от Тли удалённа, и паче Сбнца сіяет, то есть Всѣм Вся оживляет.

"Пбйте Господёви, Преподббныи Его,

и исповѣдайте Память Святыни Его"¹⁸.

Вйдиш ли, что Святыня и Память не разлучна Дружка? А ты Её привязал до проклятія Землй.

Святыня и Память двойна сія Луча есгь Невечёрняго Сбнца. Святыню Вѣра вйдит, Надёжда падііегся, Любов обьемлет Сердцем, а Память памятует. Четыре сіи Духи суть Едйно с Вѣчносгю, с Бездною Нетл ііпія, с Апокалифным Градом, с незаходймым Сонцем. Вйдиш дым? вспомни Огнь¹⁹. Вйдиш Мыр сей? вспомни Вѣчносгь. Что есгь Мыр сей? Дым Вѣчности. Вѣчносгь есть Огнь Все ядугцій.

Глуп Ловёц на Слѣд зѣвает. Елень в Память не прихбдит. А Слѣд ведёт до Еленя.

Буй Кнйжник на Болван смбтрит. Вѣчность в Память не прихбдит. А Стёзи до Ея ведут.

"Стёзи твоя в Водах многих"²⁰.

Бібліа есть Стёзи Его. А ты в Стезях поглубйлся. Но проснйся и припбмни. Куда аи Слѣды ведут? Куда аи Ноги несут? Вот куда! Наум спѣвает:

"Се на Горах Ноги! (Чій Ноги?)²¹

Благовѣсгвуюгцаго и возвѣгцаюгцаго Мир"²².

Вйдиш? На Горах твой Елень. К нему сіи Слѣды ведут. К нему сіи Ноги несут. Возвбдь же Память на Гбры. Оттуду прихбдит Пбмогц.

Что есгь Лбтова Жена? Слѣд! Куда Она тебе ведёт? Туда, куда сама идет. Идет туда, куда смбтрит. Куда смбтрит, там Ея Мысль. Она оглянулась в Содом. Жена и Содом есгь То же. Содом значит То, Что Тайна²³. Вот куда Жена привела! в Содом. А Содом же куда ведёт? Туда, куда Дым восходит. Дым Его восходит в Нёбо. Дым его поднялся в Гору. Дым, Чад, Дух, Мысль,

Толк есть То же. Видиш? куда ведет Содом? Жена и Содом суть Ноги. Вйдиш, что идут на Гбры?

"Се на Горах Ноги!.."²⁴

Но и Гора Слѣд есть Божій. А куда она возвбдит? На Сіон Гору возвбдит. Но Сіон Гора Земная. Она возвбдит к Небёсной. Сіон на Град призирает. Небесна Гора на весь Мыр. Там-то твой Лот обитает! "Гора Сіон, в нейже вселйлся єсй"²⁵. Гдѣ же наш Сіон Небёсный? Сонце на весь Мыр взирает. Вот тебѣ Гора Небесна! Сонце йстинный Содом есгь. Лотова есгь Жена Сонце. В сем Болванѣ Лот сокрылся. Вйдит Его Память чйсга. Зрит на Егб свята Вііра. Сонце Содом, а Он Сигбр²⁶. Сонце Жупель, он Ѳіміам. Сонце Пекло, а Он Роса. Сонце западёт под Землю. В Память вѣчную будет Лот. Он тебѣ Отёц и Женйх. Купідон и вётхій Дёньми²⁷.

Примѣта 1-я О наставникЬ

Проходить Море сїе, велйкое и пространное²⁸, за руководством Ангелов Божїих должно. Таков вожд был Рафаил Товїи.

Ангел, Апостол и истинный Богослов есгь то же. Но по чему знать, кто от Бога послан? Слушай Іеремію. Гл[ава] 23, с[ти]х 22.

"Агце бы стали в Совѣтѣ моем, слышаны сотворили бы словеса моя и отвратили бы людей моих от путй их лукаваго и от начинанїй лукавых"²⁹.

Видиш, что Посланник от Совѣта Божїя есгь тот, кто толкует к нравоученїю, паче же к Вѣрѣ, без коей и добродѣтель - не добродѣтель. Таковы суть: Василїй Великій³⁰, Іоанн Златоусгый³¹, Григ[орїй] Назїанзьін³², Амвросїй³³, Іербним³⁴, Августйн³⁵, Папа Григ[орїй] Великій³⁶ и сим подобные³⁷. Сіи-то могли с Павлом сказать:

"Мы же Ум Христов имами"³⁸.

Богословїа учит, или цѣлйт, самыя тайныя в душѣ начинанїя, совѣты и мысли.

"Расглѣша и омерзиш[ася] в начинанрих]"³⁹.

Начинанїе, начало, совѣт, "Аоуос"⁴⁰' и Бог есть то же. От совѣта, или главы, как от источника, всѣ наши дѣла наружу происходят. Если Совѣт добр, то и плоды добрые.

И так Богословїа есть не иное что, как искорененїе злых Мыслей, или, как Павел говорит, началов и властей⁴¹. Вить если два суть человѣка, перстный и небесный, в том же человѣкѣ, то и два начала: одно Змїино, или Плотское, другое Божїе.

В протчем, ті, искореняют худыя Мысли, а на то Мѣсго насѣвают слово Божїе, сѣмя всѣх добрых дѣл, о коих можно сказать:

"Начат Іисус творити же и учити"⁴².

Любовь одна Ангелскїй язык дѣлает дѣйсгвительным⁴³.

Примѣта 2-я О симпіѳіи, или сострастїи, между чтецом и наставником

Начало всему и вкус есть Любовь. Как пища, так и наука, не дѣйствительна от нелюбимаго. И так с помянутых Ангелов избрать для себе одного, кой паче протчїих понравится. Откушать нѣсколько каждаго или нѣкоторых с них. В то время вдруг к одному особливеє движенїе почувсгвуеш. Одну Манну всѣ сїи ядят⁴⁴: хорош во всѣх помянутых вкус, но разный.

Примѣта 3-я О отверженїи свѣцких МнЬнїй

Приступая к небёсным оным Писателям, должно принять чисгительныя Пйлульї и всѣ старинныя с глупаго Обгцества водхненныя мнѣнія так изблевать, как Израиль ничего не взял от разореннаго Іерихбна, а если что удержал, за то был казнен. Если в море для измьітїя итить, так на что удерживать мїрскую грязь? Муж двоедушен есть искуситель, дух пытливый⁴⁵, хром на обѣ ноги, ни тепл, ни хладен⁴⁶. Муж неутральный есгь непрїятель дѣлу, а Библїа есгь то тяжебное дѣло Богу с смертными. Сей-то род людей вопрошает Бога:

"Жив ли в руках моих воробей?"

"Жив, если не задавиш", - отвѣчал Бог.

"Не искусиши Господа Бога твоего"⁴⁷.

Примѣта 4-я О страшной опасности в чтенїи

Но понеже, по Авгусгиновому слову, не точїю в свѣцких дѣлах, но и в самом Pali слова Божїя скрыты находятся Дїаволскїя сѣти⁴⁸, длятого с великим опасенїем поступать должно, дабы при самом чтенїи и поученій в Законъ Вьішняго не вплутаться нам в сило лукавое, по примѣру Іудыну.

"По хлѣбѣ внїйде в него Сатана"⁴⁹.

А вот тѣ сѣти! Сребролюбїе, чесголюбїе, сласголюбїе, тгцеславїе... Сій всѣ Духи возврагцаются в землю свою⁵⁰, то есгь к Брюху и к плоти, откуду нас Слово Божіе вывесть единственно намѣренно.

Коль многих погубила грязь Лбтова пїянства? Безчисленных растлил яд Давидова прелюбодѣйсгва, а в старости его - мнимый Дур дѣволожства. Не менѣе яда в повѣстях о Сынѣ его. Читаєм о ревносги Илїиной и острим нож на ближняго. Слышав о Іезекїиной болѣзни, раздражаем страх смертный и наше Суевѣріе. Богатсгво Іовлево - жадными, а Благородность Авраамова дѣлает нас тгцеславными.

Лазарево воскресенїе, слѣпых прозрѣніе, свобода бѣсноватых совсѣм нас преврагцает в плотомудрсгвуюгцїя скотьі. Самое сїе Зерно Божїе, сирѣчь слово de "Въра"⁵¹, соблазняет нас, повергая на стїхїи внѣшняго Міра. Отсюду-то уповаєм на плоть и кровь святых⁵², надѣемся на тлѣнь и клятву, обожаем вещество в Ладанѣ, в свѣчах, в живописи, в образах и церембнїах⁵³, забыв, что, кромѣ Бога, ничтоже Благо и что всякая внѣшносгь есть тлѣнь и клятва. Кратко сказать, вся Библїа преисполненна пропасгей и соблазнов. "Сей лежит на паденїе"⁵⁴, и весь сей путь ея Іерихбнскїй воздушными осажден разбойниками⁵⁵. Скажем с Давидом:

"На путй сем... скрьіша сѣть мнѣ"⁵⁶.

Слышал ты о мытарсгвах⁵⁷? Так вот они! В протчем они есгь небыль. Помяни, что Библїа есть Еврейская Сфинкс⁵⁸, и не думай, будьто об ином чем, а не о ней написано:

"Яко Лев рыкая ходит,

искїй, кого поглотити"⁵⁹.

Помни, что опасное дѣло всгрѣчаться с Голїаоом. Щаслив, кому удалось раздрать Льва сего и обрѣсти в жосгком нѣжное, в горком сладкое, в лютосги Милость, в Ядѣ ядь, в Буйсгвѣ вкус, во смерти жизнь, в безчесгїи славу...⁶⁰ Но, как притча есгь: не всякому по Якову⁶¹, сіесгь по Сампсбнову, удается.

Примѣта 5-я.

О чтенїи в мѣру

Весьма помнить должно увѣгцаніе Сирах[ова] Сына:

"Мнози пресьігценїем умроша"⁶².

Затѣм, как можно, стараться в мѣру кушать, не обременяя желудка мыслей наших. Здоровой и чистой вкус малым доволен, а зассоренная Глотка без мѣры и без вкуса жерет. Длясего-то не велит Бог святить себѣ скотов, не имѣюгцих жванїя⁶³. Много жрать, а мало жевать - дурно. Многія, к тому разномысленныя чтугцїй Книги, не будет благоучоным⁶⁴.

Когда наш вѣк или наша страна имѣет мудрых мужей гаразда менѣе, нежели в других вѣках и сторонах, тогда виною сему есгь то, что шатаемся по безчисленным и разнородным книг стадам - без мѣры, без разбору, без Гавани.

Больный разных Тварей безпокоит, а Здоровый одною ядью сыт. Скугпай одно со вкусом, и довлѣет. Нѣт вреднѣе, как разное и безмѣрное. Пиоагбр, ражжевав един Треуголник, сколько насытился⁶⁵? Давид, раскусив єдину сгѣнь Ковчега, сколько просвѣтился? Даже скакаше играя⁶⁶. Ражжуй одну преславную Славу, и во многія обители Божїего сего Лабйриноа⁶⁷ отверзется тебѣ вход и Исход⁶⁸. Преславная Слава, Слово Божїе и Мысли Его есгь то же.

"Преславная Глаголашася в тебѣ, Гр[аде] Б[ожїй]"⁶⁹.

"По всей земли Слава твоя"⁷⁰.

Раскуси одну точїю, напримѣр аю Славу:

"Идѣже труп, тамо соберутся Орлы"⁷¹.

Или аю: "Птицы да умножатся на земли"⁷².

Или аю: "Слетѣша Птицы на тѣлеса растёсанная"⁷³.

Или аю: "Седмь юниц во юницах людских"⁷⁴.

Или сію: "Очи твой, яко Голубины"⁷⁵.

Или сію: "Не вѣм Орла, парягцаго к солнцу"⁷⁶.

Или: "Твоим ли повелѣніем возносится Орел?"⁷⁷ Или: "Подъях вас, яко на крилѣх Орлих"⁷⁸.

Или: "Призовет (Бог) от восток птицу"⁷⁹.

Или: "Глас Горлицы слышан в земли нашей"⁸⁰.

Или: "Да сганет Солнце⁸¹! и ста солнце"⁸².

Или: "Дондеже пришедши, ста верху, идѣже бѣ отроча"⁸³.

Или: "Вознесе Сампсбн на верх Горьї врата градныя"⁸⁴.

Или: "Возмите врата князи ваш"⁸⁵.

Или: "Врата сія затворенна будут"⁸⁶.

Или: "Да хвалим будет во вратѣх Муж ея"⁸⁷.

Или: "Се Лѣствица утвержд[ена] на земли"⁸⁸.

Или: "Желѣзо не взыйдет на главу мою"⁸⁹.

Или: "Всплывё желѣзо"⁹⁰.

Или: "Что есгь Чел[овѣк], яко помниши Его?"⁹¹ Или: "Взятся от земли живот Его"⁹².

Или: "Едйн есмь аз, дондеже прейду"⁹³.

Или: "Прейдем до Виолеема"⁹⁴.

Или: "Не изыйдеши, Боже, в силах наших"⁹⁵.

Или: "Премудрость во исходѣх поется"⁹⁶.

Или: "Возвеселися Неплбды не раждаюгцая"⁹⁷.

Или: "Созиждутся Пусгьіни твоя вѣчныя"⁹⁸.

Или: "Дгцери твоя на рамѣх возмутся"⁹⁹.

Или: "Будут царїе кормители твой"¹⁰⁰.

Или: "Приступите ко мнѣ, погублшїи сердце"¹⁰¹.

Или: "Ниже хребтьі их, и высота бяше им"¹⁰².

Или: "Узриши задняя моя"¹⁰³.

Или: "Помни послѣдняя твоя"¹⁰⁴.

Или: "Полижут персть, аки Змїеве"¹⁰⁵.

Или: "Яко Ластовица, тако возопїю"¹⁰⁶.

Или: "Бяше Ефрем, яко голуб безумный, не имый сердца"¹⁰⁷. Или: "Кто прейде на ону сграну моря и обрѣте премудрость?"¹⁰⁸ Или: "Звѣзды возаяша в хранилигцах своих"¹⁰⁹.

Или: "Сбнїя узрят"¹¹⁰. "На забрала востекут"¹¹¹.

"Глубоко сердце Человѣку, и кто познает е?"¹¹² "Вода глубока совѣт в сердцѣ Мужа"¹¹³.

"Человък насади Виноград"¹¹⁴.

"Подобает вам родитися свыше"¹¹⁵.

"Дал бы тебѣ воду живу"¹¹⁶.

"Ангел Господень возмугцаше воду"¹¹⁷.

"Иже первѣе влазяше... здрав бываше"¹¹⁸.

"Познася има в преломленїи Хлѣба"¹¹⁹.

"Змїя возмут¹²⁰. Языки возглаголют новы"¹²¹.

"Востани и ходи¹²². И вскочив, ста и хождаше"¹²³.

"Востани спяй, и воскресни от мертвых"¹²⁴.

"Даны быша Женѣ два крйла Орла великаго"¹²⁵.

Кто развяжет хоть одну связь,

В том блещит Израилскїй Глаз.

Кто премудр (тот) и сохранит сїя¹²⁶. Сирѣчь примѣтит, соблюдет, посгигнет и размыслит¹²⁷. Когда сльїшиш сїе: "Поминайте жену Лбтову"¹²⁸, не довлѣет вспомнить одно тое, что была жена у Лота. Сія такая пигца есгь гладная, тогцная, не сытосгная, худая, кратко сказать, пусгьій Колос и худая Корова от сна Фараонскаго¹²⁹ и суетьі мїрскїя. Но должно размыслить и припомянуть тое, куда ведет разумы наши сей солёный Болван¹³⁰? Что то внушает нам не вкусная и буїя ая Корова?

Не обрагцайся сердцем твоим в Содом алчныя тлѣни и суеты¹³¹, не опочивай здѣ в смертной сѣни, но в предняя простирайся на Гору с Лотом и тако тецьї, да постигнеш¹³² соль и нетлѣнную Силу тлѣни сея, и Славу воскресенїя Ея, да то, что посѣянно в тлѣніи, восганет в нетлѣніи¹³³, да воспоеш:

"Востани Слава моя"¹³⁴.

"Един есмь аз, дондеже прейду"¹³⁵, и будеш блаженный оный Странник и Пришлец, о коем вопрошает Прозорливый Варух:

"Кто прейде на ону страну моря и обрѣте ю?"¹³⁶

Сіе-то значит поминать. "Поминайте жену Лот[ову]"¹³⁷. Сирѣчь: ражжуйте, раскусите, расголочте, разбїйте и сокрушите Идола сего, раздерите Льва сего Дїавола, и сыгците внутрь его сокровенную ядь и сладкїй сот вѣчности, безвѣсгная и тайная Премудросгь Божїя, о коей Исаїа: "В сокровигцах спасенїе наше"¹³⁸.

Из двойх Есгесгв состойт Слово Божїе.

"Единою Глагола Бог, но двойное слышно"¹³⁹.

Двѣ сграны имѣет Библейное Море. Одна страна наша, вторая Божїя. На нашем Брегѣ кблосы пусгые, а коровы худыя, обон-пол же Моря и класы добры, и Юницы избранны. Наш брег и бѣден, и гладен, заморскїй же есть доброй надежды Гавань, лоно, или Залив Авраамлїй¹⁴⁰, мѣсго злачное¹⁴¹, гдѣ весь Израиль пасется и почивает, оставив на голодной сторонѣ Содбмлян.

"Кто прейде на ону страну Моря?"¹⁴²

А вот кто! "И полешу и почїю"¹⁴³.

"Аз у снух, и спах, и востах"¹⁴⁴.

Вот и Дѣвица! "Под сѣнь Его вожделѣх и сѣдох"¹⁴⁵. Почивай, душа моя, мудрая Дѣво! не бойся¹⁴⁶.

"Аще поспиши, сладосгно поспиши"¹⁴⁷.

О Раю мой, Раю! мы тебе почитаєм, но не разумѣем. Ах! с толком нужно вкушать Слово Божїе. Зубами Сына Іяковля жевать должно.

"Іудо¹⁴⁸! возлег уснул еси, яко лев"¹⁴⁹. И не дивно: Мог он ражжевать и обрѣсти себѣ сладость покоя.

"Яко Рай сладости, Земля пред лицем Его"¹⁵⁰.

И псі. оные имѣют Іудыны Зубы, о коих написано:

"Якоже Утро, разлїются по Горам людїе мнози и крѣпцы, подобны им не быша от вѣка"¹⁵¹.

"Праведник дерзает, аки Лев"¹⁵².

"Поминайте жену ЛОтову"¹⁵³.

Вся тварь есгь сѣнь привидѣнія, а Бог есть Дух Вйдѣнія¹⁵⁴. Вот тебѣ два Хвальшскаго МОРЯ¹⁵⁵ Берега! Сѣверный и Южный.

"Поминайте жену ЛОтову"¹⁵⁶.

Слышиш мрачное привидѣніе¹⁵⁷? Вспомни чрез сей мрак свѣт вйдѣнія¹⁵⁸. Осязаеш не чувсгвенный солоный Кумир, длячего чрез сїю примѣту не взойдет тебѣ на сердце Соль нетлѣнія и вкус Вѣчности¹⁵⁹? Видиш Сѣверный Берег, помяни на нем Южный невидный: "От Юга прїйдет Бог"¹⁶⁰. Уготовь Пасху. Вить здѣсь не нажиться. Не ногами прейдеш, ни Кораблем, ни Крилами. Сам Господь восхитит сердце твоє и пресгавит от смерти к жизни¹⁶¹, от буйства - в разум и Суд.

"Путь бо Господень есгь Суд и Милосгь"¹⁶².

Если взираєш на Жену сїю, почто прелюбодѣйствуеш в сердцѣ твоем¹⁶³? Почто почити на плоти и крови ея мыслиш? Длячего не размыслиш, что плоть и кровь нѣсгь Царствїе небесное¹⁶⁴, нѣсть покой и сладость, но мертвый сей Болван, сѣнь и привидѣніе, а ая Примѣта ведет тебе к мѣткѣ своей, к Мужу своєму, дабы не с нею, но с ним тебѣ почить и насладиться: "Потребил єси всякаго любодѣюгцаго от тебе"¹⁶⁵.

Развѣ ж велйкое есгь нѣчтось Муж ея Лот? О друг мой! Когда Сын Авраамль¹⁶⁶, велик есгь Человѣк Христос, тогда Его ж Братанич Авраамль, малое ли нѣчтось тебѣ мнится быти? О всем родѣ сем дерзновенно скажем: "Род же Его кто исповѣсть?"¹⁶⁷ Лот есгь оный Человък, о коем написано:

"В воню Мѵра твоего течем"¹⁶⁸.

За ним-то чистьія Дѣвы текут из сѣвернаго Брега на Гбры Кавказскїя, да упїются и почїют:

"Упїются от тука Дому твоего"¹⁶⁹.

Лот есть одного рода с Смѵрною, аесть тук или клей из Ароматных древ. Вот Премудрость Божїя! "Яко Смырна, издах благовонїе"¹⁷⁰.

"Смѵрна и Стакти, и каая от риз твоих"¹⁷¹.

Еллинскїй глас Стакти¹⁷², а Еврейски Лот¹⁷³. СтАкти - не благій ли Дух? а Дух благій не то же ли, что Бог? Шабаш? Здѣсь почїем!

..."И полешу, и почїю"¹⁷⁴.

"Господь пасет мя"¹⁷⁵. "На мѣсгѣ злачнѣм всели мя"¹⁷⁶.

"Помин [айте] жену ЛОтову"¹⁷⁷.

О жена, жена! Ты и горесгь, и сладость моя. Живиш и умергцвляеш... Если бы мы тебе так любили, как твой сладчайшїй Муж Лот, якоже и Христос Церковь свою, никогда бы мы не разлучали, яже Бог сочета¹⁷⁸. Тайна ая велїя есгь...¹⁷⁹ А нынѣ холодно и несмысленно любля, а безтолково и безпамятно поминая тебе, не вспомним о Мужѣ твоем, раздѣляя не-раздѣлную Двоицу и забыв Совѣт Божїй: "Сыне Человъч, да не сотворити чад по плоти"¹⁸⁰.

И невозможно, чтоб ая Ева не вкусила смертных плодов и не породила Чад в погубленїе¹⁸¹ тогда, когда сганут с нею амуриться подлыя, плотоядныя и Хамскїя оныя сердца, кой описанны так:

"Полйжут персть, аки Змїеве, плѣзугце по земли"¹⁸².

"Увѣждь, яко пепел сердце их, и прелгцаются"¹⁸³.

"Врази его персть полйжут"¹⁸⁴. "Смерть упасет их"¹⁸⁵.

"Яд Аспидов под усг[нами] их"¹⁸⁶. "Гроб отверсг Горт[ань] их"¹⁸⁷.

"Изми мя, Господи, от чел[овѣка] лук[ава]"¹⁸⁸. "В сердцѣ и в сердцѣ глаголаша злая"¹⁸⁹. Как так? А вот как! Принесли с собою злосгь в сердцѣ своем, затѣм не нагили доброты и в сердцѣ жены Лбтовы, кромѣ глаголов потопных и языка Лсгива¹⁹⁰, с коим пришли. До доброты же оныя, яко сокровенныя, не добрались:

"Вся слава Дгцере Царевы внутрь"¹⁹¹.

И се-то ті, Содбмляне, бродягцїе по окблицам Града.

"Преславная Глаг[олашася] в тебѣ, граде Божїй"¹⁹².

"Марія соблюдаше вся глаг[олы] в сердцѣ своем"¹⁹³.

Да как же им и найтить? Вить "глубоко сердце", а паче оному Человѣку¹⁹⁴: "Взятся от земли живот его"¹⁹⁵. А их дѣло ползать и кушать Землю вся дни живота своего¹⁹⁶. Смерть им - хлѣб, а Мати - ночь.

"Взалчут на вечерь и обыйдут Град"¹⁹⁷.

"Проклят ты паче всѣх скотов!"¹⁹⁸

"Проклят Ханаан Отрок!"¹⁹⁹

"О несмысленная и Косная сердцем!"²⁰⁰

"Поминайте жену ЛОтову"²⁰¹.

О прекрасная моя и Благословенна в женах Неплбды²⁰²! Не могу в сытость намыслиться о тебѣ, толь сладка мнѣ память твоя, память Лбтова. Седмь мужей и 7000 имѣла еси и нынѣ имѣеш, но всѣ Прелюбодѣи, кромѣ Сына Товйтына, а Рафайлова Друга Товїи. Сей накадил Невѣстник и Ложницу твою Ѳиміамом и благоуханным Чадом²⁰³, восходягцим от сладчайшїя Памяти о Мужѣ твоем, да "в память вѣчную будет Праведник"²⁰⁴, преспал с чистою Невѣсгою не зазорно и цѣломудренно, внѣ Бѣсовскаго идолскаго смрада, обрѣтшш, как в рыбѣ печбнку, внутрь Царскїя сея Дгцери Славу ея, Касїю и Стакти в ризах ея²⁰⁵; воздвиг чада не в рабство, но в свободу²⁰⁶, кой не от похоти Женскїя, ни от похоти Мужескїя, но от Бога родишася²⁰⁷, как здѣлал оный Пророк:

"От днесь дѣти сотворю, яже возвѣстят правду твою, Господи, спасенїя моего"²⁰⁸. "Аз уснух.. ."²⁰⁹

Скажите мнѣ, кто у вас человѣк, бояйся Господа²¹⁰? Кто? Не Ханаан отрок²¹¹ и хлбпец, но прямой Муж оный:

"Господь с тобою, Мужу сильный"²¹².

Есть ли кто из числа оных мужей?

"Мужїе, любите своя жёны"²¹³.

"Аз же глаголю во Христа и во Церковь"²¹⁴.

Так возлюбите со мною Неплодяшую сію.

"Возвеселися, Неплоды, не раждающая!"²¹⁵

Если ж сїя не нравится, кромѣ Ея, суть множайшїя дщери Царскїя. Кїя? А вот оныя! Іудйѳ, Руѳь, Рахиль, Ревёкка, Сарра, Анна, мати Самуйлова, Любезная Давиду Авигёа, Далйда Сампсбнова, Ѳамарь, Есфирь, а Еву ты забыл? и не читал ли ты, что Ангелы Божїй амурились со дщерьми человѣческими²¹⁶? Сіи-то Дѣвочки согрѣвали старость Давидову²¹⁷. С тѣми же любился и Сын его, и во одной хвалит всѣх в концѣ Притчей²¹⁸. Всѣ сїя жёны амурятся и раждают не на долних Сѣверных Брегах и полях, но на Горних стремйн Черкёских верхах²¹⁹, в безпечных мѣстах райских; и о сих-то Еленйцах сгязует Бог у Іова:

"Агце уразумѣл еси время рожденїя Коз,

живущих на Горах каменных?"²²⁰

Там-то обновляется орляя юность Давиду²²¹. Возрасгают новые рога и ему, и Козам. Там и Евангелскїя Еленйцы: Елисавет и возшедшая в Горняя Марїам. Туда же поднята Петром и Тавйѳа, сирѣчь сёрна, сайгак²²². Туда отсылает Ангел и Мироносиц. Кратко сказать о всѣх: да не расглится Дѣвсгво их²²³.

"Даны быша Женѣ два крила Орла великаго"²²⁴.

"Поминайте жену ЛОтову"²²⁵.

Что ж ты думаєш, о Амурник мой?

"Не суть совѣты мой, якоже Совѣты ваши"²²⁶.

Знай, друг мой, что Библїа есгь Новый МІР и Люд Божїй, Земля живых²²⁷, Страна и Царство Любви, Горнїй Їерусалим, и, сверх подлаго Азїатскаго, есгь Вьішнїй²²⁸. Нѣт там вражды и раздора.

Нѣт в оной Республикѣ²²⁹ ни старости, ни пола, ни разнствїя. Все там общее. Общесгво в любви. Любов в Богѣ. Бог во общесгвѣ. Вот и Колцо вѣчности²³⁰!

"От человѣк de не возможно"²³¹.

Брось думать, что Ева сгаруха или чужая жена. Сій думы суть от Берегов Содом лянских²³².

"Грозд их грозд желчи"²³³.

Сей-то корень выспр прозябает, многих оскверняя²³⁴. И не многїе ли осквернились, начитав Лбтово пїянство²³⁵? "Вся убо чиста чистым"²³⁶.

"Но осквернися их ум и совѣсть"²³⁷.

Плюнь на бабскїя и дѣтскія сказки, не вѣрными Чтецами и на ложь плотоядными Зміями отрыгаемую, растлившими Еву, обращающими лукавое своє воспять в Содом Око, на свою Блевбтину²³⁸.

"Взалчут, яко Пес"²³⁹.

А ты, друг мой, поспѣшая и не осматриваясь ниже в право и лѣво²⁴⁰, иди в Горняя со тгцанїем, куда тебе зовет не обманщик Змїй, но прозорливый Захаріа:

"О! О! Бѣжите от земли сѣверныя"²⁴¹, и Исаїа:

"Отсгупите, отсгупите, изыйдите отсюду"²⁴².

"Прїйди, да покажу тебѣ суд Любодѣйцы великїя"²⁴³.

"Яко от вина яросги любодѣянія своего напои вся языки"²⁴⁴. "О Граде кровей! весь лживый, полн неправды...²⁴⁵ Глас бичёй, и Глас труса Колёс, и Конника текуща, и Колесницы шумяігдя...²⁴⁶ Открыю задняя твоя к лицу твоєму и покажу языком срамоту твою, и царьсгвам Безчесгїе твоє...²⁴⁷ Положу тя в Притчу. Возвергу на тя огнушенїе по нечистотам твоим"²⁴⁸. "Паде, паде Содом"²⁴⁹.

"Поминайте жену ЛОтову"²⁵⁰.

Но, о друг ты мой! Прежде приберись и уготуйся для Синайскїя Оныя Горьі, сладким дымяггцяся оным дымом нашего Лота: "Христово

Благоуханїе есмы"²⁵¹.

Пожалуй, будь мудрою дѣвою, если хочеш быть в Канѣ Галилейской и преображеннаго из огнушенных сих (мочащих к стѣнѣ Град ской²⁵²) псов урыны, и жезлом Мойсейским услажденнаго насладиться М^СТА. Заплачь, о Іеремїе, яко "Оскудѣша добрыя Дѣвы"²⁵³.

Но ты веселѣе воспой, о Исаїе:

"Свѣтися! свѣтися, Горнїй Граде!"²⁵⁴

"Возведи окресг Очи твои и виждь"²⁵⁵.

"Се Дщери твоя на рамѣх возмутся!"²⁵⁶

"Кїи суть? иже яко облацы летят и яко Голубы со птенцы ко мнѣ"²⁵⁷. "Отверзутся врата твоя присно²⁵⁸. Преложится к тебѣ богатство морское...²⁵⁹ Радуйся, пусгьіня"²⁶⁰. "Кто дасг мнѣ Крилѣ? и полещу..."²⁶¹

Да как же тебѣ к веселью оно му и к Горнему добраться Браку? Как приступить к неосязаемому Кавказу? и взлетѣть на сгремины его?

"Положу стропотная Его в Гладкая"²⁶².

"Дам им путь нов, и пойдут"²⁶³. Кїй ПУТЬ? Никогда ты его не узнаєш. Как же? Скажу. Если кто не рожден Породою с вышней оной Страньі, не может найтить онаго путй и взойти в Горняя. Молчи мнѣ с глупым вопросом Никбдимским²⁶⁴. Плоть, трижды рожденная, есгь одна грязь и один тот же перстный Болван. Но нужда в том, да скудельная твоя природа зачнет, прїймет и вмѣсгит, как нива зерно, горнїя Порбды и новых людей Свмя. Слушай! сѣмя сѣемое по роду²⁶⁵, слышь! по высокому оно му роду. "Род его кто исповѣсгь?"²⁶⁶. Вот тогда-то рожденное от Духа есгь второе, новое и инородное, сверх от плоти рожденнаго, сказать Мойсейским штилем: "Человък - ЧЕЛОВЪК"²⁶⁷, сирѣчь Душевный вкупѣ и Духовный, не всѣм знакомый: "Аз, который говорит, от вышних есмь, вы же от нижних есте"²⁶⁸. Вот в чем, повторяю, нужда! Чтоб из навбзной твоей кучи блеснул Алмаз²⁶⁹, а от пѣщаной твоей Горьі откатился оный краеуголный Камень²⁷⁰, дабы Болото и Грязь твоего трупа прорасгила Бьілїе травное, вьіпущающее сѣмя по Роду Божественному²⁷¹. Дабы полевые и дубравные Крыны и благовонные Шьіпки произникли из земли и сверх земли твоей. Да кости мертвыя твоя прозябнут, яко трава²⁷², и созиждется сгѣнь тѣлишка твоего, и Пустыня твоя вѣчною в роды родов²⁷³. Сіе-то есть второй раз родитись, сирѣчь свышше, и обрѣсти в себѣ то, что быть никогда не начинало, но ты глухо только слышал о том без всякаго вкуса, а на сердце тебѣ оно не всходило, и ты того не чаял, ни думал о том, а если думал, думка твоя похожая была на беззубаго младенца, обращаюгцаго во устах своих самый благородный из Соломоновских Вертоградов Орѣх, но не по Зубам своим.

Естли же кому пришло время и удалось раскусить самаго себе, сей в горницѣ своей и на мысль не восходившее, паче надежды вырыл Золото кое? Оное:

"Злато оныя Земли доброе, и тамо Аноракс"²⁷⁴.

"Радуйтеся со мною"²⁷⁵.

Тогда сердце дѣлается доброю нивою, падает и прїемлется Въчности Зерно, а плоть, как поле цвѣтами и как сухая в кустах палица, процвѣтеніем весенных вѣтвей²⁷⁶, будьто Орѣх, наполняется Зерном оным: "Аз есмь хлѣб животный"²⁷⁷.

"Аз Ці!'1)1 полнїй и Крьін удольнїй"²⁷⁸.

"Изнесе Земля Бьілїе травное"²⁷⁹.

"Цвѣты явишася на землѣ"²⁸⁰.

Во время оно²⁸¹ свьішше второе рожденны бываем чистою Дѣвою, заченшею и вмѣстившею Онаго, Кто есть точїю Едйн и едйн Свят.

"Се Раба Господня!"²⁸²

"Господи, во чревѣ зачахом и поболѣхом, и родихом Дух спасенїя твоего"²⁸³.

"Слово Плоть бысть и вселися в ны"²⁸⁴.

Разумѣй же мнѣ и памятуй от нынѣ Богословское созданїе Человѣка онаго: "Созда БогЧеловъка"²⁸⁵.

В Горней Республикѣ²⁸⁶ все новое: новые Люди, нова тварь, новое твореніе. Не так, как у нас под солнцем, все ветопіь ветошей и суєта суетсгвїй²⁸⁷.

"Вся дѣла Его в вѣрѣ"²⁸⁸.

"В творенїих руку твоєю поучахся"²⁸⁹.

"Творяй Ангелы своя, духи" (духами)²⁹⁰.

"Сотворю, и кто отвратит?"²⁹¹

Слушай же! да напишется сїе Перстом Божїим на сердцѣ!

"Сотворенїе Человъка єсть то второе рожденїе".

Оно бывает не тогда, когда Содомскїй человѣк из плоти и крови, и будьто из бренїя и грязи Горшок, зиждется²⁹², слѣпливается, образуется, изваяется, сгоит, ходит, сидит, машет; очи, уши, ноздры имѣет, шевелится и красуется, как обезьяна; болтает и велерѣчит, как Римская ЦытЁРІА²⁹³; чувсгвует, как Кумир; мудрсгвует, как Идол; осязает, как преисподнїй Крот;

щупает, как Безокой; гордится, как Безумный; измѣняется, как Луна; безпоконтся, как Сатана; паучится, как Паучина; алчен, как пес; жаден, как водная Болѣзнь; лукав, как Змїй; ласкав, как Крокодыл; посгоянен, как Море; вѣрный, как вѣтер; надежный, как лед; рассыпчив, как прах; ищезает, как сон... Сей всяк человѣк ложный²⁹⁴: сѣнь, тма, пар, тлѣнь, сон.

Когда ж бьіваєт прямое сотворенїе человѣку?

Тогда, когда второе рожденїе. Не дивись сей Славъ и сему Слову: "Подобает вам родитися свьшшіе"²⁹⁵.

Бренный кумир ограничен, заключаем тѣснотою. Духовный же Человък есгь свобод. В высоту, в глубину, в широту лѣтает безпредѣлно. Не мѣшают ему ни гбры, ни різки, ни моря, ни пустьіни²⁹⁶. Провидит отдаленное, прозирает сокровенное, заглядает в преждебывшее, приникает в будугцее, шесгвует по лицу Окїана, входит дверем заключенным²⁹⁷. Очи Его голубины²⁹⁸, орлїя крйла, еленья проворносгь, львиная дерзосгь, гбрличина вѣрность²⁹⁹, Пеларгова благодарносгь³⁰⁰, агнцово незлобїе, бысгрота сокблья, журавляя бодросгь³⁰¹. Тѣло Его - Адамант, Смарагд, Сапфир, Іаспис, Ѳарсйс, Крйсгалл и Аноракс. Над главою Его лѣтает седмица Божїих Птиц: дух Вкуса, дух Вѣры, дух Надежды, дух милосердїя, дух Совѣта, дух прозрѣнія, дух Чисгосердїя. Глас Его - глас Грома³⁰², не чаянный, как молнія и как пгумяігцй Бурный дух.

"Идѣже хогцет, дышет"³⁰³.

Господи! Сей ли есть Человък оный, коего ты помниши³⁰⁴, поставив Его над дѣлами рук твоих³⁰⁵? Люба тебѣ память Праведника сего³⁰⁶. Мило поминать Его при женѣ Лбтовой. Хогцеш положить и на наше сердце Имя и память Его³⁰⁷. Сего ради низвел еси Его пред очи наши, одѣтаго в болванѣюгцую кожу нашу, да прославиш у нас и Сына и тогожде Брата твоего, низпосланнаго на Спасенїе наше. Но мы не угадали и, вмѣсто Его самаго, раздѣлили себѣ ризы Его по модѣ Пентефрїевой жены³⁰⁸. А мода сїя оттуду, что Содбмляне одно осязают осязаемое, лишенны Ісааковой догадливосги, обоняюігця от Сына своего ризы благоуханїе ЛОтово³⁰⁹. Сею модою мы прелыценны: ни Лота, ни жены Его не узнали. Сего ради ая Безплодная прямо неплбды нам была, когда мы со Исавом на Содомском полѣ ловитвою забавлялись, не на Горах со Іаковом³¹⁰, забыв совѣт Пророка Наума: "Не осяжется ловитва"³¹¹.

Слушай! "О Граде Кровей! Не осяжется Ловитва"³¹².

"Видвх, и се Муж Един"³¹³.

"Взятся великолѣпіе Его, превышше небес"³¹⁴.

"Помьшіленїя сердца Его в род и род"³¹⁵.

Вот тебѣ второе рожденїе и прямое сотворенїе!

"Дух СвятьіЙ снїйдет на тя..."³¹⁶, сирѣчь неосязаемый, вторый, новый, вѣчный, словом регци:

"Послѣдній Адам в Дух животворягц[ь]"³¹⁷.

Когда "вся дѣла его в Вѣрѣ"³¹⁸, тогда и Человѣк, Богом сотворенный, есть неосязаемый. Дух Духа творит. "Рожденное от Духа Дух есгь"³¹⁹. Слѣпота

Содбмская, своє рожденное от плоти, осязает, в даль не простираясь. Но Ісааковская Вѣра, осязая Сыновнюю ризу³²⁰, обличает не видимое, сверх осязаемаго, и при глухом болванѣ, в плотских очах болванѣющем, возводит Голубиное Око на Нвчтость превосходящее, а присовокупляя к подлым и гнилым мыслям вьісокїя и прозорливыя, насьіщаюгцїя сердце, мысли, будьто высоко-высоко востекшїя и на пространсгвѣ Горних небес Гуляюігдя, приманывает к поверженному сему стерву брлїя птенцьї, сбколы, крёчеты, враны, дабы не пожерла, как во снѣ Фарабнском, худая стервяга Содбмская ЧИСТЫЯ и избранныя Юницы³²¹ и Дѣвы Премудросги Божїя, но вмѣсто того мертвенное животом, а смрадная Содомска пища да будет пожерта Славою нетлѣнною, Силою Воскресенїя и высокими Въчнаго Мыслями, будьто бы свышше налетѣвшими Орлами. Вот! "Идѣже труп, тамо соберутся Орльі"³²², Герб Наперсников³²³. Вот что есгь! "Птицы да умнож[атся] на зем[ли]"³²⁴.

Разумѣеш ли нынѣ de: "Призовет от восток птицу"³²⁵? Или de Соломоновское: "Око, ругающееся Отцу и досаждающее Матерней Старости, да избодут вранове и Орлїе Птенцьї"³²⁶. "Яко Орел, покры Гнѣздо своє и на Птенцьі своя вожделѣ"³²⁷.

Сей Гбрскїй Орел перераживает нас, творяй из плоти Духы своя³²⁸, из не-сущих сущими³²⁹, из скотов и Звѣрей Человѣками, зародившись в Болванѣ нашем, как в Орѣхѣ и кблосѣ Зерно, а в Ягодѣ винограднѣй Сот сладкаго Мусга.

"Закон твой посредѣ чрева моего"³³⁰.

"Посредѣ вас сг[оит,] Егоже не вѣсте"³³¹.

"Се Дѣва во чревѣ прїймет"³³².

Не из сгороны Он приходит и не из плотских сплочивается Плїоток, Въчный, Цѣлный, но в нашей же Плоти, будьто Свѣтозарная Искра в кремешкѣ утаеваясь, напослѣдок во время своє³³³, как Крын из нивы и как в безводнѣй пусгынѣ источник, является. Его точно прообразует³³⁴ оный Райскїй Родник:

"Источник исхождаше и напаяше вся"³³⁵.

И в аю точно Мѣть пущает Исаіа сгрѣлу слѣдуюшую:

"Кости твоя утучнѣют и будут яко вертоград напоённый и яко источник, емуже не оскудѣ вода...

Кости твоя прозябнут, яко трава, и разботѣют, и наслѣдят рбды родов. И созиждутся пустыни твоя вѣчными, и будут основанїя твоя вѣчная родом родов. И прозовешися Здатель Оград, и сгези твоя Посреди упокоиши"³³⁶.

Задивилась, услышав о сей водѣ, Самарянка. Просит ея от учителя³³⁷, возжелав ея с Еленем Давидом.

"Кто мя напоит водою?"³³⁸ не Содомскою, но от вертепа Виѳлеёмскаго, от Росьї, высбт и красот Іосифовых³³⁹, от Гор Аермбнских, сходящїя на браду Аарбню и на всѣ отрёбы плотскїя³⁴⁰, да собудется во благое: "Рі'жп от чрева его потекут"³⁴¹.

При сем Человѣкѣ ищезает в нас слѣпота и насморк, а нос, ей! обонянїе и догадливое оное Исааково чувсгво, могущее обонять Лбтово Кадило, дѣлается високим, как Соломбновска Пирамйда, просто скажу, Библїа, до которой Он, как до Родственницы своей, говорит: "Внїйдох в вертоград мой, Сестро моя, невѣсго"³⁴². "Кто сей, скрываяй от мене совѣт, содержай же Глаголы в сердцѣ? Мене же ли мнится утаити?"³⁴³

Сей Муж, зачатый от тебе, чисгыя Дѣвы, без мужа; рожден же, а не сотворен от Бога без Матере: Дух от Духа, Свѣт от Свѣта, осгавляет вас, Родителей своих, и прилѣпляется женѣ своей³⁴⁴, сей сугцїй Лот вскричав от радосги:

"Се нынѣ плоть от плоти моея"³⁴⁵ и, будьто вино в Чашу изливается, да будут оба в єдино³⁴⁶.

"Отверзи мнѣ, Сестро моя"³⁴⁷.

"Брата ая затворенна будут и, кромѣ Его, ни для кого, яко смертны суть, не отверзутся"³⁴⁸.

Вот кто отверзает нам путь в Горняя!

"Вѣм Человъка³⁴⁹, прошедшаго небеса"³⁵⁰.

Он не только на неприступныя прямо верхи Гор Кавказких, но на небо, даже до Сатурна, и в самое солнце восходит и нисходит. Не думай:

"Како сей глаголет, яко с небесе снїйдох?"³⁵¹

"Не ропгците между собою"³⁵². "Аз есмь Дверь"³⁵³.

"Поминайте жену ЛОтову"³⁵⁴.

А когда прекрасное de Отроча Еврейское³⁵⁵ задушится или потопом Змїйньїх блевотин³⁵⁶, или Злобою Иродскою, тогда не только Рахйль и Іудйо осгается вдовою, но и всѣ Дгцери Іерусалймскїя рыдают, лишенны жениха и брачных одѣяній³⁵⁷. Не думай, будьто плач Іеремїин смотрит на нижній Град, а не на вьішнїй Библейный, на Мать нашу. "Да плачуся день и ногць"³⁵⁸. "Яко отьяся от Дщере Сібнской вся Лѣпота Ея"³⁵⁹. "Любодѣйсгвуют вси"³⁶⁰. Тогда-то прекрасная ая Невѣсга тоскует, мечется, бѣгает, ищет Его: "Взысках Его и не обрѣтох его"³⁶¹. Напали, де, на мене Содбмляне, сгѣнь осязающїе. Били мене, поязвили мене; довольны негодяи аи негодные тѣм одним, что содрали с мене одежду, раздѣлили ризы моя между собою, но не обоняли из риз Моих, сладости и желанїя моего, Крына моего, благоуханнаго Мѵра, Жениха моего, ЛОТА.

Отсгупите от мене в пламень и жупель Содомскаго сладосграсгїя вашего, о любодѣи³⁶²! Бѣжите от мене, землеядные Змій, Псы, мочаггце к сгі.ігі, Град ской³⁶³, плотожадные Звѣри, вёпри дубравные. Жрите тернїе и волчёц³⁶⁴: вот по губам вашим Салат! Райскїй Шьіпок не для ваших ноздрей. Зубы ваши Агарины, очи Лїиньї³⁶⁵, уши Аспидовы, ноздри и нос свинной и дурен, не могупцй слышать Духа Божія ни в Райских Цвѣтах, ни в Святѣм святьіх, ни в сголпѣ облачном, ни в сголпѣ солёном, ни в Пирамйдѣ Ливанской...

"Смотрях одесную и возглядах и не бѣ знаяй мене"³⁶⁶.

"Воззрѣх, и се не бѣ Человъка"³⁶⁷, и не видѣх Мужа, "псі, уклонишася в Содом, неключимы быша до единаго"³⁶⁸.

Гдѣ ты, о человѣче-человѣче? Яви мнѣ зрак твой и услышан сотвори мнѣ Глас твой³⁶⁹, яко уязвленна есмь Любовїю³⁷⁰ чистою, нетлѣнною, цѣломудренною. Изведи из темницы Содбмскїя. Освободи твоего Братанича от плѣни, вѣрный человѣче Аврааме, да йдем в Горняя со тгцанїем³⁷¹ и там, на Горнем Мѣсгѣ, насладимся, новые люди, новаго вина и почїем.

"Поминайте жену ЛОтову"³⁷².

Умѣйте, друга мой, поминать жену ЛОтову.

Когда в Божїих Книгах читаєш: пїянсгво, наложничесгво, кровосмѣшеніе, амуры и подобное, не мѣшкай на Содомских сих улицах, но проходь, не задумываясь на них, и на пуги грѣшных не сгой³⁷³. Вить Библїа не к сим улицам, а только чрез сїи улицы ведет тебе в Горнїя сграны и Чисгый край, не в плотскїя Мудрованїя, и исходит к вѣчному. Библїи нѣт нужды до Брюха, до нижняго сего нашего Бога³⁷⁴, ни до Брака, ни до Царя плотскаго. Она вся в вышнем Богв. Неужель ты и в сем не слышиш вкуса словѣ?

"Премудросгь во исходѣх поется"³⁷⁵. Или: "Не упивайтеся, но

бесѣдуйте в проходѣх"³⁷⁶, сирѣчь в Пасхах. Ей! сїя Лбтовска Басня издревле портит чтецов, с не омытыми их руками и ногами, раздражая в них плотоугодїе, и на ее-то перстом показывает Павел, чтоб не упивались вином, но под видом вина напивалися бы Духа Божїя³⁷⁷ и вина новаго Завѣта, не Содомскаго. Вот причина омьітїя ног пред таинсгвенною вечерею³⁷⁸! Также и Мойсей Израиля приуготовляет к яденїю Пасхи³⁷⁹, дабы в путническом Маскарадѣ, опоясанны, сгоягце, и в шляпах, и со жезлами Пасху вкушали. А что значит ая Церемонїа? То, что Библїа есгь ПАсха, Проход, Переход, Исход и Вход.

Что же далѣе? То, что Бїблїа есгь Книга и Глагол, завѣгцанный от Бога. Ба! Да сїе, ты мнѣ говориш, и бабушка знает. Так ли? Так точно. Знает сїе всякая дура. Так теперь от уст твоих же сужду тебе³⁸⁰. Длячего ты не сидиш дома, когда сей день не твой работный есгь, но Суббота Господеви и Богу твоєму³⁸¹? На что ты из твоего гнуснаго домишка дрянь и рухлядь таскаєш в субботы, в покой, в чертоги, в Горницы и Обители Божїя? За чем суешся с твоєю Бѣдностью и смрадом во Град Вышняго? Забыл ты то, что и бабы знают? Не пришло на память, что Библїа есгь храм Вѣчнаго Славьі, а не плотскїя твоея дряни? Длячего ты там находиш пїянство, мотовсгво и твой амуры? Не de ли есгь осквернять Субботу, преблагословенную сїю Субботу³⁸²? Ей! оскверняеш, когда вводиш рабское иго и тяжкую работу в Страну совершеннаго Мира и Свободы. Пожалуй, уцѣломудрись. Иззуй твой сапоги дома, омый руки и ноги, осгавь твоє все тлѣнное и переходь к Божественным. ПАсха! К сему переходу Библїа тебѣ есгь и Мосг, и Лѣствица. Пасха! Там тебѣ воздасгся вмѣсго тлѣнія все нетлѣнное. Пасха! Вкусиш, чего око твоє не видѣло и на сердце тебѣ не всходило. ПАсха! Если она бьет тебе в ланиту, оборотись второю³⁸³, южною стороною к ней Моря. Пасха! Если благое воздаєш Ей за благое, не великая еще благодать в тебѣ.

И заблуждаемый Чтец то же творит. Но если злое тебѣ представляет, а ты вмѣсто того нашол ей благое, тогда-то ты сын Вышняго и ая-то есгь Пасха. Представляет ли тебѣ и похваляет в Лоті, пїянсгво? Помяни, что наше пїянство злое, а Божїе доброе. Пасха! Мати твоя Библїа ничего не хулит, кромѣ твоего, и ничего не хвалит, кромѣ Божїего. Пасха! Хвалит ли Змїя? "Будите хитры..."³⁸⁴ Помяни Премудрость Христову. Он сам Змїй есгь. Пасха! Совѣтует ли все продать, а купить нож³⁸⁵? О младенец! не поминай о твоем ножѣ. Сей есть Оный Кинжал, коим сквозь брюхо пронзил внук Аарбнов Фйнеес Израилтянина, блудодѣйсгвующаго с Мадїанкою, - одним ударом и его и ее³⁸⁶.

О чтецы мой, чтецы! Да дасть вам Господь мой Кинжал сей! дабы Лбтовы жены сея, с безчисленными любодѣйствующія, пресѣкся яд и вред. Да пронзит ложесна блудницы сея даже до костей и мозгов ея тончайшїй восгрёй силы и Духа Божїя! Пасха! Величает ли Она пред тобою Солнце, Луну, Звѣзды, радугу, цвѣты, травы, древа, птицы, рыбы, человѣка -властелина всѣх тварей оных, в свѣтлой Господней Седмиць созидаемых? Пожалуй, онѣмѣй на время с подлым твоим Мїром и со всѣми смертными смертных писателей Коперниканскими Сйсгемами. Оставь сей весь физьіческїй гной и Мотылу буйным и насмбркливым дѣвам. А сам кушай со Іезекїилем благоуханный Опрѣснбк³⁸⁷ и сытостную МАННУ свягценныя Пасхи Божїя, преходя от Земли к небесным, от осязаемых к неосязаемим, от нижняго, тлѣннаго, в Мір ПЕРВОРОДНЫЙ. Пасха! Повели так, как Навйн Іисус, и скажи солнцу: "Останься в твоем мірѣ. Теперь ты мнѣ не нужное. Я йду к Солнцу лучшему тебе. Ты питаєш, просвѣгцаеш и согрѣваеш раба моего, плотскую Сйстему. Но оное не-вечерьнее Солнушко самаго мене, мой Центр, мой Мьісли, мою сердечную Бездну, ничем видимым и осязаемым неудовляемую и не-укротимым волнуюгцуюся свирѣпыя жажды бѣшенсгвом, ширшую всѣх Коперниковых Мїров, насыгцает, услаждает, утишает и утѣшает полно".

Пасха! "Да станет солнце на западѣ!"³⁸⁸ Да воззрит сердце твоє на новый Свѣт, воззванный из тмы и мрака, из солнца вечерняго, возаявшїй над ширшею небес Бездною сердца твоего. Да памятует память твоего сердца, чего не видит твоє тлѣнное Око! Господи, что есгь Свът твой, напоминаемый нам западнаго солнца монументом? Скажи мнѣ. "Скажи мнѣ, Господи, кончину мою и число дней Моих, кое есгь? да разумѣю"³⁸⁹. Открой мнѣ, на кїй Конец ведет нас и куда сей день наш, de солнце наше? Развяжи мнѣ, кое есгь и что значит число дней наших, число Седмицы, бѣдныя сея Седмицы дней наших сих?

"И бысть вечер, и бысгь Утро..."³⁹⁰

О не-смысленные! Коль ми кбсны³⁹¹ и тупы в разумѣнш Пророческих Пѣсней! Но сей ли есгь преподобный Образ, чтоб изобразить преподобнаго Мужа? и чтоб поставить всемїрное сїе око монументом не-дремлюгцаго Ока? Сей есгь оный Муж:

"Господи! Что есть Человѣк, яко помниши Его?"³⁹²

Пророки уподобили Его нашему солнцу. "Чг./К)І’> Ы< суетѣ уподобися"³⁹³. Не горнее ли Царство Библїа? Не он ли Царь блаженныя Страны живых³⁹⁴? Не Ему ли власть на небеси и на земли³⁹⁵? Не он ли Судія над дѣлами рук Божїих? Не он ли Начало и Кончина всея Библїи? Не Он ли в солнцѣ положи селенїе своє³⁹⁶? Одѣяйся свѣтом его, яко ризою³⁹⁷? Не Он ли пядїю измѣрил седмицу дней наших³⁹⁸? Не Он ли Премудросгь, создавшая себѣ дом сей седми-пирамйдный³⁹⁹? Не Его ли поет солнце, и пѣснь оная: "Пребудет с солнцем"⁴⁰⁰? Его-то небеса проповѣдуют⁴⁰¹, Ему-то Слава в вышних⁴⁰² сих фигурах. Он-то есгь День, исгочник вѣчности, ни в высоту, ни в глубину, ни в широту не-ограниченныя, наполнившїя и носягцїя всяческая до послѣднія жилки и волоса. Сему-то Дню, Дневи великому и дивному, наш день отрыгает Глагол и слово Благо⁴⁰³. Сей наш День есть Икбна и Картина, есть Образ Дня онаго, море и Кит, Іону отрьігаюгцїй.

"Се вам знаменіе"⁴⁰⁴. В сих солнечных ризах, в сей плагцаницѣ и пеленах обрящете Младенца, краснѣйшаго всѣх сынов⁴⁰⁵, Сына онаго:

"Дондеже пригледіли, ста верху, идѣже бѣ Отроча"⁴⁰⁶.

Се благовѣствую вам радосгь велїю⁴⁰⁷! Благовѣсгвую от ветхаго дня Новый, от плача вѣчную Радость⁴⁰⁸. Вострубите, небеса⁴⁰⁹! Благовѣстите и вы, друга мой.

"Благовѣстите День от дне"⁴¹⁰.

Возрадуемся и возвеселимся в сей день⁴¹¹. Не в худую сторону завело ты нас, о солнце наше! О ты, огненный Херувиме! Колеснице нашего новаго Человъка. Довезла ты нас, колеснице Божїя⁴¹², туда, куда довела Волхвбв Звѣзда. Протчїе на сей Колесницѣ не сыскали ничево, кромѣ физыческаго блата и своея плоти. Сами на ней сѣли и на конях ея, будьто на твердом чем. Затѣм и погрязли в огненном сем Морѣ солнечном, в Содомском сем огнѣ и жупелѣ. Мы же, призвав Имя Божїе и Онаго Исаина Человъка:

"Царя со славою узрите, и Очи ваши узрят землю издалеча"⁴¹³, добрались с Израилем до Гавани, до твердой Гавани Южнїя сгороны, оставив Колеснице-гонителей со всадниками их во потопѣ вод многих⁴¹⁴, воспѣвая Господу нашему пѣснь побѣдную⁴¹⁵.

"Сіи на Колесницах, а тѣ на Конѣх"⁴¹⁶.

"Погрязоша, яко Олово в водѣ"⁴¹⁷.

Оставайся ж ты колесница себѣ! Теперь ты не нужна, когда довезла к тому, кому имя ВостОк⁴¹⁸, и довела нас туда, "Идѣже бѣ Отроча"⁴¹⁹. Он тебѣ велит:

"Да сганет солнце⁴²⁰! И ста солнце"⁴²¹.

Вот так-то подобает вкушать Пасху и во исходѣх насыщаться Премудрости⁴²², бесѣдовать в проходѣх!

Пасха! Таким побитом встрѣчайся и с Луною, и со всею натасканных в седмицу созидаемых тварей дрянью. Не трогай клятвы Іерихбнскїя, сѣки с Навйном всяк язык безбожный, даже до предѣл.

Все то язык, что клятва, все клятва, что плоть, и все то плоть, что сѣнь, знаменіе, образ или Предѣл... Слышь! сЬкп, не щади ничево. Заколи с

Петром⁴²³ всякое там дьіханїе, брось мертвое, куїнай живое, скверное скверни, а святи святое. Един свят, един Господь⁴²⁴.

"Во утрїе избивах вся Грѣшныя Земли..."⁴²⁵

Дѣлать беззаконїе есть то духовное превращать в плотское, а Божїе дѣло в человѣческія и физьіческїя плетки; портить Матерь нашу общую Еву -Библїю, жизнь нашу по змінному. Для себе то все освятил Бог, почто к себѣ влечеш, о Змїй? Почто разоряеш, что сотворено, о убїйца? Плоть ничтоже⁴²⁶, и все плотское есть идол и ничтоже. Здѣлай духовным - вот истина! вот дѣло! вот сотворенїе! Сотвори Ангелы сїя духы⁴²⁷, а не плоть. Все то ангел, что служит Богу⁴²⁸, все то служит, что хвалит, все то хвалит, что для Его собрано, здѣланно, посвягцено.

Слушай все и Сотвори все, тогда ты мнѣ Муж мудрый, основавшїй себѣ храмину на Камнѣ⁴²⁹, не на пѣскѣ. Вот твердосгь! Пасха! Сльішиш воскресенїе? Не суйся с твоим! Сльішиш рожденїе? Забудь твоє. Сльішиш о Дгцерех Лбтовых? Не поминай людей и дому Отца твоего⁴³⁰! Проходь, о Дгци Моя, далѣе, приклони ухо твоє Гаразда⁴³¹. Пророки тебѣ твоим языком говорят, да не о твоем, подлыми и ветхими рѣчьми, да новое и премудрое. Проходь твоє. Исходь к доброму. Вот что значит!

"Премудросгь во исходѣх поется"⁴³².

"Исходы мой исходы живота"⁴³³.

Вознесись хоть к солнцу, как Орел, и солнце есть тлѣнь и ветошь, а ты все тоже летиш по воздуху. Сего Орла гнушается Соломон: "Не вѣм Орла, парягца по воздуху"⁴³⁴. Не только все под солнцем, но и самое солнце есть ветошь и суета. Мїрская Сйстема всякая есгь Идол Дейрскаго поля⁴³⁵, а златая глава его есгь то солнце. Доколѣ ты в Мірѣ, дотолѣ в суетѣ, а не во Исходѣ Божїем, с Быстрозорным оным Напёрсниковым Орлом⁴³⁶, о коем, как о любезном, вопрошает Бог Іова:

"Твоим ли повелѣніем возносится Орел?"⁴³⁷

Все подлое и все низкое, кромѣ Бога, и не можешь похвалиться с Павлом: "Не всуе текох"⁴³⁸, - поколь ползёш со Змїем, Соломону ненавистным, по Камнѣ и по сгихїам физыческим⁴³⁹, а с Орлом, имугцим Око совйное, лѣтаеш по осязаемом воздухѣ.

"Всяка плоть сѣно"⁴⁴⁰.

Возлети сверх стихій, пролети всю воздушную Бездну, вылети со всей тлѣни в не-зыблемую твердь вѣчносги, вот тогда-то ты находишся во Исходѣ Израилевом, от рабства физыческаго, бѣднаго сокрушеннаго. В то время воспой с Аввакумом пѣсеньку сію:

"Господь Бог мой, сила моя, и учинит нозѣ мой на совершенїе, и на высокая возводит мя, еже побѣдити мнѣ в пѣсни (поюгцей) Его"⁴⁴¹. Видиш? Коль высоко восходят Пророческїя МУзы! Примѣть и ражжуй сїе: "Побѣдить в пѣсни"⁴⁴². Сирѣчь взойтить туда, куда Божїя Муза ведет. Так и Римляне говаривали: Ascendere, superare montem⁴⁴³. Сіе-то значит пресгавлять Гбры, дабы физыческая сгѣнь Лотовой Дгцерѣ не мѣшала, дабы не засгѣняла Вѣрѣ, орлим оком, будьто чрез Телескоп, прозираюгцей отдаленное и высокое, но вездѣ сугцее: свѣт, за тмою свѣтяігдйся⁴⁴⁴; верхи Холмов, из феди потопа выникающих; Землю и Гавань Израилскую, обѣтованную, высокую, нагорнюю, залив, нѣдро и Лоно Авраамле⁴⁴⁵; Камень и Дом Мужа мудраго; Гбрличино Гнѣздо, возлюбленная селенїя Гошода сил⁴⁴⁶; Субботу и шабаш многобѣдсгвенному плаванїю; Кончину дней и исполненїе рыданія своего⁴⁴⁷, оный, сказую тебѣ, Восход и Исход и Пасху, которая была Центром сладчайшія бесѣды оныя между трема оными собесѣдниками: Хрисгом, Мойсеем и Илїею на Ѳаворѣ.

"Прїйдите, взыйдем на Гору Господню..."⁴⁴⁸

Но, о Господи! не возведеш нас во вѣки на Гору твою нашею силою и мудрованїем, развѣ твоєю єдиною. "Не изыйдеши, Боже, в силах наших"⁴⁴⁹. Ты один даждь нам помогц⁴⁵⁰. Исходы твой высоки, Исходят в живое, а мы есмы всѣ от физьіческїя СѴІІІСІІ, плоть и кровь, дух бродяй по мертвым сгихїам, не обрагцаяйся в Горняя, развѣ в Содом. Кто ж взыйдет? Вить "Уготовляется хотЬнїе от Господа"⁴⁵¹. И Орел Его ж повелѣніем возносится. Гдѣ же взять нам вторую волю, вторую душу, сердце и Око? Вот гдѣ!

"Подобает вам родитися свышше"⁴⁵². Тогда прочувствуеш вкус в сем: "Премудрость по Исх[( }/і;і>х] поется"⁴⁵³.

"Поминайте жену ЛОтову"⁴⁵⁴.

Если ты, друг мой, рожден уже свышше и сугуб єси Есгесгвом, так здраствуй ты, Дгцерь Лотова! Радуйся, Невѣсго неневѣстная⁴⁵⁵! Слыши, Дгци⁴⁵⁶. Не забудь, что в Странѣ и Царсгвѣ живых нѣт возрасга, пола и разности. Все там в Богѣ, а во всем всячеством есгь Бог⁴⁵⁷. Когда ты Дгцерь, тогда и Невѣсга, и Мати, и Сестра, а Лот тебѣ и Отец, и Жених, и Сын, и Брат и наоборбт. Исаіа то Невѣстою, то Женихом является Божїим:

"Яко на Жениха возложи на мя вѣнец"⁴⁵⁸.

"Яко Невѣсту украси мя Красотою"⁴⁵⁹.

Христос другов своих называет купно и Матерью, и Братом, и Сестрою⁴⁶⁰. Хоть Библїа тебѣ, хоть ты Ей Дгцерь и Отец, и Брат Брату, и Друг Другу, и Сесгрѣ Сестра. Соломон и женою⁴⁶¹, и сестрою⁴⁶², и Братом Брату помогаюгцим⁴⁶³ называет Премудрость Божїю. У сего-то друга сосѣда друг занимает во Евангелїи Хлѣб для гостей⁴⁶⁴. И не то же ли есть, что Давиду любезная Авигёа приносит в Дар нѣсколько Кбшиков, наполненных смоквами, Гроздїем и чисто спеченными Хлѣбами⁴⁶⁵? И не то же ли дѣлает Мелхисёдек Аврааму⁴⁶⁶, Авраам же Гостям то же своим⁴⁶⁷? И не то же ли, что Давид, побѣдив с Авраамом, по Аввакумову, всю Содомскую дрянь, в Пѣсни пѣсней Божїих, и превзошед всѣ стихїи, всю же смерть поправ, возшел в Сіон, по Павловому, к оному на обѣд столу, от котораго не имѣют власти вкусить всѣ осязаюгцїе Содомляне, и не только сам насытился, но и не-имугцим охотникам раздарил хоть по одному Блину Сковородному⁴⁶⁸?

"Возшел єси на высоту, плѣнил єси плѣнь..."⁴⁶⁹

Кратко сказать, все, что похваляется о Дружбѣ, о родствѣ, о угощеній, о хлѣбѣ, о ясгвїях, о одѣяніи, о домѣ и его украшенїи, о дарах, о виноградах, о вертоградах и плодах, напримѣр: Іосиф дает пшеницу Братьям свойм, подлагает им золото во вретище их⁴⁷⁰, Савская Царица посѣщает Соломона и угогцается⁴⁷¹, ламлются хлѣбы в пусгынѣ для голодных 5000⁴⁷², дары от Волхвов приносятся⁴⁷³, уготовляется Царская вечеря⁴⁷⁴ и протчая. Знай, что все de смотрит на пированїе Дщерей Лотовых и все есгь, сего ж кореня отрасль, как поток Источника.

"Упїются от тука Дому твоего"⁴⁷⁵. "Блажен, иже имѣет племя в Сіонѣ"⁴⁷⁶. "Блажен, иже снѣст[ь] Обѣд"⁴⁷⁷. "Премудросгь созда себѣ дом"⁴⁷⁸. "Пиша же и упишася с ним"⁴⁷⁹. "Пійте от нея вси"⁴⁸⁰. "Познася има в преломленїи Хлѣба"⁴⁸¹. "Положите мя в[о] яблоцѣх"⁴⁸². "Под сѣнь Его возжелах"⁴⁸³. Всілі сим вракам вот куда Исход!

"Брат от брата помогаемый, яко Град тверд.. ."⁴⁸⁴

"Аз брату моєму и брат мнѣ"⁴⁸⁵.

Смертен не рожден свышіпе, не есгь родсгвенник Библїи. Не может смертное сердце соединиться с Божесгвенным Сердцем. Великое противосграстїе, сїесть антипаоїа, коликое между небом и землею, между дневнею птицею и ногцною, между сокрушаемьім и вѣчным. Мысль, или Сердце, есгь то Дух, владѣтель тѣлу, Господин дому. Вот точный Человѣк! А гі.ло? Есть Усгричный череп. Если сокрушаемьія физыческія Мысли и Сердце, тогда человѣк есгь мертвая сгихїа, прах и тѣнь и ничтоже.

О Исаїе! "Увѣждь, яко пепел есгь сердце их"⁴⁸⁶.

О, коль правдиво называет таких Библїа Мертвыми⁴⁸⁷? Созидается же и воскреснет тогда, когда зародится в сокрушенном сердцѣ Сердце вѣчное, и над темною ногцных мыслей бездною возаяет Солнце Истиньі оное:

"Да будет свът!"⁴⁸⁸ "Иже и возсїя в сердцах наших"⁴⁸⁹.

Библїа есгь Мысли Божїя, de есгь Сердце въчное, а Сердце вѣчное есть то Человък въчный.

"Помьішленїя СЕРДЦА Его В РОД И РОД"⁴⁹⁰.

Не к сгати-ли Пророки, сирѣчь очитыя, живыя и Божественныя Сердца, физыческое, Грязь освѣщающее солнце сотворили Портретом, Бого-человѣка образующим, сирѣчь Божесгвенных Мыслей и роднйк вѣчных Лучей - Сердце, восходящее над темную адских сердец Бездну и не-вечерним Свѣтом просвѣщающее? Вот какїя сердца могут наслаждаться Бйблїею! Она им родная родня. Вѣчный Вѣчнаго любит. Дух Духа знает. Дух вся испытует и всѣ Глубины Божїя⁴⁹¹. Дух чистый написал Библїю, не иной, а той же Дух и Сердце чистое развяжет Ее и скажет: "Мене ли мнится утаити?"⁴⁹²

"Отверзох аз Брату моєму. Брат мой прейде"⁴⁹³.

"Обрѣтох Мужа по Сердцу моєму"⁴⁹⁴.

А как чистое и свѣтлое, как полуденное ведро, Сердце есгь истинный Бог, так стихїйное и пепелное есть не-чисгый Дух. Знать-то он тонкій, но воздушный, когда же воздушный, тогда и сгихійный, а посему и грубый, и темный. Сей воздушный Дух царсгвует во всѣх смертных, раз точїю рожденных, и каков сам, такїе и подданные и домашнїе его - враги Человѣку нашему⁴⁹⁵. Сей есгь Царь Содомскїй⁴⁹⁶. Дух слѣпый, сгихїйньїй, плотскїй, физычный. Посему-то Содбмляне бродят во мракѣ, бьются об сгёны, осязают Двёри, прутся во весь опор ко Пиру, шатаются и бѣсятся, предсгоят Дверям исключенны. Но Лот о гладном их сердцѣ, ядугцем вся дни живота своего пепел и воздух⁴⁹⁷, не милосердствует, не хочет насытить душу тгцу и Душу их алчугцу⁴⁹⁸, а пирует и угогцает любезную родню свою Ангелов, Гостей, свышше рожденных и свышше пришедших, Божїих Людей. Сюда-то точно смотрѣл Давид, когда пѣл: "Вскую шаташася Языцы?"⁴⁹⁹ "Предсташа Царїе земстїи"⁵⁰⁰. Ишут плбти, да любодѣйсгвуют. Не вселится Дух Божїй в сердцах сих и не вкусят вёчери Господнїя. "Блажен, иже снѣсгь Обѣд во Царсгвїи Божїй"⁵⁰¹.

"Поминайте жену ЛОтову"⁵⁰².

Полюбомудрсгвуем еще, о друга мой, над сим Болваном. Учитель наш не сказует: осязайте, но: "Поминайте"⁵⁰³. Да не прелюбодѣйсгвуем. Осязается плоть, а памятуется Дух. Осязается Прах, а Вѣчность вѣруется. Рука ошупывает камень, а Сердце наше памятїю вѣчною обоняет Смѵрну нетлѣнія. В сугубом Словѣ Божїем, сугубьім чувсгвом сугубаго в нас Есгесгва чувсгвуем сугубое, будьто взирая на Радугу, в ту же минуту за спиною видит наша Память Солнце, образуемое, как в Зерцалѣ, в чисгѣйших водах небесных, и когда Очи солнечную тѣнь, тогда ж и сердце, Господин Очей, зрит самое Міра Свѣтило Вселенское. О Лоте! Пасха наша⁵⁰⁴! О сладчайшїй ЛОТЕ наш! веди нас, веди на ГОРЫ твой! Мы на твою жену взираєм, как на Радугу, а тебе памятуем, о Свѣте не-вечернїй, над Бездною Сердец наших возсїявшїй! Памятуем памятью чистаго и вѣрнаго сердца, воспѣвая тебе с нашим Исаїею:

"Путь Господень есгь Суд. Уповахом на Имя твоє и Память, еяже желает душа наша"⁵⁰⁵.

Возсѣл еси сверх жены твоея, как Орел над трупом⁵⁰⁶, как Судія на Радугѣ, судяй правду⁵⁰⁷, и Мир на Мир ближним и дальним благовѣсгвуя: Христе Іисусе. Ты и плоть и Дух. Тьі и Радуга, и Солнце наше. Радуга, яко солнцем Образуемый не-вещесгвенный Образ ИпОстаси Отца твоего⁵⁰⁸. Солнце же, яко Лучи и Сіянїе Славьі Его⁵⁰⁹.

"Царя со Славою узрите, и Очи ваши узрят землю издалеча"⁵¹⁰. Труп наш сидит и почивает, а Сердце наше течет. Преходит от трупа к Богу, от обуялаго к Премудрому. Возлѣтает, как Нбева Голубица, вышше потопных вод всѣх Стихій, да почїет на Холмах Вѣчносги. Пасха Господня есгь то Суд, когда Сердце перелѣтывает от тмы к Свѣту, от глупосги в разум и Суд.

"Не воскреснут нечестивые на Суд"⁵¹¹.

Скажите мнѣ, Братїя моя, чему подобна Пасха наша? Подобна Кораблю, пловущему в Древнюю Гавань Острова Рбдоскаго. Воротами оныя

Гавани Кумйр. Ноги его суть верей врат, а свод врат - то его чресла. Сквозь вздорныя ая ворота между Голенами Исполина сего входили всѣ Корабли в Гавань⁵¹².

О друга мой! Страшное и срамное встрѣчает вас. Сей есгь скверный идол - жена /1(') і ()вл. Не убойтеся Голїаоа сего. Его ж Кинжалом заколем его⁵¹³. Любезный Пророче Науме! Прїйди и покажи нам Суд великїя сея любодѣйцы. Вот Пророк!

"Открыю задняя твоя к Лицу твоєму"⁵¹⁴.

Не бойтеся: яд смертный сей не повредит вашего чистаго сердца. Сей васйлиск лицем убивает. Аспид сей и Лев в преддверїи вреден, а за хребтом его - Мир и Дружба. Там почивает волк со агнцем без всякой опасности, и рысь с козлёнком, и Лев с телёнком, и Медвѣдь товаригц быку, а молодое Отроча - сосѣд пегцерѣ Аспидской⁵¹⁵. Там смѣло на Аспида и Васйлиска наступиш, на Льва и Змїя⁵¹⁶, не в язву, но в забаву. Дерзайте! Родилось нам Отроча: не-сгарѣюггцйся наш КупїдОн⁵¹⁷. Он ведет нас за хребет. Хотя по йдем посредѣ сѣни смертныя, хоть между Голены сего Исполина Дейрскаго - не бойтеся⁵¹⁸: с нами Бог⁵¹⁹. Пойдем же теперь в Гавань. Прейдем до Виолеема⁵²⁰. Там раждают не в бурях морских, ни в яростных волнах и рѣках и не в сгремленїи текугцих стихій, но на Горних Горах и плодоносных, плодоносныя и чистьія КОзы и Еленицы. "Тамо роди тя Мати твоя"⁵²¹.

"Прейдем до Виолеема"⁵²².

Прощай, сланый столпе! Прощай, скверное и дурное Лицо! Прощай, Любодѣйце, душй и гі.ла убїйце! Оставайся нѣмый, Кумире! Чтись от подобных! Отверзите нам врата правды⁵²³! врата чисгыя Дѣвы! врата женьї добрыя! Женьі похваляемаго и Брата, и Мужа Ея во вратѣх Ея⁵²⁴ затворенных и запечатлѣнных. Се новый наш На Ум открывает нам послѣдняя Божесгвенныя Пасхи! Вводит новое сердце наше в новый Суд и разум, за прелюбодѣйсгвенным Лицом позади, за сгѣною сею стоящїй:

"Се Сей стойт за сгѣною нашею"⁵²⁵.

К наличной Исгорїи, сверх Бабїих Басень⁵²⁶ и кромѣ смертоносных Сбков, открывает нам второе, чистое, не-тлѣнное, спасительное, послѣдующее за ядом, захребётнее, послѣднее, вѣчное, Божїе, да, не на Лица зряще, судим⁵²⁷, но испытуем завѣсою сокровенное и дверью затворенное, да аще и что смертно испїет, не повредится вѣрное Сердце наше⁵²⁸. Гдѣ теперь твоє, смерте, жало⁵²⁹? Гдѣ нынѣ твоя побѣда, о адскїй Исполине? "Пройдохом сквозь огнь и воду"⁵³⁰.

"Открою задняя твоя к Лицу твоєму,

И покажу языкам срамоту твою и царствам

Безчесгїе твоє...⁵³¹ Положу тя в притчу. Возвергу на тя огнушенїе по нечистотам твоим"⁵³².

Не цѣломудренная сїя о Лбтѣ Басня есть притча и образ, завивающїй в не-чисгом пбртищѣ своем пречесгный Маргарйт Царствїя Божїя⁵³³ и закрываюггцй, будьто орѣшная корка, Зерно. Сими-то Орѣхами весь

Библейный Рай, как Рбдоскїе Вертограды плодами⁵³⁴, наполнен и пре-исполнен.

"В вертоград орѣхов шїйдох"⁵³⁵.

Коль услаждается в сем Вертоградѣ сугубо рожденный Человѣк! как в Зерцалѣ видно в Соломоновской Пьснъ П ьсІІ ГИ. О пречестный Амур⁵³⁶! О Въчносте! Пресладчайшїй и не-насытный Мусте! Ядуїгди тя еще взалчут, и пїюігци тя еще вжаждут⁵³⁷.

"Бог Любовь єсть"⁵³⁸. "Вдаюгцій душу свою и размьшіляющїй в Законѣ Вышняго премудросги всѣх древних взыщет и в пророчесгвїих поучатися будет. Пбвѣсги Мужей именитых соблюдёт и во извитїя Притчей совнїйдет. Сокровенная Притчей изыщет и в Гаданій Прйтчей поживёт"⁵³⁹.

Примат а 6-я О Чтёніи в Пблзу Душёвну

Вйдиш, Друг мой, что мнбгія дббрыя Соки исгочйло Одно Слово, с Толком раскушённое.

Бібліа есгь точная Луза. Вырви из сея Лузы одйн Орііх, едйн тблько Лузан. Раскусй его и разжуй. Тогда ражжевал єсй всю Біблію. Всѣ сея Лузы (Орѣшняк) Орііхп по Скбркѣ видь вельми разнятся, а по Зёрну не говорю Подббное, но То же.

Частицы разбйтаго Зерцала Едйно псі, Лицё изображают⁵⁴⁰. А Разнообразная Премудрость Божія⁵⁴¹ в разлйчных в Сто-Вйдных, Тысяще-Лйчных Рйзах в Царскйх и в Сёлских, в Дрёвних и Нынѣшних, в Богатых, в нйщих и в самых Пбдлых и Смѣшных Одёждах, аки Крын в Тёрніи⁵⁴², Сама собою Все украшая, является Едйна и Тажде. Ей! Она-то есгь тбчный и Правдйвый МОРФЁЙ⁵⁴³.

Как едйн Змій, вьётся, развивается в разныя ФОРМЫ. В протчем, не будем безчйнно и безмѣрно жрать Слово Божіе и тѣснйться с ним в Солйло⁵⁴⁴, если будем ждать, покбль Само Онб нам подаст своє Божесгвённое и невидимое под Вйдом Впілппосгеїї Тііло.

Учёный премнбго жерет. Мудрый мало ясг со Вкусом. Учёносгь, Прожбрсгво - То же. Мудрость же и Вкус есгь То же. Исгиный Вкус при Здравіи. А пряма Мудрость при Пблзѣ. Нѣт лучше Ничего, как Исгинна Полза. И нѣт Лучше Пблзы, как Полза Душёвна. Полза Душевна есгь Лѣчба, Пйща и Здравіе Сёрдцу. Здравіе же - Весёліе. И Что ж Сего Дражайшее? Все Суєта, крбмѣ Сего. Приживи мнѣ хоть Ціілыіі Мыр. Все Суєта без Радосги. Здравіе от Многожбрсгва, Мудрость Разнь от Учёносги. Прожбрсгво раждает Болѣзнь. Міірпая же Пйща крѣпйт. Не читай, да мнбжишь Порок! Читай, да закблешь Порок. Аще же любишь Неправду, ненавйдишь твою Душу⁵⁴⁵.

Возлюбй сам свою Душу и будь Блажённый Самолюб, возлюбленный Соломбну, о коем так воспѣвает:

"Разумлйвый Праведник себѣ Друг будет"⁵⁴⁶.

А сіє тогда бывает, когда без всяких йных Намѣрёній, длятого тблько читаєм, дабьї очйсгить, просвѣтйть и укрѣпйть Душу нашу. Очйсгить от

Людских М ііііііііі. Напйтися Божесгвённых и укрѣпйтись протйв Страсгёй Душевных, протйву Зависти, Ненависти, Гнѣва, Скбрби, Смугцёнія... а Сим Самым вмѣсго сих Тйраннов воздвйгнуть в ссбіі Царсгвіе Божіе. Сйрѣчь Духи Спасйтелныя, Мйрныя, Радосгныя.

Сей-то есть блажённый бный Кнйжник и Граммотник, котбраго Хрисгбс, похваляя, равняет Егб с Господарём.

"Всяк, де, Кнйжник, научйвыйся Царсгвію Божію,

изнбсит от Сокрбвища своего Новая и Вётхая"⁵⁴⁷.

Мот, Вѣтрогбн гбнит Пустош. А Господар Полёзное. Сімон Волхв тут йгцет Злата, а Кнйжник - Духа Святаго. Войстину не будет Прорбческими Тайнами никогда обжираться той, кто вѣрит Павлу, что Тайны ни Полушки⁵⁴⁸ Всѣ-на-всіз не сгбят, если им Любов Божія не будет Предводйтелницею⁵⁴⁹. Она Основані е и Верх Всему. Зачинается гбрким Кресгбм. Кончйтся Хрістбм, иже есгь Мир, Любов и Правда наша.

Примат а 7-я О віьрном Вбждѣ

Что в пёрвом, То же самое и в послѣднем Мѣсгѣ сказать должно, чтоб не избрать нам Предводйтеля из Числа Тѣх, котбрыи суть Любйтели не Духа, но Сѣнно-Пйсменнаго Мрака и убиваюгція нас баснослбвныя Бабскія Історій. Такія-то Пбвѣсги называет Павел Родослбвіами пусгыми⁵⁵⁰, Іудёйскими и Бабіими Баснями⁵⁵¹, Душу не насьігцаюгцими.

Сій Вбжды люблят внйшнюю Стѣнь и на ней совершённо почивают, не возводя с Давидом Очи в Духбвныя Гбры и ко Оной Царствія Божія Трапезѣ, от коёя только Однй поднявшіися вьішше Плбти высбкіи Умы наслаждаются, каков был Вожд Товіин Рафайл. О сей Трапезѣ сам хвалится Павел так:

"Имамы Олтарь, от негоже не ймут Власти вкушати (всѣ), служагціи Сѣни"⁵⁵².

Называя себе Служйтелем не Письмозвбнсгва, но Духа и знаюгцим Христа не по Плотскбй Історій⁵⁵³.

Сам Хрисгбс называет их Рабами, в том же Дбмѣ находягцимися, но о Секрётах Госпбдских не вѣдугцими⁵⁵⁴.

"От нас, - говорит Напёрсник, - изыйдбша, но не бѣша от нас"⁵⁵⁵.

Таковых во Главѣ 9-й проклинает Іисус Наѵйн.

"Прбклятьі есгё, - говорит, - и не оскудѣет от вас Раб"⁵⁵⁶.

Да и как их не проклинать, когда онй мѣшают Отрокам Ісааковым? Сій Отроки с Господйном своим едйнсгвенно трудятся в Том, чтоб вырить Ключ Чйстыя и Фонтан в Гору прядугція Водьї. Рбют, как в Землѣ, в Плотскбй Історій, откидая Её на Сторону, как Мойсёй Камен от Кладязя, чтоб утолйть Жажду бѣдным Овцам своего Тёсгя⁵⁵⁷. Но Филистйны вездѣ мѣшают, вездѣ Землёю закидают⁵⁵⁸ и кричат: Это Земля наша! Это по Плбти должно разумѣть, а иначе Все сіє есть Привидѣніе, Мечта...⁵⁵⁹ Но Діігп Ісааковы Дух почитать за Истину, а всю Плоть за Суєту не престают и Старыя Кладязи от

Грязи очигцают, и нбвыя на всяком МіісгІ. копают, восклицая с Господйном свойм:

"Плоть НичтОже .. ,"⁵⁶⁰

На Что нам Родослбвія Історйчная? Кая Пблза? На Что Мѣсгоположёнія Тлѣннаго Рая?

Кую Душѣ нашей Пблзу принесет Форма и Мііра Ковчёговска! К Чему Исцѣлёніе Плотскбе? К Чему Воскресёніе Тлііппое, паки в Тлѣнь обращающееся? Да паки раббтаем пбдлой Плоти и Страсгям? Ей! Едйн Дух нам Вкусен и полёзен, очигцая, исцѣляя, проницая в самыя тайныя Начинанія Души нашея и Мир нам раждая.

Но, кажется, Святый Іуда Апостол жесгбко их Оцѣняет.

"Облацы безвбдныи⁵⁶¹ - Плоть, Духа неимугца"⁵⁶² и протчая. Сіи-то сілої Раскблы во всем Мырѣ. Спбрятся о Происхождёніи Духа⁵⁶³, о Сакрамёнтах⁵⁶⁴, о Вѣрѣ⁵⁶⁵, о Церембніах⁵⁶⁶, о Ангелах⁵⁶⁷, о Муках⁵⁶⁸, о Блажёнсгвах⁵⁶⁹ и протчая. Врагй Кресга Хрісгбва и Заповѣдей Его Животворягцих.

Конёц.

И Богу Слава.

Сковорода почав писати цей твір наприкінці вересня 1780 p., а закінчив десь після 1788 р. Автограф трактату зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 6, арк. 1/29-29/57). Трактат присвячений питанням біблійної герменевтики. Свого часу Ришард Лужний, маючи на те всі підстави, назвав його "справжнім гімном на честь" Біблії [Luzny R. Teodycea Hryhorija Skoworody na tie slowianskiej mysli religijnej okresu oswiecenia // Studia Slavica in Honorem Viri Doctissimi Olexa Horbatsch: Festgabe zum 65. Geburtstag / Hrsg. von G. Friedhof, P. Kosta und M. Schtitrumpf. - Miinchen, 1983. - Vol. 2. - S. 106]. «Книжечку...» було вперше надруковано в санкт-петербурзькому виданні творів Сковороди 1912 р. Подаємо за автографом.

¹ Трактат присвячений Михайлові Ковалинському. Див. прим. 1 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

² Харківське намісництво було відкрите 29 вересня 1780 р.

³ Див. прим. 196 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴ Ідеться про митрополита білгородського та обоянського Юстина (Базилевича). Вихованець Києво-Могилянської академії, він почав служити на митрополичій кафедрі

з 23 січня 1704 р. До цього був настоятелем ближніх печер Києво-Печерської лаври. На єпархії пробув недовго. За станом здоров'я знову повернувся в лавру, де й помер 17 серпня 1709 р.

⁵ Юстин (у миру - Іван) Звіряка - родич Сковороди. Народився 1717 р. в містечку Чорнухи, навчався в Києво-Могилянській академії, у 1743 р. прийняв постриг, ставши ченцем Києво-Печерської лаври. Працював там у друкарні, потім був старшим у Китаївській пустині, настоятелем Сіннянського Покровського монастиря [див.: Тетерина Д. Перші спроби генеалогії роду Григорія Савича Сковороди // Тетерина Д. Вибрані праці: У 7 т. - Київ; Мюнхен, 2006. - Т. VII: Філософія, історія, літературознавство. -С. 263].

⁶ Неточна цитата з Канону Митрофана Смірнського «До святої й живоначальної Тройці» на недільній Полуночниці (глас 1-ий, пісня 3-я, тропар 1-ий). Пор.: "Ты древле яве Аврааму яко явился єси Триіпостасный, Единствен же Естеством Божества, богословія истиннвйшее образно явил єси: и вѣрно поем Тя, Единоначальнаго Бога, и Трисолнечнаго".

⁷ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 49: 8. Пор.: ІХдо, тебе по^вЗ/іатъ ВрЗтЇА ТВОА.

⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 12.

⁹ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 7: 39. Пор.: п0/иин3й поыѢднаа твоа.

¹⁰ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 7: 39. Пор.: п0/иин3й поыѢднаа твоа.

¹¹ Див. прим. 1 до діалогу «Наркісс».

^п Сковорода змальовує тут картину своєрідної "дзеркальної інверсії". Коли на світ дивиться мудрий чоловік, то "дзеркалами" є форми цього видимого світу, а коли на нього дивиться чоловік "плотяний", то "дзеркалами" стають його очі. Світ сприймається "плотяною" людиною ніби зі споду, з погляду матерії як нульового рівня буття [див.: УшкаловЛ. Сенс "дзеркальної діалектики" самопізнання Г. Сковороди // Філософська і соціологічна думка. - 1992. - № 5. - С. 128-137].

¹³ Див. прим. 1 до діалогу «Наркісс».

¹⁴ Гр. хаос - 'провалля, темрява, первісний морок, що передував постанню світ)/. Памва Беринда тлумачив слово хаос як "пропасть, або змѣшаная, або краина, або матеріа всего свѣта" [БериндаП. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 470].

¹⁵ Фраза не /иХчи /иенє зринає в Євангелії від св. Марка 5: 7; 8: 28.

¹⁶ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 102 (103): 16. Пор.: й не по^нЗетъ кто/иХ міста своегш.

¹⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 33 (34): 17. Пор.: /Іице же гдне нл творАЦША 5/іЗа, еже потревйти (Я ^Є/И/іЙ пЗ/ИАТВ й^ъ.

¹⁸ Книга Псалмів 29 (ЗО): 5. Див. також: Бєсє/іЙтєса, првнїи, ш гдѣ, й йспов^длйте пЗ/Иатв ствши єгш (Книга Псалмів 96 (97): 12).

¹⁹ Сковорода говорить тут про так звані "природні" знаки, тобто "знаки-ознаки, які перебувають у причинному чи будь-якому іншому функціональному, досить тісному відношенні до позначуваних ними речей, наприклад, дим стосовно вогню..." [Рогоеич М. Проблема знака в логіці Христофора Чарнуцького та Мануйла Козачинського // Мовознавство. - 1971. - № 5. - С. 48].

²⁰ Книга Псалмів 76 (77): 20.

²¹ Знак оклику (замість коми) та слова в дужках - інтерполяції Сковороди.

²² Книга пророка Наума 1: 15.

²³ Згідно зі словником Памви Беринди, Содом означає "таємница" [див.: БериндаП. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 455]. Можна припустити, що Сковорода має тут на думці також суто богословське трактування слова таємниця, адже "тайна, по богословскому опредВленію, єсть образ, или знаменіє видимоє неви-димыя вещи" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 433].

²⁴ Книга пророка Наума 1: 15.

²⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 73 (74): 2. Пор.: горЗ сішнъ сїа, въ нейже всє/іЙ/іса єсй.

²⁶ Див. прим. 109 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁷ Фразу вет^їй ден/ии взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22.

²⁸ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 25. Пор.: Сїе /йоре ве/ійкое й прострЗнное.

²⁹ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 23: 22. Пор.: И ащ вві стали въ сов^тѣ

/ИОЕ/ИЪ, С/ІЫІШНЛ COTBOJH/ІИ ВЫ C/IOBECd /ИОА Й (ЯврЛТИ/ІИ ВВІ люд'їй /ИОИ^Ъ СЗ пХтй й^ъ /іХкЛВЛГШ Й (Я НЛЧИНЛНЇИ Й^Ъ /іХкЛВЫ^Ъ.

³⁰ Див. прим. 129 до циклу «Басни Харьковскія».

³¹ Іван Златоуст (Ішаѵѵцс, о Xpvodorofiot;) (344/354-408 pp.) - великий грецький богослов, проповідник і церковний діяч (архієпископ константинопольський), один із найбільш відомих отців Церкви, автор понад 800 проповідей. Мав величезну популярність в Україні ще від часів Хрещення. Наприклад, Феофан Прокопович у своїй риториці почав характеристику творчості Златоуста такими словами: "Протягом усіх століть лунала його слава, а ніжне ім'я 'Златоуст' стало величним пам'ятником його вічної слави", - щоб насамкінець вигукнути: "Ніхто більше, ніхто краще за святого Златоуста!" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. -С. 155-156]. Його твори складають основу таких популярних повчальних книг, як «Златоуст», «Златоструй», «Ізмарагд», «Маргарит», «Торжественник» тощо. З кінця XVI ст. в Україні з'являється також ціла низка друкованих видань Златоуста: «Маргарит» (Остріг, 1596), «Лѣкарство на оспалый умысл чоловѣчый» (Остріг, 1607), «О воспитаніи чад» (Львів, 1609), «Бесѣды на 14 посланій св. ап. Павла» (Київ, 1623), «Бесѣды на Дѣянія св. апостол» (Київ, 1624) та інші.

³² Див. прим. 302 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

³³ Амвросій Медіоланський (Sanctus Ambrosius) (333-397 pp.) - видатний римський богослов і церковний діяч, автор трактатів «Про таїнства», «Шестоднев», «Про безшлюбність» тощо. Користувався великим авторитетом у старих українських богословів. Наприклад, Мелетій Смотрицький на початку свого «Треносу» подає св. Амвросія ("Ambrosius Mediolan.") в реєстрі тих авторів, на яких він спирався у власних міркуваннях (окрім Амвросія, тут фігурують Альберт Великий, Ансельм Кантерберійський, Авіустин, Беда Достойний, Бернард Клервоський, Бонавентура, Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський, Діонісій Ареопагітський, Єронім Стридонський, Іриней Ліонський, Оріген, Тертуліан, Тома Аквінський, Юстин Філософ та інші). Перегодом на нього покликалися Інокентій Гізель [див.: Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 24], Антоній Радивиловський [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 622-623], Стефан Калиновський [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. -С. 201], Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 175], Стефан Яворський [див.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 29] та інші. Варто зазначити, що св. Амвросій - один-єдиний латинський автор, згаданий у православному «Номоканоні» (тут за ним окреслене єство віри [див.: Номоканон, си єст Законоправилник. - Київ, 1629. - С. 7]) й чия молитва «Тебе, Бога, хвалим» включена до «Требника» Петра Могили [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 413-414 (третя пагін.)].

³⁴ Див. прим. 198 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

³⁵ Див. прим. 159 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³⁶ Григорій І Великий, чи Двоєслов (Gregorius Magnus) (бл. 540-604 pp.) - Папа Римський упродовж 590-604 pp., а крім того, славетний письменник. Був добре знаний в Україні, починаючи зі старокиївської доби [див.: Перші українські проповідники і їх твори. - Рим, 1973. - С. 19]. За часів бароко на його «Моралії» покликалися, наприклад, Стефан

Калиновський [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика І І Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 201], Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 159; Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 167], Михайло Козачинський [див.: Козачин-ский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 368] та інші.

³⁷ Зазначмо, що Сковорода називає тут трьох святих отців-каппадокійців, найбільш шанованих у православній традиції (пор., наприклад, молитву до святих учителів, в якій вони розпочинають реєстр: "Святый Василіє Великій, Григоріє Богослове, Іоанне Златоустый, Діонісіє Ареопагіта, Аоанасіє, Кірілле Александрійскій и Ієрусалимскій, Григоріє Нисскій, Клименте, Єпифаніє, Ѳеофилакте, Іоанне Дамаскине и всѣ святыи учителіє вселенстіи" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 323 (третя пагін.)]), та "чотирьох великих латинських учителів Церкви": Амвросія, Єроніма, Авіустина й Григорія Великого. Як писав свого часу Еразм Роттердамський: "З тлумачів Святого Письма обирай передовсім тих, які якнайдалі відходять від букви. Після Павла такими є найперше Оріген, Амвросій, Єронім, Авіустин" [Эразм Роттердамский. Оружие христианского воина // Эразм Роттердамский. Философские произведения. -Москва, 1986. - С. 103]. Отже, якраз екзегетичний досвід святих отців та вчителів надихав Сковороду на пошуки містичного сенсу Біблії - недарма ж бо православні українські богослови, так само, як і католицькі, заперечуючи протестантську ідею ясності Святого Письма, покликалися щонайперше на церковний Переказ. "...Аще бы явственна быша Писаніє, - наголошував, наприклад, Стефан Яворський, - то кая бы нужда бяше толиких толкователей, богомудрых отец святых, свѣтил церковных, иже тайны Священнаго Писанія испытующе, єдинВм усты исповѣдуют, яко слово Божіє єсть бездна многа" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 740; пор.: Rutka Th. Herby, abo Znaki Kosciola prawdziwego. - Lublin, 1696. - S. 138-139].

³⁸ Трохи неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 16. Останнє слово має форму: нліаліы.

³⁹ Книга Псалмів 13 (14): 1.

⁴⁰ Див. прим. 25 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

⁴¹ Сковорода має на думці слова: сов/іекъ начала й В/і5сти (Послання св. ап. Павла до колосян 2: 15), а також: йспр^днйтъ всако нлчл/іство й всакХ класть й тлИ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 24).

⁴² Дії св. апостолів 1: 1.

⁴³ Сковорода має на думці слова: (іціе а^ьіки чє/іов^чєскн/ИИ глаголк й агглікнлін, /іюввє же не нл\ал\ъ, вы^ъ (йкш) /И^дь звенАфи, й/ій кѵлівалъ звац^ай (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 13:1).

⁴⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Сьшове же ій/ієвьі йдбіш /ШннХ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 35).

⁴⁵ Цей образ узято з Дій св. апостолів 16: 16. Пор.: отроковйцл н^кла Й/иХцма дХ^ъ ПЫТ/іЙвЪ.

⁴⁶ Парафраза Апокаліпсису 3: 16. Пор.: ТЛкш, йкш швХ/Иоренъ єсй, й ни теп/іъ ни стХденъ.

⁴⁷ Четверта книга Мойсеєва: Числа 6:16; Євангелія від св. Матвія 4: 7.

⁴⁸ Пор.: Августин. Сповідь, 3. VI. 10. 'Так я потрапив поміж пихатих і ницих людей, надмірно відданих справам тіла й велемовних, їх уста закривали диявольські сіті й клей, що складався з суміші складів Твого імені, й імені Господа Нашого Ісуса Христа, і Духа Святого, Розрадника нашого" Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. - С. 37]. Образ "диявольських сітей" був добре знаний у літературі старої України. Наприклад, Антоній Радивиловський писав: "Михаиле святый, маєш меч в руках, маєш и поза, мечем теды своим ангелским пресѣчи всѣ сѣти, которыи Дюцифер, низверженный през тебе з неба, всюда на сем свѣтВ пороскидал на уловленіє душ наших" [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 577]. Пор.: "сохрани єго от сВтій діаволских" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 896]; "Видѣ славный Антоній сВти распростерти / бвсом по всей вселенной, нѣгдв не раздерти" [Максимовичі. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 7], тощо.

⁴⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 13: 27. Пор.: И по тогдЗ вийде въ онв

слтлнк

⁵⁰ Парафраза Книги Псалмів 145 (146): 4. Пор.: И^відетъ дХ^ъ grw, й возврлтйтсА въ Зе/ШЮ свого.

⁵¹ Див. прим. 70 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

⁵² Сковорода говорить про поклоніння святим мощам.

⁵³ Варто зазначити, що старі українські православні й католицькі богослови, сперечаючись із протестантами, старообрядцями та іншими, зокрема, про ікони та їхній "про-кінезіс", повсякчас наголошували, що в образі пошановується форма, а не матерія [див.: Книга о вѣрѣ. - Київ, 1620. - С. 23 (друга пагін.); Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. -С. 3; Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 23], а "образова честь переходить на сам першообраз" [Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. - S. 85-86; пор.: Книга о вѣрѣ. - Київ, 1620. - С. 8 (друга пагін.); Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 208; Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 16; Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 23, 156; Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 108].

⁵⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Дуки 2: 34. Пор.: се, лежйтъ сей Hd паденїе.

⁵⁵ Пор.: Євангелія від св. Дуки 10: 30-37.

⁵⁶ Книга Псалмів 141 (142): 4.

⁵⁷ Митарства (гр. ivalpia тєЛаїгіа) - у православній традиції: випробування душі після смерті до остаточного вирішення її долі на Страшному Суді [див.: Аверинцев С. Митарства // Аверинцев С. Софія-Догос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 155]. Старі українські богослови інколи ототожнювали митарства з чистилищем. Наприклад, у «Слові к народу каѳоліческому» сказано, що одну з чотирьох місцин "преісподнього" світу називають "'митарство', или 'чистец', где идут души, отсланніи на дочасную муку" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 36 (зв.)]. Докладніше писав про це Інокентій Винницький: "...идут на Мытарства, которыи Всходняя Церков на повѣтру быти повѣдают, иж там духове злобы поднебесныи, то єсть діаволи, души таковыи турбуют, смущают и трапят. А Заходняя Церков Чистцем називаєт и повѣдают, же мѣстце єсть єго в певной части земли, где души огнем чистятся..." [Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. -Унів, 1685. - Арк. 79]. Те саме в Касіяна Саковича, який присвятив питанню про митарства спеціальний параграф свого «Трактату про душу» [див.: СаковичК. Трактат про душу// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 500-505].

⁵⁸ Див. прим. 217 до діалогу «Кольцо».

⁵⁹ Перше соборне послання св. ап. Петра 5: 8.

⁶⁰ Сковорода має на думці історію про те, як Самсон убив лева (див.: Книга Суддів 14: 5-9).

⁶¹ Пор.: "Не всякому по Якову" [Номис, № 4726; Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 56].

⁶² Неточна цитата з книги Ісуса, сина Сирахового 37: 34. Пор.: пресыфеніеліъ во ліно^и о^/ирбіш.

⁶³ Див., наприклад: Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 7.

⁶⁴ Мабуть, Сковорода має тут на думці сюжет про Арістіппа, що його переказав Діоген Лаерцій (II, 71): "Чоловікові, який вихвалявся широкими знаннями, він [Арістіпп] сказав: 'Від того, що людина багато їсть, вона не стає здоровішою, аніж та, котра вдовольняється лиш необхідним: так само й учений - це не той, хто багато читає, а той, хто читає з користю'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 126].

⁶⁵ Див. прим. 132 до діалогу «Кольцо».

⁶⁶ Сковорода має на думці слова: й вйдѣ N,jpA давіда скЗчХцм й йгрЗгсцм пред гделіъ (Друга книга царств 6: 16).

⁶⁷ Див. прим. 459 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁶⁸ Очевидно, це парафраза Першої книги царств 29: 6. Пор.: в^бдъ твбй й йс^бдъ твбй.

⁶⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 86 (87): 3. Пор.: ПреслЗвнлА глаголашаїл ш тевѣ, грЗде вжїй.

⁷⁰ Книга Псалмів 56 (57): 6.

⁷¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 24: 28. Пор.: йд^же во ащ вХдетъ трХпъ, таліш соверХтсА орли. Див. також: йд^же т^ло, таліш соверХтсА й орли (Євангелія від св. Луки 17: 37).

⁷² Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 22.

⁷³ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 15: 11. Пор.: Слет^іш же птйцы нл Т^ЬлесЗ рЛСТЄСЛНЛА й^ъ.

⁷⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 67 (68): 31. Пор.: сбнліъ юнецъ въ гоницл^ъ лгсдскй^ъ.

⁷⁵ Неточна цитата з Пісні над піснями 1:14; 4: 1. Пор.: очи твой голХвин^Ь.

⁷⁶ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових ЗО: 18-19. Пор.: не в^ліъ: сл^дЗ орла плрАцм (по во^дх^х).

⁷⁷ Неточна цитата з Книги Йова 39: 27. Пор.: Т*войліъ же ли повел^шеліъ во^носитса орелъ.

⁷⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 19: 4.

⁷⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 46: 11. Пор.: При^вівЗАЙ СЗ востшкъ птйцХ.

⁸⁰ Пісня над піснями 2: 12.

⁸¹ Книга Ісуса Навина 10: 12.

⁸² Книга Ісуса Навина 10: 13.

⁸³ Євангелія від св. Матвія 2: 9.

⁸⁴ Парафраза Книги Суддів 16: 3. Пор.: И спЗ ыліушнъ до полХноціи: й востЗ въ полХноціи, й вос^йти двєри t/j врЗтъ грЗдл СО овѣиліи ВереАЛІИ, Й ПОДА ШНЫА съ дворого, й во^ложй a Hd рЗліенл своа, й вознесе a Hd вер^ъ горьі, йже пред лицеліъ ^еврШНіІ, й положй й^ъ тЗліш.

⁸⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 23 (24): 7. Останнє слово має форму: ваша.

⁸⁶ Це парафраза Книги пророка Єзекіїля: або 44: 1 (пор.: И шврлтй ліа нл пХтв врЗтъ ств^ъ вн^шни^ъ, зрАфи^ъ Hd востбки: й сїа ва^Х ^іітворенн^), або 44: 2 (пор.: И рече гдв ко лінѣ: сїа врлтЗ ^ііклкічєнніі вХдХтъ й не СЗвер^ХтсА).

⁸⁷ Книга Премудрості Соломонової 31: 32.

⁸⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 12.

⁸⁹ Трохи неточна цитата з Книги Суддів 16: 17. Пор.: жел^о не в^ыде нл Г/ілвХ /його.

⁹⁰ Четверта книга царств 6: 6.

⁹¹ Книга Псалмів 8: 5.

⁹² Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 53: 8 та Дій св. апостолів 8: 33. Пор.: в^е/шетсА СЗ

ЗЕ/ШЙ ЖИВОТЪ ЄГШ.

⁹³ Книга Псалмів 140 (141): 10.

⁹⁴ Євангелія від св. Луки 2: 15.

⁹⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 43 (44): 10; 59 (60): 12. Пор.: не й^ыдеши, вже, въ

сЙ/ІЛ^Ъ ІМШН^Ъ.

⁹⁶ Книга Притч Соломонових 1: 20.

⁹⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 54: 1 та з Послання св. ап. Павла до галатів 4: 27. Пор.: Бо^вєсє/іЙса, неп/ібды, нерлждлгсцкіА.

⁹⁸ Книга пророка Ісаї 58: 12.

⁹⁹ Книга пророка Ісаї 60: 4.

¹⁰⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 49: 23. Пор.: И вХдХтъ цлрїе кор/ийте/іїе твой.

¹⁰¹ Парафраза Книги пророка Ісаї 46: 12. Пор.: Пос/іХішйте /мене, погХв/івшїи сердце.

¹⁰² Книга пророка Єзекіїля 1: 18.

¹⁰³ Друга книга Мойсеєва: Вихід 33: 23.

¹⁰⁴ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 7: 39. Пор.: по/иинлй пос/іѢднаа твоа.

¹⁰⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Михея 7: 17. Пор.: по/ійжХтъ персть йкш В/Жеве.

¹⁰⁶ Книга пророка Ісаї 38: 14.

¹⁰⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Осії 7: 11. Пор.: И башє ефрыіъ йкш гб/іХвь Ве^Х/ИНЫЙ, не Й/ИЬШ сердца.

¹⁰⁸ Неточна цитата з Книги пророка Варуха 3: ЗО. Пор.: Кто прейде нл онХ стрлнХ /ибрА, й швр^те го;

¹⁰⁹ Неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 3: 34. Пор.: ЇЗв^здьі же возсїаіш во ^р^нЙ/ІИфИ^Ъ свой^ъ Й ВОЗВЄСЄ/іЙіШСА.

¹¹⁰ Книга пророка Іоїля 2: 28.

¹¹¹ Книга пророка Іоїля 2: 9.

¹¹² Неточна цитата з Книги пророка Єремії 17: 9. Пор.: Г/іХвокб сердце (чє/іов^кХ) плче воЁ^ъ, й че/іов^къ єсть, й кто по^н^етъ єго;

¹¹³ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 5. Пор.: Водл Г/іХбом сов^тъ въ сердцы мХжа.

¹¹⁴ Парафраза або Першої книги Мойсеєвої: Буття 9: 20 (пор.: И нлчлтъ нше че/іов^къ ділатель (быти) зе/шй, й нсіссідй віногрлдъ), або П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 20: 6 (пор.: й кїи че/іов^къ, йже нлыдй віногрлдъ, й не вєсє/іЙса СЗ негш), або Євангелії від св. Матвія 21: 33 (пор.: Че/іов^къ нѣкій вѣ до/иовйтъ, йже нлыдй віногрлдъ), або Євангелії від св. Луки 20: 9 (пор.: че/іов^къ н^кїй нсіс^ідй віногрлдъ).

¹¹⁵ Євангелія від св. Івана 3: 7.

¹¹⁶ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 4: 10. Пор.: д^/гь вы тй вбдХ жйвХ.

¹¹⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 5: 4. Пор.: лгг/гь во гдень нл (всако) /Г^то С^ОЖДЛШб въ кХп^/ІЬ й воз/иХцмше вбдХ.

¹¹⁸ Євангелія від св. Івана 5: 4.

¹¹⁹ Євангелія від св. Луки 24: 35. ^ш Євангелія від св. Марка 16: 18. ^ш Євангелія від св. Марка 16: 17. ^ш Дії св. апостолів 3: 6. ^ш Дії св. апостолів 3: 8. ^ш Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14.

¹²⁵ Трохи неточна цитата з Апокаліпсису 12: 14. Пор.: И дана выіш женѣ два кри/іЗ оул'а

ВЄ/іЙкЛГШ.

^ш Неточна цитата з Книги Псалмів 106 (107): 43. Пор.: Кто пре/иХдръ й со^рлнйтъ сїа.

¹²⁷ Як писав Еразм Роттердамський: "Роздуми над одним віршем задовольнять більше, наситять більше, якщо ти, розбивши шкаралущу, виймеш зерно, аніж коли ти проспіваєш усі псалми до останньої літери" [Эразм Роттердамский. Оружие христианского воина// Эразм Роттердамский. Философские произведения. - Москва, 1986. - С. 103].

¹²⁸ Євангелія від св. Луки 17: 32.

¹²⁹ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 1-7.

¹³⁰ У літературі старої України історію Лотової дружини було заведено трактувати передовсім у буквальному сенсі, як-от в Іоаникія Галятовського [див.: Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 226] чи Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 605; Туптало Д. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 227, 409], або в сенсі моральному (тропологічному), як у Віталія Лубенського [див.: Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. - Арк. 183], Петра Могили [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 936], Кипріяна Жоховського [див.: Zochowski С. Colloquium Lubelski. - Leopoli, 1680. -S. 28], Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. -Арк. 56], Івана Максимовича [див.: Максимовичі. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 297], Івана Леванди [див.: Леванда І. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 1. - С. 18-19, 95] та інших. Тільки вряди-годи її могли трактувати в якомусь "містичному" сенсі [див., наприклад: Туптало Д. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 427-428].

¹³¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: еже р^ст/ійти дХшві 3/ічнвіа й дХшві жлждХцша тфы сотворйти (Книга пророка Ісаї 32: 6).

¹³² Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 9: 24. Пор.: ТЛкш тецвіте, да постй гнете.

¹³³ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 42. Пор.: с^єтса въ Т/І^НЇе, востлетъ ВЪ НЄТ/І^НЇИ.

¹³⁴ Книга Псалмів 56 (57): 9.

¹³⁵ Книга Псалмів 140 (141): 10.

¹³⁶ Книга пророка Варуха 3: ЗО.

¹³⁷ Євангелія від св. Луки 17: 32.

¹³⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї33: 6. Пор.: въ сокрбвифи^ъ сгінїе н^ше.

¹³⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 61 (62): 12. Пор.: Єдйногс гла вгъ, двоа сїа С/івііш^ъ.

¹⁴⁰ Див. прим. 38 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

¹⁴¹ Цей образ узято з Книги Псалмів 22 (23): 2. Пор.: Hd мііті таліш все/ій /иа.

¹⁴² Книга пророка Варуха 3: ЗО.

¹⁴³ Книга Псалмів 54 (55): 7.

¹⁴⁴ Книга Псалмів 3: 6.

¹⁴⁵ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 3. Пор.: под сінь єгш вос^оті^ъ й (тЬдб^ъ.

¹⁴⁶ Мабуть, Сковорода має на думці слова: И рече Згглъ єй: не бойса, лірїЗліь: шврілЗ во єсй блгть tj егл (Євангелія від св. Луки 1: ЗО).

¹⁴⁷ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 3: 24. Пор.: ащ же поспиши, СлЗдОСТНШ поспиши.

¹⁴⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 8. Далі Сковорода пропускає увесь цей вірш та першу половину наступного вірша.

¹⁴⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 9.

¹⁵⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 3. Пор.: йкоже рЗй слЗдости зєліла пред

/ІИЦб/ИЪ ЄГШ.

¹⁵¹ Книга пророка Іоїля 2: 2.

152 Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 28: 1. Пор.: првный же йкш левъ о^повЗа.

¹⁵³ Євангелія від св. Луки 17: 32.

¹⁵⁴ Сковорода має на думці слова: й почіетъ нл неліъ д^ъ вжїй, д^ъ прліїрости й рЗ^Хліл, д^ъ сов^тл й кріпости, д^ъ відінЇА й блгочєстїа (Книга пророка Ісаї 11: 2).

¹⁵⁵ Стара назва Каспійського моря. Як писав, наприклад, Феофан Прокопович: "Каспійське море, яке ми називаємо Гірканом і Хвалинським морем, є не стільки море, як величезне озеро або болото" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 466].

¹⁵⁶ Євангелія від св. Луки 17: 32.

¹⁵⁷ Можливо, Сковорода має на думці слова: гллгблгсцкіго въ теліный вечеръ, єгдл оупокоенїе вХдетъ нофнбе й /ирЗчное (Книга Притч Соломонових 7: 9).

¹⁵⁸ Сковорода має на думці слова: просвітите севѣ світъ в^д^нїа (Книга пророка Осїї 10:12).

¹⁵⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: Доврб сб/ів: ащ же сб/ів не сллнЗ вХдетъ, чй/иъ шсо/іитса; Иліійте сб/ів въ севѣ, й лійръ йліійте ліеждХ совою (Євангелія від св. Марка 9: 50).

¹⁶⁰ Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 3: 3. Пор.: Егъ СЗ кга пріидетъ.

¹⁶¹ Сковорода має на думці слова: прейдетъ СЗ сліерти въ живбтъ (Євангелія від св. Івана 5: 24).

¹⁶² Парафраза Книги пророка Захарії 7: 9. Пор.: сйце глетъ гдв вседержитель: сХдъ прЗведенъ сХдйте Й ЛІЙЛОСТЬ й федршты творйте кшждо ко врЗтХ своеліХ.

¹⁶³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 5: 28. Пор.: всакъ, йже воззрйтъ нл женХ ко єже

ВОЖДеЛ^ТИ чуже ЛЮБОД^ЙСТВОВЛ съ нею въ сердцы СВОб/ИЪ.

¹⁶⁴ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 50. Пор.: Сїе же глаголк, врЗтїе, йкш плоть й кровь цртвЇА вжїа наслідити не лібгХтъ.

¹⁶⁵ Книга Псалмів 72 (73): ТІ.

¹⁶⁶ Фразу сьшъ Звр,мліль узято з Євангелії від св. Луки 19: 9.

¹⁶⁷ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

¹⁶⁸ Пісня над піснями 1: 3.

¹⁶⁹ Книга Псалмів 35 (36): 9.

¹⁷⁰ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 24: 17. Пор.: йкш сліѵрнл щъуата Й^дЗ^Ъ бллгоХ^Знїє.

¹⁷¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 44 (45): 9. Пор.: Сліѵрнл й стЗкти й кааа СЗ рй^ъ твой^ъ.

¹⁷² Від гр. охакхос,. Памва Беринда тлумачив слово стакти так: "капля, або крапля, або олѣск, барзо пахнучій, з мірры вытисненый" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 457]. Вживання в обрядах цієї ароматичної речовини було передбачене Мойсеєвим законом (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід ЗО: 34).

¹⁷³ Точна етимологія імені Лот (євр. lot) невідома. Щоправда, існує іменник lot, який зустрічається тільки в Першій книзі Мойсеєвій: Буття (37: 25 та 43: 11) й означає якусь ароматичну рослину. У Септуагінті в обох випадках - отактт). Слово lot звучить так само, як і ім'я Лот, але пишеться без літери вав (в івриті позначення о через вав у багатьох випадках є факультативним - одне й те саме слово може писатися двома способами). Існує також дієслово lot, написання якого теж збігається з написанням імені Лот. Воно означає "загортати, ховати" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. -Peabody, Mass., 1999. - P. 532]. Варто відзначити, що при перекладі по-грецькому Книги пророка Ісаї 25: 7: йЬі11а^с bahar hazze¹¹ рэпё-hallot ballot ^cal-kol-ha^cammim ("і Він на горі цій понищить заслону, заслону над усіма народами"), слово lot (заслона), очевидно, по-трактували як lot(миро). Тому в Септуагінті сказано: "xqutovtcu |juqov ev тш oqel" ("вони будуть змащувати себе миром на цій горі"). Памва Беринда тлумачив ім'я Лот, зокрема, так: "живица дорогая, которая назьіваєтся стакти" [Беринда П. Дексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 431].

¹⁷⁴ Книга Псалмів 54 (55): 7.

¹⁷⁵ Книга Псалмів 22 (23): 1.

¹⁷⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 22 (23): 1. Пор.: Nd мііті в/мчнѣ, таліш все/їй /иа.

¹⁷⁷ Євангелія від св. Дуки 17: 32.

¹⁷⁸ Очевидно, це неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 19: 6 та з Євангелії від св. Марка 10: 9. Пор.: єже оуво вгъ сочетк

¹⁷⁹ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 3: 16. Пор.: вє/іїа єств Б/Ігочсстїа тайна.

¹⁸⁰ Можливо, це парафраза Послання св. ап. Павла до галатів 4: 23. Пор.: Но иже СЗ рлвы, по плоти родйсА: а иже СЗ своводнвіа, по шб^ЬтовЗнїкі.

¹⁸¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: да вХдХтъ чада grun въ погХв/ієнїє (Книга Псалмів 108 (109): 13).

¹⁸² Трохи неточна цитата з Книги пророка Михея 7: 17. Пор.: по/ійжХтъ перств йкш В/иїеве П/і^жХфС ПО ^С/И/іЙ.

¹⁸³ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 44: 20. Пор.: в^ждв, йкш пспс/іъ єств сердце

Й^Ъ, Й Пре/ІВЦМКІТСА.

¹⁸⁴ Книга Псалмів 71 (72): 9.

¹⁸⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 48 (49): 15. Пор.: С/иертв оуплсетъ а.

¹⁸⁶ Книга Псалмів 139 (140): 3; Послання св. ап. Павла до римлян 3: 13.

¹⁸⁷ Послання св. ап. Павла до римлян 3:13.

¹⁸⁸ Книга Псалмів 139 (140): 1.

¹⁸⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 11 (12): 3. Пор.: въ сердцві, й въ сердцві глаголаиіа В/і5а.

¹⁹⁰ Парафраза Книги Псалмів 51 (52): 6. Пор.: во^/іювЙ/іъ єсй вса глаголы потшпнбіа, А^вікъ /івстйвъ.

¹⁹¹ Книга Псалмів 44 (45): 14.

¹⁹² Неточна цитата з Книги Псалмів 86 (87): 3. Пор.: Прес/іЗвнлА Г/МГО/ілішса ш тевѣ, Гр<)ДЄ вжїй.

¹⁹³ Неточна цитата з Євангелії від св. Дуки 2: 19. Пор.:/Иры/ив же сов/ікідЗшє вса глаголы СЇА, С/МГУКІфИ ВЪ сердцві СВОб/ИЪ.

¹⁹⁴ Парафраза Книги пророка Єремїї 17: 9. Пор.: Г/іХвокб сердце (чє/іов^кХ) п^че всё^ъ.

¹⁹⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 53: 8 та Дій св. апостолів 8: 33. Пор.: в^е/шетсА СЗ

ЗЕ/ШЙ ЖИВОТЪ ЄГШ.

¹⁹⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: нл персе^ъ твой^ъ й чревѣ

^ОДЙТИ бХдЄШИ, Й сн^си вса днй животі твоегш.

¹⁹⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 58 (59): 7, 15. Пор.: Bo^BpdTATCA нл вечеръ, й в^/ічХтъ йкш песъ, й швыдХтчі гр<)дъ.

¹⁹⁸ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: прбк/іАтъ тьі СЗ всЁ^ъ скотшвъ.

¹⁹⁹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 9: 25. Пор.: прбк/іАтъ (вХди) ^лн,мнчі отрокъ.

²⁰⁰ Євангелія від св. Луки 24: 25.

²⁰¹ Євангелія від св. Луки 17: 32.

²⁰² Парафраза Книги Премудрості Соломонової 3: 13. Пор.: Икш влажена єсть неп/ібды нешсквернен^А.

²⁰³ Сковорода має на думці слова: й ащ внйдеши въ нев^стникъ, вб^/иеши жер<)токъ Qir/иы/иный, й во^/іожйши СЗ сердца й СЗ печени рывныА й покХрйши (Книга Товіта 6: 17).

²⁰⁴ Книга Псалмів 111 (112): 6.

²⁰⁵ Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 9. Пор.: Смѵуна й стекти й кааа СЗ рй^ъ твой^ъ.

іов Очевидно, Сковорода має на думці слова: н^с/иы рлвьінинл чада, но своводньіа (Послання св. ап. Павла до галатів 4: 31).

²⁰⁷ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 13. Пор.: ни СЗ покоти П/іотскЇа, ни СЗ покоти /иХжсскїа, но СЗ вга родйішсА.

²⁰⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 38: 19-20. Початок вірша звучить так: СЗднесь во...

²⁰⁹ Книга Псалмів 3: 6.

²¹⁰ Парафраза Книги Псалмів 24 (25): 12. Пор.: Кто єсть чс/іов^къ боайса гда;

²¹¹ Фразу ^лн,мнчі отрокъ узято з Першої книги Мойсеєвої: Буття 9: 25-26.

²¹² Неточна цитата з Книги Суддів 6: 12. Пор.: гдь съ тобою, сй/іьньїй кр^постїгс.

²¹³ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 25.

²¹⁴ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 32.

²¹⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 54: 1 та з Послання св. ап. Павла до галатів 4: 27. Пор.: Во^вссс/іЙса, нсп/ібды, нерлждлгсцкіА.

²¹⁶ Сковорода має на думці слова: видавше же сьшове вжїи дфєри че/іовѣчи, йкш доврьі сХть, поаіш сев'Б жєньї СЗ воЁ^ъ, йже иувуаша (Перша книга Мойсеєва: Буття 6: 2).

²¹⁷ Див.: Третя книга царств 1:1-4.

²¹⁸ Див.: Книга Притч Соломонових 31: 10-32.

²¹⁹ Тобто на Кавказьких горах.

²²⁰ Книга Йова 39: 1.

²²¹ Парафраза Книги Псалмів 102 (103): 5. Пор.: шбновЙтса йкш ор/іА гоность твоа.

²²² Див. прим. 46 до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

²²³ Парафраза Книги пророка Єзекіїля 23: 8. Пор.: й тїи уаітлнша д^вство є^.

²²⁴ Трохи неточна цитата з Апокаліпсису 12: 14. Пор.: И дана выіш женѣ два кри/іЗ оула

ВЄ/іЙкЛГШ.

²²⁵ Євангелія від св. Луки 17: 32.

²²⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 55: 8. Пор.: Не йть во совати /иой йкоже совати ваши.

²²⁷ Фраза ^Є/И/іа живы^ъ кілька разів зринає в Біблії, уперше - в Книзі Псалмів 26 (27): 13.

²²⁸ Слово Єрусалим старі українські письменники зазвичай тлумачили в чотирьох сенсах. Наприклад, Дмитро Туптало зазначав: "По писмени, єже єсть історічески или повѣствователнѣ, Ієрусалим сказуєтся град в Палестинѣ сугц. Аллигорически, єже єсть иносказателнѣ, Ієрусалим знаменуєт воюющую Церковь. Анагогічески, єже єсть вышним разумом, Ієрусалим знаменуєт торжествуюгцую горѣ Церковь. Тропологічески же, єже єсть нравоучителнѣ, Ієрусалим знаменуєт душу человѣческую в жизни сей" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 318-318 (зв.)].

²²⁹ Сковорода має на думці поняття spiritualis res риЫіса. Слово республіка зринало в ході опису потойбічного світу в тих авторів, чию творчість Сковорода добре знав. Наприклад, Еразм Роттердамський писав: "Справді-бо, хіба то не найбільше щастя зображувати потойбічне життя з такою точністю, немов провів ти в цій республіці довгі роки..." [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 74]. Латинські автори часом називали "республікою" також Церкву [див.: Еірокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Еірокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 243]. Та й перегодом, аж до Великої французької революції, як слушно зазначав Василь Зеньковський, значення слова республіка "далеко вибігало за рамки суто політичної сфери й було пов'язане із загальною вірою в торжество розуму в історичному русі, з вірою в можливість побудувати життя на раціональних засадах" [Зеньковский В. Русские мыслители и Европа. Критика европейской культуры у русских мыслителей. 2-е изд. - Париж, 1955. - С. 23].

²³⁰ У такій стилістиці старі українські письменники зазвичай описували рай, де немає ні "болѣзни, ни жажды, ни глада, ни смерти, но вѣчный свѣт непрестанный, день нескончаємьій, покой, радость и веселіє" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 595 (зв.)].

²³¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 19: 26. Пор.: оу че/іовѣкъ сїе нево^/можно єсть.

²³² Пор.: "...Той самий слизький змій - перший зрадник нашого спокою, то ховався в одного кольору з ним траві, то, причаївшись у своїх норах, звиваючись сотнями кілець, не перестає переслідувати колись упалу нашу жінку. Зрозумій, що жінка - це плотяна частина чоловіка. Адже це наша Єва, через яку підступна змія спокушає наш дух смертоносними насолодами" [Эразм Роттердамский. Оружие христианского воина // Эразм Роттердамский. Философские произведения. - Москва, 1986. - С. 91].

²³³ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 32.

²³⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 15. Пор.: дл не кїй кбрень гбрести, выспрь ПрО^АВ^АИ, пЗкОСТЬ СОТВОрИТЪ, Й тІ/ИЪ ШСКВерНАТСА /ИНО^И.

²³⁵ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 33-35.

²³⁶ Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15.

²³⁷ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15. Пор.: но шсквернйсА й^ъ й оу^/иъ й совість.

²³⁸ Сковорода має на думці слова: песъ во^врЗфьсА нл свою Б/ієвотинХ (Друге соборне послання св. ап. Петра 2: 22).

²³⁹ Книга Псалмів 58 (59): 7.

²⁴⁰ Сковорода має на думці слова: пХтыіъ ц3рски/иъ пбйде/иъ, не Соврлтй/ИСА ни нл десно, ни Hd ліво (Четверта книга Мойсеєва: Числа 20: 17).

²⁴¹ Книга пророка Захарії 2: 6.

²⁴² Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 52: 11. Пор.: ЫстХпйте, СЗстХпйте, й^ыдйте (ЯшдХ.

²⁴³ Трохи неточна цитата з Апокаліпсису 17: 1. Пор.: прїидй, дл поклжХ ти сХдъ

/ІЮВОДІЙЦЫ ВЄ/ІИКЇА.

²⁴⁴ Апокаліпсис 18: 2.

²⁴⁵ Книга пророка Наума 3: 1. Сковорода змінює тут пунктуацію.

²⁴⁶ Неточна цитата з Книги пророка Наума 3: 2. Пор.: Гласт* вичей й глаеъ трХы ко/іесъ, й кона текХцм й ко/іеснйцві шХ/Иацла. Слово кбнник^ замість кона Сковорода по пам'яті вставив з наступного вірша: й кбнникл ■ЁдХцм (Книга пророка Наума 3: 3).

²⁴⁷ Книга пророка Наума 3: 5.

²⁴⁸ Неточна цитата з Книги пророка Наума 3: 6. Пор.: й во^вергХ нл та шгнХшенїе по НбЧИСТОТЛ/ИЪ ТВОИ/ИЪ, Й ПО/ІОжХ ТА въ прйтчХ.

²⁴⁹ Парафраза П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 29: 23. Пор.: шпровержесА

СОДО/ИЪ.

²⁵⁰ Євангелія від св. Луки 17: 32.

²⁵¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 2:15.

²⁵² Фраза /Иочлцлйса къ стѣнѣ кілька разів зринає в Біблії. Див., наприклад: даже до /ИОчЗцмгшса къ стѣнѣ (Перша книга царств 25: 22).

²⁵³ Неточна цитата з Книги пророка Амоса 8: 13. Пор.: шскХд^гстъ дѣвві дшврвіА.

²⁵⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 60: 1. Пор.: Св^тЙса, св^ЬтЙса к^лйліе.

²⁵⁵ Книга пророка Ісаї 60: 4.

²⁵⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 4. Пор.: се, прїидбіш всй свшове твой щдалеча, й Дфєри твоа нл рл/иѣ^ъ во^/иХтса.

²⁵⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 8. Пор.: Кїи сХтв, иже йкш шв/мцві

/ібТАТЪ, Й Йкш ГО/іХвїе СО ПТЄНЦВІ КО /ИН^;

²⁵⁸ Книга пророка Ісаї 60: 11.

²⁵⁹ Книга пророка Ісаї 60: 5.

²⁶⁰ Книга пророка Ісаї 35: 1.

²⁶¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто длстъ /ий крилѣ йкш го/іХвин^Ь; й по/іефХ.

²⁶² Парафраза або Книги пророка Ісаї 40: 4 (пор.: й вХдХтъ вса стрбпштнлА въ прлво, й

остр^А въ пХти Г/і5дки), або Книга пророка Ісаї 42: 16 (пор.: сотворю й/иъ Т/иХ во св^тъ

й стрбпштНіїА въ прЗв^А), або Євангелії від св. Луки 3: 5 (пор.: й вХдХтъ стрбпштнлА въ

ПрЗв,ІА, й острїи въ пХти г/і5дки).

²⁶³ Парафраза Книги пророка Єремїї 32: 39. Пор.: даліъ й/иъ пХтв йнъ.

²⁶⁴ Сковорода має на думці звернене до Христа питання фарисея Никодима: Глагола къ

НЄ/tlX НІКОДЙ/ИЪ: КЛКШ /ИОЖбТЪ Чб/ЮВ^КЪ родйтисА ст<)ръ свш; ЄД d /ИОЖбТЪ второе

вийти во оутрбвХ /И^тере своєа й родйтисА; (Євангелія від св. Івана 3: 4).

²⁶⁵ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1:12. Пор.: с^кіфее о^/ИА по рбдХ.

²⁶⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 53: 8 та Дій св. апостолів 8: 33. Пор.: рбдъ же єгш кто йспов^ств;

²⁶⁷ Див.: Третя книга Мойсеєва: Левит 17: 3, 8,10,13; 22: 18; 24:15; Четверта книга Мойсеєва: Числа 9: 10. Пор.: Книга пророка Єзекїіля 14: 4, 7.

²⁶⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 8: 23. Пор.: И рече и/иъ: вві СЗ нйжни^ъ єсте, СЗ

ВВІШНИ^Ъ ЄС/ИВ.

²⁶⁹ 22-а байка Свовороди має назву «Навоз и Алмаз».

²⁷⁰ Фраза к^/иенв крлеХгб/інвій (крлеХгб/іенъ) зринає в Книзі Йова 38: 6, у Книзі пророка Ісаї 28: 16, у Першому соборному посланні св. ап. Петра 2: 6 та в Посланні св. ап. Павла до ефесян 2: 20.

²⁷¹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 11. Пор.: да прорлстйтъ уеліл/ь. ввмїе травное, С^КІфее єІліа по рбдХ й по подбвїгс.

²⁷² Парафраза Книги пророка Ісаї 58: 11. Пор.: й кшети твоа про^АвнХтъ йкш трлвк

²⁷³ Фраза въ рбды родшвъ зринає в Книзі Юдити 8: 32, у Книзі Ісуса, сина Сирахового 39:12, у Книзі пророка Ісаї 34:17; 51: 8, у Книзі пророка Іоїля 3: 20 та в Євангелії від св. Луки 1: 50.

²⁷⁴ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 12. Пор.: ^лато же оньіа уешй дбврое: й таліш єсть Зндрл^ъ.

²⁷⁵ Євангелія від св. Луки 15: 6, 9.

²⁷⁶ Див. прим. 391 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

²⁷⁷ Євангелія від св. Івана 6: 35, 51.

²⁷⁸ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 1. Пор.: Ауъ цв^тъ пб/іьный й кршъ оудб/іьный.

²⁷⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1:12.

²⁸⁰ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2:12. Пор.: цв^ти ЙвЙішса нл уешй.

²⁸¹ Фраза во вре/ИА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Мо-литвослові».

²⁸² Євангелія від св. Луки 1: 38.

²⁸³ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 26: 18. Пор.: гди, во чревѣ прІА^О/ИЪ й ПОБО/ГЁ^О/ИЪ, Й рОДЙ^О/ИЪ дХ^ъ СПНЇА твоегш.

²⁸⁴ Євангелія від св. Івана 1: 14.

²⁸⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 7.

²⁸⁶ Див. прим. 229.

²⁸⁷ Фразу сХетл сХетствїй узято з Книги Екклезіястової 1: 2; 12: 8.

²⁸⁸ Книга Псалмів 32 (33): 4.

²⁸⁹ Книга Псалмів 142 (143): 5.

²⁹⁰ Книга Псалмів 103 (104): 4; Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 5.

²⁹¹ Книга пророка Ісаї 43: 13.

²⁹² Очевидно, Сковорода має на думці слова: W вренЇА сотворенъ єсй тьі, йкоже й (Книга Йова 33: 6).

²⁹³ Мабуть, Сковорода має на думці Кіферіду (лат. Cytheris) - славетну мімічну акторку, котра була коханкою Марка Антонія, а перед тим - поета Гнея Корнелія Галла. Цей останній оспівав її у своїх любовних елегіях під ім'ям Лікоріди. Про Кіферіду писав також Ціцерон у «Другій філіппіці проти Марка Антонія» та інші.

²⁹⁴ Парафраза Книги Псалмів 115 (116): 2. Пор.: всакъ че/іов^къ /ібжь. Див. також: Послання св. ап. Павла до римлян 3: 4.

²⁹⁵ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 3: 7. Останнє слово має форму: свыше.

²⁹⁶ Це - емблематичний образ "небесної", або "внутрішньої людини", яка злітає високо в небо, тримаючи в руці "абетку світу" [див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 250].

²⁹⁷ Сковорода має на думці слова: Прїйде ійсъ двере/иъ злтворенны/иъ (Євангелія від св. Івана 20: 26).

²⁹⁸ Парафраза Пісні над піснями 5: 12. Пор.: очи єгш йкш го/іХвйцы.

²⁹⁹ Сковорода має на думці емблематичний образ горлиці. Див. прим. 466 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

³⁰⁰ Гр. пєАарубі; - 'лелека'. Про лелеку як символ вдячності див. прим. 15 до притчі «Благодарный Еродій».

³⁰¹ Сковорода має на думці емблематичний образ журавля-сторожа. Див., наприклад, 564-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Журавль, держагцій ногою камень» (підпис: "Дабы кто внезапно на меня не напал. Трудно меня найти спящаго. Ne improviso") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 142-143]. Цей образ є також у трактаті Касіяна Саковича «Арістотелівські проблеми» [див.: Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок

XVII ст. - Київ, 1988. - С. 411], у славетній київській емблематичній збірці «Иѳіка іерополітіка»: "Служагцій многим многи имат труды. / Нѣсть он свой и всѣх имат аки уды. / Всѣм служит и всѣм дает совѣт здравый / О всѣх бодрствуя, аки страж жоравый" [Чижевський Д. Український літературний барок: нариси / Підготовка тексту та мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 341], в учительному трактаті Семена Климовського «О правосудію началствуюгцих, правдВ и бодрости их» [див.: Климовський С. О правосудію началствуюгцих, правдВ и бодрости их // Барокова поезія Слобожанщини / Упорядкування, передмова, примітки та коментарі Леоніда Ушкалова. - Харків, 2002. - С. 125], в «Енеїді» Івана Котляревського ("Цесарці ходять журавлями, / Цирцеї служать за іусар / І в острові тім сторожами" [Котляревський І. Енеїда// Котляревський І. Повне зібрання творів. - Київ, 1969. - С. 118]) тощо. Його відлуння є й у народній творчості. Пор. приказку: "Стоїт, як журавель на варті" [Франко, № 12422].

³⁰² Парафраза Апокаліпсису 14: 2. Пор.: И слыіш^ъ гласъ съ невесе, йкш гласв вбдъ /инбги^ъ й йкш гласъ грбліл велика.

³⁰³ Євангелія від св. Івана 3: 8.

³⁰⁴ Парафраза Книги Псалмів 8: 5. Пор.: чтб єсть человікъ, йкш пбліниши єго;

³⁰⁵ Парафраза Книги Псалмів 8: 7. Пор.: й постЗвилъ єси єго над ділы рХкХ твоєю.

³⁰⁶ Сковорода має на думці слова: ПЗліать првны^ъ съ ио^вллсіліи: Йліа же нечестйвы^ъ оуглиетъ (Книга Притч Соломонових 10: 7).

³⁰⁷ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 3: 15. Пор.: сїе ліое єсть Йліа вічное й пЗ/ИАТЬ родшвъ рОДШ/ИЪ.

³⁰⁸ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 39: 7-20. Історія Йосифа та Пентефрієвої дружини стала сюжетом відомої драми Лаврентія Горки «Іосиф патріарха» (1707-1708 pp.).

³⁰⁹ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 27.

³¹⁰ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 25: 28. Пор.: И во^/іюви іыЗкъ йсаѵа, йкш ловитва єгш башє врЗшно Є/иХ: ревекксі же /іюв/іашє Іакшва.

³¹¹ Книга пророка Наума 3:1.

³¹² Неточна цитата з Книги пророка Наума 3: 1. Пор.: W, грЗде кровей, весь /іживьій, пб/ІНЪ НепрЗвДЬі! не ШСАЖЄТСА /iOBHTBd.

³¹³ Книга пророка Даниїла 10: 5.

³¹⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 8: 2. Пор.: в^атса вє/іико/іІпїє твоє превыше нвсъ.

³¹⁵ Книга Псалмів 32 (33): 11.

³¹⁶ Парафраза або Першої книги царств 10: 6 (пор.: снйдетъ нл та д^ъ гдень), або Євангелії від св. Луки 1: 35 (пор.: д^ъ стый нЗйдетъ нл та).

³¹⁷ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 45.

³¹⁸ Книга Псалмів 32 (33): 4.

³¹⁹ Євангелія від св. Івана 3: 6.

³²⁰ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 27.

³²¹ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 4.

³²² Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 24: 28. Пор.: йдіже бо ацк вХдетъ трХпъ, таліш соверХтсА орли. Див. також: йдіже тіло, таліш соверХтсА й орли (Євангелія від св. Луки 17: 37).

³²³ Див. прим. 386 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

³²⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 22.

³²⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 46: 11. Пор.: При^вівлАЙ СЗ востшкъ птйцХ.

³²⁶ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових ЗО: 17. Пор.: Око рХглкіфєєсА отцХ й домждлкіфєє старости /штерни, да йстбргнХтъ є врлнове СЗ деврЇА й да сн^датъ є птенцві шр/іи.

³²⁷ Трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 32: 11. У Біблії останнє слово має форму: во^жє/тЬ.

³²⁸ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 4. Пор.: творАЙ агг/іы своа дХ^и.

³²⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: СЗ не сХфи^ъ сотворй сїа бгъ, й чє/іов^чв рбдъ такт вькть (Друга книга маккавейська 7: 28).

³³⁰ Книга Псалмів 39 (40): 9.

³³¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посред^ же васъ стойтъ, єгшже вы не в^сте.

³³² Євангелія від св. Матвія 1: 23.

³³³ Фраза во вре/ИА своє часто зринає в Біблії, вперше - у Третій книзі Мойсеєвій: Левит 26: 4.

³³⁴ Див. прим. 42 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

³³⁵ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 6. Пор.: йстбчникъ же йс^ождлше Щ ЗЄ/И/іЙ Й НЛПЛАШЄ все /ІИЦЄ ^Є/И/іЙ.

³³⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 58: 11-12. Пор.: кшети твоа оутХчн^гстъ, й вХдХтЪ Йкш вертогр^дъ нлпоенъ, Й Йкш ЙСТОЧНИКЪ, g/ИХжЄ не шскХдѣ водл: й кшети ТВОА ПрО^АВнХтЪ Йкш Т^ава, Й р^ВОТ^КІТЧі, Й HdC/Т^ДАТЪ рОДЫ рОДШВЪ. И со^ЙждХтса пХствіни твоа вѢчныа, й вХдХтъ шсновЗнїа ТВОА В'ЮЧИЛА рОДШ/ИЪ родшвъ: й про^овешисА удателв шгр^дъ, Й СТЄ^Й твоа посредѣ оупокбиши.

³³⁷ Див. розмову Ісуса із самарянкою про живу воду в Євангелії від св. Івана 4: 10-15.

³³⁸ Неточна цитата з Другої книги царств 23: 15. Пор.: кто нлпойтъ /ИА водою;

³³⁹ Сковорода має на думці слова: И ішсифови рече: СЗ Б/ігвєнїа гдна ^Є/И/іа єгш, СЗ крлсбтчі невеены^ъ й роєві (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33:13).

³⁴⁰ Парафраза Книги Псалмів 132 (133): 2-3. Пор.: Икш /иѵро нл главі, с^одацієє нл

врлдХ, врлдХ аауитп, с^одацієє нл Ш/иеты одежды єгш: йкш росл Зер/ИшнсКіїА

С^ОДАЦМА Hd гбры СЇШНСКЇА.

³⁴¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 7: 38. Пор.: р^ки СЗ чревсі єгш йетекХтъ.

³⁴² Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 5: 1. Перше слово у Біблії має форму: Бнидб^ъ.

³⁴³ Трохи неточна цитата з Книги Йова 38: 2. Пор.: кто сей скрвів^АЙ СЗ /иєнє сов^тъ, содержлй же глаголы въ сердцы, /мене же ли /ИнЙтса оутлйти;

³⁴⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 31. Пор.: шст^витъ че/іов^къ отцл своего Й /И^терв, Й ПрИ/Г^ПИТСА къ женѣ своей.

³⁴⁵ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 23. Пор.: се, ннѣ кбств СЗ костей /ИОЙ^Ъ Й П/ІОТВ СЗ П/ІОТИ /ИОЄА.

³⁴⁶ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 31. Пор.: й відета два въ плотв єдйнХ. ³⁴⁷Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 5: 2. Пор.: СЗвер^и лін, сестро /иоа.

³⁴⁸ Парафраза Книги пророка Єзекіїля 44: 2. Пор.: сїа вуата ^сікиюченн^і вХдХтъ й не СЗвер^ХтСА, Й НИКТОЖЄ прбйдетъ Й/ИИ: Йкш ГДВ ВГЪ Ій/іевъ внйдетъ Й/ИИ, й вХдХтъ уакл гсчєннл.

³⁴⁹ Друге послання св. ав. Павла до коринтян 12: 2.

³⁵⁰ Послання св. ав. Павла до євреїв 4: 14.

³⁵¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 6: 42. Пор.: кЗкш оуво гѵіетъ сей, йкш съ нвсе снидбр».

³⁵² Євангелія від св. Івана 6: 43.

³⁵³ Євангелія від св. Івана 10: 7, 9.

³⁵⁴ Євангелія від св. Луки 17: 32.

³⁵⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: отрочЗ П/іЗчХфеесА въ ковчежи/Ь, й поцмдѣ Є Дферв флрлшнА, й рече: СЗ дѣтей^ еврейски^ъ сїе (Друга книга Мойсеєва: Вихід 2: 6).

³⁵⁶ Сковорода має на думці слова: И йспХстй В/иїй і,а женбгс щ оустъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, да w въ рѣц^ потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

³⁵⁷ Сковорода має на думці слова Євангелії від св. Матвія 22: 12. Пор.: дрХже, кЗкш вшмъ Єсй іІліш не й/ивш шд^Ьанїа врЗчнл;

³⁵⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремїї 9: 1. Пор.: й П/іЗчХса денв й нбфв.

³⁵⁹ Неточна цитата з Плачу Єремїї 1: 6. Пор.: И СЗаса СЗ ділере сїшни вса ліпота єа.

³⁶⁰ Неточна цитата з Книги пророка Єремїї 9: 2. Пор.: всй /Иобод^йствХкітъ.

³⁶¹ Пісня над піснями 5: 6.

³⁶² Сковорода має на думці слова: Шдождйтъ нл грішники сѣти: огнв й жХпе/іъ, й дХ^ъ вХренъ чЗств чЗши й^ъ (Книга Псалмів 10 (11): 6).

³⁶³ Фраза /ИочЗцлйса къ стѣнѣ кілька разів зринає в Біблії. Див., наприклад: даже до /ИОчЗцмгшса къ стѣнѣ (Перша книга царств 25: 22).

³⁶⁴ Сковорода має на думці слова: тернїе й во/ічецъ во^нйкнХтъ hj тревифи^ъ й^ъ (Книга пророка Осїї 10: 8).

³⁶⁵ Див. прим. 76 до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

³⁶⁶ Книга Псалмів 141 (142): 5.

³⁶⁷ Книга пророка Єремїї 4: 25.

³⁶⁸ Парафраза Книги Псалмів 13 (14): 3. Пор.: Всй оук/іонйішсА, вкХпѣ нек/ік>чй/ии выша.

³⁶⁹ Пісня над піснями 2: 14.

³⁷⁰ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 5. Пор.: йкш ьу^влена (єс/ив) /ігсбовїкі.

³⁷¹ Парафраза Євангелії від св. Луки 1: 39. Пор.: йде въ гшрнАА со тцмні'е/иъ.

³⁷² Євангелія від св. Луки 17: 32.

³⁷³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 1: 1. Пор.: й нл пХтй гр^шнві^ъ не стк

³⁷⁴ Сковорода має на думці слова: иліжє вбгъ чрево, й слава въ стХдѣ й^ъ, иже зє/ИнЗа /иХдрствХгстъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 19).

³⁷⁵ Книга Притч Соломонових 1: 20.

³⁷⁶ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 23: 31. Пор.: Не оупивЗйтесА вінб/иъ, но

ВесЁдХЙте КО Чб/ІОВ^КШ/ИЪ првнві/иъ, й вес^дХйте во про^бдѣ^ъ.

³⁷⁷ Сковорода має на думці слова: И не оупивЗйтесА ві'нб/иъ, въ не/иже єств В/іХдъ: но

пЗче Йспо/інайтєса д^О/ИЪ (Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 18).

³⁷⁸ Див.: Євангелія від св. Івана 13: 1-11.

³⁷⁹ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 12: 21-28.

³⁸⁰ Парафраза Євангелії від св. Луки 19: 22. Пор.: СЗ оустъ твой^ъ сХждХ ти.

³⁸¹ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 20: 10. Пор.: сХббштл гдХ бгХ твое/иХ.

³⁸² Очевидно, Сковорода має на думці слова: й со^рлнйте сХббштХ, йкш стЗ сїа єств гдХ й в3/иъ: шсквернйввій го с/иертїк> оу/иретъ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 31: 14).

³⁸³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 5: 39. Пор.: аціе та кто оудЗритъ въ деснХгс твого

/ііінЙтХ, шврлтй є^ й дрХгХгс.

³⁸⁴ Парафраза Євангелії від св. Матвія 10: 16. Пор.: вХдите оуво /иХдри йкш В/ИЇа.

³⁸⁵ Сковорода має на думці слова: да продЗстъ рй^Х свою, й кХпитъ нбжъ (Євангелія від св. Луки 22: 36).

³⁸⁶ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 25: 7-8.

³⁸⁷ Сковорода має на думці слова: такт снІдатъ сьшовє ій/ієвьі ^лівъ свой нсчйстъ во й^ыці^ъ, З/Иожє р^сып/ію а (Книга пророка Єзекіїля 4: 13).

³⁸⁸ Парафраза Книги Ісуса Навина 10: 12. Пор.: Дії стЗнетъ сб/інце прА/ИШ глвлшнХ.

³⁸⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 38 (39): 5. Пор.: склжй /ии, гди, кончйнХ ліою й число днш /иой^ъ, кбе єсть, да р^Хліію.

³⁹⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 5, 8,13,19, 23, 31.

³⁹¹ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Луки 24: 25. Пор.: ш нєслшслєннла й кшснла

ССрДЦС/ИЪ.

³⁹² Книга Псалмів 8: 5.

³⁹³ Книга Псалмів 143 (144): 4.

³⁹⁴ Цей образ узято з Книги Псалмів 114 (115): 8. Пор.: ЕллгоХгождХ пред гделіъ во струні живы^ъ.

³⁹⁵ Фразами нєвєсй й нл ^елілй зринає в Книзі пророка Даниїла 6: 27, у Книзі пророка Іоїля 2: ЗО та в Апокаліпсисі 5:13.

³⁹⁶ Книга Псалмів 18 (19): 5.

³⁹⁷ Книга Псалмів 103 (104): 2.

³⁹⁸ Парафраза Книги пророка Ісаї 40: 12. Пор.: Кто й^лііри гбрстїю вбдХ й нево падїю й всю зе/шю гбрстїю;

³⁹⁹ Парафраза Книги Притч Соломонових 9: 1. Пор.: ПреліХдрость соадЗ севі дб/иъ й

ОуТВСрдЙ СТОЛПШВЪ ССД/ИЬ.

⁴⁰⁰ Книга Псалмів 71 (72): 5.

⁴⁰¹ Парафраза Книги Псалмів 18 (19): 2. Пор.: ЫевесЗ повідлютъ слЗвХ вжїю.

⁴⁰² Сковорода має на думці слова: слава въ вышни^ъ вгХ (Євангелія від св. Луки 2:14).

⁴⁰³ Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 2. Пор.: ЫрыгнХ сердце ліое слово влЗго.

⁴⁰⁴ Євангелія від св. Луки 2: 12.

⁴⁰⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: пЗче всі^ъ сыншвъ человічески^ъ (Книга пророка Ісаї 53: 3).

⁴⁰⁶ Євангелія від св. Матвія 2: 9.

⁴⁰⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 2: 10. Пор.: се во, влговіствХю вЗліъ рЗдость велїю.

⁴⁰⁸ Сковорода має на думці слова: йже шврлтйсА иліъ СЗ плача въ рЗдость (Книга Естер 9: 22).

⁴⁰⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 44: 23. Пор.: Бо^вєсєлЙтєса, невесЗ, йкш полійловл вгъ іила: вострХвйте, шсновЗнїа зєлінЗа.

⁴¹⁰ Книга Псалмів 95 (96): 2.

⁴¹¹ Парафраза Книги Псалмів 117 (118): 24. Пор.: Сей день, єгбже сотворй гдь, ВО^рЗдХе/ИСА Й ВО^ВЄСЄлЙ/ИСА въ онь.

⁴¹² У Книзі Псалмів 67 (68): 18 зринає фраза колеснйцл вжїа.

⁴¹³ Книга пророка Ісаї 33: 17.

⁴¹⁴ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 23-28.

⁴¹⁵ Фразу "пѣснь побѣдная" взято з церковних піснеспівів. Пор.: "Пою Спасителю побѣдную пѣснь" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 8 (зв.)].

⁴¹⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 19 (20): 8. Пор.: Сїи нл колеснйцл^ъ, й cfи нл кбне^ъ.

⁴¹⁷ Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 10.

⁴¹⁸ Сковорода має на думці слова: востбкъ Йліа g/иХ (Книга пророка Захарії 6: 12).

⁴¹⁹ Євангелія від св. Матвія 2: 9.

⁴²⁰ Книга Ісуса Навина 10: 12.

⁴²¹ Книга Ісуса Навина 10: 13.

⁴²² Очевидно, Сковорода має на думці слова: ПреліХдрость во йс^бді^ъ поєтса (Книга Притч Соломонових 1: 20).

⁴²³ Сковорода має на думці слова: востЗвъ, петре, злколй й иждь (Дії св. апостолів 10: 13). Див. також: Дії св. апостолів 11: 7.

⁴²⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: едйнъ гдь, єдйнл вірл, єдино крфенїе (Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 5).

⁴²⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 100 (101): 8. Пор.: ВоХтрЇА й^вивЗ^ъ вса

ГрѢшНЫА 'ЗС/ШИ.

⁴²⁶ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: плоть не пбль^Хетъ ничтоже.

⁴²⁷ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 4. Пор.: творАЙ Згглы своа дХ^и.

⁴²⁸ Очевидно, Сковорода алегорично трактує тут Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 14, де янголи названі "служебними духами" (слХжевнїи дХси).

⁴²⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 24: 7. Пор.: оуподбвлгс єго ліХжХ ліХдрХ, йже соадЗ

^рЗ/ИИнХ СВОЮ Hd Kd/ИЄНИ.

⁴³⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й^ыди СЗ уешй твоєа й СЗ рбдсі твоегш й СЗ дбліХ отцЗ твоегш (Дії св. апостолів 7: 3).

⁴³¹ Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 11. Пор.: Слыши, дфй, й вйждь, й приклонй оу^о твоє, й 'злвХди люди твоа й дб/иъ отцЗ твоегш.

⁴³² Книга Притч Соломонових 1: 20.

⁴³³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 8: 35. Пор.: йс^бди во ліой йс^бди животк

⁴³⁴ Парафраза Книги Притч Соломонових ЗО: 18-19. Пор.: не віліъ: слідЗ орлЗ плрАцм (по в o^Xj(X).

⁴³⁵ Див.: Книга пророка Даниїла 3: 1.

⁴³⁶ Див. прим. 386 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁴³⁷ Трохи неточна цитата з Книги Йова 39: 27. Пор.: Т*войліъ же ли повелініеліъ ВО^НОСИТСА орелъ.

⁴³⁸ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 2: 16. Пор.: не вотціе текб^ъ.

⁴³⁹ Сковорода має на думці слова: не віліъ: слід3 орлЗ плрАцм (по воадх^х) й пХтй 5Л1Ы (пол^Хцкі) по кЗлієни (Книга Притч Соломонових ЗО: 18-19).

⁴⁴⁰ Книга пророка Ісаї 40: 6.

⁴⁴¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Аввакума 3: 19. Пор.: Гдь вгъ лібй сйла ліоа, й оучинйтъ НО^І ЛІОЙ Hd совершенїе, Й Hd ВЫСШКЛА ВО^ВОДИТЪ ЛІА, єже повідйти ЛіЙ въ пісни ЄГШ.

⁴⁴² Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 3: 19. Пор.: повідйти лій въ пісни.

⁴⁴³ Схожий вислів є, наприклад, в «Енеїді» Вергілія (XI, 513-514): "ipse ardua montis / per deserta iugo superans adventat ad urbem" (у перекладі Михайла Білика: "а сам по стрімких, недоступних/ Пнеться верхах і підходить під місто" [Публій Вергілій Марон. Енеїда/ З латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. -С. 252]) чи в поемі Лукреція «Про природу речей» (VI, 469): "montis cum ascendimus altos" (у перекладі Андрія Содомори: "сходим на гори високі" [Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1988. - С. 161].

⁴⁴⁴ Сковорода має на думці слова: й світъ во тліі свІтитса (Євангелія від св. Івана 1: 5).

⁴⁴⁵ Див. прим. 38 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁴⁴⁶ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Икожє ыыіш^о/иъ, такт й вйдѣ^о/иъ во грлдѣ гда сй/іъ, во грлдѣ вга нлшєгш: вгъ шсновл й въ в^къ (Книга Псалмів 47 (48): 9).

⁴⁴⁷ Парафраза Книги пророка Ісаї 60: 20. Пор.: Йсп6/інатса дшє рвідлнЇА твоегш.

⁴⁴⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Михея 4: 2. Пор.: прїидйтє, вуьіделгь нл гбрХ гднгс. Див. також: прїидйтє, й вуьіделгь нл гбрХ гдню (Книга пророка Ісаї 2: 3).

⁴⁴⁹ Книга Псалмів 43 (44): 10; 59 (60): 12.

⁴⁵⁰ Фразу даждь намъ пб/ИОфв узято з Книги Псалмів 59 (60): 13; 107 (108): 13.

⁴⁵¹ Книга Притч Соломонових 8: 35.

⁴⁵² Євангелія від св. Івана 3: 7.

⁴⁵³ Книга Притч Соломонових 1: 20.

⁴⁵⁴ Євангелія від св. Луки 17: 32.

⁴⁵⁵ Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 15 (зв.).

⁴⁵⁶ Книга Рут 2: 8; Книга Псалмів 44 (45): 11.

⁴⁵⁷ Очевидно, це парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28. Пор.: да

вХдСТЪ ВГЪ BCA4gCKdA ВО ВоЁ^Ъ.

⁴⁵⁸ Книга пророка Ісаї 61: 10.

⁴⁵⁹ Книга пророка Ісаї 61: 10.

⁴⁶⁰ Сковорода має на думці Христові слова: матн /иоа й врлтЇА /иоа аи сХтв, ывіішцли слово вжїе, й творАфїи є (Євангелія від св. Луки 8: 21).

⁴⁶¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: й вєсє/іЙса съ жєнбгс (Книга Притч Соломонових 5: 18).

⁴⁶² Див.: Ніірцьі прє/иХдроств сєстрХ тевѣ бытн (Книга Притч Соломонових 7: 4).

⁴⁶³ Див.: Ерлтъ СЗ вуата по/иоглє/ив (Книга Притч Соломонових 18: 19).

⁴⁶⁴ Див.: Євангелія від св. Луки 11:5.

⁴⁶⁵ Див.: Перша книга царств 25: 18.

⁴⁶⁶ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 14: 18.

⁴⁶⁷ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 18: 8.

⁴⁶⁸ Сковорода має на думці слова: й уат,ділп всѣ/иъ /імде/иъ нл всго сй/iS ІЙ/ієвХ (Я дана даже до ви^ывш, й (Я мХжа даже до жєнві, коє/иХждо по оукрХ^Х ^лІба, й по чаетн пєченлгш /MACd, й по сковрлднб/иХ /ШинХ (Друга книга царств 6: 19).

⁴⁶⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 67 (68): 19. Останнє слово має форму: П/гЁнъ. Див. також: во^шедъ нл высотХ, П/гЬнй/іъ єсй П/гЁнъ (Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 8).

⁴⁷⁰ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 42: 25-28.

⁴⁷¹ Див.: Третя книга царств 10: 13.

⁴⁷² Див.: Євангелія від св. Матвія 14: 21; Євангелія від св. Марка 6: 44; Євангелія від св. Луки 9:14.

⁴⁷³ Див.: Євангелія від св. Матвія 2: 11.

⁴⁷⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: ни едйнъ /иХжей т^ъ ^в^нны^ъ вкХситъ /ИОЄА вечєри: /инб^и во сХтв уванн, малш же й^вр^нны^ъ (Євангелія від св. Луки 14: 24).

⁴⁷⁵ Книга Псалмів 35 (36): 9.

⁴⁷⁶ Книга пророка Ісаї 31: 9.

⁴⁷⁷ Євангелія від св. Луки 14: 15.

⁴⁷⁸ Книга Притч Соломонових 9: 1.

⁴⁷⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 43: 34.

⁴⁸⁰ Євангелія від св Матвія 26: 27.

⁴⁸¹ Євангелія від св. Луки 24: 35.

⁴⁸² Пісня над піснями 2: 5.

⁴⁸³ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 3. Пор.: под о^нв grun вос^от^ъ.

⁴⁸⁴ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 18: 19. Пор.: ЕрЗтъ СЗ Б^ата

ПО/ИОГ<)Є/ИБ, йкш грЗдъ твердъ.

⁴⁸⁵ Неточна цитата з Пісні над піснями 6: 2. Пор.: Аув врлтХ /И0Є/ИХ й врЗтъ /иой /инѣ.

⁴⁸⁶ Книга пророка Ісаї 44: 20.

⁴⁸⁷ Див., наприклад: Не /ие^твіи вос^вЗ/іатъ та, гди, ниже всй ни^одацли во Здъ: но /иві живїи в/ііігос/іовй/иъ гда СЗннѣ й до віка (Книга Псалмів 113 (114): 25-26).

⁴⁸⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

⁴⁸⁹ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 6. Пор.: иже

во^сїа въ сердцЗ^ъ нЗши^ъ.

⁴⁹⁰ Книга Псалмів 32 (33): 11.

⁴⁹¹ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 10. Пор.: д^ъ во вса йспвітХетъ, Й Г/іХбИНВІ бжїа.

⁴⁹² Неточна цитата з Книги Йова 38: 2. Пор.:/иене же лн /ИнЙтса оутлйти;

⁴⁹³ Пісня над піснями 5: 6.

⁴⁹⁴ Неточна цитата з Дій св. апостолів 13: 22. Пор.: шврѣтб^ъ двда свшл іессеовл, мХжа по срцХ /И0Є/ИХ.

⁴⁹⁵ Парафраза Євангелії від св. Матвія 10: 36. Пор.: вр^й челов^кХ до/шшнїи єгш.

⁴⁹⁶ Парафраза Євангелії від св. Луки 23: 38. Пор.: сей єств црв іХдейскъ.

⁴⁹⁷ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: и уешк сн^си вса днй живота твоегш.

⁴⁹⁸ Парафраза Книги Псалмів 106 (107): 9. Пор.: йкш нлсвіти/гв єств дХшХ тфХ, й дХшХ З/ічХфХ йспб/іни В/і5гъ.

⁴⁹⁹ Книга Псалмів 2: 1.

⁵⁰⁰ Книга Псалмів 2: 2.

⁵⁰¹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 14: 15. Пор.: В/ілженъ, иже сн^ств шв^дъ въ цртвїи вжїй.

⁵⁰² Євангелія від св. Луки 17: 32.

⁵⁰³ Євангелія від св. Луки 17: 32.

⁵⁰⁴ Фразу паі^а наша взято з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 5: 7.

505 Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 26: 8. Пор.: ГІХтв во гденв сХдъ: оуповл^о/иъ нл й/ИА твоє й nd/ИАТв, єажє же/ілетъ дХіш наша.

⁵⁰⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 24: 28. Пор.: йд^же во аціе вХдетъ трХпъ, таліш соверХтсА ор/ій.

⁵⁰⁷ Сковорода має на думці слова: с&іъ єсй нл пртб/гЬ, сХдай прлвдХ (Книга Псалмів 9: 5).

⁵⁰⁸ Парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 3. Пор.: шв^^ъ ѵпостлси єгш.

⁵⁰⁹ Парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 3. Пор.: сїанїє славы й ШБр^ъ ѵпостлси єгш.

⁵¹⁰ Книга пророка Ісаї 33: 17.

⁵¹¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 1: 5. Пор.: не воскреснХтъ нечестйвїи нл сХдъ.

⁵¹² Сковорода говорить тут про Родоського колоса - статую Геліоса, зруйновану землетрусом у 224 р. до н. е. Про цю статую згадували й інші українські письменники. Наприклад, автор однієї з різдвяних драм писав: "Солнечнозрачный боже, чюдны Аполлине, / Іовиша и Латоны первородны сыне! / Брате день вѣгцаюгцей от утра Діанны, / Свѣтом, аки ризою, свыше одѣянный! / В островѣ РодВ создал столп своими труды, /

Между седми сочислен мира сего чюды" [Різдвяна драма І І Резанов В. Драма українська. Старовинний театр український. - Київ, 1927. - Вип. 4: Шкільні дійства різдвяного циклу. -С. 191-192].

⁵¹³ Сковорода має на думці слова: И тече скбрш давідъ, й стЗ над нй/иъ, й в^А/иечь єгш,

о^/иертвй єго, й (Ясіче й/иъ главі єгш. И вйдіїш

Й Й3В/ІЄЧЄ ЄГО (Я нідръ ЄГШ, й

йноп/іЄ/Иєнннцьі, йкш ojf/ире сн/івнвін й^ъ, й віжЗіш (Перша книга царств 17: 51). Цей

образ був досить популярний в літературі старої України. Досить пригадати бодай назву спрямованого проти Іоаникія Галятовського полемічного трактату Теофіла Рутки «Голіат, вражений своїм мечем» [див.: Rutka Th. Goliat swoim mieczem porazony, to iest Ioannicius Galatowski, archimandrita Ielecki, przeciw pochodzenia Ducha S. od Syna у o Kosciolowi Rzymskiemu pisz^cy. - Lublin, 1689].

⁵¹⁴ Книга пророка Наума 3: 5.

⁵¹⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 11: 6-8. Пор.: й плстЙса вХдХтъ вкХпі вб/ікъ съ ЗгНЦб/ИЪ, Й рЫСЬ почіетъ СО кб^/ІИфб/ИЪ, Й ТС/ІСЦЪ Й КНСЦЪ Й /ІСВЪ вкХпі ПЛСТЙСА вХдХтъ, й отрочЗ мало поведетъ а: й вб/іъ й /иедвідь вкХпі плстЙса вХдХтъ, й вкХпі діти й^ъ вХдХтъ, й /ісвъ Зки вб/іъ йсти вХдетъ П/ієвві: й отрочЗ ліладо нл пефєрьі Зспідшвъ Й Hd /ібже й^чЗдій Зспідски^ъ рХкХ ВО^/ІОЖИТЪ.

⁵¹⁶ Парафраза Книги Псалмів 90 (91): 13. Пор.: нл аспїда й васїл'іска нлстХпиши, й попереши /ІЬвЗ Й В/ЖА.

⁵¹⁷ Див. прим. 64 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵¹⁸ Парафраза Книги Псалмів 22 (23): 4. Пор.: dijje во й пойдХ посреді сіни С/иертньїА, не

О^ВОКСА В/іЗ, ЙКШ ТЬІ СО /МНОЮ єси.

⁵¹⁹ Книга Юдити 13: 11; Книга пророка Ісаї 8: 8.

⁵²⁰ Євангелія від св. Луки 2: 15.

⁵²¹ Пісня над піснями 8: 5.

⁵²² Євангелія від св. Луки 2: 15.

⁵²³ Парафраза Книги Юдити 13: 11. Пор.: (Явертите нні, (Явер^ите врлтЗ, съ наліи вгъ.

⁵²⁴ Фраза во врлті^ъ є^ зринає в Книзі пророка Софонїї 2: 14.

⁵²⁵ Пісня над піснями 2: 9.

⁵²⁶ Сковорода має на думці слова: Скверны^ъ же й вЗвіи^ъ вЗсней (ЯрицЗйсА (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).

⁵²⁷ Парафраза Євангелії від св. Івана 7: 24. Пор.: не сХдйте нл /іицЗ.

⁵²⁸ Парафраза Євангелії від св. Марка 16: 18. Пор.: аціс й чтб С/иертно йсгпктъ, не

вредйтъ й^ъ.

⁵²⁹ Сковорода має на думці слова: Жало же С/иерти грі^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56).

⁵³⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 65 (66): 12. Пор.: проидб^о/иъ скво^і огнь й вбдХ.

⁵³¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Наума 3: 5. Пор.: ІЯкрьію ^Зднаа твоа къ /іицХ ТВОЄ/И&, Й ПОКЛЖХ Й^ЫКШ/ИЪ Cpd/ИОтХ ТВОГО Й цЗрСТВЛ/ИЪ ве'зчестїе твоє.

⁵³² Парафраза Книги пророка Наума 3: 6. Пор.: во^вергХ нл та шгнХшенїе по нечист0т3/иъ ТВОИ/ИЪ, Й ПО/ІОжХ ТА въ прйтчХ.

⁵³³ Сковорода має на думці слова: ПЗки подбвно єсть цртвїе нвное человікХ кХпцХ, ЙфХфХ дбвры^ъ вйсерей, йже шврітъ едйнъ /иногоціненъ вйсеръ, шедъ продлде ВСА, Є/iHKd й/ИАше, й кХпй єго (Євангелія від св. Матвія 13: 45^6).

⁵³⁴ Родос здавна славився своїми помаранчевими гаями й пальмами [див.: Замаровський В. Сім чудес світу: художні нариси. - Київ, 1979. - С. 230].

⁵³⁵ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 6: 10. Останнє слово має форму: снидб^ъ.

⁵³⁶ Див. прим. 64 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵³⁷ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 24: 23. Пор.: ИдХціїи /ИА єфе в^/ічХтъ, й ПЇГСЦПИ /ИА єфе вжлждХтса.

⁵³⁸ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /іювы єсть.

⁵³⁹ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 39: 1-3. Пор.: Т*очїю вдлай дХшХ СВОГО Й р^І^/ИЫШ/ІААИ ВЪ ^КОН^Ь ЕЫШНАГШ ПрЄ/ИХд^ОСТИ всё^ъ древни^ъ В^ЫфСТЪ й во пррбчествіи^ъ ПОХЧЛТИСА відетъ: ПШВ^СТИ /ИХЖЄИ Й/ИСНЙТЫ^Ъ СОВ/ІКІДСТЪ Й ВО Й^ВЙТЇА ПрЙтЧбЙ совнйдетъ, СОКрОВЄННіІА прйтчєй Й^ЫфСТЪ й въ гадан'ін прйтчєй поживетъ.

⁵⁴⁰ Коли Сковорода стверджує, що тисячі образів Святого Письма "наслідують" Божу Премудрість так само, як "частицы разбитаго зерцала" - людське обличчя, він нав'язується до образу, за допомогою якого богослови намагалися пояснити таїнство святої євхаристії: ціле дзеркало показує ціле обличчя, так само, як і кожен шматочок дзеркала розбитого [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. -Арк. 82 (зв.); Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 230; Туптало Д. Два-надесят статей, иже уверяют сомнящихся или невѣрство имущих человѣков о пре-существленіи хлѣба в тѣло и віна в кров Господа нашего Ісуса Христа // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 5. - С. 125; Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 7 (зв.), 192 (зв.); Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. -

С. 287; Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 565-566]. Набуваючи універсальності, це старе богословське "подобенство" могло втілювати також метафізичні опозиції Бога та творива, духу й матерії, цілого й частини, континуальності й дискретності. Саме воно стає "принципом індивідуацїї", скажімо, ідеї богосиніестеа ("...дар всыновленія Божія єсть то причастіє и присвоєніє человѣка Богови, то єсть Бог сам от неисповѣмаго милосердія своєго, хотя єсть в себѣ безмѣрный, безконечный, к єстеству человѣческому мѣримому и кончаємому способом не ВЫМОВНЫМ себе аки бы ужичаєт, изображаючи в томже сстествѣ человѣка своє подобіє, сподобяще єго до видВнія Божественнаго лица своєго вѣчна в небѣ так, нѣбы якоже солнце, хотя єсть велми великоє и над круг земли болшоє, блеском єднак свойм в зерцалѣ цВлоє изображаєтся" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 108]), думки про неподільність духовної субстанції ("...частей бо душа не имать, дух нераздѣлен суть. Но и в иных вещех не тожде ли бьіваєт. Ни ли видВсте когда от многих частей устроєнноє зерцало, како єдино и тожде лице человѣческос во многих оных зерцала частєх видимо бьіваєт" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 392-393]) тощо.

⁵⁴¹ Див. прим. 4 до віршованого діалоіу «Разговор о премудрости».

⁵⁴² Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 2. Пор.: Икожє кршъ въ тєрнїи.

⁵⁴³ Грецький бог сновидінь Морфей приходив у сни в образах різних людей.

⁵⁴⁴ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 31: 16. Пор.: не простирай рХкй й не гн^ЬтЙса

СЪ НЙ/ИЪ ВЪ СО/іЙ/ІО.

⁵⁴⁵ Парафраза Книги Псалмів 10 (11): 5. Пор.:/іювай же нєпрлвдХ ненлвйдитъ свого дХшХ.

⁵⁴⁶ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 12: 26. Пор.: Р^Х/ийвъ првникъ сев'Е дрХгъ вХдетъ.

⁵⁴⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 13: 52. Пор.: всакъ кнйжникъ, нлХчЙвса ЦрТВЇГО НВНО/ИХ, подбвенъ єсть ЧЄ/ЮВ^кХ ДО/ИОвЙтХ, йже й^нбситъ СЗ сокрбвицм своєгш HWBdA Й ВЄТ^А.

⁵⁴⁸ Див. прим. 175 до циклу «Басни Харьковскія».

⁵⁴⁹ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 13: 2. Пор.: й Зціе іїліалгь пррбчество, Й еІліЪ ТііЙНВІ ВСА Й ВССВ р^Х/ИЪ, Й ЗціЄ Й/ИЛ/ИЪ BCtO B^pS, йкш й гбрві ПреСТЛВ/ІАТИ, /ІГСВВЄ же не Й/ИЛ/ИЪ, ничтоже ЄС/ИВ.

⁵⁵⁰ Див.: ниже ВНИ/ШТИ вЗсНЄ/ІПі Й рОДОС/ібвїЄ/ІПі ве^конечнві/иъ, йже СТА^ЗнЇА ТВОрАТЪ

пЗче, нежели вжїе строенїе, еже въ в^рѣ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 1: 4).

⁵⁵¹ Див.: Сквернві^ъ же й вЗвіи^ъ вЗсней СЗрицЗйсА, швХчЗй же севе КО В/Ігочтїкі (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).

⁵⁵² Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 13: 10. Пор.: Н/ИЛ/Иві (же) олтЗрв, СЗ НЄГШЖЄ не Й/ИХтЪ В/МСТИ Йсти С/іХжЗціЇИ о^ни.

⁵⁵³ Сковорода має на думці слова: Б^/ИЪ чє/іов^кл ш ^ртѣ, прежде літъ четвіренЗдесАтй:

Зціе въ тілі, не еІліъ, Зціе /іи кро/иѣ тіла, не еІліъ, вгъ в^ств (Друге послання

св. ап. Павла до коринтян 12: 2).

⁵⁵⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа: Той же рЗвъ в^д^ввій вб/ію ГОСПОДЙНЛ своегш, й не оуготбвлвъ, ни сотворйвъ ПО вб/ІИ ЄГШ, віенъ відетъ /ИНОГШ (Євангелія від св. Дуки 12: 47).

⁵⁵⁵ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 2: 19. Пор.: W нЗсъ й^відбіш, но не віша СЗ нЗсъ.

⁵⁵⁶ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса Навина 9: 23. Пор.: прбк/іАти єсте: й не шскХд^етъ СЗ васъ рЗвъ.

⁵⁵⁷ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 18-19.

⁵⁵⁸ Сковорода має на думці слова: й вса К/іЗда^и, йже йскопЗіш рлвй отцЗ єгш, во вре/ИА отцЗ єгш, уаг^адниіа а фіг/іїсті/И/іАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 15).

⁵⁵⁹ Усеосяжно-алегоричне тлумачення Святого Письма мало власним наслідком, зокрема, маніхейську гадку про ілюзорність людського тіла Христа ("...такій геретики были, которыи мовили, же не мѣл Христос правдивого тВла, але фантастикум котум, змьішленоє тВло мѣл" [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 80]). Як писав про це Дмитро Туптало: "И болшей єреси сотворится начало, єже и воплощеніє Христово, и страданіє, и вся преславная єго дВянія и чудеса не в дВло, но в притчу вмѣняти и привидВнієм, а не самим дВлом, Христа плоть пріємша и пострадавша мнѣти, якоже древле манихейская злоумная учагце єресь..." [ТупталоД. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 303 (зв.)-304].

⁵⁶⁰ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: П/ібтв не пб/ів^Хетъ ничтоже.

⁵⁶¹ Трохи неточна цитата із Соборного послання св. ап. Іуди 12. Останнє слово має форму: ве^вбдни.

⁵⁶² Це може бути парафраза кількох новозаповітних віршів. Пор.: рожденное СЗ П/ібти П/ібтв єств, й рожденное СЗ д^а дХ^ъ єств (Євангелія від св. Івана 3: 9); П/ібтв оувш /иертвЗ гр^З рлди, дХ^ъ же живетъ прЗвдві рЗди (Послання св. ап. Павла до римлян 8: 10); П/ібтв во по^отствХетъ нл дХ^л, дХ^ъ же нл П/ібтв: сїа же дрХгъ дрХгХ протйвАТСА (Послання св. ап. Павла до галатів 5: 17); йкш о^аи въ плотв свого, СЗ П/ібти пбжнетъ йст/і^нїе: а с^аи въ дХ^ъ, СЗ дХ^л пбжнетъ живбтъ в^чнвій (Послання св. ап. Павла до галатів 6: 8).

⁵⁶³ Сковорода має на думці суперечки між православними й католиками щодо питання про сходження Святого Духа, які були надзвичайно напруженими й породили цілу літературу. Наприклад, старі українські письменники присвячували полеміці довкола "придатку" чи "непридатку" "й від Сина" (лат. Filioque) не тільки спеціальні богословські трактати на взір «Старий Західний Костел» Іоаникія Галятовського, «Голіат, уражений власним мечем» і «Посланець до Східної Церкви св. Аврелій Авіустин» Теофіла Рутки, «Про сходження Святого Духа від самого Отця» Адама Зерникава, але й численні поетичні твори, що їх можна знайти в книжках Кирила Ставровецького [див.: Транквіліон-Став-ровецький К. Перло многоцВнноє. - Могилів, 1699. - Арк. 35 (зв.)-42], Лазаря Барановича [див.: Baranowicz L. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 166-167], Івана Максимовича [див.: Максимовичі. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 82] та інших [про цей та інші сюжети української полемічної літератури див.: УшкаловЛ. Феномен української полемічної літератури // УшкаловЛ. Есеї про українське бароко. - Київ, 2006. - С. 121-132].

⁵⁶⁴ Сковорода має на думці суперечки про таїнства, зокрема про причастя під однією чи двома особами, про час перетворення святих дарів, про поливальне хрещення тощо.

565 Очевидно, Сковорода має на думці суперечку між православними й католиками, з одного боку, та протестантами - з другого про те, чи може порятувати людину сама тільки віра. Цей сюжет досить часто зринає у творах старих українських богословів [див., наприклад: Книга о вѣрѣ. - Київ, 1620. - С. 168; Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 101; БарановичЛ. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 8 (зв.); Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 891-1026; Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 258-273].

566 -jyj, _МОжна пригадати суперечки про "двоєперстіє" чи "троєперстіє", про партесний спів тощо.

⁵⁶⁷ Чи не найголовнішим питанням пневматологічних суперечок було питання про те, чи янголи цілком безплотні, чи мають "духовне тіло".

568 ^ут _на передньому плані перебували суперечки між католиками й православними про чистилище, що в Україні набули особливої гостроти на зламі ХѴІ-ХѴІІ ст.

⁵⁶⁹ Сковорода має на думці богословські суперечки з приводу трьох основних моделей змалювання раю: рай-сяЗ, рай -місто, рай-небо.

Брань

Архистратйга Михайла со Сатанбю о сем:

Лёгко быть Благим

Напйсанна в 1783-м ЛѣтЪ.

Возлюбленный Друже Михайле¹!

Пріймй от мене и сію Кнйжечку в Дар тебѣ, Именем Твоего же тезоименйта печатлѣнную. Агце Имя Михайлово пріял еси, пріймй и Сердце Его², воспѣвая из Кнйги Царственныя Пѣснь оную: "Сердце моє твоим, Твоє же есгь моим"³.

В то Время, о Михайле! сущій есй Друг Хранйтелю твоєму Михайлу, единосердечно восклицая:

"Кто яко Бог?"⁴

Я сію Кнйжечку начал в Бурлуках⁵. Кбнчил в Бабаях⁶.

Не орю убо, ни сёю, ни Куплю діііо, ни вбинсгвую. Отвергаю же всякую Житёйскую Печаль. Что убо д іііо? Се Что!

"Всегда благословяще Господа, поем Воскресеніе его"⁷.

Се моя Д і'.жа и Надѣжа! Чтб ли убо есгь Воскресеніе? Воскресеніе есгь вся Земля Израилева. Прямо сказать, весь Бйбличный Мырик. Новая и Древняя Eva. В сей Землйцѣ спаше Іяков с Покоєм. Како же не с Покоєм? Самый Камень был ему вмѣсто Подушки⁸. Самая Жёсгосгь была ему Мягкостію Тамо, Гдѣ по нем Самфбн нашёл Соты⁹.

Ей глаголю! Обрѣтбх и аз. Тамо и сам я покоюся, наслаждаюся, веселюся. Пою со Марбном: Deus nobis haec Otia fecit¹⁰.

"Бог нам de Празденство даровал".

Паче же пою с моим Давидом: "Аз уснух, и спах, и восгах"¹¹.

И с моим Исаіею: "Покбй нам дал Бог на Гої’ Ь сей"¹².

Не знаю, Чтб то разумѣет Плутарх чрез свою Надежду (нарицаемую у его) Піндарскую¹³. Он её твбрит Дойлицею Старцам. Сіє же вѣм войсгину, яко Старцы Оныи Соломбновы:

"Вѣнёц Хвальї, Старосгь..."¹⁴ и протчая, -кбрмлятся, сбсуще Сосца двоих Матерей и Безневѣстных Невѣсг¹⁵: Праматери Еѵы и Матери Маріам, якоже ест пйсанно:

"Сосаша Мед из Каменя"¹⁶ и "Тамо дам тебѣ Сосца моя"¹⁷.

Речеши, почтб убо не всѣ в сей Земёлькѣ наслаждаются, но алчут, рбпгцут и кленут её? Отвът: Того ради, яко сія Землйчка имѣет Діїі> Части. Дблнюю и Гбрнюю, Здѣшнюю и Тамошнюю, Прокляту и Благословённу, Бѣсбвску и Господню, аки два Сосца и два Истбчники. "Изьшде Іяков от Студ[енца] Клятвеннаго"¹⁸. Внял ли еси¹⁹? "и идё в Харран"²⁰. Внял ли еси²¹? "и обріі ге Мѣсто"²². Внял ли? "и спа Тамо"²³. Внял ли еси²⁴? Аще бы равная Мѣсга, не бы искал втораго и не шел бы от Здѣ. Не всуе и Исаіа: не тбчію, -речё, - в Земл і; сей, но на ГорІІ ея²⁵. Тамо! Речеши, Кто убо благую Часгь избирает? Отвът: Сего убо ради сія Кнйжечка извбдит на Поднебёсный Позор два Сердца: Ангелское и Сатанское, борюгцаяся между собою. Сія два Царства в каждом Человѣкѣ діііот вѣчную Ббрбу. Егда же Чисгое Сердце одолііло Злобную Бездну, тогда Врата Адова сокрушаются²⁶. Рѣшатся Плііппіікіі. Открывается Путь на бную Воскресшую из Бездн Гору: "Кто взьшдет на Гору Господню?"²⁷

Кая же Сласть и Утііха на ГорІІ той? Возвѣстй нам, о Исаіе! "Покбй даст Бог на ГорІІ сей"²⁸. О довбльно! Еще ли Что то? "Испіют (де) Вино. Испіют Радость на ГорІІ сей"²⁹. О предовбльно! "Помажутся (де) Мѵром на ГорІІ сей"³⁰. О предовбльно довбльно! Се гдѣ наш Іяков покбился! "И спа Тамо"³¹. Спа в Харранѣ. Во Градѣ Любви спа.

"Тамо дам тебъ Сосца моя"³².

Вйдиши ли, Возлюбленне Михайле? Се гдѣ покбится Друг твой! Старец Варсава Данійл Мёін-Гард³³. Амйнь!

Іюня 19-го, 1788-го Года.

Главйзна Творёнія

"Убіёт Дракона, сущаго в Мори". Исаіа³⁴.

"Како спаде Деннйца!"³⁵

"Кленушу Нечесгйвому Сатану, сам кленёт свою Душу". Сирах³⁶.

"Дбндеже День озарйт, и Деннйца возсіяет в Сердцах ваших". Петр³⁷.

Борба и Пря о Том: Претрудно быть злым.

Легко быть благйм.

Возлетѣв Нетопырскими Крйлами Сатана из преисподних в Гбрняя, остановйлся на Предіілах Атмосфёры¹⁰⁶. Узрѣв же Нощным Оком Лучезарный Оный Дом:

"Премудрость созда себь Дом

И утверди Пирамйд¹⁰⁷ седмь"³⁸, - Адским Рыком, аки Громом, возревѣл

так:

"К Чему сей Дом сотворён?"

На сей Трус Бурен, Сребровйдными, со златым Междораміем, Крйлами, аки Орел на Лов, низпугцаясь, Михайл возопйл:

О Враже Божій³⁹! Почто ты здѣ? И что тебѣ здѣ⁴⁰? Древле отрыгнул еси предо мною хулу на Мойсеево Твло^а. Нынѣ той же яд изблеваешь на Дом Божїй. Кто, яко Бог⁴¹? И что добро, и толь красно, яко Дом Его? Да запретит тебѣ Господь мой⁴², емуже предстою днесь⁴³!..

Сатана. Не подобает небесных Вбинсгв Архисгратйгу¹⁰⁸ быть сварлйву, но тйху, крбтку и...

Михаил. О Змій! Умягчйл еси словеса твоя, паче Елёя, и та суть сгрѣлы⁴⁴. Нѣсть твоє разумѣти, что благоврёменный Гнѣв есть то Любовь Божїя, а что безвременная Милость есгь то твоє Сердце.

Сатана. Се сгранную Пѣснь воспѣл еси!

Мих[аил]. Странная убо, новая и преславная воспѣвают небесныя Сйлы во Градѣ Божїем⁴⁵. Сія есгь Истина.

Сат[ана]^в. Сильі же преиспбднія чтб ли поют?

Мих[аил]. Сйлы твоя поют пбдлое, мїрскбе, мёрзкое. Сказать же Петрбвым в «Дѣяніях» Словом¹ (Commune, Kolvov, Coenum)⁴⁶. Просто сказать, грязь рыночную и, обвйвшую Іезекїйлевскїй бный Оприснбк⁴⁷, Мотылу^.

Сатана. Ха! ха! хе! Странное поют Силы небёсныя...

Мих[аил]. О ругатель! к чему сей пёсій Смѣх твой? Не тайтся же предо мною Лукавство твоє. Нарицая странною, тайно клевёгцешь небесную Славу и Дбгматы Ея, воздая Ей мнймое тобою Неблаголѣпіе и Непреподобіе, просто рёкши: вздор.

Сатана. Нынѣ убо не обынуяся провѣгцал еси вину, чесбради преиспбднее жйтельсгво в тысящу крат многолюднѣе паче вашего Небёснаго?

Михаил. И лжешь, и темнорѣчишь. Открый, агце можеши, откровеннѣе Сёрдца твоего Бёздну.

Сатана. О Апокалйпта¹⁰⁹! Странносгь в Догматах, Стропбтносгь в Путй, Трудность в Дѣлѣ, сей есть троербдный Исгочник пусгыни вашея небёсныя.

Мих[аил]. Не можно ли хоть мало откровеннѣе?

Сатана. Претрудно быть жителем небесным. Внял ли еси⁴⁸? Се вина! опусгошившая небеса вашя.

Михаил. Откуду сей Камень? и кто его положил во Основанїе?

Сат[ана]. Се Аз глаголю! Претрудно быть, и бысгь Тако.

Мих[аил]. Ты ли еси Творец Догмата сего?

Сат[ана]. Сей Догмат есгь несокрушймьій Адамант.

Михаил. "Воньми небо! и внуши Земле!.."⁴⁹

Услышите и преисподняя! Кая есгь болыная на Господа Вседержителя хула и клевета, паче сея? Се удица, всѣх уловляюгцая! Се Ключ, всѣм врата Адова отверзаюігцй! Се соблазнь всѣм путь на небеса оскорбляюгцая! О украшенная грббница Царская! пблна мертвых костей и праха⁵⁰, Міре Блядослбвный!

Прелгцаешь старых, младыя и д іі гп.

Вяжешь в прёлести, аки птенцы в сѣти.

Весь Мір дьішет Его духом. Он есть сердце Міру. Сердце нечистое, Сердце плотское. Се Богомерзская Тройца! Сатана, плоть, Мір⁵¹. Кто дасг мнѣ Меч Божїй? Да прободу сего Мадїанйта¹¹⁰, любодѣйствуюгцаго со Блудницею и /Ііобод ііїїпіщеіо Міра сего⁵², и обличу фамоту Ея.

И подьяв Михайл молнїевйдное Копіє, поразйл Адамантовым востреем Сатану в самое сердце Его, и повёрже Его во бблак вечернїй. Он же, падая сгремглав, воскликал: "Ура! Ура! побѣдйх! побѣдйх!" Из-федй же бблака возревѣл: "О! О! Апокалйпта! Призови небо и Землю во свидѣтели⁵³, аз же тебѣ не покорюся, даже до сего есмь тверд в сем моем Дбгматѣ".

Михаил. О Нетопыр! Горе тебѣ! творягцему Свѣт тмою, тму же Свѣтом, нарицаюгцему сладкое горким, легкое же бременем⁵⁴.

Сатана. Нѣсгь ли писано: "Нужное есгь Царствїе Божїе?.."⁵⁵

Михаил. Онѣмѣй, Псе лжйвый!

Сатана. И не Нужницы ли восхигцают Оное?..

Михаил. Лай! лай! нынѣ, Псе, издалеча на Солнце... Господи Боже мой! Правда твоя, яко Полудень⁵⁶. Кто, якоже Ты⁵⁷? Ты сам Дракону сему Чёлюсти Его, всѣх пожираюгцїя, заградй на Едйн токмо День твой, йже есть яко тысягца лѣт⁵⁸. Амйнь!

На сей шум и рев, аки Еродіевы Птенцы® слѣтают со гнѣзда к Матерѣ своей, поправшей Змїя⁵⁹, он же под ногами Ея вьется, развивается, так низлетізли к Михайлу Гаврїйл, Рафайл, Урїйл и Варахїйл⁶⁰. Михайл же, аки Боголюбйвый Ербдій, терзает и попирает Домашняго врага, воздая Благодать Дому Владыкѣ, дозвблившему на седми Башнях, надзираюгцих Премудрый Дом Его⁶¹, возгнѣздйтися Птйцам, по Писанїю:

"Коль возлюбл[енна] Селенїя твоя!.."⁶² "Птица обрѣте себѣ Храмину"⁶³.

"Тамо Птицы возгнѣздятся,

Еродїево жилигце предводйтелсг[вует] ими"⁶⁴.

"Блажённы живугцїи в Дому твоем.. ,"⁶⁵

БЕСѢДА

Ангелская,

о клеветѣ Дїаволской, и о Кбзнех, отводягцих от йстиннаго утѣшёшя.

Небёсніи Архивбины возсізли на Радугѣ, Михайл же так повёл слово. "Нѣсть наша Брань протйву Крови и Плоти, но..."⁶⁶

Сердце человѣку есгь не-огранйченная Бёздна. Она есть то, что вбздух, плаваюгцїя Планёты носяігдй. Сія бездна если темна и не собылбсь на ней: "Просвѣгцаеши тму мою"⁶⁷.

"Бог, рекїй из тмы Свѣту возсїяти, иже и возая в Сердцах наших.. ,"⁶⁸, -

тогда она бывает Адом, сйрѣчь темнйцею, и исполняется, аки ногцных птиц, мрачных мечт и привидѣній. Ногцный Орёл^а, Царь и Отёц всѣм прбтчїим, есгь Сатана.

Сїи пустыя мёчты суть то Зльга Духи, а злыи Духи суть то злыя Мысли, злыя же мысли суть мысли плотскїя, владізюгцїя Мїром. И сїе-то напйсано:

"К Мїродержйтелям тмы п ііка сего"⁶⁹,

сирѣчь Брань наша протйву злых Духов, Державу имугцих над непросвѣгцённым Мїром и над всею Смѣсью Беззакбнников.

Что же далѣе? Началом Вертоградных плодов суть сѣмена. Сѣменами же злых дѣл суть злыя Мысли. Сіє же то и напйсано:

"К началам и ко Власгём...

К духовом Злобьі поднебесным"⁷⁰.

Поднебёшыи Духи Злобы суть Мёчты плотскаго, скбтскаго и Звѣрскаго Сёрдца, коему Очи бодёт бсгрый сей Правды Божїя Меч:

"Сатано! не мыслиши, яже суть Божїя, но яже человѣческая"⁷¹.

Любёзная моя Братія! Вйдите? коль по всей Вселённѣй разсізял Сатана сѣмена своя!

От Его рбда сѣмён суть и аи Блядослбвныя Сирёнскія¹¹¹ и Блядогласныя Пѣсеньки:

Жестбк и гброк труд:

Быть Жйтелем небёс.

Весёл и гладок путь:

Жить, как живёт Мір весь.

И паки:

Святыня сграждет без Утѣх.

А Злость вездѣ свой зрит Успѣх.

Кая пбльза быть святым?

Жизнь удачнѣе всѣм Злым.

Сих услаждённых свойх вод Хлябы изблевая⁷², Ангелское Око ваше бстро провйдит, коль Хйтро погасйл во всѣх сердцах Божесгвенный оный Огнь:

"Кто даст мнѣ Крйлѣ?.. И полещу и почїю"⁷³.

"Крѣпка, яко смерть, Любовь.

Крйла Ея, Крйла Огня..,"⁷⁴ "Кто ны разлучит от Любве Божїя?"⁷⁵ "Согрѣяся сердце моє, и в поученій моем разгорится Огнь"⁷⁶.

Васйлисковым убо ядом надхнён Мір, глух, аки Аспид, и сгудён, аки Лед, сотворился к Матерѣ нашей, ко Премудрости Божїей, согрѣвающей нас в нѣдрѣ своем и утѣшающей.

"Сыне! Аще поспйши, сладостно поспйши.

Аще пойдеши, безбоязнен будеши, и Радосгь будет на всѣх путех твоих"⁷⁷.

Сего ради нѣсть дивно, яко всѣ уклонишася вкупѣ. Не сладок Бог, и нѣсть Бог есгь тожде¹¹². Расглѣша и Омерзишася в самых Началах и сѣменах своих⁷⁸, в самом кбренѣ сёрдца своего. Кто может поднять на путй Злато или Бысер, мнящїй быть нѣчтось безполёзное? Кїй Тетервак не дерзнёт вскочйть в сѣть, почитая Рогом изобйлїя⁷⁹? Кїй Агнец не устрашйтся Матери, творягщй Её вблком, и не прилпнёт к вблку, творящїй его Матерью⁸⁰? Не винйте Міра. Не винен сей мертвец. Отнят сему плѣннику

Кураж. Избодённо Око. Прегражден Путь. Связала вѣчными Узами Туга сердце Его.

Кая туга? Когда что люблят и желают Мысли, тогда и плотяное Сердце внутрь нас распространяется, раздувается, радуется³, во время же огнушенїя

- стѣсняется, жмётся, тужит, аки недужный, отврагцается от пйгцы и Уста сжимает⁸¹. Сатана, погасйв Огнь Божества в мїрском сёрдцѣ, связал туго Тугою, дабы оно вѣчно гнушалося Царствїем Божїим и во вѣк не разрѣшйлося ко Обрѣтёнію Его, дабы не воспѣло побѣдныя оныя Пѣсни: "Сѣть сокрушйся..."⁸²

"Путь Заповѣдей твоих текбх, єгда разширйл еси сердце моє"⁸³.

"Желает и скончавается душа моя...

Сердце моє и плоть моя возрадовастася..."⁸⁴

И когда пишется: "Да возвеселйтся сердце моє..."⁸⁵, сїе значит: да закуражится. "Отвержёся утѣшитися Душа моя..."⁸⁶, значит: не прїемлет Куража и Желанія. Отнять Кураж, а навесгь Ужас есть то сгѣснйть, затворйть и связать Душу, дабы она не веселйлася, но тужйла в благом дѣлѣ. Сія есгь пресграшная обйда, плѣнь и убїйсгво - расглить человѣка в самых мыслях и в сердцѣ его, аки в сѣменах и в Кбренѣ его, как напйсано:

"Раст/тінпа и омерзйшася в начинанїих своих"⁸⁷, сирѣчь в главностях: подобны Колеснйчному или Корабёльному Бѣсноватому Управителю. Не вйнен убо мертвец, винен человѣкоубійца. Мір есть Орѣ'х, чёрвом растлѣн, слѣпёц без Очёй и вожда, Медвѣдь, влекбм за нбздри своя, Раб Сатанѣ, плѣнник Діаволу, Львйна Ограда. Кая Ограда? Послушаем Прйтчы.

ЛЬВЙНА ОГРАДА

Лев дрѣмаюгцую Дубраву со дёбрями Ея ограждает, дав Ей однй врата, гдѣ и сам близ обитает в Тайнѣ. Ограждает же не стѣнбю и рвом, но своим слѣдбм. Как только гладен, так возревѣл. Звѣ'ри, вострепетав, йгцут спасёнія и, притёк ко Спасительным Стезям, отскакивают воспять от Львйнаго слѣда, дышугцаго в чувства их несгерпймым Ужасом и преградйвшаго Путь. Убоявшеся убо тамо, пдііже не бѣ страх⁸⁸, йгцут безопасныя Стезй потоль, поколь приблйжатся ко Братам, гдѣ нѣсгь подлинно Слѣда и нечувствйтелен правдйвый Ужас. Здѣ уловляются. Вот Врата Адова! Здѣ всему Міру Исхбд и Кончина. Сатана "ловит, яко Лев, во

Оградѣ Своей"⁸⁹ и, яко Львин Щенбк, обитаяй в тайных, всѣх тѣх, о койх написано:

"Убояшася сграха, идѣже не бѣ страх"⁹⁰.

В сем страшном мѣсгѣ умолчал Михайл. Гбрнїи же Военачалники, сидяще на Благокруглом Лукѣ Облакбв⁹¹, отдалйся в размышленія, призирая на Круг Земный и унывая, аки разоряемый Содом или Вавилбн пред собою видягце. В самое de Задумчйвое время вмѣсто Унынія Кураж, вмѣсго же сграха Радосгь, послѣдуюгцим словом нечаянно так возблаговѣсгйл Гаврїил.

ПУТЬ

СПАСИТЕЛЬНЫЙ

Он прежде Запѣл Пѣснь, а за ним всѣ Архангелы аю:

Снїйде Архангел в Назарёт ко Дѣвѣ.

Приносит радосгь Праматерѣ Евѣ.

Радуйся, Ево! Радуйся, Дѣво!

Обрадованна⁹².

Господь с Тобою! Радость Тобою,

Всѣм будет данна...

Потом отверзл цвѣтугцая Уста в сей нетлѣнный Запах, Благовѣсгвуя День от дне Спасеніе Бога нашего⁹³: Посланником есмь не ко единой Дъвъ Марій, но во всей Вселеннѣй, всѣх твх:

"ГОСПОДИ, ВО ЧРЕВЪ НАШЕМ ЗАЧАХОМ"⁹⁴,

всѣх зачёнших во Утробѣ своей и вмѣсгивших в сердцѣ своем Дух Заповѣдей Господних, посѣщаю, ублажаю и цѣлую сим Цѣлованіем: "Радуйся Благодатная! Господь с Тобою!

Благословенна Ты в Женах"⁹⁵.

Сіи суть правдивыя Матери Божія: не от кровй, ни от пбхоти плотскїя, ни от пбхоти мужескїя, но от Бога раждаюгцїя Чада своя⁹⁶. "Рожденное от плоти плоть есгь, рожденное же от Духа есгь Дух"⁹⁷, освятившій сердца и Утробы наши. Господи! Сей Дух есть Закон твой, посредѣ чрёва нашего⁹⁸. Путь, Истина и Живот. Мир мног люблягцим Его, и нѣсть им соблазна⁹⁹. "Мир на Израиля!"¹⁰⁰ И на всѣх, елйцы Правилом сим жителсгвуют, Мир на них и Милость¹⁰¹! Воньми небо! и возглагблю...¹⁰² Жизнь безопасна, есгь то Путь сладкїй, Путь Господень¹⁰³.

Любезная моя Братія! отвратите от Содбмлян Ангелскїя Очи ваши и призрите на грядугцаго пред вами Странника сего на Землѣ. Он шесгвует со Жезлом веселыми ногами и мѣсгами и спокойно воспѣвает:

"Пришлец аз есмь на Землѣ,

Не скрый от мене Заповѣдей твоих"¹⁰⁴.

Воспѣвая, обращает Очи то на Дёшо, то на Лѣво, то на весь Горизонт³. Почивает то на Холмѣ, то при Исгочникѣ, то на Травѣ зеленѣй. Вкушает пишу безпритворную, но сам он Ей, как искусный Пѣвёц простой Пѣснѣ, придаёт вкус. Он спит сладостно и тѣми же Божїими видѣшями во снѣ и внѣ сна наслаждается¹⁰⁵. Востает заутра свѣж и исполнен Надежды, воспѣвая Исаїевскую Пѣснь: "Взалчут Юнізйшїи, и утрудятся

Юноты и Избранныи не крѣпцы будут.

Терпяігди же Господа обновлят крѣпосгь.

Окрилатѣют, яко Орльї. Потекут и не утрудятся. Пойдут и не взалчут"¹⁰⁶.

День Его - вѣк ему, и есгь, яко Тысягца лѣт, и за тысягцу лѣт нечесгивых не продаст его¹⁰⁷. Он по Міру паче всѣх нигцїй, но по Богу всѣх богатѣе. И что лучше, как "Веселїе Сёрдца живот Человѣку"¹⁰⁸? Жезл его есгь Господь сграсгей и вожделѣній его, и радости его никтоже возмет от его¹⁰⁹. Досгал он сей Мир не якоже Мір доставать обыче. Он возлюбил Путь и Славу Божїю. Сей есть истинный Мир и Живот вѣчный¹¹⁰, а вѣсгь его - Благовѣсгіе.

"Да слышит Земля Глаголы Уст моих!"¹¹¹

Сей Странник брбдит ногами по Землѣ, Сердце же Его с нами обрагцается на небесѣх и наслаждается¹¹². "Праведных Души в Руці; Божїей"¹¹³. У безумных почитаются погйбшими и заблуждшими: "Они же суть в Миръ"¹¹⁴. Хотя тѣлесныя налйчности досаждая безпокоят, но сей Урбн со излишком награждает Упованїе их, безсмертїя исполненно¹¹⁵, и воцарившїйся Господь в них во вѣки¹¹⁶.

"Не слышите ли, что сей Пѣшехбдец поет?.." "Как не слышать? -восклйкнули Архангелы. - Он руками машет и поет пѣснь сію:

"На ПУТИ сіпідііпїіі Твоих насладихся,

Яко во всяком Богатствѣ"¹¹⁷.

Он един нам есгь милѣйшш Позор паче всѣх Содбмлян. Мы же его познали. Сей есгь друг наш, Данійл Вар-сава¹¹⁸. И всѣ возсмѣялися. Потом же Гаврїил простер Смарагдйнныя Крйла и, прелетѣв, сізде при боку Рафайлову, обоняя в руках своих сладковбнный Шыпок и Крын сёлный. Рафайл, смотря на Вар-саву и посмѣявся, яко Сарра¹¹⁹, помянул духбвнаго своего Сына, любезнаго Путника Товїю, сына Товйтына¹²⁰. Он долгую пбвѣсгь соткал, коим образом поручил ему Старик сына своего¹²¹? Кїя напасти и припадки всгрѣчалися на пути? Коль щасливо Юноша вшел в Невѣсгник и преспал с Невѣсгою Божїею¹²²? Когда он боялся водьї или Рыбы, - повѣтсгвовал Рафайл, - тогда я его научал: "Сыне мой! Товїя, сыне мой! не бойся! Вода не потбпит тебе. Но вбды Блевбтин Змїйньїх, но потбпныя рѣчи Совѣтов Мїрских, но волнёнія плотских устремлёній - сей есгь всемірный оный древній Потоп! всѣх пожираюгщй. Ей! Глаголю тебѣ: сего убойся. И Рыба, Сыне, не поглотйт тебе. Но чрево, но Сирйгце³ и Чрёсла твоя - се есть ад и Кит! поглогцаюігдй всѣх, имже Бог - чрево, и слава в сгѵді) их¹²³. Ей! Глаголю тебѣ: сего убойся. И Утроба Рыбная, и дым внутренносгей Ея не спасет тебе. Но Дым дыма и Дух духа, Ей! - глаголю тебѣ, - он спасет тебе. "Сльшіи, Израилю¹²⁴! Господь Бог твой посредѣ тебе¹²⁵, во внутрносгех твоих, в сердцѣ твоем и в душѣ твоей"¹²⁶. Той есть Дым дыма и Дух духа. Дым от Утроб твоих, от Содбмскаго Запаленія вожделѣній, восходяїгцй до небес. И Дух, не раздѣляюігдйся от тебе, но превосходяїгцй дебёлость плоти и тбнкость Душьі твоея, той спасет тебе¹²⁷. Сей есть Смйрна, и Стакта, и Kada от Утроб твоих¹²⁸. Сей да изыйдет, да явится тебѣ. Да зачнеши во Утробѣ и вмѣсгиши в сердцѣ¹²⁹, да в воню Мйра его течеши¹³⁰. Да не удавит душьі твоея Смрад бѣсовскій и Мїрских вожделѣній Зловбніе.

Сожёчь Утрббы, по Мойсееву повелѣнію¹³¹, и умертвить Уды¹³², сосгавленныя с праха, есгь то же. Сіє все бьіваєт Вѣрою. Сирѣчь помышлять себе, - мертвым убо быти по плоти, живым же по Богу.

Сожёчь и убить Душу твою, разумѣй, отнять от нея власть и Силу¹³³. Тогда останется в тебѣ един Ѳиміам Божій, Спасительное Благоуханїе, Мѵро Мйра, и помазавшій тебе Дух Господень, и собудется: "Направити ноги наши на пут[ь] МЙра"¹³⁴.

ПУТЬ МИРА,

НАРЕЧЕН ПУСТ⁶.

- Сим благовѣсгіем ражжён, - продолжал Рафайл, - пошел мой Товїа на дёсно, во путь Мира, коим нынѣ шествует наш Вар-сава. Сей есгь Путь Царскїй¹³⁵, Путь верхбвный, Путь Гбрній. Сим Путем Енбх¹³⁶, Иліа¹³⁷, Аввакум¹³⁸ и Фйлипп¹³⁹ восхигцен, не обрѣтошася в Мірѣ. Сим Путем возшел на Гору Авраам вознести на жертву Исаака и пріял от Бога печать Вѣры¹⁴⁰. Сим Путем возшел на Гору Фасга Мойсей и упокоился¹⁴¹. Сим Путем шествует весь Израиль во обѣтованную Землю. Сим Путем возшел в Сіон Давйд, насытился Свягцённых Хлѣбов, раздав и сущим с ним по Сковраднбму Блину¹⁴². Сим Путем восходит в Горняя Марїам, цѣлует Елисавету и ублажается¹⁴³. Сим Путем шед Христос во Пусгыню, побѣдил

Сатану¹⁴⁴. Сим Путем восходят на Гору Гали лей скую Апбсголы и видят Свѣт Воскресенїя¹⁴⁵. Сей есгь Путь СубботныЙ, разумѣй - Мйрный. Сим Путем шествовали Лука и Клеопа¹⁴⁶. Сошелся с ними третій блаженный оный Собесіздник, преломйвшїй им Хлѣб небесный и открывшій им Очи видѣти невидимое Его благоуханїе¹⁴⁷.

Напослѣдок Сим Путем ѣхал в Колеснйцѣ Еппѵх Царицы Кандакїи и познался со Фйлиппом¹⁴⁸. Филипп открыл Ему в человѣкѣ Человѣка, в Естествѣ Есгесгво, Благоуханїе Христово и новым Благовѣсгіем, аки чудным Оимїамом, накадйл Ему Сердце, омыл его нетлѣнною сверх от Стихїйньїя водьї Водою и отпусгил Его в Дом свой. Он же отьшде в Путь свой, радуяся¹⁴⁹. Сей Путь есть радосген, но Пусг¹⁵⁰, пусг, но радостен, и внѣ Его нѣсгь Спасенїя. Пусг же, яко людем избранным точїю Отверсг. Мір мнит Его быти пусгым, сирѣчь суетным. Сія есть Клевета. Мнит же паки Его быти Гбрним, сирѣчь Гбрким. И сїе Клевета. Гора значит превосходсгво, не труд и Горесть. Горе! Глаголюгцим, сладкое Горкое и вопреки¹⁵¹. "Путь Господень есгь Суд, разсудити злое, избрати благое"¹⁵². Любёзный Путь! "Не зайдет Солнце тебѣ, и Луна не оскудѣет тебѣ. Есть Господь тебѣ Свѣт твой, и игцёзли дни рьіданїя твоего"¹⁵³. Сія возгласйв, Рафайл умолкнул. Урїил же воззвал: "Распросгрйте в даль взор ваш, и увидите нѣсколько Путников, предварйвших Варсаву". Но Рафайл начал понуждать: "Любезная моя Братїя! Призрите хоть мало на путь шуїй и на Кбзлигца, на нещасных Путников его..." "Ах! Отвращаеш нас, Друже, - вскричали Архангелы, - от прекраснаго позорища к страшному". Обращаяся же, воспѣли всѣ пѣснь таковую:

О Міре! Мїре! Міре украшённый!

Весь притворный, весь гробе поваплённый³!

Прелщаешь старых, младыя и діітп.

В прёлесги вяжешь, аки Птёнцы в сізти.

Свѣт кажется украшенный,

Но он, как гроб поваплённый¹⁵⁴.

Внутрь же Его выну, зрю мерзосгь єдину.

ПУТЬ ШУІЙ,

НАРЕЧЕН ВЕНТЕР.

- Сей Путь, - сказал Рафайл, - нарицается вёнтер. Есть же вёнтер сѣть рыболовна, сотворённа по образу Чрёва: широка во вхбдѣ, тѣсна во

^а Грббницы Древних Царёй былй высбкыя Гбрницы, извнѣ Архитектурно украшённыя. Но Чтб ли там внутрь? Прах, Смрад, Гной, Кости, Пустыня. Преслйчно наш Рабйн ХРИСТОС сими Гробами именует Лицемѣров, ищущих Образ Благочестїя, Сйлы же Его отвергшихся. Равное сему есть и Мырскбе ГЦастіе. Удица, Сѣть и Ядовйтый Мед. Извнѣ Блеск, а внутрь Тма, Тля...

Исхбдѣ¹⁵⁵. Сей Путь, уклоняясь от Восгбка, сокрывает Конец свой не во свѣтлой Южной Странѣ, но во мракѣ полуногцном.

- Вот путь! - говорил Товїин вожд, - вот и негцасный его Путник грядет пред вами! Судите Его! Небёсныя Силы, призирая на Путника со уньїнїем и Милосердсгвуя о нем, возгласили: "О бѣдный сградалец! Сей есть сребролюбец. Боже мой! весь обременён мѣшками, сумами, кошелями, кошельками. Едва движется, будьто навюченный велблюд. Каждый ступень ему Мукою. "Горе вам богатыи! Яко отстоитё от Утѣшенія вашего"¹⁵⁶.

- Но он сего, - извиняет Рафайл, - не чувсгвует, но паче еще блажит себе и почитает путь свой Благословенным во вѣки. Он благодушесгвует, шесгвует и поет.

- Возможно ли? - вскричали Духи.

- Пожалуйте, - просил Рафайл, - внемлите Пѣснѣ его.

БОГАЧ,

ПУТЕШЕСТВУЯ ПОЕТ ПЪСНЬ.

Пусгь я во Свѣтѣ скверн! только бы был бога ґ¹.

Днесь не в Моду Сбвѣсгь, но Злато йдет в Лад.

Как нажил? не спросят, только б жирный был грош.

Сколь богат, столь всѣм брат¹⁵⁷, и честен и пригож⁶¹⁵⁸.

Что у нас безчесгно в Мірѣ? Кошёль пустбй.

Нищим ли жить? Лучше пущуся в смертной гной.

И смерть сладка, поколь Рубль за Рублем плывет®.

О святое Злато! над тебе в Свѣтѣ нѣт.

Не столь милый Отец, не столь рождшая Мать,

Не столь любезныи и Чада веселят.

И если такая у Венёры Краса,

Не дивно, что в Её влюбилася Тварь вся.

^а Сій Стихй суть из Дрёвняго Трагедібграфа Эурйпида<³¹>. Вот едйн! ^TQ Xqucte. Де£,iw\ia каЛЛістоѵ рротоїс;!

О Aurum! Dexteritas optima Mortalibus.

О Злато! Удачность найлучша Смёртным.

Начало их сіє:

Sine me vocari Pessimum, ut Dives vocer.

Nemo an Bonus? num Dives? omnes quaerimus.

⁶ Ubique tanti quisque, quantum habuit, fuit. ^в Можно и так:

И Смерть сладка, поколь Злато плывёт раз в раз.

О святбе Злато, молй Бога о нас!

Latine sic:

О Piute, summa Dextritas Mortalibus!

Ангелскїя Силы ужаснулися, видяще, что Сатана толь Хитро умѣл растлйть бѣсноватую сїю Душу, обожающую Мертвое и уповающую на Кумира. "О Сатана! - воззвали они, соболѣзнуя, - родная Божїя Обезяна!"¹⁵⁹ Он им вмѣсго Слова: "Горе вам, богатыи..."¹⁶⁰, "Блаженны пііщїіі..¹⁶ -положил на Сердцѣ во Основанїе сей свой Смрад:

"Блаженны богатыи, яко тѣх есгь Царство всяких Утѣх"¹⁶².

Такова Душа есгь Аспид, отнюд не слышаігцй призьіваюгцїя Милосги: "Прїйдите ко мнѣ все труждаюігдися и Обремененныи, и Аз упокою

ВЫ..."¹⁶³

- Боже мой! - возгласил Урїйл, - сей безпокойный Путь толпами Людей, как Торгами, весь зассорен¹⁶⁴. Слышь, Рафайл! Кая есть ая ближайшая Толпа?

- Трус Колеснйц, - отвѣгцал он, - шум бичёй, кбнскїй Тбпот и Свист обличает, что сїя Громада есгь полк Чесголюбцов. Сію же предварившая Толпа есть Торжество Сластолюбцов. Сіє обличается пищанїем и ржанїем Мусикїйских Органов, восклицанїем торжесгвуюгцих и козлогласованїем, поваренными Запахами, Гаром и Куренїем. Протчее в далних оних свблочях и стеченїях: там - Тяжбы, Брани, татьбы, Грабительства, лести, Купли, продажи, Лихоимсгва...¹⁶⁵ Братіє! Призрите к правой сторонѣ. Вот они! Нѣсколько Путников, откравшись от Шуїяго путй, пробираються чрез сгропбтная Мѣста к Путй Мйрному. "Яко Бог искусй я и обрѣте их достойны себѣ..."¹⁶⁶

- Ба! Ба! ба! Кое странное сїе вйжу позорище? - возопйл, как Мблнїя, нечаянно Варахїйл. - Пятерйца Человѣков бредут в преобшйрных Епанчах, на пять Лактей по путй влекущихся. На головах Капишбны. В руках не жезльі, но дрекблїе. На шёѣ каждому по Кблоколу с верёвкою. Сумами, Икбнами, Кнйгами обвѣшенны. Едва! едва движутся, аки быкй, Парохїалньїй Кблокол везущїи. Вот развѣ прямо труждающїися и обремененныи¹⁶⁷! Горе им, горе!..

- Сій суть Лицемѣры, - сказал Рафайл. - Мартышки исгинныя Святосги. Они долго мблятся в Костелах. Непрестанно во Псалтырь барабанят. Строят Кйрки и снабдѣвают. Брбдят Поклонниками по Іерусалймам. По лицу святы, по сердцу всѣх беззаконнѣе. Сребролюбивы, чесголюбивы, Сластолюбцы, Ласкатели, Свбдники, не милосерды, не примирительны, радующїися злом сосѣдским. Полагающїи в прйбылях благочестїе. Цѣлующіи всяк день Заповѣди Господни и за Алтын¹⁶⁸ оныя продающїи. Домашній Звѣри³ и внутренній Змїй, лютѣйшіи Тйгров, Крокодйлов и Васйлисков. Сій Нетопыры между Дёсным и Шуїим Путём суть ни Мужескаго, ни Жёнскаго рбда. Обойм врагй, хрбмы на обѣ ноги. Ни тепльї, ни студенньї. Нѣ Звѣрь, ни Птица. Шуїй Путь их чуждается, яко имущих Образ благочесгїя. Десный же отвергает, яко силы Его отвергшихся. В Сумах их Пѣсбк Іорданскїй с Дёньгами. Обвѣшенныя же Кнйги их суть Типики¹⁶⁹, Псалтыри¹⁷⁰, Прологи¹⁷¹ и протчая. Вся их Молитва в том, чтоб роптать на Бога и просить тл ііппостеїї.

Вот осганавливаются молягцеся! и пѣть начинают. Послушаем безбожныя их Пѣсни Божїя.

ЛИЦЕМЪРЫ,

МОЛЯЩЕСЯ, ПОЮТ¹⁷².

Боже! востани! Что спйши?

Почто о нас не радиши?

Се путь беззаконных цвѣтет!

На путех их бѣдностей нѣт.

Мы ж тебѣ Свѣчйгцы ставим.

Всякій день молёбни правим:

И забыл ты всѣх нас.

Два раза посгйм в недѣлю.

В пост не уживаєм хмелю.

Странствуем по святым градам.

Молимся и дома и там.

Хоть Псалтыри не внимаем,

Но на-изусг её знаєм:

И забыл ты всѣх нас.

Услыши, Боже, вопль и рык!

Даждь нам Богатство всѣх Язык!

Тогда-то тебе прославим.

Златыя Свѣчы поставим,

И всѣ Храмы позлагценны

Возшумлят твоих шум пізній.

Токмо даждь нам вѣк Злат¹⁷³.

— О смердяїгдя Грббы, со своєю Молитвою, - возопил Варахїйл! - Сіи блядолѣпныя Ларвы¹⁷⁴ под видом Божїим Сатану обожают. Злоба, во одежду Преподобія одііга, есгь то Сатана, преобразйвыйся во Ангела свѣтла¹⁷⁵. Нѣт сего злѣе во всем Адѣ. Опустошенїе Царствам, Церкви поколебанїе, Избранных Божїих прелгценїе... Отвратйм очи наши от Богомёрзких сих Ропотникбв, Прошакбв, Лсгецов и Лицемѣров. Не слышите ли, что шум, треск, рев, вопль, вой, свист, дым, Жупель и Смрад Содбмскїй восходит от сего Путй?

Архангелы обратили свѣтлыя Лйца своя от Сііпера¹⁷⁶ к ясному Югу и воспѣли Пѣснь сію.

Ангелская пъснь, в сйлу сего:

"Бездна бездну призывает"¹⁷⁷

Нелзя бездны Окіана гбрстью персти забросать.

Нелзя огненнаго Стана скуднѣй каплѣ прохлаждать.

Возможет ли в темной яскйнѣ гулять Орел Так, как на небесный Край вылетѣв он отсель?

Так не будет сыт плотским Дух.

Бездна Дух есгь в человѣкѣ, вод всѣх ширшій и небес.

Не насытиш тѣм во вѣки, чем плѣняет Мір сей весь.

Отсюду-то скука, внутрь скрёжет, тоска, печаль.

Отсюду несытость, чтоб с капли жар горілій встал.

Знай: не будет сыт плотским Дух.

О роде плотскїй! невѣжды! доколѣ ты тяжкосерд?

Возведи сердечны вѣжды, взглянь выспр на небесну Твердь.

Чему ты не игцешь знать, что то зовется Бог?

Чему не толчешь, чтоб увидѣть его ТЫ мог?

Бездна бездну удовлит вдруг¹⁷⁸.

КЛЕВЕТА Еллински ДіАВОЛН,

Рймски Traductio.

Воспѣвше же, вопросили: Что есгь Клевета³? Изречй нам, Молніе Божія, Варахіиле... Он же отвѣгцал тако: "Клевета есгь творить сладкое горким, и вопреки¹⁷⁹. Она есгь тожде, что татьба. Татьба крадет вегци, а Клевета Мысли. Мысль есть Руководительница Человѣку и Путь. Дїавол, украв у Человѣка добрую мысль, перекидает будьто сѣть и препбну чрез добрый Путь, а сим самым сводит и переводит его на путь зол. Вот почему Еллински ДіароЛос¹⁸⁰, сирѣчь Перемётчик¹⁸¹, Рймски же Traductor, сирѣчь Свбдник, или Перевбдник¹⁸², дано имя КлЕВЕТНИКУ¹⁸³! Славянски же "клеветать" значит то же, что колотить, мѣшать горкое со сладким, и вопреки. Сіє бьіваєт тогда, когда на мѣсто сладкаго посгавляется горкое, и вопреки¹⁸⁴. Сей есгь един Источник всѣх Адских мук"^а.

КОЗНЬ

"Ты же, о Свѣте Божій, Урїйле! Изъясни нам, что значит то Кознь?" Отвѣгцал Урїил: "Кознь есгь Образ Клеветы, по коему она растет и сѣется. Она есть то же, что Машина. Машина хйтрсгвует в вегцах, а Дїаволска Кознь в мыслях. Птицелов и Рыболов ловит сѣтьми, а он Козньми. Кознь есть ловкая Машина, напримѣр, Ков, пругло¹⁸⁵, Капкан, Западня, сѣть, ВЕНТЕР, ВЕРША, Еллин[ски] - строфа¹⁸⁶, сирѣчь Увёртка, вертушка и протчая. У Архитёктонов¹⁸⁷ и нынѣ нѣкая Машина именуется Латйнски Caper, сирѣчь Козёл. Нынѣ ясно видно, что хитрость в татьбѣ, а Кознь в Клеветѣ есть тожде. О коль прелестная Удица! Ею точно возбѣсившися Человѣча воля ужасается Преподобія, стремится за Нелѣпостьми, аки Елень, усгрѣлен в Ятра, не вйдя, яко в погибель свою течет¹⁸⁸. Сіи-то Души услаждаются Пѣсеньками сими.

Древній вѣк был для Святцов.

Нынѣ вѣк есгь не таков.

Плюнь, Брат, на Сіон. Пой на Свѣцкой Тон.

Скоро ль Святосгь жить дождется?

Наша ж здѣ Жизнь наживется.

И Паки.

В молоды лѣта не зажить Свѣта?

Что ж за Корысгь Свѣт Молодому?

И Паки.

В сгаром вѣкѣ нѣсгь Покою.

Только Болѣзнь со Бѣдою.

Тогда Щастя хоть бы й было,

Но в Старости не так мило...

Кое же то мнѣ щастїе, если оно мнѣ измѣняет во время Старости? если нѣсть вѣрный и вѣчный Друг ОНЫЙ?

"Друг вѣрен Кров крѣпок.. ."¹⁸⁹

"Не остави мене во время Старости..."¹⁹⁰

"Вся преходят, Лювви же - ни!"¹⁹¹

"Бог Любви єсть .. ,"¹⁹²

"Слыши, Израилю¹⁹³! Господь Бог твой посредѣ тебе"¹⁹⁴.

Се видна зла Удица! Бѣсноватыми Душами пожираема. А как Волк Овцы на пажитѣ и при водопбѣ похищает, тайный же Ласкатель в самом Чертогѣ и при Трапезѣ, аки Червь Орѣхи, внутрь их обрѣтаясь, расгливает,

- так Дїавол на самых злачных Мѣстах, во Едёмѣ Священныя Бйблїи, хитро уловляет, примѣшав, аки Змїй, в Матернее для Чад Млеко яд свой, так он вкус и Дух свой в благоуханныя ПЛОДЫ Божїего Рая.

"Нужное есть Царств [їе] Божїе, и нужницы восхищают е"¹⁹⁵.

Сей Оракул Сатана растлил. Он в нем осквернил Христово Благоуханїе. Он, в нем украв Дух Христов, вложил в него свой душеубїйсгвенньїй вкус. Он перековал нужное на і рудпое¹. Поют Германы Притчу аю:

"Бог строит Кйрку, а Чорт там же Часбвню"¹⁹⁶.

Поет Христос: "Нужное есть Царсг[вїе] Божїе"¹⁹⁷.

Дїавол подпѣвает: "Трудное есть Царст[вїе] Б[ожїе]".

О пакосгная Обезяна! Тѣм же Мостом грядет, а в разный Город. Тѣм же Звбном поет, да чего-то как нѣт. Ангелскїй Тон - Адская Думка. Глас Іяковль -Сердце Исавлее. Лобзает, как Друг, - продает, как Іуда. И смѣх, и плач нам есгь Божїя ая Мартьішка... "Воньми, небо! и возглаголю"¹⁹⁸. Се Клевета на Господа Вседержителя! Нужносгь со Трудносгью так не вмѣгцается, как Свѣт со Тмою. Нужно Солнце - трудно же ли? Нужен Огнь - а труден ли? Нужен Воздух - но труден ли? Нужна Земля и вода - и Кто без нея? Видите Нужносгь? Гдѣ же при бокѣ ея Трудносгь? Ах! игцезла. Нѣт Ей мѣсга в чертогах непорочныя и блаженныя Нужносги! Дом Ея есгь Дом Мира, Дом Любви и Сладости. Покажите же мнѣ, гдѣ водворяется Трудносгь? во Адѣ ли? Вѣрую, Господи¹⁹⁹. Там-то обитаєт Труд и Болѣзнь²⁰⁰, Печаль и Воздьканіе²⁰¹. Но там ли Нужносгь? Ах! небывала она там. Ея присутсгвїем Ад во мгновенїи преображается в Рай. Во Адѣ все дѣлается то, что не нужное, что лишнее, что не надобное, не приличное, противное, вредное, пакосгное, гнусное, дурное, не пригожее, скверное, мучительное, нечесгивое, Богомерзское, проклятое, Мїрское, плотское, тлѣнное, вѣтренное, дорогое, рѣдкое, Мбдное, заботное, разорительное, погибельное, Адское... и протчїй неусыпаюігдй Червь. Сія бѣсноватая и буйная Дѣва Трудность именуется Еллински Ата²⁰², сирѣчь Пагуба, Еврейски же Ада, Ламёхова жена, сирѣчь блядокрасуюгцаяся и заббтная²⁰³, противная Женѣ, именуемой Селла²⁰⁴, Мирна.

Коль же разнится чистая наша Дѣва - святая Нужность¹¹³! Она нѣсть Ата, но Літа²⁰⁵ и ЛїтургЙсса²⁰⁶. Нѣсть Ада, но Селла. Нѣсгь Фурїа²⁰⁷, но Анна²⁰⁸, но Xapia²⁰⁹, ho Гратіа²¹⁰, разумѣй: Возлюбленная, Милостивая, Даровита. С небесных Кругов и от Горних Предѣлов возлюбленныя сея Царицы ищезла всякая горесгь со Трудом, а печаль со воздьіханїем. Оттуду Сатана со всѣми своими тмами низвержен во Ад. Кая Сила низвергла? Та, что там Жизнь не зависит от заботных Суєт и суетных Забот. Там живет єдино точїю нужное Оное: "Едйно есгь на потребу"²¹¹. Оно есгь и сродное, и Легкое, и Благолѣпное, и Преподобное, и веселое, и полезное, без Сребра и без Горесгей стяжаемое, как написано:

"Туне прїясге, туне дадите"²¹².

Внуши, Земле²¹³! Услыши, Роде человѣчь! Напиши на НбгтІ, Адамантовом, на вѣчных Сердца своего Скрыжалях²¹⁴ Господню Славу сїю:

"Благословен еси! творяй

Нужное не трудным, трудное не нужным"²¹⁵.

Как только Урїйл отрыгнул Госпбдсгвуюшую сїю Славу Вьішняго, поднялся от преисподних хулный Шум, Рык, Вой, Свист, Стон... каков бывает от Дубравных Звѣрей, от ногцных Птиц, от блатных Жаб во время Землетрясенїя. Замялся, свиваясь и развиваясь в безчисленныя свёртки, Адскїй Змїй, пронзен изогцренною Сильнаго Стрѣлою и Варом палягцих Углїй осыпан, по оному: "Иже от Усген произносит Премудрость, Жезлом бїет Мужа Безсердечна"²¹⁶. На Крилах Урїйловьіх видѣн был вид многоцѣннаго Сапфира, превосходяїгдй голубьш Свод благовиднаго Неба. Сей Божесгвенный Ум, пустившій из Уст своих Меч обоюду Остр²¹⁷, поразил Сатану в самое Чрево его и убил Блудодѣяніе.

Варахїил же высгрѣлил Праволучную Стрѣлу Мблнїину²¹⁸, пронзил Дракона в самое Око его и убил похоть Очёс²¹⁹, по писанїю: "Око, ругаюгцееся Отцу и Досаждаюгцее Матеръ своей, да избодут Оное Вранове от Дебрїя"²²⁰. Прежде же всѣх умертвил Копїем Михаил Любодѣйственное Сердце его. От того часа Царство его и Кбзни разоренны.

ДДСКОЕ ЦАРСТВО, на чем Основанно?

Простер же Рафайл Іасписо-шарныя Крйла своя со Гаврїйлом и, прелетѣв, сѣде при боку Варахїилову. Потом возсмѣявся, веселовидно изречё: "Возрадовася Дух мой²²¹, яко Урїйл, аки Фйнеес²²², во чрево, ты же, аки Сисарѣ²²³, в самое Око его пробил ему Главу его". Вид же Варахїйловьіх Крил, аки вид Углей ражженных от онаго Углїя:

"Стрѣлы Сильнаго изогцренны со Угльми поядаюгцими"²²⁴.

"Ражженно Слово твоє зѣло, и Раб твой возлюби е"²²⁵.

"Слово плоть бысгь и вселися в ны"²²⁶.

Тогда сей Пламенѣюгцій Орел, Служитель в Мблнїи Вышнему, Божественный Варак, распросгер Крйла своя и, помаяв оныя, возгласил: "Сія есть Побѣда, побѣдившая Мір, Плоть и Дїавола²²⁷ - Любовь наша! 'Крѣпка, яко смерть, Любовь. Жесгока, яко Ад, Ревность Божїя. Крйла Ея Крйла Огненныя. Углїе Огненное воспламеняет Ее'²²⁸. О Угль! О Возлюбленный наш Аноракс оный!"^а

"Злато Земли оныя доброе, и тамо Аноракс"²²⁹. Сей дражайшїй Аноракс нас, Серафймов, воспламеняет, Творяй Ангелы своя Духами и Слуги своя Пламенем Огненным²³⁰. Глас Его оный... "Глас Брата моего..."²³¹ Сей Един уті.шает и укрѣпляет нас. "Возвеселися, Неплбды!"²³² Сей есгь Глас Его. "Смиренная! и Колёблемая! не имѣла еси УгБшенїя. Се аз уготовляю тебѣ Аноракс, Камень твой, и на Основанїе твоє Сапфир. И положу Забрала твоя, ІАСПИС и Врата твоя, Каменїя Кристалла и огражденїе твоє, Каменїя избранная²³³, и Правдою возградишися... ²³⁴ Всякое Орудїе, содѣланное на тя, и всякій Глас, иже на тя восганет на Прю, не благопоспѣшу. Одолѣеши им всѣм²³⁵. Вся Сыны твоя наученны Богом, и во мнозѣ Мирѣ Чада твоя²³⁶. Сіє есгь Наслѣдіе служагцим Господеви, и вы будете мнѣ праведны, Глаголет Господь"²³⁷.

Нынѣ Желанїе наше исполнилось. Нынѣ услышана тричастная Оная Молитва Сираховская:

Господи, Отче и Боже живота моего!

Да не пожрет мя Бездна Мїрская, возведша Очи на прелесгь Его.

Да не поглотит мя Прбпасть Чрёва, угождаюгцаго яко Богу. И да не свяжет мя Студодѣйсгво, йгцугца сладости в мертвом Бла гі,²³⁸.

На сей Тричастности сгойт все Адское Царство. Нынѣ Мудрость одолѣла Злобѣ, и всѣ воспѣли так:

О Сыне, рожден от Дѣвы!

Во безсграсгїя Глубинѣ,

Тричастную Злобу Душьї Потопи, молюся.

Да якоже во Тймпанѣ,

Во умергцвленном Тѣлесй,

Воспою побѣдную Пі)СІ II,²³⁹.

- О Язык Трегубый! - возглашая возгласил Варак, разорившїй Грады и превратившїй Дбмы Вельмож²⁴⁰. - Блажен, обладаяй тобою. Се есгь Царствїе Божїе! Нѣсть Его легчае, яко нѣсгь нужнѣе, и нѣсгь нужнѣе, яко

^а Анѳракс есть Слово Еллинское, значйт Угль Горягцій, значйт же и Драгоцѣнный Камень, егбже Вид есть, аки Угль Горягцій. Всѣ же Драгоцѣнные Камни, яко Сапфир, Ѳарсіс и протчіи, суть Красотою своєю и Твёрдостію Образы Божія Премудрости.

нѣсть врождённѣе Его. И что есть Бог? если не внутрь нас пламенѣюгцая, аки искродьішущїй Угль, Блаженная Оная ВРОДА: "Без мене не можете творити ничесоже"²⁴¹. Что убо есть? Она носит Гбры и Вбды, и весь Труд наш. Она тонкоплбтное Небо и Огнь Десницею своєю Жмет и Держит. Кто убо присноблаженную и Пренепорочную аю Матерь нашу дерзает нарегци Трудною? Аще ли Сатана Сатану изгбнит? Тако ниже Трудностїю Труд уврачуется. Господи! се Труд воздают Тебѣ²⁴²! Ты же еси веселїе и Радость, Мир и Упокоенїе. Правда твоя, яко Солнце. И се Сатана помрачает! Мір же свидѣтельсгвует о Лжѣ. Господи! аще возможно есть, да мимо йдет от тебе Горкая Чаша ая²⁴³. Аще же не может ая Лжа мимо итй от Тебе, Буди воля Твоя³!

ПЛАЧУЩАЯ Неплоды

Во оно Время слышан бысть жалосгный Глас на Небеси. Вдова, бродящая по эеѵіл іі, оболчённа в тёмныя Рйзы, имущая родити Сына, йщет М іісга, но не обрѣтает, гонйма Змієм, пожёрти Плод Чрёва Ея хотящим и во Слѣд Ея изблевающим Потоп Блевбтин²⁴⁴. Сего ради скитается, рыдающая и вопіющая Пѣснь сію¹¹⁴:

Кто дасг мнѣ Крйлѣ нынѣ²⁴⁵? Кто даст посребрённы²⁴⁶?

Кто дасг мнѣ Рама нынѣ? Кто дасг восперённы?

Да лещу сквбзѣ, прйсно о Бозѣ,

От Земна Края, даже до Рая,

И почію.

Се Ехидн лютый бѣжйт! Се мя досгизает!

Се Чёлюсгь Адску на мя люті, разверзает!

Поглотйть хощет. Ядом клокбщет.

Васйлиск дйвый. Аспид питлйвый.

Ах увьі мнѣ!

Вод гбрких Хлябы студно изблевает Чёрный.

Се мрак! Се Облак покрьї мя нынѣ Вечёрній!

Увы мнѣ нынѣ! Увы едйнѣ!

Гбнит псі.Vi Адом мене со Чадом.

Нѣсть мнѣ Мйра.

Увы мнѣ! Горе! Увы! Что ймам творити?

Кого на Пбмогць дерзаю Бѣдна Молити?

Увы мнѣ нынѣ! Увы едйнѣ!

Гбнит всѣм Адом мене со Чадом.

Нѣсгь мнѣ Мира.

Боже! ты призрй на мя с Высоты святыя.

И приклонйся Странной на Слёзы ми гія.

Даждь Крѣпосгь Сйлы, бы не сдолѣли Твоёй Рабынѣ Усга Змійны.

Ах! о Боже!

Кто дасг мнѣ Крйла нынѣ²⁴⁷? Кто дасг Голубйны²⁴⁸?

Да выспрь парю от сея Адскія Глубйны...

Архангелы возлюбили Прекрасную сію Невѣсту Божію, скитающуюся по Земл іі и не имущую, гдѣ Главьі подклонйти²⁴⁹, милосёрдсгвуя о ней. Михайл же, ражжён Рёвностію, разшйрил Пофебрённыя Крйла своя и усгремився, аки ко сграждущему своєму Птенцу Орёл, восхйтил Жену и посадил Её на Радугѣ. Тогда цѣ[ло]мудренная сія Сусанна³ не обрѣтеся между Смёртными на Землі;, да не Злоба измѣнит Разум Ея, или Лесгь прелсгйт Душу Ея²⁵⁰. Непраздная Мати возсїла со Сыном своим на благокруглом Лукѣ Облаков²⁵¹, и Сама сущи прекратившая Потоп Радуга Оная. "Виждь Дугу и благослови Сотвбршаго Ю.

Зѣло прекрасна Сіяніем своим"²⁵².

Досадйтели же Ея суть сій:

"Премудрость и Наказаніе уничтожаяй есгь Окаянен, и праздно

Упованіе их, и Трудьї безплбдны, и неключйма Дѣла их. Жёны их

Безумны, и Лукава Чада их, проклято Рождёніе их. Яко Блажённа есгь

Неплбды неосквернённая!"²⁵³

Тогда из Облака возгремѣл Михайл к живущим на Землѣ сим Гласом:

"Сынове Человѣческіи! Вскую любите Лжу?

Ядуще Зёмлю во вся Дни Живота вашего²⁵⁴?

Тако ли Юрбдивы есге, Сынове Израилевы?"

Не испытавше, ни Исгины разумѣвше, осудйсте Дщерь Израилеву? О обвѣтшалыи злыми Днями вашими! Почто судите Судьї неправедны? и неслышите Глаголюща Бога: "Неповйнна и Праведна, не убивай"²⁵⁵. "Им ііяіі Уши слышати, да слышит!"²⁵⁶

Послѣ сего Грбма слышанна бысть издалёча в Горнем Вбинствѣ Ангелском Пѣснь воспѣваема сія:

ГТВСНЬ²⁵⁷ в Конёц сего:

"Испустй Змій за Женою из Уст своих Воду, яко Рѣку, да Ю в Рѣцѣ

потопит"²⁵⁸.

Воньми, Небо и Земля²⁵⁹! Нынѣ ужаснися.

Море Бёзднами всѣми согласно двигнися.

И ты, быстро-текугцій, возвратися, Іордане²⁶⁰.

Прійди скоро крестйти Христа, Іоанне.

Краснозрачныи Лѣсы, Стёзи оттворйте.

Предитёчу Іоанна ко Христу пустите.

Земныи же Языцы, купно с нами всѣ ликуйте.

Ангелскіи Хбры вси, в Небѣ торжествуйте.

Снійде Спас во Іордан. Ста в Его Глубйнѣ.

Се снійде и Дух Свят на-нь в Вйдѣ Голубинѣ²⁶¹.

Сей есть Сын мой возлюбл[енный]. Отец из Облак вѣгцаше.

Сей Mecda обновит Естество все ваше²⁶².

Освяти Струй и нам. Змію сотрй Главу.

Духа твоего, Христе, Росу даждь и Славу.

Да не потопйт нас Змій. И мы вси от Земна Края

Да почйти полегцем до твоего Рая.

ОБНОВЛЕНІЕ

МВІРА

Седмь Глав суть Сатані;, яко едйна. Глава же, аки заходягцее Солнце, Мглбю обезображённое.

Вскорѣ потом Лице Землй покрыл Мрак Вечёрній. Безчйсленныи же Нетопыры и Ногцныя Птйцы, лѣтая во Мракѣ, неключймую Хулу и Клевету на Славу Вышняго возвѣгцали.

Тогда явися и Ангелское многое Вбинсгво, аки Звѣзды Небесныя, но разслаблённо сіяющія. Архангелы, Исполняя напйсанное: "Во Время оно Разумный умблкнет"²⁶³ - и плѣняясь Краснѣйшія всѣх Земных Дщёрей Красотою Небесныя Сусанны, терпѣли и пребывали, молящеся тако:

"Господи Боже наш! Правда твоя во свѣтѣ твоем. Свѣт же во Правдѣ твоей. Истина твоя в Сблнцѣ живет, Солнце же стойт на Истинв твоей". Се сіє Знаменіе есть твоє, от тебе и тебѣ у нас. От тебе Глагол сей твой и о тебѣ. Ты Един и сотворити Его. Се Лѣствица седмисгепённая к тебѣ нам. И се Сатана низвергл Её! Он сотворил из нея Врата Адова, нарёк Нужное Трудным, сладкое же Горким. И се Врата Адова одолѣвают Людем твоим²⁶⁴.

Востани Господи²⁶⁵! Востани, Славо наша! Востани Рано!.. Возлёг, почйл еси в Тучной Гор ІІ твоей, аки Лев, мнбгая Лѣта спягцій. Возбудйся, яко Сампсбн. Сотвори Велйчіе Неплодятцей твоей. Коснйся Горам твоим. И воздымятся. Блеснй Мблнію, и разженй Супосгаты²⁶⁶. Да во Свѣтѣ твоем узрим НОВЫЙ Свът. "И обновйши Лице Землй"²⁶⁷. Ты и Вчера, и Днесь, и во Вѣки Бывшій, Сущій и Будущій Еси. Амйнь!

Помолйвшеся же, Всерадосгным восклйкнули Гласом:

"Да будет нбвый Свът!"²⁶⁸

И бысть НОВЫЙ Свът²⁶⁹. Абіе пронйкнуло Радосгное Утро. Возсіяло Сблнушко. Просвѣтйло Небеса, проповѣдающія Славу Божію, и обновйло Лице Землй²⁷⁰. И нарекбша Ангелы вчерашній День Тмбю. Днёшній же День Свѣтом. И бысгь вётхій, и бысть Нбвый Свѣт. Но День Едйн и Мыр Едйн. Дрёвле сотворил Бог Мыр в Седмь Дней для Человѣков. В послѣдніи же Вѣки ради Ангелов обновотворйл Его во Един День, иже есть яко Тысягца Лѣт²⁷¹.

Да испблнится Прорбчесгво Верхбвнаго Петра:

"Покайтеся! Яко да прійдут Бремена Прохладна от Лица Господня"²⁷². "Прійдет же День Господень, аки Тать в Ногцй, в бньже Небеса убо со Шумом мймо пбйдут..."²⁷³ "Новаго же Небесе и нбвыя Землй Чаєм, в нйхже Правда живет"²⁷⁴. И Іоанново. "Діпіі! Посліідпяя Годйна есгь²⁷⁵. И Мыр прехбдит, и Пбхоть Его. Творяй же Волю Божію пребывает во Вѣки"²⁷⁶. "Не взалчут ктому. Ниже вжаждут. Не ймать же пасти на них Солнце, ниже всяк Зной. Яко Агнец, иже посредѣ Престбла, упасёт их. И наставит их на Живбтныя Истбчники Вод. И отьшмет Бог всяку Слёзу от Очію их..."²⁷⁷ А как только прешёл и зашёл вётхій Мыр, возсіяло же купно и Нбево, и Нбвое Время, и /Тііто, тогда, во Мгновёніи Ока, в Послѣдней Трубіі всѣ Ногцныя Птйцы, всѣ ядовйтыи Гады, всѣ лютыи Звѣри, всякій Труд и Болѣзнь, и всѣ злых Духбв Легебны, всѣ безчйсленныи Свйтки, изблеваюгціи Хулу на Вышняго, Вйхром возметаемы от Лица Землй, игцезбша. И се! воспѣваюгце воспѣли Архангелы и все Ангелское Вбинство во Псалмѣх и Пііпіпх, и Пііснех Духбвных Побѣдную.

ПЪСНБ

Побѣдная³

Пой и воспой²⁷⁸! Коль Благ Бог твой!

Скор Рукою, за тобою,

В День Брани твоея стати Врагй твоя Супосгаты

Погоняяй, Поборяяй.

День и Вечерь пой. Нощь и Утро пой.

Коль Дешйца прославися!

Коль Mecda возвысися!

Во Побіід і) дйвных. На Хребтѣ Протйвных.

Антифон¹¹⁵

Я, Боже, тебѣ Пѣснь нову,

Пѣснь Мойсёйску, Пѣшь Христову,

Воспою в Духбвной Лйрѣ.

В Десятострунной Псалтырѣ.

Всяк Царь в Бою цѣл тобою.

Цѣл твой и Давйд. Мечем не убйт.

Ты извблил мя изъяти.

Злоплемённым не дал яти.

Из Уст их Меч Смёрти готов мя пожерти.

И зла их Деснйца Правды не держится.

В Полках же Ангелских слышанны были се сіи!

Воспойм Господеви! О Боже всесйлный!

Еще наш пріял еси Вопль и Плач умйлный.

Еще нас не судити в Конец отринути. Побѣдйхом! Падёся Супостат наш лютый.

И Антйхрисг пріял Казнь. Домашній Враг вёлій. Ко нам же возвратйвся, грядёт Мир весёлый.

Он безбѣдно Здравіе ведет за собою.

Нынѣ и День лучшею красен Добротою.

И Солнце сіі/шііїїіпііі /Іучы испущает.

И Лице краснізйшее Цвѣт Пблній являет¹¹⁶.

Зима прёйде. Солнце ясно®

Мыру открьі Лице красно.

Из подзёмной Кліпи явишася Цвѣты.

Мразом прежде побіённы.

Уже псі. Райскія Птйцы

Испущённы из Темнйцы.

Повсюду лѣтают. Сладко воспѣвают.

Весёлія исполнённы.

Зелёныи Поля в Травы,

Шумящіи в Лист Дубравы

Всгают одѣваясь, смотря возсмѣваясь.

Ах коль сладко там взирати!

От Днесь открылися в жаждущих Полях и Пусгынях живыя Водьі Истбчники. Явйлися Грады и Жилйща оная: "Коль красны Дбмы твой, Іякове!"²⁷⁹ Стропбтныи Гбры оттворйли Стёзи свой, одѣваясь Цвѣтами бными:

"Аз Цвѣт Пблній и Крын Удблній"²⁸⁰.

Дйкій и Безстраннопріймный, неприсгупный Кавказ отвёрзл Гостйнницы свой Странникам. Море сказало Дорогу Кораблям всѣм пловугцим. Показалися плодоносній Осгровы, Кёфы, Пётры, Гавани и Мысы добрыя Надёжды²⁸¹. Оттворилися спасйтельныи Пристанища всѣм Мореплавателям, даже до Дрёвняго Ѳарсйса¹¹⁷ и до Одигйтріи¹¹⁸ заблуждаюгцим, до Облачныя Огнедышущія Гбрницы, призирающія на Александрію Фарійскія Пирамйды"^в.

Увидѣли Славное Царство и святую Зёмлю Оную: "Тамо родй тя Мати твоя"²⁸². "Царя со Славою узрите, и Очи ваши узрят Зёмлю издалеча"²⁸³. Преупокбилися на Злачных Мѣсгах и на Бл[а]жённых Удбліях, по Писанію: "Ядйте, Ближнім, и пійте, и упійтеся, Братія..."²⁸⁴ От Днесь возсіяли над Главами святьіх Человѣков Лучезарныи Вѣнцьі, окружаюгціи в себѣ сію Адамантову Славу: "Легко бьіть Благим". Тогда и на мою Главу возложён Вѣнец нетлѣнный. Архангелы, Пѣснь Побѣдную воспѣвше²⁸⁵, возлетѣли в Горняя, и паки вселйлися в седмй Пирамйдах, Субботы велйки наречённых, призираюгцих и соблюдаюгцих Премудрости Дом Седми-Субботный, Славягце Отца и СьіНА, и Святаго Духа, Вчера, Днесь и во Вѣки.

Сіё Видѣніе Аз, Старец Данійл Варсава, войсгину вйдѣх²⁸⁶. Написах же во Просвѣгцёніе Невѣждам блажённым бным: "Даждь Премудрому Вину. .." ²⁸⁷ И во Славу Людей святых Израиля.

КОНЕЦ.

⁵ Див. прим. 187 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶ Див. прим. З до циклу «Басни Харьковскія».

⁷ Пісня на недільній утрені по читанні Євангелії.

⁸ Сковорода має на думці слова: й швріте /місто й оспе таліш, ^Зйде во сб/інце: й в^а (Я кЗ/ИЄНЇА /tiicTd (тогш) Й ПО/ІОЖИ ВЪ ВО'ЗГ/іЗвїе севі, й end Hd /ііІстІ ОНІ/ИЪ (Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 11).

⁹ Див.: Книга Суддів 14: 8-9.

¹⁰ Вергілій. Буколіки, І, 6. Див. прим. 87 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹¹ Книга Псалмів 3: 6.

^п Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 25: 10. Пор.: Покой дЗстъ вгъ нл горі сей.

¹³ Ідеться про уривок з Піндара, який цитував у своїй «Державі» Платон (331а): "А той, хто не відчуває за собою жодної несправедливості, завжди має поруч незмінну супутницю -блаженну надію - цю добру годувальницю старості, як мовиться у Піндара" [Платон. Держава. - Київ, 2000. - С. 10-11]. Це - 214-ий фрагмент Піндара, який у російському перекладі звучить так: "Сладостная, / Лелеюгцая сердце, / Питаюгцая старость, / Сопут-ствует [ему] Надежда, / Кормчая правительница / Переменчивых помыслов смертных..." [Пиндар. Вакхилид. Оды. Фрагмента. - Москва, 1980. - С. 223]. У тому ж річищі йдуть і Плутархові міркування в трактаті «Про спокій душі» (477а-Ь), які сам Сковорода переказав так: "Ни великолѣпной дом, ни царственной род, ни высочайшій чин, ни тысячи злата и сребра, ни ученіе, ни ангелскій язык, но только єдина дружественная и милосердая совѣсть. Она-то есть внутрь нас источник всѣх чистых и честных наших дВл, раждающая святую нѣкую кичливость и безстрашіе, отверзающая сердечному оку вѣчное сладчайшія памяти зерцало, в коем видим нашу твердую надежду, умагцаюгцую нас и питающую во время старости".

¹⁴ Книга Притч Соломонових 16: 31.

¹⁵ Пор. молитовне звертання до Богородиці: "Безневѣстная богородителнице..."; "Радуйся, невѣсто неневѣстная" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 14 (зв.),

15 (зв.)].

¹⁶ Трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 32: 13. Пор.: наша /Иедъ Щ кЗ/ИЄНЄ.

¹⁷ Пісня над піснями 7: 12. Див. також: Т*аліш д3/иъ сосцЗ /иоа теві (Пісня над піснями 6:11).

¹⁸ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 28: 10. Пор.: (Яйде ыкшвъ (Я К/іЗда^а

К/ІАТВеННЛГШ.

¹⁹ Фразу вна/іъ /іи єси взято з Книги Йова 1: 8; 2: 3.

²⁰ Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 10.

²¹ Фразу вна/іъ /іи єси взято з Книги Йова 1: 8; 2: 3.

²² Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 11.

²³ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 28: 11. Пор.: й оучпе таліш.

²⁴ Фразу вна/іъ /іи єси взято з Книги Йова 1: 8; 2: 3.

²⁵ Можливо, це парафраза Книги пророка Ісаї 25: 6. Пор.: Hd горі сей йсгпмтъ рЗдость, йспімтъ вїнб.

²⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: й нл се/иъ кЗ/иени со^йждХ црковь /иоіі, й врлтЗ Здшвл не шдо/іікітъ єй (Євангелія від св. Матвія 16: 18).

²⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 23 (24): 3. Пор.: Кто в^ыдетъ нл гбрХ гднгс;

²⁸ Книга пророка Ісаї 25: 10.

²⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 25: 6. Пор.: нл горѣ сей йспігстъ радость, йспігстъ вїнб.

³⁰ Книга пророка Ісаї 25: 7.

³¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 11.

³² Пісня над піснями 7: 12. Див. також: ^Ѵамт даліъ сосцЗ /иоа тевѣ (Пісня над піснями 6:11).

³³ Див. прим. 20 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

³⁴ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 27: 1. Пор.: оув'іетъ дрлконтл сХцмго въ /ибри.

³⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 14: 12. Пор.: Какш сплде съ невесе деннйца.

³⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового 21: ЗО.

⁽¹⁾ Це слово утворене з гр. атрдс; - 'пара' та офаїра - 'куля'.

³⁷ Друге соборне послання св. ап. Петра 1: 19.

³⁸ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 9: 1. Пор.: Пре/иХдроств со^дЗ севѣ дб/иъ Й оутвердй СТО/ІПШВЪ ССД/ИВ.

³⁹ Боротьба Михайла та Сатани - дуже поширений сюжет в українській літературі XVII-

XVIII ст. Він є, зокрема, у творах Кирила Ставровецького [див.: Транквіліон-Ставро-вецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 49-50 (друга пагін.)], Лазаря Барановича [див.: Баранович А. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 64-69], Антонія Радивиловського [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 406-408, 556-578], Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 90-90 (зв.)], Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Книга житій святых. -Київ, 1700. - Арк. 179-179 (зв.); Туптало Д. Поученіє в недВлю седмую по Пасцѣ // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 55 (друга пагін.); Туптало Д. Брань святаго архістратига Міхаила, воєводьі сил небесных, и ангелов єго с седмоглавным змієм // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 553-573], в анонімних духовних піснях [див., наприклад: Українсько-руський архів. - Т. IX. Матеріали до історії української пісні і вірші / Вид. М. Возняк. - Львів, 1913. - С. 228-230], усних переказах [див.: Драгоманов М. Замітки про слов'янські релігійні тай етичні легенди // Розвідки Михайла Драгоманова про українську народню словесність і письменство / Зладив М. Павлик. - Львів, 1907. -Т. IV. - С. 343-344, 379-380] тощо.

⁴⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 22: 16. Пор.: что тві ч,ді, й что тевѣ здѣ;

⁴¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдв вгъ нлшъ;

⁴² Сковорода має на думці слова: Мї^ап,іъ же Гір^ігг/гв, єгда со дыво/іо/иъ р^сХждлА глаголаше ш /ишѵсеовѣ тѣлесй, не С/И^Ьашє сХдл нлвестй ^Х/івнл, но рече: да злпретйтъ тевѣ гдв (Соборне послання св. ап. Іуди 9).

⁴³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: жйвъ гдв вгъ сйлъ, вгъ ій/іевъ, g/иХже предстоіі пред нй/иъ, ащ вХдетъ въ л%та сїа росл й дбждв (Третя книга царств 17: 1). Пор. також: жйвъ гдв сйлъ, g/иХже п^едстоіі пред нй/иъ, йкш днесв поклжХса g/иХ (Третя книга царств 18: 15); жйвъ гдв сй/іъ g/иХже предстоіі пред нй/иъ (Четверта книга царств 3: ¹⁴⁾-

⁴⁴ Парафраза Книги Псалмів 54 (55): 22. Пор.: оу/ИАКнХіш ыовеы й^ъ іиче fyie'j, й та сХтв

СТр^/ІВІ.

⁴⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: Вмій гдв й ^в^/іенъ b'Liud во грлдѣ Era нлшегш, въ горѣ ст^й єгш (Книга Псалмів 47 (48): 2).

⁴⁶ Сковорода має на думці слова св. ап. Петра: "ніколи не їв я нічого огидного" (Дії св. апостолів 10: 14) (у Вульгаті: "numquam manducavi omne commune"; у Септуагінті: "ойЬє7татє Ефауоѵ палі коіѵоѵ". Гр. kolvoq означає тут 'нечистий'. Отже, його латинським відповідником є соепит - 'багно, болото'.

⁴⁷ Див.: Книга пророка Єзекіїля 4: 13.

⁴⁸ Фразу вна/ГЬ /іи єсй взято з Книги Йова 1: 8; 2: 3.

⁽²⁾ Гр. nvpafj.ii;.

⁽³⁾ Гр. пѵруос,.

<⁴> Слово каланча етимологічно пов'язане з турецькими словами kule, kale.

<⁵> Пол. wieza.

<⁶> Книга Псалмів 98 (99): 7.

⁽⁷⁾ Книга Псалмів 121 (122): 7.

⁽⁸⁾ Соборне послання св. ап. Іуди 9.

⁽⁹⁾ Гр. архіоіраіцуос,.

а») Дії св. апостолів 10: 1-33.

<^и> Парафраза Дій св. апостолів 11: 8. Пор.: никлкоже, гди, йкш всако скверно йлй нечйсто нико/ійже вийде во оуїт'а /иоа.

(12) Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 16: 20. Пор.: Егъ же лінуа да сокрХшйтъ слтлнХ под ногй b<jlua вскор'Ь. Іван Златоуст тлумачить це місце в 32-ій гомілії, присвяченій Посланню св. ап. Павла до римлян [див.: Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1859. - T. 60. - Col. 677].

⁴⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 1: 2. Пор.: Сіыши, нво, й внХшй, є.

(¹³) Від гр. апокаАѵптсоѵ - 'той, що розкриває таємниці'.

⁽¹⁴⁾ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 25: 7-8.

(15) у _СЛОвнику Памви Беринди слово еродїй потрактовано так: "птах подобен боцяну албо чапли, жиєт на воднистых мѣстцсх, той и орла забиваєт и заѣдаст" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 400].

<¹⁶> Гр. пєАаруді;.

<¹⁷> Дієслово агтіпєАаруєїг означає "любити взаємно (на манір лелек)".

⁽¹⁸⁾ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

⁵⁰ Сковорода має на думці слова: Горе калгь, кнйжницы й флрїсеє, /іице/и^ри, йкш ПОДОВИТеСА ГрОБШ/ИЪ ПОВЛП/ІЄНЬІ/ИТі, йже ВНтадХ оуво ИВ/1АГОТСА крлсньї, внХтрьХдХ же пб/іни сХть костей /иертвы^ъ й всакїа нечистотьі (Євангелія від св. Матвія 23: 27).

⁵¹ Мотив боротьби зі світом, плоттю й дияволом був дуже популярний у старих українських письменників, зокрема в Петра Могили [див.: МогилаП. Крест Христа Спасителя // Тітое Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 284], Антонія Радиви-ловського [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 691], Івана Максимовича [див.: Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. -Арк. 67 (зв.)-68], Йоасафа Кроковського [див.: Кроковський Й. Акафіст святѣй великомучениць Варварѣ. - Чернігів, 1749. - Арк. 11 (зв.), 24 (зв.)] та інших.

⁵² Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 25: 8.

⁵³ Парафраза Книги пророка Ісаї 22: 16. Пор.: Сіыши, нво, й внХшй, уемлі.

⁵⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 5: 20. Пор.: Горе глаголкціылгь /іХк^вое дбврое, й дбврое

/іХкЗвое, ПО/ІЛГЛГОЦШ/ИЪ Т/ИХ СВ^ТЪ, Й СВ^ТЪ Т/ИХ, ПО/ІЛГЛГОфЫ/ИЪ гбрькое С/МДКОЄ, й С/МДКОЄ гбрькое.

⁵⁵ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Луки 21: 31. Пор.: влну єсть цртвїе вжїе.

⁵⁶ Сковорода має на думці слова: И й^ведетъ йкш св^тъ прлвдХ твого й сХдвХ твого йкш по/іХдне (Книга Псалмів 36 (37): 6).

⁵⁷ Парафраза Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдь вгъ нЗшъ;

⁵⁸ Парафраза Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 8. Пор.: едйнъ день пред где/иъ

ЙКШ ТЫСАЦкІ /іІтЪ, Й ТЫСАЦкІ /іІтЪ ЙКШ ДеНЬ £ДИНЪ.

⁵⁹ Це - емблематичний образ. Див., наприклад, 283-ій малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який має назву «Аист, или бусел, попираюгцая змію» (підпис: "Желал бы я всВх их перегубить. Consicere est animus") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 72-73].

⁶⁰ Християнська ортодоксія знає імена чотирьох архангелів: Михаїл, Гавриїл, Рафаїл та Урїіл. Див., наприклад, молитву до архангелів: "Святыи чиноначальници, Міхаиле, Гавріиле, Рафаиле, Уріиле, со всѣми умными небесными силами..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 321 (третя пагін.)]. Ім'я Варахїїла зустрічається в апокрифах [див.: Аверинцев С. Архангели// Аверинцев С. Софія-Логос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 44].

⁶¹ Сковорода має на думці слова: Пре/иХдрость соадЗ севі дб/иъ й оутвердй сто/іпшвъ сед/иь (Книга Притч Соломонових 9: 1).

⁶² Книга Псалмів 83 (84): 2.

⁶³ Книга Псалмів 83 (84): 4.

⁶⁴ Книга Псалмів 103 (104): 17.

⁶⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 83 (84): 5. Пор.: Е/іжени живХцли въ до/иХ твое/иъ.

⁶⁶ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12. Пор.: ність наша врЗнь

КЪ КрОВИ Й П/ІОТИ, но...

⁶⁷ Парафраза Другої книги царств 22: 29. Пор.: просвіцмеши світй/іникъ Ліон, гди, й гдь ПрОСвІтЙтЪ /ИЙ Т/ИХ /ЙОГО.

⁶⁸ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 6. Пор.: вгъ рекш щ т/иьі світХ во^сїати, йже во^сїа въ сердцЗ^ъ нЗши^ъ.

⁶⁹ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12. Пор.: къ

/Иіродержйте/Іб/Иъ Т/ИЬІ вІкЛ сегш.

⁷⁰ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12. Пор.: къ началшлгь й ко B/idCTe/ИЪ (Й) КЪ /Иіродержйте/Іб/Иъ Т/ИЬІ вІкЛ сегш, КЪ дХ^ОВШ/ИЪ S/i б Б Ы ПОДНеВ£СНЫ/ІІЪ.

⁷¹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 16: 23. Пор.: ытлнб, соб/іЗ^нъ /ий єсй: йкш не

/ИЫС/1ИШИ йже (сХть) ВЖЇА, НО ЧЄ/ЮвІчЄСКЛА.

⁷² Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/иш і,а женбгс щ оуттъ свой^ъ вбдХ йкш рікХ, да w въ ріці потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

⁷³ Неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ /ий кри/іѣ йкш го/іХвині; й ПО/1ЄфХ, й почїю.

⁷⁴ Неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кріпкЗ йкш С/иерть /ігсвьі, жестокл йкш Здъ ревность: крй/іа єа крЙла огна.

⁷⁵ Послання св. ап. Павла до римлян 8: 35.

⁷⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 38 (39): 4. Пор.: СогрІАСА сердце /иое во /ині, й въ ПоХчеНЇИ /ИОе/ИЪ р^ГОрЙтСА огнь.

⁷⁷ Парафраза Книги Притч Соломонових 3: 24-26. Пор.: ве^БОА^ненъ вХдеши, ащ же поспйши, С/іЗдОСТНШ поспйши. И не О^ВОЙШИСА CTpd^d НііШЄДІШГШ, ниже О^СТрЄ/И/ІЄНЇА нечестйвы^ъ НЛ^ОДАЦМГШ: гдь во вХдетъ Hd всі^ъ пХте^ъ твой^ъ.

⁽¹⁹⁾ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 13 (14): 1. Пор.: Рече ве^Х/иенъ въ сердцы свое/иъ: ність вгъ.

⁷⁸ Парафраза Книги Псалмів 13 (14): 1. Пор.: Рмтліша й Ш/иерзйішсА въ нлчинлши^ъ.

⁷⁹ Цій темі присвячена притча Сковороди «Убогій Жайворонок».

⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці сюжет казки про вовка й козенят [див.: Срав-нительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 73 (123)]. Про цей сюжет він іще раз згадує в притчі «Благодарный Еродій».

⁸¹ Словникове значення іменника туга таке: "тескность, фрасунок, тужѣнс, посупленє, твар надол спущеная, встыд з фрасунком. Безсластіє, негодованіє. Бѣда" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 260].

⁸² Книга Псалмів 123 (124): 7.

⁸³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 32. Пор.: ГІХтв і,лпов^Ьдїй твой^ъ текб^ъ, єгдЗ р^ШИрЙ/ГВ єсй сердце /И0Є.

⁸⁴ Книга Псалмів 83 (84): 3. Повністю цей вірш звучить так: Же/іЗетъ й скончлвлєтса дХіш /ИОА ВО дворы гдни: сердце /ИОЄ Й П/ібтв /ИОА ВО^рЗдОВіІСТіІСА UJ жйвѣ.

⁸⁵ Книга Псалмів 85 (86): 11.

⁸⁶ Книга Псалмів 76 (77): 3.

⁸⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 13 (14): 1. Пор.: Рмтлішл й Ш/иерзйішсА въ нлчинЗніи^ъ.

(го) у _хакий спосіб пояснювали ці душевні порухи стоїки. Як свідчить Діоген Лаерцій (VII, 111), вони, наприклад, вважали, що "скорбота - це нерозумне душевне стиснення" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 302].

⁽²¹⁾ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 6: 11-12. Пор.: О^стЗ нЗіш (ЯверзбіШСА КЪ Bd/ИЪ, КОршдАНе, сердце нЗше рЛСПрОСТр^иЙсА. Не Т^СНШ В/И^ЬцметеСА.

(2і) "у[_е оголяти зуби, не вишкірятися, а сміятися серцем" (лат.). f²³) Євангелія від св. Луки 10: 21.

⁸⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 13 (14): 5. Пор.: Т'З/ИШ оувоАїшсА стрЗ^л, йд^же не вѣ стрЗ^ъ.

⁸⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 9: ЗО. Пор.: /Іовйтъ въ тЗйнѣ йкш левъ во шгрЗдѣ своей.

⁹⁰ Книга Псалмів 13 (14): 5.

⁹¹ Фраза B/idroKpSr/id ліка шб/ілкшвъ зринає в Книзі Премудрості Соломонової 5: 21.

⁹² Пор.: "Радуйся, обрадованная Богородице Двво" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 25].

⁹³ Парафраза Книги Псалмів 95 (96): 2. Пор.: Б/Мгов^стйте денв СЗ дне сгінїе grun.

⁹⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 26: 18. Пор.: гди, во чревѣ прІА^О/ИЪ й пово/г^о/иъ, й родй^о/иъ дХ^ъ СПНЇА твоегш.

⁹⁵ Євангелія від св. Луки 1: 28.

⁹⁶ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 13. Пор.: иже не СЗ крбвѣ, ни СЗ покоти П/іотскЇа, ни СЗ покоти /иХжєскїа, но СЗ вга рОДЙіШСА.

⁹⁷ Євангелія від св. Івана 3: 6.

⁹⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 39 (40): 9. Пор.: ^ііконъ твой посредѣ чревл /иоегш.

⁹⁹ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 165. Пор.:/Ийръ /инбгъ /імваціві/ИЪ ^ііконъ твой, й н^ств й/иъ соБла^на.

¹⁰⁰ Книга Псалмів 124 (125): 5.

¹⁰¹ Фразу /ийръ Hd нй^ъ й /И/ітв узято з Послання св. ап. Павла до галатів 6: 16.

¹⁰² П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 4.

¹⁰³ Фраза пХть гдень не раз зринає в Біблії, уперше - у Книзі Суддів 2: 22.

¹⁰⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 19. Пор.: Приішецъ ауъ єс/иь нл

Зе/шй: не скрьш СЗ /иенє і,апшв^ди твоа.

¹⁰⁵ Пор. приказку: "Беспечальному сон сладок" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 518].

¹⁰⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 30-31. Пор.: В^/ічХтъ во юн^йшїи, й

О^ТрХдАТСА ГОНШТЫ, Й Й^Вр^ННЇИ не кр^пцы вХдХтъ: Терп Афїи же гда Й^/И^НАТЪ

крѣпоеть, ШКрЫ/І^Т^КІТЪ аки ор/ій, потекітъ Й не О^ТрХдАТСА, пбйдХтъ й не В^/ічХтЪ.

¹⁰⁷ Парафраза Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 8. Пор.: йкш едйнъ день пред ГДе/ИЪ Йкш ТЫСАЦМ /І^ТЪ, Й ТЫСАЦМ /І^ТЪ йкш день едйнъ.

⁽²⁴⁾ Гр. opi(,arv. Це слово в кириличній транслітерації могло мати й трохи інакшу форму. Наприклад, Софроній Почаський подавав його як хоризонт [див.: Почаський С. Eux«QLcn:f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в ХристВ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 303].

⁽²⁵⁾ Гр. топос; opi(,a>v.

¹⁰⁸ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму:

ЧЄ/ЮВ^Кіі.

¹⁰⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 16: 22. Пор.: й рлдости влшєа никтбже вб^/иетъ (Я касъ.

¹¹⁰ Парафраза Першого соборного послання св. ап. Івана 5: 20. Пор.: єсть йстинный вгъ й живбтъ в^чный.

¹¹¹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 1.

¹¹² Пор. із думкою автора «Послання до Діогнета» (5): християни "перебувають на землі, але є громадянами неба" [Послание к Диогнету// Ранние отцы Церкви: Антология. -Брюссель, 1988. - С. 596].

¹¹³ Книга Премудрості Соломонової 3:1.

¹¹⁴ Книга Премудрості Соломонової 3: 3.

¹¹⁵ Парафраза Книги Премудрості Соломонової 3: 4. Пор.: Иво пред /іице/иъ

че/іов^чески/иъ ащ й /иХкХ прій/иХтъ, оуповлнїе й^ъ ве^С/иертЇА йспб/інено.

¹¹⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: /ИнбгХ С/МвХ соадл гдь въ нй^ъ ве/ійчі'е/иъ свой/иъ (Я віка (Книга Ісуса, сина Сирахового 44: 2).

¹¹⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 14. Пор.: Nd пХтй свид^нїй твой^ъ

НЛС/ІЛДЙ^СА, Йкш (1) ВСАКО/ИЪ БОГЛТСТвѢ.

⁽²⁶⁾ Саме так подано цей іменник у словнику Памви Беринди [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 218].

<²⁷> Словник Памви Беринди тлумачить іменник архімагір так: "старѣйшій поваром, кухмистр, майстер кухаром, або воєвода войска, гетман, мужеубієц" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 352].

⁽²⁸⁾ Бог у значенні 'шлунок; перше відділення шлунка жуйних тварин, рубець'.

⁽²⁹⁾ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 19.

(³°) дії св. апостолів 8: 26. Закінчення цього вірша звучить так: й той єсть пХстъ.

¹¹⁸ Сковорода змальовує тут, сказати б, свій духовний автопортрет.

¹¹⁹ Сковорода має на думці слова: Рече же ыррл: С/И^^ъ /инѣ сотворй гдь (Перша книга Мойсеєва: Буття 21: 6).

¹²⁰ Рафаїл супроводжував Товію. Див.: И йде йсклти че/іов'І;кл, й швр^те уафайла, йже в'І; а гг/іъ (Книга Товіта 5: 4).

^ш Див.: Книга Товіта 5: 22. ^ш Див.: Книга Товіта 8: 1-7.

^ш Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 19. Пор.: й/иже вбгъ чрево, й ілаъа въ стХді й^ъ, иже зє/ИнЗа /иХдрствХгстъ. Євангельський образ бога-черева не раз зринав у творах старих українських письменників, як-от в Антонія Ра-дивиловського: "...обжирца и піяница знову прилучаются до обжирци и піяници и мовят: бог наш чрево и Бахус єст" [Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. 23].

^ш Заклик С/іьши, ій/ію чотири рази звучить у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону: 5:1; 6: 4; 9: 1; 27: 9.

¹²⁵ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 6: 15.

¹²⁶ Друга половина фрази - це трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 6: 6. Пор.: въ сердцы твое/иъ й въ дХшй твоей.

¹²⁷ Парафраза Євангелії від св. Марка 8: 35. Пор.: той сплсетъ to.

¹²⁸ Парафраза Книги Псалмів 44 (45): 9. Пор.: С/иурн^ й стЗкти й каиа СЗ рй^ъ твой^ъ.

¹²⁹ Парафраза Євангелії від св. Луки 1: 31. Пор.: И ее ^чнеши во чреві, й родйши енсі.

¹³⁰ Парафраза Пісні над піснями 1: 3. Пор.: въ вонго ліг^а твоегш тече/иъ.

¹³¹ Див.: Третя книга Мойсеєва: Леві^іт 4: 11-12.

¹³² Сковорода має на думці слова: Оу”/иертвйте оуво оуды вЗша (Послання св. ап. Павла до колосян 3: 5).

¹³³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: єгдЗ йспр^днйтъ всако нлчЗ/іство й всакХ В/іЗсть й сй/iS (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 24).

¹³⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 1: 79. Пор.: нлпрЗвити ноги нЗша нл пХтв /ийренъ.

¹³⁵ "Царська дорога" - це дорога "золотої мірноти". "Человѣку, - зазначав, наприклад, Дмитро Туптало, - требѣ бодрого опасства с праваго пути не уклонятися на уєє, сієсть на прелести грѣховныя, не уклонятися ни на десноє, сієсть на лишніє жестокіє зѣло подвиги, дабы не пришол в вьісокоуміє, но царским путем идти, сієсть мѣрным житієм, мѣрною добродѣтелію" [Туптало Д. Поученіє в недВлю пред просвѣгценісм// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 25-26]. Див. прим. 77 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни». Є також народна приказка: "Середна дорога найліпша" [Франко, № 10641].

¹³⁶ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 5: 24.

¹³⁷ Див.: Четверта книга царств 2: 11.

¹³⁸ Див.: Книга пророка Даниїла 14: 36.

¹³⁹ Див.: Дії св. апостолів 8: 39.

¹⁴⁰ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 5-14.

¹⁴¹ Див.: П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 34: 1.

¹⁴² Сковорода має на думці слова: кое/иХждо по оукрХ^Х й по чЗсти печенлгш /Иаы,

й по сковрлднб/иХ /ШинХ (Друга книга царств 6: 19).

¹⁴³ Див.: ВоСтЗвШИ же /ИрїЗ/ИВ ВО ДНИ ТВІА, Йде ВЪ ГШрНАА СО ТфЗнІе/ИЪ, во грЗдъ іХдовъ: й вийде въ дб/иъ 'з^Зршнъ й ці/іовЗ Є/іїмветв (Євангелія від св. Луки 1: 39-40).

¹⁴⁴ Див.: Євангелія від св. Матвія 4: 1-10; Євангелія від св. Луки 4: 1-13.

¹⁴⁵ Див.: Євангелія від св. Матвія 17: 1-9; Євангелія від св. Марка 9: 2-9; Євангелія від св. Луки 9: 28-36.

¹⁴⁶ Лука й Клеопа, які першими пізнали Христа після Воскресіння, в літературі українського бароко символізувати тих, кому відкрилася справжня віра. Наприклад, Лазар

Баранович писав: "Lukasz z Kleopq, ze Pana spotkali, / W drodze pospolu chleb z Panem lamali. / Iak chleba w drodze, tak Chrystusa trzeba, / Droga z Chrystusem dobra, bo do nieba" [Baranowicz L. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 69; пор.: Книга o вѣрѣ. - Київ, 1620. -C. 84 (друга пагін.); Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 224; Іалятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 45; Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 42-43; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1705. - Арк. 200 (зв.); Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 384, 399].

¹⁴⁷ Сковорода має на думці слова: й пре/іО/ийвъ длашє й/Иа: он^/ил же СЗверзост^сА очи, й по^нЗстл єго: й той невйди/ив ввктв нма (Євангелія від св. Луки 24: 30-31).

¹⁴⁸ Див.: Дії св. апостолів 8: 26-39.

¹⁴⁹ Парафраза Дій св. апостолів 8: 39. Пор.: кЗженикъ, Йдашє во въ пХтв свой рЗдХАСА.

¹⁵⁰ "Праву" дорогу заведено змальовувати майже порожньою. Як писав, наприклад, Симеон Полоцький: "Не тѣсно же идут благоразумніи, яко мало их єсть..." [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 390].

¹⁵¹ Сковорода має на думці слова: Гбре г/мгб/ік>цш/иъ /іХкЗвое дбврое, й дбврое /іХкЗвое, ПО/ІЛгЗкіЦШ/ИЪ Т/ИХ СВ^ТЪ, Й СВ^ТЪ Т/ИХ, ПО/ІЛгЗкіЦШ/ИЪ гбрвкое С/МДКОЄ, Й С/МДКОЄ

гбрвкое (Книга пророка Ісаї 5: 20).

¹⁵² Мабуть, це парафраза Книги пророка Ісаї 7: 15. Пор.: прежде неже g/иХ

й^вб/іити В/іЗа, й/ій й^врЗти B/idroe. Див. також: ^не прежде неже р^Х/иѣти отрочЗти Б/ілгбе й/ій В/ібе, СЗрйнетъ /іХкЗвое, єже й^врЗти B/idroe (Книга пророка Ісаї 7: 16).

¹⁵³ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 20. Пор.: Не ^Зйдетъ во сб/інце тевѣ, й /іХнЗ не шскХд^етъ тевѣ: вХдетъ во гдв тевѣ св^тъ в^чнвій, й Йсп6/інатса дше рвідЗнЇА твоегш.

¹⁵⁴ Образ, запозичений із Євангелії від св. Матвія 23: 27. Пор.: Гбре в3/иъ, кнйжницві й флрїсеє, /ІИЦе/И^рИ, Йкш ПОДОВИТЄСА ГрОВШ/ИЪ ПОвЗп/і£НБІ/ИЪ, йже ВНтадХ оуво ИВ/ІАКІТСА крлсны, внХтрвХдХ же пб/ІНИ йтв костей /Иертвві^ъ Й ВСАКЇА нечистотві.

¹⁵⁵ Пор. російську приказку: "Влез, что в вентер: ни взад, ни вперед" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 479].

¹⁵⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 6: 24. Пор.: горе в3/иъ вогЗтві/Иъ: йкш СЗстоите оут'ЬшенЇА вЗшегш.

¹⁵⁷ Пор.: "Хто богат, той всѣм брат, / а хто ничого не маєт, того нихто не знаєт" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 94]; "Хто богат, то всім брат, а хто нічого не має, то о тім ніхто не знає" [Франко, № 28798]; "Як був багат, всяк казав сват, а як бідний став, ніхто й шапки не зніме" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 22].

¹⁵⁸ Пор.: "Коли в кого грош, то всюда хорош" [Номис, № 9638].

¹⁵⁹ Сатану від часів середньовіччя було заведено трактувати як "мавпу Бога" [див.: Аверинцев С. Антихрист // Аверинцев С. Софія-Логос: Словник / Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 40].

З українських письменників про Сатану-"мавпу" писав, зокрема, великий шанувальник Сковороди Євген Маланюк: "Найзіубніше в S., в Антихристі - те, що він удає Христа, що він є Лже-Христос (як зауважив уже В. Соловйов). Це не є оперовий Мефісто, чи Князь Тьми (адже ж він 'Lucifer'!!), - це малпа, це - актор, це - 'ерзац'" [Маланюк Є. Нотатники (1936-1968): Документально-художнє видання. - Київ, 2008. - С. 73-74].

<³¹> Сковорода цитує тут у власному перекладі Еврипідову трагедію «Даная» за «Моральними листами до Луцілія» (CXV, 14) Сенеки [див.: Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 515].

¹⁶⁰ Євангелія від св. Луки 6: 24.

¹⁶¹ Євангелія від св. Матвія 5: 3; Євангелія від св. Луки 6: 20.

¹⁶² Переробка Євангелії від св. Матвія 5: 3. Пор.: вижени нйцли дХ^О/Иъ: йкш ті^ъ єсть цртвїе нвное.

¹⁶³ Євангелія від св. Матвія 11: 28.

¹⁶⁴ "Ліва дорога" - це не що інше, як дорога гріха: "Пространный же и широкій путь ведый в погибель сей єсть: невѣріс, непокорство, непослушаніє, гордыня, величаніє, тщеславіє и лѣность, піянство и обяденіє, блуд, зависть, клевета и ненависть, роптаніє и хула, душегубная ярость и осуждати ближняго" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 105 (зв.)]. Грішники "многолюдными полками, конницы и пѣшіи, друг друга предваряя, бѣіут путем широким" [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. -Арк. 390]. Пор. з народною приказкою: "Широка дорога до пекла" [Франко, № 10677]. Див. також прим. 54 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁶⁵ Як пояснював у своєму пенітенціалїї Інокентій Гізель, "лихоимтсво, єже в Писаніи Святом нарицаєтся сребролюбієм, єсть излишнеє желаніє имѣти что" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 226]. Див. прим. 294 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

¹⁶⁶ Трохи неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 3: 5. Пор.: йкш вгъ йскХсй й^ъ й швріте й^ъ достшйны севі.

<³²> Сковорода нав'язується тут до історії, яку розповів про кініка Діогена Діоген Лаерцій (VI, 51): "На запитання, які звірі найнебезпечніше кусаються, він відповів: 'Із дикий -сикофант, із домашніх - підлесник'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 250]. Про "домашніх тигрів" говорив і Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (LXXXV, 41): "Є такі приборкувачі, які навіть най-дикіших звірів, що й зустрічатися з ними жахно, призвичаюють до присутності людей. Вдовольняються не тільки тим, що пом'якшують їх жорстокість, але й поводяться з ними, як із домашніми... Так і мудрець по-мистецькому приборкує біди: страждання, вбогість, неслава, в'язниця, вигнання - все, що таким жахом повсюдно сповнює людей, тільки-но потраплять до нього, відразу стають лагідними" [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 329]. Подальша цитата взята зі служби на Великий четвер (пісня 6-та, кондак, глас 2-ий).

¹⁶⁷ Фразу трХждЗгсфїисА й шврс/иененнїи взято з Євангелії від св. Матвія 11: 28.

¹⁶⁸ Алтин - старовинна російська монета вартістю в три копійки.

169 ^гру_Т: церковний устав. Пор. з народною приказкою: "Що попик, то типик" [Франко, № 20395].

¹⁷⁰ Псалтир - одна з найпоширеніших богослужбових книжок. Саме Псалтир став першою слов'янською друкованою книжкою (його видав у Празі 1517 р. Франциск Скорина) та однією з перших друкованих книжок в Україні (острозький Псалтир 1580 p., надрукований Іваном Федоровим). Псалтир дуже часто видавався й перегодом. Наприклад, одна тільки друкарня Києво-Печерської лаври видавала Псалтир у 1624, 1629, 1643-1644, 1667,1672,1678,1690,1693,1697,1703,1705,1708,1715 та пізніших роках.

¹⁷¹ "Прологами" в Україні, починаючи зі старокиївської доби, називали синаксарі -збірники коротких житій святих, укладені за календарним принципом.

¹⁷² Оця пісня "лицемірів" дуже підхожа до молитви Фарисея з «Трагедокомедії» вчителя Сковороди Михайла Козачинського, створеної 1734 р. під час перебування автора в Карловцях [пор.: ЕрчиН В. Мануил (Михаил) Козачински] и гьегова Траедокомеди]а. -Нови Сад; Београд, 1980. - С. 519-521].

¹⁷³ Іронічне переосмислення концепту "золотий вік" можна зустріти й у творах інших старих українських письменників. Наприклад, Іван Максимович писав: "Златый нынѣ вѣк єст, честь златом подаєтся, / Злата ради и любов всѣх умножаєтся" [Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. -Арк. 132].

¹⁷⁴ Від лат. larva - 'злий дух, привид, маска, личина'.

¹⁷⁵ Пор.: "Сам сатана преображается в ангела света" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 177].

¹⁷⁶ Слово сгьвер метафорично означало "тма, ров" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 253].

¹⁷⁷ Книга Псалмів 41 (42): 8.

⁽³³⁾ Євангелія від св. Матвія 10:19; Євангелія від св. Луки 18: 20.

<³⁴> Парафраза Книги пророка Іоїля 2:13. Пор.: рлетбргните сердца ваша.

(35) Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 11: 17. Пор.: й/ииже кто еогрѣішетъ, сЙ/ИИ Й /ИХЧИТСА.

¹⁷⁸ Це - 11-а пісня циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁷⁹ Сковорода має на думці слова: Гбре глаголкціылгь /іХклвое дбврое, й дбврое /іХклвое, ПО/ІЛГУКІЦШ/ИЪ Т/ИХ СВ^ТЪ, Й СВ^ТЪ Т/ИХ, ПО/ІЛГЛКІЦШ/ИЪ гбрькое С/МДКОЄ, Й С/МДКОЄ

гбрькое (Книги пророка Ісаї 5: 20).

¹⁸⁰ Див. прим. 342 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном гцастіи в жизни».

¹⁸¹ "Перекинчиком" диявола називають, починаючи з ранньохристиянської доби; варто пригадати бодай Орігена (Про першооснови, I, V, 5) [див.: Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. -С. 75-76].

¹⁸² Від початку лат. traductor - 'перевідник' - було прізвиськом Помпея, котрий перевів Публія Клодія з патриціїв у плебеї.

¹⁸³ Памва Беринда тлумачив слово клеветник так: "ябедник, потварца, звадца, ошуст, лгар, обмовца, оболгатель, сікофант, дВдко, діавол" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 96].

¹⁸⁴ Сковорода має на думці слова: Гбре г/мгб/ік>цш/иъ /іХк^вое дбврое, й дбврое /іХклвое, ПО/ІЛГЛКІЦШ/ИЪ Т/ИХ СВ^ТЪ, Й СВ^ТЪ Т/ИХ, ПО/ІЛГЛКІЦШ/ИЪ гбрькое С/МДКОЄ, Й С/МДКОЄ

гбрькое (Книга пророка Ісаї 5: 20).

¹⁸⁵ Памва Беринда тлумачив слово пругло як "сило" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 197]. Пор.: "Сило - плѣница, сѣть, мрежа, тенет, пугло" [Синонима славеноросская // Киевская старина. -1888. - Т. XXIII. - Дек. - С. 83 (додаток)].

¹⁸⁶ Гр. атрофт) - 'поворот, зміна'; у переносному значенні: 'хитрощі, ловитва'.

¹⁸⁷ Див.: "Архітектон: старшій тесля або майстер теселскій" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 353]. "Архітектоном" старі українські письменники й богослови зазвичай називали Бога-Творця [див., наприклад: Сакович К. Трактат про душу// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. -С. 463; Діоптра, сирѣч Зерцало, албо Изображеніє извѣстнос живота человѣческаго в мирѣ. - Кутейно, 1654. - Арк. 104 (зв.); Баранович А. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 22, 41 (зв.), 226 (зв.); Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 73; ТупталоД. Слово в день Покрова пресвятыя Богородицы // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 280].

¹⁸⁸ Парафраза Книги Притч Соломонових 7: 23. Пор.: йкш g/іень о^А^В/іенъ стрілою въ йтрл, не в^дый, Йкш Hd дХшХ своіі течетъ.

¹⁸⁹ Книга Ісуса, сина Сирахового 6: 14.

¹⁹⁰ Неточна цитата з Книги Псалмів 70 (71): 9. Пор.: Не СЗвержи /иенє во вре/ИА старости.

¹⁹¹ Див. прим. 247 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

¹⁹² Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІЮВЫ єсть.

¹⁹³ Заклик С/іыши, інлк чотири рази звучить у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону: 5:1; 6: 4; 9: 1; 27: 9.

¹⁹⁴ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 6: 15.

¹⁹⁵ Парафраза Євангелії від св. Матвія 11: 12. Пор.: цртвїе нвное нХдитса, й нХждницы вос^ицмгстъ є-

¹⁹⁶ Пор. німецькі прислів'я: "Wo Gott eine Kirchen hinbawet, da bawet der Teuffel ein Capell daneben"; "Wo der liebe Gott woknt, hat auch der Teuffel sein Nest". Схожі приказки є і в українців: "Всюди коло церкви чорт каплицю ставить"; "Де Біг церкву ставить, там дідько коршму" [Франко, № 27681,1036].

¹⁹⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 11: 12. Пор.: W днш же іимннл кртйтелА досе/гЬ цртвїе нвное нХдитса, й нХждницы ВОС^ИЦМКІТЪ Є-

¹⁹⁸ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32:1.

¹⁹⁹ Фраза вірХгс, гди зринає в Біблії двічі: в Євангелії від св. Марка 9: 24 та в Євангелії від св. Івана 9: 38.

²⁰⁰ Фразу трХдъ й БО/іізнь узято з Книги Псалмів 9: 28; 89 (90): 10.

²⁰¹ Фразу пєчЗ/іь й возды^Зше узято з Книги пророка Ісаї 35: 10; 51:11.

²⁰² Ата, чи Ате (гр. Лтц) - у грецькій міфології донька Зевса, яка мала можливість насилати божевілля на богів та людей.

²⁰³ Ада (євр. ‘ada^ - перша дружина Ламеха (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 4: 19-21). Ада - дуже поширене в старовину семітське ім'я. Пор.: Адіель, Адайя та інші. Спільний у цих іменах елемент означає "прикрашати, прикрашатися" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. - P. 725]. Сковорода надає цьому імені негативних конотацій, хоча дієслово ^cada^b зринає в різних контекстах (пор., наприклад: Книга пророка Єремії 4: ЗО та 31: 4). В арамейській мові ^cada^b означає "проходити, переходити, закінчуватися" [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. -Peabody, Mass., 1999. - P. 1105]. Памва Беринда писав, що ім'я Ада означає "згромаженє, або оздобна, з сірскаго - отдаленая" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 335].

²⁰⁴ Селла (так у Септуагінті та в слов'янській Біблії) - це Цілла (євр. silla¹*), друга дружина Ламеха (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 4: 19-21). Етимологія цього імені остаточно не з'ясована. Можливо, воно походить від слова sel('тінь' - у сенсі "затінок"), можливо, - від слова salal ('дзвеніти') чи від selselim ('кімвали' - стосовно голосу Цілли).

205 Очевидно, Сковорода має на думці грецьку богиню пологів Ілітію (гр. ЕІАеіѲѵш), яку зображували зі смолоскипом як символом нового життя, а можливо, матір Аполлона й Артеміди - Лето (гр. Аг]тсо), що її часом ототожнювали з Ілітією.

²⁰⁶ Ім'я, утворене від гр. Аеітоѵруіа - 'відправа'.

²⁰⁷ Див. прим. (35) до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁰⁸ Ім'я Анна (євр. hanna*) утворене або від дієслова hanan, яке означає "милувати, виявляти милосердя, дарувати", або від однокореневого іменника hen, що означає як "прихильність", так і здатність викликати прихильне ставлення, тобто "приємність, краса". Памва Беринда тлумачив його так: "благодать, потВха або ласкавая, милосердная, милая, вдячная, лютости-вая, отпочиваючая, даруючая" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627.-Ст. 344].

²⁰⁹ Очевидно, ідеться про якусь одну з трьох харит (Евфросину, Талію чи Аглаю) - грецьких богинь вроди та радощів. їх ототожнювали з римськими граціями.

²¹⁰ Грація (лат. Gratia) - якась одна з римських богинь вроди й радощів.

²¹¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 10: 42. Пор.: єдино же єсть нл потревХ.

²¹² Євангелія від св. Матвія 10: 8.

(³⁶) Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

²¹³ Книга пророка Ісаї 22: 16.

²¹⁴ Парафраза Книги пророка Єремїї 17: 1. Пор.: Гр^ъ іХдинъ нлпйынъ єсть пис3/і0/иъ же/і^^ньі/иъ Hd нбгти адамантові, нлчертЗнъ нл скрижЗ/іи сердцл й^ъ й нл рб^^ъ 6/ітлрей й^ъ.

²¹⁵ Див. прим. 162 до циклу «Сад божественных пВсней».

²¹⁶ Книга Притч Соломонових 10:13.

²¹⁷ Сковорода має на думці слова: й щ оучтъ єг<Ь мечь бвогсдХ остръ й^шстренъ Йс^одай (Апокаліпсис 1: 16).

²¹⁸ Фраза прлво/іХчньїА стр&іві /иимнїинві зринає в Книзі Премудрості Соломонової 5: 21.

²¹⁹ Фразу пб^отв очима взято з Першого соборного послання св. ап. Івана 2: 16.

²²⁰ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових ЗО: 17. Пор.: Око рХглкіфеесА отцХ й домждЗкіфее старости /штерни, да йстбргнХтъ є врЗнове СЗ деврЇА.

²²¹ Євангелія від св. Луки 1: 47.

²²² Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 25: 7-8.

²²³ Див.: Книга Суддів 4: 21.

²²⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 119 (120): 4. Пор.: Стр&іві сй/івн^гш й^шфрєнві, со

ОуТ/ІВ/ИИ ПХСТВШНВІ/ИИ.

²²⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 140. Перше слово цитати в Біблії має форму: Р^жжено.

²²⁶ Євангелія від св. Івана 1:14.

²²⁷ Боротьба зі світом, плоттю й дияволом - основа основ аскетичної "психомахїї". Наприклад, Іван Максимович змальовував її так: "Не єдна плоть, мѣю враг много неотступных, / На брань протйву мене всегда совокупных. / Діавола лукава, и міра прелестна. / Подвизаются с нами, да являт безчестна. / Єдина плоть довлѣст на безсилну немощь, / Купно всВ три воюют на мя во всяк день и нощь. / Весь мір мя окружаєт, от всюду обходит, / И пять полков пресилных з собою приводит. / Отверзаєт оконца, имиже внутрь входит, / Мнв бѣдному пагубу безконечну родит. / Окна же сут пять чувств, вся сія прелщают, / В день и в нощи стрѣлами язвят, не прощают" [Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 68; див. про це: УшкаловЛ. Психомахія // УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. -Харків, 2001.-С. 63-87].

²²⁸ Неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр^пкЗ йкш С/иертв /іювві, жестока йкш адъ ревноств: крй/іа єа крй/іа огна, (оут/іїе огненно) пламы єа.

²²⁹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 12. Пор.: Злато же шнвіа уемлй дбврое: й тамш єств Зндрл^ъ.

²³⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 103 (104): 4. Пор.: творАЙ агг/іві своа дХ^и, й С/іХгЙ своа пламень огненнвій.

²³¹ Пісня над піснями 2: 8.

²³² Книга пророка Ісаї 54: 1.

²³³ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 54: 11-12. Останні слова мають форму: кЗ/иенїе й^врЗнное.

²³⁴ Книга пророка Ісаї 54: 14.

²³⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 54: 17. Пор.: Всакъ сосХдъ сод^/ілнъ нл та не

В/ІгОПОСП^ЬшХ, Й ВСАКЧі ГЛаСЪ, Йже Hd ТА ВОСтЗнЄТЧі Hd Пpro, ШДО/і^еШИ И/ИЪ ВсѢ/ИЪ.

²³⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 54: 13. Пор.: й вса сыны твоа нлХчєньі БГО/ИЪ, Й ВО /ИНО^ /ИЙрѢ Чада ТВОА.

²³⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 54: 17. Пор.: Єсть нлс/Т^дїе С/іХжЗцш/ИЪ гдеви, Й ВЬІ Будете /ИН^ првни, Г/Іетъ гдь.

²³⁸ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 23: 4-5. Пор.: Гди оче й вже животЗ /иоегш, не д3ждь ВО^НОШеНЇА ОЧЙ/ИЛ ґИОИЛіа Й ВОЖДЄ/Г^НЇЄ СЗврсІтЙ (Я /ИЄН£. Чревл полоть й В/іХдод^Ьанїа да не швй/иХтъ /ИА, й ве^стХдн^й дХшй не предЗждь /мене.

²³⁹ Останній рядок - це парафраза церковних піснеспівів. Пор.: "...пою побѣдную пѣснь" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 877]; "Пою Спасителю побѣдную пѣснь" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 8 (зв.)].

²⁴⁰ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 28: 17-18. Пор.: А^ыкъ трегХвый /иншги ПОТрАСе Й р^/іХчЙ А (Я шуыка ВО Й^ЫКЪ, Й гр3ды тверды р^і^орй Й дб/ИЬІ ВЄ/ІЬ/ИОЖЄЙ преврлтй.

²⁴¹ Євангелія від св. Івана 15: 5.

²⁴² Сковорода має на думці слова: єда мало калгь єсть трХдъ длати че/іов^кш/иъ, й кЗкш Діїете гдеви трХдъ; (Книга пророка Ісаї 7:13).

²⁴³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 26: 39. Пор.: оче /ибй, ащ во^/ибжно єсть, да /ии/иойдетъ (Я /иенє чаша сїа.

⁽³⁷⁾ Варлаам Лагцевський (бл. 1704-1774 pp.) - видатний український поет, богослов, церковний діяч, учений (його латиномовна граматика грецької мови була перекладена по-російському й видана вже у XVIII ст. [див.: Лащевский В. Греческая грамматика, в которой также розличные греческие диалекты и просодія из разных древних писателей / Пер. с лат. В. Петрова. - Санкт-Петербург, 1788]). Вихованець Києво-Мо-гилянської академії, архімандрит Донського монастиря. Свого часу керував підготовкою Єлизаветинської Біблії, на яку Сковорода рясно покликається у своїх творах. Тут Сковорода цитує по пам'яті чималу пісню (п'ять строф із початком шостої) «Безплідна, що плаче» з трагедокомедії Лащевського «Гнана Церква» («Гонимая Церковь»), яка до нашого часу не дійшла й відома лише з тих уривків, що їх подав Сковорода [див.: СулимаМ. Українська драматургія XVII-XVIII ст. - Київ, 2005. - С. 76]. Три строфи канта «Безплідна, що плаче» Сковорода цитує (зі змінами) також у діалозі «Потоп зміин».

²⁴⁴ Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/иш і,а женбгс щ оу^стъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, да w въ рѣц^ потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

²⁴⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ /ий кри/іѣ;

²⁴⁶ Маються на думці слова: крилѣ го/і^еЙігі; посреврєн^Ь, й /междорЗ/ИЇА въ блєцмнїи улата (Книга Псалмів 67 (68): 14).

²⁴⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ /ий кри/іѣ;

²⁴⁸ Маються на думці слова: крилѣ го/іХвйнѣ посреврєн^Ь (Книга Псалмів 67 (68): 14).

²⁴⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 8: 20. Пор.: снъ же ч/ів^ческїй не Йліать гді г/мвьі подк/іонйти.

²⁵⁰ Парафраза Книги Премудрості Соломонової 4: 11. Пор.: вос^иціенъ высть, да не вловл Й^/И^НЙТЪ рЗ^Х/ИЪ ЄГШ, йлй /іесть прельстйтъ дХшХ ЄГШ.

²⁵¹ Фраза B/idroKpSr/id ліка шв/ііікшвъ зринає в Книзі Премудрості Соломонової 5: 21.

²⁵² Книга Ісуса, сина Сирахового 43: 12.

²⁵³ Трохи неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 3: 11-13. Початок 11-го вірша звучить так: Пре/иХдрость во й илк^Зніе о^ничижЗай шклАненъ..., - а слово блаженна має форму: влажена.

²⁵⁴ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: й уешк сніси вса дни животЗ твоегш.

²⁵⁵ Книга пророка Даниїла 13: 53.

²⁵⁶ Євангелія від св. Матвія 11: 15; 13: 9, 43; 25: ЗО; Євангелія від св. Марка 4: 9; Євангелія від св. Луки 8: 8,15; 14: 35.

²⁵⁷ Це - 6-а пісня циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁵⁸ Апокаліпсис 12:15.

²⁵⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 22: 16. Пор.: Сіыши, нво, й внХшй, уемле.

²⁶⁰ Див.: Книга Ісуса Навина 3: 15-17.

<³⁸> У словнику Памви Беринди ім'я Сусанна потрактовано так: "лелѣа, або рожа, або весельє, охота" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 461].

²⁶¹ Див. прим. 38 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁶² Див. прим. 39 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁶³ Очевидно, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 20: 7. Пор.: Че/іовікъ пре/иХдръ О^/ИО/ПЙТЪ ДО врс/иене.

²⁶⁴ Парафраза Євангелії від св. Матвія 16: 18. Пор.: й врлтЗ Здшвл не шдо/іігстъ єй.

²⁶⁵ Фраза востЗни, гди зринає в Четвертій книзі Мойсеєвій: Числа 10: 34, у Другій книзі параліпоменон 6: 41 та в Книзі Псалмів 7: 7; 34 (35): 23.

²⁶⁶ Парафраза Книги Псалмів 143 (144): 5-6. Пор.: коснЙса горЗ/ИЪ, й во^дві/Иатса: В/ієсни /иб/інїк>, й р^женеши А.

²⁶⁷ Книга Псалмів 103 (104): ЗО.

²⁶⁸ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 3. Пор.: ^л вХдетъ світъ.

²⁶⁹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 3. Пор.: И высть світъ.

²⁷⁰ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): ЗО. Пор.: пбс/іеши д^<і твоего, й со^иждХтса, й

ШБНОВИШИ /ІИЦЄ ЗЄ/И/іЙ.

²⁷¹ Парафраза Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 8. Пор.: йкш едйнъ день пред ГДе/ИЪ Йкш ТЫСАЦкІ /іІтЪ.

²⁷² Неточна цитата з Дій св. апостолів 3: 19-20. Пор.: ПокЗйтєса оуво й шврлтйтесА, да шчЙститєса СЗ грѣ^ъ вЗши^ъ, йкш да пршдХтъ вре/иенЗ про^/іЗднл (Я /ІИцЗ ГДНА.

²⁷³ Трохи неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 10. Останнє слово має форму: йдХтъ.

²⁷⁴ Неточна цитата з Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 13. Пор.: Ыбвл же нвсе й НОВЫ ЗЄ/И/іЙ ПО ШвІтОвЗнЇКІ ЄГШ чЗе/ИЪ, ВЪ нй^же ПрЗвДЛ живетъ.

²⁷⁵ Перше соборне послання св. ап. Івана 2:18.

²⁷⁶ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 2: 17. Пор.: И /жръ пре^бдитъ, й полоть єгш, З творАЙ вб/ікі вжїкі превывЗетъ во віки.

²⁷⁷ Неточна цитата з Апокаліпсису 7: 16-17. Пор.: не в^З/ічХтъ кто/иХ, ниже вжЗждХтъ, не Йліать же пЗсти Hd нй^ъ СО/1НЦЄ, ниже ВСАКЪ ^нбй: йкш Згнецъ, йже посреді пртб/id, оуплсетъ а й нлстЗвитъ й^ъ Hd ЖИВШТНЫА йстбчники вбдъ, Й (Яй/Иетъ вгъ всакХ смуХ (Я 0ЧЇЮ й^ъ.

<³⁹> Сковорода має на думці велику пожежу, яка сталася 29 лютого 1780 р., коли згоріла бібліотека Києво-Могилянської академії.

(⁴°) Неточна цитата з Книги Псалмів 143 (144): 9-10. Пор.: Еже, піснь нбвХ воспого теві, во yd/ітйри десАтострХнні/ИЪ пого теві: дающмХ сгінїе цлрє/ИТі.

²⁷⁸ Очевидно, це парафраза або Першої книги параліпоменон 16: 9 (пор.: пбйте g/иХ й воспбйте Є/иХ), або Книги Псалмів 97 (98): 4 (пор.: воспбйте й рЗдХйтесА й пбйте).

²⁷⁹ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 24: 5. Пор.: кб/ів доврй дб/ии твой, икшве.

²⁸⁰ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 1. Пор.: Луь цв^тъ пб/івнвій й кршъ оудб/івнвій.

²⁸¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: прі'идб^0/иъ нл /И^ето н^кое, нлрнцЗе/Иое дбврое приетЗнифе (Дії св. апостолів 27: 8). Принаймні Памва Беринда тлумачив словосполуку "доброє пристанище" так: "добрая пристань, мѣстце, мнимаю, Критенскоє, которому имя каАт) актт), то єсть пенкньш берег, о котором вспоминаєт Стефан. Двян. 27: 8" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 52]. <⁴¹> Феофан Прокопович (1677 або 1681/4-1736 pp.) - видатний український поет, філософ, богослов і церковний діяч. Вихованець Києво-Могилянської академії, навчався також у колегії святого Афанасія в Римі (1698-1701 pp.). Повернувшись до Києва, тривалий час викладав поетику, риторику, філософію й богослів'я в Києво-Могилянській академії, був її ректором. У 1716 р. за наказом Петра І переїздить до Санкт-Петербурга. Бувши одним з найліпших інтелектуалістів тодішньої Російської імперії, фаворитом Петра І, Прокопович усіляко підтримував його реформи. Помер у сані митрополита новгородського. Перу Прокоповича належить ціла низка творів найрізноманітнішого характеру: академічні курси поетики, риторики, філософії, богослів'я, присвячена гетьману Мазепі трагедо-комедія «Володимир», численні проповіді, українські та латинські поезії, трактати «Правда волі монаршої», «Духовний регламент» тощо. Сковороду називають інколи "духовним онуком" Прокоповича, мавши на думці те, що його вчителі в Києво-Моги-лянській академії - Михайло Козачинський, Симон Тодорський, Георгій Кониський-були шанувальниками Прокоповича. Судячи з усього, Сковорода добре знав життя та творчість Прокоповича. Тут він цитує в трохи зміненому вигляді десять рядків Про-коповичевого «Епінікіона» [див.: Прокопович Ф. Сочинения / Под ред. И. П. Еремина. -Москва; Ленинград, 1961. - С. 209; про це: Shevelov G. Y. Prolegomena to Studies of Skovoroda's Language and Style // Hryhorij Savyc Skovoroda. An Anthology of Critical Articles / Ed. by R. H. Marshall, Jr. and Th. E. Bird. - Edmonton; Toronto, 1994. - P. 98].

⁽⁴²⁾ Ця пісня збереглася в одному з рукописних збірників українських псальм та кантів першої половини XVIII ст.: "Зима прейде, солнце ясно, / Свѣту откры лице красно..." [див.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования и материалы. Т. І. Из истории русской песни. Ч. 2: Приложения. Описания сборников псальм, кантов и песен. Вирши из старопечатных изданий. Малорусские песни из рукописей XVIII в. Указатели. - Санкт-Петербург, 1900. - С. 90].

²⁸² Пісня над піснями 8: 5.

²⁸³ Книга пророка Ісаї 33: 17.

²⁸⁴ Пісня над піснями 5: 1.

<⁴³> Одигітрія ("Дороговказниця") (за словником Памви Беринди, "радостная и крѣпкая помогцница, или наставница" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 440]) - православний іконографічний тип Богородиці [див.: УспенскийЛ.А. Богословие иконы Православной Церкви. - Б. м., 1989. - С. 28], в якому підкреслено такі її риси, як "суворість духовної дисципліни, стриманість, розсудливість" [див.: Аверинцев С. Марія // Аверинцев С. Софія-Логос: Словник / Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 143].

⁽⁴⁴⁾ Схожі слова є в Акафісті святителю Миколаю. Пор.: "Радуйся, великій благочестія столпе, ...наставляя по морю плавающих люте..." (ікос 2-ий, кондак 5-ий).

<⁴⁵> Книга Псалмів 98 (99): 7.

<⁴⁶> Євангелія від св. Луки 14: 15. Закінчення вірша звучить так: въ цртвїи вжїи.

<⁴⁷> Євангелія від св. Івана 16: 22.

⁽⁴⁸⁾ Книга пророка Ісаї 61: 7.

⁽⁴⁹⁾ Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7. Пор.:/ийръ вжїй, превос^одАЙ всакъ оу^/иъ.

²⁸⁵ Парафраза церковних піснеспівів. Пор., наприклад: "Пою Спасителю побвдную пѣснь" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 8 (зв.)].

²⁸⁶ Варто зазначити, що в західній традиції візії (visiones) часто існували у формі суперечки між янголами та демонами [див.: Ярхо Б. И. Средневековые латинские видения. Введе-ние // Восток - Запад: Исследования. Переводы. Публикации. - Москва, 1989. - Вып. 4. -С. 38]. При цьому з огляду на те, що в українській літературі XVII-XVIII ст. слово видгьніе означало не лише "сновидіння" [див.: Синонима славеноросская // Киевская старина. -1888. - Т. XXIII. - Дек. - С. 84 (додаток)], але також "театральне дійство" [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. - Арк. 1 (лексікон); про це: Петров Н. И. Очерки по истории украинской литературы XVII-XVIII веков. Киевская искусственная литература XVII-XVIII в. в., преимущественно драматическая. - Киев, 1911. - С. 142], ба навіть "ідея" (наприклад, у «Потопѣ зміином» Сковороди), окреслення «Брани архистратига Михаила со Сатаною» як "видВнія", очевидно, містить у собі вказівку на існування таємного зв'язку між 1) фантазмами сну, 2) мистецькими образами й 3) архетипами.

²⁸⁷ Книга Притч Соломонових 9: 9.

ПРЯ

Бѣсу со Варсавою

Егда во Обновленій Міра собылося на мнѣ оное:

'О Етефаѵод тагѵ Еофсоѵ ПАоитос єстті. аитагѵ.

"Вѣнец Премудрых Богатсгво Их". Прит[чи] .

Яснѣе изрещи:

"In Corona Sapientum, Divitia Eorum"².

Тогда во Пусгынѣ явися мнѣ Бѣс³ от Полчигца оных: "Кленущу Нечестивому Сатану, сам кленёт свою душу"⁴. Имя ему Даймон³.

ДаЙМОН. Слыши, Варсава! младёнческій Уме! Сердце безобразное⁵! Душо, исполненна Паучйны! не поучающая, но паучающая...⁶ Ты ли еси творяй сгранныя Дбгматы и новыя Славьі?

Варсава. Мы-to Божіею Милосгію Рабы Господни есмы и дерзаем благовѣсгити Божію Славу сію⁷:

"Яко Злость Трудна и Горка,

Благость же Легка и Сладка" .

ДаЙМОН. Что ли єсть Благость?

Варсава. Тожде, что Нужносгь.

ДаЙ[мон]. Что єсть Нужность?

Вар[сава]. То, что нѣсть Злость.

ДаЙ[мон]. Что ли есгь Злость?

Вар[сава]. То, что нѣстъ Благость.

ДаЙ[мон]. Откуду родится Нужносгь?

Вар[сава]. Она есгь Вѣтва Благости и Блаженства.

ДаЙ[мон]. Благость же или Блаженство откуду есть?

Вар[сава]. Сія Вѣтва есгь от Дрёва Жизни.

ДаЙ[мон]. Гдѣ есгь Древо Жизни?

Вар[сава]. Пофедѣ Плбти нашея.

ДаЙ[мон]. Что ли есгь Древо Жизни?

Вар[сава]. Есть Закон Ума.

ДаЙ[мон]. Что ли есгь Закон Ума?

Вар[сава]. Свѣт тихій Святьія Славьі Безсмертнаго Отца небеснаго... Образ Ипостаси Его⁸, Емуже Слава во Вѣки. Амйнь⁹.

Бѣс пі. коли ко быв смущен, и водрузйв Очи в Землю, помьшіляше в себѣ, негодуя на Странности отвѣтныя. Послѣди же вопросил:

"Нынѣ ли убо Узаконяеши? и подлагаеши во Основаніе лжйвую Твердь сію: "Нужность не Трудна"?"

^а Даймон, или Демон, у Еллин значит: Вѣдящій, или Вѣдьма, Знатбк. Aai|jwv. Отсюду Aai|j6viov: острое, трудное, но неключимое и непотребное Вѣдѣніе. У Евангелистов сим Словом именуются Бѣсыіч.

Bap [CAB А]. Амйнь глаголю тебѣ¹⁰:

"Елико что НУЖШзЕ,

Толико УДОБНЪЕ".

Дай[мон]. Тьі ли написал ЗО Прйтчей и дарил Оныя Аоанасію Пайкову¹¹?

Вар[сава]. Во Истину тако есть¹². Сей есть Друг Варсавѣ.

ДаЙ[мон]. Помниши ли єдину от них, в коей бесѣдует Буфон со Змією, обновившею Юносгь¹³?

Вар[сава]. Помню. Я Оную Притчу Увѣнчал Толкованіем таковым:

Чем Большее Добро,

Тѣм Большим то Трудом Огражденно, как Рвом¹⁴.

ДаЙ[мон]. А! а! новый Архитёктон¹⁵! Нынѣ-то ты мнѣ впал в Пруглб¹⁶.

Вар[сава]. Исповѣдую Согрѣшеніе моє.

ДаЙ[мон]. Видиши ли, яко Брань на тебе твоя же воздвизает Слава.

Вар[сава]. "Аще речем, яко Грѣха не имамы, себе прелщаем..."¹⁷

ДаЙ[мон]. Или убо заколй новую твою Славу тую: "Нужносгь не трудна" [...]

Вар[сава]. Новое Чудо Боголѣпное¹⁸: заколю ли?

ДаЙ[мон]. [,..]или, аще поборяеши по Ей, Пресгупника себе обличаеши, разоряя созданную самым тобою прежнюю Ограду, оградившую Трудом (якоже великолѣпно написал єси) всякое Благо.

Вар[сава]. Нѣсмь аз Бог, и согрѣшаю, нѣсмь паки Бѣс, и каюся¹⁹.

ДаЙ[мон]. Ох! Словеса твоя возбѣсиша мя. "Йди за мною, Сатано!"²⁰ Не о Покаяніи Глагол мой. Но разумѣеши ли, яко Грѣх нарицается Еллински: Гамартёіа²¹, гласит же: Преступленіе, Буйство, Заблужденіе, Безуміе...²²

Вар[сава]. Вельмй разумѣю. Грѣх есть слѣпота душевная.

ДаЙ[мон]. Почто убо, слѣп сый, слѣпцов водити дерзаеши²³, узаконяя сгранную и неслышанную Славу?

Вар[сава]. Почто? Того ради, яко Каюся.

ДаЙ[мон]. О Бране ногцный²⁴! Кайся, раскайся, Окаевайся... но не Буди Творец Дбгматов новых.

Вар[сава]. Кто же может каятися и прейти на иное, не поставив прежде новыя Судбы и новаго Рбка во Основаніе? На чем сганет? Вѣдомо, что Дух Покаянія сгойт на Каменном Осгровѣ, поправ прежнюю Злобу, облобызав же новую Благодать. Сія Благодать есгь новый Адамант, подлагаемый во Основаніе новозиждемому Граду святому. Она есть вѣчное Зерно, откуду произрастает Древо нетлѣнных Плодов и новаго Візка. Сего ради всуе раздѣляеши нераздѣлное. Каятися, узрѣть Брег новыя Славы, начать новую Жизнь, новым Сердцем, новыми Плодами - всѣ сій Вѣтвы суть от единаго Дрёва и есгь єдино и Тожде. Якоже Утро, Свѣт, Солнце, Луча, День есть Тожде. Како убо рекл єси мнѣ: "Кайся, но не Буди Творец Дбгматов новых"?

ДаЙ[мон]. Пересгани, реку, высокобуйсгвовати! Осгави Прю и облобызай слывущую Искони в Народах Славу сію:

ДисткоАа та каХа²⁵.

ЕикоЛа та кака.

Gravissima Bonitas.

Levissima Malitia²⁶.

Bap [CAB А]. Приложи, аще хощеши и сіє:

Duldssima Mala.

Amarissima Bona²⁷.

Beatissima Mala.

Miserrima Bona²⁸.

Обаче Смрада сего отнюд не вмѣщает Сердце моє. Аще ли будет Гортань мой Гробом отверстым²⁹? Аще ли возвратятся мнѣ Ліины Очи³⁰? Вёпрово Обоняніе? Уста Іудины? Тогда развѣ облобызаю сію неключймую Славу.

Когда Израиль почтёт над Крастели Стерву,

Тогда и я предпочту Вепра над Минёвру³¹.

ДаЙ[мон]. Тако ли убо? на всѣ Академій? на всѣ Шкбльї? и на всѣ их Книги Брань воздвизаеши³²?

Вар[сава]. Прости мнѣ, Друже и Враже мой³³. Нужда мнѣ належит и на тебе Ополчатися. Во Крещеніи Клятвою закляхся Никогоже слышати, развѣ единыя Премудрости, во Евангеліи освященных Бйблейскаго Іерусалйма Обйтелях почиваюгція.

От того даже Времени заплеван от мене Мір, Плоть и Діавол³⁴ со всѣми своими Совѣтами.

Іерёй облйл Тѣло моє Скбтскою Водою на той Конец, дабы пбслѣжде омьіл я Сердце моє Водою Духа из Евангелскаго Сьілоама. Се Тайна есгь! Плотскою Водою, тайно-Образующая Воду Премудрости, піёмую из Бйбліи во Спасеніе. Инако же ащели кто облйт или погружен, но не испблнивый ТАЙНЫ, люблягцій же пить гнилую Мірских Совѣтов Воду есгь Лицемѣр, чужд Царсгвія Божія, яко водою точію Крещен, но не купно и Духом. Нужда убо мнѣ ополчатися на всѣх, да сохраню Царю моєму Вѣру мою. Паки же... Кблькраты привязала мене Боїу Тайна Евхарйстіи? Крбшка Хл ііба и Ложечка Вина не насыщающая Тііла... Не сей ли Вид преобразуется в Пйшу Премудрости Его, укрѣпляюгція и веселягція Сердце? Не Он ли, прильпнув к Невидимому, претворяется в Тайнообразуемое Первоовразное³⁵? Сія Пресущносгь Вйда совершается тогда, єгда Тлѣнь та и Сѣнь тлѣнными Устами пріемлется купно же, аки Удицею, тайно вовлекается Сердце во

Евангелскія Чертоги и вкушает от Тайныя оныя Вечери: "Блажен! иже снѣсг Обѣд, во Царсгв[іи] Неб[ешом]"³⁶.

Инако же нѣсгь Евхарйстіа, сирѣчь Благодареніе³⁷, но Лицемѣрносгь, но Предательсгво, но Неблагодарносгь, предаюгцая Сердце Христово за малоцѣнныя Мірскія Совѣты. Се толь чудным Союзом Любви³⁸ связанное Сердце моє со Сердцем Божіим, не радосгно ли восганет на всѣ Супосгаты Его? Открый мнѣ во Свягценной Бйбліи хотя єдино Мѣсго, благословляюгцее твою Славу, и довлѣет мнѣ³⁹. Инако же не наш еси, но от Супостат наших.

ДаЙМОН. Убо ли глух еси, не слышай, яко тѣсный есгь Путь, ведугцій во Царствіе Небесное? и яко малое Стадо спасаюгцихся⁴⁰? яко мнбзи взьпцут внійти, и не возмогут⁴¹? яко восганет Дому Владыка и затворит Двёри⁴²?.. "Ту будет Плач и Скрёжет Зуббв, єгда узрите Авраама и Исаака и протч[ая] во Царст[віи] Божій, вас же изгонимых вон..."⁴³

Вар[сава]. О Клевета! смутйвшая и смѣсившая Горняя со Преиспбдними...

Дайм [он]. Внемли же и сему: "Бдите! Да не когда отягчают Сердца ваша..."⁴⁴ "Востани Спяй!"⁴⁵ "Что сгоите Праздны?"⁴⁶ "Восклонитеся и воздвигните Главы вашя..."⁴⁷ "Труждающемуся Дѣлателю прежде..."⁴⁸ И Тма иных Мѣсг. Сіє же Мѣсго: "Удобѣе Велблюду сквозѣ Иглйнныя Уши пройти"⁴⁹. "Будут Дни тій Скорбь, якова не Бысгь..."⁵⁰ непреодолѣнную Трудность ко Благу обличает.

Вар[сава]. Доколѣ мнѣ ругался еси, терпя потерпѣх⁵¹. Нынѣ же, о нечестивый и Кбзненный! Бога моего Благодать прелагаеши во Скверну твою⁵².

ДаЙ[мон]. Почто, Варсаво, бѣснуешися?

Вар [CAB А]. Путь Божіих Словес преврагцаеши в лукавую твою Стезю.

ДаЙ[мон]. Како сія могут быти?

Вар[сава]. Како может Трудом устрашати Той, иже призывает глаголя:

"Прійдите ко мнѣ, всѣ труждающ[іися], и Аз упокою вы"⁵³?

Не клевегци убо, День Божій быти Скорб, но твой Дни и мой есть Скорб, и не до Скбрбы, но от Скбрби сея отзывает обремененных. Твой убо Дни суть Мерзосгь Запусгѣнія, Данійлом реченная⁵⁴, и во твоих Днех Горе родягцим и доягцим⁵⁵. Сего ради глаголет:

"Молитеся, да не будет Бѣгсгво ваше в 3 йму"⁵⁶.

Твой-то День есть Зима, Скрёжет, Плач, Буря, Море... Отсюду вызывает в Кёфу свою, в тихое Пристанище, в Дом Прибѣжища⁵⁷: "Аз упокою вы"⁵⁸.

"Отсгупите от мене всѣ Дѣлатели Неправды"⁵⁹.

Мучитеся всѣ, возненавидѣвшіи Покой Мой.

ДаЙ[мон]. Не рекох ли, яко Бѣса имаши? Воньми, о Бѣсне! не глаголю, яко не Благо есть Царствіе Божіе, но яко жесгбким Трудом огражденно и яко к Нему Путь гіісеп и Прйступ прискбрбный.

Вар[сава]. Но не ты ли сказал, яко сія Мѣсга благословляют Славу твою? Сам убо понудив мене глаголати о сих, нынѣ Бѣсным мене нарицаеши. Аще бѣснуюся, ты еси вина сего, аще же дббрѣ глаголах⁶⁰, почто мя злословити?

Дай[мон]. О Лис! о Змій! Метаешися, свиваясь, развиваясь в различный Свйток. Обаче Аминь глаголю тебѣ⁶¹, яко узкій Путь и тѣсная Врата во Царство Небесное⁶².

Вар[сДВА]. Тѣшая, вѣрно, Велблюду, но Человѣку довольно просгранная⁶³.

ДаЙ[мон]. Что ли есгь Вел блюд?

Вар[сава]. Душа, Мірскими Бременами отягченна.

ДаЙ[мон]. Что ли есгь Бремя?

Вар[сава]. Богатство, Пйры и Сласти Міра сего, яже суть Удица Діаволская. Несут нечестивыи на Раменах своих злый Крест свой и мучагцее их неудобоносймое Иго, Тяготу же свою, еяже сами суть винбвники, возвергают на Царсгвіе Божіе.

ДаЙ[мон]. Уа! Нынѣ не обынуяся исповѣдал еси, яко труден Путь. Ура! Побѣдих! Ті; сен, узкій, труден есгь тожде.

Вар[сава]. Воистину не удббен и труден злым Мужам. Но они за самими собою влекут сію Трудносгь, на Пути же Божіем не обряшут, и нѣсгь Ея во Вѣки. Злоба Благоту во вред, Яд, во Труд и Болѣзнь сама собою себѣ же преврагцает.

ДаЙ[мон]. Что ли есгь Злость?

Вар[сава]. Почто мя искушаеши, Лицемѣре? Рекох тебѣ уже, яко Злость есгь то, что нѣсть Благость. Она есгь Дух губйтельный, все во Всегубительсгво преображаюгцій.

ДаЙ[мон]. Како могут сія быти?

Вар[сава]. Тьі Даймон еси и сих ли не вѣси? Жизнь наша - не Путь ли есгь⁶⁴? Не сей ли Путь самым Богом есгь положен? Не Бог ли есгь Всехитрёц, Еллински - Аристотёхна⁶⁵? Како убо труден Путь нам сотворил? Онѣмѣй, о Языче лживый! Не клевегцй, Злобо, Благости и Премудрости. Тьі сама сотворила Путь Божій трудным, содѣлав Его беззаконным. Что бо есгь Беззаконіе, аще не Расглѣніе? и что есть Грѣх, аще не Жало Смерти, вся разоряющее⁶⁶?

ДаЙ[мон]. Како могут сія быти?

Вар[сава]. Не искушай мене, пытлйвая Злобо, не смущай Сердца моего⁶⁷. Не во Благость, но во Злость ревнуеши знати.

ДаЙ[мон]. Но подобает же тебѣ обличити, Како Злоба дѣлает сладкое горким, легкое же трудным?

Вар[сава]. О Роде развращенный⁶⁸! Доколѣ искушаеши? Амйнь глаголю тебѣ⁶⁹, яко елико что Благо есгь, толико и творити, и вѣдѣти удобно есгь.

ДаЙ[мон]. Камо йдет Слово твоє? Не вѣм.

Вар [CAB А]. Камо? Печешися и мблвиши⁷⁰ о сей Исгинѣ, яко Злоба дѣлает легкое трудным, испытуеши, како бьіваєт сіє? Сія же Истина блистает паче Сблнца в Полуднѣ⁷¹. Яко все Истинное и легкое, и ясное есгь.

ДаЙ[мон]. Како же ясное, аще аз не вйжу?

Вар[сава]. Нѣсть удобнѣе, якоже удобно есгь видѣти Солнце. Ho de Труд и Болѣзнь есть Нетопыру. Обаче Труд сей сам за собою нбсит во Очах своих, возлюбивших Тму, паче Свѣта... Предложй сладкоздравую Пйщу

Болягцему. Но Он со Трудом вкушает. Возведи Путника на гладок Путь. Но Он Слѣпым и Хромым - Соблазнь и Претыканіе, развращённо же и превратно шествующим - Гбресть, Труд и Болѣзнь.

ДаЙ[мон]. Кто ли развращенно хбдит?

Вар[сава]. Той, Кто в Дёбри, в Пропасти, в безпутныя и сгроптйвыя Калуги от Путй уклоняется.

ДаЙ[мон]. Кто же ли превратно шесгвует?

Вар[сава]. Той, Кто на Руках, превратйв ноги свой выспрь, или не Лицем, но Хребтом в Задняя грядет. Сим Образом весь Мір живет, якоже Ніікто от Благочестивых воспѣвает:

Кто хогцет в Мірѣ Жизнь Блаженно править,

О! да Сопіім,і Мірскй всѣ отставит.

Мір есгъ превратный. Он грядет Руками,

Пад ниц на Землю, но горѣ Ногами.

Слѣпый Слѣпаго в Слѣд водяй с собою,

Падут, ах! бба в Ров глубок с Бѣдою⁷².

Видиши ли, яко Злость сама себѣ Труд содѣвает? Не вопрошай убо, Како могут сія быти?

ДаЙ[мон]. Обаче тѣсна Дверь и мало входягцих.

Вар[сава]. Злѣ просят, и не пріемлют. Не вхбдят, яко злѣ входят.

Дай[мон]. Како же злѣ?

Вар [CAB А]. Со Трусом Колеснйц, со Шумом Бичёй, Коней и Кбнников, со Тяжесгьми Маммбны⁷³, со тучными Трапезами, со Смрадом Плоти и Кровей, в Безбрачных Врётигцах, в Безпутных Сапогах, с непокрытою Главою и без Жезла, не препоясанны, Руками и Ногами не омовённы... Се тако Злѣ!

ДаЙ[мон]. Кія Колеснйцы? Кія Кони? Кая мнѣ Врётигца глаголеши? Не даже ли всяк Ііздпт на Колесницах Фарабнских? Чудо!

Вар[сава]. Ей глаголю тебѣ! всяк.

ДаЙ[мон]. Не мучи мене, рцы кія?

Вар[сава]. Воля твоя.

ДаЙ[мон]. Се нынѣ разумѣх, яко Бѣса ймаши⁷⁴. Глаголеши нейстова.

Вар[сава]. Ей! паки и паки глаголю тебѣ, яко всяк обожйвшій Волю свою, Враг есгь Божіей Волѣ и не может внійти во Царсгвіе Божіе. Кое Причастіе Животу у Смерти? Тмѣ же у Свѣта?

Вы Отца вашего Діавола Пбхоти любите творйти, сего ради и трудно вам, и не возможно.

ДаЙ[мон]. Како убо Колесницею нарицаеши Волю?

Вар[сава]. Что же ли убо носит и возбѣшает вас, аще не непосгоянныя Колеса Воли вашея и не буйныя Крйла вѣтренных ваших Похотей? Сію вы возлюбивши и возсѣвши на Ней, яко на Колесницѣ, везущей во Блаженство, ищете Ея, піяны Ею, во Днех Царсгвія Божія и Воли Его, но не обрѣтаете и глаголете: Увьї! трудно есгь Царсгвіе Божіе. Кто может обрѣсгй Тму во

Свѣтѣ? Не обитает тамо лбжная Сласть, Честь и Сокровище. Ваша есть сія Воля, не Его. Она, Ей глаголю! Она вам есгь и Узы, и Верей, и Лев поглотйвшій⁷⁵, и Ад, и Огнь, и Червь, и Плач, и Скрёжет⁷⁶. И не изьшдете отсюду, дбндеже расгбржете Узы и Отвёржете Иго Воли вашея, якоже есгь писано: "Раздерйте Сердца ваша"⁷⁷. Во Время оно⁷⁸ явится Сампсбну по жестбком сладкое⁷⁹, по Зимѣ Дуга и Мир Нбев.

ДаЙ[мон]. Кто убо Вина? Не Воля ли дадеся Человѣку?

Вар [CAB А]. О Злобо! не клевещй Премудросги. Не одна, но двѣ Воли тебѣ данныя⁸⁰. Пйсанно бо есгь: "Предложих тебѣ Огнь и Воду"⁸¹. Двѣ Воли есгь то сугубо есгесгвен Путь: Десіплп и Шуій. Но вы, возлюбивше Волю вашу паче Воли Божія, вѣчно сокрушаетеся на Путй Грѣшных⁸². Не сам ли убо єси Вина?

ДаЙ[мон]. Почто убо предложенна зла Воля Человѣку? Лучше бы не быти Ей вовся.

Вар[сава]. Почто Беззаконникам предлагает мучйтельная Орудія Судія? Того ради, яко да тѣми мучимы навыкнут покарятися Правдѣ. Инако же колико бы удалялися от Благодѣтельницы Сея, аще толь мучимы едва покаряются?

ДаЙ[мон]. Откуду мнѣ убо сіє, яко Воля мнѣ моя благоугодна есгь и паче меда услаждает мя⁸³? Вопрекй же, Божія Воля - Пелынь мнѣ и Албй есгь, и Раны...

Вар[сава]. О бѣдная Злобо! Нынѣ сам исповѣдал єси Окаянство твоє. Не мене убо, но сам себе о сем вопрошай. Не я, но ты єси Страж и Хранитель тебѣ. Провйжу со Ужасом Разореніе в Душѣ твоей, Вину же сего обличить ужасаюся.

ДаЙ[мон]. Ха! ха! хе! Прелщаешися, Варсаво, мня, яко ищу Суда от тебе. Но твой Ум младенсгвует. Пйсанно же есть: "Бывайте Младёнцы во Злббѣ, но не во Умѣ"⁸⁴. Не прійдох пріяти, но дати Совѣты.

Вар [CAB А]. От всѣх ваших Брённых Совѣтов, даже от Юносги моея⁸⁵, омыхся уже в Силоаміз⁸⁶. Господь дадё мнѣ Око своє, и не постыждуся⁸⁷.

ДаЙ[мон]. Чудное твоє Око! вйдящее то, что пшдііже обрѣтается. Гдѣ бо Сердце, подобное твоєму? Возлюбил єси Странность. Что убо? Даже ли все общее и все бываемое в Мірѣ, всё ли то есть Зло? Едина ли Странность блага?

Вар[сава]. Не отвлекай мене Татьски в Кривую Стёзю. Путь Слова моего есгь о Трудности, гнѣздящейся во Адѣ, изгнанной же из Едёма. Хощеши ли о Странности? Дай! сотворим Единоббрбу и о сем. Есгь со мною научаяй Руцѣ мой на Ополченія⁸⁸. Предложи убо мнѣ хотя єдино, бываемое на Тбржищи Міра сего, общедѣемое у всѣх и вездѣ, и всегда, нѣсть ли Оно сквёрное, трудное и мучйтельное? Довлѣет...

ДаЙ[мон]. Фу! Предлагаю тебѣ у всѣх, вездѣ, всегда дѣемое, и оно вельмй Благо есгь. Не всѣ ли наслаждаются Пйщи и Питія? Не вездѣ ли и всегда? И de есгь Благо, якоже пйсанно: "Нѣсть Благо Человѣку, развѣ ёже ясг и піёт..."⁸⁹ И паки: "Прійдй и яждь во Весёліи Хлѣб твой и пій во Блазѣ Сёрдцѣ Вино твоє..."⁹⁰

Bap [CAB А]. Молюся Ти, Господи: избави мя от Голіаоа сего,

изострйвшаго, аки Меч, Язык свой...

Гдѣ же больше Богомёрзосгей, Вражд, Бол іізпеїї, аще не во Общёніях Мірскйх, имже Бог Чрево⁹¹? На всѣх Блудных Вечерях и Трапезах их, якоже Рука, речённая Данійлом, на Стѣнѣ пйшет⁹², тако гремйт Гром Божій сей: "Нѣсть радоватися Нечесгйвым"⁹³.

Коль же малое Стадо, в Сравнёніи со Содбмлянами, Дом Лбтов! Там пируют Ангели во Веселій. Много ли в Тысяшѣ обрящеши, кой ядят и піют не во Страданіе, но во Здравіе, по оно му: "Аще я сте, аще піете и протч[ая] вся во Славу Божію"⁹⁴?.. Како убо глаголеши, яко ядят Хлѣб? не паче ли Землю со Змієм? Како же во Веселій? Не паче ли в Поті, Лица и в Трудах ядят не Благословенный Хлѣб свой сей⁹⁵:

"Сладок Человѣку Хлѣб Лжы,

Послѣжде же обращается ему в Каменіе"⁹⁶.

Истинный же Причастник вкушает со Благодареніем Хлѣб⁹⁷, по Соломонову Слову:

"Лучше Укрух Хл І'.ба с Водою в Мйрѣ..,"⁹⁸ и піёт Вино своє во Блазѣ Сердцѣ⁹⁹ оном:

"Любов не завидит, не безчйнсгвует, не радуется о неправедном Богатствѣ, вся любит, вся терпит"¹⁰⁰ и протч[ая].

Трапеза, дышущая Коварсгвом, Убійством, Граблёніем, - не сей ли есть Хлѣб Лжы¹⁰¹? Чтб ли есть Безвкуснѣе и Скареднѣе, паче Неправды? Сія обветшавшая Ева есть общая, обычная и прйсная Невѣсга Міру, Печалію и Пбхотію Очёс жегбмому¹⁰². Мір есть Пир бѣснующихся, Торжище шатающихся, Море волнующихся, Ад мучащихся. Тако ли во Веселій? Лжёши! Іезекійль же Истину Благовѣсгит: яко истаевают ядуще не Оприснбк, но Мотылу³, в Неправдах своих¹⁰³. Се твой Хлѣб. От сего твоего Хлѣба отрицается Петр, глаголя:

"Господи! николйже ядбх сквернаго..."¹⁰⁴ Дай[мон]. А! а! Но обаче же убо ял.

Вар[сава]. Ял убо, но уже освященное. Аще же бы то не угодно было Богу, не вкусил бы. Не многоцѣнность блудная, но освящающая Правда Трапезу сладкую творит. "Прійди и яждь во Веселій Хлѣб твой"¹⁰⁵ и протч[ая]. Но лукавая твоя Кознь, показав Хвост, утайл еси Винбвницу Веселія, там же сущую, освящающую Главу сію:

"Яко уже угодна Богу Творенія твоя" (Еккл[есіаст])¹⁰⁶.

Вѣждь же и de, яко нареченное Петром Сквёрное, лежит в Рймском Commune¹⁰⁷, сирѣчь Общее, Еллински Koinon¹⁰⁸. Сіє же Еллинское знаменует у Рймлян Блато (Coenum)¹⁰⁹.

Кій убо мнѣ предлагаеши Хлѣб твой? Сам вкушай! Мірская Община мёрзка мнѣ и тяжка. Сладка же и добра Дѣва есгь дйвая Странность,

^а Моть'їла есть имя Славёнское древнее<²>. Еллински - Kotcqoс,. Рймски - Excrementum, Merda.

сгранная Нбвость, новая Дйвосгь. Сію Благочесгйвыи возлюбивше, усграняются Міра, не Міра, но Сквёрнаго Сердца Его.

"Изыдйте, и Нечисготѣ их не прикасайтеся, изыдите от Средй их, -глаголет Господь"¹¹⁰.

ДаЙ[мон]. Буди Здраво, якоже глагблал еси! Обаче Вѣра во Христа, изшедшая Благовѣстіем в Концьі Вселённыя, не Вселёнское ли Обгцёніе? и не Благо ли есгь?

Вар[сава]. Ах! осгави, молю! Мір суетное тбчію Лицё Вѣры нбсит Лйсгвіем прокляття Смокбвницы¹¹¹, имугція Образ Благочесгія, Плодов же Его отвергшіяся, Наготу свою покрывая, Лицемѣр, или Лицевѣр, Суевѣр и повапленная Грббница¹¹². Дух же Вѣры и Плодьї Его когда он имѣет? Аминь! никогда же. Мниши ли, яко обрягцет Сын Человѣческій на Землѣ Вѣру? Ни! ни! "нѣсть Здѣ! воста"¹¹³. Что йгцете Живаго и Благоуханнаго в смрадном Содомском и мёртвом Блатѣ его! Тамо! "Тамо Его узрите"¹¹⁴. Гдѣ же ТАМО? Тамо, гдѣ нѣсгь Смрад. Ах! в Сигбрѣ¹¹⁵. Тамо Лот! ТАМО Дух Въры¹¹⁶! Тамо Благоуханіе наше! не со обетшавшими Евами, но со Богорождёнными от себе и чистыми Дѣвами.

"Не бойся, малое Стадо"¹¹⁷. Се Тамо!

О сладчайшая Галилёа! Граде и Пйре малых-малых! Блажен, иже снѣст Обѣд твой¹¹⁸! Чтб ли есгь Плоть? То, что Мір. Что есгь Мір? Ад, Яд, Тля. Ах! Око и Свѣт, Вѣра и Бог есть тожде. Міілкое Око - Свѣтйлник Тѣлу¹¹⁹. Маленькая Цёрков - Свѣт Міру¹²⁰. О! прекрасная! но малолюдная Невѣсто неневѣсгная¹²¹! Тебѣ подобает слышати Единой de: "Очи твой, яко Голубйны"¹²². "Изыди от Средй их, в Сигбр спасайся"¹²³. "Изыдите, Вѣрныи, во Воскресеніе¹²⁴. И мало их есть..."¹²⁵

ДаЙ[мон]. Дѣй! дѣй! Агце все общее скверно есгь, како убо Общее Воскресеніе чёстно и свято, увѣряемое Лазаревым Восганіем?

Вар [CAB А]. Тако, яко общее Вѣрным, не Міру, во Блатѣ лежащему. Инако же все Ему общее безчесгно. Внял ли еси¹²⁶?

ДаЙ[мон]. Вельми внял, яко ты мнѣ нынѣ, аки Птица в Сѣть¹²⁷, ят еси.

Вар[сава]. Ят, но не удёржан.

ДаЙ[мон]. Не чувствуеши? и не устрашаешися?

Вар[сава]. "Праведник дерзает, аки Лев..."¹²⁸

ПРЕДВЛ.

Яко

Все, еже в Мірѣ, - Пбхоть Очёс, Труд и Горесгь¹²⁹.

Даймон. Уготбви Лице твоє, Варсаво, на Обличеніе.

Вар[сава]. Аще хощеши, готово и на Оплеваніе.

ДаЙ[мон]. Вѣм, яко Обличеніе, Труд и Горесгь тебѣ.

Вар [CAB А]. Обличй Грѣх мой во мнѣ, молю, и будеши Друг. Между им и мною вѣчна Вражда.

ДаЙ[мон]. Не ты ли сказал еси, яко Мір есть безчисленное Соббрище Беззакбнных? и яко вопреки, малолюдненькое Стадо Благочесгивых?

Вар[сава]. Войстину тако есть¹³⁰.

ДаЙ[мон]. Убо не тожде ли есть сказать и de: Беззакбніе легкое, Благочесгіе же - трудно и тяжко? Како бо не трудно, агце сіє малым-малым, оное же всѣм достизаемое? Судй Древо от Плодбв¹³¹.

Вар[сава]. Тьфу! Putabam te Cornua habere³¹³².

Дай[мон]. Чтб ли? "Начаша глаголати иными Языкы"¹³³?

Bap [CAB А]. Скажи мнѣ, Господи, Истину твою¹³⁴. Усгрбй Сердце и Язык мой во Слово Правдьі твоея¹³⁵.

Дай[мон]. Уа! Шепчеши? Се тебѣ Ударёніе, Варсаво!

Вар[сава]. Чаях, яко избодеши Рогами, и се Удар Младёнческій! Дѣй! приложйм Единоббрбу. Аще Благоств трудна, Бог Виною есгь сграждущему Міру. Нынѣ же Виньї не ймут о ГрѣсЁ своем¹³⁶, возлюбивше Горесгь свою, паче Сладости Его¹³⁷! Дѣй! Красти ли? или не красти? Что ли труднѣе? Обаче весь Мір пблен Татёй и Разббйников. Дѣй! Нужная ли? или многоцѣнная Одёжда и Дом? Что ли труднѣе? Обаче весь Мір Блядокрасіем красуется в суетное Любодѣяніе Очёс. Что ли удобнѣе, как Хлѣб и Вода? Обаче весь Мір обременён Чрево-неЙстовством¹¹⁹. Чрево есгь Бог Міру¹³⁸, Пуп Аду, Чёлюсги, Ключ и Жёрло, изблевающее из Бёздны Сердёчныя всербдную Сквёрну, неусыпных Червёй и клокбщущих Дрождёй и Блевбтин бных и Вод:

"Исходягцая от Сёрдца - та суть сквернящая..."¹³⁹ Зависги, Граблёнія, Тяжбы, Татьбы, Убійсгва, Хулы, Клевёты, Лицемѣрія, Лихоймства, Любодѣянія, Студодѣянія, Суевѣрія...

Се! всербдный Потоп Нбевскій, Верх Влас¹⁴⁰ и Главу Міру подавляющій. Обаче Мір вся сія творйти радуется. По Усііі.хѵ Беззакбній своих, и Мудрость, и Славу, и Благорбдность, и Сласть, и Блажёнство оцѣняет. Не право убо судйл еси, обаче право рекл еси, яко Трудность есгь Виною Грѣха ему. Се бо Мір Адскую Дщерь сію, Трудность и Горесгь, от всего Сёрдца своего возлюбившій, возненавидѣл Божію Благость, призывающую его: "Прійдите ко мнѣ! Аз упокою вы"¹⁴¹. "Кблькраты восхотѣх собрати Чада твоя? И не восхотѣсге"¹⁴². "Ходйте во Пламенѣ Огня вашего за то, егоже сами себѣ разжегбсте"¹⁴³. "Накажет тя Отступленіе твоє и Злоба твоя"¹⁴⁴. Дивйся нынѣ, и подобает дивйтися, яко погибающему Міру не Бог, отвёрзшій Двёри и Обятія Отча, но сам он есгь себѣ, и его Воля Виною:

Воля! о несытый Ад!

Всѣ тебѣ Ядь. Всѣм ты Яд.

День-Нощь Чёлюстьми зѣваешь.

Всѣх без Взгляда поглощаешь.

Аще Змій сей заклат?

Се! упразднён весь Ад¹⁴⁵.

Сея Вавилбнскія Блудницы Чашею упоён Мір, любодѣйсгвует с нею, презрѣв Чертог Дѣв мудрых и Невѣсгник нашего Лота.

Онѣмѣй убо! и молчй! Не клевещй Бога! и не лай на отвёрстыя Врата Блаженства! Отверсгыя Врата не вйнны суть Малосги спасаемых.

Ах! проклятая Воля! Ей! ты едйна Міру, аки Лев из Оградьі своєя¹⁴⁶, преграждаеши ему Путь во блажённый Исход Живота оный:

"Изыйдете и взыграете, яко Телцьї, от Уз разрѣшенны"¹⁴⁷.

Оправдася же в Пбльзу нам дрёвняя Прйтча:

"Turdus, ipse sibi Malum cacat"¹⁴⁸.

"Погйбель Дроздова из-внутрь его исхбдит"³.

ДаЙ[мон]. Кто убо может сотворити Путь¹⁴⁹ во Блаженный оный Исход?

Вар[сава]. Всяк, аще Кто восхбщет. Хбщет же возлюбившій Бога. Сія новая Любовь творит ищезати вётху. Ветха же, ищезая, помалу-малу преобразуется в новую Волю и в новое Сердце взаймно:

"Игцезё Сердце моє и Плоть моя,

Боже Сёрдца моего!"¹⁵⁰ Сіесть: Сердце моє в тебе, ты же взаймно в Сердце мнѣ преобразйлся. Нынѣ: "Что мнѣ есгь на Небеси? и от тебе что восхотѣх на Земли¹⁵¹? Ты един довлѣеши мнѣ"¹⁵².

ДаЙ[мон]. Како убо? Тамо Чрёво, здѣ же злу Волю нарицаеши Мір[с]кйм Богом. Аще ли два Міру суть Боги?

Вар[сава]. Уа! Остр еси, Блюсгйтель моих Преткновёній. Ногць, Тма, Мрак, Мёчты, Призраки, Страшйлища - всѣ сій Адскія Езёра союзны своей Бёзднѣ. Воля Плбти, Сердце Міра, Дух Ада, Бог Чрёва и Пбхоть Его, Сердце нечисгое есгь тожде. Сей есгь Архисатана! нечйсгая Сердёчная Бёздна, раждающая во Мгновёніи Ока безчйсленныя Легебны Духбв и Тмы Мысленных Мечт во Мучёніе всѣм: "Имже Мрак тёмный во Вѣки блюдётся"¹⁵³.

О Міре! возлюбившій Труд и Горесгь. Коль скоро снисходиши во Ад! и не возвращаешися. Сатана ослѣпил Око твоє. Сія Слѣпота есгь Мати житёйских Похотей и Плотскйх Сластёй. Сій суть тебѣ Червь неусьіпающій и Огнь неугасающій¹⁵⁴. Сій укрѣпйша тебѣ Верей Врат Адовых, затворйша же Райскія Двёри блюдущему Пяту Божію¹⁵⁵, хранящему Суєтная и лбжная, ядущему вся Дни Живота своего Зёмлю¹⁵⁶.

^а Дрбздики, или Пбльски - Кбсики<⁴), ржащіи, как Кони, от Ловцбв уловляются, уьязши во свою Дрбздовску Мотылу.

Но, увьї мнѣ! Се! пловугци на Мбрѣ Міра сего: Се вйжу издалеча Землю святую! О сладчайшій Желаній Краю¹⁵⁷! Спаси мя от Пакостника Плоти и от Моря Міра сего.

КРАЙ РАЙСКІЙ.

"Благословенно Царство Блажённаго Отца,

Полбжшаго Потрёбная во Удббносги,

Неудббная же Дѣла - во Непотрёбѣ"¹⁵⁸.

ДАЙМ [он]. Отрыгаеши неслйчную Непотрёбносгь. Войстину піяный єси.

Вар[сава]. Ей! Упйхся нбвым Лбтовым Вином. Ты же - ветхим, Содбмским.

ДаЙ[мон]. Но чувствуеши ли, Піяная Главо, Исхбд? В кую Мету улучает Стрѣла Слов твойх?

Вар[сава]. Ей! Она в самый Кон разйт и в самую Искбнную Исгу праволучно ударяет.

ДаЙ[мон]. О Праволучный Стрѣлёц! Стрѣляеши во Главу, ударяеши во Пяту.

Вар[сава]. Истину рекл єси, нехотягцій¹⁵⁹. Пята бо вам есгь во Главу Угла¹⁶⁰ во всѣх Домах ваших. Праотец ваш Змій Искони блюдёт Пяту. И вы, любля любите и блюдя блюдёте Пяту¹⁶¹. Пята есгь Глава и Начало всѣм, ймже Врата Адова одолѣли¹⁶², Лжу Мрака хранягцим. Мы же сгрѣляя сгрѣляем во Лжеглаву вашу сію, да воскрёснет Исгинна наша Глава она: "Той сотрёт твою Главу..."¹⁶³ Нѣсгь бо наше Стрѣляніе на Плоть и Кровь, но на Мыродёржцы и Владыки омрачённаго Вѣка сего, на блюдугція Пяту Злобныя Духи¹⁶⁴. Управляет же Стрѣлы наши Научаяй Руцѣ нашя на Стрѣляніе¹⁶⁵.

ДаЙ[мон]. О, буій Лобе! испблнен Сѣтёй Паучйнных! Вйжу нынѣ, яко у тебе Пять Ячмённых Хлѣбов¹⁶⁶ чёсгны суть, паче предрагоцѣннаго Адаманта. Зри безмѣсгный и неключймый Слов твоих Исхбд! Удобнѣйшіи ли Пять Хлѣбов?

Вар[сава].Ей!

ДаЙ[мон]. Како же честнѣйшіи?

Вар [CAB А]. Тако ли? Амйнь глаголю тебѣ¹⁶⁷, яко Пол Хлііба есгь честнѣйшій Его.

Дай[мон]. Почему?

Вар[сава]. Не рекох уже тебѣ, яко всяка Удббносгь чёсгна есть? Всяка же Чёстность есть удббна? Но всякая Трудность есть безчестна. И всякая Безчёстносгь есгь трудна.

ДаЙ[мон]. Кія мнѣ Пленйцы соплѣтаеши, Нечесгйвый¹⁶⁸? Аз о Драгосги, ты же глаголеши о Трудносги. Почто возсмѣялся єси? Сказуй мнѣ, о Біісне! не мучи мене.. .¹⁶⁹

Вар[сава]. Тьі сотворил єси сам Смѣх мнѣ¹⁷⁰, раздѣлив Чёстносгь от Удббности, Драгосгь же от Трудности.

Д[аймон]. Ей! Угліе мнѣ на Главу возливаеши¹⁷¹, нарицая мене Невѣждою. Даймон есмь. Нѣсмь буій. Нарцьї мя Чем-либо. Но сего не терплю... Рцы же мнѣ: Чего ради Адамант безчёсгный?

Вар [cab А]. Того ради, яко неудббный.

Д[аЙмон]. Откуду неудббный?

В[АРСАВА]. Оттуду, яко ненужный.

Д[аЙмон]. Како же ненужный?

В[АРСАВА]. Яко не полёзный.

Д[аЙмон]. Почему не полезный?

В[АРСАВА]. Потому, что драгоцѣнный, трудный, неудббный, все то одно.

Д[аЙмон]. А! а! Вкруг Нечесгйвыи ходят¹⁷²? Паки на Пёрвое? "Lupus drca Puteum errat"¹⁷³, якоже есгь Прйтча.

Вар [CAB А]. Убо бл[а]гокругла есть Істина¹⁷⁴. Аки Дуга вѣчная.

ДаЙ[мон]. Не прозрѣл ли ты, слѣпый Слѣпче, яко у Еллинов Слово de: Tl|_uoc - знаменует и Драгій, и Чёсгный? есгь тожде.

Вар[сава]. От Уст твоих сужду¹⁷⁵ и твоим Мечём боду тя¹⁷⁶. Аще у Еллин Драгій и Чёсгный есть тожде, тогда и вопрекй - Чёстный и Драгій есгь тожде.

ДаЙ[мон]. Что се изблевал еси? Ха! Ха! Хе! о буій! Камо летйт сія твоя Криволучна Стрѣла? Не провйжу.

Вар[сава]. О Господйне Галате¹⁷⁷! На твою Главу¹⁷⁸.

ДаЙ[мон]. Ох! Заушаеши мя, нарицая Галатом. Не опаляй мя, молю, сим Седмерйчным Огнем¹⁷⁹.

Вар[сава]. Воньмй же! Ты Драгосгь вогнал еси в Чёсгносгь, аз же Чёстносгь твою изганяю в Драгосгь.

ДаЙ[мон]. Сіє в Лицё тебѣ, яко Драгость и Чёсгносгь тожде есгь.

Вар[сава]. Сіє же на Главу твою¹⁸⁰, яко Чёсгность твоя и Драгосгь есгь Тожде.

ДаЙ[мон]. Что же отсюду?..

Вар[сава]. То, яко Чёсгносгь твоя пресущесгвйлася и преобразйлася во Драгосгь.

ДаЙ[мон]. Что же далѣе?

Вар [CAB А]. Что прбтчее? Не постигаеши? То, что Чёсгносгь твоя и Драгосгь, Драгость и Трудносгь есть тожде. Трудносгь же, Злость и Безчёсгносгь - Тожде паки есгь. Внял ли еси¹⁸¹?

ДаЙ[мон]. О Діавол да станет одесную тебе¹⁸²! Толь помрачаеши мнѣ

Ум!

Вар[сава]. "Кленушу Нечестйвому Сатану, сам кленёт свою Душу"¹⁸³.

ДаЙ[мон]. Кій же Бѣс сотворйл Драгость Чёстно[с]тію?

Вар [CAB А]. Дух, возлюбившій Труд и Болѣзнь¹⁸⁴.

ДаЙ[мон]. Кій сей Дух есгь?

Вар[сава]. Дух Моря Мырскаго, Сёрдце Плотское, Отёц Лжы, Сатана -Сія есгь Тройца нераздѣлная ваша и Едйн Бог ваш, всякія Муки Вина и всякія Злости Исгбчник¹⁸⁵.

Д[аймон]. Ты же како мудрствуеши?

В[арсава]. У нас Полза со Красотою, Красота же с Пблзою нераздѣлна. Сія благодвоеббразна, и Мати, и Дѣва, и Дѣвствует, и раждает Едйну Дщерь. Она нарицается Еврёйски Анна¹⁸⁶. Рймски Флора¹⁸⁷. Славёнски же - Честь, Цѣна. Но безцѣнная, сирѣчь Благодатная, Дарная, Даремная. Баба же Ея нарицается Еллински Аѵаука¹⁸⁸. Прабаба же - Еиа. Сйрѣчь Жизнь¹⁸⁹, живый и вѣчнотекугцій Источник. Сей есть Премудрость и Промьісл Божій, напаяюгцій без Цѣны и Сребра Тварь всякую всѣми Благими. Отец, Сын и Святый Дух.

Сковорода написав цей твір у 1783 р. Автограф зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 1365, арк. 35-50). Повний текст діалогу вперше був опублікований у санкт-петербурзькому виданні творів Сковороди 1912 р. Подаємо за автографом.

¹ Книга Притч Соломонових 14: 24. Текст Септуагінти відрізняється від поданого Сковородою. Пор.: "сттЕфаѵод стофшѵ лаѵоѵдуоі^". У перекладі Івана Огієнка: "Корона премудрих - їхня мудрість".

² За Вульгатою: "corona sapientium divitiae eorum fatuitas stultorum inprudentia" (Книга Притч Соломонових 14: 24).

³ Натяк на епізод спокушання Христа в пустелі (див.: Євангелія від св. Матвія 4: 1-10; Євангелія від св. Луки 4: 1-13).

⁴ Книга Ісуса, сина Сирахового 21: ЗО.

(Ч Див., наприклад: Євангелія від св. Матвія 11: 18-19 ("г]ЛѲеѵ yaQ Ішаѵг|<; |хг|тє естѲішѵ |jf|TE ravwv, каі Лёуоиатѵ Aai|j6viov exel"). Див. також: Євангелія від св. Матвія 17: 18; Євангелія від св. Марка 7: 26, 29, ЗО; Євангелія від св. Дуки 4: 35; 7: 34; 9: 42; 11: 14; Євангелія від св. Івана 7: 20; 8: 48, 52; 10: 20, 21.

⁵ Ідеться про серце, котре втратило красу Божого образу. Пор., наприклад: "Безобразіє души моєя кто исправит, аще не ты, Мати Божія, шарами [фарбами] благости твоєя тоє лице в благообразіє претвориши..." [Службы преподобным отцем Печерским. - Київ, 1763.-Арк. 108 (зв.)].

⁶ Сковорода має на думці слова: йкш плХчйнл поХчЗ^Хса (Книга Псалмів 89 (90): 10).

⁷ Можливо, Сковорода має на думці слова: по Б/ігов^стікі С/іЗвбі Б/іженнлгш вга, еже /инѣ оув^рено ббктб (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 1: 11).

⁸ Парафраза Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 3. Пор.: Иже свш сїанїс С/іЗвбі й ШБр^ъ ѵпостЗси єгш.

⁹ Послання св. ап. Павла до римлян 14: 26.

¹⁰ Фраза З/ийнь гѵікі тевѣ не раз зринає в Новому Заповіті, уперше - в Євангелії від св. Матвія 5: 26.

¹¹ Ідеться про «Басни Харьковскія», подаровані Афанасію Панкову. Див. прим. 1 до циклу «Басни Харьковскія».

¹² Парафраза Книги Йова 9: 2. Пор.: войстиннХ еІліъ, йкш тЗкш єств.

¹³ Див. байку 15-у «Змія и Буфон».

¹⁴ Цитована тут перша половина "сили" 15-ої байки звучить трохи інакше: "Чем лучшее добро, тѣм большим трудом окопалось, как рвом".

¹⁵ Тут це слово означає "майстер" або навіть "тесля". Див. прим. 187 діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹⁶ Пор.: "Попав в сіло" [Номис, № 3924].

¹⁷ Перше соборне послання св. ап. Івана 1: 8.

¹⁸ Неточна цитата зі служби Божої. Пор.: "Новоє чудо и благолѣпнос" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 109 (зв.)].

¹⁹ Пор.: "Чоловік не ангел, щоб не согрішить, але й не чорт, щоб не покаятися" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут,

А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 495].

²⁰ Євангелія від св. Матвія 4:10; 16: 23; Євангелія від св. Марка 8: 33; Євангелія від св. Луки 4: 8.

²¹ Гр. ацартіа - 'хиба, Гандж, провина, гріх, заблуд'.

²² В українській гамартіології XVII-XVIII ст. гріх було заведено окреслювати як "найбільше лихо", яке може спіткати людину [див., наприклад: Калиноеский С. Десять книг Аристо-теля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. -С. 90], "преступленіє божественнаго закона и божественнаго хотѣнія" [Могила П. Православнеє исповѣданіс вѣры. - Чернігів, 1752. - Арк. 22; пор.: Szczurowski Т. Haslo zbawienne nauki apostolskiey. - Wilno, 1783. - T. 4. - S. 199], "реченноє или сотворенноє, или вождВленноє протйву закону вѣчному" [Номоканон, си єст Законоправилник. - Київ, 1629. - С. 6], "преступленіє приказаня Божого" [Галятовський І. Грѣхи розмаитіи// Галятовський І. Ключ розуміння. - Київ, 1985. - С. 375], "самоизволноє преступленіє заповѣдей Божіих", тобто "глаголаніє, дВланіє или желаніє протйву заповѣдѣ Божея" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 24], "воля, що цурається Господа Бога", "занедбання небесних справ" [Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. - S. 134] тощо.

²³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 15: 14. Пор.: С/гЬпецъ же С/гЬпцЗ ащ вбдитъ, об а въ fi/иХ вплдєтлса. Є також народне прислів'я: "Сліпий невидющого водив, та обидва в яму повпадали" [Номис, № 8004]. Ця сентенція була популярною і в літературі старої України. Наприклад, в одному з віршів Климентія Зиновїїва вона звучить так: "Бо слѣпец слѣпца водяй оба в яму впадают" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. -С. 124].

²⁴ Див. прим. 222 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

²⁵ У такій формі це прислів'я подає у своїх «Адагіях» Еразм Роттердамський (II. 1. 12). Більш поширена його форма: "xaAtna та каЛа". Саме вона двічі зринає і в Сковороди: у діалозі «Бесѣда, нареченная двое» та в листі до Михайла Ковалинського від 9 липня 1762 р.

²⁶ "Добро таке важке, / а зло таке приступне" (пер. з лат. і гр. Леоніда Ушкалова).

²⁷ Мабуть, це парафраза Книги пророка Ісаї 5: 20. Пор. у Вульгаті: "vae qui dicitis malum bonum et bonum malum ponentes tenebras lucem et lucem tenebras ponentes amarum in dulce et dulce in amarum" (у перекладі Івана Огієнка: "Горе тим, що зло називають добром, а добро - злом, що ставлять темноту за світло, а світло - за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке - за гірке"). До речі, ці слова зринають у творах Сковороди 10 разів.

²⁸ "Зло - найсолодше. / Добро - найгіркіше. / Зло - це блаженство. / Добро - безталання" (пер. з лат. Леоніда Ушкалова).

²⁹ Парафраза Книги Псалмів 5:10. Пор.: грбвъ СЗверстъ гортань й^ъ.

³⁰ Див. прим. 76 до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

³¹ В останньому рядку Сковорода обіграє старовинну латинську приказку "Sus Minervam docet" ("Свиня вчить Мінерву") [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 331], яку можна знайти, наприклад, у Цензоріна [див.: Цензорин. Книга о дне рождения. К Квинту Цере-лию // Вестник древней истории. - 1986. - № 2. - С. 230] та в інших авторів.

³² У шкільній традиції добро трактувалося як таке, що до нього важко доступитися [див., наприклад: Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 188].

³³ Образ "друга-ворога" був добре знаний у старій українській літературі. Наприклад, Іван Максимович змальовував за його допомогою боротьбу з тілом (плоттю): "Невозможно от себе отнюд удалити, / До исхода от здВшних с нею бѣдній жити / Долженствую, пытати во всВм угаждати, / Неразлучно, як з другом, врагом пребывати" [Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 67 (зв.)].

³⁴ Див. прим. 227 до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

³⁵ Синонімами до поняття "первообразноє" в українській літературі XVII-XVIII ст. виступали слова: "началный образ", "архітѵп", "прототѵп", "форма найпершая" тощо [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 353; Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 386 (зв.)-387, 462 (зв.), 470, 477, 487; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 108, 565; Максимович І. Богородице Двво. - Чернігів, 1707. - Арк. 120; Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 16, 77; Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 108; про це: УшкаловЛ. Метафізика образу // УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 3-10]. Це поняття могло бути допасоване й до Бога. Про Бота-архетипа з посиланням на Ксенофана йдеться, наприклад, в «Євхаристеріоні» Софронія Почаського [див.: Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в ХристВ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. -С. 295].

³⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 14: 15. Пор.: В/ілженъ, йже снасть шв^дъ въ цртвїи БЖЇИ.

³⁷ Гр. єіїхарют'іа - 'подяка, вдячність'.

³⁸ Фразу "союз любве" взято з «Молитвослова». Пор.: "Боже вѣчный, растоящаяся сово-купляяй в єдинство и союз любве положивый нераздрушимый" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 400].

³⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: дов/Г^етъ /ий СЗ всєа прЗвды й СЗ всєа йстины (Перша книга Мойсеєва: Буття 32: 10).

⁴⁰ Сковорода має на думці слова: т^сный пХть вводай въ живбтъ, й малш й^ъ єсть, йже шврѣтЗкітъ єгб (Євангелія від св. Матвія 7:14).

⁴¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: /инб^и во сХть звЗни, малш же й^врЗнны^ъ (Євангелія від св. Луки 14: 24).

⁴² Євангелія від св. Луки 13: 25.

⁴³ Неточна цитата з Євангелії від св.Луки 13: 28. Пор.: Та вХдетъ П/іЗчь й скрежетъ ЗХбш/ИЪ, єгд^і оуїрите авуаЛліа й ісаака й икшвл й вса пррбки во цртвїи вжїи, вЗсъ же Й^ГОНЙ/ИЫ^Ъ вбнъ.

⁴⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 21: 34. Пор.: Вне/шйте же севѣ, да не когдЗ штагчЗкітъ сердцЗ ваша.

⁴⁵ Послання св. ап. Павла до ефесян 5:14.

⁴⁶ Мабуть, це парафраза Дій св. апостолів 1:11. Пор.: чтб стоите зрАфе нл нево;

⁴⁷ Євангелія від св. Луки 21: 28.

⁴⁸ Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 2: 6.

⁴⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 19: 24. Пор.: оудбв^е єсть вє/ібХдХ скво^Ѣ ИГ/ІИнѢ оушві проитй.

⁵⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 13: 19. Початок вірша звучить так: ЕХдХтъ во

ДНІЄ...

⁵¹ Сковорода має на думці слова: Т*ерпА потерп^ъ гда (Книга Псалмів 39 (40): 2).

⁵² Схожа думка є у св. Григорія Палами. Змій-спокусник, писав він, прагне довести, що "доброчесність є справою важкою й погано надається до здійснення" [Святаго отца нашего Григорія Палама, архієпископа Ѳессалонитскаго, десять бесВд. - Москва, 1785. -С. 18].

⁵³ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 11: 28. Пор.: Прїидйте ко /инѣ всй ТрХждЗіОЦЛИСА Й (І)БрЄ/ИЄНЄННЇИ, й оупокбгс ВВІ.

⁵⁴ Сковорода має на думці слова: й во свАтй/іифи /иер^оств 'злпХст'^нїа вХдетъ (Книга пророка Даниїла 9: 27).

⁵⁵ Парафраза Євангелії від св. Матвія 24: 19 та Євангелії від св. Марка 13: 17. Пор.: Гбре же

НепрЗзДНБІ/ИЪ Й ДОАЦШ/ИЪ ВЪ ТВІА ДНИ.

⁵⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 24: 20 та Євангелії від св. Марка 13: 18. Пор.: /Ио/іЙтеСА же, да не вХдетъ в^гство вЗшє въ уиліі.

⁵⁷ Фразу въ дб/иъ прив^жицкі взято з Книги Псалмів ЗО (31): 3.

⁵⁸ Євангелія від св. Матвія 11: 28.

⁵⁹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 13: 27. Пор.: СЗстХпйте СЗ /иєнє, всй ділател'іе нєпрЗвдві.

⁶⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Вві Г/Мішєтє /иа оучт/іА й гда, й дбврѣ г/ілгб/ієтє: ЄС'ИЬ бо (Євангелія від св. Івана 13:13).

⁶¹ Фраза а,ийнв гѵікі тевѣ не раз зринає в Новому Заповіті, уперше - в Євангелії від св. Матвія 5: 26.

⁶² Парафраза Євангелії від св. Матвія 7: 14. Пор.: opKdA врлтЗ, й т^снвій пХтв вводай въ живбтъ, й мллш й^ъ єств, йже шврѣтЗкітъ єго.

⁶³ Сковорода має на думці слова: оудбв^є єств вє/ібХдХ сквоуі; Йі'/іиігТ; оушві проитй, неже богутХ въ цртвїе вжїе внйти (Євангелія від св. Матвія 19: 24; Євангелія від св. Марка 10: 25).

⁶⁴ Див. прим. 65 до діалогу «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

⁶⁵ Гр. арютотіх^ѵЦ^ ~ 'найкращий із майстрів'. Феофан Прокопович у своєму філософському курсі коментував це слово так: "...Платон вважав двояке мистецтво: одне -людське, а друге - Боже, розуміючи під першим ті [його] твори, що створені рукою митців, а під другим - ті, що виникають у природі. Адже чимало інших філософів самого Бога називали щэісттотёхѵшѵ, тобто найкращим митцем" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 150]. Цей коментар дослівно повторює Георгій Кониський [див.: Кониський Г. Філософія природи, або Фізика // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 73]. Те саме розуміли під цим словом і святі отці, зокрема Климент Олександрійський, Григорій Ниський, Василій Великий, Іван Златоуст, Іван Дамаскин та інші.

⁶⁶ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56. Пор.: Жало же С/иерти гр^ъ.

⁶⁷ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Івана 14:1. Пор.: Дії не С/иХцмєтса сердце вЗшє.

⁶⁸ Сковорода має на думці слова: роде строптйвый й р^врлфенный (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 5).

⁶⁹ Фраза З/ийнь глкі теві часто зринає в Новому Заповіті, уперше - в Євангелії від св. Матвія 5: 26.

⁷⁰ Фраза пєчєшиса й /иб/івиши зринає в Євангелії від св. Луки 10: 41.

⁷¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: въ по/іХдни нл пХтй вйді^ъ, u,dpro, съ невесе пЗче СЇАНЇА сб/інечнлгш ШСЇАВШЇЙ /ИА евітъ й СО /МНОЮ йдХфи^ъ (Дії св. апостолів 26:13).

⁷² Цей образ узято з Євангелії від св. Матвія 15: 14. Пор.: С/гЬпецъ же С/гЬпцЗ аціе вбдитъ,

OBd ВЪ Й/ИХ ВПЛДеТЛСА.

⁷³ "Маммона" - марнотні життєві багатства. Походить від арамейського слова маммон, що означає "маєток, статок". Своїх негативних конотацій набуло за посередництвом Євангелій (див.: Євангелія від св. Матвія 6: 24; Євангелія від св. Луки 16: 9, 13). У старій українській літературі означало пристрасть до збагачення. Наприклад, в одній учительній Євангелії сказано таке: "Ну, ци знаєш, што єст мамон, чом то єст сиряньскым языком, а як у нас марга, богатство, албо товар золота, албо сребра, албо хоть якоє иманіє сегосвѣтнес" [Няговские поучения. Факсимильное воспроизведение текста по изданию

А. Л. Петрова с вводной статьей Ласло Дэже / Под редакцией и с предисловием Андраша Золтана. - Ньиредьхаза, 2006. - С. 93]. Так само в Антонія Радивиловського ("Богач при-лучаєтся до богача и мовит: бог мой Маммона єст" [Радивиловський А. Вѣнец Христов. -Київ, 1688. - Арк. 23]), Лазаря Барановича: "Иныи копают в землю злато, сребро, драгоє каменє, за что предаются в работу Маммонѣ" [БараноетЛ. Меч духовный. - Київ, 1666. -Арк. 450]. Є також приказка: "Гроші - то мамона" [Франко, № 7643].

⁷⁴ Фразу віел й/илши взято з Євангелії від св. Івана 8: 48.

⁷⁵ Сковорода має на думці слова: дмво/гь, йкш левъ рык^А, ^бдитъ, йскїй кого пог/іотйти (Перше соборне послання св. ап. Петра 5: 8).

⁷⁶ Сковорода має на думці слова: тХ вХдетъ плачь й скрежетъ ^Хвш/иъ (Євангелія від св. Матвія 8:12).

⁷⁷ Мабуть, це парафраза Книги пророка Іоїля 2: 13. Пор.: рлетбргните сердцЗ ваша.

⁷⁸ Фраза во вре/ИА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Мо-литвослові».

⁷⁹ Сковорода має на думці слова: СЗ йдХцмгш йдб/иое й^т<ыде, й СЗ кріикл’ш й<ыде С/іЗдкое (Книга Суддів 14:14).

⁸⁰ Див. прим. 161 та 163 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁸¹ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 15: 16. Пор.: Пред/іожй/іъ ти огнь

й вбдХ.

⁸² Фразу Hd пХтй грішны^ъ узято з Книги Псалмів 1:1.

⁸³ Сковорода має на думці слова: С/іЗждша пЗче шда й сбтл (Книга Псалмів 18 (19): 11).

⁸⁴ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 14: 20. Пор.: не діти вывЗйте О^/ИЬІ: НО В/ЮБОКІ /И/МДЄНСТвХЙТЄ, О^/ИЬІ же совершени вывЗйте.

⁸⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова на взір: "От юности моєя многи борут мя страсти, но сам мя заступи и спаси мя, Спасе" [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 963].

⁸⁶ Див. прим. 11 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁸⁷ Фразу й не постьіжХса взято з Книги Ісуса, сина Сирахового 51: 24.

⁸⁸ Парафраза Книги Псалмів 143 (144): 1. Пор.: Е/ігвенъ гдь вгъ /ибй, нлХчЗай рХці /иой

Hd ШПО/ПЄНЇЄ.

⁸⁹ Неточна цитата з Книги Екклезіястової 2: 24. Пор.: Н^сть Благо чє/іов^кХ, но (рЗ^вѣ) єже йстъ й піетъ.

⁹⁰ Трохи неточна цитата з Книги Екклезіястової 9: 7. Пор.: Прїидй, йждь въ веселій ^■Ёвъ твой й пГй во Блаук сердцы вїно твоє.

⁹¹ Фразу й/иже вбгъ чрево взято з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3:19.

⁹² Сковорода має на думці слова: Бъ той чЗсъ й^ыдбіш перстві рХкй чє/іов^чи й пиы^Х ПрОтЙвХ /ІЛ/ИПЛДЬІ Hd П0ВЛП/1ЄНЇИ ст^ньї ДО/ИХ Царевії, й цЗрь вЙдашє перстві рХкй пЙшХцла (Книга пророка Даниїла 5: 5).

⁹³ Книга пророка Ісаї 48: 22.

⁹⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 10: 31. Пор.: Ащ оуво йсте, ащ /їй пїете, ащ ли йно чтб творите, вса во слакИ вжїгс творйте.

⁹⁵ Сковорода має на думці слова: въ пбтѣ лщ'а твоегш сн^си ^/і^въ твой (Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 19).

⁹⁶ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 17. Пор.: С/іЗдокъ єсть чє/іов^кХ

^/ГЁВЪ /іжй, НО ПОТО/ИЪ ЙСПО/ІНАТСА QJlTa ЄГШ Kd/ИЄНЇА.

⁹⁷ Сковорода має на думці слова: СЗ врЗшенъ, йже вгъ сотворй въ сн^Ьденїе со В/ігоДііренѴе/ИЪ B'Upiihi/ti'h й no'UWBiiihi/ti'h йстинХ (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 3).

⁹⁸ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 17: 1. Пор.: /ІХчше оукрХ^ъ ^лІБа со їлаїтїк въ /ийрѣ.

⁹⁹ Парафраза Книги Екклезіястової 9: 7. Пор.: пГй во блayb сердцы вїнб твоє.

¹⁰⁰ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 13: 4-7. Пор.: /ігсбві не ■^іівйдитъ, /ігсбві не пре б обноси тс а, не гордйтсА, не ве^чйнствХетъ, не Йфетъ свой^ъ сй, не рлздрлжлетсА, не /ИЫС/ЖТЪ B/ld, не рЗдХєТСА ш непрлвд^Ь, рЗдХєТСА же ш йстинѣ: ВСА /імвитъ, всє/иХ в^рХ скетчі, вса оуповЗетъ, ВСА терпйтъ.

¹⁰¹ Сковорода має на думці слова: Сладокъ єсть чє/іов^кХ ^/гёвъ /іжй (Книга Притч

Соломонових 20:17).

¹⁰² Можливо, Сковорода має на думці слова: Бей /ігсбод^кіцли, йкш пеціь жєгб/Иа (Книга пророка Осії 7: 4).

¹⁰³ Сковорода має на думці слова: И шпрѣснбкъ йч/иенный сн^си а, въ лайні /иотьмъ че/іов^чи^ъ сокрыеши а (Книга пророка Єзекіїля 4: 12).

¹⁰⁴ Неточна цитата з Дій св. апостолів 10: 14. Пор.: нико/ійже йдб^ъ всако скверно.

¹⁰⁵ Книга Екклезіястова 9: 7.

¹⁰⁶ Книга Екклезіястова 9: 7.

¹⁰⁷ Див. у Вульгаті: "numquam manducavi omne commune" (Дії св. апостолів 10: 14).

¹⁰⁸ Див. у Септуагінті: "ou5e5tote Ефауоѵ паѵ коіѵоѵ" (Дії св. апостолів 10: 14).

¹⁰⁹ Гр. kolvoq означає тут 'підлий, нечистий'. Йому відповідає лат. соепит - 'багно, болото'.

¹¹⁰ Парафраза або Книги пророка Ісаї 52: 11 (пор.: й^ыдйте СЗшдХ й нечистоті не приклыйтесА, й^ыдйте СЗ срєдьі єгш), або Другого послання св. ап. Павла до коринтян 6:

17 (пор.: й^ыдйте СЗ срєдьі й^ъ й СЗ/іХчЙтєса, Г/іетъ гдь, й нечистоті не приклыйтесА).

¹¹¹ Див. прим. 756 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹¹² Сковорода має на думці слова: Гбре валіъ, кнйжницы й флрїсеє, /іицє/и^ри, йкш подбвитесА гровш/иъ повЗп/іеньі/ИЪ (Євангелія від св. Матвія 23: 27).

<²> У словнику Памви Беринди це слово тлумачиться як "гной, лайна" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 122].

¹¹³ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

¹¹⁴ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

¹¹⁵ Див. прим. 109 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹¹⁶ Фразу д^ъ в^рві взято з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4:13.

¹¹⁷ Євангелія від св. Луки 12: 32.

¹¹⁸ Парафраза Євангелії від св. Луки 14: 15. Пор.: В/ілженъ, йже сн^ств шв^дъ въ цртвїи вжїй.

¹¹⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 6: 22. Пор.: Свѣтй/іникъ тілИ єств око.

^ш Очевидно, Сковорода має на думці слова: Вві єсте св^тъ міра (Євангелія від св. Матвія 5:14).

^ш Пор.: "Радуйся, невѣсто неневѣстная" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. -Арк. 15 (зв.)].

^ш Неточна цитата з Пісні над піснями 5: 12. Пор.: очи єгш йкш го/іХвицві. ^ш Мабуть, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 19: 17. Пор.: іпаїаА іпаїай твого дХшХ: не ш^ирЗйсА вспатв, ниже постбй во все/иъ пред&гЬ (се/иъ): въ rop'fi сгмыйса. ^ш Парафраза Євангелії від св. Івана 5: 29. Пор.: й^відХтъ сотвбршїи В/ІгЗа въ воскршенїє. ¹²⁵ Євангелія від св. Матвія 7: 14. ^ш Фразу вна/іъ /іи єсй взято з Книги Йова 1: 8; 2: 3.

¹²⁷ Фразу йкш птща въ с^тв узято з Книги Притч Соломонових 7: 23.

¹²⁸ Парафраза Книги Притч Соломонових 28: 1. Пор.: првнвій же йкш левъ оуповЗА.

¹²⁹ Парафраза Першого соборного послання св. ап. Івана 2: 16. Пор.: йкш все, єжс въ z+lfp'b, ПО^ОТВ П/iOTCKdA Й ПО^ОТВ очима Й гбрдоств ЖИТЄЙСКЛА, н^ств СЗ оцЗ, НО (Я міра сегш єств.

¹³⁰ Парафраза Книги Йова 9: 2. Пор.: войстиннХ бІмъ, йкш такт єств.

¹³¹ Парафраза Євангелії від св. Луки 6: 44. Пор.: Всако во древо (Я П/іодЗ своегш

ПО^НііЄТСА.

¹³² Це прислів'я наводить у своїх «Адагіях» Еразм Роттердамський (III. 3. 12).

¹³³ Дії св. апостолів 2: 4.

¹³⁴ Парафраза Книги Псалмів 142 (143): 8. Пор.: склжй /инѣ, гди, пХтв, въ онвжє пойдХ.

¹³⁵ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 123. Пор.: Очи /иой й^че^бстѣ во сгінїе твоє й въ С/ібво прЗвдві твоєа.

¹³⁶ Євангелія від св. Івана 15: 22.

¹³⁷ Можливо, Сковорода має на думці слова: воз/ігсвйіш во пЗче С/іЗвХ чє/іов^чєскХіо, неже С/іЗвХ бжїкі (Євангелія від св. Івана 12: 43).

¹³⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: и/ижє вбгъ чрево (Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 19).

⁽³⁾ Сковорода має на думці трактат Ніла Сінайського (пом. 450 р.) (можливо, його автором є Євагрій Понтійський) «Про вісім злих духів» [див.: Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1860. - T. 79. - Col. 1145-1164].

¹³⁹ Мабуть, це парафраза Євангелії від св. Матвія 15: 11. Пор.: Йс^одацієє й^о оустъ, то сквернйтъ чє/іов^кл. Див. також: (Я сердца Йс^одатъ, й та сквернАтъ чє/іов^кл (Євангелія від св. Матвія 15:18).

¹⁴⁰ Фразу вер^ъ В/іЗсъ узято з Книги Псалмів 67 (68): 22.

¹⁴¹ Євангелія від св. Матвія 11: 28.

¹⁴² Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 23: 37. Пор.: ко/івкрЗтві вос^от^ъ соврЗти чада твоа, йкоже совирЗетъ кбкошъ птенцы своа под кри/іѣ, й не вос^от^стє;

¹⁴³ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 50: 11. Пор.: ^одйте св^то/иъ огна вЗшегш й П/іЗ/иене/ііъ, єгбже р^жегбсте.

¹⁴⁴ Книга пророка Єремїї 2: 19.

¹⁴⁵ Це - восьма строфа 28-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней». Щоправда, Сковорода подає інакшу версію двох останніх рядків.

¹⁴⁶ Сковорода має на думці слова: /Іовйтъ въ тЗйні йкш левъ во шгрЗді своей (Книга Псалмів 9: ЗО).

¹⁴⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Малахїї 4: 2. Пор.: й й^ыдете й в^ыгрЗете, Йкоже ТЄЛЦЬІ (Я оръ р^рІшеНИ.

¹⁴⁸ Це прислів'я є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (І. 1. 55). Існувало повір'я, що з дроздового посліду утворюється клей, на який ловлять цих птахів.

¹⁴⁹ Фразу сотворити пХть узято з Книги Суддів 17: 8.

¹⁵⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 72 (73): 26. Пор.: И^че^е сердце ліое й плотв /ИОА, вже сердцл /ИОЄГШ.

¹⁵¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 72 (73): 25. Пор.: Что во /ий єсть нл нвсй; й (Я тевє что вос^оті^ъ Hd ^елілй;

¹⁵² Можливо, це парафраза Книги Псалмів 82 (83): 19. Пор.: И да по^нЗютъ, йкш Йліа теві ГДЬ, ТЬІ едйнъ вышній по всей уешй.

¹⁵³ Друге соборне послання св. ап. Петра 2: 17.

¹⁵⁴ Парафраза Євангелії від св. Марка 9: 44. Пор.: йдіже червь й^ъ не оуліирЗетъ, й огнь не оуглсЗетъ.

¹⁵⁵ Можливо, це парафраза Книги Псалмів 55 (56): 7. Пор.: тїи патХ ліого со^рлнАтъ.

¹⁵⁶ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: й уемлк сніси вса дни животЗ твоегш.

¹⁵⁷ Фраза "желаній краю" взята з церковних піснеспівів [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 736, 857].

¹⁵⁸ Ще один варіант Епікурової сентенції про легкість потрібного. Див. прим. 194 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁵⁹ Пор. із приказкою: "П'яні а діти і нехотя правду скажуть" [Номис, № 8079], або з «Треносом» Мелетія Смотрицького: "...сталося, наче ото в приказці: язик їхній, заблукавши, правду мовив" [Smotryc'kyj М. 0Qf|vo<;, to iest Lament iedyney s. Powszechney Apostolskiey Wschodniey Cerkwie z obiasnieniem dogmat wiary. - Wilno, 1610. - K. 69].

¹⁶⁰ Парафраза Першого соборного послання св. ап. Петра 2: 7. Пор.: сей высть во главі оугла.

<⁴> Пол. kos - 'дрізд'.

¹⁶¹ Можливо, Сковорода має на думці Першу книгу Мойсеєву: Буття 49: 17. Пор.: й да

відетъ дЗнЪ В/ИШ Hd пХтЙ, СІДАЙ Hd рлспітїи, Ojrpbl^dA патХ кбнскХ.

¹⁶² Парафраза Євангелії від св. Матвія 16: 18. Пор.: и врлтЗ адшва не шдолігстъ єй.

¹⁶³ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого влгсстй вХдетъ главі.

¹⁶⁴ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12. Пор.: йкш ність наша врЗнь къ крбви Й ПЛОТИ, НО КЪ НЛЧЗЛШЛІЪ Й КО ВЛіІСТеЛІЪ (й) къ лііродержйтелеліъ ТЛІЬІ вІкЛ сегш, КЪ дХ^ОВШЛІЪ влбвы подневесныліъ.

¹⁶⁵ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 143 (144): 1. Пор.: нлХчЗай рХці ліой нл шполченїе.

¹⁶⁶ Фраза пать ^лѣвъ йчліенны^ъ зринає в Євангелії від св. Івана 6: 9.

¹⁶⁷ Фраза Злійнь глгс теві часто зринає в Новому Заповіті, уперше - в Євангелії від св. Матвія 5: 26.

¹⁶⁸ Можливо, Сковорода має на думці звернені до Даліли слова Самсона: аціе сплетеши

седліь пленйцъ влЗсъ гллвы ліоєа спрАденіеліъ й ввїеши кблоліъ въ стінХ, й вХдХ

неліофенъ йкш едйнъ ІЯ человѣкъ (Книга Суддів 16: 13).

¹⁶⁹ Фраза не /иХчи /иенє зринає в Євангелії від св. Марка 5: 7; 8: 28.

¹⁷⁰ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 21: 6. Пор.: С/иі^ъ /ині cotbojh гдь.

¹⁷¹ Очевидно, це парафраза Книги Притч Соломонових 25: 23. Пор.: оуг/іїе огненное еовирЗеши Hd главі єгш.

¹⁷² Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 9. Пор.: Шкрестъ нечестивіи ^одатъ.

¹⁷³ "Вовк ходить навколо криниці" (лат.). Цю приказку подає у своїх «Адагіях» Еразм Роттердамський (II. 2. 76). Пор.: "Lupus circum puteum chorum agit".

¹⁷⁴ Сковорода має на думці слова: СЗ влагокуігла лік а шб/ілкшвъ (Книга Премудрості Соломонової 5: 21).

¹⁷⁵ Пор.: СЗ оустъ твой^ъ сХждХ ти, /іХкЗвый рЗве (Євангелія від св. Луки 19: 22).

¹⁷⁶ Сковорода має на думці слова: И тече скбрш давідъ, й стЗ над нй/иъ, й в^а /иечь єгш,

й й^В/іече єго СЗ нідръ єгш, й о^/иертвй єго (Перша книга царств 17: 51). ^

¹⁷⁷ Можливо, це парафраза Послання св. ап. Павла до галатів 3: 1. Пор.: W, немшс/іеннїи

галатє.

¹⁷⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й соврЗсА ве^честїе нл главі твого (Книга пророка Аввакума 2: 16).

¹⁷⁹ Мабуть, Сковорода має на думці слова: Т^огдЗ нлвХ^одонбсоръ Йспо/іниса йрости, й ЗрЗкъ /іицЗ єгш щлгЬнніа Hd еедра^а, лйіа^а й Звденлгш, й рече: р^жжйте пєціь сед/иерйцего, дбндеже до концЗ р^горйтсА (Книга пророка Даниїла 3: 19).

¹⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й соврЗсА везчестіе нл главі твого (Книга пророка Аввакума 2: 16).

¹⁸¹ Фразу вна/іъ /іи єси взято з Книги Йова 1: 8; 2: 3.

¹⁸² Неточна цитата з Книги Псалмів 108 (109): 6. Пор.: дыво/іъ да стЗнетъ шдеснХго єгш.

¹⁸³ Книга Ісуса, сина Сирахового 21: ЗО.

¹⁸⁴ Фразу трХдъ й во/іі'знь узято з Книги Псалмів 9: 28; 89 (90): 10.

¹⁸⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа з Євангелії від св. Івана 8: 44. Пор.: вьі

отцЗ (вЗшегш) д'іавола єсте, й пб^шти отцЗ вЗшегш ^бціете творити: онъ

чє/іовІкоХбшн^ ві йсконй й во йстині не стойтъ, йкш ність йстины въ не/иъ: єгда Г/ііІГО/іеТЪ /іжХ, СЗ СВОИ^Ъ Г/ііІГО/іеТЪ, Йкш /ібжь ЄСТЬ Й отецъ /ІЖИ.

¹⁸⁶ Див. прим. 208 до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹⁸⁷ Флора (лат. Flora) - римська богиня весни. Свято на її честь (флоралії) відбувалося

з 28 квітня по 3 травня.

¹⁸⁸ Аѵаука (Ананка) - старогрецька богиня долі, яку Платон уважав матір'ю мойр.

¹⁸⁹ Єва - євр. hawwa^b. У Першій книзі Мойсеєвій: Буття 3: 20 сказано: "І назвав Адам ім'я своїй жінці: Єва (hawwa¹¹), бо вона була мати всього живого (bay)". У Септуагінті ім'я Хаееа перекладено тут словом Zcot) ('життя'), а трохи далі (4:1) - просто транслітеровано: Eva. Асоціація імені hawwa^b з дієслівним коренем hyy ('жити') для єврейської мови цілком природна, оскільки тут незрідка трапляється чергування приголосних юілу. Однак важко сказати, наскільки достеменною є ця етимологія. Памва Беринда стверджував, що ім'я Єва означає "жизнь, жывот, або жива, або живячіа" [Беринда ЕІ. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 401].

БЛАГО ДАРНЫЙ ЕРО ДІЙ

***

Григорій Вар-сава³ Сковорода Любезному Другу, Семену Никифбровичу Дятлову¹,

Желает Мйра Божія

Проживая Дни Жйзни, по Оному Сираховскому Типику²:

"Блажен Муж, йже в Премудросги умрет и йже в Разумѣ своем поучается Святынѣ, размышляяй Путй Ея в Сёрдцѣ своем, и в Сокровённых Ея уразумйтся"³, соплёл я в сіє 1787-е /Тііто маленькую Плетенйцу, или Корзйнку, наречённую «БлагодарныЙ ЕродіЙ». Се тебѣ Дар, Друже! Прійми Его. Ербдіа по Еродіеву. Прійми Парягцаго, и сам сый Парягцій. Прійми Сёрдцем Еродіево Сёрдце. Птйца Птйцу. "Душа наша, яко Птйца"⁴. Да будет Плетёнка сія Зерцалом тебѣ Сёрдца моего и Памяткою нашея Дружбы в Послѣдняя Лѣта. Ты видь Отёц єсй и сам Птёнцы твоя воспйтуеши. Я же есмь Друг твой, принёсшій Плетёнку сію. В ней для младаго Ума твойх Птёнцов обрягцеши Опрйснок от бных Хл іібоп: "Хлѣб Сёрдце Человѣку укрѣпйт..."⁵ Всѣй в них Зёрно сіё сйце: яко живёт средіі вас Нъчтось Дйвное, чудное, странное и Преславное, имугцее явйтися во своє Ему Врёмя. Вы же со Благоговѣніем ждйте, яко Рабьі, чаюгціи Господа своего...⁶ Ничтоже бо есть Бог, тбчію Сердце Вселённыя, наше же Сёрдце нам же есгь Господь и Дух. Сіё Домашнєє они своё Благо со Врёменем узнав и плѣнйвся Прекрасною Его Добротою, не сганут безобразно и бѣсновато гонйтися за Мырскйми Суєтами и во всѣх Злоудачах возмогут себе утѣшити сёю Давйдскою Пѣсенькою: "Возвратйся, Душа моя, в Покбй твой"⁷, и "Стёзи своя іюсред іі себе упокбят"⁸ со Исаіею. Ничймже бо Бёздна сія Сёрдце наше удовляется, тбкмо Само собою, и тогда-то в нем сіяет Вѣчная Радосги Весна.

Таковбе Сёрдце вродйв Птёнцам твоим, будеши им сугубый, сйрѣчь йстинный Отёц, Чада же твоя будут йстинныи, благодарныи, благочесгивыи и Самодовблныи Еродіи.

Прбтчее же подобает піічго сказать о Ербдійской Прирбдѣ. Они подббны Журавлям. Но свѣтлѣйшее Пёріе и Коралловый или свѣтло-червлённый Hoc. Непримирймыи Врагй Зміям и Буфонам, значйт: ядовйтым Жабам. Имя сіє "Ербдіос"⁹ есть Еллинское. Значйт Боголюбный. Иначе зовётся "Пеларгбс"¹⁰ и "Ерогас"¹¹. Рймски - КиконіА¹². Пблски -Боцян¹³. Малороссійски - ГаЙСТЕР¹⁴. Сія Птйца освятйлася в Богослбвская

^а Вар, правдйвѣе же Бар, есть Слово Еврёйское, значйт Сын. Сава же есть Слово Сйрское, значйт Субббту, Покбй, Праздник, Мир. И так Вар-сава - Сын Савын, сйрѣчь Сын Мйра!¹), так, как Вар-Іона есть Сын Голз^5йцы<²).

Гаданія ради своея Благодарносги, Прозорлйвосги и Человѣколюбія¹⁵. Поминает Её Давйд¹⁶ и Іереміа¹⁷. Они кбрмлят и нбсят Родйтелей, паче же пресгарѣлых¹⁸. Гнѣздятся на Домах, на Кйрках, на их Шпйцах и на Турнях, сйрѣчь Гбрницах, Пирамйдах, Теремах, вольно, вольно. В Гунгаріи вйдѣл я на Камйнах. Гаданіе - Еллински - Сймволон¹⁹. Пёрвый Сймвол сосгавляет она сей: "Сидйт в Гнѣздѣ, на Храмѣ святом утверждённом". Под Образом Пбдпись такова:

"ГОСПОДЬ УТВЕРЖДЕНІЕ МОЕ"²⁰.

Вторьш Сймвол. "Стойт едйн Еродій". Пбдпись сія:

"Ничтоже сйльнве Благочестія"²¹.

Третій Сймвол. "Еродій терзает Змія". Пбдпись:

"Не возврашуся, дбндеже скончаются"²².

Сіи три Сймволы да будут Знаменіем, Гербом и Печатію Кнйжицы сея. Она совершйлася в Пёрвую Квадру Пёрвыя Луньї Осённыя²³. Аминь!

"Тамо Птйцы возгнѣздяться. Еродіево Жил[ище] предвод[ителствует] йми". Ч'албм²⁴.

"Еродій позна Время своё". Іереміа²⁵.

* * *

Глав из на и Твердь Кнйжицы.

"Прійдйте, Чада, послушайте мене. Страху Господню научу вас". Давйд²⁶.

"Аще Сёрдце наше не осуждает нас, Дерзновёніе ймамы". Іоанн²⁷.

"Сыне! Хранй Сёрдце твоё. Люби Душу твою". Сирах²⁸.

"Разумыв Праведник, себѣ Друг будет". Соломон²⁹.

"Человѣк в Чёсги сый, не разумѣ..." Давйд³⁰.

"Всяк Дух, иже не исповѣдует ІИСУСА Христа, во Плоти пришёдша, от Бога нѣсть". Іоанн³¹.

"Еродій позна Врёмя своё³², Израиль же менё не позна"³³. Іереміа.

"Неблагодарнаго Упованіе, яко Иней Зймный, расгает и изліётся, яко Вода неключйма". Соломон³⁴.

***

ПРИТЧА, наречённа: Еро дій.

В ней разглагблствует Обезяна со Птёнцем Еродіевым о Воспитаніи.

Обезяна, по дрёвней своей Фамйліи именуемая: Пйшек³⁵. Она во Африканских Горах, на рясном и превознесённом Дрёвѣ³⁶, со двома Чад своих Седмйцами сидѣла. В то же Врёмя пролѣтал мймо младый Ербдій. Госпожа Пйшек, узрѣв его: - Ербдій! Ербдій! - воззвала к нему, - Друг мой, Ербдій, Сын Пеларгов! Радуйся! Мир тебѣ! Хаірє! Салам алй Кюм!..^а

ЕродіЙ. А! а! Всемйлосгивая Государыня! Бон Жур¹²⁰! Кали Имёра! День дббрый! Gehorsamer Diener^B! Дай Бог радоваться! Salve¹! Спасайся во Гбсподѣ!..

Пйшек. Ай! Друг ты мой! Радуюся, яко начаша Глагблати мнбгими Языки³⁷. Видно, что учёный обучал тебе Попугай. Куда Бог несёт?

ЕродіЙ. Лечу за Пйгцею для Родйтелей.

Пйшек. Вот Бѣда! Ты ли Родйтелей? а не они тебе кбрмлят?

ЕродіЙ. Сіё нѣсгь Бѣда, но Весёліе и Блажёнство моє. Они кормйли мене в Младости моей, от младых Нбгтей мойх, а мнѣ подобает кормйть их при Старости их. Сіё у нас нарицается: аѵтітсеАаруеІѵ, сйрѣчь возблагодавать, или взаймно Пеларгсгвовать³⁸, и Еллины весь наших Птиц Род называют: Пеларгбс. Но мы их не тбчію кормим, но и носим: за Нёмогць и Старосгь их.

Пйшек. Чудо преестёственное³⁹! Нбвость, Рѣдкосгь, Раритёт, Необыкновённость, Капрйз, странная и дйкая Дичь... Сколько вас у Отца и Матери Чад?

ЕродіЙ. Я и мнѣйшій мене Брат Ерогас и Сестра Кикбніа.

Пйшек. Гдѣ вы обучалися во Отроческіи Лѣта?

ЕродіЙ. Нигдѣ. Мене и Брата научйл Отец, а Мати Сестру.

Пйшек. О мой Боже! Везд І) цвѣтут славныи Учйлигца, в койх всеязычныи обучают Попугай. Длячего он вас не отдавал? Он не уббг. Как быть без Воспитанія?

ЕродіЙ. Длятого же то самаго сами нас воспитали Родйтели.

Пиш[ЕК]. Да Его ли Д'Ііло учйть и воспйтывать? Развѣ мало у нас вездѣ Учйтелей?

Ер[одіЙ]. Он сам велйкій к сему Охбтник, а Мати Ему во всем посл іідует. Он славослбвит, яко Двѣ суть Главныя Родйтельскія Дблжности сій: "Благо родйть и Благо научйть".

Аще Кто ни едйныя от сих Двойх Заповѣдей не соблюл, ни Благо родйл, ни Благо научйл, сей нѣсть Отёц Чаду, но Винбвник вѣчныя Погйбели. Аще же родйл вйдно Благо, но не научйл, такбв, рече, есгь Полуотец, якоже достойно есгь Полу-Мати, чревородйвшая, но не млекопитавшая, даровавшая Пол-Матерсгва своего Дойлицѣ и поіубйвшая Половйну Чадолюбія⁴⁰. Аще, де, МііСго Владычнее Сидѣніем Рабским безчёсгится, како не безобразится Отческая Дблжносгь, исправляема Рабом или Наёмником? Буде же Отец извиняется Скудосгію Времени, прощается тогда, когда обрящет лучінее Дііло. Но Ничтоже лучше есгь благаго Воспитанія: ни Чин, ни Богатсгво, ни Фамйліа, ни Мйлосгь Вельмож, развѣ Благое Рождёніе. Оно едйно есгь лучше Всего и Сего, яко Сілі я Щастію и Зерно Воспитанію.

Пиш[ек]. Благо родйть, разумѣеши ли? Что ли?

Ер[одіЙ]. Не знаю. Знаю же, что Он сіє поставляет извѣсгным для едйных избранных Божіих. Иногда, де, во уббгом Дбмикѣ, испблненном Страха Божія, Друг Роду Человѣческому Благо родйтся Человък⁴¹, не всегда же и в Царскйх Чертогах, да уразумѣем, яко не Красота Мыра сего, ни Тварь кая-либо, но едйна Благодать Божія Благому Рождёнію Винбвна бьіваєт и яко Благородство не Лѣтами к нам прицепляется, но раждаетея Зерно Его с нами. Знаю же и de, яко мой Отёц, разъярён от коегб-либо Негодяя, сгрѣляет на его сими словами:

О quarta Luna seminate!

О male Utero gestate!

O mala Mens, et Ingenium!

Иными же Словами язвйть не обык никогб.

Пиш[ек]. Протолкуй же мнѣ сіи Уязвлёнія.

Ер[одіЙ]. Я Сйльі их не знаю, а скажу одйн их Звон.

О в четверту Луну посізян!

О злѣ чревоношён Матерью!

О злый Уме! и злая Вродо!

ПипіЕК. Конечно, Отец твой знает Рймскій и Еллинскій Язык?

Еродій. Стблько знает, скблько Попугай по-французки.

Пиш[ек]. Что се? Не ругаешься ли Отцу твоєму⁴²?

Ер[одіЙ]. Сохранй мя, Господи... Не так я рожден и воспйтан. Я самую Истину благочесгйво сказал.

Пиш[ЕК]. Как же он, не научён Рймски, говорит Рймски?

Ер[одіЙ]. Есгь у его Друг, не худо знаюгцій Рймски и маленьку Часгь Еллински. С ним он часто бесіздуя, научйлея сказать нѣсколько Слов и нѣсколько Сентенцій.

Пиш[ЕК]. Ах мой Боже! Как же он могл вас воспитать, Невѣжда сый?

Ер[одіЙ]. О премудрая Госпбже моя! Нбсится славная Прйтча ая:

"Не ходи в чужій Монастыр с твоим Уставом⁴³,

А в чужую Церковь с твоим Типиком"⁴⁴.

У нас не как у вас, но совсѣм иный Род Воспитанія в Мбдѣ. У вас Воспитаніе зѣло Драгбе. У нас же вельми Дешёвое. Мы воспйтываемся даром. Вы же велйкою Цѣнбю.

Пиш[ЕК]. Бездѣлица! Сбтницу Рубликов с Хвостиком потерять в Год на Малчика. А чрез 5 лѣт вдруг он тебѣ и Умница.

Ерод[іЙ]. Госпбже! Дёньга достаёт и за Морем. Но гдѣ её взять? А Воспитаніе и Убогим нужно есгь. И Кбшка Блудлйва³ не нахбдит себѣ Пристанища. Избавляет же от Блуда нас не Деньга, но Молйтва туне.

Пиш[ек]. Я говорю не о пбдлом, но о Благорбдном Воспитаніи.

Ер[одіЙ]. А я размьішляю не о Богатом, но о спасйтельном Воспитаніи.

Пиш[ЕК]. Полно же! Ты, вйжу, сгарйнных и сгранных Дум придержйшься. Однак скажй: Как он вас воспитал? Чему научйл? Ариѳмётикѣ ли и Геометрій? Ученому ли Коему? или Шляхетному Языку?..

Ер[одіЙ]. Да мнѣ и сіє невѣдомо: Кто есть учёный, а кто-то Шляхётный Язык?

Пиш[ЕК]. Да ты же со мною привитался разными Языками.

Ер[одіЙ]. Да скблько же сказалося, сгблько и знаю, не больше.

Пиш[ЕК]. По крайнєй Мѣрѣ, танчить или играть на Лютню...

Ер[одіЙ]. А Бог с вами! Я и на Балалайку, не только на Цымбалах не умѣю.

Пиш[ек]. Ха! ха! хе! Ему Лютня и Цымбали - все одно. И сего-то не знает. Но, Друг мой! Музыка велйкое Врачевсгвб во Скбрбех, У гііха же в Печали и Забава в Щасгіи⁴⁵. Да чего же он тебе научйл? Скажи, пожалуй!

Ер[одіЙ]. Ничего.

Пиш[ек]. Умбра! Ей! ей! уморйл ты мене Смѣхом... Так так-то у вас воспйтывают?

Ер[одій]. Так!

Пиш[ек]. Может быть, достал тебѣ Чинок?

Ер [од їй]. Ни!

Пиш[ек]. Может быть, Дёныу вам велйку собрал? или И ѵі ііпіе?

Ер [од їй]. Ни!

Щишек]. Так чтб же? Роги золотыя вам на ГолопІІ возрасгйл? Чтб ли?

Е[родіЙ]. Родйл и возрастйл нам посребрённыя Крйла, Ноги, попирающія Главы Зміёв, Hoc, разстерзающій оныя. Се наша и Пйща, и Слава, и Забава!

^а Блудлйвый, Блудный есть то же, что Невоздёржный и Роскбшный, или Сластолюбний. Сей Рймски слйчно зовется discinctus (Дисцйнктус), сієст распоясан. Блуд - Славёнскій Глас⁽⁴⁾. То же, что Расточёніе, Разліяніе, нещадѣніе, Мотовствб. Еллински - Асотіа, сйрѣчь Нехранёніе.

"О Блуд! Разорйтель Царствам, Домам, Людям.

Мати же Его есть Неблагодарность".

ЩииіЕК]. Да у вас же Крйла чёрныя. По крайней МіірЬ, смуглыя.

Е[родіЙ]. Чёрныя видь, но лѣтают Путём Посребрённым.

П[ишек]. Чегб-же-либо научйл вас однак, нелзя не так. Конёчно, есгь Чтб-то, на Сёрдце вам напечатанное. Родйтели суть Божій, Чада же суть родйтельскій Спйсок, Изображёніе, Кбпіа. Как от Яблони Соки во Вѣтвы своя, так Родйтельскій Дух и Нрав прехбдит в Чада, дбндеже отлучатся и нововкоренятся.

Е[родіЙ]. Рождённаго на Добро не трудно научйть на Добро. Хоть научйть, хоть навычить, хоть извычить. Хоть Учёный, хоть Звычайный, хоть Привычный есть то же. От Прирбды, яко Матери, легёсенько спііеі Наука собою. Сія есть всербдная и йсгинная Учйтельница, и едйная. Сокола вскбрѣ научишь лѣтать, но не Черепаху⁴⁶. Орла во мгновеніе навычишь взирать на Солнце и забавляться, но не Сову. Еленя лёгко исправишь на Кавказныя Гбры, привлечёшь пить без Труда из чисгѣйших нагбрних Водотёчей, но не Велблюда и не Вёпра. Агце всяческая стрбит премудрая и Блажённая Натура, тогда како не едйна она и исцѣляет, и научает? Всякое Д'Ііло сігііет, аще она путевбдсгвует. Не мѣшай тблько Ей, а если мбжешь, отвращай Препятсгвія и будьто Дорогу Ей очищай: войсгину сама она чйсго и удачно совершйт. Клубок сам собою потбчится из Горьї⁴⁷: отнимй тблько Ему Препятствуюгцій Претыканія Камень⁴⁸. Не учи Его котйться, а тблько помагай. Яблони не учи родйть Яблока: уже сама Натура Её научйла. Оградй тблько её от Свинёй, отрѣжь Волчцьї, очйсти Гусень, отвратй усгремляющуюся на Кбрень Ея Урыну и протчая. Учйтель и Врач нѣсть Врач и Учйтель, а тблько Служйтель Прирбды, едйнственныя и йстинныя и Врачёбницы, и Учйтельницы⁴⁹. Буде Кто Чего хбщет научйтися, к сему подобает ему родйтися. Ничтоже от Челопіік, от Бога же вся возмбжна суть⁵⁰. Аще же Кто дерзает без Бога научйть или научйтися, да памятует Послбвицу:

"Вблка в Плуг, а он в Луг"⁵¹.

Докблѣ Колцб вйсит из Нбздрей Свиній, дотблѣ не рбет. Вьшми же, паки безобразит Зёмлю³. Сіє нѣсгь Воспитаніе и нѣсть Учёніе, но Обузданіе, от Челопііческія Пбмощи поисходящее, всѣх Беззакбнников управляющее. Воспитаніе же исгекает от Прирбды, вливающія в Сёрдце С ііѵія Благія Воли, да помалу-малу, без Препятсгвій возрасши, самовбльно и доброхбтно дѣлаем Все тое, еже свято и угодно есгь пред Богом и Человѣки⁵². Колйкое Идолопоклбнсгво! воспйсывать Человѣческим Наукам и Человѣческим Языкам восприносйть и воспричитать Воспитаніе? Кая Полза Ангелскій Язык без Дббрыя Мысли? Кій Плод тонкая Наука без Сёрдца благаю? развѣ ёже Орудіе Злббы, Бѣшенсгву Меч и - Прйтчею сказать - "Крйла и Роги Свиній"⁵³. Воззрйм, Госпбже моя, на весь Род Человѣческій! У них Науки,

^а Так обуздаваются Свйньи и нынѣ во Англіи. Сей Обычай был и дрёвле: как видно из Соломбновых Притчей:

"Якоже Колцб Златбе в Нбздрях Свиній"<⁵> и протчая.

якоже на Торжищах Купля, киплят и мятутся. Обаче они хйщнѣе суть Птиц, невоздёржнѣе Скотбв, злббнѣе Звѣрёй, лукавѣе Гадов, безпокбйнѣе Рыб, невѣрнѣе Моря, опаснѣе Африканских Пѣскбв... Чегб ради? Того ради, яко злѣ рбдятся. Природа Благая есть Всему Начало и без нея Ничтоже бысть, еже бысть Благо⁵⁴.

Благодарю убо неизречённым Образом Богу во Образѣ егб святом, во Отці; моем, яко Благо от Егб родйтися сподббил мя есгь. Вторая же Икбна Божія нам есгь Мати наша.

Сего ради Главным Божіим Дарованіем одарён чрез Родйтелей мойх; Все прбтчее Человѣческое: Чин, Богатсгво, Науки и всѣ вѣтронбсныи их Блбнды и Пукли с Кудря VIII^і1 вмѣняю во Хвост, без коёго Голова и живёт, и чтйтся, и веселйтся, но не Хвост без Головьї.

Пишек. Убо Чтб ли есгь Благо родйтися? и Благая Природа есть Чтб ли?

Ер[одіЙ]. Благая Природа и Врода есть Благбе Сёрдце.

Щишек]. Чтб ли есгь Сёрдце Благбе?

Ер[одіЙ]. Сёрдце Благое есть то же, что приснотекущій Истбчник, точагцій чйстыя вѣчно Струй, знай, Мысли.

П[ишек]. Чтб ли суть Мысли?

Ер[одіЙ]. Сілі я Благйх Дѣл.

Щишек]. Дѣла же Благая суть Чтб ли?

Ер[одіЙ]. Дббрыи Плодьї, приносйміи Боїу, Родйтелям, Благодѣтелям в Честь, Славу и Жёртву.

Щишек]. Зачём же мнѣ Сёрдце твоє невйдно?

Ер[одіЙ]. Тѣм, что Древёснаго Кбрня не вйдишь.

П[ишек]. А вѣдь вся Влага от Кореня.

Ер[одіЙ]. От Сёрдца же псі, Сопіім,і.

П[ишек]. Кая же твоя Природа? или Врода? К Чему ты рождён? или врождённое тебѣ Чтб ли? Скажй, молю.

Ер[одіЙ]. Благодарность - вот вам Начало и Конёц моего Рождёнія!

Щишек]. Ах мой Боже! И ты на сем Одном Храмину ГЦастія основал? тако ли?

Ер[одіЙ]. Ей! ей! Тритысящолѣтная Пегць неопално соблюла Прйтчу сію:

"Мнбго Хйтростей знает Лис¹²¹,

А Еж Одно велйкое"⁵⁵.

Пишек. Но может ли от Дождёвных Безгбдій спасти сія, так сказать, куртая и куцая Куртйнка?

Ер[одіЙ]. Довлѣет, как Ковчег.

П[ишек]. Мнѣ кажется, сія Надёжда есть Паучйнная Одёжда.

Ер[одіЙ]. И мнѣ вйдится малым Червбнчик⁵⁶, но тайно там много сидйт Грйвень⁵⁷.

П[ишек]. Сего же то ли Едйнаго учн і тебе твой Отёц?

Е[РОДІЙ]. Едйнаго точію сего. Он родйл мнѣ Крйла, а я сам научйлся лѣтать. Он вродйл мнѣ Благое Сердце, я же самовбльно навыкаю и глумлюся, сйрѣчь забавляюся Благодарностію. Он только часто отсѣкает мнѣ Волчцьі, разумѣй, Поступки мой, не слйчныи Бл[а]годаренію. Орошает Бесіздою, оживляегцею ко Благодарносги. Всѣ же Бесізды Его, как Магнйтная Сгрііла в Сѣверную Точку, праполучіїо поражают в сей Кон:

"Неблагодарная Воля - Ключ Адских Мученій.

Благодарная же Воля есть всѣхСладосгей Рай".

Сьше! (часто вопіёт на мене) Сыне мой! Эй! учйся едйныя Благодарносги. Учйся, сидяй в Дому, летяй Путём, и засыпая, и просыпаясь. Ты рожден еси Благо, и сія Наука есгь Дгцерь Природы твоея. Да будет она тебѣ сладчайшим и вечёрним, и Ранним, и Обѣдним Куском! Знай! что всѣ прбтчія Науки суть Рабыни сея Царйцы. Не буди буій! не хватайся за Хвост, минув Голову. Пріёмли и обрагцай Все во Благо. Да будет Душа твоя Желудком Птиц, кой Пѣсбк, Черепашины и Камушки обрагцают собі; Варёніем крііпкаїо своего внутренняго Жара в питательныи свой Соки. Неблагодарная и Ропотлйвая Душа есгь То же, что ббльный Желудок, гнушаюгційся всякія Пйгцы. Благодарносгь же есть Твердь и Здравіе Сердца, пріемлюгцаго Все во Благо и укрѣпляюгцагося. Плодьі блажённыя Жйзни суть Радосгь, Весёліе и Удовбльсгвіе; Кбрень же их и Древо благолйственное есть Тишина Сердечная, а Кореню Зерном есгь Благодарносгь. Она есть Дух чйсгьій, тйхій, благодушный, благовбнный, Весна и Вёдро свѣтлаго Смысла. Не трегцйт там Мблнія и Гром. Вопрекй же, все Тёрніе и Волчцьі⁵⁸ раждаются от несытыя Піявицы⁵⁹ Зависти, Зависгь же от Рбпота, Рбпот же от неблагодарныя Воли, напблнившія Сердёчное Ніідро неусыпаемым Чёрвіем, безперерйвно, денно и Нбгцно Душу Гризугцим.

Ах! Д ііі іі мой! Дѣти! Вот вам Надёжда и Гавань! Еухарйсгіа.

П[ишек]. А что ли сіє Слово значит "Еухарйстіа"?

Е[родіЙ]. Еллины сим Словом называют Благодареніе⁶⁰.

П[ишек]. Итак сим-то Образом вас учні ваш Отёц? Кому же вы сіє Благодареніе ваше воздавать будете?

Е[РОДІЙ]. Богу, Родйтелям и Благодѣтелям. Оно Боїу Жертва, Родйтелям Честь, а Блаї од іітеля Vi Воздаяніе. Обладатели суть пёрвыи Благодѣтели.

П[ишек]. Чудная Форма Воспитанія. У нас бы осмѣяли из Ног до Головьї вас. Гдѣ сія Мода? Развѣ в /Іуп ІІ или в дйкой Амёрикѣ?

Е[РОДІЙ]. Отёц наш вельми страннаго Сёрдца. Из Тысягци Сердёц едва одно найтй, согласное ему.

Щишек]. Так чтб же прбтчее?

Е[РОДІЙ]. Так не дивйтеся Чудной Фбрмѣ.

Щишек]. Как же так? Видь не дблжно отсгавать от Людей, а Люде и Мода - одно То.

Е[РОДІЙ]. О! о! Он от сея Думьї далечае, нежели Китайская Столйца⁶¹ от Португалскія⁶². Он нам часто пречасто сію Прйтчу спѣвает:

По Мосту, Мостбчку с Народом ходй,

По Разуму ж Его себе не ведй⁶³.

За Жуком пблзая, влѣзешь и сам в Глйнку⁶⁴.

Он всегда благовѣстйт нам, что Мода тожде есгь, что Мыр. Мыр же есгь Море потопляюгцихся, Страна моровою Язвою прокажённых, Ограда лютых Львов, Острог плѣненных, Тбржигце Блудников, Удица Сластолюбная, Пегць, распаляющая Пбхоти, Пир бѣснующихся, Лик и Коровбд Пяно-сумозбрбдных, и не исгрезвлятся, дбндеже изнурятся⁶⁵. Кратко сказать: Слѣпцы за Слѣпцём в Бёздну грядуще⁶⁶. Блажён Муж! иже не идёт на Путь его⁶⁷. В Началѣ видь Врата Его красны и Путь пространный, Конёц же его -непроходймая Прбпасть, нетрённая Дёбря, Бёздна глуббка. Ах! каковых он пріёмлет к себѣ? Каковыми же паки отпущает от себе Юнош? Еслй бы ваше, Діітіі мой, Око прозирало так, как моє, показалися бы и в ваших Очах Слёзы. Но Око ваше есгь слііпо, а олодііїї ваш хитр, de источает мнѣ Слёзы. О Юноши! Когда помышляю о вас, в Мыр устремляющихся, нелзя, чтоб не пала мнѣ во Ум Прйтча о Вблкѣ, кой, пожёрши Матерь незлббных Агнцев и надѣв Кбжу ея на себе, приблйжился к Стаду. Сын же, увйдѣв мнймую Матерь свою, со всѣх Сил усгремйлся к ней, а за ним безчйсленныи⁶⁸. Такожде мнѣ прихбдят на Память наша Братія - Птйцы Тетервакй, ганяюгціися за Изобйліем Пйщи и уловляемыи. Но Чайки, Сосіідкіі и Дятлы бережлйвѣе их сгблько, сколько Елени и Сайгаки Овёц и Волбв. Послушаите, Д іітіі, Отца вашего Пѣсеньки сея:

Будь довблен Малым⁶⁹. За Мнбгим не гонйся.

Сіі і іі простёрты на Лов, вельми бережйся.

Я вам предсказываю: Роскбшно не жйти.

На таковых-то всегда запинают Сіі і іі.

Трйста пали в Неволю по горячей Страсти.

Шесть-Сбт плачут в Болѣзнях за врёменны Сласги.

Кто благодарен Богу, тот Малым довблен.

А Ропотнйк всѣм Мыром не сыт и не пблен.

Благодарная Душа избѣжйт от Сіі і іі.

Вмѣсто же Ея в Сііі іі попадёт несытый.

Не Правду ли я сказал, Госпбже моя, что Отёц наш Нравоучёніе всегда печагл ііеі Благодарносгію? Во Благодарности (речё) так сокрылося всякое Благо, как Огнь и Свѣт утайлся во КреѵіеіпкІІ. Вѣрую и псііоіѵіідуіо. Кто бо может возложйть Руки на Чуждое, аще не прёжде поіубит Благодарность, довблствуюшуюся Сббсгвенным Свойм, посылаемым Ей от Бога? Из Неблагодарносги Уныніе, Тоска и Жажда. Из Жажды - Зависгь. Из Зависги -Лесть, Хигцёніе, Татьба, Кровопролйтіе и вся Беззакбній Бездна. В Безднѣ же сей царсгвует вѣчная Печаль, Смугцёніе, Отчаяніе и с неусыпным Чёрвіем Удка, увізшая в Сердце.

Сим Образом живёт весь Мыр.

Щишек]. Но, Друг мой! Поколь Мыр впадёт в Ров Отчаянія, вы, с вашею Богйнею, Благодарносгію, прежде погйбнете от Глада, не научйвшися сыскать М іісго для Пропитанія.

Е[РОДІЙ]. Так ли? В сем-то ли Блаженство живёт? Имѣть Пропитаніе? Вйжу убо нынѣ, что по вашей Желудковой и Череватой Филосбфіи блажённѣйшая есть засаженная в Тюрму, нежели вольная Свинья.

П[ишек]. Вот он! Чорт знает, что поёт. Развѣ же Голод - то не Мука?

Е[родіЙ]. Сію Муку исцѣлит Мука.

Щишек]. Да гдѣ же Её взять?

Е[РОДІЙ]. Когда Свинія имѣет, как ли нам не достать Пйгци? Да и гдѣ вы вйдите, что Свинія или наш Брат, Тетервак, от Глада умирает: но от Прожбрсгва или умирает, или сградает. Может ли бытъ Безуміе безумнѣйшее и мёрзостнѣйшая Неблагодарносгь Богу, промьішляющему о нас, как бояться Глада? Нужнаго видь Никто не лишается. Почто клевёгцете на Владыку Вселённыя, аки бы Он Гладом погублял свойх Домочадцов? Пйгца Насущна от Небёснаго Отца всѣм подаётся Тварям. Будь только малым довблен. Не жажди Ненужнаго и Лйшняго. Не за Нужным, но за Лйшним за Море пловут. От Ненужнаго и Лйшняго - всякая Трудность, всяка Погйбель. Всякая Нужносгь видь есгь дёшева, и всякая Лйшносгь есгь дорога. Длячего дорога и трудна? Длятого, что не нужна, и напротив того.

Мы Гайсгры есмьї. Ямы Зёліе, вкушаем Зёрно, поядаем Змій, ріідко снѣдаем Буфбны, и Пйщи никогда не лишаємся, только боймся Прожбрливосги. О Боже! Кая Чародііїїка ослѣпйла Очи наши не вйдѣти, что Природная Нужда малою Малостію и Малским Малым удовляется и что необузданная Пбхоть есть Тожде, что Питлйвая Піявица, раждающая во едйн День Тысящу Дщёрей, никогдаже рёкших: "Довлъет!"⁷⁰

П[ишек]. Отрыгну Слово Еллинское |лаЛа єй (мала Эй) или Турское: Пек Эй. "Вельми дббрѣ". "Благоже!"⁷¹ Но Питлйвая Піявица разноббразно из Околйчносгей может видь помалу-малу насосать себѣ мнбгаго Добреца, но ужё сухая ваша, немазаная⁷², по Послбвицѣ, и нѣмая Благодарность, скажй, молю, кія вам принесёт Плодьі? Чинок ли? или Грунтик? или Имперіалик⁷³? Чтб ли? Скажй, умилосёрдись!

Е[родій]. Она нам не принбсит многих Плодбв, но Един великій.

Щишек]. В одном не мнбго видь Дббраго найдешь.

Е[РОДІЙ]. Отец наш славослбвит, что все Всяческое, всякая Всячина и всякая Сплётка, соплетающая Мнбжесгво, нѣсть Блажённая, тбкмо Блажённое есть едйно Тое, что Единое тбчію есгь. На сем Едином, сего же ради и Святом, Птйца обрі'.те себѣ Храмину, и Гбрлица Гнѣздб себѣ⁷⁴,

Еродіево же Жилйще предводйтелствует йми⁷⁵. Окаянен (рече) всяк Человѣк есть и всуе мятётся⁷⁶, не обрііппіїї Единое.

П[ишек]. Да подай же мнѣ в Руки оное твоє Единое!

Е[родій]. Премудрая и цѣломудрая Госпбже! Наше Добро во ОпгГ, не горйт, в Водѣ не тбнет⁷⁷, Тля не тлит, Тать не крадет⁷⁸. Как же вам показать? Я единосердёчен Отцу есмь и в Том, что Щасгія и Нещасгія нельзя вйдѣть. Обоє сіє Дух есть. Простеє сказать: Мысль. Мысли в Сёрдцѣ, а Сердце с нйми, будьто со свойми Крйлами. Но Сердце невйдное. Вёдро ли в нем и Весна, и Брак? или Война, Мблнія и Гром? не вйдно. Отсюду-то и Прелщёніе, когда Негцасных Щаслйвыми, вопрёки же блажённых творим бѣдными.

П[ишек]. Однак я ничему не вѣрю, поколь не ошупаю и не увйжу⁷⁹. Таковая у мене из младых Лѣт Мода.

Е[РОДІЙ]. Сія Мода есгь Слѣпёцкая. Он ничему не пііріп, поколь не ошупает Лбом Стѣны и не падёт в Ров.

П[ишек]. По крайней Мѣрѣ, назовй Именем Духбвное твоє оное Едино. Чтб ли оно?

Е[РОДІЙ]. Не хбчется говорйть. Пёвно, Оно вам постылою покажется Пустошью.

П[ишек]. Здѣлай Мйлосгь, Открбй! Не ѵіучп⁸⁰.

Е [РОДІЙ]. Оно Еллински именуется: Хара⁸¹, или ЕйфроспЗѵг]

(Эвфросйна)⁸².

П[ишек]. Но протолкуй же, Христа ради, Что значйт сія твоя Харя?

Е[РОДІЙ]. Будете видь смѣяться.

Щишек]. Что ж тебѣ Нужды? Смѣх сей есгь Пріятельскій.

Е [родій]. Оно есгь Веселїе и Рад ость⁸³.

Щишек]. Ха! ха! ха! ха!.. Христа ради, дай мнѣ отдохнуть... Умбришь Смѣхом... Здравсгвуй же и радуйся, Гол да Весібл⁸⁴! Ты мнѣ сим Смѣхом на три Дни Здравія призапасил.

Е[РОДІЙ]. Для мене видь лучше Весёліе без Богатства, нёжели Богатство без Весёлія.

П[ишек]. О Мати Божая! Помйлуй нас... Да откуду же тебѣ Радосгь сія и Весёліе? Оттуду, что ты Гол? Вот! в какую Пусгошь ваша вас привбдит Благодарносгь. Харашб веселйться тогда, когда есть Чем. Весёліе так, как Благовбнное Яблочко. Оно не бьіваєт без Яблони. Надёжда есгь сего Яблока Яблонь. Но не твёрда Радосгь, Вѣтренно Весёліе есть чтб ли? Пустая Мечта, Мечётна Пусгыня, Сбніе востаюгцаго⁸⁵.

Е[родіЙ]. Войстину тако есть⁸⁶. Всяк Тѣм веселйтся, Что обожает. Обожает же Тбе, на Что пад ііется. Павлйн⁸⁷ пад ііеі ся на Красоту, Сбкол на Бысгроту, Орёл на Велйчесгво, Ербдій же веселйтся Тѣм, что Гнѣздб его Твёрдо на Единъ. Порицаете во мнѣ Тое, что я Гол, да Весібл⁸⁸. Но Сіё же то Самое веселйт мене, что моя Надёжна Над ііжа не на богатсгвѣ. Надѣюгційся на Богатство в кипягцих Морскйх Волнах йгцет Гавани. Радуюся и веселюся, яко Гнѣздб наше не на Сахарном Ліодкѣ⁸⁹, не на золотом Пѣскѣ, не на

Буяном Возкѣ, но на Облачном Столпѣ⁹⁰ Возлюбленнаго Храма, красящаго всю КЙфу, КЙфу Адамантову, Святаго Петра КЙфу, Ёйже Врата Адова во Вѣк не одолѣют⁹¹. В протчем, в кую Суєту наша нас вовбдит Бл[а]годарносгь? Не клевегцйте Её! Она никогда не низвбдит во Врата Адова⁹². Она избавляет от Врат Смёртных. Благодарность вхбдит во Врата Господня⁹³, Неблагодарносгь во Адская, возлюбйв Суєту Мыра сего, паче Бысерей, йже суть Заповѣди Господни, и Путь Нечесгйвых⁹⁴, аки Свинія Блато, предизбравшая паче Путй, ймже хбдят Блажённы Непорбчныи⁹⁵. Что бо есгь бный Бог: "в нихже Бог Мыра сего ослѣпйл Разумы"⁹⁶? Бог сей есть Неблагодарносгь. Всѣ, Духом Ея водймыи, аки Стадо Гергесёнское, потопляются во Езерѣ Суёт и увязают во Блатѣ свойх Тл ііппостеїї, ядугце вся Дни Живота своего⁹⁷ и не насьіщаюгцеся⁹⁸, жаждугціи, ропотлйвы и День от Дня неблагодарны. Понёже бо не искусйша Божія Заповѣди имѣти в Разумѣ и презріілп вкусйти Ангелскаго сего Хлііба, услаждаюгцаго и насьігцаюгцаго Сёрдце, сего ради предадё их Вышній во Свинньш Мудрованія, искати Сытосги и Сладосги там, гдѣ Ея не бывало, и боятися Страха, пд ііже не бѣ Страх⁹⁹, дабы из едйныя Несьітосги 300 и из едйныя Неблагодарности 600 родйлося Дгцёрей во Истомлёніе и Мучёніе Сердцам и Тѣлесам их, и во Исполнёніе Исаиных Слов: "Сами себѣ ражжегбсте Огнь Вожделѣній ваших, ходйте убо во Пламенѣ Огня вашего и опаляйтеся"¹⁰⁰. Не Гордость ли низвёргнула Сатану в преиспбднюю Бездну? Она изгнала из Рая Адама. Что убо есгь Рай? Что ли есть Благовйдная Свѣтлосгь Высоты Небёсныя¹⁰¹, агце не Заповѣди Господни, просвѣщаюгція Очи? Что же паки есть Гордость, аще не Бѣсбвская Мудрость, предпочитающая Драгоцѣнныя Одёжды, сластныя Трапезы, свѣтлыя Чертоги, позлащённыя Колеснйцы, и аки бы Престол свой посгавляющая вышше Скйптра и Царсгвія Божія, вьішше Вбли и Заповѣдей Его? Не тблько же, но и всѣ Служёбныи Духи¹⁰² (Разумѣй, Науки Мырскія) вознбсятся и возсѣдают вышше Царйцы своея, вышше Божія Премудросги. Кто есть Мати сих Блядйвых и Презбрливых Бѣсиков? Гордость. Гбрдости же Кто Мати? Зависгь. Зависти же Кто? Пбхоть. Пбхоти же Кто? Неблагодарносгь. Неблагодарности же Кто? Никто! Тут Кбрень и Адское тут Дно. Сія адская Душка, жаждна Утроба, Алчная Бёздна, Рай Заповѣдей Господних презрѣвшая, никогдаже ничймже удовляется. Дбндеже живёт, Пламенем и Хврастіем Похотей опаляется. По Смёрти же Гбрѣе жжётся Угліем и Жупелем своих Вожделѣній. Что бо есть Сёрдце, аще не Пегць, горящая и дымящая вѣчно? Что же паки есгь Смерть, аще не от Снов Главный Сон? Беззаконную бо Душу, не спяшую видь во внутреннем Судилищі,, Зерцалом, тайнообразующим жйво Беззакбнія, тайно уязвляет свѣжая Память, во Снѣ же Гбрѣе ужасными Мёчтами, Страшными Привидѣній Театрами и Дикоббразными Страшйлищами смущает и мучит Таяжде В іічпостп Памятная Книга, грозящи Достойною Мёстю. Из Неблагодарнаго Сёрдца, аки и Горнйла Вавилбнскаго¹⁰³, Пбхотный Огнь Пламенными Крйлами развѣваяся, Насйліем Сёрдце восхищает, да, Яже ненавйдит, Таяжде и твбрит и Тѣмижде ѵіучшся. Ничтоже бо есгь

Вѣчная Мука, тбкмо от Самаго себе осуждатися, быти Досгбйным Мёсти. Грѣх же Достбинством, аки Жалом, уязвляет Душу, покрываюгцей Тмѣ и находяшу Страху¹⁰⁴. Надлѣтает же Страх оттуду, яко Пбмыслы, не обрѣтая Пбмогци, аки Гавани, и не вйдя ни малаго Свѣта Надежды, помышляя, ужасаются, Разсуждая, недоумѣвают, Како бы улучити Исход Злоключёнію?.. Отсюду раскаеваются без Пблзы, болят без Отрады, желают без Надеждьі. Вот сей есгь Исход Сёрдцу Неблагодарну!

Пишек. Уа! Как Балалайку, наладил тебе твой Отец. Бряцаешь не вбвся Глупо. Для мене мйло, что Сердце есгь то же, что Пегць.

Е[РОДІЙ]. Всякое Сердце есть Жёртвенник, Огнище или Каминбк...

Щишек]. Что ж тьі замблк?

Е[РОДІЙ]. Желаніе есгь то неугасаемый Огнь, День и Нощь горягцій. Дрова суть то Вся, желаемая нами. Сіє Горнйло и сія Бездна, Угліе Огненное¹⁰⁵, Курёніе Дыма восходящія до Небес и нисходящія до Бездн¹⁰⁶ Пламенныя Вблны вѣчно изблевает, сама сущи Морскйх Бездн и Шйрша Небёс всѣх¹⁰⁷. Тут-то слйчно подобает сказать Святаго Ісйдора¹⁰⁸ Слово:

"О Человѣче! Почтб дйвишься Высотам Звѣздным и Морскйм

Глубинам? Внійдй в Бездну Сердца твоего! Тут-то дивйся, аще ймаши Очи"¹⁰⁹.

О! глубокое Сердце Человѣку. И Кто познает Егб¹¹⁰? О! Сердце и Воля. Безпредѣльный и Безконёчный Аде!

П[ишек]. Видь же и твоє Сердце горйт, курйт и Дымйтся. Кипйт, клокбщет, іі ііпіі і ся. Так ли?

Е[РОДІЙ]. Сбдома видь горйт, курйт и протчая, сйрѣчь неблагодарное Сердце. О всих бо Неблагодарных пйшется: "Горе им! яко в Путь Каинов пойдбша..."¹¹¹ Но не всѣ же суть Сердца Каиновы. Суть и Авелевы Жёртвенники, Благовбнный, яко Кадйло Дым, возвѣвающіи во Обоняніе Господа Вседержйтеля¹¹². Не вѣсте ли, Госпбже моя, яко Пеларгіянскій Род есмьї, раждаемыи ко Благодарности? Сего ради и от Человѣк Благочестйвыи нашим Именем знаменаются "Ербдіос". "Божіе бо Бл[а]гоуханіе есмьї"¹¹³. "Не воздаєм Безумія Богу"¹¹⁴. "Тщаніем не Лѣнйвы. Духом горяще. Господёви раббтающе. Упованіем радующеся. Скбрби терпяще. В Молйтвах пребывающе"¹¹⁵. "О Всем благодаряще. Всегда радующеся"¹¹⁶.

Щишек]. Развѣ же у вас Бл[а]гочестіе и Благодарносгь есгь Тожде?

Е[родіЙ]. Развѣ же То не Тожде есгь: Благбе чёствовать и Благій Дар за Благо почитать? Благочёсгіе чёствует тогда, когда Благодарносгь почтёт за Благбе. Благочёстность есть Дщерь Благодарности. Благодарность есгь Дщерь Духа Вѣры. Тут ВЕРХ... Вот вам Араратска Гора!

Щишек]. Признаюся, Друже, что Сердце моє нудится дивйтися Сёрдцу, неопйсанной (по Глаголу твоєму) Бёзднѣ. Оно мнѣ Час от Часу удивйтелнѣе. Слово твоё дѣйствует во мнѣ, будьто Жало, впущённое в Сёрдце Пчелбю.

Е[родій]. Сего ради ублажаю вас.

П[ишек]. О чем?

Е[РОДІЙ]. О Том, что ваше Желаніе, или Аппетйт, начал острйтися ко едйной сладчайшей и Спасйтелнѣйшей со всѣх Пйщей П И111, [>. Как Деннйца Солнце, так сіє Знаменіє ведет за собою Здравіе. Недужной Утрббѣ мёрзка есть Ядь самая /Іучіпая, и Яд для нея. Здравое же и обновлённое, яко Орляя Юность¹¹⁷, Господем Сердце преображает и Яд в сладкополёзну Ядь. Кая Спасйтелнѣе Пйща, как Бесізда о Богѣ? и Всѣ гнушаются. Что гбресгнѣе есть, как Пароксйзмами¹¹⁸ Мырскйх Суёт волноватися? и Всѣ услаждаются. Откуду сія Превратносгь? Оттуду, яко Глава у них болйт. Ббльны, послѣды же мёртвы, и нѣсгь Елиссёя сих Умонедужных и Сердоббльных Отроков воскресйти¹¹⁹. Что бо есгь в Человѣкѣ Глава, аще не Сердце? Кбрень Дрёву, Солнце Мыру, Царь Народу, Сердце же Человѣку есть Кбрень, Солнце, Царь и Глава. Мати же Чтб ли есгь болящаго сего Отрока, аще не Перло-Матерь, Плоть Тііла нашего? соблюдающая во Утрббѣ своёй Бысер бный: "Сыне! Хранй Сердце твоє"¹²⁰. "Сыне! Дажд мнѣ Сердце твоє"¹²¹. "Сердце чйсго созйжди во мнѣ, Боже"¹²². О Блажен! сохранйвшій цііло Цііпу сего Маргарйта¹²³! О Благодарносге! Дщерь Господа Савабоа! Здравіе, Жизнь и Воскресеніе Сёрдцу.

П[ишек]. Пожалуй, еще Чтб-либо поговори о Сёрдцѣ. Вельми люблю.

Е[РОДІЙ]. О любезная Госпбже моя! Повѣрьте, что совершённо будете спокбйны тогда, когда и думать, и бесіздовать о Сёрдцѣ не будет вам ни Омерзѣнія, ни Сытосги. Сей есть самый Благорбдный Глум. Любйтели же его наречённы: "Царское Свящёніе"¹²⁴.

П[ишек]. Длячего?

Е[РОДІЙ]. Длятого, что вся прбтчая Дѣла суть Хвосг. Сіё же есть Глава и Царь.

Щишек]. Ба! А Что значйт Глум? Я вбвся не разумѣю. Мню, яко Иностранное Слово сіє.

Е[родіЙ]. Никако. Оно есгь Ветхославёнское. Значйт То же, что Забава¹²⁵. Еллински Д і ато і (:і і]¹²⁶ (Діатріба)¹²⁷. Сйрѣчь Провождёніе Врёмени. Сей Глум толйко велйк, яко нарочйто Бог возбуждает к нему: "Упразднйтеся и уразуѵгііпте"¹²⁴. Толйко же славен, яко Давйд им, якоже Царским, хвалится: "Поглумлюся в Заповѣдех твоих"¹²⁹. Дрёвле едйн тбчію Израиль сёю Забавою утѣшался и наречён Языком святым¹³⁰, Прбтчіи же Языцы, гонящіи и хранягціи Суєтная и Лбжная¹³¹, - Псами и Свиніями¹³². Сей Царскій Тёатр и дйвный Позор всегда был Прйсный и неразлучный всѣм Любомудрым, Благочесгйвым и Блаженным Людем. Всякое Позорище ведёт за собою Скуку и ОмеріІ)іііе, кромѣ сегб. Паче же сказать: чем бблѣе зрйтся, тѣм жппііе рвётся Рёвность и Желаніе. Елйко внутреннѣе отверзается, тблико множайшая и сладчайшая Чудеса открываются. Не сёй ли есгь сладчайшій и несытый Сот Въчности? Мыр не-сьітый есгь, яко не удовляет. Въчность несыта, яко не огорчает. Сего ради глаголет: "Сыне! хранй Сёрдце твоє"¹³³. Разжевав, скажйте так: "Сыне! Отвратй Очи твой от Суёт Мырскйх. Перестань примѣчать Враки Его. Обрати Сердёчное Око твоє во твоё же Сёрдце. Тут діілап Наблюдёнія. Тут стань на Стражѣ со Аввакумом¹³⁴. Тут тебѣ Обсерватбріум. Тут-то узриш, чего никогда не видал. Тут-то надйвишься, насладйшься и успокбишься".

П[ишек]. Но длячегб, скажй мнѣ, всѣ Сёрдце презирают?

Е[родіЙ]. Длятого, что Всѣ Егб Цвны не прозирают. Сёрдце подббно Царю, во Уббгой Хйжинкѣ и в Рйзѣ живугцему. Всяк Его презирает. А Кому явйлося Велйчествіе Его, Тот, пад ниц, раболѣпно Ему покланяется и Сколь мбжно, все презрѣв, наслаждается Его и Лица, и Бесізды. Слово de: "Сыне! хранй Сёрдце твоє"¹³⁵ - сей Толк и Сок утаевает. Сыне! Не взирай на То, что твоє Тѣлйшко есть Убогая Хйжинка и что Плоть твоя есгь Плётка и Тканка Простонародная, Пбртигце пбдлое, слабое и нечйстое. Не суди по Лицу Ничего, Никогб, ни Себе¹³⁶. В Хйжинкѣ той и под Убогою тою Одёждою найдешь там Царя твоего, Отца твоего, Дом твой, Ковчёг Его, Кйфу, Гавань, Пётру и Спасёніе твоє¹³⁷. Бысгро тблько Хранй, блюдй и примѣчай. А когда паки Давйд говорит: "Поглумлюся в Зап[овѣдех] твоих"¹³⁸, - не То же ли есгь, что сказать Так: "Наслаждуся твоего Лица, Словёс твоих, Совѣтов и Повелѣній". Самое видь Велйчесгвіе Егб неизречённо удивляет Прозорлйвца. Не пусгый видь Вопль сей: "Исповѣмся Тебѣ, яко страшно удивйл мя єси"¹³⁹. В Дрёвняя Лѣта между Любомудрыми востал Вопрбс сей: "Что ли есгь Найбольшее?.." О сем Всѣ размьшіляли чрез дблгое Врёмя, Лѣтом и Зимою, Нбгцію и Днем. Породйлися о Сем Кнйги. Отдавалося от Учёных Top, по всей Вселённѣй, мнбгое мнбгих Отвѣтов и разногласное Эхо. Тогда-то размѣсйшася и сліяшася Языцы. Восгал Язык на Язык, Голова на Голову, Разум на Разум, Сёрдце на Сёрдце... В сем Столпотворёніи обріітеся Муж піікі її, не Учёный, но Себё Прозрѣвшій. Сей, паче Надёжды, Обезглавил Голіаѳа. Смутйлася и воскипѣла вся Мусикія, поюгцая Піісіїп бездушному И стукану, тлѣнному сему Мыру, со Златбю его Главою, Солнцем¹⁴⁰. Злоба Правдѣ приразйлась, но о Кйфу вся разбйлась¹⁴¹. Восгали борюгція Вблны, но Побѣду достала славна сія Слава:

"Посред іі (речё) вас живёт То, что Превышше Всего Есть"¹⁴².

О Боже! Коль не слйчна Мусикія без Святаго Духа твоего!

И Коль смѣхотвбрна есть Премудрость, не познавшая себё!

Сего ради молю вас, Любёзная Госпбже моя, не см ііпіеся и не хулйте Отца моего за то, что Ничего нас не научйл, кром іі Благодарносги. Я стану плакать, утеку и полечу от вас.

Щишек]. Посгбй! Постбй! Любёзный мой Ербдій! Нынѣ не тблько не хулю Отца твоего, но и благословлю и хвалю Его. Нынѣ начало мнѣ, аки Утро зарѣть, тако открыватися, коль велйкое Діло есть Благодарность! Сотворй Мйлосгь, егцё хотя мало побесіздуй.

Е[родіЙ]. О Добродійко моя! Пора мнѣ за моим Діілоѵі лѣтЁть.

П[ишек]. Друже мой Сердёчный! я знаю, что Отёц твой есть милосёрдая и благочесгйвая Душа. Не разгнѣвается за сіё.

Е[РОДІЙ]. Чего ж вы желаете?

П[ишек]. Егцё о сём же хоть мало побесїдуем.

Е[РОДІЙ]. Станем же и мы ловйть Птйцу Тысячу Лѣт.

Щишек]. Что се ты сказал?

Е[родіЙ]. Вот Что! Ні',кіп Монах 1000 лѣт ловйл прекратѣйшую из всѣх Птиц Птйцу¹⁴³.

П[ишек]. Знал ли он, что улбвит?

Е[родіЙ]. Он знал, что Её во В іікіі не улбвит.

П[ишек]. Длячего ж себе пусто трудйл?

Е[родіЙ]. Как пусто, когда забавлялся? Люде Забаву купуют. Забава есть Врачевствб и Оживотворёніе Сёрдцу.

П[ишек]. Вот развѣ чудный твой Глум и Дйвная Діатриба¹⁴⁴!

Е[родіЙ]. Войстину чудна, дйвна и Прекраспііїїіпа Птйца есгь Въчность.

П[ишек]. О! когда Вѣчность ловйл, тогда не всуе трудйлся. В іірую, что она слаже Мёда. Посему велйкое Дііло есть Сердце, яко оно есгь Вѣчность.

Ер[одіЙ]. О любёзная Мати! Истину Рекла есй. Сего толйкаго Дара и Едйнаго Блага слѣпая Неблагодарносгь не чувсгвуя, за 1000 Бездѣлиц всякій День рбпгцет на Прбмысл Въчнаго и сим опаляется. Обратйся, окаянное Сердце, и взглянь на Себе самое, и вдруг оживотворйшься. Почто ты забыло себе? Кто отвёрзет Око твоє? Кто воскресйт Память твою? Блаженная Бездно! како Воля твоя низвёргнула тебе во Мрачную сію Бездну? преобразйв Свѣт твой во Тму. Любёзная Мати! разу ѵі ііете ли, Откуду рбдится Радуга?

П[ишек]. А скажи, пожалуй: Откуду? я не знаю.

Ер[одіЙ]. Когда смбтрит на себе в Зерцалѣ пречйсгых Облачных Вод Солнце, тогда егб Лице, являемое во Облаках, есгь Радуга. Сердце Человѣческое, взирая на свою самую Ипбсгась, войстину раждает Предііл Обуреваній, йже есть Радосгная бная Дуга Нбева:

Пройшлй Облака. Радосгна Дуга сіяет.

Пройшла вся Тоска. Свѣт наш блисгает.

Весёліе сердёчное есгь чйсгый Свѣт Вёдра,

Когда миновал Мрак и Шум мырскаго Вѣтра¹⁴⁵.

Дуга! Прекрасна Сіяніем свойм, Како ты нынѣ отемнѣла? Деннйце Пресвѣтлая? Како нынѣ с Небесе спала еси?

Ау! Низвёргла Тебе Гбрдосгь, Дщерь безчувственныя Неблагодарносги, предпочётшая Хобот паче Главьї, Сѣнь преходящу паче Мамврійскаго Дуба¹⁴⁶. Еже бо Кто Обожает, в То себе преображает. Удивйтельно! Како Сердце из Віічпаго и Свѣтлаго преображается в тёмное и сокрушённое? утвердйвшися на Сокрушёніи Плоти Тііла своего. Такбв, аще себѣ Зол, Кому добр будет¹⁴⁷? "Разумйвый же Праведник себѣ Друг будет"¹⁴⁸ и "Стёзи своя посредѣ себе упокбит"¹⁴⁹. Сіє есгь Исгинное, блажённое Самолюбіе: имѣть Дома, внутрь себе, все своє некрадбмое Добро, не падіія іъся же на Пустыя Руги и на наружныя Окблицы Плоти своея, от самаго Сердца, аки Тѣнь от своего Дуба, и аки Вѣтвы от Корене, и аки Одёжда от носящаго её, завйсясягція. Вот тогда-то уже раждаетея нам из Благодарности Матерь подббная Дщерь, Еллински именуемая Аитаркєіа¹⁵⁰ (Автаркѣя), сйрѣчь

Самодовбльносгь, быть самым собою и в собі; довбльным, похваляемая и превозносймая, яко Сладчайшій истиннаго Блаженства Плод, в пёрвом Павловом Письмѣ к Тимоѳёю, в Сшх ІІ 6-м так:

"Есгь Снисканіе вёліе, Благочёстіе с Довблством"¹⁵¹.

Вот вам Два Голубйная Крила! вот вам Двѣ Деннйцы! Двѣ Дщёри

Благодарности! Благочестность и Самодоволность.

. .И ПОЛЕЩУ И ПОЧІЮ"¹⁵².

Да запечатлѣется же сія Бесізда Славою Отца моего Сёю:

"Главизна Воспитанія есть:

1. Благо родить.

2. Сохранйть Птёнцеви младбе Здравіе.

3. Научить Благодарности.

Щишек]. Ба! На что ж ты поднял Крйла?

Е[родіЙ]. Прощайте, Мати. Полечу от вас. Сёрдце моє мнѣ зазирает, что не лечу за Дѣлом.

П[ишек]. По крайней Mf.pl,, привитайся з Дбчерьми мойми.

Е[РОДІЙ]. ЗдІІ/іапіе Мйлосгь! избавте мене от вашего Типика¹⁵³.

Щишек]. Мартушка моя поиграет тебѣ на Лютнѣ. Вертушка запоёт или потанчит. Онй чрез Верх благородно воспйтанны и в Мбдѣ у Господ. А Кузя и Кузурка любймы за Красоту. Знаешь ли, что Они Пѣсеньки слагают? И вѣришь ли, что они в Мбдѣ при Дворі; у Марбкскаго Владѣлца? Там Сынбк мой Пажем. Недавно к своёй Роднѣ прилетЁл оттуда здёшній Попугай и сказал, что Государь жаловал Золотую Табакйрку...

Е[РОДІЙ]. На что ему Табакйрка?

Щишек]. Ха! ха! ха! На что? Наша видь Честь завйсит, что Никто удачнѣе не сообразуется Людям, как наш Род. Носй и ііѵі ііп, хоть не нюхай. Знаешь ли, как ему Имя?

Е[родіЙ]. Не знаю.

Щишек]. Имя ему П іііпок. Весьма любёзное Чадо.

Е[родіЙ]. Бога ради! Отпущайте мене!

П[ишек]. Куда забавен Скакун! Как живбе Сребрб¹⁵⁴, всѣмй Составами маєт. Принц любит его. Цѣлые Часьї провбдит с ним забавляйсь.

Е[РОДІЙ]. О сем его ни ублажаю, ни завйжу. Прощайте!

Щишек]. Постбй, Друг мой, посгбй! А о благом Рождёніи не сказал ты мнѣ ни Слова? Так ли? О! о! ііолєіііл! Слушай, Вертушка! Что-то он, поднимаясь, кажется, сказал...

Вертушка. Он сказал, Матушка Сударыня, вот Что! О благом Рождёніи принесу вам Карту.

Щишек]. А когда же то будет?..

Ербдіи не лгут. Он в слѣдующем Мѣсяцѣ Маѣ паки посѣтйл сію Госпожу. Принёс о благом Рождёніи Свйток. Но не мог ничём Её утЁшить, толь лютая терзала Её Печаль. Никогда жесточае не свирѣпѣет Печаль, как в то Врёмя, когда Сёрдце наше, основав Над ііжу свою на лжйвом Мбрѣ Мыра сего и на Лжекамнях Егб, узрит наконёц опровержённое Гнѣздб своё и разоряюгційся Град лбжнаго Блаженства. Господйн П іішок, прескакивая из Окна на Окнб, упал на Двор из Гбрних Чертбгов, сокрушйл Ноги и отсгавлен от Двора. Сверх того, старшія Дгцёри начали безчйнсгвовать и Хамским Досаждёніем досаждать Матерѣ. Вскбрѣ она умре. Дом же стал пуст. Тогда, аки Жел іізо на Воді;, восплыла на Верх Правда¹⁵⁵, яко сіілпііе Всего есгь Страх Божій¹⁵⁶ и яко Благочесгйвая и Самодовбльная Благодарность превосхбдит Небо и Землю.

Еродій, отлѣтая, повѣсил на Цвѣтугцем Фйникѣ Лист сей:

СВИТОК, о благом Рождёніи Чад,

Ради благочесгйвых, сострастных и Здравых Родйтелей.

Сѣй в пёрву и втору Луну, сйрѣчь в Квадру.

Сѣй, изшёд из Пйров и Бесізд свягцённых.

Зрѣв Мертвеца или страшен Позор, не сѣй.

Зачёншей сверх не сѣй. Не в Мі;ру пян не сѣй.

Зачёнша да нбсит в Мыслях и в Позбрах святых,

И в Бесіздах святых, чужда Страсгных Бурей,

В тйхом Безстрастіи, во Зрііпіп Святьіх.

Тогда собудется:

"И пройде Дух Хлада тонка, и тамо Бог". Кнйга Царств¹⁵⁷.

Посём Г ай стер вознёсся выспрь, воспѣвал Малороссійску Пѣсеньку сію:

Соловёечку, Сватку, Сватку! Че бывал же ты в Садку, в Садку?

Че видал же ты, как сізют Мак?

Вот так, так! сїют Мак. А ты, Шпачку, Дурак...¹⁵⁸

Сію Пѣсеньку Мальчики, составив Лик, сйрѣчь Хор, или Коровбд, Домашній Его Пѣвчіи, во Увеселёніе спѣвали святому Блаженному Епископу, Іоасафу Гбрленку¹⁵⁹.

Амйнь!

Цей твір Сковорода написав десь улітку або на початку осені 1787 р. На ту пору філософ мешкав у Гусинці. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 7, арк. 1/57-16/72). Притча була вперше надрукована в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

¹ Семен Никифорович Дятлов - приятель Сковороди. Зберігав і переписував твори філософа. Принаймні один зі списків діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Бук-варь мира» зроблений саме його рукою.

(Ч Сковорода подає тут свою власну етимологію імені Ворсова. Тим часом узвичаєне тлумачення цього слова в Україні було інакшим. Наприклад, у словнику Памви Беринди його подано як "сын обращенія" [див.: БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 373]. Так само тлумачив це слово й Дмитро Туптало: "Варсава же толкуєтся 'сын обращенія', и аки бы того ради наречеся Іуда святый Варсавою [ідеться про того Юду, що був супутником Павла й Варнави в їхній мандрівці до Антіохії: 'Тоді постановили апостоли й старші з цілою Церквою вибрати мужів із них, і послали до Антіохії з Павлом та Варнавою Юду, що зветься Варсавва...' - Дії 15: 22], сієсть сыном обращенія, яко по преждних своих к Христу согрѣшеніях обратися к нему покаянієм с вѣрою и любовію" [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1705. - Арк. 180 (зв.)].

⁽²⁾ Таке саме пояснення імені Вар-Іона подає й Памва Беринда у своєму словнику [див.: БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 373].

² Тут це слово означає "правило".

³ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 14: 21-22. Пор.: Е/ілженъ /иХжъ, Йже ВО Пре/ИХдрОСТИ О^/Иретъ Й Йже ВЪ р^Х/иѢ СВОб/ИЪ ПоХчЛЄТСА ствши: р^/ИВІІШААЙ пХтЙ ЄА ВЪ сердцві СВОб/ИЪ, й въ сокровеннві^ъ ЄА Оур^Х/ИЙтСА.

⁴ Книга Псалмів 123 (124): 7. Зазвичай цей вірш цитували в повнішій версії. Пор.: "...душа наша, яко птица, избавися от сѣти ловящих" [Суразький В. О єдиной, истинной, право-славной вѣрѣ. - Остріг, 1588. - Арк. 1 (зв.) (передмова, б. п.)].

⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 103 (104): 15. Пор.: ^/Т^въ сердце чє/іов^кл оукрѣпйтъ.

⁶ Парафраза Євангелії від св. Луки 12: 36. Пор.: й вві подбвни че/іов^кш/иъ ч3гсцш/иъ господа своегш.

⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 114 (115): 6. Пор.: ШврлтйсА, дХше /иоа, въ покбй твой.

⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 58: 12. Пор.: й стє^й твоа посредѣ оупокбиши.

⁹ ’EqwSio<; (гр.).

¹⁰ ПєЛарубі; (гр.).

¹¹ ’Ершуад (гр.).

¹² Ciconia (лат.).

¹³ Восіап (пол.).

¹⁴ На Україні цей птах має понад півсотні імен. Приміром, Василь Голобородько у своїй поезійній книзі «Українські птахи в українському краєвиді» подає такі: астер, бацан, боцан, боцок, боцюн, боцюра, боцян, боцьок, бочан, бузок, бузян, бузько, бузьок, бусань, бусев, бусел, бусель, бусень, бусик, бусил, бусиль, бусіль, бусля, бусок, бусол, буська, бусько, бусьок, бусьол, буцел, буциль, буцоль, бучак, бушель, бушла, бушля, веселик, гастір, гарист, гайстер, гагув, гагів, Глекотень, Гова, Гованя, Говля, Говня, Говря, Гов'я, Гоя, жабоїд, клекотень, кліконь, лелека, неклійка, чорногуз [див.: Голобородько В. Українські птахи в українському краєвиді. - Харків, 2002. - С. 99-166]. Зазначмо, що Сковорода обирає саме те ім'я птаха, яке поширене на його рідній Полтавщині.

¹⁵ Лелека був символом вдячності з давніх часів. Наприклад, про вдячність лелеки говорив Клавдій Еліан («Про природу тварин», VIII, 22) [див.: Дамоклів меч. Антична новела. -Київ, 1984. - С. 121-122], а серед письменників старої України - Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 184].

¹⁶ Сковорода має на думці слова: таліш птйцві вогн^датса, єрчидїево жнлнщ предводйте/іствХетъ й/ии (Книга Псалмів 103 (104): 17).

¹⁷ Сковорода має на думці слова: Єршди нл невесй по^нЗ врє/ИА своє (Книга пророка Єремії 8: 7).

¹⁸ Див., наприклад, емблематичний малюнок «Аист, или Бусел-птица, на себѣ носягцая другую» (підпис: "Совершенное благочестіе помогает свойм родителям в их нуждв. Pietas augusta") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 26-27].

¹⁹ Гр. ovfifioAcrv.

²⁰ Книга Псалмів 17 (18): 3. Пор. емблематичний малюнок «Аиста, или буселя, гнѣздо на церквѣ» (підпис: "Здв безопаснВе. Ніс augusta") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 32-33].

²¹ Можливо, це парафраза Книги Премудрості Соломонової 10: 12. Пор.: всё^ъ сильнеє Єсть Б/ігочестїє. Сковорода вслід за емблематичними книжками трактував єродія також як символ набожності, віри в Христа [див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 48].

²² Неточна цитата з Другої книги царств 22: 38. Пор.: не возврлфХсА дбндеже скончЗгс и^ъ. Пор. 283-ій малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Аист, или бусел, попирающая змію» (підпис: "Желал бы я всВх их перегубить. Consicere est animus") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 72-73].

²³ Тобто 8 вересня 1787 р. [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. -С. 243].

²⁴ Книга Псалмів 103 (104): 17.

²⁵ Неточна цитата з Книги пророка Єремії 8: 7. Пор.: Єршди нл невесй по^нЗ врє/ИА своє.

²⁶ Книга Псалмів 33 (34): 12.

²⁷ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 3: 21. Пор.: ащ сердце нЗшє не і,аі,ритъ н3/иъ, дер^новенїе Йліаліы.

²⁸ Очевидно, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 24. Пор.: Лкбн дХшХ твого й оут^ішй сердце твоє.

²⁹ Книга Притч Соломонових 12: 26.

³⁰ Книга Псалмів 48 (49): 13, 21.

³¹ Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 3.

³² Книга пророка Єремії 8: 7.

³³ Книга пророка Ісаї 1: 3.

³⁴ Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 16: 29. Початок вірша звучить так: НеВ/ііІГОдЗрНіІГШ ВО О^ПОвЗнїЄ Йкш ЗЙ/ИНЬІЙ йнєй...

³⁵ Очевидно, це ім'я утворене від слова "піѳік", тобто мавпа.

³⁶ Мавпа, яка стискає в обіймах свою дитину, - емблематичний образ поганого виховання. Див., наприклад, 557-ий малюнок із книги «Symbola et emblemata», що має назву «Старая обѣзьяна обниманіем задушивающая свою маленькую мартышку» (підпис: "Слѣпая любовь к дВтям. Caecus amor sobolis") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петер-бург, 1788. - С. 140-141].

³⁷ Парафраза Дій св. апостолів 2: 4. Пор.: начаша глаголати йны/ии а^ыки.

⁽³⁾ Як запримітив свого часу Андрій Ковалівський, вимова "калі імера" вказує на те, що Сковорода мав на думці новогрецьку мову [див.: Ковалівський А. П. Григорій Сковорода: дослідження і переклади. - Харків, 2007. - С. 201].

³⁸ Див. прим. (17) до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

³⁹ Прикметник преестественный є відповідником лат. supernaturaliter - 'надприродний' -терміна, що вживався, зокрема, у ділянці схоластичної філософії та богослів'я. Наприклад, Іоаникій Галятовський писав: "...в сакраментѣ євхаристіи неподобная єст реч, жебы натуралгьтер, способом прирожоным, силою человѣчою, тѣло Христа, Месій нашего, могло з хлѣба статися, и жебы кровь Христова могла з вина статися, єднак супер-натуралгьтер, способом надприрожоным, през вшехмоцность Бозскую, маєт ся тоє стати..." [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 225 (зв.)-226].

⁴⁰ Пор. народне прислів'я: "Не та мама, що вродит, а та, що виховає" [Франко, № 17086]; "Не та мати, що родила, а та, що вигодувала!" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. -С. 609].

⁴¹ Очевидно, це алюзія на латинські приказки: "Saepe est etiam sub palliolo sordido sapientia"; "E tenui casa saepe vir magnus exit"; "Saepe sub paupere tecto ingenium habitat"; "Sub vili verte quandoque latent manus artae" ("Часто під убогим плащем приховується мудрість"; "З бідної хати часто виходить велика людина"; "Часто в бідній хаті живе талант"; "Під убогим одягом іноді приховуються здібні руки") [Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 300-301]. Згадаймо хоч би «Моральні листи до Луцілія» Сенеки (LXVI, 3): "З-під убогої крівлі може вийти велика людина" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 213].

⁴² Можливо, Сковорода має на думці слова: Око рХгЗкіфеесА отцХ й доыждЗкіфее старости /штерни, да йстбргнХтъ є врЗнове (Книга Притч Соломонових ЗО: 17).

⁴³ Пор.: "В чужий манастир з своїм уставом не ходи" [Номис, № 9605]; "В чужой мо-настырь со своим уставом не ходи!"; "В чужой монастырь со своим уставом не ходят" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 629, 681].

⁴⁴ Пор.: "З своїм уставом у чужу церкву не ходи" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 292].

⁴⁵ Очевидно, Сковорода переказує тут міркування про музику Арістотеля (Політика, VIII, 5): "Чи повинна музика становити предмет навчання і якій із трьох можливих цілей вона може служити: вихованню, розвазі чи благородному дозвіллю? Є підстави гадати, що музичне мистецтво має зв'язок з усіма трьома. Розвага служить відпочинкові, а відпочинок, звичайно, приємний, бо він є, так би мовити, лікарем від журби, якої завдає тяжка праця. Благородне дозвілля має бути пов'язане, як загально визнають, не тільки з прекрасним, а й з насолодою, бо відчуття щастя складається з цих двох чинників. А всі ми згодні, що музика належить до найприємніших речей, як чисто інструментальна, так і в поєднанні із співом" [Віхи в історії античної естетики: Збірник. - Київ, 1988. - С. 22]. Схожі судження можна знайти й у творах старих українських авторів, наприклад, в «Євхаристеріоні» Софронія Почаського: "Музыка цвѣт веселя, корень пѣсній значных, / Музыка сад утѣхи жродло мыслій вдячных" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне преве-лебнвйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 296]. Те саме й у Миколи Дилецького: "Что єсть музыка? Музыка то єсть, которая спВванієм албо ли играннєм своим сердца людскіє албо до веселости, албо до смутку и жалю побуждаєт" [Дилецький М. Граматика музикальна. -Київ, 1970. - С. III].

<⁴> Памва Беринда тлумачив іменник блуд так: "noQvia, порубство, вшетеченство..., албо аосотіа, марнотратство, збыток" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 12].

⁴⁶ Пор. з народною приказкою: "Не вчи орла літати, а рибу плавати" [Номис, № 5357].

⁴⁷ Пор. із приказкою: "З гори не треба пхати, само піде" [Франко, № 6665].

⁴⁸ Фраза кЗ/иень претвіклнЇА зринає в Книзі пророка Ісаї 8: 14, у Першому соборному посланні св. ап. Петра 2: 7 та в Посланні св. ап. Павла до римлян 9: 32-33.

⁴⁹ Пор. латинську приказку: "Medicus curat, natura sanat" ("Лікар лікує, природа зцілює") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 210].

⁵⁰ Парафраза Євангелії від св. Матвія 19: 26 та Євангелії від св. Марка 10: 27. Пор.: оу

Чб/ЮвѢкЪ сїе НСВО^/ИОЖНО ЄСТЬ, оу вга же ВСА ВО^/ИШЖНіі.

⁵¹ Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 724. Пор.: "Вовка в

плуг, а он глядыт у луг" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. -С. 217]; "Вовка в плуг, а він к чорту в луг" [Номис, № 2645; Франко, № 3491]; "Вовка запряжи в плуг, а він дивиться в луг" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 146]. Варіації на цю тему є й у старих українських письменників, наприклад, у Данила Братковського: "A wilka ciqgnie natura do lasu" [Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий: Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. - Луцьк, 2004. - С. 206].

⁽⁵⁾ Книга Притч Соломонових 11: 22. Пор.: Икоже оусерА^в улатый въ нбадре^ъ свинїй. Цим яскравим Соломоновим образом українські письменники послуговувались і до Сковороди. Його знаходимо, наприклад, у «Ексетезисі» Мелетія Смотрицького [див.: Smotryc'kyj М. Exethesis, abo Expostulatia. - Lwow, 1629. - K. 1].

<⁶> Парафраза Першого соборного послання св. ап. Івана 5: 19. Пор.: /жръ весв во В/гЬ /іежйтъ.

⁽⁷⁾ Євангелія від св. Матвія 23: 26. Пор.: флрїсее С/гЬпвш, шчйсти прежде внХтреннее

СТК/1АНИЦВІ.

⁵² Фразу пред вго/иъ й че/іовѣки взято з Книги Ісуса, сина Сирахового 10: 7.

⁵³ Пор.: "Коли б свині роги, то б всіх поколола" [Франко, № 22874]; "Дай свині роги -людей поколе"; "Коли б свині крила, вона б і небо зрила"; "Подобає, як свині роги" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 344, 352, 576]; "Кабы свинье рога - всех бы со свету сжила" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 130].

⁵⁴ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 3. Пор.: й ве^ негш ничтоже ввктв, єже ввіств.

⁵⁵ їжак - емблематичний образ. Наприклад, у збірці «Symbola et emblemata» є малюнок «Еж» (№ 399) із підписом: "Украшеніє и загцита в моем оружіи. Прилично єму жить под ружьем. Decus est tutamen in armis" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 100-101]. їжак зображений також на емблемах № 403, 404,457.

⁵⁶ Червінець - монета вартістю 2-3 карбованці сріблом, карбована із золота високої проби ("червоного"). Пор. народні приказки: "Червінець хоць маленький, але важненький" [Номис, № 1386]; "Червонець маленький, але важкенький" [Франко, № 27370].

⁵⁷ Гривня - мідна монета вартістю три або дві з половиною копійки.

⁽⁸⁾ Очевидно, Сковорода взяв це прислів'я з «Адагій» Еразма Роттердамського (І. 5. 18). Пор.: "Multa novit vulpes, verun echinus unum magnum". Як джерело, Еразм указував олександрійського поета й філолога Зенодота (бл. 325 - бл. 260 pp. до н. е.).

⁵⁸ Фраза тернїе й во/ічецъ зринає в Книзі пророка Осїї 10: 8.

⁵⁹ Образ "неситої піявиці" має за джерело слова: Пїавицл имі трй Дфєри, /ігсвбвїкі во^/імв/ієнві, й трй сїа не нлсвЇтиішса єа (Книга Притч Соломонових ЗО: 15).

⁶⁰ Гр. єіїхарют'іа - 'подяка, вдячність'.

⁶¹ Див. прим. 5 до віршованого діалогу «Разговор о премудрости».

⁶² Можливо, Сковорода мав на думці ту обставину, що Пекін був найсхідніше розташованою столицею на Євразійському континенті, а Лісабон - найзахіднішою. У всякому разі, Китай та Португалія зринали одне побіч одного не лише в Сковороди. Наприклад, у «Духовному регламенті» (1721 р.) Феофана Прокоповича (цей твір Сковорода, поза всяким сумнівом, знав) зазначено, що студенти повинні вміти показати на географічній мапі, "гдв Хина, гдв Португалія" [Акты и документа, относящиеся к истории Киевской Академии. Отделение II / Со введением и примечаниями Н. И. Петрова. - Киев, 1904. -Т. 1.-Ч. 1.-С. 7].

⁶³ Пор.: "Людей ся раль, а свій розум май" [Франко, № 16898].

⁶⁴ Пор.: "Послухавши жука, всігди в гною будеш" [Номис, № 5984]; "Послухаєш жука - в гною будеш" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 705]; "Подле пчелки - в медок, а подле жука - в навоз" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -

С. 524, 724].

⁶⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: дбндеже й^не/ибгХтъ (Книга Псалмів 57 (58): ⁸⁾-

⁶⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 15: 14. Пор.: С/гЬпецъ же С/гЬпцЗ ащ вбдитъ, об а въ й/иХ вплдєтлса.

⁶⁷ Парафраза Книги Псалмів 1: 1. Пор.: Е/іженъ /иХжъ, йже не йде нл сов^тъ нечестйвы^ъ, Й Hd пХтй гр^шны^ъ не стк

⁶⁸ Напевно, Сковорода має на думці сюжет казки про вовка й козенят [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. - С. 73 (123)].

⁶⁹ Пор.: "Кто малым доволен, тот у Бога не забыт" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 679].

⁷⁰ Мабуть, це парафраза Книги Притч Соломонових ЗО: 15. Пор.: Пїавицл имі трй

Дфєри, /ІГСБОВЇКІ ВО^/ІМБ/ІЄНЬІ, Й ТрЙ СЇА НЄ НЛСЫТИІШСА gA, Й ЧЄТВЄрТЛА не О^ДОВ/іЙсА

рєфй: довб/іно (/ий єсть).

⁷¹ Виїук В/і а гоже трапляється в Біблії досить часто, уперше - у Книзі Йова 31: 29.

⁷² Пор.: "Кто это такой - немазаный, сухой?" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 308]. Можливо, тут є також натяк на приказки: "Немащене колесо скрипит"; "Не мастивши, не поїдеш"; "Не помажеш - не поїдеш" [Франко, № 15220, 17189, 20894]; "Де не мажуть, там дуже рипить"; "Хто маже, той і їде"; "Суха ложка рот дере"; "Як у кармані сухо, то й на суді глухо"; "Немазаний віз скрипить, а мазаний сам біжить" тощо [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 136-137, 264].

⁷³ Див. прим. 153 до діалогу «БесВда, нареченная двое».

⁷⁴ Книга Псалмів 83 (84): 4.

⁷⁵ Книга Псалмів 103 (104): 17.

⁷⁶ Фразу всХе /Иатєтса взято з Книги Псалмів 38 (39): 7.

⁷⁷ Пор.: "Він і в воді не тоне, і в огні не горйт"; "Він ані в воді не втоне, ані в огні не згорит" [Франко, № 3643, 4461]; "Правда і в огні не горить, і в воді не тоне" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 164]; "Что в воде не тонет, на огне не горйт?" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 318].

⁷⁸ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 20. Пор.: ни Т/іа т/ійтъ, й йд^жє тЗтїє не подкбпывлгстъ, ни крЗдХтъ.

⁷⁹ Див. прим. 135 до діалогу «Наркісс».

⁸⁰ Фраза не /иХчи /иенє зринає в Євангелії від св. Марка 5: 7; 8: 28.

⁸¹ 'Радість' (гр.).

⁸² 'Радість, веселість, задоволення' (гр.).

⁸³ Фраза весе/іїе й рЗдость зринає в Книзі Йова 3: 7, у Книзі Премудрості Соломонової 8: 16, у Книзі Ісуса, сина Сирахового 1: 12 та в Книзі пророка Іоїля 1: 5,16.

⁸⁴ Пор.: "Хоч голо, аби весело" [Номис, № 1471; Франко, № 6081].

⁸⁵ Фразу сбнїе востлгсцмгш взято з Книги Псалмів 72 (73): 20.

⁸⁶ Парафраза Книги Йова 9: 2. Пор.: войстиннХ ві/иъ, йкш тЗкш єсть.

⁸⁷ Павич - популярний емблематичний образ. Павич зображений, наприклад, на 158-му малюнку зі збірки «Symbola et emblemata», який має назву «Павлин с распростертым хвостом пред своими птенцами» й підпис: "Сколько добросерд, столько и горд. Non minus caritativus, quam superbus" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 40-41]. Старі українські письменники досить часто зверталися до цього образу. Так, Іван Максимович писав: "...смиренно о себв возмудрствуєши, развѣ яко прегордій павлин, распростренны имѣюгци крилѣ зѣло гордится, обративши же оцѣ на мерзостные нозѣ, вскорѣ совокупляєт красны перія и смугцаєтся..." [Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 282]. Але найчастіше павич символізував тут зрадливість світу. "Хотячи старожитность чрез подобенство здраду и ошуканство сего свѣта выразити, - писав, наприклад, Антоній Радивиловський, - малювала єго в кшталтѣ пава, лице пієнкноє и крила, а ноги гольїє шпетньїє маючого. През что виражала тоє, же свѣт сей облудный на початку человѣка оздобляєт, пієнкньїм єго показуєт, то честми, то славою, то богатством, и во всѣм фортуною, але на концу з всего того обнажаєт єго" [Радивиловський А. Вѣнец Христов. -Київ, 1688. - Арк. 66 (зв.)-67].

⁸⁸ Пор.: "Хоч голо, аби весело" [Номис, № 1471; Франко, № 6081].

⁸⁹ Пор.: "На льоду дурний хату ставить" [Номис, № 6671]; "Будує замки на леді" [Франко, № 12722].

⁹⁰ Фраза въ сто/іпі ов/ілчні досить часто зринає в Біблії; перший раз - у Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 19: 9.

⁹¹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 16: 18. Пор.: йкш тьі єси петръ, й нл се/иъ кЗ/иени со^йждХ црковь /його, й врлтЗ Здшвл не шдо/ііютъ єй-

⁹² Фразу во врлтЗ Здшвл взято з Книги пророка Ісаї 38: 10.

⁹³ Фразу врлтл гдна взято з Книги Псалмів 117 (118): 20.

⁹⁴ Фраза пХть нечестйвы^ъ уперше зринає в Книзі Псалмів 1: 6.

⁹⁵ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 1. Пор.: ЕЗжени непорочній въ пХть, ^одацли въ Законі гдни.

⁹⁶ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 4. Пор.: въ нй^же вбгъ вікл ССГШ ШС/гЬпЙ рЗ^Х/ИЫ невірны^ъ.

⁹⁷ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: й зе/шю сніси вса дни животЗ твоегш.

⁹⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: И вХдХтъ йсти й не нлсытатса (Книга пророка Осії 4: 10).

⁹⁹ Парафраза Книги Псалмів 13 (14): 5. Пор.: Т^З/ИШ о^боаішса стрЗ^л, йдіже не ві стрЗ^ъ.

¹⁰⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 50: 11. Пор.: Се, вси вьі огнь р^жди^Зете й оукріп/іАете П/іЗ/иень: родите світо/иъ огна вЗшегш й п/і3/иене/иъ, єгбже р^жегбсте.

¹⁰¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: И С/Ивк/ІАЦЛИ просв^тАТСА Зки св^т/юств тверди (Книга пророка Даниїла 12: 3).

¹⁰² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Не всй лн сХтв С/іХжевнїи дХси, въ С/іХженїе посвмЗе/ИИ і,а ^отАфи^ъ нлс/Г^довлти спнїе; (Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 14).

¹⁰³ Див.: Книга пророка Даниїла 3: 19-28.

¹⁰⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова: И не оувойшисА стрЗ^л нлшедішгш, ниже оустре/шенЇА нечестйвві^ъ нл^одацмгш (Книга Притч Соломонових 3: 25).

¹⁰⁵ Фраза оут/іїе огненное кілька разів зустрічається в Біблії, уперше - у Книзі Псалмів 17

(18): 13.

¹⁰⁶ Парафраза Книги Псалмів 106 (107): 26. Пор.: вос^одатъ до невесъ й ни^одатъ до ве^днъ.

¹⁰⁷ Ця фраза нагадує початок 2-ої строфи 11-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁰⁸ Ісидор Пелусіот (пом. бл. 436 р.) - учень Івана Златоуста, знаний супротивник аріанства. У старій Україні листи Ісидора Пелусіота правили за взірець епістолярного жанру [див., наприклад: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 364]. Крім того, у православній традиції цього автора дуже цінують як інтерпретатора Святого Письма [див., наприклад: Delineatio hermeneuticae sacrae ad usum studiosorum Sacrae Scripturae accomodata. - Petropoli, 1828. -P. 121].

¹⁰⁹ Очевидно, Сковорода має на думці лист Ісидора Пелусіота до Павла (кн. II, № 100), в якому йдеться про себепізнання як вершину мудрості: "Ті та ката стаитоѵ ауѵошѵ, аѵѲрашє, та vniQ стаитоѵ Сл^ТЕІ-?•••" ("Д^ля чого ти, чоловіче, коли сам себе не знаєш, міркуєш про те, що над тобою...") [Patrologiae cursus completus. Series graeca/ Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1860. - T. 78. - Col. 544-545].

¹¹⁰ Парафраза Книги пророка Єремїї 17: 9. Пор.: Г/іХвоко сердце (чє/іов^кХ) пЗче всЁ^ъ, й че/іов^къ єств, й кто по^нЗетъ єго;

¹¹¹ Соборне послання св. ап. Іуди 11.

¹¹² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Да йспрЗвитсА /ИО/ійтвл /иоа йкш клдй/іо пред тобою: возд^ашє рХкХ /моєю, жертва вечернАА (Книга Псалмів 140 (141): 2).

¹¹³ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 15. Пор.: Икш юртово Б/ІгоХ^НЇе ЄМІЬІ БГОВИ.

¹¹⁴ Парафраза Книги Йова 1: 22; 2: 10. Пор.: й не длде ве^Х/ЖА вгХ.

¹¹⁵ Послання св. ап. Павла до римлян 12: 11-12. Сковорода змінює пунктуацію: у Біблії замість крапок стоять коми.

¹¹⁶ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до солунян 5: 16-18. Пор.: ВсегдЗ рЗдХЙТЄСА. Непрест3ннш /ИО/іЙтеСА. W ВСб/ИЪ Б/МГОДЛрЙте.

¹¹⁷ Парафраза Книги Псалмів 102 (103): 5. Пор.: шбновЙтса йкш ор/іА гоноств твоа.

¹¹⁸ Гр. napo^vafide; - 'спонука, подразник'.

¹¹⁹ Сковорода має на думці одне з Єлисеєвих чудес (див.: Четверта книга царств 4: 33-35).

¹²⁰ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 4: 23 (пор.: ^рлненіе/иъ В/ікідЙ твоє сердце), або ЗО: 24 (пор.: оут^ішй сердце твоє).

¹²¹ Парафраза Книги Притч Соломонових 23: 26. Пор.: ДЗждв /ий, свше, твоє сердце.

¹²² Книга Псалмів 50 (51): 12.

¹²³ Сковорода має на думці слова: Пакн подбвно єств цртвїє нвноє чє/іов^кХ кХпцХ, ЙфХфХ дбврві^ъ вйсерей, йже швр^тъ едйнъ /иногоц^ненъ вйсеръ, шедъ продііде ВСА, єлпка Й/Иашє, й кХпй єго (Євангелія від св. Матвія 13: 45^6).

^ш Перше соборне послання св. ап. Петра 2: 9. Повністю цей вірш звучить так: Вві же рбдъ

Й^ВрЗнЪ, LJ,<Jj>CKOe СВАфЄНЇЄ, Й^вІкЪ СТЪ, /ІМДЇЄ ШВН0В/1ЄНЇА, йкш ДА ДОВрОД^ТЄ/ІИ во^вѣстите Т/ИЫ ВЛСЪ ПрИ^вЗвШіІГШ въ чХдный свбй св^тъ.

¹²⁵ Див. прим. 7 до діалоіу «Разглагол о древнем мірѣ». ^ш В автографі: біатрфа.

¹²⁷ Гр. діатрфц - 'розвага'.

¹²⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 45 (46): 11. Пор.: пр^днйтесА й р^Х/И^йте.

¹²⁹ Книга Псалмів 118 (119): 78.

¹³⁰ Фраза й^вікъ стъ зринає в Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 19: 6; 23: 22 та в Першому соборному посланні св. ап. Петра 2: 9.

¹³¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Д&ілай сокршвицм А^вко/иъ /іжйвьі/иъ сХєтнла гбнитъ въ сѣти С/иертныА (Книга Притч Соломонових 21: 6).

¹³² Фраза свинїй й псй зринає в Третій книзі царств 21:19; 22: 38.

¹³³ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 4: 23 (пор.: ^рлненіе/иъ В/іюдй твоє сердце), або ЗО: 24 (пор.: оут^ішй сердце твоє).

¹³⁴ Сковорода має на думці слова: Nd стрижи /иоей стЗнХ (Книга пророка Аввакума 2: 1).

¹³⁵ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 4: 23 (пор.: ^рлнеше/иъ В/іюдй твоє сердце), або ЗО: 24 (пор.: оут^ішй сердце твоє).

¹³⁶ Очевидно, Сковорода має на думці слова: не нл лща зрАфє й/И^йтє в^рХ (Соборне послання св. ап. Якова 2: 1).

¹³⁷ Див. прим. 41.

¹³⁸ Книга Псалмів 118 (119): 78.

¹³⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 138 (139): 14. Пор.: Испов^/Иса тевѣ, йкш стрЗшнш оудивй/іСА єсй.

¹⁴⁰ Варіація на тему ірмосу 7-ої пісні канону утрені П'ятдесятниці. Пор.: "Согласная возшумѣ органская пѣснь, почитати златосотворенный бездушный истукан".

¹⁴¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: сей прир^йтсА, й той сокрХшйтсА (Книга Ісуса, сина Сирахового 13: 3).

¹⁴² Мабуть, це парафраза Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посрєд^ же вЗсъ стойтъ, ЄГШЖЄ ВВІ не в^стє.

¹⁴³ Цю взяту з «Великого зерцала» легенду Сковорода докладно переповів у трактаті «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹⁴⁴ Гр. діатрфц - 'розвага'.

¹⁴⁵ Це - перша строфа 16-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁴⁶ Про мамврійський дуб див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 13: 18; 14: 13; 18: 1.

¹⁴⁷ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 14: 5. Пор.: Иже севѣ so/іъ, ко/иХ дбвръ вХдетъ;

¹⁴⁸ Книга Притч Соломонових 12: 26.

¹⁴⁹ Парафраза Книги пророка Ісаї 58: 12. Пор.: й стє^й твоа посредѣ оупокбиши.

¹⁵⁰ Грецьке слово аіїтаркєіа означає "самодостатність, незалежність від усього стороннього та вміння вдовольнятися своїм". Кажуть, що вперше так окреслив призначення людини софіст Гіппій. У словнику Памви Беринди гр. аіїтаркєіа зринає як одне зі значень слова "доволство" поруч зі словами "достаток, моц", "насыченя, сытость", "обфитость, богатство, збыток" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 53]. Сковорода перекладав це слово по-українському як самодовольность, а по-латинському як aequitas апіті.

¹⁵¹ Трохи неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 6. Пор.: Єсть же

СНИСкЗмїе ВЄ/ІЇЄ БЛГОЧТЇС СЪ ДОВО/ІСТВО/ИЪ.

¹⁵² Книга Псалмів 54 (55): 7.

¹⁵³ Від гр. хѵтіос, - тут: 'образ'.

¹⁵⁴ "Живе срібло" - це ртуть. "Живе срібло", як писав, наприклад, Феофан Прокопович у своїй «Фізиці», зазвичай не відносять ні до шляхетних, ні до звичайних металів. "Воно має дуже цікаву природу: тече, подібно до води, але не зволожує, дуже важке, і нічому, крім золота, не дозволяє занурюватись у себе" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 493]. Це окреслення ввійшло й до фольклору. Пор. приказку: "Хлопець, як живе срібло" [Франко, № 26805].

¹⁵⁵ Сковорода має на думці слова: й всп/іьівс жс/іі^о (Четверта книга царств 6: 6).

¹⁵⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: НіічЗ/іо прелірости стрЗ^ъ гдень (Книга Псалмів 110 (111): 10).

¹⁵⁷ Парафраза Третьої книги царств 19: 12. Пор.: й по огнй гласъ ^ллдл тбнкл, й таліш гдь.

¹⁵⁸ Слова з дитячої весняної обрядової пісні-гри «Мак». Приміром, на Слобожанщині її виконували так: "Маленькі дівчатка, узявшись за руки, ведуть круг, а посередині його сидить одна. Співають: 'Соловеєчку, сватку, сватку, / Чи бував же ти в садку, в садку? / Чи видав, як сіють мак?'. Дівчинка, що сидить, показує руками, як мак сіють. Далі співають знов 'Соловеєчку...', тільки зміняють слова: 'Чи видав ти, як мак рвуть? Чи видав ти, як мак їдять?', - а дівчинка усе показує руками" [Сумцов М. Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка / Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; слово до читача, примітки та післямова Володимира Фрадкіна. - Харків, 2002. - С. 91]. До речі, Сумцов не зміг дати відповіді на питання: "Чому шпачка названо дурнем?" Ця обставина стає зрозумілою, якщо пригадати той варіант пісні, що був записаний Борисом Грінченком: "Горобеєчку, / Шпачку, шпачку! / А чи був же ти / У садочку? / А чи бачив ти, / Як мак трусять? / Ось так / Трусять мак / І ріпочку / Й пастернак! / А ти, шпачку, дурак, / Не роби собі так: / Не літай у садок, / Не щипай ягідок!" При цьому учасники гри штурхали й скубли дурника-"шпачка", який сидів усередині хороводу [Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 132-133; пор.: Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - Київ, 1991. - С. 111].

¹⁵⁹ Йоасаф Горленко (1705-1754 pp.) - видатний український письменник і церковний діяч. Вихованець Києво-Могилянської академії. Був архімандритом Мгарського монастиря (1737-1745 pp.), намісником Троїце-Сергієвої лаври, білгородським та обоянським єпископом (1748-1754 pp.). Судячи з характеру згадки про те, як хлопчики-хористи співали Горленкові пісню «Мак», можна припустити, услід за Леонідом Махновцем, що Сковорода бачив це на власні очі. На думку Махновця, це могло статися тоді, як Горленко був архімандритом Мгарського монастиря, розташованого неподалік від Чорнух [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 245]. Натомість Олекса Мишанич, зважаючи на те, що Сковорода називає Горленка єпископом, дотримувався іншої думки: Сковорода міг бачити й чути цю пісню у виконанні домашніх півчих Горленка десь у 1751-1753 pp., побувавши в Білгороді [див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 131-132].

УБОГІЙ ЖАЙВОРОНОК

ПРИТЧА

ПОСВЯЩЕНІЕ

ЛЮБЕЗНОМУ ДРУГУ, ѲЕОДОРУ ИВАНОВИЧУ ДИСКОМУ¹, ЖЕЛАЕТ ИСТИННАГО МИРА

Жизнь наша есть вѣдь Путь непрерывный². Мір сей есгь великое Море всѣм нам пловугцим. Он то есть Окіан³. О! вельми немногими ГЦасливцами безбѣдно преплаваемый⁴. На Пути сем всгрѣчают Каменныя Скалы и Скалки. На Островах Сирены⁵. Во глубинах Киты. По Воздуху Вѣтры. Волненія повсюду. От Каменей Претыканіе. От Сирен Прельгценіе. От Китов Поглогценіе. От вѣтров Противленіе. От Волн Погруженіе. Каменныя вѣдь Соблазны суть то Неудачи. Сирены суть то Льсгивые Други. Киты суть то Запазушній Страсгей наших Змій⁶. Вѣтры, разумѣй Напасти. Волненіе, Мода и Суета Житейска... Непремѣнно поглотила бы Рыба младаго Товію, если бы в Пути его не был Наставником Рафайл⁷. - Рафа (Еврейски) значит Медицину. Ил или Эл значит Бога⁸. - Сего Путеводника промыслил ему Отец его. А Сын нашел в нем Божію Медицину, врачуюгцую не Тѣло, но Сердце. По Сердцу же и Тѣло, яко от Сердца зависягцее. Іоанн, Отец твой⁹, в седьмом Десяткѣ Вѣка сего (в 62-м Году) в Городѣ Купянкѣ¹⁰ первый раз взглянул на мене, возлюбил мене. Он никогда не видѣл мене. Услышав же Имя, выскочил и, достигши на Улицѣ, молча в Лице смотрѣл на мене и приникал, будто познавая мене, толь милым Взором, яко до Днесь, в зерцалѣ моея Памяти, живо мнѣ он зрится. Воисгину прозрѣл Дух его, прежде Рождества твоего, что я тебѣ, Друже, буду полезным. Видишь, коль Далече прозирает Симпатіа! Се нынѣ Пророчество Его исполняется! Пріими, Друже, от мене маленькое сіє Насгавленіе. Дарую тебѣ Убогаго моего Жайворонка. Он тебѣ Заспѣвает и Зимою, не в Клѣткѣ, но в Сердцѣ твоем, и нѣсколько поможет спасатися от Ловца и Хитреца, от Лукаваго Міра сего. О Боже! Коликое Число сей Волк¹¹, День и Ногць, незлобных жрет Агнцов! Ах, блюди, Друже, да Опасно ходиши¹². Не спит Ловец. Бодрсгвуй и ты. Оплошносгь есть Мати Негцастія. Впрочем, да не соблазнит тебе, Друже, то, что Тетервак назван Фридриком¹³. Если же досадно, вспомни, что мы всѣ таковы. Всю вѣдь Малороссію Велероссія нарицает Тетерваками. Чего же стыдиться? Тетервак вѣдь есть Птица Глупа, но не злобива. Не тот есгь Глуп, кто не знает (еще Все Перегнавшій не родился), но тот, Кто знать не хочет. Возненавидь Глупость, тогда, хотя Глуп, Обаче будеши в Числѣ Блаженных оных Тетерваков: ОбличаЙ премудраго, и ВОЗЛЮБИТ тя¹⁴. Обличай, де, его, яко Глуп есть. Как же он есгь Премудр? яко не любит Глупости. Почему? Потому что пріемлет и любит Обличеніе от Другов своих. О! да сохранит Юносгь твою Христос от умащающих Елеем Главу твою, от Домашних сих Тйгров¹⁵ и Сирен.

Аминь.

1787-го Лѣта, в Полнолуніе послѣднія Луны Осѣннія¹⁶.

ОСНОВАНІЕ ПРИТЧИ "Той избавит тя от сѣти ловчія..." Псалом 90, ст[их] З¹⁷.

***

"Бдите и молитеся, да не внидите в напасть". ХРИСТОС¹⁸

***

"Горе вам, богатолюбцы! яко отсгоите от утѣшенія вашего". ХРИСТОС¹⁹

***

"Блажени нигціи духом..." ХРИСТОС²⁰ ***

"Обрящете покой душам вашим..." ХРИСТОС²¹ ***

ПРИТЧА, НАРЕЧЕННА:

УБОГІЙ ЖАЙВОРОНОК,

С НИМ РАЗГЛАГОЛЬСТВУЕТ ТЕТЕРВАК О СПОКОЙСТВІИ

Тетервак, налетѣв на ловчую сѣть, начал во весь опор жрать тучную ядь. Нажрався по уши, похаживал, надуваясь, вельми доволен сам собою, аки буйный юноша, по модѣ одѣтый. Имя ему Фридрик. Родовое же, или фамиліальное, прозваніе, или, как обычно в народѣ говорят, фамилія: Салакоіг¹.

Во время оно²² пролѣтал Сабаш (имя жайворонку) прозваніем Сколарь²³. "Куда тя черт несет, Сабаш?" - воскликнул, надувшися, Тетервак.

Сабаш. О возлюбленный Фридрик! мир да будет тебѣ! радуйся во Господѣ!

Салакон. Фе! запахла школа.

Сабаш. Сей дух для мене мил.

Салакон. По іубам салата, как поют притчу.

Сабаш. Радуюся, яко обоняніе ваше исцѣлилося. Прежде вы жаловалися на насморк.

^а Салакон есть Еллинское слово*¹*. Значит нищаго видом, но лицемѣрствующаго богатством ХВАСТУНА. Сих лицемѣров преисполнен мір. Всяк до единаго из нас больше на лицѣ кажет, нежели имѣет; даже до сего сатанинское богатство нищету Христову преодолѣло, осквернив сим лицемѣріем и самые Храмы Божій, и отсюду выгнав нищету Христову, и отвсюду. И нВсть человѣка, хвалящагося с Павлом нищетою Христовою*²).

Салакон. Протершись, брат, меж людьми, нынѣ всячину разумѣю. Не уйдет от нас ничто.

Сабаш. Тетервачій вѣдь ум остр, а обоняніе и того восгрѣе.

Салакон. Потише, друг ты мой. Вѣдь я нынѣ не без чинишка.

Сабаш. Извините, Ваше Благородіє, Ей! не знал. Посему-то вѣдь и хвост, и хохол ваш нынѣ новомодными пуклями и кудрявыми раздуты завертасами.

Салакон. Конечно. Благородный дух от моды не отсгает. Прошу, голубчик, у мене откушать. Бог мнѣ дал изобиліе. Видишь, что я брожу по хлѣбѣ? Не милость ли Божія?

Сабаш³. Хлѣб да соль! Изволите на здравіе кушать. А мнѣ неколи.

Салакон. Как неколи? что ты? взбѣсился?

Сабаш. Я послан за дѣлом от Отца.

Салакон. Плюнь! наѣвшися, справишся.

Сабаш. Не отвлечет мя чрево от Отчія воли. А сверх того, боюся чуждаго добра. Отец мой от младых ногтей спѣвает мнѣ de:

Чего не положил, не руш²⁴.

Салакон. О тру слива тварь!

Сабаш. Есть пословица: боязливаго сына Мати не плачет²⁵.

Салакон. Вѣдь оно теперь моє. У нас поют так: ну! что Бог дал, таскай ты все тоє в кошель.

Сабаш. И у нас поют, но наша разнит пѣсенка с вами. Вот она!

Все лишне отсвкай, то не будет кашель.

Сверх же всего, влюблен есмь в нигцету святую.

Салакон. Ха! ха! ха! хе! в нигцету святую... Ну ее! со святынею ея! Ступай же, брат! влечи за собою на веревкѣ и возлюбленную твою невѣсту. Дуракови желаеш добра, а он к чорту. Гордыя нигцеты ненавидит душа моя пугце врат адских.

Сабаш. Прощайте, Ваше Благородіє! Се отлѣтаю! А вам желаю: да будет конец благ²⁶!

Салакон. Вот по леті,/і! Не могу довольно надивиться разумам сим школярским. "Блаженны (де) нищіи..."²⁷ Изрядное блаженство, когда нечево кусать! Правда, что и много жрать может быть дурно, однако же спокойнѣе, нежели терпѣть глад. В селѣ Ровенках^{6 28} прекрасную слыхал я пословицу сію:

Не ЪВШИ - ЛЕГЧЕ, ПОЪВШИ - ЛУЧШЕ²⁹.

Но что же то есть лучше, если не то, что спокойнѣе? Не тронь (де) чуждаго... Как не тронуть, когда само в глаза плывет? По пословицѣ: "На

^а Сабаш значит праздный, спокойный; от Сирскаго слова: Саба, или Сава, сирѣчь мир, покой, тишина. Отсюду и у Евреев Суббота - Сабаш. Отсюду и сіє имя - Варсава. То есть сын міра. Бар - Еврейски сын.

⁶ Ровеньки есть тоже, что Ровенники, сирѣчь по Ровам живущіе воры. Да НЕ СВЕДЕТ ВО МНЪ РОВЕННИК УСТ СВОИХ. Псалом®.

ловца звѣрь бѣжит"³⁰. Я вѣдь не в дураках. Черепок нашол? Миную. Хлѣб попался? Никак не пропущу. Вот это лучше для спокойствія. Так думаю я. Да и не ошибаюсь. Не вчера я рожден, да и протерся меж людьми, слава Боїу. Мода и свѣт есть найлучшій учитель и лучшая школа всякія школы. Правда, что было время, когда и нищих, но добродѣтельных почитали. Но нынѣ свѣт со її cl. Vi не тот. Нынѣ, когда нищ, тогда и бѣдняк и дурак, хотя бы то был воисгину Израильтянин, в немже льсти нѣсгь³¹. Потерять же в свѣтѣ доброе о себѣ мнѣніе - дурно. Куда ты тогда годишся? Будь ты каков хочешь внутрѣ. Хотя десятка шибениц достоин. Что в том нужды? тайная Бог вѣсгь. Только бы ты имѣл добрую славу в свѣтѣ и был почетным в числѣ знаменитых людей, не бойся! дерзай! не подвижишся во вѣк. Не тот прав, кто в сущесгвѣ прав, но тот, кто вѣдь не прав по исгѣ, но казаться правым умѣет и один токмо вид правоты имѣет, хитро лицемѣрствуя и шесгвуя сгезею спасительныя оныя притчи: "КОНЦЫ в ВОДУ³"³². Вот нынѣшняго свѣта самая модная и спасительная премудрость! Кратко скажу: тот един есгь щаслив, кто не прав вѣдь по совѣсти, но прав есгь по бумажкѣ, как богомудро глаголют Богоглаголивыи наши Юристи¹²². Сколько я видал дураков, всѣ глупы. За богатством (де) слѣдует безпокойство. Ха! ха! ха! А что же есгь безпокойство, если не труд? Труд же не всякому ли блаїу Отец? Премудро вѣдь воспѣвают Русскіе люди премудрую пословицу сію:

Покой ВОДУ ПЬЕТ,

А НЕПОКОЙ МЕД³³.

Что же ли дасг тебѣ пить виновница всѣх зол, праздносгь?

Развѣ поднесет тебѣ на здравіе воду, не мутящую ума?

Кому меньше в жизни треба?

Тот БЛИЖАЕ ВСЪХ ДО НЕБА.

А кто же сіє спѣвает? Архидурак нѣкій древній, нарицаемый Сократ³⁴. А подпѣвает ему весь хор дурацкій. О! о! весьма они разнят в нашем хорѣ. Мы вот как поем!

Жри все то, что пред очима.

А СЧАСТІЕ ЗА ПЛЕЧИМА.

Кто НЕСМЪЛЫЙ, ТОТ СТРАДАЕТ,

ХОТЬ ДОБЫЛ, ХОТЬ ПРОПАДАЕТ.

Так премудрый Фридрик судит.

А УМ ЕГО НЕ ЗАБЛУДИТ.

Слава Тебъ, показавшему нам свът!

Между тѣм, как Фридрик мудрствует, ирилетѣла седмица Тетерваков и три братанича его. Сіє капральство составило богатый и шумный пир. Он совершался не далече от байрака, в коем дятел выстукивал себѣ носиком пишу³⁵, по древней Малороссійской притчѣ: Всякая птичка своим носком ЖИВА³⁶.

Подвижный Сабашик пролѣтал не малое время. Пробавил путь свой чрез три часа. Он посылан был к родному дядѣ пригласить его на дружескую бесѣду и на убогій обѣд к Отцу. Возврагцаясь в дом, забавлялся пѣсенкою, научен от Отца своего измлада, сею:

Не то орел, что лътает.

Но ТО, ЧТО ЛЕГКО СЪДАЕТ³⁷.

Не то скуден, что убогой.

Но ТО, ЧТО ЖЕЛАЕТ МНОГО.

Сласть ЛОВИТ РЫБЫ И ЗВЪРИ,

И ПТИЦ, ВЫШЕДШИХ ИЗ МЪРЫ.

Лучше мнв сухарь с водою,

Нежели сахар с бъдою³⁸.

Летѣл Сабаш мимо байрака. "Помогай Бог, Дубе!" - de он сказал на вѣтер. Но нечаянно из за дуба отдался глас таков:

Гдь НЕ ЧАЕШ И НЕ МЫСЛИШБ, ТАМ ТЕБЪ ДРУГ БУДЕ...

- Ба! ба! ба! О любезный Немес! - воскликнул от радосги Сабаш, узрѣв дятла, именуемаго Немес³⁹. - Радуйся! и паки реку, радуйся⁴⁰!

Немес. Мир тебѣ⁴¹, друже мой! мир нам всѣм! Благословен Господь Бог Израилев⁴²! сохраняяй тя доселѣ от сѣтованія.

Сабаш. Я сѣть разумѣю. А что значит сѣтованіе? не знаю.

Немес. Наш брат птах, когда впадет в сѣть, тогда сѣтует, сирѣчь печется, мечется и бьется о избавленіи. Вот сѣтованіе!

Сабаш. Избави, Боже, Израиля от сих скорбей его⁴³!

Немес. А я давича из того крайняго дуба взирал на жалостное сіє позорище. Взглянь! видишь ли сѣть напяленну? Не прошол час, когда в ней и вкруг ея страшная совершалася. Будто Бендерска осада⁴⁴. Гуляла в ней дюжина Тетерваков. Но в самом шумѣ, и плясаніи, и козлогласованіи, и прожорствѣ, как молнія, пала на их сѣть. Боже мой! коликая молва, лопот, хлопот, стук, шум, страх и мятеж! нечаянно выскочил ловец и всѣм им переломал шеи.

Сабаш. Спасеся ли кто от них?

Немес. Два. А прочіе псі, погибли. Знаешь ли Фридрика?

Сабаш. Знаю. Он добрая птица.

Немес. Воистину Тетервак добрый. Он-то пролетѣл мимо мене из пира, теряя по воздуху перья. На силу я мог узнать его. Трепетен, расгрепан, распушен, замят... Как мышь, играема котом⁴⁵. А за ним издалеча братанич.

Сабаш. Куда же он полетѣл?

Немес. Во внутренній байрак, оплакивать грѣхи.

Сабаш. Мир же тебѣ, возлюбленный мой Немес! Пора мнѣ домой.

Немес. А гдѣ ты был?

Сабаш. Звал Дядю в гости.

Немес. Я вчера с ним видѣлся и долго бесѣдовал. Лети ж, друже мой, и спасайся, да будет Господь на всѣх путех твоих⁴⁶! сохраняяй вхожденія твоя и исхожденія твоя⁴⁷. Возвѣсги Отцу и Дядѣ мир мой.

Сія вѣсгь неизрѣченно Сабаша устрашила. Сего ради он не признался Немесу, что бесѣдовал с Фридриком пред самым его негцасгіем. "Ну! -говорил сам себѣ, - научайся, Сабаш, чуждою бѣдою. Для того то бьют песика пред львом (как притча есгь), чтоб лев был кроток⁴⁸. О Боже! В очах моих бьешь и ранишь других, достойнѣйших от мене, да устрашуся и трепешу беззаконныя жизни и сласгей міра сего! О сласгь! О удица, и сѣть ты діавольска! Коль ты сладка! яко всѣ тобою плѣненны! Коль же погибельна! яко мало спасаемых. Первое всѣ вйдят, второе - избранныи"⁴⁹.

Таковым образом жестоко себѣ наказывала и сама себѣ налагала раны сія благочестивая Врода и, взирая на чужую бѣдность, больше пользовалася, нежели собсгвенными своими язвами біемыи от Бога, жесгокосердыи беззаконники, и живѣе научалася из черныя сея, мірскія бѣды содержагція (черная бо книга, бѣды содержагцая, есть то сам мір) книги, нежели нечестивая природа, тысячу книг перечетшая разноязычных. О таковых вѣдь написано: "Вѣсгь Господь неповинныя избавляти от напасти..."⁵⁰ "Праведник от лова убѣгнет, вмѣсго же его предается нечесгивый"⁵¹.

В сих благочесгивых мыслях прилетѣл Сабаш домой, а за ним вскорѣ с двома своими сынами приспѣл Дядя. Созваны были и сосі,ді,і на сей убогій, но цѣломудренный пир и безпечный. В сей маленькой сгоронкѣ водворялася простота и царсгвовала дружба, творягцая малое великим, дешевое дорогим, а просгое пріятным. Сія землица была часточка тоя земельки, гдѣ сгрансгвовавшая между человѣки Истина и убѣгаюгцая во злѣ лежагцаго міра сего⁵², послѣдніе дни пребыванія своего на землѣ провождала и остатній роздох имѣла, дондеже возлетѣла из долних в горнія сграны.

Сабаш, отдав Отцу и дядѣ радосгь и мир от Немеса, тут же при гостях возвѣсгил все приключившееся. - Гостей был сонм не мал, со чады своими, отроками и юношами, и женами. Алауда³, так нарицался Отец Сабашов, был не учен наукам мірским, но сердце его была столица здраваго разума. Всякое дѣло и слово мог совершенно раскусить, обрѣсги в нем корку и зерно, яд и ядь сладкую, и обратить во спасеніе. И о таковых то писано:

Како сей въсть книги, не учився⁵³?

Алауда, во слух многих мужей, юнош и отроков, научал сына так: Сыне мой единородный! Приклони ухо Твоє. Услыши глас Отца Твоего⁵⁴ и спасешися от сѣти, якоже серна от ловцов⁵⁵. Сыне! аще премудр будеши, чуждая бѣда научит тебе, дерзкій же и безсердый сын уцѣломудряется собственным искушеніем. И de есгь бѣдсгвенное. Сыне! да болит тебѣ ближняго бѣда! Любляй же свою бѣду и не боляй о чуждой, сей есгь достоин ея. Не забуди притчи, кую часто слышал еси от мене, сея:

Песика бьют, а левик боится⁵⁶.

Кая польза читать многія книги и быть беззаконником? Едину читай книгу, и довлѣет. Воззри на мір сей. Взглянь на род человѣческій. Он вѣдь есть книга, книга же черная, содержащая бѣды всякаго рода, аки волны, восгаюгція непресганно на морѣ. Читай ее всегда и поучайся, купно же будто из высокія гавани на бѣснующійся Окіан взирай и забавляйся. Не всѣ ли читают аю книгу? Всѣ. Всѣ читают, но несмысленно. Пяту его блюдут⁵⁷, как написано. На ноги взирают. Не на самый мір, сирѣчь не на главу и не на сердце его смотрят. Сего ради никогда его узнать не моїут. Из подошвы человѣка, из хвоста птицы, так и міра сего, из ног его не узнаешь его, развѣ из главы его, разумѣй, из сердца его. Кую тайну затворяет в себѣ гаданіе сіє? Сыне! всѣ силы моя напряіу, чтоб развязать тебѣ узел сей. Ты же вонми крѣпко⁵⁸. Тетервак видит сѣть и в сѣти ядь, или снѣдь. Он видит что ли? Он видит хвосг, ноги и пяту сего дѣла; главы же и сердца сея твари, будто самыя птицы, не видит. Гдѣ же сего дѣла глава? И есть она что то такое? Ловцово сердце в тѣлѣ его, утаенном за купиною. Итак, тетервак, видя едину пяту в дѣлѣ сем, но не видя в нем главы его, видя не видит, очит по тѣлу, а слѣп по сердцу. Тѣло тѣлом, а сердце зрится сердцем. Се видь оная Евангельская слѣпота, мати всякія злости⁵⁹! Сим образом всѣ безумные читают книгу міра сего. И не пользуются, но увязают в сѣти его. Исгочник рѣкам и морям есгь главою. Бездна же сердечная есгь глава и источник всѣм дѣлам и всему міру. Ничтоже бо есть мір, точію связь, или состав дѣл, или тварей. И ничтоже есгь Бог, развѣ мірское сердце, источник и глава міра. Ты же, сыне мой, читая книгу видимаго и злато сего міра, возводь сердечное твоє око во всяком дѣлѣ на самую главу дѣла, на самое сердце его, на самый источник его, тогда, узнав начало и сѣмя его, будеши прав судія всякому дѣлу, видя главу дѣла и самую исгу, истина же избавит тя от всякія напасти⁶⁰. Аще бо два рода тварей и дѣл суть, тогда и два сердца. Аще же два сердца, тогда и два духи: благій и злый, исгинный и лестчій. По сих двойх исгочниках суди всякое дѣло. Аще сѣмя и корень благ, тогда и вѣтви и плоды. Нынѣ, сыне мой, буди судія, и суди учинок Тетерваков. Аще право осудити⁶¹, тогда по сему образу правый судія будеши всему міру. Суди же тако. Напал Тетервак на снѣдь. Видиши ли de? Как не видѣть? Сіє и свинія видит. Ho de есть єдина точію тѣнь, пята и хвосг. Тѣнь себе ни оправдает, ни осуждает. Она зависит от своея главы и исгы. Воззри на источник ея! На сердце, источившее и родившее ее. От избытка бо сердца, сирѣчь от бездны его, глаголют уста, ходят ноги, смотрят очи, творят руки. Зри! Аще сердце Тетерваково благо, откуду родилося сіє его дѣло, тогда и дѣло благо и благословенно. Но не видишь ли, яко змінна глава есгь у сего дѣла? Сіє дѣло родилося от сердца неблагодарнаго, своєю долею недовольнаго, алчущаго и похищающаго чуждое... Сія то есть истинная Авраамская Богословія: прозрѣть во всяком дѣлѣ гнѣздящагося духа: благ ли он? или зол? Не судить по лицу⁶², якоже лицемѣры. Часто под злобным лицем и под худою маскою Божесгвенное аяніе и блаженное таится сердце⁶³, в лицѣ же свѣтлом, Ангельском - Сатана. Сего ради, видя неволю и плѣнь Тетервакову, жертвующую себе в пользу чуждую, не лѣнися работати для собсгвенныя твоея пользы и промьішляти нужное, да будеши свободен. Аще же не будеши для себе самаго рабом, принужден будеши работати для других и, убѣгая легких трудов, попадешь в тяжкія и сгоричныя. Видиши ли чью-либо сіяюшую одежду или славный чин, или красный дом, но внутрь исполненный неусыпаемаго червія? Воспомни сам себѣ слова Христовы: "Горе вам, лицемъры⁶⁴! Горе вам, смъюгцимся нынь"⁶⁵, разумѣй, снаружи. Видиши ли нищаго, или пресгарѣлаго, или больнаго, но Божесгвенныя надежды полнаго? Воспой себѣ пѣсенку аю Соломоновскую: "БЛАГА ЯРОСТЬ ПАЧЕ СМЪХА, ЯКО В ЗЛОБНОМ ЛИЦЬ УБЛАЖАЕТСЯ СЕРДЦЕ"⁶⁶. Видиши ЛИ разслабленнаго паралишем? Бѣгай печальнаго, ревносгнаго и яростнаго сердца. Убѣжиши, аще не будеши зависглив. Сотреши главу завистному зміеви⁶⁷, аще будеши за малое благодарен и уповающій на Бога живаго. Видиши ли ни драіую, ни сластную, но здравую пищу, воспой: "БЛАГА ЯРОСТЬ ПАЧЕ СМЪХА"⁶⁸. Видиши ли книжку, не имущую опрятных слов, но духа Святаго исполненну, воспой: "БЛАГА ЯРОСТЬ ПАЧЕ СМЪХА"⁶⁹. Слышиши совѣт, словесным медом умащенный, но со утаенным внутрь ядом? Воспой: "БЛАГА ЯРОСТЬ ПАЧЕ СМЪХА⁷⁰. ЕЛЕЙ ГРЪШНАГО, ДА НЕ НАМАСТИТ ГЛАВЫ МОЕЯ"⁷¹. Видиши ли убогій домик, но невинный и спокойный, и безпечный? Воспой: "блага ЯРОСТЬ ПАЧЕ СМЪХА..."⁷² Сим образом читай, сыне, мірскую книгу и имѣти будеши купно утѣшеніе и спасеніе. Блажен, разумѣваяй вину всякаго дѣла! Сердце человѣческое измѣняет лице его на добро или на зло. О милыи мой гости! Наскучил я вам моим многорѣчіем. Простите мнѣ! Се сгол уже готов, прошу садиться безразборно. Прошу паки простить мнѣ, что и трапеза моя нища и созвал вас на убогій пир мой в день безпраздничный.

Гости всѣ воспѣли притчу оную: "что у друга вода есгь слаже вражескаго меда"⁷³.

- Как же в день безпраздничный? - сказал Алаудин брат АдопіїТ¹. Ах! доброму человѣкови всякій день праздник⁷⁴, беззаконнику же - ни

Великдень...⁷⁵ Аще всему міру главою и исгочником есгь сердце, не корень ли и празднику? Празднику матерь есгь не время, но чистое сердце. Оно господин есгь и суббогі,. О чистое сердце! Ты воисгину не боишся ни молніи, ни грому⁷⁶. Ты еси Божіе, а Бог есгь тебѣ твой. Ты ему, а он тебѣ есть друг. Оно Тебѣ, Боже мой, жертвою, Ты же ему. Вы двое есте, и есте єдино. О сердце чисто! Ты новый вѣк, вѣчная весна, благовидное небо, обѣтованная земля, рай умный, веселіе, тишина, покой Божій, суббота и великій день Пасхи. Ты нас посѣтило с высоких обителей свѣтлаго востока, изшед от солнца, яко жених от чертога своего⁷⁷. Слава тебѣ, показавшему нам свѣт твой! Сей день Господень, возрадуемся и возвеселимся⁷⁸, братіє!

- О возлюбленный брате мой! - воскликнул Алауда. - Медом каплют уста твоя. Воисгину ничтоже благо, токмо сердце чисто. Зерно, прорасгившее небеса и землю. Зерцало! вмѣщающее в себѣ и живопишущее всю тварь вѣчными красками. Твердь! утвердившая мудростію своєю чудная небеса. Рука! содержащая горсгію круг земный и прах нашея плоти. Что бо есгь дивнѣе памяти, вѣчно весь мір образуюгція? Сѣмена всѣх тварей в нѣдрах своих хранящія вѣчно? Зрящія единым оком прошедшая и будущая дѣла, аки насгоящая. Скажите мнѣ, гости мой: что ли есгь память? Молчите? Я ж вам скажу. Не я же, но благодать Божія во мнѣ⁷⁹. Память есть недремлющее сердечное око, призирающее всю тварь⁸⁰. Незаходимое солнце, просвѣщающее вселенную. О память! утренняя, яко нетлѣнная крила! Тобою сердце возлѣтает во высоту, во глубину, в широту, безконечно, бысгрѣе молніи сторично. "Возму крилъ мой рано..."⁸¹, с Давидом. Что ли есть память? Есть беззабвеніе. Забвеніе Еллинами глаголется - лиоа⁸². Беззабвеніе же -алиоіа⁸³. Алиоія же есть истина. Кая истина? Се сія истина Господня⁸⁴? Аз есмь путь, истина и живот⁸⁵. Христос Господь Бог наш, Емуже слава во вѣки. Аминь⁸⁶!

По сем Алауда благодарсгвенною молитвою благословил трапезу, и всѣ возсѣли. При трапезѣ не была критика, осуждающая чуждую жизнь и приницающая в тайныя закаулки людских беззаконій. Бесѣда была о дружбѣ, о чисготѣ и спокойствіи сердечном, о исгинном блаженствѣ, о твердой надеждѣ, услаждающей всѣ житейскія горесги. В срединѣ трапезы объяснял Адоній сіє слово: Блажени НИЩІИ ДУХОМ, ЯКО ТВХ ЕСТЬ ЦАРСТВІЕ НЕБЕСНОЕ⁸⁷. Не на лицы, - говорил он, - ядущи со сладостію бобы, зрит Бог. Человѣк зрит на лице, а Бог зрит на сердце...⁸⁸ Не тот нищ есгь, кто не имѣет, но тот, кто по уши в богатствѣ ходит, но не прилагает к нему сердца, сирѣчь на оное не надѣется; готов всегда, аще Господеви угодно, лишитися с равнодушіем. И сіє то значит: НИЩІИ ДУХОМ⁸⁹. Сердце чистое и дух вѣры⁹⁰ есть тожде. Кая польза тебѣ в полных твоих закромах, аще душа твоя алчет и жаждет? наполни бездну, насыти прежде душу твою. Аще же она алчет, нѣси блаженный оный Евангельскій нигцій, хотя и богат еси у человѣк, но не у Бога, хотя и нищій еси у человѣк, но не у Бога⁹¹. Без Бога же и нищета и богатсгво есть окаянное. Нѣсгь же бѣдсгвеннѣе, как нищета средь богатства, и нѣсгь блаженнѣе, как средь нищетьі богатсгво. Аще мір весь пріобрѣл еси и еще алчеши⁹², о! средѣ богатства страждеши нищету во пламенѣ твоих похотѣній. Аще ничтоже имаши в мірѣ сем, кромѣ самонужных твоих, и благодарен еси Господеви твоєму, уповая на него, не на сокровища твоя, воспѣвая с Аввакумом:

Праведник от въры жив будет⁹³,

О, воисгину, нищета твоя есть богатБйшая Царей. Нищета, обрѣтшая нужное, презрѣвшая лишнее, есть истинное богатство и блаженная оная среда⁹⁴, аки мосг между блатом и блатом, между скудосгію и лишносгію. Что бо есть система міра сего, аще не храм Божій и дом его? В нем нищета живет и священствует. Приносит милость мира, жертву хваленія⁹⁵. Довольсгвуется, аки чадо, подаваемым себѣ от Отца Небеснаго, завися от промысла его и вселенскія экономіи. И сіе-то значит: ЯКО твх ЕСТЬ ЦАРСТВО НЕБЕСНОЕ⁹⁶. Сіє есть - они знают промысл Божій и на оный надѣются. Сего ради нищета нарицается убожеством. Или, яко аки чадо, живет в домѣ у Бога, или того ради, яко все своє имѣет, не во своих руках, но у Бога. Не тако нечесгивый, не тако, но яко прах от вихра⁹⁷, тако зависят от самих себе. Обожают сокровища своя. Уповают на собранія своя. Дондеже посгыдятся о идолѣх своих⁹⁸. Сего ради нарицаются богатыи, яко сами себѣ суть лживыи боги.

- Возлюбленный друже и брате мой, - сказал тогда Алауда, - вкусно ты вкушал у нас бобы. Но не без вкуса разжевал ты нам и слово Христово. Насыщая тѣло, еще лучше мы насытили сердце. Аще же оно гладно, суєтна есгь самая сладкая пища. Прошу же еще покушать рѣпы, послѣ капусгы и послѣ бобов. Увѣнчает же трапезу нашу ячменная с маслом кутія.

В концѣ трапезы начал пироначальник пришучивать, а гости смѣяться. Адоній, пособляя брату, забавно повѣствовал, коим образом древле Божія дѣва, Истина, первый раз пришла к ним во Украйну⁹⁹. Так назьіваєтся страна их. Первый, де, встрѣтил ее, близ дому своего, старик Маной¹⁰⁰ и жена его Каска¹⁰¹. Маной узрѣв, вопросил [с] суровым лицем: "кое имя твоє, о жено?"¹⁰² "Имя моє есть Асі рая¹", - отвѣчала дѣва¹⁰³. "Кто ты еси¹⁰⁴? откуду? И почто здѣ пришла еси?" "Возненавидѣв злобу мірскую, пришла к вам водворитися, услышав, что во странѣ вашей царствует благочестіе и дружба". Дѣва же была во убогом одѣяніи, препоясанна, волосы в пучкѣ, а в руках жезл. "А! а! Не имаши здѣ пребывальнаго града, - воскликнул со гнѣвом старец. - Сія страна нѣсть прибѣжище блудносгям. Вид твой и одѣяніе обличает тебе быти блудницу". Дѣва сему смѣялася, а старик возгорѣлся. Увидѣв же, что Каска вынесла на сгрѣчу чистый хлѣб на древяном блюдѣ, во знаменіе сграннопріимства, совсѣм возбѣсился. "Что ты дѣлаеш, безумная в женах? Не вѣдая, коего духа есть странница сія? спѣшиш сграннопріятствовать. Воззри на вид и на одѣяніе ея. И проснися". Каска возсмѣялася и молчала. Дѣва же сказала: "Так не похвали человѣка в красотѣ его, и не буди тебѣ мерзок человѣк видѣніем

^а Астраіа - Слово Еллинское. Значит "звѣздная". Сіє есть "горняя, лучезарная".

своим"³¹⁰⁵. Послѣ сих Божіих слов старик нѣсколько усомнился. Нечаянно же узрѣв на главѣ ея вѣнец лучезарный и Божества свѣтом возсіявшіе очи, вельми удивился. Паче же ужаснулся тогда, когда дивный дух, превосходягцій ѳиміамы, крины¹²³ и розы, изшедшій из уст дѣвичих, коснулся обонянія его и усладил неизрѣченно. Тогда Маной отскочил воспять, поклонился до землѣ и, лежагци ниц, сказал: "Госпоже! Аще обрѣтох благодать пред тобою, не мини мене, раба твоєю..."¹⁰⁶ Старица, оставив лежащаго старца, повела дѣву в горницу. Омыла ей по обычаю ноги и маслом главу помазала. Тогда вся горница Божественнаго исполнилася благоуханія. Маной, вскочив в горницу, лобызал ей руки. Хотѣл лобызать и ноги, но дѣва не допустила. "Едину имѣю гуску, -закричал старик, - и тую для тебе на обѣд зарѣжу". Дѣва, смотря в окно, усмѣхалася, видя, что старина, господарь и господарка, новою формою ловлят гуску. Они бѣгали, шаталися, падали и сварилися. Дѣвѣ смѣшным показалось, что старик преткнулся о старуху и покатился. "Что ты? ты выстарѣл ум, что ли?" "А у тебе его и не бывало", - сказал всгавая старик. Гостья, выскочив из горницы, сказала, что я прочь йду, если не оставите гуски с покоєм. На сем договорѣ вошли всѣ в горницу. Вмѣсто обѣтованныя гуски в саду, в простой бесѣдкѣ, приняли и учествовали Небесную госгью и Божественную странницу яичницею и ячменною с маслом кутіею¹⁰⁷. От того времени, даже доселѣ, ячменная кутія нашей сторонѣ есть во обычаѣ¹⁰⁸.

В сем мѣстѣ встали из за стола всѣ гости. Алауда же благодарил Богу так: Очи ВСВХ НА Тя УПОВАЮТ, И Ты ДАЕШИ ИМ ПИЩУ ВО БЛАГО ВРЕМЯ¹⁰⁹. БОГАТАЯ ДЕСНИЦА ТВОЯ В СЫТОСТБ И НАС УБОГИХ ТВОИХ ИСПОЛНЯЕТ ТВОЕГО БЛАГОВОЛЕНІЯ, ХРИСТЕ БОЖЕ. БУДИ БЛАГОСЛОВЕН СО ОТЦЕМ ТВОИМ И СВЯТЬІМ Духом во въки! Гости псі, возщумѣли: Аминь! Адоній продолжал повѣсгь, что Астрая во странѣ их жила уединенно. Маноя и Каску паче прочих любила, посѣщала и шутила, дондеже преселилася в небесныя обители. Алауда пить и пѣть побуждал. Он наполнил стаканище крѣпкаго меда. "Да царствует Астрая! да процвѣтает дружба! да увядает вражда!" Сіє возгласив, изпразднил стакан. Прочіи послѣдовали. Они пили крѣпкій мед, хмѣльное пиво и питіе, или спкеру¹, называемую в Малороссіи головичник¹¹⁰. Дѣти же - воду и квас. Из гостей болыпая часть была сродна к пѣнію. Адоній раздѣлил пѣвцов на два крила, или хоры. На хор вопросный и на хор

отвѣтный, придав к обойм по нѣскольку свирѣлыциков. Они первѣе раздѣльно, потом спѣвали, лик совокупивши. Пѣшь была такова:

ПЪСНЬ РОЖДЕСТВУ ХРИСТОВУ,

НИЩЕТВ ЕГО^ш

Из онаго Соломонова зерна:

Блага ярость паче смъха, яко в злобъ лица ублажится сердце [Екклеаасг]¹¹².

Из Христова: Горе вам, смъющимся нынъ¹¹³, то есть снаружи.

Из Іереміина: В ТАЙНЪ ВОСПЛАЧЕТСЯ ДУША ВАША¹¹⁴.

В[опрос]. Пастыри мили!

Гдѣ вы днесь были?

Гдѣ вы бывали?

Что вы видали?

От[вът]. Грядем днесь из Виолеема.

Из Града уничтоженна.

Но днесь блаженна. В[опрос]. Кое ж оттуду несете Чудо?

И нам прорцыте.

Благовѣсгите.

От[вът]. Видѣли мы вновь рожденно,

Отроча Свято, Блаженно. Владыку всѣм нам.

В[опрос]. Кія Палатьі имѣет Toe,

Ах! Всеблаженно Чадо Царское? От[вът]. Вертеп выбит под Скалою.

И то Простою Рукою.

Се Чертог Его!

В[опрос]. Мягка Постель ли?

В красном ли Ложи,

Сей почивает Чудный Сын Божій? От[вът]. В Яслях Мати кладет Траву.

Ту ж Перину и под Главу.

Се Царска Кравать! В[опрос]. Кія там Слуги от Домочадцов,

Имѣет тоє Милое Чадцо?

От[вът]. Овцы и Мулы с Ослами.

Волы и кони с Козлами.

Се Домочадцы!

В[опрос]. Воинов кій Род? Коего Чина?

Чем окружают Царскаго Сына?

От[вът]. Грабли, Вила, Серпы, Косы.

Хлѣборобы, Сѣнокосцы.

Се Дориносцы¹¹⁵!

В[опрос]. Кую же той Дом вкушает Пишу?

Развѣ имѣет Трапезу нишу?

От[вът]. Пигца в Зеллѣ, в Млекѣ, в Зернѣ.

Се Стол Ранній и Вечерній!

В том чудном Домѣ.

В[опрос]. Музыка там ли Модна и Лестна, Увеселяет Царя Небесна?

От[вът]. Пасгырскій Сонм на Свирѣлках,

Хвалит Его на Сопѣлках, Препросгым Хором.

В[опрос]. Кія же Ризы? Мню, Златотканны,

У сего Сына Марій Панны.

От[вът]. Баволна³, и Лен, и Волна.

Сим Нищета предовольна,

В Наготѣ своей.

Лики ПОЮТ СОВОКУПНО:

О нището! Блаженна, Святая!

Дверь нам отверзи, твоего Рая.

Кій Бѣс Сердце украл наше?

Кій нас Мрак ослѣпил?

Даже чуждатись Тебе?

О Нището! О даре Небесный!

Любит тебе всяк Муж Свят и Чесгный. Кто с тобою раздружился,

Тот в ночи токмо родился.

Нѣсгь Сугубый Муж.

Мір сей являет Вид Благолѣпный.

Но в нем таится Червь неусыпный.

Се Пещера Убога!

Таит Блаженнаго Бога В Блаженном Сердцѣ.

Ах! Блага Яросгь есгь паче Смѣха.

Яко в Лицѣ злом тайна утѣха.

Се бо Нищета святая!

Извнѣ яра, внутр Златая,

Во Мирной Душѣ.

Горе ти, Міре! Смѣх внѣ являєш.

Внутр же Душею тайно рыдаеш.

Украсился ты Углами.

Но облился ты Слезами,

Внутрѣ День и Ногць.

Зависгь, Печаль, Страх, несыта Жажда, Ревность, Мятеж, Скорбь, Тяжба и Вражда, День и Ногць тя Опаляют.

Как Сіонскій Град плѣняют, Душевный твой Дом.

Возвеселимся! а не смутимся!

Днесь непрестанне, всѣ Христіане.

Там, Гдѣ Бог наш нам родися,

И Пеленами повися.

Хвала День и Ногць.

КОНЕЦ

Сковорода написав цей твір, очевидно, десь у другій половині 1787 p., перебуваючи в Гусинці. Принаймні лист-присвяту до нього датовано листопадом цього року. Ані автограф, ані списки до нашого часу не дійшли. Притча «Убогій Жайворонок» була вперше надрукована окремою книжечкою в Москві 1837 р. [див.: Сковорода Г. Убогій Жайворонок. Притча / Предисловие и примечания М. Макарова и И. Решетникова. - Москва: Изд. Московского попечительного комитета «Человеколюбивого обгцества», 1837. - II, IV, 32 с.]. Удруге притча побачила світ у санкт-петербурзькому виданні творів Сковороди 1861 р. Подаємо за першодруком, уточнюючи деякі місця за виданням 1861 р.

¹ Федір Іванович Диський - приятель Сковороди, куп'янський поміщик, нащадок сотенних старшин Ізюмського полку. Його дід Григорій та батько Іван були сотниками в Куп'янську [див.: ГомонП. Григорій Сковорода і Нижнє Приоскілля. - Харків, 2006. -С. 106-108]. Як свідчив Григорій Данилевський, перегодом Федір Диський мешкав у Москві, "до пам'яті Сковороди ставився з якоюсь благоговійною пошаною, а твори Сковороди були його найулюбленішим читанням". Трагічно загинув у 1833 р. [Данилевский Г. П. Григорий Савич Сковорода (с 1722 по 1794 г.) // Данилевский Г. П. Украинская старина. Материалы для истории украинской литературы и народного образования. - Харьков, 1866. -С. 57 (прим.)].

² Пор. зі словами Дмитра Туптала, якими той зображував плинність людського життя: "Жизнь наша на земли єсть движеніє. Движется растущу с младенчества в юношество, с юношества в мужество, с мужества в старость, движется ходя, сѣдя, ѣздя, дѣлая. Движется и непостоянством фортуны, или щастія: днесь богат, утро нищ, днесь славен, утро безчестен, днесь здрав, утро болен, днесь любимый, утро ненавидимый. Движется и премѣненіем нрава: бьіваєт бо временем добр, временем зол, временем смирен, временем горд, временем трезвен, временем піянствуяй, временем к Боіу тепл, временем далече отстояй от Бога, временем угождаяй Боїу, временем прогнѣвающ Бога. Убо да вкратцѣ реку: все житіє наше движеніє єсть на земли" [Туптало Д. Слово на поминовеніє Іоанна Семеновича Грибоѣдова // Сочиненія святаго Димитрія, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. -Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 539-540].

³ Див. прим. 91 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴ Форму преплаваемый подано за виданням 1861 р. У виданні 1837 р. - преплаеляемый.

⁵ Див. прим. (3) до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶ Пор. вираз: "Запазушная змея..." [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 137].

⁷ Див.: Книга Товіта 3: 16-17.

⁸ Ім'я Рафтл означає "Бог вилікував" [див.: Трійнях І. Словник українських імен.-Київ, 2005.-С. 310].

⁹ Ідеться про куп'янського сотника Івана Григоровича Диського, власника хутора Диськів-ка, що був поруч із сучасною Ковалівкою.

¹⁰ Куп'янка (Купенка, Купецьке, Купенське, з 1799 р. - Куп'янськ) - сотенне містечко Ізюмського полку, засноване близько 1675 p., потім - повітовий центр Слобідсько-Україн-ської губернії. З 1780 р. віддане з округою до Воронізького намісництва. Сковорода не раз бував у Куп'янці, а вперше потрапив сюди, очевидно, ще 1762 p., після того, як залишив посаду викладача поетики Харківського колегіуму.

¹¹ Очевидно, цей образ має за джерело церковні піснеспіви. Пор.: "От уст мысленнаго волка избави мя" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 15].

^п Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 15. Пор.: Е/іюдйте оуво, клкш шгмснш Х°Дите.

¹³ Та обставина, що нерозумного тетервачка названо в притчі Фрідріком, справді могла збити

з пантелику Федора Диського, адже його власне ім'я - Федір - суголосне імені тетервачка. Сковорода прохає свого любого приятеля не вбачати в цій збіжності жодних пейоративів або принаймні, як скаже він трохи далі, пам'ятати одну обставину: коли зважити на те, що "велероси" називають усіх українців тетерваками, тобто дурнями, то ім'я Фрідрік пасує кожному з нас. Що ж із того? - продовжує філософ. "Велероси", як "сторонні люди", бачать тільки поверхню речей (те, що здається їм глупотою), але не годні добачити схованого під цією "маскою" єства, адже ім'я Фрідрік (Friedrich), яке походить від германського Frithuric, означає не що інше, як "князь миру" [Трійнях І. Словник українських імен. - Київ, 2005. -С. 396; про цей сюжет докладніше див.: УшкаловЛ. Сковорода та інші: причинки до історії української літератури. - Київ, 2007. - С. 303-304].

¹⁴ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 9: 8. Пор.: швлнчай прє/иХдрл, й

ВО^/ІМВИТЪ ТА.

¹⁵ Див. прим. (32) до діалоіу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹⁶ Тобто 13 листопада 1787 р. [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972.-С. 245].

¹⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 90 (91): 3. Пор.: Икш той й^в^витъ та СЗ с^ти

/ІОВЧИ.

¹⁸ Євангелія від св. Матвія 26: 41.

¹⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 6: 24. Пор.: горе Bd/иъ вогЗтьі/Иъ: йкш СЗстоите оут'ЬшенЇА В^ШЄГШ.

²⁰ Євангелія від св. Матвія 5: 3; Євангелія від св. Луки 6: 20.

²¹ Євангелія від св. Матвія 11: 29.

²² Фраза во вре/ИА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Молитвослові».

²³ Можливо, Сковорода натякає на італ. scolare - 'учень'.

⁽¹⁾ Гр. ааЛаксоѵ.

<²> Сковорода має на думці слова: Вісте во В/ігть гда нЗшегш ійи _;\ртЗ, йкш вЗсъ рЗди швнифЗ вогЗтъ сьш, да вві нифетбгс єгш швомтитсса (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 8: 9).

²⁴ Діоген Лаерцій (І, 57) приписував цей вислів Солонові [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 80]. Крім того, є ціла низка підхожих українських прислів'їв та приказок. Пор.: "Не беры, где не положив" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 266]; "Бере, де не положив" [Франко, № 1615]; "Не руш чужого"; "Чуже переступи, та не займи"; "Не бери, де не поклав"; "Не ходи, куди не просили; не бери, чого не поклав" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 332-333].

²⁵ Пор.: "Боязливого сина мати не плаче" [Номис, № 9294].

²⁶ Пор. із молитовним текстом: "...нас же сущих зде благослови, конец благій и мирный даруя нам..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 23 (третя пагін.)], або з приказкою: "Конец дВло хвалит" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 230].

²⁷ Євангелія від св. Матвія 5: 3; Євангелія від св. Луки 6: 20.

⁽³⁾ Неточна цитата з Книги Псалмів 68 (69): 16. Пор.: ниже сведетъ ш /ині ровенникъ оустъ свой^ъ.

<⁴> Див. прим. 32.

<⁵> Парафраза або Євангелії від св. Матвія 10: 26 (пор.: ничтоже во єсть покровено, єже не СЗкрыетсА, й тЗйно, єже не оувідіно вХдетъ), або Євангелії від св. Луки 8: 17 (пор.: Ність ВО тЗЙНО, ЄЖС не ЙВ/ІЄНО відетъ: ниже оутлено, ЄЖС не ПО^нЗеТСА Й ВЪ ЙВ/ІЄНЇЄ пршдетъ).

(6) Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 5: 41. Пор.: С/іЗвы СЗ чмовікъ не прїе/И/ікі.

f⁷) Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Івана 5: 43. Пор.: Ауъ пріидб^ъ во й/ИА оцЗ

/ИОЄГШ.

<⁸> Книга Псалмів 118 (119): 14.

⁽⁹⁾ Євангелія від св. Матвія 10: 28.

(“) Книга Псалмів 108 (109): 28.

<^и> Очевидно, це старозаповітний образ. Пор.: "А єгиптяни гналися [за ізраїлевими синами], і ввійшли за ними всі фараонові коні й колесниці його, та його комонники до середини моря. І сталося за ранньої сторожі, і поглянув Господь на єгипетський табір у стовпі огня й хмари, та й привів у замішання єгипетський табір. І поскидав колеса з колесниць його, і вчинив, що йому тяжко було ходити. І єгиптяни сказали: 'Утікаймо від ізраїльтян, бо Господь воює за них з Єгиптом!"' (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 23-25).

²⁸ Ровеньки - місто на Луганщині, засноване 1705 р. Тамтешні краєзнавці пояснюють походження його назви так: у старовину в цих околицях було чимало розбишак, яких залежно від того, де вони промишляли, називали "могильниками" та "ровенниками". Назва Ровеньки походить від слова "ровенники". Сковорода заходив до Ровеньків у 1781 р.

²⁹ Номис, № 12120.

³⁰ Пор.: "На ловца и звѣр бѣжит" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 237]; "На ловца и зверь бежит" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 425, 476, 575]; "Наскочив звір на ловця"; "На стрілцьи звір біжит" [Франко, № 13028, 25134].

³¹ Парафраза Євангелії від св. Івана 1: 47. Пор.: се, войстиннХ ІЙ/ітанинъ, въ нє/ижє /івсти н^ств.

³² Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 208. Пор.: "Зробивши добре діло, та й кінці у воду"; "І кінці в воду" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 162, 370].

³³ Пор.: "Покой пьет воду, а беспокой мед" [Даль В. Толковый словарь живого велико-русского языка. - Москва, 1956.-Т. II. - С. 313]; "Думка п'є воду, а відвага мед" [Номис, № 4255].

³⁴ Ксенофонт Афінський (Меморабілії, 1,4,10) подає такі Сократові слова: "на мою думку, не мати жодних потреб - це риса божества, а мати щонайменші потреби - це значить бути дуже близьким до божества; але ж божество досконале, а бути близьким до божества -значить бути дуже близьким до досконалості" [Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения: Воспоминания о Сократе. Защита Сократа на суде. Пир. Домострой / Перевод, статьи и комментарии С. И. Соболевского. - Москва; Ленинград, 1935. - С. 21]. Тим часом Діоген Лаерцій у своїй книзі (II, 27) переказує цю думку Сократа так: "чим менше чоловікові треба, тим ближче він до богів" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 111-112]. Цю Сократову фразу любив повторювати кінік Діоген [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 286], перегодом її схвально цитував Цензорін [див.: Цензорин. Книга о дне рождения. К Квинту Церелию // Вестник древней истории. -1986. - № 2. - С. 230] та інші. Сократ названий тут "архидураком", бо казав про самого себе, що він нічого не знає. Пор. із реплікою одного з персонажів, змальованих Миколою Новиковим на сторінках часопису «Трутень»: "Сократ, славный в древности философ, говаривал о себе, что он дурак..." [Избранные произведения русских мыслителей второй половини XVIII века. - Москва, 1952. - Т. II. - С. 144].

³⁵ Це - емблематичний образ «Дятел носом продолбляющій древо» (підпис: "Се надежная за мой труды награда. Удостовѣрен, что труд мой не будет тщетным. Наес merces tuta laboris") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 76-77].

³⁶ Пор.: "Жадная пташка своим носком сыта" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 224]; "Всяка птичка своїм носиком живе" [Номис, № 7195]; "Кожна пташка своїм носом годується" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 243]; "Всяка птичка своим носком клюет"; "Всякая птица свой носом сыта" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 607, 724].

³⁷ Сковорода полюбляв цю фразу. Недаром вона зринає також у циклі «Басни Харьковскія» та в діалозі «Двое».

³⁸ Див. прим. 42 до циклу «Басни Харьковскія».

³⁹ Очевидно, це ім'я утворене від гр. vlfiEOLi; - 'почуття справедливості, совість'.

⁴⁰ Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 4. Пор.: РЗдХйтєса всєгдЗ ш гдѣ: й пакн рєк& рЗдХйтєсА.

⁴¹ Фраза /ийръ тевѣ не раз зустрічається в Біблії, уперше - у Книзі Суддів 6: 23.

⁴² Перша книга царств 25: 32; Третя книга царств 1: 48 та деінде.

⁴³ Книга Псалмів 108 (109): 28.

⁴⁴ Ідеться про облоіу військами Російської імперії молдовського міста Бендери (вересень 1770 р.) у ході російсько-турецької війни 1768-1774рр. Ця подія міцно закарбувалася в народній пам'яті. Про неї навіть складали пісні. Принаймні Іван Котляревський, розповідаючи про спів Енеєвих гребців, каже, що серед їхніх пісень була й пісня про те, "як під Бендер'ю воювали" [Котляревський І. Енеїда // Котляревський І. Повне зібрання творів. -Київ, 1969. - С. 79]. Є й народна приказка: "Се ще чума бендерська!" [Номис, № 3569].

⁴⁵ Пор.: "Граєцця, як кіт з мишою" [Номис, № 2348].

⁴⁶ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 3: 26. Пор.: гдь во вХдетъ нл вс^х^ъ П^ТЄ^Чі ТВоЙ^Чі.

⁴⁷ Парафраза Книги Псалмів 120 (121): 8. Пор.: гдь со^рлнйтчі виждете твоє й йс^ожденіе твоє.

⁴⁸ Пор.: "Песика б'ють, а левик боїться"; "Бійся, левку, коли пса б'ють" [Номис, № 3902, 3903; Франко, № 1542].

⁴⁹ Як запримітив свого часу Володимир Крекотень, притча «Убогий Жайворонок» своїм сюжетом нагадує байку Антонія Радивиловського про Болотяну Курочку та Яструба: Болотяна Курочка, побачивши забитого й виставленого на показ задля науки іншим Яструба, котрий щойно перед тим потішався над нею, мовляв, ти тільки "малих робачків" на землі збираєш, а на інших птахів не полюєш, скрушно каже: "О, мій милий братику Яструбе! Ліпше б тобі було на землі робачків збирати, аніж ширяти в небі. Живий би тепер був" [Крекотень В. Оповідання Антонія Радивиловського. З історії української новелістики XVII ст. - Київ, 1983. - С. 178].

⁵⁰ Парафраза Другого соборного послання св. ап. Петра 2: 9. Пор.: в^сть гдь Б/ігочтЙвьіа (Я НЛПЛСТИ Й^БЛВ/ІАТИ.

⁵¹ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 11: 8. Пор.: Првный (Я лова оув^гнетъ, въ негшже /И^СТО предлетсА нечестйвый.

⁵² Парафраза Першого соборного послання св. ап. Івана 5: 19. Пор.: /жръ весь во В/гЬ /іежйтъ.

⁵³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 7: 15. Пор.: кЗкш сей кнйги в^сть не о^чЙвса;

⁵⁴ Очевидно, це парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 15: 26. Пор.: оус/іышиши гласъ гда вга твоегш.

⁵⁵ Парафраза Книги Притч Соломонових 6: 5. Пор.: Дії сгмсєшиса аки сернл (Я тенетъ.

⁵⁶ Номис, № 3902.

⁵⁷ Парафраза Книги Псалмів 55 (55): 7. Пор.: тїи патХ /його со^рлнАТЧі.

⁽¹²⁾Так подано у виданнях 1837-го й 1861рр. Можливо, це звичайна помилка, оскільки "хвалящій" по-латинському - laudans.

⁵⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Вон/ий кр^пи/Ь (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 23).

⁵⁹ Мабуть, Сковорода має на думці слова: шс/гЬпй очи й^ъ й шкЗ/иени/іъ єсть сердцЗ й^ъ (Євангелія від св. Івана 12: 40).

⁶⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: в^сть гдь В/ігочтЙвьіа (Я нлпЗсти Й^блв/іати (Друге соборне послання св. ап. Петра 2: 9).

⁶¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: прЗвш сХдй/іъ єсй (Євангелія від св. Луки 7: 43).

⁶² Сковорода має на думці або слова: в^/иы, йкш прЗвш Г/іеши й оучйши, й не нл лща Зрйши (Євангелія від св. Луки 20: 21), або: йкш не нл лща ^рйтъ вгъ (Дії св. апостолів 10: 34), або: не нл лща зрАфе й/И^йте в^рХ (Соборне послання св. ап. Якова 2:1).

⁶³ Цю думку Сковорода міг знайти у своїх улюблених римських класиків, наприклад, у Горація (Сатири, І, 3, 33-34): "У такому незграбному тілі / Рідкісний хист притаївсь" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 134], чи в Сенеки (Моральні листи до Луцілія, LXVI, 3): "...непоказне, упосліджене тіло може явити нам прекрасну, велику душу" [Луцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 213].

⁶⁴ Фраза Гбре в3/иъ, кнйжницві й флрїсеє, лицезри розпочинає кілька віршів Євангелії від св. Матвія (23: 13-15, 23, 25, 27, 29) та вірш Євангелії від св. Луки 11: 44.

⁶⁵ Євангелія від св. Луки 6: 25.

⁶⁶ Неточна цитата з Книги Екклезіястової 7: 4. Пор.: Блага йроств пЗче сл\і^а, йкш во В/ІОБ-Ь /ІИцЗ ОуБ/ІЛжЙтСА сердце.

⁶⁷ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого В/іюстЙ вХдетъ главХ.

⁶⁸ Книга Екклезіястова 7: 4.

⁶⁹ Книга Екклезіястова 7: 4.

⁷⁰ Книга Екклезіястова 7: 4.

⁷¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 140 (141): 5. Пор.: єлей же гр^шнлгш да не нл/иЗститъ

Г/idBBI /ИОЄА.

⁷² Книга Екклезіястова 7: 4.

⁷³ Пор.: "У друга вода солодча вражеського меду" [Номис, № 9513]; "У друга вода солодша від вражого меду" [Франко, № 10883].

⁷⁴ Пор.: "Доброму человеку - что день, то и праздник" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 126].

⁷⁵ Пор.: "Не щодень Великдень" [Франко, № 2009].

⁷⁶ Пор.: "Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 145].

<¹³> Сковорода має на думці гр. ar\bcbv - 'соловей', - етимологічно пов'язане з дієсловом abco -'співати'.

⁷⁷ Парафраза Книги Псалмів 17 (18): 6. Пор.: й той йкш женй^ъ Йс^одай СЗ чертога своегш.

⁷⁸ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 117 (118): 24. Пор.: Сей денв, єгбжє сотворй гдв,

ВОЗрЗдХб/ИСА Й ВО^ВЄСЄ/іЙ/ИСА въ онб.

⁷⁹ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 10. Пор.: не аі,ъ же, НО В/ІГТВ БЖЇА, Йже СО /МНОЮ.

⁸⁰ Очевидно, це парафраза Книги пророка Захарії 4: 10. Пор.: очесЗ гдна йтв,

ПрИЗИрЗюЦМА Hd ВСЮ ЗЄ/ШЮ.

⁸¹ Книга Псалмів 138 (139): 9.

⁸² Гр. ArjOrj.

⁸³ Гр. аАт)вєіа - 'правда'.

⁸⁴ Фраза йстина гдна зринає в Книзі Псалмів 116 (117): 2.

⁸⁵ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 14: 6. Пор.: ат,ъ еслів пХтв й истина й живбтъ.

⁸⁶ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 14: 26. Пор.: єдйно/иХ прє/иро/иХ вгХ, ійсо/иъ ^ртб/иъ, є^жє слава во в^ки. d/ийнв.

⁸⁷ Євангелія від св. Матвія 5: 3.

⁸⁸ Неточна цитата з Першої книги царств 16: 7. Пор.: че/іов^къ зрйтъ нл лице, вгъ же Зрйтъ Hd сердце.

⁸⁹ Євангелія від св. Матвія 5: 3.

⁹⁰ Фраза д^ъ віры зринає в Другому посланні св. ап. Павла до коринтян 4: 13.

⁹¹ Сковорода має на думці історію про багатого й Лазаря (Євангелія від св. Луки 16: 19-31).

⁹² Парафраза Євангелії від св. Матвія 16: 26. Пор.: аціе /жръ весь пришврАфетъ, дХшХ же свого штфетйтъ.

⁹³ Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 2: 4. Пор.: првникъ же (/ибй) СЗ віры жйвъ вХдетъ.

⁹⁴ "Середина" означає тут "золоту мірноту" (аигеа mediocritas). Див. прим. 77 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни». Пор. народну приказку: "Середина все найліпша" [Франко, № 30734].

⁹⁵ Фраза жертвХ ^в^/ієнїа не раз зринає в Біблії, уперше - у Третій книзі Мойсеєвій: Левит 7:12.

⁹⁶ Євангелія від св. Матвія 5: 3.

⁹⁷ Парафраза Книги Премудрості Соломонової 5: 14. Пор.: Иво оуповЗнїе нечестйвлгш, Йкш ПрЗ^Ъ СЗ вітрл ПОДЄ/ШЄ/ИЬіЙ.

⁹⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 1: 29. Пор.: ^неже постыдатса ш Тдш/гЬ^ъ свой^ъ.

⁹⁹ За часів Сковороди Україною зазвичай називали Слобожанщину.

¹⁰⁰ Маной (євр. тапд‘‘Н) є персонажем 13-ої глави Книги Суддів. Старі українські письменники згадували про нього доволі рідко. Можемо послатися тут хіба що на «Вечерю душевную» Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. -Арк. 295]. Згідно зі словником Памви Беринди ім'я Маное означає "отпочиненьє або дар" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 433].

¹⁰¹ Дружина Маноя фігурує анонімно як в масоретському тексті Біблії, так і в Септуагінті. У раввіністичній літературі її інколи ототожнюють із Гаццелелпоні (євр. basolelpdni) з Першої книги параліпоменон 4: 3.

¹⁰² Можливо, це парафраза Книги Притч Соломонових ЗО: 4. Пор.: кбе й/ИА єгш;

¹⁰³ Астрая (гр. Аатраіа) - стародавня богиня справедливості, яка правила світом за "золотого віку", а коли перегодом людьми опанували облуда, віроломство, чвари, насилля і жадоба (Овідій. Метаморфози, І, 89-150 [див.: Публій Овідій Назон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1985. - С. 17-18]), останньою серед богів полинула на небо. Про це писав Вергілій у «Георгіках» (II, 473-474) (у перекладі Миколи Зерова: "Злітаючи в небо, / Слід найостанніший свій поміж ними покинула Правда" [ЗеровМ. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 203]). Як підкреслював Дмитро Чижевський [див.: CizevskijD. Die vertriebene Wahrheit// CizevskijD. Aus zwei Welten. Beitrage zur Geschichte der slavisch-westlichen literarischen Beziehungen. - 's-Gravenhage, 1956. - S. 119-121], мотив гнаної Правди бере свій початок в «Явищах» («Фаіѵ6|^£ѵа») Арата Солійського (бл. 315 - бл. 240 рр. до н. е.): "каі тбтє |ла¥|стаста Дпсг| kelvwv avbQwv / ілтаѲ’ u7rauuQavir|" ("Тоді, зненавидівши рід людський, Правда полинула геть аж на небо") [Арат Солийский. Явления / Пер. с древнегреч., вступ, ст. и коммент. К. А. Богданова. С приложением оригинального греческого текста. - Санкт-Петербург, 2000. - С. 148-149]. Цей мотив добре знаний у багатьох європейських літературах, зокрема й у слов'янських письменників: Яна Амоса Коменського («Лабиринт світу і рай серця»), Натанела Воднянського («Theatrum mundi minoris»), Матея Конечного («Theatrum divinus»), у казаннях Дмитра Туптала та Стефана Яворського - аж до «Легенди про Великого Інквізитора» Федора Достоєвського. Варто додати, що славетне кантівське "зоряне небо наді мною та моральний закон у мені" є не чим іншим, як метаморфозою цього самого мотиву. Можливим джерелом образу Астраї-Правди в

Сковороди, крім Арата (в європейських університетах Аратові «Явища» аж до XVII ст. правили за підручник астрономії, а водночас за взірець урочистої поезії), Овідія та Вергілія, може бути пролог до опери «La clemenza di Tito» («Титове милосердя»), що його написав Якоб фон Штелін. Бувши альтистом придворної капели імператриці Єлизавети, Сковорода виступав у цій опері [про сенс легенди про Астраю в Сковороди див.: УшкаловЛ. Сковорода та Україна // УшкаловЛ. Есеї про українське бароко. - Київ, 2006. -С. 146-147]. Цей самий мотив зринає також у сковородинському «Сні».

¹⁰⁴ Фраза: кто тьі єсй; зринає в Другій книзі царств 1: 8 та в Четвертій книзі царств 9: 32.

¹⁰⁵ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 11: 2. Пор.: Не по^в^/ій чє/іов^кл во крлсотѣ ЄГШ, й не вХдИ тй /Иерзокъ Че/ІОВ^КЪ ВИД^НІе/ИЪ СВОЙ/ИЪ.

⁽¹⁴⁾ Це парафраза або Євангелії від св. Івана 7: 24 (пор.: не сХдйте нл лща), або Соборного послання св. ап. Якова 2: 1 (пор.: не нл лща зрАфе й/И^йте в^рХ).

<¹⁵> Див.: Перша книга царств 16: 11-13.

<¹⁶> Перша книга царств 16: 7. Пор.: челов^къ зрйтъ hj лице, вгъ же зрйтъ hj сердце.

¹⁰⁶ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 18: 3. Пор.: гди, ащ оуво ШЕр^тб^Чі в/ігтв пред тобою, не /иинй уав'а твоегш.

¹⁰⁷ Типологічно близькі сюжети про мандри Христа і святих («Як Ісус Христос ночував у бідної вдови», «Лакома баба», «Вдовині діти») [див.: Етнографічний збірник. Видає етнографічна комісія Наукового Товариства імени Шевченка. Т. XII. Галицько-руські народні легенди / Зібрав Володимир Гнатюк. - Львів, 1902. -Т. 1. - С. 93-95]) були поширені в українському фольклорі [докладніше див. про це: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 50-51].

¹⁰⁸ Існує навіть «Чин благословенія Колива, сієст Кутій, или вареной пшеници с медом смѣшаной и различными сладкими овогцми украшенной» [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 223-224 (друга пагін.)].

¹⁰⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 144 (145): 15. Пор.: Очи Bc^jp¹ нл та оуповЗкітъ, й

ТЫ ДііЄШИ Й/ИЪ пЙфХ ВО Б/ІЛГОВре/ИеНЇИ.

⁽¹⁷⁾ За словником Памви Беринди, сікера - це "хмѣлный напиток, или пьянство" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 454].

⁽¹⁸⁾ Євангелія від св. Луки 1: 15.

¹¹⁰ Очевидно, це народна форма слова оловина, яке Памва Беринда тлумачив, зокрема, так: "напиток, трунок, питье, напой з ячменю, пиво" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 150].

¹¹¹ Як з'ясував Володимир Перетц, ця пісня Сковороди має за взірець добре знану в

Україні польську різдвяну віршу: "Pasterze mili, / Coscie widzieli? / Widzielismy

malenkiego / Jezusa narodzonego, / Syna Boskiego..." [Перетц В. H. Историко-литературные исследования и материалы. - Т. І. Из истории русской песни. - Ч. 1. Начало искусствен-ной поэзии в России. Исследования о влиянии малорусской виршевой и народной поэзии ХѴІ-ХѴІІІ в. на великорусскую. К истории «Богогласника». - Санкт-Петербург, 1900. - С. 238]. Такий самий вірш є і в старій чеській поезії [див.: Чижевський Д. Український літературний барок / Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 238 (прим.)].

¹¹² Книга Екклезіястова 7: 4.

¹¹³ Євангелія від св. Луки 6: 25.

¹¹⁴ Книга пророка Єремії 13:17.

¹¹⁵ Дві попередні репліки подано за виданням 1861 р. У виданні 1837 р. їх немає.

⁽¹⁹⁾ Нім. die Baumwolle.

Дійлог. Ймя Ему: Потбп Змійн

Бесіздуют Душа и Нетлѣнный Дух 1791 года, авг[усга] 16

Любёзный Друже, Михайле!

Древній Монах Эѵіратус¹ всѣ свой Забавныя Писульки принбсил в Дар Другу и Господйну своєму, Патріарху Софрбнію², а я приношу тебѣ.

Ты мнѣ в ДругБ Господйн, а в Господйнѣ друг.

Я сію Кнйжечку написал в Бурлукѣ³, забавляя Праздность. Она украдена. Но я, напав на Спйсок, исправил, умнбжил и кбнчил.

Потбп Змійн, Нбев, Божій и Бібліа есгь то же.

Аще она Море, како и не Потбп? Взгляньте на Назбнову⁴ Картйну Потбпну: Nat Lupus inter Oves.. .⁵

He в сем ли Мбрѣ обуревается вся Вселённа?

Ей, в сем! Ей, вся! "Погрязбша, яко Олово во Водѣ..."⁶ Едйн мой Ізраиль сію Пучйну прелѣтая прехбдит. Едйн он удовляет Жалосгну Рёвносгь Варухову:

"Кто прёйде на бну Страну Моря и Обрѣте Премудрость?"⁷

Что есгь Бібліа, аще не Мыр? Что есть Мыр, аще не Ідол Дейр[с]кій⁸? Что есгь Златая Глава ему, аще не Сонце? Что есгь Сонце, аще не Огненное Море?

Не онб ли засгупйло нашу нам Гавань тую:

"Се Сей сгойт за Стѣнбю нашею?"⁹ и глаголет: "Лицемѣре! Почто

ѴСѴѴШІІЛСЯ єсй?"¹⁰

Не всѣ ли не преплывшіи мучатся в Огненной Бёзднѣ? Не всѣ ли блеют о Пёклѣ¹¹? И Кто уразумѣл Пёкло? Не смѣшно ли, что всѣ в Пёклѣ, а боятся, чтоб не попасгь?

Вот точна Сфінкс! мучащая не рѣшйвших Гаданія¹². "Возволнуются и почйти не возмогут"¹³. "Ходйте во Пламенѣ Огня вашего"¹⁴.

А мой Ной Радугу вйдит, и Потбп прекращается. Что есть прекрасна Радуга? Не Радосгь ли есгь Радуга? Не Сонце ли зрит свой Образ во Зерцалѣ Вод Облачных? Не Сонце ли зрит на Сонце, на второе своє Сонце? На Образ образуемый¹⁵? на Радосгь и на Мир твёрдый? Не туда ли зрит сей Вожд наш? не туда ли Волхвьї ведёт? Останься ж, Сонце и Луна! Прощай, Огненная Бёздно! Простй, Западное Сонце! Мы сотворим Свѣт получшій. Созйждем День веселѣйшій. Да будет Свѣт! и се бысгь Свѣт¹⁶! Да сганет Сонце и Луна¹⁷! Да сганет и утвердйтся! Да свѣтит во Вѣки Вѣков! И се ста Сонце и Луна¹⁸! Новая Луна и Сонце. От Бога Божесгвённое. Воспой же, о Исаіе! Воспой нам Пѣснь Побѣдную¹⁹. Се Ізраиль прёйде Море!

"Не зайдет бо Сонце гебіі.

И Луна не оскуд ііет.

Будет Господь тебѣ Свѣт твой.

И совершатся Дни твой.

Дни Рыданія твоего"²⁰.

Воспою ж и я с Тобою, любёзный мой Исаіе:

"Дугу мою полагаю во Облацѣ"²¹.

Сіє есгь:

Мир утверждаю внутрь себе.

Сонце всю Тварь презирает.

Взор Дугою утБшает.

Бездно Сердце, о проснйся!

Будь себѣ Друг и влюбйся!

Весь тогда Потоп игцёзнет.

Радуга же вѣчна блёснет.

Враз отрешь Твой всѣ Слёзы.

Внутрь всѣ упокбиш Стёзы.

Само будь себіі Дугою.

И расстанешься с Тугою.

Се Тварь вся не насыгцает!

Бёздна Бездну удовляет²².

Пусгьшник Григ[орій] Бар-Сава Сковорода Д[аніил] Мёінгард²³.

Insuperabili Loco stat Animus, qui externa deseruit²⁴. Nunquam major est, quam ubi Aliena deposuit, et fedt sibi Pacem, Nil timendo...²⁵ Бёпеса, Epist[olae], 79.

Сіє есгь To же: "Разумлйв Праведник себіі Друг будет". Прйтчей, гл[ава] 12-я²⁶.

Глава 1-я

Прйтча Слѣпый и Очйтый

Два Пришёлцы войшлй в Храм Соломонов: Одйн Слѣпый, Другій Очйтый. Слѣпый без Пблзы возвбдил Очи и водйл Вѣжды свой по Станам Храма. А Очйтый, вйдя Стѣнь, представляюіцую Человѣка, Звѣри, Птйцы, Гбры, Ріікіі, Л іісі.і, Поля, Цвѣты, Сблнце, Звѣзды и Драгоцѣнныи Камни, и Приводя во Всем безизмѣнную М іірѵ, называемую Живопйсцами Рисунок, ненасьітною забавлялся Весёлосгю. Паче же Любопытною Зѣнйцею прозирал он Седми-Лампадный Свѣгцник и Сѣнь Херувймов. "Я не вйжу Весёлосги в сем Храмѣ", - сказал Слѣпый... "О бѣдный! - воскричал Очйтый. - Пойдй Домбй! и вырой Зѣнйцы твой, погребённыя в Мѣху твоём. Принеси Оныя сюда. В то Время обновйтся тебѣ Храм сей и почувсгвуешь услаждающее тебе твоє Блаженство".

Глава 2-я Діілог, или Разглагбл

Осббы в Разглагблѣ: Душа, Нетлѣнный Дух

[Душа]. Всякая Невкусность даёт для мене Питательный Сок, еслй только благоволйшь, о нетлѣнный Дух. Скажй мнѣ, Что значйт: Два Пришёлцы?

Дух. Всяк рождённый есть в Мырѣ сем Прншёлец²⁷, Слѣпый или Просвѣщённый. Не Прекрасный ли Храм Премудраго Бога Мыр сей? Суть же три Мыры. Пёрвый есгь Всеббгцій и Мыр Обйтельный, гдѣ Все рождённое обитает. Сей сосгавлен из безчйсленных Мыр Мыров²⁸ и есть велйкій Мыр. Другій Два суть Частныи и Малыи Мыры. Пёрвый Мікрб-Козм, сйрѣчь Мырик, Мирбк, или Человѣк²⁹. Вторый Мыр Симболйчный, сирѣчь Бйбліа. Во Обйтельном Кбем-либо Мырѣ Солнце есть Оком его, и Око убо ест Сблнцем. А как Солнце есгь Глава Мыра, тогда не дйвно, что Человѣк назван Мікрокосмос, сирѣчь маленькій Мыр. А Бібліа есгь Симболйчный Мыр, затѣм что в ней собранныя Небёсных, Земных и Преиспбдних Тварёй Фігуры, дабьі онй были Монумёнтами, ведущими Мысль нашу в Понятіе вѣчныя Натуры, утаённыя в тлѣнной так, как Рйсунок в Красках своих.

Душа. Что значйт вырыть погребённыя в Мѣху Зѣнйцы?

Дух. Начало Вѣчнаго Чувсгва завйсит оттуду, дабы прежде узнать Самаго Себе, прозрінь таягцуюся в ТіілІ, своем Вѣчность и будьто Искру в Пёпелѣ своем вырыть. Сія Искра прбтчія Мыры, и сія Мысленная Зѣнйца³⁰ провйдит в них Вѣчносгь.

Душа. Развѣ Вѣчность и Бог есгь То же?

Дух. Конечно. Вѣчносгь есгь Твердь, вездѣ всегда во Всем твёрдо сгоягцая, и всю Тлѣнь, как Одёжду, носягцая, всякаго Раздѣлёнія и Осязанія чуждая. Она-то есгь Истина и Нетл ііпіе. Вйдишь, что Свѣт Премудрости тогда вхбдит в Душу, когда Человѣк два Есгесгва познавает: ілііппое и Вѣчное. А о неразумѣюгцих есгь Послбвица: "Двойх нагцитать не умѣет".

Душа. Но скажй мнѣ, кая Пблза вйдѣть вездѣ два Естесгва, а не одно? И кбе в Сем Утѣшёніе?

Дух. Сіє изображу тебѣ Подббіем. Прехйтрый Живопйсец написал на Стѣнѣ Оленя³¹ и Павлйна³² весьма жйво. Симй Образами Сын его Младёнец несказанно веселйлся. И старшій Сын взирал со Удивлёніем. Живопйсец со врёменем отёр Краски, и Живбтины с Вйду игцёзли. О Сем Малчик рыдал неутѣшно, а старшій смѣялся... Тепёрь скажй мнѣ Вину Смѣха и Рыданія.

Душа. О! не могу сказать, но от тебё слышать жажду.

Дух. Конёчно, Малчик думает, что погйбли Животйны, того ради плачет.

Душа. Как же не погйбли, если игцёзли?

Дух. Ах! не називай Краску Образом. Она есть одна тбчію Тѣнь во Образѣ, а Сйла и Сердце есть Рысунок, сйрѣчь невегцествённая Мысль и тайная Начертанія, до койх то присгаёт, то отстаёт Краска так, как Тѣнь к Яблонѣ своёй, и Краска есгь как Плоть, а Рысунок, как Косгь в Тѣлѣ. Сего ради не разумѣющій Рысунка не прилбжит Краски. Сіє Старшій понимает и смѣётся. Самыи тбчныи Образы егцё прёжде Явлёнія своего на Стѣнѣ всегда были во Умѣ Живопйсцу. Онй не родйлись и не погйбнут. А Краски, то прильнув ко Оным, предсгавляют Оныя во вегцесгвённом Вйдѣ, то, отсгав от них, унбсят из Вйду Вид их, но не унбсят вѣчнаго Бытія их так, как игцезаюгцая Тѣнь от Яблони не рушит Яблоню. И тогда-то бьіваєт прямая Піктура³³, когда она согласна с вѣчною сугцих Образов NT І. рою, а со Свбйсгвом их согласны суть Краски.

Душа. Віірѵю, что Слово твоє не лбжное, но для мене нѣсколько тёмно.

Дух. Внемлй же вторбму Подббію! Напишй ЦіРКУЛ³⁴. Здѣлай из Дёрева или вылѣпи егб из Глйны. Потом опять егб затри, а прбтчія разорй... Тепёрь скажй мнѣ: погйбл ли ЦіРКУЛ?..

Душа. Погйбл пйсанный, Деревяный и Глйняный...

Дух. Прав Суд твой³⁵! Погйбл вйдно вйдимый, но невещесгвённый и Сущій ЦіРКУЛ пет/тііпеп пребывает в Сокрбвищах Ума. Сей, как несоздан, так и разорйтися не может. Вещесгвённыи же Ціркулы не Ціркулы суть, но, прямѣе сказать, лбжная Тѣнь есть и Одёжда Ціркулу Истинному.

Душа. К Чему же твоя Рѣчь течёт?

Дух. К Тому, чтоб понять во Всем Два Естества: Божіе и Веществённое.

Душа. A de Понятіе куда выхбдит?

Дух. Туда, что не может Ничтоже погйбнуть, а только Тѣнь свою теряет.

Душа. Что же далѣе из Сего слѣдует?

Дух. Ничевб! Кромѣ Неустрашймосгь, Благодушіе, Упованіе, Кураж, Весёліе и Благовйдное Вёдро того Сердёчнаго Мир А, котбрый у Павла всяк ум превосходящим нарицается³⁶. Разсуждай о ТіілІ, твоем То же, что о помянутых Образах и Ціркулѣ. Щитай все Мырскбе Есгесгвб Краскою. Но вѣчная Мііра и присносугцныя Руки Божія, якоже Кбсги прильнувшую к ним Плоть, всю Стѣнь поддёрживают, пребывая во Всем Главою, а сверх непосгоянныя своєя Сі'ліп Дрёвом вѣчныя Жйзни. Не на пбдлыя вйдно Кости и Руки смбтрит Бібліа Словом сим: "Косгь не сокрушйтся от него"³⁷. "Не ббйся, Іякове³⁸! Се на Руках моих написах Стѣны твоя!.."³⁹. И догадался Дрёвній Платон, когда сказал: Ѳебд угоцетреї"- "Бог Землемѣрит"⁴⁰. Не будь, Душа моя, из Числа тЬх, кой Веществб за Тбчносгь почитают. Онй не исповѣдуют Естества Божія. Отнимают Сйлу и Честь, Бытіё и Славу невещесгвённому и благому Духу, а вмѣсго Егб воздают мёртвым и грубым Стихіам. Сіё-то значит: Осудйть и приговорйть ко Смёрти Началника вѣчныя Жйзни и Всеббщаго всякія Твари Жизнодавца. Бога вйдно убйть нелзя. Но нечестйвую Мысль их Правда Божія в Дііло ставит. Тогда отняли от Бога Жизнь и Сйлу, как только присудйли её Тлѣнію. И тогда же отдали

Тл ііппосгії Жизнь, как тблько отняли её от Бога. Вот Суд! воцарйвшій Раба вмѣсго Господйна, испросйвшій себѣ Разббйника Варавву⁴¹. Сій Отцеубійцы и слѣпыи Стѣн Осязатели называются у Платона Пбдлостю, во мрачном Рвѣ и Адѣ сидягцею, одну темную Тѣнь вйдягцею и Ничего за сугцую Истину не почитающею, развѣ одно Тое, что ощупать и в Кулак схватйть могут⁴². Сей есгь Источник Безббжія и Сердечному Граду Разорёнія. Пблзущая сія и ядущая Землю Пбдлосгь, прилѣпйвся ко Брёнію, стала и сама Грязью и возметаемым от Вйхра Прахом⁴³. Прилѣпйвшіи же Сердце своє Господеви суть едйнаго с ним Духа и хвалятся со Исаіею: "Божій есмь"⁴⁴. "Путь Благочестйвых прав"⁴⁵. "Не падёмся! но падутся всѣ живущіи на Землѣ"⁴⁶. Всѣ три Мыры сосгбят из двоих, Едйно сосгавляющих Естёсгв, называемых Матеріа и Форма⁴⁷. Сій Фбрмы у Платона называются ідей, сйрѣчь Видвнія, Виды, Образы⁴⁸. Онй суть Перворбдныи Мыры, Нерукотворённыя, Тайныя Верёвки, преходящую Сѣнь, или Матёрію, содержагція. Во велйком и в малом Мырѣ Веществённый Вид даёт знать о утаённых под ним Формах, или вѣчных Образах. Такожде и в Симболичном, или Біблічном, Мырѣ Собраніе Тварёй сосгавляет Матерію. Но Божіе Естествб, куда Знаменіем своим ведёт Тварь, есть Форма. Убо и в сем Мырѣ есть Матеріа и Форма⁴⁹, сйрѣчь Плоть и Дух, Стѣнь и Истина, Смерть и Жизнь. Напримѣр, Сблнечная Фігура есгь Матёріа, или Стѣнь. Но понёже она значит положйвшаго в Сбнцѣ Селёніе своє⁵⁰, того ради вторая Мысль есгь Форма и Дух, будьто второе в Сбнцѣ Сонце. Как из двоих Цвѣтбв два Духи, так из двоих Есгёсгв двѣ Мысли и два Сердца: і л ііппое и пеї л ііппое, чйстое и нечйсгое, мёртвое и живбе... О Душа моя! Мбжно ли нам в Сем похвалйтися и воспѣть: "Христово Благоуханіе есмьї?.."⁵¹

Душа. О Душе мой! Блажённа тая Душа!.. По крайней же Мѣрѣ, можем о нас сказать: "В Вбню Мѵра твоего течём"⁵². Наконёц научй мя: Что значит Сѣдмилампадный Свѣтйлник?

Дух. Значйт Седмйцу Бытёйскую, в котброй весь Симббличный Мыр создан.

Душа. Что такое слышу? Ты мнѣ насказал Чудное и безвѣстное.

Дух. Ужё сказанно, что Сблнечная Фігура есть Матёріа и Стѣнь. Седмь Дней и седмь Сбнцов. В каждом же Сбнцѣ есть Зѣнйца: второе прекрасное Сонушко. Сій Сбнушки из своих Сі іліеп блисгают вѣчности Свѣтом так, как горящій Елёй сіяет из Лампад своих.

Душа. О Божесгвённое! О Любёзное! О Сладчайшее Сонушко!.. Ещё же мнѣ скажй: Чтб то есть Херувімы?

Дух. Седмйца и Херувімы, то есгь Колеснйцы и Престблы - То же.

Душа. О ХЕРУВІМАХ. Почему Онй Пресгблы?

Дух. Сонце есгь Храм и Чертог Вѣчнаго, а в Гбрницах тут же Стулья, гдѣ Субббтсгвует. Колеснйца тоже, есть Она Дом ходящій. Вйдь Сонце есгь Огнённый Шар и никогда не сгойт, а Шар состбит из мнбгих ЦіРКУЛОВ, будьто из Колёс. Убо Сонце не тбчію есть Чертог и вѣчно-бродящая Авраамская Скйніа, но и Колеснйца, служащая нетлѣнному нашему Илій⁵³, могущая возить вѣчное наше Сонушко. Сія Сбнечныя Субббты, сирѣчь чертоги и Покбй Въчнаго, называются тбже Седмицею Корбв, или Юниц, и Седмйцею Пшенйчных Кблосов⁵⁴, а у Захаріи Седмйцею Очёй⁵⁵. Слѣпыя и Гадательныя сія Очи сидягцій на Херувімах отверзает тогда, когда из Внутренностей их Вѣчныя Зѣнйцы, как из Сбнцев Сонушки, нетлѣнным Воскресенія Свѣтом блисгать начинают.

Душа. Протчее: Херувімска сѣнь, что ли она есгь?

Дух. Сѣнь, Тѣнь, Краска, Абрис, Руга, Маска, таягцая за собою Форму свою, Ідею свою, Рисунок свой, Вѣчность свою - Все Тбе есгь Херувім и Сѣнь купно, то есть Мертвая Внѣшносгь.

Душа. На что Іезекійл приправил им всѣм Крйла, дабы сверх Орлбв Быкй и Кравы по Поднебёсной лѣтали⁵⁶?

Дух. На то, дабьї возлѣтали ко Едйному Началу, сйрѣчь к Сбнушку. Он не приправил, но провйдѣл, что они всѣ Крилатыи.

Душа. Что значат крйла?

Дух. Вторыя и Вѣчныя Мысли, прелѣтаюгцыя от Смерти в Живот, от Матерій к Фбрмѣ. Вот тебѣ Пасха! Сйрѣчь Прехбд. О Душа моя! Можешь ли от мёртвых Тварей и от Сііпії Херувімскія перебраться к Господу твоєму и ко Осугцествующей тебе Фбрмѣ твоёй? "Крѣпка, яко Смерть, Люббвь"⁵⁷. "Крйла Ея Крйла Огня"⁵⁸.

Душа. О Отче мой! Трудно вырвать Сердце из клёйкія Стіхійныя Грязи. Ах, трудно! Я вйдѣла напйсан Образ Крилатаго Юноши. Он пялится летѣть в Горняя, но Нога, прикбванна Цёпью к Земному Шару, мѣшает⁵⁹. Сей Образ - мой Образ. Не могу, а только желаю. "Кто даст мнѣ Крйлѣ?.."⁶⁰ Для Облегчёнія, Отче мой Небёсный, Гбрести моя услаждаюгцаго, продолжай Бесізду. Открбй мнѣ: длячего Давід желает Крил сих? Видь Ты сказал, что однй только Сбнцы Херувімами.

Дух. Сонце есгь архйтѵпос³, сирѣчь Первоначална и Главна Фігура. А Копій ея и Віцефігуры суть Безчйсленныя, всю Біблію испблнившія. Такая Фігура называлась Антітѵпос (Прообраз, Віцеббраз), сйрѣчь вмѣсто Главныя ФіГУРЫ посгавленна иная⁶¹. Но всѣ онй, как к своєму Истбчнику, сгекаются к Сбнцу. Такія ВІЦЕФІГУРЫ суть, напримѣр: Темнйца и Іосиф, Коробочка и Мойсёй, Ров и Данійл, Авраамова Сѣнь и Гбсти, Ковчёг и Ной, Колода и Іереміа, Море и Израиль, Даліда и Сампсбн, сйрѣчь Сбнушко⁶², Кбжа и Ібв, Плоть и Хрісгбс, Пегцёра и Лев, Кит и Ібна, Яслы и Младёнец, Гроб и Воскрёсшій, Верйги и Петр, Кбшница и Павел, Жена и Сѣмя, Голіаѳ и Давід, Еѵа и Адам... Все Сіё То же есть, что Сонце и Сбнушко, Змій и Бог. Краспіііїшая всѣх и Мати прбтчіим есгь Фігура Сбнечная. Она пёрвая Благословляется и Освягцается в Покбй Богу: "Благослови Бог День седмый"⁶³. По сей Причйнѣ прбтчіих Тварёй ВІЦЕФІГУРЫ, в Сйлѣ Ея посгавляемыя, всѣ Бытіё своє пріёмлют во Днях Свѣтлыя Седмйцы, яко в ней вся Тварь раждаетея, Сама же прёжде Всѣх еозидаетея.

^а Архйтѵпос - архиббраз.

"Да будет Свът! и Бысть Свѣт"⁶⁴. Свѣт, Утро, День всегда бколо Лучёй, а Лучи при Сбнцѣ. И так не дйвно, что Давід, находясь Херувімскою Копією, желает Крил, її ѵі іія ту же Сйлу и Мысли со Седмйцею: "Помыслих (де) Дни пёрвыя, и Лѣта Вѣчная помянух и поучахся"⁶⁵.

Всѣм Тварям даёт Толк и Свѣт Свѣтлая Седмйца. "Седмь сія Очеса Господня суть, призираюгцая на всю Землю"⁶⁶. Когда онй Сл ііііы, тогда вся Бібліа есгь Тма и Содбма. От нея и Давід учится. Там седмь Сбнцы, а у Давіда Очи. Сонце почиваюгцаго в Сбнцѣ⁶⁷ на себѣ вбзит. И Давід то же. "Терпля, де, потерпѣх"⁶⁸. "Поднимая, подьях"⁶⁹. "Вознесу тя, Господи, яко подъял мя есй"⁷⁰. Сонце есгь заходягцая Стѣнь, но Сйла и Бытіё его в Сбнушкѣ своем. И Давідовы Очи есгь игцезаюгцій Прах, но Тѣнь их восгекает туда, дабьї, игцезая, преобразйтися во Вѣчную Зѣнйцу, во вторый Разум и в животворягцее Слово Божіе: "Игцезбіпа Очи мой во Слово твоё"⁷¹.

Херувім есгь и Захаріа. И сей взирает на Седмйцу и То же, что Она, мыслит: "Лѣта Вѣчная помянух..."⁷² "Вйдѣх! - вопіёт Захаріа, - и Се Свѣгцник Злат весь!"⁷³ Куда Кто смбтрит, туда и идёт. К Лѣтам вѣчным! Туда ему Путь! К Свѣтлой Седмйцѣ летйт. Орлими Крйлами парйт. А гдѣ его Крйла? Вот онй! "Рече ко мнѣ Ангел, глагбляй во мнѣ"⁷⁴. Во Внутрности Крйла его. Сёрдце Егб Пернатое. "Крііпка, яко Смерть, Любовь"⁷⁵. "Крйла Ея Крйла Огня..."⁷⁶

Херувім есгь и Предтеча. "Бѣ Свѣгцник горяй и свѣтяй"⁷⁷. "Бѣ" значйт не То, что был, но То, что здѣлан и создан Свѣтйлником. Звѣзды прелёсгныя⁷⁸ и Лжеденнйцы, горят, но не свѣтят. Іоанн же Истинная есгь Деннйца⁷⁹.

Душа. Пожалуй, Отче Небёсный, скажи! Что есть, что значит Лжеденнйца? Горю и воспламеняюся знать.

Дух. Лжеденнйцы суть То же, что Лже-Херувімы.

Душа. Да ї ді) же они таковьї? Я их вбвся не понимаю. Открый!

Дух. Любёзный Мой Друг! Іуда апостол, той тебѣ да Открбет. Вот тебѣ Лже-Херувімы! вот и Лже-Деннйцы! "Ангелы, не соблюдшіи своего Начала"⁸⁰. "Звѣзды прелёстныя"⁸¹. "Тѣлёсны, то есть Душёвны, или Скбтскіи, ііеі/іііііііаіо Духа не имущіи"⁸². Кратко сказать: заблудйвшіи от Свѣтлыя Седмйцы, яже есть Гавань Всѣм. И сіё-то значит: "Не соблюдшіи Начала"⁸³. Бог, Начало, Вѣчносгь, Свѣт есгь Тожде. Сей Свѣт освятйл есгь Селёніе своє⁸⁴ в Седмйцѣ, Седмйца же есть то Главизна Кнйжняя. "Во Главйзнѣ Кнйжней⁸⁵ пйсанно есгь о мнѣ"⁸⁶, - говорит Христос. Начало и Главйзна То же. Сюда-то мой Іуда блисгает словом сим: "Ангелы, не соблюд[шіи] своего Начала"⁸⁷. "Звѣзды прелёстныя: ймже Мрак Тмы во В іікіі Блюдётся"⁸⁸. Вот низпадшіи с Небёсныя Седмйцы Лучіферы! Деннйца Рймски - Лучіфер⁸⁹, то есгь Свѣтонбсец, или День за собою ведущій. Деннйца бо есть Сбнцу Предитёча и Предвѣсгник Дню. Взглянь! Се прекрасная тебѣ Деннйца! "Во Утріе вйдѣ Іоанн Іисуса грядуща к себѣ и Глагола: Се Агнец Божій!"⁹⁰ Гдѣ же твой ДЕНЬ нам, любёзная наша Деннйце? Дай нам! Видь ты не прелёстная, во Мрак влюбйвшаяся Звѣзда. Уже нам Ночь мёрзка омерзѣла⁹¹.

"Сей есгь! По мнѣ грядет Муж, йже предо мною бысгь..."⁹² И так Сын Захаріин есть Свѣтйлником, или Лампадою, Горягцій и Озаряюгцій Елёй вмѣгцаюгцею, и сотворён аки Оком, внутрь Зѣнйцу свою заключаюгцим.

У Древних Свѣчбю, Лампадою и Оком Вселённыя называлося Сонце. "Не бѣ Той Свѣт, но да свидѣтелсгвует о Свътв"⁹³. Вот тебѣ йсгинный, Дгцерь моя, Херувім! И сегб-то ради во Храмах вйдишь Образ Его Крилатый.

Душа. О дражайшій мой Херувіме, Іоанне! Благодарю тя, Отче Небёсный, за Егб. А Лука и Клеопа? не Херувімы ли? Я вчера во Храмѣ слушала их Путешёствіе и вельми услаждалася⁹⁴. Аще же Херувімы, почему знать, что Херувімы? Я бы бчень рада...

Дух. Потому, что идут Путём Субббтным. Вйдно убо, что сим Путникам на У Vi'І', Свѣтлая Субббт Седмйца. Субббта им голбдным раздробляет Хлѣб их. Отверзает помрачённыя Очи, правдивѣе же сказать: Субббтствующій в Сбнцѣ и исходящій от Чертога своего⁹⁵. "Онѣма же отверзбстѣся Очи"⁹⁶. Сей Женйх воскрилйл их бными Крйлами: "Крйла Ея Крйла Огня"⁹⁷. Дал сим невкушым Болванам Пйщу и Вкус, но на Путй и на Разумѣ Субббтном основанный. А мой Пѣшехбдцы, надѣв Крйла и сотворйвся из пблзущих и Зёмлю ядущих Зміев Пернатыми Орлами, по Исаіевскому Слову сему: "Терпящіи Господа обновлят Сйлу, окрилатізют, яко Орльі"⁹⁸ - всерадостно восклйкнули: "Не Сёрдце ли наю горя бѣ в наю: єгда глаголаше нама на Путй?"⁹⁹ Сйрѣчь: Не воспламенйл ли Он нас летізть в Гбрняя, от Смёрти к Жйзни¹⁰⁰, вдунув нам Вкус и Свѣт Свѣтлыя Седмйцы?..

Душа. Нынѣ я уразумѣла. Сонушко, как от Пресвѣтлѣйшаго своего Чертога, от Грбба возсіявшее, воскрилйло их и отвёрзло им Очи их, дабьї Сѣнь Херувімска не почивала на Путй Грѣшных¹⁰¹, но, минуя всю Тлѣнь, возвышалася бы ко Едйной своёй невйдимой Фбрмѣ. "И Той невйдим Бысть йма"¹⁰².

Дух. О душа моя! Не одному Клебпѣ сія Мйлосгь. Свѣтлая Седмйца есть то Гора Божія, гдѣ благоволйл жйти. Сюда идёт со Тщаніем Маріам, цѣлует и дружйтся со Елісавётою¹⁰³. Туда восхбдят всѣ Фамілій и Колііпа Ізраилская. "Тамо взыйдбша..."¹⁰⁴ Сюда бѣгут Слѣпыи, Хромыи, Нѣмыи. Тут Дружбу и Компанію завбдят Вблки со Агнцами, Рыси с Козлёнками, львы с Телёнками, Аспіды с Отроками¹⁰⁵ и созидаются Очйтыми, Крилатыми по своёй всяк Сіііііі Херувімами, возлѣтающими к Началу, Котброе Одно только есгь, яко да Царя всѣх подьшмут; "да будет Бог всяческая во всѣх..."¹⁰⁶ Трудно тблько сим Горам взыгратись, вскочйть выспр, искапать Сладость, воздымйться и породйть, как Тучным Юницам¹⁰⁷, Единаго своего Юнца. "Прійдйте, взыйдем на Гору Господню..."¹⁰⁸

Душа. Я читала ігіікоідась, что Еленйцы и Гбрнія Кбзы не могут раждать, развѣ на сих Горах¹⁰⁹.

Дух. Сіё, Душа моя, в одном Разсужёніи о Богѣ возмбжное, а в Натурѣ Тварёй несгаточное. В Сѵмббличном Мырѣ, Он же есть Бібліа, гдѣ о Едйном Богѣ Слово, так вбдится, но сіє в нашем велйком Мырѣ есть Нёбыль. В Ббзѣ и от Бога Все возмбжное, не от Тварёй, ни во Тварях¹¹⁰. Фігурныя сія Гбры суть Сбнцы. Онй Прибѣжигце такйм Ёленям, какбв есгь Давід и о каковых Слово сіє: "Тогда скбчит Хромьш, аки Елень"¹¹¹.

На сих Горах откидает Давід вётхія свой Роги, а расгут ему нбвыи. "Тамо возрагцу Рог Давіду..."¹¹² Сюда возскакивает исцѣленный Петром Хромьш¹¹³ и возбуждённа Словом от него изшедшим Тавіѳа, сйрѣчь Горняя Коза¹¹⁴. По сих Хблмах скачет и прескакивает Младьій Елень, Брат и Женйх Соломбновскія Невѣсгы¹¹⁵. Сюда ж течёт к Брату и она. "Яви мнѣ Зрак твой¹¹⁶. Гдѣ почиваеши?"¹¹⁷ Отвѣт: "В Полуднѣ¹¹⁸, в Сбнцѣ"¹¹⁹. Все Вбинсгво Ангелское То же воспѣвает, что во Вышних сих и Гбрних Горах Вѣчныя Мысли и одна Слава Божія жйтельсгвует. "Слава во Вышних Богу!"¹²⁰ - и тогда всей Обѣтованной Біблёйской Землі; Мир! Покбй! и вѣчная Дружба! -якоже пйшется в Кнйгѣ Наѵйна: "Почй Земля от Брани"¹²¹. Сюда спѣшат и Пасгыри. "Прейдем до Виолеема!"¹²² "Тамо родй тя Мати твоя"¹²³.

Сюда за Звѣздбю путешествуют и Вблхвы. "Вйдѣхом (вопіют со Захаріею: 'вйдѣх! и се Свѣгцник...'¹²⁴), вйдѣхом, де, Звѣзду Его на востбкѣ"¹²⁵. Восгбка без Сбнца шіідіі нѣт. "Ста верху, пдііже бѣ Отроча"¹²⁶.

Не только Еленям, но и Звѣздам нѣт Раздбху, крбмѣ сея Горьї. Вся Тварь воздыхает, в Жйлигце Небёсное облектйся желая и вопія: "Сей Покбй мой!"¹²⁷ Магдалйна тбже, игца Радости и Утѣшёнія своего, зѣлб Рано прихбдит на Гроб. Нелзя, чтоб сей Гроб не был тот Камень, гдѣ почивал Іяков и вйдѣл Лѣсгвицу. Внимай и примічай, Дщерь моя! что при Магдалйнѣ воспоминается Разсвіт и Глубокое Утро¹²⁸, а при Іакові Сонце¹²⁹. Чувсгвуеши ли, что сей Камень, будто бы Утро, чуть-чуть проницающее из Мрака, темновато начертавает Каменную Гору Божію и пресвѣтлый Чертог Его, Сонце? Весьма ошибаешься, Голубочко моя, когда не думаешь, что Гроб бный не иное Чтб-либо есть, как только Пещёра, в Н іідрах Каменныя Горьі высѣченна, гдѣ почйла Премудрость.

Нынѣ убо научйся и вѣруй, и вѣдай, яко Господня Земля и все Исполнёніе Ея¹³⁰ идёт к Горѣ Божіей, в Ніідрах своих Рай Сладосгный и вѣчную Жизнь сокрывающей дотблѣ: "Дбндеже дхнет День и двйгнутся (Херувімскія) Сіл 111"¹³¹. Оный Свѣт и День! "Дунув рече: Пріимйте Дух Святый..."¹³² Тогда Все, чрез сію Божію Гору, как по /Нісшіці,, восходит к Богу. "Нѣсть de! Но Дом Божій и ая Врата Небесная"¹³³.

Душа. Енбх не обрѣтён в живущих¹³⁴, Иліа взят Вйхром¹³⁵, восхищён за Волоса Ангелом Пророк Аввакум¹³⁶ и Апостол Філіпп¹³⁷, Павлов Человѣк, до трётяго Нёба восхищён¹³⁸ - Все Сіё казалося мнѣ Жбсгким и Гладным. Нынѣ же в сей Жесгбкости обрѣла я со Сампсбном ігііжпѵіо и Сладостну Пйщу¹³⁹. Усладйла мнѣ Все сіё твоя Херувімска Рѣчь и Гора чудна. Не о сей ли ГорІІ Чудотворной, не только Илію, но и Быкй, и Гбры скачугція, и Хблмы воскриляющей, и Древеса; не о сей ли Матерѣ нашей Сібнской и не Ей ли П іісеїп.ка сія Исаина? "Покбй дасг Бог на ГорІІ сей¹⁴⁰. Испіют Вино, испіют Радосгь на ГорІІ сей. Помажутся Мѵром на ГорІІ сей"¹⁴¹.

Дух. Угадала ты со Сампсбном Гаданіе Его¹⁴²! Сія-то есгь Столица Сіон, яже есгь Мати всѣм нам¹⁴³, вопіющая ко всѣм нам: "Тамо дам тебѣ Сосца моя..."¹⁴⁴ "Блажен! йже ймать Южики своя в Сібнѣ и Плёмя своє во Іерусалймѣ"¹⁴⁵. Посмотрй ж теперь, Сестрйце моя! Куда идут 12 Ученикй? Не на Гору ли Галилёю¹⁴⁶? Ведет их Брат и Друг, Прекрасный Ібсиф, изшедшій, как из Свѣтлых Палат, из Темнйцы. На ГорІІ со Братією своєю веселйтся, вознбсится, благословляет и утѣшает Надеждою хотягцаго их угбшить Святаго Духа. В сей Залѣ Таинсгвами и Благоуханіем Безсмёртія дышущая Вечеря и Ѳоминб Увѣрёніе¹⁴⁷. В сей Гбрницѣ здѣлался Вѣтер и Шум из Крил Параклйтовых¹⁴⁸. В сем Храмѣ Изліяніе Странных Языков и Надёжды Совершёніе¹⁴⁹. "Чада Сібня, радуйтеся! яко дадё вам Пигцу в Правдъ..."¹⁵⁰ А Стёфан? Не Херувім ли? не в Гбры ли взирает? "Се вйжу Небеса отвёрсга!"¹⁵¹ А Павел? не с Данійлом ли возвбдит Очи в Гбры? "Возведбх Очи мой в Гбры и вйдѣх: и се Муж!.. ¹⁵² Тѣло егб аки oapdc..."¹⁵³ А Павел не то же ли? "Вѣм Человѣка"¹⁵⁴. "Гбрняя мудрсгвуйте"¹⁵⁵. "Яко взятся Великол[ѣпіе] Егб!"¹⁵⁶ Вот тебѣ малое Число Херувімов! окружаюгцих Господа Славы¹⁵⁷. А не дышет ли во Уши твой, Любёзная моя, Вѣтр и Шум Орлйных Крил, несугцих Апокалифну Жёну с Прекрасным Ея Сыном¹⁵⁸? Пофебрённыя Крйла Ея высбко парят¹⁵⁹! И Она желает в Горах Святьіх укрьггься от гонягцаго Змія. "И полещу и почію"¹⁶⁰. О цѣломудрая Мати! Неп іісго неневѣсгная¹⁶¹! Нѣт тебѣ на Землѣ Мйра¹⁶²! Поспѣшай, молю тя, с любёзным Чадом, к Гбрним Вѣчнаго Субббтам. На том Седмихблміи піірію сьіщешь Покбйное М іісго, как Нбева Голубка или как Ласговка, убѣгающая Зймныя Стужи, прелѣтающая от Сѣверных Стран, чрез Чёрный Понт¹⁶³, ко Полудню, воспѣвая Пѣсеньку гію: "Нѣсгь здѣ для мене Покбя"¹⁶⁴. "Кто прёйде на бную Страну Моря и обр іі ге Премудрость?"¹⁶⁵ "Едйна есмь аз, дбндеже пре йду"¹⁶⁶.

Спііїлая Седмйца есгь День Господень¹⁶⁷, Покбйный Полудень¹⁶⁸, Весна Цвѣтонбсная, Вѣчное /Тііто, Врёмя Благо, Всѣм Воскресеніе, Просвѣщёніе и Освящёніе. "Очи всѣх на Тя уповают, и Ты даёши им Пйщу во Благоврёмя"¹⁶⁹. "ПріймЙте Дух Свят!"¹⁷⁰

Глава 3-я Испытуется Божія Сйла в нѣ'кіпх Мѣстіх Бібличных

Душа. Спііїлая Седмйца и Сѣнь Херувімска из Памяти моея не выхбдит,

о любёзный Отче! Свѣт, Теплоту, Прохладну Тѣнь, Пйщу, насыщающую Вѣчности Сбтом, Живую Забаву, твёрдое Надёжды Утѣшёніе - Все сіє нахожу для себе во Свѣтлых Чертогах и на Прекрасных Горах Ея. Люблю Ізраиля, что сосёт Камень Горьї сея¹⁷¹. А не сіє ли есгь поучатися Святинь¹⁷²?.. Но мйлое для мене и Жалостное Позорище сіє: Жена с Прекрасным своим Младёнцем, по воздуху парящая, убѣгает от гонягцаго Её Змія...¹⁷³ О Богомёрзкій! На Слѣд Божествённыя Невѣсты Вод гбрких Блевотйны своя изблевает Сквёрный...¹⁷⁴ Скажй мнѣ, Отче мой! Кая Полза Дракону в том, чтоб потопйть Младёнца?

Дух. Полза тая, что, потопйв сію Невѣсгу с Младёнцем, лёгко тогда может всю покрыть Зёмлю Потопом, а Бог от Вод очищает¹⁷⁵.

Душа. Откуду же Ему сія Злоба и Упрямство к Вышнему?

Дух. На Что о Сем спрашивать? Плоть по Прирбдѣ враждёбна Духу.

Душа. Неужёль сей Сатана отрыгает Потоп, бывшій во Днех Нбевых?

Дух. Без Сумнѣнія, бывшій при Нбѣ.

Душа. Почему сія Дііпа облечённа в Сонце¹⁷⁶?

Дух. Можно догадаться, что Она стойт на Мѣстѣ ФіГУРЫ Сбнечныя и есгь Кбпіа Ея.

Душа. Конечно, сей Змій есть тбт же, что нашептал Еѵѣ, будьто у Смёртнаго Дрёва дббрый Плод¹⁷⁷.

Дух. Сей есгь бный Самый. Тогда ж то Он задавйл Сілі я ЖепІ, и потопйл Наслъдника Обѣтованій Оных: "Тебѣ дам Оную Землю и СѣМЕНИ твоєму"¹⁷⁸. Потом легко уже, с Нагрузом своим, воведена Земля под Клятву и покрылася Гбрких его Вод¹⁷⁹, а просгііе с Давідом сказать, Потбпных его Глагблов и Лстйваго Языка Блевотйнами¹⁸⁰. Тогда пездіі настало Злбе Время¹⁸¹, Чуждая Тма, Гниль и Расглѣніе Плодов его Смёртных, одному только ему вкушых. Не вйдна же была ни во Облаках прекрасно сіяющая Радуга, ни весёлаго Вбздуха благовйдность, ни Пріятность вѣчнаго Літа благоврёменна, о коём бесѣдует безневѣстная Невѣста¹⁸². "Зима прейде. Дождь отыйде. Цвѣты явйшася на Зеѵіліі. Врёмя Обріізапія Грбздей прпсігіі..¹⁸³

Душа. Желала бы я знать, Отче наш Небёсный, и прошу открыть не ббинуяся: Что ли значит прямо и точно сей Змій? Ежели во Фігуралном Біблічном сем Мырѣ всякое Дыханіе¹⁸⁴ и вся Тварь сббранна для сосгавляюгцих Сйстему его Фігур находится, посему и Он дблжен быть Фігурою, значагцею Ніічтось тбчное. Да и напйсанно в сем Свягцённом Мырѣ, что с прбтчіими Тварьмй и Гады Господа хвалят. Хвалйть же Егб како может Тварь Безсловёсна? Развѣ только может болванѣть Фігурою и Гадательным Молчаніем, аки помаваніем, давать Знать о Бозѣ. Не иначе бо Нѣмыи Небеса повѣдают Славу Божію¹⁸⁵, тбчію молча. Обаче, аки Трубою, Премилосёрдный Его Прбмысл, в Мырах Его закрывшійся, проповѣдуют. Научй убо мя, Владыко Святый, Чтб ли значйт Змій сей? Присем и то мнѣ непонятный Вздор, чтоб почитать за Одно бба Потбпы: Дракбнов и Божій... Не вмѣгцает Сёрдце...

Дух. Ну, Душа моя! Дѣй! Станем учйть и купно тут же учйться. Что Слаже, как, по Сірахову Совѣту, поучаться Святынѣ в Разумѣ своем? "Блажён, де, Муж, йже в Премудрости умрёт и йже в Разумѣ своем поучается Святынѣ..."¹⁸⁶ Не спѣшй только, моя Любёзная. Не будь Нагла и не почитай Нестаточным Тбе, что для тебе не понятно. Помни, что Фігуралньїй Мыр сей есгь то из Гаданій сплётенна, а запечатлѣнна Тайнами Книга. Забавляй в сем Умном Раѣ Мысли твой. Но нигдѣ не суди нагло... Слыхала ль ты когда, что самыи Предрёвніи Вѣчности Испытатели создали Змія Фігурою Ея? Змій же был и хйтрыя о Богѣ Науки Іконою¹⁸⁷.

Душа. Слыхала. Он пйшется и пблзугцим и в Коло свйтым, свой же Хвост во Устах держагцим¹⁸⁸. А почему Он такою Фігурою здѣлан?

Дух. Потому, что хитр и вьется в Кблца так, что не вйдно, куда Думает, если не примѣтить Голову Его. Так и Вѣчность вездѣ есть, и ніпді; Ея нѣт, тѣм что невйдна, закрывая свою Ѵпбстась. Подббна убо Ей и Наука о ней. Притом Свёртки и Кблца Ея суть Ікбны Вѣчносги и Свйтков Таинсгвенных Науки Божествённыя. Кромѣ сего, имѣет он пребсгрый взор, как вйдно из Его Имени. Еллинское Слово сіє Дєрксо значйт "Зрю"; Драксо значйт "Узрю"; Драксоѵ - "могугцій впред узрѣть", сйрѣчь "Прозорлйвый". Нѣт труднѣе, как прозрѣть Вѣчность Грязью зассбренному Оку. Если ты разжевала и Вкус почувствовала в сем: "Слово въ к Богу, и Бог бъ Слово"¹⁸⁹, тогда понимай, что Бібліа, все своє Фігурное Слово во Видѣніе Въчнаго просгирая, здѣлалася и сама Богом. "И Бог і>ь Слово"¹⁹⁰ - так, как на Золотую Монету Вексель и сам сгал Золотом... Тепер уже не обинуяся скажу, что Бібліа єсть и Бог, и Змій.

Душа. Ах Отче!.. Странное и Нечаянное слышу.

Дух. Глава Его есгь Седмйца. Вот тебѣ Седмиглавный Дракон Данійлов¹⁹¹!.. Престань же дивйться Помянутым Потопам и не говори: Не вмѣгцает Сердце...

Душа. Убо и Сонце есгь Змій?

Дух. Конечно, Голова Змійна, а Лице Божіе.

Душа. И псі, прбтчія Віцефігуры суть Змій?

Дух. Без Сумнізнія, они суть Тулуб и Хвосг Его, а Божія Ноги и Поднбжіе. Престол же Егб Небо и Сонце.

Душа. Куда тепер мнбго я вйжу Зміёв!

Дух. У Бога 1000 Лѣт, яко День едйн¹⁹², и 1000 Віце-Фігур во Единоднёвной Сбнечной, а Она Едйна за 1000 их сгбит. Якоже Змій часто вьется, перевиваясь в разныя Свйтки на том же МіісгІ,, а по Вйду кажет Перемѣну, так и Бібліа представляет Разнообразныя Пбвѣсги и Речёнія, но Все сіє на том же Пѵнк гІ,, как Колесо на своем Цёнтрѣ, обрагцается¹⁹³.

"Змій же бѣ Мудрѣйшій"¹⁹⁴.

Здѣланна же Змійна Фігура Мѵдрііе всѣх Звѣрйных, яко прилйчнѣе живопйшущая Кнйгу Вѣчности и Сйлу Божію. "Змій сей, егбже создал еси ругатися Ему"¹⁹⁵.

Душа. Как же так? Бібліа есгь купно и Бог и Змій?

Дух. Как же так? Она видь Плоть и Дух, Буйство и Мудрость, Море и Гавань, Потоп и Ковчёг... Не будь несмысленна и Кбсна¹⁹⁶! Умсгвуй проворнѣе. Видь ты ужё слыхала, что всѣ Мыры состбят из двойх Естёств: злаго и добраго. Почему ж тебѣ сей Змій чрез-чур сграшен? Он не вс[е]гда вредйт и юрбдсгвует, но бьіваєт и вкушый и полёзный. Если нашептал Еѵѣ по-Сатанйнску, может и Марій возблаговѣсгйть по-Архангелску.

Душа. Почему ж сему Змію во всѣх Вѣках и Народах ругаются, плюют и презирают?

Дух. Не дйвно. Он их Потопом мучит. Он на Поруганіе сбздан¹⁹⁷ и того достоин.

Душа. Ах! Он того достоин?

Дух. Потому что во многих Мѣсгах безсгудно и врёдно, без всякаго Вкуса лжет. Также нелѣпыя Враки и срамныя и Нёбыль шепчет.

Душа. Гдѣ ж он лжет? Покажй мнѣ хоть одно М іісто.

Дух. Покажу. А чтоб всю Его Ложь гцйслить, к Сему чуть ли довлѣет Полгода. Вот он тебѣ зараз, на самом Порбгѣ, лжет! "В Началѣ сотворй Бог Небо и Землю"¹⁹⁸.

Душа. Боже мой! Неужёль de Ложь есгь?

Дух. Самая главная Крйтская¹⁹⁹ и Сіканская²⁰⁰ Ложь. Поколь Яблонь, потоль с нею и Тѣнь ея. Тѣнь значйт Мѣсгечко, Яблонею от Сбнца заступаемое. Но Древо Віічпосгп всегда зеленѣет. И Тѣнь убо ея ни Врёменем, ни Мѣстом есгь не Огранйченна. Мыр сей и всѣ Мыры, если они безчйсленны, есть то Тѣнь Божія. Она игцезает из Вйду по Части, не сгойт постоянно и в разлйчныя Фбрмы преобразуется видь, однако же никогда не отлучаясь от своего живаго Дрёва; и давно уже Просвѣгцённыи сказали Вѣсгь аю: "Materia aeterna. Вегцествб вѣчно есть"²⁰¹. Сйрѣчь псі, Мѣсга и Бремена напблнила. Едйн тбчію Младёнческій Разум сказать может, будьто Мыра, велйкаго сего Ідола и Голіаоа, когда-то не бывало или не будет. Сею Младёнскою Лжёю, во Исхбдѣ десятаго пбслѣ Христа В ііка, всю Хрисгіанску Вселённу толь поколебал, что Мырокрушёнія так всѣ трепетали²⁰², как Морехбдцы в чрезвычайную Бурю Кораблекрушёнія³.

Представь убо себѣ, Душо моя, тогдашнее Душ Хрисгіанских от сего Змія Мучёніе! Онб видь не седм Дней, как на Мбрѣ, продолжалось, но... и вовёргнуло Христову Філософію в Крайнєє Презрііпіе и Поруганіе, когда наконёц ужё открылось, что псі, Язычники достойно и Праведно Хрисгіанску Бѣсность аю осмѣвали и нынѣ осмѣвают. А как в самых Дверях, и (по Послбвицѣ) на пёрвом Пбскокѣ²⁰³ лжет, так и в самый пёрвый День непосгоянен: "Да будет Свът!"²⁰⁴

Откуду же Свѣт сей, когда всѣ Небёсныя Свѣтйла показалися в четвёртый День²⁰⁵? И как День быть может без Сбнца? Блажённая Натура постоянна. Все Чтб-ли-то Днесь, То всегда не есть Статочное. Такйм Вздбром чрез всю Седмйцу рыгает, будьто был Зрйтелем Вселёнскаго сего Чудотвбрнаго Театра и будьто Нужда знать: Прёжде ли Цвѣт, или родйлся Гриб? Наконёц, всю Божію Фабріку аю самым Грубым Юродством запечатлѣл: "Почй от всѣх Дѣл свойх"²⁰⁶.

Будьто истомлён, Ничевб создать не мог ужё больше. А если бы не сіє помѣшало было, непремѣнно у нас нынѣ показалися бы безхвбстые Львы, Крылатыя Черепахи и Кобылы, Хвостатые Зайцы, Единорбжны Волы, Сладкогласные Крастели, Пухо-Соббльи Ежакй, Четыре-Окіе и Четыре-Ушіе Судьи, Правдолюбные Ябедники и Клеветникй, Премудрые (сказать по-Теутбнску) Шпіц-Бубы²⁰⁷, по-малороссійску - Умные Дуракй, и прбтчая Чудбвигца и Урбды, а за нйми бы в Слѣд, как Еліссёйское Желіізо,

^а Вот Слово! потрясшее тогда Вселённу: "Связа Сатану на Тысящу Лѣт"!¹). Боялася, чтоб не развязался Губитель.

вынырнуло бы²⁰⁸ (сказать по Рймску) Mobile perpetuum²⁰⁹ и Філозбфскій, Все Блато Европейское преобразующій в Злато, Камень...²¹⁰ Нынѣ же Все de засізло в Божіей Бёзднѣ. Послушай, Душа моя! От сего видь Лжйвых Вод Потбп изблеваюгцаго Источника убѣгал Іаков, как пйшется: "Изьшде Іаков от Студёнца проклятаго и взойшбл в Харрань"²¹¹ - там, гдѣ возсізла и судит Вѣчная Дружба и Правда. А как Божію Богу отнял Неутомймосгь, так сам собі; чуждое и несрбдное усвойл, сйрѣчь Человѣческій Язык:

"Рече Змій Жеп ІІ"²¹².

Душа. Начала и я чувсгвовать Вздор в сих Словах: "Почй"²¹³. "Бысть Свѣт"²¹⁴. Сіє значит: Свѣтлое и Сбнечное Время. Потом, как безпамятен, повѣствует о Сбнцѣ, будто Оно не бывало, а созидается нбвое. Естли же перваго Дня Вёдро и Свѣтлость созданна без Сбнца, кая Нужда созидать Сонце? Не складно лжет²¹⁵.

Дух. О Душа моя! Знай! что Біблію читать и Ложь Его гцитать есгь то же²¹⁶. "Насади Господь Бог Рай во Едёмѣ на Востбцѣх"²¹⁷. Вот болтун! Сад насадйл в Саду. Еврёйское Слово Едём есгь то же, что Сад²¹⁸. Откуду же на сей (так сказать) Садовьш Сад глядѣть, чтоб он казался на Восгбках? Но и вйдно, что у него как Сонце, так не Едйн и Востбк. "Позна Каін Жёну свою"²¹⁹. О, безстудный буеслбв! Забыл, что, по Егб ж Сказкѣ, нё было в Мырѣ, крбмѣ четырёх Человѣк. Гдѣ ж он взял Жёну себѣ кромѣ Матери?

Душа. Мнѣ и то Вздор кажется: "Бога ходягца в Раю..."²²⁰ Како премѣняет Мѣсто вездѣ сый?

Дух. Но сей Клеветнйк нашёпчет тебѣ, Голубйце моя, что Бог плачет, ярйтся, спит, раскаевается... "Помысли Бог... и размысли, яко сотворй Человѣка"²²¹. Потом наскажет, что Люде преобразуются в Соляные Столпы²²², вознбсятся к Планётам²²³, Ъздят Колясками по Морскбм Днѣ²²⁴ и по Вбздухѣ²²⁵, Сонце, будьто Карёта, осганбвливается и назад подаётся²²⁶, Желѣзо плавает²²⁷, Рѣки возврагцаются²²⁸, от Гласа Трубнаго разваливаются Городскія Стёны²²⁹, Гбры, как Бараны, скачут²³⁰, Рѣки плёшут Руками²³¹, Дубравы и Поля радуются²³², Вблки с Овцами дружат, Волы со Львами пасутся²³³, играют Малчики с Аспідами²³⁴, восгают Мёртвыя Кости²³⁵, падают из Яблонь Небёсная Свѣтйла²³⁶, а из Облаков Крупяна Каша с Перепёлками²³⁷, из Водьї дѣлается Вино²³⁸, а Нѣмыи, напйвшися, бесіздуют и прекрасно поют²³⁹, и прбтч[ая], и протч[ая]... "Рысь почіет с Кбзлигцем"²⁴⁰, "и Вол и Медвѣдь вкупѣ"²⁴¹. Ах! "Не вѣм Змія, пблзущаго по Каменѣ"²⁴², - вопіёт Соломбн. Вйдишь, что Змій по Лжѣ ползёт, Ложь жерёт, Лжёю рыгает. Не знай и ты егб, о Душа моя! Кая Твёрдосгь в слѣдующих его Рѣчах? "Всякаго Тука и всякія Крбви да не ясг"²⁴³. Потбм, забыв Сказанное, говорит: "Напита их от Тука"²⁴⁴. "Пійте от нея псі,. Сія есгь Кровь моя..."²⁴⁵ Мнбго ли же Вкуса и в такйх Словах? "Да отьшмет Жрец от Жёртвы Память Ея"²⁴⁶. "Да возложит Жрец Память ея на Олтарь"²⁴⁷. "Всяк Дар Жёртвы вашея Сблію да осблится"²⁴⁸. Кая ж Пріятносгь и в сих не осбленных Словах?

"Мелзй Млекб, и будет Масло"²⁴⁹. "Аще ли Нбздри чёшеши, изыйдет Кровь"²⁵⁰. "Дадйте Ей от Плодов Усгён Ея, и да хвалйм будет во Вратііх Муж

Ея..."²⁵¹ Что тої ці гііе, худііе и невкуснѣе, как сіє: "От Потбка на Путй піёт: сего ради вознесёт Главу"²⁵². Что ера ѵіігііе и вреднѣе, как Лбтово в Пегцёрѣ Обхождёніе²⁵³? A de уже паче всякія Лжи Лживѣе: "Вся покорйл еси под Ноги его"²⁵⁴. Кромѣ Звѣрёй и Гадов, скблько Тысягц Крбшечных, лѣтаюгцих и Пблзугцих Звѣрбчков сосут Кровь Человѣчу и поядают Кровопбтныя Трудьі его? Наконёц взглянь, Душа моя! Зжалься и поболй о безчйсленных, Вѣнца лишённых, Мучениках, о тѣх негцасных Страдалцах, кой, Лёстію сего Мучйтеля прелгцённы, выбодли себѣ соблазняюгція Очи, вырѣзали для Царствія Небёснаго свой Ятра и Скопйли Самоизвбльно²⁵⁵ или вдруг во велйком Чіісл ІІ сожглй самы себе²⁵⁶. Бог Віірою, он же Суевѣріем в тайнѣ лбвит. Суевѣріе раздражйло Премилосёрднаго Кёсаря Тіта²⁵⁷, будьто бы Бібліа не пелііла смирятися пред Царями. А сіё же то самое с Полом Земным сравнйло Іерусалймскія Стёны²⁵⁸. Призрй, пожалуй, на весь сей Земньш Клуб и на весь бѣдный Род Человѣчій. Вйдишь ли? Коль мучйтельным и бѣдственным Ересей, Раздбров, Суевѣрій, Многовѣрій и Разнопіірі її Потопом волнуётся, обуреваетея, потопляетея! А сей же видь весь Потоп не свышше нам данн, но Адская Змійна Чёлюсгь отрыгая отрыгнула, изблевая изблевала, якоже пйшетея: "Глаголы Потбпныя, Язык Лстив"²⁵⁹. "Сохранй мя, Господи, от Человѣка Лукава..."²⁶⁰ Скажй же тепёрь, Душечко моя, не достоин ли сей Змій за такія Блеваки, Вздбры, Язвы, Муки Всемырнаго Сѵгііха, Мерзѣнія и Руганія?

"...Создал еси ругатися Ему"²⁶¹.

Глава 4-я Продолжіется Суд над Змієм

Душа. Когда сей Змій подвержён Всемырному Суду, тогда можем быть и мы над ним Судіями. Не он ли есгь Оный Данійлов Болван²⁶², Філосбфским...²⁶³ скажу лучше, Ізраилским Каменем сотрённый?.. Недавно я смѣялась Тому, что он до Авраама привёл Число тройх Госгёй, а в Содом отправил только Двойцу²⁶⁴. А трётій гдѣ? Из Воза, по Послбвицѣ, убйлея²⁶⁵?.. Конёчно, Гости стояли на Гор ІІ. "Тріе Мужи сгояху над ним"²⁶⁶. Однако ж не сказал: явйся Ему Бог у Горьї, но У Дуба²⁶⁷. Сѵгіііііііо и Тбе: "Не минй менё Раба твоего"²⁶⁸. Потом: "И омьїютея Ноги ваши"²⁶⁹. И так у Авраама Тріе, Двоє и Едйн Гость есгь То же. Не сіё ли есть, по-Германску, Шпіц-буб²⁷⁰? по-Грёцку - Хімера, Хімара²⁷¹, а у нас То же, что Мара?..

Дух. Цысс-сысс-сысс!.. Тйше потйше, Голубко моя!.. Оглядайся, как Прйтча учит, на Заднія Колёса²⁷². Не спѣшй! Ах! Да не пожрёт тя Дракон и Потоп! Рыдает Мати, родйвшая Дёрзкаго Сына²⁷³. О! дабьї не рыдала и тебё! Невѣнчанныя бныя Страдалцы погубйл Ктб ли? Суд Наглый. Вселёнскій всербдных бѣд іі іічііо обуреваюгцій вся Рбды и вся Вѣки и Челоп іікп навбдит Потоп Ктб ли? Суд Наглый. Спасйтельную Оную от Потбпа Пирамйду совершйть в Столпотворёніи помѣшал Ктб ли? Языки сліял и Рѣчи замѣшал²⁷⁴, исгочйвшія всѣх Раздбров и Разновѣрій Ереси: Ктб ли? Суд Наглый. Ктб ли пресладчайшій Муакійскій Боїу Орган, сйрѣчь Біблію,

Дурногласною и Безсогласною сотворйл и разсгрбил? Кто научйл сію Ёѵу пѣть Пі',сип не Богу Іяковлю, но бездушному Дейрскому Ідолу, Мьіру сему? Суд Наглый. Поют в Костелах в День Свят[аго] Духа:

"Согласная возшумѣ Пигцалская Пѣснь"²⁷⁵ и протч[ая].

Но лучше было так пѣть: "Разгласная возшумѣ..." Сего ради изгнан из Рая Адам, с растрбенною своєю Ч'алтьірью и с неслйчными свойми Гуслями. Эй, Душо моя! Біігап Суда Наглаго. Опасно судй Суд Божій. Знаешь ли? Бібліа есть Чтб ли? Видь она-то есгь Древняя Оная Ефі ГЕ (Сфынкс)²⁷⁶. Лев-Дѣва, или Льво-Дѣва. Купно Лев и Дѣва. Се сгрѣтает тебе обходяй Вселенную, йгцущій, аки Лев, дабы Кого поглотить²⁷⁷! а Ктб то сгрѣтает? Давідов бный Проказник, Срягц и Бѣс Полудённый²⁷⁸. Вот тебѣ Сфынкс! а ты дрѣмаешь и играешь! Не слышишь ли Соломбна: "Любяй Біідѵ, досгбин ея"²⁷⁹. Разумѣеши ли, яко нынѣ стрѣтает и ожидает тебе или Преблажённа Побііда, или совершённая Бѣда? Агце рѣшйшь Гадані е Ея, аще достанешь Острогбрній бный Град, Град Давір, Град Премудрости и Граммоты Ея Премудрыя²⁸⁰, Град Оный Апокалипсный, Град Драгоцѣнно Каменный, Едйный возлюбленный Давіду Град Оный:

"Кто воведёт мя во Град утверждён?"²⁸¹

Се! Мир тебѣ и Мйлость во вся Дни Живота твоего²⁸²! И Дѣва и Жена твоя. Се! яко Лоза Виноградная²⁸³, в Боках Тѣлёснаго Дому твоего родит тебѣ Сыны Сібнскія и Дщёри Іерусалймскія, не от Крове, но от Бога раждаемыя, якоже пйшется: "Блажён! иже ймать Србдники своя в Сібнѣ и Плёмя своє во Іерусалймѣ"²⁸⁴. Сему-то Побѣдйтелю Вышняго Града Муж Божій Халёб даёт в Супружество Краснізйшую всѣх Плотскйх Мыра сего Невѣст, Безневѣсгную²⁸⁵ Дщерь свою Асхань Оную²⁸⁶: "Сію возлюбйх от Юности моея и взысках Невѣсгу привесгй себѣ"²⁸⁷, яко не увядает Красота ея. Аще же по Самфоновску Льва сего, первосрящаго Стража и П іісгѵпа Дѣвы сея, аки Дракона, Златбе Руно сгрегущаго²⁸⁸, не раздерёшь, - о! тогда-то вмѣсто сладкаго Асхани твоея Сота бнаго: "Гортань Ея Сладость"²⁸⁹ - всгрѣнут тебе Пёсіи Мухи, изгнояющіи Сладость Елёя, и Шёршни и Гбресть бная. "Горе глаголющим Гбркое Сладким"²⁹⁰. "Напитаю их Пёлынем"²⁹¹. "Пошлю в них Зп іірп"²⁹². "Зубы их Зубы Львовы, убивающіи Душу"²⁹³.

Раздерй Льва, Душо моя! да не он раздерёт тя. Раздерёшь, аще убѣжйшь Наглаго Суда. Убѣжйшь, аще будет Господь Бог твой с тобою²⁹⁴. В злббном Благаго Человѣка /ІііцГ, Сёрдце крыется Блажённо. "Словеса²⁹⁵ Мудрых якоже Гвозди вонзённыи"²⁹⁶. О! Опасно ходи бколо их²⁹⁷, Душо моя. Каждое Біблёйное Слово есть пригвождённо Гвбздом Оным: "Пригвоздй Страхом твойм Плбти моя"²⁹⁸. И всякій Глас Ея есть то Львиный Рык Оный: "Яко Лев, возревёт Господь"²⁹⁹. Тогда раздерёшь, когда разберёшь, найшов же Сот Исгины, воспоёшь со Исаіею:

"В Сокрбвищах Спасеніе наше"³⁰⁰.

Знаю. Тебё видь соблазнйли Авраамовы Гости. Прошу не уничижать и не ругаться им. Вйдно, что Сіє не Дур и не Вздор, когда сказуют, что Еврёйская Бібліа сйм же Штілем начинается: "В Началъ сотворйл Боги сіє

Небо и сію Землю"³⁰¹. Ражжуй! Сотворил? Сіє значйт Едйн. Боги? Сіє значйт не Едйн. Подббно пйшется и о Странниках бных: "Сошёд убо (Странник рече) узрю"³⁰². Потом: "Мы погубляєм (говорит тот же Странник) Мѣсто сіє"³⁰³. Я и Мы? Вйдишь, что здѣсь значйт то же. Аще Кто с Піоагбром³⁰⁴ раскусйл ФігурныЙ Тріугол, образующій Истину, Той вйдит, яко в нем З, 2 и

1 есть Тожде.

Трбйца во Едйницѣ и Едйница в Тройцѣ быть не может, развѣ Едйницы³⁰⁵. Никтбже Едйн, тбкмо Едйн Бог. Вся Тварь есть то Плоть, разумѣй, сплётенная Пльотка, склёенный Пѣсбк, слѣпленный Прах, раздѣляюйся во свою Безконёчность, Раздѣлёніем свойм и Сѣчёніем отвѣтствуя противостоящему Естеству Божію, Единицею своёю в нераздѣлную Безконёчность и в безконёчную Нераздѣлность простёртому. Убо вся Тварь есть то сѣкбмая Натура. Нѣсть Ей Причастія со Всеблажённою Оною Единицею: "Едйно єсть на потрёбу"³⁰⁶. И паки со Святою Тройцею нѣсть Части Твари. Сія Агарь есть мнбгая Бѣдность и бѣдная Оная Мнбгость: "Мароо! Мароо! печёшися и мбльвиши о Мнбгости..."³⁰⁷ Едйно Начало, а Началная Единость Всю Тварь предваряет. Се Угол! Создавшая Плоть, и всёлшаяся в ней. Се Угол! Ищёзшей Плоти пребывающа же. Се Угол! Вот тебѣ, Горлице моя, Егйпетскій Тріугол! Вот для чего влюбйлся в Егб Мудрёц Самійскій³⁰⁸! Не вѣдущіи себё и Бога Сим соблазняются и ругаются. Свѣтлыи же Ангелы озаряют Смыслы, веселящеся, яко с нами Бог³⁰⁹. Тріугол, Квадрат, Коло, Сонце, Просфбрный Хлѣб, с вырѣзанным средѣ его и вынятым чрез Іерёя Квадратом или Тріуглбм, преломлён, просто сказать, растолкбван Лукѣ и ІСлебпѣ³¹⁰, Все de Едйность образует.

Душа. "Радуйся, Ковчёже! Духом позлащённый"³¹¹. Нынѣ слышу! нынѣ вйжу! Ты Мати и Дом...³¹² Се! вйжу Духа Божія, носящася верху Потбпных Вод³¹³. Вйжу Едйно, а Тое єсть Трое. Вйжу Трое, а То Едйно... Но како Двое и Едйно?.. Недоумѣет Ум... Накажй мя, Господи, и накажуся. Обличй мя! и возлюблю тя³¹⁴.

Дух. О несмысленна и Кбсна³¹⁵! от Лйка Буйных Дѣв Дѣво! И сего ли не постигаеши? Положй во Едйно Конёц и Начало. Эй! будь мнѣ Прозорлйва, как Нбева Голубйца, да не причтёшься к нещасному бному Хору и не погйбнешь Потопом.

"Оскудѣша дббрыя Дѣвы"³¹⁶.

"Погрязбша, яко Олово во Водах"³¹⁷.

Будь же и ты Судією, но смотрй: Праведен Суд суди³¹⁸. Не на Лицб одно взирай³¹⁹ и не цѣнй по Углам Гбрницы³²⁰, а по позлащённой Скорлупѣ Орііха³²¹. Знаешь видь, что Змій есгь, Знай же, что Он же и Бог есгь³²². Лжив, но и Истинен. Юрбд, но и Премудр. Зол, но Он же и благ. "Коль Благ Бог Ізраилев Правым и Мудрым Дѣвам!"³²³ Буде в нем сганешь вйдѣт одну Злость и Плоть, не престанет тебе уязвлять и питать бною, как пйшется: "Приложй им Зла, Господи, приложй"³²⁴. Кому? "Славным Землй"³²⁵. Како может Земля, Плоть, Гной славиться в Дбмѣ Божіем? Весьма не совѣтует Мойсёю взирать на Лице своє Бог³²⁶. Сіє значит вйдѣть в Біблій Землю и Тму, а вкушать Яд. Содбмляне всплошь, Юноши и Старцы их, пред Сном в Вечерь брбдят бколо Дому Божія. Но алчут, аки Пес вс[е]гда³²⁷.

Душа. Я рада Очень, чтоб Он не был язвйтелным. Тогда бы я не ругалася Ему и не боялася бы Смёртнаго Жала егб.

Душа. Но Что с ним дѣлать?

Дух. Произвёсть Праведный Суд Ему. Вот Что! и точно узнать Сйлу Дііла его. Тогда малое Отроча поведёт его³²⁸.

Душа. Как же сіё дѣлать?

Дух. Вознесгь и поднять Его от Землй в Гору. Тогда явйтся Спасйтельная Сйла Егб, как Сам Он признавается: "Егда, де, вознесете Сына Человѣческаго, тогда уразумѣете, яко Аз есмь?"³²⁹ Правдйво сказать: Что ли я значу? И Чтб ли то есмь? Нынѣ же Сидйте на Сѣдалигци Губйтелей³³⁰ мойх и Незлобйву мою Невйнносгь убивайте. Сія же то наконёц есгь нелбжная Печать Вѣры, чтоб поднять Змія чуднаго сего, как пйшется: "Знаменія Вѣруюгцим"³³¹. "Языками возглаголют Нбвыми"³³². "Змія вбзмут, вознесут..."³³³

Душа. Кто же довлѣет Его поднять?.. А поднявши, гдѣ Его дѣвать? Развѣ на Шёю повѣсить?

Дух. Гбры пренбсит и Змія поднимает Ктб-ли? Въра. Поднимй прежде не Змійно, но твоє самаго Сердце. Куда? К Вѣчному, а Змій во Слѣд твой самовбльно вознесётся в Гору и повйснет на Дрёвѣ, а тебѣ на ПІею.

Душа. Вот бііда! Загризёт...

Дух. О Дура! Не бѣда! но Спасёніе...³³⁴ Он тблько тогда врёден, когда по Земл іі пблзает.

Душа. Скажи, Отче, поясі гііе, Како ли повйснет на Дрёвѣ? Мы Дрёво разѵѵгііеѵі то, что Кресг, Вйселица...

Дух. Скажи лучше так! Мы пблзаем по Земл і’,, как Младёнцы, а за нами ползёт и Змій. И Кто вас возставит? Да не выхбдит из Памяти тебѣ Преспііглая (Сльїши, Дгци) Божіих Гор Седмйца! Они суть седмь Райскія Яблони, Седмь же, как Едйна, раждаюгца Плод Вѣчныя Жизни. Теперь почувсгвуй сладкій сей Глас Невѣсты: "Яко Яблонь ііосредіі Древёс /ї ї,сіп,їх, тако Брат мой посредѣ Сынбв"³³⁵. "Положйте мя в Яблоцѣх"³³⁶. "Под Яблонею возбудйх тя"³³⁷. "Тамо роди тя Мати твоя"³³⁸.

Вйдишь ли? Куда в Гору взёмлется? и на коем Дрёвѣ вѣшается? Такожде Исаіа, чрез Райское Дрёво Жизны, разумѣет Седмйцу:

"Якоже Дніє Дрёва Жйзни, будут Дніє Людей мойх"³³⁹.

На сем, насаждённом при Исхбдищах Вод, Дрёвѣ³⁴⁰ повѣшен, из Нечесгйваго Мужа Блажённым, из пблзугцаго Божесгвённым, из Ядовйтаго діілается Спасйтелным, из Мёртваго Живым... Послушай, како Исаія о всѣх Нбевых, или Біблёйных Скотах, Звѣрях и о самом Зміѣ благовѣстйт?

"Не повредят нижё погублят"³⁴¹. Но внемли: Гдѣ не повредят? "На ГорІІ, де, Святбй моёй"³⁴².

"Вблцы и Агнцы ймут пасгйся вкупѣ"³⁴³.

"Лев, яко Вол, снѣсть Сламу, а Змія землю"³⁴⁴.

Если же мнѣ скажешь: Он и без Горьї кушал Зёмлю, и за то от Бога проклят. За і ІІVi же то Он проклят, что жрал не на Горъ, без Горьї, не на Горах Святьіх³⁴⁵, не за то, что ѣл Зёмлю. Вся Сйстема Мьїра сего есгь Земля и Прах, Вода текугцая и Сѣнь Псам Преходягцая³⁴⁶.

Подобало Ему ясти и пить со Клебпою³⁴⁷. А гдѣ? На Путй Субббтном. Или с Петром, на с Небёс низпущённой КопрІІ или Скатерть³⁴⁸. Или с Павлом у Стола Седмистблпнаго Дому³⁴⁹. Или в Гбрницѣ с Ноги умывающими Апостолами³⁵⁰. Сіесгь со Ізраилем. А гдѣ же? Тамо! пред Богом.

В то Врёмя был бы Он благополучен, как напйсанно:

"От Потбка на Путй піёт: сего ради вознесё Главу"³⁵¹.

"Вознесу тя, Господи, яко подъял мя есй"³⁵².

Вознёсши же Главу свою, могл бы тогда приподнять и все своє Тулубище, как сам признавается:

"Агце аз вознесён буду от Землй, тогда Вся привлеку к себѣ"³⁵³.

Душа. Почему Спіі ї лая Седмйца есть Путь и Потбк?

Дух. Потому что Она есть /Нісппща, Все возводягцая к Богу. Он Едйн благ и Едйн высбк. А Потбк потому, что напаяет всю Біблёйную Зёмлю, усгрояя к Плодоприношёнію всю Неплбдну Фігуралных Тварей Тем Тму. Длятого пйшется:

"Истбчник исхождаше от Землй и напаяше все Лицё Землй"³⁵⁴. Лицё есгь То же, что Фігура, Эмблемат³⁵⁵, Образ.

"Лицё моє да не явйтся тебѣ"³⁵⁶.

"Просвѣтй Лицё твоё, и спасёмся"³⁵⁷.

Душа. Скажи же мнѣ: когда просвѣгцается Лицё Божіе? Видь Сбнце и День есть сам собою Сіѵіітел.

Дух. Никак! Всякая Стихіа есгь то Тма. А просвѣгцается Лице Божіе тогда, когда в Сёрдцѣ Сбнечныя ФігУры является Слава Божія. Во Врёмя бно³⁵⁸ свѣтает в Сбнцѣ Свѣт невечёрній, а во Днѣ его Мрачном зарѣет Днёвнее Утро Незаходймаго В ькл. И сіе-то есть!

"Во Сп Іі гІ, твоем узрим Свът"³⁵⁹.

Из Седмйцы Дней 7 Прбповѣдей вывбдит Давід Богу. Так мудрсгвовать и Прбтчіим совѣтует.

"Бл[а]говѣсгйте, де, День от Дня"³⁶⁰. Іойл же: "Восгрубйте Трубою в Сібнѣ. Проповѣдуйте в ГорІІ моей святой"³⁶¹. А Чтб ли проповѣдать? Вот что! "Яко прихбдит День Господень. Яко близ День Тмы и Бури, День Облака и Мглы"³⁶².

Тфу! Как же не блйзко? Он закрылся в нашем Мрачном и бурном Днѣ. Так Он нашим Днем пожёрт, как Іона Кйтом. И будьто закрыт СгБнбю: "Се Сей сгойт за СтБнбю нашею"³⁶³. Но Стѣны двйгнутся проч, а злой День изблюёт Благаго. "День Дню отрыгает Глагол"³⁶⁴. Сйрѣчь Мудрому из Мрачнаго Дня выхбдит Разум Вѣчнаго Дня. Во время бно³⁶⁵ Фігура, таягцая во Утрббѣ своей Одѣюгцагося Свѣтом, яко Рйзою³⁶⁶, аки Рбза и Крын, дышет благовбнныя Духи. "Дбндеже дхнет День, и двйгнутся Сііпії"³⁶⁷. "Смѵрна и Стакта и Kada от Риз твоих"³⁶⁸.

Душа. А я не угадаю ли? Наш тёмный День и Сонце есгь то Гбрестна Гора. А День Божій есгь то из Горьї Мамврійскій Дуб³⁶⁹. Знать-то Он высбк, когда Авраамскій Пир под ним.. .³⁷⁰

Дух. Вот тогда ж то просвѣгцается Лице Божіе, сйрѣчь Сонце, когда из него прораслб Древо Премудрости. Тут-то Пир. "Яко в сізни Егб (то есгь Сбнца) Мудрость, якоже Скйніа посребренна, и Истбчник Разума Премудрости, исходящій от Нея, оживляет"³⁷¹. В то время обновляется вся Земля. "Дадёся ми всяка Власгь..."³⁷² "Дуну и Глагола им: Пріймйте Дух Свят!"³⁷³ "Дбндеже дхнет День.. ,"³⁷⁴

Душа. Боже мой! Коль я усладйлася Фігурою сею! Она мнѣ мйла. О Боголѣпный Образе! Прекрасное Лицё Вѣчнаго! Пресвѣтлѣйшее Око! Призираюгцее и Облисгаюгцее всю Землю! Кто ли в Сытость насладйтся тебе, о Позлагцённая Вѣчносгію Скйніе и Ковчёже Божій, спасающій от Потбпа Всемырнаго? Ты есй Сонце, Храм тайному Сбнцу и Селёніе Богу Іаковлю³⁷⁵. Пой и воспбй Возлюбленному твоєму, О прекрасная в Женах! День и Вечер пой! Ногц и Утро пой! Вся Тварь спит. Ты же и Прекрасная Сестра твоя Луна не дрѣмлете, поюгце аю Пѣснь: "Брат мой мнѣ, и Аз Ему..."³⁷⁶ Мйло мнѣ дивйться, что к Верхбвной сей Фігурі) всѣ прбтчія сгекаются. А ая Царйц Царйца ведёт ко Брату своєму безчйсленное Дѣвйц Стадо:

"Отроковйцы возлюбйша тя"³⁷⁷.

"Во Вбню Мѵра твоего течем"³⁷⁸.

"Приведутся Царю Дѣвы во Слѣд Ея'"³⁷⁹.

Сій суть Царйцы и Чйстыя Налбжницы Царя Небеснаго.

"Возрадуемся и возвеселймся о Тебѣ"³⁸⁰.

Дух. Хвалю твоє Мудрованіе, Любезная моя Голубйце. Изнемогаюгцій во В іірІ, да вкушает Оное Зёліе и Траву:

"Всяка Плоть то Сііііо"³⁸¹.

Но твоего Вбзраста Зубам стыдно сосать Млекб. Раскусивай и игци в Шкорлупах Зерно Вѣчносги. Дом Божій не всуе наречён ЛУЗА³⁸², разумѣй: Сад Орѣшный. В нем-то Авраам и Іаков созидают Жёртвенник и при Трапезѣ Оной бесіздуют с Богом. Иный в Свѣтлой Седмйцѣ чрез День разумѣет просто День. А иный жуёт каждый Ея День, дабьї почувсгвовать Вкус животворягція Правды и Дня Господня, по Оному: "Соблюдй нас во твоёй Святынѣ весь День поучатися Правдѣ твоёй"³⁸³. И сіе-то есть: "Ов убо разсуждает День чрез День, ов же судит на всяк День"³⁸⁴. Да пребывает убо Вкус и Премудросгь у Совершённых, какбв есть Оный: "Господи! Очи твой зрят на Вѣру"³⁸⁵. Агце же Седмисблнечныя Очи Седмйчныя смбтрят на Вііру, а Вѣра обличает Невйдиму и Нову Тварь, тогда вйдно, что Іереміа, рёкшій de, не был из Числа сих:

"Ов разсуждает День чрез День"³⁸⁶.

Душа. Но гдѣ мой Дгцёри Іерусалимскія? Я скучилася без них. Гдѣ Крынов Краснѣйшая сих Дѣвйц Насгавница? Куда Она спѣшйт? То желает прохладйться. Под Сѣнь, де, Егб возжелах³⁸⁷. То просит: "Воведйте мя в Дом Вина"³⁸⁸. То хвалится: "Пойду себѣ к ГорІІ Смѵрнинской"³⁸⁹. "Утвердйте мя в Мѵрах"³⁹⁰. Зачём Ей в Трактйр ходйть? Захотілось Вина? и благовбнных Помад?

Дух. Она прямо идет в Горняя к Отцу своєму. Запалйла Её Любов. Желаніем желает с ним повеселйться и напйться Прйснаго и Свѣжаго, Нововыдавленнаго Вина, называемаго Рймски Муст³⁹¹. Погулять Ей хбчется. Она идет к Лоту.

Душа. Да ідіі же дѣвался Возлюбленный Ея? Развѣ уже скучилося Ей с ним? Зачем Ей к Лоту?

Дух. Хбчет поспать с Батюшкою. Так, как Дѣвочки с Давідом, а Давід с Вѣчным ПОКОЕМ:

"И полещу и Почію"³⁹².

Пёрвѣе его безпокбили Дѣвочки. "Поспах, де, смущён"³⁹³. Жалііегся, будьто Ожелчён. Потом радосгно вопіёт:

"Се Покбй мой!.."³⁹⁴

Вино и Покбй влекут Старѣйшую Дщерь Лбтову, а она и Юпііїїппіх Стадо Сёсгер влечёт сюда же³⁹⁵. Но не почитай же Чйсгую аю Голубйцу Блудницею. Ея Отец и Брат, и Друг, и Женйх, и Господйн есгь То же.

Душа. Что значит Пещёра Лбтова?

Дух. Она есгь Сблнечный Чертог того: "Аз цвѣт Пблній (Полевый) и Крын Удблній"³⁹⁶. Лот, Еллински Стакта³⁹⁷, есть Тук и Клей из Ароматных Древёс. Вспомни Дрёво Жйзни. "Вбня Мѵра твоего паче всѣх Аромат"³⁹⁸. "Возрадуемся и возвеселймся о Тебѣ"³⁹⁹. "Вы Друзи мой есгё"⁴⁰⁰. "Пйша же и упйшася с ним"⁴⁰¹. "Не ймам пйти от Плода Лбзнаго, дбндеже пію Нбвое..."⁴⁰²

Чувсгвуй, Душа моя, что Іисус не піёт Вйна, но ожидает ігіікоего Дня Наѵйнова, какбв ни был, ни будет Вторый во Вѣки. Во бный Един День желает как Пасху кушать, так и пить Муст, сйрѣчь нехмельнбе, но сладкое и Новогрбздное Вйно, Опрйснокам прилйчное.

Душа. Вспбмнила я Лож Змійну. Будь-то Муст могл здѣлать пяным Лота. Но гдѣ было взять вётхаго Вйна Бѣглецам? А дйких Грбздей довбльно найтйть можно.

Дух. Пожалуй, остав вётхое и нбвое Вйно с Оприснбками и Пасхою! Да ищёзнет, яко Дым, вся Тлѣнь от Блистанія сладчайшія Исгинны! Царствіе

Божіе нѣсгь Пйща и Питіё. Все Тлѣнь и Лжа, кромѣ Едйныя Вѣчносги. Она есть Истина Божія. Все жуй, вари и Преобразуй в Чентр⁴⁰³ и в Конец Біблёйный, разумѣй, в Сок твоего Сердца, вот Как! Печаль сего Мыра подббна пяному Вину. Печальный, будьто Пяный, бывает разслаблен, тбмный и Унылый. Вот Вйно Умилёнія! "Напойл єсй нас Вйном Умилёнія"⁴⁰⁴. Но вѣчная Истина есть то Сладчайшій Мусг и Нектар, не во Грусть, но в Кураж и в Крѣпосгь приводящій. Вот Что значит! "Дбндеже пію Нбвое"⁴⁰⁵ и протчая. Пяны и Слабы суть псі, Фігурьі без Вѣчносги. "Укрѣпйтеся, Руцѣ разслабленныя"⁴⁰⁶. "Се Бог наш Суд воздаёт!"⁴⁰⁷ "Тогда скбчит Хромьш, аки Елень..."⁴⁰⁸ Вспомни Седмисгблпный Дом Премудросги. Как ли ты понимаешь Фігуру Дома сего?

Душа. Я досёлѣ понимала, что сей Дом на Столпах облокотйлся или утверждён на них.

Дух. Не прелгцайся же, и знай, что здѣсь Столп значит не тое, что у Рймлян Columna⁴⁰⁹, но то, что у них Turris⁴¹⁰, а у Еллинов Пѵргос⁴¹¹, Сйрѣчь возвышённое Зданіе по Образу круглаго или Квадратнаго Столпа. У нас назьіваєтся Башня⁴¹², Ббйница (Propugnaculum⁴¹³), или Тёрем, как вйдно из Малороссійской П і'.спп:

Понад Морем глуббким

Стойт Тёрем высбкій⁴¹⁴.

Таков был Столп дрёвній, называемый Фарод⁴¹⁵, при Уст І, рѣкй Ніла, над Морем. Глава его дышала Пламенем, в Ночй из велйкой Дальности вйдимым, путеведущим Морехбдцы к Гавани. При сем СголііІ', 70 Толкбвники претолковали Еллински Біблію⁴¹⁶. Тут праздновалася ежегбдно Память толйкаго Д ііла. Чудо от седмй Дрёвних Чудёс⁴¹⁷, сей, превышше Облаков, Столп. Вот тебѣ твёрдыи, утверждающіи Дом Вѣчнаго Столпьі! Седм Дней. Седм Сбнец, но Едйно, и седм Очёй, но Едйно, и седм Огнёй, но Едйн Огнь, и седм Столпбв и Едйн Столп. "Столп Крііііостп от Лйца Вражія"⁴¹⁸. Сій седм Тёремы, Главы своя вышше Облаков возносягціи, суть Пресвѣтлыи Чертоги Вышняго, от безчйсленных Гбрниц избранныя Гбрницы, весь Премудраго нашего Соломбна Храм, Чудо Вселённыя, просвѣщаюгціи и защищающіи. "Седм[ь] сія Очеса Господня суть..."⁴¹⁹

Благословй Бог День седмый⁴²⁰. "В той почй от всѣх Дѣл свойх"⁴²¹. "О Ізраилю! Коль велйк Дом Божій! Велйк и не ймать Конца"⁴²². Но не Сонце ли есгь нерукотворённый Храм Ему? "Кій Дом созйждете мнѣ?"⁴²³ -глаголет Господь. В сем Столігіі снизшёд, здіілал Смѣшёніе, а подув в сёй же Гбрницѣ благоуханною своёю Бурею, произвёл Раздѣлёніе Языков во всей сей ЗемлІІ. В сей Кущѣ надверхошёл Росонбсный Огнь и Огнённый Хлад Духа Святаго⁴²⁴ на Апостолы. Тут-то Пяны стали Апосголы. "Пйша же и упйшася с ним"⁴²⁵. Напилйся Онй не на То, чтоб увянуть, падать, пблзать и спать на Земл і',. Во Плоть возбѣшённы не были. Дух В ьчі ІАК) согрііл Сёрдце их. Отсюду Кураж, Нбвыя Мысли, Странныя Рѣчи, Чудная Сйла, Ясен Язык их... Вот Род Піянства! или Вид его. А как Учйтель их не пьет Вина, не дождав піікоего Дня, новому сему Питію винбвнаго: "До Дне того, егда"⁴²⁶ и протч[ая] и не яст Пасхи без Гбрницы піікоею Человѣка, так и Ученикй Пяными показалися Народу вот Когда!

"Есгь бо Час третій Дне"⁴²⁷.

Третій Час, Третій День есгь то Воскресенія Вѣчносгь и Царсгвіе.

Душа. Скажи ж, Отче мой, Длячегб там же, кромѣ піікоею Дня велйкаго и кромѣ Дому піікоею, поминается и о Царств [іи] Божій?

"Не ймам ясти, дбндеже скончаются во Царствіи Б[ожіи]"⁴²⁸.

Дух. Почто дрѣмлешь? Не слышишь ли, что третій День и Царствіе ест Тожде. Не забывай, что Свѣтлая Седмйца есть Столп, Град, Дом и Престол Митропблскій. Тут сидйт, судит и Началсгвует Племенам земным Тот:

"Ты кто еси? И рече им Іисус: Начаток"⁴²⁹.

Сонце есгь День, Столп, Гбрница. Тут Царствіе Божіе! Сйрѣчь Правлёніе, Власгь и Начало.

"Даст ему Господь Бог Престол Давіда, Отца Его"⁴³⁰.

"Се Бог наш Суд воздаёт!"⁴³¹

Душа. Я слыхала, будьто лучше читать: "Глагблаху, яко Мустом исполненны суть", нежели так: "Яко Вйном испблненны суть"⁴³².

Дух. Как хотйшь читай, но мудрсгвуй о Бозѣ. Видь о Вйнѣ можно сказать То же, что о Воді;:

"Сіє же рече о Дусѣ"⁴³³.

Душа. Не сей ли есть бный Столп Облачный и Огнённый, Нбгцію и Днем ведугцій Ізраиля⁴³⁴?

Дух. Сей есть Оный Самый.

Душа. Длячегб же в Рймской Біблій читают: "in Columna Nubis"⁴³⁵, сйрѣчь в СтолііІІ Облачном, а не читают: "in Turri Nubis"?

Дух. Преткнулся Толкбвник. Правда и прилйчность вопіёт, да будет Столп Столповйдным Жилйгцем. Равно претыкаются Іконопйсцы, вмѣгцаюгціе Сѵмебна Стблпника на Колумнѣ⁴³⁶, не на Виноградной Гбрничкѣ с Балкбнцом, как вйдно из Прйтчи: "Созда Точйло и Столп"⁴³⁷, сйрѣчь Горничку во Виноградѣ. Чему ты усмѣхнулася?..

Душа. Вѣдаешь, Господи, и Тайная моя. В Катедралном Софійском Храмѣ Главная Ікона, образуюгцая Дом Премудрости⁴³⁸, высгавила седм Колумны, поддержагція СтЁну. Нынѣ выжу их Обман. Сверх того Смѣх мнѣ сотворйли Кнйжники Без-Мінёрвныи⁴³⁹. Онй Діогёна загнали в Бочку⁴⁴⁰. Едйно не ражжёванное Слово раждает Смѣшныя Вздбры. Как можно жить в Ббчкѣ или на Колумнѣ?

Дух. Но не вельми будь Любопытна во Вётошах и Врётигцах. Тёрмін, или Глас, есгь Врётигце. Путь Ізраилскій не к ним, но чрез них. Забудь Столпьї твой. Спѣшй ко бным Нерукотворённым: "Обиліе в Столпостізнах твойх"⁴⁴¹. Там Пир, Трапеза, Хлѣб, Вйно и Невѣстник, и Невѣста. "Ведйте мя в Дом Вйна"⁴⁴². "Пойду себѣ к Гор ІІ Смѵрнской"⁴⁴³. Там Іерусалйм. Тамо мнѣ Мир. "Возвеселйхся о рёкших мнѣ: в Дом Господень пбйдем"⁴⁴⁴. "Тамо сѣдбша Престолы на Суд"⁴⁴⁵. Из сея Горьї Девбра изнесла Суд на Сісару⁴⁴⁶. Из сея Кугци Іайль, вьїрвав Кол, пробйла ему сквозь чрез Око Голову⁴⁴⁷. Из сего Града Юдіо вьїйшла н Отняла Главу Олофёрну⁴⁴⁸. Из сего Столпа Жена Жернбвным Улбмком сокрушйла Авімелёху Тѣмя⁴⁴⁹. Из сего Дома принесла Хлѣбы и Вйно, Мясо и Смбквы и Муку чйсгую Прекрасная Авігёа Давіду возлюбленному.. .⁴⁵⁰ Вйдишь, Душа моя, в кой Дом желает Невѣста?

"Ведйте мя в Дом Вйна!"⁴⁵¹

Душа. Хотѣлося бы мнѣ знать Жену, сокрушйвшую Тѣмя Авімелёху. Вот Геройня!

Дух. Она видь есгь Невѣсга нашего Соломбна. "Свёрже, де, Жена Едйна Улом[ок] Жернбвный"⁴⁵². А не слышишь Соломбна? "Едйна есть Голубйца то моя"⁴⁵³. Смотрй! Куда сія Голубйца ведёт Хор Дгцёрей Іерусалимских? К Воротам их, куда и Давід хбчет прилѣпйтися:

"Во Вратах Дгцёре Сібни"⁴⁵⁴.

Тут Игумен сидйт и кушает Хлѣб свой. Тут Праздник и Торжество. Но гдѣ? Слышь! в Полуднѣ⁴⁵⁵, в Сблнцѣ⁴⁵⁶.

"Той есть Бог наш. Той упасёт нас во Вѣки"⁴⁵⁷.

"Внійдбх во Вертоград мой, Сестро моя"⁴⁵⁸.

"Ядйте, Блйжніи, и пійте и упійтеся, Братія"⁴⁵⁹.

Глава 5-я О Злббѣ Змійной

Пѣснь

Кто даст мнѣ пофебрённы Крйла Голубйны⁴⁶⁰?

Кто даст Рамена Орла велйкаго нынѣ?

Да лещу сквбзѣ прйсно о Бозѣ

От Земна Края даже до Рая,

И почію.

Се Ехідн лютый бѣжйт! Се мя досгизает!

Се Чёлюсть Адску на мя лютѣ разверзает!

Поглотйть хбщет. Ядом клокбщет.

Васіліск дйвый. Аспід Питлйвый.

Ах, мнѣ Горе!

Вод гбрких Хлябы студно изблевает Чёрный.

Се Мрак! Се Облак покры мя нынѣ Вечёрній!

Увьі мнѣ нынѣ! Увьі едйнѣ!

Гбнит псі.Vi Адом мене со Чадом.

Нѣсгь мнѣ Мйра.. .⁴⁶¹

Дух. Что тьі, Душа моя, думаешь во Уединёніи? Зачём ты Печальна?

Душа. Амурюся, пою и плачу во Пустынѣ с возлюбленною Дгцёрію, Ізраилскаго Князя Іефоая единорбдною и со Другйнями Ея на Горах Святых⁴⁶². Плачу со Іереміею над Іерусалймом. Стражду и болѣзную с Непраздною, Облечённою в Сонце Женбю, раждающею Сына...⁴⁶³

Дух. Плачь! Но разумѣй и различай Время Слез и Врёмя Смѣха⁴⁶⁴. Знай, яко есгь видь Время, но есгь же паки сверх того и Время Бремен, сйрѣчь Полу-Время и блажённое Оное Время: "Очи Всѣх на тя уповают, и Ты даеши им Пйшу во Благоврёмя"⁴⁶⁵. Плачи в Притвбрѣ и во Дверях, да возрадуешься внутрь Олтаря. Княжеска Дгцерь по Горах Святьіх плачет на то, да будет Богу Радостна Жертва⁴⁶⁶. Плач ведёт к Смѣху, а Смѣх в Плачѣ крбется. Прилйчный Плач есгь То же, что Благоврёменный Смѣх. Сій двѣ Половйны составляют Едйно. Так, как Пйгцу Глад и Сытость, Зима и /Тіі го Плодьї, Тма и Свѣт День, Смерть и Живбт всякую Тварь. Добро и Зло, Нищету и Богатство Господь сотворйл и слѣпйл во Едйно. Но кая Рѣчь тебе побудйла к Слезам?

Душа. Жалосгь мене снѣдает о Прекрасных Дщёрях Іерусалймских. Отвержёніе от Жениха⁴⁶⁷, Уничтожёніе Праздников, Премѣнёніе в Плач Торжества⁴⁶⁸ и в Пёпел Превращёніе Лйков...⁴⁶⁹ Боюся, да и менё с ними не пожрёт Водная Буря и Потбп...

Дух. Не ббйся же! Глянь в Гору! Что То над тобою?

Душа. Ах! Боже мой! вйжу двѣ Птйцы.

Дух. Не ббйся! Они прямо над тобою. К теб ґ, ниспускаются.

Душа. И боюся, и радуюся.

Дух. Не ббйся! Се Тебѣ Нёбо посылает Вѣстники со Знаменіями, яко Потбп, погубляющій Вселённую, не ймать тебѣ повредйти. Вмѣсто Голубйцы с Масличною Вѣтвою, се Тебѣ Днёвный Вран несёт Яблоко, Прозорлйвый же Эрбдій - Грозд Виноградный.

Душа. О, Мати Божія!

Дух. Не касайся их отнюд... А тблько прійми от них Плодьі. Если коснёшься, во Візки их не увйдишь. Нынѣ же над Главою твоёю Лѣтая и увеселяя, пребудут до Скончанія Вѣка. Амйнь⁴⁷⁰!

Іпѵёпі Portum. Satana, Caro, Munde, vatete!

Sat me jactastis. Nunc mihi certa Quies⁴⁷¹.

Ce мнѣ Гавань! Проч бѣжй! Сатана, Плоть, Мыре.

Пблно мнѣ волноваться. Здраствуй, святый Мйре!

Глава 6-я О Преображёніи

Излій на мя, Боже, со Небесй Росу⁴⁷².

Да Красный Плод гебіі принесу, как Рбзу.

Яблоко Райское,

Из Сада Преображёнскаго.

"Убуждшеся, вйдѣша Славу Его"⁴⁷³.

Весь Мыр спит... Да еще не так спит, как о Праведникѣ сказанно: "Аще падёт, не разбіется"⁴⁷⁴. Спит глуббко, протянувшися, будьто убйтый о Землю. А Наставники, пасущіи Ізраиля, не только не пробуживают, но еще поглаживают: "Спи! не бойсь! Міісто хорбшее. Чевб опасаться?.."

Глагблюще: Мир! а Его не бывало...⁴⁷⁵ О, блажённый Петр с Товарищами своими! Сам Господь пробуживает их: "Восганите! и не бойтеся!"⁴⁷⁶ "Петр же и сущій с ним бяху отягчённы Сном"⁴⁷⁷. "Встаньте, - говорит им, -поднимйтеся от Землй! Тогда ужё не бойтеся"⁴⁷⁸. Колбтит сих погребённых и Павел: "Востани спяй! Встань, де, о Мертвёц! Воскрёсни от Мёртвых! и Оспіііпі тя Христос"⁴⁷⁹. Дотблѣ Землёю будеш и не Преобразйшься во Христа, докблѣ не увйдишь Свѣтлаго Небёснаго Человѣка. И о нем-то Рѣчь сліз дует:

"Убуждшеся, видъша Славу Его"⁴⁸⁰.

Ѳамар, Невѣстка Іуды, Сына Іаковля, показалася ему Блудницею. Не познал Её затґлі, что закрыла Лицё своё. Ho no Справкѣ узнал и сказал:

"Оправдася Ѳамар паче менё"⁴⁸¹.

Такйм же Образом и Сыны Ізраилевы не моглй смотрѣть на блисгающее Славою Лицё Мойсёя, Человѣка Божія. А на Что же такбе онй смотрѣли? На Покрывало только одно, затемняющее Свѣтлосг Очёй Его. Какбй же ты Израиль? Худ войстину! Обрѣзан ты по Плоти. Да не Обріізап есй по Сёрдцу. Тма твойм Очам снбсна. А на Истину смотрѣть не тёрпишь. Лежйшь на Земл іі. Качається с твоєю сею Блудницею и довблствуешься ёю. Отвращаешь Око твоє от Отца Твоего, Око, ругающееся Отцу и досаждающее Старости Матерней. А не вйдно Орлих Птёнцов, чтоб по Соломонову Желанію выклевали тебѣ Нещасное твоє Око...⁴⁸² Так и Нынѣшняя Пбдлосгь хрисгіанская и такйм точно Оком смбтрит на своего вбжда Христа. Гдѣ Он родйлся? От койх Родйтелей? Скблько жил на СпІігІ,? Как давно? Двѣ ли ужё Тысячи Лѣт? Или не будет?.. О Хрисгіанйне! Окрещён ты по Плоти. Да не Омыт еси по Смыслу. Зачём ты вперйл твоє Любопытство в Этакіи Плібтки? Длячего вышіпе не поднимаешься? Здѣсь думаешь и заснуть? Тут Шалаш посгрбить с Петром? "Не вѣдый, ёже Глагблаше..."⁴⁸³ Не слышишь ли, что такбе и твой Мойсёй говорит?

"Покрьї Срамота Лицё моё"⁴⁸⁴.

Вот длячего не могут менё Братія моя вйдѣть! "Чужд бых Сынам Матере моея..."⁴⁸⁵ До сих Пор ли ты не смыслишь, что Это Все Плоть и Плібтки, и Тѣнь, покрывающая Высочайшую Премудрости Гору? Видь сія Запііса во своё Врёмя дблжна вся раздратись⁴⁸⁶. Не сіё ли есгь Лицемѣріе, Лицё Небесй разсуждающее⁴⁸⁷? Вот Род Лукавый и Прелюбодѣйный! плотскаго Знаменія йщугцій⁴⁸⁸. Вот Квас Учёнія Фарісёйскаго⁴⁸⁹!

Но послушаймо! Так ли учит Христос на едйнѣ любёзныя своя Ученикй? Как познавать? Что есть Истинный Человѣк? То есть Сын Человѣч, или Христос - Все То Едйно. "Кого мя глагблют Человѣцы быти?"⁴⁹⁰ Слушай, Петре! Скажй мнѣ: Как ли Пбдлосгь думает? Что есгь Человѣк? Знаю, что они Ошибаются. А Ты как думаешь?

"Ты еси Хрисгбс, Сын Бога живаго"⁴⁹¹.

Хорошо Петр попал. Вйдно, что он сквозь пустую плбтяну [Завѣсу] проницал Голубйным Оком подалѣе. Длятого ж Ему и Исгинный Человѣческій Сын говорит: "Блажен еси, Сімоне⁴⁹², с твойм Оком! Оно не смбтрит на Плоть и Кровь, как Пбдлое Понятіе, но минуя Плоть и Кровь, нахбдит другій Род, Род Исгинный, Род Ізраилскій, Род Отца моего: 'Иже не от Крове, ни от Пбхоти Плотскія...'"⁴⁹³ Слушай, Хрисгіянйне! слушай с твойм Языческим Сёрдцем! Долго ли тобі'; лежать на Землѣ? Будешь ли ты когда-то Человѣком? Не будешь! Почему? Потому что на Плбтяну Завѣсу засмотрѣлся. А на Лице Исгиннаго Человѣка Божія смотрѣть никак твоєму Оку нетерпѣливно. Не преобразйшься, Друг мой, из Земнаго в Небёснаго потоль, поколь не увйдишь Христа. Потоль, поколь не узнаешь: Чтб то есгь Истинный Человък? Не продерёшь Глаз потоль, поколь Плоть и Кровь будут держать твоє Сердце. Но долго ли будет держаться? Поколь признається, что твоя Плоть и Кровь есгь то Прах и Ничтбжность. Сюда завело тебе твоє сббсгвенное Мп ііпіе. Так ли? Так точно.

"От Славьі своєя низриновённы быша"⁴⁹⁴.

Лишённы Славьі Божія, научйлися мы судйть Братію нашу по Плбти. Такйм Образом и на Самаго Христа смбтрим. Однй только Пусгозвбнства на Нем примѣчаем. А на Самаго Егб и на Славу Его не взираєм. Правда, что Павел сказует: "Преобразйт, де, Тііло Смирёнія нашего, во ёже быти ему сообразну T li/iv Плбти Его"⁴⁹⁵. Не спорю. Но так ли ты смбтришь на Христа, как Павел? Он хвалится: "Не вѣм, де, по Плбти Христа"⁴⁹⁶. "Вѣм, де, Человъка⁴⁹⁷, прошёдшаго Небеса⁴⁹⁸. Созданнаго по Богу в Правдѣ и Преподобій Исгины"⁴⁹⁹. Сего ж то Он Человѣка и Ефесіанам поручает и похваляет. Исгиною не бывала Плоть никогда. Плоть и Ложь - одно То ж. А любягцій сего Ідола есгь и сам Такбв же. А когда Плоть есгь Ложь и Пустошь, тогда она не есгь Человѣк. Слыхал ли ты Кнйгу Родсгва Исгиннаго Человѣка, Сына Давйдова, Сына Авраамля?

Іаков родйл Іуду, Іуда родил Фарёса от Ѳамары⁵⁰⁰ и прбтч[ая]. Знай же, что сія Кнйга есгь Кнйга Вѣчная, Кнйга Божія, Кнйга Небёсная и не содёржит никогб в себѣ, крбмѣ Ізраилскаго Рода.

"Не соберу Соббров их от Кровёй, нижё помяну Имён их"⁵⁰¹. Сего же то Рода и наш Христос есгь. В Протчем, что Род Ізраилскій не умирает, слушай Іойля:

"Якоже Утро, разліются по Горам Людіе Крѣпцы и Мнбзи. Подббны им не быша от Вѣка. И по них не прилбжится до Лѣт в Род и Род"⁵⁰².

Еслй бы можно до их Лѣт приложйть Чтб-либо, тогда бы они имѣли Конёц. Но тепёрь онй всему-на-всему самы суть Концём. Не Конёц То, пбслѣ Чего Нѣчто егце слѣдует. Но сей Род всему сам есть Концём. Остаток не во Языках пребывает, ниже Хребет во Тварях. Хребет Божій, а Останок есть Ізраилев. И Едйн тбчію 0[с]танок спасается. А прбтчее Все мймо течёт. "Уничижатся Языцы, яко Вода мимотекуща"⁵⁰³. "Останки Нечестйвых потреб лятся"⁵⁰⁴.

А что Іойль точно о Рбдѣ Ізраилском de воспѣвает, слушай Мойсея, Человѣка Божія, Христу Србдника и со Христбм на Ѳавбрѣ о Исхбдѣ Его, сйрѣчь о Осганкѣ, бесіздующаго:

"Блажен єсй, Ізраилю! Кто подббен тебѣ? Роде спасаемый от Господа! Защитйт Помбщник твой. И Меч Хвала твоя. И солжут тебѣ вразй твой (то есть ошибутся и не узнают). И ты на Выю их наступйши.. ."⁵⁰⁵

Вйдишь, что судящій Ізраиля по Плоти, зрящій на одну Внѣшносгь Смирёнія Христова, не разумѣющій, яко "Во Смирёніи Его Суд Его взятся (поднялся высоко, высоко)"⁵⁰⁶, есть Враг Христов из Числа бных, койх Павел называет Брагами Кресга Христова⁵⁰⁷, в Мойсёевых Словах Мечем наименованнаго: "Меч Хвала твоя"⁵⁰⁸. Котбрый у Іереміи всю Плоть так, как Крест, сѣчёт, убивает, умерщвляет⁵⁰⁹.

Продерйм же, о Мертвая и Безсущная Тѣнь! Глаза наши и заобыкшее ко Плотскбй Тмѣ Око наше возводя потихбньку в ГОРНЯЯ, приобучаймо смотрѣть на Ізраиля, то есть на Исгиннаго Человѣка, минуя Покрывало Плоти. Вот нас, спящих на Землѣ, пробуживает Павел! "Вьїшних ищйте!"⁵¹⁰ "Гбрняя мудрствуйте!"⁵¹¹ "Почто о Стіхіах стязаетеся?"⁵¹² "Егда же Христос явйтся, Живбт ваш, Истинный Живый Человѣк, тогда и вы явитеся во Славѣ..."⁵¹³ Пробуживает и Іереміа вот как! "Почто мы сѣдйм? Совокупйтеся и внійдем во Грады твёрды и повёржемся Тамо⁵¹⁴ пред Господем, сотвбршим нас..."⁵¹⁵ Тамо! а здѣ во Стіхіах, "ждахом Мйра и не бяху Благая..."⁵¹⁶ О Исгинный, Нетлѣнный Ізраилскій Боже! Блѣсни Свѣтом твойм на нас стблько, сколько может по крайней Мѣ'рѣ Око наше стерпѣть. Да пошёд во Свѣ'тѣ Лйца твоего⁵¹⁷ и нечувствйтелно в Нбвое преображаясь, достйгнем во Всерадостное и самаго послѣдняго Волоса нашего Воскресенїе⁵¹⁸. Тебѣ Слава, с Твойм Человѣком и со Святым Твоим Духом. Амйнь!

"Убуждшеся, видъша Славу Его"⁵¹⁹.

Вот так-то Вран над Головою покракав, поднялся в Гору, но не разлучйлся, исполняя напйсанное:

"Ид ііже Труп, Тамо соберутся Орльї"⁵²⁰.

"Птйцы да умножатся на Земл і',!""²

Глава 7-я О Воскресеніи

Излій на мя, Боже, со Небесё Росу,

Да красный Грозд тебѣ принесу, как Рбзу.

Грозд Райскій,

Из Сада Воскресёнскаго.

"Да лббжет мя от Лобзаній Уст свойх!"⁵²²

Любёзныи Ученики! Не бойтеся! Поднимайтеся дерзновённо к Тому, на Котбраго Лице не могли вы за Ужасом смотрѣть на Ѳавбрѣ. Слушайте, Что говорит?

"Дерзайте⁵²³! Мир вам⁵²⁴! Радуйтеся⁵²⁵!"

Тогда вам неснбсен был самый Взор его, а нынѣ и Слов Его Сладчайших послушаете, и Лобзаніем утвердйт с вами вѣчную Дружбу. Умѣйте только приближаться к нему. Не забывайте никогда насгавляюгцаго вас просвѣгцённаго Ангела Слов: "Нвсть 3дв! Восга!"⁵²⁶ Сіи Слова просгёсенько вас доведут к Славному Истинному Человѣку. Сей есть Воскресеніе и Живот ваш⁵²⁷!

"Да лобжет мя от Лобзаній Уст свойх!"⁵²⁸

Состаріілся Авраамов Сын. Захотілось ему умерёть. Да и не дйвно. Ужё его Очи притупйлись. Игцезбша Очи его, яко Давідовы, во Слово Божіе⁵²⁹. Не могл ничево вйдѣть Здѣ, в Мырѣ нагнем Суётном. Приготовляясь ко Блаженной бной Смёрти: "Блажённы Мёртвыи, умираюгціи от Нынѣ во Господѣ"⁵³⁰. Пожелал Пйгци. Удовлетворйл Душі; его вторый Сын его. Благодарствую, Сын! "Приблйжися ко мнѣ, - говорит ему, - и облобызай мя"⁵³¹. "И приблйжився, лобыза егб"⁵³². ГЦаслйв Ісаак! Он под Исавом нашбл Іакова. А мы на-протйву-того под Пеленами Ізраилскаго Младёнца, под Плагценйцею Христовою часто находим Непріятеля Ізраилева - Исаѵа. Сей-то с нами витается и лобызается! Что за Причйна? Не смыслим, как искать...⁵³³ не смысленно йгцем... Мнбгіи йгцут его во Единоначалсгвах Кёсаря Авгусга⁵³⁴, во Временах Тівёріевых⁵³⁵, во Владѣніях Пилатовых⁵³⁶ и протчая. Но всіо-то йгцут. Гдѣ? Здѣ! в Мырѣ сем! Между Мёртвыми... Пожалуй, поигцй поискуснізе. "Нъсть Здъ!"⁵³⁷ Мнбгіи волбчатся по Іерусалймах, по Іорданах, по Виѳлеёмах, по Горах Кармйлских, по Ѳавбрах, по Хблмах Сінайских и Аѳбнских⁵³⁸, нюхают мёжду Эвфратами и Тіграми Рѣками. Тут-то Он конёчно! Думают: "Вот! вот! Здѣ Христбс! Здѣ! Вон он!" Кричат и Другим: "Здѣ Христбс!" "Знаю, - кричйт Ангел, - Іисуса Распятаго йгцете". "Нъсть З/l;І)! Нъсть!"⁵³⁹ Мнбгіи йгцут Егб по высбких Мырскйх Честях, по великолѣпных Домах, по Церемоніалных Столах и протчая. Мнбгіи йгцут, зѣвая по всѣму Голубому Звѣздонбсному Свбдѣ, по Сбнцу, по /1 Viгі), по псі,Vi Копёрниковым Мырам... "Нъсть Здъ!"⁵⁴⁰ Игцут в дблгих Молёніях, в Постах, в Свягцённых Обрядах... Йгцут в Дёньгах, в Столѣтном Здравіи, в Плотскбм Воскресёніи, в Плотскбм Очеисцѣлёніи... "Нвсть Здъ!"⁵⁴¹ Что за Бііда? Да гдѣ ж Он? Конёчно ж, тут Он, если Вѣтыйсгвовать в Прбповѣдях, знать Прорбческія Тайны, пресгавлять Гбры, воскрешать Мёртвых, раздать И ѵііііііе, муч і ги, своє Ті',ло Стужею и... Но Молніевйдный

Ангел Одно им кричйт. "Нвсть Здв!"⁵⁴² Конечно ж, Его ііііі діі нѣт, когда и Тут нѣт. Тфу! Конечно, Друг мой, нѣт Его для тебе. За гілі, что Его не знаешь, и не вйдишь Его... Иззуй же Сапбг твой с Мойсеем. Брось Дурнбе твоє "Здѣ". Ей! Именем тебѣ Ангелским говорю: во Мгновёніе Ока сьігцешь. Что ж теперь осталось дѣлать?

Пасха!

"Востани, Господи! да разсыплются Вразй твой! и да бѣжат вси ненавйдящіи тебе!"⁵⁴³ Поднимайся, возлюбленный Ізраилю! и ступай от Сйлы в лучпгую Сйлу⁵⁴⁴!

Пбслѣ Побѣды Аморрёйскія поднялйся Сыньі Ізраилевы протйву Западов. Не мйло стало То Царю Валаку. "Вот! - говорит, - Какіи-то Нбвыи и Дйвныи Люде из Егйпта выйшли и, по Горам разливаясь, вьішше Гор поднялйся. Что за Чудо?"⁵⁴⁵ Посылает Посльі к Волшёбнику Валааму, чтоб истребйть Род Божій. Пришли Посльї. Обявйли Цареву Волю. "Хорошо! -сказал Валаам. - Препочійте ж Здѣ Ночь сію"⁵⁴⁶.

Не напрасно, Друг мой, не велйт тебѣ Ангел искать Здв. Вйдишь, что в сем Гнѣздѣ почивают Врагй Рода Божія.

Пасха!

Пришлй к Мойсёю Потбмки Рувімовы и Гадовы. Прбсят, дабьі Он их не переводйл на Ту Сторону Іордана для Поселёнія. Весьма, де, по сію Сторону Земля Скотопитателна, а у нас, де, видь Скот...⁵⁴⁷ Закричал на их Мойсей: "Братія ваша пбйдут на Брань. И вы ли сядете Ту? И вскую разврагцаете Сердце Сынбв Ізраилевых, чтоб не перейшли онй на Землю, юже даёт Господь им?"⁵⁴⁸ За сіє, что Онй хотёли Остаться Здв, так разярйлся Господь, что заклялся, дабьі им не внійтй в Землю, обѣгцанную Ізраилю, кромѣ Халёва да Іисуса Навйна, называя Здіз остаюгцихся Людьми, вѣдугцими Добро и Зло⁵⁴⁹, каков, вйдно, был Адам, изганяемый из Рая. Вот Что надѣлало Проклятое Гнѣздб сіё: "Здѣ!"

Пасха!

"Если воведет тебе, - говорит Божій Мойсей, - Господь твой в находягцуюся Тамо за Іорданом, за Путем Западним Землю, которая совсём разнйтся от Егйпетскія, потому что Она Нагбрняя и равная, а что егце лучше Всегб, Очи Господа Бога твоего на ней от Начала /Тііга и до Конца /Ті'.га, то пожалуй! Пожалуй! Пагубою погубйте Все Языческое и Тлііппое, даже до послѣдняго Волоса, крбмѣ Начатков и Первёнцов от Волбв и Овёц ваших"⁵⁵⁰. "Да не сотворите, - говорит, - Тамо Всѣх, Елйка вы творите Здѣ Днесь, Кійждо Угбдное пред собою. Не прійдбсте бо до Нынѣ в Покой..."⁵⁵¹ Так пожалуй же, Друг мой, послушай Мойсея. Не игцй ЗДВ, сйрѣчь в пагубном Языческом Тл ііпіп, Возлюбленнаго Человѣка, Исгиннаго Мужа, Друга, Брата и Блйжняго твоего. Игцй Его Там, по Ту Сторону Іордана, за Западним, за Вечёрним Путем: не З ДВ, не Днесь, не Нынъ... Там-то он! Там сей Начаток Умёршим⁵⁵² и всему Тлѣнію, а иначе облобызаешься с какйм-то Язычником.

Пасха!

Безумный Кнйжник Сомнас⁵⁵³ искал Человѣка по сію Сторону Іордана. Что же ему Ангел Господень Исаіа говорит? Вот Что! "Что Ты Здѣ? и Что тебѣ Здѣ? Яко исгесал єсй Здѣ Гроб и сотворйл єсй собі; на Высотѣ Гроб... Се нынѣ Господь Савабо извёржет и сотрёт Мужа и отьшмет Утварь твою и Вѣнёц твой славный и повёржет тя в Страну велйку и безмѣрну, и тамо умрепіи..."⁵⁵⁴ Негцашый Кнйжник! Читал Прорбков. Искал Человѣка, да попал на Мертвеца и сам с ним пропал. Конечно ж, он искал меж Посланниками Царя Валака, на Сѣдалигци Губйтелей⁵⁵⁵ и Фізйческих Волшёбников, Все во Плоть и Кровь обрагцаюгцих. Посему-то вот Что на такйх говорит Блажённый Муж Іов: "Глаголют Господёви: Отступй он нас. Путей твойх вйдѣти не хбгцем...⁵⁵⁶ Будут же яко Плёвы пред Вѣтром, или якоже Прах...⁵⁵⁷ Да узрят Очи егб своё Убіёніе...⁵⁵⁸ и Той во Гроб отнесён бысть и на Грббигцах побдіі. Усладйся Ему Дрббное Каменіе Потбка"⁵⁵⁹. Кричйт на таковых и Другій Ангел Міхёа: "Востани и пойдй! Яко нѣсть тебѣ Здѣ покой, Нечисготьї ради. Истл іісге Тлѣніем..."⁵⁶⁰

"Вйдишь ли ты, - говорит к Трётему Ангелу Іезекійлю Господь, - вйдѣл ли єси, что сій творят? Беззакбнія велйка Дом Ізраилев твбрит Здв, ёже удалятися от Святынь моих..."⁵⁶¹ О, Беззакбнное ты Здв! Чего ты надѣлало? Отвелб Ты нас от Живаго Человѣка к Мертвецам. От Святаго Мужа ко Тлѣнным Болванам и Чучелам. "Беззаконіе, - жалобно говорит Он, - пятьі моея обьшде мя"⁵⁶². Ах! подало ты нам Пяту Его Проклятую, а не Прекрасную Его Главу, да облобызает нас. Пяту мы одну вйдим, Порождёніе Змійно, блюдугцее Пяту.

"Вселятся, - говорит Человък, - и скрыют..."⁵⁶³ Да скажи же! Кто тебе скрыет, Сокровище наше? Ах! Развѣ ты, - отвѣщает, - не видишь? Сколько их в Дому Ізраилевом? во Свящённом Писаніи? и Что они творят? Самы ЗДЪ во Гробах сидят и менё с собою Туда же отаскивают, а я Мертвецом никогда не бывал, крбмѣ Пятьї моея.

"Мнбзи борющіи мя с Вьісотьї"⁵⁶⁴.

"Попраша мя Вразй мой"⁵⁶⁵. "Тій Пяту мою сохранят"⁵⁶⁶. "Вселятся (Здв) и скрыют Воскресёніе моє"⁵⁶⁷.

Пасха!

"Востани! востани, Іерусалиме⁵⁶⁸! Аз есмь! Аз есмь, утѣшаяй тя! Разумѣй! Кто то есгь Свій?"⁵⁶⁹

"Идйте Вратьї мойми, и Путь сотворйте людем мойм, и Каменіе, ёже на Путй, размещйте..."⁵⁷⁰

"И се Трус бысть вёлій! Ангел бо Господень, сшед со Небесё, присгупль, отвалй Камень..,"⁵⁷¹

Зачём вы тут? Ищете Человѣка?.. Нъств Здъ!

"Воста!"⁵⁷²

"Скажй ж, умилосёрдись! Гдѣ Он?" Отвѣт: "Нѣт Его в Царствѣ сих Мертвецбв! Он всегда жив. Там его ищйте! в Царсгвѣ Живых. И нынѣ Что Здѣ естё?"⁵⁷³ Пасха!

"Востани! востани! Воскресни, Іерусалйме!"⁵⁷⁴

"И бысть, єгда бяше Іисус у Іеріхбна, воззрѣв Очйма свойма, вйдѣ Человѣка стоягца пред ним.. ,"⁵⁷⁵

Вот вйдишь! Не напрасно Ангел говорит: "Тамо Его узрите!"⁵⁷⁶ Да гдѣ ж Тамо? По ту Сторону (слышь) Іордана. На святом уже Мѣсгѣ, не на тлѣнном. На эеѵіліі Нагбрней, высбкой, обѣтованной... Туда-то он воззрѣв, увйдѣл Человъка. Познал и поклонйлся Ему, Владыкѣ своєму.

Пасха!

"Востани! востани, Сібне!"⁵⁷⁷ "Истрясй Прах..."⁵⁷⁸ "Воззрѣв Авраам Очйма свойма, вйдѣ Міісго издалече и рече Отрокам Свойм: Сидйте Здѣ со Ослятом. Аз же и Отрбчигц пбйдем до Ондѣ..."⁵⁷⁹ Вйдишь, что и Авраам, брбсив Все Здііппіее, нашёл Истиннаго Человѣка на ГорІІ. То же, что Тамо: "и вйдѣв День Егб, возрадовася"⁵⁸⁰. Нелзя имѣть Очей лучших, как Авраамовы. Онй Однй вйдят Овна, держймаго Рогами в Садѣ Савёк⁵⁸¹. Пасха!

Рогами привязан к Саду Савёк. Что значит Савёк? Савёк значит Хврастіе⁵⁸². Но может ли Хврастіе стоять Об-он-пол Іордана, пред Лицем Госпбдним? Оно Одно сожигается Всесожжёніем, яко Ничтоже, а Человѣк Ісаак цѣл, жив⁵⁸³. Да и как Ему не быть Цілому, когда Сам Бог загцигцает Егб?

"...Ниже да сотворйши Ему Что..."⁵⁸⁴

Вйдно ж, что Он не есть Хворост, за Плечйма оставшійся, о котором Исаіа:

"Се вси, яко Хврастіе, Огнем погорят!"⁵⁸⁵

А о Протйвных сим Хворосгянам Людях, Тбт же вот Что! "Якоже, -говорит, - Небо Ново и Земля Нова, яже Аз творю, пребывают предо мною, тако станет Сіімя ваше и Имя ваше.. ."⁵⁸⁶

Сего ж то Человѣка и Наѵін вйдѣл, стоягца не падаюгца, но вѣчно пред Лицем Госпбдним пребываюгца⁵⁸⁷.

Пасха!

"Востани! востани, Іерусалйме!"⁵⁸⁸ Дал Господь Чудотвбрный Жезл Мойсею. Посылает Его на Освобождёніе Братіи своея из Егйпта. Велйт Аарбну встрѣтить Мойсея. Гдѣ ж он стрѣчает? Вот гдѣ! "Йде и сіріііе Его в ГорІІ Божіей: и цѣловасгася Оба"⁵⁸⁹.

По Освобождёніи из Егйпта Братіи Ізраилскія желает вйдѣть Мойсея Тесть егб Іообр. Взял Дщерь свою, Супругу Мойсееву, с Двойма Сынами. Поііхал в Пустыню. Прі їіхал. Донесли Мойсею.

О Роде, Благословённый Богом Вышним! Прямо подрались на Гору Хорив.

"Изьшде же Мойсей в Стрѣтёніе Тёстю своєму и поклонйся Ему, и Цѣлова Его, и привѣтсгвоваша Друг Друга, и воведё их Мойсёй в Кушу"⁵⁹⁰. Пасха!

Запрещает найстрожайше Мойсёй, дабьї мы, идуще от Здіз Тамо, ничево из Хворосту не заносйли, называя Все такбе Проклятіем, Ідолом и

Преткновёніем на Царскбм сем Путй. "Воньми крѣпцѣ, - кричйт, - ёже не Ясти Крове!..⁵⁹¹ да не спіісії ю! да благо гебіі будет и Сынам твойм по гебіі во Вѣки"⁵⁹².

Однако ж Несмысленный как Древній, так и Нынѣшній Ізраиль часто рбпгцет на Господа.

"И слыша Господь и разгнѣвася Гнѣвом, разгорѣся в нем Огнь..."⁵⁹³ Начали желать Егйпетских Мяс. "Добро нам, - говорят, - было во Егіптѣ..."⁵⁹⁴ Что вы Это плутаєте? Развѣ у Господа, крбмѣ Языческих, не сыгцется Мяс? "И рече Господь к Мойсёю: Еда Рука Господня не довбльна будет? Нынѣ уразумѣеши, агце посгйгнет тя СлОво моє, или ни?"⁵⁹⁵

Часто и наша Несмысленная Кбсносгь в Сёрдцѣ⁵⁹⁶ говорит и рбпщет на Господа. Тьфу! Мбжно ль, чтоб был Человѣк без Плоти, Крови и Косгёй? Тфу! Что се?.. Вот гбрдый и нечувсгвенный Хворост!..

Востани! пробудйся, Сібне⁵⁹⁷! Что ты плетёшь? Кто твою Зёмлю трбгает? Пугцай Она так будет, как есть! Дай только Господь тебѣ благословённое своє Благословёніе, как Исаіа говорит: "а Земля твоя вкупѣ с Новою насёлйтся" (гл[ава] 62)⁵⁹⁸. Одно тблько То знай, что ты Лжа и Суєта, и Пустота с одною твоёю Землёю, не приняв во Основаніе Землй Божія. Длятого там же говорится сіё:

"Нѣсгь вам подббен, аще исправиши и сотворйши, Іерусалйме, Радованіе на Землѣ"⁵⁹⁹.

Ты тблько старайся, чтоб из твоёй Лжйвои Землй блёснула Правда Божія⁶⁰⁰. Молйся, чтоб посгйгл тебе блажённый Оный Третій пресвѣтлѣйшаго Воскресенія День, в Коем Земля Богом изнбсит Быліе Травное⁶⁰¹. Развѣ думаєш, что твоя тблько Земля одна, а другая в ней быть не может? Так оставайся ж Здѣсь при твоёй! Кушай Её со Змієм проклятым, жери вся Дни Живота твоего⁶⁰², без Живота Божія, без Жйзни Вѣчныя, если мнишь и говориш в Сёрдцѣ твоем, что у Господа нѣт своея ни Землй, ни Плоти, ни Крови, ни Кости, ничево... Не услышиш же всеблажённаго Гласа сего:

"Се нынѣ Кость от Костей мойх!"⁶⁰³

"Востани! востани, Іерусалйме!"⁶⁰⁴ Слушай Ухом другим о другой Плоти! Слышиш ли? "и Процвѣтё Плоть моя"⁶⁰⁵.

Слышиш ли о других Костях?

"Возрадуются Кости смирённыя"⁶⁰⁶. "Не утайся Кость моя от Тебе, юже сотворйл єсй в Тайнѣ"⁶⁰⁷.

Слушай Соломбна! "Исцѣлёніе Костям твойм"⁶⁰⁸.

Во Еврёйской Біблій: "Приложёніе, разумѣй, Нбвых к сгарым".

Слушай Исаіи! "Кости твоя прозябнут, яко Трава, и разботізют, и наслѣдят Рбды Родов..."⁶⁰⁹

Вйдиш ли? Кости сія не ті, суть, что разсыпаются при Адѣ. Онй пред Лицём Божіим суть. И сіё-то есгь Тамо.

"И бысгь Глас, - кричйт Іезекійл, - внегда ми прорбчесгвовати. И се Трус! И совокупляхуся Кости: Косгь ко Кости, Каяждо к Составу своєму. И вйдѣх, и се быша им Жйлы! и Плоть растяше..."⁶¹⁰ Чти Слѣдующее в Главѣ 37-й.

Ба! Что се за Нбвый Род по Горам твойм? по вётхим Удам твойм и Членам? Сверх гбресгныя Тл ііппосгіі твоея? Не de ли есгь Приложёніе? Не Приложёніе ли Живота к Мёртвенности твоей? а ко Гробу твоєму Воскресенія? Не Нбвое ли Сотворёніе оное?

"Сотворю, и Кто превратйт?"⁶¹¹

Не Утверждёніе ли Оное?

"Се Аз уготовляю тебѣ Аноракс, Камень твой, и на Основаніе твоє Сапфир.. ,⁶¹² и Правдою возградйшися.. ."⁶¹³

Слушай же! и разумѣй нынѣ, что не Вздор тебѣ плетёт Іойл, но благовѣстйт тебѣ, сей Орфёй⁶¹⁴ Воскресеніе вот!

"Якоже Утро, разліются по Горам Людіе Мнбзи и Крѣпцы. Подббны им не бьпна от Вѣка.. ."⁶¹⁵

"Якоже Рай Сладости, Земля пред Лицем Егб. А яже созадй, (та) Поле Пагубы..."⁶¹⁶

"Якоже Вид Кбньскій, Вид их.. ,"⁶¹⁷

"Якоже Глас Колеснйц, на Верхй Гор восгекут.. ."⁶¹⁸

"Якоже Борцьї потекут, и Якоже Мужи храбры, взьшдут на Ограды...⁶¹⁹ И Кійждо от Брата своего не отсгупит"⁶²⁰. "Града ймутся, и на Забрала восгекут, и на Храмины взлѣзут, и Окбнцами внійдут, якоже Татіе..."⁶²¹

"Вострубйте Трубою! Проповѣдите Цѣлбу!.."⁶²² А ты бойшься Цѣлбы? Так пусгй ж их на твою Землю, сей Божій Род. Не будь Валаком! Пожалуй, не опасайся! Онй всяк у своего брата займут Квартёру Половйнную, без всякой Обйды.

"Дух Господень на мнѣ!"⁶²³

Дати Плачугцим Славу Сібна, на Міісго Пёпела⁶²⁴. Что ж се за Обйда? Пріймй, бѣдный, Славу вмѣсго Грязи!

"И созйждут Сьінбве Инорбдныи Сгёны твоя..."⁶²⁵

"И на М'І'.сто⁶²⁶ М іідіі, принесу ти Злато.

И на М іісго Желѣза, принесу ти Сребрб.

И на М іісго Древёс, принесу ти Мѣдь.

И на М іісго Каменія, Желѣзо"⁶²⁷.

"Отвёрзу Грббы ваши и изведу вас.. ."⁶²⁸

"Сйце Землю свою вторыцею пасл іідя ї,

И Весёліе Вѣчное над Главою их"⁶²⁹.

"Свѣтйся! свѣтйся, Іерусалйме⁶³⁰!

Се Тма покрыла Землю! и Мрак на Языках! На Тебіі же явйлся Господь, и Слава Его на Тебѣ узрѣся"⁶³¹.

"Да лббжет мя от Лобзаній Уст свойх!"⁶³²

Эрбдій Воскресну Весну возблаговѣсгйв, поднялся, и совокуплясь с Вороном, не пресгали пѣть аю Пѣснь:

"Се Аз с вами есмь во вся Дни!

Проч уступай! проч!

Печалная Ноч.

Сонце всхбдит.

Свѣт вовбдит.

Радосгь рбдит.

Проч уступай проч! Потбпная Ноч⁶³⁴.

Конец.

Час написання твору достеменно не встановлено. Сам Сковорода в листі до Михайла Ковалинського від 16 серпня 1791 р. писав, що перший автограф діалогу був украдений, але йому вдалося знайти список, на підставі якого виник другий автограф, тобто друга редакція твору. Цей останній автограф зараз зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 9, арк. 1-40). Діалог було вперше надруковано в санкт-петербурзькому виданні творів Сковороди 1912 р. Подаємо за автографом.

¹ Іоан Евіратус (Скопець), більш відомий як Іоан Мосх (пом. 622 р.) - автор славетного патерика «Луг духовний» («ЛЕі^шѵарюѵ»), укладеного в останні роки життя письменника, коли той перебував у Римі. Подані тут перекази ("квіти", чи, як каже Сковорода, "забавныя писульки") про аскетичні подвиги монахів, найперше сінайських та палестинських, Іоан Мосх збирав під час багаторічної прощі зі своїм другом Софронієм -майбутнім Єрусалимським патріархом - до монастирів Єгипту, Сирії, Самосу, Кіпру та Риму. Свої записи Мосх присвятив Софронієві. У передмові-присвяті він, зокрема, писав: "Улюблений, що може бути приємніше за видовище, яке являють собою весняні луки, що рясніють розмаїтими квітами?.. Тут троянди виблискують своєю красою, там - лілеї, які суперничають із самими трояндами; тут-таки розквітлі фіалки, немов та царська багряниця. Що за розмаїття, що за дивовижна пістрява в цьому морі квітів! Як зусібіч вражає мандрівника ця краса й запах, що зливаються в одну чудесну насолоду! Ось із такою ж насолодою прийми й оцю працю, блаженне й вірне дитя моє, Софронію!.. Зриваючи найчудовіші з-поміж квітів нев'янучих луків, я сплів для тебе вінок і підношу його тобі, найвірніша дитино, а через тебе й усім. Тому-то й цю працю я назвав Лугом: кожен може знайти в ній духовну насолоду, аромат і користь" [Блаженний Иоанн Мосх. Луг духовный. - Москва, 2002. - С. 43]. В Україні «ЛЕі^шѵарюѵ» Mocxa здавна був відомий у церковнослов'янській версії ІХ-Х ст. під назвою «Сінайський патерик».

² Святитель Софроній (550/60-638 pp.) - церковний діяч, богослов та письменник, приятель і учень Іоана Мосха. Був обраний Єрусалимським патріархом наприкінці 633-го або на початку 634 р. й обіймав цю кафедру до 11 березня 638 р. Церква відзначає його пам'ять 11 березня. В Україні, мабуть, найбільш відомим твором Софронія здавна була молитва «Троице пресущественная» [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 43^6 (друга пагін.)].

³ Див. прим. 187 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴ Див. прим. 1 до поезії «Похвала астрономіи».

⁵ Овідій. Метаморфози, 1, 304. У перекладі Андрія Содомори: "З вовком овечки пливуть..." [Публій Овідій Назон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1983. - С. 21].

⁶ Трохи неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 15: 10. Пор.: погрА^біш йкш 0/10В0 въ водѣ В&ІН^Й.

⁷ Неточна цитата з Книги пророка Варуха 3: ЗО. Пор.: Кто прейде нл онХ стрлнХ /ибрА, й швр^те го;

⁸ Див.: Книга пророка Даниїла 3: 1.

⁹ Пісня над піснями 2: 9.

¹⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 14: 31. Пор.:/Иіі/іов^ре, почто о^сХ/ИН&іса єсй;

¹¹ У богословській науці пекло окреслюють як "підземне місце", куди "идут души осужденных на вѣчную муку" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк.

36 (зв.)]. Докладніше сказано в Інокентія Винницького, який на запитання: "Що таке пекло?" - дає відповідь: "Єст то в самой серединв Земли великая отхлань, так широкая, долгая, глубокая, яко геометрове мѣрничим своим цирклем доходят, же єст єи на двѣ тисячи миль. В которой то отхлани учтавичный неугасимый огень палаєт и на вѣки палати будет" [Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. -Арк. 87 (зв.)-88].

^п Див. прим. 217 до діалогу «Кольцо».

¹³ Книга пророка Ісаї 57: 20.

¹⁴ Парафраза Книги пророка Ісаї 50:11. Пор.: ^одйте св^то/иъ огна влшегш й шаметлгь.

¹⁵ Див. прим. 952 до діалогу «Кольцо».

¹⁶ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 3. Пор.: дл вХдетъ св^тъ. И

БВКТВ СВ^ТЪ.

¹⁷ Парафраза Книги Ісуса Навина 10: 12. Пор.: Дії стлнетъ сб/інце прА/ИШ глвлшнХ, й /іХнл npA/ИШ деври g/ІШНЪ.

¹⁸ Парафраза Книги Ісуса Навина 10: 13. Пор.: И стл сб/інце й /іХнл въ стоанїи.

¹⁹ Парафраза служби Божої. Пор.: "Пою Спасителю побѣдную пѣснь" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 8 (зв.)].

²⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 60: 20. Пор.: Не ^йдетъ во сб/інце тевѣ, й /іХнл не шскХд^етъ тевѣ: вХдетъ во гдв тевѣ св^тъ в^чнвій, й Йсп6/інатса дше рВІДЛНЇА твоегш.

²¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 13.

²² Заключний рядок - це парафраза Книги Псалмів 41 (42): 8. Пор.: Бе^дн^ ве^днХ при^ві ВЛбТЪ.

²³ Див. прим. 20 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

²⁴ Стека. Моральні листи до Дуцілія, LXXXII, 5. У перекладі Андрія Содомори: "Дух, який відмовився від усього зовнішнього і захищає себе у своїй же твердині, став на недосяжному місці" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Дуцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 303].

²⁵ Стека. Моральні листи до Дуцілія, LXXXVII, 3. У перекладі Андрія Содомори: "він [дух] лише тоді сягає найвищого злету, коли, відкинувши все чуже, знаходить спокій завдяки тому, що нічого не боїться" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Дуцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 335].

²⁶ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 12: 26. Пор.: Р^Х/ийвъ првникъ севѣ дрХгъ вХдетъ.

²⁷ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 19. Пор.: Приішецъ єс/ив нл уешй.

²⁸ Множинність світів можна уявляти або "по-епікурівському", тобто стверджуючи, що ці світи існують одночасно, або по-орігенівському, кажучи, що світи безконечно змінюють один одного. Як писав св. Єронім, Оріген "стверджував, що світів безконечне число; що ці численні світи, всупереч Епікуру, не існують одночасно й не схожі між собою, але після кінця одного світу починає існувати інший..." [Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007.-С. 107].

²⁹ Про людину як мікрокосмос уперше почали говорити ще Анаксимандр (VII-VI ст. до н. е.) та Демокріт (V ст. до н. е.). На Грунті християнської традиції наука про людину-мікрокосмос була характерна для богослів'я Климента Олександрійського, Орігена, Григорія Ниського, Василія Великого, Григорія Богослова та інших [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 255-265]. Неабияку популярність вона мала також за часів Ренесансу. В українській літературі цей концепт уперше з'являється ще у XII ст. [див.: Чижевський Д. XVII ст. в духовній історії України // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 117]. Трактування людини як "образу четверо-конечного мира", тобто як мікрокосмосу ("|jikqok6ct|jo<;", "малый мір", "parvus mundus", "swiat mnieyszyi"), було звичним і для українських письменників XVII-XVIII ст. При тому вони могли покликатися, скажімо, на Демокріта ("Димократ же убо чювственному миру изравняя человѣка, мал мир того именова, яко от мирских стихій состоящася..." [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 38 (зв.)]) або користатися з понять гуморальної теорії ("Человѣк от четьірєх стихій состоится: мелянколія прировняєтся к земли, студена бо єсть и суха, флегма примѣрястся к водв, понеже студена єсть и мокра, кровь к воздуху, житка єсть и тепла, колера уподобляєтся огню, ибо тепла єсть и суха" [Алфа і Омега. -Супрасль, 1788. - Арк. 610-610 (зв.)]), однак найчастіше тлумачили цей концепт у стратегії Божої Премудрості. "...Человѣк, - писав, приміром, Кирило Ставровецький, - єсть вторый мир малый, великую и дивную Премудрость Божію в себв заключаєт: єсть бо и небо, и земля, и яже на небеси, и яже на земли, видимая и невидимая: от пупа до главы, яко небо, и паки от пупа долняя єго часть, яко земля. Ибо сія имать силу рождателную и прохожденіє вод, и звѣров телесорастлителных, тако в сей нижней части человѣка сія суть. Паки же в горней части єго, яко на небеси свѣтила, солнце и луна, гром, вѣтр, сице и в человѣцѣ в главѣ очи и глас, и дьіханіє, и мгновеніє ока, яко молнія, скорошественно. Найпаче же всѣх ум многозрителный, вся видяй видимая и невидимая, и обдержа, яко горстію, скорошествен, проходя невозбранно небо и землю и паки исходит неудерженно, безсмертен, невидим, самовластен - образ бо єсть невидимаго Бога..." [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 161; див. про це: Маслов С. Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность: Опыт историко-литературной монографии. - Киев, 1984. - С. 155-156]. Отож, коли Дмитро Чижевський каже, що "наука Сковороди про мікрокосмос у протилежність до відповідної науки Ренесансу та барока на Заході забарвлена не натурфілософічно, але етично та релігійно" [Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 151], - то це означає, що міркування нашого філософа перебувають у річищі української богомисленнєвої традиції.

³⁰ Старі українські письменники досить часто говорили про сприйняття світу "очесами мысленными" [див.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 402; пор.: МогилаЕІ. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 43], "душевными очесами" [див.: Єп. Інокентій Винницький. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. -Арк. 86], "умными очима" [див.: Кроковський Й. Акафіст святѣй великомучениць Вар-варѣ. - Чернігів, 1749. - Арк. 25 (зв.)], "очима серця" [див.: Smotryc'kyj М. 0Qf|vo<;, to iest Lament iedyney s. Powszechney Apostolskiey Wschodniey Cerkwie z obiasnieniem dogmat wiary. - Wilno, 1610. - K. 49 (v.)] тощо.

³¹ Див. прим. 50 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³² Образ павича як уособлення марності світу досить часто зринав у творах українських письменників XVII-XVIII ст. Варто пригадати хоч би «Літос» Петра Могили [див.: (MohylaP.) ЛіѲод, abo Kamieri z procy prawdy Cerkwie swi^tey prawoslawney Ruskiey// Архив Юго-Западной России. - Киев, 1893. - Ч. I. - Т. IX. - С. 321], «Вѣнец Христов» Антонія Радивиловського [див.: Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 66 (зв.)-67], «Світ, розглянутий за частинами» Данила Братковського [див.: Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий: Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. - Луцьк, 2004. - С. 148], «Слово в день Святыя Троицы» та «Слово первоє на сошествіє Святаго Духа» Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Слово в день Святыя Троицы// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 5. - С. 90-91; ТупталоД. Слово первоє на сошествіє Святаго Духа// ТитовА. Проповеди святителя Ди-митрия, митрополита Ростовского, на украинском наречии. - Москва, 1910. - С. 15] чи «Театрон» Івана Максимовича [див.: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 282]. Див. також прим. 87 до притчі «Благодарный Еродій».

³³ Лат. pictura - 'малярство, картина, зображення'.

³⁴ Див. прим. 56 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: прЗвш сХдй/іъ єсй (Євангелія від св. Луки 7: 43).

³⁶ Сковорода має на думці слова: /ийръ вжїй, превос^одАЙ всакъ оу^/иъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7).

³⁷ Євангелія від св. Івана 19: 36.

³⁸ Книга пророка Ісаї 41: 14.

³⁹ Книга пророка Ісаї 49: 16.

⁴⁰ Ці слова приписує Платонові Плутарх у «Мораліях» (£и|^7таоіака)ѵ |Зі|ЗЛюѵ oySoov, 718b) [див.: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1844. - T. II. -P. 875]. Насправді, це псевдоплатонівська фраза [див.: Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974. - S. 77].

⁴¹ Сковорода маєтна думці слова: Іл^вѣцмвъ же йге/ишнъ рече н/иъ: кого <*> бвого

СЗпгіфХ Bd/иъ; Онй же р^іш: влрЗввХ (Євангелія від св. Матвія 27: 21; див. також: Євангелія від св. Луки 23: 18; Євангелія від св. Івана 18: 40).

⁴² Сковорода має на думці платонівський міф про "печеру" (Держава, 515а-517с), котрий, як писав колись Володимир Ерн, є "короткою транскрипцією всього платонізму" [Эрн В. Ф. Верховное постижение Платона // Вопросы философии и психологии. - 1917. -Кн. 137-138 (II—III). - С. 103]. Український філософ тлумачить "печеру" ("печера" - духовна сліпота) саме в платонівському ключі [див.: УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 20-29].

⁴³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкоже пр^Чі, єгбже в^а вй^ръ (Книга Йова 21:18).

⁴⁴ Книга пророка Ісаї 44: 5.

⁴⁵ Книга пророка Ісаї 26: 7.

⁴⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 26: 18. Пор.: не плдыіса, но гмдХтса всй

ЖИвХфїИ Hd ^Є/И/іЙ.

⁴⁷ Матерія та форма належать до чільних універсалій, що утворюють класичну парадигму європейського способу думання [див.: Ingarden R. Spor о istnienie swiata. - Warszawa, 1962. -T. 1. - S. 291^72]. У києво-могилянській традиції ці поняття заведено було трактувати вслід за Арістотелем. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "... Арістотель намагався дати певні визначення матерії, яких є два: одне цілком негативне («Метафізика», кн. VII, розд. 3): 'Матерія не є ані якістю, ані кількістю, ані чимсь таким, чим визначається сутнє'. Друге [визначення] - позитивне («Фізика, кн. І, розд. 6): 'Матерія - перший субстрат [кожної речі],

з якого будь-що виникає так, що притаманне йому не випадково'" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 128]. А трохи далі Прокопович подає й Арістотелеве окреслення форми: "Форма - це спосіб, яким щось є тим, чим воно є" [там само. - С. 133]. Звісно, що, як казав колись Тома Аквінський, "все складене з матерії та форми набуває довершеності завдяки формі" [Thomas Aquinas. Summa totius theologiae. - Lugduni, MDCCI. - Par. 1. - Vol. 1. - P. 53]. Зрештою, на думку щойно цитованого "янгольського доктора", сам Господь Бог є особливою формою [ibid. - Р. 67]. Сковорода тлумачить матерію як вічну та плинну тінь вічної невидимої природи, своєрідне дзеркало, відбиваючись в якому, ідеї створюють власні образи - речі. Отож, філософ називає матерію ніщотою не в сенсі абсолютної ніщоти, а в сенсі абсолютної можливості буття (того, що греки називали р.т) дѵ). Із другого боку, він дає матерії цілу низку імен, покликаних підкреслити її несправжність, неістотність чи, сказати б, нульовий рівень буття: болван, вздор, видимость, лжа, лом, маска, мечта, пара, плетки, прах, пустошь, рухлядь, сволочь, сон, суета, тьма тощо. Тим часом форму він трактує як Платонові ідеї [про сковородинське розуміння цих універсалій див.: Эрн В. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 263-265; Петров В. До характеристики філософського світогляду Сковороди (Вчення Сковороди про матерію) // Юбілейний збірник на пошану академика Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ядесятих роковин наукової діяльности / За ред. А. Кримського. - Київ, 1927. - Ч. II. - С. 30^3; Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 84-94; Kline G. L. Skovoroda's Metaphysics // Hryhorij Savyc Skovoroda. An Anthology of Critical Articles / Ed. by R. H. Marshall, Jr. and Th. E. Bird. -Edmonton; Toronto, 1994. - P. 223-229].

⁴⁸ Платонівську ідею (гр. Idea) Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (LXV, 7) пояснював так: "Це те, на що поглядає митець, аби не схибити, втілюючи свій задум у матеріал. І зовсім не має значення, чи той зразок, на якому він час од часу зупиняє око, десь осторонь, чи таки в ньому, ним же сприйнятий і довірений пам'яті. Ось такі зразки всіх речей має у собі божество, що охоплює своїм помислом як числа, так і форми всього, що має бути створене; те божество й сповнене тими несмертельними, незмінними, невтомними образами, які у Платона мають назву 'ідеї'. Приміром, гинуть люди, а людськість, на зразок якої створюється людина, залишається, і не завдає їй жодної шкоди те, що ті люди страждають, загибають" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав

з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 208-209]. Як каже Діоген Лаерцій (III, 64), Платон називав ідею "і 'образом', і 'родом', і 'взірцем', і 'початком', і 'причиною'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 169]. В українській традиції платонівське слово ібєа перекладали як "вид" чи "образ", починаючи ще зі старокиївської доби [див.: Чижевський Д. Антична література в старій Україні // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 48].

⁴⁹ Опозиція матерії та форми зберігала свій онтологічний сенс також тоді, коли йшлося про ділянку словесності. Приміром, шанований у старожитній Україні іспанський єзуїт

Кипріян Соарес [див.: ПилипюкН. Київські поетики і ренесансні теорії мистецтва// Європейське Відродження та українська література XIV-XVIII ст. - Київ, 1993. - С. 89-91; Sydorenko A. The Kievan Academy in the Seventeenth Century. - Ottawa, 1977. - P. 110], чия риторика вважалася взірцевою [див.: Ulcinaite Е. Teoria retoryczna w Polsce і па Litwie w

XVII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 21], писав: "Форма є єство речі й приміта, з огляду на яку річ є тим, чим вона є та чим відрізняється від інших. Матерія є те, з чого й у чому річ існує" [Cypriani Soarii societatis Iesu Tabulae rhetoricae, sive totius artis rhetoricae absolutissimum compendium reimpressum. - Leopoli, 1722. - P. 19].

⁵⁰ Сковорода має на думці слова: въ сб/іни/Ь положи сеиенїе своє (Книга Псалмів 18 (19): 5).

⁵¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 2: 15.

⁵² Пісня над піснями 1: 3.

⁵³ Сковорода має на думці слова: й се, ко/іеснйцл огнсннла й кони огненній (Четверта книга царств 2: 11).

⁵⁴ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 41: 1-7.

⁵⁵ Сковорода має на думці слова: сед/ив сїа очєсл гдна сХтв, призирЗкіцмА нл всю уемлк (Книга пророка Захарії 4: 10).

⁵⁶ Сковорода має на думці візію крилатих тварин у першій главі Книги пророка Єзекіїля.

⁵⁷ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр^пкл йкш С/иертв /іювві.

⁵⁸ Пісня над піснями 8: 6.

⁵⁹ Це - емблематичний образ. Сковорода міг бачити його, наприклад, у книзі Германа Гуго «Ріа desideria...» [див.: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 58 (прим.)].

⁶⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ /ий крилѣ;

⁶¹ У структурі "префіїурацїї", чи "прообразування", розрізняють щонайперше три складники: власне "прообраз", чи "тип" (особа, річ або подія Старого Заповіту, що є містичною вказівкою на євангельські особи, речі та події), "антитип" (особа, річ або подія Нового Заповіту, на якій "виповнюється" старозаповітний "прообраз"), а також "прототип", чи "архетип", тобто предковічна Божа думка, котра уможливила існування таємного зв'язку між "типом" і "антитипом" [див.: ЛабаВ. Біблійна герменевтика. Вид. 2-е. -Рим, 1990. - С. 20-21]. Наприклад, як писав Стефан Яворський, "євхарістіческія дары поистинне суть и нарицаются аѵтітіша, или противообразная, понеже ветхозаконным жертвам суть противная" [Яворський С. Камень вѣры. Київ, 1730. - С. 434]. При тому сковородинські "типи" ("фігури"), "антитипи" й "архетипи" утворюють ноематичну модель, яка далеко відбігає від традиційної "префіїурації". З усталеної в рамках церковного Переказу ноематичної моделі Сковорода зберігає саму тільки протиставленість "типу" й "антитипу" стосовно "архетипу". При тому він знімає опозицію "тип -антитип" ("антитип", "прообраз", "віцеобраз" утворюють тут синонімічний ряд), а крім того, накидає універсали "архетип" невластивого їй сенсу [див.: УшкаловЛ. Theologia exegetica // УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 109-137].

⁶² Одне зі значень імені Самсон - "малоє солнце" [див.: БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 451].

⁶³ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 3.

⁶⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

⁶⁵ Книга Псалмів 76 (77): 6.

⁶⁶ Книга пророка Захарії 4: 10.

⁶⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: въ сб/іни/Ь по/іожи сеиенїе своє (Книга Псалмів

18 (19): 5).

⁶⁸ Парафраза Книги Псалмів 39 (40): 2. Пор.: Т*єрпА потерпші¹ гда.

⁶⁹ Таких слів у Псалтирі немає. Можливо, Сковорода робить парафразу цитованого далі вірша: Во^несХ та, гди, йкш пода/іъ /ИА єсй (Книга Псалмів 29 (ЗО): 2) або має на думці слова на взір: й прІАТъ и^ъ, й податъ и^ъ нл рЗ/иХ своєї* (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 11).

⁷⁰ Книга Псалмів 29 (ЗО): 2.

⁷¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 82. Пор.: й^чезбіш очи /иой въ С/ібво твоє.

⁷² Книга Псалмів 76 (77): 6.

⁷³ Книга пророка Захарії 4: 2.

⁷⁴ Книга пророка Захарії 1: 9.

⁷⁵ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр^пкЗ йкш С/иертв /ігсбві.

⁷⁶ Пісня над піснями 8: 6.

⁷⁷ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 5: 35. Пор.: вѣ свѣтй/іникъ горА й св^та.

⁷⁸ Фразу вв^здві прс/ієстньїА взято із Соборного послання св. ап. Іуди 13.

⁷⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Аув єс/ив кбрснв й рбдъ двдовъ, й вв^здЗ оу'трсннАА й дєннйцл (Апокаліпсис 22: 16).

⁸⁰ Неточна цитата із Соборного послання св. ап. Іуди 6. Пор.: аггє/іеі же не сов/ігсдшвіа своєгш начальства.

⁸¹ Соборне послання св. ап. Іуди 13.

⁸² Парафраза Соборного послання св. ап. Іуди 19. Пор.: т^Ь/іесни, дХ^а не й/иХфє.

⁸³ Неточна цитата із Соборного послання св. ап. Іуди 6. Пор.: не сов/ігсдшвіа своєгш начальства.

⁸⁴ Парафраза Книги Псалмів 45 (46): 5. Пор.: шстй/іъ єств се/ієнїе своє ввішнїй.

⁸⁵ У рукопису е виправдлено на о пізніше та ще й іншим чорнилом.

⁸⁶ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 10: 7. Пор.: въ главщні кнйжн^й НЛПИЫСА ш /инѣ. Див. також: Книга Псалмів 39 (40): 8: въ главщні кнйжнѣ пйслно єств

(1) /ИН^.

⁸⁷ Неточна цитата із Соборного послання св. ап. Іуди 6. Пор.: а ггє/іеі жє нє сов/ігсдшвіа

СВОЄГШ Hd4<J/1ECTBd.

⁸⁸ Трохи неточна цитата із Соборного послання св. ап. Іуди 13. Пор.: вв^здві прє/ієстнвіА, Й/ИЖЄ /ИрЗкЪ ТВ/ИВІ ВО В^КИ Б/іГСДЄТСА.

⁸⁹ Люцифер (лат. Lucifer) - син Аврори, бог вранішньої зорі; друге значення: вранішня зоря, тобто планета Венера.

⁹⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 29. Пор.: Во оу'трїй (жє) виді ішЗннъ ійы грАдХцм къ сєв^ й глагола: сє, Згнецъ вжїй.

⁹¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: ш/иєр^шє/ичі Ш/иер^ѣ (Перша книга царств 27: 12).

⁹² Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: ЗО. Пор.: сей єств, ш нє/ижє аув р^х^{ъ: по} /ИН^ грАдетъ /иіжъ, йжє прєдо /ИНОГС ввктв.

⁹³ Євангелія від св. Івана 1: 8.

⁹⁴ Див.: Євангелія від св. Луки 24: 1-35.

⁹⁵ Парафраза Книги Псалмів 18 (19): 6. Пор.: йкш жєнй^Чі Йс^одай СЗ чертога своєгш.

⁹⁶ Євангелія від св. Луки 24: 31.

⁹⁷ Пісня над піснями 8: 6.

⁹⁸ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 31. Пор.: терпАцли же гда Й^ліѢнатъ кр^поств, шкрылЗтѣгстъ аки орли.

⁹⁹ Євангелія від св. Луки 24: 32.

¹⁰⁰ В Євангелії від св. Івана 5: 24 та в Першому соборному посланні св. ап. Івана 3: 14 зринає фраза: СЗ сліерти въ живбтъ.

¹⁰¹ Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 1:1. Пор.: й нл пХтй гр^шны^ъ не стк

¹⁰² Євангелія від св. Луки 24: 31.

¹⁰³ Див.: Євангелія від св. Луки 1: 39-40.

¹⁰⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 121 (122): 4. Пор.: Т*аліш во взыдбіш.

¹⁰⁵ Варіації на тему Книги пророка Ісаї 11: 6-8. Пор.: й плстЙса вХдХтъ вкХпѣ вблкъ съ Згнцеліъ, Й рвкв почіетъ СО кб^ЛИфб/ИЪ, Й телецъ Й кнецъ Й ЛеВЪ ВкХп^Ь ПЛСТЙСА вХдХтъ, й отрочЗ мало поведетъ а: й вблъ й ліедв^дв вкХпѣ плстЙса вХдХтъ, й вкХпѣ д^ти й^ъ вХдХтъ, й левъ аки вблъ йсти вХдетъ плевы: й отрочЗ ліладо нл пеферы Зспідшвъ й Hd лбже иучадій Зспідски^ъ рХкХ во^ложйтъ.

¹⁰⁶ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28.

¹⁰⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: гбры взыгрЗішсА йкш овнй, й ^ол,ии йкш Згнцы овчїи (Книга Псалмів 113 (114): 4).

¹⁰⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Михея 4: 2. Пор.: прїидйте, в^віделіъ нл гбрХ гднкі. Див. також: прїидйте, й в^віделіъ нл горХ гдню (Книга пророка Ісаї 2: 3).

¹⁰⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: (іщ ьууат^лі^ілч* єсй вреліА рожденЇА кб^ъ живХфи^ъ Hd горЗ^ъ кЗ/иенны^ъ; оусліотрйлъ же ли єсй волань при рожденїи єленей; (Книга Йова 39: 1).

¹¹⁰ Сковорода має на думці слова: чу человѣкъ нево^люжно, но не чу вга: вса во во^лішжніі сХтв чу вга (Євангелія від св. Марка 10: 27).

¹¹¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 35: 6. Пор.: Т*огдЗ скбчитъ ^ролшй йкш єленв.

¹¹² Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 131 (132): 17. Пор.: Т^ліш возр^фХ рбгъ двдови.

¹¹³ Див.: Дії св. апостолів 3: 2-10.

¹¹⁴ Див.: Бо іоппш же вѣ н^кла оучнцл, йліенеліъ тат^а, йже ікауаша гллголєтса сернсі

(Дії св. апостолів 9: 36). Це саме значення імені Тавіпш ("серна") подає й словник Памви Беринди [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 462].

¹¹⁵ Сковорода має на думці слова: се, той йдетъ, склчЗ нл гбры й пресклчЗ нл ^блліы. Подбвенъ єств врЗтъ лібй сєрн'Ь йлй ліладХ єленгс нл горЗ^ъ ведйлвски^ъ (Пісня над піснями 2: 8-9).

¹¹⁶ Пісня над піснями 2: 14.

¹¹⁷ Пісня над піснями 1: 6.

¹¹⁸ Фраза въ полХдни кілька разів зринає в Біблії. Тут Сковорода цитує Пісню над піснями 1:6.

¹¹⁹ Фраза въ сблни/Ь зринає в Книзі Псалмів 18 (19): 5 (пор.: въ сблни/Ь положй селенїе своє) та в Євангелії від св. Луки 21: 25 (пор.: И вХдХтъ ^нЗлієнїа въ сблнцѣ).

¹²⁰ Євангелія від св. Луки 2:14.

¹²¹ Книга Ісуса Навина 14: 15.

¹²² Євангелія від св. Луки 2:15.

¹²³ Пісня над піснями 8: 5.

¹²⁴ Книга пророка Захарії 4: 2.

¹²⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 2: 2. Пор.: вйдѣ^оліъ во вв^дХ єгш нл востбцѣ.

^ш Євангелія від св. Матвія 2: 9.

¹²⁷ Книга Псалмів 131 (132): 14.

¹²⁸ Сковорода має на думці слова: И b'Liud ^Хтрл во єдйнХ СЗ сХввштъ прїидбіш нл грбвъ, во^сїавшХ сб/інцХ (Євангелія від св. Марка 16: 2).

¹²⁹ Сковорода має на думці слова: зЗйдє во сб/інце (Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 11).

¹³⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Гдна зє/ША, й йспо/інєнїє єа (Книга Псалмів 23 (24): 1).

¹³¹ Пісня над піснями 2: 17.

¹³² Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 20: 22. Пор.: дХнХ й глл и/иъ: прїи/ийтс д^ъ стъ.

¹³³ Перша книга Мойсеєва: Буття 28: 17.

¹³⁴ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 5: 24.

¹³⁵ Див.: Четверта книга царств 2: 11.

¹³⁶ Див.: Книга пророка Даниїла 14: 36.

¹³⁷ Див.: Дії св. апостолів 8: 39.

¹³⁸ Сковорода має на думці слова: вос^ифснл ввівіш тлковЗго до трстЇАГш нвсс (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2).

¹³⁹ Сковорода має на думці слова: СЗ йдХцмгш йдб/иое й^вїде, й СЗ кр'Кикл'ш й<віде С/іЗдкое (Книга Суддів 14: 14).

¹⁴⁰ Книга пророка Ісаї 25: 10.

¹⁴¹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 25: 6-7. Пор.: нл горѣ сей йспігстъ рЗдоств, ЙСПІГСТЪ вїнб, ПО/ШЖХТСА /ИѴрО/ИЪ Hd горѣ сей.

¹⁴² Сковорода має на думці Самсонову загадку: СЗ йдХцмгш йдб/иое й^відє, й СЗ кр^пклгш й^відє С/іЗдкое (Книга Суддів 14:14).

¹⁴³ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 4: 26. Пор.: йже єсть /шти

ВсѢ/ИЪ Hd/ИЪ.

¹⁴⁴ Пісня над піснями 7: 12. Див. також: ^Ѵлмт даліъ сосцЗ /иоа тевѣ (Пісня над піснями 6:11).

¹⁴⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 31: 9. Пор.: (в/іженъ,) йже й/И^етъ П/іЄ/ИА въ сішнѣ Й ГОЖИКИ ВО Іер/іЙ/И^Ь.

¹⁴⁶ Сковорода має на думці слова: Єдйнїи же нЗдєсатє оучнцы йдбии въ гал'ілек, въ гбрХ (Євангелія від св. Матвія 28: 16).

¹⁴⁷ Див.: Євангелія від св. Івана 20: 27-28.

¹⁴⁸ Сковорода має на думці слова: И ввктв вне^пХ съ невесе шХ/ИЪ, йкш носй/иХ дві^Знїгс вХрнХ (Дії св. апостолів 2: 2).

¹⁴⁹ Сковорода має на думці слова: И Йспо/іниішса всй д^л стл й начЛша глаголати ннымн А^віки (Дії св. апостолів 2: 4).

¹⁵⁰ Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 23. Пор.: И чада сїшна, рЗдХйтесА й

ВЄСЄ/іЙтЄСА UJ гді вЗшС/ИЪ, Йкш ДЛДЄ вЗ/ИЪ пйфХ въ прЗвдХ.

¹⁵¹ Дії св. апостолів 7: 56.

¹⁵² Неточна цитата з Другої книги царств 18: 24. Пор.: во^двйже очи свой, й вйдѣ, й се, /иХжъ. Див. також: Книга Псалмів 120 (121): 1.

¹⁵³ Неточна цитата з Книги пророка Даниїла 10: 6. Пор.: т^/іо же є™ Зки длрасъ.

¹⁵⁴ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

¹⁵⁵ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2.

та Неточна цитата з Книги Псалмів 8: 2. Пор.: йкш в^атса вс/іико/Г^пїс твоє.

¹⁵⁷ Фразу гдл С/іЗвві взято з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 2: 8.

¹⁵⁸ Сковорода має на думці слова: И дана выіш женѣ двЗ крилЗ орлЗ вє/ійклгш (Апокаліпсис 12: 14).

¹⁵⁹ Парафраза Книги Псалмів 67 (68): 14. Пор.: крилѣ го/іХвйнѣ посрєврєн^Ь.

¹⁶⁰ Книга Псалмів 54 (55): 7.

¹⁶¹ Пор.: "Радуйся, невѣсто неневѣстная" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. -Арк. 15 (зв.)].

¹⁶² Парафраза Євангелії від св. Луки 2:14. Пор.: й уеши /ийръ.

¹⁶³ Тобто через Чорне море.

¹⁶⁴ Це - 309-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який має назву «Ластовица над морем лѣтаюгцая» (підпис: "Игцет индѣ себѣ пребыванія для зимы. Alio hybernaculum") [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 78-79].

¹⁶⁵ Неточна цитата з Книги пророка Варуха 3: ЗО. Пор.: Кто прейде Hd онХ стрлнХ /ибрА, й швр^те го;

¹⁶⁶ Книга Псалмів 140 (141): 10.

¹⁶⁷ Фраза денв гденв часто зринає в Біблії, уперше - у Другій книзі Ездри 9: 52.

¹⁶⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: почивЗєши въ по/іХдне (Пісня над піснями 1: 6).

¹⁶⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 144 (145): 15. Пор.: Очи вс^х^ъ нл та оуповЗкітъ, й

ТВІ Діїеши Й/ИЪ пЙфХ ВО В/ІЛГОВрС/ИЄНЇИ.

¹⁷⁰ Євангелія від св. Івана 20: 22.

¹⁷¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: СЗ к3/иєнє шда нлсвіти и^ъ (Книга Псалмів

80 (81): 17).

¹⁷² Сковорода має на думці слова: Е/іііженъ /иХжъ, йже во прє/иХдрости оу^/иретъ й йже въ рау&ліі евое/иъ поХчЗстса стеши (Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 21).

¹⁷³ Пор.: И дана выша женѣ двЗ кри/іЗ орла вє/ійклгш, да Піірйтъ въ пХствшкі въ /И^сто СВОЄ, Йд^ЖЄ ПреПИтЗніІ ВАШЄ тХ врє/ИА Й вре/иенъ Й пб/ІЪ вре/иене, СЗ /ІИцЗ S/tUHNd

(Апокаліпсис 12: 14).

¹⁷⁴ Сковорода має на думці слова: И йспХстй В/иїй і,а жєнбгс щ оу^стъ свой^Чі вбдХ йкш р^ЬкХ, да w въ рѣц^ потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

¹⁷⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: й^вЗви /ИА СЗ вбдъ /иноги^чі (Книга Псалмів

143 (144): 7).

¹⁷⁶ Парафраза Апокаліпсису 12: 1. Пор.: жєнЗ шб/ісчснл въ сб/інце.

¹⁷⁷ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 4-5.

¹⁷⁸ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 24: 7. Пор.: тевѣ д3/иъ уемлк сїго

Й СЁ/ИСНИ ТВОС/ИХ.

¹⁷⁹ Мабуть, Сковорода має на думці слова: й ввктв третЇА чЗств вбдъ йкш пє/івше, й /инб^и СЗ чс/іовѢкъ о^/ирбіш СЗ вбдъ, йкш гш^вки віша (Апокаліпсис 8:11).

¹⁸⁰ Сковорода має на думці слова: йкш оуїта грѣшничл й оустЗ /івстйвлгш нл /ИА СЗвер^бішсА, глаголаша Hd /ИА А^вко/иъ /івстйвві/иъ (Книга Псалмів 108 (109): 2).

¹⁸¹ Фраза врє/ИА В/іб зринає в Книзі пророка Михея 2: 3.

¹⁸² Це - окреслення Богородиці. Пор.: "Безневѣстная богородителнице..."; "Радуйся, невѣсто неневѣстная" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 14 (зв.), 15 (зв.)].

¹⁸³ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 11-12. Пор.: зи/иЗ прейде, дбждв СЗЙдє, СЗЙдє севѣ: ЦВ^ТИ ЙвЙіШСА Hd ^С/И/іЙ, врє/ИА ШВр^^іІНЇА приспѣ.

¹⁸⁴ Фраза всакоє дві^Зніє зринає в Книзі Псалмів 150: 6 та в Книзі пророка Ісаї 57:16.

¹⁸⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 2. Пор.: НевесЗ пов^Діікітъ С/іЗвХ бжїкі.

¹⁸⁶ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 14: 21. Пор.: Е/іііжснъ /иХжъ, йже во прє/иХдрости оу^/иретъ Й Йже ВЪ рЗ^Х/И^Ь СВОе/ИЪ поХчЗєтса ствши.

¹⁸⁷ Тобто образом (від гр. еіксоѵ - 'образ, зображення, подоба').

¹⁸⁸ Див. прим. 1 до поезії «De sacra caena, seu aeternitate».

¹⁸⁹ Євангелія від св. Івана 1: 1.

¹⁹⁰ Євангелія від св. Івана 1: 1.

¹⁹¹ Очевидно, Сковорода має на думці третього звіра з Даниїлової візії чотирьох звірів (див.: Книга пророка Даниїла 7: 6).

¹⁹² Парафраза Другого соборного послання св. ап. Петра 3: 8. Пор.: едйнъ день пред ГДе/ИЪ Йкш ТЫСАЦкІ /І^ТЪ, Й ТЫСАЦкІ /І^ТЪ ЙКШ ДеНЬ £ДИНЪ.

¹⁹³ Традиційну герменевтичну засаду, згідно з якою "не завжди й не всі однаково вимовлені слова та вирази мають один і той самий сенс, чи розум" [Smotryc'kyj М. 0Qf|vo<;, to iest Lament iedyney s. Powszechney Apostolskiey Wschodniey Cerkwie z obiasnieniem dogmat wiary. - Wilno, 1610. - K. 109], Сковорода витлумачує передовсім у перспективі "нетотожної тотожності" фігури як складника різних символів [див.: УшкаловЛ. Theologia exegetica // УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 109-137].

¹⁹⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 3:1.

¹⁹⁵ Книга Псалмів 103 (104): 26.

¹⁹⁶ Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 25. Пор.: ш Hec/Mbk/igHHdA й кшснла сердце/иъ.

¹⁹⁷ Можливо, Сковорода має на думці слова: въ пос/И^ъ й въ порХгЗнїе всѣ/иъ й^ыкш/иъ (Книга пророка Єремії 29: 18).

¹⁹⁸ Перша книга Мойсеєва: Буття 1:1.

¹⁹⁹ Уявлення про брехливу вдачу критян у християнській традиції набуло поширення завдяки зауваженню св. ап. Павла: Рече же н^кто СЗ нй^ъ, свой и/иъ прорбкъ: крйтАне прйснш /іжйви, В/іш вв^рїе, оутршвы прЗ^дныА (Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 12). Цитовані Павлом слова приписують грецькому поетові V ст. до н. е. Епіменідові. На цей вірш Павла покликалися й українські письменники, зокрема Феофан Прокопович в одній

зі своїх проповідей [див.: Прокопович Ѳ. Слово о великом дЪлЪ Божій... // Оеофана Прокоповича, архієпископа Великаго Новаграда и Великих Лук... слова и рѣчи. - Санкт-Пе-тербург, 1761. - Ч. II. - С. ЗО]. А в курсі риторики Прокопович писав таке: "Він критянин, отже, він брехун, бо критяни (як каже також Апулей) завжди брехливі, погані звірі, ліниві черева" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 173].

²⁰⁰ Сіканська (від лат. Sicanis), тобто сицилійська. Сицилію називали Сіканією з огляду на те, що свого часу туди переселилося іберійське плем'я сіканів (Sicani).

²⁰¹ Див. прим. 129 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis». Під "просвіщен-ними" Сковорода, очевидно, має на думці найперше платоніків. Принаймні ще в ранньохристиянській традиції думку про вічність матерії асоціювали якраз із Платоном та його послідовниками. Наприклад, св. Феофіл Антіохійський писав (До Автоліка II, 4): Платон та його послідовники "вважають, що Бог та матерія безпочаткові й що остання співвічна Богові" [Феофила к Автолику книга вторая // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 470]. Платонова думка про вічність матерії була відома в українській традиції, починаючи з перекладної хроніки Георгія Амартола [див.: Чижевський Д. Платон в Давній Русі // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 61].

²⁰² Дехто із середньовічних богословів, зокрема Беда Достойний (Venarabilis) (673-735), справді стверджував, що кінець світу настане в 1000-му році. Однак легенда про те, що напередодні 1000-го року очікування кінця світу набуло характеру колективного психозу, склалася аж у XV ст., коли есхатологічні настрої таки й справді мали в Європі неабияке поширення [див.: ГуревичА. Я. Категории средневековой культуры. - Москва, 1984. -С. 133]. Тим часом, скажімо, Іоаникій Галятовський стверджував, що біблійне пророкування про прихід антихриста не можна розуміти буквально, бо "ту певная личба фѣгуратне кладется за непевную личбу, тут през тысячу лѣт значится ввесь час до пристя антихрістова, в котором часѣ болше нежели тысяча лѣт знайдуєтся" [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 124].

²⁰³ Пор.: "На першім поскоці кобила хомут зломала" [Франко, № 15061]. Так кажуть про невдалий початок.

²⁰⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

205 Натурфілософам справді непросто було коментувати четвертий день креацїї. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "На четвертий день повелінням Божої могутності засяяли світила: сонце, місяць, планети й зірки. Але про те, як це сталося, важко говорити. Серед багатьох авторів існує суперечка з цього питання. Дехто вважає, що небесні світила щодо субстанції були створені на перший день, а саме, коли було створено світло, а на четвертий день їх було наділено лише ясним світлом, власним рухом та здатністю переміщуватися" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 303].

²⁰⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 3.

(Ч Апокаліпсис 20: 2. Пор.: й итъ В/ЖА, вліЇа дрєвнАго, йже єств дывсмъ й слтлнЗ, й

СВА¹^ Й Hd ТВКАфХ /Г^ТЪ.

²⁰⁷ Нім. der Spitzbube - 'нікчема' (від: Spitz - назва собачої породи; та Bube - 'хлопець'). Це слово набуло поширення за часів Тридцятилітньої війни (1618-1648 pp.). Тоді воно означало молодого вояка, який негідно поводився на полі бою.

²⁰⁸ Сковорода має на думці слова: й всп/івівє жє/Г^о (Четверта книга царств 6: 6).

209 "Вічний двигун" (лат.). Тут Сковорода говорить про уявну машину, яка, пущена в дію, безконечно виконувала б роботу без використання зовнішньої енергії (це неможливо, бо суперечить законові збереження енергії), або про знов-таки уявну машину, яка б перетворювала на роботу все тепло, взяте з навколишніх тіл (це неможливо, бо суперечить другому началу термодинаміки).

²¹⁰ Згідно з алхімією, "філософський камінь" - це речовина, здатна перетворювати звичайні метали на золото. Починаючи з XIII ст., алхіміки стали приписувати "філософському каменеві" ще й здатність лікувати всі хвороби та продовжувати людське життя [див.: ИеаноеК.А. Многоликое средневековье. - Москва, 1996. - С. 284-285]. Михайло Ковалинський свідчив, що під час їхньої останньої зустрічі Сковорода казав: "Исканіе философскаго камня или превращеніе всѣх вещей в золото и содѣланіе состава из онаго, дабы продлить человѣческую жизнь до нескольких тысяч лѣт, есть остаток египетскаго плотолюбія, которое, не могши продлить жизни тѣлесной, при всѣх мудрованіях своих, нашло способ продолжать существованіе трупов человѣческих, извѣстных у нас под именем мумій".

²¹¹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 28: 10. Пор.: СЗЙдє икшвъ СЗ К/іЗда^а К/іатвєннлгш й йде въ ^лррЗнъ.

²¹² Перша книга Мойсеєва: Буття 3: 4.

²¹³ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 3.

²¹⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

²¹⁵ У своїх міркуваннях щодо безглуздості буквального розуміння шестоднева Сковорода майже дослівно повторює Орігена, котрий писав (Про першопочатки, IV, 16): "Хто, маючи розум, подумає, що перший, другий і третій день, також вечір і ранок були без сонця, місяця та зірок, а в перший день - навіть і без неба? Хто настільки дурний, аби думати, що Бог, немов той хлібороб, насадив рай в Едемі на сході і в ньому створив дерево життя... І якщо сказано, що Бог увечері ходив у раю, а Адам сховався під деревом, то, я гадаю, ніхто не сумнівається, що ця розповідь образно вказує на якісь таємниці..." [Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 334].

²¹⁶ Сковородинська критика Біблії не має нічого спільного з просвітницьким скепсисом стосовно Святого Письма. Як писав Георгій Кониський, коли лібертини стверджують, буцімто вони віднайшли "в словѣ Божієм нѣчто противорѣчнос и несходноє с єстественньїм разсужденієм и с исторіями гражданскими, то они тВм самым сущими невѣждами себе показуют... Не читали, видно, сій мнимыя мудрецы ни Іустина, философа и мученика, ни Иринея, ни Климента Александрійскаго, ни Тертуліана, ни Оригена, ни Лактанція, ни Аѳанасія Великаго, ни Кирилла, ни Авіустина. Єжели бы хотя єдинаго из сих отцев прочли, постыдились бы, конечно, о сих противорѣчіях и помишлять" [Кониський Г. Слово в день св. апостола Петра и Павла // Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 228]. Тим часом Сковорода, спираючись, зокрема, і на названих Кониським богословів, тлумачить позірні суперечності в Біблії (так звані антилогії, чи енантіофанії [див.: ЛабаВ. Біблійна герменевтика. Вид. 2-е. - Рим, 1990. - С. 72]) як свідчення алегоричної та символічної стилістики біблійних книжок.

²¹⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 8.

²¹⁸ Див. прим. 936 до діалоіу «Кольцо».

²¹⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 4:17.

²²⁰ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 8. Пор.: вгл ^одаціл въ рлй.

²²¹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 6: 6. Пор.: по/иьк/іи бгъ, йкш сотвори ЧС/ЮВ^КЛ Hd ^С/И/іЙ, Й р<ІЗ/ИЫС/ІН.

²²² Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 26.

²²³ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 5: 24; Четверта книга царств 2: 11.

²²⁴ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 23-28.

²²⁵ Див.: Четверта книга царств 2: 11.

²²⁶ Див.: Книга Ісуса Навина 10: 13.

²²⁷ Див.: Четверта книга царств 6: 6.

²²⁸ Див.: Книга Ісуса Навина 3:15-17.

²²⁹ Див.: Книга Ісуса Навина 6:19.

²³⁰ Сковорода має на думці слова: гбры во й 'ф,і/ии возскЗчХтъ (Книга пророка Ісаї 55: 12).

²³¹ Сковорода має на думці слова: Р^ки восп/ісціХтъ рХкбгс вкХпѣ (Книга Псалмів 97 (98): ⁸⁾'

²³² Сковорода має на думці слова: возрЗдХгстсА пола, й вса иже нй^ъ: тогдЗ возрЗдХгстсА вса древЗ дХврЗвнлА (Книга Псалмів 95 (96): 12).

²³³ Див.: Й ГМСТЙСА БХдХтЪ ВкХпѢ вб/ІКЪ СЪ ЗгНЦе/ИЪ, Й рвкв почіетъ СО кб^/ІИЦіе/ИЪ, й телецъ й юнецъ й /іевъ вкХпѣ плстЙса вХдХтъ (Книга пророка Ісаї 11: 6).

²³⁴ Див.: й отрочЗ /шЗдо Hd пеціеры Зспідшвъ й нл /ібже й^чЗдій Зспідски^ъ рХкХ во^/іожйтъ (Книга пророка Ісаї 11: 8).

²³⁵ Див.: Книга пророка Єзекіїля 37: 7.

²³⁶ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й вса вв^зды сгмдХтъ йкш /ійствїе съ /іо^ві, й йкоже спЗдлетъ /ійствїе с/иокбвницы (Книга пророка Ісаї 34: 4).

²³⁷ Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 4-21.

²³⁸ Див.: Євангелія від св. Івана 4: 46.

²³⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: Т^огдл скбчитъ ^ро^ьш йкш є^енв, й йсенъ вХдетъ а^ыкъ гХгнйвыхъ: йкш протбржесА водл въ пХствши й деврв въ уеши жлждХфей (Книга пророка Ісаї 35: 6).

²⁴⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 11: 6. Пор.: рвкв почіетъ со кб^/іифс/иъ.

²⁴¹ Книга пророка Ісаї 11:7.

²⁴² Парафраза Книги Притч Соломонових ЗО: 18-19. Пор.: невоз/ИшжнлА о^р^Х/М^ти...

пХтЙ В/ИЫ (пО/І^Цм) ПО Kd/ИЄНИ.

²⁴³ Неточна цитата з Третьої книги Мойсеєвої: Левит 3: 17. Пор.: всаклгш тХкл й всакїа крове да не йсте.

²⁴⁴ Книга Псалмів 80 (81): 17.

²⁴⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 26: 27-28. Пор.: пште СЗ нєа всй: сїа во єств

КрОВВ /ИОА.

²⁴⁶ Третя книга Мойсеєва: Левит 2: 9.

²⁴⁷ Третя книга Мойсеєва: Левит 2: 2.

²⁴⁸ Третя книга Мойсеєва: Левит 2:13.

²⁴⁹ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових ЗО: 33. Пор.: Лісльун /шекб, й вХдетъ масло.

²⁵⁰ Книга Притч Соломонових ЗО: 33.

²⁵¹ Книга Притч Соломонових 31: 32.

²⁵² Книга Псалмів 109 (110): 7.

²⁵³ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 30-36.

²⁵⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 8: 7. Пор.: вса покорй/гв єсй под нб^ѣ єгш.

²⁵⁵ Очевидно, Сковорода говорить тут про "скопців" - членів секти, яка виникла у XVIII ст. в Росії (її засновником вважають Кондратія Селіванова) й набула поширена в Тамбовській, Курській, Орловській губерніях та в Сибіру. Основу науки скопців становить євангельська фраза: сХтв скопцві, иже йск^йіш саліи севе цртвЇА ради нвніігш (Євангелія від св. Матвія 19: 12). Єдиним шляхом порятунку душі "скопці" (чи, як вони себе називають, "білі голуби") вважають кастрацію: "Себя скоплю, себе рай куплю" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 47]. Зрештою, це явище було відоме здавна. Наприклад, як сповіщав Євсевій Памфіл (Церковна історія, VI, 8, 2), Оріген іще в юності оскопив себе, буквально потрактувавши слова Матвієвої Євангелії [див.: Еесееий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 244].

²⁵⁶ До самоспалення не раз вдавалися фанатично налаштовані московські старообрядці. Найбільш відомим було масове самоспалення старообрядців, учинене ними 1672 р. в Закудемському стані. Сцену такого самогубства змалював, наприклад, Дмитро Туптало у своєму «Розискові» [див.: ТупталоД. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 491]. Про поширеність цього явища свідчить, зокрема, те, що літератори могли подавати його навіть у бурлескній стилістиці, як це зробив сучасник Сковороди, російський письменник Михайло Чулков: "И не раскольничьи скиты тут занялись, / Не души их в избах смоленых закурились, / Не бороды огнем в Гегенне задымились, / Не дети их визжат, не девки их горят, / Не свиньи хрюкают, не бабы говорят, / Которые в раскол вводя старуху, плачут..." [Чулков М. Д. Плачевное падение стихотворцев// Ирои-комическая поэма/ Ред. и прим. Б. Томашевского; вступ, статья В. Десницкого. - Ленин-град, 1933. - С. 227].

²⁵⁷ Див. прим. 196 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁵⁸ Див. прим. 40 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

²⁵⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 51 (52): 6. Останнє слово в Біблії має форму:

/ІЬСТИВЪ.

²⁶⁰ Неточна цитата з Книги Псалмів 139 (140): 1. Пор.: И^/ий /иа, гди, СЗ чє/іов^кл /іХклвл.

²⁶¹ Книга Псалмів 103 (104): 26.

²⁶² Сковорода має на думці слова: Въ /г^то бмюнлдесАтое нлвХ^одонбсоръ цлрв сотворй т^/іо улато, ввісотл grun лакт'ій шєстЙдєсати й широті grun лакт'ій шестй, й постави є Hd пб/іи дєйр'Ь во стрлнѣ віївіг/ішнст^й (Книга пророка Даниїла 3: 1).

²⁶³ Див. прим. 210.

²⁶⁴ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 18: 2; 19:1.

²⁶⁵ Мабуть, Сковорода має на думці приказки на взір: "Давно тоє пропало, що з воза упало" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 222]; "Що з воза впало, то пропало" [Номис, № 1912; Франко, № 3175].

²⁶⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 18: 2.

²⁶⁷ Див.: ИвЙса же g/иХ вгъ оу дХбл /ил/ивршскл (Перша книга Мойсеєва: Буття 18: 1).

²⁶⁸ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 18: 3. Пор.: не /иинй рлвл твоегш.

²⁶⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 18: 4.

²⁷⁰ Див. прим. 207.

²⁷¹ Гр. Х'цгаїра - химера, забита Беллерофонтом вогнедишна потвора, що мала тулуб кози, голову лева та хвіст дракона. Лукрецій (Про природу речей, V, 903-904) описав її так: "Спереду - лев, ззаду - змій, посередині, - власне, Химера / Пащею грізний, убивчий вогонь із нутра видихає" [Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1988. - С. 139].

²⁷² Пор.: "Оглядайся на задні колеса" [Номис, № 4305]; "На задні колеса обзирати ся"; "Смотри на задні колеса" [Франко, № 15217, 24201].

²⁷³ Зворотна форма приказки: "Боязливого сина мати не плаче" [Номис, № 9294].

²⁷⁴ Сковорода має на думці слова: с/иѣсй/иъ таліш А^вікъ й^ъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 11: 7).

²⁷⁵ Неточна цитата з ірмосу 7-ої пісні канону утрені П'ятдесятниці. Пор.: "Согласная возшумѣ органская пѣснь...".

²⁷⁶ Див. прим. 217 до діалогу «Кольцо».

²⁷⁷ Парафраза Першого соборного послання св. ап. Петра 5: 8. Пор.: ^не сХпостЗтъ вЗшъ ДЫВО/ІЪ, Йкш /іевъ рвїкЛА, ^ОДИТЪ, ЙскГЙ КОГО ПОГ/ІОТЙТИ.

²⁷⁸ Див.: СЗ веціи во тмі пре^одАфЇА, СЗ срАЦкі й віїа по/іХденнлгш (Книга Псалмів 90 (91): 6). Фраза "бѣс полуденный" зринає також у молитовних текстах [див., наприклад: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 43, 589; 171 (друга пагін.), 186 (друга пагін.)].

²⁷⁹ Очевидно, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 3: 25. Пор.: И /іювай б^дство вгмдетъ въ не.

²⁸⁰ Сковорода має на думці слова: й в^віде СЗтХдХ ^d/іевъ нл живХфи^ъ въ д^івГp'b: й/ИА же прежде башє длвїрХ грЗдъ пйс/иенъ (Книга Ісуса Навина 15: 15).

²⁸¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 59 (60): 11. Пор.: Кто введетъ /иа во грЗдъ шгрлжденЇА;

²⁸² Фраза во вса днй животі твоегш зринає в П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 6: 2 та в Книзі Ісуса Навина 1: 5.

²⁸³ Парафраза Книги Псалмів 127 (128): 3. Пор.: ЖенЗ твоа йкш /іо^З П/іодовЙтл.

²⁸⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 31: 9. Пор.: (в/іженъ,) йже й/И^етъ П/іЄ/ИА въ сішнѣ Й ГОЖИКИ ВО Іер/іЙ/И^Ь.

²⁸⁵ "Безневістною" називають Богородицю. Пор.: "Безневѣстная богородителнице..." [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 14 (зв.)].

²⁸⁶ Див.: Книга Ісуса Навина 15: 16.

²⁸⁷ Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 8: 2. Пор.: Сїго во^/іюви^ъ й ПОИСкЗ^Ъ (Я ГОНОСТИ /ИОЄА, й в^ыскЗ^ъ нев^стХ привести севѣ.

²⁸⁸ Згідно з грецькою міфологією, золоте руно, що його Фрікс почепив у священному гаю Ареса в Колхіді, оберігав невсипущий дракон. Образ цього дракона був добре знаний в українській літературі старої доби. Наприклад, Іван Максимович у своєму «Театроні» писав: "Почто Аспид на соблюденіє приставленный Геспериды к златому руну у Колхов? Єдин между животными сна не пріемлет, бдит непрестанно" [Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 97].

²⁸⁹ Неточна цитата з Пісні над піснями 5: 16. Пор.: гортЗнь єгш ыЗдость.

²⁹⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 5: 20. Пор.: Горе г/мгб/ік>цш/иъ /іХкЗвое дбврое, й дбврое /іХкЗвое, ПО/ІЛгЗкіЦШ/ИЪ Т/ИХ СВ^ТЪ, Й СВ^ТЪ Т/ИХ, ПО/МГУКІЦШ/ИЪ гбрькое С/іЗдКОЄ.

²⁹¹ Книга пророка Єремії 23:15.

²⁹² Неточна цитата з Третьої книги Мойсеєвої: Левит 26: 22. Пор.: пос/іго нл вы ввѣри.

²⁹³ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 21: 3. Пор.: зХвы /іввшвы вві єгш, оувивЗгсцпи дХшы.

²⁹⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 58:11. Пор.: й вХдетъ вгъ твбй съ тобою.

²⁹⁵ Цим словом Сковорода заступив написане спочатку "Уста".

²⁹⁶ Парафраза Книги Екклезіястової 12: 11. Пор.: С/іовєсЗ /иХдры^ъ йкоже остньї во/ібвїи й йкоже гвбздїе вон^ено.

²⁹⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 15. Пор.: Е/іюдйте оуво, кЗкш шпЗснш Х°Дите.

²⁹⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 120. Пор.: При гвозди стрЗ^Х твое/иХ П/ішти

/ИОА.

²⁹⁹ Парафраза Книги пророка Осїї 11: 10. Пор.: йкш левъ во^реветъ.

³⁰⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 33: 6. Пор.: въ сокровифи^Ті сгінїе нЗше.

³⁰¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 1.

³⁰² Перша книга Мойсеєва: Буття 18: 21.

³⁰³ Перша книга Мойсеєва: Буття 19:13.

³⁰⁴ Див. прим. 184 до діалогу «Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон». Як писав, скажімо, Лазар Баранович: "Богословци тріуглом изобразуют Троицу Святую" [Баранович А. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 161 (зв.)].

³⁰⁵ Пор.: оцъ, слово й стый Д^ъ: й сїи три єдино сХть (Перше соборне послання св. ап. Івана 5: 7).

³⁰⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 10: 42. Пор.: єдино же єсть нл потревХ.

³⁰⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 10: 41. Пор.: /иЗрдо, /иЗрдо, пєчєшиса й /иб/івиши (1) /Инб¹^.

³⁰⁸ Тобто Піфагор, який народився на острові Самое. Як свідчив Діоген Лаерцій (VIII, 1): "Піфагор, син Мнесарха - каменотеса, родом самосець (як каже Герміпп) чи тірренець (як каже Арістоксен)" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 332].

³⁰⁹ Фразу йкш съ н3/ии вгъ узято з Книги пророка Ісаї 8:10.

³¹⁰ Див.: Євангелія від св. Луки 24: 30-35.

³¹¹ Неточна цитата з Акафіста Пресвятій Богородиці. Пор.: "Радуйся, ковчеже, позлащен-ный Духом" (Акафіст Пресвятій Богородиці, ікос 12).

³¹² Ці слова зринають у 21-ій пісні циклу «Сад божественних пѣсней».

³¹³ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 2. Пор.: д^ъ вжїй ноішшєса вер^Х водві.

³¹⁴ Парафраза Книги Йова 5: 17. Пор.: Е/ілженъ же че/іов^къ, єгбже иів/іи іи вгъ, нлкл^Інїа же вседержителеві не (ЯвріфіЙСА.

³¹⁵ Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 25. Пор.: ш нєс/ИВК/ієннла й кшснла сердце/иъ.

³¹⁶ Неточна цитата з Книги пророка Амоса 8: 13. Пор.: шскХд^гстъ дѣвві дшврвіА.

³¹⁷ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 15: 10. Пор.: погрА^біш йкш олово въ ВОД'Е.

³¹⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 7: 24. Пор.: првнвій сХдъ сХдйте.

³¹⁹ Парафраза Євангелії від св. Івана 7: 24. Пор.: не сХдйте нл /іицЗ.

³²⁰ Сковорода має на думці приказки: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238]; "Не красна изба углами, красна пирогами" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 589, 700].

³²¹ Можливо, Сковорода має на думці приказку: "Був колись оріх, а тепер свистун" [Номис, № 1866].

³²² Дехто з коментаторів схильний, услід за Володимиром Ерном та Василем Зеньков-ським, трактувати це місце як прояв "гностицизму". Насправді маємо тут справу з традиційною префіїурацією. Пор.: "І сказав Господь до Мойсея: 'Зроби собі сарафа [змія], і вистав його на жердині. І станеться, - кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити'. І зробив Мойсей мідяного змія, і поставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія - і жив!" (Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9). "І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя" (Євангелія від св. Івана 3: 14-15). Див., наприклад, «Слово про змія, повішеного на хресті Мойсеєм, та про божественну Тройцю» Івана Златоуста: коли б спитати Мойсея, навіщо він зробив мідного змія й підніс його на хресті (Числа 21: 8), то він би відповів: '...я відливав змія, щоб нашкіцувати образ хресної економії; проторюю шлях апостолам, передрікаю великий і дивний символ хреста'. Сам Господь говорив у розмові з Никодимом: і як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя (Іван 3: 14-15). .. .Прибита до хреста змія, щоб втратили силу укуси змій; прибитий до хреста Христос, щоб знищити чин демонів" [Иоанн Златоуст. Полное собрание творений: В 12 т. Москва, 1999. - Т. 6. - Кн. 2. - С. 821-822, 823]. Цей різновид смерті, розп'яття, Христос обрав з-поміж усіх інших ще й тому, підкреслював Еразм Роттер-дамський у «Дослідженні віри», щоб нагадати нам про мідного змія, якого підняв колись на жердині Мойсей, щоб кожен, кого вкусить змія, дивився на нього й зцілювався; і щоб здійснилися слова пророка, який віщував: 'Скажіть народам: Господь царствує з дерева!"' [Эразм Роттердамский. Разговоры запросто. - Москва, 1969. - С. 214]. Див. також у Вячеслава Іванова (Вінок сонетів, XIV): "Мы две руки єдиного креста; / На древо мук воздвиг-нутого Змия / Два древние крыла, два огневые. / Как чешуя текучих риз чиста!.." [Иванов В. Собрание сочинений. - Брюссель, 1974. - Т. II. - С. 418].

³²³ Парафраза Книги Псалмів 72 (73): 1. Пор.: К6/ів В/ігъ вгъ ій/іевъ пр5вві/иъ сердце/иъ.

³²⁴ Книга пророка Ісаї 26: 15.

³²⁵ Книга пророка Ісаї 26: 15.

³²⁶ Сковорода має на думці слова: дл не при/іожйши вйд^ти лща /иоегш (Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28).

³²⁷ Парафраза Книги Псалмів 58 (59): 7. Пор.: й в^/пХтъ йкш песъ, й шввідХтъ грлдъ.

³²⁸ Сковорода має на думці слова: й те/іецъ й юнецъ й левъ ккХігі; іисч'йсА вХдХтъ, й отроче /иЗ/іо поведетъ а (Книга пророка Ісаї 11: 6).

³²⁹ Євангелія від св. Івана 8: 28.

³³⁰ Парафраза Книги Псалмів 1: 1. Пор.: й нл іідалнцін гХвйте/іей не о^де.

³³¹ Парафраза Євангелії від св. Марка 16: 17. Пор.: ЗнЗ/Иєнїа же в^ровлвшві/иъ. Див. також: ВЪ ^нЗ/ИЄНЇЄ СХТВ не В^рХкіЦШ/ИЪ, но невѣрнві/иъ: л пррбчество не невѣрнві/иъ, но в^рХкіфві/ИЪ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 14: 22).

³³² Парафраза Євангелії від св. Марка 16: 17. Пор.: а^віки возг/ілго/ікітъ ншвві.

³³³ Парафраза Євангелії від св. Марка 16: 18. Пор.: В/ИЇа вб^/иХтъ.

³³⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: енъ во члв^ческїй не прїйде дХшъ че/іов^чееки^ъ погХвйти, но егітй (Євангелія від св. Луки 9: 56).

³³⁵ Пісня над піснями 2: 3.

³³⁶ Пісня над піснями 2: 5.

³³⁷ Пісня над піснями 8: 5.

³³⁸ Пісня над піснями 8: 5.

³³⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 65: 22. Пор.: йкоже во днїе древл жй^ни, вХдХтъ днїе люд'їй /иой^ъ.

³⁴⁰ Парафраза Книги Псалмів 1: 3. Пор.: древо нлыжденое при йс^бдифи^ъ вбдъ.

³⁴¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 65: 25. Пор.: не повредАтъ, ниже погХбатъ.

³⁴² Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 65: 25. Пор.: нл горѣ ст^й /иоей.

³⁴³ Книга пророка Ісаї 65: 25.

³⁴⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 65: 25. Пор.: левъ йкш вб/іъ сн^ств П/ієвві, й В/ИЇа уелілм.

³⁴⁵ Фраза Hd горЗ^ъ етв^ъ зринає в Книзі Псалмів 86 (87): 2.

³⁴⁶ Мабуть, Сковорода має на думці байку про собачу зажерливість. Див. прим. 161 до діалогу «Наркісс».

³⁴⁷ Див.: Євангелія від св. Луки 24:13-35.

³⁴⁸ Сковорода має на думці слова: вйдѣ^ъ во оужлсѣ вид^нїе, с^одаців сосХдъ н^кїй, йкш П/ілцкінйцХ вє/іїкі, СЗ четвіре^ъ кр^евъ низпХцме/иХ еъ невесе (Дії св. апостолів 11: 5).

³⁴⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: подовЗетъ въ до/иХ вжїй жйти, йже єств црковв ВІѴІ жива, стб/іпъ й оутвержденїе йстинві (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 3: 15).

³⁵⁰ Див.: Євангелія від св. Івана 13: 5.

■ І *

³⁵¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 109 (110): 7. Пор.: W потоки нл пХти піетъ: СЄГШ р3ди во^несетъ Г/ІЛВХ.

³⁵² Книга Псалмів 29 (ЗО): 2.

³⁵³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 12: 32. Пор.: аціе во^несенъ вХдХ СЗ уемлн, ВСА ПрИВ/іекХ къ севѣ.

³⁵⁴ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 6. Пор.: йстбчникъ же йс^ождЗше Щ ^Є/И/іЙ Й HdndALUC все /ІИЦЄ ^Є/И/іЙ.

³⁵⁵ Див. прим. 17 до циклу «Басни Харьковскія».

³⁵⁶ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 33: 23. Пор.: лице же /иое не ЙвЙтса тевѣ.

³⁵⁷ Книга Псалмів 79 (80): 4.

³⁵⁸ Фраза во вре/ИА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Мо-литвослові».

³⁵⁹ Книга Псалмів 35 (36): 10.

³⁶⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 95 (96): 2. Пор.: в/ілгов^стйте денв СЗ дне.

³⁶¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 1. Пор.: ВоетрХвйте трХвбгс въ сїшн^Ь, пропов^дите ВЪ горѣ /ИОЄЙ ет^й.

362 Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 1-2. Пор.: йкш предстойтъ денв гденв, йкш В/ійз, денв Т/ИЫ й віри, денв ШБлака й мглы.

363 Пісня над піснями 2: 9.

³⁶⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 3. Пор.: Денв днй СЗрвіглетъ глаголъ.

³⁶⁵ Фраза во вре/ИА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Молитвослові».

³⁶⁶ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 2. Пор.: шд^Ьайса св^то/иъ йкш рй^ою.

³⁶⁷ Пісня над піснями 2: 17.

³⁶⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 44 (45): 9. Пор.: С/Иѵрнл й стекти й каиа СЗ рй^ъ ТВоЙ^Ті.

³⁶⁹ Про мамврійський дуб див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 13: 18; 14: 13; 18: 1.

³⁷⁰ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 18: 1-8.

³⁷¹ Парафраза Книги Екклезіястової 7: 13. Пор.: йкш въ с^ни єгш /иХдроетв, йкоже с^нв

сревр^і, й й^овй/іїе пре/иХдроети шжив/іАетъ, йже СЗ нєа.

³⁷² Євангелія від св. Матвія 28: 18.

³⁷³ Євангелія від св. Івана 20: 22.

³⁷⁴ Пісня над піснями 2: 17.

³⁷⁵ Фразу ее/іенїе вгХ икшв/ікі узято з Книги Псалмів 131 (132): 5.

³⁷⁶ Пісня над піснями 2: 16.

³⁷⁷ Пісня над піснями 1: 2.

³⁷⁸ Пісня над піснями 1: 3.

³⁷⁹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 44 (45): 15. Пор.: ПриведХтсА црго дѣвві вс/Г^дъ

ЄА.

³⁸⁰ Пісня над піснями 1: 3.

³⁸¹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 6. Пор.: всакл П/іотв с^но.

³⁸² Сковорода має на думці слова: ведй/ів: й/ИА же вѣ прежде грлді л(Книга Суддів 1: 23).

³⁸³ Книга Псалмів 70 (71): 24.

³⁸⁴ Послання св. ап. Павла до римлян 14: 5.

³⁸⁵ Книга пророка Єремії 5: 3.

³⁸⁶ Послання св. ап. Павла до римлян 14: 5.

³⁸⁷ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 3. Пор.: под с^нв єгш boc^ot^^-11-

³⁸⁸ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 4. Пор.: Бведйте /ИА въ дб/иъ вїнк

³⁸⁹ Неточна цитата з Пісні над піснями 4: 6. Пор.: ПойдХ еевѣ къ горѣ с/иѵрнѣй.

³⁹⁰ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 5. Пор.: оутвердйте /ИА въ

³⁹¹ Лат. mustum - 'молоде вино'.

³⁹² Книга Псалмів 54 (55): 7.

³⁹³ Книга Псалмів 56 (57): 5.

³⁹⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 131 (132): 14. Пор.: Сей покбй /ибй.

³⁹⁵ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 19: 31-36.

³⁹⁶ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 1. Пор.: Луь цв^тъ пб/івнвій й кршъ оудб/івнвій.

³⁹⁷ Див. прим. 173 до трактату «Книжечка о чтеніи Священ[наго] Писанія, нареченна Жена Лотова».

³⁹⁸ Пісня над піснями 1: 2.

³⁹⁹ Пісня над піснями 1: 3.

⁴⁰⁰ Євангелія від св. Івана 15:14.

⁴⁰¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 43: 34.

⁴⁰² Парафраза Євангелії від св. Марка 14: 25. Пор.: не йліаліъ пити СЗ П/іодЗ /іознлгш до дне тогш, єгдЗ є пїго ново.

⁴⁰³ Див. прим. 9 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

⁴⁰⁴ Книга Псалмів 59 (60): 5.

⁴⁰⁵ Парафраза Євангелії від св. Марка 14: 25. Пор.: до дне тогш, єгдЗ є пїго ново во цртвїи вжїй.

⁴⁰⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 35: 3. Пор.: OJкр^пйтесА, рХи/Ь шс/іЗв/ієнвіа.

⁴⁰⁷ Книга пророка Ісаї 35: 4.

⁴⁰⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 35: 6. Пор.: Т*огдЗ скбчитъ ^ро^ьш йкш Є/ієн в.

⁴⁰⁹ Лат. columna - 'колона, стовп'.

⁴¹⁰ Лат. turns - 'башта, висока будівля'.

⁴¹¹ Гр. пѵруос, - 'башта, мезонін, терем'.

⁴¹² За словником Памви Беринди, слово столп означає "вежа" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 234].

⁴¹³ Лат. propugnaculum - 'фортеця'.

⁴¹⁴ Сковорода подає один з варіантів лірницької пісні про Біду. Пор. із записом у співа-нику середини XVIII ст.: "Над Дунаєм глибоким / Стоїть терем високий. Гой, /Аз терема города / Вийшла Біда молода" [Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII ст. // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1922. - Т. СХХХІІІ. - С. 160; докладніше див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. -С. 130-131].

⁴¹⁵ Ідеться про Фароський маяк. Див. прим. 119 до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

⁴¹⁶ Сковорода має на думці церковну легенду про те, як з'явилася Септуагінта. Згідно з нею, єгипетський фараон Птолемей Філадельф (285-246 pp. до н. е.) вирішив зробити переклад Старого Заповіту грецькою мовою. Задля цього від кожного єврейського коліна було відряджено по шість перекладачів (усього 72 чоловіки), які впродовж 72 днів виконували своє завдання (за іншими даними, перекладачів було 70 і їхня праця тривала

70 днів). Кожен із них самостійно переклав увесь старозаповітний текст, а коли ці переклади порівняли, то всі вони збіглися слово в слово. Переклад було здійснено на острові Фарос, неподалік від славетного Фароського маяка.

⁴¹⁷ Сімома чудесами стародавнього світу вважали: 1) єгипетські піраміди; 2) "висячі сади" Семіраміди; 3) храм Артеміди в Ефесі; 4) Фідієвого Зевса Олімпійського; 5) Мавзолей у Галікарнасі; 6) колос Родоський; 7) маяк на острові Фарос [див.: Замароеський В. Сім чудес світу: художні нариси. - Київ, 1979].

⁴¹⁸ Книга Псалмів 60 (61): 4.

⁴¹⁹ Книга пророка Захарії 4: 10.

⁴²⁰ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 2: 3. Пор.: И в/ігвй вгъ день

СЄД/ИЬШ.

⁴²¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 3.

⁴²² Неточна цитата з Книги пророка Варуха 3: 25. Пор.: W, інлк, кб/іь ве/ійкъ дб/иъ вжїй й ПрОСТрЗнМО /И^СТО СЄ/ІЄНЇА єгш! Вє/іЙкО Й не Й/ИЛТЬ конці

⁴²³ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 66: 1. Пор.: кїй дб/иъ со^йждете /ий.

⁴²⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й по огнй гласъ ^/МДЛ тонкл, й таліш гдв

(Третя книга царств 19:12).

⁴²⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 43: 34.

⁴²⁶ Євангелія від св. Матвія 26: 29; Євангелія від св. Марка 14: 25.

⁴²⁷ Дії св. апостолів 2: 15.

⁴²⁸ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 22: 16. Пор.: не й/и^/иъ йсти СЗ нєа, дбндеже скончЗкітса во цртвїи вжїй.

⁴²⁹ Євангелія від св. Івана 8: 25.

⁴³⁰ Євангелія від св. Луки 1: 32.

⁴³¹ Книга пророка Ісаї 35: 4.

⁴³² Трохи неточна цитата з Дій св. апостолів 2: 13. Пор.: йкш ві'нб/иъ йспб/інєни йть.

⁴³³ Євангелія від св. Івана 7: 39.

⁴³⁴ Сковорода має на думці слова: Егъ же вождЗшє и^ъ, въ день оу'вш сто/іпб/иъ ОБ/ІЛЧНЫ/ИЪ, ПОКОТИ Й/ИЪ ПХТЬ, нбфїкі же СТО/ІПО/ИЪ ОГНеННЫ/ИЪ, свѣтйти Й/ИЪ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 13: 21).

⁴³⁵ У Вульгаті фразі сто/іпб/иъ ов/ілчны/иъ відповідає - "in соїшппа nubis" (Друга книга Мойсеєва: Вихід 13: 21).

⁴³⁶ Про стовп Симеона Стовпника (356-459 pp.) ідеться і в агіографічній традиції, скажімо, у «Книзі житій святих» Дмитра Туптала, де є, зокрема, такий колоритний епізод: "Діавол же не терпя таковаго єго подвига, порази ноіу єго лютою язвою и согни на ней тѣло, умножиша же ся червіє и течаше от язвы гной с червми по столпу на землю. Нѣкто же предстояй єму юноша именем Антоній, иже видВ и написа то, собираюгце черви падаюгція на землю по повеленію єго, паки ношаше я на столп к доброму страдалцу. Он же, яко другій Іов терпя, прилагаше червы к язвѣ, глаголя: 'ИдВте, яже вам Господь даде'" [Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 8 (зв.)]. Таке сковородинське тлумачення історії Симеона Стовпника Дмитро Чижевський слушно вважав наслідком усеосяжного символізму філософа: "...Сковорода йде так далеко, що інтерпретує символічно не лише біблійні оповідання, а й, н. пр., оповідання про те, що Симеон Стовпник жив на стовпі, а ДіоГен-кінік у барилі" [див.: ЧижевськийД. Деякі джерела символіки Г. С. Сковороди. - Прага, 1931. - С. З (відбитка з: Праці Українського Високого Педагогічного Інституту ім. Михайла Драгоманова в Празі. Науковий збірник. -Т. II)].

⁴³⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 21: 33. Пор.: йскопЗ въ не/иъ точй/іо, й соадЗ стб/іпъ. Див. також: Євангелія від св. Марка 12:1.

⁴³⁸ Про сенс цієї іконографічної композиції див.: Аверинцев С. Премудрість Божа спорудила "дім" (Приповісті 9: 1), щоб Бог перебував із нами: концепція Софії та значення ікони// Аверинцев С. Софія-Логос: Словник / Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 269-279.

⁴³⁹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 21: 6. Пор.: С/И^х^ъ сотворй гдь.

⁴⁴⁰ Про те, що давньогрецький філософ-кінік Діоген "улаштував собі помешкання в глиняній діжці при храмі Матері богів", сповіщав Діоген Лаерцій (VI, 23) [Диоген Лазртский.

О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 241].

⁴⁴¹ Книга Псалмів 121 (122): 7.

⁴⁴² Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 4. Пор.: Бведйте /иа въ дб/иъ вїнк

⁴⁴³ Неточна цитата з Пісні над піснями 4: 6. Пор.: ПойдХ севѣ къ горѣ с/иѵрнѣй.

⁴⁴⁴ Книга Псалмів 121 (122): 1.

⁴⁴⁵ Книга Псалмів 121 (122): 5.

⁴⁴⁶ Див.: Книга Суддів 4: 5.

⁴⁴⁷ Див.: Книга Суддів 4: 21.

⁴⁴⁸ Див.: Книга Юдити 10: 10-13: 9.

⁴⁴⁹ Див.: Книга Суддів 9: 53.

⁴⁵⁰ Див.: Перша книга царств 25: 18.

⁴⁵¹ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 2: 4. Пор.: Введйте /иа въ дб/иъ вїнк

⁴⁵² Книга Суддів 9: 53.

⁴⁵³ Неточна цитата з Пісні над піснями 6: 8. Пор.: єдинії єств го/іХвйи/і /иоа.

⁴⁵⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 9: 15. Пор.: во врлт^ъ ділере сїшни.

⁴⁵⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: гді почивЗеши въ по/іХдне; (Пісня над піснями 1: 6).

⁴⁵⁶ Фраза въ сб/іни/Ь зринає в Книзі Псалмів 18 (19): 5 (пор.: въ сб/іни/Ь положи сє/іенїе своє) та в Євангелії від св. Луки 21: 25 (пор.: И вХдХтъ ^нЗ/Иєнїа въ сб/інцѣ).

⁴⁵⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 47 (48): 15. Пор.: той єств вгъ нЗшъ во в^къ й въ в^къ віка: той оуплсетъ нЗсъ во в^ки.

⁴⁵⁸ Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 5: 1. Пор.: Внидб^ъ въ вертогрЗдъ /иой, СССТрб /ИОА.

⁴⁵⁹ Пісня над піснями 5: 1.

⁴⁶⁰ Парафраза Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто дЗстъ /ий кри/іѣ йкш го/іХвин^Ь;

⁴⁶¹ Це вірші з трагедокомедїї Варлаама Лащевського «Гнана Церква». Див. прим. (37) до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

⁴⁶² Сковорода має на думці слова: й йде салі'а й дрХгини єа, й плакаїА д^вствл своегш нл горЗ^ъ (Книга Суддів 11: 38).

⁴⁶³ Сковорода має на думці слова: женЗ шв/іеченл въ сб/інце, й лХнЗ под ногаліа єа, й нл главі єа вѣнецъ СЗ вв^здъ двокінЗдєсатє: й во чревѣ й/иХфи, вопіетъ во/іаціи й стрЗждХфи родйти (Апокаліпсис 12:1-2).

⁴⁶⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: вре/ИА П/іЗк^ти й вре/ИА С/И^атнса (Книга Екклезіястова 3: 4).

⁴⁶⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 144 (145): 15. Пор.: Очи всё^ъ нл та оуповЗгстъ, й

ТВІ ДЛЄШИ Й/ИЪ пЙфХ ВО В/МГОВрЄ/ИЄНЇИ.

⁴⁶⁶ Сковорода має на думці слова: й плакаїА д^вствл своегш нл го^З^ъ (Книга Суддів 11: 38).

⁴⁶⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: прійдХтъ же дше, єгдл СЗЙ/Иєтса СЗ нй^ъ женй^ъ (Євангелія від св. Марка 2: 20).

⁴⁶⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова: ШврлтйішсА же въ плачв гІілн /иоа, п^снв же /иоа въ рвідЗнїе /инѣ (Книга Йова ЗО: 31).

⁴⁶⁹ Сковорода має на думці слова: шврлтйсА въ плачв ликъ нЗшъ (Плач Єремїї 5:15).

⁴⁷⁰ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Матвія 28: 20. Пор.: й се, аув съ валіи єс/ив во вса днй до скончЗнїа віка, d/ИЙнВ.

⁴⁷¹ Один з варіантів епіграми «Inveni portum...». Див. прим. 134 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁴⁷² Цей рядок нагадує слова молитви: "Излій на мя, Боже, великую твою милость" [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 982].

⁴⁷³ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 9: 32. Пор.: оувХждшесА же вйд^іш славИ єгш.

⁴⁷⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 36 (37): 24. Пор.: ЄгдЗ плдетъ, не р^вієтсА.

⁴⁷⁵ Парафраза Книги пророка Єзекїіля 13: 16. Пор.: й вЙдацпи є/ий /ийръ, й н^ств /ийра.

⁴⁷⁶ Євангелія від св. Матвія 17: 7.

⁴⁷⁷ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 9: 32. Пор.: Петръ же й сХцли съ нй/иъ

ВА^ ШТАГЧЄНИ СНО/ИЪ.

⁴⁷⁸ Парафраза Євангелії від св. Матвія 17: 7. Пор.: востлните й не войтєса.

птенцві шрли.

⁴⁸³ Євангелія від св. Луки 9: 33.

⁴⁸⁴ Книга Псалмів 68 (69): 8.

⁴⁸⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 68 (69): 9. Пор.: юждв бе^ъ врлтїи ліоей й стр<женъ

СЕІНОВШ/ИЪ Л\аТСрС Л10ЄА.

⁴⁸⁶ Сковорода має на думці слова: И се, уавіса церкбвнлА р^дрлсА нл двоє съ веІшнагш кр<)А до нЙжнагш (Євангелія від св. Матвія 27: 51; пор.: Євангелія від св. Марка 15: 38; Євангелія від св. Луки 23: 45).

⁴⁸⁷ Сковорода має на думці слова: /Іицелі^ри, лице невХ й ^елілй в^стє йскХішти (Євангелія від св. Луки 12: 56).

⁴⁸⁸ Парафраза Євангелії від св. Матвія 12: 39; 16: 4. Пор.: рбдъ л'бкав'в й прелювод^й ■^Н^/ИеНЇА Йфетъ.

⁴⁸⁹ Сковорода має на думці слова: Т'огдіі уа^Иміша, йкш не рече xp^dH”^THCA <*> кваса ^л^вніігш, но (Я оученЇА фсірїсєйск^і й ыддХкейскл (Євангелія від св. Матвія 16: 12).

⁴⁹⁰ Це парафраза або Євангелії від св. Матвія 16: 15 (пор.: вы же кого ліа гллгблете ввіти;), або Євангелії від св. Луки 9: 18 (пор.: кого ліа глаголктъ народи ввіти;).

⁴⁹¹ Євангелія від св. Матвія 16: 16.

⁴⁹² Початок цієї тиради є цитатою з Євангелії від св. Матвія 16:17.

⁴⁹³ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1:13. Пор.: йже не (Я кров'Ь, ни (Я покоти

ПЛОТША.

⁴⁹⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 48 (49): 15. Пор.: (Я сллвві своєа й^риновени ввіша.

⁴⁹⁵ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 21. Пор.: прешБр^йтчі т^ло С/ИИреНЇА НЛШЄГШ, Йкш БВІТИ СЄ/ИХ сошвр^нХ тілИ сллвві ЄГШ.

⁴⁹⁶ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 5: 16. Пор.: (Яннѣ ни єдйнлгш в^/ИЕі по плоти: аціс же й уа^Имі^олѵв по плоти хр^т^> ^но ктоліХ не р^Хлі^еліЧі.

⁴⁹⁷ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

⁴⁹⁸ Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 14.

⁴⁹⁹ Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 24.

⁵⁰⁰ Парафраза Євангелії від св. Матвія 1:^1—3. Пор.: Кнйгл ^одствл ійіа хр^т^> Двдовл, cfid ^вр^і^ліЛА. Авуааліъ родй ісаака. \іаакъ же родй икшвл. Укшвъ же родй іХдХ й вр^тїю єгш. \Іда же родй флресл й з^рХ (Я дсілі^ры.

⁵⁰¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 15 (16): 4. Пор.: не соверХ совбрві й^ъ ІЯ кровей, ни поліанХ же йліенъ й^ъ.

502 Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 2. Пор.: йкоже оу'тро р^лУктсА по гоуалѵв лмдїе лінб^и й кр^пцві, подбвни йліъ не выша (Я віка, й по нй^ъ не приложйтсА до л^тъ въ рбдъ й рбдъ.

⁵⁰³ Неточна цитата з Книги Псалмів 57 (58): 8. Пор.: О^ничиж^тса йкш водл ліилютєкХцма.

⁵⁰⁴ Неточна цитата з Книги Псалмів 36 (37): 38. Пор.: шстлнцві же нечестйввіхъ потревАТСА.

505 Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 33: 29. Пор.: Е/ілженъ Єси, ІЙ/ію: кто подбвенъ тевѣ, людїе спасаеліїн СЗ гда; злфйтитъ по/ибфникъ твбй, й /ИЄЧВ ^ЕЛЛЛ ТВОА: Й СО/іжХтЪ тевѣ Врсі^й твой, Й ТЫ Hd ВЫto Й^Ті НЛСТХПИШИ.

⁵⁰⁶ Книга пророка Ісаї 53: 8; Дії св. апостолів 8: 33.

⁵⁰⁷ Сковорода має на думці слова: врлгй кртЗ хртбвл (Послання св. ап. Павла до филип'ян

3:18).

508 П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 33: 29.

⁵⁰⁹ Сковорода має на думці слова: Бо всакїй пХтв пХствши прїидбіш шпХстоїшгсцпи,

Йкш /ИСЧВ ГДЄНВ ПОАСТЪ СЗ Kp<JA ЗЄ/И/іЙ даже ДО Kp<JA ЄА: Н^СТВ /ИЙpd ВСАН/ЬЙ П/ІОТИ

(Книга пророка Єремії 12: 12).

⁵¹⁰ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 1.

⁵¹¹ Послання св. ап. Павла до колосян 3: 2.

⁵¹² Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 2: 20. Пор.: СЗ стї^й /иГр^і, почто Зки живХфє въ /иїр'Ь ста^Зєтєса;

⁵¹³ Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 3: 4. Пор.: єгдЗ же хр^т°^съ ЙвЙтса, ЖИВОТЪ в3шъ, ТОГдЗ Й ВВІ СЪ нЙ/ИЪ ЙВИТССА ВЪ С/іЗв^Ь.

⁵¹⁴ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єремії 8: 14. Пор.: Почто /иы сЬдй/Иъ;

СОВОКХпЙтеСА Й ВНЙДС/ИЪ ВО ГрЗдЫ твєрдві Й ПОВСрЖС/ИСА таліш.

⁵¹⁵ Книга Псалмів 94 (95): 6.

⁵¹⁶ Книга пророка Єремії 8: 15.

⁵¹⁷ Парафраза Книги Псалмів 88 (89): 16. Пор.: гди, во св^тѣ лщ'а твоегш пбйдХтъ.

⁵¹⁸ Сковорода має на думці слова: власъ г/мвві вЗшєа не погйвнетъ (Євангелія від св. Луки 21:18).

⁵¹⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 9: 32. Пор.: оувХждшесА же вйд^іш слакИ єгш.

⁵²⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 24: 28. Пор.: йд^же во аціе вХдетъ трХпъ, таліш соверХтсА ор/ій. Див. також: йд^же т^/іо, таліш соверХтсА й ор/ій (Євангелія від св. Луки 17: 37).

⁵²¹ Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 22. Пор.: птйцы да

Оу/ИНОЖЛТСА Hd ЗЄ/И/іЙ.

⁵²² Пісня над піснями 1: 1.

⁵²³ Євангелія від св. Матвія 14: 27; Євангелія від св. Марка 6: 50; Євангелія від св. Івана 16: 33.

⁵²⁴ Євангелія від св. Луки 24: 36; Євангелія від св. Івана 20: 19, 21, 26.

⁵²⁵ Євангелія від св. Матвія 28: 9;

⁵²⁶ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

⁵²⁷ Парафраза Євангелії від св. Івана 11: 25. Пор.: Рече (же) єй ійсъ: ауъ єс/ив воскршенїе й

живбтъ. Пор. також зі словами молитви: "Яко ты єси воскресеніє и живот" [див.: Моги

ла П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 590].

⁵²⁸ Пісня над піснями 1: 1.

⁵²⁹ Парафраза Книги Псалмів 118 (119): 82. Пор.: й^че^біш очи /иой въ слово твоє.

530 Неточна цитата з Апокаліпсису 14:13. Пор.: влжени /иертвїи, 0у/иир3к>цпи ш гдѣ СЗннѣ.

⁵³¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 26.

⁵³² Перша книга Мойсеєва: Буття 27: 27.

⁵³³ Можливо, Сковорода має на думці слова: не еліыелнша р^Х/И^тн (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 28).

⁵³⁴ Див. прим. 8 до трактату «Да лобжет мя от лобзаній уст своих».

⁵³⁵ Див. прим. 9 до трактату «Да лобжет мя от лобзаній уст своих».

⁵³⁶ Див. прим. 10 до трактату «Да лобжет мя от лобзаній уст своих».

⁵³⁷ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

⁵³⁸ Афон, чи Свята Гора (гр. АѲос,, Ауюѵ Юрос;), - віднога Халкідонського півострова, що має шпиль заввишки 1935 метрів. Із ѴІ-го ст. тут починають селитися монахи. Імператор Константин Погонат (668-685 pp.) віддав Афон у їхнє розпорядження. Відтоді тут виникає ціла низка монастирів. На середину XI ст. на Афоні мешкало близько 7000 чоловік [див.: Ігор Ісіченко, архиеп. Загальна церковна історія. - Харків, 2001. - С. 301-305]. З Афоном пов'язані життя та творчість цілої низки старих українських письменників, зокрема Івана Вишен-ського та Паїсія Величковського. До речі, Федір Луб'яновський у своїх спогадах стверджував, що Сковорода також побував на Афоні під час своїх закордонних мандрів [див.: Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Харків, 2002. - С. 69].

⁵³⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 28: 6; Євангелії від св. Марка 16: 6; Євангелії від св. Луки 24: 6.

⁵⁴⁰ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

⁵⁴¹ Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

⁵⁴² Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

⁵⁴³ Трохи неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 10: 34. Пор.: востЗни, гди, й

Аа р^свіп/іютсА вр^й твой, й ал бѢжЗтъ всй нєнлвЙдацли теве.

⁵⁴⁴ Сковорода має на думці слова: ПбйдХтъ СЗ сЙ/іві въ сй/iS: ЙвЙтса вгъ вогшвъ въ сїшн^Ь (Книга Псалмів 83 (84): 8).

⁵⁴⁵ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 22: 5. Пор.: се, людїе й^відбіш щ егѵпта, Й се, ПОКрвІїШ /ІИЦЄ ЗЄ/ШЙ, Й сїи СІіДАТЪ при (І)дєрж3нїи /ИОе/ИЪ.

⁵⁴⁶ Трохи неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 22: 8. Пор.: препочште здѣ нбфв (сїю).

⁵⁴⁷ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 32: 4-5. Пор.: ^сліла, йже прєдлде гдв пред СЫНВІ ІЙ/ІЄВБІ/ИИ, ^е/И/ІА СКОТОПИтЗтЄ/ІНЛ єств, р^БШ/ИЪ же ТВОИ/ИЪ скбтъ єств. И рѣіш: ЗфЄ ШБрѢтб^О/ИЪ Б/МГОдЗтВ пред ТОБОЮ, Ad дЗеТСА наліъ ^е/И/ІА СЇА р^БШ/ИЪ ТВОИ/ИЪ во шдержЗнїе, й не преводй нЗсъ чре^ іордЗнъ.

⁵⁴⁸ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 32: 6-7. Пор.: врЗтЇА вЗша ПОЙдХтЪ Hd вр3нв, Й вві /ІИ САДЄТЄ тХ; й вскХю р^врлцмете сердце СБІНШВЪ Ій/іевві^ъ, не прейтй Hd зе/шю, йже длетъ гдв й/иъ;

⁵⁴⁹ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 32: 11-12. Пор.: Зфє оррАтъ чє/юв^цві сій й^шедшїи щ егѵпта, СЗ двЗдєсати /г^тъ й ввішше, в^дХцли довро й В/іб, зє/шю, ЄЮЖЄ К/ІА^СА dBpdd/ИХ Й ICddKS Й ИКШВХ: не ПОСЛІДОВНІШ ВО ВС/ГЁдЪ /ИЄНЄ, ТОЧЇЮ ^d/іевъ свінъ ІбфоНШИНЪ СЗ/іХчеННВіЙ Й ІИЙСЪ свінъ НЛѴЙНЪ, Йкш ПОС/Г^ДОВЛІШ ВС/ГЁдЪ ГАЛ.

⁵⁵⁰ Це - варіації на тему П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 1-6.

⁵⁵¹ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 12: 8-9.

⁵⁵² Сковорода має на думці слова: Nfi^b же ^ртбсъ востЗ СЗ /иертвві^ъ, нлчЗтокъ о^/иершві/иъ ввіств (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 20).

⁵⁵³ Про "книгочія" Сомнаса йдеться в 36-ій главі Книги пророка Ісаї.

⁵⁵⁴ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 22: 16-18. Пор.: что тві здѣ, й что тевѣ здѣ, Йкш ЙстеЫ/ІЪ ЄСИ севѣ здѣ грбвъ Й СОТВОрЙ/ІЪ єсй севѣ Hd ВВІСОЦ'Ь грбвъ, Й НЛПИЫ/ІЪ єсй севѣ Hd кЗ/иени кХфХ; Се, ннѣ гдв ывлшдъ й^вержетъ й сотретъ мХжа, й СЗЙ/иетъ Oy'TBdpB твою й вѣнецъ твбй с/мвнвій, й повержетъ ТА во стрлнХ ВелЙкХ Й Ве^/И^рнХ, й таліш оу'/иреши.

⁵⁵⁵ Сковорода має на думці слова: Е/іженъ /иХжъ, йже не йде нл сов^тъ нечестйвві^ъ, й Hd пХтй гр^шнві^ъ не стЗ, й Hd сЬдЗ/іифи гХвйтелей не с^де (Книга Псалмів 1: 1).

⁵⁵⁶ Неточна цитата з Книги Йова 21: 14. Пор.: Гллгб/іютъ же гдеви: СЗстХпй СЗ нЗсъ, пХтїй твой^ъ В^Д^ТИ не ^бфб/ИЪ.

⁵⁵⁷ Трохи неточна цитата з Книги Йова 21: 18. Пор.: вХдХтъ же Зки П/ієвві пред в^тро/иъ, й/ій йкоже прл^ъ.

⁵⁵⁸ Книга Йова 21: 20.

⁵⁵⁹ Книга Йова 21: 32-33.

560 Неточна цитата з Книги пророка Михея 2: 10. Пор.: востЗни й пойдй, йкш н^ств тевѣ сей покой: нечистотьі рЗди, йст/Г^сте Т/гЁніе/ИЪ.

⁵⁶¹ Неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 8: 6. Пор.: вйдѣ/іъ /іи єсй, что cfи творАтъ; ВЄ^^ііКШНЇА ВЄ/іЙКіі ДО/ИЪ Ій/іевъ творйтъ ЗД^, єже ОуДЛ/ІАТИСА (Я СТВШЬ /ИоЙ^Ті.

⁵⁶² Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 48 (49): 6. Пор.: ве^^коше патві /Иоєа швьідетъ

/ИА.

⁵⁶³ Книга Псалмів 55 (56): 7.

⁵⁶⁴ Книга Псалмів 55 (56): 3.

⁵⁶⁵ Книга Псалмів 55 (56): 3.

⁵⁶⁶ Книга Псалмів 55 (56): 7.

⁵⁶⁷ Парафраза Книги Псалмів 55 (56): 7. Пор.: Бсє/іатса й скрьігстъ.

⁵⁶⁸ Книга пророка Ісаї 51: 9.

⁵⁶⁹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 51: 12. Пор.: єс/иь, ат,ъ єс/иь оут^ішАЙ та:

р^Х/И^й, кто сьш.

⁵⁷⁰ Книга пророка Ісаї 62: 10.

⁵⁷¹ Євангелія від св. Матвія 28: 2.

⁵⁷² Євангелія від св. Матвія 28: 6; Євангелія від св. Марка 16: 6; Євангелія від св. Луки 24: 6.

⁵⁷³ Варіації на тему Євангелії від св. Луки 24: 5-6.

⁵⁷⁴ Книга пророка Ісаї 51: 17.

⁵⁷⁵ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса Навина 5: 13. Пор.: И вькть єгдл башє іисХсъ чу iepi'^iAiHd, й во^зр^въ очима свой/ил, вйдѣ чє/іов^кл стоацм пред нЙ/ИЪ.

⁵⁷⁶ Євангелія від св. Матвія 28: 7.

⁵⁷⁷ Книга пророка Ісаї 52: 1.

⁵⁷⁸ Книга пророка Ісаї 52: 2.

⁵⁷⁹ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 22: 4-5. Пор.: И воззр^въ ав^аамъ очй/Иа свой/ил, вйдѣ /И^сто иудалече. И рече ав^аамъ отрокш/иъ свой/иъ: садитє здѣ со ос/іАте/Иъ: ат,ъ же й д^тиців пбйде/иъ до ондѣ.

⁵⁸⁰ Парафраза Євангелії від св. Івана 8: 56. Пор.: вйдѣ/іъ день /ибй: й вйдѣ й возрЗдовлсА.

⁵⁸¹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 22:13. Пор.: держй/иый рогЗ/ИЛ въ садѣ ывекъ.

⁵⁸² Див. прим. 57 до трактату «Да лобжет мя от лобзаній уст своих».

⁵⁸³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: В^а же ав^аамъ дровЗ всєсожжєнїа й во^/іожй Hd ісаака свшл своего (Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 6).

⁵⁸⁴ Перша книга Мойсеєва: Буття 22:12.

⁵⁸⁵ Книга пророка Ісаї 47: 14.

⁵⁸⁶ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 66: 22. Пор.: Икоже во нево ново й ^Є/И/іа новЗ, йже Зуь творю, lipeEhlEdlOT'h ПреДО /ИІібіО, ivifc'l"h ГДВ, тЗкШ СтЗнбТЪ С'ІІ/ИА вЗіІІЄ Й Й/ИА вЗіІІЄ.

⁵⁸⁷ Сковорода має на думці слова: И ввктв єг дл башє іисХсъ чу іері'хшнії, й воззр^въ ОЧИМа СВОЙ/ИЛ, вйдѣ ЧЄ/ІОВ^КЛ СТОАЦМ пред нЙ/ИЪ, Й /ИЄЧВ ЄГШ ШВНіІЖеНЪ ВЪ pXu/b ЄГШ

(Книга Ісуса Навина 5: 13).

⁵⁸⁸ Книга пророка Ісаї 51: 9.

⁵⁸⁹ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 4: 27. Пор.: И йде, й ср^тє єго въ горѣ вжїй: й u/b/iOBdCTdCA об а.

⁵⁹⁰ Трохи неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 18: 7. Початок вірша звучить так: И^ыде же /ИШІґСЄЙ во...

⁵⁹¹ Трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 23. Пор.: Вон/ий кр^пи/Ь, єже не йсти крове.

⁵⁹² Трохи неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 12: 25. Пор.: да не сн^си к>, да влаго тевѣ вХдетъ й свшш/иъ твой/иъ по тевѣ во в^ки.

⁵⁹³ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 11: 1. Пор.: й ілыша гдв й рЛ^ГН^ВЛСА ГН^ВО/ИЪ, Й р^ГОр^СА въ нй^ъ огнв.

⁵⁹⁴ Трохи неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 11: 18. Пор.: довро намъ

ВЕКТЕ ВО егѵпт^.

⁵⁹⁵ Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 23.

⁵⁹⁶ Парафраза Євангелії від св. Луки 24: 25. Пор.: ш нєс/ИВК/ієнн^а й кшснла сердце/иъ.

⁵⁹⁷ Парафраза Книги пророка Ісаї 52: 1. Пор.: Востани, востани, сїшне.

⁵⁹⁸ Парафраза Книги пророка Ісаї 62: 4. Пор.: й ^Є/И/іа твоа вкХпѣ нлсє/іЙтса.

⁵⁹⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 62: 7. Пор.: Н^ств во валгь подбвенъ: ащ Йспр^ВИШИ Й COTBOjWLUH, Іер/іЙ/Ие, р<ІдОВ£ІНЇЄ Hd ^Є/И/іЙ.

⁶⁰⁰ Фраза прлвдл вжїа зринає в Посланні св. ап. Павла до римлян 1: 17; 3: 21 та в його ж таки Другому посланні до коринтян 5: 21.

⁶⁰¹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 12. Пор.: И й^несе ^Є/И/іа бвмїє TjdBHoe.

⁶⁰² Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 14. Пор.: й уемлк сн^си вса дни животі твоегш.

⁶⁰³ Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 23.

⁶⁰⁴ Книга пророка Ісаї 51: 9.

⁶⁰⁵ Книга Псалмів 27 (28): 7.

⁶⁰⁶ Книга Псалмів 50 (51): 10.

⁶⁰⁷ Книга Псалмів 138 (139): 15.

⁶⁰⁸ Парафраза Книги Притч Соломонових 3: 8. Пор.: тогдл йзи/Ь/іеше вХдетъ т^/іХ твоє/иХ й оуврлчевлнїе КОСТе/ИЪ ТВОЙ/ИЪ.

⁶⁰⁹ Книга пророка Ісаї 58: 11.

⁶¹⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єзекіїля 37: 7-8. Пор.: И ввктв гласъ внегдл /ий пррбчєствовлти, й се, трХсъ, Й СОВОКХП/ІА^СА кшети, кбств КЪ КОСТИ, КЛАЖДО ко СОСТ^вХ СВОЄ/ИХ. И вйд■bjP¹’ Й се, БЫШа Й/ИЪ ЖЙ/ІВІ, Й П/ІОТВ р^СТАШе.

⁶¹¹ Парафраза Книги пророка Ісаї 43: 13. Пор.: сотворю, й кто СЗврлтйтъ;

⁶¹² Книга пророка Ісаї 54: 11.

⁶¹³ Книга пророка Ісаї 54: 14.

⁶¹⁴ Див. прим. 100 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁶¹⁵ Книга пророка Іоїля 2: 2.

ви Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 3. Пор.: йкоже р<ж с/мдости ^Є/И/іа пред /ІИЦе/ИЪ ЄГШ, й йже СО^дЙ ЄГШ пб/ІЄ плгХвві.

⁶¹⁷ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 4. Пор.: йкоже вйдъ кбнекїй вйдъ й^ъ.

⁶¹⁸ Книга пророка Іоїля 2: 5.

⁶¹⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 7. Пор.: Икожє ворцы потекХтъ, й Йкоже /ИХжЇЄ хр^ври взвідХтъ Hd шгрЗдві.

⁶²⁰ Книга пророка Іоїля 2: 8.

⁶²¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 9. Пор.: Гр^дсі Й/иХтса, й нл ^авуала востекХтъ, й Hd хр5/иинві в^/і^^Хтъ, й оконцл/ии внйдХтъ, Йкоже ТЛТЇЄ.

⁶²² Неточна цитата з Книги пророка Іоїля 2: 15. Пор.: ВострХвйте трХвбгс въ сїшн^Ь, ШСВАТИТе пбстъ, пропов^дите Ц/Ь/ІВВХ.

⁶²³ Книга пророка Ісаї 61: 1; Євангелія від св. Луки 4: 18.

⁶²⁴ Фразу Hd /И^сто пепе/iл взято з Третьої книги Мойсеєвої: Левит 1:16.

⁶²⁵ Книга пророка Ісаї 60: 10.

⁶²⁶ Тут і далі до кінця цитати замість слів "и на мѣсто" в Біблії стоїть: И В/И^стш.

⁶²⁷ Книга пророка Ісаї 60: 17.

⁶²⁸ Трохи неточна цитата з Книги пророка Єзекїіля 37: 12. Пор.: ГОвер^Х грбвві b<jlua й й^ведХ вЗсъ.

⁶²⁹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 61: 7. Пор.: Сйце уешк свого вторйцегс

HdC/Г^ДАТЪ, Й ВЄСЄ/ІЇЄ В^ЧНОЕ НіІД Г/МВОКІ Й^Ъ.

⁶³⁰ Книга пророка Ісаї 60: 1.

⁶³¹ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 60: 2. Пор.: Се, Т/иЗ покрвіетъ ^етлк, й /ИрЗкЪ Hd муыки, Hd тев^ же ЙвЙтСА ГДВ, Й UdBd £ГШ Hd тевѣ 0у"5рИТСА.

⁶³² Пісня над піснями 1: 1.

⁶³³ Євангелія від св. Матвія 28: 20.

⁶³⁴ Прокопович Ф. Сочинения / Под ред. И. П. Еремина. - Москва; Ленинград, 1961. - С. 218; див. про це: Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Ein Zitat aus Prokopovyc bei Skovoroda // Zeitschrift fiir slavische Philologie. - 1934. - Bd. XI. - S. 22.

ПЕРЕКЛАДИ

Ода (Iesuitae Sidronii Hosii)

Основанїе Оды.

Живет и средѣ молвы уединеніе.

ОДА. (Iesuitae Sidronii Hosii)¹

Друг мой Георгій³! Когда любиш жить во уединенных и спокойных мыслях, то нѣт тебѣ нужды забродить в дремучіе лѣса и крыться от гостей в пустых и дйких удоліях.

Не угадал тот, кто вѣрит, будьто печаль не найдет нас в горах и пропастех земных. Ах! пусгьіня не довлѣет сама собою преградить путь в душу нашу Мыслям Безпокойным.

Вот! тот один сам себѣ живет и сам с собою прямо дружит и ползуется, кого не мучит страх и прихоть, а возшедшей в Горняя со тгцанїем Души его ни пбдлая грусть, ни рабская несытость засгрѣлйть не может.

Таков и средѣ Город ской Молвьї сыгцет Тиінину Безмблвную, находясь всегда сам свойм обладателем. Он, всегда Городских и Домашних мятежей убѣгая, и сам своего затѣйнаго Сердца удалился.

Пускай он проживает средѣ кипягцих житейских волн и федѣ лютых военных Грбмов! пускай шатается в блйзи ярость и гнѣв с кровожадными Мечами!

Но он безпристрастно взирает на грозныя Салдатскія Лйца с брязком их и, вйдя в своих околичносгях Оружейныя Молніи, шум паденїя Государсгв слышит безбоязненно.

Не завидит Побѣдам, от Восток до Запад власть просгираюгцим, вѣдая, что Обладатель, здѣлався слугою для множайших, бьіваєт рабом Сердечных своих подлосгей.

Земное Царство есть держать скйпетр, пасущїй свирѣпѣюігця Народы, и блисгать на Престолѣ в Драгоцѣнном Вѣнцѣ пред покаряюгцимися Языки.

^а Georgius iste fuit Quispiam Episcopus, Amicus Sidronio. Vixit uterque Praeterito Seculo. Ferrum Graece EiSeqov. Audi locum! Ergo Sartagini Cognatus est... [Георгій був єпископом і другом Сідронія. Обидва жили в минулому віці. Залізо по-грецькому ElSeqov. Збагни жарт! Отже, він споріднений зі Сковородою... (лат.)]!¹).

А Царство Небесное есгь взойти на Сіон² и жить превосходнѣе и вьішіне подлости мятежных прйхотей. Сія есгь Божественная побѣда! Дивное торжество, прямой Мир и Уединенїе для всѣх.

Одна Вьішняя Премудросгь обладает не укротимыми Звѣрьми, плотскїя воли сгремленїями. Она дарует Душѣ тиіпину, не получаемую и Всемїрньїми Лаврами.

Сего Сокровища не ищи внѣ себя. Уединенїе - внутрь тебе, покой в сердцѣ твоем, отрѣжь и убій, поперй волю твою буйную, иначе, хоть покори всю Вселенную, не сьіщеш.

Сей прямой и блаженный покой живет и в городских жилищах. Он ни от случая, ни от мѣста не зависит. Не заключён в Мызах³, ни в веселйтельных Вертоградах, не привязан к прекрасным веселых Рѣк Берегам, ни к Райским Помбрским Холмам.

Горняя Мудросгь есгь в мыслях наших то, что Солнце. Тѣлесное Око наше ночным мраком и пасмурными стужами затмѣвается. Ho de не дрёмлющее Вселенныя Око и не угасающая Лампада при своем есгь всегда сїянїи.

Скажи мнѣ! Страждет ли Солнце тогда, когда Море восхбдит и бѣсится? когда чернѣет тучами, а ярйтся бурями наш воздух? когда ревут Громы, а Молнїи трясут землею?

Пускай Ют клокбщет и изблевает тучи! Пускай Сѣвер сгрѣляет льдянбю дрббью! А прекрасное Лице Сблнца превыспренно там, гдѣ Чин чистых Звѣзд блистает.

Не безпокбят свѣта его ни Сігііі п, ни Грады. Смѣётся бурьным Вйхрам и воздушным бѣшенствам, аяя на присносвѣтлом Еѳйрѣ, вышше всѣх Туч и Духов поднебесных.

Так-то Пусгынею и Человѣк просвѣщенный наслаждается. Он всегда имѣет случай жить при одном себѣ и при Ббгѣ, в покоѣ. А когда молчит, тогда сам с собою бесѣдует, возвысився сердцем, вышше всей тлѣни, и своей.

TeAog. Latine ita habet:

Sic sua gaudet Sapiens Quiete.

Seque tranquillus fruitur Deoque.

Et silens dicit sibi Multa sese

Major et Orbe.

[Кінець. По-латинському буде так:

Так мудрому солодко в спокої.

Себе йому досить і Бога.

І мовчки говорить він сам собі,

Вищий від себе та світу⁴]

"Seque tranquillus..." sic poterat verti melius: Он всег[да] им[ѣл] Сл[учай]

наслаждаться собою и Богом⁵.

Antistrophe. Сирѣчь Противное Основаніе Оды:

Живет и средѣ уединенія молва

Что пользы бѣжать от городской Молвьї в отдаленныя лѣса за житіем уединенным? Знай, что поколь не сыщеш покоя в пещёрах сердца твоего, не найдені его в лѣсах.

Вѣдай, что всякїя мѣсга имѣют свой безпокойности. Туда-же в слѣд за Хазяином поволочётся толпа ёдких и грустных дум, червь мучительных мыслей, хоть изволит он сухим путем, хоть морским шествовать.

Сіи Крилатые злые Духи посгигнут тебе в самом нѣдрѣ Африканских и на лонѣ Азіатских удблій, не спрятаешся от них с Гбрскими Татарами на высотах Гор Кавказских и Персйдских.

Не уйдібіп от ловких кбхтей их ни Аглицкими бѣгунами, ни Манёжным Лошаком, ни почтбвою Коляскою, ни многокрилатым Пакет-Ботом⁶.

Славный Учитель Іербним⁷ скрылся от Рима в Пещерѣ Виѳлеёмской. Но как сам себе в Совѣсти боялся, казалось, будьто и здѣсь шумлят в ушах его Рймскїе Карневалы и дамскіе танцы.

"Прощай Рим! я прочь от тебе бѣгу, - садясь в Корабль, говорит: -Здраствуйте святыя гбры Сйрскія!"⁸ Но не милосердный Рим за сим Богословом со всѣми страстьми в слѣд погнался.

Наконец привел его Бог к глухбй его и нѣмой Пещёрѣ. "Радуйся, Вертёпе Виѳлеёмскій! - вскричал Богослов. - Здраствуй, о Пристанище! о вѣрная Гавань плаванїя моего!"

"Пріймй мене сграннаго, волнующагося бурею и истомлённаго сухопутством. Распростри тихое и безмольвное Ніідро твоє кораблю моєму. Будь обуреванію моєму Вѣнец и Шабаш!

Здѣсь я брбсил надежной Якор. Не вырвет Его ни одна Ярость Морская и не оторвет Канатов кипящая бурею пучйна, при сей Гавани Судно моє обуздаваюгцих.

О Вертепе! сладкое жйлище Мира и спокойсгвїя! вмѣсгйлище Цѣломудрія и Страха Божїя! Сій Спутницы мой, сїи Добродѣтели развѣ не могут мене здѣлать спокойным?

Будь ты, о Пегцера! моей тишиньї Столица! В тебѣ я стану жить, сам себѣ Господйн и Повелитель. В тебѣ я найду, чего найтйть нелзя в Царских Чертогах и позлагценных Палатах".

Такою надеждою негцасный тгцетно ласкал себе, обѣгцая спокойсгво. Душа его сграстью, как рыбка удкою, назад в Рим поволочена и вёржена во внутренній Городскїй Мятеж.

Что дѣлать? Повергся тѣлом ниц, на жбсткой и сгуденой Пол в Пегцерѣ, обливаясь слезами, что Молитва его не дошла к Престолу Вышняго и что желанїе уничтожено его.

Рьіданїя и вбпля жалостнаго весь Вертеп наполнился, орошён Молягцагося слезами. Но мечтанїй Римских, будьто увязшей в Душу удки, ни слезы, ни жалобы не могут исторгнуть.

Схватя улбмок Каменный, бьется в обнажённую грудь, выгнать из оной ёдкую грусгь сгараясь, обвѣсил, как в Вавилонской плѣни⁹, на Сучьях червленную свою Мантію.

Крбвью краснѣет, ах, пораненна часгыми ударами грудь! Но Рим, хоть отдаленный, влечет тысячу раз сердце его в средину своих Пированїй и дамских плясанїй.

Бѣглые взоры, нѣжные Глаза Женскїе, шуточныя Улыбки, гцоголные Башмачки, рбзовые Чулки часто по неволѣ сердечным его очам предсгавляются в темной Яскйнѣ.

Бѣдная пйгца была его: лѣсные плоды, дикіе фрукты, суровыя ягоды, тёрпкіе бвогци, что только могло попадаться ему в жбсгких кусгарниках, в терновниках и в стропотных Пропастех.

Запустѣлые волоса, блѣдное лицо, впадшїе под лоб Очи - все сїе изображало изсбхшую и измученную Харю, с одних Костей и Кожи сосгояшую, словом: Мумїа или Скелет³.

Но при всем том Рим не отвязался от него. Нахально день и ночь плачугцаго воображенїями безпокоит. Врѣзанный в сердце Портрет Рима столько же, как и сам Город, уязвлял его. Конец¹⁰.

Достеменно встановити час написання твору важко. Оскільки Сковорода дотримується тут старого правопису, то можна припустити, що переклад з'явився до 1785 р. Щоправда, примітки до оди зроблені вже згідно з новим правописом. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 7, арк. 32/52-35/55). Уперше переклад було надруковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

¹ Доповнення в дужках дописано іншим чорнилом. Це - прозовий переклад оди фламандського латиномовного поета Сідеруна ван Госе (1596-1653 pp.) «До Джорджа Чемберлена» [див.: ЧижевськийД. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок / Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Ми-шанича. - Харків, 2003. - С. 182-183; Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Zu einer Ubersetzung von Skovoroda // Zeitschrift fur slavische Philologie. -1939. - Bd. XVI. - S. 343].

⁽¹⁾ Примітку дописано іншим чорнилом.

² Очевидно, Сковорода має на думці слова: й воззрАтъ нл сі'шнъ очи нЗши (Книга пророка Михея 4:11).

³ Очевидно, це субстантивована форма дієслова "мизаю", яке Памва Беринда тлумачив так: "помизаю, мигаю, помиговую, моргаю, мигаю" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 116].

⁴ Пер. Леоніда Ушкалова.

⁵ Фрагмент після слова тєЛої; дописано іншим чорнилом.

⁶ Пакетбот (голл. pakketboot, англ. packetboat) - невеликий корабель, призначений для перевезення пошти й пасажирів.

^а EkeAet6v<²). Cadaver sine Carne. Sic nobis pingi Mortis Imago solet. Hanc Odam, non transtuli, sed sum interpretatus. Translator Verbum Verbo, tanquam Dentem pro Dente, reponit, at Interpres, veluti Gratiosa Nutrix, commansum Cibum et elicitum Sententiae Succum, in Os inserit Alumno suo [Скелет. Труп без плоті. Так у нас зазвичай змальовують образ смерті. Цю оду я не переклав, а витлумачив. Перекладач ставить слово замість слова, як зуб замість зуба, а тлумач, наче ніжна годувальниця, кладе в рот своєму годованцеві розжований хліб і сік мурості (лат.)]<³>. Exemplum [Наприклад (лат.)]. "Sese major et Orbe". "Вознёсся вышше всей Тлѣни, и своей". "Fugere se ipsum". "Убѣгти Страстёй". "Попрать Волю свою". Exemplum З-tium [Приклад 3-тій (лат.)]. "Parturiunt Montes..."⁽⁴⁾ "Славны Бубны за Горами, а в блйзи Лукбшко"⁽⁵⁾, или: "Стучйт! Гремйт! Чтб ли То? Кобь'їлья мертва Голова бѣжйт"<⁶>. Или: "Высоко ЛѣтЁла, да не далеко сіла"⁽⁷>. Или: "Пшик! то есть начал Ковать Лемѣш, на Конец только загартовался: Пшик! Пшик!.."!⁸).

⁷ Див. прим. 198 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира»

⁸ Св. Єронім Стридонський три роки провів у сирійській пустелі. Там він не лише ховався від спокус світу, а ще й Грунтовно вивчав гебрейську мову.

⁹ У книзі пророка Єремії 50: 46 зринає фраза П/гЬнєнїа Віівіг/ішнскіігш.

¹⁰ Слово конец, а також подальшу примітку написано іншим чорнилом.

⁽²⁾ В автографі: ЕкєАєтт.

<³> Сковородинський спосіб розрізнення перекладу (translatio) та переспіву (interpretatio) в українській літературі XVII-XVIII ст. був звичним. Наприклад, Симеон Полоцький у своїй «Псалтырѣ риѳмотворной» писав таке: "Ниже да удивишися тому, читателю благочестивий, яко нѣкая словеса и цѣлыя стіхи обрящеши приданыя, сіє бо суть во исполненіє разума или стіхов. А идѣже нѣкая реченія отяшася, та за нужду, яко не вмѣстишася в стіхи мѣрою, обаче в разумѣ никако скудости дВют. Єще идѣже измѣненіс нВкоє узриши, то непщуй свѣтлшаго ради истолкованія псалмов быти. Толкованіє бо не тѣми словесы, яже суть в сущем бывают, но инВми и удобнѣйшими, да сущаго неудобноє откровенно будет" [Полоцький С. Псалтырь риѳмотворная. - Москва, 1680. - Арк. 5 (зв.)-б; див. про це: УшкаловЛ. Перекладна українська поезія XVII-XVIII століть як явище сакрального ряду// Sacrum і Біблія в українській літературі: Збірник наукових праць / За ред. Ігоря Наби-товича. - Lublin, 2008. - С. 135-145].

<⁴> "Parturiut montes, nascitur ridiculus mus" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 263]. Український відповідник: "Вродила гора миш" [Франко, № 6658].

⁽⁵⁾ Пор.: "Славен буден (sic!) за горами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 247]; "Славні бубни за горами, а прийдеш ближче - собача шкура"; "Славні бубни за горами, а глянь ближче - собача шкура" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. -С. 362, 760]. Значно ближчою до сковородинської форми є російська версія цього прислів'я: "Славны бубны за горами, а к нам придут, что (как) лукошко" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 324, 673]. Пареміографи витлумачують його в такий спосіб: "Заманливим та привабливим здається те, що перебуває десь там і про що знають тільки за оповідками" [Словарь русских пословиц и поговорок/ Сост. В. П. Жуков. - Москва, 1966. - С. 422].

<⁶> Див. прим. 5 до циклу «Басни Харьковскія».

<⁷> Пор.: "Летала высоко, а села недалеко" [Пословицы русского народа / Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 733].

⁽⁸⁾ Ця приказка походить із анекдоту про невдаху-коваля, який кував леміш, та зіпсував залізо, а потім пробував викувати з нього все менші й менші речі: спочатку сокиру, потім серп, потім швайку, - а коли побачив, що нічого не виходить, то сказав замовникові: "Краще я вже тобі пшика зроблю". Розпік залишок заліза й опустив його у воду, щоб воно пшикнуло: "Ось тобі й пшик" [Мудрий оповідач. Українські народні казки, байки, притчі, анекдоти. - Київ, 1962. - С. 217]. Звідси такі вислови, як "звести на пшик", "зійти на пшик" [див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. -С. 77-78], або приказки: "Отак, тату, зроби ковальський пшик"; "Зробив з лемеша пшик"; "Кував, грів, та на пшик і звів" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 195,445].

[ЦИЦЕРОН. О СТАРОСТИ]

Его Высокорбдію:

Мйлостивому Государю,

Степану Ивановичу,

Г осподйну Полковнику Тевяшбву¹.

Мйлостивый Государь!

Как тблько стану читать Кнйжечку Цицербнову о Старости, вдруг открывается мнѣ Театр Дрёвнѣйших Рймских Бремен, а на нем представляется, напримѣр: Камйллус², Корунканіус³, Куріус⁴ и Прбтчіи Таковьш. Признаюся, что Позорищем сих Добротою сіяющих Сердёц плѣняется моє Душевноє Око, и прихожу в Понятіе, что нѣт ничего ни Любёзнѣе, ни Приманчивѣе, как Добродушіе. Не могу довбльно надивйться, какйм Образом Они моглй быть Прбстьі, но Поважны; Грубы, но Дружелюбны; Вспылчивы, но Незлобйвы; Ласковы, но не Лукавы; Сйльны, но Справедлйвы; Побѣдйтельны, но Милосёрды; Власгйтельны, но Безкорисголюбны; не мнбго Учёны, но Благоразумны; Разумны, но Безковарны; Великолѣпны, но ГЦёдры; Хвастуньї, но не Лгуньї; Стяжательны, но не Обйдливы; Спбрники, но не Правдоненавйстники; Склбнны к Заблуждёнію, но не Желатели Егб; Защйтники Грѣха, но покбль Лёсти егб не узнали; Честолюбцы и Славолюбцы, но Безпритвбрны и не Мартышки; Изобйльны, но не Сластолюбцы и не Нѣжныи трудолюбцы; не Хрисгіане, но Любйтели Безсмёртія⁵. Не могу себе увѣрить, чтоб не касалось до их слѣдующее Слово Христово: "Иже нѣсгь на вы, по вас есть..."⁶ Принуждён сказать с Павлом: "Или Іудёев тбкмо Бог, а не и Языков? Ей и Языков"⁷. Скажу тбеж, что о Капитанѣ Корнйліи⁸ сказал Петр: "По Истинѣ разумѣваю, яко не на Лйца зрит Бог, но во всяком Языцѣ бояйся Его и діілаяп Правду пріятен ему есгь..."⁹ Сё-то тѣ Овцы, находящіяся не от Двора сего Христова¹⁰, и Мужи Прорбчествовавшіи не при Скйніи Свидѣнія, однако ж пйшется: "И препочй на них Дух, и сій быша от впйсанных, и Прорбчесгвоваша"¹¹. Не запрещает им Мойсёй, хотя о сем прбсит Егб Навйн¹², и Христос говорит: "Не бранйте..."¹³ А хотя каждый Народ и Фамйлія, будьто Пшенйца, Час от Часу діілается Отрбдком от свойх Прёдков, однак помянутыи Апостоли, мнбгим Народам Благовѣстйвшіи Слово Истины и испытавшіи Качества Сердёц их, Врёменную Жизнь свою кбнчить Благоволйли в Рймѣ. Вйдно, что онй и в свой Бремена, конёчно, Нѣчтось еще застали в Сердцах Рймских Дрёвняго от Прёдков их Праводушія.

Впрбтчем, когда сим Театром веселюся, нельзя чтоб не взойшбл мнѣ на Мысль Ніікі її Муж Нашего Візка, не по Крови и Плоти, но по Сёрдцу вышепомянутым Србден. Я Егб по тѣлёсной Внѣшносги не видал. Но

Сердце Его может ли укрытися от Душевнаго Зрйтелей Ока и в самые Дрёвнѣйшіи Бремена проницаюгцаго? Внутреннему на внутреннюю Безтѣлёсность смотрягцему Взбру ни Врёмя, ни Гбры, ни Різки препятствовать не могут. Сей Муж есть Покбйный Вашего Высокорбдія Родйтель¹⁴. И Сія-то Причйна заохотила меня поднёсть Сію Кнйжечку, претолкбванную Здізшним Нарѣчіем в то Врёмя, как пбльзовался я спокбйным Уединёніем в Дбмѣ вашем. А переведень! не Слова Ея, но Мьісли. Она здѣлана Разговбром. Старйк Катбн¹⁵ ведёт Разговор, находясь в Нем Главною Персоною. Он говорит Просто, но Твёрдо. Егб Рѣчь дышет высбкими Мыслями, хотя не накрашена Блядослбвіем. И не Чёлюстами, нижё Наружными Устами³ Воздух бьет, как Аойняне, но Сёрдцем и Грудью говорит Рймлянин, поражая восгріём Духа в самую Душёвную Точку, и оставляй в ней язвйтелное Чувсгво, будьто Пчела Жало. Знать-то Такова Рѣчь, какова Жизнь¹⁶, а Жизнь такова, Каковб Сёрдце. Жизнь есгь Плодонбсное Дёрево, от Дббраго Сердёчнаго Зёрна раждаюгцееся, а Рѣчь есть Зерцалом Сёрдца. Ни Одйн Истбчник в Чистоті; своёй не покажет Тѣлёсной Фігуры столько жйво, скблько ясно Душёвное Лицё изображается в откровённых Водах Рѣчи. Сёрдце же Человѣческое есть тбчным в Человѣкѣ Человѣком, находясь Главою и Сугцесгвбм Егб, как Свидѣтелсгвует Бібліа¹⁷. И совершённо Человѣка вйдит Тот, кто вйдит Сёрдце егб.

Пріймйте ж, Ваше Высокорбдіе, Рѣчь Катбнову, как Портрёт, Высбкіи Сердца представляюгцій. Подношу бной Отцу в Сынѣ егб. Безгцётное разлйчіе имѣет брённое Тііло. Чтб же надлежйт до Сердёц, "нѣсть Іудёй, ни Еллин... Всй бо вы Едйно естё во ХрпсгІІ"

Вашего Высокорбдія, Мйлосгиваго Государя, Усёрднѣйшій Слуга, Студёнт Григорій Сковорода.

ПЕРЕВОД

Из Книг Римскаго Сенатора Марка Ціцерона: о Старости. Он сію Кнйжку посвятйл Другу своєму Кавалёру Аттику¹⁹, до котораго пйшет слѣдующее Предислбвіе!

Любёзный Тит!

Чем ты мнѣ заплатиш, если полѣчу твою Печаль, которая жжет и мятёжит Сёрдце Твоє²⁰? Позволь мнѣ, Любёзный Друг, отозваться к тебѣ Тѣми Словами, котбрыми утѣшает в Ссьілкѣ Сенатора Тіта Фламіана²¹

^а Устами. Alluditur ad id, quod Athenis dictum est de Catone. Dictum autem est tale. Athenienses Faucibus, Romanos Pectore loqui idem, sed gravit[er] graece: LEMNOS [Це співзвучне з тим, що в Афінах сказано про Катона. А сказано таке. Афіняни устами, а римляни серцем говорять те саме, але він говорив по-грецькому: ГІДНО (лат., гр.)].

Старйнный наш Пророк Енніус²², не Богатсгвом, но Добродушіем Славньїй. Хотя совершённо знаю, что в тебѣ Печаль не так сйльно дѣйствует, как в помянутом Сенаторѣ. Великодушное Твоє Сердце довбльно мнѣ извѣсгное, и понимаю, что Ты не тбчію Одно Имя для твоей Фамйліи из Аойнскаго Народа, но и самое их Человѣколюбіе и твёрдое Разсуждёніе вынес с собою²³. Однако ж подумываю, что Общая наша Печаль²⁴ сильняе йногда дѣйсгвует в Твоём, нежели в моем Сёрдцѣ. Но когда Ей пособйть гаразда трудняе, то оставим Её на иное Время. А теперь я заблагоразсудйл написать к тебѣ піічто о Старости, с тѣм Умыслом, дабьї облегчйть Обойх нас от Тяжести Ея. Сія Тяжесгь мнѣ Обгца с тобою, потому что Староста почтй уже на нашей Шёи сидйт, по крайней Мѣрѣ, не далече за Плечйма²⁵. И хотя мнѣ гаразда извѣсгно, что Ты как прбчіи Тяжести, так и сію разумно и вскрбмно сносйть умѣеш, однак в самое то Время, как я намѣревал Нѣчто написать о Старости, ты мойм попадался Мыслям, и Тебе онй удосгбили вмѣсгѣ со мною пбльзоваться сею моєю Услугою. Повѣрь мнѣ, с такою я сладостію сочинял сію Кнйжку, что Она всѣ Гбрести моей Старости отерла, здѣлав Её мйлою и Пріятною. Признаймося ж, что никогда у нас не сьігцется довбльно Похвал для Премудрости²⁶. У Сей досгохвальной Госпожй, если кто служит, таковбму вся Жизнь Здѣлаться может снбсною. Мнбго я уже и говорйл, и впред говорйть стану о Другой Матерій. Но сіє Сочиненіе с осббенным прошу принять Усердіем. Я здѣлал de Разговбром, а Бесіздуюгцею Персоною вывел не из какйх Дрёвних Баснослбвных Старикбв, но Прирбднаго Нашего Старика Катбна, дабьі Рѣч моя гі.ѵі самым имѣла Важносги больше. С Катбном разговаривают егце Двѣ Персбны, удивляясь, что Он Староста толь великодушно снбсит. В протчем, естли тебіі покажется, что Катон в моём Разговбрѣ искуснѣе размышляет, нежели в сббсгвенных свойх Сочинёніях, то прошу Тбе положйть на Щет Грёческаго Языка, к котброму, всѣ знают, что Он был превелйкій в Старости Охбтник. Больше продолжать не хочу. Вот тот Час все моє о Старости Мпііпіе Катбновою Рѣчью открбется.

РАЗГОВОР

СТАРОСТИ.

Бесъдующіе ЛЙЦА:

Катон, Лёліус²⁷, Сціпібн²⁸.

Сціпюн. Мы Оба удивляємся Часто Премудрым твойм во всем Поступкам, Батюшка Наш. Но всего нам удивйтелнѣе смотрѣть на То, что твоя Староста никогда нё была для тебе тяжёлою, котбрая для Прбтчих Старикбв Гбресгною и не удобоносймою кажется Горою²⁹.

Катон. Вьі, Д іітіі, удивляєтесь такому Дѣлу, которое, по моєму Мнѣнію, не велйкой Трудносги стбит. А вот Причйна: есгли кто Истиннаго своего

Щасгія Внутрь себе и в Тайносгях Сердца своего не йгцет и не пѵіііеі, таковбму и молодбй Вѣк тяжесген. А одарённый сим Истинным Добром никогда не рбпгцет на Добропорядочныи и непреоборймыи Закбны Естёственныи. Таков Закон есгь во-пёрвых Староста. Всяк Ея дождать желает. А получйв Её, жалуется. Таковбе-то наше Непосгоянное Дурачесгво. Ах! - говбрят, - Мы и не усмотрѣли, как сосгарѣлись! Пёрвѣе то разсудить: кто их принуждает ошибаться? Ошибка их в том состоит, будьто Староста за Молбдостію на гаразда скорѣйшем Жеребцѣ поспѣшает, нёжели Мблодость за Дѣтскими Лѣтами³⁰. Другбе то, естлй бы они дожили не до 80, но до 800 лѣт, скажи пожалуй, чем бы их Старосгь лёгче здѣлалась? Слово в Слово и в то Врёмя Долгодёнсгвіе минуется, оставив Глупаго Старика без всякаго Утѣшёнія. И так есгьли вам моя Мудрость удивйтельна (Дай Бог, чтоб вы не ошиблись, а я бы досгбин был прозываться Мудрым), в сем Она состоит, что я Есгёсгвенным Уставам, как самому Богу, повинуюсь и не протйвлюсь. Да и не могу никогда повѣрить, будьто бы Природа, нерачйтельный Прбмысл об окончаніи нашей Жйзни имѣла, распорядив хорошо одну тблько Мблодосгь с Отрбческим Вбзрастом. В сем бы Она подобна была неискусному Комёдій Сочинителю, котбрый крайняго Попечёнія не прилагает о послѣднем Дѣйсгвіи, дабы тілі вся его Басня казалась хорбшею. Да и нельзя ж без тово, чтоб не быть какбму ни есгь Окончанію. Мы тбе ж самое вйдим на Плодах Лѣсных и Полевых, Врёмя и Зріілосіі, діілаеі их Дряхлыми и Слабыми. И о сем Мудрому Человѣку тужйть не дблжно, а йначе будет Он из Числа тѣх Исполйнов, котбрыи протйву Бога Войну ііѵгіііот³¹.

Леліус. Да Ты ж нас весьма одолжйш, Батюшка, есгьли прёждеврёменно нас наставить, какйм Образом нам поступать в сих тяжесгных Лѣтах? По крайней М іірІ, падііеѵіся и мы когдась быть Стариками.

Катон. Извбльте. Сколько могу. Часто мнѣ доводилось быть в Компаній с мойми Ровёсниками; вить вы знаете, что Молодёц с Молодцбм, а Старйк любит обрагцаться с Стариками. Часто довбдится слышать их Жалобы на Староста не тблько от Простых, но и от Сенаторскаго Ордина Старикбв³². Они жалуются, что Старосгь лишйла их Молодёцких Сласголюбій³³, без котбрых Живбт свой Смёртію почитают. Лишйла их Почтёнія в Собраніи тѣх, котбрыи их прёжде почйтывали. Но, мнѣ кажется, они обвиняли Невйнное. Вить еслй бы сему Старосгь была Причйною, то ж самое и со мною бы здѣлалось, и с прбтчими Глуббких Лѣт Людьми, в котбрых я на Староста Роптанія не прпѵііііііл. Онй не тужат, свободйвшись от Уз Сластолюбія, и Почтёнія от свойх не лишённы. Но всѣх сих Жалоб Истбчником есть Нрав наш, а не Лѣта. Воздёржным, Ласковым и Человѣколюбным Сердцам шбсно и в самой Старости живётся, а Обйдливость и Немилосёрдіе во всяких Лѣтах нестерпймое.

Леліус. Самая Правда. Но, может статься, подумает Ктось, что твоя Староста снбсна гебГ, для твоего Богатсгва и Ранку. А вить сего всѣм іі\гі',п, не возмбжно.

Катон. Правда, что и в сем есгь иіічтось мало Посббія, но самыи главнѣйшіи Причйны не в том сосгбят. Я здѣсь вам так отвѣчать стану, как Аойнской Генерал Темістбкл³⁴. Он спбрил с нѣкоторым Плутом, котбрый ему хотёл доказать, что Оной Генерал Славу себіі снискал не чрез свой Достбинства, но за то, что в славном родйлся Отёчествѣ. "Перестань, пожалуй, - сказал Военачалник. - Не прославился бы я никогда, тобою будучи, да и твоє Сердце не принесло б тебіі Похвальі, хотя бы ты моим Земляком был". Так можно сказать и о Старости. Правда, что не без Досады Она в посліідпеїї НпщетІІ и Мудросгію Одарённому Человѣку, но для Бездѣлника нешбсна Она и средіі самаго Изобйлія. Любёзные Діітп! Без СѴѴШІІПІЯ, самая надёжнѣйшая для Старости есть Загцйта - Усі іііх в Чёстносги или Добродіііеліі. Она, во всю Жизнь наблюдаема, наконёц по Долговрёменности приносит Удивйтелные Плодьї и в самои пбздой Вѣк не отѣёмлемые. И de Одно Чего стбит? А сей уже Плод несравнённо бблыній, когда Человѣку Сбвѣсгь предсгавляет, что Он провёл Жизнь добропорядочно и в Услугах для Блйжних свойх. Тут-то Он услаждается Внутренним Удовблсгвіем. Вы знаете Максйма³⁵, что водйл Армію во врёмя Аннибалового³⁶ на Рим нападёнія. Я, Молодчиком будучи, так сего Старика любйл, как своёго Рбдсгвенника. Он ііѵгііл Взор важной, но Егб Важность была растворённа Ласковостію. Не отмѣнйлся ж он и под Староста. Правда, что я его начал знать, когда Он еще не бчень был сгар, однако ж в глуббких Лѣтах. В Год я родйлся пбслѣ того, как Он Пёрвой раз здіілап Консулом, а как уже он в Четвёртой раз сгал Консулом, я Молодчиком начал служйть под Егб Предводйтелством в Армій, откуду мнѣ Путь начал открываться ко вступлёнію на Чёсти. Но, оставив лйшніи Обстоятелсгва, сей Старйк отправлял Войну, будьто молодбй Челопіік, и Аннибалово Юношеское Біііііепсгіїо, не хотя дать с ним Баталій, разумно приводйл в Безсйліе. О чем Знакбмец мой, Пророк Энніус, так написал:

"Одйн Челопіік чрез Кбсность спас Отёчесгво: не смотря, что Его бранят, діілал, что в Пбльзу, и аё-то Д ііло расгйт ему Вѣчную Славу"³⁷.

С какою ж Ббдростію и Разумом отобрал Он Город Тарент³⁸? Я сам слышал, как Комендант³⁹, потеряв Город и убираясь в Замок, с Хвастовством сказал: "Мнѣ ты благодарйть дблжен за взятьё Гброда". Что ж ему наш Максйм отвѣчал? "Самая Правда, - смѣючйсь, сказал, - нелзя бы мнѣ никак достать, естьлй б ты не потерял". Изряднѣйшій был Военачалник, но ничём не Хуже был и Градоначалник, защищая внутренное Благососгояніе, скблько Сил Его стало. А как уже зд іілался Началником в Прорицательном Коллегіум, без коих СоШіїа и Предвѣщанія никакбе знатное в Обществѣ Дііло не всчиналось, дерзновённо было говорит, что Одно тбе Дііло Благословённое и с Ббжіею происхбдит Пбмощію, котброе Общёсгвенному посббсгвует Благощасгію, и напротйв того. Много Пречёсгных Качесгв прпміігіїл я в сем Мужѣ, но ничтб так в нем не Удивйтелно, как Тбе, сколь Великодушно понёс он Смерть своего Сына, Челопііка Знатнаго и Лѣт уже такйх, в котбрых избираются в Кбнсулы⁴⁰. Есгь и тепёрь спйсанна

Надгробная Рѣч Его, им самйм говбренная в Похвалу Умершаго, по Обыкновёнію⁴¹, котбрую естьлй взять читать, нелзя не плюнуть на Учёных⁴². Но Сей Муж не в Публикѣ только велйк, Он в Домашнем своем Уголку еще больше. Какая его Рѣчь? Какбе Насгавлёніе? Какбе Знаніе в Дрёвносгях? Какбе Понятіе в Правах Предвѣщателнаго Коллегіум? И учён же был стблько, скблько Рймской Шляхтѣ прилйчно. Всѣ Войнскіи Похбды, как Чужесгранньїи, так и Рймскіи, наизуст знал. Его я Рѣчью в то врёмя толь гарячо наслаждался, будьто бы я знал, что по Смёрти его не научйться мнѣ от кого другого, так и здѣлалось. К чему ж я столь мнбго наговорйл о Максймѣ? К тому, что, как самы вйдите, Грѣх сказать, будьто бы таковая Староста была Біідпая. Но не всім же быть Военачалниками и Градоначалниками⁴³. Не всѣм утішаться торжесгвённым Побіід Воспоминаніем. Есть еще Безмблвная и такая Староста в тѣх Людях, кби Спокбйно, Чисто и в особлйвом Порядкі Жизнь свою прожили. Такбв был (слышно) Платбн. О Нем пйшут, что в 81-м Жйзни своей Году, слагая Кнйги, Умер. Тож пйшут и об Исокра гІ,⁴⁴, что и сей в 94-м году сложйл Кнйгу⁴⁵, а жил пбслѣ того еще 5 лѣт. Учйтель же его Лебнтін⁴⁶ 107-м лѣт пережйл, непрерывно в своём Ділѣ упражняясь. А как спросйли у Него: "Зачём тебіі хбчется толь дблго жить?" "Длячего ж, де, не хотіть? Менё Староста ни в чем не обижает". Преславный Отвѣт, и Учёному Человѣку прилйчный. А безумныи Люде свой сббственныи Пороки и свою Вину слагают на Невйнную Староста. Не ділал сего недавно помянутый мною Энніус. Вот его Рѣчь! "Конь, котброй рысгал на Публикѣ с Вьшгришем, тепёрь в Старости опочивает"⁴⁷. Вйдите, кому свою Староста уподобляет⁴⁸. Но, миновав лйшніи о нем Обсгоятелства, одно то скажу, что, будучи в Семйдесяти Лѣтах (стблько всего жил он), толь великодушно нес Два не Удобоносймыи, по Людскбму разсуждёнію, Бремена, а йменно: Нигцету и Староста, что бными почти, как Игрушкою, забавлялся. А есгьлй взять в Разум, то можно найтйть Четырѣ Виньї, для котбрых Староста Людям показывается бідною. 1-я. Что отвбдит от Діл. 2-я. Что Тііло привбдит в Слабосгь. 3-я. Что лишает всіх почтй Сладосгей тѣлёсных⁴⁹. 4-я. Что не далёче от Смёрти. Сіи Четырѣ Ея Вйнносги сйльны ли и справедлйвы? Естьлй вам Нравится, разберём всякую из них. 1. Отвбдит, говорят, Староста от Діл! Хорошо, от Каких Діл? От тѣх ли, что Молодыи Люде Тѣлёсною Крѣпосгью произвбдят? Развѣ ж для Старикбв не осталось никакйх Діл, не Тѣлёсною Крѣпостаю, но Сйлою Духа приуготовляемых? Так поэтому Максйм⁵⁰ ничево не діілал? Празден был и Павел⁵¹, Отёц Сціпібнов, Тесть моего Любёзнаго Сына, и прбчіи Старикй, как напримѣр Фабрйцій⁵², Куріус⁵³, Корунканій⁵⁴, защищая Общее Благосостояніе Сйлою Совѣта и Разума, ничево не діілалп? Клавдій⁵⁵ наш не только стар, но и слѣп был, однак, находясь в Засіданіи Сенатском, как только почувствовал, что Мпііпіе Члёнов склбнно к Мйру и Союзу с Королём Пйрром⁵⁶, дерзновённо сказал Слѣдующее: "Куда ваши Умьї начали упадать? Они, кажется, нё были столь слабы и Пбдлы"⁵⁷.

Нахбдится его ціілая Рѣчь, котбрую говорйл в Сена ті, 17-го лііта пбслѣ втораго своего Кбнсулсгва, котброе в 10 лѣт пёрвому послѣдовало, бывши прежде Кбнсулсгва Полиціимёйстером⁵⁸. По сему вйдно, что он во Время Войньі с Королем Пйрром горазда был Стар. Но так точно Предки наши Свидѣтелсгвуют. Вйдите, что напрасно винуют Старосгь, будьто она отвбдит от Дѣл. Они так ошибаются, как тот, котброй про Корабёльнаго Правйтеля думает, что он праздно сидйт, а раббтают тблько тѣ, что лазят по Верёвкам, біііакл по Краям, выкидают на Днѣ Стечь. Правда, что он, смотря на Карту, не діілаег тово, что Матрбзы, но вмѣсго того горазда важнѣйшее отправляет. Самыи Главнѣйшіи Дѣла не от Тѣлёсной Провбрносги родятся, но Совѣт, Изобріітепіе, Понятіе - вот Мать их! А сих Дарованій Старосгь не тблько не лишённа, но Час от Часу в Ней возрасгают. Неужёль вам кажется, что я, бывши Солдатом, Полковником, Генералом и Консулом⁵⁹ в разных Походах, теперь приостановйлся в Дѣлах? Никак. Я Сенату как поступать предпйсую и заблаговрёменно предлагаю, какйм Образом Войну обявйть Республикѣ Карѳагёнской и тілі уничтбжить всѣ Ея Худьія Намѣренія. И потбль о ней безпокбиться не пресгану, пока Ея не увйжу разорёнія, котбрую Побіідѵ, о когда б Милосёрдный Бог для твоего, Друг мой Сціпібн, Предводйтелства поберёг! Желаю, чего Дѣд твой не додіілал, дабы ты докбнчил. Вот уже 33 год, как он умер, но Память толйкаго Мужа умерёть не может у всѣх Потбмков. За Год прёжде моёго Полиціимёйсгерсгва умер, а Девятыб годами пбслѣ моёго Кбнсулства, будучи в Другбй раз Консулом⁶⁰, а мойм в сем Чину Товаригцем, но естлй б дбжил и до ста Лѣт, как вам мнйтся, могл ли бы Он окаевать свою Староста? Правда, что не мбжно б ему в Партій Ііздіпъ, Ружьем и Саблею владѣть⁶¹. Как же? Совѣтом, Прожёктами, Наставлёніем, вот чем бы Он пбльзовал! И в сем-то естьлй бы Старики не сйльны были, то Наши Прёдки никогда бы Главнѣйшаго Совѣта не назвали Сенатом, то есть Старшиною⁶². Також и в Лакедембнской Республикѣ, котбрыи высочайшим Правлёніем заняты, как дѣйсгвйтельно Стариками нахбдятся, так и тѣм же Именем называются⁶³. Взгляньте, если хотйте, на Чужестранныи Нарбды. По справкѣ узнаете, что знатнѣйшіи Республики через Молбдчиков к падёнію приведень!, а чрез Стариков в Пёрвое Благосостояніе возвратйлись. Вспомните то, что на Комёдіи было представлено. Одна Персона спрашует так: "Скажй, пожалуй, как вы так скоро потеряли Обгцесгво, да егцё цвѣтугцее Обгцество?" А другая Персона, между прбтчим, так Отвѣчает: "Проявйлись, де, Новомбдныи у нас Градоначалники, Вѣтренныи Молодчики"⁶⁴. Вйдите, что србдная цвѣтугцим Лѣтам Безразсудносгь так, как Сѣдйнам Прозорлйвость. Правда, что у Старикбв Память слабііе г. Но по большбй Части у тѣх, что с Прирбды тупы и о ней не стараются. Темисгбкл все Аѳйнское Шляхётсгво по Имени знал, и не думаю, что он, сосгарѣвшись, называл того Ѳомбю, кто был Димйтріем⁶⁵. Повѣрьте, что я не тблько всѣх Нынѣшних Дворян знаю, но и Отцбв и Дѣдбв их. И хотя часто читаю на Гробах Надписи, что, по Обгцей Послбвицѣ, будьто вредйт Памяти⁶⁶, однак не опасаюсь. Они мнѣ Умёрших напамятывают. Я еще ни об однбм СіарпкІІ не слыхал, чтоб он позабыл то М іісго, гдѣ зарыл Сокрбвище. Все пбмнят, если о чем сгараются. Напримѣр, за кого онй в Суді; поручйлись, кто их Должнйк, кто Заимодавец? А что ж уже сказать о Знатнізйших, или в Правах искусных, или Учёных Стариках⁶⁷? Сколь много они пбмнят! Не отхбдит Природная Острота от Старости, если она постоянна в свой Склбнности и Трудолюбіи. Осгаётся ж сія Осгрота не только в Высокочинбвных, но и в тѣх Стариках, кби Праздно живут и спокбйно. Софбкл⁶⁸, напримізр, в глубочайшей Старости сочинйл Трагедій⁶⁹. Казалось, будьто он не радйт о Хазяйсгвѣ. Длятого Сыновья просйли на его в Суді;, чтоб он по Правам отрѣшён был от Домостройтелсгва как Сумозбрбд. Старйк, взяв с собою недавно сочинённую Штуку⁷⁰ и пришёд пред Суддей, прочитал пред ними. "Как вам кажется, Господа Судьи, - спросйл пресгарізлой, - сій мой Різчи Сумозбрбдом ли пахнут?" И так свободйлся от Приговбру⁷¹. Скажйте ж, могла ли Староста пресізчь Склбнность егб к Учёнію? Тож вйдим во многих прбтчих Учёных Людях, как-то в Гомёрѣ⁷², Питагбрѣ⁷³, Платбнѣ⁷⁴, Демокрйтѣ⁷⁵, в Діогёнѣ⁷⁶, котбраго вы и сами видали в Рймѣ⁷⁷. Во всізх сих Мужах Люббвь к Мудросги толь дблгая была, скблько было их Жйзни. Да и крбмѣ сей Божёсгвенной Склбнности, могу вам на Имя сказать тѣх Хазяев Рймских, Сосіздов и Знакбмцов мойх, без котбрых почтй никакая важнізйшая Раббта на Полях Сабйнских не бьіваєт. Без них ни сізют, ни Плодов не збирают, ни свозят, хотя то им в сем и дивйться мёнше должно затѣм, что нѣт такого Старика, чтоб он не чаял Гбда пережйть. Однако ж онй и в тѣх Дѣлах трудятся, котбрыми знают, что им совсізм не пбльзоваться. Напримізр, сізют Деревья для Потбмков, и если его спросйть: "Для кого ты, стар будучи, сізешь?" - Отвѣчает: "Кому Бог дасть. По Егб святбй вблѣ я все сіё имізю от Прёдков, а сам оставлю для Потбмков". Не бчень мнѣ нравлятся нѣкотораго нашего Комёдій Сочинйтеля Слова Слѣдуюгціи: "Ах, Староста! Хотя бы твой Прихбд во всем инбм был для нас не бѣден, однак довольно и той Гбресги, что, долго живучи, часто принуждённы вйдѣть то, на что смотрѣть не хбчется"⁷⁸. Правда; а может быть часто и такое, чего хбчется. Будьто ж и Мблодость одно только то вйдит, что Ей Нравится. Но Он еще хуже говорит в Слѣдуюгцем: "Да и то в Старости за самое Гбрестнѣйшее почитаю, чувсгвовать то, что Старйк Всякому неснбсен"⁷⁹. Нѣт! Лучше сказать Пріятен, нёжели неснбсен! Чёстныи Старики люблят Добросердёчных Молодцбв, и Почтёніем, от них воздаваемым, облегчается Старосгь их. Равным Образом Люде молодыи ради у Старикбв слушать Насгавлёніе, ведущее их к Любвѣ Добронравія⁸⁰. Я чувсгвую, что не мёнше я вам Пріятен, как вы мнѣ. Тепёрь понимаете ли, что Старикй без Дѣла не живут? Онй никогда не гуляют, всегда труждаясь в том, к чему в Прошёдших /Тіі гах склбнны были. А то ж еще что значйт, что и приобучаются чему-нибудь? Солбн⁸¹ Законодавец сам хвалится, что его Староста ежедённо что-нибудь Нбвое понимает⁸². Я и сам Грёческому Языку Стариком обучйлся, утолйв мою Охоту, как долговрёменную Жажду, дабьі самому мнѣ можно читать тѣ велйких Мужёй Примѣры, котбрым Житіє моє сообразное вйдите. Слыхал я, что Сократ то же зділал в Музыкѣ, обучйвся на Лютнѣ⁸³. Хотѣлось бы мнѣ и в сем подражать Дрёвним, но что до Грёческаго Письма надлежйт, точно и отділался.

2. Повѣрьте, что я и в Нынѣшнее Врёмя не трёбую Сйлы Молодёцкой.

(Поговорим о Вторбй Ея Вйнности, будьто Староста Тіло привбдит в Слабосгь). Так, как Молодцбм будучи, не желал Сйлы Волбвой или Медвёжей. Скблько Бог влил Сйлы Человѣку, тѣм должно пбльзоваться, а сверх Мочи не дуться. Можно ли негбднѣе Слово выблевать, как Борёц Мілбн⁸⁴ что сказал? Он был уже Стар и, увйдя борюгцихся Борцбв на Позбрѣ, взглянув на свой руки, сказал, заплакавши: "Ах, Руки! Правда, что вы уже омертвѣли". Скажй, Глупёц, лучше, что не столь твой руки, как Сердце⁸⁵ есть Негбдное. Прославился ты руками да Грудью твоєю, а не самым собою, то есгь не Душею твоєю. Не таковых Мыслей были славныи наши вышепомянутыи Сенаторы⁸⁶. Онй Шляхетству предпйсывали Закбны, а Острота Разума их до постідняго издыханія простиралась. Рѣчь простирать до Народа, правда, что чуть ли не тяжела сія Дблжность для Старика, потому что она не только до Мыслей, но и до Тѣлёснаго Сложёнія касается. Конечно, Звбнкосгь в Голосі не знаю как-то ясная и у Старикбв, и я по сію Пору Ея не потерял в толйких, как вйдите, Лѣтах. Однако ж Старику прилйчно тйхо и без Крйку Рѣчь весть, она часто сама нахбдит свойх Слышателей, если будет Богата, Чесгна и Крбтка. А когда сам Ея проговорйть за Старосгію не в Сйлах, можно приказать такйм Молодым Людям, как вы: и что ж пріятнѣе, как быть Стариком, усёрдными Молодцами окружённым? Неужёль для них и такбй Сйлы не осталось, чтоб можно им Молодых Людёй научать, наставлять и ко всім чёсгным Услугам⁸⁷ приводйть? А что ж Пречесгніе сего? Признаюсь, что я за гцаслйвых почитал обойх твойх Прёдков Сціпібнов⁸⁸ и обойх Дѣдбв твойх⁸⁹ в то Врёмя, как онй, бывало, похаживают, Толпбю Чёстных Юнош окружённы. Не право мы разсуждаем, когда думаєм, что Учйтель какбй-либо Чёстной Науки затѣм сгал Худ, что Стар и Слаб. Да и самой сей Слабосги по большбй Части Виною бьіваєт безпутная Младосгь. Она поручает Старости Тіло, изнурйв оное Венёрою и Рбскошью. Персйдскаго Монарха Кйра Рѣчь есгь в Кнйгѣ Ксенофбнтовой⁹⁰, котбрую Он перед Смёртью Говорйл к Сыновьям свойм. Он был бчень Стар⁹¹, однак, де, я никогда не чувсгвовал, чтоб моя Староста зділалась слабііе Младости. Я Малчиком пбмню одного Сенатора⁹². Он пбслѣ вторйчнаго Бытія своего Консулом в 4 года посгавлен был Первосвягцёнником и отправлял сію Дблжность 22 гбда, а был столь в Глубочайших Лѣтах крііпок, как Молодбй. О себі самом не к статѣ мнѣ сказывать, хотя сіє нашим Лѣтам и дозволяется. В Гомёровых Кнйгах часто проповѣдует свой Добродітели Старйк Нёсгор⁹³: сіё для него простйтельно затѣм, что он уже трётый Вѣк Человѣческій выживал. Он говорйл Правду, и нельзя былб Его почёсгь за Хвастуна или за Болтуна. Не допугцала о сем думать Рѣчь Его, котбрая, по Свидітелсгву Гомёрову, сладчае Мёда от Уст

Его происгекала⁹⁴. Сія Сладость не от Тѣлёсных Сил раждается. И Вожд Грёческих Вбйск Агамемнбн⁹⁵ не Храбрых Ахиллёсов⁹⁶, но слабых Нёсторов

ДеСЯТЬ у Себя IIжелает, И ЄСЛИ б ИХ ИМЇТЬ мбжНО, 6ЄЗ СОѴІПІІІІІЯ бы

послѣдовало скоряє разореніе Гброда Трби⁹⁷. Теперь стану говорйть о Собі;. Мнѣ Отроду 84-той год. Правда, что я не могу сказать то, что сказал о себѣ вышепомянутый Кир, однак самы вйдите, что меня Староста не совсѣм изнурйла. Довбльно у меня сйлы на то, чтоб отправлять Сенатскіи Дѣла, iivilin, публйчно Рѣчь к Народу, служйть мойм Однорбдным и Чужесгранньїм Друзьям, загцигцать свойх Фаворйтов. И я не знаю, с каковым тблко[м] Люде похваляют Старйнну Послбвицу сію: еслй, де, дблго быть Стариком желаешь, то сгановйсь заврёменно. Для мене лучше коро гііе Староста, нежели заранѣе, и еще до сих Пор никогда мене никто не засгал без Дііла. Правда, что я не стблько сйлен, сколько кто-нибудь из вас Двойх. Да и вы не сголь Дюжы, сколь Капитан де Пбнто⁹⁸. Неужёль затѣм Он лучше вас? Не велйкая Нужда быть Дюжым, если кто по Мѣрѣ своёй Мочи надувается. Сказуют, что помянутый Борёц Милбн в Грёціи цѣлаго Вола чрез всю Плбщадь в Четверть Версгьї на плечах перетаскал. Что ж для тебе лучше? Крѣпосгь ли сего Богатыря, или Сйла Внутренняго Понятія⁹⁹, каковбе былб, напр[имѣр], в Сёрдцѣ Пиоагорбвом¹⁰⁰? Притом Сйла Тѣлёсная есгь Добро мимоходящее: пблзуйся, покбль есгь, пройшло ли, не тужи. Неужёль Молодцьї за Отрбчеством тужйть дблжны? и за Мблодосгію тѣ, что полѣтняе? Бог расположйл Вѣк Человѣческій так, как Путь, и всякой Вбзраст пѵгііеі своє Течёніе. Младёнчество безсйльное, Юношество необузданное, Мужесгво поважное, а Старосгь во все своє Врёмя по Прирбдѣ в піікотороії Зрѣлости, будьто Плодьї, нахбдится. Я думаю, слыхал ты, Сціпібн, что діілаеі тепёрь твой пріятель Король Масінйсса¹⁰¹, Старйк Лѣт 90. Он в дорбгѣ, когда ігііііііп пошёл, не надобно ему Коня, а еслй на Коня сѣл, не слазит с него: никакбй Дождь, никакая Стужа не принудит ево падіііі, Шапку, сух весьма тѣлом¹⁰², всѣ Королёвскіи Дблжносги сам отправляет. Посему вйдно, что Трудолюбіе и Воздержаніе может нѣсколько приберёчь прёжних сил и в самой Старости. Староста, де, безсйльная! Не спорю! Никто ж от Старика сйлы и не трёбует. И так самы Закбны уволняют Старосгь от тѣх Званій, котбрых нельзя несгь без тѣлёсной Сйлы¹⁰³. И не тблько к невозмбжному, но и к самому возмбжному нас не нудят. Мнбгіи, де, Старикй так слабы, что не тблько Общенарбдной какбй Дблжности, но со всём тѣм в Хазяйствѣ и в Пропитаніи своём ничево исправлять не могут. Правда! Да дблжно ж знать, что сія Порчь не одной Старости есгь свбйственна, но всплбшь просгирается до Человѣческой Нёмощи. Ты знаешь, сколь был Здорбвьям слаб Сын Сціпібнов¹⁰⁴, котбрый тебе за Сына себѣ прйнял, и еслй б ему de не помѣшало, конёчно б он был Вторым Рймским Свѣтйлом послѣ Отца, потому что, крбмѣ Душёвной Благорбдности, был Учёніем довблнѣе Отца. Чегб ж сему дивйться в Стариках, когда и Молодыи Люде сего убѣжать не могут? Надобно, Любёзные Дііііі, бороться с Старосгью, как з Бол іізпію, а недостатки Ея награждать радѣніем. Смотрѣть Здорбвья, умѣренное имѣть Трудолюбіе, ѣсгь и пить столько, чтоб поправить, а не обременйть тѣлышко, тож и о Душі; стараться еще больше должно, а еслй Она без прилйчной себѣ Пйщи остаётся, то под Старосгь и сама прихбдит в Слабосгь. Правда, что тБлышко наше становйтся тяжёлѣе, если приморйть оное трудом, но Душа чем больше мыслит, тем бысгропарнѣе дѣлается. В протчем, что надлежйт до тѣх Старикбв, котбрых Комедіалный Театр [в]мѣсго Дуракбв предсгавляет¹⁰⁵, то он обличает тѣх, кби легковѣрныи, безпамятныи и нерадйвыи, а сій Пороки рбдятся от Старости нерачйтелной и Пріунылой, но не Просто от Старости. Как Шаль и Сластолюбіе в Молодых Людях больш бьіваєт, нежели в Стариках, однако ж не во всѣх Молодцах, а только в Худых, так и Сумозбрбдная Старосгь не во всѣх, но в однйх только Глупых живет Стариках. И Стар, и Слѣп был помянутый Клавдій¹⁰⁶, но при всем том Четырьма взрбслыми Сыновьями, Пятьма дочерьмй, толь велйким Домом, толйким Мнбжесгвом управлял свойх Фаворйтов. И не дйвно. Всегда в нем был Ум бодр, а Мысли, как Лук напряжённый, и не пріунывал в Старости. И Vi F>/і Власгь не только в Совѣтах, но и в Повелѣніях. Боялись его Рабьї, опасались Дііі п, всѣм был любймый. Живбй был в том Дбмѣ Обычай и Порядок Отцбвскій, а в сем-то и состойт Почтённая Старость, если сама свою Честь защищает, не упугцая своей власти, и, никому не порабощённа, даже до послѣдняго Издыханія Господсгвует над Домашними. Хвалю того Молодца, в котбраго Сёрдцѣ есгь пііч го Старикам Прилйчное, и Старика, в кбем нѣчтось есгь Юношеское; такбв Челоп іік тёлом под Старосгь ослабнет, но не Душёю. Тепёрь я Кнйгу сочиняю¹⁰⁷, в Ней запйсую всѣ Дрёвности, и Ріічіі, говбренныи мною о Важнѣйших в Сенатѣ Дѣлах, и разлйчных Закбнов Сйлу собираю. Неріідко пблзуюсь, читая Грёческих Писателей, а подражая Ученикам Питагбровым, дабьі Память моя не пришла в слабость, воспоминаю в Вечеру все то, что в тот День мною или сказанно, или от другаго кого слышано или здѣлано. Вот просгранное Поле! Тут-то может Человѣческій Разум трудолюбсгвовать. Здѣсь я, раббтая, невелйку Нужду имѣю в тѣлесных сйлах. Пособляю Друзьям, прихожу часто в Сенат, самоизвбльно сообщаю, если мнѣ что Хорбшее по дблгом Размышлёніи взо[й]шлб на Ум, и сію Важность доказателно изъясняю, но Сйлою Духа, не тізла, а еслй б что здѣлать нё был в сйлах, по крайней м ііре в покбѣ сидя, утЁшусь Размышлёніем о том, чего доказать не могу. Но не так я прбжил Жизнь, чтоб не могтй. В таковых трудах и не усмбтриш, как подбйдет Старость, и Вѣк наш нечувствйтельно и не вдруг ослабѣвает, но Час от Часу потихбньку, будьто воск, истаевает.

3-є. Тепёрь слѣдует трётяя Хула на Старосгь, а йменно: за то, что она лишается всѣх тѣлёсных Сласгёй! О Прекрасное Дарованіе! если она похищает у нас то, что для Молодых Людёй Главная есгь погйбель. Выслушайте, Любёзныи Діііп, старйнную Рѣчь піікоеіо Велйкаго и Преславнаго Мужа¹⁰⁸; она мнѣ досталась в то Врёмя, как я был под Предводйтельством нашего Максйма в Похбдѣ под Городом Тарёнтом, а вот

Она: Самый Главнѣйшій Враг для Человѣка живёт в тѣлѣ нашем - Бѣс плотскаго Сласголюбія. Он слііпо и необузданно женёт и жжет Сёрдце к Скбтским Услаждёніям; отсюду-то рбдятся Измѣны в Государствах и Разорёнія их, отсюду тайныи с Непріятелем Перепйски и всѣ скрытых и явных Мёрзосгей Страшйлища, а Блядунбв, Чужелбжников и прбтчих Плотоугбдннков сей Сатана роднібхенькнм есть Отцбм. Неоцѣнённое есгь наше Сокрбвнще Внутренній наш н потаённый Человък, влйтый нам от Бога¹⁰⁹. Сему ж то Сокрбвигцу Смертонбснѣйшим Ядом есгь Сласголюбіе, н еслй онб в Тііл і, воцарйтся, в то Врёмя из Негцаслйвых наших Предѣлов вон изгбнится Воздержаніе и вся Его¹¹⁰ Блажённая Фамйлія. А если сіє кажется для тебя невѣроятным, вообразй себѣ Человѣка, Сласголюбіем в Высочайшем сгёпени разжённаго. В то Врёмя Ясно понять можешь, что в самом Оі ні; его Сладосграстія Ум здѣлается совсѣм недѣйствйтельным, ни к Понятію, ни к Разсуждёнію Гбдным. А еслй бы сей Проклятый Пламень на дблгое Врёмя продолжйлся, совершённо бы в Душі; нашей потушйл Божёсгвенную Искру. Сію Рѣчь говорйл Филосбф Архйта¹¹¹, разговаривая с Отцбм того Самнйтянина, котбрый вьшграл Баталію у наших Кбнсулов¹¹². При сем Разговбрѣ был и Платбн Аойнскій¹¹³. Есгь у меня Пріятель в ТарёпгІ,¹⁴, по сказкѣ его, он все de слыхал от Прёдков свойх. К Чему ж я наговорйл? А вот к Тому, еслй Старйк лишён Разума и Мудрости к обузданію Сластолюбія, то пускай благодарйт Старости. Она-то ему здѣлала, чтоб нё было любо то, что не к сгатѣ всѣм нам. Сласголюбіе есть Яд здравому Совѣту, Смерть Разуму, Слѣпота Душёвным Очам и не имѣет ни едйнаго Причасгія со Свѣтом. Прехрабрый Муж был Тіт Фламйній¹¹⁵. Роднбй Брат его изключён мною из Числа Сенаторов Седмыб Годами пбслѣ его власти Кбнсулской¹¹⁶. Не хогіілосі, мнѣ сего, но Благопристбйносгь принудйла изобличйть Его /1 іободіі псгпеї її іое Сёрдце. Он был во Францій Консулом и по прошёнію своёй Налбжницы приказал отрубйть Голову нѣкоторому из Заключённых. Сей Колодник ушбл и явйлся в Рймѣ в то Врёмя, как Фламйніев Брат был Антецёссором¹¹⁷ мойм в Должности Полиціимёйстерской. Я с товаригцем, находясь в Очереди Кбнсулской, не моглй никбим Образом оправдать толь беззакбннаго и неогранйченнаго Любодѣянія. Онб, крбмѣ партикулярнаго его Безчёсгія, ці'.лоп Рймской Импёріи Безславіе в себГ, заключало. Как был я Мблод, Часто доводйлось слышать от Старикбв, а онй также Малчиками слыхали от старших, что наш Фабрйцій, отправляя Дблжность Посблскую у Короля Пйрра¹¹⁸, послыхал о нѣкоем находягцемся в Аойнах Челоп Іік І,, котбрый называл себя Філософом, а учйл, что всѣх наших Намѣреній и всего Житія Концём и Предмётом дблжна быть Рбскош и Сласголюбіе¹¹⁹. Фабрйцій по возврагцёніи своём в Рим расказывает, бывало, о сем с Удивлёніем, при сёй Бесіздѣ Сенаторы¹²⁰ с Охотою такбй Ум свойм Непріятелям имѣть желали. В то, де, Врёмя онй не страшны нам будут. Сенатор Курій в одно Врёмя живал с Дёкіем. Дёкій, будучи в Четвёртой Раз Консулом, умер за Отёчесгво¹²¹. Знал сего Мужа Фабрйцій, знал Корунканій. Онй, разсуждая как Дёкіев

Поступок, так и сббсгвенныи своёй Жйзни Дѣла, в такое Понятіе приходйли, что есть неотмѣнно Вторая какая-то в Человѣкѣ Натура, котбрая не Лбжною своєю Красотою привлекает к себѣ Разумнѣйшіи и Честнѣйшіи Сердца, поднявшіися от Плотскбй сласти к Истинному Ея Услаждёнію. К Чему ж я толь мнбго насказал о Сласголюбіи? К Тому, что не тбчію никакбй Хульї, но напротйв того Превелйкой Хвальї достойна Староста за то, что Она не трёбует никакйх Плотоугбдій. Богатыи Стольї, Частыи Покалы, все то для нея лйшнее и привбдит тблько в Обядёніе, в Опійсгво, в Понбсы, в Безсбнницу. Платон премудрый Сласголюбіе называет Удкою¹²², уловляюгцею Людей в Погйбель. Но понёже Прёлесгям его не вдруг Человѣк может противостати и іііічто уступйть принужден, длятого, что касается до Столбв, мбжно веселйться Умѣренными и Благоврёменными. Адмирал Дуйлій¹²³, пёрвый Побѣдйтель Карѳагёнскаго Флбта (я Малчиком вйдывал его часто), как, бывало, Домбй возврагцается из Пйру, любйл то, чтоб пред ним Один шол с Факалом, а Другбй играл на Флейтуз. Сіє он діілал не в Образёц Другйм, и сію Вбльносгь давала ему Слава Побѣды его. Я и сам любйл в Праздничные Дни пировать с Пріятельми, но совсѣм умѣренно. И Жар тогдашних мойх Лѣт тепёрь Час от Часу усмиряется. Да и самая Пирушка бблыпе мене веселйла собраніем и Бесіздою Дружескою, нёжели Пйгцею и Питіём тѣлёсным. Сіє Дружеское при Кушаньѣ засѣданіе Прёдки наши назвали Convivium¹²⁴, то есть союзное Пйгци принятіе, или, лучше сказать, Союзная Жизнь. Повѣрьте, что и тепёрь люблю Благоврёменныи Пйры, чтоб повеселйться Разговбрами не тблько с мойми Ровёсниками, котбрых уже весьма осталось мало, но и с такйми Молодцами, как вы. И весьма благодарю Старости за то, что она уменшйла во мнѣ Жадность к Пйгцѣ и Питію, а к Бесіздѣ умножила. Еслй ж Кому и то нравится, дабьї мнѣ не показаться совершённым Непріятелем тѣлёсных Весёлосгей Всѣх-на-всѣх, не спорю, а тблько говорю, что Старосгь, сколько я понимаю, не лишённа и в том Вкусу. Мнѣ ж еще и то пріятно, когда мене по Старйнному нашему Обычаю здѣлают Пироначалником, или Головою между Гостями. Мйло мнѣ, когда я по сей Дблжности прёжде всѣх всчинаю Бесізду при маленьких Покалчиках или под Тѣнью прохладною в Лѣтѣ, или на Сблнцѣ, или Зимою в тёплой Гбрницѣ. Сіє мнѣ лучается и на Полях Сабинских. Там ежеднёвно с Сосіздами Пирую, продолжая разныи Разговбры почтй к Полнбчи. Однако ж, де, Старому не стблько веселйться Сластолюбіем пріятно, как Молодому. Віірю. Да Они ж сего и не желают. Какая ж Досада не имѣть того, чего не трёбуют? "Желал ли бы ты Женйться?" - спросйли Софбкла. "Сохранй, де, мене Бог, - отвѣчал Старйк, -я, де, рад, что миновались сій Бѣшенныи и Мучйтелныи Лѣта". Может быть Охбтникам жить без сего Досадно, а Старикам - Дііло особлйвое. Правда, что Молодбй Человѣк сйми Сласгьмй веселйться может пріятнѣе, но тѣм ли хвалйться Дблжно? А то чего сгбит имѣть своббждённую Душу от Уз Сластолюбія, Споров, Вражд и прбтчих Вождел ііпі п и, будьто самаго себе іірііобріїї», жить во Внутреннем Мйрѣ и Союзѣ? Еслй ж еще притом, будьто в ПіпцІ,, призапасится піічго в Ученій, таковая Старость всегб пріятнѣе. Из таких Старикбв Одйн трудолюбствует в Размѣрах Математических, Другой забавляется Сочинёніем Исгбріи, Третій в Юриспрудёнціи, Иной в Краснорѣчіи и проч[ая]. Так можно ли с сйми Благорбдными Забавами сравнйть Великолѣпныи Стольї, Игры, Амуры и прбч[ая]? Таковьш к Наукам Склбнности в Разумных и Наказанных Людях равно с Лѣтами растут. Коль красное Слово Солбново, о котором мы уже говорйли: "Моя, де, Старосгь ежедённо что ни есть Нбвое понимает"¹²⁵. Без сумнѣнія, ничевб в Свѣтѣ нѣт пріятнѣе сего.

Теперь начну говорйть о Земледѣлческих Утѣхах, котбрыи мене нельзя повѣрить скблько веселят. Старосгь в них не препятсгвует, и с Науками онй весьма Блйзкіи Сосізди. Сих сладких и полёзнѣйших Утёх Основаніем есгь Мать Земля, с Нею Земледѣлцы имѣют свой Рагцёты. Она будьто в Долг берёт от них Сѣмена, а возврагцает йногда с мёншим, но по болынбй Части с бблыпим Ростом. Что до меня надлежйт, то, крбмѣ Плодов, сама Ея раждаюгцая Сйла веселйт. Она в мягком своём Нѣдрѣ закрывает Сѣмена и Пёрвѣе содержйт, потом, распарив в Обятіи своём, распросграняет их и вывбдит с Нутра зеленѣюшую Травку, которая, на Корешкбвых Жйлочках опёршись, потихбньку в Гбру поднимается и, Стебёльцом поднявшись узловатеньким, будьто уже в Вбзрасг приходя, закрывается в Паховках, а как из Пахов Выникнула, в то Врёмя Плод в Кблосѣ Лйніею развбдит, а протйв нападёнія Маленьких Птйчек бколо Осгьмй, как Рогатками, окидается. А что ж уже сказать о том, как завбдится, всхбдит и растёт Виноград? Извбльте знать, что насититься сей Весёлости не могу. Вот для моёй Старости Расхбд и Услаждёніе! Минуя все раждаёмое¹²⁶ от Землй, которая из Малесенькаго, напримѣр, Смбквиннаго Зёрна, или из Винограднаго Сѣмени, или прбчих земных Плодов и Зёлій самых крбшечных Сѣмен толь велйкіи Пни и Вѣтви произвбдит, не в сладкое ли Удивлёніе привбдит Сад Виноградный, если примѣчать, что на МіістІ. сгарых, в Осенй отрѣзанных, пугцаются нбвыи Вѣтвы, с котбрых однй отрѣзываются для нбваго Заводу, другіе как бездѣлные, трётьи осгавляются для Плода, иным не дают взяться за Дёрево, перенбсят Обятіе их до другаго, иные от пня впущаются в ямочки и прибиваются Ключкою для заведёнія Нбвых Корёньев и прбчая? Вѣтва, оставленная для Плода, по Прирбдѣ падает к Землѣ, но, желая подняться, Жйлочками свойми, как Руками, берётся за что попалось. А чтоб она вдаль, опугцаясь, то поднимаясь, не бродйла, Искусной Земледѣл удёрживает ея, прирѣзывая Инструмёнтом, не попущая излйшно гусгѣть и дичавѣть. И так в Началѣ Весньі на тѣх Вѣтвах, что для Плода, живёт, будьто при Колѣнцах их, то, что у наших Земледѣлов зовётся Жемчужина, а из нея выходйт Ягода. Она Час от Часу и Земными Соками и Жаром Сблнечным увелйчивается и Пёрвѣе Прйкро кйсла, потом, дозрѣвши, сгановйтся Сладкою, а завѣсившись Лйсгьям, и умѣренную имѣет Теплоту, и от излйшняго загцигцается Вару. И что ж быть может Краспііе и Полёзнѣе Ея? Повѣрьте, что не только Пблза от нея, как я прёжде сказал, но самое Ея Рождёніе и труд бколо Ея один веселйть может. Напримѣр, ставить в Шеренгу Тычки, привязывать к ним Верхушки Вѣтвей, для Плода осгавленных, отвязывать и опущать для Новаго Корёнья в ямки, обрѣзывать, как уже сказано, негбдныи, а иньш опущать, и прочая, и прбч[ая]. В прбчем об Огорбдных Грядках, как их копают, поливают, пблют, чем плодовйтѣе Земля дѣлается, нёчево уже и говорйть, а о том, что весьма полёзно Одобрйть Нйвы и Грядки Скбтским Навбзом, упомянул я в той Кнйгѣ, котбрую написал о Земледѣлческих Дѣлах. Писал о нйх же прежде меня Славный Гесібд¹²⁷, но о сем ни Слова не упомянул. А Премудрый Гомёр, котбрый за нѣсколько сот Лѣт прежде его был, об Отці) Ахиллёсовом пйшет, что он в Сынбвнем отсутсгвіи утѣшал Скуку свою, пашучи Землю и одобряючи Ее Навбзом¹²⁸. Не одними только Пашнями, Сѣнокбсами, Виноградами, Лѣсбчками Труд Земледѣлческій веселйт, но и Садами, Скотом, Пчелами и всякими Цвѣтами, сйяньям и щепѣньям, в чем Земледѣльцы весьма искусны. Еще не всѣ я вычислил Угііхіі Сельскіе, да и так уже наговорйл чрез-чур мнбго, но вы не погнѣваетесь, піідая мою чрезмѣрную к ним Охоту, и Староста прирбдный сей Порок имѣет, что многорѣчива. По сёй-то Причйнѣ осгалныи Дни Житія своего провёл в Селянской Жйзни Преславный Нарбдов Самнйтскаго и Сабинскаго Побѣдйтель и торжествовавшій над Королем Пйрром наш Куріус¹²⁹; Хутор его не далече от моего, на котброй смотря, не могу довбльно надивйтись воздёржной Простої !’, сего Человѣка и Обычаю тогдашних Бремен. Сіідііл он вбзлѣ Кбменка, а к Нему принеслй нѣсколько Пудбв Золота Посльі Самнйтскіи, но Он их отогнал. "По моєму, де, Мнѣнію, не в том сосгойт Велйчество, чтоб имѣть Золото у себе, но владѣть имѣющими Оное"¹³⁰. Стану продолжать Рѣчь о Земледѣлах, потому что я и сам такбй. Живали в то Время по Хуторам Сенаторы, то есгь Старики или Старшйны. Лукяна Чвйнка¹³¹ здѣлали Головою всей Рймской Импёріи в то Время, как он орал. По Егб-то Повелѣнію Главный Кавалерій Командйр прозваніем Гала¹³², заскочивши, убйл Спуріуса¹³³, котбрый захотѣл было Царствовать в Республикѣ. Из Хуторбв были сббранны в Сенат как помянутый Куріус, так и прбчіи Старики Членами. Неужёль біідпая была сих Людей Староста, утѣшая себе Земледѣлством? По моєму Мпііпііо, не знаю, может ли быть Жизнь Блажённѣе? Она не только всякой Статьй Полёзна и необходйма, но Пріятна и Изобйльна во всем том, что касается к Божіей и Человѣческой Службѣ. Теперь я по желанію нѣкоторых Людей примирйться рад с Рбскошью и говорю, что у Дббраго и попечйтелнаго Хазяина Погреба и Амбары Пблны Хл ііба и Вина, а Хутор Поросібнком, Козлібнком, Барашком, Курицею, Молоком, Сыром, Медом изобйлует. А Огородньш Грядки сами Земледѣлы вторым называют Амбаром. Все de пріятнѣйшим дѣлается, еслй в Праздничные Дни забавляться ловлею Птиц и Звѣрёй. Зелёныи Луга, разсаженные Дерева, Вид Виноградов и Садбв - это что такбе? Однйм словом скажу: нѣт ничево ни полёзнѣе, ни Краснііе, как Земля, в Добром сѵіоі ріііііп находящаяся, а сим веселйться не только не мѣшает Староста, но ещё влечёт к тому и манйт. НіпдІІ она не может лучіпе согрѣться, как

Сблнечною или Домашнею теплотою, так, напротйв того, и прохладйться здоровізе, как чйстыми Водами и пріятною Тізнью. Пугцай же для Молодых воённые Уббры, Лбшади, Ружья, Кбпьи, пугцай Різки преплавают, взапуски бѣгают, а для нас, Старикбв, из мнбгих свойх Игбр оставлят Шахматы да Картібжную Игру¹³⁴, и то если захотят, потому что Староста и без сего может жить Щаслйво. Читайте, пожалуйте, Кнйги Ксенофбнтовы, они вам во мнбгих Дѣлах дадут Насгавленіе. Я тблько поогцряю, віздая, что вы их любите. Коль богато он Хвалит Земледѣлство в Еконбмической своёй Кнйгѣ о Присмбтрѣ Хазяйства¹³⁵! А что ему никакбе Д'Ііло толь Благорбдным не кажется, как сіє, мбжно догадаться потому, что в той КнйгБ сам Сократ разговаривает с свойм Другом¹³⁶ о том, что Лакедембнскій Посланник, Человѣк предобродѣтельный Именем Лисандр¹³⁷, был от своей Республики с Поклоном и Подарками у Разумнаго и славнаго Персйдскаго Монарха Кйра¹³⁸. Он Ласково принял Лисандра и, между прбчим, повел его в Сад, в осббенном сѵютрііпііі находящійся. Лисандр, смотря на высбкіе Дерева и на их расположёніе, вйдя между нйми вычищенну и Скбпанну Землю, чувсгвуя Благовбніе Цвѣтбв, услаждаюгцих его Обоняніе, не мог не задивйться. "Вйдно, - сказал Посланник, - сей Сад в особлйвом Присмбтрѣ, и располбженіе его весьма искусное". "Это все мой Вымысел, - говорит Монарх, - и Моя Забава, а Дерева сій по болшбй Части Сббсгвенными Мойми Руками саженьї". Лисандр принуждён взглянуть на Егб Порфйру, Золотом и Камёньям пребогатую... "Великій Государь! Не напрасно, де, Слух нбсится о Твоём Блажёнсгвѣ, Ты Монарх Добродѣтельный, а притом не лишён и Утізх". Сйми-то Утѣхами веселйться своббдно Старикам до ііосліідпеп Житія Точки. Марко Кбрвин¹³⁹ жил пбслѣ Городскйх Дѣл в Хуторѣ и дбжил до Ста Лѣт. 48-й год поставили Прёдки наши Преддвёріем до Старости, но Он, кромѣ незакбнных своих Лѣт, 48 год ишбл по Честям, и что другйм дано Врёмени для ціілаго, крбмѣ Старости, В ііка, то он пмііл для одного по разным Чесгям переходу. Сего Человѣка ііосл іідпіп Лѣта были тѣм лучше Срёдних, чем мёнше былб труда, а Слова егб и Дѣла болшбе ПѴІІІЛП Почтёніе. Вот Верх Старосгнаго Благополучія в чем! Таковая Поважносгь была, крбмѣ прбчих, и в том СтарпкІІ, на котбраго Грббѣ вырѣзано было Слѣдуюгцее: Вси Нарбды Единогласно признают, что в Ціілоѵі Рймском Нарбдѣ был Первёнствующій Муж. Он назывался Атіліус Калатінус¹⁴⁰. О Твойх Прёдках, Сціпібнах, о помянутом Максймѣ¹⁴¹ и о прбчих нёчево уже и говорйть. Не тбчію в Слбвѣ, но в Однбм Мановёніи их обитала Власгь. И ѵііііот Старики, а паче на Честях бывшіи, толь Дорогую себѣ Повагу, что она всБ Молодёцкіи Утізхи превосхбдит. Но при всём том не забывайте, что я похваляю Старосгь, от молодых Лѣт завйсягцую. Б іідпып тот Старйк, котбрый сам добивается Почтёнія: сего получйть вдруг не мбжно ни чрез Сѣдйну, ни чрез смбргценное Лицб, но едйнственно Мблодость, если Она прожйта Чёстно, наслаждается в ііосліідпып Дни Сладкими Поважносги Плодами. Заключает в себѣ Почтёніе и самая такая Мѣлочь, ііаііріім іір, если кто привитается, йгцет свиданія, уступает міісго, если при вхбдѣ в Компанію всганут из Стулья, провбдят в Гости и из Гостей, прбсят Совѣта и прочая. Сіє ради Чеспіііїїппіх Персон как у нас, так и в прбчих Гражданствах, чем они Порядочнѣе, тѣм лучше наблюдается. Недавно помянутый Лисандр говаривал, что нигдѣ лучшаго для Старикбв Житія нѣт, как в Лакедембнской Республикѣ, ни в какбй Стороні! лучшаго онй не имѣют Почтёнія. А в Аойнах уже не так. Там лучилбсь нѣкоторому Старику приттйть в Оперной Дом¹⁴², но ни Одйн ево Земляк не уступйл ему мѣста. А как только присгупйл он к Посланникам Лакедембнским, котбрыи на отведённом им мѣсгѣ спдіілп, тот Час всѣ приподнялйсь и Старика с собою посадйли. Весь Оперной Дом, смотря на такую их Учтйвость, заплескал Руками. Потом Старііїїіпіїї Посол сказал: "Господа Аойняне! Вы совершённо разумѣете, в чем состойт Благоприсгбйность, но не хотйте Ея наблюдать". Много Хорбшего найтйть можно и в наших Рймских Обыкновёніях, а найпаче то, о чем у нас Рѣчь. Еслй Член нйже Чёстію, а Старѣе Лѣтами, такбв прежде вышесгепённаго Сентёнцію свою говорит. Так можно ли, опять скажем, тѣлёсныи Молодых Людёй Сласти сравнйть с Плодами, котбрыми Чёсгных Старикбв вѣнчает воцарйвшаяся в них по Разуму, Житію и Чёсти, и Лѣтам Поважносгь? Еслй кто до сего Награждёнія досгйг, о такбм можно сказать, что он, течёніе своёй Жйзни благополучно совершйв, не напрасно родйлся и трудйлся, но, с Удачею на Театрѣ представляй свою Персону, как искусной Актор¹⁴³ отогрался¹⁴⁴. Правда, что много находится Старикбв и Нравных, и Клопотлйвых, и сердйтых, и неприступных, а еслй хотйте, то и Сребролюбйвых, но сій Пороки раждаются от их Нравов, не от Старости. Егцё ж, однак, можно как-нибудь извинйть Нравносгь и прбчіи помянутыи Пороки такйх Старикбв. Онй думают про себя, что у всѣх Людёй в Презрѣніи, в Безчёсгіи и в поруганіи нахбдятся, а притом в Болѣзненном Тѣлѣ всякая Досада есгь не снбсною. Однако ж бы все сіє можно приусладйть и поправить, еслй б Старйк был Человѣколюбйв и Искусен. Сіё можно понять как из Обхождёнія Житёйскаго, так и из Театральных Предсгавлёній. Напримѣр, в Комёдіи Терёнтіевой одйн Брат весьма Сурбв, а другой весьма Ласкав¹⁴⁵. Тож должно знать, что не всякое Вино от Вётхости кпслііет, так и не всякій Нравы дѣлаются в Старости Сурбвыми. Похвальна в Стариках Суморбкливосгь, еслй она умѣренна, а Сурбвость весьма не похвальна. Что ж касается до Старикбва Сребролюбія, к Чему онб, понять я никак не могу. Может ли быть ббльший Вздор, как запасаться в Дорогу тѣм больше, чем мёнше ея остаётся?

Осталась Четвёртая вина невйнной Старости, а йменно, будьто Старикй тужат и кручйнятся тѣм, что не далёче от Смёрти. И дѣйсгвйтелно так, что не далёче она от них. Ах! пбдлинно Негцасгный Старйк, котбрый столько Врёмени прбжил, а не мог в тбе Понятіе войтйть, что Смёрть никакбго в себіі Біідспіія не 11 vi lie i . Она еслй совсізм Человѣка лишает Бытія, то никак не дблжна нам казаться Страшною, еслй ж одну только тл ііппѵіо Плоть отнимает, то она Любви Достойна за то, что діілаег нас Безсмёртными. А больше в ней сыскать нёчево. Чевб ж мнѣ Ея бояться, если она, меня, лишйв Бытія, лишит всѣх Чувсгв в Мучёніях, или ещё и блажённым здѣлает? Да и между самыми Молодыми Людьмй гдѣ сыскать такого Дурака, котброй бы был совершённо увѣрен, что он проживёт до Вёчера? Да онй ж еще гаразда больше Случаев Смёртных имѣют, нёжели мы. Молодбй Человѣк скорііе попадается в Болѣзнь, и Болѣзнь егб всегда опаснѣе, и лѣчйть егб тяжёлѣе. По сёй-то Причйнѣ и к Старости весьма немнбгіи доживают. Сіи случаи довбльно показывают, что их Жизнь не бчень оберёжна. Да и нельзя йначе. Потому что Ум, Толк и Совѣт¹⁴⁶ не в Молодых, но в Старых Сердцах обитает. И еслй бы Старикбв нё было, никакбго бы в Свѣтѣ нё было ни Общесгва, ни Граждансгва. Ho возвратймся к насгупающей Смёрти. Еслй в сем нас Староста ужасно обижает, так вйдите ж, что и самая Мблодосгь ведёт за собою Смерть. Дознал я de как в любёзнѣйшем моём Сынѣ, так и в Братьях твойх Сціпібнах¹⁴⁷, котбрых высбкіи Чиньї дожидали, что Смерть каждому Вбзрасту есгь Обгцая. По крайней, де, Мѣрѣ Молодый Человѣк может надѣяться дблгой Жйзни. Так в сём же то и Безтолкбвщина¹⁴⁸ состойт: почитать за Правду Лож, а Сомнѣніе за Твёрдосгь. Но Старйк, де, не имѣет уже чего и надѣяться. Правда, тЬм же то Он и лучше молодого. Тот падііется, а сей уже получйл. Тот желает дблго жить, а сей дблго жил. А еслй по Исгинѣ разсудйть, то какая может быть Долгота и в цѣлом нашем Вѣку? Постав сюда самой должайшій Вѣк, посмбтрим на Короля Тартёшскаго¹⁴⁹. Сей, как Свидѣтелсгвует Истбрія, 80 лѣт Царсгвовал, а жил 120¹⁵⁰. Но мнѣ все то кажется ни мало дблгим, что Конёц свой имѣет и прекращается. Прекращёніе уничтожает все-на-все Прошёдшее, а для Человѣка осгаётся Одно то, что он Добродушіем и Чёсгными Дѣлами пріобрѣл. Протѣкают, конёчно, и Часьі, и Днй, и Мѣсяцы, и Годы невозвратно, и что вдаль будет, не извѣстно. Между тѣм всяк долготбю Житія своего должен быть довблен. А естьлй желает дббрым своёй Жйзни Актором показаться, не нужда такому п/Іілѵіо перейгрывать Комёдію: только бы тбе Лицб, в котором на Театр выхбдит, с Удачностью предсгавил. Так же Слово в Слово и Щастіе наше не в том лежйт, чтоб до самого Шабаша Жизнь пережйть. Самая Краткая Жизнь довбльна для Чёстности. А если пройтйть доведётся в Поздпііїїіпііі Лѣта, скорбѣть не должно, так, как Разумный Земледѣл¹⁵¹ не тужит, что пбслѣ Весённой Пріятности послѣдовало /Ніто и Осень. Мблодосгь похбжа на Вёсну. Она обѣщает Будугція Плодьї, а осталнбе Врёмя для собиранія их. Плод же для Старости есть, как уже я сказал, Вѣчная в Сбвѣсти Запись прёжняго Чёсгнаго Житія нашего. Впрбчем, все то почитать Должно за Полёзное, что Бог необходймо усгавил для Человѣка. А что ж уже стблько необходймо, как послѣдующая Старости Смерть? Сей Божій Закон Смёртію Молодых Людёй будьто нѣсколько нарушается, и Смерть их похбжа, мнѣ кажется, на то, когда Пожар сйлный заливают Водою. А Старосгная Смерть подббна Свѣчѣ догорѣлой, котбрая сама собою угасает. И как Яблока Сйлою отрывают, если не дозрѣлы, а дозрѣлыи сами отпадают, так и Смерть с Людьмй посгупает. Ах Смерть! Она мнѣ толь пріятна, что чем блйже к Ней подхожу, кажется помалу вйден становйться Берег, отверзаюгцій Сладкое своє Ніідро для моего по долговрёменном Мореплаваніи вспокоёнія. Старосгь, сколько ей Жить, тбчнаго П редіі ла не имѣет, а Жить в ней хорошо потбль, покбль мбжно управлять Д'Ііло своє, мёжду тѣм взирать спокбйным Оком на Смерть. По сёй-то Причйнѣ Старйк Дерзновённѣе Молодца и Храбрііе. Аойнской Тйран¹⁵² спросйл Солона: "В какую ты Надёжду Власти моёй протйвишься?" "Надежда моя, - отвѣчал Солон, - Староста"¹⁵³. Но найлучшій есгь Жйзни Конец в то Время, когда Природа то, что связала, сама разрѣшает Человѣка при пблном егце Ум іі и при цѣлых Чувствах. И как Корабль или Горницу легко может разсгрбить тот, кто сгрбил, так и при разлучёніи от Тііла. Не вдруг разорвать мбжно то, что вновь склёенно, а застаріілое Легко. Затізм-то Старикй не бчень дблжны ганяться Жадно за Осгатком свойх Дней, да и не бросать же без Причйны. Не велйт Питагбр выходйть из гі.лссиаю нашего Замка без Повелѣнія от Военачалника¹⁵⁴, разумѣй Бога¹⁵⁵. Надпись на Грббѣ Солбновом то значйт, что пріятно ему то, когда ево Смерть Друзья оплакивают¹⁵⁶: думаю, потому, что хочет остаться у свойх в Любви. Но чуть ли не лучше наш говорит Енніус: "Не желаю, де, я ни от кого сей Чести, чтоб при моём Погребёніи плакать"¹⁵⁷. По егб Мігііпііо, не Слез достойна Смерть, оттворяющая нам Путь к Безсмёртію. Впрбчем, в самой той Минутѣ, как Человѣк кончйтся, хотя ніісколько и Чувсгвует, но Чувсгво сіє не надблго, а паче у Старика. По Смертй сліідует особлйвое Блажённое Чувство, но в сем мы дблжны из Молодых Лѣт ламать себе, чтоб Смертй не бояться, а йначе никак нелзя быть Спокбйным. Неотмѣнно Смерть прійдет, да тогб-то не знаєм, сего ли дня или Завтра. Так надобно ли гбршаго Мученія, как бояться ежедённаго Ея нападёнія? А сломйть себе к тому, чтоб не бояться, не горазда кажется Трудность велйка. Не воспоминая велйких нашего Рйма толь мнбгих Свѣтйл, будьто внѣ Тѣла находйвшихся и пожёрших Жизнь за Благополучіе Сограждан с великою Рёвностію, одно то скажу, что и самыи наши Легебны часто в такое Міісто без всякаго принуждёнія с велйкою Ббдросгію пойтйть отважились, откуду никбим образом возвратйться не чаяли. Так может ли быть сграшным для Учёных Старикбв то, чего Молодцьї не тбкмо не учёные, но еще совсѣм Мужичкй не боятся? По моёму Мігііпііо, когда все в СпІігІ, наскучило, то и самая Жизнь наскучить может. Отрбческій Вбзраст пм ііеі для себе свой Забавы, также Молодёцкій и Мужескій. Молодёц не смбтрит на Младёнческіи Забавы, а Муж на Молодёцкіи, так и Старосгь на Мужескій. Она для себе особлйвыи

11 ѵі ііе і Склбнносги, котбрые так же своє ііѵі іііот Захождёніе, как и прбчіи. В то Врёмя уже наскучит Человѣку Жизнь, и тогда-то самая Пора умирать. Конёчно, не вйжу я никакбго Препятствія, чтоб мнѣ не высказать мойх Мыслей о Смёрти и что за такое моє о ней Мігііпіе. Любёзные Діігп! Я твёрдо вѣрую, что ваши Отцьї, а мой предорогіе Друзья и тепёрь жйвы, да ещё в такбй Жизни, котбрая Одна тблько и за Жизнь почитатись должна. А покбль мы в тѣлёсной Темнйцѣ заключённы, то сія Жизнь не йное что есть, как Невольничая Раббта, для которой Внутренній наш Человѣк¹⁵⁸ будьто в Ссылку сбслан в Мѣсга тлѣнныи, и Гбрним Небёшым Жилйщам совсізм протйвные. Но вѣрую, что de Бог здѣлал для того, дабьі было кому владычествовать Землею и дабьі в Плоть облечённый Человѣк, взирая на нетлѣнной Республики Благочйніе, изображал бы оное в Житій своём посгоянно. А вѣрить сему велйт мнѣ не тбчію сббственный мой Толк и Разум, но и Примѣр главнѣйших Філософов. Слыхал я о Питагбрѣ и егб Учениках, кби почтй Землякй наши были, и потому названы Италіанскими Мудрецами¹⁵⁹. Онй всегда вѣрили, что потаённый Сёрдца нашего Человѣк одного Сугцесгва и Прирбды есть с тѣм Блажённѣйшим Духом, котбрый Всемірными Машинами¹⁶⁰ порядочно управляет¹⁶¹. Крбмѣ того, видал я Сократовы Разговбры, в коих при Смёрти расказывал о Безсмёртіи Душ...¹⁶² Кратко сказать, вот моё Мпііпіе! Не можно тому статься, чтоб находягційся Внутрь нас Дух нё был Безсмёртный. Он мёчется, как Мблнія, удёрживает прошёдшее в Памяти, как в Зёркалѣ, а заглядает из далёча в то, что егцё не приблйжилось. Он всѣх Наук, Искуств и всѣх Понятій есть Исгбчником. Он в Непрерывном Движёніи находится, а двйжется сам собою. По сему вйдно, что Он Безначалный, то есть никогда не начинал своёго Движёнія потому, что Он сам себѣ есгь Пружйною, а не от другаго чего из Внѣ себя займствует, а Безконёчный потому, что, находясь сам своёю Пружйною, без Конца продолжатимет Движёніе Жйзни своёй, не могучй сам себе никогда оставить впред, и прёжде всегда сам собою находясь. Егб Природа есть Простая, то есть Одинакая, и не сплетённая из разных меж собою протйвных Матеріалов так, как Плоть. Посему вйдно, что Дух раздѣлйться не может, слѣдовательно, нижё разорйтись. Он прёжде своего тѣлёснаго рождёнія и прежде своего в Тлѣнныи Члёны облечёнія пребогатым Знаніем изобйлует. Сіё довольно вйдно оттуду, что Челоп іік, будучи егцё Мальчиком и трудных обучаясь Наук, сголь скоропостйжно безчйсленныи Примѣчанія понимает, что повйдимому он не в Пёрвой раз Оные сльшит, а только протвёрживает то, что ему знакбмо. Сіё Мпііпіе есгь почтй все Платбново¹⁶³. А в Ксенофбнтовой Кнйгѣ Персйдскій Монарх Кир перед Смёртію говорит Тако: "Любёзнѣйшіи Сыны¹⁶⁴! Не думайте, что меня уже совсізм не сганет, как я от вас разлучуся. Видь вы моёго Духа чрез все моё с вами Пребываніе не видали, а только догадывались, что Он, владѣя тізлом сим, находится в Нем; вѣрьте ж, что Он всегда, хотя из тізла выйдет, непремѣнен. Возможно ли, чтоб Чёсгных Людёй Память была в Почтёніи пбслѣ Смёрти их, еслй бы Дух их был совсізм не дѣйствйтельный? Что до меня касается, никогда никто не мог уговорйть в том, будьто бы Дух наш Жив потоль, поколь в тлѣнном пребывает ї ї!л і), а вышед из него, умирает. Возможно ли, чтоб не имізл Он никакбй Сйлы, разлучась с Бездѣльною Плбтью? Лучше сказать то, что тогда-то найпаче Он Вкус свой и Сйлу имѣет, когда, от гнилаго Примѣса свободйвшись, здѣлается Чист и сам в себѣ совершённо Цѣл. И, конёчно, в то Врёмя как Плотскій Состав начнет Смерть развязывать, то вйдно, что Вода в Воду, а Земля в своё возврагцается Мѣсто, один только Дух не вйден как в Присудсгвіи, так и в разлучёніи своём. Вы ж вѣдаете, что Смерть ни на что так не похбжа, как на Сон. Знайте ж и то, что как только Плоть во Снѣ вспокбится и Ніічто Духови попустит своббды, в то Время Он недрёмлющим свойм Оком провйдит и Предвѣщает, что такбе имѣет послѣдовать. А в сем ясно изображается Природа его Божественная, и можно догадаться, какбв Он будет уже тогда, когда совсѣм Уз тѣлёсных освободйтся. И так, если все сіє самая Истина есгь, то дблжны вы так, как Бога, почитать Духбвнаго во мнѣ Человѣка. Еслй ж (чему я никогда вѣрить не могу) как Плотскбй, так и невйдимой мой Человѣк всплош умрет, однак вы Бога, прекрасною сею Міра Машиною владѣюгцаго, со Страхом почитать дблжны, а притбм и мою Память свято и ненарушймо сохранять"¹⁶⁵. Вот что Кир, умираючи, говорйл! Но мы посмбтрим на наших Рймлян, если хотйте. Никогда я никому не могу повѣрить, слушай, Сціпібн! чтоб Отец твой Павел¹⁶⁶, или Оба твой Дѣды¹⁶⁷, или Прадѣд¹⁶⁸, или Дядя¹⁶⁹ и прбчіи Преславныи в Нашей Республикѣ Люде, никогда не повѣрю, чтоб онй отважились толйкіе трудьї поднимать для одной от свойх Потбмков Славы, естьлй б онй не предвйдѣли Духом, что им пбслѣ насгоящей Жйзни будет егцё Нужда и в Будущей. Позвольте мнѣ, Старику, Н і',что в самом себѣ похвастать. Не думаєте ль вы, что я принялся бы за толйкіи Дневныи и Ночныи Гражданскіе и Воённые трудьї, естьлй б моя Слава не могла простертись за Предѣлы врёменной моёй Жйзни? Не лучше б ли жить в Покбѣ без всякаго труда? Но не знаю, почему то Дух мой всегда возводйл Очи свой и заглядал в Послѣдніи Вѣки, будьто прямую Жизнь получйть пмі'.я в То Врёмя, как вьшдет из Тііла. По сёй-то Причйнѣ чем Дух в ЧелопІік І, Благорбднѣе, тѣм упрямѣе к Вѣчности усгремляется. А То ж уже что значйт, что чем кто лучше и дѣйсгвйтелнѣе Вкус пмііет в Разсуждёніи, тілі охбтнѣе с Ті',лом разлучается? И напротйв того. Здѣсь ли вы не понимаете, что Просвѣщённый Человѣк вйдит свой Перехбд на Лучшее, а перед Помрачённым Умом сіё закрыто? Я, конёчно, горю желаніем вйдѣться в Будущей Жйзни с Отцами вашими, котбрых я почитал и любйл, да не только с тѣми, коих я в сей Жйзни знавал, но и с тії ми, о котбрых только слыхал и читал в Исгбріях и сам в сббсгвенных свойх упоминаю Кнйгах¹⁷⁰. В сем Путй никто не сйлен воспятйть моє шёствіе, хотя бы он Волхвованіем свойм обѣщал мнѣ обновйть мою тѣлёсную Младосгь. А естьлй бы мнѣ сам Бог по своёй Мйлости благоволйл даровать то, чтоб опять быть Младёнцом, Пеленами повйтым, сйльно бы я отказывался. Я уже кончаю біідпое Жйзни сей Мореплаваніе, вйжу Берега с сладчайшим Пристанищем, а возвращатися к Западной Гавани ни за чтб не желаю. Что за Угііха в сей Жйзни? Какйх она Тяжестей не испблненна? Пущай же она пм і'.еі и У гііхіі, однако ж всякая Врёменность наскучить может. Да я ж и не из Числа тѣх, кби проведённую Жизнь свою окаевают. Мнбго таковых было, да ещё и Учёных, а мнѣ сего не хбчется. Я родйл ся не напрасно, а трудйлся не без Пбльзы, и так, как из Странствованія, выхожу из сей Жйзни. Она дана нам для Путешёсгвія в вожделѣннѣйшее вѣчности Отёчесгво, не для

Поселёнія. Ах! Когда и скоро ли возсіяет тот пресвѣтлѣйшій День, котбрый совершйт моє Путешесгвіе к Гбрным Небёсных Жйтелей Селёніям? Скоро ли выведет меня из сего Плачёвнаго Удблія? Там я увйжу не тблько вышепомянутых Мужёй, но и Любёзнѣйшаго Сына моего Катбна, добротою и чисгосердёчіем всѣх превозшёдшаго. Не дождался он похоронйть Отёческое Тііло, но напротйв того я его тізлу здѣлал погребёніе, а Духом не разстался со мною. Он перед тблько повёл и, назад осматриваясь, возвысился в Тѣ, без СОѴШІІПІЯ, Мѣста, куда и мой Путь, меня ведугцій, ведёт. Прбчим казалось, будьто меня Смерть егб не стревбжила, однак Она смутйла меня. Я тблько сам себя утѣшал, разсуждая, что наша разлука не далёка и не долговрёменна. Вот, Любёзные Д іігп, Лѣкарство, котброму вы удивлялись. Онб-то мою Староста не тблько облегчает, но и Пріятною дѣлает. Еслй ж я в сем заблуждаю, что в Безсмёртіе Душй ввѣрился, сіё заблуждёніе веселйт меня, я с ним и умерёть желаю. А когда совсізм в Небытіё обрагцуся (как Нѣкоторыи Филосбфишки Мудрствуют¹⁷¹), так нёчево опасаться мнѣ Насмѣшки их в Будугцей Жйзни. Пугцай нам не быть Безсмёртными, однак Человѣку во своё Врёмя умерёть нѣт Протйвносги. Природа как во всѣх прбчих Дѣлах, так и в самой Жйзни Mlipv положйла. Староста есть Окончаніем Житія так, как посл іідпее Дѣйсгвіе в Комёдіи. Она не дблжна продолжёніем наскучить Зрйтелям, а паче, когда уже насмотрѣлись. Вот что я хотізл с вами поговорйть о Старости. Дай Бог вам дождать Ея, дабьї, самым Дѣлом дознав, моглй похвалйть то, что на Словах мойх слышите.

КОНЕЦ.

Час написання твору встановити важко. Переклад дійшов у одному-єдиному списку від кінця XVIII ст., який зберігається в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського НАН України (шифр 326 Л (Муз. 605/10)). Уперше опублікований у київському виданні творів Сковороди 1961 р. Подаємо за рукописом.

¹ Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

² Марк Фурій Камілл (Marcus Furius Camillus) (пом. 364 р. до н. е.) - римський полководець, п'ятиразовий диктатор Риму, прозваний "другим Ромулом". Про його життя розповідає Плутарх у «Порівняльних життєписах» [див.: Плутарх. Сравнительные жизнеописания: В 3 т. - Москва, 1961. - Т. 1. - С. 168-195].

³ Тіберій Корунканій (Tiberius Coruncanius) - перший верховний понтифік (pontifex maximus) із плебеїв, консул у 280 р. до н. е.

⁴ Маній Курій Дентат (Manius Curius Dentatus) - римський консул у 290-му, 275-му та

274 pp. до н. е. Успішно воював із самнітами, сабінянами та Пірром. Його вважали взірцем старої римської простоти. Помер, бувши цензором, у 272 р. до н. е.

⁵ Пор. із «Благочестивим застіллям» Еразма Роттердамського: "...Незрідка можна зустріти вислови давніх, слова поган і навіть поганських поетів такі чисті, високі й натхненні, що мимохіть віриш: душа того, хто це писав, перебувала під владою якогось доброго божества.

Хто знає, можливо, дух Христа розлився ширше, ніж ми гадаємо, і до лику святих належать

і ті, кого немає в наших святцях. Перед друзями я маю визнати, що не можу читати творів Ціцерона «Про старість», «Про дружбу», «Про обов'язки», «Тускуланські бесіди», щоб кілька разів не поцілувати книжку, щоб не відчувати благоговіння перед цією святою богонатхненною душею... Більшість філософських творів Марка Туллія мають на собі печать божества, але те, що він написав уже в літньому віці - «Про старість» - на мій погляд, справжня kukvelov аоца [лебедина пісня], як казали греки" [Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 98].

⁶ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 9: 40 та Євангелії від св. Луки 9: 50. Пор.: Иже во Н^СТЬ Hd вві, по вЗсъ єсть.

⁷ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 3: 29. Пор.: И/іи іХдеевъ вгъ тбк/иш, А не й й^ыкшвъ; Єй, й й^ыкшвъ.

⁸ Див. прим. 145 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

⁹ Неточна цитата з Дій св. апостолів 10: 34-35. Пор.: пойстиннѣ р^Х/И^вЗю, йкш не нл лща Зрйтъ впь, но во всан/Ь/ИЪ й^уи/Ь боайса єгш й д&май прЗвдХ ПрІАТеНЪ ЄСТЬ.

¹⁰ Сковорода має на думці слова: И йны овцы ималіъ, йже не сХть СЗ дворЗ сегш, й тьіа /ий подовЗетъ привести: й гласъ /ибй оус/іыіштъ, й вХдетъ єдино стЗдо (й) едйнъ пЗстырь (Євангелія від св. Івана 10: 16).

¹¹ Неточна цитата з Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 11: 26. Пор.: й препочй нл нй^Ті Д^Ъ. И cfИ В^ІШ СЗ ВПИСіІННЫХЪ, й не прїидбіш ко скйнїи, й прорбчествовліш.

^п Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 11: 28-29.

¹³ Євангелія від св. Луки 9: 50; пор.: 18: 16; Євангелія від св. Марка 9: 39; 10: 14.

¹⁴ Ідеться про Івана Івановича Тев'яшова (молодшого) - острогозького полковника впродовж 1725-1757 pp. (з 1757 р. - бригадира над слобідськими полками). Іван Тев'яшов був добре освіченим чоловіком. Принаймні у своєму атестаті 1726 р. він зазначав, що за власний кошт вивчився "разных языков, философіи и математики".

¹⁵ Див. прим. 158 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁶ Це прислів'я Сковорода міг знати, наприклад, з «Моральних листів до Луцілія» Сенеки (CXIV, 2): "Яке життя - така і мова" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 504].

¹⁷ Сковорода має на думці слова: Г/іХвокб сердце (чє/Юв^кХ) пЗчє вс^х^ъ> й челов^къ єсть (Книга пророка Єремії 17: 9).

¹⁸ Послання св. ап. Павла до галатів 3: 28.

¹⁹ Тіт Помпоній Аттик (Titus Pomponius Atticus) (109-32 pp. до н. е.) - багатий римський вершник, комерсант, приятель Ціцерона й Гортензія, один із найосвіченіших і дуже впливових людей свого часу.

²⁰ Ціцерон цитує тут Еннія (Аннали, X, 355-357): "О Tite, si quid ego adiuero curamve levasso, / quae nunc te coquit et versat in pectore fixa, / ecquid erit praemi?" ("О Тіте, якщо я тобі поможу зменшити клопіт гризький, / Клопіт, що мучить і палить тебе, угніздившись у серці, / Чим ти віддячиш мені?" - пер. Леоніда Ушкалова).

²¹ Фламіан, тобто Тіт Квінкцій Фламінін (Titus Quinctius Flamininus), - консул у 198 р. до н. е., цензор у 189 р. до н. е., переможець Філіппа III Македонського в битві при Кіноскеалах (197 р. до н. е.).

²² Квінт Енній (Quintus Ennius) (239-169 pp. до н. е.) - родоначальник латинської поезії, автор «Анналів» («Annales»), трагедій, комедій та інших творів.

²³ Тіт Помпоній з 88-го по 65 р. до н. е. мешкав в Афінах, тому й отримав прізвисько "Аттик".

²⁴ Ціцерон натякає на диктатуру Цезаря.

²⁵ Коли Ціцерон писав «De senectute», йому було 62 роки, а Тіту Помпонію - 65 років.

²⁶ У Ціцерона тут ідеться про філософію.

²⁷ Гай Лелій (Gajus Laelius) на прізвисько Sapiens - приятель Сціпіона Молодшого, його легат в Африці та Іспанії. Його ім'ям Ціцерон назвав свій діалог «Лелій, або Про дружбу» («Laelius, sive De amicitia»).

²⁸ Сціпіон (Publius Gajus Scipio Africanus Minor Numantinus) (185-129 pp. до н. e.) - славетний римський полководець, учасник Другої та Третьої Пунічних воєн. Під час останньої війни, у 146 p., захопив і зруйнував Карфаген. Його ім'я входило до риторичної топіки. Згадаймо, наприклад, як Афанасій Кальнофойський називав Костянтина Острозького "руським Сціпіоном" [Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. -S. 34].

²⁹ У Ціцерона: "onus se Aetna gravius" ("тягар, важчий за Етну"). Натяк на гігантів, які після своєї поразки опинилися під вулканом Етна.

³⁰ У Стародавньому Римі вважали, що дитинство (pueritia) триває до 17 років, молодість (juventus) - від 17-и до 46-и, після 46-и років наступає похилий вік (aestas seniorum), а в 60 років - старість (senectus).

³¹ У Ціцерона: "gigantum modo bellare cum dis" ("боротьбу гігантів з богами"). Мова йде про повстання гігантів проти богів-олімпійців - сюжет, знаний, зокрема, з Овідієвих «Метаморфоз» (Метаморфози, 1,151, наст.).

³² У Ціцерона: "quae С. Salinator, quae Sp. Albinus, homines consulares" ("як консуляри Гай Салінатор та Спурій Альбін"). Ідеться про Гая Лівія Салінатора - консула в 188 р. до н. е., переможця Антіоха Великого, та Спурія Постумія Альбіна - консула в 186 р. до н. е.

³³ У Ціцерона: voluptatibus - 'плотських насолод'.

³⁴ Фемістокл (гр. вЕцюхокАцс,) (537-459 pp. до н. е.) - славетний афінський політик і полководець часів греко-перських війн, переможець у битві при Саламіні 480 р. до н. е. У літературі українського бароко з Фемістоклом порівнювали не тільки знаних героїв, приміром, Петра Конашевича Сагайдачного [див.: Сакович К. Вѣршѣ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 48], але навіть самого Христа [див., наприклад: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 753].

³⁵ Квінт Фабій Максим Кунктатор (Quintus Fabius Maximus Cunctator) (пом. 203 p. до н. е.) -п'ятиразовий консул, диктатор у 217 р. до н. е., під час Другої Пунічної війни шляхом тактики затягування зумів знесилити військо Ганнібала.

³⁶ Ідеться про Ганнібала Барку (247-183 pp. до н. е.) - великого полководця й державного діяча Карфагена, запеклого ворога Риму.

³⁷ Енній. Аннали, XII, 370-372. Пор.: "unus homo nobis cunctando restituit rem; / noenum rumores ponebat ante salutem; / ergo plusque magisque viri nunc gloria claret".

³⁸ Тарент - місто в Південній Італії, на межі старовинних областей Калабрії та Апулії. Засноване ще за мікенської доби. Розквіт міста припадає на IV ст. до н. е. У 123 р. до н. е. Тарент став римською колонією (ColoniaNeptunia).

³⁹ У Ціцерона тут ідеться про Гая Лівія Салінатора, хоч насправді ця історія сталася з Марком Лівієм Макатом.

⁴⁰ Ідеться про Квінта Фабія Максима - консула у 213 р. до н. е.

⁴¹ Ціцерон має на думці римський звичай, коли хтось із найближчої рідні небіжчика виголошував на його погребі похвальну промову (laudatio funebris), в якій ішлося про заслуги і самого небіжчика, і його роду.

⁴² У Ціцерона: ".. .quem philosophum non contemnimus?" (".. .до якого ж бо філософа ми не будемо ставитися з презирством?").

⁴³ У Ціцерона: "Scipiones aut Maximi" ("Сціпіонами чи Максимами").

⁴⁴ Ісократ (гр. Іоокрахцс,) (436-338 pp. до н. е.) - афінський оратор і публіцист, учень славетного софіста Горгія, добре знаний у старій Україні. Зокрема, на нього покликалися Іван Орновський [див.: Omowski J. Bogaty w parenlel^, slaw^ у honory wirydarz herbownemi ich mosciow panow Zacharzewskich. - Kiiow, 1705. - K. 2], Іван Максимович [див.: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 34, 294 (зв.)], а Феофан Прокопович у своїй риториці, говорячи про ваіу красномовства, зауважував, що на могилі Ісократа афіняни поставили статую сирен, засвідчуючи тим самим чарівність і дотепність його промов [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 109]. У списку - помилково: Сократѣ.

⁴⁵ У Ціцерона: "librum, qui Panathenaicus inscribitur" ("книгу під назвою «Панафінейська»).

⁴⁶ У Ціцерона: "cuius magister Leontinus Gorgias", тобто "його вчитель леонтинець Горгій". Ідеться про ритора й софіста Горгія (гр. Горуіаі;) з Леонтин (бл. 483-376 pp. до н. е.).

⁴⁷ Енній. Аннали, XII, 374-375. Пор.: "sic ut fortis equus, spatio qui saepe supremo / vicit Olympia, nunc senio confectus quiescit".

⁴⁸ Коли Енній писав ці вірші, йому було 67 років.

⁴⁹ У Ціцерона: ".. .omnibus voluptatibus" (".. .усіх насолод").

⁵⁰ Ідеться про Квінта Фабія Максима.

⁵¹ Луцій Емілій Павел (Lucius Aemilius Paulus Macedonicus) - консул у 182-му та 168 pp. до н. е., переможець македонського царя Персея в битві при Підні 168 р.

⁵² Гай Фабрицій Лусцін (Gajus Fabricius Luscinus) - римський полководець у війні проти Пірра та його італійських союзників, консул у 282 р. до н. е., славився безкорисливістю і справедливістю.

⁵³ Ідеться про Манія Курія Дентата.

⁵⁴ У списку помилково: Кординаній. Тим часом у Ціцерона: Согипсапіі. Ідеться про Тіберія Корун канія.

⁵⁵ Аппій Клавдій Сліпий (Appius Claudius Caecus) - цензор 312 p., консул 307 та 296 pp., один з найстарших латинських прозаїків та поетів; на старість осліп.

⁵⁶ Це сталося у 280-279 pp. до н. е., коли знаний шукач пригод, цар епірського племені молосів Пірр (319-272 pp.) намагався завоювати Італію та Сицилію. До речі, про Пірра згадували й інші старі українські письменники, зокрема, Іоаникій Галятовський: "...Пѣррус, король Епиротскій, называл себе орлом, а сенаторов крылами своими..." [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 151].

⁵⁷ Енній. Аннали, XII, 202-203. Пор.: "quo vobis mentes, rectae quae stare solebant/ antehas, dementis sese flexere viai?"

⁵⁸ У Ціцерона: censorque ("цензором").

⁵⁹ У Ціцерона: "et miles et tribunus et legatus et consul" ("і солдатом, і трибуном, і легатом, і консулом").

⁶⁰ Публій Корнелій Сціпіон Африканський Старший народився у 235 p., а був консулом у 187-му та 183 pp. до н. е.

⁶¹ У Ціцерона: "Nec enim excursione пес saltu, пес eminus hastis aut comminus gladiis uteretur" ("He робив би нападів, кидків, не метав би списа, не бився б мечем").

⁶² Лат. senatus (сенат) означає "зібрання старих".

⁶³ Ціцерон говорить тут про "герусію" (гр. уероѵоіа) - раду старійшин, куди входили громадяни віком від 60 років.

⁶⁴ Ціцерон цитує тут фрагмент комедії Гнея Невія (бл. 270-240 pp. до н. е.) «Вовчиця» (інша назва - «Ромул»): "Cedo qui vestram rem publicam tantam amisistis tarn cito? / Proveniebant oratores novi, stulti adulescentuli".

⁶⁵ У Ціцерона: "Aristides esset Lysimachum" ("Арістида Лісімахом").

⁶⁶ У стародавніх римлян існувало повір'я, згідно з яким, той, хто читає епітафії, тобто живе минулим, забуває сьогодення й перестає його розуміти.

⁶⁷ У Ціцерона: "Quid juris consulti, quid pontifices, quid augures, quid philosophi senes?" ("A правники, а понтифіки, а авгури, а старі філософи?").

⁶⁸ Софокл (гр. ЕофокАцс,) (бл. 496-406 pp. до н. е.) - великий давньогрецький трагедіограф, який, за свідченням Арістофана, написав сто тридцять драм.

⁶⁹ Про те, що Софокл писав драми в глибокій старості, крім Ціцерона, сповіщають також Плутарх («Чи варто старому брати участь у державних справах»), Апулей (Апологія, 37), Діодор Сицилійський (Історія, XIII, 103, 4) [див.: Античные свидетельства о жизни и творчестве Софокла // Софокл. Драмы / В переводе Ф. Ф. Зелинского; изд. подготовили М. Л. Гаспаров и В. Н. Ярхо. - Москва, 1990. - С. 444^45].

⁷⁰ Ціцерон говорить про трагедію «Едіп в Колоні» ("Oedipum Coloneum").

⁷¹ У «Життєписі Софокла» ця історія розказана так (текст трохи зіпсований): "Багато хто розповідає про те, як Софокл судився зі своїм сином Іофонтом. Від Нікострати у Софокла був син Іофонт, від сікіонянки Феориди - Арістон, і його сина, теж на ім'я Софокл, дід дуже любив. Одного разу... вивів у драмі Іофонта, який заздрить батькові та висуває йому перед фратрією звинувачення в тому, що він від старості втратив глузд; але члени фратрїї засудили Іофонта. З цього приводу Сатир каже, нібито Софокл заявив: 'Якщо я Софокл, то не безумець; якщо ж безумець, то не Софокл", - і, сказавши це, прочитав уголос «Едіпа»" [Жизнеописание Софокла // Софокл. Драмы / В переводе Ф. Ф. Зелинского; изд. подготовили М. Л. Гаспаров и В. Н. Ярхо. - Москва, 1990. - С. 441].

⁷² Гомер (гр. "Оццрос,) - легендарний давньогрецький поет, що жив десь між XII—VII ст. до н. е., імовірний автор «Іліади» та «Одіссеї». Відомий в Україні, починаючи зі старо-київської доби [див.: БарвінськийБ. Гомер в Галицькій літописи// Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1913. - Т. CXVII-CXVIII. - С. 55-63; ЕгуновА. Н. Гомер в русских переводах XVIII-XIX веков. - Москва; Ленинград, 1964. - С. 7-14]. За часів Сковороди сюжети гомерівського епосу були знані всіма. Принаймні перекладач трактату Авіустина «Про Божу державу», щойно згадавши історію Паріса, робить таку характерну примітку: "Сіє всѣм, я думаю, и слѣпым извѣстно" [Избранныя сочиненія блаженнаго Августина, єпископа Иппонійскаго. - Москва, 1786. - Ч. 1. - С. 285 (прим.)].

⁷³ Див. прим. 184 до діалоіу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

⁷⁴ Див. прим. 55 до циклу «Басни Харьковскія».

⁷⁵ Демокріт (гр. Агщдкріхос,) (бл. 460-370 pp. до н. е.) - давньогрецький філософ-атоміст, чия творчість була добре знана старими українськими письменниками. На нього покликалися, наприклад, Іван Максимович [див.: Максимович L Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 42], автор книги «Алфа і Омега» [див.: Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 38 (зв.)] та інші. Іоаникій Галятовський навіть зачислив його до "єретиків" за визнання безконечності світів [див.: Galatowski L Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym. - Chernihow, 1681. - S. 52].

⁷⁶ Ціцерон говорить про стоїка Діогена Вавилонського, який народився бл. 240 р. в Се-левкії. Разом з Карнеадом та Критолаєм брав участь у посольстві, яке афіняни спорядили до Риму в 156 р.

⁷⁷ У Ціцерона реєстр "учених людей" інакший. Пор.: "Homerum Hesiodum Simoniden Stesichorum, num quos ante dixi Isocraten Gorgian, num philosophorum principes, Pythagoran Democritum, num Platonem Xenocraten, num postea Zenonem Cleanthen, aut eum, quern vos etiam vidistis Romae, Diogenes Stoicum" ("Гомера, Гесіода, Симоніда, Стесіхора, невже тих, про кого я вам казав, - Ісократа й Горгія, - невже родоначальників філософії - Піфагора, Демокріта, невже Платона и Ксенократа, невже пізніших Зенона й Клеанфа, або того, кого й ви бачили в Римі, - стоїка Діогена"). Слід сказати, що всі ці люди довго жили. Наприклад, Симонід - 90 років, Стесіхор - 85, Демокріт - 104, Зенон -98, Клеанф - 99.

⁷⁸ Пор.: "edepol, senectus, si nil quicquam aliud viti/ adportes tecum, cum advensis, unum id sat est, / quod diu videndo multa quae non volt videt". Це - цитата з комедії Цецілія Стація (230-168 pp. до н. е.) «Намисто», що є наслідуванням однойменної комедії Менандра.

⁷⁹ Пор.: "turn equidem in senecta hoc deputo miserrimum, / sentire ea aetate eumpse esse odiosum alteri". Це - цитата з комедії Цецілія Стація «Ефесець», яка є наслідуванням однойменної комедії Менандра.

⁸⁰ Так Сковорода переклав ціцеронівське "ad virtutum studia ducutur" ("що веде їх до вправ у доблесті").

⁸¹ Див. прим. 25 до діалогу «Кольцо».

⁸² Ідеться про слова Солона: "Старий стаю, та завжди й скрізь учусь всього нового", - які наводить Плутарх у своїх «Порівняльних життєписах» (Солон, XXXI).

⁸³ Діоген Лаерцій (II, 32) повідомляє про Сократа таке: "Уже бувши старим, він учився грати на лірі: хіба ж це зле, казав він, пізнавати те, чого не знав?" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 113].

⁸⁴ У Ціцерона: "Milonis Crotoniatae". Ідеться про славетного грецького атлета Мілона Кротонського. Варто зазначити, що ім'я Мілона не раз зринало у філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії, зокрема Стефана Калиновського й Михайла Козачинського [див.: Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины

XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 175, 358].

⁸⁵ Словами сердце та душа Сковорода передає ціцеронівське "tu ipse" ("ти сам").

⁸⁶ У Ціцерона: "Nihil Sex. Aelius tale, nihil multis annis ante Ті. Coruncanius, nihil modo P. Crassus" ("Hi Секст Елій, ні багато років тому Тіберій Корунканій, ні нещодавно Публій Красс"). Згаданий тут Секст Елій Пет Кат був консулом у 194 р. до н. е., а Публій Ліціній Красс - верховний понтифік, консул у 205 р. до н. е.

⁸⁷ Так Сковорода передає ціцеронівське "ad omne offici munus" ("всіляких завдань, що стосуються обов'язку").

⁸⁸ У Ціцерона: "Gn. et P. Scipiones" ("Гнея і Публія Сціпіонів"). Ідеться про Гнея Корнелія Сціпіона Кальва - консула у 222 р. до н. е., та Публія Корнелія Сціпіона - консула у 218 р. до н. е. Обидва вони загинули в Іспанії у 212 р. до н. е.

⁸⁹ У Ціцерона: "et avi tui duo L. Aemilius et P. Africanus" ("обох твоїх дідів, Луція Емілія та Публія Африканського").

⁹⁰ Ксенофонт (гр. ЗеѵофФѵ) (427 - після 355 р. до н. е.) - учень Сократа, полководець, історик, філософ, чия творчість була добре відома українським письменникам старої доби. Наприклад, Ксенофонта цитував у своєму «Театроні» Іван Максимович [див.: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. -Арк. 118 (зв.)], а Григорій Полетика перекладав його "сократівські діалоги" [див.: Лазарее-скийАл. Отрывки из семейного архива Полетик// Киевская старина. - 1891. - Т. XXXIII. -Апр. - С. 97-116]. Тут ідеться про Ксенофонтову книгу «Виховання Кіра».

⁹¹ Ціцерон помиляється. Кір Великий (Старший) почав царювати в 558 р., а загинув у

529 р. до н. е.

⁹² У Ціцерона: "L. Metellum", тобто Луція Цецілія Метелла - консула у 251-му та 247 pp. до н. е., верховного понтифіка.

⁹³ Нестор (гр. NioTcop) - цар Пілоса, герой Троянської війни, що був дуже старий.

⁹⁴ Пор.: Гомер. Іліада, І, 248-252: "Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський. / 3 уст його мова текла, бджолиного меду солодша. / Два покоління людей, нещадною забраних смертю, / Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами / Пілосі, - третім уже поколінням він там володарив" [Гомер. Іліада / Переклав із старогрецької Борис Тен. - Київ, 1978. - С. 32].

⁹⁵ Агамемнон (гр. Ayafj.Efj.vcov) - цар Мікен, командував греками під час Троянської війни. Імені Агамемнона в тексті Ціцерона не згадано.

⁹⁶ Ахіллес (гр. АхіЛЛеі)<;) - син Пелея і богині Фетіди, володар Мирмидону, найхороб-ріший герой Троянської війни. Старі українські письменники часто зверталися до цього образу, трактуючи його в різних стратегіях: від уособлення мужності до уособлення гріха, як-от у «Театроні» Івана Максимовича: "ритмотворцы умыслиша нВкоєго Ахилла, силна вожда, на безстудных водах в пяту уязвленна, умьішленієм сым изявляху, во всем бывша мужественна, от єдинои всесквернои похоти чувства низложенна..." [Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. -Арк. 104]. Однак у тексті Ціцерона тут названо не Ахіллеса, а Аякса.

⁹⁷ Ціцерон має на думці звернені до Нестора слова Агамемнона (Іліада, II, 371-374): "Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських! / Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно, / Радників десять таких у мене було між ахеїв, / Скоро б упало тоді владареве Пріамове місто..." [Гомер. Іліада / Переклав із старогрецької Борис Тен. - Київ, 1978. - С. 50]. Цей образ у літературі старої України входив до репертуару сталих виражальних засобів. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "І в Гомера Агамемнон вимагав для взяття Трої не десять Аянтів, але десять Несторів" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 113].

⁹⁸ Ідеться про центуріона Тіта Понтія ("Т. Ponti centurionis"), знаного своєю фізичною силою.

⁹⁹ У Ціцерона: "vires ingeni" ("сила розуму").

¹⁰⁰ Мілона Кротонського вважали учнем Піфагора.

¹⁰¹ Масінісса (Masinissa) - син нумідійського царя Гали, цар массиліїв у Нумідїї; народився у 238 р. до н. е. З 217 р. був союзником Карфагена, а потім - Риму. Упродовж 201-149 pp. до н. е. - цар усієї Нумідії. Це місце перекладено хибно. У Ціцерона: "hospes tuus avitus Masinissa", - тобто "Масінісса, який гостинно приймав твого діда". Під час Третьої Пунічної війни Масінісса приймав у себе Сціпіона Емеліана, а під час Другої Пунічної війни - Сціпіона Африканського Старшого.

¹⁰² Римляни вважали сухість тіла ознакою гарного здоров'я.

¹⁰³ Згідно з римськими законами, громадяни після 46 років звільнялися з військової служби й переходили до старшого розряду своєї центурії.

¹⁰⁴ У Ціцерона: "P. Africani filius" ("син Публія Африканського").

¹⁰⁵ У Ціцерона: "ait Caecilius 'comicos stultos senes'" ("каже Цецілій про дурних старих у комедіях"). Ціцерон має на думці 243-ій фрагмент Цецілія Стація.

¹⁰⁶ У Ціцерона: Appius. Ідеться про Аппія Клавдія Сліпого - цензора 312 р. до н. е.

¹⁰⁷ Ціцерон говорить про сьому книгу «Начал» ("septimus mihi liber Originum").

¹⁰⁸ У Ціцерона йдеться про Архита (гр. Apxvxac,) Тарентського (бл. 400 р. до н. е.) (пор.: "orationem Archytae Tarentini, magni in primiset praeclari viri") - державного діяча, полководця, механіка й математика.

¹⁰⁹ У Ціцерона: "cumque homini sive natura sive quis deus nihil mente praestabilius dedisset" ("найпрекрасніше, що дарувала людині природа чи якесь божество, - це розум").

¹¹⁰ У списку явно помилково: Ея.

¹¹¹ Тобто Архит Тарентський.

¹¹² У Ціцерона: "Наес cum С. Pontio Samnite, patre eius, a quo Caudino proelio Sp. Postumius T. Veturius consules superati sunt, locutum Archytam" ("Архит говорив про це в розмові з Гаєм Понтієм із Самнія, чий син у Кавдінській битві переміг консулів Спурія Постумія й Тіта Ветурія").

¹¹³ Платон відвідував Тарент у 367-му та 361 pp. до н. е.

¹¹⁴ Ціцерон говорить про філософа-піфагорійця Неарха Тарентського ("Nearchus Tarentinus").

¹¹⁵ Ідеться про Тіта Квінкція Фламініна.

¹¹⁶ Луцій Квінкцій Фламінін (Lucius Quinctius Flamininus) був проконсулом у Цисальпій-ській Галлії в 192 р. до н. е.

¹¹⁷ Лат. antecessor - 'попередник (на посаді)'.

¹¹⁸ Це було у 280 р. до н. е.

¹¹⁹ Ідеться про Епікура, до якого Ціцерон ставився неприхильно.

¹²⁰ У Ціцерона: "М. Curium et Ті. Coruncanium" ("Маній Курій і Тіберій Корунканій").

¹²¹ Ідеться про Публія Деція Муса (Publius Decius Mus), який був консулом у 312-му, 308-му, 297-му та 295 pp. до н. е. У 297 р. Децій разом із Квінтом Фабієм розгромив союзників самнітів апулійців у битві при Малевенті. У 295 р. він знову виступив проти самнітів. У битві при Сентині, коли римські вершники почали відступати, Децій присвятив себе підземним богам і своєю смертю дозволив римлянам здобути перемогу.

¹²² У Ціцерона: "escam malorum". Так Ціцерон переклав Платонову фразу: "какои ЬєЛєар" (Платон. Тімей, 69d).

¹²³ Гай Дуїлій (Gajus Duillius) - консул у 260 р. до н. е.; переможець карфагенського флоту під час Першої Пунічної війни.

¹²⁴ Лат. convivium - 'бенкет, застільне товариство'.

¹²⁵ Див. прим. 82.

¹²⁶ У списку напевно помилково: раздаемое.

¹²⁷ Гесіод (гр. 'Но'юдос,) - давньогрецький поет VIII—VII ст. до н. е. Тут ідеться про його дидактичну поему «Роботи і дні».

¹²⁸ Ідеться про Лаерта (Одіссея, XXIV, 220-230): "Бистро у дім вони після того ввійшли, Одіссей же / Вийшов у сад многоплідний, щоб батька на випробу взяти. / Та не знайшов він ні Долія, сад обійшовши просторий, / Ні служників, ні синів його, - всі повиходили з саду / Віття тернове збирати, щоб плотом увесь виноградник / Обгородить, - де шукать, їм показував Долій старенький. / Лиш свого батька знайшов у саду, доглянутім добре, / Кущ обгортав він. Латаний весь і брудний був на ньому, / Драний, нужденний хітон, на голінках із бичої шкури / Латані мав наголінники, щоб від дряпин захищатись" [Еомер. Одіссея / Переклад із старогрецької Бориса Тена. - Харків, 2004. - С. 494].

¹²⁹ Ці перемоги він здобув у 290-му та 275 pp. до н. е.

¹³⁰ Див.: Енній. Аннали, XII, 373.

¹³¹ Ідеться про Луція Квінкція Цінцінната (Lucius Quinctius Cincinnatus) - консула в 460 р. до н. е. й диктатора в 458 р.

¹³² Гай Сервілій Агала (Gaius Servilius Ahala) - помічник (magister equitus) диктатора Луція Квінкція Цінцінната; у 439 р. до н. е. вбив Спурія Мелія.

¹³³ Спурій Мелій (Spurius Melius) - римський вершник.

¹³⁴ Ціцерон говорить тут про гральні кості та кубики.

¹³⁵ Ідеться про Ксенофонтову книгу «Економік», яку Ціцерон в юності переклав латинською мовою.

¹³⁶ У Ціцерона: "cum Critobulo" ("з Критобулом").

¹³⁷ Лісандр (гр. Лѵааѵдрос,) (IV ст. до н. е.) - спартанський флотоводець.

¹³⁸ Ідеться про Кіра Молодшого.

¹³⁹ Марк Валерій Корвін (Marcus Valerius Corvinus) (бл. 370-270 pp. до н. е.) - римський воєначальник, шестиразовий консул упродовж 348-299 pp.

¹⁴⁰ Авл Атілій Калатін (Aulus Atilius Calatinus) - консул у 258-му та 254 pp. до н. е., диктатор у 249 p., полководець під час Першої Пунічної війни.

¹⁴¹ Тут ідеться про Луція Емілія Павла Македонського, Публія Сціпіона Африканського Старшого та Квінта Фабія Максима.

¹⁴² У Ціцерона: theatrum.

¹⁴³ У списку напевно помилково: Автор.

¹⁴⁴ Див. прим. 49 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

¹⁴⁵ Ідеться про Мікіона та Демею - персонажів комедії Теренція «Брати». У Ціцерона фігурує назва цього твору.

¹⁴⁶ У Ціцерона: "mens et ratio et consilium" ("розум, розсудок та здоровий глузд").

¹⁴⁷ Зведені брати Сціпіона Африканського померли в юному віці.

¹⁴⁸ Так Сковорода передає лат. insipientia. У тексті Ціцерона: "insipienter sperat" ("нерозумні [його] надії").

¹⁴⁹ Ідеться про Арганфонія (VI ст. до н. е.) - царя Тартесса, фінікійської колонії в Іспанії.

¹⁵⁰ Про Арганфонія розповідає Геродот (Історія, 1,163).

¹⁵¹У списку помилково подано: Землемгьр (у лат. оригіналі - agricola).

¹⁵² Ідеться про тирана Пісістрата (560-527 pp. до н. е.). Ціцерон називає його ім'я.

¹⁵³ Плутарх. Солон, XXXI.

¹⁵⁴ У Ціцерона: imperatoris. Імператор у республіканському Римі - найвище почесне військове звання, яке солдати (чи сенат) давали полководцеві після його видатних перемог.

¹⁵⁵ У платонівському діалозі «Федон» (61с-62с) Сократ, покликаючись на піфагорійця Філолая, говорить про те, що накладати на себе руки не дозволено: "...Таємне вчення твердить, що ми, люди, перебуваємо немов під наглядом і не можна з-під нього ні визволятись, ні втікати, - в цьому я вбачаю велику й глибоку думку... не є безглуздим вважати, що негоже позбавляти себе життя раніше, ніж Бог якимось чином примусить до цього, як, наприклад, тепер - мене" [Платон. Діалоги. - Київ, 1995. - С. 238].

¹⁵⁶ Ціцерон. Тускуланські бесіди, І, 117 [див.: Цицерон М. Т. Избранные сочинения. -Москва, 1975. - С. 247]. Пор.: Плутарх. Солон і Поплікола, Порівняння, 1.

¹⁵⁷ Пор.: "nemo me lacrumis decoret, neque funera fletu / faxit" (Енній. Епіграми, фр. 17). Пор.: Ціцерон. Тускуланські бесіди, І, 34, 117 [див.: Цицерон М. Т. Избранные сочинения. -Москва, 1975. - С. 219, 247].

¹⁵⁸ Див. прим. 266 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹⁵⁹ Від кінця VI ст. до н. е. Піфагор та його учні жили й працювали на півдні Італії.

¹⁶⁰ Див. прим. 144 до діалогу «Наркісс».

¹⁶¹ У Ціцерона: "ex universa mente divina delibatos animos haberemus" ("ми володіємо душами, які відокремились від усеосяжного божественного духу").

¹⁶² Ідеться про платонівський діалог «Федон».

¹⁶³ Ідеться про вчення Платона, згідно з яким людське пізнання є не чим іншим, як пригадуванням (dva/mjaic) того, що знала душа до народження. Цю свою науку Платон виклав у діалогах «Менон» (81b-86b) та «Федон» (73а-77а, 92a-d, ін.).

¹⁶⁴ Синами Кіра Старшого були Камбіз і Танаоксар.

¹⁶⁵ Ксенофонт. Виховання Кіра, VIII, 7, 17, наст, [див.: Ксенофонт. Киропедия. - Москва, 1976.-С. 212-213].

¹⁶⁶ Ідеться про Луція Емілія Павла Македонського.

¹⁶⁷ Ідеться про Луція Емілія Павла - консула у 219 та 216 pp. до н. е. - та Сціпіона Африканського Старшого.

¹⁶⁸ Ідеться про Публія Корнелія Сціпіона (Publius Cornelius Scipio) - консула у 218 р. до н. е.

¹⁶⁹ Ідеться про Гнея Корнелія Сціпіона Кальва.

¹⁷⁰ Ціцерон має на думці «Начала».

¹⁷¹ Ідеться найперше про епікурейців.

КНИЖЕЧКА ПЛУТ АРХОВ А¹ О СПОКОЙСТВІИ ДУШИ

ВЫСОКОМИЛ ОСТИВ ОМУ ГОСУДАРЮ ЯКОВУ МИХАЙЛОВИЧУ ЕГО ВЫСОКОБЛАГОРОДІЮ ДОНЦУ-ЗАХАРЖЕВСКОМУ² Высокомилосгивый государь!

Пріймите милостиво от человѣка, осыпаннаго вашими милосгьми и ласками, маленькій сей, аки лепту, дарик, маленькое зеркальце благодарносги. Уклонившися от Библіи к Плутарху, перевел я книжечку его «О спокойствіи душевном», истолковав не наружную словозвонкосгь, но самую силу и эссенчію³, будто гроздіе в точилѣ выдавил⁴. И в такую одежду дѣвочку сію одѣл, дабы она и внутрь, и внѣ не языческою, но христіанскою была и являлася дѣвою⁵. Не поминается здѣсь ни Дій⁶, ни Венера⁷, ни Меркурій⁸, но в новыя мѣхи и вино новое влито⁹. Плутарх был из числа гІ,х, кой во слѣд Христов не ходили, но именем его бѣсы изгоняли¹⁰. Не браните же ему¹¹! Да изгонит и нам¹²! Премудросгь не умирает. Он был и друг, и наставник доброму Траяну Кесарю¹³. Да будет же и нам. Премудросгь не умирает. Траян был столь добраго сердца, что римляне послѣ его, избрав Кесаря, так прославляли: "Будь щаслив, как Август и добрый, как Траян!"¹⁴ Он, возшед на вселенскій престол, аки всемірное свѣтило, щедротами всѣх озарил. Воисгину легко было Плутарху воспламенить к правдѣ, к милосердію и мужесгву столь благородное сердце. Все суета¹⁵. Все преходит. Бог же мира с нами во вѣки¹⁶: "Един его день, - сказал Марк Аврелій¹⁷, - всѣх мырских сокровищ лучшій"¹⁸. Есгли сія книжечка хотя и нѣсколько минут послужит вам протйву бѣса скуки, и тѣм я доволен. Естли же напоит хотя маленькою чашечкою спасенія мира Божія, вот мнѣ и труд, и плод, и награда! Кто яко Бог¹⁹? Что яко мир? Воскликну с Григорієм Богословом: "О мире, ты Божій, а Бог твой!"²⁰ И в сем желаніи во вѣк пребуду.

Высокомилостивый государь,

Вашего высокоблагородія всенижайшій слуга, любитель и сын мира Григорій Варсава Сковорода.

1790 года, апрѣля 13.

Толкованіе из Плутарха

О тишинъ СЕРДЦА²¹.

Любезный мой Іриней²²!

Поздо получил я письмо от тебе, в коем ты просипі мене написать нѣсколько для тебе сентенцій, могущих упокоить волнующееся сердце. Под самое de время припала нужда ѣхать в Рим с пошѣшеніем другу нашему Купидону. Сим своим поспѣшеніем помѣшал моє намѣреніе, однак мнѣ не захотѣлось, чтоб он отѣхал к тебѣ с пусгьіми от мене руками. Вѣдая же, яко ревнуеш быть любителем не блядоукрашенньїя, но благоодушевленныя рѣчи, без порядка из собсгвенных моих замѣток наврал много рѣчей, дынгущих врачеваніем и упокоеніем сердцу. Ублажаю тебе, друже, яко ты, и милосгь у велмож, и громкую паче протчіих славу в народѣ приобрѣтши, не так ходиш, как нѣкій, поминаемый в трагедіах, гордый Мёроп²³, надувшися тілі, что глупый народ во всѣ свой трубы²⁴ и колоколы блаженным его проповѣдует. Сіє презрѣніе мырскаго тгцеславія родилося в твоем сердцѣ от того зерна, кое в душѣ твоей часто я насаждал. Сирѣчь: Ни Алмазныя пряжки от подагры, ни драгоцѣнный перстень от Хирагры²⁵, ни Монаршій вѣнец возможет избавити от обморока. Како бо довлѣет или богатсгво, или слава человѣческая, или скипетр подать сердцу безстрасгіе и великодушіе, аще не будет в нем дух премудросги²⁶ и дух крѣпосги, равно утверждаюгцій сердце во всяком сосгояніи, дабы и гордость житейская не соблазнила, и нищета человѣка не привела во отчаяніе? Что ли же есгь сей дух разума²⁷ и дух крѣпосги, аще не Царсгвіе Божіе, обуздавающее и управляющее скотскія наши прихоти, дабы, повинуяся духу и шесгвуя царсгвенным, сирѣчь федним, путем²⁸, не расгочали сгопы своя по пагубным крайностям и превратносгям²⁹? Сего ради, по совѣту Ксенофонтову, жилище в щасливом сосгояніи, да памятуем о Богѣ и да чесгвуем Его, аще хощем, да и он нас в бѣдносги не забудет, яко имущих к нему любовь и упованіе³⁰. Слово в слово, и муж сердечный, поколь еще находится в мирном сердцѣ, аки на тихом морѣ, печется предуготовить совѣты и думы, могугція спасти его от обуреваній, дабы чем они благовременнѣе и знакомѣе, тілі дѣйсгвительнѣе стали протйву супосгатов его. Пес яросгный никоим словом уласкаться не может, кромѣ тѣм именем, чем его называют. И сердечная волненія знакомым и присным врачевсгвом легко укращаются¹²⁴. Прочее, тот, кто совѣтует, дабы и желаюгцій вспокоить сердце не погружался во многая ни публичная, ни приватная дѣла. Ошибся. Первая ошибка в том, что дорогою цѣною купить нам припадает наше спокойствіе. Снрѣчь - доставать оное праздностію. И будто всѣм нам оную воспѣвать из тражедіи Эврипидскія пѣсеньку:

Лежи, окаянный, с покоєм на ложи твоем³¹.

Кая же есть медицина³² в праздности? Она насморка отогнать не может, не только скуки и тоски от сердца. Не большая же помощь от праздности и другам нашим, и отечесгву, и присным нашим или домашним. Вот коль дорого нам сганет сердечный мир, если покупать его праздностію! Сверх сего прелгцается, кто думает, будьто люде, убѣгшіи многодѣлія, живут покойно. По сему образу жёны, дома в праздности сидягція, суть благодушнѣе паче мужей своих. Но не так оно есть. Ибо, хотя нѣжныя дѣвы и праздныя госпожи в ложницах своих сѣверною стужею не безпокоятся, но вмѣсто же того скукою, тоскою, Амурными горесгьми, зависгными ревнилостьми, суевѣрными ворожбами, затѣйными и гордыми мечтаньми посредѣ спокойных горниц обуреваются. И отец Царя Уликса, чрез 20 лѣт проживая во своей мызѣ с єдиною сгарухою, сгол для него уготовляюгцею, хотя дом и должносгь царскую с трудами ея осгавил, скорб же и печаль всегда неразлучну имѣл в своем уединеніи³³. Нѣкіих же сама собою праздносгь вовергнула в разслабленіе душевное. Сіє пишет Гомер об Ахиллесѣ¹²⁵. Сей, де, сидя на морском брегѣ, распалял кипягцею желчію яросгь своего гнѣва. Не ходил в кую-либо компанію. Не выходил и на сраженіе, а только мучил сердце, горягцое к битвѣ, взирая на ненависгный для себе воинскій театр. Но и сам себе, жестоко огорчен, бодет слѣдуюгцим словом: "Лежу празден в гаванѣ не годяй и только брег обременяю"³⁴. Отсюду даже сам празднолюбец Епикур³⁵ совѣтует честолюбцам, дабы послѣдовали своей природѣ и принимались за гражданскія дѣла. Не получать, де, спокойствія в празносги, если не улучать туда, куда родила³⁶ их мати натура³⁷. Но вздор видь плетет, приглашая к чинам не чина достойных, но не терпягцих празности¹²⁶. Воисгину бо и многодѣліе, и празность есть суета, но красота сердца есгь страна и град спокойсгвія; скверная же душа есгь море мученій. И сказал я, и еще сказать хочу, что и уклонитися от блага, и сотворити зло есть равная мука. Мырска мода привязала спокойсгвіе к одной коей то жизни, напримѣр, селской, безженной, Царской, но ложь сія на театрѣ Менандровом слѣдующими обличается словами: "О друже! я думал, что богатыи не воздыхают и что безсонница их не ворочает на посгелѣ мягкой..."³⁸ Потом, заглянув во волнующееся их сердце, так мудрствует: "Отсюду видно, что в свЬтІ; жить без бѣды Бог никому не написал, хоть он богат, хоть высок, хоть низок и нищ". Теперь не могут извинить своего безумія тѣ, кой, путь своєя жизни оставив, берутся за другой, дабьі тілі избѣжать безпокойсгва. Они подобны не приобыкшим к мореплаванію. Сій боязливцы, хотя из корабля опустилися в іплюбку, однак ровно тоскою и блеваніем мучатся, занесши с собою и туда страх смертный в сердцѣ и во утробѣ своей желчь. Так и безумная душа, своим состояніем наслаждаться не наученная, хотя из ЖИЗНЫ в жизнь преходит, но вездѣ грустит и мятется, носящая внутрь источник огорченій - растлѣнное сердце. Сим образом богатіи и нищіи, женатыи и безженныи, и всѣ протчіи безпокоятся. Чрез сіє бѣгают из должносгей, но паки праздносгь скучна. Чрез сіє рвутся показаться при дворѣ, а показавшися, досадуют. Вольному тѣлу, слабому уму угодить трудно. Больный и на супругу и на Лѣкаря желчен. Скучен ему пришедшій посѣтить пріятель, а отшедшій досаден. Мягчайшее ложе жесгко ему. Смотри же, как только возсіяло здравія ведро, тогда превкусною пищею мерзѣвшій самую простую вкушает со сладосгію. "Кая вина исгочила вашему величесгву слезы?" - вопрошают минисгры Алек[сандра] Македонскаго. "Как же не плакать, братцы? В сію минуту сльїшу от философа³⁹, что в мырѣ не един мыр есть, но и числа им нѣт... Ах! а мы доселѣ и един мыр не вовся покорили". Но душа любомудрая, древній Кратес⁴⁰, кроткими замыслами кроткаго духа легко и сладко проплыл своего житія пучину. Коль горестно сградал первовоевода Греческих войск под Троєю! а Діоген⁴¹, живущій в плѣни, проживал дни во веселій сердца⁴². Сократ в темницѣ бесѣдует здраво с другими, люблящими премудросгь. Гордый же Фаетон⁴³ в небесных сгранах рыдает: длячего не дают ему засѣсгь на Царской отца его колесницѣ? Сапог ногѣ, а сердцу жизнь сообразуется. Нѣкто мудрец сказал: обычай здѣлает жизнь сладкою. А я сказую: сердце чисто зиждет жизнь веселу³. Сего ради потщимся очистить источник

^а Уколол Пиѳагора, но не заколол. Пиѳагор правѣе его. Он хвалит сердце чисто, а Пиѳагор перстом, как предитеча Христа, показуєт, гдв оно. Буій знает, что блаженство всякому нужно есть, а мудрый видит, гдв оно. Вот Пиѳагорскій догмат, за котораго хвостик он ухватился: "Optima[m], id est cognata[m] Vitae Rationem elige. Hanc dulcem faciet consuetudo"⁽¹¹⁾. Сирѣчь: "Избери самую лучшую, разумѣй, природную жизнь. Сладкою ее здѣлает обычай". Обычай без природы мертв, но с природою все может. Он есть сын ея. Чувствуй, что сердце чистое живет в сродной жизни, а когда жизнь природная наша встрѣчает нас не славно, но подло, тогда обычай, здѣлав ее сладкою, сердца, да всѣ горести, извнѣ нападающія, возможем обратить во спасительные соки. Скорб ли? или тѣснота? или гоненіе? или глад? и вся протчая. Жизнь наша, будто тавлѣнная игра⁴⁴, наполненная удач и неудач, но здоровое сердце все сіє переварит во благо. Все ему поспѣшествует во благое⁴⁵. Потерявшіи же сердце и во удачах мыра сего бѣснуются от жира своего и в неудачах отчаеваются; подобны недужным, ни сгужи, ни вара не терпягцим. Безбожник Ѳеодор⁴⁶ говаривал: "Я, де, правою рукою подаю мой совѣты, а слышатели берут оныя лѣвою"⁴⁷. Так безсердіи люде Одесный дар Божій пріемлют пгуйцею во зло. А мужи сердечныи и от самых горких своих горесгей, аки от тернія, умѣют собирать полезныя плоды, собирая там, гдѣ не расточали, и жнут с Богом своим и там, гдѣ не сѣяли, подобны пчелам, из нечисготы и из жостких и кольких трав мед собираюгцим. И так, прежде всего, нужно научиться тому, чтоб могти все горкое обрагцать во сладость, дабы мы во всѣх неудачах могли похвалиться так, как мальчик тот: "Ба! слава, де, Богу! не пропал мой замах. Я бросил камень на собаку, а попал в мою мачеху". Напримѣр, изгнали Діогена из его отчизны, а он тѣм попал во философію⁴⁸. Послѣднее судно с товаром потопила буря, а мудрый Зенон: "Слава тебѣ, Господи! Переводиш, де, мене из богатсгва в нищету. Нынѣ могу мудрсгвовать о спасеній душевном, а не о тѣлесном богатсгвѣ"⁴⁹. Чему ж и ты не подражаеш мудрым? Лишен ты, напримѣр, гражданскія ли должносги? Чего же тужиш? Теперь станеш жить, сам для себе труждаясь. Лишился ли милосги у вельможи? Так освободишся опасных ко Vi Vi псі її¹. Утрудился ли уже, отправляя оныя? Возвеселися же наградѣ. Коей⁵⁰? Добрая, по пословицѣ, слава лучше мягкаго пирога⁵¹. Житейскія ли твой интерессы разстроила клеветлива зависть? Отвержи убо житейскую печаль⁵², а начни пектися о Господѣ. Многое воистину утѣшеніе сердцу взирать на великія мужи, равное с нами посградавшія, но видь равнодушно. Досадно ли тебѣ, что твоя жена не плодна? Взглянь же на цари Римскія. Ни едйн от них не имѣл⁵³ наслѣдником сына. Досадна ли нищета? Кому же лучше подражать из Римлян, как Фабрицію, нищетьі любителю? или главѣ всѣх своих земляков Эпаминондѣ⁵⁴? Невѣрна ли тебѣ твоя супруга? Создатель Дельфійскаго храма, Царь Акид, тоже посградал, и de свѣта славы его не помрачило⁵⁵. Такожде философа Стилпона⁵⁶ нецѣломудрая его дщерь не помѣшала отцовскому спокойсгвію. А порицателям своим отвѣчал, что зло сіє до отца не касается⁵⁷. Кто, де, око потерял, тот же сам и слѣп. Чій грѣх есть, тому и нещасгіе, а не другому. А протчіи не точію своих любезных нещасгіем, но и злобою своих врагов безпокоятся. Видь зависть, ненависть, клевета, памятозлобіе само себе жжет

здВлает и славною. Ничтоже бо славно и сладко, и чисто без природы, без коея и обычай, и все мертво. Ее єдиную нарицает Епикур блаженною⁽¹²⁾, Пиѳагор же, показав, гдв живет чйстое сердце, показал купно, гдв сладость Епикурова, и чрез сіє больше и лучше сказал в двоих строках, нежели Плутарх в цѣлой книжицѣ. ^а Коммиссій. Римски: Commissio. Порученіе дВла.

и шѣдает, и на сих самоубійцов не негодует, но сожалѣет благоразумный, а безразумный мучится. Не только же сосѣдныя свары, но и служительская неисправка безпокоит его. Друже! в сем и тебе велит мнѣ обличить дружба. Ты подобен врачам: они горькое горким, а ты грѣх грѣхом врачуешь, бѣснуяся⁵⁸ на служительскія погрѣшности. Сіє разуму не есгь согласно. Нигдѣ вы не увидите, дабы к добрым служителям не были примѣшаны и злые. А на всѣ их погрѣшносги разгаряться и должности вашей не прилично, и спокойсгву вредно. В поправкѣ погрѣшносгей будь подобен медикам. Они больному вырывают зуб без дальняго возмугценія. Исправляйте их с равнодушіем. Тогда их неисправносгь душу вашу не возмутит, и песій обычай за все лаять в сердце твоє не внійдет. Самых мѣлочных ошибок не осгавляя без наказанія и гнѣва, правиш сердце твоє в такой обычай, что оно здѣлается смердягцею лужею, всякую сгечь, всяких досад в себе пріемлюгцею. Философія и в собсгвенном, и в чужом негцастіи не жалосгію снѣдать себе, но врачевать совѣтует. Как же не противно разуму бѣситься и мучиться тѣм, что не всѣ тѣ добрыи и вѣжливы, с коими нам жить довелося? Любезный мой Ириней! горазда внемли! не ревносгь ли и самолюбіе гнѣздится в сердцѣ нашем на чужія грѣхи, бѣснованіем завѣшенныя! Ибо из самолюбія раждаетея горячесгь в дѣлах, из горячести нравность и вспыльчивосгь, ярягцаяся на самую малую неисправность. Будьто чрез нея дурное случилось или нѣчто доброе не досталося. Добросердый же человѣк все равнодушно пріемлет без огорченія и кротчайше со всБми обходитея. И так разжевать сіє надобно хорошенько, вот как! Лихорадкѣ всякая пища противна, а здравому все пріятно. Не видиш ли, что не виновато дѣло, но гі.ло? Так точно и болящее сердце тілі возмущаетея, что благодушному бьіваєт забавою! Впрочем, много спокойствію помогает и то: отвращать мысль от того, что безпокоит, а обращать к тому, что увеселяет, так как отвращаем взор наш на зеленыи луга, если его солнечное сіяніе безпокоит.

А кто погружает сердечное око в случившееся ему нещасгіе, тот подобен вѣдьмѣ, которая все в чужом домѣ видит, а в своем слѣпа⁵⁹. Подобен и цылюрничим банкам, самую дурную кровь из тѣла высосающим. Подобен и трактирщику, распродавшему доброе вино, а сам испивает дрождіе. "Скажи, что дѣлает твой Господин?" - спросили раба его, а раб отвѣчал: "Посредѣ добра за бѣдою гонитея". Обгцій есть обычай в людях: минув забаву, в печали погружаютея. Не таков был Арисгипп⁶⁰. Он потерял грунтик, земелькою утѣшал себе осгальною. И нѣкоему лицемѣрно сожалѣющему сказал: "Если сожалѣеш, сожалѣй о себѣ, не о мнѣ. Ибо у тебе един точію есгь грунтик, а у мене еще три осталися". Отнять у мальчика игрушку - плачет, бѣсится и всѣ протчія игрушки бросает. Так и сердце неразумное, в одном чем-либо соблазнившися, всѣ свой протчія утЬхп отвергает. Да чем же нам в печали и в скорбех утѣшиться? Отвѣчаю: слава тебѣ, Господи! А чего же у нас нѣт? Одному дал Бог чин, другому дом, третему жену, иному дал добраго друга... Нѣкій мудрец⁶¹, умирая, благодарил Богу за всѣ его в жизни благодѣянія, не забыл же и малаго сего, что он из Киликійскія сграны благополучно морем пріѣхал во Аѳины. Колико способствует спокойсгвію благодарносгь! Должно же чувствовать с радостію и самая простая сія Божія благодѣянія, а именно: что мы живы, что здоровы, что солнце нас освѣгцает, что мирное, а не военное время, что не СЛЫШНО нигдѣ бунтов, что земледѣлы спокойно пашут, что купечеству путь земный и морскій открыты, что наконец волю имѣем говорить, молчать, дѣла дѣлать, покоиться... Сим благоденствіем наслаждаться можем со благодарносгію, если почагце взирать станем на людей, лишенных онаго.

Напримѣр, коль вожделѣнное здравіе недужным? Коль пожеланный Мир странам, обремененным войною? А глупость в то уже время познает добра своего цѣну, когда потеряет; доставая, страдает; имѣя, не наслаждается; а потеряв⁶², мучится. Будьто оно в то время драгоцѣнным стало, когда из рук их упало. Но всѣ почтй мы, на чужое засмотрѣвся щастіе, будьто на красавицу, в собственной жизни нашей, многими выгодами одаренной, слѣпотствуем, купно и своим не наслаждаясь, и завистію снѣдаясь. Вельми же пособляем сердцу нашему тогда, когда на выгоды собсгвенныя нашея жизни взираєм. По крайней мѣрѣ, да не равняем нас со превозшедшими нас. Сим-то пороком весь мыр страждет. А вот сграданія цепь! Колодник завидит испущенному из темницы; испущенный - тому, кто не крестянин, не кресгянин же - гражданину; гражданин - богачу; богачи - вельможам, вельможи - царям; цари -вселенною владѣющу Богу... почтй молнію и гром себѣ из рук его вырвать жаждуще. Вот мудрый глас!

Хотя пастушком слыву,

В вольных мыслях вѣк живу,

Жизнь столь сладко провождаю,

Лучше в свѣтѣ не желаю.

Ни на скиптр, ни злат вѣнец Промѣняю сих овец⁶³.

А несмысленный галат⁶⁴, находясь в чести у своих граждан, неусыпаемым снѣдается червіем о том, что он не сенатор, а хотя сенатор, но не из перш,їх; хотя же из первых, но не предсѣдатель; пусгь и предсѣдатель, но не так славен, как прежній. Не de ли есгь: умьшіленно разжигать ропот на Бога? и самоизвольно адским пламенем жечь своє сердце и мучить? Не дѣлает сего здравая и мирная душа. Она вышшим себе не завидит, но хвалится и благодарит Богу за сосгояніе своєя жизны, в которой безчисленное множесгво людей рады бы жить, если бы дано было им свышше. Не борися со силнѣйшим тебе и не ровняйся с вышшим тебе. Борися со слабѣйшими тебе и оглянься, коль многое множесгво нижше тебе и ревнуют твоєму щасгію! Смотри ж теперь: как только зазѣваешся на вельможу, сидящаго в карсті, или в портшезѣ³, тогда ж опусти маленько взор твой и на везугцих или на несугцих его, а когда Горній Монаршій престол блаженным тебѣ мечтается, тогда ж обрати око твоє и на безгцетное множесгво рабов каторжных и вспомни, коль бы они от Бога желали имѣть гцасгія твоего хотя половину! "Куда! все дорого во Аоинах!" - сказал друг Сократов. А Сократ: "Дорого, де, подлинно, для роскошно живущих, но, слава Богу! для воздержных все дешево. Хлѣб, маслины, проста одежда - все de не дорого"⁶⁵. Подобно и мы, если кто нас порицает нищетою и подлосгію, во отвѣт скажем слѣдующее: "Слава тебѣ, Господи! довольно мы богаты, когда не бродим по мыру и когда хлѣб наш ядим не в каторжном поті,". Протчее, понеже сголь мы расглили сердце наше, что не можем не ревновать и не завидѣть чужому щасгію, того ради зѣвая на вышших тебе, не потопляй очей твоих во єдину украшенную их маску и благообразную завѣсу, но проницай сердечным тут же оком твоим во внутренносгь завѣсы: провидиш, что аи их повапленныя ширма и червь, и моль, и многія закрывают горесги за собою. Аоинскій штат-галтер⁶⁶ Питтакос⁶⁷ мудросгію, правдою, храбросгію - ей! царсгвенный муж. Но сварливой и упрямой супругѣ своей был рабом. Безчисленныя досады и грусги под позлащенными крышами и в красных углах кроются, а слѣп народ не провидит и посему-то завидит. Коль завидима для него царская блисгательна руга! Яко зрит на лице, а не зрит на сердце⁶⁸. Вот такіи-то размьішленія умергцвляют Змінну зависть и раждают свѣт: находить удовольсгвіе в собсгвенной нашей жизни.

Дражайшей от всего мыра тишинѣ сердечной не мал вред и от самолюбія. Оно затѣвает дѣла не по силѣ своей. А неудачный конец есгь то терновый вѣнец. Тогда не безумну волю, но обвиняем фортуну. Бѣс самолюбныя воли даже до того бѣсится, дабы всѣ дарованія заграбить, и мучится, если не точію садами, звѣринцами, оранжереями, но и лошадьми, и псами, и птицами, и рыбами не превышшил своих ревнителей. Таков был Діониай, царь Сикилійскій⁶⁹. Не довлѣл ему царскій Скиптр. Распалялся превишшить Платона любомудріем, а Филоксёна⁷⁰ стихословіем. Отсюду родилися горестныи плоды: Филоксёну - каторга⁷¹, Платону - кабала⁷², а царю -червь и моль. Таков не был Александр Македонскій⁷³. Он чужим дарованіям не завидѣл, довольсгвуясь вѣнцем Самодержца. Безумный же народ всѣ качества в єдино мѣсго сліять и похитить рвется, дабы быть купно и Градоначальником и Воєначальником; Богословом и Философом⁷⁴; и мырским, и монахом; пиктором⁷⁵ и поваром; птицею и звѣрем; теплым и сгуденым... А видь и самым Святцам не всѣ даются дарованія. Одному дано врачевать зубы, а другому - очи. И как можно в єдино мѣсго совокупить огнь и воду? сирѣчь: быть купно придворным царским, и быть Философом? ибо Философія требует увольненія от всѣх дѣл, а царедворец в дѣлах или забавах потопляется. Царедворская пища помрачает любомудрое око.

Исканіе чести и грунта отнимает дражайшее время, служатцее любомудрію. Отсюду ясно видно, что всякая всячина, мыр сей наполняютцая, одному нужна, а другому не потребна. Что же оно такое? и кому нужное? Вспомни пословицу:

Всяк Еремѣй про себе разумѣй⁷⁶.

Всяк должен узнать себе, сирѣчь свою природу: чего она игцет? куда ведет? и ей послѣдовать, без всякаго отнюд насилія, но и с глубочайшим покореніем.

Конь ли еси? Носи сѣдока. Вол ли еси? Носи ярем. Пес ли борзый? Лови зайцы. Дацкой ли? Дави медведя. А буде кто соблазняется и желчится за то, что не дал ему Бог вмѣсгѣ быть и львом, и посгельною собачкою, сей есгь несмысленный галат⁷⁷. Не лучшій же его и тот, кто желает купно и философсгвовать, и на богатой женится, и пировать с господами, быть кавалером⁷⁸, и быть богатым...

Будь всѣ тѣм, что Бог дал, ради,

Разбывай всяк грусгь шутя.

Полно нас червям снѣдати!

Видь есть своє всѣм людям⁷⁹.

Всяк жребіем своим да будет доволен! Царь - владычесгвом, Богослов -зрѣніем Воскресенія, мудрец - обрѣтеніем истины, благочесгивый - житіем добро [дѣ]тельным, богатый - богатсгвом. Всяк имѣет своє зло и добро, и каждому своє дано. А нынѣ все-на-все рвемся для одних нас заграбить, и будто гроздіе от тернія обирать пялимся, возненавидѣв чрез неблагодарносгь собсгвенну жизнь нашу, аки бѣдну и недосгаточну. Не сіяет ли сія истина и во всемирной Экономіи? Посмотри на безсловесныя животины. Иная кормится зерном, иная - кровію, иная - кореніем. По сему образу, иная пигца пастуху, иная земледѣлу, иная мореходцу и птицелову. Скуделник скуделнику в ремеслѣ завидит, но в житейских статях ревновать не подобает. Бог каждое сосгояніе ограничил с досгаточным довольсгвом, по мѣрѣ его. Срамно слышать, что самые благородные люде, не только ученым, богатым, юристам, но и придворным комедіянтам ревнуя и ублажая жизнь их, наводят сердцу своєму сильну мятежносгь. В протчем, разныя присграсгносги людскія дают знать, что в сердцѣ нашем два живут исгочники приснотекущіи: из сего течет безпокойство, а из втораго - спокойсгво. Тайну сію предревніи богословы приосѣнили гаданіем вот сим:

Там у Бога у порога

Двѣ бочки стоят.

Одна с добром, друга со злом⁸⁰.

Тайна сія собывается во глубинѣ сердца. Смотри же: не так ли оно есть? Ѳома в худшей жизни весел, а Козьма в лучшей омерзѣл. Не видиш ли, что в сем сердцѣ горесгныя, а в том животныя струи? Тот и тѣм, что было, веселится, а сей, имѣя в руках, смутится. Погребен и засорен животный источник в том сердцѣ, в коем отворился ключ мертвых вод и фонтан денно и ночно изблевает горкія струн. Такіе люди и за прошедшее добро не благодарят Богу, и насгоягцим не довольны, и, на будугцее зазѣвавшись, жаждою тают. Жизнь их неключима и вздорна, на части порвана, не имѣюгцая постоянныя и союзныя сплочности, будто метла развязана. Она подобна мученику, плетущему веревку во адѣ идолопоклонническом. Сколько бѣдняк соплел, то все то осел съѣл⁸¹. Все то, что миновало, будто из воза пало⁸². Они всегда постѣль удобряют, но всегда наутро спать отлагают. Немалый вред спокойству и тогда, когда кто, воспоминая прошедшую жизнь, одни досадныи припадки в зерцалѣ своея памяти видит. Сей подобен мухам, не могугцим сидѣть на зеркальной гладкосги, а отпадаюгцим на мѣсга жосткія⁸³. Живописец свѣтлыми красками одобряет темныя. А мы, есгли коея горесги из памяти выскоблить не можем, воображеніем прошедших и нынѣшних пріятносгей да растворяем. Мусикійскіе органы то напрягаются, то отпускаются. Так мыр сей и жизнь наша то темнѣет, то свѣтится, и без примѣса нигдѣ и ни в чем не бьіваєт. Музыканты из высоких и низких гласов сосгавляют сличную и сладкую симфонію, а муж мудрый из удачных и неудачных припадков тчет жизни своея постав, и некрасное в нем поле взорочными цвѣтами украшает, дабы из горких и сладких случаев слично сосгавить жизнь себѣ, якоже сосгавляется день Господень из вечера и утра, из тмы и свѣта. Добрый и злый Ангел приставляются в рожденіи каждому человѣку, от них-то в сердцѣ противныя себѣ присграстносги и аффекты: радосгь и печаль; безопасносгь и страх; милость и злоба; правосгь и пресгупленіе; законносгь и беззаконіе; удовольсгвіе и досада. И сіи-то суть противныя оныя противных себѣ двоих оных исгочников сердечных вѣчно исгочаемыя струи, творящія жизнь нашу не равнотекущею, но замѣшательсгва исполненною. И воистину здравая и мирная душа благія присграстносги любит, обаче притом по врожденной преклонности и падает, но так кораблик свой парусит, дабы из пуги не совратиться в излишню крайносгь и не заѣхать в безмѣрносгь, вредную и самим добродѣтелям. Вот Епикурово слово! "Кто, де, бѣшенно не влюбился во тлѣнную сію жизнь, тот всерадосгно встрѣчается со завтрашним днем"⁸⁴. Не бываймо бѣшенно падки и жадны к богатсгву и чести, тогда она нам будет сладчайшая, и трата ея не обезпокоит нас. Ибо жаркая жадносгь раждает жесгокій страх, а страх, раздувая пламень жадности, дабы не потерять, мѣшает наслаждаться. А тот, кто утвердил сердце своє духом премудрости и разума, дерзновенно Богу скажет: "Боже мой! даруєш ли что мнѣ? Благодарю. Отнимаеш ли? Не рыдаю". Таков один посылаемый от Бога даром сладко наслаждается. Мудрый Анаксагор⁸⁵ потерял сына, сказал: "Он на то родился, чтобы умереть"⁸⁶. Не удивляйся только, но купно и подражай. Отнят ли чин? Скажи так: "Я на то брал, чтоб возвратно отдать". Лишен ли богатсгва?

Скажи: "Знаю, что оно протѣкающее". Невѣрна ли жена? Скажи: "Она добра, однако же жена". Измѣнил ли друг. Скажи: "Человѣк яко трава! днесь цвѣтет, утро схнет"⁸⁷ Не говори: "Не ожидал я сего, не чаял, что послѣдует". От нечаянія всѣ сграшныя удары выриваются. Царь Персей⁸⁸ не чаял, что потеряет Македонское царство, тѣм и сам со царством пропал. Чем пропал? От печали. Длячего? Не чаял сего. А побѣдившій его Павел Емеліан⁸⁹, скинувши чин, ни мало не печалился. Он, взяв на себе, знал⁹⁰, что паки его отложить должно. Нечаянносгь самою бездѣлкою и мудрого Улйкса поколеблет⁹¹. Бьіваєт же и то, что сама собою вегць не страшна, а мнится быть страшна, и сіє пусто тревожит. Не почитай же страшною, и не вмѣняй комаря во льва, тогда не повредит тебѣ. Оно не вредит ни души, ни тѣлу. А если что случилось прямо тяжелое, утѣшай себе тілі, что de вообгце всѣх безпокоит. Напримѣр: зима, смерть и протчая. Царь Димитрій⁹², доставши город, вопросил мудраго Стилпона: "Не потерял ли ты, друг мой, чего-либо твоего при взятій вашего города?" "Ничево, ваше величество, я не видал, чтоб кто взял моє что-либо"⁹³. Боже мой! коль не разумѣют люде, что внутрь нас тайно живет истинное добро, которое ни тля не тлит, ни тать не подкапывает⁹⁴. Зачем же ты, человѣче, боишся фортуны? Видиш ли, что она у тебе отнять может то єдино, что пусгое? а над истинным добром твоим не имѣет власги. Оно при тебѣ во вѣки, во вѣчной твоей власги. Сердце твоє, мысли твой, дух твой и разум, иже есгь корень и начало твоея фортунѣ подверженныя плоти, разумѣеш ли? коликая его цѣна и величество? Ах! узнай себе, человѣче! тогда дерзосгно до фортуны то же, что сказал Сократ, скажеш: "Клеветники мой могут гі.ло моє убить, но не сердце"⁹⁵. Тѣло ты, о фортуна, озлобить и отнять можеш, но дух благочесгія, дух премудрости и разума, дух исгины со мною пребывает во вѣки⁹⁶. Корабельный кормчій не имѣет власги над волнами. Хитростію с ними борется, а не могій побѣдити уклоняется и со страхом игцет безопасносги. Но царство и сила воцарившіяся в сердцѣ мудраго премудрости Божія легко от всѣх бѣд избавляет. А когда неизбѣжная волна потопить усгремляется и течь кораблю грозит погибелью, тогда дух мудраго выскакивает из тѣла, аки из потопляемыя Лодій, на брег и Кефу^а. Ибо безумный трепегцет смерти и посему боится от гі.ла разрѣшитися, не потому, будто бы нравилася ему жизнь, кая всяк день тирански его мучит. Он подобен держагцему за уши волка⁹⁷. Держать мучительно и пустить опасно. Чисгое же и, как весна, свѣтоносное сердце не только не мучится приближаюгцеюся, аки гаванью, смертію, но почитает ее отверзаюгцимся и пріемлюгцим его небом и вмѣгцаюгцею во своє недро матерью. Такое утвержденное духом премудрости сердце, скажи, пожалуй, чем можеш возбунтоватся? Хвалится нѣкто так: "Ушол я от тебе, о фортуно, и всѣ приступы ко мнѣ преградил". Конечно, он не сгѣнами оградился, но мудростію. Не должно же и нам отчаеваться, но, любля такія слова, и самим сему соображаться и

^а "Кефа" Еврейски: Гавань. Кифа.

приобучаться. Лисица смертно боялася льва, но, нѣсколько раз узрѣвши, дерзнула с ним и бесѣдовать⁹⁸. Почаще помьішлять о смертй должно, и о протчіих горестях. Тогда уразумѣем, что многія мы от слѣпаго сего мыра ядовитыя и лживыя испили мнѣнія, которыя, если ражжевать, тогда из горких здѣлаются сладкими. Не можеш подлинно сказать, что не встрѣнется с тобою то или то, но сіє за подлинно можеш о себѣ сказать: "Не пойду путем беззаконных и не поревную лукавнующим"⁹⁹. Сіє в нашей силѣ. И сія есть єдина дверь, во храм водягца спокойнаго сердца. Всѣми силами печися не раздражать внутренняго судію твоего, совѣсгь твою¹⁰⁰. От ея единыя гнѣва раждается в души червіе и чыріе, денно и ногцно ярягцееся и лишаюгцее душу безцѣннаго мира. Раскаяніе есть само себе¹⁰¹ опаляющій пламень. Внутренній жар и хлад горшее наводит присграстіе, нежели нашедшій, так и внѣшняя страстіе, нежели нашедшіи¹⁰², так и внѣшняя трата менѣе наводит досады, нежели внутренняя. Естли же кто в тайносгях сердечных тайным громом и молніею поражается от совѣсги и видит внутрь, в зерцалѣ вѣчныя правды, что сам он есгь виною разореннаго своего душевнаго града, таковому сердцу вся тварь, весь мир и всѣ его дарованія утѣшенія дать не довлѣют. Ни великолѣпной дом, ни царственной род, ни высочайшій чин, ни тысячи злата и сребра, ни ученіе, ни Ангелскій язык, но только єдина дружественная и милосердая совѣсгь. Она-то есгь внутрь нас источник всѣх чистых и чесгных наших дѣл, раждаюгцая святую нѣкую кичливость и безстрашіе, отверзаюгцая сердечному оку вѣчное сладчайшія памяти зерцало, в коем видим нашу твердую надежду, умащающую нас и питаюшую во время старости¹⁰³. Вѣтви розмариновы, хотя отрѣзанны от своего древа и давно уже лежат мертвы, однак духом дышут благовонным. То же и в добрых дѣлах: хотя давно совершилися и время их пройшло, но издалеча милолюбною памятію, аки сладчайшим оиміама благоуханіем, услаждают душу, родившую чесгная чада. Вот чем благочесгивый, процвѣтая, цвѣтет муж! он смѣется всѣм хулягцим жизнь сію и оплакиваюгцим, будто плачевную Юдоль¹⁰⁴ и плѣнь вавилонску¹⁰⁵. Воисгину премудрая сія в Діогенѣ мысль. Он, будучи на квартирѣ, спрашивает хозяина: "Куда ты с такою ревностію прибираєшся и красишся?" "Как куда? у нас, де, сегодня праздник". "О друг мой! - сказал Діоген, - доброму человѣку всякой день праздник"¹⁰⁶. Ей! цѣломудренному праздник, да еще свѣтлый. Ибо мир сей и голубый свод его не Божій ли есгь, святѣйшій всѣх храмов храм его? В сей храм от чрева матерня вводится человѣк, зритель не мертвых и рукотворенных человѣческим орудіем образов, но тѣх, кой само собою умное Божество, вѣчная своя подобія, утвердило на тверди небесной. Вот иконы невидимосги его! Солнце, луна, звѣзды, рѣки, непрерывно воду источающіи, земля, плантам (растѣніям) пищу подающая. А когда во храм сей и в таинсгва его входить началом и виною нам есгь жизнь наша, воисгину достойно и праведно есть: да будет исполненна веселія, радосги и мира! Не подражаймо слѣпому народу: он отлагает своє веселіе на учрежденныя человѣком праздники, дабы не сегодня, но в то время наемным поутѣшиться смѣхом, зѣвая на мздоимных театрах³. Что за вздор? На комедіях, на праздниках, человѣком усгавленных, и торжествах опрятны, одѣты, тихи, спокойны, веселы; нѣт тогда плача и смугценія, а всеобгцій наш праздник, Богом узаконенный, торжества виновницу, жизнь нашу, безобразно оскверняем в рыданіях, в слезах, в жалобах, в горесгях, ропотах почти всю ее исгогцаем. Чудо воисгину! гладкогласіе в мусикійских орудіях люблят, веселятся птичіим пѣніем. Собсгвенную же свою жизнь без всякія сладости, веселія и утѣшенія осгавляют, горчайшими пристрасгіями, заботами и печальми, конца не имугцими, изнуряемую, и не только сами себе уврачевать не пекутся, но и премудрыми другов своих словами соблазняются. Сіє когда бы не мѣшало, тогда бы и настоягцая жизнь безсоблазненна, и прошедшая сладкопоминаема, и впред благою надеждою утвержденна была бы.

Конец.

Очевидно, цей переклад Сковорода зробив у 1790 р. Принаймні супровідний лист-присвята Якову Донцю-Захаржевському датований 13-им квітня 1790 р. Твір (без супровідного листа) дійшов у одному-єдиному спискові, який зберігається в Архіві Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. 216, оп. З, № 1065). Супровідний лист був надрукований у Наукових записках науково-дослідчої катедри історії європейської культури [див.: Мпслов М. А. Переводы Г. С. Сковороды // Наукові записки. Праці науково-дослідчої катедри історії європейської культури. - [Харків], 1929. - Вип. 3. - С. 29-34]. Переклад уперше вийшов друком у київському виданні творів Сковороди 1961 р. Основний текст подаємо за рукописом, а лист-присвяту - за харківською публікацією 1929 р.

¹ Див. прим. 15 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

² Яків Михайлович Донець-Захаржевський - один із приятелів Сковороди, очевидно, син Михайла Михайловича Донця-Захаржевського, який був сумським полковником. Дружні стосунки Сковороди з Яковом Донцем-Захаржевським зав'язалися ще під час роботи філософа в Харківському колегіумі, адже тут навчалися (зокрема й у Сковороди) двоє його племінників - Павло та Василь. Перегодом ця дружба зміцніла під впливом зустрічей Якова Донця-Захаржевського з Михайлом Ковалинським у Санкт-Петербурзі. Сковорода не раз бував у Якова Донця-Захаржевського у Великому Бурлуці [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970.-С. 166].

³ Лат. essentia - 'єство'. Цей термін був запроваджений Ціцероном як переклад грецького ovoia. Вперше зустрічається в «Моральних листах до Луцілія» Сенеки (LVIII, 6).

^а Вот мысль Іоанна Златоустаго! Праздник, де, не время творить, но чистый помысл⁽¹⁴⁾. Сердце есть море не ограниченное, а помыслы суть волны. Естли помыслы тихи, тогда спокойное сердце и не разит его страшное сіє учрежденіе Божіе: "Возволнуются нечестивіи и почити не возмоіут..."⁽¹⁵>. "Восходят (волны) до небес и нисходят до бездн. Душа их в злых таяше"⁽¹⁶>.

⁴ Варто пам'ятати, що слово "точило" мало два значення: "праса, винная кадь, и тыж олтарь, точит бо кровь Христову" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє.

- Київ, 1627. - Ст. 257].

⁵ Очевидно, Сковорода має на думці напучення Ягве про те, що треба робити, коли іудей хоче взяти собі за дружину полонянку з поган: й введеши к> внХтрв въ дб/иъ твбй, й дл (Ішрїеши Г/ІЛВХ gA, й дл швр^жеши МОГТИ gA, Й да СОВ/ІЄЧЄШИ рй^ы П/іѢнНЫА ЄА съ нса (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 21: 12-13). Християнські автори, починаючи з Єроніма Стридонського, алегорично трактували ці слова, коли мова заходила про можливість використання християнами стародавньої поганської мудрості [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. -Львів, 2007. - С. 50].

⁶ Тобто Зевс (гр. Zevc,, род. Аюс,).

⁷ Див. прим. 63 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁸ Див. прим. 156 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 9: 17. Пор.: в/іив3кітъ вїнб ново въ ншвы. Див.

також: Євангелія від св. Марка 2: 22; Євангелія від св. Луки 5: 38.

¹⁰ Парафраза Євангелії від св. Матвія 7: 22. Пор.: твой/иъ й/иенс/иъ в^сы А^гони^о/иіі. Пор. молитву: "...апостолом своим власть давый, єже наступати на змія и на скорпія, и на вся силу вражію, и єже о имени твоєм бвси изгоняти..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 337 (третя пагін.)]. Згадаймо також слова Еразма Роттердамського («Благочестиве застілля») про «Моралії» Плутарха: "...Я знаходжу в них стільки святості, що мені здається ледь не дивом, як оці цілком євангельські думки могли з'явитись у душі поганина" [Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 112].

¹¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 9: 39. Пор.: не вруните g/иХ. Див. також: не вруните (Євангелія від св. Луки 9: 50).

^п На цей самий євангельський текст Сковорода покликається і в листі-присвяті перекладу трактату Ціцерона «De senectute». Ця обставина свідчить про єдність його інтер-претаційної та перекладацької стратегій.

¹³ Марк Ульпій Траян (Marcus Ulpius Trajanus) (53-117 pp.) - римський імператор упродовж 98-117 pp. з династії Антонінів.

¹⁴ Римський сенат тривалий час вітав імператорів словами: "Felicior Augusto, melior Traiano".

¹⁵ Фраза вса сХетЗ зринає в Книзі Екклезіястовій 2: 11.

¹⁶ Це - варіація на теми Першого соборного послання св. ап. Івана 2: 17 (пор.: И /жръ пре^бдитті, й полоть єгш, а творАЙ вб/ікі вжїгс превывЗетъ во в^ки) та Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 9 (пор.: вгъ лтул вХдетъ съ в3/ии).

¹⁷ Марк Аврелій Антонін (Marcus Aurelius Antoninus) (121-180 pp.) - названий син Антоніна Пія, римський імператор упродовж 161-180 pp. Крім того, видатний філософ-стоїк, автор книги «Наодинці з собою», добре знаної в старій Україні. Досить пригадати бодай покликання на неї в «Арістотелівських проблемах» Касіяна Саковича [див.: Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 433] чи «Театроні» Івана Максимовича [див.: Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк.

170 (зв.)].

¹⁸ Очевидно, Сковорода подає тут квінтесенцію міркування Марка Аврелія про марність усього земного («Наодинці з собою», IV, 32).

¹⁹ Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдв вгъ нЗшъ;

²⁰ Див. прим. 303 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²¹ Перекладаючи Плутарха, Сковорода користувався не грецьким оригіналом, а латинським перекладом «Моралій»: Plutarchi Chaeronensis omnium que extant operum tomus II, continens Moralia Gulielmo Xylandro interprete. - Venet, 1560 [див. про це: Дложеесъкий С. Плутарх у листуванні Сковороди // Памяти Г. С. Сковороди (1722-1922). - Одеса, 1923. -С. 85-97].

²² У тексті Плутарха цього звертання немає.

²³ Мероп - (гр. МЁропос,, Мєроі[>) - цар Ефіопії, чоловік Клімени, персонаж трагедії Еврипіда «Фаетон», яка збереглася тільки у фрагментах.

²⁴ У списку явно помилково: труды.

²⁵ Лат. (з гр.) chiragra - 'ломота в руках'.

²⁶ Фраза дХ^ъ прс/иХдрости зринає в Книзі Премудрості Соломонової 1: 6; 7: 7.

²⁷ Фраза дХ^ъ рЛ^Нліа зринає в Книзі Премудрості Соломонової 7: 22 та в Книзі Ісуса, сина Сирахового 39: 7.

²⁸ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 20: 17. Пор.: пХтыіъ цлрски/иъ пбйдс/иъ,

не СОВрЛТИ/ИСА НИ Hd ДССНО, НИ Hd /Г^ВО.

²⁹ Ідеться про "золоту мірноту". Див. прим. 77 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

³⁰ Це - головна думка твору Ксенофонта «Економік». Окрім того, див. також: Ксенофонт. Виховання Кіра, І, 6, 3.

³¹ Еврипід. Орест, 258 [див.: Еврипид. Трагедии: В 2 т. - Москва, 1980. - Т. 2. - С. 311].

³² У списку: медицина. Сковорода послідовно вживав форму медицина.

⁽¹⁾ Євангелія від св. Івана 14: 6.

<²> Вицерой - намісник (очевидно, від франц. vice-roi або англ. viceroy).

<³> Див. прим. 195 до циклу «Басни Харьковскія».

<⁴> Див. прим. 54 до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

³³ Пор.: "Запитай у старого Лаерта-героя, / Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста / Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує, / Тільки служниця стара подає йому їсти і пити / В час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне, / Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих" (Одіссея, І, 188-194) [Гомер. Одіссея / Переклад із старогрецької Бориса Тена. - Харків, 2004. - С. 40].

³⁴ Гомер. Іліада XVIII, 104. У перекладі Бориса Тена: "При кораблях тут сиджу - землі тягарем безкорисним" [Гомер. Іліада / Переклав зі старогрецької Борис Тен. - Київ, 1978. -С. 307].

У списку - гречских.

<⁵> Неточна цитата з Книги Псалмів 142 (143): 5. Пор.: въ творенїи^-в рХкХ твоєю поХчЗ^са.

(б) Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 5: 1. Пор.: Воспой ннѣ во^/ікв/іенно/игі п^снв.

<⁷> Сковорода, услід за Михайлом Козачинським, захищав Епікура від несправедливих закидів на його адресу, характерних не тільки для Плутарха, але й для більшості українських філософів та богословів ХѴІІ-ХѴІІІ ст., зокрема Іпатія Потія, Касіяна Сако-вича, Петра Могили, Стефана Яворського, Георгія Кониського та інших. Див. прим. 161 до циклу «Басни Харьковскія».

(в) Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 109. Пор.: ДХіш /иоа въ рХкХ твоєю ввшХ.

<⁹> Книга Псалмів 17 (18): 36.

⁽¹⁰⁾ Книга Псалмів 15 (16): 11.

³⁵ Див. прим. 194 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³⁶ У списку явно помилково: родился.

³⁷ Ідеться про Епікурові «Головні думки» (VII): "Дехто хоче стати знаменитим і перебувати на публіці, прагнути таким чином убезпечити себе від людей. Якщо їхнє життя справді безпечне, значить, вони досягли природного блага, а якщо ні, - значить, так і не досягли того, до чого прагнули від самого початку за природним покликанням" [Диоген Лазрт-ский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 438].

³⁸ Менандр. Кіфарист, фр. 1. [див.: Менандр. Комедии. Фрагмента / Изд. подготовил

B. Н. Ярхо. - Москва, 1982. - С. 246].

³⁹ Мова йде про грецького філософа IV ст. до н. е. Анаксарха з Абдер, учня Демокріта. Він супроводжував Олександра Македонського в його походах. Про Анаксарха розповідає Діоген Лаерцій (IX, 58-60) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 377-378].

⁴⁰ У списку: Кратез. Кратес (гр. Кратщ) (IV ст. до Христа) - давньогрецький філософ-кінік.

⁴¹ Див. прим. 136 до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

⁴² Діоген Лаерцій свідчив (VI, 29): "Меніпп у книзі «Продаж Діогена» розповідає, що коли Діоген потрапив у полон і його вивели на продаж, то на питання: "Що він уміє робити?"

- філософ відповів: 'Панувати над людьми" - і попрохав глашатая: 'Оголоси, чи не хотів би хто купити собі хазяїна?"' [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 243].

⁴³ Див. прим. 462 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

⁴⁴ Тавель, тавль - "дошка, таблиця", від сер.-гр. та(5Аа - 'дошка'; та від лат. tabula. Тавлея -"шашки, шахи" [див.: Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. 4-е изд. стереотип. - Москва, 2004. - Т. 4. - С. 7-8].

⁴⁵ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 8: 28. Пор.: йкш /ігсвацш/ИЪ егл вса посп^шсствХкітъ ВО Б/Ігбє.

⁴⁶ Феодор (гр. ѲЕодшрос,) із Кірени (320-280 pp. до н. е.) - грецький філософ, учень Арістіппа Молодшого. Заперечував існування богів, за що був засуджений афінським ареопагом. Як писав про нього Сенкс Емпірик (Проти фізиків, І, 55): "...Безбожник Феодор... різними методами розхитав у своєму творі про богів грецьке богослів'я..." [Секст Эмпирик. Сочинения: В 2 т. - Москва, 1976. - Т. 1. - С. 254].

⁴⁷ Це передав Плутарх у трактаті «Про Ізіду та Озіріса» (68) [див.: Плутарх. Об Исиде и Осирисе // Плутарх. Исида и Осирис. - Киев, 1996. - С. 58-59].

⁴⁸ Діоген Лаерцій (VI, 49) свідчить, що одного разу "хтось почав дорікати Діогенові вигнанням. 'Нещасний! - відповів той. - Та ж завдяки вигнанню я й став філософом'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -

C. 249].

⁽¹¹⁾ Піфагорові приписують вислів, який звучить так: "Optimum elige, suave et facile illud faciet consuetudo".

⁴⁹ Діоген Лаерцій (VII, 5) передав цю історію так: "...Кажуть, що він [Зенон] мешкав в Афінах, коли почув про загибель свого корабля, і мовив: 'Як добре, що Удача сама підштовхує нас до філософії!'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 270].

⁵⁰ У списку напевно помилково: Коею7

⁵¹ Це - варіант прислів'я: "Ласковое слово лучше мягкого пирога" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 751]. Пор.: "Добра слава дорожша богат-ства" [Франко, № 30761].

⁵² Пор. із піснеспівом: "отвержим житейскую, братіє, печаль" [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 566].

<¹²> Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

⁵³ У списку явно помилково: имгьли.

⁵⁴ Епамінонд (бл. 420-362 pp. до н. е.) - беотійський полководець, засновник Фіванського союзу. І в старовину, і перегодом Епамінонд символізував славу та доблесть. Наприклад, Феофан Прокопович цитував те, що казали про Епамінонда Валерій Максим ("З такої рани вилилось не більше крові, ніж слави") та Ніколя Кавсін ("Разом з тілом Епамінонда поховала доля доблесть фіванців") [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 403].

⁵⁵ Ідеться про Агіда (гр. Ау'іс,, Agis) - славетного спартанського царя впродовж 426-401 pp. до н. е., чию дружину Тімею спокусив Алківіад. Цей епізод Плутарх переказує в «Життєписі Алківіада» (XXIII).

⁵⁶ У списку: Штольпона. Стільпон (гр. EtlAtzcov) із Мегар (IV ст. до н. е.) - один з най-видатніших представників Мегарської школи; розробляв переважно етичну проблематику, вчив про "апатію" як про остаточну мету людського життя.

⁵⁷ Про цей епізод розповідає Діоген Лаерцій (II, 114) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 140].

⁵⁸ У списку - помилково: беснуюся.

⁵⁹ Пор.: "Знаєт, що в людей в горшках кипит" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 226]; "Знає, що в людей в горшках кипить" [Номис, № 4809]; "Вона знає, що у нас і в борщі кипить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. -

С. 476].

⁶⁰ Арістіпп (гр. Ар'юхіптіос,) Старший із Кірени (бл. 435-355 pp. до н. е.) - грецький філософ, учень Сократа, засновник школи кіренаїків з її гедоністично-евдемоністською етикою.

⁶¹ Плутарх говорить тут про стоїка Антипатра (гр. Аѵтіпатрос;) Тарського (нар. бл. 150 р. до н. е.).

⁶² У списку напевно помилково: потгьрял.

<¹³> Портшез - це справді французьке слово porte-chaise (від porter - 'носити' та chaise -'стілець') - легке переносне крісло чи гойдалка.

⁶³ Це - переклад фрагмента Архілоха (друга половина VII ст. до н. е.): "ой |liol та Гйуєш той поЛихрйаои |^єЛєі, / ойЬ' єІЛі nw |je £,f\Ao(;, ойЬ' ауаю|^аі/ Ѳгшѵ Iqjа, |^єуаЛг|<; 5' ойк eqw TUQavvLbog. / fX7i67iQO0£v уaQ Есттіѵ 6фѲаЛ|^о)ѵ d|jd)v". У перекладі Андрія Білецького: "В думках не Гігес, що багатий на скарби, / Мене не мучить заздрість, не дивуюся / 3 діянь богів я, влади царської не жду: / Далеке дуже все це від очей моїх" [Антична література. Греція. Рим: Хрестоматія / Упорядники: Т. В. Михед, Ю. В. Якубіна. - Київ, 2006. - С. 135].

⁶⁴ Фраза неслшс/іеннїи галатє зринає в Посланні св. ап. Павла до галатів 3: 1.

⁶⁵ Пор.: Ксенофонт. Бенкет, 4, 41. Те саме сказано також про Діогена Синопського в діатрибі Телета Мегарського «Про автаркію», збережену Стобеєм [див.: Антология ки-низма. - Москва, 1984. - С. 183].

⁶⁶ Нім. der Staathalter - 'проконсул, намісник'.

⁶⁷ Піттак (гр. Піххакбс,) (пом. бл. 570 р. до н. е.) - правитель Лесбоса, законодавець, один із "семи мудреців".

⁶⁸ Парафраза Першої книги царств 16: 7. Пор.: йкш че/іов^къ зрйтъ нл лице, вгъ же Зрйтъ Hd сердце.

⁶⁹ Ідеться про Діонісія (гр. Aiovvoioq) 1-го Сиракузького (430-367 pp. до н. е.) - славетного тирана, який захопив верховну владу в 405 р.

⁷⁰ Філоксен (гр. ФіЛо^еѵоі;) із Кітери (435/434-380/379 pp. до н. е.) - грецький поет.

⁷¹ За те, що Філоксен у своїх творах критикував тиранію, Діонісій І Сиракузький заслав його в каменоломні.

⁷² Платона Діонісій продав у рабство.

⁷³ Див. прим. 36 до діалогу «Кольцо».

⁷⁴ Філософію та богослів'я в старій Україні зазвичай розмежовували по лінії об'єкта: твориво/ нетварне. Наприклад, Іоаникій Галятовський писав: "Человѣк, двѣ науки в себв маючій, философію и теоліогію, двоякій чинит учинки: яко философ дишкуруєт о речах створеных, а яко теоліог дишкуруєт о речах нестворенных Бозских..." [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 86; пор.: Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. - Арк. 4].

⁷⁵ Від лат. pictor - 'маляр'.

⁷⁶ Пор.: "Всяк Еремей про себя разумей!" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 440, 620].

⁷⁷ Фраза нес/иьк/іеннїи галатє зринає в Посланні св. ап. Павла до галатів 3: 1.

⁷⁸ Кавалер (від франц. cavalier, італ. cavalierre) - тут: "дамський догоджальник".

⁷⁹ Парафраза восьмої строфи 24-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней». Пор.: "Будьмо тВм, что Бог дал, ради, / разбиваймо скорбь шутя. / Полно нас червям снВдати, / вить есть чаша всВм людям".

⁸⁰ Переспів «Іліади» Гомера (XXIV, 527-528): "Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі, / Повні дарів: нещастя - в одному, а в другому - блага" [Гомер. Іліада / Переклав із старогрецької Борис Тен. - Київ, 1978. - С. 407]. Це місце цитували й інші автори, що їх добре знав Сковорода, наприклад, Боецій ("на порозі Юпітерової оселі стояли дві бочки: одна наповнена злом, друга - добром" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат.

A. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 61]).

⁸¹ Найближчою до цієї приказки з відомих нам є така: "Что Машка напряла, то мышка скрала" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 509].

⁸² Сковорода має на думці приказку: "Давно тоє пропало, що з воза упало" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 222]; "Що з воза впало, то вже пропало" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

B. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 196].

⁸³ Сковорода має на думці емблематичний образ «Зеркало, на котором мушка хочет сВсть» (підпис: "Сіє єсть плотняе, чѣм шероховатое. Лучше бы прицѣпилася, єслибьі оно было не столь гладкое. Scabris tenacius haec") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 78-79].

⁸⁴ Пор.: "Хто найменше потребує завтрашнього дня, той з найбільшим задоволенням приступає до завтрашнього дня" [Epicurea/ Ed. Н. Usener. - Lipsiae, 1887. - S. 307 (frag. 490)]. Пор.: "Серед надій і турбот, серед гніву й тривог ненастанних, / День привітавши, скажи: 'Він зблис мені, може, й востаннє'" (Горацій. Послання, І, 4, 13-14) [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982.-С. 183].

⁸⁵ Анаксагор (гр. Аѵа^ссудрас,) із Клазомен (бл. 500-428 pp. до н. е.) - грецький натурфілософ, приятель Перікла.

⁸⁶ Діоген Лаерцій (II, З, 13) подав таке свідчення: "...Про смерть своїх синів... він [Анаксагор] сказав: 'Я знав, що вони народилися смертними'. Щоправда, дехто приписує ці слова Солонові, а дехто - Ксенофонтові" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 107].

⁸⁷ Варіація на тему Книги Псалмів 102 (103): 15. Пор.: Че/іов^къ, йкш трлвл дше єгш, йкш цв^тъ сє/інвій, такт шцвѣтетъ.

⁸⁸ Персей (гр. ПероЕѵс,) - цар Македонії впродовж 179-168 pp. до н. е. Був розгромлений у битві при Підні римським полководцем Луцієм Емілієм Павлом; помер, перебуваючи в полоні.

⁸⁹ Про Луція Емілія Павла Македонського (бл. 228-160 pp. до н. е.) див. прим. 51 до перекладу діалогу Ціцерона «De senectute».

⁹⁰ У списку: зная.

⁹¹ Пор.: "Аргос лежав там, і воші собачі на ньому кишіли. / Щойно почув Одіссея, свого він господаря, близько, / Зразу ж хвостом завиляв і вуха пригнув він обидва, / Та підійти до господаря ближче тепер вже не мав він / Сили. І той обернувсь, щоб утерти непрохані сльози / Та приховать від Евмея..." (Гомер. Одіссея, XVIII, 301-304) [Гомер. Одіссея/ Переклад із старогрецької Бориса Тена. - Харків, 2004. - С. 368].

⁹² Деметрій (гр. Агщцхрюс,) Поліоркет (337-286 pp. до н. е.) - син Антігона Одноокого, грецький володар-діадох, що вів повсякчасні війни з іншими володарями колишньої імперії Олександра Македонського.

⁹³ Діоген Лаерцій (II, 11, 115) переказує цей епізод так: "...Деметрій, син Антігона, захопивши Мегари, наказав охороняти будинок Стільпона й повернути йому розграбоване добро; але коли він спитав у нього про те, що саме зникло, Стільпон заявив, що не зникло нічого: виховання в нього ніхто не відібрав, а його розум та знання також залишились при ньому" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 140].

⁹⁴ Парафраза Євангелії від св. Луки 12: 33. Пор.: тать не прив/іижлетсА, ни /иб/ів рлст/гЬв^етъ.

⁹⁵ Див.: Платон. Апологія Сократа, ЗОс-d [Платон. Діалоги. - Київ, 1995. - С. 31-32].

⁹⁶ Парафраза Книги Псалмів 116 (117): 2. Пор.: йстинл гдна преввівлетъ во в^къ.

⁹⁷ Є латинська приказка: "Auribus teneo lupus" ('Тримаю вовка за вуха"). її подає, зокрема, Еразм Роттердамський у своїх «Адагіях» (1.5.25). Пор. з українськими прислів'ями: "Він уміє піймати вовка за вуха"; "Дурень, на бочці сидячи, вовка за хвіст піймав" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 377].

⁹⁸ Це - сюжет езопівської байки «Лисиця та Лев».

⁹⁹ Парафраза Книги Псалмів 36 (37): 1. Пор.: Не ревнХй /іХклвнХкіцш/ИЪ, ниже ^види творАфві/ИЪ Бе^кбше.

¹⁰⁰ Пор. з дефініцією совісті, яку подав у своєму пенітенціалії Інокентій Гізель: "Совѣсть єсть свѣдѣніс себе самаго, или разсужденіє умноє о себѣ, имже человѣк разсуждаєт, аще достоит єму что творити или недостоит, и аще добро єсть или зло то, єже творит или єже сотворил" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - Арк. 1 (увѣщанія предословная)].

¹⁰¹У списку явно помилково: себгь.

¹⁰² Частину речення, від слів "так и" до слова "нашедшіи", у списку напевно спотворено.

¹⁰³ Можливо, Сковорода має на думці слова: Не СЗвержи /иенє во вре/ИА старости: внегдл шекХд^Ьвлти кр^пости /иоей, не шетлви /иенє (Книга Псалмів 70 (71): 9).

¹⁰⁴ Фраза кдб/ів П/ілчєвнХкі зринає в Книзі Псалмів 83 (84): 7.

¹⁰⁵ У Книзі пророка Єремії 50: 46 зринає фраза П/гЬнєнїа Віівіг/ішнскіігш.

¹⁰⁶ Пор.: "Доброму человеку - что день, то и праздник" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 126].

<¹⁴> Див. Златоустове «Слово на Новий рік»: "Християнинові властиво святкувати не в певні місяці, не в перші дні місяця, не в неділі, але все життя проводити в пристойному йому святкуванні... Отож, якщо в тебе чиста совість, тоді ти маєш повсякчасне свято, вкушаючи добрі надії та втішаючись сподіванням майбутніх благ; якщо ж у тебе на душі нема спокою і ти винен у багатьох гріхах, тоді навіть на тисячах свят і торжеств ти будеш почувати себе не ліпше за тих, що плачуть" [Полное собрание творений св. Иоанна Златоуста: В 12 т. - Москва, 1991. - Т. 1. - Ч. 2. - С. 770].

(15) Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 57: 20. Пор.: Неправедній же bo^bo/IhXkitca й почйти не во^/ибгХтъ.

⁽¹⁶⁾ Книга Псалмів 106 (107): 26.

листи

До Михайла Івановича Ковалинського¹ 1

[Харків] 26 (27?) травня 1762 р.

Salve, adolescens omnium dulcissime,

Pretiosissime mi Michael!

Simul atque digressi sumus e condone, subito subiit animum meum mira miseratio tui, mirumque desiderium, et egomet me гпгтсАг]£,«, quod te non invitavi in Musaeum meum, reliquorum socius ut esses, cum praesertim non sine dolore animi te esse apparet in praesentia turn ob alia, turn ob optimum avunculum tuum²; quod ego eximiam tuam in propinquos interpretor pietatem. Sed ego non miror, te juvenculum saepe timore, semper pudore impediri, ne ad me ventites. Ego Veteranus, quod saepe trepidem, egomet mihi valde displiceo, ignavum et mollem vocitans, et objurgans. Crede mihi, mi anime, et hodie me timore puerili esse victum, quo minus auderem te invitare. O utinam pectus introspiceres! Sed quando ego tibi persuadebo, me tua causa omnia contemnere, omnia vincere, ferreque paratum, quod aliquando succumbo, pensabimus ignaviam тг] avbgia. Sed acdpe, o carissime, verba Die S[ancti] Spiritus ex eodem: ГМѵтед rjcrav tickклсаотеo< >0vтеc 6|ao0u|aabov тг] ттоосгеихС] каї тг] Ьєг|стєі. cap[ut] act. 1:14³.

Vale, mi anime! Tuus Gregor[ius] S[abbin]

Здрастуй, найприємніший з ydx юначе, мій дорогоцінний Михайле!

Як тільки ми розійшлися після зібрання, мою душу раптом охопив жаль за тобою і сильне бажання тебе бачити, і я став жалкувати, що не запросив тебе в мій музей, щоб ти був у товаристві інших, особливо тому, що ти, очевидно, був трохи засмучений як з інших причин, так і через прекрасного твого дядечка, що я пояснюю почуттям тієї виняткової поваги, з якою ти ставишся до своїх родичів. Але я не здивуюсь, якщо ти, юначе, утримуєшся від відвідування мене іноді через страх, а завжди через сором'язливість. Що я, старий, іноді побоююсь, - за це я себе зовсім не хвалю, називаючи й лаючи себе лінивим і слабким. Повір мені, душе моя, що я і сьогодні піддався дитячому страху, не насмілившись запросити тебе.

О, якщо б ти міг зазирнути в моє серце! Та коли мені вдасться переконати тебе, що я готовий знехтувати всім, усе перемогти й знести, тоді те, що іноді я виявляю слабкість, постараюсь урівноважити мужністю. Але ось тобі, мій дорогий, слова про день Св[ятого] Духа, які йому ж таки й належать: "Вони всі однодушно були на невпинній молитві" Дії, гл[ава] 1:14.

Бувай здоров, моя душе! Твій Григор[ій] С[авич].

[Харків] 9 липня 1762 р.

Desideratiss[ime] amice Michael.

Discedis jam a nobis. Abi igitur quo te tua pietas et utilitas vocat: abi auspice Christo, eodem duce redibis. Faxit Jesus, ut carissimos parentes tuos utraque parte valentes felidterque agentes domi invenias, nihil turbae, omnia in tranquillo! Custodiat gressus tuos cum optimo tuo fraterculo⁴ sublimis Custos Ille Israelis, ne quid inter eundum mali acddat in via. Domi autem sic recreaberis, ut tamen nimium otium fugias. Nam

£7TL 7TCXCTI |J£TQOV aQICTTOV.

In omnibus modus optimus¹²⁷.

Ex nimio nasdtur satietas, ex satietate taedium, e taedio aegritudo animi, et quisquis ista parte laborat, sanus dicendus non est. Nullum autem tempus ineptum est ad bonarum literarum studium, et qui modice, sed perpetuo disdt praesenti et venturae vitae pro futura, huic discendi non est labor, sed voluptas. Qui cogitat de dodrina, amat dodrinam, et qui amat, nunquam non discit, etiamsi in spede videatur otiosus. Qui vere amat rem aliquam, is praesentia rei amandae modice videtur deledari; at cum absens fadus est, turn demum acerrimum morsum amoris sentit. Quorsum haec? Quia nisi toto pedore amaveris bonas literas, frustra fit omnis labor: alioquin amor in medio etiam otio inquirit meditaturque, et cum maxime abstrahitur, turn propensissime ad discendum fertur. Satis sdo te amare studia, neque dico, ut tibi calcar addatur sponte plus quam satis currenti in studio literario, praesertim hoc feriarum tempore, sed ut cognoscas, quid sentiam, et sic sum homo, ut nulla mihi satietas sit garriendi cum amids. Existima autem hominibus pietatis amantibus jucundissimos esse adolescentulos et pueros candidos felidque ingenio natos, quales Isocrates¹²⁸ nalbac, Ѳео)ѵ, id est liberos Deorum apellare solebat¹²⁹. Unde grates habeo optimo avunculo tuo 7трсотоі£р£І R[everendi]ss[im]o Patri Petro¹³⁰, qui mihi occasio exstiterit sandendae tecum amidtiae, quam mihi gratulor. Ne quid igitur nos in absentia desideres, visum est aliquot pias graeculas sententias seu цѵгцаосшѵоѵ id est monumentum aliquod, adscribere. Quoties libebit mecum loqui, inspides haec dicta, et sic mecum videberis confabulari, cogitans, qualibus de rebus amicus tuus sermones caedere gaudet. Prima itaque sententia haec esto:

1. КаЛЛісттоѵ ефоЬюѵ³ ev тф уг|раті^б Г] стофіа id est: optimum viaticum in senedute стофіа sive 7іаіЬєіа id est doctrina, nam senem hominem omnia deserunt praeter doctrina.

2. Еецѵод вдсос ао£тГ]с^І;. Magnificus amor virtutis. Non possunt enim non veneratione prosequi eum, quem conspiciunt virtutis esse domicilium. Ubi enim virtutis amor, ibi majestas sit oportet.

3. ФіЛоис г%соѵ, ѵоціСе Grjaaupoug exeiv. - Amicos habens, puta thesauros habere (te). Nihil, inquit Seneca, aeque oblectaverit, quam fidelis amidtia⁹.

4. ХаЛгпа та каЛа - diffidlia pulchra¹⁰.

5. DAtyr) 7TQOC как6тг)та 6bog^r. - Brevis ad nequitiam via. Sed acdpe unam ex sacris literis: Paulus ad suum Timotheum epist. 1 cap. ultimo:

’Ecm be 7TOQLCT|aog⁴ ухгуас, f) єистє(3єіа цєта аитаркєіш;¹¹.

Est autem quaestus magnus pietas cum continentia.

Pietatis est venerari Deum et amare proximum; аитаркєіа dicitur latine aequitas animi¹², quae sortem suam boni consulit. Haec tibi erunt monumentum nostri; tu boni consule. Vale, mi desideratissime, mi Michael, cum optimo tuo fraterculo Gregorisco, provehat vos Christus in dies ad meliora virtutis incremental

Novus amicus tuus Greg[orius] Sk[oworoda]¹³.

Iulii 9,1762.

Найжаданіший друже Михайле!

Ти вже покидаєш нас. Що ж, рушай туди, куди кличе тебе благочестя й користь, іди з Хрисгом, з ним-таки й повертайся. Нехай пошле Ісус, щоб ти знайшов своїх найдорожчих батьків удома здоровими та щасливими; бодай не знають вони жодних тривог і хай пробуває все в мирі! Нехай охороняє стопи твої та твого милого братика той високий страж Ізраїля, щоб у дорозі не сталося якого-небудь лиха! Удома відпочивай, але уникай і надмірного неробства, бо

£7іі пат цетроѵ арісттоѵ -у всьому найкраще триматися міри.

Надмірність породжує пересит, пересит - нудьгу, нудьга ж - душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим. Немає години, не придатної для занять корисними науками, і хто помірно, але повсякчас вивчає предмети, корисні як у цьому, так і в майбутньому житті, тому навчання - не труд, а втіха. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитись, хай би зовні він і здавався бездіяльним. Хто по-справжньому що-небудь любить, той, доки улюблений предмет із ним, не відчуває, здається, від цього особливої втіхи, але як тільки цього предмета не стане, він уже переживає найжорстокіші любовні муки. Чому так? Тому що, коли не любити всією душею корисних наук, то весь труд буде марним. Зрештою, любов, навіть при бездіяльності, досліджує й розмірковує, і що більше відходить від занять, то сильніше прагне до них. Мені добре відомо, як ти любиш наукові заняття, і я зовам не хочу сказати, що тебе треба заохочувати, оскільки ти більш аніж достатньо

^г ОЛіуо<; - brevis, parvus; какотг|<;, какотг|то<; - nequitia, malitia [’ОЛіуск; - короткий, малий; какащс,, какотг|то<; - безчестя, зло (лат.)]. ^д noQUT|j6<; - vectigal [Поріст^бі; - прибуток (лат.)].

виявляєш завзяття на ниві науки. Особливо таке спонукання недоречне зараз, під час канікул. Я пишу про це тільки для того, щоб ти знав, що я відчуваю, а я така людина, яка ніколи не може насититися розмовою з друзями. Зваж і на те, що людям, які люблять благочестя, особливо приємні чисті душею юнаки й отроки, від природи нагороджені щасливими здібностями. Ісократ зазвичай називає їх ттшЬас Ѳесоѵ, тобто Божими дітьми. Тому я шлю подяку твоєму чудовому дядечкові, протоєрею, превелебному отцю Петрові за те, що він допоміг мені зав'язати з тобою дружбу, яку я вважаю для себе щастям. А щоб у розлуці зі мною ти не тужив, я вирішив написати для тебе кілька благочестивих грецьких сентенцій, цѵг) цосгиѵоѵ, тобто пам'ятку. Як тільки з'явиться в тебе бажання поговорити зі мною, поглянь на ці вислови, і тобі здасться, ніби ти розмовляєш зі мною; згадуй при цьому, які розмови любить вести твій друг. Отже, перша сентенція нехай буде така:

1. КаЛЛісттоѵ ёфбЬюѵ еѵ тф утраті f) стофіа. "Найкращий путівник у старості - це мудрість", або паѵЪгѵа, тобто наука, бо людину в старості залишає все, крім науки.

2. Екцѵос Вд(і)с ао£тГ]с. "Священна любов до чесноти". Бо не можна не поважати того, в кому вбачаєш оселю чесноти, адже де любов до чесноти, там має бути святість.

3. ФЇЛоис ex«v, ѵоціСе Grjaaupoug ехеіѵ. "Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом". Ніщо, каже Сенека, так не радує, як вірна дружба.

4. ХаЛгпа та каЛа. "Прекрасне важке".

5. ОЛіуг) 7TQOC какотг)та оЬод. "Короткий шлях до зла". Але прийми один вислів зі Святого Письма. Павло в 1-му посл[анні] до свого Тимофія (остання гл[ава]) пише:

’'Естті Ьє 7TOQLCT|aog цєуад f) єистє(3єіа цєта аитаркєіад.

"Великий же зиск - то благочестя із задоволенням".

Благочестю властиво шанувати Бога й любити ближнього. Аитаркєіа по-латинськи називається душевним спокоєм, при якому людина задоволена своєю долею. Оце тобі на пам'ятку від мене: будь задоволений тим, що маєш. Бувай здоров, мій найжаданіший, мій Михайле із твоїм прекрасним братиком Грицем. Нехай допомагає вам Христос день у день краще зростати в чесності.

Твій новий друг Григ[орій] Ск[оворода].

9 липня 1762 року.

[Харків, кінець серпня - початок вересня 1762 p.]

Мі Michael, gaude in Domino.

Si tibi publice discere graecam linguam non licuit non tam ob nimium laborem, quam per quorundam improbum conatum, non ideo tibi clypeus, ut ajunt, est abjidendus. Paulatim privatim disces et omnino, si me amas, disces.

Clarissimum argumentum mihi tui in me amoris futurum existima, si amaveris graecas Musas; et si tibi gratus est noster tui amor, tantisper eum duraturum sdas, dum virtutem каі еЛЛг]ѵіка Граццата veneraris et expetis. Imitare igitur palmam, quae quo gravius petrae avulsae saxo premitur, eo procerius pulchriusque sursum erigitur¹⁴. Haec est ilia arbor, quae victoribus Martyribus in manus datur, ut videre licet in picturis¹⁵. Furtivis horis quotidie, paululum quidem certe, sed, inquam, quotidie aliquid, velut in stomachum, vocabulum aut sententiolam in animum injice, ac ceu igni alimentum paulatim appone, ut alatur et crescat animus, non obruatur. Quo lentius disces, eo fructuosius. Lenta perpetuitas spe majorem acervum accumulat. Opera manududoris, si forte opus erit, praesto est. Habes multos ex condisdpulis, qui admoneant, siquid dubites. Quodsi mea etiam opera uti volueris, nihil mihi gratius erit. Ad hoc nisi me Avunculi tui R[everendi]ss[imi] P[atris] Petri meritum et benevolentia obligasset, ipsa nostra amidtia satis incitamento erat futura.

Amicus tuus Greg[orius] Skoworoda.

Si quid pecunia opus erit mutua, ut solet acddere, noli quaerere alios tibi creditores praeterquam me, nisi forte putas hie quemquam alium humaniorem erga te esse, quam me tibi. Sdo te nimii esse pudoris, et malo in hanc partem pecces, quam in diversam, interdum tamen deponendus est pudor in honestis quidem rebus solis, ubi praesertim urget necessitas. Et stultitia est id pati, quod fugere possimus. An metuis, ne te pauperem existimem et in paupercula domo natum, si venias rogaturus mutuum? Ah non is sum, sed qui jam pridem cedni laudes paupertati. Aliis inservio cur non tibi et tuis? Si ipse puderis, mitte Alexiolum nostrum¹⁶, fadle rem confides. Caeterum si quis forte grammatophorus continget в Олшанку¹⁷, significabis mihi per eundem Alexiscum. Sum omnino [.. .]¹⁸

Мій Михайле, радій у Господі!

Якщо тобі не дозволено офіційно вивчати грецьку мову не так через те, щоб не переобтяжувати тебе, як унаслідок нерозумного втручання деяких оаб, то тобі зовам не слід іще, як то кажуть, складати зброю. Приватним способом ти можеш потроху вивчати її, та й узагалі, якщо ти любиш мене, то вивчиш її. Май на думці, що найкращим доказом твоєї любові до мене буде твоя любов до грецьких Муз, і якщо тобі дорога наша любов, то знай, що вона буде тривати доти, доки ти будеш шанувати доброчесність і еллінську літературу. Отже, наслідуй пальму: що сильніше її стискає скеля, то швидше й прекрасніше здіймається вона догори. Це - те дерево, яке дається в руки переможцям-мученикам, як можна бачити на іконах. Викроюй якусь часину й щодня потроху, але обов'язково, кажу, саме щодня, підкидай щось у душу, мов у шлунок, слово або вислів і немов до вогню підкидай потроху поживи, щоб душа живилася й росла, а не пригнічувалась. Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворнішим буде навчання. Повільна постійність накопичує кількість більшу від сподіваної. Допомога керівника, якщо в ній буде потреба, забезпечена. Серед товаришів у тебе є такі, які підкажуть тобі, якщо в чомусь не впевнений. Коли ж схочеш користуватися моєю допомогою, то для мене не буде нічого більш приємного. Якщо б до цього мене не зобов'язували послуги й добродійства твого дядечка, преподобного отця Петра, то сама наша дружба була б для того достатнім приводом.

Твій друг Григ[орій] Сковорода.

Коли тобі треба буде позичити якусь суму грошей, як це трапляється, то не шукай собі інших кредиторів, окрім мене, якщо ти не думаєш, що в цій справі хто-небудь інший буде щодо тебе делікатнішим, аніж я. Я знаю, що ти надзвичайно сором'язливий, і вважаю за краще, щоб ти грішив у цей бік, а не в протилежний, однак іноді варто відкинути сором'язливість, звісно, тільки в чесних справах, а надто тепер, коли цього вимагає необхідність. І безглуздям було б терпіти те, чого можна уникнути. Невже ти боїшся, що я вважатиму тебе злидарем або таким, що походить з бідної родини, якщо ти прийдеш за позичкою? О, я не такий, я вже раніше прославив бідність. Я роблю послуги іншим, чому ж не робити їх тобі й твоїм? Якщо ж ти сам соромишся, тоді пошли нашого Олексійка; ти швидко влаштуєш справу. Втім, якщо випадково буде листоноша (в Олшанку), сповісти мене через цього ж таки Олексійка. Я зовсім...

[Харків, початок вересня 1762 p.]

Salve, mea unica voluptas,

Michael mellitissime!

Quoniam tarn an gel ice amas Davidicos psalmos¹⁹, did nequit, quantae mihi est hoc voluptati. Accendis tali tuo tantoque ingenio quotidie novos in me tui igniculos, quos, quoniam ex virtute sunt nati, immortales fore confido. Nihil nunc dicam de stylo tuae schedulae. Crede mihi, Erasmum nostrum²⁰ visus sum audire, adeo latino spirat spiritu. Vale, mi anime! Versus utcunque, licet sunt pulcherrimi, aliquantulo adjutos tamen propediem remittam, saltern ut modulationi vocis sint aptiores. Tu perge talis esse, qualis es.

Tuus Gregorius.

Ipse docebo cum organo pueros, interim jubebis Maximiscum nostrum²¹ utcunque musicas notas praemollire. Quando me ad te vis venire, scribes.

Здрастуй, моя єдина радосте,

Михайле найдорожчий!

Не можу тобі сказати, як мені приємно те, що ти такою янгольською любов'ю любиш Давидові псалми. Такими великими властивостями твоєї душі ти щодня запалюєш у мені нові вогники любові до тебе, які, народжені з чешоти, будуть, я впевнений, вічними. Нічого тепер не скажу про стиль твого листа. Повір - мені здавалось, що я чую нашого Еразма, настільки твій лист пройнятий латинським духом. Бувай здоров, моя душе! Вірші, наскільки це можливо, прекрасні. Невдовзі я їх тобі поверну в дещо виправленому вигляді, щоб зробити їх придатнішими для декламування. Ти ж і надалі будь таким, який ти тепер.

Твій Григорій.

Сам я проводитиму з хлопцями навчання в супроводі органа, тим часом подбай про те, щоб трохи підготувати до співів по нотах нашого Максимка. Напиши, коли саме я маю до тебе прийти.

[Харків, середина вересня 1762 p.]

Salve, carissimum nobis Ccoov,

МісІіаёІ mellitissime!

Cum mature e ludo descendissem, cumque quod agerem quaerere coepissem, ecce tibi repente in oculos nostros proles ilia, quam nostri, opinor, vocatur nescis, qui? vocatur МісІіаёІ. Tu, inquam, subito animo meo obversari coepisti. Nunquam enim cum meis Musis congredior, quin te animo videam, videarque tecum Musarum amoenitates lustrare каі тоѵ 'ЕЛіка>ѵа²² peragrare, teque iisdem rebus ac iisdem Camaenarum²³ voluptatibus deliciari putem. Et certe quidem ad perfectam illam veramque amidtiam, quae sola maxime edulcat vitae molestias, imo vivificat, non solum pulchra virtus, geniorumque similitudo, sed etiam studiorum requiritur. Non enim perfede conveniet inter diversorum studiorum homines. Et permulti hoc ipso nomine esse mihi justi amici nequeunt, quod literas non didicerunt; aut didicerunt quidem, verum a meo ingenio alienas. Etiamsi caetera omnia sunt similia. Fateor apud te affedum meum. Equidem te amarem, etiamsi prorsus esses аѵаЛфа(Зг)тод, propter candorem sdlicet ingenii tui, honestarumque rerum appetentiam, ut alia taceam, etiamsi plane rudis rusticus esses. At vero nunc cum video te ad Graecanicas literas (quas quomodo amem, quid ego tibi dicam?) mecum indtari adque humaniorem illam literaturam, quae omissis gerris Siculis, ut dicitur, pulchra simul et utilia spirat, tantus in animo meo amor tui invalesdt, ut de die in diem major crescat, nec quidquam mihi in vita duldus, quam tecum tuique similibus garrire. Sed avocor. Vale, МісІіаёІ! Compone mihi tres quatuorve versiculos ac ad me transmitte. Quos, rogas? Quos libet, nam tua omnia placent. Bene fads et pie, mi anime, quod custodem praefedsti Maximiscum²⁴ aegroto fraterculo. Ceterum ne temere audias quoslibet medidnam indicantes. Nullorum enim artificum major copia apud vulgum, quam medicorum, et tamen nihil minus vulgus novit, quam morbos curare. Praeter vulgaria simplicia medicamenta, respue omnia. Venae sedionem²⁵, aut castapotia (проноснія) fugato tanquam anguem. Et si volueris invises nos confabulaturos hac supra re hodie.

Tui amantissimus Gregjorius] Sabbin²⁶.

Здрастуй, найдорожча мені істото, наймиліший Михайле!

Коли я у звичний час виходив зі ніколи й став думати про те, що мені треба робити, перед моїми очима раптом з'явилась людина, котру, я думаю, ти знаєш. Як її звуть? Звуть її Михайлом. Ти, кажу, став несподівано з'являтись у моїй душі. Коли я зустрічаюсь зі своїми Музами, то завжди бачу тебе у своїх думках, і мені здається, що ми разом втішаємось принадами Муз і разом ходимо по Гелікону. Я впевнений, що ти втішаєшся тими ж самими речами, тими ж самими принадами Камен. Справді-бо, для повної й істинної дружби, яка єдина найбільше пом'якшує прикрощі життя, ба навіть оживляє людей, потрібна не лише прекрасна доброчесність і подібність не самих тільки душ, але й занять. І саме з цієї причини справжніми моїми друзями багато хто не може бути, бо вони не вивчали наук, або ж якщо й вивчали, то такі науки, які чужі моїм розумовим нахилам, хоч у всьому іншому вони й подібні до мене. Признаюсь тобі в моїй до тебе прихильності: я любив би тебе навіть тоді, якби ти був геть неписьменним, любив би саме за ясність твоєї душі та за твоє прагнення до всього чесного, - не кажу вже про все інше; любив би тебе, хоч би ти був зовсім неосвіченим і простим. Тепер же, коли я бачу, що ти разом зі мною захоплюєшся літературою греків (як я їх ціную, мені немає потреби говорити тобі) і тією гуманітарною літературою, котра, якщо відкинути сицилійські жарти, як кажуть, надихає на все прекрасне й корисне, - то в моїй душі утверджується така любов до тебе, яка зростає з кожним днем, і для мене немає у житті нічого приємнішого, ніж балакати з тобою й тобі подібними. Але мене кличуть. Бувай здоров, Михайле! Склади для мене три або чотири віршики й перешли їх мені. Які? - спитаєш ти. А які хочеш, бо все твоє мені подобається. Ти добре й благочестиво зробив, моя душе, що поставив Максимка сторожем до хворого братика. Однак не слухай необачно випадкових людей, які радять ті або інші ліки. У жодній галузі в народі немає такої великої кількості знавців, як у медицині, і немає нічого такого, про що народ так мало знав би, як про лікування хвороб. За винятком загальновживаних простих ліків, відкидай усі. Кровопускання й очисного пиття [проноснія] уникай, наче отруйної змії. А якщо хочеш, зайди до мене,

і ми з тобою про це сьогодні поговоримо.

Вельми люблячий тебе Григ[орій] Савич.

[Харків, середина - друга половина вересня 1762 p.]

Salve, vigor studiorum meorum Michael mellitissime!

Remitto tibi tuos versus sacros, leviter immutatos non ad sententiam, sed ad vocem. Mihi quidem tua omnia sic placent, ut non mirum sit, si hos versiculos aliquoties osculatus sum.

Посилаю тобі назад твої священні вірші, злегка виправлені - не щодо змісту, а щодо розміру. Мені все твоє так подобається, тож не дивно, що ці вірші я кілька разів поцілував.]

Спаси мя, Господи! Яко

Преподобній соскудѣ²⁷.

Говорит ложная всякой И нѣт истины нигдѣ.

Злосгь во всѣх живет сердцах,

Само тож и во устах²⁸.

Потреби ты усгнѣ лстивы,

И язик велерѣчивій²⁹.

Кой так в себѣ размишляет:

Язик возвеличим свой. сот нас он; так разсуждает:

Кто Господь нам и Бог кой³⁰?

Но для бѣдствій нищих всѣх

И воздиханіа тѣх

Встану з сна, рече Спаситель,

Буду ваш скор Защититель³¹.

Господнє слово правдиво,

Чистое как свѣтлой глаз,

Или как сребро нелживо, сочигценное седм раз.

Ты нас, Боже, сохрани,

Во безконечній дны сот такого род а лживих И человѣк нечестивих³².

Vale, TiaoOtVLa той Хрісттой ЬіаЬохП/ et Sponsi tui S[anctis] hymnis super omnia oblectare! Tuus Gregorius.

[Прощавай, непорочний послідовнику Христа, і над усе втішайся с[вященними] гімнами на честь твого Жениха! Твій Григорій.]

[Харків, друга половина вересня - початок жовтня 1762 p.]

Ерастціє Міх«лЛ.

Quemadmodum mercatores summo studio cavere solent, ne sub specie bonarum malas damnosasque emant merces, ita nobis videndum accuratissime est, ne, dum amicos, optimam supellectilem quaerimus, imo thesaurum inaestimabilem comparamus, per incuriam in adulterinum et falsum incidamus, qui dicitur adulator, et secundum paroemiam аѵті yvrjcriou XQUcrou гтохаЛкоѵ,

id est subaeratum, sive pro thesauro carbones³³ inveniamus. Primum igitur discrimen adulatoris est mutabilitas et inconstantia, ut non possit diu eadem sequi eidemque instituto adhaerere, sed veluti simia aliis tantisper conformatur, donee, quod captat, ceperit. Sed praestant ipsius Plutarchi verba:

Prindpio intuendum est in similitudinem instituti atque continuationem, perpetuone iisdem gaudeat, eademque laudet, vitamque suam ad unum dirigat atque exigat exemplar, sicuti decet ingenuum amidtiae ex³⁴ iisdem moribus formatae consuetudinisque amatorem; talis enim est amicus. At vero adulator, cum stabilem nullam³⁵ habeat suorum morum sedem, neque certum aliquod vivendi delegerit genus, sibi quod placeat, sed quod alteri, cumque alteri sese affingat atque adcomodet³⁶, non simplex est aut unius modi, sed varius ac multiplex, ex alia in aliam subinde formam transiens³⁷.

Hactenus autor.

Mi Michael! Die mihi ingenue ac bona fide, utrum succenses mihi, nec ne? An ideo nullam ad nos literam mittis, quod versiculos tuos dixi rudiusculos? At tanto crebriores mitte. Quis enim nasdtur artifex³⁸? Usus per errores dudt nos ad elegantiam scribendi. Illi quidem ad perfedos comparati videri possunt tales, sed ad tuam aetatem, ad tuos in literis profectus collati, satis merentur laudis. Crede mihi, mi anime, ego cum hoc aetatis, qua tu nunc es, essem, ne pessimum quidem versum pangere poteram. Is hinc igitur, quo dignus es, si hoc te male habet! Excute igitur mihi dubium primo quoque tempore. Quodsi verum est, quod suspicor, aude quantumvis soloedssare. Ah nescis, quantum vincis alios in scribendo! Significa etiam, utrum placent tibi hi flosculi Plutarchi. Sin minus, mutabimus scriptionem, as pro istis missitabimus curtas, sed sapientes sententias vel graecas vel latinas vel utrasque. Ad haec nescio, quomodo vales, praesertim animo. Si quid est, quod tuum pedus molestet, profer apud amicum. Si non re, consilio certe condolescentes juvabimus. De his omnibus tribus brevissime me monebis. Sdo enim temporis tui penuriam. Vale mi philomuse! Interim tuam schedulam avidissime expedo.

Tuus Gregorius Sabbin³⁹.

EL xpeurv exeu; XQHУР«фє tzqoc, гцаад.

Любий Михайле!

Подібно до того, як купці вживають застережних заходів, щоб під виглядом хороших товарів не купити поганих і зіпсованих, так і нам треба найретельніше дбати про те, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, ба більше - неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене й мниме, що називається підлесником, і не дістати, за прислів'ям, замість чистого золота U7iox«Akov, тобто підробку з міді, або замість скарбів - вугілля. Перша прикметна риса підлесника - мінливість і непостійність: він не може довго слідувати за одним і тим самим і триматись одного й того самого правила, а, наче та мавпа, наслідує інших доти, доки не дістане того, чого домагався. Але наведу слова самого Плутарха:

"Насамперед слід мати на думці постійність і послідовність справжнього друга: чи постійно він тому ж радіє, те ж схвалює, і чи скеровує він своє життя за одним зразком, як це властиво тому, хто любить дружбу й навички життя, які склалися на основі подібності характерів, бо такий друг. Тим часом підлесник, не маючи постійної підстави для своєї поведінки, не вибравши собі певного способу життя, який би подобався йому, а не іншому, наслідуючи іншого й пристосовуючись до нього, не є, отже, простою людиною або людиною одного способу життя, але мінливого й різноманітного; з одного різновиду він раптом переходить на інший".

Так говорить автор.

Мій Михайле! Скажи мені щиро й одверто: гніваєшся ти на мене чи ні? Невже ти тому не прислав мені жодного листа, що я вважав твої вірші трохи недосконалими? Навпаки, тим частіше їх посилай. Бо хто ж народжується митцем? Вправи через помилки ведуть нас до вишуканості письма. Твої вірші, якщо їх порівнювати з бездоганними віршами, справді можуть здатися такими (як я їх оцінив), але, якщо зважимо на твій вік і на твої успіхи в науках, вони достатньо заслуговують похвали. Повір мені, моя душе, коли я був у твоєму віці, я не міг скласти й найпростішого вірша. Отже, ти на шляху до мети, гідної тебе, коли це тебе так хвилює. Розвій мій сумнів від самого початку. Якщо правда те, що я підозрюю, то не бійся погрішити проти правил мови. Ах, ти не знаєш, наскільки ти перевершуєш інших у письмі! Відзнач також, чи подобаються тобі ці квіточки з Плутарха; якщо ні, то змінимо стиль листа й замість них будемо посилати тобі короткі, але мудрі вислови - грецькі чи латинські, або і те, і друге. Крім того, я не знаю, як ти себе почуваєш, особливо, як у тебе на душі. Коли щось непокоїть твоє серце, повідай другові. Якщо не ділом, то бодай порадою допоможемо тому, хто страждає. Про ці три речі повідом мене в найкоротших словах. Я знаю, що в тебе не вистачає вільного часу. Бувай здоров, мій любителю Муз! Тим часом я з великим нетерпінням жду твого листа.

Твій Григорій Савич.

Якщо ти потребуєш грошей, то напиши мені.

[Харків, друга половина вересня - початок жовтня 1762 p.]

Мі carissime Michael salve!

Mitto tibi qualecunque specimen secum ipso loquentis animi tadte seseque tamquam lusu quodam oblectantis ac in morem alitis per sublimia coeli spatiosaque volitantis ac tanquam velitantis. Incredibile dictu, quam isthuc delectat, cum animus liber ab omnibus atque expeditus in morem delphinis pernidssimo sed non insano motu фєрєтаї. Magnum hoc quidem est atque unice summis viris familiare et sapientibus. Haec est ilia ratio, qua taedium altissimae solitudinis sancti homines et prophetae non modo tulerunt, sed etiam inerrabiliter sunt delectati тг] єргцаа), quam adeo ferre grave est, ut Aristoteles haec dixerit: "Homo solitarius aut bestia est fera, aut Deus"⁴⁰. Videlicet mediocribus hominibus mors est solitudo; oblectatio autem iis, qui aut oppido fatui, aut excellenter sunt sapientes. Illis grata i] ёргцаіа propter stuporem; horum autem mens dia, divina invisibiliter inveniens occupatur, mireque delectatur iis, quae vulgaribus ingeniis sunt аЬита, unde vulgus et admiratur tales et melancholicos⁴¹ vodtat; at illi quasi jugi convivio deliciantur, nullo negotio sibi exstruentes aulas, atria⁴², domos ("коль возлюбленна"⁴³ etc.), verum etiam montes, fluvios, silvas, campos, diem, noctem, feras, homines et quid non? "И веселіе вѣчное над главою их"⁴⁴. Hujus Abrahamiticae familiae si cupis esse nepos et esse heres invisibilium bonorum et non adimendorum, hos suspice, hos imitare, his adhaere, ac ostende jam nunc in tenella aetate, ut appareat te catulum non pord, sed Leonis⁴⁵; pullum columbinum, aut aquilinum esse, non vespertilionis, non filium xfjg Ayag⁴⁶ andllae et servae, sed Sarrae⁴⁷, quae gignit in libertatem⁴⁸, breviter non mundanum, non trivialem, non lippis et tonsoribus notum, ou to Koivov, sed excellens, sed rarum, sed novum atque caeleste cogita, molire, meditare. Persequere non inanes тсоѵ стофісттсоѵ⁴⁹ ттЛокас, non distinctionum bifidas ungulas, pords familiares⁵⁰, sed tales libros degusta, quales sunt, in quibus haec aut similia referuntur: Quid est philosophia? Respondetur: secum ipso morari... secum loqui posse⁵¹. Rursum: cum Crates videret quendam secum in solitudine loquentem, non sane cum malo, inquit, homine confabularis etc. his affinia⁵². Talibus videlicet libris praeparatur animus ad lectionem S[andarum] Scripturarum, quae sunt piarum ac angelicarum mentium o ттаоасичсюс, qui semper spectatur et nunquam satiat. Tales homines inspiciendi, quorum verba, fada, то бцца, incessus, gestus, esus, potus breviter tota vita ac to tv Toe фєрєтаї, id est, introrsum, velut ilia vestigia, ut est in Plutarcho⁵³, spedat, id est, qui non volantia non nubes persequuntur, sed unice animo suo intenti каї 7iqoct£Xouctlv єаитоїд, donee dignum Deo se ipsos habitaculum praeparent. Каї o (koc ubi insedit animis eorum, ubi єрастіЛєистє, turn quae sunt vulgo intolerabilia, horrenda, sterilia, hae ipsis divina, nectarea, ambrosiaque sunt, breviter: "веселіе вѣчное"⁵⁴ etc.

Vale, carissime anime! Tuus Gregor[ius] Sabbin.

Мій найдорожчий Михайле, здрастуй!

Посилаю тобі зразок розмови душі, яка мовчки веде бесіду сама з собою, ніби грою втішаючи себе, і, як орел, ширяє високими й широкими небесними просторами й ніби бореться. Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна й відречена від усього, неначе той дельфін, мчить у небезпечному, але не безумному pyd. Це щось велике й властиве лиш найвеличнішим мужам та мудрецям. У цьому причина того, що святі люди й пророки не лише зносили нудьгу повної самотності, а й безумовно втішалися самотою, зносити яку так важко, що Арісготель сказав: "Самотня людина - або дикий звір, або Бог". Це значить, що для звичайних людей самотність - смерть, але насолода для тих, які або зовам дурні, або видатні мудреці. Першим пустеля приємна своєю тишею, нерухомістю; тим часом божественний розум останніх, знайшовши божественне, повсякчас займається ним і вельми втішається тим, що для звичайних умів недоступне; тому простий народ шанує таких і називає їх меланхоліками, а вони ніби перебувають на безугавному бенкеті, створюють, не порушуючи свого спокою, палаци, атрії, будинки ["коль возлюбленна" тощо], навіть гори, ріки, ліси, поля, ніч, звірів, людей і все інше. ["И веселіе вѣчное над главою их"]. Якщо ти хочеш бути онуком цієї Авраамової сім'ї і спадкоємцем невидимих та невід'ємних благ, то шануй їх, наслідуй їх, іди за ними й показуй уже тепер, у ніжному віці, що ти маєш вигляд дитини не свині, а лева, пташеняти голуба чи орла, а не сови, що ти не син Агарі, служниці й рабині, але Сарри, яка народжує для волі, коротко кажучи, думай, дбай, старайся не про земне, не про буденне, не про відоме сліпцям і цирульникам, не про нечисте, а про високе, про рідкісне, нове й небесне. Слідуй не порожнім хитромудрощам софістів, не роздвоєним копитам свиней, але черпай із тих книг, в яких викладаються такі предмети або подібні до них: Що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті із собою, із собою вміти вести розмову. Далі, коли Кратес побачив людину, яка розмовляла сама із собою на самоті, то сказав: "Безсумнівно, не з поганою людиною ти розмовляєш" і т. ін. Саме на таких книгах душа готується до читання Святого Письма, яке є раєм благочестивих і янгольських умів, який завжди споглядають, але який ніколи не може переситити. Дивись на тих людей, чиї слова, діла, зір, хода, рухи, їжа, напої, коротко кажучи, усе життя скероване всередину, наче ті сліди, про які говорить Плутарх, звернені всередину, тобто вони не ганяються за вітром і хмарами, а зайняті лиш своєю душею й слухають самих себе, аж поки не приготують себе як гідну обитель Бога. І коли Бог оселиться в їхніх душах, коли запанує в них, тоді те, що здається юрбі чимось нестерпним, страшним, безплідним, стане для них божественним, сповненим нектару й амброзії, одним словом ["веселіе вѣчное"] та ін.

Бувай здоров, найдорожчий друже! Твій Григор[ій] Савич.

[Харків, друга половина вересня - початок жовтня 1762 p.]

Salve фіЛеЛЛг]ѵ,

Michael фіЛ6|аоистє.

Quaesisti me heri, cum e templo egrederemur, cur tibi arrisissem ac tanquam risu salutassem, quamquam quidem leniter subrisi, quod graeci vocant цєіЬасо, et magis sum visus tibi ridere, quam ipsa re risi; quaesisti, inquam, nec causam dixi, nec nunc dicam, hoc tantum dico, ridere libet, certe turn libuit, imo et nunc libet, ridens et scripsi, et te credo ridentem haec legere, et ubi me videbis, risum ut teneas, vereor. Sed tu, d) стофє, causam⁵⁵ quaeris? Sed die mihi, cur tibi hie aut ille color, hie pisciculus magis quam ille, hac forma consuta vestis arridet tibi, id est ad te ridet, ilia non item, aut certe minus? At ego tibi risus hesterni causam reddam. Risus quidem (tu risum tene, dum de risu nugor) est germanus foetus gaudii ita, ut saepe pro gaudio ponatur, quale est illud Sarrae, ni fallor: "Смѣх мнѣ сотвори Господь"⁵⁶. Істаак enim hebraea vox didtur significare to ridebit, quod et pro risu ponitur⁵⁷. Cum igitur quaeris, cur rideam, videris quaerere, cur gaudeam. Ergo causa gaudii est tibi rursum reddenda? O impudentem postulationem! Sed age! acdngamur ad hoc quoque Musis fortunantibus; quodsi non vacat audire, differamus in crastinum. Sed instare videris causamque, velut improbus debitum debitor flagitare. Cur igitur heri gavisus sum, rogas? Audi! Quia tua gaudentia та бццата adspexi gaudentem igitur gaudens salutavi gaudio. Quodsi tibi haec causa gaudii mei ex Norvegia esse videtur, confugiam ad aliud асгиЛоѵ, imo tuo te gladio jugulabo⁵⁸, et quaero: quare nudius tertius tu me prior ev тф ѵаф risu salutasti? Cur arrisisti mihi? Die, стофє, non te dimittam, meministin? Hadenus, o carissime, sumus jocati jods non admodum abludentibus a Musis illis castissimis. Sive enim lugemus sive ridemus sive seria agimus sive joca, domino nostro omnia fadmus, cui et morimur et vivimus etc.⁵⁹ Eundem precor, ut te servet in castitate sobrietateque. Quod donum cum in te credam esse, te semper videns in congressibus amicissimis, semper gaudebo, saepe ridebo. Quis enim stipes non cum gaudio adspicit цакарюѵ аѵѲратоѵ каі toutov тоѵ фіЛоѵ; еффсосто!

Еод Гр[г)у6рюд] 6 Ца(3(3іѵ].

Simul atque de risu finivi, ecce tibi noster токг7і6Ѳі]тос Гопуаюітсос, quem

lubentissime гіукаЛіста.

Здрастуй, Михайле, друже еллінів і любителю Муз!

Ти мене вчора питав, коли ми виходили з храму, чому я посміхнувся й ніби сміхом привітав тебе, хоч я лише злегка всміхнувся, що греки називають: цєіЬшх). Тобі здалося, що я сміявся більше, ніж це було насправді. Ти питав, а я не сказав тобі причини, та й тепер не скажу: скажу тільки те, що сміятися можна було тоді, можна й тепер; усміхаючись, я писав цього листа, та й ти, я гадаю, читаєш його з усмішкою; і коли ти мене побачиш, я боюся, що ти не втримаєшся від посмішки. Але ти, о мудрецю, питаєш про причину. Однак скажи мені: тобі подобається, тобі усміхається, так би мовити, один колір більше, аніж інший, одна рибка більше, аніж інша, один покрій одягу усміхається, інший - ні, або усміхається менше, аніж інший. І я тобі поясню причину вчорашньої усмішки. Адже сміх (ти не смійся в той час, коли я говорю про сміх!) - рідний брат радості, котрий часто заступає її; такий, якщо не помиляюсь, знаний сміх Сарри: ["Смѣх мнѣ сотвори Господь"]. Бо Ісаак по-єврейськи означає "засміється", а це слово заступає також і сміх. Тому, коли ти питаєш, чого я сміюся, ти ніби питаєш, чого я радію. Значить, і причину радості, мабуть, треба тобі сказати? О безсоромна вимога! Ну що ж! Візьмімося й за цю справу за допомогою Муз. Якщо не вистачить часу для цього, відкладемо на завтра. Але ти, напевно, уперто домагаєшся причини, як пожадливий кредитор вимагає в боржника його борг. Отже, ти питаєш: чому я був веселий учора? Слухай же: тому що я побачив твої радісні очі, я, радісний, вітав того, хто радіє, радістю. Якщо тобі ця причина моєї радості видасться несправжньою, тоді я вдамся до іншого засобу. Я тебе вражу твоїм же мечем, спитавши, чому три дні тому ти перший привітав мене усмішкою в храмі? Чому ти мені посміхнувся? Скажи, мудрець, я від тебе не відстану: чи пам'ятаєш ти? До цього часу, о найдорожчий, ми вдавались до жартів, яких не цураються найчистіші Музи. Адже плачемо ми чи сміємося, займаємось серйозними справами чи бавимось - усе те робимо ради нашого Господа, для якого ми вмираємо й живемо та ін. Його ж таки я молю, щоб зберіг тебе в чистоті й тверезості! Через те що я вірю, що ці дари ти маєш, я завжди радітиму й усміхатимусь, коли побачу тебе під час наших найдружніших зустрічей. Бо який дурень не погляне з радістю на щасливу людину, до того ж - на друга? Бувай здоровий!

Твій Гр[игорій] С[авич].

Тільки-но я закінчив писати про сміх, як прибув наш тричі жаданий Гриць, якого я з охотою обняв.

[Харків, жовтень (?) 1762 p.]

Аіѵг|аі<;⁶⁰ тіеѵіш;⁶¹

О res pauperies utilis et sacra!

O germana viris mater amabilis!

O portus miseris optime naufragis!

Portus tute quieteque!

Felix, qui penetrat mentis acumine,

Quae praestare soles commoda, quae bona Huic, quicunque homo te simplidter colit.

Nec pro tempore te colit.

Felix, qui potuit pangere foedera

Tecum, quique tuam venerit in fidem,

Quem dignata fuit mensae epulis suae³ Misit subque humilem casam^B.

Longe morbus abest sedibus a tuis,

Et fumos ut apis⁶², sic fugit abs eis:

Hydrops et podagrae, calculus et⁶³ bilis,

Febres ac epilepsiae.

^a Quem dignata sacrae es mensae epulis tuae [Кого ти удостоїла їжі святого стола (лат.)]. ^в Submittens humili casae [Приречений на убогу хатину (лат.)].

Non est ingluvies atque bibacitas,

Morborum unde scatet plebs sine nomine. Non hie luxus adest, mors Themidos³ piae Curarumque miser pater.

Longe⁶⁴ cana tuis cura⁶⁵ penatibus⁶⁶,

Longe sunt strepitus atque negotia,

Longe vana manet gloria et ambitus Insanaeque cupidines.

Non ictus metuis fulminis ignei,

Non fluctus rabidos aequoris asperi,

Dum valles humiles ac placidas colis,

Et dum lintre vadum secas.

Omnis pestis abest, spes, timor, et dolus.

Hanc odere domum tartareae Deae.

Quas quaecunque domus continet, illico Mox fit Tartarus⁶⁷ is locus.

At secura quies, at bona sanitas

Mentis compositae dulciaque otia Ac assueta piis membra laboribus.

Dum parvo bene vivitur.

Аитаркєіа^{6 68} solers, suavis dnQaE,ia^B.

Libertas residet ludicra salibus Deridens populi stultitiae viam. Has Paupertas comites habet.

Mendicos quidem hie haud fero laudibus,

Quos auri misere sacra fames⁶⁹ necat; Nudi sunt habitu pectore divites,

Carpunt quicquid ubique sit.

Aurum corde vorant⁷⁰, area licet vacat,

Dites suspiciunt dum stupidis oculis. Aurum dum cupies, jam licet Irus⁷¹ es, Haud tu pauper eris mihi⁷².

Pauper erat Christus, qui nihil ambiit,

Paulus pauper erat, qui voluit nihil. Paupertatem animus, non scrinium fadt, Dum celsus subvolat in polum.

^a Ѳеціс;, So<; - Dea justitiae [Ѳеціс;, So<; - богиня справедливості (лат.)].

⁶ АитаркЕїа - самодоволство, latine - aequitas animi [АитаркЕїа - самодоволство, по-латинському - aequitas animi].

^в Vacatio a negotiis mundanis, cui opponitur tumultus, aestus, negotiorum undae [Свобода від мирських турбот, яким протиставлені шум, кипіння, марнота (лат.)].

Похвала бідності

О блаженна й свята - уділ мій бідносте, Справжня мати серцям, рідна і лагідна!

Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби, Супокійная гаване!

О щасливий, хто зміг думкою гострою Зрозуміти, які втіхи незмірені Ти приносиш усім, хто вшанував тебе Серцем щирим і радісним.

0 щасливий, хто зміг заприязнйть тебе,

Хто на ласку твою здався без огляду

1 кого на бенкет свій допустила ти,

Ввівши в хату низьку й тісну.

Всяка слабість тіка геть від твоїх осель... Немов диму бджола, так уникають їх Чорна неміч, госгець і каміннйй недуг, Жовчні болі й пропасниця.

Бо немилі тобі п'янство й зажерливість,

З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ; Бо немила тобі розкіш неправедна,

Люта мати тривог лихих.

Ні турбота гризька, ні тії клопоти До пенатів твоїх не наближаються,

Ні амбітність, ні шум слави порожньої,

Ні погибельні пристрасті.

Не лякає тебе полум'я блискавки,

Не страшить глибочінь моря бурхливого,

Бо ж оселя твоя в тихому падолі,

Човен твій на мілкім брідку.

В твій куток не зорйть острах і хитрощі

І пекельних богинь погляди заздрісні Не спроможні пойнять дім твій - і Тартаром В тиху пристань повіяти.

Нестурбований мир, спокій нерушений

І здоров'я міцне, і призвичаєне До побожних трудів серце незламнеє Славлять твій гостелюбний дах.

Зрівноважений дух, мудра розсудливість Та веселість ясна, що з верховин своїх На глупбту людську дивиться з осміхом -От супутники бідності.

Але ті жебраки - як я прославлю їх? -Що на серці у них прагнення золота,

Ті захланні старці, що до скарбів земних Так пожадливо горнуться.

Ні, покіль іще ти оком пожадливим,

Мов злиденний той Ір, рвешся до золота,

То й без скринь золотих ти не наблизишся До правдивої бідності.

Був убогий Христос, - бо зневажав скарби, Павел був нуждарем, бо не жадав утіх,

Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш В серці чистім і праведнім⁷³.

[Харків, жовтень (?) 1762 p.]

Si sit vita beata intus, cur, inquis, ad illam

Grex hominum rarus tamque pusillus adit? Phy! quia difficile est, animum moderarier illis, Nec fraenare ооцас condidicere suas.

Per loca devia, per salebrosa, graves per hiatus

Fertur eques stolidus, si male flectit equum. Per mare, per terras volitat, ferrum per et ignem, Si stolidos animos non ratione regit. Quidnam igitur restat? Libros versare beatos,

Qui purgant animos, flectere corda docent. Condere nec satis est intus, sed et exprime factis.

Es tyro nunc: usu et tempore miles eris.

Ex his militibus minis rex ille creatur,

Qualis erat Christus discipulique sui.

Carissime Michael!

Benene tempus collocavi, si his talibus tecum sermonibus hodie insumpsi? Opinor, non male.

Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

Disce, quid est illud, quod vita beata vocatur;

Omnibus omissis hoc age corde tuo.

Hoc age corde tuo toto, dicente deo sic:

O fili, fili! cor mihi cede tuum⁷⁴.

Cor mihi cede tuum totum; si pectoris unam Partem das mundo, cor mihi nolo tuum.

Felix, qui potuit vitam reperire beatam;

Sed magis is felix, qui valet hacce frui.

Non satis est potum atque dbum reperire salubrem, Si morbo gustus vis vitiata tibi est.

Nec satis est solis lucem radiare diurni,

Lumina si capitis sunt vitiata tui.

Strenua nos exercet inertia: navibus atque Quadrigis petimus vivere posse bene.

Quod petis, hoc tecum est, imo latet intus, amice⁷⁵;

Si tua contentus sorte, quietus eris.

Non is, qui meliora cupit, verum ille beatus,

Qui sibi quidquid adest, id satis esse putat.

Si tibi [...]⁷⁶

Коли щастя життя, ти питаєш, у кожному з нас,

То чому ж тоді мало людей, що його досягають?

Це тому, я кажу, що не вміють керувати своєю душею,

Це тому, що не вчаться вони переборювать власні пориви.

Як стежками зміїстими, через могили й рови

Мчить недосвідчений вершник, коневі не давши ради,

Морем і сушею, мчить через стріли й вогонь

Той, хто не годен розумом душу свою скерувати.

Що ж нам робити тоді? Читати священні книжки,

Ті, що очищують душу і вчать керувать почуттями.

Це треба не просто знати, це втілити слід у життя.

Тепер ти новак, та вчинками станеш із часом воїном.

З воїнів цих виходить і дивний отой володар,

Яким був і сам Христос, і всі, хто навчались у нього⁷⁷.

Найдорожчий Михайле!

Чи добре я використав час, розпочавши сьогодні бегіду з тобою такими словами? Думаю, непогано.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

Пізнай, що я маю на думці під "добрим життям".

Покинь геть усе, звернувши туди своє серце.

Всім серцем тримайсь настанови, слідкуй за словами Бога:

О сину мій, сине! Віддай мені серце своє!

Віддай мені серце цілком; коли ж віддаси хоч частину

Ти світові серця свого, то я не візьму твого серця.

Щасливий, хто знає багато про добре життя,

Та ще щасливіший, хто зміг скористатися з нього.

Не досить-бо мати в запасі здорові харчі і напій,

Тоді, як відчути весь смак тобі заважає хвороба.

Не досить-бо дневі сповнитись світлого сонця сяєвом,

Тоді, коли розуму світло в твоїй голові затьмарене.

Лінощі наші вперті породжують всякі прагнення,

На кораблях і квадригах рушаємо ми за щастям,

Тільки ж усе, чого прагнеш, у тебе весь час під рукою,

Все, чого прагнеш, друже, шукай всередині себе:

Якщо задоволений долею, - ось пожаданий спокій.

Не той чоловік щасливий, хто кращого ще бажає,

А той, хто вдоволений тим, що зараз у нього є.

Якщо тобі...⁷⁸

[Харків, жовтень 1762 p.]

Desideratissime mi Michael!

Perdideram tuos versiculos cum strophio imprudenter e crumena extractos, sed mox accensa candela humi inveni. Illi licet rudiusculi sunt, sed quod tui sunt, vehementer placent: in quibus, velut in limpidissimo fonticulo, amidssimum animum tuum in virtutem, in literas illas bonas et denique in me tuum amicum darissime conspido. Siquid auri invenero eruendo bonos autores, ut tibi communicem rogas? Quid mihi gratius mellitiusque hoc tuo pulcherrimo postulato? Pulchre autem sapientiam aurum nominasti, quae in S[andis] etiam Literis nunc uxor, nunc margaretum, nunc didtur aurum. Sane quidem nunc domi solus cum sim convivantibus aliis collegis, libet fusius tecum garrire. Sed quoniam constitui, quaecunque pulcherrima elegantioraque in nostro Plutarcho, praesertim de discernendo adulatore and yvrjcaou фіЛои, occurrerint, ad te velut flosculos decerptos variis temporibus mittere, ne exsors expersque sis harum elegantiarum, quibus ego vehementissime delector, teque ejusdem palati, quod est amidtiae proprium, esse existimo, ideo acdpies et in praesentiarum unum alterumve thymum, unde possis apiculae in morem, mellis aliquid legere et in animum injicere hunc saluberrimum succum, ut hoc saepe fadens, possis cum tempore excrescere in perfedum virum, in mensuram, ut ait Paulus, plenitudinis Christi⁷⁹; ne solum terrenum nostrum Adam, puta corpus, nutriamus, sed etiam, imo plus eo invisibilem. Sed unde mihi haec garrulitas? Jam dudum loqui non ego sed Plutarchus debebat apud te. Tu arrige aures! At, inquis, non sum asinus⁸⁰. At non soli asini habent altas auriculas, sed et cervi⁸¹. O nugonem! Mi МісІіаёІ! crede mihi, ridebam hie solus affatim. Sed pax! "Non enim, puto, necesse erat Melanthium Alexandri Pheraei parasitum adsentationis convincere, qui interrogantibus, quomodo confossus esset Alexander⁸², per latus, inquit, (suum) in ventrem meum. Neque eos, qui drca opulentam mensam in orbem versantur, quos neque ignis arcere, neque aes ferrumve potest a petenda coena". Et paulo post: "Quem igitur oportet cavere? Eum, qui neque videtur neque profitetur se adulari. Quem non deprehendes drca culinam oberrare, aut umbram metiri, ut coenae tempus exploret...⁸³ sed plerumque⁸⁴ sobrius est, curiose agit et actionum vult esse sodus arcanorumque particeps...⁸⁵ Sicut enim Plato ait extremae esse injustitiae, justum videri neque esse, ita et haec periculosa est existimanda assentatio, quae fallit, non quae aperta est, et quae serio, non quae joco agit"⁸⁶. Desine jam, mi Plutarche! Heus! mi МісІіаёІ! animadvertisne Plutarchum discernere inter adulatorem et adulatorem? Nimirum alter est apertus, alter tedus. Ille apud mensas divitum scurram agit, nugatur, jocatur, assentatur, ridetur; hie larva gravis viri et sapientis tedus, pro fido admonitore, prudentique consultore, et digno quantovis honore se venditat. Ille ut cibum emendicet et ventrem pascat alienis epulis; hie agit, ut, anguis in morem, in gremium insinuatus, arcanaque expiscatus laedat simplicem et incautum, aut etiam perdat. O vere infernalem serpentem! Hi illi sunt ayyeAoi Satanae, humanis figuris tedi. Ipse ego sex septemve talium venenatarum pestium ictus sum expertus. Quis malus genius illos ad simplida ingenia dudt? Quid illis cum hominibus sinceris, nec ullum fucum sdentibus aut admittentibus? Quaeso, quid cancro cum serpente? E diametro, ut dicitur, pugnant cum ejusmodi ingeniis et tamen adoriuntur, lucri nimirum gratia, in morem luporum. Ex his spiritibus sunt mendaces amid, falsi apostoli, haeretid dodores, tyranni, id est reges mali, qui in sinum rei publicae, in gremium ecclesiae illapsi, per technas, in ipsos denique coelos penetrantes, coelum cum terra miscent, saepe totum orbem tumultibus concutiunt. Sed quis satis depingat hos Daemones? Ego colloquii gratia tam sum prolixus. Sed non me paenitet verborum et de re pernecessaria, et apud te talem amicum prolatorum. Vale, mihi carissimum caput! ac serpentinam prudentiam para, conjundurus cum columbina simplidtate⁸⁷.

Tuus Gregorius Sabbin⁸⁸.

diei dominicae media node fere.

Найжаданіший мій Михайле!

Я загубив було твої вірші, нерозсудливо вийнявши їх із гаманця, але скоро, засвітивши свічку, знайшов їх на землі. Хоч вони й мало оброблені, все ж, оскільки вони твої, вони мені дуже подобаються: у них, як у найчистішому джерельці, я дуже виразно бачу твою дорогу мені душу, схильну до чесноти, добрих наук і, нарешті, до мене, твого друга. Ти просиш мене повідомити, якщо, риюючись у книгах хороших авторів, я знайду дрібку золота. Що ж може бути для мене приємнішого й солодшого за твоє прохання? Прекрашо ти назвав золотом мудрість, яка і в С[вятому] Письмі названа то дружиною, то перлиною, то золотом. Добре, що я тепер удома один, без колег, які живуть разом зі мною, і можу досхочу з тобою побалакати. Але я вирішив послати тобі деякі найпрекрасніші й особливо вишукані афоризми з нашого Плутарха, особливо ті, що стосуються відмінності підлесника від справжнього друга - це ніби квіточки, зірвані в різні пори. Я не хочу, щоб тобі залишались невідомими ці вишукані вислови, які приносять мені величезну насолоду, а я знаю, що ти, як це й властиво дружбі, поділяєш мої смаки, а тому приймеш у дар ту або іншу запашну квітку та зможеш узяти з неї, мов бджілка, часточку меду й відкласти в душі цей найкорисніший для здоров'я сік, щоб, роблячи це часто, ти виріс із часом у досконалого мужа, до чеснот Христа, як каже Павло, щоб живити не лише нашого земного Адама, тобто тіло, а й, тим паче, Адама невидимого. Але звідки в мене ця балакучість? Уже давно повинен говорити з тобою не я, а Плутарх. Настав вуха! Але ж я не осел, - скажеш ти. Однак не тільки осли мають довгі вуха, а й олені. О, який я балакун! Мій Михайле! Повір мені, я досить сміявся з цього на самоті. Але укладімо мир! Я думаю, не було потреби звинувачувати в лестощах Мелантія, нахлібника Олександра Ферейського, який на питання, як загинув Олександр, відповів: "Перенесений у моє черево. Хто крутиться коло багатого столу, того від нього не відверне ані вогонь, ані мідь, ані залізо". Трохи далі: "Отже, кого ж слід остерігатися? Того, кого не можна пізнати, що він підлесник і хто сам не признається, що він лестить; того, хто не зустрічається тобі біля кухні, який не міряє тінь, щоб дізнатись про час обіду... але частіше тверезий, виявляє зацікавленість і хоче бути союзником у справах і учасником таємниць... Подібно до того, як, на думку Платона, вища несправедливість полягає в тому, щоб здаватись справедливим і не бути ним, так і в цьому разі слід визнати небезпечними ті лестощі, які обдурюють, а не ті, які діють відкрито, і ті, які діють серйозно, а не ті, які обертаються на жарт". Але зупинись, мій Плутарху! Ах, мій Михайле, чи помічаєш ти, що Плутарх розрізняє підлесника й підлесника? А саме: один відкритий, а другий прихований. Один крутиться біля столів багатіїв, верзе нісенітниці, жартує, лестить, сміється. А інший, прикрившись машкарою серйозного мужа та мудреця, видає себе за надійного й мудрого порадника, гідного всілякої пошани. Перший прагне до того, щоб по-жебрацькому випросити харч і наситити черево чужими обідами, другий, подібно до змії, вкрадаючись у довір'я, вивідуючи таємниці, прагне до того, щоб заподіяти шкоду простій і необачній людині й навіть цілком погубити її. О, це справді пекельна змія! Це посланці Сатани, прикриті людською подобою. Я сам зазнав на собі укусів шести або семи таких отруйних гадюк. Який злий геній скеровує їх на прості серця? Що в них спільного з людьми щирими, які не знають і не мають жодних хитрощів? Що спільного, питаю я, у рака зі змією? Діаметрально, як кажуть, протилежні вони такого роду натурам і нападають на них, неначе вовки, безсумнівно, заради вигоди. З таких людей постають брехливі друзі, фальшиві апостоли, єретичні вчені, тирани, тобто погані царі, які, пробравшись у надра держави, у лоно Церкви, шляхами хитрощів проникаючи, нарешті, на самі небеса, зміщують небо й землю, часто весь світ потрясають смутами. Але хто достатньо яскраво змалює цих демонів? Я заради бесіди такий багатослівний. Та я не жалкую за витраченими словами в цій украй необхідній справі й заради такого друга, як ти. Бувай здоров, вельми дорога мені голово, поєднуй зміїну мудрість із голубиною простотою!

Твій Григорій Савич.

У неділю, близько півночі.

[Харків, жовтень 1762 p.]

Salve, Amice pretiosissime! mi Michael!

Barbarus jocus meus pridianus de porcis et asinis, vereor, ne te (ut hac aetate sumus omnes leviculi) offenderit; nimio enim aceto temperatus erat, et tibi nunc serio immerso magnifitis istis nugis jocos audire non vacat nec libet. Quod

vereor, amoris est; quod tam crasse sum jocatus, tribue nauseae, qua istos

vehementer nauseare soleo, istos, inquam Cyprios boves, quod proverbium vide⁸⁹. Quemadmodum autem parentes, ubi vident infantem filiolum humi reptantem ludentemque imprudenter inddisse in merdam, inque ea sese versantem volutantemque, solent ilium admonere ridentes, et quo fadlius sordes ostendant avocentque ab illo loco, referunt, cuinam turn sit similis, oblitus

videlicet manusque pedesque et ora flavo illo coeno; ille audiens scommata

plorare, indignum facinus existimans ab illis se ludibrio haberi, quibus deberet esse omnium carissimus; donee parens serio lacrumantem non ferens e luto ocius accurrens expediat lacrumasque absterso corpusculo mitiget; ita animus amid cernens animum tuum inter merdosas istas ac suibus amicabus dignas nugas versari, sdensque te ad pura ilia caelestiaque esse fidum a communi nostro parente Deo, non te, sed locum, ubi es, ridet ac cavillatur; te ipsum amat plusquam germanum аЬеЛфоѵ. Tu ad nos tria verba remitte, cum quattuor non vacat. Nam visus sum кат' оѵао a te versiculos mihi missos accepisse, dimetros⁹⁰ an Anacreonteos⁹¹ haud memini; quale mittes, nedar erit. Vale, carissime! Log o Ea(3(3iv.

Mane hora prima Diei.

Здрастуй, найдорожчий друже, мій Михайле!

Учорашній мій грубий жарт про свиней і ослів, боюсь, здався тобі образливим (у цьому віці ми всі досить марнославні); він був занадто міцно приправлений оцтом, а в тебе, серйозно заглибленого тепер у ці чудові дрібнички, немає ані часу, ані бажання слухати жарти. Мої побоювання виникають з любові. Причиною мого грубого жарту вважай ту огиду, яку я зазвичай глибоко відчуваю до цих людей, до цих, так би мовити, кіпрійських биків, - прочитай собі це прислів'я. Це схоже на те, як батьки, коли бачать, що дитина, повзаючи по землі й бавлячись, необережно потрапила в нечистоти і в них борсається та порпається, зазвичай зі сміхом застерігають її від цього і, щоб легше вказати їй на нечистоти й вивести з них, говорять їй, на кого вона тепер схожа з руками, ногами та ротом, обмазаним цими жовтими нечистотами, а дитина, чуючи насмішки й вважаючи негідним учинком те, що люди, для котрих вона мала б бути найдорожчою, роблять з неї посміховище, плаче аж доти, доки мати, не витримавши плачу, швидко підійде й винесе її з бруду і, обтерши тіло, осушить її сльози. Так і душа друга, побачивши, що твоя душа перебуває серед смердючої купи гною, яка личить свиням, і знаючи, що ти створений нашим спільним небесним Отцем для чистого й небесного, сміється й жартує не з тебе, а з місця, де ти перебуваєш, тебе ж самого любить більше, ніж рідного брата. Пришли мені три слова, якщо для чотирьох немає часу. Бо я уві сні бачив, що отримав від тебе прислані мені вірші, двостопні чи анакреонтичні, - не пам'ятаю: усе, що пришлеш, буде для мене нектаром. Бувай здоров, мій дорогий! Твій Савич.

Будь удома о першій годині дня.

[Харків, жовтень 1762 p.]

ФіЛтатє фіАтатсоѵ (Зротє,

Kfjbog те тєр7іаЛгі те цои,

’Ефг](3є та)ѵ Моистагѵ фіЛє,

Salve sodalis⁹² omnium Carissimorum carior,

Michael amice ex Attica⁹³.

Nae tu profusus es tui, qui pro tribus verbis decuplo me donasti, petebam, tria, habeo 30. Tu imitaris Jovem, et

O Zeug аЛЛока цеѵ таЛеї аШріод, аЛЛока 5' иєі⁹⁴.

Jovis alias quidem est serenus alias autem pluit. Imo saepe uno die tantum effudit imbrium, quantum ad rigandam terram per totum sufficeret mensem, reddens nunc nimium aridam, nunc immodice ebriam ac spongiae aquis immersae simillimam тсоѵ (Зротсоѵ terram. Imo vero novi sartorem, qui duos tresve menses religionem habet contingere тгіѵ ctel(3oux«v; exacto autem luctus tempore, uno die tantum haurit той ѵостаоос артемовскагсо, quantum praegrandes muli tres, aut Arcadii asini, sitientes aquae. Dids me objurgando valere: rede. Nam si... sed relinquo te corvum⁹⁵, ката тгіѵ ттаооі|_цаѵ, hiantem, properans Graeculorum ludum. Еооахю, фіЛтатє. Log Гокуіооюс] o Еа(3(3іѵ.

Ante crepusculum nos domi expectans cochleam age, nec usquam prorepe. Et jam aetatem videor⁹⁶ diversorium tuum non vidisse.

Найдорожчий із найдорожчих,

Турбото й утіхо моя,

Юначе, відданий Музам,

Здрастуй, товаришу,

Дорожчий мені із усіх найдорожчих,

Михайле, друже із Аттики!

Ти справді-таки марнотратний: замість трьох слів дав мені вдесятеро більше; я просив три, а одержав тридцять. Ти наслідуєш Юпітера:

"То дощу не посилає Зевс, то ллє як із відра".

Бо часто за один день він проливає стільки дошу, скільки б вистачило для зрошення землі впродовж цілого місяця, роблячи землю смертних то аж надто сухою, то аж надто вологою, дуже схожою на губку, котра ввібрала в себе воду. Я знаю шевця, який упродовж двох або трьох місяців свято дотримувався правила не пити сивухи, але після закінчення посту за один день стільки набирався нектару [артемовскаго], скільки могли б випити три превеликі мули або три аркадські осли, змучені спрагою. Ти кажеш, що моя сила в критиці. Правильно! Бо якщо... Але я, згідно з прислів'ям, залишаю тебе, як ворону, з розкритим ротом і йду до грецької школи. Бувай здоров, мій найдорожчий! Твій Григ[орій] Савич.

Надвечір чекай нас удома й сиди, як слимачок, нікуди не вилазячи... Бо, здається мені, я не врахував особливостей твого віку.

[Харків, кінець жовтня - початок листопада 1762 p.]

Ерастціє фіЛє Міх«лЛ.

Temperare mihi non potui, quin saltern parvolam portiunculam tibi communicarem eorum, quibus me statim post tuum abitum noster Plutarchus non torsit, ut solent spinae sophisticae⁹⁷, sed unice delectavit. Deum immortalem! quam commendat amicitiam! Quam graphice depingit corniculam alienis plumis ornatam, id est, vaferrimum adulatorem, amid larva tedum, quem Graeci dicunt коЛака, о коЛа£,. Sed jam acdpe ipsa verba Amici nostri Plutarchi:

Sicut nummum, ita amicum oportet habere probatum, antequam usus postulet, neque damno demum accepto sentire, sed debemus habere peritiam cognoscendi adulatoris, ne laedamur⁹⁸. Alioquin idem nobis usu veniet, quod iis, qui gustato demum veneno sentiunt id esse letale...

Nam neque hos probamus, neque eos, qui se ipso facto putant deprehensisse adulatores eos, qui blande ac gratiose conversantur". Non enim insuavis debet esse amicus neque¹⁰⁰ inconditus, neque gravitas austeritasque amicitiae constat morum acerbitate¹⁰¹, sed ipsa ilia ejus pulchritudo atque gravitas suavis est¹⁰² desiderabilisque... Neque soli ei, qui est in calamitate.

Fadem intueri dulce hominis est benevoli.. .¹⁰³

Sed vitam comitatur amicitia non minus voluptatem ac gratiam rebus laetis adjitiens¹⁰⁴, quam adversis dolores¹⁰⁵ adimens. Atque¹⁰⁶ Deus amidtiam vitae admiscens, omnia laeta, dulcia ac grata ut essent amico praesente unaque fruente, fedt. Et quomodo adulator volutatum dulcedinumque occasione vellet insidiari, se sdret¹⁰⁷ amicitiam nihil jucundi usquam admittere?¹⁰⁸ (hadenus).

Satis jam, mi МісІіаёІ! Cum tam divina tamque dulds res sit amicitia, ut sol vitae esse videatur, maximopere curandum, ne pro ove lupum, pro cancro scorpium, pro lacerta anguem amplectamur. Nihil periculosius hoste vafro, sed nihil venenatius fucato amico. An non ego tibi praedixi a talibus maxime esse cavendum? Nullus unquam diabolus magis nocet, quam tales amid in spede.

De his nimirum dixi tibi, ut meo sapias periculo. Ego a multis talibus idus sum, o carissime! In herba virenti anguem reperi¹⁰⁹. O mihi, si consultor turn adesset! O libri, consultores optimi! amid verissimi! Expeda, mi МісІіаёІ, et in posterum a me talia, nempe amicus ab amico. Vale! ac ad nos, si fieri potest, veni!

Tuus Greg[orius] Sabbin.

Наймиліший друже Михайле!

Я не можу не послати тобі бодай невеличкої частини того, чим мене невдовзі після твого відходу не мучив, як це звичайно роблять софістичні колючки, а надзвичайно порадував наш Плутарх.

Безсмертний Боже! Як він описує дружбу! Як яскраво змальовує ворону, прикрашену чужим пір'ям, тобто найлукавішого підлесника в личині друга, що його греки називають коАака, о кбЛаС (підлесник). Але наведу тобі слова нашого Плутарха: "Як монету, так і друга, слід випробувати раніше, аніж він буде потрібний, щоб пізнати його не після того, як ми постраждали. Треба мати досвід у розпізнаванні підлесника, щоб не зазнати неприємностей. Інакше ми опинимося в становищі тих, хто скуштувавши отруту, нарешті відчув, що вона смертельна...

Бо ми не схвалюємо як цих, так і тих, котрі вважають, що самими вчинками викривають себе ті підлесники, які поводяться ласкаво й приємно. Бо друг не має бути неприємним чи грубим; серйозність і суворість дружби не полягає в різкості поведінки, але сама її краса й серйозність мають бути приємними й бажаними... Не тільки тому, хто нещасний.

Приємно бачити обличчя доброзичливої людини...

Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи й чарівності його світлим сторонам, але й полегшує страждання. І Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб усе було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди й приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить у дружбу".

Уже досить, мій Михайле! Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона - сонце життя, нам слід найбільше дбати, щоб не вважати вовка вівцею, скорпіона - раком, змію - ящіркою. Немає нічого небезпечнішого, аніж підступний ворог, але немає і нічого отруйнішого від удаваного друга. Хіба я тобі не казав раніше, що таких слід остерігатися найбільше? Жоден диявол ніколи не приносить більшого лиха, ніж такі вдавані друзі.

Звісно, я говорив тобі про них, щоб навчити тебе на власному досвіді. Я, найдорожчий, від багатьох таких постраждав! У зеленій траві я знаходив змію. О, якби в мене був тоді порадник! О книги, найкращі порадники! Найвірніші друзі! І надалі, мій Михайле, чекай від мене таких самих застережень, як друг від друга. Бувай здоров і зайди, якщо можеш, до мене!

Твій Григ[орій] Савич.

[Харків] 8 листопада 1762 р.

ХаТрє трід³ фіЛє.

Ista dies summo Місііаёіі sacra сттратгіуф,

Iste ducum dux est angel us angelicum.

Si cognominis, o МісІіаёІ, tu natus es isti,

Angelice angelicum sis celebrato diem.

Angelus ille Dei est, quisquis terrestria sprevit,

Qui evolat in coelos, angelus ille Dei est.

Angelus ille Dei est, qui carnis vincula rupit;

Qui purus vitiis, angelus ille Dei est.

O utinam videam tempus, cum dixeris ista:

Quid mihi cum terra? Nil habet ilia boni.

Log yvricriog фіЛод

Гргіусорюд o Ea(3(3iv. av|/vp^u0

Nov[embris] 8.

Радій, тричі дорогий!

Це день небесного стратега Михаіла,

Він вождь вождів, над янголами янгол.

Якщо ж твоє ім'я, Михайле, спільне з ним,

По-янгольському ти відзнач святковий день.

А янгол Божий - той, хто нехтує земним,

Хто лине в небеса, той справді янгол Божий.

А янгол Божий - той, хто ланці плотські рве;

Хто чистий від гріхів, той справді янгол Божий.

^а NB три; - ter; sis pro si vis; sic enim loquuntur Latini: vide sis, id est, si vis [NB три; - три рази; sis замість si vis; так кажуть латиняни: vide sis, тобто si vis (лат.)].

О, як би я хотів побачити той день, коли ти скажеш так: "Земля мені нащо? Немає в ній добра"¹¹¹.

Твій справжній друг

Григорій Савич. 1762,

і листопада].

[Харків, 13 листопада 1762 p.]

Gregorius Sabbin Місііаёіі suo gaudium in Domino precatur.

O vitae via dulds, ubi bene conscia mens est!

Attica mella super nectar et ambrosiam!

Hinc hilaris vultus, spes vivida fronte relucet,

Hinc sunt perpetuo gaudia tanta piis.

Non spes in morbo, non ipsa in morte relinquit,

Imo et defunctis os hilaresdt eis.

O МісІіаёІ, МісІіаёІ! culpa mihi disce vacare A teneris, carus si cupis esse Deo.

Heus extra te ipsum bona maxima quaerere noli:

Intra nos Christus Екї]тттоа Dei esse docet¹¹².

Scribendi occasionem dedit hodiernus dies той ev ауюіс ті a too c гцасоѵ Ioannis Chrysostomi¹¹³, cujus hanc auream sententiam mitto tibi munusculo: ОйЬеѵ гцаад ойтсод ейфраіѵеіѵ оісоѲеѵ³, cbg то cruveibog каѲароѵ, каї єЛтЬєд ауаѲаі¹¹⁴.

Nihil nos ita laetificare consuevit, quam conscientia pura et spes bonae.

Vale, carissime!

Григорій Савич бажає своєму Михайлові радуватися в Господі!

О, солодка дорога життя, коли твоя совість чиста!

Мед-бо аттичний тоді кращий нектару й амброзії!

Тому веселе лице, тому чоло прикрашає надія жива,

Тому-то в добрих людей завжди є стільки радощів! їх не лишає надія в хворобі чи навіть у смерті,

Навіть уже як умруть, в них на обличчях радість.

О, мій Михайле, Михайле! В юності будь безгрішним,

Господу станеш тоді нашому ти облюбленцем.

^а Est verbum anomalum post explicabitur [Це неправильне дієслово далі буде пояснене (лат.)].

О, не шукай же добра вищого поза собою:

Каже Христос, що Царство Боже у нас самих¹¹⁵.

Нагоду до написання цього вірша дав сьогоднішній день во святих отця нашого Івана Златоуста; надсилаю тобі в подарунок такий його золотий вислів:

Oubev гщад оитсод ейфраіѵеіѵ оіхоѲеѵ, cbg to cruveibog каѲароѵ, каі єЛтЬєд ауаѲаи

"Ніщо зазвичай не приносить нам такої радості, як чиста совість та добрі сподівання".

Прощай, найдорожчий!

[Харків] 15 листопада [1762 p.]

Michael!

Frater in Christo desideratissime!

Si vales, gaudeo; sin etiam laetus es, etiam magis gaudeo: est enim laetitia vera valetudo bene compositi animi. At vero esse laetus non potest animus, ubi quid vitii perpetratum est. Novi, quam sit lubrica via adolescentiae, scio rursum, quam immoderate heri vulgus Christianorum bacchabatur. Valde metuo, ne heri alicui sodalitati inhaeseris, ac in sodetatem immodestiae veneris. Si nihil est, quod remordeat animum, gaudeo te felidssimum esse. Sin, noli frustra angi; satis est, si odisti vitium. Jam ignovit Christus, simulatque induximus in animum vitare in posterum. Sentio hoc dictum tibi esse duriusculum. Sdo morem adolescentum; at non statim est venenum, quod acerbum est. Hoc solum dicam: nisi hunc meum de te metum interpreteris summum meum in te amorem, valde in me es injurius. Christus optimus aetatem tuam ab omnibus vitiis servet tutam, semperque ad meliora provehat!

Tui amantissimus Greg[orius] Sabbin.

Diluculo, novemb[ris] 15.

Quae proximo epistolio tuo nos petis, fient omnia, modo Christus aspiret, et in incepto ipse perseveres.

Scribe ad nos paucula, - sdo enim te temporis esse pauperem - et valetudinem

tanquam oculos custodi.

Михайле!

Найжаданіший брате во Хрисгі!

Якщо ти здоровий, радію; якщо ти до того ж іще й веселий, радію ще більше, бо веселість - це здоров'я гармонійної душі. Душа, вражена будь-яким пороком, не може бути веселою. Знаю, який спокусливий шлях юності, знаю й те, як надмірно веселився вчора простий християнський люд. Дуже боюся, чи не приєднався ти вчора до якоїсь компанії й не потрапив у непристойне товариство. Якщо не сталося нічого, що викликало б докори сумління, то я дуже радий, і ти найщасливіша людина. Якщо ж це сталось, то не мучся даремно; досить уже, якщо ти ненавидиш свій порок. Христос уже вибачив, як тільки ми вирішили не грішити надалі. Я відчуваю, що тобі тяжко слухати такі слова. Мені відома вдача юнаків; але не все те отрута, що неприємне на смак. Одне лиш скажу: якщо ці мої побоювання ти не витлумачиш як прояв моєї найвищої любові до тебе, ти будеш глибоко несправедливий щодо мене. Нехай збереже якнайкраще Христос твій вік у безпеці від усіляких пороків і нехай скерує тебе до всього найліпшого!

Вельми люблячий тебе Григ[орій] Савич.

На світанку, 15 лисгоп[ада].

Те, про що ти просиш нас у своєму останньому листі, усе здійсниться, аби лиш Христові це було вгодно, а ти сам був наполегливий у розпочатій справі.

Пиши мені коротко, бо я знаю, що тобі бракує часу, а здоров'я бережи,

як око.

[Харків] 23 листопада [1762 p.]

Salve, amice!

Precaris prospidentia tuae vitae et statui, vel maxime, cum quibus possis versari amids. Sapienter facis, qui mature tibi prospids. Sed de statu vitae alias dicemus, quod Christus suggeret; nunc pauca de conversatione. Cum quibus verseris, rogas? Phy! cum bonis, breviter respondeo. Quamquam ne cum bonis quidem, nisi iis, ad quos tacito sensu a natura es propensus. Haec enim norma optima amidtiae. Bonus dbus est, sed quid, si tuo stomacho non arridet? Nimirum nocebit. Sed utinam, mi Michael, tanta apud nos copia sit bonorum hominum, quanta dborum! Sed hoc duntaxat optare licet, habere non item. Vere bonus homo, id est christianus, corvo est rarior albo¹¹⁶. Quem ut invenias, multis tibi laternis Diogenicis¹¹⁷ est opus. Quid igitur faciundum? Versandum est cum minus malis, quam sunt alii, qui vulgo recte boni dicuntur. Eligendi sunt candidi et constantes et simplices. Candidus animus nihil livoris sive nigredinis id est malitiae habere didtur. Simplices non stulti, sed aperti, non mendaces et simulatores vanique, quod ego genus hominum plusquam Tartara¹¹⁸ odi. Qualium utinam apud nos sit minor frequentia! Sed quid facias, si mundus hie, id est multitudo hominum e talibus constat?

Mundus stultorum cavea, errorumque taberna.

Ut Palingenius noster canit¹¹⁹.

Consultissimum igitur arbitror parare amicos mortuos, id est Sandos libros¹²⁰. Sunt ex vivis usque adeo callidi versutique et nequissimi veteratores, ut adolescentem videntem et viventem palam in os dedpiant, afflantes venenum suum innocenti simplidtati, simplices autem maxime adoriuntur, quod drca hos praedae spes est eis anguidus. Neque enim canis caninam est¹²¹. Eja cave tales! Hei mihi, quantam bonorum morum jacturam ipse feceram, ab his angelis diabolids tircumventus! Quam callide sese insinuant! ut vix quinquennio possis persentiscere. Heus meo periculo sapias! Ego ille nauta sum, qui naufragio ejectus in littus, alios fratres meos idem iter ingressuros timida voce moneo, quas Sirenes, quae monstra cavere debeant, qua iter tenere¹²². Nam quidem alii in aeternum sunt demersi. At possum, inquies, et ego ictus sapere. O mi amice carissime! An nescis multos naufragium pariter pati, enatare paudssimos, tres de centum. Potesne promittere certe enataturum te? incerta pro certis? Quin tu si medicamentum praesens habes, non ideo tamen sponte venenum debes sumere. Satis est mali, si imprudens gustes. Sed сатрапа me avocat in graecum ludum. Proinde, si placebit, alias de eodem hac materia disseremus, tu brevicule significabis. Sic enim et colloquemur de Sanctis rebus, et interim stilus formabitur. Vale!

Tui amantiss[imus] Greg[orius] Sabbin.

23 Nov[embris] e museo.

Здрастуй, друже!

Прохаєш дати тобі поради щодо твого майбутнього життя й становища, особливо щодо того, з якими друзями тобі варто підтримувати зв'язок. Ти чиниш розсудливо, що заздалегідь дбаєш про своє майбутнє. Але про твоє місце в житті поговоримо іншим разом, коли підкаже Христос; а зараз побалакаймо про друзів. З ким тобі підтримувати стосунки? - питаєш. Пхе! З хорошими, - відповідаю я коротко. А з хороших - лише з тими, до кого в тайниках серця ти по натурі схильний. Бо це найкраща норма дружби. їжа добра, але що з того, коли вона не подобається твоєму шлункові? Не дивно, що вона шкодить. Однак якби-то в нас, мій Михайле, було так багато хороших людей, як хороших страв! Але цього можна лише бажати, мати ж -це інша справа. Істинно добра людина, тобто християнин, трапляється рідше від білої ворони. Щоб знайти таку людину, тобі знадобиться чимало ліхтарів Діогена. Що ж робити? Слід підтримувати зв'язок із тими, котрі не такі погані, як інші, яких зазвичай вважають просто добрими. Обирати слід щирих, постійних і простих. Про щиру душу кажуть, що вона не заздрісна, не злобна, не підла. Прості - не дурні, але відкриті, не брехливі, не облудні й не порожні, бо таких людей я ненавиджу більше Тартара. О, якби в нас було таких поменше! Але що ж робити, коли цей світ, тобто більшість люду, складається з таких?

"Світ - це загорожа для дурнів і балаган пороків", -

як співає наш Палінгеній.

Тому найбільш правильним я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги. Серед живих є такі хитрі, спритні й безчесні пройдисвіти, що юнака у вічі обдурюють, вливаючи свою отруту невинній простоті й особливо нападаючи на простих - коло них у цих змій є надія на здобич. Бо й собака не їсть собачатини. О, бережись таких! Скільки моральної шкоди завдали мені посланці диявола, обманувши мене. Як хитро вони втираються в довір'я, так що тільки через п'ять років ти це відчуєш. Ах! Скористайся хоч моїм досвідом! Я - той моряк, що, викинутий на берег під час аварії корабля, інших своїх братів, на котрих чекає те ж саме, непевним голосом попереджає, яких сирен і страховищ їм слід остерігатись і куди прямувати. Бо інші потонули й відійшли у вічність. Але, скажеш ти, я й сам можу стати розсудливим під ударами долі. О, мій найдорожчий друже! Хіба ти не відаєш, що багато людей зазнає аварії корабля, а рятується небагато - троє із сотні. Чи можеш ти ручитися, що врятуєшся? Якщо в тебе є ліки, невже ти з власної волі маєш прийняти отруту? Досить біди, якщо ти через свою необережність її скуштуєш. Але дзвін кличе мене до грецького класу. Тому, якщо тобі бажано буде поговорити іншим разом про те ж саме, напиши мені ближчим часом. Так ми будемо вести бесіду про святі справи, а водночас і стиль буде вироблятися. Бувай здоров!

Твій найбільший друг Григ[орій] Савич.

23 лист[опада], з музею.

[Харків, 29 листопада 1762 p.]

ФіЛтатє фіЛтатсоѵ,

Міх«пЛ уЛикісттє.

Quare non fuisti ёѵ таіс «гттвдіѵшс; De Sancto Акакіф¹²³ сттіхп£?«¹²⁴ pulcherrima sunt lecta, е quibus haec еЛастоѵ: "Дух не смущен, и ум чисг"¹²⁵. О атаоасос Оицос каї ѵбос каОаоос. О felicitate ipsa fortunatiorem, quisquis haec sibi paravit! Quid enim suavius animo spurcis vulgaribusque cupiditatibus non turbato? Quid mente terrenis cogitationibus pura beatius, quae Deum ilium cernit? Palinginium¹²⁶ tuum nugatorem unico verbulo impetravi, lege ilium, tere, preme, versa, hauri ac satiare. Nutri divino suavissimoque tuo parvolum tuum Jacobulum¹²⁷, ut aliquando sceptro potiatur. Gaude in Deo, canta, фаЛЛє, deambula, ut ego fado. "Житейское море"¹²⁸ etc. Eye,) пдоасопсо цеѵ ancov, xf] be карбід, tecum semper sum. Vale ac gaude! Tui omnium amantissimus Greg[orius] Sab [bin],

Literulae tuae valde ingratae mihi, proinde noli scribere sdlicet...

Найдорожчий із найдорожчих, найсолодший Михайле!

Чому ти не був на вечірні? Читалась чудова стихира про святого Акакія, з якої я взяв таке: ["Дух не смущен, и ум чисг"]. О щасливіший, ніж саме щастя, той, хто забезпечив собі це! Що є приємнішим від душі, яку не тривожать гидота й ниці пристрасті? Що є блаженнішим від розуму, очищеного від земних помислів, який бачить самого Бога? Твого жартівливого

Палінгенія я дістав для тебе без великих зусиль. Читай його, обточуй, черпай із нього, повертай, витискай і насичуйся, годуй божественною та найприємнішою їжею твого малого Яшка, щоб і він коли-небудь здобув скіпетр. Радій у Бозі, співай під музику, гуляй, як я роблю ["Житейское море"], та ін. Я тілом відсутній, а серцем завжди з тобою. Бувай здоровий і веселий! Твій найбільший друг Григ[орій] Сав[ич].

Листи твої мені дуже неприємні, тому не пиши, тобто...

[Харків, 1 грудня 1762 p.]

Тцо)ѵ Ьє цакарюі ol офѲаЛцоі, оті (ЗЛє7тоисті, каї та сота йцагѵ оті акоиєї. Mat[theus], cap[ut] ІЗ¹²⁹.

Qui natus est, et toto pectore quaerit, certe inveniet et videbit id, quod vidisse non quorumlibet, sed beatorum est dumtaxat oculorum, puta Dei veritatem, quae ut diffitillima est inventu, ita aspectu longe jucundissima rerum omnium¹³⁰. Vidisse veritatem, caput est omnium, "развѣ бо сего (Духа Святаго) ни дѣяніе ни слово"¹³¹, ut hodie ёѵ тоїс аѵтіфсоѵоід¹³² lectum est, aut indpit aut perfidtur. Sic quaesivit Abraham relicta sua terra; hac via ingressus est Isaak, cui terram monstravit Dominus: Jacob et filii ejus hoc idem fecerunt. Spiritum enim S[anctum] in se habere nihil aliud est, quam veritatem, quae unica est, Dei videre. Hanc, si vidit Aristoteles¹³³ et ejus sedatores, beati sunt; sin minus, sunt цсіюбсюфоі¹³⁴. Si oL стоуоѵоі той Ароаац sumus, et si ejusdem cum illo genii, fadis hoc testemur similibus; unde enim constabit, in nobis spiritum esse tcov TiQoyovcov, si non ex frudibus? Quid alii fadunt, quidve petunt, ipsi viderint: ego certe sdo me totum esse soli divinae veritati quaerendae consecratum. Non succedet? At vero succedet tandem. Hodie audivi in evangelio: "Очы бо ёю держастѣся, да его не познают"¹³⁵, et tamen agnoverunt, licet male oculo eorum tenebantur. Quid enim labor improbus non vincet? Et quomodo non dulce laborare, si sumus ad hoc nati, si Abrahamitico spiritu ferimur? Naturalis enim motus deinde fit indtatior. Ergo cum Paulo clamare lubet: Ьісоксо be, el каї катаЛа(Зсо. Cap[ut] 3. ad Philipp[enses]¹³⁶. "Гоню же, аще и постигну"¹³⁷, то есть особливо постигну. АЬєЛфоІ¹³⁸ etc. ... Si nihil aliud in me est, praeter cordis ardorem, vel ut Evangelistae verbis dicam, i] каоЫа Г]цсі)ѵ каюцеѵг)¹³⁹, et hoc mihi gratulor; ipsum einim to ттаѵтеЛсос ѲеЛеіѵ a Spiritu S[anctu] est, qui ut incepit, ita certe perducet eo, ut dicamus: "Мы же откровенним лицем взираєм на славу Божію"¹⁴⁰. In hoc vivo hoc noctesque diesque agitate lubet, in hoc mori, o mi pretiosissime Michael, decrevi, imo jam pridem mortuus sum mundo¹⁴¹, ut aliquando liceat in gloriam cum Christo ascendere. Te, quem Abrahami екуоѵоѵ elvai vo|_uQi>, socium ambio comitemque in via tam deserta ab omnibus cupio. Quodsi tibi quoque est rj каоЫа i] каюцеѵг)¹⁴², et certe debet esse, si is es, quem te esse existimo; ejice, quicquid est mortalis curae in pedore, elue lutum ex corde; lutum est quicquid terrenum est; quicquid autem visibile, terrenum est. Si justus verusque ignis in pectore tuo, exuretur, quicquid terrenum est, ut aliquando puro corde sis, videasque Deum: xov Ѳеоѵ каі тг]ѵ аЛг|Ѳеіаѵ, quam videntes, beati sunt oculi¹⁴³. Qui vere exarsit, bene incepit; at bene incepisse est dimidium perfecisse¹⁴⁴. Sic te assuefac, ut quotidie quicquid per oculorum aut aurium sensum non modo ex S[ancta] Scriptura aliisque libris incidat in animam tuam, verum etiam quidquid ex fortuitis eventibus videris aut audieris, id, ut animal тф Ѳеф consecrandum, rumina, discute, ac quantum potes in salutarem succum converte. Qui vili sunt ingenio, iis optima scripta dictaque cedunt in pessimum et ipse Christus est offendiculum. At qui spiritu Abrahamitico sunt creti, iis Deus de mortuis etiam et infecundis saxis divinam ac pulcherrimam prolem suscitat¹⁴⁵. Praeterit te (exempli causa) ebrius, sic cogita: obtulit Deus tibi spectaculum, ut alieno periculo cognoscas, quam enorme malum sit ebrietas¹⁴⁶: heu! fuge! Praeteris mendicum jacentem, cui pedes computruerunt, aut nasus cum cadaverosa facie horrorem spectanti incutit, sic ratiocinare: hunc aut hanc oportet libidinosam fuisse; hi enim sunt fructus libidinis. O beati, qui hoc malo carere possunt! eheu! quanti est valetudo et castitas! quam angelica virtus! quam paucis familiaris! Stas in templo, audis venerari cingulum Beatiss[imae] Virginis, audis ejus Zonae divinam vim tribui, vocari beatiss[imam] urbem, in qua ilia Zona deposita esset, tutamque ab omnibus malis, sic animo volve: oportet heic aliquid subesse mysterii. Si enim caro nihil prodest, quomodo carnis servus dngulus prosit? Manna? Quid hoc¹⁴⁷? Vulgus hominum haec audit, velut asellus lyram¹⁴⁸. Sed tu si vis abrahamitice auscultare, aliquid fode hie cum pueris Isaak¹⁴⁹ et fortassis dimota terra aliquid aquae vivae invenies. Vel sic: peperit, et tamen virgo? Oportet heic esse aliquid mysterii. Ergo pariunt etiam virgines? Phy! et maxime quidem¹⁵⁰. In humanis rebus hoc quidem impossibile; sed heus! amove, inquam, terram! Habet enim et spiritus suam generationem, et ubi tam regnat Spiritus, quam ubi ei adversa caro stricta cingulo virgineae castitatis¹⁵¹. "Возвеселися, неплоди нераждающая"¹⁵² etc. ...

Vale, Isaad proles! Log Го[і]у6оіос] o Еа[(3(3іѵ].

"Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують".

(Мат[вій], гл[ава] 13).

Кожен народжений, який усім серцем шукав, поза сумнівом, знайде й побачить те, що можуть побачити очі не будь-яких людей, а тільки блаженних. Це значить: божественну істину найважче знайти, зате тим, хто її побачить, вона найприємніша. Пізнання істини - вершина всього ["развѣ бо сего (Духа Святаго) ни дѣяніе, ни слово"], як сьогодні говориться про це в антифонах, - не починається, не закінчується. Так шукав Авраам, залишивши свою землю; цим шляхом пішов Ісаак, якому землю вказав Господь. Яків і його сини зробили те ж саме. Мати в собі Святий Дух є не що інше, як бачити Божу істину, яка одна є істиною. Якщо її бачили Арісготель та його послідовники, то вони блаженні, якщо ж ні, - вони безумні філософи. Якщо ми - потомки Авраама, якщо ми одного з ним духа, ми це підтвердимо подібними ж ділами; бо звідки, як не з плодів наших, відомо, що в нас є дух предків? Що інші роблять, чого прагнуть, вони й самі побачать; я ж твердо знаю, що я всього себе присвятив шуканню однієї лиш божественної істини. Я не буду мати успіху в цьому? А все ж таки врешті-решт успіх прийде. Сьогодні я чув з Євангелії: ["Очы бо ёю держастѣся, да его не познают"]. І вони його все ж таки пізнали, хоч очі їхні й погано їм служили. Бо чого не переможе чесна праця? Хіба не приємно працювати, коли ми народжені задля цього, коли ми просякнуті духом Авраама? Бо природний рух із часом стає все швидшим. Тому хочеться сказати з Павлом: "але прагну, чи не досягну" (До филип'ян, гл[ава] 3). ["Гоню же, аще и постигну", то есгь особливо постигну]. "Браття..." і далі. Якщо в мені нічого немає, окрім жару серця, або, кажучи словами євангеліста, нашого палаючого серця, то я задоволений цим, бо палке бажання походить від Святого Духа, який як почав, так, напевно, і закінчить, щоб ми могли сказати: ["Мы же откровенним лицем взираєм на славу Божію"]. Цим я живу, над цим із охотою працюю вдень і вночі, у цьому я вирішив, мій найдорогоцінніший Михайле, померти, хоч я вже раніше помер для світу, щоб коли-небудь піднятися во славу з Христом. Тебе ж я вважаю Авраамовим нащадком і прагну та бажаю, щоб ти був моїм союзником і супутником у житті, якого всі так цураються. Якщо в тебе палаюче серце, а воно, поза сумнівом, має палати, якщо ти той, за кого я тебе маю, вижени з грудей всіляку смертну турботу, змий бруд із серця. Бруд - це те, що земне, а що видиме, те земне. Якщо вогонь у твоїх грудях справжній і щирий, то згорить усе, що в них є земного, щоб ти коли-небудь став чистий серцем і побачив Бога, Бога й істину, яка робить блаженними ті очі, котрі її бачать. Хто добре загорівся, той добре почав, а добре почати -це наполовину зробити. Привчи себе до того, щоб кожного дня через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише зі Святого Письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки зможеш, перетворюй на поживний і рятівний сік, ніби та тварина, що має бути принесена в жертву Богові. У тих, хто душею ниций, найкраще з написаного й сказаного переходить у найгірше і сам Христос є чимось неприємним. Але для тих, хто сповнений Авраамовим духом, Бог навіть із безплідних скель підносить божественну й найпрекраснішу поросль. Якщо повз тебе, наприклад, проходить п'яний, ти думай так: Бог дав тобі видовище, щоб ти на чужому прикладі усвідомив, яке велике зло пияцтво - тікай від нього. Ідеш повз жебрака, що лежить, у якого ноги згнили або ніс, і подібне до трупного обличчя викликає жах, міркуй так: оцей або оця, поза сумнівом, вели розпусне життя, це плоди розпусти. О, щасливі ті, хто може бути вільним від цього зла; о, яке велике значення має здоров'я й непорочність! Яка висока чеснота! Як мало тих, кому вона властива! Якщо ти стоїш у храмі, чуєш, як віддають почесті поясу найблаженнішої Діви, чуєш, що цьому поясові приписують божественну силу, що називають найблаженнішим те місто, в якому перебуває цей пояс, і вважають це місто убезпеченим від усіх нещасть, то думай про це так: тут має бути якесь таїнство, бо якщо плоть не приносить жодної користі, то яким робом допомагає пояс, котрий служить плоті? Манна? Що це таке? Юрба сприймає це, мов осел звуки ліри. Але ти, якщо хочеш по-авраамівському слухати й сприймати, копай тут з отроками Ісаака і, може, відкинувши землю, знайдеш якусь живу воду. Або так: народила, а все-таки діва. Має бути й тут якесь таїнство. Отже, народжують і діви. Пхе! Ще й як! У людських справах це, звісно, неможливо. Та відкинь, кажу я, землю. Бо й дух має своє народження, а де так панує дух, як не там, де йому протистоїть плоть, оповита поясом дівочої чистоти. ["Возвеселися, не плоди нераждающая"] та ін. ...

Бувай здоров, нащадку Ісаака! Твій Гр[игорій] С[авич].

[Харків, жовтень - грудень (?) 1762 p.]

Oda Horatiana libri II, XVI.

De animi tranquillitate

[Ода Горація (книга II, XVI) «Про спокій душі»]

Купец покоя в сграсѣ¹⁵³ сладка Бога просит,

Когда по морю его вихор бросит,

Как Луну облак и звѣзды преясны Скрил преужасній.

Просит покоя в войнѣ Турчин бѣшен И красним Луком Китаец обвѣшен,

Но ниже, друг мой, драгая Порфѵра Дасть нам внутр мира.

Не бо царска власть, или Злата полній Сундук усмирит душы бѣдны волны,

Ни приутишит живущій ВЗДОХЫ В красном порогѣ.

Сладка покоя нищета ест маты,

Где лишних в домѣ вещей не видати,

Где не мѣшает ниже страх сна сладка,

Ни похоть гадка¹⁵⁴.

По что толь многсо сій черв замишляєш,

За чем на воздух чужій поспѣшаеш?

Что ползы бросить природніи страны?

Брось нрав твой странній!

Печаль глупа и на корабль восходит,

И проницает на далны походы,

Еленей¹⁵⁵ легких она всѣх бистрѣе,

Вѣтров¹⁵⁶ скорѣе.

Будь сит тілі, что ест, не печись на утро¹⁵⁷,

Потѣшай смѣхом твою горесть Мудрсо,

Знай, что ничтоже совсѣм ест блаженно,

Но з злим смѣшенно.

Знай, что преславны пошли в прах Герой,

И сто лѣт жившы лежат в смертном гнои,

И может тое, твоє что сливется,

Мнѣ доведется¹⁵⁸.

Волов изрядних у тебе завбды И чужосгранних лошадей природы,

А на одежу тебѣ для прибора Сукна з за Моря.

А мнѣ Судбина дала грунт убогой,

И an Муз чистих греческих не многсо Духа напитись и пренебрегати

Мір сей проклятій¹⁵⁹.

Pretiosissime amice, salve, mi Michael!

Hanc prope ex tempore, certe praecipitanter verti, hoc unice spectans, ut quam possem perspicue spiritum autoris expromerem, non phaleris verborum ornarem. Tu potes, si libet, refingere, ac aliis verbis inducere. Quod autem verti to "quod ultra est, oderit curare"¹⁶⁰ sic: "не печися на утро"¹⁶¹, temere improbare noli, licet sdo te esse a praejudiciis alienum. Siquis enim, velut canis, ut ajunt, e Nilo¹⁶², gustavit ex S[anctis] Patribus, is intelligit to crastinum pro sequenti vita accipi. Cum enim vita nostra, passim in S[andis] literis diei assimilatur, et diei prima pars est nox, altera lux, redissime didtur prima aetas, puta juventa, stulta, vita praesens, nondum illuminata veritatis Sole. Altera vitae pars, luci assimilata, vocatur vitai...]¹⁶³ cum deponuntur tenebrarum opera¹⁶⁴. Cum igitur dicitur noli in crastinum esse sollicitus, dicitur non esse dolendum, quid edas aut quo vestiaris in senectute; quaere modo regna dei in praesenti vita, cura de sola virtute et sapientia sollicitus. Nam si seminaveris in praesenti bene, bene metes et futura, nec quisquam sandus moribus destitutus erat in senecta viatico. Ad haec verba quoniam sententia Platonis in quam nuper incidi pertinet, non gravabor tibi adscribere. Ea est haec: єцоі.¹⁶⁵ цеѵ oubev єстті. ттошритвдоѵ той сод оті (ЗеЛтісттоѵ є|ає уеѵестѲаі¹⁶⁶. Mihi quidem nihil est antiquius, quam ut quam optimum me esse sive fieri. Vide quid curarunt summi viri, non divitias etc.; non mirum igitur, si bene clauderunt vitam. Ut quisque enim in juventute seminat, ita in senecta metit¹⁶⁷. Vis levis et sanus esse senex? Cole juvenis sobrietatem et castitatem. Haec cogita.

Vale optime, mi фіЛоцоистє!

Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

Найдорогоцінніший друже, здрастуй, мій Михайле!

Це я переклав майже експромтом, дуже швидко, слідкуючи тільки за тим, щоб, наскільки це було для мене можливим, передати дух автора, не дбаючи про красу стилю. Ти можеш, якщо тобі до вподоби, змінити й почати з інших слів. Що ж до перекладу виразу "quod ultra est, oderit curare" словами ["не печися на утро"], то остерігайся судити його занадто поспішно, хоч я й знаю, що ти далекий від забобонів. Бо хто черпав зі с[вятих] отців, за прислів'ям, як собака з Нілу, той зрозуміє, що "завтрашнє" треба розуміти як наступне життя. Бо якщо наше життя всюди у С[вятому] Письмі порівнюється з днем, перша ж частина доби є ніч, а друга - світло, то дуже правильно ранній вік, тобто юність, називати нерозумним, сучасним життям, ще не освітленим сонцем істини. Друга ж частина життя, що порівнюється зі світлом і називається життям..., коли відкидаються вчинки темряви. Отже, коли автор говорить: "не турбуйся про завтрашній день", він хоче сказати: не слід турбуватися про те, що ти будеш їсти або в що одягнешся в старості. Шукай у теперішньому житті тільки царства Божого, піклуйся і дбай тільки про доброчесність і мудрість. Бо якщо ти добре посієш у теперішньому, то добре пожнеш у майбутньому, і ніхто з тих, хто придбав святі звичаї, не буде позбавлений у старості своїх заощаджень. Сюди належить і один вислів Платона, на який я нещодавно натрапив і який радо тобі повідомляю. Це така сентенція: "Для мене нічого немає понад те, щоб стати кращим"¹⁶⁸. Дивись, про що дбали найкращі мужі - не про багатство та інше. Тому не дивно, що вони добре завершили життя. Бо як хто посіє в юності, так пожне в старості. Хочеш бути легким і здоровим старцем? Додержуйся в юності тверезості й непорочності. Подумай про це!

Бувай здоров, мій найкращий любителю Муз!

Твій Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, вересень - грудень (?) 1762 p.]

Н стад^ ката той тіѵейцатод ешѲѵ^іеі¹⁶⁹

Jam langues, Іэгаёі, jam frangit te impetus hostis,

Jam turbare pavens, jam sacra signa refers.

Ille velut Boreas¹⁷⁰ sata laeta ferociter urget,

Compositas ades turbat agitque tuas.

Tolle tuas, mi Christe, manus ad sydera, tolle!

Mox felix Amalech¹⁷¹ impia terga dabit.

"Тіло бажає противного духові"

Ти вже слабнеш, Ізраїлю, захитавшись під натиском ворога,

Ти охоплений страхом, відступаєш під стягами Божими.

А нападник, немов той Борей, вже пустошить веселі поави,

Вже лама твої лави стрункі і жене тебе геть.

Христе мій, о здійми, о здійми свої руки до неба!

Славний тоді Амалик миттю з ганьбою втече¹⁷².

[Харків, 20-23 грудня 1762 p.]

О igitur miseros, о terque quaterque misellos¹⁷³!

Sidere qui prolem sub Pharaonis habent¹⁷⁴.

Tu si quos sentis in te (3a(3uAa)vog haberi,

Heus allide istos tempus in omne Petrae¹⁷⁵!

Lucifer¹⁷⁶ est Eaxavdc, si affulget, credere noli¹⁷⁷;

Gramen nodurnum sole oriente cadit.

Sidere sub pravo quidquam generare caveto.

Ecce Dies Domini non procul! ecce prope est!

Cariss[ime] Michael!

Nae mihi mea solitudo coelum aperuit. Injuncto pueris exercitio abii in museum, ubi ex occasione explicatae vocis то асттроАоуод¹⁷⁸ vides in quas cogitationes veni. Ex consideratione visibilis coeli, transii ad Spiritalia. Pulchrum est illud, sed longe divinius hoc contemplari¹⁷⁹. Nunc mihi considera, utrum in coelo versantur (licet corpusculo in terra¹⁸⁰) hi, qui negotiis mortui vulgi, tantopere ev tolc ouoavolc expatiantur. An non hoc forte sit cum Hieronymo mente paradisum deambulare¹⁸¹? Sed nulla mihi tecum fabularum satietas. Hoc solum mihi familiare exdamo: do ctxoAlov¹⁸², do (3i(3Alov.

Vale, o carissima anima! ac ad coelos illos eluctari nitere¹⁸³!

Tuus сгиццаход Gregorius.

"Агце око твоє лукаво"¹⁸⁴ etc.

Sidere sub pravo, si sunt mala tempora lunae,

Nasder Astrologi non bona cunda ferunt.

Concubitum fadunt cum terra sdlicet аотоа-

ГаТа цеѵ ёстті уиѵг], оираѵод ёсттіѵ avr|Q.

Nunc mihi terrenis omissis т' аіЗЛа specta,

Ac ex visibili nosce metaphysica¹⁸⁵.

Scilicet et coelo mentis sua sidera nostrae

Sunt, sunt luciferi, sol quoque luna quoque.

Si mala stella nitet, mala nasder omnia crede.

O gens infelix sidere nata sub hoc!

Audisne, o Michael, quid dictant biblia sacra?

Inque utero gentes non capis esse duas¹⁸⁶?

O coelum egregium, quo splendet gloria Christi¹⁸⁷!

Stellaque, quae sandis dux erat ante Magis¹⁸⁸!

Tam tunc nascuntur Pueri, sacrosancta propago,

Qui tov у' Носі)Ьі]ѵ каі Фараыѵа movent.

O igitur miseros!

О, бідолашні утричі й учетверо ті,

Що народили дітей під зорю Фараона!

А як відчуєш в собі ти вавилонські плоди,

Завжди їх слід розбивати об гострий той Камінь!

Є Люцифер Сатаною; блиску його ти не вір!

В'яне рослина нічна, коли сонечко світить.

Під нещасливою зіркою хай не приходить ніщо,

День-бо Господній іде, він уже не за горами¹⁸⁹.

Найдорож[чий] Михайле!

Воістину, моя самотність відкрила мені небо. Задавши учням вправу, я рушив до музею, і ти бачиш, до яких думок я дійшов у зв'язку з поясненням слова астролог. Від думок про видиме небо я перейшов до питань духовних. Перше небо прекрасне, але більш гідне божественного споглядання друге. Тепер подумай, чи є на небі ті, хто (хоч тілом вони й на землі) ухиляються від справ мертвої черні для справ небесних. Хіба не чудово, як каже Єронім, гуляти думками по раю? Але мені ніколи не буває нудно розмовляти з тобою. Одне тільки мені близьке, вигукну я: о дозвілля, о книги!

Бувай здоров, найдорожча душе, і намагайся щосили пробитися в ці небеса!

Твій союзник Григорій.

["Аще око твоє лукаво"] та ін.

Під нещасливою зіркою, в місяця фази погані,

Кажуть астрологи нам, важко родитись добру.

Зорі беруть-бо до пари речі зі світу земного.

Жінка - вона є земля, небо тим часом є муж.

Знехтуй земним і дивися ти повсякчас на безплотне.

Пробуй невидиме ти в видимих формах пізнать.

В розуму нашого небі є свої власні зірниці,

Є свої зорі ясні, сонце і місяць свої.

Світить погана тут зірка, вір, що й рождається кепське.

О, бідолашний той рід, що під сузір'ям таким!

Чуєш, Михайле, що саме кажуть нам книги священні?

Чи розумієш, що в лоні двійня нащадків бува?

О, пречудове те небо, де слава Христова палає,

Де пломеніє зоря, та, котра світить волхвам!

Тут-бо рождаються діти племені того святого,

Що їх бояться завжди Ірод і сам фараон.

О, бідолашні¹⁹⁰!

[Харків, початок січня] 1763 р.

ХаТрє со т]Ьистт£ ѵеаѵиже,

Каї ецої єк та)ѵ 7іаѵтсоѵ єрастіаісотатє, со Міх«лЛ.

Nuv арх^єтаі ѵеод ёѵіаитбд³, Ьіб урафсо tiqoc, стє еЛЛг)ѵістті каї тойто еіѵаі ѵоціСсо каЛоѵ olcovov¹³¹. O Xqicttoc; o Ai^ag гѵ тф еиаууеЛіф таита. Пѵеица kuqlou £7т1¹⁹¹ ёц£¹⁹² etc. euAoyrjadxco ctol тоѵ сттефаѵоѵ той єтоид^в тойтои каї каЛыд йуьєа¹ каї ейЬаіцоѵа фиЛа^атсо, цєта та>ѵ стои фіЛтатсоѵ.

Тайта єйхєтаї Log о veog фіЛод Грг)у6р[юд] о E[a(3(3Lv]. av|/^y.

Здрастуй, найдорожчий юначе й найлюбіший мені з усіх Михайле!

Ось і почався Новий рік, тому пишу тобі грецькою мовою і вважаю це доброю прикметою. Христос сказав у Євангелії таке: "На Мені Дух Господній" та ін. Нехай благословить тебе вінець року цього й хай береже тебе в доброму здоров'ї та благополуччі разом із найдорожчими для тебе!

Про це молиться твій відданий друг Григ[орій] С[авич]. 1763 [ рік].

[Харків, 23-26 січня 1763 p.]

Cariss[ime] Michael!

Alii, inquit Socrates, vivunt, ut edant et bibant; ego contra¹⁹³. Quid porro sit vivere, plerique omnes ignorant, ut etiamsi victu uti vellent ad vitam agendam, non tamen possint vivere, siquidem omnium maxima ac proinde diffitillima ars est vivere dididsse, ut quam solus Christus doceat donetque. Donee sensero te avide nostra legere, non desinam tibi similia et scribere et dicere:

Tace, tace: Летттбѵ ixvoc¹⁹⁴.

Ascende nunc editam quandam speculam, ac explica notionem animi tui, ut videas, quid vulgus agitet. Videbis alium scabie, alium febri, hunc podagra, ilium epilepsia, istum hydrope laborare, alii dentes, alii intestina computruisse; sunt adeo deplorati, ut non corpus, sed vivum cadaver¹⁹⁵ circumferre videantur; ut omittam ilia leviora: tussim, lassitudinem, putres halitus et id genus. Ex talibus, quantus est, constat mundus, membris videlicet leprosis. Nam quod videas iisdem admistos etiam sani corporis homines, hi illi sunt, qui nuper irretiti, nondum ad supradicta quidem pervenerunt; hue tamen tendunt, imo currunt incitantibus Furiis¹⁹⁶, ad tam videlicet praeclara praemia. Et nos quidem morbosos illos vitamus, et recte fadmus, ne nobis quoque contactu communicent; ceterum cum adhuc sanis, sed mente captis ac pestilentibus dogmatibus imbutis libenter versamur. Atqui non aegrotaremus corporibus, nisi prius animis¹⁹⁷. Quid juvat ab impuro foetidoque scortatore esse remotum, si оціЛас 7іѵейца ттооѵкіас ехоѵті¹⁹⁸; abs hoc enim corpori fit male, ab illo animus inficitur. Vitas eum, qui цаѵіаѵ ex ebrietate contraxit, et non caves ventri deditum, qui te hortatur, exemplo autem cogit suo ad intempestivum et immodicum carnium esum, vinique potum? Quid fugis rivum, et fontem accedis? Times incendium et ignem petis? carbones execraris et per scintillas favillasque graderis? vulnus tangere horres, et inter gladios et scorpios ambulas? Declinas hydropa, podagram, gallicum morbum¹⁹⁹, et non aversaris intemperantiam, harum pestium matrem? Atqui Socrates in media pestilentia sanus mansit, assuetus sandissimae diaetae, simplici parcoque dbo²⁰⁰. Audi Plutarchum causam omnium morborum redundantiae humoris in corpore adscribere: "externis causis atque prindpiis redundantia humorum in corpore veluti substantiam et corpus suppeditat. Absque hac nihil mali causae illae inferunt, sed elanguescunt...²⁰¹ Ubi autem redundantia est humorum, ibi velut coenum quoddam exagitatur impurum..."²⁰² Non petit ignis locum, nisi ubi na[ph]tham esse senserit: ita morbus adhaerere nequit omnisque pestis atque inflammatio, si corpus frigidum, pituita vacuum ac suberis instar leve est. Vulgus hominum ad insaniam usque ingurgitatur carnibus omnisque generis sicera; et mirum est, si causam sequuntur effectus? Hac videlicet divinissima matre omnes praedidae pestes sunt partae.

Tace, tace: tenue vestigium²⁰³.

Noli haurire mundi spiritum аѵѲратоктоѵоѵ²⁰⁴, fuge scorpios hos, neque vitia ac rumpe corpus tuum (ne quid erres), sed extenua subducta immodica esca

vitatoque vini igne, unde omnia vitia animi, et ex his rursum omnes corporis morbi. Non is occidit equum, qui simplid pabulo alit, sed qui avenae praebet multum, nec modum in cursu tenet. Obruimur cibo vinoque et diu assidemus alicui anxiae meditationi. Hinc senium praematurum, etiamsi nihil aliud. Haec ideo prolixius, quod tarn multos video idque autoritate praeditos, qui non satis habent scandalis exemplorum corrumpere adolescentes adque ingluviem invitare, nisi verborum quoque eloquentiaeque lenodnio perpellant ttqoc ttiv уасттрі|ааруіаѵ, idque lods ex S[ancta] Scriptura petitis. Quodsi cupis nos paululum auscultare, tamdiu scias tibi salvam esse et valetudinem et pudicitiam et famam, pretiosissimos ()i]crauoouc, quamdiu sobrietatem colis. Instigant ad intemperantiam? At tu vido illo vitioso pudore, negare non audente, jam nunc assuesce sandae illi cuidam pertinadae; mihi, inque, non expedit²⁰⁵, etiamsi aitis omnia pure puris²⁰⁶. Et si Paulus aliorum caritate non licere sibi ait carne vesci²⁰⁷, egomet mei amore non colam jejunium sive deledum dborum? Sic tu fel et venenum verborum illorum mellitum amove. Taedium pertrahit ad luxum? Accipe Sanctum librum, cantilla sacros hymnos, ora; quodsi haec non suffidunt, advoca honestum sodalem, profligabis laeto bonoque colloquio, aut nos adi, aut ad te accerse; quid vereris? Si turpe judicas, cave fadas; sin - vince malum pudorem timoremque²⁰⁸, avocantem a rebus honestis. O utinam tam simus verecundi ac timidi in turpibus vitandis, quam saepe sumus in fadendis honestis meticulosi ac praepostere pudibundi! Christus hanc talem tuam tantamque indolem a mundi contagio incontaminatam servet praeparetque te suae sibi inhabitationi²⁰⁹! Vale, carissime!

Tibi faventissimus Greg[orius] Sab [bin],

Найдорожчий Михайле!

Дехто, як каже Сократ, живе, щоб їсти й пити, я ж - навпаки. Далі, більшість зовам не знає, що значить жити, і хоч вони й бажають їсти, щоб жити, однак не можуть жити по-справжньому, бо найбільше і тому найважче мистецтво - навчитися жити, і один тільки Христос може це дати й навчити. Доки я знатиму, що ти жадібно читаєш мої листи, доти не перестану писати тобі й говорити таке:

Мовчи, мовчи: тонкий слід.

Зійди тепер на високу вежу й допоможи своїй душі побачити те, що хвилює юрбу. Ти побачиш, як один мучиться коростою, другий - пропасницею, той - подагрою, той - епілепсією, той - водянкою; в одного гниють зуби, у другого - нутрощі; деякі до того жалюгідні, що здається, ніби вони носять не тіло, а живий труп. Я вже не буду казати про легкі хвороби: кашель, виснаження, зловонне дихання тощо. З таких-от, тобто з нездорових, членів і складається цей світ, який би він не був за розміром. Бо якщо ти й бачиш серед них людей зі здоровим тілом, то це такі люди, котрі недавно потрапили в тенета хвороб і ще не дійшли до зазначеного вище стану; однак вони не йдуть, а біжать до нього, їх підганяють фурії до таких преславних нагород. Ми ж, правда, уникаємо цих хворих і правильно робимо, щоб вони й нас не заразили. Проте ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які до цього часу здорові, але чий розум пошкоджений і насичений отруйними вченнями. Але ж ми не захворіли б тілом, якби раніше не захворіли душею. Яка користь віддалятися від нечистого й огидного розпусника, якщо знаєшся з тими, хто позначений духом блудо-дійства? Від першого стає погано тілу, від другого заражається душа. Ти уникаєш того, хто від пияцтва стає божевільним і не стережешся чрево-угодника, який своїм прикладом закликає тебе до несвоєчасного й надмірного вживання м'яса, вина. Чому ж ти уникаєш ріки, а наближаєшся до джерела? Боїшся пожежі, а шукаєш вогню? Проклинаєш вугілля, а ходиш по іскрах і гарячому попелу? Боїшся дотику до рани, а ходиш серед мечів і скорпіонів? Уникаєш водянки, подагри, гальської хвороби й не цураєшся надмірності - матері всіх оцих лих? Але Сократ під час чуми залишився здоровим, бо звик до найсвятішого життя, до простої й помірної їжі. Послухай Плутарха, який вважає причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі: "Під впливом зовнішніх причин і умов надлишок вологи в тілі ніби заступає субстанцію й тіло". Без згаданого надлишку вологи ці причини не викликають нічого поганого й слабнуть. Але там, де є надлишок вологи, там ніби виникає якесь брудне болото... Вогонь горить найкраще там, де є нафта; так, хвороба, всіляка зараза й запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу й легке, мов корок. Більшість людей до нестями об'їдається м'ясом і обпивається різними хмільними напоями. Що ж дивного в тому, коли за причиною йде дія? Саме від цієї найприроднішої матері виникли всі раніше згадані зарази.

Мовчи, мовчи: тонкий слід.

Уникай мирського людиновбивчого духу, уникай цих скорпіонів, не шкодь і не руйнуй свого тіла (щоб не погрішити в будь-чому), але зроби його тоншим, зменшуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі, а з останніх, у свою чергу, - всі хвороби тіла. Не той вбиває коня, хто годує його простим кормом, а той, хто дає забагато вівса й не знає міри в їзді. Обтяжені їжею та вином, ми довго зупиняємося на якомусь тривожному роздумі. Звідси - передчасне старіння, коли не щось інше. Це трапляється досить часто, бо я знаю дуже багато людей, навіть авторитетних, які намагаються спокусливими прикладами та принадою слів і красномовства псувати юнаків, спонукають їх до ненажерливості, використовуючи при цьому навіть місця зі Святого Письма. Якщо ти бажаєш трохи послухати нас, то доки будеш додержуватись тверезості, доти будеш впевнений у тому, що в тебе зберігаються і здоров'я, і сором'язливість, і репутація - найкош-товніші скарби. Тебе спонукають до надміру? Але ти побори в собі той порочний сором, що не насмілюється відповісти відмовою, тепер уже привчи себе до цієї святої стійкості й скажи: мені це не корисно, хоч ви й кажете, що для чистих все чисте. І коли Павло говорить, що йому не дозволено їсти м'яса через любов до інших, то хіба я не можу через любов до самого себе додержуватись посту або обирати їжу? Так усувай жовч і отруту їхніх слів, підсолоджених медом. Нудьга тягне тебе до розкошів? Візьми святу книгу, співай священні гімни, молись; якщо цього буде замало, поклич порядного товариша, заведи веселу й хорошу розмову, прийди до нас або нас запроси до себе. Чого тобі соромитись? Якщо ти вважаєш, що це погано, не роби цього; якщо ж ні, то переможи в собі поганий сором і страх, які відвертають тебе від порядних справ... О, якби ми в ганебних справах були такими ж сором'язливими, боязкими, як часто буваємо боязкими й хибно сором'язливими в порядних учинках! Нехай збереже Христос такий великий твій дар незаплямованим мирською заразою і нехай приготує тебе для своєї обителі. Бувай здоров, найдорожчий!

Вельми прихильний до тебе Григ[орій] Сав[ич].

[Харків] 27 січня [1763 p.]

Plutarchus loquitur:

Sicut ilia, quae²¹⁰ aurum mentiuntur et adulterina sunt, fulgorem tamen²¹¹ auri atque nitorem imitantur: sic adulator suavitatem venustatemque amid imitans, semper hilarem se ac renidentem³ praebet, nunquam resistens, nunquam repugnans. Itaque non statim debemus adulationis suspedos habere, quicunque laudant; non minus enim suo tempore laus amicum, quam objurgatio decet. Quinimo morositas ac prodivitas ad quaevis reprehendendum ad²¹² amidtia²¹³ et consuetudine res est aliena. Qui²¹⁴ autem benevolus²¹⁵ liberaliter atque alacriter laudem laude dignis tribuit, hujus etiam in reprehendendo libertatem fadle et sine molestia perferimus ac probamus, credentes, necessitate dudum increpare, qui laudando fuit fadlis²¹⁶.

Carissime mi Michael!

Quoniam ipse nunc non habeo, quod apud te dicam, ideo per me noster Plutarchus te affatur, vir plenus fidei ac venustatis. Princepsque eorum, qui уѵі]тшс тшс Mouomc amoenis illis Camaenis coelestique Heliconi²¹⁷ sese consecrarunt. Sed nonne tibi hoc naodboCov, imo тіаоаЬоСбтатоѵ videtur, ut mihi apud amicum verba desint? Praesertim apud te? Ego vero isthuc ipso philosophico kevoteqov esse existimo vacuo. Imo vero profedo, ubi accepi ad te scribere, semper modum mihi quaero, non copiam affecto. Ego ille sum, qui amicos tanti fado, ut nihil pluris aestimem, amicos, inquam, optimam vitae, ut tuus Laelius loquitur, supellictilem²¹⁸.

Trahit sua quemque voluptas²¹⁹.

Contemno Croesos²²⁰, non invideo Juliis²²¹, despido Demosthenes²²², miseror divitum: obtineant sibi quaelibet. Mihi amid si adsint, non modo felix, sed beatissimus esse videor. Quid igitur mirum, si mihi nil dulcius, quam garrire cum amico? Modo me Deus in sua virtute confirmet, modo me virum honestum

^a Renidens idem ac refulgens [Блискучий - те саме, що й осяйний (лат.)].

fadat sibique amicum: sunt enim viri boni quidem Dei amid²²³, et inter tales solos optimum donum est puta vera Amidtia; de ceteris omnibus mihi oubelg ката 7тароі|аіаѵ Aoyog.

Vale! cariss[ime] ac virtutem, parentem omnis dulcedinis, cum bonis literis ama et nos redama! Tuus Greg[orius] Sabbin.

Festo Joannis Chrisostomi, januar[ii] 27²²⁴.

Плутарх говорить:

"Як підроблені під золото речі наслідують блиск і красу золота, так і підлесник, наслідуючи приємність і принади друга, завжди здається веселим і блискучим, ніколи не чинячи опору, ніколи ні в чому не відмовляючи. Усе ж таки ми повинні не відразу запідозрювати в лестощах тих, хто хвалить: своєчасна похвала личить другові не менше, ніж осуд. Тим паче похмурість і схильність все ганити є чимось чужим дружбі й товариським стосункам. Хто ж, доброзичливо до нас ставлячись, вільно й рішуче не відгукнеться з похвалою на те, що гідне похвали? Від цієї людини ми легко зносимо та приймаємо й осуд, вважаючи, що той, хто вільно висловлює похвалу, висловлює осуд тільки під тягарем необхідності".

Найдорожчий мій Михайле!

Оскільки тепер мені нічого тобі сказати, то через моє посередництво з тобою буде розмовляти наш Плутарх - муж, сповнений віри й чесноти, найвидатніший із тих, хто присвятив себе благородним Музам, цим чарівним Каменам, і небесному Гелікону. Але невже тобі не здається парадоксальним, ба навіть дуже парадоксальним те, що в мене, друга, не вистачає слів, особливо для тебе? Щодо мене, то таку людину я вважаю порожнішою за саму філософську порожнечу. Але, звісно, коли я беруся писати тобі, то завжди мушу дбати про поміркованість у своїх почуттях до тебе, а не про їхнє багатство. Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його понад усе, і вважає друзів, як каже твій Лелій, найліпшою окрасою життя.

Кожного вабить до себе своя пристрасть.

Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів, жалію багатих: нехай володіють собі, чим хочуть. Я ж, якщо маю друзів, відчуваю себе не тільки щасливим, але й найщасливішим. Отож, що дивного в тому, що для мене немає нічого більш приємного, ніж вести розмови з другом? Тільки б Бог зміцнив мене у своїй чесноті, тільки б зробив мене людиною, гідною й дорогою для себе, бо добрі люди - це друзі Божі, і лише серед них зберігається найвищий дар, тобто справжня чиста дружба. До всього іншого мені немає жодного діла, як каже прислів'я.

Бувай здоров, найдорожчий, і люби разом з добрими науками чесноту, джерело всілякої втіхи, та відплачуй нам любов'ю за нашу любов! Твій Григ[орій] Савич.

На свято Івана Златоуста, 27 січня.

[Харків] ЗО січня 1763 р.

Етиуеацца

Ter tribus ut Musis²²⁵ olim Venus obvia facta est,

Cum Cupidone²²⁶ suo, talibus alloquitur:

Me colite, o Musae, cunctorum prima deorum

Sum: mea sceptra omnes Diique hominesque colunt.

Sic Venus. At Musae: verum in nos juris habes nil.

Musae Helicona sacrum, non tua regna colunt²²⁷.

Carissime mi МісІіаёІ!

XoQEUE £V TФ KUQLCiJ.

Duabus horis тіооаѵаатас, тагѵ oqGqivotv eux«v, et egomet mihi о|лЛсі)ѵ, inter multas non impias cogitationes feci каї то єтурацца. Memini, me legisse tale inter graeca єтура|а|аата, cum agerem jam in coenobio S[ancti] Sergii²²⁸. Id quoniam non subiit, meis verbis eandem sum sententiam complexus. Venustum mihi visum est in primis, summumque Musarum to аЬитоѵ²²⁹ tangere ac resipere, dignumque, quod hodie cantaretur, cum тагѵ tqeiotv to>v |аеуаЛсоѵ тГ]с OLKOU|_ii:Vi]c ДіЬасгкаЛсоѵ recolimus memoriam²³⁰. O utinam, mi МісІіаёІ, nobis quoque ad tantum xf]c ао£тГ]с cacumen contingat eluctari!

Тайта єйхєтai ctol croc Гоі]уооюс. Januar[ii] 30.

Ubi quid in graeds vocibus, ut est, hallucinatus sum corriges meque mones. ОйЬеѵ тойтои фіЛбтвдоѵ, et nosti illud:

XeLq Xelpa VL7TTEL²³¹.

Епіграма

Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера;

З нею - її Купідон; слово зухвале - в устах:

"Музи, шануйте мене, я найперша з усіх олімпійців,

Всі перед берлом моїм хиляться люди й боги".

Мовила. Музи на те: "А над нами, богине, не владна.

Наша святиня не ти, наша любов - Гелікон"²³².

Найдорожчий мій Михайле!

Радій у Господі!

Вставши за дві години до утрені й сам із собою розмовляючи, я серед інших благочестивих міркувань склав епіграму. Пам'ятаю, я читав з-поміж грецьких епіграм таку, коли був у монастирі св[ятого] Сергія. Не в змозі пригадати її, я своїми словами передав той самий зміст. Мені здається, вона прекрасно й велично говорить про святилище Муз і гідна бути проспівана сьогодні, коли ми вшановуємо пам'ять трьох великих Учителів всесвіту. О, якби й нам, мій Михайле, вдалося досягнути такої ж вершини доброчесності!

Цього бажає тобі твій Григорій. ЗО січня.

Якщо в грецьких словах, як вони тут написані, я припустився помилки, то виправ і повідом мене. Немає нічого дорожчого за це, і знай правило: рука руку миє.

[Харків] 7 лютого [1763 p.]

Ex Erasmi chiliadibus proverbiorum.

Aristoteles, mag [norum] mor alium lib[ro] 2

"Отаѵ (ЗоиЛбцеѲа стфбЬра фіЛоѵ ebrelv ціа фацеѵ фихп П ёцг] каі г) тоитои²³³.

Quum volumus valde amicum dicere, una inquimus anima mea et hujus. Idem eodem lib[ro]:

’Ecm yaQ, cog фацеѵ, 6 фіЛод єтєрод єусо.

Est enim, ut didmus, amicus alter ego²³⁴.

Verum audi et ex Plutarcho:

Simias ajunt capi, dum homines imitari conantes, eorum motus et saltationes adsectantur. Adulator autem alios imitando dedpit atque illicit, non eodem omnes modo. Cum aliis saltat atque cantat, aliis palaestrae se et exercitationum corporis socium adjungit. Quodsi²³⁵ adeptus est literis et disdplinis deditum adolescentem, totus jam in libris est, barbam (philosophicam)²³⁶ ad talos usque demittit, pallium gestat, rerum delectum omittit, in ore sunt numeri et rectangula ac triangula Platonis²³⁷.

Desideratissime МісІіаёІ!

Cum omnis temporis jadura gravissima sit²³⁸, turn vero horum angelicorum dierum - hei! unum quodque momentum tam pretiosum, ut, quantum alias possessiones tempus vidt omnes, tantum heic se ipsum etiam vicerit. Nunc demum noster internus homo²³⁹ non carne gravatus, sed veluti vinculis ruptis expeditus, aut additis alis alatus in morem той аєтой tollitur sublime, ac, veluti in aequore camporum apertorum, in immensibus caeli regionibus libratur, agitatur, velitatur ambiens tiqoc, to каЛЛос тб Ѳеіоѵ²⁴⁰ penetrare atque pertingere, ubi angeli assidue spectant тб ттобасоттоѵ той ттатоос²⁴¹, supra sortem humanam delicantes²⁴². O hos dies jucundos, nedareos, omniumque rerum, imo et dierum pretia nullo negotio superantes! O asperum primum durumque jejunium, quonam nos perduds? Sic semper virtus omneque bonum prindpio amarum, fine edulcatur. O mi МісІіаёІ carissime! cave has dieculas nugis insumas! Agnosce thesaurum, agnosce sortem tuam regum persarum sorte multo potiorem. Quid trepidamus, si heic dormitamus? Tempore coelum, imo ipse Deus emitur. Nunquam te desinam adhortari ad non vulgares musas illas, ad praedara ilia vulgo contempta facinora, ad libros illos, quos

"Quos rara contrectat manus", ut Muretus ait²⁴³. Nec possum non uti calcaris loco illis Erasmi nostri verbis: Cogita juventa nihil esse fugacius²⁴⁴. Plinianum illud semper animo insideat tuo: "Omne perire tempus, quod studiis non impertias"²⁴⁵.

Quodsi quando te excitare debeam, his plus quam aureis certe horis ante moriar, quam desinam sive opportune sive non. Veniet tempus, cum cibo potuque obruti ad terram reclinabimus, pulcherrimos animi oculos non valentes sursum tollere. Nunc hie, ut Maro ait,

Aurai simplids ignis²⁴⁶ Cum sit liber atque agilis, quid cessamus evolare elg ouoavov; quin exercemus ejus alas, ut aliquando pertingat ad dissitissimum ilium terminum metamque, de quo sic nostra cariss[ima] Genitrix Ecclesia cantat:

"Желаній Краю, вѣрних утвержденіе"?²⁴⁷ etc.

Non libet finem facere, sed fadam. Vale, mi anime!

Tuus Greg[orius] Sabbin. 7 februar[ii],

Із тисяч висловів Еразма.

Арісготель, «Велика етика», кн[ига] 2

"Отаѵ (ЗоиЛбцеѲа стфбЬра фіЛоѵ ebrelv ціа фацеѵ фихп П єцг] каі г) тоитои.

"Коли ми хочемо назвати когось справжнім другом, то кажемо, що наша душа та його душа - одне". Те ж саме сказано і в іншому місці тієї книги:

’'Естті уaQ, сос, фацеѵ, о фіЛод єтєрод єусо.

"Друг, як кажуть, - це наше друге я".

Але послухай і з Плутарха:

"Розповідають, що мавпи, намагаючись наслідувати людей, переймають їхні рухи й відтворюють їхні танці. Підлесник же, наслідуючи інших, обдурює їх, спокушає, але не всіх однаково. З одними він танцює та співає, до інших приєднується як партнер по палестрі й по фізичних вправах. Якщо він має справу з юнаком, відданим літературним і науковим заняттям, то весь час сидить за книгами, відпускає бороду (філософську) до самих п'ят, носить плащ, покидає розваги, на вустах у нього числа та прямокутники й трикутники Платона".

Найжаданіший Михайле!

Зважаючи на те, що з ydx втрат втрата часу найтяжча, навіть одна мить цих янгольських днів така цінна, що перевершує все, що ми маємо, навіть себе самого, настільки, наскільки час перевершує все те, чим ми володіємо. Бо наша внутрішня людина тепер не обтяжена плоттю, ніби звільнившись від пут або знайшовши нові крила, підіймається високо, неначе орел, ширяє, носиться й літає в безмежних небесних просторах, як по рівнині безкраїх полів, прагнучи досягти божественної краси, проникнути туди, де янголи безугавно споглядають лик отця, радіючи людській долі. О, приємні, як нектар, нинішні дні, чия цінність більша за всі речі й інші дні! О, прикрі й важкі перші дні посту, куди ви нас ведете? Так усяка чеснота й усяке благо спочатку здаються гіркими, а під кінець стають солодшими. О, мій найдорожчий Михайле! Стережись марнувати ці днини на пусте! Пам'ятай, що вони скарб, збагни, що твоя доля куди краща за долю перських царів. Чого нам боятись, якщо ми тут спочиваємо? За допомогою часу можна купити небо, навіть самого Бога. Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним Музам, а прекрасним ділам, що їх зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Мюре,

"рідко хто бере в руки".

А для заохоти не можу не скористатися такими словами нашого Еразма: "Пам'ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність". Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія:

"Втрачений той час, який ти не використав на навчання".

Якщо б я мусив спонукати тебе, то я б скорше помер, аніж перестав би це робити в нинішні дорожчі за золото години, незалежно від того, слушно це, чи ні. Прийде час, коли, обтяжені їжею та напоями, ми схилимось до землі, не маючи сил підвести найпрекрасніші очі нашої душі. Тепер же, коли цей, як каже Марон,

"вогонь із небесного первня"

вільний і дієвий, чому ж перестаємо ми злітати в небо? Навпаки, нам треба вправляти наші крила, щоб коли-небудь досягти тієї межі й мети, які вгамовують усіляку спрагу й про які наша найдорожча родительська Церква співає:

["Желаній Краю, вѣрних утвержденіе"] та ін.

Не хочеться закінчувати, та все ж закінчую. Бувай здоров, моя душе!

Твій Григ[орій] Савич. 7 лютого.

ЗО

[Харків, січень - лютий 1763 p.]

"Да не будет бѣгство ваше в Зимѣ"²⁴⁸.

Dum fera saevit hiems, haud naves navita solvit,

Sed pladdi veris tempora grata manet.

Expectate diem Domini, cum Spiritus ille

Sanctus demulcet flamine cuncta suo.

Sin audes propere Ponto te credere mundi.

Quaeso, quos fluctus ferre necesse tibi?

Ergo vide, ne cursus sit tibi tempore brumae.

Ne temere vitae nempe capesse statum.

Sed portum retine, donee Хсжггос стє ЬіЬа£,єі.

Non via nocte proba est, non hiemale mare.

Heu Christus paucos extractat fluctibus altis!

Heu quam permultos devorat unda maris!

Si non gustasti, quidnam sit mare peridi,

Ex aliis miseris sume perida tibi.

Fluctibus involvit Satanas et pectora cauta;

Quid de illis fit, queis cautio nulla viget?

At tu Musarum in portu cole sacra quietus.

O fortunatum, si tua bona capis!

Cariss[ime] Michael!

"НЬои £V Tф KUQLCiJ.

Ablatis libris, quid mihi mellitius, quam garrire cum amiculis meis, quorum tu кооифі] є I; nisi quod vereor, ne parum in tempore tibi obstrepam, occupato fortassis curis melioribus. Suspicor enim te meditari тас Ьіатрірад тас стхоЛасттікад. Proinde breviter significabis.

Vale cariss[ime]! Tuus Gregor[ius].

["Да не будет бѣгсгво ваше в Зимѣ"]

Поки шаліє зима, моряк не відв'язує човен,

Жде він погідного дня, тихої жде він весни.

Ждіть же день Божий і ви, повіву Духа Святого,

Що своїм чистим вогнем годен усе розтопить.

А як квапливо довіритись морю оцьому мирському,

Хвилі, питаю, які змушений будеш терпіть?

Отже, пильнуй, щоб не плавати раптом тобі у тумані,

Щоб не обрав ти хисткого стану в своєму житті.

Пристані міцно тримайся, доки Христос тебе учить.

Шлях небезпечний вночі, так, як на морі зима.

В хвилях відкритого моря Христос не завжди порятує,

Скільки-бо люду того хвиля морська поглина!

Доки не звідав ще ти вах небезпек цього моря,

Злигодні інших людей будуть в науку тобі.

Вабить диявол у море навіть обачного мужа,

Що вже казати про тих, хто остороги не зна!

В гавані ж ти залишайся Муз шанувати спокійно,

О, ти щасливий, якщо є в тебе власне добро²⁴⁹!

Найдорож[чий] Михайле!

Радій у Господі!

Якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого, ніж розмовляти зі своїми друзями, серед яких ти найперший. Боюсь тільки, що невчасно тобі надокучаю, коли тебе, може, турбують важливіші справи. Бо здогадуюсь, що ти обдумуєш шкільні завдання. Коротко напиши мені про це. Бувай здоровий, найдорож[чий]! Твій Григор[ій].

[Харків] 15 лютого [1763 p.]

Salve, generosissime МісІіаёІ!

Sicdne той kuqlou fc’TTiTioOac. O, plus quam nectareas igitur has tuas mihi literas! Imo animum tuum multo generosissimum каі дѵтсод Ыоѵ! Nunc demum agnosco non de milviorum neque vulturum te esse genere, sed de sanguine tcov yvt](TLc\)v агтсоѵ, qui suprema petunt, despedisque vespertilionibus cum sua umbra, ad solem affectant. O utinam hanc vocem saepius audiam a te, nullam ambrosiam malo. Jam habere videris, ita optas, precaris, aves. O juvenis dignissime Christo! propemodum lacrumas excussisti. Solet enim et rarum gaudium lacrumare. Nescit Dominus fallere. Quisquis toto pectore precatur, jam habet. In tantum desideras dominum? Sed mane, mi anime, paulisper, paulisper mane! Equidem breviculum tempus dices nimium fuisse, cum accipies. Pone te stat Christus, ac trepidat dare, sed nondum...

Perfer et obdura; labor hie tibi proderit olim, imo intra octennium. Vale, mea voluptas!

Tui amidss[imus] Gregor[ius] solius²⁵⁰.

Здрастуй, найшляхетніший Михайле!

Отже, ти линеш до Господа. О, тоді ці твої листи для мене солодші, аніж нектар! А ще більше твоя душа - найшляхетніша й воістину божественна. Лиш тепер я пізнаю, що ти не з породи шулік, але від крові шляхетних орлів, які линуть до вищого й, зневажаючи кажанів з їхньою любов'ю до темряви, злітають до сонця. О, якщо б цей голос я частіше від тебе чув! Я не хотів би амброзії. Напевно, ти вже маєш те, до чого прагнеш: ти так просиш, так молиш. О юначе, найгідніший Христа, ти майже викликав у мене сльози, бо надзвичайну, виняткову радість зазвичай супроводжують сльози. Господь не помиляється. Хто всім серцем просить, той уже має. Ти так жадаєш Господа? Та ще зарано, зупинись трохи, моя душе, трохи зупинись! Адже коли здобудеш, то скажеш, що найкоротший час був надто тривалим. Позаду тебе стоїть Христос і палає бажанням обдарувати тебе, та ще не...

Тримайся й терпи. Цей труд колись принесе тобі користь, у всякому разі впродовж восьми років. Бувай здоров, моя радосте.

Тобі єдиному найбільший друг Григор[ій].

[Харків, початок другої половини лютого 1763 p.]

Salve carissime Philomuse, МісІіаёІ!

Nec tibi, mi МісІіаёІ, sdo, res ingrata futura,

Pullus idem portet si mea scripta tibi.

Scripta hominis, qui plusquam oculos te diligit istos,

Uritur igne pio, flagrat amore tui.

Diligit, ardet, amat toto te corde, sodalis²⁵¹,

Te delectatur, diligit, ardet, amat.

Non mihi flore thymus, non tam sunt Attica mella,

Quam tuus hie animus dulds amore mei.

Scribe ad nos, siquid sit amabile, si quid ami cum,

Pergeque, dum vivis me redamare tuum.

At me ab amore tui deducet nulla senedus,

Sive ego Tithonus²⁵², sive ego Nestor²⁵³ ero...

Quid pestilentius amore vulgari, id est falso? Rursum quid divinius amore Christiano, id est vero²⁵⁴? Quid est Christiana religio nisi vera ac perfeda amidtia? An non Christus х«Р«ктг)ра suis imposuit mutuum amorem²⁵⁵? An non amidtia omnia conglutinat, aedificat, creat, quemadmodum inimidtia diruit? An non Deus ауатщ didtur apud diledissimum disdpulum suum Joannem²⁵⁶? An non mortuus animus vero amore carens, puta Deo? An non omnia dona, quin et ipsae angelicae linguae nihil sunt sine caritate²⁵⁷? Quid fundat? Caritas. Quid creat? Caritas. Quid conservat? Caritas, caritas. Quid deledat? Caritas, caritas primum et medium et postremum, а каї co²⁵⁸, breviter ut illo daudam:

A te principium, tibi desinet.. .²⁵⁹

Sed avocat graeca campana. Vale, carissime Michael!

Graeculus tuus peramanter est a me exceptus.

Tuus Gregor[ius] Sabbin.

Здрастуй, найдорожчий любителю Муз, Михайле!

Я знаю, Михайле, не буде тобі неприємно,

Як від мене листа принесе ось оце хлопченя.

Хто його написав, той за тебе віддасть свої очі,

Той палає вогнем благочесним, пломеніє любов'ю.

Він горить, він, товаришу, любить вам серцем тебе,

Любить, тішиться, цінить, палає.

Не такі йому милі і пахощі квітки, і Аттики мед,

Як солодка душа твоя, повна любові до нього.

Напиши ж бо мені, коли є щось приємне і приязне,

І, допоки живеш, за любов ти віддячуй любов'ю,

А моєї любові до тебе жодна старість не годна згасити,

Хоч би віку досяг я Тіфона чи Несгора.. .²⁶⁰

Що є огиднішим за любов вульгарну, удавану? І навпаки, що є більш божественним, ніж любов християнська, тобто істинна? Що таке християнська релігія, як не істинна й досконала дружба? Хіба Христос не встановив, що відзнакою його учнів є навзаємна любов? Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожнеча руйнує? Хіба не називає Бога любов'ю його найулюбленіший учень Іван? Хіба не мертва душа, позбавлена істинної любові, тобто Бога? Хіба всі дарунки, навіть янгольська мова, не є нігцота без любові? Що дає основу? - Любов. Що творить? - Любов. Що зберігає? - Любов, любов. Що дає насолоду? - Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа й омега. Завершу коротко:

Від тебе початок, у тобі ж і кінець...

Але мене вже кличе дзвінок на лекцію з грецької мови. Бувай здоров, найдорожчий Михайле!

Твій грек прийнятий мною дуже люб'язно.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, друга половина лютого 1763 p.]

"И сЬд, учаше при брезѣ etc. с корабля"²⁶¹

Navi gat in portu, procul est cui vita negotiis,

Qui curis quique est ambitione procul.

Qui caute mundi credit se fluctibus hujus;

Navigat in portu, nat bene tuta ratis.

Quisquis at in pelagum convertit vela profundum:

Quis timor exanimat? quis jacit aestus eum?

Fortunate quater! qui nunquam ingressus es altum;

Si tibi docta quies, Musa quieta placet.

O divina quies! o nondum cognita divum

Munera! tui Pretium bia cerebra sciunt.

Eja tene portum, contemnito munera plebis!

Commissus pelago desinis esse tuus.

Quid tibi cum curis? curae sunt aspera spina.

Suffocant istae verba sacrata Dei.

Nec serit haec Christus²⁶², pelago nec praedicat alto.

Navigat in portu: hie, hie docet ille suos.

Cariss[ime] Michael!

Diu deliberavi utros versiculos mitterem. Tandem hi meliusculi sunt visi non ob aliud, nisi quod fadlius fluxerunt. De tua vero ambrosia ipsa duldore scheda quid dicam? Ita me Deus amet... sed vereor in os te laudare. Vale carissima anima, ac made virtute! Tuus Gregorius.

["И сі.д, учаше при брезѣ (й далі) с корабля"].

Плаває в гавані той, хто живе вдалині від марноти,

Той, хто нічим не клопочеться і зневажа честолюбство,

Хто віддається на хвилі світу цього обережно,

Плаває в гавані той - човен його у безпеці.

Той же, хто в море глибоке свої повертає вітрила:

Страх його мучить який? хвилі штовхають які?

Вчетверо гцасніший той, хто не виходив у море,

Спокій розумний і Музу понад усе полюбив.

О, мій божественний спокою, о ці незбагнені Божі

Дари. Цінність твою годен лиш розум пізнати.

Плавай же в гавані ти, нехтуй дарами юрби!

Той, хто довірився морю, вже не належить собі.

Що тобі клопоти світу? Клопоти - терни колючі,

Ті, що заглушують враз Божі священні слова.

Іх-бо не сіє Христос, не проповідує в морі.

Плаває в гавані він: тут він навчає своїх²⁶³.

Найдорож[чий] Михайле!

Я довго розмірковував, які вірші тобі надіслати. Однак останні здались мені дещо кращими тільки тому, що легше вилились. Але що ж мені сказати про твій лист, солодший за будь-яку амброзію? Хай би мене так любив Бог... Утім я боюся хвалити тебе в очі. Бувай здоров, найдорожча душе, і шануй доброчесність! Твій Григорій.

[Харків, кінець лютого - початок березня 1763 p.]

Pax tibi, mi frater!

Неп turbato distractoque animo, idque praedpitanter scripsi; nec mirum, si tibi non est satisfadum: cum praesertim subdiffidle tuum sit ттобрЛіщца. Agnosoo et ingenium et studium tuum in litteras simul et virtutem et vehementer gaudeo. Age igitur experiamur, num possumus solvere, modo Christus aspirare dignetur.

Sed tamen in magnis et voluisse sat est²⁶⁴.

An etiam, inquis, in virtute modus servatur?

Si non, in diligentia non esse modum necessarium.

Sin, cur alius alium in virtute excellit? Haec tua. In primis autem sdendum est, duas esse classes quasdam virtutis studiosorum: unam perfedorum, alteram tyronum, seu ut Paulus vocat, puerorum²⁶⁵. Ex his colligere licet duo item esse virtutum genera: unum genus, quo compleduntur quae vocantur proprie virtutes, ad quas velut ad finem ceterae referuntur; quod alterum genus est sdlicet. Atque perfecti sive viri, unde et virtus didtur, arcem ipsam jam virtutis tenent ubi nullus modus, quia nulla satietas; unde fit, ut alius alio sit praestantior, cum etiam in arce sint gradus superandi, ut quo quis alium superet eo plus emolumenti humano generi afferat, ac hoc fiat similior Deo²⁶⁶, cujus bonitatis nullus finis, nullus modus, nullus numerus. Proinde a Paulo quinque, ni fallor, dasses numerantur electorum, videlicet respedu meritorum²⁶⁷. Quo enim quis est ab omnibus terrenis alienior, eo coelestibus propior ipsique luds Fonti. Hue Davidis illud, quod ego nunquam non cantillo:

"Яксо по висотѣ небешой сот Земли, утвердих"²⁶⁸ etc.

Tales virtutes sunt propriae virtutes, quarum Dominus est ipse o Cov sive o Otoe. Haec illae sunt Fides, Spes, ac omnium maxima finemque non habens Caritas²⁶⁹. Autoc yap o Otoe dicitur ауапц²⁷⁰. Quae omnia sine fine aedifica[n]t. Fidei proprium cernere sive intelligere, quoque plus cernit, plus sperat, quo magis sperat, ardentius amat, gaudens benefacere, quantum fieri potest latissime sine ullo fine modoque.

O utinam, mi anime, possis ad hanc arcem olim pertingere!

O quam paucis hanc contingit adire Corynthum²⁷¹! Visne pervenire? Rationibus tibi est opus, vos vocatis media. Quae autem media? Haec sunt: Graecarum Romanarumque literarum peritia, quae paratur lucubrationibus (jam audis et medium medii), fuga turbae seculariumque negotiorum, contemptus divitiarum, jejunium et abstinentia, breviter neglectus carnis, ut spiritum acquiras. Hae demum sunt vulgares virtutes, quae etiam improbis adsunt; in his modus est servandus, ut ad ilia, in quibus nullus modus, perveniatur. Alioquin si unica nocte per immodicas vigilias aut oculos aut pulmonem laedas, quomodo deinceps legere ac colloqui cum Sanctis poteris? Quo pacto ab iis disces Deum? Fides videt Deum, et divina est; ad hanc ut pertingas, serva vigiliarum laborumque modum et dum quaeris spiritale, cave ocddas carnale, si te ducere potest ad meliora. An non stultescit, qui longum iter ingressus, modum in eundo non tenet? Nae iste non est perventurus Hierosolymam. Morbus aut etiam mors in via intercipiet. Vide igitur, ne tua te diligentia modum nesdens, aut conjidat -ah non libet male ominari. Tu, mi МісІіаёІ, omnia fausta mereris. Fugis turbam? Modum hie quoque serva! An non stultus sit, qui ita fugiat, ut cum nemine prorsus unquam loquatur? Insanus talis est, non Sanctus - vide, cum quo loquaris verserisque. Jejunas? An non mente is captus tibi videatur, qui nihil prorsus, aut venenatum aliquid concedit corpusculo? Subtrahe pabulum supervacuum, ne ferodat asellus, id est caro; noli rursum fame necare, ne possit vehere sessorem²⁷². Haec sunt illae pulchrae res, quae sine modo pessimae sunt. Sunt qui in hac aetate, qua es, nimium indulgent vino, sunt qui equis aut canibus nimis capiuntur aut luxuria. Sunt contra, qui nimis austere vivunt. Unde pulcherrimum illud ac divinum:

Mrjbev ayav²⁷³.

Rescribe, quid tibi videtur, ut cognoscam, placentne haec. Utinam Christus dignaretur intervenire nostrae оціЛіа, qui pollicetur se adfuturum, ubicunque duo in suo nomine congregarentur²⁷⁴; alioquin sine illo omnia frustra²⁷⁵. Vale! mi МісІіаёІ!

Tuus in Domino totus Greg[orius] Sabbin.

Мир тобі,

мій брате!

Я написав це вчора в стані смутку та неуважності й при тому дуже швидко. Не дивно, що написане тебе не вдовольнило, а надто коли взяти до уваги неабияку складність твого питання. Я визнаю твої таланти і твою старанність у науках, а також доброчесність, і дуже радію з цього. Ну ж бо, спробуймо, чи зможемо ми вирішити це питання, якщо Христос подарує нам натхнення.

Однак у великій справі достатньо й бажати.

Невже, питаєш ти, і в чесноті слід зберігати міру?

Якщо це не так, то в ретельності теж не треба зберігати міри.

Бо чому один переважає іншого в чесноті? Такі твої думки. А насамперед, слід знати, що існує два класи поборників чесноти: один клас досконалих, другий - новаків, або, як їх називає Павло, учнів. Звідси можна зробити висновок, що існує два різновиди чеснот: один різновид охоплює те, що називається чеснотами в повному розумінні, до яких, як до мети, прагнуть усі інші чесноти. Ці останні й становлять другий різновид. Але досконалі, або мужі - viri - звідси чеснота отримує свою назву - virtus, займають уже сам палац, або твердиню чесноти, де немає жодної міри, оскільки немає й насичення; звідси виходить, що один має перевагу над іншими, бо і в палаці існують ступені підйому, і що більшу хтось має перевагу над іншим, то більше користі приносить він людському родові й стає подібнішим до Бога, чия ласка не має меж, не знає ані міри, ані числа. Саме тому Павло нараховує, якщо не помиляюсь, п'ять класів обраних, тобто таких, що заслуговують на пошану. Адже що більше чужий хто земному, то ближче він до небесного й до самого ДЖЕРЕЛА світла. Сюди стосується той Давидів вірш, який я часто співаю:

["Яксо по висотѣ небесной сот Земли, утвердих"] та ін.

Чесноти в повному розумінні - це ті, чиїм господарем є сам сущий, або Бог. Такі: ВІРА, НАДІЯ та найвеличніша з усіх і безконечна ЛЮБОВ. Бо сам Бог називається любов'ю. Усі вони без кінця творять. Властивість віри - помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полум'яніше любить, з радістю творить добро, безмежно й безмірно, наскільки це можливо.

О, якби ти, мій друже, зміг коли-небудь досягти цієї твердині!

О, як небагато тих, кому вдається наблизитись до цього Коринта! Чи хочеш досягти? Для цього потрібні підстави, які ви називаєте засобами. Які ж засоби? Вони такі: знання грецької та римської літератури, яке дають нічні заняття (я називаю тобі вже засіб засобу), втеча від юрби та мирських справ, зневага до багатства, піст і помірність, коротко кажучи - зневажання плоті, щоб здобути дух. Такі ж, нарешті, і звичайні чесноти, притаманні навіть непорядним людям. У них слід зберігати міру, щоб досягнути тих чеснот, в яких не визнається жодної міри. Інакше, якщо ти в одну ніч зіпсуєш очі або легені, як же ти після цього зможеш читати й розмовляти зі святими? Яким чином ти від них дізнаєшся про Бога? Віра бачить Бога й сама божественна; щоб її досягти, дотримуйся міри в пильнуваннях та трудах і, набуваючи духовне, бережись, як би не занапастити плотське, коли це плотське може привести тебе до кращого. Хіба розумно робить той, хто, починаючи довгий шлях, не знає міри в ході? Звісно, цей не дійде до Єрусалима, хвороба або навіть смерть перерве його подорож. Тому дивись, щоб твоє завзяття, яке не знає міри, не довело тебе до біди. Ах! не хочеться провіщати лихо. Ти, мій Михайле, заслуговуєш найсприятливішої долі. Ти уникаєш юрби? Дотримуйся міри й у цьому. Хіба не дурень той, хто уникає людей так, що зовсім ні з ким ніколи не розмовляє? Така людина божевільна, а не свята. Дивись, із ким ти говориш, із ким маєш справу. Ти постиш? Хіба не здасться тобі несповна розуму той, хто геть нічого не дає тілу або подає йому лише щось отруйне? Зменшуй зайву їжу, щоб осел, тобто плоть, не розпалювався, та, з другого боку, не мори його голодом, щоб він міг нести вершника. Це ті прекрасні речі, які вживані надміру стають дуже поганими. У твоєму віці бувають такі, що надмірно віддаються вину чи надмірно захоплюються кіньми й собаками або розкішним способом життя. Бувають, навпаки, і такі, які ведуть занадто суворе життя. Звідси це найпрекрасніше й божественне правило:

нічого надміру.

Напиши в лисгі-відповіді, яка твоя думка, щоб я знав, чи подобається це тобі. О, якби Христос, який обіцяв бути присутнім усюди, де зберуться двоє в ім'я його, удостоїв нас взяти участь у нашій бесіді, інакше без нього все марне. Бувай здоров, мій Михайле!

Увесь твій у Господі Григ[орій] Савич.

[Харків, кінець лютого - початок березня 1763 p.]

Salve, mi Philomuse duldssime!

Michael!

Gaudia pelle,

Pelle timorem,

Spemque fugato,

Nec dolor adsit.

Nubila mens est Vinctaque fraenis,

Haec ubi regnant²⁷⁶.

Hi versiculi ВоёШ²⁷⁷ cujusdam, philosophi Romani, ni fallor. Affectus est morbus animi, graece to ттаѲос²⁷⁴. Morbus, ut arbitror, est, cum in corpore intemperies est quaedam facta ex male temperatis elementis; cum videlicet aut ignis aut terra praevalet, aut utrumque; hinc nasdtur exasperatio, graece o ттаоосисгцос. Nam si justa sit elementorum сгищаетріа, tam pladde pacateque intus moventur omnia, quam in horologio integro artifidose constructo eo, quod Graed vocant айтбцатоѵ. Nam кЛєг|л35раі et solaria horologia, quale in nostri area collegii videmus, non dicuntur айтоцата. Ab his physids²⁷⁹ transeamus ad metaphysica²⁸⁰, id est invisibilia aut spiritalia sive divina. Ad eundem hunc modum affedus animum nostrum exagitat et commovet. Hinc saepe apud

Latinos ira, timor, cupiditas caeterique affectus motus nominantur. Fortunatus ille, qui motibus his vacuus est. Nam talis tranquillitatem seu quietem animi habet, quam o KUQiog carissimis suis discipulis donat: £lqi]vi]v ttiv t |_u]v bibco|ji U|_uv^2;;l. Proximo loco est ille, qui cum his strenue pugnat ac velut equos ferocissimos moderatur fraeno rationis. Gaudes, quod dives es? Aegrotus es. Quod nobilis es? Aeger es. Times mortem? ob bonas res infamiam? Parum vales animo. Speras melius te eras victurum? Infirmaris. Ubi enim spes, ibidem timor, morbus etc. Ergo, inquis, cum Stoicis²⁸² postulas tu sapientem prorsus стаѲеа²⁸³ esse? Imo vero sic stipes erit, non homo. Restat igitur, ut ibi sit beatitudo, ubi moderatio, non ubi affectuum vacatio²⁸⁴. An non Paulus habet suum xov ЕкоЛотта colaphizantem ipsum²⁸⁵? Et Deus in aurae quidem sibilo, id est levi commotione, transit Heliam²⁸⁶. Hoc etiam accipe, curas, timores et id genus domino esse debere. Haec etiam іаакаріСоисті тоѵ аѵѲратоѵ²⁸⁷. Vale, cariss[ime] et colloquium hoc boni consule!

Tuus in Domino totus Gregor[ius] Sab[bin],

Здрастуй, мій найсолодший любителю Муз,

Михайле!

Геть жени втіхи,

Геть - і страхи всі,

Геть - сподівання,

Щоб не страждати;

Де ж вони владні -Хмарний там розум,

Мов у вуздечці²⁸⁸.

Це, якщо не помиляюсь, віршики Боеція, одного римського філософа. Афект - це хвороба душі, грецькою мовою - то ттаОос. Хвороба, як я гадаю, виникає тоді, коли в тілі постав розлад погано узгоджених між собою елементів, а саме: коли вогонь або земля переважає, або те й інше. Звідси виникає загострення, грецькою мовою - о ттаоосисгцос. Бо коли симетрія елементів правильна, тоді все спокійно й мирно рухається, немов у тому справному, майстерно злагодженому годинникові, який греки називають аитоцатоѵ. Бо водяні та сонячні годинники, що їх ми бачимо в залі нашого колегіуму, не називають автоматами. Від цієї фізики перейдімо до метафізики, тобто до невидимого, або духовного, інакше кажучи -божественного. Так само афект діє на нашу душу й зворушує її. Звідси в латинян гнів, страх, бажання та інші афекти часто називаються порухами. Щасливий, хто вільний від цих афектів. Бо в такої людини панує мир і душевний спокій, що його дарує Господь своїм найдорожчим учням: мир Свій вам даю. Найближче до них стоїть той, хто наполегливо бореться з афектами та стримує їх вуздечкою розуму, немовби диких коней. Радієш, що ти багатий? Ти хворий. Радієш, що ти благородний? Ти нездоровий. Боїшся смерті? Поганої слави через добрі вчинки? Ти не зовсім здоровий душею. Сподіваєшся краще жити завтра? Ти нездужаєш. Бо де надія, там і страх, і хвороба та ін. Отже, скажеш ти, я вимагаю разом зі стоїками, щоб мудрець був геть безпристрасним. Навпаки, у такому разі він був би стовпом, а не людиною. Залишається, отже, що блаженство там, де приборкання пристрастей, а не їхня відсутність. Хіба Павло не має своєї колючки, котра шкодить йому? І Бог проходить перед Іллею, мов легкий подув вітерця. Згідно із цим, турботи, страх та подібні афекти - від Господа. Вони навіть роблять людину блаженною. Бувай здоров, найдорожчий, і схвали цю розмову!

Твій увесь у Господі Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, кінець лютого - початок березня 1763 p.]

Ditior о salve, Michael mi, regibus orbis!

O Satrapis liber, tute, quiete magis!

Incredibile mihi tui desiderium excitasti, qui hodie in ludo non adfueris. Utinam falsa sint, quae suspicor. Vereor enim ne, quod absit Christo favente, in morbum aliquem his parum salubribus temporibus indderis. Proinde tu [:>оаХ«')С ^nos mone, quid tecum agatur. Jacobiscus noster²⁸⁹ jam ridet et ludit. Audis x^£/^ib6va ver nuntiantem. Sed non repetet ludum, antequam bona calceamenta consuantur. Nam ejus xov ттиоктоѵ inter alia hoc quoque generavit, quod malis їтоЬгцаасп hactenus est usus. Nos procurabimus hanc provindam libentissime in eorum gratiam, quos vere, ut debemus amamus. Tu si vales, beas me, o carissime! Tuus Gregorius S[abbin],

Qui valet arva colens, rege est felidor aegro. Imo est hie melior rege valente quoque.

Здрастуй, мій Михайле, багатший за царів усього світу, вільніший, ніж сатрапи, найбезпечніший у [своєму] спокої!

Ти сьогодні не прийшов до школи, і я страшенно сумував за тобою. О, хоч би не справдилось те, що я підозрюю! Боюсь, чи не захворів ти в цей нездоровий час, чого нехай не буде з милості Христа. Тому повідом нас найближчим часом, що з тобою. Наш Яшко вже сміється й бавиться, ніби ластівка, провіщаючи весну. Але в школу він не піде, доки не справлять йому доброго взуття. Бо його лихоманка, між іншим, викликана й тим, що він до цього часу ходив у поганому взутті. Ми з великим задоволенням потурбуємось про це заради тих, кого по-справжньому любимо й повинні любити. Якщо ти здоровий, ощаслив мене, о мій найдорожчий. Твій Григорій С[авич].

Здоровий хлібороб щасливіший від хворого царя. Ні, він кращий навіть від здорового царя.

[Харків, перша половина березня 1763 p.]

Salve Tyro Christi strenuissime!

Michael dilectissime!

Lecta tua schedula magna cum voluptate nec sine risu, cum multa mecum cogitarem, vel potius tecum tacite loquerer, deinde ad somnum compositus plurima super eadem re in pectore versarem visus sum mihi subinde audire intus vocem hanc: vita nostra militia est...²⁹⁰ Ergo o Ьіа(ЗоЛод cum non potuit te avaritia voluptateque inescare ad corrumpendam animam, aggressus est valetudinem tuam laedere? Sic est profecto; et vero sapienter dictum est: e malis minimum esse eligendum²⁹¹. Novit veterator ille optima quaeque ingenia ttqoc Kevobo^Lav esse propensissima, praesertim hac, qua tu es aetate; hancque permultis saepe praematuri²⁹² funeris accelerasse horam, aut saltern immedicabiliter laesisse aliquam generosam corporis, velut oculos pectusque, partem. Ilia igitur postquam non successit, hac via est aggressus. Tu vero ita hos ineptos quidem ac steriles, sed gravissimos labores exantlabis, ut interim nunquam non memor sis pretiosissimae valetudinis. Praestat vanae gloriolae jacturam facere. Id fiet, si tantum labores nitarisque, quantum mediocri disdpulo sit satis tuaeque obedientiae, ne quid vehementiae de propria addas alacritate. Sed avocor ad R[everendi]ss[imum] nostrum L[aurentium] Praefectum dominum et amicum²⁹³. Tu, charissime, esto sub alis Duds tui Christi. Vale in eo. Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

Здрастуй, найхоробріший новобранцю Христового воїнства!

Найулюбленіший Михайле!

Прочитавши з великим задоволенням і не без сміху твою листівку, я багато сам собі роздумував, вірніше, розмовляв мовчки з тобою, а потім, приготувавшись до сну, довго думав про те ж саме. Аж раптом мені здалося, що я чую такий внутрішній голос: наше життя - це військова служба... Отже, диявол після того, як не зміг спокусити тебе ані скупістю, ані втіхами й тим самим заподіяти шкоду твоїй душі, мабуть, вирішив шкодити твоєму здоров'ю? Це, поза сумнівом, так. І справді мудро сказано: із двох зол обирати менше. Знає цей старий пройдисвіт, що деякі найкращі уми дуже схильні до марнославства, особливо в такому віці, як твій, і цим часто збавляв віку або невиліковно вражав якусь шляхетну частину їхнього тіла, наприклад, очі або легені. Отже, не досягши успіху першим способом, він намагається діяти іншим шляхом. Ти ж ці безглузді й порожні, але водночас дуже тяжкі труди виконуй так, щоб не забувати про своє найдорогоцінніше здоров'я. Краще пожертвувати своїм честолюбством. Це здійсненно, якщо будеш працювати й напружуватись так, як це достатньо для посереднього учня та для твоєї дисциплінованості, без властивого тобі гарячого запалу. Але я звернуся до нашого друга, превелебного пана

префекта Л[аврентія]. Ти ж, найдорожчий, перебувай під крилами твого Вождя Христа. Бувай здоров у ньому!

Твій Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, перша половина березня 1763 p.]

Pax tibi sit ilia, Michael amidssime!

Ecce juventa anni! fades nova ridet ubique;

Nunc demum agricolis dulce labore premi.

Prospidens hiemem venturam rustica cura Hortos expurgat, conserit arva bona.

Fortunatus hie est, sed fortunatior ille,

Quem purgare juvat pedoris arva sui.

Atque quidem stultis etiam bona corporis adsunt:

Esse tamen felix stulta senecta nequit.

Cerne tuae fundos animae, quae provenit herba;

Exstirpa citius, si venit herba mala.

Ocyus exstirpa, si surgunt spina rubusque:

Suffocat plutus verba sacrata Dei.

Bulbus et eruca hie si pullulat, ejice vulsa:

Namque videre Deum spurca lubido nequit.

Si cedrus enata est, citius succide securi:

Aversatur enim corda superba Deus.

Et solet arboribus pulchris adnascier olim

Stultus sponte stolo, hunc ense recide for as.

Nam siquis Sandos libros evolverit, isti Adnasd studio gloria vana solet.

At contra pulchros flores tutare foveque:

Inprimis florem virginitatis ale.

O hujus floris qualis fragrantia quantaque:

Hoc deledatur Christus odore nimis.

Ne tererem tempus inane, volui vel insulsis versiculis tecum оці Am' magis, quam nugas nugadores persequi. Soleo enim hoc praesertim pharmaco taedio medicari. Et tamen non semper in numerato licet habere ingenium. Vale, cariss[ime]! Gr[egorius] S[abbin],

Мир тобі, найдорожчий Михайле!

От вона, молодість року! Природи лице оновилось;

Радо підняв хлібороб звичної праці тягар.

Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській,

Саду пильнує свого, ниви свої заава.

Скажеш: щасливий оратай. Але щасливіший од нього,

Хто залюбки обробив ниву душевну свою.

І нерозумний не раз утішається благом тілесним,

Старість немудра, проте щастя не може дознать.

Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає,

І не барися полоть, як де недобре зійшло.

Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились.

Знай, що багатство глушить слова Господнього ряст.

Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням,

Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття.

Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй,

Знай: відкидає Господь горді від себе серця.

Ще ж уважай: і на доброму древі, бува, наростає

Пагоння вовче, лихе - геть пообрубуй його! -

Бо хто багато священних книжок прочитає, у того В серці несита пиха і славолюбство росте.

Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй

І щонайперше плекай квітку святу чистоти.

Як він горить, променіє, той цвіт незаймано чистий!

Відай: найбільше Христа тішить його аромат²⁹⁴.

Щоб не гаяти часу марно, я вирішив краще розмовляти з тобою хоч би поганими віршами, ніж займатися пустими дрібницями. Бо здебільшого цими ліками я зазвичай лікую нудьгу. Утім не завжди є потрібний для цього настрій. Бувай здоров, найдор[ожчий]! Гр[игорій] С[авич].

[Харків, перша половина березня 1763 p.]

Eu()u|_i£L, mi Michael!

Дгцаод o XQLcmavog Ьаттаѵаеі стыца каї аіца Xqicttou, аЛЛа аг і єстті. какосттоцаход.

Vulgus Christicolum consumit membra ѲеаѵЬрои,

Sanguine potatur; sed male stulta coquit.. .^29S

Та Лоі7іа аѵа(ЗаЛЛо|ааі єід uctteqov xqovov.

Грг)у6ріод o Еа(3(3іѵ.

Кріпись, мій Михайле!

Народ християнський вкушає тіло і кров

Христову, та завжди хворіє на шлунок.

Народ християнський вкушає тіло Боголюдини

П'є її кров, та, дурний, не може ніяк спожити.. .^2%

Решту я відкладаю на потім.

Григорій Савич.

[Харків, перша половина березня 1763 p.]

Salve caritas Christiana!

Michael dilectissime!

Frustra corpus edit, qui in corpore sistit edendo,

Qui nec ut ad mentem progrediatur, edit.

Impia turba potest corpus contingere Christi,

Mentem haurire Dei sed mala turba nequit.

Est animale quidem, dein est et²⁹⁷ Spirituale

Corpus²⁹⁸: id haud prodest, hocce salutiferum est. Haud equidem juvat id, quando consistis in illo:

Sin per id ad Mentem progrediare juvat.

Quid plantas oleam, si fructus non paritura est?

Quorsum figis humo, si nova non subolet?

Ecquid edis corpus Christi, quando unus et idem es?

Curve capis semen, si tibi fructus abest?

Semen humi jactum si²⁹⁹ forte calore³⁰⁰ putresdt, Spiritus inde novus procreat inde nova.

Sic animale quidem nisi erit tibi morte peremptum, Spirituale novumque haud habiturus eris.

Mitte hominem veterem кшсоіс cruv Ьоуіаастіѵ аитои: Sume novas bo^ag, et nova facta Dei³⁰¹.

Quid corpus sumis, si mentem rejids Ejus?

Non ne animus potior corpore, plusque valet³⁰²? Carnem carne tua tangis, sed pectore vitas

Pectus? Et est³⁰³ qualis, die mihi, amidtia haec? Oscula das ori, sed es hostis Moribus Ejus³⁰⁴?

АѵтіттаѲас genios quis sodare valet?

Christus simplidtas: tu veste domoque dboque Luxurias; prodest quid tibi Sacra caro?

Christus Virginitas: at ego Meretricis in ora

Respicio³⁰⁵; prodest quid mihi sacra³⁰⁶ caro?

Sume mihi cum carne Animum, Carissime, Christi,

Et sic Cum Domino Spiritus unus eris.

Vale, mi diledissime! Tuus in Domino G[regorius] S[abbin].

Здрастуй, християнська любов, найулюбленіший Михайле!

Намарно вкушає тіло, хто зупинився на тілі

І не подума рушати далі від нього до духа.

Чернь нечестива може торкнутись Христового тіла,

Та зрозуміти Бога чернь нерозумна не може.

Адже є тіло тлінне, є також тіло духовне:

Перше не має користі, друге - несе порятунок.

Перше не допоможе, коли тільки ним обмежитись.

А от коли не обмежитись - поміч дійти до розуму.

Нащо ж садити оливу, коли вона геть безплідна?

Нащо садити в землю, коли не з'являється парость?

Навіщо, коли ти той же, вкушати Христове тіло?

Навіщо приймати сім'я, коли не даєш ти плоду?

Бо кинуте в землю сім'я, хоч і згниє, зігрівшись,

Новий-таки дух народить, нові і плоди від нього.

Бо якщо тіло тлінне не візьметься в тебе смертю,

То не отримаєш тіла духовного і нового.

Кинь же стару людину, гг нікудишні догмати,

Глянь на нову науку й новії Божі діла.

Навіщо ж приймати тіло, відкинувши разом душу?

Чи ж бо душа не краща й не важливіша від нього?

Тілом торкаєшся тіла, серцем зневажуєш серце.

Скажи мені, будь ласкавий, хіба така дружба буває?

Цілуєш в уста, залишившись ворогом його науки.

Хто ж бо у силі з'єднати геть протилежні вдачі?

Адже Христос - простота, а ти розкошуєш у одязі,

Житлі та їжі. Чим же поможе тобі тіло його святе?

Адже Христос - непорочність, а я заглядаю в обличчя Повії. Чим же поможе мені тіло його святе?

Отже, прийми, найдорожчий, з тілом Христовим духа.

Будеш тоді ти з Господом справді-бо духом одним³⁰⁷.

Будь здоров, найулюбленіший! Твій у Господі Г[ригорій] С[авич].

[Харків, останній тиждень березня 1763 p.]

Salve, solatium curarum mearum,

Michael dulcissime!

Parciori sonrno et frigidioribus cibis per hos vernos dies uti te velim, respice calorem juventutis tuae, veris ardorem, vitam sedentariam, et in hac nimiam tuam diligentiam. Nuper (heri) legimus in Mureto³⁰⁸ forte fortuna, Galenum³⁰⁹, patrem post Hippocratem³¹⁰ medicorum, ubi ттвді uyieiarv disserit, pueris et juvenculis frigidiores, senibus dbos convenire calidiores sentire. Dignus profecto est fide tantus autor. Nam ex calidis dbis supervacuus humor, hinc о катаоооос, quem inter omnes medicos constat esse patrem morborum omnium; neque aliud quid est catarrhus quam gravedo [нёжид], neque hoc aliud est quam pituita nimio calore ex nimio dbo calidoque contracto constipata, sive humor densatus ardore, unde Graeds didtur etiam фЛєуца ardor in corpore, sive pituita. Cura igitur laetus esse et vigil. Sed hujus rei mater est sobrietas, quae non solum in modico eoque frigidiori sita est potu, verum etiam cibo. Neque sobrius est, qui dbus ingurgitatur, etiamsi sit aoivoc. O stultitiam meam! qui tantam jaduram valetudinis fed instigantibus rudem aetatem corruptissimis sodis, quos angue pejus et cane rabido odisse debes et vitare. Sed quid ego haec? Quasi non norim liberate tuum ac verecundum ingenium. Vale, cariss[ime]. Tuus Gregor[ius] Sk[oworoda].

Здрастуй, утіхо в турботах моїх,

Михайле найсолодший!

Я хочу, щоб у ці весняні дні ти менше спав і вживав холоднішу їжу. Враховуй жар твоєї юності, тепло весни, сидяче життя і твою надзвичайну старанність. Нещодавно (вчора) я випадково прочитав у Мюре, що Гален, другий після Гіппократа батько лікарів, міркуючи про здоров'я, висловив думку, що хлопцям та юнакам слід вживати холоднішу, а старим - теплішу їжу. Поза сумнівом, такий автор гідний довіри. Бо з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси катар, який усі лікарі вважають причиною всіх хвороб. Катар - це нежить [нежид], а нежить - не що інше, як гній, що згустився з надмірного жару й надмірної гарячої їжі, або це волога, згущена жаром. Тому-то греки називають жар у тілі, або гній, флегмою. Лікування ж полягає в тому, щоб бути веселим і бадьорим. Але матір'ю цього є тверезість, яка означає не тільки помірне й холодне пиття, але й таку саму їжу. Не буде тверезим той, хто перевантажує себе їжею, хоч би він і не пив вина. О, який я був дурний, що завдав такої шкоди своєму здоров'ю, піддавшись у молодому віці впливові дуже розбещених товаришів; ти ж повинен ненавидіти й уникати їх більше, ніж отруйної змії й скаженої собаки. Але що ж це я? Ніби не знаю твоєї розсудливої та цнотливої вдачі. Прощай, найдорож[чий]! Твій Григор[ій] Ск[оворода].

[Харків, останній тиждень березня - початок квітня 1763 p.]

Кг|Ьісттє цои Ф Міх«лЛ,

Хараѵ єйхоцаї стої ёѵ тф киріф f) цагѵ!

Dies nodesque omnibus relictis contendamus, mi carissime, ad illam pacem omnem mentem supereminentem, quae est "мир, всяк ум преимугцій"³¹¹, е graeco versum: тгіѵ aoi]vi]v гтерехоистаѵ ттаѵта voov³¹². Quo magis cupiditatum vulgarium aestus desidit, hoc proprius accedimus ad arcem illam Dei. Introspice mare pectoris tui, cogitationum tuarum et perpende, quis ventus excitat turbas, ut navicula animae tuae periditetur. Ventusne ambitionis? Exdtare protinus stude et propera ilium: "егоже вѣтры послушают"³¹³. Quid est id, quo cacodaemon nos sollidtat ad fucatas mundi hujus pulchritudines³¹⁴? Nitor palatiorum, aut таюфиоас; Ah! non perspicis, quid occultatur malorum intus sub pulchra spede -

latet anguis in herba³¹⁵.

Дірафод тт]ѵ хоіраЬа кой ті та: Dibaphus etc.³¹⁶ Pulchre haec intelligis, mi anime, et ut perfecte intelligas et sapias, Christus fadet, si in caritate ejus perseveraris et fideliter uteris dato jam tibi talento.

Ceterum dum liberi sumus, curabis, mi cariss[ime,] ut saepius ore tenus vivaque voce confabulemur ev xf] Леахч et literariam confabulationem reservemus in id tempus, cum non licuerit nec vacaverit coram 6|аіЛеТѵ, quod jam prope adest. Quotidie autem mane missitabis ad me nostrum Maximiscum³¹⁷, ut et illi aliquid dicam boni, et ad te meum... quidvis tamen dem non de trivio.

Vale, атг|Ьісттє, каігцаад аѵтіфіЛеі! Log Гр[г)у6ріод] Ца(3(3іѵ].

Найдорожчий мій Михайле, молюся про ласку для тебе в Господа нашого!

Дні й ночі, залишивши все, будемо прагнути, скеровувати кожну думку, найдорожчий, до того миру, котрий перевищує будь-який розум і який є ["мир, всяк ум преимущій"], що перекладене з грецьких слів: xf]v ецэг|ѵг]ѵ йтіерехоистаѵ Tidvxa voov. Що більше холоне жар ницих пристрастей, то ближче підходимо ми до цього божественного оплоту. Зверни увагу на море твого серця, твоїх помислів, і зваж, який саме вітер здіймає хвилі, що наражає на небезпеку човник твоєї душі. Чи не вітер честолюбства?.. Старайся розбудити, щоб поспішив тобі на допомогу той: ["егоже вѣтры послушают"]. Що ж це таке, який злий дух вабить нас до підмальованих красот цього світу? Блиск палаців чи порфири? Ах, ти не бачиш, скільки зла криється всередині, під красивою зовнішністю:

змія таїться в траві.

Пурпурна тога жерця ховає роздуту шию. Прекрасно ти це розумієш, душе моя, а щоб досконало зрозумів і пізнав, це дасть Христос, якщо ти будеш стійким у любові до нього й належно використаєш даний тобі талант.

Далі, поки ми вільні, подбай, найдорожчий, щоб ми частіше вели бесіду віч-на-віч у залі, а листовну бесіду відкладімо на той час, коли буде неможливо й ніколи зустрічатися безпосередньо, а цей час уже не за горами. Щодня посилай до мене вранці нашого Максимка, щоб і йому я міг сказати щось добре, і тобі дати щось моє..., що не входить до кола звичайного.

Бувай здоров, о дорогий, і відплачуй мені за любов любов'ю! Твій Гр[игорій] С[авич].

[Харків], квітень [1763 p.]

Desideratissime sodalis³¹⁸, mi Michael!

Hodie tam mane sum expergefactus, ut sesqui tertia hora solis ortum anteverterim. Deum immortalem! quam hilaris, quamque alacris expeditaque fulmine agilior, ocyor Euro³¹⁹ ilia nostri pars erat, quae divina vocatur, Maroni dicta aurai simplids ignis³²⁰. Itaque, ut paroemia est, ubi quis dolet, ibidem et manum habet³²¹. Nam avarus quidem continuo ad pecuniam, mercator ad merces, ad boves arator, miles ad arma, breviter, ubi quid sive dolet sive delectat, ibi quisque et mentem et linguam gaudet habere³²². Meum autem, simul ac surrexi, cor cucurrit ad proprium thesaurum. Coepi egomet mecum cogitare sic: hem nos stulti et miseri indignamur, siquis nostrum aut pauper vulgi juditio, at humilis vivit ac sine ullo magistratu cum sola virtus beat beatumque servat³²³. Quid? contraxistine tandem virtutem? Edne tandem pervenisti, ut ad te quoque dictum id possit pertinere: u|_uv ЬєЬотаї уѵагѵаі та |аисттг|ріа тГ]с (ЗастіЛєіад тсоѵ oupavcov³²⁴; Sin minus, ubi est pretium temporis³²⁵? His et similibus memet ipse alloquens, coepi temporis rationem subducere, quando, quam multis, quamque futilibus rebus rem omnia pretio superantem impenderim. Rursum autem quam ne nunc quoque novi uti tempore, sed quod praesens est et solum in manu nostra, id aut nugis, aut, quod miserius est, maerore, quodque miserrimum, peccatis exigitur. Futurum speratur, praesens temnitur; captatur, quod non est, quod adest negligitur, tanquam aut praeterfluens redire, aut futurum certo posset obtingere³²⁶. Talia mente perlustranti subiit graecum distichon, quod ego jam cum essem в Лаѵрѣ Святаго Сёргіа³²⁷, et verteram latine et didiceram. Hoc quoniam non inelegans est, hie addimus:

Tfjg (oqolc, апоЛаѵг, Ьіірхєтаї тсаѵта тахщта.

"Ev Ѳерод^aestas є£, єріфои ^hoedus трахиѵ ^hirsutus є0г]кє p°^suit трауоѵ³²⁸.

Utere temporibus, propere nam cuncta senescunt:

Una ex laevi hoedo messe fit hircus olens³²⁹.

Utinam, mi Michael, sic utamur tempore, ne olim frustra id geminemus perculsi animo, quod stulti vulgo inaniter clamant:

O mihi praeteritos referat si Juppiter annos³³⁰!

Felidter posuit tempus, qui cognovit fugiendaque et expetenda³³¹. Neque enim (hodie mane legimus in enchiridio cum amico quodam) potest, ut Plato in sua Politia judicat: constanter virtutem tueri, qui de expetendis fugiendisque rebus firmiter non est persuasus. Nam qui, quod utile est, inutile putat, et contra, is candidum quod est, nigrum putat³³². Et talibus vae! clamat Propheta³³³.

Scribe brevissime, tribus verbis, quomodo vales, praesertim animo. Pustulam illam, quae in fade emersit, obsecro te, ne tangas aut fodias. Heri inhorrui, postquam forte audivi multis mortiferas extitisse illas, ut putantur, minutias ob hoc ipsum, quod refricarentur. Vale carissime! cum Gregorisco³³⁴ et reliquis pullis. Vestri amantissimus Gregor[ius] Sab[bin], April[is].

Найжаданіший товаришу, мій Михайле!

Сьогодні я встав раненько - на цілу годину з третиною до сходу сонця. Безсмертний Боже, яка весела, бадьора, вільна, жвавіша за блискавку й швидша за Евра та наша частина, яку йменують божественною і яку Марон називає "вогнем із небесного первня". Отже, за прислів'ям: "де у кого болить, там він і руку держить", - скупий безугавно думає про гроші, купець - про товари, орач - про волів, вояк - про зброю, - коротко кажучи, що в кого болить чи радує, те і є в кожного в голові та на язиці. Моє ж серце, тільки-но я прокинувся, полинуло до свого скарбу, і я почав міркувати сам собі так: ми, дурні та нещасні, обурюємось, коли хтось із нас, згідно зі звичними уявленнями, живе в злиднях або скромно, не маючи жодного чину, тоді як сама доброчесність робить щасливим і зберігає щастя. Що ж, чи досягнув ти, нарешті, доброчесності? Чи ти вже досяг такого стану, коли й тебе можуть стосуватися слова: "Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного"? Якщо ні, то де ціна витраченого часу? Звертаючись до самого себе із такими словами, я почав підбивати підсумок часу: коли, для скількох, на які дурниці я витрачав річ, дорожчу за все. Я ще й тепер не вмію користуватися часом, ба навіть той час, який є тепер у моєму розпорядженні, витрачаю на дрібниці або, що ще гірше, - на смуток, або, що найгірше, - на гріхи. На майбутнє ми сподіваємось, сучасним нехтуємо: ми прагнемо до того, чого немає, а нехтуємо тим, що є, так, ніби те, що минає, може повернутись назад або напевно мусить здійснитись сподіване. Коли я про це роздумував, то згадав грецький двовірш, який я переклав по-латинському й завчив, коли був [в Лаѵрѣ Святаго Сёргіа]. Оскільки цей двовірш досить вишуканий, ми перекладемо його тут:

Tfjg copag anoAavz, Ьіірхєтаї паѵта та%юта-

"Еѵ Ѳерод ^aestas є£, єріфои ^hoedus трахиѵ ^hirsutus є0г]кє p°^suit трауоѵ-

Ловімо час, бо старіє все дуже швидко:

Літо одне з козеняти робить кошлатого цапа³³⁵.

О, якщо б, мій Михайле, ми користалися часом так, щоб потім збентежено й марно не молити про те, про що дурні зазвичай голосять:

"От щоб Юпітер вернув мені дані роки проминулі!"

Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати й чого домагатися. Бо не може (ми читали сьогодні з одним приятелем у підручнику), як каже Платон у своїй «Державі», "постійно дотримуватися доброчесності той, у кого немає твердих переконань щодо того, чого слід прагнути й чого уникати, бо хто корисне вважає марним і навпаки, той біле вважає чорним". І горе тим! - вигукує пророк.

Напиши коротко, у трьох словах, як твоє здоров'я, особливо душевне. Прищ, який вискочив на обличчі, благаю, не чіпай і не колупай. Учора я вжахнувся, випадково почувши, що для багатьох такі прищі, які здавалися незначними, були смертельними саме тому, що їх роздирали. Бувай здоров, найдорожчий, із Грицем та іншими малятами! Ваш найбільший друг Григор[ій] Сав[ич]. Квіт[ень].

[Харків, 11 травня 1763 p.]

КаѲох; уєуратітаї Ut David ille cantat: in tui gratiam Toto diei tempore.

In morte vita nostra nobis ducitur³³⁶.

Ac quales innocens ovis,

Quam durus ille carnifex ferro petit,

Fusurus atrum sanguinem:

Ipsa obsecundat ducta nullis viribus,

Gutturque praebet cuspidi³³⁷.

Sed ista cuncta vindt aucta caritas Solius ejus robore,

Qui nos amore sempiterno amplexus est.

Nam certa stat sententia, [.. .]³³⁸

Etc; Tqv Пє\’тг|коатг|\’

O utinam nobis fluat in cor Spiritus ille,

Quem Dodor Pueris miserat ille suis!

Spiritus ille novus, qui corda suo innovat igne:

Ille novas linguas, et nova fada creans³³⁹.

Spiritus ille novus Zephirorum mitior aura,

Quis simul ac flarit, fit nova terra statim,

Tempora, coelorum motus et vita novatur;

Hora vetusta fugit, hora novata venit³⁴⁰.

Jam nova facta patrant homines, nova dicta loquuntur.

Mox novus obtutus, corda pedesque novi.

Ac velut ilia arbor, quae bruma mortua, verno Sole calente super fit paritura brevi.

Adspice nunc stolidi vulgi linguasque manusque

Atque pedes: quid vult? quid fadt, aut quid ait?

Ambitiosa loquuntur ubique, loquuntur avara:

Haec nova verba putas? lingua vetusta quidem haec.

Regnat ubique scelus luxusque et spurca cupido:

Haec nova facta putas? Fada vetusta quidem haec.

Sola petunt, quae sunt ventris carnisque caducae³⁴¹:

Haec nova corda putas? Corda vetusta quidem haec.

O miserere mei, mitis Paradete, venito!

Da nova corda mihi, verba manumque novam Exime de specu vulgi miserabilis hujus:

Insere coelicolis, qua nova terra nitet³⁴².

Carissime Michael!

Hi versiculi quoniam visi sunt non injucundi, quique me hoc Sacratissimo die, qui meta каї слсоттос omnium festorum est, pias res meditantem vel propter

фіЛаитіаѵ, vel propter pias sententias adfecerunt, id est moverunt ad pietatem animum, hanc ob rem tibi quoque doctrinae, sed magis pietatis, quae sola beat, studioso nostroque amico communicare visum est. An si nauta suos nauticos sermones nautae, mercator mercatori, militi miles libenter оціЛіад suas communicat, pietatis bonarumque literarum studiosus apud studiosum ac amicum mutus erit? Ah! non est ita! Tu interim perpende, non verborum, quae prope nulla est, elegantiam, sed utrum nos satis pie cogitavimus, vim sententiarum; et nucleum, non corticem degusta³⁴³. Faxit suo tempore ауїсотатос

о ПаоакЛі]тос ut vetusta et vulgaria fastidiens, imo ipsius pietatis lacte relicto, appetas novum Christoque viro dignum cibum³⁴⁴, ut de te quoque id de Juda prophetatum possit usurpari: Dentes ejus super lac³⁴⁵.

Tibi faventissimus Gregor[ius] Sab[bin],

Як написано

<Як співає Давид: у тобі Все наше життя.

Смерть нас чекає щодня.

Ми ж, мов невинна овечка,

Котру жорстокий м'ясник

Ось вже готовий зарізати,

Кров її темну пролити,

Сама ще й сприяє цьому,

Горло під ніж підставляє,

Ніким-бо до того не змушена.

Втім, милосердя таки переможе Силою того одного,

Хто обійма нас любов'ю одвічною,

Адже існує сентенція.. .>³⁴⁶

На день П'ятдесятниці О, якби нам у серце та влився той Дух,

Що Вчитель подав своїм учням!

Дух новий, що оновлює серце вогнем;

Той, що створює й мову, і справи нові.

Дух новий, що ніжніший за повів зефірів,

Хай він тільки повіє - і стане новою земля,

Враз оновиться час, рух небес і життя.

Давній час вже тіка, а оновлений час наступає.

Люди роблять вже справи нові, промовляють нові слова.

В них з'являється зір новий, і нові в них серця та ноги.

Так ось дерево, мертве зимою, повертається знов до життя,

Щойно сонце весняне обігріє його з висоти.

Подивися ж тепер: що за мова, за руки та ноги у черні,

І чого вона хоче? Що робить, про що розмовляє?

Мова черні дурної бундючна і повна жадоби.

Ти гадаєш - це мова нова? Ні, це мова стара.

Скрізь панують переступи, розкіш і хтивість.

Ти гадаєш - це справи нові? Ні, це справи старі.

Люди дбають про вигоди шлунка і тлінної плоті.

Ти гадаєш - нові це серця? Ні, серця ті старі.

О, ласкавий Заступнику, зжалься, прийди!

Дай мені серце нове, руку нову і слово!

Дай мені вийти з печери, де чернь безталанна мешка!

Дай мені жити на небі, де сяє нова земля³⁴⁷!

Найдорожчий Михайле!

Ці вірші здалися мені не позбавленими приємності. Коли я в цей найсвягценніший день, який є початком і ціллю всіх свят, міркував про священні речі, ці вірші, чи то через самолюбство, чи то благочестивими думками захопили мене й спонукали душу до благочестя. Тому я вирішив повідомити про них і тебе, мого друга й ревнителя науки, а ще більше - ревнителя благочестя, яке одне робить людину щасливою. Якщо моряк охоче обмінюється своїми морськими розмовами з моряком, купець із купцем, а воїн із воїном, то невже прихильник благочестя й корисних наук буде німим із тим, хто займається тим самим і є його другом? О, так не може бути! Але ти зверни увагу не на вишуканість слів, майже непримітну, а на те, чи мислимо ми благочестиво, на силу висловлених думок, і визначай смак не по шкаралущі, а по ядру. Нехай найсвятіший Утішитель зробить у свій час так, щоб ти, відкинувши давнє й грубе, покинувши навіть молоко самого благочестя, захотів нової їжі, гідної християнського мужа, щоб до тебе можна було допасувати пророцтво про Юду: зуби його біліші від молока.

Вельми прихильний до тебе Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, друга половина травня - початок червня 1763 p.]

Dilectissime omnium amice Michael!

Post preces vespertinas valde aveo renovare hesternam deambulationem. Tu e templo egrediens aut ad me aut recta in hesterna tempe per humilia, quibus heri rediimus, loca sic lente ibis, ut te assequi ipse possim. Adducam mecum et magnam chori partem, id est meorum puerorum cantatorum. Acdpiam et auctorem eundem, cujus ego genio vehementer delector. Nae ille sapienter juxtaque salse detrahit larvam suam blandissimae turpissimaeque meretrid, puta mundo huic. Sed ponamus eum esse talem, qualem vulgus aestimat. Attamen sapientis est e stercore aurum legere. An non Christus improbis паденіе³⁴⁸, non avdcrramc? An non omnia pura puris³⁴⁹? Sed quid ego tibi hunc laudem? neque enim erimus similes ventosi illius ac stulta philosophia³⁵⁰ inflati Scholastici, qui risit єтурацца, то єтурацца... inscriptionem illam... Hoc solum dico: Nemo unquam salsius, plenius, utilius ob oculos posuit velatam mundi spurdtiem.

Sane talibus, qualis tu es, bubonis lumina ingenerat. "Дажд премудрому вину"³⁵¹ etc. Illud Terentii³⁵² videtur subinde ingeminare:

Ex aliis periculum facito, tibi quod ex usu siet³⁵³.

Invitus finio. De hoc genere nocte dieque est disseredum. Scripsi versus et ad Nicolaum³⁵⁴, in quibus fucum mundi nonnihil ostendimus. Vale, carissime! Tuus Gregor [ius].

Найлюбіший з ydx друже Михайле!

Після вечірньої молитви я дуже хотів би відновити вчорашню прогулянку. Коли вийдеш із храму, то зайди до мене або прямуй учорашньою мальовничою долиною по тих низинних місцях, по яких ми вчора поверталися, але йди повільно, щоб я міг тебе наздогнати. Я приведу із собою і велику частину хору, тобто моїх співаків-хлопців. Візьму й того автора, чиї здібності приносять мені найбільшу втіху. Справді, він такий мудрий, а крім того, так дотепно зриває машкару з цієї найпрекраснішої й найогиднішої блудниці, тобто із цього світу. Та припустімо, що він (автор) такий, яким його зазвичай уважають. Утім мудрець повинен навіть із гною вибирати золото. Хіба Христос для грішних [паденіе], а не воскресіння? Хіба для чистих не все чисте? Але навіщо ж я тобі його хвалю? Не будьмо схожими на того пихатого й набитого дурною філософією схоласта, який сміявся над епіграмою, знаним написом... Я скажу тільки ось що: ніхто дотепніше, повніше й корисніше не показував прихований від очей бруд світу. Таких, як ти, сов він наділяє зором ["Дажд премудрому вину"] та ін. Такі слова Теренція, певно, вказують на це:

Добувай з досвіду інших те, що буде тобі корисним.

З неохотою закінчую. Про ці речі слід міркувати вночі й удень. Я написав вірші і для Миколи: у них я показую зрадливі прикраси світу. Бувай здоров, найдорожчий! Твій Григор[ій].

[Харків, друга половина червня 1763 p.]

Propositio:

Sapiens est modestus.

Siquis ad vera Musarum elegantiorum sacra admissus, non satis hausit, sed tantum primis, quod ajunt, labiis sinceram illam sapientiam gustaverit, is mea quidem sententia non potest non esse modestus.

Nec mirum est. Ut enim stultitia omnium quidem vitiorum mater³⁵⁵ simul et arrogantiae est; cui naturale est et onus supra vires et honorem supra dignitatem, et supra³⁵⁶ meritum gloriam affectare; ita sapientia cum ceterarum virtutum, turn germana genitrix est modestiae, quae suo se modulo, ut didtur, metiens, ad inferiora se potius deprimit, quam eludetur ad altiora.

Praedare Plutarchus, ut alia permulta, in suis moralibus scripsit haec: Agricolae quidem, inquit, spicas libentius vident, quae indinatae versus terram vergunt; quae³⁵⁷ ob levitatem sursum attolluntur, eas inanes putant esse et cassas³⁵⁸. Nam sicut spicae tritid granis vacuae fadle inter alias eminent, plenae autem et onustae occultantes sese desidunt, ita inter homines, ut quisque maxime vanus est et gravitatis expers, ita fadllime fertur ad honores, audadam habet, incessum vultumque plenum superbiae ac contemptus parcentis nemini³⁵⁹.

Quocirca nullo pacto adduci possum, ut credam aut eum sapere, cui desit modestia, aut non ilium bona sanaque mente praeditum esse, quem amabilis ista et gratiosa comitatur virtus.

Felicissime фіЛоЛоує Michael, salve!

Ergo totum triduum tacetur? Sed pensabimus tadturnitatem. Eximinando juvenes coadus eram ipse quoque juvenari, et ad praecepta eorum scribere, quam vocant, тгіѵ XQt^- Lav³⁶⁰'. Earn tibi lydio lapidi³⁶¹ mitto. Si displicebit, cogitabis me nihil unquam operae in praeceptis oi]tooci)v posuisse, sin haud omnino insulsa: tribues vetustis libris, quorum me perstudiosum esse sds. Jam autem proverbium tuum то абы ся курило³⁶² me³⁶³ ocddit; totum prope triduum investigabam. Sed hos sdas (vide praetextum) non statim Graecis aut Latinis esse in proverbio, si nobis est. Absque proverbio igitur sic, opinor, bene latine dicas: mihi umbra sufficit, sive titulus, sive imago; graeci 7іароіціастті dicunt: c\)C ти7тф. Ait ibi nostras adagium sibi sufficere fumum, licet ad flammam non est progressum. Sic et hie umbra pro corpore, titulus pro re. Sed accipe et proverbium: dids gratia, quasi dicas dicationis gratia, cum quid perfunctorie fit; sumpta forma loquendi a religionis non sinceris cultoribus, qui saepe dicant in templo non quod Deo sit dignum, sed ut modo titulum habeant sese dicasse. Redde sic: абы то для славы et simile. Latine crasso filo³⁶⁴ enim dicetur. Certe est proverbium: tenui filo³⁶⁵. Vale, carissime.

Tuus Greg[orius] Sab[bin],

Теза:

Мудрець скромний.

Якщо хтось, допущений до святинь красних Муз, не досить від них почерпнув, а лиш, як кажуть, краями вуст вкусив від цієї справжньої мудрості, така людина принаймні не може не бути скромною.

І це не дивно. Як глупота є матір'ю вах пороків, зокрема й пихи, якій властиво брати на себе непосильний тягар і незаслужені почесті, - так мудрість є справжньою матір'ю як інших чеснот, так і скромності, котра, міряючи себе, як кажуть, своєю власного міркою, скорше опускається вниз, аніж підноситься догори.

Прекрасно Плутарх, як і багато чого іншого, у своїх «Мораліях» написав так: "Хлібороби, - каже він, - із задоволенням бачать колосся, похилене до землі, те ж колосся, яке завдяки своїй легкості підіймається догори, вважають пустим і вимолоченим. Бо подібно до того, як пшеничні колоски без зерен легко підіймаються серед інших, повні ж та важкі, ховаючись, опускаються додолу, так і серед людей, хто найпорожніший і позбавлений серйозності, той і найлегше пнеться до почестей, нахабний, його обличчя й хода сповнені пихи та презирства, які не визнають нікого".

Тому-то я аж ніяк не можу визнати, ніби розсудливим є той, кому бракує скромності, або що не володіє добрим і здоровим розумом той, чиєю супутницею є ця люб'язна й приємна чеснота.

Найщасливіший філологу Михайле, здрастуй!

Отже, цілих три дні ми мовчали. Але надолужмо мовчанку. Іспитуючи юнаків, я змушений був і сам стати молодим і писати за правилами те, що називають тг]ѵ XQ^£L«v. Посилаю її тобі, немов лідійський камінь. Якщо не сподобається, то зваж, що я ніколи не займався правилами риторів, якщо ж сподобається, то припиши це старим книгам, які, як ти знаєш, я наполегливо вивчаю. Щодо твого прислів'я ["абы ся курило"], то воно мене замучило: майже всі три дні я ним займаюся. Але насамперед візьми до уваги таке: не обов'язково в греків та латинян увійшло в прислів'я те, що увійшло в нас. Тому не прислів'ям, я думаю, ти досить задовільно можеш сказати латинською мовою так: mihi umbra suffidt, sive titulis, sive imago -мені досить тіні, назви чи образу. Греки в прислів'ях кажуть - ніби знаком. Наше прислів'я в цьому разі твердить, що досить диму, хоч би до вогню справа й не дійшла. Таким чином, і тут тінь замість тіла, знак замість речі. Але ось тобі прислів'я dids gratia, як кажуть - для виду, ти б сказав: dicationis gratia - для показу, - коли що-небудь робиться нашвидкуруч, -спосіб висловлення в нещирих виконавців релігійних обрядів, які часто в храмі жертвують Богові не те, що гідне його, а тільки щоб мати знак, що вони принесли жертву. Перекладай так: [абы то для славы] та ін. Латинською мовою можна сказати crasso filo - грубою ниткою. Звісно, є й прислів'я tenui filo - тонкою ниткою. Бувай здоров, мій найдорожчий!

Твій Григ[орій] Сав[ич].

[Харків, кінець червня 1763 p.]

Pretiosissime Amice mi Michael!

Quis ille fuit Demonax³⁶⁶, nondum mihi liquet, nisi quod suspicor Laconem³⁶⁷ fuisse, quod genus hominum non tarn facundum erat, quam acutum virtutisque mire studiosum. Sed quisquis ille fuit, jam secundum ejus dictum invenio. Quod mihi vehementer placet. Id est tale:

’Ev aAAoxQLOLg 7іараЬєіу|аасті ші&еие стеаитоѵ каї cmaGfjc; тагѵ какыѵ eat]³⁶⁸.

Quod discendi gratia ad verbum reddemus sic:

In alienis exemplis doce te ipsum, et impatiens eris malorum, id est non patieris mala.

Nam primum ejus dictum nosci opinor, quo reprehendit Touc 7тоЛи7ірау|аоѵ£оѵтад цеѵ 7ieq'l той костцои, тарі. be тг)д еаитагѵ акостціад ой фроѵтіСоѵтад³⁶⁹. Quod ad superius attinet (nam de inferiori agemus alias) dictum, mire peccamus in id omnes. Si enim periculum, ut Terentius ait, ex aliis faceremus³⁷⁰, nobis quod ex usu sit, et si vitam aliorum, velut in speculum inspiceremus, multo minus competeret in nos id: experientia stultorum magistra est³⁷¹. Hoc facere, praeterquam quod nimis utile, est etiam longe jucundissimum spectaculum et permagna pars illius Sapientium hominum contemplationis, qui in portu, ut dicitur, navigantes alienis³⁷² fruuntur malis, veluti Dii Homerid ойраѵоѲеѵ spedantes³⁷³, non quod gaudeant aliis acddisse, sed quod sese expertes et in tuto esse videant³⁷⁴. Quorsum enim nobis magnificentissima ilia Ѳеатра gentilium? An non mundus vulgusque optimum iique gratuitum, velut Pythagoricus mercatus³⁷⁵, spedaculum? Alium videas aere alieno obrutum ingemiscere, alium ambitione, hunc avaritia, ilium insana discendi nugas cupidine torqueri, et quis enumeret? Explica motionem animi! et videbis. Hoc ideo libentius dixi, quod vacationes instant, urgent, taedium insidiatur. Ad³⁷⁶ quod nisi te armas, vide ne in mala te animal detrudat, non de ponte³⁷⁷, ut ajunt, sed de virtute. Vale, carissime! Videbimus nunc alter alterum perfacile, et dum abire continget, colloquemur.

Найдорогоцінніший друже мій Михайле!

Хто такий був цей Демонакс, для мене ще не ясно. Припускаю лише, що він був лаконцем, а цей тип людей славився не так красномовством, як дотепністю й відданістю чесноті. Але що він був за чоловік, я бачу вже з його вислову, який мені дуже подобається. Ось він:

Ev aAAoTQLOLg naQab є [участі 7ттЬєиє стеаитоѵ каї алаѲгід тагѵ какыѵ єсгг]. - "Учись на прикладах інших, не будеш знати горя".

Цей вислів задля вивчення дослівно перекладаємо так: "Вчися на чужих прикладах і будеш вільний від нещасть, тобто не зазнаєш лиха".

Я гадаю, що ти знаєш його перший вислів, в якому він засуджує тих, хто дуже турбується про порядок всесвіту, а про непорядок у власних справах навіть не думає. Щодо першого вислову (про другий ми поговоримо в іншому місці), то дивно, як ми ва в цьому грішні. Бо якщо б ми, як твердить Теренцій, учились на досвіді інших, виносячи з нього корисне нам, і якщо б ми вдивлялися в життя інших, неначе в дзеркало, то значно менше стосувалися б нас слова: досвід - наставник дурнів. Така поведінка, крім того, що вона дуже корисна, - також надзвичайно приємне видовище. Мудрі люди багато думають про це. Вони, як кажуть, плаваючи в гавані, вивчають з користю для себе нещастя інших і дивляться на них згори, наче гомерівські боги з небес, які радіють не тому, що з іншими щось сталося, а тому, що бачать себе непричетними до цих нещасть і почуваються в безпеці. Для чого ж вам розглядати ці розкішні видовища поган? Хіба світ і юрба - не краще видовище, до того ж безкоштовне, подібне до знаного Пітагорівського торжища? Ти бачиш, як один стогне під тягарем боргів, другий мучиться честолюбством, третій - скупістю, четвертий - нездоровим бажанням вивчити безглузді речі. І хто їх усіх перерахує? Розбери душевні почуття, і ти впевнишся. Я з тим більшою охотою сказав про це, що наближаються, настають канікули, і підстерігає нудьга. Якщо ти не озброїшся проти неї, то бережись, щоб ця тварюка не зіштовхнула тебе не з мосту, як кажуть, а з чесноти на моральне зло. Бувай здоров, найдорожчий! Тепер нам дуже легко буде бачитись, і поговоримо перед від'їздом.

[Харків], 7 липня 1763 р.

Pretiosissime amice Michael!

Quid mente velox volvis in praesentia?

Ubinam ilia fulminat tibi?

Quid ilia captat, quid petit, quidnam fugit?

Num certa agit? num fluctuat?

Si certa sancte factitat, beatus es;

Si fluctuat, et tu fluctuas.

Ubi fluctuationibus cor intumet,

Ibi nausea est et taedium.

Non nauta cantillat, sed anxius timet,

Cum fluctus insanit maris,

Cum insanus Auster³⁷⁸ concitavit³⁷⁹ Adriam,

Cum nauta non tenet ratem.

Mens otiosa nostra non unquam manet.

Versare semper sese amat.

Si non habebit, quod bonae rei factitet,

Ad res nefandas proddet.

Infunde semper, ilia quod molere queat,

Sed pulchra, sed nequid nimis.

Sic taedium vitare³⁸⁰ pessimum potes,

Dulcemque vitam vivere.

Desino jam versificare, quod e pumice aquam exprimere³⁸¹ mihi videor. Praestat prosa aliquid...

Tu aliquid ad nos scribe, nisi ipse venis. Antequam abeo, consultum puto hoc temporis insumere colloquendo tecum. Tu otiosus, ego item; tu studiosus, nec non ego; tu gaudes me audire, ego loqui haveo. Quid est, quod locum non dispids, in quo commode possimus nostro more AaAelv; mitte igitur puerum ad nos, si vacat, ubinam congrediamur.

Nam non semper erit aestas...³⁸²

Vale, carissime! Tuus Gregor[ius] Sabb[in], Vulgus potat et nos non colloquemur de honestis rebus? Quid hoc?³⁸³

Чим тепер зайнятий розум твій бистрий?

Де він сьогодні у тебе блукає?

Що йому треба, до чого він прагне, чого уникає?

Діє він впевнено, а чи вагається?

Діє він впевнено й свято, - тоді ти блаженний.

А як непевно, - то й сам ти вагаєшся.

В серці ж отому, що сповнене сумнівів,

Вмить запанують огида і знудженість.

Ні, не співає моряк, а боїться й бентежиться,

В мить, коли хвиля морська закипає від люті,

В мить, коли Авсгер шалений хита Адріатику

Так, що утримати годі кермо корабельне.

Розум наш ні на мить не бува бездіяльним,

Завжди треба йому хоч би чимось зайнятися,

І коли він не матиме доброго клопоту,

Миттю зверне тоді до заняття поганого.

Тож займи його тим, що б давало роботу йому,

Тільки буде нехай воно добре й тримається міри.

Так ти зможеш уникнути лютої дуже нудьги Зможеш так ти життя ощасливити³⁸⁴.

Закінчую писати віршами, бо мені здається, ніби я з каменя вичавлюю воду. Краще прозою що-небудь...

Ти ж нам пиши, якщо сам не прийдеш. Перш ніж я вирушу, маю намір знайти час для бесіди з тобою. Ти вільний, я теж. Ти займаєшся наукою, і я не менше. Ти із задоволенням мене слухаєш, я охоче говорю. У чому ж справа? Якщо ти не надаєш значення місцю, де ми могли б, за нашим звичаєм, зручно поговорити, передай через хлопчину, - якщо він вільний, -де ми зустрінемось.

Бо не завжди буде літо...

Бувай здоров, найдорожчий! Твій Григор[ій] Сав[ич].

Чернь пиячить, а ми не поговоримо про достойні речі? Як же це так?

[До Харкова], 12 липня [1763 p.]

Salve desiderium meum,

Kfjbog те тєргаоЛг| те xfjg фихп? єцои,

Michael pretiosissime!

Quemadmodum то цоиспкоѵ бруаѵоѵ, si eminus audiatur, duldus affidt aures³⁸⁵, ita absentis amid colloquium longe, quam praesentis, suavius esse solet.

Evenit mihi in te praedpue, ut turn magis amem, tuamque тгіѵ т)Ьйсттг)ѵ 7iQoor)yoQLav appetam, cum absum, cumque semoto corpusculo animus cum animo, tadto ас астсоцатф quodam congressu 6|аіЛєІ те каї сгиѵЬіатрІреі, nulla nec locorum distantia impediente, nec satietate dulcedinem minuente, imo vero augescente, ac magis magisque crescente voluptate, cum quidem longe alia ratio est invisibilium quam terrenorum, caducorumque conditio. Atque haec mihi inter alias summas rationes, quibus vitae molestias edulcare soleo, haud postrema quidem est. Quid enim vero amore suavius, mellitius vitaliusque est? Nae sole mihi carere videntur, imo esse mortui, qui amore carent; nec profedo miror, si аитод o Otoe ауатті] didtur³⁸⁶. Porro bonus amor ille quidem est, qui verus durabilisque et aeternus est. Neque aeternus durabilisque ullo modo esse potest, si ex caduds rebus, puta divitiis et id genus, nasdtur. Sed ex aeternorum animorum similitudine, eorumque virtute corroboratorum, non corruptorum. Nam nec lignum putridum cum putrido conglutinatur, nec inter improbos amidtia coit. Proinde si tibi amor tui noster gratus est, noli timere, ne interrumpatur. Quamdiu enim virtutem colis, tamdiu ille crescit occulto velut arbor aevo³⁸⁷.

Ipsaque fortior est morte³⁸⁸. Perpetuo observaris oculis animi mei nec quidquam boni aut cogito aut agito, quin te praesens praesentem intueri videar. Appares mihi, cum in solitudinem secedo, cum in turba sum, comes congerroque es. Siquid doleo, partem doloris fers praesto; siquid gaudeo, particeps es itidem, ut nec mori mihi liceat, quin tuam animi imaginem velut umbram umbra mecum auferam, si modo vel mors separare poterit, quae corpus destruit, animum liberiorem reddit. Sic corpore quoque liber, tecum per memoriam, per cogitationem, per tadtum dialogum sum futurus, adeo ipsa morte fortior amor³⁸⁹. Is tui noster amor, qui perpetuo tuum com[m]odum meditatur, utinam nunc quoque dicat tibi aliquid, quod animaeque et corpori tuo praesint. Sed quid ego tibi dicam? Ferunt Catonem ilium sapientem, cum Carthaginem, ad tempus repressam, rursum arma meditari adversus Rhomam intelligeret, suasisse Rhomanis iterum bellum Carthaginensibus inferendum esse. Qui cum non obtemperarent, non destitit tamen suadere; et cum in senatu sententiam de aliqua re rogaretur, hoc, inquit, sentio, et (adjidebat) Carthagini bellum inferendum; ita, ait, censeo et Carthagini etc. Donee Rhomanum perpulit, donee Carthago solo aequata est, et sic Rhoma timore liberata³⁹⁰. O carissime! Fuge consortia malorum! malorum consortia fuge! heu fuge procul! Memento! libera me metu! hei mihi, qua timeo! Aufer hunc mihi, si me amas, metum curamque, quae me crudat.

Quae me nunc coquit, et versat, sub pedore fixa³⁹¹.

Non conquiescam, donee audiero te illos plusquam angues fugitare. Memento te templum Dei esse³⁹². Serva corpusculum castum! Serva animum prius! Serva non mundo, sed Christo, optimo Domino tuo et meo. Servabis, si vigilabis; vigilabis, si sobrius eris. Sobrius eris, si orabis, lacrumabis, otiumque fugies. Non te moveant palatia, arces et templa manu fada, verum unice custodiens animam et corpusculum, templum non factum manu³⁹³, illud Salomonis ingemina flexis genibus:

"Да будут сочы твой сотверсты на храм сей день и ногц"³⁹⁴ etc.

Utinam tam multa scribere quam cogitare³⁹⁵ licet! O XoLcrmc optimam hanc indolem tuam sua lucei...]³⁹⁶ illuminet, corpusque bene compositum manibus castitatis [...]³⁹⁷niat inexpugnabilibus Diabolo et ejus ministris. Amen!

Tibi amidssimus Gregor[ius] Sabb[in], 12 Iulii, сБѣлгорода.

Desideratissimas literas tuas desidero. Scribe, quid me tibi facere velis. Nihil non impetrabis, modo sit in re tua inque mea manu. Sed et tu omnia optima vis, et ego is sum, ut ad omnia sanda liber mihi esse videar. Haec praeter hospitem tuum R[everendi]ss[imum] P[atrem] Borissum³⁹⁸ nemini vulgabis. Scis enim invidiosissimum esse ac mendacissimum vulgus hominum. Vale! Salve!

Дорогому Пріятелевѣ Михайлу Івановичу Пану Коваленскому в Харковѣ³⁹⁹.

Здрастуй, мій жаданий!

Турбото й утіхо душі моєї, найдорогоцінніший Михайле!

Подібно до того, як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуху приємнішим, так беада з відсутнім другом зазвичай буває набагато приємнішою, ніж із присутнім. Особливо з тобою в мене виходить так, що я тоді більше люблю тебе й прагну твоєї найприємнішої бесіди, коли ти відсутній і коли без участі тіла душа з душею безмовно й безтілесно розмовляє й проводить разом час. Тоді жодна відстань і жоден пересит не зменшує приємності, а навпаки, збільшує її, насолода все більше зростає, бо ж геть інакше положення й стан невидимого порівняно з тілесним і тлінним. Ці міркування посідають не останнє місце серед тих, якими я зазвичай пом'якшую прикрощі життя. Бо що може бути більш приємне, солодке й животворне, ніж любов? Хіба мені не здаються позбавленими сонця, ба навіть мертвими ті, хто позбавлені любові, тож я анітрохи не дивуюсь, що й самого Бога називають любов'ю. Далі, хороша та любов, яка є істинною, міцною й вічною. Любов жодним чином не може бути вічною та міцною, коли породжена тлінними речами, тобто багатством абощо. Міцна та вічна любов виникає зі спорідненості вічних душ, які зміцнюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує. Бо як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби. Тому, якщо тобі дорога моя любов, не бійся, що вона промине. Бо поки ти шануєш чесноту, доти й любов зростає, подібно до того, як

дерево з часом росте непомітно,

і сама стає сильнішою за смерть. Ти повсякчас перед очима моєї душі, і про що б хороше я не думав, і що б я не робив, мені здається, я бачу тебе лицем в лице. Ти мені являєшся, коли я залишаюсь на самоті, ти мій супутник і товариш, коли я на людях. Коли я сумую, ти відразу ж береш на себе частину скорботи, якщо я чомусь радію, ти також стаєш учасником радощів, так що я не можу й умерти без того, щоб не взяти з собою образ твоєї душі, немов тінь забирає тінь, якщо тільки цей розподіл може заподіяти смерть, яка руйнує тіло, душу ж робить вільнішою. Так, вільний від тіла, я буду з тобою в пам'яті, в думці, в мовчазній бесіді: так любов сильніша від самої смерті. Ця моя любов до тебе, котра постійно піклується про твоє благо, і тепер нехай скаже тобі щось таке, що послужило б на користь твоїй душі й твоєму тілу. Але що ж мені сказати тобі? Розповідають, що коли славетний мудрець Катон зрозумів, що тимчасово приборканий Карфаген знову помишляє про війну проти Риму, він радив римлянам розпочати нову війну проти карфагенян; коли ж римляни не слухалися його поради, він все ж не переставав радити. І коли в сенаті йому треба було висловити якусь думку, він говорив: "Я думаю так: (і додавав) а все ж таки слід розпочати війну проти Карфагену". І він робив так доти, доки не переконав римлян, і Карфаген таки не було зрівняно із землею, а Рим таким чином був звільнений від страху. О найдорожчий! Уникай товариства поганих людей! Уникай їх! Тікай від них далеко! Пам'ятай це! Позбав мене страху! Ах, як я боюсь! Віджени від мене, якщо мене любиш, страх і турботу, які мучать,

печуть і переслідують мене тепер, угніздившись під серцем.

Я не заспокоюсь доти, доки не почую, що ти уникаєш злих людей більше, ніж отруйних змій. Пам'ятай, що ти храм Божий. Збережи тіло в чистоті! А перш за все збережи душу! Збережи не для світу, а для Христа, найвищого Владики твого й мого. Збережеш, якщо будеш пильнувати. Будеш пильнувати, якщо будеш тверезий. Будеш тверезий, якщо будеш молитися, лити сльози й уникати бездіяльності. Нехай не хвилюють тебе палаци, замки та храми, зведені рукою, а тільки той, хто охороняє душу й тільце, храм нерукотворний, і зігнувши коліна, повторюй цю молитву Соломона:

["Да будут сочы твой сотверсты на храм сей день и нощ"] та ін.

О, якщо б можна було писати так само багато, як і думати! Нехай Христос просвітить своїм світлом цей твій найкращий дар [...], а руками чистоти, нездоланними для диявола та його слуг, нехай збереже твоє тіло в доброму здоров'ї. Амінь!

Вельми тобі відданий Григ[орій] Сав[ич]. 12 липня, [с Бѣлгорода].

Чекаю твоїх найжаданіших листів. Напиши, що ти хочеш, щоб я для тебе зробив. Усе виконаю, тільки щоб було тобі на користь і в моїх силах. Але й ти бажаєш лиш найкращого, та й я, здається, такий чоловік, що готовий на все святе. Про цей лист, окрім твого хазяїна, вельмишановного] о[тця] Бориса, нікому не кажи. Бо ти ж знаєш, яка безмежно заздрісна й брехлива людська чернь. Прощай! Будь здоров!

[Дорогому Пріятелевѣ Михайлу Івановичу Пану Коваленскому в Харковѣ].

[До Харкова], 18 липня [1763 p.]

Desideratissime Michael!

Gaude in Domino!

Triduum est, quod parata est oda, a me promissa. Ego tamen, si possem, nullo die tecum non confabularer. Nunquam dormit leo ille diabolus⁴⁰⁰, hinc et nobis nunquam non vigilandum. Sicuti autem ex improviso jaculo petit corpus hostis, ita spiritalis ille hostis nunquam desinit ejaculari in animam nostram cupiditatum ignitas sagittas iisque configere⁴⁰¹. Has extingues, si cogitaveris, te omnia habere, quibus magnus, id est sanctus vir evadere possis. Quid est enim, quod cruderis? An quod non potas cum lurconibus? an quod in aulis Principum non ludis aleam? Quod non saltas? Quod castra non sequeris? Si haec miserrima admiraris, nondum quidquam sapis ac unus ex multis es. Nondum beatus es, si extra te quaeris bona ulla. Collige intra te cogitationes tuas ac intra te ipsum quaere vera bona. Fodi intra te puteum illius aquae, quae et tuam domum et vidnorum riget. Intra te ratio ilia, tons, ut Plutarchus ait, tranquillitatis⁴⁰²; hanc expurgare stude, non de lacunis porcorum hauriens, sed de Sandis libris Sandorum hominum. Ne te moveat vulgus volantia sedans per terras per maria, sed domi tuae manens, quae prava aut reda geruntur, vide. Quid tibi prosit sceptrum, aut palatium, aut aurum, si pretiosissimam animam tuam, hoc est te ipsum, perdis et occidis? An non ex animi morbis nascuntur etiam corporei? Simulatque peccati cupiditas incendit animam tuam, sdto earn idam esse, imo mortuam. Quin tu curas, ut ejicias cupiditatem, mortem carissimae partis tui? Quid mente peregrinaris? Quid autem concupiscis, cum intra te habeas bona omnia, si sapis? Quid curris ad pocula? ad turbam, ad coetum improborum? Quid ibi boni esse perspicis? Reprime ac frena animae тас ооцас, ac rex esse jam nunc assuesce. O utinam mihi adsit f) той ттѵкйцатос цахаіра⁴⁰³ excinderem tibi avaritiam, expungerem luxum et ebrietatis spiritum, configerem ambitionem, transverberarem кеѵоЬо£Іаѵ, trajicerem mortis paupertatisque metum. O sandissima sobrietas! o bona paupertas! o aeque anime! ut vos paud norunt! Si nondum in peccato omnia mala esse vides, nondum sapis, nondum fidem Theologicam possedisti. Crede tamen non videns. Si nondum perspicis totum Paradisum esse in mordicus tenendis praeceptis Dei servandisque, nondum gratiam, Dei habes; crede tamen, et clama cum David: "Открый сочы мои, и ураз[умѣю]"⁴⁰⁴ etc. Donee perspecta indidbili in his sita utilitate dicas: "Наслѣдовах свидѣнія твоя...⁴⁰⁵ вѣк за воздаянія"⁴⁰⁶. Haec quaere...⁴⁰⁷ vocat Virgilius. Haec si toto pectore quaeres, invenies...⁴⁰⁸ curam adhibueris? Quae haec est iniquitas? Noli te fallere. Christus Dominus custodiat animam et corpus tuum a venenatis sociis, ab omni inquinamento, ab ignitis sagittis.

Vale, amicissime, et ad nos scribe: aveo sdre, quid agas.

Tuus Christianus amicus Gregor[ius] Sab[bin]⁴⁰⁹.

Іюля 18, c Бѣлгорода.

Найжаданіший Михайле!

Радуйся в Господі!

Ось уже три дні, як готова обіцяна мною ода. Щодо мене, то я не проводив би жодного дня без бесіди з тобою. Ніколи не спить цей лев - диявол. Тому нам завжди слід пильнувати. Як раптовим ударом вражає тіло ворог, так і цей духовний ворог ніколи не припиняє кидати в нашу душу вогняні стріли пристрастей і вражати ними. Ти згасиш їх, якщо подумаєш про те, що в тебе є все, завдяки чому ти можеш стати великим, тобто святим, мужем. Що ж тебе гризе? Чи не те, що ти не береш участі в пиятиці разом із ненажерами? Що в палацах князів не граєш у кості? Що ти не танцюєш? Що не перебуваєш у війську? Якщо ці жалюгідні речі захоплюють тебе, то ти ще не мудрий, а один із юрби. Ти ще не блаженний, якщо поза собою шукаєш якихось благ. Збери свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе колодязь тієї води, яка зросить і твій дім, і сусідські. Всередині тебе є та основа, яку Плутарх називає джерелом спокою: намагайся очистити це джерело, черпаючи не зі свинячих калюж, а зі священних книг святих людей. Хай не захоплює тебе юрба, що морями та сушею гасає за проминальним, але, перебуваючи в своєму домі, дивись, що робиться поганого й доброго. Чим тобі допоможе скіпетр або палац, або золото, якщо ти загубиш і вб'єш найціннішу душу свою, тобто самого себе? Хіба не з хвороб душі народжуються й тілесні хвороби? Як тільки гріховна пристрасть охопить полум'ям твою душу, знай, що вона вражена, ба навіть мертва. Чому ж не дбаєш про те, щоб вигнати пристрасть - смерть найкоштовнішої твоєї частини? Навіщо блудиш розумом? Навіщо пориваєшся бажанням, коли знаєш, що в собі маєш yd блага, якщо ти розсудливий? Навіщо прагнеш бенкетів і юрби, збіговиськ недосгойних? Що ти бачиш там доброго? Заглуши і приборкай пристрасті твоєї душі й уже тепер звикай панувати над ними. О, якби був у мене духовний мечі Я б знищив у тобі скупість, убив би розкіш і дух нетверезості, вразив би честолюбство, розтрощив би марнолюбство, вигнав би геть страх перед смертю та бідністю. О, найсвятіша тверезосте! О, добра бідносте! О, спокою душі! Як мало людей знає вас! Якщо ти ще не бачиш, що гріх таїть у собі ва види зла, то ти ще не мудрий, не володієш богословською вірою. Проте вір, хоч не бачиш. Якщо ти ще не бачиш, що весь рай - це тверде збереження та дотримання Божих заповідей, ти ще не маєш Божої благодаті; вір, проте, і говори разом із Давидом: ["Открый сочы мой, и ураз[умѣю]" та ін., аж поки, зрозумівши невимовну, закладену в них користь, не скажеш: ["Наслѣдовах свидѣнія твоя... вѣк за воздаянія"]. Цього шукай... кличе Вергілій. Якщо ти будеш шукати цього вам серцем, то знайдеш... Подбаєш? Яка це неправда? Не обманюй себе. Нехай Господь Христос збереже твою душу і твоє тіло від отруйних товаришів, від уалякого бруду, від вогняних стріл!

Бувай здоров, найдорожчий, і пиши мені! Хочу знати, як ти живеш.

Твій християнський друг Григор[ій] Сав[ич].

[Іюля 18, с Бѣлгорода]

[Харків, 29 серпня 1763 p.]

Mettcov ёѵ уеѵѵг)то1д уиѵаікагѵ щюфг|тг]с;

Ісоаѵѵои той раттатои ойЬєи; ёсттіѵ (Luc[a], 7)⁴¹⁰.

Hodie obitum celebramus illius, quo majorem negat Christus ex omnibus inveniri, quicunque ex mulieribus essent nati⁴¹¹. Attendamus autem mentis oculos, ac paulisper contemplemur, qualis ille fuit, quidve factitabat, dum esset in vita, quod tam magnus a Deo est judicatus. Erat propheta Dei, canebat divina, castigabat peccantes, reducebat in viam bonam, qui est Christus, omnibus dictitabat jam jam adesse ac imminere adventum Christi⁴¹², ut exornarent sese, ut sponsus ille paratos inveniret; alioquin securim esse expeditam promptamque⁴¹³. Magnum igitur est doctorem Evangelicum esse? Ita, mi carissime Michael, non modo magnum, verum etiam maximum. Impiissimus erat Herodes⁴¹⁴, corruptissimus moribus et educatione, assuetus luxui ita, ut et hodie vides magnatum vulgus: et tamen et ipse "в сладость послушаше его"⁴¹⁵, usque adeo verum illud est, quod dixit Plato, nullam rem auditu jucundiorem esse, quam veritatem⁴¹⁶. Non ego reges admiror ac suspicio, qualis erat Herodes, imo et bonos reges, sed Doctorem coelestem, sed prophetam, sed Sacerdotem. Si magnum est corporibus imperare, majus certe animos moderari. Magnum est auro donare, quod reges solent, et non magnum adducere ad aurum sapientiae? Quodnam Margaritum⁴¹⁷ Indicum comparari potest cum illo pretiosissimo lapillo, si cui castitas est commendata? Si magnum est curare corpora, an non maximum est animam simul et corpusculum integrum, sanum, illaesum offerre homini? Hoc autem fit, cum alicui est temperantia, mater castitatis, oblata atque commendata. Hae duae virtutes fadunt, ut oculi sint in homine acutissimi et plane aquilini, pedes levissimi ac cervini, memoria tenacissima ac angelica, judidum divinum non humanum, totum denique corpus castum ac expeditum dignumque ті] екбох^І divinae sapientiae, quae...⁴¹⁸ refugit impura membra, velut fumum apes⁴¹⁹. Nun quid dicam de animae bonis, quae sunt invisibilia? Novit is solus, qui expertus est, alioquin in cor non ascendit. Talia cum donabat obedientibus I(i)dvvi]c docens Christum⁴²⁰, tamque Magna: an non jure maximus inter natos mulierum vocatur⁴²¹? Sed vide, quibus initiis ad id pervenit, quibus ттаоаслаишс. Non petivit aulas, non abiit juvenis in populosas ac luxuriosas urbes, non ventri se dedit, sed in desertum abivit, quaeritans unice regnum Dei, nec de vestitu, nec de dbo sollicitus, sdens his non fore destitutos servos Dei, sciens luxum capitalem hostem virginitatis, quam unice amat Christus, sine qua nemo ad mysteria regni Dei admittitur. Ergo dndus erat Ссоѵт] xf] pellicea, castigans carnis lasciviam rigorose⁴²². Sic confirmatus, tantus erat dodor in tam magna aula Regia. O carissime, tales imitemur! Summa capiamus, ut saltern medium capiamus⁴²³. Gedeonis nostri 6|jiAiav perlege, quam die obitus hujus habuit. Sub finem ultima aut penultima sic indpit: "Глас слова..."⁴²⁴ [versus] quotus nescio. Vale cariss[ime]. Tuus Gregor[ius] S[abbin],

"Між народженими від жінок нема більшого понад Івана" (Лука, 7).

Сьогодні ми святкуємо кончину того, хто, як каже Христос, був найбільшим серед усіх народжених жінками. Подивімося очима розуму й поміркуймо трохи, яким він був, що творив, поки був серед живих, і за що він визнаний Богом таким великим. Він був пророком Божим, оспівував божественне, виправляв грішників, навертаючи їх на правильний шлях, усім говорив, хто такий Христос, що скоро має настати пришестя Христа: нехай вони прикрасять себе, щоб він, мов жених, знайшов їх готовими; крім того, він говорив, що сокира справна й готова до дії. Отже, це велика річ бути євангельським учителем? Так, мій найдорожчий Михайле, це не тільки велика річ, але й найвеличніша. Найнечесгивішою людиною був Ірод, до краю зіпсований своїми звичаями й вихованням, він звик до розкошів настільки, наскільки, як ми бачимо, звикли до них сучасні магнати, - але й він ["в сладость послушаше его"]. Настільки ж вірне те, що сказав Платон: "немає нічого приємнішого, ніж слухати істину". Я не високо шаную та поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть хороших царів; проте я шаную небесного навчителя, пророка, священика. Якщо велика справа - панувати над тілами, то куди більша - керувати душами. Важливо дарувати золото, як зазвичай роблять царі, але хіба не важливо вести до золота мудрості? Яку індійську перлину можна порівняти з таким най-коштовнішим камінням, як похвальна непорочність? Якщо важливо лікувати тіло, то чи не важливіше разом із тілом зберігати й людську душу цілою, здорового, незіпсованою? Але це буває тоді, коли кому-небудь пропонують і прищеплюють помірність - матір незайманості. Ці дві чесноти призводять до того, що очі в людини стають надзвичайно гострими, майже орлиними, ноги - дуже легкими, як в оленя, пам'ять - міцною та янгольською, розмисл - божественним, а не людським, а все тіло, нарешті, -чистим і вільним, гідним прийняття божественної мудрості, яка уникає порочного тіла, ніби бджола диму. А що ж мені сказати про невидимі блага душі? Це знає тільки той, хто має досвід. Інакше це не ввійде в серце. Коли Іван передавав таке, настільки велике, навчаючи про Христа, то хіба не по праву зветься найбільшим серед народжених жінками? Але дивись, якими подвигами він досяг цього, якими приготуваннями. Він не шукав палаців, не тікав юнаком у велелюдні й розкішні міста, не віддавався чревоугодництву, а пішов у пустиню, шукаючи лиш царства Божого, не дбаючи ані про одяг, ані про їжу, знаючи, що слуги Божі не будуть цього позбавлені, і що розкіш - головний ворог незайманості, яку єдину любить Христос і без якої ніхто не може бути допущений до таїнств царства Божого. Тому він був оповитий шкіряним поясом, суворо гамуючи розбещеність плоті. Зміцнений так, він був таким великим учителем у такому великому чертозі Божому. О найдорожчий, наслідуймо таких мужів! Будемо прагнути вершини, щоб оволодіти принаймні серединою. Прочитай проповідь нашого Гедеона, яку він виголосив у день його [Івана] кончини. Наприкінці, остання або передостання сторінка починається так: ["Глас слова..."], який - не знаю. Прощай, найдорож[чий]! Твій Григор[ій] С[авич].

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Salve mea voluptas, Michael cariss[ime!]

Legens Evagrii⁴²⁵ та цоѵахіка⁴²⁶, his prae ceteris visus sum esse delectatus, quae tibi quoque communico, tibi inquam, felidssimo Christianae Philosophiae candidato. Scis enim, carissime, saepenumero a me laudari тгіѵ стхоЛг]ѵ каі тгіѵ f)cruxL«v, тт]ѵ ті] той Хрісттой сюфіа £ѵЬіатоі[:к>исгаѵ, didque ipsum Christum fuisse prindpem тагѵ стхоЛасттікагѵ⁴²⁷. Sed audi nostrum Evagrium:

(ЗойЛг) тоіуаройѵ ауатщтк тоѵ |аоѵг)рг) (Зюѵ сЪс, ёсттіѵ аѵаЛа(Зе1ѵ каі етті та тг)д f)ca)XLa? аттотрехеіѵ трб7іаіа афед єкєі той костцои тад фроѵтйад -toutecttl айЛод есто, ставте, - іѵа тг)д ёк тойтсоѵ тарісттастесос; аЛЛбтрюд уеѵбцеѵод Ьиѵг)Ѳг)д г]сгихасгаі каЛах;⁴²⁸. Et non pauds post: Mri ауатщогѵс, о’ікг]сгаі цета аѵѲра)7ісоѵ йЛікыѵ - f) цоѵод olkel, f) цета аЬеЛфагѵ та>ѵ айЛсоѵ каі о|_ю(|)ооѵсі)ѵ стои⁴²⁹. Sed dices tu mihi: Non est mihi in animo monachatus, et quorsum mihi isthaec? Esto sane: quid tamen vetat angelica audire verba? Cum praesertim Christianorum vulgus male intelligit тоѵ цоѵахбѵ. Et vetus didum est: summum cape, et medium habebis⁴³⁰. Ego enim monachum summum Christi disdpulum existimo, qui plane praeceptori suo in omnibus similis est. Dices: at apostolus est major monacho. Fateor, sed tamen ipse hie Apostolus non fit, nisi ex monacho, qui quamdiu se solum regit, est monachus, sin alios quoque, indpit turn esse Apostolus. Christus dum erat in solitudine, цоѵахбд riv, id est plane immaterialis vel ut graed dicunt, аиЛос не вещёсгвен; et hinc est, quod monachi didi sunt angeli⁴³¹ non quod extra corpus sint, sed quod corpori in totum valedixerunt, qui renes quoque exusserunt, ut jubet Moses⁴³², et quorum portio (o кЛГ]оос) solus dominus, "егоже лице вину зрят"⁴³³. Quod tamen non fit, nisi post mortem⁴³⁴, id est ubi quis plane omnia terrestria ita relinquens defungitur, ut de illo did queat: "Енох же не обрѣтеся в живых"⁴³⁵ etc. Sed vale, duldssime, и ревнуй духовом вишшим⁴³⁶. Tuus сги|_і|_іа()і]ті]с Гоі]у[6оіос] E[a(3(3Lv]⁴³⁷.

Здрастуй, моя радосте, найдорожчий Михайле!

Коли я читав книгу Євагрія про чернецтво, то мені найбільше сподобались такі місця, про які повідомляю й тебе, найщасливішого кандидата християнської філософії. Адже ти знаєш, найдорожчий, що я часто вихваляв відпочинок і спокій, проведення часу в Христовій мудрості й називав самого Христа главою схоластів. Але послухай пораду нашого Євагрія: "Отже, вибирай і люби самотнє життя, яке дає змогу користуватися плодами спокою; залиш там мирські клопоти, тобто стань безплотним, безпристрасним, щоб, зробившись чужим усім нещастям, котрі походять від мирських турбот, ти зміг добре скористатися спокоєм". І трохи далі: "Не живи з людьми плотськими, або живи один, або з братами безплотними й однодумцями твоїми". Але ти мені скажені: я не думаю ставати ченцем, тому для чого це мені? Нехай і так, та чому б не послухати янгольських слів? Тим паче, що простий християнський люд неправильно розуміє ченців. До того ж існує старий афоризм: "Бери вершину й матимеш середину". Щодо мене, то я вважаю ченця найвищим учнем Христа, у всьому цілком подібним до свого наставника. Ти скажеш: але апостол вищий за ченця. Згоден, та сам апостол стає ним лише з ченця; поки він керує самим собою, він чернець, а коли починає керувати ще й іншими - стає апостолом. Христос, поки перебував у пустині, був ченцем, тобто майже безплотним, або, як кажуть греки, аиЛос [не вещёсгвен]. Цим пояснюється те, чому ченців називають янголами; не тому, що вони не мають тіла, а тому, що вони в усьому прощаються з тілом, навіть нирки випалюють, як велить Мойсей, тому що їхньою долею (о кЛГ]оос) є лише Господь ["егоже лице вину зрят"]. Однак це відбувається тільки після смерті, тобто тоді, коли хто-небудь, цілком залишивши все земне, помирає, так що про нього можна сказати: ["Енох же не обрѣтеся в живых"] та ін. Але бувай здоровий, наймиліший, ["и ревнуй духовом вишшим"]! Твій товариш по навчанню Григ[орій] С[авич].

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Salve, thesaure margaritorum⁴³⁸ sophisticorum!

Cum animi arma sunt carnalibus longe potiora cumque tu philosophia ilia navonAiQL a summo vertice ad talos usque pulchre munitus ceteros haud mediocriter territas profligasque, ego autem tuus amicus nunquam mari, quod ajunt, guttam adspersi, id est nunquam quidquam contuli ad tuam armaturam, aliisque tantopere conferentibus ipse sum асгицроАос, visum est tentare, possimne ego quoque, hoc in genere plane asinus ad lyram⁴³⁹, vel paulum inservire ac gratificari. Acdpe igitur quandam ratiodnandi formulam dictam Sophistis au£,o|aevr]v, id est augescentem⁴⁴⁰.

Ea est haec:

Quam quis mutuo pecuniam sumpsit, earn alius solvere non debet pro eo; ego autem a te imberbis sumpsi, et nunc p[ost] quinquennium factus sum alius, utpote barbatus. Ergo...⁴⁴¹ Quodsi barba, ut fortassis dices, essentiam rei non mutat, quae est invisibilis, acdpe hoc modo:

Judaeus cum essem sumpsi aurum mutuo, ergo factus Christianus non debeo solvere.

Syllogizo sic:

Mutata essentia, plane fit ex uno тф esse aliud; sed cum essentia sit invisibilis et proinde spiritus, spiritu autem Christianus in totum immutatur atque alius fit⁴⁴²: ergo qui Judaeus sumpserat, non reddet factus Christicola. Sed videris mihi me cum centum centuriis bisulcarum tuarum distinctionum adoriri; proinde Thrasonem Terentianum imitatus non post prindpia, ut ille⁴⁴³, cavebo, sed in angulum me abdens haec timidi Poloni more in te eminus jaculor⁴⁴⁴. Vale, "a" xa)v стофісттагѵ. Sophistarum asinus Gregor[ius].

Здрастуй, скарбе софістичних перлин!

Духовна зброя сильніша за тілесну, і ти, чудово з голови до ніг озброєний філософією, цим усеозброєнням, безмірно лякаєш і примушуєш тікати інших. Я ж, твій друг, ніколи навіть і краплі, як кажуть, не пролив у море, тобто ніколи нічим не сприяв твоєму озброєнню; тоді як інші допомагають тобі, сам я не корисний тобі. Тому я вирішив спробувати, чи не зможу я, дарма що розуміюся на цьому, як осел на лірі, хоч трохи тобі прислужитися. Відтак прийми від мене одну схему судження, яку софісти називають ай£,о|аеѵг]ѵ, тобто зростаюча.

Ось вона:

Якщо хтось позичив гроші, то інший не повинен за нього їх повертати. Я взяв у тебе гроші ще безбородим, а тепер, через п'ять років, я став іншим, а саме - з бородою. Отже... Якщо ти, може, скажеш, що борода не змінює суті справи, тоді візьми судження в такому вигляді:

я позичив золото, бувши іудеєм, отже, ставши християнином, не повинен його повертати.

Будую такий силогізм:

Зі зміною суті одне стає іншим за своїм буттям; але оскільки суть є невидимою, а тому духовною, за духом же християнин цілком змінюється й стає іншим, - отже, той, хто позичив гроші, бувши іудеєм, не повинен платити, ставши християнином. Та мені здається, ти виступаєш супроти мене із сотнею сотень твоїх парнокопитних; тому, наслідуючи Теренцієвого Тразона, я буду обережний і не під кінець, як він, а від самого початку, подібно до боягузливого Полонія, залізу в куток і здалека пущу в тебе свою стрілу. Бувай здоров, альфо софістів! Осел серед софістів Григор[ій].

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Мі Мі сії аё I! macte virtute!

Tres adeo Christi miles sibi conspicit hostes⁴⁴⁵,

Cum quibus assiduo bella gerenda videt.

Primus es huic hostis, tu simia, Munde, fucata;

Tu, quem Dux noster pulchra sepulchra vocat⁴⁴⁶.

Alter blanda caro mulier, quae tempore nullo Ad mala desistit solicitare virum.

At reliquis gravior Cacodaemon tertius hostis,

Stultitiae genitor, qua venit omne malum,

Eja tyro Christi, gladium tibi cude! memento,

Militiam vitam hanc esse memento jugem⁴⁴⁷.

Tuus veteranus commilito Gregjorius] Sabbin.

Мій Михайле, хвала тобі!

Трьох ворогів бачить воїн Христа,

З ними йому воювати довіку.

Першим ворогом - ти, нарум'янена мавпо, світе,

Що побіленим гробом називає тебе наш Пан.

Другим ворогом - тіло жіноче звабливе,

Завжди мужа воно спокушає до злого.

Третім ворогом, вкрай небезпечним, - злий демон,

Він-бо батько глупоти, а від неї ж усяке зло.

Ну, вояче Христа! Приготуй собі меч!

Знай, що наше життя - безугавна борня⁴⁴⁸.

Твій старий військовий товариш Григ[орій] Савич.

[Харків, травень - червень 1763 p.]

Salve, benevolentissimum animal mi Michael!

Inveni portum, spes et fortuna valete:

Sat me lusistis, ludite nunc alios.

Elegans in primis distichon hoc vel hoc nomine videri potest, quod usurpatum est a doctissimo, quisquis ille fuit, viro, qui errores Жилблазовы eloquentissime⁴⁴⁹, planeque homerice descripsit; nec dubito quin tibi quoque sit pladturum. Id nos jambitis exercitationis gratia sic reddidimus:

lam tango portum, spes vale fortunaque:

Lusisse sat me, ceteros nunc ludite.

Conabimur vertere etiam dimetris, si aspirarint Musae:

Portus recepit me in sinum

O spes vale fortunaque:

Me desinatis ludere,

Nunc ceteros jam ludite.

Sed tentemus alternis quoque ludere; tu, mi philomuse, Musas invoca, qui illis litare soles, si forte faverint:

Jam me quietus portus in sinu fovet,

O spes vale fortunaque!

Nolo esse lusus amplius vobis, sat est:

Nunc ceteros jam ludite.

Minimum abfuit, quin hallutinaremur. Verum optimus est error, ubi in discendo erratur. Saepeque malum bonum est. Quid? Sat ne tibi videor luisse poenam? Quas, ais, poenas? Quia heri non praestiti, quod promiseram, quamquam quidem sub conditione tanquam praesdus promiseram. Invisi enim sacrificum Доментѣевского Gregorium, hominem mihi amicissimum, et cujus ingenium vehementer amo, ut nihil interim dicam de dotibus ejus, nihil de eruditione. Ergo quae eramus tecum heri praesentes cum praesente disserturi, licet alia fortassis erant futura, quam hie sunt; tamen, ut quomodocunque pensaremus illam аттоосгі]уооіаѵ, haec tibi impraesentiarum alacres valde ac laeti illivimus. Ceterum cum Nicolao nostro⁴⁵⁰ ut colloquar secretum de vestra simultate, cape tempus. Confido fore, ut vos rursum recondliem. Quid duldus amore et concordia? Novi simplicissimum tuum innoxiumque ingenium, sed tamen amicorum errata dexteritate corrigere aut ferre, si leviuscula sunt, debemus.

Tuus Greg[orius] Sabbin.

Здрастуй, найдоброзичливіша істото, мій Михайле!

Я знайшов гавань, прощайте, надіє і щастя!

Досить ви бавились мною, бавтесь тепер уже іншими.

Цей напрочуд вишуканий двовірш запозичено в того невідомого автора, котрий, хто б він не був, досить красномовно й докладно описав гомерівським віршем [Жилблазовы] блукання; я не сумніваюсь, що він і тобі сподобається. Задля вправи ми передали його ямбічними віршами так:

Я вже доходжу пристані, щастя й надіє, прощайте;

Досить ви бавились мною, бавтесь тепер уже іншими.

Спробуймо подати це також віршами подвійного розміру, якщо буде на те ласка Муз:

Пристань взяла мене в лоно,

Щастя й надіє, прощайте!

Годі вже гратися мною;

Грайтесь уже ким іншим!

А тепер спробуймо подати це також віршами, що чергуються: ти, мій любителю Муз, поклич їх; може, вони тобі допоможуть:

Мене вже зігріла пристань в лоні своєму спокійна;

О, щастя й надіє, прощайте!

Не хочу я більше бути вашою грашкою, досить.

Грайтесь тепер уже іншими.

Боюсь, що наробив помилок. Хоч найкраща помилка та, якої припускаються в ході навчання. Часто зло є добром. Чому? Чи думаєш ти, що я вже достатньо спокутував провину? Яку провину? - спитаєш. А ту, що я вчора не був, як обіцяв, хоч і з умовою, ніби я наперед знав, коли давав обіцянку. Бо я був у священика Григорія [Доментѣевскаго], людини до мене вельми прихильної, чию вдачу я дуже люблю, не кажучи вже про його здібності та вченість. Отже, те, про що ми вчора мали намір говорити віч-на-віч, доведеться заступити іншими темами. Щоб хоч якось компенсувати нашу розмову, яка не відбулася, я написав тобі дуже швидко й охоче оце все, беручи до уваги обставини. Далі, щодо того, щоб поговорити окремо з нашим Миколою про вашу сварку, то зажди трохи. Обіцяю вас помирити. Бо що солодше від любові та злагоди? Я знаю твою дуже просту й лагідну вдачу, проте помилки друзів ми повинні вміти виправляти або терпіти, якщо вони не серйозні.

Твій Григ[орій] Савич.

[Харків, травень - червень 1763 p.]

Salve, divinarum Musarum alumne!

Michael carissime!

Beatus ille, qui fugit negotia,

Ut prisca Christiana gens⁴⁵¹!

Qui pectus excolit suum virtutibus,

Sanctisque purgat litteris.

Amara cura tale pectus haud trahit,

Nec horror ullus excitat,

Nec dente duro livor¹³² ater exedit,

Nec est¹³³ cupido pessima.

Quietus ergo dulce tempus exigit,

In pace cum coelestibus... Sed satis sit!

Reversus e ludo, quoniam omnino statueram tecum aliquid non admodum de faece vulgi loqui, protinus excudi hos, respiciens exemplar Nostri Flacci⁴⁵².

Quid agas? Sic homo sum: nihil mihi duldus nugis istis. Quodsi quando inddo in hominem similium nugarum studiosum, tantum non sublimi ferio vertice sidera⁴⁵³. Sentisne, quorsum haec tam putida tendunt, ut idem ait⁴⁵⁴? Te, inquam, innuo; te enim amo, talium nugarum pariter mecum cupidum. Nauta enim nautae, asinus asino et sus sui, ut ajunt, pulcher⁴⁵⁵.

Vale, mi carissime philomuse!

Tuus Musarum coalumnus Greg[orius] Sabbin.

Heri prehendens nostrum Nicolaum⁴⁵⁶, concessimus in meum musaeum prima, ni fallor, noctis hora. Ego missis omnibus ambagibus, quare, inquam, irasceris nostro Місііаёіі? Aut cur mihi non communicasti, si quid ille fedt, unde tibi justa esset succensendi causa? Negavit se tibi iratum esse, licet haberet justas causas: fuisse quidem iratum, sed iram jam posuisse. Quaeso, inquam, quid ille tale fedt? Primum dixit, te aliquando aliquoties illi rescripsisse superbiuscule et arroganter, repudians ejus amicitiam, nolle te talibus amids uti, similes sibi quaereret: te enim metuere, ne tales socii perducerent in sodetatem periculi, quod sequeretur malefida. Deinde narravit te ejus colloquium fugere, licet ipse cuperet tecum fabulari; breviter: sese non admodum tuam amidtiam ambire, si tu recusares. Prope ilia omnia in te dixit, quae tu in eum nudius tertius. Hie ego: ut ut, inquam, haec sunt, noli, sodes, irasd. Ille jurare sese nihil in te mali stomachi habere. Sic digressi sumus. Divinavimus, mi МісІіаёІ, te ille suspicatus est, qui mihi dixisses de se male; confessus erat. Comid erroris. Mi МісІіаёІ, age mitte omnia. Ego te quidem extra culpam esse confido; sed tamen saepe imprudenter peccamus in amicos.

Haec omnia sunt leviuscula. Vale!

Здрастуй, вихованцю божественних Муз,

Михайле найдорожчий!

Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти,

Живе, як давнє плем'я християн,

Хто серце вдосконалює чеснотами,

Очищує читанням книг святих!

Гірка турбота серця не пече йому,

І не бентежить душу жоден страх.

Та й чорна заздрість не гризе зубами,

І хтивість препогана не жере.

У спокої він час проводить любо,

У мирі із небесними.. ,⁴⁵⁷ Але досить!

Повернувшись зі школи, я твердо вирішив докладно поговорити з тобою про пороки черні й одразу ж написав оці вірші, взявши за взірець нашого Флакка. Що поробиш? Така я людина: для мене немає нічого більш приємного, ніж оці дрібнички. І коли я зустрічаю людину, яка переймається такими самими дрібничками, я заледве не торкаюсь головою до зірок. Чи розумієш ти, куди спрямовані ці манірні вірші, як каже той-таки поет? Скажу тобі: я натякаю на тебе, бо люблю тебе, а ти, як і я, дуже охочий до цих дрібничок. Бо моряк, як кажуть, хороший для моряка, осел - для осла, а свиня для свині.

Бувай здоровий, мій найдорожчий любителю Муз!

Твій, як і ти, вихованець Муз, Григ[орій] Савич.

Учора я зустрів нашого Миколу, і ми зайшли до мого музею, якщо я не помиляюсь, о першій годині ночі. Я просто без натяків і кажу йому: "Чому ти сердитий на нашого Михайла? Або чому ти не повідомив мене, якщо він зробив щось таке, що дає тобі справедливу підставу для невдоволення?". Він сказав, що не гнівається на тебе, хоч і має для цього справедливу підставу, що він був сердитий, але вже перестав гніватися. Питаю, що ж таке зробив Михайло? Спочатку він сказав, що ти кілька разів відповів зарозуміло й зухвало на його листи, відкидаючи його дружбу та заявляючи, що не бажаєш мати таких друзів і нехай він шукає собі друзів серед подібних до себе, бо ти боїшся, що такі друзі втягнуть тебе в небезпечну компанію. Потім розказав, що ти уникаєш розмов із ним, хоч він і хотів би побалакати з тобою. Одним словом, він не дуже домагається твоєї дружби, якщо ти відмовляєшся від неї. Він сказав про тебе майже все те, що ти сказав про нього позавчора. Я йому на це й говорю: "Як би там не було, але ти, товаришу, перестань гніватись". Він заприсягнувся, що жодної образи на тебе не тримає. Так ми й розійшлися. Я висловив здогад, Михайле, що він запідозрив тебе в тому, що ти в розмовах зі мною погано про нього відгукуєшся. Він це визнав. Комічна помилка! Мій Михайле, облиш усе це! Що ж до мене, то я визнаю тебе ні в чому не винним; однак ми часто нерозсудливо грішимо стосовно інших.

Усе це дрібниці. Бувай здоров!

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

ХаТрє, єрастціє цои тєттіД, каїфіЛтатє |аир|аг]£,!

Міх«лЛ фіЛ6|аоистє!

Cicadae rore pasd dicuntur. Proinde vehementer quadrat in hominem Musarum amicum vocari cicadam, cum Musica sacra nunc mons (\юсюф6оос, nunc tons limpidissimus apellantur⁴⁵⁸. Imo et in arcanis nostris literis saepe mentio fit roris, quale est: "роса аермбнская"⁴⁵⁹ etc., pluviae, fontium saepissime, velut "снійде, яко дождь на руно..."⁴⁶⁰ et "ополчишася синове Ісраилсги при 12 исгочниках"⁴⁶¹. Ніс est ille ros et aqua, quae sitientes potat ac refidt animas; quarum aquarum cum dilectissimus Christi disdpulus Ioannes in Evangelio fecisset mentionem, haec addit: "Сіє же глаголаше cЬ Дусѣ"⁴⁶² etc. Quemadmodum enim ros, graece Ьростод, desuper cadens nihil plane in se pulveris habet, sed merissima ac purissima quaedam aeris sereni lacruma est, ita S[ancta] Christi doctrina nequidquam terrae est particeps, sed tota quanta est, spiritalis est, spiritus autem plane астсоцатод et immaterialis et hinc abstrusissime latet abditus veluti aqua in venis terrae, profanos fugiens oculos, donee percussa petra in fontem et scatebras erumpat⁴⁶³. Sed heu! quam pauci sunt ol тєттіуєд quamquam plena sunt omnia asinorum, qui turbidam amant nec bibunt, ut tuus ait Aristoteles, nisi prius turbent⁴⁶⁴; quantique greges porcorum, qui fontes oderunt, natura sua, kolvov et coenum quaerunt, humilia amant et palustria, cervosque ad fontes curre [...]⁴⁶⁵

Jam et formicae nomen oppido quam competit in verae sapientiae studiosum, sive intelligas formicas nostrates, tritici grana congerentes, sive septemptrionalis Indiae illas auriferas, quod aurum e montium cavernis egerant⁴⁶⁶; quas respiciens divus Basilius⁴⁶⁷ sic apud Erasmum nostrum ad suos nepotes loquitur: Quicquid ultra necessitatem usus superesset, sive id esset Lydia gleba⁴⁶⁸ sive formicarum auriferarum opus, hoc magis esse contemnendum, quo minus esset eo opus⁴⁶⁹. Audis in S[ancta] Scriptura panes nunc hordeaceos, nunc triticeos a Iesu frangi nunc plebi⁴⁷⁰, nunc discipulis⁴⁷¹. Audis sapientiam vocari nunc margaritum, nunc aurum. Quod sicuti granum tritici e spica excutitur per boves triones, qualis fuit Lucas⁴⁷²; sicuti rursum aurum in altissimas terrae latebras abdidit Deus, ne porci conculcent⁴⁷³, suos autem scrutari jubet⁴⁷⁴. Christus talem tantamque indolem tuam in dies altius promoveat ad gloriam suam pordnis animabus inaccessam! Vale, amidssime sodalis⁴⁷⁵! Tuus Gregor[ius] Sabbin.

Здоров, люба моя цикадо й найдорожча мурашко!

Михайле, любителю Муз!

Кажуть, нібито цикади живляться росою. Тому дуже доречно людину, віддану Музам, назвати цикадою, оскільки святилищем Муз називається то гора росоносна, то найчистіше джерело. Ба більше - і в наших священних книгах незрідка згадується роса, наприклад ["роса аермбнекая"] та ін., і дуже часто говориться про дощ та джерело, як-от наприклад: ["снійде, яко дождь на руно..."] і ["ополчишася синове Ісраилсги при 12 исгочниках"]. Це та роса й та вода, що напуває й оновлює спраглі душі. Коли найулюбленіший учень Христа Іван згадує про ці води в Євангелії, він додає таке: ["Сіє же глаголаше со дусѣ"] та ін. Подібно до того, як роса, - по-грецьки (\)6сюс, - яка падає згори, зовам не містить у собі пилу, а є ніби найчистіша, без домішок, сльоза погідного повітря, так і свята Христова наука геть непричетна до землі, а вся наскрізь духовна; дух же цілком безтілесний, нематеріальний, а тому таємно ховається в недоступних сферах, як вода в жилах землі, непомітна для звичайних очей, аж поки не вирветься у вигляді джерела або живого струмочка з розколини скелі. Та ба! як мало цикад, зате всюди повно ослів, що люблять каламутну воду й не п'ють, як каже твій Арістотель, доки не скаламутять воду. А скільки стад свиней, котрі за своєю вдачею ненавидять джерела, шукають нечистоти й бруд, люблять низькі й болотисті місцини, тоді як олені біжать до джерел.

Тому, хто вчиться справжньої мудрості, надзвичайно пасує і назва -мурашка, чи то коли мати на думці наших мурашок, що волочать пшеничні зерна, або знаних золотоносних мурашок Північної Індії, названих так тому, що вони тягли золото з гірських печер. Маючи їх на увазі, божественний Василій у нашого Еразма так говорить своїм нащадкам: "Робити те, в чому немає потреби, чи буде це лідійська брила, чи труд золотоносних мурашок, тим менше не слід, чим менше це потрібно". Ти чуєш у Святому Письмі, як Ісус ламає то ячмінні, то пшеничні хліби один раз для народу, другий раз для учнів. Ти чуєш, як мудрість називається то перлиною, то золотом. Вона, немов пшеничне зерно з колоса, вимолочується робочими волами, такими, як був Лука. Знову ж, як золото, ховає її Бог у найглибших тайниках землі, щоб не зневажали її свині, своїм же велить шукати. Таку й настільки велику твою здібність нехай возведе Христос на вищий ступінь до своєї слави, недоступної свинським душам. Бувай здоров, найдорожчий товаришу! Твій Григор[ій] Савич.

[Харків, вересень-жовтень (?) 1763 p.]

Salve mi carissime ФіАохрісттє,

Michael dulcissime!

Haec tua mens si dia facit, nae digna fadt se:

Non agitare quidem pulchrius ilia valet.

Non incerta fadt, sed certo spectat ocello,

Ut miserum ventrem vulgus inane colit!

Saepius haec facias: quid sandius hocce Ѳеатрф;

Sic Superi vivunt, sic сюфос omnis agit.

Saepius hanc speculam ascendas, licet unde videre,

Colluvies hominum quicquid in orbe gerit.

O me, cum aspicio te talia posse tenellum,

Cum maturus eris, gaudia quanta manent?

Acdpe quo semper finitur epistola verbo.

Quo, tibi qui mittit, non caret ipse: vale!

Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

Здрастуй, мій найдорожчий Христолюбцю,

Михайле най солодший!

Як діє по-Божому дух твій, гідне це справді тебе:

Кращого діла йому годі собі уявити,

Бо відцуравшись дрібниць, хоче побачити він,

Як легковажна юрба дбає про черево нице.

Часто роби ти отак - що за театр цей святіше?

Роблять боги всі отак, роблять всі мудрі мужі.

Часто здіймайся на вежу, звідки побачити можна,

Чим переймається в світі всяка дрібнота людська.

О, я такий задоволений - в юності чиниш ти гідно,

Радощі ж будуть які, станеш ти мужем коли!

Слово ж прийми, що зринає наприкінці послання:

Бажаю тобі здоров'я, яким володію й сам⁴⁷⁶.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, 28 (29?) жовтня 1763 p.]

Carissime Michael!

Vidi spectaculum e vespertinis precibus vixdum finitis evocatus, idque turn lugubre, turn ridiculum, turn pudendum. Unde, inquis, tibi risus sufficiebat, ubi conclamabatur? aut conclamatum est? An non haec importuna? Tace, carissime, ac paululum me audi. Non ego sum Cyclope⁴⁷⁷ immanior; imo sentio singularem quandam mihi inesse humanitatem каі тгіѵ фіЛаѵѲратіаѵ, sed, crede mihi, suppudebat videre quosdam sane quam muliebriter ululare. Quos, ita me Deus amet, in ipso Trojae excidio⁴⁷⁸ si tantis tamque foemineis fletibus indulgere conspicerem, non sane virtutis eos quidquam habere existimarem. Ergo fugi ex templo, tantum pudorem non ferens, cum viderem ipsos eos lamentari, quorum erat ceteros in hunc modum flentes cohibere. Heu pietas! heu prisca sapientia! Tantisne lacrumis lugere mortem carnalem, quae tantum abest, ut sit fugienda, qui vel paulum sanae mentis habeat, ut omnium periculorum malorumque unicus ac certissimus portus sit putanda? Unde illis haec opinio? Ex S[anctis] Literis, dices. Sed quonam loco? Animi mortem miseram esse videre licet plus satis in S[anctis] Libris; corporis mortem usquam mihi legisse explorandam esse haud sane memini, neque in philosophorum scriptis. Si ipse adfuisses, non sane temperasses a lacrumis. Sed hoc fedsses exemplo aliorum permotus, non rei dignitate. Sic adolescentia semper apud nos corrumpitur exemplis stupidissimorum virorum senumque. O tempora! o mores⁴⁷⁹! Abbas jam expiravit⁴⁸⁰; plebs cursitat plorans; ego rideo et simul lugeo animo. Rideo stultitiam hominum, eandem lugeo. Vale, mi carissime, ac te quantum potes abducere cura a corruptissimo vulgo!

Tuus condisdpulus Gregor[ius] S[abbin],

Найдорожчий Михайле!

Щойно закінчилася вечірня молитва, як мене викликали, і я став свідком видовища - і видовища сумного, хоч і смішного та ганебного. Звідкіля це, скажеш, у тебе вийшло смішне, коли був загальний плач? Хіба це не дивно? Мовчи, мій найдорожчий, і трохи мене послухай. Я ж не лютіший за циклопа. Навпаки, я визнаю, що мені властива якась особлива гуманність і людяність, але, повір, мені було соромно бачити, як дехто майже по-жіночому голосив. Якби, Господи прости, при самій загибелі Трої я побачив, що люди настільки віддаються жіночому плачу, то я, без сумніву, подумав би, що в них немає анітрохи мужності. Тому я втік із храму, бо не міг знести такої ганьби, дивлячись, як голосно плачуть ті, котрим слід було б утримувати від плачу інших. Де благочестя? Де стара мудрість? Хіба слід такими сльозами оплакувати тілесну смерть, якої аж ніяк не слід уникати і яку кожен, у кого є бодай дрібка здорового глузду, має визнати єдиним і найнадійнішим виходом з усіх небезпек і нещасть? Звідки в них така думка? Ти скажеш - зі Святого Письма. Але в якому місці? Що смерть духовна - нещастя, про це зі Святого Письма можна довідатись більш ніж достатньо, але що тілесну смерть слід оплакувати - я не пам'ятаю, щоб коли-небудь читав про це у Святому Письмі або в книгах філософів. Якби ти сам був там, то, звісно, не втримався б від сліз. Але ти зробив би це під впливом прикладу інших, а не з огляду на суть справи. Так юнацтво завжди в нас псують приклади напрочуд нерозумних мужів і старих людей. О часи! О звичаї! Ігумен помер, народ метушиться, плачучи; я сміюся, а заразом і плачу в душі. Сміюся з людської глупоти, її ж і оплакую. Бувай здоров, мій найдорожчий, і, наскільки можна, намагайся триматись осторонь від страшенно розбещеної черні!

Твій товариш по навчанню Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, 8 листопада 1763 p.]

Carissime adolescens mi МісІіаёІ, єй ттоаттк!

Nempe satellitii dux regi proximus esse Assolet et regis proximus ora videt.

Sic tuus et МісІіаёІ princeps Dux, proximus illi,

Qui Deus est Jacob⁴⁸¹, adstat et ora videt.

Numinis obtutum porro quisnam aspicit? Audi,

Dilectus Christi discipulus quid ait:

Пад o ацартаѵсоѵ ой цг|7тотє сйракеѵ айтоѵ, ойЬ' еуѵсо айтоѵ...⁴⁸²

Quo magis hanc terram fugiens peccata relinques,

Hoc propior poteris Numinis ore frui.

Tag цеѵ pLOTLKag e^co єкраААє церіцѵад.

Ayiog єстт' ovxcog, yalav o катафроѵагѵ.

Macte nova virtute Dei: sic itur ad astra;

Quid tibi cum terra? Nil habet ilia boni.

Abjectis curis, quibus ardet futile vulgus,

Verus es, d) Міх«лЛ, aemulus Angelicus:

Sed, МісІіаёІ! vis excellentia dona Dei? Ergo

Eximius vulgi temptor ut esse queas,

Акоиє та and каддіад.

Sed acdpe ista quoque, non de summis, ut ajunt, labris.

Angelus est in carne quidem, sed spiritus ille est;

Carne latet Christus, sed Deus ille tamen.

Temne voluptates, et eris mihi magnus Apollo⁴⁸³:

Imo mihi princeps ille атоатф/ос⁴⁸⁴ eris.

Crede tamen, licet haud capis haec, et postea dices Mendacem, aut fuero magnus Apollo tibi.

Vale, cariss[ime] ac angelicum diem angelice transige.

Log сгищааѲгітгід Грг)у6ріод o Еа(3(3іѵ.

1763, ilia heri haec manus

7Т£7ТОІГ)Ка.

Nov[embris] 8.

Найдорожчий мій юначе Михайле, будь щасливий!

Той, хто очолює варту, найближче стоїть до царя,

Бачить найкраще такий і обличчя цареве.

Так і верховний твій вождь Михаїл щонайближчий до того,

Хто є Бог Якова. Поруч стоїть він, лице споглядаючи.

Хто ж, окрім нього, бачить божественний лик?

Слухай, що каже улюблений учень Христа:

Всяк, хто грішить, той ніколи не бачив Його,

Той і не знає його...

Отже, що більше, цураючись світу, ти уникаєш гріхів,

То споглядаєш ти ближче лице божества.

Кинь-бо турботи земні!

Стань-бо ти справді святим.

Радий новій я чесноті твоїй! Так ти сягнеш до зірок.

Що тобі тут на землі? Доброго тут немає.

Кинувши справи, якими чернь легковажна живе,

Станеш ти янголів справжнім суперником.

Адже, Михайле, ти прагнеш Божих найвищих дарів?

А щоби можна було звичаї черні відкинути,

Слухай, що зараз скажу від щирого серця тобі.

Та не сприйми це позверхньо, як кажуть, пригубивши.

Хай і утілений янгол, є ж бо він духом однак,

В тілі сховався Христос, але все ж він є Богом.

Кинь насолоди - і будеш мені Аполлоном великим,

Можна сказати і більше - великим стратегом.

Вір же мені, хоч і важко тобі це збагнути: може, назвеш

Брехуном, а може, буду тобі Аполлоном великим.

Мій найдорожчий, бувай, і янгола день проживи, наче янгол⁴⁸⁵!

Твій товариш по навчанню Григорій Савич.

1763, перший вірш я написав учора, другий - сьогодні вранці, 8 листопада

[Харків, 22 листопада 1763 p.]

Carissimo Michael і, pacem in Domino!

In lucem me nocte parens hac edidit olim,

Нас coepi vitae prima elementa puer.

Altera nox post orta fuit, qua, Christe Deus mi,

In me natus erat Spiritus ille tuus.

Nam mea frustra genitrix enixa fuit, ni

Tu genuisses me, o lux mea, vita mea!

Reversus in museum meum a quodam amico ac memoria recolens natalem meum, coepi simul cogitare, quam plena malorum vita est mortalium, ut mihi quidem haud quaquam absurde divinasse videantur, qui dicerent, puerum recens natum ideo statim incipere plorare, quod jam turn tanquam praesentiret, quantum calamitatum agmen semel ei in vita esset subeundum⁴⁸⁶. Haec animo solus volvens, non putavi sapientis esse hanc noctem, qua quondam natus ploraveram, poculis aut id genus noxiis nugis dedicare atque auspicari; sed parum abfuit, quin nunc quoque solverer in lacrumas, considerans, quam miserum animal sit homo, cui scintilla lucis Christi non affulgeat in Cimmeriis his mundanae stultitiae tenebris⁴⁸⁷. Tauxa evvoarv hos versiculos fed, tibique egregio amico communicandos esse judicavi, partim quod diu jam nostro more non sumus collocuti ас prope аттоосліуоооі sumus, licet animo te quidem quotidie conspido; partim quod admonendum amidssime putavi, ut omnibus vulgaribus nugis relictis tanto ardentius eum ambiamus, in quo sunt omnes thesauri xfjg стофіад quique solus, amicus nobis fadus, omnes vitae hujus amaritudines edulcare potest, dicens: Eyco еіці цеѲ' йцагѵ, каі oubelg каѲ' u|_ui)v^4SS. Vale, omnium cariss[ime]! Tuus сш|а|аа()і]тг|с Greg[orius] S[abbin],

No[v]embr[is] 22.1763, noctu.

Найдорожчому Михайлові мир у Господі!

Колись у цю ніч привела мене мати на світ.

Цієї-бо ночі подав я і перші ознаки життя.

А другої ночі, о Христе, мій Боже,

В мені народився твій Дух Пресвятий,

Бо марно би мати моя народила мене,

Якби не родив мене Ти, о світло моє, о життя⁴⁸⁹!

Повернувшись до свого музею й згадавши про свій день народження, про який нагадав мені один друг і власна пам'ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, нібито щойно народжена дитина одразу ж починає плакати тому, що вже тоді ніби передчуває, на які лиха доведеться їй перегодом наразити ся.

Міркуючи про це на самоті, я вирішив, що не годиться мудрецеві ту ніч, коли він, народившись, почав плакати, відзначати келихами чи якимось іншим безглуздям; навпаки, я й тепер мало не заплакав, думаючи про те, яке ж бо нещасне створіння - людина, котрій у цьому кімерійському мороці мирської глупоти не зблиснула іскра Христового світла. Міркуючи про це, я склав ось ці вірші й вирішив надіслати їх тобі, моєму чудовому другові, почасти тому, що ми вже давно не вели між собою бесіди так, як у нас заведено, і стали майже мовчазними, хоч душею я щодня тебе бачу, а почасти тому, що я мав на думці найдружнішим способом нагадати тобі про те, що ми повинні, облишивши всі звичайні та ниці дрібниці, тим палкіше линути до того, в кого є всі скарби мудрості і який лиш один, ставши нашим другом, зможе усолоджувати всі прикрощі цього життя, кажучи: я з вами, і ніхто проти вас. Бувай здоров, найдорожчий з усіх! Твій товариш по навчанню Григ[орій] С[авич].

22 листопада 1763 року, вночі.

[Харків, кінець листопада 1763 p.]

Salve mea voluptas, Michael duldssime!

Nempe, ut ajunt homines, tantum est paradisus amoenus,

Duldter ut solus vivere possit homo.

Quidam, quidnam sit sapientia vera rogatus,

Esse tibi socium dixit et esse parem⁴⁹⁰.

Sic⁴⁹¹ paradisus erit sapienti quaelibet ora,

Quaelibet urbs, tellus quaelibet atque domus⁴⁹².

Haec, o mi carissime, prandens scripsi, nihil minus patiens, quam solitudinis taedium; quod nunquam eram fadurus, si in ullud то)ѵ стофагѵ сгицттоспоѵ venissem⁴⁹³. Ingenue tibi fateor homini ingenuo nihil esse gravius, quam opiparum convivium, praesertim ubi цсоростофоі⁴⁹⁴ primas tenent. Nunc felix sum et haec ridens post principia, ut ajunt, scripsi ad te, quem praesens praesentem spedasse ac locutus esse mihi videtur. Vale, mi anime!

Tuus сги|а|ааѲг]тт]д Грг]у6р[юд] E[a(3(3iv].

Люди подейкують: рай, мов, настільки прекрасний,

Що в ньому приємно жити навіть на самоті.

Коли ж одного мудреця питали про мудрість справдешню,

Той відповів: спільником бути собі, рівнею бути собі.

Отже, для мудрого раєм стане будь-який берег,

Будь-яке місто, будь-який дім і земля⁴⁹⁵.

Це, мій дорогий, я написав за сніданком, страждаючи не від чого іншого, як від нудьги самотності. Цього не сталося б, якби я пішов на той знаний бенкет мудреців. Щиросердно тобі признаюся, що для шляхетної людини ніщо не є таким тяжким, як пишний бенкет, особливо коли на ньому перші місця посідають дурномудрі. Тепер же я щасливий і, посміявшись урешті-решт із цього, написав тобі, кого я ніби бачу перед собою і з ким ніби говорю. Бувай здоров, моя душе!

Твій товариш по навчанню Григоріій] Сіавич].

[Харків, кінець листопада 1763 p.J

Salve adolescens animo meo carissime!

Michael ейуеѵесттате.

Nisi me fallit animus, sentio rursum cooriri in me invidiam, turn propter meam tecum amidtiam singularem, turn ob dicta quaedam, quae a me solent dici in ludo graecanico. Videlicet sic mundus est, ut quod ipse facere nequeat, aliis invideat. Verum prope est, ut illud dicam: 7тѲархеІѵ ЬєТ Ѳеф цаАЛоѵ, r) аѵѲратои;⁴⁹⁶. Non quaerimus gloriam ab illis, sed та той Ѳеой, et mihi aut to Cfjv o Xolcttoc⁴⁹⁷, f) а7тоѲаѵе1ѵ. Vid et vincam timorem, Patre et ejus Filio propugnante. An ego invidiam non feram, cum nostri Abrahamitid majores haec dicebant olim: ой ЬиѵацеѲа у ар гцаєи;, а еіЬоцеѵ каї тікойстацеѵ, ой ЛаЛеІѵ⁴⁹⁸. Qui nondum gaudet pro Christi nomine аті|аастѲг]ѵаі, is regno ejus haud est dignus⁴⁹⁹. Patiatur, qui volet in nomine avaritiae aut ambitionis, ego piae vitae gratia nisi hoc tantulum tulero, mollis ac stolidus fuero. Et quo pacto pretiosissimam rem amidtiam nandscantur, cum illud fugiunt, unde nascitur ilia? Ubi unquam inter avaros amidtia? Aut ambitiosos⁵⁰⁰? Ubi calorem invenias omni virtutum igni extincto? Ubi bonus odor in mortidna? Vivus sit oportet, si fragrare cupiat: vita nostra Deus est, qui nos calefadt ad virtutes, qua nihil amabilius, augustiusque. Ferendum est, orandum est, et nunquam praevalebit malignitas Sapientiae. Cum maxime premimur propter Christum, turn maxime praesentissimeque adest, ut admirabilem in nobis reddat suam virtutem. Tunc enim ad nos propriissime pertinent ilia apud Prophetam, quibus o (koc alloquitur athletam id est Jacobum suum, quorum hoc solum memini: "Всы

ненавидящіи Тебе, погибнут..."⁵⁰¹ Proinde consdscant sibi, si volent, aeternam mortem, nobis autem vitam aeternam. Ego vero longe maximam in me Dei dementiam amoremque interpretor, quod me, ne dormitem, in has procellas saepicule injidt. Nae ego exerdtatus brevi totum proteram Diabolum, cum ministris ejus, non ferro, sed armis sapientiae, innocentiae, castitatis ac patientiae. O (koc xf]c aoi]vi]c esto tecum⁵⁰², d) сттефаѵе цои! Tuus Gr[egorius] S[abbin],

Здрастуй, юначе, безмежно дорогий моїй душі,

Михайле найшляхетнішийі Відчуваю, якщо мене не обманює моя душа, що знов піднімається проти мене заздрість як із приводу моєї до тебе рідкісної дружби, так і з приводу деяких моїх слів, які я зазвичай говорю на уроках грецької мови. Мабуть, такий уже світ, що, коли сам чого-небудь не може зробити, заздрить іншим. Але буде доречно сказати: Бога повинно слухатися більш, як людей. Ми не прагнемо від них слави, а дбаємо про Божі діла, і для мене Христос - або жити, або вмерти. Я переміг і буду перемагати страх при допомозі Отця та його Сина. Невже я не знесу ненависті, якщо наші авраамівські старші говорили колись таке: Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули. Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім'я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім'я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним. А яким же чином ми здобудемо ту найкоштовнішу річ, що нею є дружба, коли будемо уникати того, з чого вона народжується? Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими? Або поміж честолюбцями? Де ти знайдеш жар, коли вогонь чеснот цілком згас? Хіба буває приємним запах мертвечини? Хто хоче видихати пахощі, повинен бути живим, а життя наше -Бог, який зігріває нас для чеснот, привабливішого й величнішого за які немає нічого. Треба терпіти, треба молитись, і зло ніколи не буде мати сили більшої, ніж мудрість. Що більше ми терпимо заради Христа, то ближче він стоїть до нас, щоб влити в нас свою дивовижну силу. Тоді й нас прямо стосуються ті слова пророка, що з ними Бог звертався до борця, тобто до свого Якова, і з яких я запам'ятав лиш таке: ["Всы ненавидящіи Тебе, погибнут..."]. Тому нехай вони прирікають себе, коли хочуть, на вічну смерть, а нас - на вічне життя. Що ж до мене, то я бачу особливу й найбільшу до мене ласку - любов Бога - в тому, що Він мене частенько кидає в такі бурі, щоб я не спав. Після пережитих випробувань я невдовзі геть розтрощу диявола з його слугами не залізом, а зброєю мудрості, невинності, чистоти й терпіння. Бог миру нехай буде з тобою, вінцю мій! Твій Гр[игорій] С[авич].

[Харків, кінець листопада 1763 p.]

Salve, mi Michael,

Amice carissime!

Jam mihi quoque о слсооттюс aculeum intentat, ictumque meditatur. Sed quid ego non lubenter debeam ferre, modo tibi tuique similibus quoquo modo prosim incitans ad elegantiores illas Musas? Et praeclarum ea est natura rerum, ut quo magis impediuntur, vehementius indtentur, veluti nobilissimum durissimumque цетаЛЛоѵ⁵⁰³, quo magis injecta terra atteritur, eo pulchrius enitesdt. Reprimit improbitas ac obluctatur, ut hoc magis mihi lubeat. Porro icti a scorpio, sds, quo фарцакф utuntur? Eodem scorpio atterunt vulnus et efficacissime praesentissimeque sanant⁵⁰⁴. Unde in India, ubi scorpionum cubicula velut apud nos cimicum plena, ajunt super mensam semper paratum stare vas, in quo scorpii oleo innatant propter repentinos idus medicandos. Quod jam ante annos 10 audivi⁵⁰⁵. Ceterum qua parte me aculeo ferire parat, coram dicam. Neque enim toti ictui patemus, muniti durissima testa innocentiae, ac intra hanc contradi. Qua igitur parte petit? Ilia qua solet canis, qui sdpionem mordet, viatorem laedere non valens. Ridebis, ubi dicam, id quod audivi post sacram vigiliam domi. Ergo mihi cum talibus monstris, dum vivo, est pugnandum? Sic est, cariss[ime]. Vita enim nostrum Christianorum est militia⁵⁰⁶. Sed si ipse Hercules⁵⁰⁷ non sum, at vero Christus nobis multorum instar xcov fjpcocov, sub cujus vexillis militamus. Vale, mi carissime, каі уоаїкас цоистад цєта тг)д Арєтг]с; фіЛєі. Tuus уѵгістіод Гдг)у[6рюд] Еа(3[(3іѵ].

Acdpe, mi amidssime, quod heri didici inter colloquendum a R[everendi]ss[imo] eruditissimo nostro Praefedo⁵⁰⁸, cum sermo inddisset de improborum machinatione. Est autem carmen Ьісттіхоѵ то Стомите ЬоЛоид фдаттеіѵ, цг|т' аіцаті х^ра іаіаіѵеіѵ,

Ч'єиЬєа |jfi (ЗаСеіѵ, каі єтг|ти|аа тсаѵта ЛеуестѲаі.

Neque dolos suere, neque sanguine manum polluere,

Mendada non dicere, et vera omnia dicere.

Quod nos versiculis reddidimus sic:

Ne fabricato dolos, nec sanguine pollue dextram,

Vana loqui fugito, verada didto cunda.

Здрастуй, мій Михайле, найдорожчий друже!

І мені вже скорпіон готує жало й замишляє мене вжалити. Але чого я не знесу з радістю, тільки б бути корисним тобі та подібним до тебе, заохочуючи вас присвятити себе шляхетним Музам? А природа прекрасного така, що

чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше до нього тягне, на зразок того найшляхетнішого та найтвердішого металу, який, що більше треться об землю, то прекрасніше виблискує. Неправда гнобить і протидіє, але тим сильніше моє бажання боротися з нею. Далі, чи знаєш ти, якими ліками користуються вжалені скорпіоном? Тим-таки скорпіоном натирають рану й дуже надійно та швидко виліковуються. Тому в Індії, де в помешканнях повно скорпіонів, як у нас блощиць, кажуть, на столі повсякчас стоїть напоготові посудина, в якій скорпіони плавають в олії й служать для лікування на випадок несподіваних укусів. Про це я чув іще 10 років тому. Утім я відверто скажу, в яку частину він збирається вжалити мене, бо ми не всюди доступні жалу, тому що захищені найміцнішою бронею невинності й нею прикриваємось. В яку ж частину він мене жалить? У ту, що й собака, котрий кусає палицю, не маючи сили завдати шкоди подорожньому. Ти будеш сміятися, коли я тобі розкажу про те, що почув удома після всеношної. Отже, мені все моє життя доведеться боротися з цими потворами? Це так, мій дорогий. Наше християнське життя - це військова служба. Але якщо я сам не Геркулес, то Христос є для нас взірцем багатьох героїв. Під його стягами ми боремось. Бувай здоров, мій найдорожчий, і люби грецькі Музи разом з доброчесністю! Твій щирий друг Григ[орій] Савіич].

Вислухай, мій милий, про що я вчора дізнався від нашого п[реподобного] й найученішого префекта, коли йшлося про підступність неправедних. Ось такий двовірш:

Не плести інтриг, рук не плямити кров'ю, Не говорити брехні, говорити всю правду.

Віршами ми перекладаємо це так:

Зла не замислюй, не плямуй і правиці кров'ю,

Не смій говорити брехні, говори тільки правду.

[Харків, кінець листопада - початок грудня 1763 p.]

Cariss[ime] Michael, fortis esto!

Natatorem tuum br|Aiov vix adminiculo lexid intellexi⁵⁰⁹. Proinde par pari retulisti, id est аѵті шѵіуіаатос aenigmate percussisti. Sed quid tuus velit sibi cardnus⁵¹⁰? an poeta est tarn perspicuus, quam in narrando o тпѲфсос; sed aliquid inaudivi de illo et te et me. Dixi R[everendi]ss[imo] P[atri] Praefecto⁵¹¹. Risit satis. Tu quid? nonne despondes animum? Ego vero mihi vehementer gratulor, quod tam какісттоїд displiceo.

Crede mihi, laus est displicuisse malis.

Sine ringantur, rumpanturque, tu tuam viam honestatis pertinaciter urge, cetera ne pili quidem facito, ac tanquam ranas palustres contemnito. Si sese ipsos oderunt et quotidie occidunt, quid postulas, ut aliis bene faciant? Nihil illis miserius; et tu beatus es, quorum improbitate abutitur o (koc ad tuam utilitatem. Fortassis non tam libenter nostra uteremur familiaritate, si nihil per illos esset impedimenti. Naturam quo magis sistas, plus indtes. Vale каі аѵЬрауаѲее!

Log Гргіусорюд o Еа(3[(31ѵ].

Ubi veneris, aenigma praesenti solvam...

Heus! parce valetudini; quid a mensa curris mox ad stu[dium]⁵¹².

Найдорожчий Михайле, будь мужнім!

Твого делоського плавця я ледве збагнув за допомогою словника. Таким чином, ти на рівне відповів рівним, тобто за загадку побив мене загадкою. Але що ж має означати твій рак? Мабуть, поета так само легко зрозуміти, як мавпу, коли вона веде розповідь. Зрештою, дещо, що стосується тебе й мене, я таки зрозумів. Сказав п[реподобному] о[тцю] префектові. Той дуже сміявся. Ну, а як ти? Не занепав духом? Я ж принаймні дуже задоволений тим, що не подобаюсь таким мерзотникам.

Повір мені: похвально не подобатись поганим.

Чи лихословлять вони, чи обурюються, ти вперто продовжуй іти шляхом добра, а іншому не надавай жодного значення й зневажай їх, як болотяних жаб. Якщо вони самих себе ненавидять і щоденно вбивають, то як же ти вимагатимеш від них, щоб вони робили добро іншим? Немає нічого жалюгіднішого, ніж вони, і ти щасливий, що їхню злість Бог обертає на твою користь. Можливо, і ми не з такою приємністю відчували б близькість один до одного, якби не зустрічали спротиву з боку таких людей. Що більше ти гальмуєш природу, то більше її збуджуєш. Бувай здоров і будь хороброю людиною!

Твій Григорій Савіич].

Коли прийдеш, загадку відгадаю при тобі...

Гей, послухай! Бережи здоров'я, навіщо від столу зразу біжиш до [навчання].

[Харків, кінець листопада - початок грудня 1763 p.]

Carissime Michael, salve!

Intolerabili invidia oneravit te nostra оціЛІа каї сгиѵоисаа, quam quod tam generose fers, multi admirantur; ego autem agnosco sincerum tuum in nos amorem, qui malis livorem odiumque vulgi tolerare, quam convictu colloquioque nostro carere. Proinde licet scio semper to какісттоѵ Grjplov⁵¹³ comitari generosa fadnora solere, veluti fumus ignem⁵¹⁴, nos tamen tui miseret, qui dignus es triplo redamari. Certum igitur est calamo abstinere in posterum, nec quidquam literarum ad te missitare, cedendumque multitudini aexistimavi, ne quid incautus laedere possim eum, de quo illud potest usurpari:

Amicus certus in re incerta cernitur⁵¹⁵.

Tu quoque desine ad nos schedulas dare tuas mellitas, donee sedetur tumultus iste flammaque odii desidat. Durum quidem hoc, sed quid amori est intolerabile? Malo mihi esse pejus, ut tibi sit melius. Absens igitur cum absente tacite colloquemur. Tu interim nostra leges, quae ad te per annum dedimus, si voles et siquid ibi dictum vel paulum ad bonas illas literas aut ad virtutem conducibile, memor interim, non semper xov bia pluere⁵¹⁶.

Ѳарстеіѵ ХРЛ Ф^Лє Ваттє. тах' аирюѵ єстстєт' ацеіѵоѵ.

Fidere, Batte, decet; melius eras forsan habebit⁵¹⁷.

Valedico tibi, carissime!

Tuus animo 6|аіАг]тг]<; Гоі]усі)о[иіс] o Еа(3[(3іѵ].

Найдорожчий Михайле, здрастуй!

Наш зв'язок і близькість поклали на тебе тягар нестерпних заздрощів, що його ти несеш із такою мужністю, якій багато хто дивується. Отже, я бачу твою щиру любов до мене, коли ти вважаєш за краще терпіти заздрощі й ненависть черні, аніж припинити наше спілкування й наші бесіди. Тому, хоч я й знаю, що найлютіший звір зазвичай повсякчас слідує за благородними вчинками, як дим за вогнем, мені, однак, шкода тебе, бо ти заслужив того, щоб тобі відповідали потрійною любов'ю. А втім, надалі доведеться утриматись від писання тобі листів. Я вирішив поступитися юрбі, щоб якось через необережність не зашкодити тому, до кого можна віднести слова:

у час непевний друга видно певного⁵¹⁸.

Ти також припини надсилати мені свої чарівні листи, доки не вляжеться це збентеження й не затихне полум'я ненависті. Це тяжко, та чого не може знести любов? Я волію, щоб мені було гірше, аби тобі було краще. Будемо, отже, мовчки вести розмову, як відсутній із відсутнім. Ти ж тим часом перечитай ті мої листи, які були адресовані тобі впродовж року, - коли цього хочеш і коли бодай щось сказане там здатне хоч трохи посприяти корисним знанням та доброчесності, - пам'ятаючи при цьому, що Зевс не завжди посилає дощ.

Треба бути мужнім, любий Батте, можливо, завтра стане краще.

Бажаю тобі здоров'я, найдорожчий!

Твоєї душі співрозмовник Григоріій] Савіич].

[Харків, кінець січня - початок лютого 1764 p.]

ХаТрє фіЛтатсоѵ фіЛтатє.

Ті|аіа)татє цои Міх«лЛ.

Mitto tibi strenam, tu arripe pileum⁵¹⁹; assero te manu prehensa... Quorsum, inquis, strena, cum non sit novus annus? Et an sine pileo erat Michael? Venit, heus! audi me!

Venit post multas una serena dies⁵²⁰.

Novus tibi mihique annus est, cum novum atque Saturnium est tempus, cum Kqovou tov (3lov⁵²¹ vivimus hodie: nonne igitur dignum est mittere strenam? Et an non pileum habes? Revoco te ad pileum, inquam, id est ЁЛеиѲеріаѵ. Sed tu non modo pileum, verum etiam zonam astringe lumbis tuis. Et arripe тгіѵ pd(3bov sive scipionem sive sceptrum, ut fecit Іэгаёі exiens de Aegypto, ac ede non agnum, sed caseum hunc⁵²², linquens execrabilem terram Barbajanam⁵²³, et liberatus in novam. Gaude carissime! et nobis quam ocyssime rescribe. Haveo literulas tuas plusquam mellitissimas, quibus hactenus privatus fui. Tu cum Zacharia salve тгіѵ стійтг]ѵ⁵²⁴.

Tui desideratissimus Greg[orius] Sab[bin],

Diplomate Alexandri Magni involvi strenam, Diplomate Dato de libertate Slavonicae olim genti⁵²⁵, si credere fas est, quod optimum est omen.

Vale, salve.

Здрастуй, найдорожчий для мене з найдорожчих, найдорогоцінніший Михайле!

Посилаю тобі новорічний подарунок, хапай шапку; оголошую тебе вільним, взявши за руку. Що за новорічний подарунок, - скажеш ти, - коли Нового року немає? І хіба без шапки був досі Михайло? Так, Новий рік минув, вислухай мене!

"Після численних днів день наступив ясний".

Для мене й для тебе - Новий рік, бо новим є й Сатурнів час, бо сьогодні ми живемо життям Кроноса, то хіба не годиться послати подарунок? І хіба немає у тебе шапки? Закликаю тебе до шапки, тобто до свободи. Але ти не тільки одягни шапку, а й пов'яжи поясом свої чресла. І візьми палицю, або жезл, або скіпетр, як це зробив Ізраїль, виходячи з Єгипту, і споживай не агнця, а цей сир [який я тобі посилаю], залишивши прокляту Барбаянську землю, і будь вільним у новій землі. Радій, найдорожчий, і мені якнайшвидше відпиши. Прагну твоїх листів більше, ніж тих найсолодших листів, яких я досі був позбавлений. Ти разом із Захарією поруш мовчанку.

Дуже прагну до тебе. Григ[орій] Сав[ич].

Подарунок я загорнув у грамоту Олександра Великого, яку, наскільки цьому можна вірити, було дано, щоб забезпечити свободу слов'янському народові, що я вважаю доброю ознакою.

Прощавай, бувай здоров!

[Харків, лютий - травень 1764 p.]

Salve GrjaauQg цои, Michael pretiosissime!

Narrabo tibi quaedam, si non utilia, certe non turpia. Facessat enim turpitudo a nobis omnis! Post Sanctam Аеітоируіаѵ heri invitatus forte praeteriens a quodam sum Monacho, homine non ex eorum quidem numero, qui laicos lascivia superant, sed tetrico, ac solitudinis unice amante et sobrietatis, каї фіЛо(31(ЗЛф. Is laetus me екЬе^ацеѵод coepit queri de morbo, quem nec ipse, utpote et internum et nuperum, nosset. Dum quaeritur genus morbi, narrat ille, se olim habuisse uxorculam et liberos, deinde summo dolore amisisse omnia. Sese ex illo tempore semper petere solitudinem, turbam sibi esse odiosam. Nam post mortem eorum, se quidquam laetitiae sensisse, nunquam meminisse. Ne plura persequar, cognovi ilium, a Daemonio xf]c Литті] c summe excruciari, quem vulgo melancholicum vocitant. Hoc, inquit, tristior fio, quod et mihi simile fatum fore, conjicio. Hie ego: quomodo, quaeso? Daemonium, ait, ter imo quater allisam terrae, me et socru mea spectante exanimavit uxorculam. Et causam postea repetiit, unde daemonium esset ingressus. Uterque nostrum, ait, summopere sumus perterriti ex domus incendio: hinc daemon in illam introiit metus, vulgo Переполох⁵²⁶.

Dum consulo homini, prope ipse perii. Coepi consolari, ad me invitavi, offero vinum, recusat. Dum quaerimus causam colloquii, de molestiis murium coepi ipse queri, perrodi ab ipsis supernum solum, penetrare in cubiculum. O pessimum, inquit, ттооуѵсінткоѵ. Breviter: ex colloquio plurimum mihi de suo daemonio partidpavit. Ut enim to тіѵгица тГ]с ттооѵі; іас fadle impuris

salacibusque dialogis transfundit in familiarem, sic mihi iste suum spiritum; adeo refert, quocum consuetudinem quotidianam habeas, quem audias. In verbis uniuscujusque spiritus sive bonus sive malus latet. Quae dum haurimus, spiritum imbibimus. To ouv Ьаіцоѵюѵ тГ]с Лйтті]с mire coepit me cruciare, nunc mortis metu, nunc malorum in posterum eventuum; coepi enim protinus hariolari sic: hoc fecerant mihi mures Perejasloviae, et ejedus sum cum maximo dolore e seminario⁵²⁷, ergo etc. Sic in domo ejus (циріаЬа exemplorum suppeditavit) fadum erat, et mortuus est. Atque hoc modo, mellitissime Michael, toto me die Sophista⁵²⁸ Daemon ille exercuit et hue allusi dicens tibi heri: нѣчто мнѣ печално было⁵²⁹. Rogasti: Как? Было, inquam, нѣчто. Digressis vobis heri ubi obdormivi, in insomnio me persequitur Daemoniacus; effugio, te aggreditur; tibi dum succurro, rursum in ilium inddo, impetum ejus in me derivans ac vix salvatus sum. Exoritur aliud somnium, sed tutius et sanius nimirum, ut opinor, jam mente ad pristinum statum redeunte. Visus sum confidenter ire cum pretiosissima et artificiosissima lancea argentea ad aulam quandam magnificam, Satellitibus in statione stantibus passim adeo, ut tamen nemo me auderet impedire. Ubi ad pulchram portam aulae est ventum; rogant me quidam, ut certos aliquot Poetae (non memini cujus) interpreter et commenter versus, ad propellendum taedium facientes. Occepi, et maximam vim lacrumarum effudi, damans: "Кто мнѣ даст море слез?⁵³⁰" Quae, inquam, insania hoc a Poetis petere praeterito Deo? Si ubique Deus est, si in hoc vitro (testam⁵³¹ vitrum de terra tollens) est Deus, si nusquam non est, "аще в нем живем и"⁵³² etc., quid petis aliunde solatium, et non ex te ipso⁵³³, qui omnium creaturarum es optima? Et similia. Hie somno solutus protinus incinui: "водна звѣра во утробѣ"⁵³⁴ etc. Deinde laetus valde sum factus. Et an non tibi videor fuisse in visceribus marinae belluae, si AtiokoAutitlkoc звѣр⁵³⁵ est diabolus? Certe diabolum existimo inter alias affectiones xriv Литті]v; cum quibus spiritibus pulchrum et duldssimum puto mihi dimicare.

Vale, carrissime! ac mihi commilito esto.

Tuus Gregor[ius] S[abbin],

Rescribe tria verba, quando enim vidi tuos?

Здрастуй, мій скарбе, найдорогоцінніший Михайле!

Розкажу тобі дещо, коли й не корисне, то й не ганебне. Нехай залишить нас усе ганебне! Учора після святої літургії мене по дорозі запросив до себе один чернець, не з тих, котрі в розпусті перевершують і мирян, а людина похмура, любитель самотності й тверезості, книголюб. Він із радістю мене прийняв та й почав був скаржитись на хворобу, якої він і сам не знав, оскільки вона внутрішня й з'явилась недавно. Пояснюючи, що це за хвороба, він розповів, що мав він колись жінку й дітей, потім, на превелике своє горе, усе втратив. З того часу він завжди шукає самотності, юрба стала для нього нестерпна. Після їхньої смерті він не пам'ятає, щоб коли-небудь відчував радість. Коротко кажучи, я зрозумів, що його страшенно мучить демон печалі, котрого зазвичай називають бісом меланхолії. "Я стаю тим смутніший, - каже він, - чим більше думаю, що й на мене чекає та сама доля". "Яким чином, скажи на милість?" - питаю я. "Біс на очах у мене й моєї тещі три, навіть чотири рази звалив на землю мою жінку й позбавив її життя". А далі назвав і причину того, чому напав біс. "Обоє ми, - сказав він, - дуже перелякалися, коли горіла наша хата. Звідси в неї і вселився демон страху, по-народному [Переполох]".

Даючи поради цьому чоловікові, я й сам ледь не пропав. Я почав його заспокоювати, запросив до себе, дав йому вина, але він не схотів. Шукаючи теми для розмови, я почав скаржитись, що миші не дають мені спокою, що вони прогризли підлогу й залізли до моєї кімнати. "О, це дуже погана прикмета!" - сказав він. Одним словом, своєю розмовою він передав мені більшу частину свого демона. Бо як той, хто має дух блудливості, своїми нечистими й хтивими розмовами легко передає цей дух своєму ближньому, так і він передав мені цей дух. Дуже важливе значення має те, з ким ти щодня спілкуєшся й кого слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми вбираємо в себе цей дух. Таким чином, демон печалі почав щосили мене мучити - то страхом смерті, то страхом нещасть, які мають статися. Я прямо став міркувати таким маніром: переяславські миші були причиною того, що мене викинули з великими неприємностями із семінарії, значить... і т. ін. Так було в домі такого-то й такого-то (він навів безліч прикладів), - і незабаром той-то й той-то помер. Відтак, найдорожчий Михайле, увесь день цей софіст-демон мучив мене, і я вчора натякав тобі на це, сказавши: ["Ніічто мнѣ печално было"]. Ти спитав: ["Как?". "Было"], - відповів я, - ["піічто" ]. Коли я ліг спати, після того, як ви вчора розійшлись, уві сні мене стало переслідувати бісеня. Я втікаю, воно нападає на тебе, поки я допомагаю тобі, воно на мене нападає, я вислизаю - і так ледь урятувався. Снився мені й інший сон, безперечно, заспокійливіший, як я гадаю, здоровий, який свідчить про те, що розум повертається до звичного стану. Мені снилося, нібито я із надзвичайно цінним, мистецьки оздобленим срібним списом упевнено крокую до якогось розкішного палацу, причому на варті всюди стоять охоронці, котрі слідкують за тим, щоб мені ніхто не насмілився стати на заваді. Коли ж я дійшов до прекрасних дверей палацу, то якісь люди почали мене прохати перекласти й прокоментувати кілька віршів поета (не пам'ятаю якого саме), котрі служать задля того, щоб розганяти нудьгу. Я почав і пролив чимало сліз, вигукуючи: ["Кто мнѣ дасг море слез?"]. Яке, кажу я, безумство вимагати цього від поетів, проминаючи Бога! Якщо Бог усюди, якщо він присутній ось і в оцьому черепку (при тому я підняв із землі черепок), якщо він існує всюди ["аще в нем живем и"] та ін., то задля чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти найкращий з-поміж усього творива. Тут, прокинувшись, я відразу ж заспівав: ["Водна звѣра во утробѣ"] та ін. Після цього мені стало дуже весело. Чи не здається тобі, що я був у череві морського звіра, якщо апокаліптичний [звѣр] -це диявол. А дияволом я серед інших станів духа вважаю печаль. Сподіваюсь, що з цими духами я успішно та завзято змагаюся.

Бувай здоров, найдорожчий, і будь моїм товаришем у боротьбі!

Твій Григор[ій] С[авич].

Напиши три слова, коли я побачу тебе?

[Харків, друга половина червня 1764 p.]

Carissime Michael!

Cogita, utrum placet genio tuo custodire per vacationum spatium judicis filium, ceterosque; sin minus, poteris aleam jacere, atque aulicam delibare vitam. Hinc multa capies commoda. Primum dulcius vives in sequentem annum in scholis, diversatus apud alios; solet enim taedium oboriri eodem diu loco moranti. Deinde consules etiam crumenae. Denique hoc quoque adde, satisfades obstinatis istis cor dibus. Нас tamen lege, ut tibi liberum sit remeare mature Theologiae graedsque litteris operam daturo. Alioquin quae haec dementia aurum carnale anteponere auro bonarum literarum sapientiaeque Christi? Si hanc conditionem acdpient, non repugnabo tuis commodis, quae ubique debent meis esse potiora, alioquin non sum verus amicus. Interim nobis licebit vel raro per literulas colloqui. Abi et arma te non tam propter taedium, quam adversus mundum, custodi animae tuae virginitatem. Abibis enim ex fumo in ignem. Antehac tantum audisti de mundo, nunc videbis. Quod si в Бурлуках⁵³⁶, etiam potero facile invisere tecumque amantissimo amantissime coram fabulari. Diu delibera, et semel statue⁵³⁷. ЕтайЬє (ЗраЬєсод⁵³⁸. Fortis esse disce. O utinam possim tibi salutare dare consilium! Aliquando tamen necessitati accomodari sapientis est.

Vale, cariss[ime]! Tibi fideliss[imus] Gregor[ius] Sab[bin],

Quid velis me aut facere tibi aut dicere apud R[everendi]ss[imum] P[atrem] Praefedum⁵³⁹ aut... rescribebrevissime!

Найдорожчий Михайле!

Подумай, чи не згодишся ти під час канікул стежити за заняттями сина судді та інших. Якщо ні, можеш кинути жереб і зажити двірцевим життям. Прийнявши цю пропозицію, матимеш багато вигод. Насамперед, приємніше буде жити в наступному році, навчаючись у різних школах, бо зазвичай стає нудно, якщо довго залишатись на одному й тому самому місці. Крім того, подбаєш про гроші. Нарешті, додай до цього, що ти вдовольниш ці уперті серця. Однак це за тієї умови, якщо матимеш можливість своєчасно повернутись, щоб зайнятися богослів'ям і грецькою літературою. В іншому разі, яке безумство надавати перевагу тілесному золоту перед золотом наук і Христової мудрості! Якщо вони приймуть цю умову, то я не буду заперечувати проти твоїх вигод, яким я всюди надаю перевагу перед моїми, інакше я не був би твоїм справжнім другом. За цей час у нас буде можливість хоч зрідка вести бесіду листами. Отже, їдь і озброюйся не так проти нудьги, як проти світу, пильнуй чистоту своєї душі. Адже ти потрапиш із диму в полум'я. До цього часу ти тільки чув про світ, а тепер його побачиш. Якщо ти будеш [в Бурлуках], то я зможу легко навідатись до тебе і з тобою, вельми дорогим мені, віч-на-віч вести приємнішу бесіду. Довго думай, а раз вирішуй. Спіши повільно. Навчись бути сильним. О, якщо б я міг дати тобі рятівну пораду! Однак у деяких випадках мудрому належить зважати на необхідність.

Бувай здоров, мій дорог[ий]! Вельми від[даний] тобі Григор[ій] Сав[ич]. Якщо хочеш, щоб я щось зробив для тебе чи сказав п[реподо]б[ному] о[тцю] префектові..., напиши якомога швидше!

[Харків, 8 листопада 1764 p.]

Хаірє стфоЬра, Ѳиуатер Еісоѵ, кг|ристстє, Ѳиуатер ІєроистаЛгца etc.⁵⁴⁰ Dominus enim tuus, licet est ттаЛшос ката f) церад⁵⁴¹, novus tamen est eo, quod paudssimis ac rarissimis insidet. Neque enim tales animae sunt qualeslibet, quibus tuus Rex ille imperat; sed et ipsae sunt novae, non ligatae spurcis servilibusque cupiditatibus, quales sunt illae, quas non tuus iste каЛоицкѵос o Cov⁵⁴², sed alius non novus sed vulgaris regit Хсжггос, ac nemini non communis, licet totum prope mundum et colluviem hominum moderatur. Sed illae taceant, quae de Edom sunt et de Idumaea⁵⁴³: ex malo enim Ѳг]стаирф mala proferunt⁵⁴⁴, spirantes mortidnas.

Illam filiam, quam Mater Eicbv genuit⁵⁴⁵ (nolo natas de lacu miseriarum et de limo) pulchram, pulcherrima novaque spirantem haveo audire, gestareque oculis, quae tota spirat ()u|_ud|_iaxa. Recens enim et nova fragrantia de Spiritu illo exhalat, qui

semper est vivus et antiquus tamen diebus⁵⁴⁶. Te amat omnis similis anima, tuosque sequitur gressus, quaecunque et ipsa est ejusdem Matris ІєроистаЛгца filia. At filia Edom licet indignatur, hoc tamen tacite id est serviliter fadt, heram te esse probe sentiens, et hoc ipso sese servam ostendens. Videt enim ex non vulgaribus non vulgaria admirandaque praemia, novam inusitatamque gloriam, cum et Rex ipse sit admirandus, quia justus et mitis. Ego autem licet multa et confuse dixi, nunquam tamen animo non alloquor, nunquam non specto te. Quodsi paulum aversi visi sumus, tanto magis nunc exardesdmus. Sed salutare tuis hodie yeveCTLOLg te visum fuit, со фіЛтатг) Оихп цои тріст7то0г]тє Міх«пЛ, X«lqe. Log Гоїпубоюс] o Ца(3(3іѵ]. 1764, Nov[embris] 8.

"Радій вельми, дочко Сіону,

Проповідуй слово Боже, дочко Єрусалима" та ін.

Адже Господь твій, хоч і старий днями, у той же час новий, оскільки він живе мало в кому й рідко в кому. Це зовсім неабиякі душі, якими керує той твій Цар. Вони теж нові, не пов'язані з нечистими й рабськими пристрастями, як ті душі, котрими править не цей твій, що називається Сущий, а інший, не новий, а звичний Христос, не для вах спільний, хоч він і править майже вам світом і вама людськими покидьками. Але нехай мовчать ті, хто родом з Едома та Ідумеї, бо з поганого скарбу вони виносять погане і тхнуть мертвечиною.

Але ту дочку, яку народила мати Сіон (я відкидаю народжених з озера зла та бруду), найкрасивішу, сповнену новими пахощами, - її я жадаю почути й побачити, її, що пахне вся фіміамом, бо вона свіжа й новим жаром дихає від того духа, який завжди живий, хоч старий днями. Тебе любить всяка подібна до тебе душа й слідує твоїм стопам, бо вона й сама дочка тієї ж матері Єрусалима. А дочка Едома, хоч і гнівається, однак робить це мовчки, тобто по-рабському, добре відчуваючи, що ти пані, і тим самим показуючи себе рабою. Бо вона бачить, як з незвичайного походять незвичайні й дивні дари, бачить нову й незвичайну славу, тому що й сам Цар гідний подиву, бо він справедливий і лагідний. Щодо мене, то хоч я й багато що сказав неясно, однак завжди з тобою в думках розмовляю й завжди бачу тебе перед собою. Якщо здавалось, що ми трохи були один одним невдоволені, то тепер іще більше палаємо любов'ю. Але я вирішив сьогодні вітати тебе з днем народження. О найлюб'язніша душе моя, тричі жаданий Михайле, радій! Твій Гр[игорій] Сіавич]. 1764, 8 листопада].

[Харків, листопад 1764 p.]

Carissime Michael!

Mitto tibi duas, quas vocant, lapsus sum: tres сгтоофас ттоіі]тікас, aptatas ad modulationem illam, quam dididmus a degenere illo Monachorum

КаЛЛісттратф⁵⁴⁷. Has condnnavi, ut cum puero uno alterove non soli tibiis caneremus. Porro ne vana essent omnino verba, inserui aliqua de sententia divina planiuscule rudique, ut ajunt, Minerva, quae nos semper et subinde respicere extrema docet⁵⁴⁸. Nam haec primum in mentem sese obtulerunt, cum drcumspicerem. Et mea quidem sententia nec cautus nec prudens nec callidus est putandus, qui hoc identidem non faditat. Hoc veteres sapientes faditarant, et hanc ob causam, ni fallor, Apollo тєстстара сота excov⁵⁴⁹, Romanus autem Janus Ьі7тр6стсо7тод⁵⁵⁰ fingebatur et pingebatur. Et si offenderis ethnica theologia, vide an non hue pertinet Specula ilia Habacum⁵⁵¹ aut Pauli ilia altitudo et longitudo⁵⁵². Sed vale carissime ac nostras in Domino nugas boni consule, ut soles. Ad te quando et qua parte diei venire jubes, veniam, sed per puerum significa. Tuus Gregor[ius] S[abbin],

Найдорожчий Михайле!

Надсилаю тобі дві, - ні, я помилився, - три так звані поетичні строфи, підібрані до мелодії, якої ми навчилися від відомого тобі недостойного ченця Калістрата. Я їх склав, щоб мати можливість співати з кимось із хлопчиків, а не лише виконувати цю мелодію на флейті. Потім, намагаючись, щоб слова не були геть беззмістовні, я надав їм певного релігійного змісту, в дуа, як кажуть, простонародної мудрості, яка нас учить оглядатися завжди й раз у раз на наслідки. Останнє прийшло мені насамперед на думку, коли я підшукав потрібні слова. І, по-моєму, не можна вважати обережним, розсудливим того, хто не діє так само. Це практикували і стародавні мудреці, і, якщо не помиляюся, з цієї ж таки причини Аполлона зображували й малювали з чотирма вухами, а римського Януса - дволиким. А якщо ти гребуєш поганським богослів'ям, тоді зверни увагу, чи не сюди належать також знані дзеркала Аввакума або висота й довжина Павлова. Але бувай здоров, найдорожчий, і прийми прихильно в Господі, як це ти зазвичай робиш, наші дрібнички! Коли і в який час накажеш прийти до тебе, прийду, повідом через хлопчика. Твій Григор[ій] С[авич].

[Харків, жовтень - листопад 1762 p.]

Salve, Anima mihi carissima,

Mi Michael!

Questus es heri de quodam male in te animato. Quid agas? Sic est hominum vulgus, ambitiosum, iracundum, philautum, et quod pessimum est mendax et invidum. Non potes tibi ne unicum quidem amicum parare, quin simul duos tresve acquiras inimicos, ut verissime dictum sit, eum, qui inimicos non haberet, ne amicum quidem possidere. Vulgarium rerum mercatura, si felidor fit, movet invidiam, nedum bonus emptus amicus. Sed stultissimum genus hominum, amicos emere ambit, nec nomisma habere curat. Quod autem est nomisma, quo amid comparantur, dididsti ex Plutarcho⁵⁵³. Divinum munus est virtutis indoles ceteraeque pulcherrimae dotes, quae pellidunt ad amorem; has nemo sibi largiri potest: Dei est haec gratia; quibus cum sunt privati, restat, ut invideant, ad naturalem infelidtatem novam ex sese fabricatam addentes, puta animi vitiositatem, usu comparatam. Indigni igitur sunt, qui amentur, non tam propter naturae injuriam, quam quod id, quod parca manu a Deo acceperunt, depravant, non contenti sorte, sed invidi et obmurmurantes⁵⁵⁴. Hi sunt, qui irascuntur tibi, et oderunt, queruli, lividi, ostentatores tamen, ne videantur carere, dam conscii sunt paupertatis suae, et exeduntur. Hos tu fuge, nec in sinum admitte. Saluta illos, loquere humane, et, si res postulat, juva; sed ut vulgum, non ut amicos fideles. Quodsi me quaeris de quibusdam, videor mihi perspexisse juvenem bonum esse Jacobum Правиц[кій]⁵⁵⁵, non lividum, simplicem, verae doctrinae avidissimum, dotibus suis contentum, ad honestatem plane natum, mitem, humanum⁵⁵⁶. Haec sunt quae me pellexerunt in ejus amorem. Talis ingenii videtur esse et Basil[ius] Bilozor⁵⁵⁷. Quamdiu tales putavero, amavero tam diu. Vale, dulcissime! et nos redamare perge!

Tui amantissimus Gregor[ius] Sab[bin],

Здрастуй, найдорожча мені душе, мій Михайле!

Учора ти скаржився на одного з твоїх недоброзичливців. Що ж робити? Така людська чернь: честолюбна, дратівлива, самолюбна, а що найгірше, -брехлива й заздрісна. Ти не можеш знайти жодного друга, не знайшовши разом із ним двох-трьох ворогів. Як дуже правильно сказано: той, хто не має ворогів, не має також і друга. Торгівля звичайними речами, якщо вона вдала, викликає заздрощі, а тим паче придбання друга. Але безмірно нерозумний людський рід бажає купувати друзів і не турбується про те, щоб мати для цього гроші. Що це за гроші, за допомогою яких здобувають друзів, - ти знаєш із Плутарха. Задатки чеснот та інші найпрекрасніші властивості, що закликають до любові, - це Божий дар; їх ніхто не може здобути, вони - ласка Божа. Коли люди їх позбавлені, їм залишається тільки заздрити, додаючи до природного нещастя нове, створене самою людиною, тобто порочність душі, яка виникає під впливом звички. Таким чином, люди не гідні любові не стільки з несправедливості природи, скільки тому, що псують одержані ними від Бога скромні здібності й, незадоволені своєю долею, заздрять, ремствують. Такі ті, котрі на тебе гніваються й ненавидять тебе, - вони вічно скаржаться, заздрять, хваляться, щоб не показати свого убозтва, яке вони в глибині душі усвідомлюють і яким мучаться, - уникай їх, не товаришуй із ними. Вітай їх, говори ввічливо, а якщо треба, то й допомагай їм, але як звичайним знайомим, а не як вірним друзям. Тому що ти питаєш мене про декого, то, мені здається, я пересвідчився, що Яків Правиць [кий] - юнак хороший, не заздрісний, простий, дуже жадібний до істинної науки, задоволений своїми здібностями, від природи по-справжньому порядний, м'який, людяний. Це ті якості, що спонукали мене полюбити його. Такої ж вдачі, як мені здається, і Василь Білозор. Поки я їх такими вважаю, до того часу й любитиму їх. Прощавай, найдорожчий, і постарайся любити мене взаємно!

Вельми люблячий тебе Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, липень 1766 p.]

Ex Plutarcho

de animi tranquillitate⁵⁵⁸:

"Existimabam divites ego, Phania⁵⁵⁹,

non gemere noctu⁵⁶⁰, carpere soporem suaviter"⁵⁶¹. Post:

Est ergo vitae consanguinea molestia.

Vitae haec adest molli, clarae vitaeque adest,

Inopique consenesdt vitae⁵⁶². - Menander⁵⁶³.

Sed veluti timidi, inter navigandum nausea correpti, melius se habituros putant, si in lintrem e lembo, rursumque inde in triremem escendant nihil agentes, quia bilem et metum secum transferunt; ita, vitae mutationes non tollunt ex animo id, quod aegre facit ac perturbat.

Id autem est imperitia rerum, judicii inopia, et impotentia atque inscitia recte utendi statu praesenti.

Haec sane tam divites, quam pauperes jactant, coelibes conjungesque; ob haec forum fugitur, rursus molestum est otium; ob haec produd in aulis volunt, producti statim aegre ferunt.

Ob inopiam (iudidi) morosi sunt, quibus est male.

Aegrotis et uxor molesta est, et Medicum incusant, et ledulus displicet, et de Amicis

Gravis est, qui venit, abiens parit molestiam.

Morbo autem fugato, aliaque fada temperie, qui heri amylum, ova, panem e cribrata farina respuebat, hodie cibarium panem cum nasturtio alacriter et suaviter edit. Eodem modo Reda Ratio quodvis vitae genus, quamlibet mutationem reddit fadlem⁵⁶⁴.

Exempla⁵⁶⁵:

Alexander mundos alios desiderabat⁵⁶⁶, at Crates, pera et pallio instrudus, vitam tanquam festivitatem quandam per jocum et risum exigebat⁵⁶⁷.

Sicut igitur calceus una cum pede non in diversam partem convertitur, sic animi affectio vitam sibi conformem reddit. Non enim consuetudo, ut quidam dixit, vitae modum facit jucundum⁵⁶⁸, sed Prudentia optimam parat vitae rationem.

Ergo fontem tranquillitatis animi in nobis situm expurgemus et excolamus, ut externa etiam tanquam familiaria non cum molestia nobis usurpentur⁵⁶⁹.

Nil est quod irascare rebus scilicet.

Non ira curae illis tua est; bene huic erit,

Qui rebus obtingentibus rede utitur.

Id ergo est primo omnium exercitatione perdiscendum, ut, quo pacto is, qui canem ferire lapide cum voluisset, icta noverca dixit: ne sic quidem, inquit, jactus lapis male ceddit⁵⁷⁰, - ita nos quoque ea, quae nolentibus nobis fortuna obtulit, alio transferre sdamus.

Actus in Exilium Diogenes, ne hoc quidem male: philosophari cepit⁵⁷¹. Zeno Citiensis⁵⁷², audita navi oneraria, quam unicam reliquam habebat, una cum mercibus vi fluctuum obrutam ac submersam, laudo, inquit, tuum factum, o fortuna, quae nos in palliolum et porticum redigis⁵⁷³.

Quid obstet, quo minus ista imiteris?

Obeundo magistratu impegisti? vives postmodum ruri rerum tuarum satagens. Ambiens Principis amidtiam repulsus es? vives periculorum ac negotiorum liber. Acddit per calumniam vel invidiam exsibilatio aliqua et infelix successus? Secundo vento ad Musas et Academiam navigare licet, quod fecit Plato, post naufragium amicitiae cum Dionysio⁵⁷⁴. Ac profedo ad parandam animi tranquillitatem multum condudt illustres viros considerare, qui eadem qua nos fortuna aequo animo sunt usi⁵⁷⁵. Inimici stolidos turbant, quorum delicta non persequeris, sed tua te affectione animi obledabis. Est insani ob amissa dolere, non gaudere relictis. Quid habemus? vitam, valetudinem, solem, otium, loqui, tacere, etc.

Eas Rationes, quae adversus animi perturbationes auxilio sunt, cordati ante quam perturbentur, meditari debent, ut multo ante praeparatae, plus habeant virium.

Eos, qui unum aliquod vitae genus molestia putant vacare, Menander erroris admonet praedidis versibus⁵⁷⁶.

З Плутарха

про спокій душі:

"А я-то думав, Фанія,

що багачі не стогнуть ніччю, сплять-бо солодко". Потім:

"Отож, печаль завжди з життям пов'язана.

Вона існує у житті солодкому, існує також в славному,

Та тратить силу в бідному житті"⁵⁷⁷ (Мепапдр).

Утім подібно до того, як люди боязкі, захворівши під час плавання на морську хворобу, вважають, що вони будуть почуватися краще, коли з великого судна пересядуть до невеликого човна, а звідти знову перебираються в тривесельник, нічого цим не досягаючи, оскільки разом із собою переносять жовч і страх, - так і життєві переміни не усувають із душі того, що приносить прикрощі й турбує.

Таку саму роль відіграють недосвідченість у справах, слабкість і безпорадність судження, а також невміння правильно використати дійсне становище.

Без сумніву, від цього страждають багаті й бідні, неодружені й жонаті, і з цієї ж таки причини люди уникають публічних місць, з цієї ж причини обтяжлива бездіяльність, з цієї ж причини хочуть здобути доступ до палаців, а здобувши, одразу ж розчаровуються.

"Через нерозсудливість сердиті ті, кому погано".

Для хворих і жінка є тягарем, і лікаря вони звинувачують, і постіль їм не подобається, а щодо друзів, то

неприємний їм той, хто приходить, і викликає незадоволення той, хто відходить.

Коли ж хвороба пройшла, стан змінився, тоді той, хто ще вчора відмовлявся від крохмалю, яєць, хліба з просіяного борошна, сьогодні з апетитом і втіхою їсть простий хліб із кмином. Таким же чином здоровий РОЗУМ робить легким будь-який спосіб життя, будь-яку переміну.

Приклади:

Олександр прагнув здобути інші країни, а Кратес, маючи тільки торбу і плащ, провадив життя, ніби якесь свято, серед дотепів і сміху.

Таким чином, як черевик і ступня не обернені в різні боки, так і нахил душі створює відповідне собі життя. Бо не звичка, як хтось сказав, робить життя приємним, а РОЗСУДЛИВІСТЬ створює найкращий спосіб життя.

Тому будемо очищати й берегти закладене в нас джерело спокою душі: для того, щоб стороннє сприймалось без невдоволення, як щось властиве нам.

Не слід нам дратуватися обставинам,

Бо це не помагає; добре лиш тому,

Хто чинний стан як слід використовує⁵⁷⁸.

Отже, це правило слід добре засвоїти в першій вправі, щоб, подібно до того, хто, жбурнувши камінь у собаку, влучив у мачуху й мовив при цьому: "Однак камінь влучив не так уже й погано", - і ми вміли інакше витлумачити те, що, всупереч нашій волі, послала нам доля.

Добре, що Діоген був засуджений на заслання: там він почав займатися філософією. Зенон із Кітіона, почувши, що єдиний корабель, який залишався в нього, був перекинутий хвилями разом з товарами й затонув, сказав: "Хвалю твій учинок, о доле, ти, що скеровуєш нас до плаща й портика".

Що заважає тобі наслідувати це?

Ти зазнав невдачі, добиваючись посади? Зате перегодом будеш жити на селі, займаючись своїми справами. Тобі не вдалось добитися прихильності начальства? Будеш жити вільним від небезпек і справ. Через наклеп чи заздрощі виникає якась неприємність або невдача? Можна при попутному вітрі припливти до Муз і в академію, що й зробив Платон після краху його дружби з Діонісієм. І поза сумнівом, здобуттю душевного спокою неабияк сприяє знайомство з життям славетних мужів, які спокійно зносили однакову з нами долю. Вороги тривожать дурнів: не роби таких помилок, як вони, і знайдеш утіху в твоєму душевному настрої. Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти тому, що лишилось. Що в нас є? Життя, здоров'я, сонце, дозвілля, можливість розмовляти, мовчати та ін.

Про засоби, якими можна боротися проти душевних тривог, слід думати раніше, аніж ми тих тривог зазнали, щоб, завчасно приготовані, ці засоби мали більшу силу.

Щодо тих, котрі вважають, ніби існує якийсь один спосіб життя, вільний від неприємностей, то Менандр у наведених віршах свідчить, що вони помиляються.

[Харків, липень - серпень 1765 p.]

Salve, thesaure mi!

Michael pretiosissime!

Fortassis tibi quoque, o carissime, importunus et molestus his aliquot diebus eram, cum ipsemet mihi displicerem. Nam dum taedeo, dum moereo et irascor, neque adspecto, neque compello te solito nostro more amitissimo, ut haud mirum sit, si aliquid de nobis sinistri suspicatus sis. Sed tamen dolendum erat, mi amice, posteaquam avulsus est is, qui erat inter praedpua curarum mearum oblectamenta et solatia. Nemo magis gaudet amidtia quam ego: hoc unicum meum oblectamentum et thesaurus; quid igitur mirum, si modum in dolendo non tenui? Veniam damus, si quis pretioso ablato equo lacrumat, aut moestus est, postquam aedes conflagrarunt. Mihi quoque danda est, quod non video et timeo ei, quod mihi amidssimum est. Cum praesertim animus humanus, et is amicus, omnium rerum pretia superat procul dubio. Si in tutiori loco esset, minus dolerem, nunc aula est fraudum scelerumque taberna. Parvula simplexque aetatula est, fadllime dedpitur, moresque imbibit improbos. Expertus sum ipse et tanto magis doleo, et doleo et libet dolere. Quid enim agam in vita? Ubi animus occupetur? Ubi vigeant studia mea? At nihil curare, nihil dolere, non est vivere, sed mortuum esse: cura enim est animi motus, et vita in motu consistit. Alii alia curant, mihi generosos mihique amicos puerorum ei juvenum animos curare libet. Sed ubicunque labor, ibi est et requies. Ubicunque cura est, et obledatio indidem petitur. Curat avarus aurum, dolet aurum, aliquando et delectatur auro, et ut delectetur, curat, curisque exedi gaudet. Ad hunc modum et ego angi amo commodis amicorum, ut aliquando deledatio pariatur: quamquam et nunc quidem jam paritur. Quid enim duldus, quam amari, quam expeti a bono animo? Quid amabilius ipso amore amid? Nullum ego munusculum amo, si absit amor animique benevolentia. Nihil mihi carius aut dulcius, quam animus mei amans, etiamsi alia absint omnia. Et cura mea, et deledatio, et gloria, dicam et vita, et haec immortalis quidnam? Animus amicus, animus mei amans, animus memoriam mei retinens. Hunc ego malo, quam pyramides, quam Mausolea, quam alia regum monumenta. Et quid generoso animo generosius, quid magis aeternum? Doleo igitur carissimum Jacobiscum meum, et euro, ut aliquando me quoque amet; quamquam et nunc jam amat. Amor enim amore invitatur; et volens amari, amo ipse prius⁵⁷⁹. Et quis non amet ingenium huius pueri? Jam mihi reputa, quanto miserius dolerem, si tibi, licet non puer quidem ac tanto grandior es, mali quid contingeret. Tui enim gratia (dicam ingenue), tui, inquam, solius jucundissimum meum otium reliqui, fluctibus me commisi, per biennium tantas inimidtias exercui, tantas calumnias, tanta odia tuli. Alioquin nullus Antistes aut Abbas a duldssimo meo abstraxisset otio, ut famae, ut valetudinis dispendium paterer, nisi non multo ante eorum pelledationem te conspexissem, nisi prima fronte tantopere animo collibuisses meo. Meministi, opinor, quantopere indignarer, cum abstrahereris a graeds literis, maxime autem, cum pellicereris in aulam, cum praeceptor linguae germ[anae] publicus parum abfuit quin creareris, quantopere, inquam, indignabar? Ut si leaenae sui catuli aut humanissimae mulieri suus foetus eriperetur. Et sic affectus eram, quod perspidebam, quam non procul esses a pernicie, si esses aut in aula paedagogus aut linguae praeceptor publicus. Omnes mirabuntur, suspicabantur, inimid autem mei ringebantur, quid esset, quod plus quam germani mei rem curarem. Si igitur Iacobi⁵⁸⁰ mei vicem tam doleo, quem amandi tu mihi occasio ansaque extitisti, ei siquid alii ex me fructus ceperunt, tibi acceptum ferre omnes debent, qui me solus a portu imo amor meus abstraxit tui, quem sic adamavi, ut licet inimicus factus esses, odisse te nequeam, neque quidquam recusare, quod ad tuam pertineat utilitatem... Ego quidem sic me natum video, ut ipsissimis inimids, in ipsa ira, ubi quid parum blanditiae adspexi, protinus mitescam; jam ubi quem mei amantem esse animadverti, huic prope dimidium dierum vitae meae concederem, si possem et liceret: quamquam quidem qui pericula lubens amid gratia⁵⁸¹, videtur aliquo modo vitam suam impendere. Aliquando [iratus amidssimis esse]⁵⁸² videor, sed heu, quam ista ira non est ira, sed nimius fervor amoris et perspicientia mea, quod plus video quam vos, quid vitandum, quid sit expetendum. Itaque dum memor ipse mei, dum spiritus hos reget artus, hoc unum agam, solum hoc curabo, ut omnibus modis ingenuorum animorum amorem in me provocem. Hie meus thesaurus et deledatio et vita et gloria. Amor autem amore provocatur, quem prodit gratia et benevolentia cum virtute conjuncta. Sed tu solus omnium carissimus, nec poenitebit repetere solitudinem meam, licet infirmior sum fadus, si te amicum habeo. Vale, cariss[ime] mi amice! Tuus Gregor[ius] S[abbin],

Здрастуй, мій скарбе!

Найдорогоцінніший Михайле!

Можливо, і з тобою, найдорожчий, оці декілька днів я був грубий і обтяжливий; тоді я й сам собою був невдоволений. Бо коли я нудьгую, коли я смутний і роздратований, тоді не можу бачитись і розмовляти з тобою, як це ми зазвичай робимо, тому й не дивно, коли ти міг подумати про мене щось недобре. Але як же ж не вболівати, мій друже, коли від мене відірвали того, хто був однією з моїх найбільших відрад і втіх? Ніхто більше за мене не радіє дружбі: це моя єдина втіха й мій скарб; що ж дивного в тому, що, віддаючись печалі, я не дотримався міри? Ми вибачаємо тому, хто плаче, втративши дорогого коня, або віддається печалі після пожежі. Треба вибачити й мені, бо я не бачу того, хто для мене найдорожчий, і боюся за нього. Тим паче, що людська душа та друг, безсумнівно, цінніші за все інше. Коли б він був у безпечнішому місці, я менше непокоївся б, але ж він перебуває в панському дворі - кублі обманів і злочинів. Людина у твоєму юному віці недосвідчена, легко піддається обманові та впливові аморальності; я сам маю досвід і тим більше непокоюся - непокоюся й маю право непокоїтись. Бо що ж мені робити в житті, чим заповнити свій дух, про що піклуватися? Ні про що не турбуватись, ні за що не переживати - значить не жити, а бути мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - це рух. Одні піклуються про одне, інші про інше; я ж турбуюся про прихильні до мене, дружні мені душі отроків і юнаків. Але де труд, там і спочинок. Де турбота, там і радощі- Скупий турбується про золото, страждає через золото, та іноді й тішиться золотом, а щоб тішитись, віддається турботам і радіє, втомлений турботами. Так і я люблю тривожитись душею за благополуччя друзів, щоб коли-небудь зазнати також і втіхи, хоч я її зазнаю вже й тепер. Бо що може бути солодшим, як не те, коли тебе любить і прагне до тебе добра душа? Що може бути приємнішим, ніж любов друга? Я не люблю жодного дару, якщо він не пов'язаний з любов'ю та доброзичливістю. Для мене немає нічого дорожчого чи солодшого, ніж душа, яка мене любить, хоч би й бракувало всього іншого. А мої турбота і радощі, і слава, і, я сказав би, життя, притому вічне життя - що це таке? Дружня душа, душа, котра любить мене, душа, котра пам'ятає про мене, - її я ціную більше, ніж піраміди, мавзолеї та інші царські пам'ятники. А що є розсудливішим від шляхетної душі, що більш вічне? Тому я й непокоюсь за мого найдорожчого Яшка, турбуюся, щоб і він мене колись також полюбив, хоч він і тепер уже любить. Адже любов народжується з любові, тож, прагнучи бути любимим, я сам спершу люблю. А хто не любив би душі цього хлопчини? Уяви собі, наскільки сильніше непокоївся б я, коли б із тобою, хоч ти й не хлопчак, а дорослий, сталося щось погане. Адже заради тебе, одверто кажучи, заради тебе одного, я залишив мій такий приємний спокій, пустився на життєві хвилі, упродовж двох років зазнав стільки ворожнечі, зіткнувся з такими наклепами, з такою ненавистю. Жоден архімандрит чи ігумен монастиря не відірвав би мене від найсолодшого спокою на шкоду моїй репутації та здоров'ю, коли б значно раніше їхніх наполягань і вимог я не побачив тебе, коли б з першого погляду ти не полюбився так моїй душі. Я думаю, ти пам'ятаєш, як я був обурений, коли тебе відвертали від занять грецькою мовою, а особливо коли тебе запрошували до панського двору, коли ти мало не став викладачем німецької мови, - як тоді, повторюю, я обурювався? Так буває, коли в левиці забирають її малят або в чадолюбивої жінки віднімають її дитину. І я зазнав цих почуттів, тому що бачив, як недалеко ти був би від погибелі, ставши учителем у панському дворі або звичайним учителем мови. Усі дивувались, підозрювали, а мої вороги сміялися з мене: у чому справа, чому це я піклуюсь про тебе більше, ніж про рідного брата? Тому, якщо мене турбує доля мого Якова, полюбити якого ти сам дав мені нагоду та привід, і якщо я був корисний іншим, то всі вони зобов'язані цим тобі, тобі, котрий один лиш витягнув мене з тихої пристані, або, вірніше, моя любов до тебе витягла мене; тобі, кого я так полюбив, що якби ти навіть став моїм ворогом, я не міг би ненавидіти тебе й відмовити тобі в чомусь корисному для тебе... Я знаю, така вже моя натура, що в стані великого гніву я відразу ж стаю лагіднішим навіть щодо своїх найлютіших ворогів, як тільки помічаю хоч би незначний вияв прихильності до мене. А як тільки помічаю, що хтось мене любить, я готовий віддати йому половину днів мого життя, якщо б це було можливо й дозволено; зрештою, хто добровільно заради друга наражається на небезпеку, той якимось чином ніби витрачає своє життя для нього. Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а моя надмірна гарячковість, викликана любов'ю, і прозорливість, тому що я краще за вас бачу, чого слід уникати й до чого прагнути. Отже, поки я усвідомлюю самого себе, поки душа керує тілом, я буду дбати лиш про те, щоб усіма засобами здобути любов шляхетних душ. Це мій скарб і радість, і життя, і слава. Любов же викликається любов'ю, яку породжує ласка та прихильність, поєднана з чеснотою. Але ти мені з усіх найдорожчий, і я не буду жалкувати за своєю самотою, хоч здоров'я моє й почало підупадати, -якщо ти залишишся моїм другом. Бувай здоров, найдорожчий мій друже! Твій Григор[ій] С[авич].

"С Купянских степов" [до Харкова, перша половина 1767 p.]

Мой любый друже!

Мїхайло Іванович! Веселись во Господѣ!

Молчанїе должно нагородить. Посилаю вам новую мою пѣсню⁵⁸³. А вот она:

Бездна Бездну призивает⁵⁸⁴

Нелзя бездны Окиана Горсгю персгы забросать,

Нелзя Оі пеппаї сі) Стана³ Скудной Каплѣ прохлаждать.

Возможет ли в темной Яскинѣ^ь гулять Орел,

Так как в поднебеснїй Край вйлетит он отсель?

Так не будет сыт плотским Дух.

^а Castra sedes, ora [Військовий табір, місцеперебування, берег (лат.)].

^ь Hoc pote[st] dici о abr\c, - locus subterraneus obscurus, angustus [Це можна сказати словом

о аЬг\с, - місце підземне, темне й тісне (лат.)].

Бездна Дух єсть в Человѣкѣ,

Вод всѣх ширшій и небес;

Не насытиш тілі во вѣкы,

Что плѣняет Зрак шчес.

аггсюду-то Скука, внутр скрежет, тоска, печаль,

аггсюду неситость, и с Каплѣ Жар паче встал.

Знай: не будет сыт плотским Дух.

со роде плотскій! невѣжды!

Доколѣ ты тяжкосерд?^с

Возведи сердечны вѣжды,

Глянь виспр под небесну Твердь.

Чему ты не ищеш знать, что то зовется Бог?

Чему не толчеш, чтоб увйдѣть его ТЫ мог?

Бездну Бездна удовлит вдруг.

Haec cantilena non est quidem grandis lapis, sed plane pusillus lapillus, non inutilis ad aedificandam tamen pietatem. Habet certe sdntillam intus; non omnino caret ade ad exdndendas carnis cupiditates, et aliquantum similis iis silidbus, quibus olim apud Judaeos fiebat drcumcisio⁵⁸⁵. Adhaesimus mundo, immersi sumus carni, intricati тоїс <ях|жг|аат той ЬісфоЛои. Verum si saepius tentemus, est spes fore, ut aliquando eludamus sursumque exiliamus для насигценіа⁵⁸⁶.

[Ця пісня - не великий камінь, а дуже маленький камінець, проте небезкорисний для виховання благочестя. Усередині він, поза сумнівом, має іскорку та й не позбавлений леза, щоб вирізати плотські пристрасті; він трохи схожий на ті кремені, за допомогою яких в юдеїв колись робили обрізання. Ми прив'язані до світу, ми занурились у плоть, заплутались у софізмах диявола. Утім, якщо будемо частіше робити спроби, то є надія, що коли-небудь з них таки виплутаємось і піднімемося вгору [для насищеніа].

[До Харкова, від 25 червня 1867 p.]

Вселюбезнѣйшій друже, Міхайло Іванович!

со ісгинной вашей ко мнѣ любвѣ не сумнюся, что она желает о нынѣшном моим знать собрагценіи. Моя теперь Rusticatio [село] в Курежѣ⁵⁸⁷. In solitudine non solus, in otio negotiosus, in absentia praesens, in jadura integer, in tristitia pacatus [У самотині не самотній, у бездіяльності діяльний, у відсутності присутній, у катастрофі неушкоджений, у скорботі втішений].

^с Recordare vocabuli Ло<; [Пригадай слово Ло<; (низький, приземкуватий)

(лат., гр.)].

Вы вао понимаете, развѣ in jactura int[eger], id est з...⁵⁸⁸ ростерялся; повѣрте, толь нечаянной выхор вихватил меня с Купянских сгепов, что, кромѣ ютки да бурки кирёйной, ничегсо не взял. со этой бурѣ послѣ поговорим. А negotiositas [робота] моя вся состойт... да вѣдь вы ж знаете... в борбѣ с скукою. Если б кто посгоронній de начитал, без сомнѣніа, сказал бы: чорт тебѣ виноват, если доброволнсо всѣх дѣл убѣгаешь.

Смѣшніи мнѣ, душа моя, этіи умйшкы! Оны не разсуждают, что бѣс скукы подобен да и есгь он внутренной вихор, кой тѣм бурнѣе поривает, чем легшое перо или очеретину схватит, и чем далѣй за легкосгь свою подаіотся ему, тѣм безпокойнѣе станет, в то время когда Імпет⁵⁸⁹ по Імпетѣ сгремителнѣе раждается, разсѣвая, как прах, и обрагцая без конца⁵⁹⁰, как листвіе, вожделѣнія душы, волнуюгцойся и неутвержденной. Что ж это за лѣкарсгво? Да и, кромѣ тогсо, оны толксо по тих мѣст разумѣют скуку, пока она нас принуждает mutare terras alio sole calentes [змінювати землі на ті, гцо їх зігріває інше сонце], и, желая уврачевать, совѣтуют (ut Horatius tuus ait) multa jaculari brevi aevo⁵⁹¹. Atque istud ipsum est torquieri hoc daemone [як каже твій Горацій, багато досягти за коротке життя. Але якраз це й означає терзатися цим демоном]. И что есть скука, развѣ неудоволствіе? Коль же она вездѣ по всем розлилась! Non satisfadt tibi tua doctrina? habes hunc Daemona. Male me habet, quod parum sum Musicus? quod parum laudor? patior plagas et colaphizor? Quod jam sum senex? Quassor, ni boni consulo. Irascor propter improbitatem inimicorum et obtredatorum? Non illi, sed Daemon me inquietat idem. Quid mors, paupertas, morbi? Quid quod ludibria omnibus sumus? Quod spes evanesdt in posterum? His omnibus an non misere anima tanquam venti labro quodam sublata ac turbine exagitata quassatur? [Тебе не вдовольняє твоя наука? І в тобі сидить той-таки демон. Мені прикро, що я не досить музикальний? Що мене мало хвалять? Що зношу удари й ганьбу? Що я вже старий? Незадоволений тим, що мені щось не подобається? Роздратований з огляду на безчесну поведінку ворогів та ганьбителів? Не вони, а той-таки біс завдає мені клопоту. А що як прийде смерть, бідність, хвороба? Нас непокоїть, що ва шкилюють із нас, що слабне надія на майбутнє? Хіба душа не страждає від усього цього найжалюгіднішим маніром, так, ніби її підхоплює порив вітру й кружляє вихор?]

Вот, душа моя, как я разумѣю скуку, а не то толксо, что вселюбезних моих разговоров не наслаждаюсь. И что блаженнѣе, как в толикой достигти душевной Мир, чтоб уподобитись шару, кой всіо однаков, куди ни покоти⁵⁹². Я тебѣ, друг мой, говорю, что нѣт секі) Божественнѣе и премудрѣе разсужденїя, и вопїю с твоим тезком, сей Шар держащим: "Кто яксо Бог?"⁵⁹³

Ваш вседоброжелателній Гр[игорій] Сковорода⁵⁹⁴.

25 іюня 1767.

Любезному Николаю⁵⁹⁵ поклон!

Михайлу⁵⁹⁶ Івановичу Коваленскому.

[Із Гусинки⁵⁹⁷ до Санкт-Петербурга, 1787 р. - початок серпня 1788 р.]⁵⁹⁸ Любезная душа моя, радуйся, веселись, дерзай, мир тебѣ⁵⁹⁹ да будет ввѣк!

Благодарю благому сердцу⁶⁰⁰ за огнедухновенное от тебе письмо твоє, а без него вся мнѣ вселенная, в дар приносима, не толко твоя юфта не мила. Внял ли ты сему Павлову слову: "Вас ишу, не ваших имѣній"⁶⁰¹. Хвалит тебе благій во мнѣ дух мой⁶⁰², что, посгоянсгвуя в любви и к нигцему моєму сгранничесгву, обличил, яко ты...⁶⁰³, т.є. краеуголнаго каменя⁶⁰⁴ вйжу, что и сам ты не искал во мнѣ ни моих ни плоти и крови⁶⁰⁵, но того единаго, о коем писано: "Слыши, Израилю⁶⁰⁶, Господь Бог твой посредѣ тебе"⁶⁰⁷. Держися убо сего царсгвуюгцаго в нас краеуголнаго Каменя и кифы. Сей среди нас Камень есгь прибѣжигцем для всѣх зайцов⁶⁰⁸. Да ищет мір индѣ себѣ помощи и утѣшенія. Да волнуется во всем мірном потокѣ. Се бо есгь вся тварь. Есгь лед и вода непосгоянная⁶⁰⁹, но она есгь основаніем и надеждою людям безсердечным, по писанному: "Рѣка текущая основаніе их" (Іов)⁶¹⁰. Ты же, о человѣче Божій, бѣгай сих⁶¹¹. Держися любви⁶¹². Вся преходят, любви же никогда⁶¹³, вся тебе осгавят, кромѣ любезнаго, внутрь тебе сущаго. "Се, Сей сгоит за сгѣною нашею"⁶¹⁴, в тюрмѣ нашей он свѣт. Есгли возволнуется море, есгли воззыграет плоть и кровь, есгли возвѣют смертнаго сграха вѣтры, не бѣги искать помощи по улицам и по чужим домам. Вниди внутрь тебе, мимо йди⁶¹⁵. Плоть и кровь твою пройди, всю тлѣнь и дрянь - вот тебѣ спасителная пасха. Осгави всю гибель, поколь даже дойдеши туда, "дондеже пришедши ста верху, идѣже бѣ отроча"⁶¹⁶; "и бысгь в мирѣ мѣсго его"⁶¹⁷. Он отроча тілі, что не сгарѣется. Но послѣ крѣпосги есгь ветхій денми⁶¹⁸ Сам[п]сон. Кричи, вопи, сгучи, буди, он чесголюбив, хочет, чтоб мы его просили, и будто спит, да научит нас бѣда наша. Горе! Гдѣ искать его? Сей-то проженет тебѣ твой Филистимы, запретив морю и вѣтрам⁶¹⁹. Докажем, надѣяся на сію гавань, что ты правдивый сын... яже есмь...⁶²⁰ или Варсава, т. е. сын Мира⁶²¹, нашедшій в смерти моей истину, во вѣки пребываюшую⁶²², и на ней с Ноевою голубицею упокоишися безпечно. Да исполнится слово Исаино: "Прозовешися здатель оград, и сгези твоя пофедѣ упокоиши"⁶²³.

Друг твой Варсава.

[До Санкт-Петербурга, 26 вересня 1790 р.]⁶²⁴

Из Олшанскія Ивановки 1790 года, Септемвр[іа] 26-го.

Возлюбленный паче всѣх Человѣк⁶²⁵, Михайле!

Мир тебѣ, Муже Божественных Желаній⁶²⁶!

Мати моя, Малорбссія, и Тётка моя, Украйна, посылают тебѣ в Дар малорослую мою Дщерь Авигёю⁶²⁷: «Икбну Алківіадскую». Пріймй Её и, яко Давид, наслаждайся Ею.

Она не Лицем, но Сердцем Красавица, и вся Слава Ея внутрь Ея. С нею бесіздуя, бесіздуешь со мною. Сердце моє в ней, а Ея во мнѣ. Она порбдит тебѣ Едйнаго тбчію Сына, иже есть Истое Начало⁶²⁸.

Род сей Лицемѣрный и Сласго-Очёсный, ругаясь, нарицает Бѣсною и Буйною. Аз же тя, прежде Юношу, нынѣ же обрѣтбх тя Мужа по Сердцу моєму⁶²⁹. Вся моя Дума твоя есгь, и твоя - моя.

Вот Едйносгь! Любовь! Дружба!..

Письмо сокрагцу. Не удёрживаю от Бесізды с Дѣвою Еѵою. Тблько припишу воспѣтую мною в Харковѣ Харкову Пѣсеньку в Авгусгѣ.

Oratio ad Deum, in Urbem Zacharpolim:

Ex hoc Zachariae Prophetae Grano:

"7 hi sunt Oculi Domini. . ."⁶³⁰ *

Zacharias Oculos septem tibi praedicat esse.

Septimus est Oculus, Zachariana Polis.

His Oculis septem, Tu solus, Christe, Pupilla.

Caed sunt Oculi, quando Pupilla latet⁶³¹.

O reclude tuos in Earn, miseratus, Ocellos!

Sic Sol verus erit, Zachariana Polis.

[Молитва до Бога, за місто Харків.

Із такого зерна пророка Захарії:

"7 очей Господа. .."

Каже Захарія, є в тебе сімка очей.

Сьоме ж бо око - то місто Захарії.

Вам цим очам ти єдиний, Христе, зіниця.

Очі незрячі, закрита зіниця коли.

О, розплющ свої очі, зглянься на нього!

Місто Захарії так стане, мов сонце ясне⁶³²]

Сій Очи открбет Авигёа⁶³³ в Захаріевском Свѣщникѣ. Tu Versus fades Slawonicos [Ти будеш складати слов'янські вірші].

Іаков мой к сей моей Дщёрѣ просгудйлся. Замарал в ней и моє, и Кому поднесена, Имя⁶³⁴. Откуду de? не вѣм. Сего ради пересылаю к тебѣ, Другу, сей для него спйсанный Спйсок. Уживай, лучше его, себѣ аю твоего Лиценціата⁶³⁵ Душу. Аще Бог Пбмогць, во Слѣд Авигёи ещё два мой Сынбчки выправляют Крйлца и думают к вам летізть. «Древній Мір»⁶³⁶ (Пишу Ы, ut differat ab illo [щоб відрізнити від того]: Мир)⁶³⁷ и «Михайл, боряй Сатану»⁶³⁸. Они рождённы для тебе и посвящённы от самых Пёлен святому твоєму Духу⁶³⁹. Окажет Пролог. Будь же им Отёц и Покров во

Віікіі! Но потерпим. Снимаются Копій. Оригинал ли прислать? Увйжу. До Дгцёри случайно привязалася Ода Сідрбнія Езуйты⁶⁴⁰. Благо же! На Ловца Звѣрь⁶⁴¹, по Послбвицѣ. Послѣ Годовбй Болѣзни перевёл я Её в Харковѣ, отлѣтая к Матерѣ моей, Пусгынѣ. Люблю сію Дѣвочку. Ей! достойна быть в Числі', согрѣваюгцих блажённу Давйдову и Лбтову Старосгь, бных: "Приведутся Царю Дѣвы"⁶⁴². Прилатаю тут же, как Хвбсгик, и закоснізвінее моє к Вам Письмйшко Гусйнковское. Нынѣ скитаюся у моего Андрёя Иван[овича] Ковалёвскаго⁶⁴³. Имам моєму Монашесгву пблное Упокоёніе, лучше Бурлука⁶⁴⁴. Земёлька Его есгь Нагбрняя. Лѣсами, Садами, Холмами, Исгбчниками распегцрённа. На такбм Мѣсгѣ я родйлся возлѣ Лубёнь⁶⁴⁵. Но Ничтб мнѣ не нужно, как спокбйна Кёліа, да наслаждаюся моєю Непі',стою Оною: "Сію возлюбйх от Юносги моея..."⁶⁴⁶ О сладчайшій Органе! Едйна Голубйце моя! Бібліє! О дабьі собылбся на мнѣ Оное! "Давйд Мелодйвно, выгравает дйвно. На всѣ Струны ударяет. Бога выхваляет"⁶⁴⁷.

На сіє я родйлся⁶⁴⁸. Для сего ям и пію⁶⁴⁹, да с нею поживу и умру с нею.

Амйнь!

Твой Друг и Брат, Слуга и Раб, Григорій Вар-Сава Сковорода Данійл Мёінгард⁶⁵⁰.

Число

моих Творёній. Лучшее значат Звѣ[з]дки.

I. Наркйсс. Узнай себе***. Перворбдный Плод.

2. Симфоніа Библёйных Слов сему: "Рѣх: сохраню Путй м[оя]"*⁶⁵¹.

3. Симфоніа: "Агце не увѣси самую тебе..."⁶⁵² и протчая***.

4. Неграмотный Марко. У Як. Правйцкаго⁶⁵³.

5. Алфавит Мйра. (о Прирбдѣ)***.

6. Разговор Колцб*.

7. Дрёвній Мыр.

8. Жена Лбтова*.

9. Брань Міхайлова со Сатаною**.

10. Ікона Алківіадская***.

II. БесІ'.да 1-я: наречённа Сіон.

12. БесІ'.да 2-я: Сібн.

13. БесІ'.да 3-я: наречённа Двое**.

14. Діалог: Душа и Нетлѣнный Дух. У Правйцкаго.

15. Прйтча, наречённа: Убогій Жайворонок. У Дйскаго⁶⁵⁴.

ПЕРЕВОДЫ.

Из Ціцерона.

1. О Старости*. Поднесена Степ[ану] Ів[ановичу] Тевяшбву,

Полк [овнику]⁶⁵⁵.

2. О Смерти.

3. О Божій Правосудіи*.

4. О Храненіи от Долгов. Дарена Алексію Юр[іевичу] Сошалскому⁶⁵⁶.

5. О Спокбйст[віи] Душевном"'. Поднесена Якову Мих[айловичу] Захаржёвскому⁶⁵⁷.

6. О Вождел ііпіп Богатства. Завезена в Крым без Спйска.

7. Езуйта Сідрбнія Ода о Уединёніи. Et Cetera.

У Друга нашего, Бабайскаго Іерёя, Іяк[ова] Правйцкаго всѣ мой Творёнія хранятся. По мнѣ бы Они давно пропали. Я удивйлся, увйдѣв у его моего «Наркйсса» и «Симфон[ію]: аще не ѵв іісіі». Я Её, ожелчйвшися, спалйл в Осгрогбрскѣ⁶⁵⁸, а о «НаркіїссЬ» на Вѣки было забыл. Просйте у Его. А я не точію Апографи⁶⁵⁹, но и Аутбграфи⁶⁶⁰ раздал, раздарйл, расточйл.

Non prodest Messis, nisi servet Cura fidelis.

Fons fundit largas, Testa reservat Aquas⁶⁶¹.

["Нема з урожаю пожитку, як догляду потім бракує.

Ллє воду джерело щедро, а посуд її зберіга⁶⁶²].

Post scripsi [опісля написаного]. При Авигёи⁶⁶³ пріймите и «Алфавита» Сына. Так Дух велѣл⁶⁶⁴.

[З Іванівки до Санкт-Петербурга, 2 квітня 1794 р.]⁶⁶⁵

Desideratissime МісІіаёІ!

Pax tibi et Tuis!

Senectus mea dolet, sed Sepulchrum Corporis dolet, non Animus. «Жёну Лбтову», уже совершенную, пришлю, аще Бог восхбщет, чрез Андрёя Ивановича⁶⁶⁶. Пришлю и «Потоп Змійн»: et videbis, fortassis etiam admiraberis. Nam uterque Liber tuo Nomini est consecratus. Prologos hoc aperit. Feci Prologon et in «Narcissum», id est, in Librum: «Nosce te ipsum», sed iste veniet suo Tempore. Sed quid hoc tandem? Quando tuam Corporis Domunculam videbo, in qua meus МісІіаёІ habitat⁶⁶⁷? Expectando defessus sum. Ceterum, semper sum Tecum. Neque enim non ii sumus.

"Плоть Ничтоже..."⁶⁶⁸ Vale, Cariss[ime].

Tuus et Servus et Amicus Greg[orius] Daniel Meingard.

Найжаданіший Михайле!

Мир тобі і твоїм!

Старість моя страждає, але страждає тлінне тіло, а не душа. [«Жену Лбтову», уже совершенную, пришлю, аще Бог восхбщет, чрез Андрёя Ивановича. Пришлю и «Потоп Змійн»], і ти побачиш, а може, і будеш

здивований. Адже ж обидві книги присвячені твоєму імені. Обидві розпочинаються з пролога. Я зробив пролог і до «Нарциса», тобто до книги «Пізнай самого себе», але цей пролог прийде у свій час. Однак гцо ж це таке? Коли я побачу домівку твого тіла, домівку, в якій живе мій Михайло? Від чекання я знемігся. Зрештою, я завжди з тобою. Бо ми не ті...

["Плоть Ничтоже..."] Бувай здоров, найдорож[чий]!

Твій і слуга, і друг Григ[орій] Даниїл Мейнгард.

Майже всі листи Сковороди до Михайла Ковалинського були написані впродовж 1762-1764рр. їхню левову частку Ковалинський перегодом оправив у зошит разом з автографами поезій та деякими іншими матеріалами свого вчителя. Зараз цей зошит зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24). Більшість листів до Михайла Ковалинського було вперше опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Листи 1-76 подаємо за автографами.

¹ Див. прим. 1 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

² Ідеться про отця Петра, якому Михайло Ковалинський доводився племінником [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. -Харків, 1970.-С. 101,135].

³ Дії св. апостолів 1: 14. У рукопису - помилково - 2: 14.

⁴ Ідеться про молодшого брата Михайла Ковалинського - Григорія.

⁵ Див. прим. 77 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁶ Див. прим. 44 до перекладу діалогу Ціцерона «De senectute».

⁷ Ісократ. Панафінейська промова, 124. Тут сказано таке: наші предки "влаштували справи держави та свої власні так благочестиво й прекрасно, як те й личить людям, котрі є Божими дітьми" [Исократ. Речи // Вестник древней истории. - 1967. - № 3. - С. 194].

⁸ Мабуть, саме отець Петро познайомив Михайла Ковалинського зі Сковородою. Точніше кажучи, він попросив Сковороду навчати Михайла грецької мови [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -С. 101, 135]. Свою роль у цій справі відіграв і священик Харківської Троїцької церкви отець Борис Єнкевич.

⁹ Переказ думки з трактату Сенеки «Про спокій душі» (VII. 1). Пор.: "Nihil tamen aeque oblectaverit animum quam amicitia fidelis et dulcis".

¹⁰ Див. прим. 265 до діалоіу «Бесѣда, нареченная двое».

¹¹ Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 6. Початкове слово цитати в Біблії має форму: ’'Eoziv.

^п Див. прим. 150 до притчі «Благодарный ЕродіЙ».

¹³ Далі йде розчерк Сковороди.

¹⁴ У Святому Письмі підкреслюється передусім краса пальми. Крім того, це дерево символізує тут праведника. У старій українській літературі образ пальми неодмінно асоціювали з моральною чистотою. Згадаймо для прикладу рядки «Євхаристеріона» Софронія Почаського: "На верху том пресличном палма вьірастаєт, / А на палмѣ зась цнота гнѣздо своє маєт" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнѣйшому в ХристВ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в. в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924.-С. 296].

¹⁵ Пальмову гілочку тримає в руках, наприклад, св. Варвара. Див. образ Варвари на іконі XVIII ст. з Київщини [Степовик Д. Історія української ікони Х-ХХ століть. - Київ, 1996. -С. 294].

¹⁶ Ідеться про студента Харківського колегіуму Олексія Базилевича, який вивчав поетику в Михайла Ковалинського [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 157].

¹⁷ Вільшани - село (тепер - Дергачівського р-ну Харківської обл.), засноване близько 1655 р. Першими його поселенцями були вихідці з Вільшани на Черкащині.

¹⁸ Далі нерозбірливо.

¹⁹ Очевидно, на цю пору Михайло Ковалинський пробував переспівувати Давидові псалми. Принаймні поезія Ковалинського, подана в листі Сковороди № 6, є переспівом

11 (12)-го псалма.

²⁰ Ідеться про Еразма Роттердамського (Erasmus Roterodamus, Desiderius) (1469-1536 pp.) -видатного голландського письменника, філософа й богослова доби Відродження, чиї твори були добре відомі в старій Україні. Сковорода часто покликався на Еразма як на філософа та взірцевого латиномовного письменника. Він знав збірку Еразма «Adagia», книгу «Домашні бесіди» («Colloquia familiaria»), яка була, зокрема, і в бібліотеці Харківського колегіуму. Можливо, у творах Сковороди є також рефлекси Еразмової «Похвали глупоті». Принаймні сковородинський образ Алківіадових силенів (трактат «Silenus Alcibiadis») близький до того, що його подав у «Похвалі глупоті» Еразм, а образ "світового театру" в Сковороди нагадує відповідну Еразмову картину.

²¹ Очевидно, Сковорода говорить про Максима Ковалинського - двоюрідного брата Михайла [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 102].

²² Гелікон (гр. ЕАіксоѵ, лат. Helicon) - лісисте гірське пасмо в південній Беотії, поблизу Теспій, присвячене Аполлонові та Музам.

²³ Камени (лат. Camenae) - поширена в римських поетів назва Муз.

²⁴ Ідеться про Максима Ковалинського. Див. прим. 21.

²⁵ Кровопускання (гр. фАєротоціа) - один із найбільш поширених (особливо в часи середньовіччя) старовинних засобів лікування. Феофан Прокопович коментував його появу так: "Кажуть, що мистецтво флеботомії (тобто розтинання судин) виникло на підставі спостережень за гіпопотамським нільським конем. Бо кажуть, що ця тварина, відчувши в собі надлишок крові, який душить її, настромивши стегно на найгостріші очеретини, розтинає собі вену, через яку випускає надлишок крові" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 184]. Настанову, схожу на сковородинську, фіксує й українська приказка: "Кров пустити - цвях у труну забити" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. -Київ, 1963. - С. 546].

²⁶ На звороті рукою Сковороди дописано: "Ego nunc dotisto sum repetito".

²⁷ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 2. Пор.: Спсй /иа, гди, йкш шскХд'Б прпвнвш.

²⁸ В автографі перші п'ять рядків мають нумерацію, а п'ятий та шостий написані на берегах. Чотири попередні рядки - парафраза Книги Псалмів 11 (12): 3. Пор.: СХєтнла T/idrO/id кшждо ко йскренне/иХ СВ0Є/И& оустнѣ /іьстивыа въ сердцві, й въ сердцві глаголаша вл5а.

²⁹ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 4. Пор.: Потревйтъ гдь вса оустны /івстЙввіа, А^вкъ

ВС/іер^ЧИВВіЙ.

³⁰ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 5. Пор.: А^вкъ нішъ во^вс/ійчи/иъ, оустны нЗіш при нЗсъ сХтв: кто намъ гдв єств;

³¹ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 6. Пор.: Стрясти рЗди нйфи^ъ й во^дві^нїа оувбги^ъ ннѣ воскрнХ, Г/іетъ гдв: по/іожХса во сгїнїе, не швинмса ш не/иъ.

³² Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 7-8. Пор.: СювесЗ гдна словеса чйстл, среврб р^ЖЖбНО, ЙскХшеНО ^С/И/іЙ, ШЧИфСНО СЄД/ИЄрЙцЄК>. Тві, ГДИ, со^рлнйши НВІ Й СОВ/ІГСДСШИ НВІ (Я родсі сегш й во в^къ.

³³ У такій формі це прислів'я зринає, зокрема, в Еразмовому діалозі «Virgo |лХстоуа|лэ<;» із «Домашніх бесід» [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. - T. 3. - P. 291]. Трохи інакша форма - у байці Федра «Лисий та Еоломозий» (V. 6). У перекладі Володимира Литвинова: "Вугілля-бо, як кажуть, а не скарб знайшли!" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 98].

³⁴ Цього слова в Плутарха тут немає.

³⁵ У Плутарха інакший порядок слів: "stabilem nullam cum".

³⁶ У Плутарха: accommodet.

³⁷ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 52b [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 127-128; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. 1. - P. 62].

³⁸ Сковорода має на думці латинську приказку: "Nemo nascitur artifex" ("Ніхто не народжується майстром") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латин-ские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 230].

³⁹ Далі йде розчерк Сковороди.

⁴⁰ Арістотель. Політика І, 1, 12. 1253а25-30 [див.: Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Москва, 1983. -Т. 4. - С. 379]. Ця Арістотелева фраза зринала і в інших старих українських авторів, наприклад, у Стефана Калиновського [див.: Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. -С. 59]. Зрештою, у формі: "Homo solus aut Deus, aut daemon" - вона стала крилатою [див.: Вечные мысли на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 151].

⁴¹ Це - роздум на Златоустову тему "Христос ніколи не сміявся". Сковорода вважав, що мудрі люди здаються сумними (меланхоліками) тільки простакам, бо насправді ці люди, так само, як і Христос, перебувають у стані істинної радості, тобто "сміються таємним сміхом" [див. про це: УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Еригорія Сковороди. -Харків, 1993. - С. 7(у-79).

⁴² Атрій (лат. atrium) - головне приміщення з верхнім освітленням у будинках Стародавнього Риму.

⁴³ Книга Псалмів 83 (84): 2.

⁴⁴ Книга пророка Ісаї 61: 7.

⁴⁵ Очевидно, Сковорода говорить тут про Христа. Пор.: "Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корень Давидів..." (Апокаліпсис 5: 5).

⁴⁶ Агар - єгиптянка, служниця Сарри, за чиєю намовою народила від Авраама сина Ізмаїла.

⁴⁷ Сарра - дружина Авраама, мати Ісаака. Протиставлення Агари та Сарри - традиційне для християнського письменства. Зокрема, його можна бачити вже в першому оригінальному творі української літератури, що ним є «Слово о ЗаконВ и Благодати» київського митрополита Іларіона (XI ст.) [див.: Молдован А. «Слово о законе и благодати» Илариона. - Киев, 1984. - С. 79-82]. В алегоричному сенсі Сарра є знаним марійним прообразом. Як писав, наприклад, Дмитро Туптало: "Сарра рождшая сына в старости бв прообразованієм пречистыя Дѣвы Марій, имѣвшей родити Христа в дВвствѣ..." [Туптало Д. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. -Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 447].

⁴⁸ Ідеться про історію Агари та Сарри (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 16, 21). Сковорода підкреслював, що ім'я Сарриного сина Ісаака означає "сміх". Див. прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁴⁹ Софіст (гр. оскрюхцс,) - "мудрець, знавець". Софістами називали давньогрецьких риторів та філософів Ѵ-ІѴ ст. до н. е. (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік, Лікофрон та інші), які обстоювали ідею цілковитої відносності людського знання, послуговуючись, зокрема, усілякими логічними парадоксами. Див. також прим. 107 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁵⁰ Ідеться про Божу заборону їсти м'ясо нечистих тварин: "І свині, бо вона має розділені ратиці, і має ратиці роздвоєні розривом, та жуйки не жує, - нечиста вона для вас" (Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 7). Софісти названі тут "свинями" тому, що вони аж ніяк не прагли до єдності слова й життя, практикуючи їхню "роздвоєність". Це був традиційний, від часів античності, закид на адресу прибічників розподілу теоретичних настанов та життєвої практики [див.: АдоП. Что такое античная философия? - Москва, 1999. - С. 190-191].

⁵¹ У старій Україні єство філософії було заведено окреслювати вслід за «Діалектикою» Івана Дамаскина: "Философия єсть познаниє истотности... Философия єсть познаниє божественних и человѣческих вещей. Философия єсть размишлениє о смертй... Философия єсть уподоблениє Боїу... Философия єсть наука над науками... Философия єсть любов мудрости..." [Йоана Дамаскина діалектика, або логіка// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 126; пор.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Пер. з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 236]. Це окреслення було знане в Україні ще за старокиївської доби [див.: БичваровМ.Д. Константин Кирил Філософ і філософська думка Київської Русі// Філософська думка. - 1980. - № 3. - С. 88-89] і вважалося за взірцеве також у києво-могилянській традиції [див., наприклад: Кониський Г. Загальна філософія, поділена на чотири відділи, включає логіку, метафізику, фізику й етику [вступ] // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 44]. Слід сказати, що наші барокові письменники з-посеред шести "толкованій" філософії, що їх подав Дамаскин, особливо полюбляли третє та шосте. Вони тлумачили філософію найперше як "память смертную" (досить пригадати «Вечерю душевную» Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 116 (зв.) (друга пагін.), 121 (зв.) (друга пагін.)] чи «Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста» Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 39 (зв.)]) або ж як "мудрость, любленіє мудрости, любомудріє" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 469]. Про те, що мудрий чоловік має розмовляти найперше із самим собою, засвідчуючи тим самим власну самодостатність, не раз говорили стародавні філософи, починаючи з Геракліта Ефеського (В 101: "Я питав самого себе"). У діалозі Платона «Теетет» (189е) Сократ подає таке тлумачення слова "мислити": "Я називаю так розмисл, який душа веде сама із собою про те, що вона спостерігає... Мислячи, вона робить не що інше, як розмірковує, сама себе питаючи й відповідаючи, стверджуючи й заперечуючи" [Платон. Собрание сочинений: В 4 т. - Москва, 1993. - Т. 2. - С. 249]. Так само й Епіктет в одній з діатриб казав таке: "Як Зевес спілкується сам із собою, знаходить спокій у самому собі..., так і ми повинні вміти розмовляти із собою, не потребуючи для цього когось іншого" [Беседы Эпиктета. - Москва, 1997. - С. 175]. А найближчим джерелом, з якого міг узяти цей концепт Сковорода, є, мабуть, слова Антисфена Афінського (бл. 444-366 pp. до н. е.) у викладі Діогена Лаерція (VI, 6): "На запитання, що дала йому філософія, він відповів: 'Уміння розмовляти із самим собою'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 236].

⁵² Діоген Лаерцій (VII, 174) приписує ці слова не Кратесові, а Клеанфові: "Одному відлюдникові, котрий розмовляв сам із собою, він сказав: 'У тебе дуже некепський співрозмовник!"' [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 322].

⁵³ Plutarchus. Quomodo quis suos in virtute paranda sentire possit profectus, 79a [див.: Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 159; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 94].

⁵⁴ Книга пророка Ісаї 61: 7.

⁵⁵ Згідно з Арістотелем, аналіз субстанціально сущого передбачає з'ясування чотирьох першопричин: рушійної, матеріальної, формальної та фінальної. Див. прим. 101 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

⁵⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 21: 6. Слова, що їх промовила Сарра, коли Господь у видінні пообіцяв їй дитину, адже на ту пору жінці було вже дев'яносто років, а Авраамо-ві - сто, і всі надії на дитину давно минулись [див.: Аверинцев С. Ісаак // Аверинцев С. Софія-Логос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 107].

⁵⁷ Таке тлумачення імені Ісаака було звичним у нашій бароковій літературі. Див., наприклад, в одному з казань Антонія Радивиловського: "...Ісаака, значит радость..." [Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 516 (зв.)], або в «Учительній Євангелії» 1637р.: "Ісаак - смѣх, або радость..." [Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 840]. Див. також прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁵⁸ Сковорода має на думці те, що Давид уразив Голіата його ж таки мечем (Перша книга царств 17: 51). Див. прим. 513 до трактату «Книжечка о чтеніи Священ[наго] Писанія, нареченна Жена Лотова».

⁵⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо - для Господа живемо, і коли вмираємо - для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо - ми Господні!" (Послання св. ап. Павла до римлян 14: 7-8).

⁶⁰ У рукопису: Alvi]oi<;.

⁶¹ Угорі аркуша написано: "Reicias vires" ("Облиш зусилля" - лат.). Бідність, яка дає душевний спокій, - традиційна філософська тема, починаючи від часів Сократа й Діогена. Свій яскравий вираз вона знайшла в кінічних діатрибах, наприклад, у філософа

III ст. до н. е. Біона Бористеніта (творця самого жанру діатриби), Телета з Мегар (III ст. до н. е.) та інших. Досить пригадати хоч би збережені Йоаном Стобеєм діатриби Телета «Про автаркію», «Про бідність та багатство» [див.: Антология кинизма. Фрагмента сочи-нений кинических мыслителей. - Москва, 1984. - С. 180-185, 190-197], «Апологію» Апулея тощо. Не раз ця тема зринала також у творах старих українських письменників, скажімо, у Симеона Полоцького («Odmiany wszech rzeczy ludzkich» зі збірки «Carmina ѵагіа») [див.: Полоцкий С. Вирши. - Минск, 1990. - С. 88].

⁶² Бджола, що тікає від диму, - топічний образ, добре знаний у літературі українського бароко. Варто пригадати хоч би Лазаря Барановича, який у передмові до своєї «Аполлонової лютні» писав таке: "Pszczolka z dymu marsowego, / Szuka mieysca spokoynego" [Baranowicz L. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - K. 1 (v.) (Do czytelnika)].

⁶³ В автографі закреслено слово atra, а замість нього вгорі написано et.

⁶⁴ В автографі на полі рукою Сковороди дописано: tv tantpa ("увечері" - гр.).

⁶⁵ В автографі далі закреслено слово: negotii.

⁶⁶ Пенати (лат. penates) - боги-охоронці дому в Стародавньому Римі. У переносному значенні - рідна домівка.

⁶⁷ Тартар (гр. Тартаром) - згідно з грецькою міфологією, чорна безодня в глибинах космосу, яка перебуває під Аїдом. У християнській традиції Тартар здавна поставав синонімом пекла. Див., наприклад, молитву Василія Великого, подану в «Требнику» Петра Могили: "...во тму глубины Тартара предавый..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 340 (третя пагін.)].

⁶⁸ У рукопису: Аіїтаркєіа. Про поняття автаркія див. прим. 150 до притчі «Благодарный ЕродіЙ».

⁶⁹ Це - парафраза сентенції Вергілія: "Auri sacra fames!" (Вергілій. Енеїда, III, 57). У перекладі Михайла Білика: "Золота клята жаго!" [Публій Вергілій Марон. Енеїда/ З латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 66].

⁷⁰ В автографі початок рядка має такий вигляд: "Corde vorant aurum", - а над ним арабськими цифрами вказано правильний порядок слів.

⁷¹ Ір (гр.Ірос,) - персонаж «Одіссеї» Гомера (XVIII, 1-110), жебрак, що мешкав у домі Одіссея та розпочав був бійку з господарем, коли той повернувся додому. Словникове значення імені Ірос - "убогій, мендик" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 415]. Існують також приказки: "Pauperior Іго" ("Бідніший за Іра") [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 261]; "Ир Крезу не товарищ" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 81] тощо. З українських письменників часів бароко до образу Іра звертався, наприклад, Симеон Полоцький [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.)].

⁷² Як писав Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (II, 6): "Вбогий не той, хто мало має, а той, хто більшого прагне" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 40].

⁷³ Переклад Миколи Зерова [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 388-389].

⁷⁴ Парафраза Книги Притч Соломонових 23: 26. Пор.: "Praebe, fili mi, cor tuum mihi, et oculi tui vias meas custodiant". У перекладі Івана Огієнка: "Дай мені, сину мій, своє серце, і

очі твої хай кохають дороги мої".

⁷⁵ Ці рядки є переспівом послання Горація І, 11, 28-29 («До Буллатія»). Пор.: "Strenua nos exercet inertia; navibus atque / Quadrigis petimus bene vivere. Quod petis, hie est...". У перекладі Андрія Содомори: "Лінощі вперті понукують нас: на квадригах, на суднах /

Прагнемо щастя своє наздогнати, воно ж - під рукою" [Квінт Горацій Флакк. Твори/ Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 190].

⁷⁶ На цьому лист уривається.

⁷⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁷⁸ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁷⁹ Див.: Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 13. Фраза, яку має на думці Сковорода, у Вульгаті звучить так: "in mensuram aetatis plenitudines Christi". У перекладі Івана Огієнка: "у міру зросту Христової повноти".

⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці латинську приказку: "Ex auribus cognoscitur asinus" ("Віслюка пізнають по вухах") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 116].

⁸¹ Див. прим. 50 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁸² У Плутарха далі: respond.it.

⁸³ У Плутарха далі: "aut ebrium quovis modo sese prosternere".

⁸⁴ У Плутарха: plerunque.

⁸⁵ У Плутарха далі: "et in summa tragicus est, non satyricus aut comicus histrio, amici personam gerens".

⁸⁶ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 50d-e [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 126; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 60-61].

⁸⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 10: 16. Пор.: "prudentes sicut serpentes et simplices sicus columbae". У перекладі Івана Огієнка: "Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки".

⁸⁸ Далі йде розчерк Сковороди.

⁸⁹ В «Адагіях» Еразма Роттердамського є сентенції "bos cyprius" (I. 10. 95) та "cyprio bovi merendam" (1.10. 96).

⁹⁰ Диметр - двотактний вірш, що складається з двох метрів або з чотирьох стоп, тобто з двох диподій [див.: Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. І. Ковалів. - Київ, 2007.-Т. 1.-С. 280].

⁹¹ Анакреонтичний (від імені іонійського поета VI ст. до н. е. Анакреонта) вірш - це хореїчний вірш із двоскладовим ненаголошеним зачином [див.: Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. І. Ковалів. - Київ, 2007. - Т. 1. - С. 63].

⁹² У рукопису: sodd.es.

⁹³ Мешканці Аттики в Стародавній Ереції славилися своїм красномовством.

⁹⁴ Це - 43-ій рядок IV-ої ідилії Феокрита (кінець IV - перша половина III ст. до н. е.). Про "Зевсові зливи" писав також Еомер (Іліада, XI, 493).

⁹⁵ Можливо, тут ідеться про байку Федра «Лис та Ворона» (1,13) [див.: Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. -С. 34-35].

⁹⁶ Далі в автографі закреслено слово: domu.

⁹⁷ Під "софістичними колючками" Сковорода має на думці розважання з ділянки логіки (діалектики). Принаймні саме так, покликаючись на Арістотеля, могли говорити в старій Україні про єство діалектики. Наприклад, Софроній Почаський писав: "Тернєм острым тот корень [діалектику] зовет Стагирита" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнѣйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 295].

⁹⁸ Перше речення цитати Сковорода переказує. У Плутарха воно звучить так: "Sed sicut nomisma, ita amicum oportet habere antequam usus postulet probatum, non ipse usu repraehensum; neque damno accepto sentire debemus, sed peritiam cognoscendi adulatoris habere, ne laedamur".

⁹⁹ Це речення Сковорода так само переказує. Пор.: "Nam neque hos probamus, neque eos, qui amiciciam honestate ac utilitate metientes, putant adulatores ipso facto se deprehensisse eos, qui blande ac gratiose conversantur".

¹⁰⁰ У Плутарха замість Neque стоїть aut.

¹⁰¹У Плутарха інша послідовність слів: "morum acerbitate constat".

¹⁰² У Плутарха далі: ас.

¹⁰³ У Плутарха далі: "sicut ille apud Euripidem ait".

¹⁰⁴ У Плутарха не та послідовність слів: "rebus laetis adiiciens ас gratiam".

¹⁰⁵ У Плутарха далі: difficultatesque.

¹⁰⁶ У Плутарха далі: "ut Evenus dixit omnium condimentorum optimum esse ignem: ita".

¹⁰⁷ До цього місця речення звучить так: "Et vero qui voluptatum occasione obrepere vellet adulator, si nosset".

¹⁰⁸ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 49e-f [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 125; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 60].

¹⁰⁹ Парафраза «Буколік» Вергілія (3, 93). Пор.: "Latet anguis in herba". Є також народне прислів'я: "Підлеслива людина - гадюка між квітками" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 358].

¹¹⁰ В автографі датування помилкове: ахрнв, тобто 1752. Однак на цю пору Сковорода ще не знав Ковалинського. Отже, має бути - ахров, тобто 1762.

¹¹¹ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹¹² Парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: "ессе enim regnum Dei intra vos est". У перекладі Івана Огієнка: "Божеє Царство всередині вас!".

¹¹³ Див. прим. 31 до трактату «Книжечка о чтеніи Священ[наго] Писанія, нареченна Жена Лотова». Православна Церква відзначає день св. Івана Златоуста 13 листопада.

¹¹⁴ Сковорода цитує Златоуста трохи неточно. Пор.: "OuSev yaQ f\\iac; оитшд eucJjqcuveiv оішѲеѵ, cb<; тб ctuveiS6<; Х9Л^СТТ°^Ѵ' іАліЬгс; ауаваі" [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 47. - Col. 511].

¹¹⁵ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹¹⁶ Вислів "біла ворона" ("corvus albus") походить із сьомої сатири Ювенала: "Царства дає він [випадок] рабам, полоненим тріумфи, / Тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон" [Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 23]. З тих творів, які напевно читав Сковорода й де зринає цей вислів, варто назвати «Домашні бесіди» Еразма Роттердамського [див.: Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 150]. Зрештою, є й українська приказка: "То білий крук!" [Франко, № 15886]. Тим часом сама думка про те, що справжні християни зустрічаються дуже рідко, належить до аксіоматичних. Згадаймо хоч би катехізис Інокентія Винницького: "Пьітаньє: Чи мнози суть христіане? Отповѣдь: Єсть их много в личбѣ, але мало в животВ и учинках христіанских" [Винницький L Катихисіс, албо Наука христіанскія. -Унів, 1685. - Арк. 6 (зв.)].

¹¹⁷ Історія про ліхтар Діогена відома з книги Діогена Лаерція «Про життя, вчення та вислови знаменитих філософів» (див. прим. 137 до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)»). Цей сюжет був здавна знаний і в Україні. Він є, наприклад, у «Пчолі» [див.: Памятники литературы Древней Руси. XIII век. - Москва, 1981. - С. 517]. А вже під добу бароко Симеон Полоцький писав: "И аще бы мы со свѣтилником на торговищВ человѣка помняща смерть Діогенски искати, негли всує труды положил бых..." [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 113 (друга пагін.); пор.: Максимовичі. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 395].

¹¹⁸ Див. прим. 67.

¹¹⁹ Сковорода цитує рядок із поеми італійського гуманіста П'єтро Анжело Мандзоллі (Pietro Angelo Manzolli) (бл. 1500 - бл. 1543 рр.) «Зодіак життя» - найпопулярнішої філософської поеми італійського Ренесансу. Цей твір Мандзоллі видав під прибраним ім'ям Marcello Palingenio Stellato. У третій книзі поеми Епікур, завершуючи свої невтішні роздуми про людський рід, каже: "Світ - це загорожа для дурнів і балаган пороків" (III, 44). Книгу Мандзоллі Сковорода, очевидно, знав іще від часу навчання в Києво-Могилянській академії. Принаймні його вчитель Симон Тодорський у курсі грецької мови використовував «Зодіак життя» як джерело дидактичного матеріалу [див.: Андруш-ко В. П'єр-Анжело Мандзоллі - натхненник Г. С. Сковороди? // Сковорода Григорій. Образ мислителя. - Київ, 1997. - С. 226-229].

^ш Мотив "книги - найприємніші друзі" зринає, наприклад, у «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського [див.: Еразм Роттердомський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 115].

^ш Інший варіант цієї приказки: "Cards caninam non est" ("Собака собачатини не їсть"). Пор. також українські приказки: "Собака собаки не рве"; "Собака собаці хвоста не одкусить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 517].

^ш Цей мотив зринає, наприклад, у «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського: 'Так моряки, які пережили корабельну аварію, мають звичку застерігати перед небезпекою тих, хто пускається в далеке плавання" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 110]. ^ш Ідеться про св. Акакія Сінайського (Ліствичника) (пом. у першій пол. VI ст.). Стихиру на його честь співають у церкві 29 листопада. ^ш У рукопису: сгадчра.

¹²⁵ Неточна цитата зі стихири преп. Акакію Сінайському. Пор.: "Страстей успил єси желанія, Акакіє, бдВніє всенощноє яко стяжав, послушаніє и смиреніє, поученіє же божественных писаній, и сердце чисто, и ум несмущен. Тѣмже был єси и пріятелище Духа Святаго, зари чудес возсіяв концем".

^ш Ідеться про поему італійського письменника-вільнодумця П'єтро Анжело Мандзоллі «Zodiacus vitae» («Зодіак життя»). Див. прим. 119.

¹²⁷ Ідеться про Якова Правицького.

¹²⁸ Покаянний канон, 6-а пісня.

¹²⁹ Євангелія від св. Матвія 13: 16. Останнє слово має форму: акоѵоѵаіѵ.

¹³⁰ Див. прим. 11 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹³¹ Трохи неточна цитата з Літургії. Пор.: "Развѣ бо Того ни дВянія, ни слово совершается!" (антифони степенні, антифон 2-ий, глас 7-ий).

¹³² Антифон (гр. аѵхіфшѵос;) - "противогласіє", тобто церковний піснеспів, що його виконують по черзі два хори (спершу правий клирос, а потім лівий).

¹³³ Постала на ґрунті "другої схоластики", українська барокова культура глибоко шанувала "преславнаго всѣх любомудрцев Арістотеля" [Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 241 (зв.)]. Тож посилання на його авторитет характерні і для тогочасних філософських курсів [див.: Стратий Я. М., ЛитвиновВ.Д., АндрушкоВ.А. Опи-сание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. -Киев, 1982], і для богословсько-полемічних [див., наприклад: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 25] та "учительних" [див., наприклад: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів,

1708. - Арк. 35 (зв.), 84 (зв.), 92 (зв.), 106, 109, 161 (зв.), 175 (зв.), 184, 208, 219 (зв.), 273 (зв.), 285, 304] трактатів, і для агіографії [див., наприклад: Патерік, или Отечник печерскій. -Київ, 1661. - Арк. 2 (передмова)], і для церковних казань [див., наприклад: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 112]. Одначе, з другого боку, наші тогочасні автори не забували підкреслювати, що Арістотель - це "еллінський", тобто поганський, філософ ("аще и еллинский філософ Арістотель рече, обаче хрістіаном надобноє: 'Друг єсть єдина душа в тВлесах двою'" [Туптало Д. Поученіє на память святых верховных апостол Петра и Павла // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 90]), а то й узагалі поціновували його неприхильно ("Obiega [Cerkiew] Arystotelesowe argumenta..." [Baranowicz L. Nowa miara starey wiary. - Nowogrod-Siewierski, 1676. - K. 4 (v.) (додатки до 1-ої частини)]).

¹³⁴ Грецьке fiopooocpia ("дурна філософія") корелює у Сковороди з латинським stulta philosophia та зі слов'янським глупомудріе [про барокову семантику слова морософія див.: Pelc J. Barok - epoka przeciwienstw. - Warszawa, 1993. - S. 37].

¹³⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 24: 16. Пор.: очи же єго держЗет^сА, дл єгш не ПО^нЗеТіІ.

¹³⁶ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 12.

¹³⁷ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 12.

¹³⁸ Це - початок наступного, 13-го, вірша 3-ї глави Послання св. ап. Павла до филип'ян. У перекладі Івана Огієнка: "Браття, я себе не вважаю, що я досягнув".

¹³⁹ Євангелія від св. Луки 24: 32. У перекладі Івана Огієнка: "І говорили вони один одному: 'Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?"'.

¹⁴⁰ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 12. Пор.: /Иы же вен (Якровенны/Иъ /ІИЦб/ИЪ С/іЗвХ гднгс в^ирЗкіфе.

¹⁴¹ "Смерть для світу" належить до кола христологічних мотивів, популярних у літературі українського бароко [див.: УшкаловЛ. "До тебе взиваю, Ісусе прекрасний"// УшкаловЛ. З історії української літератури XVII-XVIII століть. - Харків, 1999. - С. 10-27]. Наприклад, в Івана Максимовича він звучить так: "Суєтньїй мір єст, вся в нем достоит распяти, / Да удостоюся аз небо воспріяти. / Крест ми непостоянный мір, аз же крест єму, / Умре за мя живот, аз мертва живу сему" [Максимовичі. Царскій путь креста Господня. - Чернігів,

1709.-Арк. 129].

¹⁴² Пор.: Євангелія від св. Луки 24: 32.

¹⁴³ Очевидно, Сковорода має на думці Євангелію від св. Луки 10: 23. Пор.: "beati oculi, qui vident, quae videtis". У перекладі Івана Огієнка: "Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!"

¹⁴⁴ Цю сентенцію приписують Піфагорові [див.: Фраіменты ранних греческих философов. -Москва, 1989. - Ч. 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. - С. 149]. У латинській версії вона звучить, зокрема, так: "Dimidium facti, qui coepit, facit" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. -Москва, 2006. - С. 97].

¹⁴⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння!" (Євангелія від св. Матвія 3: 9).

¹⁴⁶ Старі українські богослови беззастережно засуджували пияцтво ("Кому горе, кому молва, кому суды, кому туга и понос, кому сокрушеніє вотще, кому синѣ оцв, - писав, наприклад, Петро Могила, - не пребывающим ли в винВ и назирающим, где когда пирове бывают?" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 850]), передовсім з огляду на те, що воно "страх Божій отгонит, смерти предаєт и во огнь вѣчный посьілаєт. Анахарсис философ рече: єгда сВдиши в пиру, 1 чашу испієши здравію, 2 сладости, 3 безумію, 4 бѣсовствію" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. -Арк. 420 (зв.)-421; пор.: Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 393; Туптало Д. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. -С. 428-429].

¹⁴⁷ Див. прим. 179 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

¹⁴⁸ Ідеться про сюжет байки Федра «Осел та ліра»: "Колись-то ліру, пасучись, Осел знайшов / І мовив, копитом по струнах бренькнувши: / 'Чудова річ, клянусь богами, та шкода, / Вона мені, невдатному, дісталася. / Якби знайшов тебе хтось обдарований - / Чудовими б піснями чарувала всіх" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 109]. Була й грецька приказка "Осел перед лірою" ("'Омос, ЛиQac,"), що її вживав, наприклад, Северин Боецій (Розрада від філософії I. Р4) [див.: Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 49]. Кажуть, що європейська середньовічна література знала цю приказку саме завдяки Боецію [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. -С. 112 (прим.)].

¹⁴⁹ Див.: "І знову Ісак повикопував криниці на воду, що їх повикопували були за днів батька його Авраама, а позатикали були їх филистимляни по Авраамовій смерті. І він назвав їм імення, як імення, що батько його був їм назвав. І копали Ісакові раби в долині, і знайшли там криницю живої води" (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 18-19).

¹⁵⁰ Зазвичай українські богослови трактували це в цілком інакшій стратегії. Наприклад, у почаївській книзі «Свмя слова Божія» сказано: "Дух Святый во время Благовѣщенія от крове Дѣвическои сложил и устроил тВло Христово и в тоє тВло зараз влія душу сотворенную, а так з тым тВлом и душею сотворенною злучился Сын Божій, Слово Отчеє, и потом родйлся на сей свѣт, яко человѣк, без болѣзни матерныя и не повредил дВвства" [Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 3-4], тобто Христос "в девятій мѣсяц по початій своєм з утробы преблагословеннои Дѣвы, яко солнце чрез кришталь, проникнул без жаднои болѣзни и нарушеня цвѣту панієнства" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765.-Арк. 29 (зв.)].

¹⁵¹ Сковорода нехтує тут пересторогою, згідно з якою в жодному разі не можна "Воплощеніє Христово, и страданіє и вся преславная єго дВянія и чудеса не в дВло, но в притчу вмѣняти" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. -Арк. 303 (зв.)-304].

¹⁵² Книга пророка Ісаї 54: 1.

¹⁵³ Слова "в страсв" написано над рядком.

¹⁵⁴ В автографі далі іншим чорнилом дописано слово: quid.

¹⁵⁵ В автографі рукою Сковороди закреслено слова: "легша бистотечних".

¹⁵⁶ В автографі рукою Сковороди закреслено слово восточних, а замість нього дописано слово скоргье.

¹⁵⁷ Пор. народні приказки, створені на підставі Євангелії: "Не печися утренею - утреня тобою печецця" [Номис, № 5218]; "Не печаль ся утром, бо утро тобою" [Франко, № 26304].

¹⁵⁸ В автографі спочатку було наречешся, а потім на полях рукою Сковороди написано доведешся.

¹⁵⁹ Про особливості цього сковородинського перекладу оди Горація див.: ЧижевськийД. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003.-С. 164-170.

¹⁶⁰ Горацій. Оди, II, 16, 25-26. У перекладі Андрія Содомори: "Дневі радий будь, не турбуйсь майбутнім" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 56]. Ця сама думка є й у ще одного улюбленого автора Сковороди - Сенеки (Моральні листи до Луцілія, XCVIII, 6): "Пригніченою є душа, що тривожиться завтрашнім" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 434].

¹⁶¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 34. Пор.: Не пецытесА оуво нл оу'трей. Ці слова не раз привертали увагу українських барокових авторів. Наприклад, Лазар Баранович писав: "Печешися о лѣтах многих, а Господь завѣщевает: Не пецѣтеся и о утріи..." [Баранович А. Меч духовный. - Київ, 1666. - Арк. 287; див. також: Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 368; Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 88-89, 299-305]. Михайло Козачинський прямо писав про те, що "тривога за майбутнє є порок", який засуджував Христос у шостій главі Євангелії від св. Матвія [див.: Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. -Киев, 1987. - С. 383].

¹⁶² Сковорода має на думці старий мотив, відомий найперше з байок Езопа (байка 102) та Федра (І, 25). Наприклад, у Федра він звучить так: "Собаки завше, Крокодилів боячись, / П'ють воду з Нілу, берегом гасаючи" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад і примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 41]. Він був добре знаний в українській літературі й до Сковороди. Скажімо, про нього згадував Афанасій Кальнофойський, щоправда, з покликанням на "натуралістів" [див.: Kalnofoyski A. Parergon cudow. - Kiiow, 1638.-S. 20].

¹⁶³ Далі нерозбірливо.

¹⁶⁴ Сковорода має на думці Послання св. ап. Павла до римлян 13: 12. Пор.: "Nox processit, dies autem appropiavit. Abiciamus ergo opera tenebrarum et induamur arma lucis". У перекладі Івана Огієнка: "Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла".

¹⁶⁵ Далі пропущено слово yap.

¹⁶⁶ Платон. Бенкет, 218d.

¹⁶⁷ Пор.: "Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне" (Послання св. ап. Павла до галатів 6: 7-8). Є також народні приказки: "Як посієш, так збереш"; "Що посієш, те й пожнеш" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 250, 252].

¹⁶⁸ Платон. Бенкет / Перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, вступна стаття Джованні Реале. - Львів, 2005. - С. 99.

¹⁶⁹ Послання св. ап. Павла до галатів 5: 17.

¹⁷⁰ Борей (гр. ВорЁас,) - бог північного вітру в грецькій міфології.

¹⁷¹ Ідеться про перемогу ізраїльтян над Амаликом (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 17: 8-15). Пор. із церковними піснеспівами й молитвами: "Крестаобразнома Моісеовыма рукама Амаликову силу в пустыни побѣдил єсй"; "Господи Боже наш, послушавый Моісея, простершаго к тебѣ руцѣ свой, и люди Ізраилевы укрѣпивый на Амалика" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 451; 251 (друга пагін.)]. Якщо зважити на те, що ім'я Амалик у переносному сенсі означало "Антихрист", а Ісраїль означає "перемагаючій або пануючій з Богом" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 340, 415], то ця поезія набуває алегоричного значення - Сковорода говорить тут про психомахію. Зрештою, таке саме значення мав цей образ і в інших авторів. Наприклад, Іван Величковський, порівнюючи Мойсея та Антонія Печерського, писав: "Он сотре фараона, изби Амалика / сей же єсть побѣдитель дѣмонскаго лика" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 126].

¹⁷² Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁷³ Сковорода має на думці слова: "...Я - Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене..." (Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 5).

¹⁷⁴ Варто відзначити, що стан, коли людина перебуває в непевності й засліпленості, вчитель Сковороди Михайло Козачинський називав "станом Фараона" [Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика// Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 367].

¹⁷⁵ Сковорода має на думці слова: "Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, -блажен, хто заплатить тобі на твій чин, що ти нам заподіяла! Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!.." (Книга Псалмів 137 (138): 8-9). Під скелею (каменем) слід розуміти Христа. Пор.: "І хто впаде на цей камінь - розіб'ється..." (Євангелія від св. Матвія 21: 44).

¹⁷⁶ Ім'я Люцифер (лат. Lucifer) означає "світлоносець".

¹⁷⁷ Сковорода має на думці слова: "І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла!" (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 11: 14).

¹⁷⁸ Астрологія була надзвичайно популярною в старій Україні. Знаки Зодіака зображено вже в «Ізборникові Святослава» 1073 р. Перша друкована книжка українського автора («Прогностична оцінка 1483 року» Юрія Дрогобича) була астрологічною, так само, як і перша книжка слобідської літератури - «Про людську долю» (1699 р.) архімандрита Онуфрія.

¹⁷⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули..." (Апокаліпсис 21: 1).

¹⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 20 (пор.: "Життя ж наше на небесах..."), які він переказував так: "По землѣ ходяще, обращеніе имамы на небесѣх".

¹⁸¹ Пор. зі словами св. Єроніма Стридонського (epistola XIV [с] ad Heliodorum Monachum): "Infinita eremi vastitas te terret? sed tu paradisum mente deambula" ("безконечна порожнеча самотності лякає тебе? а ти іуляй думками по райському саду") [Patrologiae cursus completus. Series latina / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1864. - T. 22. - Col. 354]. Див. також лист

Сковороди № 8 до Михайла Ковалинского, де філософ розглядає ту саму проблематику усамітнення (єрєр.'іа), сходження розуму в райський сад (парадЕіаос,), турботи про душу як її приготування до прийняття божества.

¹⁸² Див. прим. 427.

¹⁸³ Сковорода має на думці слова: ".. .Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його" (Євангелія від св. Матвія 11: 12).

¹⁸⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 23. Пор.: Зфе ли око твоє лИкаео.

¹⁸⁵ Метафізика - прикінцева частина шкільного курсу філософії (scientia ultranaturalis), наука про буття як таке (онтологія) і про Бога та янголів (пневматологія) [див., наприклад: Кониський Г. Філософія надприродна, або Метафізика // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 511-512].

¹⁸⁶ Ідеться про Ревеку, вагітну Ісавом та Яковом, якій Господь сказав: "Два племена в утробі твоїй..." (Перша книга Мойсеєва: Буття 25: 23).

¹⁸⁷ Сковорода має на думці слова: "І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, - слава бо Божа його освітила, а світильник для нього - Агнець. І народи ходитимуть у світлі його, а земські царі принесуть свою славу до нього" (Апокаліпсис 21: 23-24).

¹⁸⁸ Про віфлеємську зірку див.: Євангелія від св. Матвія 2: 1-2.

¹⁸⁹ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁹⁰ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁹¹У Біблії: єя'.

¹⁹² Євангелія від св. Луки 4:18.

¹⁹³ Див. прим. 93 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁹⁴ Ці слова взято з трагедії Еврипіда «Орест». Пор.: "отуа стіуа, Лептоѵ іхуо^ а(эриЛг|<; / тіѲете, |nf] ктішєіт'" (Еврипід. Орест, 141).

¹⁹⁵ Вислів "vivum cadaver" ("живий труп") Сковорода міг запозичити з «Адагій» Еразма Роттердамського (II. 4. 3). Він є також в Еразмових «Домашніх бесідах» [див.: Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 177]. Імовірним джерелом цього виразу вважають Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 5:6, де зринає фраза "живою померла" [див.: Коваль А. ЕІ., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 93].

¹⁹⁶ Див. прим. (35) до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁹⁷ Пор., наприклад, із думкою Дмитра Туптала: "...учители церковній глаголют, яко всякоя болѣзни виновен єст грѣх" [Еуптало Д. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. - Арк.

68 (зв.)].

¹⁹⁸ Метафора "дух блудодійства" походить із Біблії. Пор.: "'/тѵЕи^аті 7ioqv є [ас;

Ё7тЛаѵг|Ѳг|ааѵ" (Книга пророка Осії 4: 12). У перекладі Івана Огієнка: "бо дух блудодійства заводить до блуду". Очевидно, Сковорода має тут на думці Книгу Псалмів 49 (50): 18. Пор.: "Як ти злодія бачив, то бігав із ним, і з перелюбниками накладав".

¹⁹⁹ "Галльською (французькою) хворобою" називали сифіліс. Див., наприклад: Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок

XVII ст. - Київ, 1988. - С. 406.

²⁰⁰ Діоген Лаерцій (II, 25) повідомляв, що Сократ "дотримувався такого здорового способу життя, що, коли Афіни охопила чума, він один залишився невразливим" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 111].

²⁰¹У Плутарха далі: "dissipanturque facile, sanguine tenero et spiritu puro motum excipiente".

²⁰² Plutarchus. De tuenda sanitate praecepta, 127c-d [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 219; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 151-152].

²⁰³ Це - латинська версія фрази "Агптдѵ lxvo<;" з Еврипідової трагедії «Орест». Див. прим. 194.

²⁰⁴ Ідеться про ненависть. Пор.: "Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб (аѵѲратоктдѵсх;)" (Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 15).

²⁰⁵ Сковорода має на думці слова: "Omnia mihi licent! Sed non omnia expediunt" (Перше послання св. an. Павла до коринтян 6: 12). У перекладі Івана Огієнка: "Усе мені можна, та не все на пожиток".

²⁰⁶ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15. Пор.: "Omnia munda mundis". Зрештою, є й крилатий вислів: "Puris omnia pura" [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006.-С. 285].

²⁰⁷ Очевидно, Сковорода має на думці такі Павлові слова: "quapropter si esca scandalizat fratren meum, non manducabo camem in aeternum" (Перше послання св. an. Павла до коринтян 8: 13). У перекладі Івана Огієнка: "Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!"

²⁰⁸ У шкільних курсах моральної філософії сором трактували як різновид страху [див.: Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 416]. Зрештою, як свідчить Діоген Лаерцій (VII, 112), про це говорили ще стоїки [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 303].

²⁰⁹ Сковорода має на думці слова Христа: "Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього" (Євангелія від св. Івана 14: 23).

²¹⁰ У Плутарха початок речення такий: "Sed sicut quae..."

²¹¹У Плутарха: tantum.

²¹² У Плутарха: ab.

²¹³ У Плутарха далі: est.

²¹⁴ У Плутарха: Quae.

²¹⁵ У Плутарха: benevolentia.

²¹⁶ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 127c-d [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 219; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 151-152].

²¹⁷ Див. прим. 22.

²¹⁸ Сковорода переказує тут діалог Ціцерона «Лелій, або Про дружбу» (XV, 55). Фраза: "Amici optima vitae supellex" ("Друзі - найкраща прикраса життя") - стала крилатою [див.: ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 45].

²¹⁹ Вергілій. Буколіки, II, 65. Ця фраза стала крилатою [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. -С. 339].

²²⁰ Крез (гр. Кро'юос;) (595-546 pp. до н. е.) - останній лідійський цар. Мав величезне багатство. Про нього розповідає Геродот у 29-му розділі першої книги своєї «Історії». Ім'я Креза стало прозивним як персоніфікація багатства. Саме в такій ролі воно зринає й у творах старих українських письменників [див., наприклад: Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.); Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины

XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 335].

²²¹ Гай Юлій Цезар (Gajus Julius Caesar) (100-44 pp. до н. е.) - славетний римський імператор, полководець, оратор і письменник. Його ім'я не раз поставало символом про-минущості людської величі та слави [див., наприклад: Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.)].

²²² Демосфен (гр. АцроаѲЁѵцс,) (384-322 pp. до н. е.) - найбільший давньогрецький політичний оратор. Так само, як і Цезар, символізував проминальність людської слави [див., наприклад: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.)].

²²³ Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа: "Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую" (Євангелія від св. Івана 15: 14).

²²⁴ 27 січня Православна Церква відзначає повернення мощів св. Івана Златоуста.

²²⁵ Музи (лат. Musae) - дев'ять доньок Аполлона й Мнемозини; богині наук та мистецтв: Кліо, Евтерпа, Талія, Мельпомена, Терпсихора, Полігімнія, Ерато, Уранія, Калліопа.

²²⁶ Див. прим. 64 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²²⁷ Авторство цієї епіграми Діоген Лаерцій (III, 33) приписував Платонові [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 63].

²²⁸ У Троїце-Сергієвій лаврі Сковорода перебував на початку 1755 р. (намісником лаври був тоді Кирило Ляшевецький). Він покинув обитель, очевидно, у першій декаді лютого 1755 р. [див.: Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. -С. 127].

²²⁹ Діоген Лаерцій свідчив (VIII, 15), що "святилищем Муз" називали перехід при будинку Піфагора в Метапонті, куди приходило чимало люду, щоб послухати філософа [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979.-С. 336].

²³⁰ Ідеться про трьох святих отців-каппадокійців: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Златоуста.

²³¹ Сентенції Менандра, 543. Пор. латинські, українські й російські відповідники цієї фрази: "Manus manum lavat" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 207]; "Рука завше руку мьієт" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 173]; "Рука руку миє, аби обі були білі" [Франко, № 22653]; "Рука руку миє, щоб білі були"; "Рука руку миє, нога ноіу підпирає" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 138, 160]; "Рука руку мыет..." [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 135]. Наприкінці листа витерто один рядок, писаний грецькою мовою, а під ним іншою рукою та іншим чорнилом додано: "1763 die trium Sanctorum Basilii, Gregorii, Johanni" ("1763 року, у день трьох святих: Василія, Григорія та Івана").

²³² Переклад Миколи Зерова [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 390].

²³³ Арістотель. Велика етика, 1211а30-35 [див.: Аристотель. Большая этика // Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Москва, 1983. - Т. 4. - С. 368].

^ш Арістотель. Велика етика, 1213а25 [див.: Аристотель. Большая этика// Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Москва, 1983. - Т. 4. - С. 373]. Думка про друга як "друге я" була досить поширеною у філософії Стародавньої Греції та Риму. Варто пригадати, скажімо, ранній діалог Платона «Алківіад 1» (132с-133с) [див.: Платон. Диалоги. - Москва, 1986. - С. 217-218] чи передану Діогеном Лаерцієм (VII, 23) сентенцію Зенона з Кітіона [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 276]. Цю думку з посиланням на Арістотеля можна знайти також у старих українських письменників, наприклад, у Дмитра Туптала: "...агце и еллинскій філософ Арістотель рече, обаче хрістіаном надобноє: 'Друг єсть єдина душа в тѣлесах двою'" [ТупталоД. Поученіє на память святых верховных апостол Петра и Павла // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 90].

²³⁵ У Плутарха: "Quod si".

²³⁶ Інтерполяція Сковороди.

²³⁷ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 52f [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 129; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 63].

²³⁸ Діоген Даерцій (V, 40) свідчить, нібито Теофраст не раз казав, що "найдорожча трата -це час" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979.-С. 217].

²³⁹ Див. прим. 266 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

²⁴⁰ У рукопису: ".. .то каЛЛод то Ѳеюѵ".

²⁴¹ Євангелія від св. Матвія 18: 10. Пор.: "...їхні Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі".

²⁴² У рукопису: deliciantes.

²⁴³ Див.: "О bibliotheca nota paucis, б libri, / Quos rara contrectat manus" [M. Antonii Mureti Presbyterii, J. C. et Civis Romani Oratores ac Poetae clariss[imi] Orationes, Epistolae, Hymnique Sacri. Editio nova. - Lipsiae, MDCLXV. - P. 492]. Сковорода переклав ці слова так: "и бібліотеко ты моя избранна! / и не многим книги чтомы!" Тим часом у перекладі Миколи Зерова ці слова звучать так: "І ти, полице, не для всіх призначена, / Добірні й дорогі книжки!" [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 384].

²⁴⁴ Див. лист Еразма Роттердамського до Християна Нортгофа (Christian Northoff) з Парижа 1497 p. [Opus epistolarum Des. Erasmi Roterodami, denuo recognitum et auctum / Per P. S. Allen. - Oxonii, MCMVI. - T. I (1484-1514). - P. 173].

²⁴⁵ Розповідаючи про свого дядька Плінія Старшого (бл. 24-79), Пліній Молодший (бл. 62 -бл. 114) (III, 5, 16) зазначав: "Він уважав за втрачений увесь час, не відданий заняттям" [Письма Плиния Младшего. Книги 1-Х / Изд. подготовили М. Е. Сергиенко, А. И. До-ватур. - Москва, 1983. - С. 46].

²⁴⁶ Вергілій. Енеїда, VI, 747. У перекладі Михайла Білика: "вогонь із небесного первня" [Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 146].

²⁴⁷ Канон Пресвятій Богородиці, глас 8-ий, пісня 3-я. Див. також: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 736, 857.

²⁴⁸ Євангелія від св. Матвія 24: 20; Євангелія від св. Марка 13: 18.

²⁴⁹ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁵⁰ У нижньому лівому кутку автографа іншим чорнилом дописано: "febr[uarius] 15" ("15 лют[ого]").

²⁵¹У рукопису: sodales.

²⁵² Тіфон (гр. ТіѲшѵдс,) - син троянського царя Лаомедонта, чоловік Еос (Аврори), яка випрохала була в богів для нього безсмертя, та, на своє горе, забула попрохати вічної молодості, тому Тіфон старів усе дужче й дужче.

²⁵³ Цар Нестор був дуже старий. Слід зазначити, що образи Тіфона й Нестора як довгожителів уже в римських класиків належали до риторичної топіки [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. -Львів, 2007. - С. 94-95].

²⁵⁴ Ідею християнської релігії як дружби, цілком по-арістотелівськи потрактовану не як певний емоційний стан, а як форму соціальної та політичної взаємодії, перегодом буде розвивати о. Павло Флоренський у своїй роботі «Столп и утверждение Истины» (лист одинадцятий: Дружба).

²⁵⁵ Сковорода має на думці слова: "mandatum novum do vobis ut diligatis invicem sicut dilexi vos ut et vos diligatis invicem" (Євангелія від св. Івана 13: 34). У перекладі Івана Огієнка: "Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!"

²⁵⁶ Пор.: "Deus caritas est"; "б 0єо<; ауатщ ёсгаѵ" (Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16). У перекладі Івана Огієнка: "Бог є любов".

²⁵⁷ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 13: 1. Пор.: "si linguis hominum loquar et angelorum caritatem autem non habeam factus sum velut aes sonans aut cymbalum tinmens". У перекладі Івана Огієнка: "Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любови не маю, - то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!"

²⁵⁸ Апокаліпсис 1: 8; 26: 6; 22: 13. У перекладі Івана Огієнка: "Я Альфа й Омега". Така глоризація любові була характерна також для інших українських барокових письменників. Пригадаймо, наприклад, Іоаникія Сенютовича, який, услід за св. ап. Павлом, писав: "Велико дВло любве, єюже вся, и без нея ничтоже. Человѣческими и ангелскими глаголати языки зѣло преславно, но без любве, єдиньїй звук кімвалный. Прорицати будущая, разумѣти сокровенная, чудеса творити, нВчто єст Божественнаго, обаче и в сих без любви дѣлатель єдино єсть ничтоже. Любы долготерпит, милосердствуєт. Любы не завидит, не превозносится, не гордится, не безчинствуєт, не ищет своя си, не раздражаєтся, вся любит, всему вѣру ємлет, вся уповаєт, сими образы вѣтыйствующея. Любы кому не имать быти пріятна! Кого не в лѣпоту восхитит, вселюбезна всВм сущи! Разумом творимоє часть точію дВла, от части бо разуугВваєм, в любвѣ же что не совершенно, исполненіє закона любви. Разум кичит, а любов созидаєт. Пророчества упразднятся, языки умолкнут, разум испразднится, любы николиже отпадаєт" [СенютовичІ. Передмова до «Канонів Богоро-дичних» 1716 р. // Тітов Хв. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 514].

²⁵⁹ Вергілій. Буколіки, VIII, 11.

²⁶⁰ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁶¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 5: 3. Пор.: й сёдъ оучлше щ корлв/іА нлрбдві.

²⁶² Сковорода має на думці притчу про сіяча, зокрема слова: "А інші [зерна] попадали в терен, - і вигнався терен, і їх поглушив" (Євангелія від св. Матвія 13: 7).

²⁶³ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁶⁴ "In magnis et voluisse sat est" - слова Секста Проперція (бл. 50 р. до н. е. - 15 р. н. е.), які стали крилатою фразою [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 170]. Сковорода міг узяти їх, приміром, з «Адагій» Еразма Роттердамського (II. 8. 55).

265 Очевидно, Сковорода має на думці слова св. ап. Павла: "fratres, nolite pueri effici sensibus, sed malitia parvuli estote, sensibus autem perfecti estate" (Перше послання св. an. Павла до коринтян 14: 20). У перекладі Івана Огієнка: "Браття, не будьте дітьми своїм розумом, - будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!". Див. також Послання св. ап. Павла до євреїв 5: 12-14: "Etenim cum deberetis magistri esse propter tempus, rursum indigetis, ut vos doceat aliquis elementa exordii sermonum Dei, et facti estis, quibus lacte opus sit, non solido cibo. Omnis enim, qui lactis est particeps, expers est sermonis iustitiae, parvulus enim est; perfectorum autem est solidus cibus, eorum, qui pro consuetudine exercitatos habent sensus ad discretionem boni ac mali". У перекладі Івана Огієнка: "Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, - бо він немовля. А страва тверда -для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло".

²⁶⁶ Ідеться про "обоження". Див. прим. 290 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

²⁶⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова" (Послання св. ап. Павла до євреїв 5: 12).

²⁶⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 102 (103): 11. Останнє слово має форму: оутвердй/іъ.

²⁶⁹ Сковорода говорить тут про так звані "богословські" чесноти - віру, надію та любов, котрі, як писав Петро Могила, є "первая добродВтели христіанскія..., без них же никтоже спасется" [Могила П. Собраніє краткія науки о артикулєх вѣры, сирѣчь о догматѣх, или о преданіях вѣры православно каѳолическія христіанскія. - Почаїв, 1783. - Арк. 55]. Найважливішою з-поміж них є любов - чеснота, що може бути окреслена як "знаменіє внВшнеє внутрняго житія человѣка христіанина" та "сѣмя всѣх добродВтелей" [Максимович І. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 275 (зв.), 276 (зв.)].

²⁷⁰ Пор.: "о Ѳео<; ауатщ ёсгаѵ" (Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16).

²⁷¹ Цю латинську приказку використовували й інші українські письменники. Наприклад, Іпатій Потій писав: "Старая приповѣсть латинская: 'не всѣм дано єсть доступити Коринѳу"' [Отвѣт Ипатія Потея Клирику Острожскому// Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Петербург, 1903. - Кн. 3. - Ст. 1075].

²⁷² Образ євангельського віслюка, що на ньому Христос в'їжджає до Єрусалима, був досить популярним в українській бароковій літературі. Його тлумачили і в алегоричному сенсі, наприклад, як урятований Христом "народ поганскій" [див.: Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 61] чи як переможені праведником гріхи [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 1025]. Сковорода, на взір святого Франциска Асизького [див. про це: Лотман Ю. М. Об одном темном месте в письме Григория Сковороды // Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. - 1985. - Т. 44. - № 2. - С. 170-171; прикметно, що коментатори часом називали Сковороду "українським Франциском Асизьким"; див.: Arsieniew N. von. Bilder aus russischen Geistesleben: I. Die mystische Philosophie Skovorodas // Kyrios. Vierteljahresschrift fur Kirchen- und Geistesgeschichte Osteuropas. - Konigsberg; Berlin, 1936. - Bd. I. - Hft. 1. -S. 28; пор. : Ковалінський M. І. Григорій Савич Сковорода (Життя і деякі думки українського філософа-спіритуаліста) / Опр. Ю. Русов. - Лондон, 1956. - С. 27], трактує його як людське тіло, що є носієм душі.

²⁷³ Сковорода говорить тут про "золоту мірноту". Див. прим. 77 до діалоіу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни». Сам по собі вислів "|^г|5Ёѵ ауаѵ" ("нічого надміру") Сковорода міг віднайти в Діогена Даерція (І, 41), де він приписаний Хілонові [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. -С. 75].

²⁷⁴ Див.: "ubi enim sunt duo vel tres congregati in nomine meo, ibi sum in medio eorum" (Євангелія від св. Матвія 18: 20). У перекладі Івана Огієнка: "Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, - там Я серед них".

²⁷⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа: "...без Мене нічого чинити не можете ви" (Євангелія від св. Івана 15: 5).

²⁷⁶ Patrologiae cursus completus. Series latina / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1864. - T. 63. - Col. 657-658.

²⁷⁷ Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій (Anicius Manlius Torquatus Severinus Boetius) (бл. 475-524 pp.) - видатний римський філософ і математик, учень Прокла Діадоха, дорадник короля остготів Теодоріха. Боеція часто називають "останнім римлянином". Він був знаний у старій Україні найперше як автор «Розради від філософії». На Боеція покликалися, коли йшлося, наприклад, про поняття вічності (Феофан Прокопович, зокрема, писав: "Численні [філософи] надають перевагу визначенню вічності Боецієм, згідно з яким вічність означає мати безмежне, всеосяжне і досконале життя" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 242]), персони ("...персону Боеціуш в Книзѣ своєй о двух натурах так описуєт: 'Персона єст натурьг розумнои истность нероздѣлная..."' [Галятовський І. Месія правдивий. - Київ, 1669. - Арк. 94]; пор.: "naturae rationabilis individua substantia"), про моральну філософію [див.: Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителньгй царем, князем, владьгком. -Чернігів, 1708. - Арк. 58, 308 (зв.), 310 (зв.)], блаженство [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мисли на Украине XVII -первой половини XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 96] тощо. З українських письменників новітньої доби Боецієве окреслення персони цитував по-латинському Євген Маланюк [див.: Маланюк Є. Нотатники (1936-1968): Документально-художнє видання. - Київ, 2008. - С. 225].

²⁷⁸ Афекти (лат. affectus, гр. павос,) в українській бароковій традиції зазвичай розглядали як "душевні порухи, народжені від осягнення добра та зла" [Summula praeceptorum rhetoricorum. - Poczaioviae, 1778. - P. 31; пор.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво// Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 286; Конисский Г. Нравст-венная философия, или Этика // Памятники этической мисли на Украине XVII - первой половини XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 474].

²⁷⁹ Фізика, чи натурфілософія (philosophia naturalis), - частина шкільного філософського курсу, де розглядалися всі природні тіла та їхні властивості. Єство та сенс натурфілософії, як її розуміли українські інтелектуалісти старої доби, можна з'ясувати з «Промови про заслуги й користь фізики» Феофана Прокоповича [див.: Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 115-118].

²⁸⁰ Див. прим. 185.

²⁸¹ Євангелія від св. Івана 14: 27. Про цей "мир Божий, що вищий від усякого розуму (Фил. 4: 7), що його залишив Христос своїм апостолам (Ів. 14: 27)" розмірковував ще Оріген [О молитве и Увещание к мученичеству. Творения учителя Церкви Оригена / Пер. с примеч. Н. Корсунского. Изд. 2-е. - Санкт-Петербург, 1897. - С. 208].

²⁸² Стоя - школа давньогрецької філософії, заснована в Афінах близько 300 р. до н. е. Зеноном із Кітіона (бл. 335 - бл. 262 pp. до н. е.). Етимологію цього слова Памва Беринда пояснював так: "еллински - Ганок, оттоль стоіки философи названи, от Ганку, в котором диспутовали" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 459]. Історію цієї школи заведено поділяти на три періоди: Стара Стоя (Зенон, Хризипп), Середня Стоя (Посидоній) та Пізня Стоя (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій). Ідеї стоїків були дуже популярні в XVII-XVIII ст., коли розвинувся так званий "неостоїцизм". У своїх творах Сковорода згадує про зачинателя стоїчної філософії Зенона з Кітіона, а також про чільних представників римського стоїцизму: Сенеку й імператора Марка Аврелія. Наука стоїків справила вплив на Сковороду, зокрема, на його теорію "сродності".

²⁸³ Апатія (гр. апавєіа) - один з основних принципів стоїчної філософії. Правлячи про людське щастя (цакаріа, beatitude), Сковорода, так само, як, приміром, його вчитель Георгій Кониський, підкреслював, що афектам варто протиставляти не витлумачену в дусі стоїків апатію, а пристрасті, погамовані розумом. Так само поціновували стоїчну апатію також деякі інші києво-могилянські філософи [пор.: Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII -первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев,

1987. - С. 257]. Зрештою, те саме було і в західній традиції. Досить пригадати бодай славетну книжку Ніколя Кавсіна «De eloquentia sacra et humana libri XVI» [див.: Ulcinaite E. Teoria retoryczna w Polsce і na Litwie w XVII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 137].

²⁸⁴ Тут Сковорода близький до Арістотеля. Як свідчив Діоген Лаерцій (V, 31), Арістотель казав, що мудрий чоловік "не вільний від пристрастей, а помірний у них" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 214]. Принаймні стоїк Сенека пов'язував таку позицію саме з перипатетиками. "Не раз поставало питання, - писав він у «Моральних листах до Луцілія» (CXVI, 1), - що краще: коли в нас помірковані пристрасті чи коли їх нема взагалі? Наші [тобто стоїки] проганяють їх, перипатетики - погамовують" [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 516].

²⁸⁵ Сковорода має на думці слова: "А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, - посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався" (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 7).

²⁸⁶ Можливо, Сковорода має на думці Третю книгу царств 19: 12.

²⁸⁷ Див.: Євангелія від св. Матвія 5: 3-11.

²⁸⁸ Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. -Київ, 2002. - С. 58.

²⁸⁹ Ідеться про Якова Єнкевича ("города Харкова Троецкой церкви священника Бориса сын"), який навчався в класі синтаксими Харківського колегіуму, коли цей клас вів Сковорода. У його батька квартирували під час навчання брати Ковалинські [див.: МахновецьЛ. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. -С. 185-186].

²⁹⁰ Пор.: "militia est vita hominis super terram" (Книга Йова 7: 1). У перекладі Івана Огієнка: "Хіба чоловік на землі - не на службі військовій?". Можна пригадати також «Моральні листи до Луцілія» Сенеки: "Atqui vivere, Lucili, militare est" (XCVI, 5) ("А жити, Луцілію, -це наче служити у війську" [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 429]). Див. прим. 421 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²⁹¹ Це - трохи скорочена форма старої латинської приказки: "De duobus malis minimum eligendum" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 88].

²⁹² В автографі це слово подано замість закресленого: ргаеті.

²⁹³ Префектом Харківського колегіуму на той час був Лаврентій Кордет. Див. прим. 58 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 98).

²⁹⁴ Переклад Миколи Зерова [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 389-390].

²⁹⁵ Пор.: 'Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, - буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть

і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих і хворих..." (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 11: 27-30).

²⁹⁶ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁹⁷ В автографі закреслено слово corpus, а згори дописано et.

²⁹⁸ Пор.: "si est corpus animale, est et spirituale" (Перше послання св. an. Павла до коринтян 15: 44). У перекладі Івана Огієнка: "Є тіло звичайне, є й тіло духовне".

²⁹⁹ В автографі закреслено слово: latitano.

³⁰⁰ В автографі слово саіоге дописано над рядком.

³⁰¹ Пор.: "Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди" (Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 20-24).

³⁰² Пор.: "То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя" (Євангелія від св. Івана 6: 63).

³⁰³ В автографі слова Et est дописані над рядком.

³⁰⁴ Сковорода має на думці поцілунок Юди (Євангелія від св. Матвія 26: 48; Євангелія від св. Марка 14: 44; Євангелія від св. Луки 22: 46).

³⁰⁵ Пор.: "Хіба ви не знаєте, що ваші тіла - то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю їх членами розпусниці? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею?" (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 6:15-16).

³⁰⁶ В автографі слово sacra дописане над рядком.

³⁰⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

³⁰⁸ Див. прим. 1 до поезії «О delicati blanda etc.».

³⁰⁹ Гален (Galenus) Клавдій (129-199 pp.) - славетний римський учений-природознавець, лікар імператорів Марка Аврелія, Вера та Коммода, автор трактату «Про частини людського тіла»; як філософ, був прибічником ідей Платона, Арістотеля та стоїків.

³¹⁰ Гіппократ (гр. Іппократцс;) Косський (бл. 460-377 чи 356 pp. до н. е.) - славетний старогрецький лікар. Гіппократ та Гален, як найвищі авторитети в ділянці медицини, згадуються поруч і в інших джерелах [див., наприклад: Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ,

1988. - С. 415; Номоканон, си єст Законоправилник. - Київ, 1629. - С. 124; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 598 (зв.); Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 173].

³¹¹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7. Пор.: /ийръ вжїй, ПреВОС^ОДАЙ ВСАКЪ О^/ИЪ.

³¹² В оригіналі ця фраза звучить так: "каі f] е’цэг|ѵг| той 0єой f] ѵпг^гхоѵоа паѵта ѵойѵ..." (Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7).

³¹³ Парафраза Євангелії від св. Марка: 4: 41. Пор.: в^тръ й /йоре пос/іХішкітъ grun. Див. також: Євангелія від св. Матвія 8: 27; Євангелія від св. Луки 8: 25.

³¹⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова Христа: "Vae vobis, scribae et pharisei hypocritae, quia similes estis sepulcris dealbatis, quae a foris quidem parent speciosa, intus vero plena sunt ossibus mortuorum et omni spurcitia!" (Євангелія від св. Матвія 23: 27). У перекладі Івана Огієнка: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!".

³¹⁵ Вергілій. Буколіки, III, 93.

³¹⁶ Можливо, Сковорода натякає тут на одне місце з листа Ціцерона до Тіта Помпонія Аттика (2.9): "...denique etiam Vatini strumam sacerdoti 5і|3афш vestiant" ("і одягнуть в дібаф жерця навіть товсту шию Ватінія"). Та й загалом Ціцерон називав Ватінія -народного трибуна 59 p., креатуру Цезаря - "товстою шиєю держави" ("struma civitates").

³¹⁷ Див. прим. 21.

³¹⁸ У рукопису: sodales.

³¹⁹ Евр (гр. ЕЬрос,) - східний чи південно-східний вітер у грецькій міфології.

³²⁰ Див. прим. 246.

³²¹ Це прислів'я є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (II. 2. 44). Пор. його українські версії: "Де мило, там очи, де болить, там руки" [Франко, № 17429]; "Що в кого болить, той про те й говорить"; "Де болить - там і торкаєш кожну мить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 543]. Українські письменники використовували його й до Сковороди. Досить пригадати хоч би Дмитра Туптала ("где болит, там рука" [Туптало Д. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. - Арк. 67 (зв.)]) чи Івана Величковського: "и як рука, где болить, там ся дотикаєт" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 89].

³²² Пор. із тезою Касіяна Саковича: "скупому часто сняться гроші, купцю - товари, рибалці - ставки, неводи, риба. Мисливцю ж сняться гаї, поля, хорти, зайці. Солдату -труби, війни, залицяльнику - коханки, студенту - лекції, диспутацїї" [Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 416^17].

³²³ Пор.: "...чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?" (Соборне послання св. ап. Якова 2: 5).

³²⁴ Євангелія від св. Матвія 13: 11.

³²⁵ Пор.: "Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, використовуючи час, - дні бо лукаві!" (Послання св. ап. Павла до ефесян 5:15-16).

³²⁶ Ці роздуми Сковороди про час підхожі до міркувань, скажімо, Авіустина в його «Сповіді» (11. XIV. 17) (пор.: "...Якби ніщо не проминало, то не було б минулого часу; якби ніщо не наставало, то не було б майбутнього часу; а якби не було нічого, то взагалі не було б часу теперішнього. Але яким чином 'є' ці два часи - минулий і майбутній, -коли минулого вже нема, а майбутнього ще немає? І сам час теперішній, якщо б він був завжди теперішнім і не пропадав у минулому, то не був би вже часом, а був би вічністю. Отже, коли теперішній час, щоб бути часом, має пропадати в минувшині, то як же ми можемо твердити, що час 'існує', коли єдина рація його буття - це не буття. Отже, ми маємо право сказати, що час існує хіба тільки тому, що він прямує в небуття" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. - С. 222]) чи Дмитра Туптала (пор.: "Двлится же время на три части: на мимошедшеє, настоящеє и будущеє. Мимошедшеє время вѣмы яко бѣ, но уже прейде и погибе, ниже бо возвратится когда. Будущаго же времени чаєм, но не вѣмы, каково то будет. Настоящеє же мнимся имѣти, но ни чего имамы, кромѣ єдинаго краткаго часца, глаголемаго 'нынѣ'. 'НынВ' абіє єсть и абіє нѣсть, преиде бо паки ино настаєт 'нынѣ', паки и то преходит, якоже в дВлаємьіх и настояємьіх часах минуты єдина по друзѣй йдет... настоящеє время, глаголемоє 'нынѣ', не вѣсть стояти, но вѣчну течет, аки капля нѣкая в низ текущая и черту по себѣ остав-ляющая, на предняя же простирающаяся, доколѣже оскудвєт и изсхнет" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 205 (зв.)-206 (зв.)]). А крім того, зосередженість на теперішньому була важливим завданням духовних вправ у стародавніх греків та римлян.

³²⁷ Див. прим. 228.

³²⁸ Сковорода цитує тут (трохи змінено) текст епіграми невідомого автора з «Палатинської антології» (XI, 51). Див. прим. 188 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³²⁹ Книжною українською мовою Сковорода переклав цю епіграму так: "Наслаждайся дней твоих, все бо вмалѣ старѣет. / В одно лѣто из козленка стал косматый цап". Філософ використав її як епіграф до 30-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней».

³³⁰ Вергілій. Енеїда, VIII, 560 [див.: Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 188].

³³¹ Можна пригадати, що Епікур розумів саму етику як знання "mQi cuqectewv каі фиушѵ" ("про те, що слід обирати й чого уникати") [див.: Кулаковский Ю. А. Эсхатология и эпикуреизм в античном мире: Избранные работы. - Санкт-Петербург, 2002. - С. 173].

³³² Скорочений виклад-переказ Платонових міркувань про те, що без знання істини не можна відрізнити справжнє від примарного (Держава, IX 585а, 586а): "Чи будеш ти дивуватися, якщо люди, які не знають істини про багато інших речей, не мають належного знання й про це? Щодо задоволення, страждання та проміжного стану люди налаштовані так, що коли їх несе вбік страждання, то вони міркують правильно й по-справжньому страждають, але коли вони переходять від страждання до проміжного стану, то дуже схильні вважати, нібито це приносить задоволення та радість. Можна подумати, що вони дивляться на сіре, порівнюючи його з чорним і не знаючи білого, -так вони помиляються, порівнюючи страждання з його відсутністю й нічого не відаючи про задоволення... Отже, того, хто не має досвіду в поміркованості й цноті, хто постійно проводить час у бенкетах та інших таких самих розвагах, звісно, відносить униз, а потім знову до середини, так вони й блукають усе життя. Вони ніколи не вийдуть за ці межі, адже вони ніколи не бачили справді високого й не піднімались до нього, не сповнювались по-справжньому справжнім, не пробували надійного й чистого задоволення..." [Платон. Собрание сочинений: В 4 т. - Москва, 1994. - Т. 3. - С. 379-380].

³³³ Очевидно, Сковорода має на думці п'ятий розділ Книги пророка Ісаї (5: 8-30), де рефреном іде фраза "vae qui..." (у перекладі Івана Огієнка: "Горе тим, що..."). Тут ідеться про слова: "Горе тим, що зло називають добром, а добро - злом, що ставлять темноту за світло, а світло - за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке - за гірке!" (Книга пророка Ісаї 5: 20).

³³⁴ Ідеться про Григорія Ковалинського.

³³⁵ Переклад Леоніда Ушкалова.

³³⁶ Очевидно, це варіація на тему Книги Псалмів 89 (90): 9. Пор.: "Quoniam omnes dies nostri evanuerunt in ira tua, consumpsimus ut suspirium annos nostros". У перекладі Івана Огієнка: "Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання...".

³³⁷ Пор.: "...нас побивають за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жертовних..." (Книга Псалмів 43 (44): 23).

³³⁸ На цьому текст вірша обривається. У рукопису його перекреслено навскоси, а далі на цій-таки сторінці іншим почерком та іншим чорнилом дописано такий вірш:

Пєрі той костри [Про світ]

Fallax hie mundua mundi cur nomine quadet,

Quos solet immundis fallere saepe bonis.

Свѣт сей затВм, думаю, названній ест свѣтом,

Что в тму многих заводит прелесним совѣтом.

³³⁹ Пор.: "І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами..." (Дії св. апостолів 2: 3-4).

³⁴⁰ Пор.: "Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, - стародавнє минуло, ось сталось нове!" (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5: 17).

³⁴¹ Пор.: "їхній кінець - то загибіль, шлунок - їхній бог, а слава - в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне! (Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 19).

³⁴² Пор.: "І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я іучний голос із престолу, який кликав: 'Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними'" (Апокаліпсис 21: 1-3).

³⁴³ Див. прим. 92 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

³⁴⁴ Сковорода має на думці Послання св. ап. Павла до євреїв 5: 12-14. У перекладі Івана Огієнка: "Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, - бо він немовля. А страва тверда - для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло".

³⁴⁵ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 49: 12: "et dentes lacte candidiores". У перекладі Івана Огієнка: "а від молока - білозубий".

³⁴⁶ Переклад Леоніда Ушкалова.

³⁴⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

³⁴⁸ Сковорода має на думці слова: И в/мгос/іовй а сѵѵиешнъ, й рече къ /ирїи /«три єгш: ее, /іежйтъ сей Hd гмденїе й Hd востЗнїе /иншги/иъ во ій/іи (Євангелія від св. Луки 2: 34).

³⁴⁹ Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15.

³⁵⁰ Латинська фраза stulta philosophia ('дурна філософія') корелює у Сковороди зі слов'янським словом глупомудріе та грецьким цороадфіа.

³⁵¹ Книга Притч Соломонових 9: 9.

³⁵² Публій Теренцій Афр (Publius Terentius Afer) (бл. 190-159 pp. до н. е.) - карфагенянин, раб, згодом вільновідпущеник Теренція Лукана, славетний римський комедіограф, член іуртка Сціпіона Молодшого. Був дуже популярний у Європі, починаючи з доби Ренесансу [див.: Перетц В. Н. К истории польского и русского народного театра // Известия Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. -1910. - Т. XV. - Кн. 4. - С. 151]. Теренцій був добре знаний також у старій Україні, зокрема, як взірцевий комедіограф [див.: Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 69], чиї твори варто наслідувати, пишучи низьким стилем [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 157]. Його ім'я та імена персонажів його комедій могли зринати навіть у богословсько-полемічних трактатах [див., наприклад: Smotryc'kyjМ. Obrona verificaciey// Collected Works of Meletij Smotryc'kyj/ With an

Introduction by David A. Frick. - Cambridge, Mass., 1987. - Vol. 1. - P. 450, 459]. Сковорода переклав переказ однієї з найліпших його комедій «Брати».

³⁵³ Рядок із комедії Теренція «Самомучитель» (210, 221) [див.: Теренций. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. В. Ярхо. - Москва, 1988. - С. 99].

³⁵⁴ Ідеться про приятеля Михайла Ковалинського Миколу Заводовського - "Хотмыжской протопопіи слободы Грайворона Архангельской церкви священника Михайла сын Николай Заводовский", який вступив до Харківського колегіуму в 1754 р.

³⁵⁵ Схожа сентенція є в трактаті «Rhetorica ad Herennium». Пор.: "Omnium malorum stultitia est mater" [див.: Курціус E.-P. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 151]. Зрештою, ця фраза стала крилатою [див.: ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 249].

³⁵⁶ В автографі далі закреслено слово: quam.

³⁵⁷ У Плутарха далі: епіт.

³⁵⁸ Далі Сковорода вільно переказує Плутарха. Пор.: "Ita et adolescentum philosophiae dare operam volentium, qui maxime vani sunt et gravitatis expertes, audaciam ii habent, speciemque, et incessum vultumque plenum superbiae ac contemptus nemini parcentis..."

³⁵⁹ Plutarchus. Quomodo quis suos in virtute paranda sentire possit profectus, 81c [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 162; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 96-97]. Пор. з народними прислів'ями: "Пустий колос горі пне ся" [Франко, № 15265]; "Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 132]; "Порожний колос выше стоит" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 445], або з емблематичним малюнком «Колос своєю тяжестію накло-ненный» (підпис: "Чрезмѣрная тяжесть обременяет меня. Mihi pondera casus") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 62-63].

³⁶⁰ Хріею ритори називають якусь тезу, супроводжувану її докладним розглядом [див., наприклад: Довгалевський М. Хрія словесна до слів царя Соломона "Безмежне число нерозумних" 11 Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 380-384].

³⁶¹ Лідійський, чи пробний, камінь - чорний брусок зернистого кремнієвого сланцю, на якому за кольором визначають пробу шляхетного металу. Феофан Прокопович у своїй «Фізиці» писав про нього таке: "Інші камені не зараховуються до мармурів, як лідійський камінь, сміріс, яким звичайно розбивається скло, пірит, кремінь та ін." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 496]. "Лідійським каменем" старі українські богослови називали Святе Письмо. Наприклад, Петро Могила зазначав: "Писаніє Ветхаго и Новаго Завѣта святоє бого-наученноє и богодухновенноє єст, и Церкви от Бога яко лідійскій камень в извявленіє своєя истинны и в обличеніє лести подано єст" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 126; пор.: Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ,

1990.-Т. 1.-С. 54].

³⁶² Можливо, ця фраза має за джерело молитовні тексти (пор.: "...єгоже во свѣдительство дым неугасаяй курится" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 344 (третя пагін.)]) або прислів'я на взір: "Бодай сі лиш закурило за тобов, де підеш!" [Франко, № 16116].

³⁶³ В автографі це слово написано над рядком.

³⁶⁴ Ця фраза є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (II. 6. 75).

³⁶⁵ Ця фраза є в «Адагіях» Еразма Роттер дамського (II. 6. 75).

³⁶⁶ Демонакт (гр. Агцісоѵа^) (нар. бл. 90 р. до н. е.) - видатний афінський філософ-кінік доби імператора Адріана, учень Деметрія.

³⁶⁷ Даконці, тобто мешканці стародавньої Даконїї (Спарти), мали за звичку висловлювати свої думки чітко й стисло. Однак насправді Демонакт народився на Кіпрі. Як свідчив Дукіан («Життєпис Демонакта», 3): "Він був родом із Кіпру й походив із досить відомої своїм становищем і статком родини" [Лукиан из Самосаты. Избранная проза. - Москва,

1991.-С. 104].

³⁶⁸ Це - четверта гнома Демонакта [див.: Антология кинизма: Фрагмента сочинений кинических мыслителей. - Москва, 1984. - С. 277].

³⁶⁹ Про цей вислів ми знаємо таке: "Коли якісь люди метикували, чи має космос душу, а потім - чи він кулястий, Демонакт промовив: 'Ось ви все клопочетеся про космос, а про те, що самі по вуха в гріхах, навіть не заїкаєтесь'" [Антология кинизма: Фрагмента сочинений кинических мыслителей. - Москва, 1984. -С. 277].

³⁷⁰ Сковорода переказує рядки комедії Теренція «Самомучитель» (210, 221) [див.: Теренций. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. В. Ярхо. - Москва, 1988. - С. 99].

³⁷¹ Цей мотив був добре знаний у літературі українського бароко. Наприклад, Іван Максимович писав: "Блажен, кто чужды бѣды прилежно взираєт, / Себе тВх соблюдаєт, лучше избираєт" [Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 119; пор.: Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 151— 152].

³⁷² Правий край аркуша зрізаний. Слово alienis відтворено за харківським виданням творів Сковороди 1894 p., в якому воно взяте з другого вірша другої книги поеми Лукреція «Про природу речей».

³⁷³ Образ гомерівських богів-олімпійців, що дивляться з небес на марноту людського життя, є в славетній «Похвалі глупоті» улюбленого письменника Сковороди Еразма Роттер дамського: коли богам набридають поважні справи, "сідають вони на край неба і, посхилявши лоби, дивляться, чим займаються люди на землі. Для богів це вельми приємне видовище. Боже безсмертний, чого там тільки не побачиш!.. Один упадає за жіночкою... Другого вабить не дружина, а придане... Четвертий перетворює в дурницю жалобу... Шостий все, що тільки може, гребе до себе і пхає в пельку... Сьомий верхом блаженства вважає сон і дозвілля..." [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 62].

³⁷⁴ Сковорода нав'язується тут до поеми Лукреція «Про природу речей» (II, 1-4): "Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на узбережжі, / Море здаля споглядать, де хтось інший потрапив у скруту. / Ні, насолоду приносить не те, що змага когось хвиля, - / Солодко бачити, скільки страждань одігнав ти від себе" [Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1988. - С. 50]. Схожа думка є також у похвалі історії Діодора Сицилійського [див.: Диодор Сицилийский. Введение к «Исторической библиотеке» // Вестник древней истории. - 1986. - № 2. - С. 82]; її цитував, наприклад, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 337-338].

³⁷⁵ Як свідчив Діоген Даерцій (VIII, 8), Піфагор начебто казав, що "людське життя схоже на якесь іульбище, куди одні приходять заради змагання, другі - заради торгівлі, а найщасливіші - аби подивитися; так і в житті: одні, на манір рабів, жадібні до слави та багатства, а філософи прагнуть самої тільки правди" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 334]. Докладнішу версію цього сюжету подав Ціцерон у своїх «Тускуланських бесідах» (V, III, 8-9): на запитання фліунтського правителя Леонта, хто такі філософи та чим вони відрізняються від інших людей, "Піфагор відповів, що людське життя нагадує йому святкове торжище, котре влаштовують під час найбільш пишних загальногрецьких ігор. Одні люди прагнуть отримати там вінок слави та відомості вправами загартованих тіл, інші приходять задля того, щоб нажитися, продаючи або купуючи щось, а треті, найрозумніші, не шукають собі ані оплесків, ані прибутку, а приходять лиш подивитися, що та як тут діється. Так само й ми нібито прибули з іншого життя в це життя, як прибувають на святкове торжище з іншого міста, і одні природно покликані слугувати славі, інші - зискові, та лиш дехто, відкинувши всі інші справи, уважно придивляється до природи речей, - саме вони й називаються 'шанувальниками мудрості', тобто філософами; і як на змаганнях найшляхетнішим є дивитися й нічого не шукати для себе, так і в житті найкраще споглядати та пізнавати речі" [Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. - Москва, 1975. - С. 325-326]. Можливо, безпосереднім джерелом цього епізоду став діалог Еразма Роттердамського «Гамірливий бенкет». Пор.: "Усіх, хто зібрався на торжищі, Піфагор поділив на три групи: одні прийшли, щоб продати, другі - щоб купити, нарешті, треті прийшли на ринок з однією-єдиною метою - подивитись, що сюди привезли та що тут діється; і тільки вони щасливі, тому що вільні від турбот і радіють просто так, безкорисно. Філософ у нашому світі... поводиться саме так, як ці люди на торжищі" [Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 301].

³⁷⁶ В автографі це слово написане над рядком.

³⁷⁷ Пор.: "Non de ponte cadit, qui cum sapientia vadit" ("Ніхто ще з мосту у воду не впав, хто обережно по ньому ступав") [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. -С. 231]. Є й український фразеологізм "з мосту та в воду". Ним користувався, наприклад, Климентій Зиновіїв: "сыротв скорбному из мосту да в воду"; "Не в пѣч замазатись, да и не

з мосту у воду" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 65, 326]. Див. також: "Хоч з мосту та в воду"; 'Тільки й ходу, що з мосту та в воду"; "Як такого ходу, то лучче з мосту та в воду"; "Трутив, як сліпого з мосту" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 46,47, 417, 754].

³⁷⁸ Австр - (лат. ouster) - південний вітер у грецькій міфології, один із чотирьох основних вітрів, протилежний Аквілонові [традиційну класифікацію вітрів див., наприклад: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 459-460]. Серед знаних Сковородою авторів про "шалений Австр" писали у своїй поезії, наприклад, Горацій (Оди, III, 3) [див.: Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 63] та Боецій [див.: Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 63].

³⁷⁹ В автографі це слово написано над рядком замість закресленого: conturbavit.

³⁸⁰ Тут Сковорода використав сталий вираз "taedium vitae" - "відраза до життя, душевна втома, пересит" [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 332].

³⁸¹ Сталий вислів, який означає "робити щось неможливе". Він є, наприклад, у комедії Плавта «Перс» (І, 1, 41): "...aquam a pumice nunc postulas" [див.: Плавт. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. И. Ульяновой. - Москва, 1987. - Т. 2. - С. 266].

³⁸² Крилата фраза: "Non semper erit aestas" - є, зокрема, в «Адагіях» Еразма Роттер дамського (IV. 3. 86).

³⁸³ Далі іншою рукою приписано дату: "1763 anno Iulii 7".

³⁸⁴ Переклад Леоніда Ушкалова.

³⁸⁵ Як свідчить Михайло Ковалинський, Сковорода не раз висловлював цю думку також усно: "Иногда [Сковорода] пѣл там что-либо приличное благодушеству; иногда же, удалясь в близь лежагцую рощу, играл на флейтраверѣ, оставя друга молодаго [Ковалинського] между гробов одного, яко бы длятого, чтоб издали ему приятнѣе было слушать музыку".

³⁸⁶ Сковорода має на думці слова: "о 0єо<; ауатщ ёсгаѵ" (Перше соборне послання

св. ап. Івана 4: 8,16). У перекладі Івана Огієнка: "Бог є любов".

³⁸⁷ Горацій. Оди, І, 12. Пор.: "Crescit occulto velut arbor aevo fama Marcellis". У перекладі Андрія Содомори: "Славу з надр віків, наче дуб розлогий, / Рід Марцеллів п'є" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. -С. 26].

³⁸⁸ Сковорода має на думці слова: "quia fortis est ut mors dilectio" (Пісня над піснями 8: 6). У перекладі Івана Огієнка: "бо сильне кохання, як смерть".

³⁸⁹ Сковорода має на думці слова: "quia fortis est ut mors dilectio" (Пісня над піснями 8: 6). У перекладі Івана Огієнка: "бо сильне кохання, як смерть".

³⁹⁰ Про це розповідає Плутарх («Марк Катон», XXVII, 1-2) [див.: Плутарх. Сравнительные

жизнеописания: В 3 т. - Москва, 1961. - Т. 1. - С. 450].

³⁹¹ Сковорода перефразовує перше речення з трактату Ціцерона «Про старість». Пор.: "О Tite, si quid ego adiuero curamve levasso, quae nunc te coquit et versat in pectore fixa, ecquid erit praemi?" Сам Сковорода переклав ці слова так: "Любезный Тит! Чем ты мнв заплотиш, если полѣчу твою печаль, которая жжет и мятежит сердце твоє?".

³⁹² Нечистота постає смертним гріхом, оскільки нею скверниться тіло як храм Божий. Наприклад, Інокентій Гізель писав: "немалоє єст Боїу безчестіє и неблагодарство чрез сіє, яко тѣм грѣхом оскверняєтся и растлѣвастся явѣ тѣло наше, єже крегценієм святым соєдинися с тѣлом Христовым и єст жилигцем Божіим" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. -Київ, 1669. - С. 238; докладніше див.: УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 78-84].

³⁹³ Нерукотворний храм - Христос. Див.: "Ісус відповів і промовив до них: 'Зруйнуйте цей храм, - і за три дні Я поставлю його!' Відказали ж юдеї: 'Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три дні поставиш його?' А Він говорив про храм тіла Свого" (Євангелія від св. Івана 2: 19-21).

³⁹⁴ Третя книга царств 8: 29.

³⁹⁵ У цьому місці папір пошкоджено. Слово cogitare відновлюємо за змістом.

³⁹⁶ Нерозбірливо.

³⁹⁷ Нерозбірливо.

³⁹⁸ Ідеться про священика харківської Троїцької церкви о. Бориса Єнкевича.

³⁹⁹ Далі йде розчерк Сковороди. Нижче приписка чужою рукою : "с Бѣлгорода писано/'.

⁴⁰⁰ Сковорода має на думці слова: "Adversarius vester Diabolus tamquam leo rugiens circuit quaerens quem devoret" (Перше соборне послання св. ап. Петра 5: 8). У перекладі Івана Огієнка: "Ваш супротивник - диявол - ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого".

⁴⁰¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: "omnia tela Maligni ignea exstinguere" (Послання св. an. Павла до ефесян 6: 16). У перекладі Івана Огієнка: "зможете погасити всі огненні стріли лукавого".

⁴⁰² Фраза "fontem tranquillitatis animi" є в трактаті Плутарха «Про спокій душі» («Пєрі єи0и|лХа<;» - у латинському перекладі Ксиландра: «De tranquillitate animi»). Це місце Сковорода цитує і в 73-му листі.

⁴⁰³ Див. прим. 106 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴⁰⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 18. Пор.: Ыкрый очи /иой, й о^р^Х/И^ю.

⁴⁰⁵ Книга Псалмів 118 (119): 111.

⁴⁰⁶ Книга Псалмів 118 (119): 112.

⁴⁰⁷ Далі кілька рядків прочитати дуже важко.

⁴⁰⁸ Парафраза Книги пророка Єремії 29: 13. Пор.: "Quaeretis me et invenietis, cum quaesieritis me in toto corde vestro". У перекладі Івана Огієнка: "І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем".

⁴⁰⁹ Далі йде розчерк Сковороди.

⁴¹⁰ Євангелія від св. Луки 7: 28.

⁴¹¹ Парафраза Євангелії від св. Луки 7: 28. Пор.: "Dico vobis: Maior inter natos mulierum Ioanne nemo est; qui autem minor est in regno Dei, maior est illo". 29-го серпня Православна Церква відзначає усікновення чесної голови Івана Предтечі.

⁴¹² Сковорода має на думці слова Івана Хрестителя: "Я хригцу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем" (Євангелія від св. Матвія 3: 11). Див. також: Євангелія від св. Марка 1: 7-8; Євангелія від св. Луки 3: 16.

⁴¹³ Сковорода має на думці слова Івана Хрестителя: "Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене" (Євангелія від св. Матвія 3: 10). Див. також: Євангелія від св. Луки 3: 9.

⁴¹⁴ Ірод Великий (гр. Hpcbbrjc;, лат. Herodes) (бл. 73 р. до н. е. - 4 р. н. е.) - другий син Антипатра, в 41 р. до н. е. - тетрарх, а із 40 р. й до смерті - цар Палестини. У старій українській літературі Ірод поставав утіленням крайньої жорстокості, гріховності, а водночас марності та проминущості світової слави, багатства тощо. Наприклад, перша дія вертепної вистави завершується такою піснею: "Не вѣдал же он, что все истребится, / Все царство его в конец разорится. / Заслуга єго знатна всѣм и явна, / За тож пекельна бездна изготованна, / О Ироде преокаянный" [Маркоеський Є. Український вертеп. Розвідки й тексти. - Київ, 1929. - Вип. І. - С. 61].

⁴¹⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 6: 20. Пор.: въ с/мдость єгш пос/іХішше.

⁴¹⁶ Див. прим. 11 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis». Є також латинська приказка: "Nihil est dulcius veritatis luce" ("Нема нічого кращого за світло істини") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 234].

⁴¹⁷ У рукопису: Margaretum.

⁴¹⁸ Тут у рукопису одне слово прочитати дуже важко.

⁴¹⁹ Див. прим. 62.

⁴²⁰ Див.: "Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: 'Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Його'" (Євангелія від св. Матвія 3: 3).

⁴²¹ Див.: Євангелія від св. Луки 7: 28.

⁴²² Сковорода має на думці слова: "Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий" (Євангелія від св. Матвія 3: 4). Див. також: Євангелія від св. Марка 1: 6.

⁴²³ Цю приказку наводить Еразм Роттердамський у своїх «Адагіях» (II. 3.25). Пор.: "Summum cape, et medium haberis". її варіант є й у Еразмових «Домашніх бесідах»: "...вимагай надмірно, щоб одержати в міру" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 267].

⁴²⁴ Фраза Г/іЗсъ їлова зринає в Книзі пророка Єзекіїля 1: 24. Але, очевидно, Сковорода має на думці церковний піснеспів: "Глас Слова проповѣдавый, всѣх гласы воспріем, проси грѣхов прощеніе даровати вѣрою поющим тя" (Канон св. Івану Предтечі, пісня 6-а).

⁴²⁵ Євагрій Понтійський (друга половина IV ст.) - єгипетський учений монах, послідовник Орігена. Євагрій, побіч Макарія Єгипетського, стоїть біля джерел гесихастської ідеології. Євагрій був здавна знаний в Україні. Чи не перша згадка про нього є в «Повісті минулих літ» під 988-им роком [див.: Літопис Руський. - Київ, 1989. - С. 64]. Та й перегодом наші письменники не раз на нього покликалися [див., наприклад: Книга о вѣрѣ. - Київ, 1620. -С. 127 (друга пагін.)]. Євагрій мав приваблювати Сковороду найперше своєю наукою про "обоження", відстороненістю від усього зовнішнього, пильною увагою до внутрішнього життя людини, а також питомо платонівським спіритуалізмом.

⁴²⁶ Ідеться про твір Євагрія «Тшѵката |jovaxwv тсрау^атшѵ та аїтіа» («Засади чернечого життя»), що його часто називають «Практик» [див.: Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 40. - Col. 1253-1260]. Цей трактат є свого роду вступом до аскетичного життя.

⁴²⁷ Називаючи Христа "главою схоластів", Сковорода має на думці те, що в греків слово ахоАц означало найперше "школа, училище" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 461]. Однак Сковорода актуалізує тут інші його значення: "дозвілля", а заразом "заняття", "навчання", тобто непідлегле жодній прагматиці пізнання природи речей. За синонім до цього слова в такому разі виступає діатрфц. Отже, тут ідеться про те, що справжня мудрість - це особливий спокій.

^ТЕ к**'¹ є£оіхтіа<;. тоитЕсттіѵ avAoc, ecto, ставці, naar\c, E7u0u|jia<; Ёктод. Iva тг|<; ek тойтшѵ 7ieqкттастegx; аЛЛотріод y£vo|j£vo<;, Suvr|0rj<; г\оѵх&оаі каЛах;" [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 40. - Col. 1253С]. Двічі вжите в цьому тексті слово цоѵх'іа є ключовим. Уперше воно з'являється ще в Піндара (8-а Піфійська ода) як ім'я богині ("Тиша, прихильная Правди донька") - спокій духа, дарований переможцеві змагання, відпочинок, протиставлений сповненому гордині безугавному гону за різними бажаннями (noAvnpayfioovvi), tcAeove^lo). [див.: Пиндар. Вакхилид. Оды. Фрагмента. - Москва, 1980. - С. 98; про це: Макинтайр А. После добро-детели: Исследования теории морали. - Москва; Екатеринбург, 2000. - С. 187]. Важливе епікурівське поняття цоѵх'іа в подальшій християнській містичній традиції, одним із засновників якої був Євагрій Понтійський, означало "ідеал усамітненої та відреченої аскетичної зосередженості" й "зазвичай перекладалося по-слов'янському як 'безмолвіє'" (наприклад, у «Добротолюбії») [Аееринцее С. С. Поэтика ранневизантийской литерату-ры. - Москва, 1977. - С. 258]. Сковорода зближує значення цього слова зі значенням латинського aequitas апіті (спокій душі, душевна злагода) та грецького аіїтаркєіа (самодостатність) [див.: УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. -Харків, 1993.-С. 53-70].

⁴²⁹ Пор.: "Mr] ауа7гг|сл]<; оіктраї |^Ета аѵѲражшѵ йЛікшѵ каі Ё^ТСЕрісттатшѵ. f) |j6vo<; olkel, f) |j£Ta аЬЕЛфшѵ тиѵ айЛшѵ каі б^офроѵоѵ стои" [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 40. - Col. 1256D].

⁴³⁰ Цю приказку наводить у своїх «Адагіях» Еразм Роттердамський (II. 3. 25). Пор. також: "Щоб досягти, нарешті, середнього, треба визначити для всіх, у чому полягає найвище" [Эразм Роттердамский. Послание к Паулю Вольцу // Эразм Роттердамский. Философские произведения. - Москва, 1986. - С. 79].

⁴³¹ Див. прим. 50 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴³² Сковорода має на думці слова: "І він принесе з мирної жертви вогняну жертву для Господа, - цілого курдюка, якого здійме при хребті, і лій, що закриває нутрощі, і весь лій, що на нутрощах, і обидві нирки та лій, що на них, що на стегнах, а сальника на печінці -здійме його з нирками" (Третя книга Мойсеєва: Девит 3: 9-10).

⁴³³ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Матвія 18: 10. Пор.: гтікі во Bd/иъ, йкш Згг/іи Й^Ъ Hd нвсё^ъ ВВшХ ВИДАТЪ /ІИЦЄ ОЦЛ /И0ЄГШ нвнлгш.

⁴³⁴ Сковорода говорить тут про "смерть для світ)/'. Див. прим. 141.

⁴³⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 5: 24; Послання св. ап. Павла до євреїв 11: 5.

⁴³⁶ Мабуть, це парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 14: 1. Пор.: ревнуйте же дХ^ШВНВІ/ИЪ.

⁴³⁷ Трохи нижче іншим чорнилом та іншим почерком написано: "Consillium optimum utilissimum esse nemo non censeat" ("Дуже гарна порада, та ніхто не визнає її надто корисною" - лат.).

⁴³⁸ У рукопису: margaretorum.

⁴³⁹ Див. прим. 148.

⁴⁴⁰ Сковорода має на думці так званий "розмисл про зростаюче" ("'/teqL аѵ£,г\огшс; Лоуо<;"), сенс якого він переказує нижче.

⁴⁴¹ Це міркування бере свій початок від сиракузького комедіографа Епіхарма (кінець VI -перша половина V ст. до н. е.), який в одній із комедій пародіював діалектику Геракліта так: боржник відмовляється віддати борг позичальникові, мотивуючи це тим, що обоє вони з бігом часу стали вже не тими людьми, якими були колись (Епіхарм, фр. 2, 170Ь) [див.: Фрагмента ранних греческих философов. - Москва, 1989. - Ч. І: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. - С. 260]. Цей сюжет був використаний у полеміці про "індивідуальну якість" ("то iSuxu; поюѵ") між стоїками та академіками (з

III ст. до н. е.); Плутарх розглядав цю проблематику, сперечаючись із Хризиппом (276-

204 рр. до н. е.), у трактаті «Про загальні поняття. Проти стоїків» (1083а, наст.) [див.: Плутарх. Сочинения. - Санкт-Петербург, 2008. - С. 293, наст.]. Перегодом цю тему обговорювали Філон Олександрійський, Посидоній, Оріген, Василій Великий та інші [див. про це: БирюковД. С. Стоики и принцип идентичности индивида // Плутарх. Сочинения. -Санкт-Петербург, 2008. -С. 351-381].

⁴⁴² Про зміну характеристичної риси (особливої якості: 18'іа поюхцс,) людини, яка призводить до зміни її імені (Аврам - Авраам, Симон - Петро, Савл - Павло), розмірковував Оріген (Про молитву, § 24) [див.: О молитве и Увещание к мученичеству. Тво-рения учителя Церкви Оригена / Пер. с примеч. Н. Корсунского. Изд. 2-е. - Санкт-Петер-бург, 1897. - С. 85-86].

⁴⁴³ Сковорода має на думці Теренцієву комедію «Євнух» (акт IV, сцена 7), де Тразон каже таке: "Розумний спершу випробує все, а потім вже - до зброї" [див.: Теренций. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. В. Ярхо. - Москва, 1988. - С. 219].

⁴⁴⁴ Очевидно, Сковорода має на думці Парменона - персонажа комедії Теренція «Євнух».

⁴⁴⁵ Про світ, плоть та диявола як трьох ворогів людини дуже часто говорили старі українські письменники, наприклад, Антоній Радивиловський [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 691].

⁴⁴⁶ Сковорода має на думці слова Христа: "Vae vobis, scribae et pharisaei hypocritae, quia similes estis sepulcris dealbatis, quae a foris quidem parent speciosa, intus vero plena sunt ossibus mortuorum et omni spurcitia!" (Євангелія від св. Матвія 23: 27). У перекладі Івана Огієнка: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистоти!".

⁴⁴⁷ Парафраза Книги Йова 7: 1. Пор.: "militia est vita hominis super terram". У перекладі Івана Огієнка: "Хіба чоловік на землі - не на службі військовій?".

⁴⁴⁸ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁴⁹ Старовинна епіграма: "Inveni portum, Spes et Fortuna, valete! / Sat me lusistis: ludite nunc alios!" - завершує дев'яту книгу роману Лесажа «Історія Жіля Блаза із Сантільяни» [див.: ЛесажА.-Р. Жиль Блаз/ Пер. с фр. под ред. С. С. Трубачева. - Санкт-Петербург, 1901. -С. 458]. Сковорода каже про невідомого автора, оскільки на той час снували численні плітки про те, що твір Лесажа є плагіатом з якогось іспанського оригіналу. Одним із тих, хто так казав, був Вольтер, якого Лесаж вивів у десятій книзі (розділ 5-ий) свого роману в образі "модного поета" Габріеля Тріякеро (тобто "шарлатана"). Роман Лесажа в 1760-1761 pp. був перекладений по-російському Василем Тепловим і виданий у Санкт-Петербурзькій Імператорській Академії наук. Примірник цієї книги був у бібліотеці Харківського колегіуму. Теплов переклав цей двовірш так: "Нашел пристанище. Надежда, счастие прощайте. Довольно вы / Играли мною, играйте ныне другими" [Похождения Жилблаза де Сантилланы описанные г. Лесажем, а переведенныя Академии Наук переводчиком Василием Тепло-вым. - Санкт-Петербург, 1754. -Т. III. - С. 319].

⁴⁵⁰ Див. прим. 354.

⁴⁵¹ Ці рядки є наслідуванням початку другої еподи Горація («На Альфія»): "Beatus ille qui procul negotiis, / ut prisca gens mortalium". У перекладі Андрія Содомори: "Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти, / Живе, як в давнину жилось" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 112]. Епода Горація «На Альфія» зринала, зокрема, у старих київських курсах поетичного мистецтва [див., наприклад: Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 164].

⁴⁵² Ідеться про засаду imitatio operis, чи imitatio antiquorum. Див. прим. 2 до «Similitudines ех Virg[ilio] 2. Aeneide».

⁴⁵³ Це - парафраза оди Горація 1,1, 35 («До Мецената»): "Quodsi me lyricis vatibus inseres, / Sublimi feriam sidera vertice". У перекладі Андрія Содомори: "Ще ж коли мене й ти лірним співцем назвеш - / Я торкнуся зірок гордим чолом своїм" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 18].

⁴⁵⁴ Горацій. Сатири, 2, 7, 21. Пор.: "quorsum haec tam putida tendant". У перекладі Андрія Содомори: "і на кого... тут натякаєш" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 171].

(Ч Горацій. Послання «До Лоллія» (І, 2, 38-39). У перекладі Андрія Содомори: "йдеться про душу - / Ти лиш рукою махнеш, відкладаєш на рік лікування" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 181].

⁴⁵⁵ Сковорода переробляє середньовічне латинське прислів'я "Asinus asino, et sus sui pulcher".

⁴⁵⁶ Див. прим. 354.

⁴⁵⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁵⁸ Сковорода має на думці гору Парнас та Касталійське джерело.

⁴⁵⁹ Книга Псалмів 132 (133): 3. Див.: йкш ром ^ер/ИшнсКіїА с^одацма нл гбры сїшнскїа: йкш таліш уапов'&да гдь в/ігвенїе й живбтъ до в^кл. Аермонська (хермонська) роса -символ благословення, братерського спілкування.

⁴⁶⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 71 (72): 6. Перше слово має форму: Снйдетъ.

⁴⁶¹ Парафраза Книги Ісуса Навина 4: 19-20. Пор.: шпо/ічЙішса евшове ій/ієвьі въ гллгллі^

Hd CTpdH'fi, Йже Hd ВОСТОКЪ CO/IHU/I (Я Іерї^ШНЛ. И ДВЛНЛДеСАТВ Kd/ИЄНЇА СЇА, Йже В^А (Я ІОрДЛНЛ.

⁴⁶² Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 7: 39. Пор.: Сїе же рече ш дсѣ.

⁴⁶³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "І підніс Мойсей руку свою, та й ударив ту скелю своїм жезлом два рази, - і вийшло багато води!" (Четверта книга Мойсеєва: Числа 20:11).

⁴⁶⁴ Див.: Арістотель. Історія тварин, 595b-596a [Aristoteles. De animalibus historia. - Lipsiae, MCMVII. - P. 316]. Щоправда, Арістотель каже це не про ослів, а про верблюдів.

⁴⁶⁵ Див. прим. 50 до циклу «Сад божественных пѣсней». В автографі далі папір пошкоджено й текст на цій сторінці обривається.

ібб у старовину вірили, що мурашки можуть добувати золото з печер.

⁴⁶⁷ Ідеться про Василія Великого. Див. прим. 129 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴⁶⁸ Див. прим. 361.

⁴⁶⁹ Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1993. - Ordinis II. - T. 1. - P. 343-344.

⁴⁷⁰ Див.: Євангелія від св. Матвія 14: 13-21; Євангелія від св. Марка 6: 30^4; Євангелія від св. Дуки 9: 10-17.

⁴⁷¹ Див.: Євангелія від св. Дуки 24: 35.

⁴⁷² Див. прим. 375 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁴⁷³ Сковорода має на думці слова Христа: "...не розсипайте перел своїх перед свиньми,

щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас..." (Євангелія від св. Матвія 7: 6).

⁴⁷⁴ Сковорода має на думці слова Христа: "...шукайте - і знайдете..." (Євангелія від

св. Матвія 7: 7; Євангелія від св. Дуки 11: 9).

⁴⁷⁵ У рукопису: sodales.

⁴⁷⁶ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁷⁷ Циклоп (гр. КѵкАапр) - буквально: "круглоокий". Гомер називає циклопами диких велетнів-людожерів, що мали одне око посеред лоба. Письменники старої України розглядали циклопів у низці інших людиноподібних потвор: сатирів, кентаврів, андрогінів, астромів, мактинорів тощо. Про ці "дива, яже человѣческос подобіє имут", докладно розповідає, наприклад, Дмитро Туптало у своєму літописі [див.: ТупталоД. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. -С. 312-315].

⁴⁷⁸ Історія малоазійського міста Трої, зруйнованого у XII ст. до н. е., була знана в Україні ще від старокиївської доби з п'ятої книги хроніки Іоана Малали, де вона викладена за творами Діоктиса Критського та Сізіфа Койського. За часів бароко її знали і за гомерівським епосом, і за «Енеїдою» Вергілія. Між іншим, на ту пору була поширена легенда про "Київ - Трою". Принаймні ще Феофан Прокопович у своїй «Фізиці» полемізував з думкою Йоганна Гербінія, висловленою в книзі «Підземний Київ», згідно з якою "Київ є тим відомим античним містом Троєю або розташований на тому місці, де була Троя, а ті печери викопані троянцями і в них поховано забальзамовані за єгипетським звичаєм тіла великих троянських героїв - Гектора, Пріама та інших..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 425]. Зринав цей мотив і значно раніше. Наприклад, Себастьян Фабіян Кльонович писав у своїй «Роксоланїї»: "Є ще багато людей, що шукають тут [у

Києві] залишків Трої, / Тільки ця казка пуста не до вподоби мені" [Кльонович С. Ф. Роксоланія / Пер. Михайла Білика. - Київ, 1987. - С. 70].

⁴⁷⁹ "О часи, о звичаї!" Цей вислів походить із Ціцеровоної першої промови проти Катіліни [див.: Коваль А. П., КоптіловВ.В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 208].

⁴⁸⁰ Ідеться про ііумена харківського Покровського монастиря Костянтина Бродського, який помер 28 жовтня 1763 р. [див.: Махновець А. Про хронологію листів Сковороди// Радянське літературознавство. - 1972. - № 4. - С. 64].

⁴⁸¹ Фраза Бог Якова досить часто зринає в Біблії, уперше - у Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 3: 6.

⁴⁸² Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 3: 6. Пор.: Пас, б ev avrw цеѵшѵ оих ацартаѵЕі. пас, б ацартаѵшѵ оих ЁшракЕѴ аитбѵ ouSe еуѵсокЕѴ аитбѵ. У перекладі Івана Огієнка: "Кожен, хто в Нім перебуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його".

⁴⁸³ Сковорода нав'язується тут до поезії Вергілія (Буколіки, III, 104): "В землях яких, ти скажи - Аполлоном нам будеш великим". Цей рядок Вергілія полюбляли й інші старі українські письменники. Його цитував, наприклад, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979.-Т. 1.-С. 229].

⁴⁸⁴ Натяк на архістратига Михаїла.

⁴⁸⁵ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁸⁶ Слізний вхід людини в життя - мотив, започаткований ще греко-римською традицією (Паллад) і дуже популярний у християнському письменстві. З новочасних поетів, добре знаних в Україні, до нього зверталися, наприклад, Джон Овен, Як Кохановський та інші. Досить часто він зринає й у творах українських барокових письменників. Наприклад, Симеон Полоцький писав: "Раждающуся в мір сей отрочати, многи проливаху слезы, вину дающе, яко родися на нужду и бѣды, на скорби и печали" [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 111 (зв.)-112 (друга пагін.); пор.: BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 355; Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - C. 152; Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 39; Максимович І. Богомьісліє. -Чернігів, 1710. - Арк. 288; Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 494 (зв.); ЛевандаІ. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 2. - С. 26-27].

⁴⁸⁷ Кімерійці (лат. Сіттегіі, гр. Кіщієрюі) - племена, які в VIII—VII ст. до н. е. населяли Північне Причорномор'я. Тим часом у Гомеровій «Одіссеї» (XI, 13-19) сказано, що народ кімерійців буцімто мешкав на крайньому Заході, у краю вічного мороку: "Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану. / Там розташовані місто й країна людей кімерійських, / Хмарами й млою вповиті. Ніколи промінням ласкавим / Не осяває їх сонце в блакиті ясній світлодайне, / Чи від землі воно йде у зоряні неба глибини, / Чи повертається знов до землі з неосяжного неба, -/ Ніч лиховісна там вічно нещасних людей окриває" [Гомер. Одіссея / Переклад із старогрецької Бориса Тена. - Харків, 2004. -С. 236].

⁴⁸⁸ Вознесіння Господнє, кондак, глас 6-ий.

⁴⁸⁹ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁹⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова Антисфена у викладі Діогена Лаерція (VI, 6): "На запитання, що дала йому філософія, він відповів: 'Уміння розмовляти із самим собою'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 236].

⁴⁹¹В автографі перед цим словом стояло слово: Ergo, - що його Сковорода закреслив.

⁴⁹² Див. прим. 137 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴⁹³ Як гадав Леонід Махновець, Сковорода мав на думці урочистості, влаштовані керівництвом Харківського колегіуму з нагоди інспекційного приїзду до Харкова новопри-значеного білгородського та обоянського архієрея Порфирія Крайського [див.: Махновець Л. Про хронологію листів Сковороди // Радянське літературознавство. - 1972. - N° 4. -

С. 65].

⁴⁹⁴ Українським відповідником гр. цсордаофоі; є в Сковороди прикметник глупомудрый.

⁴⁹⁵ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁹⁶ Дії св. апостолів 5: 29.

⁴⁹⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 1: 21. Пор.: "є|аоІ уaQ то Щv Xqlctto<;..." У перекладі Івана Огієнка: "Бо для мене життя - то Христос...".

⁴⁹⁸ Дії св. апостолів 4: 20.

⁴⁹⁹ Пор.: "Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, - нагорода бо ваша велика на небесах!" (Євангелія від св. Матвія 5: 11-12). Сковорода викладає тут одну зі своїх найулюбленіших думок - про "Христове самоприниження", тобто про "умаління серцем" та "умаління дією".

⁵⁰⁰ Схожі думки висловлювали свого часу стоїки. Зокрема, як свідчить Діоген Даерцій (VII, 124), вони вважали, що "між поганими людьми дружби не буває, і жодна погана людина не має друга" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 306]. Зрештою, можна пригадати й Ціцерона, який казав: "Amicitia nisi inter bonos esse non potest" (Лелій, або Про дружбу, V, 18).

⁵⁰¹ Можливо, це парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 10: 34. Пор.: да віжатъ всй ненлвйдАфїи теве.

⁵⁰² Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 9. Пор.: "каі о 0єо<; тг|<; £цэг|ѵг|<; єатаї |иеѲ' v\iwv"; "et Deus pacis erit vobiscum". У перекладі Івана Огієнка: "І Бог миру буде з вами!".

⁵⁰³ Очевидно, Сковорода має на думці золото. Принаймні за його часів натурфілософи з-поміж усіх металів (їх нараховували шість або сім) описували подібним чином тільки золото. Наприклад, Феофан Прокопович зазначав: "Благородним [металом] є той, що має тонку ртутну субстанцію, без всякої шкоди витримує будь-яке випробування вогнем і щонайкраще кується молотком. Оскільки всі ці ознаки є в золоті, то воно вважається найвизначнішим з усіх видів металів. Хіміками воно описується так: золото - най-благородніший з металів, що складається з найчистішої, найретельніше виплавленої ртуті, доводиться до досконалості силою переважно червоної й дуже твердої сірки..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980.-Т. 2.-С. 493].

⁵⁰⁴ Пор. з емблематичним малюнком «Скорпія», що має такий підпис: "Смертію его другіе исцВляются. Morte medetur" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 10-11].

505 д_есяхь років тому Сковорода навчався в класі богослів'я Києво-Могилянської академії.

⁵⁰⁶ Парафраза Книги Йова 7: 1. Пор.: "militia est vita hominis super terram". Див. прим. 421 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁵⁰⁷ Див. прим. (1) до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵⁰⁸ Ідеться про Лаврентія Кордета. Див. прим. 58 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 98).

⁵⁰⁹ Діоген Лаерцій (II, 22) розповідає про те, як Еврипід питав у Сократа про його враження від читання Геракліта, на що Сократ відповів: "Те, що я зрозумів, - прекрасне; те, чого не зрозумів, мабуть, так само; тільки, слово честі, для такої книги треба бути делоським нирцем" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 110]. Далі Діоген Лаерцій (IX, 12) наводить інше свідчення: нібито це Кратет казав про книгу Геракліта, що "треба бути делоським нирцем, щоб не захлинутися в ній" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 362].

⁵¹⁰ Очевидно, ідеться про так звані "раки", тобто знані ще від часів Квінтіліана (бл. 35 -бл. 96 рр.) вірші-перевертні - паліндроми (carmen сапсгіпит). Про такі вірші в старій Україні знали передовсім зі шкільних курсів поетики. Відомим майстром "раків" у літературі українського бароко був Іван Величковський [див.: Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. І. Ковалів. - Київ, 2007. - Т. 2. - С. 171].

⁵¹¹ Ідеться про Лаврентія Кордета. Див. прим. 58 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 98).

⁵¹² Прикінцевого складу слова в рукописі не видно.

⁵¹³ Сковорода має на думці диявола.

⁵¹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці латинську приказку: "Non est fumus absque igni" ("Нема диму без вогню") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 243].

⁵¹⁵ Цю приказку наводить Еразм Роттердамський у своїх «Адагіях» (IV. 5. 5). Пор. з її українськими відповідниками: "Друзі пізнаються в біді" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 703]; "В біді пізнавай приятеля" [Франко, № 558].

⁵¹⁶ Очевидно, Сковорода має на думці 43-ій рядок IV-ої ідилії Феокрита: "О Zeu<; аЛЛока |j£v пєЛєі аЮрюд, аЛЛока 5' иєі".

⁵¹⁷ Ця сентенція є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (II. 3. 12) з посиланням на грецького поета III ст. до н. е. Феокрита. У Феокритових буколіках виступають двоє пастухів: Корідан та Батт.

⁵¹⁸ Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 44.

⁵¹⁹ Сковорода має на думці те, що в Стародавньому Римі, коли раба відпускали на волю, то одягали йому на голову повстяну круглу шапку, яка називалась pileus.

⁵²⁰ Тібулл. III, 6, 32. У Тібулла - multos.

⁵²¹ Під Сатурновим, чи Кроносовим, часом і життям Сковорода, очевидно, має на думці "золотий вік". Див. прим. 6 до циклу «Сад божественных пѣсней» та прим. 205 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира». Із другого боку, "Кро-носове (Сатурнове) життя" можна було трактувати і як життя, сповнене гріхів. Принаймні старі українські письменники часом змальовували цього грецького бога чорними фарбами, як-от Дмитро Туптало у своєму літописі: "Вйдя Сатурнус, яко... Уранос многія сыны рождаєт, и не благоволя о том, понеже он хотѣл бы сам єдин наслѣдником царства быти, содѣла вещь страшную и студную: отца своєго скопи серпом, да не болѣс рождаєт чад, и вверже отрѣзанную часть в море с кровію, от коєя крове, с пѣною морскою соєдинившися, родися дВвица, глаголемая Венера, яже потом бѣ преславная блудница и блудодВйцев богиня, а Уранос от язвы умре" [ТупталоД. Лѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 485-486].

⁵²² У двох останніх реченнях Сковорода обіграє образи Божого наказу про Пасху: "А їсти його [агнця] будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій" (Друга книга Мойсеєва: Вихід 12: 11).

⁵²³ Можливо, образ "барбаянської землі" був навіяний діалогом Еразма Роттердамського «Дослідження віри» («Inquisitio») [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. -Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. - T. 3. - P. 363-374], в якому персонаж на ім'я Барбацій (Barbatius) каже про те, що Христос покинув землю задля того, щоб люди любили його духовно, а не по плоті. У такому разі "барбаянська земля" - це все плотяне.

⁵²⁴ Сковорода має на думці епізод, коли архангел Гавриїл зробив німим Захарію за те, що той не йняв віри його словам (див.: Євангелія від св. Луки 1: 18-23).

⁵²⁵ У старій українській історіографії побутувала легенда, згідно з якою за свою війському хоробрість і мужність слов'яни отримали привілей від Олександра Македонського. Наприклад, у «Синопсисі» сказано таке: "Славяне в храбрости и мужествѣ своєм день от дне крѣпко подвизающеся єще и протйву древных греческих и римских кесаров и всегда славную воспріємлюще побѣду, во всяческой свободВ живяху. Пособствоваху же и великому цару Александру Македонскому, и отцу єго Филиппу, подбивати под власть свѣта сего державу. Твм же, славных ради дВл и трудов воинских, даде Александер-цар славяном привилей, или грамоту, на пергамѣни златом написаную в Александріи, вольности и землю им утверждающи, пред Рождеством Христовым року 305-го" [Синопсіс, или Краткоє собраніє от разных лѣтописцев о началѣ славяно-россійскаго народа// Українська література XVII ст. - Київ, 1987. - С. 168; пор.: Туптало Д. Лѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 625].

⁵²⁶ У словнику Памви Беринди іменник "переполох" зринає як одне зі значень слова "ужас" поруч зі словами "здумѣнсся, пережаханє, перестрах, дрижѣнс от зимна або от боязни, дригота, мерзеность" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 266].

⁵²⁷ Сковорода має на думці свій конфлікт 1751 р. з переяславським єпископом Никоди-мом Срібницьким із приводу викладання курсу поетики, наслідком якого філософа було звільнено з місцевого колегіуму, тобто, як писав Ковалинський, "Сковорода выгнан был из училища переяславского не с честію".

⁵²⁸ В автографі слово Sophista написано над рядком.

⁵²⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: печально высть сердце /иое (Книга Ісуса, сина Сирахового 26: 24).

⁵³⁰ Очевидно, це парафраза Книги пророка Єремії 9: 1. Пор.: Кто длстъ Г/ілвѣ /иоей вбдХ Й 6чеС£/ИЪ /ИОИ/ИЪ ЙСТОЧНИКЪ С/іе^Ъ;

⁵³¹В автографі слово testam написано над рядком.

⁵³² Мабуть, це неточна цитата з Дій св. апостолів 17: 28. Пор.: ш не/иъ во живыіъ й...

⁵³³ Це - варіація на улюблену філософом євангельську тему: цртвїе вжїе внХтрь вась Єсть (Євангелія від св. Луки 17: 21).

⁵³⁴ Ірмос 6-ої пісні п'ятничного канону на утрені.

⁵³⁵ Сковорода має на думці слова: й вйдѣ^ъ щ /ибрА вв^рА йс^одацм, имХціа глакъ СЄД/ИЬ Й рогшвъ ДеСАТЬ, Й Hd рбз^Ъ ЄГШ В^ЬнеЦЪ ДеСАТЬ, A Hd Г/ІЛВЛ^Ъ Є™ Й/ИЄНЛ

(Апокаліпсис 13: 1).

⁵³⁶ Див. прим. 187 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵³⁷ Пор.: "Deliberandum est diu, quod statuendum est semel" ("Обмірковувати треба довго те, що потрібно вирішити один раз") [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ.

Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 98].

⁵³⁸ "Спіши повільно" (гр.). Див. прим. 278 до діалогу «Кольцо».

⁵³⁹ Тобто Лаврентію Кордетові. Див. прим. 58 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 98).

⁵⁴⁰ Книга пророка Софонїї 3: 14. У перекладі Івана Огієнка: "Співай, дочко Сіону!.. Радій та втішайся всім серцем, дочко Єрусалиму!"

⁵⁴¹ Ці слова (у слов'янському перекладі: вет^їй ден/ии; у перекладі Івана Огієнка: "Старий днями") взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22. Пор.: "тіаАаюс, тц^е^шѵ".

⁵⁴² Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 3: 14. У перекладі Івана Огієнка: "Я Той, що є".

У слов'янському перекладі: єс/ив свш.

⁵⁴³ Очевидно Сковорода має на думці слова: "Ось дні наступають, - говорить Господь, - і Я відвідаю всіх обрізаних та необрізаних, Єгипет та Юду, й Едома та Аммонових синів, і Моава та всіх, хто волосся довкола стриже, хто сидить на пустині, бо всі оці люди -необрізані, а ввесь дім Ізраїлів - необрізаносердий!.." (Книга пророка Єремії 9: 25-26).

⁵⁴⁴ Сковорода має на думці слова: "Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе" (Євангелія від св. Матвія 12: 35). Див. також: Євангелія від св. Луки 6: 46.

⁵⁴⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: /Шти сі'шнъ речетъ: че/іов^къ й че/іов^къ родйсА въ нс/иъ, й той шсновЗ й Еышінй (Книга Псалмів 86 (87): 5).

⁵⁴⁶ Пор.: "antiquus dierum" (Книга пророка Даниїла 7: 9, 22).

⁵⁴⁷ Можливо, ідеться про отця Калістрата, який 1761 р. був настоятелем Сіннянського монастиря й приятелював зі Сковородою [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 152-153]. Крім того, Михайло Ковалинський згадує про ченця Києво-Печерської лаври Калістрата, з яким вони разом зі Сковородою познайомились у Києві наприкінці літа 1764 р. Після того як філософ досить різко відмовився стати ченцем, один зі старців "просил Сковороду с другом его [самим Ковалинським] на завтра прогуляться за обитель. Согласясь, пошли всВ троє и сѣли на горѣ над Днѣпром. Отец Каллистрат (так назывался он), обняв тут Сковороду, сказал: 'О мудрый муж! Я и сам так мыслю, как ты вчера говорил пред нашею братією, но не смѣл никогда слѣдовать мыслям моим. Я чувствую, что я не рожден к сему черному наряду, а введен в оной одним видом благочестія, и мучу жизнь мою. Моїу ли я?..' Сковорода отвѣтствовал: 'От человѣк не возможно, от Бога же вся возможна суть'".

⁵⁴⁸ Сковорода має на думці приказку: "Оглядайся на задні колеса" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут.-Київ, 1963.-С. 287]. Принаймні саме цю приказку він цитував у діалозі «Потоп зміин».

⁵⁴⁹ До того як виник класичний образ Аполлона, його справді зображували з чотирма руками й чотирма вухами [див.: ЛосевА. Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. - Москва, 1957. - С. 284].

⁵⁵⁰ У рукопису: дюпрбаатос,. Це - емблематичний образ. Див., наприклад, 754-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Янус двуличный» (підпис: "Бла-горазуміе видно повсюду. Предосторожность вездВ зрится. Prudentes") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 190-191].

⁵⁵¹ Говорячи про Аввакумові "дзеркала", Сковорода, очевидно, має на думці часто цитовані ним слова: Hd стрижи /иоей стЗнХ, й в^відХ Hd кЗ/иенв, й пос/иотрго єже видати, что во^Г/іетъ во /инѣ й что (Яв^Ьцмкі Hd шв/іиченїе /иое (Книга пророка Аввакума 2: 1).

⁵⁵² Сковорода має на думці слова: "...змогли зрозуміти за всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина" (Послання св. ап. Павла до ефесян 3: 18).

⁵⁵³ Про гроші, за які купують друзів, див.: Plutarchus. De amicorum multitudine (Пєрі 7таЛифьЛіа<;, 94a40-45) [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 177; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841.-T. I.-P. 111].

⁵⁵⁴ Це - вільний переказ кількох місць із трактату Плутарха «Пєрі єи0и|лХа<;» («De tranquillitate animi»). Див. наступний лист.

⁵⁵⁵ Див. прим. З до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

⁵⁵⁶ В автографі слова mitem, humanum написані над рядком.

⁵⁵⁷ Василь Білозор, поруч із Михайлом, Григорієм та Максимом Ковалинськими, Яковом Правицьким, Олексієм Базилевичем, Миколою Заводовським, належав до кола улюблених учнів Сковороди в Харківському колегіумі [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 102].

⁵⁵⁸ У цьому листі подані виписки з трактату Плутарха «Пєрі єй0и|лш<;» у латинському перекладі Ксиландра - «De tranquillitate animi». Значно пізніше, 1790 p., Сковорода за цим-таки джерелом зробить вільний переклад усього Плутархового твору.

⁵⁵⁹ У Плутарха далі: "Fenore quibus non est sumenda pecunia".

⁵⁶⁰ Далі йде: "Fenore quibus non est sumenda pecunia / Eheu mihi dicentes, sed placidum magis".

⁵⁶¹ Менандр. Кіфарист, фр. 1. Його повний російський переклад звучить так: "А я-то думал, что богатым, Фания, / Долгов чрезмерных делать не приходится / И по ночам стонать потом от ужаса, / 'О горе мне!' - твердить, во сне ворочаясь" [Менандр. Комедии. Фрагмента/ Изд. подготовил В. Н. Ярхо. - Москва, 1982. - С. 246]. Тим часом сам Сковорода переклав ці слова так: "О друже! я думал, что богатыи не воздыхают и что безсонница их не ворочает на постелѣ мягкой...".

⁵⁶² Менандр. Кіфарист, фр. 1 [див.: Менандр. Комедии. Фрагмента / Изд. подготовил

В. Н. Ярхо. - Москва, 1982. - С. 246]. Ці рядки Менандра - (лат. Menander) (бл. 342-291 pp. до н. е.) - найбільшого новоаттичного комедіографа, дуже популярного в старій Україні, починаючи зі старокиївської доби, - Сковорода переклав так: "Отсюду видно, что в свѣтѣ жить без бѣды Бог никому не написал, хоть он богат, хоть высок, хоть низок и нищ".

⁵⁶³ Plutarchus. De tranquillitate animi, 466a-b [Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 565].

⁵⁶⁴ Сковорода переклав цей фрагмент «De tranquillitate animi» так: "Сіи боязливцы, хотя из корабля опустилися в шлюбку, однак ровно тоскою и блеваніем мучатся, занесши с собою и туда страх смертный в сердцѣ и во утробѣ своей желчь. Так и безумная душа, своим состояніем наслаждаться не наученная, хотя из жизны в жизнь преходит, но вездВ грустит и мятется, носящая внутрь источник огорченій - растлѣнное сердце. Сим образом богатіи и нищіи, женатыи и безженныи, и всѣ протчіи безпокоятся. Чрез сіє бѣгают из должностей, но паки праздность скучна. Чрез сіє рвутся показаться при дворѣ, а показавшися, досадуют. Вольному тВлу, слабому уму угодить трудно. Больный и на супруїу и на лѣкаря желчен. Скучен ему пришедшій посВтить пріятель, а отшедшій досаден. Мягчайшее ложе жестко ему. Смотри же, как только возсіяло здравія ведро, тогда превкусною пищею мерзѣвшій самую простую вкушает со сладостію".

⁵⁶⁵ Далі Сковорода коротко подає у формі прикладу фрагмент Плутархового «De tranquillitate animi», що його він переклав так: "'Кая вина источила вашему величеству слезы?' - вопрошают министры Алек[сандра] Македонскаго. 'Как же не плакать, братцы? В сію минуту сльїшу от философа, что в мырѣ не един мыр есть, но и числа им нѣт... Ах! а мы доселѣ и един мыр не вовся покорили'. Но душа любомудрая, древній Кратес, кроткими замыслами кроткаго духа легко и сладко проплыл своего житія пучину".

⁵⁶⁶ Олександр Македонський, котрий підкорив собі Персію, Єгипет, Індію, а хотів підкорити ще й Аравію, Африку та інші краї, але помер, як і будь-хто з людей, залишивши свою велетенську імперію, у старій українській літературі не раз поставав символом марності людських прагнень та рівності людей перед смертю [див., наприклад: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.)].

⁵⁶⁷ За часів Сковороди Кратесова бідність могла бути поцінована й інакше. Наприклад, у почаївській книжці «Сѣмя слова Божія» сказано таке: "...Богатство праведноє дар єсть Божій и может также быти восхожденієм человѣку к небесному блаженству, єжели толко добрѣ єго употребит. По что убо безразсудно откидати или гнушатися даром Божіим? Я смѣло ручюся, що когда бы он славный філософ Кратес знал Бога и когда б Павел святый прилучился в то время, когда он богатство своє в море сыпал, говоря: 'Отидите от мене злыя похоти! Погублю я вас, да сам не погибну от вас!' - удержал бы єго руку, конечно, Павел святый и сказал бы: 'Що ты, безумный, робиш? Богатство ли погубити тебе может, як живо? Не поіубит оно тебе, єжели ты сам себе не погубиш" [Сѣмя слова Божія. -Почаїв, 1772. - С. 400]. Про те, що Кратес викинув усі свої гроші в море, писали Діоген Лаерцій (VI, 87-88) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 262] та Флавій Філострат («Життя Аполлонія Тіанського»

1,13) [див.: Флавий Филострат. Жизнь Аполлония Тианского. - Москва, 1985. -С. 11].

⁵⁶⁸ Так стверджував Піфагор. Тут Сковорода залишає супротивне твердження Плутарха без коментарів (як не брати до уваги графічного виокремлення слова prudentia, що може свідчити про те, що Сковорода поділяє думку Плутарха), але у своєму пізнішому перекладі «De tranquillitate animi» (у спеціальній примітці) наш філософ, докладно зупинившись на розгляді цієї суперечки між Піфагором та Плутархом, стає на бік Піфагора.

⁵⁶⁹ Сковорода переклав цей фрагмент «De tranquillitate animi» так: "Сапог ногв, а сердцу жизнь сообразуется. Нѣкто мудрец сказал: обычай здѣлает жизнь сладкою. А я сказую: сердце чисто зиждет жизнь веселу. Сего ради потщимся очистить источник сердца, да всВ горести, извнВ нападающія, возможем обратить во спасительные соки".

⁵⁷⁰ Цей самий сюжет Плутарх переказує і в «Бенкеті семи мудреців» (147с) [див.: Плутарх. Застольные беседы. - Ленинград, 1990. - С. 243].

⁵⁷¹ Див. прим. 48 до трактату «Книжечка Плутархова о спокойствіи души».

⁵⁷² Зенон (гр. Zijvcov) із Кітіона (бл. 333-262 pp. до н. е.) - засновник філософської школи стоїків.

⁵⁷³ Про це розповідає Діоген Лаерцій (VII, 5) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 270].

⁵⁷⁴ Сковорода міг знати цю історію також із книги Діогена Лаерція (III, 18-20), який свідчив, що свого часу Платон жив на Сицилії в тирана Діонісія, але образив того своїми міркуваннями про владу, мовляв, не все те добре, що добре для тирана, якщо той не відзначається чеснотами. Розлючений Діонісій наказав продати філософа в рабство, але друзі викупили Платона, допровадили його до Афін, ба навіть купили садочок в Академії [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 155-156].

⁵⁷⁵ Фрагмент від слів "Id ergo est primo..." - це цитата з «De tranquillitate animi», що її Сковорода перекладав так: "И так, прежде всего, нужно научиться тому, чтоб могти все горкое обращать во сладость, дабы мы во всѣх неудачах могли похвалиться так, как мальчик тот: 'Ба! слава, де, Боїу! не пропал мой замах. Я бросил камень на собаку, а попал в мою мачеху'. Напримѣр, изгнали Діогена из его отчизны, а он тВм попал во философію. Послѣднее судно с товаром потопила буря, а мудрый Зенон: 'Слава тебѣ, Господи! Переводиш, де, мене из богатства в нищету. Нынѣ моїу мудрствовать о спасеній душевном, а не о тѣлесном богатствѣ'. Чему ж и ты не подражаеш мудрым? Дишен ты, напримѣр, гражданскія ли должности? Чего же тужиш? Теперь станеш жить, сам для себе труждаясь. Дишился ли милости у вельможи? Так освободишся опасных коммисій. Утрудился ли уже, отправляя оныя? Возвеселися же наградв. Коей? Добрая, по пословицѣ, слава лучше мягкаго пирога. Житейскія ли твой интерессы разстроила клеветлива зависть? Отвержи убо житейскую печаль, а начни пектися о Господь. Многое воистину угВшеніе сердцу взирать на великія мужи, равное с нами пострадавшія, но видь равнодушно".

⁵⁷⁶ Plutarchus. De tranquillitate animi, 466b-e, 467a-e [Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 565, 566, 567].

⁵⁷⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁵⁷⁸ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁵⁷⁹ Очевидно, це парафраза Сенеки (Моральні листи до Луцілія, XI, 6). Пор.: "Si vis amari, ama" (в перекладі Андрія Содомори: "Люби - й тебе полюблять" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 54]). Ці слова Сенеки наводили, зокрема, Стефан Калиновський та Михайло Козачинський, говорячи про причини любові [див.: Памятники этической мысли на Украине XVII -первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 259, 406]. Іван Максимович у своєму «Театроні» переклав їх так: "Аще хощеши любов имѣти, люби" [Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 54 (зв.)]. Схожі слова є також у Марціала (Епіграми, VI,

11, 10) [див.: Марк Валерий Марциал. Эпиграммы / Пер. с лат. Ф. Петровского. - Москва, 1968. - С. 170]. Саме з посиланням на Марціала говорив про єство любові Феофан Прокопович: 'Та найбільш важливе в любові - це передусім любити іншого, - це значить, щоб нас любили, то раніш полюбімо ми" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 294]. Зрештою, фраза: "Si via amari, ama!" - належить до розряду крилатих [див.: Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. -Вінниця, 2003. - С. 310].

⁵⁸⁰ Ідеться про Якова Єнкевича. Див. прим. 289.

⁵⁸¹ За припущенням Дмитра Багалія, тут бракує дієслова subit.

⁵⁸² Ці слова дуже важко прочитати. їх почасти відтворено за змістом.

⁵⁸³ Це - 11-а пісня циклу «Сад божественных пѣсней». Щоправда, порівняно з версією, яка ввійшла до циклу, тут інакша розбивка на рядки, а також є низка дрібних розбіжностей.

⁵⁸⁴ Книга Псалмів 41 (42): 8.

⁵⁸⁵ Сковорода має на думці слова: "Того часу сказав Господь до Ісуса: 'Нароби собі камінних ножів, і пообрізуй Ізраїлевих синів знову, другий раз'" (Книга Ісуса Навина 5: 2).

⁵⁸⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: й вд^нїе grun нл нлсыціеши^ъ гоницъ (Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 26). Лист не має закінчення - частина аркуша відрізана.

⁵⁸⁷ Ідеться про Старо-Харківський Преображенський, чи Курязький, монастир, заснований 1673 р.

⁵⁸⁸ В автографі далі ретельно закреслено якесь слово.

⁵⁸⁹ Від лат. impetus - 'натиск, напад'. Це слово за часів Сковороди вживалося і як фізичний термін (скажімо, Феофан Прокопович писав: "...мені більше подобається думка, згідно з якою сила (impetus) руху у кинутих тілах виникає внаслідок ваги або легкості..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 333]), і як богословський (див.: "...з великим импетом и страшным шумом в пекло поволочет" [Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685.-Арк. 87 (зв.)]).

⁵⁹⁰ В автографі слова "без конца" написано над рядком.

⁵⁹¹ Парафраза Горація (Оди, 11,16). Пор.: "Quid brevi fortes jaculamur aevo. Multa...". У перекладі Андрія Содомори: "Дивно: в тім житті, хоч таке коротке, / Стільки цілей в нас!" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982.-С. 56].

⁵⁹² Образ кулі як уособлення самодостатності мудреця походить з Емпедоклового уявлення про Бога-Сфайрос [див.: Фрагмента ранних греческих философов. - Москва, 1989. - Ч. 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. - С. 350-351]. Яскравий образ мудреця-кулі змалював, наприклад, Горацій (Сатири, II, 7, 86-87): "Весь-

бо він - сам у собі і на кулю округлістю схожий: / Що б не торкнулось іззовні його -відпаде, зісковзнувши" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 173]. Так само й у «Моральних листах до Луцілія» (СХІД, 22) Сенеки: "...надали їм круглих обрисів, як богові..." [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 502].

⁵⁹³ Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдь вгъ нішъ;

⁵⁹⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

⁵⁹⁵ Ідеться про приятеля Михайла Ковалинського - Миколу Заводовського, який на ту пору був викладачем у класах інфіми та аналогії Харківського колегіуму [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -

С. 137].

⁵⁹⁶ В автографі перед цим витерто одне або два слова.

⁵⁹⁷ Гусинка - село на Куп'янгцині, яке згадується в документах, починаючи з другої половини XVII ст. Воно стояло на березі невеличкої річки, яка впадала в річку Великий Бурлук. Спочатку село називалось Гусинець (від назви річки або через те, що тут було багато диких іусей). Згідно з даними перепису 1732 р., тут мешкало близько 400 чоловік. Село належало Олексію Юрійовичу Розальйон-Сошальському, який мав тут великий триповерховий будинок [див.: ГомонП. Григорій Сковорода і Нижнє Приоскілля. - Харків, 2006.-С. 101-105].

⁵⁹⁸ Цей лист подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25).

⁵⁹⁹ Фраза /ийръ тевѣ зринає в Книзі Суддів 6: 23; 19: 20, у Першій книзі царств 20: 21, у Першій книзі параліпоменон 12: 18, у Книзі пророка Даниїла 10: 19 та в Третьому соборному посланні св. ап. Івана 15.

⁶⁰⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: ЫрыгнХ сердце /иое слово влаго (Книга Псалмів 44 (45): 2).

⁶⁰¹ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12:14. Пор.: не йфХ во влши^ъ, но влсъ.

⁶⁰² Сковорода має на думці слова: И д^ъ гдень г"лл во /инѣ (Друга книга царств 23: 2).

603 Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкш ты єси, вже вгъ всєа сЙ/іьі й держлвы, й н^сть йнлгш ^ацінтннка родсі ій/іевл кро/иѣ тевє (Книга Юдити 9: 14).

⁶⁰⁴ Фраза кЗ/иенв крлеХгб/інвій (крлеХгб/іенъ) зринає в Книзі Йова 38: 6, у Книзі пророка Ісаї 28: 16, у Першому собороному посланні св. ап. Петра 2: 6 та в Посланні св. ап. Павла до ефесян 2: 20.

⁶⁰⁵ Фраза П/ібти й крови зринає в Книзі Ісуса, сина Сирахового 14: 19, у Посланні св. ап. Павла до галатів 1: 16 та в Посланні св. ап. Павла до євреїв 2: 14.

⁶⁰⁶ Заклик С/івши, ій/ію чотири рази звучить у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону: 5:1; 6: 4; 9: 1; 27: 9.

⁶⁰⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 6: 15.

⁶⁰⁸ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 18. Пор.: к<шенв прив^жиціе ^Зацє/ИТі. Судячи з усього, за часів Сковороди цей вірш часто тлумачили в алегоричній стратегії. Принаймні Феофан Прокопович, говорячи про надмірну пристрасть багатьох ораторів до алегоричного розуміння Біблії, писав: "...Такі здебільшого, звичайно, питають, що розуміється під зайцем, коли Давид каже: 'Скеля - притулок для зайців'" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 130].

⁶⁰⁹ Сковорода має на думці слова: оуво прейде дХіш наша вбдХ нєпостоаннХкі (Книга Псалмів 123 (124): 5).

⁶¹⁰ Трохи неточна цитата з Книги Йова 22:16. Пор.: р'Ьксі тєкХцма шсновЗнїа й^ъ.

⁶¹¹ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 11. Пор.: ТѴі же, ш, чє/іов^чє вжїй, сй^ъ віган.

⁶¹² Сковорода має на думці слова: держйсА же прЗвдві, в^рві, /ікібвє (Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 2: 22).

⁶¹³ Див. прим. 247 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁶¹⁴ Пісня над піснями 2: 9.

⁶¹⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: нево й ^Є/И/іа /ии/иойдетъ, С/іовееЗ же /иоа не /ИИ/ИойдХтъ (Євангелія від св. Матвія 24: 35).

⁶¹⁶ Євангелія від св. Матвія 2: 9.

⁶¹⁷ Книга Псалмів 75 (76): 3. В мирп> тут означає "в Єрусалимі" (згідно з етимологічним значенням цього топоніма).

⁶¹⁸ Фразу вет^їй ден/ии взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22.

⁶¹⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 8: 26. Пор.: злпретй в^трш/иъ й /ибргс. Пор.: "запрѣтивый Христе морским вѣтром" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 533].

⁶²⁰ Літеру с у цьому слові написано поверх іншої.

⁶²¹ Див. прим. 409 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 121).

⁶²² Сковорода має на думці слова на взір: Сов^тъ же гденв во в^къ преввівЗетъ (Книга Псалмів 32 (33): 11) абощо.

⁶²³ Книга пророка Ісаї 58: 12.

⁶²⁴ Цей лист подаємо за автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 7, арк. 1-2).

⁶²⁵ Фраза пЗче всЁ^ъ че/іовѣкъ зринає в Четвертій книзі Мойсеєвій: Числа 12: 3 та в Третій книзі царств 4: 31.

⁶²⁶ Парафраза Книги пророка Даниїла 10: 19. Пор.: /иХжХ же/іЗнїй, /ийръ тевѣ.

⁶²⁷ Авігея принесла Давидові різні дари. Див.: Перша книга царств 25: 18-21.

⁶²⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: Сотворйввій же нЗсъ въ сїе йстое вгъ, йже й діїде н3/иъ шврХченїе л^а (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5: 5).

⁶²⁹ Парафраза Дій св. апостолів 13: 33. Пор.: шврѣтб^ъ двдл свшл іессеовл, м&жа по срцХ

/И0Є/ИХ.

⁶³⁰ Неточна цитата з Книги пророка Захарії 4: 10. Пор.: "septem isti oculi Domini". У перекладі Івана Огієнка: ".. .ті семеро, - Господні очі...".

⁶³¹ Можливо, це парафраза Публілія Сіра: "Caeci sunt oculi, cum animus alias res agit" ("Сліпі очі, коли душа зайнята чимось іншим". Див. прим. (4) до діалогу «Наркісс».

⁶³² Переклад Леоніда Ушкалова.

⁶³³ Сковорода має на думці трактат «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁶³⁴ Яків Правицький справді "замарав" ім'я автора та присвяту на титульному аркуші трактату «Silenus Alcibiadis».

⁶³⁵ Лат. licentiatus - 'звільнений, відпущений'; так називали тих, хто здобув перший учений ступінь в університеті.

⁶³⁶ Сковорода говорить про діалог «Разглагол о древнем мірѣ».

⁶³⁷ У назві діалогу Сковорода спочатку написав був Мир, а потім переправив друїу літеру на і. У поясненні залишено літеру ы. У текстах Сковороди трапляються обидві ці форми.

⁶³⁸ Ідеться про діалог «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

⁶³⁹ Схожа фраза зринала в 1-ій пісні циклу «Сад божественных пѣсней». Пор.: "Блажен! о блажен! кто с самых пелен / Посвятил себе Христови".

⁶⁴⁰ Ідеться про переклад оди фламандського латиномовного поета Сідеруна ван Госе «До Джорджа Чемберлена».

⁶⁴¹ Пор.: "На ловца и звѣр бѣжит" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 237]; "На ловца и зверь бежит" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 425, 476, 575]; "Наскочив звір на ловця"; "На стрілцьи звір біжит" [Франко, № 13028, 25134].

⁶⁴² Книга Псалмів 44 (45): 15.

⁶⁴³ Андрій Іванович Ковалівський - власник Пан-Іванівки, батько Петра Ковалівського -учня Сковороди в Харківському колегіумі. Сковорода не раз тут гостював, зокрема тоді, коли працював над своїм останнім філософсько-богословським трактатом «Потоп зміин». На замовлення Андрія Ковалівського художник Лук'янов намалював портрет Сковороди. Пан-Іванівку Сковорода обрав і місцем свого вічного спочинку.

⁶⁴⁴ Див. прим. 187 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶⁴⁵ Лубни (Дубні) - місто, засноване князем Володимиром Великим у 988 р. Уже в XV-XVI ст. мало магдебурзьке право. Було власністю князів Вишневецьких. З 1648 р. - центр Лубенського полку, а з 1781-го - місто Київського намісництва.

⁶⁴⁶ Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 8:2. Пор.: Сїго воз/ігсвй^ъ й ПОИСК^Ъ (Я ГОНОСТИ /ИОСА.

⁶⁴⁷ Мабуть, мається на увазі Давидів псалом 144 (145).

⁶⁴⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 18: 37. Пор.: нл сїе родй^сА.

⁶⁴⁹ Очевидно, це алюзія на слова Сократа, які Сковорода перекладав так: "Иные на то живут, чтоб ѣсть и пить, а я пью и ѣм на то, чтоб жить". Див. прим. 93 до циклу «Басни Харьковскія».

⁶⁵⁰ Див. прим. 20 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

⁶⁵¹ Книга Псалмів 38 (39): 2.

⁶⁵² Пісня над піснями 1: 7.

⁶⁵³ Див. прим. З до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

⁶⁵⁴ Див. прим. 1 до притчі «Убогій Жайворонок».

⁶⁵⁵ Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁶⁵⁶ Див. прим. 210 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 108).

⁶⁵⁷ Див. прим. 2 до трактату «Книжечка Плутархова о спокойствіи души».

⁶⁵⁸ Очевидно помилково - замість Острогозьк.

⁶⁵⁹ Від гр. апоурафт) - 'список'. Словник Памви Беринди тлумачить іменник апограф так: "перепис з книги, екстракт, копѣа" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 361].

⁶⁶⁰ Від гр. аѵтдурафос; - 'власноруч написане'.

⁶⁶¹ Далі йде розчерк Сковороди.

⁶⁶² Переклад Леоніда Ушкалова.

⁶⁶³ Сковорода має на думці трактат «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁶⁶⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

⁶⁶⁵ Цей лист подаємо за автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 7, арк. 109).

⁶⁶⁶ Ідеться про Андрія Івановича Ковалівського. Див. прим. 643.

⁶⁶⁷ Цей образ міг бути навіяний «Домашніми бесідами» Еразма Роттердамського. Пор.: "Памфіл: А я милуюсь не тільки тією прекрасною і квітучою оселею, - набагато миліший мені її хазяїн. Марія: Який хазяїн? Памфіл: Твоя душа, якої краса з роками дедалі більше зростатиме" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини

В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 136].

⁶⁶⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: плоть не пб/іь^Хетъ ничтоже.

До Якова Петровича Правицького¹

[У Бабаї, 3 жовтня 1782 p.]

Из Гусинскаго лѣса. 1782-го года, окт[ября] 3-го д[ня].

Honorande mihi in Christo Pater!

Pax tibi in Domino nostro!

Lateo in Eremo²; duco ostam pie, Dominus mens mihi est каї і] Петра каї Г] kAtilc каї о вдос [Шанований во Христі отче мій! Мир тобі в нашому Господі! Ховаюся в пустелі, веду кістяк благочестиво, Бог для мене розум, і скеля, і надія, і любов].

Он меня не оставляет во время Старости, внегда оскудѣвати немощам моим³; он меня защищает от отчаянія⁴; укрѣпляет к Цѣломудрію⁵; ограждает необоримою Стѣною⁶ против всѣх прилогов діавольских; я никому ни завижу; никого не ненавижу; всѣм друг, и для моего Сердца нѣт непріятеля во вселенной. Не de ли есгь оный Исаїевскій мир и веселіе? "На горѣ сей испіют радосгь, испіют вино..."⁷ Всяка плоть есть юдоль Плача⁸ и Ложь. Что же есть твердое? "Посредѣ вас стойт..."⁹ Стойт, сирѣчь, незыблемая Гавань. Сей есгь един Свят. Той есть Твердь, Кифа, Петра, Адамантова Гавань, Матерая Земля, Твердь и Град апокалипсическій¹⁰. Не de ли есгь оная Земля, "Посредѣ воды" составленна Божіим Словом¹¹? Не сей ли есть новый Мір, Рай? Не здѣсь ли почивает Израиль, прешед море? Ей, тамо взыдоша вся колѣна¹². Не на сей ли Петрѣ и Скалѣ то водворяется Ноева Голубйца: "Полечу и почію..."¹³, "Очи твой, яко Голубины..."¹⁴? Не на сей ли Кифѣ утверждается вся Церковь¹⁵, презрѣвшая с Голубицею Плоть свою и Кровь, и прозрѣвшая оную Гавань? "Царя со славою узрите, и очи ваши узрят землю издалека"¹⁶. Не ая ли земля и царь глаголет: "Маловѣре, почто усомнѣлся еси¹⁷? Блажен еси Симон, сыне голубицы Ноевы..."¹⁸ Не то же ли есгь кровь, плоть, вода, непостоянносгь, лжа и огнь, и погибель? Не то же ли есть ад и смерть? Не царствіе ли внутрь непостоянносги нашея стойт¹⁹. Не de ли есть истина и Кифа? Не кифа ли есгь Гора оная, на которой со Израилем піет радосгь оную: "Радости вашея никтоже возьмет от вас"²⁰. И вино оное: "Дондеже пію я новое вино в царсгвіи небеснѣм?"²¹ А кто піет? Твой сын, Григорій Сковорода, упивается от тука дому Божія²², нашед внутрь себя со Сампсоном сот вѣчносги²³, и услаждается со отцем свойм Лотом оным: "Нард мой даде воню свою"²⁴. "Сердце моє есть сердце твоє"²⁵. "Да и тій в нас єдино будут"²⁶. Услаждается и вас поминает, пребивая вам всенижайшим во вѣки слугою,

Григорій Сковорода.

Из Маначйновки 1785 года, Окт[ября] 3-го Дня.

Dilecte in Christo Frat[er] Iacobe,

Pax ilia tibi sit! quae Mentem supereminet omnem.

Ignosce mihi, siquid te offendi, cum diversarer apud vos. Scis, me esse irritabilem, sed me scis etiam Humanitati et Innocentiae natum, quae sola Hominem fadt. Bonus, id est verus Homo, de bono Cordis Thesauro semper Bonum praefert²⁷. Et tamen multi meorum Amicorum tales sunt, ut parati sint illico me mordere, siquid Delirii conor eis deminuere. Non cogitantes, me Benevolentia dudum, hoc facere. Vere enim humanum Cor et Ingenium haud quoquod potest male velle Hominibus. Ego quoque siquid uro, aut molestus sum, non Malevolentiae impulsu hoc fado, sed quid Candor animi mei Nefas putat assentiri Mendado aut adversus Veritatem pugnare. Nam ut Medidna non semper est mollis, ita Veritas saepe aspera est.

Et Nemo est, qui semper misceat Utile Duld²⁸.

Sed obliviscamur mutuas Offensas ac redeamus in gratiam.

"Друг Друга Тяготы носягце.. ."²⁹

Письмоподателя сего пріймите благоутробно, не смотря яко Мытар есгь, но яко Друг и Человък.

Если что имѣете передать ко мнѣ, можете чрез его вѣрно. Что? Не пишет ли чего Михайло³⁰ ко мнѣ? Нѣт ли Очок или Письма ко мнѣ, или чего?.. О Лёксикѣ не тужйте. Письмо моє к Василію Павловичу, при Поклонѣ моем Отцу Силвестру, даёт знать, что Лексик у мене жив есть³¹. Liberavi Fidem tuam, qua fidejusseras de Lexico: ne quid augerem Curam tuam. Отцу Василію, Отцу Еусгаѳію, Отцу Гуслйсгѣ от мене Лобызаніе искреннее. О Наеман, Наеман³²! И тебе, Друже мой, тут же Духом Исгины³³ лобызаю.

Да утѣшит всѣх нас Господь Бог наш Миром и Любовію, да пребудете вы мнѣ и я вам во вѣки

Искренним Почитателем и Другом, Григ[орій] Сковорода³⁴.

Omnia praetereunt³⁵, sed Amor post omnia durat.

Omnia praetereunt, haud Deus, haud et Amor.

Omnia sunt Aqua, cur in Aquas speratis, Amici?

Omnia sunt Aqua. Sed Portus Amicus erit.

Haec Kepha tota est fundata Ecdesia Christi.

Isthaec et nobis Kepha sit atque Petra, Gr[aece] Skala³⁶.

Grjegorius] Skowjoroda].

Post Scripsi.

Haec Epistola retardata est. Grammatophorus fefellit. Nunc per nostrum Alexium³⁷, opinor, perveniet recte. Si descripsisti novos meos jam libellos, remitte ad me Archetypa³⁸. Etiam ilium meum Dialogum, quem et aliis laudare soles, simul cum Archetypis mitte. Descriptus ad te remittetur iterum Deo volente. Dicatur ille Dialogus «Марко Препростый»³⁹. Quid obmutuit noster Michael? Non scribit, nec mittit conspidlla aut Скрыпочку.

Oportet obrui eum nunc maximis Aulids Undis.

Aestibus effervens, o Munde! miserrime Ponte!

Felix, qui his Undis, ceu Petrus, extrahitur.

Heu fugiamus Mundum quiescentes in Portu, Fraudesque Mundi perspidentes. Mundus est Avaritia, Ambitio, Carnis Voluptas...

"Сія ввергают во Всегубительство"⁴⁰.

Ab his, ut Dei Dextra nos omnes liberet, opto, precor, voveo. Vestrum omnium in Christo Frater⁴¹.

Г осподину моєму,

Отцу Іякову Правйцкому, в

Бабаях⁴².

[Из Маначйновки 1785 года, Окт[ября] 3-го Дня]

Улюблений во Христі брате Якове!

Нехай буде з тобою той мир, що вищий за будь-який розум! Пробач мені, коли чимось скривдив тебе, перебуваючи серед вас. Ти знаєш, що я дратівливий, але ти знаєш також і те, що я народжений задля людяності й безневинності, яка одна робить людиною. Добра, тобто справжня, людина завжди виносить добре із доброго скарбу серця. І все ж більшість моїх друзів такі, що ладні, зі свого боку, образити мене, коли я пробую хоч трохи вгамувати їхню нерозважливість; при цьому вони не дивляться на те, що я керувався доброзичливістю, коли це робив. Бо справді людське серце й розум аж ніяк не можуть бажати людям зла. І я так само, коли роздратований або маю кепський настрій, роблю це, не бажаючи зла. Але ті, хто вважає, що мені не властива лагідність душі, помиляються або виступають проти істини. Бо як ліки не завжди приємні, так і істина часто буває сувора.

І немає таких, які б завжди сполучали корисне з приємним.

Та забудьмо взаємні образи й повернімося до всепрощення. ["Друг Друга Тяготы носяще..."

Письмоподателя сего пріймите благоутробно, не смотря яко Мытар есгь, но яко Друг и Человък.

Если что имѣете передать ко мнѣ, можете чрез его вѣрно. Что? Не пишет ли чего Михайло ко мнѣ? Нѣт ли Очок или Письма ко мнѣ, или чего?.. О Лёксикѣ не тужйте. Письмо моє к Василію Павловичу, при Поклонѣ моем Отцу Силвесгру, даёт знать, что Лексик у мене жив есгь]. Я тебе звільнив від обіцянки, яку ти дав мені щодо лексикона, щоб не примножувати твого клопоту. [Отцу Василію, Отцу Еусгаоію, Отцу Гуслйсгѣ от мене Лобызаніе искреннее. О Наеман, Наеман! И тебе, Друже мой, тут же Духом Исгины лобызаю.

Да утѣшит всѣх нас Господь Бог наш Миром и Любовію, да пребудете вы мнѣ и я вам во вѣки

Искренним Почитателем и Другом, Григ[орій] Сковорода].

Все промина, та любов зостається по всьому.

Все промина, але Бог та любов - аж ніяк.

Все є вода. Так навіщо на води надіятись, друзі?

Все є вода. Але буде й пристанище нам.

На камені цьому заснована Церква Христова.

Це нам є кефа і петра, по-гр[ецьки] скала [Skala]⁴³.

Гр[игорій] Сков[орода].

Написане опісля.

Цей лист затримався. Листоноша обдурив. На цей раз, я гадаю, він справно дійде до тебе через нашого Олексія. Якщо ти вже переписав мої нові книги, то надішли мені оригінали. Надішли й отой мій діалог, що ти його перед усіма зазвичай вихваляєш: надішли його разом з оригіналами. Після того, як він буде переписаний, я поверну його тобі, коли буде на те Божа ласка. Нехай же називається цей діалог [«Марко Препросгый»]. Чому ж замовк наш Михайло? Він не пише, не надсилає окулярів або [Скрыпочку]. Мабуть, він тепер захлинається в гігантських двірських хвилях.

О розбурханий світе, найнещасніше море!

Щасливий, хто, наче Петро, його хвиль не пізнав⁴⁴.

Тікаймо від світу, перебуваючи в гавані та зневажаючи омани світу. Світ -це скупість, честолюбство, плотська насолода...

["Сія ввергают во Всегубительсгво"].

Я бажаю, волаю й молюсь, нехай звільнить нас усіх від цього десниця Божа. Ваш спільний брат у Христі.

[Господину моєму,

Отцу Іякову Правйцкому, в

Бабаях]

[У Бабаї], 6 березня [1786 p.]

Дух велить мало с тобою побесѣдовать, дав к сему случай и время. Обѣщался еси ты меня посѣтить, но и писменно не воззвал еси⁴⁵ ко мнѣ и не раздражил к отзыву. Скажи мнѣ, друже, здрав ли ты? Не вопрошаю о тѣлѣ.

Не потерял ли ты доселѣ самаго себя? т. е. мыслей твоих и сердца твоего. Мысли и сердце со мною, - нынѣ отвѣчаеш мнѣ; вѣрю. Сіє же то и бѣдсгво есгь. Не могу разлучитись от того, что всегда мучит и жжет, и в сем ли есть горкій исгочник и приснотекущій вѣчных мученій. Не сія ли есгь исгинная гибель? Погубить самаго себя, убѣжать, потеряв себя. Тако ниже избѣгнути бѣд, яко бѣдство, аки удица внутрь сердца увязла, сердце же всегда с человѣком, и оно-то есгь человѣк⁴⁶, се есть єдино исгинное несчастіе, смерть люта и ад⁴⁷. Не помышляйте, что негцастіе внѣ вас⁴⁸ и в нас. Входягцее извнѣ не сквернит человѣка⁴⁹. Для чего же равнообразно не сказать: приходягцее извнѣ не обезгцасливит? Гдѣ же и откуду? Исходягцее от сердца. Та суть сквернягцая⁵⁰. Видиш, что внутрь нас гцастіе и негцасгіе. Кое же есть знаменіе спокойнаго и блаженнаго сердца? То же, что здравія тѣлеснаго. Вкуси пищу, вкушаеш сладко. Спить и обращается вездѣ весело. Вот Павел означает здравіе сердца: "Радуйтеся непрестанно. О сей радости молитеся, о всем благодарите"⁵¹. Есгли такое сердце еси, тогда ты не ветхій еси человѣк⁵² и не гроб повапленный⁵³, но цѣлый, нетлѣнный и новый. Радуйся, убо в новый год желае[т] тебѣ твой друг

Григорій Сковорода⁵⁴.

Маначиновка,

Марта 6 дня.

[У Бабаї]

Из Маначйновки, 1786-го, Марта 30-го дня.

Друже Іякове,

Радуйся во Господѣ!

Слышу, что Hf,что мнѣ прйсланно от нашего Михаля⁵⁵. Аще тако есгь⁵⁶, и Оно в твоей Рѵк ІІ, то передай, Друже, чрез сего Письмонбсца ко мнѣ. Аще Господу моєму угодно, помышляю посѣтйть вас Весною. Пришли, Друже, такожде Разговор, наречённый «Марко Препросгый»⁵⁷. Он возвратйтся паки к тебѣ. Протчія же, якоже тебѣ угодно: или нынѣ, или вбзмутся тогда, когда к вам прійду. Наеману Петровичу⁵⁸ Мир и Благословёніе и всѣм Собратіям нашим Іерёям. Цѣлуйте такожде Духовную Матерь мою, Игумёнію Мароу⁵⁹. Писать облѣнйлся к ней. Бог Мйра да будет со всізми нами⁶⁰! Аминь!

Тебѣ и всѣм вам Истинный и не Языколстйвый Друг,

Григ[орій] Сковорода⁶¹.

Пришли, Друже, Лимбнчиков Пару, да прохладйтся Болѣзнь моя. Или Соку Черно-Сморбдиннаго. Или Журавлйчно-Ягоднаго, или Каковаго-либо. Для Чаю. Осгатки Горячки мучат мене. Два Мѣсяцы Огневйца свирѣпсгвовала во мнѣ. Начало и Отёц ея - Проклятых Москбвских Печей Чад. Quid est Чад сей? Jocemur nonnihil. Est Чад сей Pestis Septemtrionalis. Constantinopolitana Pestis necat Triduo. At ilia tribus Horis.

Quidquid agit Vulgus? Nihil est, nisi Pestis et Huleus⁶².

[Що є [Чад сей]? Іноді ми жартуємо: [Чад сей] - північна чума.

Константинопольська чума вбиває за три дні, а ця за три години.

Що хвилює народ? Не що інше, як чума та вогневиця]

Господину Моєму,

Іерею Іякову Правйцкому, в Бабаях.

[У Бабаї]

Из Пусгьіни Маначйновскія, 1786-го Года, Апр[еля] 25-го.

Христос воскресе!

Любёзный Друже и Брате во Хрисгѣ, Іякове!

Да будет Мир Божій в Сердцѣ твоем и в Тѣлѣ!

Сей есгь Кентр⁶³ наш, и Твердь, и Кёфа, и Край, и Конец, и Останок Младенцем⁶⁴, сйрѣчь Дурачкам Евангелским⁶⁵. Земля и Пристанище средй воднаго Тлііпія нашего⁶⁶, Сйлою и Деснйцею Вѣчнаго основанное Оною: "Еюже Поставих Небо и Основах Землю"⁶⁷, - Глаголет Господь Вседержйтель у Исаіи.

Qui Christum nosdt: Nihil est, si cetera nescit.

Qui Christum nesdt: Nihil est, si cetera nosdt.

[А хто знає Христа, то не важить, що інше не знає.

Хто ж не знає Христа, то не важить, що інше він зна⁶⁸]

О сем нам не Лѣпо ли есгь похвалитися? Ей! не безумно.

Omnes in se ipsis Mortem vident. Nos autem, тг]ѵ Аѵасттастіѵ...

[Уа бачать у самих собі смерть, а ми - воскресіння...]

Убо и мы во Истину воскрёсли, и жйвы Есмьї. Амйнь!

Обрадовало Душу мою любезное Письмо твоє, дышущее Люббвію и Мйром Хрисгбвым. Сей есгь Союз Совершёнства⁶⁹.

Староста моя облѣнйлася посѣтйть вас. Послѣжды прійду, аще Господь благоволйт. Не печйся о Разговорѣ «Маркѣ»⁷⁰. Он всегда есть ваш и возвратйтся в твою Книгохранку.

«Лбтову Жену» хочется докончать. Однак принесу⁷¹ с собою, да напйсанное выпишете. Что бо мнѣ есть любезнѣе на Небеси или на Землі’,: тбчію поучатися Святынѣ⁷²? В сей Едйной да живу и умираю! Помалу-малу отхбдим от Тл ііпії Плотскія, яже есгь Блаженная и вседнёвная Смерть⁷³, и приближаемся ко Господу, иже есгь Святыня, Кёфа и Воскресеніе наше. Что убо есгь блажённѣе Жизни нашея, на ней же собывается бное? "Положу Стропбтная их во Гладкая..."⁷⁴ "Окрылатѣют, яко Орльї, потекут и не утрудятся..,"⁷⁵

Виждь Діатрібу мою, Друже! Діатрі(3г| Еллински нарицается то, чем кто главно жизнь свою забавляет⁷⁶.

Вот Діатріба Давидова! "Поглумлюся в Запов[ѣдех] твоих"⁷⁷.

Вот Павлова! "Мнѣ бо еже жити: Христос..."⁷⁸ Вот Лукина и Клебпы! "Како глаголют ЕІ О быти жива?.."⁷⁹

О Воскресеніе! о Оное Воскресеніе! Мьіру не въруемое!

Коль услаждаеши Сердце моє! Блажен Узрѣвшій с Наперсником Красоту твою. Ядущій тя, егце взалчет...⁸⁰

Сіє глаголю того ради, яко, доканчавая «Жену Лбтову», наслаждатися имам нбваго Вина с новим моим Лотом - Хрисгом Іисусом, имѣя Обручёніе с ним во Вѣрѣ Божіей.

Христос! В[о]скресе! Друже Наемане⁸¹! Да вкусиши и ты Сота Воскресенія! и псі, Ангелы Его⁸²! Всі,! Жихорайскій⁸³ с Бабаёвским и с Воскресёнским со всѣм Клйром своим. Желаю, любёзный Друже Іякове!

тебѣ и всѣм твоим, Брат и Друг, Григ[орій] Сковорода.

Г осподйну моєму,

Іерею Іякову Правйцкому в

Бабаях.

[У Бабаї]

Из Гусйнки, 1787-го Года, Іануар[ія] 18-го Дня.

Вселюбёзный Отче, Друже и Брате во Хрисгѣ, Іякове!

Радуйся, дерзай и возмагай во Господѣ⁸⁴ нашем!

Ни Старосгна Лѣность, ни Мрак, ни Хлад Зймный, ни неисправное Перо со Чернйлом не могло мене удержать, чтоб не ублажйть (gratulor⁸⁵, saluto [поздоровляю, вітаю], Сгаесё - цакаріСсо [по-грецькому - іаакаріСсо, поздоровляю]) тебе в нбвый сей Год. Радуйся в нбвый Год! Да радуется и весь Дом твой! и вся, елйка суть твоя!

Да радуется.. ,⁸⁶ и Еустаоій, и Іоанн с Наеманом!

Да возвеселятся Бабай! со всѣми свойми Отрасльми! Сёлами!

Да возрадуются и Гбры ваши! и Різки да восплёгцут Руками⁸⁷!

Да обновляется и вся Тварь! обстоягцая вас! Молюся.

Когда же будут сія? Тогда, когда ублажйт Господь благоволёніем своим Сібна⁸⁸. Как? Тогда⁸⁹, когда в Человѣцех будет благоволёніе⁹⁰, и і юсред іі нас. А чтб ли есгь Благая Воля? Вот что! "Дух прав обновй во Утрббѣ м[оей]"⁹¹. Агце Кто не имѣет нбваго сёрдца, тому весь Мыр есть Вётха Вётошь⁹². Агце чія Душа тужит, тому весь Мыр плачет. Агце чіё Сёрдце мучится и сграждет, тому весь Год без Праздника. Агце чій Дух Отчаяніем оледенѣл, тому весь Год без Весньї. Агце чій Смысл мёртвый, тому весь Вѣк без Живота. О любёзный мой Друже Іякове! Изблюймо вётхій Квас Мырскій⁹³. Стяжйм нбвое Сёрдце. Облецймся во Одёжду нбвыя пет/тііппыя Надёжды, во Утробу Братолюбія. Тогда нам вся Тварь ііросвіітіітся, весь Мыр взыграет н возскачет. Будет нам всяк День Велйк-День⁹⁴, не зайдет Солнце нам, и Луна не оскѵдііег нам⁹⁵. Мы же наречемся Язык свят, Люди Обновлёнія⁹⁶. Благбе Сердце, Люббвь, Бог, Правды Солнце, всю Тварь весно-ново-творягцее есгь тожде.

Ваш всейскренній Любйтель, Почитатель, Брат и нижайшій Слуга Григ[орій] Сковорода⁹⁷.

Простй, любёзный, что солгал я прислать вам «Жену Лбтову». Весною хошу вас посѣтйть, аще Богу угодно, и привезу. Аще же, дайте знать, тотчас перешлю. В Зймних Трусосгях может она потеряться, тілі не даю чрез Григорія Юріевича⁹⁸. Не печальтесь. Она всегда у вас. Другое то, что Весною во Пусгынѣ можно подумать об Окончаніи Ея, а Зима безгбдна. Я и de с нуждою пишу. Михайло⁹⁹ мой досёлѣ молчйт. Ни мало не дивлюся. Блажённы мы, Израилю¹⁰⁰, яко Бог нам дал по Уши Покбя и Врёмени.

Deus nobis haec Otia fedt¹⁰¹.

Turn demum Pretium Temporis cognosdtur, cum id amissum est. ["Бог дарував те дозвілля".

Тоді, нарешті, пізнається цінність часу, коли він утрачений]

Пришли, Друже, Барылце Пйва Бабайвскаго. И то, аще не в труд.

Я всѣм довблен. Слава Богу!

Господйну и Отцу моєму,

Іерёю Іякову Правйцкому, в Бабаях.

[У Бабаї]

Из Гусйнки, 1787-го Года, Марта 6-го Дня.

Любёзный во Хрисгѣ,

Отче и Брате и Друже Іякове,

Веселйся во Гбсподѣ!

Пришлйте мнѣ Симфонію «Аще не увѣси самую тебе...»¹⁰² Переписав, паки отошлю к вам. Посылаю к вам «Жену Лбтову». Побесідуйте во Хрисгѣ с нёю. Она чйстая чйстым¹⁰³, и сей Кумйр есть плодонбсный вѣрным Божіим. На ней-то исполняется: "От Каменя воздвйгнути Чада Аврааму..."¹⁰⁴ Она не доведена до Конца. Но Кто дождётся Конца в присно-текущем Исгбчникѣ? А что я сказал, обѣщая Окончаніе, de касается до Кнйжечки, начатой мною, не до «Женьї». Сія Кнйжечка учит: как ли читать подобает свящённое Письмо? Аще едйн Глагол Божій уразумѣется, тогда весь Храм Соломбнов есгь свѣтел. Во Примѣр сему взял я сіє: "Поминайте Жёну Лбтову"¹⁰⁵. И толкуя сіє Слово, возмутйл всю С[вященнаго] Писанія Купѣль. Да уразумѣют спящіи на

Бйбліи, или с Паулом сказать: почивающіи на Закбнѣ¹⁰⁶, яко не многочтёніе дѣлает нас Мудрыми, но Много-Жваніе принудйло сказать сіє: "Како сей вѣсть Кнйги, не учйвся?"¹⁰⁷ И да познают, яко едйн День в Тысягцѣ, и вопрекй - 1000 Глаголов Божіих во Едйном Глаголъ сокрывается.

Нынѣ же, со Женбю Кровоточйвою¹⁰⁸, мнбго жерут, для едйныя Дисентёріи; и нѣсгь им Человѣка, могугцаго приложить им Вкус Плюновёнія, Жванія и Преломлёнія онаго: "Зубы Его, паче Млека"¹⁰⁹. "Познася йма в Преломлёніи..."¹¹⁰ Все даст Вкус свой: и Звѣзды в Сокрбвигцах свойх блёснут, агце есмьі от Числа бных: "Израил[ь] толчаше Манну в Ступах"¹¹¹. Во блаженное Число сих Людей да впйшет Христос всѣх нас! Желаю, ваш всейскренній Брат и нижайшій Слуга:

Григорій Сковорода¹¹².

Postea scripsi [Опісля написаного].

Да наречется же сія Кнйжечка «Женою Лотовою»! Предислбвіем же да будет сіє моє к тебѣ Письмо, о возлюбленный Друже! Тебѣ сію Невѣсгу безневѣсгную¹¹³ и чйстую Голубйцу в Дар привожду пёрвому и Тебѣ обручаю, Именем Господа нашего, Іисуса Христа.

Протчее. При Перепйскѣ повелѣвай наблюдать Ортографію. Паче же всѣ Ея Лйсты хранйть от Нечисготьї. Цѣлуй любёзнаго Наемана Петровича и всю нашу Братію. Мир во Днех наших¹¹⁴! Амйнь!

Господйну моєму,

Іерееви, Іякову Правйцкому, в Бабаях.

[З Гусинки в Бабаї], 21 березня [1787 p.]

Март. 21-го.

Отче и Брате, и Друже!

Оттак на сем свѣтѣ жйв будь, весел будь, а про себе Ббгови молйсь, еще ж и правду, колй когда треба сказать: хм! хм!

Молюся. Помйлуй мя, Господи¹¹⁵! Подай ми в серце Братолюбіе! Да не быть ми, яко яр тур, да быть ми, яко овца безобрбнна.

Молйтва и терпёніе, терпеніе да молитва - сія суть ми граница, и щит, и мощ, и надежда, и утѣшеніе, и покой. Мнѣ? Ни. Не токмо мнѣ, всѣм.

Не пишу бблѣе: сердце болйть. Йван Максимович доскажет вам, чего не пишу.

Ваш сын и брат, и друг.

Гр[игорій] Сковорода.

88 [У Бабаї]

Из Гусйнки 7-го Окт[ября] 1787.

Любёзный Отче, и Друже, и Брате Іякове!

Радуйся со всею нашею Братією!

Всепокбрно благодарю за Кровь Грбздову¹¹⁶. Мы с Братом Васйліем абіе разрѣшйли¹¹⁷ и, желая вам и всему вашему Дому с Любёзною Хрисгйною¹¹⁸ Здравія, потяглй в собственное наше Здравіе лѣпо-лѣпо. Егце ожидаю из Харкова... Чудно мнѣ! Вы, снйтся мнѣ, переписали «Михайлову Ббрбу»¹¹⁹ и паки трёбуете? Обаче посылаю. Нёгли обрягцете¹²⁰, чего ваша Пёрепись не образует. Не медлйте же много. Обаче чрез невѣрныя Руки - не! не! не!..

Mavolo apud te Earn interire, quam volutari Manibus impurorum.

Nunc quiddam, non magnum quidem, sed Pium parturio Amico cuidam. Ideo pauca scribo. Maturamus parere, dum Tempus est. Nam instat, imo pro Foribus stat Hyems inimica Musis. Jam jam non scribere, sed Manus calefacere opus erit. Porro, quidnam est id, quod in Utero gesto, propinquus ad Partum: sdes jam. Vale!

Tuus et Servus et Frater¹²¹.

Caseus nostri Michael is alicubi haesit. Conspicilla, parum mihi apta, donavi Josepho. Promittit in utraque Epistola magnam Tibiam rectam. Quando erit? nesdtur mihi. O utinam, praeter omnia alia, ipse nobis reddatur! Facilis Descensus Averni...¹²² O miserum hominem! Unicum septennem Filium amisit. Mortuus est в вел[икій] Пятбк. Vide! Quomodo Mundus initio blanditur tandem cruciat et lacerat, ut Tigris. Mundi Via [Я вважаю за краще, щоб вона загинула у Вас, аніж має ходити по руках нечестивих. Тепер я готовий привести на світ щось нехай невелике, та благочестиве, призначене для когось із друзів. Тому пишу коротко, поспішаю явити на світ, поки є для того час. Бо близька, ба навіть своїть біля дверей, ворожа Музам зима. Тоді вже треба буде не писати, а гріти руки. Далі, стосовно того, що я готовий привести на світ і що має ось-ось народитися, про це ти вже знаєш. Бувай здоров!

Твій слуга і брат.

Сир нашого Михайла застряв десь у дорозі. Окуляри мені не підходять, тож я подарував їх Йосипові. В обох листах він обіцяв велику пряму флейту. Коли буде, мені невідомо. О якби, крім усього іншого, він і сам повернувся до нас. "Легкий перехід до Аверна..."¹²³ О нещасний чоловік! Утратив одного-єдиного семирічного сина. Він помер [в вел(икій) Пятбк]. Дивись! Отак світ спершу втішає, а потім насамкінець мучить і терзає, мов тигр. Мирська дорога] мнится Человѣку блага быти, Посл іідпяя же Ея суть Ад¹²⁴. О Блаженны Людіе! ймже Господь Бог их¹²⁵! Сій наживутся у Батька. Амйнь!

[У Бабаї]

Из Гусйнскія Скрынницкія Пусгьши, 1788-го Года, Авг[усга] 4-го.

Возлюбленный в ДусБ Святѣ Друже Іякове!

Дерзай во Гбсподѣ!

Агце уже восга от Одра Любёзная наша Христйна¹²⁶, радуюся всѣх нас ради. Аще же воскрилйлася в Мыр Перворбдный, отнюдуже прійде в нйжній, радуюся Ея ради, нас же ради возмущаюся, яко оставляет нас в сей Плачёвной Юдбли¹²⁷.

Жизнь сія есгь нам Темнйца.

Вѣрный же Друг есгь Деннйца.

Благодарю вам и Хрисгйнѣ за Грбздову Кровь¹²⁸. Питёйный и ядёйный Монумёнт есть Живііе Очёсныя Памятки. Юлія Цёсаря¹²⁹ тбчію едйножды во Іюлѣ поминаєм, а нашего Исгиннаго Кёсаря Христа ежедённо Хлъб и Вино, аки Зерцало нам, но и самаго Духа Сердёчнаго его Вид и Сѣнь, пожёртая Истиною и Животом¹³⁰, бывает, и есгь, и будет. В протчем. Вот вам по Желанію вашему Херувймскія П ііснп¹³ Paraphrasis!

Тайновйдным Херувймам соббразны,

И Животворящей Трбйцѣ Пѣснь принося,

Вйдимый сей весь Мыр извёржим из Сёрдца:

Да вмѣсгим невйдимый и Егб Цлі’Я,

Окружаемаго и стрегбма Тмами,

Копіенбсных Херувйм и Серафйм.

Алилуіа. Алил[луіа]. Алил[луіа].

Дорифоресо¹³² - есмь Копіенбсным лейб-Гвардером¹³³. Дорифорой|аеѵод, сйрѣчь: окружён Копіенбсною Гвардією, или Строєм.

Дориносйма есгь Пол-Грёка, а Пол-Славяна¹³⁴.

Ангелское ваше Болтаніе читал я Ангелским же Сёрдцем. Болтает Сатана со Ангелами лютыми свойми. Болтает и Бог Іяковль со свойми, якоже есгь пйсанно: "Ангел Господень возмущаше воду"¹³⁵. Turbabat et exturbabat Aquam, ut enataret Ferrum illud¹³⁶ [Каламутив і колотив воду, щоб зринуло таке залізо]: "Ты єсй Петр (Еврёйски Ki'ipha¹³⁷ - Каменная Гавань и Кораблям Авраамское Лоно¹³⁸), и на сем Каменѣ"¹³⁹ и протчая. Сатана же болтает: да потопит во изблеваемых Водах бную Жену со Чадом Авраамским¹⁴⁰. Болтает: да покрыет и смѣшает с Водою Гавань, да Никтбже узрит Вѣчносги, развѣ Тл ііпія, ёже есгь Матер Аоейсгов. И de-то есгь проклинаемое у Іезекійля Сліяніе, за кбе ужасно грозйт Вышній¹⁴¹. Но наш Бог - се! Что велйт Ангелу своєму Іереміи? "Аще изведёши Честное от негбднаго, Уста моя будеши"¹⁴². "Мелзй (де)

Млеко, и будет Масло"¹⁴³. Exturba Aquam et remanebit Butyrum [Колоти воду, і залишиться масло]. О Клеветникбвых¹⁴⁴ же Ангелах - се что глаголет! "Усырйся, яко Млеко, Сердце их"¹⁴⁵. Заболтали и сколотйли со Сыром Тлііпія и со Сырною Водою Масло оное: "Всплывё Желѣзо"¹⁴⁶. Тлѣнным свойм Днем и Сблнцем, якоже Землею, загребли бный наш День и Солнце: "В Сблнцѣ положи Сел[еніе] своє"¹⁴⁷. "Благовѣсгйте День от Дне"¹⁴⁸. Нбвый от Вётхаго. Вѣчный от тлѣннаго. Ничтоже бо есгь Благо, тбчію Бог¹⁴⁹; и Ничтоже есгь Свѣт, развѣ Он. И самое Солнце есгь-то Тма и Нощь, се сія! "Помянух в Нощй Имя твоє..."¹⁵⁰ "Возлюбйша Человѣцы Тму"¹⁵¹ и протчая. Желал Христос выболтать Воду Гергесйнцам, но Онй отпросйлися¹⁵². Агарино Чадо есгь То, Что Велблюд. Любит Мутну пить¹⁵³. Мѣшает и болтает, да Чистоту погубит. Сыр паче Масла любит. Что убо таковьім помогает: дойти Іяковлевскія и Іовлевскія Овцы и Кбзы? Сіи-то Мотылоядцы у Іезекійля¹⁵⁴, возненавйдѣв Опрйснок Вѣчносги, со Гергесйнскими Вепрами ядят Человѣчу Мотылу, сболтав Чйсгое с Нечйсгым, но не отболтав Нездраваго от Здравосги. Мы же,

о Друже, Чада Саррины есмьї¹⁵⁵, Чада Премудрости Божія, во Утріе избивающе и изганяюще из Храма Все Безчёсгвующее Дом Божій, якоже Христос¹⁵⁶ Верёвкою бною: "Вервь Червлённа УспгІІ твой..."¹⁵⁷ "Се Муж! и в Руцѣ его Уже Землемѣрно"¹⁵⁸. Сія Вервь неврёдных сохранйла Шпібнов Навйновьк во Іерихбнѣ¹⁵⁹. Чтб ли есгь сія Вервь? "Дадё мнѣ Господь Язык..."¹⁶⁰ "Дух Животворйт..."¹⁶¹ Слыши, Сыне Человѣч! Дерзай! и очищай Храм Господень. Сіе-то есгь жйти в Дому Господни¹⁶². "Едйно просйх от Господа..."¹⁶³ Мир тебѣ¹⁶⁴! Землемѣрити, разсудйти (у Паула глаголется: Дух Раздѣленія. Spiritus Discretionis)¹⁶⁵, извесгй Чёсгное от Недосгбйнаго и возмутйти Воду, болтая Бурею Духа Святаго бною: "Бысгь Шум..."¹⁶⁶ Сія есгь Дблжность Ангелов Божіих, напйсанных не на Земл і’,, но на Небесізх¹⁶⁷. В сем Числ і’, и нам быть Желаю. Аминь!

Любёзный Друже!

Твой Друг [...]¹⁶⁸

Любёзному Другу Наеману Петровичу¹⁶⁹ нижайшій мой Поклбн и Мир Божій. Такожде Отцу Васйлію, Другу и Брату во Господѣ.

Corpore sum procul a Vobis, at Corde propinquus.

Cor est in nobis, vera Columba Мбё.

Nil est tam Mirum, quam Sancti Cordis Abyssus.

Tunc est Sanctum, cum se modo magnificat.

Omnia sunt Foenum, Furfur, sunt Pulvis et Umbra¹⁷⁰.

Omnia Praetereunt. Corde perennis Homo.

Purum Cor in Amore manet: sed Amor stat in hocce.

Ast Amor hie, Deus est¹⁷¹. Ergo perennis Homo.

O Homines! Cur Oceanum, Cur Astra stupetis?

Ite! redite Domum¹⁷²! Nosdte vos! Sat erit. Amen!

Diva Columba canit.

Omnia proveniunt alti de Cordis Abysso.

Omnia post Mortem rursus Origo capit.

Sic recipit Stipulas Granum. Sic occulit intus.

Quid Mortem trepidas? Ecce tibi Speculum¹⁷³!

Sic tibi turbo Dei proturbat, qui quid Inane est.

Angelus [...]¹⁷⁴turbat inane Chaos¹⁷⁵.

Sic ubi [.. .]¹⁷⁶ Hiems misera transibit Aquarum,

[...]¹⁷⁷ecce Sacra ARX!

Hicque Columba NoE.

Inveni Кернам. Satana, Caro, Munde valete!

Sat me jactastis. Nunc mihi Sancta Quies¹⁷⁸. Amen.

NB. Arx est Idem quod Area. Area Rupes supra Diluvium, Kepha, Petra, Portus est Idem, quod Sanctum illud Prindpium.

[Тілом далекий од вас я, а серцем близький.

Серце-бо наше - то справжня голубка Ноя.

Так не дивує ніщо, як безмір сердечний святий,

Серце ж святеє тоді, як тільки себе величає.

Все є лушпиння й трава, все є лиш порох і тінь.

Все проминуще, та серцем людина вічна.

Чистеє серце - в любові, і в серці любов зостається,

Бог же і є ця любов, отже - він вічна ЛЮДИНА.

Чом же, о люди! дивує вас так океан, чом же дивують вас зорі? Верніться додому! Пізнайте себе! І годі. Амінь¹⁷⁹.

Божественна голубиця співає Все-бо іде із безодні глибокого серця.

Все починається знов після смерті.

Так проростає зерно. Так і ховається вглиб.

Нащо ж боятися смерті? Ось де подоба!

Так порожнечу життя зносить божественний вихор.

Янгол [...] збурює хаос порожній.

Так [...] коли вляжуться хвилі важкі,

[...] ось він священний КОВЧЕГ¹⁸⁰!

І тут голубиця Ноя.

Скелю знайшла я. Прощайте, світе і плоть, сатана!

Годі мене хвилювати. Маю тут спокій священний. Амінь!

NB. Arx (замок) означає те ж саме, що й Area (ковчег). Ковчег, скеля над потопом, кефа, гавань є те ж саме, що й Святий цей Початок].

"Йже влазяше в НАЧАЛЪ (Origo), здрав бываше"¹⁸¹ (Архй).

Господйну моєму Іерею Іякову Правйц[кому] в Сел ІІ Бабаях.

[У Бабаї, 31 грудня 1788 p.]

Из Бурл[ука], 1788-го Года, в Посл І'.дпіп День.

Dilecte in Domino Frater Jacobe,

Pax et Gaudium tibi a Domino Deo!

[Улюблений у Господі брате Якове,

Мир і радість тобі від Господа Бога!]

Зимую в Бурлукѣ. Аще Господь восхбгцет и не вбзмет [...]¹⁸² его от мене, мене же от Тііла, помышляю посѣтйть Вас Вес[ною] [...]¹⁸³ Гдѣ? и когда умрѣть? не бойтея той, о нёмже Аввак[ум]:

"Праведник от Вѣры жив будет"¹⁸⁴.

"Примѣчай (де) Незлббіе, и виждь Правоту..."¹⁸⁵ А я сладчайш [...]¹⁸⁶ мой Останок во мнѣ ("Пофедѣ вас стойт..."¹⁸⁷) давно уже вйжу. А что? Аще получйли вы от мене Письмо? и в нем Херувимску от мене Paraphrasin? Не знаю. С Письмом к Василію Пауловичу послал я и к вам также чрез его Ученика из Бурлу[ка]¹⁸⁸. Аще не получйли, гнѣваюся, но Крбшку. Много там Дббраго... Сіє пишу в Безпокбйсгвѣ. Не ожидайте убо БесЁды, развѣ [...]¹⁸⁹ Прйтчѣ, сухія немазаныя¹⁹⁰. Цѣлуйте от мене всѣх. [...]¹⁹¹ Наума Петр[овича] и Отца Васйлія со Еусгаоіем и весь Клер [...]¹⁹²

[У Бабаї, ЗО травня 1785 p.]

Из Гусйнки Маіа ЗО¹⁹³.

(с[его] 1785)

Христос воскресе!

Возлюбленный Друже Іякове,

Радуйся во Гбсподѣ!

Вас не поздравляю Праздником, а поздравляю Любёзную нашу Христыну¹⁹⁴ со Чады, яко Младёнцев убо во Хрисгѣ. Совершённыи же мудрегвуют со Златоусгым: "Празднику не Врёмя Творец, но Вёдренная Сбвѣсть"¹⁹⁵. У Исаіи же сей йсгинный Праздник нарицаетея: "Весёліе вѣчное над Главою их"¹⁹⁶. Главою Человѣку есгь Сердце его, Господствующее Тѣлёсным Мыриком. И если сія Глава не болйт, якоже у Елиссёевы Вдовйцы

Сына, оживлённаго Елйссёем¹⁹⁷, тогда исполняется на нас высбкая Прйтча бная: "Святому Человъку кійждо День Праздник"¹⁹⁸. И в аю-то Мѣть улучает Исаина Стрѣлочка сія: "Весёліе вѣчное"¹⁹⁹, сйрѣчь непрерйвное, на всяк День творящее Пасхи Велйк-День. Се! таков же есть и Сираховскій Праздник: "Весёліе Сёрдца живбт Человѣку"²⁰⁰. Вот йстинный Праздник Давйдов! "Мыр мног люблящим Зак[он] твой"²⁰¹.

Кая Пблза, аще на Вбздусѣ, не в Сёрдцѣ, Вёдро и Весна? В Сёрдцѣ же de: "Взволнуются Нечестйвыи?.."²⁰² А я ежедённо пою Пѣсеньку аю: "Христос моя Сйла..."²⁰³ От Смысла чйстаго во Господѣ празднующи²⁰⁴. О Смысле чйстый! Коль не мнбгим ты Друг єсй! О нем-то Прйтча сія: "Чйстое Нёбо не бойтся Мблніи и Грому"²⁰⁵. О Боже мой! Коль Мыр de презирает! Коль же паки Онб велйкое! А трудно ли de доказать или обличйть? Се Пентекбсгіа²⁰⁶ чрез 3 Дни! Се Предложёніе, Обѣгцаніе! Се Надёжды Совершёніе! и Вѣнец Празднику Пасхи. А Чтб ли То совершйлося? Вот Что! "Сёрдце чйсто созйжди в[о мнѣ], Боже..."²⁰⁷ О Смысле (паки реку) Чйстый! О Сёрдце! Коль не Мнбгим ты Друг єсй!

Заключу со Соломбном: "Кто похвалится Сёрдце имѣти чйсто?.."²⁰⁸.

Вот койм Праздником, Друже мой, тебе поздравляю, или - реку Еллински - Мшсаоіи,), "ублажаю". Сей Праздник от твойх Стогн не отнялся, якоже грозйт Исаія²⁰⁹. Ты ему, а Он тебѣ есгь Друг. Сорадуйся же и мнѣ. Ибо и Аз, Мйлостію Вышняго, сего Небёснаго Торжества и Шума Празднуюгцих²¹⁰ Сопричастником быти сподббихся. Сей мой Едйн есгь и Жрёбій, и Наслѣдіе, и Премудрость: Конёц, Цвѣт и Плод Жйзни и Трудбв моих Упокоёніе; и вся Благая²¹¹ мнѣ: "Сёрдце чйстое"²¹². О! Тогда бы то испблнилося на нас de: "Кляхся во Гнѣвѣ моем, агце внійдут в Покбй мой?"²¹³ Сйрѣчь Бѣдами и Трудами поразйл я их. Не доберутся ли нынѣ до моего Праздника?

Прости, Любёзный! От Избытка Сердёчнаго наболтал мнбго.

Ваш Соторжествённик и Друг, Григ[орій] Вар[сава]

Сковорода²¹⁴.

NB Чрез Дѣтёй Захаржёвских²¹⁵ имѣю Письмо от Михайла²¹⁶. Боже мой! Коль жаждет к нам? Да страждет (остави его) Клятву Гнѣва Божія! аще како досгйгнет во Покбй нашего Праздника²¹⁷. Люблящіи Бога ему едйному согрѣшают на То, яко да оправдйтся пред нйми во Словесѣх своих, и тѣм удббѣе препобѣдит их на свою Сторону²¹⁸.

Получйл на Свѣтлой Седмйцѣ. Аще ужё празднует, перешлйте «Михаило-Сатано-Махію»²¹⁹. Ho de предаю Вблѣ вашей. Любёзному Наеману Бар-Пётрѣ²²⁰ Радосгь и Мир Божій от мене, со всѣм его Гнѣздбм, и со Птёнцем Иліёю. Такожде Отцу Васйлію, и Отцу Еусгаоію, і бїдненькому моєму Любачину, Слѣпёнькому, и всему вашему Клёру, Благосёрдное моє Поклонёніе. Амйнь!

Сіє пишу чрез Алёкая Юріевича²²¹. Он при мнѣ жаловался, ex Musca Elephantem faciens [зробивши з мухи слона]²²², что не мог у вас (у Друга)

выпросить Бездѣлки, нѣсколько Рбзовых Кусгбв. Сіе он с велйкою Тражёдіею повѣтствовал. Почто Вы сголь Скупы и Презбрчивы? Даже в Мимоѣздѣ не обѣщался к вам заѣхать. Посѣтйте Его и Мир сотворйте.

Господйну моєму,

Отцу Іякову Правйцкому, в Селѣ Бабаях.

[У Бабаї]

1792-го Года, Генв[аря] 5-го, из Гусйнки.

Возлюбленный Друже и Брате во Хрисгѣ,

Іакове!

Радуйся с любёзною Хрисгйною²²³ и со Чады в нбвый сей Год!

О Боже! Ей! мнѣ давно скучно, что с вами не бесідую. Агце в сію Зйму или Вёсну не совлеку моего Тѣлёснаго Брённаго Линбвигца²²⁴ (Exuvium), потщуся вйдѣти вас и насладйтися Бесідою во ХрпстҐ,, йже мя вѣсгь, и аз Его...²²⁵

Нынѣ же Голубйными Любви Крйлами вас посіщаю. Прости, Любёзный, что на твоё и на твоего Чада²²⁶ Письмо не отвѣтсгвовал. Сёрдце войстину желает, но Старосгь и Лѣность есгь Студенокрбвна. Пишу видь к вам, обаче бблен. Благословён Бог мой²²⁷! "Егда немощесгвую, тогда Сйлен есмь"²²⁸, с Павлом. Болѣзнь моя есгь Старосгь, Ток Крбвный и Огневйца, не сголь из невоздёржныя, как из несрбдныя Пйщи. Шуія Часгь моя угризает мя, а Часть Благая, во Боках Дому моего²²⁹, Сарра²³⁰ моя, поглаждает мя... О discors Concordia Rerum²³¹!

"Удивйся Разум твой от мене"²³².

Пришлй, Друже, Златоусгаго Рѣч о том, что Человѣк есгь всея Біблій Конёц, и Центр, и Гавань²³³.

Он Жёртва, Олтарь, Ѳіміам и вся протчая...

Нынѣ вас поручаю с возлюбленною Христйною и со Чадами Богу Авраамлю и пребываю,

Любезный Друже!

вам всеусёрдным, Старчик Григ[орій] Сковорода²³⁴.

Любёзному во Хрисгѣ Отцу,

Его Преподобію,

Господйну Іякову Правйцкому, в Бабаях.

Листування Сковороди з Яковом Правицьким охоплює 1782-1792рр. Збереглося 13 листів Сковороди до Правицького, переважно автографи. Уривки з них були вперше опубліковані Александру Хашдеу на сторінках московського часопису «Телескоп» [див.: Телескоп. - 1835. - Ч. XXVI. - С. 3-24, 151-169] та Ізмаїлом Срезневським на сторінках харківського альманаху «Молодик» [див.: Молодик на 1844 год / Изд. И. Бецким. - Харь-ков, 1843. - С. 234-244]. Подаємо за такими джерелами: 81-ий, 83-ій, 84-ий, 85-ий, 86-ий, 88-ий, 89-ий та 90-ий - за автографами, які зберігаються в Архіві Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. 216, оп. З, № 226), 80-ий - за списком відділу рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14 од. зб. 700, с. 24-25), 82-ий - за рукописною копією, яка зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25), 91-ий - за автографом, який зберігається в Празі (Literarni archiv Pamatmku narodmho pisemnictvi - фонд: Varia, назв. Skovoroda Grigorij Savic), 92-ий - за автографом, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (шифр: Авт. 6/2).

¹ Див. прим. З до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

² У рукопису: Ігето чи Сгето.

³ Парафраза Книги Псалмів 70 (71): 9. Пор.: Не СЗвержи /иенє во вре/ИА старости: внегдл ШСкХд^ВЛТИ кр^пости /ИОЄИ, не ШСТЛВИ /ИЄНЄ-

⁴ Можливо, Сковорода має на думці окреслення Бога як "покровителя зневірених" (іЯчланны^ъ покровитель), котре зринає в Книзі Юдити 9: 11.

⁵ Можливо, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 49: 4. Пор.: во дни Бе^кбнны^ъ оу'кр'Ьпй Б/Ігочестїе.

⁶ "Необоримою стВною" в церковних піснеспівах називають Богородицю [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 464].

⁷ Книга пророка Ісаї 25: 6.

⁸ Фраза во юдоль П/ілчевнХкі зринає в Книзі Псалмів 83 (84): 7.

⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посред^ же васъ стойтъ.

¹⁰ Ідеться про візію "нового Єрусалима". Пор.: И ауъ іішннъ вйдѣ^ъ грлдъ стый, іерлй/иъ нбвъ с^одАфь ій вга съ невесе (Апокаліпсис 21: 2).

¹¹ Сковорода має на думці слова: И рече вгъ: да вХдетъ твердь іюсред'І; водьі, й да вХдетъ р^лХч^юфи іюсред'І; водьі й водьі. И выеть такт (Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 6).

¹² Парафраза Книги Псалмів 121 (122): 4. Пор.: ^Ѵамт во в^ыдбіш ком^нл, ком^нл гдна, свид^нїе ійлево.

¹³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: й полефХ, й почїю.

¹⁴ Неточна цитата з Пісні над піснями 1: 14. Пор.: очи твой голХвйн^Ь. Див. також: очи єгш йкш го/іХвйцьі (Пісня над піснями 5: 12).

¹⁵ Сковорода має на думці звернені до св. ап. Петра Христові слова: йкш тьі єси петръ, й Hd ееліъ Kd/иени ео^йждХ црковь /иоіі (Євангелія від св. Матвія 16: 18).

¹⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 33: 17. Останнє слово має форму: щдалела.

¹⁷ Євангелія від св. Матвія 14: 31.

¹⁸ Парафраза Євангелії від св. Матвія 16: 17. Пор.: влженъ єси, смішне, в<)ръ ішнл.

¹⁹ Сковорода має на думці слова: Се во, цртвїе вжїе внХтрь васъ єсть (Євангелія від св. Луки 17: 21).

²⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 16: 22. Пор.: й радости в<)шєа никтбже вб^/иетъ СЗ кап,.

²¹ Парафраза Євангелії від св. Марка 14: 25. Пор.: єгдЗ є пїго ново во цртвїи вжїй.

²² Парафраза Книги Псалмів 35 (36): 9. Пор.: пїгстса СЗ тХкл дб/иХ твоегш.

²³ Сковорода має на думці слова: й шврлтйсА видати трХпъ /іввовъ, й се, рбй пчмъ во оуст^ъ /іввовві^ъ й /иедъ (Книга Суддів 14: 8).

²⁴ Пісня над піснями 1: 12.

²⁵ Неточна цитата з Першої книга царств 14: 7. Пор.: сердце твоє сердце /иое.

²⁶ Євангелія від св. Івана 17: 21.

²⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 12: 35. Пор.: "Bonus homo de bono thesauro profert bona...". У перекладі Івана Огієнка: "Добра людина з доброго скарбу добре виносить...".

²⁸ Парафраза Горація (Про поетичне мистецтво, 343). Пор.: "miscere utile dulci". У перекладі Андрія Содомори: "хто з'єднає приємність і користь" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 222].

²⁹ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 6: 2. Пор.: ДрХпь дрХгл ТАГШТЫ носите.

³⁰ Ідеться про Михайла Ковалинського.

³¹ Можливо, ця згадка про лексикон свідчить про те, що Сковорода працював у той час над якимись перекладами, адже, як казав Паїсій Величковський, "перевод... книг без лек-сиконов таков єсть, яково єсть и дВло художниково без орудій" [Величковський П. Листи // Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. - Москва, 1892. - С. 202].

³² Ідеться про Наемана Петровича. Див. прим. З до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

³³ Сковорода має на думці слова: д^ъ йстинві, єгшже /жръ не /ибжетъ прЇАТи (Євангелія від св. Івана 14:17).

³⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

³⁵ Фраза "omnia praetereunt" зринає, наприклад, у підписі під 551-им малюнком зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Сфера»: "Тако все преходит. Sic omnia praetereunt" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 138-139].

³⁶ Цей рядок дуже важко прочитати, бо чорнило вицвіло, а папір пошкоджений.

³⁷ Ідеться про Олексія Базилевича. Див. прим. 347 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 116).

³⁸ Гр. архЁтѵпоѵ - 'першовзір, оригінал'.

³⁹ Очевидно, ідеться про діалог «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» [див.: Пелех П. Про діалог Сковороди «Неграмотний Марко» // Ювілейний збірник на пошану акад. М. С. Грушевського. - Київ, 1928. - [Т.] 2. - С. 449-453].

⁴⁰ Можливо, це парафраза Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 9. Пор.: иже

погрХжЗгстъ чє/іов^ки во всегХвйте/іство.

⁴¹ Далі в автографі іншим чорнилом та іншим почерком дописано таке: "Haec est vita aeterna ut sciant te verum unum Deum" ("Це - вічне життя, нехай знають тебе, істинного єдиного Бога" - лат.).

⁴² На звороті другого аркуша, де рукою Сковороди написано, кому та куди адресований

лист, є напис іншим почерком та іншим чорнилом: "Si nisi non esset totus mundus bonus esset parvi sunt visi qui caruere nisi" ("Коли б не було виразу 'якби не', то весь світ був би

добрим; очевидно, мало таких, кого б цей вислів не стосувався" - лат.).

⁴³ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁴ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁵ Фраза воззвЗ/іъ єсй зринає в Книзі Суддів 18: 23.

⁴⁶ Сковорода має на думці слова: Г/іХвокб сердце (чє/іов^кХ) гте всё^ъ, й челов^къ єств (Книга пророка Єремії 17: 9).

⁴⁷ Сковорода має на думці слова: С/иерть /ігст^і С/иерть grun, й гте єгш /іХчше єсть Здъ (Книга Ісуса, сина Сирахового 28: 24).

⁴⁸ У списку: "внВ в вас" (sic!).

⁴⁹ Парафраза Євангелії від св. Марка 7: 18. Пор.: й^внѣ в^одй/иое въ чє/іов^кл, не /ибжетъ шсквернйти єго.

⁵⁰ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Матвія 15: 19-20. Пор.: СЗ сердца во Йс^одатъ

ПО/ИВІШ/ІЄНЇА В/і5а, О^вТЙСТВіі, Пре/ІКІВОД^АНЇА, /ІКІВОД^АНЇА, ТЛТЬВЬІ, /ІЖЄСВИД^ТЄ/ІСТВіі, ^Х/ІВІ: СЇА СХТЬ СКВерНАфіІА Чб/ЮВ^КЛ.

⁵¹ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до солунян 5: 16-18. Пор.: Всегда рлдХйтесА. Непрест^ннш /ИО/іЙтССА. Ш ВСС/ИЪ Б/ІЛГОД^ЙтЄ.

⁵² Сковорода має на думці слова: йкш вет^їи нішъ чс/іов^къ съ нй/иъ рлспАТСА, да ОупрЛЗДнЙтСА Т^/ІО гр^бвное, Йкш КТО/ИХ не pdBOTdTH Hd/ИЪ гр^Х (Послання св. ап. Павла до римлян 6: 6), а також богослужбові тексти на взір: "Обновляимся, братіє, и ветхаго человѣка со страстьми и похотьми єго отложше, в новости жизни поживѣм, в новаго человѣка, в живот нас вѣчный обновляюгцагося Христа облекшеся..." [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 36 (третя пагін.)].

⁵³ Образ, запозичений з Євангелії від св. Матвія 23: 27. Пор.: Гбре Bd/иъ, кнйжницы й

флрїсеє, /ІИЦб/И^рИ, Йкш ПОДОВИТЄСА ГрОБШ/ИЪ ПОВЛП/ІЄНЬІ/ИТі, йже ВНтадХ оуво ИВ/ІАКІТСА крлсньї, внХтрьХдХ же пб/ІНИ йть костей /Иертвы^ъ й всакїа нечистотьі.

⁵⁴ У списку: Скаврода (sic!).

⁵⁵ Ідеться про Михайла Ковалинського.

⁵⁶ Фраза ащ такт єсть зринає в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 43: 11 та в Євангелії від св. Матвія 19: 10.

⁵⁷ Сковорода має на думці діалог «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁵⁸ Див. прим. З до діалогу «БесВда, нареченная двое».

⁵⁹ Ідеться про Марту Авксентьєву, яка в 1764-1777 pp. була ігуменею Хорошевського Воз-несенського монастиря (за 15 верст на південь від Харкова) [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 243].

⁶⁰ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 9. Пор.: й вгъ /ийрл вХдетъ съ К.іліІІ.

⁶¹ Далі йде розчерк Сковороди.

⁶² Далі йде розчерк Сковороди.

⁶³ Зазвичай Сковорода вживав це слово у формі центр (лат. centrum), двічі - чентр (згідно з італійською вимовою слова centrum) і тільки один раз кентр - на грецький манір: кіѵтроѵ. Слід сказати, що таку форму ("кентр") використовували й інші українські письменники старої доби [див., наприклад: Горленко И. Слово в недВлю двадцать пятую по сошествіи Св. Духа// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. -Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. - С. 222].

⁶⁴ Сковорода має на думці образ із Книги Псалмів 16 (17): 14: нлсытиішса сыншвъ, й

ШСТ^ВИІШ ШСТііНКИ /И/ІЛДеНЦЄ'И'Ь СВОИ/ИЪ.

⁶⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Йспов^длютиса, оче, гди нвсе й уемлн, йкш оут^й/іъ єсй сїа СЗ пре/иХдры^ъ й р^Х/Ины^ъ й (Якрьыъ єсй та шадещєлгь (Євангелія від св. Матвія 11: 25; Євангелія від св. Дуки 10: 21).

⁶⁶ Сковорода має на думці слова: да вХдетъ твердь посредѣ водьї (Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 6).

⁶⁷ Книга пророка Ісаї 51: 16.

⁶⁸ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁶⁹ Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 3: 14. Пор.: /ігсвовь, йже єсть соХ^ъ совершенства.

⁷⁰ Ідеться про діалог «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁷¹ В автографі це слово написане замість слова привезу.

⁷² Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 14:21. Пор.: Е/іаженъ /иХжъ, йже во Пре/ИХдрОСТИ оу^/иретъ Й Йже ВЪ ра^Х/И^Ь СВОб/ИЪ ПоХчаеТСА стыни.

⁷³ Сковорода говорить тут про стару аскетичну ідею "смерті для світу", яка була досить популярною в українському письменстві ХѴІІ-ХѴІІІ ст. [див., наприклад: Патерік, или Отечник Печерскій. - Київ, 1661. - Арк. 28 (зв.), 96 (зв.); Галятовський І. Ключ разумѣнія. -Київ, 1659. - Арк. 162 (зв.)-163; Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 123; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1695. - Арк. 36, 379].

⁷⁴ Мабуть, це парафраза Книги пророка Ісаї: або 40: 4 (пор.: й вХдХтъ вса стрбпштнаА въ право, й остраА въ пХтй гладки), або 42: 16 (пор.: сотворю й/иъ Т/иХ во св^тъ й

СТрОПШТНаА ВЪ ПрЗвЛА).

⁷⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 31. Пор.: шкрьі/іатѣкітъ аки ор/ій, потекітъ Й не О^ТрХдАТСА.

⁷⁶ Гр. Ьіахрфї] - 'розвага'.

⁷⁷ Книга Псалмів 118 (119): 78.

⁷⁸ Послання св. ап. Павла до филип'ян 1: 21.

⁷⁹ Мабуть, це парафраза Євангелії від св. Луки 24: 23: иже г/іагб/ік>тъ єго жива.

⁸⁰ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 24: 23. Пор.: ИдХфїи /иа єціе в^/ічХтъ.

⁸¹ Ідеться про мешканця Бабаїв, єврея-вихреста Наемана Петровича.

⁸² Фраза всй Згг/іи єгш зринає в Книзі Псалмів 96 (97): 7; 102 (103): 20; 148 (149): 2.

⁸³ Від назви села Жихор, звідки походив Яків Правицький - "Харковской протопопіи села Жихора Николаевской церкви священника Петра сын Яков Правицкій" [Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 185].

⁸⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: во^/ногайте во гдѣ (Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 10).

⁸⁵ В автографі це слово написане над рядком.

⁸⁶ У тексті листа тут витерто чиєсь ім'я.

⁸⁷ Парафраза Книги Псалмів 97 (98): 8. Пор.: Р^ки восп/іефХтъ рХкою вкХпѣ, гбры возрадХгстсА.

⁸⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 50 (51): 20. Пор.: Оу”в/іжй, гди, в/ігово/іеше/иъ твой/иъ сїшна.

⁸⁹ В автографі це слово написане над рядком.

⁹⁰ Сковорода має на думці слова: слава въ вышни^ъ вгХ, й на ^е/И/ій /ийръ, во челов^ц^ъ Б/ігово/іенїе (Євангелія від св. Луки 2: 14).

⁹¹ Книга Псалмів 50 (51): 12.

⁹² Можливо, говорячи про "ветху ветошь", Сковорода має на думці старозаповітний вираз вєт^аА вет^и^ъ (Третя книга Мойсеєва: Левит 25: 22; 26:10).

⁹³ Можливо, Сковорода має на думці слова: Шчйстите оуво вет^їй квасъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 5: 7).

⁹⁴ Пор. народні приказки: "У Бога всегда праздник"; "У Бога, что день, то и праздник" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 821]; "У Бога щодня празник!" [Номис, № 185].

⁹⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 60: 20. Пор.: Не ^айдетъ во сб/інце тевѣ, й лХна не шскХд^етъ тевѣ.

⁹⁶ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Петра 2: 9. Пор.: й^ыкъ

СТЪ, /ІМДЇе ШВН0В/1ЄНЇА.

⁹⁷ Далі йде розчерк Сковороди.

⁹⁸ Ідеться про Григорія Юрійовича Розальйон-Сошальського.

⁹⁹ Ідеться про Михайла Ковалинського.

¹⁰⁰ Називаючи Якова Правицького^ "Ізраїлем", Сковорода натякає на те, що Бог дав патріахові Якову ім'я Ізртль. Див.: И рече g/иХ: не про^оветсА кто/иХ й/ИА твоє икшвъ, но ісрЗи/ів вХдетъ й/ИА твоє (Перша книга Мойсеєва: Буття 32: 28).

¹⁰¹ Вергілій. Буколіки, І, 6. Див. прим. 87 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹⁰² Пісня над піснями 1: 8. Сковорода має на думці діалог «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹⁰³ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15. Пор.: Вса оу'вш чистл

ЧИСТВІ/ИЪ.

¹⁰⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 3: 9. Пор.: йкш /ибжетъ вгъ СЗ кЗ/Иєнїа сегш воздвйгнХти чЗдіі ЗврлЗ/иХ.

¹⁰⁵ Євангелія від св. Луки 17: 32.

¹⁰⁶ Сковорода має на думці слова: Се тві іХдей й/иенХешисА, й почивЗеши нл ^кон^Ь, й

^вЗ/іишиса ш в^ѣ (Послання св. ап. Павла до римлян 2:17).

¹⁰⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 7: 15. Пор.: кЗкш сей книги в^ств не о^чивса;

¹⁰⁸ Див.: Євангелія від св. Матвія 9: 20-22.

¹⁰⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 12.

¹¹⁰ Євангелія від св. Луки 24: 35.

¹¹¹ Очевидно, це парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 11: 7-8. Пор.: /ИЗннл же башє Зки с^/ИА коріандрово, й вйдъ gA йкш вйдъ крігстЗ/i/id: й йс^ождЗ^Х /ІМДЇе й СОВИрЗ^Х, Й /ИЄ/ІА^Х ВЪ ЖерНОВіІ^Ъ Й ТО/іцЗ^Х въ стХп^ъ.

¹¹² Далі йде розчерк Сковороди.

¹¹³ Це - окреслення Богородиці. Пор.: "Безневѣстная богородителнице..."; "Радуйся, невѣсто неневѣстная" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 14 (зв.), 15 (зв.)].

¹¹⁴ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 50: 25. Пор.: й ал вХдетъ /ийръ во дни нЗшА.

¹¹⁵ Книга Псалмів 6: 3; 9: 14; ЗО (31): 10; 85 (86): 3; Євангелія від св. Матвія 15: 22.

¹¹⁶ Тобто вино. Пор.: й крбвв гроадовХ пїа^Х вїнб (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 14).

¹¹⁷ Сковорода має на думці слова: И Звіє р^верзостлсА C/iX^d єгш, й р^рѣшйсА оууа

єгш (Євангелія від св. Марка 7: 35).

¹¹⁸ Ідеться про дружину Якова Правицького.

¹¹⁹ Сковорода має на думці діалог «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹²⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: неми кЗкш шврАфе/ИЪ (Третя книга царств 18: 5). ¹²¹В автографі папір на місці підпису обрізано.

¹²²Вергілій. Енеїда, VI, 126. Пор.: "...facilis descensus Averno".

¹²³ Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 131. Аверн (Лаго Аверно) - вулканічне озеро неподалік Неаполя. Вода в цьому озері сірчаста, і її запах начебто свідчить про те, що тут розташований вхід до підземного царства. Ця фраза Вергілія за часів Сковороди належала до риторичної топіки [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 441].

^ш Парафраза Книги Притч Соломонових 14: 12. Пор.: Єсть пХть, иже /ИнЙтса

ЧС/ЮВ^КШ/ИЪ ПрЛВЪ ВЫТИ, ПОС/іѢдНАА же ЄГШ ПрИ^ОДАТЪ во дно лдл.

¹²⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 143 (144): 15. Пор.: В/іжени лкд'іе, й/иже гдь вгъ

Й_ХЪ.

¹²⁶ Ідеться про дружину Якова Правицького.

¹²⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: во юдб/іь П/ілчєвнХкі (Книга Псалмів 83 (84): 7).

¹²⁸ Тобто за вино. Пор.: й кровь грб^довХ пїа^Х вїнб (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 14).

¹²⁹ Див. прим. 221 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 27).

¹³⁰ Сковорода має на думці слова: єс/иь пХть й истина й живбтъ: никтбже пріидетъ

ко оцХ, тбк/иш /инбгс (Євангелія від св. Івана 14: 6).

¹³¹ Херувимську пісню можна асоціювати з цілою низкою євангельських сюжетів. Наприклад, у «Словѣ к народу каѳоліческому» сказано, що під час Херувимської пісні треба думати про те, "яко Христос на ослици въѣхал до Ієрусалиму. И тоє, яко веден бьгв на гору Голгоѳу, несучи крест на раменах своих. И тоє, яко пріидет в славѣ судити живьгх и мертвьгх" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 85]. Тлумачення Херувимської пісні див.: Полоцький С. Жезл правленія, утвержденія, наказанія и казненія. -Москва, 1667. - Арк. 144-144 (зв.).

¹³² Це слово означає "бути списоносцем, охоронцем", "супроводжувати когось у ролі охоронця", загалом - "охороняти".

¹³³ "Лейб-" написано над рядком.

¹³⁴ Слово дорігношенїе один раз зринає і в слов'янській Біблії. Див.: Друга книга маккавейська 3: 28.

¹³⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 5: 4. Пор.: лгг/гь во гдень нл (всако) /Г^то С^ОЖДЛШС въ кХп^/ІЬ й воз/иХцмше вбдХ.

¹³⁶ Сковорода має на думці слова: "natavitque ferrum" (Четверта книга царств 6:6). У слов'янському перекладі: й всп/іьівє жс/Г^о; у перекладі Івана Огієнка: "і випливла сокира!".

¹³⁷ Пор.: тьі нлречешисА кйфсі, еже скл^єтса петръ (Євангелія від св. Івана 1:42). Очевидно, Сковорода почав писати це слово кириличними літерами, а потім перейшов на латинку.

¹³⁸ Див. прим. 38 до діалогу «БесВда, нареченная двое».

¹³⁹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 16:18. Останнє слово має форму: кашнн.

¹⁴⁰ Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/иш і,л женбгс щ оуттъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, дл го въ рѣи/Ё потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

¹⁴¹ Сковорода має на думці слова: й дХнХ нл вьі во огнй гн^вл /иоегш, й С/іїани вХдете с^едѣ єгш: йкоже С/іивлстса среврб средѣ пеціи, такш С/іїєтєса посредѣ grw й по^н^ете, йкш гдь й^/ПА^ъ йрость /його Hd васъ (Книга пророка Єзекіїля 22: 21-22).

¹⁴² Неточна цитата з Книги пророка Єремїї 15: 19. Пор.: аціе й^ведеши честнбе СЗ недостбйнлгш, йкш оуїт'а /иоа вХдеши.

¹⁴³ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових ЗО: 33. Перше слово має форму:

/Ие/ІЬ^Й.

¹⁴⁴ "Клеветником" Сковорода зазвичай називає диявола. Див. прим. 183 до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹⁴⁵ Книга Псалмів 118 (119): 70.

¹⁴⁶ Четверта книга царств 6: 6. Пор. з приказкою: "Правда, як олива, на верх вийде" [Франко, № 21167].

¹⁴⁷ Книга Псалмів 18 (19): 5.

¹⁴⁸ Книга Псалмів 95 (96): 2.

¹⁴⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 19: 17. Пор.: никтбже влгъ, тбкліш едйнъ вгъ.

¹⁵⁰ Книга Псалмів 118 (119): 55.

¹⁵¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 3: 19. Пор.: воз/ігсвйша челов^цы паче тліХ.

¹⁵² Див.: Євангелія від св. Матвія 8: 28-34.

¹⁵³ Див. прим. 89 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁵⁴ Див.: Книга пророка Єзекіїля 4:13.

¹⁵⁵ Сковорода має на думці слова: йкоже сарра послХшаше аврааліа, господйна того ^obSljjh: єажє высте чада, влаготворАфА й не воаціаса ни єдйнагш страва (Перше соборне послання св. ап. Петра 3: 6).

¹⁵⁶ Див.: Євангелія від св. Матвія 21: 12-14; Євангелія від св. Марка 11: 15-19; Євангелія від св. Дуки 19: 45-47.

¹⁵⁷ Пісня над піснями 4: 3.

¹⁵⁸ Книга пророка Захарії 2:1.

¹⁵⁹ Ця історія викладена в другому розділі Книги Ісуса Навина.

¹⁶⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 50: 4. Пор.: гдь даетъ /инѣ а^ыкъ.

¹⁶¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 3: 6.

¹⁶² Сковорода має на думці слова: єже жйти /ий въ доліХ гдни (Книга Псалмів 26 (27): 4).

¹⁶³ Книга Псалмів 26 (27): 4.

¹⁶⁴ Фраза /ийръ тевѣ зринає в Біблії кілька разів, уперше - у Книзі Суддів 6: 23.

¹⁶⁵ Сковорода має на думці слова: Жйво во слово вжїе й д^йственно, й ост^йше паче всАкагш ліеча бвогсдХ остра, й про^одАфее даже до ра^д^ЬленЇА дХшй же и дХ^а (Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 12).

166 Неточна цитата з Дій св. апостолів 2: 2. Пор.: И высть вне^апХ съ невесе шХліъ.

¹⁶⁷ Сковорода має на думці слова: й тліаліъ агглшвъ, торжестві й цркви перворбдны^ъ на нвсё^ъ напйсанны^ъ (Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 22-23).

¹⁶⁸ В автографі підпис Сковороди відрізано.

¹⁶⁹ Див. прим. З до діалогу «БесВда, нареченная двое».

¹⁷⁰ Парафраза Горація (Оди, IV, 7). Пор.: "Pulvis et umbra sumus". У перекладі Андрія Содомори: "Порохом, тінню стаєм" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 99]. Ці слова Горація стали крилатими [див.: Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., Латун А. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 272].

¹⁷¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Deus caritas est" (Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16). У перекладі Івана Огієнка: "Бог є любов".

¹⁷² Сковорода має на думці слова Христа: "Redi domum tuam...". У перекладі Івана Огієнка: "Вернися до дому свого" (Євангелія від св. Дуки 8: 39).

¹⁷³ Далі текст в автографі подано у формі примітки.

¹⁷⁴ Рукопис пошкоджено.

¹⁷⁵ Див. прим. 14 до трактату «Книжечка о чтеніи Свягцен[наго] Писанія, нареченна Жена Дотова».

¹⁷⁶ Рукопис пошкоджено.

¹⁷⁷ Рукопис пошкоджено.

¹⁷⁸ Це - ще один варіант епіграми «Inveni portum...». Див. прим. 134 до діалогу «БесВда, нареченная двое».

¹⁷⁹ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁸⁰ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁸¹ Парафраза Євангелії від св. Івана 5: 4. Пор.: йже первоє В/і^ашс по во^/иХфенїи водві, Здрлвъ ввівлшс.

¹⁸² Рукопис пошкоджено.

¹⁸³ Рукопис пошкоджено.

¹⁸⁴ Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 2: 4. Пор.: првникъ же (/ибй) СЗ в^рві жйвъ вХдстъ.

¹⁸⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 36 (37): 37. Пор.: ^рлнй нєв/ібвїє й вйждв прлвотХ.

¹⁸⁶ Рукопис пошкоджено.

¹⁸⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посрсд^ же влсъ стойтъ.

¹⁸⁸ Рукопис пошкоджено.

¹⁸⁹ Рукопис пошкоджено.

¹⁹⁰ Очевидно, Сковорода наводить тут приказку на взір: "Де не мажуть, там дуже рипить"; "Хто маже, той і їде"; "Суха ложка рот дере"; "Як у кармані сухо, то й на суді глухо" тощо [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 136-137].

¹⁹¹ Рукопис пошкоджено.

¹⁹² Рукопис пошкоджено.

¹⁹³ У правому кутку аркуша іншим чорнилом та іншим почерком написано: "Род[ился] 1726. Умер 1794".

¹⁹⁴ Ідеться про дружину Якова Правицького.

¹⁹⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова Златоуста: "ОиЬЁѵ щіас, оитшд ЕйфрсиѵЕіѵ оішѲеѵ, cog то ctuv£iS6<; каѲщэоѵ, каі іАпіЪщ ауаѲаі" ("Ніщо зазвичай не приносить нам такої радості, як чиста совість та добрі сподівання") [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 47. - Col. 511-512].

¹⁹⁶ Книга пророка Ісаї 61: 7.

¹⁹⁷ Див.: Четверта книга царств 4: 34-35.

¹⁹⁸ Пор.: "Доброму человеку - что день, то и праздник" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 126].

¹⁹⁹ Книга пророка Ісаї 61: 7.

²⁰⁰ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму:

ЧС/ЮВ^КЛ.

²⁰¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 165. Пор.: /Ийръ /инбгъ /ігсвацш/ИЪ Злкбнъ твой.

²⁰² Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 57: 20. Пор.: Неправедній же bo^bo/IhXkitca.

²⁰³ Покаянний канон до Господа нашого Ісуса Христа, пісня 4-а, ірмос.

²⁰⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова Другої книги маккавейської 2: 16. Пор.: Дотаціє оуво Пр^ДНОВіІТИ ШЧИфЄНЇЄ, ПИЫ^О/ИЪ Bd/ИЪ: влагш оуво сотворите пр^днХкіфє дни.

²⁰⁵ Пор.: "Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 145].

іов Тобто П'ятдесятниця.

²⁰⁷ Книга Псалмів 50 (51): 12.

²⁰⁸ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 9. Пор.: Ктб по^в^/іитса чисто й/и^ти сердце;

²⁰⁹ Очевидно, Сковорода має на думці Книгу пророка Ісаї 15: 3. Пор.: нл стбгнл^ъ grun

ПрЄПОАШИТЄСА ВО ВрЄТИЦкІ, Й ВОСП/МЧИТЄСА Hd ^рЛ/ИИНЛ^Ъ Є™ Й Hd ОуѴІИЦЛ^Ъ Є™ Й Hd СТОГНЛ^Ъ ЄГШ, всй возрвід^йтє СЪ П/МЧС/ИЪ.

²¹⁰ Сковорода має на думці слова: во гласЬ радованЇА й йспов^данЇА, шХ/Иа пра^диХкіфагш (Книга Псалмів 41 (42): 5).

²¹¹ Фраза вса Б/ілгЗа зринає в Четвертій книзі царств 8: 9 та в Книзі Товіта 4: 19.

²¹² Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 50 (51): 12. Останнє слово має форму: чйсто.

²¹³ Книга Псалмів 94 (95): 11.

²¹⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

²¹⁵ Очевидно, Сковорода має на думці Якова Донця-Захаржевського, який часто спілкувався з Михайлом Ковалинським у Санкт-Петербурзі.

²¹⁶ Ідеться про Михайла Ковалинського.

²¹⁷ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 11. Пор.: аціе какш достйгнХ въ воскрнїе /Иертвы^ъ.

²¹⁸ Парафраза Книги Псалмів 50 (51): 6. Пор.:‘Т’ев'Ь єдйно/иХ согрѣшй^ъ й /іХкавое пред тобою сотворй^ъ: йкш да шправдйшисА во с/іовесё^ъ твой^ъ й пов^дйши, внегда сХдйти тй.

²¹⁹ Так Сковорода називає «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

²²⁰ Тобто Наеману Петровичу. Див. прим. З до діалогу «БесВда, нареченная двое».

²²¹ Ідеться про Олексія Юрійовича Розальйон-Сошальського.

²²² Див. прим. 151 до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

²²³ Ідеться про дружину Якова Правицького.

²²⁴ Пор.: "Совлекшеся тВла тлѣннаго, во одежду безсмертія... облекостеся во Христа" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 18].

²²⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: а^ъ в^/иъ єго, йкш СЗ негш єс/ив, й той /иа посла (Євангелія від св. Івана 7: 29).

²²⁶ Яків Правицький мав трьох синів, які всі навчалися в Харківському колегіумі. Тут Сковорода має на думці старшого з них, який у 1790-х pp. навчався в класі філософії й листувався зі Сковородою [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 168].

²²⁷ Фраза в/ігвенъ вгъ зринає в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 14: 20; у Третій книзі царств 5: 7; у Другій книзі Ездри 4: 40; у Книзі Товіта 11: 16; 13: 1, 18; у Книзі Псалмів 17 (18): 47; 65 (66): 20; 67 (68): 36; у Книзі пророка Даниїла 3: 95; у Другому посланні св. ап. Павла до коринтян 1: 3 та в Посланні св. ап. Павла до ефесян 1: 3.

²²⁸ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 10. Пор.: єгда БО НЄ/ИОфСТвХк>, тогда СЙ/ІСНЪ ЄС/ИВ.

²²⁹ Парафраза Книги Псалмів 127 (128): 3. Пор.: Жена твоа йкш /іо^а П/іодовйта въ страна^ъ дб/иХ твоегш.

²³⁰ Очевидно, Сковорода називає Саррою старість, нав'язуючись до старозаповітної історії народження Ісаака.

²³¹ Парафраза послання Горація «До Ікція» (І, 12, 19): "quid velit et possit rerum concordia discors". У перекладі Андрія Содомори: "Звідки ця єдність речей суперечних, яка її сила?" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 191]. У XVII-XVIII ст. за допомогою цих слів здебільшого окреслювали єство так званих концептів - складних метафор оксиморонного типу [див. про це, зокрема: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 352-362]. Наприклад, ось так: "concursus seu discors concordia subiecti et praedicati in oratione" [UlcinaiteE. Teoria retoryczna w Polsce і na Litwie w XVII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 21]. В українській літературі про концепти писали Іпатій Потій [див.: PocieyH. Kazanie і homilie. - Poczaiow, 1778. - Т. 1. - S. 344-345], Сильвестр Косов [див.: Kossow S. Патхрікоѵ, abo Zywoty ss. oycow pieczarskich. - Kiiow, 1635. - S. 9 (Do czytelnika prawoslawnego)], Іоаникій Галятовський [див.: Галятовський I. Наука, албо Способ зложеня казаня// Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Львів, 1665. -Арк. 521 (зв.), 523-523 (зв.), 531 (зв.)-532; Galatowskil. Stary Kosciol Zachodni. - Nowogrod-Siewierski, 1678. - S. 49 (друга пагін.)], Дмитро Туптало [див.: Туптало Д. Слово на Святую Троицу// ТитовА. Проповеди святителя Димитрия, митрополита Ростовского, на украин-ском наречии. - Москва, 1910. - С. 40], Стефан Яворський [див.: Jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. 31 (v.), 32 (v.), 34] та інші. Теорію концептних образів можна знайти в поетиках Партенія Родовича [див.: LewinP. Nieznana poetyka kijowska z XYII wieku// Z dziejow stosunkow literackich polsko-ukrairiskich. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk, 1974. - S. 71-90], Митрофана Довгалевського, котрий називав концепти "душею поезії" [див.: Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. -

С. 41; про це: МаслюкВ. Теорія кончетто у вітчизняних латиномовних поетиках XVII -першої половини XVIII ст. // Іноземна філологія. - Дьвів, 1977. - Вип. 45. - С. 103-110], та інших. Мабуть, найколоритнішим концептистом в українській бароковій літературі був Дазар Баранович [див.: РадишееськийР. Бароковий консептизм Дазаря Барановича// Українське літературне бароко. - Київ, 1987. - С. 156-177; Radyszewskyj R. Polskoj^zyczna poezja ukrairiska od konca XVI do pocz^tku XVIII wieku. - Krakow, 1996. - Cz. I. - S. 145-196]. Звісно, для Сковороди ці слова мали й суто богословський сенс. Скажімо, вони могли віддзеркалювати уявлення Максима Сповідника - одного з найулюбленіших авторів Сковороди - про антитетику нетварного й тварного, неба та землі, раю та світу, духа й матерії, чоловіка та жінки як основу Божої гармонії світу [див.: Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. - New York, 1985. - С. 307].

²³² Книга Псалмів 138 (139): 6.

²³³ Ці теми є в багатьох творах Івана Златоуста. Див., наприклад: Бесіди на книгу Буття. Бесіда VIII, 71; Вісім слів на книгу Буття. Слово II, 537; П'ять слів про Анну. Слово IV, 667; Огляд книг Старого Заповіту. Вступ, 313, 317; та ін. [див.: Полное собрание творений св. Иоанна Златоуста: В 12 т. - Москва, 1994. - Т. 4. - Кн. 1. - С. 60-61; Москва, 1995. - Т. 4. -Кн. 2. - С. 735, 736, 820; Москва, 1999. - Т. 6. - Кн. 2. - С. 608, 612].

²³⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

[До Іоїля]¹

[З Каврая до Переяслава, початок січня 1758 або 1759 p.] Боится НАРОД.. ,²

Блажен, со блажен,

Кто з самих пелен Посвятил себе Христовѣ,

ДеНЬ, НОЧ МИСЛИТ В ЕіСі) словѣ.

Взял шсі) благое И бремя легкое,

К сему обик,

К сему навик.

со! жребій сей святій.

Кто сея сотвѣдал сласги,

Вѣк в мірскы не может пасти, ни!

В наготах, в бѣдах не скучит,

Ни огнь, ни меч не разлучит;

Вся сладость разводит,

На сердце не всходит Кромѣ тому,

Если кому

Дал знать искус драгій.

Христе, жизнь моя,

Умерій за мя!

Должен был тебѣ начаткы Лѣт моих, даю осгаткы.

Сотри сердца Камень,

Зажжи в нем твой Пламень,

Да мертв грѣхам, сграсгям,

Плотскым сластям³

Живу тебѣ, мой свѣт.

А как сот грѣхов воскресну,

Как содѣну плоть небесну, О!

Ты в мнѣ, я в тебѣ вселюся,

Сладосты той насишуся,

С тобою в безсѣдѣ,

С тобою в совѣтѣ,

Как дня заход,

Как утра всход.

О! се златих вѣк лѣт!

To veov ecttlv ётод, каї via, патєд ауіє, x«lqe!

(єстті veov to exog каЛсод!)

Та иуіаіѵе ѵга та via пдаттг, фіЛє!

Таита |aev єихєтаї о Гргіусорюд, сЬ фіЛ ІсоіЛ[є].

ФіЛеЛЛг]ѵ о veog, аод паЛаюд Ьє фіЛод.

[Рік наступив вже Новий, радуйся ж, отче, поновно!

(нехай гарним буде для тебе Новий рік!)

Друже, бажаю тобі гцасгя й здоров'я нового!

Це, дорогий Іоїле, молить для тебе Григорій,

Еллінів друг молодий, твій же він друг старий⁴].

До Гервасія [Якубовича]⁵

[З Каврая до Переяслава]

Venerandiss[imo] in Christo Patri Gervasio Greg[orius] Skoworoda S[alutem] B[onam] D[icit].

Jam jam abiturus, jam in alas te nobis librare videris. Acdpe igitur symbolum filialis in te nostri amoris ac reverentiae, Carmen apobaterion. Apobaterion vocant and той а7то(3аіѵеіѵ, quod est abire, quodque abeuntes votis bonisque omnibus prosequatur. Est quidem nostrum carmen prope rusticanum ac humi repens, utpote quod sit sermone vulgari; sed nil moror, quam sit vulgare atque ignobile, modo sincerum, candidum, simplex. Reges et tyrannos saepe inviti laudamus, sed vero amicorum longe alia est ratio. Quicquid hie dictum, non vi, non metu, sed benevolentia expressum. Iam vero ab adulatione meum quidem ingenium tam distat, quam China a Portugalia⁶. Sed quid purgo me? num quis accusat? Quasi vero non norim aut ingenium tuum aut in me animum. Non enim quod carmen, nec quod tibi, sed quod a me, quem non odisti, ne dicam amas, sit profectum, libenter acdpies. Nos quidem et hodiernum tui desiderium hac cantiuncula vel chely vel cythara cantillanda solamur, et futurum, inque majus ex abitu tuo, minuemus, dum...

Si Dii forte dabunt ora videre tua. Sin superis aliter visum fuerit, nos tamen memoriam tui honeste servabimus.

Acdpe quo semper finitur epistola verbo,

Quo, tibi qui mittit, non caret ipse, VALE!

1758. Augusti 22, ex pago Kauraj⁷.

R[everendissimo] s[acro] s[ancto] in Christo P[atri]

Gervasio Carmen apobaterion, или Отходная пѣснь⁸

Ьдеш, хочеш нас оставить,

Ьді, же весел, цѣлій, здравій,

Будь тебѣ вѣтры погодны,

Тйхы, жаркы, ни холодны,

Щасливій твой Путь Вездѣ отсель будь!

Путній ищезнѣт сграхы,

Ляжте, подорожны прахы,

Скоропослушніи Конѣ Пусгь несут, как по долонѣ,

Щасливим слѣдом,

Как гладенким льдом.

'Облакы, пройдѣт невѣрны,

Не соллѣт дождей чрезмѣрних,

Вар не ожжи полуденній,

Свѣтом Луны озаренній

Щасливсо сей Путь Повсюду в ноч будь.

Той твои управит ногы,

Кой дал Землю и Дорогы,

Ббдро сйдяще високо,

Путь твой Хранящее Око

Щасгит сей отход,

Благословит вход.

Здравствуй, сторона щаслива,

Примеш Мужа добротлива.

Брось зависгливые нравы!

Вѣрен его есгь познавій.

Щаслив на сгепень,

Конец на блажен.

Найпревелебн[ішому] во Хрисгі отцю Гервасію Григ[орій] Сковорода б[ажає] д[оброго] з[доров'я]!

Ти вже готовий до від'їзду. Нам здається, що ти вже линеш на крилах. Тому на знак нашої синівської любові й пошани до тебе прийми від нас відхідну пісню, яка по-грецьки називається апобатеріон. Апобатеріон походить від грецького слова атгораіѵеіѵ, що означає 'відходити, від'їжджати'. У цій пісні тих, хто від'їжджає, проводжають побажаннями добра й різних благ. Щоправда, наша пісня майже зовсім селянська й проста, написана простонародною мовою, але я сміло заявляю, що, попри всю свою простонародність і простоту, вона щира, чиста й безпосередня. Царів і тиранів ми часто вихваляємо всупереч власній волі, але з друзями справа цілком інакша. Те, що тут сказане, викликане не силою, не страхом, а прихильністю. Від лестощів моє серце не менш далеке, ніж Китай від Португалії. Та навіщо я виправдовуюсь? Хіба мене хтось звинувачує? Ніби я не знаю твого серця або твого ставлення до мене? Я знаю, що ти її із задоволенням приймеш не тому, що це пісня, не тому, що вона звернена до тебе, а тому, що належить мені, кого ти не ненавидиш, щоб не сказати -любиш. Ми зараз, сумуючи за тобою, втішаємо себе цією пісенькою, наспівуючи її під звуки кітари або ліри. Та й перегодом, коли цей сум збільшиться від розлуки з тобою, будемо пом'якшувати його тим-таки способом, аж поки...

Якщо боги дадуть змогу побачитися з тобою. Якщо ж вишнім бажане буде інакше, ми все одно будемо вірно берегти пам'ять про тебе.

Слово ж прийми, що зринає наприкінці послання:

Бажаю тобі здоров'я, яким володію й сам⁹!

1758 p., 22 серпня, із села Каврай.

До Кирила [Федора Ляшевецького]¹⁰

[У Воронеж], [1761 p.]

Гѵг|стіе amice, jucundissime Cyrille!

Quid? Potuistin' credere, fore ut mihi apud te verba deessent? Desunt. Et tamen stat sententia paulisper cum Cyrillo confabulari. Tres schedulas ad te perpetuas dedimus, in quibus nil, ut ajunt, sacri erat, praeter nugas familiares, praeter meras minutias. Quid autem expectes ab eo, qui sese totum in aeternum Musis consecravit, quam quae ad solius animae cultum pertineant? Magnifica, inquis, polliceris. Ita sane, mi amice, si animum et voluntatem spectes, etiamsi non semper voto respondetur. Per me licet aliis curare aurum, honores, Sardanapalorum¹¹ mensas et vulgares voluptates, popularem auram sive gloriam et magnatum favorem: obtineant sibi hos, ut putant, thesauros, non invideo; modo mihi contingant spiritales divitiae et animi panis ille et ilia vestis, sine qua non conceditur introire ornatissimum ilium thalamum Sponsi Illius¹²; omnes meas vires, totum conatum hue confero; facessat omnis caro! Paulus clamat: та 7іаѵта £tni-ua)0r]v, каі г]уой|ааі сгки(ЗаЛа eqvai, iva Xqicttov кєрЬг|стсо¹³; idem ego vodferor: Ьіажсо be, єІкаікатаЛа(Зсо¹⁴.

Attamen in magnis et voluisse sat est¹⁵.

Sed vis darius ostendam meum animum? Acdpe: omnia relinquo et reliqui, hoc solum per omnem vitae cursum acturus, ut intelligam, quid sit mors Christi, quid significat resurrectio. Nam nemo potest surgere cum Christo, nisi prius cum eodem moriatur. Dices: nae tu tardus es, qui hactenus non capis, quid sit resurrectio et mors Domini, cum haec mulierculis, pueris, lippis et tonsoribus sunt nota. Sic sane, mi Cyrille, tardus sum et hebes cum Paulo, qui canit: та тсаѵта £tni-ua)0r]v той уѵагѵаі айтоѵ, каі тг]ѵ Ьйѵаціѵ тг)д аѵасттастесод айтой каі тг]ѵ коіѵатѵіаѵ тагѵ 7іаѲг)цатсоѵ айтой...¹⁶.

Haec quanti sunt? quid ait, perpende! Quid est уѵагѵаі айтоѵ, каі тг]ѵ Ьиѵаціѵ тГ]с аѵасттастесод айтой, nisi noscere Christum, et vim resurrectionis Ipsius? Eheu miseram stultitiam nostram! qui somniamus nos arcem S[anctarum] literarum tenere, cum fortassis quid sit babtizari, quid denotat vesd sacra coena, ignoramus. Haec si primo auditu, ut vulgo putant, intelliguntur¹⁷, quorsum attinebat mysteria dicere¹⁸? An non stultitia est occultum et arcanum nominare, quod nemini non pateret quamvis imperito? Veteres Pharisaei illi et Scribae pulchre sibi blandiebantur in intellectione I eg is Mosaicae et tamen a Christo audiunt caed. Tic yap eyvco vouv kuqlou¹⁹?

Haec certe de S[ancta] Scriptura didt Paulus, in qua mens Dei latet conclusa, inaccessibilis, signata. Et quis aperiet sigillum? Ecce audis, mi cariss[ime] Cyrille, quae spedat, appetit, desiderat meus animus, ne quaerere possis, quid agam. Sed accipe, quae me praedpue in Seneca in stuporem conjecerunt, arrige aures! "Fads rem optimam et tibi salutarem, si, ut scribis, perseveras ire ad bonam mentem: quam stultum est optare, cum possis a te impetrare. Non sunt ad caelum elevandae manus, nec exorandus aedituus, ut nos ad aures simulacri, quasi magis exaudiri possimus, admittat. Probe est a te Deus, tecum est, intus est. Ita dico, Ludli²⁰, sacer intra nos Spiritus sedet malorum bonorumque nostrorum observator et custos: hie prout a nobis tradatus est, ita nos ipse tradat.

Bonus²¹ vir sine Deo nemo est"²². O Cyrille! non tibi hie de tertio caelo²³ tonare videtur? Nonne haec de eorum numero, quae hominibus, id est carni et mundo deditis, nefas est evulgare? Habeo confabulationem. Vale! ac nos redama. Iulii 19, в Старицы²⁴.

Щирий друже, найдорожчий Кириле!

Чи повіриш, що мені бракує слів написати до тебе? Бракує. Однак я вирішив трохи побалакати з Кирилом. Я послав тобі один за одним три листи, в яких не було, як кажуть, нічого святого, крім звичайних дрібниць, крім справді порожніх справ. А чого б ти чекав від чоловіка, який усього себе навіки присвятив музам, як не того, що стосується самого тільки вдосконалення душі? Ти говориш, що я обіцяю величні речі. Так воно і є, мій друже, якщо зважити на мою душу та бажання, хоч не завжди бажане здійснюється. Як на мене, то нехай інші дбають про золото, про почесті, про Сарданапалові бенкети, про ниці насолоди, нехай шукають народної прихильності, слави, ласки вельмож; нехай одержать вони ці, як вони гадають, скарби, - я їм не заздрю, аби лиш я мав духовні багатства й той хліб духовний, і той одяг, без якого не можна увійти у вельми прикрашені чертоги небесного жениха. Усі свої сили, усю свою волю я спрямовую сюди: нехай зникне все тілесне! Павло проголошує: "Я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа". Я також кричу: "прагну, чи не досягну я того".

Адже у великому достатньо й прагнути.

Але ти хочеш, щоб я ясніше показав свою душу. Прошу: я все лишаю й залишив, щоб за все своє життя досягти тільки одного - зрозуміти, що таке смерть Христа й що означає його воскресіння. Бо ніхто не може воскреснути з Христом, якщо спершу не помре з ним. Ти скажеш: справді, чи ти не тупий, якщо до цього часу не знаєш, що таке воскреання та смерть Господа, коли це відомо жінкам, дітям, усім і кожному. Звісно, це так, мій Кириле, я тугодумний і тупий разом із Павлом, який співає: "Я все витерпів, щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його...".

Яке це має значення? Зваж, про що він каже. Що значить пізнати Його й силу Його воскресення, як не пізнати Христа й силу воскресіння його? О жалюгідна тупість наша! Ми уявляємо себе у фортеці Святого Письма, а може, й не знаємо, що таке бути хрещеним, що означає вкушати від священної трапези. Якщо це за своїм буквальним сенсом, як зазвичай гадають, зрозуміле, то задля чого було говорити про таїнства? Хіба ж розумно називати незрозумілим і таємним те, що всім ясно, навіть недосвідченому? Давні фарисеї та книжники з пихою думали про себе, що вони розуміють закон Мойсея, однак Христос назвав їх сліпцями. "Бо хто розум Господній пізнав?"

Це справді Павло каже про Святе Письмо, в якому розум Божий ховається, замкнутий, недоступний і запечатаний. І хто ж зірве печатку? Тепер ти розумієш, мій найдорожчий Кириле, що має на увазі, до чого прагне й чого жадає моя душа, щоб не питати про те, чим я займаюся. Але послухай, що мене особливо вразило в Сенеки, послухай уважно: "Добре й рятівне для себе діло робиш, якщо й далі, як дізнаюся з твого листа, вперто йдеш до свого вдосконалення. Бо ж нерозумно вимолювати в когось те, що можеш отримати від себе самого. Не треба ні простягати до неба рук, ані благати храмового сторожа, аби допустив тебе ближче до зображення когось із безсмертних, - начебто краще вчує, коли шепнеш йому на вухо. Бог - побіч тебе, з тобою, в тобі! Так-так, Луцілію: десь у глибині нашого єства поселився священний ДУХ - спостерігач усіх наших добрих та лихих учинків, наш сторож. Як ми ставимося до нього, так він - до нас.

У кожній доброчесній людині селиться якийсь бог"²⁵. О Кириле! Чи не здається це тобі громом з третього неба? Чи не з того це числа, якого людям, тобто відданим плоті та світові, не можна сповіщати? Ось моя розмова. Бувай здоров і воздай мені любов'ю за любов! 19 липня, [в Старицы].

До Федора Жебокрицького²⁶

[22 квітня 1764 p.]

Carissime juvenis! mi Theodore!

Praeter nugas hodie frustra a me quidquam expectas; primum quod non vacat, deinde ingenium non est in numerato, et plane haec frigide scribo, quamquam et alioquin quidam garrulus ad aurem haec exaranti indignantique obgannit, nec est, qui me servet Apollo, ut Horatium a suo²⁷. Extremo crepusculo Gregoriscus²⁸ nuntiavit adesse tabellionem, postridie summo mane discessurus, ego adversus meum hodiernum morem ad lucernam duas epistolas properavi. Nam et nox moderna Curta est, et oculis sublaboro, et mane surgere soleo, et cogor. Tu quid taces hactenus? Nam ego quidem scripseram ad te si occas... Si a eg rotas corpore, vulgus te vocet miserum, non ego. Quodsi gnaviter to сттаЬюѵ curris, quod ingressus es²⁹, nostro calcu[lo]³⁰ beatus es. Curre, insequere, venare, investiga, dispice, prospice, quaer[e]³¹, pulsa, urge, sed pertinadter, sed improbe; ut virginitas, sic regnum Coeleste amat rapi³². Quis languet? tu vige. Quis offenditur? tu concoque. Quis desperat? tu innitere ancorae. O fortunatum! qui ingressus est viam той Kuqlou. At vero ille terque quaterque, qui perseveravit. Sola f) U7io|jovi] praemium coronae accipit. Hei mihi, quam fere nulli vere serioque sequuntur fabrilem hunc filium! Jam ex iis ipsis quotusquisque pertendit? Nullus philosophus, nullus artifex tam solus tamque desertus, quam qui solus vitam aeternam docet. Hujus quidem Toctovoc gnatum mundus ridet, sophi stultum vocant, monachi sub larva pietatis oppugnant, haeretici subdolis interpretamentis subvertunt, juvenes fugitant, senes horrent, reges opprimunt, pauperes spernunt, et tibi non videtur hodie ludi mirus rex³³ iste? Sed novit ille suos, et sdt quibusnam resurgit. Quis improbus vivum ilium non vidit? Quis autem redivivum praeter eledos? "cu Глубина пр[емудрости]"³⁴ etc.

Sed vale, mi cariss[ime] neque enim satior... Tuus in Domino Greg[oriusJ Skoworoda.

22 Apr[ilii], c Харкова.

Любезному пріателевѣ Ѳеодору [...]³⁵ Жебокрицкому в Дмитровку

Найдорожчий юначе, мій Федоре!

Даремно ти чекаєш від мене сьогодні чогось іншого, окрім дрібничок. По-перше, я заклопотаний, а потім - немає належного настрою. До того ж, коли я оце пишу, то один балакун меле мені на вухо валякі нісенітниці, незважаючи на моє обурення й мою зайнятість, і немає Аполлона, який би мене захистив од нього, як він захистив Горація. Пізно ввечері Гриша сповістив, гцо є листоноша, який від'їжджає завтра вдосвіта. Усупереч моєму щоденному звичаю, я при світлі лампи приготував два листи. Бо і ніч тепер коротка, і очі в мене болять, а крім того, маю звичай рано вставати. Чому ти й доа мовчиш? Щодо мене, то я раніше писав тобі, якщо випад... Якщо ти хворієш тілом, люди назвуть тебе нещасним, але не я. Якщо ти так само впевнено, як розпочав, біжиш на перегонах, то, на мою думку, ти щасливий. Біжи, слідуй, дивись навкруги, дивись уперед, шукай, стукай, настоюй, але вперто й наполегливо: Царство Небесне, як і дівоча незайманість, любить, аби його брали силою. Хтось слабшає? Ти зміцнюйся. Хтось ображається? Ти знось образу. Хтось упадає в розпач? Твердо стань на якір. О, щасливий той, хто ступив на шлях Господаї Але тричі, чотири рази блаженний той, хто несхибно ним іде. Лиш терпіння дістане в нагороду вінок. Та на жаль, мало хто по-справжньому й серйозно слідує за цією ниткою-дороговказом. Але і з цих небагато завершують дорогу. Жоден філософ, жоден художник не такий самотній, не покинутий так на самого себе, як той, хто вчить про вічне життя. Появу такого будівника світ висміює, мудреці називають його дурнем, ченці під машкарою благочестя переслідують, єретики, хитро перетлумачуючи, спростовують, юнаки уникають, старці гребують, царі пригнічують, бідні зневажають; і чи не здається тобі, гцо нині граються цим дивним царем? Але він знає своїх і знає, для кого він воскресає. Яка безчесна людина не бачила його живим? Але хто, крім обраних, бачив його воскреслим? ["ш Глубина пр[емудросги"] та ін.

Але бувай здоров, мій найдорож[чий], бо я не насичусь... Твій у Господі Григ[орій] Сковорода.

22 квіт[ня], [с Харкова.

Любезному пріателевѣ Ѳеодору [...]

Жебокрицкому в Дмитровку].

До Василя Максимовича³⁶

[Харків, друга половина 1764 p.]

Любезной друг Васіль Ма£,імович!

Слава человѣку неоцѣненное есть Сокровище. Справедливо мы дѣлаем, что Богатство, честнсо собранное, сохраняем или похищенное виіскиваем. Та ж справедливость требует от нас, дабы мы чесгнимы дѣламы наживали и сохраняли себѣ славу, а похищенную клеветнйчимы кохтями опять возвратить к себѣ старались. Вы, друг мой, думаю, повѣрите, коль злобних я имѣю соглаголников. Если бы оны обичніи мнѣ беззаконїя приписивали, сносно бы было. Но сій немилосердникы толь неогра-ниченним дишут на мене язїковредїем, что, кромѣ чреззвичайной моих нравов порчи, сот них проповѣдуемой, дѣлают мене душегубителем, іли Еретїком³⁷, и по сей причинѣ запрѣщают подкомандним своим слушать моих Разговоров. Сегсо я не терпя, здѣлал краткое сочигценіе, которое вам, другу моєму, посилаю. Оно хотя лаятелних их челюсгь заградить не может³⁸, однак, думаю, по нѣсколко здѣлает косноязичнимы, дабы незлобивіи и правій³⁹ сердца менш сот сего соблазнов претерпѣвали.

Друг ваш Григорій Сковорода⁴⁰.

Во-первих, поговорують, будто я нѣкоторим молодцам внушал, что сія или другая какая человѣческой жизны стать вредна и неблагополучна и, напротив того, нѣкоторим сгатьям сущесгвённое приписивал Блаженство⁴¹. Но можно ли мнѣ быть толь безумнагсо и вреднагсо мнѣнія? Которіи внутреннѣе мене спознали, тѣ доволнсо увѣренны, что я со сем імѣю мнѣніе з Масі ѵюVi Святим⁴². Он говорит, что нѣт нѣгдѣ Злости, ни в чем никогда⁴³. Как же так, если видим, что почти вездѣ одна Злость? Он учит, что Злость не что иное, точію ті, ж сот Бога созданніи благій вегцы, приведенны кѣм в безпорядок⁴⁴. Вот, напримѣр, наложил кто на голову сапог, а на ногы шапку. Безпорядок зол подлиннсо, но чтоб шапка или сапоги жизни человѣческой не полезны были, кто скажет? А сколко я примѣтил, то сей безпорядок по болшой части зависит на разсужденіи времени, мѣста, мѣры и персоны. Напримѣр, в горячой лѣтной полдень без достойногсо резону шубу таскать; заснул ли кто безвременнсо и безмѣрнсо или не на мѣстѣ, хулы достойна непорядочносгь, но не сон или гнѣв; все бо есть благое. И развѣ я не понимаю, что мудрій люде житіє человѣческое уподобили комедіалним играм⁴⁵? Можнсо сказать, что ты этой персоны по природѣ удачно представить на театрѣ не можеш. Но лзя ли сказать, что тая или другая персона Комедій вредна, если благоразумной сочинитель ея опредѣлил? И великіи Персоны, и подліи Маскы в важной сей Житія нашегсо Комедій премудрій Творец опредѣлил. Разсуждая свойсгво чьей природы⁴⁶, могу я сказать, что ты, напримѣр, гидлив, жалослив, рббок, лѣкарем или поваром тебѣ быть неудачнсо. Но когда я кому говорил, что лѣчебная Наука и поваренное масгерство вредное? Многократно я говаривал, что тебѣ или тому быть священником или монахом не по природѣ, но чтоб сказать, что священсгво или монашесгво стать вредна, никогда сегсо не было. Кто по натурѣ своей клопотлив и ретив, такому можнсо сказать, чтоб быть градоначалником беріогся, гдѣ безпресганніи оказіи к гнѣву и к здорам. Но могу ли помислить, чтоб своеволству людскому Командиры надобны не были? Помилуйте мене! Не ТОЛЬ Я ІІОДЛОІСі) родился Понятія, чтоб ниспутитись в толикіи сумазброды. Многіи мене називают разумним человѣком, но такія разсужденія не могут прити развѣ в бѣшенную голову.

Если ж я правдолюбній и незлобивіи сердца увѣрить возмогу в сем, что мнѣ кую-либо стать Житія существеннсо називать вредною никогда на ум не всходило и что я учил всегда осматриватся на свою природу, кратко сказать, познать себе самагсо, к чему он рожден, ибо никого Бог не обидил⁴⁷. Теперь я тѣм же истинну любящим Умам на разсужденіе оставляю: за сіє я хулы или хвалы достоин?

Толксі) покорнѣйше прошу сіє взять в разсужденіе, откуду меж народом такій непорядкы, смятенія и безпокойства? Не оттуду ли, что многіи, по пословицы, не родились к священсгву, да повлѣзали в ризы⁴⁸ и, не будучи грибамы, повлѣзали в кузуб⁴⁹? По сей-то причинѣ дѣлается, что иних священсгво ублажило, а многих окаяннимы подѣлало. аггсюду дѣлается, что и самая подлая стать бьіваєт человѣку причиною гцастія, если она природная Ему. Если правсо и хороша) всяк свою персону предсгавляет, откуду толикое смятеніе на театрѣ? Оттуду, без сумнѣнія, что неудачнсо, а неудачность, без прекословія, от тогсо, что природѣ егсо песої ласнсі), ему вреднсо и обществу не прочно. Многіи изрядніи были бы купцы или иахары, если б не принялись за противную их природѣ стать. Иніи были бы искусніи сгряпчіи, если б в Монашество не встряли, в котором один с природою борющійся больш надѣлает соблазнов, нежели пять честних могут загладить⁵⁰, как обикновенно бывает в Комедїах. Вот моє мнѣніе и намѣреніе, длячего я всегда насгавлял совѣтоваться молодим людям з своєю природою, чтоб оны на театрѣ Жизны нашей могли наблюдать благоприсгойность, искусним Акторам приличную. А если кто по случаю надѣл Маску, не совсѣм егсо Натурѣ приличную, дабы сколь возможнсо удачнсо в оной и без соблазнов посгупал и чтоб хотя по нѣкоторой частьі жалобы меж народом и роптанїя пред Богом со сосгояніи своем уменшились. Я бы сам севодня же бросил моє сосгояніе и вступил бы в иное, если б не чувсгвовал, что клопотливая моя и меланхоличная природа к самой подлой приватной и уединенной Маскѣ способна, в которой, если не могу ни в чем любезному отечесгву услужить, то, по крайней мѣры, всѣмы силамы стараться стану не быть никому ни в чем вредним.

Есть егце одна клевета, важнѣйшая протчих поговоров, а і чешко: говорят, будто я охуждаю употребленіе мяса и вина. И сїя есгь точна Ересь Манїхейская⁵¹, давно уж проклята от святих соборов. Иніи прописивают мнѣ и то, будто злато, сребро, дорогій содежди и прочая сим подобная самимы по себѣ вреднымы и негоднымы називаю. Се слиша, смѣются ті,, которіи сердце моє знают. Правда, что было время и теперь бывает, что я для внутренной моей Экономіи воздержуюсь и в дозволенній дни иногда an мясояствія и от вина. Но потому ли лѣкарь охуждает, напримѣр, чеснок, когда велить поудержаться, если жар кому вредной вступил в глаза? Ибо то извѣсгно, что всѣ благосотворенніи сот всещедраго Творца вегцы не всѣм и не всегда бывают по случившимся обстоятелствам полезны. Правда, что я нѣкоторим совѣтовал, чтоб оны оііаспсі) поступали с вином и мясом, а иногда совсѣм их от того сотводил, разсуждая горячую их Младосгь, но когда сотец младолѣтному сынйшкѣ выривает с рук нож и не дает ему употреблять оружейногсо пороху, сам между тѣм симы ползуясь, не ясно ли показует, что оны еще не доросли до гогсі), чтоб могли обладать сими вещамы и собращать в свою ползу, к которой оны и изобрѣтенны? Вот соткуду мене почли за Манїхеева ученика.

Под/шппсі) всякой род пигцьі и питїя полезен и добр есгь, но разсуждать падобпсі) время, мѣсто, мѣру и персону. И не бѣдсгвіе ли было бы смѣшенное со смѣхом, если б кто в колибелѣ лежащему Младенцу налил сосать осгрогсо уЕ,усу, а осмолѣтному малчику рюмку крѣпкой водкы⁵², но вернувшемуся с охотьі Кавалеру или озябшему от многолѣтствія старику поднес сладкагсо Молока? А как неправилнсо почли мене за Маніхея, так и не по Заслугѣ моей и за Богатсгво-ненавистника и Человѣконенавистника, то есть бѣгающогсо людскогсо сообщесгва почитают⁵³. Когда Бог опредѣлил мнѣ в подлой Маскѣ обращатся на Театрѣ, то уже должнсо и в уборѣ, и в обращеніи с достойними людмы наблюдать благоприсгойносгь и всегда помнить свою пред другими Ничтожносгь. Сіє я сам наблюдать стараясь, и прочим то ж дѣлать совѣтовал и отсюду попал в оклеветанїя, сот которих если помощію благоразумних и милосердних сердец хотя по нѣкоей часгы освобожден буду, то невинность моя, безопаснѣйіною сот сих немилосердних угризателей здѣлавшись, латвѣе исполнить возможет Заповѣдь Господню:

"Любитеврагывашы"⁵⁴ и проч[ая].

До Йова [Базилевича]⁵⁵

[В Харків, 18 квітня 1765 p.]

Ваше [...]⁵⁶

В писмѣ ваш[его] высокопр[еподобія] к аггцу нашему Ісосіфу приписанній и мнѣ поклон уничтожил моє со вашем ко мнѣ сердцѣ Сумнѣніе. Ибо я не почитаю вас с числа тѣх, иже Усты своимы благословяху.. ,⁵⁷ И подлиннсо благородной душы Знак свойсгвенной хоть ненавидѣть кого, да явнсо, а не прикривать благосклонним лицем своего неблаговоленіа, что природное рабским сердцам, на лицемѣріе и лжу родившимся. Поздравляю ж вас не совсізм егце минувшим праздником, а паче пожеланним сотсутсгвіем егсо високопреподобіа досгойно-почтенного нового Святогорского Ігумена отца Кордета⁵⁸. Думаю, что всяк честной ученик поболит сердцем со лишеніи таковаго и толикаго уда. Но что дѣлать? Сегсо требовали Мужа сегсо толикіи Заслугы.

.. .Непресганнсо [.. .]⁵⁹ в школах, храмах [.. .]⁶⁰ проповѣдовал, насгавлял непросвѣгценную и свицкимы Мнѣніямы ослѣпленную Юносгь студент] скую словом и житіем и, будучи родніохенкій ученик любвы насадителя Христа, вездѣ и всегда, аки гром, гремѣл со согласіи і Конкордіи⁶¹, найпаче в Компаніах. Что до мене касается, то я сего чистосердечнаго Мужа уподобил бы святому Пророку Ісонѣ, кой из-вержен в домостроителніи волны, цѣлому училищному Кораблю Благотишіе, а егсо Наѵклйру⁶² породил облегченіе. Ибо он, кромѣ того, есгь весма о olkovo|_ukoc avi]o [обізнаний в економіці муж], притом смислит Аріометіку каі та Гєсоурафіка [й географію], кратко сказать, каі таїс |_юисгаіс каі аца по Аиттоауцсх ш vаlс тафиксЬд [здібний водночас

і до наук, і до практичних справ], к войнѣ и к покою, к Богу и к Міру. Разсѣвая на всіз стороньї ползу, аки солнце лучы, был он і мнѣ о fjdcravoc [пробний камінь] к разпознанію нѣкоторих людей, коих бы мнѣ никогда не узнать, каковы оны, если б не егсо с нимы друж[ба] [.. .]⁶³ бцоібѵ y[ap] eg бцоюѵ ауєі Ѳебд [подібного до подібного веде Бог]⁶⁴, о; фїлософских егсо суптілносгях⁶⁵, даже до четвертого неба⁶⁶ проницающих, нѣт чего уже и говорить.

Но кто то еще дерзнет в досгойное привесгь окончаніе Господина Барбая⁶⁷? Должен такой быть неотмѣннсо сто тГ]с auxrjg сгтоас [з тієї ж таки галереї]. І так осгается вам молитись, дабы Апеллис⁶⁸, зачавшій собраз Венёрін, сам и дописал⁶⁹.

В протчем, что надлежит до персоны, у которой веселую рѣчь я мою распросгер, то есть до вас, всегда был и есмь почитатель, а добро-желатель и всяким лйцам.

Вашекі) високопреподобіа Почитатель и Слуга Студент Григорій Сковорода⁷⁰.

Апр[ѣля] 18,1765, з Должка⁷¹.

Егсо високопреподобію Г осподину сотцу Архїмандрїту

і Ректору Ісову в Харковѣ

всепочтеннсо.

[До Василя Степановича Томари]⁷²

З Харкова [в Грузію] 20 серпня 1772 р.

Не поѣду к вам, потому что меня любите: луна издали свѣтлѣе, музыка вкуснѣе, а пріятель пріятнѣе. Все то, что вблизи, не сголко мило. Миляе младосгь, когда уже протекла, а приблизившаяся старосгь не сголко желателна. Естли есгь в нас самих подлая часгь, заключаемая тѣснотою мѣста и времени, раздѣляемая рѣками и вѣками, то, напротив того, есгь тут же часгь и стихіям не подвержена, но владѣющая ими. Катон в Цицероновой «Старости»⁷³ говорит, что тѣло трудом дѣлается коснѣе и лѣнивѣе, а дух бысгропарнѣе, чем болѣе и далѣе движимый⁷⁴. Длячего ж нелзя ПО сей же формѣ ВЫЛИТЬ, ЧТО чем И ПО бренному ТІ,/IV удаленнѣе от друга, тілі ближе сердцем. Сердце его вйжу и соединяюся гі.сігІ,е; а ІЕРЕМІЯ говорит, что точным в человѣкѣ человѣк есть Сердце, а не тѣло сгихійное (г[лава] 17, с[тих] 9)⁷⁵. И совершенно Человѣка видит и сердце его любит, кто любит мысли его. Любить и вмѣстѣ быть, и в единствѣ жить - все то одно. Сіє есть истинное собраніе и дружество, а не то, чтоб в одних сгѣнах собраться по тѣлесным чучелам, сердцами же разбресгися, желаніями и совѣтами поразниться, как небо от земли⁷⁶. Единсгво ни в тѣлесном подобіи, ни в той же сгатьѣ, ни в сообществѣ покрова, ни в количесгвѣ лѣт, или в ровесничествѣ⁷⁷, ни в землячествѣ, или одноземсгвѣ, ни на небесѣх, ни на земли⁷⁸, но в сердцах, союзом Хрисговой философіи связанных: "Бѣ в них єдина душа" («Дѣянія»)⁷⁹. Я из-за гор и из-за рѣк вас вйжу, люблю и почитаю, но вйжу душею и люблю ею же. Естли любите духа Божія, среди сокровеннѣйших сердца вашего тайностей живущаго, сему вас и вам подобных поручая, пребываю.

[До Якова Івановича Долганського]⁸⁰

[З Харкова (?) в Острогозьк, 1772 p.]

Скажите мнѣ, что значит ваше de: "Силно вы меня принудили"; также и то: "Чрезвычайно мнѣ эти вѣсти непріятныи"? Развѣ Вы противитеся, чтоб вас принудить? Я не диспутант, а вы не супосгаты⁸¹. Или развѣ то Павел должен говорить, что нашим засгарѣлым мнѣніям пріятно, а не то, что правдѣ Божіей угодно⁸²? Мнѣ кажется, что вы говорили аи слова не как любители, но как рабы, не послушныи правдѣ библейской. Развѣ по преодолѣнію⁸³? Есгли так, вы отринте de изнутри рабство, а возлюбите ее, как сын. Догадуйтеся нѣчто, едва ль не внутренній тайный шепотник⁸⁴ и тут присовокупился, тот, о коем написано: "Предсташа Ангели"⁸⁵. Птичку по пѣнію узнать можно⁸⁶. Справтесь с тайностьми сердечными. Не вкрался ли сей змій к тѣм мыслям, кой, игца истины Господней, вышнему столу присудсгвуют. Я с Августином говорю, что он вездѣ сѣти поставил, даже при самом небесном сголѣ, внутрь самаго чертога⁸⁷, гдѣ пируют жаждущіи правды⁸⁸. Он-то причиною сему плачевному случаю. "Друже, как вшел єси"⁸⁹? Можно ли веселу быть при том сголѣ без одѣянія брачнаго⁹⁰? Может ли с охотою кушать, кто говорит: "Это весма же для меня непріятно"? Развѣ принудите кушать? У меня позыву нѣт. Познавайте сами, что это за дух. Дух. Душа. День. Днесь⁹¹. Осмотритеся гораздо дома: "Врази человѣку домашній его"⁹². Я его в вас ужасно не люблю затѣм, что вас люблю. Он хочет от вас желаніе присѣдить сему кушанью, выкрасгь и, кажется, так шепчет: к чему всѣ аи высокосги? Да ты ж их и понять не в силах, а, может быть, и не родился. Тѣм тебѣ вреднѣе. Будь доволен тѣм, что умѣеш, a de все утверждает с[вя]гцен[ными] словами, чтоб от свягценных книг отвлечь, подобно змію, кой собранныи из тѣхже цвѣтов, из коих пчелы сладчайшый сот собирают, Божій соки по природному яду в ядь обрагцает. Он нас всѣх искушает во Спасителѣ нашем, находягцемся в нас, а нас в нем. Но кому сей змій мѣшать не устыдился? "Рцы, - говорит, - да каменіем хлѣбы будуть⁹³, на что, де, по духу толковать, доволно по плоти одной, вот егце!" Но Христос наш говорит, что один хлѣб к насыщенію не доволен⁹⁴. Два рожденія, два человѣка и два живота. Сколко змій силился, чтоб ввергнулся долой Спас наш. Но сей благій человѣк все в горняя до Господа, до Духа, до Бога. И так осгавил Его. Не мог от небес к земли преклонить⁹⁵. Дух Божій до духа Божія поднимается, а злый к долу влечется. Я теперь говорю и прежде глаголах, что С[вя]щ[енное] Щисаніе] должно читать со страхом Божіим, оставив всѣ подлыя свѣтско-плотскія повѣрія так, как Авраам осла с рабами, восходя с Исааком на гору Божію⁹⁶. В то время не будеш говорить: "Сіє мнѣ непріятно; то моєму мнѣнію противно; ко нему меня принудить, кажется, не так бы надобно, да и не могу оспорить". Не искушал ли Бог Авраама, т. е. не мучил ли словом истины своея святой? Как можно, кажется, чтоб благій дух Божій требовал смертй единороднаго сына его⁹⁷? Но! о Боже мой!

Что за преданное Сердце в незлобивой той душѣ было. Тот час сказал: "Се! аз, изволь"⁹⁸. Ах! Поспорю. Будто не знает, что Он там еще мудрѣе, гдѣ кажется неприличен. Я сего не понимаю, ибо мой умысел мал, но можно ли, чтоб я худо о тебѣ и о словѣ твоем подумал? Изволь, один мнѣ наслѣдник. И того для тебе зарѣжу. Сноснѣе мнѣ всего в свѣті, лишиться, нежели твоей дружбы. Она состойт в согласіи мнѣній. А ты мнѣ вожд. Скажи, пожалуй, как такому сердцу не откроет Бог? О, нещасгные мы с нашими рабами и ослами! Туда ж на гору силуємся, но там имущим не дают...⁹⁹ Брось мнѣнія. Омый совѣсгь и потом одежду. Осгавь всѣ свой пороки. Тогда восходи. Что ты несешь, потом хвали, а хваля своє, охуждаеш Божіе. Да будут же ризы твоя бѣлы¹⁰⁰. Что за риза? Слушай Исаіи: "Одеждою веселія одѣя тя"¹⁰¹. Что за веселіе? Слушай Сираха: "Страх Господень возвеселит сердце"¹⁰². Сей есгь жезл, раздѣляющій море¹⁰³. Да не погрязнем, как олово¹⁰⁴. Сей есгь ключ отверзающій. Кто затворит затворяющей, и кто отверзет¹⁰⁵? "Страх Господень дар от Господа"¹⁰⁶. "Любленіе Господа преславная Премудрость"¹⁰⁷. "Премудросгь и наказаніе Страх Господень"¹⁰⁸. "Имже является (не всѣ его знают¹⁰⁹) раздѣляет себе в вѣдѣніе Его"¹¹⁰ (Сирах, г[лава] 1).

101

До Якова Івановича Долганського

[25 лютого 1773 p.]

Любезный Пріятель,

Яков Иванович!

Получил я письмо ваше. В нем просите, чтоб побесѣдовать с вами внятнѣе, нежели в то время, когда в отсутсгвїи Прїятель Прїятелю живо, будто бесѣдуюгцый тайно, умному взору представляется¹¹¹. Самая правда! В отсут[с]твїи находящійся друг хотя часто во внутренных наших Очах обращается, но если не пишет и не говорит, тогда он подобен присутсгвующему другу, однак нѣмому. Разговор есть сообщенїе мыслей и будто взаимное сердец лобьізанїе; соль и свѣт компаній, союз совершенсгва¹¹². Но как не возможно плодоноснаго Саду сообщить другу без Зерн или вѣтвей, так нелзя мыслей в Душу Прїятелскую занесгь и перевесгь, и размножить, развѣ чрез Зерно или глаголемаго, или на бумагѣ начертаемаго слова. И как Зерно по своей внѣшносги малое и презрѣнное, но 1000 садов в нем сокрывается с сокровенным Источ-ником плодоноснаго Божїего Духа, так и слово по ударенїю воздуха и по начертанію своєму есгь ничтожное, но по силѣ утаеннаго внутрь Духа, сѣемое на Сердцѣ и плодоприносящое новую тварь¹¹³ и новыи дѣла, есгь важное.

Злое лукавагсо Міра Зерно износит терніе, мучащое душу: "Тлят бесѣды благы обычаи злы..."¹¹⁴ и сѣяй в смерть, пожнет истлѣніе души¹¹⁵. Ho напротив добраго слова Зерно прозябает в Сердцѣ: "Любов, радость, мир, долготерпѣніе..."¹¹⁶ Нѣт иншаго и горчайшаго нещастїя, как когда душа болит. Она болит тогда, когда болят мысли. А мысли болят, когда родится в Сердцѣ сїе: "Еда кій есть в вас корень, (выспрь) горѣ прорастаюгц[ь] в желчи и горесги?" Второзак[оніе], гл[ава] 29, сг[их] 18. Не таковыи разговоры слуїнал Исаія, что говорит: "Господи, во чревѣ пріяхом, и поболѣхом, и родихом Дух спасенія твоего... Не падем ся, но падутся вси живугцьіи на земли"¹¹⁷. Живут на земли ничего не по-мышляюгщи, кромѣ обогатиться, наѣстись, напитись, одѣтись. Бѣгайте разговоров сих хотягцих обогатитись. В сердцѣ их худое сімя¹¹⁸, плодоприносягцое желчь и Зміин яд, убиваюгцьій душу. А если пало (и нелзя без того, всяк бесідник есть сіятель), смотрите, чтоб проклятый сей Ідолопоклонства корень выспрь не поднялся. Совѣт есгь начало дѣла, сѣмя и голова. Молитеся тому, о коем написано: "Той Сотрет твою главу"¹¹⁹. Доброе сѣмя есгь свягценное Писаніє: "Изыде сіяй сіяти"¹²⁰. Злое сімя¹²¹ есть Манѣр [...]¹²² Змїиньїм сімям, и между сіменем ЖЕНЫ вражда. "Вражду положу между тобою..."¹²³ А что се за Жена? Евангелская Премудрость и вся Бібліа. Слушай Сіраха: "Срягцет его, яко Мати и яко Жена дѣвсгва прїимет и, ухлѣбит Его Хлѣбом Разума, и водою премудрости напоит Его" (гл[ава] 15)¹²⁴. Прочтите и 14-ю главу. Конечно, се та Жена: "Прейдите, ядите мой Хлѣб и пійте..."¹²⁵ Ей добрѣ тецим¹²⁶, да будем сыны тоей, "яже есгь Мати всім нам"¹²⁷. А я, как был, так и нынѣ есмь спутник, сотрудник и покорнѣйшій

Слуга Гр[игорій] Сковорода.

1773, февр[аля] 25, из Бабаев.

Милостивому Государю Якову Ивановичу, живописцу,

Господину Долганскому, в Осгрогожскѣ.

102

До Володимира Степановича Тев'яшова¹²⁸

[В Острогозьк]

Милосгивый госуд[арь]!

Письмо de таково, как пробігаюгцій почтою мимо пріятеля вмѣсге кричит: "Здравсгвуй!" и "Прости!.."¹²⁹.

Я больше не в Бабаях, а живу в Липцах, у Алексія Ивановича Авксентіева¹³⁰. Словом сказать: "Господь пасет мя..."¹³¹ Тут пишу набіло «Разговор»¹³². Пожалуйте, потерпите к новому году, и вся вам воздам¹³³. Сам себе обовязал и сам себе разрѣнгу от самообітованного обіта.

Высокомилостивому государю дражайшему вашему батюшкѣ прине-сите нижайшее от меня почтеніе¹³⁴. Також милосг[ивому] госуд[арю] Йвану Петровичу.

И Мирон Семенович да возвеселится во днех своих¹³⁵, яко в день жатвы¹³⁶.

В заключеніе, желая лицезрительное моє всѣм поздравленіе принесть, пребуду, милостивый госуд[арь]

Вашего благородія нижайшій слуга Григ[орій] Сковорода.

Из Липец, 28 нояб[ря] 1774.

103

[До Дмитра Автономовича Норова]¹³⁷

[Харків, друга половина липня - перша половина серпня 1775 p.]

Простите мнѣ ту дерзость, [с] которою осмѣливаюсь я утруждать вас немного важнѣйшею вегцію¹³⁸, коя вам толко омерзѣніе ко мнѣ в сердцѣ вашем почтется. Но когда бы дозволено было мнѣ от вас изъяснить яснѣе весь тот предмет, которой побудил меня предстать теперь пред ваше лицезрѣніе, то бы, я думаю, велйкое затрудненіе было б дать мнѣ на оной милосердное рѣшеніе, а сверх бы того увидѣли, что немного важнѣйшія вегци иногда бывают не без полезной пріятносги. А при том поистинѣ признаюсь я, что не осмѣлился бы я болѣя прибѣгнуть под ваше по-кровителсгво затѣм, что вы меня в 1-й раз изволили пред собою видѣть, потому что ваш обыкновенно кроткой дух, мудрость и правосудіе раждают во мнѣ нѣкоторою боязнь в тѣ самыя минуты, когда подумаю я пред вами предстать, и не знаю, от радосги ли de происходит, что вы мнѣ милосердое рѣшеніе пожалуете, или [от] того, что лишусь на вѣки моея надежды дѣлать моєму отечеству ползу сверх мѣр превосходимою.

104

До Івана Григоровича [Диського]¹³⁹

От 20-го ноября 1778-го го[да], Ізюмской провинцїи из Бурлука

Милостивой государь,

Іван Григорїевич!

Вспомнив ваше человѣколюбное сердце и старинную вашу любов ко мнѣ, вздумал поклониться и кланяюсь вам и всему вашему дому. Если вы доселѣ в живых, блажу живущих с вами, когда ж вы умерли - тогда вас ублажаю. Смерть мужу покой¹⁴⁰. Я доселѣ скитаюсь, обнося мертвенное тѣло¹⁴¹; оруженная броня моя есть благонравная невинность, а все утЬшенїе моє есгь любовь к Богу и к премудросги Его. Живу, яко ничтоже имуггцй, а вся содержаггцй¹⁴², малым сим быть научився¹⁴³. И будьто мореходец плыву, выглядывая, не видать ли сладчайшаго от всѣх бѣд пристанища - смертй¹⁴⁴. Всякая сграна есгь для меня отечесгвом¹⁴⁵, яко основавшаго блаженство моє внутрь сердца моего, на благой надеждѣ. Надежда моя - Господь мой -внутрь мене есгь¹⁴⁶, Его крилами я приосѣняюся; я вас и ввесь дом ваш ему же поручая, пребываю,

Милостивой Государь, вашим вѣрным слугою Григорій Сковорода.

105

До Артема Дорофійовича [Карпова]¹⁴⁷

[У Харків]

Из Гусйнской Пусгыни¹⁴⁸, 1779, Февр[аля] 19.

Любезный Государь,

Артем Дорооеевич!

Радуйтеся и веселитеся!

Ангел мой хранитель нынѣ со мною веселйтся Пусгынею. Я к ней рожден. Старосгь, нигцета, смиренїе, безпечносгь, незлобїе суть мой в ней сожительницы. Я их люблю, и они мене. А что ли дѣлаю в Пустынѣ? не спрашивайте. Недавно нізкто о мнѣ спрашивал: "Скажите мнѣ, что он там дѣлает?.." Если бы я в пусгынѣ от тѣлесных болезней лѣчился, или оберегал пчёлы, или портняжил, или ловил звѣрь, тогда бы Сковорода казался им занят дѣлом. А без сего думают, что я празден, и не без причины удивляются. Правда, что праздносгь тяжелѣе Гор Кавказских¹⁴⁹. Так только ли развѣ всего дѣла для Человѣка: продавать, покупать, жениться, посягать, воеваться, тягаться, портняжить, строиться, ловить звѣрь?.. Здесь ли наше сердце неисходно всегда?.. Так вот же сей час видна бѣдности нашей причина: что мы, погрузив все наше сердце в прїобретенїе Міра и в море тѣлесных надобносгей, не имѣем времени вникнуть внутрь себе, очистить и поврачевать самую Госпожу гі.ла нашего, душу нашу. Забыли мы самих себе за неключимым рабом¹⁵⁰ нашим, невѣрным тѣлйшком, день и ночь о нем одном пекущесь. Похожи на щбголя, пекущагось о сапогѣ, не о ногѣ, о красных углах, не о пирогах¹⁵¹, о золотых кошельках, не о деньгах... Коликая ж нам отсюду тщета и трата? Не всізм ли мы изобильны? Точно всізм и всяким добром тѣлесным: совсізм телѣга, по пословицѣ, кромѣ колїос¹⁵². Одной только души нашей не имѣем. Есть правда в нас и душа, но такова, каковыя у шкорбутика или подагрика ноги, или Матрозскїй, алтына¹⁵³ не сгояггцй козырбк. Она в нас разслабленна, грусгна, нравна, боязлива, зависглива, жадная, ничем не довольна, сама на себя гнѣвна, тощая, блѣда, точно такая, как пацієнт из лазарета, каковых часто живых погребают по указу. Такая душа, если в бархат одѣлась, не гроб ли ей бархатный? Если в свѣтлых чертогах пирует, не ад ли ей? Если весь Мір ее превозносит, портретами и пѣсньми, сирѣчь Одами, величает, не жалобныя ли для нея оныя Пророческїя Сонаты¹⁵⁴:

"В тайнѣ восплачется душа ваша" (Іеремра])¹⁵⁵.

"В[о]зволнуются... и почити не возмогут" (Исаїа)¹⁵⁶.

Если самая тайна, сирѣчь самый центр души, гныет и болит, кто или что увеселит ее? Ах! Государь мой и любезный прїятель! Пловите по морю и возводьте Очи к Гавани. Не забудьте себе средѣ изобилїй ваших: один у вас Хлѣб уже довольный есгь, а втораго много ль? Раб ваш сыт, а Ревекка¹⁵⁷ довольна ль? Сіе-то есть:

"Не о едином хлѣбѣ жив будет Человѣк.. ,"¹⁵⁸

О сем послѣднем, Ангельском Хлѣбѣ¹⁵⁹, день и нощь печется Сковорода. Он любит сей род Блинов паче всего. Дал бы по одному Блину и всему Израилю, если б был Давидом, как пишется в книгах Царств¹⁶⁰, но и для себе скудно. Вот что он дѣлает во Пусгынѣ! Пребывая,

Любезный государь!

вам всегда покорнѣйшим слугою...

И любезному нашему Степану Никитичу,

Господину Курдюмову¹⁶¹.

"'Отцу Борису¹⁶² и Его сынови¹⁶³ Поклон,

Если можно, и Йвану Акимовичу.

Милостивому Государю,

Господину Артему Дорооеевичу, в Харковъ.

106

До Василя Михайловича Земборського¹⁶⁴

[У Харків]

Из Гусинской пусгьіни, февраля 21 дня [1]779 года.

Милосгивой Государь!

Польская Притча: не вдруг высгроен Краков¹⁶⁵. Мало-помалу оправляйтеся от Болѣзни. Пускай болит тѣло. Лед на то родился, чтоб таять. Но спасайте вас самых, сирѣчь душу, яснѣе сказать, мысли и сердце ваше, владѣющее тѣлом вашим так, как тѣло носимою одеждою.

Нѣт бѣднѣе и в самом Адѣ, как болѣть в самых внутренностях, а самые темные внутренности есть то бездна дум наших, вод всіх ширша и небес¹⁶⁶. Самое ж внутреннѣйшее внутрь нашея мысленныя бури и самый центр, и гавань, и мир есть наш то, о пресладчайшее, имя. Христос Бог наш¹⁶⁷.

"Воньми себѣ!"¹⁶⁸

Не потому он в самой внутреннѣй нашей точкѣ почивает, будто упрѣл от работы и для того суботствует¹⁶⁹. Оставте аю думку для младенцов и суевѣров. И не потому, будто он очень мал, как маковое Зерно, и столь узкїй, чтоб не мог распросграниться по нашим рукам, ногам, волосам, пообѣждать [?] по горничным стѣнам, по дворовым плетеням, по лѣсам, полям, по небесам и по всѣм Коперниканским міров Системам. Оставте и сіє для сумозбродов¹⁷⁰ и страждущих огневицею. Но вот почему внутреннїй и мал, что невидимый есгь и неприступен; посилает же потому, что ни одна гибель и порча Его не достает и не безпокоит, но всегда и бодр, и жив, и лѣта Его не оскудѣвают¹⁷¹. Не имѣет ни высоты, ни глубины, ни широты, вездѣ сій и всегда¹⁷². А зерном и сѣменем образуется потому, что как Зерно 1000 Садов, так Он всю тварь от себя изводит наружу и паки в себѣ сокрывает.

"Внемли себѣ"¹⁷³.

Теперь мы нашли на бѣдсгвенном житія нашего морѣ Спасительную Гавань; радуйся со мною¹⁷⁴, Друг мой! Видиш ли и вѣруеін ли, что мы нашли в пеплѣ тѣлеснаго домишка нашего темнѣйшее Сокровище¹⁷⁵?.. Ей, обрѣтохом! Чего ты плачеш, а плачеш в тайносгях сердца твоего¹⁷⁶? не сїе ли огнь и черв, и скрежет¹⁷⁷? Пускай сучья рук и ног наших дряхлѣют и исчезают! Не бойся: оно сокрыется в сѣмени своем, откуду вышло. Вить видиш, что мы нашли Авраамское сѣмя, о надеждо! и утѣхо наша! И всѣх вѣрующих о тебѣ, и в тебѣ, сладчайшій Исааче¹⁷⁸!

Видишь, правду сказано Аврааму, что Сѣмя его вѣчное¹⁷⁹. Хочеш ли быть от рода Авраамля, - вѣруй в сѣмя Его, не его, но Божіе. Авраам же и мы прах есмы. Сіе-то Авраам видѣ и возрадовася¹⁸⁰. И мы вѣруем, радуємся и хвалимся: "Вѣм человѣка..."¹⁸¹

"Возвратится в дом твой"¹⁸².

"Внемли себѣ"¹⁸³.

Тут плачь и проси цѣлбы. Внутрь тебе Божій человѣк, не за морем. Близ господ человѣк. Не проси у раба от плоти твоея, сирѣч у тѣла. Плоть ничтоже¹⁸⁴. Она есть прах, и смерть, и тьма, одежда и гниль... Аще¹⁸⁵ ли в околичнѣйшіи наружносги уклонитися¹⁸⁶, так то самая кромѣшная тьма, чем далѣе от чертога царя нашего, тілі наружнѣйшее Зло... Вот тебѣ Самарянин и трахтир¹⁸⁷, и рай, и гавань! Сюда-то маловѣрнаго из бури Петра привлек он¹⁸⁸. Тут ковчег Блаженнаго Ноя успокойлся.

Тамо очень Высоко! взыйдоша Вси с Давыдом¹⁸⁹.

"И полещу и почію"¹⁹⁰.

Не бойся! Недалеко! Одѣнь толко мысли твой в крыла вѣры и любви Божіей. А я приношу Его давно уже с Марією, доволен благою для мене частію чрез-чур. Пребываю,

любезный Друг,

Вам покорнѣйшим слугою

Григорій Сковорода.

Василію Михайловичу Земборскому¹⁹¹.

В Харковѣ.

До Василя Михайловича [Земборського]

[У Харків]

Из Гусынской Пусгыни, от 10 мая 1779 [года].

Любезный Благодѣтель Василій Михайлович!

Христос воскресе!

Давай мало побесѣдуем!.. Болиш, Лазаре! Боли, друг мой, пожалуй, боли и поболи...

Но боли, слышь, тѣлом, а души да не коснется рука вражія! Душа наша в руцѣ Божіей да будет¹⁹²! Тѣло на то родилось, чтоб болѣть и игцезать, как луна. А душа есть чаша, наполняемая вѣчною радостію. Смотри да не наполнится сія чаша дрождіем грѣшным¹⁹³. Можно ли de здѣлать? Очень можно. Взгляньте на множество сидягцих в темницѣ разбойников! Они крѣпчайшіе звѣрей и скотов по тѣлу, а сердце их немогцнѣе воробья, гнилѣе молію снѣденнаго порта. Взгляньте ж опять на гноигце Іовлево! Тѣло его, как орѣшная скорлупа, от струпа согнило, а душа, или мысли, в нем, как благовонное Зерно Коріандрово¹⁹⁴, будто Смирна издает благоуханіе блаженнаго веселія онаго:

"Радости вашея никтоже возмет от вас"¹⁹⁵.

"Не даде Іов безумія Богу"¹⁹⁶.

"О Господѣ похвалится душа моя"¹⁹⁷.

Естли скорлупа быть может здорова с гнилым зерном, то и голова может радоваться при гнилом своем хвостѣ.

Не обѣгцал нам Бог нерушимаго тѣлеснаго здравія во спасеніе. Нигдѣ. И как не может сего здѣлать, так и неизреченная сила его в том утаилась, чтоб ему не могти здѣлать ничего из тварей твердым, кромѣ самаго себе, дабьі мы, минув его, не похитили во основаніе гцасгія нашего коего-либо Идола, или Тварь.

Презри, пожалуй, мѣх твой тѣлесный.

Вот тебѣ здравіе, кушай на здоровье:

"Веселіе сердца живот человѣку,

и радованіе Мужа долгоденствіе" (Сирах)¹⁹⁸.

Веселым Бог сердце наше здѣлать может, а стерво твоє нетлѣнным здѣлать не может, и безболѣзненным. Для чего? Он егце поражает стерво и всяку молію подверженну гниль нашу. Для чего? Будто пасгырь, поражая жезлом, Скотину от болота отводит. Для чего? Резону не скажу. Для чего? Не может никто сказать: ни Ангел, ни человѣк¹⁹⁹. Для чего? А вот для чего: Бог есть вышшая всѣх вин вина и резон. Ему всѣ отдают причину, а он никому. Есгли бы он отдавал отчет, имѣл бы зависимость, посему имѣл бы сверх себя Начало и потерял бы Божество. Не может он потерять Божества. Правда ли? Весьма правда! Не может же и стерво наше получить Божества, когда он не может потерять. Нѣт труднѣе, как глупый и ненадобный резон давать. Для того не может его ни Ангел, ни человѣк сказать. Есгли б

надобно, тогда б можно. Естли спрашивать, для чего Бог стерва здѣлать не может нетлѣнным, - равно значит спросить: для чего Бог не может Божества потерять?.. Нетлѣнным быть и Богом быть есгь то же. Уже есть Бог, как же можно желать, чтоб и плоть была Богом? Два кота в мѣху скорѣе, нежели два Начала помѣстятся в Мірѣ²⁰⁰. Когда желать сего, есть то чепуха, как же не безмѣсгный вздор спрашивать о сем и давать резон?

О Боже мой! Коль трудное все тоє, что ненадобное и глупое! Коль легкое и сладкое все, что исгинное и нужное²⁰¹. На что ж нам желать, чтоб плоть вѣчная была? Есть без нея Вѣчный. Да исчезнет, как дым, всяка плоть, присный сей враг Божій и наш²⁰²! А мы еще обожить ее хощем. Уже Червонец есгь (Бог драхма²⁰³), на что желать, чтоб кошелек был червонным? Довлѣет один. Но невѣрсгвіе наше не видит в мѣхѣ нашем драхмы.

"Сей же стойт за стЬиоіо нашею" (Пѣснь Щѣсней])²⁰⁴.

О отверзи, Господи, Очи наши²⁰⁵! Да воскреснет и блеснет нам внутренній наш Человѣк²⁰⁶! да узрим живаго! Да не обожаем діавола! Да услышим от Небеснаго: "Мир вам!"²⁰⁷ - Чего вы бойтеся? - Пусгь дрянь ищезает! Человѣк есть сердце²⁰⁸. Мир сердцу!

Григорій с[ын] Саввы Сковород[а].

108

До Осипа Юрійовича [Розальйон-Сошальського]²⁰⁹

[З Маначинівки в Гусинку, 1781 p.]

Любезный государь,

Осип Юрьевич!

Нынѣшняя поѣздка Алексѣева²¹⁰ привела мнѣ на сердце сіи Павловскіе слова: корень всѣм злым есгь сребролюбіе²¹¹, отсюду выросли тяжбы, войны, отравы, убійства, воровскіе монетьі, затѣи, вражды, неудачи, печали, отчаянія, сграстныя піансгва, саморучные убійства..., а сам сей скверный премногих (вот что значит "выспр прорасгаюгцій", толкуемый о табакѣ) осквернившій корень²¹² родился от отсгупленія от вѣры, сирѣчь от безбожія, уничтожающего промысл о нас сидящаго на высоких²¹³ отца нашего, и от попранія предрагоцѣннаго маргарита²¹⁴, сирѣчь третіе[й] из десятословія заповѣди: "Не пріемли имени Господа Бога твоего всуе"²¹⁵, как Бог чрез нас ту же заповѣдь в нашем законоученіи, или катехематѣ, истолковал, которое и нынѣ пред вашими лежит очима²¹⁶.

Из сих мыслей возлетѣло сердце моє в дальнѣйшіе думы, что таковые, презрѣв незыблемый щастія камень сей: "Да будет воля твоя..."²¹⁷, уповают на себя, на свою волю и на свой хитросги и запутываются, наконец, в неизбѣжныя погибельныя лабиринты.

Во время оное²¹⁸ теряют они всего свѣта дражайшее сокровище de:

"Мир мой даю вам"²¹⁹.

"Веселіе сердца живот человѣку" (Сірах)²²⁰.

"Сыне! храни сердце твоє!" (Притчи)²²¹.

По крайней мѣрѣ, может быть, спокойно искали погибели своей.

Вот как спокойно: "Ходихом в путй непроходны..."²²²

Вот как спокойно: "Яко елень, усгрѣлен в ятра..."²²³

Разсудите, не се ли тѣ бѣсноватые, что бродят по гробовищах, по калугах, по околицах, как есгь в Евангеліи²²⁴.

Сим бѣшеным кажется шутка и вздор сіє слово:

"Иже убіет душу свою, той спасет ю"²²⁵.

Христос всѣм бѣсноватым и скаженным говорит почти одно de: "Возвратися в дом твой"²²⁶, - то же, что: "сыне, храни сердце твоє"²²⁷. Простѣе сказать: Алексѣе! Старайся не о корванѣ²²⁸, но о спокойсгвіи сердца. Убій душу, отрѣж прихоти твой корванскія. Что ж то за волчцы, которые обрѣзать²²⁹, и что то за душа, которую убить нужно и пренужно? А вот она: "не разумѣете ли, яко все, еже извнѣ входящее в человѣка, не может осквернити его"²³⁰. А вот оно! Прелюбодѣянія, любодѣянія, убійсгва, татьбы, лихоимсгва (вот и фебролюбіе).

Сіе-то есгь благородное убійсгво и истинное обрѣзаніе, емуже похвала не от человѣк, но от Бога²³¹. Сіи-то зміины сѣмена называет Павел началами, власгьми и духами злобы²³².

"Нѣсть наша брань"²³³ и протчая.

Если кто прямой Христов солдат и повоевал оныя духи, тогда исполняется на нем: "сердцу веселящуся цвѣтет лице"²³⁴. Вот что значит убить душу! Сіє же значит и крещеніе.

"Измыемся... отыймите лук[авства] от душ ваших"²³⁵. Сіє же и елеосвященіе²³⁶ есть - помазаніе, веселіе плачущим²³⁷. Если же кто не вернется домой²³⁸, не заглянет в сердце своє и не убіет прокляття оныя души, правдивѣе сказать, полка бѣсовскаго, тогда сердце отдается сим бурным вѣтрам, как лоточка, и исполняется: "В[о]зволнуются и почити не возмогут..."²³⁹ "В тайнѣ восплачется душа ваша"²⁴⁰. "О горе им, яко в путь Каінов поидоша..."²⁴¹ И не дивно, яко, не убив злых, убили невинную душу, по пословицѣ: Daemon in Daemona non suadet, lupus lupinam non est [Демон проти демона не свідчить, вовк вовка не їсть]²⁴².

109

[До Степана Микитовича Курдюмова]²⁴³

[З Таганрога в Харків, осінь - початок зими 1781 p.]

[...] есть родник всему животу [...] к дѣлу всякую тварь, и не напрасно написано: "Бог любви есгь"²⁴⁴. "Бог наш Огнь есгь"²⁴⁵, и Параклит²⁴⁶ значит того, кто заохочивает и Куражит; de-то есть утѣшать, а уныніе всегда в лѣности есгь. Сей Параклит, сіесть Дух Утѣшитель, и мене возжег претер [...] [...] Пожалуйте, пришлите по Милосги своей одни и Коты²⁴⁷, что с красными завязками, изрядное дѣло для снѣгу. Григ[орій] Иванов[ич]²⁴⁸ в началѣ зимы имѣет ѣхать в Петерб[ург] чрез Харьков из Катерин-слава.

Артему Дорооеевичу²⁴⁹ нижайшій Поклон.

Виноват, что не писал. О лѣность! О Параклите!

До Степана Микитовича [Курдюмова]

[У Харків]

Изюм, 1784, г[ода], генв[аря] 5 дня.

Любезный благодѣтель Стефан Никитич!

Радуйтеся в Новый год!

Cum tota tua domo et familia, in Domino Jesu Christo!

[З усім твоїм домом і родиною, у Господі Ісусі Христі!]

Нынѣ скитаюся в Изюмѣ²⁵⁰. Скоро чаю возвратиться в моя присныя степи, агце гдѣ Господь благоволит²⁵¹. Уже пройшла половина зимы, а тулубчик ваш коснит. Агце угодно Богу и вам, пришлите чрез Троф[има] Михайловича, агце же ни, Господня воля да будет! По крайней мѣрѣ, пришлите маленькій внутренний замочек, каковы бывают в гуслях. Артемію Дорооеевичу²⁵² нижайшій поклон. Поклонитеся и Якову Борисовичу²⁵³. Mittat mihi primam et ultimam chordam in violam, ut vocant, saltern ultimam [Нехай він надішле мені першу й останню струни для скрипки, принаймні хоч би останню]. А сыну Вашему²⁵⁴ вот что:

In stadio currunt multi et victoria paucis²⁵⁵.

Pauds musa favet, plurima turba studet.

Navigat ille miser, qui portum tangere nesdt.

Navigat ille bonus, si cui kepha - Deus.

[Змагається в бігу чимало, перемагає лиш дехто.

Муза ласкава до декого, вчиться ж людей багато.

Плава без гцасгя той, хто не вміє дійти до гавані.

Плава щасливо той, кому за підпору Бог²⁵⁶].

Кефа, или кифа, еврейское имя Петру апостолу дано²⁵⁷. По звону значит каменную гору и гавань²⁵⁸. По силѣ же своей значит исгинной премудрости ключи и вход оный: "Исходы мой исходы живота..."²⁵⁹ "И внійдет, и изыйдет, и пажить обрящет"²⁶⁰. "На камень вознесл мя еси"²⁶¹. Кефа же гречески гласит - петра²⁶², полски - скалы²⁶³. В силу аю Павел: "Сице гоните, да посгигните"²⁶⁴. Тут почила Ноева голубица оная: "Кто дасг мнѣ крилы..."²⁶⁵ Сіе-то есть новая земля не мертвых, но живых людей²⁶⁶. Я, ублажая вас новым годом, желаю отцу со сыном достигнуть сея блаженныя сграны со оными насельниками: "Блаженны кротціи, яко тій наслѣдят землю"²⁶⁷. Я, издали взирая на сію землю, гавань, гарец, или герец²⁶⁸, очима вѣры²⁶⁹, как зрительною трубою, что на обсерваторіях асгрономских, всѣ мой обуреванія и горести сим позорищем услаждаю, воспѣвая пѣснь Аввакумову: "На сгражѣ моей стану и взыйду на камень"²⁷⁰. "На Сіон-гору взыйдет, благовѣтсгвуя" (Іеремія)²⁷¹. И пребывая Вас, любезнаго моего благодетеля, искренним слугою,

Гр[игорій] Сковорода.

Стефану Никитичу Курдюмову, в Харьковѣ.

Ill

До Григорія Івановича Ковалинського²⁷²

[У Таганрог]

Гусинка. 1785-го года, маіа 2-го дня.

Любезный друже Григорій Иванович!

Salam аіікюм²⁷³!

Пишу к тебѣ, радуяся! А чем же? Не богатсгвом мірским, ни чином его, но Богом, но святьім путем жизни моея, любягцими Бога, а с Ним и мене, друзьями, от них же во-первых ты еси. Скажи мнѣ, когда увидишь мене, сирѣчь болвана моего? Пресмыкаешися от юга на сѣвер и от сѣвера на юг: нас же минаеши! Не мыслиши: яко друг вѣрен есгь то верховное богатсгво²⁷⁴. Моляся, молю тебе: не вѣрь міру! Что не вѣрнѣе моря? Ах, мір есгь море. Он всгрѣчая, смѣется и льсгит, уловив же, терзает, аки тигр. Ах, хранися когтей его! Воззри: кого он не погубил? Увы мнѣ²⁷⁵, сыне мой, хранися²⁷⁶! Аще богатсгво течет, разумѣй, яко то удица его, сладосгью обвитая. Аще Павел не лжет, - почто забыл еси, яко корень всему злу СРЕБРОЛЮБІЕ²⁷⁷? Воззри на птицы и на звѣри: не видиши ли, яко уловляются ЖАДНОСТІЮ? Не лучше ли сухарь с водою в тишинѣ, нежели сахарь с бѣдою²⁷⁸?

Кій бѣс вам нашептал, яко богатсгво есть множество? Богатство есгь воистину благо. Но множество есть то излишесгво. Излишесгво римски -nimium, сирѣчь: зѣльносгь, - разумѣй, зло, злость.

Зѣльность и скудосгь есгь обоє злость. Где же богатсгво? - Посредѣ. Зѣльносгь и скудосгь суть крайности; посредѣ же их, аки посреди разбойников Христос, - богатство²⁷⁹.

Одесную Charibdis²⁸⁰, ошуюю Scylla²⁸¹. Посредѣ же путь мудрому Уликсу, пловущему в дражайшее отечество²⁸². Обоюду моста блато: средѣ же - путь благ²⁸³. Горячая зона и холодная суть адскія сесгры и погибельныя крайности: посредѣ же их благ есть умѣренный пояс. Разжуй! Голый есгь то сѣвер. Удавляемый же 50-тьми шубами не бѣднѣе ли перваго? Гладный есгь Scylla. Пожершій же 12-ть обѣдов со дюжиною вечерей - не сграшнѣйшая ли есгь Charibdis? Излишество есгь горчайшее скудости.

Сія проклятая жажда (Auri Sacra Fames²⁸⁴) - лихолюбіе, лихвоиманіе. Излишняя зѣльносгь и злая излишносгь нарицается у премудрых sicca ebrietas, сирѣчь душевное піянство, гбрѣе телѣсного. Сих-то возбуждает Павел: "востани, спяй!"²⁸⁵ - в Евангеліи же нарицается - водный труд, водяная болезнь, от которыя жена исцѣляется Христом²⁸⁶, иже есть мир и мѣра наша спасительная оная²⁸⁷.

Воззвах: "и се муж, и в руцѣ его уже (цепь) землемѣрно"²⁸⁸. Занё уклонися ни на десно, ни на шуіе²⁸⁹, - притчей.

Hydrops²⁹⁰: чем пьет, тілі гбрѣе жаждет. Скажи, молю: может что быть гбрѣе, как пить и раздражать жажду? Умилосердися, сыне мой! Не разжигай себѣ день от дне адскія жажды. Пощади душу твою²⁹¹. Дай покой и ослу твоєму²⁹². Бѣсная душа изнуряет, аки скотину, и скотскую нашу часгь. Почто убѣгаеши скудости, да погрузиши себе в горшее всегубительсгво? Древняя притча: Ita fugias, ut ne praeter casam²⁹³ - От бѣды убѣгай, но дома не минай²⁹⁴!

Зри! Колико люблю тебе, яко обличаю тя²⁹⁵. Сих-то другов просит себѣ Давыд от Бога: "Накажет мя правед[ник] милосгію и обличит мя..."²⁹⁶

Vale, о carissime! Et senem te amantem, redamare perge, tuum.

Danielem Meingard.

Veni ad nos, si Deus volet²⁹⁷. Tunc me comitem poteris assumere domumque tuam adducere, si tibi lubet, me tuae domi aliquantum temporis exigere. Venirem ad te, - sed si domi te non invenero, quaeso tantum iter emensus, quid absente te faciam?

Est consilium mense julio te invisere cum Stephano, si Christo placidum fuerit. Sed certium esset, si ipse venires. Vale! Et Demetrium Simeonis filium (инжинерный полковник) meo nomine salutabis honorificentissime.

[Бувай здоров, о наймиліший! І твого старого, який любить тебе, продовжуй любити -

Даниїла Мейнгарда.

Прийди до нас, якщо Бог звелить. Тоді ти зможеш взяти мене супутником та й привести у свій дім, а якщо тобі сподобається, то й прихистити мене у своєму домі на якийсь час. Прибув би до тебе, - та коли не застану тебе вдома, то запитаю тільки, відмірявши таку дорогу: що ж мені робити, коли тебе немає?

Маю намір у липні місяці відвідати тебе зі Стефаном, якщо Христу буде вгодно. Та було б надійніше, якби ти сам прибув. Бувай здоров! І привітай від мого імені якнайшляхетніше Дмитра, Семенового сина (инжинерный полковник)].

NB. Пришлите вина боченок скопельского²⁹⁸ или каковое вам угодно: точію было бы не врежденное. Люблю червленное, ТОЛЬКО бы ЯДОВИТЫМИ лѣсбами не скаженное. И табаку велико папушнаго²⁹⁹, зовомаго арменским. Или фиг (Ficus). Трубки доселѣ у мене важно изобилуют: не чудо ли? - Ни одной не разшиб: видите ли и охотника? - 4 года одна не сходит из чубука: черна, глиняна.

Г осподину моєму

Григорію Ивановичу Ковалѣнскому,

В Таган-рогѣ.

112

До Івана Васильовича [Земборського]³⁰⁰

[У Харків]

Из Гусинки, 1787 Года, Генваря 23 дня.

Любезный Друже, Іван Васильевич!

Дерзай и возмагай!

Что ты, друже? Зашел в тѣсные непроходности³⁰¹. Но кто возвѣстил тебѣ, яко наг єси³⁰²? Конечно, вкусил уже ты от мїрскія мудрости? Требуеш от нас утѣшенія? Право твориши³⁰³. Мір уязвлять только нас может, исцѣлять не может. То ли тебя мучит, что столь горько уязвитися тебѣ допустил Бог со Іерихонским Странником³⁰⁴ равно? Но знай, что Человѣк всѣх скотов и звѣрей упрямѣе, и что, не наложив на него тяжких ран, не может иначе к себѣ обратить его от міра Бог, и не загремѣв страшным оным тайным громом: "Саѵле! Саѵле! что мя гониши³⁰⁵? Адаме! Адаме! гдѣ еси? Куда тебе чорт занес?.."³⁰⁶.

Таковы-то, друже, всѣ мы есмы³⁰⁷: "Согниша раны моя от лица безумія моего"³⁰⁸.

Вот какое бьіваєт начало Спасенія нашего! Послѣ ран, милосгь блудному Сыну и примиреніе. А без того вѣчно бы он за мырскою со Езоповым псом³⁰⁹ гонялся суєтою, оставив...

Ублажаю ж вправду и поздравляю тебя Новым годом! Знай, что послѣ сих ран уродится в тебѣ новое Сердце, а прежнее твоє (Сердце) никуда не годится: буйе, ветхое, пепельное, а вмѣсто сего дастся тебѣ и уже начинается сердце чистое³¹⁰, истинное и новое. Вот второе наше рожденіе! А есгли правдиво сказать, то мы прежде второго рожденія никакого сердца не имѣем; и безумные нарицаются у Соломона безсердыми³¹¹. Удивительно, что самое нужное в Человѣкѣ коснѣе и позднѣе созидается, яко сердце есгь сугцеством Человѣческим, а без него он Чучелом и Пнем есгь. Но чему же дивлюся? Не прежде ли Корабль, потом Кормило и Компас³¹², иже есгь Сердцем Кораблю? Куда положиш новое сердце, не создав прежде тѣлеснаго мѣха?

В сію силу Павел: "Primum Carnale, Deinde Spiritale"³¹³.

Воззри на орѣх! Первѣе скорлупа с наполняюгцим оною молочком, потом зерно, кое, распространяясь, так уничтожает молочную пустоту, как Даніилов камень, несѣченный от горы отвален³¹⁴, всю Міра сего суєту един сам исполнил. Без Зерна орѣх ничтоже есть, а без сердца человѣк. Когда слышишь de: "Созда Бог человѣка"³¹⁵, - разумѣй так: "Сердце чисто создал еси во мнѣ, Боже..."³¹⁶, - а без него был я доселѣ мертва и не-сугцая Тварь. Когда слышишь: "Лазаре! долго ли тебѣ сградать в Земненносгях мірских?³¹⁷" - разумѣй de:

"Дунув, пріймите Дух свят!"³¹⁸ "Востани, спяй!"³¹⁹.

Разумѣй de: долго ли тебѣ валятся во блатѣ мїрских скверносгей? Прійми Дух свят³²⁰! сирѣчь новое Сердце. "Да будет свѣт!"³²¹, сирѣчь Свѣтозарное и Свѣтлое Сердце. Видишь, что послѣдовавшее гцасгіе всегда предваряемо было тяжчайшими бѣдами, и как не бьіваєт весна прежде прошествія стужи, так день спасенія не является человѣку, аще не предидет гнѣв Бога нашего. Злостражди убо и потерпи³²². Се избавленіе твоє при дверех³²³! Проси у Бога не плотской жизни, но свѣтозарное Сердце. Тогда будет Сампсон. Как? Так: лев, сирѣчь смерть, весь род человѣческий мучит и раздирает, а ты сего Аспида одною рукою поведеш³²⁴. А разодравши, не мучительный в нем страх сыщеш, но мед³²⁵. Да уразумѣеш, коль храбра и сильна премудросгь Божія? и коль младенческая есть слабосгь мїрскія буія Премудрости, и коль истинна есгь Истина ая:

"Змїя возмут"³²⁶.

Вам искреннїй друг и нижайшїй Слуга

113

До Якова Михайловича [Донця-Захаржевського]³²⁷

[У Великий Бурлук, 7 грудня] 1787 р.

Liberalissime Here!

[Найшляхетніший добродію!]

Вся Катёхеса моя сосгбит из 12 Чверток, сверх Предислбвія³²⁸. Самая же Ея Эссёнчіа³²⁹, Cor³³⁰, тб есгь Толк Десятослбвія, занимает Двѣ только Чвертки. Посылаю видь вам Дщерь мою по Плоти, но по Духу Божію - Катёхезу, но с такйм Нароком, дабы от вас отнюд никуда на Сторону не пошла и не окаляла бы внѣшнія своея Одёжды, разумѣйте, Бумагу и Оправку. Она есгь не Кбпіа, но самый Роднйк и Оригинал, начертанный Отца Рукою.

Бродйла она даже до Кавказких Тор³³¹, и Бог её сохранйл, да сохранйтся ж и у вас! Впрбтчем, бблен не ѣду к вам и спѣнгу совершйть маленькій Свйток, или Кнйгочку, да не явлюся лжив во Обѣщаніи Другам моим.

Пишйте до Михайла³³², и от мене цѣлуйте его и её³³³. Я все от него пбсланное получйл. Едйнаго его (Человѣчески глаголю) досёлѣ не получаю. Всѣх Подарков миляе Дружних сам Друг тому, йже взаймный есть Друг. Получйл я и от вас 4 Дары. Rependat tibi Deus, qui est omnium Pauperum Nutritor. Атёп!

Tuus Servus Gr[egorius] Sartago³³⁴.

ОесётЬг[і], Die Ambrosii Sancti [Нехай віддячить тобі Бог, котрий усім бідним кормилець. Амінь!

Твій слуга Гр[игорій] Сковорода.

Грудня, у день святого Амврогія] 1787, из Гусйнки.

114

До Степана Івановича [Тев'яшова]³³⁵

[В Острогозьк (?), 10 червня 1788 p.]

Милосердный Господине!

Пишу к Вам про п і'жоеіо Блйжняго. Сей Вѣтхозакбнник, Авёркій, йщет Хлііба, а Слух дббрыя вашея славы к вам его направил. Аще Правда благословйт и Сйла довлѣет³³⁶, помогйте ему. Аще есть достоин, помогйте ему ради его. Аще недостоин, помогйте ему ради вас Самых. Вы видь родйлися на то, дабы дождйть на Злыя и на Благія³³⁷.

Вашего Имени и всего благословенная) вашего Рода Чтитель,

Старец Григорій Сковорода.

1788-го года, из села Гусйнки Іюня 10-го.

До Григорія Івановича Ковалинського³³⁸

[У Таганрог]

Из Великаго Бурлука, 1788-го Года. Сент[ября] 23-го дня.

Desideratissime mi Gregori!

Gaudium et Pax tibi a Domino Deo!

Alexius³³⁹ scribit, te aegrotum esse. Si corpore doles, nihil est. [Si A]nimo simul, et ipsa tua causa, doleo. Hie est pessimus Mo[rbus] Animo dolere. Utinam Christus sanit tibi morbum! magis autem Animi. Disce paulatim recedere a mundo. Sic minues Curas, deinde Animi et Corporis dolores. An nesds: duas esse Hominis Partes, sive naturas: Dominum et Servum, Spiritum et Carnem, Cor et Corpus? Quorsum hoc? Ut intelligas: in tantum concedendum esse Carni, quantum necessitas jubet; non vero, quantum cupit Carnis Serva Voluntas. Sin, non necessitati Carnis concedis, sed voluntati Eius indulges, nunquam laetus vives. Quare? quia Domino ejus detrahis, quidquid Superfluum Carni Concedis. Sic irasdtur tibi tuus Frater et Carnis Dominus: Quis ille? Spiritus. Porro, Fraterna hac Concordia rupta, nemo unquam suaviter vixit. Nam Se-ipso esse contentum, id est, habere beatissimam illam quam Timotheo suo tantopere commendat Paulus Айтаркеіаѵ (Глава 6. С[ти]х 6³⁴⁰), nihil aliud est, quam frui Fraterna ilia Pace, sive Concordia, Nimirum hoc illud est: "Агце серд[це] н[аше] не осуждает нас, дерзновеніе ймамы у Бога" ([І] Іоанн[а], гл[ава] 3-я)³⁴¹. In Graeco: ой катауіѵсосгкі]³⁴². Hanc, о carissime, unicam et beatissimam tibi Pacem precatus, commendo te, et totam tuam Familiam Christo:

"Иже есгь Мир наш, амйнь!"³⁴³

Unus eorum, qui tibi bene volunt:

Senex Gregorius Skoworoda³⁴⁴.

Приклонй мало Ухо твоє³⁴⁵ и воньмй прошенію моєму. Призрй на Письмодавицу сію Оком Благоутробным, обѣщающим хотя малую Помощ житейским Ея Немощам. Вѣм тя, рождённаго дождйть на Злыя и Благія³⁴⁶.

Милостивому Государю Григорію Ивановичу Ковалѣнскому, в Таган-рогѣ.

[Из Великаго Бурлука, 1788-го Года. Сент[ября] 23-го дня].

Найжаданіший для мене Григорію!

Радість і мир тобі від Господа Бога!

Олексій пише, що ти хворий. Якщо ти хворієш тілом, то це нічого. Якщо ж водночас і духом, та ще й із твоєї власної причини, то я теж уболіваю. Бо це найприкріша хвороба - хворіти духом. Нехай Христос вилікує твою хворобу, а надто дух. Привчайся помалу відходити від світу. Таким чином ти зменшиш турботи, а далі - болі духу та тіла. Хіба ти не знаєш, що є дві

частини або природи в людині: пан і слуга, дух і плоть, серце й тіло. Для чого я це кажу? Щоб ти збагнув, гцо тілу треба поступатись настільки, наскільки цього вимагає необхідність, а не настільки, наскільки цього бажає слуга плоті - хотіння. Коли ж ти замість того, щоб уступати плоті тільки необхідне, будеш догоджати її примхам, то ти ніколи не станеш жити весело. Чому? Бо коли ти уступаєш плоті щось зайве, то принижуєш її пана. Тоді на тебе гнівається твій брат, пан плоті. Хто він такий? Дух. Далі, ніколи не жив приємно той, хто розірвав оцю братню злагоду. Бо користуватись цим братнім миром або злагодою - значить бути задоволеним самим собою, тобто мати оту найблаженнішу самодостатність, яку так радить Тимофієві апостол Павло (Глава 6. С[ти]х 6). Мабуть, це є оте: ["Аще серд[це] н[аше] не осуждает нас, дерзновеніе ймамы у Бога" (Іоанн[а], гл[ава] 3-я)]. По-грецьки: ой катауіѵахжі] [не винуватить].

Бажаю тобі, найдорожчий, цього єдиного та найблаженнішого миру. Доручаю тебе й усю твою родину Христові:

["Иже есгь Мир наш, амйнь!"].

Один із тих, хто бажає тобі добра -

Старець Григорій Сковорода.

[Приклони мало Ухо твоє и воньмй прошенію моєму. Призрй на Письмодавицу сію Оком Благоутробным, обѣщающим хотя малую Помощ житейским Ея Немощам. Вѣм тя, рожденнаго дождйть на Злыя и Благія.

Милостивому Государю Григорію Ивановичу Ковалѣнскому, в Таган-рогѣ].

116

До Олексія [Степановича Базилевича]³⁴⁷

З Великого Бурлука [в Таганрог], 23 вересня [1788 p.]

Dilecte mi Alexi!

Pax tibi!

Non multis ad te scribo, quia te expecto. Obruisti me tuis Epistolis. At ego te осыпаю Благодареніем. Sed quando venies? Ad Calendas Graecas³⁴⁸? At enim Graeci³⁴⁹ Calendas non habent. Бур луки от Гусинки circiter [...] verstas³⁵⁰. Ніс nunc diversor. Ne scandalizet te, quod асттатєсо. Quid sonat асттатєсо quaere e Gregorio³⁵¹. Ille est quidem Greculus, qui in Nasum cantillat hoc:

Пас, о ойк Еллин, Ваораоос єстті³⁵².

Valete, о carissima mihi in Domino Capita! et gaudete!

Daniel Meingard³⁵³.

Любий мій Олексію!

Мир тобі!

Пишу до тебе коротко, бо чекаю на тебе. Ти закидав мене своїми листами, а я тебе [осыпаю Благодареніем]. Але [коли] ти прибудеш? На грецькі календи? Так у греків же немає календ. [Бурлуки от Гусинки] приблизної...] верст. Тут я тепер перебуваю. Не дивуйся, що я асттатєсо [мандрую]. Що означає асттатєсо, спитай у Григорія. Він же грек, що співає собі під ніс: Всяк, хто не Еллин, той варвар.

Будьте здорові, найдорожчі мені в Господі особи, і радійте!

Даниїл Мейнгард.

117

До Єгора Єгоровича [Урюпіна]³⁵⁴

[У Харків]

Из Вел[икаго] Бурлука, 1790 года, Іюня 10 дня Возлюбленный друже!

Георгій Георгіевич!

Мир серцу твоєму и дому³⁵⁵!

Благодарю Богу и тебѣ, друже, за твоє мнѣ сграннопріимство. Седмицу у тебе почил Старец Сковорода, аки в матернем домѣ. Да воздаст же тебѣ той, иже на свой щет пріемлет все даемое нищим! Я вашим вином не только в дорогі», но и в дому ползовался! Прошу покорнѣйше отдать низенькій поклон Господину Петру Ѳедоровичу³⁵⁶, Аптекарю, и показать на оборотѣ вашего письма мой строки Латинскія! Артему Дорооеевичу³⁵⁷ и Рощину с товарищем усердное моє почтеніе. Такожде и Стефану Никитичу Господину Курдюмову³⁵⁸, и всему его дому, а я пребуду,

Возлюбленный друже, Вам искренним другом и Покорнѣйшим слугою.

Старец Григорій Варсава Сковорода.

118

До Петра [Федоровича Пискунівського]³⁵⁹

[З Великого Бурлука в Харків, 10 червня 1790 p.]

Carissime amice Petre!

Nisi simplidtatem et candorem animi tui nossem, equidem nunquam te interpellassem, nec tibi facesserem molestiam. Nunc cum Socrate dico illud vetus proverbium:

"Novi Simonem et Simon me"³⁶⁰.

Mitte, sodes, saltern unicum fasciculum centaurei majoris, sive cardui benedicti³⁶¹. Macerabimus aut vino aut sikera! Gratissimum ac utilissimum nobis feceris, si miseris. Vale!

Debitor tuae amidtiae, et Beta tuorum amicorum.

Senior Gregor[ius] Bar-Saba Skoworoda.

Найдорожчий друже Петре!

Коли б я не знав щирості й простоти твого духа, то я б ніколи не звернувся до тебе й не турбував би тебе! Тепер разом із Сократом висловлю оту стару приказку:

"Я знаю Симона і Симон мене".

Пришли мені, будь ласка, хоч один пучок золототисячника або Бенедиктової трави. Настоїмо його на вині або на сикері. Коли пришлеш, зробиш нам дуже велику послугу. Прощай!

Вдячний за твою дружбу і другорядний серед твоїх друзів.

Старець Григор[ій] Вар-Сава Сковорода.

119

До Єгора Єгоровича [Урюпіна]³⁶²

[У Харків]

Из Вел[икаго] Бурлука, 1790 года, Іюля 2 дня Любезный друже!

Георгій Георгіевич!

Да будет мир тебѣ и дому твоєму!

Не забывай, друже, что нынѣ течет первая четверть небесныя луны Аугусга. Разумѣй, яже глаголю: "Даждь премудрому повод, и премудрѣйшій будет"³⁶³. Скушай Римскую сію пословицу: Боязливого сына мати не рыдает³⁶⁴! Не дрѣмай! Жизнь наша есгь то море. "Блюдите, како опасно ходите!" (к Ефесеем)³⁶⁵. Господь да сохранит³⁶⁶ правая теченія твоя! Тако плови, да досгигнеши в гавань благоумащенныя старости оныя: "Вѣнец хвалы старосгь!.."³⁶⁷ А кое то есгь масло, умащающее щасливую старосгь?.. Кій Вѣнец? Послушай! "Помаза нас Бог духом..."³⁶⁸ Давид же: "Елеем радосги помазал еси его"³⁶⁹. А Вѣнец ражжует тебѣ Исаія: "Веселіе вѣчное над главою их!"³⁷⁰ Ах! что лучше возможет усладити старосгь, как Божіе de масло? Вот тебѣ масло: "Добрая слава (пословица) лучше мягкаго пирога!"³⁷¹

Не думай же, друже, что добрая слава есгь то же, что пусгозвонкій мырскій газет, гремящій по улицам о гі.леспоіі твоей премудрости, о силѣ и богатсгвѣ³⁷². "Да не хвалится премудрый премудросгію своєю!.."³⁷³ От сего елея утекает Давид! "Елей же грѣшнаго да не намасгит главы моея"³⁷⁴. Сим елеем мажутся нечесгивіи. Они украшают сгѣны и гЬлеса, а не сердца своя. А вот они суть! "О лицемѣре! Омый прежде внутренносгь твоея скляницы"³⁷⁵. На, вот же тебѣ и исгинный, сердца украшающій елей и питающій! "Назнамѣнался (напечатлѣлся на сердцѣ нашем) свѣт лица твоего"³⁷⁶. "Дал еси веселіе в сердцѣ моем. От плода пшеницы, вина и елея"³⁷⁷ и протч[ая]. Сирѣчь "разбогатѣли, де, мы в богатсгвѣ, украшающем и питающем сердце"³⁷⁸. Умѣй же различить ложную славу от исгинныя, якоже воровску монету, и будеши блаженный оный, Хрисгом похваляемый купец: "Подобное есгь царствіе Божіе человѣку купцу"³⁷⁹ и протч[ая]. Он над все своє имѣніе предпочел дражайшій нѣкій маргарит, хоть тратою всего, только бы достать оный³⁸⁰. А кій той толь сгранный и чудный маргарит? Вот ОН! "Заповѣдь Господня свѣтлая..."³⁸¹ "Страх Господень чисг!.."³⁸² "Судьбы Господни оправданны... вожделѣнны паче злата"³⁸³ и протч[ая].

Вот ОН! "Благ мнѣ закон уст твоих паче тысягц злата и сребра"³⁸⁴.

Вот ОН! "На пути свидѣній твоих насладихся, яко во всяком богатсгвѣ"³⁸⁵.

Вот ОН! "Видѣх неразумѣваюгція и истаях"³⁸⁶, яко Маргарита не достигли.

Вот ОН! "Открый очи моя и уразумѣю цѣну его!"³⁸⁷

Вот ОН! "Пришлец аз есмь на землѣ: не скрый от мене..."³⁸⁸

Вот ОН! "Слава добрая утучняет кости..." (Соломон)³⁸⁹.

Вот ОН! "Слава велія послѣдовати Богу..." (Сын Сирахов)³⁹⁰.

"Прильпе сердце моє по тебѣ..."³⁹¹ "Во вѣки не забуду оправданій твоих"³⁹². Ей! Лучше гол, да прав³⁹³, нежели богатый беззаконник. "Не убоюся от обнажаюгцих тѣло, души же обнажить не могугцих"³⁹⁴. Аминь!

Любезный Друже!

Ваш исгиннаго добра желатель и всепокорнѣйшій слуга, Старец Григ[орій] Вар-сава Сковорода.

Пришлите мнѣ ножик с печаткою. Великою печатью не кстати и не люблю моих писем печатать! Люблю печататься еленем. Уворовано моего еленя тогда, когда я у вас в Харьковѣ пировал и буянил. Достойно!

Боченочки оба отсылаются: Ваш и Дубравина. И сей двоицѣ отдайте от меня низенькій поклон и Господину Прокопію Семеновичу.

120

До Івана Івановича Єрмолова³⁹⁵

[З Гусинської пустині] в Харків, [друга половина вересня 1791 p.]

Милостивый Государь Йван Иванович!

Бога ради постарайтесь о Шубкѣ Ярославской. Зима йдет, а старосгь давно уже пришла. Надобно для нея теплѣе и легче, да сія ж Купля и по нигценскому моєму капиталу. О деньгах не опасайтесь. Будь вам Свидѣтель сія записка. Если ж умру, тогда пріятели не допусгят бранить меня, мертвеца, заплатив за мене должок, который один только и есгь. Не можно ль вам к Покрову в Харков? Боже мой! Коликой я дурак, забочусь о Шубьонкѣ, будто бы обитаєт в ней со вшами блаженство! Довольно было напомянуть. Так-то мы, любезный Пріятель, малодушны, в тѣлесных надобносгях попечителны и проворны. Но не ГЦасливѣе ли примирившаяся с Господем Совѣсгь в худенкой для зимы Шубкѣ, неж беззаконниково Сердце, хотя его тѣло одѣваемо было соболями? Нѣт мучителнѣе, как болѣть мыслями, мучитись сердцем, зябнуть душею от холодного скрежета и безкуражного отчаянія. О, когда б мы сего Морозу хоть впол боялись! Внутренное утѣшеніе, раждаемое от Совѣсги мирной, толь силное, что средѣ тяжких досад тѣлесных не угасая, доказует Истину³⁹⁶ слова сего: "Не убойтеся от убиваюгцых тѣло..."³⁹⁷ Все тое убивает, что вредит и досаждает. Я думаю, что если Кто весел, то и в болѣзни здоров. Не всяк по тѣлу здоров весело живет. Так видно, что иное дѣло Здоровя и другая рѣч - веселіе Душы. Если ж здоров иногда живет без веселія, то для чего нелзя жить душевному веселію без крѣпосги гЬла? Ах! не сливаймо самих нас в одно Тождесгво! Одно в нас гЬло, а Душа - другое дѣло. Пусгь бренное тѣло, как родилось на то, так и болит, но душа да радуется, что по оному мы тлѣем, но по душѣ обновляємся³⁹⁸. Тѣлом мы ничто, но душею Чтось-Нѣчтось, да еще и велйкое. Она во вѣки с нами, и мы с нею и в ней.

Видиш [...]³⁹⁹

Милостивому государю

Йвану Ивановичу Ермолову.

121

[До Наемана Петровича]⁴⁰⁰

З Гусинки [в Бабаї?], 6 грудня 1792 р.

Любезный Израилтянин! Мир ти⁴⁰¹!

Дерзай! Не бойся! Не умреш, но жив будеш⁴⁰². Протчіи суть мертвецы. Но он наш же Бог Авраамль нѣсгь Бог мертвых, но Бог жывых⁴⁰³! А какова есгь жизнь наша, такова и дружба наша. Она нѣсгь основана на оной притчѣ: Когда есть пирожок, тогда есгь и дружок⁴⁰⁴. И похваляюся с Павлом: "Вас ищу"⁴⁰⁵ не я же вас израилтянски люблю⁴⁰⁶. А мати их. Ни сія есгь исгинна, т. е. вѣчная дружба, истинная жизнь, а правдивая дружба не умирает. Она в Бозъ, а Бог вездѣ и всегда.

О несчастныи, кто, минуя сей источник, чает сыскать себѣ кое-либо благо. Все, кромѣ сего отца святаго, в [sic!] мертвое есгь жизнь и богатство. А как сам Он невидимий есгь, так паче наше благо есгь невидимое. По оной притчѣ: Наше добро ни в огнѣ не горит, ни в водѣ не тонет⁴⁰⁷.

Мало пишу, надѣясь отсель часто к вам писать. Да разрѣшится молчаніе наше отсель...⁴⁰⁸ Аминь.

Цѣлуйте от меня вся наши други. Всѣх вас предаю Господу.

Старец, учитель закона Божія Григорій Вар-Сава Сковорода.

Что ЗНАЧИТ Варсава.

ВАР еврейски СЫН. САВА сирски МИР. Итак, ВАР ИОНА - сын голубицы; ВАР САВА - сын МИРА, т. е. сын Савы⁴⁰⁹.

[Из] Гусинки, 1792 Года,

Декабря 6-го Дня, Николая Чудотворца.

До різних осіб

[До Іоїля]

Цей лист був уперше надрукований (щоправда, розірвано на дві частини: поезію та прикінцеві рядки грецькою мовою) у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 88).

¹ Ієромонах Іоїль - приятель Сковороди; у 1753-1755рр. був викладачем поетики в Переяславському колегіумі, потім кафедральним писарем переяславської консисторії.

² Це - перша пісня циклу «Сад божественных пѣсней», без перших двох строф та з інакшою розбивкою на рядки.

³ В автографі рукою автора закреслено рядок: "Тебѣ жить только мог".

⁴ Переклад Леоніда Ушкалова.

До Гервасія [Якубовича]

Це - один з найраніших листів Сковороди. Подаємо за автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 66-67).

⁵ Гервасій Якубович - один із приятелів Сковороди. Див. прим. 138 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶ Див. прим. 62 до притчі «Благодарный Еродій».

⁷ Далі йде розчерк Сковороди.

⁸ Це - варіант двадцять п'ятої пісні циклу «Сад божественных пѣсней», з інакшою розбивкою на рядки та численними дрібними розбіжностями.

⁹ Ці віршовані рядки Сковорода перегодом подасть в одному зі своїх листів до Михайла Ковалинського (див. лист № 58).

До Кирила [Федора Ляшевецького]

Цей лист був уперше надрукований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 54-55). Подаємо за автографом.

¹⁰ Кирило [Федір Ляшевецький] (пом. 1770 р.) - вихованець Києво-Могилянської академії, після закінчення якої був призначений на посаду наставника в Троїце-Сергієву семінарію. Потім був тут професором і ректором. 6 серпня 1758 р. Кирило був хіротонізований на єпископа воронізького, а в 1761 р. став єпископом чернігівським. Кирило Ляшевецький був одним з найосвіченіших ієрархів православної Церкви, мав прекрасну бібліотеку, писав художні твори (саме він, на думку Варвари Адріанової-Перетц, є автором діалогу «Стихи по вопросам и отвѣтам сложенныя, от двоих учеников пред великою монархинею сказованныя» [Адрианоеа-Перетц В. П. Новые материалы из истории русского школьного театра XVIII в. // Трудьї Отдела древнерусской литературы Института русской литера-туры AH СССР. - Ленинград, 1940. -Т. 4. - С. 212]).

¹¹ Сарданапал - останній ассирійський цар. Письменники старої України вживали це ім'я як прозивне. Див., наприклад, в Інокентія Гізеля: "Чревоугодници Сарданапалми на-рицаются, имже бог чрево..." [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 265]. Зрештою, така традиція - дуже давня. Варто пригадати хоч би «Апологію» Юстина Мученика (II, 7) [див.: Святого Иустина Апология II // Ранние отцы Церкви: Антология. -Брюссель, 1988. - С. 352]. Згідно з Плутархом, епітафія Сарданапала звучить так: "Іж, пий, насолоджуйся любов'ю. Все решта - ніщо" [Плутарх. Моралии. Об удаче или доблести Александра Великого // Вестник древней истории. - 1980. - № 1. - С. 238]. ^п Сковорода має тут на думці притчу про гостей весільних (див.: Євангелія від св. Матвія 22: 1-14).

¹³ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 8.

¹⁴ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3:12.

¹⁵ Слова Проперція: "In magnis et voluisse sat est" - Сковорода міг узяти з «Адагій» Еразма Роттердамського (II. 8. 55).

¹⁶ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3:10.

¹⁷ Старі українські богослови наполягали на тому, що історію Христового життя треба розуміти буквально з огляду на те, що її чільні епізоди цілком зрозумілі. "Кто бо не разумѣст проповѣдуемых дѣяній и чудес Христовых, - риторично запитував, наприклад, Дмитро Туптало, - от Дѣвы в Виѳлиемѣ родися, пеленами повит и во яслѣх положен бысть. Ангелы воспѣша, пастыри ему поклонишася, звѣзда над ним ста, царіє с дары пріидоша..." [ТупталоД. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк.

305 (зв.)].

¹⁸ Сковорода нехтує тут традиційною богословською пересторогою, згідно з якою в жодному разі не можна "Воплощеніє Христово, и страданіє и вся преславная єго дВянія и чудеса не в дВло, но в притчу вмѣняти" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 303 (зв.)-304; див. про це: УшкаловЛ. Theologia exegetica// УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. -Харків, 2001. -С. 109-137].

¹⁹ Послання св. ап. Павла до римлян 11: 34.

²⁰ Гай Дуцілій Молодший (Gajus Lucilius Junior) - приятель Сенеки, адресат його листів та деяких трактатів, поет і філософ, здогадний автор поеми «Aetna».

²¹ У Сенеки далі: vero.

²² Seneca. Ad Lucilium epistularum moralium, XLI, 1-2.

²³ Сковорода має на думці слова св. ап. Павла: "Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому - чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог - був узятий до третього неба" (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12:2). В апокрифічному «Заповіті дванадцяти патріархів» та в «Книзі Єноха» сказано, що небо має сім сфер, а на третьому небі перебуває рай. Пор. коментар Касіяна Саковича до цитованих слів св. ап. Павла: "...св. Павло... це піднесення до третього неба називає раєм" [СаковичК. Трактат про душу // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. -Київ, 1988. - С. 498].

²⁴ Стариця - село за 39 верст від Білгорода (зараз - Вовчанського р-ну Харківської обл.)

²⁵ Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Дуцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. -Київ, 2005. - С. 141-142.

До Федора Жебокрицького

Автограф цього листа зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 24, арк. 105). Уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

²⁶ Федір Жебокрицький - приятель Сковороди, докладніших відомостей про якого немає.

²⁷ Очевидно, Сковорода має на думці закінчення сатири Горація І, 9: "Чорне сонце для мене, / Видно, зійшло того дня! Утік нечестивий, лишивши, / Друга свого під ножем! Та тут позивач випадково / Нас перейняв. 'Ти, поганче, куди?' - закричав. А до мене: / 'Будеш за свідка?' А я уже й вухо йому підставляю. / Силою гонить базіку на суд. Людей назбиралось!.. / Крик, метушня... Ось так Аполлон мене вирвав од смерті!" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 149].

²⁸ Ідеться, очевидно, про Григорія Ковалинського.

²⁹ Сковорода має на думці Перше послання св. ап. Павла до коринтян 9: 24. Пор.: "Nescitis quod hi, qui in stadio currunt, omnes quidem currunt, sed unus accipit brabium? Sic currite, ut comprehendatis". У перекладі Івана Огієнка: "Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви!".

³⁰ Кінець слова втрачено через дефект рукопису.

³¹ Кінець слова втрачено через дефект рукопису.

³² Сковорода має на думці слова: "...Царство Небесне здобувається силою..." (Євангелія від св. Матвія 11: 12). Тим часом мотив "дівочої незайманості" міг бути навіяний «Домашніми бесідами» Еразма Роттердамського. Пор.: "І вам, чоловікам, а не нам, жінкам, личить просити дозводу на нього [шлюб]. Дівчата раді схопленню і насильству, інколи навіть тоді, коли вони палко кохають" [Еразм Роттердомський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 140].

³³ Під "царем" Сковорода має на думці Христа.

³⁴ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 11: 33. Пор.: W, Г/іХбинл богутствл й пре/иХдрости й рЛ^Нліа бжїа!

³⁵ Рукопис пошкоджено.

До Василя Максимовича

Автограф цього листа зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 123-126). Уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

³⁶ Василь Максимович - приятель Сковороди, докладніших відомостей про якого немає.

³⁷ Згідно з еклезіологічними настановами, єретик не належить до Церкви, оскільки він не визнає справжніх засад віри [див., наприклад: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 8-9; Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 142 (друга пагін.)]. Зважаючи на тезу про існування "християнства до Христа", старі українські богослови могли зараховувати до лав єретиків не лише, припустімо, Орігена чи Пелагія, але також Демокріта, Епікура, Кратеса, Платона, Піфа-гора, Ксенофана, Зенона та інших стародавніх філософів [див.: Galatowski I. Alphabetum rozmaitym heretykom niewiemym. - Chernihow, 1681. - S. 52, 63-64, 126, 292, 295, 305, 330, 354; див. про це: БідаК. Іоаннікій Галятовський і його «Ключ разумѣнія». - Рим, 1975. -С. XXII].

³⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова на взір: злгр.ідйішсА оуїт'а г/ілгб/ікіфи^ъ непрлвєднлА (Книга Псалмів 62 (63): 12).

³⁹ Фразу нев/ібвивїи й правій взято з Книги Псалмів 24 (25): 21.

⁴⁰ Далі йде розчерк Сковороди.

⁴¹ Цю тезу можна тлумачити як вияв маніхейської настанови, для якої характерне визнання онтологічного статусу зла [див.: Ігор Ісіченко, архиеп. Загальна церковна історія. -Харків, 2001.-С. 140].

⁴² Максим Святий (Сповідник) (гр. Ма^іцос; ’OfioAoyrjirji;, лат. Maximus Confessor) (580-662 pp.) - один із найавторитетніших візантійських богословів, улюблений письменник Сковороди. Наш філософ спирався на авторитет Максима, коли мова заходила про "обоження", "нерівну рівність" (Максим Сповідник, так само, як Оріген, ілюстрував цю думку неоднаковим впливом сонця на ті чи ті речовини: "Бруд твердне від сонця, а віск -м'якне"), про символічне тлумачення Святого Письма тощо. Але, певно, найцікавішими є покликання Сковороди на Максима Сповідника в ході розгляду тісно пов'язаних між собою питань про "дві волі" в людині, про "світ-театр", про "меонічну" (від гр. цт) дѵ -'ніщота') природу зла й теодицею в листі до Василя Максимовича.

⁴³ Думка про онтологічну незакоріненість зла звучить у Максима Сповідника так: "...Зло не було й не буде самостійно існуючим за власного природою, адже воно не має (для себе) у сущому жодної сутності, або природи, або самостійної іпостасі, або сили, або дії, не є ані якістю, ані кількістю, ані стосунком, ані місцем, ані часом, ані становищем, ані дією, ані рухом, ані володінням, ані пасивністю, так, щоб за природою споглядалося в чомусь сущому, і зовсім не існує у всьому цьому за природним засвоєнням, воно не є ані початком, ані серединою, ані кінцем, але - щоб сказати, охоплюючи все у визначенні, -зло є недостатністю діяльності притаманних природі сил стосовно (їхньої) мети і, власне, нічим іншим" [Максим Исповедник. Творения. - Москва, 1994. - Кн. 2: Вопросоответы к Фалассию. Ч. 1. Вопросы I-LV. - С. 26]. Іншого разу він писав таке: "Де розум не владарює, там зазвичай присутня влада чуттєвого, з котрою певним чином поєднана сила гріха, що за допомогою насолоди веде душу до бажань спорідненої з нею плоті, наслідком чого душа, взявши на себе, ніби природну їй справу, пристрасну й сластолюбну турботу про плоть, відвертає себе від справжнього природного життя та схиляє до творення зла, яке не має самостійного існування" [Максим Исповедник. Умозрительные и деятельные главы, выдбанные из семисот глав греческого Добротолюбия // Доброто-любие. - Москва, 1889. - Т. 3. - С. 273-274; див. про це: Ушкалов А., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 29-53]. Думка про "меонічну" природу зла характерна також для інших святих отців, услід за якими її розробляли й старі українські богослови. Наприклад, Кирило Ставровецький, покликаючись на Діонісія Ареопагітського, писав: "...по великому Деонисію, Бог нв єдиного зла не сотвори, но злоба нв з Бога, ни в Бозѣ, но внѣ Бога, злоба єст внѣ бытіа, безобразна, тВмже и не-постоянна, но премѣнна, превротна..." [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. -Рахманів, 1619. - Арк. 225].

⁴⁴ Переінакшення добра на зло старі українські богослови, так само, як і Сковорода, могли подавати у формі яскравих "прикладів": "Подобнѣ нВчто имѣстся, якоже когда кто вержет вещь якую, которая, улучивши другую вещь, отбиваєтся от тоя и далѣе летит. Якоже бо в случаи том летВніє вещи имѣст причину началнвйшую, вергшаго туюж вещь, хотя то, же криво летит, не от началнѣйшія уже причины, но от тоя вещи, о которую отбиваєтся, бьіваєт, так подобнѣ дѣла и справы наши от Бога и от нас имѣют причину свою" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 204]. А перегодом Володимир Соловйов у своїх «Читаннях про Боголюдство» (IX) стверджував: 'Той світ, який, по слову апостола, увесь у злі лежить, не є якимось новим, безумовно окремим від світу божественного, складений із власних посутніх елементів, це є тільки інакший, неналежний взаємний стосунок тих самих елементів, які утворюють і буття світу божественного" [Соловьев В. С. Сочинения: В 2 т. - Москва, 1989. - Т. 2. - С. 123-124]. "'Все в особистості на своєму місці', - писав також Павло Флоренський, - 'усе в ній буває за чином' - це означає: вся її життє-діяльність відбувається згідно з даним їй Божим законом, а не інакше; це означає, що й сама вона, малий світ, посідає у світі, - великому світі, - саме те місце, яке їй споконвіку призначене, - не збочує зі шляху, даного їй і такого, що найшвидше веде до Царства Небесного. У 'буванні всього за чином' полягає і краса творива, і його добро та істина. Навпаки, відхід від чину - це і потворність, і зло, і неправда. Все прекрасне, і добре, і істинне, але - коли 'за чином'; есе потворне, зле й неправдиве, - коли самочинне, самовільне, самоуправне, 'по-своєму⁷. Гріх - це і є 'по-своєму', а Сатана - 'По-своєму"' [Флорен-ский П. А. Столп и утверждение Истины (І). - Москва, 1990. - С. 177; див. про це: УшкалоеА., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 52; Марченко О. В. Григорий Сковорода и русская философская мысль ХІХ-ХХ вв.: Исследования и материалы. -Москва, 2007. - Ч. І. - С. 151-152].

⁴⁵ Дуже поширене порівняння життя зі сценою походить із грецької філософії. Наприклад, його можна знайти в Арістона, який, як свідчить Діоген Лаерцій (VII, 160), казав: "Мудрець має бути схожий на доброго актора, котрий може одягти маску і Агамемнона,

і Терсіта й обох їх вдало зіграти" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 317]. Українські письменники часів бароко не раз зверталися до образу "божественної комедії". Наприклад, у почаївській книзі «Свмя слова Божія» сказано: "мы на сем свѣтВ так имѣсмся, як тій, що комедію выправляют. Паки они ту комедію выправляют, различніи особы показуют, то єст иншій показуєт на себв особу короля, иншій князя, иншій слуїу, иншій жебрака. А як скончают комедію свою, тогда всВ себв равны покажутся. Так и мы на сем свѣтВ в розных зостаєм состояніях и урядах, єдни от нас имут уряды вышніи, другій нижніи, иншіи велми пониженій, а всВ єдному Боїу в житіи нашем служим, когда же пріидет конец вѣка, тогда всВ равны покажемся. И яко тых, що комедію выправляли, не за тоє похваляют, що кто был царем, кто велможею, князем, но за тоє токмо хвалят, що кто красно добре особу свою удавал, так и на Страшном СудВ не за достоинство и уряды нынВшніи будет Бог платити, но за дВла и за заслуги добрыи в тых урядах" [Свмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 65-66; пор.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 126 (зв.)-127 (друга пагін.); докладніше див.: Ушкалов А. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. -С. 41-53].

⁴⁶ Тобто характер людини, що його старі українські богослови могли окреслювати, зокрема, так: характер - це "вещь невидимая, влѣянная в душу от Бога и з ней на вѣки не змазанная" [Поученіє о святых тайнах. - Унів, 1745. - Арк. 2 (зв.)].

⁴⁷ Мабуть, Сковорода в такий спосіб тлумачить стару богословську тезу, згідно з якою Господь Бог "чинит нас причастниками Божіяго єстества своєго чрез дар всыновленія, то єсть начинаєт быти в нас началом житія надприроднаго, вьішшеєстественнаго, вьітискаєт в дуітгв нашей образ свой чрез пребьіваніє своє в нас и творит нас тем самым членами Твла Христова" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 104-105].

⁴⁸ Пор.: "Не non, не мичся в ризи" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 238]; "Коли сь не піп, не вбирай ся в ризи" [Франко, № 20341]; "Когда не non, так и не мыкайся в ризы!" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 623].

⁴⁹ Пор.: "Коли-сь не гриб, не лізь у кіш"; "Ко-сь сі обібрав за гриба, то лізь у козуб" [Франко, № 7261, 29227]; "Обібрався грибом - лізь у кіш"; "Коли ти мені муж, то будь мені дуж; а як не гриб, то не лізь у козуб" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 291, 655].

⁵⁰ Пор. з народними приказками: "Як єден дурень кине камінь у воду, то і сто мудрих не моїут найти"; "Єден дурний зопсує, сто мудрих не направит" [Франко, № 11093,11206].

⁵¹ Маніхейство - одна з найважливіших, поруч із гностицизмом та монтанізмом, ранньохристиянських єресей (часом її розглядають як самостійну релігію), яка набула найбільшого поширення у IV ст. її засновником є Мані (бл. 215-276 pp.). Маніхейством захоплювався, наприклад, Авіустин, а за часів Сковороди - масони. Маніхейська аскетика передбачала утримання від м'яса, риби, вина, молока й статевих стосунків [див.: Соловьев В. Манихейство // Философский словарь Владимира Соловьева. - Ростов-на-Дону, 1997. - С. 269-274; Ігор Ісіченко, архиеп. Загальна церковна історія. - Харків, 2001. - С. 140].

⁵² Далі в автографі рукою Сковороди закреслено слово: налил.

⁵³ Феофан Прокопович пояснював слово "человѣконенавидцы" так: "...суть нѣцыи... или тайным бѣсом льстиміи, или меланколією помрачаємьі, которыи таковаго нВкоєго имѣют урода, что вся им грѣшно и скверно мнится быти, что либо увидят чудно, весело, велико и славно, аще и праведно, и правильно, и не богопротивно, напримѣр: лучше любят день ненастный, нежели ведро, лучше возрадуются вѣдомостьми скорбными, нежели добрыми, самаго счастія не любят, и не вѣм, как то о самих себѣ думают, а о прочіих так: аще кого видят здрава и в добром поведеній, то, конечно, не свят, - хотѣли бы всѣм человѣком быти злообразным, горбатым, темным, не благополучним, и развѣ в таком состояніи любили бы их. Таковых еллины древній нарицали місантропы, сієст человѣконенавидцы" [Прокопович Ѳ. Слово в недѣлю цвѣтную о власти и чести царской // Ѳеофана Прокоповича, архієпископа Великаго Новаграда и Великих Дук... слова и рѣчи. -Санкт-Петербург, 1760. - Ч. 1. - С. 241-242].

⁵⁴ Євангелія від св. Матвія 5: 44; Євангелія від св. Дуки 6: 27; 6: 35.

До Йова [Базилевича]

Автограф цього листа зберігається в рукописному відділі Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург) (ф. Титова, № 1395). Уперше опублікований Павлом Поповим на сторінках київського часопису «Радянське літературознавство» [див.: Попов П. М. З листування Г. С. Сковороди// Радянське літературознавство. - 1955. -Т. 18. - С. 64]. Подаємо за автографом.

⁵⁵ Йов Базилевич із 1763 р. був ректором Харківського колегіуму [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -С. 98].

⁵⁶ Далі фрагмент тексту пошкоджено.

⁵⁷ Книга Псалмів 61 (62): 5. Пор.: оустьі свой/ии Б/Мгос/іов/іа^Х, й сердце/иъ свой/иъ

K/iEHA^S.

⁵⁸ Даврентій Кордет (1720-1781 pp.) став настоятелем Святогірського монастиря в 1765 р. з волі неприхильного до нього Порфирія Крайського, який був білгородським архієреєм упродовж 1763-1768 pp. До цього Кордет викладав у Харківському колегіумі поетику та риторику, з 1758-го по 1764 р. обіймав посаду префекта й викладача філософії (на цю посаду його призначив попередній білгородський єпископ Йоасаф Миткевич). Нарешті, у 1770-1775рр. був ректором Харківського колегіуму. Як вихованець Києво-Могилянської академії, Кордет був добре освіченою людиною, гарним філософом, ритором, природознавцем, педагогом [див.: НіженецьА. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 95, 96-98].

⁵⁹ Далі фрагмент тексту пошкоджено.

⁶⁰ Далі фрагмент тексту пошкоджено.

⁶¹ Від лат. concordia - 'одностайність, злагода'.

⁶² Див. прим. 182 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶³ Далі фрагмент тексту пошкоджено.

⁶⁴ Див. прим. 108 до циклу «Басни Харьковскія».

⁶⁵ Від лат. subtilitas - 'тонкощі'.

⁶⁶ Очевидно, Сковорода має на думці "четверте, Сонцеве небо", яке описав Данте в 10-14-ій піснях «Раю» [див.: Данте Аліг'ері. Божественна комедія / Переклад з італійської та примітки Євгена Дроб'язка. - Київ, 1976. - С. 424-448]. Тут Данте помістив душі найкращих богословів, зокрема Томи Аквінського, Альберта Великого, Петра Ломбардського, Ісидора Севільського, Беду Достойного, Сігера Брабантського та інших. Із другого боку, Сковорода міг мати на думці й так зване "емпірейське", тобто "вогняне", небо, яке є "місцем перебування блаженних, хоча його існування не підтверджується жодним фізичним аргументом, і немає про це доказів в Святому Письмі". Тим часом у Святому Письмі йдеться про "третє небо як крайнє, куди вознісся св. Павло, і тому там визнають тільки троє небес" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 326]. Прокопович має на думці слова: вос^ицгенл бывіш TdKOBdTO до третЇАГш нвсе - з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

⁶⁷ Можна припустити, що Сковорода має на думці Барбація (Barbatius) - персонажа діалогу Еразма Роттердамського «Дослідження віри» («Inquisitio») [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. -T. 3. - P. 363-374], в якому Барбацій разом з Авлом (Avlus) ведуть розмову про апостольський Символ віри (de Symbolo Apostolorum) [див.: Эразм Роттердамский. Разго-ворьг запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 208-220].

⁶⁸ Апеллес (гр. АтіеААцс,) (356-308 pp. до н. е.) - славетний давньогрецький майстер монументального малярства, придворний художник Олександра Македонського, а перегодом - Птолемея.

⁶⁹ Найвідомішою картиною Апеллеса була «Афродіта, що виходить з моря» (АфроЬіхц Avabovfitvi]). Сковорода має на думці історію, описану Плінієм Старшим у «Природознавчій історії» (XXXV, 92): "Почав Апеллес на острові Кос малювати іншу Венеру з наміром створити ще кращу картину від першої. Але заздрісна смерть не дала йому змоги завершити цей твір: виконана була тільки його частина, і не знайшлося нікого, хто міг би продовжити цю роботу на підставі збережених ескізів" [Віхи в історії античної естетики: Збірник. - Київ, 1988. - С. 206-207].

Є також інший схожий сюжет, згідно з яким Апеллес почав малювати портрет Єлени Троянської, але, бувши не в змозі його завершити, залишив порожнє місце й написав на ньому: "Тут місце Єлени". Цей сюжет був популярний в Україні за часів бароко [див., наприклад: Arnold od swiptego Floryana. Insignia, to iest Tryumfalne znaki przy koronacyi Nayswi^tszey Maryi Panny // Zbior na wybor panegiryczno kaznodzieyskich perel honor dawno od Troycy S. na niebie, a teraz od o. s. Benedykta XIII na ziemi, Nayswi^tszey Maryi P. у Matki w cudownym ley Obrazie na s. gorze Rozancowey nad Podkamieniem... - Lwow, 1731.-S. 29].

⁷⁰ Далі йде розчерк Сковороди.

⁷¹ Довжик - село, засноване 1650 р. (тепер: Золочівського р-ну Харківської обл.). Це село належало Петрові Андрійовичу Щербиніну. У кого мешкав тут Сковорода, - невідомо.

[До Василя Степановича Томари]

Цей лист (як свідчить супровідна примітка) Сковорода написав у Харкові 20 серпня 1772 р. На думку Леоніда Махновця, його адресовано Василеві Томарі, який на ту пору перебував у Грузії. Подаємо за списком, котрий зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25, лист іде під № 10).

⁷² Див. прим. 1 до поезії «In natalem Basilii Tomarae, pueri 12 annorum».

⁷³ Ідеться про діалог Ціцерона «De senectute».

⁷⁴ Сковорода має на думці слова: "Et corpora quidem exercitationum defetigatione ingravescunt, animi autem exercitando levantur" (Cicero. De senectute, xi, 36), які сам він переклав так: "Правда, что тѣлышко наше становится тяжелѣе, если приморить оное трудом, но душа чем больше мыслит, тем быстропарнѣе дВлается".

⁷⁵ Пор.: Г/іХбоко сердце (чє/іов^кХ) паче воЁ^ъ, й че/іов^къ єсть, й кто по^наетъ єго;

(Книга пророка Єремії 17: 9).

⁷⁶ Сковорода має на думці слова: Но йкоже СЗстойтъ нево СЗ ^е/И/ій, такш СЗстойтъ пХть /ибй СЗ пХтїй ваши^ъ, й по/Иьіішєнїа ваша СЗ мысли /Иоєа (Книга пророка Ісаї 55: 9).

⁷⁷ У списку: "в ровѣ истничествѣ" (sic!).

⁷⁸ Трохи неточна цитата з Апокаліпсису 5: 3. Пор.: ни на нвсй, ни на уешй.

⁷⁹ Неточна цитата з Дій св. апостолів 4: 32. Пор.: НарбдХ же в^ровавше/иХ вѣ сердце й дХша єдйна.

До Якова Івановича Долганського

Перший лист до Якова Долганського (100-ий) подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25, лист іде під № 5), уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається в Російській державній бібліотеці (ф. 14, № 782, лист іде під № 2), а другий (101-ий) - за автографом, який зберігається в Центральному державному історичному архіві України (ф. 221, on. І, од. збер. 42).

⁸⁰ Яків Іванович Долганський - приятель Сковороди, художник, який мешкав у Острогозьку. У діалогах Сковороди виступає під ім'ям "Яків".

⁸¹ Слова "диспутант, а вы не супостата" подано за списком, який зберігається в Російській державній бібліотеці (ф. 14, № 782), замість слів "диспытуюсь, а вы не враги".

⁸² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Не ра^Х/И^юфе во вжїа правды й свою правдХ йфХфе поставити, правді вжїей не повинХішса (Послання св. ап. Павла до римлян 10: 3).

⁸³ Можливо, Сковорода має на думці слова: аки піанъ й шХ/иенъ падетъ й не во^/ибжетъ востати, прешдо/Г^ во на ней ве^^акбнїе (Книга пророка Ісаї 24: 20).

⁸⁴ Тобто диявол. Див. прим. 342 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁸⁵ Неточна цитата з Книги Йова 1: 6. Пор.: прїидбша агг/іи вжїй предстати ^пр^еД где/иъ, й діаво/іъ пріиде съ нй/ии. Див. також: Книга Йова 2: 1 (пор.: й прїидбша агг/іи вжїй предстати пред где/иъ) та Євангелія від св. Матвія 4: 11 (пор.: ч огда шстави єго ді'аво/іъ, й се, агг/іи пристХпйша й С/іХжа^Х є^^)-

⁸⁶ Слова "птичку по пѣнію" подано за списком, який зберігається в Російській державній бібліотеці (ф. 14, № 782), замість слів "1000 лѣт по пѣнію птичкв".

⁸⁷ Див.: Августин. Сповідь, 3. VI. 10.

⁸⁸ Фразу жлждХцли прлвды взято з Євангелії від св. Матвія 5: 6.

⁸⁹ Євангелія від св. Матвія 22: 12.

⁹⁰ Парафраза Євангелії від св. Матвія 22: 12. Пор.: дрХже, клкш вшмъ єсй іІліш не й/иьш шд^Ьанїа врлчнл;

⁹¹ Фразу день, днесь узято з Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 7.

⁹² Євангелія від св. Матвія 10: 36.

⁹³ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 4: 3. Пор.: рцьі, да Kd/иенїе сїе ^лівы вХдХтъ.

⁹⁴ Сковорода має на думці Євангелію від св. Матвія 4: 4. Пор.: не ш ^ліві едйнѣ/иъ жйвъ відетъ Чб/ЮВ^КЪ, HO (1) ВСАН/Ь/ИЪ ГЛГОЛІ Йс^ОДАфб/ИЪ й^о оуттъ вжіи^ъ.

⁹⁵ Ідеться про епізод спокушання Христа в пустелі, коли диявол казав: ащ снъ єсй вжїй, вер^исА нй^Х (Євангелія від св. Матвія 4: 6).

⁹⁶ Сковорода має на думці Першу книгу Мойсеєву: Буття 22: 5. Пор.: И рече ав^аЛм'в

отрокш/иъ свой/иъ: садитє уді со ос/іАте/Иъ: же й д^тиціь пбйде/иъ.

⁹⁷ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 2.

⁹⁸ Варіація на тему Першої книги Мойсеєвої: Буття 22: 11. Пор.: И во^вл й агглъ гдень съ нвсе, й рече: ав^аЛліе, ав^аЛліе. Онъ же рече: се, аув.

⁹⁹ Сковорода алегорично тлумачить епізод, коли Авраам, сходячи з Ісааком на гору, залишив біля її підніжжя слуг і осла (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 5).

¹⁰⁰ Неточна цитата з Книги Екклезіястової 9: 8. Пор.: да вХдХтъ ри^ы твоа вѢ/іы.

¹⁰¹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 61:10. Пор.: одеждекі вєсє/іїа (шд^а /иа).

¹⁰² Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 12.

¹⁰³ Сковорода має на думці слова: ты же во^/ий же^/іъ твой й прострй рХкХ твого нл /йоре, й рлстбргни є (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 16).

¹⁰⁴ Сковорода має на думці слова: погрАзбіш йкш олово въ водѣ в&інѣй (Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 10).

¹⁰⁵ Парафраза Апокаліпсису 3:7. Пор.: Й/И^АЙ К/імчь двдовъ, СЗвер^АЙ, й никтбже Злтворйтъ, ^іітворААЙ, й никтбже СЗверзетъ.

¹⁰⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 13.

¹⁰⁷ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 14.

¹⁰⁸ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 1: 27. Пор.: пре/иХдрость во й нлкл^нїе стр^ъ гдень.

¹⁰⁹ Слова в дужках - інтерполяція Сковороди.

¹¹⁰ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 14.

¹¹¹ У риторичній традиції лист зазвичай окреслювали як "розмову відсутнього з відсутнім за допомогою письма, а не голосу" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 354].

¹¹² Фразу соХ^ъ совершенствл взято з Послання св. ап. Павла до колосян 3: 14.

¹¹³ Говорячи про "нову тварь", Сковорода, очевидно, має на думці слова: Т*імже ащ кто

ВО ^ртѣ, HOBd ТВ^рь: ДрЄВНАА /ИИ/ИОИДОІШ, се ВЫІШ ВСА ншвл (Друге послання

св. ап. Павла до коринтян 5: 17).

¹¹⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 33. Пор.: Т/іатъ шбьічли В/і ги весѣды В/іьі- Ця фраза стала приказкою. Пор.: "Беседы злые тлят обычаи благие" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 178].

¹¹⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: с^ай скХдостїкі, скХдостїкі й пбжнетъ (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 9: 6).

¹¹⁶ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 5: 22. Пор.: /іювьі, рлдоств, /ийръ, до/іготерп^нїе.

¹¹⁷ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 26: 18. Пор.: гди, во чревѣ прІА^О/ИЪ й

ПОБО/ГЁ^О/ИЪ, Й рОДИ^О/ИЪ Д^Ъ СПНЇА твоегш, єгбже СОТВОрЙ^О/ИЪ Hd ^Є/И/іЙ: не

ПЛДЄ/tlCA, но плдХтса всй ЖИвХфІИ Hd зе/шй.

¹¹⁸ Фраза с^/ИА S/ібе зринає в Книзі пророка Ісаї 14: 20.

¹¹⁹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого В/іюстЙ вХдетъ Г/ілвХ. ^по Євангелія від св. Марка 4: 3.

^ш Фраза с^/ИА S/ібе зринає в Книзі пророка Ісаї 14: 20. ^ш Далі рукопис пошкоджено. ^ш Перша книга Мойсеєва: Буття 3:15.

^ш Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 15: 2-3. Пор.: И срАфетъ єго йкш тати, й йкш женл д^вствл прій/иетъ й: од/і^витъ єго ^■Ёво/иъ у'л^мл й водою пре/иХдрости нлпойтъ й.

¹²⁵ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 9: 5. Пор.: прїидйте, йдйте /ибй ^/І^ВЪ й пште.

^п6 Можливо, Сковорода має на думці слова: тецы во ср^тснїс є^ (Четверта книга царств 4: 26).

¹²⁷ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 4: 26. Пор.: йже єств матн всѣ/иъ

Hd/ИЪ.

[До Володимира Степановича Тев'яшова]

Автограф цього листа зберігається в рукописному відділі Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург) (зібрання рукописів М. П. По-годіна, № 192). Уперше опублікований Павлом Поповим на сторінках «Вісника Академії наук УРСР» [див.: Попов П. М. Невідомий лист Г. С. Сковороди// Вісник Академії наук УРСР. - 1954. - № 4. - С. 61-62]. Подаємо за автографом.

¹²⁸ Див. прим. 1 до діалогу «Кольцо».

¹²⁹ Сковорода має на думці латинську приказку: "Ave atque vale" ("Здрастуй і зразу ж прощай").

¹³⁰ Олексій Іванович Авксентієв - сотник, а згодом поручик, "черезполосний" поміщик, який мешкав у Липцях, мав дружину - Варвару Іванівну, та синів - Романа й Івана. Помер до 1786 р. [докладніше див.: НіженецьА. М. Про оточення Г. С. Сковороди у Липцях і Валках (70-80-і роки XVIII ст.) // Радянське літературознавство. - 1983. - № 2. - С. 28-29].

¹³¹ Книга Псалмів 22 (23): 1.

¹³² Ідеться про діалог «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира», який був присвячений Володимирові Тев'яшову.

¹³³ Очевидно, це парафраза або Другої книги маккавейської 9: 16 (пор.: вса воадл/иъ), або Євангелії від св. Матвія 18: 26 (пор.: вса тй во^д^/иъ), 29 (пор.: вса воадл/иъ тй).

¹³⁴ Ідеться про Степана Тев'яшова. Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹³⁵ Фраза во днс^ъ свой^ъ зринає в Книзі Ісуса, сина Сирахового 50: 6, у Книзі пророка Єремії 22: ЗО та в Євангелії від св. Луки 1: 7,18.

¹³⁶ Фраза въ денв жлтвві зринає в Першій книзі Мойсеєвій: Буття ЗО: 14 та в Книзі пророка Ісаї 18: 4.

До Дмитра Автономовича Норова

Цей лист було вперше опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25, лист іде під № 3).

¹³⁷ Дмитро Автономович Норов - харківський генерал-губернатор. Призначений на цю посаду 10 липня 1775 р.

¹³⁸ Очевидно, йдеться про справу влаштування Сковороди на посаду викладача додаткових класів Харківського колегіуму.

До Івана Григоровича [Диського]

Цей лист було вперше опубліковано Павлом Поповим на сторінках київського видання «Літературна критика» [див.: ПоповП. М. Неопублікований лист Сковороди// Літературна критика. - 1939. - Кн. 11. - С. 103-104]. Подаємо за копією XVIII ст., яка зберігається в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського HAH України (ф. З, № 72075).

¹³⁹ Див. прим. 1 до притчі «Убогій Жайворонок».

¹⁴⁰ Трохи неточна цитата з Книги Йова 3: 23. Пор.: С/иертв во /иХжХ покой. Пор.: "смерть мужу єсть покой" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 715].

¹⁴¹ Говорячи про "мертвенное тВло", Сковорода має на думці слова: Иво сХцли въ т^/гЬ СЕ/ИЪ ВОЗДЫ^ае/ИЪ (1)ТАГЧаЄ/ИИ, П0НЄЖЄ не ^бфб/ИЪ СОВ/ІЄфИСА, НО ПОШВ/ІЄфИСА, да пожерто вХдетъ /иертвенное животб/иъ (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5: 4).

¹⁴² Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 6: 10. Пор.: йкш ничтоже Й/ИХфЄ, А ВСА содержафе.

¹⁴³ Говорячи про "малых сих", Сковорода, очевидно, має на думці слова: Е/іюдйте, дл не

пре^рите єдйнагш (СЗ) сй^ъ: гтікі во валіъ, йкш аггли й^ъ на нвсё^ъ ввшХ

видатъ /іицє оца /иоегш нвнагш (Євангелія від св. Матвія 18: 10).

¹⁴⁴ Про смерть як людське "пристанище" писали ще грецькі та римські класики, наприклад, Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (LXX, 3): "...це - гавань, якої іноді мусимо шукати самі, але відмовлятися від неї не повинні ніколи" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 233]. Ще більшого поширення ця метафора набуває в християнському письменстві. Наприклад, у Івана Златоуста "тиха гавань" здебільшого символізує смерть. Те саме й у старій українській літературі. "Не усомнВваюся, - писав, припустімо, Феофан Прокопович, - яко святій угодницы Божій, безпечалнаго онаго уже доплывшіи брега, аки обратившеся, посматривают на море житейскоє и нас, братію свою, волнующихся єще и бѣдствующих видят..." [Прокопович Ѳ. Слово в день святаго благовѣрнаго князя Александ-ра Невскаго // Оеофана Прокоповича, архієпископа Великаго Новаграда и Великих Лук... слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1761. - Ч. 2. - С. 3; докладніше див.: УшкалоеА. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. - С. 76-85].

¹⁴⁵ Див. прим. 137 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁴⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: надежда /иоа СЗ гда (Плач Єремії 3: 18).

До Артема Дорофійовича [Карпова]

Цей лист було вперше опубліковано у виданні творів Сковороди 1861 р. Подаємо за копією, яка зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 1, арк. 63-64).

¹⁴⁷ Артем Дорофійович Карпов - один із найзаможніших харківських купців, знайомий Сковороди.

¹⁴⁸ Неподалік села Гусинки, біля урочища Великий ріг у Чорному лісі, була пасіка, на якій любив усамітнюватися Сковорода. Саме її він називав "Гусинською (Скринницькою) пустинею".

¹⁴⁹ Див. прим. 40 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 8).

¹⁵⁰ Окреслення "неключимьгй раб" зринає в Євангелії від св. Матвія 25: ЗО. Див.:

НЄК/ІГСчЙ/ИЛГО уЛЕЛ ввертите ВО Т/ИХ КрО/И^ШНКІКІ.

¹⁵¹ Сковорода має на думці приказки: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238]; "Не красна изба углами, красна пирогами" [Пословицьг русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 589, 700].

¹⁵² Див. прим. (11) до притчі «Убогій Жайворонок».

¹⁵³ Див. прим. 168 до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹⁵⁴ Соната (італ. sonata) - камерний твір для одного або двох інструментів, який має кілька частин, одна з яких засновується на протиставленні й розвитку двох тем, поданих у різних тональностях, а потім повторених в іншому тональному співвідношенні.

¹⁵⁵ Книга пророка Єремії 13: 17.

¹⁵⁶ Книга пророка Ісаї 57: 20.

¹⁵⁷ "Рабом" Сковорода називає тут тіло, а "Ревеккою" - душу.

¹⁵⁸ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 8: 3, Євангелії від

св. Матвія 4: 4 та Євангелії від св. Луки 4: 4. Пор.: не ш едйнѣ/иъ жйвъ вХдетъ

Чб/ІОВ^КЪ.

¹⁵⁹ "Ангельскій хлѣб" - це Христос. Пор.: "Господи Ісусе Христе Боже наш, хлѣбе ангелскій, хлѣбе живота вѣчнаго" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 219 (друга пагін.)].

¹⁶⁰ Сковорода має на думці Другу книгу царств 6: 19. Див.: й уат,ділн всѣ/иъ тдемъ нл всю сй/iS ІЙ/ієвХ СЗ дана даже до вирслвш, й СЗ мХжа даже до жены, кое/иХждо по оукрХ^Х ^/і^ва, й по чаетн печенлгш лі^еа, и по сковрлднб/иХ /ШинХ.

¹⁶¹ Ідеться про заможного харківського купця Степана Микитовича Курдюмова.

¹⁶² Ідеться про священика харківської Троїцької церкви о. Бориса Єнкевича.

¹⁶³ Тобто Якову Єнкевичу.

До Василя Михайловича Земборського

Перший лист до Василя Земборського (106-ий) подаємо за копією, яка зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 127-128), другий (107-ий) - за копією, яка зберігається там-таки (ф. 86, № 24, арк. 129-130). Обидва листи вперше були опубліковані в харківському виданні творів Сковороди 1894 р.

¹⁶⁴ Василь Михайлович Земборський - "відставний підпрапорний", приятель Сковороди; батько студента Харківського колегіуму Івана Земборського, котрий вступив до цього навчального закладу в 1761 p., а в 1768-1769 навчальному році, мавши 15 років, навчався в класі риторики й відвідував додаткові класи, де слухав курси математики, французької мови та катехізису (у Сковороди) [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 164].

¹⁶⁵ Цю приказку ("Nie od razu Krakow zbudowano") подають численні польські словники. Є вона й в українців. Пор.: "Не від разу Краків збудували" [Франко, № 15608]; "Не разом Краков будовався" [Номис, № 5583; див. про це: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 86]. Свого часу Тарас Шевченко записав і народну пісню «Не разом Краков збудований» [див.: Т. Г. Шевченко. Біографія. - Київ, 1984. -С. 173].

¹⁶⁶ Ця фраза нагадує початок 2-ої строфи 11-ої пісні «Саду божественных пѣсней». Пор.: "Бездна дух есть в человѣцѣ, вод всѣх ширшый и небес".

¹⁶⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: ^ртбсъ, й вгъ й оц ъ нашъ (Друге послання св. ап. Павла до солунян 2: 16).

¹⁶⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8: 11.

¹⁶⁹ Сковорода має на думці слова: й почй въ день сед/иьш СЗ всЁ^ъ ділъ свой^ъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2).

¹⁷⁰ У списку: сумабродое.

¹⁷¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: й літоуаілв grw не шскХд^етъ (Книга Йова 14: 7).

¹⁷² Очевидно, Сковорода має на думці слова: да во^/ибжете р^Х/И^тн со вс^/ии сты/ии, ЧТО широті Й ДО/irOTd Й Г/іХвИНЛ Й ВЫС0ТЛ, р^Х/И^ТИ же ПреСП^ГСфХкі р^Х/ИЪ /ІГСБОВВ ^ртбвХ, да йспб/інитесА во всако йспо/іненїе вжїе (Послання св. ап. Павла до ефесян 3: 18-19).

¹⁷³ Заклик вне/И/ій севѣ є в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 24: 6, у Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 10: 28; 34: 12, у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8 та в Книзі Товіта 4: 12.

¹⁷⁴ Сковорода має на думці слова: рлдХйтесА со /инбгс, йкш шврѣтб^ъ овцХ /його погйвшХгс (Євангелія від св. Луки 15: 6).

¹⁷⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: И/ИЛ/ИЫ же сокровиціе сїе въ скХдмьны^ъ

сосХдѣ^ъ (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 4: 7).

¹⁷⁶ Можливо, це парафраза Книги пророка Єремїї 13: 17. Пор.: въ тлйнѣ восп/Мчєтса дХіш ваша.

¹⁷⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й ввергХтъ и^ъ въ пеців огненнХ: тХ вХдетъ плачв й скрежетъ ^Хвш/иъ (Євангелія від св. Матвія 13: 42, 50).

¹⁷⁸ Ісаак - один із найвідоміших прообразів Христа. Див. прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹⁷⁹ Сковорода має на думці слова: й далгь тевѣ й с^/иени твое/иХ по тевѣ ^етлк, въ нейже швит^еши, ВСЮ Зе/И/ІЮ ^dHddHKI ВО шдерж<жїе В^чное, Й вХдХ И/ИЪ бгъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 17: 8).

¹⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: И во^^^въ ав^аалгь очима свой/Иа виді, й

се, овенъ едйнъ держй/иый ^огама въ саді ывекъ: й йде аврааліъ, й в^а овнл, й

вознесе єго во всесожженїе В/И^стш ісаака сынл своегш. И нарече ,3вр,м/иъ й/ИА /И^стХ то/иХ: гдв вйдѣ: да рекХтъ днесв: нл горѣ гдь Йвиса (Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 13-14).

¹⁸¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

¹⁸² Євангелія від св. Луки 8: 39.

¹⁸³ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8; Книга Товіта 4:12.

¹⁸⁴ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: П/ібть не пб/іь^Хетъ ничтоже.

¹⁸⁵ У списку: еще.

¹⁸⁶ У списку це слово важко прочитати.

¹⁸⁷ Сковорода має на думці історію про доброго самарянина: Са/иарАнйнъ же н^кто грАдвш, прїйде над него, й вйдѣвъ єго, /ИИ/іоеердова: й приетХп/ів шввА^а стрХпы єгш, во^/іиваА /иае/io й вїнб: всадйвъ же єго на свой скбтъ, приведе єго въ гостйнницХ й при/гЬжа є^ (Євангелія від св. Луки 10: 33-34).

¹⁸⁸ Див.: Євангелія від св. Матвія 14: 28-33.

¹⁸⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: в^ыдбша всй йноп/іе/иєнницві йскати давїда (Друга книга царств 5: 17).

¹⁹⁰ Книга Псалмів 54 (55): 7.

¹⁹¹У списку: Земброескому.

¹⁹² Парафраза Книги Премудрості Соломонової 3: 1. Пор.: Првны^ъ же дХши въ рХи/Ё вжїей, й не прикбснетсА й^ъ /иХка.

¹⁹³ Це - варіації на тему Книги Псалмів 74 (75): 9. Пор.: Икш чаша въ рХи/Ь гдни, вїна нерастворена йспб/інв растворенЇА, й оук/іонй СЗ сєа въ сїго: оваче дрбждїе єгш не ЙсТОфЙсА, ЙСШКТЪ всй гр^шнїи ^Є/И/іЙ.

¹⁹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: башє же йкш с^/ИА коріандрово в^Ь/іб, вкХсъ же єгш аки /иХка съ /иедо/иъ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 31).

¹⁹⁵ Євангелія від св. Івана 16: 22.

¹⁹⁶ Парафраза Книги Йова 1: 22. Пор.: Тшвъ пред где/иъ, (ниже оустна/иа свой/иа,) й не даде ве^Х/ИЇА вгХ.

¹⁹⁷ Книга Псалмів 33 (34): 3.

¹⁹⁸ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Пор.: Весе/їе сердца живбтъ че/іов^ка, й радованїе /иХжа до/ігоденствїе.

¹⁹⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: никтбже в^ств, ни arf/іи нвнїи, тбк/иш оцъ /ибй едйнъ (Євангелія від св. Матвія 24: 36). Пор.: Євангелія від св. Марка 13: 32.

²⁰⁰ Пор.: "Два кота в одном мешке не улежатся" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 774]; "Два коти в однім мішку не помиряться" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 709]; "Два коты до єднои мышки не помѣстятся" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 221].

²⁰¹ Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁰² Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 36 (37): 20. Пор.: Бра^й же гдни... й^че^акіфе йкш дві/иъ й^че^бша.

²⁰³ Сковорода алегорично тлумачить тут Євангелію від св. Луки 15: 9. Слова: радХйтесА со /инбю, йкш шврѣтб^ъ дра^/иХ погйвшХгс, - він розуміє як алегорію смерті та Воскресіння Христа.

²⁰⁴ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 9. Пор.: Се, сей стойтъ ^а стіною нашегс.

²⁰⁵ Парафраза Четвертої книги царств 19: 16, Книги пророка Ісаї 37: 17 та Книги пророка Варуха 2: 17. Пор.: СЗвер^и, гди, очи твой.

²⁰⁶ Див. прим. 266 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

²⁰⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 43: 23; Євангелія від св. Луки 24: 36; Євангелія від св. Івана 20: 19; 20: 21; 20: 26.

²⁰⁸ Сковорода має на думці слова: Г/іХвоко сердце (чє/іов^кХ) гте всЁ^ъ, й че/іов^къ єств (Книга пророка Єремії 17: 9).

До Осипа Юрійовича [Розальйон-Сошальського]

Цей лист дійшов у копії Ізмаїла Срезневського. Де вона зберігається зараз - невідомо. Подаємо за виданням: Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редак-тированные проф. Д. И. Багалеем. Юбилейное издание (1794-1894 г.). - Харьков: Типография губернского правления, 1894. -С. 112-113.

²⁰⁹ Осип Юрійович Розальйон-Сошальський - один із приятелів Сковороди; свого часу був хорунжим Ізюмського полку.

²¹⁰ Очевидно, ідеться про Олексія Юрійовича Розальйон-Сошальського - наймолодшого з братів Сошальських, власника села Бусинка на Куп'янгцині, де, як свідчив, зокрема, Густав Гесс де Кальве, Сковорода любив бувати в зрілих літах [див.: Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Харків, 2002. - С. 64]. Зрештою, у 1780-х pp. філософ мешкав здебільшого в родині Сошальських, у Гусинці, Маначинівці та Валках.

²¹¹ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 10. Пор.: кбренв во всѣ/иъ S/ІВІ/ИЪ Среврб/ІКІБЇе єств.

²¹² Сковорода має на думці слова: да не кїй кбренв гбрести, ввкпрв про^АВ^АЙ, гмкоств сотворйтъ, й т^/иъ шеквернАТСА /инб^и (Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 15).

²¹³ У Біблії кілька разів зринає фраза с^Ьдацмгш нл престб/гЬ як окреслення Всевишнього. Див.: Книга Ісуса, сина Сирахового 40: 3; Апокаліпсис 5:1, 7; 6: 16.

²¹⁴ Сковорода має на думці слова: Паки подбвно єств цртвїе нвное чє/іов^кХ кХпцХ, ЙфХфХ дбврві^ъ вйеерей, йже швр^тъ едйнъ /иногоц^ненъ вйееръ, шедъ продлде ВСА, Є/ійка й/ИАше, й кХпй єго (Євангелія від св. Матвія 13: 45-46).

²¹⁵ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 20: 7. Пор.: Не вб^/иеши й/иене гда вга твоегш всХе.

²¹⁶ Сковорода має на думці трактат «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

²¹⁷ Євангелія від св. Матвія 6: 10; Євангелія від св. Луки 11: 2.

²¹⁸ Фраза во вре/ИА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Мо-литвослові».

²¹⁹ Євангелія від св. Івана 14: 27.

²²⁰ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму:

ЧЄ/ІОВ^Кіі.

²²¹ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 4: 23 (пор.: ^рлнеше/иъ В/іюдй твоє сердце), або ЗО: 24 (пор.: оут^ішй сердце твоє).

²²² Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 5: 7. Пор.: ^одй^о/иъ въ пХстыни НЄПрО^ОДИ/ИБІА.

²²³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 7: 23. Пор.: йкш є^енв о^А^В/іенъ стрибкі ВЪ Йтр<1.

²²⁴ Див.: Євангелія від св. Матвія 8: 28; Євангелія від св. Марка 5: 2; Євангелія від св. Луки 8: 27.

²²⁵ Парафраза або Євангелії від св. Матвія 16: 25 (пор.: йже аціе погХвйтъ дХшХ свого /иенє ради, шв^Афетъ к>), або Євангелії від св. Марка 8: 35 (пор.: йже погХвйтъ дХшХ свого /иенє ради й еѵліа, той сгмсетъ to).

²²⁶ Євангелія від св. Луки 8: 39.

²²⁷ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 4: 23 (пор.: ^раненіе/иъ Б/ік>дй твоє сердце), або ЗО: 24 (пор.: оут^шай сердце твоє).

²²⁸ Корван - священний дар Богові, священна казна [див.: Еесевий Памфил. Церковная исто-рия. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 61]. У Єлизаветинській Біблії це слово зринає без перекладу двічі (див.: Євангелія від св. Матвія 27: 6; Євангелія від св. Марка 7: 11). Пор. також гр. корраѵ і лат. corban на тих самих місцях у Септуагінті та Вульгаті - відповідно. Кореанка, чи карнавка, - кухлик для збирання церковних пожертв; у переносному значенні - гроші. Памва Беринда трактував слово корван як "дар, або офѣрованьс" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 425].

²²⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Во/ічцьі й сѣти на пХте^ъ стрбпотны^ъ, ^ранАЙ же свого дХшХ й^вѣжйтъ й^ъ (Книга Притч Соломонових 22: 5).

²³⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Марка 7: 18. Пор.: не ра^Х/И^ете /іи, йкш все, єже Й^внѣ В^ОДЙ/ИОЄ ВЪ ЧЄ/ІОВ^Ка, не /ибжетъ шсквернйти ЄГО.

²³¹ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 2: 29. Пор.: й швр^^анїе сердца дХ^О/ИЪ, (а) не писані'е/иъ: є^же позвала не СЗ че/іовѣкъ, но СЗ вга.

²³² Сковорода має на думці слова: йкш н^ств наша вранв къ крови й П/ібти, но къ нача/іш/иъ й ко в/іасте/иъ (й) къ /иіродержйте/іе/иъ т/иы в^ка сегш, къ дХ^овш/ИЪ В/ібвьі подневеснві/иъ (Послання св. ап. Павла до ефесян 6:12).

²³³ Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12.

²³⁴ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 15: 13. Пор.: СердцХ весе/іАфХсА, /іицє цвѣтетъ.

²³⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 1: 16. Пор.: И^/ИвштесА, (й) чйсти вХдите, СЗи/ийте /іХкавства СЗ дХшъ ваши^ъ.

²³⁶ Як сказано в «Требникові» Петра Могили: "Святая елеосвященія тайна от Христа Господа уставлена и подана єст, в єже быти вѣрным небесноє врачевство, не точію душу, но и тѣло исцВляюгцеє" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646.-С. 445].

²³⁷Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї61: 3. Пор.: по/иа^анїе вєсє/іїа П/іачХцш/ИЪ.

²³⁸ Сковорода має на думці слова: во^вратйсА въ дб/иъ свой, які зринають у Книзі Суддів 18: 26, у Другій книзі царств 11: 4 та в Євангелії від св. Луки 1: 56.

²³⁹ Книга пророка Ісаї 57: 20.

²⁴⁰ Книга пророка Єремії 13: 17.

²⁴¹ Соборне послання св. ап. Іуди 11.

²⁴² Фраза "lupus lupinam non est" є в «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського (діалог «ПтшхрлЛойстіоі» («Злиденні багатії»), репліка Пандохеуса (Хазяїна) [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. -T. 3. - P. 391; nop.: Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. -Москва, 1969. - С. 241]. Є також українські приказки: "Біс бісові ока не виколе" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 518]; "То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть" [Франко, № 3589].

[До Степана Микитовича Курдюмова]

Перший лист до Степана Курдюмова (109-ий), власне кажучи, уривки із середини та

з кінця цього листа, подаємо за автографом, який зберігається в Архіві Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. 216, оп. З, № 226, арк. 12), а другий (110-ий) -за виданням: Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. Юбилейное издание (1794-1894 г.). - Харьков: Типография іуберн-ского правлення, 1894. - С. 116-117.

²⁴³ Степан Микитович Курдюмов - харківський купець, один із приятелів Сковороди.

²⁴⁴ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІЮВЫ єсть.

²⁴⁵ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 29. Пор.: вгъ ніші огнь поадлай (єсть).

²⁴⁶ Див. прим. 281 до діалогу «Наркісс».

²⁴⁷ Коти - різновид теплого взуття. Згадаймо російську приказку: "Хоть жмут - да коты, просторны - да лапти" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -С. 587].

²⁴⁸ Ідеться про Григорія Ковалинського.

²⁴⁹ Ідеться про харківського купця Артема Дорофійовича Карпова.

²⁵⁰ Ізюм - слобідське місто. Датою його заснування вважають 1681 p., коли полковник Григорій Донець-Захаржевський побудував тут велику фортецю. З 1685 р. - центр Ізюмського полку, з 1765-го - центр Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії, а від часу утворення Харківського намісництва (1780 р.) - повітовий центр. Сковорода був тут у 1784 р.

²⁵¹ Можливо, це парафраза Соборного послання св. ап. Якова 4: 15 та Першого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 19. Пор.: ащ гдь вос^бфетъ.

²⁵² Ідеться про Артема Дорофійовича Карпова.

²⁵³ Ідеться про сина священика харківської Троїцької церкви о. Бориса Єнкевича.

²⁵⁴ Оскільки далі йдуть латинські вірші, Анастасія Ніженець припускала, що син Степана Курдюмова навчався в Харківському колегіумі [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 173].

²⁵⁵ Сковорода має на думці Перше послання св. ап. Павла до коринтян 9: 24. Пор.: "Nescitis quod hi, qui in stadio currunt, omnes quidem currunt, sed unus accipit brabium?". У перекладі Івана Огієнка: "Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один?".

²⁵⁶ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁵⁷ Див.: Воззр^въ же н<жь ійсъ рече: тьі єсй сшшнъ сынъ ішнинъ: тьі нлречешисА кйфа, єже скл^етсА петръ (Євангелія від св. Івана 1: 42). Грецьке слово Кц^ас, - одне з імен св. апостола Петра. Воно є транслітерацією арамейського кєрй й зринає в Євангелії від св. Івана, у Першому посланні св. ап. Павла до коринтян та в його ж таки Посланні до галатів [див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1989. - Vol. 3. - P. 749]. Арамейське кєрй означає "скеля", "камінь" (пор. євр. кёр - 'скеля'). Ім'я апостола має те саме значення: пітрої; - 'камінь', а пітра - 'скеля'. Саме його й обіграє євангеліст Матвій: "ти скеля (тіЕірос,), і на скелі (пітра) оцій побудую Я Церкву Свою" (Євангелія від св. Матвія 16: 18). Памва Беринда тлумачив слово "кифа" так: "сірски - Петр, еллински -камень, метафорически - твердость" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 422].

²⁵⁸ Див. прим. 186 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁵⁹ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 8: 35. Пор.: йс^бди во /иой йс^бди животі

²⁶⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 10: 9. Пор.: й внйдетъ й й^ыдетъ, й пожить шврАфетъ.

²⁶¹ Книга Псалмів 60 (61): 3.

²⁶² Гр. пЁтра - 'скеля, кам'яна гора'.

²⁶³ Пол. skala - 'скеля'.

²⁶⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 9: 24. Пор.: ТЛкш тецыте, да постигнете.

265 Неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто длстъ ми кри/іѣ;

²⁶⁶ Сковорода має на думці біблійні вірші, в яких зринає фраза "земля живых", наприклад: Б^рSki вйдѣти влгал гдна нл уемли живы^ъ (Книга Псалмів 26 (27): 13).

²⁶⁷ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 5: 5. Пор.: Е/іжєни крбтцвіи: йкш тїи

HdC/Г^ДАТЪ ЗЄ/ШЮ.

²⁶⁸ "Гарец" - це, очевидно, га-арец (євр.beared), тобто слово "земля" з визначеним артиклем, а "герец" - те саме слово "земля", яке без визначеного артикля звучить як ^Jeres. Сковорода міг приєднати до нього артикль за аналогією до першого слова.

²⁶⁹ Очевидно, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 22: 4. Пор.: И воззр^въ авуаам’ь очима свой/Иа, виді /И^сто щдалече.

²⁷⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Аввакума 2: 1. Пор.: Nd стрижи /иоей ct<jhX, й

в^відх Hd Kd/ИЄНВ.

²⁷¹ Мабуть, це парафраза Книги пророка Єремії 31: 6. Пор.: вадите въ сішнъ ко гдеви БгХ НЛШЄ/ИХ.

До Григорія Івановича Ковалинського

Цей лист було вперше опубліковано (за автографом) на сторінках московського видання «Известия Академии наук СССР» [див.: Новое о Григории Сковороде (Письмо к Г. И. Ковалинскому от 2 мая 1785 г.) / Публикация Е. Б. Рашковского и В. М. Смирнова// Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. - 1984. - Т. 43. - № 2. - С. 168-172]. Де зберігається зараз автограф листа, встановити не вдалося. Подаємо за вказаною публікацією.

²⁷² Григорій Іванович Ковалинський - молодший брат Михайла Ковалинського. Як і Михайло, був вихованцем Харківського колегіуму, слухав у Сковороди курс катехізису. Працюючи після закінчення навчання в Таганрозі, підтримував зі Сковородою дружні стосунки. Принаймні вже на схилі літ Сковорода вирушив до нього в Таганрог, витративши на цю мандрівку, як свідчив Густав Гесс де Кальве, цілий рік [див.: Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Харків, 2002. - С. 65; про це: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. -Харків, 1970.-С. 157].

²⁷³ Оце, як каже Сковорода, "турское", вітання (щоправда, у кириличній транслітерації) зринає також на початку притчі «Благодарный Еродій».

²⁷⁴ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 6: 14. Пор.: ДрХгъ в^ренъ крбвъ кр^покъ: шврѣтвш же ЄГО швр^те сокрбвифє.

²⁷⁵ Фраза оувы /инѣ кілька разів зринає в Біблії, уперше - у Книзі Суддів 6: 22.

²⁷⁶ Книга Екклезіястова 12: 12.

²⁷⁷ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 10. Пор.: кбренв во всѣ/иъ

S/ІВІ/ИЪ СрЄБрб/ІКІБЇЄ ЄСТВ.

²⁷⁸ Див. прим. 42 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁷⁹ Образ Христа поміж розбійниками як утілення "золотої мірноти" можна знайти і в інших українських барокових письменників. Варто пригадати хоч би поезію Лазаря Барановича «In medio virtus», де є такі рядки: "Chrystus we szrodku iako cnota stoi, / Okolo niego ten, kto si^ go boi" [Baranowicz t. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 519]. Див. також прим. 77 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²⁸⁰ Харібда (гр. Xapvfibic,) - сильна водна круговерть у Сицилійській (Мессінській) протоці. Словник Памви Беринди подає таке значення цього слова: "тВсноє море, где як вир пожираєт людій и кораблѣ" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 470].

²⁸¹ Сцілла (гр. ЕкѵААа) - небезпечна для мореплавців скеля, яка виступала в море (з італійського боку) навпроти Харібди. Згідно з грецькими міфами, у печері Сцілли жило чудовисько під таким самим ім'ям. Див. про це в «Одіссеї» (XII, 85-114). Памва Беринда описував його так: "звѣря морскоє, от шести голов песВх, а постать краснои невѣсты, а остаток тВла, як уж, в тВсном мѣсци живет, тВсноє море где як вир пожираєт кораблѣ" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 455].

²⁸² Див. прим. (6) до циклу «Сад божественных пВсней».

²⁸³ Фраза пХть елАгь кілька разів зринає в Біблії, уперше - у Першій книзі царств 12: 23.

²⁸⁴ Вергілій. Енеїда, III, 57. У перекладі Михайла Білика: "Золота клята жаго!" [Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 66]. Ця фраза належить до розряду крилатих [див.: ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 60]. З українських авторів її вживав, зокрема, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 438].

²⁸⁵ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14.

²⁸⁶ Очевидно, Сковорода має на думці історію про зустріч Христа із самарянкою (Євангелія від св. Івана 4: 7-28).

²⁸⁷ Сковорода має на думці слова: В/ійз высте кровїю юртовою. Той во єсть /ийръ ніші (Послання св. ап. Павла до ефесян 2: 13-14).

²⁸⁸ Книга пророка Захарії 2: 1.

²⁸⁹ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа: або 20: 17 (пор.: не еоврлтй/ИСА ни нл десно, ни Hd /і^во), або 22: 26 (пор.: не вашє оук/іонйтисА ни нл десно, ни нл /і^во). Див. також: П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 2: 27; 5: 32; 17: 20 і деінде.

²⁹⁰ Лат. hydrops - 'водянка'. У середньовічній латинській традиції це слово могло означати також "хвороблива спрага", ба навіть "інтелектуальна бундючність" [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. -Львів, 2007. - С. 308-310].

²⁹¹ Парафраза Четвертої книги царств 1: 13. Пор.: поцмдй дХшХ /його.

²⁹² Під віслюком Сковорода має на думці тіло. Див. прим. 457 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²⁹³ Ця приказка є в «Адагіях» Еразма Роттер дамського (І. 5. 3).

²⁹⁴ Перекладаючи латинську фразу: "Ita fugias, ut ne praeter casam", - Сковорода, очевидно, спирався на народні приказки: "Від лиха не втечеш"; "Від лихого поли ріж, а втікай" [Франко, № 16525,16527].

²⁹⁵ Парафраза Апокаліпсису 3: 19. Пор.: й^же ащ /іюв/ік, шелн'мк.

²⁹⁶ Книга Псалмів 140 (141): 5.

²⁹⁷ Пор.: "Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю" (Послання св. ап. Павла до филип'ян 2: 13).

²⁹⁸ Вина з острова Скопелос (гр. LkotleAoc,), що в Егейському морі, здавна славилися своєю вишуканістю.

²⁹⁹ Папушний тютюн - тютюн, зв'язаний у папуші, тобто в паки тютюнового листя. Пор.: 'Тут же біля неї продавалася терта кабака і тютюн у папушах..." [Квітка-Основ'яненко Г. Українські повісті / Упорядкування текстів, передмова, примітки, пояснення слів та виразів Л. В. Ушкалова. - Харків, 2003. - С. 31].

До Івана Васильовича [Земборського]

Цей лист був уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 130-131).

³⁰⁰ Іван Васильович Земборський - приятель Сковороди; був його студентом у Харківському колегіумі. Саме на пасіці в маєтку батьків Івана Земборського Сковорода оселився після того, як у 1769 р. покинув колегіум. Окрім того, Сковорода знав і родича Івана Земборського - Ісаю, котрий упродовж 1764-1787 pp. був настоятелем Сіннянського монастиря [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 153].

³⁰¹ Сковорода має на думці слова на взір: ве^^акбнны^ъ йспб/іни^О/ИСА сте^в й погйвє/іи й ^ОДЙ^О/ИЪ ВЪ ПХСТЫНИ НЄПрО^ОДЙ/ИВІА, ГіХтЙ же ГДНА не О^В^дѢ^О/ИЪ (Книга Премудрості Соломонової 5: 7).

³⁰² Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 11. Пор.: кто во^вѣстй тевѣ, йкш нагъ єсй;

³⁰³ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 18:17. Пор.: не правш ты творйши глаголъ сей.

³⁰⁴ Див.: Євангелія від св. Луки 10: ЗО.

³⁰⁵ Дії св. апостолів 9: 4.

³⁰⁶ Сковородинський переказ Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 9. Пор.: адаме, гдѣ єсй; Замість біблійного "де ти?" Сковорода подає фразу, взяту з апокрифічних переказів про вигнання Адама з раю: "Куди тебе чорти занесли?"; "Куди тебе чорти носять?" тощо [див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 106].

³⁰⁷ Фраза всй /иві gc/иы зринає в Діях св. апостолів 2: 32.

³⁰⁸ Книга Псалмів 37 (38): 6.

³⁰⁹ Сковорода має на думці байку «Про собачу зажерливість». Див.: прим. 161 до діалогу «Наркісс».

³¹⁰ Фразу сердце чйсто взято з Книги Псалмів 50 (51): 12.

³¹¹ Сковорода має на думці слова: ВскХкі башє й/И^нїє ве^Х/ИНО/иХ; стАжати во прє/иХдрости Бє^сердвій не /ибжетъ (Книга Притч Соломонових 17: 16).

³¹² Див. прим. 34 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

³¹³ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 46. Пор.: "Sed non prius, quod spiritale est, sed quod animale; deinde quod spiritale". У перекладі Івана Огієнка: 'Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне".

³¹⁴ Сковорода має на думці слова: вйд^Ь/ГЬ єсй, дбндеже СЗтбржесА ка/иенв СЗ горы ве^ рХкъ (Книга пророка Даниїла 2: 34). Це - богородичний прообраз. Пор.: "Исаія тя жезл нарече, чистая, Даніил же гору несВкомую..." [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 581].

³¹⁵ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 27. Пор.: сотворй вгъ чє/юв^ка.

³¹⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 50 (51): 12. Пор.: Сердце чйсто со^ижди во /инѣ, вже.

³¹⁷ Це - парафраза-ампліфікація Євангелії від св. Івана 11: 43. Пор.: И сїа рекъ, глаіомъ ве/ійки/иъ во^ва: л'а^ауе, грАдй вбнъ.

³¹⁸ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 20: 22. Пор.: дХнХ й гла й/иъ: прїи/ийтє д^ъ стъ.

³¹⁹ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14.

³²⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 20: 22. Пор.: прїи/ийтє д^ъ стъ.

³²¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

³²² Сковорода має на думці слова на взір: Потерпй гда, /иХжлйса, й да кр^пйтсА сердце твоє, й потерпй гда (Книга Псалмів 26 (27): 14).

³²³ Можливо, Сковорода має на думці слова: ^не привлижлетсА щвавлеше ваше (Євангелія від св. Луки 21: 28).

³²⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: отроче шадо Hd пєфєрві Зспідшвъ й нл /ібже Йуидїй Зспідски^ъ рХкХ во^/іожйтъ (Книга пророка Ісаї 11: 8).

³²⁵ Сковорода має на думці історію про те, як Самсон убив лева (див.: Книга Суддів 14: 5-9).

³²⁶ Євангелія від св. Марка 16:18.

До Якова Михайловича Донця-Захаржевського

Автограф цього листа зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 7, арк. 110). Уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

³²⁷ Див. прим. 2 до твору «Книжечка Плутархова о спокойствіи души».

³²⁸ Ідеться про трактат «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

³²⁹ Див. прим. 141 до діалогу «Наркісс».

³³⁰ Лат. сог - 'серце, дух, душа'. В автографі це слово написане над рядком.

³³¹ Мабуть, вона побувала у Василя Томари, який служив на Кавказі [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -С. 166].

³³² Ідеться про Михайла Ковалинського.

³³³ Сковорода має на думці дружину Михайла Ковалинського - Надію.

³³⁴ Лат. sartago - 'сковорода'. Далі йде розчерк Сковороди.

До Степана Івановича Тев'яшова

Ані автографа, ані списку цього листа до нас не дійшло. Подаємо за публікацією Леоніда Вейнберга в часописі «Русская старина» (1891. - Сент. - С. 403).

³³⁵ Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

³³⁶ Можливо, Сковорода має на думці Першу книгу Мойсеєву: Буття 32: 10. Пор.: ДОВ/Г^еТЪ /ИЙ (Я ВСЄА Пр^ВДВІ Й (Я ВСЄА йстинві.

³³⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 5: 45. Пор.: йкш да вХдєтє сновє оцл влшєгш, йжє ЄСТВ Hd нвс^^ъ: Йкш сб/ІНЦЄ СВОЄ СІАСТЪ Hd ВЛВІА II В/ІгЇА й дождйтъ Hd ПрВНВІА Й Hd НЄПр<)ВЄДНВІА.

До Григорія Івановича Ковалинського

Автограф цього листа зберігається в рукописному відділі Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-ГЦедріна (Санкт-Петербург) (ф. А. О. Титова, № 1395). Уперше опублікований Павлом Поповим на сторінках київського часопису «Радянське літературознавство» [див.: Попов П. М. З листування Г. С. Сковороди// Радянське літературознавство. - 1955. - Т. 18. - С. 65-67]. Подаємо за автографом.

³³⁸ Див. прим. 272.

³³⁹ Ідеться про Олексія Базилевича. Див. прим. 347.

³⁴⁰ Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 6. У Септуагінті це слово має форму: аѵтаркЕІаі;. Пор.: "fcrav 5є 7raQUT|j6<; \ігуас; f] єйстє|3єіа |^єта аитаркЕїад".

³⁴¹ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 3: 21. Пор.: аціе сердце Hdiue не 1,лі,ритъ Hd/ИЪ, дер^новенїе йліаліы къ вгХ.

³⁴² У Септуагінті: "|хг| катауіѵаЗсгкі]" (Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 21).

³⁴³ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 2:14. Пор.: Т*бй во єсть /ийръ нішъ.

³⁴⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

³⁴⁵ Сковорода має на думці слова на взір: прик/іонй, гди, оу^о твоє й оус/іыши /иа (Четверта книга царств 19: 16), які досить часто зринають у Біблії.

³⁴⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 5: 45. Пор.: йкш дл вХдете снове оцл влшегш, йже ЄСТЬ Hd нвс^^ъ: Йкш сб/ІНЦЄ СВОЄ СЇАЄТТі Hd В/ІЫА Й В/ІгЇа й дождйтъ Hd ПрВНЫА Й Hd НЄПр<)ВЄДНЬІА.

До Олексія Степановича Базилевича

Автограф цього листа зберігається в рукописному відділі Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург) (ф. А. О. Титова, № 1395). Уперше опублікуваний Павлом Поповим у київському часописі «Радянське літературознавство» [див.: ПоповП. М. З листування Г. С. Сковороди // Радянське літературознавство. -1955. - Т. 18. - С. 67-70]. Подаємо за автографом.

³⁴⁷ Олексій Базилевич - "города Харкова соборной Успенской церкви намѣстника священника Стефана сьгн" [Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 186] -вихованець Харківського колегіуму. У 1768-1769 pp. слухав курс поетики в Михайла Ковалинського, бувши одним з найкращих його учнів. Принаймні саме за рекомендацією Михайла Ковалинського Олексій Базилевич перегодом стане вихователем сина Олексія Кириловича Розумовського під час його мандрівки за кордон. Сковорода приятелював із Базилевичем [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 145,148-149].

³⁴⁸ "Календами" (Calendae, Kalendae) римляни називали перше число місяця. У греків "календ" не було. Латинська приказка "Ad calendas Graecas" означає: до того часу, який ніколи не настане [див.: Вечньге истиньг на вечной латьгни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 15]. Пор., наприклад, епізод із добре знаних Сковородою «Домашніх бесід» Еразма Роттердамського: "Робін: У найближчий час буде заплачено. Сір: Тобто коли, на грецькі календи? Робін: Глузуєш, мерзотнику?" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 123].

³⁴⁹ Лист пошкоджено. Слово Graeci відтворено за змістом.

³⁵⁰ Лист пошкоджено. Відстань від Великого Бурлука до Гусинки становить близько ЗО км.

³⁵¹ Ідеться про Григорія Ковалинського, який приятелював із Базилевичем. На ту пору вони обоє мешкали в Таганрозі.

³⁵² Мабуть, Сковорода нав'язується тут до слів, які, за свідченням Діогена Лаерція (І, 33), приписують то Фалесові, то Сократові. Буцімто хтось із них казав, що вдячний долі за те, "що є елліном, а не варваром" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 73].

³⁵³ Далі йде розчерк Сковороди.

До Єгора Єгоровича Урюпіна

Ані автографа, ані списку цього листа не збереглося. Подаємо за публікацією в харківському часописі «Украинский вестник» (1817. - Кн. 4. - С. 126-127).

³⁵⁴ Єгор Єгорович (Георгій Георгійович) Урюпін - харківський купець, міський голова, приятель Сковороди. На початку XIX ст. був чи не основним помічником Василя Каразіна у справі відкриття в Харкові імператорського університету. На цю потребу він зібрав з місцевих купців 70000 карбованців. Про Єгора Урюпіна див.: БагалейД. И. Харьковский городской голова Егор Егорович Урюпин// БагалейД. И. Украинская старина. - Харьков, 1896. -Т. 1.-С. 116-196.

³⁵⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: /ийръ дб/иХ се/иХ (Євангелія від св. Матвія 10: 12; Євангелія від св. Луки 10: 5).

³⁵⁶ Ідеться про Петра Федоровича Пискунівського. Див. прим. 1 до наступного листа.

³⁵⁷ Ідеться про харківського купця Артема Дорофійовича Карпова.

³⁵⁸ Ідеться про харківського купця Степана Микитовича Курдюмова.

До Петра Федоровича Пискунівського

Цей лист написано на звороті листа Сковороди до Єгора Урюпіна від 10 червня 1790 р. Автограф не зберігся. Уперше опублікований у харківському часописі «Украинский вестник» (1817. - Кн. 4. - С. 127). Подаємо за списком Івана Вернета, копія якого зберігається в бібліотеці Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

³⁵⁹ Петро Федорович Пискунівський - відомий харківський аптекар. Аптеку в Харкові він відкрив у 1770 р. (до того часу був провізором у Санкт-Петербурзі). Ця аптека виробляла медикаменти для всієї Слобожанщини. Пискунівський створив також Куп'янські аптекарські сади, організував роботу щодо збирання лікарських рослин тощо. Сковорода часто бував у Пискунівського. Принаймні саме в будинку Пискунівського біля Лопан-ського мосту зустрічався зі Сковородою Жан Верне (Іван Вернет) [див.: Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Харків, 2002. - С. 66; про це: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 173; Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 250].

³⁶⁰ Така приказка є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (II. 5. 49).

³⁶¹ Carduus benedictus (Бенедиктова трава, чортополох св. Бенедикта) - дикий польовий шафран.

До Єгора Єгоровича Урюпіна

Ані автографа, ані списку цього листа не збереглося. Уперше опублікований у харківському часописі «Украинский вестник» (1817. - Кн. 4. - С. 128-131). Подаємо за списком Івана Вернета, копія якого зберігається в бібліотеці Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

³⁶² Див. прим. 354.

³⁶³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 9: 9. Пор.: Даждв пре/иХдро/иХ винХ, й пре/иХдр^йшїй вХдетъ.

³⁶⁴ Пор. із приказкою, яка є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (IV. 6. 12): "Timidi mater non flet".

365 Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 15. Пор.: Е/іюдйте оуво, клкш ШПЛСНШ родите.

³⁶⁶ Фразу гдь да ео^рлнйтъ узято з Книги Псалмів 40 (41): 3.

³⁶⁷ Книга Притч Соломонових 16: 31.

³⁶⁸ Неточна цитата з Дій св. апостолів 10: 38. Пор.: помада єго вгъ д^0/иъ.

369 Неточна цитата з Книги Псалмів 44 (45): 8. Пор.: помада та, вже, вгъ твой елее/иъ рлдости. Див. також: Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 9.

³⁷⁰ Книга пророка Ісаї 61: 7.

³⁷¹ Це - варіант прислів'я "Добрая слава дороже богатства" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 691].

³⁷² Інокентій Гізель подавав у реєстрі гріхів, зокрема, таке: "Аще упованіє своє в твореній паче, неже в Творцѣ Бозѣ полагал. Якоже в благодати людской, в разумѣ своєм, в храбрости, в богатствѣ, в благородій" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 67].

³⁷³ Перша книга царств 2: 10.

³⁷⁴ Книга Псалмів 140 (141): 5.

³⁷⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 23: 26. Пор.: флрїсее С/гЬпвш, шчйети прежде внітреннее СТК/1АНИЦВІ.

³⁷⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 4: 7. Пор.: ^н^/иен^сА нл нлеъ св^тъ лща твоегш.

³⁷⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 4: 8. Пор.: Да,гв єсй веселїе въ сердцві /иое/иъ: (Я П/ІОД^І пшенйцві, ВЇН^І Й £ЛЫ.

³⁷⁸ Можливо, це парафраза Книги пророка Даниїла 11: 2. Пор.: р^Боглт^етъ

BOrdTCTBO/ИЪ Ве/іЙкИ/ИЪ ПЛЧЄ всё^ъ.

³⁷⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 13: 45. Пор.: Гілки подобно єств цртвїе нвное чє/іов^кХ кХпцХ, йфХфХ дбврві^ъ вйеерей.

³⁸⁰ Сковорода має на думці слова: йже швр^тъ едйнъ /иногоц^ненъ вйееръ, шедъ проділе вса, єлика й/ИАше, й кХпй єго (Євангелія від св. Матвія 13: 46).

³⁸¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 9. Пор.: ^повѣдв гдна ев^Ьт/ік

³⁸² Книга Псалмів 18 (19): 10.

³⁸³ Неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 10-11. Пор.: сХдвы гдни йетиннві,

шпрлвдЗннві вкХпѣ, вожде/іѣннві плче улата й id/иене честив /инога, й С/Мждша плче лісда й coTd.

³⁸⁴ Книга Псалмів 118 (119): 72.

³⁸⁵ Книга Псалмів 118 (119): 14.

³⁸⁶ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 158. Пор.: Вйдѣ^ъ нер^гі/иѣвлкіцшА й

ЙСТЛА^Ъ.

³⁸⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 18. Пор.: Ыкрвш очи /иой, й о^р^Х/И^ю чХдеел (Я ^конл твоегш.

³⁸⁸ Книга Псалмів 118 (119): 19. Далі йдуть слова: ^Зпшвѣди твоа.

³⁸⁹ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 15: ЗО. Пор.: слава же влагал оутХчнАетъ кшети.

³⁹⁰ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 23: 37. Пор.: Слава вмїа єжс

ПОС/Г^ДОВЛТИ вгХ.

³⁹¹ Неточна цитата з Книги псалмів 62 (63): 9. Пор.: При/івпе дХіш /иоа по тевѣ.

³⁹² Трохи неточна цитата з Книги псалмів 118 (119): 93. Пор.: во в^къ не 'злвХдХ шпрлвдлнїй твой^ъ.

³⁹³ Пор.: "Хоч гол, та прав"; "Хоч гол, так прав" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Баїмут, А. Баїмут. - Київ, 1963. - С. 51,164].

³⁹⁴ Парафраза Євангелії від св. Матвія 10: 28. Пор.: не оувбйтесА СЗ оувивакіфи^ъ т&ю, дХшЙ ЖЄ НЄ /ИОгХфИ^Ъ обвити.

До Івана Івановича Єрмолова

Автограф цього листа зберігається в Центральному державному історичному архіві України (ф. 221, on. І, од. збер. 421). Уперше опублікований у харківському часописі «Червоний шлях» (1924. - Кн. 3. - С. 255-257). Подаємо за автографом.

³⁹⁵ Іван Іванович Єрмолов - харківський купець, приятель Сковороди.

³⁹⁶ У рукопису: Истинну.

³⁹⁷ Євангелія від св. Матвія 10: 28.

³⁹⁸ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 16. Пор.: но ащ й вн^шнїй нашъ Че/ІОВ^КЪ Т/і^еТЪ, ОБаче внітреннїй ШВНОВ/1АЄТСА.

³⁹⁹ Далі нерозбірливо.

До Наемана Петровича

Автограф цього листа не зберігся. Уперше лист було надруковано в київському виданні творів Сковороди 1961 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 23, зворот останнього аркуша).

⁴⁰⁰ Наеман Петрович - мешканець Бабаїв, єврей-вихрест, приятель Сковороди.

⁴⁰¹ Фраза "Мир ти" є в богослужбових текстах [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 67, 420].

⁴⁰² Парафраза Книги Псалмів 117 (118): 17. Пор.: Не о^/ирХ, но жйвъ вХдХ. Див. також: И рече g/иХ гдв: /ийръ тевѣ, й не бойса, не оу'/иреши (Книга Суддів 6: 23).

⁴⁰³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 22:32. Пор.: єс/ив вгъ авраа/иовъ, й вгъ

іеааковъ, й вгъ ыкшв/ів; н^ств вгъ вгъ /иертвы^ъ, но (вгъ) живв^ъ.

⁴⁰⁴ Пор.: "Є пиріжок - є дружок" [Франко, № 30547]; "Каковы дружки, таковы и пирожки" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 229].

⁴⁰⁵ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 14. Пор.: не йфХ во ваши^ъ, но васъ.

⁴⁰⁶ Це та два наступні речення витлумачити важко. Очевидно, переписувач зіпсував їх, не зрозумівши змісту.

⁴⁰⁷ Пор.: "Він і в воді не тоне, і в огні не горит"; "Він ані в воді не втоне, ані в огні не згорит" [Франко, № 3643, 4461]; "Правда і в огні не горить, і в воді не тоне" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 164].

⁴⁰⁸ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Марка 7: 35. Пор.: ра^р^шйсА оууа А^віка єгш.

⁴⁰⁹ Вар - арамейське бар (bar) - означає "син". У біблійному івриті "син" - це бен (Ьеп), але й бар так само зустрічається (наприклад, у пізньому тексті Книги Притч Соломонових 31: 2 [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. -P. 135, 1085]). Ім'я "Варсава", найімовірніше, означає "син суботи" (арам, bar sabba, Бар Шабба [див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1990. - Vol. 1. - P. 359]). У сирійській мові справді є слово цахва (sahwa) зі значенням "гарна погода", "мир", але навряд чи воно має стосунок до етимології імені "Варсава".

122

Захотѣлось мнѣ нѣсколко с вами из отсу[дс]твія поговорить. Примѣтили ль вы, что отсудственная дружеская персона похожа на музыкалный инсгрумент: он издали бренчит пріятнѣе. Дай Бог, чтоб мы могли взаимным бренчаньем веселить наши внутреннія уши согласным слѣдуюгцей симфоніи: "Хвалите Господа, яко Сей есгь благ" (Псалом)¹. И что ж лучше, как почагце брецать о том: "Зиждяй Іерусалима Господь, исцѣляяй сокрушенныя сердцем и обязуяй сокрушенія их"². Посылаю вам один и другой гостинець: 1-й слон, 2-й солнце; естли их сложить, то здѣлают символ, т. е. складку³ и изключать прекрасную силу. Слон со удоволсгвіем на солнце, свѣтом облившееся, взирает, подняв хобот, будто для обятія руки своей⁴. Взирайте на сей символ почагце, он вам не менше будет полезен, как израилтянам змій повѣшенный⁵. Не забывайте того: в сем мир ваш, исцѣляюгцій сокрушеніе сердечное⁶. Естли ж хотите, подпишите внизу⁷ сіє: "Совѣсгь чистая Богу угодна"⁸. Коль изрядно сим узлом назнаменываются сыны дне⁹, противныи тѣм, о коих Давид¹⁰: "И в ложах своих лягут"¹¹. ПлиніУС¹² пишет, что слоны в лѣто збираются всякой день, чтоб поздравить восходягцее солнце¹³. Видно, что они к нему привержены. Пингут тож, что из болших звѣрей нѣт разумнѣе слона¹⁴. Случилось и в Библіи читать, что весь Израиль рано пред Господем предсгает¹⁵. Но о противных¹⁶ вот что поет Давид: "Ниже пребудут беззакон[н]ицы пред очима твоима"¹⁷. И сам о себѣ вопіет: "Заутра предстану ти"¹⁸. И далѣе: "Глаголы моя внуши, Господи"¹⁹. Не кажется ли вам Давыд слоном, солнце поздравляюгцим? Весма сходное позорище. ГЦасливы²⁰, кой рано в 1-й час дня с веселіем взирают на внутреннее своє правды свѣтило. Таковыи-то дѣйсгвително прочитывают правило 1-го часа²¹. Слѣдуюгцій и весело свѣтягцій день есгь плодом вчерашняго дня, в сграхѣ Божіем проведеннаго. Так, как добрая старосгь есгь награжденіе доброй юности²².

123

Хорошо снесем вмѣстѣ и поставим, будто картину возлѣ картины, страх Божій²³ і въру²⁴ во Христа, чтоб усмотрѣть, велика ли меж ими разнь? Страх Божій боится Бога. Въра Христова вѣрует в него ж. Страх, боясь Бога, любит Его. И вѣра, вѣруя, надѣется и любит²⁵.

Страх Божій боится вездѣ сущаго, вѣра вѣрует в Творца, вся исполняющаго. Страх боится Невидимаго, вѣра, не видя, видит того же.

Страх Божій уповает на Бога, вѣра уповает на Христа²⁶. "Страх Божій дар от Господа" (Сир[ах], г[лава] 1, с[тих] 13). Вѣра есгь дар Божій (Ефес[еем], г[лава] 2, с[тих] 8)²⁷. Страх Божій в Бозъ, как на камени, и вѣра во Христв камень есть он же (Корін[ояном], г[лава] 10, с[тих] 4)²⁸. Страх Божій есгь верх и цвѣт щастія, вѣра спасает щасгіе и спасеніе (тоже, г[лава] 11, с[тих] б)²⁹. Страх Божій есгь вѣнец мудрости, вѣра есть символ, лонгус [sic!], печать христіан. Страх Божій ведет в землю обѣтованную, вѣрою прейдоша Чермное море (Еврее[м], г[лава] 11, с[тих] 29)³⁰. "Страх Господень прилагает дни" (Притч[ей], г[лава] 10, с[тих] 27). "Вѣра во вѣки стояти будет" (Сирах, г[лава] 40, с[тих] 12). "Страх Господень источник жизни" (Пр[и]тч[ей], г[лава] 14, с[тих] 26)³¹. "Вѣрою праведник жив будет" (Аввак[ум], г[лава] 2, с[тих] 4)³². "Страх Господень отгоняет грѣхи" (Сира[х], г[лава] 1, с[тих] 21)³³. "Вѣра исполняет заповѣдь" (Іоанн, г[лава] 3, с[тих] 23)³⁴. Страх Господень, боясь Господа, вѣрует в него. Вѣра, вѣруя Господу, боится Его: "Страх Господень возвѣгцает мир" (Сир[ах], г[лава] І)³⁵. "Вѣрою оправдившеся, мир имамы к Богу"³⁶.

Как может вѣровать Богу, не бояся Его? Как может боятися, не вѣруя? Бог и Христос есгь одно³⁷, воля Божія и заповѣдь Христова есгь одно.

Видно ж, что вѣра и страх Божій есгь то ж одно. Страх Божій есгь то Дух Божій в человѣкѣ. "Исполнит его Дух сграха Божія" (Исаія, г[лава] 11, с[тих] 3). Вѣра Христова есгь тоже внутрь Дух Господень. "Имугце тойже дух вѣры" (Кори[нояном], г[лава] 4, с[тих] ІЗ)³⁸. Богом бо нам [sic!] Бога и духом Духа видим. Отец нас влечет к Сыну, Сын к Отцу, но Отец в Сынѣ и Сын во Отцѣ. Страх Божій в вѣрѣ, а вѣра в страхѣ. Страх Божій есгь внутренное свидѣтелство о Сынѣ Его. Вѣра Христова есгь наружное пред человѣки доказателсгво. Отец его - лежагцее, как камень, Монумент свидѣнія. Есгли кто вѣрует, камень Свидѣнія, конечно, имѣет страх Божій внутрь, а уничтоживый внутреннее свидѣтелсгволживым Сына Божія почитает.

"Вѣруяй, - говорит наперсник, - в Сына Божія имать Свидѣтелсгво в себѣ, а не вѣруяй Богови, лжу сотворйл есть его" (г[лава] 5, с[тих] 10)³⁹.

Естли бы кто мене спросил, каким образом наслѣдовать страх Божій, я бы ему отвѣтствовал с Сирах[овым] сыном: "Возжелав премудрости, соблюди Господеви, и Господь подаст"⁴⁰. Премудросгь и страх Божій одно⁴¹. А есгли опять спросишь, коим путем достигнуть вѣры, невидимое величество Божіе видягцей, или, как Павел говорит, обличаюгцей⁴², т. е. пред лице сгоягцей, скажу тебѣ со Іоанном: "Всяк, согрѣшаяй, не видѣ Его, ни позна Его"⁴³. Спроси ж теперь мене, коим способом получить наслѣдіе дражайших заповѣдей? Отвѣчаю с Давидом: "Блажен Муж, бояйся Господа, в заповѣдях его восхогцет зѣло"⁴⁴. Видиш, что к помянутым двоим присовокупляется, а сіє тріе суть єдино страх Божій и вѣра Христова, и животворящія заповѣди. Страх Божій и вѣра побуждают к заповѣдям, а дух заповѣдей вершит двоицу. Страх Божій - глава и начало, вѣра Христова - нива и зерно, а сладчайшія заповѣди суть животворягцим плодом Райскаго Древа, еже плод свой дасть во время своє⁴⁵.

А мы при свидѣтелсгвѣ каменя Библіи страх Божій и вѣру Христову в одно поставили, а Давид страх Божій вмѣсгѣ с заповѣдми сгавит⁴⁶. "Страх Господень чист, судбы Господни исгинны"⁴⁷. Кто дерзнет от Божесгвенной двоицы нераздѣлной отдѣлить безсмертнаго Божества сокровигце - заповѣди Божій? Они - плод, совершеніе и окончаніе всему, конца не имѣюгцее, а конец [и] начало все одно. Бог всему началсо, Бог средсгво, Бог и конец всему⁴⁸. Ничто не может от Бога родитись лучшее, как он Сам, тѣм-то он и Бог, что лучшій всего. Что ж ты мнѣ сыгцеш лучшее заповѣдей? Гдѣ! на небеси или на земли? Когда! в сей вѣк или в будугцій? Право, я и сам бы хотѣл их оставить, есгли б что лучшее от них сыскал, но не могу затѣм, что не хочу, и затѣм, что не могу. Сей есть Бог мой, Рай и живот вѣчный⁴⁹: "На путй свидѣній твоих насладихся, яко о всяком богатствѣ"⁵⁰. "Наслѣдовах свидѣнія твоя в вѣк, яко радованіе сердца моего суть"⁵¹. "Скорби и нужды обрѣтоша мя, однак заповѣди твоя поученіе моє"⁵². "Боягціися тебе узрять мя и возвеселятся, яко на словеса"⁵³. "Мир мног любягцим закон твой"⁵⁴. "Во вѣк не забуду оправданій твоих, яко⁵⁵ вразуми мя, и научуся"⁵⁶. Есть же и другаго рода страх Божій. Он не веселит, но мучить, не ублажает, но погубляет, не живот душѣ, но смерть люта. Он назьіваєтся безбожничый и рабскій, а живет в двоих сортах людей. О первом жребіи⁵⁷ говорит Давид: "Рече безумен в сердцѣ своем"⁵⁸. О втором сын его Христос: "Всяк согрѣшаяй раб есть грѣху"⁵⁹. 1-й сорт, не признавая за Господина, войну ведет против Божіего стана⁶⁰; 2-й признавает, но⁶¹ боится как мучителя, не как отца, противляяйся воли Его, а живущій по слѣпотѣ своей⁶². Вот страх их: "Бѣгает нечесгивый никомуже гонящу" (Притчи)⁶³. "Неправедныи же [воз]волнуются и почити не возмогут"⁶⁴. И тамо убояшася страха, идѣже "все житіє нечесгиваго в попеченій"⁶⁵. "Страх же его во ушесБх его"⁶⁶. Примѣть: то его, не Божій страх. "Жало же смертй грѣх"⁶⁷. Один боится, чтоб не пропала тлѣнность, другой печется грѣхом - оба мучатся. Сей страх можно назвать адским, не Божіим, а как страх есгь погибелный, так и вѣра есгь суєтная, лицемѣрная, бѣсовская, рабская. Она, конечно, вѣрует, что есгь Бог, но дѣлами, как Павел учит, отмещется⁶⁸ и тѣми плодами, кой свидѣтелствуют о вѣрѣ во Христа сокровенной, как зерно в сердцѣ. Говорит устами: "Господи, Господи!" - и не творит волѣ Его. "Покажи мнѣ вѣру твою от дѣл твоих!"⁶⁹ - кричит Апостол Іяков. Иное дѣло есть вѣрить о том, что Бог есть, а иное вѣрить в Бога, любить, положится на него и жить по Бозѣ. Бѣсы вѣруют, что есгь точно Бог, и трепещут. Видишь в бѣсах вѣру. Видишь в них и страх. Но не вѣруют в Бога и не идут по нем, как путем щастія. Вѣруют разбойники, что есть суд гражданскій, и боятся его, но не живут по законам его, а сим самим не ввѣряются ему, избрав собсгвенной путь к мнимому своєму щастію. Не тот есть богатым, кто вѣрует о том, что золото находится в нѣдрах земных, но кто погнался за ним, влюбясь в оное, и, собрав, обогатился оным и укрѣпил Дом Свой, ввѣряяся на оное. Так вѣрный хрисгіанин не тот, кто вѣрует о том, что находится в свѣтѣ Бог, но кто послѣдует Ему, влюбясь в него, и основал Дом щастія на любви Божіей, утвердив оной соблюденіем воли Его блаженной, ввѣряяся, как на твердѣйшій Адамант, что дом его не подвижится во вѣки⁷⁰, обогащен сим сокровищем: "Благ мнѣ закон уст твоих"⁷¹. Вот в чем есгь обрученіе вѣры с Господем по слову Осій: "Обручатся себѣ в правдѣ и в милости, и в щедротах, и обручатся себѣ в вѣрѣ, и увѣси Господа" (г[лава] 2, с[тих] 19)⁷². Видиш, вѣра не раздѣляется от правды, суда, милости и щедрот. Что есгь правда⁷³? Слушай Давыда: "Правда твоя правда во вѣк, и закон твой истинна"⁷⁴. Что есгь суд? "Сотворих суд и правду"⁷⁵. "От судеб твоих убояхся"⁷⁶. Что есгь милость? "По милости твоей и по судбѣ твоей живи мя"⁷⁷. Что есгь гцедроты? "Щедроты твоя многи, Господи, по судбѣ твоей живи мя"⁷⁸. "Вѣруяй в мя имать живот вѣчный"⁷⁹. Что ж есть живот? Слушай [...]⁸⁰: "Во вѣки не забуду, яко в них оживил мя еси"⁸¹. Вот тебѣ живот, вот чѣм оживляются мертвыи жалом грѣховным⁸². Но долго ли нам не вѣрить животу сему, долго ли тяжек нам будет свѣт и мир повелѣній Его? О ослѣпленные сердца и негцастные умы! Заповѣдь Его есть печать дружбы: "Вы друзи есте, аще творите, елика заповѣдах вам"⁸³.

124

Так сего не разумѣете: "Отдѣляюще себе от единости вѣры"⁸⁴, - куда вы недосмысленны. Развѣ уже исгекло то, что там же сказано: "По своих похотех ходягце и нечестіих"⁸⁵. Ибо вся сія рѣчь о тѣх же одних людях. Сіи несчасгливцы, основавшіи блаженство своє на внѣшних церемоніях, ведут жизнь свою по своих прихотях. Что за прихоти? Слушай ПАВЛА: "Явлена же суть дѣла плотская, т. е. прелюбодѣяніе, блуд, нечистота, студодѣяніе, ідолослуженіе, чародѣянія, вражды, рвенія, завиды, яросги, ражженія, распри, соблазны, ереси, зависти, убійства, піянство, безчинни кличи и подобная сим"⁸⁶. Всякая церемонія называется плотским, ведущая ни к чему тайному, как будто букварь к чтенію, а чтеніе к понятію силы. Но сіи сивыи голубчики, оставив самую силу и конец церемоній и души их, поставили дом свой на пѣсцѣ⁸⁷, как на лду, уповая на de пѣсчаное своє основаніе, не на камень твердый и гцѣлный⁸⁸, о коем ДАВЫД: "Исперва познах от свидѣній твоих, яко в вѣк основал я еси"⁸⁹. О таковых Павел вопіет: "Имугціи образ благочестія, силы же его отвергшіися"⁹⁰. А ІУДА говорит: "Отдѣляюще себе от единости вѣры"⁹¹. То же, что и Павел, и пророки называют каменем или твердосгію⁹², а Богослов любовію⁹³ или единсгвом. Любовь и единсгво то ж. Тоє ж⁹⁴ самое наш ІУДА называет единостію⁹⁵. Сіє значит камень заповѣдей Господних. "На камени мя вѣры утвердив"⁹⁶. И по сей причинѣ зовет Тѣлесными, ПЛОТЯНЫМИ И Пѣсчаными, Т. Є. НИЧЄГО твердосги [...]⁹⁷ имѣющими, о коих Бог у ИсаіИ: "Увѣждь, - говорит, - яко пепел сердце их[, и] прелщаются"⁹⁸. Вспомните созидающаго храмину на пѣсцѣ⁹⁹. Пѣсок есть нѣчто не одно, но из разносгей смѣшенное. Но камень есть нѣчто одно и затѣм твердое. Таковых людей на обряды упованіе можно назвать вѣрою затѣм, что на них положились, но не твердою и плотяною. И посему-то тут же сплош наш ІУДА говорит: "Вы же, возлюбленіи, святою¹⁰⁰ вашею вѣрою"¹⁰¹, т. е. не пѣсчаною, "сами себе в любви Божіей соблюдайте"¹⁰². Исгинная вѣра ведет к концу. Что ж есгь конец? Слушай Павла¹⁰³: "Конец же завѣщанія есть любовь от чисгаго сердца и совѣсги благія и вѣры нелицемѣрныя", - говорит к Тимоое[ю], г[лава] 1, с[тих] 5¹⁰⁴. К Рим[ляном], г[лава] 13: "Ни единому же ничимже должни бывайте, точію еже любити друг друга: любяй бо друга, закон исполни"¹⁰⁵.

125

"Зане от дѣл закона"¹⁰⁶. Конечно, под дѣлами закона разумѣется дѣйсгвія, церемоній. Они всегда находятся в Божіей исгинѣ или Духа Святаго нѣмым начертаніем и слабым образом. Яснѣе сказать, дѣйствій церемоніалных суть комплекты¹⁰⁷ и жеманныя наружносги, обѣгцающія усердіе к Богу и дружбу, которая печатлѣется исполненіем свягценнѣйшаго закона Его, до котораго они находятся нѣкою часгію или смилостиною [sic!] и, будто с алфавитом букваря, Законом оно названо¹⁰⁸ длятого, что узаконено было; всякому не миновать тѣм дѣйсгвій, могугцих со временем вперить в присугцное сердце понятіе и просвѣгценіе высочайшей ползы и гцастія истиннаго человѣка. Напримѣр: яденіе Пасхи есгь то внѣшнее дѣйсгвіе; 2-е - обрѣзаніе; 3-є - неяденіе свиннаго мяса; 4-е - омытіе внѣшних членов стихійною водою и прочая безчисленная. Названо оно егце и длятого законом, что, закрывая и назнаменуя тайно Божій закон, находится Его короною и шелухою, и будто половою, зерно царствія Божія закрываюгцею, и надѣющі[и]ся на сію корону называются шелуханами, т. е. суевѣрами. Вся сія шелуха законна ведет сердце наше к свято [му] Духу. Он есть возсіяніе блаженных и чисгѣйших мыслей, назьіваєтся дух вѣры¹⁰⁹, дух премудрости¹¹⁰, дух сграха Божія¹¹¹, дух Божій и начало всего того плода, о коем Павел говорит: "Плод же духовный"¹¹² и пр[о]ч[ая]. Если¹¹³ к сему концу кто¹¹⁴ приспѣл, тот оправдай Духом Вѣры и, исполнив церемоній, чрез окончаніе может сказать с ПАВЛОМ: "Закон ли убо разоряю вѣрою?"¹¹⁵ Никак! Но закон утверждаю¹¹⁶, а есгли кто и без церемоній добрым здѣлался, пускай с Павлом же вопіет: "Един Бог, иже оправдит обрѣзанцов, да от вѣры необрѣзанцов"¹¹⁷, "ни обрѣзаніе что может, ни необрѣзаніе, но нова тварь" (К галат[ам], г[лава] 6, с[тих] 15).

126

Нѣчему дивиться¹¹⁸. Вы егце в сем родѣ баталій не очень практик, а непріятель сгаринный, всеобгцій, а посему великій искусник¹¹⁹. Естли бы Давьід не пріобучился к битвѣ, конечно, как прочим, равно и ему сграшен бы был ГОЛІАѲ, но он уже с волком и львом дѣло имѣл во время пасгвы овец¹²⁰. Чего не может Бог¹²¹? Он родит охоту, а охота - мать труда¹²², труд все побѣждает. Помалу на гору идучи, со временем сойдеш: "Пойдут от силы в силу"¹²³, - что и прилежно глядим очами, чтоб узнать, коль блаженное дѣло жить в мирѣ и дружбѣ з Богом, а другаго пути к гцасгію никоим образом найти нельзя и самим Ангелским умам. В то время с крѣпкою упрямосгію загцигцать станем град мира нашего. Тогда мы сію цитадель теряем, когда подлаго о ней мнѣнія, и думая, что не доволно сего одного к гцасгью нашему, как толко устранились к Іерихону, тот час попадаєм в бѣду¹²⁴, а Ієрусалим - в блокаду. Надобно всегда говорить с Аввакумом: "На стражѣ моей стану"¹²⁵.

До невідомих осіб

122

Цей лист дійшов у двох списках. Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 7), уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 782).

¹ Неточна цитата з Книги Псалмів: або 134 (135): 3 (пор.: ^вл/ійте гдл, йкш влЛгь гдь), або 146 (147): 1 (пор.: ^Bd/ійте гдл, йкш В/іпь yd/іб/иъ).

² Неточна цитата з Книги Псалмів 146 (147): 2-3. Пор.: ^йждлй іер/ій/Ил гдь: р^с^АША ій/igBd соверетъ: и^цѢ/іаай сокрХшєнньїА сердце/иъ й шва^Хай сокрХшєнЇА й^ъ.

³ Сковорода подає тут етимологічне значення слова символ (від. гр. оѵцраААсо - 'скидаю докупи, поєдную').

⁴ Сковорода описує тут 422-у емблему зі збірки «Symbola et emblemata», яка має назву «Слон, смотрящій на солнце» й такий підпис: "Чйстое благочестіе Богу угодно. Непорочная жизнь благопріятна Господу. Рига placet pietas" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. - С. 106-107]. Образ слона, потрактований в алегоричній стратегії, був досить популярним у літературі старої України [див., наприклад: Росіеу Н. Kazania і homilie. - Poczaiow, 1788. - S. 553; Koziorowicz A. Wdzi^cznosc, albo Troiaka wdzi^cznosci korona od slug wieczystych dziedziczney Pani... // Dzielo uroczystego uwienczenia rzymskiemi watykanskiemi koronami cudownego poczaiowskiego obrazu Przeczystey Bogarodzicy Maryi Panny. - Poczaiow, 1775. - K. 21 (v.)].

⁵ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.

⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: во єс/иь гдь вгъ твой исц^/іаай та

(Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 26).

⁷ Слово внизу подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

⁸ Очевидно, це сковородинська версія підпису під 422-ою емблемою збірки «Symbola et emblemata»: "Рига placet pietas" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 106-107].

⁹ Можливо, Сковорода має на думці окреслення "сынове свѣта", яке зринає в Євангелії від св. Луки 16: 8 (пор.: сьшове віка сегш /иХдр^йши гте сыншвъ івіта) та в Євангелії від св. Івана 12: 36 (пор.: дбндеже св^тъ й/илте, в^рХйте во св^тъ, дл сьшове св^тл вХдете).

¹⁰ Слова "противныи тѣм, о коих Давид" подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

¹¹ Книга Псалмів 103 (104): 22.

¹² Літеру і у слові Плиніус відтворено за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

¹³ У своїй «Природознавчій історії» (VIII, 1, 1-2) Пліній Старший писав таке: "Слони, так само, як і люди, знають радощі любові та слави; мають рідкісне як на людей поняття про чесність, розсудливість і справедливість; поклоняються зіркам, вшановують сонце та місяць. Деякі автори кажуть, що при появі нового місяця юрби цих тварин спускаються з лісів Мавританії до річки, що має назву Амілос, і там здійснюють священний обряд очищення, окропляючи свої тіла водою, після чого, привітавши таким чином небесне тіло, повертаються до лісу, причому вперед пропускають утомлених молодих слонів" [Pline L'ancien. Histoire Naturelle. - Paris, 1952. - L. VIII. - P. 23].

¹⁴ Про це писав, скажімо, Плутарх у трактаті «Які з тварин розумніші: земні чи морські?» (972Ь).

¹⁵ Очевидно, Сковорода має на думці епізоди, схожі на ось оцей: И востл рлнш є^еки цлрв, й соврл нііч^/іники грлдл, й в^віде въ дб/иъ гденв (Друга книга параліпоменон 23: 20).

¹⁶ Слова "Но о противных" подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

¹⁷ Книга Псалмів 5: 6.

¹⁸ Книга Псалмів 5: 4.

¹⁹ Книга Псалмів 5: 2.

²⁰ Слово Щасливы (замість счастием) подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

²¹ Згідно з Часословом, перша година - це сьома година ранку, коли молитвою освячують день, що настає. Тут згадується вигнання Адама та Єви з раю, а також Христос на суді в Кайяфи.

²² Можливо, Сковорода має на думці слова: Иже въ гоности не совр^/іъ єсй, тб клкш /ибжеши шврѣстй въ старости твоей; (Книга Ісуса, сина Сирахового 25: 5).

123

Цей лист дійшов у двох списках. Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 4), уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 782).

²³ Див. прим. 392 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

²⁴ Див. прим. 70 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

²⁵ Старі українські богослови наголошували на тому, що страх Божий і так звані "богословські" чесноти - віра, надія та любов - посутньо залежать одне від одного. Антоній Радивиловський, приміром, стверджував: "Кто маєт познанє себе самого, таковый боязнь Божію, любов, вѣру, надѣю и иныи цноты заховати может..." [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 623]. Так, у справі людського порятунку діють поруч стрях і надія: "Вопрос: Отбиваєт ли страх надежду? Отвгьт\ Ни, но обычно с нею слу-чаєтся. Надежда бо глаголет извѣстіс, страх паки неизвѣстіс; извѣстіс глаголет надежда от страны Божія помощи и благости преблагаго Бога, страх паки неизвѣстіс творит от немощи человѣка, непостоянно, наудобно и некрѣпко Божієй помощи содВйствуюгцаго" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Боїу. - Чернігів, 1712. - Арк. 110-110 (зв.)].

²⁶ Це речення подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

²⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 2: 8. Пор.: Е/ігтїкі во єсте сгмсени чре^ в^рХ: й сїе не СЗ влсъ, вжїй длръ.

²⁸ Пор.: Kd/иенв же вѣ ^ртбсъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 10: 4).

²⁹ Цього мотиву в Першому посланні св. ап. Павла до коринтян 11: 6 немає.

³⁰ Пор.: В ■Крою преидбіш чер/инбе /йоре л ки по cXcb ^е/И/ій (Послання св. ап. Павла до євреїв 11: 29).

³¹ Насправді це Книга Притч Соломонових 14: 27.

³² Парафраза Книги пророка Аввакума 2: 4. Пор.: првникъ же (/ибй) СЗ в^ры жйвъ вХдетъ.

³³ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 1: 21. Пор.: Стра^ъ гдень СЗр^Аетъ гр^й.

³⁴ Таких слів у творах св. Івана Богослова немає. Можливо, Сковорода мав на думці слова: кш всакъ рожденный СЗ БГа повѣждаетъ /И?ръ: Й СЇА єсть повода, пов^ЬдЙвіша

/жръ, в^ра наша (Перше соборне послання св. ап. Івана 5: 4).

³⁵ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 1: 18. Пор.: стра^ъ гдень, возцв^таАЙ /ийръ.

³⁶ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 5: 1. Пор.: ШравдйвшесА оуво ворога, /ийръ й/иа/иы къ вгХ.

³⁷ Форму одно (замість одна) подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

³⁸ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 13. Пор.: И/иХфе же тбйже д^ъ в^ры.

³⁹ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 5: 10. Пор.: В^рХАЙ въ сна вжїа й/иать свид^тє/іство въ севѣ: не в^рХАЙ вгови /їжа сотворй/іъ єсть єго.

⁴⁰ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 26. Далі в Біблії йдуть слова: го тев'Е.

⁴¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Нача/іо прє/ирости стра^ъ гдень (Книга Псалмів 110 (111): 10).

⁴² Цей дієприкметник у посланнях св. ап. Павла вжито тільки один раз. Див.: й СЗпадши^ъ, паки швнов/іати въ покаАнїе, второе распинакіфи^ъ сна вжїа севѣ й шв/іичакіфи^ъ (Послання св. ап. Павла до євреїв 6: 6).

⁴³ Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 6.

⁴⁴ Трохи неточна цитата з Книги псалмів 111 (112): 1. Пор.: Е/іженъ /иХжъ боайса гда, въ Заповѣде^ъ єгш вос^бфетъ в'Ьіш.

⁴⁵ Сковорода має на думці слова: И вХдетъ йкш древо насажденое при йс^бдиціи^ъ вбдъ, єже П/ібдъ свой дастъ во врє/ИА своє (Книга Псалмів 1: 3).

⁴⁶ Мабуть, Сковорода має на думці Книгу Псалмів 18 (19): 9-10. Пор.: ШправданЇА гдна права, весе/іАфаА сердце: заповідь гдна світла, просв^ЬцмкіфаА очи. Стра^ъ гдень чистъ, превываАЙ въ в^къ в^ка: сХдвы гдни йстинны, шправданны вкХпѣ.

⁴⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 10. Пор.: Стра^ъ гдень чйстъ, превываАЙ въ в^къ в^ка: сХдвы гдни йстинны.

⁴⁸ Це - варіація на тему: аєс/иь алфа й Ш/иега, первый й пос/Г^днїй (Апокаліпсис 1: 10).

⁴⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: ^аповѣдь єгш живбтъ в^чный єсть (Євангелія від св. Івана 12: 50).

⁵⁰ Книга Псалмів 118 (119): 14.

⁵¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 111. Пор.: Ыас/гЁдова^ъ свидѢніа твоа во в^къ, йкш радованїє сердца /иоєгш сХть.

⁵² Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 143. Пор.: Скшрви й нХжди швр^тбша /иа: Запшв^Ьди твоа поХченїе /иое.

⁵³ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 74. Пор.: Еоацлиса тєбє оу"зрАтъ /иа й во^вєсє/іатса, йкш на словеса твоа оупова^ъ.

⁵⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 165. Пор.: /Ийръ /инбгъ /ігсвацш/ИЪ Закбнъ твбй.

⁵⁵ Книга Псалмів 118 (119): 93.

⁵⁶ Книга Псалмів 118 (119): 73.

⁵⁷ Слова "О первом жребіи" (замість "первым жребием") подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

⁵⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 13 (14): 1; 52 (53): 2. Пор.: Рече ве^Х/иенъ въ сердцы СВОб/ИЪ.

⁵⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 8: 34. Пор.: всакъ творАЙ гр^ъ рлвъесть грф^к

⁶⁰ Очевидно, Сковорода має на думці безбожність, тобто те, що Іван Леванда називав епікурейським "просвѣгценісм ума", котре прагнуло "отнять страх наказанія" [Леванда І. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 2.- С. 145-146].

⁶¹ Сполучник но (замість частки не) подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

⁶² Сковорода говорить тут про страх "рабський" та страх "наймитський" (див. прим. 392 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира»), які не в змозі викликати сердечної "скрухи", тобто щирого каяття, вчиненого "не для боязни пекелных мук, не для утраченя небесных роскошей, але для того самого, же Бога всемоіущаго чловѣк, так добротливого Пана своєго, образил" [Winnickil. Ustawy rz^du duchownego і inne pisma. -Przemysl, 1998. - S. 74]. Обидва ці страхи викликають тільки "жаль недосконалий" (attritio), або, як казали отці василіяни, "укруху" [див. про це: DerdziukA., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 266-267].

⁶³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 28: 1. Пор.: Е^глетъ нечестйвый ни ЄДИНО/ИХ же ГОНАфХ.

⁶⁴ Книга пророка Ісаї 57: 20.

⁶⁵ Книга Йова 15: 20.

⁶⁶ Книга Йова 15: 21.

⁶⁷ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56.

⁶⁸ Сковорода має на думці слова: Егл йспов^дХгстъ в^дѣти, л ділы СЗ/иефХтсА grun (Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 16).

⁶⁹ Трохи неточна цитата із Соборного послання св. ап. Якова 2: 18. Пор.: покажи /ий в^рХ твого СЗ дІлЪ твой^ъ.

⁷⁰ Сковорода має на думці слова на взір: Нід^кіцлиса нл гал, йкш горл сішнъ: не подвЙжитса въ в^къ живьш во іер/ій/И^Ь (Книга Псалмів 124 (125): 1).

⁷¹ Книга Псалмів 118 (119): 72.

⁷² Неточна цитата з Книги пророка Осїї 2: 19-20. Пор.: й шврХчХ та севѣ въ прлвдѣ й въ сХдѣ й въ /ий/іоети й въ федрбтл^ъ: й шврХчХ та севѣ въ в^рѣ, й ojb^ch гда.

⁷³ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Івана 18: 38. Пор.: что єсть истина;

⁷⁴ Книга Псалмів 118 (119): 142.

⁷⁵ Книга Псалмів 118 (119): 121.

⁷⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 120. Пор.: СЗ сХдевъ во твой^ъ о^воа^са.

⁷⁷ Книга Псалмів 118 (119): 149.

⁷⁸ Книга Псалмів 118 (119): 156.

⁷⁹ Євангелія від св. Івана 6: 47.

⁸⁰ Одне слово написане нерозбірливо.

⁸¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 93. Пор.: во в^къ не 'злвХдХ шпрлвдлнїй

ТВОЙ^Ъ, Йкш ВЪ нй^ъ ШЖИВЙ/ІЪ /ИА єсй.

⁸² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Жало же С/иерти гр^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56).

⁸³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 15: 14. Пор.: Вьі дрХ^и /иой єсте, Зфе творите,

Є/iHKd ^ПОВ^ДЛЮ Bd/ИЪ.

124

уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається у відділі рукописів Російської дер

жавної бібліотеки (ф. 14, № 782).

⁸⁴ Соборне послання св. ап. Іуди 19.

⁸⁵ Соборне послання св. ап. Іуди 18.

⁸⁶ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 5: 19-21. Початок 19-го вірша звучить так: Ив/ієнл же сХтв діла плотскЗа, иже сХтв...

⁸⁷ Тут і далі в списку вжито форму песок і похідні від неї, хоча в автографах Сковороди вона не трапляється.

⁸⁸ У списку: їщгьлньш.

⁸⁹ Книга Псалмів 118 (119): 152.

⁹⁰ Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 3: 5.

⁹¹ Соборне послання св. ап. Іуди 19. Цитату відтворено за Єлизаветинською Біблією. У списку: "оть дыляюще единство вѣры".

⁹² Див., наприклад: id/иенв же вѣ ^ртбсъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 10:

4); се, no/idr<jK> во шсновлнїе сїшнХ id/иенв /иногоц^ненъ, й^вр^нъ, крлеХгб/іенъ,

чтенъ, во шсновлнїе g/иХ, й в^рХАЙ въ онв не поствідЙтса (Книга пророка Ісаї 28:16).

⁹³ Див., наприклад: Вйдите, клковХ /ігсбовв дл/гв єств оцъ намъ (Перше соборне послання св. ап. Івана 3:1).

⁹⁴ Слова "Тоє ж" подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

⁹⁵ Сковорода має на думці слова: СГи сХтв іЯд^/іАкіфе севе (іЯ єдйности в^рві, й сХтв)

т^Ь/ієсни, дХ^л не й/иХфе (Соборне послання св. ап. Іуди 19).

⁹⁶ Див.: Канон до святого причастя, пісня 3-я, ірмос.

⁹⁷ Одне слово написано нерозбірливо.

⁹⁸ Книга пророка Ісаї 44: 20.

⁹⁹ Сковорода має на думці слова: И всакъ ілышай словеса /иоа сїа, й не творА й^ъ,

ОуПОДОВИТСА /ИХжХ оурбдивх, Йже СОЗД^І ^pd/ИИнХ СВОГО Hd песи/b: й снйде дбждв, й прїидбіш р^ки, й во^в^аіш в^три, й шпрбішсА ^р^/иинѣ той, й плдєса: й вѣ

р^рХшеніе єа вміє (Євангелія від св. Матвія 7: 26-27).

¹⁰⁰ У списку: самою.

¹⁰¹ Соборне послання св. ап. Іуди 20.

¹⁰² Соборне послання св. ап. Іуди 21.

¹⁰³ Далі в обох списках переплутано авторський текст та біблійні цитати, а також посилання на джерела. Відновлюємо текст за Єлизаветинською Біблією.

¹⁰⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 1: 5. Пор.: Конецъ же ■^■ЬцМНЇА ЄСТВ /ІЮВВІ (Я чйстЛ сердца Й СОВІСТИ Б/ІПА Й в^рві НЄ/ІИЦЄ/И^рНВІА.

¹⁰⁵ Послання св. ап. Павла до римлян 13: 8. У списку останнє слово має форму: исполняется.

125

Цей лист дійшов у двох списках. Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 8), уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 782).

¹⁰⁶ Послання св. ап. Павла до римлян 3: 20.

¹⁰⁷ Тобто абриси (від лат. complecto - 'охоплювати, облягати, окреслювати').

¹⁰⁸ У списку: назеато.

¹⁰⁹ Фраза д^ъ в^ры зринає в Другому посланні св. ап. Павла до коринтян 4:13.

¹¹⁰ Див., наприклад: '1е/іов^іЬко/ік>вйвъ во дХ^ъ пре/иХдрости (Книга Премудрості Соломонової 1: 6).

¹¹¹ Фраза д^ъ страва вжїа зринає в Книзі пророка Ісаї 11: 3.

¹¹² Послання св. ап. Павла до галатів 5: 22.

¹¹³ Слово Если додано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

¹¹⁴ Слово кто додано за тим-таки списком.

¹¹⁵ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 3: 31. Пор.: 3^^к°^{нъ лн} °у^во ра^орАЕ/ИЪ ворога;

¹¹⁶ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 3: 31. Пор.: Да не вХдетъ: но закбнъ оутверждае/иъ.

¹¹⁷ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 3: ЗО. Пор.: едйнъ вгъ, йже шправдйтъ швр^аше СЗ в^ры й нешвр^аше в^рогс.

126

Цей лист дійшов у двох списках. Один із них зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 782), а другий - у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 9). Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

¹¹⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: Бо^/імв/ієннїи, не дивЙтєса єже въ васъ раждеженїгс ко йскХшенїгс вллѵв вывае/иХ, йкш чХждХ вллѵъ С/іХчагсфХсА (Перше соборне послання св. ап. Петра 4: 12).

¹¹⁹ Сковорода говорить про диявола.

¹²⁰ Сковорода має на думці слова: И рече дав(дъ къ саХ/іХ: єгда пасАше равъ твбй отца своегш стадо, й єгда при^ождаше левъ й/ій /иедв^дица й вос^иціаше СЗ стада овцХ ЄДЙнХ: й а^ъ вс/Г^дъ grun йс^ожда^ъ й поража^ъ єго (Перша книга царств 17: 34-35).

¹²¹ Сковорода має на думці або слова: оу вга же вса во^/ишжна (Євангелія від св. Матвія 19: 26), або: вса во во^/ишжна сХтв оу вга (Євангелія від св. Марка 10: 27).

¹²² Пор.: "Без охоти нема роботи" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 273].

¹²³ Книга Псалмів 83 (84): 8.

¹²⁴ Сковорода має на думці слова: че/іов^къ н^кїй с^ождаше СЗ іер/ій/Иа во іері'^шнъ, й въ ра^вбйники впаде (Євангелія від св. Дуки 10: ЗО).

¹²⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Аввакума 2: 1. Пор.: На стражи /иоей станХ.

РІЗНЕ

EXCERPTA PHIL OL OGIC A Vertendi quomodo auctores in vernaculam

Si singula verba latina iisdem germanids exprimeres, ineptus fueris. Aliter enim latinus, aliter germanus de una eademque re loquitur. Ex[empli] gr[atia] apud Terent[ium] aut "equos alere"¹, aut canes ad venandum. Hie si equos alere convertere velis "Pferde nahren", redderes quidem significationem verbi "alere", sed a germanica loquendi ratione et consuetudine propria recederes; Germani dicunt non "ein Pferd nahren", sed "ein Pferd halten". Itaque cum ex latino interpretamur aliquid, semper ad usum et proprietatem linguae respidendum est, non latina vocabula tantum et verba, quod notent aut significent, consideranda (Buchnerus², partis 2, epist[ola] 28).

Literae ad Theologiam aut aliud genus sapientiae prosunt. Quo majores profectus in literarum feceris studio, eo felidus olim in Theologia aut alio sapientiae genere te processurum³ (idem, ibidem).

Autores non multi, sed optimi legendi ac relegendi. Sed ordo, sed deledus habendus; neque tam multa, quam optima et multum legere oportet. Nisi confidas dentibus dbum, parum alimenti conferet, integer enim transmittetur; ita nisi premas autores, eorumque ledioni inhaereas et immoreris, nunquam in succum vertes et sanguinem.

Autores, qui primum legendi

Ipsi latini etiam, imo romani, optimum omnium dicendi magistrum (Tullium) habuerunt⁴. In eo praedpue nunc commendo tibi dialogos de amidtia et senedute, item de offidis libros, turn orationes pro Archia⁵, Marcello⁶, Ligario⁷, Dejotaro⁸, turn quas in Catilinam⁹ scripsit. Ex illis enim puram illam et incontaminatam latini sermonis fadlitatem et elegantiam hauries, quae fundamentum sinceri styli ac incorrupti. Quo etiam fadet Terentii¹⁰, Plauti¹¹, Nepotis¹² et Caesari¹³ assidua ledio, unde omnis lasdvia orationis atque inanis granditas abest (idem, ibidem).

Paulo post: sepone ilium (Persium¹⁴) igitur, atque hanc operam Virg[ilii], Horat[ii], Ovid[ii]. E quorum numero nec exdudendus Claudianus¹⁵ est, disertiss(imi) oris suavissimique Роёіа, ex cujus carminibus plurimum sane ad omne scriptionis atque materiae genus prof ides. Hunc igitur in sinu, in oculis, quin animo potius atque memoria ferre memineris, et quantum potest, ad ejus rationem te penitus fingere.

Excerpendum esse legentibus

Post cibum saepe, quem interdiu levem et facilem veterum more sumebat, aestate, siquid otii, jacebat in sole: liber legebatur, adnotabat, excerpebat; nihil enim unquam legit, quod non excerperet (Plinius Minor¹⁶ de avunculo¹⁷, lib[er] ep[istolarum], lib[er] 3, ep[istola] 5, § 10)¹⁸.

Excerpendi modus

Tres aio faciendas dasses, et suum cuique indicem assignandum, quicquid enim notatu dignum videtur, aut in Lemmata aut adversaria aut in Historica excerpendum.

1. Prima dassis Lemmata. Hue spectat, quicquid historia non est, et fuse non exscribitur, sed annotatur tantum auctor liber, caput etc. additis subinde voculis seu clausulis: hie breviter, iste fuse, ille optime. Hue praecipue spectant virtutes, vitia, omniaque alia, quae in familiarem sermonem addud solent. Ex[empli] gr[atia] coelum, sidera, meteora; item beatitudo, elementa, animantes, arbores, montes, horologia, musica.

2. Adversaria. Hue enotandum quicquid historia non est, sed tamen (nota discrimen a priore) paulo fusius exscribitur. Hue referuntur potissimum ritus prisci, epitaphia, descriptiones insigniores, sententiae vel dida uberius explicata, rara, admiranda, nova, vetera. Si tamen haec, ut dixi, non sint historiae, et plusculis verbis excerpantur.

3. Historica. Hue congeres, quicquid historia est, vel (ut pueri loquuntur) exemplum, sive id fusius exscribatur, sive non. Tribus his dassibus triplex accommodandus est index in libro separato.

Lemmata qui sint facienda

Duo sint quaterniones chartae complicatae in quarto, ut bibliopolarum officinae loquuntur, sibimet inserti, habeantque latiores paulo margines; his praefige titulum lemmata. Ubi duos quaterniones illos impleveris, alios illis atque alios appone, prout multum excerpseris. Ita haec res in infinitum potest crescere sine ullo chartae dispendio. Titulos lemmatum nulla ordinis ratione habita subjunge, exempli gratia:

Lacrumae¹⁹ et quidquid ad illas

De his Caesar Baronius²⁰, tom. 2, an 253, numero 8, et anno 254, num. 55: Thamuz idoli concavi oculis infusum plumbum et accensus intus ignis, ut idolum flere videretur. De lacr[umis] Chrisost[omi] hom[ilia] I in epiphan[iam] Domini Eleganter didum: nimium risus pretium est, si cum probitatis impendio constat. Juliana virgo martyr rogum lacrumis extinxit. Marcellus expugnatis Syracusis flevit. Valerius]²¹, 5, 1. Julius Caesar illacrumavit capiti Pompei hostis, ibidem. Lacrumae²² oratio sunt efficacissima. Maldonatus in cap[ite] 2. loan. De Xerxis lacrumis. Valerius], lib[er] 9 cap[ut] 13. Laaumae viduarum ex oculis in coelum subsiliunt. Ecdesiast[es], cap[ut] 35, vers[us] 17, illustris locus²³. Homo cum primum plorat, vigilat; cum primum in cunis ridet, dormit. Cardanus, lib[er] 8, De rerum varietate, cap[ut] 43, prope finem).

Adversariorum exemplum

Descriptio fusior lusdniae apud Tullium aviculae plataneae «De natura Deorum»²⁴. Verbo montium, fluminum, operum omnium etc. prolixior, exscriptio epitaphiorum. A lemmatibus eo differunt, quod in Adversaria referantur res illae, quae paulo fusiorem secum explicationem trahunt, uti esse ritus priscos, epitaphia, virtutes, vitia, consdentia.

Historica

Quicquid ad historiam sacram, profanam, veterem, novam, Latinam, Graecam, barbaram, hue spedat. Ut titulus: Fortunae ludibrium. Alvarus Luna ab humili fortuna ad summum pervenit; in praeceps eum ambitio dedit, nil ei ad regnum praeter nomen deerat. Tandem bona ejus omnia occupata, ipse majestatis damnatus mula ad supplidi locum vedus est. In medio foro theatrum, in eo crux alta, et geminae faces, tapete substrato. Luna conscendens locum, crucem veneratus, annulum signatorium et galerum puero amanuensi dedit; proximae felidtatis cum praesenti fortuna comparatio inimids etiam lacrumas excusserat. Erat uncus ferreus sublimi ligno confixus. Rogat carnificem, quem in usum paratus esset? ille, ut sejundum a trunco caput imponatur. Subdit Alvarus: post mortem de corpore fadto quod lubet; viro forti mors turpis esse non potest nec immatura. Simul diloricatis tunicis intrepide caput securi subject an[no] 1453.

Triginta annos ita in aula dominatus est, ut nihil nec majoris nec minoris rei, nisi eo arbitro gereretur; ita ut nec Ioannes III, rex Castellae, vestem mutaret eo non conscio.

Truncus in theatro relictus, pelvi juxta posita ad colligendam stipem, qua sepeliretur homo paulo ante regibus potentia exaequandus. Sic res humanae variant. Alvarus prioribus annis consuluit vatem: praedidum est Cadahasmum exitio fore; est oppidum hujus nominis in Hispania quod semper vitavit Luna, et significat etiam ferale theatrum, quod vitare non potuit (Ieremias Drexellius in «Aurifodina» sua, par[s] 2, cap[ut] 8)²⁵.

Lemma

Lemma didtur aliquando apophtegma, h[oc] e[st] breviter et argute dictum.

Musarum vox originatione haebraicum.

Quibus (musis) et originatio accedit, quae non aliunde, quam ab ipsis Haebreis petenda est²⁶. Quibus disdplina ac dodrina quaelibet peculiariter autem ethica, musar, appellatur (Augjustus], Buch[nerus] in orat[ione] festa 3, sub finem)²⁷.

ФІЛОЛОГІЧНІ виписки

Як перекладати авторів на рідну мову

Якщо окремі латинські слова ти висловиш тими самими німецькими, то вийде нісенітниця. Бо про один і той самий предмет латинянин говорить так, а німець інакше. Напр[иклад], у Теренц[ія] сказано: коней або собак годувати (аіеге) для полювання. Якщо ти в цьому разі захочеш "equos alere" (годувати коней) перекласти через «Pferde nahren» (годувати коней), то ти передаси значення дієслова "alere", але відступиш від правил і традицій німецької мови: німці говорять не "ein Pferd nahren", a "ein Pferd halten". Таким чином, коли ми що-небудь перекладаємо з латини, завжди слід враховувати традиції та властивості мови, не обмежуючись передачею смислу й значення слова (Бухнер, том II, лист 28).

Література корисна для теології та для інших занять. Чим більше успіхів досягнеш у вивченні літератури, тим кращі успіхи будеш потім здобувати в теології чи в іншій науці (він-таки, там-таки).

Читати й перечитувати слід небагатьох авторів, але найкращих. Слід також дотримуватись порядку й вибору: варто читати не так багато щодо кількості, як багато щодо якості. Якщо не пережуєш їжі зубами, то буде використана лише невелика частина її, бо вона пройде в непереробленому вигляді; таким же чином, якщо не будеш брати від авторів того, що тобі потрібно, і не будеш старанно та пильно їх читати, то ніколи їх не перетвориш у сік і кров.

Яких авторів слід читати насамперед

Найкращим майстром слова в самих латинян, або римлян, вважався Туллій. З його творів особливо рекомендую тобі діалоги про дружбу та старість, а також книги про обов'язки, окрім того, промови на захист Архія, Марцелла, Лігарія, Дейотара, а також промови, написані ним проти Катіліни. Від них ти почерпнеш ту чисту й незаплямовану легкість і витонченість латинської мови, яка становить основу чіткого й правильного стилю. Корисним теж буде й ретельне читання Теренція, Плавта, Непота й Цезаря, в яких немає всіляких надмірностей мови, пишномовності (той-таки, там-таки).

Трохи далі: виділи його (Персія) і твори Верг[ілія], Горац[ія], Овід[ія]. З їх числа не можна виключити також Клавдіана, найкрасномовнішого та найприємнішого поета, з чиїх віршів ти, безсумнівно, здобудеш велику користь для всякого роду писання в різних галузях. Тому не забувай зберігати його в серці, в очах, а ще краще в голові та в пам'яті і, наскільки це можливо, наслідуй його.

При читанні слід робити нотатки

"Після обіду, який у нього, за звичаєм предків, був досить легкий, він улітку, відпочиваючи, лежав на сонці; при цьому читав книгу, робив замітки, нотатки, бо ніколи нічого не читав, не роблячи нотаток" (Пліній Молодший про свого дядька. Кн[ига] л[истів], кн[ига] 3, л[исг] 5, § 10).

Як робити нотатки

Існує три різновиди нотаток, з яких кожному дається особлива назва; все, гцо гідне бути відзначене, має знайти собі місце у виписках, які називаються: короткі нотатки (lemmata); нотатки (adversaria); історичні нотатки (historica).

1. Перший клас становлять короткі нотатки. Сюди належить те, що не має характеру історії, не нотується докладно, а відзначається тільки автор, книга, розділ та ін. А пізніше додається словечко чи висновок, як-от: коротко, докладно, дуже добре. Сюди переважно належать чесноти, вади й усе інше, що зустрічається в звичайній мові, напр[иклад] небо, зірки, небесні явища, а також блаженство, стихії, тварини, дерева, гори, годинник, музика.

2. Нотатки. Тут слід виписувати все, що не належить до історії, однак (відзнач відмінність від попереднього різновиду) нотується трохи докладніше. Сюди належать здебільшого звичаї старих часів, епітафії, цікаві описи, афоризми або вислови, які пояснюють детальніше: рідкісні речі, гідні подиву, нові, давні. Однак, я сказав, це не стосується історії й нотується дещо докладніше.

3. Історичні нотатки. Сюди слід віднести все, що належить до історії, або, як кажуть діти, є прикладом - виписується ця історія досить докладно або ні. До цих трьох класів треба скласти покажчик у вигляді окремої книги.

Як робити короткі нотатки

Беруться дві чвертки паперу, складеного, як кажуть книготорговці, у четверту частину аркуша, вкладаються одна в одну; вони повинні мати дещо ширші береги. На початку треба дати заголовок: «Короткі нотатки». Коли заповниш дві такі чвертки, додавай до них усе нові, залежно від того, скільки ти робитимеш виписок. Так це можна продовжувати без кінця, без зайвої витрати паперу. Заголовки нотаток ідуть один за одним, без дотримання певного порядку, наприклад:

Сльози та все, що до них належить

Про них Цезар Бароній, т[ом] 2, від 253 p., ном[ер] 8 і від 254 p., ном[ер] 55: "В очі ідола Тамуза влито олово, всередині горить вогонь, так що здається, ніби ідол плаче". Про сл[ьози] перша гом[ілія] Златоусг[а] на свято Богоявл[ення]. Вишуканий вислів: "Занадто дорого коштує сміх, коли за нього треба платити втратою честі". Діва, мучениця Юліана, слізьми загасила вогнище. Марцелл, узявши з бою Сиракузи, заплакав (Валер[ій], [книга] 5, 1). Юлій Цезар пролив сльози над головою свого ворога Помпея (там само). Сльози - найбільш дієва річ (Мальдонат, у розд[ілі] 2), Іоан. Про сльози Ксеркса. Валер[ій], кн[ига] 9, р[озділ] 13. Сльози вдів з очей здіймаються до небес (Екклезіасг, р[озділ] 35, в[ірш] 17, знамените місце). Людина, яка вперше плаче, не спить, а коли вперше в колисці сміється, спить (Кардан, кн[ига] 8, «Про розмаїття речей», р[розділ] 43, близько до кінця).

Приклади зауважень

Досить докладний опис солов'я в Туллія: пташка платанових гаїв («Про природу богів»). Більше-менше докладний опис гір, рік, різних справ тощо, докладні витяги з епітафій. Від коротких нотаток відрізняються тим, що в замітках повідомляється про предмети, які описуються докладніше: старі звичаї, епітафії, чесноти, вади, совість.

Історичні нотатки

Сюди належить усе, що стосується історії священної, світської, давньої, нової, латинської, грецької, варварів. Наприклад, «Насмішка долі»: Альвар Луна з нижчого стану досягнув найвищого становища; честолюбство стрімко підняло його на вершину щастя; для королівської влади в нього було все, окрім імені. Але під кінець yd його маєтки були конфісковані та й самого його, засудженого за злочин проти величності, везли на мулі до місця страти. Посеред майдану - ешафот, на ньому високий хрест, подвійні факели, розстелений килим. Луна, зійшовши на місце, вклонився хресту, віддав хлопчикові-писарю перстень із печаткою й шапку. Порівняння недавнього щастя з теперішньою долею навіть у ворогів викликало сльози. На високому стовпі був прикріплений залізний гак. Питає ката: "Для чого приготований гак?" "Щоб повісити на нього голову, відокремлену від тулуба", - відповідає той. Альвар каже: "Після смерті роби з тілом, що хочеш; для мужньої людини смерть не може бути ганебною або передчасною". Промовивши це, розірвав туніку, безстрашно поклав голову під сокиру в 1453 р[оці].

Упродовж ЗО років він мав таку владу при дворі, що нічого - ані великого, ані малого - не робилося без його згоди, так що Іоан III, король Касгілії, навіть одягу не міняв без його відома.

Обезглавлене тіло залишили на ешафоті, коло нього поставили миску, щоб збирати пожертви на похорон людини, яка ще зовсім недавно вважалась за могутністю рівною царям. Так змінюються долі людські.

Раніше Альвар звертався до ворожбита: віщування говорило, гцо буде Кадагазм (є в Іспанії місто з такою назвою) місцем його смерті: цього міста Луна постійно уникав, але це слово означало також ешафот, якого уникнути він не міг (Єремія Дрекселлій у своїй «Золотій копальні», часг[ина] 2, р[озділ] 8).

Лема

Лемою іноді називають короткий і сильний вираз.

Слово "музи" єврейського походження.

Далі йдеться про їхнє (муз) походження, яке треба шукати в самих євреїв. У них будь-яке вчення, або наука, особливо етична, називається "музар" (Авг[уст] Бух[нер], у 3-й урочистій пром[ові], під кінець).

эстетического воспитания: Антология. - Москва, 1973. - Т. 1: Античность. Средние века. Возрождение. - С. 170-172].

⁶ Марк Клавдій Марцелл (Marcus Claudius Marcellus) - римський державний діяч, консул у

51 р. до н. е.; прибічник Помпея й противник Цезаря; після битви при Фарсалі змушений був тікати. Ціцерон захищав його в промові «Pro Marcello». Зрештою, Цезар помилував Марцелла.

⁷ Квінт Лігарій (Quintus Ligarius) - римський політичний діяч, прибічник Помпея та його легат. У 50-49 pp. до н. е. воював проти Цезаря в Африці, потрапив у полон. Його судили, але виправдали. На суді Ціцерон виступав як оборонець Лігарія. Перегодом Лігарій узяв участь у замахові на життя Цезаря; загинув у 43 р. до н. е.

⁸ Дейотар (Dejotarus) - тетрарх Галатїі і цар Малої Вірменії. Виступив на боці Помпея проти Цезаря. Ціцерон був його оборонцем.

⁹ Луцій Сергій Катіліна (Lucius Sergius Catilina) - римський політичний діяч. Народився бл. 108 р. до н. е. Організатор змови, розкритої Ціцероном у 63 р. до н. е., коли він був консулом. Катіліна загинув у битві з військами Петрея при Пісторїї навесні 62 р. до н. е. Названі тут промови Ціцерона належали до найпопулярніших у києво-могилянській риторичній традиції. Промови «Pro Archia poeta», «Pro rege Dejotaro», «Pro Ligario» вивчали в класі поетики, а славетну промову проти Катіліни - у класі риторики [див.: UlcinaiteE. Teoria retoryczna w Polsce і па Litwie w XYII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. -Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 39].

¹⁰ Див. прим. 352 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 45).

¹¹ Плавт (Titus Maccius Plautus) (254-184 pp. до н. е.) - славетний римський комедіограф, дуже популярний в Україні впродовж XVII-XVIII ст. Скажімо, Феофан Прокопович, створюючи свою трагедокомедію «Владимир», мав за взірець трагедокомедію Плавта «Amphitrio» [див.: Петров Н. И. Южнорусская литература XVIII века, преимущественно драматическая // Рус-ский вестник. - 1880. - Т. 147. - Май. - С. 382], а Опанас Лобисевич писав про шкільні інтермедії, що вони вчинені "во вкусВ площадном, во вкусѣ Плавтовом" [Воспоминания Аф. Лобысевича о времени обучения своего в Киевской Академии в 1747-1752 годах (Письмо его к архиепископу Георгию Конисскому ЗО сентября 1794 г.) // Акты и документа, относящиеся к истории Киевской Академии. Отделение II (1721-1797 гг.).- Киев, 1904-Т. 1-

Ч. 1.- С. 387]. Твори Плавта були взірцем низького стилю. Так само взірцевою вважали і його мову. Принаймні Феофан Прокопович писав у курсі риторики: "Про Плавта ж була така загальна думка: 'Якби Музи хотіли говорити по-латині, то говорили б устами Плавта'" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979.-Т. 1.-С. 158].

^п Корнелій Непот (Cornelius Nepos) (бл. 100-25 pp. до н. е.) - римський історіограф, автор «De viris illustribus» [див.: Корнелий Непот. О знаменитих иноземных полководцах. Из книги о римских историках / Перевод, статьи и комментарии Н. Н. Трухиной. - Москва, 1992].

¹³ Див. прим. 221 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 27). Тут ідеться про Гая Юлія Цезаря як про письменника, автора «De bello Gallico», «De bello civili», «De bello Alexandrino», «De bello Africano» [див.: Записки Юлия Цезаря и его продолжателей / Пер. и вступ, статья М. М. Покровского. - Москва, 1991. - Ч. І—II].

¹⁴ Персій (Aulus Persius Flaccus) (34-62 pp.) - римський поет-сатирик.

¹⁵ Клавдій Клавдіан (Claudius Claudianus) - грекомовний мешканець Олександрії, який прибув до Риму наприкінці IV ст. і став придворним латинським поетом імператора Гонорія, автор низки панегіричних творів.

¹⁶ Пліній Молодший (Plinius Junior) (61/62-113 pp.) - римський політичний діяч та письменник часів Доміціана, Нерви й Траяна.

¹⁷ Тобто про Плінія Старшого (Plinius Major) (23-79 pp.) - римського політичного діяча та природознавця, автора славетної «Природознавчої історії» в 37-и книгах.

¹⁸ Пор.: Письма Плиния Младшего. Книги 1-Х / Изд. подготовили М. Е. Сергиенко, А. И. Доватур. - Москва, 1983. - С. 45-46.

¹⁹ У рукопису: LACRYMAE.

²⁰ Цезар Бароній (Baronius, Вагопіо) (1538-1607 pp.) - кардинал, бібліотекар Ватиканської бібліотеки, духовник папи Климента ѴІІІ-го, славетний церковний історик, автор «Священної історії» («Annales Ecclesiastici») у 12-и томах, широко відомої в Російській імперії за часів Сковороди, зокрема, завдяки скороченому перекладу [див.: Бароний Ц. Дѣянія церковная и гражданская от Рождества Господа нашего Іисуса Христа. - Москва, 1719]. Добре знав українську історію, яку відобразив у праці «Слово про походження русів та про їхнє чудесне навернення до іншої віри». Був дуже шанований старими українськими письменниками як ерудит і невтомний працівник. Наприклад, Феофан Прокопович писав про нього таке: "Кажуть, що він [Бароній] так себе виснажував величезним трудом, що коли мав йти до столу, то скаржився, що його ведуть на страту" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. -С. 340].

²¹ Валерій Максим (Valerius Maximus) - римський історик часів імператора Тіберія, автор укладеної для потреб риторичних шкіл книги «Factorum ас dictorum memorabilium libri IX» («Найпримітніші вчинки й висловлювання в IX книгах»). Ця збірка була добре відома в старій Україні. Наприклад, вона є в реєстрі книжок Львівського братства за 1601 рік [див.: ГолубееС. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (опыт историче-ского исследования). - Киев, 1883. - Т. 1. - С. 169-170].

²² У рукопису: Lacrimae.

²³ Очевидно, ідеться про Книгу Екклезіястову 35: 15. У слов'янському перекладі: Не С/іє^ьі /ІИ ВДОВИЧИ ПО /ІЛНИТО/ИЛ ТЕКХТЪ, Й ВОП/ІВ ЄА Hd нлведішго а;

²⁴ Навряд чи Ціцерон у цьому місці (Про природу богів, II, 124) говорив про соловейка. Пор.: "Читав я також написане про якогось птаха під назвою platalea, що добуває собі їжу, підлітаючи до інших птахів, котрі пірнають у море" [Цицерон. Философские трактаты. -Москва, 1985. - С. 142].

²⁵ Сковорода покликається на посібник для проповідників «Aurifodina artium et scientiarum omnium» («Золота копальня всіх мистецтв і наук») (1638 p.), написаний єзуїтом Єремією Дрекселем [див. про це: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. -

S. 390-391].

²⁶ Схожі міркування висловлювали дуже давно. Наприклад, Артапан (І ст. до н. е.) писав, що греки називали Мойсея "Мусей. Цей Moysos був учителем Орфея. А в зрілому віці він подарував людству багато корисних речей. Винайшов кораблі та машини для переміщення каменів, а також єгипетську зброю, зрошувальні пристрої, військове спорядження та філософію" [Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав

з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 238].

²⁷ Фрагмент від слова musarum написано іншим чорнилом.

[СОН]

В полноч Ноябра 24,1758 года в Кавраи Казалось, будто различнїи охотьі житія человѣческаго по разним мѣстам разсмотрюю. В одном мѣсгу был, гдѣ полаты царскіи, уборы, танцы¹³⁴, Музіканты, гдѣ любягцїесь то поспѣвували, то в зеркала смотрѣлы, вбѣжавши с зала в комнату, и снявши маску, при богатих постелях и прочая. Откуду сила мене повела к простому народу, гдѣ такіе ж дѣла, но отличним убором и церемонїею творимїя, увидѣл: ибо ОНЫ ішли улицею с пляшкамы в руках, шумя, веселясь, валяясь, как обикновеннсо в простой чернѣ бьіваєт; также и амурній дѣла сродним себѣ образом, как то, в ряд один поставивши женск, а в другой мужеск пол, хто хорош, хто на кого похож, и кому достоин быть мужем или женою, с сладостїю сотправляли². аггсюду вшел в ПОСТОЯЛЫ домы, гдѣ лошадѣ, хомутьі, сѣна, расплаты, споры и проч[ая] слишал. На осгаток сила ввела в храм собширнїй очень и красній, каков у богатих мѣгцан бьіваєт прихожан, гдѣ будто в День Зеленій святагсо духа³ сотправлял я с дїяконом литургію и помню точнсо ая, что говорил: "яксо свят еси"⁴, аж до "во вѣкы вѣков", и по обоих хорах пѣто "святій Боже", пространнсо. Сам же я с дїяк[оном] пред престолом до землѣ кланяясь, чювсгвовал внутр сладость, которой изобразить не могу⁵. Однак и там человѣческимы порокамы поскверненнсо. Сребролюбїе с карнавкою бродит и, самого Іерея не миная, почтй виривает складкы. сот мясних обѣдов, которіе в союзних почтй храму комнатах торжествовались, и в которїе с олтаря многіе дверы были, к самой святой трапезѣ дух шибался во время лѵтургіи. Там я престрашное дѣло слѣдуюгцее видѣл. Нѣкоторим птичих и звѣриних не доставало мяс к яствію, то оны одѣтого в черну свиту до колѣн человѣка с голимы голенами и в убогих сандаліях, будуча уже убп гоі сі), в руках держа при согнѣ, колѣна и литкы жарили и, с исгекаюгцим жиром мясо отрѣзуя, то огризая, жрали⁶. Коего смарду и скверною свирѣпсгва я не терпя, с ужасом отврагцая сочы, отошол. И сїе дѣлали, будто служителы нѣкоторіи. Сей дивній сон не менше мене устрашил, как усладил. А пробудившись, не преминул с сладос[тїю] в самой вегци пропѣть: "Святій Боже..."⁷.

"батьком" постає тут сам диявол. Як стародавній вуж у раю "кружав около Євьі, дабы ю зрадил, так танечницы, наслѣдуючи діавола, єдни коло других кружают, душы же свой заражают" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 124]. У всякому разі, на малярських картинах Страшного Суду (сковородинська візія так само має "апокаліп-тичну" тональність [Chopyk Dan В. G. S. Skovoroda - the Fable Writer. His Life and Times // Skovoroda G. S. Fables and Aphorisms / Translation, biography and analysis by D. B. Chopyk. -New York; Bern; Frankfurt am Main; Paris, 1990. - P. 39]) "плясуны" звиваються в безугавному конвульсійному "танці", бувши підвішені "за пуп" [див.: СумцовН. К истории украинской иконописи // Сборник Харьковского историко-филологического обгце-ства. - Харьков, 1905. - Т. 16. - С. 134].

² Змальована Сковородою картина "гойного веселя" юрби - це стихія чуттєвої втіхи, чи, як казав Петро Могила, розмаїття "гордынв діаволскія, єже єст плясанія, неистовая козлогласованія, пѣсни скверныя, растлѣнныя и смѣхотворныя бесВды, из них же піянства и блудодВянія совершаются, и вся пустошная позорища, яже от богомыслія ум ко всВм дВлом злым и богопротивным отвращают и єже зрѣти Господа пред собою выну заграждают" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 157-158; пор.: Транкеіліон-Стаероеецький К. Перло многоцВнноє. - Могилів, 1699. -Арк. 148; ТупталоД. Поученіє в недВлю двадесят вторую по Святом Дусв// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Ч. 2. - Москва, 1842. - С. 584-594; Кониський Г. Слово в недВлю двадесят третію// Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 22-23].

³ День Святого Духа - перший понеділок після Тройці (П'ятдесятниці), який розпочинає тиждень пам'яті всіх святих. Цього дня православний храм прикрашають клечанням і квітами. Пор., наприклад, вірші Симеона Полоцького: "Во праздник сошествія Духа Пресвятаго, / На апостолы Христом-Богом посланнаго, / Воспріяхом обычай вѣтвми и травою / Украшати и церковь, и дом зеленою" [Полоцкий С. Вирши. - Минск, 1990. -С. 361].

⁴ Слова ієрея: "Яко свят єсй, Боже наш, и Тебв славу воссьілаєм, Отцу и Сыну и Святому Духу, нынв и присно".

⁵ Церковна служба снилася й іншим старим українським письменникам. Наприклад, Йоасаф Горленко згадував таке: "ВидВлось, мало уснувши мнв в день, быть в сослуженіи панахиды нВкоторой с преосвященным Рафаилом [Заборовським] в церквѣ святьія Софіи Кіевской, и тамо по обычаю кадил я церковь предходящему неякомусь мнв діакону, котораго я и знаю, и не знаю, а по большей части не знаю; и когда вошли в святый олтарь, то он, ходя предо мною, потерял свѣчу, с которою ходил; то я его бранил, сказуя: какой ты дурак! свѣчу с рук потерял; а потом же свѣча там же обрѣлась близ жертвенника в олтари, и, кадя, я сказал: свѣча здВсь, а ты ищещь свѣчи!" [Горленко Й. Путешествіе в свѣтВ сем грѣшника Іоасафа, иіумена Мгарскаго// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и издан-ные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. - Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. -

С. 174].

⁶ Мабуть, створюючи цей образ, фантазія письменника, примхливо засоціювала літературні образки бісівських спокус (пор., наприклад: "Отец Євлогій за аввою Даніилом во Александрію для потребы пришедши, видВли многих иноков, нВких от врагов заушаємьі, другій же нагими женами обьємлемьі и к ушима шепчуще им. Овій же от отрочищ мужеска полу нагим играющим с нима и смрадом человѣческим помазоваху их. Овым же мяса и вино обьюхати приношаху. Другіє же зрѣх имуща ножи и рѣжущѣ мяса человѣческа и дающа мнихом оным ясти. И от сего увѣдахом, яко кождый инок своєю страстію бодим єсть, сицевы бѣсы примагают рати єму и глаголаше: єлико страсти суть в души, толико и бѣсов" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 166 (зв.)-167]) із гадками про можливість дивовижної "плотяної" метаморфози святих дарів (пор.: "Аще по освященій хлѣба и вина покажется чудо, сієст вид хлѣба в видВ плоти или отрочати, вино же в видВ крве и аще в кратцѣ не премѣнится сей вид, сієст аще не паки явится вид хлѣба или вина, но сице непремѣнно пребудет, никакоже ієрей да причастится, ибо не сут сія тВло и кровь Христова, но точію чудо от Бога, невѣрства или иныя ради вины явленно" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. Київ, 1646. - С. 250]). Зрештою, цей образ можна потрактувати й у психоаналітичній стратегії, як те зробив свого часу Іван Мірчук: "...людоїдство — це лише образове представлення любовного життя, це те саме явище, яке Сковорода бачить у сні в ріжних місцях, в панських палацах, в простого народу, в заїздних домах. Явище це дасться теж сконстатувати і поза мурами монастирів, в найблизшому сусідстві трапези Господньої. Одначе перед цею думкою жахається ціле єство Сковороди..." [Мірчук І. Г. С. Сковорода. Замітки до історії української культури. -Прага, 1925. - С. 21].

⁷ Молитва: "Святый Боже, / Святый Крѣпкій, / Святый Безсмертный, / Помилуй нас".

P[ublii] Terentii comoedia, quae vocatur Adelphi¹³⁵

Фабулы или дѣйствія сила, авктора Мурёты¹³⁶.

Два братьі, Міціон і Дёмеа, разной вовся натуры были: Міціон в городѣ живал, Демеа, на селѣ; тот холост, а сей женат; тот нравов весма тихих, сей жесток; той и до чужих был Мягок, сей Жесгок и до своих, тот и в самом гнѣвѣ был кроток, сей и без гнѣва свирѣп.

Были в Демеа два Сина, с которих старшого, именем Эсхина¹³⁷, себѣ за сина взял Міціон, и его с собою в Городѣ полѣтично и распусгнсо викормил, а меншого, Ктесіфона¹³⁸, на Селѣ с собою весма жесгоксо и крѣпксо содерживал Отец. Эсхін, понеже названній егсо Отец все ему попускал, з многими полюбовницамы гулял, и все что к молодосги касается, не токмо свободнсо, но и безсопаснсо отправлял. Послѣ до того уже пришол, что на дѣвчонку убогую, однак чесгную, и честних родйтелей, именем Памфілу (которую Мать ея Сосграта, вдова, честнсо воспитала), ночью, пяній напавши, насилил и обременил. Послѣ пришол к ея Матерѣ, просил прогценія, взять ея обѣгцаясь. Мать, увѣрившись, простила и молчала. А Ктесіфон, приходя иногда в Город, и сам в нѣкоторую игралную дѣвушку (которая умѣла пѣть и играть) влюбился. Однак всю сію о Ктесіфонѣ славу, чтоб как Демеа не дослихал, на себе переносил Эсхін. Наконец, когда сводник, игралной дѣвушки барин, сказал, что он или денги за нея, сколко она сгоит, взять хочет, или иному продать, Ктесіфон, пришовши в отчаянїе, думал проч с отечества бѣжать. Между тѣм Эсхін, сіє узнавши, будучи безстиден и безсграшен, в дом сводника нахалнсо вшол, самого и домашних потолочил, и дѣвушку, пасії/шсі) оторвав, вручил брату. Слух со сем по цѣлому Городу пошол. Приходит Демеа, ссору на Міціона поднимает, кричит, божится, протестует, что распугцен, что не воздержен, что пяниця, что блядун, что ни к чому годен Эсхін будет, что вся вина в одном Міціонѣ залежит. Благодарит Богу, что хотя той Син, которого с собою на селѣ держит, воздержуется, не мотает, хозяйства смотрит, честь хранит, столксо то разнится сирѣч между воспитаніем дѣтей Егсо, и брата Егсо. Міціон по возможносги уговаривает Егсо и не многсо утишил его. Между тѣм нечаяннсо тотчас другое наспѣло, откуду болшое егце смятеніе здѣлалось. Мать Памфілы услишала, что Эсхін игралную дѣвушку отнял, а Памфіла столь уже недалеко была от рожденія, что болною здѣлалась. Что дѣлать? Эсхин перемѣнился, - думала, - сама з дочерью пропала, оставленна, обманенна. Ету⁵ крѣпосгного, на котором цѣлой дом залежал, посилает до Э^іона, фодственника своего, чтоб Ему все сіє обявил. Между тѣм дойшло до Демеа, что и Ктесіфон его был, как отнимали дѣвушку; и понеже безмѣрно осердился, то егсо обманил Крѣпосгной Слуга Эсхіна именем Сѵр, прехитрой лгун, сказуя, что приходил с села Ктесифон, да приходил бранить Эсхіна, и бранил на самой Площадѣ доволнсо, и опять вернулся в село на своє дѣло. Демеа от радости стал плакать, и себе щасливим називать, что по крайней мѣри одного Сина имѣет, в котором трудолюбнаго и крѣпкагсо Отца егсо Житія живій образ видит. Между тілі как шол назад в село, попал на TegioHa, которій Ему со спорченной насилнсо Эсхіном Памфілѣ обявил. Опять розгнѣвавшись, ишучи брата, чтоб на Ему сердце согнать, попался на наемного, которій шол с егсо Хутора; оной Ему, когда спросил, обявил, что Сина в селѣ нѣт. Назад к Cvpy возвратился, которій опять Ему новую лож, как собаки мяса кус, чтоб не лаял, бросил. Игцет, где бы сискать, а Ему где искать? Так показал Cvp, что бѣдній Старик цѣлой Город дурнсо, напраснсо обродил. Между тѣм Міціон, увѣдомившись об всем от TegioHa, сам к Сосгратѣ и ея дочерѣ Памфілѣ пошол, и их в Крайней Печали утѣшил и ободрил, обѣгцая Памфілу дать Эсхіну в супругу.

Пришол Демеа, шум, ссору, брань поднял. К тому ж егце при самому ему нѣкоторій слушка по имени когда назвал Ктесіфона, не оберегтись, а он когда вдруг силою всунул в избу, думая, что Ктесифон давно уже на селѣ или копает, или орет, или другое что дѣлает, как толко усмотрѣл, что он с любезною сидит и луштікует⁶, то столксо уже разъярился, как бы был вброшен в огонь. А когда чрез доволнсо долгое время покричал, потом его Міціон кроткою своєю и Мирною рѣчю до того привел, что он, отложив прежню свою свирѣпость, сгал думать, как бы Ему, напротив того, милостивим, склонним, пріятним быть можнсо. И так не праздная Памфіла не толко соизволеніем, но и повелѣніем егсо в дом перенеслась. Свадба здѣлалась; своднику заплачено; сам Міціон на Состратѣ женился. 3gioHy дано, откудова б мог себе содержать. Cvp с своєю женою Фрѵгіею на волю пугцен.

де Мюре у венеціанському виданні комедій Теренція 1555 р. Саме його й переклав Сковорода книжною українською мовою. Павло Попов припускав, що наш філософ користувався ляйпцизьким виданням комедій Теренція 1738 p. (Terentii Afri Comoediae sex... Editio nova. - Lipsiae, 1738) [див.: ПоповП. M. Нові сторінки літературної спадщини Г. Сковороди. (Про переклад комедії Теренція «Брати» і невідомий переклад оди Го-рація) // Радянське літературознавство. - 1960. - № 4. - С. 104].

³ Це ім'я має іронічний підтекст. Воно асоціюється з гр. аїахос, - 'сором, ганьба'. На перший погляд, відбиваючи у звідника дівчину, Есхін робить ганебний учинок, хоч насправді він відбиває її заради Ктесіфона, тобто бере на себе чужу ганьбу.

⁴ Це ім'я так само має іронічний підтекст. Воно походить від гр. ктцаїс, - 'придбання'. Як буцімто добропорядний син, Ктесіфон ніби переймається тим, щоб добробут його батька зростав. Однак насправді це зовсім не так.

⁵ У Теренція та Мюре: Getn.

⁶ Тобто розказує якісь веселі історії. Пор. народну приказку: "Ходит по весільох і люштикує", - яку Іван Франко коментував так: "Говорять про музику, якого винаймають на весіля, а може також про спеціяліста-фігляря, якого також винаймають для забави в веселих товариствах... Люштикувати, з німецького Luststtick, веселий кавалок, веселе оповіданє або співанка" [Фрпнко, № 26863].

ДОДАТОК

МИХАЙЛО КОВАЛИНСЬКИЙ

ЖИЗНЬ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДЫ

Писана 1794 года в древнем вкусѣ.

Non omnis moriar.

Horatlius]¹

Bo в сем сущесгвуюгцем есгь нѣчто главное и всеобгцее. В нечленовных ископаемых - земля; в расгительных - вода; в животных - огонь; в человѣкѣ -разум, и так далѣе.

Каждое бытіе составляет особый круг, или мір свой, с различїями, дѣлимостями, раздробленїями до непосгижимосги.

Каждая главность, или всеобгцность, сих кругов имѣет над собою и в себѣ главнѣйшее, всемїрное, верховное², единое Начало: вся тілі быша³.

Сіє, распространяясь, раздѣляясь в способности, силы, свойства, посте-пенности, осугцесгвляет невидимыя бытія разнообразно; и, в снисхожденїи своем сгугцаясь, составляет в человѣкѣ мысленносгь, в животных - чувсгво, в расгительных - движенїе, в нечленовных ископаемых - сугцествованїе.

Человѣк, то есть воплогценная способность мыслягцая, в сем Началѣ живет, движется и есгь.

Сія всеглавнѣйшая, всемірная, невидимая Сила єдина - ум, жизнь, движенїе, сугцествованїе, - изливаясь из непосгижимосги в явленїе, из вѣчносги - во всеобширносгь времени, из единсгва изключительнаго - до безпредѣльной множесгвенносги, образуя круг человѣчесгва, удѣляет оному от главносги своей благороднѣйшее преимугцество, СВОБОДНУЮ волю.

На сей главизнѣ, корени, началѣ основывается власть правительств, держава владык, сила царей, любовь родителей, честь мудрых, слава добродѣтельных, память праведных.

Множесгвенносгь вносит различїе, a de предполагает неравенсгво и несовершенсгво; свободная воля предполагает выбор; сей же - нравсгвенную способность, могушую познать добро, исгинну, совершенсгво, любить оное и искать предпочтительно. Отсюда происходит подвиг исканїя, и подвижник истинны называется Мудрый, а дѣло его - добродѣтель.

Пароянин и Мидянин, Іудей и Еллин, раб и свобод - равно учасгвуют в сем преимугцествѣ всемїрнаго, верховнаго⁴, единаго Начала⁵.

Подвиг, то есть правильное употребленїе свободной воли, дѣлает раздѣленія; и сей подвиг в выборѣ истиннаго, добраго, совершеннаго есгь

правда, воздающая всякому своє: полная - полным и тщетная - тщетным. Почему Мудрый и праведный есгь то же.

Посгавленный между вѣчностію и временем, свѣтом и тьмою, исгинною и лжею, добром и злом, имѣюгцій преимугцесгвенное право избирать истинное, доброе, совершенное и приводяггцй то в исполненїе на самом дѣлѣ, во всяком мѣсгѣ, бьітїи, состоянїи, званій, сгепени, - есть Мудрый, есгь праведный.

Таков есть муж, о котором здѣсь предлежит слово.

Григорій, сын Савы, Сковорода родйлся в Малой Росаи, Кїевскаго намѣсничесгва, Лубенской округи, в селѣ Чернухах, в 1722 году. Родители его были из просголюдсгва: отец - Козак, мать - такого же рода. Они имѣли сосгояніе мегцанское пофедсгвенно досгаточное, но чесгностїю, правдивосгїю, сграннопрїимсгвом, набожесгвом, миролюбивым сосѣдством отличались в своем кругѣ.

Сей сын их Григорій по седьмому году от рожденїя примѣтен был склонносгїю к Богочтенію, дарованіем к музыкѣ, охотою к наукам и твердосгїю духа. В церквѣ⁶ ходил он самоохотно на крилос и пѣвал отмѣнно приятно. Любимое же и всегда почтй твердимое им пѣніе его было⁷ сей Іоанна Дамаскина стих: "Образу златому на полѣ Деирѣ служиму трїе твой отроцы небрегоша безбожнаго велѣнія"⁸ и проч[ая].

По охоті, его отец отдал его в Кїевское училище, славившеєся тогда науками. Григорій скоро превозшел сверсгников своих успѣхами и похвалами. Митрополит Кїевскїй Самуил Миславскїй⁹, человѣк отличной осгроты разума и рѣдких способносгей к наукам, будучи тогда соучеником его, оставался во всем ниже его, при величайшем соревнованїи своем¹⁰.

Тогда царствовала Императрица Елисавет¹¹, любительница музыки и Малороссїи. Дарованїя Сковороды к музыкѣ и отмѣнно приятный голос его¹² подали случай быть ему выбрану ко двору в пѣвческую музыку, куда и отправлен был он при всгупленїи на престол Государыни¹³.

Он не долго находился там. Императрица скоро предприяла путешесгвїе в Кїев, и с нею весь круг двора. Сковорода, прибыв туда, при возвратном отбьітїи двора в С[анкт]-Петербург, получа увольненїе с чином придворнаго усгавщика, остался в Кіевѣ и паки начал учиться.

Круг наук, преподаваемых в Кіевѣ, показался ему недостаточным. Он возжелал видѣть чужїе край. Скоро представился повод к сему, и он воспользовался им всеохотно.

От двора отправлен был в Венгрїю к Токайским садам Генерал-маїор Вишневскїй¹⁴, который для находившейся там греко-россійской церкви хотѣл имѣть церковников, способных к службѣ и пѣнію. Сковорода, извѣсген знаніем музыки, голосом, желаніем быть в чужих краях, разумѣніем нѣкоторых языков, предсгавлен был Вишневскому одобрительно и взят им в покровительсгво.

Путешесгвуя с Генералом сим, имѣл он случай, с позволенїя его и с помоггцю его, поѣхать из Венгрїи в Вѣну, Офен¹⁵, Презбург¹⁶ и прочїя окольныя мѣста, гдѣ, любопытствуя по охотѣ своей, сгарался знакомиться найпаче с людьми ученосгїю и знанїями отлично славимыми тогда. Он говорил весьма исправно и с особливою чистотою латинским и нѣмецким языком, довольно разумѣл еллинскїй, почему и способствовался сими доставить себѣ знакомство и прїязнь ученых, а с ними новыя познанїя, каковых не имѣл и не мог имѣть в своем отечесгвѣ.

Возвратясь из чужих краев, наполнен ученостїю, свѣдѣніями, знанїями, но с пусгым карманом, в крайнем недосгаткѣ всего нужнѣйшаго, проживал он у своих прежних приятелей и знакомых. Как и сих состоянїе не весьма зажиточно было, то искали они случая, как бы употребиться ему с пользою его и обгцественною. Скоро открылось мѣсго учителя Поезій в Переяславлѣ, куда он и отправился по приглашенїю тамошняго Епископа¹⁷.

Сковорода, имѣя основательнѣе и обширнѣе знанїя в науках, нежели каковы тогда были в училищах провинцїяльньїх, написал разсужденїе о Поезій и руководсгво к искусгву оной так новым образом, что Епископу показалось сгранным и несообразным прежнему старинному обычаю. Епископ приказал перемѣнить и преподавать по тогдашнему обыкновенному образу ученїя. Сковорода, увѣрен будучи в знаній своем и точносги дѣла сего, не согласился перемѣнить и отсгавить написанныя им правила для Поезій, которыя были просгѣе и вразумительнѣе для учащихся, да и совсѣм новое и точное понятіе давали об оной¹⁸. Епископ требовал от него письменнаго отвѣта образом судебным через Консисторію, длячего он не выполнил повелѣнія. Сковорода отвѣтсгвовал, что он полагается на суд всѣх знатоков в том, что разсужденїе его о Поезій и руководсгво, написанное им, есгь правильное и основанное на природѣ сего искусгва. При том в обьясненїи прибавил латинскую пословицу: "Alia res sceptrum, alia plectrum"¹⁹, то есгь: иное дѣло - пасгьірьскїй жезл, а иное - пастушья свирѣль.

Епископ, преобратя незнанїе своє в непослушанїе его и самомнѣніе о ученосги своей в гордость и вьісокоумїе его, дал своеручное повелѣніе на докладѣ Консисторїи слѣдующее: "Не живяше посреди дому моего творяй гордыню"²⁰. По сему Сковорода выгнан был из училища Переяславскаго не с чесгїю. Сей был первый²¹ опыт твердосги духа его.

Недостатки стѣсняли его крайнє, но нелюбосгяжательный нрав его поддерживал в нем веселость его.

Он перешол из училища жить к приятелю своєму, который знал цѣну досгоинств его, но не знал сгѣсненія нужд его. Сковорода не смѣл просить помощи, а приятель не вздумал спросить его о надобносги. И так переносил он нужды скромно, молчаливо, терпѣливо, безропотно, не имѣя тогда, как только двѣ худыя рубашки, один камлотной²² кафтан, одни башмаки, одни черные гарусные²³ чулки. Нужда обработывала в нем сердце полезнѣйше и насѣяла в нем сѣмена терпѣнія такїя, которых плодами угобзясь, жизнь его содѣлала его мудрым и щасливым.

Не в далеком расстоянїи имѣл жительство малороссїйскїй знаменитый Дворянин Стефан Тамара²⁴, которому потребен был учитель для сына его.

Сковорода одобрен был ему от знакомых и приглашен им в деревню Каврай, гдѣ и поручен был ему сын²⁵ в смотренїе и науку.

Старик Тамара²⁶ от природы имѣл великій разум и, по службѣ обращаясь с иноземцами, приобрѣл нарочитыя знанія, однако придерживался много засгарѣлых предубѣжденій, свойсгвенных грубаго воспитанїя людям, которые смотрят с презрѣніем на все то, что не одѣто гербами и не расписано родословїями.

Сковорода начал больше воздѣлывать сердце молодаго воспитанника своего и, разсматривая природныя склонносги его, помогать только природѣ в рагценїи направленїем легким, нѣжным, нечувствительным, а не безвременно обременять разум его науками, - и воспитанник привязался к нему внутреннею любовїю.

Цѣлой год продолжалось обрагценїе его с сыном, но отец никогда не удостоивал учителя ни одним словом разговора, хотя всякой день за столом он с воспитанником бывал у него. Чувствительно было такое униженїе человѣку, имѣвшему в низкой просготѣ благородное сердце, но Сковорода сносил все то, и, несмотря на презрѣніе, на уничиженїе его, исправлял должность свою по совѣсгной обязанности. Договор был здѣлан на год, и он хотѣл одержать слово своє.

В одно время, разговаривая он с воспитанником свойм и вйдя любовь его к себѣ, а посему и обращаясь с ним откровенно и просто, спросйл его: как он мыслит о том, что говорили? Воспитанник на тот случай отвѣчал неприлично. Сковорода возразил ему, что он мыслит о сем, как свиная голова. Служители тотчас донесли Госпожѣ, что учитель называет шляхетнаго сына их "свиною головою". Мать²⁷ раздосадовала, разжаловалась супругу, требовала мщенія за таковую дерзосгь. Старик Тамара²⁸, зная внутренно цѣну учителя, но уступая насгоянїю женьї, отказал ему от дому и должности; и при отпускѣ его, в первый раз заговоря с ним, сказал ему: "Прости, Государь мой! Мнѣ жаль тебя!"

Тогда уже Судьба начинала приуготовлять сердце его к неспра-ведливостям людским, которыя имѣл он испытать в продолженїи жизни. Сковорода остался без мѣсга, без пропитанїя, без одежды, но не без надежды.

Убог, скуден, нужен, приѣхал он к приятелю своєму, одному Сотнику переяславскому, человѣку добродушному и сграннолюбивому. Тут нечаянно представился ему случай ѣхать в Москву с Калиграфом²⁹, отправлявшимся в Московскую Академію проповѣдником, с которым он, как приятель его, и поѣхал, а оттуда в Тройцы-Сергіеву³⁰ Лавру, гдѣ был тогда намѣсником многоученый Кирилл, бывшій послѣ Епископом Черниговским³¹. Сей, увидя Сковороду, котораго знал уже по слуху, и нашед в нем человѣка отличных дарованій и учености, сгарался уговорить его остаться в Лаврѣ для пользы училища, но любовь его к отечесгвенному краю отвлекала его в Малороссїю. Он возвратился паки в Переяславль, осгавя по себѣ в Лаврѣ имя ученаго и дружбу Кирилла.

Дух его отдалял его от всяких привязанностей и, дѣлая его пришельцом, пресельником, сгранником, выдѣлывал в нем сердце гражданина всемїрнаго, который, не имѣя родсгва, сгяжанїй, угла, гдѣ главу приклонити, сторицею больше вкушает удовольствїй природы, удовольствїй просгых, невинных, беззаботных, ИСТИННЫХ, почерпаемых умом чисгым и духом несмугценным в сокровигцах Вѣчнаго.

Не успѣл приѣхать он в Переяславль, как разумный Тамара³² поручил знакомым своим уговаривать его, чтоб паки к сыну опредѣлился он учителем. Сковорода не соглашался, зная предразсудки его, а паче домашних его, но приятель его, будучи упрошен от Тамары, обманом привез его в деревню к нему ночью спягцаго.

Старик Тамара³³ не был уже тот гербовый вельможа, но ласковый дворянин, который хотѣл цѣнить людей по внутреннему досгоинсгву их. Он обласкал его дружески, просил быть сыну его другом и руководсгвовать его в науках. Любовь и откровенное обхожденїе сильнѣе всего дѣйсгвовали всегда над Сковородою. Он осгался у Тамары с сердечным желанїем быть полезным, без договора, без условїй.

Уединенїе руководсгвует к размьшгленїям. Сковорода, поселясь в деревнѣ, подчиня докуку нужд, необходимых попеченію любимаго и возлюбившаго его Господина, обезпеча себя искренносгїю его, предался любо мудрію, то есгь исканїю исгинны.

Часто в свободные часы от должности своей удалялся в поля, рогци, сады для размьішленїя. Рано поутру заря спутница ему бывала в прогулках его и дубравы собесѣдники тлумленій его. Лѣта, дарованія душевныя, склонности природныя, нужды житейскїя звали его поперемѣнно к принятїю какого-либо сосгоянїя жизни. Суетносгь и многозаботливость свѣтская представлялась ему морем, обуреваемым безпрестанно волнами житейскими и никогда пловугцаго к пристани душевнаго спокойсгвїя не доставляюгцим. В монашествѣ³⁴, удалившемся от начала своего, видѣл³⁵ он мрачное гнѣздо отершихся сграсгей и, за неимѣніем исхода себѣ, задушаюгцих бьітїе смертоносно и жалосгно. Брачное состояніе, сколько ни одобрительно природою, но не приятсгвовало безпечному его нраву.

Не рѣша себя ни на какое состояніе, положил он твердо на сердцѣ своем снабдить свою жизнь воздержанїем, малодовольсгвом, цѣломудріем, смиренїем, трудолюбїем, терпѣніем, благодушесгвом, простотою нравов, чистосердечіем, оставить всѣ искательства суетныя, вся попеченія любо-сгяжанїя, всѣ трудносги излишесгва. Такое самоотверженіе сближало его благоуспѣшно к любомудрію.

Душа человѣческая, повергаясь в сосгоянія нижших себя сгепеней, погружаясь в звѣрскія страсти, предаваясь чувсгвенности, собсгвенной³⁶ скотам, принимает на себя свойсгва и качества их: злобу, ярость, несытость, зависгь, хитросгь, гордосгь и проч[ая]; возвышаясь же подвигом добрыя воли выше скотских влеченїй, звѣрских побужденїй и безсловесных сгремленїй, восходит на высоту чисготы умов, которых стихія есгь свѣт, разум, мир, гармонія, любовь, блаженство, и от оных заимсгвует нѣкоторую силу величественносги, свѣтлости³⁷, разумѣнія вышшаго, пространнѣйшаго, далечайшаго, яснѣйшаго и превосходнѣйшей святости в чувсгвіях³⁸, которыми, преисполняясь внутренно³, являет¹³⁹ в воображенїи® сосгоянїе бытія человѣческаго иногда одобрительно, иногда наказательно, увѣгцательно, предварительно и указательно.

Сковорода видѣл опыт сего порядка и силы природы в себѣ самом³⁹ и описывает сїе в оставшихся по нем записках своих тако:

"В полночь, Ноября 24 числа, 1758 года, в селѣ Каврай. Казалось во снѣ, будто я разсматриваю различныя охотьі житія человѣческаго по разным мѣсгам. В одном мѣсгѣ я был, гдѣ царскіе чертоги, наряды, музыки, плясанія; гдѣ любяігдеся то пѣли, то в зеркала смотрѣлись, то бѣгали из покоя в покой, снимали маски, садились на богатыя постели и проч[ая]. Оттуда повела меня сила к простому народу, гдѣ такія же дѣйствія, но особенным образом и порядком производились. Люди шли по улицѣ с скляницами в руках, шумя, веселясь, шатаясь, как обыкновенно в черном народѣ бывает; так же и любовныя дѣла сродным себѣ образом происходили у них. Тут, поставя в один ряд мужеск, а в другой женск пол, разсматривали, кто хорош, кто на кого похож и кому досгоин быть парою. Отсюда вшел я в посгоялые домы, гдѣ лошади, упряж, сѣно, расплаты, споры и пр[очая] слышал. Наконец Сила ввела меня в Храм нѣкій обширный и прекрасный: тут якобы в день сошествія С[вятаго] духа⁴⁰ служил я Литургію с дїяконом и помню точно, что возглашал de громко: 'Яко свят єси, Боже наш'⁴¹ и пр[очая] до конца. При сем по обойм хорам пѣто было протяжно: 'Святый Боже...' Сам же я, с дїяконом пред престолом до земли кланяясь, чувсгвовал внутренно сладчайшее удовольсгвіе, котораго изобразить не могу. Однако и тут человѣческими пороками осквернено. Сребролюбіе с кошельком таскается и, самаго священника не миная, почти вырывает в складку. От мясных обѣдов, которые в союзных почти храму комнатах отправляемы были и в которыя из олтаря многїя двери находились, во время Литургїи дух шибал до самой святой трапезы. Тут я видѣл слѣдующее ужасное позорище. Как нѣкоторым не доставало к яствію птичих и звѣриных мяс, то они одѣтаго в черную ризу человѣка, имѣвшаго голыя колѣна и убогія сандалія, убитаго, в руках держа при огнѣ, колѣна и икры жарили, и мясо, с исгекающим жиром, отрѣзывая и отгрызывая, жрали; и de дѣлали аки бы нѣкіе служители. Я, не сгерпя смрада и свирѣпсгва сего, отвратил очи и вышол. Сей сон не меныне усладил меня, как и усграшил".

Я пишу жизнь человѣка сего в Христїянском вѣкѣ, сгранѣ, народѣ, исповѣданіи. Да прочтут книгу Хрисгїянсгва, С[вященное] писаніе, и увидят, что человѣк⁴² толико же способен⁴³ быть прозорливцом⁴⁴, как и звѣрем⁴⁵, неразумливый да не разумѣвает!

Сковорода начал чувствовать вкус в свободѣ от суетносгей и пристрасгій житейских, в убогом, но безпечальном состояніи, в уединенїи, но без рассгройки с самим собою. Лжемудрсгвующее самолюбіе, сія преукрашенная дщерь внѣшняго⁴⁶ разума, не могла обаять сердца его. Величественное свойсгво мыслящаго бытія, волю, углубил он со всѣм умсгвованіем ея и желанїями в ничтожносгь свою и поверг себя в волю Творца, предавшись всецѣло жизни и любви Божїей, дабы Промысл его располагал им, яко орудїем свойм, аможе хощет и якоже хощет.

Когда человѣк исходит из круга самомнѣнія, самопроизволенія, самолюбія своего, почитая все то землею пустою, непроходною и безводною⁴⁷, тогда чисгьій⁴⁸ Дух святый занимает всѣ чувствія его и возсгановляет царствїе истинны⁴⁹, то есгь возжигает в нем способносги внутреннего чувсгва⁵⁰ огнем любви своея. Тогда высокое познанїе и разумѣніе по мѣрѣ расположенія внутренняго и внѣшняго возникает из федоточія всЬх вещей, аки тончайшій, проницательнѣйшій огнь, с неизъясняемым удовольсгвіем поглощаясь бездною свѣта. В таком сосгоянїи чувсгвіе человѣка взирает на дух Вседержителя с радосгію и поклоненіем, и сим-то образом смиренное самоотверженіе человѣческое может созерцать то, что есгь в вѣчносги и во времени, ибо все близ его, все окресг его, все в нем есгь.

Григорій, наполняясь живыми чувсгвіями исгинн, изображал то пером в сочиненїях просгых, но сильных. Между прочіими написал он сгпхп¹: "Оставь, о дух мой, вскорѣ..."⁵¹ Старик Тамара⁵², прочтя оные и узнав от него, что то была забава его, сказал ему: 'Друг мой! Бог благословил тебя дарованіем духа и слова".

Все время бытности его у Тамары⁵³ проходило в обученіи сына его словесным наукам и языку, а себя - благочесгію и самодовольсгву.

Наконец, молодому воспитаннику его надлежало поступить в другой круг упражненїй, присгойных по свѣту и по роду, а Сковородѣ Судьба предуготовила званїе издалече.

^а Сіи стихи и многія другія находятся у друга его.

В Бѣлгород прибыл на Епископскїй престол Іоасаф Миткевич⁵⁴ - муж, исполненный благосердїя, добродѣтелей, ученія. Сему Архїерею был извѣстен по законоискусгву и по старой приязни Игумен Гервасїй Якубович⁵⁵, находившійся тогда в Переяславлѣ. Іоасаф пригласил Герваая раздѣлить с ним епархіальные труды и дружесгвенную жизнь. Гервасій приѣхал в Бѣлгород и, видя ревносгь Іоасафа к наукам, предсгавил ему о Сковородѣ одобрительнѣйше. Епископ вызвал его к себѣ через Гервасїя. Сковорода немедлѣнно прибыл и по волѣ Іоасафа принял должность учителя Поезій в Харьковском училигцѣ 1759 года.

Отличный образ его мыслей, ученія, жизни скоро обратил к нему вниманїе всего обгцесгва тамошняго. Он одѣвался пристойно, но просто; пишу имѣл состоягцую из зелїй, плодов и молочных приправ; употреблял оную ввечеру по захожденїи солнца; мяса и рыбы не вкушал не по суевѣрію, но по внутреннему своєму расположенію; для сна отдѣлял от времени своего не болѣе четырех часов в сутки; всгавал до зари и, когда позволяла погода, всегда ходил пѣшком за город проіуливаться на чисгой воздух и в сады; всегда весел, бодр, легок, подвижен, воздержен, цѣломудр, всѣм доволен, благодушествуюгц, унижен пред всѣми, словохотен, гдѣ не принужден говорить; из всего выводяігцй нравоученїе; почтителен ко всякому сосгоянїю людей; посѣщал больных; утѣшал печальных; раздѣлял послѣднее с неимугцими; выбирал и любйл друзей по сердцу их; имѣл набожество без суевѣрія, ученосгь без киченїя, обхожденїе без лести.

Год протек, и он, оконча срочное время, приѣхал к Іоасафу для препровожденїя обыкновеннаго в училищах времени отдохновенїя. Епископ, желая удержать его болѣе при училищѣ, поручил Гервасію, как приятелю его, уговаривать его, чтоб принял он монашеское состоянїе, обѣщевая довести его скоро до сана высокаго духовенства. Гервасій начал совѣтовать Сковородѣ, предлагая желаніе Архіерея, благовидность польз его, пред-сгоящую ему в сем поприщѣ честь, славу, изобилїе всего, почтеніе и, по его мнѣнію, щасливую жизнь.

Не таковы долженсгвовали быть предложены побужденїя для сердца Сковороды. Он, выслушав сїе, возревновал по исгиннѣ и сказал Гервасію: "Развѣ вы хотите, чтоб и я умножил число Фарисеев⁵⁶? Ъжте жирно, пейте сладко, одѣвайтесь мягко и монашествуйте! А Сковорода полагает мона-шесгво в жизни несгяжательной, малодовольствѣ, воздержносги, в лишенїи всего ненужнаго, дабы приобрѣсгь всенужнѣйшее, во отверженїи всѣх прихотей, дабы сохранить себя самаго в цѣлости, во обузданїи самолюбія, дабы удобнѣе выполнить заповѣдь любви к ближнему, в исканіи славы Божїей, а не славы человѣческой". Гервасій убѣждал его милосгію Архіерея, дружбою своєю, пользою церкви⁵⁷, но Сковорода, тверд духом и правилами, возразил ему в отвѣт: "Благодарсгвую за милосгь, за дружбу, за похвалу; я не заслуживаю ничего сего за непослушанїе моє к вам при сем случаѣ". Гервасій, зная недостатки его и думая, что он, нуждаясь содержаніем и знакомством в чужой сторонѣ, должен будет согласиться на предложеніе его, оказал ему остуду. Григорій, примѣтя сїе, рѣшился скоро. На третій же день, дождавшись в передней выхода его, подошол сказать ему всесми-реннѣйше: "Прошу вашего высокопреподобія на путь мнѣ благословенія". Гервасій, не глядя на него, благословил его с досадою, а Сковорода, с миром отошед, тотчас отправился к новому приятелю своєму в деревню Старицу⁵⁸, в окрестносги Бѣлгорода.

Старица было мѣсто изобильное лѣсами, водотечами, удолїями благо-приятсгвующими глубокому уединенїю. Сковорода, поселясь тамо, паче всего прилѣжал к познанію себя и упражнялся в сочиненїях, относительных к сему. В лишеніях своих, призывая в помогц вѣру, не полагал оной в наружных обрядах одних, но во умергцвленїи самопроизволенїя духа, то есгь побужденїй от себялюбїя происходягцих; в заключенїи всѣх желанїй своих в волю всеблагаго и всемогугцаго Творца по всѣм предприятїям, намѣреніям и дѣлам. Он единственно занимался повелѣвать чувству своєму и поучать сердце своє не дерзать господсгвовать над порядком Промысла Божія, но повиноваться оному во всей смиренности.

Отец Гервасій донес Епископу об отзывѣ Сковороды на предложенія его и об отбьітїи его. Добродушный Іоасаф не подосадовал, но только пожалѣл об нем. Между тілі Григорій продолжал пусгыножительство в Старицѣ.

Нигдѣ столько не обозрѣвает себя человѣк, как в уединенїи, и не напрасно сказано древним Мудрецом³: уединенный должен быть или царь, или звѣрь⁵⁹. Преобороть скуку, проклятое изчадїе недовольства, занять ум и сердце упражненіями⁶⁰ достаточными, ублажить их есть дѣло не инако, как Мудраго, обладаюгцаго собою царя уединеннаго, Священника Божія⁶¹, понимающаго вездѣсущіе и всеисполненїе духа Господня и покланяюща-гося ему духом.

Сковорода, провождая тамо дни свой в бодрости духа, веселости, безпечаліи, благонадежносги, часто говаривал при посѣщающих его: to ctxoAlcov! to (jl(jAlci)v - "О свобода! О наука!"

Слух о необыкновенной жизни его и назидательном собесѣдованіи привлек многих искателей знакомсгва его. Он, посѣщая нѣкоторых по деревням, вздумал навѣстить Харьков. Нѣкто из познакомившихся с ним и здѣлавшись приятелем его, просил, чтоб, будучи в Харьковѣ, познакомился он с племянником его, молодым человѣком, находившимся там для наук, и не осгавил бы его добрым словом.

Сковорода приѣхал в Харьков, жил у знакомых своих нѣсколько уже недѣль. В одно время, пришедши посѣтить училище и видя тут нѣкоторых незнаемых им, спросил, не находится ли тут такой-то, племянник N. N. Молодой тот человѣк случился на de время быть там, и знакомые Сковородѣ

^а Надобно имѣть великое основаніе разума или совсѣм онаго лишену быть, чтоб содержать себя долгое время в уединенной жизни. Снести себя, ужиться самому с собою, смотрѣть на себя спокойными глазами, быть довольным сердцем своим, не искать себя внВ себя<⁵> - есть ключь истиннаго блаженства.

сказали, что он самой тот есгь. Сковорода, посмотря на него, возлюбил его и возлюбил до самой смерти. Послѣ увидѣл сей молодой человѣк, что случай таковый был усгроен для него перстом Божїим издалече.

Добрый пасгырь Іоасаф, не теряя из виду Сковороды, желал всячески привлечь его паки в Харьковское училище и извлечь из дарованій его пользу, которую он чувсгвовал во всей цѣнѣ ея. Зная, что он не любит принужденности, пригласил его дружески и предложил ему должносгь учителя, какую хочет. Довольно было убѣдить Сковороду, чтоб дать только ему на выбор дѣло то или другое. Он, имѣя в виду пользу, намѣреваемую для молодаго новаго друга своего, котораго в сердцѣ почитал уже таковым, как послѣ сам о сем изъяснялся, рад был призыву Епископа и взял предложеніе его всеохотно с тѣм, чтоб преподавать ему класс, ниже прежняго, синтактическій. Сверх того, взял ся обучать еллинскому языку.

Прибыв из Бѣлгорода в Харьков и всгупя в должность, нашол он любимаго своего молодаго человѣка, который, однако, не знал и не смѣл мыслить, чтоб мог быть достойным дружбы его, хотя любйл и удивлялся философской жизни его и внутренно почитал его.

Григорій часто начал посѣщать его и, по склонности молодаго человѣка, занимать его музыкою и чтеніем книг, служивших поводом к разговорам и нравоученію. Открыв в молодом человѣкѣ сердце, каковаго желал он, и способносги природныя, каковыя любйл он, обратил вниманіе своє на удобреніе разума его и духа.

Молодой сей человѣк, будучи воспитываем до сего полуучеными школь-ными учителями⁶², в руках которых тогда святилища наук находились, которые и положили ему в голову мнѣнія о вещах сгранныя, часто слыша от Сковороды противное тому и не могши согласить в понятіи своем НОВЫХ правил с старыми, вйдя же на самом дѣлѣ жизнь его добродѣтельную, цѣломудрую, примѣрную, сумнѣвался сам в себѣ и сожалѣл душевно, что такой добродѣтельной муж имѣл несогласныя с учеными мнѣнія и правила, особливо же до нравоученія и духовных знаній относительныя, а посему и в заблужденіях находился.

Всѣ книгочіе наставники его, да и весь свѣт, словом и дѣлом внушали ему, что щастіе человѣческое сосгоит в том, чтоб имѣть всего много: много чего ѣсгь, много чего пить, много во что одѣваться и в утѣхах праздно веселиться. Сковорода один начал говорить ему: чтоб быть истинно щасли-вым, то все оное не нужно; что ограниченіе желанїй, отверженіе излишесгв, обузданіе прихотствуюгцей воли, трудолюбіе, исправленіе должности, в которую Промысл Божій посгавил кого, не за страх, но за совѣсть, суть путй к щасгію. Сковорода говорил de и жил тако.

Велемудрые учили его, что добродѣтель гражданская одна есгь ничто пред Верховным⁶³ Сущесгвом, что Марк Аврелій⁶⁴, Тит⁶⁵, Сократ⁶⁶, Платон⁶⁷ и прочіе славные в древности великими дѣлами и сердцем люди должны быть нещасливы, потому что не имѣли исгорическаго знанія о вещах, случившихся послѣ их⁶⁸. Сковорода утверждал, что во всѣх оных мужах дѣйсгвовал Дух Вышній, а посему и недостойны они осужденія, но почтенія и подражанія в любви к истиннѣ. И если Бог есгь истинна, то они были вѣрные служители его.

Философы, учившіе молодаго человѣка, толковали ему, что к такому, напримѣр, жизни⁶⁹ состоянію больше и особенно привязано благословенїе Божїе, а к иному меньше, или же и проклятіе, что вѣдѣніе таинсгв и выполненіе обрядов тайноводсгва есгь совершенсгво и высокосгь человѣка. Сковорода учил, что всѣ сосгоянія суть добры, и Бог, раздѣляя члены обгцесгва, никакого не обидѣл; проклятіе же налагает он точїю на сынов противленія⁷⁰, которые, не внявь себѣ и не послѣдуя званію Природы, вступают в сосгоянія по сграсгям, по обманчивым видам, по прихотям. И понеже не испытали они в себѣ склонносги врожденной, то и предал их Верховный⁷¹ Раздаятель дарованій в неискусен ум, да творят неподобная и будут прокляты, то есть негцасливы. Сковорода учил, что совершенство человѣка состоит в дѣланіи истинной пользы ближнему и что таинства и обряды тайноводства⁷² относительны к слову, а Царствіе Божіе есть в силѣ, или в дѣлѣ⁷³.

Молодой человѣк, напоен будучи измлада предувѣреніями, слушая Сковороду, возчувствовал в себѣ возбужденную борбу мыслей и не знал, чѣм разрѣшить оную. Прочіе учители его внушали ему отврагценіе к Сковородѣ, запрегцали имѣть знакомство с ним, слушать разговоров его и даже видѣться с ним. Он любйл сердце его, но дичился разума его; почитал жизнь, но не вмѣгцал в ум разсужденій его; уважал добродѣтели, но усгранялся мнѣній его; видѣл чистоту нравов, но не узнавал исгинны разума его; желал бы⁷⁴ быть другом, но не учеником его.

Трудно изгладить первыя⁷⁵ впечатлѣнія.

Сковорода продолжал преподавать Синтаксис и еллинской язык обгцесгвенно, а любимаго своего молодаго человѣка обучал особенно греческому языку и чтенію древних книг, из которых любимѣйшіе им были слѣдуюгціе писатели: Плутарх⁷⁶, Филон Іудеанин⁷⁷, Цицерон⁷⁸, Горатій⁷⁹, Лукіан⁸⁰, Климент Александрійскій⁸¹, Ориген⁸², Нил⁸³, Діонисій Ареопа-гитскій⁸⁴, Максим Исповѣдник⁸⁵, а из новых относительныя к сим; глава же всѣм Библїя. Сила, содержаніе и конец учебнаго их упражненія было сердце, то есгь основаніе блаженной жизни.

Предприняв перевоспитывать его и желая больше и больше дать ему впечатлѣній истинны, писывал он к нему письмы почти ежеденно, дабы, побудя его к отвѣтствованію хотя кратко на оныя, приучить его мыслить, разсуждать, изъясняться справедливо, точно, прилично.

Предразсудки, возбуждаемые различіем мнѣній, не позволяли сумнѣні-ям в юношѣ искорениться. Странное произшесгвіе исгребило оные до основанія, и сіє так описано в поденных записках сего молодаго человѣка:

"1763 года, будучи я занят размьшіленіями о правилах, внушаемых мнѣ Сковородою, и находя в умѣ моем оныя несогласными с образом мыслей прочіих, желал сердечно, чтоб кто-либо просвѣтил меня в исгиннѣ. В таком расположеніи находясь и посгавя себя в возможную чистоту сердца, видѣл я слѣдуюггдй сон^а.

Казалось, что на небѣ, от однаго края до другаго, по всему просгрансгву онаго, были написаны золотыми великими буквами слова. Все небо было голубаго цвѣта, и золотыя слова оныя казались не сголько снаружи блесгягцими, но больше внутрь сіяли прозрачно свѣтом, и не совокупно написаны по лицу небеснаго пространства, но складами, по слогам, и содержали слѣдуюгцее и точно таким образом: Па-мять - СВЯ-ТЫХ - МУ-ЧЕ-ник - А-на-нї-я - А-за-рї-я - Ми-са-и-ла⁸⁶. Из сих золотых слов сыпались огненныя искры, подобно как в кузницѣ из раздуваемых сильно мѣхами угольев, и падали сгремительно на Григорія С[авича] Сковороду. Он стоял на земли, подняв вверх прямо правую руку и лѣвую ногу, в видѣ проповѣдуюгцаго Іоанна Кресгителя, котораго живописцы нѣкоторые в изображеніях представляют в таком расположеніи тѣла и каковым Сковорода тут же мнѣ вообразился. Я стоял близь его, и нѣкоторыя искры из падаюгцих на него, отскакивая, упадали на меня и производили во мнѣ нѣкую легкость, развязанносгь, свободу, бодросгь, охоту, веселость, ясносгь, согрѣяніе и неизъясняемое удовольсгвіе духа. Я, в исполненіи сладчайшаго чувсгвованія, проснулся.

Поутру, встав рано, пересказал я сіє видѣніе странное почтенному и добродѣтельному старику, Троицкому священнику⁸⁷ Бор[ису]⁸⁸, у котораго я имѣл квартеру. Старик, подумавши, сказал мнѣ с умиленіем: "Ах, молодой человѣк! Слушайтесь вы сего мужа: он послан вам от Бога быть Ангелом, руководителем и наставником'"¹⁴⁰. С того часа молодой сей человѣк предался вседушно дружбѣ Григорія; и с сего времени я в продолженіи писанія сего буду называть его Другом по превосходству.

Предсгавившіяся в велелѣпном видѣ написанныя на небеси имена трех отроков были тѣх самых, которых исгорія изображена в том любимом Сковородою Дамаскиновом стихѣ, который пѣвал он при всяком случаѣ в молодости своей, по нѣкоему махинальному побужденію, как о сем упо-мянуто в началѣ сего. Ни Сковорода о любимом сем сгихѣ, ни друг его о видѣнном им никогда друг другу не расказывали и не знали. По прошесгвіи тридцати одного года, за два мѣсяца до кончины своей, Сковорода, будучи у друга сего в деревнѣ и пересказывая ему всю жизнь свою, упомянул и о том стихѣ Дамаскиновом, что он всегда почти имѣл в устах его и, сам не зная почему, любйл его паче прочіих пізній. Друг, сіє услыша тогда и приведя на память видѣнное им во снѣ за тридесять один год назад, в молчаніи удивлялся гармоній чудешой, которая в различныя лѣта, в разных мѣсгах, то одному в уста, что другому послѣ в воображеніе полагала, в возбужденіе сердец их к выполненію и явленію разума и силы исторіи оной на самом дѣлѣ, в жизни их. Впрочем, друг его никогда ему о сем видѣнном не говорил и послѣ.

Ежели по духовному разуму исгоріи Образ златый, на полѣ Деирѣ служимый, есть мір сей, поле Деирово - время, пегць огненная - плоть наша, разжигаемая желаніями, похотѣніями, суесграсгіями, пламенями, жіугцими дух наш; если тріе отроцы, не послужившіе твари и не брегшіе поклонитися Идолу златому, суть три главнѣйшія способносги человѣческія, ум, воля и дѣяніе, не покаряющіеся духу міра сего, во злѣ лежагцаго, и невреждены огнем любострастныя плоти, но прохлаждаясь свыше Духом святым, пѣснословно изображают ДѣВУ Богоматерь, дѣвственное сердце, непорочносгь души человѣческой, то огнь, падающій изобильными сгруями на Григорія Сковороду из златовидных имян, написанных на небеси, Трех Отроков израильских, есгь тайнообразовательное свидѣтельсгво почиваюгца-го на нем Духа Божія.

Друг его начал давать мѣсго в мыслях и в сердцѣ своем мнѣніям и правилам его и нечувсгвительно увидѣл себя на пути свѣтлом чисгаго ума⁸⁹ и несмугценнаго духа.

Сковорода, хотя возбудить мысляшую силу друга своего поучатися не в книгах одних, но паче в самом себѣ, откуда всѣ книги родятся, часто в собесѣдованіях с ним раздѣлял человѣка на двое: на внутренняго и внѣшняго, - называя одного вѣчным, а другаго временным; того - небесным, сего⁹⁰ - земным; того - духовным, сего - душевным; онаго - Творческим, сего - тварным⁹¹. По сему раздѣленію в одном и том же человѣкѣ усматривал он два ума, двѣ воли, два закона, двѣ жизни. Перваго по божественному роду его именовал он Царем, Господем, Началом; другаго же по земному бытію его - рабом, орудїем, подножїем, тварью. И как первому⁹² по преимугцеству его принадлежало управлять, начальствовать, господсгвовать, другой же долженствовал повиноваться, служить, послѣдо-вать волѣ онаго, - то в надлежагцее соблюденіе порядка сего святѣйшія Природы приучал он себя во всѣх дѣяніях жизни придерживаться тайнаго гласа внутренняго, невидимаго и неизъясняемаго мановенія духа, которое есгь глас воли Божїей и которое люди, чувствуя втайнѣ и послѣдуя движенію его, ублажаются, не повинуясь же побудителю сему и не памятуя онаго, окаеваются. Он, испытав на самом дѣлѣ святость тайнаго руково-дительства сего, возбуждал вниманіе в другі, своем и в прочіих к сему святилищу внутреннїя силы Божія и часто приглашал прислушиваться изреченіям сего прорицалигца Нетлѣннаго Духа, котораго глас раздается в сердцах непорочных - яко друга, в разврагценных - яко судій, в непокоривых - яко мсгителя. Он называл его тѣм первобытным⁹³ законом человѣков, о котором говорит С[вягценное] писаніе: "Нетлѣнный Дух твой есгь во всѣх; тѣмже заблуждаюгцих помалу обличаеши, и в нихже согрѣшают, воспоминая, учиши, да, премѣнившеся от злобы, вѣруют в тя, Господи!"⁹⁴ Он утверждал, что сей был тот самый Геній³, которому послѣдуя во всем, добродушный Сократ, яко наставнику своєму, достиг сгепени Мудраго, то есгь гцасливаго.

Он говаривал с сильным убѣжденіем Исгинны: "Посмотрй на человѣка и узнай его! Кому подобен истинный человѣк, Господь сый во плоти? Подобен доброму и полному колосу пшеничному. Разсуди же: не сгебель с вѣтвами есгь колос, не солома его, не плева⁹⁵, не наружная кожица, одѣваюгцая зерно, и не тѣло зерна, но колос есть самая сила, образуюгцая сгебель, солому, тѣло зерна и проч[ая], в которой силѣ все оное заключается невидимо. Она производит все то в явленіе весною, когда вся внѣшность на зернѣ согнила, дабы не причтено было плододѣйсгво мертвой землѣ, то есгь гніюгцей внѣшности, но вся бы слава отдана была невидимому Богу, тайною своєю Десницею вся дѣйствуюгцему, дабы он едйн был во всем глава, вся же внѣшносгь прочая - пята. От колоса поступи к человѣку. В колосѣ видѣл ты солому, полову, кожицу - но не тамо Бог. Гдѣ же? В невидимой силѣ расгительной: Господь Бог произрасгил нам колос невидимою силою. Посмотрй же на тѣлесность человѣка - не тамо сила Божїя! Она в невидимости его закрылась. Подними же от земныя плоти мысли твой и уразумѣй человѣка в себѣ, от Бога рожденна⁹⁶, не сотворенна в послѣднее житія время! Сила расгительная зерна, глава тѣла всего, есгь тайная дѣйствительносгь невидимаго Бога; познай в себѣ силу разумную, Глагол Божій, Слово вѣчное, деснйцу Божію, закон, власть, царство, невидимосгь, образ Отца небеснаго! Раскрой сердце твоє для принятія вѣры и для обнятія того человѣка, который Отцу своєму небесному вмѣсто силы его и вмѣсго Десницы его есть во вѣки вѣков. Сіє сѣмя твоє, зерно твоє есть пространнѣе небес и земных кругов. Видимое de небо и земля сія в нем сокрываются, и тебе ли de сѣмя сохранить не возможет? Ах! Буди увѣрен, что и самый нечувственный влас главы твоея, потерявши наличносгь свою, в нем без всякаго вреда закроется, сохранится, ублажится! О сѣмя благословенное, человѣк истинный, Божїй! Вся видимость есть подножїе его. Сам он в себѣ носит царство, онебеся всякаго просвѣгцаемаго им и восполня своим все-исполненіем, возсѣд на мѣсгѣ десницы (одесную) Отца небеснаго во вѣки⁹⁷.

Сим не многим извѣстным правилом водясь, он принимал на себя должносги, располагал упражненія свой и забавы, перемѣнял нечаянно мѣсгопребыванія, дѣлал знакомсгва, всгупал в приязни, принимал в дружбу свою и не прежде рѣшался дѣлать что-либо зависягцее от единственнаго выбора воли его, как посовѣтуя со внутренним духом, котораго он называл

^а Древніе под названіем Генія разумѣли то, что разумѣем мы под именем Ангела Хранителя. Сократ называл сего Генія демоном, ибо демон на еллинском языкѣ значит "разумѣюгцій", то есть разумная сила внутренняя человѣка, а не значит злаго духа. Нѣкоторые чрез Генія разумѣют изогцренное чувствованіе добра и зла, другіе - сильное нравственное чувство. Зри о Геній Сократовом сочин[еніе] Плутарха особое<⁹>.

иногда Минервою⁹⁸. Ибо, как Минерва, по башословію, рождена из мозга Юпитерова", так дух наш происходит от Бога.

Как Бог дает дарованія духа не в одну мѣру, но различно, по различію отраслей всецѣлаго, то людей, вступающих в состояніе жизни не по врожденной способносги, называл Сковорода людьми без Минервы. Так часто, видя робкаго воєначальника, грабителя судью, гордаго¹⁰⁰ Богослова¹⁰¹ и пр[очая], с досадою говаривал: "Вот люди без Минервы!" Взглянув на изображеніе царствующей в вѣкѣ его Екатерины II¹⁰², находившеєся у друга его в гостинном покоѣ, сказал он с движеніем: "Вот голова с Минервою!"

Он мыслил, что щастіе человѣка состойт в том, чтоб, узнав собсгвенную в себѣ способносгь, по оной употребить себя в жизни. Так, многіе Богословы были бы, может быть, лучшими стряпчими по дѣлам, многіе ученые -разнощиками, многіе судьи - пахарями, воєначальники - пастухами, монахи - цаловальниками, и проч[ая].

Огсюда, заключал он, происходит, что одно и то же самое состояніе жизни одного ублажает, а другаго окаянсгвует: одного воинскій сан прославляет, а другаго пофамляет; одного царскїй вѣнец преукрашает благословеніем, славою, безсмертіем, а другаго низвергает во тьму кромѣшнюю с проклятіем имени его; одного Богословіе дѣлает свѣтильником міра, обладателем над сердцами, славным без славьі, почтенным без почестей, а другаго - обманщиком, лицемѣром, лжецом¹⁰³ выоокомудрсгвующим; одного ученіе ВОЗВЫ-сило до небес, а другаго низвело до ада; одному судейсгво доставило имя благодѣтеля, а другому - разбойника; одному начальство в похвалу и честь, а другому - в хулу и поношеніе; одного монашесгво освятило, а другаго очер-нило¹⁰⁴ и поіубило вовѣки.

Такое правдивое, но для многих колкое, изъясненіе скоро навлекло ему брань. Лож и порок вооружили на него орудія свой в лицах многих. Но рука Господня была с ним, и он превозмогал ею всѣ навѣты глупых и злых человѣков.

Занимаясь много другом своим, возводя ум его выше обыкновенных познаній, навѣдывался он искоренить в нем предубѣжденія, напечатлѣнныя от невѣжд и бабіих басней¹⁰⁵. Примѣтя, что страх смерти и боязнь мертвых обладала мучительно воображеніем его, предлагал он ему важныя чтенія, разрушающія de ужасное мнѣніе; бесѣдовал часто о началѣ и разснащеніи существ каждато в своє основаніе, говоря, что вѣнцу подобен вѣк: начало и конец в единой точкѣ заключаются. От зерна колос в зерно возвращается; от сѣмяни в сѣмя яблонь закрывается³; земля в путь земли йдет и дух к духу. Какое, - так разсуждал он, - есть основаніе первоначальное¹⁰⁶ тварей?

^а Стих, наполненный превысокаго понятія: "Святый Боже, святый крѣпкій, святый безсмертный", -утверждает сію истинну. Первая⁽¹⁰⁾ точка - "Святый Боже" - знаменует Начало, предваряющее всю тварь. Вторая - "Святый крѣпкій" - знаменует Начало, создавшее плоть и всельшееся в ней. Третія - "Святый безсмертний" - знаменует Начало, пребывающее изчезнувшей плоти. Зри о сем сочин[еніе] его «Потоп Зміин», гл[аву] 4.

Ничто. Воля вѣчная, возжелав облещи совершенсгва свой в явленіе видимости, из Ничего произвела все то, что сугцествует мысленно и тѣлесно. Сіи желанія Воли вѣчной одѣлись в мысленности; мысленности - в виды; виды - в вещественные образі,г¹. Назначено поприще, или круг, каждому сущесгву, по образу вѣчнаго явить силы свой, то есть изліяніе невидимаго во временной видимости и паки вступить в своє начало, то есть в своє Ничто. Край первый¹⁰⁷ и край послѣдній есгь єдино, и сіє єдино єсть Бог. Всѣ твари, вся природа суть приятелище, риза, орудїе: все de обветшает, свіется, измѣнится; един Дух Божій, исполняющій вселенную, пребывает вовѣки. Богочеловѣк наш, - говорил он, - есгь вѣнец наш: не умираєм, но измѣняемся от смерти в живот¹⁰⁸, от тлѣнія в нетлѣніе. Умирают и умерли уже, имже бог чрево их и слава их в студѣ их¹⁰⁹. Грядет час и нынѣ есгь, єгда мертвій услышат глас Сына Божія и, услышавше, оживут. Аще убо и нынѣ час есгь, то почто на утріе, на тысящу лѣт, на нѣсколько вѣков и кругообращеній планет откладываем жизнь, смерть, воскресеніе, суд, глас Сына Божія? Нося уже в себѣ огнь неугасаемый мучительных желаній и чувствій и червь неусыпаемый угрызеній совѣсти, можем ли сказать, что мы еще не осуждены, что глас Сына Божія не слышится в нас еще, что труба Божія не низвела еще к нам Судію страшнаго, праведнаго, судящаго, якоже СЛЫШИТ он¹¹⁰ сердце наше?

Не довольствуясь бесѣдою о сем, приглашал он друга своего в лѣтнее время прогуливаться поздо вечером за город и нечувствительно доводил его до кладбища городскаго. Тут, ходя в полночь между могил и видимых на песчаном мѣсгѣ от вѣтра разрытых гробов, разговаривал о без-разсудной сграшливости людской, возбуждаемой в воображеніи их от усобших тѣл. Иногда пѣл там что-либо приличное благодушеству; иногда же, удалясь в близь лежащую рощу, играл на флейтраверѣ, оставя друга молодаго между гробов одного, яко бы длятого, чтоб издали ему приятнѣе было слушать музыку. Сей, непримѣтно освобождаясь от пустых впе-чатлѣній, мечтательных страхов, в спокойствіи сердечном внутренно возсылал благодареніе Промыслу Божію за низпосланіе ему мудраго друга и наставника.

В 1764 году друг его вознамѣрился поѣхать в Кіев для любопытсгва. Сковорода рѣшился сопутсгвовать ему, куда и отправились они в Авгусгѣ мѣсяцѣ.

По приѣздѣ туда, при обозрѣваніи древностей тамошних, Сковорода был ему исголкователем исгоріи мѣсга, нравов и древних обычаев и побудителем к подражанію духовнаго благочестія почивающих тамо усобших святых, но не жизни живаго монашесгва.

Многіе из соучеников его бывших, из знакомых, из родственников, будучи тогда монахами в Печерской Лаврѣ, напали на него неотсгупно, говоря¹¹¹:

^а Читай о сем книіу «De l'origine, usages et abus de la raison et de la foi», 238 pag. tom I<^u).

- Полно бродить по свѣту! Пора пристать к гавани, нам извѣсгны твой таланты, Святая Лавра пріймет тя, аки мати своє чадо, ты будеш столб церкви¹¹² и украшеніе обители.

- Ах! преподобные! - возразил он с горячносгію. - Я сголботворенія умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов¹¹³ во храмѣ Божїем.

За сим привѣтсгвіем Старцы замолчали, а Сковорода, смотря на них, продолжал: "Риза, риза! Коль не многих ты опреподобила! коль многих очаровала¹¹⁴! Мір ловит людей разными сѣтями, накрывая оныя богатсгвами, чесгьми, славою, друзьями, знакомсгвами, покровительсгвом, выгодами, утѣхами и святынею, но всѣх нещасгнѣе сѣть послѣдняя. Блажен, кто святосгь сердца, то есгь щасгіе своє, не сокрыл в ризу, но в волю Господню!"

Старцы¹¹⁵ перемѣнялись в лицѣ, слушая de; но звон позвал их, и они поспѣшили на молитву. Один из них просил Сковороду с другом его на завтре прогуляться за обитель¹¹⁶. Согласясь, пошли всѣ трое и сѣли на горѣ над Днѣпром. Отец Каллисграт (так назывался он), обняв тут Сковороду, сказал: "О мудрый муж! Я и сам так мыслю, как ты вчера говорил пред нашею братією, но не смѣл никогда слѣдовать мыслям моим. Я чувсгвую, что я не рожден к сему черному наряду, а введен в оной одним видом благочесгія, и мучу жизнь мою. Могу ли я?.." Сковорода отвѣтствовал: "От человѣк не возможно, от Бога же вся возможна суть"¹¹⁷.

По прошесгвіи нѣскольких дней надлежало другу его возвращаться во свояси. Сковорода, будучи упрошен родсгвенником своим, соборным печерским¹¹⁸ Іусгином¹¹⁹, остался в Кіевѣ.

Не прошло двух мѣсяцов, как он приѣхал из Кіева паки в Харьков. Украйну предпочитал он Малоросаи за воздух и воды. Рѣки почти всѣ цвѣтут в Малоросаи, отчего и воздух имѣет гнилость. Он обыкновенно называл Малоросаю матерью, потому что родился там, а Украйну теткою по жительству его в оной и по любви его к ней¹²⁰.

В Харьковѣ был Губернатором Евдоким Алексѣевич ГЦербинин¹²¹ -человѣк, не имѣвшій учебнаго воспитанія, но одарен природным здравым разумом, любитель наук, талантов, музыки, в которой и сам он был весьма искусен и знающ. Наслышась о Сковородѣ, призвал он его к себѣ и, поговоря с ним, сказал ему:

- Честной человѣк! Длячего не возмеш ты себѣ никакого извѣстнаго состоянія?

- Милостивый Государь! - отвѣтствовал Сковорода. - Свѣт подобен театру: чтоб представить на театрѣ игру с успѣхом и похвалою, то берут роли по способносгям. Дѣйствующее лице на театрѣ не по знатносги роли, но за удачносгь игры вообще похваляется. Я долго разсуждал о сем и по многом испытаніи себя увидѣл, что не могу представить на театрѣ свѣта никакого лйца удачно, кромѣ самаго низкаго, простаго, безпечнаго, уединеннаго: я сію ролю выбрал, взял и доволен¹²².

Губернатор, посмотря на него с удовольствіем, полюбил его и сказал предстоящим:

- Вот умной человѣк! Он прямо щаслив; меньше было бы на свѣтѣ дурачесгв и недовольствій, если бы люди так мыслили.

- Но, друг мой! - продолжил Щербинин¹²³, отведя его особенно из круга,

- может быть, ты имѣешь способносги к другим сосгояніям в общежитіи полезным, да привычка, мнѣніе, предувѣреніе...

- Если бы я почувствовал сего дня, - прервал рѣчь Сковорода, - что могу без робости рубить Турков, то с сего же дня привязал бы я гусарскую саблю и, надѣв кивер, пошол бы служить в войско. Труд при врожденной склонности есгь удовольствіе. Пес бережет сгадо день и ночь по врожденной любви и терзает волка по врожденной склонности, несмотря на то, что и сам подвергается опасности быть расгерзан от хищников. Ни конь, ни свинія не здѣлают сего, понеже не имѣют природы к тому. Склонность, охота, удовольствіе, природа, сила Божія, Бог есгь то же. Есгь склонности, есть природы злыя, и сій суть явленіе гнѣва Божїя. Человѣк есть орудіе, свободно и вольно подчиняющее себя дѣйсгвію или любви Божіей, то есгь живота, или гнѣва Божія, то есть суда, добра или зла, свѣта или тьмы. Сіє напечатлѣнно ощутительно на кругообращеніи дня и ночи, лѣта и зимы, жизни и смерти, вѣчносги и времени. Бог есгь Бог живота¹²⁴, или любви, и Бог суда, или гнѣва³. Всѣ твари суть грубые служебные органы свойств сих Верховнаго¹²⁵ Существа: один человѣк есть благороднѣйшее орудіе его, имѣющее преимущесгво свободы и полную волю избранія, а потому и цѣну, и отчет за употребленіе права сего в себѣ держащее. Отсюда есгесгвенно происходит понятіе о правосудіи, милосердіи и благости во Творцѣ. А когда во Творцѣ, то и в тварях, найпаче же приближенных к нему даром разума. Отсюда власги, правительсгва, державы, семейсгва, обгцества, сосгоянія, отсюда родители, цари, начальники, воины, судій, господіе, рабы; но един Бог во всѣх и вся в нем.

Щербинин в сладость послушал его и убѣждал его ходить к нему чаще.

Сковорода, держась приличія того лица, которое избрал он представлять на театрѣ жизни, всегда удалялся знатных особ, великих общесгв и чиновных знакомсгв; любил быть в малом кругѣ непринужденнаго обра-щенія с людьми откровенными; предпочитал чисгосердечное обхожденіе паче всяких ласкательных приемов; в собраніях занимал всегда послѣднее мѣсто, ниже всѣх, и не охотно входил в бесѣду с незнакомыми, кромѣ просгол юдино в.

Любимое, но не главное упражненіе его было музыка, которою он занимался для забавы и препровождал праздное время. Он сочинил духовные концерты, положа нѣкоторые псалмы на музыку, так же и стихи, пѣваемые во время Литургіи, которых музыка преисполнена гармоній просгой, но важной, проницающей, плѣняющей, умиляющей¹²⁶. Он имѣл

^а Мір сей и человѣк суть изъявленіе чудес, которыя Дух Бога невидимаго производит вегцественно. Сей Дух чудес свидѣтельствует в явленій своем о внутренном состояніи бытій в любви или во гнѣвѣ, в добрѣ ИЛИ ВО ЗЛѢ.

особую склонносгь и вкус к Акроматическому роду музыки. Сверх церковной¹²⁷, он сочннил многія пѣснн в сгнхах н сам нграл на скрипкѣ, флейтраверѣ, бандорѣ н гуслях приятно и со вкусом¹²⁸.

В 1766 году по повелѣнію благополучно царсгвуюгцей Екатернны II к харьковскнм училищам, по предсгательству Щербинина, прибавлены нѣкоторыя науки под названіем прибавочных классов. Между прочіими назначено было преподавать благородному юношесгву правила благонравія. Начальство признало способнѣйшим к сему Сковороду и пригласило его. Он охотнѣйше принял de предложеніе и не захотѣл брать опредѣленнаго за класс сей по окладу жалованья, почитая, что удовольсгвіе, которое находит он быть в сем случаѣ полезным по склонности своей, замѣняет ему всякую мзду. По сему поводу написал он в то время сочиненіе, извѣстное под сим именем: «Начальная дверь к Христіянскому добронравію для молодаго Шляхетства Харьковской губерній».

Сочиненіе de содержало в себѣ просгыя истинны, краткія коренныя познанія должностей, относительных до общежитія. Всѣ просвѣщенные люди признавали в оном чистьія понятія, справедливыя мысли, основатель-ныя разсужденія, чувсгвительныя побужденія, благородныя правила, движущія сердце к подобному себѣ концу высокому.

Но как все то основывалось на познаніи Бога и достойном почтеніи онаго, то Епископ Бѣлградскій¹²⁹, бывшій тогда Епархіальным, почитая такое разсужденіе в устах свѣтскаго человѣка за похищеніе власги и преимуществ своих, вознегодовал на него с гоненіем; требовал книжицу на разсмотреніе; нашол нѣкоторыя неясности для него и сомнѣнія в рѣчах, и образ ученія, не соотвѣтсгвующій обыкновенному правилу, почему и препоручил свойм спросить Сковороду, длячего он преподавал наставленіе Хрисгіянскаго благонравія различным образом от обыкновеннаго? Сковорода отвѣтствовал: "Дворянство различествует и одѣяніем от черни народ-ной¹³⁰; длячего же не имѣть оному и понятій различных о том, что нужно знать ему в жизни? Так ли, - продолжал он в отвѣт, - Государя разумѣет и почитает пастух¹³¹ и земледѣлец¹³², как минисгр его, воєначальник, градоначальник? Подобно и дворянству такія ли прилично имѣть мысли о Верховном¹³³ Сущесгвѣ¹³⁴, какія в монасгырских¹³⁵ уставах и школьных уроках¹³⁶?" По сем отвѣтѣ все замолчало.

Сковорода, побуждаясь духом, удалился в глубокое уединеніе. Близь Харькова есгь мѣсго, называемое Гужвинское, принадлежащее помѣщикам Земборским¹³⁷, которых любйл он за добродушіе их. Оное покрыто угрюмым лѣсом, в фединѣ котораго находился пчельник с одною хижиною. Тут поселился Григорій, укрываясь от молвы житейской и злословій духовенства.

Предавшись на свободѣ размышленіям и оградя спокойсгвіе духа безмолвіем, безсграсгіем, безсуетносгію, написал он тут первое¹³⁸ сочиненіе своє в образѣ книги, названное им «Наркисс, или о том: ПОЗНАЙ себя». Прежнія его, до того писанныя малыя сочиненія были только отрывочныя, в сгихах и прозѣ.

Продолжая там же своє пустынножительство, написал он другое сочиненіе, под именем: «Книга Асхань, о познаніи себе самаго», которое приписал другу своєму.

Лжемудрое высокоуміе, не в силах будучи вредить ему злословіем, употребило другое орудїе - клевету. Оно разглашало повсюду, что Сковорода охуждает употребленіе мяс и вина и сам чуждается оных. А как извѣсгно, что такое ученіе есгь ересь Манихейская¹³⁹, проклята от святьіх Соборов, то Законословы и дали ему прилагательное имя Манихейскаго ученика. Сверх¹⁴⁰ того доказывали, что он называет вредными сами по себѣ золото, сребро, драгоцѣнныя вегци, одежды и проч[ая]. Как же Бог ничего вреднаго не сотворил, а всѣ ті, вещи им созданы, то и заключали, что он богохульник.

Притом, поелику Сковорода удаляется от людей, чуждается общесгв, бѣгает состоянія в общежитіи, скрывается в лѣса, то и выводили есгественным послѣдствіем, что он не имѣет любви к ближнему, а потому и назвали его Мизантропом, то есть человѣконенавистником.

Сковорода, узнавши о сем и не желая, чтоб добрыя и простодушныя сердца соблазнились о нем сими разглашеніями клеветьі, явился в город и, нашед в одном собраніи приличный случай к обьясненію правил своих, говорил тако³:

- Было время и теперь бывает, что для внутренней моей економій воздерживаюсь я от мяс и вина. Но потому ли лѣкарь охуждает, напримѣр, чеснок, когда велит поудержаться от употребленія онаго тому, у кого вредный жар вступил в глаза? Все благосотворено от всещедраго Творца, но не все всѣм всегда бывает полезно. Правда, что я совѣтовал нѣкоторым, дабы они осгорожно поступали с вином и мясом, а иногда и совсѣм от того отводил их, разсуждая горячую молодосгь их. Но когда отец младолѣтному сыну вырывает из рук нож и не дает ему употребленія оружейнаго пороху, сам, однако же, пользуясь оными, то не ясно ли видно, что сын еще не может владѣть правильно тІ,\ш вещами и обращать их в пользу, ради которой онѣ изобрѣтены? Вот почему приняли меня за Манихейскаго ученика. Не ложно то, что всякой род пищи и питія есгь полезен и добр; но надлежит брать в разсужденіе время, мѣсго, мѣру, особу. Не бѣдсгвенно ли было бы сосущему грудь младенцу дать крѣпкой водки? Или не смѣшно ли работавшему в поті, лйца весь день на стужѣ дровосѣку подать стакан молока в подкрѣпленіе сил его? Как же несправедливо почли меня за Манихея, так и недосгойно за человѣконенависгника и ругателя даров Божіих.

Когда Бог опредѣлил мнѣ в низком лицѣ быть на театрѣ свѣта сего, то должно уже мнѣ и в нарядѣ, в одѣяніи, в поступках и в обращеніи со сгепенными, сановными, знаменитыми и почтенными людьми наблюдать благопристойность, уваженіе и всегда помнить мою ничтожносгь пред ними. Сіє сам я сгараясь сохранить и прочіим совѣтовал дѣлать такожде, отчего и попал я во оклеветаніе. Оглагольники мой, если бы приписывали

^а Сіє самое объясненіе он описывает в письмѣ к нѣкоторому друїу своєму!¹²).

мнѣ обыкновенныя слабосги, или пороки, то шошо было бы мнѣ; но гіи языковредные, представляя меня развращающим нравы, дѣлают меня еще душегубителем, то есть Еретиком¹⁴¹, и под сим видом запрещают, отгова-ривают, отсовѣтывают вступать со мною в знакомсгво, в бесѣду, в обращеніе. Я говаривал молодым людям совѣтовать с своєю Природою, чтоб они на позорищі, жизни могли сохранить благоприсгойносгь, приличную искусным дѣйсгвующим лицам; а если кто взял ролю, не совсізм сродную ему, то сгарался бы, как можно удачнѣе оную представить и поступать без соблазнов, дабьі хотя нѣсколько жалобы между людьми и роптанія пред Богом на состоянія свой уменынились.

Слушавшіе тут друг на друга взглядывали, и никто ни слова не сказал ему на de. Сковорода, поклонясь всѣм, отправился тогда же в уединеніе.

В Изюмской округѣ Харьковской губерній имѣли жительство дворяне Сошальскїе, которых брат меныной¹⁴² просил тут же Сковороду пожить у него, предлагая ему спокойное пребываніе в деревнѣ его, гдѣ все по вкусу и охотѣ своей он мог найти, как и самаго хозяина, ищущаго любви его. Сковорода поѣхал с ним в деревню его Гусинку¹⁴³, полюбил мѣсто и хозяев и поселился не в далеком расстояніи от деревни, в пасѣкѣ их. Тишина, безмятежіе, свобода возбудили в нем всіз чувствія тѣх драгоцѣнных удовольсгвій, которыя опытом извѣсгны одним мудрым и цѣломудрым. "Мнози глаголют (так писал он к другу своєму): что дѣлает в жизни Сковорода? Чѣм забавляется? Аз же во Господѣ возрадуюся, возвеселюся о Бозѣ, спасѣ моем. Радованіе есть цвѣт человѣческія жизни, - продолжал он, - оно есгь главная точка всѣх подвигов; всѣ дѣла коеяждо жизни сюда текут. Суть нѣкіе, аки без главной точки живугціе, без цѣли, без пристани пловугціе. Но о развращенных я не говорю: своє всякому радованіе мило. Аз же поглумлюся, позабавлюся в заповѣдех Вѣчнаго. Все исходит в скуку и омерзѣніе, кромѣ сея забавы, и пути ея - пути вѣчны"¹⁴⁴.

Между сим круг жизни друга его доходил до той точки, на которой означается³ двупутіе Геркулесово. Он вознамѣрился ѣхать в столицу для службы; в 1769 году отправился туда и прибыл в Ноябрѣ.

Свѣт представился ему во всей великосги своих прелесгей. Потоп мыслей покрыл разум его, и бездна желаній отверзлась пред сердцем его. Но, приучась от наставника своего Сковороды относиться во всізх своих предприятіях к мановенію внутренняго духа, силою его пробудился от обаятельнаго удивленія и, три года проживя в сголицѣ, всегда хранил под державою его, соблюл душевное спокойсгвіе. Блажен, аще бы неуклонно во всѣ текугція лѣта послѣдовал сему великаго совѣта Ангелу!

В 1770 году Сковорода, согласясь с Сошальским, поѣхали в Кіев. Родственник его Іусгин был начальником Китаевской пусгыни, что подлѣ Кіева. Сковорода поселился у него в монасгырѣ и три мѣсяца провел тут с

^а Геркулесу предстали Минерва и роскош и звали его каждая в свой путь: сіє назьіваєтся двупутіе Геркулесової¹³).

удовольсгвіем. Но вдруг примѣтил в себѣ внутреннее движение³ духа непонятное, побуждаюгцее его ѣхать из Кіева. Слѣдуя сему, по своєму обыкновенію, просит он Іустина, чтоб отпусгил его в Харьков. Сей уговаривает его остаться. Григорій непреклонно насгоит, чтоб отправить его. Іустин заклинает его всею святынею не оставлять его. Сей, вйдя нерасположеніе Іусгина к отпуску его, пошол в Кіев к приятелям попросить, чтоб отправили его в Украйну. Тѣ удерживают его, он отгова-ривается, что ему дух настоятельно велит удалиться из Кіева. Между сим пошол он на Подол, нижній город в Кіевѣ. Пришед на гору, откуда сходят на Подол, вдруг остановясь, почувсгвовал он обоняніем такой сильной запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тотчас поворотился домой¹⁴¹. Дух убѣдительнѣе погнал его из города, и он с неудовольсгвіем отца Іустина, но с благоволеніем духа отправился в путь на другой же день.

Приѣхав через двѣ недѣли в Ахтырку-город, остановился он в монасгырѣ у приятеля своего Архимандрита Венедикта¹⁴⁵. Прекрасное мѣстоположеніе и приязнь добродушнаго Монаха сего успокоили его. Тут вдруг получили извѣстіе, что в Кіевѣ оказалась моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было, и что город заперт уже.

Сердце его дотолѣ почитало Бога, аки раб, оттолѣ возлюбило его, аки друг. И о сем он расказывал другу своєму тако: "Имѣя разженныя мысли и чувствія души моей благоговѣніем и благодарностію к Боїу, встав рано, пошол я в сад прогуляться. Первое¹⁴⁶ огцугценіе, которое осязал я сердцем моим, была нѣкая развязанность, свобода, бодросгь, надежда с исполненіем. Введя в de расположеніе духа всю волю и всѣ желанія мой, почувсгвовал я внутрь себя чрезвычайное движеніе, которое преисполняло меня СИЛЫ непонятной. Мгновенно изліяніе нѣкое сладчайшее наполнило душу мою, от котораго вся внутренняя моя возгорѣлась огнем, и казалось, что в жилах моих пламенное теченіе кругообрагцалось. Я начал не ходить, но бѣгать, аки бы носим нѣкіим восхигценіем, не чувсгвуя в себѣ ни рук, ни ног, но будто бы весь я состоял из огненнаго состава, носимаго в просгранствѣ кругобытія. Весь мір изчез предо мною; одно чувсгвіе любви, благонадежности, спокойствія, вѣчносги оживляло сугцесгвованіе моє. Слезы полились из очей моих ручеями и разлили нѣкую умиленную гармонію во весь состав мой. Я проник в себя, огцутил аки сыновнее любви увѣреніе и с того часа посвятил себя на сыновнее повиновеніе Духу Божію".

По прошествіи двадцати четырех лѣт пересказывал он сіє другу своєму с особенным чувствованіем, давая знать, коль близ нас есгь Бог, колико промьішляет о нас, хранит нас, якоже коконі птенцьї своя, под крылѣ своя собрав¹⁴⁷, агце мы точію не удаляемся от него во мрачныя желанія воли нашей разтлѣнной.

Поживя нѣсколько у отца Венедикта, отправился он паки в Гусинку к Сошальским, гдѣ и занялся упражненіями сочиненій.

В 1772 году, в Февралѣ мѣсяцѣ, друг его поѣхал в чужіє край и, быв во Францій в разных городѣх, прибыл в 1773 году в Швейцарію, в город Лозан.

Между многими умными и учеными людьми, каковых в Лозани нашол он, находился там нѣкто Данійл Мейнгард¹⁴⁸, человѣк отмѣннаго разума природнаго, имѣвшій дар слова, ученосгь рѣдкую, обширныя познанія, благонравіе философское. Он сголько похож был чертами лйца, обра-щеніем, образом мыслей, даром слова на Сковороду, что можно бы почесть его ближайшим родсгвенником его. Друг Сковороды познакомился с ним, и они друг друга сголько полюбили, что Мейнгард, имѣя у себя подлѣ Лозани прекрасный загородный дом, сад и величайшую библїотеку, просил его располагать оным всѣм в своє удовольсгвіе, и сей пользовался всегда, как и многими свѣдѣніями от него.

Возвратясь из чужих краев и увидясь с Сковородою в 1775 году, расказал ему друг его ту удивительную всгрѣчу, по которой он нашол в Лозани похожаго человѣка на него чертами лйца, свойсгвами, образом мыслей и дружбою к нему. Сковорода возлюбил его заочно и с того времени начал подписывать на письмах и сочиненіях своих имя своє тако: Григорій ВАР (евр[ейски] сын) Сава Сковорода, Данійл Мейнгард.

И добрая, и худая слава распросгранилась о нем во всей Украинѣ, Малороссіи и далѣе. Многіе хулили его, нѣкоторые хвалили, всѣ хотѣли видѣть его, может быть, за одну странность и необыкновенный образ жизни его, не многіе же знали его таковым, каков он в самой точности был внутренно.

По разным обсгоятельствам живал он у многих: иногда мѣстоположеніе по вкусу его, иногда же люди по Минервѣ его привлекали его проживать нѣкоторое время; непремѣннаго же жилища не имѣл он нигдѣ, почитая себя пришельцем на земли во всем разумѣ слова сего¹⁴⁹.

Полюбя Тевяшова¹⁵⁰, воронежскаго помѣщика, жил у него в деревнѣ и написал тут сочиненіе «Икона Алкивіадская», которое и приписал ему в память признательносги своей к дому сему. Потом имѣл пребываніе в Бурлуках у Захаржевскаго¹⁵¹, ради приятных положеній природы; жи-тельствовал у ГЦербинина в Бабаях¹⁵², в Ивановкѣ у Ковалевскаго¹⁵³, у друга своего в Хотетовѣ¹⁵⁴; в манастырях Старо-Харьковском, Харьковском учи-лищном, Ахтырском, Сумском, Святогорском, Сѣннянском и проч[ая] по нѣсколько времени. Иногда жил у кого-либо из сих и у других, совершенно не любя их пороков, но длятого только, дабы чрез продолженіе времени, обращаяа с ними, бесѣдуя, разсуждая, нечувсгвительно привлечь их в познаніє себя, в любовь к истиннѣ, в отвращеніе от зла и примѣром жизни заставить любить добродѣтель. Впрочем, во всѣх мѣсгах, гдѣ жил он, избирал всегда уединенный угол, жил просто, один, без услуги.

Харьков любил он и часто посѣщал его. Новый тамошній начальник¹⁵⁵, услыша об нем, желал видѣть его. Сковорода пришол к нему по пригла-шенію его. Губернатор, увидя его в первой¹⁵⁶ раз и посмотря на него присгально, спросил его:

- Г[осподин] Сковорода! О чем учит Библїя?

- О человѣческом сердцѣ, - отвѣтствовал он. - Поваренныя ваши книги учат, как удовольсгвовать желудок; псовыя - как звѣрей давить; модныя -как наряжаться; Библїя учит, как облагородствовать человѣческое сердце.

Нѣкто из ученых спросил его тут же: что есть Философія?

- Главная цѣль жизни человѣческой, - отвѣчал Сковорода. - Глава дѣл человѣческих есгь дух его, мысли, сердце. Всяк имѣет цѣль в жизни, но не всяк - главную цѣль, то есгь не всяк занимается главою жизни. Иной занимается чревом жизни, то есгь всѣ дѣла свой направляет, чтоб дать жизнь чреву; иной - очам, иной - волосам, иной - ногам и другим членам тѣла; иной же - одеждам и прочіим бездушным вегцам; Философія, или Любомудріе, усгремляет весь круг дѣл своих на тот конец, чтоб дать жизнь духу нашему, благородство сердцу, свѣтлосгь мыслям, яко главѣ всего. Когда дух в человѣкѣ весел, мысли спокойны, сердце мирно, то все свѣтло, щасливо, блаженно. Сіє есть Философія¹⁵⁷.

Из Харькова паки отправился он в Гусинку, любимое своє пу стынножител ь сгво.

Любомудріе, поселись в сердцѣ Сковороды, доставляло ему благо-сосгояніе, возможное земнородному. Свободен от уз всякаго принужденія, суетносги, искательсгв, попеченій, находил он всѣ свой желанія испол-ненными³ в ничтожесгвѣ оных. Занимаясь о сокрагценіи нужд есгесгвенных, а не о распросграненіи, вкушал он удовольствїй, нефавненных ни с какими гцасливцами.

Когда солнце, возжегши безчисленныя свѣгци на смарагдо-тканной плагцаницѣ, предлагало щедрою рукою чувствам его трапезу, тогда он, принимая чашу забав, нерастворенных никакими печальми житейскими, никакими воздыханіями страстными, никакими разсѣянносгями суетными и, вкушая радованія высоким умом, в полном упоєній благодушесгва, говаривал: "Благодареніе всеблаженному Богу, что нужное здѣлал не трудным, а трудное не нужным!"¹⁵⁸

Когда усталость в размьшіленіях заставляла его перемѣнить упражненія свой, тогда он приходил к пресгарѣлому пчелинцу¹⁵⁹, недалеко жительсгво-вавшему в пчельникѣ, брал с собою в сотоварищесгво любимаго пса своего, и троє, составя общесгво, раздѣляли между собою вечерю.

Ночь была ему мѣстом упокоенія от напряженій мысленных, нечувсгвнтельно нзнуряющих силы тѣлесныя; а легкій н тихій сон для воображенія его был зрѣлигцем позоригц, гармонією природы пред-сгавляемых.

Полуногцное время имѣл он обычай всегда посвящать на молитву, которая в тишинѣ глубокаго молчанія чувств и природы сопровождалась Богомысліем³. Тогда он, собрав всѣ чувсгвія и помышленія в один круг, внутрь себя, и обозрѣв оком суда мрачное жилище своего перстнаго человѣка, так воззывал оныя к началу Божію: "Востаните, лѣнивіи и всегда низу поникшіи ума моего помыслы! Возмитеся и возвыситеся на гору вѣчности!.." Тут мгновенно брань открывалась, и сердце его дѣлалось полем рати: самолюбіе, вооружась с міродержителем вѣка свѣтским разумом, собсгвенными бренности человѣческой слабосгьми и всѣми тварьми, нападало сильнѣйше на волю его, дабы плѣнить ея, возсѣсгь на престолѣ свободы ея и быть подобным Вышнему. Богомьісліє вопреки приглашало волю его к вѣчному, единому, исгинному блаїу его, вездѣсущему, все исполняющему, и заставляло его облещись во вся оружія Божія, дабы возмощи ему стати протйву кознем лжемудрія¹⁶⁰. Какое бореніе! Колико подвигові Возшумѣша и смятошася¹⁶¹: надлежало бодрствовать, стоять, мужаться. Небо и ад борются в сердцѣ Мудраго, и может ли он быть празден, без дѣла, без подвига, без пользы человѣчесгву? Тако запо-лунощные часы провождал он в бранном ополченіи протйву сил мрачнаго Міра.

Возгіяваюгцее утро облекало его во свѣт побѣды, и в торжествѣ духа выходил он в поле раздѣлять¹⁴² славословіе своє со всею Природою.

Сей был образ жизни его! "Не орю убо, ни сѣю, ни куплю дѣю, ни воинствую, - так писал он к другу своєму из пусгыни, - отвергаю же всякую житейскую печаль. Что убо дѣю? Се что: Всегда благословяще Господа, ПОЕМ ВОСКРЕСЕНІЕ ЕГО¹⁶². Учуся, друг мой! благодарности: се моє дѣло! Учуся быть довольным о всем том, что от Промысла Божія в жизни мнѣ дано. Неблагодарная воля есть ключь адских мученій; благодарное же сердце есгь рай сладостей. Ах, друг мой! Поучайся в благодарности, сидяй в дому, идяй путем, засыпая и просыпаясь; пріемли и обращай все во благо, доволен сущими; о всем приключающемся тебѣ не воздавай безумія Богу¹⁶³; всегда радующеся о всем, благодаряще, молися"¹⁶⁴.

Можно было жизнь Сковороды назвать жизнію; не таково было тогда состояніе друга его.

Обращеніе в великом Свѣтѣ, удаля его мало-помалу от его самаго, заведя в лесгныя внѣшности, усыпя в нем довѣріе ко внутреннему гласу духа, просгудя жар исгиннаго любомудрїя, возжгло в нем разум свѣтскій и возбудило свойства, собсгвенныя сему кругу бытія.

Свѣт облагоприятствовал его свонми дарами, наложа на него усып-леніе¹⁶⁵, дал ему жену, друзей, приятелей, благодѣтелей, преданных, зна-комых, свойственников, житейскія связи и выгоды. Но дары сій напоены были соком корня их и свойсгвами начала их. Он увидѣл в щасгіи превращеніе, в друзьях - измѣну, в надеждах - обман, в утѣхах - пустоту, в союзах - самовидносгь, в ближних - остуду, в своих - лицеприятіе.

Таковы были послѣдсгвія свѣтскаго круга, в которой попал он, оставя сам себя.

Удручен, изможден, изтощен волненіями свѣта, обратился он в себя самаго, собрал разсѣянныя по свѣту мысли в малый круг желанїй и, заключа оныя в природное своє добродушїе, прибыл из Столицы в де-ревню, надѣясь тамо найти брег и пристань житейскому своєму обу-реванію.

Свѣт и тамо исказил все. В глубоком уединеніи остался он один, без семейства, без друзей, без знакомых, в болѣзни, в печалех, в безпокойствах, без всякаго участія, совѣта, помощи, соболѣзнованія. Тогда он, возведя очи свой на позорище свѣта, на круг обсгоятельсгв своих, на заблужденїя свой, которым он здѣлался жертвою, и видя, что не на камени основан был храм житейскаго щастія его¹⁶⁶, в сердечном чувсгвїи сожалѣнія, ободрясь добродушіем своим, воспѣл оную преисполненную истинны пѣснь:

"О Іерихон проклятый, как ты меня обманул!"¹⁶⁷ и проч[ая].

Промысл Божій возрѣл на него в развалинах бытія его, воздвигнул дух Мудраго, сердце друга, и Сковорода семидесятитрехлѣтній, по девятнадца-тилѣтнем несвиданіи, одержим болѣзньми старости, несмотря на дальность пуги, на чрезвычайную ненасгную погоду и на всегдашнее отвращенїе к краю сему, приѣхал в деревню к другу своєму, село Хотетово, в двадцати пяти верстах от Орла, один раздѣлить с ним ничтожесгво его.

Бодросгь духа, веселость нрава, мудрая бесЬда, свободное сердце от всякаго рабства свѣту, суетности, пристрастіям, торжество благодушія, утвержденное на семидесятилѣтних сголбах жизни и увѣнчаваемое при исходящих вѣка спокойствіем вѣчносги, возбудили в другѣ его усыпленныя силы разума, восперили чувствія его, возвысили желанія, устроили волю к волѣ Вседержителя.

Сковорода привез к нему сочиненія свой, из которых многія приписал ему; читывал оныя сам с ним ежеденно и между чтеніем занимал его разсужденіями, правилами, понятіями, каковых ожидать должно от че-ловѣка, искавшаго истинны во всю жизнь не умсгвованіем, но дѣлом, и возлюбившаго добродѣтель ради собсгвенной красотьі ея.

Рѣчь доходила тут до разных толков, или Сект. "Всякая Секта, - говорил он, - пахнет собсгвенностію, а гдѣ собственномудріе, тут нѣт главной цѣли, или главной мудрости. Я не знаю Мартынисгов¹⁶⁸, - продолжал он, - ни разума, ни ученія их; ежели они особничествуют в правилах и обрядах, чтоб казаться мудрыми³, то я не хочу знать их; если же они мудрсгвуют в просготѣ сердца¹⁶⁹, чтоб быть полезными гражданами обществу, то я почитаю их; но ради сего нѣ для чего бы им особничествовать. Любовь к ближнему не имѣет никакой секты: на ней весь закон и Пророки висят. Закон природы, яко самонужнѣйшій для блага человѣческаго, есгь всеобгцій и напечатлѣн на сердцѣ каждаго, дан всякому сугцеству, даже послѣдней песчинкѣ: благодареніе всеблаженному Богу, что трудное здѣлал не нужным, а нужное не трудным¹⁷⁰!

Исканіе философскаго камня или преврагценіе всѣх вегцей в золото и содѣланіе состава из онаго, дабы продлить человѣческую жизнь до нѣскольких тысяч лѣт¹⁷¹, есть осгаток Египетскаго плотолюбія, которое, не могши продлить жизни гі.лесиоіі, при всѣх мудрованіях своих, нашло способ продолжить сугцествованіе трупов человѣческих, извѣстных у нас под именем Мумій. Сія Секта, - говорил он, - мѣряя жизнь аршином лѣт, а не дѣл, не сообразна тѣм правилам Мудраго, о котором пишется: 'Поживе вмалѣ, исполни лѣта долга'¹⁷². Сверх того, она ласкательсгвует соблазнительно суетносги человѣческой, похотоугодіям, гордосги, зависги, любостяжанію; дает в мыслях перевѣс тлѣнности, в сердцѣ - повод к Саддукейсгву¹⁷³".

Друг его доводил бесѣду до исгоріи С[вягценнаго] писанія¹⁴³. "Многіе, -сказал Сковорода, - не разумѣя меня или не хотя разумѣть, клевешут, якобы я отвергаю исторію ветхаго и новаго завѣта, потому что признаю и исповѣдую в оной духовный разум, чувствую Богописанный закон и усматриваю Сугцаго сквозь буквальный смысл. Я пополняю сим исгорію, а не разоряю, ибо как тѣло без духа мертво, так и С[вягценное] писаніе без вѣры; вѣра же есгь невидимых извѣгценіе¹⁷⁴. Когда я хвалю доблесть воина, неусграшимость, мужесгво, храбросгь его, то сим не уничтожаю нарядов его, ни оружія его. Наряд, убранство, оружіе воина есгь исгорія, а разум и слава сей исторіи есгь дух воина, дѣло его. Когда я, смотря на прекрасный храм, превозношу похвалами симметрію, пропорцію, великолѣпіе, то относя сіє к искуству здателя, к красо ті, цѣлаго, отвергаю ли, изключаю ли кирпичь, извѣсгь, желѣзо, песок, воду, каменыциков, ваятелей и проч[ая], как будто бы ничего того не бывало? Я удивляюсь разуму храма, но тілі не отмегцу наружности онаго.

Читая С[вягценное] писаніе в намѣреніи научиться в нем богопочитанію, богобоязливосги, любви ближняго, повиновенію начальству, покорности ко властем предлежагцим, усовершенію сердца во всѣх отношеніях его, когда я найду, напримѣр, исторію, что Аарон-первосвягценник золотаго тельца жидовскаго, здѣланнаго ими в небытность его и покланяемаго от них, бросил в огонь и растопил¹⁷⁵, то я не останавливаюсь тут на Химической работѣ, помня всегда, что Библія не есть наука Химіи, но книга священная, поучающая святости нравов человѣка, способнаго внимать ученію ея. Я научаюсь от сея исторіи, что сердце человѣческое не может быть без упражненія н что, когда удаляется от онаго мысль священная, понятіе истинны, дух разума, то оное мгновенно повергается в занятїя подлыя, неприличныя высокому роду его, и чтит, величает, боготворит презрѣнное, ничтожное, суетное. Сей разум исторіи назидает меня много больше и споспѣшествует внутреннему моєму усовершенію, нежели как если бы я, узнавши, как золото передѣлывать мгновенно изо всего и все претворять в оное, занялся хотѣніем или упражненіем богатитися или химичествовать.

Я вѣрю и знаю, что все то, что сущесгвует в великом мірѣ, существует и в малом, и что возможно в малом мірѣ, то возможно и в великом, по соотвѣтствію оных и по единсгву всеисполненія исполняющаго духа; но для сего не добиваюсь я знать, как и когда Мойсей раздѣлил море жезлом в великом сем мірѣ¹⁷⁶, в исторіи, а поучаюсь, как бы мнѣ в малом моем мірѣ, в сердцѣ, раздѣлить смѣсь склонносгей природы непорочныя и расглѣнныя, и провести волю мою непотопленно по путй житейскаго бытія, дабы доставить себѣ во своє время свободу мыслей, то есть веселіе духа, или так называемое щасгіе в жизни.

Не туда ли воззывают нас оныя слова, часто провозглашаемыя в храмах наших: "Премудрость ПРОСТИ"¹⁷⁷? Что бо есгь просгое, аще не дух? Что сложенное, что смѣсь, состав, сотканіе, аще не плоть, исгорія, обряд, наружносгь? Сими словами высокими побуждаемся к возвышенію мыслей наших выше видимаго обряда служенія, выше буквальнаго смысла, выше историческаго богопочитанія. Распросграни разумѣніе слов сих по всему кругу вселенной, по всему лицу бытія твоего и увидиш Невидимаго, Силу Божію, Дух Господень, воскресеніе. Что бо есгь воскресеніе, аще не простота, очищенная от тлѣннаго состава, от множесгвенносги, от раз-дѣлимосгей?

Но сіи историческіе Хрисгіяне, обрядные Мудрецы, буквальные Бого-словы, человѣки, духа не имуще¹⁷⁸, хулят то, чего не разумѣют".

Иногда разговор его с другом касался смерти. "Страх смерти, -говорил он, - нападает на человѣка всего сильнѣе в старости его. Потребно благовременно заготовить себя вооруженіем протйву врага сего, не умсгвованіями, - онѣ суть не дѣйствительны, но мирным расположеніем воли своей к волѣ Творца. Такой душевной мир приуготовляется издали, тихо втайнѣ сердца расгет и усиливается чувствіем здѣланнаго добра, по способносгям и отношеніям бытія нашего к кругу, занимаемому нами. Сіє чувствіе есть вѣнец жизни и дверь безсмертія. Впрочем, преходит образ міра сего и, яко соніе восгающаго, уничтожается¹⁷⁹.

Имѣл ли ты когда, - продолжал он, - приятныя или сграшныя сновидѣнія? Чувсгвованія сих мечтательных удовольствій или сграха не продолжались ли только до проснутія твоего? Со сном все кончилось. Проснутіе уничтожило всѣ радости и страхи сонной грезы. Тако всяк человѣк по смертй. Жизнь временная есть^а сон мыслящей силы нашей. В продолженіи сна сего радости и печали, надежды и страхи касаются в мечтаніи чувсгвія нашего. Прійдет час, сон кончится, мыслягцая сила пробудится, и всѣ временныя радости, удовольсгвія, печали и страхи временносги сей изчезнут. В иной круг бытія посгупит дух наш, и все временное, яко соніе восгаюгцаго, уничижится. Жена єгда родит, младенец вступает в новый порядок вегцей, новое поприще бытія, новую связь сущесгв, вмѣсто той, в каковой находился он в бытность свою во чревѣ матернем; и какое тут¹⁸⁰ различіе¹⁴⁴: чрево матери и великій мір сей! По вступленіи младенца из того в сей, все предшедшее, тѣснота, мрак, нечисготы отрѣшаются от бытія его и уничтожаются.

Знаю, что многих умы ишут равновѣсія в награжденіях и наказаніях, полагая на свой вѣсы мѣру и число, дѣла человѣческія и суд Божїй. Друг мой! Величайшее наказаніе за зло есгь здѣлать зло, как и величайшее воздаяніе за добро есгь дѣлать добро¹⁸¹. Любовь добродѣтели подобна свѣту огня. Зажги огнь, тотчас свѣт оаяет глаза твой; возлюби, возчувствуй охоту к добродѣтели, тотчас сердце твоє освѣтится веселіем. Исполни, произведи в дѣло добродѣтели любовь, то корень сердца твоего напоиш туком блаженства и каких благословенных плодов можеш ожидать от сего! Любовь к порокам подобна потушенному огню: погаси огонь, тотчас тьма покрыла очи твой; не знаєш, куда йдеш, нѣт тебѣ различія вещей; мір не сущесгвует для тебя лучшею и величайшею частію: се наказаніе уже постигло тебя с самым дѣйсгвом. Да не соблазняют тебя казисгыя удовольсгвія развратных! Заглянь внутрь их^в: тут огнь мученій не угасает и черв угрызеній не усыпает¹⁸². Если Бог вездѣ, то может ли беззаконник быть без него? Нѣт! Ах, нѣт! Бог есть в нем, судія его, мститель, терніе его, огнь и жупел, ДУХ БУРЕН, часть чаши их¹⁸³. Дух и вѣчность есть то же. Посему разумѣй живот вѣчный и муку вѣчную".

Говорили иногда о превратносгях свѣта. "Онѣ суть то, чѣм быть должны, -сказал он, - тут весна, лѣто, осень, зима суть свойсгва неотдѣляемыя от круга Свѣта, подобно как утро и вечерь - от круга дневнаго. Все во времени содержимое должно быть коловратно, конечно, перемѣнно: неразумен, нещаслив, кто ищет, кто требует посгоянсгва и вѣчносги в нем! Когда же нѣсгь посгоянія в нем, то и любовь к нему должна имѣть конец; отсюда печали, воздыханія, слезы, отчаянія. Не говори мнѣ о високих чувстви-тельных душах! Слезы их суть изліяніе природы, а не пристрасті п¹, и есгь нѣкое утѣшеніе плакать в свой час.

Вѣчносгь, ах вѣчносгь єдина есгь безпечаліе, посгоянство, надежда! Положим сердца наша в силу ея и удѣлим себѣ от сокровигц ея в бренной сей временносги тѣлеснаго бытія¹⁴⁵. Вѣчность и время един состав суть, но не єдино: одно - свѣт, другое - тьма; одно - добро, другое - зло; одно - глава, другеє - хвосг".

Услыша в окресгности мѣста о прибытіи Сковороды к другу своєму, многіе желали видѣть его, и длятого нѣкоторые нарочно приѣхали туда в село Хотетово.

Из начальства правленїя Орловскаго молодой человѣк, подошед к нему, привѣтсгвенно сказал:

- Г[ригорій] С[авич]! Прошу полюбить меня.

- Могу ли полюбить вас? - отвѣчал Сковорода, - я еще не знаю.

Другой из числа таковых же, желая свесги с ним знакомсгво, говорил ему:

- Я давно знаю вас по сочиненіям вашим; прошу доставить мнѣ и личное знакомство ваше.

Сковорода спросил его:

- Как зовут вас?

- Я называюсь так именем и прозваніем N. N., - отвѣчал сей.

Сковорода, осгановясь и подумав, сказал ему:

- Имя ваше не скоро ложится на моем сердцѣ.

Простота жизни, высокосгь познаній, величайшїй и долголѣтній подвиг Сковороды в любомудріи опытном раздирал ризу лицемѣрія высоко-мудрствующих и обнажал пустоту их. Они, прикрывая зависть свою и наготу сердца лисгвіем сожалѣнія, говорили другим: "Жаль, что Сковорода ходит около истинны и не находит ея!" В то время, когда сей увѣнчаваем уже был знаменами Истинны, а они, обвѣшены знаменіями соблазнов, гордо и безстыдно являлись в личинѣ Исгинны.

Старость, осѣннее время, безпрерывная мокрая погода умножили расстройку в здоровьѣ его, усилили кашель и разслабленіе. Он, проживя у друга своего около трех недѣль, просил отпустить его в любимую им Украйну, гдѣ он жил до того и желал умереть, что и собылось. Друг его упрашивал остаться у него зиму провести и вѣк свой окончать со временем у него в домѣ, но он сказал, что дух его велит ему ѣхать, и друг отправил его немедлѣнно.

Напутствуя его всѣм потребным, дав ему полную волю, по нраву его, выбрать, как хочет он, куда, с кѣм, в чем ѣхать ему, предсгавил ему для дороги, в случаѣ надобносги, нужный запас, говоря:

- Возмите de; может быть, в путй болѣзнь усилится и засгавит гдѣ остановится, то нужно будет заплатить...

- Ах, друг мой! - сказал он: - неужели я не приобрѣл егце довѣрія к Боїу, что Промысл его вѣрно печется о нас и даст все потребное во благовременносгь¹⁸⁴?

Друг его замолчал с приношеніем свойм.

1794 года, Авгусга 26 числа, отправился он в путь из Хотетова села в Украйну. При раставаніи, обнимая друга, сказал: "Может быть, больше я уже не увижу тебя! Прости! Помни всегда во всѣх приключеніях твоих в жизни то, что мы часто говорили: свѣт и тьма, глава и хвост, добро и зло, вѣчность и время. Дух мой признал тебя способнѣйшим принять исгинну и любить ея".

Приѣхав в Курск, пристал он к тамошнему Архимандриту Амвросію¹⁸⁵, мужу благочестивому. Проживя нѣсколько тут ради безпрерывных дождей и улуча ведро, отправился он далѣ, но не туда, куда намѣривал. В концѣ путй своего почувствовал он побужденіе ѣхать в то же мѣсго, откуда поѣхал к другу, хотя совершенно не расположен был. Слобода Ивановка помѣщика Ковалевскаго было то мѣсгопребываніе, гдѣ нѣсколько времени жил он прежде и куда прибыл скончать теченіе своє.

Болѣзни сгаросгію, погодою, усгалосгїю от путй приближили его к концу его. Проживя тут больше мѣсяца, всегда почти на ногах еще, часто говаривал с благодушіем: "Дух бодр, но тѣло немогцно"¹⁸⁶. Помѣщик, вйдя изнеможеніе его крайнєє, предложил ему нѣкоторые обряды для при-уготовленія к смерти. Он, как Павел Апостол³, почитая обряды обрѣзанія ненужными для истинно вѣрующих, отвѣтсгвовал, подобно как Павел же Іудеям обрядствующим. Но, представя себѣ совѣсгь слабых, немогць вѣрующих и любовь Христїянскую, исполнил все по уставу обрядному и скончался Октября 29 числа, поутру, на разсвѣтѣ, 1794 года. Перед кончиною завѣщал предать его погребенїю на возвышенном мѣсгѣ близ рощи и іумна и слѣдуюшую здѣланную им себѣ надпись написать:

МІР ЛОВИЛ МЕНЯ, НО НЕ ПОЙМАЛ¹⁴⁶.

Имѣются многія сочиненія его, из которых лучшїя доставил он, писанныя всѣ рукою своєю, другу своєму; и о всѣх приложил список своеручный при письмѣ к другу слѣдуюгцаго содержанія:

Число ТВОРЕНІЙ МОИХ:

1) Наркисс, узнай себе.

2) Симфоніа: рѣх - сохраню путй моя.

3) Симфонія: агце не увѣси...

4) Неграмотный Марко¹⁸⁷.

5) Алфавит міра: о природѣ.

6) Разговор «Кольцо».

7) Древній мір.

8) Жена Лотова.

9) Брань Архангела Михаила с Сатаною.

10) Икона Алкивіадская.

11) БесІ.да І. Сіон.

12) Бесѣда II. Сіон.

13) БесІ.да III. Двоє.

14) Діалог: Душа и нетлѣнный дух.

15) Благодарный Еродїй.

15а) Убогій жаворонок¹⁸⁸.

16) О Христіянском добронравіи, или Катехизис.

17) Асхань, о познаніи себя.

Переводьі:

1) О старости (Цицерон[а]).

2) О Божій правосудіи.}

3) О смертй.}

4) О храненіи от долгов.} (Плутарховы сочин[енія]);

5) О спокойсгвіи душевном.}

6) О вожделѣніи богатств.}

7) О уединеніи... (Сидронія).

Кромѣ сочиненїй и переводов сих, многія на россійском, латинском, еллинском языкѣ, находятся письмы его весьма поучительныя, писанныя к другу и прочіим; многія сгихословія и другія сочиненія, которых собраніе частію хранится у друга его.

Как он писал для своей сгороны, то и употреблял иногда малороссійскія нарѣчія и правописаніе, употребляемое в произношеніи малороссійском. Он любйл всегда природный язык свой и рѣдко принуждал себя изъяс-няться на иносгранном; еллинскій предпочитал всѣм иносгранным.

Друг его написал de в память добродѣтелей его, в благодарносгь сердцу его, в честь отечесгва, в славу Бога.

1795 года, Февраля 9.

В селѣ Хотетовѣ.

Нагробная Надпись Григорію Савичу Сковородѣ, в Бозѣ скончавшемуся 1794 года,

Октября 29 дня.

Ревнитель истинны, духовный Богочтец,

И словом, и умом, и жизнїю Мудрец;

Любитель просготы и от суєт свободы,

Без лести друг прямой, доволен всізм всегда,

Достиг на верх¹⁸⁹ наук, познавши дух природы,

Достойный для сердец примѣр, Сковорода.

М. К.

¹⁰ Сковорода навчався разом із Самійлом Миславським у класі філософії (1751-1753 pp.) [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. -С. 73-74].

¹¹ Єлизавета Петрівна (1709-1761 pp.) - донька Петра 1-ого та Марти Скавронської (майбутньої Катерини 1-ої), російська імператриця з 25 листопада (6 грудня) 1741 р.

¹² У Сковороди був альт. Див.: "Григорей Савельев Сковорода алцыста..." [Отпуск имяннаго указа даннаго Сенату о уволнении придворных певчих домов в Киеве и в Малороссии от всяких податей служб и постоев и о прочем // Театральная жизнь России в эпоху Елизаветы Петровны. Документальная хроника 1741-1750. Вып. 2. Часть первая / Сост. Л. М. Старикова. - Москва, 2003. - С. 478].

¹³ Архівні джерела свідчать, що Сковорода став співаком придворної капели 12 жовтня 1742 р. [див.: Бородій М. "Білі плями" біографії Г. Сковороди. З новознайдених архівних джерел // Сковорода Григорій. Ідейна спадщина і сучасність. - Київ, 2003. - С. 543].

¹⁴ Федір Степанович Вишневський (пом. 26 або 27 січня 1749 р.) - державний діяч Російської імперії, генерал-майор, керівник Токайської комісії.

¹⁵ Офен (Ofen) - німецька назва угорського міста Буда.

¹⁶ Тобто Братислава.

¹⁷ Переяславським єпископом був тоді Никодим Срібницький (кінець XVII ст. - 1751 р.) -церковний діяч, вихованець Києво-Могилянської та Московської слов'яно-греко-латинської академій; переяславським єпископом став 7 січня 1745 р. До цього був першим єпископом санкт-петербурзької єпархії.

¹⁸ Про новації Сковороди в ділянці віршування див.: Чижевський Д. Сковорода, яко реформатор віршування// ЧижевськийД. Український літературний барок: нариси / Підготовка тексту та мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. -Харків, 2003. - С. 194-247.

¹⁹ Інакші версії: "Alia est res sceptrum, alia - plectrum"; "Aliud sceptrum, aliud plectrum" [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваА., АатунА. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 278]. За переказом, саме так відповів якийсь музикант цареві Птолемею, коли той у розмові про музику почав наполягати на власній думці.

²⁰ Книга Псалмів 100 (101): 7.

²¹ В автографі: перьвьш.

²² Камлотний - зроблений з неваляної шерстяної тканини, яка називається "камлот".

²³ Гарусний - зроблений з тонкої шерстяної тканини (чорної, білої чи кольорової), яка називається "гарус".

²⁴ Слова "Стефан Тамара" в рукопису закреслено, а вгорі написано "С. Т.". Степан Васильович Томара (1719-1794 pp.) - бунчуковий товариш, а під кінець життя - колезький радник. Його батько теж був бунчуковим товаришем (загинув у Кримському поході 1736 p., в якому брав участь як наказний переяславський полковник), а мати - баронеса Єлизавета фон Брінкен. Томара був власником десятка містечок, сіл і хуторів, зокрема й Каврая. Мав понад 1500 підданих.

²⁵ Ідеться про Василя Степановича Томару. Див. прим. 1 до поезії «In natalem Basilii Tomarae, pueri 12 annorum».

²⁶ Слово 'Тамара" в рукопису закреслено, а над ним написано "Т".

²⁷ Ідеться про дружину Степана Васильовича Томари - Анну Василівну. Вона, так само, як і її чоловік, походила з козацької старшини. її батьком був полтавський полковник Василь Васильович Кочубей, а матір'ю - Анастасія Данилівна Апостол.

²⁸ Слово 'Тамара" в рукопису закреслено, а над ним написано "Т".

²⁹ Володимир Каліграф (у миру: Василь Крижанівський) (1716 - кінець 1770-хрр.) - вихованець Києво-Могилянської академії, викладав тут-таки риторику, а на початку 1755 р. за наказом київського митрополита Тимофія Щербацького виїхав до Москви на посаду префекта Московської слов'яно-греко-латинської академії. Спочатку був проповідником у храмі Володимирської Божої Матері, а з вересня 1755 р. - префектом академії та професором класу філософії. Щоправда, в 1758 р. його було звільнено за "лютеранство" й заслано у Великий Устюг на посаду архімандрита Архангельського монастиря. Наступного року він став настоятелем Спаського монастиря в Ярославлі. Подальша доля невідома.

³⁰ Слово "Тройцы" в рукопису закреслено, а над ним написано "Т.".

³¹ Див. прим. 10 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 95).

³² Слово "Тамара" в рукопису закреслено, а над ним написано "Т.".

³³ Слово "Тамара" в рукопису закреслено, а над ним написано "Т.".

³⁴ У рукопису далі закреслено слово "только".

³⁵ Спочатку це слово мало форму "увидВл", а потім початкова літера була закреслена.

³⁶ Спочатку в рукопису замість "чувственности, собственной" було написано "чувству собственному".

³⁷ Це слово написане над рядком; спочатку були слова "вѣдѣшя и", які потім закреслено.

³⁸ Спочатку це слово мало форму "чувствія". Літера х дописана вгорі.

⁽¹⁾ Ці вірші звучать так:‘Т'огдл вне^пХ привидѣшА оу'вш сншвъ люті С/иХтйіш и^ъ, стреси же наидоша нєчланни; сшнїа во, С/иХтйвше й^ъ, сїе предвозвѣстйіш: да не в^даціє, єгшже ради В/гЬ стрлждХтъ, погйвнХтъ (Книга Премудрості Соломонової 18:17,19).

<²> Ковалинський не зовсім точний. У Таціта (Аннали, І, 65) мова йде про Авла Цеціну Севера, полководця Юлія Цезаря Клавдіана Германіка. Восени 14 р. н. е., напередодні битви з вождем херусків Армінієм, котрий розгромив перед цим легіони Вара в Тевтобурзькому лісі, Цеціну "налякав бентежний сон, адже він бачив і чув Квінтілія Вара, який, залитий кров'ю, піднявся з болота й ніби кликав його, але той не пішов за ним і відштовхнув його простягнуту руку" [Корнелий Тацит. Сочинения: В 2 т. - Москва, 1993. -Т. 1. - С. 37]. А далі, у книзі II, 14, розповідається про "гарний сон" Германіка.

<³> Про цей сон ідеться в діалозі Платона «Федон» (60е-61Ь). Пор.: "Не раз протягом усього життя переслідувало мене одне й те саме сновидіння. Щоправда, воно з'являлося мені раз у такому, раз в іншому вигляді, але слова я чув завжди однакові: 'Сократе, твори і дерзай на ниві Муз'" [Платон. Діалоги. - Київ, 1995. - С. 237].

⁽⁴⁾ Про цей епізод ідеться в платонівському діалозі «Крітон» (44Ь). Пор.: "Мені привиділося: до мене підійшла жінка, велична і гарна, вбрана в білу сукню, покликала мене й сказала: 'Сократе! Третього дня ти прибудеш до Фтії полів урожайних'" (останні слова -вірш із «Іліади» [IX, 363]) [Платон. Діалоги. - Київ, 1995. - С. 43].

³⁹ Мова йде про те, що стародавні греки називали ovEipoc, - віщий сон, божественна настанова. Такий сон, з одного боку, звільняє людину від клейкості світу та історії, а з другого, - мотивуючи дію, здійснює волю божества [див.: МолокД.Ю. Сон Сципиона (Сновидение и политика в Древнем мире) // Сон - семиотическое окно. Сновидение и событие. Сновидение и искусство. Сновидение и текст. XXVI-e Випперовские чтения. -Москва, 1993. - С. 32-40].

⁴⁰ Див. прим. З до візії «Сон».

⁴¹ Див. прим. 4 до візії «Сон».

⁴² Спочатку це слово мало форму "человѣк". Літера у дописана згодом замість прикінцевого ера.

⁴³ Спочатку тут було написано слово "сродно", потім воно перекреслено, а вгорі написано "способен".

⁴⁴ Далі закреслено слова: "во плоти Ангелом, Богочеловѣком".

⁴⁵ Далі закреслено слова: "бѣсом, идолом".

⁴⁶ Спочатку було написано "свѣтскаго", потім це слово перекреслено, а вгорі написано "внВшняго".

⁴⁷ Ковалинський має на думці слова: Еже, вже /ибй, къ тевѣ оу'тренкікі: во^жада теве дХша /ИОА, кб/ІВ /ИНОЖИЦеЮ тевѣ П/ІОТВ /ИОА, ВЪ ^Є/И/ІН пХстѣ й непро^бднѣ й ве^вбднѣ (Книга Псалмів 62 (63): 2).

⁴⁸ Це слово написане над рядком.

⁴⁹ Спочатку було написано "Божїе", потім це слово закреслено й угорі написано "истинны".

⁵⁰ Спочатку було написано "жизненныя", потім це слово закреслене, а замість нього вгорі написано "внутреннего чувства".

⁵¹ Пісня 2-а циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵² Слово 'Тамара" в рукопису закреслено, а над ним написано "Т".

⁵³ Слово 'Тамара" в рукопису закреслено, а над ним написано "Т".

⁵⁴ Див. прим. 147 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵⁵ Див. прим. 138 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵⁶ Див. прим. 667 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁵⁷ В автографі: церькви.

⁵⁸ Див. прим. 24 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 95).

⁵⁹ Ковалинський має на думці Арістотеля. Див.: Арістотель. Політика 1,1,12. 1253а25-30.

⁶⁰ Слово "упражненіе", яке Ковалинський уживає 12 разів, не тільки позначало будь-яке заняття, але й відсилало до старої традиції "духовних вправ" ("турбота про себе", "турбота про душу"), - починаючи від грецької філософії і закінчуючи Ігнатієм Лойолою [див. про це, зокрема: Ігор Ісіченко, архиєп. Духовність Ігнатія Лойоли і барокова риторична культура України // Ігор Ісіченко, архиєп. Мій дім - буде домом молитви. -Харків; Львів, 2005. - С. 205-222 ] та відповідними творами XVIII століття, зокрема листами Сковороди до Ковалинського. Пор.: "Під назвою «Духовні вправи» маємо на думці будь-який спосіб випробування совісті, роздуми, споглядання, словесні та мисленні молитви й інші духовні дії... Адже, як прогулянку, ходьбу, біг називають тілесними вправами, так усі способи, якими душа готується й наставляється до звільнення від усіх безладних потягів, а якщо вони будуть подолані, до пошуку й віднайдення Божої волі стосовно влаштування свого життя та вічного порятунку називають 'вправами духовними'" [Св. Игнатий Лойола Духовные упражнения. Духовный дневник. - Москва, 2006. -С. 19]; "Вправи в Божій присутності є чудовим засобом досягнення досконалості, якщо людина постійно займається ними впродовж тривалого часу... Можна вбачати вправи в Божій присутності в чистому зверненні до Нього, щоб схилити Його до спільних з нами дій, щоб Він наповнив нас ущерть своїм божественним духом, щоб став нашим світлом у густому мороці, нашою силою в слабкості, нашою втіхою в горі, одним словом, нашим усім у всьому" [(Дютуа де Мамбрини М. Ф.) Присутствіе Божіе. - Москва, 1798. - С. 11-12, 42].

⁶¹ Можливо, Ковалинський має на думці слова: сціенникъ вга ввІшнагш (Перша книга Мойсеєва: Буття 14: 18; Послання св. ап. Павла до євреїв 7:1).

⁽⁵⁾ Увага до самого себе - основна ідея і грецьких та римських духовних вправ, і "мудрого нарцисизму" Сковороди. Не шукати себе поза самим собою закликали також Авіустин,

Тома Кемпійський, Ян Амос Коменський, а у «Вибраних місцях з листування з друзями» Миколи Гоголя ця думка звучить так: "Ни в каком случае не своди глаз с самого себя. Имей всегда в предмете себя прежде всех... Позаботься прежде о себе, а потом о других; стань прежде сам почигце душою, а потом уж старайся, чтобы другие были чигце" [Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений. - Москва; Ленинград, 1952. - Т. 8. - С. 282-283].

⁶² У рукопису далі закреслено: "частію монахами".

⁶³ В автографі: Верьховньш.

⁶⁴ Див. прим. 17 до трактату «Книжечка Плутархова о спокойствіи души».

⁶⁵ Див. прим. 196 до циклу «Басни Харьковскія».

⁶⁶ Див. прим. 21 до циклу «Басни Харьковскія».

⁶⁷ Див. прим. 55 до циклу «Басни Харьковскія».

⁶⁸ Усталений, суто ексклюзивістський, погляд на це питання старі українські богослови могли формулювати, наприклад, так: хоча поганські філософи "так много писали о добродВтелех..., так много наук прекрасных сложили о укрогценіи душевных страстей, о управленій обьічаєв наших подлуг разума и совѣсти..., сами так цнотливоє и воздержноє житіє проводили, обаче ничтоже у Бога себѣ заслужили, не были бо в ласцѣ Божієй" [Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 215].

⁶⁹ Це слово дописане над рядком.

⁷⁰ Ковалинський має на думці слова: И васъ сХфи^ъ прегрѣшенв/ии /ие^твы^ъ й грѣ^й ВЛШИ/ИИ, ВЪ нй^же ЙНОГДЛ ^одйсте ПО В^кХ лпул сегш, no KHA^KI B/ldCTH воздХшнвіа, дХ^л, йже ннѣ д^йствХетъ въ свш^ъ против/іенЇА (Послання св. ап. Павла до ефесян 2: 1-2).

⁷¹ В автографі: Верьховньш.

⁷² Це - переклад гр. цѵатаусоуіа - 'упровід чи посвячення в таїнства'.

⁷³ Слова "или в дълъ" дописані іншим чорнилом.

⁷⁴ Це слово дописано над рядком.

⁷⁵ В автографі: перьвыя.

⁷⁶ Див. прим. 15 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

⁷⁷ Філон Олександрійський (гр. ФіАсоѵ АЛг^аѵбрЕѵі;) (бл. 25 р. до н. е. - 50 р. н. е.) -юдейський філософ-платонік та богослов. Сковорода високо цінував Філона й покликався на нього у своїх творах. Мабуть, найбільший вплив на Сковороду Філон справив у ділянці гносеології. Принаймні свого часу Дмитро Чижевський дійшов висновку, що "теорія пізнання Сковороди є здебільшого та назагал філонівською" [CyzevskyjD. Skovoroda-Studien: II. Skovorodas Erkenntnislehre und Philo // Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1933. -Bd. X. - S. 56]. Зокрема, саме Філон започаткував науку про об'явлення Бога "в трьох світах" (природі, людині та Біблії), він-таки вперше почав символічно трактувати Святе Письмо, намагаючись узгодити його з грецькою філософією. "Тлумачення священних творів полягає в тому, що через алегорію вони вказують на прихований у них сенс... Весь закон схожий на живу істоту, і його тіло - це буквальні приписи, а душа - закладений у словах невидимий сенс (тоѵ £ѵа7так£і|^£ѵоѵ таіс; Ле^єсті аоратоѵ ѵоиѵ), у якому розумна душа починає виразно бачити споріднене (еѵ ф г^ато f] Лоуїкг] фихп ЬіафЕрбѵтйх; та оікєіа Ѳеодэеіѵ), неначе, побачивши в дзеркалі імен дивовижну красу думок, розкривши та розгадавши символи, вивівши на світло голі думки, вручає їх тим, хто годен за допомогою легкого натяку споглядати неявне через явне (та афаѵг| Sia тшѵ фаѵЕ^шѵ Ѳеодэеіѵ)" [Про споглядальне життя, 78; цит. за: MamycoeaE. Д. Филон Александ-рийский - комментатор Ветхого Завета // Фіілон Александрийский. Толкования Ветхого Завета. - Москва, 2000. - С. 35]. Символічно Філон потрактував (так само, як і Сковорода) навіть поняття творення (креації). Окрім того, Філон обстоював такі важливі для Сковороди ідеї, як "обоження" (ѲЁшаіс,), людина-мікрокосмос, "внутрішня людина" ("небесний Адам"), Софія-Премудрість Божа, преекзистенція матерії тощо. Для науки Філона (як і Сковороди) характерний питомо платонівський дуалізм. Філон-таки запровадив до богослів'я і прикметну для Сковороди антитетичну манеру думання.

⁷⁸ Див. прим. 159 до циклу «Басни Харьковскія».

⁷⁹ Див. прим. 133 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁸⁰ Лукіан (гр. Лоѵкіаѵдс; LafioaazEoc,) (бл. 120 - після 180 р.) - давньогрецький письменник, родоначальник жанру сатиричного діалогу. Був дуже популярний у XVIII ст. Сковорода ніде прямо не покликався на цього автора. Одначе, можливо, саме з Лукіанової сатири «Невігласу, котрий купував багато книжок» він бере приказку: "Обезьяна обезьяною и в золотом характерѣ" («Басни Харьковскія»), із сатири «Похвала мусі» - приказку "Ех musca elephantem" («БесВда 1-я»), услід за діалогом «Ікароменіпп, або Захмарний політ», говорить про афінські "соборища обезьян философских" («Алфавит») та виводить самого себе як персонажа під ім'ям Друга («Наркісс»).

⁸¹ Климент Олександрійський (гр. КАт)цг)ѵі; д ААЕ^аѵбреѵс;; лат. Clemens Alexandrinus, Titus Flavius Clemens) (бл. 150 - бл. 215 pp.) - другий (після Пантена) ректор Олександрійської школи, автор численних філософських та богословських творів, найславетнішим з-поміж яких є «Стромати». Сковорода досить часто йде вслід за Климентом, інтерпретуючи текст Біблії. Так, яскравий сковородинський образ Христа, що сміється, нав'язується до Климентової префіїурацїї "Ісаак - Христос". Климентові «Стромати» певною мірою позначилися також на сковородинському потрактуванні ідеї себепізнання (принаймні характерне для Сковороди ототожнення старогрецького гасла "пізнай себе" з Мойсеєвим закликом слідкувати за собою має виразну паралель із другою книгою «Строматів») та дружби як щирої християнської любові (ауатсц). Навіть свій улюблений Епікурів вислів: "Спасибі Боїу, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним", - Сковорода подає, певно, за Климентом. Та й інтерес нашого філософа до єгипетського символічного письма міг бути (принаймні почасти) інспірований Климентом, адже саме той уперше подав був його докладний опис та класифікацію.

⁸² Оріген (гр. ’Qpiytvrji;) (185-254 pp.) - видатний олександрійський богослов та філософ, який зробив першу спробу систематичного викладу засад християнської науки («Про першооснови»). Бувши одним з улюблених письменників Сковороди, він справив помітний вплив на світогляд нашого філософа. Саме Оріген міг інспірувати роздуми Сковороди про вічність матерії (згідно з Орігеном, матерія є така ж стара, як і час), про всеосяжну віднову творива, тобто про його повернення до Бога (апокахаохаоїс, паѵтсоѵ), про Божі ймення (на думку Орігена, Бог не має властивого собі імені), про пізнання як спогад (avafivrjOK;) тощо. Однак найвиразніше вплив Орігена на Сковороду виявляється в ділянці біблійної герменевтики. Сковорода, так само, як і Оріген, наголошує на символічності Святого Письма (буквальний сенс - лушпиння, прихований - єство), а міркування Сковороди про безглуздість буквального розуміння Біблії часом майже дослівно повторюють орігенівські.

⁸³ Ніл (гр. NeiAoc,) Сінайський (Старший, Пісник) (пом. 450 р.) - святий, учень Івана Златоуста, письменник і аскет.

⁸⁴ Діонісій Ареопагітський (гр. Аюѵѵаюс; ApEonayhrji;) (І ст. н. е.) - учень святого апостола Павла. Діонісієві приписують авторство корпусу релігійно-філософських творів під назвою «Ареопагітики». «Ареопагітики», що засновуються передовсім на вченні Прокла Діадоха (412-485) та є найбільш яскравою пам'яткою християнського неоплатонізму, належали до улюбленої лектури Сковороди. Подейкують, нібито Сковорода повсякчас носив із собою, окрім Біблії, також «Ареопагітики». Науку Сковороди єднає з «Арео-пагітиками» ідея позачасового існування Бога та світу, розуміння душі як безугавного руху, всеосяжний символізм, зокрема негативне ставлення до буквального розуміння Святого Письма, а також ціла низка символів та парадоксально-антитетичних формулювань.

⁸⁵ Див. прим. 42 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 97).

⁽⁶⁾ Див. про це: УшкаловЛ. Боже об'явлення // УшкаловЛ. Українське барокове бого-мислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 39-59.

⁽⁷⁾ Цей вірш звучить так: По^ва/ійтисА же не пб/іь^Хетъ /ий: прїидХ во въ видѢніа й СЗкровєнЇА гдна (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 1).

<⁸> Ці вірші звучать так: йкш єгда нападаетъ стра^ъ /імтъ на чє/іов^ки, во дре/ианіи^ъ на /ібжи: тогда СЗкрыетъ о^/иъ чє/іов^чєскїй, вид^нь/ии страва тац^/ии й^ъ оустрашйтъ

(Книга Йова 33: 15-16).

⁸⁶ Історію св. отроків Анаші, Азарїї та Мисаїла, які за наказом царя Навуходоносора були кинуті у вогненну піч, див. у Книзі пророка Даниїла 3: 19-28.

⁸⁷ Слова "Троицкому священник)/' в рукопису закреслено, а над рядком написано "Т. С.".

⁸⁸ Ідеться про священика харківської Троїцької церкви отця Бориса Єнкевича.

⁸⁹ Це слово дописане над рядком.

⁹⁰ Це слово дописане над рядком.

⁹¹ В автографі: тварьньш.

⁹² В автографі: перьвому.

⁹³ В автографі: перьвобытным.

⁹⁴ Трохи неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 12: 1-2. Пор.: Нет/і^нный во д^ъ твбй єсть во всё^ъ. Т^же ^ав/іХждакіфи^ъ по/Ш/іХ шв/іичаеши, й въ нй^же согрѣшагстъ, воспо/ИннаА оучйши, да прс/И^нйвшесА СЗ В/ібвы в^рХгстъ въ та, гди.

⁹⁵ Спочатку було написано "полова", а потім виправлено на "плева".

⁹⁶ Можливо, Ковалинський має на думці слова: Всакъ рожденный СЗ вга гр^а не творйтъ, йкш с^/ИА єгш въ не/иъ превываетъ: й не /ибжетъ согр^шати, йкш СЗ вга рожденъ єсть (Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 9).

<⁹> Ідеться про трактат Плутарха «Про Сократового демона».

⁹⁷ Пор.: "И возшедшаго на небеса, и сВдящаго одесную Отца..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 46].

⁹⁸ Див. прим. З до віршованого діалогу «Разговор о премудрости».

⁹⁹ Згідно з грецькою міфологією, Мінерва (Афіна) мала народитися від першої дружини Зевса богині Метіди. Однак Уран і Гея попередили Зевса, що коли в Метіди народиться син, то він буде сильніший за нього самого. Отож, коли Метіда понесла, Зевс проковтнув її. Перегодом він звелів розбити собі голову, і звідти з'явилась Мінерва.

¹⁰⁰ Спочатку було написано "хвастуна", потім закреслено, а над рядком написано "гордаго".

¹⁰¹ Далі закреслено слова: "роскошнаго монаха".

¹⁰² Можливо, і сама імператриця знала щось про Сковороду. Принаймні збереглася легенда про те, що вона просила князя Григорія Потьомкіна, чиєю канцелярією управляв Михайло Ковалинський, розшукати філософа й запросити його переселитися до Санкт-Петербурга, але Сковорода відмовився. Існують перекази навіть про те, що чи то десь під Лисою горою в Харкові, чи біля Пан-Іванівки імператриця зустрічалася зі Сковородою під час своїх відвідин Харкова в 1787 р. Зрештою, Сковорода й Катерина II мали одного спільного вчителя - Симона Тодорського, котрий навчав Сковороду чужих мов, а принцесу Софію Фредеріку Августу - майбутню імператрицю Катерину - православного «Символу віри». Крім того, Сковорода, бувши співаком придворної капели, міг бачити Катерину, скажімо, влітку 1744 p., під час церемонії її обручення з Петром Федоровичем, а Ковалинський написав на честь імператриці дві оди.

¹⁰³ Далі закреслено слово "хвастуном".

¹⁰⁴ Спочатку було написано слово "очертило", потім воно виправлено на "очернило".

¹⁰⁵ Ковалинський має на думці слова: Сквернві^ъ же й вЗвіи^ъ вЗсней СЗрицЗйсА, швХчЗй же севе ко В/ігочтїкі (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).

¹⁰⁶ В автографі: перьвоначальное.

¹⁰⁷ В автографі: перьвый.

¹⁰⁸ Очевидно, Сковорода нав'язується тут до слів: /Иы в^/иві, йкш преидб^0/иъ СЗ С/иерти въ живбтъ (Перше соборне послання св. ап. Івана 3:14).

¹⁰⁹ Пор.: и/ижє кончйнл погйве/ів, и/ижє вбгъ чрево, й ілаъа въ стХдѣ й^ъ, иже зє/ИнЗа /иХдрствХгстъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 19).

⁽¹⁰⁾ В автографі: Перьвая.

(її) Автор цієї книги - лозанський пастор Марк Філіпп Дютуа-Мамбріні (Du Toit-Mambrini), а її повна назва чудово окреслює коло питань і тем, які були цікаві для масонів: «De l'origine des usages, des abus, des quantites et des melanges de la raison et de la foi. De l'evidence morale; causes de son peu d'effet. Objections des incredules refutees. Des cieux purs et des impurs. De l'esprit astral. Des cinq especes de magie. De l'mmortalite d'esprit. De la puissance du prince de l'air. Du magnetisme et du somnambulisme. Propheties et prodiges des payens. Des sages d'entre eux. Des trois revelations. De la croix, loi universelle. De Mahomet. Des passions. De l'amour propre. De la sensibilite. Des inspires et des illumines modernes de tous les degres. Des sens mystiques. Chronologies egiptiennes eclaircies. Des moraves, pietistes, anabaptistes et d'autres. Du serment etc.» (Paris; Lausanne, 1790. - Vol. 1-2) («Про походження звичаїв, хибних поглядів і про різні поєднання розуму та віри. Про моральну очевидність; про причини її малої дієвості. Спростовані заперечення безвірників. Про небеса чисті й нечисті. Про астральну душу. Про п'ять різновидів магії. Про безсмертя душі. Про могутність князя повітря. Про магнетизм та сомнамбулізм. Пророцтва та провіщання поган. Про наймудріших серед них. Про три одкровення. Про хрест, загальний закон. Про Магомета. Про пристрасті. Про любов до себе. Про чутливість. Про посвячених та просвічених нашого часу всіх ступенів. Про містичні почуття. Пояснення єгипетських хронологій. Про моравських братів, пієтистів, анабаптистів та інших. Про клятву тощо»). Князь Микола Микитович Трубецькой сповіщав 13 лютого 1791 року Олексія Михайловича Кутузова: "Книгу, про яку ти мені писав, тобто «De l'origine des usages, des abus etc.», я дістав і перший том уже прочитав. Ця книга, на мою думку, напевно написана з помазання, та мало хто з тих, які не студіювали великого Бема, збагне її, і вона, так само, як Бем, повинна видатися сміттям для тих нібито велетнів, а насправді карликів, котрі не насмілюються злітати духом вище чуттєвих речей і, перебуваючи на рівні скотини, гадають, спираючись на чуття та на те, що походить від них та від їхнього уявлення, що вони - філософи, і, не розуміючи істини, дерзновенно її відкидають, і які, так само, як селянин, що не має уявлення про електричну силу, побачивши її чи, краще сказати, почувши про неї, вважає сказане йому обманом або чортівнею й готовий переслідувати та знищувати тих, хто знається на електричній силі, немов обманщиків та єретиків. Це, друже мій, звичайна доля тих, хто відходить від рівня скотини, - щоб ті, хто залишається на тій лінії, переслідували їх, проклинали й намагалися знищити, і це є їхній досвід та чистилище на землі, і горе їм і в цьому, і в майбутньому житті, якщо вони повернуть назад і ради страху людського насміляться знов повернутись на рівень скотини" [Барское Я. А. Переписка московских масонов ХѴІІІ-го века. 1780-1792гг. -Петроград, 1915. - С. 91].

¹¹⁰ Це слово дописане над рядком.

¹¹¹ Далі закреслено слово "кругом".

¹¹² В автографі: церькви.

¹¹³ Далі закреслено: "не отесаных".

¹¹⁴ Спочатку було написано слово "окаянствовала", потім воно закреслене, а над ним написано "очаровала".

¹¹⁵ Спочатку було написано слово "Монахи", потім воно закреслене, а над ним написано "Старцы".

¹¹⁶ Спочатку було написано слово "монастырь", потім воно закреслене, а над ним написано "обитель".

¹¹⁷ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 19: 26. Пор.: оу че/іовѣкъ сїе нево^/можно Єсть, qj вга же вса во^/ишжна.

¹¹⁸ Далі закреслено слово "топографом".

¹¹⁹ Див. прим. 5 до трактату «Книжечка о чтеніи Священ[наго] Писанія, нареченна Жена Лотова».

¹²⁰ Пор. лист Сковороди до Михайла Ковалинського (№ 78).

¹²¹ Слова "Евдоким Алексѣевич Щербинин" закреслено, а вгорі замість них написано "Е. А. Щ.". Євдоким Щербинін (1728-1783 pp.) був призначений губернатором Слобідськомукраїнської губернії в 1764 р.

¹²² Див. прим. 49 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

¹²³ Слово "Щербинин" перекреслено, а над ним написано "Щ.".

¹²⁴ Фразу "Бог живота" взято з Біблії. Див., наприклад:/ИО/ійтва вгХ живота /иоегш (Книга Псалмів 41 (42): 9).

¹²⁵ В автографі: Верьховнаго.

¹²⁶ Як стверджував Григорій Квітка-Основ'яненко, Сковорода був також творцем "придворного" наспіву літургійно-канонічної пісні «Иже херувимы». "А крім того, - казав він, -Сковорода скомпонував веселий та урочистий піснеспів «Христос воскресе» й пасхальний канон «Воскресенія день»" [Данилееский Г. П. Украинская старина. Материалы для истории украинской литературы и народного образования. - Харьков, 1866. - С. 17-18].

¹²⁷ В автографі: церькоеной.

¹²⁸ Реєстр літератури про Сковороду-музиканта див.: Ушкалов А. Григорій Сковорода: Семінарій. - Харків, 2004. - С. 532-537.

¹²⁹ Ідеться про Самійла Миславського.

¹³⁰ Далі закреслено слова "и монахов".

¹³¹ Далі закреслено слово "свиней".

¹³² Спочатку було написано слово "цаловальник", потім воно закреслене, а вгорі написано "земледВлец".

¹³³ В автографі: Верьховном.

¹³⁴ Слова "Верьховном Существѣ" написано вгорі замість закресленого слова "БогВ".

¹³⁵ В автографі: монастырьских.

¹³⁶ Слово "уроках" написано вгорі замість закресленого "типиках".

¹³⁷ Див. прим. 2 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹³⁸ В автографі: перьвое.

¹³⁹ Див. прим. 51 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 97).

¹⁴⁰ В автографі: Сверьх.

¹⁴¹ Див. прим. 34 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁽¹²⁾ Ковалинський має на думці лист Сковороди до Василя Максимовича (№ 97).

¹⁴² Ідеться про Олексія Юрійовича Розальйон-Сошальського.

¹⁴³ Див. прим. 597 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 77).

¹⁴⁴ Тут Ковалинський цитує лист-присвяту до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

(¹³) Автор цієї алегоричної історії - софіст Продік із Коесу (бл. 470 - бл. 390 pp. до н. е.). її розповідає Ксенофонт у «Спогадах про Сократа» (II, 1, 21-34) [див.: Дамоклів меч. Антична новела. - Київ, 1984. - С. 58-61], а пародіює Арістофан у комедії «Хмари».

¹⁴⁵ Ідеться про настоятеля Троїцького монастиря, що був розташований за чотири версти від Охтирки.

<¹⁴> Цей вірш звучить так: дХшл во мХжа возв^цмти н^когдл вб/гЬе швьпе, нежели сед/иь Е/іюітитыіЧ высби/Ь сі;даі|іїи іи стрижи (Книга Ісуса, сина Сирахового 37: 18).

¹⁴⁶ В автографі: Перьвое.

¹⁴⁷ Пор.: вос^от^ъ соврлти чада твоа, йкоже совирлетъ кбкошъ птенцьї своа под кри/іѣ (Євангелія від св. Матвія 23: 37); вос^от^ъ соврлти чада твоа, йкоже кбкошъ гн^дб своє под кри/іѣ (Євангелія від св. Луки 13: 34).

<¹⁵> Про це Ксенофонт розповідає в «Захисті Сократа на суді» (3-9) [Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения: Воспоминания о Сократе. Защита Сократа на суде. Пир. До-мострой / Перевод, статьи и комментарии С. И. Соболевского. - Москва; Ленинград, 1935. -С. 191-193].

¹⁴⁸ Див. прим. 20 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

¹⁴⁹ Очевидно, Ковалинський нав'язується тут до Книги Псалмів 118 (119): 19. Пор.: Приішецъ ЄС/ИЬ Hd зе/шй.

¹⁵⁰ Ідеться про Степана Івановича Тев'яшова. Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, на-зываемая Silenus Alcibiadis».

¹⁵¹ Див. прим. 187 до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁵² Див. прим. З до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁵³ Див. прим. 643 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 78).

¹⁵⁴ Хотетове - маєток Михайла Ковалинського, розташований за 25 верст на південь від Орла.

¹⁵⁵ Ідеться про Дмитра Автономовича Норова. Див. прим. 137 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 103).

¹⁵⁶ В автографі: перьвой.

¹⁵⁷ Див. прим. 51 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 8).

¹⁵⁸ Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁵⁹ Спочатку було написано: "пчельнику", потім це слово закреслено, а над ним написано "пчелинцу".

⁽¹⁶⁾ Едвард Юнг (Янг) (англ. Edward Young) (1683-1765 pp.) - видатний англійський поет-сентименталіст. Найпопулярнішим його твором є написана білим віршем релігійно-дидактична поема «Жалі, або Нічні роздуми про життя, смерть та безсмертя» («The Complaint, or Night Thoughts of Life, Death and Immortality») (1742-1745 pp.). Вона складається з дев'яти книг ("ночей") і є однією з найраніших пам'яток так званої "цвинтарної поезії". У Росії ця поема перекладалася, починаючи з 1772 р. Так, у журналі Миколи Новикова «Утренний свет» упродовж 1778-1780рр. був друкований переклад «Жалів...», зроблений Олексієм Кутузовим (з німецького перекладу Йоганна Арнольда Еберта: «Klagen und Nachtgedanken tiber Leben, Tot und Unsterblichkeit»). Перегодом

Кутузов надрукував і повний переклад поеми Юнга, яким, швидше за все, і користувався Михайло Ковалинський [див.: Русско-европейские литературные связи. Энциклопе-дический словарь. Статьи. - Санкт-Петербург, 2008. - С. 251-254]. Тут Ковалинський переказує таке місце з поеми: "О безумное желание любочестия, учиниться богатым! Ах! оно чинит малое мною обладаемое еще менее; все, что я токмо имею, горестью наполняет. Почтож я более себе желаю? Желать между всеми упражнениями есть наихудшее; противность премудрости, и падение здравия!" [Плач Эдуарда Юнга, или Нощныя размышления о жизни, смерти и безсмертии, в девяти нощах помещенные... Изд. 2-е. - Москва, 1785. - Ч. І. - С. 159].

¹⁶⁰ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 11. Пор.: шв/ієцутєса во вса шрїіжЇА ВЖЇА, Йкш ВО^/ИОфЙ Bd/ИЪ стати протйвх кб^НС/ИЪ ДЫВШ/ІСКИ/ИЪ.

¹⁶¹ Ковалинський нав'язується тут до Книги Псалмів 45 (46): 4. Пор.: Во^шХ/И^ша й С/ИАТОІШСА вбды й^ъ, С/ИАтбішсА гбры кр^постїгс єгш.

¹⁶² Ковалинський цитує тут лист-присвяту Сковороди до візії «Брань архистратига Михаила со Сатаною». Прикінцеве речення - цитата з пісні на недільній утрені по читанні Євангелії.

¹⁶³ Парафраза Книги Йова 1: 25; 2: 10. Пор.: не даде ве^Х/ЖА вгХ.

¹⁶⁴ Цих слів у тих листах Сковороди, які збереглися, немає. Остання частина прикінцевого речення - парафраза Першого послання св. ап. Павла до солунян 5: 16-18. Пор.: Всегда радХйтесА. Непрестаннш /ИО/іЙтєса. W все/иъ В/іагодарйте.

⁽¹⁷⁾ Про богамислення див. прим. 165 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁽¹⁸⁾ Пор.: "...Веселие челоееку мудрому бьіваєт должностию! безбожно бо есть мужу богобоязливому печалиться" [Плач Эдуарда Юнга, или Нощныя размышления о жизни, смерти и безсмертии, в девяти нощах помещенные... Изд. 2-е. - Москва, 1785. - Ч. І. -С. 210].

¹⁶⁵ Спочатку було написано: "исступленіе", потім "иссту-" перекреслено, а написано вгорі "усы-".

¹⁶⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 7: 24. Пор.: оуподбв/ікі єго /иХжХ /иХдрХ, йже соада ^ра/ИннХ свого на ка/иени.

¹⁶⁷ Михайло Ковалинський неточно цитує духовну пісню, яка є на початку книги знаного поета й перекладача Кіріака Кондратовича «Старик молодой доброхотному и недобро-хотному читателю» (1769). Пор.: "О Іерихон проклятый, / Как ты меня заманил? / Навином Исусом взятый, / Сколь от града отдалил?".

¹⁶⁸ У рукопису це слово закреслено, а вгорі написано: "М.". Мартиністи - послідовники містика Мартінеца де Паскуаліса, який близько 1760 р. заснував у Парижі «Братство обраних священнослужителів» («Elus Cohens»). Однак після того, як у Москві в перекладі Петра Страхова вийшла славетна книга французького містика Луї Клода де Сен-Мартена «О заблуждениях и истине, или Воззвание человеческого рода ко всеобщему началу знания» (1785), у Російській імперії "мартиністами" стали називати масонів.

¹⁶⁹ Парафраза Книги Премудрості Соломонової 1: 1. Пор.: /иХдрствХйте ш гдѣ въ В/іагостьши й въ простоті сердца в^ыційте єго.

¹⁷⁰ Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁷¹ Див. прим. 210 до діалоіу «Потоп зміин».

¹⁷² Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 4: 13. Пор.: СкончавсА В/иа/іѣ йспб/іни /іѣта дш/іга.

¹⁷³ Саддукеї (гр. Еаббѵкаюі) - релігійна течія в іудаїзмі, яка виникла близько 150 р. до н. е. Саддукеї заперечували загробне життя та відплату праведникам і грішникам.

¹⁷⁴ Пор.: Єсть же в^рл, оупов3е/иы^ъ й^в^Ьфенїе, вефєй шв/іичєнїє невйди/иві^ъ (Послання св. ап. Павла до євреїв 11: 1).

¹⁷⁵ Ідеться про історію, викладену в Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 32: 1-20.

¹⁷⁶ Пор.: Простре же /ишігсей рХкХ нл /ибрє, й во^гнЗ гдв /ибрє в^тро/иъ йжньі/иъ сй/іьньі/иъ всго нбфв, й сотворй /ибрє сХшХ, й р^стХпйсА водЗ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 21).

¹⁷⁷ 3 літургії. Виїук диякона при Вході з Євангелією.

¹⁷⁸ Сковорода має на думці Соборне послання св. ап. Іуди 19. Пор.: Сїи йтв (Яд^/іАкіфє севе (іЯ єдйности в^рві, й сХтв) т^Ь/ієсни, дХ^Л НЄ Й/ИХфЄ.

¹⁷⁹ Парафраза Книги Псалмів 72 (73): 20. Пор.: Икш сбнїє востлгсцмгш, гди, во грЗдѣ ТВОС/ИЪ ШВр^Ъ й^ъ оуничижйши.

<¹⁹> Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14.

<²°) Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Луки 9: 32. Пор.: о^вХждшєса же вйд^іш С/МвХ Єгш.

¹⁸⁰ Це слово написане над рядком.

¹⁸¹ Див. прим. (26) до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁸² Парафраза Євангелії від св. Марка 9: 44, 46, 48. Пор.: йд^же чсрвв й^ъ не 0у/иир3етъ, й огнь не оуглыстъ.

¹⁸³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 10 (11): 6. Пор.: огнь й жХпє/ГЬ, й дХ^ъ вХрснъ члств чЗши й^ъ.

⁽²¹⁾ Див.: "Кто вечно в солнце божества сияти будет? ...Совесть твоя будет мне ответствовать. О! позволь ей глаголати; скоро бо и без твоего позволения начнет она вещати... По высочайшему повелению, по учреждению Божиему, истинна последнему часу человека на сохранение вверена... Как скоро оный от неба уполномоченный час начнет ей вопияти, так скоро богиня сия... со громом и пламенем ворвется во внут-ренность сердец человеческих и начнет громогласно их уверять, терзая их мучениями самыми чувствительнейшими. Черные духи мучения и язвительные гидры, освободятся от должностей своих; проницающия молнии, ясныя истинны - суть ад" [Плач Эдуарда Юнга, или Нощныя размышления о жизни, смерти и безсмертии, в девяти нощах помещенные... Изд. 2-е. - Москва, 1785. - Ч. І. - С. 221-223].

<²²> Овідій. Скорботні елегії, IV, 3, 37.

¹⁸⁴ Можливо, Сковорода мав на думці слова: Очи всё^ъ нл та оуповЗгстъ, й ты дмиїи й/иъ пйфХ во Б/Мговре/иенїи (Книга Псалмів 144 (145): 15).

¹⁸⁵ Ідеться про архімандрита Курського Знаменського монастиря Амвросія (Гиновського). Олексій (у чернецтві: Амвросій) Гиновський був вихованцем Києво-Могилянської академії. У 1765 р. прийняв постриг, викладав латинську мову й поетику в Києво-Моги-лянській академії, з 1774 р. працював у Олександро-Невській семінарії. Настоятелем Курського Знаменського монастиря був призначений у 1781 р. Написав книгу «Історія про місто Курськ та про чудотворну ікону Знамення», яка була надрукована в Курську 1792 р. Помер у 1800 р.

<²³> Цей вірш звучить так:/Ивк/іИ/ИЪ оуво ворога шпрлвдЗтисА чє/іов^кХ, ве^ ділъ ^конл (Послання св. ап. Павла до римлян 3: 28).

¹⁸⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 26: 41. Пор.: дХ^ъ оу'вш вбдръ, плотв же нє/иофнк

¹⁸⁷ Тобто «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

¹⁸⁸ Дописано між рядками іншим чорнилом.

¹⁸⁹ В автографі: верьх.

ЗМІСТ

Разговор Пяти путников о истинном щастіи в жизни

ПредБл 8. Первый Опыт, испытывающій Силу

Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист № Лист №

Лист № 102 (до Володимира Степановича Тев'яшова,

РІЗНЕ

Наукове видання

СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ ПОВНА АКАДЕМІЧНА ЗБІРКА ТВОРІВ

За редакцією проф. Леоніда Ушкалова

Технічна редакція Євгенії Онишко Коректа Олександри Ушкалової

Підписано до друку 28.05.10. Формат 70x100/16.

Папір офсетний. Гарнітура Palatino Linotype. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 87,5. Наклад 300 прим. Зам. № 10-29.

Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 1002 від 31.07.2002 р.

Видання і друк ТОВ «Майдан»

61002, Харків, вул. Чернишевська, 59.

Тел.: (057) 700-37-30 E-mail: maydan.stozhuk@gmail.com